Неріса Ні, ти «винен», ти дав ученикам пісні списати і, значить, сам їх випустив у світ. А що римлянин оцінив їх краще, ніж земляки, то се вже річ звичайна, винуй у тім, як хочеш, Мецената. Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Коріпф оцінить свого співця тоді, коли втеряє. Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф,— бо Рим же вміє талани вінчати! — а потім повернувся до Корінфа, то рідні лаври, паче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами. Антей Топтати рідних лаврів я не хочу. Тріумфи в Римі — то для мене ганьба. Неріса
Чого ж ти ждеш? Антей Признання в ріднім краї без помочі ласкавих переможців. Неріса
Коли ж те буде? Як життя скінчиться? Посмертна слава — то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі. Поринувши глибоко в думи й мрії, такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя і кидає тому і лаври, й квіти, хто вміє їх ловити на льоту. Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці нагробні. 194