Живе серце

ЖИВЕ СЕРЦЕ

ПРИСМЕРК ТЬМЯНИЙ СТЕЛИТЬСЯ НИЗЬКО НАД ЗЕМЛЕЮ НЕМОВБИ ВИСТЕЖУЄ КОГОСЬ ІДЕ ПО СЛІДУ ПРИПАДАЄ ДО ВІДБИТКІВ ЧОБІТ У СІРІЙ ІМЛІ ПРОРОСТАЮТЬ ПАРОСТКИ ПЕРШИХ ХОЛОДІВ ТРАВА ПРИТРУШЕНА ІНЕЄМ МІСЯЦЬ ПРИТРУШЕНИЙ ПОРОХОМ ЦЕ ЧАС ОБІЙМАТИСЬ І ВИСЛИЗАТИ З ОБІЙМІВ РІЗАТИ РУНИ СКЛАДАТИ ЗІРКИ ВДЯГАТИ МОРОЗНЕ ПОВІТРЯ НА ГОЛЕ ТІЛО ЗАПАЛЮВАТИ СІРНИК ГРІТИ ГРІТИ ВОГНИК У ДОЛОНЯХ УТРИМУВАТИ МОРОЗНЕ ПОВІТРЯ НА ГОЛИХ ПЛЕЧАХ КОЛИ Й НЕБО ВКРИЄТЬСЯ ІНЕЄМ ЧАС ВДЯГАТИСЯ В НАПІВПРОЗОРЕ ЩОБ НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ХОЛОД ЦЕ ЧАС КОЛИ ДО КУПКИ ПОРОХУ НАВШПИНЬКИ ПРОКРАДАЄТЬСЯ ІСКРА

ЦЕ ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ І ЧАС ЙОГО РОЗКИДАТИ КИДАТИ В ВОДУ ЛИШАТИ СЛІДИ ЩОБ ПО СЛІДАХ ЇХНІХ І ПО СЛІДАХ НАШИХ ІШОВ ПОПЕЛЯСТИЙ ПРИСМЕРК ЦЕ ЧАС КОЛИ З КУПКИ ПОПЕЛУ ЦІВКОЮ ПІДІЙМАЄТЬСЯ ДИМ

ЗРОНИШ СЛЬОЗУ В РІЧКУ — ВИМІНЯЄШ НА СКАРБ ДІМ ЗГОРНУТИЙ У КИШЕНІ ВЧЕТВЕРО ЗАЙМАЄТЬСЯ ВОГНЕМ КОЛИ ПІРНАЄШ У РІЧКУ ЗА СКАРБОМ ВОСЬМИГРАННИЙ ЛИСКУЧИЙ КАМІНЬ ГУБИТЬ СЯЙВО ДОРОГОЮ НАГОРУ ВИЙМАЄШ З ГЛИБИН ЙОГО ТЬМЯНИМ І НЕЖИВИМ ЗРОНИШ СЛЬОЗУ ПОВЗ — ВИДОБУДЕШ ЙОМУ ТРОХИ ЧАСУ ВЖИВИШ СВОЄ ГОРЕ НАЙ ЗНАЙДЕ ОСЕРДЯ Й ТАМ ПОСЕЛИТЬСЯ І ВІДТАК ВМІСТИТЬСЯ В КИШЕНЮ ДЕ РАНІШЕ БУВ ДІМ

ВЛЯЖЕШСЯ ТОНКО НА РУКУ, ОБІЙМЕШ ЗАП’ЯСТЯ СКІЛЬКИ ТЕБЕ ШУКАТИ ПО ВСЬОМУ СВІТУ ЙТИ ЗА ТОБОЮ НАПРЯМУ НЕ ПИТАВШИ НЕ ТРИМАТИСЯ ШЛЯХУ АЛЕ ЗА ТЕБЕ ЧІПЛЯТИСЬ ВРІЖЕШСЯ В РУКУ ЩЕМКО ЧИ КОВЗНЕШ ДОЛУ ЛОСКОТНО СТАНЕ НЕПЕВНИЙ ПІЙМАЄШ ДОТОРК ЛИНЕШ НАЗУСТРІЧ РУЦІ РУКА ВИСЛИЗАЄ В ХОВАНКИ ГРАЄ АЛЕ ТАКУ ВЖЕ МАЄШ РОЗПРОСТАЄШСЯ ТИ Н А З У С Т Р І Ч Ц І Л О́ М У С В І Т У ЛЕТКИЙ, БИСТРИЙ СТАНЕШ ТОНКИЙ І НЕВЛОВИМИЙ НИТОЧКО-НИТОЧКО НЕХАЙ В‘ЄТЬСЯ ТОБІ НЕВТОМНО ТЯГНУТИСЬ ТОБІ ЄДНАТИ ЗАП’ЯСТЯ З СОНЦЕМ

ОДНОГО ДНЯ ТИ ТАКИ НАВЧИШСЯ РОБИТИ З ПІСКУ ФІГУРКИ, ЩО ЇХ НЕ ЗАЧЕПИТЬ ВІТЕР. І НАВЧИШСЯ МАЛЮВАТИ НА ПІСКУ ВІЗЕРУНКИ, ЩО ЇХ НЕ ЗМИЄ ВОДОЮ. ОЧІ ПРИМРУЖИШ, НІБИ ВІД СОНЦЯ ХОВАЄШСЯ, ТА НАСПРАВДІ: СВІТЛО СВОЄ НЕ ВИПУСКАТИМЕШ. НЕ ЗАСЛІПИТЬ, АЛЕ ЗАЛЛЄ ЗСЕРЕДИНИ ВИЛЛЄТЬСЯ У ТЕ, ЩО ЗБУДЕТЬСЯ У ТЕ, ЩО БУДЕ — ЗБУДИ СВІТЛО Й ДАЙ ЙОМУ СВІТ, БО ВЖЕ ВМІЄШ ЦЕ РОБИТИ. СЛІВ СТАНЕ ВДОСТАЛЬ: ХАЙ НАРЕЧЕНА БУДЕ КОЖНА РІЧ, ДО СВОЄЇ ОСНОВИ ЗАГОРНУТА, ЗГОРНУТА Й ВИТЛУМАЧЕНА ТАК, ЩОБ ВІД НЕЇ КІЛЬКА ЛІНІЙ ЛИШИЛОСЬ. СЛІВ СТАНЕ ВДОСТАЛЬ — ВИХОДЬ НА ЛОВИ.

ПЕРШОГО ДНЯ ПОДАРУЄТЬСЯ КОЖНІЙ ЗМІЇ ЇЇ ШКІРА ВЛЯЖЕТЬСЯ ЛУСКА ОКСАМИТОМ ДРУГОГО ДНЯ ВСТЕЛЯТЬСЯ ПІР’ЯМ УСІ ХТО ЛІТАЮТЬ НЕБО СЯГНЕ ДО ПТАХІВ ТРЕТЬОГО ДНЯ СОНЦЕ ВБЕРЕТЬСЯ У ЗОЛОТОТКАНІ ШАТИ МІСЯЦЮ ВІД ПОДОЛУ ВІДРІЖЕ У ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ ВИРИНЕ ДІЛ З ВОДИ СЛІДОМ ЗА МІСЯЦЕМ ТОЙ ЙОГО СРІБЛОМ ВКРИЄ П’ЯТОГО ДНЯ ОСИПАТИМУТЬ ДРІБНІ КРИХТИ НЕБО МЕРЕХТЛИВО Й ЛОСКОТНО СТАНЕ ШОСТОГО ДНЯ ВПЛЕТЕТЬСЯ ШОВКОВА НИТКА В ПІТЬМУ ЗАВ‘ЄТЬСЯ З ГЛИБИН ЗЕМЛЯ СЬОМОГО ДНЯ ЯК ТОРКНЕМОСЯ ШКІРОЮ НОЧІ ЯК ДІЗНАЄМОСЬ: НАС НІЧОГО ОДНЕ ВІД ОДНОГО НЕ ВІДДІЛЯЄ ЗАВЕРШИТЬСЯ ТВОРІННЯ

ПІСЕННО СТАЄ ТУТ, ПІСЕННО БРИНИТЬ ЛАМКЕ ВІДЛУННЯ СВІТУ, ЩО ЗАХОДИТЬСЯ НЕПЕВНО РЕЗОНУВАТИ СВОГО ГОЛОСУ НЕ ЧУВШИ. ЧУТНО ЙОГО ГОЛОС З ДОЛУ, ЧУТНО І ВІДЧУВАЄТЬСЯ ОЧУДНЕННЯ СВІТУ, ЩО НЕ ЗЧУЄТЬСЯ ЯК НАСТАНЕ ВЖЕ ЧАС З-ПІД ХВИЛЬ ВИРИНУТИ. ХВИЛЯСТО КАРБУЄТЬСЯ СВІТ, ХВИЛЯСТО ПО ШКІРІ ХВИЛІ РОЗХОДЯТЬСЯ А КОЛИ ШКОДУВАТИ СЕБЕ ОЗНАЧАТИМЕ ШКОДИТИ СВІТОВІ, ЩО СПІВАЄ ПОНАД – ПОГЛЯНЬ-НО НА БЕРЕГ НА НЬОМУ ПОМІЖ ДРУЗОК ПЛЯШКОВОЇ ЛАЗУРІ З МОРСЬКИХ ГЛИБИН ПОНАД ОПАЛИМ КВІТОМ ЖЕВРІЮТЬ БРУНЬКИ НОВИХ ПІСЕНЬ.

ПОВНЯ ВІДХОДИТЬ ВІД ВІКНА ПРИПЛИВ ВІДХОДИТЬ ВІД БЕРЕГА ВТІКАЄ З-ПІД НІГ ВРАЗ СТАЄ ГАРЯЧЕ НІЖНО Й ЗАЛЮБЛЕНО ВИХОР ЧУТТІВ РОЗПРОСТУЄТЬСЯ ПАДАЄ НА ДЕНЦЕ СЛОЇКА В НАЙТЕМНІШІМ КУТКУ І ЗАЙМАЄ В НЬОМУ ТРОХИ МІСЦЯ ПІД ЗАСМАЛЬЦЬОВАНОЮ СТІНКОЮ ПОРОЖНЕЧА ЗІТХАЄ КУПОЮ ВІЛЬНОГО ПРОСТОРУ І ВИХОР ЧУТТІВ ТОДІ ВРАЗ МАЛЕНЬКИЙ-МАЛЕНЬКИЙ ЯК КІГТИК КОТЕНЯТИ ЧІПЛЯЄТЬСЯ ЗА РОЗПАНАХАНИЙ ШРАМ НА РУЦІ ЩО ТРИМАЄ СЛОЇКА І ПРОСОТУЄТЬСЯ ВСЕРЕДИНУ ЗНАХОДИТЬ І ТАМ ЗА ЩО УЧЕПИТИСЯ Й ЛИШАЄТЬСЯ СКІПКОЮ ЛАМКОЮ Й ГАРЯЧОЮ СОЛОМ’ЯНОЮ ПОСЕРЕД УСЬОГО НЕДОКАЗАНОГО НЕДОЗДІЙСНЕНОГО НЕВИДНОГО Й НЕВАГОМОГО З ЧОГО ВИСНУВАЛОСЯ ПОЗІХАННЯ ПОРОЖНЕЧІ ЯК НАДУМАЛА ВОНА СОТВОРИТИСЬ ТА ТЕПЕР ВИХОР ЧУТТІВ ЗАВБІЛЬШКИ З КІГТИК КОТЕНЯТИ ВИШКРЬОБУЄ СОБІ ТРОХИ МІСЦЯ НА ДЕНЦІ КУМЕДНОГО СЛОЇКА ЩО ЗА ФОРМОЮ НАГАДУЄ СЕРЦЕ ТА Й ВЛЯГАЄТЬСЯ ТАМ ПОДРІМАТИ

ОЧІ ЩО ЖИВИЦЕЮ ПЛАКАЛИ ПОСЕРЕД СОСНОВОГО МОРОКУ НІКОМУ НЕ НАЛЕЖАЛИ. ШКУРКУ СКИНУЛА ЛІСОВА ЦАРІВНА ОЧІ З ДОЛУ ПІДНЯЛА ТРОХИ ХВОЇ ЯЛІВЦЮ Й РАНКОВОЇ ВОЛОГИ В ПУСТІ ОЧНИЦІ ВКЛАЛА АЛЕ Ж НА СВІТ СПОЗИРНУЛА І РОЗКОЛОВСЯ СВІТ НАДВОЄ І ОБИДВІ ПОЛОВИНКИ ТАКІ ЗОЛОТІ-ЗОЛОТІ ЩО В ОЧАХ СКИПІЛО РОЗПЕЧЕНЕ ЧЕРВЛЕНЕ ЩАСТЯ. І ВІДТОДІ МАЄ ЦАРІВНА НЕВИДЮЧІ ОЧІ РОЗПЛЮЩЕНІ МАЄ ЦАРІВНА МОВУ ПОХОВАНУ В ЗАДУБІЛІЙ РУЦІ ЖМЕНЯ ПО ЖМЕНІ ЦАРІВНА ДО КОГОСЬ ГОВОРИТЬ ГОЛІ КІСТКИ ПЕСТИТЬ СОНЦЕ ЧЕРВЛЕНЕ ЩАСТЯ. ХТО ПОСМІЄ СКАЗАТИ ЩО ВОНА І ТОГО НЕ ВАРТА — ГОЛОВУ ЙОМУ З ПЛІЧ ГОЛОВУ ЙОМУ З ПЛІЧ ГОЛОВУ ЙОМУ З ПЛІЧ.

ЩО НАЙНІЖНІШЕ У СВІТІ? ДОТОРК, ЩО НАМАЦУЄ СОНЦЕ ПОМІЖ ГРУДЕЙ МІСЯЦЬ, ЩО РОЗКВІТАЄ НА СТЕГНІ, ТЯГНЕТЬСЯ ВГОРУ І ОБІЙМАЄ ЗОРІ, ЩО ПРОСИПАЛИСЯ НА СКРОНІ Й УПАЛИ ЗА ВУШКО РАЗОМ ІЗ ПАСМОМ ВОЛОССЯ, ЗАКРУЧЕНОГО В СУЗІР’Я ПРОСТІР ПОМІЖ ДВОХ СВІТАНКОВИХ ТІЛ, ЩО ПРИПАДАЮТЬ ДО ДНЯ СЬОМОГО, І ЛИШАЮТЬ МІСЦЕ ПІВ ПОДИХУ ПОВНІ І ВИПОВНЕННЮ

ВИЙТИ І ЗНАЙТИ ЖИВЕ СЕРЦЕ ЩО ДИХАЄ ПАЛКИМ ЖАРОМ ТРАВИ ЩО РОСТЕ КРІЗЬ БРУКІВКУ — ОСЬ ЧОГО ХОЧЕ СЕРЦЕ МОЄ ЯК ДІСТАНЕТЬСЯ ДЕНЦЯ ГРУДЕЙ І ЗАВМРЕ ТАМ НАСЛУХАЮЧИ ЧИ НІХТО ЙОМУ НЕ ВІДПОВІСТЬ ВИЙТИ І ЗНАЙТИСЯ В ПОЛІ СТАТИ МИШІ НАЙЛІПШОЮ ТОВАРИШКОЮ І ГЛЯДІТИ ЯК ЗАЙМАЄТЬСЯ КІНЧИК РОКУ В НЕЇ НА ХВОСТІ ПЕРШ НІЖ СПОПЕЛІТИ

НАДХОДЯТЬ ВОГНІ НЕБЕСНІ НА РУКИ ЩО ОЧІ ЗАТУЛЯЮТЬ РУКИ ПРИЙМАЮТЬ ЇХ І ВІДДАЮТЬ ПЕРЕДАЮТЬ ДАЛІ ПО КОЛУ ОДВІЧНОМУ І НЕМАЄ ВОГНЯМ ПРИХИСТКУ МІНЯТЬСЯ Й ТРЕМТЯТЬ В РУКАХ ЧУЖИХ ХТО ОЗВЕТЬСЯ З ТОГО БОКУ РІЧКИ ПРИКЛИЧЕ ДО СЕБЕ І ДОПОМОЖЕ ВКЛАСТИ СТРАХ СПАТИ ПІД ПОКРОВОМ ВОДИ Й СМУТКУ ЩО СТИШУЄ СТРАХ І ЙОГО В КОМИШАХ ВКОЛИСУЄ ГОЙДАЄШ СТРАХ НА РУКАХ ВИБАЧАЄШСЯ ЩО НЕЗАТИШНО Й ТЕПЛА ГОДІ ШУКАТИ А З НЕБЕС З ТОГО БОКУ РІЧКИ З ВОДИ Й ВОГНЮ ВИХОДИТЬ ЩОСЬ ПРАВІЧНЕ ЧОМУ МІСЦЯ НЕМАЄ АНІ В СЕРЦІ АНІ НА РУКАХ ТОДІ КИДАЄШСЯ СТОРЧГОЛОВ ДОДОМУ САМА-САМОТНЯ ГУКАЄШ ЛИШ СЕБЕ ДРІБКА ВОГНЮ ЛИШАЄТЬСЯ НА ДЕНЦІ СЕРЦЯ І НЕ ПОПЕЛІЄ І НЕМАЄ ПОПЕЛУ І ДОВІКУ ВОГОНЬ НЕ ВЩУХНЕ