ЧИТАЛЬНЯ
На та л і я Де в ’я т ко
Загублена пам’ять (фрагмент із роману "Злато сонця, син води")
Х
олодною видалася зима того року. Птахи нальоту замерзали, а сніг рипів, неначе скаржився на життя і голосно кляв людей за свої негаразди.
Художник: Петро Круль
Якось забрела на узлісся сирітка, маленька дівчинка з містечка поблизу стародавнього лісу, клапті якого ще залишилися на багатостраждальній землі. Від снігового блиску у дитини мерехтіло в очах, та сонце ховалося за пухнасті, вбрані снігом гілки старих ялин, і сяйво на землі тьмяніло. Раз по раз провалюючись у замети, іноді ледь не до поясу, ішла дівчинка далі, дмухаючи на затерплі від морозу руки, — діряві
44
рукавички зовсім не гріли маненьких пальчиків. Сутінки лягали на землю, присипану вечоровим золотом погожої днини, що добігала кінця. Сів на гілку великий ворон — захиталася гілка, обваливши за дитиною зимове лісове хутро. Тепле біле хутро, що дарує сон, і сон той вічний, лагідний, зимовий... Притулилася дівчинка до захололого, сплячого стовбура, наче допомоги у сонного дерева попрохала, бо несила їй вже була йти. Засинала дитина в обіймах коренів розлогого дуба, і тільки ворон тоскно каркав у сутінках.