зом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1Сол.4:16,17). Є люди, які називають себе членами Вселенської Церкви. Але я хотів би сказати такому: «Блукаюча ти зірка, а не член Вселенської Церкви. Ти далеко заблудишся, якщо не зміниш свого розуміння». Якщо ти не можеш бути членом місцевої Церкви, бо хтось там на тебе не так подивився, хтось сказав тобі щось, що тобі не дуже подобається, то ти не можеш бути й членом Вселенської Церкви. Якщо ти не можеш прийняти брата, якого бачиш, то як можеш любити Бога, Якого не бачиш. І ти не зможеш увійти в небо, бо туди не ввійде ніщо нечисте. Туди увійдуть примирені, ті, що простили, що покрили образу любов’ю. А ображені та непримирені туди не ввійдуть. У Церкві виховується наш християнський характер Ми багато чого в житті вибираємо. Ми вибираємо садок і школу для дітей, вищий навчальний заклад, супутника життя, але братів і сестер у Церкві не обираємо. Їх приводить Бог. І часто вони призначені Богом для того, щоб обшліфувати, обтесати наш характер, бо як же ми можемо навчитися терпіння, якщо нема кого терпіти? Як навчитися прощати, якщо нас ніхто не образив? Господь хоче, щоб у нас виробилися такі риси характеру, про які каже апостол Павло: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1Кор.13:4-7). Бог добрий до нас, Він оберігає нас, наші сім’ї. Проте Він посилає в наше життя людей, які страждають, щоб ми могли допомогти їм, підтримати їх, виробляючи в собі риси Христові. Якщо в Бога є план щодо нас, якщо Бог бажає використовувати нас як інструмент, як посудину в Своїх руках, то Він буде посилати в наше життя людей, які допоможуть нам бути такими обтесаними камінцями, які б могли лягти в стіну Гос-
поднього храму без проміжків і без зайвого шуму. У Церкві ми вчимося Божого Слова й життя Я з повагою ставлюся до різних навчальних закладів. Але вони не вчать нас основного — як жити. Вони дають інформацію, дають знання, певною мірою заточують людей під існуючі системи та структури. Економічні заклади не можуть навчити заробляти гроші. Педагогічні — не можуть навчити людину правильно виховати дітей. У Церкві ж ми вчимося не лише Божого Слова. У Церкві ми вчимося життя. Якби не Церква, скільки б освічених людей лишилися нещасними, розлученими, нікому не потрібними. Їхні таланти й дари пропали б. І лише Церква зуміла підняти ці таланти й використати їх на славу Господу. У Церкві ми підзвітні один одному І це дуже добре. Є люди, які за своїм видом діяльності нікому не підкоряються, бо працюють самі на себе. Але так не буває в Церкві. І це велике благо для нас, яке береже нас від того, щоб не зійти з вузенької стежки на манівці. Відсутність підзвітності — це велика загроза для людини, для служителя. Але коли ми в Церкві підзвітні один одному, то це надзвичайно цінно й корисно для нас. Це на благо для нашої душі. У Церкві ми частіше сповняємося Духом Святим Хтось заспіває пісню, хтось скаже Слово — і Божа благодать, і Божий Дух діє в нашому серці. І та людина, яка перебуває в Божій благодаті, у Господній присутності, ніколи не залишиться такою, якою була до того. Щось у ній змінюватиметься на краще. Пророк Ісая каже: «Горе вам…» І повторює ці слова багато разів, доки сам не потрапляє в присутність Божу. І тоді його слова звучать так: «Горе мені!» І після цього Ісая виправив свої уста, бо побачив, що саме вони були занечищені. Церква нас виховує естетично Може, це не зовсім духовне питання. Але це стосується місцевої церкви. Жителі міст мають більше
можливостей розвиватися естетично, у менших містечках таких можливостей менше. Але замислімося над тим, як часто середньостатистичний житель України має змогу слухати живу музику? А ми навіть не замислюємося над тим, що те, чим ми користуємося, просто так, легко й задарма, багато людей бачили лише по телевізору. Як часто люди співають? Ну хіба що після третього столу, але тоді, здається, вже б краще й не робили цього. А ми маємо змогу співати по кілька разів на тиждень. І це розвиває нас естетично. Часто проста сестра з Церкви вміє так розповісти про Бога, що вважають, що вона якусь академію закінчила. Тобто ми є сіль для землі і світло для світу. Мало хто у світі тепер звертає увагу на естетичний вигляд. А в Церкві на це звертається увага. І це виховує нас естетично. Відповідний зовнішній вигляд впливає на нашу поведінку, а поведінка, яка стала звичкою, стає нашим характером. Церква впливає на суспільство Якби запитали людей у Хмельницьку, чи знають вони мене, то мало хто відповів би, що мене знає. Але якщо запитати, чи знають вони нашу Церкву, то багато хто б сказав, що йому доводилося там бути чи проходити мимо або йому відомі люди з цієї Церкви. До нас часто приходять представники влади, щоб ми помолилися за них. Але, як думаю, якби не було місцевої Церкви, то хто б знав про нас як про представників Вселенської Церкви? Якби не служіння місцевих Церков, ніхто б і не чув про нас. Церква — це наша духовна сім’я Там найближча наша родина, там найближчі друзі. Де наші однокласники, наші друзі дитинства? Де навіть наша родина? Ну десь вони є. Але коли в нас горе, хто першим приходить на допомогу? Коли горе сталося в моїй сім’ї, а це було о 3:15 ночі, то о 3:45 у мене вдома вже були брати-служителі з Церкви: хтось говорив із дітьми, хтось говорив зі мною, хтось просто був поруч, вирішував побутові питання. Родина приїхала згодом, але Церква з нами поруч і в найскладніші, і в найщасливіші миті життя.