"Сурма" – українська незалежна газета. №224-2026

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 39 (224) | 2 ЖОВТНЯ 2026 | USA, UKRAINE

Замість електрики – потужна незламність ▶ стор. 2

Smart Minds: 5 років

У мене є мрія - прокинутись зранку і побачити в часописі на з дітьмивітаннями і для дітей першій шпальті некролог, обрамлений та синьожовтими стягами. У тебе теж така мрія? ▶ стор. 24 Нелюд путін довго не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо, щоб наша мрія стала реальністю.

Фестиваль борщу: щиро, смачно і патріотично

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону +17736973923 або за QRІван кодомБагряний: людина, яка не погодиРахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532лася бути рабом Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка радіо ▶ стор. та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо26 знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

Ваша реклама в СТОР газеті і на 20 радіо, це велика підтримка для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

2

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

1 жовтня – День Захисників і Захисниць України Ц

е день нашого національного Меча, день Лицарів Духу та Чинників Волі, які тримають на своїх плечах Українське Небо та здобувають шанс на майбутнє для нашого українського Народу. Захист Українського Народу – це священна місія, щоденний титанічний труд і жертовність кращих синів і доньок України. Це виснажливі бої на передовій, надлюдська витривалість і колосальна ціна, про яку кожен українець у тилу зобов’язаний пам’ятати щохвилини, гартуючи власну відповідальність перед Чином нашого Воїнства. Ми висловлюємо безмежну повагу кожному комбатанту, кожному добровольцю та кадровому військовому, хто непохитно тримав та тримає позиції, демонструючи залізну волю до Перемоги. Ваш Героїзм – це наріжний камінь, на якому буде збудована соборна та сильна Українська Держава. Бажаємо вам незламного духу, залізного козацького здоров’я, воєнного успіху у кожному бойовому виході та нищівного вогню проти окупантів. Нехай рука буде твердою, а зброя – безвідмовною. Бажаємо здолати зовнішніх та внутрішніх ворогів, утвердити справедливий мир і повернутися з тріумфом до своїх родин та громад!

Честь і Слава Українським Воїнам! Україна понад усе! Слава Україні!

02.10.2026 — № 39 (224)

3

4

Політика / Геополітика

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Замість електрики – потужна незламність

«Н

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

ам сонця не треба – нам партія світить, нам хліба не треба – роботу давай!» – комуністичне гасло вже давно заграло зеленими барвами. Зрештою, не просто так була обрана назва партії, а глава президентської фракції у Верховній Раді Давид Арахамія під час візиту в Китай в інтерв’ю «Сіньхуа» зазначив, що принципи партій «Слуга Народу» та Комуністичної партії Китаю (КПК) багато в чому збігаються, оскільки девізом обох є «служінню народу». Щоправда, Арахамія не уточнив, що не мав на увазі український народ, але кому такі деталі важливі? 30 вересня – за 15 днів до орієнтовного початку опалювального сезону – після нічних та денних московських обстрілів в Україні почались перші відключення електрики – «блекаути». У ніч та протягом дня 30 вересня росія здійснила масштабну комбіновану атаку на Україну, застосувавши 285 ударних безпілотників (зокрема 174 реактивних), а також балістичні та керовані авіаційні ракети. Силам протиповітряної оборони вдалося збити та знешкодити 254 БпЛА. За заявою прем’єр-міністра України Сергія Корецького, під час обстрілів 30 вересня росія перейшла до масованих та комбінованих ударів по енергетичній інфраструктурі. Це стала перша настільки масштабна атака на енергосистему з моменту завершення минулого опалювального сезону. Під ворожим ударом опинилися об’єкти енергетики, житлові будинки, цивільні підприємства, залізниця та соціальна інфраструктура в 11 регіонах країни. Фіксуються серйозні пошкодження та руйнування генеруючого й мережевого обладнання (зокрема постраждала Трипільська ТЕС). Ввечері 30 вересня у Києві за командою Укренерго запровадили екстрені відключення світла. Згодом аварійні відключення запровадили ще в трьох областях. В срср часів ката сталіна партія світила замість сонця. Для чого в 2026 українцям електрика, якщо нам світить потужність та незламність Зеленського? Дід якого, до речі, в часи сталіна був місцевим керівником нквд. 2 роки тому путінська армія почала використовувати реактивні шахеди. З початку 2022-го путін розпочав роз-

ширення ВПК та зокрема масштабування виробництв балістичних ракет. Проте для Зеленського стало несподіванкою те, що ми зараз не можемо збивати ні одне, ні інше. Точніше збиваємо, завдяки засобам ППО від США та Європи, але засобів бракує. Війна – це завжди системність. Планування, прогнозування, стратегування, оцінка ризиків. Чи було неочікуваним збільшення кількості ракет та реактивних дронів у путінського ворога? Це було очевидно! І готуватись до цього потрібно було відразу! І навіть в публічному просторі про це говорили військові експерти та інженери! А нам зараз «героїчно» розказують, що ми переглядаємо стратегії, готуємось знищувати пускові установки, маємо моделі перехоплювачів тощо. Тільки недешеві перехоплювачі не є дуже ефективними проти звичайних шахедів, а проти реактивних – будуть ще менш ефективні, попри збільшення власної швидкості. Так працює фізика та можливості людини. Зате дещо таки було зроблено потужно та професійно. Депутат Железняк підрахував, що влада обіцяла українцям власну балістику 60 разів. Він відтворив хронологію обіцянок. Йдеться про анонси, які представники влади зробили протягом 2023–2026 років. Спочатку інформацію подавали у форматі натяків, але наприкінці серпня 2024-го президент Володимир Зеленський вперше прямо заговорив про це озброєння: «Було позитивне випробування першої української балістичної ракети». За той час президент зробив три заяви щодо цієї теми, інші топпосадовці – орієнтовно 10, а Fire Point, компанія-виробник озброєння, не зробила жодної. Проте згодом все змінилося. Головний інженер та співзасновник FP Денис Штілерман увірвався в інфопростір у першій половині 2025-го – пообіцяв, що «до середини наступного року – тобто 2026-го – балістика битиме на 850 км», а на озброєння її візьмуть вже до кінця року, нагадав Железняк, звернувши увагу на те, що ця заява якраз збіглась у часі з операцією «Мідас». Загалом протягом минулого року щодо балістики було сім заяв від президента, від виробника – три, і ще сім – від інших високопосадовців.

«І ось 2026-й, де нарощуємо кількість заяв ударними темпами. При тому, по черзі: заява від президента і одразу заява від Fire Point. Останні вже зробили 17 штук», – підрахував Железняк. Загалом за чотири роки на різних рівнях в Україні зробили 60 анонсів вітчизняної балістики – з них 17 – від президента, 20 – від Fire Point, 14 – від представників Кабміну, а також дев'ять від інших посадовців. 6 серпня Штілерман повідомив про завершення першого «міжнародного інтеграційного етапу» в рамках проєкту Freyja. За кілька місяців до цього, у червні, компанія «досить успішно» випробувала перехоплювач для цієї системи ППО / ПРО – ракету класу «земля-повітря» FP-7.x (FP планує, що одна пускова установка нестиме 4–6 ракет), ціна якої значно менша, ніж «зарядів» для Patriot та SAMP-T. Як тут не згадати, як у коментарі західним медіа у жовтні 2025 року представник компанії-виробника Fire Point на ім’я Артем (його прізвище не розкривалося з міркувань безпеки) прямо заявив: «По-перше, Tomahawk є застарілими. По-друге, їхні технічні характеристики значно гірші. В усьому вони недотягують порівняно із сьогоднішніми “Фламінго”. По-третє, вони приблизно вп’ятеро дорожчі...». Українці є дуже невдячними. Адже українцям вже стільки всього пообіцяли, а нам все мало і мало. І навіть зараз. 30-го вересня 2026 року сидячи без електрики, ми «чомусь» не задоволені. Нас же всі попереджали про важку зиму, радили виїжджати в село або за кордон. І напередодні масштабних путінських обстрілів нас попереджають. Попереджені – значить озброєні, еге ж?

У всьому цьому тумані війни та тумані брехні вкрай важливо зберегти ясну свідомість, вижити, знати і пам’ятати, заради чого воюють українці та врешті-решт здобути перемогу як над зовнішніми, так і над внутрішніми ворогами, і побудувати Україну як державу Українського Народу. І зважаючи на те, що 1 жовтня ми відзначаємо День Українських Воїнів, то привітання від нашої «Сурми» я хочу доповнити тим, про що неодноразово казав. Українські Воїни, особливо Добровольці, повинні бути максимально залученими до державотворення та системи управління. Найвища мотивація та жертовність у захисті Українського Народу – те, чого надзвичайно бракує нам зараз. Особливу увагу слід звертати на солдатів, сержантів та молодших офіцерів, адже саме на їхніх плечах тримається фронт. В той час як певна частина командирів вищого рівня є імплементована у ворожу систему управління. Зрештою, в нинішній олігархічній системі на вищих політичних посадах, як і серед олігархів в Україні, практично відсутні українці. Проте систему творять люди, а в окремих випадках – і нелюди. І для справжніх змін в Україні ми мусимо змінити олігархічну систему. Карфаген має бути зруйнований. Внутрішній ворог має бути знищений. А на його місці постане Справжня Україна, і саме справжні Українські Воїни заслуговують та повинні бути державотворчим скелетом її управління!

5

02.10.2026 — № 39 (224)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

6

Політика / Геополітика

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Чому влада Зеленського збільшила зарплату поліції вдвічі, а для воїнів ЗСУ – без змін?

Р

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

езультати не брешуть. Результатом нашого колективного шляху із 1991 року став прихід нинішньої національної катастрофи. І вели нас до неї впевнено та цілеспрямовано. У масову свідомість українців закладено (і продовжує закладатись!), що історія – набір якихось випадкових подій, фактів, осіб тощо. Проте все набагато складніше. Я ж хочу закцентувати увагу наших читачів на тому, що це все не є випадковим, а є закономірним, продуманим, прорахованим. Є певні аналітики, політтехнологи, «чорні архітектори» процесів, які привели нас до нинішньої катастрофи. Вели нас вороги – приховані і, меншою мірою, відкриті. Іншою проблемою є те, що ми погоджувались крокувати саме тим шляхом. Наспівуючи сумних пісень про нелегку долю та тішачись, коли внутрішні вороги одягнули вишиванки і почали гучно кричати «Слава Україні!». Крокували, не розуміючи, що відбувається. Не бачачи прихованих внутрішніх ворогів, які робили нас слабкими – через ядерне роззброєння та дерибан ЗСУ і ВПК. Все той же прихований внутрішній ворог організував нам прихватизацію, внаслідок якої найкращі шматки національного багатства опинились у «потрібних» руках (олігархат), і зробив нас бідними – і як наслідок – ще слабшими. А нападають тільки на слабких. Розуміння цих ланцюжків причиново-наслідкових зв’язків є критично необхідним – для вивчення наших ворогів, трансформації прихованих ворогів у видимих, організації протидії та / або знищення ворогів. Шкода від діяльності яких є неспівмірно вищою від злочинів вагнерівців та бурятів, що прийшли в складі путінської армії на нашу українську землю та чинять терор щодо українців. Проте на що заслуговує вагнерівець чи бурят з точки зору справедливості – питань не виникає. А на що заслуговують ті, хто здавав нашу ядерну зброю і не тільки? Прихватизовував найкращі об’єкти? Здавав Крим та Донбас? Розміновував Чонгар? Не готувався до повномасштабної війни? Розкрадав мільярди на крові ЗСУ? Внутрішнім ворогом є олігархічна система управління державою. Влада

як інструмент перебуває саме у них в руках. Ніж як інструмент в руках кухаря – готує їжу, в руках хірурга (скальпель) – рятує здоров’я та життя, а в руках маньяка-паразита? І як це стосується цієї статті про зарплати для поліції та ЗСУ – запитає вдумливий читач? Прямо та безпосередньо. Через причиново-наслідковий зв’язок, який ми, українці, повинні навчитись бачити. А коли побачили – розповідати іншим українцям. Будити масову свідомість та включати інстинкт самозбереження. Щоб вижити. В умовах прихованого та відкритого геноциду. І ось черговий зелений уряд на чолі з Корецьким після проголошення «режиму суворої економії» приніс у парламент проект бюджету – 2027, в якому дуже красномовно видно і режим економії, і куди рухається і цей уряд, і держава загалом: Нацполіція – з 122 млрд до 159,1 млрд, ріст 30%; БЕБ – з 2,19 до 3,25 млрд грн, ріст на 48%; АРМА – з 430 млн до 624 млн, ріст на 45%; СБУ – з 45,8 до 57,6 млрд, ріст на 26%; Офіс Генпрокурора – з 18,25 до 20,7 млрд, ріст на 13%; Митниця – з 8,87 до 10,59 млрд, ріст на 19%; ДБР – з 4,71 до 5,51 млрд, ріст на 17%; Держфінмоніторинг – з 197 до 283 млн, ріст на 44%; Судова адміністрація – з 22,7 до 32,6 млрд, ріст 43%; Верховна Рада – з 3,6 млрд до 5 млрд, ріст 39%; Офіс Сонцесяйного – з 877 млн до 1,07 млрд, ріст 18%; Уряд – з 1,85 млрд до 2,2 млрд, ріст 16%. У 2027 році фінансування Національної поліції України планують збільшити на 36,4 млрд грн (загальний бюджет зросте до 159,1 млрд грн), що пов’язано з набуттям чинності нового закону про суттєве підвищення мінімальних гарантій правоохоронцям. Влітку Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав Закон № 4909-IX (законопроєкт № 6506-1), який запроваджує масштабне осучаснення виплат. Закон встановлює нову жорстку фінансову гарантію – мінімальний посадовий оклад поліцейського має становити не менше 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. З урахуванням прогнозного прожиткового мінімуму базовий посадовий оклад поліцейського становитиме

36 910 грн на місяць (раніше мінімальний рівень становив близько 17 тисяч гривень). Очікується, що з урахуванням усіх доплат середній рівень грошового забезпечення поліцейського зросте з 21 тисячі гривень до близько 45 тисяч гривень. І це не враховуючи купи доплат та пільг, які проходять окремими рядками в зарплатах кожного поліцая, який вірно виконує вказівки влади та свого керівництва. Поліція ділиться на поліцейських та поліцаїв. Більш точно останніх буде назвати жаргонним словом «мусора», це відповідатиме їх внутрішній суті, так би мовити, відразу відображатиме стан душі. Поліцейський – той, хто склав присягу на вірність українському народу, виконує Конституцію, закони, слідкує за дотриманням правопорядку та законності, переслідує злочинців. Мусор – той, хто хоч і давав таку ж присягу, але служить владі, виконує будь-які, навіть злочинні вказівки начальства, порушує Конституцію та Закони України. За останні років 10 я майже не зустрічав поліцейських, одні мусори. Влада вирощувала їх як своїх «собак режиму», і, на превеликий жаль, це не є жодним перебільшенням. Якщо ми глянемо на ситуацію тут і зараз «без прикрас», то чітко побачимо величезну кількість злочинів, вчинених мусорами. Включно із переслідуванням мене за мою журналістську діяльність. Проте інші владні органи – Прокуратура та ДБР покривають поліцію, і вказівка щодо цього дана на вищому політичному рівні. І навіть те ж ДБР, отримавши мою заяву про злочинні дії поліції, тцкунів та інших осіб, передало цю заяву на розгляд в те ж управління Оболонської поліції, мусори з якої і вчиняли

ці злочини. Уявляєте цинізм? Верховенство права? Ні, не чули. І лише через позов до суду та відповідну судову ухвалу я зміг добитись відкриття кримінальної справи. І ті мусори сядуть, і не тільки вони. Проте нинішня влада захищатиме своїх продажних прихвоснів до останнього. Бо влада Зеленського тримається саме на таких істотах. Теперішня поліція служить владі, а не народу. Інтереси влади та інтереси українців не те що не збігаються, а в багатьох випадках є прямо протилежними. Тому поліцію готують до захисту влади від українського народу, зокрема і від ветеранів. Адже ж ми колись прийдемо і запитаємо за розмінований чонгар, провал підготовки до війни, травневі шашлики, розпродаж української землі і надр, міндічів, штілєрманів і інших арахамій, подвійне громадянство тощо. Тому поліції дають високу зарплату, новий автопарк майже кожного року, нові автозаки і кайданки. А для воїнів ЗСУ гроші на машини збирають волонтери та вони самі. Воїни ЗСУ захищають український народ. І вже тому становлять потенційну загрозу для влади Зеленського. Особливо добровольці, які пройшли бойові дії, навчені вбивати ворогів та практично у кожного з яких зараз в голові є питання: «За що ми пішли воювати?». Це питання, чи навіть ствердження «не за це я воював», я особисто чув практично від кожного – і від друзів, і від майже незнайомих. Поліція організована та оплачувана, але немотивована. Тому вона тікатиме тоді, коли побачить жорстку організовану силу. Яка залізною рукою наводитиме лад в Україні в інтересах українського народу – і мертвих, зокрема загиблих Українських Героїв та Славетних Предків, і живих, і ненароджених українців…

02.10.2026 — № 39 (224)

7

8

Війна

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Олешки – вітрина страху. Кому путін показує голодне місто

Голод як зброя: кремль збудував живий щит на лівому березі Дніпра «Ми мусимо ставати на чийсь бік. Нейтральність допомагає гнобителю, ніколи – жертві» Елі Візель, лауреат Нобелівської премії миру, промова 1986 року

О

лешки – окуповане місто за дев’ять кілометрів від Херсона, куди з 26 травня не завезли жодної партії продуктів. У громаді, за словами очільника МЗС Андрія Сибіги, лишаються близько 6 тис. людей, серед них майже 200 дітей. росія не пускає гуманітарні вантажі й не погоджує евакуацію. Це не наслідок хаосу війни, а свідомий вибір, і в нього є цілком раціональна логіка. Картина, яку описують мешканці, волонтери та Олешківська МВА, нагадує не ХХІ століття, а 1933 рік. У місті немає світла, газу й питної води. Люди варять суп із трави, їдять голубів і фазанів, а в окремих родинах – домашніх тварин. У лікарні лишилися четверо медиків, які без ліків можуть хіба що зупинити кровотечу. Тіла загиблих місяцями лежать у підвалах, бо окупанти максимально ускладнили поховання. Виходу немає: усі дороги заміновані, над ними постійно висять FPV-дрони. Пішки через мінні поля до Раденська – понад 20 кілометрів. За весь час так урятувалися лише 11 людей. За даними Моніторингової місії ООН з прав

людини, тільки цього року в Олешках і Голій Пристані загинули щонайменше 29 цивільних і 54 отримали поранення. У самих Олешках, де до великої війни жили 24 тис. людей, сьогодні лишаються близько 2 тис. Решта – у навколишніх селах громади. Кожна з цих цифр – чиєсь ім’я. Два погляди на одне місто… Для Росії Олешки сьогодні – не місто, а позиція. Це передній край оборони на лівому березі Дніпра, найближча до Херсона точка, звідки мож-

на бачити й уражати правобережжя. Житлові квартали перетворилися на укриття для особового складу, склади, пункти запуску дронів. Мешканці для окупаційної адміністрації – не громадяни, яких вона нібито «прийняла до складу», а ресурс: маскувальна сітка з живих людей і аргумент у переговорах. Показово, що 21 вересня Кремль визнав критичні проблеми з продовольством і ліками в Олешках, але пообіцяв, що їх вирішуватимуть військові, а провину переклав на українські обстріли. Тобто долю цивільних Москва офіційно передала в руки армії. Це й є найчесніша відповідь на питання, чим для Росії є Олешки. Для України Олешки – це люди. Громадяни, яких держава не змогла вивезти в 2022-му, які пережили підрив Каховської ГЕС і затоплення міста в 2023-му, а тепер помирають від голоду на відстані пострілу від власної армії. Це тест на здатність держави захищати своїх там, куди не дістає її юрисдикція. І водночас – доказова база: кожен задокументований день блокади є епізодом майбутньої справи про воєнні злочини. ЖИВИЙ ЩИТ: ЩО РОСІЯ ОТРИМУЄ ВІД УТРИМАННЯ ЦИВІЛЬНИХ… Якщо Москві не потрібні жителі Олешок як громадяни, навіщо їх тримати? Відповідь проста: присутність цивільних дає окупаційному угрупованню те, чого воно не отримає жод-

ним іншим способом. Прикриття для атак на Херсон. Саме з лівого берега щодня летять FPV-дрони, зокрема на оптоволокні, які полюють на херсонців – на ринках, зупинках, у квартирах верхніх поверхів. Правозахисники вже назвали це «людським сафарі». Операторам зручно працювати з кварталів, де живуть люди: удар у відповідь ризикує вбити своїх. Маскування. Військові перевдягаються в цивільне, пересуваються серед мешканців, ховають техніку й боєпри-

паси у приватних будинках. Херсонські медіа з посиланням на місцевих повідомляють, що цивільних використовують для прикриття військової логістики. Для оператора українського дрона людина в куртці з пакетом – будь-хто. Страховка від масованого удару. Шість тисяч людей і близько двохсот дітей – це гарантія, що Сили оборони не застосують по населеному пункту всю наявну вогневу міць. росія цинічно розраховує на те, що Україна, на відміну від неї, воює за правилами. Інформаційна зброя. Будь-яка загибель цивільного в Олешках миттєво подається російською пропагандою як «удар ЗСУ по мирних». Кремль уже зараз пояснює голод «обстрілами», хоча місто задушене мінами й блокадою на лівому березі. Четверта Женевська конвенція (стаття 28) прямо забороняє використовувати присутність цивільних, щоб захистити місцевість від воєнних дій. Римський статут МКС кваліфікує як воєнні злочини і використання живого щита, і навмисне морення голодом цивільного населення як метод ведення війни. В Олешках ми бачимо обидва склади злочину одночасно. Чому зараз: голод як послання Парадокс Олешок у тому, що росія не надто й приховує катастрофу. Про голод пишуть українські й західні медіа, про нього говорить Рада Європи, Україна винесла тему на Генасамблею ООН. Кремль мав би бути зацікавлений у швидкому «гуманітарному жесті». Але його немає. Отже, розголос Москві не заважає – він їй потрібен. Хронологія підказує чому. З 8 по 20 вересня на окупованих територіях Хер-

сонщини вперше проходили псевдовибори до Держдуми рф. Окупанти оголосили явку 74,6% приблизно на 15 пунктів вищу, ніж по росії загалом. Місцеві розповідали, що за спинами «мобільних виборчих груп» нерідко стояли озброєні військові. На тлі голодних Олешок ця «явка» читається однозначно: ось що буває з тими, хто опиняється не на тому боці. Олешки – це показове покарання і попередження для непокірних. Послання адресоване передусім мешканцям окупованих територій: лояльність дає хліб, нелояльність чи просто «незручне» місце проживання – голод. Для людини, яка щодня бореться за виживання, питання свободи, ідентичності чи опору відходять на другий план. Страх глушить усі інші потреби свідомості, і саме на цьому побудована модель керування захопленими землями. Але є й глибший шар. Путінський режим боїться власного населення більше, ніж НАТО: зовнішнього ворога можна пояснити, а внутрішню незгоду – лише придушити. Тому когнітивний вплив через Олешки спрямований на три аудиторії одночасно: Жителі окупованих територій мають засвоїти, що Україна їх не врятує, а росія може знищити. Українське суспільство має відчути безсилля і втому: «навіть за 9 кілометрів від Херсона ви нікого не захистите». Сама росія отримує нагадування, що держава готова морити голодом «своїх» же, щойно вони стають незручними. Це найефективніша профілактика «непередбачуваних думок». З огляду на досвід Голодомору, Маріуполя та окупованого Лівобережжя,

Війна

02.10.2026 — № 39 (224) це не новий інструмент. Новим є лише те, що росія тепер застосовує його на очах у всього світу, перевіряючи, чи буде за це ціна. Олешки для Сил оборони: загроза, яку поки не можна зняти Для ЗСУ Олешки – насамперед джерело загрози Херсону. Звідси працює російська артилерія і, дедалі більше, розрахунки FPV-дронів. Морпіхи, які тримають оборону навпроти міста, ще навесні називали лівобережні Олешки суцільною кілзоною і розповідали, що після знищення десятків російських гармат ворог різко наростив атаки дронами на оптоволокні. Херсон щодня рахує поранених, а цілі райони міста перетворилися на «червону зону». Чому ж найближчий до Херсона пункт за Дніпром не можна просто «зачистити»? Річка й заплава. Між Херсоном і Олешками – Дніпро, рукави й острови плавнів. Будь-яка переправа видна з повітря за хвилини. Досвід плацдарму біля Кринок у 2023–2024 роках показав, яку ціну має утримання лівого берега без надійної логістики. Прозоре поле бою. Нижній Дніпро – одна з найбільш насичених дронами ділянок фронту. Міни, РЕБ і FPV роблять смертельним будь-який рух, і військовий, і цивільний. Люди в місті. Масований вогонь по кварталах, де живуть тисячі цивільних, для української армії неприйнят-

ний. Саме на цьому й будується російський розрахунок. Обмеженість ресурсів. Херсонщина конкурує за людей і засоби з іншими напрямками. Херсонські посадовці вже публічно скаржилися, що частину підрозділів безпілотних систем, які прикривали місто, перекинули деінде. Тож сьогодні Сили оборони діють точково: полюють на артилерію й операторів дронів і навіть доставляють допомогу в Олешки безпілотниками. Але повністю зняти загрозу військовим шляхом, не поклавши при цьому і своїх військових, і заручників, найближчим часом навряд чи вдасться. Тому ключ до Олешок сьогодні – не лише військовий, а й дипломатичний. ЩО РОБИТИ УКРАЇНІ? Міжнародна реакція вже є. 25 вересня комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті закликав до негайного припинення вогню в районі, безперешкодного гуманітарного доступу й безпечної евакуації. Україна порушила питання на Генасамблеї ООН. Але заяви не нагодують людей. Щоб тиск став результатом, Києву варто діяти за кількома напрямами. По-перше – це правильна рамка. Олешки треба подавати світові не як «гуманітарну кризу» – це безособове слово, що ніби не має автора. Це навмисне морення голодом і захоплення заручників державою-окупантом. Із

прямими посиланнями на статті 28 і 55 Четвертої Женевської конвенції та Римський статут. По-друге – це конкретна вимога, а не загальний заклик. Не «зверніть увагу», а чіткий пакет: гуманітарний коридор під гарантії МКЧХ, ООН або третіх держав (Туреччини, Ватикану, країн Перської затоки); локальне припинення вогню на час евакуації; першочергове вивезення дітей, хворих і літніх. По-третє – це посередники з доступом до москви. Ті, хто вже допомагав з обмінами полоненими й поверненням дітей, мають отримати Олешки як окремий трек. Тут Україна може прямо заявити про готовність до тиші на своєму березі на час евакуації, і тим самим позбавити Кремль аргументу про «обстріли». По-четверте – доказова база. Кожен свідок, кожне повідомлення з міста, кожне фото мають фіксуватися для МКС і майбутнього трибуналу. Українське суспільство вже проводить паралелі з Голодоморами, і цю історичну лінію варто пояснювати іноземним аудиторіям – стримано, на фактах. По-п’яте – людське обличчя. Світ реагує на історії, а не на статистику. Два-три задокументовані імені – медик, вчителька, дитина, розказані у великих західних медіа, зроблять для Олешок більше, ніж десяток резолюцій.

9

По-шосте – ціна для Росії. Олешки мають стати аргументом у розмовах про санкції та заморожені активи: блокада міста – це не «побічна шкода», а політика, за яку платять. Всередині країни не менш важливо не дати сплутати обов’язки. Відповідальність за голод несе окупант, і це треба повторювати так само послідовно, як росія повторює свою версію про «обстріли». ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ Олешки – це полігон, на якому росія перевіряє, чи можна в Європі ХХІ століття відкрито морити голодом місто і ховатися за спинами його мешканців. Якщо відповідь буде «так», цей досвід повториться в інших прифронтових містах. Тому для України порятунок кількох тисяч людей на лівому березі – не лише моральний обов’язок, а й питання безпеки: заручник, якого не звільнили, стає прецедентом. Щонайменше 29 загиблих цього року, 11 врятованих через мінні поля і жодної вантажівки з хлібом з травня – ось реальний баланс «турботи» Росії про «своїх» людей. Світ почув про Олешки. Тепер питання в тому, чи відповість він так, щоб Кремль відчув ціну… Олег Семененко, для «Главкома» Джерело: Главком (https:// glavcom.ua/publications/1145430.html)

10

Війна / Політика

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Чому ми програли битву в повітрі? Юрій Касьянов Київ, «Сурма»

А

ми її саме програли на даному етапі, це треба визнати, зробити роботу над помилками й ухвалити правильні рішення, бо ціна помилок занадто висока: знищено вже половину складів, сотні заправок, торговельні центри і промислові підприємства – тільки за останні 2 місяці з початку «реактивного терору» 20 відсотків! Перше – багато говорилося про балістику, а страждаємо ми більше від реактивних дронів. Висновок – вся державна машина, включно з аналітиками ГУР, СЗР, МО, Кабміну, Офісу президента, апаратом РНБО не побачила і не спрогнозувала загрозу, або не змогла донести свої висновки до президента – бо він приймає рішення, або президент не дослухався. В будь-якому разі це вирок системі. Друге – в самій «системі» ви з каганцем удень не знайдете людей з профільною технічною освітою в сфері ППО, ракетобудування, радіолокації, систем автоматизованого наведення, і інших дисциплін. Жодного професійного електроніка, математика, фізика – бодай з чесною і цікавою кандидатською дисертацію – одні «ефективні менеджери», незамінні «любі друзі», кінопродюсери, гадалки, прокурори-втікачі, «матері дронів», і просто «хороші хлопці». Подивіться на тих, хто місяцями, роками не вилазив з телевізора, розповідав суспільству суцільну «пургу» про нашу «унікальну», «найкращу в світі» ППО, яка нібито може захистити весь світ, і країни Перської затоки зокрема, про міфічний «штучний інтелект» там, де обласкані державою «пісюни» банально наводяться оператором, в той час як весь світ, і наш ворог робили і роблять ставку на автоматичні зенітно-ракетні комплекси. Всі ці шамани, торговці, волонтери, берлінські і флеші – всі, хто продавав і продає суспільству повітря замість безпеки, хто радив і радить псевдотехнічну маячню таким самим профанам во владі, які приймають дилетантські рішення, – всі вони повинні понести відповідальність, хоча б визнати свої помилки і піти. Але вони не підуть… У 1986 році, коли я вступав до Київського вищого військового авіаційного інженерного училища, конкурс був щонайменше 20 вступників на місце, крім золотомедалістів, переможців олімпіад та інших пільгових категорій; в нас

до 40 відсотків випускників потім «ішли в науку», ставали відомими розробниками військової, авіаційної, космічної техніки. Я сам вже на третьому курсі брав активну участь в розробці головок самонаведення для ракет. Сьогодні нічого цього не потрібно, потрібні «прості рішення» на кшталт «реактивних перехоплювачів», які ніколи не зможуть стати ефективною зброєю проти реактивних шахедів, бо ще з 40-х років минулого століття відомо, що людина не може дистанційно адекватно керувати об'єктом на швидкості понад 450 км/год. Це фізіологічний чинник, це природа, тому швидкість керованих людиною ракет протитанкових комплексів завжди обмежували. Але кому цікава фізіологія, коли можна швидко заробити грошей на перехоплювачах? Сер Вінстон Черчилль не радився з продюсерами і маркетологами, серед його радників були відомі фізики, математики, інженери. В складі Збройних сил Великої Британії діяв цілий інженерний корпус, куди ретельно відбиралися мобілізовані фахівці. Саме тому ще на початку війни Велика Британія мала розвинуту мережу радіолокаційних станцій і станцій звукової розвідки; у Великій Британії був створений перший радіолокаційний бомбовий приціл; глобальна система навігації в повітрі; перші зенітні снаряди з радіолокаційним підривником; автоматизовані системи керування зенітним вогнем. У Великій Британії розшифрували код Енігми. І обґрунтували можливість створення атомної бомби. Проте в нас всю науку і інженерію заміняють менеджери бетонних меблів і земельні спекулянти. Тому ми і в лайні. *** На першому фото – радянський бомбардувальник Ту-16, який вироблявся в срср з 1953 по 1973 роки, і до початку дев’яностих стояв на озброєнні багатьох країн світу. На другому фото – китайська ліцензійна копія Xian H-6, яка з 1957 по 1965 освоювалася у виробництві, що потребувало запровадження нових металургійних сплавів, пластмас, налагодження виробництва великої кількості бортового обладнання й

електроніки, а головне – ліцензійного виробництва двигунів Д-30. Ту-16, всі комплектуючі для нього, а також двигуни давно не виробляються. А китайська версія Xian H-6 постійно вдосконалюється і виробляється. І до останнього «цвяха» в ньому все китайське. Ось що означає «ліцензія на виробництво». «Петріот» набагато складніший за Ту-16, а ми набагато слабші за Китай. Президент заявив, що Україна подавляє і перехоплює 55% реактивних шахедів. Ймовірно, хтось надав президенту неточну інформацію, бо збивати ці шахеди нам нічим, крім бойової авіації. Але якби дійсно більше половини шахедів збивали, що це змінює, коли водночас умовні 45% наносять катастрофічні руйнування? За статистикою, яку наводять західні ЗМІ, ефективність наших діпстрайків становить 6-7%, максимум 11%, тож з кожних 300 дронів, які запускаються щоночі, до цілей долітають одиниці, і, тим не менш, підпалюють нафтопереробні заводи і логістичні центри. Тому, в порівнянні, 45% реактивних шахедів, які долітають, – це дуже високий відсоток. І цю проблему не розв’язати дронами-перехоплювачами – занадто великі швидкості, занадто мало часу на реагування, занадто велика залежність від погоди і людського фактору. На картинці – китайська версія російського ЗРК «Панцир» – FK-2000. Та ж сама концепція – дешеві ракети без головки самонаведення, які наводяться на ціль за допомогою радара повністю в автоматичному режимі. Цей ЗРК активно пропонується на експорт як перевірена російсько-українською війною концепція протиповітряної оборони. Бо москву надійно захищають саме «Панцирі». І, до речі, самі китайці виробляють для себе дрони-перехоплювачі як утилітарну компоненту ППО, але в основі протиповітряної оборони в них, як і всюди у світі, зенітні ракети, а не дрони. І тільки в нас їжаки кололися, плакали, але їли кактуси… Бо дурні. *** ЦПК опублікував офіційну відповідь МО щодо фінансування мілФтек

компанії «Файєрпоінт» в 2025-2026 роках. Сума космічна – 107,4 млрд грн, або 2,5 млрд доларів. І це тільки на дрони! Ракети окремо. Варто згадати, що в 2024 році нікому раніше невідома компанія Fire Point раптом отримала 320 млн доларів по так званій данській моделі. З цього і почався феноменальний фінансовий успіх російського земельного спекулянта Штілермана, дизайнерки бетонних меблів Терех і локейшн-менеджера Скалиги. Офіційний прибуток – 25% компанії «Файєрпоінт» за 633 дні 2025-2026 років не складно порахувати – приблизно 500 млн доларів. За моїми оцінками, реальний прибуток може бути в 3 рази більший, бо складові дрона FP-1 відомі, і ціни на них теж. За одну добу тільки на дрони «Файєрпоінт» отримує від держави щонайменше 4 млн доларів. Для порівняння – з початку війни, з 2022 року і до 2 жовтня 2025 року, коли за наказом згори генерал-корупціонер Дейнеко розформував наш підрозділ, ми використали на виробництво своїх дронів волонтерських, особистих і державних коштів приблизно ті самі 4 млн доларів. І наші дрони долітали до центру москви, а тисячі файєрпоінтів так і не змогли… За годину «Файєрпоінт» отримує 165 тис. доларів – саме такої суми нам не вистачає, щоб закінчити розробку нового малопомітного дрона за технологією «Стелс». Ну і наостанок – за 4 млн доларів, які «Файєрпоінт» отримує на добу, можна розробити ЗРК малої дальності проти шахедів з дешевими ракетами-перехоплювачами, а не «городити город» з дронами-перехоплювачами, які не зможуть зупинити дронову навалу. Відповідально заявляю, що я готовий взятися за цей проєкт, але кому це потрібно, коли мілфи керують оборонно-промисловим комплексом і визначають нашу оборонну політику? Питання риторичне. Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».

11

02.10.2026 — № 39 (224)

к о н и д у б й и н Омрiя ! х а в о м у х и н д i на виг

ВИГІДНІ ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ ТИХ, ХТО КУПУЄ ЖИТЛО ВПЕРШЕ

3%

ПЕРШИЙ ВНЕСОК1

1 Іпотечні кредити з початковим внеском від 3% (зі співвідношенням суми кредиту до вартості майна, або LTV, до 97%) доступні лише для односімейних житлових об'єктів, при умові проживання там самого власника. Кредити з особливими характеристиками, такими як іпотека з регульованою ставкою (ARM), іпотека з великим остаточним платежем (balloon mortgage) тощо, — виключені.Для кредитів із початковим внеском менше 20% вимагається приватне іпотечне страхування (PMI). Наприклад, іпотека на купівлю житла сумою $300 000 терміном на 30 років із фіксованою ставкою та показником LTV 97% має річну відсоткову ставку (APR) 6,531% та графік погашення з 360 щомісячних платежів у розмірі приблизно $1 969,72, що включає PMI. Сума щомісячного платежу не включає податки на нерухомість, страхові внески власників житла та збори асоціації власників житла (HOA); фактичний платіж буде більшим у разі врахування цих витрат. Рішення залежить від схвалення заявки. APR базується на оцінці індивідуальної кредитоспроможності та наших стандартах андеррайтингу. Усі кредитні програми, ставки, терміни та умови Selfreliance FCU можуть бути змінені в будь-який час без попереднього повідомлення.

2 Іпотечні кредити з початковим внеском від 10% (до 90% LTV) без обов’язкового приватного іпотечного страхування (PMI)3 доступні лише для тих, хто купує житло вперше, а саме, приватний будинок на одну родину або будинок розміром до 4 квартир при умові проживання там самого власника. Наприклад, 15-річна іпотека на покупку з фіксованою ставкою на суму 100 000 доларів США з LTV 90% матиме річну відсоткову ставку 5.604%, а графік погашення становитиме 180 щомісячних платежів у розмірі приблизно $811. Сума місячного платежу не включає будь-які податки на майно, страхові внески власників житла та комісію асоціації власників житла (HOA); фактична оплата буде більшою, якщо такі елементи включені. Заявка схвалюється за умови кваліфікації. Річна процентна ставка базується на оцінці індивідуальної кредитоспроможності, зайнятості та/або типу нерухомості та наших стандартах андеррайтингу. Усі кредитні програми Selfreliance FCU, ставки та умови можуть бути змінені в будь-який час без попередження. 3 Приватне іпотечне страхування (PMI) — це тип іпотечного страхування, який вам може знадобитися при купівлі нерухомості, якщо ви берете звичайний кредит із початковим внеском менше 20 відсотків від вартості покупки. 4 Одноразове безкоштовне коригування відсоткової ставки доступне для іпотечних позик, які відповідають умовам, оформлених 8 лютого 2024 року або пізніше. Ця пропозиція може завершитися будь-коли. Можуть застосовуватися обмеження щодо типу нерухомості та статусу заселення. Щоб скористатися пропозицією, ви не повинні мати заборгованості перед кредитівкою «Самопоміч» на момент подання запиту. Безкоштовне коригування відсотків – це одноразова модифікація без оплати для нових позик, що відповідають умовам. За будь-які подальші модифікації стягуватиметься стандартна плата.

Запишіться на прийом

10%

ПЕРШИЙ ВНЕСОК2

без PMI³ (приватне іпотечне страхування) ВІЗЬМІТЬ ПОЗИКУ НА НЕРУХОМІСТЬ ЗАРАЗ ТА АВТОМАТИЧНО ОТРИМАЙТЕ МОЖЛИВІСТЬ БЕЗКОШТОВНОГО КОРИГУВАННЯ ВІДСОТКІВ У МАЙБУТНЬОМУ4 Переваги коригування відсотків: • Не потрібна довідка про доходи • Жодних витрат на закриття угоди (Сlosing Сosts) • Не потрібно змінювати період амортизації • Заощадження коштів

Проконсультуйтеся з нашими іпотечними спеціалістами вже сьогодні

888-222-8571 | selfreliance.com

12

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Досить зойкати

Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

Д

осить щоранку дивитися на палаючий Київ і писати: «жах», «тримаймося», «знову прилетіло». Прилітатиме ще. Як прилітає в Суми, Харків, Запоріжжя, Херсон. Ракети запускає московія. Вона – агресор і вбивця. Але є друге питання, яке після майже п’яти років великої війни вже неможливо закривати путіним: а що зробила українська влада, щоб нас було чим захищати? Зеленський при владі з 2019 року. Він отримав президента, монобільшість, уряд, силовий блок і безпрецедентний кредит довіри. Минуло сім років – і нам знову розповідають, що не вистачає ППО, ракет, грошей, людей, що перехоплювачі ще будуть, а партнери повинні дати більше. Президент – не коментатор війни. Його робота не повідомляти після удару, скільки прилетіло. Його робота – зробити так, щоб не долетіло. Де масове виробництво дешевих перехоплювачів? Де ешелонована оборона міст? Де захищена енергетика? Де розосереджене оборонне виробництво? Де відповідальні за провалені програми й витрачені мільярди? А тепер покладіть поруч дві фотографії. На одній – горить

український будинок. На іншій – пачки доларів із чергового корупційного провадження: народ збирає по сто гривень на дрони, партнери шукають для України мільярди, солдати платять життям – а країна продовжує знаходити мільйони готівки в корупційних справах. І паралельно держава вимагає від громадянина найвищої жертви. Україні потрібна мобілізація – без неї немає армії. Але мобілізація не дає права принижувати людину. Коли самого омбудсмана змушує бити на сполох масштаб скарг на окремих представників ТЦК, «бусифікацію» вже неможливо просто оголосити російською вигадкою. Виходить дивний суспільний контракт: від простого українця держава вимагає життя, грошей, податків і мовчазної витривалості. А коли громадянин питає про результат – йому пояснюють, що зараз «не на часі». Ні. Саме зараз – на часі. Так само із нескінченними закордонними поїздками президента. Президент воюючої країни повинен їздити світом і вибивати зброю. Але фотографія з черговим лідером – не результат. Результат – ракети, системи ППО, виробничі лінії, технології та захищені українські міста. Ми сім років оцінюємо владу за словами. Час оцінювати за результатом. І тут постає ще незручніше запитання: яку

державу взагалі побудували після 2019 року? Друзів і людей із «Кварталу» завели в державний апарат. Друг Зеленського Баканов очолив СБУ без відповідного досвіду. Потім уже після вторгнення Україна відкривала масштаби російського проникнення в спецслужбу – Кулініч, мережа Сівковича, Наумов та інші. Російський агент Деркач роками проводив операції впливу, і досі немає переконливої публічної відповіді на фундаментальне запитання: звідки він отримав записи міжнародних переговорів українського президента? Потім з’явилися Міндіч, Чернишов, енергетичні та антикорупційні справи, а у 2025 році влада пішла на небезпечний конфлікт навколо незалежності НАБУ і САП. Це ще не доказ єдиного російського центру управління Банковою. Але це вже достатньо, щоб вимагати повного аудиту епохи Зеленського. Бо зовнішній ворог нищить Україну ракетами. А корупція, організована владна злочинна банда, некомпетентність, безправ’я і безвідповідальність можуть нищити її зсередини і результат такої траєкторії може стати національною катастрофою і без формального плану її здійснення. Тому досить зойкати. Після наступного прильоту запитайте не тільки: «Що зробила моско-

вія?». Запитайте: «Скільки було виділено на наш захист? Хто відповідав? Що побудовано? Чому не спрацювало? Де гроші? Де аудит? Де відповідальні?». Влада – не Україна. Президент – не держава. Офіс президента – не народ. І якщо ми хочемо зберегти Україну, треба припинити поклонятися посаді й почати вимагати результату. Бо палаючий будинок – це злочин безумовно агресора, проте нездатність держави після років війни взагалі захистити його – це вже питання до тих, кому ми довірили державу. Зеленський виявився не меншим злом, ніж зовнішній ворог. Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

Війна / Економіка

02.10.2026 — № 39 (224)

13

Металургійна криза:

як зменшувалася вартість експорту чорних металів України

Р

осія продовжує нищити українську металургію, наразі ситуація – критична. Найбільший металургійний комбінат ArcelorMittal у Кривому Розі повністю зупинив роботу через постійні російські атаки. Він не працюватиме до кінця війни. У серпні виробництво сталі в Україні скоротилося вдвічі, а у вересні був тиждень, коли Україна вперше за 100 років не виплавила жодні тонни сталі. Спроби запустити виробництво на «Запоріжсталі» завершилися черговим ворожим ударом. Загалом атаки рф зупинили заводи, які виробляли 90% сталі України. Тоді як до початку повномасштабного вторгнення Україна досить успішно експортувала чорні метали, з 2008 по 2021 рік прибутки сягали від 7 до понад 22 млрд доларів на рік. Останні два роки вартість проданих металів – трохи більше 3 млрд доларів. «Слово і діло» дослідило, як змінювалася вартість експорту чорних металів Україною, переважна частина яких сталь та чавун, до та під час великої війни.

ЩО ВХОДИТЬ ДО ЧОРНИХ МЕТАЛІВ До чорних металів належать залізо та всі сплави на його основі, а також деякі супутні метали, які використовуються для їх створення. Основними видами чорних металів є сталь – сплав заліза з вуглецем, де вміст вуглецю зазвичай становить до 2,14%. Сталь відрізняються від інших сплавів своєю міцністю та гнучкістю. Виділяють вуглецеві та леговані сталі (з додаванням хрому, нікелю, марганцю). Також до чорних металів входить чавун – сплав заліза з вуглецем, де вміст вуглецю перевищує 2,14%. Чавун твердий, але крихкий і добре підходить для лиття. Ще до чорних металів належать феросплави. Це проміжні сплави заліза з іншими елементами (кремнієм, марганцем тощо), які додають під час виплавки сталі для покращення її властивостей. ЯК ЗМІНЮВАЛАСЯ ВАРТІСТЬ ЕКСПОРТУ ЧОРНИХ МЕТАЛІВ: 2001-2025 З 2001 по 2008 рік вартість експорту українських чорних металів поступово зростала з 4,977 млрд доларів до

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

Вартість експорту чорних металів / «Слово і діло»

22,954 млрд доларів, що було найвищим показником за досліджуваний нами період. Після цього, у 2009 та 2010 роках спостерігалося зниження доходів від експорту металів – 10,2 млрд доларів та 14,6 млрд доларів відповідно. З 2011 по 2014 рік доходи України від продажу металів були на стабільно високому рівні – від 12,9 млрд доларів до 18,4 млрд доларів. З 2015 по 2020 рік річна вартість проданих Україною чорних металів знизилася, однак доходи залишалися відносно стабільними – від 7 млрд доларів до 9,9 млрд доларів. У довоєнний 2021 рік вартість експортованої сталі, чавуну та феросплавів сягнула 13,950 млрд доларів. Однак ситуація змінилася з початком великої війни, оскільки частина металургійних заводів вимушено скоротила обсяги виробництва, а деякі після низки російських цілеспрямованих ударів – зупинилися. У 2022 році вартість експортованих чорних металів оцінювалася у 4,560 млрд доларів, що було найбільше за роки вторгнення. Після того цифра зменшилася. У 2023 році – 2,648 млрд доларів, 2024 – 3,096 млрд доларів. Торік Україна отримала від продажу сталі та чавуну 3,340 млрд доларів. СИТУАЦІЯ В МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ ЗАРАЗ На початку вересня російські балістичні ракети пошкодили виробничі потужності трьох ключових металургійних підприємств, розташованих у Запорізькій та Дніпропетровській областях. Йдеться про «Запоріжсталь», «Каметсталь» та ArcelorMittal Кривий Ріг. За даними Financial Times, ці підприємства разом забезпечували близько 90% виробництва сталі в Україні. Нині всі три заводи не працюють. Як відомо, 17 вересня російські війська вчетверте за місяць атакували балістичними ракетами «Запоріжсталь». За даними Metinvest, від початку серпня по підприємству випустили загалом 17 таких ракет. Наслідки атаки оцінюють як критичні – останній удар пошкодив інженерні та заліз-

ничні мережі заводу. До цього «Запоріжсталь» повністю зупиняв роботу після удару армії рф 11 серпня, який забрав життя семи працівників підприємства. Ще один великий комбінат Metinvest – «Каметсталь» у Кам’янському на Дніпропетровщині – зупинив роботу після російського ракетного удару 5 вересня. Внаслідок атаки загинули п’ятеро працівників, ще четверо були поранені. Удар пошкодив ключові виробничі об’єкти та інфраструктуру підприємства. Сьогодні стало відомо, що ArcelorMittal не відновлюватиме роботу свого українського підприємства ArcelorMittal Кривий Ріг до закінчення війни через безпекові ризики після серії російських ракетних ударів. Компанія також очікує визнати негрошове знецінення активів приблизно на 1 млрд доларів переважно через знецінення основних засобів підприємства, йдеться в офіційному повідомленні. Водночас ArcelorMittal планує зберегти інфраструктуру підприємства, щоб після завершення війни залишилася можливість відновити виробництво. Загалом, за даними ОП «Укрметалургпром», металурги за підсумками серпня 2026 року скоротили випуск сталі на 57,3% у річному обчисленні – до 277 тисяч тонн. У порівнянні з липнем показник упав на 39,4%. За словами керівника офісу генерального директора групи Metinvest Олександра Водовоза, у вересні був тиждень, коли Україна вперше за 100 років не виплавила жодної тони сталі. Щодо «Запоріжсталі», компанія зверталась за допомогою у різні міністерства, але запропонована допомога була на рівні 2-5 млн грн, зазначив Водовоз. Тоді як «запустити пічку – це від 50 млн доларів, а сама піч коштує 0,5 млрд доларів. Щоб її якось там відремонтувати – це величезні кошти». Джерело: «Слово і Діло» (https://www.slovoidilo.ua/2026/09/25/ infografika/ekonomika/metalurhijnakryza-yak-zmenshuvalasya-vartisteksportu-chornyx-metaliv-ukrayiny)

14

Політика / Суспільство

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

72% українців вважають Зеленського особисто відповідальним за корупцію свого оточення – КМІС

К

МІС провів опитування щодо того, що хвилює українців найбільше на цей момент. Більшість респондентів назвали корупцію у владі (50%) та масовані ракетно-дронові удари (40%). 72% людей вважає, що президент Зеленський несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Про це свідчать дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного з 12 по 21 вересня 2026 року.

ЩО ЗАРАЗ ХВИЛЮЄ УКРАЇНЦІВ Під час опитування респондентам ставилося запитання «Що Вас хвилює найбільше на цей час?», і ми зачитувати дванадцять варіантів, з яких респонденти могли обрати до 3 відповідей. Найбільше респондентів говорили, що їх хвилює корупція у владі (50%) і масовані ракетно-дронові удари (40%). Серед інших проблем, які найбільше хвилюють: непрофесіоналізм та некомпетентність влади (30%), низький рівень зарплат, пенсій тощо (28%), діяльність ТЦК (24%), зростання цін (23%), ситуація на фронті (21%). Інші проблеми називалися рідше. Окремо зазначимо, що загалом 53% обрали або «масовані ракетно-дронові удари», або «ситуація на фронті» (або і те, і те), тобто війна як фактор, який хвилює людей, не поступається корупції. Водночас загалом 64% обрали або «корупцію у владі», або «некомпетентність влади». Тобто якщо порівнювати загалом фактор війни і загалом фактор незадоволеності владою (через корупцію та / або некомпетентність), то останнє називалося дещо частіше.

Графік 2. Як Ви вважаєте, за час повномасштабного вторгнення рівень корупції в Україні…?

ЧИ НЕСЕ ПРЕЗИДЕНТ В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ ОСОБИСТУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЇ СВОГО ОТОЧЕННЯ Також респондентам ставилося запитання, чи несе Президент В. Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Наразі це більшою мірою сприймається як політична відповідальність, а не особисте звинувачення в причетності до корупційних дій. Отже, більшість українців – 72% – стверджують, що Президент В. Зеленський несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Не вважають, що він несе відповідальність – 25%.

Графік 3. На Вашу думку, чи несе Президент України Володимир Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення?

На графіку нижче дані наведені в розрізі довіри В. Зеленському. Навіть серед тих, хто «повністю довіряє», 48% вважають Президента відповідальним за корупцію в оточенні. Показник зростає до 62% серед тих, хто скоріше довіряє, і до, відповідно, 89% і 91% серед тих, хто «скоріше не довіряє» і «зовсім не довіряє». Графік 1. Що Вас хвилює найбільше на цей час? Оберіть не більше 3 відповідей.

ЯК ЗМІНИВСЯ РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ ЗА ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ Переважна більшість респондентів – 72% – вважають, що за час повномасштабного вторгнення рівень корупції в країні зріс. Відзначають його зменшення – 6%. Решта або вважають, що він не змінився, або не змогли відповісти.

Графік 4. Чи несе Президент України Володимир Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення у розрізі довіри до нього

Політика / Суспільство

02.10.2026 — № 39 (224) Підготовлено редакцією «Сурми» на основі опитування КМІС Джерело: КМІС (https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1636&page=1) КОМЕНТАР ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «СУРМИ» НАЗАРА МУХАЧОВА: оціологія дедалі більше займається не описом настроїв та поглядів українського народу (якщо ми говоримо про соцопитування в Україні), а формуванням цих поглядів. Для цього майстерні політтехнологи та фахівці з математичної статистики добирають правильні формулювання запитань, обирають, кого із кандидатів включати до переліку, а кого – ні, корегують результати за допомогою математичних інструментів та / або використання вибірки опитуваних людей, яка явно не може бути репрезентативною.

С

РЕКЛАМА В ГАЗЕТІ ТА НА

773-818-7712

uausamedia@gmail.com

Приймаємо більшість страхівок РРО.

ми підтримуємо

15

Проте для того, щоб остаточно не втратити довіру і, як наслідок, впливу на масову свідомість, частина опитувань змушена публікувати реальну оцінку людьми того чи іншого явища. І тому ми можемо спостерігати ситуацію, коли соціологи публікують нібито високий рівень підтримки Зеленського в одному опитуванні, вказуючи водночас на приреченість у виборчій боротьбі проти генералів Залужного чи Буданова. А в іншому опитуванні – 72% українців вказує на те, що Зеленский є персонально відповідальним за корупцію у своєму оточенні. Або мільйони українців страждають на важкі форми шизофренії – водночас підтримуючи Зеленського та вважаючи його відповідальним за корупцію. Або частина соціологів інколи (або майже завжди) замість правди займаються формуванням «середньої температури по палаті».

SENIOR ACCOUNTANT – PM Logistics Corp Palatine, IL. Permanent, full-time. $91,957/yr. Bach. deg. in Accounting, Finance, Economics or related field req'd. 24 mos. exp. as Accountant/ Sr. Accountant in logistics req'd. Exp. supervising bookkeepers/accountants req'd. Must know QuickBooks, TurboTax, Super Dispatch, triumphpay.com, bill.com, echecks.com. Ukrainian & Russian lang. req'd. Resume: pidvinskyim@gmail.com

16

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Що вам варто знати про Законопроект №16073: як забирають роботу в українців Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

К

оли державна машина під контролем неукраїнців остаточно втрачає інстинкт самозбереження і суверенний внутрішній стрижень, її управлінський апарат неминуче перероджується на ліквідаційну комісію. У момент, коли Україна переживає найглибшу, катастрофічну за своїми масштабами демографічну кризу в усій новітній історії – коли мільйони працездатних громадян вигнані за межі країни братовбивчою війною, цілі покоління вибиті на фронті, а тил живе під постійним пресом тотальної мобілізаційної м’ясорубки – профільні урядові кабінети народжують ініціативи, які завдають нищівного удару під дих самій ідеї національної державності. Реєстрація урядового законопроєкту щодо «єдиного дозволу» на працевлаштування та проживання іноземців (№ 16073 / № 12073) під благородною вивіскою «євроінтеграції» – відвертий, цинічний акт соціально-економічного та демографічного руйнівництва, який оголює всю прірву між інтересами компрадорської номенклатури та виживанням корінного українського народу. Що не так? КОНТРОЛЬ ДЛЯ СВОЇХ, ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР ДЛЯ ЧУЖИНЦІВ Архітектура законопроєкту № 16073 побудована на принципах, які не мають нічого спільного ані з національними інтересами, ані з прагненням збудувати справедливу економіку. Влада створює спеціалізований електронний портал вакансій, де роботодавці виставляють робочі місця, а іноземці можуть подати заявку буквально в пару кліків онлайн. Запроваджується так званий «єдиний дозвіл»: іноземець подає електронну заяву – і автоматично отримує законне право і на тимчасове проживання, і на роботу в Україні. Жодних складних бюрократичних бар’єрів, жодних виснажливих перевірок. Формула цієї диверсії гранично проста: вакансія, онлайн-заява, дозвіл на проживання та безперешкодний доступ до українського ринку праці. А тепер порівняйте цей тепличний цифровий сервіс із пекельною реальністю, в якій живе корінний український громадянин. Для власних громадян держава побудувала досконалу систему тотального цифрового контролю й обмеження прав – державні реєстри «Оберіг», мобільний застосунок «Резерв+», блокування банківських

рахунків через автоматизовані виконавчі провадження, каральні рейди та облави представників ТЦК на кожному кроці, на дорогах, біля водойм та у громадських місцях. Для українця мобілізаційний конвеєр працює як безжальна касетна бомба, що вибиває будь-які конституційні гарантії свободи пересування та праці. Натомість для мігрантів з усього світу створюється зелений коридор, максимальний цифровий комфорт і тепличні умови найбільшого сприяння. Це і є класичний цифровий апартеїд, де власний народ перетворено на безправний мобілізаційний ресурс, а іноземна робоча сила зустрічається як бажаний господар життя.

«ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ» НАРОДУ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ДЕМПІНГ Навіщо насправді проштовхується ця ініціатива? Відповідь лежить у класичній глобалістській методичці, яку транснаціональні корпорації вже роками обкатують у країнах Західної Європи. Головна мета подібних «реформ» – поступово замістити місцеве, критично мисляче, національно свідоме корінне населення, яке знає свої конституційні права, має історичну пам’ять, любить свою землю і здатне чинити опір будь-якій диктатурі чи зовнішньому диктуванню, на дешеву, позбавлену укорінення, слухняну робочу силу з інших регіонів світу, яка не ставить зайвих запитань і готова працювати за мінімальну пайку. Влада сама послідовно створила катастрофічні умови, за яких мільйони українців були витіснені за кордон війною, бідністю, відсутністю соціальних гарантій та свавіллям на місцях, а тепер цинічно заявляє: «Ой, у нас гострий дефіцит кадрів, треба терміново завозити мільйони мігрантів!». Це не випадковий управлінський прорахунок. Це свідома політика демографічного заміщення та руйнації етнокультурного балансу нації. Замість інвестицій у підвищення продуктивності праці та гідну зарплату власного громадянина держава відкриває цифрові онлайн-шлюзи для завезення безправної, гнучкої робочої сили з-за кордону. Спрощення дозвільних процедур створює потужний ін-

струмент для зниження вартості праці. Бізнес отримує легальну можливість не підвищувати зарплати українцям, консервуючи хронічну бідність і соціальний демпінг. Національний ринок праці остаточно позбавляється стимулів до модернізації, перетворюючись на примітивний сировинний придаток для глобального капіталу, якому потрібні не вільні громадяни зі смаком до суверенності, а мовчазні виконавці. ЛІКАРІ-РАБИ ПРОТИ АРМІЇ ДАРМОЇДІВ ПІД БРОНЕЮ Ця міграційна диверсія ідеально вписується в загальну архітектуру кабінетного мародерства та демонстративної зневаги до тих, хто тримає життєвий хребет країни. Достатньо поглянути на кричущу статистику державного цинізму і порівняти доходи тих, хто працює на державу, із реаліями медичної галузі. У сучасній воюючій Україні штатний працівник профільного Міністерства охорони здоров’я заробляє в середньому 69,9 тис. грн, тоді як практикуючий лікар, який щодня стоїть біля операційного столу, рятує поранених бійців і хворих громадян у державних лікарнях, отримує лише 28,2 тис. Українська ж номенклатурна модель демонструє відверто рабовласницький характер: країна чиновників і численних дармоїдів під бронею висмоктує останні ресурси з бюджету, виштовхуючи професійних лікарів за кордон на еміграційні хліба, а власний народ перетворюючи на паливний матеріал для виживання номенклатурної касти. КОЛОНІАЛЬНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ Послужний список подібних «євроінтеграційних» ініціатив не залишає сумнівів: інтереси українського суспільства вкотре приносяться в жертву абстрактним вимогам закордонних корпоративних структур. Глобальному капіталу вкрай вигідна денаціоналізована, атомізована територія без чіткої національної ідентичності, де робоча сила позбавлена соціальних гарантій, потужного профспілкового захисту та будь-якого органічного зв’язку з рідною землею. Поспішна цифровізація міграції через 30-денні електронні шлюзи оформлюється саме тоді, коли демографічний баланс нації перебуває за крок від остаточного колапсу. Нагадаю, що відповідно до Статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, а також весь економічний і виробничий потенціал є об’єктами права власності виключно Українського народу! Стаття 11 Конституції України прямо зобов’язує державу всебічно сприяти консолідації та розвитку української на-

ції, її історичної свідомості, самобутності, традицій і культури. Завозити мільйони іноземних громадян у той час, коли корінні українці позбавлені базових громадянських прав, вигнані війною за межі кордонів або загнані під жорсткий прес мобілізаційного свавілля – це пряма, одіозна зрада національних інтересів. Влада робить усе можливе, аби справжнім господарям цієї землі не було куди повертатися, а заїжджі мігранти почувалися тут панівним класом. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ Законопроєкт № 16073 – це не про економічне зростання. Це пряма загроза національній безпеці, яка закладає міну сповільненої дії під саме існування української нації. Держава, яка замінює власний народ імпортною робочою силою замість повернення мільйонів біженців, свідомо відмовляється від суверенітету. Очевидно, залишивши цю колоніальну політику розмивання нації, замість вільної європейської республіки ми отримаємо випалену транзитну територію, де від українців залишаться лише меморіали на цвинтарях і сумні спогади в історичних архівах. І щоб вижити та не перетворитися на випалену колоніальну пустелю без народу, нам потрібен не емоційний заклик до терпимості, а жорсткий, залізобетонний суверенний чин. Тотальна відмова від дегуманізації – ми маємо раз і назавжди заборонити собі зводити людське життя до номенклатурних клітин на кшталт «ухилянта» чи «ресурсу». Усі претензії щодо несправедливості мобілізації, провалів ротацій та управлінського хаосу мають адресуватися виключно туди, де ухвалюються реальні рішення – до високих кабінетів ОПи. Залежність від транснаціональних монополій і бюрократичних регуляторів є прямим шляхом до рабства. Збереження локальних підприємців, ремісників і фермерів – це єдиний незалежний економічний хребет нації. Ми зобов’язані підтримувати кожну локальну справу й купувати в «своїх». Якщо державна машина пробуксовує, народ бере забезпечення фронту у власні руки. Нам необхідні тисячі мінізаводів, гаражних кооперативів та майстерень по всій країні, які автономно збирають FPV-дрони, системи РЕБ та ремонтні платформи, створюючи народну броню, вільну від чиновницьких відкатів. Ми маємо допомагати одне одному без вказівки згори, створювати неформальні фонди взаємодопомоги та безпекові структури на рівні громад, повністю очистивши мову від штампів ворожнечі й відстоявши своє священне право вільно жити на своїй Богом даній землі. Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

02.10.2026 — № 39 (224)

TRUCK DOT SIGNS (ВИРІЗАНІ, ДРУКОВАНІ, МАГНІТНІ, ТЕКСТИЛЬНІ)

FLEET GRAPHICS (БРЕНДУВАННЯ ТРАКІВ, ТРЕЙЛЕРІВ, ВЕНІВ ТА ІНШИХ КОМЕРЦІЙНИХ АВТО)

CLOTHING BRANDING (МАЙКИ, ФУТБОЛКИ, ПОЛО, СВІТШОТИ, ТОЛСТОВКИ, ХУДІ, ЖИЛЕТКИ, КЕПКИ, КУРТКИ, СВІТЛОВІДБИВАЮЧИЙ СПЕЦОДЯГ)

WIDE FORMAT PRINTING (ДРУК НА ВІНІЛІ, ПЕРФОРАЦІЇ БАНЕРІ, КАНВІ, ФОТОШПАЛЕРИ)

DIGITAL PRINTING (ВІЗИТКИ, ФЛАЄРИ, БРОШУРИ, ВІНІЛОВІ СТІКЕРИ, )

@vectorgraphicstudio Vector Graphic Studio, Inc. vector_graphic_studio 1351 Industrial Dr. Unit G, Itasca, IL 60143 vectorgraphicstudio.us

224-676-2470

17

18

Війна / Суспільство

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Удари рф по дата-центрах. Чи купувати Starlink? З а сьогодні кілька десятків знайомих спитали мене, чи купувати Starlink. Щоб не відповідати кожному окремо, пишу тут і буду давати лінк. Чи купувати старлінк? За вас я не вирішу. Якщо вартість Starlink для вас несуттєва – купуйте, житимете спокійніше. Якщо суттєва – ні. Або дочитайте до кінця і вирішіть самі. Особисто в мене Starlink немає. Так сталось що рочків 20 тому я мав стосунок до інтернету не як споживач і трішки знаю, як воно працює. І чому «знищили центральний вузол українського інтернету» – це смішно. Що таке Інтернет? Інтернет – це мережа мереж. Удома у вас своя мережа: роутер, телефони, ноутбук, телевізор. Провайдер об’єднує тисячі таких домашніх мереж у свою. Більші оператори об’єднують мережі провайдерів. Ті своєю чергою з’єднуються з операторами інших країн. І так каскадом. Але це не дерево з одним стовбуром, яке падає, якщо його підрубати. З’єднань багато, і вони йдуть не лише вгору-вниз, а й навскоси: між сусідніми провайдерами, між різними рівнями, через різні міста й країни. Якщо одне з’єднання зникає, обладнання автоматично шукає інший шлях. Це якщо без технічних деталей. Можна знищити десятки з’єднань – мережа все одно працюватиме. Повільніше, з перевантаженнями, але буде працювати. Нижче – як влаштований український інтернет, де в нього слабкі місця і що з цим робити бізнесу й вам особисто. Одразу скажу: тут немає ні комерційної, ні військової таємниці. Цю архітектуру описано тисячі разів у статтях, на форумах, у доповідях на галузевих конференціях. Тисячі людей в Україні й за кордоном знають, як це працює. На початку 90-х інтернету в Україні майже не було. Мережу будували переважно приватні компанії – спочатку кілька, потім десятки, потім тисячі. Держава роками майже не втручалася. І добре що не «допомагала». Це була доля технарів-задротів, привладні були зайняті іншим. Оператори навчилися домовлятися між собою самі. У 2000 році вони створили точку обміну трафіком UA-IX, де всі обмінюються трафіком з усіма. До повномасштабного вторгнення в Україні працювало близько 4 тисяч провайдерів, зараз – приблизно 2 тисячі (так пише Федієнко). Це досі дуже багато. І саме ця кількість незалежних гравців робить наш інтернет таким живучим. МІЖНАРОДНІ КАНАЛИ І «ПРОВАЙДЕРИ ПРОВАЙДЕРІВ» Це оператори, які продають великі канали іншим провайдерам, да-

та-центрам, точкам обміну трафіком, великим оптовим клієнтам. Через них український інтернет з’єднується з рештою світу. Фізично це оптичні лінії через західний кордон до великих європейських вузлів – Варшави, Франкфурта, Будапешта. Таких переходів багато, у різних операторів, різними трасами. У 2022 році оператори оперативно організовували резервні канали з Європи до українських міст і навіть обмінювалися ємністю з конкурентами. У 2022 році лише в Київській області підірвали багато мостів, і майже в кожному лежав кабель. Тоді було значно гірше, ніж зараз. Цей рівень зарезервований добре. Вивести з ладу одночасно всі міжнародні з’єднання дуже складно. ТОЧКИ ОБМІНУ ТРАФІКОМ І ПІРИНГОВІ ЦЕНТРИ Якщо ви в Києві відкриваєте сайт, що стоїть у Львові, трафіку немає сенсу їхати через Франкфурт. Для цього існують точки обміну трафіком – місця, де мережі різних операторів з’єднуються напряму й обмінюються трафіком усередині країни. Це, мабуть, найвразливіша ланка. Точки обміну та вузли комутації фізично зосереджені в кількох великих дата-центрах, здебільшого в Києві. За оцінкою представника точки обміну трафіком Анатолія Фроленкова, через чотири київські дата-центри, уражені цього вересня, раніше йшло до половини внутрішнього українського трафіку. Що стається, коли такий вузол падає? Трафік іде іншими шляхами: через інші точки обміну, через уцілілі вузли, частково через Європу. Ці шляхи довші й вужчі, тому виникають перевантаження й затримки. Інтернет стає повільнішим, у когось на кілька годин зникає, але загалом працює. Крім великих пірингових центрів, оператори зробили домовленості і канали між собою приватно, хто з ким захотів. І поробили маленькі пірингові центри. Це працює вже давно, тому що так дешевше, надійніше і швидше. Оператори вже додатково розносять обладнання по різних майданчиках і будують прямі з’єднання між собою в обхід великих вузлів. ДАТА-ЦЕНТРИ У дата-центрів дві ролі. Перша – вузол комутації. Тут стоять ядра мереж провайдерів і точки обміну трафіком. Удар по такому вузлу б’є по зв’язності. Цього вересня один із київських провайдерів втратив основний вузол, і частина абонентів у центрі міста залишилася без інтернету. Тепер провайдер переносить ядро мережі в іншу локацію. Друга роль – майданчик для серверів: сайти, хостинг, бази даних, сервіси. Коли такий дата-центр знище-

но, мережа працює, а конкретні сервіси – ні. Обладнання можна купити, а от дані без резервної копії відновити неможливо. Приклад: MiroHost. Його український дата-центр знищено. Але приблизно 95% клієнтів продовжили працювати, бо були зарезервовані в Польщі та Чехії. Постраждали близько 150 клієнтів із тисяч – ті, хто свою інфраструктуру не дублював. Так написав Олександр Ольшанський. Для користувача недоступність великого сервісу виглядає як «інтернет не працює». Але це проблема конкретного сервісу, а не мережі. ОСТАННЯ МИЛЯ Це провайдери, які заводять інтернет у квартири, будинки й офіси, плюс мобільні оператори. Обриви кабелю, негода, трактори, розкопки – для провайдерів це щоденна робота. Якби великі мережі не були зарезервовані, інтернет у нас зникав би щодня. Тому у більшості великих провайдерів магістральна частина побудована кільцями, будинкові вузли часто теж об’єднані в кільця, обладнання продубльоване. Зробили це давно, і не лише тому, що змусила конкуренція. Провайдерам самим вигідніше ремонтувати планово, ніж щоночі гасити пожежі. А український споживач звик до якісного фіксованого інтернету, і тисячі конкурентів тримають цю планку. Слабке місце останньої милі – кабель від вузла до вашої квартири часто один, а будинкове обладнання потребує живлення. СПІЛЬНА ЗАЛЕЖНІСТЬ: ЕЛЕКТРОЖИВЛЕННЯ Усі рівні – маршрутизатори, комутатори, сервери, базові станції – працюють від електрики. Батареї й генератори дають години-дні. Найгірший сценарій – удари по зв’язку одночасно з ударами по енергетиці. Провайдери за ці роки зробили величезну роботу. Наприклад, «Київстар» заявляв, що 99% його фіксованої мережі FTTB зарезервовано до 12 годин автономної роботи. А в мережах GPON між вузлом провайдера і вашою квартирою взагалі немає активного обладнання, тому вони працюють навіть тоді, коли в будинку немає світла. ДЕ В ЦІЙ СХЕМІ STARLINK Starlink – окремий канал, який обходить усі чотири рівні одразу: від тарілки на вашому даху через супутник до наземної станції. Тому він не залежить від київських дата-центрів і місцевого

провайдера. Але він недешевий, швидкість нижча, ніж у хорошої оптики, і він теж потребує живлення. І якщо потрібний вам сервіс лежить у знищеному дата-центрі, Starlink його не підніме. Цього вересня Росія системно б’є по київських дата-центрах і вузлах зв’язку. Постраждали хостинги й кілька провайдерів, у частини абонентів зникав інтернет, на кілька годин зупинявся один із системних банків. Але зв’язність відновлювали за години. За словами Олександра Федієнка, після однієї з атак уже до 19:00 всі оператори працювали. Довше відновлюються конкретні сервіси без резерву. Висновок: локальні перебої на кілька годин – реальні. Загальнонаціональний колапс – ні. НАЙБІЛЬШІ РИЗИКИ - зосередженість вузлів у кількох великих дата-центрах; - живлення; - сервіси без резервування; - одна точка відмови у вашому власному підключенні. І це єдине, на що ви можете вплинути самі. ЩО РОБИТИ БІЗНЕСУ Офіс. Два провайдери, бажано з різними фізичними трасами: два провайдери в одному кабельному каналі мало що дають. Плюс мобільний резерв або Starlink, якщо година простою коштує дорожче за термінал. Роутер, комутатори й точки доступу – на ДБЖ. Сайти й сервіси. Копія або резервний майданчик за кордоном. Перемикання на резерв має бути протестоване. DNS – не в одного постачальника. IT-інфраструктура. Резервні копії. Регулярні. І перевіряти, чи вони справді працюють. Сьогодні це робити просто. ЩО РОБИТИ РОДИНІ Дві SIM-картки різних операторів. Більшість телефонів це підтримує. Думаю, у всіх в сім’ї вже два оператора. Другий канал удома. Не впевнений що потрібен кожному. Хочете – нехай буде. ДБЖ чи зарядна станція для роутера й оптичного термінала. Якщо є вибір технології – GPON. Офлайн: карти, важливі контакти, паперові копії основних документів, трохи готівки. Це загалом у вас вже давно в тривожному рюкзаку, чи не так? Автор: Антон Золотарьов, керівник A-Radio Джерело: ЦензорНет (https://censor.net/ua/b4025229)

02.10.2026 — № 39 (224)

19

20

UA-USA / Події

surma.com.ua

Фестиваль борщу:

№ 39 (224) — 02.10.2026

щиро, смачно і патріотично

Руслана Романюк Чикаго, «Сурма»

Я

не знаю, чи в українській громаді Чикаго проводився коли-небудь фестиваль борщу. Якщо ні, то хочу повідомити приємну новину: тепер це сталося. Він відбувся – BORSHCH-FEST. Чудової вересневої днини, при чудовій погоді, коли всіма фібрами душі хочеться ловити справді щире осіннє тепло, у чудовому місці – як це прийнято казати, на природі… Але спочатку він відбувся в думках організатора фестивалю Сергія Ситника. Про щось подібне Сергій думав давно – напевно, таки давалися взнаки гени, які єднають з рідною землею, адже родом він із міста Борщів. А коли друзі-литовці запросили Сергія на їхній традиційний фестиваль холодного борщу, то вирішив остаточно: і в українському ком’юніті чомусь подібному – бути! Адже борщ в українській кухні – це основа основ. Це – фантастика. Це – мрія. Це – кулінарна поезія. Борщ в українській кухні є тим, що своїми рецептами і набором інгредієнтів відрізняє регіон від регіону, однак самою лиш назвою страви – БОРЩ – об’єднує українців. Й, зокрема, тих, кому судилося проживати за кордоном.

– А ми мусимо тут єднатися всіма можливими способами, – каже пан Сергій. – Мусимо щось робити для збереження власної ідентичності і для допомоги Україні. Якщо ти хочеш, щоб до твого саду прилетіли бджоли, треба спочатку посадити цей сад. Якщо ти хочеш, щоб до твого квітника прилетіли метелики, треба спочатку посіяти квіти. Якщо ти хочеш пізнати справжню душу українця, то необхідно причаститися борщем. Останню репліку підказала Сергієві автор цих рядків, з чим він беззастережно погодився і продовжив: – Де борщ – там відчуття родини. Там відчуття України. Відчуття козацького духу. Тому, якщо нам вдасться зробити цей фестиваль у Чикаго традиційним, я бачу тут у майбутньому безліч локацій для сімейного, родинного відпочинку. Бачу конкурси і розваги з національним колоритом, з національним змістом. Бачу козаків на конях. Бачу все більше охочих позмагатися у приготуванні борщу за оригінальними рецептами своїх регіонів. А сьогодні – перша спроба такого фестивалю. Чи вдалася? Судити вам. Хочеш знати, читачу, мою думку? Так, вдалася. Хоч не було тут ще козаків на конях (не сумніваюся, що наступного разу будуть), однак дух укра-

02.10.2026 — № 39 (224) їнський справді витав над не надто чисельною фестивальною громадою (люди-люди, ну чим вас іще заманити на щирі українські івенти, якщо навіть фестиваль борщу не спонукає вас відірвати свої причинні місця від дивана і прийти туди, де єднається українська родина і де просто такий релакс, що словами не передати?!). І від себе, і від організаторів BORSHCH-FEST, від його ведучих – Сергія Ситника та Ксюші Кондратової – дякую тим, хто прийшов. А для тих, хто без поважних причин проігнорував подію, все таки-розкажу про неї. Слухайте і ковтайте слинку. Лісовий масив на N East River Rd. Мальовнича галява для пікніків. Природа – шепоче про свою одвічну таїну. Сонце – ніжить. Неймовірно красива українська музика (щира вдячність гурту «Каскад» за музичний супровід фестивалю) – манить. Отець Павло Стеблина благословляє усіх на приємне і корисне проведення часу. А в казанах уже парують борщі. Різні. Чотири команди майстерних кулінарів чаклують над кожним із казанів. Ось тут – ґазди і ґаздині Кирило-Мефодіївської Спільноти, яка працює при церкві Святого Йосифа Обручника. Ірина Довган, її голова, розповідає: – Рецепт нашого борщу – сімейний. Складники традиційні, але секрет – у приготуванні зажарки на майонезі. Так колись робила моя мама (Тлумацький район на Прикарпатті). Тут, у Чикаго, я постійно готую для своєї сім’ї такий борщ. Приватний будинок дозволяє робити це на подвір’ї, на вогні, на дровах, від чого борщ набуває особливого аромату… Йдемо далі, до наступного казана. А біля нього куховарять виключно чоловіки, які належать до Братства блаженного священномученика Миколая Чарнецького (кулінарна команда також із церкви Святого Йосифа Обручника). Представник команди Сергій

Сютик коротко характеризує їхній витвір кулінарного мистецтва: – Борщ галицький. На підбитих вершках. Питний. До нього – пиріжки з картоплею або відомий яворівський пиріг. Більше нічого не додам – куштуйте і діліться враженнями… Третя команда була також із церкви святого Йосифа Обручника, представляючи сестринство Покрови Пресвятої Богородиці. А готували вони зелений борщ – ніжний, хоч і з кислинкою, і дуже-дуже родинний. До слова, у моєму рідному селі на Прикарпатті цю страву називають не борщем, а квасковою зупою. І нині пам’ятаю, як мама чи бабуся казали: іди в сад, нарви кваску (так іменували щавель), зупу будемо варити. Ось чому так і війнуло біля цього казана дитинством і домом… А четверта команда була із міста Палатайн, із церкви Святого Архангела Михаїла (забігаючи наперед, скажу, що саме їхньому борщу віддали першість гості фестивалю). – Готуємо лемківський борщ, – розповів представник команди Віктор Камінський. – На квашеному буряку. З грибами. Ніколи не пробували такого? А ви спробуйте. Це не борщ. Це – казка! Ну що, читачу, вартувало сюди прийти? Я ж, для підсилення твого жалю, додам, що до всього були тут ще й канапочки із сальцем і часничком. І квашені огірочки. І квашені бурячки з лимоном. І шашличок. Ех, багато ти втратив, читачу… Змістовно доповнювала картину недільного відпочинку фестивальна фотозона (чудова робота декоратора Оксани Андрейчук), де кожен охоче робив фотознімки на згадку про цей день. Привертав увагу неймовірної краси коровай майстрині Оксани Клюйко. Вабили до себе зефірні диво-квіти Наталі Вороняк. Бажаючі помірятися силою приєднувалися до турніру з армреслінгу чи до

UA-USA / Події

21

22

UA-USA / Події

можливості поманеврувати з футбольним м’ячем. І діти, і дорослі зацікавлено поспішали до мінізоопарку з кумедними поні, кізоньками та ламою. Близько двох десятків бажаючих взяли участь у конкурсі вишиванок, який провела українська красуня, модель, переможниця конкурсу краси Lady of The World 2021 Катерина Грод. А виграв єдиний чоловік, який зважився на участь у конкурсі, – Роман Шаран з донечкою Антоніною. Українська музика, добрий настрій, символічні нагороди за участь у конкурсах, приємні враження від чудово проведеного часу… Все тут було. І практично на кожному столику, у кожній локації були скриньки із написом «Збір на ЗСУ». І були у тих скриньках вкинуті донати. Бо ми знаємо, чому ми приходимо на такі заходи. Не просто щоб відпочити. Не просто щоб розважитись. Але й щоб долучитися до допомоги тим, хто боронить сьогодні Україну. Для себе. Для своїх родин. І для нас. Схиляю голову перед кожним, хто це розуміє… Отаким він був, вперше проведений фестиваль борщу у Чикаго. Смакуйте нашою традиційною стравою. Популяризуйте її. Передавайте сімей-

surma.com.ua

ні рецепти у спадок дітям. І нехай переконливим аргументом на користь цього неймовірного наїдку стане приклад відомого у всьому світі українського борця Івана Піддубного, який був затятим шанувальником українського борщу і його «сухого» варіанту у вигляді вінегрету. Споживаючи їх, борець довгі роки шукав того, хто його переможе. І не знайшов, завжди був сильніший від суперників.

№ 39 (224) — 02.10.2026

А ви кажете, що віддаєте перевагу паштету фуагра, соусу бешамель чи модним нині суші?! Смішні ви. Борщ – ось де краса, смакота і сила. Ось що вартує уваги. Ось чого забагато не бу-

ває. Коли ж почуєте про наступний BORSHCH-FEST у Чикаго, неодмінно приходьте. Не пошкодуєте. Фото Петра Ковтуна і редакції газети.

23

02.10.2026 — № 39 (224)

Prices effective Sept. 30-Oct.6, 2026

24

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Smart Minds: 5 років з дітьми і для дітей

Галина Андросюк Чикаго, «Сурма»

20

вересня 2026 року Центр розвитку дитини та юнацтва Smart Minds у Чикаго відзначив свій перший ювілей – п’ять років навчання, творчості, дитячих усмішок, наполегливої праці та любові до українського коріння. Для когось п’ять років – це лише невеликий відрізок часу. А для нас це сотні дітей, тисячі занять, концерти й виступи, перші слова і перші прочитані книжки, перші кроки на сцені, перемоги, хвилювання, нові друзі та безліч моментів, які вже стали частиною історії Smart Minds. Тому святкування нашого 5-річчя об’єднало в одному залі дітей, батьків, педагогів, друзів та партнерів Центру. На сцені цього дня зустрілися музика, вокал, сучасна хореографія, українська культура та дитяча творчість. У святковій програмі взяли участь вихованці різного віку – від наймолодших до найстарших учнів Smart Minds. Глядачі побачили вокальні й танцювальні номери, виступ учнів Української суботньої школи, спільні композиції дітей та педагогів. Особливими моментами стали масштабні постановки, у яких на одній сцені виступали наші вихованці та їхні вчителі. А завершила свято пісня «Червона рута» – символічний фінал, який ще раз нагадав, наскільки важливо, де б ми не жили, передавати нашим дітям українську мову, культуру, пісню та відчуття свого коріння. Для мене, як для засновниці Smart Minds, цей день мав особливе значення. Мій шлях у роботі з дітьми розпочався ще в Україні. У 2008 році у

Львові я створила дитячий центр «Розумашка», де ми навчали дітей англійської мови і танців. Після переїзду до США у 2012 році мрія працювати з дітьми «переїхала» сюди зі мною. Й у 2021 році в Чикаго відкрив свої двері Smart Minds. За п’ять років, які минули, він виріс у Центр розвитку дитини та юнацтва, де сьогодні діти навчаються, танцюють, співають, малюють, опановують українську та англійську мови, займаються музикою, розвивають мовлення, готуються до школи, знаходять друзів і відкривають власні таланти. Та найголовніше – Smart Minds прагне бути місцем, де дитину бачать, чують

02.10.2026 — № 39 (224)

і підтримують. Мені завжди хотілося створити простір, куди дитина приходить із радістю. Місце, де вона може отримати знання, розкрити свій талант і водночас пам’ятати, хто вона і звідки її коріння. Отож для мене Smart Minds – це щось набагато більше, ніж просто робота. Це – частина мого життя. Думаю, це відчули усі, хто прийшов на наші ювілейні торжества. П’ятиріч-

чя Smart Minds було не тільки святкуванням власного ювілею. Цього дня гості мали можливість долучитися до благодійного збору коштів на протезування українських військових. Для команди Smart Minds було важливо поєднати радість свята з можливістю допомогти тим, завдяки кому Україна продовжує боротися за свою свободу. Ми хочемо, щоб наші діти не лише знали українські пісні і традиції, а й росли

UA-USA / Події

небайдужими – вміли підтримувати, допомагати та пам’ятати про Україну. За кожним великим святом стоїть багато людей. Насамперед Smart Minds висловлює щиру вдячність усім нашим педагогам. Саме вони щодня вкладають у дітей свої знання, час, терпіння, творчість і серце. Дякуємо нашим батькам за довіру. За те, що приводите до нас своїх дітей, підтримуєте їх, допомагаєте нам і вже багато років залишаєтеся частиною родини Smart Minds. Особлива вдячність усім партнерам і спонсорам, які підтримали наше п’ятиріччя. Зокрема, нашому головному спонсору Selfreliance Federal Credit Union: представниця кредитівки пані Тетяна Дармограй прийшла до нас на свято з подарунками для вчителів і для кожної дитини. Дякуємо Euro HomeMade за смачний святковий торт, кав’ярні «Шоколад» – за неймовірно смачне і красиво оформлене частування, The Bloomee Studio – за букетики для наших вчителів, Beauty Zone – за знижку на послуги для педагогів. Щира вдячність Radio UA Chicago за за-

25

прошення до радіопрограми, у якій ми розповіли про наш ювілей, а також газеті «Сурма», на сторінках якої ми вже неодноразово розповідали про роботу нашого Центру, про творчі успіхи і перемоги на різноманітних конкурсах наших талановитих вихованців. Дякуємо фотографині Яні Маринів, відеографині Тетяні Смичок та DJ Feelin, які допомогли створити атмосферу свята, зафіксувавши для історії його найкращі миті. А відмінний звук нам забезпечував Адріан Павлюк. І, звичайно, найбільше дякуємо нашим дітям. Саме заради них п’ять років тому почалася історія Smart Minds і заради них вона продовжується. П’ятиріччя стало для нас можливістю озирнутися назад і побачити, скільки вже пройдено. Але водночас це лише початок нового етапу. Попереду – нові ідеї, нові проєкти, нові вихованці, нові сцени та нові мрії. І нові успіхи – наш колектив зробить усе, щоб вони обов’язково були. Тому, шановні батьки, приводьте до нас своїх дітей. Центр працює впродовж усього року, впродовж усього тижня (крім неділі), для зручності і, з огляду на вік дітей, – упродовж усього дня та у вечірні години. Адреса Центру Smart Minds: 6140 W Belmont Ave. Chicago, Il. Телефон 312-888-5661. Smart Minds – 5 років зростаємо разом. Навчаємо. Пізнаємо. Творимо. Пам’ятаємо своє коріння. Про автора: Галина Андросюк – засновниця Smart Minds,Inc, директор Центру розвитку дитини та юнацтва Smart Minds Фото Яни Маринів.

26

Історія / Суспільство

Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

2

жовтня 1906 року в Охтирці на Сумщині народився Іван Багряний – прозаїк, поет, художник, публіцист і політичний діяч, людина напрочуд різнопланова, а водночас внутрішньо цілісна, бо за всіма його заняттями, захопленнями, літературними пошуками й політичними рішеннями стояла одна незмінна потреба – залишатися вільним і відстоювати право на свободу для свого народу. Його справжнє прізвище – Лозов’яга, а проте саме псевдо Багряний, Іван Багряний, під яким він увійшов в українську літературу, згодом стало відомим далеко за межами України. Він навчався в Київському художньому інституті, працював учителем малювання, художником, навіть на шахтах Донбасу, подорожував Україною, писав вірші й прозу, належав до літературного об’єднання МАРС – «Майстерні революційного слова», до якого входили, зокрема, і Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович. Перший його вірш «У місто» з’явився друком 1926 року, а вже через кілька років стало зрозуміло, що молодий автор не збирається вписуватися в канони літератури, яка дедалі швидше перетворювалася на інструмент радянської ідеології. Його поема «Ave Maria», видана 1929 року на власний кошт, була відразу заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» спричинив звинувачення в «контрреволюційній агітації». Для Багряного це був початок довгого й небезпечного конфлікту з системою, яка дуже не любила людей із власним голосом. 16 квітня 1932 року його заарештували. Одинадцять місяців письменник провів в одиночній камері харківської внутрішньої тюрми ГПУ, після чого був засуджений до таборів і заслання на Далекий Схід. Перебування там дало йому матеріал для майбутніх творів, але важливішим стало інше: Багряний на власному досвіді побачив механізм, за допомогою якого тоталітарна держава намагалася перетворити людину на покірний матеріал. Він не витримав цього й спробував утекти, був схоплений і знову покараний. Після повернення в Україну його 1938 року заарештували вдруге, звинувативши в участі в «націоналістичній контрреволюційній організації». Письменник не визнав себе винним і не підписав обвинувального вироку; два роки слідства й ув’язнення, 83 дні з яких він провів у камері смертників, закінчилися звільненням через відсутність доказів. Саме тому Багряного не можна зрозуміти, читаючи його тво-

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Іван Багряний:

людина, яка не погодилася бути рабом

ри лише як пригодницьку прозу або як історичні документи певної доби. Він писав про те, що знав не з книжок, і його герої опиняються перед тими самими питаннями, перед якими свого часу стояв сам автор: що залишається від людини, коли в неї забирають свободу, як зберегти себе, коли система має безмежну владу над тілом, і чи можна перемогти тоді, коли перемога зовні здається неможливою? У цьому – сила Багряного як письменника: його цікавить не просто людина, яка страждає, а людина, яка навіть у стражданні не погоджується перестати бути людиною. Григорій Многогрішний у «Тигроловах», Андрій Чумак у «Саду Гетсиманському», Максим Колот у «Людині біжить над прірвою» – герої різні, але їх об’єднує внутрішній опір, та сама волелюбність, яка не дозволяє остаточно скоритися обставинам. У «Тигроловах» письменник висловлює цю думку майже фізично відчутною фразою: «От що робить з людьми воля!». І воля у Багряного – не абстрактне політичне слово і не красивий лозунг, а сила, яка змінює саму людину, повертає їй гідність, здатність чинити опір і, зрештою, відповідати за власний вибір. Саме тому «Тигролови», написані на матеріалі далекосхідного заслання, стали не просто романом про втечу з потяга, що везе людей у радянську глушину, а великою історією про повернення людини до самої себе. Григорій Многогрішний утікає від переслідувачів, але водночас виривається з того світу, де людське життя нічого не важить; опинившись серед української родини Сірків у тайзі, він відкриває іншу Україну – сильну, працьовиту, вільну, здатну виживати далеко від рідної землі й не втрачати себе. Ця віра у внутрішню силу людини особливо виразно звучить у «Саді Гетсиманському», де особистий досвід письменника перетворився на один із найсильніших художніх документів про радянські репресії. Роман, опублікований 1950 року, розповідає про арешти, допити, тортури й моральний терор, але його справжня тема значно ширша – це боротьба людини за право залишитися людиною там, де сама система побудована на приниженні людської гідності. Багряний не романтизує страждання і не робить зі своїх героїв надлюдей; навпаки, сила його прози саме в тому, що вони бояться, втомлюються, сумніваються, переживають біль, але навіть за цих умов не віддають системі найважливішого – власної волі. «Сад Гетсиманський» став одним із найбільший великих ху-

дожніх свідчень про радянський терор і вийшов майже на два десятиліття раніше за «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина. Друга світова війна відкрила для Багряного новий, не менш складний етап життя. Під час німецької окупації він залишався в Охтирці, працював у місцевій пресі, зокрема редагував газету «Голос Охтирщини», але досвід німецької окупації не дав йому жодних підстав бачити в нацистах визволителів України. 1943 року він виїхав до Галичини, долучився до українського підпілля, працював у пропагандивній референтурі, брав участь у створенні Української головної визвольної ради, писав листівки, пісні, створював агітаційні матеріали. Саме в цей період він працював над «Тигроловами», а його політичний досвід дедалі тісніше переплітався з літературною творчістю. Після повернення радянської влади залишатися в Україні для нього означало б знову опинитися перед тією самою системою, від якої він уже двічі ледь урятувався, тому Багряний вирушив на Захід. Через Словаччину й Австрію він дістався Німеччини, а від 1946 року осів у Новому Ульмі, де сформувалося одне з головних середовищ українського післявоєнного еміграційного життя. Тут письменник не став людиною, яка просто переживає втрату Батьківщини на відстані. Він перетворив еміграцію на продовження боротьби: редагував і розвивав газету «Українські вісті», став одним із засновників Української революційно-демократичної партії, працював у структурах Української Національної Ради, був одним із організаторів Об’єднання демократичної української молоді та співзасновників Мистецького українського руху. 1945 року в Ауґсбурзі він написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?», і вже сама назва цього тексту звучала як політичний виклик: не «чому я не можу повернутися», не «чому мене не приймають», а – «чому я не хочу». У цьому «не хочу» є весь Багряний, його принципова відмова дозволити іншому – державі, партії, пропаганді чи навіть історичній обставині – вирішувати за нього, ким він має бути. Він писав: «Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер», але повернення мислив можливим лише після падіння тоталітарної системи та відновлення українського права на свободу й незалежність. Памфлет переклали кількома мовами, і він став важливим документом у боротьбі проти примусової репатріації українців до срср. Утім Багряний не перетворився на політика, який перестав бути пись-

менником. Навпаки, в еміграції його літературна творчість тривала: з’явилися «Огненне коло», «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою», публіцистичні тексти, поезія, твори для дітей. Його книги виходили в США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Франції, Австралії та інших країнах, а англійський переклад «Тигроловів» у США вийшов трьома накладами загальним обсягом понад мільйон примірників. Багряний залишався не тільки письменником, а й художником: створював портрети, ілюстрував власні твори, а його мистецький талант, який почався ще в юності, не зник під тиском політичної боротьби. 25 серпня 1963 року він помер у Новому Ульмі. Йому було лише 56 років. Незадовго до смерті його висували на Нобелівську премію з літератури, а 1992 року, вже посмертно, Багряний став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за романи «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». Проте найважливіше в його спадщині, мабуть, не можна виміряти ні нагородами, ні кількістю перекладів, ні накладами книжок. Багряний залишив українській літературі особливий тип героя – людину, яка може стояти над прірвою, бачити перед собою силу, що здається нездоланною, і все ж робити крок не назад, а боротися, ставати на прю з сильнішим, знаючи, що за нею Правда. Саме тому його проза, народжена з досвіду минулого століття, продовжує говорити до українця сьогодні: не тому, що історія повторюється буквально, а тому, що незмінним залишається головне питання – чи погодиться людина віддати комусь іншому право вирішувати, ким їй бути.

02.10.2026 — № 39 (224)

27

28

Культура

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Болючі уроки української історії від столітнього Пилипа Тараненка

Ш

Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

ість років я працювала головною редакторкою легендарної газети Організації Українських націоналістів (мельниківців) «Українське слово». До слова, я була першою жінкою за всю історію видання, котра його очолювала. У першій половині дев’яностих останній Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав’юк після відновлення Незалежності України перемістив редакцію до Києва, де проіснувала до початку повномасштабної війни з московитами, а нині, на жаль, друком не виходить. Якось редакційна пошта «Українського слова» принесла дивовижний лист. На однісінькому аркушику паперу, в лінійку, непевним розмашистим почерком було описане ціле життя українця, в якому відображена справжня історія української нації у ХХ столітті та вже й на початках ХХІ. «В АНГЛІЇ – РАЙ, АЛЕ Я РІШИВ УМЕРТИ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ» Ось кілька рядків з оригіналу листа (правопис збережений): «До Вас пише сторічний дідусь Пилип Михайлович Тараненко. Я – ваш старий читач ще з Aнглії, де мав багато друзів, а повернувся в Україну, то став передплатником… Я є живий свідок більшовицької революції 1917 р. Все ще добре пам’ятаю: у нас називали більшовиків «банди»… Наш багатий хутір Ганно-Томаківка Верхньодніпровського повіту Єкатеринославської, як тоді називали губернії (тепер Дніпропетровська область), багато пережив горя та дожили ще до гіршого. 1930 рік, березень: перша висилка селян на північ росії. Ось такого тоді ніхто не сподівався. Мені, тоді шістнадцятилітньому, довелося двічі тікати. Жив під чужим прізвищем аж до приходу німців… Війна і доля закинули до Англії. В Англії – рай, але я рішив умерти на рідній землі. Повернувся в Запоріжжя, де не почуєш українського слова. Це жах. Ось таку Україну нам зробили. Ніхто не знає правдивої історії… Цю свою книжечку “Те, чого забути не можна”, я писав для своїх родичів. A “Просвіта” хотіла, щоб її прочитало більше людей. З пошаною до Вас усіх лишаюся П.М. Тараненко».

Навіть стислий опис біографії Пилипа Тараненка вражає. Підлітком разом з родиною та односельцями потрапив під молох більшовицьких репресій: десять родин вивезли з Дніпропетровщини у Вологодську область лише через те, що хати на їхньому хуторі Ганно-Томаківка були під черепицею. У 17 років Пилип утік із заслання, жив під чужим ім’ям, постійно ризикуючи бути викритим. Проте освоїв професію токаря та став одним з кращих у цій справі на «Запоріжсталі». З початком війни потрапив до лав остарбайтерів, дивом врятувався від голодної смерті та бомбардувань. А після Другої світової війни, маючи «перспективу» потрапити до ГУЛАГу, вирішив не повертатися до радянської тюрми народів та з великими труднощами дістався Англії. Однак приїжджим з срср там не вельми раділи. Усе своє життя в Англії працював на малооплачуваних посадах на одній і тій самій фабриці. Брав активну участь у житті української діаспори Великої Британії, особисто знав багатьох діячів українського визвольного руху – від найближчих соратників гетьмана Скоропадського до Слави Стецько. Після довгої розлуки з рідною землею вперше відвідав Запоріжжя 1990 року, а після того як померла дружина, 2002 року повернувся на Батьківщину. Жив разом з 91-річною сестрою Галиною в будиночку, який ще до Другої світової війни на місці колишньої землянки, збудувала їхня сім’я. Власним коштом встановив у Запоріжжі кам’яний хрест як пам’ять про жертв Голодомору та придбав під офіс «Просвіти» трикімнатну квартиру в центрі міста. ВИДАВ КНИГУ ВЛАСНИМ КОШТОМ НА 101 РОЦІ СВОГО ЖИТТЯ Повна назва самобутньої книги Пилипа Тараненка звучить так: «Те, чого забути не можна. Спогади українця: від революції Бідности до рево-

люції Гідности». Насправді це бестселер. Її треба видавати і перевидавати. Щоб кожен школяр вчив за нею історію України. Щоб кожен читач міг глибше пізнати і усвідомити, який хресний шлях пройшла і проходить українська нація. Можливо,тоді в суспільстві поменшає манкуртів. За книгою Пилипа Тараненка «Те, чого забути не можна», я певна, колись (а краще нині!) українські кінематографісти візьмуться знімати фільм-епопею. Таких сюжетів не вигадає жодна творча уява. До того ж головний герой є водночас автором. Вражає його незборима воля до життя, до волі, здатність перемагати тупикові обставини, прихильність до свого українського роду та рідної землі. Свого часу видання побачило світ у Запорізькому видавництві «Дніпровський металург» накладом у …100 примірників. Автор видав книгу власним коштом на 101 році свого життя та присвятив її «Світлій пам’яті убитих, закатованих, заморених голодом, принижених і знедолених українських селян». Це історія боротьби за виживання одного українця та його родини як одна зі сторінок загальної історії України від часу більшовицького перевороту 1917 року до агресії путінської орди 2014 року. Повернувшись дев’яносторічним через 58 років з-за кордону, Пилип Тараненко був вражений тим, що українські діти в другому поколінні нічого не знають про життя дідів і бабусь. Його книга застерігає від безпам’ятства, бо тоді рідна країна ризикує стати легкою здобиччю «брата-окупанта». «Я стільки пережив і не вмер для того, щоб розповісти усім про все, що здолав, аби в міру своїх сил показати оте, не таке уже й далеке життя таким, яким воно було насправді, а не яким його і досі намагаються піднести вам, мої дорогі земляки. Показати все правдиво, без фальші, бо минуле дає пряму проекцію в сьогоднішній день, бо яким сприйматимемо день учорашній, та-

ким розгортатиметься і день сьогоднішній», – наголошує Пилип Тараненко у передмові. Почуймо… Я прочитала книгу, як мовиться, на одному подиху, і не можу не зацитувати деяких її рядків: «Не варто шукати щастя десь, його треба створювати на рідній землі: там, де народили нас наші батьки, де наших батьків народили їхні батьки, словом, де споконвічна наша територія. Важко буває в себе, часом просто нестерпно, але то наша Батьківщина, і треба не розпорошуватися по світу, прагнучи туди, де інші, зовсім чужі для нас, люди змогли побудувати вільне і процвітаюче суспільство, а будувати таке суспільство у себе вдома. Лише той беззастережно може прагнути кудись, хто не вкусив чужинського хліба. Так, він розкішний і принадний, але для прибульців з інших країв той хліб завжди гіркий». «Майже шістдесят літ не жив я на рідній землі, а це майже вік людини. Покидав Батьківщину молодим чоловіком, добряче потовченим комуністичною системою, а повернувся щирим, глибоко переконаним українцем, вельми поважного віку… Занадто дорого заплатив я за те, щоб відчути себе Українцем, тяжко заплатила за це і моя родина. То, може, всім українцям за походженням треба спершу зробити величезну пожертву, довжиною мало не в ціле життя, щоб відчути себе причетним до Великого Народу? Чи не занадто жорстоким було б таке випробування? Хіба не можна інакше?» Пилип Миколайович Тараненко дожив до початку російсько-української війни 2014 року. Нині ж його стражденна душа уже в кращих світах. Вірний син українського народу залишив нам золоті зерна мудрості, перевірені самим життям, підтверджені особистим досвідом. Читаймо! Слава Україні! Героям слава! Ольга Дубовик, світлини авторки

Культура

02.10.2026 — № 39 (224)

Ч

Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

ому плаче зозуля? Як іще називають квітку братки? На що схожі різні рослини? Де цвіте квітка щастя? Можна згадати безліч українських письменників – у тому числі класиків – які обробляли рідні легенди, творили на їхній основі вже самостійні шедеври або вплітали їх у свою оповідь. Це, наприклад, оповідання Наталії Кобринської «Перша вчителька». Нянька сільських дітей, сама сільська, самотня, обдарована жінка (помітно, що вона природжений педагог – звідси й назва твору) розповідає їм, зокрема, казки, перекази та легенди, в які вірить сама – і в які вірять інші. Наводячи народний вимисел, фантазію, авторка підкреслює, що головна героїня Тетяна та інші вірили, що це правда, і пояснювали, скажімо, чому меле млин, нечистою силою в ньому. Твір починається з того, що діти пустують, голосно граючись у млин. З виховною метою нянька хоче їх відучити (щоб не заважали матері спати). Починається полілог так: «– Ну, що я вам мала казати? – запитала Тетяна, коли вже посідали всі. / – Про млин! Про млин! – нагадували діти. / – Ага, про млин! Так, так! У млин недобре бавитися, бо у млині все “той” – преч би ся казало! – мусить бути. / – А то що за оден? – запитав Славко. / Старші діти переглянулися між собою. Вони вже знали від Тетяни, хто то є “той”; та лиш не згадували, бо Тетяна все казала, що то недобре його згадувати. Але Славко не міг здогадатися та все-таки допитувався, хто то є “той”. / – Ну, той – нечистий, не при нас кажучи, – відповіла, врешті, Тетяна. / – А ви звідки знаєте, що він сидить у млині? – питав Ромко. / – Знаю, бо люде кажуть так». «Той» – приклад евфемізму. Діалектний вислів «преч би ся казало» означає «цур йому». Або легенди про рослини. Гуляючи з дітьми на природі, героїня поводиться як справжній натурфілософ (хоча, звісно, не знає цього слова). Наприклад, Тетяна розповідає про жовтоцвітну рослину оман та іншу – одолян. І далі цікаво, як і нянька, й її підопічні вірять у те, що обидві рослини втікають – тобто живі! Ось як письменниця наводять ці вірування: «– Так то оман? – дивувались діти. / – Тоді було того так багато, а тепер нема вже якось. / – Вже десь має втікати до другого города. / – Як-то втікати? / – Оман і одолян мають уже так до себе, що як не залюбить собі в однім городі, то втікає до другого. / – А який то одолян? Ми не виділи його ще. / – А ось під плотом під Гаврилового Івана

29

Українські народні легенди у творах класиків: від фіалки до цвіту щастя

був якось такий великий корч, як добрий сніпок, коли де не втік. / – Ану ходім, чи є; може, ще не втік». Не лише розповідями, а й прогулянками, знайомствами діти пізнають природу. Про одолян уже було в минулих випусках «Сурми». Нагадаємо, що одолян, одолян-трава – це й валеріана. За віруваннями і легендами, ця рослина долає (звідси й назва) усі біди, злі чари, нечисту силу та хвороби. Або ось такі повір’я та легенди, причому там наводяться діалектні назви рослин: «Ромко рвав маленькі голубі цвіточки, що несміло визирали з трави, і будто би тягнули у щораз більшу траву. / – Ромку, не йди там, бо там мокро! – казала Тетяна. / – А ви як знаєте, що там мокро? / – Бо де жаб’є очко росте, там мусить бути мокро. / – То се жаб’є очко? Та воно справді визирає з трави, якби жаба з води дивилася, – дивувалися діти. / Славкові знов сподобалось низьке, мов смеречка, зілє, але і се зганила йому Тетяна. / – Тфе, не рви! То падоволос; як будеш рвати, то буде тобі волосе випадати. / – А се що за цвіти? – запитав Костуньо, подаючи їй в’язанку синьо-жовтих цвітів. / – О, се дуже ладні цвіти; се брат і сестра, вони любилися так дуже, що Бог перемінив їх у одну цвітку». Тобто ці рослини названі за подібністю до когось або чогось. Наприклад, діалектна назва «падоволос» має ще варіант «падиволос». Або – хвощ польовий, хвощ лісовий, чи плаун булавоподібний. А названий «падоволос», бо схожий на волосся. Або «брат і сестра» – це братки, брат-і-сестра, чи по-народному – іван-і-марія (Іван-і-Марія), зозулині черевички, братики польові, братик і сестриця, полуцвіт… Або це фіалка триколірна (в якої поєднуються синій і жовтий чи навіть жовтогарячий, чи фіолетовий із жовтим), або інша квітка – перестріч дібровний чи гайовий. Також вона – «день-і-ніч», бо темно-синій чи фіолетовий колір поєднується із жовтим. Ще їх називають: дідики-і-бабки, яким-і-ганна (може, на честь батьків Богородиці – Іоакима чи Якима і Анни – Ганни?), братики, сестрики… Так само звуть, як і фіалку триколірну, іван-і-марія. А ще це жовтушка і навіть півники – так, у народі не лише іриси називають півниками! І братки, і перестріч – дуже милі та яскраві квіти. У творі помітно, що тут вплетено дуже багато саме місцевих легенд, які читачі дізналися саме завдяки оповіданню Наталії Кобринської.

Чи, наприклад, рослина «сльози зозулі» (діалектне «зазулі») – названі так завдяки «чорним капанкам» (тобто цяткам, схожим на краплини) на листю. Одна з вихованок увесь час думала над такою назвою: « „Чому се сльози зазулі? Чого вона плакала? Чому сльози падали на сю цвітку?” крутилось їй по головці. / – Тетяно, скажіть, чому се сльози зазулі називався? – питала… / – То так мати плакала за донькою. / – А може, за матір’ю? Ви казали на Петришиних доньок, що так плачуть, гейби зазулі кували. / – Про зазулі розповідають усяко. Одні розповідають, що мати віддавала доньку та й наказувала, щоби сім літ не вертала до неї. Другі кажуть, що якась дівчина сиділа при вікні та й кувала; мати казала, щоби не кувала, а вона не слухала та й все своє „ку-ку” та й „ку-ку”. Мати розсердилася та й закляла: „Абись кувала до кінця віку!” Дівчина лиш крильми збила у вікно та й вилетіла сивою зазулею. / – А пісня є така, Тетяно? / – Такої пісні я не знаю». Отже, тут пояснення й походження рослини, і самої пташки – зозулі. Далі героїня розповідає не лише фольклор про рослини, нечисту силу, не лише співає з дітьми, а й далі згадує історичні легенди, у тому числі про козаків, слава яких – героїв, визволителів – дійшла і до рідного села Тетяни (і нянька пояснює: «Козаки то жваві хлопці-молодці»). І потім переходить на спогади про власне життя. Але розповідаючи вже не казки і не легенди, а правду – про саму себе, – згадує це неохоче, бо пам’ятає панщину, несправедливість, власне злиденне життя. Там, де реальність втручається у свої права, героїні неприємно згадувати своє невеселе минуле. Та й теперішнє в неї не надто щасливе, хоча помітно, що Тетяна справді любить дітей (хай вони чужі) і радо виховує їх. Авторка не наставляє та не моралізує, але читач розуміє сам. .Або, наприклад, новела Богдана Лепкого «Цвіт щастя». Головний герой ще дитиною цікавиться тим, що таке доля, і хоче знайти цю квітку («Що таке щастя? – питався матері, цікаво вдивляючись своїми оченятами в її заклопотане обличчя. / – Щастя, дитинко, то доля,– повторяла мати і не знала, як пояснити малій дитинячій голівці те дивне слово „доля”. / – А що таке доля? / – Доля, дитино, то

такий цвіт, що його тяжко дістати»). Можемо згадати купальський цвіт – наприклад, папороті. Відомо, що папороть не цвіте – за легендами, це відбувається тільки раз, купальської ночі. Але твір класика – алегоричний. Дитина весь час хоче знайти цвіт щастя, пливе в холодній воді, застуджується, марить… Але не кидає своєї мрії. Так можна тлумачити і сутність життя творця, митця. Тобто страшний шлях може бути й алегоричним. Про це ще зрозуміліше каже фінал про те, як герой виріс: «Завдяки старому вчителеві ботаніки пізнав усі цвіти на світі і знає, що там, далеко, за водою, не росте жадна квітка щастя. Він це знає. А все ж таки, все ж таки кидається у воду і йде за нею, за тою квіткою щастя. Та чи дістане її? Хто знає?». .Помітно, що українські письменники на прикладі обдарованих героїв, обробляючи або творячи легенди, щедро використовуючи рідний фольклор, показували індивідуальність своїх персонажів. Завдяки стилю оповіді легенд та інших жанрів читач розуміє, що ця героїня (як Тетяна в «Першій вчительці»), якби була інша можливість освіти і кар’єри, змогла б розвинутися далі. А безіменний герой у новелі Богдана Лепкого (у цьому творі вгадується сам автор, але читач може впізнати і себе) прагне і творчості, і щастя. Адже творити – це щастя. У тексті показано фантазію та прагнення досягти омріяного ідеалу. Отже, так українська народна легенда ставала джерелом і для феміністичної прози (Наталії Кобринської), і для власне модернізму (Богдан Лепкий). І, звичайно, торувала свій шлях далі. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

30

Суспільство / Освіта

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Лист «М

и ходимо на роботу, а ти будеш ходити до школи. Це буде твоя робота – вчитися. Зрозумів?» Так мені пояснили батьки, чого я йду до школи. Тому моє майбутнє у школі, як я тоді починав здогадуватись, це буде зовсім не те, що було зі мною у дитячім садку. Навчання – це труд, крапка. Не розвага, не пригода і не карнавал, як було до того, принаймні більшість часу. Я зрозумів це відразу, буквально з першого дня. Ніхто мене, першокласника, в школу не вів, як у садок, і зі школи не приводив. І я не був якимось винятком. Навпаки, всі діти приходили до школи самі й залишали школу самі. Всі першокласники (про старшокласників я взагалі не говорю) брали свої портфелики в руки і топали помалу в напрямку дому. Батьки працювали – ми, діти, вчилися. Звичайно, хто як міг і як хотів, не

всі могли і хотіли. Понад те, як мені детально прояснила моя мама-вчителька, навчання, як і будь-яка праця, не обов’язково буде страшенно цікавим заняттям – часом це буде нудна і марудна робота, і спочатку буде нелегко. Особливо це «нелегко» було відчутно, коли ми вчилися писати букви ручками з перами в зошиті в косу лінію. Каліграфія – десять рядків так і десять рядків отак – вимагала терпіння, уміння і часу. Порівняно з цим рахівниця і палички для рахунків було серйозним полегшенням. Головне – не здаватися, не нервуватися і не плакати – потрібно старатись, займатись і вчитись, вчитись і вчитись, тоді в мене все вийде. Ми, школярі, приймали цей перехід після садка – ніякого сну в обід і відпочинку, крім перерв, сидіння за партою, розклад занять, уроки, домашні завдання, цю марудну роботу писан-

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

ня знаків, букв, слів, читання букв, а потім і по складах слів і цілих речень – відносно спокійно, тому що навкруги нас всі працювали, всі були зайняті чимось: так крутився той світ. Тому ніяких «мені в школі нецікаво», «для чого нам вчитись – у нас є ШІ», «які іноземні мови – є гугл-перекладач», очевидно, не було, а якби й було, то не приймалося б як аргумент. У той час аргументом було «гроші на дереві не ростуть», «не будеш вчитися – будеш яму копати». Двори, вулиці і стежки часто були перекопані – клали труби, копали котловани, закладали фундаменти, все будувалось, і робітники, які часом вилазили з цих ровів, завжди були вимащені землею і глиною. Бути чистим, тобто мати роботу, щоб не лізти в ту яму, – це було дуже переконливо і доступно, особливо коли йшли дощі і все перетворювалося на болото. Люди, які мали білі халати і чисті костюми (вчителі, лікарі – ми, школярі, з ними часто контактували) були свого роду рольовими моделями для нас. Професії, які вони здобули, бо добре вчились, як нам говорили, слугували наочним прикладом. Це не були теперішні відеоблогери, які на показ демонструють вульгарне багатство, чим серйозно травмують психіку тих же дітей з покоління Zумерів, покоління, яке не навчене трудитися, не навчене звичайній праці й обов’язкам. Вони хочуть також бути такими, щоб гроші були легкі і їх було багато, а головне – працювати не треба. Ще зовсім недавно всі дівчата хотіли (деякі і зараз хочуть) бути моделями, хлопці – менеджерами з продаж, брокерами на біржі і ріелторами. Звичайно, світ мого дитинства – це був світ без реклами, і нас, тодішніх школяриків, мало що відволікало від процесу навчання. Крім гуляння та ігор у дворі. Більше того, книжка, читання (я пам’ятаю, як читав про подорожі Тура Хеєрдала) – це було чи не єдиною можливістю (ще телевізор, декілька передач на тиждень) «побачити світ», відволіктися від навколишньої сірості й одноманітності буднів. І це було благо, бо, як каже сучасна наука, «діти, які рано почали читати для задоволення, мали кращу концентрацію уваги, пам’ять і виконавчі функції, краще навчалися в школі, рідше стикалися з проблемами психічного здоров’я та вели більш здоровий спосіб життя

– зокрема більше спали й менше часу проводили перед екранами». Тому, щоб знову навчити, привчити, змусити – не тільки дітей, а й дорослих – читати, урядовці, парламентарі, ті хто нами керує, тепер повинні вдаватись як до кари, так і до звичайного підкупу. Наприклад, деякі уряди готові платити вам тільки за те, що ви читаєте. Першим про це заявив Сінгапур, який буде платити громадянам за те, щоб вони щонайменше 15 хвилин на день читали книжку, бо читання дуже корисне і для здоров’я літніх людей: воно може на третину знизити ризик розвитку деменції, покращує психічне здоров’я, розвиває емпатію. Люди придумали інтернет як інструмент, який мав полегшити життя, і воно так і є: ми пережили інформаційну революцію, і це не кінець – чого вартий прихід ШІ, але дорослі речі в руках дітей при безконтрольному користуванні завдають їм серйозної шкоди. Сучасні діти не хочуть читати, майже не читають, а якщо читають, то не розуміють прочитаного. Це не просто проблема – це становить загрозу для майбутнього країни. Навчання, байдуже який шкільний предмет ми візьмемо, без читання неможливе. Що з них виросте? Проблема, знову ж таки, настільки серйозна, що уряди деяких країн почали забороняти учням, які не досягли певного віку, користуватися соцмережами. Першим таку заборону ввів уряд Австралії, тепер прийшла черга Євроунії. Відповідальними за цю безпеку дітей в інтернеті роблять батьків. Це зрозуміло – більшість часу діти проводять в сім’ї, і якщо дорослі (і не тільки) читають, то ймовірність читання дітей зростає в рази. Діти наслідують старших. Під наглядом батьків має бути здійснено цілий комплекс заходів: створення спеціальних акаунтів, обмеження функцій і часу користування інтернетом, лише спеціальні – через акаунти батьків – дитячі відеосервіси. І це стосується онлайн-ігор, AI-компаньйонів, чат-ботів і ще багато чого, що потрібно контролювати і забороняти. Називається це EU KIDS Act – законопроєкт про безпеку дітей в інтернеті. Що ж, реалії такі – і це стосується не тільки України, але у нас через війну ситуація дуже сумна. У таких випадках, якщо не брати приклад з уряду Сінгапуру, а контроль і кара не допомагає, залишається тільки нагадати дітям слова Степана Руданського з його «Листа»: «Та учися, милий сину, Добре та багато, Бо ти дурнем зостанешся, А я – твоїм татом», сподіваючись на їхню свідомість, навіть гордість, самоповагу, надіючись, що це спрацює. Автор: Майкл Мишкало Джерело: Збруч (https://zbruc.eu/node/125366)

Політика / Економіка

02.10.2026 — № 39 (224)

Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

«Бог помер! І ми його вбили!»

Н

іцше назвав «смертю Бога» той момент, коли люди вирішили, що тепер все будуть вирішувати самі. У філософії під цим розуміється руйнування уявлень про наявність певного гаранта існування людства, який перебуває за межами безпосереднього емпіричного життя, містить в собі план історії та додає сенс існування світу. Але ми про інше. Вбити Бога неможливо в самому Ньому. Можна вбити тільки Бога для себе і, відповідно, себе для Бога. А це смертельно. Бо хто піднімає на Нього руку, б'є сам по собі. З того моменту, коли людство відвернулося від Бога, воно почало втрачати само себе. А вони всього лиш думали, що без Бога тільки і стануть людьми. Але атеїстично-матеріалістична цивілізація та культура позбавили людину духу, душі, мети, сенсу, безсмертя. Залишивши їй тільки матеріальну шкаралупу, керовану зовнішніми стимулами.

31

Від чого залишається звільнитися Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 людству? Card 5 USпостліберальному off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2

Сьогодні ми живемо в епоху переходу від гуманізму до постгуманізму, коли залишився останній крок – звільнитися від людської ідентичності. Нагадаю. Підготовка до цього йшла через ліберальне розуміння історичного процесу – «звільнення» особи від усіх форм колективної ідентичності: релігійної, станової, національної, класової, статевої… Згадайте сутність визначення ліберальної «свободи від» (Д. С. Міль) або «негативної свободи» (І. Берлін). У сьогоднішньому постліберальному світі (де в принципі, вже немає від чого звільнятися), «свобода від» виробила весь свій релятивно-творчий потенціал – «звільнила» індивіда від усіх тих форм, які так чи інакше тримали його в якомусь «невільному» стані впродовж історії. І в цьому саме проявляється чиста сторона liberty як свободи звільнитися від чого б то не було. А від чого сьогодні залишається звільнитися постліберальному людству? Від останніх форм колективної ідентичності. І виражені вони саме в гендерній приналежності.

Повірте мені – проблематика сексуальних меншин є не випадковим феноменом цієї стратегії, – вона є її основою. Їхня логіка проста: «якщо людина не звільниться від статі, – вона залишиться в тоталітарному стані поділу з іншими людськими індивідами певної колективної ідентичності» (чоловічої чи жіночої). Відповідно, зміна статі – це не тільки право, але в майбутньому ще й обов'язок. Бо якщо людина не змінює стать, то вона, по суті, є не толерантною, бо цей індивід (чоловік або жінка) згоден на рабське та «тоталітарне» існування в рамках свого гендерного визначення. Але і це ще не межа! Залишається остання не подолана колективна ідентичність – приналежність до людини. Відповідно, потрібно «звільнити» особистість від людської ідентичності, яка теж є в кінцевому підсумку тоталітаризмом з точки зору постліберальної логіки. Далі що лишається? Безодня для свиней гадаринських, в яких вселилися біси?…

Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінця 2023 року!

Код поширюється на Код поширюється на авіа та морські посилки в Ук морські посилки в Україну Ви можете надіслати п Ви можете надіслати в офісахпосилку агента Meest: в офісах агента Meest:

ЗНИЖКА ЗНИЖКА

$5 $5 на посилку в Україну

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING 050 N Cumberland Ave., O 050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706 Norridge, IL 60706 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727 DOLYNKA UA-US PALATIN DOLYNKA UA-US PALATINE 1590 N Rand Rd., Palatine, 1590 N Rand Rd., Palatine, IL 60074 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727

на посилку в Україну

Промо код Промо код 5DOL23 5DOL23 ДОМУ, ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ

Друзі! Поки існує людина, шанс завжди залишається. Адже суть людини – в її свободі. Не в свободі від гріха, злочину чи помилки, а в свободі подолати їх, змінитися, повернутися в зворотному напрямку – до своїх духовних витоків. А це вимагає боротьби за гідність людини, за дух, який робить нас тими, ким ми є. І для цього потрібне серйозне філософське переосмислення сьогодення.

Є питання? Ми радо відповімо! Є питання? Ми радо відповімо!

Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.me Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.meest.com Електронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Виклик кур’єра Виклик кур’єра Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцінау Facebook: facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada а номером телефону за номером телефону facebook.com/MeestCanada

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

ми підтримуємо

32

Спорт

Михайло Яровенко Буча, «Сурма»

У

збірної України почалася нова сторінка. Після завершення ери Сергія Реброва команду вперше в її історії очолив іноземний тренер – італієць Андреа Мальдера. Щоправда, назвати його людиною ззовні українського футболу було б несправедливо. Мальдера вже працював у збірній у 2016–2021 роках асистентом Андрія Шевченка, а після цього встиг попрацювати в «Брайтоні» та «Марселі» у штабах колишнього керманича донецького «Шахтаря» Роберто Де Дзербі. Тепер йому доводиться будувати власну команду – і робити це не з чистого аркуша. У складі залишилися знайомі обличчя: Анатолій Трубін, Ілля Забарний,

Віталій Миколенко, Георгій Судаков, Микола Шапаренко та Віктор Циганков. Повернувся до збірної й Андрій Ярмоленко. Водночас Мальдера відкрив двері для нової хвилі футболістів: до вересневого списку потрапили Ілля Крупський, Тарас Михавко, Максим Хлань, Олександр Драмбаєв, Ігор Краснопір, Матвій Пономаренко та інші гравці, для яких національна команда ще тільки починає ставати звичною реальністю. Деякі з них вже встигли дебютувати, але не встигли закріпитися в основному складі. Загалом до основного списку на матчі Ліги націй увійшли 30 футболістів. До старту Ліги націй Мальдера встиг провести зі збірною два товариські матчі. Дебют вийшов переможним: 31 травня у Вроцлаві Україна обіграла Польщу з рахунком 2:0 – голи забили Роман Яремчук та Андрій Ярмоленко. А от другий спаринг, проти Данії в Оденсе, залишився незавершеним. За рахунку 2:1 на користь господарів на 64-й хвилині Крістіан Еріксен раптово впав на поле через другий в кар’єрі серцевий напад. Після надання йому медичної допомоги команди вирішили не продовжувати матч. Мальдера говорить про необхідність не просто зібрати сильних виконавців, а сформувати з них команду – єдине ціле. Саме це і є головною інтригою нової збірної. Італій-

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

Збірна України з футболу:

нова ера з присмаком італійського еспресо та українського характеру ська футбольна школа, знайомі принципи роботи та український кадровий матеріал зустрілися в одному складі. Перші відповіді на питання, якою вийде ця суміш, мала дати Ліга націй. Товариський турнір, який, за успішного результату, може дати справжні преференції у межах майбутнього відбору на ЄВРО-2028. У вересні національна команда має трьох суперників і 4 матчі за 11 днів. І наразі ми на екваторі цього випробування спробуємо розібратися, що вже вийшло у Мальдери і над чим треба ще попрацювати. УГОРЩИНА Першим випробуванням для збірної України в новому розіграші Ліги націй стала Угорщина. Матч у Будапешті вийшов непростим і небагатим на гольові моменти, однак саме українцям вдалося забрати три очки – перемога з рахунком 1:0 стала першим офіційним успіхом Андреа Мальдери на чолі національної команди. Господарі могли відкрити рахунок уже на 11-й хвилині. Даніель Лукач отримав м’яч неподалік штрафного майданчика і без зайвих роздумів пробив по воротах України. У цьому епізоді українців урятувала поперечка. Відповідь команди Мальдери не змусила себе довго чекати: Данило Сікан завдав удару здалеку, але м’яч пройшов поруч зі стійкою. Надалі гра поступово вирівнялася. Команди багато боролися за м’яч, проте до справді небезпечних епізодів справа доходила нечасто. Україна скористалася одним із них наприкінці першого тайму. На 42-й хвилині Георгій Судаков виконав подачу з лівого флангу, а Сікан опинився без опіки в угорському штрафному. Нападник головою переправив м’яч у сітку та вивів українців уперед. Після перерви угорці намагалися відігратися. Один із найкращих шансів господарі отримали після кутового: Арон Чонгвай пробив головою, але м’яч пролетів над поперечиною. Надалі рахунок залишався незмінним, а Україна зуміла втримати мінімальну перевагу до фінального свистка. Проте завершення зустрічі виявилося значно гарячішим, ніж її основна частина. У компенсований час Олександр Назаренко отримав другу жовту картку після жорсткого фолу та залишив поле. Під час його вилучення між Домініком Собослаєм та Віктором Циганковим виникла суперечка. Капітан угорців штовхнув українського вінгера, після чого між футболістами почалася словесна перепалка. Коли Циганков спробував підійти до Собослая, його відштовхнув Мілош Керкез. На допомогу партнеру одразу кинувся Микола Матвієнко – і за лічені секунди звичайний ігровий конфлікт перетворився на масштабну штовханину за участю кількох футболістів. Не за-

лишилися осторонь і тренерські штаби. Один із представників угорської команди штовхнув Валерія Бондаря, після чого до епізоду втрутився Андреа Мальдера, який відтягнув свого футболіста від сутички. У підсумку арбітр показав жовті картки за неспортивну поведінку Собослаю та Керкезу з боку Угорщини, а також Циганкову і Матвієнку – в українській команді. Після фінального свистка Мальдера не став надавати інциденту надмірної ваги. За словами італійського тренера, подібні епізоди є частиною футболу, хоча він окремо звернув увагу на участь представника угорського тренерського штабу. «Я дуже добре не побачив епізод, коли це між гравцями, це одне, але я побачив, що хтось із тренерського штабу команди суперників зачепив руками мого гравця. Мені не подобається, коли хтось з штабу до цього залучається. Це речі, які стаються на футбольному полі, це спорт. Але це ігрові моменти, нічого страшного, таке трапляється», – зазначив Андреа Мальдера. ГРУЗІЯ Наступним суперником збірної України стала Грузія. Команда Андреа Мальдери вирушила до Тбілісі, де на неї чекав матч проти господарів на чолі з однією з головних зірок грузинського футболу Хвічею Кварацхелією. Перед грою Андреа Мальдера суттєво змінив стартовий склад. Порівняно з матчем проти Угорщини італієць зробив одразу десять перестановок. У воротах цього разу вийшов Анатолій Трубін замість Дмитра Різника – про те, що голкіпер «Бенфіки» зіграє у другому матчі, наставник повідомив ще на передматчевій пресконференції. Також повністю оновилися лінії захисту та півзахисту. Свою можливість отримав і абсолютний дебютант збірної України Максим Хлань, який представляє польський «Гурнік». Вперше у стартовому складі національної команди з’явився і Матвій Пономаренко. До цього нападник «Динамо» тричі виходив на поле лише після заміни. Після матчу Мальдера пояснив масштабну ротацію своїм бажанням побачити в дії інших футболістів. Італієць наголосив, що не розділяє команду на основних та запасних гравців, адже вважає всіх виконавців однією групою: «Я не ділю команду на основних та запасних – ми одна команда, одна група. Я вважаю, що повинен був розглянути інших гравців, дати їм зіграти. Вони дали важливі відповіді на мої запитання. Я дуже задоволений гравцями, які зіграли». Також треба нагадати, що збірні України та Грузії вдруге поспіль опинилися в одній групі Ліги націй. У попередньому розіграші команди також зустрічалися двічі: українці здобули мінімальну перемогу з рахунком 1:0, а другий

поєдинок завершився нічиєю 1:1. Перший небезпечний епізод у Тбілісі виник уже на третій хвилині. Отар Кітеїшвілі пробив по воротах після проходу вперед, але м’яч опинився в руках Трубіна. Майже одразу українці відповіли власною атакою: Пономаренко отримав м’яч на лівому фланзі та пробив у дальній кут, однак не влучив у ворота. На 15-й хвилині господарі заробили штрафний після порушення правил Едуардом Сарапієм. До м’яча підійшов Кварацхелія, проте його удар пройшов поруч зі стійкою. Через кілька хвилин грузини створили ще один небезпечний момент: Чакветадзе пробив з льоту, але Трубін зумів відбити м’яч і перевести його на кутовий. Ще одна атака Грузії могла завершитися загрозою для воріт України на 29-й хвилині. Господарі втекли в контратаку та намагалися вивести Кварацхелію на ударну позицію, але він опинився в офсайді. До перерви командам забити не вдалося. При цьому Грузія мала перевагу за володінням м’ячем та кількістю ударів у площину воріт. Після початку другого тайму Україна намагалася діяти активніше. На 58-й хвилині Максим Хлань вирішив завершити атаку дальнім ударом, але пробив неточно. Вже через п’ять хвилин небезпечний момент виник біля українських воріт: Кварацхелія пробив у площину, проте Трубін зумів ногою відбити м’яч і врятувати свою команду. Наприкінці зустрічі вже українці отримали можливість вирвати перемогу. Олег Очеретько завдав удару з лінії штрафного майданчика, однак м’яч полетів фактично по центру воріт, де перебував грузинський голкіпер. У підсумку фінальний свисток зафіксував нульову нічию. Грузія мала свої шанси протягом зустрічі, однак не змогла ними скористатися. Після матчу Хвіча Кварацхелія назвав збірну України дуже сильною командою та однією з найкращих у Європі. Водночас грузинський вінгер вважає, що його команда могла претендувати на перемогу, якби реалізувала створені моменти: «Збірна України дуже сильна. У нас були моменти, які потрібно було реалізовувати. Звичайно, краще було б перемогти, але я позитивно оцінюю гру. Збірна України – одна з найсильніших збірних Європи. У нас був момент, який потрібно було використати, але ми не змогли цього зробити. Тепер уже готуємося до наступного матчу». Наразі турнірне становище виглядає так: збірна України та Північної Ірландії мають по чотири очки та ділять між собою перше місце. Тоді як збірні Грузії та Угорщини мають в своєму активі по одному очку і розділяють дві останні сходинки квартеру. Наступний матч збірна України проведе проти Північної Ірландії, а Грузія проти Угорщини. Обидва матчі відбудуться у п’ятницю, 2 жовтня.

33

02.10.2026 — № 39 (224)

VILLAGE DOCTOR

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

34

Літературна сторінка

Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

Якою мовою, Скажіть, говорить сонце, Як ранком заглядає у віконце? Якою мовою До вас шепочуть віти, Коли гойдає їх весняний вітер? Якою мовою Бджола дзижчить завзято, Коли вона летить нектар збирати? Якою мовою Скажіть, птахи співають? Вони співають, як самі не знають! В мені від сонця щось І щось від птаха, Від гілочки і навіть від комахи, Щось від Землі, від Неба, від Природи, Від Всесвіту – І від мого Народу. І той, хто справді брат мені по Духу, Той не слова мої, А Душу слуха!

РЕАЛЬНІСТЬ Стираються межі реальності. Густішає чорний туман. Все більше ознак ідеальності, Все більше красивих оман. Обличчя, що відретушовані, Нечувані голоси, Фрагменти життя згенеровані, А спробуй тепер розкуси! Де драма жива, не накручена, Що душу в сльозах розчиня, А де лиш підробка всучена, Довершена, але – брехня! Блефує чи має рацію – Хіба відрізниш тепер! Життя – воно лиш симуляція! Тож, грайся, допоки не вмер! Усе так надійно приховано, У всіх на очах пелена. Всі шанси давно прораховано – А спроба – лише одна! То хто ж нам відкриє істину? Хто зірве з очей пелену?! Якщо ти всю правду вистраждав – То значить прокляв цю війну… Не буде відповідальності, Для тих, кому в кайф ця війна. Стираються межі реальності. А правди ніхто не зна… *** Корупція – вертикальна Корупція – горизонтальна. Корупція – дика й тотальна. Й на цій кам’яній видноті, Країна багатостраждальна Розп’ята – фізично й морально, Немов би Ісус на хресті…

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026

29 вересня свій день народження відзначив Анатолій МАТВІЙЧУК – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець. Колектив газети «Сурма» та Радіо UA –Chicago, а також наші читачі та слухачі приєднуємось до всіх теплих вітань пану Анатолію! Бажаємо Майстру Пісні і Слова міцного здоров’я, довголіття, натхнення та творчої наснаги!

МОЖНА Можна кипіти праведним гнівом, І таврувати брехню, Бути зухвалим і надто сміливим, Підлість рубать на корню. Можна погрози пускати на вітер, Хай їх по світу несе, Можна злословити несамовито, Тільки для чого це все? Можна кресати громи й блискавиці, Гнівом палити дотла, Можна плюватися жовчю у лиця – Це як плювать в дзеркала! Можна забризкати світ блювотинням, Стіни обмазать лайном, Тільки усе це не стане прозрінням, Стане падінням і дном! Можна в істериці битись невтішно Вклавши прокльони в вуста Можна мішати праведне з грішним І розпинати Христа. Можна й дияволу душу закласти, Задля своїх перемог! Але чи можна ще нижче упасти? Знає один тільки Бог!

ХВИЛИНКА Буває часом ждеш чогось від неба, А небо просто посилає сон… Приснилося колись старому ребе, Що він прийшов до Бога на поклон. Його взяли архангели під руки Й перенесли в небесний Божий дім, Там сам Господь, на грудях склавши руки, Сидів у своїм сяйві золотім. Поважний ребе, як оте побачив, Упав на землю і простерся ниць, – О, Боже мій, невже тебе я бачу, Яка то радість для моїх зіниць! Як довго я тобі в житті молився І зберігав кашрут, – не як усі! І ось нарешті ти мені відкрився У всій своїй могутності й красі. Скажи Господь, чи правда, що на небі, Інакше якось пролітає час, І те, що є хвилиною для тебе Триває сотні тисяч літ для нас. – О, так, людське життя, немов зернинка, Я сію вас – і в мене на очах Минає вік людський немов хвилинка – І люди обертаються на прах… – Ой, вей, який же ти могутній, Боже, У мене аж куриться голова. Скажи, Господь, а що для тебе гроші: Мільйон нещасних доларів, чи два!? – Мій вірний ребе, це цікава тема, Невже тебе притиснуло життя? Для мене, ребе, гроші не проблема. Вони мені дешевші за сміття.

– О, Боже, зглянься, прошу, наді мною, Я не жаліюсь, але так бува – Якщо для тебе це дешевше гною, То дай мені мільйон. А, може, й два! І посміхнувся Вічний Бог у тиші: – Вертайсь додому, ребе, в рідний край, Я дам тобі мільйон, а може й більше, Ти тільки лиш хвилинку зачекай! Давно вже ребе грішного немає, І стільки вже на світі відбулось, А та хвилинка Божа ще триває, Та, кажуть, ніби скінчиться ось-ось…

РАДІО СУДНОГО ДНЯ Всім нам дається по вірі. Ми ж – ідемо навмання! Знову з’явилось в ефірі Радіо Судного Дня. Меседжі кинуті в простір, Сповнені передчуття. Ми не господарі – гості, В цім балагані життя! Чуєте, знаки ці дивні, Ці нелогічні слова? Змовкли доранішні півні. Ніч нескінченна трива! Скільки ще бути цій ночі? Морок – немов вигнання! Вірити серце не хоче В Радіо Судного Дня! Тож, не баріться! Не гайте Всім нам відведений час – Вірте! Моліться! Прощайте Тих, хто пішов проти вас! Хто ми – чи люди чи звірі? Віра – то більш, ніж знання! «Світ – неможливий без віри». – Радіо Судного Дня. *** Запальний Від високих чеснот І готовий до вищої жертви, Я кричав: «Покажіть мені, де той народ, За який би хотілося Вмерти!». Я позбувся банальних ідей. І не варто старе ворушити. Бо тепер – я шукаю людей, Для яких би Хотілося Жити! Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

35

02.10.2026 — № 39 (224)

UNIVERSE CARRIER

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!

36

surma.com.ua

№ 39 (224) — 02.10.2026