Журнал "Антиквар": Львівський плацдарм. До 80‑річчя початку Другої світової війни #112

Page 1


від редакції

«Львівський плацдарм. До 80‑річчя початку Другої світової війни» — спеціальний випуск журналу «Антиквар», підготовлений за підтримки Генерального Консульства Республіки Польща у Львові та Польського Інституту у Києві. Ідея цього видання народилася рік тому завдяки журналістові, письменнику та краєзнавцю

Журнал про мистецтво та колекціонування

Директор ВД «Антиквар» та головний редактор журналу: Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82 Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com Арт-директор: Михайло Скорина Кореспонденти: Анна Калугер, Олена Мигашко Фотограф: Павло Шевчук Коректор: Світлана Школьник Переклад англійською Яків Кіпніс Головний бухгалтер Світлана Гетьман getman-8@ukr.net тел.: +380 (97) 474-98-95

2

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019

Станіславу Цалику. Саме знайдені ним у польській науковій збірці мемуари відомого львів’янина, архітектора Вавжинця Дайчака ми вперше пропонуємо сьогодні українському читачеві. Ці спогади про трагічні події осені 1939‑го мають надзвичайну цінність як розповідь очевидця про початок Другої світової війни, оборону Львова від німців,

про прихід Червоної армії, повсякдення тогочасного міста й поступове перетворення його з європейського на радянське. Десятиліттями наші співвітчизники вважали датою вступу Радянського Союзу й відповідно України в Другу світову війну 22 червня 1941 року — день нападу Німеччини на СРСР. І нині для кількох поколінь українців ця дата є знаковою. Утім, настав час нагадати: Друга світова почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу, а Україна опинилася в цій війні за два з лишком тижні — 17 вересня, коли війська радянського Українського фронту атакували Польщу зі сходу. Результатом вторгнення стало приєднання до складу тогочасної УРСР частини Галичини (зі Львовом включно) і частини Волині. Тож на сторінках цього видання ми говоримо про історичні джерела, колишнє та сучасне трактування фактів і важливість формування правдивої картини минулого. Ганна Шерман, головний редактор

Журнал видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року Контент-редактори сайту: Анна Терлецька, Яків Кіпніс Розповсюдження та передплата Анна Терлецька тел.: +380 (63) 217-10-27

Усі права на матеріали, опубліковані у журналі «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. Матеріали з позначкою публікуються на правах реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції. Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94 Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 26.08.19 © «Антиквар», 2019

ISSN  2222-436X

Засновник та видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com http://antikvar.ua

На обкладинці:

Львів напередодні вторгнення радянських військ. Колекція Олександра Коробова / Міський медіаархів Центру міської історії Центрально-Східної Європи


Колекція Наталії Отко / Міський медіаархів Центру міської історії Центрально-Східної Європи

зміст 4

«Важливо вивчати історію без ідеологічного забарвлення» Розповідає директор Польського Інституту у Києві, І Радник Посольства Республіки Польща в Україні Бартош Мусялович

4

8

Місто на перетині часу: вікно у минуле Розмірковує керівник проект «Міський медіаархів» львівського Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богдан Шумилович

8

/ contents

«It’s important to study history without ideological influence» An interview with Bartosz Musialowicz, Director of the Polish Institute in Kyiv, and І Counsellor of the Embassy of the Republic of Poland in Ukraine City at the crossroads of time: A window to the past We talk with Bohdan Shumylovych, manager of the “Urban Media Archives” project of the Center for Urban History of East Central Europe in Lviv

16 Володимир Третяк Вересень 1939-го. Радянське вторгнення до Польщі: музейні рефлексії

16 Volodymyr Tretiak September 1939. The Soviet Invasion of Poland: Museum Reflections

24 Олексій Зотиков Про заздрість до героїв, або Роздуми над полковою печаткою

24 Oleksii Zotykov About the envy of heroes, or thinkings about the regimental seal

32 Вавжинець Дайчак У часи великих перемін. Спогади архітектора

32 Wawrzyniec Dayczak During times of great change. Memoirs of the architect

32

№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

3


«Важливо вивчати історію без ідеологічного забарвлення» Про історичні джерела, колишнє та сучасне трактування фактів і важливість формування правдивої картини минулого ми говоримо з директором Польського Інституту у Києві, І Радником Посольства Республіки Польща в Україні Бартошем Мусяловичем. —  1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна. Яке значення для сучасного польського суспільства має ця дата? —  Ми не можемо забувати про ті страшні події, просто не маємо на це права, адже, як відомо, коли не зробити висновків, історія може повторитися. Поляки пам’ятають своє минуле й дуже дбайливо до нього ставляться. Свідченням цього є велика кількість історичних досліджень, науково-популярні теле- та радіопередачі, високий рейтинг яких говорить про те, що вони потрібні польському глядачеві, а також історичні конференції, історичні реконструкції і, звісно, діяльність установ, що займаються вивченням історії. Однією з найважливіших серед них є заснований 1999 року Інститут національної пам’яті. Не забуваймо про те, що Польща була першою країною в Європі, яка зі зброєю протистояла агресивній та експансіоністській політиці гітлерівської Німеччини. Польське військо та багатонаціональне суспільство ІІ Речі Посполитої стало до нерівної боротьби з загарбником, захищаючи свою незалежність і свободу. Цей трагічний досвід змушує нас, поляків, приділяти особливу увагу дотриманню та виконанню міжнародного права, яке є сукупністю інструментів, що гарантують мир і захищають права людини. —  Які заходи було запроваджено Поль‑ ським Інститутом у Києві та іншими

HOW OLD IS THE UKRAINIAN THEATER? From where can the history of Ukrainian theater be traced: from «luminaries», nativity scenes, or the first Latin dramas printed in Ukrainian? Why was Ukrainian theatrical literature published in Berlin? About this and other topics in an interview with Dmytro Pirkle, local historian and collector.

4

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


міжнародними установами у зв’язку з 80‑річчям від початку Другої світової війни? —  Передусім це виставка «Боротьба і муки. Польські громадяни під час Другої світової війни», що відкрилася 1 вересня в Музеї історії Києва. Цю виставку, підготовлену Музеєм Другої світової війни у Ґданську у співпраці з Міністерством закордонних справ Республіки Польща, було представлено у 62 країнах світу. І однією з найважливіших серед них є Україна, адже досвід двох тоталітарних режимів є нашою спільною спадщиною. Виставку можна було побачити в Києві та Львові, але ми плануємо показати її також в інших містах України, про що інформуватимемо всіх зацікавлених на наших інтернет-сторінках. Щодо самих інтернет-сторінок. Міністерство закордонних справ Республіки Польща підготувало велику інформаційну кампанію, яка розповідає про польський досвід у Другій світовій війні, про подвиги польських військових і пересічних громадян. Ця потужна інформаційна промо-кампанія транслюється на сторінках соціальних мереж усіх закордонних представництв міністерства, серед яких не лише польські інститути, а й посольства та консульства. Завдяки цьому в усіх куточках світу майже всіма мовами поширюється інформація про внесок поляків у велику перемогу над Третім рейхом. Ще один цікавий проект, який, на жаль, не був представлений в Україні, — «Листівка з повстання».

Від початку його реалізації було заплановано «дистрибуцію» проекту в музеях Польщі та світу. Це перша продукція такого типу в нашій країні та одна з перших у Європі. Фільм про Варшавське повстання випущений із найкращими технічними характеристиками: дуже високою роздільною здатністю 360‑градусного стереоскопічного 3D-зображення та амбісонічним (просторовим) звуком. Завдяки цьому організаторам виставки вдалося на 15 хвилин перенести глядачів до Варшави 1944 року. Ми ніби прокидаємось у варшавських каналах і супроводжуємо повстанців у події, яка відповідає реальній історії. Виставку було адаптовано до розмірів і тематики кожного музею, а також до країни, у якій вона демонструвалася. Її вже побачили в багатьох куточках світу, завдяки чому інформація про 75‑ту річницю Варшавського повстання, яке тривало 63 дні й було найбільшим виявом свободолюбства за часів Другої світової війни, розійшлася по всій землі. —  Підтримка Польського Інституту й Кон‑ сульства Республіки Польщі у Львові надала нам можливість уперше представити українському читачеві фрагменти мемуарів видатного поль‑ ського архітектора Вавжинця Дайчака, який описав Львів на початку Другої світової війни. Наскільки важливі такі свідчення для сучасного контексту? № 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

5


—  Вавжинець Дайчак насправді був непересічною постаттю, людиною, сказати б, просторового типу мислення. І саме тому його спостереження мають дуже велику цінність. Наслідки Другої світової війни виявилися для Польщі трагічними: близько 10 % усіх убитих — ось ціна, яку заплатила країна, що найдовше боролася під час війни. Левову частку цих жертв становила еліта Польщі. Держава зазнала значних для польської культури та ідентичності територіальних і матеріальних утрат і, покинута союзниками на півстоліття, укотре потрапила до сфери впливу тоталітарного режиму, який разом з Гітлером розпочав цю війну. Я закликаю приділити мемуарам Вавжинця Дайчака особливу увагу, яка, сподіваюся, переросте у більше зацікавлення його спадщиною, його талантом. —  Десятиліттями наші співвітчизники тради‑ ційно вважали датою вступу Радянського Сою­ зу й відповідно України в Другу світову війну 22 червня 1941 року — день нападу Німеччини на СРСР. І нині для кількох поколінь українців ця дата є знаковою. Ми намагаємося переформувати нашу історичну пам’ять, змінити радянський календарний контекст на європейський і наго‑ лосити: Друга світова почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу, а Україна

6

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019

опинилася в цій війні за два з лишком тижні — 17 вересня, коли війська радянського Українсько‑ го фронту атакували Польщу зі сходу. Наслідком вторгнення стало приєднання частини Галичи‑ ни й частини Волині до складу УРСР. Наскіль‑ ки, на ваш погляд, правда про ці історичні події важлива для сьогоднішніх українсько-польських стосунків? —  Робота над образом минулого триває, і часом замість того, щоб прямувати до правди про жертви і злочинців, збочує на шлях, який хотілось би вважати кошмаром минулого. Саме тому, на мою думку, дуже важливо вивчати історію без ідеологічного забарвлення. До історичних джерел належить усе те, звідки науковці й дилетанти можуть черпати відомості про минуле. Проте історичні джерела — це зовсім не сліди минулого як такого, а сліди фактів, котрі треба було зробити важливими. Історик не має безпосереднього контакту з пройдешнім, яке у безмежній своїй різноманітності вже перестає бути доступним. Вибрані його елементи залишають сліди, користуючись якими, історики будують власні ієрархії та створюють розповіді про минуле. Однак ці сліди варто вивчати дуже ретельно. Чудовий приклад — кінохроніка, адже сьогодні нас цікавить не стільки вкладена у неї інформація — скажімо, легітимізація


людиноненависницьких режимів чи підтримка бойового духу, скільки відображення щоденного життя людей, які ходили та помирали 80 років тому на знайомих нам вулицях. Поглядом сучасної людини ми відразу вирізняємо постановочні сцени, які начебто мали бути випадково схопленими кадрами. У нинішні часи перед нами постає інший образ минулого, який формувався з опорою не тільки на пропагандистську діяльність антигуманної влади, а й на пам’ять мільйонів її жертв, на працю незалежних істориків, хоча неважко пригадати, що й у Польщі, і в Україні ще 30 і 28 років тому право конструювати історію узурпували дуже нечисленні й зовсім не вибрані особи. Коли ми, теперішні, ставимо свої питання до кінохроніки 80‑річної давності, то шукаємо не лише свого роду істину, але також способи її викривлення. Ідилічні кадри двох тоталітарних держав — Радянського Союзу та Третього рейху — явно контрастують із знанням про практики режимів, що призвели до знищення найбільшої кількості людей у жорстокому ХХ столітті. Іншим джерелом можуть бути мемуари очевидців подій. Вони є надважливою складовою у вивченні історії, і саме тому ми долучилися до реалізації проекту, у рамках якого всі бажаючі зможуть відкрити для себе постать Вавжинця Дайчака та ознайомитись із свідченнями, що містяться в його спогадах.

Ще одне джерело — автентичні речі. Для прикладу розповім про те, як Музей історії Польщі, що зараз будується у Варшаві, започаткував 2016 року все­ світній громадський збір історичних пам’яток «Малі Великі Історії», метою якого стало залучення нових музейних експонатів. Ініціатори проекту сподівались отримати найрізноманітніші об’єкти, зокрема пов’язані з особистою долею дарувальників і їхніх родин. Сьогодні кількість таких об’єктів вимірюється тисячами. Серед них — туалетний столик ХІХ століття зі схованкою, де зберігалися документи Підпільної Держави під час Другої світової війни, книжки, преса, різного роду архівні матеріали, документи тощо. Саме так, за допомогою особистих «малих» історій, що є невід’ємними складовими «великої» історії, створюється картина тогочасних подій. І саме завдяки свідченням очевидців можна знайти відповідь на питання, коли ж насправді почалася Друга світова війна (якщо хтось немає певності щодо дати її початку). Сучасний український історичний наратив однозначно вказує на те, що вона почалася 1 вересня 1939 року з німецької агресії на Польщу, коли армія Третього рейху розпочала реалізацію плану під назвою «Fall Weiß». Спілкувалася Ганна Шерман № 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

7


Місто на перетині часу: вікно у минуле

8

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

9


Про роль приватних фото- й кіноархівів в осмисленні минулого та сьогодення ми говоримо з керівником проекту «Міський медіаархів» львівського Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богданом Шумиловичем. зберігаються матеріали Львівського телебачення, а займатимемося так званими монопериферійними колекціями. Цебто всім тим, що не потрапляє до поля зору держави — домашніми записами, приватними зібраннями тощо. Цим зумовлена і наша ідеологія — прагнення побачити й подати важливі події та сюжети з іншого, неофіційного ракурсу. Відповідно до цього формується наша колекція. Гадаю, що на сьогодні ми маємо найбільше зібрання приватних кіно- та відеоматеріалів в Україні.

—  Пане Богдане, цього ве‑ ресня світ згадує сумну дату: 80 років тому почалася Друга світова війна. Чи готує медіа‑ архів якісь заходи, пов’язані з цією подією? —  Нічого особливо масштабного ми не плануємо, але, імовірно, проведемо публічну лекцію. У нас працює історик, котрий займається і Першою, і Другою світовими війнами, тож часом ми робимо такі тематичні покази. У нашій колекції, на­прик­ лад, є документальний фільм Олександра Довженка «Визволення» про приєднання Західної України до Радянського Союзу, є також польська та німецька кінохроніка 1939 року. Їх цікаво порівнювати, оскільки там різні

дискурси. Довженківський фільм дуже емоційний, у ньому йдеться про те, як «звільняли» Галичину. Німецька хроніка розказує, як поляки «наразилися» і як німці їх перемогли, а польська уривцем показує відступ. —  Розкажіть про стратегічні напрями діяльності Центру й, зокрема, медіаархіву. —  Взагалі Центр було створено 15 років тому для вивчення міської історії. Щодо медіаархіву, то в якийсь момент ми вирішили, що не зосереджуватимемося тільки на офіційних джерелах, як це роблять київський Кінофотофоноархів імені Пшеничного або Державний обласний архів Львівської області, де

—  Якою є тематична та хро‑ нологічна структура колекції? —  Оскільки наші основні дже­ рела з’являються разом з фото­гра­ фією, далі XIX століття ми не за­ глиб­люємося. Звісно, в колекції є деякі естампи, скани гравюр чи літографій, але самі оригінали ми не збираємо. Фотографія — дуже сучасне й дуже динамічне медіа, і це суттєво відрізняє її від інших форм фіксації реальності. Те саме стосується кінохроніки. Щодо тематики, нас цікавлять сюжети, пов’язані з міським життям. Особливий акцент — на приватності, тому насамперед ми шукаємо матеріали, які показують щоденність. —  Яким чином поповнюються фонди медіаархіву? Як ви пра‑ цюєте з тим, що одержуєте, чи влаштовуєте виставки, видаєте каталоги?

HOW OLD IS THE UKRAINIAN THEATER? From where can the history of Ukrainian theater be traced: from «luminaries», nativity scenes, or the first Latin dramas printed in Ukrainian? Why was Ukrainian theatrical literature published in Berlin? About this and other topics in an interview with Dmytro Pirkle, local historian and collector.

10

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

11


—  Є кілька джерел поповнення. Наприклад, останніми роками ми співпрацюємо з Державним архівом Львівської області — оцифровуємо для себе плівки з колекції Львівського телебачення. Але в основному нас забезпечують матеріалами приватні колекціонери. Іноді доводиться мати справу з величезними архівами, як-от колекція відомого львівського архітектора Анатолія Консулова, де є і фотографії, і креслення. Ми вже не один рік займаємось цим архівом, бо хочемо зробити повний опрацьований фонд. Також нам передали колекцію фотографа з Будинку моделей Танаса Никифорука — кілька тисяч одиниць зберігання, які ми скануємо. Друкованих каталогів ми не видаємо, наш каталог — це веб-сторінка. Зараз ми переходимо на новий формат сайту, завдяки чому буде зручно шукати й відбирати матеріали. Ми є посередниками між колекціонерами та громадськістю, і якщо, приміром, хтось до нас звертається, допомагаємо знайти людей, які мають відповідні фотографії, плівки чи документи. Ми не ведемо ніякої комерційної діяльності, адже єдина наша мета — академічні дослідження та презентація матеріалів. Є спеціальний проект розархівування, для чого у виставковому залі Центру проводяться публічні покази, лекції, виставки. Кілька стрічок з нашими матеріалами здобули нагороди на кінофестивалях, зокрема на фестивалі «Молодість», і також за кордоном. Згадаю ще велику виставку, яку ми невдовзі повторимо в розширеному форматі. Вона присвячена тому, як медіа бачать місто, як вони його представляють і як усе це взаємодіє та стає інструментом дослідження. Оскільки наша колекція переважно цифрова, ми прагнемо показати цифрові технології як феномен. У жовтні разом з польськими колегами проведемо конференцію «Digital cultures». Відбудуться також традиційні «Дні домашнього кіно» — до речі, ми єдина в Україні організація, що влаштовує такий фестиваль. На листопад заплановано семінар «Digital history», де фахівці з різних країн говоритимуть про цифрові джерела візуальної інформації та їхню роль у наукових дослідженнях. —  Ми живемо в такий час, коли змінюються ідеологічні парадигми сприйняття історії. На‑ скільки, на ваш погляд, важлива роль домашніх фото- й кіноархівів в осмисленні того, що з нами відбувалося і відбувається? —  Звісно, ці архіви дуже цікаві й корисні, бо вони є вікном у минуле. Зазвичай ми бачимо фотографії у виданнях, де ними ілюструють текст, але ще цікавіше й водночас складніше ставити питання до самих зображень, адже вони показують не тільки певну ситуацію, а й те, якою технікою користувався фотограф, як він бачив подію, постановочний знімок чи ні. З такої перспективи будь-яка колекція стає багатшою і відкриває широке коло тем і сюжетів. Зокрема, я був на виставці в Єрусалимі, де експонувалися

12

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

13


кіно- та фотоапарати, за допомогою яких фіксували нацистські злочини… Якщо йдеться про 1939 рік, то тут на перший план виходять державні зібрання. Але в мемуарах Дайчака, публікованих в «Антикварі», ви побачите також фото з приватних колекцій. Наприклад, Олександра Коробова, зібрання якого вистачило б на цілий музей фотографії. Воно дуже цінне тим, що містить скляні негативи, завдяки яким можна збільшити зображення, роздивитися людей десь у глибині масового знімку, побачити вирази їхніх облич, якісь важливі деталі. —  Тема журналу, який ми з а р а з г о т ує м о д о д ру к у,  — «Львівський плацдарм: до 80‑річ­ч я початку Другої сві­ тової війни». Це словосполу­ чен­н я — «львівський плац­д арм» — дуже точно характе­ ризує Львів 1939 року як місто на перетині держав, на пере‑ тині часів, на перетині цивілі‑ зацій. Якою є роль Центру та вашого медіаархіву в осягненні саме цього феномену Львова? —  Ми ставимо перед собою нетипові завдання, бо, презентуючи Львів, прагнемо перш за все показати його звичайних мешканців і те, як їм жилося в різних історичних умовах. У цьому контексті Львів дуже цікавий: в Австрійській імперії це провінційне місто, у міжвоєнній Польщі — центр на Сході, прикордонна територія — небезпечна, але дуже важлива для просування певних ідей. Радянський Львів стає знач­н им центром на Заході СРСР, транзитним вузлом для контрабанди і для потрапляння в Украї­н у багатьох феноменів західної культури. До кінця 1940‑х місто фактично втрачає колишню полікультурність, що завжди мала свої проблеми та нюанси, але вона була. Відтоді ця полікультурність міняється на радянську. До Львова приїжджають люди зі Сходу, яких тут ніколи не було, і вже у 50‑х

14

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019

роках вони складають основну частину місцевого населення. А локальні українці з регіону з’являються тут у 60–70‑ті. Отже, різні періо­д и й різні контексти ставлять різні запитання: хто були ці люди, з якою метою вони тут оселялися? Київ колонізував Львів, щоб перетворити його на взірець

українського радянського міста. Певна річ, львів’яни отримували гарну освіту й роботу, але всі вони мали відчувати себе не галичанами чи поляками, а радянськими українцями, і це давало побічні ефекти. Цим вочевидь і цікавий Лівів, бо тут постійно щось перемішується…


Певним феноменом можна назвати культуру Львова 80‑х років, яку формували люди, що здебільшого говорили російською, але мали різний бекґраунд — євреї, поляки, росіяни, українці. У місті виникали транснаціональні тусовки, але були також суто націо­ нальні острівки. І саме приватні

колекції дозволяють зараз побачити, як усе це відбувалося. Нам цікаво дізнатися, чому цим людям важливо було групуватися, підкреслити свою особливість. Я говорю про художників, музикантів, письменників, котрі створювали власні середовища, намагаючись таким чином відгородитися від

системи, захистити себе від її впливу. І кожен знімок чи кадр з нашого медіаархіву — це маленьке віконечко, крізь яке відкривається дивна перспектива дуже сегментованого й дуже цікавого міста, що ним завжди був Львів. Спілкувалася Ганна Шерман

№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

15


Володимир Третяк, кандидат історичних наук, завідувач відділу науково-фондової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні

Вересень 1939-го Радянське вторгнення до Польщі: музейні рефлексії Друга світова війна, безсумнівно, стала тією подією, що цілковито змінила хід історії й донині справляє різнобічний вплив на мільйони людей в усьому світі. Однією з найбільших установ, що досліджують і висвітлюють величезне коло пов’язаних з нею тем і питань, є меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні. У його фондах зібрано близько 400 тисяч музейних предметів, а експозиційний простір вміщує близько 17 тисяч автентичних документів, атрибутів військового спорядження, різних видів озброєння, нагород, інших артефактів. Усе це дозволяє поглянути на Другу світову війну під різними кутами зору, збагнути її причини, передумови, результати й наслідки, виокремити епізоди, без яких неможливе правильне розуміння цілого. Одним з таких значущих епізодів є вторг­ нення радянських військ до Польщі, або радянсько-польська війна 1939 року.

Плакат «Братам ми руку простягнули, щоб їхні спини розігнулись і скинули в пітьму віків презренне царство канчуків». 1939 р. Художник Г. Пустовійт. З фондової колекції НМІУДСВ

HOW OLD IS THE UKRAINIAN THEATER? From where can the history of Ukrainian theater be traced: from «luminaries», nativity scenes, or the first Latin dramas printed in Ukrainian? Why was Ukrainian theatrical literature published in Berlin? About this and other topics in an interview with Dmytro Pirkle, local historian and collector.

16

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


«Документи про передісторію війни». Берлін, 1939. Дарунок Дмитра Піркла. З фондової колекції НМІУДСВ № 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

17


Військовослужбовці 12‑го піхотного полку Польської армії. 1938 р. Перший ліворуч у 2‑му ряду — Остап Боярчук. З фондової колекції НМІУДСВ

Казан найбільшої та найкривавішої в історії людства війни поступово закипав ще з 20‑х років. Лише за два десятиліття після закінчення Першої світової на розвалинах колишніх імперій народилися нові держави, переважно авторитарного спрямування. Відверто антигуманні режими, побудовані на тотальній пропаганді й потужному репресивнокаральному апараті, широко розгорнули етнічносоціальні експерименти над людьми, що, зі свого боку, викликало хвилю етноцидів. Світ лихоманило в соціальних, політичних, економічних і збройних кризах. Усвідомлення майбутніх грандіозних потрясінь змушувало провідних гравців на міжнародній арені шукати спільних інтересів і зовнішніх дивідендів, маленькі країни — сторонньої допомоги в наступній великій війні. А бездержавним націям, до яких належали також українці, відводилася роль дармового витратного ресурсу. Безперечно, одним із спускових механізмів для розв’язання Другої світової стало підписання 23 серпня 1939 року в Москві угоди про ненапад між Радянським Союзом і Третім рейхом. Цілком закономірно, що експонати, пов’язані з її укладенням, є однією з домінант головної музейної експозиції. Додатковий таємний протокол, у якому зафіксовано територіальні прагнення обох сторін, визначав, що до СРСР відходить частина польських земель,

18

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019

зокрема Галицький край, де тоді мешкало від 4,4 до 5,5 мільйонів українців. Досить показовим щодо розуміння державо­ творчих міфологем двох диктатур є те, що секретний протокол між СРСР і Німеччиною керівництво рейху не тримало в таємниці від суспільства: його положення «без купюр» були викладені в берлінському виданні 1939 року «Документи про передісторію вій­ ни». Натомість у Радянському Союзі факт існування цього протоколу ретельно приховували впродовж десятиліть. Одним з пропагандистських лейтмотивів «інформаційного забезпечення» вересневої кампанії СРСР проти Польщі стала міфологема про допомогу «єдинокровним братам українцям і білорусам». Насправді такий концепт був для кремлівських можновладців не чим іншим, як порожнім популізмом, адже українські землі в складі Польщі, як-от Лемківщина, Холмщина, Надсяння, Підляшшя, залишилися поза межами геополітичних уподобань Країни Рад. Ще не встигли висохнути чорнила підписів на пакті Ріббентропа — Молотова, як на початку вересня розпочалася підготовка СРСР до війни з Польщею у вигляді прихованої військової мобілізації. Формальним приводом для вторгнення стала нота радянського уряду, де вказувалося, що Друга Річ Посполита фактично припинила існування, а «збанкрутілий польський уряд, кинувши напризволяще свій


«Документи з передісторії війни» 2015 року Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років змінив свою назву на Національний музей історії України у Другій світовій війні. У цьому факті відбилося прагнення співробітників музею відійти від радянського історичного наративу, який десятиріччями складався під пильним оком агітпропу, і внести свою частку в справу формування української національної пам’яті. З цією метою меморіальний комплекс постійно влаштовує заходи, зокрема виставки, що висвітлюють різноманітні аспекти війни — часом непомітні, а часом і такі, що донедавна оминалися чи старанно приховувались. Особливу увагу приділено поповненню фондів шляхом регулярних експедицій, а також співпраці з друзями музею, до яких маю честь зараховувати себе і я. Улітку 2013 року на сторінці німецького сегменту аукціону Ebay з’явилася книга «Dokumente zur Vorgeschichte des Krieges», видана у Берліні 1939 року Міністерством закордонних справ (Auswärtige amt) Третього рейху під № 2. Звісно, що книга з виразною назвою «Документи з передісторії війни», та ще й надрукована в імперській друкарні (Gedruckt in der Reichsdruckerei) не могла залишитися поза увагою колекціонерів з різних куточків світу. Особисто мене лот зацікавив тим, що в його описі значився документ під № 348, відомий як пакт Молотова — Ріббентропа. Важливість цієї угоди, підписаної 23 серпня 1939 року в Москві, підкреслювалась тим, що крім власно підписантів — міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа та голови Народного комісаріату закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова — на заходах був присутній член Політбюро ЦК ВКП(б), секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Після цього протягом 22 місяців —

з початку осені 1939 до початку літа 1941 року — Третій рейх і Радянський Союз вели агресивні дії у східній, центральній та західній Європі, які й поклали початок Другій світовій війні. Годі було шукати цей документ у радянських джерелах, тож я без вагань долучився до торгів.

між Німеччиною та Радянським Союзом. Зрештою перемога в торгах лишилася за мною. За два тижні я отримав свій лот, і він зайняв чільне місце в моїй колекції. Минув Майдан, я почав активно співпрацювати з Музеєм історії України у Другій світовій війні.

Крім радянсько-німецької угоди, книга містила безліч цікавих свідчень, найбільш раннє з яких датовано 1919 роком, а останнє — 3 вересня 1939‑го. Усього в ній було опубліковано 482 документи, серед яких дипломатична пошта — листування й телеграми посольств і консульств, міждержавні угоди, рекомендації уряду Німеччини своїм відомствам у різних краї­ нах. Щодо українських земель, то в «Передісторії війни» можна було побачити декілька телеграм до імперського консульства у Львові, але головною метою була таки Угода про ненапад

Одного дня мені на очі потрапила вирізка з газети «Правда» від 23 грудня 1939 року з опублікованими телеграмами Гітлера та Ріббентропа, якими вони вітають Сталіна з 60‑річчям. У відповідь Сталін напише: «Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має всі підстави бути довгою та міцною». Саме цей шматок пожовклого паперу і надихнув мене на те, щоб передати до Музею частину своєї колекції, пов’язану з Другою світовою війною. Дмитро Піркл

№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

19


Рештки особистих речей вояків Польської армії, знайдені під час розкопок поблизу Биківні на місці масового поховання жертв політичних репресій в Україні 1937–1941 рр. З фондової колекції НМІУДСВ

20

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

21


Атестація Захара Слюсаренка з квітня 1939-го до жовтня 1940 року, у якій зазначено, що в 1940 році він «брав участь у визволенні Західної України від ярма польських панів…». З фондової колекції НМІУДСВ

22

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019


народ, утік». Тому Радянський Союз не може більше нейтрально ставитися до беззахисного становища українців і білорусів. 17 вересня 1939 року, після винятково символічного звернення радянського уряду до власного населення з проханням підтримати рішення керманичів щодо введення на територію Польщі радянських військ, більш ніж півмільйонне угруповання Червоної армії у складі Українського та Білоруського фронтів вдерлося на терени сусідньої держави. Музейна інсталяція, де представлено тогочасну радянську військову періодику зі зведеннями інформаційного бюро СРСР і німецькими комюніке, вміщеними на її шпальтах, подає офіційну версію перебігу подій на радянсько-польському та німецькопольському фронтах. Із цих повідомлень випливало, що ударні з’єднання РСЧА швидко просувалися назустріч вермахту до визначеної згідно з пактом лінії розмежування. Але таке парадне, винятково одноколірне батальне полотно переможної ходи радянських військ польськими землями цілковито нівелювало півтони. Зокрема, зумисне було замовчано той факт, що після початку Радянським Союзом бойових дій польське політичне та військове керівництво прий­ няло єдино правильне рішення в ситуації ведення війни на два фронти — відступити до сусідніх країн і таким чином зберегти війська для подальшої боротьби на боці союзників. Доволі трагічно склалася доля вояків львівського гарнізону генерала Лянгнера, які після запеклого опору західним загарбникам і тривалої облоги серця Галицького краю зійшлися у збройному протистоянні з червоною навалою зі Сходу. Серед оборонців Міста Лева було багато етнічних українців. Тому невід’ємним супровідником радянсько-польської війни стало українське протиборство, адже в польських збройних силах тільки на 1939 рік налічувалося близько 120 тисяч українців. Звісно, про кількісні показники національного складу Червоної армії, зокрема вояків Українського фронту, навіть не йдеться. У головній експозиції Меморіалу через особисті автентичні матеріали зіставлено життєписи жовніра Війська Польського Остапа Боярчука з Рівненщини та військовослужбовця Червоної армії Захара Слюсаренка з Харківщини — учасника боїв за Львів. Як і багато інших наших земляків, вони стали мимовільними виконавцями наказів двох держав. 22 вересня 1939 року Червона армія зайняла Львів. До полону потрапило 15 тисяч солдатів і півтори тисячі офіцерів Львівського гарнізону. Усупе­ реч умовам капітуляції, 1 200 офіцерів маршем було відправлено на станцію Красне, а звідти під конвоєм товарним поїздом до Тернополя, де їх розмістили в бараках за колючим дротом з озброєною охороною. Львівські поліцейські та жандарми були розстріляні

відразу в Сихові (нині один з районів Львова), а польських вояків через деякий час вивезли до концтабору в Старобільську, що на Луганщині. Згодом більшість із них було розстріляно в Катинському лісі під Смоленськом. У ході виконання положень Протоколу № 13, зокрема вирішення питання № 144 щодо «закоренілих, невиправних ворогів радянської влади», у Катинському лісі, Харкові, під Калініном, у тюрмах Західної України та Західної Білорусії було знищено майже 26 тисяч польських вояків. Свідченням невимовної трагедії й водночас беззаперечним доказом злочинів сталінського режиму служать представлені в головній експозиції рештки одностроїв та особисті речі знищених радянськими каральними органами поляків, знайдені пошуковцями поблизу селища Биківня (нині належить до Києва). Імовірно, серед загиблих були й українці. 28 вересня 1939 року радянсько-німецьким договором про дружбу й кордони, а також організацією спільних парадів Червоної армії та вермахту в Бресті, Пінську, Гродно та інших містах було ознаменовано завершення нацистсько-більшовицької кампанії проти Польщі. Результатом війни для Радянського Союзу стала анексія території загальною площею у 88 тисяч квадратних кілометрів із населенням 8 мільйонів чоловік. Для Другої Речі Посполитої вона вилилася в численні людські жертви (з-поміж яких кожен восьмий — українець) і повну втрату державності. Для українства радянсько-польська війна вкот­ ре обернулася розчленуванням та інкорпорацією українських земель, насильницькою зміною сталого життєвого устрою та репресіями, намаганнями знівелювати етнокультурні традиції мешканців Галицького краю.

Література та джерела Зінченко О. Година папуги. — Х.: Фактор, 2011. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси у двох книгах / Ред. колегія: В. Смолій (голова), В. Литвин, О. Лисенко та ін. — Книга перша. — К.: Наукова думка, 2011. 3. Україна: політична історія. ХХ — початок ХХІ століття / Редрада: В. Литвин (голова) та ін.; редкол.: В. Смолій, Ю. Левенець (співголови) та ін. — К.: Парламентське вид-во, 2007. 4. Атестація двічі Героя Радянського Союзу Слюсаренка Захара Карповича за період з 20 квітня 1939 р. до жовтня 1940 р. // Фонди Національного музею історії України у Другій світовій війні (далі — НМІУДСВ). — КН-227 475. — Д-40364. 5. Військовослужбовці 12‑го піхотного полку Війська польського. 1938 р. // Фонди НМІУДСВ. —НД-27568. 6. Документи про передісторію війни. — Берлін, 1939 р. // Фонди НМІУДСВ. — КН-268 221. — К-26533. 1.

2.

№ 4  (112) 2 019

|  А Н Т И К В А Р

23


24

АНТИКВАР

|  № 4  (112) 2 019



Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.