не пливе з якогось песимістичного світогляду, не є доктриною, а тільки е виразом безмірно болючих обставин» Однак попри найтяжчий сум і печаль, що проймають ряд творів Лесі Українки, читача ніколи не лишав світле, оптимістичне почуття. Причина цього — у високих етичних засадах, на основі яких поетеса виносить свій вирок тогочасній дійсності, її печаль зумовлює не розгубленість чи то схиляння перед ворогом. Печаль ця переходить у заклик до боротьби: «Що сльози там, де навіть крові мало?!» — проголошує поетеса у вірші «І всетаки до тебе думка лине...» (1895). Як уже зазначалося, в ряді творів Лесі Українки чуємо безмірну душевну втому, а то і розпач. Але це не песимізм. Це — трагедійне переживання, так властиве великій поетесі. її герої не схиляються перед «всевладністю долі», вони йдуть на боротьбу із «злою недолею» — боротьбу самовіддану й мужню. Нехай багато з них гинуть у нерівній боротьбі, але смисл трагедії в тому, що все ж торжествує життя, торжествує всупереч загибелі героїв, тому що ця загибель героїчна: вона завжди — подвиг в ім'я людства. ...Герой умира на війні. Він рад серед бою Лягти головою, Аби не впустить корогви. Він чесно поляже, Товаришам скаже: «Я вдержав, держіть тепер ви!» ( «Зимова ніч на чужині», 1897)
Навіть в години сумнівів і розпачу ве згасає остаточно віра, полум'яніє вогонь, Де жевріє залізо для мечей,Гартується ясна і тверда криця. Прометеїзм стає центральною темою Лесі Українки; «нащадки Прометея» виступають справжніми захисниками вітчизни.
Патріотичні погляди Лесі Українки формувалися в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму, проти всіляких лжепатріотів — консерваторів і лібералів, проповідників мирного «каганцювання», хуторянського «просвітянства», проти поборників «культурної автономії», готових іти на будь-який компроміс 1
І в а н Ф р а н к о . Твори в двадцяти томах, т. 17, стор. 237. 27