"Сурма" – українська незалежна газета. №220-2026

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 35 (220) | 4 ВЕРЕСНЯ 2026 | USA, UKRAINE

Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №118 ▶ стор. 2

"Віра & Воля Фест"

Наш корінь у земну вростає вісь: в часописі на У мене є мрія - прокинутись зранку і побачити першій шпальті некролог, обрамлений вітаннями та синьовід скіфів до 35-річчя жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго Незалежності ▶ стор. 22 не проживе. Тому підтримай українське видання та українське

– свято з Україною в серці

радіо, щоб наша мрія стала реальністю.

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Український Лев. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону Володимир +17736973923 або за QRГенерал кодом Сікевич і звільнений Рахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532український схід Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка радіо ▶ стор. та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо34 знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

СТОР 18 Ваша реклама в газеті і на радіо, це велика підтримка для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

2

Політика / Геополітика

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

Ювілейний 25-й саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) відбувся 31 серпня – 1 вересня 2026 року в столиці Киргизстану Бішкеку під гаслом «25 років ШОС: разом до сталого миру, розвитку і процвітання». ШОС (Шанхайська організація співробітництва) – це постійний міжнародний міждержавний та безпековий блок, створений у 2001 році за ініціативою Китаю та росії, який об'єднує країни Євразії для політичної, економічної та безпекової співпраці. До ШОС входять Китай, росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Індія, Пакистан, Іран та Білорусь. Також існує низка країн зі статусом спостерігачів і партнерів по діалогу, зокрема сюди входить Туреччина. Фактично ШОС передувало БРІКС, яке було створено у 2010 році, проте, як і БРІКС, розглядається не лише як інструмент для противаги впливу США та НАТО в Євразії, а й як платформа, через яку Китай та росія намагаються просувати концепцію «багатополярного світу». Водночас інтереси самих учасників (наприклад, Індії та Китаю чи Пакистану) подекуди суперечать одне одному. Геополітичні питання для українців дуже важливі, адже сам перебіг війни рф проти нас напряму залежить від геополітичного розкладу сил. Сі Цзіньпін, Моді та Ердоган мали окремі зустрічі з путіним на саміті ШОС, під час яких, зокрема, обговорювалось і питання війни в Україні. Під час окремої зустрічі глави Китаю з путіним на полях саміту, за даними Кремля, тему війни в Україні лідери обговорювали лише «побіжно», зосередившись на економічних зв'язках та темі «багатополярного світу». Окремо Сі Цзіньпін під час виступу на саміті ШОС зазначив: «Щодо України, Близького Сходу, Афганістану та інших міжнародних і регіональних гарячих питань Китай готовий посилювати комунікацію та координацію з усіма сторонами, продовжувати боротьбу як з симптомами, так і з першопричинами цих проблем, а також сприяти політичному врегулюванню». До цього слід додати, що саміт у Бішкеку (як і попередні зустрічі в Астані та Тяньцзіні) не згадав війну росії проти України у підсумковій декларації. Попри спроби Кремля просувати свій порядок денний, учасники організації, насамперед Китай, уникають включення цього конфлікту до

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №118

офіційних документів, фокусуючись на загальних закликах до «багатополярності». В україномовному інформаційному просторі Китай малюють союзником рф, проте це далеко не так. З 2014 року влада Китаю завжди займала чітку та послідовну позицію, не підтримавши ані анексію Криму, ані створення так званих лнр-днр, ані окупацію територій після лютого 2022-го року. Це важливо усвідомлювати, зокрема з огляду на два ключові моменти: - Китай разом із США належать до тих геополітичних центрів, які прагнуть хоча б «замороження конфлікту» в Україні, утім у кожного з них на це є свої відмінні причини; - якби Китай справді став союзником рф і надав їй бодай частину своїх промислових потужностей, то це спричинило б дуже негативні наслідки для нас. Окрім того, якби Китай заблокував отримання Україною будь-яких китайських комплектуючих для дронів, то де були б принаймні 80% тих дронів, про надсучасність та інноваційність яких любив говорити Зеленський? Прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді під час двосторонньої зустрічі з путіним на полях саміту ШОС у Бішкеку публічно закликав до якнайшвидшого припинення війни в Україні. Водночас Моді публічно назвав путіна «другом», демонструючи власні геополітичні інтереси . Позиція Китаю та Індії є вкрай важливою, адже саме вони є головними покупцями московської нафти і свого роду опорою для економіки рф. І на відміну від політиків в Україні чи навіть у тій же Європі, Китай та Індія завжди дуже чітко добирають свої формулювання. Їхні заклики щодо миру, навіть висловлені в доволі м’яких формулюваннях, на дипломатичному рівні є набагато ціннішими за «глибоку стурбованість» багатьох суб’єктів. Реджеп Таїп Ердоган також взяв участь у саміті ШОС як глава держави-партнера з діалогу організації. Турецький лідер заявив, що розширення співпраці або можлива перспектива вступу Туреччини до ШОС «ні в якому

разі не означають розвороту від Заходу». За його словами, Анкара керується «360-градусним баченням» зовнішньої політики та прагне диверсифікувати зв'язки, залишаючись членом НАТО. В цьому контексті слід згадати нещодавню Мекканську угоду про спільну оборону (Mecca Joint Defence Agreement) між Туреччиною, Пакистаном та Саудівською Аравією, яка зокрема закріплює, що будь-який збройний напад на будь-яку з трьох держав розглядатиметься як напад на них усіх (аналог статті 5 договору НАТО). Ердоган провів закриті двосторонні переговори з володимиром путіним (які тривали близько 90 хвилин), а також неформальну тристоронню бесіду за участю Олександра Лукашенка. Президент Туреччини наголосив на необхідності якнайшвидшого мирного врегулювання та недопустимості нових загроз для цивільного судноплавства, які можуть призвести до відновлення зернової кризи. Окрім цього, Ердоган запропонував роль посередника у перемовинах та Стамбул або Анкару як місце проведення перемовин. Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 1 вересня (день закінчення саміту ШОС) заявив, що небо над РФ стає повністю небезпечним для цивільної авіації через масову присутність військових безпілотників, окремо підкресливши, що Україна не атакує та не загрожує пасажирським або іншим цивільним суднам. Президент звернувся до міжнародних перевізників (насамперед тих, що досі літають до москви та Санкт-Петербурга), страхових компаній та іноземних дипломатів із закликом зважити на нові воєнні ризики, наголосивши: «Цивільній авіації серед дронів не місце». Майже щоночі в бік москви летять сотні дронів, проте фактично жоден не долітає. Тож чи не здається притомним людям, що замість пафосу та войовничої риторики потрібно працювати на результат? Чи доречні такі заяви в день, коли Китай, Індія та Туреччина заявляють

про необхідність мирного врегулювання? До того ж позиція США є аналогічною. Тоді для чого це? Майже риторичне запитання. Причина, на мою думку, полягає не лише у втраті Зеленським влади після закінчення війни, що матиме важкі наслідки і для нього, і для зелених слуг неукраїнського народу. Існують певні глобалістичні геополітичні сценарії, які реалізовуються щодо нашого українського народу. І не лише щодо нас, до речі. Такі заяви у такий дипломатичний момент, ще й при вкрай болючому зростанні рівня ескалації, мають певні завдання. Серед яких, зокрема, і продовження ескалації. «На сьогодні знищено, умовно кажучи, 90% логістики продуктів харчування торговельними мережами, але разом з тим, це не означає, що українці залишаться без продуктів харчування. Буде змінна логістика, як кажуть, з коліс, інші варіанти оперативного постачання. Тобто загрози голоду та системного фізичного дефіциту продуктів харчування не буде», – запевнив 28 серпня міністр аграрної політики України Тарас Висоцький. Який відсоток складів ми знищили на московії? Трохи більше ніж 20. Кадри із ударами по їхньому WildBerries, звісно, викликають позитивні емоції. Проте чи слід було передбачати дзеркальну відповідь? Чи було це відображено в стратегії Зеленського? Чи існує взагалі стратегія у Зеленського? Останнє питання не належить до риторичних. Згадайте 40-денну операцію примусу путіна до миру. Які результати? Наближення до миру чи розпалювання ескалації? В умовах, коли ми не мали чим збивати балістику. А зараз реактивні дрони (навіть не балістика) кошмарять всю Україну, зокрема навіть столицю Київ. Чи треба було до цього готуватись? Чи треба було (і треба зараз!!!) готувати свої ЗРК, зокрема, з огляду на те, що дрони-перехоплювачі, на які були спрямовані значні витрати, є повністю безсилими проти реактивних дронів? І це все не випадковості, а легко прогнозовані закономірності…

3

04.09.2026 — № 35 (220)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

4

Політика / Геополітика

surma.com.ua

Зранку 3 вересня Зеленський повідомив, що вночі через російські атаки є руйнування у 13 областях, «росіяни знайшли нову ескалацію і не планують зменшувати її обертів». МИЛА: МОСКОВСЬКИЙ УДАР ЧИ ДИВЕРСІЯ? 28 серпня 2026 року під час повітряної тривоги в селі Мила Бучанського району Київської області сталися масштабна пожежа та тривала детонація боєприпасів на складах, що призвело до загибелі 38 людей та поранення ще 52. Основні руйнування припали на складські приміщення. Просто через дорогу розташований приватний пансіонат для літніх людей та осіб з інвалідністю «Добрий дім». Внаслідок вибухової хвилі та пожежі загинули 34 мешканці цього закладу. Також під час ліквідації наслідків загинув голова Дмитрівської селищної громади Тарас Дідич, який одним із перших прибув рятувати людей. Було пошкоджено 225 приватних будинків, 14 багатоквартирних, складські приміщення та будівлю пансіонату. Основною причиною таких масштабних руйнувань називають сильний розліт уламків боєприпасів під час тривалої детонації складу після удару безпілотника. Проте частина місцевих жителів не згодні із версією щодо удару безпілотника та стверджують, що перед вибухом не було звуку. Слід виокремити й те, що ще один склад із боєприпасами, дронами та, можливо, ракетами – всупереч законодавству – було розташовано посеред цивільної забудови. Наповненість цього складу також викликає запитання, зокрема чи не буде використано вибухи в селі Мила, незалежно від їх причини – удар дроном чи внутрішня диверсія, – для списання значної кількості речей та засобів, які мають не тільки оборонну, а ще й дуже високу економічну цінність. Чому московський ворог знає про існування складу і завдає по ньому удару та/або здійснює внутрішню диверсію, а офіційна влада вдруге говорить, що поки не володіє інформацією та буде розбиратись. Вдруге – тому що 6 липня внаслідок удару ракети по місту Вишневе вже відбувалась повторна детонація боєприпасів посеред цивільної забудови. Було знищено та пошкоджено сотні будинків! Чого слід очікувати в майбутньому щодо аналогічних складів, якщо вони існують? Що зроблено владою після трагічних подій та наслідків у Вишневому для того, щоб така ситуація не повторилась? АТАКА НА ЕКСКОМБАТА ОЛЕКСАНДРА ШИРШИНА 28 серпня 2026 року в Харкові в автомобілі колишнього командира батальйону 47 окремої механізованої бригади «Магура» Олександра Ширшина правоохоронці виявили згортки з речовинами, які згодом за результа-

тами експертизи було ідентифіковано як канабіс та психотропну речовину альфа-PVP. Для багатьох українців, зокрема і для читачів газети «Сурма» та слухачів Радіо UA-Chicago, екскомбат став відомим завдяки заяві, зробленій ним 16 травня 2025 року: «...Не планував відновлювати сторінку, але це вже края. Дебільніших задач, як на поточному напрямку я не отримував. Колись розповім деталі, але тупорила втрата людей, тремтіння перед бестолковим генералітєтом крім як до провалів не приводить ні до чого. Все, на що спроможні – догани, розслідування, накладання стягнень. Ідуть всі в сраку. “Політичні” ігри і оцінка реального стану справ не відповідає ні дійсності, ні можливостям. Загралися. Відповідний рапорт написано, сподіваюся, мене знімуть найближчим часом, тому скоро буду готовий розказати деякі моменти друзям-журналістам. Дякую, Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine! Сподіваюся ваші діти теж будуть в піхоті і виконувати ваші задачі». Бойовий офіцер, який зайняв принципову позицію та вирішив зберегти людей із свого підрозділу! Людей, яких багато хто вважає ресурсом. Далі – втрата посади, догана від нині ексголовкома Сирського «за недисциплінованість», суд проти Сирського, який завершився перемогою Олександра Ширшина на початку серпня 2026 року. 31 липня 2026 Олександр Ширшин публікує наступний текст та звертається у ДБР: «Квітень 2025 року.. ніч.. підриваюсь від криків оперативних.. На стрімах 225 наводить нашу арту по групі, яка швидко рухається з наших позицій в сторону виходу.. Питаю, що сталося. Уточнюю чи це точно ворог. Намагаюсь донести, що не може противник рухатись настільки впевнено такою групою вночі на цій ділянці. Все свідчило, що це наші бійці. Крім криків і продовження нанесення ураження по групі нічого донести і добитися не вдалося.. Починає світати.. і я бачу, що вбиті мої люди і військові 225.. Я довго намагався розібратися чи дійсно була помилка, бо на війні так буває..

№ 35 (220) — 04.09.2026

на жаль.. але чим більше аналізував і перевіряв інформацію, тим більше переконувався, що це було цілеспрямоване знищення “втікачів”.. Через півтора місяці після інциденту я отримав запис “нікакіх сваіх нє сущєствуєт..”». Слідчі ДБР повідомляють Олександра, що відповідна кримінальна справа вже відкрита, а його залучають до неї як свідка. 28 серпня 2026 року поліція зупиняє машину екскомбата, знаходить у ній наркотики. Зупинка відбулась, як виявилось, за наведенням із ВСП – Військової Служби Правопорядку. Напередодні Ширшину регулярно погрожували, двічі намагалися проникнути у житло, ламали сигналізацію на машині. Окрім наркотиків, «знаходять» також ваги. З бойового екскомбата, який один з небагатьох офіцерів принципово став на захист своїх бійців, роблять не просто наркомана, а ще й продавця наркотиків! Тобто, окрім переслідування через кримінальну справу, ворогами було задумано ще й «політичне вбивство» шляхом дискредитації! До слова, Олександр відразу після зупинення погодився здати відповідні аналізи, здав їх згодом у лікарні, і в його організмі не було виявлено жодних наркотичних речовин! Як на мене, йдеться про пряме політичне переслідування, яке здійснюється на замовлення дуже впливових осіб. Правопохоронці з ВСП та поліції готові виконувати будь-що. Але суспільний резонанс їх добряче налякав! Окрім того, ВСП, яке повідомило поліцію, буде змушеним назвати своє «джерело». І в такий спосіб злочинний клубок виконавців та замовників переслідування Ширшина повинен стати відомим та понести відповідальність! Від себе додам, що ми уважно слідкуватимемо за перебігом справи та інформуватимемо читачів і слухачів щодо неї! Ким ми станемо, українці, якщо не зможемо захистити таких людей, як Олександр Ширшин, від свавілля внутрішніх ворогів?! СТРІЛЯНИНА СБУ ПРОТИ ГУР В ніч з 1 на 2 вересня у Києві на вулиці Юрія Шумського сталася збройна сутичка за участю співробітників СБУ та військовослужбовців ГУР. СБУ заявляє, що її оперативно-слідча група зазнала збройного нападу під час розслідування підготовки ФСБ теракту в Україні. УП із посиланням на джерела в правоохоронних органах повідомляла про трьох постраждалих співробітників ГУР. Пізніше адвокат Тарас Боровський заявив, що один військовослужбовець помер від втрати крові, ще двоє отримали тяжкі поранення. За даними СБУ, під час обшуку за однією з адрес група людей заблокувала автомобілями проїзд правоохорон-

ців та намагалася перешкодити слідчим діям. Події на Шумського пов'язують з викраденням Степана Каплунова – заступника командира з бойової роботи «російського добровольчого корпусу», який служить у підрозділі ГУР. 1 вересня у РДК заявили, що Каплунова кілька днів тому викрали невідомі у дворі його будинку. Начальник штабу корпусу Олександр Фортуна повідомив, що після зникнення бійця представники РДК звернулися до ГУР, СБУ та ДБР, але не отримали чіткої інформації про місце його перебування чи висунуті йому обвинувачення. ДБР підтвердило, що отримало заяву адвокатів Каплунова. Адвокат Каплунова Тарас Боровський стверджує, що військового затримали співробітники СБУ, і це стало передумовою конфлікту біля будинку на Шумського. Боровський заявив, що після зникнення Каплунова його побратими нібито дізналися про можливу спробу щось підкинути до його порожньої квартири. Через це вони приїхали на місце. Туди також прибули командир спецпідрозділу «Тимура» та представники СБУ. Каплунов є громадянином рф та з 2014 року воює на боці України. Цікавим є факт, що викрадення Каплунова відбулось 23 серпня, проте РДК звернулось до ГУР, СБУ та ДБР лише 1 вересня. Чому? Іншим фактом є те, що сама стрілянина відбувалась двома частинами, а в ході розмов, що передували першій та другій частині, працівники СБУ дуже чітко знали і розуміли, що мають справу саме із військовослужбовцями ГУР. І це їх не зупинило. Один із затриманих ДБР співробітників п’ятого управління СБУ, причетних до збройного протистояння між силовиками у Києві, Олександр Бова нібито стріляв у ГУРівців під час нічного інциденту та саме він убив співробітника ГУР Дениса Кірєєва у 2022 році. Депутат ВР від зелених слуг Федір Веніславський підтвердив цю інформацію в ефірі «Радіо Свобода». В соцмережах злі язики масово поширюють інформацію, що справжньою причиною стрілянини стали «якісь гроші». Точніше боротьба за гроші та їх розподіл. Так це чи ні – поки невідомо. Залишається надіятись, що правда колись стане нам відомою, а винні у злочинах будуть справедливо покарані. Цей ганебний епізод є черговим вкрай яскравим та болючим показником деградації олігархічної системи управління державою та кадрів у погонах і без, що служать їй. А присягу складали на вірність Українському Народу…

5

04.09.2026 — № 35 (220)

OFFICE OF THE COOK COUNTY TREASURER

Second Installment of

Tax Year 2025

Due Date is October 1, 2026 Avoid a Tax Sale. Check to make sure your taxes are paid.

Everything you can do in person, you can do at

cookcountytreasurer.com

6

Війна / Політика

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

«Рутинні» тривоги в Києві показують рівень стратегічного планування Юрій Касьянов Київ, «Сурма»

В

орог планомірно знищує будьякі склади, логістичні центри і виробничі приміщення реактивними дронами. ППО безпорадна. Сьогодні вранці слухав на «Радіо НВ», як якийсь ідіот, тобто «експерт» абсолютно серйозно розповідав про чудову роботу нашої ППО, і що до Києва долітають «одиниці» дронів, і трагедія в селі Мила це випадковість... А в обід дізнався, що горить склад в Стоянці на тій же трасі, і рух в бік Києва перекритий. Тривоги в Києві стали рутиною, вибухи, пожежі і смерті – теж. І це не балістика, проти якої ми випрошуємо ракети «Петріот» – вже майже тиждень Київ і область тероризують «звичайні» реактивні дрони, збивати які в нас нічим, хоча Штілерман нам обіцяє балістику і «пан’європейський антибалістичний щит Фрея» – колись в майбутньому житті, а президент ставить завдання виробляти 1000 дронів діпстрайк на добу, і ми, нібито, захистили від шахедів країни Перської затоки, а збивати реактивні шахеди, які з'явилися ще рік тому – нічим!.. Це наочно демонструє рівень стратегічного планування в нашій державі, коли майже кожне друге засідання Ставки присвячується «далекобійним санкціям», а захисту від дронів і КАБів – крихти з барського столу. Якщо так піде і далі, то виробляти ці самі «далекобійні санкції» буде просто ніде, робота бізнесу буде паралізована, а населення зіткнеться з повальним дефіцитом товарів. Хтось повинен відповісти за цей провал? Питання риторичне. Подивимося, чим можна збивати реактивні шахеди і «бандеролі». Мобільні вогневі групи з кулеметами – ефективність майже нульова. Трапляються випадки, коли навіть крилату ракету збивали з кулемета (прикордонники), але це випадок, а не системний результат. Розпіарені і улюблені дроновим бізнесом традиційні дрони-перехоплювачі не здатні ефективно протидіяти швидкісним цілям – банально не наздоганяють. Нові реактивні дрони-перехоплювачі – а вже були анонсовані 4 моделі – страждають від того самого недоліку, що і звичайні перехоплювачі – від людського фактору. Оператору дуже важко знайти, наздогнати і знищити ціль на таких високих швидкостях, а в погану погоду – дощ, сніг, туман, вночі майже нереально, це вже на межі людських можливостей.

Намагання встановити на дронах-перехоплювачах якісь «штучний інтелект» – модна назва давно відомої системи автозахоплення цілі, або якусь телевізійну, ІЧ-головку самонаведення, або навіть радіолокаційну, не скасовує людський фактор, проте швидко наближає вартість дрона-перехоплювача до вартості звичайних, набагато ефективніших зенітних ракет. До того ж реактивні дрони з простим, дешевим реактивним двигуном мають дуже обмежений час польоту через великі витрати пального, а з дорогим економічним – коштують занадто дорого, та й виробництво таких двигунів розташоване за кордоном, і їх обсяги обмежені. Дехто вважає, що нас можуть врятувати великі обсяги закупівлі ПЗРК. Ну, по-перше, ніде в світі немає зараз вільних потужностей для виробництва ПЗРК для України. Продавати нам зі своїх запасів ПЗРК ніхто не поспішає. Та й вартість таких засобів стартує від 70 тис. доларів за одиницю (старі, радянські), і взяти гроші більше немає де, крім відібрати від «далекобійних санкцій» – дрони «Файєрпоінт» якраз «стартують» від такої самої ціни, проте завдання поставлено нарощувати виробництво дронів діпстрайк до тисячі одиниць на добу, а не зміцнювати ППО. До того ж тут своя «ахіллесова п'ята» – той самий «людський фактор» – щоб протидіяти реактивним шахедам, оператору потрібно в обмежений час, бо швидкість шахедів і бандеролей висока, бути в потрібному місці, знайти той шахед в небі, встигнути прицілитися, ініціювати ракету і здійснити пуск. Навіть в хорошу ясну погоду це непросто, а коли дрон летить високо, або дуже низько, або в погану погоду, вночі – дуже важко. До речі, в Києві на заводі Артема десятиліттями вироблялася радянська авіаційна ракета К-13, повний аналог відомої американської ракети AIM-9 Sidewinder, яку ми випрошуємо по всьому світу і застосовуємо проти шахедів з літаків-перехоплювачів, з наземних платформ, а також з морських дронів проти авіації ворога. Ліцензії не потрібно, вся документація збереглася, чому б не робити? Проте ми на ліцензійне виробництво «Петріотів» замахнулися, а робити ракети проти реактивних дронів нікому не цікаво. Бойова авіація проти дронів більш-менш ефективна. Але це ду-

же дорого, ресурсно витратно і виснажливо для пілотів – тримати постійно в небі перехоплювачі. До того ж ракети «повітря-повітря» недешеві і дефіцитні, а збивати дрони гарматним вогнем небезпечно і для самих пілотів винищувачів, і для мешканців великого міста. Найбільш ефективними проти дронів – будь-яких, а також проти крилатих ракет, авіації ворога і КАБів є зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) малої дальності. З цього приводу не варто навіть сперечатися – цей факт добре відомий всім фахівцям, бо ЗРК – це висока швидкість боєприпасу, високій рівень автоматизації, низький вплив «людського фактору», або його повна відсутність, можливість обстрілювати кілька цілей одночасно, високий коефіцієнт збиття, універсальність, і помірна ціна самої ракети. Саме ЗРК «Панцир» надійно охороняють москву і інші важливі об'єкти. А де їх немає – там горять НПЗ і логістичні центри. До речі, ракети «Гвоздь» до «Панцирів» коштують 10-20 тис. доларів, бо вони дуже прості, не мають дороговартісної головки самонаведення, керуються радаром, і забезпечують коефіцієнт збиття дронів 95 відсотків. Відомо, що Україна отримала французькі ЗРК «Кроталь», американські ЗРК на базі переробленої в керовану ракету некерованої ракети «Гідра» – в нас на тому ж заводі Артема вироблялася схожа ракета РС80 і деякі інші західні ЗРК в невеликій кількості. Вітчизняні розробки зенітно-ракетних систем довгі роки не отримували належного фінансування і підтримки держави, так само як і програми «Сапсан» і «Нептун». Гроші були перерозподілені на користь приватних виробників дронів-перехоплюва-

чів і приватного розробника балістичних і крилатих ракет. Тому тепер маємо те, що маємо, як казав Кучма. І за цю безглузду оборонну політику розплачується звичайний бізнес, в якого вже спалено 90 відсотків складів, купа великих магазинів і логістичних центрів. Чи можна виправити ситуацію?.. Можна, але не так швидко, як наказав президент – вже восени вийти на 90 відсотків збиття реактивних шахедів і бандеролей. Не можна так швидко налагодити розробку і виготовлення необхідної кількості ЗРК малої дальності, хоча такі роботи ведуться різними розробниками, і сама ракета – невелика проблема, більша проблема радар, і його інтеграція разом з ракетою. До речі, ще напередодні війни КБ «Луч» успішно випробувало універсальні керовані ракети РК-10 в тому ж ціннику 10-20 тис. доларів, що зіставно з вартістю реактивних дронів-перехоплювачів. Який зараз статус програми – невідомо. Сьогодні – а краще б це було 4 роки тому – програма створення ЗРК малої дальності повинна отримати статус невідкладної і національної – максимум ресурсів і державної підтримки повинні бути скеровані на її реалізацію. Засідання Кабміну, РНБО, Ставки, рішення МО повинні бути направлені на її реалізацію. Якщо треба – призначити Умерова замість міфічної «Фреї» командувати програмою, або супер ефективного Міндіча… А поки немає чим збивати – треба бити по російських стаціонарних дронопортах, з яких здійснюються пуски дронів і бандеролей – координати відомі, по аеродромах фронтової авіації, щоб знищувати і носії КАБів, і дуже важливо – по заводу-виробнику дронів в Єлабузі, і по інших заводах, які виробляють дрони, ракети і комплектуючі для них. Для цього в нас нібито є купа дронів і ракет «Фламінго». А російські логістичні центри і НПЗ почекають – головне покінчити з повітряним терором. Думка автора суто суб'єктивна, але вступати в дискусії з дилетантами і ботами не маю ніякого бажання. Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».

7

04.09.2026 — № 35 (220)

КРЕДИТНА КАРТКА VISA® ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Розпочніть ! ж о р о д фінансову по Студенти можуть отримати кредитну картку VISA® у віці від 18 років із поручителем або спільним заявником за умови дотримання певних вимог. 16-річні студенти можуть бути додані лише як авторизовані користувачі.

ПЕРЕВАГИ НАШИХ КРЕДИТНИХ КАРТОК VISA® Захищеність

Скануйте QR-код для детальної інформації

Розумне управління фінансами

Автоматичні сповіщення про шахрайство: отримуйте миттєві повідомлення про будь-яку підозрілу активність. Сповіщення про транзакції: SMS надходить щоразу, коли ви здійснюєте покупку кредитною карткою. Політика Visa Zero Liability: захищає вас від відповідальності за несанкціоновані транзакції з вашою кредитною карткою. Захист Visa 3D Secure від шахрайства: додатковий рівень безпеки для онлайн-платежів завдяки автентифікації власника картки, що допомагає запобігати шахрайству та несанкціонованим операціям.

Блокування/розблокування картки: миттєво блокуйте або розблоковуйте картку для безпеки та захисту від шахрайства. Блокування транзакцій: встановлюйте обмеження за місцем, типом торговця або видом транзакції. Ліміти витрат: контролюйте суму витрат на одну транзакцію для кращого планування бюджету. Відстеження транзакцій і торговців: категоризуйте та відстежуйте витрати залежно від того, де було здійснено покупку, щоб оптимізувати бюджет і винагороди.

Зручність безконтактних платежів і цифрових гаманців Цифрові гаманці: здійснюйте швидкі та безпечні платежі в магазині, додатку, чи онлайн за допомогою смартфона. Безконтактні платежі: просто прикладіть. Просто оплатіть.

Подайте заявку сьогодні у будь-якій з наших філій Угода про кредитну картку споживача та розгорнута інформація доступні на selfreliance.com/join-about-us/disclosures/

www.selfreliance.com ILLINOIS

Home Office: 2332 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 50 W. Dundee Rd., Wheeling, IL 60090

MICHIGAN

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091 11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212 7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322

NEW JERSEY

CONNECTICUT

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306 60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

21 Silas Deane Highway, Wethersfield, CT 06109 270 Broad Street, New Britain, CT 06053 5 Commerce Dr, Cromwell, CT 06416

MINNETONKA

MASSACHUSETTS

11064 Cedar Lake Rd., Minnetonka, MN 55305

103 North Elm Street, Westfield, MA 01085

8

Війна

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Мила: злочинна недбалість чи можлива диверсія? Сергій Медвідь, Вінниця, «Сурма»

Н

аписати цей допис, мене спонукала інформація, яка звучить з усіх ЗМІ, про «злочинну недбалість» із розміщенням складів боєприпасів у житловій зоні біля Житомирської траси, у які влучив російський дрон. Згадується і Вишневе, де нещодавно було подібне. Там була ракета, тут якийсь одинокий дрон… Але ж, якщо у Вишневому все списали на ракету, то тут все списати на дрон уже якось і не професійно. Та і чи міг один дрон нанести скільки шкоди? Як на мене, то усі ці прильоти ракет і дронів – це лише прикриття внутрішньої диверсії. Якщо у Вишневому синхронізували приліт ракети і внутрішній підрив, то тут, для того щоб закласти вибухівку і безпечно вийти

Олексій Павлюк, український доброволець позивний «СКС», «Сурма»

Ч

им би дитя не тішилося, аби не плакало... Можна кілометр соломи пофарбувати в жовто-сині кольори, можна найбільший прапор зшити, можна вишиванки надіти, можна хором поспівати, можна ще якусь дурню зробити... Вам можна все... Аби тільки ви не ставили дурних питань – чому всі заводи, всі природні монополії, всі телеканали, а в майбутньому і вся земля опинилися у олігархів в кишені? Такий показовий патріотизм нав’язує нам влада. Патріотизм вічної жертви, а не переможця. Тому і після кожного обстрілу наших міст підкреслюється, скільки жінок, дітей, старих вбили. Скільки шкіл, лікарень, дитсадочків зруйнували. Бо жертва повинна бути максимально нещасна, щоб своїм нещастям колядувала для владних упирів гроші на Заході. В армії та сама картина, чим більше якийсь вурдалака в погонах, угробить своїх солдат, тим більше медальок та зірочок він отримає... Повинно бути більше жертв... В цьому мета існування упирів по обидва боки фронту. Тому, коли жертва пручається проти власної утиліза-

та відвести увагу від виконавців, була організована ціла карусель із дронів, яка не припинялася і після підриву. Була проведена операція «прикриття», коли дрони налітають невеликими групами, постійно лунають тривоги і створюється хаос та біганина, навіть на тих об’єктах, які охороняються. І мене лякає те, що не виключено, що виконавці цього уже десь до чогось подібного готують черговий об’єкт. І все це працює за одним планом – зрадники чи ворожі агенти на наших об'єктах, російська розвідка, ФСБ і російський генеральний штаб, який організовує прикриття внутрішньої диверсії ракетами чи дронами. А це уже дуже серйозно. Адже, як бачимо, мета не лише підірвати склад, але підірвати саме той склад, де наносяться жахливі руйнування цивільних об’єктів та велика кількість людських жертв, і насамперед цивільних. А також робиться все професійно, щоб вибухи були великої сили і знищувалися усі відеозаписи та журнали, де реєструвалися

ті, хто туди заходив чи приїжджав. Або ж що завозили і за чиєю вказівкою. Адже скажіть, якщо б росіяни знали, що цей склад можна знищити одним дроном, то чому цей дрон не прилетів першим? Та вони б і рій дронів послали, коли б були впевнені, що дрони можуть нанести такої шкоди… А ні, колошматили тривогами цілий день, аж поки ця вибухівка не зайшла чи не заїхала у відповідне місце, а потім її і підірвали та знищили усі сліди. Є багато інформації, навіть у відкритому доступі, яка вказує саме на це. Але я не буду тут багато писати і відбирати вашу увагу. Хто зрозуміє, про що я, той зрозуміє, а хто ні – то так і буде. Багато хто радіє, що поміняли Сирського на Драпатого, проводять зміни у МО… Але у мене складається враження, що нам, щоб заспокоїти, немовби пішли на зустріч з кадровими

«Патріотизм то перший прихисток негідників»... ції, то упирі в Верховній Зраді одразу пишуть нові закони, які лякають дикими термінами ув'язнення... А де, ви спитаєте, ефективне ведення війни? Щоб і мінімум втрат у нас і максимум втрат у ворога? Та немає такого критерія. Не на часі. Йди, якщо ти цивільний, хороводи в вишиванках поводи. А якщо військовий, то он СП-ка саме для тебе вумного такого... Спитають, а ти що пропонуєш ? Я в армії вже 4,5 роки простим солдатом, що я можу пропонувати ? Вас же там на Волі багато, от і придумайте щось таке, що змінить ситуацію на краще. ***** Перехід дИржави в дЕржаву... Гамериканці думали, що це можливо еволюційним шляхом. Але вони помилилися. Наплодивши купу додаткових антикорупційних органів, влаштувавши де тільки можна наглядові ради, штрафувавши за допомогою МВФ за неухвалення потрібних їм законів – і що ми маємо на виході? Пшик. Бо дИржава це не закони на папері, це мафія, яка пов'язана неписаними законами, це олігархат, місцеві феодали та чиновники, які обслуговують це кодло. Ви не можете ззовні ніяк це модифікувати, бо в середині вони пов'язані не якимось міфічними паперовими законами, а родичами, бізнес інтересами, сфера-

ми впливу, розподілом ресурсів... Воно може тільки вижрати весь підножний корм і передратися за залишки ресурсів. Ті, що виживуть, сформують нову дЕржаву, або їх залишки утилізують пейзани, яким стане нічого їсти. Немає з цього виходу. Це ракова пухлина, яку якщо повністю видалити, то помре весь організм, бо вона пустила свої корені у кожну клітину. А якщо не повністю, то вона швидко себе відновить знову... ***** Стиснута пружина... Час стискання пружини набагато більший за час, коли вона розправляється. Можна роками утискати нарід, принижувати його, знищувати, але настане час, коли він скаже – досить. XX сторіччя показало, що гримуча суміш соціальної несправедливості, бідності, безробіття та наявності великого прошарку ветеранів завжди скаже своє слово. Вона тільки чекає закінчення війни. Ветерани б'ються з поліцаями? То ще лайт версія. Настане час і будуть стріляти... Ви шукаєте якихось правильних ветеранів? Дарма. Додому колись повернуться мільйони (!) бійців. Побитих, покалічених, поранених, контужених, у яких на руках загинули побратими, які вміють воювати та вбивати. І поставлять одне питання – за яку державу ми

перестановками, а у цей же час знищуються боєприпаси, щоб навіть за великого бажання нове керівництво армією було безсиле. Коли, з усіх усюд звучить, що ось таке розміщення і знищення військових складів це є «злочинна недбалість», то це неправильно. Під час війни ми не можемо і не маємо права прикривати роботу на ворога «злочинною недбалістю». Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.

воювали? І виявиться, що стара дИржава їх не влаштовує. Вони захочуть справедливості та соціальної держави. Вони захочуть нормальної роботи та пенсії... І отут почнеться конфлікт. Бо виявляється, що поки вони воювали, хтось набивав собі кишені. І жодна поліцейська дИржава, жодні закони, жодні камери на кожному стовпі не стримають цю ЛЮТЬ. На вулицях говоритимуть ненависть та зброя. ***** «А можна мені пряника? Ти ще батіг не доїв...» Мені от цікаво, а які пряники влада пропонує тим, хто воює? Окрім УБД, за яким можна оформити субсидію та вихід на пенсію в 55 років, якщо у тебе є 25 років стажу, мені нічого не приходить в голову... А от батогів дофіга. Тут і можлива смерть, полон, каліцтво, поранення, безкінечна служба, постійне витрачання грошей на машини, паливо, їжу, лікування. Розпадаються сім'ї, ти роками не бачиш друзів, дітей, дружину. До того ж війна тільки для тебе і твоїх близьких. А от більшість здорових молодих чоловіків продовжують ходити на роботу, як і до війни. В Києві постійні затори від автотранспорту. І ви хочете, щоб бійці не йшли в СЗЧ? Ви з'ясуйте для себе, це точно війна для всіх ? Чи може тільки для тих, кому не повезло, кого вдалося зловити ? Чи тільки для тих ідеалістів, які самі прийшли в перші дні?

04.09.2026 — № 35 (220)

9

10

31

Міжнародна політика

серпня – 1 вересня 2026 року у столиці Киргизстану Бішкеку відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) – щорічне засідання Ради глав держав-членів організації. Киргизстан приймав саміт уже вчетверте з моменту заснування ШОС і головує в організації у 2025–2026 роках під гаслом «25 років ШОС: разом до сталого миру, розвитку і процвітання». 15 червня минуло 25 років від дня підписання декларації про створення ШОС у Шанхаї. Саме тому головним підсумковим документом стала Бішкекська декларація 25-річчя Шанхайської організації співробітництва – така ж номінальна, як і всі попередні. У саміті взяли участь керівники 18 країн і семи міжнародних організацій (зокрема й генсек ООН Гутерреш), а також «євразійських» структур на теренах колишнього СРСР. Саміт відбувся у традиційному форматі формальних виступів і двосторонніх зустрічей, жодна з яких не призвела до якихось практичних результатів. ШОС – це насамперед китайський майданчик, і тому путіну вчергове не вдалося просунути «українське» питання у підсумковий документ; натомість значно більшу увагу приділяли Ірану. Захід запам’ятався насамперед двома подіями – виступом Нікола Пашиняна, який єдиний серед лідерів країн колишнього СРСР говорив рідною вірменською, а не російською мовою, і VI Всесвітніми іграми кочівників, що розпочалися в Киргизстані в день відкриття саміту ШОС. Їх проводять із 2014-го, і цього року в них беруть участь 104 країни, зокрема Австралія, Нова Зеландія, США (дев’ять спортсменів), Велика Британія (понад 50 учасників), росія (230) і Україна (двоє, обидва – кримські татари). Повноправними членами ШОС є десять держав – росія, Білорусь, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, Таджикистан та Узбекистан. Окрім засідання Ради глав держав у «базовому» форматі, у Бішкеку відбулася зустріч у розширеному форматі «ШОС плюс» – за участю партнерів і запрошених країн. Офіційна частина саміту – засідання Ради глав держав і зустріч у форматі «ШОС плюс» – відбулася 1 вересня. За підсумками лідери підписали пакет із 28 документів. Головні серед них: Бішкекська декларація 25-річчя ШОС – основний підсумковий документ, який фіксує узгоджені підходи країн-учасниць до розвитку організації й актуальних міжнародних питань. У ньому наголошується, що ШОС не є військово-політичним блоком і не спрямована проти інших держав чи організацій; протокол про внесення

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

путін говорив про мир, Моді – про Україну: що показав саміт ШОС змін і доповнень до Хартії ШОС – покликаний оновити правову базу та оптимізувати структуру організації; положення про новий Універсальний центр протидії викликам і загрозам безпеки, що включатиме Центр боротьби з транснаціональною організованою злочинністю (буде відкритий у Бішкеку) та Центр інформаційної безпеки (у Ташкенті); декларація Ради глав держав щодо зміцнення багатостороннього партнерства в інтересах ядерної та фізичної ядерної безпеки; рішення про оголошення пакистанського Лахора туристичною та культурною столицею ШОС на 2026–2027 роки; низка заяв і рішень щодо боротьби з тероризмом (зокрема про неприпустимість «подвійних стандартів» у протидії тероризму), співпраці у сфері штучного інтелекту, енергетики, логістики та «зелених» технологій. Найконкретніший зовнішньополітичний сюжет стосувався Ірану. Декларація підтвердила підтримку його суверенітету й територіальної цілісності та закликала розв’язувати конфлікт дипломатичними засобами. На цьому тлі відсутність навіть згадки про Україну стала особливо помітною. У своєму виступі путін закликав держави ШОС докласти всіх зусиль, аби виключити з міжнародної практики провокування збройних конфліктів, а взаємодію в межах організації назвав чинником формування атмосфери миру й стабільності на євразійському континенті. Голова КНР Сі Цзіньпін, зі свого боку, наголошував на ролі ШОС як головного стабілізаційного чинника у сучасних геополітичних реаліях. Саме він говорив здебільшого про Іран. Експерти характеризують мету бішкекського саміту доволі відверто: продемонструвати, що Захід не здатен нав’язати свою волю євразійському блоку – навіть через геополітичну ескалацію та санкційний тиск. Такий меседж, утім, слід сприймати як позицію деяких сторін, а не як об’єктивну оцінку результативності організації. ШОС завжди намагалася позиціонувати себе як майданчик, дотичний до глобальної системи міжнародних інституцій, а не лише як регіональний клуб, проте навіть створення банку розвитку ШОС, яке вже давно стоїть на порядку денному, залишилося там, де й було. Певну інтригу саміту додали двосторонні зустрічі. За інформацією помічника президента росії Юрія Ушакова, лише в програмі путіна на полях саміту таких було заплановано «близько дев’яти». Саме ці кулуарні переговори – а не пленарне засі-

дання – і привернули найбільшу увагу спостерігачів. Зустріч президента росії з головою КНР стала другою особистою для лідерів 2026 року (попередня відбулась у Пекіні під час офіційного візиту путіна до Китаю). За словами прессекретаря Кремля Дмітрія Пєскова, переговори відбувалися «традиційно у дуже конструктивній, дружній атмосфері». Основний акцент сторони зробили на двосторонньому торговельно-економічному співробітництві – реалізації спільних проєктів у енергетиці, промисловості та космічній галузі. Окремою темою стало питання безвізового режиму між росією та Китаєм: путін запропонував перевести його на постійну основу, якщо Пекін вважатиме це доцільним, і навів дані про зростання туристичного потоку між країнами на 43% за перше півріччя 2026 року завдяки вже чинному безвізу (Китай тимчасово запровадив його для росіян із 15 вересня 2025-го). Української теми лідери, за словами Пєскова, торкнулися лише «побіжно, рефреном» – «власне обговорення не велося». Це формулювання Кремля свідчить радше про свідоме дистанціювання Пекіна від деталізованого обговорення війни в Україні на публічному майданчику ШОС, аніж про відсутність теми в порядку денному двосторонніх відносин загалом. Переговори путіна з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді стали першою особистою зустріччю лідерів після їхніх грудневих переговорів у Нью-Делі. Сторони обговорювали двосторонні відносини й торговельно-економічну співпрацю, яка, за словами путіна, демонструє позитивну динаміку. Показово, що саме Моді під час зустрічі закликав путіна завершити війну в Україні – деталь, яка контрастує з офіційною риторикою Кремля про «дотичне» обговорення теми з Пекіном і показує, що позиції стосовно війни навіть у ме-

жах «євразійського блоку» не є одностайними. Окрім переговорів із Сі Цзіньпіном і Моді, у програмі путіна були заплановані зустрічі з президентами Ірану Масудом Пезешкіаном, Таджикистану Емомалі Рахмоном, Туреччини Реджепом Ердоганом, Монголії Ухнаагійном Хурельсухом, Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим і президентом-господарем Садиром Жапаровим, а також прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. Одразу після завершення бішкекської програми путін вилетів до Владивостока на Східний економічний форум, що також розпочався 1 вересня. У Бішкеку також відбулася зустріч Моді з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном – іще один приклад того, що саміт ШОС традиційно використовують як майданчик для паралельних двосторонніх контактів, які не мають прямого стосунку до формального порядку денного організації. Одним із найзмістовніших двосторонніх епізодів саміту стала зустріч президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. Ще напередодні Пашинян попереджав, що неврегульованість проблеми анклавів може призвести до нової війни між країнами, тож переговори в Бішкеку розглядали як важливий тест на міцність поточного мирного процесу. Лідери обговорили подальші кроки з мирного врегулювання, торгівлю, енергетичне співробітництво, делімітацію кордону та реалізацію так званого маршруту Трампа в ім’я міжнародного миру і процвітання (TRIPP) – транспортного коридору, узгодженого як один із ключових результатів Вашингтонського мирного саміту 8 серпня 2025 року, коли Алієв і Пашинян у присутності президента США Дональда Трампа підписали Спільну декларацію та парафували текст угоди про встановлення миру й міждержавних відносин.

Міжнародна політика

04.09.2026 — № 35 (220) Як практичні «дивіденди миру» сторони назвали початок експорту азербайджанських нафтопродуктів до Вірменії й транзит зерна та інших товарів із третіх країн через територію Азербайджану. Лідери також позитивно оцінили контакти між парламентарями й представниками громадянського суспільства двох країн, спрямовані на зміцнення взаємної довіри. Зустріч не завершилася підписанням нового договору, проте сторони окреслили конкретні напрями подальшої роботи урядових комісій – насамперед щодо делімітації кордону. Символічно, що нейтральний майданчик ШОС, попри членство Вірменії лише у форматі спостерігача / партнера, вкотре виявився зручним місцем для прямого діалогу Баку та Єревана – так

Політика

Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

Х

уцпа – це не просто нахабство. У точному сенсі – це демонстративна безсоромність, яка не ховається, а наступає. Слово прийшло через їдиш khutspe, далі – з давньоєврейського / арамейського кореня зі значенням зухвалості, нахабства, безсоромної сміливості; в англійській мові воно фіксується з кінця ХІХ століття й поступово набуло ширшого значення – від грубої зухвалості до «сміливої нахабності». Значення терміна не позитивне: це не мужність і не рішучість, а саме безсоромність, яка переступає межу нормального морального порядку. Класичний зміст хуцпи добре передає відомий юридично-моральний парадокс: людина сама створює злочинну або ганебну ситуацію, а потім вимагає співчуття, виправдання або навіть винагороди за наслідки власних дій. Тобто хуцпа – це не звичайна брехня. Брехня ховається. Хуцпа атакує. Брехун намагається приховати провал. Носій хуцпи бере провал, ставить його на сцену й вимагає, щоб публіка назвала це перемогою. MerriamWebster саме через такий приклад пояснює «монументальну» природу цього нахабства. Її використовують імперії, диктатури, корумповані режими, олігархи, чиновники, пропагандисти, шахраї й самозакохані управлінці будь-якого походження. У політичній науці її можна описати як поєд-

само, як це вже траплялося на попередніх багатосторонніх зустрічах. Значна частина закордонних спостерігачів розглядала саміт у Бішкеку передусім як місце для непрямої дипломатії стосовно України. Проте такі прогнози не справдилися. Складалося враження, що Китай намагався уникнути домінування «української» теми на користь просування традиційних закликів до багатополярності, справедливості й дотримання норм міжнародного права. російська та низка інших делегацій наполегливо наголошували, що ШОС «не є військово-політичним блоком» – формулювання, яке прямо потрапило до тексту Бішкекської декларації. Це можна трактувати як спробу дистанціюватися від образу

антизахідного альянсу попри те, що більшість членів перебуває в тому чи іншому конфлікті або напруженні зі США та їхніми союзниками. Водночас низка тематичних заяв – щодо кібербезпеки, боротьби з тероризмом, ядерної безпеки та економічної інтеграції – свідчить про спробу ШОС позиціонувати себе як повноцінну альтернативну платформу глобального врядування й розвитку. Бішкекський саміт ШОС оприявнив кілька важливих тенденцій. По-перше, попри спільну декларативну риторику про єдність, усередині «євразійського блоку» зберігаються помітні розбіжності – від індійського заклику до путіна завершити війну в Україні до підкреслено обережного, «дотичного» обговорення

Хуцпа влади нання трьох механізмів: інверсії провини, коли винний виставляє себе рятівником; символічного домінування, коли влада нав’язує суспільству свою оцінку реальності; і політичного газлайтингу, коли людину змушують сумніватися у власному баченні очевидного. Merriam-Webster визначає газлайтинг як психологіч-

ну маніпуляцію, яка змушує людину сумніватися у власному сприйнятті реальності; у політиці ця логіка працює не з однією людиною, а з цілим народом. Саме тому хуцпа так добре прижилася в українській владі. Бо Україною надто часто керують не як державою народу-господаря, а як територією, якій можна нав’язати потрібну емоцію замість звіту. І керують не українці. Українець бачить хаос – йому кажуть «стійкість». Бачить виснаження – йому кажуть «незламність». Бачить провал – йому кажуть «складна стратегія». Бачить несправедливість мобілізації – йому кажуть «не розхитуйте». Бачить нещадну корупцію – йому

кажуть «реформи тривають». Бачить, що війна не завершується, – йому продають черговий «переломний етап». Коли було публічно заявлено про 40-денну операцію впливу на росію «заради спонукання до закінчення війни», це потребувало не медійного туману, а чітких критеріїв: яка мета, який очікуваний ефект, як вимірюється успіх, що буде визнано невиконанням, хто несе відповідальність за розрив між обіцянкою і результатом. Зеленський справді заявляв про затвердження СБУ 40-денної операції впливу на росію, щоб спонукати її до завершення війни; деталі при цьому публічно не розкривалися: коли замість підзвітності народу дають фразу, замість критеріїв – емоцію, замість чесного підсумку – самозадоволену інтонацію. Народ платить життям, податками, мобілізацією, бізнесом, дітьми за кордоном, зруйнованими містами, а влада розраховується формулами. «Потужно». «Контрольовано». «Історично». «Ми задоволені». Це не державне управління. Це риторичне привласнення чужої жертви. Хуцпа влади проти українців полягає в тому, що українцю залишають обов’язок, але забирають право на контроль. Він має воювати, платити, чекати, мовчати, довіряти, не ставити «неправильних» питань, не псувати міжнародну картинку, не заважати «складним процесам». А влада хоче зберегти право говорити напівнатяками, не показувати повної ціни рішень, закривати дані, прикриватися війною, ховати відповідальність за патріотичною декорацією й вимага-

11

цієї теми з Пекіном. По-друге, саміт ШОС дедалі більше функціонує не лише як інституційний майданчик, а й як зручне місце для паралельної двосторонньої дипломатії. По-третє, організація намагається розширювати порядок денний за межі безпекової тематики – у бік економіки, штучного інтелекту, «зеленого» розвитку та культурної дипломатії. Попри те що ШОС залишається зручним для деяких держав інструментом багатосторонньої дипломатії, її цінність із погляду становлення нового світового порядку не варто переоцінювати. Джерело: Дзеркало Тижня (https://zn.ua/ukr/WORLD/putinhovoriv-pro-mir-modi-pro-ukrajinushcho-pokazav-samit-shos.html)

ти нового кредиту довіри після кожного провалу. Український національний інтерес із цим несумісний. Якщо народ є господарем держави, влада не має права продавати йому риторику замість результату. Якщо держава вимагає від українця життя, вона зобов’язана дати йому правду. Якщо чиновник називає операцію «примусом до миру», він має після визначеного строку показати не позу, а звіт: що виконано, що не виконано, яка ціна, чому війна триває, хто відповідає, що далі. Хуцпа небезпечніша за звичайну брехню, бо вона не просто приховує реальність. Вона принижує людину, змушуючи її робити вигляд, що вона не бачить очевидного. Вона каже українцю: ти бачиш несправедливість, але назвеш це необхідністю; ти бачиш провал, але назвеш це етапом; ти бачиш виснаження, але назвеш це незламністю; ти бачиш, що тобою користуються, але ще й подякуєш. Ось чому боротьба з хуцпою – це не мовна гра і не психологічна образа. Це частина української доктрини національного інтересу. Українці мають перестати бути аудиторією політичного спектаклю. Вони мають бути власниками держави. А власнику не продають лозунги. Перед власником звітують. Хуцпа закінчується там, де починається українська гідність. Там, де влада більше не може назвати провал «стратегією», брехню – «комунікацією», корупцію – «процедурою», клан – «командою», а виснаження народу – «стійкістю». Українці надто дорого платять за цю державу, щоб дозволяти владі розраховуватися з ними словами. Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

12

Міжнародна політика

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

У Брюсселі розкритикували резолюцію Європарламенту щодо УПА: Марта Барандій заявила про подвійні стандарти Марта Барандій розкритикувала резолюцію Європарламенту щодо УПА і заявила про подвійні стандарти.

Б

рюссель. Бельгія. У найновішій резолюції Європарламент вітає перемовини з Україною про вступ і шкодує про УПА і поляків. У цьому документі згадується присвоєння підрозділу ЗСУ імені «героїв УПА». Депутати Європарламенту висловлюють жаль з приводу ігнорування чутливих питань та скорботи польської сторони і вважають, що це рішення підриває добросусідські відносини, закликаючи до деескалації та поновлення зусиль у дусі доброї волі з метою примирення. Ці мотиви викликали обговорення в українській громаді. Своїми думками ділиться президентка провідної неурядової організації, що базується в Брюсселі, і працює з 2014 року для інтересів України в Європейському Союзі «Просування України» (Promote Ukraine), доктор міжнародного права львів’янка Марта Барандій, яка вважає, що Європа не має права виховувати українську націю, яка платить життям за європейську свободу. «Європейський парламент висловив жаль через те, що український військовий підрозділ було названо на честь Героїв Української повстанської армії, – говорить Марта Барандій. – Ухвалений текст називає рішення Президента України «непотрібною і неспровокованою ескалацією», говорить про нехтування «польською чутливістю і горем» та навіть стверджує, що це рішення «не відповідає європейським цінностям». Поправку запропонував польський депутат Європарламенту Анджей Галіцький. І все це було вставлено у значно ширший документ, присвячений реформам України та її вступу до Європейського Союзу. Але є одне «але». Це питання суверенітету, рівності європейських націй і меж політичної влади держави-члена над державою-кандидатом. Суверенітет означає не лише територіальну недоторканність. Це також право політичної нації визначати власну історичну пам’ять, називати своїх героїв, формувати традиції своєї армії та самостійно відповідати на фундаментальне питання: хто ми і за що боремося. Звичайно, суверенітет не звільняє від відповідальності. Злочини проти цивільного населення мають бути встановлені, досліджені й засуджені. Кожна жертва має право на пам’ять, кожна родина – на правду, а кожен злочинець – на індивідуальну історичну та, де це ще можливо, юридичну оцінку.

Але справедливість не може встановлюватися шляхом колективного таврування цілого визвольного руху, цілого покоління і, зрештою, цілої нації. УПА не можна звести до одного, хай і страшного, епізоду польсько-української історії. Для України це також рух боротьби за державність – проти нацистського і радянського тоталітарних режимів, за право українців мати власну державу. Так само Польща вшановує Армію Крайову як символ боротьби за польську свободу і суверенітет. На честь Армії Крайової названі вулиці й площі, встановлені пам’ятники, а в Польщі офіційно відзначається Національний день пам’яті солдатів Армії Крайової. Польський парламент називає її героїчною силою боротьби за суверенітет і незалежність Польщі. Україна не вимагає від Європейського парламенту засудити польські вулиці, пам’ятники чи державний день Армії Крайової. Україна не вимагає, щоб Польща відмовилася від власної традиції визвольної боротьби. Україна не заявляє, що вшанування Армії Крайової «не відповідає європейським цінностям». Хоча історія діяльності польського підпілля на українських землях також не складається лише з героїчних сторінок. Масові вбивства польського цивільного населення на Волині були злочином, який не має виправдання. Польські жертви мають бути знайдені, названі й гідно поховані. Родини мають право на правду. Злочини мають бути визнані. Але історія не почалася у 1943 році. І вона не складалася лише з польських жертв та українських злочинців. До Другої світової війни українці Волині та Східної Галичини жили не у власній державі, а в межах Другої Речі Посполитої. Вони зазнавали асиміляційного тиску, обмежень української освіти й культурного життя, полонізації, земельної нерівності, репресій та каральної «пацифікації». Польська держава вважала ці землі своєю територією. Українці ж не мали власної держави, яка могла б представляти й захищати їхні права. Під час війни зіткнулися два несумісні національні проекти. Польське підпілля прагнуло відновити Польщу в кордонах 1939 року – включно з Волинню та Східною Галичиною. Український визвольний рух боровся за незалежну Україну на тих самих землях. Це зіткнення переросло у страшне насильство. Але польські формування, зокрема підрозділи Армії Крайової, також про-

водили каральні й відплатні акції проти українських сіл. Під час цих акцій загинули тисячі українських цивільних. Навіть польський Інститут національної пам’яті визнає приблизно десять тисяч українських цивільних жертв польських відплатних дій. Після війни колективне покарання українців продовжилося. Під час операції «Вісла» близько 140 тисяч українців і лемків були примусово виселені з рідних земель та розпорошені по території Польщі. Українські жертви також мають право на імена, могили, пам’ять і визнання. Між поляками та українцями ніколи не відбулося повного судового встановлення істини. Не було трибуналу, який дослідив би весь комплекс злочинів, відділив індивідуальну вину від колективної відповідальності та вислухав обидві нації як рівних. Є ще одна причина, чому польська версія цієї історії сьогодні звучить у Європі значно гучніше за українську. Польська державність була відновлена набагато раніше, ніж українська. Польща отримала власні інституції, дипломатію, інститути освіту, архіви, музеї, державну політику пам’яті та можливість формувати міжнародне уявлення про минуле. Вона могла називати своїх героїв, фіксувати власні втрати, будувати меморіали й перетворювати свою національну травму на частину офіційної європейської історії. Україна ж десятиліттями не мала такої можливості. Її історична пам’ять існувала під радянською забороною – у підпіллі, у родинних розповідях, у самвидаві, у творах письменників і дисидентів, які часто платили за це свободою, кар’єрою, засланням або життям. Український визвольний рух був описаний радянською владою мовою «бандитизму», «фашизму» і «зради», а сама українська версія минулого була вилучена з публічного простору. Тому сьогодні ми маємо не просто суперечку двох історичних наративів. Ми маємо нерівність між пам’яттю, яка десятиліттями мала державні інституції для своєї легітимації, і пам’яттю, яка десятиліттями виживала всупереч державі, що намагалася її знищити. Ця інституційна перевага не робить польський біль меншим. Але вона пояснює, чому саме польська інтерпретація так легко подається як «нормальна», «європейська» і остаточна, тоді як українська ще й сьогодні змушена доводити саме своє право бути почутою. І саме тому Європейський парламент повинен був бути особливо обе-

режним. Він мав не закріплювати історичну перевагу тієї сторони, яка раніше отримала державу і голос, а створити простір, у якому дві нації можуть говорити як рівні. Інакше, «той, хто раніше вступив в ЄС – того і правда»? ЄС не може визнати героїзацію Армії Крайової природним проявом польського патріотизму, а вшанування українського визвольного руху оголосити несумісним із європейськими цінностями. Не може дозволяти державі-члену використовувати свою інституційну перевагу, щоб нав’язати державі-кандидату власну односторонню версію історії. Справедливість повинна встановлюватися між поляками й українцями – через відкриття архівів, роботу історичних комісій, ексгумації, ідентифікацію жертв, спільне вшанування загиблих, чесне визнання конкретних злочинів і відповідальності конкретних осіб та структур. Але це має бути діалог двох суверенних і рівних націй. Не суд держави-члена над державою-кандидатом. Не використання членства в Європейському Союзі як важеля для історичного тиску. Не ситуація, у якій Польща переносить двосторонню суперечку до Європейського парламенту, а Європарламент надає одній національній пам’яті статус «європейської», тоді як іншу публічно оголошує несумісною з європейськими цінностями. Особливо цинічно це звучить сьогодні. Україна щодня ховає своїх дітей, батьків, матерів і військових саме тому, що нелюд в кремлі оголосив українську націю «нацистською». Саме під гаслом «денацифікації» росія бомбить українські міста, катує цивільних, викрадає українських дітей і намагається знищити українську державність. У російській пропаганді «нацизмом» називається не конкретна ідеологія. «Нацизмом» москва називає саме небажання українців бути частиною росії. Українську мову. Українську

пам’ять. Українську армію. Українських героїв. Українську волю до незалежності. росія роками стверджує, що український національний рух є злочинним, українські герої є «нацистами», а сама українська ідентичність становить небезпеку, яку треба знищити. І ось тепер Європейський парламент, хай і з іншими намірами, легітимізує частину цього наративу, оголошуючи українську військову традицію такою, що «не відповідає європейським цінностям». Це не означає, що Європарламент підтримав російську агресію. Але це означає, що він використав формулу, яку російська пропаганда неминуче перетворить на підтвердження власного наративу. Саме тому це рішення є не лише несправедливим. Воно є безвідповідальним. Українські військові сьогодні воюють не в історичній реконструкції. Вони захищають свої міста, свої родини, свою державу і весь європейський простір від російської імперської агресії. Вони платять життям за право України залишатися нацією. І саме в цей момент Європейський парламент вирішує повчати українців, яку частину власної визвольної традиції вони мають право вшановувати. Що це за стосунки між Європою та Україною? Стосунки дорослих політичних націй? Чи вихователь у дитячому садку, який показує пальцем: «Так не можна»? Українці не є дітьми, яких Європейський Союз приймає на перевиховання. Україна – суверенна європейська держава, яка ціною життя своїх громадян захищає ті цінності, про які багато європейських політиків говорять лише з трибун. Патріотизм – а іноді й націоналізм у його первинному, неімперському значенні, як любов до своєї нації та готовність її захищати, – є джерелом українського спротиву. Людина повинна знати, заради чого вона стоїть у траншеї. Армія повинна мати історію. Нація повинна мати символи, пам’ять і зв’язок між поколіннями тих, хто боровся за її свободу. Позбавляти українців цього морального права під час війни – означає бити не лише по конкретному рішенню української влади. Це означає бити по самому духові українського спротиву. Європейський парламент у тому самому документі визнає, що росія намагається підірвати підтримку членства України в ЄС. А потім сам дає українцям підставу запитати: заради чого нам така Європа, якщо вона не бачить у нас рівну націю, а бачить учня, якого треба дисциплінувати? Європейська інтеграція не може означати історичної капітуляції. Умовами членства в ЄС

13

Міжнародна політика

04.09.2026 — № 35 (220) повинні бути верховенство права, демократія, незалежність судів, захист прав людини та спроможність виконувати право Європейського Союзу. Але не відмова від власної пам’яті на вимогу сильнішої держави-члена. Я не заперечую польського болю. Я не заперечую необхідності чесно говорити про вбивства польських цивільних. Я не вважаю, що будь-яке рішення української влади автоматично є мудрим лише тому, що воно українське. Можна дискутувати, чи було перейменування дипломатично підготовленим, чи було воно належно пояснене і чи був правильно обраний момент. Але право Украї-

ни самостійно формувати свою національну пам’ять не може залежати від дозволу Варшави чи голосування у Страсбурзі. Якщо між Україною та Польщею залишаються невирішені історичні питання, їх потрібно вирішувати. Але на основі рівності, взаємності та поваги до болю обох народів. Не шляхом використання європейських інституцій для публічного приниження одного з них. Не тоді, коли цей народ щодня ховає людей, які загинули, захищаючи не лише Україну, а й саму можливість вільної Європи. І саме подвійний стандарт – коли одна нація має право на героїв, а ін-

ша повинна виправдовувати саме своє прагнення до свободи, – не відповідає європейським цінностям. Не Україна повинна доводити Європі, що має право пам’ятати власну боротьбу за незалежність. Це Європейський парламент повинен пояснити, як приниження нації, яка сьогодні платить життям за свободу Європи, може відповідати принципам рівності, людської гідності, справедливості та суверенітету народів». Автор: Людмила Островська Джерело: Місто (https://gazeta-misto. te.ua/u-bryusseli-rozkrytykuvalyrezolyucziyu-yevroparlamentu-shhodoupa-marta-barandij-zayavyla-propodvijni-standarty)

Buy Tickets:

UA

Ukrainian-American Media Group Inc.

Radio

Chicago

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 1 | 15 ЧЕРВНЯ 2022 | USA, UKRAINE

ЗБЕРІГАЄМО

УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!!!

Звернення до українців ▶ стор. 3

14

Суспільство

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Що з нагородами й званнями? Це стосується у першу чергу звань Народних і Заслужених артистів України, Кавалерів державних орденів та деяких новозапочаткованих президентських відзнак. глибини століть дійшла фраза Вибачте, буду конкретно відверМарка Тулія Цицерона: «Бла- тим. Найбільшим здивуванням стагодіяння, надані недостойно- ло присудження звання «Герой Украму, я вважаю злочинами». їни» співаку і телеведучому Кузьмі – Ще в часи давнього Риму світлі го- всі знають саме це його прізвисько. лови попереджали про те, як суспіль- Можна сперечатися з приводу естеством легко маніпулювати за допомо- тики його творчості, але не можна не гою всілякого роду державних наго- відчувати певного когнітивного дисрод і звань. онансу від цього нагородження, яке Будь-яка держава світу завжди ви- було здійснене всупереч будь-яким користовувала політику «пряника і критеріям. І нічим іншим як грубим батога», як карально-заохочувальну популізмом від влади це не пояснюсистему. Особливо тоді, коли країна валось. Гадаю, якби живому Кузьмі потребувала взірцевих героїв, гідних раптом запропонували цю нагороду наслідування, або державі потрібно він би відреагував чимось на зразок було нівелювати чи навіть принизити такого: «Хлопці, ви там шо, їб...улимитців, які чимось недогодили владі. ся зовсім? Який я герой?!». Обрані владою отримували все – Коли звання народних і заслужесуспільне визнання, статус, матері- них артистів почали отримувати люальну винагороду, майно, зелене світ- ди, головною заслугою яких було те, ло по життю. що вони все життя в Україні співали Обійдені владою, особливо найта- російською мовою і при тому не злалановитіші, отримували довкола се- зили з екранів олігархічних телекабе напругу і нерозуміння, інформа- налів – це було важко пояснити з точційний вакуум або навіть тихий осуд ки зору розумної державної політики, і відсторонення. ну хіба що ця політика здійснювалася Я міг би наводити нескінченні в руслі сусідньої держави, яка покапрізвища придворних музикантів чи зала згодом своє справжнє обличчя. поетів при королях і царях, або чисАле ось 14 липня 2021 року заполенних діячів сталінської епохи, об- чатковується ще одна державна відласканих тираном за їхню творчість, знака «Національна легенда Украяка резонувала з його особистою дум- їни». Мені здається, що в самій цій кою. Але я не буду цього робити, бо назві вже закладена певна суперечлюди нині не читають довгих поло- ність. Бо якщо це Легенда України – тен. Тож, просто пропоную повіри- то до чого тут національність? А якти на слово. що це Національна Легенда, то стає Скажу лише, що люди мистецтва зрозуміло, що це наша легенда, а не при мудрих правителях цементува- польска чи іспанська, і пишатися нею ли владу і піднімали її суспільне ви- мають самі ті, хто відчуває з цією лезнання. гендою свою кровну спорідненість. Але це стосувалося лише муТак чи інакше, а перші відзнаки дрих правителів, які вибудову- цієї премії отримали такі культурні ючи свою політику, не вважа- діячі, як Софія Ротару, керівник анли культуру за дурницю і не роз- самблю Вірського Мирослав Вантух, кидалися державними званнями. художник Іван Марчук, композитор Відчутний збій у культурній полі- Мирослав Скорик, легендарний укратиці стався за останньої української їнець Тарас Петриненко (в рік свовлади, коли державні нагороди по- го ювілею!) і поет-пісняр Юрій Рибсипалися на тих, хто за чіткої логіки чинський. Ледве не пропустив теномудрого очільника держави не мав ра Анатолія Солов’яненка, якого вже би їх отримувати. немає на світі понад десятиліття. Пізніше Лауреатами були композитор Ігор Поклад, режисер Сергій Параджанов, легендарна співачка, берегиКОМП’ЮТЕРНИЙ СЕРВІС ня народної пісні Ніна Матвієнко. ПРОФЕСІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ Але вже в 2025 році КОМП’ЮТЕРІВ та НОУТБУКІВ з’являється якась експертна невизначеність Діагностика • Ремонт • Апгрейд із кандидатами від куль347-975-1307 тури. З одного боку, це Naperville • Chicago та передмістя відомий танцівник і балетмейстер, що провів Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

З

FIXTECH365

майже все своє творче життя за межами України – Серж Лифар, Легендарний співак Василь Зінкевич – з іншого, відомий рок та поп-виконавець Святослав Вакарчук. Але нинішній рік для цієї премії, напевно, найпарадоксальніший. Серед нагороджених – ірландський актор і режисер Шон Пенн, український композитор світового рівня Євген Станкович і – (увага!) музиканти гурту «Брати Гадюкіни» – Кузьмінський, Крахмальов, Мельничук і Лундін... Я розумію і можу пояснити феномен популярності гурту «Брати Гадюкіни» та спалах його популярності наприкінці дев’яностих минулого століття. Можу процитувати з півдесятка його пісень, заспіваних на суржику з відвертим стьобом над українською мовою. Можна по праву зарахувати цей гурт до помітного явища в одній із наших субкультурних ніш, але називати це «НАЦІОНАЛЬНОЮ легендою України»? Як це? Вибачте, тут абсолютно нічого особистого. Я, як і мільйони українців, вважав їх творчість прикольною. Але ж легендарність для мене полягає в чомусь значно вагомішому і суттєвішому, аніж пара розтиражованих курйозних пісень. Навіть більше – в історичному і патріотичному осмисленні себе як частини нації. Отож, постає питання: хто ми є як нація? Якими є наші взірці, наші авторитети, наші приклади, наші артефакти, на яких зростатимуть нові покоління? Невже так швидко у радників нашого Президента вичерпався список справді достойних і цікавих діячів культури?! Чи може річ тут в іншому? В небажанні і невмінні бачити особистостей в українському культурному середовищі? Я добре розумію, що нічого, окрім тотального перефарбування, не змінилося в українському медійному просторі – і наші олігархічні канали продовжують піднімати на-гора своїх зручних протеже – попзірок, коміків і стендаперів. Але як бути з тими, хто випадає з поля зору олігархічного телебачення України. Не вписується у ці фальшиві рамки «псевдокультури»? От, наприклад, співачка і волонтер Ірина Федишин, яку знають і люблять всі українці на обох півкулях світу, і яка мала кілька великих сольних концертів. Або неймовірна співачка і композитор Ілларія (Катерина Середа), яка зараз набирає популярності в Італії. Або співачка Людмила Касьяненко, яка нічим не поступається ані Со-

фії Ротару, ані Аллі Кудлай, але живе і працює зараз у Далласі. Або чудовий естрадний тенор Іван Красовський чи баритон Василь Лазарович. І, нарешті, Олег Винник, якого сьогодні оголосили ледве не ворогом народу! Чи всі ці названі люди не відповідають мистецьким критеріям? Ще й як відповідають! Але не мають офіційних державних звань! І не треба тут пересмикувати карти і плутати кругле з червоним – чому, приміром, Потап може бути Заслуженим артистом України, а той же Олег Винник – ні! Я вважаю, що в інтересах української держави сьогодні було б важливим не хейтити і відштовхувати справжні таланти, а пригортати їх до себе, тому що справжні талановиті артисти залишаються послами української культури у світі! Через них, через українську пісню, через творчість люди інших націй і держав пізнають нашу націю значно краще, ніж з будь-яких інших інформаційних джерел! Але ні! У нинішньої української держави якась абсолютно нелогічна і невідповідальна культурна політика, яка не гуртує народ довкола рідної культури, а навпаки – донищує залишки справжньої національної культури, підміняючи її квазікультурою, створеною штучно на рейтингах олігархічних телеканалів. Завбачаю, ця публікація викличе неоднозначну реакцію аж до відвертого хамства. Але насамкінець я наведу приблизний вислів мудрого Конфуція про те, що лайка дурня в мій бік прирівнюється до похвали розумної людини. І на тому все. Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

04.09.2026 — № 35 (220)

TRUCK DOT SIGNS (ВИРІЗАНІ, ДРУКОВАНІ, МАГНІТНІ, ТЕКСТИЛЬНІ)

FLEET GRAPHICS (БРЕНДУВАННЯ ТРАКІВ, ТРЕЙЛЕРІВ, ВЕНІВ ТА ІНШИХ КОМЕРЦІЙНИХ АВТО)

CLOTHING BRANDING (МАЙКИ, ФУТБОЛКИ, ПОЛО, СВІТШОТИ, ТОЛСТОВКИ, ХУДІ, ЖИЛЕТКИ, КЕПКИ, КУРТКИ, СВІТЛОВІДБИВАЮЧИЙ СПЕЦОДЯГ)

WIDE FORMAT PRINTING (ДРУК НА ВІНІЛІ, ПЕРФОРАЦІЇ БАНЕРІ, КАНВІ, ФОТОШПАЛЕРИ)

DIGITAL PRINTING (ВІЗИТКИ, ФЛАЄРИ, БРОШУРИ, ВІНІЛОВІ СТІКЕРИ, )

@vectorgraphicstudio Vector Graphic Studio, Inc. vector_graphic_studio 1351 Industrial Dr. Unit G, Itasca, IL 60143 vectorgraphicstudio.us

224-676-2470

15

16

Суспільство / Економіка

У

2026 році зарплати вчителів мали вирости на 50%: у січні їх підняли на 30%, а з першого вересня – ще на 20%. За словами прем’єр-міністра Корецького, досвідчені педагоги зможуть отримувати понад 28 тисяч гривень на місяць. Обіцянку зробити професію вчителя престижною та високооплачуваною Володимир Зеленський дав ще у своїй передвиборчій програмі кандидата в президенти України. Виконання другої частини цієї обіцянки можна перевірити, зіставивши середню зарплату освітян і середню по економіці в країні. На інфографіці «Слово і діло» – як змінювалися доходи педагогів у 2019–2026 роках.

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Як змінилася середня зарплата освітян в Україні за сім років

ЯКІ ЗАРПЛАТИ МАЛИ ОСВІТЯНИ У 2019–2021 РОКАХ Згідно з даними Держстату, у першому кварталі 2019 року середньомісячна заробітна плата працівників сфери освіти становила 7,4 тисячі гривень при 9,6 тисячі в середньому по економіці. У другому кварталі середня зарплата зросла до 8,4 тисячі, у третьому – впала до 8,1 тисячі, а в четвертому – знову зросла до 8,6 тисячі. У наступні роки така динаміка зберігатиметься: зарплати освітян у першому й третьому кварталі падатимуть, а у другому та особливо четвертому – зростатимуть. Це пов’язано з тим, що на перший і третій квартали припадають зимові та літні канікули, під час яких навантаження педагогів – а отже й різноманітні надбавки – зменшується. Також наприкінці року освітяни отримують різноманітні премії за підсумками року. Так, у першому кварталі 2020 року середня зарплата освітян становила 8,4 тисячі гривень, у другому – 9,3 тисячі, третьому – 9,2 тисячі, четвертому – 10,2 тисячі. Середньорічний розрив у зарплаті між зарплатами в освітній галузі та загалом по Україні у 2020 році становив близько 20% проти 22,4% у 2019 році. Найменше відставання освітньої сфери від решти економіки зафіксовано у 2021-му – 15,6% в середньому за рік. Так, у другому кварталі 2021 року середня зарплата освітян становила 12,2 тисячі проти 13,8 тисячі гривень у середньому по країні. У першому кварталі педагоги в середньому отримували по 10,8 тисячі, а в третьому і четвертому – 11,6 та 12,7 тисячі гривень відповідно. ЯК ЗМІНИЛИСЯ ЗАРПЛАТИ ПЕДАГОГІВ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ У 2022-му середньорічний розрив між зарплатами в освітян та решти економіки становив 19,1% – тобто виріс порівняно з попереднім роком, але залишався меншим, ніж у 2019– 2020 роках. Середні зарплати педагогів по кварталах становили: 11,4 ти-

Як змінилася середня зарплата освітян в Україні за сім років

сячі гривень – у першому, 11,9 тисячі – у другому, 11,3 тисячі – у третьому і 13,4 тисячі – в четвертому. До 28,6% виріс середньорічний розрив між освітянами та рештою

галузей у 2023 році. Традиційно середні зарплати педагогів у першому кварталі виявилися найменшими – 11 тисяч гривень, після чого зросли до 13 тисяч у другому кварталі, впали до

12,2 тисячі у третьому кварталі та піднялися до 13,5 тисячі наприкінці року. Ті самі тенденції продовжилися у 2024 році: попри те, що середня оплата праці освітян досягла 16,5 тисячі гривень у четвертому кварталі, розрив із середньою зарплатою в економіці продовжив зростати і сягнув за результатами року 32,2%. У першому кварталі педагоги в середньому отримували 12,7 тисячі гривень, у другому – 15 тисяч і в третьому – 14,2 тисячі. Минулий 2025 рік встановив рекордний середньорічний розрив між оплатою праці в освітній галузі та решті економіки: 37,8%. При тому, що середня місячна оплата праці освітян у цьому році перетнула позначку в 16 тисяч гривень, середня зарплата в економіці у 2025-му становила майже 26 тисяч гривень. Водночас найбільший розрив був у третьому кварталі: 15,8 тисячі в освітян проти 26,3 тисячі загалом по країні. За 2026 рік Держстат оприлюднив інформацію лише за перший квартал. Середньомісячна зарплата педагогів становила тоді 18,7 тисячі гривень, а загалом по економіці – 28,9 тисячі. За словами прем’єра Корецького, після підвищення зарплати освітянам на 20% молоді вчителі отримуватимуть 12,8–17,7 тисячі гривень на місяць, а досвідчені – 16,9– 28,5 тисячі. Порахувати зарплату вчителя можна на спеціальному калькуляторі від МОН (https://mon.gov.ua/calculator). Нагадаємо, у новому навчальному році до школи піде близько 240 тисяч першокласників. Загальна ж кількість учнів шкіл становить орієнтовно 3 мільйони. Разом з тим через російські удари по українських виробництвах, через які в Києві та Харкові було знищено близько мільйона книжок, частина школярів залишиться 1 вересня без підручників. Джерело: Слово і Діло (https://www.slovoidilo. ua/2026/09/01/infografika/ suspilstvo/yak-zminylasya-serednyazarplata-osvityan-ukrayini-simrokiv)

17

04.09.2026 — № 35 (220)

Prices effective Sept. 2-08, 2026

18

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

"Віра & Воля Фест"

– свято з Україною в серці

Анастасія Сович Мілуокі, «Сурма»

Є

події, які закінчуються, коли стихає музика, коли гаснуть вогні і навіть найвитриваліші гості залишають зали чи майданчики. А є такі, після яких свято ще довго живе у серці, заполонивши його своїми кольорами, звуками, запахами, зустрічами, спілкуванням. Саме таким став «Віра & Воля Фест» у Вісконсині – особливий український фестиваль на території парафії Української Католицької церкви Святого Архистратига Михаїла, на якому було все, що допомагає нам залишатися собою далеко від рідної землі: віра, воля, пісня, традиція, краса, гостинність і любов. А відбувся він 30 серпня. Сонячної недільної днини містечко Мілуокі, що у Вісконсині, на мить стало маленькою Україною. Тут лунала українська пісня, звучало рідне слово, зустрічалися друзі й родини, а в очах людей було особливе світло, яке з'являється тоді, коли над усіма велику об’єднавчу і надихаючу силу має коротеньке слово – разом! Розпочалося свято з благословення Владики Венедикта і пароха церкви отця Ігоря Дармограя. Їхні щирі слова і спільна молитва наповнили кожного відчуттям важливості фестивальної зустрічі, адже вона, зрозуміло, проводиться не просто як розважальний захід, а як можливість гуртуватися і спільно допомагати Україні у нелегкому двобої з лютим ворогом. А присутність українських військових, які перебувають у Сполучених Штатах Америки на лікуванні і протезуванні, завжди робить такі події святом нескореності.

Отож, цього дня тут, у Вісконсині, було багато всього українського – пісень, музики, традицій і неймовірної енергетики людей, які бережуть і плекають свою культуру далеко від рідної землі. На сцену виходили талановиті місцеві виконавці, а також гості з Чикаго. Своєю творчістю вони не просто підтримують українську культуру, а й демонструють її красу і силу справді на цілий світ. Усі виконавці – від наймолодшого до найстаршого – принесли із собою на фестиваль частинку української душі, у кожному виконаному творі був закладений глибокий зміст любові до України і пам'яті про наше коріння. Здавалося, наче на сцену вийшла сама Україна! Справжньою родзинкою фестивалю став показ українського етновбрання Роксолани Прокопів, яке продемонстрували юні моделі – вихованки школи StarKids під керівництвом Катерини Грод. Вони суттєво доповнили фестивальну історію, яка була розказана молитвою, піснею, танцем, красою.

А яке ж українське свято без частування? Щедрі господині зустрічали гостей щирими посмішками та пригощали традиційними, а це означає, що смачнющими, українськими стравами. Так, українська гостинність – це ніби особливий вид мистецтва, бо за кожною тарілкою зі смакотою – години праці, за кожною випічкою – родин-

ний рецепт, за кожною усмішкою – бажання поділитися з людьми теплом і добром. Усе це і було на нашому фестивалі. І все це дарувало кожному із присутніх усвідомлення того, хто ми є за своїм родовідним корінням, дарувало глибоке переконання: якщо Україна є в серці, то ми ніколи не будемо далеко від дому!

UA-USA / Події

04.09.2026 — № 35 (220)

«Віра & Воля Фест» став ще одним доказом того, що українці, де б вони не жили, вміють створити навколо себе Україну, якою дихають і якою надихаються, у якій моляться українською, співають українською, думають і відчувають українською. А тому й діти, народжені в Америці, пишаються своїм корінням, і хочуть якнайбільше знати про землю своїх батьків.

Щира вдячність організаторам фестивалю й усім, хто був причетний до його проведення! Нехай «Віра & Воля Фест» з кожним роком збирає у своє духовно-мистецьке лоно все більше і більше українських сердець. Хай наша Віра буде міцною і непохитною, а Воля – незламною! Слава Україні! Фото Петра Ковтуна.

19

20

UA-USA / Події

Приймаємо більшість страхівок РРО.

surma.com.ua

ми підтримуємо

№ 35 (220) — 04.09.2026

04.09.2026 — № 35 (220)

21

22

Культура

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Наш корінь у земну вростає вісь: від скіфів до 35-річчя Незалежності Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

К

отлярка. Українське село неподалік траси Житомир – Попільня. Нібито звичайне. Але особливе. Як особливим є чи не кожне село на священних теренах України, де прокотилися цивілізації, війни, імперії, окупації, але досі дивляться на світ біленькі хати та сади вишневі. Тут живуть українці – люди, в чиїх генах відлунюють тисячоліття, хоча вони часом про те й не здогадуються. Заглянь до кожного села в Україні – і знайдеш глибину національного кореня, яка почасти відображена в характерах і діях. ПРО ЩО МОВЧИТЬ СКІФСЬКИЙ КУРГАН? У Котлярці просто серед поля височить Скіфський курган, чи то пак могила. Місцина приголомшливої краси. Звідтам відкривається такий шалено прекрасний краєвид, що розумієш, яким естетами були скіфи-сколоти, котрі обрали саме те узвишшя. Напередодні 35-річчя Відновлення Незалежності України, завдяки людині багатогранних талантів Анатолію Назаруку та старості Сокільчанського старостинського округу Василю Максимчуку, випала щаслива нагода побачити той дивовижний артефакт, та відчути давнину Котлярки. – З цією Скіфською могилою пов’язані мої дитячі спогади , – веде оповідь Анатолій Назарук. – Пасли корів поряд. Спускалися на лижах. Називали просто «Могила». Школярем я дуже любив історію, і чудово розумів, що то не просто пагорб, а могила скіфів, які жили ще до народження Христа на нашій землі, поділялися на царських скіфів, орачів, воїнів тощо. Але дитяче сприйняття не було критичним. У зрілому віці прийшло усвідомлення, на якій землі ми живемо: десь тут лежать скіфські коні, наречені… Часом як «заведеш» себе, то сюжети вночі сняться: коні брязкають, зброя гримає.

А ще – татові оповідки. Мій дядько – Леонід Назарук 1922 року народження – перед Другою світовою війною закінчив київське артилерійське училище, і пропав безвісти 23 червня 1941 року. Маю портрет, написаний олійними фарбами на полотні: красень і спортсмен. Тато розповідав, що на тій Скіфській могилі стояла 15-метрова вежа, побудована ще за царату. Леонід вилазив на самий верх і робив стійку на руках, а всі завмирали і затуляли очі, бо дивитись на таке було страшно… У 2017 році я переїхав з Києва до Котлярки. Батьки ще були живі: доглядав, жив з ними. Однієї ночі мені наснилася саме ця Скіфська могила. На ранок подумав: це неспроста. Завів мотоблока і поїхав туди. Побачив, що курган пограбували чорні археологи. Разом з сусідкою викликали поліцію. Спільно з поліціянтами світили ліхтариками, бачили, що там все дуже професійно зроблено. А втім, я жодної надії не плекав, що хтось когось знайде, бо чорні археологи працюють під «певним дахом». Але це треба фіксувати. Людині необхідно жити не лише матеріальним. Не заперечую: має бути комфортний побут, гарний одяг – це нормально. Але це все має сенс, якщо у тебе з духовним розвитком все гаразд. Якщо ж з духовним непорядок, то все матеріальне – ніщо. На жаль, не все я можу вирішувати. Але правдиво мовив староста Василь Максимчук: необхідна інвентаризація, зарахування Скіфського кургану до державного реєстру. Якщо котлярецький курган матиме статус археологічної пам’ятки, тоді фермери будуть зобов’язані надати проїзд до цього історичного місця. Є інший варіант: домовлятися з орендарями. Якщо буде доступ – це відкриє культурницьку перспективу. Розумію: не щодня там буватимуть туристи. Але принаймні влітку, наприклад, Фестиваль кобзарського мистецтва можна започаткувати. Безпосередньо на Скіфському кургані слухати кобзарів. Після того – завітати на найбільшу в Попіль-

Культура

04.09.2026 — № 35 (220)

нянському районі сцену будинку культури Котлярки (зала – на 450 місць). Нам поталанило з будинком культури, яким завідувала Тетяна Петрук та передала справу своїй доньці Лесі. На майданчику поруч можуть розміститися народні майстри. Котлярка – село на трасі: логістика з Києва, Житомира й Попільні. Тут будуть люди з усієї Житомирської області і не тільки. З кожним роком село ще й розквітне. Водночас варто згадати, що поруч з Котляркою є Ходорків – колишнє козацьке сотенне містечко зі своєю величезною історією. Саме в Ходоркові Пантелеймон Куліш дописував «Чорну раду», а оповідання «Орися» писав на березі річки Ірпінь. Все це треба згадувати. Життя продовжується. Не хочеться банальностей, але скажу: якби ж не ця війна! Стільки б можна було здійснити! Україна – територія волі. Вольниця. Хотілося б дочекатися, побачити, коли надія на постання вільної, сильної Української України стане реальністю. Голови не опускаємо! ЗІБРАЛИ ДЛЯ ВОЇНІВ 18 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ На тижні в Котлярці відбувся Благодійний ярмарок до 35-річчя Незалежності України. Господині напекли пирогів-вареників-кручеників, наварили киселів, наплели лавандових віночків та ляльок-мотанок, аби зібрати кошти на допомогу воїнам ЗСУ, які народилися в Котлярці, а нині щодня, щомиті

– на чатах, в боях за рідне, українське, яке окупанти-рашисти намагаються відняти, знищити, стерти. – Незалежність – у кожному з нас, – звернувся до співгромадян староста Василь Максимчук. – У кожному спеченому з любов’ю пиріжку. У кожній сплетеній сітці. У кожному вашому доброму слові та погляді. Ми – велика родина, яку нікому і ніколи не роз’єднати. На жаль, сьогодні за цим родинним столом немає багатьох наших синів, доньок, батьків та чоловіків. Вони захищають наше право жити на своїй землі та чути сміх наших дітей. Наша родина сьогодні неповна через невимовний біль втрати. Назавжди в строю і наших серцях Сергій Журнавський, Сергій Концедайло, Іван Смогоржевський. Вони не з нами фізично, але житимуть вічно в пам’яті нашої громади та в кожному нашому мирному світанку. Наш благодійний ярмарок – це наш спосіб обійняти тих, хто на фронті. Спільний теплий привіт для них. Кожна гривня, яку ви залишите, купуючи домашню випічку чи сувеніри, перетворюється на реальну допомогу, яка зігріє і захистить наших воїнів. Підтримуймо одне одного. Хай у кожного в душі живе віра в нашу Перемогу. – На ярмарку виступив колектив «Україночка»: 25 діток, – доповнює розповідь завідувачка Центром культури і мистецтва села Котлярка Олеся Солом’яна. – Переважно

це діти, які живуть у Котлярці, але долучаються й ті, хто приїздять на канікули. Наші благодійні ярмарки підтримує все село та підприємці з сусідніх сіл Євген Лозенко, Якуб Джанхотов. Зазвичай допомагаємо всім військовим частинам, які звертаються. Наразі ж хочемо підтримати саме воїнів, які народилися в Котлярці. – Чудово, коли люди вірять в краще майбутнє і допомагають армії. Без людей ми б нічого не змогли, – каже ведуча події Альона Моцак, яка народилася і живе в рідному селі. – Зібрали зараз для наших воїнів 18 тисяч гривень. Не надто велика сума, але стане в пригоді. Ярмарки проводимо раз чи двічі на рік. При будинку культури маємо колектив «Лебідоньки»: переспівуємо народні пісні. Згадуємо піснею наших предків. Маємо й чудову пісню про Котлярку. ФІЛОСОФІЯ ПАМ’ЯТІ ПОКОЛІНЬ – Називаю себе котлярецьким: від слова Котлярка, – резюмує поет, художник, пасічник, дизайнер, виноградар, громадський діяч Анатолій Назарук. – Мабуть, вплинув перегук сенсів: котлярецький – Котляревський. Дуже люблю творчість Івана Петровича Котляревського, зокрема поему «Енеїда»: це – закодована історія України. Пошук нової України. Тут і шлях, і мета: ота Троя, яка відродиться. Код нації в цьому творі. То є і вплив на характер. Не може бути «Енеїда»

23

без гумору. А нині без гумору вижити в складному суспільстві шансів мало. Нині просто для того, щоб заробляти кошти на життя, я працюю в товаристві «Гросбер Україна», що займається сільськогосподарською технікою, автономною енергетикою, послугами. Однак просто заробляти гроші – нецікаво. Хочеться ще вірші писати, щось здійснити, втілити. Творче відчуття світу мені передала Ліда Семенівна Кашперська – моя вчителька української мови, якій я багато чим завдячую. Прагну реалізовувати свої мрії. Тому що не треба нічого в собі тримати. Хочеться співати? Співай! Хочеться танцювати – танцюй! Хочеться писати вірші – пиши. Хочеться кричати – кричи! Хочеться ганяти м’яча – ганяй! Але не закупорюй себе. Це неправильно. Плюс усвідомлення: якщо не я – то хто? Доєднався, коли церкву в Котлярці повертали в українську юрисдикцію, коли проводять такі свята, як благодійний ярмарок до Дня Незалежності. Коли замість спотвореного пам’ятника Шевченку потрібно було встановити пам’ятну стелу. Коли можу зробити щось вагоме – то чого я повинен себе стримувати? Треба зробити! Колись ми всі з цього світу підемо. Тато мене вчив: треба залишити по собі пам'ять. Розповідав про багатьох людей, яких вже по 100 років немає, а кожного пам’ятають нові покоління. А чого ж я повинен по собі нічого не залишити? А й справді!

24

Культура

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Українські народні легенди про рослини і квіти Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

Ч

ому дикий цикорій називається петровим батогом? Від чого лікує арніка і які з цим пов’язані легенди? Чому плаче плакун-трава – чи це від неї плачуть? Що можна особливого розповісти про горох? На це відповість рідний фольклор. Створюється враження, що наші предки знали легенду про кожну рослину – у тому числі квітку. Ці тексти записували і збирали романтики та пізніші покоління. Важко назвати письменника, який не знав би або не записав би (чи не створив) бодай однієї легенди. Цікаво, що українська етимологія рослин часто пов’язана з фольклором. Чи навпаки? Наприклад, усі бачили корисну і гарну блакитну, небесну чи синю квітку – цикорій. (Ще є народна назва «чікора»). Відомо, що її заварюють, вона лікувальна і навіть медоносна. Із цієї рослини варять і чай, і каву, цикорій узагалі багатофункціональний. Отже, у народній медицині ця квітка часто – як чарівна паличка. А в народі її ще називають «петрові батоги» або «петрів батіг». Чому? Вважається, що корінь її такий довгий, що нагадує саме батіг. Але чому він саме Петрів? Згадується апостол Петро – і виявляється, правильно, бо цикорій найрясніше цвіте саме на свято апостолів Петра і Павла (12 липня). Також із цією рослиною пов’язані християнські легенди. Можна згадати уявлення наших предків про те, що святі допомагають у господарстві, – і недарма сільськогосподарський календар було припасовано саме під ці дні. Тому вірили, що апостол Петро – не тільки ключар (має ключі від раю), а й сприяє випасу худоби, і міцною рослиною підганяв її (наприклад, овець). Таким батогом служив цикорій. Але ще є й інша версія: що цикорій насіяв саме апостол Петро. Вірили, що ця рослина – оберіг для мандрівників. Може, тому, що показує шлях – адже росте вздовж доріг? І саме тому апостол посіяв її. Отже, ще один факт у скарбничку народного християнства. До речі, наші предки помітили: якщо витягати корінь цієї квітки, то він буде неушкодженим. Але менше відомо, що цю рослину називають і петровий хрест. Чому? Бо якщо викопати корінь цикорію, то стане помітно: він формою нагадує й хрест. А ще є легенди, пов’язані з кольором цикорію – адже петрів батіг буває

й яскравим. Вірили, що це яскраво-сині та глибокі очі дівчини, яка виглядала коханого козака з далекого полону. Отже, це й легенда про рослини, але й історична. За іншою версією, це блакитні очі дівчини, яка зникла безвісти. Розповідають і про невзаємне кохання. Але у фольклорі часто сказано, що квіти нагадують очі, причому помітно, що синім кольором привертали увагу не лише волошка чи барвінок, а й цикорій, петрові батоги. Ці легенди часто сумні, але й поетичні. Або менш відомі, проте цілющі рослини. Наприклад, арніка. Інші народні назви: арник, гарнітка або скусівник. Вона лікувальна, але наші предки вірили, що арніка здатна бути оберегом і взагалі від зла. А які легенди з нею пов’язані? Наприклад, про князя і потім короля Данила Галицького, який потерпав на астму – народна назва «дихавиця». Карпатський знахар давав йому ліки саме з арніки. За легендою, напій зцілив хворого за сорок днів і ночей. Але коли хотіли знайти знахаря, щоб нагородити його, то не знайшли: він зник.

Або плакун-трава, відома в легендах, замовляннях і взагалі фольклорі. Вона справді існує! Це реальна рослина – плакун верболистий. Він високий (до метра), із ніжними бузковими або рожевими квітками. Відома родина плакунових. Чому така назва? Чому

плаче ця рослина? Це – реальність, бо на її листі виділяється вода, все мудро продумано. Коли вода крапає з листочків, справді здається, що це сльози. Росте плакун там, де вологі місцини. А за віруваннями, вона змушує демонів, відьом і взагалі нечисту силу плакати від безсилля – адже вони не можуть її подолати, така ця рослина могутня. Адже вона виганяє демонів, бісів, оберігає від чаклунів. Тобто це оберіг. Цю рослину носили на шиї як талісман. Вірили, що вона з’являється купальської ночі й взагалі сакральна. Судячи з багатьох синонімічних назв (деякі: «залізняк червоний», «болотний бурячок» тощо), її шанували і любили. А ще є поетична християнська легенда, яка пояснює назву «плакун»: ця трава виросла зі сліз Божої Матері, яка оплакувала хресні муки і хресну дорогу Ісуса. А звідки, за легендами, походять наші улюблені волошки або васильки? Наукова назва – базилік. Вірили, що ця синя квітка (волошковий – синонім синього) походить від імені Василь. Начебто був хлопець Василько, якого польова русалка на Зелені свята заманила і залоскотала. Після смерті він перетворився на цю квітку. Про волошки вірили, що вони не просто лікувальні, а й обереги. Наприклад, васильки або волошки клали до труни, бо помітили, що ця квітка не дає тілу розкладатися. Книга Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» подає цікаву легенду, яка переплітає волошки і менш відоме дій-дерево. Наприклад, у Куп’янську на Харківщині розповідали таку цікаву легенду про Обретіння (Віднайдення) Чесного Хреста Господня (є таке церковне свято). Отже, «коли зняли з хреста пречисте тіло Спасителя, то змастили його пахучими мазями, оповили чистими пеленами і поховали в саду, в печері». Але вороги Ісуса «наказали закопати в горі пречесний хрест Господень, місце над ним розрівняти, навалити потім на нього гною і всякого сміття і посіяти там насіння дій-дерева (див-дерева, дурману – Datura stramonium L.) та блекоти (Hyosciamus niger L.)». То-

ді Господь дав одному Василю «насіння пахучого зілля і звелів посіяти його на тому місці, де посіяні були… дій-дерево та блекота. І стало те місце святе, а навколо нього – мерзота запустіння. І спало цариці Гелені на думку відшукати чесний хрест Господень. І приїхала вона до Єрусалима і наказала копати гору Голгофу. Копали гору, копали, шукали хреста, шукали – не знайдуть ніяк. І молилась благовірна цариця Гелена, слізно благала: «Дай, Господи, знайти Твій чесний хрест!» І почув Господь молитву благовірної цариці Гелени. Явився до неї один якийсь і каже: «Шукайте пахучого зілля Василя: де його знайдете, там і хрест обрящете». Пішли на гору Голгофу, знайшли серед сміття місце, яке поросло васильками, почали там копати – і відрили три хрести; два з них поклали, вийнявши з ями, на сміття, а третій, хрест Господень, – між васильки. З тих пір і прикрашають хрест васильками». Історична версія нічого не каже про ці квіти та інші рослини, але народна обробка – поетична. А ще цікаво, що дуже багато легенд (а не лише переказів і пісень) є про улюблений багатьма виноград. Звичайно, виноградні грона і листя – благодатний матеріал для вишивок і різьби (так оздоблювали, наприклад, царські врата в церкві), а «сад-виноград» досить часто згадується в наших піснях. Проте саме легенди про цю смачну і корисну ягоду – різноманітні, складні та мудрі. Наш народ по-своєму тлумачив і почуте або прочитане. Наприклад, про виноградну лозу та Ноя у Старому Завіті багато хто знає. Але в українських легендах є відгомін і давніх повчань – про різні стадії сп’яніння, коли після першої чаші людина стає поведінкою схожою на лева, після другої – на мавпу, потім – на свиню. Гадаю, коментарі зайві. Можна згадати драматичну поему Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де київський «учений монах» Сильвестр цитує: «Хiба не чув словес святих отцiв, / Як хмiль ченцiв в скотiв перевертає, / Що третю чашу наливає лев, / Четверту – вепр скажений, п'яту – бiс». Саме

Культура

04.09.2026 — № 35 (220) в українській легенді Ной не просто знайшов виноградну лозу і поливав її, але поливав кров’ю відповідно лева, мавпи і свині. А є більш поетична легенда: коли почався Всесвітній потоп, саме виноградна лоза врятувала людський рід, бо людина нею злізла до неба. (Може, це відгомін про гору Арарат, де зрештою вийшли Ной і його родина після завершення потопу – на 150-й день). До речі, про іншу рослину – гречку – розповідають схоже: що Господь її теж дарував людині після потопу. Отже, і виноградна лоза, і гречка – дуже давні та дари. А ще відомо, що вином причащають – може, тому в народі виноград називають «кров Божа»? До речі, виноградний сік очищає кров. Також традиційно вірили, що виноград допомагає родючості – звідси обряди, пов’язані з ним (наприклад, обсипання нареченої родзинками). Але це також й оберіг, бо, за віруваннями, саме під виноградом можна сховатися від нечистої сили – у тому числі від вовкулаки. Ще одна корисна і смачна рослина, яку багато хто любить лузати, – це горох. Виявляється, і з ним пов’язані легенди. Є вислів «за царя Гороха». Тобто за незапам’ятних часів. Чому? Бо горох – це дуже давня культура. Тому, наприклад, у загадках та інших фольклорних творах зірки називаються горохом. А що ще? Наприклад, сльози часто порівнюються з горохом чи го-

рошинами. Так кажуть, якщо щось падає дрібно і часто, і крупного розміру (сльози-горошини). Виявляється, за українською легендою, коли Адама Господь виграв із раю, наш першопредок, уперше орючи землю, заплакав, і сльози його перетворилися на горох. Адже сказано: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб…» (Буття, 3:19, переклад Івана Огієнка). Ще є інша легенда, пов’язана з Богородицею: за гріхи Господь покарав людей голодом (може, тут відгомін реальності – голодного року?) Тоді Мати Божа заплакала, і сльози Її перетворилися на горох. Це – лише дрібка того, що наш народ складав про рослини. А можна ще розповісти багато про городину, про менш відомі рослини, про «красиве і корисне» (Максим Рильський). Фактично в кожному селі були свої легенди. Навіщо це знати? Бо ми бачимо, як історична правда, а також мораль, а ще й здатність помічати, спостережливість, творча фантазія поєднувалися в цих творах, які заслуговують на те, щоб називатися літературою. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

25

26

Політика / Суспільство

Олександр Костенко Київ, «Сурма»

В

чена Ханна Арендт, досліджуючи феномен нацистських злочинів, помітила соціальне явище, яке вона назвала «баналізацією зла»: тобто зло може стати в певних випадках набирати образу банальності. Проте вона не відповіла на питання: «А як саме відбувається «баналізація зла»?». Це треба знати для того, щоб запобігати баналізації зла, і, зокрема, його проявам в формі злочинності і аморальності. Слід мати на увазі, що неправильне уявлення про першопричину будь-якого зла, зокрема і про його баналізацію, призводить до помилок в соціальній практиці боротьби зі злом, наприклад, до неадекватного застосування покарання за вчинення зла. Покарання за вчинення зла – це соціальна реакція, яка є природною необхідністю, але покарання саме собою не здатне усунути першопричину зла, зокрема й корупції. Сутність баналізації зла полягає в виході цього зла з-під власного морального і правового контролю людини – вона в певних випадках не здатна розрізняти зла в своїх злочинних чи аморальних діяннях. При найближчому розгляді у світлі соціального натуралізму виявляється, що зло баналізується, тобто втрачає суб’єктивну оцінку як зла тоді, коли сам суб’єкт уражається СОЦІОПАТІЄЮ. Соціопатія – це стан ураженості людини комплексом сваволі і ілюзій. Іншими словами, з позиції соціопатології існує закономірність: соціопат, який керується сваволею і ілюзіями, баналізує будьяке зло – злочин чи аморальний вчинок. Баналізація зла – це прояв, образно кажучи, етичної «сліпоти», яку помічав у злочинців і аморальних людей італійський кримінолог Ч. Ломброзо. Прояв цієї закономірності помітив у свій час також видатний український педагог А.С. Макаренко, який займався ресоціалізацією неповнолітніх осіб з асоціальною поведінкою. Зокрема, він зазначав про цих осіб з асоціальною поведінкою таке: «якщо хлопчик не має чобітків, то він вважає, що це дає йому право вкрасти для себе чобітки». Очевидно, що це спостереження А.С. Макаренка ілюструє закономірність: соціопат баналізує зло. Корупціонер, уражений комплексом сваволі й ілюзій (тобто соціопатією), вважає, що якщо в нього немає чогось (речей чи послуг), то це дає йому право отримати це, використовуючи надані йому можливості державної влади. Як і будь-який інший злочинець, він усвідомлює злочинність і аморальність свого корупційного діяння, але баналізує

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Про баналізацію корупції в Україні. Як їй протидіяти? його, тобто свавільно замінює у своїй свідомості дійсність ілюзією. Образно кажучи, злочинець, і зокрема корупціонер, це людина, яка, керуючись сваволею і ілюзіями, не визнає, що 2+2 дорівнює 4. Шкідливість баналізації корупції полягає в тому, що вона позбавляє корупцію морального і правового статусу зла. Для соціопата вчинити корупційне діяння – це так само банально, як випити стакан води. Отже, є люди, для яких реальне зло перестає бути аномалією: вони усвідомлюють реальність зла, але не усвідомлюють його соціальну аномальність, зокрема його злочинність і аморальність. І це люди, уражені соціопатією. Чому ці люди уражаються соціопатією? Французький соціолог Е. Дюркгейм сформулював концепцію АНОМІЇ. Аномія – це НАДЗВИЧАЙНИЙ стан – стан беззаконня в суспільстві, за якого настає вседозволеність, зокрема панування сваволі і ілюзій в усіх сферах суспільного життя, де діє людина. При аномії політика, економіка, право, мораль є проявом сваволі і ілюзій людей, зокрема в різних формах соціального зла. Ознаки цього надзвичайного стану суспільства сьогодні є в Україні, на жаль! Отже, діагноз тієї соціальної патології, яка вразила сьогодні Україну: АНОМІЯ. Звідси випливають усі інші соціальні аномалії, зокрема і корупція. Тут слід підкреслити, що ураження суспільства аномією – це не ВИНА народних мас, а їх БІДА! Ця біда є «родимою плямою», що дісталася Україні у спадок від тоталітарного режиму. І допомогти подолати цю біду має українська еліта, зокрема завдяки соціальному (політичному, економічному, правовому, моральному) просвітництву широких мас громадян. Аномія уражає суспільство внаслідок КРИЗИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДЕЙ, тобто внаслідок неузгодженості їх волі і свідомості з законами соціальної природи, за якими мають існувати політика, економіка, право, мораль тощо. У свою чергу, перебуваючи в суспільстві, ураженому аномією, люди втрачають здатність керуватися якимись законами, тобто соціопатизуються. А заразившись соціальною патологією, вони можуть баналізувати будь-яке зло, зокрема і корупцію. Крім того, соціопатизація громадян – це основа для ПСЕВДОДЕМОКРАТІЇ, яка є ідеальною умовою для отримання влади і зловживання владою заради корупції зловмисниками різних мастей з допомогою маніпуляції волею і свідомістю соціопатизованих громадян. Існує соціальна закономірність, згідно з якою при ураженні суспільства ано-

мією державна влада неодмінно корупціалізується, тобто опиняється в руках тих, хто використовує владу для вчинення корупційних діянь. Корупція в суспільстві, ураженому аномією, є КОРУПЦІЄЮ КРИЗОВОГО ТИПУ. При цьому типі корупції виникає дилема: або самому бути корупціонером, або бути потерпілим від корупції, третього не дано! Хто не хоче бути корупціонером, той мусить бути потерпілим від корупції. В аномічному суспільстві ніхто не може уникнути цієї дилеми… Ще одним симптомом аномії є те, що при ній люди аморальні перебувають в кращому стані, ніж люди моральні, бо для аморальних аномія є більш сприятливою ситуацією і вони залюбки цим користуються, почуваючись як риба у воді. До речі, саме при аномії діє принцип «чому бідний, бо чесний». Корупція кризового типу – це характерний симптом аномії, яка уражає суспільство. При ураженні суспільства аномією відбувається корупціоналізація людей – тобто люди змушені підкорятися тому надзвичайному стану, за якого корупція стає способом їх життя заради виживання. Утім слід мати на увазі, що будь-хто, хто вчиняє корупційне діяння, підриває ту спільну основу суспільного життя людей, на якій базується життя кожного члена суспільства. Тому корупціонер своїми діями шкодить кожному члену суспільства, у тому числі і собі як члену цього суспільства. У цьому полягає соціальна протиприродність корупції, а значить і її злочинність та аморальність. Корупція кризового типу уражає усі клітини суспільного організму, тобто усі сфери суспільного життя, які залежать від людського фактору – тобто від стану соціальної культури людей. При корупції кризового типу в суспільстві, ураженому аномією, поширеною є соціопатизація громадян і діє закономірність: де є соціопатизований людський фактор – там неодмінно є й корупція! Є достатньо ознак саме такого типу корупції в Україні. Жодні реформи антикорупційних інститутів і антикорупційного законодавства – які хоч і є необхідними – не здатні самі собою усунути першопричину корупції кризового типу. Жодне покарання за корупцію, навіть смертна кара, не здатне усунути першопричину корупції. Воно є лише необхідною соціальною реакцією на вчинене корупційне діяння. Віра у всесильність покарання – це шкідлива ілюзія. До речі, відомий італійський кримінолог Ч. Беккаріа запропонував золоте правило антикримінальної політики: «Злочину краще запобігти, ніж потім карати за нього!».

Ще однією формою соціальної реакції на корупцію є публічне викриття корупційних діянь в засобах масової інформації. Антикорупційна роль ЗМІ полягає в тому, що вони мотивують до усунення умов, які сприяють корупції, що теж є необхідним, але і вони не здатні усувати першопричину корупції. Згідно з соціальним натуралізмом, ПЕРШОПРИЧИНОЮ корупції є нерозвиненість соціальної культури людей, внаслідок чого вони уражаються комплексом сваволі і ілюзій, який за певних умов проявляється в вигляді корупційного діяння. З цього і треба виходити в антикорупційній політиці. Що робити? Очевидно, треба виводити українське суспільство із стану аномії! Для цього слід зініціювати в Україні просвітницький рух для узгодження волі і свідомості людей з природними законами, за якими має існувати суспільне життя людей. Необхідно запровадити обов’язкове соціальне виховання громадян (соціалізацію): зокрема через запровадження в шкільній освіті предмету «СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ», метою якого має бути формування в учнів соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури, з використанням, зокрема, ідей і досвіду А.С. Макаренка. Природним правом і природним обов’язком держави (що мають бути конституйовані в Конституції!) є забезпечувати соціалізацію (соціальне виховання) своїх громадян через культивування в них соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури. Це найкращий засіб запобігання будь-яким соціальним аномаліям, зокрема аномії і корупції кризового типу, що породжується аномією. Якщо розглянути метод соціального виховання А.С. Макаренка в світлі соціального натуралізму, то можна побачити, що його основою була формула: «Найкращим вихователем є природна необхідність, яка виникає з самої природи суспільного життя людей!». А.С. Макаренко створював для своїх вихованців такі обставини, за яких вони мали узгоджувати свою волю і свідомість з природною необхідністю. Для його вихованців продуктивний труд був тою природною необхідністю, слідуючи якій вони могли задовольняти свої життєві потреби. Він образно ви-

Політика / Суспільство

04.09.2026 — № 35 (220) словився так: «Госпрозрахунок – це найкращий вихователь!». Соціальне виховання, тобто розвиток людського фактору, має бути в пріоритеті для державної політики, громадянської активності і інвестицій. Завдяки цьому зможуть ефективно функціонувати усі інші суспільні інституції, які залежать від стану людського фактору: політика, економіка, право, мораль тощо. Людський фактор – соціальна культура громадян є ДЕТЕМІНАТОРОМ діяльності усіх клітин суспільного організму. Недооцінка ролі людського фактору в суспільному житті людей призводить до драматичних помилок в соціальній практиці, зокрема в антикорупційній політиці. Справжня демократія – це так звана освічена демократія, тобто влада народу, громадяни якого мають розвинену соціальну культуру. Така демократія спричиняє антикорупційний ефект. Освічена демократія – найкращий засіб проти аномії і корупції кризового типу, який вражає сьогодні Україну. Соціальна культура громадян створює імунітет проти баналізації будь-якого зла, зокрема і проти баналізації корупції. Як показує історичний досвід протидії корупції у світі, в основі антикорупційної політики має бути принцип поєднання а) покарання за вчинення корупційних діянь з б) заходами, спрямованим на подолання баналізації ко-

рупції, зокрема з розвитком людського фактору – соціальної культури людей через соціальне виховання громадян, яке є запобіжником проти баналізації корупції. Таке поєднання цих двох чинників називається концепцією «антикорупційних лещат»: покарання, що є соціальною реакцією на корупційні діяння, плюс культивування соціальної культури громадян, що усуває першопричину корупції. Висновок для соціальної практики, зокрема для подолання надзвичайного стану аномії і реалізації антикорупційної політики, полягає в тому, що слід керуватися аксіомою: будь-які реформи, крім тих, що сприяють розвитку людського фактору, тобто соціальної культури людей, є марними. Тому ця соціальна практика має бути зосереджена на здійсненні заходів, спрямованих на розвиток людського фактору – соціальної культури людей, яка визначає усе інше в суспільному житті людей: і політику, і економіку, і право, і мораль тощо. Для забезпечення такої соціальної практики громадяни, використовуючи інструменти освіченої демократії, можуть і мають реалізувати принцип: «Вся влада тим, хто має розвинену соціальну, – зокрема політичну, економічну, правову, моральну, – культуру!».

27

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

Про автора: Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор.

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

28

Суспільство

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

М’який тоталітаризм Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

О

дна з найхарактерніших рис нашої епохи полягає в тому, що критика «домінування» стала майже універсальною. Всі засуджують будь-який прояв суспільно-політичного життя, який може бути витлумачений як нерівність. Проте саме в той же момент, коли ця критика досягає найвищої точки, ми бачимо, як суспільство, яке невпинно говорить про звільнення від гноблення, дедалі більше стає схожим на простір, у якому відмінність стає підозрілою, а однорідність нормою. І це не є випадковістю, а вказує на глибоку метаморфозу тоталітарного прагнення. Класичні тоталітарні режими XX століття намагалися стерти різноманіття силою, терором і відкритим примусом. Сучасність досягає тієї ж мети але іншими засобами: через спокусу, згоду, приватизований контроль і, як наслідок, перетворення зовнішніх правил на внутрішні переконання. Те, що ми сьогодні переживаємо, не є кінцем тоталітаризму, а його м’якою, привабливою та майже непомітною формою, яка більше не потребує ані Освенціму, ані ГУЛАГу. На відміну від своїх попередників, вона працює ефективніше саме тому, що його жертви в більшості випадків навіть не підозрюють, що є жертвами.

ВИЗНАЧЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ Найпоширеніша помилка в розумінні тоталітаризму полягає в тому, що його визначають майже виключно через методи. Цензура, однопартійність, арешти, репресії, депортації, концтабори – усі ці явища, безперечно, були характерними для великих тоталітарних експериментів XX століття. Проте вони залишаються лише засобами. Справжня ж сутність тоталітаризму криється не в них, а в меті, якій вони служили. І ця мета – прагнення до повної однорідності, знищення будь-якого відхилення, будь-якої різноманітності. Вона прагне зробити людей контрольованими не лише в їхніх вчинках, а й у думках і навіть у почуттях. Комунізм і націонал-соціалізм (попри всі відмінності в своїх доктринах) були двома історичними реалізаціями одного й того ж прагнення: один усував «класового ворога», другий – «расового». Але в обох випадках йшлося не лише про придушення опозиції, а про радикальну перебудову суспільства за єдиним зразком, який вважався остаточним і єдино правильним.

Якщо ми приймаємо це визначення, то стає очевидним, що зміна засобів не скасовує тоталітарного характеру явища. Сучасні суспільства можуть відмовитися від відкритого терору й масових репресій та проголошувати свободу й різноманіття. Але якщо кінцева мета залишається тією ж – стерти відмінність, нав’язати одну думку як єдино можливу, – то ми, безумовно, маємо справу з тоталітаризмом, хай навіть і в його «м’якій» формі. ВІД ДОМІНУВАННЯ ДО ВІДЧУЖЕННЯ Сучасна критика суспільно-політичних процесів майже цілком зосередилася на понятті домінування та мріє про суспільство, остаточно очищене від відносин панування. Проте в цій одержимості криється глибока сліпота, бо домінування завжди передбачає чіткий поділ між тими, хто домінує, і тими, ким домінують. Воно видиме, зовнішнє, відносно легко ідентифіковане. Саме тому воно й піддається прямій критиці. Значно підступнішим і небезпечнішим є явище відчуження. На відміну від домінування, відчуження не знає поділу на «панів» і «рабів». Воно охоплює всіх – і тих, хто, здавалося б, стоїть нагорі, і тих, хто перебуває внизу. Це той стан, коли людина стає чужою самій собі, коли між тим, ким вона є, і тим, ким вона себе вважає, виникає прірва. Руссо в свій час формулював це з усією ясністю: «Той, хто вважає себе паном інших, насправді раб більше за них». Тому відчуження часто буває несвідомим і навіть добровільним і саме тому воно завжди міцніше за будь-який зовнішній примус. М’який тоталітаризм живиться саме відчуженням. Тому він не потребує грубого насильства, бо підпорядкування вже нав’язане. Тому сучасне суспільство це суспільство підлеглих, які закохалися у свої ланцюги і у цьому полягає його справжня сила: жертва більше не відчуває себе жертвою. МЕХАНІЗМИ М’ЯКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ М’який тоталітаризм не діє через єдиний центр насильства. Він працює розпорошено, через кілька взаємопов’язаних механізмів, які підсилюють один одного і роблять підпорядкування майже непомітним. Перший (і, можливо, найпотужніший) – це ринок. Капіталізм у його сучасній формі не просто організовує виробництво. Він робить поведінку всіх людей однаковою, руйнує колективні ідентичності й перетворює людину на «людський ресурс» і об’єкт її власних бажань. Головним способом існування стає споживання, а свобода зводиться до вибору між ідентични-

ми товарами. Будь-яка різниця стирається не наказом, а логікою прибутку. Другий механізм – технології. Сучасні засоби контролю за обсягом і точністю значно перевершують те, про що могли мріяти класичні тоталітарні режими. Проте цей нагляд приймається нами добровільно заради зручності, безпеки, здоров’я чи налаштування життя для максимальної користі. Людина сама віддає дані, сама погоджується на постійне відстеження і сама перетворює своє існування на низку алгоритмів. Третій – єдина думка і політична коректність. Цензура сьогодні здійснюється не державою чи партією, а медіа, платформами, алгоритмами й, саме головне і небезпечне, самоцензурою. Існує коло дозволених думок, за межами якого починається не дискусія, а моральне звинувачення. Формула «немає альтернативи» стає аксіомою. Те, що раніше називали ідеологією, тепер видається за здоровий глузд. Четвертий механізм – моралізм і терапевтична влада. Контроль маскується під турботу. Усе, що відхиляється від норми, трактується як патологія (ненависті. забобонів, регресу), яку треба «вилікувати» або «виправити» в ім’я прогресу, захисту вразливих чи загального блага. Влада більше не наказує – вона піклується і саме тому їй важче опиратися. І нарешті – приватизація підпорядкування. Ланцюги більше не нав’язуються ззовні грубою силою. Їх добровільно обирають і захищають. Підпорядкування стає особистою справою, частиною способу життя. У цьому й полягає ефективність м’якого тоталітаризму: він не потребує постійного насильства, бо більшість уже навчилася носити свої кайдани як прикрасу. ВІДМІННІСТЬ ВІД КЛАСИЧНОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ Класичний тоталітаризм XX століття був видимим і брутальним. Він оперував страхом, відкритим насильством, масовими репресіями й чітко окресленим ворогом. Людина знала, хто є її гнобителем. Саме тому опір (навіть якщо він був приречений), залишався можливим, оскільки він мав конкретне обличчя й конкретну адресу, адже терор породжував не лише покору, а й розуміння природи влади. М’який тоталітаризм діє інакше. Він відмовляється від грубого примусу на користь спокуси, згоди й прийняття. Підпорядкування більше не нав’язується ззовні – воно приймається, бажається, захищається самими підлеглими. Ланцюги стають привабливими, людина не просто кориться, вона закохується у свою покору. Саме тут і криється парадокс того, що м’яка

форма може бути небезпечнішою для духу, ніж жорстка, бо вона не викликає відкритого опору. Немає моменту прозріння, чіткого ворога, немає барикад. А є лише поступове звикання до того, що свобода вже не потрібна, бо її замінили комфортом, безпекою й відчуттям моральної правоти. ГЕНЕАЛОГІЯ: МОДЕРНІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО М’який тоталітаризм не виник з нічого, він є логічним продовженням тієї ж модерності, яка породила й класичні тоталітарні режими. Точкою відліку тут можна вважати Французьку революцію – не стільки в її політичних деклараціях, скільки в її глибинному імпульсі: ідеї tabula rasa, рішучого розриву з усім, що передувало, віри в можливість повністю перебудувати суспільство згідно з абстрактними принципами розуму. Саме вже тоді з’явилася спокуса створити «нову людину» шляхом усунення всього, що вважалося перешкодою (релігійний світогляд, традиції, відмінності, історичні спадкоємності). Цей імпульс пройшов через увесь XIX і XX століття. Він живив як комуністичний проект класової чистоти, так і націонал-соціалістичний проект расової. І в обох випадках йшлося про технічне, волюнтаристське перетворення суспільства, про віру в те, що історію можна не тільки прискорити, а й завершити. Лібералізм (особливо в його сьогоднішній формі) не стоїть осторонь цієї генеалогії. Те, що він відмовився від грубих методів, ще не означає, що він не зберіг таку саму логіку того, що переконання, що суспільство можна й потрібно раціонально «вдосконалювати», що відмінності є проблемою, яку треба розв’язати, а не реальністю, яку варто прийняти. Саме тому сучасний м’який тоталітаризм не є зрадою модерності, він є її пом’якшеною, більш витонченою реалізацією. ПРОТИ ТОТАЛІТАРНОЇ ЛОГІКИ Єдиний справжній антидот до тоталітарного прагнення не нова утопія «суспільства без домінування». Адже така утопія сама є частиною тоталітарної логіки, яка мріє про остаточне зняття конфліктів, ієрархій і відмінностей. Справжня протиотрута полягає у визнанні різноманітності та у праві на відмінність. Друзі! Тоталітаризм починається не тоді, коли з’являються концтабори чи цензура. Він починається в той

Суспільство

04.09.2026 — № 35 (220) момент, коли оголошуються єдино можливою одна логіка чи одна модель людини. І цього м’який тоталітаризм досягає сьогодні ефективніше за класичний, бо робить це за згодою. Тому сучасне суспільство – це суспільство підлеглих, які більше не потребують зовнішніх наглядачів. Вони вже самі стали своїми власними наглядачами. І саме тому звільнення від нього вимагає не лише політичної боротьби, а й онтологічного зусилля: повернути собі право бути іншими. НАША СИТУАЦІЯ Війна завжди створює сприятливі умови для посилення однорідності. Під приводом екзистенційної загрози й боротьби з ворожою інформаційно-психологічною операцією легко встановлюється нова норма, що будьяке публічне підняття незручних тем автоматично кваліфікується як робота на ворога. Той, хто говорить наприклад про корупцію, порушення прав людини, ігнорування Конституції чи про необхідність відкритої суспільної дискусії, опиняється під підозрою і його більше не спростовують аргументами, його виводять за межі допустимого, оголошуючи «агентом», «корисним ідіотом» москви або просто прямим ворогом. Множинність думок стискається до єдиної дозволеної лінії. Цей механізм є класичним проявом м’якого тоталітаризму, реалі-

зованого цілком ліберальними технологіями. Тут немає потреби в грубому державному терорі старого зразка. 1 2023-06-07 6:31 PM Card 5 US off 23.qxp_Layout Достатньо моральної дискредитації, Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 медійного остракізму, алгоритмічного заглушення й колективної самоцензури. Мова свободи, прав людини й демократичних цінностей використовується для обмеження саме тієї свободи, яку вона нібито захищає. Ворогами оголошуються не ті, хто відкрито заперечує свободу, а ті, хто наполягає на її послідовному дотриманні. Це проявляється з усією ясністю, адже в ім’я боротьби з ворогом впроваджуються практики, що відтворюють тоталітарну логіку – усунення відмінності, закриття простору для незгоди, перетворення суспільства на простір, де дозволено лише одне правильне бачення. У цьому випадку війна виконує ту саму функцію, яку в мирний час виконують ринок, технологічний нагляд чи політична коректність – вона легітимізує знищення множинності думок. І підпорядкування більше не виглядає як примус. Воно постає як патріотичний обов’язок, як умова виживання, як моральна необхідність. І саме тому воно виявляється особливо ефективним.

29

Page 2

Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінця 2023 року!

ЗНИЖКА ЗНИЖКА

$5 $5 на посилку в Україну

на посилку в Україну

Промо код Промо код 5DOL23 5DOL23 ДОМУ, ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ Джерело: Король Данило (https://www.koroldanylo.com.ua/ news/miakii_totalitarizm)

Код поширюється на Код поширюється на авіа та морські посилки в Ук морські посилки в Україну Ви можете надіслати п Ви можете надіслати в офісахпосилку агента Meest: в офісах агента Meest:

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING 050 N Cumberland Ave., O 050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706 Norridge, IL 60706 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727 DOLYNKA UA-US PALATIN DOLYNKA UA-US PALATINE 1590 N Rand Rd., Palatine, 1590 N Rand Rd., Palatine, IL 60074 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727

Є питання? Ми радо відповімо! Є питання? Ми радо відповімо!

Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.me Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.meest.com Електронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Виклик кур’єра Виклик кур’єра Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцінау Facebook: facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada а номером телефону за номером телефону facebook.com/MeestCanada

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

ми підтримуємо

30

Суспільство

«Н

ікому ми, старі, не потрібні». «А що ти хотів?» – я мав би відповісти йому, але промовчав. У його словах була навіть не так гіркота і втома, як фаталізм. Хоча ситуація доволі життєва і навіть банальна. Приїхали діти нашого спільного знайомого (вчився в паралельному класі), дорослі, звичайно, зі своїми дітьми, а його внуками, і сказали, що вони збираються йти на Говерлу. Вийти на найвищу вершину Карпат – це у наш час як хадж у мусульман. Кожен українець має вийти на цю гору, бо вищої в країні немає, бо який ти громадянин, якщо там не був... Цей товариш і він, мій однокласник, подумали, що вони всі разом підуть, але їхні діти залишили їм внуків і пішли, звичайно ж, без них. Вони й не планували цього робити разом – навпаки, вони, я так думаю, хотіли трохи відпочити від своїх дітей, від турбот і домашніх пригод, побути нарешті самим. У курсі свого вивчення іспанської мови я вивчаю, а мій однокласник нею говорить після років роботи на чужині. Я запитав його «Que tal? Como estas? (Як справи? Як ти?)», і він відповів «Viejo por fuera y joven dentro (Зовні старий, але всередині молодий)». Нам всім здається, бо ми так відчуваємо, що незважаючи на те, які ми там зовні, тобто на вигляд, скільки нам в паспорті літ, в душі ми завжди молоді. Бо, знову ж, ми так відчуваємо. Так, ми вже в літах, але і далі любимо, хочемо, мріємо, як і тоді, коли були молоді. Наші бажан-

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Viejo por fuera y joven dentro ня нікуди не зникли, принаймні не повністю, – інтенсивність, гострота відчуття, звичайно, не та, але всередині ще палає вогонь бажань, і пристрасті ще часом вирують, хоча не у всіх. Тільки реальність така, що довколишні сприймають нас за тим, як ми виглядаємо зовні, а не за тим, що ми там відчуваємо всередині, тобто в душі. Коли дорослі діти сказали моїм знайомому й однокласнику, що йдуть самі, вони позбавили їх цієї ілюзії, вивели зі стану замріяності, буквально як лікар ставить діагноз поставили їх перед жорстким, але очевидним фактом: ваш час минув. І щодо потрібності – це трохи лукавство. Непотрібні старі – це в оповіданнях Джека Лондона про Північ добре описано. Чи показано у фільмі «Легенда про Нараяму». Людина жива доти, доки вона корисна племені. Там старих людей залишають вмирати на крижині або відносять і залишають на горі Нараямі. Ми, люди в літах, ще дуже потрібні, з нас може бути багато користі – і, власне, є. Бо «непотрібні» треба трактувати в той спосіб – непотрібні для чого або чим ми можемо допомогти? Йти з молодими на гульки, давати сотні порад, як їм жити, як виховувати їхніх дітей, як будувати власну кар’єру і що робити зі своїм життям? Я думаю, ні. Але ми можемо допомогти в мільйон різних способів: найпростіше – фінансово, чи

(привілей всіх дідів і бабів) можемо посидіти з внуками, відвести їх чи забрати з садка, навчити їх, якщо є потреба й бажання, від тієї ж риболовлі, збирання грибів чи як добувати березовий сік на початку весни – до простого читання, малювання і музики (про ровер чи футбол я помовчу), та навіть піти з ними на перший дзвоник у школу, бо це подія і для вас, і для них. Ми ще дуже потрібні. Це чудово, якщо вкупі зібралося три покоління, хоча і з такої причини. Єдиний рецепт, щоб не відчувати цієї гіркоти, розчарування, цього фаталізму чи, в гіршому разі, навіть приреченості від того, що літо минуло, осінь надворі й у житті нашому осінь, – це наповнити свої дні змістом настільки, щоб не залишалося ні сил, ні бажання, ні часу на подібні думки. Бути, стати настільки цікавим, непересічним, мати певні знання й уміння, не тільки гроші, щоб твого товариства шукали, його добивались. Я розумію, що дуже легко говорити про насичене подіями і справами життя, але на практиці внаслідок різних обставин – часто об’єктивних, а часто і суб’єктивних – ми відкладаємо це на колись, на потім, не зараз, у нас ще є час, у нас ще тут розмаїття справ і робіт. Щодо бажань, ідей, мрій, сподівань – почекають. Бо я ще такий молодий / молода, у мене ще стільки сил. Не відкладайте, зробіть це, реалізуйте задумане, омріяне,

VILLAGE DOCTOR

бажане, поки можете, поки справді є час. І не треба надіятись, сподіватись, що хтось покличе вас у похід, організує вам свято на вашій вулиці. Ніхто, ні рідні і близькі, ні знайомі, ні зовсім чужі (звичайно ж, за гроші). Можуть, але не зобов’язані. Зробіть це самі – тоді не буде розчарування. Щастя, як відомо, не залежить від почуття задоволення чи об’єктивних умов – воно залежить від рівня очікування. Тільки мова не про те, щоб купити собі мотоцикл чи червоні штани, одягнути і сказати цим (правда, невідомо кому): дивіться, який я молодий. Це просто жест. Так само, як трошки поправити свій фасад, дати заробити косметологам і пластичним хірургам. Не обов’язково пробігти марафон – можна копати город і посадити сад. Бо коли, якщо не тепер прочитати нарешті ті двадцять томів українського класика, які стоять у вас на книжковій полиці, чи навчитися брати ті три легендарні акорди на тій же гітарі. Ну і, нарешті, от візьміть, зберіться і вийдіть на ту ж Говерлу, якщо вам так хочеться. Бо можна скільки завгодно жалкувати за тим, що літо минуло, літо твого життя, і надворі вже осінь. Але осінь – це не найгірша пора. Попереду всіх нас чекає зима. Автор: Майкл Мишкало Джерело: ZBRUC (https://zbruc.eu/node/125198)

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

Здоров’я

04.09.2026 — № 35 (220)

Перекуси шкідливі? Віктор Мандзяк Львів, «Сурма»

Я

кби не ті всі байки, які гуляють інтернетом, не було би потреби писати вам про інсулін. Ну справді, навіщо пересічній людині знати про антиліполітичний анаболічний анорексигенний пептид інсулін? Але реалії сьогодення такі, що людина хоче бути стрункою, здоровою і довго жити, тому вишукує в інтернетах інформацію, яка може бути їй в цьому помічна. І тут починаються проблеми… Коли ми говоримо, наприклад, про масу тіла і її детермінанти, то це взаємодія всього з усім. Людина натикається на інформацію, що інсулін блокує соматотропін, чи дізнається, що цей гормон перешкоджає розщепленню жиру і все, інсулін – зло, а продукти, які це зло будять, їсти не варто. Стільки бруду крутиться довкола інсуліну, що хоч бери і плач. Але не я маю плакати, а ти, читачу, адже дурманять голову саме тобі. Тобі кажуть: «Коли ми часто їмо, в крові постійно багато інсуліну, а оскільки інсулін – гормон накопичення жиру, і той факт, що він блокує розще-

плення жиру, ми не можемо схуднути. Їсти треба 2-3 рази на день, ніяких перекусів!» Реальність же невблаганна. Навіть якщо ти споживатимеш їжу безперервно, у тебе є ніч, коли ти щодня, втрачаючи свідомість на 8 годин, не маєш можливість плямкати ротом. Інсулін вночі низький, жир розщеплюється і горить як сухе скалля. Чи задумувався ти, чому природа так начудила, чому після споживання їжі завдяки інсуліну пригнічується спалювання жиру? А все просто: ми поїли, і треба спалювати їжу, особливо вуглеводи, адже запасати їх у великій кількості ми не можемо. Але інсулін не тумблер, який відключає розщеплення жиру в організмі, він всього лиш його пригнічує. Якщо ти дуже моцно поїв, та ще й їжі, яка швидко засвоюється, розщеплення твоїх боків пригнічується сильно, бо треба спалювати калорії, які рікою ллються з ШКТ. Якщо ж в тебе перекус яблучком, яке і засвоюється повільно і калорій дає мало, організм зовсім незначно знизить процес розщеплювання жиру, щоб повною мірою задовольнити всі свої потреби в енергії. І знову ж таки, якщо в тебе був об'ємний прийом їжі, організм, заблокувавши інсуліном розщеплення твого

власного жиру, все одно не може впоратися з такою великою кількістю калорій. Частину він спалює, а частину зберігає в печінці, м'язах і... о так, в жировій тканині. Але це НОРМАЛЬНА ФІЗІОЛОГІЯ, жир у твоєму організмі постійно накопичується і розщеплюється. Суть схуднення чи накопичення жиру в організмі не в інсуліні, він просто посередник, регулятор. Все дуже банально: організм вираховує, як співвідносяться калорії, які ти йому дав з їжею, з тими калоріями, які йому потрібні. Якщо йому калорій бракує, він розщеплює і спалює свій власний жир, який ти вже встиг зненавидіти. Якщо йому калорій забагато, він запасає їх на майбутнє. Маса твого тіла залежить не від кількості насинтезованого підшлунковою інсуліну, а від СПІВВІДНОШЕННЯ СПОЖИТИХ І ВИТРАЧЕНИХ КАЛОРІЙ. Якщо тобі комфортно їсти двічі на день – смачного! Комфортно тричі на день? Смачного! Хочеш їсти п'ять разів? Та прошу дуже. Кількість прийомів їжі ніяк не впливає на твою фігуру. Це не означає, що ти від мене отримав дозвіл жерти без упину, в ліжку, перед телевізором. Харчова культура все ж таки має бути. Але це вже тема іншої статті. ЯК БОРОТИСЯ З ГОЛОДОМ? ТРИ ЛАЙФХАКИ Голод – це слово, яке означає, що ти хочеш ням-ням, а точніше – неприємне відчуття бажання їсти. З’ясуймо, як зробити так, щоб позбавити читача, який хоче бути вузьким на рівні пупця, цього гидотного надокучливого досвіду. Отже, три лайфхаки від голоду.

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

ЛАЙФХАК 1: ДОМОВСЯ ІЗ СОБОЮ КОЛИ ТИ МАЄШ ЇСТИ Те, що люди називають голодом, далеко не завжди відображає фізіологічну потребу в калоріях. Нас оточує смачнюща їжа: на столі лежить понадкушуване дітьми вівсяне печиво, а в холодильнику чекає свого часу ковбаса салямі. Воно настільки смачне, що не потребує справжнього голоду, воно смакує, навіть коли ми ситі. Якщо в тебе нема чітких розпланованих прийомів їжі, то як тільки занудьгуєш, занервуєш, засумуєш, мозок рефлекторно викличе думки про смачненьке, створить бажання і потягне твою руку до печива чи клямки холодильника. І це якраз те бажання, яке ти чомусь називаєш голодом. Боже, до чого ж бідний в тебе словниковий запас! Ні, то не голод, то умовно-рефлекторна реакція. Ти завчив себе реагувати на нудьгу пряниками, як Павлов вчив своїх псів виділяти слину на лампочку. Домовся із собою, скільки разів в день і коли ти маєш їсти. Домовся і

31

дотримуйся! Залізне слово дай собі. Умовно-рефлекторні потяги ігноруй, і з часом вони щезнуть (згаснуть, мовою науки). Хочеш пряник – перехочеш! А як же кіно без попкорну? Так як з ним, тільки без. А солоденьке до кави можна замінити на каву... просто каву. ЛАЙФХАК 2: ЗАЙМИСЬ ДІЛОМ! Якщо твій «голод» – це просто рефлекс, який виникає, коли тобі скучно, то... не живи скучно. Бінго! Мозок – машина для задоволення потреб. Якщо в тебе нема ніяких інших потреб, то мозок задовольнятиме постійно одну потребу – харчову. Невже ти не хочеш саморозвитку, здоров’я, краси, спілкування, кар'єрних звершень? Га? Чому не читаєш, не вчиш англійську, не гуляєш з друзями, не молодиш дівок/ хлопів, не робиш «холодні продажі», не опановуєш нові навички? Чому твій мозок не занятий ділом? Де ти знаходиш час на настирні безперервні думки про ковбасу і пряники? Річ у тому, що мозок, який зайнятий конкретним ділом, не може захотіти ковбаси. Хіба якщо те діло тобі не цікаве. Тоді інше питання: а навіщо ти робиш те, що твій мозок лінується робити? То такий метод самокатування? Віднайди в житті те, що любиш, від чого кайфуєш, і нав'язливих думок про їжу стане менше. ЛАЙФХАК 3: ЗРОБИ СВОЄ ХАРЧУВАННЯ СИТНИМ Ти можеш бути голодним дійсно, якщо твоя їжа неситна. А яка їжа ситна? Сало, жирне м’ясо, котлети і «київський торт»? Нам здається, що калорійна їжа ситна, але наука і здоровий глузд так не вважає. Поясню... Нас не колише, чи ситна порція торта, бо вона явно ситніша від порції бульби. Нас цікавить ситність ОДНІЄЇ КАЛОРІЇ в продуктах. Нам важливо не те, як нас насичує 100 грамів бульби, а яку ситість викликає 100 калорій з бульби. Бо ситими ми хочемо бути, щоб не переїдати, а переїдання – це не про кількість їжі, а про калорійність. Поясню на рівні ясельної групи. 100 грамів сала ситніші, ніж 100 грамів бульби, але оскільки в салі в 10 разів більше калорій, виникає питання: 100 грамів сала в 10 разів ситніші, ніж 100 г картоплі? Відповідь: звісно, ні. ОК, то яка їжа ситна? Низькокалорійна, багата білком і клітковиною. Відповідно, овочі, фрукти, бобові, крупи, бульба (не фрі), нежирне м’ясо, риба, яйця, нежирна молочка – це все їжа, яка добре насичує В ПЕРЕРАХУНКУ НА ОДНУ КАЛОРІЮ. Харчуйся на основі такої їжі, і будеш стрункий. Адже така їжа не тільки ситна, а й менш смачна від тортів і ковбас – нею не хочеться «заїдати нудьгу», про що ми розповіли в лайфхаках 1 і 2. Instagram: viktor_mandziak Facebook: Мандзяк Віктор

32

Спорт

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Огляд спортивних новин тижня: Михайло Яровенко Буча, «Сурма»

МИХАЙЛО МУДРИК – ГРАВЕЦЬ «ТОТТЕНГЕМА» Український футболіст Михайло Мудрик продовжить кар’єру в іншому лондонському клубі. «Тоттенгем» офіційно оголосив про оренду вінгера, права на якого належать «Челсі». Орендна угода розрахована до завершення сезону 2026/27. За даними Фабріціо Романо, у «Тоттенгема» буде можливість викупити українця за 75 мільйонів фунтів. При цьому опція не передбачає обов’язкового трансферу. До тренувального процесу «Челсі» Мудрик повернувся після завершення відсторонення, пов’язаного зі справою про порушення антидопінгових правил. У межах підготовки до нового сезону 2026/27 українець тричі виходив на поле. В одному з матчів він записав на свій рахунок результативну передачу, після якої суперник зрізав м’яч у власні ворота. У «Челсі» вирішили відправити Мудрика в оренду, щоб футболіст зміг набрати оптимальні кондиції після тривалої паузи без регулярної ігрової практики. Інтерес до українця також проявляли «Лідс» і французький «Страсбур», однак саме варіант із «Тоттенгемом» виявився для Мудрика найбільш привабливим. За час виступів у складі «Челсі» українець провів 73 поєдинки. На його рахунку 10 забитих м’ячів і 11 асистів. Водночас лондонський клуб попрощається ще з одним футболістом — захисником Тосіном Адерабіойо. Він перейде до «Тоттенгема» на постійній основі. Причина полягає в регламентних обмеженнях, які не дозволяють одному клубу одночасно орендувати двох гравців з тієї самої команди. Особливого значення трансферу Мудрика додає кандидатура головного тренера «Тоттенгема». Команду очолює Роберто Де Дзербі, який уже працював з українцем у «Шахтарі» в сезоні 2021/22. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну італійський фахівець залишив донецький клуб. У січні 2023 року Мудрик перебрався із «Шахтаря» до «Челсі». «Тоттенгем» розпочав сезон 2026/27 вкрай невдало. Команда поступилася «Брентфорду» з рахунком 0:3, а в наступному турі програла «Ньюкаслу» – 0:2. Після двох зіграних матчів лондонці не набрали жодного очка та посідають останню, 20-ту сходинку турнірної таблиці АПЛ. Свій дебют за нову команду Мудрик потенційно може оформити вже в третьому турі чемпіонату Англії. «Тоттенгем» зустрінеться з «Ноттінгемом» у субо-

Найдовший матч в історії українського футболу, кінець Мессі у збірній та новий початок для Мудрика

ту, 5 вересня. Початок матчу запланований на 17:00 за київським часом. ІСТОРІЯ МЕССІ У ЗБІРНІЙ АРГЕНТИНИ ДОБІГЛА КІНЦЯ Капітан національної команди Аргентини Ліонель Мессі більше не виступатиме за свою країну. 39-річний нападник повідомив про завершення міжнародної кар’єри після тривалих роздумів. Про своє рішення легендарний футболіст розповів у соцмережах. Мессі зізнався, що цей крок дався йому надзвичайно важко, однак він відчуває, що настав час завершити один із найважливіших етапів своєї кар’єри. «Після фіналу чемпіонату світу – 2026 я багато про це думав. Це рішення завдало мені болю і досі відгукується в душі, але я розумію, що настав момент сказати “досить”», – зазначив аргентинець. Мессі також підкреслив, що протягом усіх років у збірній викладався на максимум, а тепер хоче дати можливість проявити себе молодому поколінню. «Я віддав команді все що міг. Вважаю, що мені вже нічого їй додати, адже є сильні молоді футболісти, які готові зайняти свої місця», – додав капітан. Мессі дебютував за дорослу збірну Аргентини у 2005 році. За два десятиліття він став одним із головних героїв в історії команди. Разом із «альбіселесте» футболіст виграв чемпіонат світу 2022 року та Кубок Америки. Останнім турніром Мессі у футболці збірної став чемпіонат світу 2026 року. Аргентина дісталася вирішального матчу, де в додатковий час поступилася Іспанії з мінімальним рахунком 0:1. Попри поразку у фіналі, сам Мессі провів результативний турнір. На його рахунку вісім голів і чотири асисти. За результативністю він поступився лише французу Кіліану Мбаппе, який забив 10 м’ячів. Аргентинець залишає збірну як абсолютний рекордсмен за кількістю матчів і голів. Він провів за національну команду 207 зустрічей та відзначився 125 разів. Окремо Мессі подякував уболівальникам за підтримку, яку отримував упродовж двох десятиліть. Футболіст наголосив, що й надалі залишатиметься відданим збірній, але вже як звичайний уболівальник. «Я завжди любитиму грати за Аргентину. Дякую за вашу любов протягом усіх цих років. Мені дуже бракуватиме підтримки, яку я чув із поля. Тепер я буду одним із вас і підтримуватиму команду з трибун – і в хороші момен-

ти, і особливо у складні», – написав Мессі. Раніше президент Аргентинської футбольної асоціації Клаудіо Тапіа заявляв, що саме Мессі має самостійно визначити, коли завершувати виступи за збірну. За його словами, керівництво AFA не збиралося тиснути на капітана. Мессі пояснив, що фактично визначився зі своїм майбутнім ще після ЧС-2026. Додатковим поштовхом для остаточного рішення стала смерть його батька. «Я написав ці слова 21 липня, через два дні після фіналу. Після того, що сталося з моїм батьком, я ще сильніше переконався, що ухвалив правильне рішення», – розповів футболіст. Мессі також входить до числа найкращих бомбардирів в історії чемпіонатів світу. На його рахунку 21 гол у фінальних частинах мундіалю. Лідером цього показника є Мбаппе, який випереджає аргентинця на один м’яч. Наступним великим турніром для збірної Аргентини стане Копа Америка – 2028. Тоді Мессі вже виповниться 41 рік. А на чемпіонаті світу 2030 року аргентинський нападник міг би вийти на поле у 43-річному віці. Наразі рекорд найстаршого польового футболіста в історії чемпіонатів світу належить легендарному камерунцю Роже Міллі. Він зіграв на мундіалі у віці 42 років і 39 днів. НАЙДОВШИЙ МАТЧ В УКРАЇНСЬКОМУ ФУТБОЛІ Зустріч третього туру Української Прем’єр-ліги між черкаським ЛНЗ та рівненським «Вересом» увійшла в історію українського футболу як найдовший матч. Гра стартувала о 15:30, а фінальний свисток пролунав лише близько 22:00. Таким чином, від початку до завершення поєдинку минуло понад шість із половиною годин. Причиною такої тривалості стали три повітряні тривоги, через які футболістам доводилося залишати поле та переходити в укриття. Першу зупинку арбітр оголосив на 29-й хвилині. Повітряна тривога в Черкасах тривала близько 20 хвилин, після чого команди змогли повернутися до гри. Найдовша перерва сталася вже наприкінці

основного часу. На 78-й хвилині матч знову призупинили, і цього разу футболісти були змушені чекати майже дві години. Після відбою зустріч відновилася, але лише на кілька хвилин: вже через три хвилини пролунала ще одна повітряна тривога. Попри пізній час, команди вирішили не переносити завершення матчу на наступний день і дограти його того ж вечора. На момент третьої зупинки рахунок був 0:0. Після чергового відновлення гри «Вересу» вдалося швидко скористатися своїм шансом. На 83-й хвилині Данило Чечер забив єдиний м’яч зустрічі та вивів рівнян уперед. Епізод із голом не обійшовся без неприємностей для автора результативного удару. Після контакту з Артуром Рябовим Чечеру знадобилася допомога медичного штабу, проте захисник зміг повернутися на поле та завершити матч. У підсумку «Верес» утримав перевагу та переміг із рахунком 1:0. Попередній рекорд за тривалістю матчу в українському футболі також був пов’язаний із повітряними тривогами. У листопаді 2023 року поєдинок між «Дніпром-1» та «Олександрією» тривав 4 години 36 хвилин. Черкаська зустріч ЛНЗ і «Вереса» перевершила цей показник більш ніж на дві години. Після цієї перемоги «Верес» має чотири очки та наразі займає сьоме місце в турнірній таблиці УПЛ. У ЛНЗ також чотири набрані бали, що дозволяє черкаській команді розташовуватися на дев’ятій позиції.

04.09.2026 — № 35 (220)

33

34

Історія

Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

Н

авесні 1918 року українське військо рухалося на схід. Через простір, який пізніші імперські наративи намагатимуться винести за дужки української історії, а згодом оголосити «ісконно рускім», ішли підрозділи молодої Української Народної Республіки. Лозова, Барвінкове, Слов’янськ, Бахмут, Микитівка, Горлівка, Дебальцеве, Донецьк (тоді ще Юзівка) – ці назви через століття знову повернуться у воєнний словник України. Тоді ж, навесні 1918-го, на схід наступала Слов’янська група Запорізької дивізії військ УНР. Її командиром був Володимир Сікевич, що народився 4 вересня 1870 року на Київщині. Один із тих українських генералів, чия біографія дозволяє побачити визвольні змагання не як низку хаотичних епізодів, а як драматичну спробу Української нації вибороти собі місце в історії силою власної зброї. Сучасники називали його Українським Левом. І в цьому образі є таки щось більше, ніж звичайна військова метафора. Згадаймо собі, що лев – один із найстійкіших образів української історичної пам’яті: від геральдичного лева Руського королівства та середньовічної традиції Львова до золотого лева на синьому щиті, який у ХІХ столітті став одним із символів українського національного руху. Сьогодні цей образ живе у нашій військовій символіці – на шевронах сучасних українських підрозділів, де лев на рукаві знову прочитується як знак сили, відваги та готовності боронити своє. Від княжого герба до військового шеврона, від королівської традиції до сучасного воїна – лев в українській культурі виявляється напрочуд тривким образом державності й збройної сили. Тож лев – це уособлення суверенної сили, здатності не просто витримувати удар, а перехоплювати ініціативу, переходити в наступ, нав’язувати противникові власну оперативну волю. Саме таким постає Володимир Сікевич у великій драмі Української революції – командиром, для якого державність мала цілком матеріальний вимір: фронт, бойовий порядок, дисципліну, тил, комунікації і, зрештою, кордон. Його шлях особливо показовий для покоління, якому випало творити Україну серед руйнації імперії. Революція 1917 року поставила перед українським рухом питання, яке в теоретичних деклараціях могло здаватися вже вирішеним, але в реальній політиці вимагало значно суворішої відповіді: хто захистить державу, після її проголошення?

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

Український Лев. Генерал Володимир Сікевич і звільнений український схід Нація не стає державою внаслідок самого лише політичного волевиявлення. Між проголошенням суверенітету і його реальним існуванням лежить простір, який історики державотворення назвали б простором інституційної спроможності. Держава повинна мати адміністрацію, фінанси, дипломатію – і, передусім, силу, здатну оборонити її від того, хто цієї держави не визнає. Для України початку ХХ століття таким інструментом мусило стати власне військо. У листопаді 1917 року Сікевич долучився до українського війська, а вже на початку наступного року став одним із старшин Гайдамацького коша Слобідської України. Коли більшовицькі війська Муравйова рушили на Київ, українська державність зіткнулася з тією реальністю, яка стане болючою наукою: дипломатичні декларації без боєздатної армії не зупиняють наступу противника. І Сікевич був серед тих, хто пройшов цей досвід війною. Навесні 1918 року він очолив 3-й Гайдамацький полк, а невдовзі отримав під командування Слов’янську групу Запорізької дивізії. Її завданням був наступ через Лозову на Донбас. Це була операція не лише військова, а й державна в найточнішому сенсі цього слова. Йшлося про встановлення українського контролю над стратегічним промисловим регіоном, його залізничними комунікаціями та вугільним басейном. Донбас був важливим не тому, що став ним у пізнішій радянській індустріальній міфології. Він уже тоді був ресурсним і комунікаційним вузлом, контроль над яким мав безпосереднє значення для життєздатності держави. Тому похід Сікевича на схід був операцією зі стратегічним завданням: розгромити противника, встановити контроль над ключовими населеними пунктами та транспортними артеріями, закріпитися на звільненій території й винести оборонний рубіж до державного кордону. Наступ розгортався стрімко. Після Лозової – дванадцятигодинний бій за Барвінкове. Далі – Слов’янськ, Бахмут, просування вглиб Донбасу. У квітні 1918 року українські частини витіснили більшовицькі сили зі значної частини регіону. Це був той тип військової операції, де успіх залежав не

лише від чисельності особового складу чи вогневої могутності, а від темпу наступу, злагодженості частин, управління та здатності командування використовувати оперативну ініціативу. І особливе місце в цій історії посідає Бахмут. Сьогодні це місто стало одним із найтрагічніших символів сучасної російсько-української війни. Але за сто років до його новітньої оборони тут уже точилася війна за українську державність. У квітні 1918-го до Бахмута увійшли українські війська. Синьо-жовтий прапор над містом був не просто жестом. У військовому сенсі прапор позначав зміну контролю; у політичному – відновлення українського суверенітету; у символічному – повернення регіону до того національного простору, з якого його десятиліттями намагатиметься витіснити російська та згодом радянська історична оптика. Кульмінацією походу став вихід підрозділів Сікевича на східний рубіж української держави: «Я відчув, як відокремлюються землі України від чужих земель… радянська влада разом з покручем „донецької республіки“ була знищена», – писав він у спогадах про встановлення українського прапора на кордоні Донеччини після вигнання більшовицьких окупантів до росії. Багатотомні спогади «Сторінки із записної книжки» Сікевича, що доступні на сайті «Діаспоріана», важли-

ві не лише як мемуари. Це спроба зберегти досвід покоління, яке зрозуміло, що поразка нації починається не лише на полі бою. Вона починається тоді, коли нація втрачає пам’ять про власні перемоги, власних командирів і власну військову традицію. Саме тому його спогади є своєрідним продовженням його служби – вже не зі зброєю в руках, а в боротьбі за історичну пам’ять: «Козаки принесли два високих стовпи, вималювали їх на жовто-блакитну фарбу, яку знайшли на станції, на кожному з двох боків намалювали тризуб, а під ним написали: У. Н. Р., а до стовбів прибили патики з нашим рідним державним прапором! Священик відслужив молебен, окропив святою водою прапори. Коли козаки піднесли до гори стовпи і закопали в землю, музика заграла наш гімн, гармати дали салют, а козаки крикнули могуче: «Слава!» Це було таке свято для нашого війська, що його зможе зрозуміти лише той, для кого Україна дорожче життя!». Так описав той пам’ятний момент встановлення відвойованого кордону Сікевич у спогадах. У 1937 році ювілейний адрес, опублікований у тижневику «Тризуб» з нагоди п’ятдесятиріччя його військової служби, назвав Сікевича «одним із найвидатніших наших боєвих командирів», який «вписав своє ім’я в славну історію відновлення української збройної сили», а також одним із найвідданіших справі української державності дипломатів. Його сучасники вже тоді розуміли масштаб цієї постаті. Через понад століття після бліцкригу Володимира Сікевича українські Збройні Сили знову воюють за свою землю, зокрема за Донеччину. Вони боронять ті самі напрямки, ті самі міста, за які боролися їхні попередники в одностроях Армії УНР. Український Лев давно відійшов у минуле. Проте сама потреба в тому типі історичної волі, який він уособлював, нікуди не зникла. Бо держави зберігаються не лише законами і дипломатичними нотами. У критичну мить їхню історію пишуть ті, хто здатен взяти на себе відповідальність за напрямок удару, рубіж оборони і прапор, який має залишитися над звільненою землею.

04.09.2026 — № 35 (220)

35

36

surma.com.ua

№ 35 (220) — 04.09.2026

UNIVERSE CARRIER

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!