Крізь гранчату веселку

КРІЗЬ ГРАНЧАСТУ ВЕСЕЛКУ

«Од тюрми, од суми та од горілки не зарікайся». Українське, мудрість моєї мами.

«Лжі блюдися, і п’янства, і блуду, в тім бо душа гине і тіло», — наставляв було нащадків Володимир Мономах. Візьміть оте до уваги: попервах погибіль душі, а вже затим — тілу. Колись наші пращури здивовано запитували за відповідних ситуацій: «Звідкіль вона трапилася — така лиха людина?» А тим часом ми все частіше схильні сторожко розмірковувати: «А чом то він (вона) такий добрий (така добра)? Либонь, чогось від мене хоче». Що це, — звиродніння? Більше нездужають, дочасно помирають батьки; швидше старіє і згасає кохана, люблять і ненавидять водночас діти. Страшна хвороба — алкоголізм — розіслалася під ногами болотяним багниськом, порослим по верхові зелененькою травичкою. Так і вабить погляд: «Присядь, перепочинь, розважся по турботах дня». В цілому цивілізованому світі термін «алкоголік» — це слово-діагноз. Таке сприймається спокійно, з розумінням, як і слова «діабетик», «сердечник», «ревматик». У нас же слово «алкоголік» — то образа. Якщо людина лікується від алкоголізму, вона найчастіше намагається приховати цей факт своєї біографії, і — на німий подив колишніх “друзів”-пияків — указувати пальцем кудись у місце розташування якогось органу і вибачливо, з почуттям провини бурмотіти: «Та ось, — шлунок (серце, печінку) щось прихопило, утримуюсь поки». Здорова і непитуща людина у суспільстві, що практично спилося, мусить удавати хвору, аби справді бути здоровою і нормальною. У Франції — батьківщині шампанського — всезагально знаний є вислів: «Діди пропили печінку онуків». Алкоголізм — хвороба спадкова. І якщо перша ґенерація алкоголіків спивається за 10 – 25 років, то друга і третя — за 3 – 5 років. Ми п’ємо і у п’яному чадові не завважуємо, що пропиваємо своїх дітей, а то й онуків.

ДЛЯ КОГО СТВОРЕНО ЦЮ КНИЖКУ?

 Для вас, — батьки, матері та діти.

 Для вас, — вчителі та учні.

 Для вас, — отих, хто стомилися бути рабами алкоголю. Адже здебільшого пиячать оті, хто шукали Бога і не знайшли Його.

Бо чим гнітючіша темрява, тим швидше прокидається інтеліґенція. І щокожний тверезий розум може стати свічею здорового глузду для тих, хто заблукали у хащах алкоголізму, а всім нам — допоможе оте дочекатися світанку і розквіту Батьківщини.

У книжці йдеться головно про чоловіків-алкоголіків. Але ж так само, як не прикро, викладене у ній стосується і питущих жінок.

Як я ставлюсь до алкоголю? Та як можна ставитися до багнища, до твані? Як можна ставитися до трясовиння?

Поверхню болота вкриває зелений, милий поглядові, килим, і він запрошує кожного, хто бажає перепочити, відновити підупалі сили на його шовковистій траві, яка обіцяє спізнати всіх утіх життя — і то під яскравим сонцем і чистим небом. Але коли ти ступаєш на цей килим, то відчуваєш хисткість, невпевненість під ногами, ба — починаєш втрачати рівновагу. А килим вабить і вабить, а все навколо сяє і квітне, не віщує лиха, і ти йдеш далі. Падаєш, провалюєшся, але йдеш до жаданої мети, наче й не помічаючи цього. Завзято йдеш, аж доки не зав’язнеш у драговинні остаточно. І ось тут воно, трясовиння, і хлюпоне тобі в лице мерзенною, неймовірного смороду рідиною. Ти захлинаєшся, тобі бракне віддиху, відчайдушно намагаєшся випручатися, виборсатися, повернутися назад. Але трясовиння цупко схопило тебе, засмоктує все глибше і глибше.

Воно глузує з тебе, знущається, хлюпкає тобі у вже заросле брудною щетиною обличчя знов і знов смердючим баговинням. Ти починаєш забувати — хто ти і що ти, навіщо народився на цей світ. І тільки інколи, поміж ковтками цього смороду, спалахують у мозкові окремі епізоди та образи того далекого і такого недосяжного тепер життя. Ти кричиш, ти волаєш про допомогу, розглядаєшся навсебіч і бачиш, що все оте багнище навколо тебе булькоче і бризкає, і жене липкі хвилі. А з багниська, що вихлюпнулося на берег, зводяться в’язниці, сиротинці, притулки для перестáрілих, стоять натовпи забутих і покинутих рідних та знайомих. Що то? Здається, з’явилися віддалік покинуті й забуті тобою старі мати і батько. Навколо заходяться реготом юрмища чинуш і бюрократів: «Ще один утрапив!» Ти роззираєшся і бачиш, що скрізь довкола повно таких само, як ти, а хтось у п’яному чаді прагне до самісінького осереддя багна.

* * *

А десь там — угорі — сонце, життя, всесвіт… Трясовиння сходиться над твоєю головою.

…У залі присутні понад 40 учнів шостих і сьомих класів. Зібралися ми, як завжди, без вчителів та батьків. Це моє обов’язкове прохання до організаторів подібних зустрічей.

Звертаюся до підлітків: — Хто із вас уже хоча б раз скуштував спиртного? У відповідь –сором’язливі посмішки. Тоді я видозмінюю запитання: — Скажіть, будь ласка, хто із вас ще ані разу не скуштував спиртного? Підносяться три руки. — Вам, напевно, доводилося бачити подібне, — веду я далі. — Інколи трапляється так, що людина не може контролювати себе за вживання спиртного. Або п’є багато, або в неї поведінка змінюється, або і те, і те трапляється разом. Тобто, у людини розвивається хвороба, і вона має назву — алкоголізм. Чи є поміж вас у залі хтось, хто боявся б спитися? Котрим по декількох роках необхідно буде лікуватися від алкоголізму?

У відповідь, як завжди на цій стадії розмови, чути гучний упевнений сміх: — Ну от, у майбутні алкоголіки нас записали! Витримавши паузу, я спокійно їм кажу: — На жаль, згідно до статистики, не менше п’яти із вас стануть алкоголіками. Як засвідчують наукові дослідження, — щовосьмий у нас стає алкоголіком.

Нас у залі заледве більше сорока. Полічіть, а після цього вдивіться в обличчя друзів. Хто із вас через 10 – 15 років, а то й раніше, матиме синювате і набрякле лице, мішки під очима, у кого вранці будуть зрадливо тремтіти руки? Для кого пляшка стане важливішою за працю, захоплення, сім’ю?

А коли будете повертатися додому і побачите по дорозі людей зі згаслим поглядом, неголених, у неохайному одязі, — вдивіться в них уважно: чи це не ваше майбутнє?

Ті ж дослідження засвідчують, що на кожного офіційно зареєстрованого алкоголіка маємо додати ще як мінімум чотирьох незареєстрованих. То скільки ж усього зіп’ються?

— І хто?

— Ви?

— Ви?

— Або ви?

ВОНИ НЕ ХОТІЛИ ЗАХВОРІТИ

Спочатку береш пляшку, а опісля пляшка бере тебе. Норвезьке прислів’я.

Всі, хто звертаються до мене по допомогу, щиро дивуються з того, як те сталося, що вони спилися. Жодна людина не змогла вказати на чітку межу поміж «просто випивав» і «призвичаївся до спиртного». Здебільшого послуговуються в таких оповідях фразою: «Я й сам не помітив, як це сталося». Тож як це трапляється? Чому одна людина п’є свої 100 грамів реґулярно до кінця життя і їй, що зветься, те не шкодить, а інша через 5 – 10 років стає так званим «скінченим алкоголіком»? Чи існує схильність до алкоголізму? І де та межа, від якої розпочинається хвороба? 4

КОМУ Ж НЕ ПОТАЛАНИЛО?

Слід зазначити, що часте передозування спиртного сприяє швидкому формуванню алкоголізму у будь-якої людини. Але є категорії людей, у яких такі узалежнення виникають особливо швидко. І кому ж не поталанило?  Тим, у кого в роду два чи одне покоління пили («Діди пропили печінку онуків» — наведений попередньо французький вислів).  Тим, хто мали черепно-мозкові травми («Вип’є 100 грамів, а накоїть на три літри»).  Людям із нестійким типом нервової системи або з її ураженнями (за неврозів та деяких форм психопатій алкоголізм часто розпочинається з таких приводів: «Вип’ю, щоб заспокоїтися» або «Вип’ю, і життя здається кращим»).  До групи ризику належать також представники певного психологічного типу — «інтроверти», тобто люди дуже емоційні, вразливі, які, до того ж, ховають свої переживання в собі. Вони схильні раніше, ніж інші, впадати у відчай і зневірюватися. Це саме про них кажуть: «П’ють ті, хто шукали Бога і не знайшли Його». До того ж, на інтровертів припадає високий відсоток суїцидів у стані сп’яніння.  Всім, хто часто вдається до часки, адже алкоголь, як і кожен інший наркотик, швидко провокує розвиток залежності. (Ще в 1975р. комісія фахівців ВООЗ, після багаторічного дослідження дії етилового спирту на організм людини, внесла алкоголь у список легальних наркотиків).

Якщо у когось із ваших знайомих збігаються декілька чинників (мали і батьків-алкоголіків, і черепно-мозкові травми), тоді ризик швидкого розвитку алкоголізму набагато збільшується.

ЩЕ МОЖНА РІК-ДВА ПОГУЛЯТИ ЧИ ВЖЕ ЧАС БІГТИ ЛІКУВАТИСЯ?

Жоден супутній вітер не допоможе вітрильникові, який не має певного курсу. (Звідкись почуте)

Серед питущих побутує думка, що алкоголік — це нечупарно зодягнена, а то й геть занедбана людина. Із червоним обличчям, синім носом і тремтячими

руками, — вони стовбичать біля «ганделиків», — сподіваючись на дармову випивку, чи оті, які метикують «на трьох» і ночують здебільшого на лаві в міському парку або під парканом. Так, — це алкоголізм, але вже у прикінцевій його формі, коли врятувати людину дуже важко. Хіба що за допомогою медицини продовжується на якийсь час тлінне існування нещасного на цій землі. Хвороба розпочалася ще куди-но раніше. Як вагітність має свої етапи — два тижні, два місяці, п’ять місяців, дев’ять місяців, — так і алкоголізм розвивається поступово, часто непомітно для питущого, переходячи з однієї стадії в іншу. Чи існують чіткі критерії, — коли саме вже необхідно розпочинати лікування? Так, існують! Сиґналом про те, що вам саме час звернутися по допомогу, є такі ознаки: 5

1. Спиртне вже не викликає нудоти, запаморочення та інших неприємних відчуттів: організм немовби звикає до нього, і уживання навіть великої дози алкоголю, яка викликає високий рівень сп’яніння, вже не викликає захисної реакції — блювання.

УВАГА! Підвищується толерантність до спиртного!

2. Втрачається контроль над «своєю дозою». Ви замірялися випити трохи, а випили стільки, скільки влізло («по зав’язку»). Прийнята доза не дає відчуття сп’яніння, а лише викликає непереборне і неконтрольоване бажання пити ще й ще.

„ Випив менш, чим хотілось, та все ж більше, чим міг” (Із вранішніх спогадів питущої людини)

УВАГА! Втрачається контроль над кількістю вжитого алкоголю!

3. «Травматики», а також ті, у кого в роду пили, раніше за інших мають зміни поведінки за сп’яніння. Частішають вияви аґресії, злостивості, з’являються провали в пам’яті, зростає схильність до антисоціальних вчинків і т. ін. Інколи спостерігається аутоаґресія (самопаплюження, схильність до самозгубств).

УВАГА!Все більше і більше втрачається ситуаційний контроль!

Якщо є прояви хоча б якоїсь однієї із цих ознак, я наполегливо рекомендую консультування у лікаря-нарколога.

У кожному обласному центрі й у більшості районних міст є установи, що займаються лікуванням алкоголізму. Абсолютна більшість із них дотримуються засади анонімності спілкування з пацієнтом. Довідки про ці лікувальні заклади ви можете отримати або за телефоном місцевого відділу охорони здоров’я, або ж дістати інформацію з рекламних видань.

БАЛАКАТИ НІКОЛИ — НЕОБХІДНО ДІЯТИ, або ІЗ ЧОГО ВОНО ПОЧИНАЄТЬСЯ?

«Прекарсное далеко, не будь ко мне жестоко…» (з фільму про Алісу)

Людині властиво напружуватися за наявності реальної загрози. Реальна загроза — це сукупний ступінь імовірності наростання загрозливої події та її відчуженості в часі.

Якщо ваші погляди та погляди близьких на ступінь занурення в проблему є розбіжні, пропонуємо додатковий тест для поцінування власного стану.

ЧИ СХИЛЬНІ ВИ ДО АЛКОГОЛІЗМУ?

1. Спізнившись до застілля, чи залюбки ви пристаєте на пропозицію випити «штрафну» чарку? 2. Ви помічаєте, що бажання випити стає все дужчим, і що ви починаєте пити все більше і більше, все частіше й частіше? 3. Чи вживаєте ви спиртне після невдалого дня? 4. Чи часто ви жалкуєте щодо сказаного напідпитку? 5. Чи з’являється у вас після пиятики відчуття провини, чи відчуваєте ви каяття? 6. Ви почали відчувати потребу у випивці для полегшення або зняття почуття розчарування, неспокою, невдачі, депресії, напруження або навіть сором’язливості? 7. Якщо ви випадково перепили, чи відчуваєте ви наступного ранку млявість, розбитість, нездужання, тремтіння рук? 8. Чи виникає у вас потреба похмелитися після вживання спиртного? 9. Чи їсте ви менше, ніж звичайно, коли випиваєте? 10. Чи трапляються у вас інколи провали пам’яті за сп’яніння? 11. Чи виникає у вас після перших чарок бажання пити далі? Чи хочеться вам і далі пити — після того, як друзі вже зупинилися? 12. Вам не подобається бувати там, де скупі на спиртне? 13. Ви зазвичай п’єте без будь-якої конкретної причини? 14. Чи пили ви останніми місяцями у випадкових місцях (на вулиці, біля крамниці, в під’їзді тощо)? 15. Чи п’єте ви із незнайомими людьми? 16. Чи подобається вам пити сам на сам? 17. Чи помічаєте ви за собою потребу реґулярно випивати декілька чарок, повертаючись з роботи додому? 18. Чи п’єте ви реґулярно для апетиту? 19. Чи буває таке, що ви зловживаєте спиртним декілька днів підряд? 20. Чи стає ваш потяг до алкоголю предметом обговорення знайомих?

21. Чи помічаєте ви у себе звички давати обіцянки самому собі та іншим — зменшити вживання алкоголю, але не дотримуєте їх? 22. Чи є неприємні вам розмови про алкогольні проблеми? 23. Чи помічаєте ви у себе схильність до применшення кількості випитого спиртного? 24. Чи виправдовуєтеся або обіцяєте більше не пити, якщо вам докоряють за часті пиятики? 25. Чи робили вам на службі зауваження з приводу того, що ви п’єте в робочий час? 26. Чи були у вас конфлікти з міліцією через уживання алкоголю або керування автомобілем у нетверезому стані? 27. Ви помічаєте у собі прагнення самому подбати про свою випивку, не обговорюючи і не радячись з цього приводу ні з ким? 28. Чи відчуваєте ви або ваша родина фінансові ускладнення через власний потяг до спиртного? 7

Відповідь «так» хоча б на одне із цих запитань повинна занепокоїти вас — вона може свідчити про настання алкогольної залежності. Дві позитивні відповіді свідчать про необхідність консультації у нарколога.

Хтось може сказати: «Це моя особиста справа. Я сам вирішую, як мені жити».

Вирішуйте. Та завважте, ви таки не тайгова самітниця Агафія Ликова. Ви живете серед людей. Узгодьте своє рішення з обов’язками перед родиною та суспільством.

Може, ви випиваєте тому, що так легше жити? Ані про що не думаючи, не вирішуючи, не бачучи, не відчуваючи всього, що вас оточує? Керуючись засадою: «Вип’ю, — ніщо не дошкуляє! Жодних проблем».

Алкоголізм — то хвороба, за якої ми ображаємо, а часом і мучимо передусім тих, кого самі любимо над усе.

Коли мені кажуть: «Я вже все зрозумів, я сам кину і пити не буду, от повірте мені!», — я відповідаю:

— Я вірю вам, але не довіряю вашій хворобі. А як би ви поставилися до подібних запевнень людей, котрі хворіють на епілепсію або, наприклад, на стенокардію?

Хіба ви повірили б їм, що вони самі здатні контролювати перебіг хвороби? І при цьому вони «залізно» обіцяють, що нападів епілепсії (нападів стенокардії) у них не буде?

Алкоголізм — це важка хвороба, і за її розвитку людина потребує обов’язкового лікування.

На Сході, коли зичать людині чогось недоброго, кажуть: «А щоб ти жив за цікавих часів!», тобто за часів великих змін.

Ось уже живемо у другому десятиріччі наших «цікавих часів». І, як і скрізь стається по світі за подібних подій, — значно зросли соціальні хвороби: алкоголізм, наркоманія. А новий час подарував дітям ще й токсикоманію (авжеж, — «усе краще — дітям!»).

Якщо говорити конкретно про алкоголізм, то іноді у мене складається враження, що п’ємо ми, наче перед кінцем світу. П’ємо під мелькання кадрів численних зарубіжних фільмів про «їхніх» наркоманів і алкоголіків, заспокоюючи себе фразою: «Всі і скрізь п’ють! От поглянь на екран, — які жахи там показують».

Для тих, хто може посилатися на подібні факти, пропоную тест, за яким визначають алкоголізм в Америці:

АЛКОГОЛІК? — МОЖЛИВО, МАЙЖЕ, НАПЕВНЕ… (Тест, складений в університеті Джона Гопкінса, США)

1. Чи прогулюєте ви робочі години через зловживання алкоголем? 2. Чи заважає вживання алкоголю вашому родинному життю? 3. Чи п’єте ви через сором’язливість? 4. Чи впливає пияцтво на вашу репутацію? 5. Чи відчуваєте ви після вживання алкоголю докори сумління? 6. Чи не зазнаєте ви через пияцтво фінансових труднощів? 7. Чи не приваблює вас під час випивок спілкування з людьми нижчого культурного рівня, ніж ваш? 8. Чи не робить вас алкоголь байдужішим стосовно добробуту сім’ї? 9. Чи не стали ваші прагнення обмеженішими відтоді, як ви почали пити? 10. Чи тягне вас до вживання алкоголю о певній годині дня? 11. Чи хочеться вам випити наступного ранку? 12. Чи впливає вживання алкоголю на ваш сон? 13. Чи знизилася ваша працездатність відтоді, як ви почали пити? 14. Чи ставить уживання алкоголю під загрозу вашу роботу? 15. Чи п’єте ви, щоб забути про турботи і клопоти? 16. Чи п’єте ви на самоті? 17. Чи трапляються у вас періоди цілковитої втрати пам’яті після випивки? 18. Чи лікувалися ви від якихось наслідків зловживання спиртним? 19. Чи п’єте ви, щоб підтримати почуття власної гідності? 20. Чи були ви колись на лікуванні від зловживання спиртним?

Двадцять запитань. Ви гадаєте, що відповіді треба опрацьовувати — додавати, по тому ділити і множити — для обрахування якогось коефіцієнта. Але цей тест вибрано саме тому, що все є набагато простіше.

Якщо ви відповіли «так» хоча б на одне запитання, то, можливо, ви — алкоголік. Якщо відповіли «так» на два запитання, то ви — майже алкоголік.

Якщо ви відповіли «так» на три запитання, то ви — певна річ, що таки алкоголік.

На вашу думку, який загальний відсоток алкозалежного населення нашої країни ми б вирахували за цим тестом? 9

ЩОБ ЗМІНИТИ СВОЄ ЖИТТЯ НА КРАЩЕ

Коли я пропоную ближче ознайомитися з проблемами алкоголізму, зазвичай деякі з питущих хлопців напівіронічно, напівстражденно коментують: «І так ознайомлені, куди вже ближче».

І все ж ми намагаємося з’ясувати обсяг знань кожного з цієї теми. Виявляється, що більшість із них знайомі тільки з так званими заходами безпеки похмільного стану, та й то — найчастіше їх не дотримуються.

Хворі переважно розповідають, як відрізнити якісну горілку від підробки; скільки треба випити, щоб вранці «не трясло»; чим і як треба правильно похмілятися, бо «неправильне похмілля — дорога до запою»; як пом’якшити страждання, коли перебрав. Ось, либонь, і всі знання.

До речі, часто під час бесіди звучить фраза: «…що знаю, то знаю, але інколи ситуація виходить з-під контролю».

На жаль, подібної обізнаності, вочевидь, таки бракує для розв’язання проблем алкоголізму.

Родичі питущих людей здебільшого мають алкоголізм за «хворобу волі» і просять зміцнити «силу духу і характер» у їхніх хворих.

ВОРОГА ТРЕБА ЗНАТИ НА ОБЛИЧЧЯ

Людей, які вживають спиртні вироби, заведено поділяти на дві групи:

 традиційники  побутові п’яниці;  алкоголіки.

«ТРАДИЦІЙНИКИ»

Генадій Андійович Шичко назвав представників цієї групи «при нужденниками». Вони в більшості випадків випивають «по традиції», підкоряючись обставинам, алкоголь вживають рідко і в невеликих кількостях. Спиртне в їх житті не відграє роль речовини, яка роль життя більш феєрверковим – «традиційними» без напруги відмовляються від оковитої на тривалий час, не відчуваючи при цьому емоційного або фізичного дискомфорту.

ПОБУТОВЕ ПИЯЦТВО

«І пили вони довго й щасливо…» Перефразування з нових часів.

До побутових п’яниць можна залічити як тих, хто випивають потрошку майже щодня, так і тих, хто вживають спиртне вряди-годи («з нагоди»).

Якщо з віком та пияцьким стажем не спостерігається втрата ситуаційного або кількісного контролю, — таких людей вільно можна залічити до тих осіб, що вживають алкоголь на побутовому рівні.

Вважається, що за переважної більшості випадків така форма пияцтва є безпечна в соціальному і особистісному плані. 10

АЛКОГОЛІЗМ

Згідно із визначенням комісії експертів при Всесвітній організації охорони здоров’я (ВОЗ), термін «алкоголізм» не означає якоїсь певної нозологічної одиниці, а до алкоголіків зараховують «непомірно питущих осіб, чия узалежненість від алкоголю досягла такого ступеня, що вони мають виражені порушення соматичного і психічного здоров’я чи конфлікти у відносинах із іншими людьми, а також у ділянці соціальних та економічних функцій, або ж мають прояви такого розвитку і тому потребують лікування».

Розрізняють три форми хвороби:

 запійний алкоголізм;  систематичний алкоголізм;  перемежівний (навзмінний) алкоголізм.

ЗАПІЙНА ФОРМА АЛКОГОЛІЗМУ

Спочатку людина випиває протягом не більше одного-двох днів, але досить систематично, — наприклад, один раз на місяць. Згодом запої стають тривалішими, а перерви між ними — коротшими. Поміж запоями хворі байдужі до вигляду і запаху спиртного. І цю обставину вони використовують для арґументації своєї відмови від лікування. Мовляв, я просто «нахідний» п’яниця — на мене «находить». Алкоголік — це той, хто п’є щодня, а ось я — цілковито здорова людина: хочу п’ю, а не хочу — не п’ю. І навіть намагаються відтягати запої.

Але хвороба є хвороба. Вже змінена ферментативна діяльність печінки, та й алкогольний обмін речовин вимагає свого. Рано чи пізно, а час запою настає неминуче.

СИСТЕМАТИЧНИЙ АЛКОГОЛІЗМ

Хворі на систематичну форму алкоголізму випивають нехай і потрошку, але майже кожного дня.

Якщо умови праці вимушують утримуватися від алкоголю вдень, то ввечері «прикладання до пляшки» мусить відбутися обов’язково.

Медичною мовою таке називається «відстрочене похмілля». Цікаво, як люди із цією формою алкоголізму мотивують відмову від лікування. Вони кажуть, що алкоголік — це та людина, що п’є запоями, а я — дозу знаю. Я — потроху, хоча і кожного дня.

Пропозиція «А ви спробуйте взагалі не пити хоча б місяць-два» — відкидається із непідробним здивуванням: «А навіщо? Те я завжди зумію зробити».

«Систематичний» алкоголік звичайно спивається за схемою: 11

після роботи  на роботі  замість роботи.

ПЕРЕМЕЖІВНИЙ (НАВЗМІННИЙ) АЛКОГОЛІЗМ

Ця форма хвороби поєднує в собі ознаки як систематичного, так і запійного алкоголізму.

Людина може перебувати «напідпитку» місяць-два, а то й більше. П’є потроху, переважно вже по роботі. Але якось перепивши, поринає у запій. Психічна деградація особистості за цієї форми хвороби зазвичай помітна вже на ранніх її етапах.

СТАНЬ САМ СОБІ ЛІКАРЕМ, або КУДИ МИ ЙДЕМО? (Стадії алкоголізму)

Випивають люди по-різному: із утримуванням, — коли за стіну тримається; із переставанням, — коли двоє ведуть, а третій ноги переставляє; зі значенням, — коли лежить навзнак. Народне.

Традиційна медицина нашої країни тривалий час виокремлювала три стадії алкоголізму. І мені видається за доцільне розглядати цю хворобу і з такого погляду.

Отже, три стадії алкоголізму.

«ВЕСЕЛИЙ ХЛОПЕЦЬ» (перша стадія)

До контори прийшов новий співробітник. Один зі старих запитує його: — Як вас звати? — Семен Митрофанович. — То ж треба таке! А мене — Іван Сергійович. Як на мене, це слід обмити.

Першу стадію алкоголізму найчастіше вважають за побутове пияцтво, хоча будь-якому досвідченому лікареві видні всі ознаки хвороби.

Ще немає виразних ушкоджень організму. Але частішають пиятики і збільшується кількість спожитого спиртного. Якщо досі людина, траплялося, перепивала, у неї спостерігались ознаки гострого отруєння, в тому числі нудота і блювання, то блювотний рефлекс на цій — першій — стадії зникає. Хворий переконаний, що він — «навчився пити».

Проте від самого початку розвитку захворювання розпочинаються зміни особистості. Виявляють себе і все більше проґресують брехливість, еґоїзм, хвастощі, знижується здатність критично оцінити свій стан. Підвищується психологічна орієнтованість на алкоголь.

На цьому етапі приятелі-чаркувальники викликають куди більше симпатій, аніж ті, хто не п’ють. Із тими, хто не випивають, якось нецікаво. Алкозалежна людина ухиляється від зустрічей із ними. Якщо раніше вона зустрічалася із друзями задля спілкування, то тепер таку зустріч годі й уявити без випивки.

Ширшає коло приятелів — передусім, питущих. Така людина намагається мати вдома запас спиртного і зазвичай мотивує купівлю тим, що можуть несподівано прийти гості і виникне «необхідність». Але через те, що спиртне внаслідок цього стає доступним, то, звісно ж, надовго воно не затримується.

Виникає яскраво означена психологічна залежність від алкоголю. Випивати подобається. Думки про спиртне викликають приємне збудження. Ще немає похмілля у його розквіті – вранці допомагає квас, розсіл, кухлик міцної кави. Немає провалів у пам’яті, немає запоїв. Але п’ється вдвічі-втричі більше і вдвічі-втричі частіше. Використовується будь-який привід, аби взяти участь в пиятиці.

Однією із найхарактерніших ознак, що свідчать про розвиток хвороби, стає зміна поведінки під час підготування або чекання застілля. Людина жвавішає, їй весело, життя чудове: поспішає якомога швидше закінчити справи, щоб наготуватися до радісної події. Така людина квапитиме інших не тільки тоді, коли готуються до чаркування, а й під час застілля, першою підніматиме чарку (так званий «симптом випередження кола»).

Згодом причин для того, щоб хильнути, стає все більше: придбання чогось, завершення будь-якої роботи, «від утоми», «від образи», «щоб розпружитися» і т. ін.

Будь-яка подія може слугувати за привід: радощі і неприємнощі, дні одержання платні, відвідини сауни, просто — після зміни. Якщо «значущих» причин немає, розпочинається їхній активний пошук.

Будь-яку справу пропонують «обмити» або «поставити» за неї; на будь-яке прохання, навіть незначне, лунає: «З тебе належиться!». Якщо випити не пропонують, — це вже образа.

Причини вживання спиртного маскуються під узвичаєні і традиційні (дружба із сусідами, взаємодопомога по гаражу, родинні свята співробітників та знайомих). Уживання алкоголю питуща людина пояснює бажанням повеселитися («без бокалу немає вокалу»), а не прагненням самого стану сп’яніння, хоча насправді причина саме в цьому. Аби виправдати своє пияцтво, розповідає про буцімто цілющий вплив алкоголю на організм (спиртне звеселяє, 12

додає снаги, долає втому і біль). І навіть якщо негативні наслідки його алкоголізму очевидні, — все те рішуче заперечує.

Такий стан зветься АЛКОГОЛЬНОЮ АНОЗОГНОЗІЄЮ. «Ви кажете, що я алкоголік, а у нас кажуть — веселий хлопець!» Такий стан виражається у запереченні очевидних проявів хвороби. До того ж, і те треба відзначити окремо, що це не просто брехливість чи симулювання, — це усталене переконання в тому, що алкоголізму як такого у нього немає, і воно супроводжується іґноруванням проявів хвороби і спробами довести своє «право» на вживання спиртного.

Все частішають прояви емоційної нестабільності. Спостерігаються різкі перепади настрою — від гіпервеселощів до невдоволення і роздратування.

Цілком вірогідним тестом на першу стадію алкоголізму є наступний варіант поведінки: прийшов друг (сусід, знайомий) і пропонує: «Є пляшка. Ходімо, вип’ємо!». А ви цього вечора, наприклад, мали намір подивитися фільм, зайнятися дітьми або господарством. Ваш вибір?

Більшість моїх пацієнтів відповідає приблизно так: «Ну як можна не пити? Раз відмовишся, два відмовишся, а втретє не покличуть. Як пізніше прийду, — без мене вип’ють. Ні-і, якщо вже запросили, бігти треба відразу, щойно покличуть».

Якщо ви за подібного випадку поводитесь саме так і раз, і другий, і третій, — можете поставити собі діагноз як мінімум першої стадії алкоголізму. 13

Переважає психічна залежність від алкоголю (подобається бути п’яним). Дози спиртного і частота вживання поступово вдвічі-втричі зростають (зростає толерантність). Зникає блювотний рефлекс. Абстинентний синдром слабко проявлений. З фізичних руйнувань найбільш яскраво помітні зміни з боку нервової системи (емоційно-вольова лабільність - легкі перепади настрою від радісного збудження до дратівливості на фоні дріб’язкових емоційних навантажень).

Знижується моральність - все частіше простежується байдужість до проблем сім’ї, брехливість, хвалькуватість, нахабність. Стійка алкогольна анозогнозія (заперечення наявності хвороби внаслідок зниження критичного ставлення до себе). Пиятики камуфлюються під загальноприйнятні традиції.

В більшості випадків хворий соціально адаптований і при певних зусиллях може без втручання лікаря (самостійно) утримуватися від спиртного.

Незважаючи на гадану нешкідливість пиятики, навіть на першій стадії хворий не застрахований від потворних проявів хвороби.

«…Один чоловік у нас в селі посварився з жінкою, думав налякати. Відкрив від балона газового кран. Думав, жінка прийде варити їсти, так він зірветься і налякає її. Та вийшло зовсім інакше. Сам він був випивши, а ще пішов і додав та й забув за той газ. Прийшов у кухню, сів закурити, газ

зірвався і викинув його через стіну. Так що з опіками він пролежав у лікарні більше ніж півроку.» 14

«Я П’Ю, — А ВСЕ МАЛО…» (друга стадія алкоголізму)

«Бувають дні, коли так зле, Що навіть чай не лізе в горлянку. Тоді рятує тільки пиво, яким запиваєш горілку.» Із переживань практика.

У першій половині цієї стадії дози алкоголю досягають апогею і можуть довго утримуватися на цьому рівні. Погіршується пам’ять; з’являються запої або пияцтво набуває систематичного характеру. Саме цю стадію алкогольний фольклор характеризує як ступінь «малопитущих» («я п’ю, — а все мало») або «любителів» («люблю випити»). З’являється похмільний синдром.

«З пивка голівонька болить, з вина прокидатись тяжко» «Перед хмілем падко, в хмілю солодко, з похмілля гидко» Народне.

Спочатку потроху, а по тому все яскравіше нагадують про себе вранці після великої пиятики головний біль, розбитість, слабкість, запаморочення, нудота. Різко підвищується дратівливість.

Судять людину за те, що вона розтовкла порожній пивний кіоск. Суддя просить пояснити причину вчинку. — Встав уранці після вчорашнього – ламає всього. Теліпаю до ятки з пивом — похмелитися. Аж дивлюся, — а пива немає. І табличка висить: «Пива немає». Ну, нехай би по-людському написали, співчутливо: «Пива немає», а то ж уїдливо, глузливо так вивели: «Пива немає». Ну, я й образився.

У початковому періоді подібний стан триває не більше доби. Якщо хворий не припиняє пиятики, організм усе більше руйнується, і тоді похмілля триває 3 – 5 днів і більше. Із суб’єктивних відчуттів додаються безсоння, тужливість, тремтіння рук (тремор), почуття страху, безпричинна (невиразна) тривога.

«…Як добре бути тверезим! Прокидаєшся вранці, голова свіжа, снідаєш, ідеш на роботу, ані від кого не залежиш, не боїшся. Зовсім не те після пиятики. Не дасть проклята пляшка поспати, все думаєш, де її сховав. Довго шукаю, випиваю склянку, закурюю, знов лягаю, але піднятися вже тяжко. Куди ж я піду, якщо вдома є пляшка. Знов наливаю, знов закурюю, знов лягаю в ліжко. Телевізор, газети, книжки мене не цікавлять. Так минає тижнів зо два домашнього затворництва. Скінчилася горілка, починаю просити її у дружини, мене трясе. Якщо не дасть, виганяю її з дому або знаходжу таких, як я, іду до них. Але найчастіше дружина, побоюючись скандалів, таки запасала на ніч пляшечку, — призвичаїв. Ось так і минає життя питущої людини.»

Страждання хворого стають настільки глибокими, що медики про це висловлюються так: «На другій стадії алкоголізму муки питущої людини на похмілля можна прирівняти до ампутації кінцівки без наркозу».

Цей стан спричинює ще одну обов’язкову ознаку другої стадії алкоголізму: підвищений нюх на спиртне. Хворий інтуїтивно знаходить усі місця, де родичі ховають пляшки. Така особливість організму питущої людини вмикається, мов аварійна система: адже після прийняття спиртного мученикові від алкоголізму на якийсь час стає легше. Подібні захисні механізми забезпечують у сліпих людей загострення слуху. 15

Доволі часто за такого стану виникають тяжкі психічні розлади. Може виявлятися немотивована схильність до самозгубства.

«Мав я доброго, дуже доброго друга Петю. Минулого року, якраз під Новий рік сталося. Це було 30 грудня, ми з ним до цього їздили в район і купили багато іграшок для ялинки, потім приїхали і пішли до крамниці в селищі і купили там дві пляшки горілки. Одну випили, потім сходили в ліс, вирізали ялинку, принесли додому. Потім випили другу. Петя радісний був, — каже, — піду я додому одягати ялинку. Я залишився вдома і почав з дітьми одягати ялинку. Десь приблизно години через дві прибігає його дружина та й каже, що Петя повісився. Прийшла з роботи і вже знайшла його.»

Є непередбачувані за наслідками як для самого питущого, так і для його оточення стани марення.

Хочу навести опис, зроблений хворим на вістрі болісних переживань.

«…Було це в жовтні. Після безперервних пиятик я вирішив припинити пити — набридло. Та й препогано почувався. Не пив цілий день, хоча і було зле, боліла мені голова. Ввечері пішли на день народження тещі, там теж не пив. Боліла голова, я лежав на веранді. Раптом чую, — розмова чоловіка та жінки. Вийшов на вулицю — нікого немає. Раптом за кущами знову почув голос — знайомого хлопця. Я — за кущі, а там — знов нікого немає. Тут я зрозумів, що зі мною щось не те коїться. Ввечері, коли пив чай, у вікні майнула чоловіча голова. Мати і дружина її не бачили. А вночі приснилося, що мене прокляли колишня кохана дівчина і дружина. Про це мені знов сказав чоловічий голос. По небу летіла дівчина і не прощала мене. Голос її кликав мене. Вранці вийшов у двір, там трусили горіхи (насправді нікого не було). Мене почало трясти. Мої викликали лікаря…»

Та далеко не завжди такі речі закінчуються добре. Часом фізичні та психічні розлади настільки поглиблюються, що дай Боже вашим родичам устигнути звернутися по кваліфіковану допомогу.

«…Це трапилося після великої тривалої пиятики. Я почав бачити Бога, сатану, людей, що померли і летіли, мов квіти. Я чув звук сильніший від грому,

він сказав: “Виходь, пора тобі помирати”. Я вийшов у визначене місце, але розстріл не відбувся, бо мене забрала мати. Я прийшов, почав рубати дрова. Прийшла мати з крамниці і питають мене: “Де ти був?” А я здивувався: “Мамо, хіба ви не зі мною були?” А вона у відповідь: “Ні, не була”. А наступного дня я вийшов у туалет, тільки сходив у своїх справах, почув голос: “Утікай швидше, зараз тебе уб’ють”. Я утік і сховався, але у вікно мені було видно двох хлопців із пістолетами, що стояли біля вікна, — шукали мене. Я подумки став кликати допомоги. І от знайшлася така сила, що сказала мені: “Я — твоя дружина, я зараз врятую тебе”. Я став чекати її, і от вона з’явилася. Мої вороги почали втікати, але не минуло і хвилини, — вони від неї лежали мертві. Вона вийшла із землі і знову пішла в неї, попереджуючи мене, що коли вона буде входити, щоб я не дивився. Я виконував її накази. Я був на риболовлі. Але у мене весь час плуталася волосінь, і я не міг закинути вудки. Було багато комарів і п’явок. Комарі мене кусали, а п’явки повзали по моєму тілу. Я йшов додому, ноги набрякли і були, як ватяні. Мені треба було бігти, тому що за мною стежили. Я ледь переступав набряклими ногами, але, вирішив: нехай уб’ють, але додому дійду. Почав іти, попереду стоять люди — з вилами, сокирами. Іду — нехай уб’ють. Підходжу ближче, — вони відходять. І так за два дні дійшов додому. Бачу, мати дає їжу гусакам, а я кажу їй: “Я помираю, мамо, а як не хочеться…» 16

У першій половині другої стадії алкоголізму хворого дуже важко вмовити лікуватися. Звичайні відмовки мають приблизно такий зміст: — Куди лікуватися? Від чого лікуватися? Я он два літри за вечір — і ані в однім оці. Працюю, у витверезник (спецтравму) не потрапляв, а ти мене в алкоголіки записала. Хворого знайшла. Сама ти хвора на голову! Сама хвора — сама і лікуйся!

Або:

— Кодувати вона мене зібралася! Так якщо б не ти, я б, може, і не пив. Язика собі закодуй!

Безумовно, зміст цих монологів можна було б відтворити і у вишуканіших виразах, але зміст від того не змінюється.

ЖОДНОЇ КАПІТУЛЯЦІЇ (із діалогів у приймальні)

— Ти забагато п’єш, ти не можеш зупинитися. — Захочу і зупинюся. Я вмію себе контролювати. — Ти приходиш настільки п’яний три дні поспіль, що не тямиш нічого. — Я відпочивав — уклав добру оборудку. Міг я по всьому дозволити собі розпружитися? — Тебе п’яного місяць назад роздягли, забрали права, гаманця. — А нашу сусідку тверезу обібрали. Вона йшла після роботи. Забули?

— Ти пропив таку величезну суму грошей. А в сім’ї стільки проблем! — Я їх сам заробляю. А що, сім’я голодує? — У тебе он руки вже тремтять уранці. — Просто робота у мене нервова. Все життя на нервах. — Подивись на себе в дзеркало — кола під очима, обличчя спухло. — Це тимчасове. Одісплюсь і мине. — Ти обіцяв дітям поїхати з ними на дачу, тиждень перепочити, а сам поїхав із друзями гуляти та пити. — Я не гуляв, я спілкувався, зав’язував потрібні стосунки. Зараз усе вирішується за пляшкою. — Ти дружину вдарив сп’яну. — Так сама довела. Інший за такі слова прибив би її. І взагалі, не лізьте в моє родинне життя, без вас дам раду. — З тобою дівулі в так звані відрядження їздять. Ти ж родину втратиш. — Менше дружину слухайте. А взагалі, на моєму родинному житті це не позначається. — Ти ж клявся минулого тижня, що не будеш пити хоча б місяць. А напився через день. Тобі лікуватися треба. Ти хворий. — Хто? Я — хворий? Я без причини ніколи не п’ю. А що напідпитку, так я ж усе через оті справи. Я не алкоголік. Схочу — кину сам. 17

Зазвичай, зверненню по допомогу сприяє якась надзвичайна ситуація: родинна, кримінальна, адміністративна і т. ін.

«Я вважаю, що всі дні, пов’язані з пиятикою, — чорні. Звідкіль узятися тому світлому, коли п’яному море по коліно (а калюжа — по вуха). Йому кажуть: це біле, а він буде запевняти — чорне. Звідси й у мене чимало таки чорних днів. А один день (точніше, серію днів, але вони для мене збіглися в один) я, напевне, не забуду. Багато рядків це не займе, бо деталі й подробиці п’яна людина випускає, зате наслідки врізаються у пам’ять на все позостале життя. Трапилося цього літа. Таня взяла відпустку і поїхала до батьків у Полтаву. Я в цей час працював на районі і по приїзді, за нашою домовленістю, мав приїхати до них, як це має бути, — надати посильну допомогу на місці і під час зворотньої дороги.

Приїжджаю додому з непоганими грошима і, для розпруження, на честь заслуженого відпочинку, роблю маленький уїкенд.

Компанія не змусила на себе довго чекати. Набрали ми “пального”, і постало запитання: де? Тут я зі щирості і щедрості душі запропонував свої апартаменти. Розташувалися ми спочатку в моєму дворі. Культурно розмістилися і розпочали застілля. Зі збільшенням кількості випитого почалися “відключення”. Найближчим своїм гостям я запропонував перепочити у мене в будинку. Так до ночі ми перебралися непомітно в будинок. Скінчилося тим, що повпивались і там же позасинали. На ранок почалося похмілля, і нашим кутком пішли чутки про мій сабантуй. Тут все і закрутилося. Контроль над ситуацією

було втрачено цілковито. Приходили, пили. Ішли і знову приносили. За мій рахунок, звичайно. Тривала ця карусель дні три-чотири.

Скінчилися гроші – скінчилися і веселощі. Їхати до Тані мені вже не довелося. Лад навести у будинку я, звісно, не зумів, і по приїзді їй усе стало зрозуміле. Коли вона провела хатню ревізію, з’ясувалося, що шифоньєр та інший домашній скарб були ґрунтовно «розворушені». В результаті «пішли»: пальто, плащ, светри, штани, праски, запонки, білизна, кришталь і багато чого іншого. Здебільшого — жіноче, тобто Танине. Гіршого я і припустити не міг. І що найобразливіше — знайти винних у тому п’яному маренні було неможливо. Адже жодна річ не була пропита. Все — вкрадене. Ось вона — чорна «вдячність». Для мене у той момент чорнішого за ці чорні дні нічого не було. Одні тільки Танині сльози у каменюки б навіть душу вивернули… » 18

У другій половині другої стадії дози алкоголю йдуть на спад. Відбуваються серйозні зміни в печінці. І вона не може так сумлінно і повноцінно, як раніше, перероблювати спиртне. Отруєння алкоголем (сп’яніння) відбувається від усе менших доз. Власне, різко погіршується стан здоров’я взагалі. Саме на цій стадії алкоголізм виправдовує свою назву системного захворювання. Немає жодного органу, жодної системи в багатостраждальному організмі, на яких тією чи іншою мірою не позначалася б дія алкогольної трутизни.

Якщо розпочати лікування на цьому етапі, багато що в здоров’ї можна ще виправити. І хоча деякі стани перейдуть у хронічні захворювання, все ж загалом (за відмови від спиртного) людина буде почуватися повноцінно.

А от мозок питущого зазнає все серйозніших змін. Помітнішими стають властивості забувати пережите в хмільному очманінні. Взагалі хворий не схильний вірити оповідям родичів про те, що він накоїв «сп’яну», вважаючи, що вони навмисне вигадують яскраві епізоди, щоб примусити його лікуватися. Але ось вже поступово і друзі-чаркувальники обговорюють цю тему. Далі й сам пацієнт починає помічати: «…щось пам’ятаю, а щось — ні». Забування стає настільки значним, що часто сам питущий може коментувати свій стан як — «добрався додому на автопілоті», «після третьої нічого не пам’ятаю» і т. ін.

Поряд із забуванням (провалами в пам’яті) посилюється втрата ситуаційного контролю. Досить часто це призводить до надзвичайної непередбачуваності поведінки під час пиятики. Такий стан, на мій погляд, талановито відтворено в пісні В. Висоцького «Ой, где я был вчера». Частішають абсурдні або асоціальні вчинки. Дратівливість переростає у хамство. Майже постійні супутниці цієї стадії — депресія та аґресія.

Після чергової пиятики приїхав додому в кепському настрої — випити було ніде. Ми з дружиною дуже посварились, я розсердився і пішов до друга. Його не було вдома, я вирішив потрапити до нього через дах. Але потрапив не до нього, а до сусіднього помешкання, за що і відсидів до ранку в міліції.» «Ми вранці сиділи і пили, горілка скінчилася, грошей теж не було. На мене було записано плитку, от я і знайшов на неї клієнта. За 700 гривень можна було бенкетувати. Прийшов вранці, — а там вже міліція. Два місяці мене

тягали, від в’язниці я відкараскався. Пиятика почалася знову, випадок не навчив.» 19

Стає все важчим похмілля. Страждання хворого настільки нестерпні, що він вдається до будь-яких хитрощів, — лише добути б щось для «похмілки». Розвивається так званий «хист письменника-фантаста». На що тільки не здатна фантазія питущої людини, коли йдеться про те, як дістати омріяну дозу!

«…Ми з чоловіком живемо разом вже більше двадцяти років, із них останні дванадцять він п’є. Вже і каявся, і просився, але пройде тижденьдругий, і він — знов за своє. Отак живемо. Подітися нікуди від нього. Батьки мої померли, він нікуди з хати йти не хоче. І мені з дітьми нема де подітися. Втратила всяку надію на кращу долю. Намагалася під п’яний кулак не втрапляти, а горілку подалі ховаю, якщо в домі щось вижену. Віри в те, що щось зміниться на краще, давно вже немає. А то було одного разу повірила, що він таки зміниться. Прийшов був, як завжди, опівночі, ледве ноги переставляв. Але на дивину лагідний. Почав оповідати, що це він востаннє напився. “Чого, — каже, — ти думаєш, я так пізно прийшов? Оце ми з хлопцями сиділи та й думали: як же ви, жінки, з нами мучитеся. Скільки вона, ота клята горілка, горя заподіяла! Вже здоров’я не те, та й гроші як у прірву йдуть. Ми з хлопцями твердо порішили: від завтрішнього дня пити не будемо. Все, — кидаю! Це ж якби я не пив, ти уявляєш, як би ми жили? Телевізор — не чорнобілий, а великий кольоровий мали б… Як пити кину, я тобі шубу куплю. Як у головихи. І на море влітку поїдемо. Ти в мене гарна, заслужила на відпочинок. А то все літо раком у городі, а як зима — то з «кравчучкою» на Москву… От побачиш, — ремонт зробимо. За рік-два машину купимо. Еге, якби я оце раніше кинув пити, як би ми жили! Скільки ж я тебе ображав? Та, щоправда, то не я, а горілка. Пам’ятаєш, як бешкет зчинив, що ти в мене гроші забрала? Так то я сам їх пропив, а щоб ти не лаялася, сказав, що ти взяла. А ще, пам’ятаєш, я приїхав минулого місяця під ранок і, сказавши, що дорога була важка, що всі чотири колеса пробив у дорозі, і, щоб купити запасні камери, всі гроші витратив. І те — брехня. Ми всю ніч гуляли, а щоб ти нічого не казала, я приїхав під хату, колеса спустивши, а тобі так сказав, щоб не сварилася. Та хіба це життя? Все, більше пити не буду! Завтра починаємо нове життя. Слухай, ти в мене вчора пляшку забрала, віддай мені її. Ти бачиш, як я розхвилювався, що й заснути не зможу. Щоб завтра я її вже не шукав, сьогодні доп’ю її, останню, а завтра вже пить не буду.” Віддала, бо завтра вже вона не треба. Він випив та й заснув. Я од щастя до п’ятої ранку плакала: нарешті дочекалась. І ми будемо спокійно жити. О п’ятій заснула, о пів на шосту прокинулась, а його вже немає. І постіль холодна. Не чула, коли пішов. У нас двері завжди риплять, як відчиняти, і я на цей звук завжди прокидалась. А це двері скрипіть перестали. Мабуть, ще звечора завіси змастив. А увечері повернувся, як завжди — мов темна нічка. 3 того часу, коли чоловік починає клястися: «Все, більше не буду!», я додаю: «I менше — також… »

Вимальовується форма алкоголізму (систематична, запойна, навзмінна). Дози алкоголю зростають. В першій половині другої стадії вони сягають апогею і можуть довгий час утримуватися на одному рівні, але ближче до третьої стадії – знижуються. Блювотний рефлекс відсутній. Яскраво демонструють себе як психологічна, так і фізична залежність від спиртного. Але періоди алкогольної ейфорії скорочуються, натомість поступаючись пригніченню а чи агресії. Це породжує бажання „наздогнати дозу”, що призводить до систематичного ураження організму. Все більш тяжкими стають страждання в період абстиненції. Як адаптаційно-захисна реакція посилюється нюх на спиртне.

Все більшої руйнації зазнає мозок. Виникають випадіння пам’яті (симптом палімсестів), коли уривчасті спогади поступаються місцем забуванню все більших відрізків періоду сп’яніння. Прогресує руйнування особистості – дратівливість переростає в нахабність, цинізм, а то й брутальність. З’являється специфічний алкогольний гумор. Джерелом позитивних емоцій стає, перш за все, алкоголь.

До втрати відчуття кількісного контролю приєднується втрата відчуття ситуативного контролю (управління транспортом в стані алкогольного сп’яніння, вживання алкоголю у випадкових компаніях тощо).

Починаючи з другої стадії, хворому без сторонньої допомоги відмовитись від спиртного практично неможливо, хоча іноді під тиском обставин він може витримувати певні інтервали тверезості. 20

«ОБЕРЕЖНО, ДВЕРІ ЗАЧИНЯЮТЬСЯ…» (третя стадія алкоголізму)

— Ну, що? Знов учора вдома прочуханка була? — Не те слово. На поріг не пустила. В під’їзді ночував. — Дивак. Ти, перш ніж подзвонити, роздінься догола. А як вона двері відчинить, кидай туди свої шмотки. Голого не залишить у під’їзді. Наступного дня. Ну, як, стала в пригоді моя рада? — Все зробив, як ти казав. Двері відчинилися, я одяг туди — жбур! А тут вона чужим голосом гучно й каже: «Обережно, двері зачиняються. Наступна станція «Позняки».

Наростають фізичні і психічні змінення особистості. Ще більше, ніж раніше, знижується критика стосовно себе та своєї хвороби. Недбальство і безтурботність змішуються із брутальним цинізмом та примітивним алкогольним гумором.

«Мій рідний брат старший за мене на 6 років. Скільки я його пам’ятаю, це був здоровий, сильний, загартований парубок, який нічого не боявся. Працював він на Півночі, там спився, і його попросили поїхати звідти. Приїхав додому до матері, зламав ногу, дали 120 карбованців. Без випивки не міг жити і

дня, вночі теж мала стояти пляшка під ліжком. І от настав той день — 1985 року. Горілки-вина не стало, самогонниці, яких не спіймали, пішли, як то кажуть, у глибоке підпілля. Настало «голодування». Але у мого брата його не було — він знайшов вихід. У крамницях по блату він брав «тройний» одеколон. Я дивувався — по шість-сім флаконів. Пив, не підводячись із ліжка. Зараз його вже немає — більше 3 років. Я ось тут розповідав хлопцям про цю трагедію. І один із них каже: “Я теж пив, але не більше одного флакона на день”. Я подивився на нього і сказав: “Подивись-но на себе, ти і від одного вже стоїш біля могили — худий, лисий. А дай тобі два…» 21

Емоційна сфера стає вкрай нестійка: сльозливість або розчулення тут же можуть змінитися на дратівливість, злостивість і навіть аґресію.

Навально руйнуються виробничі та родинні стосунки, навіть там, де вони хоч якось жевріли.

Алкоголік вранці, підносячи келих з пивом до рота, запитує: — Душе, приймеш? Вимучена душа у відповідь: — Ні! — Душе, — в останній раз запитую, — приймеш чи ні? — Не можу! — Тоді посунься, а то обіллю.

Якщо таку людину і тримають на роботі, — то тільки тому, що ми пам’ятаємо: п’ють у нас ті, у кого — золоті руки, світлі голови і добрі серця. І навіть залишки накопичених алкоголіком раніше знань інколи є настільки вищими як на інших членів колективу, що керівництво терпить його потворну поведінку.

Декілька років тому до мене звернулися співробітники одного талановитого вченого з проханням допомогти йому подолати алкогольну залежність. Я поцікавилася, чому ж вони раніше не допомогли йому з лікуванням. Адже можна було поставити ультиматум, — на зразок: або — п’єш, або — працюєш. Керівник групи відповів, що це неможливо — через ту причину, що їхній колеґа, який страждає на важку форму алкоголізму, за ті рідкісні тижні тверезості, що трапляються, спокійнісінько створював те, чого всьому колективу не вдавалося досягнути за роки роботи.

Хворий все байдужіше сприймає загрозу втратити місце праці. В колі його друзів-чаркувальників вже є ті, хто переступили і цей рубіж. Вони завжди втішать: «Поїдемо на шабашки». Але таке розв’язання проблеми хіба лише знімає останні обмежувальні рамки у спілкуванні зі спиртним.

«Згадується моя робота в селі за договором. Щойно одержували гроші, квапилися обмити платню. Спочатку беремо «чорнило» в крамниці. Здалося, що мало, — йдемо кілометрів за п’ять в інше село. Брали трилітровий бутель і — тривали веселощі. В кімнаті накурили так, хоч сокиру вішай. Залишки зарплати завозили додому, а у понеділок із важкими мізками зустрічалися на роботі і метикували, що б його можна виміняти на самогон. Це —

продовження тієї ж пиятики. Після перепою самопочуття гидезне, нудить, їсти не хочеться, а коли закуриш, починається страшенне блювання.» 22

Сім’ї питущих чоловіків тримаються зазвичай на їхніх батьках, дітях та дружинах. Мами — у святій їхній любові — до кінця днів пам’ятають, якими лагідними і добрими були їхні зараз пропащі діти, і з гідним доземного уклону самозреченням продовжують боротися за родину сина. В Україні недарма кажуть: «Годять невістці, як лихій болячці»… І просять їх ті матері: «Я його повезу, полікую, він знову стане добрим чоловіком, буде — як раніше».

Діти теж докладають своїх зусиль задля збереження родини: «Не виганяй тата, він хороший, він минулого року шоколадку купував». Але найбільший тягар спадає на плечі дружин алкоголіків. То особливої вдачі жінки. Їх з повним правом можна називати жінками-декабристками. Для них проблеми особистого зростання, кар’єри, турботи про своє здоров’я і зовнішність стають цілком другорядними. Якщо запитати дружину алкоголіка, — що для неї є щастям? — вона майже завжди відповідає: «Щоб чоловік не пив».

І хоча на роботу вона найчастіше проводжає вас словами: «Щоб ти пішов і не вернувся!», «Щоб ти смоли гарячої напився! Доки ти мою кров будеш пити?!» — це тільки потверджує її сліпу і шалену любов до вас. Не вірите? Будь ласка, дайте мені відповідь на таке запитання: «Скільки б днів ви жили зі своєю дружиною, якщо б вона пила так, як ви?» Наведу одну зі статистично найвірогідніших відповідей: «Я б два дні потерпів, а потім, як курці, — голову до колодки — і одрубав би. Щоб знала, як поводитися!» Але ж вона не рубає, а терпить.

Смертність хворих на третій стадії алкоголізму висока. Проґресує виснаження всіх органів і систем організму, відбуваються незворотні зміни, загострюються всі наявні захворювання, все частішають напади депресії.

Звісна річ, печінка питущого настільки зношена, що людина хміліє від порівняно невеликих доз спиртного. Те, що раніше випивалося за вечір, вже розподіляється на день. Алкоголь приймається дрібно, з проміжком у 1,5 – 3 години. Часто хворий переходить від міцних виробів до слабших. Можливе і вживання суроґатів («Труби горять, — чим би не залити, — лишень би полегшало»).

«Після страшного двотижневого запою залишився вдома один із семирічною донькою. А похмелитися треба — просто не можна витримати. У дружини-фармацевта завжди зберігалися якісь притирання на спирті. Обнишпорив усе, нічого придатного не знайшов. І раптом на підвіконні — флакончик. Ура! Наливаю в чарку, випиваю, не закусуючи. Виходжу в двір закурити — і раптом — у піт. Збагнув, що випив щось не те. Почав промиватися. В очах потьмяніло, пульс пропав. Навкарачки заліз до кімнати, встигнувши сказати доньці, що помираю. Через 10 хвилин на виклик сусідки приїхала дружина зі швидкою. Відходили. Після того випадку не пив усього два тижні. Але зрозумів, що ходжу вже лезом бритви.»

«…Все почалося після кіно, годині о дев’ятій вечора. Вирішили випити. На чотирьох купили три літри самогону. Чим скінчилося застілля, — не пам’ятаю.

Вранці, наступного дня, прокинувся зі страшезним похміллям, ну і, природньо, почав шукати чим похмелитися. За якусь чверть години я знайшов у клуні півлітрову пляшку зі спиртовою настоянкою якоїсь трави. Спочатку випити боявся, але похмілля робило своє, і я вирішив випити спочатку 100 грамів. Випив навіть менше. Через п’ять хвилин стало тяжко дихати, перед очами попливли кола. Ще через кілька хвилин я знепритомнів. Прийшов до тями годин через п’ять у своєму місті, в відділенні реанімації. Наді мною стояли лікар і сестра. Лікар говорив: “Пульс — 35, тиск — 70 на 40”. Дуже паморочилася голова, була слабкість, тому я не розмовляв. Через годину мені стало краще — щось упорснули, і я заснув. Наступного дня було вже краще. І я дізнався, що отруївся настоянкою кореня чемериці, яку дають свійським тваринам: 50 грамів на відро води…» 23

«Був один товариш. Зараз він не живе, пішов із життя через вино. Ми з ним навчалися в школі, в профтехучилищі. Він випивав тоді, як і я. Це було після закінчення училища. Ми часто зустрічалися і, звичайно, при зустрічі випивали. Якось іду, а у нього коло дому народ стовпився. Ну я і спитав: “Що за збіговисько?” А мені кажуть: “Дружок твій запоровся, бог прибрав”. Після з’ясувалося. Друг був з похмілля. А в господарчому магазині продавали подібну до денатурату рідину в півлітрівках, тільки синього кольору. По-нашому її називали “синюхою”. Він похмелився цієї самою “синюхою”. Як сидів у кріслі біля телевізора, так і помер у ньому.

На нього було страшно дивитися, ніс і вуха були синього кольору, як колір “синюхи”. На той час товаришеві було 19 років.»

Часто хворий не потребує друзів до пляшки і п’є сам на сам.

«Товариство невелике, зате добре», — сказав чоловік, п’ючи вино на самоті.

«Тверезих» днів майже немає. Питущі люди на цій стадії найчастіше втрачають свою виробничу кваліфікацію, живуть за рахунок раніше накопичених знань і досвіду. Щоб заробити на «похмілки», згодні виконувати яку завгодно, першу ж, що трапиться, роботу, а то й узагалі намагаються не працювати, часто провадять паразитичний спосіб життя.

Вони байдужіють до всього на світі, здебільшого пручаються, коли йдеться про те, щоб розпочати протиалкогольне лікування, а якщо їх навіть і вдається переконати звернутися до лікувальної установи, то найчастіше вони, підлікувавшись і перепочивши, по деякім часові знову повертаються до колишнього.

«…Жив я нормально, — як і всі. Вища освіта (інженер), дружина, дитина. Але…

Так, випивав, але від випадку до випадку і завжди «до діла». Тобто, була причина. Попрацюємо з хлопцями допізна, йдемо рибалити, на стадіон… Проект ориґінальний витягли в позаробочий час… У нас склався свій гурт. Але випивали помірно, для зняття психологічних навантажень.

Час плинув. Хіба років п’ять-шість минуло? Одного разу, коли зібралися ми з хлопцями в сауні, подивився я на них — четверо чоловіків — і раптом подумав: «Колективчик наш змінився. Багато пішли, інші замість них…»

Насправді здивувало інше. Хто замість них? Наприклад, Вітько, з яким навчався в інституті. Я і там його уникав, і після цурався. Тепер він сидів переді мною і цмулив пиво. Та здивування це минуло, мов у лазні з потом вийшло. Вітько так Вітько. Ну й що з того, що нездара. За проекти ми тепер не бралися. Треба перепочити.

Але тут сполохалася дружина. Мовляв, перетворююся я на алкоголіка. Я так, неначе збоку, на себе поглянув… На роботу ходжу? Ходжу. Родина є? Є. Розумію? Розумію. Який же я алкоголік? Щоправда, мені перестало подобатися ходити до театру, я менше став дивитися телевізор і зовсім перестав читати. Але все це природньо. Мені під сорок. Не хлопчак. Замолоду я зневажав стадність. Хотілося бути ориґінальним, самим собою. Тепер же я ревно стежив за людьми, бажаючи бути як всі. Щоб не виділятися. Всі тверезі, і я маю здаватися тверезим. Додому я прихоплював пляшку пива, і скоренько випивав її на очах у дружини — немовби від того захмілів. Якийсь час цей фокус удавався. Але потім дружина здогадалася.

Що за справи? Скільки я знаю порядних людей, які помірно випивають! Скільки артистів п’ють, і навіть — народних. Скільки письменників, класиків. Є чудові хлопці, майстри на всі руки, але випивають. Між іншим, я ані разу не випив без приводу. Втомився, не йде робота, не дали премію, посварився з дружиною, вирвав зуба...

Зате я збайдужів до їстівного, не хотілося. Дні летіли, але я опинився немовби поза часом і простором, точніше, я жив у своєму власному вимірові й оточенні. А ще жив я постійно з двома думками: як випити і як це приховати. Друге вдавалося важче. Чого тільки не вигадував... Чимось зажовував, чимось запивав, вдавав хворого, хоч божевільного, — аби не здаватися п’яним. Як я працював? Старанно, так старанно, що цього і не вимагалося. Якусь дрібницю робив завзято і довго. Розпочинав справу по декілька разів. Забував, пітнів, з'явилася неточність рухів...

оли ж усі дізналися, що я п’ю, заспокоївся. Немовби всі турботи відпали, окрім однієї — прямо ходити, розбірливо говорити, на людей не дихати.

А втім, і ця турбота відпала, мене звільнили. Я почав жити у своєму туманному світі, де не було ані роботи, ані дружини, ані друзів. В моєму мозкові лишилися тільки спомини, які я став «переживати» ще раз, по декілька разів, та ще сни — страшніші за атомну війну. Немовби всі етапи падіння скінчилися... Ні, ще не все — я перелякався, що відімкнеться свідомість...» 24

Все більше згасає, скорочується в часі стан алкогольної ейфорії. Поступово в життя вповзає депресія, яка змінюється спалахами злості та агресії. Можливості організму розщеплювати алкоголь швидко знижуються, тому дози зменшуються. Але потреба в спиртному велика і стає практично непереборною після ранкового вживання (алкогольна спрага).

Порушується діяльність всіх органів і систем. Похмільні страждання настільки значущі, що спиртне використовується перш за все в ролі знеболюючого. Нерідко хворі починають красти, виносити речі з дому за пляшку. Якщо звичайні алкогольні вироби недосяжні, в хід йдуть сурогати. Величезна втрата кількісного та ситуаційного контролю (зазвичай п’ють доти, допоки є спиртне або „до упора”). Алкоголізм майже завжди систематичний або ж запої вельми тривалі.

Розриваються виробничі та сімейні взаємозв’язки. Швидко наростає соціальна, психічна та фізична деградація особистості. Критичне ставлення до свого стану здебільшого відсутнє.

Якщо хворий залишається без підримки близьких – сам на сам зі своєю хворобою – він, як правило, поповнює безріднє плем’я бомжів. 25

ДЕЩО ПРО «БИЧів»

За рисами особистісної вдачі людини можна багато в чім передбачити й те, якого алґоритму набуде у неї розвиток алкоголізму — чи буде він типовий, злоякісний, а чи перебіг його зближатиметься до доброякісного.

Тут, мабуть, варто було б спинити увагу читача на людях, щодо котрих зазвичай уживають сленґового прізвиська — «БИЧ’і».

«БИЧ» — то є абревіатура російського словосполучення «бывший интеллигентный человек», чи по-українському — «колишня інтеліґентна людина», еволюцію життєвого шляху котрої легко можна вмістити у таку формулу:

здатний → вельми здатний → здатний на геть будь-що.

Адже що чим вищий є інтелект, то щовишуканіше він уміє виправдовувати власний безум.

І ось настає час, коли в ескадрильї «людина — пляшка» спиртне бере на себе роль ведучого, а питущому зостається бути веденим. Алкоголь загнуздує бідолашного зашморговим запрягом похмілля та й волочить його грудкастою ріллею все більших утрат до ешафотового пниська знеславного скону — у середовище бичів.

Причини ж витокового заприязнення інтелектуалістів зі спиртним та шляхи їхнього поринення в алкоголізм можуть бути щонайрізноманітніші. Відповідно до кожного із випадків випрацьовується й поведінка людей, що запричастилися

від «зеленого змія». Подибуємо там навіть свої усталені категорії. Я виокремлюю тут хіба що найтиповіші з-поміж них. 26

«ШОУМЕНИ»

То — здебільшого люди хистовні, талановиті, але із послабленою волею. Спосеред них чимало є речників творчих професій та завсідників усіляких світських «тусовок».

Емоційно нестійкі, вередливі, задля хвилинної слави вони легко вдаються до нерозважливих учинків.

«Шоумени» здатні розтриньцяти за якісь кілька вечорів довгоочікуваний гонорар, а до того ж чинять оте демонстративно, шокуючи оточення.

У період, коли їхнє життя не вельми щедре на везіння, будь-який із виявів зовнішнього пошанівку — те часто-густо є для них єдиною, либонь, можливістю привернути до себе увагу. Тож пишна учта з оковитою, звісна річ, коштом пошановуваного, — щонайзручніше знаряддя для провадження такого «шоу».

Зазвичай ці люди, навіть усвідомлюючи своє алкоголічне падіння, намагаються до останньої межі зберегти зовнішню респектабельність та вдавані гаразди.

Навіть ночувавши не вдома, а бозна-де, — вони примудрюються тремтячими руками поголитися; у їхній мові, яка з плином часу хоч і збіднюється, лайку з алкоголічного лексикону почути можна вкрай рідко; ба — навіть коли зовсім пускаються берега, то іноді бережуть, мов святиню, аксесуари чи речі (наприклад, капелюх, краватку), що засвідчували б їхню хай і колишню, але — статечність.

Звичка триматися «князем на бенкеті» дуже живуча. Одначе зі зубожінням оті бенкети переносяться із першокласного ресторану спочатку до стійки бару, а надалі і зовсім під пивну діжку. Коло шанувальників звужується до «халявників» і «шаровиків».

«ГРОШІ Є — ВСІХ ПРИГОЩАЮ!»

«...Я, коли вип’ю, — тоді добрий. Гроші є — всіх пригощаю! От тоді і «друзів» у мене багато. Не раз траплялося: за мої гроші мене напоять, а як що-небудь ще залишиться, — поцуплять і кинуть мене одного...»

Якщо долею «шоуменів» не опікуються рідні або шанувальники їхніх талантів, вони дуже швидко опиняються на соціальному споді.

«ФАНТАСТИ»

Більшість з-поміж них далекі від інтеліґентності, але вони, як то кажуть, — з претензією на неї. Майже всі вони — здібні і навіть талановиті, але часто

доволі ледачі. Чимало з них починали навчатися у вищих школах чи технікумах, але з різних причин не закінчували їх.

Досягши в житті (переважно через власну лінькуватість) вельми пересічних результатів, недосягнуте вони компенсують вигаданим.

Прагнучи завжди перебувати в центрі уваги, вони розповідають про себе всілякі вигадані історії — перебільшені і прикрашені. Схильність до гіперболізації — за постійного тренування її — якраз і розвиває яскравий талант такого «письменника-фантаста».

Осягнувши на практиці істину, що люди виглядають комічно не стільки завдяки вродженим якостям, скільки намаганнями зіграти те, чого їм бракує, фантасти починають потерпати від глибоких психологічних страждань. А це сприяє швидкій алкоголізації особистості.

Від природи схильні до еґоїзму, самозакохані, вони вигадують неймовірно зворушливі історії свого падіння, де завжди постають жертвами інтриґ негідниці-дружини, тупака-шефа, продажних друзів або системи.

Багаторазово повторюючи вигадане, «фантасти» згодом і самі починають щиро вірити у правдивість своїх історій.

Прикро, але якщо своєчасно не розпочати лікування, алкоголь глибоко ховає чесноти тих людей, водночас широко розчиняючи двері для всіх вад. Спиртне стає тією загатою, яка чисте в дитинстві джерело душі непогамовного вигадника перетворює на загниваюче болото.

Коли настають нечасті проміжки тверезості, «фантасти» ніби блякнуть, зникає їхня яскравість мови і вчинків. Такий стан дуже правдоподібно відтворено у популярній пісні «Молода»: «Ти живеш, немовби спиш, а в безсонні ти грішиш…»

Без алкоголю життя їм видається порожнім і безглуздим. Саме від «фантастів» найчастіше можна почути: «Алкоголь приносить в моє життя 80 відсотків задоволень. Відмовляючись від спиртного, я відмовляюся від 80 відсотків радощів».

Що на це відповісти? Хіба що згадати народну мудрість: «Вино пробуджує розум, щоб укласти його зручніше спати».

Тому для ефективнішого лікування дуже корисно за періоду реабілітації пройти і додатковий курс лікування — спочатку у психотерапевта, а по тому — у психоаналітика. 27

«ЖЕРТВИ СИСТЕМИ»

Фахівці британського монетного двору встановили, що мури його цехів за майже сторічне існування цього закладу ввібрали понад 1000 унцій (майже 30 кг) випарів золота. Поверхню мурів вирішено було піддати спеціальній обробці, — щоб вилучити дорогоцінний метал. Із газетних публікацій.

Ніщо не минає без сліду. Все, з чим стрічаємося у житті, позоставляє на кожному із нас свій відбиток.

Ось і алкоголізм став невідлучним супутником нашого суспільства, професійною хворобою сили-силенної малих і більших керівників.

Доба застійного та рясно-застільного періоду посіяла пияцькі традиції, і вони буйно квітують і за наших днів.

Якщо ви не випиваєте з колеґами, — отож, виставляєте себе за особу значущу, запишалися; не берете участі в трапезі з комісією заїжджих ревізорів — не можна довіряти, — може «здати»; не п’єте з начальством — не шануєте, а то й, не доведи Боже, підсиджуєте.

Економічна недоладність ділових буднів украй перенапружує нервову систему. Тому бенкети і фуршети поволі стають заходами для відпочинку, а спиртне — універсальним засобом для розпруження. До того ж, як відомо, на подібних заходах можуть зав’язуватися потрібні знайомства і провадяться попередні переговори про вигідні ділові операції.

І саме поєднання цих двох чинників — атмосфера розпруження та достатня ділова насиченість таких учт згодом роблять пиятику суспільним атрибутом, а то й невід’ємним складником розпорядку дня.

Випиваючи спочатку «задля годиться», «з поваги», «за компанію», людина все глибше поринає в алкоголізм. Адже стільком, виявляється, потрібні ці знаки відданості, і кожний усіляко хоче засвідчити свою «лояльність». Дружини таких пацієнтів зазвичай гірко нарікають: «Якби ж не оця робота».

Хор солодкоголосих підлабузників та влеслива мова всіх, хто просто користуються із ситуації, тобто за пляшку хочуть вирішити якусь зі своїх проблем, мимоволі виплекують у того, хто п’є, відчуття безмежної поваги до самого себе. А це, в свою чергу, може призвести до розвитку того стану, який медицина називає так: «манія величності».

Шкода-шкода, але згодом у такої людини поволі губиться відчуття реального погляду на свої можливості, з’являються провали пам’яті, і їй важко іноді, наприклад, пригадати, про що ж, власне, домовлялися вчора. 28

«Раніше я гадав, що за допомогою горілки можна залагодити будь-яку справу. Зав’язати знайомство, добути товар. Потім пересвідчувався, що зв’язки ті швидко уривалися, обіцяне забувалося. Та що ж то воно таке, — п’яний «друг»? Завтра — це цілком чужа людина, просто — випадковий чаркувальник».

Так непомітно в оточенні залишається здебільшого коло тих осіб, чий кут прогинання спини свідчить про безсумнівну лояльність. Сподіватися, що хтось із них допоможе в біді, — не варто. Весь тягар порятунку «жертви системи» лягає передусім на плечі рідних і близьких.

Якщо лікування почати вчасно, прогноз сприятливий. Причому цікаво, як керівники, які пройшли курс лікування, вирішують ситуацію із застіллями. Один голова КСП розповідав: «А я взяв зама. Він п’є, а я присутній. У нього печінка поки що здорова, а моя вже не дозволяє».

— Напився, а ще таксист, — сказала перехожа. — Чому так вирішили? — Шапка таксистська. — Так, — задумливо мовив п’яний, — а була ондатрова.

Принагідно хочу зазначити таке: якщо алкоголізм розвивається доброякісно, без яскраво вираженої розумової деґрадації, інтелектуали, котрі п’ють, можуть і на третій його стадії довго ще обіймати свої посади, час від часу ховаючись у запоях — під прихистком лікарняних аркушів.

«КОХАНА ДИТИНА»

Я запримічую їх у залі відразу — за особливою позою і поглядом. Навіть на незручнім ослоні (задля експерименту перевіряла особисто) вони примудряються недбало напіврозпружитися-напівоблягтися. В очах — поблажливість замешкальця Олімпу до цих грішних землян, а часом і відверта байдужість. Дружина зазвичай або припадає до такого, притискається плічком або сидить, внутрішньо напружившись, мов нап’ята струна. У таких дружин погляд часто буває приречений або безпросвітньо сумний.

До цієї категорії потрапляють чимало доволі талановитих «дорослих дітей», — тих, кому з малих літ «передозували» свою любов дорослі. Здебільшого це — єдина дитина, бабусин онучок або молодшенька дитина в родині.

Річ у тім, що допоки оцю майже ґеніальну дитину виплекують, вона встигає засвоїти стиль ставлення до себе: «Сонце — планети». «Сонце» — звісно ж, це — він, а всі, хто поруч, мають обертатися довкола нього, — мов планети. «Сонечко» усміхнулося — усім тепло і добре, насупилося — на планетах холод, смуток і тривога.

Ставши парубками, вони навдивовижу талановито обирають собі за супутницю життя дівчину психотипу «дружина-мати». І навіть змінюючи дружин, що досить часто буває типовим для біографії фактом у «коханих дітей», вони вміють безпомилково знову «влучити» у ту, що буде жити виключно для нього і заради нього.

З дитинства звикнувши одержувати від життя максимум можливого, вони у дорослім житті часто стають одвертими гедоністами.

Постійна потреба розваг призводить до пошуку нових джерел задоволень, а притаманна їм ледачкуватість і знеохота до праці сприяють швидкому розвиткові алкоголізму.

«Кохані діти» — вони і до самої старості можуть висувати до життя вже узвичаєні вимоги «коханих дітей». Вони в усьому мають себе за виняткових. І часто-густо, коли їм уже за 40 років, очі у них випромінюють безтурботність 16- річного хлопчака. Вони не переймаються будь-яким своїм еґоїстичним вчинком, арґументуючи таку поведінку фразою ґатунку: «А мені так зручно».

Здебільшого алкоголізм у них розвивається ще замолоду. Але визнавати себе за хворого типовий пацієнт із цієї категорії майже ніколи не бажає.

Звинувачує у своїх проблемах обставини, друзів та дружину, котрі його не розуміють і не ставляться до нього співчутливо, а то й нарікає зрештою на суспільство.

У «коханих дітей» куди раніше, ніж у інших, діагнозується так званий «об’єкт, аґресії за алкоголізму», — тобто синдром алкогольної анозогнозії виражений у них набагато яскравіше. За їхню лиху долю мають відповідати хто завгодно, аби лиш не вони самі.

Але якщо вже вони і визнають згодом у себе алкоголізм (переважно це відбувається за випадку надзвичайно загостреної через пиятику ситуацію), то у них він має бути «особливим». Дивна річ, досить часто таку думку підтримують їхні родичі. Вони майже завжди прохають полікувати «найкоханіших діточок» удома, обіцяючи за те потрійну плату. До того ж, причина відмови прийти до центру — аж ніяк не сором’язливість. «Ну, та ви ж розумієте, що за публіка там збирається, — це зазвичай пояснює матінка “коханої дитини”. — Він же не може перебувати у такому середовищі». А я б і справді рада допомогти, нехай і вдома, хоч де-інде, — але ж переконання у тверезому способі життя не можна доправити в душу, наче блискітливе намисто острів’янам-тубільцям. Виходячи з мого досвіду, перспективи у «коханих дітей» такі: чим раніше їхнє оточення стане вимогливіше, а самі питущі ретельно проаналізують схиблення у своїй долі, — тим успішніше їхнє лікування.

За протилежного випадку життя «коханої дитини» згорає на смолоскипі розперезаних емоцій. А від таланту, що колись яскраво іскрився, полишаються хіба що жалюгідні руїни інтелекту. «…Як мовиться, — “діти батьків не вибирають”. Відповідно — і Батьківщину. Так от це і є моя доля, та не тільки моя, але й мільйонів дітей, таких само, як я, — всіх, хто народилися в соціалістичному таборі. Або, чесно кажучи, тих, які народилися в концтаборі під назвою “СРСР”.

Так от, — цей мій душевний біль передався мені з материнським молоком. Я ріс, як зацьковане звірятко, але з великими ідеями Сталіна. Так щодня у школі все починалося з уроку співів, де ми співали: “Росіянин китайцеві брат на віки”. Але ми пречудово знали, що самими ідеями людина сита не буде. Ріс я, ріс мій світогляд. І вже у свої неповні 19 років я зіткнувся з такою проблемою, як “політика”. Але з цим усе ясно, ми всі знаємо байку дідуся Глібова “Вовк та ягня”, де у сильного завжди слабкий винен. Я залишаюся без роботи і змушений їхати в інші реґіони в пошуках хоча б шматка хліба. І ось ця політична нестабільність нашої держави, і перехід влади із рук одного “царя” до інших, а ми повсякчас залишалися додатком до цієї могутньої держави, — без елементарних прав. І довело мене суспільство, як і всіх нас, до пошуків заспокоєння душі своєї в оковитій…» 30

«КОЛЕКЦІОНЕРИ КРИВД»

Під мостом сидять двоє бомжів. — Що б ти зробив, якщо б виграв мільйон? — запитує один іншого.

— Побудував би моста. — Моста? Навіщо? — Завжди приємніше спати під власним мостом. 31

Є тип людей — талановитих, але часто — ледачих, які перебувають у постійному пошукові заподіяних їм образ чи кривд.

Вони формують свій стиль стосунків ще з дитинства. Найчастіше стереотип поведінки такої дитини був звичний для її родини і склався як уподібнення до когось із дорослих.

Від малих літ одним із часто повторюваних висловів юного «колекціонера образ», буде щось на зразок: «Це — нечесно!» Нечесно, — що сьогодні його черга мити посуд, нечесно, — що на день народження брата подарунки приносять тільки братові, несправедливо, — що сусідському хлопчакові дозволяють гуляти на вулиці на півгодини більше і т. ін. і т. ін. Така дитина завжди підозрює, що чужі цукерки — солодші, а її кусник пирога завжди черствіший.

З віком звичка дивитися на світ із заздрістю і мислити про себе, як про людину, до якої доля несправедлива, міцніє і міцніє.

«Колекціонери» перебувають у постійному пошукові доказів еґоїзму навколишніх. …У Валентини улюблений варіант лиходія — людина, яка не повертає боргів. Тому вона охоче позичає гроші, і то за найменшої можливості. Інколи навіть замість однієї гривні, яку просили, вона дасть дві. А по тому скаржиться на тих, хто віддають невчасно або забувають віддати взагалі. Їй часто радять: «А ти не позичай». Але тоді у Валентини бракуватиме втіхи звинувачувати світ у його гріхах. …Однокурсники Дмитро та Олександр працюють лікарями-ординаторами у різних лікарнях. Завідувач Дмитрового відділення трагічно загинув в аварії. Дмитра призначили на його місце. Після цього Олександр з відчуттям особистої образи розповідає колеґам, як то щастить Дмитрові і як не щастить йому.

Ще приклад. Світлана та Марина — подруги. Світлана купила собі на розпродажу чудові червоні чобітки за півціни. І хоча Марина не носить червоне, а все ж який вже тиждень ображається на подругу: «Собі відхопила, а про мене і не згадала».

Перелік подібних історій можна продовжити, але люди з такими рисами характеру втомлюють інших як у житті, так і на папері. Незалежно від того, як вони висловлюють своє невдоволення життям та оточенням — чи то набурмосяться, потихеньку збираючи «досьє» про непорядність чоловіка або подруги, чи то у тривалих кухонних балачках занудно нарікаючи на лиху кривдницю-долю, або з отруйним сарказмом злостиво характеризують приятелів.

Будь-яке чуже везіння такі люди сприймають як особисте лихо. До того ж для «колекціонерів» немає занадто дрібних образ.

Їхні знайомі згодом вимушені ретельно фільтрувати інформацію про власне життя і свої успіхи, — лише б уникнути ремствувань, нарікань, бідкання.

Потерпаючи самі від цих вад характеру, «колекціонери кривд і образ», одначе, здебільшого і гадки не мають, щоб переглянути свій спосіб життя. А щоб було не так діткливо, вони заздалегідь «відгороджуються» від розчарувань. Навіть якщо все складається добре, вони постійно чекають, що ось-ось справдяться найгірші їхні припущення.

Девіз їхнього життя — приповідка «Не з нашим щастям». І навіть коли все пречудово, така людина не вірить ані в задоволення, ані в успіх. Вічні підозри — її супутники. А така поведінка може спровокувати навіть найвідданішого друга на розірвання стосунків. Адже кому приємно бачити вічно накопилені губи, переконувати в тому, що ніхто не коїв ніякого лиха і не вчиняв ніяких зрад? Але для «колекціонера» — це лише ще одне підтвердження відомої йому аксіоми: «Порядних людей — немає, і щастя в житті — теж». Зрозуміти? Вибачити? Анізащо. Демонструючи свою «образу», «колекціонер» набуває своєрідної влади над фіктивним або справжнім кривдником. Адже тоді «обвинувачений» повинен виправдовуватися, щоразу доводити свою відданість або надавати докази про своє добре ставлення. А вибачитися за безпідставні підозри — це відмовитися від влади. «Збирачі образ» навіть не припускають, що життя можна прожити цілком інакше, якщо навчитися по-добрішому ставитися до людей. І вони ховаються у свою недовіру до світу, мов равлик у мушлю. Цей засіб пристосування хоча й полегшує до певної міри тяжкість переживань, але зводить непроникний мур від тих почуттів, які дарують щастя любові, прихильності, ніжності.

Варто підкреслити, що цей стан є згубний не тільки для дружніх стосунків із оточуючими, але передовсім для самого «збирача образ». Схильність до накопичування негативних емоцій неминуче призводить до саморуйнування особистості. Часто така людина намагається зрівноважити свій внутрішній світ алкоголем або іншими наркотиками.

Але заздрість — пасивна форма невдоволення, поєднана з алкоголем, дуже швидко перетворюється на свою активну форму — ненависть, а вона так само швидко примусить покинути звичне коло друзів та знайомих.

Адже відомо, що кожна людина обирає той рівень спілкування, на якому вона почувається комфортно. Якщо «образи» можна було до певного рівня накопичувати в собі, то ненависть просто необхідно час від часу на когось вихлюпувати. Тому вони зближуються із людьми значно нижчого інтелекту і суспільного становища. Така «дружба» влаштовує обидві сторони. Ті, хто вже на «дні», пишаються присутністю в своєму середовищі людини освіченої. Це витворює ілюзію того, що «ми ще таки на поверхні», «поглянь-но, які люди з нами сидять». А у самого невдальця з’являється вдячна аудиторія шанувальників його невизнаної ґеніальності, яка схильна беззастережно вірити його скигленню та ностальґійно-дратівливим наріканням.

Саме у цьому середовищі найчастіше чути оту саму сакраментальну фразу: «Ти мене поважаєш?» 32

Щоправда, інколи, зустрічаючи колишніх однокурсників чи співпрацівників і порівнюючи їхні успіхи зі своїм становищем, вони немовби стріпуються на певний час, намагаються випручатися із хибного кола, дають обіцянку собі та своїм близьким. Але — водночас мляві й емоційні, ледачі й енергійні — «колекціонери образ», звісно ж, усі клятви згодом забувають, і незабаром знову гублять відчуття реальності.

Розумове зубожіння за таких випадків настає катастрофічно швидко. 33

МОВЛЮ ДО ВАС, — ЗДІБНІ, ТАЛАНОВИТІ І ҐЕНІАЛЬНІ!

Тож погляньмо на проблеми алкоголізму із соціально-правового погляду. Закони більшості держав передбачають покарання — аж до смертної кари — для людей, котрі навмисне через різні причини заподіюють собі каліцтво. Найчастіше такі випадки трапляються в армії, в спецтаборах, на примусових роботах. Подібні вчинки розглядаються як симуляція і караються законом.

Тоді чому навмисне порушення психічного і фізичного здоров’я шляхом уживання алкоголю вважається нормальним? А надто, що питущі люди небезпечні не тільки для себе, але і для оточуючих. Адже 90 відсотків хуліганських вчинків скоюються у стані сп’яніння. А якщо згадати про вбивства і грабунки? Чому суспільство вважає, що самоотруєння і спаморочення алкоголем небезпечне тільки для самого питущого? А чому ж тоді судять тих, хто себе скалічив? Адже це теж їхня особиста справа.

Ми одержуємо за народження величезний кредит. Здоров’я, приємна зовнішність, інтелект, родичі, які нас люблять, — усе те нам дається в кредит від Бога — для подальших добрих справ. Щоб зрости і віддавати заборговане — любов’ю, милосердям, співчуттям. Отримали від Бога, а служимо кому — і вірою, і правдою? Тож — коли ми п’ємо, до кого ми ближчі — до Бога чи до сатани? А якщо людина одержує від одного дари, а покладає їх на вівтар іншого? Як маємо називати таку людину? Чи не зрадником?

І якщо розмірковувати про це на рівні мирських категорій, то поясніть мені й собі, — як належиться сприйняти запевнення людини про те, що вона, вживаючи алкоголь або наркотики, у такий спосіб протестує супроти дійсності, бо нічого не хоче мати спільного із цим суспільством? Але ж саме алкоголь перетворює особистостей на стандартних, обмежених істот із елементарним і для всіх питущих однаковим набором бажань, слів, ба навіть думок. То чи варто все більше й більше змізернюватися, перетворюватися на створіння, які розклалися соціально, психічно й біологічно, бездумно поливаючи алкоголем дароване Творцем насіння талантів, вирощувати на ниві власної долі хащі бур’янів і ґанджів?

І може, мала рацію ґеніальна Ґабріель Шанель, коли говорила: «Не можна мати водночас дві долі — долю несусвітенного дурня та поміркованого мудреця. Не можна витримувати нічне життя і бути спроможним створити щось удень. Не можна дозволяти собі їжу і алкоголь, які руйнують тіло, а все ж сподіватися мати тіло, яке функціонує з мінімальним саморуйнуванням.

Свічка, що горить з обидвох кінців, може, звичайно, ширити преяскраве світло, але темрява, що настане потім, буде вельми тривала». 34