Ця проповідь була написана у часи атеїстичноLрадянських переслідувань і опублікована у далекому 1976 році в журналі «Вестник истины», що друкуL вався в умовах жорсткого підпілля. Її автор за віру в Бога провів не один рік за колючим дротом. Тому те, що він пише, — не теоретичні роздумування кабінетного проповідника, це — слова, написані болем серця в умовах гонінь та залякувань. Це слова людини, яка у прямому розумінні цього слова була вірна до смерті. І ці слова актуL альні й у наш час, коли прямих гонінь з боку держави немає. Бо вірність Богові виявляється не тільки в лев’ячій ямі чи вогL ненній печі.
4
Людей зазвичай зближує єдність поглядів. Дружба немислима між людьми, інтереси та захоплення яких не збігаються. Якщо одного вабить розгульне життя і він проводить час у такому оточенні, то інший, кому це не приємно, не стане чекати його біля порогу. Такі люди не можуть бути друзями. Чотирьох біблійних друзів — Даниїла, Шадраха, Меша ха та Авед Него — ріднило багато чого. У них був один дух. Даниїл вирішив не осквернятися їжею царя. Троє друзів кажуть: «Амінь!» Їхні бажання збіглися не тому, що Даниїл їм друг, а тому, що внутрішньо вони налаштовані чинити перед Богом тільки так і не інакше. Коли їх спітка ло випробування, коли відданість Богові й сама дружба зазнали серйозної перевірки (Даниїл був випробуваний окремо), подивіться, як дивно збігаються і тоді їхні погля ди. У їхній поведінці, відповідях видно гармонію. Усім наказано поклонятися ідолу, інакше доведеться прийняти смерть. Але ні страху, ні прагнення зберегти життя у них немає. Немає навіть бажання пошукати нешкідливого виходу, щоб вціліти. І кажуть царю: — Немає потреби відповідати тобі, царю, на це. Усе давно вирішено і обдумано. Іншої відповіді не може й бути: