КРИМСЬКІ ГОСТІ
Ніби море те безкрає, Сріблом степ на грані грає І жене повітря хвилі У безодні стума нілі. А в степу жита хвилюють, Стиг лим колосом цілують, Мов сп'янілі з спеки трошки, Сині вінчики волошки. Мов сп'янілі ... Та й не диво: Вітер віє так пестливо, Так він вабить і лоскоче, Мов ввесь світ сп'янити хоче. П'яні гори і долина. Никне з млості вся рослина. І розлився дух медовий З нив по тирсі по перловій. Ллється, плине по рівнині Аж до рі'.ки, де в долині, Зачинивши світ-віконця, Сплять хати в промінні сонця.
Ні, не сплять. Ім душно стало, Бо село огнем заграло ...
64