Карл Маркс: "Класова боротьба у франції 1848-1850"

Пригадаймо, що означав Люї Бонапарт для селян: жадних податків! Шість днів сидів він у президентському фотелі, а на сьомий день, 27 грудня, його міністерство запропонувало зберегти податок на сіль, що скасував його декретом тимчасовий уряд. Податок на сіль разом із податком на вино має привілей бути козлом відпущення старої французької фінансової системи, особливо в очах сільської людности. Обранцеві селян міністерство Барро не могло вкласти в уста жадної їдкішої епіграми на своїх виборців, як слова:«відновлення податку на сіль!» З податком на сіль Бонапарт втратив свою революційну сіль, — Наполеон селянського повстання розвіявся, мов туманний привид, і на його місці не лишилося нічого, крім великого незнайомця інтриґи роялістської буржуазії. І міністерство Барро не без наміру зробило цей акт безтактовного грубого розчарування першим урядовим актом президента. /55/ Конституанта й собі жадібно вхопилася за подвійну можливість повалити міністерство й виступити проти селянського обранця в ролі заступниці селянських інтересів. Вона відкинула пропозицію міністра фінансів, зменшила податок на сіль до однієї третини його попереднього розміру, збільшила таким чином на 60 мільйонів 560-мільйонний державний дефіцит і після цього вотуму недовір’я спокійно чекала відставки міністерства. Так мало розуміла вона той новий світ, що її оточував, та своє власне змінене становище! За міністерством стояв президент, а за президентом — 6 мільйонів тих, що поклали в виборчу урну таке саме число вотумів недовір’я Конституанті. Конституанта повертала нації її вотум недовір’я. Смішний обмін! Вона забула, що її вотуми втратили примусовий курс. Відкинувши податок на сіль, вона тільки зміцнила намір Люї Бонапарта та його міністерства «покінчити» з Установчими Зборами. Почався той довгий дуель, що заповнює цілу половину життя Конституанти. 29 січня, 31 березня, 3 травня були journées, великі дні цієї кризи і так само предтечі 13 червня. Французи, напр. Люї Блян, вважали 29 січня за вияв конституційної суперечности, суперечности між суверенними, нерозпускними Національними Зборами, що вийшли із загального виборчого права, і президентом, що формально відповідає перед Зборами, а фактично не тільки так само дістав санкцію через загальне виборче право — і до того об’єднує в