Синтаксономія і таксономія.
• Класифікація – це логічна операція, суть якої полягає у розбитті певної множини об’єктів на підмножини, або класи. Під класом розуміється сукупність об’єктів, що мають спільні ознаки, які відрізняють дані об’єкти від інших об’єктів, які таких ознак не мають.
Класифікація рослин – це ... “логічна операція, суть якої полягає у поділі всієї множини організмів за наявними у них подібностями і відмінностями на окремі підмножини або групи, які називають таксонами” (Тахтаджян, 1966).
• Класифікація рослинності – це теорія і практика виділення умовно однорідних типів (фітоценозів) рослинних угруповань з фітоценотичного континууму, а також їх субординація в синтаксономічну ієрархію.
• Синтаксонóмія – центральна частина фітоценології (фітосоціології), розділ фітоценології, який займається розробкою правил фітоценологічної номенклатури, класифікації рослинності і її встановленням.
• Основною одиницею синтаксономії є асоціація. • Асоціація – це концептуальна модель конкретного фітоценозу. • Асоціація визначається за характерною комбінацією таксонів рослин, ознаками оселища, фізіономією, біогеографічним ареалом, роллю в екологічній сукцесії, історичними (напр. історією використання людством) і палеогеографічними зв’язками.
• Асоціація – типологічна одиниця, тип фітоценозу Асоціація – абстрактна1 одиниця, як тип фітоценозу і конкретна (реальна) – як їх сукупність.
1 – абстракція – відмежування в процесі пізнання від несуттєвих сторін явища з метою зосередження на основних, суттєвих його рисах.
• Асоціація включає фітоценози, подібні за флористичним складом, структурою, сезонною і різнорічною динамікою та за умовами оселища.
Підходи до побудови класифікації фітоценозів: • • • • • • •
Флористичний, Структурно-флористичний, Еколого-фізіономічний, Екологічний, Еколого-флористичний, Сингенетичний, Господарський.
• Незважаючи на розмаїття історичних і сучасних класифікаційних схем рослинності, найчастіше послуговуються двома основними критеріями, які у природі визначають типові риси фітоценозу – фізіономічним та флористичним. Це з часом і привело до формування двох підходів у класифікації рослинності, які лежать у основі розбіжностей поглядів прихильників провідних геоботанічних шкіл – уппсальської та школи ЦюрихМонпельє.
• Фізіономічні критерії дають змогу виділяти одиниці рослинності на основі їх зовнішніх ознак, зокрема, життєвих форм. Оскільки життєва форма рослини є результатом впливу на рослину чинників середовища, вона дає змогу виділити типи рослинних угруповань, які формуються як цілісний утвір під впливом умов довкілля. З огляду на це, рослинні угруповання формують, подібно як і типи ґрунтів та клімату, зональні, екстразональні, інтразональні та азональні широтні типи.
Еколого-фізіономічна (домінантна) класифікація рослинності • будується на засадах фітоценотичної подібності, яка виражається у спільності домінантів, едифікаторів і життєвих форм, а для одиниць вищого рангу – в екологічній і фізіологічній близькості едифікаторів.
• З кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з”явилася ціла серія праць прихильників такого підходу – Du Rietz, R. Hult, A. Kerner, C. Nilsson, E.М. Fries, – які створили уппсальску (скандинавську або північно-європейську) школу. Найбільшого розвитку напрям уппсальської школи набув у працях Du Rietz,, який був прибічником дискретного погляду на рослинність і чітких меж у переходах між угрупованнями і виділяв їх за домінантами.
• Для уппсальської школи характерні такі принципи: асоціація – конкретне поняття; • в описах не враховуються екологічні ознаки місцевиростання; • виділення асоціацій проводиться на основі спільності домінантів у кожному ярусі; розвинені кількісні методи в описах; • визнання самостійності ярусів; • система одиниць: асоціація – група асоціацій – формація – група формацій – порядок формацій – клас формацій – тип рослинності; • назви асоціацій будуються за правилами бінарної номенклатури, коли перше слово у назві походить від назви домінанта, друге – від назви судомінанта асоціації.
• У разі великої кількості домінантів і субдомінантів їх назви розміщуються в порядку зростання ролі рослин у складі фітоценозів. При найменуванні асоціацій застосовується закінчення "еtum".
• Загалом для уппсальської школи характерне широке застосування кількісних методів і використання для класифікації ознак самої рослинності без залучення екологічних показників. На ідеях цієї школи сформувалася домінантна класифікація рослинності, яка базується на кількісних співвідношеннях між видами у ценозах.
• Принципи домінантної класифікації відображені у більшості праць радянських геоботаніків, лісівників, типологів, проте майже у кожного із них є власні інтерпретації цієї системи.
• До ознак, за якими треба виділяти асоціації, Т.О.Работнов (1978) включив наступні: • 1) присутність і вираженість позаярусних синузій (наприклад, синузій ліан, епіфітів); • 2) подібний мозаїчний склад; • 3) одні й ті ж домінанти у відповідних ярусах; • 4) віковий стан домінантів та склад їх ценопопуляцій; • 5) подібний склад і подібна участь у складі фітоценозів видів з різними еколого-біологічними властивостями; • 6) подібна сезонна мінливість; • 7) подібна різнорічна мінливість; • 8) подібний хід вікових змін, що дуже важливо при виділенні лісових асоціацій; • 9) подібна реакція на близькі (природні чи антропогенні) впливи; • 10) подібне положення у сукцесійних рядах; • 11) подібний життєвий стан основних компонентів.
• Площа виявлення фітоценозу – найменша площа, на якій виступають всі основні ознаки фітоценозу, в першу чергу – видовий склад.
• Розміри пробних площ: • Трав’яна рослинність – 100 м2, • Чагарникова і деревна – 400 м2 (помірний пояс), • Сухі субтропічні ліси – 500 м2, • Тропічні ліси – 2500 м2. • Альпійські угруповання – 1 і 2 м2. Якщо площа фітоценозу менша площі виявлення – фрагмент асоціації.
• Асоціація – перша одиниця в ієрархії фітоценологічних одиниць. • До однієї асоціації відносять фітоценози з однорідним видовим складом, подібною структурою і приурочені до подібних умов оселища. •
Picea abies, Vaccinium myrtillus, Hylocomium splendens, Pleurozium schreberi, Rhytidiadelphus triquetrus
• ялинники зеленомохові: • асоціації, у яких деревостан формує ялина, чагарниковий ярус відсутній, моховий ярус складають зелені мохи, а трав’яно-чагарничковий ярус або зовсім відсутній, або його складають чорниця, чи брусниця, чи квасениця звичайна.
Групи асоціацій • Асоціації, які входять до групи асоціацій відрізняються за складом одного з ярусів, при подібності інших. • Група ялинників зеленомохових об’єднує всі асоціації, у яких деревостан формує ялина, чагарниковий ярус відсутній, моховий ярус складають зелені мохи, а трав’яночагарничковий ярус або зовсім відсутній, або його складають чорниця, чи брусниця, чи квасениця звичайна тощо.
Формації • Об’єднують усі групи асоціацій, які мають спільний едифікатор (або едифікатори): • Формація ялини європейської, • Формація сосни звичайної, Формація куничника тростинового, • Формація сосни муго. • До формації включно, основними ознаками для виділення фітоценологічних одиниць різного рангу є особливості структури фітоценозів, зокрема подібність їх окремих ярусів.
• Вищі за рангом фітоценологічні одиниці виділяють за життєвими формами едифікаторів, тобто за їх екологічною і фізіономічною подібністю: • Група формацій темнохвойних лісів, • Група формацій світлохвойних листопадних лісів, • Група формацій світлохвойних вічнозелених лісів, • Група формацій широколистяних лісів, • Група формацій низькозлакових лук, • Група формацій злаково-різнотравних лук...
Класи формацій • Об’єднують всі групи формацій, у яких едифікатори належать до близьких життєвих форм: • Клас формацій хвойних лісів, • Клас формацій листяних лісів, • Клас формацій справжніх лук (еумезофітних), • Клас формацій болотистих лук ...
Тип рослинності • А.П.Шенніков – на морфологічних засадах (до одного типу належать всі формації, асоціації котрих в панівному ярусі складені однією і тією ж біоморфою). • Є.Лавренко – еколого-морфологічні засади (степ, луки, ліс).
Проміжні одиниці: • Субасоціація – варіант асоціації, який обєднує фітоценози цієї асоціації, які відрізняються рясністю, або відсутністю якихось видів (біловусник арніковий) • Субформація виділяється на екологічних засадах (екологічний варіант формації – субформація сосни звичайної на пісках, сосни звичайної на крейді тощо).
• Вікаруючі* фітоценологічні категорії – асоціації, групи асоціацій, формації, які утворені екологічно близькими видам (ялина європейська – ялина сибірська, різні види ковили). • Екологічно вікаруючі, географічно вікаруючі. • *Вікаруючі (вікаріантні) одиниці – відокремлені групи (географічно, екологічно), в результаті чого утворюються нові групи (варіантів, видів, рослинних угруповань)
Назви таксономічних одиниць • Асоціації: • - за домінантами кількох ярусів чи одного ярусу: біловуса стиснутого, костриці червоної. • - за домінантами кожного ярусу, при цьому домінанти одного ярусу з’єднують між собою знаком “+”, а різних ярусів – знаком “–”: Abies sibirica + Picea obovata – Oxalis acetosella – Hypnaceae. • Назву найбільш рясної в даному ярусі рослини ставлять на першому місці.
• Назва асоціації може складатись: з двох слів – кореня латинської родової назви едифікатора з додатком закінчення etum і кореня назви субедифікатора із закінченням osum: Piceetum polytrichosum, Pinetum vacciniosum, Ledumetum sphagnosum. з одного слова: • Tremuletum (з Populus tremula), Nardetum (з Nardus stricta)
• Іноді замість назви субедифікатора дають визначення якоїсь особливості фітоценозу: • magnoherbosum – високотравний, • fontinale – приструмковий, • purum – чистий, • nudum – голий, • montanum – гірський, • subalpinum – субальпійський тощо.
• • • • • • • •
Асоціації: Piceetum oxalidosum Quercetum magnoherbosum Piceetum albae hylocomiosum Acereto-Tilietum, Betuleto-Tremuletum. Групи асоціацій: Обидва слова – у множині: Piceeta oxalidosa Querceta magnoherbosa Piceeta albae hylocomiosa
Формації: • • • • • •
За едифікатором у множині: Piceeta abiae, Pineta sylvestrae, Fageta sylvaticae, Nardeta strictae, Calamagrostieta villosae.
Лісотипологічна класифікація Алєксєєва-Погребняка • В основі – трофність (родючість ґрунтів) і вологість. • За трофністю виділяють чотири ступені – бори, субори, судіброви, діброви (бучини,, деякі ялинники, яличники і листяні ліси) • За вологістю – шість ступенів – ксерофільні (дуже сухі), мезоксерофільні (сухі), мезофільні (свіжі), мезогігрофільні (вологі), гігрофільні (сирі), ультрагігрофільні (болота).
Едафічна сітка лісів українсько-білоруського Полісся і лісостепу
0 – 5 – позначення гігротопів А – D – позначення трофотопів Деревні види: с – сосна, д – дуб, к – клен гостролистий, б – береза, л – липа, я – ясен, о – вільха, кс – чагарники ксерофільні, мез. – чагарники мезофільні
• Найбільш очевидна господарська функція лісової типології — оцінка кількості і якості деревних ресурсів. Відомо, що з типом лісу пов”язаний бонітет, який є оцінкою продуктивності деревостану. • Крім продуктивності, яка виражається об”ємом деревини, яку отримують з одиниці площі, тип лісу характеризує також якість деревини. • Тип лісу (тип лісорослинних умов) необхідно враховувати і при плануванні лісогосподарських заходів: плануванні рубок, виборі способу очистки лісосік, проектуванню сприяння природному відновленню. • З типом лісу повязана його стійкість до різних несприятливих факторів: хвороб, шкідників, пожеж, вітровалів тощо.
• Бонітеет ліесу (лат. bonitas — добротність) — показник деревної продуктивності лісу залежно від ґрунтових умов. • За продуктивністю лісостани поділяють на 5 класів бонітету, що позначаються римськими цифрами.
• До І класу відносять найпродуктивніші насадження, до V — найменш продуктивні. Якщо продуктивність лісостанів вища за І або нижча за V клас, то до римської цифри додають літерні позначення (наприклад, Iа, Iб, Vа, Vб тощо). • Бонітет лісу можна визначати за загальним запасом деревини або за середнім її приростом, але найбільш вживаним показником продуктивності лісу є середня висота дерев першого ярусу лісового насадження у певному віці. Знаючи середню висоту і вік дерев, за таблицями класів бонітету знаходять бонітет насадження.