Т ЕМ А НОМЕРА дозволено грати в рухливі ігри, і я люблю це робити. Мама, звісно, хвилюється, якщо у мене болить голова, але я говорю, що нічого страшного в цьому немає, адже таке трапляється з усіма, тато і брат мене підтримують. Хочу сказати, що мені дуже подобається відвідувати «Клуб переможців», у якому проводиться багато ціка вих заходів, і це чудово. Також ми допомагаємо хворим дітям, я роблю це залюбки. Ще я люблю народні танці – це моє хобі. Упевнена, навіть коли вступлю до універ ситету, все одно буду відвідувати студію. У майбутньому
хочу допомагати людям – працювати лікарем-хірургом. Дітям, які лікуються від раку, бажаю позитивних змін, довгих років життя і щоб не звертали уваги на всілякі дрібниці. Вірте: усе йтиме своїм шляхом, усе буде добре! Всеукраїнський благодійний фонд «Запорука» м. Київ, вул. Каменярів, 68 тел.: +38 (044) 361-56-97 www.zaporuka.com.ua
Коментар психолога фонду «Запорука» Наталії Заболотної
Перше, на що треба звернути увагу в роботі з дітьми, які перебороли рак, – посттравматичний досвід, отриманий під час лікування. Це і неприємні тілесні відчуття (внас лідок хіміотерапії, опромінення, медичних маніпуляцій, операції), і психологічний дискомфорт (че рез тривале перебування в лікарні, ізоляцію, відірваність від звичного оточення). Діти відчувають страх перед невідомістю (що буде далі?), провину (через хворобу страждають близькі), сором (зміни в зовнішно сті: облисіння, інвалідність). Крім того, дитина може стати свідком смерті однолітків у відділенні, що теж сильно травмує. З дітьми в реци диві ці почуття опрацьовуються на більш глибокому рівні: проводиться корекція психологічного стану за до помогою малювання, ігор з піском, 8 З И М А 2013 –2014
бесід тощо. Для дітей у стані ремісії найбільш актуальним є впрова дження їх у безпосереднє життя поза лікарнею. Через хворобу дитина ба гато чого пропускає, тому потрібно заново будувати відносини з близь кими, однолітками. Не виключені конфлікти із братами й сестрами через образи, що комусь дістається більше батьківської любові. До того ж діти, які перехворіли, звикають до гіперопіки батьків. З одного боку, вони страждають від неї і прагнуть звільнитися, а з другого – відчува ють страх повернення до лікарні, рецидиву. У цій неоднозначності весь трагізм ситуації. Важливо вирішувати проблему, адже співзалежні стосунки наклада ють відбиток на все подальше життя дитини. Ще одна складність полягає в поверненні дитини до школи, в колектив однолітків, де не завжди її приймають, можливі конфлікти. До того ж лікування дещо впливає на нервово-психічну діяльність: галь муються процеси мислення, пам’яті, дитина швидше втомлюється, їй важче вчитися. Часто у таких дітей низька самооцінка й високий рівень тривожності: дитина сумніваєть ся, чи все з нею гаразд, чи все буде добре й надалі? Стосунки з батьками теж тривалий час бувають конфлік тними через високий рівень гніву в дитини, адже відбулася втрата (здоров’я, стосунків). Психологічні проблеми є й у бать ків дітей, які подолали онкозахво рювання. Унаслідок пережитого нерідко псуються сімейні стосунки в парі: жінка довго була окремо, по
вернулася втомленою, дратівливою... Чоловіки не завжди це витримують. Крім того, таким батькам характер ні тривога і страх, що призводять до гіперопіки та гіперконтролю за дитиною. А це ведмежа послуга для всіх: зростає рівень роздратування, тому конфлікти неминучі. Дитина, підхоплюючи батьківські емоції, може сумніватися в тому, що вона здорова, що все буде добре. Терапія передбачає і індивідуальну, і групову форми роботи, причому групи можуть бути різні: дитячі, батьківські, дитячо-батьківські, т.зв. розширена сім’я (зі здоровими братами та сестрами). З дітьми ми опрацьовуємо актуальні емоції (важливо, щоб вони виражалися, не затримувалися в організмі), також вчимося по-новому будувати відносини з навколишнім світом. З батьками намагаємося налагодити стосунки в родині. Усе можна здолати!
Рак Вилiковний