Page 1

загальнодержавна

К*Ж

газета

всеукраїнський тижневик 13–19 лютого 2015 р.

щоп’ятниці

Координати

стор. 23 Паралелі

стор. 4 Меридіани

стор. 20–21

Про Великий Герб Української Держави

7


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

У Будинку Уряду віце-прем’єрмі­ністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістофом Вайлем. Ішлося про роботу Змішаної українсь­ко-ні­мецької комісії з питань повернення та реституції втрачених і незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни цінностей культури, відновлення роботи Міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців.

Відбулася зустріч віце-прем’єрміністра – міністра культури України В’ячеслава Кириленка з делегацією Світового конгресу українців на чолі з його президентом Євгеном Чолієм. Президент повідомив про нещодавнє відкриття Представництва конгресу в Україні. В. Кириленко доручив перевірити поточний стан виконання Меморандуму про співпрацю між Світовим конгресом українців та Кабінетом Міністрів України, посилити координацію дій із конгресом на рівні Уряду.

Нараду з ректорами вищих мистецьких навчальних закладів ІІІ– ІV рівнів акредитації провів віцепрем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко. Порушено питання доручення представників Мінкультури до участі в робочих групах при Міністерстві освіти та науки, які напрацьовуватимуть сучасні стандарти викладання гуманітарних дисциплін у вишах на основі нового закону про вищу освіту.

2

новини Йшлося про діяльність Луганської державної академії культури і мистецтв та Донецької державної музичної академії імені С. Прокоф’єва, результати переведення їхніх студентів і співробітників до інших закладів освіти, що перебувають у сфері управління Мінкультури. «Луганській і Донецькій академіям буде надаватися всебічна допомога», – підкреслив В. Кириленко.

Переможців XVI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року – 2014» нагородили в театрі-майстерні «Сузір’я» (Київ). Одним із почесних гостей став перший заступник міністра культури України Ігор Ліховий. Обирали найкращих у номінаціях «Обрії», «Красне письменство», «Дитяче свято», «Хрестоматія», «Софія», «Минувшина» та «Візитівка». Гран-прі здобув Станіслав Кульчиць­ кий за наукове дослідження «Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі».

Проблеми національних творчих спілок обговорили на нараді під головуванням заступника міністра культури України Ростислава Карандєєва. На сьогодні найбільш гостро постали питання, які стосуються оренди приміщень, орендної плати за земельні ділянки, комунальних платежів та інші. Для їхнього розв’язання на нараду були запрошені представники Департаменту комунальної власності міста Києва, Департаменту культури Київської міської державної адміністрації, а також спеціалісти Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника. За результатами важливої розмови було визначено першочергові завдання для творчих об’єднань, Фонду держмайна, Київської міської державної адміністрації, а також Міністерства культури України.

В

ідбулося засідання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, присвячене проведенню третього конкурсного туру серед висунутих літературно-мистецьких творів на здобуття премії 2015 року. Обговорили літературно-мистецькі твори і шляхом таємного голосування ухвалили кандидатури на присудження Національної премії. Відповідні пропозиції внесли на розгляд Президентові України. Перелік претендентів, котрі стали лауреатами Національної премії 2015 року, за рішенням Шевченківського комітету оприлюднять на сайті Комітету після підписання Президентом України відповідного указу. Водночас у засобах масової інформації вже з’явилися імена відзначених. У номінації «Література» – це Юрій Буряк за книгу поезій «Не мертве море» (представлено Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка). У номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» – Костянтин Москалець за книжку есе «Сполохи». У номінації «Образотворче мистецтво» – Микола Компанець за мистецький цикл «Земля моїх батьків» та ілюстрації до творів М. Гоголя. У номі-

Міжвідомчі консультації відбулися у Вільнюсі за участю заступника міністра культури Литви Ромаса Яроцкіса та заступника міністра культури України з питань європейської інтеграції Андрія Вітренка. Обговорено пролонгацію чинної Угоди про культурну співпрацю між країнами на 2016–2018 роки, запозичення литовського досвіду реформування культури. Домовилися: українські фахівці відвідають Литву, щоб дослідити європейську практику охорони культурної спадщини.

Перше засідання робочої групи з питань реформування театральної справи відбулося під головуванням художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, голови робочої групи Станіслава Мойсеєва. Заступник міністра культури України і заступник голови робочої групи Ростислав Карандєєв наголосив, що мета її діяльності – бути модератором між Міністерством

нації «Театральне мистецтво» нагороду здобув Петро Панчук – актор Національного театру імені Івана Франка за втілення образу Тараса Шевченка на вітчизняній театральній сцені. Цього року премію в номінаціях «Публіцистика і журналістика», «Музичне мистецтво» і «Концертновиконавське мистецтво» вирішили не вручати.

культури України та театральною спільнотою. Члени робочої групи обговорили діяльність театральної галузі: шляхи введення контрактної системи; працевлаштування творчої молоді та забезпечення театрів України професійними кадрами; фінансування театрів та оплату праці творчих працівників тощо. Наступне засідання робочої групи заплановано на 19 лютого.

У підсумковому етапі Всеукраїнського огляду-конкурсу клубних закладів у сільській місцевості взяли участь 23 клубні заклади з 19 регіонів України. За підсумками засідання журі вирішено присудити: перемогу – І місце оглядуконкурсу – Палацу культури села Комсомольське Зміївського району Харківської області; ІІ місце – Будинку культури села Черепашинці Калинівського району Вінницької області та Будинку культури села Панчеве Новомиргородського району Кіровоградської області; ІІІ місце – Будинку культу­ ри села Дмитрівка Києво-Свято­ шинського району Київської області, Будинку культури та відпочинку селища Авангард Овідопільського району Одеської області та Будинку культури селища Степанівка Сумського району Сумської області.

Робоча зустріч керівників департаментів та окремих структурних підрозділів Міністерства зі співробітниками Українського центру культурних досліджень відбулася в Міністерстві культури за участі заступника міністра Ростислава Карандєєва. Директор центру Олександр Буценко окреслив діяльність закладу у 2014 році та пріоритети на 2015 рік. Це розробка, запровадження й моніторинг інноваційних стратегій регіонального і місцевого культурного розвитку.

Національна оперета України запрошує 14 лютого о 19:00 на святкову шоу-програму до Дня Святого Валентина «Музика сердець». Звучатимуть мелодії з мюзиклу «Нотр-Дам де Парі», композиції з фільмів «Ромео і Джульєтта», «Гладіатор», пісні з репертуару «The Beatles», «Boney M.», Е. Піаф, Л. Фабіан А. Бочеллі… Заплановані вікторини, розіграші, подарунки, сюрпризи.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

наголос Результативний діалог

 Пісні неоголошеної війни

Світлана СОКОЛОВА

Кадр із кліпу «Музика воїнів»

Українські музиканти запишуть альбом з патріо­ тичними піснями для армії. Запис відбудеться в рамках проекту «Музика гідності». Свою участь уже підтвердили такі виконавці, як «Nesprosta», «Телері», «Kozak System», Сергій Кузін, «Нумер 482», «Onuka», «ТНМК», «OT VINTA», «The Maneken». Поява такого альбому не є чимось сенсаційним, адже війна на сході України не могла не знайти ві­ дображення в сучасній українській музиці. Події останнього часу створили потужний культурний шар нової пісні, нового осмислення війни. І якщо на початку антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині пісні УПА спліталися в око­ пах зі «Смуглянкою», то чим далі, тим потужніше твориться нова та спільна музика. Як і з’являється усвідомлення спільних героїв. Нині за запитом «Пісні АТО» на сайті youtube.com уже можна прослухати понад 230 музичних творів, присвячених останнім подіям. Їхні автори – як ві­ домі українські виконавці, так і новачки, яким не байдуже майбутнє рідної країни.

 Антиукраїнська пропаганда

3

На прямій телефонній лінії Кабінету Міністрів України та брифінгу для ЗМІ віце-прем’єрміністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко відповів на запитання громадян та журналістів. одія відбулася у клубі Кабміну. На брифінгу урядовець сказав: «Ми хочемо провести великий 20-годинний марафон читання творів Тараса Шевченка, який буде транслюватися в прямому ефірі. Такого тривалого читання творів Шевченка ще не було ані в Україні, ані у світі». Більше того, В. Кириленко наголосив: дню народження співця українського народу намагатимуться надати мобілізаційного звучання, бо «вір­ші Шевченка, як жодні інші, підходять для того, щоб піднімати наш дух». До читання запросять громадських і культурних діячів, представників дипломатичних кіл, бійців АТО. Прозвучать рядки з видань «Кобзаря», які укра-

П

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко

їнські військові брали з собою в зону окупації. Марафон триватиме на каналі «Культура» Національного радіо з включеннями на Першому національному телеканалі та радіокомпанії. У зв’язку з наближенням річниці протистояння на Майдані 18–20 лютого В. Кириленко нагадав: незабаром у Києві має постати Меморіал пам’яті і музей Революції гідності. І висло-

вив припущення, що найбільш придатне місце для цього – Жовтневий палац, але необхідно узгодити це з власниками. Журналісти запитали: «Чому не Український дім?» Виявляється, багатьом не підходить архітектура. А от Жовтневий палац, колишня катівня НКВС, – вдале місце для привернення уваги до жертв тоталітаризму. Цікавилися ставленням В. Кири­ленка до розмов про

необхідність скасування Шевченківської премії. Відповідь: вона має бути. Максимум, на що можна піти у непрості часи, – вручати її не щороку. Поговорити з урядовцем про проблеми виплат доплат, вирішення долі працівників Луганських вишів, участь у Венеційському бієнале тощо хотіли працівники бібліотек, клубів, працівники галузі кіно, профспілкові ватажки та багато інших. Для кожного знайшлася відповідь: «Потрібно поновити Одеську кіностудію. Наявний приватний інвестор, але валу кіновиробництва не відбулося»; «бібліотечну систему варто зберегти», «якщо державні гроші йдуть невідомо куди, то будемо порушувати кадрові питання», «було б добре, якби проведення бієнале підтримали приватні меценати». – Чи можна в Національному музеї історії України віддати залу для історії культури національних меншин? – Гадаю, що це питання можна вирішити за умови згоди музейного колективу та експертів. Діалог з громадськістю вийшов результативним.

До захисту України Російські мілітарні фільми та серіали, випуще­ ні після 1991 року, підлягають повній забороні, як і весь російський теле- і кінопродукт, створений від початку російської агресії проти України, тобто з 2014 року. Таку позицію висловив віце-прем’єрміністр – міністр культури України В’ячеслав Кири­ ленко. За його словами, відповідні норми містяться в ухваленому Верховною Радою законі «Про внесен­ ня змін до деяких законів України щодо захисту ін­ формаційного телерадіопростору України». «Я був одним з ініціаторів заборони російських мілітарних серіалів на українському телебачен­ ні, і вважаю її цілком правильною», – підкреслив В’ячеслав Кириленко. За словами урядовця, ця заборона спирається на фактичні зміни в політиці українських телеканалів і на підтримку з боку громадської думки: опиту­ вання свідчить про обурення людей героїзацією російських силових структур у часи війни на сході України. Віце-прем’єр-міністр наголосив, що кінцева мета його ініціатив – створення сприятливих умов для розвитку власного українського теле- й кіновироб­ ництва.

Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій закликала віруючих захищати Україну. 10 лютого 2015 року в Будинку митрополита на території Національного заповідника «Софія Київська» відбулося чергове засідання Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій України під головуванням Предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату, Патріарха Київського і всієї РусиУкраїни Філарета. Міністерство культури України представляв директор Департаменту у справах релігій та національностей Андрій Юраш, котрий доповів про стан та актуальні питання державно-конфесійних відносин в Україні. Під час засідання багато членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій негативно оцінили ухвалене Верхо-

Під час засідання Всеукраїнської ради

вною Радою рішення про ліквідацію Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Було вирішено обговорювати цю проблему в майбутньому, зокрема у рамках круглого столу, призначеного на 16 лютого 2015 року. Нагадаємо, 10 лютого Верхов­ на Рада ухвалила проект Зако-

ну про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» (щодо державного нагляду). Цим Законом ліквідовано Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі. Як зазначила автор законопроекту, перший заступник керівника комітету з питань

свободи слова та інформаційної політики Ольга Червакова, Нацкомісія з питань захисту суспільної моралі була «одіозною структурою, яка запам’яталася лише скандальними рішеннями». Зокрема, звернення голови комісії Василя Костицького до міліції після розгону студентів Євромайдану 30 листопада не містило жодного засудження дій силовиків. Також Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій нагадала громадянам України про обов’язок допомоги у захисті Батьківщини. «Заради спільної перемоги один нехай йде до війська, інший нехай посильно працює, допомагаючи армії як капелан, волонтер, у шпиталях, нехай допомагає родинам військовослужбовців, постра­ ждалим мирним мешканцям Донбасу та вимушеним переселенцям», – йдеться у зверненні.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Євген БУКЕТ

Національне газетно-журнальне видавництво продовжує, розпочате у № 5, обговорення актуальності власного медіа-порталу cultUA. Останні приготування до презентації нового інтернетресурсу, його тестові випробування супроводжують консультації експертів та роздуми відомих діячів культури.

Римма Зюбіна, провідна актриса Молодого театру: Всі новини шукаю хаотично, просто гуляючи Інтернетом. Для мене це найзручніший спосіб читати цікаві статті. Можу виділити хіба що сайт artmisto.net і телеканал «Mezzo». Зраділа появі порталу cultUA, бо нам дуже потрібен саме інтернетносій найсучаснішої інформації про українську культуру. Адже й за кордоном тепер зможуть читати правдиву інформацію про наших митців.

Дмитро Ступка, актор Національного театру імені Івана Франка: Для мене найшвидший шлях до новин – це Інтернет. Найчастіше заходжу на Cultprostir, zn.ua. Також чудовий банк новин – Фейсбук. Там я спілкуюся не лише з українськими колегами, а й акторами та режисерами з-за кордону. Про театральні новини дізнаюсь на порталах kinoteatr.ua та teatral-online.ru

4

інформаційний простір Але якщо потрібно прочитати великий твір – роман, п’єсу, історичну літературу, то я надаю перевагу друкованим книжкам. На гаджетах такі тексти не сприймаю. Відчуття реального паперу та запах друку ніщо не замінить. Також я ще не втратив звичку читати газети й журнали. У нашій родині читання – це найголовніше, тож перейняв цю звичку від бабусі з дідусем та від батька.

Ольга Стельмашевська, директор PR-компанії «Дель Арте»: Для мене дуже важливо завжди бути в курсі подій, тому без Інтернету не уявляю свого життя. Про новини культури дізнаюся з порталів Cultprostir, Music-Review Ukraine, zn.ua, belcanto.ru та із соціальних мереж. Також читаю інтернет-версії газет і журналів, що спеціалізуються на культурних новинах. Це переважно російські видання і телеканал «Mezzo».

Ірина Зільберман, продюсер і режисер театральної компанії «Доміно Арт»: Як більшість сучасних людей, усі новини дізнаюся з Інтернету. Навіть телевізор дивлюся рідко, бо не маю на це часу. Паперову пресу також купую дуже рідко, і переважно ту, в якій друкують рецензії на мої спектаклі та проекти. Це газети «Дзеркало тижня», «День» та журнал «Український театр». Інтернет-портали сьогодні набагато мобільніші, активніші й інформативніші, ніж друкована продукція. До того ж, там можна завжди знайти відгуки читачів, посперечатися з авторами та залишити свою думку, що теж дуже цікаво, бо є зворотний зв’язок між читачами та виданням. Найактивніше я заходжу на портали ukr.net, bigmir. net, Радіо Свобода. Також мені подобаються російський belcanto.ru та український телеканал «Культура».

Вікторія Аронова, редактор порталу «Медіаняня»: Інтернет – це скарбниця світової інформації. Якщо я хочу дізнатися новини, то нічого більш оперативного та інформативного, ніж Інтернет, наразі не існує. Колись таким було телебачення, але, визнаю, зараз його майже не дивлюся, крім деяких найвагоміших проектів. Та якщо й починаю дивитися якусь телепрограму, то частіше за все продовжую стежити за нею, знову ж таки, за допомогою Інтернету. Навіть якщо мене цікавить думка якогось поважного оглядача, яку надруковано в газеті чи журналі, я знайду інтернет-версію видання і прочитаю її там. Газету востаннє тримала в руках, коли ще працювала в газеті, а це було років чотири тому. Журнали періодично переглядаю «по діагоналі». У тому, що ми називаємо культурою, за родом діяльності мене найбільше цікавить така її складова, як шоу-бізнес. Тому й сайти переважно відвідую шоубізнесові. Це spletnik.ru, starslife.ru, super.ru, 7days.ru, starhit.ru, jetsetter.ua, tochka.net. Так, більшість із них – російські, але, правду кажучи, у нас відповідних за

Ольга Сумська, народна артистка України: Новини культури наша родина традиційно дізнавалася з газети «Культура і життя». Мама її передплачувала кілька десятиліть. А нині ми все більше послуговуємося соціальними мережами. Я навіть стала дещо залежною. На телефоні маю вихід на Фейсбук та Твіттер, тож одразу дізнаюся всі новини та підтримую зв’язок із колегами та друзями. Також частенько заходжу на сайт zn.ua, Сultprostir, ukr.net. Але сумую за друкованою пресою.

Соломія Вітвіцька, телеведуча каналу «1+1»: Про культуру найчастіше дізнаюся з перших вуст безпосередньо від артистів, із блогів різних культурних діячів, а також із Фейсбука. Часто мене запрошують на різні мистецькі заходи: вистави, концерти, музичні фестивалі, кінопрем’єри тощо. Із задоволенням підтримую друзів і знайомих – українських артистів, бо нині їм

якістю і наповненням сайтів поки що не так багато. Тому радо вітаю підготовку вашого порталу cultUA. Маю надію, що ви активно включитесь в інформаційну війну, яка ведеться проти української культури та історії, і поширюватимете істинні відомості про неоднозначне, однак героїчне, минуле нашої держави.

найбільше потрібна наша увага і любов! Нині Інтернет – це найзручніше та найоперативніше джерело інформації. Ним найчастіше і користуюся. Проте в газетах і журналах буває цікавішою аналітика. На дозвіллі залюбки розглядаю українські та європейські глянці. Новини також черпаю з відомих сайтів viva.ua, gazeta.ua, nv.ua та інших.

Наталія Мусієнко, культуролог: Найґрунтовнішу інформацію про культурні та інші події отримую з соціальних мереж, адже всі виставки, презентації книг та фільмів анонсуються зокрема через Фейсбук. Це дієвий спосіб залучити аудиторію через анонси подій та персональні запрошення. Постійно слідкую за новинами культури на сайтах «Української правди», «Телекритики», журналів «Український тиждень» і газети «День». Подобається подача культурних новин на Євроньюз. Із нетерпінням чекаю, коли сайт cultUA і Фейсбук-сторінка газети «Культура і життя» стануть акумулятором культурних новин України та світу, а також аналітики та історії в цій важливій галузі. Впевнена, що динамічний сайт культурних подій необхідний країні.

Ольга Грицик, телеведуча новин каналу «Україна»: Про культурні новини я дізнаюся з тематичних розділів на zn.ua, lb.ua, багато також із Фейсбука та від інтегрованих у культурне життя друзів. Тому для мене найважливішою «пресою» є Інтернет. Це найшвидший і найдоступніший носій інформації. У пошуках потрібних відомостей я заходжу на сайти газет і журналів, користуюся пошуковою системою. Це набагато простіше, ніж шукати новини у паперовій пресі.

Тарас Постніков, заслужений артист України: Без інтернету життя не уявляю. Там знаходжу чимало необхідної інформації, новини театрального життя, ноти для нових пісень. Завдяки соцмережам спілкуюся з виконавцями народної української лірики. Також чудово розумію, що можливості медіа-сайтів набагато більші, тому вони й завойовують світ. Це преса майбутнього.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

5

інформаційний простір Валерія Лутковська:

 Сімферополь

«У Криму не залишилося україномовних ЗМІ» У студії радіо «Мейдан-ФМ»

На початку лютого відзначила свій ювілей по­ пулярна FM-радіостанція «Мейдан-ФМ» – перша і єдина у світі радіостанція, що мовить кримсько­ татарською мовою. Головним своїм завданням колектив «Мейдан-ФМ» бачить розвиток і попу­ ляризацію кримськотатарської мови і культури. З нагоди десятиріччя радіостанції кілька тисяч мешканців Криму звернулися до окупаційної вла­ ди з вимогою розширити зону покриття «МейданФМ» на всю територію Криму.

 Київ

У торговому центрі «Глобус» розпочала роботу фотовиставка «12 історій, які вам варто знати». Її учасниками стали 12 вимушених переселенців та їхні сім’ї з Криму і сходу України. Проект був ор­ ганізований громадською ініціативою «КримSOS» та виданням «Українська правда» за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах бі­ женців та Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив. Герої виставки – звичайні люди, змушені поки­ нути рідний дім і отримати статус «внутрішньо пе­ реміщеної особи». Учасники фотопроекту розповіли про те, чим вони жили до того моменту, як їм довелося по­ кинути малу батьківщину; що вони пережили і як, попри все, не здаються, а рухаються далі. Це чоло­ віки і жінки, діти і студенти – об’єднує їх віра в те, що колись усе закінчиться і вони зможуть повер­ нутися додому.

 Туреччина

Кримськотатарські організації Туреччини назва­ ли «другою окупацією» анексію Криму Росією. Від­ повідне рішення ухвалили 42 організації, передає прес-служба Міністерства закордонних справ Ту­ реччини. «Крим є історичною та єдиною Батьківщиною кримських татар. Друга окупація Криму Росій­ ською Федерацією, здійснена 27 лютого 2014 року, є незаконною і ніколи не буде визнана. Російська Федерація повинна негайно припинити творити це беззаконня», – йдеться в заяві. Організації мають намір захищати права крим­ ських татар і територіальну цілісність України в умовах незаконної окупації, здійсненої Росією, зо­ крема й на міжнародній арені. «Наші організації будуть вживати всі законні зу­ силля у напрямі доведення і захисту позиції і спра­ ведливої справи кримських татар в Організації Об’єднаних Націй, органах Європейського Союзу, Міжнародного суду в Гаазі, Європейського суду з прав людини і на всіх інших платформах», – під­ креслюється в заяві.

Питання дотримання прав національних меншин у Криму перебуває на особливому контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської. ід час зустрічей із представниками міжнародних організацій Валерія Лутковська звертала особливу увагу на те, що на території незаконно окупованої Автономної Республіки Крим утискаються права не лише кримськотатарського народу, але й українців. Коментуючи порушення права на свободу слова на півострові, Валерія Лутковська зазначила: «Сьогодні в Криму фактично не залишилося україномовних друкованих ЗМІ, офіційних версій регіональних та комунальних ЗМІ українською мовою. На кримському телебаченні залишили єдину українську програму з чотирьох, що існували раніше. Відбувається блокування україномовних Інтернет-сайтів для мешканців Криму. Закриваються українські школи в Щол-

П

Учасники прес-конференції

кіно та Керчі. Українськими в Криму залишаються лише 4 школи, але їхнє україномовне майбутнє сумнівне. Продовжується тиск на Українську гімназію міста Сімферополя, де було суттєво скорочено викладання українською мовою». Представники українських ЗМІ, журналісти яких продовжують працювати в Криму, обговорювали питання мас­ штабних і системних порушень прав на свободу слова під час прес-конференції в інформаційному агентстві УНІАН.

За інформацією правозахисників, у Криму з інформаційного простору витісняють не лише пресу, а й майже всі телекомпанії та радіоканали, що існували до цього часу. «25 лютого 2015 року Роскомнадзор має намір провести конкурс із розподілу частот, які давно використовуються кримськими радіостанціями. Для участі в конкурсі необхідно надати свідоцтво про реєстрацію засобу масової інформації (радіоканалу), а також універсальну ліцензію на радіомов-

лення. Рівноправна участь кримсь­ких радіомовців у конкурсі неможлива – ще не всі зареєстровані як ЗМІ. Більше того, універсальної ліцензії ніхто з радіомовців Криму не має», – йдеться в останньому огляді Кримської польової місії з прав людини. Заступник голови Кримської польової місії Ольга Скрипник на прес-конференції в ­«УНІАН» заявила, що для обмеження свободи слова в Криму місцева влада використовує як фізичний тиск, так і різні способи кримінального переслідування. «Для фізичного тиску, насамперед для перешкоджання журналістській діяльності, системно використовується так звана кримська самооборона. Її представники неодноразово здійснювали напади на журналістів, псували професійну техніку, незаконно затримували журналістів, погрожували їм фізичною розправою. Крім того, серйозною загрозою для ЗМІ є також ­повна безкарність за вчинені щодо журналістів злочини», – заявила Ольга Скрипник.

Інтернет-видання Ситуація з виданням паперової версії газети «Кримська світлиця» набула критичного стану. Окупаційна влада Криму створила нестерпні умови для діяльності колективу газети. Редакція працює практично підпільно, адже з орендованого приміщення її виселено, працівники виконують свої професійні обов’язки за місцем власного проживання. Крім того, з 1 січня 2015 року окупаційна влада вимагає юридичної перереєстрації усіх засобів масової інформації, що діють на півострові. За цих обставин газета «Кримська світлиця» фактично набула нелегального статусу з відповідними можливими наслідками для працівників редакції. Гострою залишається проблема розповсюдження газети

на Кримському півострові. Мережа «Кримсоюздруку» відмовилася поширювати видання у кіосках. «Кримську світлицю» також не внесли до кримського каталогу для передплати. Утім, до кінця 2014 року частину тиражу газети Національне газетно-журнальне видавництво неофіційно залізницею доставляло на територію півострова. Наразі залізничне сполучення з окупованим Кримом перерване.

За даними Державного підприємства «Преса», передплата газети «Кримська світлиця» в Україні складає понад 200 примірників. У PDF-форматі всі номери газети регулярно розміщуються на сайті http://svitlytsia.crimea. ua. За оцінками адміністратора сайту Миколи Владзімірського, кількість відвідувань онлайн-версії сягає 1200 щодня. Задля безпеки названого Інтернет-ресурсу Видавництво

зареєструвало додаткове доменне ім’я та забезпечує паралельний хостинг. Враховуючи вищезазначене, а також з огляду на скорочення державного фінансування і заборгованість перед друкарнею, ухвалено рішення про тимчасове переведення із 6 лютого 2015 року газети «Кримська світлиця» в електронний формат (онлайн-варіант). Питання про закриття видання не розглядається, всі дев’ять співробітників редакції регулярно отримують зар­ платню. Спільно з ДП «Преса» розглядаються варіанти виконання зобов’язань перед передплатниками. Роман РАТУШНИЙ, Генеральний директор Національного газетножурнального видавництва


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Євген БУКЕТ

6

акцент: ато Тріумф патріотизму

 Київ

Світлана СОКОЛОВА

Під час концертної програми

За ініціативою батьківського колективу та дирекції Київського палацу дітей та юнацтва була організова­ на концертна програма для військовослужбовців, що служили в зоні АТО, медичних працівників, волонте­ рів та членів їхніх родин. Деякі військові прибули на захід зі шпиталю, де лікуються після поранень. У концертній програмі взяли участь народні ху­ дожні колективи «Фламінго», «Квіти України», «Зо­ лоті струни», шоу-гурт «Сонях». По завершенні виступів керівники палацу запросили на сцену вій­ ськових, серед яких були представники батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького, і вручили їм синьо-жовті прапори. Також педагоги, батьки та вихованці палацу про­ вели доброчинну акцію під гаслом «З вірою в сер­ ці», зібравши для військових 13459 гривень. На ці кошти було придбано маскувальну сітку, 200 бала­ клав, 500 термопакетів, 600 протигрипозних чаїв та медикаменти.

 Донбас

Сергій Жадан повідомив про старт фестивалю

Наприкінці лютого – на початку березня у Слов’янську, Краматорську та Сєверодонецьку відбу­ деться мандрівний літературно-музичний фестиваль «Українська весна». Відкриється він вранці 27 лютого у стінах Донбаського державного педагогічного універ­ ситету в Слов’янську, а вже увечері переміститься до Краматорська – в мистецький простір «Вільна хата». 28 лютого і 1 березня фестиваль відбудеться в Сєверодонецьку (Міський палац культури). Серед учасників заходу – Сергій Жадан, Андрій Курков, Олександр Ірванець, Мар’яна Садовська, Дмитро Лазуткін, Світлана Поваляєва, Анна Малі­ гон, Олена Рибка, Ігор Зарудко, Ірина Цілик, а та­ кож гурти «Kozak System» (Київ) і «Жадан та Соба­ ки» (Харків). Вхід на всі заходи буде вільний. За словами однієї з організаторів акції Окса­ ни Коробчук (виконавчий директор мистецького об’єднання «Остання барикада»), коли вони їздили разом із Жаданом та молодими поетами в грудні минулого року, то збиралися повні зали глядачів. Люди на Луганщині та Донеччині спраглі до укра­ їнської культури. Своєю діяльністю митці сприяють єдності нації, налаштовують гуманітарні зв’язки. Цього разу під­ готовлений більш потужний мистецький десант. Разом із відомими вітчизняними письменниками до турне приєднається відома українська співачка Мар’яна Садовська, котра мешкає в Німеччині.

Концерт для захисників Вітчизни засвідчив відданість її синів Україні. ртисти різних жанрів відіграли два концерти у військовому навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. Зала на 430 місць на обох була заповнена вщент. Виступаючих емоційно вітали мобілізовані зенітчики, танкісти, військові автомобілісти. Вів концерт його організатор у рамках руху «Зброя культури», режисер Сергій Архипчук. Ось як це відбувалося. Бард Володимир Гонський згадує в пісні повстанських ватажків 1920-х: «Та з розверзених могил воскресають повні сил, йдуть до нас на бій зі злом герої-воїни, – і додає: – Мусимо боротися й за них». Драйву додає гурт «Горлиця-Арт», який вражає звучанням цимбалів у Наталії Павловської під акомпанемент електрогітари й фортепіано в композиції «Переможний штурм». «Фольклорні розбишаки», гурт «Рожаниця» піснями на кшталт «Ой там на горі» будять спомини про домівку. Побідкавшись: «Чого ж ти, козаче, до мене не йдеш», – дівоцтво влаштовує із солдатами танці.

А

Виступає Леся ГОРОВА. Фотознімок Юрія ШКОДИ

Журналіст Дмитро Тузов наводить приклад патріотизму місцевих людей у зоні АТО, які врятували українських поранених добровольців, відсвяткували з ними День Незалежності, допомогли їм перетнути лінію фронту. Артист Національного академічного драматичного театру імені І. Франка Тарас Жирко читає рядки прологу до поеми «Мойсей» І. Франка про український народ: «Та прийде час, і ти…/ Покотиш Чорним морем гомін волі/ І глянеш, як хазяїн домовитий,/ По своїй хаті і по своїм полі, –і

запевняє слухачів: – Настав час дивитись, як хазяїн». Овації лунають після виконання Світланою Мирводою «Пісні водія АТО» (О. Балабко – Л. Нечипорук). Вона співала її хлопцям під Дебальцевим, у Маріупольському аеропорту. Добре сприймають виконання «Чорнобривців» Тіаною Роз, власних поезій про кохання й патріотичних Тетяною Шептицькою та Лесею Горовою, інші виступи. Філософ Сергій Дацюк пояснює, «за що воюємо, чого прагнуть українці і росіяни». А Олесій Доній, голова Координа-

ційної ради, організатора мистецьких заходів для захисників Вітчизни, розповідає про митців: «Тут немає випадкових людей. Так, з Володею Гонським і Дмитром Тузовим ми боролися за незалежність ще в студентському колі у 1989–1990-ті». Повсякчас із зали лунають вигуки «Слава Україні!» «Гарний концерт, патріотичний, – каже мобілізований В’ячеслав. – Дякуємо за моральну підтримку! Чудові пісні, особливо авторські. Хотілося б побачити ще Оксану Білозір, Олександра Пономарьова та групу “Океан Ельзи”».

Подарунок «Воїнам Світла» 8 лютого в Макарові, що на Київщині, презентували книгу «Воїнам Світла» – колективний подарунковий збірник поезій, присвячений військовим діям на сході України. У ньому вміщено твори ста авторів, яких організатор презентації та один із авторів, голова Київської обласної організації Конгресу літераторів України Ігор Годенков, назвав поетичною сотнею України. Цікаво, що збірка «Воїнам Світла» побачила світ у закарпатському видавництві «Серце патріота». Вона не продається, а розповсюджується як благодійна допомога серед бійців АТО. Майже містичну історію її створення розповів присутнім на

Степан Жук, Оксана Герасименко та бійці АТО з Макарова під час презентації

презентації видавець, упорядник Степан Жук. Зі сцени Макарівського центру творчості дітей та юнацтва імені Данила Туптала звучали вірші у виконанні авторів збірки Володимира Маслова (Мукачеве), Тетяни Череп-

Пероганич, Тетяни Власової, Олександра Кобилякова (Київ), Ігоря Годенкова (Макарів). З пісенним вітанням до залу звернулися барди Юрій Старчевод, Володимир Хоменко й Оксана Піковська. А «Пливе кача по Тисині» у ви-

конанні Тетяни Власової (гурт «АССА») підняла весь зал, аби пом’янути хвилиною мовчання загиблих українських героїв. Також чимало поезій зі збірника виконали вихованці Макарівського ліцею та театрального гуртка Бишівської загальноосвітньої школи. А вихованці та викладачі Центру творчості дітей та юнацтва провели в рамках презентації благодійний ярмарок. Сприяла проведенню заходу волонтер із Макарова Оксана Герасименко. Вона бачила війну на власні очі, була в полоні. Проте говорила не про себе, а про тих, хто сьогодні на війні, і тих, хто поруч із нею щодня робить усе можливе, аби підтримати українських воїнів. Євген БУКЕТ


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

7

сторінка андрія куркова

 Ніщо не забуто –

все чорним по білому...

Коли з людиною та її країною нічого особливого не відбувається, життя такій людині здається нескінченним і стабільним. ласне, цей стан, коли час вимірюється моментами кар’єрного зростання, купівлею нового будинку або машини, сімейними святами, весіллями й розлученнями, і називається стабільністю. Людині, яка живе в «гарячій точці» або просто поблизу діючого вулкана, час ніколи не здасться не-

В

11 лютого 2014

До річниці трагічних подій, що тривали на голов­ ній площі країни з 18 до 20 лютого 2014 року, ви­ давництво «Фоліо» випустило книгу всесвітньо ві­ домого українського письменника Андрія Куркова «Щоденник Майдану». Презентувати її буде автор 18 лютого в магази­ ні «Буква» на вулиці Хрещатик, 20-22 (підземний перехід метро) о 19:00 та 20 лютого у книгарні ­«ДОВЖЕНКО книги.кава.кіно» на вулиці БульварноКудрявській, 43а (Воровського) о 19:00. Андрій Курков – письменник, журналіст, за сце­ наріями якого знято понад 20 фільмів, автор понад двох десятків творів, перекладених 34-ма мова­ ми. За свої праці нагороджений орденом Почес­ ного легіону Франції. Активно стежить за політич­ ним життям нашої держави, зокрема брав участь у конгресі «Україна – Росія: діалог», що відбувся 24–25 квітня 2014 року в Києві. Є найвідомішим на Заході письменником з України, чиї книжки потра­ пили в топ-десятку європейських бестселерів. Нова книга письменника не має нічого спільного з детективом або бойовиком – це документ, пред­ ставлений у вигляді особистого щоденника, який описує життя в Києві і в країні під час Євромайдану, під час окупації Криму і після цих подій. «Щоденник Майдану» був опублікований у багатьох країнах ан­ глійською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами, але тільки українське видання до­ повнене написаними для норвезької газети «Дагог­ Тід» репортажами про події, що відбувалися в Укра­ їні до початку листопада 2014 року. На презентації книги Ви разом з автором зможе­ те згадати, як усе було, й отримати відповіді на свої запитання від очевидця. Єлизавета Кутова Pr-менеджер видавництва «Фоліо»

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»

брати з них те, чим був би готовий поділитися з читачами. І ось, уже не вперше опинившись у центрі «історичного виру», я знову став свідком драматичних подій, що почалися в Україні в листопаді 2013 року і досі продовжуються. Я не знаю, чим вони закінчаться, не знаю, що чекає мене і мою сім’ю в найближчому майбутньому. Я тільки сподіваюся на краще. Я не їду. Не ховаюся від реальності. Я в ній живу кожен день. Ми всі вп’ятьох – я, моя дружина Елізабет, наші діти Габріела, Тео і Антон – продовжуємо жити в тій же квартирі

саме на Севастополь? Напевно, проста випадковість. Але все-таки вибрати для свого падіння найбільш російське місто України, в мальовничих бухтах якого базується Чорноморський військовий флот Росії?! Я, напевно, і не звернув би уваги на цей метеорит, якби сьогодні не з’явилася заява прем’єр-міністра Миколи Азарова про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У моїй трилогії «Географія одиночного пострілу» опи-

було йому у вересні збирати свою парламентську фракцію в київському штабі Партії регіонів, традиційно розташованому в кінотеатрі «Зоряний», де він вимагав від усіх і кожного строєм, у ногу,

Фрагменти із щойно виданого в Україні «Щоденника Майдану»

Андрій Курков

скінченним. Цінність кожного прожитого дня, кожної прожитої години виявляється неймовірно більшою від тижня, прожитого в стані стабільності. Коли живеш поруч із вулканом, реальним або метафоричним, день сам наповнюється такою кількістю подій, що й згадати їх усі виявляється справою фізично неможливою. Ці події обов’язково потрапляють інколи двома-трьома рядками, іноді однією-двома сторінками в шкільні підручники історії, але в таких ситуаціях від подій залишаються тільки дати та імена дійових осіб. Я нині набагато краще розумію, чому в шкільні роки волів читати не підручники історії, а щоденники письменників і політичних діячів, котрі опинялися в центрі історичних подій. Досі пам’ятаю щоденник великого російського поета Олександра Блока за 1917– 1918 роки, пам’ятаю щоденник Франца Кафки, і особливо – недавно прочитану повну версію щоденника великого українського кінорежисера Олександра Довженка, в якому він, про всяк випадок, регулярно хвалить Сталіна та лає євреїв і українців, щоб, якщо його заарештують і в КДБ прочитають щоденник, він міг послатися на нього як доказ своєї лояльності радянській системі. Я пишу щоденники понад 30 років. Кілька разів до мене зверталися мої українські видавці з проханням опублікувати хоча б уривки із щоденників, але тоді я так і не зміг змусити себе ви-

Із обкладинки книжки Андрія КУРКОВА

у центрі Києва, за п’ятсот метрів від Майдану, у квартирі на четвертому поверсі, з балкона якої ми бачили дим від палаючих барикад, чули вибухи гранат і постріли; у квартирі, з якої ми регулярно виходили і на роботу, і на Майдан, і в інших справах. Весь цей час життя тривало, воно жодного разу не зупинялося. І це життя я майже щодня записував, щоб нині спробувати розповісти про нього вам докладно, в деталях. Життя під час революції, життя в очікуванні війни, війни, яка і зараз, коли я пишу ці рядки, здається дуже близькою, набагато ближчою, ніж здавалася навіть тиждень тому.

21 листопада 2013

Сьогодні вночі, на самому початку доби, десь о пів на першу, на Севастополь упав метеорит. Чому він упав

саний секретний завод із виробництва штучних метеоритів, захований в Уральських горах. Там же, біля заводу, в романі розташований випробувальний майданчик для запуску цих метеоритів. Мрія радянського військового командування – розбомбити США штучними метеоритами, видаючи їх за справжні. Ось я і подумав: а чи не штучний це був метеорит, за допомогою якого Росія дала знати «найбільш російському місту України» про те, що переговори Януковича і Путіна про припинення європейської інтеграції України успішно (для Путіна) завершені. Євроінтеграція відміняється. Ми знову будемо любити Росію. Європа, здається, в шоці. Я теж. Це треба було півроку Януковичу оголошувати, що «ми йдемо в Європу», треба

йти з ним до Європи, а тим, хто цього не хоче, пропонував вийти з фракції і партії?! Куди тепер поженуть «строєм» слухняну президенту Партію регіонів?! Реакція народу на заяву Азарова не змусила себе довго чекати. До вечора народ почав збиратися на майдані Незалежності. До головної новини про припинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, додалася ще одна. Міністерство закордонних справ України радісно повідомило, що тепер українцям їхати на єгипетські курорти не небезпечно. Тобто всі, хто хотів у Європу, летіть до Єгипту, і нехай там вас «грохнуть» випадково або спеціально місцеві ісламські або інші «революціонери». Паскудно на душі. Мені якраз у Вільнюс летіти, говорити про європейське майбутнє України і про життя після підписання цього договору.

25 листопада 2013

Вільнюс. 01:40. Дощ. Таксист сказав, що, за прогнозами, до третьої ранку має випасти сніг. Європейські дипломати запитували після півночі: «То що робити з вашою Україною?» Я відповідаю: «З моєю? Беріть собі. Разом зі мною і рештою жителів». В України вже були нові господарі. Головне – щоб нові правила були зрозумілі й легкі до виконання. Це те, чого хочуть усі. І щоб кожне з них укладалося в один рядок,


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

8

сторінка андрія куркова

 «Тітушки» примітка автора

«Тітушки» під час Євромайдану

«Тітушки» – це слово стало одним з останніх «придбань» сучасної української мови. У слова «тітушки» навіть є власний день народження – 18 травня 2013 року. Саме в цей день за гроші партії Януковича – Партії регіонів – до Києва приїхала група спортсменів з містечка Біла Церква, щоб за 250 гривень на день провокувати бійки з учасни­ ками демократичних мітингів. Серед тих, хто першим відзначився в бійках, був Вадим Тітушко, який напав на журналістів і збив з ніг журналістку Ольгу Снісарчук. Цей на­ пад було записано іншими журналістами на відео й використано як доказ у суді. За перешкоджання журналістській діяльності та за хуліганство Ва­ дим Тітушко був затриманий, але потім відпуще­ ний під заставу в сумі 22 940 гривень (2100 євро). Заставу за нього заплатили представники Партії регіонів, які також забезпечили обвинуваченого адвокатом. Для того, щоб ускладнити судовий процес, Партія регіонів повідомила, що в Тітушка також є посвід­ чення журналіста. Однак дуже швидко виявилося, що воно підроблене. Крім того з’ясувалося, що Ва­ дим Тітушко вже притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку чужого майна і був засуджений до 2 років умовно. Цього разу він був засуджений разом з трьома своїми одноклубни­ ками з рукопашної боротьби та отримав 3 роки умовно, а також мав заплатити компенсацію по­ страждалим журналістам. Слово «тітушки» з’явилося майже одразу, як тільки стало відоме прізвище Вадима. Він спробу­ вав заборонити вживати це слово через суд, але нічого не вийшло. Зараз «тітушками» називають спортсменів та будь-яких хлопців і чоловіків, яких за гроші на­ ймають представники влади або навіть міліції для залякування, провокування бійок, фізичного на­ сильства проти противників режиму. Також послу­ гами «тітушок» користуються нечесні бізнесмени і рейдери при фізичному захопленні офісів, фірм та магазинів. Спортсмени цього ж клубу «Бодо» з Білої Церкви використовувалися для захоплення спортивного комплексу «АТЕК» у західній частині Києва. Під час Євромайдану «тітушками» командували офіцери міліції та Служби безпеки України.

в одне просте речення. Як, наприклад, заповіді: не вбий, не вкради та інші. Тоді хтось сплесне в долоні і скаже: «Ой, як усе просто! Як легко жити цивілізовано!» І про всяк випадок перепитає: «А чи буде дільничний міліціонер теж жити за цими правилами?» Якщо правила приймуть усі, то й бідному дільничному доведеться. Якщо правила не приймуть, то в нього залишиться «право» брати для своїх дітей із кіосків дрібних підприємців морозиво без оплати. І тоді діти дрібних підприємців будуть рости, ненавидіти дітей «дрібного», точніше дріб’язкового дільничного. Добраніч всім дільничним, підприємцям і просто учасникам життя! Учора, в неділю, відбулася наймасовіша на сьогодні маніфестація на майдані. Хід прихильників євро­інтеграції почався опівдні від пам’ят­ ника Тарасу Шевченку і закінчився на Європейській площі. Міліція нарахувала 20 тисяч мітингувальників, у Росії в новинах повідомили про «кілька тисяч», а опозиція заявила, що на Майдані проти уряду і президента зібралося понад 100 тисяч. Промовці на мітингу закликали до імпічменту президента і до зміни уряду. Після двох годин виступів хтось із промовців запропонував перейти від слів до справ і відправитися пікетувати Кабінет Міністрів. По дорозі протестуючі розділилися

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»

на три групи. Найчисленніша вирушила до будівлі Кабінету Міністрів, а дві інші – до Парламенту й Адміністрації Президента. Біля Кабміну одразу почався бій з «тітушками», які разом із «Беркутом» оточили будівлю Кабміну для оборони. У ніч на неділю студенти встановили десять наметів у центрі Львова. Над наметами підняли прапори Європейського Союзу. У Черкасах міліція не дала встановити намети. На багатьох центральних площах українських міст чергує міліція. Один з опозиційних політиків закликав протестуючих не розходитися до 29 листопада – до закінчення роботи Вільнюського саміту Євросоюзу.

Через протести непомітно проминув День пам’яті жертв Голодомору. Несподівано згадав про Голодомор губернатор Донецька Шишацький. У своєму короткому виступі він визнав, що голод був штучно організований, адже у цей же час на територіях України, що входили в 1932–1933 роках до складу Румунії та Польщі, голоду не було. Цікаво, чи покарає його тепер рідна Партія регіонів, яка заперечує провину Сталіна і Комуністичної партії СРСР за голод, який зменшив населення України на 3–5 мільйонів людей?!

17 квітня 2014

Переклад українською Людмили ШЕВЧЕНКО. Фотознімки Андрія КУРКОВА

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

9

книгозбірня

редактор Любов Якимчук

 спілка письменників

Там похований Фантомас? Любов Якимчук

Поетеса Лілія ЗОЛОТОНОША під час презентації книжки «Лише з тобою»

У Національній спілці письменників України від­ булася презентація нової збірки поезій Лілії Золо­ тоноші «Лише з тобою». «Високоградусна температура слів поезії Лілії Зо­ лотоноші», – так написав у передмові до книжки Іван Драч. Такий вогонь спалить будь-яку чоловічу душу, на яку він спрямований. Та, проте, який цей обранець щасливий від того, що йому адресовані ці нестерпні слова, запалені душею поетеси. І, мабуть, це рідкісне щастя людських взаємин, якщо вже вони виплавлені цим зашкалюючим градусом слів кохання! Лілія Золотоноша – незмінний співець кохання. Її душа в поезії. Тож і до нової збірки увійшли вірші, в яких її душа підходить впритул до незримої межі роз­ криття таємниці кохання. Це магічна влада закоханої долі, висловлена пристрасними жіночими вустами.

 театральна кав’ярня

Поетеса Лілія ЗОЛОТОНОША під час презентації книжки «Лише з тобою»

У київській театральній кав’ярні «На Станіслав­ ського» відбулася презентація книги Жоржа Пере­ ка «W, або Спогад дитинства». Видання побачило світ за підтримки видавничих програм Французького інституту в Україні та за сприяння Міністерства культури України. Уперше українською мовою перекладено текст «W, або Спогад дитинства» Жоржа Перека, фран­ цузького письменника і кінорежисера, одного з найбільших новаторів французької прози другої половини XX століття. На презентації говорили про те, де проходить межа між пам’яттю і літературою, чому варто сьогодні прочитати історію «W, або Спогад дитин­ ства», а також про те, чому Перека не переклада­ ли українською, як здійснювати ці переклади і як ознайомлювати з ними читача. Жорж Перек, якого у Франції порівнюють із та­ кими великими класиками, як Рабле, Флобер та Пруст, в Україні, на жаль, відомий лише вузькому колу читачів. Тож видавництво «Пульсари» у співп­ раці з Посольством Франції в Україні та Міністер­ ством культури України вирішило познайомити українського читача з цим непересічним, «нетипо­ вим» письменником. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Ще на початку вересня Юрій Андрухович запевняв, що під час війни йому вдається писати лише колонки. же 10 лютого в київській книгарні «Є» він презентує книгу з цими колонками. Сам автор називає тексти з книги «Тут похований Фантомас» − ТСН-ками, бо вони раніше були опубліковані на сайті Телевізійної служби новин (ТСН), а модератор вечора Микола Рябчук наполягає, що це все таки есеї, якщо не за обсягом, то за структурою: «Добрий есей, як добрий вірш, закручується і в кінці має вистрілити». Тексти, що ввійшли до книжки, − вибрані (із 212 колонок автор вибрав 73) та були написані з 2010 по 2014 роки. «Влітку 2014-го стає цікаво, чому у грудні 2010-го мені спадає на думку образ із російськими танками», − говорить автор. Це тексти з точними деталями і всі вони датовані. У книгарні яблуку ніде впасти − люди сидять і стоять, їх стає

В

Юрій АНДРУХОВИЧ та Микола РЯБЧУК. Фотознімок Юрія ШКОДИ

все більше. Андрухович читає ТСН-ку «Секс і символи» про львівський «нічний клуб для чоловіків» «Распутін». «Але природа «Распутіна» загалом зрозуміла, − виразно промовляє він. − Бо хіба московські туристи їдуть до Львова за культурними й інтелектуальними розвагами? Це ж для них усе – всі ці «путіни» й «распутіни», все це сало й ки-

тайські вишиванки… Вся туристична індустрія працює на задоволення їхніх потреб». Після читання Микола Рябчук резюмує: «Я зрозумів, чому ти не можеш увійти в ту (тобто російську. − Ред.) літературу». І Андрухович детально пояснює, чому «роман із Росією» у нього не склався. Окрім того, що елемент селекції присутній навіть у куль-

турі спілкування росіян (під час навчання в Москві його називали виключно західноукраїнським письменником, і ніколи просто українським), був ще один дуже промовистий випадок із видавництвом «НЛО». На початку 2000-х воно видало «Московіаду» і «Первервзію» Андруховича, а журнальна публікація «Рекреацій» взагалі виграла якусь премію. Тоді шефиня видавництва звернулася до українського письменника з радикальною, як він каже, пропозицією, передати їм ексклюзивні світові права. Він звісно не погодився, бо це було образою. Через рік після того в нього склалися стосунки з німецьким видавництвом і він почав жартувати, що відмовився від Митного союзу на користь Європейського. На запитання читачів щодо назви книги «Тут похований Фантомас», Андрухович зазначає: «Нам потрібно пам’ятати про Фантомаса. Це те, що нас лякає і хоче перемогти страхом, але ми сміємося і можемо його поховати. А те, що він тут закопаний, не робить нас щасливими».

Поезія з фронту Перший фронтовий поет незалежної України − так називають Бориса Гуменюка. Днями у столичному Будинку вчителя він презентував свою книгу «Вірші з війни». Під свист ворожих куль, тримаючи лінію оборони на Донбасі, Борис Гуменюк, заступник командира добровольчого батальйону ОУН, «творить літературу». На запитання «Де місце поета під час війни?» митець відповідає: «На перед­ ньому фланзі боротьби». Пан Борис розповідає, що досить довгий час нічого не писав, і опинившись на лінії вогню безжальної війни, виникла душевна потреба висловитися поетично. Спочатку він на своїй сторінці у Facebook постив повідомлення про воєнні події на фронті, свої політичні міркування, а згодом «пішли» і вір­ ші. Поезії почали перепощувати сотні людей і Гуменюк

зрозумів, що потрібно зібрати це все у збірку. На думку літературних критиків, його твори «правдиві і без зайвого пафосу». Саме за збірку «Вірші з вій­ ни» її автор отримав літературну премію імені В. Свідзінського від Ліги українських меценатів. «Гуменюк пише по свіжих слідах, виліплюючи скульптуру воєнних рефлексів із землі, яка всотала в себе кров убитих, але не знищених, полеглих, але не зламаних воїнів − і цим ця книга цінна», − сказав поет, редактор Павло Щириця. Військовий побратим пана Бориса Ігор Мазур вважає, що кожен боєць повинен мати «захалявну» книжечку з вір­ шами Гуменюка. Адже саме така література вселяє віру у перемогу. Така література − місточок між мирним життям і життям на війні. Борис Гуменюк

Аліна Онопа


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Аліна ОНОПА

У Лондоні 21 лютого українська громада влаштовує концерт пам’яті Героїв Небесної сотні, зібрані кошти від якого підуть на потреби української армії. У концерті братимуть участь співачка Марія Бурмака, викладач Королівської консерваторії в Шотландії Аліна Бжежінська, директор Українського інституту в Стокгольмі Наталя Пасічник, концертмейстер групи альтів Королівського театру Ковент-Гарден Андрій Війтович, джазова вокаліста Нікі Кінг та інші.

Українська співачка Анастасія Приходько розпочинає благодійний тур містами Америки, кошти від якого будуть спрямовані на підтримку постраждалих внаслідок бойових дій у зоні АТО. Анастасію на гастролі запросила українська діаспора. Приходько зазначила, що її репертуар буде здебільшого україномовний: власні пісні, народні та знані хіти «Одна калина» (Софії Ротару), «Край, мій рідний край» (Миколи Мозгового), «Червона рута» та інші

Російські американці США, які підтримують Україну, об’єдналися у спільноту «Russian Americans in Support of Ukraine» у соціальній мережі «Фейсбук». Громада підтримує боротьбу українського народу за життя, свободу і виступає проти Путіна та його режиму. Судячи із публікацій на сторінці, спільнота організовує мітинги на підтримку України. Наступну акцію анонсовано на 1 березня – день, коли

10

україна і світ в Москві та інших містах Росії відбудуться демонстрації з вимогою звільнити політичних в’язнів. Серед них – льотчицю Надію Савченко та інших українських бранців режиму, котрі утримуються в Росії незаконно. Одна з найголовніших вимог мітингу – негайне завершення кремлівської агресії в Україні. Демонстрація також відбудеться під стінами російського консульства у Нью-Йорку.

У Польщі відбудеться показ картин українського художника Івана Марчука. Виставка «Генотип Свободи» триватиме з 18 лютого у варшавській галереї «Kordegarda» в рамках заходів, присвячених вшануванню річниці подій на Майдані. Виставку організувало Товариство приятелів України під керівництвом Вероніки Марчук. Іван Марчук, за версією британської газети «The Daily Telegraph», входить до списку «100 найвизнач­ ніших геніїв сучасності».

Український колектив «Za­pas­ ka» вирушає на гастролі до Євросоюзу в рамках промо-туру альбому «Контур». За словами учасників гурту, світ чує про українців у контексті війни. З іноземцями потрібно говорити і пояснювати їм, що у нас діється. Адже, наприклад, у багатьох чехів викривлене уявлення про те, що в Україні відбувається насправді. «Потрібно доносити правдиву інформацію про події в нашій країні до західних слов’ян, – говорять артисти. – Над цим ми працюємо в антрактах та під час шоу. Нарешті наші численні клубні концерти створюють прецедент, коли українська сучасна музика в Євросоюзі має попит не лише серед ­вітчизняних мігрантів, а й серед тубільців». Під час туру «Zapaska» дасть понад 30 концертів у містах Польщі, Словаччини, Румунії, Чехії та Німеч­чини.

К

онцерт, присвячений пам’яті Квітки Цісик, заплановано на її день народження, 4 квітня. І вперше він відбудеться в Одесі. На сцені місцевого оперного театру виступатимуть Джамала, Віталій Козловський, Павло Табаков, Міла Нітіч, лауреатка гран-прі Першого міжнародного фестивалю українського романсу Оксана Муха та інші. До цієї когорти приєднається ще одна українка канадського походження, випускниця Віденської консерваторії Stefania (Калгарі). Провести вечір пам’яті в Одесі запропонував засновник концертів Алекс Гутмахер, уродженець цього міста, а нині громадянин Америки. Починаючи з 2007 року, він провів уже 7 концертів-реквіємів на честь американської співачки: в «Українському домі» в Києві такий захід було проведено у 2008-му. Пізніше концерти на честь Квітки відбувалися у Львові, ІваноФранківську, Южному. Головним режисером цьогорічного одеського дійства буде режисер Василь Вовкун, ведучою – Соломія Вітвіцька. До Південної Пальміри привезуть особисті речі, передані родиною Квітки львівському музею Соломії Крушельницької.

У Варшаві нагородили переможців українсько-польського журна­ лістського конкурсу. Особливістю цьогорічного заходу стала українська тема. Дві перші премії здобули Катерина Каплюк із матеріалом «Сімейні цінності Едуарда Ставицького» та Сергій Андрушко за «Два дні на Банковій». Володимир Торбіч за матеріал «Війна за поліський бурштин» посів третє місце. У номінації «Найкраще фото» нагородили фоторепортера Якуба Шимчука.

В Афінах (Греція) триває Міжнародна благодійна мистецька акція «Живі традиції України». Захід організував доброчинний фонд «Києво-Печерська лавра» в рамках програм «Культурнодуховне відродження та моралізація суспільства» і «Посилення міжнародних культурних зв’язків та розвиток культурного розмаїття». На акції демонструють два яскравих елементи культурної

За словами Гутмахера,частина коштів від концерту (100–150 тисяч грн) буде передана для профілактики та лікування від раку молочної залози жінок Одещини. Ще один концерт на честь Квітки Цісик планується і в столичній філармонії – 11 квітня.

спадщини України – традиції петриківського розпису та косівську традицію мальованого гончарства. У рамках заходу відбудуться майстер-класи від митців петриківського розпису та гончарів Косівщини, демонстрація виробів і виставка «Колір традицій». Насамперед доброчинна мистецька акція покликана привернути увагу до України.

Польща минулого року видала українцям 833 тисячі віз. Про це 10 лютого на пресконференції в Києві повідомив Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генрик Літвін. Посол підкреслив, що це на 100 тисяч віз більше, аніж у 2013 році. За його словами, зростання відбулося навіть на фоні вимушеного закриття двох генеральних консульств Польщі – у Севастополі та Донецьку. На сьогодні в Україні працює 6 польських консульських установ. Лідером у видачі віз є консульство Польщі у Львові (310 тисяч віз), на другому місці – консульство в Луцьку (200 тисяч віз), а замикає трійку лідерів консульство в Києві (108 тисяч віз). Дипломат наголосив, що у 2015 році очікується зростання кількості виданих українцям віз. З 556 тисяч єдиних віз 368 тисяч були багаторазовими.

У Нью-Йорку в Metropolitan Opera знову виступатимуть співачка Анна Нетребко та диригент Валерій Гергієв. Активісти у США вкотре організували пікет, протестуючи проти виступів артистів, які активно продовжують підтримувати агресивну політику Путіна стосовно України. Під час попередніх виступів музикантів протестувальники активно висловлювали свою позицію щодо того, що такі артисти так само поділяють провину за війну в Україні.

У Лос-Анджелесі відбулася 57-ма церемонія вручення найпрестижнішої музичної нагороди американської Академії звукозапису – «Grammy». Кантрі-співак Eric Church як фон для пісні «Give Me Back My Hometown» («Поверніть моє рідне місто») використав відеокадри зі світових революцій. Під час трансляції цього відео показали кадри і з подій українського Майдану.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

11

нова країна Про Великий герб України Віктор фон ЕРЦЕН-ГлЕрон Може здатися, що питання про великий герб країни зараз, коли вона фактично перебуває у військовому стані, не зовсім актуальне, але все ж із цим не можна погодитися. ема великого герба України вже активно обговорювалася на високому рівні п’ять років тому, коли ніхто ще не «стояв біля наших воріт», але так це нічим і не закінчилося. Наша країна вже підписала асоціацію з Європою, і ми, як споконвічно європейська країна, прагнемо зрештою вступити в ЄС. Ми найдавніша країна Європи, і, на відміну від деяких країн-учасниць Європейського Співтовариства, які раніше не були європейськими і виникли на європейському континенті в кінці I тисячоліття н. е., можемо і повинні мати не тільки малий, але й великий герб. Такий герб – це історія нашої країни, її культура і духовне сприйняття навколишнього світу, це те, що зараз і завжди актуально, це портрет і опора нації, і в такий нинішній непростий момент для нашої батьківщини розгляд і ще краще прийняття великого герба буде значним явищем для українського народу. У двох номерах нашої газети («Культура i життя», 37, 38 за 2009 рік) було надруковано статтю про великий герб України під назвою «Великий герб держави». Дуже цікаво було ознайомитися з певним екскурсом у давню історію України, на підставі якого шановані історики-науковці вивели теорію свого бачення великого герба. Крім того, в № 37 подана ілюстрація проекту герба, представленого трьома депутатами (депутатками) з коментарями до нього. Можна сказати, що на цей момент є два варіанти великого герба. Про перший ми щойно згадали, а другим є проект, представлений Кабміном, у розробці якого брали участь автори названої статті. Можна, звичайно, погоджуватися або не погоджуватися з висловлюванням шановного голови Українського геральдичного товариства та члена

Т

 Віктор фон ЕРЦЕН-ГлЕрон

Автор цієї статті – корінний киянин у п’яти поко­ ліннях. Звідси, мабуть, і цікавість до історії України або ж до всього того, що стосується давньої куль­ тури нашої Батьківщини. Ця стаття – лише початок до задуманої книги про витоки самої суті – сутнос­ ті України, її давньої культури, історії мови та без­ перервного існування нації впродовж останніх 2,5 тисяч років. Перекладаючи й видаючи книги з міфології, тео­ логії й алхімії, наш автор, за його словами, постій­ но повертається до виношуваної ним ідеї – на­ писання згаданої книги про маловідому, навіть у наукових колах, історію України, оскільки міфоло­ гія й історія народів Європи тісно пов’язана і пере­ гукується з нашою історією. Інтерес автора також розповсюджується й на українську абетку. Він бере активну участь у про­ екті, що якраз і становить основу самобутності й духовного буття української культури і духу.

Про останню спробу затвердження Великого герба України «Культура і життя» писала 18 вересня 2009

Проект Великого герба України Віктора фон ЕРЦЕН-ГлЕронА 2015. Публікується вперше

Міжнародної академії геральдики Андрія Гречили, але не зрозуміло, чому він стверджує нижче сказане про великий герб, де, зокрема, говорить, що такий герб Україні не потрібен, і аргументує: «Такий герб використовувався у великих імперіях, наприклад у Росії та Австро-Угорщині, які збільшувалися, приєднуючи сусідні території, і відображали це у Великому гербі». Це, безумовно, не так, бо ціла низка держав, зокрема Данія, Норвегія, Нідерланди, Монако та ін., мають великий герб, і їх ніяк не назвеш імперіями. Водночас абсолютно справедлива його критика, як і деяких інших фахівців, проекту великого герба України трьох депутатів від Партії регіонів, Нашої України – Народної самооборони і Блоку Литвина. Справді, малий герб – тризуб у жодному разі не повинен доповнюватися або змінюватися за допомогою будь-яких інших символів. Ну, а до слів А. Гречили: «На Великому гербі неодмінно повинен бути Малий герб – тризуб, на якому немає ніякого хреста. Колоски різних злаків навіть не знаю, як прокоментувати. Це

навіть не герб, а просто картинка», – нічого додати. В одному зі своїх інтерв’ю О. Білозір висловила думку про те, що «непогано б проект великого герба України обговорити в трудових колективах», а це нагадує нам найкращі часи нашого недавнього минулого. Достатньо тільки цих слів, щоб зрозуміти, що такі «проектанти» зважилися взятися за те, про що не мають ані найменшого уявлення, чи хоча б загальних щодо того, хто і як вибирав і складав герб нації, держави. Є речі, які, за наявності будь-якої демократії, не виставляють на референдум або всенародне обговорення. І хоча наступне не стосується нашої теми, але наведемо тут такий приклад. Статистика всіляких опитувань населення країн ЄС у недавньому минулому показує, що якби ідея створення ЄС була б поставлена на всенародний референдум цих країн, то вона так би й залишилася ідеєю. Те ж саме стосується і грошової одиниці «євро». Не менш складне й тонке питання про великий герб держави. Не сумнівайтеся, при всенародному обговоренні з’явилися б і рушни-

ки, і вінки зі стрічками і таке інше. Але якщо держава вирішила, що хоче прийняти і мати великий герб, то він повинен бути витриманим відповідно до існуючих правил, вироблених геральдичною наукою протягом багатьох століть. І скажемо, не зовсім правильно гадають автори статті «Великий герб держави», коли пишуть: «Певна система державних символів, що склалася у світовій практиці, не виробила жорстких канонів, які б суворо та всебічно регламентували засади творення державного герба. Останній, так би мовити, є “національним продуктом” – віддзеркаленням специфіки геральдичних традицій, що примхливо фокусують індивідуальні риси історичного розвитку тієї чи іншої країни». «Жорсткі канони» в геральдиці існують, і називати герб держави «національним продуктом» не зовсім коректно. Тим більше він не несе в собі того, як пишуть згадані автори: «історичного розвитку тієї чи іншої країни». У всякому разі, дуже складно розглянути ці «національні продукти» та «історичний розвиток» у ліліях французького герба або в трьох коронах шведського герба. Посилання на те, що, мовляв, герб Італії містить у собі зображення шестерні, смішні. Щоправда, схожих прикладів вистачає і в сучасних гербах багатьох держав, коли «небо» і «землю» міняють місцями і роблять все згідно з «художнім смаком». І якщо африканські країни суцільно порушують канони геральдики, і тут вони не одинокі, це не означає, що і ми повинні прагнути цього. Але повертаючись до «історичного розвитку тієї чи іншої країни», про що пишуть наші автори і далі в статті, скажемо коротко, що в гербах держав ви не побачите «складного історичного шляху розвитку державності», як-то мушкетерів або тих же шотландських стрільців. Козацька епоха – унікальне явище не тільки в нашій історії, а й в історії людства, коли професійні військові не просто виконували свій обов’язок, зобов’язання, а й цілком душею і тілом служили своїй вітчизні і вірі. Але давайте замислимося, яким було призначення і сенс герба. 


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

Штандарти Української Держави. Проект Миколи БИТИНСЬКОГО. Листівка початку ХХ століття

 p.S.

1. Чотири представлених символи – це не чо­ тири «зарозумілих» перед рештою землі Украї­ ни. Вони, як чотири Євангелісти, не стоять вище за інших учнів Христа, але уособлюють собою все Братство Учнів Спасителя. Так і ці чотири герби символічно несуть у собі всю сукупність і сутність-сокровенність України-Руси. І бик або зодіакальний знак Те­ лець (символ апостола Луки, Лев – Марк, Во­ долій – Матвій і Орел – Іоанн) – невипадково улюблений символ Руси-України ще задовго до християнства, бо цей знак майже повністю «по­ криває» землю України (ще Водолій), і не випад­

Велика державна печатка Української Народної Республіки

Проект Великого герба Української Народної Республіки

12

нова країна Адже головний сенс та ідея герба в своїй основі поєднували в собі духовні, душевні якості, а також устремління і мету, як у фамільному, так і в державних гербах. З найдавніших часів люди, держави вибирали собі такий символ (малий герб) чи то у вигляді певної тварини, чи то птаха, також міфічної тварини, і він був для них непорушний. Вибрані тварина, птах і т. ін. виражали духовний принцип, ну і частково певну рису характеру народу, держави, яка його обрала. Але тут необхідно ще також процитувати наших авторів. «Великий герб не тільки графічне втілення історії державницької традиції, а й водночас художній, графічний твір, який примітний іншими, інтернаціонально визнаними символами країни. Здебільшого, серед них широкий спектр зображень флори чи фауни, у деяких випадках мотивів національного орнаменту. “Без калини немає України”, – віщує народна мудрість. Поетичним образом, що найкраще підходить на цю роль у гербі країни, є саме кетяги калини у сполуці з пшеничним колоссям, яке слугує ознакою щедрості та багатства української землі, добробуту, миролюбного характеру її народу. Звернемо увагу, що за результатами досліджень творчого спадку Великого Кобзаря Тараса Шевченка – з-поміж назв рослин, які згадуються у його творах, найчастіше трапляється саме калина. У багатьох випадках, що засвідчує світова практика, герби країн прикрашає стрічка націо­ нальних барв. Зазвичай вона додатково підкреслює природний зв’язок між кольоровою гамою герба та національними барвами. Традиційно стрічка розміщується у підніжжі щита». Фраза «здебільшого, серед них…», закінчується словами «у деяких випадках мотивів національного орнаменту». І далі: «“Без калини немає України”, – віщує народна муд­ рість». А чому не помістити в герб рушники, адже без сумніву і з усією відповідальністю можна сказати, що це наші національні унікальні твори мистецтва, з найглибшою символікою, де ми можемо побачити візерунки часів трипільської культури. Але наші автори, гадаємо, не без підстав на те, розуміли, що для герба, на жаль, вони не підходять, і не тільки з міркувань, відповідних суворій науці геральдиці. Тож давайте «гідно» закінчимо компози-

цію – зобразимо кетяг калини з колосками пшениці. А щоб це мало пристойний вигляд, аргументовано згадаємо, що Тарас Григорович Шевченко багаторазово її згадував. Знову повернемося до сказаного А. Гречилою «Колоски різних злаків навіть не знаю, як прокоментувати». Так, справді, немає слів. Тут ще необхідно сказати про те, що коли наші автори на підтримку свого проекту великого герба вдаряються в історичний екскурс, вони знову цитують наших знаменитих попередників, як-от М. Грушевського, Г. Нарбута, В. Модзалевського та інших. Поза всяким сумні-

простимий промах. Мало того, що тут присутні злощасні «колоски», так це ще й цілий вінок (земля), що містить у собі архангела і лева (небо). Цей же вінок і в наших депутатів. Але, по-людськи, можна зрозуміти Майстра – революційні ідеї та символи полонили і такого знавця, бо інакше такий ляпсус важко пояснити. Повертаючись до статті наших авторів, знову читаємо: «У багатьох випадках, що засвідчує світова практика, герби країн прикрашає стрічка національних барв». Неправда, бо існувало, існує залізне правило – вона повинна бути

Національний герб України. Середина XVIII століття

вом, авторитет цих людей, першого президента України і видатного історика великий, але й тут необхідна виваженість і тверезе судження. І великі люди суб’єктивні і допускають помилки, і знаючи чудово історію своєї вітчизни, наш перший президент, повторюючи помилки гетьманів, допустив колосальний промах, не вступаючи в справжню єдність з іншими видатними особистостями України того часу, і до чого це призвело УНР, ми можемо тільки з болем згадувати. І хоча сказане не стосується нашої теми, але воно лише констатує той факт, що часто й особистісне тяжіє над об’єктивністю. І вже до нашої теми, коментуючи герби знавця геральдики М. Битинського, в цілому дуже добре виконані, знову бачимо не-

одного кольору. Але тут ми зупинимося і не будемо далі в деталях розбирати всю статтю, коли вже досить сказаного, а ми хочемо запропонувати свій варіант проекту великого герба України. Напевно, можна нескінченно сперечатися й міркувати про те, хто правий, хто в чому помиляється, й у кожного є своя думка, але зараз не про це. Вражаюче, але сама історія України «підказує» нам певний варіант, проект великого герба. Починаючи з головного, з малого герба, необхідно відразу зазначити, що ми, Україна, володіємо найстародавнішим гербом на планеті з усіх, що взагалі існували й існують будь-коли. Дивно й те, що в такому зображенні наш тризуб зустрічається тільки в нас протягом декількох тисячо-

літь. Внутрішнє «наповнен­ ня» його всеосяжне, адже він пов’язаний із так званим «солярним» культом і водою. Щоправда, більшості людей він відомий, як символ Посейдона (Нептуна) води, і менш відомий, як символ Шиви («благий», «що приносить щастя»), однією з іпостасей індійського Тримурти (Шива, Брахма, Вішну) – тріади, триєдності. Він (Шива) – творець, і цей же символ має Агні – бог вогню. Тож тризуб несе в собі вогняні і водні якості, іншими словами, саме життя або його основу. Німецький дослідник Udo Becher у своїй книзі Lexikon der Symbole (1992), у статті про сокола (орла), пише наступне: «Сонячний, чоловічий, небесний символ, через його силу, красу і високий політ був божественним символом, священним птахом бога Сонця Ра, яке ототожнюється з богом Гором (Ор)». І далі він пише, що стилізоване зображення цього сокола знаходимо в гербі України 1918 року й на монетах князя Олега. «У кожного з трьох братів був тризубий скіпетр – знак його володарювання, який служив також і для того, щоб показати, що кожна стихія, як ми її бачимо, складена з трьох. Вони були справді братами, бо вийшли з одного початку, діти неба і землі, тобто одухотвореної першоматерії, з якої і було все створено» – Дом Антуан-Жозеф Пернеті. «Міфи Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції», 1758 рік. Київ 2006 р. Як бачимо, тут чітко говориться про єдиний початок цього символу – про Триєдність. І якби ми разом із Платоном (у «Тимеї» і «Критії») заглибилися в історію Атлантиди, то ще раз переконалися б у неймовірній древності нашого малого герба. Але тут ми не будемо заглиблюватися в цю тему, щоб не зануритися в безодню інформації про наш великий символ. Отже, він основний і знаходиться в центрі щита, а оточують його чотири інших герби-символи. Говорячи про Київську Русь, необхідно відзначити такий важливий момент, як те, що залишилася нам у спадок лише невелика частина належної їй території, де ми зараз і живемо, і називаємо цю землю – Україна. Дивно, але факт, що територія сучасної України-Русі, можна сказати, повністю вписується в землі Чернігівського, Київського, ГалицькоВолинського князівств та Бу-


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

13

нова країна

Проект Миколи БИТИНСЬКОГО. Листівка початку ХХ століття

ково історично це виражено певними зв’язками України зі Швецією, як і їхньою колірною симво­ лікою. Але це вже інша тема. 2. (Один тільки герб або точніше Велике Київське князівство включає в себе як сучасний Крим, так і південний схід України, Донбас, Луганськ і т. ін.) 3. P.S. Можна, а може й потрібно, у великому гербі поставити козака, точніше двох, або замість другого – княжого дружинника тощо, але не жіно­ чу фігуру. Такі постаті називалися щитотримачами (Schildhalter). У цьому випадку вони якраз і пред­ ставлять історичну Гетьманщину – найважливі­ ший символ і епоху в історії нашої країни.

Проект Миколи БИТИНСЬКОГО Великого герба України. Листівка початку ХХ століття

ковини, які в своїх гербах є символами чотирьох євангелістів. Вражаюче, що ми, як християнська держава, так би мовити, самою долею або вищим промислом, наділені такою знаменною символікою. Отже, почнемо з герба Великого Київського князівства. На синьому полі щита зображений ангел або архангел Михаїл. Ангел є символом апостола Матвія, в той же час багато древніх авторів, пояснюючи зміст імені Михайло (Міхаель) – «хто, як Бог», вказували, не без певних підстав на те, що він та Ісус Христос є однією Особою, бо тільки Христос, як Син Божий, може бути «як Бог». Тепер про колір герба. Як точно підмітив ще в XIX столітті відомий знавець і фахівець із геральдики Лакієр, існуючі в геральдиці кольори були запозичені з алхімії. Кожен метал відповідав певній планеті і кольором. Не полінуємося тут їх перерахувати: синій – Юпітер, олово; жовтий – Сонце, золото; червоний – Марс, залізо; зелений – Венера, мідь; чорний – Сатурн, свинець; пурпур – Меркурій, ртуть і білий – Місяць, срібло. Так стає зрозуміло, що в гербах колір мав дуже глибокі зміст і значення. У гербі Київського князівства синій колір ще раз повертає нас до Юпітера, який згадується вище. Найважливішим символом у Юпітера був орел (той же сокіл), і тут ми переходимо до цього монаршого птаха, зображуваного на гербі Чернігівського князівства. Цей же птах носив так звані «перуни» – блискавки для Юпітера, які завжди зображувалися як «трипроменева блискавка» – той же скіпетр, а в нашому випадку (гербі) символ християнства – хрест. Орел – символ апостола Іоанна. Тепер кілька слів про герб Галицько-Волинського князівства – лева, який є символом апостола Марка. Це символ Сонця, світла і металу золота. Лев на синьому тлі чудово ілюструє наш двоколірний державний прапор. Символ лева настільки поширений в геральдиці, і про нього стільки сказано і написано, що повторюватися тут буде зайвим. І, нарешті, Буковина – бик (тілець), як і лев, і орел, дуже поширений символ у геральдиці. Цей символ апостола Луки абсолютно особливим чином близький до символіки України. Як знак зодіаку, він один із покровителів України (не випадково в трипільській культурі навіть храми своїм виглядом

Проект Миколи БИТИНСЬКОГО Великого герба України. Листівка початку ХХ століття

нагадують його). Ним править Венера – любов, радість, тепло почуттів людських, характерних для нашого народу. Червоне тло – життєва енергія і тут же Місяць, як білий колір (лілія) і троянда, червоний. Два кольори, дві квітки Діви Марії та Христа, наш шлях над твариною (голова бика) до досконалої людини, який символізується шестикінечною зіркою. Бик, другий важливий символ Юпітера і Шиви, символічно вказує на єдність усіх чотирьох гербів, як одне ціле, як і чотири Євангелісти – один Новий Завіт. Всі ці символи, герби, перебувають під покровом Діви Марії, нашої покровительки і захисниці, на ньому ми бачимо її символ – білу лілію, у такому вигляді звану в геральдиці «арабською лілією», де неважко помітити схожість із нашим тризубом. Все це вінчає князівська корона, про яку скажемо окремо. Тут варто згадати слова одного з авторів-депутатів великого герба України: «Також мене бентежить корона – адже Україна ніколи не

була монархічною державою». Якщо Київська Русь-Україна не була монархічною державою, то шановна пані явно чогось не розуміє, або «щось із пам’яттю її стало», або пам’ятає лише недавнє минуле в складі «союзу непорушних республік вільних». Між іншим, судячи з усього, вона рідкісна особа, яку «бентежить» і корона, вінець Божої Матері. До речі, ми помістили тут саме княжу корону, як прийнято зображувати її в геральдиці, а не луб’яну корону з російських казок, як бачимо у проекті, представленому в статті, яку ми тут обговорювали. На короні зображено 25 коштовностей, каменів, які якраз символізують кількість суб’єктів, що становлять адміністративний поділ сучасної України. Остання з цих коштовностей – держава – найдавніший символ Землі, де хрест, віра підносить нас духом, і він же – наша опора і любов (символ Венери, хрест знизу кулі). Ці коштовності «решта областей Украї-

ни», про що журилася згадана пані, критикуючи проект Кабміну, в якому «забули решту областей». І на завершення одна маленька історія: коли одного разу автор цієї статті розглядав у свого доброго знайомого науковця-геолога багатющу колекцію каменів – агатів, одну з найкращих у світі, її власник звернув мою увагу на той вражаючий факт, що приблизно зі 180 родовищ цього каменю, існуючих на території колишнього СРСР, тільки кримські та західноукраїнські агати однакового малюнка і кольору. «Сама природа, – сказав він, – говорить про те, що це єдина земля, країна Україна». Також і цей великий герб, за нашим задумом, представляє всю Україну, всю її історію: минуле з часів Трипільської культури, Київської Русі-України – тризуб, і герби з їхнім християнським змістом, символами сьогодення і майбутнього. Ілюстрації з «КіЖ», № 37–38, 2009


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Антон ФІЛАТОВ

кіно За лаштунками «Океану Ельзи»

 У кінотеатрах із 12 лютого

Стиль – синонім усіх трьох прем’єр цього тиж­ ня. Вишукані англійські денді в образі виважених спец­агентів боротимуться зі злом у «Kingsman». Не менш напруженою буде боротьба героїв стріч­ ки «50 відтінків сірого». Щоправда, протистояти­ муть вони не терористам, а власним флюїдам. Ну, а тим, хто прагне чогось спокійнішого, буде до сма­ ку французька мелодрама «Жінка на подвір’ї».

Антон Філатов Найкращий вітчизняний документаліст Сергій Буковський нині працює над масштабною стрічкою про «Океан Ельзи». осени її можна буде побачити в кінотеатрах. Картина відкриє зворотній бік легендарного гурту і покаже його еволюцію від нікому невідомої львівської команди молодиків-музикантів до флагманів національної рокмузики. – З чого почалася робота над фільмом? – Узятися за цю стрічку мені запропонували на початку літа. Ми знімали доволі регламентоване життя гурту: репетиції, саундчеки, інтерв’ю з музикантами. Нам було цікаво зрозуміти, яким чином любовна лірика трансформується в патріотичну. Окрім цієї картини, компанія «Film.ua» готує також масштабний фільм-концерт – виступ «Океану» на київському концерті на честь двадцятиріччя групи. – Ви знімаєте фільм про історію гурту? – Ми поставили собі за мету зробити чуттєве кіно, яке пе-

В

Kingsman: Таємна служба Завдяки своєму інтелекту Гері з успіхом від­ служив у морській піхоті. Незважаючи на те, що йому пропонували успішну кар’єру у розвідці, він спрямував своє життя у злочинне русло. Піс­ ля чергової мокренької справи Гері мав усі шан­ си потрапити до в’язниці. Проте за нього взявся один спецагент, котрий вирішив виховати в ньо­ му свого послідовника.

Жінка на подвір’ї Сорокарічний Антуан вирішив зав’язати з кар’єрою музиканта. Відклавши інструмент, він влаштувався консьєржем. Дуже скоро Антуан на­ стільки заглиблюється у свою професію, що почи­ нає пропускати через себе всі успіхи та негаразди жителів будинку. А згодом він починає налагоджу­ вати стосунки з Матильдою, котра виділяється се­ ред решти мешканців.

П’ятдесят відтінків сірого Перед власним випускним Анастейша пого­ джується допомогти своїй подрузі і замість неї взяти інтерв’ю у красеня-багатія на ім’я Крістіан Грей. Ініціатива провалюється. Та згодом за випадкових обставин вона знову з ним зустрічається. Їхня ненав’язлива розмова дуже скоро перетворюється на відверту бесіду. Вони уклали контракт, згідно з яким Анастейші доведеться виконувати найпотаємніші бажання Крістіана.

14

Робочі моменти на знімальному майданчику

редавало би відчуття від «Океану Ельзи». Ми намагалися вловити те, що витає у повітрі під час репетицій, і те, як вони спілкуються один з одним. За цим дуже цікаво спостерігати. – Чи легко музиканти відповідали на запитання про розпад попереднього складу «Океану»? – Ми не будемо драматизувати розпад старого складу, але такий епізод у фільмі буде. Подібні переформування природні для будь-якого

творчого колективу. Усі творчі особистості у якийсь момент розуміють, що можуть існувати окремо. – Скільки міст Ви об’ї­ха­ ли під час зйомок? – Ми побували на концертах «Океану» в Дніпропетровську, Харкові, Києві та Одесі. Окремо, без групи, їздили у Слов’янськ і Краматорськ, а також провели два дні разом зі Славою Вакарчуком у Львові. У рідних стінах він розкрився і був більш при-

родним. У цілому ж він досить складний і закритий. – Чи будуть у фільмі комічні епізоди? – Буде епізод, у якому ми беремо інтерв’ю у плюшевого ведмедя Йована, який є талісманом соло-гітариста Влада. Ця іграшка присутня під час усіх концертів «Океану». – Під час Євромайдану багато документалістів філь­ му­вали події у центрі столиці. А Ви щось знімали? – Безумовно, я був на Майдані, але нічого не знімав. Коли я прийшов туди, у мене було відчуття, що тут потрібно або кидати коктейлі Молотова, або взагалі нічого не робити і йти геть. Якби я почав знімати, то відчув би себе туристом. Я не міг дивитися, як мерзнуть і страждають люди. Зовсім неприйнятним для мене було фіксувати це для якихось власних цілей. – Як Ви оцінюєте кіно­ освіту в Україні? – Вона виглядає убого і дуже пригнічує. Хоча є в нас і дуже хороші педагоги. Але ці трип’ять осіб погоди не зроблять. Наприклад, кіношкола Анджея Вайди у Варшаві або в Лодзі – це ніби сучасна кіностудія. Нічого подібного у нас немає.

Через треші до зірок Треш в українській кіноіндустрії – немов ерекція у паралізованого чолов’яги. Це не оранжерея з сортовими квітами, що пройшли селекцію кіношних вишів. Це каналізація ілюзій. Це тераріум однодумців. Це тусовка криптосамураїв, кожен із яких пізнав просвітління аматорського кіно. Настільки ж безкорисливого, скільки й самопального. Один із найпотужніших таких фільмів з’явився минулого тижня. Це «Дорога на Захід» Дмитра Захаревича. Фільм переносить глядача у 90-ті, коли на дорогах процвітав рекет. Герої стрічки підробляють тим, що вибивають гроші з проїжджих автівок. Та через те, що гімном їхнього життя є не «Володимирський централ», довго вони цим займатися не можуть. Совість, наче тая мулька, не полишає їх у спокої. Через це головний герой переживає напружені моральні мутації.

На перший погляд, ця стрічка лише однією хромосомою відрізняється від банальної студентської халтури. Закрити вихолощених естетів на її перегляді – все одно що запхати їх у gazenwagen. Та дати волю своєму критиканству після перегляду «Дороги на Захід» настільки ж несправедливо, як судити болотне регбі за правилами шахів. І справа не в кредитах, безсонних ночах і роках роботи, через які пройшов режисер. А в сміттє-естетиці та брудо-символіці, які в цій картині виведені на високий художній рівень. І поки офіційні кіношники знімають красивий світ, припудрюючи його кольорокорекціями та комп’ютерною графікою, треш, немов той рентген, «зирить» у суть, наче на дно пустої пляшки. А крізь неї світ завжди здається правдивішим… Афіша фільму

Веніамін Кінчук


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

15

на каву з людмилою чечель

КАВОВІ ДЕРЕВА

– вічнозелені. Виростають до 5 метрів у висоту, проте для полегшення збору врожаю їх обрізають до висоти 2,5 метри. Потрібно 4–5 років, щоб дерево стало добре пло­ доносити. Квіти кавових дерев живуть недовго, мають жасминово-апельсиновий аромат і дають зерна розміром із журавлину.

«Подих з України» – так називалася виставка, яка відбулася наприкінці минулого року в рамках програми Шевченківських днів у Культурноінформаційному центрі при Посольстві України у Франції. Про цю подію за кавою розповіла мені Ніна Саєнко, заслужений діяч мистецтв України. – На запрошення Посольства України у Франції та за сприяння Міністерства культури України ми з моєю донькою Лесею Майданець-Саєнко, митцем, кандидатом мистецтвознавства, поїхали до Парижа. На виставці експонувалися наші з Лесею гобелени, батик,

репродукції творів Олександра Саєнка, якими проілюстрована книга «Шевченкіана Олександра Саєнка». «Експозиція килимів в Українському культурному центрі в Парижі стала відкриттям для багатьох шанувальників українського декоративного мистецтва. Це – школа високої художньої майстерності, таїна миті у витонченій формі композицій, у різнобарвній, ніжній палітрі кольорів, ритмів, закарбованих у часі й просторі. Напрочуд поетично й вишукано», – підкреслила Вероніка Гопко-Переверзєва,

театрознавець, дипломант університету Сорбонна. Змістовною була зустріч, організована Українським літературним клубом (голова – Оксана Мізерак) та Українською бібліотекою імені Симона Петлюри (директор – професор Ярослава Йосипишин). В Українській школі мистецтв Парижа, яку очолює Олена Місталь, відбувся відкритий урок «Шевченкіана Олександра Саєнка». Діти відкрили для себе мистецький світ визнаного у світі українського митця Олександра Саєнка.

Роман МАГОЦЬКИЙ любить натуральну каву з молоком. За кавою він знаходить час для спілкування. Роботи Романа мені пощастило побачити в Будапешті. – Після школи я опанував фах будівельника, – розповідає хлопець. – Навіть трохи попрацював на будівництвах. А потім вирішив стати офіціантом. Робота сподобалася, але заклад раптом закрили…Саме тоді мама розповіла про вишивання бісером, сподіваючись, що цим зацікавиться моя сестричка Христина. Та сталося не зовсім так. Роман швидко опанував ази вишивання. За кілька днів у домі з’явилася вишита бісером ікона «Святе сімейство».

У ЯПОНІЇ

вважають, що користь організму приносить не тільки вживання кави всередину, але і ванни з кави, секрет приготування яких майстри зберіга­ ють у таємниці. Відомо лише, що кавову масу, на­ литу у ванну, нагрівають до 65 градусів і лежати в ній потрібно не менше двадцяти хвилин. Ефект – підвищується життєвий тонус і зникає втома. Ці процедури настільки популярні в Японії, що іс­ нує мережа кавових саун, у яких є не тільки ванни, але й басейни з кавою. У Японії кав’ярні називаються kissaten.

ПЕРШУ ЧАШКУ КАВИ

на території України випили у Хотині. На зовнішньому боці стіни Хотинської форте­ ці є незвичне зображення. Місцеві називають його чайником. За однією з версій, це глечик для води, символ пам’яті трагічно загиблій ді­ вчині, яка носила в такій посудині воду захис­ никам фортеці. Але екскурсоводи стверджують, що глечик цей – саме кавовий. Підтвердження тому – ще один історичний факт. У XV столітті Хотинська фортеця належала молдавському королю Штефану ІІ, а сул­ тан Магомет ІІ постійно намагався оволодіти його землями і примусити населення сплачувати дани­ ну. У 1476 році 200-тисячне військо султана зроби­ ло спробу жорстоко захопити фортецю, але безре­ зультатно. За деякими свідченнями, після відступу військ у залишеному ними турецькому обозі, під сті­ нами міста, знайшли мішок із дивними зеле­ ними зернами. Ця версія дуже схожа на історію Юрія Кульчицького у Відні, але кінцівка в тій істо­ рії була дещо інша. Зерна спершу давали їсти то коням, то коровам. Ті «крутили носом». А потім хтось додумався підсмажити зерна і приготува­ ти такий самий напій, який за окупації турками готували яничари. І ось тоді й було випито першу на території нашої Батьківщини чашку кави. Так почалася історія кави в Україні. Першу кав’ярню відкрили в Оксфорді (Англія) в 1650 році. Юрій Кульчицький відкрив свою «Голубу пляшку» у Відні 1683-го. А в нашому Хотині пили каву вже у 1472 році – за 200 років до приходу кави на Захід.

Ніна САЄНКО з Людмилою ЧЕЧЕЛЬ

Детальніше читайте на стор. 16

КАЗКИ НА НІЧ майже щодня

Руслан Горовий

пише Руслан Горовий, заслужений журналіст України, головний режисер «МагноліяТВ», автор і керівник відомого проекту «Служба розшуку дітей», письменник, поет і режисер короткометражних фільмів. Народився Руслан у містечку Конотоп, що на Сумщині. Після закінчення школи вступив до Конотопського електромеханічного технікуму. Та після розвалу Союзу перспектив для розвитку в українській глибинці не було, а матеріальне становище на початку дев’яностих було вкрай сутужним. Тож, кинувши на третьому курсі навчання, Руслан подався в мандри Європою, які потім частково описав в оповіданні «Дев’яноста хвиля міграції». Після повернення з-за кордону зайнявся журналістикою, працював у телекомпанії «КСТ» (Конотоп), в газеті

«Восточный проект» (Краматорськ), в телерадіокомпанії «Альтернатива» (Київ). З 1998 року працює в телекомпанії «Магнолія-ТВ». У доробку Руслана Горового видані три книжки: «Ген воїна», «Гагарін і Барселона», «Buenos dias, chica». У його виконанні звучать пісні «Кава», «Зранку», «Дощ». – Усе, що відбулося в Україні за останній рік, у декого за все життя не відбувається, – розповідає Руслан Горовий. – Ми пережили стільки, що важко порівнювати якісь речі. Наприклад, загибель десантників у Іл-76 у небі над Луганськом і Небесна сотня – хіба можна порівнювати, що з цього більше на нас вплинуло? Це змінило мене як людину, як письменника, як патріота, який має намір усе життя прожити в Україні. Про Руслана Горового – в наступних номерах нашої газети.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

редактор Людмила ЧЕЧЕЛЬ

16

народна творчість Роман Магоцький: «Людей потрібно дивувати й радувати»

Богородиця з голубами. Роман МАГОЦЬКИЙ. Бісер

Людмила ЧЕЧЕЛЬ Знайомтеся – 25-річний Роман Магоцький з Комарного на Львівщині. а чотири роки вишив бісером 60 робіт. Торік на День Незалежності Роман у столиці презентував найбільшу карту України з бісеру. Велетенську (2,3х2,6 метра) вишиту мапу занесли до Книги рекордів України. Зараз Роман Магоцький чекає на відповідь комітету Книги рекордів Гіннеса. – Аби ще років два-три тому мені хтось сказав, що я буду вишивати бісером, я б розсміявся, – розповідає сам Роман – Але ж не святі горшки ліплять! Класти перші бісеринки було дуже важко, та я спостерігав як це вправно виходить у досвідченої вишивальниці Наталі Качала-Голик. Спочатку руки тремтіли, бісеринки втікали від мене. Я ж раніше навіть нитками не пробував вишивати. Умів лише пришити ґудзика чи зашити якусь річ. Та й удома ніхто цим не займався. Колись, щоправда, бабуся трохи вишивала, згодом мама. Але бісером – ніколи. Пані Наталя терпляче показувала, як правильно класти бісер. І… пішли перші рядочки. З Романом Магоцьким я познайомилася в Центрі української культури й документації в Будапешті. Саме там відкривалася його перша виставка вишитих ікон. – Це перша персональна виставка 24-річного художника з міста Комарного, що на Львівщині в Україні, – представила гостям художника господиня вечора, голова Державного органу самоврядування українців в Угорщині Ярослава Хортяні. – Цікаво й цінно те, що картини вишиті бісером! Роботи виконані так майстерно, що люди спершу не вірять, що ці дива творить такий молодий автор. – Я страшенно хвилювався, коли мою роботу «Мадонна Голодомору-33» передавали до рук спікера угорського парламенту Ласло Кьовера. Вишивав її більше двох місяців

З

Воскресіння Христове. Роман МАГОЦЬКИЙ. Бісер

Віра ОЛЕШ та Руслана ФЕДАК, прихильниці творчості Романа МАГОЦЬКОГО з автором

Надія МУЗИЧУК, журналістка часопису «Громада» з Будапешта на виставці робіт разом з автором

Україна. Роман МАГОЦЬКИЙ. Бісер

Роман МАГОЦЬКИЙ з мамою Іриною біля вишитої карти України у Києві

за графічним твором-іконою Марусі Юрків-Яроцької (Австралія). На неї пішло 84 тисячі (!!!) бісеринок! Угорці були у захваті від творів молодого майстра. …Першу роботу Романові довелося продати: потрібні були гроші на лікування. Роман не завжди скаржиться на своє здоров’я, свої печалі не виносить на люди. – Людей потрібно дивувати й радувати, – говорить вишивальник. – Людина, яка купила першу роботу, порадила мені й надалі займатися цим ремеслом. За кілька місяців я вже віз п’ять творів до Моршина. Саме там ними зацікавилася заслужений працівник культури України Романа Кобальчинська (на жаль, уже покійна). Вона одразу ж запропонувала експонувати мої картини в столиці. На виставці в Києві захоплені відвідувачі допитувалися, як побачити авторку неперевершених робіт. Коли до них вийшов молодий хлопець, були приємно здивовані. Техніка його творів – ідеальна. «Набивши руку», вишивальник витрачає на роботу від трьох тижнів до трьох місяців, залежно від величини й складності роботи. Схеми вишивок розробляє сам.

– Насправді трохи боявся, як зустріне мене Київ, – зізнається Роман. – Та потім вкотре переконався, що займаюся саме своєю справою. У монастирі святого Василія в Києві Роман Магоцький експонував понад тридцять ікон. Далі, завдяки Інтернету, вишивальник познайомився з народними майстрами не лише України, а й усього світу. Тепер його частенько запрошують на виставки. Цікавлюся в Романа, чи є в нього якісь таємниці в роботі. Він щиро усміхається й зізнається, що найбільший секрет – робити все з любов’ю. Але є деякі дрібнички. Наприклад, перед початком вишивання майстер обов’язково пере бісер. Так-так, саме пере, аби перевірити, чи не втрачає він кольору. Вишивати Роман любить на атласі. З цією тканиною хоч і важче працювати, але на неї найкраще лягає бісер. Без вишивання вже не може прожити й дня. Вишиває по кілька годин, а може й до півночі засидітися. Надихають самі роботи. Отак одну закінчує, а друга вже на черзі. Перевагу віддає чеському бісеру. Кольори підбирає сам. Наприклад, найбільше відтінків

пішло на «Тайну вечерю» – 64 кольори! – Найважче підбирати й розраховувати бісер, – зізнається Роман. – Але це заспокоює й зосереджує. Роман Магоцький із задоволенням проводить майстеркласи. Радіє, коли в його учнів усе до ладу. А щоб їх зацікавити, показує свої картини, розповідає, як починав сам. Над вишиванням бісером карти України Роман працював рівно рік. На роботу пішло 20 кілограмів бісеру! Працював щодня по 12 годин. Ескіз на полотні зробила художниця Юля Федів із міста Новий Розділ. Окрім областей, на картині є також бандура й українське село. Майстер ретельно підбирав кольори для кожної області. Наприклад, Івано-Франківська область, де багато лісів та гір, – зелена, Одеська, що біля моря, – синя. Допомагали йому меценати й усі охочі. Наприклад, від тих, хто бажав, щоб у його область поклали саме його бісеринку, Роман охоче приймав спонсорську допомогу на бісер. – Дехто дивувався й навіть відмовляв мене від задуму, – розповідає автор. Але я вирішив не відступати. Патріотична тематика в роботах митця почалася з сорочки, яку вишив для себе: манжети, комірець та груди розшиті синьо-жовтими бісерними ромбами з невеликими тризубами всередині. Роботи Романа Магоцького сонячні, наповнені теплом. Вони несуть добро, як і сам майстер.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

17

у місті лева

редактор Надія ПАСТЕРНАК

 На Лесі Українки

14 лютого у Львівському театрі імені Марії Зань­ ковецької – святкова академія з нагоди творчого ювілею народних артистів України Таїсії Литвинен­ ко та Федора Стригуна. Театру заньківчан актор­ ське подружжя віддало 50 років творчого життя. Таїсія Литвиненко зіграла майже сотню ролей у театрі та десятки в кіно. Найвідоміші з них у стріч­ ках «Назар Стодоля», «За двома зайцями», «Мак­ сим Перепелиця», «Вавилон ХХ». Окрім того, Таїсія Йосипівна працює режисером і педагогом. За плечима у Федора Стригуна – сотні акторських робіт у театрі та кіно, зокрема в стрічках «Пропала грамота», «Владика Андрей», «Запорожець за Ду­ наєм» та «Поводир». На творчому вечорі глядачі матимуть нагоду по­ спілкуватися з корифеями і переглянути фрагмен­ ти з фільмів та вистав, де головні ролі виконували Таїсія Литвиненко та Федір Стригун.

 На Стефаника

13 лютого в залах основної експозиції мистец­ тва ХІХ–ХХ століть Львівської національної галереї мистецтв відбудеться відкриття проекту «Інтегра­ ції». Як повідомили організатори, це перша спроба закладу оживити сталу класичну експозицію нови­ ми засобами виразності (відеоарт, аудіоарт, інста­ ляція, новий підхід до скульптури та живопису) у стилі контемпорі арт: «Опрацювавши подібний новітній досвід світового рівня музеїв і результа­ тивність таких проектів для загальної освіченості громадян, ми вирішили впровадити такий “конте­ порі” захід у нашу галерею». У 22 залах галереї буде розміщено 18 проектів 14-х учасників – молодих митців, студентів Львів­ ської національної академії мистецтв. Захід при­ свячується бійцям АТО.

 На Чайковського

Поєднання сліз і гордості Надія Пастернак У кінопалаці імені Коперника презентували документальний фільм «Добровольці Божої чоти» про оборонців Донецького аеропорту. івтори години пробігають, як одна мить. Ніхто не звертає уваги на те, що в залі тиснява, що всі місця зайняті, багато людей сидять просто на підлозі або стоять. Львів’яни, зрештою, вже звикли: якщо у мистецькому житті міста якась знакова подія – глядачів не вміщає жодна зала. Презентація фільму «Добровольці Божої чоти» про Добровольчий український корпус, яка відбулася в неділю,– теж знакова подія. Двоє молодих режисерів Леонід Кантер та Іван Ясній упродовж кількох місяців знімали на камери події, які відбувалися в Донецькому аеропорту, в Пісках і в навколишніх населених пунктах, не раз під потужними обстрілами. Це героїзм сьогоднішніх митців. Завдяки їм назавжди задокументовано

П

Кадр із фільму «Добровольці Божої чоти»

те, що відбувалося в ці героїчні і трагічні дні. Загалом було відзнято понад сорок годин робочого матеріалу, а фільм – півторагодинний. Автори зізналися, що було дуже важко змонтувати цю стрічку, шкода різати кадри, але завдяки цьому фільмові оборонці Донецького аеропорту назавжди залишаться в нашій пам’яті живими. Хлопці на фронті казали: «Тут усе відбувається на “Дай, Боже!” Так і цей фільм знімали – на “Дай, Боже!”»

На презентацію фільму до Львова приїхали безпосередні учасники цих подій, його реальні персонажі: Чуб, Богема, Данді, Бабай Іванич. Воїни жартують, кажуть, що був величезний кастинг, численні репетиції, макіяж… Від цих людей віє якимось особливим спокоєм і теплом. Вони вже нічого не бояться і кажуть, що нам теж не потрібно боятися міліції, чиновників, ворога. А коли їх запитували, чи достатньо їм зброї, добро-

вольці українського корпусу відповідали: «Яка різниця, скільки зброї? Воює не зброя, а серце людини. Ворог боїться сильних людей». Автори фільму перед тим відзняли ще одну документальну стрічку – «Війна за свій рахунок». Її можна переглянути в Інтернеті. Натомість «Добровольці Божої чоти» спочатку будуть у прокаті, помандрують містами й містечками України, автори картини спробують поборотися за призові місця на міжнародних кінофестивалях, зокрема й на Каннському, і лише тоді стрічка з’явиться в мережі. Львів’яни, які першими переглянули фільм, кажуть, що він піднімає дух. «Враження про картину чудове. Завдяки їй люди можуть на власні очі побачити, що там насправді відбувалося», – розповідає львів’янин Сергій. «Коментарі зайві. У мене дитина воює», – так коротко відреагував інший львів’янин. Мер Львова Андрій Садовий, який прийшов подивитися цю стрічку зі своїми синами, теж був лаконічний: «Це поєднання сліз і гордості».

Пейзажі і храми Євгена Безніска Фрагмент афіші

У переддень Святого Валентина Львівська об­ ласна філармонія готує особливу програму: у жи­ вому виконанні Академічного симфонічного орке­ стру під диригуванням Сергія Хоровця звучатиме музика із легендарних голлівудських кінострічок – від «Титаніка» й «Піратів Карибського моря» до «Гаррі Поттера», «Гладіатора» і «Місії нездійснен­ ної», і це далеко невичерпний перелік. Ідея виконання голлівудської музики у Львів­ ській філармонії не нова. Уперше такий концерт Академічний симфонічний оркестр виконав на­ прикінці 2010 року, і це був один із найуспішніших розважальних проектів. Концерт «Музика Голлівуда» повністю сконцен­ трований довкола американської фабрики кі­ ноіндустрії. Її кінофільми стали легендарними візитними картками поколінь, запам’яталися не­ перевершеною грою акторів, режисерським по­ глядом, неочікуваними поворотами сюжету, і осо­ бливо – музикою.

У книгарні імені Маркіяна Шашкевича відкрилася виставка картин народного художника України, лауреата Шевченківської премії Євгена Безніска. Чому в книгарні? Бо там передбачена окрема зала для таких камерних виставок, як оця. Книгарню на вулиці Личаківській рік тому відкрив львівський видавець Михайло Ватуляк, і, за його задумом, там мають відбуватися й деякі мистецькі події. Цього разу відомий український художник Євген Безніско представив свої пейзажі. На багатьох із них – храми, карпатські мотиви, ліс, природа – усе те, що надихає всіх художників. Але Євген Іванович має свій почерк, свою манеру. Увагу привертає густа насиченість барв, притягальна сила мазків, якась нестримна енергетика картин. Художник дуже багатогранний. Майже сорок років він пра-

Євген БЕЗНІСКО на відкритті виставки. Фото Йосипа Марухняка

цював над офортами та ліноритами за мотивами творів Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника. За ілюстрації до поеми «Мойсей» він здобув премію імені Тараса Шевченка. Євген Безніско є автором пам’ятника Юрію Дрогобичу

в рідному місті науковця, мозаїк на меморіальному цвинтарі січових стрільців на горі Маківці та в меморіальній каплиці жертвам НКВС у Золочівському замку. Художник багато працював у Чорнобильській зоні, де створив

45 пастелей «Чорнобильська Голгофа». У 2012 році Євгенові Безніску виповнилося 75 років, і до цієї дати у Національній галереї мистецтв він представляв виставку із 300 полотен. Усі вони були створені впродовж 2010– 2012 років. Це демонструє дивовижну працьовитість художника. Цього року під час відкриття експозиції, багато знаних львів’ян, митців, представників культури, лауреатів Шевченківської премії зазначали, що в художника і зараз є великий творчий потенціал. А народний артист України Федір Стригун зауважив, що відкриття виставки у книгарні нагадує йому художниківпередвижників, які колись брали свої картини й ішли в народ. Це теж своєрідний похід митця «в маси»: високе мистецтво ще трішки наблизилося до простого люду. Надія Пастернак


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

18

музика

Головний редактор журналу «Музика» Ольга ГОЛИНСЬКА

 Львів

«4+4» – таким математичним виразом позначе­ но концерт, що відбудеться у Львівській обласній філармонії 19 лютого: у виконанні оркестру «Вір­ туози Львова» постануть одразу два всесвітньо ві­ домі цикли «Чотири пори року» – італійця Антоніо Вівальді та аргентинця Астора П’яццолли («Чотири пори року у Буенос-Айресі»). Але Вівальді занурює у сповнене афектів та гранично контрастних емо­ цій бароко, а П’яццолла – у не менш емоційний і захопливий світ танго.

 Київ

Хто чув програму із рок-хітів у виконанні рокоркестру Національного академічного оркестру народних інструментів лише у любительських за­ писах на Youtube, має шанс виправити це упущен­ ня: НАОНІ-Оrchestra виступатиме 13 лютого у Бу­ динку офіцерів.

Гурт «JT Fresh»

До Дня закоханих у Колонному залі Національ­ ної філармонії України 13 лютого Національний академічний духовий оркестр України заграє по­ пулярні мелодії з оперет Імре Кальмана, Франца Легара, Йоганна Штрауса та Франца фон Зуппе. Со­ лісти – Тамара Ходакова (сопрано, яку можна по­ чути і в Київському національному академічному театрі оперети) та Анатолій Юрченко (баритон). А на сам День закоханих, 14 лютого сферич­ ний кінотеатр ATMASFERA360 із купольним екраном, що у Київському планетарії, запрошує на концерт «Джаз під зорями». На тлі зоряного шоу виступатиме український гурт «JT Fresh», котрий любить експериментувати із джазовими стандартами, світовими хітами та авторськими композиціями. Там само, але вже майже за тиждень, програму «Кіномузика під зорями» покажуть київські джа­ зові музиканти – піаніст і композитор Олексій Бо­ голюбов і трубач Денніс Аду. Героєм вечора стане Чарлі Чаплін. Історії життя актора і режисера, най­ відоміші сцени з його кінофільмів, а також музи­ ка самого Чарлі Чапліна до деяких із його стрічок, композиції Олексія Боголюбова, створені спеці­ ально для цього проекту, – усе це обіцяє бути 20 лютого, у ATMASFERA360. 19 лютого у київському клубі «Closer» висту­ пить фантастичний норвезький джазовий тру­ бач Нільс Петер Мольвер (Nils Petter Molvaer). Це буде його сольний виступ в обрамленні електрон­ них звучань. І хоча його «фірмовий» стриманий, атмосферно-безмежний звук найкраще сприйма­ ється на великій відкритій території, клубний кон­ церт обіцяє незабутні враження.

Оптимізм після Реквієму Ольга ГОЛИНСЬКА У Національній філармонії України вже далеко не вперше прозвучав Реквієм Джузеппе Верді. Цього разу – на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. дин із найвидатніших класич­них світових музичних шедеврів, написаний ком­по­зи­ тором для солістів, хору та оркестру в пам’ять про видатного італійського письмен­ника-ро­ мантика Алессандро Мандзоні й уперше виконаний у день річниці його смерті 22 травня 1874 року в церкві Святого Марка у Мілані, ось уже понад 240 років приваблює слухачів і виконавців. Це розгорнуте вокальносимфонічне полотно, створене за канонами заупокійної меси, вражає щирістю, відкритістю, трагічною піднесеністю почуттів, представлених яскраво, реалістично, крупним мазком, як то притаманно оперному жанру. Тож Реквієм Верді містить ознаки духовної і водночас світської музики, зокрема тому є доволі серйозним пробним каменем для інтерпретаторів.

О

За диригентським пультом Володимир ШЕЙКО. Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА

Провідні київські колективи – Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Володимир Шейко, Національна заслужена академічна капела України «Думка» (художній керівник і головний диригент – Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Євген Савчук) укотре підтвердили свій надзвичайно високий виконавський рівень (достатньо зауважити, що ряд артистів капели співа-

ли надскладний твір без партитури – напам’ять). Вдалим був і добір солістів: лауреати міжнародних конкурсів Світлана Годлевська (сопрано), Алла Позняк (мецо-сопрано), народний артист України Андрій Романенко (тенор) і народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Сергій Магера (бас). Щоправда, хотілося б порадити Андрію Романенкові подеколи менше форсувати звук. Керманич усього масштабного дійства, – адже, говорячи професійною мовою, такі твори не просто виконують, а ставлять, – відомий не лише в

Україні, а й світі диригент Володимир Шейко, який от уже десять років очолює симфонічний оркестр і є директором творчого об’єднання «Музика» Нацрадіо, з честю упорався зі своїм непростим і вельми відповідальним завданням. Чітко продумана, логічно вибудувана, точно дотримана музична драматургія, вивірені смислові акценти, виразна інтонаційна палітра, могутнє, широке симфонічне дихання, а часом пристрасність, навіть експресивність у манері прочитання музичного тексту (наприклад, надзвичайно стрімке «Dies irae» змусило хвилюватися не одне серце в залі) вирізняли інтерпретацію Маестро. Концертно-виконавське мис­ тецтво Володимира Шейка, а саме за цим напрямком Держкомітет телебачення і радіомовлення висунув митця на здобуття національної премії, не залишило байдужим публіку. І в цьому він виявився гідним спадкоємцем своїх славетних учителів – двох велетнів української музичної культури диригента Стефана Турчака і хормейстера Льва Венедиктова, котрі у спільній творчості так само зверталися до Реквієму Верді й, до слова, свого часу обидва були удостоєні звання Шевченківського лауреата.

Let’s Dance «Kуіv Piano Duo» виступив із програмою танцювальної музики за півтора століття. Дует, на жаль, не часто радує виступами шанувальників: Дмитро Таванець є солістом ансамблю «Київська камерата», Олександра Зайцева викладає у Національній музичній академії. А після того, як через непросту нинішню ситуацію у країні призупинено ініційований та не раз блискуче проведений ними фестиваль камерної музики «Chamber Music Sessions», цей чудовий фортепіанний тандем (а за сумісництвом – і подружжя) украй рідко з’являється на публіці. Тому затишна зала Центрального державного архівумузею літератури і мистецтва України, де в рамках літературно-музичного проекту «Мистецькі зустрічі в

Олександра Зайцева, Дмитро Таванець та їхня юна учениця виконують «Трік-трак-польку» Йоганна Штрауса. Фото Олександра ЗУБКА

архіві-музеї» пройшов їхній концерт, виявилася затісною для всіх охочих. Цікаво не лише слухати Зайцеву і Таванця, а й спостерігати за ними. Здивування від несподіваних гармонічних зворотів у Роберта Шумана та розчинення у його повторах-

навіюваннях, непідробне захоплення красою у «Норвезьких танцях» Едварда Ґріґа та «Слов’янських танцях» Антоніна Дворжака, широта дихання і ритмічна гострота балетної музики Сергія Прокоф’єва, насторожена зосередженість у «Прадавніх гірських танцях

Верховини» Євгена Станковича, кураж у каскадах віртуозних пасажів Концертної фантазії на теми вальсів «Блакитний Дунай» Йоганна Штрауса – Грега Андерсона, – усі ці емоції відображалися і в звукових картинах, і на обличчях виконавців. Назву програми спровокував один із номерів, що прозвучав у концерті, – «Танець вогню» сучасного данського композитора Джона Франдсена із сюїти «Let’s Dance», створеної спеціально для «Kуіv Piano Duo». Але, як на мене, завдяки майстерності, тону довірливого, дружнього спілкування та харизматичності Олександри Зайцевої і Дмитра Таванця, меседж концерту «Let’s dance» й одночасно – «Let’s play piano». Разом! Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

Головний редактор журналу «Український театр» Надія СОКОЛЕНКО

театр Рухаючись уперед

 Тбілісі

Міжнародний театральний фестиваль у Тбілісі, який уже більше 5 років проходить у столиці Грузії на початку осені (у 2015 – з 25 вересня до 3 жовтня), оголосив про прийом заявок від охочих узяти участь у фестивальній програмі «New» (прийом триває до 15 березня). Ця частина фестивалю фокусується на тих мистецьких творах, які розширюють рамки, пропонують нові ідеї. Торік саме в рамках цієї про­ грами на Тбіліському фестивалі було представлено «Квітку Будяк» Національного театру імені І. Франка. Більше інформації щодо участі у фестивалі – на сайті tbilisiinternational.com

 Гамбург

Георг Жено розповідає про події в Україні у м. Гамбург

8 лютого вистава Національного театру імені Івана Франка «Щоденники Майдану» Наталі Во­ рожбит у режисурі Андрія Мая взяла участь у фес­ тивалі «Lessingtage» у Німеччині. Фестиваль, який закривала саме українська вистава Національного театру, був присвячений темі миру. «Останній день “Лессінга – 2015” ми присвячуємо подіям в Україні» – зазначили організатори. Також 8 лютого в рамках цього фестивалю німецький режи­ сер Георг Жено, який перед цим більше місяця був в Україні і їздив у зону АТО, розповідав про побачене і представляв сайт «HANDS & HEARTS FOR UKRAINE», створений для зв’язку й активізації волонтерів у Єв­ ропі та світі, які прагнуть допомогти Україні.

 Київ

5 лютого в Міністерстві культури України від­ булося перше засідання робочої групи з питань реформування театральної справи, створеної на­ казом Мінкульту № 25 від 26 січня 2015 року. За­ сідання відбулося під головуванням художнього керівника Національного академічного драматич­ ного театру імені І. Франка, голови робочої групи Станіслава Мойсеєва. За інформацією прес-служби Міністерства куль­ тури України, заступник міністра культури Укра­ їни і заступник голови робочої групи Ростислав Карандєєв наголосив, що мета її діяльності – бути модератором між Міністерством культури та теа­ тральною спільнотою. Наступне засідання робочої групи, до якої ввійшли представники українських театрів у Києві та в регіонах, а також театральні критики, заплановано на 19 лютого.

 ОГОЛОШЕННЯ

ТВЗК «Київський академічний театр ляльок» ого­ лошує конкурс на заміщення вакантної посади «Керівник музичної частини». Вимоги до учасників конкурсу − вища спеціаль­ на освіта, вільне володіння українською мовою. Конкурс відбудеться 16 березня 2015 р. о 10.00 в приміщенні ТВЗК «Київський академічний театр ляльок», м .Київ , вул. М. Грушевського, № 1-а.Теле­ фони для довідок (044) 278 05 66, (044) 599 32 34. Заявки для участі в конкурсі приймаються до 13 березня 2015 р. до 11.00.

19

Надія СОКОЛЕНКО У лютому ювілей святкує театральна компанія «Яра мистецька група», заснована американською режисеркою українського походження Вірляною Ткач. ідзначати 25-ліття «Яра» почала ще в січні – з відкриття виставки «Ярі – 25. Озираючись назад / Рухаючись уперед», паралельно із цим беручи участь у протестах під Метрополітен Оперою проти гастролей Валерія Гергієва. Перша вистава «Яри» «Світло зі Сходу» відбулася 1990 року в Нью-Йорку в день народження видатного українського режисера Леся Курбаса – 25 лютого. Роком пізніше, саме під час путчу, нову версію цієї вистави під назвою «У світлі», створену за щоденниками Курбаса та його акторів з 1920-х років, поезією та мріями молодих американських митців, показували в Україні спільно з українськими акторами – у Львові, Києві, Харкові. Тоді до «Яри» долучилися Олег Стефан, Андрій Водічев, Володимир Кучинський, Мар’яна Садовська, Сергій Проскурня, Олексій Богданович та інші. Це був перший досвід українсько-американської копродукції. У Києві до цієї групи приєдналася також і

В

Концерт «Яри» у нью-йоркському театрі «La MaMa»

американський режисер Елен Стюарт, знаменита засновниця оф-оф-брод­вейсь­кого екс­ пери­мен­таль­ного театру «La MaMa», саме відтоді «Яра мистецька група» стала компанієюрезидентом цього театру. На святкування свого чвертьсторічного ювілею «Яра мис­ тець­ка група» влаштувала ретро­спектив­ну виставку в Україн­сь­кому музеї у НьюЙорку, яка триватиме до 1 березня. Наприкінці січня в рамках цієї експозиції відбувся святковий концерт «Яра у 25 років». За цей час «Ярою» створено більше 30 вистав, зокрема за творами видатних українських поетів Олега Лишеги та Сергія Жадана, «Лісовою піснею» Лесі Українки, українськими народними піснями й традиційними ритуалами, киргизькими і

бурятськими міфами та епосами. Окрім театральних вистав, було організовано безліч музичних і літературних вечорів, майстер-класів, фотовиставок, лекцій. Зусиллями учасників «Яри» видано 6 книг, остання з яких на сьогодні – «Still the River Flows: Winter Solstice and

Christmas Rituals in a Carpathian Village». З «Ярою мистецькою групою» співпрацювали гурт «Гоголь Борделло», українська співачка Ніна Матвієнко, американськояпонський режисер і сценограф Ватоку Уено, американська перекладачка української поезії Ванда Фиппс, українська співачка і актриса Мар’яна Садовська, бандурист Юліян Китастий, український композитор електронної музики Алла Загайкевич та інші. Протягом останнього року думки і творчість «Яри» щонайбільше пов’язані саме з Україною – окрім безпосередньо вистав про сучасні мрії і давню історію Донбасу (наприклад, «Глибинні мрії», створені спільно з фондом культурних ініціатив «ІЗОЛЯЦІЯ»), учасники групи беруть участь у пікетах та акціях протесту на підтримку України у Нью-Йорку.

Учасники протесту під Метрополітен-оперою

Японська елегія на українській сцені У небагатому на сценічні майданчики Львові свято. У Першому українському театрі для дітей та юнацтва відкрито камерну сцену. Її діяльність розпочато режисерським дебютом актриси Олени Крилової – прем’єрою вистави «Крила ангела» за оповіданням «Елегія» Ясунарі Кавабати. Постановочна група вистави, а це, окрім режисерадебю­тант­ки, і художниккерамік Юрій Токарський, майстрині з розпису Віоліна Даренська і Олена Зотова та хореограф Нінель Збєря, на маленькій сцені спробували створити окремий клаптик справді японського світу – ікебана, сад каменів, пісок,

Сцена з вистави «Крила ангела». Фотознімок Оксани ТРИГУБ

столик-чабань, посуд із чорної кераміки, використання традицій театру кабукі, елементи ушу, фантастично роз-

писані костюми акторів і величезне віяло із зображенням сакури, від помахів якого виникало відчуття, що огляд-

ною залою гуляє якийсь японський бог вітру. Візуальним та композиційним центром вистави стала чайна церемонія, у якій беруть участь троє – Тацуе (Леся Шкап’як), Актор (Дмитро Бартков) та Майстер церемонії (Тетяна Алексєєнко). На жаль, за зовнішнім антуражем та атмосферою «японськості», дотриманням чайних і костюмних законів і канонів, не прочитувалося смислового підґрунтя, не було, правду кажучи, зрозуміло, навіщо це все. «Крила ангела» стали радше даниною екзотичній привабливості японської культури. Марія КОШЕЛІНСЬКА-МАРТИНЮК


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

Головний редактор журналу «Театральноконцертний Київ» Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА

театр Мельпомена святкує

 Однокурсники

«Ми із Ксенією Ромашенко познайомилися на першому курсі, – розповідає режисер Стас Жир­ ков, – навчалися в одній групі. Я грав у виставах своєї майбутньої дружини. Найбільше мені подо­ балося “Одруження”, де у мене була роль Кочка­ рьова. До речі, був дуже вередливим актором, не знаю, як Ксенія мене терпіла…

Стас Жирков і Ксенія Ромашенко. Фотознімок з родинного архіву

Зустрічатися почали між третім і четвертим кур­ сом, а жити разом – з першого. Як друзі. Доходило до смішного, всі говорили: “Та одружуйтеся вже!” От ми й одружилися. І вже більше десяти років разом. За цей час я твердо затямив собі, що треба вміти посту­ патися, тому нам вдається знаходити спільну мову. Від театру вдома намагаємося абстрагуватися. Але бувають питання, які потрібно вирішити не­ гайно. Оскільки ми люди відповідальні, то дово­ диться іноді впускати творчі проблеми додому. Своїй дитині я не бажав би ні акторської, ні режи­ серської долі. Нещодавно чомусь замислився над тим, що коли б знову довелося обирати професію, то, напевне, став би лікарем. Але потім згадав, що боюся крові… Тож добре, що сталося саме так, як сталося».

 «Від цієї професії не вбережеш»

Анна Грінчак та Ві­ талій Овчаров одно­ часно вступили до Уні­ верситету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого на курс Юрія Мажуги. «Якщо в інших роди­ нах відсутність когось із подружжя вдома вночі – це привід для скандалу, то для нас це нормально, – переко­ нують Анна та Віталій. Анна Грінчак – Значить, хтось із нас та Віталій Овчаров двох на репетиції або на зйомках. Якщо хо­ лодильник порожній або сорочки не прасовані – це також нормаль­ но. Значить, у дружини скоро прем’єра. В актор­ ській сім’ї це не вважається якоюсь катастрофою, це певні нюанси, на які ми взагалі не звертаємо особливої уваги. А ось коли одному треба бігти на репетиції, а інший може дозволити собі поспати зайву годинку… Тому, хто біжить, дуже образ­ ливо». Є кілька вистав, у яких Анна й Віталій грають разом. Але спільні сцени – тільки у спектаклі «Шлюбне свідо­ цтво» театру «Актор», де вони грають закохану пару. Майбутнє своїх нащадків Анна і Віталій комен­ тують так: «Від професії актора вберегтися не­ можливо. Якщо ти хочеш грати на сцені – тебе вже нічого не зупинить. Умовляти наших дітей стати акторами ми точно не плануємо. Але якщо вони оберуть саме цю професію – опиратися не будемо. Це їхній вибір».

20

Кожна актриса мріє про свого режисера…

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА Якщо спробувати поглянути на День Святого Валентина з позиції директорів столичних театрів, то варто визнати, що вони дуже сподіваються на те, що романтиків нині значно більше, ніж прагматиків. лютого Націо­на­ ль­на опера Украї­ ни запрошує на «Ромео і Джульєтту», в афіші Національного театру імені Лесі Українки цього дня – «Джульєтта і Ромео», спектаклі за цією ж п’єсою ­Вільяма Шекспіра покаже Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва а також Театр юного глядача на Липках… До Дня Святого Валентина ми пропонуємо вам невеличкі історії про тих, хто знайшов своє кохання завдяки театру. Про стосунки розкручених голлівудських пар, завдяки таблоїдам, ми знаємо достатньо. Щоправда, знаємо так, як це підносять нам головні редактори цих ЗМІ: кількість шлюбів, дітей, зрад, розлучень, кількість мільйонів, які несправедливо осіли на рахунку жадібної дружини, хоча мали б залишитися чоловікові… Наші ж розповіді для більшості читачів «Культури і життя», сподіваємося, стануть справжнім одкровенням. Творчі сім’ї – особливі. Адже родинний човен, який постійно прагне розбитися об побут, у них апріорі не такий міцний, як у інших: підвищена амбіційність,

14

Римма Зюбіна та Станіслав Мойсеєв. Фотознімок Сергія Українця

без якої в театрі неможливо, особливості робочого режиму… Але, незважаючи на все це, наші герої вже багато років разом. Вони розповідають історії знайомства, шукають плюси й мінуси в ситуації, коли і чоловік, і дружина мають творчі професії – плюсів у цьому, на їхню думку, значно більше, – розмірковують про те, чи побажали б вони творчої долі своїм дітям…

Почуття на сцені і в житті

Напередодні весілля Лесі Самаєвої та Андрія Самініна у Театрі драми і комедії на Лівому березі випускали прем’єру вистави «Нехай одразу двох не любить…» з майбутніми молодятами у головних ролях. Там

Леся Самаєва і Андрій Самінін із дочкою Марією. Фотознімок Олесі Моргунець-Ісаєнко

вони мали зіграти ті ж почуття, які відчували одне до одного в житті. На прем’єрі стало відомо, що Лесі й Андрієві притаманні риси, які просто необхідні для щасливого сімейного життя: уміння чути одне одного, розуміти, поступатися… Андрій зараз чесно зізнається, що «промахав» тоді свою роль – так переймався тим, щоб Лесі було комфортно. «Ми можемо навіть посваритися на репетиції, – говорить Леся. – Але нас рятує те, що ми розділяємо: дім – це дім, сім’я – це сім’я, а робота – це робота. На щастя, так склалося, що свої “виробничі” проблеми, ситуацію, яка виникла на сцені, ми у свій дім не несемо. Але вдома, звичайно ж, обговорюємо професійні питання». У цього акторського подружжя було чимало спільних вистав: «Анна Кареніна», «Сірано де Бержерак», «Дон Жуан, або Уроки спокушання»… Досвід співпраці режисера та актора Самінін і Самаєва також мають. Вистава «Граємо Чонкіна»: Андрій – постановник, Леся – виконавиця головної ролі. «Скажу відверто: я вдруге закохався у свою дружину, – згадує той час Андрій Самінін, – як людину, як актрису, яка працює на сцені… Хоча були тоді, звісно, й неприємні моменти. Я просто завищував вимоги до Лесі, бо саме від неї, більше ніж від когось іншого, очікував дисципліни й організованості».

Художній керівник Національного театру імені І. Франка Станіслав Мойсеєв та актриса Римма Зюбіна познайомилися в театрі. Тоді юна акторка прийшла на прослуховування. «Якихось романтичних спогадів про знайомство на кшталт “Я подивилася в його очі, і мене пронизала блискавка” не залишилося, – розповідає Римма Зюбіна. – На відкритті нового приміщення Закарпатського театру мені сказали однокурсниці: “Який же красень цей новий головний режисер!” Поки я повернулася – Мойсеєв уже пішов. Тож спершу побачила лише його спину, а вже потім ми познайомилися». Чоловік-режисер і дружинаактриса… Класика жанру. «Знаєте, якби у мене було кілька чоловіків, то я могла би порівнювати “плюси” й “мінуси”, – хитро примружується Римма. – Але він, на щастя, у мене єдиний». До речі, незважаючи на те, що актриса й режисер на виставі зазвичай перебувають по різні боки сцени, Мойсеєв та Зюбіна мають спільний акторський досвід. «Це було нереально давно, – згадує Станіслав Мойсеєв. – Театр “Браво”, вистава “Трохи кохання в цьому шаленому світі” за Франсуазою Саган». «У ній чоловік співав під гітару, – продовжує Римма. – А коли він співає… За це можна все віддати». Удома подружжя, як і будьякі інші чоловік і дружина, розповідають одне одному, як минув день. А оскільки служать вони в різних театрах, то й розказані новини, звісно ж, так чи інакше торкаються творчості. За словами Станіслава, у їхньому домі не припиняються спроби накласти табу на розмови про театр: «Очевидно, ближче до пенсії ми досягнемо цієї мети». Римма ж узагалі прихильниця того, що «проблеми театру в масштабах Всесвіту – це не проблеми, а так, суєта…» Мойсеєв та Зюбіна виховують сина Данила. І, як і кожні батьки, бажають йому щасливого майбутнього. Якщо він знайде своє щастя в акторстві – тато й мама заперечувати не будуть.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

21

театр

 особливий стан душі

«Перше враження про мою дружину, актри­ су Олену Гончарову, було доволі несподіваним, більшою мірою інтригуючим, – говорить режи­ сер Максим Михайліченко. – В Олени є така осо­ бливість: як тільки заходить на територію театру – постійно щось наспівує. Іде коридором чи за­ ходить в гримерку – співає. Це привернуло ува­ гу, бо й мені це властиво. Музика часто звучить у мене всередині. Будь-яка подія або ж реакція на навколишній світ озиваються внутрішньою ме­ лодією. Часом наспівував і в невідповідному се­ редовищі, тому на мене здивовано поглядали. А поява дівчини, яка теж співає, мене заворожила. Олена наспівувала різні мелодії: народні, дитячі, хіп-хоп… Закінчилася вистава – виходить і радіс­ но співає. Їй було байдуже, як це сприймається. Інша ї ї особливість – дитяча безпосередність. З-поміж усіх, хто сидить у репетиційній залі, вона вирізняється неймовірною зацікавленіс­ тю. Коли за кулісами спостерігає за грою колег,

Олена Гончарова і Максим Михайліченко. Фотознімок з родинного архіву

особливо на дитячій виставі, як тільки настає смішний момент, Олена захоплено сміється. Я ж розумію, що бачить вона спектакль чи не в тридцяте. Внутрішнє світло, оптимізм цієї незбагненної, юної особи хіба могли не полонити мене?.. Звісно, до неї горнуться люди, у нас багато друзів. Іноді ловлю себе на думці, що надто багато часу відводимо іншим, і замало – одне одному. Якщо розповідати про нас як про сценічну пару – то наразі рідко трапляється грати разом. Останнім часом наше партнерство набуло іншої форми – я в глядацькій залі як режисер, вона – актриса на сцені. Віддзеркалюємо дії і думки одне одного. Це також основа хорошого творчо­ го тандему. Часом нас запитують, чи не набридає нам бути разом на роботі і вдома. Мене це дивує – хіба мож­ на серйозно займатися професією і мати дружину, якій це байдуже? Творча праця – це не виконання якихось функцій. Це особливий стан душі, всереди­ ні якої відбуваються незбагненні процеси. Задум створення ролі чи вистави сповна захоп­ лює тебе, тож якщо б у цей час поряд була люди­ на далека від театру, я відчував би себе спустоше­ ним, одиноким. Допоки не втілиться той чи інший задум на сцені, ні про що інше думати я не здатен. Нам усе зрозуміло, тому й комфортно у творчому та сімейному житті».

чверть століття разом

У театрі «Колесо» актори Галина Зражевська та Олег Лепенець працюють понад чверть століття. Майже стільки ж триває і їхнє подружнє життя. «Наше знайомство не було забарвлене ніякими містичними або романтичними обставинами, – згадує пані Галина. – Я вже працювала в “Колесі”, а Олег прийшов на прослуховування. Тоді він показував сцену з вистави “За двома зайцями” та уривок із “Тихого Дону”». Олег і досі пам’ятає, що після прослуховувань майбутня дружина зайшла в гримерку і сказала, що він їй дуже сподобався. «Зізнаюся, Галя вразила мене своїми величезними зеленими очима та відкритістю, – говорить актор. – А потім художній керівник театру Ірина Кліщевська запропонувала готувати самостійні роботи. Пропустити такої нагоди я не міг. Це було на початку року. Ми зробили невеличку сцену “Два пуделі” Семена Злотнікова. Згодом ця робота переросла у виставу “Триптих для двох”. Прем’єру ми зіграли у липні 1988 року. А на початку 1989-го побралися». Андріївський узвіз, на якому розташований театр «Колесо», подружжя вважає символічним місцем. Вони навіть одного зі своїх синів назвали Андрієм. Окрім уже згаданого «Триптиху для двох», Галина та Олег разом виходять на сцену також у виставах «Генерали у спідницях» за п’єсою Жана Ануя, «Місяць на селі» за Іваном Тургенєвим, «Шантрапа» (п’єса Панаса Саксаганського) та інших. «Для Галини це непрості вистави, – визнає Олег Лепенець, – бо хвилюється за нас обох. Вона взагалі змогла зберегти тремтливість емоційну та професійну. Намагаємося допомагати одне одному в професії. Ми зовсім різні в підході до роботи. Галина зажди мусить все розкласти по полицях, провести всі логічні лінії тощо. Я ж навпаки, частіше буваю імпульсивним, емоційним. Ми дослухаємося одне до одного». Подружжя має двох дорослих синів. Успішних у зовсім інших, не творчих професіях. Як складеться майбутнє маленької онуки – покаже час. Але Олег із Галиною не заперечуватимуть, якщо це майбутнє буде пов’язане з театром.

Галина Зражевська і Олег Лепенець у виставі «Триптих для двох» (1988 рік). Фотознімок наданий театром

подарував мені мене

Секретами щасливої творчої сім’ї діляться актриса і художній керівник Класичного художнього альтернативного театру Катаріна Сінчилло та актор і головний режисер цього ж театру Віктор Кошель. – Яким був день Вашого знайомства? Віктор: Я брав участь у благодійному телевізійному проекті «Перший Всеукраїнський телеконкурс “Тридцять сонячних поезій”», у якому багато акторів київських театрів читали вірші. Автором і ведучою програми була Катаріна Сінчилло. Я побачив її сумні, як у оленяти Бембі з мультфільму, очі і мені здалося, що я знав її колись дуже-дуже давно. Можливо, в іншому житті. – Чоловік-актор і дру­жи­ на-актри­са… Очевидно,

тут є як свої плюси, так і мі­ нуси… Віктор: У мене і перша дружина, і друга – актриси, тому я не знаю, як може бути інакше і чи зміг би я взагалі ужитися зі звичайною жінкою. Катаріна: За іронією долі у мене теж перший чоловік був актором, і я вважала, що більше такого у своєму житті точно не допущу. Поїхала за кордон, пішла з театру на телебачення і зовсім не так уявляла собі щасливу сім’ю. Звикла отримувати від залицяльників розкішні подарунки, але Віктор зробив найдорожчий – він подарував мені мене справжню, повернув до театру, де допоміг здійснити всі дитячі мрії. Тому поки що для мене це один великий плюс. Охоплює жах від думки, що якби не зустріла Віктора, то всього цьо-

го могло б і не статися в моєму житті. – У яких спектаклях ви разом виходите на сцену? Вам комфортніше, коли партнер у виставі – чоловік (дружина), чи інший колега? Віктор: У виставах «Чайка» Антона Чехова, «Собака на сіні» Лопе де Вега, «Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки, «Морг № 5» Неди Нежданої. Катя – дивовижна актриса, божа іскра її таланту відбивається на всіх, хто з нею працює. Вона дуже чуйний партнер, одна з найулюбленіших на сцені, але іноді може так подивитися... Коли раптом під час вистави бачу, що в очах Йоганни прокидається художній керівник Катаріна Сінчилло, працювати стає дуже важко. Катаріна: Вітя – складний партнер на репетиціях. Він не любить численні прогони, договірні репетиції, вони його стомлюють. Але за те, що він видає потім на спектаклях, я можу пробачити йому все. – Удома вдається абстрагуватися від творчих проблем? Віктор: Якщо мене запитати: «Ви часто ходите в театр?», то я можу відповісти, що живу в ньому. Ранок починається з репетицій, вдень і ввечері – знову репетиції або вистави, а в перервах і пізно ввечері – їхнє обговорення. Катаріна: Так, це правда, я просто не хочу від них абстрагуватися. Живу ними і радію, що зі мною і вдень, і вночі поряд той, з ким можна їх обговорити.

Катаріна Сінчилло і Віктор Кошель у виставі «Йоганна, жінка Хусова». Фотознімок наданий театром КХАТ


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

столична афіша

редактор Алла Яковенко

із 16 до 22 лютого 2015 року

Час роботи: з 11.00 до 19.00, сб. – з 12,00 до 17.00, нд., пн. – вихідні. ГАЛЕРЕЯ «ПАРСУНА»

НАЦІОНАЛЬНИЙ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ТА МУЗЕЙНИЙ КОМПЛЕКС «МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ»

www.artarsenal.in.ua Київ, вул. Лаврська, 12, тел. (044) 288-51-22 Міжмузейний арт-проект «Вікна» (до 1 березня) Ця виставка – нагода зазирнути у простір традиційної культури і народного мистецтва, які зазнають у наш час незворотних трансформацій. Уперше експонуються 100 унікальних українських етностроїв кінця ХІХ – початку ХХ ст. із провідних музейних колекцій. Час роботи: з 11.00 до 20.00, пн. – вихідний

АРТ-ЦЕНТРИ Pinchuk Art Centre

www.pinchukartcentre.org Київ, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2, блок А, Бессарабський квартал, тел. (044) 590-08-58 Виставка 21 номінанта міжнародної премії Future Generation Art Prize 2014 Групова виставка художників-патронів Премії Future Generation Art Prize: Андреаса Ґурскі, Джеффа Кунса, Такаші Муракамі і Деміена Хьорста (до 4 квітня) Час роботи: з 12.00 до 21.00, пн. – вихідний. Вхід вільний.

Час роботи: з 10.30 до 17.30, пн., вт. – вихідні. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА

www.mundm.kiev.ua Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 29, тел. (044) 280-13-23 «Дивосвіт решетилівського килимарства» (до 11 березня) Виставка творів видатних художників українського килимового ткацтва, заслужених майстрів народної творчості України Надії Бабенко та Леоніда Товстухи. Час роботи: з 10.00 до 18.00, вт. – вихідний. МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ

www.modern-museum.org.ua Київ, вул. Фрунзе, 41, тел. (044) 454-47-40 Олексій Орябинський, Валерія Спиридонова «Сімейні цінності – родинні зв’язки». Живопис (до 8 березня)

АРТ-ЦЕНТР Я. ГРЕТЕРА

www.greter-art.com Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6 (ТЦ «Більшовик» Блок А, 4–6 поверх), тел. (044) 200-07-60 Валерія Тарасенко «Своя територія». Живопис (до 12 квітня) Час роботи: щодня з 11.00 до 21.00. ЩЕРБЕНКО АРТ-ЦЕНТР

www.shcherbenkoartcentre.com Київ, вул. Михайлівська, 22б, тел. (044) 279-53-53 Груповий проект «Ресентимент»: Катерина Єрмолаєва, Ларіон Лозовий, Даниїл Галкін, Анатолій Твердий, Аліна Максименко, Богдан Томашевський та інші (до 28 лютого) Досліджується ситуація. коли людина опиняється в умовах агресії Час роботи: з 11.00 до 20.00, нд., пн. – вихідні.

МУЗЕЇ

22

www.parsuna.ua Київ, вул. Хорива, 43, тел. (044) 425-24-15 Виставка «Атракціон»: Олег Педан. Ляльки. Ігор Котков. Живопис (до 28 лютого) Час роботи: з 10.00 до 18.00, сб. – з 11.00 до 17.00, нд. – вихідний. ГАЛЕРЕЯ «ТРИПТИХ АРТ»

www.triptych-art.com Київ, вул. Десятинна, 13, тел. (044) 279-09-49 Акім Левич. Живопис (із 18 лютого) Час роботи: з 11.00 до 19.00, нд., пн. – до 18.00.

Сцена «Під дахом» 17 – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра 20 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 21 – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі» 22 – Ігор Бауершима «Над прірвою в…» (Norway.Today) прем’єра Початок вистав о 20.00 Вартість квитків: 20–210 грн. КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА

www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса) Основна сцена 17 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не ГАЛЕРЕЯ «ЦЕХ» допускаються!» www.tsekh.com.ua 18 – І. Шоу «Так скінчилося літо» Київ, вул. Фрунзе, 69, тел. (044) 591-13-69 19 – Ф. Достоєвський «Опіскін. Фома!» Євген Петров «Пірс». Акварель, скульптура 20 – М. Камолетті «Ідеальна пара» (до 30 березня) 21 – Х. Левін «Кохання з прицілом!?» Час роботи: з 14.00 до 20.00, нд., пн. – вихідні. 22 – І. Губач «Корсиканка» Вартість квитків: 40–120 грн. Мала сцена ТЕАТРИ 17 – Й. Бар-Йосеф «Море…Ніч… Свічки…» 18 – П. Нотт «Дві дамочки у бік півночі» НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ 19 – А. Крим «Дзвінок з минулого» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 21 – А. Яблонська «Сімейні сцени» www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса) 22 (15.00) – А. Чехов «Три сестри» Вартість квитків: 60–100 грн. 17 – А. Адан «Жізель» КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ 18 – Дж. Россіні «Севільський цирульник» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ 19 – А. Хачатурян «Спартак» www.operetta.com.ua 20 – Дж. Верді «Бал-маскарад» Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 21 – А. Адан «Корсар» 17 – І. Кальман «Фіалка Монмартру»

Картина Олексія Орябинського

Валентин Реунов «У стилі Рококо…». Живопис (до 8 березня) Час роботи: з 11.00 до 19.00, пн. – вихідний. МУЗЕЙ КНИГИ І ДРУКАРСТВА УКРАЇНИ

www.vuam.org.ua Київ, вул. Лаврська, 5, корп. 9, тел. (044) 280-79-76 «Україно! Ти моя розпука вікова…» (до 20 лютого) Виставка, присвячена 80-им роковинам від дня народження Василя Симоненка Виставка скульптурного проекту Максима Рачковського «Собор архангелів» (до 28 лютого) Час роботи: з 10.00 до 17.00, вт. – вихідний. МУЗЕЙ ТЕАТРАЛЬНОГО, МУЗИЧНОГО ТА КІНОМИСТЕЦТВА УКРАЇНИ

Корсар. Фото Олександра Путрова

22 – М. Лисенко «Наталка Полтавка» Вартість квитків: 20–300 грн. НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР імені ІВАНА ФРАНКА

www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса) 17 – «Едіт Піаф. Життя в кредит» 18 – О. Фредро «Дами і гусари» 19 – А. Чехов «Чайка» 20 – «Така її доля…» (за Т. Шевченком) 21 – Г. Горін «Кін IV» 22 – Н. Ворожбит «Квітка Будяк» Вистави для дітей 22 (12.00) – «Попелюшка» Камерна сцена імені Сергія Данченка 18 – Morituri te salutant (за В. Стефаником) 19, 20, 21 – Н. Ворожбит «Щоденники майдану» прем’єра Вартість квитків: 20–250 грн.

Фіалка Монмартру. Фото Анатолія Федорціва

18 – І. Кальман «Містер Ікс» 19 – «Кармен-сюїта» (на музику Ж. Бізе) 20, 21 – К. Гольдоні «Труффальдіно із Бергамо» прем’єра 22 – В. Ільїн, В. Лукашов «За двома зайцями» Вартість квитків: 20–150 грн. АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР

www.molody.kiev.ua www.tmf-museum.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса) НАЦІОНАЛЬНИЙ Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 26, 19, 20 – І. Карпенко-Карий «Зачарований» ЗАПОВІДНИК «СОФІЯ КИЇВСЬКА» тел. (044) 280-18-34 прем’єра www.nzsk.org.ua «І мертвим, і живим, і 21 – О. Заградник «Соло для годинника з Київ, вул. Володимирська, 24, ненарожденним…» (до 15 березня) боєм» прем’єра тел. (044) 278-26-20 Виставка до 200-річчя від дня народження 22 – Л. Хохлов «Янгольська комедія» Будинок митрополита Тараса Шевченка Камерна сцена Виставка «Хрест та шабля. Київський Час роботи: з 10.00 до 17.00, вт. – вихідний. 17 – О. Савченко «Бери, люби. тікай!» митрополит Петро Могила (1597–1647)» МУЗЕЙ ІСТОРІЇ КИЄВА 18 – О. Островський «Право на любов» (до 23 березня) www.kyivhistorymuseum.org 19 – А. Дуус «Гра в Бога» Час роботи: з 10.00 до 18.00, ср. – з 10.00 Київ, вул. Б. Хмельницького, 7, 20 – А. Платонов «Щастя» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ до 17.00. тел. (044) 520-28-22 ТЕАТР імені ЛЕСІ УКРАЇНКИ 21 – К. Малініна «Неймовірна історія НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ «1914. Київ. Мир/війна» (до 1 квітня) кохання» www.rusdram.com.ua МУЗЕЙ УКРАЇНИ Виставка до 100-річчя початку Першої Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса) 22 – С. Беккет «Чекаючи на Ґодо» www.namu.kiev.ua світової війни. Мікросцена 16, 21 – Е. де Філіппо, Даріо Фо «Ризик» Київ, вул. М. Грушевського, 6, Час роботи: з 10.00 до 19.00, пн. – до 16.00. (Коханці і злодії) прем’єра 17 – А. Уеда «Розпуста змії» тел. (044) 278-13-57 18 – Н. Симчич «В чом чюдо, тьотя?!» 17 – Б. Нушич «Д-р» Українсько-німецький художній 19 – Жара (за І. Буніним) прем’єра 18 – М. Камолетті «Сімейна вечеря» ГАЛЕРЕЇ дослідницький проект «Герої. Спроба Вартість квитків: 40–120 грн. 19 – Ж. Б. Мольєр «Уявно хворий» інвентаризації» (до 29 березня) 20 – «Всюди один…» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ ГАЛЕРЕЯ «МИСТЕЦЬКА ЗБІРКА» Проект-реставрація «Спецфонд» 21 (12.00) – Д. Псафас «Потрібен брехун!» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ www.artzbirka.com (до 29 березня) ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА прем’єра Київ, вул. Терещенківська, 13 (вхід в арку), Твори спеціального фонду, 1937–1939 22 (12.00) – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або www.musictheatre.kiev.ua тел.: (044) 234-14-27 Час роботи: ср., чт., нд. – з 10.00 до 18.00, Одруження Пігдена) Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16 пт. – з 12.00 до 19.00, сб. – з 11.00 до 18.00, «Insired by Black Square» 22 – А. Менчелл «Бабине літо» 17 – Київ Модерн-Балет: «Квартет-а-тет» (20 лютого – 15 березня) пн., вт. – вихідні. Нова сцена (на музику А. Мааса). «Довгий Різдвяний Проект, присвячений сторіччю картини НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ МИСТЕЦТВ 16 (20.00) – Е. Мазія «Ігри на задньому обід» (на музику А. Вівальді) ІМЕНІ БОГДАНА І ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ «Чорний квадрат» К. Малевича дворі» 19 – В. А. Моцарт «Реквієм» Час роботи: щодня з 10.00 до 18.00 www.khanenkomuseum.kiev.ua 18 (20.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» 20 – Київ Модерн-Балет: П. Чайковський ГАЛЕРЕЯ «НЮ АРТ» Київ, вул. Терещенківська, 15-17, 19 (20.00) – А. Ніколаї «Жінка і чиновник» «Лебедине озеро. Сучасна версія» тел. (044) 235-32-90 www.nuart.com.ua 21 (18.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» 21 (12.00) – Л. Деліб «Лялька. Нова історія «Шекспірівська галерея та інші Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, 22 (13.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Коппелії» прем’єра шедеври видавництва Джона тел. (044) 531-95-56 Сексуальні нерози наших батьків» 22 (12.00) – М. Римський-Корсаков Бойделла, Англія, XVIII століття» «Олекса Новаківський і школа». Живопис 22 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє «Ніч перед Різдвом» (до 1 березня) (до 5 березня) кохання» Вартість квитків: 20–200 грн.

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ

www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19 Велика сцена 17 (12.00) – У. Хуб «О восьмій на ковчезі» прем’єра 18 (16.00) – Т. Вайдлер «Наше містечко» прем’єра 20 (18.00), 21 (12.00) – Е. Портер «Поліанна» 21 – А. Чехов «Вишневий сад»

20 – О. Коломієць «Фараони» 21 – М. Горький «На дні» 22 – М. Камолетті «La bonne Anna, або Як зберегти сім’ю» Вартість квитків: 70–90 грн. НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ

www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50 19 – В. Пелевін «П’ять оповідань Пелевіна» 20 – Ф. Достоєвський «Пристрасті за ідіотом» 21 (18.00) – Е.-Е. Шмітт «Розпусник» 22 (18.00) – К. Гольдоні «Арлекін – слуга двох панів» У приміщенні Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Вул. Володимирська, 23в 17 – Ш. де Лакло «Небезпечні зв’язки» Вартість квитків: 70–100 грн. КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР»

Вишневий сад. Фото надане театром

22 (18.00) – М. Булгаков «Мольєріана» 22 (11.00) – С. Маршак «Кицин дім» Мала сцена 17 (16.00) – М. Гоголь «Шинель» 20 – О. Галін «Сирена та Вікторія» 21 (11.00) – О. Несміян «Ти особливий» 22 (12.00) – С. Бєлов, С. Куваєв «Не хочу бути собакою» Вартість квитків: 35–70 грн.

www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50 18 – М. Жванецький «Одеські дачі» 22 (17.00) – О. Гельман «Лавка» Вартість квитків: 60–80 грн. КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я»

www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14б, тел. 272-41-88 17 – Е.-Е. Шмітт «Оскар –Богу» 18 – О. Олесь «Все про кохання» 21 – Б. Окуджава «У Барабанному провулку» 22 – К. Абе «Жінка у пісках» Вистави для дітей 22 (12.00) – А. Хайт «День народження кота КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ Леопольда» прем’єра ТЕАТР ЛЯЛЬОК Вартість квитків: 50–150 грн. www.akadempuppet.kiev.ua Мікросцена Вул. М. Грушевського, 1а, тел. 278-58-08 Вул. Ярославів Вал, 16 21 (11.00) – Г. Владичина «Слоненя» 18 – Ю. Максименко «Бог явився мені в 21 (13.00) – Є. Шварц «Попелюшка» образі Жовтого зайця» 21 (15.00) – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у 20 – Ж. Ануй «Жайворонок» чоботях» 21, 22 – Х. Левін «Холостяки і холостячки» 21 (17.00) – Є. Шварц «Червона Шапочка» 22 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» Початок вистав на Мікросцені о 19.30 Вартість квитків: 50 грн. 22 (13.00) – С. Брижань «Пан Коцький» У приміщенні театру 22 (15.00) – Б. Заходер, В. Климовський 19 – Т. Іващенко «Таїна буття» (вистава «Дюймовочка» Першого академічного українського театру 22 (17.00) – Є. Огородній (за Д. Баррі) для дітей та юнацтва (Львів) «Пітер Пен» Вистави для дорослих 20 – В. Маслов (за Д. Боккаччо) «Декамерон» концертні зали Вартість квитків: 50 грн. КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00 18 (11.00) – Г. Усач «Білосніжка» 21 (11.00, 13.00) – М. Бартенєв «Рахую до п’яти» 22 (11.00, 13.00) – С. Прокоф’єва «Пригоди тигренятка» Вистави для дорослих 20 – Т. Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим…» Вартість квитків: 40 грн. АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО»

www.teatr-koleso.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22 17 – «У Києві на Подолі, або «Гдє ві сохнітє бєльйо?» 18 – П. Саксаганський «Шантрапа» 20, 21 – П. Кальдерон «Дама-примара» 22 (15.00) – «Любити, палати і бути таким, як раніше…» (за П. Беранже) 22 – Н. Мазур, В. Кіно «Чудо Піаф» Камінна зала 19 – Р. Шиммельпфенніґ «Під тиском 1–3» Вартість квитків: 50–150 грн. АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ

www.theatreonpodol.com Андріївський узвіз, 20б, тел. 425-54-89 Театральна вітальня 17 – Фантазія-шансон «Люксембурзький сад» 18 – О. Арбузов «Старомодна комедія» 19 – «Що я бачив уві сні» (за Л. Толстим) прем’єра 20 – А. Крим «Льовушка» 21 – О. Петров «Ніч для двох» 22 – Р. Тома «Пастка для одинака» Вартість квитків: 50–70 грн. У приміщенні Малої зали Палацу мистецтв «Україна» 17 – А. Крим «Звідки беруться діти?» 18, 19 – О. Островський «Ліс» прем’єра

НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ

www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86 16 – Камерний ансамбль «Київ», М. Сидоренко (орган), Т. Рой (флейта) 17 – З. а. В. Балаховська (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ

www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса) 17 – Р. Лопатинський (ф-но) 18 – Квартет баяністів ім. М. Різоля 19 – Композитор О. Саратський (ф-но), квартет «Пріма» 20 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, К. Мороз (скрипка), А. Полуденний (віолончель) 21 – Національний камерний ансамбль «Київські солісти», Ч. Цімбаліста (маримба) Ізраїль 22 – З. а. Ю. Шутко (флейта), з. а. Ю. Кот (ф-но) НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА»

www.palace-ukraine.com Вул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-24-76, 247-23-03 16, 17 – Великий Гетсбі Мала зала 16 – М. Коляда «Без вини винна» прем’єра

ЦИРК НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ

www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса) Нова програма «Цирк нашого дитинства» Вартість квитків: 50–180 грн Примітка У репертуарі можливі зміни. Початок вистав о 19.00, якщо не зазначено інший час


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

23

арт-проект

редактор Світлана СОКОЛОВА

Очі сільських хат

 експонати на дотик

Наталка Іванченко

Марина ПОРОШЕНКО на відкритті арт-проекту «Вікна»

Відвідувачі в захваті, а працівники музеїв хви­ люються: на виставці зібрані найкращі експонати, яких вже не існує у світі. Такі речі зазвичай перебувають у фондосховищах і передаються до виставок під особливою охороною. Досвідчені музейники стурбовані таким експонуван­ ням – зібрання, яке вони десятиліттями формували у важких етнографічних експедиціях та дбайливо зберігали, зараз представлене у відкритому доступі!

Фрагмент експозиції «Вікна»

На їхню думку, відкрите експонування не забезпе­ чує повноцінного збереження музейних предметів і не відповідає статті 1 Закону України «Про музеї та музейну справу», де зазначено, що «охорона музе­ їв – система правових, організаційних та фінансовоекономічних заходів, що забезпечують недоторкан­ ність музейного приміщення і музейного зібрання». Невелика кількість охоронців не дає стовідсот­ кового збереження раритетних речей. Я робила

Виставка «Вікна» – експеримент сучасного показу етнографічних експонатів. ей новий проект, відкритий 5 лютого у «Мистецькому Арсеналі», викликав жваве обговорення як серед шанувальників етносу, так і серед хранителів старовини. Ідея виставки зародилася в кінці минулого року – у листопаді співробітники «Арсеналу» звернулися до провідних музеїв щодо організації спільної етнографічної виставки. Відгукнулися три музеї: На­ ціо­нальний музей народної архітектури та побуту України, Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» та Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Під час робочих переговорів домовилися передати на експонування строї різних етнографічних регіонів країни. Над виставкою довго думали, і нарешті в кінці грудня була відпрацьована остаточна її концепція, яку назвали «Вікна»: серед велетенських фотографій вікон українських хат розташовуються автентичні народні строї з усіх куточків країни.

Ц

Петро ГОНЧАР. Фотознімок Богдана ПОШИВАЙЛА

Ідею запропонував директор «Музею І. Гончара» Петро Гончар – колекціонер, етнограф, художник-монументаліст, який упродовж багатьох років мандрував країною у пошуках артефактів народної культури. Під час подорожей він збирав стародавні речі, фотографував садиби та народний побут і фіксував найменші деталі української архітектури. Його пристрасть – вікна – своєрідні очі сільських хат. На його думку, це сакральний елемент житла, який стоїть на межі світів, крізь призму яко-

го ми бачимо світ минулого і майбутнього, світ реальності та казки. Петро Гончар запропонував зазирнути у світ традиційної культури саме через вікно. «Ми живемо в межовий час, коли етнографія переходить в інші форми і зникає. Світ трансформується. Настають безповоротні зміни в культурі та побуті. Розробляючи концепцію виставки, я хотів показати зв’язок між людиною, світом та особистістю», – сказав Петро Гончар під час презентації арт-проекту.

Для колекціонерів, модельєрів і вишивальниць така виставка – своєрідний подарунок. На ній можна не тільки вивчити, але й відчути всю незрівняну красу національного одягу. Експозиція перебуває у відкритому доступі. Коли заходиш у залу, відчуваєш, що ніби назустріч іде юрба людей у святковій одежі. Мабуть, вперше в музейній практиці посеред галереї поставлені 100 унікальних речей кінця ХІХ–ХХ століть без звичайної музейної охорони: спеціальної огорожі, вітрин та сигналізації.

З-за вікон вийшли люди… Відвідувачі виставки

зауваження відвідувачам, коли вони торкалися тканини на виставці, – вони були впевнені, що це музейні копії. Виставка «Вікна» – експеримент сучасного пока­ зу етнографічних експонатів. І, як і кожний сучас­ ний проект, він має своїх шанувальників та опо­ нентів – про нього говорять і будуть говорити. На мою думку, на виставці ще не вистачає друко­ ваної продукції. Достойним і логічним продовжен­ ням цього проекту має бути повноцінне видання каталогу виставки з якісними світлинами і деталь­ ним описом експонатів. Так прийнято у світі. Сподіваюся, що «Мистецький Арсенал» підтри­ має цю ідею і надрукує каталог українських народ­ них строїв! Наталка Іванченко, фотознімки авторки

Адріана В’ялець, директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва: – Виставка – це неповторний експеримент. Ми вітаємо Петра Гончара, який знайшов незвичайну форму презентації етнографічних експонатів. Представлені вікна – це наче іконостас, де можна прочитати долі людей. Здається, що з-за вікон вийшли люди, які зберігають нашу культуру. Оксана ГОРДІЄЦЬ, науковий співробітник Національного музею народної архітектури та побуту України: – Цей проект дарує нам відчуття єдності між поколіннями. Манекени у народних строях – неначе українські

Народні однострої в експозиції виставки. Фотознімок Наталки Іванченко

жінки, які вийшли до нас через вікна з минулого і зустрі-

чають наших воїнів – захисників рідної землі.

Ольга Мельник, куратор арт-проекту: – Ми не розділяємо вікна і строї, не заглядаємо крізь вік­ на у минуле. Ми хотіли, аби відвідувач відчув себе частинкою того минулого. А щодо відкритого експонування – ми не музей, де забороняють впритул підходити до експонатів. Відвідувачі називають виставку «однією з найвизначніших подій сьогодення»: – Ідея надзвичайно важлива, значима, вчасна. Якимось незбагненим чином цей величезний простір зміг увібрати й передати особливу атмосферу, дух, ідею, настрій, почуття найщирішої любові до рідного дому, до нашої історії, до краси української жінки, до України.


К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

післямова

редактор Анастасія ГАСАН

Одна душа, дві мови…

 історія питання

Сьогоднішня проблема двомовності зумовлена трагічною історією, що спіткала українську націю ще понад триста років тому. «Лінгвоцит української мови почався з 1690 р. за­ бороною «киевских новых книг» Петра Могили, Си­ меона Полоцького, Кирила Ставровецького, Іонакія Галятовського, Лазаря Барановича, Антонія Ради­ виловського та інших діячів української культури і закінчився власне тільки з проголошенням неза­ лежної Української держави в 1991 році», − пише українська дослідниця Любов Мацько. За її словами, в історії відомі шістнадцять цар­ ських наказів про заборону української мови, книг, театральних вистав, українських шкіл та всього культурно-духовного життя в цілому. Також історія

зберегла чотири постанови польського сейму про закриття українських шкіл, обмеження української мови і культури на Західній Україні. А ще слід згада­ ти інтенсивну русифікацію українського населення за часів існування Радянського Союзу. Офіційно про­ голошена в СРСР двомовність, тобто у республіках – національна мова і загальносоюзна – російська, насправді зводилась до одномовності – витиснення російською національних мов. Отримання Україною незалежності ситуацію дещо змінило. Українська повернулась із вигнання. Але через це у вигнання мала б відправитися російська. «Кміт­ ливі» люди зрозуміли тенденцію і взяли ситуацію на озброєння. Мову знову почали використовувати як важіль впливу. Події навколо ухвалення зако­ ну Ківалова − Колесніченка яскраво демонструють легкість, з якою можна поляризувати суспільство, чіпляючи великий айсберг. Довгі століття пригно­ блення української мови і культури виявилися ні­ чим у порівнянні з 20 роками «знущань» над росій­ ськомовним населенням. Як у 2012 році намагалися використати російську мову для завоювання елек­ торату, так і майже 100 років тому більшовики з метою зміцнення влади в Україні запровадили по­ літику українізації й пішли на тимчасові поступки у вигляді запровадження української мови у деяких сферах життя. Газета «Культура і життя»

Анастасія ГАСАН Мова − душа народу. Питання двомовності, на сьогодні є ще невизначеним і для когось дуже болючим. акий порядок денний склався в Україні внаслідок багатовікової колонізаторської політики Росії стосовно нашої держави. Важко не погодитись із тим, що відсутність усіх крапок над «і» відіграла неабияку роль у війні, яка зараз відбувається на нашій землі. Це питання загострилось одразу після отримання Україною незалежності, як і майже одразу почало використовуватись у політичних цілях. У результаті маніпуляцій політиків мова стала фактором відчуження, поділення на «своїх» і «чужих», на тих, хто розмовляє так як ти, і тих, хто розмовляє інакше. Кожна політична партія, що опинялась при владі або в опозиції, відстоювала інтереси тих чи інших. І головне не те, хто і яку мову підтримував, а те, що у своїй боротьбі з опонентами політики використовували таке питання, що роз’єднувало населення, а не те, що його об’єднувало. Мовою грали у пінг-понг. Якщо б спочатку обрали правильний шлях вирішення цього питання, проблему двомовності за майже чверть століття можна було вирішити. Але час безповоротно втрачений, а ситуація не лише не поліпшилась, а навіть загострилась. Продовжуються суперечки з приводу «Єдина країна. Единая страна». Дехто каже, що «единая страна» роз’єднує

Т

Видавець

країну, хтось навпаки. Деякі вважають, що потрібно «почути Донбас», інші, що мовний лібералізм становить загрозу українській. Але чи є сьогодні питання мови по-справжньому нагальним? Чи насправді мешканцям сходу не байдуже, якою мовою Президент України Петро Порошенко звертається до родин загиблих зі словами співчуття? Чи дійсно, батькам, чиї діти воюють у найгарячіших точках, важливо, щоб товариш, який прикриває спину його сина, розмовляв саме українською, або саме російською? Чи справді волонтери з Луганщини не розуміють волонтерів із Львівщини? У східних областях існує багато сіл, де переважна більшість, або навіть все населення розмовляє українською. Але слід зауважити, що серед

№ 7 (4630), 13–19 лютого 2015 р.

Національне газетно-журнальне видав­ництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман Ратушний

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Анатолій Сєриков

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

24

Генеральний директор Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав Карандєєв, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія ЛИГАЧОВА, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Олег СвірКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Надія Савченко, 10 лютого 2015. Фотознімок «Новой газеты»

цих людей є ті, хто справді вважає, що Путін їх захищає, ті, хто українською мовою повторює чергову фразу середньостатистичного росіянина − «Украины никогда не было». В той самий час, для тих, хто любить Україну, вона є як «єдиною», так і «единой».

Мітинг на підтримку України. Москва

Дизайн та верстка

Сергій ЗадворнИЙ Віддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2015

Після засідання Басманного суду в Москві Надія Савченко звернулась до розсудливих росіян російською мовою: «Я очень редко раньше общалась именно с русскими людьми. Я получаю от вас письма, я понимаю, что вы умеете мыслить». Від цього вона не стала українкою менше, ніж була. Як і ті, хто з акцентом пітерського інтелігента кричав «Слава Украине!», залишились росіянами. Навіть під час війни для когось питання двомовності є принциповим. І якщо воно може претендувати на остаточне слово, то проблема ця все одно ще довгий час залишатиметься невирішеною. І мабуть не слід категорично підходити до її рішення, а навпаки − слід поступово, згладжуючи кути каменю спотикання, викликати бажання у російськомовних переходити на українську. А зараз слід пам’ятати, що незважаючи на те, що в українців є і мова і «язык», душа в них одна.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2015 р.: півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 5 000

Ціна договірна

"Культура і життя", №7 за 2015 рік  
Advertisement