Йов

Page 1

КНИГА ІОВА (ЙОВА) Книга Іова (тобто, відданого на поталу), високопоетичний твір Св.Письма, складається з трьох частин: прологу та епілогу, написаних прозою, і середньої частини, написаної віршем. Давньоізраїльська поезія не мала такого віршованого метру і ритму, як у нас, а складалася переважно з паралелей або ритму думок в синонімних або протилежно римованих двовіршах: сентимент одного рядка відлунювався в другому рядку. Іноді двовірші подвоювалися, потроювалися, а то й почетверювались, утворюючи два, чотири, шість або й вісім рядків. В перекладі Сімдесяти сказано, що Іов (Йовав, Йов) був другим царем Єдому (Буття 36:33). Назви міст і імена людей, подані в книзі, наводять на думку, що події, описані в книзі, відбувалися між нащадками Ісава (див. 2 розділ). В усякому разі книга описує ранній період історії і примітивне життя племен, нащадків Авраама, на північній границі Аравії, в той час, коли Ізраїль перебував у Єгипті. У пролозі автор виводить на сцену особу праведного Іова, який з родиною живе у великих статках. Та ось на нього раптово спадає цілий ряд нещасть, які позбавляють Іова дітей і всього його майна. На нього самого сатана («противник») насилає страшну хворобу, що робить його огидним для всього його оточення. Найзлиденнішим, найнещаснішим чоловіком на Землі стає Іов. Та навіть і в такому стані він не розлучається з своїми чеснотами і непохитно тримається своєї віри в Бога. Приходять до Іова троє його друзів: Єліфаз, Білдад та Зофар. Вони бажають його втішити, але між ними зав’язується суперечка про причини лиха, яке вразило Іова. Суперечка переростає у диспут про походження зла взагалі. По-старосвітському приятелі Іова твердять, мовляв, зло падає на людину за її гріхи. Та Іов твердить, що не почуває за собою ніякого гріха, а тому відкидає цю думку друзів. Зло і страждання можуть мати не тільки значення кари за гріхи, але і як випробування, пересторогу і заслугу (Дії 5:41). Ще в ранньому періоді свого існування людина зауважила страждання і несправедливість в своєму житті. Цілком природно, що чоловік, роздумуючи над цим, дивувався в своїй душі: чому добрий і справедливий Бог створив світ таким, де існує багато страждань і де терплять не тільки злі, але й добрі люди? Хоча ми не можемо зрозуміти суть людського страждання краще, ніж люди в дні Іова, нам легше примиритись з цим, тому що Сам Бог прийшов на Землю в особі Ісуса Христа і страждав за наші гріхи. Страждання Христа, Праведника, є доказом Божого страждання разом зі Своїм творінням. Хоч нам зараз неясна суть людських страждань, але ми мусимо вірити, що Бог в цьому має для нас якусь мету. Прийде день, коли всі наші життєві проблеми закінчаться на цьому світі - тоді ми не переставатимемо хвалити Бога за дане нам таке існування на Землі. За стародавніми ізраїльськими переказами книга Іова приписується Мойсею. Мойсей жив у Мадіанській долині (Вихід 2:15), яка межувала з Єдемською землею, і тут він міг почути оповідання про Іова, від його близьких нащадків. Також сам Іов міг ще жити і особисто розказати Мойсею про пережите, давши йому копію своїх родинних записів. Ось що про цю Книгу мовлено відомими людьми. Віктор Гюго:«Книга Іова, можливо, є найбільшим шедевром інтелектуального досягнення людини». Томас Карлейль:«Я вважаю цю книгу, не враховуючи всіх теорій про неї, однією з найбільш величних книжок, які будь-коли написані були. В цій книзі вперше в історії людства висловлене питання: яка мета людського життя на Землі, і які наміри Бог має для людини в цьому світі. Немає, на мою думку, нічого краще написаного в світовій літературі».

657


ІОВА

1

Розділ 1 Чесноти та багатство Іова Жив чоловік один у давнину у краї Уц на ім’я Іов. (Єр.25:20). То був богобоязний, щирий чоловік, який остерігався зла і завжди поступав правдиво. 2 Він семеро синів мав і три дочки, 3 багатство мав велике-превелике: тримав сім тисяч дрібної худоби, трьох тисяч верблюдíв, волів 500 пар і ослиць 500 голíв; та ще чимало мав прислуги – так що в усьому він переважав всіх мешканців тої окрýги. 1

4

5

6

7

Ввійшло у звичай у його синів збиратися по черзі по домах своїх, щоб відзначати кожного свій день. Вони бенкетували, і сестер запрошували їсти й пити з ними. Коли ж закінчувалось коло цих гулянь, за ними Іов посилав, щоб освятити їх – на другий день він рано-вранці сам вставав і цілопалення за кожного з них покладав, бо думав: «Може хто з них согрішив, зневажив у своєму серці Бога». Так він постійно це робив. Та сталося якось одного дня, коли посходилися Божії сини, щоб стати перед Ним, прийшов і сатана між ними. (Лук.22:31). І запитав йогó Господь: «Ти звідкіля прибув сюди?» У відповідь він мовив Господеві: «Я по Землі гасав і всю її оббіг».

658


ІОВА 1

8

9

10

11

12

13

14

15

16

Спитав тоді йогó Господь: «Чи ти звернув свою увагу на Іова, Могó слугу? Немає більше на Землі такого: правдивого і богобоязнóго, що завжди сторонився б зла». А сатана промовив Господеві: «Хіба даремно богобоязливий Іов? Хіба не Ти йогó щодня оточуєш і дім, й поля? Хіба не Ти благословляєш працю йóго рук? Тому й стада йогó заполонили землю ту. Та варто простягнути Твою руку, торкнутися всьогó, що в нього є, тоді побачиш, як він поведе себé!» Сказав Господь до сатани: «Ось все, що в нього, – у твоїй руці, тільки йогó торкатися не смій!». З-перед лиця Господнього зник сатана… Одного дня, коли сини і дочки Іова пили і їли у домі брата старшого свогó, прибіг послáнець Іова і каже: «Коли воли були у плузі, а всі ослиці паслись поблизу у лузі, савеї* зграєю з мечем напали і всю худобу позаймали, а слуг, що там були, понищили усіх. Залишивсь я один живим, щоб тéбе сповістити міг!» Ще поки він так промовляв, аж інший надбігає й каже: «Вогонь із неба раптом впав, пожер овець твоїх й обслугу, лише один я врятувавсь, щоб донести до твого слуху!»

-------------*15 Савеї - походили із земель Сави (Шеви), південної Аравії, нащадки Сема; древні предки цариці Савської (1 Цар.10:1)

659


ІОВА

17

18

19

20

21

22

1- 2

Ще не закінчив говорити цей, як інший прибігає й каже:«Халдеї, змовившись, напали з трьох сторін на верблюдíв твоїх і позаймали їх, а слуг мечем повибивали! Залишивсь я один живим, про що оце і сповістив!» Поки слуга так говорив, ще інший прибігає й каже: «Сини твої і дочки їли та пили у домі брата старшого свогó. Та раптом із пустині вітер налетів і з чотирьох сторін дім з ними підхопив, і, заваливши, подавив твоїх дітей! Один лиш я лишивсь живим, щоб сповістить тобі про те!» Тоді підвівся Іов із землі, роздер свій одяг на собі, обстриг нагóло голову та й з ніг упав. І, поклонившись, так сказав: «Прийшов я нагим у цей світ, Таким же з нього і відбуду! Господь все дав, Господь все і забрав нехай ім’я Його благословенним буде!» При цьому Іов не згрішив і не сказав на Бога нерозважних слів. Розділ 2

1

2.

3

Сатана насилає проказу Настав той день, коли знов Божії сини прийшли перед лице Господнє. Прийшов також і сатана між ними. Спитав Господь йогó тоді: «Ти звідкіля прибув сюди?» А сатана промовив Господеві: «Я по Землі гасав і всю її оббіг». Ще запитав йогó Господь: 660


ІОВА

«Чи ти звернув свою увагу на Іова, Мого слугу? Немає більше на Землі такого – правдивого та богобоязнóго, який у всьому сторонився б зла. Він і тепер є непохитним в правді! А ти підбурював Мене супроти нього, щоб без причини погубити йóго». 4 Відповідає Господеві сатана: «За шкіру – шкіра, а за життя усе віддасть людина. 5 Ти тільки руку простягни, торкнись кісток йогó та тіла – тоді побачиш його дії!» 6 Господь промовив сатані: «Ось він увесь в руці твоїй, та до життя йогó торкатися не смій». 7 Пішов від Бога сатана, і лютою проказою він Іова ударив так, що не знайшлось на нім живого тіла – від підошвѝ ногѝ до тім’я. 8 І, взявши в руки черепок, сам Іов став шкребтися ним, щоб зменшити свербіння, і так у попелі сидів. 9 І підійшла до нього жінка та й сказала: «Ти все ще на правдивій стороні. Ти Бога прокляни – та швидше вмри!» 10 А Іов відповів: «Ти так говориш, неначе на плечах не маєш голови. Невже від Бога нам лише добро приймати, а все лихе і зле повинні відкидати?» І цього разу Іов не згрішив устами. 11

Почули троє друзів Іова про горе йóго та й кожен вирушив із міста свóго: з Фемáни Єліфáз, із Шуахý Білдáд, зібрався тáкож і Зофáр з Намáту, 661

2


ІОВА

12

13

2- 3

щоб стрітися та йти разóм тужити з Іовом, полегшити йому страждати. Загледівши ще здалеку йогó, вони очам своїм не йняли віри, а тóму голос піднесли й заголосили і, розірвавши кожен одяг на собі, пилюку кидали супроти неба. Й сиділи біля нього всі сім днів, не промовляючи до нього ані слóва, бо видно й так йогó безмірне горе. Розділ 3

1

2 3

4

5

6

7

8

Іов гірко скаржиться І промовляти Іов став, проклявши власними устами той день, коли на світ з’явився, і, проклинаючи, він говорив словами: «Нехай би згинув день, коли я народився, і ніч, в яку промовлено: «Зачався чоловік»! Нехай би день той був пітьмою, і Бог з високості Своєї не згадував його повік, нехай би світло не проллялося над ним! Нехай би темрява і морок заступили, хай би над ним завѝсла чорна хмара – своєю непроглядністю людей лякала! А ніч – нехай би тéмінь володіла нею, і в році хай повік не згадують її, і хай не ввíйде в жоден з місяців! О, ніч ота! Нехай би без людей вона перебувала і рáдощів нікому не давала! Нехай би проклинали її ті, що день клянуть, що здатні розбудить плачем й левіафана!**

-----------------**8 У давнину для оплакування померлого наймали плакальників, які проклинали день, в який помер покійник. Левіафан - морське чудовисько, яке згідно міфології Сходу, коли його розбудити, намагається пожерти Сонце і Місяць. Цим вони пояснювали затемнення Місяця і Сонця.

662


ІОВА

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

Хай над собою не побачить мерехтливих зір! Нехай жде дня, а він до неї не приходить! Нехай не дíждеться, нехай нікóли для неї не відкриють очі світанкóві зорі за те, що посприяла матерній утробі і не сховала горя від моїх очей. Чому я не помер, коли на світ з’явився, і не сконав тоді, коли ще не родився? Навіщо прийняли мене коліна? Для чого ссати груди мав? Лежав би я тепер спокійно, весь час би спав й відпочивав разом з царями, найзнатнішими Землі, які гробниць собі набудували, з князями, що так золото гребли, хорóми у яких ломилися від срібла. Не був би я! Як викидня, менé би закопали, як немовля, якому не судилося побачить світ. А там нема страху перед злочинним, там спокій всім знеможеним, безсилим, там в’язні насолоджуються миром, бо вже не чують крик наглядача. Великий і малий – обоє стали рівні, і раб свого господаря став вільний. Отож, для чого світло тóму, хто безсилий? Навіщо те життя, коли душа болить? А особливо тóму, хто чекає смерті, хоч смерть не йде, хоч він її дошукується, наче перлів! Радів би, тішився і веселивсь, коли б то вже влягтися в домовину! Бо нáщо те життя, коли я гину, коли навкóло морок оточив, коли Сам Бог дорогу заступив? Мої зітхання для менé зробились хлібом, і стогони мої – замість води! Страх, від якого я тікав, догнав менé, чого боявся – те прийшло на мéне. 663

3


ІОВА

26

3- 4

Не маю спокою, ні миру, ні відради, лише терпіти мушу та страждати!» Розділ 4

1 2

3

4

5

6

6

8

9

10

11

12

13

14

15

Єліфаз докоряє Іову Заговорив фемáнський Єліфаз і мовив: «Хотілося б до тебе промовляти, та чи не важко буде для тебе сприймати? Хоча кому під силу стримати слова? Ось ти давав науку багатьом, підтримував опущені додолу руки, того, хто падав, ти виводив із розпуки, колінам хистким сили додавав. Та як звалилося на тéбе горе, торкнулось тéбе самогó – ти зразу ж і упав. Хіба твоя богобоязність – не твоя надія, і праведність доріг твоїх не додає терпіння? Згадай, безвинно гинув хто колись, чи викорінювали праведного скрізь? Я самовидець тих, хто і орав, і сіяв тихо, та як вони самі і пожинали лихо: від Бога подиху вони зникали, від гніву Йóго пропадали – рик лева і розлюченого звіра замовкав, і зуби випадали хижакам! А без улову той хижак загине, і діти йóго дім покинуть. Якось до мéне було слово, те слово*, що почулося мені під час думок, перед нічним спочинком, як сон навалюється на людей, – тоді я весь тремтів, від того жаху кістки заворушилися в мені, моє волосся стало дибом, коли пройшовся раптом вітер по лиці! -----------------*12 Щоб надати більшої ваги своїм словам, Єліфаз робить натяк, що він одержав об’явлення.

664


ІОВА

16

17

18

19

20

21

Хтось біля мéне був, йогó я не розгледів – той прѝвид, що з’явивсь мені, став тихим голосом до мене говорить: «Хіба людина є правдива перед Богом, і чистий чоловік перед Творцем своїм? Коли і слугам Він Своїм не довіряє, і в ангелів недоліки вбачає. Тим більше – що вже говорить – про мешканців цих глиняних домів, підвалини яких – у поросі земному, яких роздавлюють, неначе міль! Між ранком й вечором вони попропадали б, навіки згинули б, якби не доглядати їх. Зникає з ними їхня слава, зникає й мудрість, що у них». Розділ 5

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Єліфазова порада - звернутися до Бога Гукай, коли до тебе може хто озватись, святого клич, якщо він в тéбе є! Вбиває нерозумного гнівливість, і нерозвáжливого гарячковість б’є. Я бачив нерозумного, як він розрісся, та скоро я житлó йогó прокляв. Не бачити його нащадкам щастя, бо їх ніхто й в суді не захищав. Йогó врожай голодному віддасться, і те візьмуть, що виросло у бур’яні – захланні вхопляться за все йогó багатство. Отож, не з-під землі приходить горе, і не на ниві родиться недоля. Всього на мить з’являється людина – як іскорка, що вогнище лишила. Якби на мéне, я до Бога вдався б, і в горі я Йогó тримався б. Він творить все велике, незбагненне, 665

4- 5


ІОВА

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

5

предивне, славне, незліченне! Дає дощі на спраглу землю, водою напуває ниви і поля, принижених угору підіймає, засмучених вертає до життя. Він розбиває задуми підступних, і діло не завершать їхні руки. Замудрих ловить їхнім же лукавством, і раду хитрих обертає в марнотратство. Вони удень, немов в пітьмí, блукають і пополýдні ходять навмання. А бідного рятує Він від смерті, від гніту визволяє бідаря. Отож, є нещасливому надія, неправда змушена закрити собі рот! Блаженний той, кого навчає Бог, а тóму не цурайсь Йогó повчання. Поранить Він, та Сам і перев’яже, ударить, та Йогó ж рука й зцілить! З шістьох нещасть Він тéбе порятує, і в сьомому негайно захистить. У голоді спасе тебé від смерті, і гострий меч мине і не зачепить. Сховає Він від язика лихого, позбудешся ярма тяжкого. Над ними обома ти посмієшся, і перед диким звіром не здригнешся. Бо в тéбе із камінням буде змова, і з звіриною теж настане згода. Твій дім перебуватиме в безпеці, подивишся – нема чогось, що не до речі. Твоє потомство виросте безмірно, по всій землі розкинеш пагінці. Ти ляжеш в гріб достиглий віком, немов копа снопів, яку складають в стіг. Ми дослідили це – і це святая правда, тож вислухавши, щось заміть собі».

666


ІОВА

Розділ 6

1 2.

3

4

5

6

7

6

9

10

11

12

13

14

15

16

Іов відповідає Єліфазові Став Іов промовляти так: «Якби-то зважені були всі нарікання і на вагу покладено усі мої страждання – вони напевно переважили б пісок морський! Тому слова мої такі гіркі. Стріли Всесильного вп’ялися в мéне, і дух мій всмоктує отруту їх, страх Божий весь спрямовано на мéне! Хіба осел кричить на соковитому вигóні, або воли ревуть, як ясла повні? Чи можу їсти те, що не солоне, чи у яєчному білку хтось відчуває смак? На що колись я не хотів дивитись, те стало їжею мені тепер. Отак і ваші всі слова мені зробились. Коли б то вже збулось моє бажання! Коли б то сподівання Бог здійснив! Якби-то змилосердився і дав померти! Простягши руку, мéне повалив. Я мав би хоч якусь утіху, кріпився б, хоч який мій біль! Бо я не відрікавсь від Його слів. А так, де сила та, щоб я міг сподіватись, яке майбутнє, щоб продовжувати жить? Хіба моє терпіння – камінь, і тіло – те самé, що мідь? Де та підмога знайдеться для мéне, де та опора, що підтримала б плече? Для того, хто в біді, товариш є опора. Але товариш мій, не боячися Бога, Так звинувачує, що скрізь пече. Брати мої, мов той потік, нещиро ставляться до мéне, як швидкоплинні весняні струмки – холодні, як той лід, від снігу талого брудні. 667

6


ІОВА

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

6-7

Коли стає теплó, мілішають вони; як спека настає – то зовсім висихають. По них купецькі каравани, ідучи, заходять у пустиню й гинуть без води. Купці із Феми тих потоків дожидають, і валки Шевські теж надію покладають. Та скоро розчаруються в своїй надії! Бо як прибудуть, то зніяковіють – раптово кінчиться вода, і їх очікує біда! Такими й ви тепер зробились: прийшли, поглянули і настрашились. Але хіба я вам казав коли, щоб ви хоч щось мені дали? Або просив, щоб дарували з того, що ви понаживали: «Врятуйте з вражої руки! Подайте викуп у біді!»? Отож, назвіть мою провину, скажіть тепер, чому я гину? А так ви глумитеся над словами правди, і що він вартий, докір ваших уст? Все, що ви кажете, не йде мені на користь, на вітер ви пускаєте лиш звук. Ви накидаєтесь на мéне, як на сироту, і другу вашому викопуєте яму. Тож згляньтесь, друзі, вас прошу, я вам неправди не кажу. Погляньте ще раз, схаменіться, бо правда все-таки на мóїй стороні. Чи є лукавство в мéне на язиці? Чи втаюється зло в мені? Розділ 7

1

Сумне людське життя на Землі Життя людини на Землі, що служба, і дні його, як дні заробітчáнина. 668


ІОВА

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14 15

16

17

18

19

Неначе раб, що прагне прохолоди, як робітник, що жде кінця роботи, – так і мені дістались місяці без сну і ночі горя досхочу. Коли лягаю спати, то кажу: «Як би діждатись того ранку!» А як встаю: «Коли б вже вечір наставав». Бо тіло вкрите струпами й червою, і шкіра тріскає, наповнюючись гноєм. У безнадії дні мої минають і, як той човник, сновигають. Згадай, о Боже, що життя – то подих вітру, і вже не бачити моїм очам добра! Не бачитимуть більше мéне інші, Ти Сам шукатимеш – а мéне вже нема! Розвіюється хмара і зникає з поля зору, отак і той, що сходить до шеолу, не вийде він ніколи звідтіля! Не зможе він зайти у свою хату, ба, й місце, де він був, не схоче впізнавати. Тому не стримуватиму уст своїх, ні духа, змореного горем, а тільки говоритиму суворе. Хіба я море, чи морська потвора, що Ти поставив біля мéне варту? Коли подумаю, що втішить ліжко може, чи пóстіль моїм болям допоможе – то Ти лякаєш снами і примарами страшними! Тоді бажав би я за краще задушитись: смерть визволила б від тяжких страждань. Втомився я, не вічно мені жити, залиш менé, бо дні не мають більш бажань! Що є для Тебе чоловік, що так йогó шукаєш, звертаєшся до нього повсякчас? Відвідати щоранку дім йогó бажаєш і кожної хвилини виглядаєш? Коли Твій погляд спиниш наді мною, коли даси, щоб слину проковтнув? 669

7


ІОВА

20

21

7- 8

Якщо й згрішив, то що Тобі я заподіяв? Чому для Сéбе Ти зробив із мéне ціль, так що тепер я сам собі немилий? Чому б мої провини не простити, чому б не знищити могó гріха? Ось скоро забере менé могила, захочеш бачити – а мéне вже нема». Розділ 8

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

Говорить Білдад Заговорив Білдад з Шуáху й мовив: «Що то за мова, що за слова злітають з вуст й доносяться, неначе буйний вітер? Чи стане Бог спотворювати суд, чи скривить Всемогутній справедливість? Коли згрішили твої діти перед Ним, то й видав їх у руки правосуддя Він! Якщо ж тепер ти звернешся до Бога, почнеш шукати Всемогутнього Свогó, якщо ти чистий і правий то Він негайно стане біля тéбе, поверне мир тобі й спокíй. Бо хоч тепер ти жалюгідний і нужденний, та сильно забуяєш у кінці! Спитай, лишень, у давніх поколінь і подивись на досвід предків.* Ми надто проти них малі, ми проти них, немов торішні, і все, що знаєм – нікудишнє, бо наші дні – всього лиш тінь! А ті навчать тебé і скажуть, від серця щирого слова передадуть: ----------------*8 Подібно, як Єліфаз для підсилення своїх слів покликався на «об’явлення-видіння», так Білдад підкріплює свої думки посиланням на древніх мудреців-предків.

670


ІОВА

11

12

13

14 15

16

17

18

19

20

21

22

чи виросте рогіз на суходолі, а очерет – там, де нема води? Бо хоч він в розквіті, його ще не зрізáли, а побілів раніше всякої трави. Така є доля всіх, хто забуває Бога, надія нечестивого – на мить! Його дім – нитка, певність – павутиння: Захоче спертися – нема на що, захоче ухопитися – немає зá що! Здається, зеленіє він під сонцем, йогó галуззя простягнулося ген-ген… Своїм корінням він уп’явсь в каміння, з каміння – схоче пити – сік бере. Та скоро вирвуть його з місця тóго, бо й місце скаже: «Я не знаю йóго!» Така-то втіха на шляху йогó чекає, бо із землі вже інші виринають. О, ні! Невинного Господь не відштовхне! І нечестивому руки не простягнé! Твої ж уста Він ще наповнить сміхом, і на губах появиться утіха. А ворогів твоїх покриє сором! Намет недоброзичливців минеться скоро». Розділ 9 Іов відповідає Білдадові

1 2 3

4

5

Тут Іов відповів Білдáду словом: «Це так, та як людині виправдатись перед Богом? Коли захочу сперечатись з Ним, – ні на одне із тисячі питань не відповім! Бог мудрий серцем, силою могутній, то хто б супроти Нього упирався і після цього неушкодженим лишався? Він гори з місця їхнього переставляє і в гніві змінює їх так, що не впізнаєш!

671

8-9


ІОВА 9

6 7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

І Землю зрушує, стовпи* її дрижать. Накаже сонцю – і не зійде, на зорях – теж Йогó печать. Він Сам один небес господар, Він Той, Хто йде по хвилях моря! Створивши Ас, Кесиль і Хіма,* відкрив для зір комори Півдня.** Він сотворив діла великі, недослідимі і без ліку! Він – біля мене, хоч не бачу, майне – тим більше не побачу. Якщо бере Він – хтось не дасть? Чи скаже хто: «До цього – зась?» Бог гніву Свого не спиняє, додолу гордих Він схиляє. Що я тоді іще скажу, які слова ще підберу? Коли б я навіть був правий, не правуватись, а благати хотів би я свого Суддю! Якби звернувся я до Нього, а Він дав відповідь мені, не вірилося б, що мій голос так швидко вислухає Той, Хто бурею мене вражає, безвинно рани умножає. Він не дає мені зітхнути, дав вдосталь звідати отрути. Він, сильний, дужий, що й казати, позвав би в суд – хто сміє звати? Якщо візьмусь щось доказàти, --------------*6 Стовпи - гóри. *9 Ас, Кесиль, Хім - відповідні теперішнім назвам: Віз, Косарі, Квочка (Медведиця, Оріон, Плеяди).** 9 комори Півдня - сузір’я південної півкулі, у північній - невидиме.

672


ІОВА

мої ж уста менé осудять! Як об’явлю себé невинним – вони все рівно звинуватять. 21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

Невинний я? Цього не знаю! Таке життя я не сприймаю, Правий чи грішний перед Ним – життя обом перериває: якщо ж трапляється, що погибає, бува, невинний чоловік, чи не беруть його на сміх? Коли країну Бог вважає віддати в руки лиходія, то очі суддям закриває. Якщо не Він, то хто так діє? Біжать, змагаючись поміж собою, дні мої: якому з них найгірш живеться. І все життя, неначе човник, мчить, летить, мов яструб, що за здобиччю женеться. Коли б сказав: не буду нарікати, зніму із себе цей похмурий вид, розвеселюся серцем, буду ще триматись – то чи не вéрнуться назад всі болі, і чи не скажеш Ти, що винен я? Затѝм, що визнаний я винуватим, для чого силкуватися дармá? Та хоч би я умився снігом і руки найчистішими зробив – то і тоді Ти кинеш мéне в яму, де і для одягу я стануся бридким. Та Він не чоловік, щоб я посмів сказати: «Ходімо в суд і будем правуватись». Нема і посередника між нами, щоб нас обох він помирив: щоб Він забрав Свого бича від мéне, і страх для мéне припинив. 673

9


ІОВА

35

9-10

Тоді я Його не боявся б і говорити б Йомý міг, бо сам собою залишався б. Розділ 10

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Таке життя мені набридло, дам волю смуткові в душі, і гіркоту своєї долі переповім Йому в тиші. Скажу я Богові моєму: «За що так судиш з висоти, скажи мені, що є за мною, що став на прю зі мною Ти? Тобі подобаються муки Твоїх рук діло гамувать та раді грішників сприять? Невже тілесні очі маєш, що бачать, як людські сини? Чи в Тебе дні, як дні у смертних? Роки полічені Твої? Чого шукаєш так провини, доскіпуєшся до гріха? Ти знаєш: я не беззаконник, і тóго, хто б міг врятувать з руки Твоєї, теж немає. Хоч Ти трудився, бо бажаєш, щоб у мені був образ Твій, тепер же губиш, зариваєш… Згадай, як Ти, неначе глину, ліпив менé. В кінці життя Ти знову в порох обертаєш! Ти вилив мéне, наче молоко, згустив всього, неначе творог. І шкірою та тілом прикрасив, кістками й жилами зіткавши йóго. Життя і милість дарував мені, 674


ІОВА

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

Твоя турбота дух мій доглядала. Я знаю, що Ти в думці мав, і Твого серця вподобáння: як тільки допущусь гріха – не залишусь без покарання! Біда, коли я завиню! А як правий – не зважусь голову підняти. Я весь принижений, тож зглянься на біду мою! Коли ж хоч трохи підведусь, за мною, наче лев, женешся, показуючи на мені Свою могуть! Виводиш свідків проти мене і, непомірно збільшуючи гнів, дедалі нові лави вводиш в бій! Нащó було виводить мéне з лона? Не краще б смерть пожать було, поки не бачило менé нічиє око? Я був би, наче мéне й не було – із лона прямо в домовину! Так мало днів мого життя! Відстань від мéне на хвилину! Дай трохи часу, щоб оклигав, поки піду і не вернусь – в країну темряви і ночі, у край смертельної імли, в якому устрою немає, де світло чорне замість тьми». (Вихід 10:21) Розділ 11

1

3

Зофар докоряє Іову Заговорив Зофар з Намáту: «Хіба на безліч слів твоїх не знайдем відповідь на них? Чи ж правда - де багато слів? Чи всі твої пусті слова нам відповісти заважають? 675

10-11


ІОВА

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

11

Твій глум ніхто не застидає? Ти кажеш: «Думки мої вірні, і чистий я в очах Йогó». Якби ж схотів Бог говорити, промовити через уста Свої, відкрити мудрість, сховану в терпінні, що не збагнуть людському розумінню, то певно б вдвоє більш терпів! Хіба наш розум може дослідити Бога? Чи охопити Йóго незбагненну суть, коли вона сягає вище неба? Що може розум твій тут осягнуть, коли вона є глибша від шеолу? Його мірила довші, ніж Земля, і ширина – моря переважає! Коли Він йде, хтось Йóго зупиняє? І на суді хтось може перебить? Бог знає, чоловік – лише на мить. Він бачить злі його діла, тож без відплати їх не залишає! Та безголовий пнеться показати розум, забув, що народився, як осел. Коли ж скеруєш своє серце, простягнеш руки до Ньогó, відкинеш гріх, що в тебе за душею, не пустиш під свій дах йогó – тоді обличчя стане світлим, без страху, сумніву, відкритим, забудеш ти свою біду, як воду весняну брудну. Життя світліше півдня стане, темрява зміниться на ранок. Надія берегтиме спокій твій. Коли вкладешся – буде сон міцний. Відпочиватимеш – не будуть турбувати; ще й ласки будуть всі запобігати!

676


ІОВА

20

А очі злих погаснуть від плачу, не стане місця їм для втечі, від безнадії пропадуть і рóзпачу». Розділ 12

1 2

3 4

5

6

7

8

9 10

11

12

13

Іов відповідає Зофарові Та Іов відповів на те: «То справді, ви говорите, як смертні люди, тому і мудрість ваша разом з вами вмре! Але і в мéне розум є від вашого не гірший, та що з того, коли товариші сміються, на кпин беруть і праведність мою, і те, що як до Бога я звертався, негайно Він до мéне озивався. Вас горе поки що не косить, життя неначе на руках вас носить. Тому і насміхаєтесь над тим, хто з відчаю у Бога смерті просить. Зате шатрá грабіжників спокійні, і ті, що Бога гнíвлять, мають мир. Своя рука їм, наче замість Бога. Та годі, запитайте у тварин – вони для вас добавлять тями; зверніться також до пташок – і ті багато що відкриють перед вами! Поговори з землею, і вона тебé навчить, та й риби в морі скажуть корисне про світ. Хто може відкидать Творця? В Його руці душа всього живого, дух чоловіка, все його життя! Подібно, як язик говорить про смак їжі, як вухо любить ніжні слухати слова – в сивоголових пробуває досвід, і в довголітніх розум, щоб учить – так в Бога мудрість і могутність! У Нього рада діяти й творить! 677

11-12


ІОВА

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

12-13

Що Бог зруйнує – те ніхто не відбудує! І що замкне – ніхто не відімкне! Як дощ затримає – усе повисихає, як дасть йогó – розбудить землю вмить! У Нього сила і обачність. Він бачить тóго, хто зійшов з дороги, і тóго, хто підбив йогó зійти. Він мудрість радників перевертає, у суддів розум відбирає, знімає пояс влади у царів і оперізує ганчіркою стан їх! Князів без честі відпускає, в могутніх силу забирає. Вкорочує язик речистим, в старих поради не стає. Презирством знатних покриває, хоробрість мужніх ослабляє. Що в темряві – Він робить явним, на світло виставляє тайни. Розмножує народи й нищить, розвіює, а то й підвищить. Мізерним чинить розум знатних краю, блукати їх, як у пустині, заставляє. У темряві, без світла, мов сліпі, вони не можуть виходу знайти. Розділ 13

1

2

3

4.

5 6

Це все я бачив власними очима, на власні вуха чув і серцем зрозумів. Ви маєте знання – не менші маю я, і я від вас не більше погрішив. Тому із Всемогутнім буду говорити, у Нього вияснятиму свою біду. Бо ваші всі знання - мене дурити, а для полегшення нічого не дають. Якби замовкли ви, вам це було б за мудрість! Послухайте ж тепер моїх думок, 678


ІОВА

7

8 9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

на захист свій я буду промовляти. Чи личить вам неправду обертати, силкуючись, сплітати лжу? Щоб піддобритися, ви пнетеся допомогти Йомý. А що, як Він захоче перевірить вас? Чи зможете ви Йóго обманути, як це в людей бува не раз? Суворо Він напевно покарає вас, якщо таємно будете за кимсь тягнути! Хіба вас велич Йóго не жахає, і в душу страх не заглядає? Всі ваші міркування – з попелу грудки, і відповіді – виліплені з гною. Мовчіть, нічого не кажіть мені, все‘дно я буду промовляти, хоч би й прийшлось відповідати! Своє я тіло стисну у зубах і душу розриватиму руками, бо хоче вбити мéне Бог! Та я надії не втрачаю, бажаю лиш оборонити свої проступки у відчаї. І це було б рятунком в безнадії, бо лицемірний підійти туди не сміє. Послухайте уважно слів моїх, пояснення сприйміть до вух своїх. Ось я судитись забажав і знаю – виправданий буду, бо хто б судити мéне взявсь? Якщо хтось є – замовкну враз! Цих двох речей Ти не чини зі мною, щоб я перебував перед Тобою: Свою Ти руку забери, і страх Твій хай не трусить мною. Тоді покличеш – я озвуся, коли спитаю – Ти відповідай: Скільки перéступів моїх побачив? Назви гріхи й провин не пропускай. 679

13


ІОВА

24

25

26

27

28

13-14

Навіщо погляд відвертаєш, за ворога менé вважаєш? Для чого м’яти зірваний листок і за билиною сухою гнатись, гіркий писати присуд Свій, гріхи юнацькі закидати? Чи не в колодах ноги є мої, що так стежки мої пильнуєш, сліди від ніг моїх нотуєш? Я й так, як дерево сухе, марнію, як одяг, битий міллю, тлію. Розділ 14

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Хистке життя людини Народжений від жінки чоловік короткий вік свій тягне у журбі – зростає він, неначе квітка в’яне, життя його, як тінь біжить… І на такого Ти ще відкриваєш очі та тягнеш в суд і правуватись хочеш!? Хіба з нечистого народжується чистий? Ані один! Якщо полічені всі йóго дні і місяців число Тобі відоме, накреслив ту межу, яку не може перейти, – то відступись від нього і залиш йогó, аж поки він, як той поденщик, не скінчить працю дня свогó! Бо й дерево, хоч зрубане, надію має: від кореня не раз повідростають зелені пагони йогó! Хоч його корінь і постáрів, і зовсім пень йогó струхлявів, та як почує воду він, негайно знову оживає! Не так з людиною – помре, лежить бездушна, розкладається; 680


ІОВА

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

пішла – і більше не вертається! Як води з озера течуть і неглибокими стають – так і людина, більш не встане, аж поки не перейдуть небеса. Не збудиться і не прокинеться сама! Коли б менé Ти у шеолі заховав, закрив, аж поки не припиниться Твій гнів, дав певний час і знов, згадавши, розбудив! Але хіба людина буде жити знов, коли помре? Я так очікував би переміну! Ти кликнув би, – а я озвався б до Тебé! Ти задоволений би мною був, бо я творіння Твоїх рук. Тоді оберігав би Ти мене від зла і не прискіпувався б до мого гріха. Переступ мій би запечатав, провину перекреслив би і закопав! Але... Як та гора, що рушиться раптово, як скеля тріснута обвалу жде, як води, що підточують каміння, як злива, що змиває все, – так Ти надію в чоловіка обриваєш! Утискуючи все його життя, змінивши вид йому, назавжди відсилаєш! Чи в честі його діти – він того не знає, в приниженні вони – того уже не буде знать! Бо чоловік свій біль чуває, поки душа над ним ридає». Розділ 15

1 2

Друга промова Єліфаза Промовив Єліфаз фемáнський і сказав: «Чи личать мудрому такі пусті слова, які наповнюють живіт палючим вітром? 681

14-15


ІОВА

3

4 5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

15

Чи варто правуватись тим, що марнота, промовами, з нечистим змістом? Ти втратив перед Богом страх, встряєш із Богом в суперечку – так виявляється твоя вина, ведеш ти бесіду не гречну. Не я, твої уста осуджують тебé, і твій язик говорить проти тéбе. Хіба ти першим народився на Землі, чи перше гір тебе створили? Хіба ти в Бога на нараді був, премудрість Божу осягнув? Що знаєш ти, чого б не знали ми? Що розумієш, що б і ми не розуміли? Між нами є старий і сивий, що віком перевищує й отця твогó. Хіба для тебе Божа втіха – річ мала, те тихе слово, мовлене до тéбе? Пощо ти надриваєшся душею і гордо так підносиш очі до небес, що проти Бога гнівом вибухаєш і наговорюєш громаду злих словес? Хіба людина може бути чиста, і праведний колись від жінки народивсь? Якщо Бог ангелам Своїм не довіряє і небесам Свій докір закидає. Тим більше Він людину докорить, що беззаконня п’є, як воду в спрагу! Коли я говорю - ти слухай, бо очевидне промовлятиму до твого вуха. Що мудрі чули від батьків своїх, того не затаїли від нащадків, бо в них одних була ще вся Земля, і не було того, хто б їх відвів від Бога. Злий чоловік, що радить злого, сам буде в муках все своє життя! 682


ІОВА

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

Жахливий крик стоятиме у йóго вухах, бо й серед спóкою прийде йому біда. Нема надії в нього вийти з тісноти – по п’ятах меч ганяється за ним. Вже й коршаки над йóго головою кружляють, щоб пожерти труп. День темряви йогó жахає, нужда і тіснота на нього насідають, як переможний війська гук. За те, що простягав на Бога руку і повставав на Всемогутнього науку, піднявши гордо свій карок, закривши доспіхами шию – тим жиром, що обличчя заросло, і салом, що боки пообкладало. Та буде жити він в зруйнованих містах, в домах покинутих, готових розвалитись. Йомý недовго багатіти, розвіється майно й достаток – так, наче їх і не було. Безвихідь жде і не втече, вогонь його галуззя спалить, а квіти* вітер рознесе! Отож, нехай не покладається на марнотý, бо марна буде і платня йомý. Перш ніж проб’є для нього час, зів’яне, і більш ніколи він не встане! Як виноградина скидає недоспілі грона, як дерево оливкове втрачає цвіт – так опустіє дім безбожних, палац хабарника вогонь поїсть! За те, що зло в собі тримав, Обман і зраду готував».

--------------*Галуззя, квіти - потомство.

683

15


ІОВА

16

Розділ 16

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Іов відповідає Єліфазові вдруге На це їм Іов відповів: «Наслухавсь я доволі слів і що ж, – гірких з вас маю утішителів! Чи перестанете ви кидати слова на вітер, і що спонукує так говорити вас? Я теж би так промову вів, якби були ви на моєму місці, я теж накидав би вам слів, кивав би головою вслід, устами б додавав відваги і не спинявся б рухати губами. Та що з того: хіба мій біль від того затихає, а як мовчу, то покидає? Бог зруйнував мою сім’ю, тепер Йогó рука тяжіє наді мною: покрив морщинами, і виснажив до краю, залишив шкіру й кості на мені; ці люди дивляться й голóвами хитають – таки це винуватий чоловік! Палає їхній гнів і лютість проти мéне, показують зубами ненависть свою, принизливих очей своїх не зводять – ці утішителі готові проковтнуть! Безплідними словами б’ють по щóках, і хоч разóм – поради не дадуть. Віддав Бог мéне нечестивцям на поталу і кинув беззаконникам до ніг. Я тихо жив, та Він схопив за горло й трусив менé, покіль не розтрусив – я був, неначе ціль для Нього. З усіх сторін Він по мені пускає стріли, й вони не пролітають мимо цілі, 684


ІОВА

14

15

16

17

18

19

20

21

22

без жалю розсікають все нутро моє! Він ранить мене знов і знов, щоразу кидається, наче ратоборець. Ганчір’ям шкіру обв’язав і голову занурив в порох. Від сліз мій погляд помарнів, на віях умостився морок. Але в руках моїх нема насильства, й перед Творцем моя молитва чиста! О, земле! Не спіши прийняти мою кров, і голосіння хай ще не лунає наді мною. Бо є на небі в мéне Свідок мій, мій Оборонець, що живе високо! Глузливці ви мої, мої ви друзі, до Бога проливає сльози око. Якби–то чоловік міг правуватись з Богом, як син людський правується із ближнім! На жаль, літам моїм кінець приходить, і відкривається до вічності дорога. Розділ 17

1

2

3

4

5

6

7

8

Мій дух зламавсь, мої дні догасають, переді мною – зяє пустота. Не буде там насмішників переді мною, не буду бачити несправедливості гіркої. Ти Сам перед Собою поручись, бо хто там може поручитися за мéне? Від розуму Ти їхнє серце віддали, щоб не підносилися над людьми. «Коли за гроші хтось міняє друзів, то його діти розрахуються за це» таким прислів’ям скориставшись проти мéне, прийшли вони плювати у моє лице. Хоча від смутку згасли мої очі, і руки й ноги стали, наче тінь, і хоч, побачивши, були в тривозі, 685

16-17


ІОВА

9

10

11

12

13

14

15

16

17-18

враз осудили мéне за гріхи! Але і праведним належало б триматися дороги, і чисторукий буде хай великої душі! Та хоч би й всі прийшли і стали біля мéне, чи зможу мудрого хоч одного знайти? Мій день минув, зазнали плани краху, моя надія мимо пропливла… Та друзі стверджують, що ніч – то день погідний, і він для мéне надто вже близький! Але хіба я ще не в темноті? Моя надія – в краю мертвих! У темряві стелю постіль, кажу до гробу: «Ти мій батько рідний», і черв’якам: «Ви мати і сестра мені». Чи є для мéне там якась надія? І щастя там побачив хто колись? Надія не піде туди зі мною! І щастя не покотиться униз». Розділ 18

1 2

3

4

5

6

7

8

Білдад відповідає Іову Заговорив Білдáд з Шуáху й мовив: «Як довго будеш зневажати наше слово? Послухав би ти нас, ми ще б вели розмову. Чому вважаєш нас неначе за тварин, принижуючи друзів прямо в очі? О ти, що з відчаю свій дух морочиш, чи опустіє без тебé Земля? Чи пересунеться гора із свого місця? Коли у грішного погасне світло, воно ніколи більш не загориться! Настане темрява в його оселі, світильник забереться назавжди. Бадьорий хід його ослабне, і гарні наміри не виведуть його з біди. Він неодмінно в пастку попадеться – його нога спіймається в сильці! 686


ІОВА

9

10

11 12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

За ним грабіжник бігтиме по п’ятах, біда чигатиме з усіх сторін! Земля на нього шнур тримає, і стежка сіті розставляє, страхи наздоганяють звідусіль. Він був багатим, а тепер голодний – біда стоїть напоготові. Недуга нищить його шкіру, та руки й ноги теж не обмине. З безпечного намету йóго виривають і тягнуть до царя смертей. Тепер оселиться у тому домі кожний, як сіркою очиститься той дім. Коли внизу засохне корінь, вгорі зів’яне також і гілля над ним. Забудуться його заслуги в домі, і на майданах не згадається ім’я. Він буде вигнаний з землі, з своєї хати, із світла в край, де вічна темнота! Ні внуків, ні нащадків – між людьми у нього, оселиться у домі пустота. Над його долею вжахнеться Захід, дрижатиме від переляку й Схід – така є частка беззаконному і всім, хто відцуравсь або не знає Бога». Розділ 19

1 2

3

4

5

Іов відповідає Білдадові вдруге На ці слова промовив Іов і сказав: «Як довго ви ще розриватимете душу своїми нерозумними словами? Разів з десяток ви образили мене, чи вам не соромно так розмовляти? Якби я й справді завинив – чого б це мало вас так турбувати? Мій гріх зі мною буде ночувати. Коли ж вам любо величатись, 687

18-19


ІОВА

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

19

мене ганьбою докоряти, то знайте: то так Бог зробив, навколо сіттю оточив. Тому й кричу до Нього: «Кривда!» – але не озивається ніхто. «Насилля!» – знов ніхто не чує. Він заступив мені дорогу, щоб я не мав нікуди ходу, на стежці темряву поклав. Стягнув із мéне мою славу, вінець зволік із голови. З усіх боків пустошить і ламає, неначе дерево, надію вириває. Свій гнів на мене запалив і ворогом Своїм зробив. Полки нещастя налягли, і мій намет в кільце взяли. Братів моїх забрав від мéне, знайомі відцуралися самі. Моя рідня не потикається на очі, чужими друзів поробив. Чужими поставали дім мій і прислуга, неначе б то сторонній став для них. Позву слугу – уваги не звертає. І хоч благаю – не відповідає. Мій подих став гѝдким для жінки, і для своїх братів став брѝдким. Довкола діти зневажають, як підведусь – сміятись починають. Мої найближчі друзі відвернулись, і ті, кого любив, уваги не звертають. Присохло моє тіло до кісток, лише біля зубів осталась шкіра. Тож змилуйтеся, друзі ви мої, бо це рука Господня доторкнулась. Чому, як Бог, за мною гонитеся ви, неначе хочете наїстись мого тіла? 688


ІОВА

23

24

25

26 27

28

29

Коли б то ці слова були записані до книги, коли б то задзвеніли, наче мідь! Залізним долотом увіковічнили на скелі для всіх прийдешніх поколінь: «Я знаю: Захисник у мéне є! І Він в останній день відновить оце змордоване від болей тіло, що гниє! Йогó я ще побачу в тілі! Не очі іншого - мої! Бо серце так підказує мені!» Якщо ж ви мислите: «За що б нам гнати йóго, яку б то ще нам зáчіпку знайти ?» – то бійтеся меча оголенóго, бо на провини гнів палає, суворий суд за це чекає!» Розділ 20

1 2

3

4

5

6

7

8

9

Вдруге Зофáр відповідає Іову Заговорив Зофар з Намáту і сказав: «Думки мої спонукують тобі відповісти – донéсти їх оце словами поспішаю. Я вислухав для мéне докір твій. І розум вказує, що й як казати маю. Хіба не знаєш ти тогó, що ще з прадавніх тих часів, коли постала на Землі людина, недовго веселивсь безбожний на Землі, веселощі його лиш на хвилину. Хоча б він величчю сягав до неба і головою діставав до хмар – все’дно він пропаде, як купа гною, хто знав йогó, питатиме: куди він запропав? Він зникне, наче сон, примара, і більш не стане його слави. Йогó недавно бачили веселим, та більше не побачать й місця від оселі!

689

19-20


ІОВА

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

20

Сини його до жебраків піддобрюватись будуть, бо награбоване прийдеться повернуть. Гріхами юності наповнені його кістки, і з ним вони лежатимуть в могилі. Якщо від зла у роті солодко йомý, і зло утаює під язикóм своїм, і береже, не відмовляється від нього, тримає у вустах своїх – то їжа ця у ньому зіпсується, отрутою гадючою візьметься! Він виблює добро, яке поглинув, і те, що в животі, Бог викине усе! Як він отруту ссав гадючу – так від гадюки і помре. Не бачити йому джерел медових, ні рік, текучих молоком! Не проковтне нажите працею чужою, і свій маєток не пережує! Бо він гнобив і нéхтував убогих, загарбував доми, яких не будував. Несите черево йогó не знало міри, і скупощі йогó були без меж. Ніщо не залишалося після йогó трапез, тому непевне все йогó добро на світі. У повноті достатків йóму тісно, бо всі покривджені ганяються за ним. Коли він наповнятиме живіт, Спаде на нього гнів від Бога. Якщо ухилиться він від стріли з заліза, йогó прошиє зброя мідна. Стріла пройдé крізь спину йóго, і жовч проткне виблискуючий спис, смертельний жах охопить всьóго! Від скарбів всі його нещастя, огонь з нелюдських рук поїсть йогó, ніщо й в наметі не вціліє, бо небо всі гріхи відкриє, 690


ІОВА

28

29

й земля дасть докази вини йогó! Домівку раптом повінь змиє, якою розіллється Божий гнів. Така є доля грішної людини і спадщина, призначена від Бога їй!» Розділ 21

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

Іов відповідає Зофарові вдруге У відповідь на те промовив Іов: «Послухайте уважно моїх слів, цим ви полегшите мій біль. В терпінні покажіть повагу. Як все скажу – тоді беріть на сміх. Хіба я скаржусь на людину, що дух мій став нетерпеливим? Поглянувши на мéне, ви здригнетесь, руками змусите мовчать свої уста. Я й сам, коли подумаю, здригаюсь і тілом весь тремчу й жахаюсь: як воно так, що нечестиві процвітають, (Пс.73:4) живуть до старості, здорове тіло мають, гарцюють діти перед ними, і внуки в них перед очима, немає в домі їх тривог, не дивиться за ними Бог. Їх бик спинається й не знемагає, корова телиться і не скидає. Примножуються, як отара, дітки, ростуть, вибрикують у розкоші і світлі. Виспівують під звуки цитри та тимпан, і під сопілку дочки вигинають стан. Проводять дні свої у щасті й дома, раптово навіть звалюються до шеолу. А поки що вони говорять Богу: «Йди від нас! Не хочемо Твоїх доріг ми знати! 691

20-21


ІОВА

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

21

Що Всемогутній нам, щоб Його шанувати, і що за користь, щоб Йомý служить?» Чи ж їхнє щастя не в своїх руках, і рада злих від Нього не далека? Чи може світло у безбожних гасне раз у раз, на їхні голови спадає небезпека? А може часто Він їх у Своєму гніві губить, як ту солому перед вітром або полову, що здіймає вихор? Чи може кару їхню Бог приберігає для дітей? Ні! Самому нехай відплатить, щоб на собі той кару звідав! Нехай відчує горе на своїх плечах і з гніву Всемогутнього хай п’є до дна! Яка тому журба про дім свій після нього, як місяці життя скінчаться йóго? Але ж, чи нам знанню навчати Бога, коли Він судить й тих, що біля Нього? Один вмирає, повний сил, у цвіті, щасливий та безпечний в світі. Налиті стегна повні має, і тлущ в кістках не висихає. А другий помирає з наболілою душею, не скуштувавши щастя у житті. Та ляжуть разом в домовину, обох їх їстиме черва в землі… Я добре знаю думки ваші і хитрощі, щоб кривдити менé. Ви скажете: «Де дім вельможі? Де той намет, що грішники жили?» Хіба ви не читали тих, що у світах бували, над їхнім досвідом не розмишляли, як в день біди відводили лихого вбік і в гнівний день ласкаво обминали? Хто йóго в очі звинуватить? За те, що скоїв, хто йому відплатить?

692


ІОВА

32

33

34

Коли ж йогó на цвинтар принесуть, то на могилі ще і варту вознесуть.* “Земля хай буде йóму пухом!” скажуть ті, що йшли за ним. А тих, що спереду - і не злічити! Тепер скажіть мені, що варті відповіді ваші? Вони наповнені самої фальші!» Розділ 22 Т ретя промова Єліфаза

1 2

3

4

5

6

7

8

9 10

11

12

13

Тоді феманський Єліфаз сказав: «Яку Бог з чоловіка користь має, якщо розумний сам собі допомагає? Що з того Всемогутньому, що ти правий? Яку з тогó Він користь має, що ти про Йóго стежку дбаєш? Чи стане Він карать, що Йóго поважаєш, і чи за це потягне в суд? Але коли твоя нечесність превелика, переступам твоїм нема кінця, коли братів визискував ти й за дрібницю, одежину із бідного здирав, а спраглому води не дав напиться, голодного без хліба відсилав, коли для сильного давав ти землю і сановитого поближче оселяв, а сиріт і вдовиць не помічав – тоді тебе самого сіті оточили, напав на тéбе раптом страх, і темрява, з якої виходу не бачиш, бо обступив навколо жах. Хіба Бог не вгорі, на небі? Поглянь на зорі в вишині. Чому ж ти кажеш: «Що Бог знає? Крізь хмари може розсудѝти Він?» ------------

*32 Пам’ятник.

693

21-22


ІОВА

14

15

16 17

18

19

20 21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

22

А хмари – то хіба завіса Йóму, через яку нічого не вбачає? Та ж Він зарáз весь обрій зрить! А ти доріг одвічних будеш ще триматись, як їх тримались люди злі, яких вода розлита знищила з лиця Землі? Які до Бога говорили: «Йди від нас!» і що, мовляв, нам Всемогутній зробить? Та Він все рівно їх благословляв добром, хоча вони Його цурались. На це дивились праведні й всміхались невинні знали їх кінець! Урветься на тих злюк терпець! Тож подружися з Ним, зроби угоду, і мир тобі поверне ще тепер. Прийми із вуст Його науку, вклади до серця всі слова Його. Якщо повернешся під Всемогутню руку, як віддалиш неправду від житла свогó і золото вважатимеш за порох – оте офірське матимеш за рінь* із ручаїв, а Всемогутній стане золотом твоїм, брусками срібла чистого – тоді радітимеш Всесильним, до Бога піднесеш свій зір, помолишся – і Він тебé почує, а ти подяку Йóму віддаси. Все, що задумаєш – здійсниться, дорога світлом проясниться! Бо хто несеться – тих схиляє, а зір засмученого піднімає. На що вже винуватого – й тогó рятує, і ти спасешся, якщо чисті руки маєш». ----------*24 За камінці.

694


ІОВА

Розділ 23

1 2

3

4

5

6

7

8

10

11

12

13

14

15

16 17

Іов утретє відповідає Єліфазові Озвався Іов і до них сказав: «Сьогодні знову гірку мову маю, Його тяжка рука із мене стогін вириває. Коли б я міг знайти Йогó та доступитись до престолу! Я вияснив би свою долю, устами доказав би правоту свою. Я зрозумів би всі Йогó слова, збагнув би, чóму терплю я. Хіба зі мною Він змагався б? О ні! Він тільки прислухався б. І я, як праведник, усе б довів Йóму – назавжди б вільним повернувсь додому! А так, іду на схід – Йогó немає, на заході також не зустрічаю, на півночі шукаю – не знайду, на південь поверну – і там не помічаю. Моя нога услід Йомý ступала, моя нога Йогó доріг трималась. Від заповіді уст Йогó не відступав, накази в серці зберігав. Хто може відмінить, коли Він постановить? Як забажає, то хіба не зробить? Він виконає слушне все про мене, що вважає, з тогó всьогó, що Він постановляє. Тому я перед Ним жахаюсь, коли роздумую – холону і схиляюсь. Бог поламав мій дух, зробив нікчемним тіло, бо не від темряви я гину, не від чорноти, що все лице моє покрила.

695

23


ІОВА

24

Розділ 24

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

Зухвалість грішників Чому Всесильний знає про часи, а шанувальники Йогó не знають днів Йогó відплати? Тому й пересувають межі на землі, стада грабують й гонять пасти, неначе б то були свої, єдиного осла займають в сиротини, вола беруть в заставу у вдовиць, спихають бідного з дороги, постійно гноблений квилить. Їх, як ослів, ганяють на роботу: встають зарання, щоб в степу для себе та дітей своїх найперше харч якусь добути. Чужому поле обжинають і в нечестивця виноград збирають. Проводять ночі без одежі й сну, на холоді не мають чим прикритись. У горах мокнуть від дощу, й за браком сховища шукають, де б їм до скелі притулитись. У них дитину відривають від грудей, щоб взяти з бідного заставу. Без одягу працюють на полях, голодними снопи вкладають, в точилі топчуть виноград та спрагу на роботі потерпають. Хоч людський стогін з міст лунає, душа пригноблених квилить, та Бог уваги не звертає! Ще інші є противниками світла, які шляхів Йогó не знають, й за Ним услід не поспішають: так на світанку душогуб невинного вбиває сіромаху; 696


ІОВА

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

виходить з сховища і злодій уночі; і око перелюбця жде, щоб вже смеркалось, щоб йóго не побачив хто – на думці має – та все ж обличчя закриває. В пітьмі підкопують домівки, а день проводять під замком, бо денне світло, бачте, заважає. Для них світанок – смерті тінь, коли він настає, їх жах проймає». Зофар: «Та всі вони так швидко зникнуть із Землі, як піна на поверхні річки! Маєтність їх проклята назавжди, не ступлять в виноградник їхні дітки! Як спека й засуха сніг пожирає – так грішника шеол хапає. Забуде йóго навіть рідна мати, лише червí на ньому добре випасатись. Ніхто про нього більше не згадає. Життя йогó так поламають, як буря дерево ламає! За те, що над безплідною сміявся і над вдовиними домами збиткувався. Та Бог тих дужих силою Своєю хапає і життя їх позбавляє, коли вони на Нього повстають. Хоч і для них дає безпеку та опору, та все ж не випускає з поля зору: ледь піднесуться – тут же і зів'януть, як той бур’ян, як те стебло, що підрізають! Чи заперечить хто, що це не так? Чи скаже хто: «Так не буває?» Розділ 25

1 2

Вступив у бесіду Білдад шуáхський: «У Нього влада і страшна могутність. Він на висотах порядкує! 697

24-25


ІОВА

3

4

5

6

1 2

3

4

25-26

Чи може полічити хтось полки, якими Всесвіт Він вартує? То як людині бути праведною перед Ним? Хто чистим з'явиться, народжений від жінки? Коли людині й місяць світить, та не так, і зорі не такі ясні й великі. То що є чоловік, як не хробак? І син людський – чи не черв'як? Розділ 26 І відповів на це їм Іов, і сказав: «Ох, як же ви допомогли безсилому, як руку ви підтримали в недобрий час! Що то за раду подали немудрому, як досконало виклали усе зарáз! Кому лише ви говорили ті слова, і чий то дух так промовляє з вас?

Ось тіні мертвих душ дрижать попід землею, і в водах все живе тремтить. 6 Бо голий перед Ним шеол, і Аваддон відкритий, 7 і Північ над безоднею лежить. І Землю Він повісив на нічому, 8 поставив води в хмарах вище гір, і з того посуду не витечуть ніколи! 9 Він Місяця лице щораз міняє, 10 і межі океану виставляє, щоб води одночасно бачили ускрізь* і темряву, і світло – день і ніч! 11 Від Його докору тремтять небес опори.* 12 Своєю силою Він управляє морем і розумом Своїм приборкує йогó. 13 Всього лиш подихом Він небо прикрашає* , вертлявим змієм* йóго вишиває. --------5

*10 Бачили ускрізь - говорить про розміри океану, коли з одного боку океану ніч, то в цей самий час з іншої його сторони день.*11 Небес опори - гори. *13 Прикрашає небо - райдугою. Вертлявим змієм - блискавкою.

698


ІОВА

14

Та це лиш крихти Його діл – всього лиш слабий відгомін, а все збагнути - хто збагне Його могутність?» Розділ 27

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

Повів свою промову Іов і сказав: «Клянуся Богом, що позбавив мене права, і Вседержителем, що горем напоїв – покіль я дишу й Божий дух у носі маю, не скажуть марного уста мої! Мої вуста не скажуть злого, язик не вимовить брехні. Нема в вас слушного нічого, я швидше вмру, ніж досконалості зречусь! Я міцно справедливості тримаюсь і з рук її не відпущу, бо й совість жодним днем менé не докоряє. Хай з ворогом моїм учинять, як з безбожним, і з тим, хто б’є менé – як з беззаконним! Чи є якась надія для безбожного, коли Бог забере його життя? Чи вислухає Бог його благання, коли на нього звалиться біда? Чи буде він радіти Всемогутнім, спиратися на Нього повсякчас? Я вам пояснюю про поведінку Божу, про наміри Йогó відносно вас. Коли ж це все відоме вам, навіщо марно витрачати час?» «Ось доля злому, що призначена від Бога, і частка від Всесильного йомý: хоч матиме синів багато – та під меч, нащадки дóсита не наїдяться хліба, а тих, що лишаться – візьме могила, і вдовам плакати не буде як. Хоч він і настягає купу срібла і одягу, мов глини, нагребе – 699

26-27


ІОВА

17

18

19

20

21

22

23

27-28

користуватись буде справедливий, і сріблом володітиме невинний. Він дім будує, але то для молі, бо й житиме, як сторож у стодолі. Багатим ляже, та таким не встане, відкриє очі – а добра не стане. Прийде страх серед дня на нього, а уночі стихія нападе: від сну підніме йóго східний вітер, з йогó ж домівки забере. Все це спаде на нього без жалю, хоч як би він змагався й опирався. За ним лиш встигнуть сплеснути руками. Ганьба йомý – куди б не появлявся! Розділ 28

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Лиш в деяких місцях видобувають срібло, і золото трапляється не скрізь, Залізо у землі шукать потрібно, із каменю витоплюється мідь. В місця таємні забирається людина, дошукується з світлом у руці того дорогоцінного каміння. Подорожує, де нога ще не ходила, живе далеко він від дому і дітей… Спускається углиб з вірьовкою на спині, працює важко, тужить без людей. Земля, що хліб дає нам, всередині вся, наче переорана вогнем. В її камінні – дорогі сапфіри, і золото з пісків берем! Стежок туди не знає хижа птиця, і око яструба туди не зазирне. Ні лев її не топче, ні левиця, ані шакал тудою не пройде. Та чоловік, наклавши руки на граніт, всі гори з коренем перевертає – 700


ІОВА

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

прорубує у скелях хід, аби дістатися до тóго, що бажає! Досліджує джерела рік – виносить сховане на світ. То де ж береться мудрість, звідкіля, і де те місце розуму на світі? Не знає чоловік її ціни, тому й нема її серед живих. Безодня каже: «Не в мені вона», та й море мовить: «Не у мéне». Не продається ні за золото вона, не вистачить за неї дати й срібла! Її не можна оцінити золотом Офіру, ні оніксом коштовним, ні сапфіром! Бо ані золото, ані кришталь прозорий із нею не зрівняються ніколи, тим більше вимінять на посуд дорогий. І ефіопський їй топаз не рівня, її й рубінами не вдасться оцінити! Про перли та корали годі й говорити; здобути мудрість – краще за всі скарби світу! Отож, до нас приходить мудрість звідкіля? І де те місце – розуму криниця? Вона захована від всього, що живе, і навіть для небесних птахів – таємниця. Безодня й смерть сказали: «Про неї ми лише чували». А стежку знає тільки Бог, Він знає і її житло. Його зір краю досягає і все під небом оглядає. Коли Він дав вагу для вітру, а водам міру призначѝв; коли дощеві дав закони, а блискавкам вказав дороги – то ще тоді її явив, щоб чоловік те дослідив, 701

28


ІОВА

28

28-29

промовивши йому слова: «Страх перед Господом - то мудрість, а розум - уникати зла!» Розділ 29

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

Так Іов вів свою поважну мову далі: «Коли б я був, як за минулих місяців, за днів, коли менé Бог хоронив! Коли над головою вигравало світло, коли за Йóго ласки я і в темряві ходив – такий, як за днів осені моєї, коли намет мій Бог беріг; коли Всевишній був зі мною, і діти бігали біля менé юрбою; коли у молоці купались ноги, а скеля оливні струмки лила – тоді виходив я, було, до брами в місті, всідавсь перед всіма на виднім місці. Побачивши мене, смирніли хлопці, старі вставали і без мéне не сідали. Вельможі стримувалися від розмов, уста свої руками прикривали, і голос знатних затихав: язик у них до піднебіння прилипав. Те вухо, що хоч раз менé чувало, хвалило і благословляло. Та й око, що хоч раз побачило менé, пошану віддавать не забувало. Бо я спасав убогого у скруті, і безпорадних, і сиріт забутих, вмираючий мені благословення слав, бо я й вдову в біді не залишав. Я в справедливість одягавсь, як в шати, судом, як мантією, прикрашавсь. Очима був я для отих незрячих, кульгавому в дорозі помагав, знедоленим я був за батька, 702


ІОВА

17

18

19

20

21

22

23

24

25

чужинця справу теж уважно розглядав; до нечестивого був безпощадним – з зубів у них я здобич виривав. А в думці ж мав: помру в гнізді своєму, і днів моїх ще буде, як піску! Мій корінь вдосталь буде пити воду, і роси заночують ще в садку. Моя пошана буде все зростати, і руки лук міцніш тримати. Ті, що приходили послухать, замовкали і мовчки, що я ще скажу, чекали! Після менé уже не говорили, бо всі мої слова, мов крапельки, ловили! Бувало так менé всі виглядають, що і роти порозкривають, мов та земля, на дощ в посуху! Коли, було, всміхнусь до них, через зневіру в їхнім серці, тоді бадьорий вигляд мій ще більше додавав їм духу! Я брав на себе їх турботи, і вів їх, як король війська! Коли приходив час тривоги, я заспокоєння для них давав. Розділ 30

1

2

3

4

Тепер настали вже не ті часи, молодші стали над батьками насміхатись, яких не варто навіть брати до тих собак, що стережуть вночі! Бо сила їхніх рук – яка то сила – коли вони пережили свою порý? Через нестачу їжі, через страшний голод, коли рослини їли і з дерев кору, листя кущів, коріння ялівцеве – їм заміняло справжній хліб. 703

29-30


ІОВА

5

6 7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

30

Їх із громади виганяли, на них гукали, як на злодіїв. Вони й жили в ярах, печерах, як ті здичáвілі тварини польові. Тулилися до купи між кущами – відкинуті нащадки безіменних, як вигнанці землі. Ось в отаких я став тепер за пісню, зробився байкою для них. Тепер вони бридують глянути на мéне, обходять стороною, спльовуючи вбік. Бо як побачили, що Бог менé понизив, то і собі розперізалися услід! Праворуч від менѐ підводиться ватага, придумують, як би заставить мою ногу зійти на їх погибельну дорогу. Уже і яму приготовили мені, і ждуть не діждуться, коли впаду туди! На жаль, ніхто не йде мені на допомогу. А їх чимраз все більше прибуває, неначе із-за рогу виринають, з’являються, як з-під землі! Я весь в страху – як вітер, пронеслася моя гідність, і слава, наче хмара, пропливла. Душа моя постійно ниє, постійно безпросвітні дні. Вночі кістки мої ламає, і жили втратили спокій. Бог ухопив менé за комір і витрусив із одягу могó, щоб вкинути менé в болото, щоб я зробився порохом йогó.

704


ІОВА

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

Кричу до Тебе: «Боже мій!», а Ти не озиваєшся до мéне, коли встаю – Ти все уваги не звертаєш. Жорстоким Ти зробивсь мені, нещадно б’єш могутньою рукою, якою, відірвавши від землі, пустив за вітром, щоб розправитись зі мною. Я знаю, Ти ведеш менé на смерть, у дім, куди збираєш всіх живучих. Але, хіба не простягає рук тонучий? Чи він в нещасті не кричить? Хіба не плакав я над тим, хто в горі? Чи серце до нещасного не мало співчуття? Я сподівавсь на щастя – а одержав горе, очікував на світло – а лечу у небуття! Нутро моє кипить і не вгасає, біда з нещастям зустрічає. Я весь став чорним – не від сонця, кричу – немає оборонця! А для шакалів став за брата, і страуси приймають за свого. Не стало місця на мені живого, гарячка пропікає до кісток. Від цитри чую тільки голосіння, і невгамовно-жалібний плач сопілок. Розділ 31

1

2

3

4

Останнє слово Іова А ще ж було: з очима я вчинив умову – не буду глипати на молодих дівчат, бо що тоді мені отримати від Бога? Якої спадщини від Всемогутнього я варт? Чи не погибель на безбожного чигає, і чи нещастя не наздожене йогó? Чи може Він доріг моїх недобачає, Чи мої кроки не цікаві для Ньогó? 705

30-31


ІОВА

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

31

Якщо колись ходив я стежкою неправди, А ноги для когось приносили обман, – то зважте мéне на вазі правдивій, тоді довідається Бог, що я невинний. Коли мій крок звернув з правдивої дороги, і серце клигало очам услід, коли до рук моїх щось приставало, – то хай я сію, а з’їдає дармоїд, і пагінці мої хай вирвуться з корінням! Якщо я серцю дозволяв захоплюватись жінкою чужою і під дверима ближнього з ножем стояв, то хай моя тепер дружина меле іншим, і інші нахиляються над нею там! Бо цей безславний вчинок зазіхання потягне конче в суд для покарання! Це – як вогонь пекельний, згуба, що знищила б усі мої старання. Якщо я віднімав в слуги права, коли моя у тім була провина, чим зможу виправдатись я, Коли прийде моя година? Хіба йогó й менѐ не Бог створив в утробі, і чи не Він привів обох нас в світ? Тому не відмовляв я бідному у просьбі, не змушував томитись очі вдів. Не сам з’їдав шматок я свого хліба, а ще давав йогó і сироті. З дитинства виростав він біля мéне, як батько, я опікувався ним; коли я бачив погибаючого в скруті або нужденного, що одягу не мав, то чи не стегнами* вони приносили подяку, що вовною своїх овець їх зігрівав? Якщо на сироту здіймав я руку, ---------------*20 Так Іов уособлює ті частини, які спалювались у похвальну жертву Господеві.

706


ІОВА

бо брама міста* сторону мою тягла, то хай відвалиться моє плече від спини, по лікоть відпаде рука! 23 Від Бога страшною була б для мене кара, бо перед величчю Йогó хто устоїть? 24 Коли б на золото я покладав надію, сказавши: «Ти для мене щит!»; 25 коли б схилявся й тішився перед достатком, якого нажила моя рука; 26 коли б захоплювався Сонцем життєдайним і Місяцем, що в небі проплива; 27 таємно серцю дав би заблудитись, цілунками руки* пошанувавши їх, – 28 то чи не став би я злочинцем перед Богом, Творцю не давши славу, а для них? 29 Я не радів над ворогом в нещасті, не веселивсь, коли йогó спіткало горе; 30 не дозволяв устам гріха на сéбе брати, віддавши на прокляття душу йóго. 31 Хто працював в моєму домі, говорив: «Чи є такий, кого б він м’ясом не вгостив?» 32 Чужинцеві на вулиці я ночувати не давав, і двері подорожньому були завжди відкриті. 33 Своїх переступів, як інші, не ховав і в серці намагався не таїти. 34 Бо я тоді боявся б показатися між люди, постійно б очі сором їв, мовчав би й не виходив би у двір! 35* Якщо кричало проти мéне поле, і скаржилися борозни йогó, 22

------------*21 Брама міста - біля міських воріт вершився суд. *27 Натяк на семітський забобон: у щасті та достатках, цілуючи власну руку, посилати поцілунки небесним світилам. *35 Вірші 35, 36, 37 - це вірші 38, 39, 40 старого видання. Згідно новітніх досліджень їх слушно поставлено після 34 вірша.

707

31


ІОВА

36

37

38

39

40

31- 32

що я врожай з’їдав і не віддячив, важкою працею морив робітників – то хай би замість жита виріс терен, і замість ячменю – кукіль! Якби то мéне вислухав ще хтось! Коли б то Сам Всесильний відповів, яку вину поставив проти мéне ворог? Її на плечі я б звалив, на голові носив би, як корону! Я б привселюдно свої кроки об’явив, мов до князя, наблизився б до Нього! Таке моє для вас останнє слово». Розділ 32

Повчання Елігу Як троє тих мужів не стали говорити, бо Іов виправдовувавсь в очах своїх, 2 то запалився гнівом Елігу, син Барах’їла з Бузу, який належав до родини Рама, через те, що Іов виставив себе правим, а Бога – ні. 3 Також на трьох своїх приятелів він мав досаду, що ті для Йова відповіді не дали, а тільки винуватили йогó в його біді. 4 Елігу ждав, поки закінчить Іов, бо всі вони від нього віком старші. 5 Та як уста тих трьох не знали, що сказати, Елігу заходився сам відповідати: 6 «Я молодий літами, ви – старіші, тому я стримувавсь сказати речі ліпші. 7 Я думав так: хай промовляє вік, і розуму нехай навчає довголіття. 8 Та бачу, Божий дух і Всемогутнього дихання не всім од віку розум подає – 9 не завжди довголітні мають мудрість, і не в руках старих дорога правди є! 10 Тому й кажу: послухайте менé! Я буду говорити те, що твердо знаю. 1

708


ІОВА

Ось я очікував на ваші всі старання, вслуховувавсь у ваші міркування – яких ви тільки не вживали слів! 12 І що ж, не можете відповісти на всі питання, ніхто не може довести його вини. 13 Не говоріть, що йóго слово гóже і тільки Бог його думки перевернути може!» 14 Не до менé звертався він, тому вам першим відповім: 15 ви мовчите, злякавшись йóго, Тому й не маєте сказати чóго. 16 Отож, коли ви мовчки стоїте, вам слів забракло промовляти – 17 то буду говорити я; бо знаю, що беруся доказати. 18 Я вщерть наповнений словами, менé спонукує до цього дух! 19 Нутро моє, як молоде вино, що бродить, що може розірвати і новий бурдюк! 20 Як виговорюся – легше на душі, дам відповідь відкритими устами. 21 Не подивлюсь ні на особу, ні на чин, і лестити комусь не стану! 22 Бо цього ремесла я не знавець, якщо не так – побий менé, Творець! 11

Розділ 33 1

2

3

4

5

Тож вислухай мою промову, Йове, зважай на кожне моє слово. Оце вуста я відкриваю, язик мій із гортані промовляє. Від серця чистого скажу слова я щирі, устами вимовлю слова правдиві. Мене дух Божий на цей світ привів, і подих Всемогутнього життя вселив. Відповідай мені, якщо ти можеш, стань проти мéне, приготуйсь! 709

32-33


ІОВА

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

33

Я за твоїм бажанням став на місце Бога, хоч глина я і ти – та не турбуйсь, лякатись нíчого тобі переді мною, бо не моя рука є над тобою. Ти перед цим казав до вух моїх, і чув я голос слів твоїх: «Я чистий, без гріха, невинний, я бездоганний, без провини. То зáчіпку Він у мені шукає, за Свого ворога вважає. Заковує Він ноги у кайдани і кожен крок за мною наглядає». Ось тут, скажу тобі, ти є несправедливий, бо Бог є більший від людини! Чи маєш право так на Нього нарікати, щоб на слова твої Він мав відповідати? Бог не один раз каже і не двічі – зважає хто на те, чи лічить? У сні, в нічному вѝдиві, спочинку, коли нас звалює глибокий сон або коли дрімаємо на ложі, – тоді Бог вухо чоловіка відкриває, настрашує його і перестерігáє, щоб відвернуть від злого вчинку та удалити гордість чоловіку. Щоб душу йóго відвести від ями й життя уберегти від гострого меча, – Бог може напоумити хворобою на ложі або недугою в його костях. Тоді людина відвертається від хліба, стає немилою та страва, що любила, марніє тіло на очах, самі лиш кості добре видно. Душа йогó наблизилась до підземелля, життя йогó – до місця, де померлі. Можливо ангел ще прийде на допомогу, один із тисяч Божих ангелів, 710


ІОВА

24

25

26

27

28

29 30

31

32

33

який покаже праведну дорогу. Тоді Бог зглянеться над ним і скаже: «Звільни йогó, хай обмине могила, я маю викуп за нього». Бог омолодить тіло йóго, поверне до юнацьких літ! Коли помолиться – Бог дасть одвіт, і з радістю поклониться він Богу, а Бог відновить правду йóму. Подивиться він на людей і скаже: «Кривив душею я, грішив, та Бог тим самим не платив. Мене звільнив Він від могили, дав світло, щоб я був з живими». Так часто творить Бог людині – її відводить від могили, щоб просвітити її очі. Тож вислухай слова охоче, а я продовжу промовляти. Якщо ти хочеш щось сказати, я почекаю, ти кажи, бо я бажаю правоти. А якщо ні – не заважай, я мудрі викажу слова». Розділ 34

1 2

3.

4

5

6

І говорив Елíгу далі і казав: «Послухайте, о мудрі, слів моїх, і ви, розумні, прихиліться! Як вухо мову може відрізняти, а піднебіння страву куштувати – так подивíмось, що правдиве, і визнаймо, що є важливе! Ось Іов мовив: «Я – правий, та Бог без суду мене тисне. Хіба щось стану я брехати, коли невинний я, 711

33-34


ІОВА

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

34

для чóго змушувать менé конати?» Чи десь такий, як Іов є, що так глузує, наче воду п’є? Що з лиходіями товаришує і з нечестивцями приятелює? Це ж він запитував у нас: «Яку ми користь з того маєм, що ревно Богу догоджаєм?» Послухайте, мужí розумні, не може бути в Бозі зла! Які в людини є діла – така їй буде і платня! Воістину, коли Бог зла не чинить, то Всемогутній і суда не скрѝвить. Хто, окрім Нього, про нас дбає і Всесвіт хто ще доглядає? Якщо Він духа забере, позбавить дихання живого – негайно тіло пропаде, людина перетвориться на порох! Отож, як маєш розум, слухай, вважай на голос моїх слів. Коли б хтось ненавидів правду, то як би міг тримати світ? Чи ж нам Найправеднíшого судити? Тогó, Хто і цареві каже: «Ти ніщо!» Йогó вельможам – «Ви ледащо!» Тогó, Хто не зважає на князів особу, не робить вибору між бідним і багатим, бо всі ми – справа Йóго рук . Раптово мруть вони й зникають, аби лише піднявся люд – то й сáмого могутнього скидають! Бо над путями чоловіка Божі очі, Він бачить кожен йóго крок; нема для Нього темряви, ані глухої ночі, щоб заховатися могли до зла охочі! Тому для Бога зайві трáти, 712


ІОВА

24

25

26 27

28

29

30 31

32

33

34

35

36

37

щоб Йóго хтось міг позивати! Без слів Він можних викидає, натомість нових поставляє. Їх вчинки знані й серед ночі, томý й скидає – хай їх топчуть! Карає для науки іншим! За те, що відхилилися від Нього, і про дороги дбати не хотіли Йóго. Та крик злиденного вчуває, і стогін гноблених сприймає. Коли відпочиває Він, хтось турбувати сміє? Коли обличчя заховає – хтось відкриє? Закон один – і для народу, і для чоловіка: не бути тóму, щоб довіку міг нечестивий править світом! Коли вже перед Богом завинив, скажи: «Заслужено я потерпів – не буду більш чинити злого! Навчи, чого ще не навчивсь; коли і кривду учинив, не стану більш чинити тóго!» Хіба Він має перейти на розум твій, щоб дать відплату? Якщо ж відкинеш ці слова, щось сам для сéбе вибираєш – тоді скажи, що ще ти знаєш? Розумні люди й чоловік, що слухає менé, підтвердить тричі: говорить Іов бунтівничо, в його словах страху нема! Якщо прослідкувать слова – то йóго відповіді злоязичні! При нас, погрожуючи кулаком, Він у гріхах своїх стає бунтівником! І наговорює ще більше проти Бога!»

713

34


ІОВА

35

Розділ 35 1 2

3

4 5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

Повів Елігу мову далі і сказав: «Невже є правда у таких твоїх словах: «Я чистий перед Богом»? або: «Як гріх мій може діяти на Нього? Що з тóго, що я буду без гріха?» Я відповім тобі й твоїм товаришам: поглянь на небо, що над головою, на хмари, що вгорі пливуть. То правда, як грішиш, то що ти Йóму спричиняєш? І як провин твоїх багато, що заподіюєш Йомý? Й коли ти прáведний, щось прибуває в Нього? Або в тебé бере щось Він? Злоба шкідлива лиш людині, і справедливість корисна лише синам людським! Де чути стогін? -Там де є гнобитель. Чом лементують люди? - Відбираються права. Та чомусь з них ніхто не каже: «Де Бог, наш Сотворитель?» Той, Хто дає нам пісню і вночі. Бог більше нас, аніж тварин, навчає і більше, ніж тих птахів, врозумляє. Хоч і голосять іноді, та Бог їм відповідь не посилає, бо загордились люди злі. Марнотне вислухóвувати Бог не буде, Всесильному до тóго бáйдуже. Хоч ти і кажеш, що Йогó не бачиш, та суд завжди готоий перед Ним – Він і для тебе вже йогó відкрив. Та поки Він не завітав до тебе гнівом, і ти не взнав суворості Йогó, то легковажиш власними устами, і нерозважно розкидаєшся словами».

714


ІОВА

Розділ 36 1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

І знов Елíгу взявся говорити: «Як почекаєш трохи, я тобі скажу ще деякі слова про Бога. Почну свою промову з тóго, що стану боронити Творця мóго. Воістину в словах моїх нема неправди, перед тобою – досконалий чоловік в знанні. Так! Всемогутній і Всесильний Бог, та над усе Він чистим серцем дорожить! Він виступає проти нечестивих, пригнобленого захищає у суді. Від праведного Він очей не відвертає, підвищує йогó й біля царів саджає, щоб трон той стверджувавсь на правоті! Якщо ж царі опиняться в кайданах, з усіх сторін оточить їх біда – тоді їм Бог усі діла покаже, відкриє їхні беззаконня у судах. Так напоумлює Він їхнє серце і навчає, на вірную дорогу наставляє. Якщо послухають і прѝймуть цю науку, то Він добробутом наповнить їхні дні, їх старість пройде в щасті і добрі. А як відкинуть, – то загинуть в невігластві, дорога до шеолу приведе нещасних. Щодо лукавих серцем, що збирають гнів, коли їх в’яжуть, не звертаються до Бога, то їхня доля – замолоду смерть; обíрветься розбещених дорога. І хто страждає, тих Господь спасає, у скруті їхній вислуховує, в біді. Він вивів би й тебе із тісноти на простір, де утиску нема, де ломиться від їжі стіл. Коли ж ти не зречешся нечестивих суджень, то пам’ятай, що суд й осудження разóм ідуть. Хай не скарає тебе Божий гнів, 715

36


ІОВА

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28 29

30

31

32

33

36-37

і дар великий не зіб’є з дороги! Бо чи поможуть щось твої змагання і всі твої мізерні міркування? О, не бажай собі тієї ночі, коли й народи з свóго місця пропадуть! Остерігайсь звертатися до кривди, через яку несеш випробування! Бог – Всемогутній і Всесильний! де ще такого Вчителя знайдеш? Хто заперечити Йомý посміє або спитати: «Що Ти дієш?» Запам’ятай: Йогó ти маєш величати, за те, що бачиш, - вихваляти! Всі люди над Йогó ділами розважають, здалека й зблизька їх спостерігають. Бог є великий, не дано пізнати, ба, і років Йогó не зрахувати! Він води хмарою по крапельці збирає і хмарами все небо покриває, щоб землю і людей дощем благословить! Хто може розумом той розмір хмар вмістить і гуркіт грому, що в Йогó наметі? Він небозвід весь світлом обливає, лише морську глибінь не зачіпає. Він ними нагодовує народи, запасом їжі повнить їх комори. В руках тримає блискавицю, Спрямовує на цілі, що намітив. Він нею чабана попереджає і звірину, – хай діточок ховає. Розділ 37

1

2

3

Тому здригнулось в мéне серце, перевернулося усе нутро моє! Послухайте уважно й ви тогó і голосу, і грому з вуст Йогó. Луна йогó прокочується попід небесами, 716


ІОВА

4

5

6

7

8 9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

і блиск йогó сягає до країв Землі! Довкола Нього – гучний грім: Бог голосом величним промовляє і блискавиць Своїх не зупиняє, щоб голос той був чутним скрізь! Той дивний голос нас навчає, великим, незбагненним нас вражає. Він каже снігові: «Лети на землю!» і зливам – «Лийтесь на поля!». Він дав руці печать і вміння, щоб чоловік цінив Йогó творіння: як звір собі берлогу вибирає, чому із Півдня буря налітає; як з Півночі мороз надходить; чого від подиху Йогó вода холоне – її поверхня обертається на лід? Як хмари навантажує водою і як крізь хмари проливає світ. Як, згідно мудрих намірів Йогó, вони міняються в своєму леті, щоб виконати те, що Він велить – чи то, як кару, чи як милосердя. Поглянь же, Іове, стань і подумай про дивні Божії діла. Чи знаєш, як Бог хмари розміщає, як хмара блискавкою землю прошиває? Чи знаєш, як тримає Він в повітрі хмари та інші Досконалого чудові справи? Як нагрівається твоя одежа, коли південна тиша настає? Хіба це ти із Ним розкинув купол неба твердий, мов дзеркало, що світлом виграє? О Господи! Навчи нас, що сказати йóму, що повідомити з цієї темноти? Хіба він зрозуміє те, про що веду я мову, чи як хто інший заговорить – прояснить?

717

37


ІОВА

21

22

23

24

37-38

Хто може подивитися на сонце, як вітер хмари розжене? Коли ж із Півночі приходить сяйво, яка-то Божа велич настає! Всесильний! Нам Тебе не осягнуть, бо в Тéбе милосердя, право і могуть! Отож, нехай Йогó бояться люди, бо Він не зглянеться над велемудрим!» Розділ 38

1 2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

Боже слово Тоді Господь озвавсь до Іова із бурі і сказав: «Хто той, що сміє викривляти задуми Мої своїми нерозважними словами? Підпережися, як годиться мужеві, і стань – тебé питатиму, а ти відповідай: «Де ти знаходився, коли Я Землю закладав? – скажи, якщо в тобі перебуває розум? Хто її розміри розрахував або вірьовку мірчу простягав? На що спираються підвалини її? Хто положив її наріжний камінь під радісні пісні ранкових зір, під вигуки веселі синів Божих? Хто зачинив дверима море, коли воно з’являлося на світ, коли Я хмарою, мов одягом, його накрив, густою мрякою, як пелюшками, оповив? Я встановив йому кордони, поставив засуви й ворота, промовивши: «Сюди прийдеш, а далі – ні! Ось тут розіб’ються твої пихаті буруни!» А ранкові наказував ти щось, чи зірці вказував на її місце, щоб Землю ухопила за краї та витрусила всіх безбожних із Землі? Щоб вигляд свій Земля змінила, 718


ІОВА

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28 29

30

31

32

як то міняє від печатки глина, і стала килимом рясним; щоб віднялась у нечестивих сила, щоб відчахнулись їхні крила. Чи бачив ти коли джерела моря, чи можеш дослідити дно безодні? Чи відкривалися тобі ворота смерті і в очі заглядав її бездонні? Чи можеш охопити оком світ широкий? – скажи, коли оте все зрозумів. Де та дорога, що приводить до оселі світла, і де те місце темряви, що пробуває тінь? Чи можеш їх спровадити назад, примусити вернутися до свóго дому? Хіба раніше народився ти, і дні твої настількі довгі, що все це можеш пояснить Мені? Доходив ти колись до сховищ снігу, чи може бачив градові склади, які Я зберігаю на день смутку, на день покарання або війни? Де ті струмки, якими ллється світло? Як вітер носиться по всій Землі? Як зливі прокладається дорога, і як для блискавки готуються шляхи, щоб дощ послати на безлюдну землю і на пустиню, де одні піски, щоб пустка та і дика сторона могла прокинутись та проростити зелень? Чи має батька дощ і хто народжує росу? З якого черева народжується лід і сніг та його дивні візерунки? Як холод сковує води поверхню вмить і чинить твердою її, неначе мідь? Чи можеш зав’язати в вузол Квочку* і розв’язати Косареві* пута? Чи можеш вивести сузір’я своєчасно і Віз *повезти із його дітьми? 719

38


ІОВА

33

34

35

36

37

38

39

40

41

38-39

Чи знаєш ти закони неба, чи можеш запровадити їх на Землі? Чи можеш зняти голос свій до хмари, щоб рясний дощ поливсь струмками? Чи можеш посилати блискавки, щоб ті послухались й відповіли: «Ось ми!» Хто мудрість заложив у серце, і хто дав розум, щоб творить? Хто має мудрість, щоб порахувати хмари, і з того посуду на землю дощ пролить? Як з пилу робиться болото, і з нього ж робляться грудки? Хто ловить здобич для левиці, і хто вирощує її дітей, коли вони лежать ще у берлозі або сидять по хащах, у засідці? Хто воронові корм приготовляє, коли його пташата просять їсти?

----------*31 Квочка - сузір’я Плеяди. Косар - сузір’я Оріон. *32 Віз - сузір’я

Розділ 39 1

2

3

4

5

6

Чи знаєш час пологів дичини гірської, чи спостеріг коли родильні муки олениць? Чи можеш вичислити їх вагітність, вказати час і пору їм родить? Злягаються вони, народжують, пускають в світ дітей, які самі і кріпнуть, й виростають в чистім полі, розходяться і не вертаються ніколи. Хто дикого осла коли пустив на волю, і хто на ньому пута розв’язав, якому степ Я дав для дому, а на прожѝток – солончак? 720


ІОВА

7

8

9

10

11

12

13 14

15

16

17

18

19

20

21

22

23 24

Сміється він з гармидеру міського, не відчуваючи на спині батога; що в горах є – те служить йому кормом, тепер він всякій зеленині рад! А носоріг! Чи стане він тобі служити, чи зможе ночувать біля твоїх ясел? Підставить боки він для твóго посторонка, чи поле візьметься боронувать твоє? Чи виручить він тим, що в нього страшна сила, чи вдасться з тóго скористатися тобі? Повіриш йóму, що посів твій верне, чи збіжжя завезе на тік?.. Чи гарні крила й пір’я має страус? Звичайно ні! Бо навіть яйця, відкладаючи в землі, піску їх доручає доглядати, не знає, що там можуть розтоптати, або звір дикий роздавить – жорстокий він до діточок своїх, бо діти, наче і не йóго діти – йомý байдýже, виживуть вони, чи ні. А це тому, що Я позбавив йóго глузду, щоб він не мав чим вихвалятись. Та як, піднявши крила, побіжить, то і з коня, і з вершника ще може посміятись! Так і коневі силу хто дає? Хто гриву йóго вигина дугою? Чи ти злякаєш йóго, наче саранчу, коли самé іржання зве до бою! Йогó могутність риє копитами землю, безстрашно кидає йогó у бій! Сміється перед небезпекою й не відступає, не зупиняється ні перед чим! На нього має зуб колчан, виблискує і спис, і піка! У лютому запалі землю він жує, гарцює, ледь зачувши звук сурмѝ! 721

39


ІОВА

25

26

27

28 29 30

39-40

Щоразу при сурмі іржання видає, ще здалеку готовий кинутись у бій, зачувши ледве клич старшин! Чи то твоєю мудрістю літає сокіл, ширяє по південній стороні? Або орел злітає вгору за твоїм велінням, гніздо будуючи в захмарній вишині? Живе на бескіті, в стрімких горах ночує, за здобиччю очима гостро зрить! Його орлята п’ють гарячу кров, і де є вбиті – там і він чатує!» Розділ 40

1 2

3 4

5

6 7

8

9

10

11 12

13 14

І говорив Господь до Іова й сказав: «Чи будеш ще й тепер змагатися зі Мною? Хто докоряє Богові, хай тут же відповість!» І мовив Господеві Йов, сказавши: «Я є ніщо, що може відповісти мій язик, свої уста рукою закриваю, колись казав – тепер не буду говорить, хай навіть двічі говорив, та промовляю, що більше вже не буду гомоніть!» І відповів Господь із бурі Іову, й сказав: «Підпережись, як мужеві годиться, тебе питатиму, а ти відповідай. Ти справді хочеш відібрати в Мене право, чи звеш Мене на суд, щоб оправдатись самомý? Хіба твоя могутність, як могутність Бога, чи можеш прогриміти голосом, як Він? Спочатку одягнись у велич і красу, прикрась себе пишнотою та сяйвом слави; до краю вилий гнів на гордих і смири; поглянь на всіх зарозумілих і понизь їх, понищ злочинців кожного на місці свому; зарий усіх їх в землю, темрявою вкрий – тоді Я визнаю, що справді ти спроможний сам собі допомогти. 722


ІОВА

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

40

Ось динозавр*, якого Я, як і тебѐ, створив, він їсть траву, неначе віл; а що за сила в йóго м’язах, що за потуга у йогó крижах! Згинає хвіст свій, кедрові подібний, на жилах сплетених, немов канат! Як мідні труби – ноги йóго, і кості – що стальні стовпи! Він Божих діл першопочаток, він, як тиран, серед тварин! Але скоряється Мені! Йому дають поживу гори, де любо жити всякій звірині. У зарослях кущів він час проводить, розлігшись в очереті чи багні. Там лотоси вкривають йóго тінню, і верби над водою – то йогó привілля. Йомý байдуже, що ріка на нього хлине, стоїть сміливо навіть і тоді, коли увесь Йордан до йóго рота рине! Чи візьметься хтось на очах задротувати носа йóго? Чи не огорне тóго жах? Чи витягнеш гачком левіафана, чи схопиш йóго за язик? Чи вправиш йóму ти тростину в ніздрі, а може черепа зумієш проломить? Чи стане він тебé благати дуже, чи заговорить лагідні слова?

----------------------------

Òóò (40:14 32; 41:1 26) ïîäàíî îïèñ çâ³ðà, ÿêîãî ïåðåêëàäà÷³ íàçèâàþòü òî ëåâ³àôàíîì, òî áåãåìîòîì, òî äðàêîíîì, òî ìîðñüêîþ ïîòâîðîþ (²ñàÿ 27:1). Àëå ç îïèñó ÿñíî, ùî öå íå áåãåìîò, õî÷à á òîìó, ùî õâ³ñò ó áåãåìîòà íå «ÿê êåäð». Ñëîâî ëåâ³àôàí º òðàíñ

ë³òåðàö³ºþ (ë³òåðàòóðíèé çàñ³á îçâó÷еííÿ ³íîçåìíîãî ñëîâà çíàêàìè àëôàâ³òу òіє¿ ìîâè, íà ÿêó âîíî ïåðåêëàäàºòüñÿ), à íå ïåðåêëàäîì â³äïîâ³äíîãî ñëîâà. Ñêëàäí³ñòü ïåðåêëàäó ïîëÿãຠâ òîìó, ùî îäí³ òåêñòè ïîäàþòü éîãî ÿê ìîðñüêó òâàðèíó, ³íø³ ÿê ñóõîïóòíó, ùå ³íø³ ÿê òàêó, ùî ë³òຠâ ïîâ³òð³ (Ïñ.74; ªðåì.51:34; ªçåê. 32:2;²ñàÿ14:29). Î÷åâèäíî ñó÷àñíîìó ïåðåêëàäó íàéêðàùå â³äïîâ³äຠñëîâî äèíîçàâð ç éîãî ð³çíîâèäàìè.

723


ІОВА

28

29

30

31

32

40-41

З тобою він заключить договір, подружить, щоб бути для тебé, немов слуга? Чи забавлятимешся ним, неначе птахом, припнувши йóго для своєї дітвори? Забенкетують біля нього мисливці, чи продадуть йогó хананії-купці? Прошиєш наскрізь йóго шкуру списом, чи острогою риб’ячою голову проткнеш? Якщо захочеш доторкнутися до нього – пам’ятай – в майбутньому на це не зазіхнеш! Розділ 41

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Ти марно самовпевнено несешся, бо і від погляду його здригнешся – нема тогó, хто б міг йогó потурбувати, нема й тогó, хто міг би перед ним встояти – як і ніхто переді Мною не встоїть, коли надумає повстати! Хто був коли напав на нього й живим залишивсь після цього? Ніхто у цілім піднебессі! Тож розповім про силу честі. Чи хтось підняв коли перéд йогó одежі або наблизився до челюстей йогó? Хто відчиняв коли ворота йóго пащі, щоб роздивитися ряди зубів, мов хащі? Щитів шеренга – спина йóго, так щільно стулених поміж собою, що і повітря не пройде, немов печать трима все те! Один одного так тримають, немов один однóго обіймають! Від його чихання в очах рябіє, і очі – мов світанок спіє. 724


ІОВА

11

12

13

14

15

16

17

18 19

20

21

22

23

24

25

26

Із рота полум’я летить, немов снопами іскри сіє. Із ніздер валить дим, вирує, неначе з казана парує. Від йóго дихання вогонь горить, розпалюється і палахкотить! А шия! В його шиї – страшна сила! Попереду йогó холодний страх біжить! Тверді йогó м’ясисті члени тіла, налиті міццю – хто не задрижить!? Йогó завжди тверде, без жалю серце поставлене, мов камінь жорновий! Коли він устає, то і найхоробрíші стають від страху за стіну біліші! Безсилий проти нього спис, і лук, і меч. Залізо йóму, як стебло зів’яле, і мідь для нього – дерево трухляве, ні постріл з лука йóго не проб’є, ні камінь, випущений з пращі, бо все те він за солому для себé сприймає! Ціп йому – то всього билина, і посвист списа – що дротина. Внизу, неначе черепицю має і по багні, як бороною, йде, чвалає! Під ним, немов у казані, безодня клекотить, і море для ньогó – мов умивальниця з водою. Він воду перетворює на буруни, глибінь вважає стежкою морською. Нема подібного до нього на Землі, сама безстрашність ходить перед ним! На всіх він гордий погляд має – він цар усім, хто гордим себе виставляє! А йóго ж Я таким створив!»

725

41


ІОВА

42

Розділ 42

1 2

3

4

5

6 7

8

9

10

Епілог І мовив Іов Господеві і сказав: «Я знаю, що спроможний Ти усе задумане звершити. Отож, не може заслонити нерозум мій Твою глибінь! Тому, як буду говорити або запитувать, – Ти вчи! Я чув, що мовилось про Тéбе, але тепер, коли в печалі побачив Тебе власним зором, – не дорікатиму в відчáї, а каюсь в поросі земному». Тож, вислухавши Іова слова, Господь сказав до Єліфáза із Фемáна: «Горить Мій гнів на тéбе й на твоїх друзяк за те, що ви не говорили вірно так, як говорив слуга Мій Іов! Отож, візьміть з собою семеро биків, сім баранів і йдіть до Іова, Мого слуги. Там принесете цілопалення за сéбе, а Іов, Мій слуга, помолиться за вас усіх. Я зглянуся на нього і вам не заподію прикрого нічого, бо ви не говорили вірно так, як говорив слуга Мій Іов! І Єліфаз з Фемáну, і Білдад з Шуáху, намáтівський Зофар зробили все, як Бог сказав, Господь прийняв за них молитву Йова. Коли ж так помолився Йов до Бога, Господь всю втрату повернув йомý: всього Господь побільшив вдвоє!

726


ІОВА

11

12

13 14

15

16

17

Тоді прийшли до нього сестри і брати, всі прѝятелі давні і знайомі, щоб їсти хліб із ним у йóго домі. І розважали йóго, як могли, в усьому тóму горі, що від сатани! І кожен дарував йому каблучку і дуката золотого. Благословив його Господь віднині більше, ніж до цього: У нього стало 14 000 дрібної худоби, 6 000 верблюдíв, 2000 волів і 1 000 ослиць! І народилося у нього семеро синів і трè дочкè. Голубкою назвав він першу з них, Пахуча Квітка – ім’я другої було, а третя – то Рожок Помади для губів. І не було вродливіших жінок у всій країні тій, як дочки Іова, яких він спадщиною наділив. Жив після цього Іов сто і сорок літ і бачив діток від своїх дітей аж до четвертого коліна! Помер він в старості, наситившись життям своїм.

727

42


728


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.