Фітоценоз.
Рослинне угруповання (фітоценоз). Дуалізм природи організації рослинного покриву: континуум і дискретність. Класифікація рослинності, синтаксономія, асоціація, продромус, ординація.
• Фітоценоз – рослинне угруповання, в межах якого є подібність за флористичним складом, структурою, взаємостосунками між рослинамиспівмешканцями. • Сукупність фітоценозів окремих реґіонів або районів земної поверхні називають рослинністю.
Відносини між рослинами у фітоценозі 1. Взаємна конкуренція (внутрішньовидова і міжвидова); 2. Сприяння (тінь для тінелюбних рослин під пологом дерев, опора для ліан, субстрат для епіфітів тощо)
• У фітоценозі співіснує багато видів. Зрозуміло, що всі ці види, або їх окремі групи – екологічно нерівнозначні, вони різняться за потребами в освітленості, вологості, температурному режимі, трофності тощо. Завдяки поєднанню цих видів формуються сталі багатовидові рослинні угруповання.
Схема надземної ярусності
Схема надземної і підземної ярусності
Ознаки фітоценозу: • певний набір видів рослин, які його формують (видовий склад); • певна рясність видів; • певна структура; • приуроченість до певних умов оселища; • створене своє середовище внаслідок зміни умов оселища рослинами – фітоценотичне середовище.
• Термін “фітоценоз” стосують лише до конкретних ділянок рослинності, які мають згадані вище ознаки. • Сукупність однотипних фітоценозів складає типологічну одиницю класифікації рослинності – асоціацію.
• Асоціація – перший ступінь в системі таксономічних одиниць класифікації рослинності. Наступні одиниці – союз асоціацій, порядок асоціацій, клас асоціацій. • До всіх цих таксономічних категорій можна стосувати термін фітоценоз (рослинне угруповання).
Чи всі об’єднання рослин можна вважати фітоценозами? • Критерії, за якими відрізняють фітоценоз від інших сукупностей рослин: (1) наявність відносин між рослинами (фітоценотичні відносини), (2) наявність фітоценотичного середовища
Межі фітоценозів • Під час досліджень рослинності вивчають не лише видовий склад, покриття та інші особливості фітоценозу, а й його межі та межі контурного окреслення фітоценозу й прилеглих до нього інших природних і культурних рослинних угруповань. • За контурним окресленням розрізняють прямолінійні (суцільні)), каймисті, дифузні та мозаїчні межі фітоценозу.
• Прямолінійні суцільні межі фітоценозу часто можна спостерігати на стику річок та їх приток, біля підніжжя гір, по скелястих виступах, урвищах, ярах. Подібні межі мають зарості осок, рогози. Такі межі фітоценозу чітко співвідносяться з поширенням певного типу грунту, водного дзеркала, потужністю водного шару тощо.
Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud.
• Каймистими (смужковими) називаються межі такого фітоценозу, який сформувався у вигляді кайми або смужки між двома різними фітоценозами. Наприклад, смуга (кайма) пухівково-сфагнового гідрофільного фітоценозу між лісо-болотним сосновосфагновим і злаково-різнотравним лучним фітоценозом. У заплаві річки нерідко можна побачити піщану косу або смугу, яка відділяє гідрофільні осокові болотисті угруповання від більш ксерофільних злаковорізнотравних.
• Дифузні межі мають болотні, степові та лісові фітоценози. Тут одні фітоценози проникають на територію інших. Причиною цього є геоморфологічні, едафічні, гідрологічні та інші екологічні фактори, які обумовлюють, з одного боку, розвиток і проникнення окремих видів на суміжні території ценозів, а з іншого — розростання і поширення фітоценозів на суміжні території. Прикладом цього можуть бути вільхові ліси, які по видолинках проникають на низинні болота, часто в чагарникові чи відкриті трав’яні фітоценози.
• Мозаїчні межі формуються внаслідок проникнення окремих фрагментів якогось фітоценозу на територію сусідніх фітоценозів. Такі межі мають острівний характер. • Наприклад, суцільна межа поширення ялинових лісів проходить по території Білорусії північніше р. Прип’яті, але невеликими острівцями вони трапляються за її межами на Українському Поліссі, часто на заболочених грунтах або болотах, утворюючи мозаїчне вкраплення ялинників серед соснових та вільхових лісів.
Ареал Picea abies (L.) Karst. В Європі
Континуум - дисконтинуум •
від лат. continuum — неперервне, суцільне
• 1) модель континууму (неперервності) – рослинність в просторі змінюється поступово і безперервно (Раменський, Whittaker, Gleason); • 2) модель дисконтинууму – в рослинності зустрічаються розриви, оскільки вздовж середовищного градієнту види утворюють ізольовані рослинні угруповання (Клеменс, Сукачов).
• Клеменс вважав, що фітоценози – це структурні, повторювані і впізнавані угруповання видів, які контролюються кліматом. • Уіттекер твердив що угруповання видів змінюються поступово вздовж градієнта середовища так, що виділити фітоценоз неможливо.
види
Градієнт середовища
• Пошуки взірців просторової диференціації угруповань розвиваються з урахуванням обох концепцій. • Результатом є твердження, що рослинність виявляє неперервну змінність вздовж середовищного градієнта, яку можна описати шляхом ординації – впорядкування відносно якогось екологічного чинника (або екологічних чинників). Разом з тим, вздовж цього ж градієнта групуються види, що може бути основою для виділення фітоценозу.
види
Градієнт середовища
Вебб (1952) описав це, як “... розміщення видів вздовж середовищного градієнта осцилює між континуумом і дисконтинуумом
Концепція екотонів – границь між рослинними угрупованнями, точніше – спосіб контактування фітоценозів (або екосистем). • Екотон – перехідна смуга між двома фітоценозами (екосистемами). • У перехідній смузі (у фітоценології) зустрічаються компоненти з обох угруповань.
Типи екотонів
Біоценоз, біогеоценоз • Біоценоз – сукупність рослин і тварин, які населяють ділянку з більш-менш однорідними умовами існування (біотоп), яка утворилась природним шляхом або під впливом діяльності людини і яка безперервно розвивається і характеризується певними взаємовідносинами між членами біоценозу, між біоценозом і середовищем існування.
• Біогеоценоз – сукупність на певному протязі земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу і світу мікроорганізмів, ґрунту і гідрологічних умов), яка має свою особливу специфіку взаємодіїї цих складових компонентів і їх певний тип обміну речовин і енергії між собою і з іншими явищами природи... (Сукачов, 1964)