Єлисаветград розростався за рахунок передмість. Це викликало потребу в будівництві мостів, „устройстве мостовых”, подовженні вулиць. Місцеві газети повідомляли, що, наприклад, на Катранівці чи в Сугоклеївському селищі прорізали нові вулиці, звели Миронівський міст, по якому можна було потрапити з Бикової вулиці до центра міста, тощо. Статистичні дані, опубліковані в щорічному додатку до газети “Голос Юга”, свідчать, що витрати з міського бюджету на благоустрій в 1912-му зросли на 74 636 руб. порівняно з 1902-м, а за рік замостили 31 012 кв. сажні міських вулиць.
На фото з особистого архіву С.Коваленка - двірники метуть замощену вулицю Іванівську (нині Чорновола) неподалік перехрестя з Дворцовою вулицею. Фото 1901р. Технологічний процес мав свої особливості – так, для замощення Дворцової вулиці використовували тесані кубики („осколки”), а для Олексіївської – шматки каменю („ряды”). Матеріал для бруківки був з місцевих каменоломень. Стан тротуарів не залишав байдужою місцеву владу. Поліцмейстер давав вказівку приставам зобов’язувати домовласників “под личную ответственность следить за устройством тротуаров”. Ті, хто не звертав уваги на ці вимоги, притягався до відповідальності. Було введено заборону на провезення по місту сипучих 162