Збірка футуристичної поезії by Дарья Ачкасова

ЗБІРКА ФУТУРИСТИЧНОЇ ПОЕЗІЇ

Ачкасова Д., Дзюба М., Загоруй А., Гоголь К.

ЗБІРКА ФУТУРИСТИЧНОЇ ПОЕЗІЇ Альманах

Свобода

Київ 2018

УДК 286.28.4 ББК 97 З 79

Ачкасова Д., Дзюба М., Загоруй А., Гоголь К. «Збірка футуристичної поезії» З 79

Ачкасова Д., Дзюба М., Загоруй А., Гоголь К. Збірка футуристичної поезії. - К: Свобода, 2018. 180 с. ISBN 764-37-245-76-2

В альманах увійшли твори письменників, які писали поезію в літературному напрямі футуризм. Він розвинувся на початку ХХ століття, здебільшого в Італії. Незважаючи на це в Україні було і є досить письменників-футуристів. Основною ознакою жанру є динаміка та заперечення стандартів. УДК 286.28.4 ББК 97

ISBN 764-37-245-76-2

Футуристи не бояться свистків, вони бояться лише легких знаків схвалення Філіппо Марінетті

ФУТУРИЗМ

Семенко Михайль

Море моєї душі В темную ніч я до моря душі прислухаюсь. Море мовчить, мороком вкрите, урвища сплять у тиші. Я вдивляюсь. Серце серпанком зловісним облите, Бачу примари. В тиші морській бліді їх хвилі пливуть, котяться німо бурунами. Привид чи хмари?

Страшно в мовчанні. Духів женуть над нами. Море мовчить, млою облите, урвища сплять у тиші. В темную ніч, всю примарами вкриту, я вдивляюсь. Вслухаюсь у море моєї душі.

Серце рветься…

Натхнення

Лягає сум і серце б’ється, Згадаю як літа старі. Пусти – і зразу понесеться, Куди – не знаю, а мерщій В глибоке небо серце рветься, В широкий молиться простір.

Я знов почув, як хвилі неспокійні Натхнення ніжного у серці прокотились, До струн пісень моїх покірно прихилились, І кобзи віщої почув я згуки ніжні. Могутні крила з піснею ростуть І сили неземні за хмари підіймають. Куди вони ще серце моє звуть, Поранене – ще знов навіщо рвуть, На шлях який мене передзначають?

Тіні забуті Хмари над лісом пливуть в далину, Вітер свистить свою пісню сумну. Чую в тій бучі забуті слова, Часу далекого мла вікова. В річці над лісом тим плесо чорніє. Млин розвалився, в воді сутеніє.

Чую я пісню – тужне голосіння, Скрізь розлилося таємне зомління. Що то за тіні? В час опівночі В небі я бачу заплакані очі. Хмарами котяться хвилі бліді, Морщаться кола у темній воді.

Ми

Чую кроки. Важкі чую кроки. Тяжкі чую стони. Он там чую стони. Не нам ці зітхання. Любіть своє, ви його створили й воно належить вам чи нам спокутувати гріх?

Це наш сміх. Чуєте наші кроки кроки молодих ніг? Ми шукаємо собі місця прудконогі олені і повинні знайти його там, звідки стони, де безкровна смерть – ми, ми – молоді авіатори майбутнього.

Ґео Шкурупій

Вони Підсліпуватим ліхтарем під вчилась танцювати вальса, вустами вогкими бушмена ніч цілувала знесилені пальці. Брудний вечір приймав молитви зі стомлених вуст про недосяжні країни в повітрі і про капелюха замість хустки.

Драні черевики маленької дівчинки пестили тротуарів цегли, як блискучий шляхетний паркет. Мріялась чудесно Вики-Вики, країна тротуарних поетів. І було так весело після денної праці розглядати вулиць мексику... Бажалось огнями сліпити федерації вуличних фресок.

Нахабно вабили ресторани і лякала вулична пустка... Бажанням серце ранила святим єзуїтом розпуста.

І, як привид минулої невинности, з’являється щовечора панна в чорному

І перша звада вся була в преріях сліз, і навіть здавався маленьким водоспадом світовий катаклізм.

під сліпим ліхтарем... Зламано невинности шкиви, вогнем не спалахує горн.

Тихше, тихше, місто! Зупинись, анархії хода! Довіку здивована свистом на розі стоїть свята...

Радісно

Вогкість вуст

їй торкатись до нього електричний ток страшно обсерваторять очі вражіння облич руки маневруюча армія шпигун і коли помітять що кущі оточили навколо густо завмираючи доторкнутись куточками вуст і радіо радіосміх коли завібрують поцілунки

Такий гарний, такий хороший вечір, що навіть маревом здається все! Моїх мрій табун суперечок в стійлах натхненних очей.

Бетонного міста тіні, камінь, залізо, брук... Заплутався в золотому павутинні місяця блискучий жук.

І наші постаті білі стискаютсья в м’яких торканнях, буфи епонжу в обіймах, в ситцевім морі тану...

Гучний вібруючий дзвін наші тіла нагадують, дзвін, що лунає в країну ласк мінливих райдуг.

Вже зовсім мало таких разів, бо час летить скаженим льотом, я спіймаю метелика вуст твоїх своїм шукаючим ротом.

Хіба рукою обіймеш тебе, хіба почуття висловиш! Серце в литаври б’є і подихом наче тишу ловиш.

Напівзаплющені очі, коли вогкість вуст п’ю... Волосся розкуйовджене клоччя пахне буйною пусткою.

І коли чорна тінь зненацька у світле озеро площі вирине, засоромлено відхитнешся, як біла акація під поцілунком п’яного вітру.

Тільки ноги й тіло, наче хтось вином налляв... Над нами стоїть будинок химерним Вієм і тумби вихиляються гномами.

І потім знову ввітрешся воском у паркет грудей моїх... Твою запашну й теплу постать я боюсь у захопленні задушить.

І зашморг теплих рук такої маленької дівчинки, і тіла тягар несу, занесу з собою у вічність.

Ах, яка ніжна, ніжна, подихом не сказать... Твоїх рухів гарячу ніжність тільки вечору такому цілувать.

А все золотим потопом лякає, місто наче тоне в зеленій рясці, і я сам собі нагадую втопленика, що захлинається хвилею ласк...

Олекса Влизько

Романтикові Тривай, тривай, о, мрійний брате! Покиньмо стуму і печаль! З життям ще довго треба грати І нести серце на одчай!

Одлетіла...

І ти, і він, і я - малеча У безіменні гроз і мас! Приймай життя без заперечень, Бо з ним і логіка і час!

Одлетіла конвалійна Леда на далекі сніжні гаї, і не пахнуть вже липовим медом поцілунки холодні твої. Це початок кінця, о, кохана, о, до лютого болю чужа! Це навіки найкраща рана і до споминів літ іржа.

Вже не задзвонять, ні, шоломи Забутих скитів і сармат! Навіщо жаль? Новітні зломи Бринять в оркестрові гармат!..

Чую, чую: обіймає жаль... Чую, чую: обіймає жаль, За великим невимовна туга, За незнаним!.. Ну, хоча б ножа Та дорогу зоряну в подруги!

Хороше ж то в пущах і степах Спати ночі... Міряти дороги... ...Поцілунки вітру на губах... ...Сині крила тихої тривоги...

Та окраєць хліба у карман. І пішов би босяком, гультяєм Хороше ж то нюхати туман, Аромат конвалій серед гаю!

Марю, марю: - обіймає жаль, За незнаним золотава туга... Та нема дороги і ножа, Тільки кицька на печі - подруга!

Літературно-художнє видання

Ачкасова Д., Дзюба М., Загоруй А., Гоголь К. «Збірник футуристичної поезії» Збірка поезії Відповідальний за випуск Д. І. Ачкасова Редактор А. С. Загоруй Художній редактор М. В. Дзюба Макетування Д. І. Ачкасова, К. О. Гоголь

Підписано до друку 20.09.2018. Формат 120х168/14. Гарнітура «Mga», «Lady Marmelade». Ум. друк. арк. 14. Наклад 1000 пр. Зам. № 73963 Видавництво «Свобода» Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК № 3875 від 25.06.2006 02000, Київ, вул. Богдана Хмельницького 18, Віддруковано у Державному видавництві «Преса України» 03047, м. Київ, просп. Перемоги, 50 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавниців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК №310 від 11.01.2001р.