Художниця

30 Неждана розридалася. Скільки сліз людина може виплакати? Мабуть, Неждана переплакала всіх. Дімка так і не прийшов. Заплакана, злякана, виснажена, жінка потягнулася за телефоном, набрала номер Дмитра. Слабеньким, зайчачим – ні, риб’ячим голосочком вона благала його повернутися і «зробити щось». І за декілька митей він увірвався в двері. Мабуть, примчав на таксі. Невідомо звідки. То не мало значення. Він лагідно обійняв її за плечі, пригорнув до грудей, цілував тім’ячко – як дитятку – і шорсткими, мозолястими пальцями витирав їй сльози. Щось шепотів. Але біль не втамовувався, страх не зникав, пустка не заповнювалася. Пуста утроба. Спустошене серце. Витовчені мрії чиїмось важкими ногами – чи не її власними? І жодного, жодного просвітку навколо. Неждана прокинулася в теплих чоловікових обіймах. За вікном стояв яскравий, теплий ранок. Дмитро заснув сидячи, а вона – поклавши голову йому на коліна. Живіт все ще стугонів болем. Жінка спробувала встати. Але щось таке щемливе стиснуло серце, що вона не змогла втримати чергового потоку сліз.

118