"Сурма" – українська незалежна газета. №229-2026 by SurmaNewspaper

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

Отець Іван Лимар

№ 44 (229) | 6 ЛИСТОПАДА 2026 | USA, UKRAINE

Що змінить поразка республіканців на виборах для війни в Україні? ▶ стор. 2

Срібний ювілей служіння Богові і людям

Віктор Ющенко в Чикаго: українська У мене є мрія - прокинутись зранку і побачити в часописі на ідентичність, першій шпальті некролог, обрамлений вітаннями та синьоісторична пам’ять жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго і діалог не проживе. Тому підтримай українськепоколінь видання та українське радіо, щоб наша мрія стала реальністю. ▶ стор. 16

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону Січ: +17736973923 або за QRКарпатська кодом українське військо на Рахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532сторожі державності Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка ▶ стор. 34радіо та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

СТОР 18 це велика підтримка Ваша реклама в газеті і на радіо, для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

Політика / Геополітика

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Що змінить поразка республіканців на виборах для війни в Україні?

ля когось поразка республіканців на виборах в Палату представників та Сенат стала очікуваною (прогнозованою), для когось – неочікуваною, а для когось – довгоочікуваною та бажаною. Я належу до першої категорії, щоправда відразу зазначу, що якщо перемога демократів в Палаті представників прогнозувалась досить легко, то ситуація щодо Сенату залишалась невизначеною до останніх днів. До третьої категорії, які бажали та довго очікували поразки республіканців, належить досить велика кількість українців – споживачів ліволіберастичної преси та «інтелектуального продукту», створеного так званими ґрантоїдами. За абсолютно випадковим збігом обставин, саме глобалісти видають ґранти – для ведення вкрай корисної діяльності із пропагування розпродажу української землі і надр, залишків промисловості з розряду Енергоатому чи Укрзалізниці, просування ЛГБТ, одностатевих шлюбів та іншої толерастичності.

скви. Тому, власне, в певний час українським дисидентам було безпечніше жити в москві. Підозрюю, що та категорія служак генетично пов’язана із організаторами та виконавцями Голодомору. І як і останні – вона дала потомство, «достойне» своїх комсомольсько-кадебістських предків. Із тою лише відмінністю, що для багатьох замість москви метрополією стали центри глобалістичного впливу. На мою ж думку, справжня незалежність українського народу не здатна народитись із заміни москви на умовний Вашингтон чи Брюссель. Проте багато кого не хвилює ані наша незалежність, ані суверенність, ані навіть традиційна мораль. Ейфорія від поразки республіканців є штучно спровокована у понівеченій масовій свідомості українців. Принаймні так я це сприймаю і в цій статті спробую це вкотре пояснити.

статтю (єдине громадянство, а не множинне!!!), а лише тоді, коли йдеться про збереження його влади. Понад півтора року пройшло з того часу, коли були такі можливості. За останні півтора року ситуація для України покращилась чи погіршилась? Хто

Хто платить, той і замовляє музику, тож зрозуміло, що підтримка ґрантоїдами демократів на всіх виборах є логічною та очікуваною. Проте рівень ненависті українців до республіканців, яку породили гендерномодифіковані ґрантовофінансовані журналісти, «експерти», блогери та інша лівизна – дивує навіть їхніх спонсорів – демократів. Тут мені мимоволі згадується срср та поведінка кдб урср щодо дисидентів. Не надто багато людей знають, що українські дисиденти рятувались від переслідування місцевими кадебістами, втікаючи до москви – до академіка Сахарова. Фактично кдб тодішньої окупованої України виростив великий клас служак, які заглядались на кремль і старались наперед відгадати та виконати навіть побажання, не кажучи вже про накази, керівників із мо-

Якими зараз в 2026-ому, на 5-му році війни мали б бути пріоритети українців? Наскільки добре ми розуміємо реальний стан справ? А виходячи із реальності, ми і повинні обирати подальший вектор розвитку. Але перш ніж говорити про розвиток, що особисто в мене викликає зараз болючу гіркоту, потрібно для початку зберегтись. Адепти «війни до останнього», безумовно, можуть радіти нинішнім результатам. На початку другої каденції президента Трампа була найвища за весь час ймовірність замороження війни по лінії фронту. Тоді Зеленський категорично відкинув такі варіанти, пославшись на Конституцію, святу цнотливість якої він звик оберігати. Щоправда, не тоді, коли йдеться про 13-14 статті Конституції (національне багатство) чи про 4

володіє стратегічною ініціативою та перевагою? У кого є реактивні шахеди та своя масова балістика? Звичайно, що путін не володіє тією незламною потужністю, яка є у Володимира Олександровича, проте стратегічна ініціатива, реактивні шахеди та балістичні ракети у нього є. Що є перемогою для України? Кордони 1991-го? Кордони 1991-го без Криму? Кордони 2022-го? Кордони 202526 років? Чи на якомусь етапі зелена пропаганда оголосить нашою перемогою збереження державності? Наш запас міцності набагато менший, ніж пафосно-войовничі вигуки екс-міністра Кулеби, готового воювати українцями із лопатами в руках. Чи нареченої того ж Кулеби, власниці секс-шопу, яка радила українцям зимою вночі під час блекаутів зігріватись, обкладаючись

увімкненими вібраторами. І найгірше у всьому переліченому те, що йдеться про прямі цитати. Наше небажання бачити очевидне породило НЕПРИТОМНІСТЬ ЗАМІСТЬ НЕТЕРПИМОСТІ! Нетерпимості до всіх ворогів, зокрема і до внутрішніх окупантів-мародерів. А з огляду на останні новини щодо операції «Карфаген», то не просто мародерів кровавих грошей, а прямих жорстоких цинічних кримінальників навіть у правоохоронних органах. На які зміни в США слід очікувати впродовж наступних двох років? Очевидно, що відбуватиметься внутрішня боротьба демократів та республіканців. Але якщо при цьому мислити тверезо, то США є президентською республікою. Не парламентською, не парламентсько-президентською, і навіть не президентсько-парламентською. А президентською. І цей факт не зміниться після складення присяги новообраними конгресменами. При цьому міжнародні відносини та застосування армії залишаться повноваженнями президента Трампа. Очікування імпічменту президента, про яке говорили чимало ліволібералів, є безпідставним, на мою думку. Жоден президент США не був усунутий з посади через імпічмент. І навіть Річарда Ніксона не піддавали офіційному імпічменту загальним голосуванням Палати представників, але він був найближчим до усунення з посади. Під час розслідування Вотергейтського скандалу Комітет Палати представників уже затвердив статті імпічменту (перешкоджання правосуддю та зловживання владою). Розуміючи, що Сенат гарантовано проголосує за його відставку, Ніксон випередив події та добровільно пішов у відставку

06.11.2026 — № 44 (229)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

Політика / Геополітика

8 серпня 1974 року, ставши єдиним президентом США, який зробив це. До речі, антикорупційні операції «Мідас» та «Карфаген» за своїм масштабом та викритими злочинами є незрівнянно страшнішими, аніж Вотергейт. І що ми, українці, з цього приводу робимо? Мир за Трампом в 2025 був поганим, тож Зеленський вибрав війну за путіним. А що зараз потрібно зробити, щоб путін погодився на умови 2025го року, – не знаю. У разі продовження війни теперішньої інтенсивності ще на 2 роки – чого нам, українцям, слід очікувати? Незламно-потужного «середньовіччя», при відсутності не тільки економіки, а й енергетики? Чи ви вважаєте, що хтось із Заходу готовий допомогти нам своєю армією та / або надати нам технологічну перевагу над московією? Але повернемось до США. У зовнішній політиці в президента практично абсолютна влада. Тому переговори з росією і мирні перемовини – це все Трамп. І так буде ще принаймні два роки. Протистояння на межі з війною між Конгресом та Білим Домом – очікуване. Обопільні розслідування щодо політичних опонентів, вето, про використання якого президент Трамп вже заявив, блокування. Внутрішньоамериканські розбірки очікувано відштовх-

surma.com.ua

нуть питання миру на другий план. Якщо не на третій. Що в такому випадку мотивуватиме кремль вести переговори? А куди за такого сценарію спішити путіну, якщо в його руках стратегічна ініціатива та перевага? Зима ще не почалась, а в столичному Києві електроенергія вже вмикається на 6-7 годин за добу. Внутрішня криза в США навпаки стане додатковою перевагою для злобного демонічного московського царька. Але і це ще не найгірший сценарій. Питання України взагалі можуть стати розмінною монетою у внутрішньоамериканській політиці. І на тлі можливих негативних варіантів, ситуація зі «Старлінками» може виявитись чимось дуже дрібним. При цьому слід враховувати, що пафосний популізм щодо нашої війни вже неодноразово ставав інструментом спекуляцій. Згадайте, до прикладу, розрекламований «лендліз», за процедурою якого Україна так і не отримала жодної зброї. Щоправда, варто зазначити, що, окрім ролі Байдена, в цьому винуватий також і тандем Зеленський – Єрмак. І найгірше, що в цій ситуації може зробити влада в Україні – «лягати» під демократів та конфліктувати із Трампом. При цьому саме до таких настроїв нас і ведуть ліволіберальні ґрантоїдські журналісти, активісти та псевдоекспер-

№ 44 (229) — 06.11.2026

ти. Незалежно від наших уподобань впродовж наступних двох років питання настання миру залежатиме від президента Трампа. А подальша підтримка України, яка і під час каденції Трампа залишилась дуже великою, потребує двопартійної підтримки. Працювати потрібно і з республіканцями, і з демократами. Інакше мирні перемовини можуть і не відбутись. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який, до речі, належить до глобалістичного табору, досить чітко та холоднокровно оцінив те, що відбулось. Мерц висловив думку, що Трамп протягом останніх двох років свого президентства продовжуватиме обходити Палату представників і Сенат США, видаючи виконавчі укази. «Протягом останніх двох років Трамп здебільшого керував країною, не радячись із Конгресом. Чому зараз ситуація має бути іншою?», – сказав Мерц під час економічного форуму лівоцентристської Соціал-демократичної партії. Німецький канцлер зазначив, що не надто «в захваті» від перемоги демократів на проміжних виборах. «Зміни торкнуться бюджетного планування – і, звісно, планування у сфері збройних сил», – продовжив Мерц. До 3 січня із боку Трампа ще точно триватимуть спроби «дотиснути» досягнення миру чи бодай замороження конфлікту попри те, що путін та Зеленський цьому противляться. Кожен

VILLAGE DOCTOR

– із своїх мотивів. Ймовірність позитивного результату до кінця 2026 року особисто я розцінюю як дуже низьку. Проте наступного дня після виборів в США відбулись події, які без перебільшення можуть стати ядерною бомбою для «Карфагену Зеленського». Чергова публікація НАБУ та САП розслідувальних матеріалів операції «Карфаген» насправді порушує настільки страшні та глибинні речі щодо управління Україною, що вона може стати початком кінця влади Зеленського. Справжнім початком кінця. І попри мою аргументовану критику та несприйняття антиукраїнської діяльності Володимира Зеленського, це твердження я роблю досить холоднокровно. Українці поки не до кінця усвідомили диявольську прірву, привідкриту в ході розслідувань НАБУ та САП. Спостерігаючи те, що відбувається, я дедалі більше переконуюсь у невипадковості публікацій нової порції матеріалів саме 4 листопада – наступного дня після виборів у США. Проте детальніше ми це аналізуватимемо в наступному випуску нашої газети «Сурма». Маю підозру, що впродовж наступного тижня нас чекає ще чимало важливих та шокуючих подій.

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

06.11.2026 — № 44 (229)

DOORS OPEN · 6:00 PM CONCERT STARTS · 7:30 PM TABLE RESERVATIONS & QUESTIONS

CALL 773-739-4857

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Синдром закритих підвалів: Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

одії 2 листопада 2026 року на вулиці Сонячній, 7а в Петропавлівській Борщагівці під Києвом стали кульмінацією глибокої системної гнилизни тилового забезпечення, де війна, корупція та безправність злилися в єдиний вибухонебезпечний вузол. Те, що силовики намагалися замазати затертими штампами про «тимчасові пункти дислокації», а ґрантові медіа – перетворити на цирк із «псевдолікаркою», на перевірку виявилося класичним симптомом деградації правової держави. Це розслідування збирає всі приховані пазли докупи: від об’єкта державного «Сенс-банку», який виставлявся на продаж за 12 139 360 грн саме в дні штурму (що підтверджено офіційними даними Prozorro.Продажі та ринковими оголошеннями станом на кінець жовтня 2026 року), до внутрішньої війни силовиків, яка змусила систему рятувати генералів ціною тотальної тиші. ГОЛОВНА ТАЄМНИЦЯ БУДИНКУ Коли Офіс Омбудсмена та командування Нацгвардії почали запевняти суспільство, що на вулиці Сонячній, 7а розташовувався звичайний «тимчасовий пункт дислокації» для військових, вони свідомо маніпулювали фактами, приховуючи справжній юридичний статус цього об’єкта. З’ясувалося, що цей масштабний триповерховий котедж площею 611 кв. м із земельною ділянкою 8,36 сотки перебуває у приватній власності державного АТ «Сенс Банк» (який було націоналізовано після початку повномасштабного вторгнення). Ба більше, державний банк офіційно виставив цей актив на відкритий комерційний продаж через систему відкритих аукціонів. Достатньо поглянути на наявні фотоматеріали та офіційні дані платформ продажу нерухомості станом на кінець жовтня 2026 року, де цей об’єкт чітко зафіксований з вивісками про продаж та оголошенням аукціону. Жодна легальна військова частина, жоден законний підрозділ НГУ чи ЗСУ не має права облаштовувати «пункти дислокації», табори чи в’язниці для військовослужбовців у нерухомості державного банку, яка виставлена на відкритий ринок і куди от-от мають прийти нові покупці. Це доводить беззаперечний факт: об’єкт використовувався як негласний, безгосподарний «сквот» або тиловий «відстійник». Силовики просто зайняли порожній актив держбанку, користуючись тим, що він ки-

як аукціон держбанку, бунт у Борщагівці та війна силовиків оголили тотальну безправність тилу нутий напризволяще, щоб створити там позасудову тюрму для утримання бійців після СЗЧ (самовільного залишення частини) та новобранців подалі від очей інспекцій, ВСП та законних гауптвахт. ХРОНОЛОГІЯ ПРОРИВУ Екстремальна ситуація вибухнула через те, що цей розподільчий «хаб» дав збій через банальну людську нестерпність умов. Один із військових, закритих у підвалі цього банківського котеджу, зумів переправити назовні екстрене відео зі слідами жорстоких побоїв на обличчі та скаргами на лихоманку, запаморочення й нестерпний біль у животі. Коли на виклик родичів прибула машина приватної допомоги, озброєна охорона в балаклавах без розпізнавальних знаків просто заблокувала прохід. Це спровокувало миттєвий приїзд поліції та стихійний штурм місцевих мешканців, які почали вибивати ворота ногами, на що зсередини полетіла монтажна піна та сльозогінний газ. Коли ж під тиском розлюченого натовпу ворота здалися, правда вирвалась назовні: у підвалі сиділо близько 25-30 людей. Чотирьох чоловіків у критичному стані (з підозрами на травми хребта й наслідками жорстоких тортур) екстрено вивезли до лікарень. ЧОМУ ПРИЇХАВ ПІВНЕНКО Що насправді стояло за екстреним приїздом командувача Нацгвардії Олександра Півненка на цю провінційну вулицю під Києвом? Щоб зрозуміти це, треба подивитися на ширший контекст тотальної війни всередині українського силового блоку, яка тривала впродовж останніх місяців 2026 року. Раніше вище керівництво країни та спецслужб уже стикалося з колосальною внутрішньою напругою через тилові розборки. Зокрема, очільник СБУ Василь Малюк та міністр внутрішніх справ Ігор Клименко публічно заявляли, до яких катастрофічних наслідків призвели гучні та безцеремонні обшуки НАБУ у генерала Півненка у справах про нібито розкрадання мільйонів. Тоді, за словами Малюка, ситуація на фронті й у тилу була настільки критичною, що «половина Нацгвардії опустила зброю, інша – хотіла їхати на Київ», бо армія та бойові бригади сприйняли ці тилові удари по своєму командуванню як відкриту зраду. Міністр Клименко взагалі прямо натякав, що подібні атаки на армійське керівництво могли ре-

жисеруватися ворожими спецслужбами для знищення морального духу країни. Саме тому виявлення нелегальної тюрми для військових під патронатом структур НГУ загрожувало остаточним зривом даху усій державній вертикалі. Генерал Півненко змушений був особисто летіти туди гасити пожежу власним авторитетом Героя України, оскільки будь-яке зволікання чи силове зіткнення з народом на тлі загального армійського невдоволення могло призвести до непередбачуваних внутрішніх збройних демаршів та державного колапсу. ЧИ БУЛА ПОЯВА ШВИДКОЇ СПЕЦОПЕРАЦІЄЮ ПРИКРИТТЯ? Найнапруженішим і найтемнішим елементом цього інциденту залишається епізод із появою біля воріт котеджу так званої «приватної швидкої» та емоційної жінки у формі медика, яка влаштувала показовий перформанс на колінах, заявляючи про «40 людей із мішками на головах» та «масові трупи». Згодом з’ясувалося, що ця особа не була справжнім медиком екстреної допомоги, а її діяльність і статус маневрували на межі провокації та медійного театру. Утім виникає ключове питання: чим була ця поява – хаосом самодіяльності чи чітко розрахованою спецоперацією? Тут простежуються дві невіддільні складові системної гри. Зовнішній слід: ворожі спецслужби московії чи інших країн або деструктивні гравці, які мали інформацію про реальну наявність тилового «відстійника» в активі держбанку, могли навмисно закинути в епіцентр подій підставного персонажа із завчасно абсурдними, перебільшеними тезами («40 трупів і мішки»). Мета такого кроку – моментально зруйнувати будь-яку довіру до раціонального протесту, перетворивши справедливий бунт проти свавілля на керований фарс. Внутрішній карнавал: коли факт присутності побитих людей у підвалі стало неможливо приховати, державна машина й кризові технологи Банкової миттєво адаптували цей гротеск під влас-

ні потреби. Поява «псевдошвидкої» та епатажної жінки стала ідеальною димовою завісою. Медійна вертикаль миттєво підхопила зручний темник: «Дивіться на цю істерику! Лікарка виявилася липовою, цифри брехливими – отже, ніякої катівні не існувало, все це ІПСО і ворожа постановка!». Таким чином, через дискредитацію однієї сумнівної деталі система здійснила класичну підміну понять: реальний кримінальний злочин (незаконна тюрма в котеджі Сенс-банку) потонув у шумі викриттів «провокаторів». ПОСТ-АНАЛІЗ: ДІАГНОЗ СИСТЕМІ Інцидент на Петропавлівській Борщагівці показав, що українська влада більше не здатна – і не хоче – викорінювати тиловий криміналітет. Вона навчилася його майстерно камуфлювати за допомогою політтехнологій та страху перед фронтом. Коли державні структури використовують майно націоналізованих банків під позасудові катівні для власних солдатів, а потім за допомогою кишенькових медіа і підставних провокаторів переводять стрілки на «руку ворога» – це означає, що правовий захист громадян в країні остаточно підмінено цинічними технологіями маніпуляції. Підпільні в’язниці для військових і надалі функціонуватимуть у тіні, доки суспільство дозволяє системі прикривати злочини вищих погонів цирковими виставами та шантажем армійськими бунтами. Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

06.11.2026 — № 44 (229)

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Тил за океаном:

чому ми відкриваємо Ветеранський корпус у США ПАВЛО КУР’ЯНСЬКИЙ

Роман Ткачук, Павло Кур’янський

мого досвіду – цивільне життя після армії має одну особливість, про яку рідко говорять на публіці: воно позбавлене чітких інструкцій. В армії все побудоване на простій і зрозумілій логіці – є задача, є підрозділ, є зона відповідальності та люди, на яких ти спираєшся. А потім ти завершуєш службу, зачиняєш за собою двері підрозділу, і ця звична й зрозуміла координатна сітка зникає за один день. Ти виходиш у світ, який рухається за власними правилами, у якому ніхто не віддає накази і де раптово треба заново шукати побутові та особисті сенси. Якщо ж цей складний перехід збігається з переїздом до іншої країни – зокрема до Сполучених Штатів, – ти стикаєшся з подвійним навантаженням. Водночас іноді навіть хорошим приятелям-цивільним часто здається, що військовий з бойовим досвідом володіє якоюсь надлюдською витривалістю і здатний легко пробити будь-яку стіну. На практиці ж усе впирається у звичайну реальність. Американська соціальна, юридична та медична бюрократія влаштована надзвичайно складно. Вона монументальна, вимоглива і не робить знижок на те, що ти бачив у житті. Інформація розрізнена, правила в кожному штаті мають свої особливості, і людина, яка ще вчора ухвалювала рішення в критичних умовах і відповідала за життя побратимів, у США витрачає місяці на те, щоб просто розібратися з першими документами, житлом чи базовою медичною стра-

РОМАН ТКАЧУК

ховкою. Тож для того, щоб хлопці й дівчата не залишалися сам на сам із цими викликами, ми розпочали роботу представництва Всеукраїнського об’єднання «Ветеранський корпус» тут, у Сполучених Штатах. Одразу скажу: ми не створюємо черговий формальний осередок для формальних звітів, протокольних фотографій чи зборів заради зборів. У нас немає ні часу, ані бажання грати в канцелярську показуху. Завдання «Ветеранського корпусу» максимально практичне – сформувати дієву, надійну й зрозумілу систему підтримки, де свої допомагають своїм без зайвої бюрократії, прохань та очікування чиєїсь ласки. Перше і найгостріше питання, з яким ми працюємо щодня – це юридичний та соціальний супровід. Американська система пропонує чимало можливостей для ветеранів і людей із бойовим досвідом, але розібратися в них без фахової підказки майже неможливо. Питання легалізації статусу, нюанси оформлення пільг для родин, взаємодія з місцевими програмами, страхові компанії, вибір реабілітаційних центрів – усе це вимагає точних знань. Замість того щоб кожен ветеран наново робив власні помилки й втрачав дорогоцінний час, ми акумулюємо досвід тих, хто вже пройшов цей шлях у США. Ми даємо людям чіткі, перевірені алгоритми дій: куди йти, які папери готувати, на що звертати увагу і як уникнути сумнівних чи просто неефективних порад. Другий великий напрям – це професійна реалізація та інтеграція в місцеву економіку. Людина, яка пройшла війну, має унікальний набір скілів. Це

кризове лідерство, здатність працювати в умовах високого стресу, вміння організувати процес із нуля й берегти ресурси. Це капітал найвищої проби. Проблема лише в тому, що американський роботодавець часом просто не розуміє, що означає той чи інший запис у нашому військовому квитку. Наше завдання – допомогти ветеранам правильно «перекласти» їхній військовий вишкіл мовою цивільного ринку праці США. Ми підказуємо, як грамотно скласти резюме за місцевими стандартами, як пройти підтвердження кваліфікацій та де знайти можливості для перенавчання. А для тих побратимів, які мають наснагу й бажання заснувати власний бізнес у Штатах, ми допомагаємо порадою, юридичними консультаціями та першими контактами. Нам важливо, щоб ветеранський статус у цивільному суспільстві США асоціювався передовсім з надійністю, високим професіоналізмом та лідерством, а не зі співчуттям чи проханням про допомогу. Окреме місце у нашій роботі посідає пряма співпраця з американськими ветеранськими організаціями. У Америці є потужна, сформована десятиліттями культура поваги до військових та розвинена інфраструктура підтримки. І ми маємо про що говорити з місцевими колегами. Ми не приходимо з простягнутою рукою – українські ветерани зараз володіють унікальним, найсучаснішим досвідом ведення технологічної війни, застосування безпілотних систем, швидкої тактичної медицини та організації логістики в надскладних умовах. Цей досвід викликає величезний про-

фесійний інтерес у США. Налагоджуючи прямий контакт між українськими та американськими ветеранськими спільнотами, ми будуємо рівноправне партнерство. Це відкриває двері для спільних ініціатив, реабілітаційних проєктів та обміну досвідом на зовсім іншому рівні. Та головне, заради чого ми це робимо, – це людське відчуття ліктя. Опинившись за океаном, у зовсім іншому соціумі, людина дуже швидко може відчути ізоляцію. Довкола може вирувати яскраве американське життя, але всередині часто залишається порожнеча через відсутність поруч людей із подібним досвідом і цінностями. «Ветеранський корпус» у США створюється як простір, де не потрібно пояснювати очевидні речі чи виправдовувати свій стан. Це місце, де тебе розуміють з півслова, де можна просто сісти за чашкою кави, виговоритися, отримати чесну пораду і знати, що поруч є люди, які прикриють тил у разі потреби. Служба в армії рано чи пізно закінчується. Але відповідальність один за одного, відчуття обов’язку та бойове братерство не вимірюються кордонами чи географічними координатами. Ми тут, у США, щоб кожен український ветеран знав: він не один, за ним стоїть спільнота, а його досвід і сила потрібні. Про авторів: Роман Ткачук – голова представництва ГО «Ветеранський корпус» у США; Павло Кур’янський – голова штабу представництва ГО «Ветеранський корпус» у США.

06.11.2026 — № 44 (229)

You are invited to a special evening in support of

CHICAGO MAYORAL CANDIDATE

MIKE QUIGLEY Saturday, th November 7 6-8 PM

Eventus Hall

2848 W. Chicago Ave, Chicago IL 60622

With culinary bites & cocktails, live entertainment, and raffles & prizes!

HOSTED BY:

Ukrainians for Mike Quigley for Mayor

TICKETS AT ACTBLUE.COM/DONATE/QUIGLEY117 HOST: $5,000 CO-HOST: $2,500 SPONSOR: $1,000 SUPPORTER: $500 GUEST: $100

FRIEND: $250 ATTENDEE: $25

Paid for by Friends of Mike Quigley. A copy of our report filed with the State Board of Elections is available for purchase from the State Board of Elections, Springfield, IL

Політика / Війна Костянтин Корсун Експерт з кібербезпеки Київ, «Сурма»

хоже, що хакнули його випадково, якоюсь школотою. Поки неясно, який саме елемент був уражений: АРІ, сервер push-сповіщень чи бекенд – але я б поставив більше на старий-добрий supply chain. Наприклад, прийнята на роботу до офісу розробки «по дзвінку» хароша дєвачка тицьнула якийсь лінк у Телеграмі. Але цікавою та показовою є історія: а хто ж розробив додаток і причому тут Міша «Роль кібербезбезпеки перебільшена» Федоров. Додаток «Повітряна тривога» створено компанією Stfalcon з Хмельницького. Я читаю цю назву як «ес-ті-фалкон» й інтерпретую типу як «святий сокіл» – хоча хто-зна, як насправді придумувався такий складний для язика неймінг. Власник та директор компанії Степан Танасійчук сам розказував історію створення додатку: його було запущено у колаборації між Stfalcon, Ajax Systems та Мінцифри – за 48 годин. Тобто від задумки до релізу пройшло менше двох діб. «Бахнули продукт» – як вони кажуть. Я ніколи не чув про якісні додатки, які зробили менше ніж за пів ро-

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Отже, що наразі відомо про злам додатку «Повітряна тривога»? ку-рік. Але ж ключове питання: а як так вийшло, що зляпаний на колінці маловідомою компанією додаток отримав 1 мільйон користувачів вже у першу ж годину після релізу? А станом на 2024 рік він мав вже 11 мільйонів користувачів. Зараз, може, й більше. Річ у тому, що хмельницька Stfalcon на той момент співпрацювала з гігантом – Ajax Systems. А власник Ajax Systems на прізвище Конотопський є придворним олігархом всемогутнього (на той час) Михайла Федорова, пізніше відомого як «Божествений». Ідея створити додаток виникла у власника та директора Stfalcon Степана Танасійчука у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Нею він поділився з Конотопським. Тому сподобалося і він транслював задумку Міші. Міша також підтримав – і понеслося. Ajax Systems зайнявся розробкою бекенду та дизайном, самі Stfalcon розробили власне мобільну частину додатку, а Мішина мініцифра зайнялася «розповсюдженням» – тобто рекламувала додаток від свого імені. Чи перевіряв хтось його на безпечність для користувачів? На це не було часу. Та й нахіба? Адже «роль кібербезпеки дещо пе-

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

ребільшена». Нагадаю, що буквально за місяць до того, у січні 2022-го російські хакери з ГРУ хакнули «Дію» та вкрали дані користувачів 13 мільйонів користувачів в Інтернет і частину з них виставили на продаж. Пізніше, у вересні 2024-го цей факт підтвердив суд присяжних штату Меріленд, США. Попри відсутність технічних подробиць атаки від 1 листопада 2026 року на додаток «Повітряна тривога», ймовірно, йдеться не про добре сплановану кібероперацію сосіянських спецслужб – а радше про випадковість. Якийсь умовний школяр з Усть-Піздюйська натрапив на вразливість якогось українського додатку і вирішив негайно нагадити – навіть не глянувши, що то за додаток і скільки там користувачів. Побачив – насрав, все так па-руські. Написав перше, що прийшло у голову, задурманену пропагандою: арєшнік, ядєрний пєпєл, продам гараж. Якщо на цю вразливість натрапили б справжні специ зі, скажімо, 16-го центру фсб – наслідки були б набагато тяжчими, ніж мільйон мемів у тирнетах. Річ у тому, що сам розробник вихвалявся, що в Ajax Systems їх навчили, як «пробивати беззвучний режим» – щоб тривога підкидала з ліжка серед ночі. А ще до додатку підключено багато різних закладів, торгівельних центрів, мереж АЗС, і додаток може багато що робити, наприклад – вимкнути касу. А ще розробник «Повітряної тривоги» розробив автономні блоки керування сиренами по всій країні – а це більше тисячі блоків. І якщо керувати ними через додаток – вони можуть видавати неправдиві звукові сирени. І якби все

це керувалося з Лубянки – думаю, ми б не дуже сміялися з жартів про Щекавицю. Я впевнений, що ніхто за цей хак не отримає жодного покарання: за свою тупість, криворукість, безвідповідальність та пихатість. Бо ж розробник – приватна компанія. А те, що там внизу логотип Мінцифри – ну подумаєш, мало хто може його наліпити, його можна скачати з Інтернету. А сам розробник навряд чи визнає свою провину. Силовики можуть їх позадовбувати, але з ними легко вирішити питання однією маленькою валізою. Та і хто коли в Україні часів зекоманди ніс якесь покарання за будь-який хак? За «Медок», за «Прикарпаттяобленерго», за «Дію», за Київстар, за реєстри Мін’юсту? Це ж все віртуально – ніхто ж не вмер? Та якби і вмер – це не привід карати когось із таких цінних для розпилу бюджетів мілф-бетонщиць. До речі, на момент зламу освяченого Мінцифрою додатку «Повітряна тривога» заступниця цифрової міністерки на прізвище Кревська ділилася у Сеулі «унікальним досвідом України захисту від кібератак» (див. мій допис від 29 жовтня 2026). Бо саме таких очільників хотіли собі 73% виборців у 2019-му: молодих, сміливих, амбітних. Геть оту всю вашу душну кібербезпеку – дайош дашборди, презентації, цифровізовані додатки, лавандовий раф. Самого Міші вже немає навіть в Україні – але справа Великого Цифровізатора живіша за всіх живих. А його славетне гасло про роль кібербезпеки – навічно викарбувано золотими буквами у кожному урядовому кабінеті.

06.11.2026 — № 44 (229)

Дякуємо, що ви є членами нашої Кредитівки

СЕЗОН ПОДАРУНКІВ РОЗПОЧАВСЯ Купуйте зараз, а сплачуйте пізніше! Плани розстрочки на великі покупки, здійснені із кредитною карткою Selfreliance. Оберіть терміни розстрочки на 6, 9 або 12 місяців з низькою фіксованою ставкою.

Розглянемо сценарій:

Плани розстрочки за кредитною карткою. Наприклад: кваліфікована покупка на суму $1,500 зі сталою річною ставкою 6.99% APR матиме щомісячні платежі близько $255 протягом 6 рівних внесків. Загальна сума платежів становитиме приблизно $1,531 (включає близько $31 відсотків). Фактичні витрати можуть відрізнятися залежно від суми покупки та графіка платежів. Можуть застосовуватися штрафи за прострочення. Надання розстрочки залежить від кредитного схвалення та положень Угоди і Розкриття інформації за кредитною карткою Visa. Усі кредитні програми, ставки, умови та положення Selfreliance FCU можуть бути змінені в будь-який час без попереднього повідомлення.

ILLINOIS

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 50 W. Dundee Rd., Wheeling, IL 60090

MICHIGAN

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091 11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212 7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322

888-222-8571 selfreliance.com

Перейдіть за QR кодом, щоб дізнатися більше!

NEW JERSEY

CONNECTICUT

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306 60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

21 Silas Deane Highway, Wethersﬁeld, CT 06109 270 Broad Street, New Britain, CT 06053 5 Commerce Dr. Cromwell, CT 06416

MINNESOTA

MASSACHUSETTS

11064 Cedar Lake Rd, Minnetonka, MN 55305

103 North Elm Street, Westﬁeld, MA 01085

Економіка

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Скільки кукурудзи, пшениці, сої та інших зернових експортувала Україна до та під час вторгнення

опри повномасштабну війну Україна продовжує засівати поля зерновими та бобовими культурами, збирати урожай і відправляти його на експорт. Все це – фактично під щоденними ворожими обстрілами, з частково замінованими полями та цілеспрямованими ударами по логістичних шляхах. Однак зернові все ще залишаються однією з основних позицій українського експорту, гроші від продажу яких допомагають наповнювати бюджет. Лідерами за обсягами продажів залишаються кукурудза та пшениця. «Слово і діло» дослідило, скільки кукурудзи, пшениці, соєвих бобів, ячменю, ріпаку та соняшнику експортувала Україна до та під час вторгнення і якою була вартість проданої агропродукції. ЕКСПОРТ ЗЕРНОВИХ ДО ПОЧАТКУ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ: 2019–2021 Експорт Україною основних зернових культур у 2019-му маркетинговому році становив 63,3 млн тонн, найбільше продали кукурудзи (32,3 млн тонн на 5,2 млрд доларів), пшениці (20

млн тонн на 3,6 млрд доларів) і ячменю (4,1 млн тонн на 710 млн доларів). Соєвих бобів продали 3,6 млн тонн та 1,1 млрд доларів, ріпаку – 3,2 млн тонн на 1,2 млрд доларів. Найменшими були обсяги експорту соняшника – 0,08 млн тонн на 34,6 млн доларів. У 2020 році було експортовано 55,4 млн тонн зернових на 11,1 млрд доларів, у 2021му – 54,4 млн тонн на 14,6 млрд доларів. Лідерами з експорту також була кукурудза, пшениця і ячмінь. ЕКСПОРТ ЗЕРНОВИХ ПІД ЧАС ВТОРГНЕННЯ РФ: 2022–2026 У перші місяці великої війни експорт зернових через порти практично впав до нуля, однак завдяки «зерновій угоді», що почала діяти з середини літа, вдалося налагодити продаж агропродукції морем. Як наслідок, річний обсяг продажу деяких культур не лише зрівнявся з довоєнним, а й перевищив його. Зокрема, вдалося експортувати 25 мільйонів тонн кукурудзи, що на 300 тисяч тонн більше, ніж у 2021 році. Також вдалося більше продати соєвих бобів та ріпаку. А експорт соняшникового

Експорт українського зерна 2019–2026 / Слово і діло

ми підтримуємо

насіння у 2022 році досяг піка за весь узятий період – 2,75 млн тонн проти 80 тисяч у 2021 році. Загальна вартість проданих зернових у 2022 році – 14,5 млрд доларів. У 2023 році Україна експортувала 52 млн тонн зернових культур загальною вартістю 10,9 млрд доларів. Зросли обсяги експорту (у порівнянні з 2022-м) кукурудзи, пшениці, соєвих бобів, ячменю. Зменшилися – ріпака та соняшника. У 2024 році було експортовано 61,2 млн тонн українських зернових культур на 12,6 млрд доларів. Зросли обсяги продажу кукурудзи, пшениці, ріпака та ячменю (у порівнянні з 2023 роком). Торік, за даними митної служби, Україна продала іншим дер-

жавам трохи менше основних зернових, ніж у перші два роки вторгнення – 38,4 млн тонн. Загальна вартість проданої продукції також була меншою – 9,4 млрд доларів. Причинами падіння обсягів експорту у 2025 році стали низка факторів: від нових ударів росії по морській інфраструктурі до посилення конкуренції на світовому ринку й нашестя сарани. З січня по вересень 2026 року найбільше експортували кукурудзи, пшениці, ріпаку та соєвих бобів. Значно менше – ячменю та соняшнику. Загальна вага проданого ставила 29,2 млн тонн, а вартість – 6,9 млрд доларів. Джерело: Слово і Діло

06.11.2026 — № 44 (229)

Prices effective Nov.4-10, 2026

Щ о д е н н і с п е ц іа л ь н і п р о п о з и ц ії

each C o u n t r y D e lig h t я й ц я 1 2 c t .

2/ 5 $

1 99 1 99 99 5 $

99 lb

Ц іл а к у р к а

Гранат

Ч е р в о н и й в и н о гр а д

39 99 5

lb Капуста

Ш инка

Ч ервоні яб л ука

lb P o d la s k i с и р

2 99 99 3 99 4 $

99 lb

М ол око 2%

¢ lb

Ч е р в о н и й гр е й ф р у т

М а н д а р и н и H a lo s 3 lb .b a g

С алямі

М и знахо дим о ся за адр есо ю : 3 1 4 1 N . T h a tc h e r A v e R iv e r G ro v e IL 6 0 1 7 1 (C u m b e r la n d & B e lm o n t )

Війна / Суспільство

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Не дати спалити себе живцем! Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2

Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

и не думали ви, люди, що Україна в дзеркалі нинішньої преси і соціальних мереж виглядає як украй поляризована країна, де вже немає більше нічого центричного? Але при всьому тому ми продовжуємо далі мігрувати до полюсів суспільної думки, неймовірно обтяжуючи їх. Здається, ще трохи – і ця суспільна вісь трісне, створивши дві окремі реальності. Але через деякий час на цих двох нових осях виникне своя поляризація, яка зламає і їх також. Деструктивні тенденції в соціумі ведуть до абсолютного розпаду і анігіляції суспільства… Щоб зрозуміти, чим це спричинене, треба назвати істині причини. Отож… Диджиталізація інфопростору. Цифрові платформи інформаційного світу побудовані на ефекті залученості (engagement). А що найбільше привертає увагу людей та змушує їх реагува-

ти? Звичайно ж, найсильніші емоції – страх, гнів, обурення або ж, навпаки, сліпа довіра, поклоніння, беззастережне захоплення, фанатична відданість. А в цей час алгоритми миттєво зчитують наші вразливі місця і підкидають саме той контент, який грає на наших емоціях. Більшість суспільства колотиться в емоційному резонансі, максимально масштабуючи цей резонанс. Лишаються, щоправда, люди, які не піддаються цьому ефекту і продовжують мислити об’єктивно і спокійно, але вони сприймаються масою майже як зрадники. І тут нічого не поробиш – працює колективна емоція. Але існує ще один страшний чинник – травма війни і криза виживання. Величезний психологічний тиск, у якому живе українське суспільство, природно загострює захисні механізми психіки. В умовах екзистенційної загрози людський мозок прагне спрощувати світ до чорно-білих категорій: свій – чужий, перемога – поразка, порятунок – зрада, світло – темрява. У чорно-білому світі немає місця для нюансів і компромісів, а будь-яка спроба розширити контекст, поглянути на ситуацію ширше, сприймається як слабкість або гнилість. Але ж це і є інстру-

Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінця 2023 року!

ЗНИЖКА ЗНИЖКА

$5 $5 на посилку в Україну

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING на посилку в Україну 050полум’я. N Cumberland мент пропаганди – максимально зву- в це бурхливе Полум’я, котреAve., O 050 N Cumberland Ave., Ofﬁce 21-v, ізсерезити контекст до конкретної ситуації випалює Norridge, напалмом суспільство IL 60706 Промо код загнати нас нас у лещата безвиході, дини. Усі ці Олі, Насті й Даші – це лиNorridge, IL 60706 Промо код іколи 773-600-2727 навіть смерть здається єдиним ше гарнеTeл. паливо для нашого пекельTeл. 773-600-2727 виходом із ситуації… казана на якому написано «Укра5DOL23 У такі моменти із суспільством тра- ного Мимоволі спадаєUA-US думка, що є 5DOL23 пляється найгірше: традиційні центри їна»… DOLYNKA PALATIN ті, які зацікавлені у знищенні українDOLYNKA UA-US PALATINE формування сенсів – академічні сере- ців! Щоб1590 тут було інN якомога Rand більше Rd., Palatine, 1590 N Rand Rd., Palatine, ILнервових 60074 зривів довища, глибока публіцистика, акадесультів та інфарктів, Teл.Ви773-600-2727 мічна філософія, серйозна культура – і самогубств. гадаєте, вони не роTeл. вони витісняються на периферію ува-773-600-2727 зуміють потужний вплив своєї зброї?

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ ВАШОГО ДОМУ, ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ ЗЗ ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ

Виклик кур’єра Виклик кур’єра а номером телефону за номером телефону

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

Код поширюється на Код поширюється на авіа та морські посилки в Ук морські посилки в Україну Ви можете надіслати п Ви можете надіслати в офісахпосилку агента Meest: в офісах агента Meest:

Ще й як Ми розуміють, бо в відповімо! їхніх руках Є питання? радо зброявідповімо! масового знищення. Чи усвідомЄ питання? Ми радо

ги. Люди рефлекторно шукають для себе якусь надію – і знаходять її серед блогерів, стендаперів, радикальних коментаторів та анонімних фейкових каналів, яким вигідно тримати аудиторію в постійному емоційному тонусі. Наше суспільство гранично втомлене! Не розуміють цього лише дурні або цинічні кон’юктурники. Постійне перебування в режимі емоційної напруги та пошуку «ворогів серед своїх» випалює останній внутрішній ресурс нації. А тепер уявіть собі, що є ціла армія законспірованих «земляків», які не те, що прагнуть пом’якшити ситуацію, а буквально щодня підливають бензину

лять на це колись українці – і покладутьca.me Онлайн-чат нашому веб-сайті: Онлайн-чат на нашомукрай веб-сайті: ca.meest.com цій жахливій матриці? Україна на сьогодні – наркоман у стадії повЕлектронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com ної залежності від отруйного зілля. Я не знаю, що буде потрібно після заБезкоштовний телефон: 1-800-361-7345 кінчення війни, щоб зняти нас із цієї Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 голки. А знімати доведеться! В Укра-

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot їні навіть не розуміють, який страшTelegram чат: @Meest_Canada_Bot ний егрегор висить над їхніми головаБільше акцій - в Facebook ми – він зітканий зіна ненависті, Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцістраху, у Facebook: злоби і відчайдушного оптимізму, які facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada швидко виснажують гормональну сиfacebook.com/MeestCanada

РЕКЛАМА В ГАЗЕТІ ТА НА

773-818-7712

uausamedia@gmail.com

стему людей. Що могло б полегшити психологічний стан українців? Безперечно, мистецтво! Класична музика, якісний театр, глибока поезія, ліричні й задушевні пісні, ніжні й проникливі вокальні голоси… Але де це все взяти, коли мистецтво витісняється пропагандою, а експлуатація злободенних тем стає трендом, поезія все більше стає ситуативною, а пісні крикливими, гнусавими чи картавими. І що цікаво, більшість навіть не намагається копати глибше, шукати спасіння в інших, більш глибоких темах, знаходити розраду у пошуках духовної суті життя… Можливо, та навіть точно, все це колись так і буде. Треба тільки не дати спалити себе живцем. Ізсередини... Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

Політика / Війна

06.11.2026 — № 44 (229)

Картини на мільйони. 50

А СКІЛЬКИ КОШТУЄ БАЙДУЖІСТЬ ДЕРЖАВИ?

Валерій Карпунцов Київ, «Сурма»

мільйонів євро! Саме стільки заплатили на паризькому аукціоні Sotheby’s за картину Клода Моне «Іриси». Рекордна ціна для твору мистецтва, проданого на торгах у Франції. І це не просто історія про багатих колекціонерів, які змагаються за право володіти шедевром. Це історія про те, як країни формують власний культурний капітал. Франція має Моне, Ренуара, Сезанна. Німеччина послідовно формує світове визнання Герхарда Ріхтера. Австрія активно просуває творчість Марії Лассніг навіть після її смерті. За великими іменами стоїть не лише талант митців. Стоїть системна робота держави, музеїв, мистецтвознавців, культурних інституцій, аукціонних домів. Бо міжнародне визнання художника – це також престиж країни, її вплив у світі та економічна вартість її культурної спадщини. Держава не може створити генія. Але вона може зробити все, щоб його талант став надбанням світу. А тепер погляньмо на Україну. У нас є Іван Марчук. Художник світо-

вого масштабу. Людина, яка створила власну неповторну мистецьку мову, зрозумілу і найвибагливішому поціновувачу мистецтва, і звичайній людині. Людина, яка в часи радянського ідеологічного тиску, у захланні 60-80х років, зберігала українську ідентичність і доводила, що українське мистецтво не потребує дозволу Москви, щоб

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

бути великим. Марчук – це не просто сотні й тисячі картин. Це цілий мистецький всесвіт, частина українського культурного коду, надбання, яке має значення далеко за межами України. Його визнали люди. Його визнав світ. Його творчістю цікавляться міжнародні культурні інституції. А що зробила Україна? У свої 90 років Іван Марчук змушений уже півтора року захищати в суді права на власну творчість. Замість того щоб отримувати від держави всебічну підтримку у збереженні та популяризації спадщини, він змушений витрачати сили на боротьбу за те, що мав би гарантувати йому закон. І це, мабуть, найболючіше в усій цій історії. Ми звикли говорити про національні інтереси, культурну дипломатію, боротьбу за українську ідентичність. Але де все це, коли йдеться про конкретну людину, яка десятиліттями творила українську культуру? Чому інші держави здатні перетворювати творчість своїх митців на світовий культурний капітал, а ми навіть не спромоглися належним чином захистити спадщину одного з найвидатніших українських художників? І не треба чекати, поки

Марчука не стане, щоб урочисто згадувати його геніальність, відкривати виставки, виголошувати промови й посипати голову попелом. Національне надбання – це не те, що ми оплакуємо після втрати. Це те, що ми зобов’язані берегти за життя його творців. Франція сьогодні отримує 50 мільйонів євро за Моне. Але за цією цифрою стоїть столітня історія визнання французького мистецтва. Україна має свого Марчука. І питання зовсім не в тому, скільки мільйонів колись заплатять за його полотна. Питання в іншому: чи здатні ми усвідомити справжню цінність того, що вже маємо? Бо картини можуть коштувати мільйони. А от втрачена національна спадщина не має ціни. І, можливо, колись нам доведеться пояснювати наступним поколінням, чому ми не змогли захистити те, чим сьогодні мали б пишатися. Про автора: Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, державний радник юстиції 3 класу, народний депутат України VII-VIII скликань Джерело: Liga.net (https://blog.liga. net/user/vkarpuntsov/article/60507)

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Віктор Ющенко в Чикаго: Марія Климчак Чикаго, «Сурма»

Від дискусій у Чиказькому університеті та зустрічей з американськими експертами до переповненої зали Українського інституту модерного мистецтва – чотириденний візит третього Президента України Віктора Ющенка до Чикаго поєднав міжнародну дипломатію, освіту, культуру та живе спілкування з українською громадою.

29 жовтня до 1 листопада 2026 року третій Президент України Віктор Ющенко перебував із робочим візитом у Чикаго. Після зустрічей у штаті Міссурі він продовжив програму в одному з найбільших осередків української діаспори США, де впродовж десятиліть формувалися громадські, культурні та освітні інституції, що підтримували зв’язок з Україною навіть у часи її бездержавності. Програма візиту охопила провідні академічні установи, міжнародні аналітичні центри, американський бізнес та українську громаду. Головними темами стали майбутнє України, міжнародна безпека, енергетична незалежність, освіта та збереження національної ідентичності. 29 жовтня Віктор Ющенко відвідав University of Chicago, де понад 450 студентів, серед яких були також українські, слухали його виступ. Того ж дня він узяв участь у публічній дискусії What Lies Ahead for Ukraine за участю представників Harris School of Public Policy. У центрі обговорення були перспективи української держави, міжнародна підтримка та її місце в європейській системі безпеки. Окрему ува-

українська ідентичність, історична пам’ять і діалог поколінь

гу приділили розвитку партнерств між українськими й американськими освітніми установами. Наступного дня, 30 жовтня, відбувся круглий стіл у Chicago Council on Global Affairs, присвячений міжнародній безпеці та наслідкам російської агресії. Під час візиту до американської енергетичної компанії Invenergy обговорювалися питання відновлення української енергетичної інфраструктури, впровадження сучасних технологій та можливості залучення американських інвестицій. Ще одним пунктом програми стала Latin School of Chicago, де Ющенко зустрівся з учнями та педагогами. Розмова стосувалася свободи, людської гідності та відповідальності молодого покоління за майбутнє демократичного суспільства. 31 жовтня Президент також відвідав Obama Presidential Center, де йшлося про збереження історичної та інституційної пам’яті. Однак найбільш емоційно насиченою частиною чотириденної програми стала зустріч з українською громадою. У суботу, 31 жовтня, Український інститут модерного мистецтва (UIMA) у Чикаго приймав Віктора Ющенка та його дружину Катерину Ющенко. Зустріч відбулася під назвою «Українська ідентичність – це нескореність!». Ще до початку програми стало зрозуміло, що багато людей зацікавлені подією, так як зала була заповнена вщерть. Особливо впадала у вічі численна присутність молоді. Студенти, молоді родини, представники громадських організацій прийшли почути Президента, чия політична діяльність пов’язана з важливими подіями новітньої української історії.

Серед присутніх були Генеральний консул України в Чикаго Костянтин Ворона, владика Венедикт, представники українських громадських і культурних організацій, духовенства, преси та американські друзі України. Президентка Інституту Мотря Мельник привітала гостей і представила подружжя Ющенків. Модерувала зустріч Марія Климчак. Своєрідного колориту зустрічі додала майстриня коровайного мистецтва Оксана Клюйко, яка подарувала Вікторові Ющенку власноруч випечений і майстерно

оздоблений коровай. Так українська громада Чикаго привітала гостя за давньою українською традицією. Віктор Ющенко говорив майже дві го-

06.11.2026 — № 44 (229)

дини. Його розповідь охопила кілька століть української історії, а саме від витоків державності до сучасної боротьби за незалежність. Історичні події він пов’язував із питаннями на кшталт чому українцям важливо знати власне минуле та яку роль відіграє мова у формуванні нації. Ці роздуми набули особливого звучання в контексті сучасної війни, коли на окупованих територіях України російська влада намагається знищити культурну спадщину. Катерина Ющенко перекладала виступ для американських гостей. Для дружини Президента Чикаго є рідним містом, де історія громади є частиною її особистої біографії. Під час виступу чоловіка Катерина Ющенко сіла поруч із кількома американськими гостями, які не володіли українською мовою, і майже дві години перекладала його розповідь англійською. Віктор Ющенко разом із дружиною Катериною передали Інститутові картину, яку третій Президент України намалював власноруч. Для інституції, яка 55 років знайомить американську публіку з українським мистецтвом, цей подарунок доповнить колекцію сучасних митців. Після виступу розпочалася сесія запитань і відповідей. Охочих звернутися до Президента виявилося значно більше, ніж дозволяв регламент. Ющенко не поспішав залишати залу. Він ще довго відповідав на запитання та спілкувався з присутніми. Тим часом у сусідньому приміщенні вже тривало дружнє прийняття, де учасники обмінювалися враженнями від почу-

того. Фуршет приготували кухарі ресторану «Велюр». Зустріч із Віктором Ющенком ще раз продемонструвала здатність Інституту об’єднувати різні покоління українців навколо тем, важливих для сучасної України. Молоді люди слухали розповідь про події, що передували їхньому народженню, але безпосередньо впливають на їхнє сьогодення. Можливо, через багато років вони розповідатимуть своїм дітям, як восени 2026-го в українському Чикаго слухали третього Президента України, ставили йому запитання й відкривали для себе маловідомі сторінки історії власного народу. Український інститут модерного мистецтва висловлює щиру вдячність Фундації «Спадщина» (Heritage Foundation of First Security Federal Savings Bank) та Фундації «Самопоміч» (Selfreliance Foundation) за підтримку проведення цієї події, фотографові Петрові Ковтуну за історичні світлини. Ще одним пунктом про-

UA-USA / Події

грами візиту Віктора Ющенка стало відвідання Генерального консульства України в Чикаго. Ця зустріч мала й цікаве історичне продовження. Під час президентських виборів 2004 року понад п’ять тисяч українців Чикаго віддали свої голоси за Віктора Ющенка. І символічно, що серед членів виборчої комісії тоді був молодий студент Університету Лойола Костянтин Ворона, нинішній Генеральний консул України в Чикаго. Через двадцять два роки вони зустрілися вже в інших ролях – третій Президент незалежної України та український дипломат, який сьогодні представляє державу в місті, де колись долучався до організації історичних виборів. Так особисті біографії несподівано переплітаються з історією України, а Чикаго знову стає місцем зустрічі минулого й сьогодення. Окрема подяка Фундації родини Польських за сприяння в організації

зустрічей Віктора Ющенка в Чикаго та налагодженні контактів з американськими партнерами. Фото Петра Ковтуна

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Срібний ювілей служіння Богові і людям Руслана Романюк Чикаго, «Сурма»

років. Легко вимовити таку цифру, але значно важче, у сенсі довше, прожити. Особливо, якщо ти обираєш у житті особливу стезю – священничу. Тому що відразу мусиш бути готовий до того, що не належиш собі, а належиш Богові і людям. Отож рішення це мусить бути максимально обдуманим, максимально виваженим. Свого часу він прийняв його. І ніколи не засумнівався у правильності свого вибору. Ніколи не пожалкував. Навпаки, завжди був вдячний Богу за покликання. За можливість служити Йому. За можливість зустрічей з сотнями, з тисячами людей, які вірили своєму духовному наставнику. Які йшли за ним. Які дякували. Які допомагали. Яким допомагав він. На окремих з яких не ображався, навіть якщо бачив несправедливе, упереджене чи претензійне ставлення. Він любив усіх. Бо його навчив цього Господь – любити. І, де б не опинився у житті, завжди отримував любов і повагу у відповідь. Саме це отець Іван Лимар, священнослужитель, протоієрей і настоятель Українського Православного Кафедрального Собору святого князя Володимира у Чикаго, вважає найбільшим багатством свого життя – любов Господа, любов родини, любов людей, для яких його серце завжди відкрите. Ось чому відзначення срібного ювілею – 25-ліття священничої хіротонії – отець відзначив у своїй гарній парафіяльній родині. Зранку минулої неділі у Соборі відслужили Божественну Літургію, яку очолив Високопреосвященний архієпископ Даниїл. Після її завершення Владика Даниїл привітав отця Івана з особливою датою у його житті, вручив йому важливу відзнаку – пам’ятний наперсний хрест із прикрасами, який на грудях пастиря нагадує про Того, Кому він належить, і про любов, яка виявляється у щоденному даруванні себе іншим. А затим Владика відзначив орденом Покрови Пресвятої Богородиці (нагорода Української Православної Церкви США) дружину отця Івана пані Лілю, яка завжди розділяла з отцем радощі і прикрощі їхнього життя. У другій частині урочистостей винуватець торжества запросив усіх на святковий банкет. А ведучі Наталія

Гладин і Оксана Данів, які організували свято з благословення Високопреосвященного Владики Даниїла, побудували неофіційну зустріч за сценарієм, у ході якого присутні могли гортати сторінки священничого становлення отця Івана, торкнутися особливих моментів його життя, розділити душевні переживання, які священник допомагає долати іншим і яких не позбавлений сам. …Тиха духовна музика. Хвилина мовчання на вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за волю і долю України у нинішньому нелегкому двобої з лютим ворогом. Молитва. Благословення Владики Даниїла. Далі на екрані – відеофільм «Шлях довжиною у чверть століття» із сюжетом про життєву стезю отця Івана Лимаря. Дуже коротко її віхи були такими. Народився 1969 року на Львівщині, у мальовничому Прислопі. Шлях до служіння розпочав у далекій юності, коли з 19 років допомагав у Житомирі владиці Іоану, долучившись до відродження Української Автокефальної Православної Церкви. У переломні для України роки (кінець 80-х – початок 90-х) був у самому центрі духовного й національного відродження: при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві він служив поруч

із видатними постатями – Патріархом Мстиславом та Патріархом Володимиром (Романюком), який став для нього рідним духовним наставником. Водночас активно працював у лавах ОУН під проводом Миколи Плав’юка та в національних виданнях. Саме в Києві, при церкві, Бог поєднав його серце з майбутньою матінкою Лілією – медичною сестрою та регенткою церковного хору. Влітку 1992 року вони повінчалися в Свято-Михайлівському монастирі, а наступного дня диякон Іван склав перші обітниці служіння. У 1999 році родина переїхала до США. Спочатку був Саут-Баунд-Брук – духовний центр УПЦ США, де диякон Іван служив поруч із майбутніми Владиками – Митрополитом Ан-

06.11.2026 — № 44 (229) тонієм та Архієпископом Даниїлом. Саме там, у церкві-пам’ятнику святого Андрія Первозванного, 25 серпня 2001 року він прийняв священниче рукоположення. Почалися роки невтомної праці для будівництва храмів і згуртування українців: спочатку в Атланті, згодом у Трентоні, а з серпня 2012 року і до сьогодні отець Іван є душпастирем в Соборі святого Володимира у Чикаго. Від рідного Прислопа і київських святинь до великих громад Америки – такою є священнича дорога отця Івана Лимаря. Й означає вона не тільки розбудову храмів, не тільки служіння під їхніми куполами, а й опіку над школою, підтримку новоприбулих родин, збереження нашої віри й мови на чужині. За все це багато подячних слів звучало на адресу отця Івана Лимаря від особливих гостей його свята – владики Даниїла, Генерального консула України в Чикаго Костянтина Ворони, представника кредитівки «Самопоміч» Романа Яцківського, від власника бізнесу DOLYNKA UAUSA CONSULTING, власника Radio UA Chicago та газети «Сурма», офіційного представника благодійного фонду PROTEZ FOUNDATION Володимира Долинки, від учнів школи українознавства, яка працює при Соборі святого князя Володимира, від голови парафіяльної ради Собору Марії Глібки.

Не оминули вони увагою й активність отця Івана у житті української громади Чикаго, коли і сам отець, і його парафія разом з парафіяльними родинами інших церков пропагують і підтримують Україну вдалечі від її географічних кордонів. Ось чому такими приємними були привітання присутніх на святі греко-католицьких священників і вручена від єпископа Чиказької єпархії УГКЦ владики Венедикта Грамота зі щирими побажаннями, щоб Господь укріплював ювіляра у покликанні, дарував мудрість і духовну силу для подальшого пастирського служіння, а священнича праця приносила рясні плоди на славу Божу і спасіння довірених душ. Складали за це подяку отцю Івану і православні священники, бо кожен із них зокрема і всі разом виконують у своєму житті справді особливу місію – служіння Богові і людям. 25 років душпастирства отця Івана Лимаря, тисячі літургій, сотні поєднаних у вінчанні доль, охрещених дітей, розраджених при похоронах і всіляких інших житейських перипетіях сердець… Все це – видима сторона священничої роботи отця. Але є ще й інша, невидима чи майже невидима, – його особисте життя. Завісу у той особистий світ трішки привідкрила у своєму надзвичай-

UA-USA / Події

но відвертому виступі дочка Оленка, розповівши, що означає бути дитиною священника. Її виступ був справді унікальний. Вона говорила про отця Івана, який буває впертим, дотепним, винахідливим і всевміючим – аж до ситуації, коли у найбільшу липневу спеку він без каски, без страхувального пояса вилазив на церковний дах і проводив там ремонтні роботи, а викликані «пильними» сусідами інспектори

Управління з охорони праці та здоров’я (відома в Америці служба OSHA) ніяк не вірили, що отой чоловік на даху у шльопанцях Adidas – то якраз і є священник цієї церкви. Дочка жартівливо розповідала про отця Івана, який захоплюється такими «необхідними» для душпастиря транспортними засобами, як понтонні човни чи мо-

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 20

UA-USA / Події

ПОЧАТОК / С. 19 тоцикли, і запросто може приїхати на фестиваль у сусідню громаду на скутері. Розповідала багато інших серйозних і кумедних випадків з їхнього родинного життя, але понад усім дякувала батькові за те, що навчив їх, трьох своїх дітей – Світлану, Олену і Володимира, – любити церкву. Не просто приходити в неділю на Богослужіння. Не просто знати, коли треба встати, коли перехреститися і коли співати «Господи, помилуй». А справді любити Церкву. Як щось більше, ніж сакральну споруду, де розмова з Богом набуває особливого сенсу. Як служіння. Як відповідальність. Як спілкування з людьми, проявляючи до них гідність і повагу. Не для похвали. Не для того, щоб отримати щось взамін. А просто тому, що це – Церква. Дочка дякувала сердечно і за приклад Великої Любові (ці слова треба справді писати з великої літери), яка характеризує і їхню родину, і власне отця Івана з моменту хвороби матусі. Бо це той випадок, про який кажуть: інколи справжнє служіння відбувається там, де його ніхто не бачить. Удома. Біля людини, яку ти любиш. І яка без твоєї допомоги абсолютно безпорадна. Пані Лілія також була на святі. Тут прозвучали її неймовірно теплі і щирі спогади про минулі роки родини

surma.com.ua

Лимарів і про сьогоднішню днину. Ці спогади були просто зачитані, бо пані Ліля через недугу, яка скувала тіло, не може промовити й слова. І навіть не може подарувати своїми вустами усмішку. Але вона дарує її… очима. Поглядом. Найпалкіші свої емоції дарує. Йому, отцеві. Дітям. Усім, хто її оточує. Навіть пише на спеціальному комп’ютерному пристрої очима. Щоб залишити у спадок свої роздуми і спогади. Про те, як починалася їхня сім’я. Як вона завжди була поруч зі своїм чоловіком-отцем і ніколи не цуралася жодної роботи, яку тільки

№ 44 (229) — 06.11.2026

треба було робити для церкви, – хор, кухня, недільна школа, прибирання у храмі, висаджування квітів, переїзди, гостинність до кожного, хто переступив поріг і їхньої церкви, і їхнього дому… Так, вона завжди була поруч. І тепер поруч. Неміч скувала тіло, але не душу. І не погляд, яким пані Ліля промовляє, що вона любить усіх, хто поруч. Що вдячна отцеві, дітям, кожному, хто допомагає їй нести цей хрест. І отець Іван вдячний. За кожний найменший жест допомоги, який стає для нього, для їхньої родини великою

підтримкою у житейських випробуваннях. Й передусім вдячний Богові за любов і благословення, які він приймає сам, а потім передає кожному, з ким зводить його доля. І, попри все, залишається неймовірно енергійним, гостинним (якщо ви бували на щорічному фестивалі Taste of Ukraine у парафії святого князя Володимира, то розумієте, про що мова), залишається строгим і лагідним, залишається священником, який переконує кожного і показує приклад сам, що парафія – це не тільки храм, це люди, які разом моляться, працюють, готують, святкують, сперечаються, миряться і врешті стають родиною. Ось про все це і йшлося на святкуванні 25-річчя хіротонії отця Івана Лимаря. А доповнювали свято чудові мистецькі твори, які дарували ювілярові і всім присутнім хоровий колектив СУМ (керівник Володимир Попович), скрипалька Юлія Перехожук, солісти Ігор Лемішка, Галина Герявенко, Оксана Данів, Наталія Гладин, сестри Мальгівські, неймовірно енергійний співочий колектив «Свашки». І був на завершення святковий торт. І був проспіваний величний гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». І були побажання «Многая літа!» – від нині і до золотого ювілею священства. Благослови, Господи!

06.11.2026 — № 44 (229)

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Архітектура, яка промовляє, Тарас Колопельник Чикаго, «Сурма»

ороку Чиказький архітектурний центр (Chicago Architecture Center) проводить Open House Chicago – захід, який відкриває для відвідувачів двері сотень архітектурно визначних споруд міста. Серед них – собор Святого Миколая, українська святиня, що вражає своєю величчю, красою та багатством духовної символіки. Протягом двох днів сюди приходять тисячі людей, щоб побачити архітектуру, яка не просто формує простір, а розповідає про віру, культуру та ідентичність народу. Уже другий рік поспіль хор Glorious долучився до цієї події особливим концертом, присвяченим захисникам України. Цьогорічна програма мала назву «Музика крізь віки» й охоплювала широкий спектр української музичної спадщини: від духовних творів і класичних композицій до народних пісень, які передавалися з покоління в покоління. У стінах собору музика набула особливого звучання. Вона стала не лише мистецькою подією, а й нагодою замислитися над історією України, її духовними витоками, людськими втратами та незламністю її народу.

МУЗИКА, ЗАСТИГЛА В КАМЕНІ «Архітектура – це музика, застигла в камені», – цей відомий крилатий вислів особливо промовисто звучить у соборі Святого Миколая. Адже його архітектура ніби запрошує почути те, що не можна висловити самими словами. Про що розповідають бані, що здіймаються до неба? Яку мелодію навіюють позолочені ікони та мозаїки? Що промовляє сонячне світло, яке проходить крізь кольорові вітражі? Передусім це пісня віри – хвала Творцеві, яка пронизує весь простір храму. Слова псалма «Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти звеличився вельми!» ніби виростають із цегли й каменю, наповнюючи собор духовною величчю. Від 1915 року люди, які входять до цієї церкви, чують спів хору, а уявою можуть долучитися й до незримого співу ангельських воїнств. Музика, що звучить тут, покликана піднести людину над буденністю, допомогти їй вийти за межі власних обмежень і спрямувати погляд до вічного. Вгору, до небес – такий духовний рух закладений у самому просторі храму. Однак прагнення до небес не означає забуття земного коріння. Людина належить до певного народу, має власну істо-

або Українська історія, віра і музика під склепіннями собору Святого Миколая в Чикаго Музика крізь віки – від церковних гімнів і класичних творів до народних пісень – ожила у величному просторі собору Святого Миколая, поєднавши українську духовну спадщину, історичну пам’ять і шану до захисників України. рію та культурну ідентичність. Саме тому українська традиція так виразно присутня в архітектурному образі собору. Українські орнаменти, вплетені в цегляну кладку, нагадують про вишивку, що століттями прикрашала одяг наших предків. Металеві конструкції, бані та хрести увінчують споруду, перетворюючи її силует на видимий знак духовної й культурної спадщини. Так, починаючи свою працю на землі, людина прагне піднестися до небес, не втрачаючи зв’язку зі своїм народом. Архітектура собору стає своєрідною книгою, написаною мовою форм, кольорів і символів. А музика, що лунає під його склепіннями, допомагає прочитати цю книгу серцем.

личати Тебе, Богородице». У церковній традиції Марія прославляється як чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів, як Та, що народила Бога-Слово й через яку світ отримав Спасителя. Цей образ нагадує про особливий зв’язок між небесним і земним, між молитвою та людським життям. У тиші храму ікона перестає бути лише мистецьким витвором: вона стає предметом споглядання, молитви й духовного переживання.

ВІРА, ВТІЛЕНА В ОБРАЗАХ

Собор розповідає не лише про віру, а й про історію народу, який цю віру прийняв, зберіг і передав наступним поколінням. Серед постатей, представлених у його вітражах, – святий Климент I, святий князь Володимир, свята княгиня Ольга, святі Кирило й Мефодій. Вони належать до різних сторінок історії християнства, але кожен із них пов’язаний із поширенням віри та формуванням духовної культури, що стала частиною української історичної спадщини. Святий Климент I, якого церковна традиція вшановує як одного з ранніх єпископів Риму, пов’язаний із переказом про мученицьку смерть у Криму. Святий князь Володимир і його бабуся, свята Ольга, посідають особливе місце в історії хрещення Русі та утвердження християнства на її землях. Святі Кирило й Мефодій, брати-місіонери грецького походження, зробили значний внесок у розвиток слов’янської писемної традиції; їхня спадщина нагадує, наскільки тісно мова, культура й духовність пов’язані між собою. Окреме місце посідає святий Йосафат – мученик, який віддав життя за церковну єдність і свою віру. Його постать символізує вірність переконанням навіть тоді, коли ця вірність

Особливе місце в духовному просторі собору належить іконографії. Вітражі та ікони не лише прикрашають храм, а й розповідають історію християнства, його святих і тих людей, чиї життя стали прикладом віри, мужності та самопожертви. Одним із творів концертної програми був «Антифон» Кирила Стеценка: «Благослови, душе моя, Господа». Іншим духовним центром програми став твір Романа Гурка «Богородице Діво». Роздуми про Богородицю перегукуються зі стародавньою молитвою, слова якої можна прочитати над святилищем: «Достойно є воістину ве-

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ У ВІТРАЖАХ

вимагає найвищої жертви. Усі ці образи свідчать про те, що історія народу складається не лише з дат і політичних подій. Вона живе в постатях людей, у духовних традиціях, у мові, книгах, молитвах і мистецтві. Вітражі собору перетворюють ці спогади на видимі образи, які продовжують промовляти до сучасного покоління. Проте націю творили не лише князі, святі та церковні діячі. Її творили також політичні лідери, музиканти, учителі, художники й звичайні люди, які працювали, навчали, творили та жертвували собою, аби Україна зберегла свою самобутність. Саме завдяки їхнім зусиллям українська культура пережила численні випробування й продовжує розвиватися.

УКРАЇНА – ЗЕМЛЯ, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ЗАБУТИ Музична програма продовжила цю розповідь творами українських композиторів. Серед них – третій концерт Дмитра Бортнянського «Господи, силою Твоєю возвеселиться цар» та «Мелодія» Мирослава Скорика. Україна – земля, яку надто довго не знали й надто часто забували. Та забували не тому, що не було чого пам’ятати, а тому, що пам’ять про неї нерідко намагалися придушити. Але ж це багата і прекрасна земля, розташована на перехресті цивілізацій. Її історія сягає часів великих князів Київської Русі, галицьких правителів, вільнолюбного козацтва та багатьох поколінь людей, які боролися за право жити на власній землі.

UA-USA / Події

06.11.2026 — № 44 (229) Чи може одна мелодія передати дух такого народу? Чи здатна музика одночасно виразити біль утраченої свободи, радість повсякденного життя й надію на краще майбутнє? Схоже, що так. «Мелодія» Мирослава Скорика наближається до цього надзвичайно тонко й проникливо. Створена композитором, якого вже немає серед нас, вона стала одним із найвідоміших українських музичних творів. Її впізнаваність вийшла далеко за межі України, а сама музика знайшла місце в концертних програмах і кінематографі. У ній немає потреби в словах, щоб передати глибину почуттів. Мелодія торкається найпотаємніших струн душі, залишаючи простір для особистого переживання – для скорботи, спогадів, любові до рідної землі й надії. А в контексті концерту, присвяченого захисникам України, цей твір набуває особливого значення. Він нагадує, що за кожною боротьбою за свободу стоїть не абстрактна ідея, а жива країна – з її людьми, мовою, культурою та майбутнім, яке вони прагнуть зберегти.

ПІСНІ, У ЯКИХ ЖИВЕ НАРОДНА ДУША Від високих нот класичної музики концерт повернув слухачів до народної пісні – тієї частини української спадщини, у якій відображено повсякденне життя, особисті почуття й досвід багатьох поколінь. «Місяць на небі» – одна з найулюбленіших українських народних пісень, своєрідний романс, що передається від покоління до покоління. Під місячним небом молода жінка пливе човном, а її серце сповнене кохання, туги й непевності щодо почуттів коханого. Місяць, що відбивається у воді, стає образом самого кохання – прекрасного, але мінливого, часом близького, часом далекого, ніколи цілком нам не підвладного. Такі пісні – більше, ніж музичні свідчення минулого. Вони зберігають живу пам’ять про народ: його радощі й печалі, звичаї, почуття та мову серця. Щоразу, коли ми співаємо їх, голоси попередніх поколінь ніби повертаються до нас. Інший вимір народної душі розкриває пісня «Якби я мала крила орлині». Її образи пере-

дають прагнення подолати відстань, повернутися до рідного краю, віднайти близьку людину. Адже всі люди чогось прагнуть. Хтось – кохання, хтось – слави чи достатку. Інші тужать за родиною та друзями, які опинилися далеко. А є ті, хто сумує за домівкою, до якої вже неможливо повернутися. Для України й українців туга за рідною землею стала особливо болючою реальністю. Це туга за минулим, за домом, який довелося залишити, за миром і стабільністю, за можливістю будувати майбутнє без страху. У давніх народних піснях ця туга звучить із надзвичайною щирістю. Уявні крила орла стають символом свободи й можливості подолати будь-яку відстань, аби повернутися до рідного краю та знайти того, кого любиш. Ця музика спонукає не лише співчувати, а й діяти. Вона нагадує, що Україна потребує підтримки всіх, хто прагне бачити її вільною, сильною та здатною захистити своє майбутнє.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ВЛАСНИХ ВИТОКІВ Ще один твір програми – «В саду осіннім айстри білі» – відкриває болючу тему культурної пам’яті та привласнення мистецької спадщини. Цей український романс пов’язаний із долею мелодій, які за радянських часів отримували нове трактування та ставали відомими поза межами свого первісного культурного контексту.

У концертній розповіді ця пісня постає прикладом того, як український мистецький твір може втратити зв’язок зі своїм походженням у суспільній пам’яті. Проте мелодія несе в собі щось більше, ніж ноти. Вона зберігає почуття народу, його спогади, печалі та прагнення бути почутим. У пісні білі айстри схиляються під осіннім небом, а серце оплакує втрачене кохання й запитує, чи залишиться воно в чиїйсь пам’яті. Особиста туга тут набуває ширшого звучання: вона перегукується з долею культури, яку намагалися позбавити власного голосу. Історію народу можна спотворювати, його традиції – затьмарювати, а його пісні приписувати іншим. Але неможливо остаточно відокремити народ від духу, який дав таким творам життя. Тож виконання цієї пісні стає символічним поверненням до українських витоків, стає жестом пошани до культурної спадщини, яка збереглася попри численні спроби її замовчати.

РАДІСТЬ, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ПРИБОРКАТИ Концерт завершується «Коломийками» Андрія Гнатишина – твором, який представляє зовсім інший бік української музичної душі. Коломийки, укорінені в карпатській народній традиції, – це жваві пісні й танці, сповнені дотепності, грайливих мотивів і невичерпної енергії. Протягом поколінь вони супроводжували сільські свята, весілля та громадські зібрання, об’єднуючи людей музикою, танцями і сміхом. Вони можуть бути гумористичними, жартівливо-дражливими,

іноді навіть дошкульними, але завжди залишаються сповненими життя. У них виявляється та сторона українського характеру, яка не дозволяє звести національний досвід лише до страждання та боротьби. Адже українська культура – це не тільки плач за втраченим, молитва за полеглими і туга за домом. Це також уміння радіти, жартувати, співати й танцювати, навіть коли обставини вимагають мужності та витривалості. У музичному аранжуванні Андрія Гнатишина ця народна традиція виходить на концертну сцену, нагадуючи слухачам: українська спадщина живе не лише в урочистих гімнах і скорботних мелодіях, а й у радісних ритмах, які запрошують святкувати саме життя.

АРХІТЕКТУРА, МУЗИКА Й ПАМ’ЯТЬ Концерт «Музика крізь віки» у соборі Святого Миколая об’єднав мистецтво, духовність та історичну пам’ять у спільну розповідь про Україну. Від величних бань і вітражів до церковних гімнів, від творів українських композиторів до народних пісень – кожен елемент програми нагадував про те, що національна культура не існує окремо від людей, які її творять, бережуть і передають далі. Архітектура промовляє мовою каменю, цегли, кольору та світла. Ікони й вітражі зберігають образи духовної історії. Музика надає цим образам голосу, а народна пісня повертає їх до людського серця. Присвята концерту захисникам України надала цій мистецькій події особливого сенсу. За кожним полеглим героєм стоять родина, громада та майбутнє, назавжди змінені його жертвою. Пам’ять про них – це не лише скорбота, а й обов’язок берегти те, заради чого вони віддали своє життя: свободу, гідність і право українського народу залишатися собою. Можливо, саме в цьому й полягає головне послання вечора. Музика допомагає нам почути голоси минулих поколінь. Архітектура нагадує про міцність духовних основ. А культура загалом свідчить, що народ, який пам’ятає своє коріння, здатний дивитися в майбутнє. Архітектура собору Святого Миколая промовляє до нас мовою каменю. Українська музика продовжує цю розповідь мовою серця. І доки звучать ці голоси, жива пам’ять про Україну передаватиметься від покоління до покоління. Про автора: Тарас Колопельник – член пасторальної ради катедри святого Миколая в Чикаго.

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Річниця Листопадового чину – пам’ять і значення для прийдешніх поколінь Анастасія Сович Чикаго, «Сурма»

шанування Листопадового чину є одним із важливих кроків у збереженні нашої національної пам’яті. Адже йдеться про подію, яка привела до створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР): саме у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року у Львові відбулося військове повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях. На той час Австро-Угорська імперія перебувала на межі розпаду, й українці Галичини рішуче заявили про своє право на власну державу. І сьогодні, коли Україна знову виборює свободу та незалежність, події листопада 1918 року набувають особливого значення. Історія нагадує нам про ціну державності, про важливість єдності та відповідальність кожного покоління за майбутнє України. З цією метою до відзначення чергової (цьогоріч – 108-ї) річниці Листопадового чину приєдналися й українці Чикаго. У стінах Українського Національного музею в Чикаго відбулася зустріч, сповнена історичної пам'яті, патріотизму та глибокого пошанування тих, хто понад століття тому став на захист української державності. Вшанування Листопадового чину об'єднало людей, для яких історія України – це не просто сторінки підручників, а жива спадщина, яку потрібно берегти, досліджувати й передавати наступним поколінням.

Урочистості розпочалися з виконання головних державних пісень як символів свободи та незалежності: Гімн Сполучених Штатів Америки виконала Марта Фрейзер, а Гімн України прозвучав у двоголоссі Марти Фрейзер та Дани Чепіль. Ці хвилини стали особливим початком заходу, адже в першій із пісень відчувалась вдячність країні, яка стала домівкою для багатьох українців, а в другій – незгасна любов до рідної землі, її мови, її історії, її боротьби за волю. Гостей привітали директорка музею Ірина Волошина та засновник клубу історичної реконструкції «Сотня сіроманці» Юрій Сорока. У вступному слові було наголошено на важливості збереження історичної пам'яті, адже саме через такі зустрічі минуле стає ближчим, а молоді покоління отримують можливість глибше пізнати шлях українського народу до незалежності. Урочисту частину продовжила молитва з отцем Сергієм Ковальчуком. У спільному духовному єднанні присутні вшанували пам'ять тих, хто віддав своє життя за Україну, за право українського народу бути вільним господарем на власній землі. Це були хвилини вдячності й глибокого осмислення історії, яке особливо промовисто звучить сьогодні, коли Україна знову виборює свої права на свободу. Особливе зацікавлення викликала історична презентація та виставка маловідомих світлин з архівних фондів, яку представив Василь Лопух – відомий український громадський діяч у США, економіст та дійсний член Наукового товариства імені Шев-

ченка. Перед глядачами відкрився унікальний пласт історії, який завдяки архівній праці дослідників отримав можливість промовляти до сучасників. Старі фотографії, знайдені та відновлені Василем Лопухом, – це не просто зображення людей у військових одностроях, це – закарбовані миті історії. Кожна світлина ставала своєрідним вікном у минуле. За обличчями, одягом, військовими відзнаками та деталями тогочасного побуту поставали долі людей, чиї імена в історії заслуговують на те, щоб їх пам'ятали. Саме такі архівні знахідки допомагають відновити історичну правду, доповнювати відомі факти та повертати із забуття важливі сторінки українського на-

06.11.2026 — № 44 (229)

UA-USA / Події

ціонального руху. Пан Василь охоче відповідав на запитання глядачів, що сприяло створенню відчуття єдності і розуміння. А презентація архівних фото засвідчила, наскільки важливою є праця дослідників, які не дозволяють історії розчинитися у часі. Не менш захопливою частиною заходу стала виставка одностроїв, військового спорядження та предметів побуту часів українських Січових стрільців. Її представив Іван Стрільчук – член клубу історичної реконструкції «Сотня сіроманці», дослідник історії українців у Австро-Угорському війську. Експозиція дала відвідувачам можливість не просто побачити історичні речі, а наче перенестися в атмосферу тієї епохи. Одяг, елементи військового спорядження та предмети повсякденного вжитку розповідали про життя українських вояків, про їхню службу, побут, умови перебування та непросту долю в буремні часи Першої Світової війни. Іван Стрільчук цікаво і доступно розповідав про представлені експонати, пояснював їхнє призначення, історичні особливості та значення, а також давав вичерпні відповіді на запитання глядачів. Надзвичайно зворушливим завершенням зустрічі став виступ відомого квартету «При-

карпатський», який подарував присутнім неймовірне акапельне виконання повстанських пісень, справивши своїм чудовим співом неабияке враження. У залі залунали мелодії, в яких живе історія української боротьби, біль розлуки з рідною землею, туга за волею та незламна віра у перемогу. Вшанування Листопадового чину в Українському Національному музеї у Чикаго стало чимось значно більшим, ніж просто іс-

торичною зустріччю. Це була зустріч поколінь, пам'яті і сучасності, традиції та незламного українського духу. Це було ще одним підтвердженням того, що українці навіть далеко від рідної землі бережуть свою історію, шанують Героїв, плекають національні традиції та передають любов до всього українського наступним поколінням. Велика подяка організаторам та кожному, хто своєю присутністю долучився до цієї важливої події.

Саме завдяки таким людям українська історія не припадає пилом на архівних полицях, а живе у серцях. Бо Україна – це не лише земля, на якій ми народилися. Це – пам'ять, яку ми несемо крізь покоління. Це – мова, якою молимося, це – пісня, яку співаємо, це – прапор, який гордо несемо, це – незламна віра у те, що боротьба наших предків і сучасних захисників ніколи не буде марною. Слава Україні! Героям Слава!

Культура

Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

ражає, наскільки рясно легенди супроводжували життя наших предків. У тому числі це стосувалося природи, господарства і взагалі всього найважливішого. .Помітно, що язичницькі вірування перепліталися з пізнішими, християнськими, і це виглядало гармонійно, оскільки стосувалося дат і взагалі розпорядку, як вести господарство. Це був народний календар. А в ньому була, зокрема, і народна етимологія. Наприклад, день Паликопи або Палія. Ці імена чи назви виявилися співзвучними імені християнського святого Пантелеймона. В уявлення наших предків липневий або серпневий Палипокопа чи Палій карав блискавицею тих, хто не шанував звичаї. Отже, мав функції громовика? Ми знаємо, що громовик – Перун. Але пізніше функції язичницького бога перейшли на інших персонажів. І вірили, що на Паликопи не можна жати або взагалі щось робити в полі – у тому числі складати копи. Натомість треба було оберігати ниви. Звичайно, це пояснювалося погодою. Тому ниви не лише тричі обходили з обрядами, але й запалювали особливу свічку-громовицю, яку зберігали з Великодня. .Такі тенденції називаються народним християнством, і в такому синтезі помітно гармонію давніх вірувань і монотеїзму. .Або, наприклад, Парасчин день. Це на честь святої Параскеви П’ятниці або П’ятінки. Її вважали покровителькою жіноцтва (і дівчата молились їй про щасливий шлюб), розповідали навіть легенди, що вона була повитухою. Ось чому ця свята вважалась і вважається також покровителькою родини, хатнього добробуту – тому й казали: «П’ятінка – свята матінка». Але чому саме цей день? Бо реальна Параскева народилась у християнській сім’ї (є версія, що мала сенаторське походження!), і особливо її батьки шанували п’ятницю – вочевидь, у пам’ять про Страсті Христові. Саме тому вони назвали дочку саме на честь цього дня – коли розп’яли Ісуса Христа. Грецькою «Параскева» й означає «п’ятниця». Із житієм цієї святої пов’язано багато фактів – адже народилася та далі жила вона саме під час гоніння імператором Діоклетіаном на християн. Розповідають, що й після смерті свята Параскева – у тому числі її ікона – створили багато див, пов’язаних, зокрема, з порятунком. Їй молилися про здоров’я – душевне і тілесне. І людське, і худоби. А в народі ще вірили, що вона впливає на погоду – адже є два осінніх свята цієї святої –

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Українські народні легенди: ВІД ПОГОДИ ДО ПАРАСКЕВИ П’ЯТНИЦІ

у жовтні та листопаді. Спостерігаючи за прикметами, вірили, що свята Параскева впливає на дощ, узагалі вологу. А що сказати про свята? У ці дні не працювали (особливо, якщо в родині була тезка святої, тобто Параска) чи виконували легку роботу. А ще саме тоді заборонялося прясти. Вірили, що саме свята Параскева попросила в Господа Бога один день, щоб дати жінкам відпочинок. (Це було тоді, коли Бог розподіляв свята). Ось чому саме в п’ятницю не можна було ні прясти, ні ткати, ні шити, ні прати, ні снувати… узагалі не робити нічого, пов’язаного з тканинами, матерією. І напередодні п’ятниці треба було обов’язково скінчити прядіння, залишивши веретено порожнім – жодної нитки! .Відоме житіє святої Параскеви. А в народі її роль переплелася з культом богині-матері, богині-землі – Мокоші. Шанування цього божества теж пов’язувалося із забороною працювати (принаймні, тяжко) особливого дня. Відомо, що Мокоша також була покровителькою жінок, а ще родючості взагалі (тому це культ матері-землі). Також вона сприяла прядінню – традиційно жіночому заняттю. І так само: не можна було ввечері в четвер залишати бодай нитку на веретені: усю жіночу роботу треба було вчасно закінчити! Інакше Мокоша покарає. Розповідають про те, як ледачим вона загадувала роботу: за одну ніч напрясти сорок веретенець. Інакше – страшна кара. Проте дівчина виявилася кмітливою (біда навчить) і напряла на кожне веретенце по одній нитці. (За іншими оповідками, таку задачу задає нечиста сила необережній дівчині). Нитка, прядіння… Від матері-землі – до святої. Тому вірили, що свята Параскева, або Параска пряде й нитку життя кожного. Її символ – це лляна нитка, тому взимку під час прядіння українки називали її Льняницею. А за непослух Параска могла покарати, і про це записано безліч легенд та інших оповідей. Зокрема, розповідали як справжнє, що свята являлась ослушницям у подобі жінки, яка була

вся поколота голками і веретенами, і казала, що це їй зробила саме ця ослушниця. Тобто прийняла на себе покарання цій жінці, чим її й присоромила. До речі, узимку українські жінки робили обрядову ляльку, на яку вішали веретена, нитки, наперстки та інше необхідне для прядіння – ось так і з’являлася Параска-Льняниця. .За фольклором, ця свята з’являлася в подобі звичайної бідної жінки. Спочатку її й не впізнавали. У лахмітті, сколота голками і веретенами… А от якщо господиня дотримувалася правил, була працелюбною, охайною й не забувала все скінчити до п’ятниці, то покровителька жінок являлась у дорогих шатах – як на іконі. Адже пишуть святу Параскеву на образах красунею в малиново-золотому мафорії. .А оскільки Параска відповідає за вологу, то її ім’я пов’язували з появою криниць, у тому числі окремих. Наприклад, така легенда: «Колись на тому місці, де збирається тепер ярмарок, на лузі один чоловік косив траву. Раптом звідкілясь підходить до нього сама “Свята П’ятниця” в образі бідної жінки і питає: “Скажи, будь ласка, дядьку, де б тут мені сісти одпочинути?”. Косар був без настрою і, вказавши на болото, сердито буркнув мандрівниці: “Сідай, коли хоч, отам!”. Мандрівниця, подякувавши за пораду, так і зробила: увійшла в болото, сіла на ньому і враз стала невидимою. Зацікавлений її зникненням, косар підійшов до того місця, де щойно сиділа жінка, і побачив, що там з’явилася криниця, хоча до того часу її там ніколи не було». .Ще наші предки вірили в те, що треба постувати 12 п’ятниць (про постування саме цього дня можна прочитати в українській класиці). Тоді буде винагорода, життя складеться на краще. Але які це 12 п’ятниць? Ось що казав наш народ: «1. Перша п’ятниця Великого посту – оберігає від несподіваної смерті. 2. П’ятниця перед Благовіщенням – ім’я того, хто постує, буде записане в Бога. 3. Страсна П’ятниця – оберігає від страшних хвороб. 4. П’ятниця перед Вознесінням – оберігає від утоплення. 5. П’ятниця перед Трійцею – охороняє від муки вічної. 6. П’ятниця перед Петрівським постом – береже від великого смутку.

7. П’ятниця перед Різдвом Івана Хрестителя – від вогню захищає. 8. П’ятниця перед днем Іллі Пророка – охороняє від грому та блискавки. 9. П’ятниця перед Успінням – оберігає від лихоманки. 10. П’ятниця перед Кузьмою й Дем’яном (14 листопада) – боронить від голодної смерті. 11. П’ятниця перед днем Архистратига Михайла (21 листопада) – ім’я того, хто постує, буде записане в Богородиці. 12. П’ятниця перед Різдвом – той, хто постує, при смерті побачить Богородицю». .Узагалі в п’ятницю вважалося поганою прикметою робити щось у господарстві, у тому числі на городі, бо «в п’ятницю Бог чортів скидав із неба». .Або є інші свята, пов’язані з божествами. Наприклад, чому першу неділю після Великодня ще в народі називали Лялею? Це – на честь Лелі, яка була дочкою богині весни Лади. Леля, або Ляля символізувала красу, молодість, весну. Тому це не просто лагідне, пестливе слово, яке нагадує слово «лялечка». Ось чому наші предки не лише задобрювали цих богинь, накриваючи на стіл і виставляючи їжу, а й обирали з-поміж дівчат найгарнішу – «Лялю». Їй клали до ніг вінки, водили навколо неї таночки, а потім Ляля віддячувалася вінками та їжею. Проте ці милі ігри мали й сакральний зміст. Адже інша назва свята – Красна, або Червона гірка. «Красна» – гарна, красива. Але чому це гірка? Бо гори наші пращури вважали священними. Саме там воскресало Сонце, саме там являвся між людьми Ярило – інший бог, який відповідав за родючість. Ось чому гуляти після святкування «Лялі» вважалося гріхом. До речі, Яр (або Ярун, або Ярило, є й інші імена), за різними версіями, був богом або сонця, або весни, або кохання, але головне – родючості, пробудження природи. Недарма діалектизм «яр» означає «весна», а прикметник «ярий» знайомий усім. .Народна етимологія, знання звичаїв, прикмет і, звичайно, легенд – усе це допомагає глибше пізнати нашу культуру. Помітно, що навіть у повсякденному житті наші предки могли побачити небуденне та складати легенди. Так наш народ пояснював собі життя. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

06.11.2026 — № 44 (229)

Хочеш свою рекламу? Пиши, телефонуй, дайся знати про себе! 10x12 inch

1/2

1/4

10x6

5x6

inch

1/8

5x3

Контактний телефон: 773-697-3923 E-mail: uausamedia@gmail.com

Як задармa: 1 - 380$ 1/2 - 200$ 1/4 - 120$ 1/8 - 60$ візитка – 25$

(3,5x2)

Найщиріші ҐратуляціЇ від нашої редакції

Приймаємо більшість страхівок РРО.

ми підтримуємо

Культура

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Юрій Тітов:

ТОЙ, ХТО ВОСКРЕСАЄ ПІСНЯМИ І ВІРШАМИ

Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

ість років тому пішов у вічність Юрій Тітов (поетичний псевдонім – Чайка Джонатан). Поет, який від самого народження мав невиліковну недугу та був прикований до інвалідного візка. Поет, який друкував вірші носом на комп’ютері. Тобто навчився говорити без слів і писати без рук. Поет, який у п’ять років створив першого вірша та є автором загалом одинадцяти (!) поетичних збірок. Поет, який народився в Києві. Зріс, закінчив середню школу №15 з відзнакою та здобув університетську освіту завдяки титанічним зусиллям Матері та Батька – Лідії Петрівни та світлої пам’яті Миколи Леонідовича Тітових (2010 року закінчив відкритий Міжнародний університет розвитку людини «Україна» за фахом «Журналістика, видавнича справа та редагування»). Поет, чиї вірші – це глибина і справжність. Поет, чию творчу дорогу довгі роки дієво благословляла Тамара Луценко – дружина видатного українського поета Дмитра Луценка. Поет, чиї творчі вечори при повному аншлагові не раз відбувалися у знаменитому Київському Будинку вчителя та в Національній філармонії України. Поет, який ще за життя здобув таких друзів і шанувальників, котрі вперто і послідовно продовжують нести світло його Поезій. Нині Юрія Тітова називають Пророком. ПОЛІФОНІЯ ДУШ 23 жовтня у Національному музеї літератури України відбувся вечір пам’яті поета Честі, Мужності, Мудрості, Людяності й великого таланту Юрія Тітова. Наголосом події стало вручення літературної премії імені Юрія Тітова Київської організації НСПУ поету-воїну Сашку Обрію (Кучеренку). То була духовна ватра, що зібрала особливе товариство, котре осяяла своєю присутністю Мама поета Лідія Петрівна Тітова. Понад те, сталося диво, яке можна пояснити хіба що впливом Божого промислу: перед самим початком дійства після темряви відключень, спричинених обстрілами Києва московитськими варварами, увімкнулося світло та сяяло, доки тривав концерт і нагороджували лауреатів. А водночас у залі панувало не-

збагненне сяйво душ, щира і поетична атмосфера. На все те споглядав з портрета Юрій Тітов, а його Матуся – Лідія Петрівна спрагло вбирала кожне поетове слово з вуст народних і заслужених артистів та юних виконавців. Місія ініціатора та ведучого події долею судилася віцемеру міста Києва 1993-1996 років, поету-пісняру, голові комітету з вшануванням пам’яті Юрія Тітова Владлену Ковтуну у супроводі актриси кіно і театру Анастасії Артамонової-Шатунської. – Якщо хлопець з такими вадами став володарем державних орденів, лауреатом численних премій, і написав вірші до більш ніж двохсот пісень для провідних артистів, то ми з вами просто не маємо права опускати руки, – зазначила секретарка Національної спілки письменників України та членкиня правління Київської організації НСПУ Інна Ковальчук. Поезії Юрія Тітова наживо й ексклюзивно читали та пісенно славили корифей українського художнього слова, Народний артист України, Герой України Анатолій Паламаренко, великий друг Юрія, співак, лауреат національних і міжнародних конкурсів Маркіян Свято, секретарка Національної спілки письменників України та членкиня правління Київської організації НСПУ Інна Ковальчук, Заслужена артистка естрадного мистецтва України Тетяна Мирошниченко, володар італійського титулу «Голос унікальної краси», Народний артист України Олександр Василенко. Власні поезії, присвячені Юрію Тітову «А я б Юрка подав до нагороди» та «Юрку, Юрку, витязю могутній!» декламував Владлен Ковтун. – У житті поліфонічного поета Юрія Тітова було справжнє, велике і єдине кохання, – наголосив Владлен Ковтун. – Дякуємо Богові, що воно було. Якби його не було, літературний спадок поета був би неповним. Всі вже чули у виконанні Народного артис-

та України Анатолія Паламаренка вірш «Коли ти йшла», а ще про це у піснях розповідає Заслужена артистка естрадного мистецтва України Тетяна Мирошниченко, яка написала музику одразу до трьох поезій Юрія Тітова – «Вечорове», «Зорею світиться любов», «Голосом серця» на слова Інни Ковальчук. Щемну тему єдиного поетового кохання під егідою викладачки вищої категорії, режисерки Ірини Маслової-Лисичкіної доповнили: студент 3 курсу Академії мистецтв імені Павла Чубинського Денис Куледжішвілі (декламував поезію Юрія Тітова «Ах, зараз би») та викладач, актор театру й кіно Олексій Цуркан з віршем «В моїх обіймах ти заснула». Цьогоріч на звання лауреатів літературної премії Київської організації НСПУ імені Юрія Тітова, заснованої з ініціативи Владлена Ковтуна, подавали свої вірші десятеро молодих українських поетів. Переможцями і лауреатами стали двоє – Сашко Обрій з Миколаївщини за збірку поезій «ПростеП» та Роксолана Жаркова зі Львівщини за поетичне зібрання «Глибока трава». Прикметно: поезії та пісні, освячені ім’ям Юрія Тітова, створили надзвичайно натхненну ауру події, яка ніби за Божим велінням перетворилася на джерело світла, подолавши морок постійних ворожих тривог у столиці України. «МИ УКРАЇНЦІ, СВІТЕ! УКРАЇНЦІ!» Юрій Тітов ще за життя був нагороджений орденом Преподобного Іллі Муромця, став лауреатом премій Кабміну України, літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото», міжнародних і Всеукраїнських конкурсів та радіофестивалів «Осіннє рандеву», «Прем’єра пісні»,

«Рідна мати моя», православного фестивалю «Благодатне небо». Навіть самі назви його поетичних збірок промовляють духовністю: «Вічний шлях» , «Обличчям до небес», «Під вічним горінням свічі», «Моя душа не може не співати», «У святім ореолі», «Зачароване диво», «Я за вас помолюся…», «Необірвані струни терпіння», «Голосом серця», а також дві книжки для дітей «Наш край» та «Бігла стежечка до лісу». До всього – Юрій Тітов є ще й співавтором пісенних альбомів «Зву тебе я золотою долею», «По дорозі добра». Десятки українських артистів вважали за честь і радість заспівати пісню на слова Юрія Тітова. У співпраці з композиторами створено понад двісті пісень. Можливо, тому, що на клич поезії Юрія Тітова сходилися творці й піснеспівці, та і просто шляхетні, милосердні люди. Тема кожної поезії Юрія Тітова – сакральна: Бог, Україна, Мати, Любов. Глибоко переживав історичні події новітньої української історії: бував на Майдані під час Революції Гідності, присвятив

Культура

06.11.2026 — № 44 (229)

вірш пам’яті Небесної сотні, осмислював долю Української нації . Читаймо! МИ – УКРАЇНЦІ Так є повік – Ми в світі українці! Своє буття окреслили давно. Нас мордували, нищили ординці, А ми не покорились все одно. Ми не святі. Нема над нами німбів. Та святість Божу в душах бережем. Своєї Батьківщини кожний символ Покривдити злочинцям не даєм. Ми випили бездонну чашу горя. Кривавлять й нині рани від тортур. Вдаря трагічно дзвін голодоморів. Пронизує Чорнобиль до зажур. І зараз нас готові розчавити Скажені пси безбожного Кремля, І руки кров’ю нашою умити, Щоб котрий раз здригнулася земля. А ми – у бій.

А ми не поодинці Благословили єдністю безмеж. Ми Українці, світе! Українці! Ти серед інших нас упізнаєш. І вже падіння наше неможливе, Хоч нам тирани знов віщують крах. Вривається у Всесвіт прагнень злива, І Україна б’ється у серцях! УКРАЇНУ СВОЮ НЕ ДІЛЮ Україну свою не ділю, А до неї чолом припадаю, І правдивий свій слід залишаю – До народу стежину стелю. Я не чую брехливих промов Можновладців, катюг, фарисеїв. Хай зійде над моєю землею Благодаті священний покров. Свого слова міцну булаву Підійму, як духовності силу, Щоби мова повсюди яріла, Та, що рідною в світі зову. Вже не довго вам всім панувать,

Діти Каїна, каста Іуди. Із очей наших зникне полуда І не дасть у пустелі блукать. Боже правий, народ захисти, У розкриленім сяйві Собору, Його віру, його непокору Дай вогнем золотим пронести. Я вбираю рядки вогняні Дорогого, як скарб, «Заповіту». І молюсь над затьмареним світом, Щоб прозрів від знущань та брехні. Україну свою не ділю, А до неї чолом припадаю, І правдивий свій слід залишаю – До народу стежину стелю. А ОСЬ – І ПРОРОЧІ СТРОФИ: Хочеться не куль, а солов’їв, Хочеться не пострілів – мелодій, Аби день наступний заяснів, Згинув навіки російський злодій – Звір, убивця, знавіснілий кат Україну вїн не переможе. Світом хай відлунює стократ:

«У синєє море – кров ворожу». Хочеться жаданих перемог, Без страху відчути мить прийдешню. І повітря чистого ковток, І свободи, що веде в безмежність. Через край уже оці жахи, Вже по вінця крові та ридання. Господи! Спини усі гріхи Тих, хто не прийшов до покаяння. Ми втомились пити гіркоту І жалі носити за собою. Знову у небесну висоту Журавлями піднялись герої. Скільки їх… несила рахувать. Скільки їх… змовкає все довкола. Тільки нас ніколи не здолать Кров у смертній млі не охолола. Отче наш! Вогонь не відгорів, Ми долаємо важкі дороги. Дай нам чути мирних солов’їв, ХАЙ СПІВАЮТЬ НАШУ ПЕРЕМОГУ! Ольга Дубовик, світлини авторки

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

Суспільство

surma.com.ua

Непрожите життя – Моя внучка ніколи не вийде заміж. – Чому ви так говорите? – А де вона знайде собі чоловіка? Всіх забрала війна. Це завжди були жінки. У цих однокімнатних квартирах завжди жили жінки. П’ять поверхів, п’ять однокімнатних квартир, одна на поверх, – і тільки жінки. Самотні. Коли вони заселялися, то були ще молоді, категорія тридцять плюс, але так і не зуміли нікого знайти і створити сім’ї. Не знаю, можливо, це практика тільки мого під’їзду і в інших під’їздах й інших квартирах інших будинків і міст жили самотні чоловіки. Найімовірніше, що так, але самотні жінки чомусь частіше кидалися в очі – це якось більш неприродно, ніж чоловік, який сам.

За комуни самотнім працівникам підприємства давали житло. Спочатку – кімнату в гуртожитку, а з часом, коли надійде їхня черга, – квартиру. На «Поляроні», де я працював, навіть були окремо гуртожиток для неодружених жінок і гуртожиток для чоловіків. Жодної халяви в совдепії, звичайно ж, не було: неодружені платили податок «за бездітність» – це забирання грошей нібито мало стимулювати їх знайти собі пару і створити сім’ю. Я мало знаю, як жили ці самотні жінки, коли замикали двері на ключ. Їхня смерть (вони всі постаріли й померли, як люблять писати) пролила трохи світла на їхнє життя. В одної було тридцять котів – і уявіть собі запах, коли двері відчинили. Вона була вже

№ 44 (229) — 06.11.2026

мертва, залишилися всі ці тварини. А потім епічні сварки, скандали сусідів і ще якихось невідомих людей, приїхала нарешті дуже далека рідня, яка врешті-решт десь поділа цих тридцять котів і здала квартиру в оренду. Інша була наймолодша. Будні – це легко: робота, спресований час. Вихідні – найгірше: що з собою робити? Дні святкові – телевізор і суцільна нудьга. Як побороти це відчуття, що життя пролітає, а ти знову, знову сама – і так буде завжди? Алкоголь лікував, давав змогу забутися. Це тривало не роками, а десятиліттями, і ніхто в під’їзді про це навіть гадки не мав. Ніяких компаній, коліжанок і всіх тих розмов – вона напивалася тихо вдома сама після роботи. Вже в останні роки, коли вийшла на пенсію, у неї була біла гарячка, її два рази забирали на лікування в психлікарню і повертали назад. Бригаду викликали сусіди, яким вона порубала двері сокирою. Далека рідня продала квартиру, тепер там живе зовсім юна сім’я. І тільки одна із п’яти, здається, на переймалася тим, що сама і пари не має, не має дітей, не має сім’ї. Вона і в хорі співала, і у всіх заходах брала участь, була дуже активна в громадському житті міста і свого підприємства, відпочивала щоліта десь на курортах, мандрувала і, здається, не тужила за ніким. Сусіди викликали ЖЕК і тоді ще міліцію, трупний запах був дуже сильний. Медики сказали, що вона померла раптово вранці три дні тому. Я не знаю, що творилося в них там у душі. Але добре знаю, що таке самотність, коли «я живу сам / сама». Коли тебе ніхто не зустрічає і нема бажання відчиняти квартиру, де ніхто не чекає.

Не гуде телевізор, вода не тече, крани закриті, тиша на кухні, кроків не чути – нікого, ніде. Коли ні з ким поговорити, а дуже хочеться – бувають моменти. Коли стається щось, і хочеться поділитися (емоція, інформація), а нікого немає. Коли хочеться почути з іншої кімнати голос і запитання: «Ти будеш обідати (вечеряти, снідати)?» – а нікого немає. Порожнеча така, що в надії зустріти людей ти в сотий раз ідеш в магазин. В будні робота рятує. А вихідні, свята, особливо сімейні, коли всі за одним святковим столом, ти сумуватимеш за звичайним галасом з кухні, з вітальні, з відчинених дверей – гості прийшли. Ввечері страх перед завтра, де є лиш самотність, втома, відчай і страх, що так буде завжди, особливо вночі. Тому хочеться повернутися додому, в батьківський дім, де твоя присутність для всіх є природна, важлива і бажана. Можливо, просто хочеться сісти поруч із рідною тобі людиною, посидіти мовчки, не розмовляючи, знаючи все, хто і що хоче й може сказати, але все зрозуміло і так. Я не знаю, чи вийде заміж внучка колишньої вчительки англійської мови. Війна вбиває людей, всіх без розбору: старих і малих, чоловіків і жінок, а найбільше вона викошує чоловіків, які гинуть на полі бою. Залишаються вдови і діти, які знають, що їхній батько – герой, залишаються сестри і матері, чий син, брат не вернувся з війни, залишаються наречені, чий коханий загинув у бою, залишаються нестворені сім’ї і ненароджені діти, залишається непрожите життя... Майкл Мишкало Джерело: Збруч (https://zbruc.eu/node/125699)

Сlassifieds/ Оголошення ПОДАВАЙТЕ ОГОЛОШЕННЯ ЛЕГКО: ПРОСТО НАДІШЛІТЬ ТЕКСТ У СМС НА НОМЕР 773-818-7712, І МИ ОПУБЛІКУЄМО ЙОГО ДЛЯ ВАС!

РОБОТА ПОТРІБНІ ВОДІЇ CDL НА ПОСТІЙНІ РЕЙСИ CHICAGO – FLORIDA 224-277-4721 ШУКАЄМО МАЙСТРА / СПЕЦІАЛІСТА ПО МЕТАЛУ! У зв’язку з розширенням команди запрошуємо досвідченого фахівця до роботи над якісними та цікавими проєктами. Основні обов’язки: • виготовлення та монтаж металевих дверей • виготовлення перил (у тому числі зі складними декоративними елементами) • збірка та встановлення металевих каркасів • вміння читати рисунки… Вимоги: • впевнене володіння TIG (аргонною зваркою) • висока якість роботи та увага до деталей • досвід у подібних проєктах • відповідальність і вміння самостійно вести роботу Також є можливість працювати на акорд (оплата від виробітку) • стабільний обсяг роботи Локація: Бенсевіль Пишіть у приватні повідомлення 773 319 19 46

06.11.2026 — № 44 (229)

Спорт

Михайло Яровенко Буча, «Сурма»

ФУТБОЛЬНИЙ МАТЧ ЗАБРАВ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У нападника іспанського клубу «Тенеріфе» Хесуса де Мігеля зупинилося серце після зіткнення з воротарем «Андорри» Хесусом Овоно наприкінці матчу Сегунди. Попри реанімаційні заходи на футбольному полі та подальшу госпіталізацію, врятувати 30-річного футболіста не вдалося. Інцидент стався на 90+7-й хвилині зустрічі. Де Мігель перебував у центрі поля та намагався дістатися до м’яча після закидання на половину поля суперника, однак на його шляху опинився голкіпер «Андорри». Унаслідок зіткнення обидва гравці впали на газон. Воротар зміг підвестися, тоді як нападник «Тенеріфе», який отримав удар у груди, залишився лежати на полі. Медичний персонал оперативно розпочав надавати футболісту допомогу. Згодом стало відомо, що в нього зупинилося серце. Медикам вдалося провести реанімаційні заходи та стабілізувати стан гравця в кареті швидкої допомоги, після чого його доправили до Університетської лікарні Нуестра-Сеньйора-де-Канделарія. Спочатку в «Тенеріфе» повідомили, що де Мігель перебуває у відділенні інтенсивної терапії, а його стан, попри серйозність ситуації, стабілізували. Однак згодом клуб поінформував про погіршення самопочуття футболіста. Наступного ранку команда офіційно оголосила про його смерть. Після трагедії Національна поліція Іспанії розпочала розслідування за фактом можливого ненавмисного вбивства. Водночас відкриття провадження не свідчить про те, що правоохоронці вже встановили наявність злочину або визначили особу, яка може нести відповідальність за смерть гравця. За інформацією іспанських медіа з посиланням на Вищий суд Канарських островів, розслідування є стандартною юридичною процедурою у випадках смерті з неприродних причин, зокрема внаслідок нещасних випадків. Такі обставини вимагають обов’язкового судового розгляду для встановлення причин смерті незалежно від того, чи йдеться про нещасний випадок, чи про інші можливі обставини. ІСТОРИЧНИЙ РЕКОРД АНДРІЯ ЯРМОЛЕНКА Вінгер київського «Динамо» Андрій Ярмоленко встановив новий історичний рекорд чемпіонатів України за кількістю забитих м’ячів. Футболіст відзначився голом у поєдинку 11-го туру УПЛ сезону-2026/27 проти «Кривбасу», реалізувавши пенальті. Цей результативний удар став для 37-річного українця 125-м у національній першості. Раніше Ярмоленко ділив перше місце історичного бомбардирського рейтингу з колишнім нападником «Динамо» Максимом Шацьких, на рахунку якого 124 голи. Завдяки черговому взяттю воріт українець випередив конкурента та став одноосібним лідером списку найрезультативніших гравців в історії чемпіонатів України. Усі свої 125 м’ячів Ярмоленко забив у складі київського «Динамо». Третю сходинку рейтингу посідає Сергій Ребров із 123 голами, чет-

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Огляд спортивних новин тижня: трагедія на футбольному полі, рекорд Ярмоленка та міжнародний сором хокейної спільноти

верту – Євген Селезньов, який відзначився 117 разів. До першої п’ятірки також входить Андрій Воробей зі 105 м’ячами. За ними розташувалися Жуніор Мораєс (103), Олександр Гладкий (99) та Олександр Гайдаш (95). Замикають десятку найкращих бомбардирів Марко Девич і Сергій Мізін, які забили по 90 голів. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЗАЯВКА ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ Збірна України з футболу визначилася із заявкою на два заключні поєдинки групового етапу Ліги націй. До основного списку головний тренер команди Андреа Мальдера включив 25 гравців, ще дев’ять футболістів перебувають у резерві. Після чотирьох зіграних турів українська команда має у своєму активі чотири очки та посідає третю сходинку групи. У листопаді національна збірна зіграє проти Північної Ірландії та Грузії, а за підсумками цих зустрічей визначиться її подальша доля в турнірі. Українці зберігають шанси на підвищення до Ліги A. Воротарську позицію в заявці представляють Анатолій Трубін із португальської «Бенфіки», Дмитро Різник із донецького «Шахтаря» та Георгій Єрмаков із «Харкова». До захисної лінії увійшли Микола Матвієнко та Валерій Бондар із «Шахтаря», Едуард Сарапій і Борис Крушинський із житомирського «Полісся», Ілля Крупський із «Харкова», Тарас Михавко з київського «Динамо», Ілля Забарний із французького ПСЖ та Віталій Миколенко з англійського «Евертона». Серед півзахисників виклик отримали Олег Очеретько та Єгор Назарина («Шахтар»), Олександр Андрієвський і Олександр Назаренко («Полісся»), Іван Варфоломєєв («Лінкольн», Англія), Єгор Ярмолюк («Брентфорд», Англія), Георгій Судаков («Бенфіка», Португалія), Олександр Зубков («АЕК», Греція), Геннадій Синчук («Монреаль», Канада) та Олексій Кащук («Карабах», Азербайджан). Нападну лінію збірної сформували Ігор Краснопір із «Полісся», Матвій Пономаренко з «Динамо», Данило Сікан із бельгійського «Андерлехта» та Роман Яремчук із грецького «Олімпіакоса». Найбільше представництво в основному списку мають «Шахтар» і «Полісся» – по п’ять футболістів. Особливістю заявки став дебютний виклик до національної команди для вінгера Олексія Кащука. Водночас до переліку не потрапив вінгер Віктор Циганков, який зазнав ушкодження перед листопадовими матчами. Через травму він також пропустив поєдинок амстердамського «Аякса» проти АЗ у 11-му турі Ередивізі, про що раніше повідомляв головний тренер нідерландського клубу Мічел. Перший листопадовий матч українці проведуть 14 листопада проти Північної Ірландії. Початок зустрічі запланований на

21:45. Заключний поєдинок групового етапу відбудеться 17 листопада: збірна України прийматиме Грузію, також о 21:45. «ШАХТАР» ЗНОВУ НЕ ЗМІГ ПЕРЕМОГТИ Донецький «Шахтар» поступився португальському «Спортінгу» з рахунком 0:1 у поєдинку четвертого туру основного етапу Ліги чемпіонів сезону-2026/27. Для української команди ця поразка стала другою в нинішньому розіграші турніру. «Гірники» активно розпочали зустріч і вже на другій хвилині заробили стандартне положення. Згодом після передачі Аліссона на дальню стійку Олег Очеретько намагався завершити атаку, однак захисник «Спортінга» Гонсалу Інасіу завадив йому завдати удару. На шостій хвилині донеччани вперше влучили у площину воріт: Педро Енріке пробив прямо в руки голкіперу. У стартовому відрізку матчу «Шахтар» більше володів м’ячем, проте перетворити територіальну перевагу на небезпечні моменти не зміг. Найкращу нагоду відкрити рахунок у першому таймі українці отримали на 38-й хвилині. Кауан Еліас вивів Аліссона на побачення з воротарем, бразилець обіграв голкіпера, але опинився надто близько до лицьової лінії. Через гострий кут завершити епізод ударом не вдалося, і «гірники» обмежилися кутовим. Після відновлення гри, на 59-й хвилині «Спортінг» усе ж вийшов уперед. Сілас Андерсен виконав передачу до штрафного майданчика «Шахтаря», де Думбія скористався неузгодженими діями захисників, випередив суперників і пробив у правий нижній кут воріт. Рахунок став 1:0 на користь португальського клубу. Відігратися «гірники» могли на 82-й хвилині. Аліссон отримав можливість пробити з меж штрафного майданчика та спрямував м’яч у ближній кут, однак господарів урятувала стійка. До завершення зустрічі донеччани не змогли відновити рівновагу, тож матч завершився мінімальною перемогою «Спортінга». Ця невдача стала для «Шахтаря» другою в основному етапі Ліги чемпіонів. До цього український клуб переміг АЕК, зіграв унічию з ПСВ та програв міланському «Інтеру». Після чотирьох турів у доробку чемпіонів України залишилося чотири очки, а в турнірній таблиці вони опустилися на 18-ту позицію. Наступний поєдинок «Шахтар» проведе в українській Прем’єр-лізі проти київського «Динамо». Класичне відбудеться в неділю, 8 листопада, о 18:00 за київським часом. У Лізі чемпіонів на донеччан чекає зустріч із турецьким «Фенербахче», запланована на 25 листопада о 22:00. РОСІЯН ДОПУСКАЮТЬ ДО МІЖНАРОДНОГО ХОКЕЮ Спортивний арбітражний суд (CAS) задовольнив апеляцію Федерації хокею Росії та зобов’язав Міжнародну федерацію хокею (IIHF) допустити російські команди до міжнародних змагань. Відповідно до рішення суду, збірні Росії зможуть повернутися на турніри вже в сезоні-2026/27, зокрема виступати на дорослих і юніорських чемпіо-

натах світу. Постанову ухвалили 30 жовтня за результатами розгляду однієї з трьох апеляцій, які російська федерація подала проти IIHF у 2026 році. CAS зобов’язав міжнародну організацію забезпечити участь російських команд у п’яти турнірах. Серед них – юніорський чемпіонат світу в Канаді, який відбудеться з 26 грудня 2026 року до 5 січня 2027-го, жіночий ЧС U18 у Чехії (8–16 січня 2027 року), а також чоловічий чемпіонат світу U18 у США (22 квітня – 2 травня 2027 року). Крім того, російські збірні мають отримати допуск до дорослого чоловічого чемпіонату світу в Німеччині (14–30 травня 2027 року) та жіночої світової першості в Канаді в листопаді 2027-го. Передумовою судового розгляду стало рішення IIHF від січня 2026 року не повертати російські команди до міжнародних змагань через міркування безпеки. Федерація хокею Росії оскаржила цей крок, після чого в травні дисциплінарна рада IIHF скасувала попередню постанову та направила питання на повторний розгляд. Того ж місяця міжнародна федерація відмовилася від загальної заборони на участь російських команд у сезоні-2026/27, вирішивши розглядати можливість їхнього допуску окремо для кожного турніру. Паралельно IIHF частково послабила обмеження щодо Білорусі. Її збірним дозволили виступати в трьох змаганнях сезону-2026/27: чоловічому та жіночому чемпіонатах світу U18, а також дорослому жіночому чемпіонаті світу. Однак уже в червні рада IIHF знову підтвердила відсторонення Росії та Білорусі від дорослих чемпіонатів світу. Після цього російська сторона передала справу до Спортивного арбітражного суду. Слухання відбулися в Лозанні 23 та 26 жовтня. Арбітражна колегія вирішила, що наведені міжнародною федерацією аргументи щодо безпеки та інших можливих ризиків не є достатніми для юридичного обґрунтування недопуску команд. У своєму рішенні CAS наголосив, що за чинними правилами IIHF обмеження для спортсменів певної національності можуть застосовуватися лише за наявності підтверджених загроз безпеці учасників змагань. Водночас суд поки оприлюднив лише резолютивну частину постанови, а повне обґрунтування має з’явитися пізніше. У IIHF відреагували на вердикт із розчаруванням, заявивши, що не погоджуються з рішенням суду, проте зобов’язані його виконати. У міжнародній федерації наполягають, що попередні обмеження були необхідні для гарантування безпеки всіх учасників і збереження справедливості змагань. Також там зауважили, що рішення CAS не усуває ризиків, які раніше стали підставою для відсторонення російських команд. Окреме значення ситуація має для українського хокею. Чоловічий чемпіонат світу 2027 року прийматиме Німеччина, а збірна України вперше за 20 років виступить в елітному дивізіоні світової першості. Українська команда зіграє в групі А, де її суперниками стануть Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Німеччина, Латвія, Австрія та Словенія. Фото: Instagram/yarmolenkoandrey

06.11.2026 — № 44 (229)

Історія

Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

На початку ХХ століття українцям не раз доводилося розв’язувати одне й те саме питання: як захистити власне право на державність, коли навколо діють сили, зацікавлені в існуванні України без власного політичного й військового суб’єкта? Від Українських січових стрільців до армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, від Вільного козацтва до повстанських формувань – український військовий чин поставав у різних історичних обставинах, але з однієї потреби: нація, яка прагне самостійності, мусить мати силу її захистити. Що ж, історія вчить, як на світі жить, до того ж сьогодні українці проживають одні з найскладніших для нації часів…

листопада 1938 року в Хусті засновано Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС). Її головним командантом став Дмитро Климпуш – громадський діяч і організатор січового руху на Закарпатті. До керівництва долучилися Іван Роман, Іван Рогач, Степан Росоха та інші діячі українського національного руху. Від початку Карпатська Січ була напіввійськовою організацією. Вона мала власну структуру, командування, місцеві осередки, систему військового вишколу та виховної роботи. Її діяльність охоплювала не лише підготовку добровольців, а й охорону важливих об’єктів, організацію громадського життя та протидію диверсіям. Особливого значення набув військовий штаб, до якого залучили досвідчених українських військовиків. Серед них – Роман Шухевич, Зенон Коссак, Євген Врецьона, Іван Кедюлич та інші. Начальником штабу став Михайло Колодзінський, відомий також під псевдонімом Гузар. Колишній член Української військової організації та один із провідних військових діячів ОУН, він був автором праць із військової стратегії, зокрема «Української воєнної доктрини». Колодзінський прибув на Закарпаття в січні 1939 року. Його завданням було перетворити розрізнені добровольчі осередки на організовану військову силу. Запроваджувалися вишколи, формувалися бойові залоги, налагоджувалася охорона кордонів і державних установ. Водночас бракувало зброї, спорядження, підготовлених командирів та часу для повноцінного військового будівництва. Карпатська Січ мала виразний загальноукраїнський характер. До неї вступали не лише закарпатці. З Галичини прибували добровольці, які нелегально переходили польсько-чехословацький кордон, щоб долучитися до оборони української держави. Їхали люди, які вже мали військовий досвід, і молодь, що прагнула здобути його в лавах Січі.

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026

Карпатська Січ: українське військо на сторожі державності Своєрідним свідченням цього є спогади учасника Карпатської Січі Петра Гаврилка. Розповідаючи про військовий вишкіл поблизу Хуста, він згадував: «З Галичини багато хлопців приходили, які нас учили воєнну справу. Ми ходили на Нарцисне поле в Хусті. Рано пошли, і там до обіда занімались». Інший учасник, Богдан Пришлякевич зі Львова, пригадував, як галицькі добровольці переходили кордон: «Коли ми дізналися, що на Закарпаттю твориться незалежна держава, – хлопці організувалися і групами переходили без приказу». Ці слова промовисті не лише як свідчення особистого вибору. Вони показують, що Карпатську Україну сприймали як українську справу далеко за межами самого Закарпаття. Окремою цікавою сторінкою історії ОНОКС стала участь українського жіноцтва. Вона не була випадковим доповненням до чоловічої військової організації. На Закарпатті вже існувало активне жіноче громадське середовище, розвивалися освітні, культурні та молодіжні ініціативи. У нових політичних умовах цей рух отримав можливість долучитися до справи державної оборони. На першому з’їзді Карпатської Січі 4 грудня 1938 року в Хусті ухвалили рішення створити окрему референтуру жіночих відділів. На початку 1939-го організаційна робота розгорнулася під керівництвом Стефанії Тисовської. Її заступницею та організаційною референткою стала Марія Химинець – членкиня ОУН, громадська діячка, яка ще до створення Жіночої Січі мала досвід організаційної роботи серед закарпатського жіноцтва. У різних населених пунктах виникали жіночі відділи, проводилися збори та вишколи. Жінки займалися санітарною підготовкою, медичною допомогою, розвідувальною роботою, культурно-просвітницькою діяльністю та організацією місцевих осередків. Вони мали не лише підтримувати військові підрозділи, а й формувати середовище національно свідомого населення. Показовими є установчі збори жіночого відділу у Великому Бичкові 9 січня 1939 року. До організації долучилися 45 дівчат, яких розподілили на три гуртки. Серед учасниць були місцеві вчительки, які взяли на себе організаційні обов’язки. У виступі однієї з учасниць зборів, пані Маркуш, було сформульовано завдання жіночої організації: «Жінка працює як санітарка, а головно як розвідчиця». Ці слова важливі, адже засвідчують, що в тогочасному розумінні оборона краю не обмежувалася чоловічою військовою службою. Сама Марія Химинець у спогадах писала: «Я чула себе українкою, а не русинкою, і про це постійно говорила дівчаткам, як ми маємо себе називати». У цій короткій фразі відображено одну з головних особливостей Карпатської України – формування української політичної ідентичності,

яка виходила за межі локального походження й самоусвідомлення. Жіноча Січ була частиною цього процесу. Її учасниці не просто допомагали чоловікам, які вирушали на фронт. Вони самі ставали організаторками, провідницями, санітарками та розвідницями. Їхня діяльність показує, наскільки широким було прагнення до національної самоорганізації в тогочасному закарпатському суспільстві. У лютому 1939 року відбулися вибори до Сойму Карпатської України. Вони стали важливим етапом легітимації українського державного проєкту. 15 березня Сойм у Хусті ухвалив закон про незалежність Карпатської України, затвердив державну мову, прапор і гімн, а президентом обрав Августина Волошина. Однак державотворення відбувалося в умовах уже розпочатої військової агресії. Угорські війська перейшли кордон 14 березня, і Карпатська Україна фактично не мала часу для завершення формування власних збройних сил. У ніч із 13 на 14 березня в Хусті відбулися збройні сутички між січовиками та чехословацькими військовими. Наступного дня основним противником стали регулярні частини угорської армії. Бої розгорнулися на різних ділянках краю. Одним із найвідоміших епізодів стала битва на Красному Полі поблизу Хуста. Січовики мали обмежене озброєння, недостатній військовий вишкіл і не могли протистояти регулярній армії, яка мала чисельну та технічну перевагу. Проте опір був організований. Серед тих, хто керував обороною, був Михайло Колодзінський. Він відмовився прийняти угорський ультиматум про припинення боротьби й продовжив відступ із частиною сил, намагаючись організувати нову лінію оборони. 18 березня 1939 року Колодзінський загинув поблизу Буштина, потрапивши до рук угорців. Військова поразка Карпатської Січі була зумовлена не браком волі до опору, а насамперед несприятливим співвідношенням сил, міжнародною ізоляцією та незавершеністю військового будівництва. Після захоплення Хуста й основних населених пунктів організований опір припинився, хоча в горах ще діяли окремі партизанські групи. Очевидці тих подій зберегли пам’ять про атмосферу останніх днів Карпатської України. Прийомна донька Августина Волошина Анастасія Халахан згадувала, як 16 березня в Хусті роздавали зброю тим, хто погоджувався стати на захист міста: «Дві вантажівки роздають зброю – гвинтівки… Роздавали кожному семінаристу, чи хто там були, хто згодився йти боронити Карпатську Україну». Інша очевидиця, Варвара Василиха, пригадувала, як перед виходом на оборону група січовиків співала «Ще не вмерла Україна».

Карпатська Січ проіснувала недовго, але її історичне значення не вичерпується кількома місяцями організаційної діяльності та березневими боями 1939 року. Її поява була закономірною в контексті української історії першої половини ХХ століття. Українські січові стрільці, Вільне козацтво, Армія УНР, Українська галицька армія та Карпатська Січ виникали за різних обставин, мали неоднакову структуру й політичні передумови. Але всі вони були проявами прагнення українців самостійно визначати власну долю, зокрема й засобами збройного захисту. Карпатська Січ постала в умовах автономного державотворення на Закарпатті, у середовищі, де ще тривала боротьба за утвердження української національної ідентичності. Її самобутність полягала в поєднанні місцевої громадської самоорганізації, загальноукраїнського добровольчого руху, націоналістичного військового проводу та участі жіноцтва в оборонній справі. Карпатська Україна була українською державою, а Карпатська Січ – її збройною силою. Цей факт важливо розуміти не лише в контексті подій 1939 року. Він показує, що українська державницька традиція не обмежувалася Наддніпрянщиною чи Галичиною. Вона розвивалася і на Закарпатті, де за короткий час українці пройшли шлях від національного самоусвідомлення до проголошення незалежності та спроби організувати власну оборону. Поразка Карпатської України не скасувала самого факту її постання. Так само знищення Карпатської Січі не перервало української військової традиції. Її учасники, досвід і пам’ять про березень 1939 року залишилися частиною історії визвольного руху. У 2014 році постав добровольчий підрозділ «Карпатська Січ», засновником якого був Олег Куцин, а після початку повномасштабного російського вторгнення на його основі сформували 49-й окремий штурмовий батальйон «Карпатська Січ» імені Олега Куцина у складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Його кістяк склали ветерани-січовики, які з 2014 року боронили Україну. Так назва, що народилася в Хусті 1938-го, знову стала назвою українського військового підрозділу, який продовжує боротьбу за незалежність держави.

06.11.2026 — № 44 (229)

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!

surma.com.ua

№ 44 (229) — 06.11.2026