МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо ведення військової розвідки
1
ЗМІСТ Назва розділу Основи військової розвідки Технічні засоби розвідки Орієнтування Цілевказівка Дії розвідника-спостерігача Дії піших дозорних Спостережний пост Дозорне відділення Розвідувальна група Дії розвідників під час проведення нальоту Група для влаштування засідки Група для проведення пошуку Надання першої медичної допомоги Організація відпочинку
2
Сторінка 3 9 13 18 18 22 23 26 27 28 29 30 33 37
Основи військової розвідки Військова розвідка ведеться розвідувальними, механізованими, танковими, парашутно-десантними і десантно-штурмовими підрозділами. Вона добуває розвідувальні відомості про бойовий склад, належність, боєздатність, місцеположення, характер дій і наміри противника, місцевість і ступені її інженерного обладнання, розкриває нові засоби збройної боротьби, прийоми і способи ведення бою. Способами ведення військової розвідки є: спостереження, підслуховування, пошук, наліт, засідка, розвідка боєм. Основними вимогами, що ставляться до розвідки, є: цілеспрямованість, безперервність, активність, своєчасність і оперативність, скритність, достовірність і точність визначення координат об'єктів (цілей), що розвідуються. Цілеспрямованість розвідки полягає в суворому підпорядкуванні заходів щодо розвідки задуму бою, зосередженні її зусиль на найважливіших напрямках (у районах, на об'єктах) і забезпеченні виконання бойового завдання. Вона досягається: правильним визначенням завдань, районів і об'єктів розвідки на основі глибокого знання обстановки і передбачення її змін; веденням розвідки за єдиним планом і доцільним розподілом її зусиль; централізованим управлінням силами і засобами розвідки; зосередженням усіх добутих відомостей про противника в начальника розвідки. Безперервність розвідки полягає в постійному веденні її як при підготовці, так і в ході бою, вдень і вночі, за будь-яких умов обстановки, місцевості і стану погоди. Вона досягається: обґрунтованим плануванням розвідки і постійним уточненням плану розвідки в ході бою; доцільною періодичністю перегляду об'єктів противника; комплексним застосуванням сил і засобів розвідки; високою підготовкою розвідувальних частин, підрозділів (органів) до дій за будь-яких умов обстановки; надійним управлінням розвідкою; наявністю достатнього резерву сил і засобів розвідки, своєчасним його використанням і відновленням. Активність розвідки полягає в наполегливому прагненні командирів і штабів, що організують розвідку, а також підрозділів (органів) , що ведуть її, за будь-яких умов і всіма можливими способами добувати необхідні розвідувальні відомості. Вона досягається: вмілою організацією бойового застосування сил і засобів розвідки; широким проявом командирами розвідувальних підрозділів (органів) розумної ініціативи, заснованої на правильному розумінні завдань і реальних умов обстановки, їх сміливими і рішучими діями. Своєчасність і оперативність розвідки полягають у добуванні і доведенні необхідних розвідувальних даних до командирів, штабів і військ точно у встановлені терміни, швидкому їх аналізі й оцінці для негайного використання при прийнятті рішень і застосуванні засобів ураження, своєчасному нарощуванні і перенесення зусиль розвідки при зміні обстановки і завдань, які виконуються військами. Вони досягаються: постійним передбаченням командирами і штабами розвитку бойових дій і визначенням необхідного обсягу розвідувальних 3
відомостей; своєчасною постановкою завдань виконавцям; скороченням часу на підготовку, введення в дію (перенацілювання) сил і засобів розвідки, добування, збір, обробку і доведення розвідувальних відомостей; стійким управлінням силами і засобами розвідки. Скритність розвідки полягає в збереженні в таємниці всіх заходів щодо розвідки, дезорієнтації противника щодо розташування і характеру дій своїх сил і засобів, напрямки зосередження їх основних зусиль. Вона досягається: обмеженням кола осіб, що займаються плануванням розвідки; веденням розвідки на широкому фронті з метою утаєння напрямків (районів) зосередження її зусиль; потайними діями розвідувальних підрозділів (органів), інженерним обладнанням і ретельним маскуванням районів (позицій) їх розташування; недопущення шаблону в термінах і способах проведення розвідувальних заходів. Достовірність розвідки полягає в добуванні розвідувальних відомостей, що цілком відповідають фактичній обстановці, виявленні і правильній оцінці істинних, демонстративних і помилкових намірів, дій і об'єктів противника. Вона досягається: правильним вибором і розподілом сил і засобів розвідки за завданнями і об'єктами відповідно до їх можливостей, одержанням розвідувальних відомостей від різних джерел, ретельною їх обробкою, повторним оглядом, а при необхідності проведенням дорозвідки; об'єктивністю і повнотою розвідувальних донесень. Точність визначення координат об'єктів (цілей), що розвідуються, полягає у встановленні їх місця розташування з мінімально припустимими помилками для забезпечення ефективного застосування засобів вогневого ураження. Вона досягається: застосуванням найбільш удосконалених технічних засобів і способів розвідки; високою виучкою особового складу підрозділів, що ведуть розвідку. Особливо високим ступенем точності мають відрізнятися дані про місцезнаходження пунктів управління та інших важливих об'єктів противника. Спосіб ведення розвідки – це прийом (метод) дій сил та засобів розвідки, з метою добування розвідувальних відомостей. Способами ведення військової розвідки є: спостереження, підслуховування, пошук, наліт, засідка, розвідка боєм, допит військовополонених та опитування місцевого населення. Спостереження – найбільш поширений спосіб розвідки. Воно організується в усіх видах бою, у будь-яку пору року і доби. Спостереження за противником ведеться безперервно особисто командирами, офіцерами штабів і спостерігачами, а також спостережними постами та іншими органами військової розвідки. Вночі й за інших умов обмеженої видимості спостереження ведеться із застосуванням приладів нічного бачення, радіолокаційних станцій і засобів освітлення місцевості. Глибина ведення розвідки спостереженням залежить від характеру місцевості, метеорологічних умов, оптичних та інших засобів розвідки, які застосовуються. 4
У частині передбачається створення єдиної системи спостереження, що являє собою поєднання спостережних, командно-спостережних пунктів і спостережних постів частин (підрозділів) усіх родів військ і спеціальних військ, розташованих на місцевості в порядку, що забезпечує найкращий огляд противника і місцевості у всій смузі бойових дій і на флангах. Спостереження за резервами противника, перегрупуванням, пересуванням його військ, районами базування армійської авіації здійснюється також із використанням розвідувально-сигналізаційної апаратури (РСА). Підслуховування – спосіб ведення розвідки, який широко застосовується розвідувальними органами при безпосередньому зіткненні із противником, а також при діях у тилу противника. Воно ведеться в будь-який час доби, особливо вночі, в умовах обмеженої видимості, без застосування або із застосуванням технічних засобів. Підслуховування без застосування технічних засобів розвідки дозволяє за звуковими ознаками (на слух) виявити противника, визначити його місце розташування і характер діяльності. Глибина розвідки підслуховуванням залежить від характеру місцевості, метеорологічних умов і діяльності, що виявляє противник і може складати від декількох сотнів метрів до декількох кілометрів. Розвідку підслуховуванням ведуть спостерігачі підрозділів і спостережних постів (пунктів), а також спеціально призначені розвідники зі складу діючих розвідувальних органів і сторожової охорони. Підслуховування з застосуванням технічних засобів покладається звичайно на розвідувальні органи, що діють у розташуванні противника. Воно дозволяє добувати розвідувальні відомості шляхом перехоплення телефонних переговорів противника по провідних лініях зв'язку. Пошук полягає в потайному підході підрозділу (групи) до заздалегідь наміченого і вивченого об'єкта противника, раптовому нападі на нього і захопленні полонених, документів, зразків озброєння і спорядження. Об'єктами пошуку можуть бути одиночні військовослужбовці або невеликі групи противника, розрахунки вогневих засобів і бойової техніки на передньому краю або в найближчій глибині його розташування. Пошук організується звичайно в умовах безпосереднього зіткнення із противником за вказівкою або з дозволу командира частини. Наліт полягає в раптовому нападі на противника з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння і бойової техніки, а також виведення з ладу (знищення) пунктів управління, радіоелектронних засобів та інших важливих об'єктів противника. Він проводиться органами військової розвідки в повному складі або частиною сил при діях у розташуванні противника. Засідка – спосіб ведення розвідки, який полягає в завчасному і потайному розташуванні розвідувального органу або підрозділу (групи) на шляхах руху противника для раптового нападу на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння, бойової техніки і спорядження. Розвідувальні органи, що діють у розташуванні противника, можуть влаштовувати засідки також із метою знищення його об’єктів. 5
Розвідка боєм проводиться за рішенням командувача оперативного командування перед проривом оборонного рубежу противника з метою уточнення характеру його оборони, розкриття системи вогню і загороджень, а також наявності його військ на першій позиції. Розвідка боєм проводиться тільки тоді, коли немає можливості добути розвідувальні дані іншими способами. Під час розвідки боєм командир частини і командири підрозділів, на ділянках яких вона проводиться, знаходяться на своїх спостережних, командноспостережних пунктах і особисто вивчають противника. Крім того, спостереження ведеться з усіх спостережних пунктів (постів), із вертольотів, а також технічними засобами. Важливим джерелом одержання відомостей про противника є полонені, перебіжчики, захоплені бойові документи, зразки озброєння і бойової техніки. Захоплення полонених має бути постійним завданням усіх частин і підрозділів, що ведуть бій і розвідку. У частині (підрозділі) допит полонених і перебіжчиків проводиться коротко – для одержання відомостей в інтересах бою. Полонених і перебіжчиків, що дають важливі показання, а також захоплені в противника документи, зразки нового озброєння, бойової техніки і спорядження направляють до штабу з'єднання для докладного допиту і вивчення з зазначенням, де, коли і за яких обставин вони були захоплені або знайдені. Полонені і перебіжчики, що дали в частині (підрозділі) важливі відомості, звичайно допитуються особисто начальником розвідки або начальником штабу. Допитаних полонених і перебіжчиків направляють на збірний пункт військовополонених об'єднання. Розвідувальні відомості, отримані при допиті полонених, перебіжчиків, а також при опитуванні місцевих жителів і вивченні документів противника, мають перевірятися. Для ведення військової розвідки зі складу розвідувальних, механізованих, танкових парашутно-десантних та аеромобільних підрозділів призначаються розвідувальні органи. Розвідувальний орган – це штатний або тимчасовий підрозділ з необхідними засобами, призначений для виконання визначених розвідувальних завдань. До розвідувальних органів військової розвідки відносяться: спостерігач, спостережний пост, дозорне відділення, розвідувальний дозор, розвідувальний загін, розвідувальна група, група для проведення пошуку, група для здійснення засідки, підрозділ для ведення розвідки боєм. Спостережний пост (СП) – складається з двох-трьох спостерігачів, один з яких призначається старшим. Спостережний пост забезпечується приладами спостереження, великомасштабною картою або схемою місцевості, журналом спостереження, годинником, компасом, засобами зв'язку і сигналізації. Крім того, спостережний пост має прилад нічного бачення і засоби освітлення місцевості. Для ведення розвідки вночі й в умовах обмеженої видимості на спостережному посту (спостерігачами) може розгортатися радіолокаційна станція розвідки наземних рухомих цілей. Спостережний пост розміщується на місці, що забезпечує гарний огляд 6
розташування противника на можливо більшу глибину. Місце для спостереження обладнується і маскується особовим складом спостережного поста. Дозорне відділення – висилається від підрозділів, що виконують бойові завдання у відриві від своїх головних сил, для своєчасного виявлення противника і розвідки місцевості. Воно діє на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем. Дозорне відділення виконує своє завдання спостереженням, переміщуючись на БТР (БРМ-1к, БМП) та інших транспортних засобах, а також пішим порядком. Для безпосереднього огляду місцевості й окремих місцевих предметів від дозорного відділення можуть висилатися піші дозорні. Розвідувальний дозор (РД) – висилається для ведення розвідки в усіх видах бою і на марші. Він призначається в складі посиленого розвідувального (механізованого, танкового, парашутно-десантного, аеромобільного) взводу. До його складу можуть включатися розвідники артилерійської, інженерної, радіаційної і хімічної розвідки з засобами розвідки і пересування. РД вказується напрямок або об'єкт розвідки. Його віддалення може досягати до 30 км. від переднього краю або від підрозділів охорони своїх військ. У ході виконання завдання РД веде розвідку спостереженням, засідками, нальотами, а в окремих випадках може встановлювати (знімати) датчики розвідувально-сигналізаційної апаратури (РСА). Для безпосередньої охорони й огляду місцевості в напрямку ведення розвідки, а за необхідності й у сторони від маршруту руху окремий Розвідувальний загін (РЗ) – висилається для добування розвідувальних відомостей на найбільш важливий напрямок. Він призначається звичайно в складі розвідувальної, механізованої, танкової, парашутно-десантної або аеромобільної роти. Механізований батальйон (рота), виділений у РЗ, може підсилюватися танками, артилерією, протитанковими засобами, засобами протиповітряної оборони, підрозділами інженерних і військ радіаційного, хімічного, біологічного ( РХБ) захисту, а розвідувальний загін у складі танкового батальйону (роти), крім того, і механізованими підрозділами. РЗ вказується напрямок або смуга розвідки, ширина якої може складати: для РЗ в складі батальйону - до 10 км., у складі роти - до 5 км. Віддалення РЗ в ході ведення розвідки залежить від його завдань і складу, виду бою, характеру місцевості, можливості підтримання зв'язку і може складати до 50 км. від переднього краю або від підрозділів охорони своїх військ. Для ведення розвідки від РЗ залежно від його складу, дій противника і характеру місцевості висилаються розвідувальні дозори і дозорні відділення. РЗ виконує свої завдання спостереженням, засідками, нальотами, а за необхідності і боєм. У ході ведення розвідки РЗ може виконувати завдання з установки (зняття) датчиків РСА. Для взаємодії з розвідувальним загоном можуть призначатися вертольоти, що виконують розвідувальні і бойові вильоти з посадочних майданчиків із розташування своїх військ. 7
Розвідувальна група (РГ) – призначається зі складу розвідувального батальйону оперативного командування. До її складу звичайно включається до п'яти - семи чоловік з необхідними для виконання завдання озброєнням, засобами зв'язку та інших засобів. РГ призначена для розвідки пунктів управління, резервів та інших об'єктів у тилу противника. За необхідності РГ з дозволу командувача (начальника штабу) оперативного командування може виводити із ладу (знищувати) важливі об'єкти противника. РГ призначається об'єкт або район розвідки. Протягом доби вона може розвідати один-два об'єкти або район площею до 100 кв. км. Основним способом ведення розвідки РГ є спостереження. За необхідності вона може влаштовувати засідки і проводити нальоти. У ході ведення розвідки група діє як правило в повному складі. При пересуванні від одного пункту спостереження до іншого, а також при розташуванні групи на місці від неї висилаються піші дозорні. Група для влаштування засідки – призначається зі складу розвідувальних (механізованих, танкових, парашутно-десантних, аеромобільних) підрозділів силою до взводу або створюється група спеціально підібраних солдатів і сержантів. При влаштуванні засідки зі складу групи призначаються спостерігачі, групи (підгрупи) захоплення і забезпечення. Група для проведення пошуку – створюється зі складу розвідувальних (механізованих, парашутно-десантних, аеромобільних) підрозділів. Командиром групи призначається сержант або офіцер. Група призначена в пошук, посилюється саперами з засобами розвідки і розмінування, а його дії за необхідності підтримуються вогнем танків, артилерії та інших вогневих засобів. Зі складу групи для проведення пошуку призначаються групи (підгрупи) захоплення, розгородження і забезпечення. При проведенні пошуку передбачаються заходи для боротьби (протидії, придушення) із технічними засобами розвідки (приладами нічного бачення, радіолокаційними станціями) противника. Підрозділ для проведення розвідки боєм призначається в складі посиленого механізованого або танкового батальйону (роти). У його бойових порядках для захоплення полонених, документів, зразків озброєння і спорядження можуть діяти РД зі складу розвідувальних підрозділів, а для ведення артилерійської й інженерної розвідки – розвідники-артилеристи і саперирозвідники. Підрозділу, призначеному для розвідки боєм, додаються необхідні засоби посилення, а його дії підтримуються ударами авіації, вогнем артилерії та інших засобів.
8
Технічні засоби розвідки Для ведення військової розвідки використовуються різні оптичні та оптикоелектронні прилади, РЛС, обладнання БРМ-1к. Найпростішими засобами розвідки являються біноклі, стереотруби та бусолі. За їх допомогою розвідники можуть вивчати місцевість у розташуванні противника, виявляти цілі та вести за ними спостереження, визначати їх положення на місцевості відносно орієнтирів шляхом виміру горизонтальних та вертикальних кутів, визначати дальність до цілей, якщо відомі їх розміри по висоті та ширині. Біноклі (мал. 1) бувають шести- (Б-6), восьми- (Бі-8), дванадцяти- (Б-12) та п’ятнадцятикратного (Б-15) збільшення. Вони мають масу 0,6-0,9 кг. Всі біноклі в правій трубі мають кутовимірювальну сітку для виміру горизонтальних та вертикальних кутів. За допомогою сітки біноклю можливо здійснювати вимір кутів с точністю до 0-03 та визначати дальність до цілей, що спостерігаються с точністю до 3% дальності, що вимірюється. Бінокль Бі-8 призначений, окрім цього, для виявлення джерел інфрачервоного випромінювання. З вимкненим екраном (в лівому окулярі) він використовується, як звичайний бінокль. При підготовці до роботи будь-якого оптичного приладу, підганяють окуляри по базі очей спостерігача та гостроті його зору.
Мал. 1. Бінокль
9
Малогабаритний лазерний прилад розвідки ЛПР-1 “Каралон-М” (мал. 2) призначений для виміру дальностей та визначення полярних координат цілей. Полярні координати – це кут на ціль відносно будь-якого напрямку та дальність до неї. Прилад має масу 2,5 кг. (з триногою – 5 кг) та дозволяє вимірювати дальність від 145 м. до 20 км. З помилкою + 10 м., кути – з точністю до 0-03. Підготовка приладу до роботи та його використання здійснюється згідно з пам’яткою розрахунку, яка є в комплекті.
Мал. 2. Лазерний прилад розвідки ЛПР-1 ―Каралон-М‖ 1-далекомір; 2- кутовимірювальний пристрій; 3- тринога; 4- ремінь
Нічний бінокль БН-2 “Реліквія” (мал. 3) призначений для спостереження за полем бою, вивчення місцевості та ведення розвідки в нічних умовах. Він має масу 1,8 кг., поле зору 110, 2,4-кратне збільшення та забезпечує розпізнавання фігури людини на дальності до 300 м., танка – на дальності 600 м.
Мал. 3. Нічний бінокль БН-2 ―Реліквія‖ 10
Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3 (мал. 4) призначена для виявлення техніки та живої сили противника, що рухається в любий час доби та року за відсутністю оптичної видимості (в тумані, диму, пилу, при атмосферних осадках). РЛС може використовуватись в комплексі з кулеметом ПКМС та гранатометом АГС-17. РЛС забезпечує виявлення наземних цілей, що рухаються на дальностях: - людини, яка рухається в повний зріст зі швидкістю до 2 км/год – не менш 900 м.; - вантажного автомобіля при швидкості від 2 до 10 км/год – 2,5-3 км. Помилка виміру дальності складає не більше 50 м., напрямку на ціль – не більше 0-15. Час розгортання (згортання) станції з повною підготовкою її до роботи – не більше 5 хв.
Мал. 4. Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3 в робочому положенні 1-акумуляторна батарея; 2- головні телефони; 3- блок живлення та управління; 4 — механізм повороту; 5 — компас; 6 — прийомопередавач
РЛС може використовуватись при встановленні її на СП, а також при діях в пересувних органах розвідки. На СП станція встановлюється на підготовлену рівну площадку так, щоб у межах діорами направленості не було великих металевих предметів (мостів, парків машин, електричних та телефонних ліній, великих споруд). РЛС маскується табельними та підручними засобами, які не повинні попадати в границі сектору сканування. При розміщенні станції в окопі, нижня кромка прийомопередавача повинна розміщуватись вище бруствера окопу. При веденні розвідки в русі, коли не дозволяє час розгорнути станцію на позиції, оператор проводить радіолокаційний огляд місцевості з рук. 11
Бойова розвідувальна машина БРМ-1к “Коршун” (мал. 5) призначена для ведення розвідки у всіх видах бою вдень та вночі у складі розвідувальних органів. Вона розроблена на базі БМП-1 та має теж саме озброєння, за виключенням: до гармати передбачено 20 пострілів замість 40, ПУ ПТКР немає. Вмістимість машини 6 чоловік, екіпаж складається з 5-ти чоловік: командир машини (він же навідник гармати),старший оператор, оператор, радіотелеграфіст та механік-водій. На БРМ-1к розміщується командир взводу (роти). Розміщення особового складу та приладів показано на мал. 5
Мал. 5.
Обладнання БРМ-1к дозволяє екіпажу вирішувати наступні завдання: - визначати дирекційний кут продольної вісі машини (кут між північним напрямком вертикальної лінії координатної сітки карти та напрямком продольної вісі машини, прокресленої на карті); - безперервно відпрацьовувати навігаційну інформацію (поточні прямокутні координати та дирекційний кут на пункт призначення); - визначати координати цілей; - визначати кути між продольною віссю машини та напрямками на орієнтири (цілі); - вимірювати дальності до цілей; - вести пошук, виявлення, супроводження та визначення координат цілей, що рухаються; - вести радіаційну та хімічну розвідку; Забезпечувати радіозв’язок в УКХ та КХ діапазонах та швидку передачу інформації; - вести спостереження за місцевістю як вдень, так і вночі. На машині в укладках розміщуються прилади для ведення розвідки поза неї. Вони дозволяють: - виявити РЛС противника, що працюють (радіотехнічна станція ЕРРС-1 ―Еліпс‖); 12
- здійснювати пошук металевих мін (міношукач ІМП-1); - забезпечувати зв'язок з членами екіпажу машини (Р-148); - забезпечувати дистанційне управління КХ радіостанцією (ТА-57); - вести хімічну розвідку (ВПХР); - вести спостереження вночі (БН-2); - здійснювати під світку цілей вночі (пістолет СПШ). В БРМ-1к для ведення розвідки встановлені: далекомір командирських та розвідувальних машин ДКРМ-1, РЛС розвідки наземних цілей ПСНР-5к, прилад радіаційної та хімічної розвідки ПРХР, прилади спостереження та прицілювання (приціл 1ПН22М2, тринадцять приладів ТНПО-170А, прилад ТНПК-240А, два ТНПТ-1; в укладці розміщені три ТВНЕ-1ПА та один ТНП-350Б). Для орієнтування на місцевості машина оснащена навігаційною апаратурою ТНА-3 ―Квадрат‖, гірокомпасом 1Г11Н, візиром орієнтування 1Т25. Для забезпечення зовнішнього зв’язку в машині встановлені радіостанції Р123М та Р-13-МТ із датчиком швидкодії Р-014Д, а для внутрішнього зв’язку – переговорний пристрій Р-124. БРМ-1к оснащена системами колективного захисту, ППО та димопуску. Вона, як і БМП здатна долати водні перешкоди на плаву. Орієнтування Орієнтування на місцевості включає визначення свого місцеположення відносно сторін горизонту та об’єктів місцевості, що виділяються (орієнтирів), дотримання заданого напрямку руху та з’ясування положення на місцевості орієнтирів, рубежів, своїх військ, військ противника, інженерних споруд та інших об’єктів. Орієнтуватися можливо по карті, за допомогою компасу, по небесних світилах та місцевим предметам. По карті можливо визначити своє місцеположення, вибрати шлях руху дотримуючись маскування та визначення можливих перешкод, а також заздалегідь виміряти азимути для руху по бездоріжжю та в умовах обмеженої видимості. Щоб орієнтуватися на місцевості, необхідно спочатку зорієнтувати карту та визначити точку свого стояння. Для орієнтування карти застосовуються наступні способи: 1. Орієнтування карти по лініях місцевості. В даному випадку необхідно вийти на дорогу (просіку, берег річки), відшукати її на карті, а потім повертати карту до тих пір, доки напрямок дороги (лінії) на карті не співпадуть з напрямком дороги (лінії) на місцевості, потім перевірити, щоб предмети, які розташовані справа та зліва від дороги (лінії), на місцевості знаходились з тієї ж сторони, що і на карті (мал. 6).
13
Мал. 6. Орієнтування карти по лініях місцевості
2. Орієнтування карти по компасу застосовується частіше на місцевості, яка сложна для орієнтування (ліс, пустеля, тундра), а також при поганій видимості.в даних умовах компасом визначають напрямок на північ, а потім карту повертають (направляють) верхньою стороною рамки в бік півночі так, щоб вертикальна лінія координатної сітки карти співпала з продольною віссю магнітної стрілки компаса. Карту по компасу можливо орієнтувати більш точно з врахуванням склонення магнітної стрілки.для цього необхідно додатково повернути її так, щоб північний кінець магнітної стрілки відхилився від штриха 0о шкали компасу на величину поправки напрямку, яка вказана в лівому нижньому куті даного листа карти (мал. 7)
а б Мал. 7. Орієнтування карти по компасу: а – компас приложений до вертикальної лінії кілометрової сітки карти; б – компас приложений до вертикальної кромки рамки карти
Слід пам’ятати, що компасом неможна користуватись біля залізних предметів, бойової техніки та ліній електропередач, так як вони визивають відхилення магнітної сітки. 14
Мал. 8. Визначення точки стояння по найближчим місцевим предметам
Визначити по карті точку свого стояння легше, коли знаходишся на місцевості поблизу орієнтирів (місцевих предметів), які відображені на карті. В даному випадку розташування умовного знаку буде співпадати з точкою стояння. Якщо у точці стояння на місцевості таких орієнтирів немає, то її можна визначити одним з наступних способів: 1. По найближчим місцевим предметам (рельєфу). Для цього необхідно орієнтувати карту та впізнати на неї та відповідно на місцевості 1-2 місцевих предмета, визначити окомірно своє місцезнаходження на місцевості відносно цих предметів та помітити також окомірно свою точку стояння на карті (мал. 8). 2. Проміром дальностей. Рухаючись по дорозі (просіці у лісі), відображеної на карті, замірити парами кроків (по спідометру машини) відстань, яку пройдено від найближчого орієнтира. Для визначення точки свого стояння достатньо лиш вимірювану відстань по масштабу на карті у потрібному напрямку прокреслити на карті. 3. Засічками. При русі по дорозі (просіці) своє місцезнаходження можливо визначити по місцевим предметам, розташованим по сторонах дороги (мал. 9). Для цього необхідно орієнтувати карту за напрямком дороги і впізнати на неї та на місцевості будь-який орієнтир. Потім прикласти лінійку або олівець до вибраного орієнтиру на карті та, не збиваючи орієнтування карти, повертати лінійку навколо умовного знаку орієнтира до тих пір, поки її напрямок не співпаде із напрямком на орієнтир. Те місце, де лінійка перетне дорогу, і буде точкою стояння.
Мал. 9. Визначення точки стояння по боковому орієнтиру 15
При русі по бездоріжжю, коли точка стояння нічим не об означена на карті, її можна визначити зворотною засічкою по двох-трьох напрямках. Для цього необхідно вибрати на карті та на місцевості 2-3 орієнтира. Потім орієнтувати карту по компасу і аналогічно попередньому способу зорієнтувати та прокреслити по лінійці напрямки на кожний з обраних орієнтирів. Місце перетину прокреслених ліній і буде точкою стояння (мал. 10).
Мал. 10. Визначення точки стояння зворотною засічкою по трьох напрямках
Орієнтування без карти заклечається у визначенні сторін горизонту і свого місцезнаходження на місцевості відносно призначених (обраних) орієнтирів та застосовується звичайно на обмеженій території. При визначенні сторін горизонту по компасу, йому надається горизонтальне положення, гальмо стрілки вивільнюється. Після завершення коливань її кінець, який світиться вкаже напрямок на північ. Для визначення сторін горизонту за допомогою Сонця та годинників необхідно встати обличчям до Сонця, покласти годинники, які показують місцевий час так, щоб годинна стрілка була направлена на Сонце. Лінія, яка ділить кут між годинною стрілкою та напрямком на цифру ―1‖ по зимовому часу або на цифру ―2‖ по літньому часу навпіл, вкаже напрямок на південь (мал. 11). За допомогою Полярної зірки, яка завжди знаходиться на півночі, сторони горизонту визначають, як показано на мал. 12.
Мал. 11. Визначення сторін горизонту за допомогою Сонця та годинників
Мал. 12. Знаходження Полярної зірки 16
За допомогою Місяця та годинників орієнтуються, коли погано проглядається зоряне небо. У часи повного Місяця сторони горизонту можливо визначити так же, як і по Сонцю. Якщо Місяць неповний (прибуває або убуває), то необхідно: - розділити на око радіус диска Місяця на шість рівних частин, визначити, скільки таких частин знаходиться в частині видимого серпа Місяця та помітити по годинниках час; - з цього часу відняти (якщо Місяць прибуває) або додати (якщо Місяць убуває) стільки частин, скільки знаходиться в ділимій частині серпа Місяця. Щоб не помилитись, коли брати різність, а коли суму, можна скористатись способом, показаним на мал. 13; отримана сума або різність вкаже час, коли в тому місці, де знаходиться Місяць, буде знаходитись Сонце; - направити на Місяць те місце, яке на годиннику відповідає отриманому після додавання або віднімання часу. Бісектриса кута між напрямком на Місяць та на ―1‖ (по зимовому часу) або на ―2‖ (по літньому часу) вкаже напрямок на південь.
Мал. 13 Правило для визначення положення відмітки на годинниках при визначенні сторін горизонту за допомогою Місяця та годинників
Визначення сторін горизонту за допомогою місцевих предметів здійснюється спільно з іншими способами. В основі його лежить знання наступних ознаків: - кора більшості дерев груше та темніше на північному боці, тонше та еластичніше (у берези світліше) – на південному; - у сосни другорядна кора на північному боці ствола підіймається вище; 17
- на деревах хвойних порід смола більш обільно накопичується з південного боку; - річні кільця на свіжих пнях дерев розташовані гуще з північного боку; - з північного боку дерева, каменів, черепичні та шиферні кровлі раніше та мобільніше вкриваються лишайниками, грибками; - мурашники розташовуються з південного боку сторін дерев, пнів та кущів, крім цього, південний скат мурашників пологий, північний – крутий; - ягоди та фрукти раніше червоніють з південного боку; - влітку почва біля великих каменів, споруд, дерев та кущів більш суха з південного боку; - у окремо стоячих дерев крони пишніше та гуще з південного боку; - олтарі православних церков, часове та лютеранських кирок звернені на схід, а головні входи розташовані із західного боку; - припіднятий кінець нижньої перекладини хреста церков звернений на північ. Цілевказівка Цілевказівка здійснюється наведенням зброї або приладу у ціль, від орієнтирів (місцевих предметів), сигнальними набоями, трасуючими кулями та по карті. Цілевказівка наведенням зброї або приладу у ціль застосовується, коли поряд з виявленою ціллю немає орієнтирів або інших чітко виражених ознаків. Цілевказівка по карті здійснюється по квадратах координатної (кілометрової) сітки. Щоб вказати по карті будь-який об’єкт, необхідно назвати квадрат, в якому він розташований. Квадрат вказують координатами його нижнього лівого кута. Спочатку називають оцифровку нижньої горизонтальної лінії (координату Х), потім оцифровку лівої вертикальної лінії (координату Y). Ці числа пишуться разом, наприклад: 6608 – населений пункт Луга. Для уточнення положення об’єкту квадрат умовно ділять на 9 частин. Координати об’єкту (цілі) у даному випадку будуть складатись з п’яти цифр, наприклад: 66076 – протитанкова гармата. Якщо розташування точки в межах квадрата необхідно вказати більш точно, то користуються прямокутними координатами. Для цього вимірюють в метрах на карті за масштабом спочатку відстань (по перпендикуляру) від заданої точки до найближчої знизу горизонтальної кілометрової лінії, а потім також вимірюють відстань до найближчої зліва вертикальної лінії. Дії розвідника-спостерігача В розвідувальних підрозділах діяти в якості спостерігача повинен вміти кожний солдат та сержант. Спостерігач підпорядковується командиру підрозділу (старшому СП, черговому офіцеру на КСП) та відповідає за своєчасне виявлення об’єктів (цілей) у своєму секторі (районі). Спостерігач – це чатовий на полі бою, він не має права припиняти спостереження без наказу командира (начальника), який призначив його, або до зміни його наступним спостерігачем. 18
Спостерігач у підрозділі окрім особистої зброї, спорядження, засобів особистого захисту та шанцевого інструменту повинен мати прилади спостереження, компас, годинники, схему орієнтирів, засоби зв’язку та сигналізації. Завдання спостерігачу ставиться тільки на місцевості та, як правило, з того місця, звідки буде вестись спостереження. При постановці завдання спостерігачу вказуються: орієнтири та кодовані (умовні) назви місцевих предметів; відомості про противника та свої війська; місце для спостереження та порядок його обладнання; сектор або об’єкт спостереження; порядок доповіді про результати спостереження. Отримавши завдання, спостерігач швидко та скрито обладнує місце для спостереження, на місцевості уточнює сектор та орієнтири, вивчає тактичні властивості місцевості та місцеві предмети. Оскільки місце для спостереження вказується спостерігачу його командиром, до його завдань входить дообладнання його для зручності роботи та ретельне маскування. При маскуванні місця для спостереження під місцевий предмет (мал. 14), слід завжди мати на увазі, що противник зі свого боку також веде спостереження та враховує місцеві предмети, які він спостерігає. В разі браку часу для відриву окопу спостерігач може розміщуватись біля місцевих предметів, використовуючи їх маскуючи властивості (мал. 15). Уточнюючи сектор та вказані орієнтири, спостерігач складає схему орієнтирів та схему місцевості. Для складання схеми орієнтирів він в нижній середній частині листа наносить умовний знак СП та прокреслює через нього напрямок північпівдень. Потім визначає відстань до основного орієнтира, магнітний азимут на цей орієнтир та, зорієнтувавши лист згідно з напрямком північ-південь,по отриманим азимуту та відстані наносить основний орієнтир на схему у самостійно вибраному масштабі (краще 10 см. – 1 км.). Вимірявши кути від основного на решту орієнтирів за допомогою компаса та визначивши відстань до них за допомогою приладу спостереження або підручних засобів, спостерігач також в масштабі наносить їх на схему. Схема орієнтирів готова. З нанесенням на неї характерних місцевих предметів, а особливо рельєфу буде складена схема місцевості. Для виміру кутів та дальностей на місцевості існує так звана формула тисячної: Вх1000 Д= Y де, Д – дальність до предмета в метрах; В – висота або ширина предмета в метрах; Y – кут, під яким спостерігається предмет у тисячних (0-01 = 3,61); 1000 – стала.
19
Мал. 14. Місце для спостереження
Мал. 15. Розміщення спостерігача відносно місцевих предметів 20
Для зручності спостереження вказаний командиром сектор спостереження, спостерігач умовно ділить на зони (ближню, середню та дальню), позначаючи їх по місцевих предметах умовними лініями (мал. 16). При цьому ближня зона включає ділянку місцевості, яка доступна для спостереження неозброєним оком, зазвичай до 400 м., середня зона – від 400 до 800 м. та дальня зона – от 800 м. до границь видимості. При розподілі сектора спостереження на зони спостерігач одночасно визначає непроглядні ділянки місцевості та бере їх до уваги. Спостереження починається зазвичай з ближньої зони та здійснюється справа наліво шляхом послідовного огляду місцевості та місцевих предметів. Виявивши ціль, спостерігач визначає її положення на місцевості та коротко і зрозуміло доповідає про це: ―Ор. 2, вправо 10, далі 100 – БМП в окопі‖.
Мал. 16. Схема місцевості 21
Дії піших дозорних Піші дозорні висилаються попарно, іноді по 3-4 чоловіка. Один з них призначається старшим. Дозорні переміщуються один за одним вдень на відстані 8-10 кроків, вночі – на відстані 3-4 кроки, при цьому старший дозорний переміщується позаду. Переміщення здійснюється скрито, від одного наміченого пункту до іншого. Розвідка місцевості та місцевих предметів завжди починається з огляду у прилад спостереження з граничної відстані. Про все помічене негайно доповідається командиру. Сигнали для цього встановлюють заздалегідь, їх повинен знати весь особовий склад. Рекомендується призначати не більше 6-8 сигналів. Вони подаються вдень руками, зброєю, а вночі – із застосуванням ліхтаря з різнокольоровими стеклами. Ведучи розвідку підготовленої для оборони ділянки місцевості, дозорні повинні встановити наявність та розташування окопів, траншей, спостережних пунктів, позицій вогневих засобів, зайнятість їх противником; наявність та характер загороджень, перекритих ділянок; скриті підступи та характер навколишньої місцевості. Підготовлені оборонні рубежі в тилу противника можуть оказатися незайнятими його підрозділами, однак вони все рівно будуть охоронятися мілкими підрозділами та знаходитись під спостереженням. Інженерні споруди оглядаються дозорними спочатку ззовні. Якщо ознаків присутності противника немає, дозорні підходять ближче, оглядають споруду більш ретельно, а потім використовують для особистого маскування та укриття. При огляді висоти слід вивчити підходи до неї, визначити, які місця можуть проглядатись противником. Оглядати висоту краще двома парами дозорних, по протилежних скатах. Дозорні обходять висоту, спостерігаючи, як за скатами, так і за вершиною. Рощі, кущі, розвалини, споруди повинні оглядатись особливо ретельно, так як саме в таких місцях противник частіше влаштовує засідки. При огляді оврагу старший дозорний рухається по його краю, а дозорний – по його дну. Пройдячи овраг (тіснину, балку), дозорні займають біля його входу зручні для спостереження місця, потім подають сигнал ―Шлях вільний‖. При неможливості огляду всього оврагу здійснюється огляд ділянок, де імовірність знаходження противника найбільша. Розвідку населеного пункту розвідники починають з огляду його здалека, з відстані, що дозволяє по характерним признакам визначити, чи є в ньому противник. Признаками наявності противника в населеному пункті можуть бути: - посилений лай собак, дим похідних кухонь, відсутність людей на полях та огородах, особливо в період польових робіт; - антенні приладдя радіо- та радіорелейних станцій на околицях або поблизу населеного пункту, наявність кабельної лінії або слідів прикопаних кабелів, посадочної площадки вертольота, стоянок вантажних та легкових автомобілів. Розвідку населеного пункту міського типу слід проводити не парними дозорними, а втрьох-четверьох. Рухаючись з невеликим інтервалом на одному рівні по різним сторонам вулиці, кожний спостерігає і за протилежною стороною, 22
знаходячись в готовності до відкриття вогню по вікнах, горищах, калітках, під’їздах. Виходити на перехрестя слід після сигналу протилежного дозорного. В населеному пункті, в якому є противник, переміщуватись слід, використовуючи двори, проломи в стінах та інші скриті шляхи, кидками від одної будівлі до іншої. Якщо противник закріпився в домі, дозорні з дозволу командира можуть через вікна закидати його гранатами та обстріляти. Виявлені в населеному пункті заміновані будівлі та загородження позначаються покажчиками. Розвідку лісу розвідники починають зі спостереження за опушкою здалека. Признаками наявності противника в лісі можуть бути: зліт та крики птиць; сліди шин та гусениць біля входу в ліс; поламані вітки та обідрана кора на деревах; дим багать та польових кухонь; шум моторів, рух на опушці ліса, блиск стекол, металевих частин машин та бойової техніки. Дерева на опушці та в глибині лісу ретельно оглядаються знизу до верха з метою виявлення спостерігачів та снайперів противника. Якщо не виявлено наявність противника на опушці, дозорні вирушають до лісу. Невелику рощу оглядають, проходячи по опушці та в глибині. Великий, але рідкий ліс (ділянка лісу) проглядається ланцюгом дозорних. Віддалення дозорних один від одного в лісі скорочується. Дозорні у всіх випадках повинні бачити один одного. Ведення розвідки відділенням (екіпажем БРМ-1к) Спостережний пост Діями спостережного поста керує старший спостерігач, призначений із сержантів або найбільш підготовлених солдатів. При постановці завдання йому вказуються: орієнтири; відомості про противника; розташування передових підрозділів своїх військ; склад поста та строк готовності; сектор (полоса), район або об’єкт спостереження; завдання спостереження та на що необхідно звернути особливу увагу; порядок доповіді результатів розвідки. Місце для СП вибирається із розрахунком його максимального маскування та найкращого огляду сектору спостереження або об’єкту. З метою скорочення до мінімуму розмірів непроглядних ділянок місцевості старший спостерігач організує взаємодію із сусідніми СП. Місце для СП обладнується його особовим складом без припинення спостереження. Окоп для СП може бути відкритим або з проти кульовим (протиосколковим) перекриттям та смотровою щілиною (мал. 17). В лісі СП може розміщуватись на дереві (групі дерев). В залежності від обстановки особовий склад поста спостереження веде позмінно або усім складом. Виявивши ціль, особисто або отримавши доповідь від спостерігача, старший спостерігач уточнює її місцезнаходження та наносить на карту (схему).
23
Мал. 17. Окоп для спостережного поста: а – відкритий; б – з перекриттям та смотровою щілиною
При діях в місті, лісі та горах старший спостерігач організовує службу на посту відповідно до конкретних умов обстановки. Спостережний пост на БРМ-1к Екіпаж БРМ-1к розгортає машину на СП зазвичай під керівництвом командира підрозділу. БРМ-1к на СП – важлива ціль для противника, тому він завжди буде намагатись виявити її та знищити або осліпити пост. Виходячи з цього основною вимогою до екіпажу БРМ-1к буде дотримання скритності та маскування впродовж всього часу виконання завдання на СП. Командир БРМ-1к знаходиться в машині на своєму місці, організовує бойову роботу екіпажа та керує його діями. Особисто веде розвідку противника та місцевості, сумісно з оператором визначає координати цілей, при роботі з винесеним прийомопередавачем РЛС, орієнтує триногу та встановлює на неї прийомопередавач, працює на Р-123М та Р-130МТ, при необхідності веде вогонь з гармати або спареного кулемета. При виявленні цілі за допомогою прицілу уточнює її положення на місцевості відносно орієнтирів та доповідає командиру підрозділу. 24
Старший оператор знаходиться в БРМ-1к на місці командира підрозділу. Веде розвідку противника за допомогою далекоміра або РЛС, визначає координати виявлених об’єктів та цілей і доповідає їх старшому СП. При необхідності веде радіотехнічну розвідку за допомогою ЕРРС-1, за наказом командира веде хімічну розвідку за допомогою приладу ПРХР. Оператор знаходиться в БРМ-1к на своєму місці. Здійснює підготовку та ввід вихідних даних в ТНА-3, сумісно з командиром БРМ-1к визначає координати цілей, отримані полярні координати за допомогою счислителя СТМ перераховує в прямокутні і доповідає їх командиру, при необхідності проводить функціональний контроль ТНА-3. Радіотелеграфіст знаходиться в БРМ-1к на своєму місці або на СП с командиром підрозділу, здійснює зв'язок СП з БРМ-1к за допомогою ТА-57, за необхідності працює на Р-123М або Р-130МТ, веде спостереження з СП, використовуючи бінокль. Механік-водій знаходиться в БРМ-1к, надає допомогу радіотелеграфісту в розгортанні радіостанції і антен, запускає бензоагрегат та слідкує за його роботою, а також за спрацюванням системи сигналізації приладу ПРХР. Дозорне відділення Бойове завдання командиру дозорного відділення ставить командир розвідувального органу усно та по карті, в русі він може її уточнювати по радіо. При постановці завдання вказуються відомості про противника, напрямок дій та завдання, порядок підтримання зв’язку та сигнали. За необхідності також вказуються порядок дій при зустрічі з противником та інші питання. Отримавши завдання, командир відділення з’ясовує його, організовує підготовку до ведення розвідки, оцінює обстановку, приймає рішення, перевіряє готовність відділення, віддає бойовий наказ та доповідає командиру взводу. Бойове завдання дозорне відділення виконує спостереженням в русі та з коротких зупинках. Дотримання напрямку руху здійснюється за командами командира взводу, по карті, вночі - за азимутом. При діях на БРМ-1к використовується ТНА. Незалежно від того, діє відділення на машині або у пішому порядку, воно повинно рухатись за можливістю поза дорогами, кидками від одного пункту до іншого, не затримуючи рух взводу (мал. 18). На шляху руху ретельно оглядаються всі місцеві предмети, де можливе скритне розташування противника та його раптовий напад із засідок. Головним завданням дозорного відділення являється своєчасне виявлення противника та попередження про нього командира розвідувального органу. При неможливості скритого ведення спостереження з машини, командир відділення для огляду місцевих предметів висилає піших дозорних або спішується сам з одним-двома розвідниками, залишаючи за себе заступника. Решта особового складу залишається в машині та веде кругове спостереження та знаходиться в готовності підтримати вогнем тих, хто спішився.
25
Мал. 18. Дії дозорного відділення
Вночі та в інших умовах обмеженої видимості для спостереження використовуються прилади нічного бачення. Крім того, машина періодично зупиняється, двигун глушиться, щоб встановити наявність противника підслуховуванням. При раптовій зустрічі з противником, коли неможливо скрито відхилитись, дозорне відділення відкриває по ньому вогонь. Якщо це невелика група або поодинока машина, то відділення знищує її та по можливості захоплює полонених, документи, зразки озброєння. При зустрічі з великими групами відділення під прикриттям вогню обходить їх та продовжує виконувати завдання. При необхідності для знищення противника відділення може спішитись у повному складі або висилати піших дозорних для захоплення поодиноких військовослужбовців противника. Зв'язок командира дозорного відділення з командиром, який його вислав здійснюється, як правило, за допомогою сигнальних засобів.
26
Розвідувальна група Вивід розвідувальної групи в тил противника Вивід РГ у тил противника в залежності від бойової обстановки здійснюється повітряним, наземним або морським шляхом. Вивід РГ повітряним шляхом здійснюється на поодиноких вертольотах (літаках), як правило вночі або у поганих умовах вдень. Не допускається вивід декількох груп в одному вертольоті (літаку). Майданчик для десантування повинен бути віддалений від населених пунктів, доріг, військ противника і об’єктів, що охороняються та мають характерні орієнтири. На неї не повинно бути оврагів, прудів, озер, високовольтних ліній та інших природних та штучних перешкод. Найкращими місцями для майданчика являються галявини, опушки лісу, рощі, кущі, пахота. Кожна з груп доставляється на аеродром в окремому автомобілі та, якщо час вильоту не встановлений, вона зосереджується в районі очікування в 3-5 км. від аеродрому. Вивід розвідників з положення зависання летального апарату можлива за допомогою вертольоту. Основною перевагою такого способу є скритність та в той же час компактність висадки розвідників, вантажу, можливість виводу у важких умовах льотної погоди та на любу місцевість. Найбільш надійним рахується вивід групи наземним шляхом із застосуванням засобів пересування (автомобілі, БТР, квадро цикли та ін.) або у пішому порядку. У пішому порядку вивід групи здійснюється, як правило в обороні, при відході, а також при діях військ в гірських районах. Середній темп руху розвідників при цьому складає 1,5-2 км/год. При організації виводу групи наземним шляхом необхідно передбачити вогневу підтримку РГ на випадок виявлення її противником. Ділянка переходу і маршрут руху до району розвідки спочатку вивчаються по карті. Потім командир РГ вивчає противника та місцевість на ділянці переходу, а також маршрут руху на можливу глибину зі СП. До спостереження залучається весь особовий склад групи. Перехід здійснюється безшумно. Спосіб пересування визначає командир РГ. При виявленні групи противником, командир РГ викликає вогонь артилерії та, відповідно до обстановки або виходить в тил противника, або відходить в розташування своїх військ. На приморських напрямках РГ може виводитись в тил противника морським шляхом на катерах та інших малих кораблях. При цьому необхідно обов’язково проводити заняття з розвідниками з практичної висадки. За висадку РГ у призначеному районі відповідає командир корабля. Дії розвідувальної групи в тилу противника З виходом групи у вказаний район розвідки, командир РГ повинен насамперед провести розвідку на себе, для того, щоб уточнити розташування 27
противника та умови місцевості в районі розвідки. Виходячи з добутих данних, командир РГ уточнює об’єкти розвідки, помічає способи виконання поставлених групі завдань та, якщо термін дій групи намічений більш ніж трьох діб, вибирає місце для бази (скритого місця для відпочинку, зберігання зброї, боєприпасів, продуктів харчування). Похідний порядок групи, яка діє у пішому порядку, складається з дозорних та ядра групи. Дозорні рухаються на віддалені 100-200 м., а вночі в межах прямої видимості. В голові ядра рухається командир, за ним слідує радіст, замикає ядро заступник командира групи. Відстань між розвідниками не менш 2-3 м. спостереження за дозорними та управління ними здійснює командир за допомогою сигналів, а в деяких випадках по радіо. При раптовій зустрічі або переслідуванні групи противником, кожний розвідник повинен знати свої обов’язки щодо забезпечення відходу групи. При цьому, повинні прийматись міри щодо безпеки радіста. На маршруті через кожні 10-15 км. повинні призначатись основні та запасні пункти збору на випадок розсіювання групи. Вони повинні мати добрі орієнтири, знаходитись на віддаленні від населених пунктів та забезпечувати скритний збір групи. Для відновлення сил розвідників, в залежності від обстановки організується короткочасний або довготривалий привал. На привалі розвідники розташовуються з урахуванням готовності до ведення кругової оборони та забезпечення відходу головних сил групи. Для безпеки групи а районі відпочинку обов’язково виставляється спостерігач. В 3-5 км. від місця відпочинку призначається основний та запасний пункти збору. Розвідники повинні постійно слідкувати за тим, щоб на своєму шляху руху та у місцях зупинок не залишати будь-яких слідів та предметів, які можуть вказати на присутність групи. Дії розвідників під час проведення нальоту При підготовці нальоту, командир розвідувального органу особисто та весь особовий склад скрито ведуть спостереження за об’єктом противника. Прийнявши рішення на проведення нальоту, він дуже коротко ставить завдання. Впевнившись, що підлеглі готові, командир подає сигнал на початок атаки. Група із займаного положення раптово атакує противника, ведучи вогонь зі всіх видів зброї, знищує його бойову техніку та живу силу, вривається на об’єкт. Розвідники захоплюють полонених, документи, зброю, замальовують розпізнавальні знаки. Після виконання завдання розвідувальний орган негайно відходить з району проведення нальоту та зосереджується в місці збору. При цьому обов’язково вперед висилається дозорне відділення. В районі збору розвідувальний орган розташовується з урахуванням вимог кругової оборони. Тут перевіряється наявність особового складу, допитується полонений, вивчаються документи, зброя, розпізнавальні знаки, складається та передається по радіо донесення про результати розвідки.
28
Група для влаштування засідки Влаштовуючи засідку, командир групи визначає місця розташування особового складу та вогневих засобів, їх завдання, порядок дій при появі противника та після виконання завдання, доводить сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій по них. Він призначає спостерігачів (спостерігача), групи нападу та забезпечення (мал. 19).
Рис. 19. Група для влаштування засідки 1-й – командир відділення; 2- 4-й – група нападу; 5- 9-й – група забезпечення
Спостерігачі (спостерігач) призначаються для своєчасного попередження про появу противника та наближення його до місця засідки. Місце спостереження повинно забезпечувати добрий огляд в бік противника, в напрямку розташування засідки, а також можливість подачі встановлених сигналів, як вдень, так і вночі. Група нападу призначена для раптового кидка на противника з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння та бойової техніки. До її складу слід включати найбільш розвинених, сильних та ловких розвідників, які добре володіють прийомами рукопашного бою, навчені прийомам встановлення мін, влучному метанню гранат на дальність та вмінню безшумно захоплювати полонених. Група забезпечення призначена для нанесення вогневого ураження противнику, забезпечення захоплення полонених, документів, зразків озброєння та бойової техніки, влаштування завалів, руйнувань, постановки мін, а також для прикриття групи нападу при відході. З виходом до району засідки командир групи організовує спостереження та систему вогню, розташовує групи в закритих місцях, вивчає місцевість та обстановку, після чого ставить завдання особовому складу. Розташувавшись у засідці, група до нападу на противника нічим не повинна себе видати. При підході 29
противника спостерігачі попереджують командира встановленим сигналом. Якщо напад здійснюється на поодиноких солдатів, офіцерів або невеликі групи противника, то слід їх допускати до центра розташування засідки, а потім раптово, без відкриття вогню, за командою (сигналом) командира напасти на них та захопити в полон. Більш велику групу та окремі автомобілі противника група підпускає на ближчу відстань, потім раптово відкриває по них вогонь та нападає. Команду (сигнал) на відкриття вогню подає командир. При виявленні засідки противником, коли раптовий напад виключається, за командою (сигналом) командира групи наноситься ураження противнику вогнем і в залежності від його сили, група нападає або, скориставшись розгубленістю, відходить в розташування своїх військ. Першою відходить група нападу з захопленими полоненими, документами, зразками озброєння та бойової техніки. Решта за командою командира прикриває її відхід, знищуючи гранатами та вогнем противника, який переслідує. Знаходячись у засідці, слід мати на увазі, що під час нападу на противника до нього несподівано може підійти допомога. Тому, ведучи бій, необхідно в той же час спостерігати за навколишньою місцевістю та сигналами свого командира. Неможна допускати шаблонних дій, а в залежності від обстановки слід різноманітити їх, намагаючись ввести противника в оману. В одному випадку можливо встановлювати міни на дорозі, по якій очікується рух противника, а в інших випадках – влаштовувати завали, загородження та руйнування, перед якими противник мусить зупинитися. Якщо дозволяє обстановка, вбитих та розбиті машини слід убрати з дороги та замаскувати. Захоплені полонені обов’язково допитуються. Від них необхідно отримати ті відомості, які необхідні у даному випадку. Після допиту полонені доставляються старшому командиру, а отримані від них відомості негайно доповідаються по радіо. Група для проведення пошуку При проведенні пошуку призначаються групи нападу (захоплення), вогневого забезпечення та розгородження. Група нападу (захоплення) призначається для захоплення та доставки в розташування своїх військ полонених, документів, зразків озброєння та бойової техніки противника. Розвідники даної групи озброюються автоматами або пістолетами, ручними гранатами, пістолетами та ножами. Вони повинні мати при собі верьовки, кляпи, запасні маскувальні костюми. Група вогневого забезпечення (може бути дві) має завдання прикрити та підтримати вогнем дії групи нападу. Група розгородження призначена для пророблення, позначення та прикриття проходу у загородженнях противника на шляху до об’єкта пошуку. До її складу можуть включатись сапери. Спостереження за об’єктом пошуку організовується та ведеться впродовж всього періоду підготовки з двох-трьох пунктів із використанням оптичних приладів, РЛС. Для цього почергово застосовується весь особовий склад, який 30
бере участь в пошуку, і в першу чергу – група нападу. Для підвищення слаженості дій групи, в тилу своїх військ організується тренування особового складу на спеціально обладнаній місцевості. На цей час завдання щодо спостереження за об’єктом пошуку доручається іншому підрозділу. На тренуванні ретельно відпрацьовуються поодинокі дії розвідників та в складі груп. Тренування на навчальному об’єкті являється заключним етапом підготовки до пошуку. Зазвичай першою вирушає група розгородження, за нею група забезпечення, а група нападу вирушає останньою. Відстань між розвідниками 1-2 м. управління здійснюється найпростішими способами: подачею сигналів ліхтарем, за допомогою шнура, дотиком руки, шепотом. Напрямок руху дотримується за допомогою видимих у темноті орієнтирів або за азимутом. Група розгородження шукає міни, знешкоджує їх та помічає прохід, потім обстежує проволочні загородження, перевіряючи, чи немає мін натяжної дії та сигнальних пристроїв. При виявленні знімає їх та пророблює прохід, потім розташовується з однієї або двох сторін від нього та залишається для охорони. Група забезпечення після подолання загороджень противника по проробленому проході займає вказану їй позицію у готовності до прикриття вогнем дій групи нападу. Група нападу вирушає через прохід в загородженні до об’єкта пошуку після зайняття групами розгородження та забезпечення вказаних позицій. Перед нападом на об’єкт групи розташовуються, як показано на мал. 20.
Мал. 20. Група для проведення пошуку на вихідних позиціях 31
Мал. 21. Захоплення та зв’язування полоненого
Напад на об’єкт здійснюється за сигналом командира, яки завжди знаходиться з групою захоплення, безшумно, раптово та сміливо. Це найвирішальніший момент пошуку. Розвідники діють швидко та рішуче, миттєво нападаючи на противника. Захопив полоненого, його негайно обеззброюють, швидко затикають рот та зв’язують руки (мал. 21). При цьому для бистрішого зв’язування рекомендується використовувати петлю накидом. Під час нападу на об’єкт група вогневого забезпечення знаходиться на своїй позиції в готовності підтримати групу захоплення вогнем своїх засобів та перешкодити діям противника щодо надання допомоги об’єкту нападу. У випадку, якщо група для проведення пошуку під час руху до об’єкта буде виявлена противником або коли безшумний напад на об’єкт провести неможливо (висока уважність противника, інтенсивне освітлювання місцевості), командир групи викликає вогонь вогневих засобів, які її підтримують, та під прикриттям їх вогню і вогню групи вогневого забезпечення здійснює напад. 32
Нерідко обстановка в районі пошуку може змінитись настільки, що будьякий підготовлений заздалегідь варіант окажеться непотрібним. Тому командир повинен бути готовим швидко оцінити обстановку, що склалася, прийняти рішення або внести необхідні зміни до заздалегідь наміченого плану дій. Надання першої медичної допомоги Індивідуальний перев’язочний пакет (мал. 22) призначений для надання само- та взаємодопомоги при пораненнях та опіках.
Мал. 22. Індивідуальний перев’язочний пакет а – порядок вскриття пакету; б – пакет в розгорнутому вигляді; 1 – нерухома подушечка; 2 – рухома подушечка; 3 – бинт; 4 – кінець бинта; 5 – згорнута частина; 6 – кольорові нитки
Під час надання першої медичної допомоги при пораненнях, насамперед, необхідно зупинити кровотечу, потім закрити рану пов’язкою з метою захисту від додаткового попадання інфекції, а при переломах костей – наложити шину та ввести протибольовий засіб, що значно зменшує небезпеку, а й нерідко попереджає виникнення у пораненого шоку. Для своєчасної зупинки кровотечі застосовують наступні способи: притискання кровоточущего сосуда пальцем, накладання кровозупиняющего жгута, максимальне згинання кінцівки, накладання тугої пов’язки. Після тимчасової зупинки кровотечі, будь-яким вказаним способом на рану накладають 33
пов’язку. При проникаючому поранені грудної клітини, повітря при диханні входить та виходить через рану і попадає до грудної полості. Щоб за можливістю попередити подальше надходження повітря до грудної полості, рану необхідно закрити герметично внутрішньою стороною прорезиненої оболонки від індивідуального перев’язочного пакету, потім наложити обидві подушечки і плотно перебинтувати. Оскільки в бою важко відрізнити проникаюче поранення грудної клітини від непроникаючого, слід при будь-якому поранені грудної клітини накладувати герметичну пов’язку. При поранені в живіт внутрішні органи, які випали обратно в черевну полость не заправляють. Пов’язка накладається поверх внутрішніх органів, які прибинтовуються до живота. Пораненому в живіт неможна давати пити та їсти, так як це різко погіршить його стан. При накладанні пов’язки заборонено торкатись рани руками, намагатись видаляти з неї обривки одягу, осколки та інші інородці тіла, які в неї потрапили. Промивати рану неможна. Настойкою йоду змащується тільки шкіра навколо рани. Щоб пов’язка прочно трималася, її необхідно накладати з урахуванням форми ділянки поранення, бинт при цьому затягати помірно. Для переломів костей характерні: біль, яка суворо обмежена місцем перелому; неможливість руху пошкодженої кінцівки у повному обсязі; неправильна або незвична форма кінцівки з рухливістю там, де немає суглоба; іноді – скорочення кінцівки. Головне завдання першої медичної допомоги при переломах костей – негайно зробити обломки костей нерухомими, придаючи нерухоме положення. Шини слід накладати одразу після поранення або пошкодження. Вони можуть бути стандартні (табельні) або вироблені з підручного матеріалу, у тому числі для цього може бути використана зброя. При переломі ребер здійснюють туге бинтування грудної клітини на рівні пошкоджених ребер. При переломі ключиці в підпахвну впадину з хворого боку кладуть валик з вати, після чого плече туго прибинтовують до тулуба. Передпліччя підвищують на косинці, іншою косинкою прикріплюють руку до тулуба. При переломі нижньої щелепи її плотно прижимають до верхньої за допомогою пов’язки. При ушибах пошкоджуються м’які тканини, сосуди, зв’язки. Цілісність шкіряних покровів, як правило, не порушується. На місці ушибу з’являються припухлість та кровоподтік. На місце шибу необхідно накласти дав’ячу пов’язку, створити місцю пошкодження максимальний спокій. При опіках першого та другого ступеня для зменшення болю необхідно обмити оппічену шкіру холодною водою, змочити пошкоджене місце спиртом або одеколоном, сечею (негайно після опіку і до появи пухирів), потім накласти суху пов’язку. Пораненого необхідно укрити тепліше, дати пити, лужну суміш (на 1 л. води 1 чайну ложку солі або ½ чайної ложки соди). При обширних опіках необхідно під шкіру ввести протибольовий засіб. При опіках третього та четвертого ступеню необхідно накласти стерильну 34
пов’язку та надати лікарську допомогу. При обмороженні та замерзанні потерпілих необхідно як найшвидше доставити до теплого приміщення. При обмороженні першого та другого ступеню поранені ділянки розтирають м’якою тканиною до появи червоності (розтирати снігом неможна), протирають спиртом та змазують жиром. Якщо є пухирі, накладають суху зігріваючу пов’язку. При обмороженні третього та четвертого ступеню необхідно, щоб відтаяння обморожених частин тіла проходило поступово, розтирати тіло необхідно обережно. При загальному замерзанні потерпілих неможна заносити в тепле приміщення, відтаяння повинно бути помірним, тому їх розтирають в прохолодному приміщенні спиртом та м’якою тканиною. Перша допомога при утопленні. Одразу після вилучення потерпілого з води негайно приступають до вивільнення дихальних шляхів від води та інородних предметів. Для цього той хто надає допомогу кладе потерпілого животом на своє стегно при зогнутому коліні так, щоб його голова і тулуб звисали до низу та натискає йому рукою на спину до тих пір, поки витікає вода. Вивільнення полості роту від мулу та піску здійснюється пальцем, обгорнутим хусткою, після того як стиснені щелепи розведені будь-яким предметом та між ними вставлений будьякий клин. В цілях попередження западання язику, його витягують з рота та підтримують петлею. При відсутності дихання у потерпілого дихання та серцебиття, одночасно зі штучним диханням здійснюють закритий масаж серця (мал. 23).
Мал. 23. Закритий масаж серця
Штучне дихання. З багатьох способів найбільш ефективний і універсальний спосіб ―з рота до роту (або ―з рота до носу). Для цього необхідно пораненого положити на спину з різко запрокинутою головою, нижню щелепу видвинути вперед, щоб попередити закидання язика, і 15-20 разів в хвилину з 35
однаковими інтервалами вдувати ротом повітря до роту або ніс пораненого, його ніс або рот при цьому затискати рукою, щоб попередити випуск повітря. Закритий масаж серця робиться пораненому, який лежить на спині (у тому ж положенні, як при штучному диханні). Той хто надає допомогу, знаходиться зліва від пораненого, кладе одну долоню на область серця так, щоб пальці були паралельно ребрам. Долонь іншої руки розташовується поверх першої під прямим кутом до неї. Обеїми руками, які випрямлені у ліктях, ритмічно, толчкоподібно, допомагаючи собі верхньою частиною тулуба, натискають на грудну клітину потерпілого по 60 разів в хвилину. Кожний товчок повинен бути достатньо різким, але не сильним, щоб не пошкодити ребра та внутрішні органи пораненого. При одночасному здійсненні штучного дихання та закритого масажу серця в момент вдування повітря масажу не робити, а чередувати два-три вдування повітря з п’ятнадцяттю товчками на область серця, щоб у хвилину було зроблено 12 вдувань та 60 товчків. Транспортування пораненого може здійснюватися за допомогою підручних засобів: лиж, рюкзаку, саморобних носилок та волокуш. На невеликі відстані поранені можуть бути перенесені без носилок (мал. 24).
Мал. 24. Способи перенесення пораненого без носилок
При транспортуванні (особливо взимку) пораненого після надання йму необхідної допомоги, необхідно тепліше одягнути та закрити його плащнакидкою. Під час руху необхідно уважно слідкувати за станом його здоров’я, давати кріпкий солодкий чай та серцеві засоби. Легкопоранені розвідники залишаються в строю. При важких пораненнях та 36
неможливості надання лікарської допомоги в районі дій розвідувального органу вони евакуюються в розташування своїх військ вертольотами армійської авіації. Таким же порядком евакуюються тіла загиблих. В окремих випадках, при довготривалих діях розвідників в тилу противника, вони підлягають похованню. Місця поховання позначаються на карті та повідомляються штабу частини. Організація відпочинку Організація відпочинку розвідників при діях в тилу противника являється предметом постійної турботи командирів розвідувальних органів. Місце для відпочинку вибирається з таким розрахунком, щоб забезпечувались маскування від наземного та повітряного противника, безпека, швидкий та скритний відхід у випадку виявлення, можливість оборони при нападі противника. Не слід розташовуватися поблизу місцевих предметів, які можуть слідкувати орієнтирами. Під час розташування на відпочинок необхідно організувати спостереження та обов’язково виставити охорону. Для влаштування похідних палаток (мал. 25) використовують комплект плащ-накидки. Похідна палатка на шість чоловік оборудується з п’яти комплектів плащнакидок над виритим у землі котлованом.
Мал. 25. Обладнання місця відпочинку з плащ-накидок а – похідна палатка на одного чоловіка; б – похідна палатка на шість чоловік над виритим котлованом; в – похідна палатка на шість чоловік 37
Заслони-навіси (односторонні та двохсторонні) влаштовують за можливістю біля дерев, використовуючи їх у якості опор для остова. На деревах укріплюють горизонтальний прогін з накатника, опирають на нього нахилені жерди на відстані 1 м. одна від одної та вкладають поперечну решітку. Навіс накривають вітками, комишем, соломою або плащ-накидками. Зимовий нічліг в лісі організовують наступним способом. Очистити місце відпочинку від снігу, розвести вогонь та добре прогріти землю. Після цього прогоріле вогнище убрати в сторону, на прогріту землю покласти вітки хвойних дерев, спорядження і накрити зверху плащ-накидками. Вкладатися слід плотною групою, а зверху вкритись брезентом, плащ-накидками. Розташовуючись на відпочинок, розвідники мають пам’ятати, полум’я вогнища та дим сильно демаскують їх, тому розводити вогнище необхідно лише за необхідністю.
38