"Сурма" – українська незалежна газета. №208-2026

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 23 208 | 12 ЧЕРВНЯ 2026 | USA, UKRAINE

Вектор – Україноцентризм. Україноце Політичний дайджест Політични новин № 112 1 ▶ стор. 2

Відразу і не збагнеш…

Концерт к класичної там вирували музики – т щемні поч ще почуття… ▶ сстор. 16

«С «Співай Співай р рідною» – тр тріумф української пі пісні у світі ▶ стор. 14

СТОР. 18 SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

БУ БУДЕМО ВДЯЧНІ ЗА ПІДТРИМКУ РЕ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ «СУРМА» ISSN 2832-4676

2

Політика ⁄ Геополітика

Назар Мухачов, Київ Головний редактор газети «Сурма»

В

ійну проти України часто порівнювали з Першою світовою війною, зокрема через жорстокі піхотні штурми та великі втрати. Проте думка про те, що вона може за будь-яким показником перевершити конфлікт, настільки тривалий і кривавий, що французькі солдати сподівалися, що він стане «останньою з останніх» воєн, колись здавалася немислимою, пише The New York Times. Наша війна офіційно триває довше, ніж Перша світова. У четвер війна в Україні перетнула позначку тривалості у 1569 днів, або понад чотири роки і три місяці, чим перевершила за тривалістю Першу світову війну. І це не враховуючи того, що фактична війна рф проти нас почалась 18 лютого 2014 року із початку захоплення Криму. І тим більше не враховуючи того, що війна проти України не була названа війною з точки зору міжнародного права ані в 2014 році, ані в 2022 році.

Перевершення І Світової співпало із датою першого святкування Дня Сил безпілотних систем – нового роду військ, який, власне, «народився» саме під час кремлівської війни проти нас. Принагідно вітаємо Українських Воїнів із їхнім Святом та бажаємо Сил, Наснаги та Успіхів!

7 червня українські сили суттєво пошкодили важливий міст у районі Чонгара на півночі Криму, який використовувався для руху військової техніки та цивільного транспорту. Окупаційна влада на чолі із аксьоновим раніше вже закрила «сухопутний коридор» до Криму та ключові траси Луганщини – заборонила пасажирські перевезення стратегічними маршрутами, зокрема трасами Р-280 «Новоросія» і Р-150. Залізнична нічна заборона, що почала діяти із 10 червня, стала черговим кроком у тій самій логіці: цивільний транспорт прибирають з маршрутів, щоб убезпечити їх від атак і розчистити для військових перевезень. Через регулярні удари по вантажівках із пальним та боєприпасами логістика росії працює з великими труднощами. Скасовані залізничні рейси збираються компенсовувати автобусними перевезеннями, проте саме зараз сотні автобусів не виходять на маршрути у зв’язку із нестачею пального. Станом на кінець травня Кримський міст не працює на повну потужність, поромна переправа знищена, а залізниця досі не добудована. Можливості ворога швидко перекидати військову техніку на півострів суттєво обмежені. У зв’язку із обстрілами Кронштадта, листом Зеленського до путіна, спільною заявою Стармера, Макрона, Мерца та Зеленського (Е-3+Україна) за-

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин № 112 хідні розвідки та ГУР попереджують, що з дня на день може відбутись чергова потужна комбінована атака на Україну.

Лист Зеленського до кремлівського царя мав характер документа, який радше насміхається із путіна, аніж є кроком до миру. Написаний в критичному дусі, що є справедливим із точки зору жорстокого московського нападу на нас, лист не дотримано відповідно до дипломатичних канонів. Текст В. Зеленського то загрожує, то соромить, то виявляє «великодушність», то кричить, то пропонує, а потім взагалі зводиться до тези «ми з вами, типу, лідери, це ми вирішуємо (давайте «перетремо»). Частина листа спрямована на українську аудиторію, показуючи їй чергову порцію «потужності та незламності» Зеленського. Інша частина – на московську. Проте останню, разом із путіним та його челяддю, такий лист лише мотивуватиме далі воювати, а не штовхатиме до мирних перемовин. Що приводить до очевидного висновку – саме заради продовження війни цей лист і було написано. Цікавим є також і те, що цей лист з’явився за день до повідомлення Financial Times, згідно з яким Зеленський у травні передавав повідомлення з пропозицією зустрічі путіну через російського олігарха Романа Абрамовича. Як пише видання із посиланням на 4 джерела, Зеленський минулого місяця запросив до Києва підсанкційного російського мільярдера, колишнього власника ФК «Челсі» Абрамовича, намагаючись переконати путіна провести прямі мирні переговори. Зеленський ніби попросив Абрамовича передати російському правителю повідомлення про те, що він готовий провести з ним двосторонню зустріч. Загалом стаття FT досить відбілююча для Абрамовича, який належить до олігархів, що водночас вхожі і до глобалістичних кіл, і до кремля. Проте саме залучення Абрамовича викликає чимало питань. Адже навряд чи Зеленський хотів би здійснювати багато зайвих складних рухів, наперед знаючи про їхню безрезультатність? І от після зустрічей із Абрамовичем, але перед появою інформації у FT, Зеленський публікує листа до путіна, манера і зміст якого точно не сприяють мирним перемовинам. Для чого? Що за цим? Чи не хотіли поспішним публікуванням листа до путіна інформаційно перекрити справжній зміст перемовин за участі Абрамовича? «Я отримав результат, який був потрібен», – сказав сам Зеленський згодом про відкритий лист путіну. Водночас Зеленський не конкретизував, про які саме результати йдеться. А який результат? Поглиблення ескалації? При імітації мирного переговорного процесу як з боку

кремля, так і з боку Києва? Чи є якийсь інший результат? Можливо, ми зараз всі спостерігаємо надзвичайно хитру дипломатично-геополітичну багатоходову спецоперацію Зеленського. Проте слід розуміти, що свого часу КВН створювався кураторами із КДБ, і навряд чи квнщик здатний переграти кадебіста. Та й зрештою чи можна було просто так потрапити на вищі щаблі КВН – питання доволі риторичне. Хіба що не для тих, для кого весь перебіг історії та політики є набором випадкових жодним чином не пов’язаних між собою подій та фактів.

7 червня прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Емманюель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц провели зустріч із президентом України Володимиром Зеленським у Лондоні. За підсумками зустрічі вони опублікували заяву, у якій окреслили умови для завершення війни рф проти України: - по-перше, припинення бойових дій. Вони закликали президента путіна погодитися на негайне та повне припинення вогню; - по-друге, поточна лінія зіткнення має бути відправною точкою для переговорів. Міжнародні кордони не повинні змінюватися силою, а суверенне право України обирати власні механізми безпеки та союзи має повністю поважатися; - по-третє, Україна повинна мати надійні та юридично обов'язкові гарантії безпеки після набрання чинності угоди про припинення вогню, спираючись на зобов'язання, взяті в Берліні в грудні 2025 року та Парижі в січні 2026 року. Це включає розгортання Багатонаціональних сил – Україна; - по-четверте, російські активи залишатимуться знерухомленими, доки росія не припинить свою агресивну війну та не компенсує Україні збитки, завдані війною; - по-п'яте, європейські інтереси безпеки повинні бути захищені в будь-якій угоді. Елементи будьяких переговорів, пов'язаних з ЄС та НАТО, потребуватимуть згоди ЄС та його держав-членів і союзників НАТО відповідно. Додайте до цих пунктів все вищенаписане. Як на мене, то можливість укладення мирної угоди в 2026 році стає все більш примарною. Зрештою не просто так на закритій зустрічі поблизу Лондона кількома тижнями раніше прогнозували продовження війни ще й у 2027 році та вкрай важку зиму 2026-27 для українців. Про це повідомила керівниця ЦПК Дарія Каленюк, яка була учасницею щонайменше 4-го закритого засідання глобалістичних сил. Зрештою, саме глобалісти впродовж десятиліть витрачали мільярди доларів для формування цілого класу ґрантоїдів-соросят, які просувають глобалістичні інтереси в політиці та інформаційному полі. Наступного дня після лондонської зустрічі у своєму телеграмі Зеленський написав: «Сьогодні під час зупинки в аеропорту Кишинева говорив з представниками Президента Сполучених Штатів Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Дуже позитивна розмова. Вдячний за готовність працювати максимально активно вже цими тижнями, щоб дати поштовх дипломатії для завершення війни росії проти України. Розуміємо, як багато поглядів світу привернені до ситуації навколо Ірану. Але наша спільна мета щодо миру в Європі на порядку денному. Обговорили перспективи в контексті саміту G7 та інших подій у червні. По-

3

12.06.2026 — № 23 (208)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ǎǃǐǛǜnjǎǖnj ǛǚǝǔǗǚǖ В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

4

Політика ⁄ Геополітика

інформував про наявні у нас дані щодо того, на що налаштовані в москві. Вдячний за слова поваги до українців та позитивну оцінку позицій України. Дякую, Америко! Дякую Молдові за гостинність». І як це «клеїться» із усім попереднім? Без шизофренії – ніяк. Або без масштабного кривавого цинічного спектаклю, у якому задіяно чимало акторів. Під час лондонського візиту Зеленський також обговорював з прем'єром Британії Стармером використання £2,4 млрд від продажу футбольного клубу «Челсі» російським олігархом Абрамовичем на посилення української ППО. У 2022 році британський уряд дозволив Роману Абрамовичу продати «Челсі» лише за умови, що кошти підуть на підтримку України. Відтоді кошти залишаються замороженими на банківському рахунку у Великій Британії, бо сторони не можуть дійти згоди щодо використання коштів. Попри те що Стармер в грудні 2025 року заявив про організацію передачі тих коштів Україні, справа з місця не зрушилась. Юристи Абрамовича погрожують британському уряду судом. Ті ж юристи Абрамовича, до речі, використовують листи голови президентської фракції у Верховній Раді Давида Арахамії на свій захист. Саме хламідія, перепрошую Арахамія, і є головним посередником в спілкуванні Зеленського із Абрамовичем. Приїзду Абрамовича до Зеленського передував візит Арахамії до Абрамовича, під час якого Арахамія нібито мав коротку телефонну розмову із путіним. Про це 7 червня в Telegram поінформував Ukraine context – телеграм-канал, який входить до пулу Офісу президента. І, власне, сам факт цієї розмови із путіним канал подає як щось позитивне. Як тут не згадати про указ того ж Зеленського №679/2022 від 4 жовтня 2022 року, який прямо забороняє перемовини із путіним?! Але тоді треба було пропіаритись, а виконувати закони та підзаконні акти не є потрібним? Це як з Конституцією: коли є можливість «торганути» Україною всупереч 13 та 14 статтям, навіть вночі під час карантину зелені депутати у співпраці із шоколадними та соросятами з пінчуківського «Голосу» зроблять все потрібне. Але потім можна тією ж Конституцією прикриватись задля збереження влади. Досить зручно, чи не так? Найбільше в цьому всьому мені болить обмежена можливість донесення вищезазначеної правди до мільйонів українців, які є носіями масової свідомості, спотвореної зеленим телемарафоном та іншими ворожими псевдожурналістами і псевдоекспертами. Окрім цього, в інтерв'ю The Guardian Зеленський вкотре наголосив на важливості створення альтернативи ракетам Patriot в Європі та обміні знаннями у військовій галузі, зокрема галузі БпЛА. При абсолютно правильній тезі, сказаній для The Guardian, Зеленський палець об палець не вдарив задля виробництва в Україні своїх зенітно-ракетних комплексів, які повинні були б складати левову частку системи ППО України. Зеленського також запитали про зняття партією Reform UK прапору України біля офісу ради графства Ессекс. Зеленський відповів, що «не хоче втручатися в жодні політичні справи», проте «іноді маленькі, незначні помилки можуть зруйнувати велику дружбу чи величезні контакти». Взагалі дії Reform UK, зокрема, та попередні місцеві вибори у Великій Британії вказують на певну «політичну лихоманку» на Туманному Альбіоні. Черговий доказ «лихоманки» з’явився в день написання цієї статті. Міністр оборони Великої

surma.com.ua

Британії Джон Гілі подав у відставку. У своїй заяві він розкритикував уряд Стармера за недостатнє фінансування оборони на тлі зростаючих загроз. Проте, як на мене, зведення причин відставки Гілі лише до недостатнього фінансування є неправильним. Насправді це свідчення глибокої кризи в середині лейбористів та двопартійної політичної системи у Великої Британії в цілому. Саме Британія є локомотивом підштовхування Європи до підготовки оборони від майбутнього нападу рф. І на цьому тлі відставка Гілі є дуже симптоматичною. Новий уряд Болгарії планує припинити постачання зброї Україні, – заявив міністр оборони Стоянов. Він також сказав, що «Україні потрібно більше людей, а не більше озброєння», а Європі варто послабити санкції проти кремля, адже ті «шкодять економіці континенту». Стоянов закликав до «справедливого миру, який буде визначено обома сторонами, що беруть участь у конфлікті». «Україна не отримує безкоштовної військової допомоги від Болгарії», – доречно наголосив речник МЗС Тихий. У сучасних умовах високотехнологічної війни, створення 20-50-кілометрової kill-зони на ЛБЗ, міністр оборони країни ЄС говорить про те, що Україні треба люди, а не зброя. Для чого ця цинічна заява?! Для того, щоб українською кров’ю закривати нестачу озброєння? А на землю без народу прийдуть народи без землі… Уперше з часів СРСР росія будує нову військову базу біля Фінляндії. Будівництво нового гарнізону розпочалося в Петрозаводську навесні та просувається швидкими темпами. Вже ведуться роботи над десятком великих казарменних будівель. Будівельні роботи є значно масштабнішими порівняно з тим, що раніше старі військові об'єкти в Петрозаводську лише вдосконалювалися. Петрозаводськ – столиця Республіки Карелія, територія якої була захоплена СРСР в ході війни проти Фінляндії в 1939-40. До слова, СРСР через напад на Фінляндію в 1939-му було виключено із Ліги Націй, яку згодом назвали неефективною, адже вона не змогла запобігти ІІ Світовій війні. Зате «високоефективне ООН» після нападу рф на Україну, порушення міжнародно визнаних кордонів та міжнародного права не виключили агресора навіть із Ради Безпеки ООН! Окрім будівництва бази поблизу Фінляндії, яка вже є членом НАТО, кремль також надзвичайно активізував антивірменську риторику. Після перемоги Пашиняна у Вірменії кремлівські пропагандисти погрожують Вірменії «українським сценарієм», оскільки «вони йдуть європейським шляхом». Проте шлях Вірменії набагато складніший, ніж просто «європейський». Фактично Пашинян, підписавши угоду із головою Азербайджану Алієвим в Овальному кабінеті Трампа, першочергово взяв курс на зближення із США та Туреччиною, до геополітичної орбіти якої належить Азербайджан. Але цей шлях вже є дуже складним, а обіцяє бути ще складнішим. Трохи статистики на підтвердження цих слів: 42% торгівлі Вірменії – з рф, а з Європою – 7%; 87% газу – з рф, «Газпром» – єдиний постачальник, а філіал «Газпром Вірменія» контролює всю газорозподільну мережу. Проте ця статистика може змінитись при покращенні відносин із Азербайджаном, який раніше був військовим противником через Нагірний Карабах; 70% електрики виробляється на російських енергоресурсах. Ядерне пальне разом із ТВЕЛами для Мецаморської АЕС постачає росія, а Севано-Разданський каскад ГЕС – у власності роском-

№ 23 (208) — 12.06.2026 панії «Ташир». 70% нафтопродуктів – бензину, дизелю, мастил – з рф; 100% пшениці – з росії. Також рф є основним постачальником олії, макаронів, хліба, солодощів; Південно-Кавказька залізниця є дочірньою компанією «російської залізниці», яка контролює всю інфраструктуру. Відсутність контролю за вітчизняною залізницею є загрозою для суверенітету. Вірменія – яскравий приклад. Проте це не заважає «зеленим» разом із соросятами готувати Укрзалізницю до «прихватизації». Єдиний алюмінієвий завод «Арсенал» належить російській компанії «Русал»; 70% грошових переказів (3,6 млрд доларів) надходить із росії; 35% усього товарообігу Вірменії забезпечує росія.

Завершити хочеться позитивом, який для мене став доволі неочікуваним. Ексголова Верховного Суду Князєв отримав п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. САП офіційно повідомила: 8 червня 2026 року Вищий антикорупційний суд затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором САП та колишнім Головою Верховного Суду. Його викрито у травні 2023 року на одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Обвинувачений повністю визнав свою провину в інкримінованому йому злочині, погодився надати викривальні покази на співучасників та отримати реальний строк з конфіскацією майна. Вироком ВАКС ексголову Верховного Суду визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Покарання: - 5 років реального позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в судових та правоохоронних органах строком на три роки; - конфіскація квартири та будинку; - конфіскація понад 200 тис. доларів США особистих заощаджень; - спецконфіскація 1 248 700 доларів США, які були предметом неправомірної вигоди. Крім того, за згодою сторін ексголова Верховного Суду спрямує на підтримку Збройних Сил України через БФ «Повернись живим» 1 104 600 доларів США (чому, до речі, не в держбюджет?! - ред.). З огляду на те, що Князєва взяли «на гарячому», то доведення його винуватості не було складною справою. А от отримання свідчень проти інших корупціонерів є важливим моментом, який ми, однак, не здатні оцінити. Зрештою на початку цієї справи спільними зусиллями правопохоронців телефон Князєва було вилучено із переліку речових доказів, а саме його телефон містив величезну кількість переписок із іншими суддями, політиками, високопосадовцями тощо. Тому цінність його свідчень ми зможемо оцінити лише по наступних обвинуваченнях та вироках для інших топкорупціонерів. Сподіваємося, що так воно і буде.

12.06.2026 — № 23 (208)

5

6

Суспільство

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Абсолютна більшість українців вірять у Бога – соцопитування

Я

к українці оцінюють релігійну ситуацію в Україні? 4-9 травня 2026 року Rating Group (Соціологічна група «Рейтинг») опитала 2000 українців щодо релігійної ситуації в Україні. Нижче – ключові знахідки дослідження. СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ КОНФЕСІЙ Недовіра до людей інших релігійних конфесій є невисокою (31%) порівняно з недовірою до людей інших політичних поглядів (60%) або іншої національності (38%). Серед лідерів релігійних конфесій найбільшу довіру українців має митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної Церкви України (47%), найменшу – Патріарх російської Православної Церкви Кирило (3%), рівень недовіри до якого різко зріс у порівнянні з даними 2018 р.

На думку опитаних, відносини між вірянами різних церков і релігій є більш дружніми або спокійними у місцевості, де вони проживають (74%), ніж загалом в Україні (48%). РЕЛІГІЙНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ 26% українців відносять себе до православних, без визначення конкретної конфесії, 22% – до Православної Церкви України (митрополит Епіфаній), 16% – до віруючих, що не належать до жодної конфесії.

46% православних зазначили вплив на визначення своєї конфесії сімейними традиціями та вихованням, 37% – усвідомленим вибором у дорослому віці, 28% – культурною та національною ідентичністю.

38% опитаних не відносять себе до жодної православної конфесії через думку про те, що релігія – це особиста

справа, 27% ніколи не замислювалися над питанням визначення конфесії, 19% не довіряють церковним інституціям загалом, 16% – через суперечності та конфлікти між православними конфесіями.

90% українців святкують Різдво, з них 51% – 25 грудня, 18% – 7 січня, 21% двічі – 25 грудня і 7 січня. РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ ТА ПРАКТИКИ Абсолютна більшість респондентів загалом вірить в існування Бога (78%). Ще 12% не вірять у Бога, але вірять в існування вищих сил. Більше половини респондентів (56%) вважають, що Бог існує, і не сумніваються в цьому, 22% вірять в існування Бога, однак іноді сумніваються, 12% не вірять в Бога, але вірять у вищі сили, 8% не вірять в існування Бога та вищих сил.

У 56% опитаних не змінились релігійні погляди і конфесійна приналежність з початку повномасштабного вторгнення, у 18% посилилися, у 6% послабилися, 19% не були релігійними і не стали зараз. Серед релігійних практик найчастіше українці згадують носіння релігійних символів (42%), молитви вдома (36%), читання або слухання релігійних текстів (18%), відвідування богослужіння у церквах (13%). Спілкуються з духовними наставниками та дотримуються посту по 9%, займаються духовними практиками та медитаціями – 7% опитаних. У виборі церкви опитані частіше керуються територіальною близькістю (36%), особистістю священниками (30%), атмосферою (23%), мовою богослужіння (22%), належністю до конфесії (20%).

Суспільство

12.06.2026 — № 23 (208) РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ, СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ 68% українців оцінюють ступінь свободи віросповідання в Україні як високий, 27% – як низький. Абсолютна більшість опитаних (88%) не зазнавали утисків через релігійні переконання ані щодо себе, ані щодо своїх близьких. На думку 70% респондентів, основною мовою богослужіння в Україні має бути українська, 24% – мова, традиційна для конфесії.

50% респондентів вважають, що краще, коли люди в суспільстві мають різні вірування, 42% – якщо вірування є однаковими.

50% опитаних вважають, що Церква в Україні має бути відокремлена від держави, тоді як 45% підтримують протилежне твердження. Переважна більшість опитаних (79%) погоджується із твердженням, що держава має регулювати релігійні організації, якщо вони є загрозою для України. СТВОРЕННЯ ПЦУ 60% респондентів позитивно оцінюють створення єдиної Помісної Церкви, близько третини висловлюють байдужість до цієї події.

54% респондентів підтримують ідею об’єднання православних церков – Православної Церкви Укра-

їни та Української Православної Церкви в єдину Православну Церкву України, 45% – ідею об’єднання усіх православних церков, зокрема Православної Церкви України, Української Православної Церкви і Української Греко-католицької Церкви в єдину Православну Церкву України. ПИТАННЯ ЗВ'ЯЗКУ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ З РОСІЙСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ 80% опитаних підтримують ідею розриву зв’язків Української православної церкви з посійською православною церквою через російську агресію проти України.

62% опитаних підтримують закон, який забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних з державою-агресором росією.

57% підтримують ідею заборонити діяльність Української Православної Церкви під керівництвом митрополита Онуфрія через зв’язки з російською православною церквою. Також 67% опитаних підтримують введення санкцій щодо митрополита Онуфрія через його зв’язки з російською православною церквою. Джерело: Rating Group (https://www.ratinggroup.ua/news/ religion-ua-may2026)

В суботу та неділю з 9.00 до 14.00

7

8

П

Геополітика

ісля Другої світової війни жоден зі збройних конфліктів не завершився захопленням і утриманням великих територій, як за колоніальної доби, якщо населення чинило спротив. Хіба що інтервенція Китаю в Тибет є винятком. Але історичні аналогії диктатурам не перепона. Черговою спробою пливти проти течії стало захоплення Криму, частини сходу України й масштабна агресія, яка триває і зараз. 2014 року, в 360-ту річницю Переяславської ради, після століть упертих спроб стерти на порох українську ідентичність і саму історичну пам’ять народу, росія вирішила продовжити деукраїнізацію України, яка в різних формах державного устрою існує на своїй землі значно довше, ніж біснуватий сусід. Не вийшло раніше, не вийде й зараз. У номері провінційної газети штату Теннессі (США) від 11 жовтня 1981 року в статті, присвяченій допомозі сім’ям анонімних алкоголіків, було згадано певні «12 кроків», які необхідно зробити жертві зеленого змія, щоб вилікуватися від залежності. Під час обговорення один з учасників зустрічі критично зауважив: «Божевілля – це робити те саме знову і знову, очікуючи іншого результату». Так, ця фраза не належить Ейнштейну, як дехто вважає, вона має значно прозаїчніше походження. Але у наш час вона цілком актуальна в контексті спроб відтворити минулі помилки, сподіваючись на нову еру в сучасній геополітиці. Деякі лідери й справді діють так, наче перебувають під дією сильних субстанцій, але самі ставати на шлях лікування вперто не хочуть. Професор Брендан Сіммс, директор Центру геополітики Кембриджського університету й автор книги «Повернення великих держав», у свіжій статті для Foreign Affairs стверджує, що сьогодні у світі фактично є лише чотири великі держави – це США, Китай, росія та Велика Британія. Само собою, саме вони чинять найбільший вплив на світові справи. Організація Global Fairpower, яка складає рейтинг армій світу, протягом усіх років війни ставить росію на друге місце після США, попри ледь не щоденні докази помилковості цього твердження. Що ж, один із кроків анонімних алкоголіків до оздоровлення звучить так: «Ми прийшли до переконання, що тільки сила, могутніша за нас, може повернути нам розсудливість». Ми знаємо цю силу – це ЗСУ. Спробам пояснити глобальні процеси взаємодією сильних держав і тим самим висловити співчуття долі середніх і менших, уже декілька століть. Ні провал «концерту Європи» після Наполеонівських війн, ні коротке життя Ліги націй після Першої світової, ні параліч нинішньої РБ ООН, ні навіть тихий відхід від справ «сімки», яка значною мірою перетворилася на

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Божевілля геополітики: коли великі держави повторюють старі помилки «двійку», не змінили стандартного бачення геополітики як арени взаємодії «великих» за рахунок «середніх» і «малих». Є легенда родом із 1960-х: коли перед матчем збірних Бразилії і СРСР радянський журналіст запитав Пеле про прогноз результату, той відповів: «Ви заб’єте, скільки зможете, а ми – скільки захочемо». Так і з «великими державами»: вони можуть на власний розсуд починати війни, ігнорувати рішення міжнародних судів і організацій, трактувати на свій лад міжнародне право, примушувати інших до певних рішень і не нести жодної відповідальності за скоєне. Водночас середні та менші мають шукати або прихистку в багатосторонніх альянсах, або асиметричних аргументів у відповідь. Якщо саме такий світ – майбутнє людства, то чим він кращий за технофашизм «Палантира» у виконанні Карпа й Тіля? Насправді не все так сумно. Теорія демократичного миру вчить, що демократії майже не воюють між собою, а якщо беруть участь у війнах, то значно частіше перемагають. Із 1815 року демократії перемогли у 76% війн, у яких брали участь, тоді як автократії були успішними у 47% випадків. Залишаються відкритими питання, чи завжди демократії ведуть справедливі війни, а автократії – несправедливі; що вважати перемогою і які критерії автократичності та демократичності варто застосовувати в аналізі. У наші дні це особливо яскраво виглядає на прикладі окремих держав – кандидатів у «великі» та їхньої взаємодії між собою. Якби геополітика була фізикою, все було б очевидно – плюс і мінус притягуються, а однакові заряди відштовхуються. Ми є свідками того, що закони електрики у міжнародних відносинах не працюють: країни притягуються й відштовхуються часто в невизначеному порядку, ба більше, вони примудряються «переодягатись» у процесі взаємодії всупереч законам людським і природним. Так само, як погляди Фукуями, Гантінгтона та Кіссінджера, теорія демократичного миру сьогодні не дає можливості пояснювати суцільний хаос, що охопив людство. Водночас цікавим у практичному застосуванні виглядає бачення засновника японської школи політичного аналізу Косаки Масатаки, який стверджував, що держава складається з трьох систем – системи влади, системи інтересів і системи цінностей. Саме цей підхід дає змогу ідентифікувати справжні причини війни в умовах, коли навіть наші симпатики продовжують говорити про Україну як «буферну зону росії» і втрату нею «стратегічної глибини» у

процесі європейської інтеграції Києва. Насправді причинами є унікальний фашистський режим, який захопив владу в росії, її спотворена система цінностей та інтереси корумпованих олігархічних кланів, що вкрили метастазами пів світу. Так само стають зрозумілими мотиви США й Китаю, які мають різні цінності, але дедалі більш схожі інтереси у майбутньому світовому порядку, і наближаються до гомотетії систем влади. Відбувається фрагментація геополітики, локалізація безпеки та політичної взаємодії. Середні й малі держави дедалі наполегливіше шукають аргументи проти реальних і уявних зазіхань великих, навіть якщо досі залишаються у їхній політичній орбіті. «Великі й прекрасні» альянси поступаються меншим за розміром, але заснованим на правилі «тільки для запрошених» угрупованням, до яких беруть не тільки за «цінності», а й за спроможність формулювати й обстоювати спільні інтереси. Раніше вважалося, що наближення до влади не кращих, а відданих, уперте небажання визнавати помилки й вести чесний діалог про це, примус до слідування певним ідеологічним і суспільним наративам є ознакою автократій. Нині з’ясовується, що і зразкові колись демократії демонструють аналогічні тенденції, і більшість виборців, хоч як дивно, їх підтримує. Ба більше, саме автократії виявили неабияку майстерність створювати умови для власної незамінності. Агресивні деспотії не мають прив’язки до виборів, які, якщо й відбуваються, завжди демонструють передбачуваний результат; здатні жорстко контролювати інформаційну сферу і тим самим унеможливлювати альтернативний дискурс; ухвалюють рішення швидше й ефективніше, навіть якщо вони ведуть країну до катастрофи. Складається враження, що настав час створювати «червону книгу» справжніх демократій і оберігати їх для майбутньої пересадки у сприятливий ґрунт. Насправді є вагомий запобіжник для найгіршого сценарію. За вкрай рідкісним винятком (КНДР, Куба) диктатури не переживають своїх диктаторів, хіба що ті, які функціонують на сімейному підряді. Тобто в довгостроковій перспективі системи, засновані на справедливій конструкції влади, спільних цінностях та інтегрованих у міжнародний простір інтересах, мають значно кращі перспективи для виживання, ніж ті, що засновані на узурпації влади, пригніченні свободи й нехтуванні інтересами інших. Питання лише в чиннику часу.

Війна росії проти України несподівано стала унікальним прикладом збройної агресії, що відбувається наче одночасно у минулому, теперішньому й майбутньому. Неприхований колоніалізм минулого став її причиною, а спроби домогтися перемоги у конвенційний спосіб і у найкоротшій термін відбувалися в теперішньому часі. Проте пошуки асиметричної відповіді та перехід війни на виснаження у війну дронів однозначно відкрили нову еру війн майбутнього. Ця трансформація завершиться інтеграцією технологій ШІ в автономні системи, які зможуть самостійно вирішувати завдання будь-якої складності, на великій відстані та з використанням мінімальних ресурсів. Стратегічна глибина втратить сенс, як і створення «буферних зон» і територій, а завдання захисту цивільної, промислової й економічної інфраструктури потребуватиме зовсім інших архітектурних і будівельних рішень. Варто очікувати нової хвилі боротьби за енергетичні ресурси та воду, жорстких кроків із захисту даних. Дійде черга й до трансформації соціальних відносин, систем освіти й охорони здоров’я. Все це і є тією радикальною зміною світового порядку, паростки якої ми спостерігаємо сьогодні в усіх сферах життя. Сухостій для цієї пожежі збирали всім західним світом: коли не зрозуміли, що війна, холодна чи гаряча, – це форма існування росії; коли загравали з Єльциним і благословляли путіна; коли брехали про причини трагедії 11 вересня 2001 року і не зупинили агресії проти Грузії; коли мовчали або зв’язували нам руки 2014-го і тягнули до останнього після 24 лютого 2022 року. Але загасити те, що підпалив путін, підливаючи у полум’я керосин корупції, нездатності до професійних системних рішень, без дискусії навколо того, що нас об’єднує, неможливо. Успішні країни роблять усе, щоб досягати спільних цілей, неуспішні діють в інтересах окремих осіб і груп. Ціна вибору – майбутнє. Автор: Сергій Корсунський Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ WORLD/bozhevillja-heopolitiki-koliveliki-derzhavi-povtorjujut-staripomilki.html)

9

12.06.2026 — № 23 (208)

ǜǚǖǃǎ ǝǞǔǗǪ Ǟnj ǖǚǘǠǚǜǞǟ Arte Interiors – ɦɟɛɥɿ ɹɤɿ ɩɟɪɟɬɜɨɪɸɸɬɶ ɛɭɞɢɧɨɤ ɧɚ ɞɿɦ ǖǿȁǹȑ ǝǻǬǷȈǹȑ ǝǾǺǷǺǮȑ ǤǶȑǼȋǹȑ ǰǴǮǬǹǴ ǐDZǶǺǼ ǐǴdzǬǵǹDZǼǽȈǶȑ ǶǺǷDZǶȂȑȒ

8,000 sq. ft. ɫɭɱɚɫɧɨɝɨ ɲɨɭɪɭɦɭ ɡ ɩɪɟɦɿɚɥɶɧɢɦɢ ɦɟɛɥɹɦɢ ɡ ȱɬɚɥɿʀ ɇɿɦɟɱɱɢɧɢ ɬɚ ȱɫɩɚɧɿʀ

ɍɠɟ ɩɨɧɚɞ ɪɨɤɿɜ $UWH ,QWHULRUV ɞɨɩɨɦɚɝɚɽ ɫɬɜɨɪɸɜɚɬɢ ɿɧɬɟɪ¶ɽɪɢ ɭ ɹɤɿ ɯɨɱɟɬɶɫɹ ɩɨɜɟɪɬɚɬɢɫɹ

ȼɢɲɭɤɚɧɢɣ ɫɬɢɥɶ ȯɜɪɨɩɟɣɫɶɤɚ ɹɤɿɫɬɶ Ʉɨɦɮɨɪɬ ɞɥɹ ɜɚɲɨɝɨ ɞɨɦɭ 3512 Milwaukee Ave, Northbrook, IL 60062

(847) 699-7327

arteinteriors.com

10

Освіта

№ 23 (208) — 12.06.2026

НМТ під повітряні тривоги: чому освіта під час війни повинна бути вимогливішою Діана Царук Київ Заступник головного редактора газети «Сурма»

У

країнський інфопростір сколихнула новина з Одещини. Через повітряні тривоги учасники Національного мультипредметного тесту були змушені провести на пункті тестування майже тринадцять годин. Тринадцять годин – це фактично цілий день. Із постійними переходами в укриття, очікуванням відбою, нервами, втомою, без нормальної можливості поїсти чи перепочити. Для більшості цивілізованих країн така ситуація виглядала б абсурдною. Для України вона стала новиною лише тому, що навіть на тлі війни змогла здивувати. Утім ця історія значно глибша, ніж просто черговий епізод із життя країни під російськими обстрілами. Вона дуже добре показує, в яких умовах сьогодні існує українська освіта і чому дискусії щодо НМТ часто рухаються кудись зовсім не туди. Коли у 2008 році в Україні остаточно запрацювало зовнішнє незалежне оцінювання, це була одна з найуспішніших реформ за весь період незалежності. До того вступ до університетів залишався територією чуток про «вирішення питань», потрібні знайомства та конверти з грошима. Ідеальною систему ЗНО не назвеш і сьогодні, але вона дала тисячам дітей із невеликих міст і сіл шанс конкурувати на рівних із випускниками престижних ліцеїв великих міст. Знання стали вагомішим аргументом, ніж зв'язки. Потім прийшов ковід. Школи закрилися, діти перейшли на дистанційне навчання, а працівники освіти вперше заговорили про серйозні втрати. Не встигла система оговтатися від пандемії, як почалося повномасштабне вторгнення росії. І якщо карантин став ударом по освіті, то війна перетворила цей удар на нокаут. Сьогоднішні випускники – це покоління дітей, яке практично не бачило нормального навчального процесу протягом повноцінного циклу – тобто першачки вже перейшли до середніх класів, середняки – стали випускниками. Спочатку дистанційка через пандемію, потім дистанційка через війну. Уроки в укриттях, ба більше – контрольні в бомбосховищах на колінах. Заняття під час повітряних тривог. Відключення світла. Відсутність інтернету й тепла. Евакуації. Пе-

реїзди. Нові школи. Нові країни. Нові програми. Частина дітей місяцями або навіть роками не бачила однокласників наживо. Частина навчалася в умовах, коли вікна класу заклеювали стрічкою, а вчитель у будьякий момент міг перервати урок через загрозу ракетного удару. Тому говорити сьогодні про зниження якості освіти навіть не доводиться – це давно встановлений факт. Про освітні втрати говорять і вчителі, і науковці, і міжнародні організації. Рівень знань падає. Особливо в точних дисциплінах. Зокрема там, де прогалини накопичуються роками й потім тягнуть за собою нові прогалини. Саме тому історія з Одещини викликала такий резонанс. Бо вона стала черговим нагадуванням про ненормальність того, що ми вже починаємо сприймати як буденність. Уявіть собі дитину, яка кілька років навчалася в умовах війни, а потім ще й складає вступний іспит, розтягнутий майже на тринадцять годин через російські атаки. І після цього хтось серйозно дивується, що рівень знань падає. Але щойно почалося обговорення цієї теми, соціальні мережі дуже швидко звернули в інший бік. Знову заговорили про математику. Про те, що вона занадто складна. Що дітей «валять». Що навіщо взагалі гуманітаріям той математичний блок. Що майбутньому журналісту, філологу чи історику не потрібні рівняння та відсотки. І що взагалі держава повинна бути добрішою до вступників. І ось тут хочеться поставити просте запитання: а ми взагалі розуміємо, про що говоримо? Бо математика – це не про синуси, косинуси чи квадратні рівняння. Вона ніколи не була про це. Математика – це насамперед про здатність людини мислити логічно. Про вміння працювати з інформацією, аналізувати, порівнювати, робити висновки, помічати суперечності, будувати причиново-наслідкові зв'язки. Саме тому математична освіта є основою практично в усіх розвинених країнах світу незалежно від того, ким у майбутньому стане випускник. Бо журналіст, який не розуміє елементарної статистики, легко стане жертвою маніпуляцій. Історик, який не здатний працювати з цифрами, не зможе повноцінно аналізувати демографічні чи економічні процеси. Соці-

олог без математичного апарату взагалі не зможе виконувати свою роботу. Та й пересічна людина без навичок логічного мислення дуже швидко починає вірити в будь-які дурниці, наприклад, у новини телемарафону. Найгірше в цій дискусії навіть не те, що люди не люблять математику. Можна не любити будь-який предмет. Найгірше, що дедалі частіше звучить думка про непотрібність знань як таких. Мовляв, навіщо вимагати? Навіщо ускладнювати? Навіщо високі стандарти? Давайте все спростимо, полегшимо, адаптуємо, знизимо планку, діти й без цих вимог страждають. І це вже проблема не освіти – це проблема суспільства. Бо країна, яка воює за своє існування, не може дозволити собі розкіш деградації. Зрештою війна закінчиться. І тоді Україні доведеться робити те, чого в Європі не робила жодна держава з часів Другої світової війни: відбудовувати цілі міста, відновлювати енергетику, будувати нові підприємства, модернізувати інфраструктуру, розвивати оборонну промисловість та економіку, створювати сучасні технології і багато іншого. Для цього потрібні інженери, конструктори, програмісти, енергетики, економісти, технологи. Потрібні люди, які здатні працювати зі складними системами та складними задачами. І якщо сьогодні ми почнемо переконувати дітей, що математика їм не потрібна, то завтра можемо раптом виявити, що бракує не лише інженерів. Бракує людей, здатних мислити раціонально. Особливо дивно чути ці розмови від тих самих людей, які постійно повторюють, що Україна повинна рухатися до Європи та конкурувати із найкращими країнами світу. Тому що жодна успішна країна не побудувала свою систему освіти на принципі «краще менше вимагати від учнів». Навпаки – конкуренція у світі зростає, як і зростають вимоги до вступників. Зна-

чення точних наук лише збільшується через розвиток технологій та штучного інтелекту. Але фінал цієї історії ще цікавіший. Бо дуже часто після скарг на математику з'являється інший аргумент: якщо в Україні такі складні вимоги до вступників, то вони поїдуть навчатися за кордон. Мовляв, там їх точно чекають і цінують. Звісно. Саме так це і працює. Гарвард, Оксфорд, Кембридж та інші провідні університети світу вже, напевно, стоять у черзі за абітурієнтами, які не можуть скласти базовий математичний тест. Напевно, там дуже цінують людей, які вважають логіку та аналітичне мислення зайвими для сучасної освіти. А якщо серйозно, то будь-який західний університет, про який так люблять згадувати прихильники спрощення, висуває до студентів значно вищі вимоги, ніж більшість українських закладів вищої освіти. І це стосується не лише математики. Проблема української освіти сьогодні полягає зовсім не в тому, що НМТ занадто складний. Проблема в тому, що українські діти змушені здобувати знання в умовах, у яких не повинна навчатися жодна дитина у світі. Проблема в тому, що ракети й дрони впливають на результати іспитів значно сильніше, ніж будь-які формули чи задачі. Проблема в тому, що четвертий рік поспіль система освіти працює в режимі виживання. І ось ці всі чинники додатково загострюють батьки, репетитори й суспільство загалом. Але саме тому відповіддю на ці виклики не може бути зниження вимог. Бо коли закінчиться війна, Україні знадобляться не дипломи. Україні знадобляться знання. І якщо ми хочемо відбудувати сильну державу, то повинні навчитися відрізняти реальні проблеми освіти від небажання вчитися. Бо перші створює війна, а другі – ми самі.

11

12.06.2026 — № 23 (208)

Prices effec ve Jun 10-16, 2026

12

Культура ⁄ Суспільство

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Помста Ліліт Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

Н

аразі тільки лінивий не кинув камінь у бік «королеви ночі» після її символічного святотатства і насмішки над сакральними символами християнства. Написано вже чимало про цинічну образу віруючих, про небачену зухвалість попдіви, що викликала масове збурення в мережі. Не хочеться повторюватися і вивергати слова осуду. Хочеться подивитись на цей факт з позицій символіки, яка стоїть за всім цим перформансом. Отож, увага. Існує цікава метафізична ідея, яка зустрічається в різних релігійних, езотеричних і філософських вченнях, що люди є до певної міри «аватарами» або «проекціями» духовного світу, де точиться боротьба світлих і темних сил. Існує навіть приказка про те, що ми самі вибираємо, де бути: «на темній чи на світлій стороні вулиці», відповідно стаємо виразниками або сил гармонії і добра, або хаосу і руйнування. Буває так, що сутність людини приховується до пори, але сама людина відчуває, чий вона «аватар», хто її «го-

сподар». І у відповідний момент вона скидає свою «оболонку» і постає у всій красі. «Отже по їхніх плодах пізнаєте їх» – так сказано в Євангелії від Матвія, а ще раніше цієї теми торкався і сам Ісус у своїй Нагірній проповіді. Тож мене зовсім не здивував той червивий плід, який народився у нашої попдіви. Задовго до неї вже були прецеденти, коли перевдягнена в монахиню співачка-кабалістка мастурбувала на сцені перевернутим хрестом. Але вітчизняна версія цього акту десакралізації святих речей має значно глибшу і цікавішу історію, аніж вона була у кабалістки Мадонни. Почнемо здалеку. Дехто напевно чув, що до того, як створити Єву з адамового ребра, Бог створив іншу подругу для Адама – з того самого матеріалу, що й першолюдину – з праху. І мала ця першожінка ім’я Ліліт, що означає з давньоєврейскої мови «творіння ночі». Але, як стверджують деякі давні міфологічні перекази, Ліліт одразу після створення відчула себе істотою нічим не гіршою від Адама і відмовилася скорятися йому. Відтак пішла проти волі Всевишнього і незабаром покинула Едем. Пізніше вона примкнула до темного воїнства сатани і, увага, стала дру-

жиною самого Люцифера. І від того шлюбу було народжено чимало демонів... Ось така історія існує. І хай мене пробачить наша «королева ночі», але з того Кадр із кліпу The Nogi «Не на часі» моменту, як я побачив її на телеекрані, одразу назвав її ім’ям Ліліт. Тією Вірою, що донедавна тримала люСтрунка довгонога красуня з демоніч- дей від негарних і підлих вчинків. Тією ною зовнішністю, яка миттю причаро- Вірою, яка допомагає виносити на свовувала чоловіків. їх плечах неймовірний психологічний Добре пам’ятаю давню пісеньку з її тягар цієї жахливої війни... репертуару: Але знаєте що є найстрашніше? Це «Приходи ко мне каждый вечер, те, що Ліліт виношувала і здійснювакаждый вечер, ла цей «проект» не одна, і не у вакуумі. Я горю в огне нашей встречи...» Довкола неї «трудилися» десятки люНе знаю достеменно (і мені зовсім дей: режисери, костюмери, бутафори, нецікаво), яким був шлях нашої Ліліт сценографи, оператори, відеоінженена вітчизняний Олімп шоу-бізнесу, але ри, освітлювачі, численна масовка... вона досить швидко посіла там своє місІ, з огляду на результат, в цій велице і водночас зарезервувала своє кріс- кій групі людей не знайшлося ЖОДНОло у всіляких топових пісенних і роз- ГО, хто б сказав: «Стривайте, що ж ми важальних шоу – аж до ролі експерта робимо!? Це кощунство і святотатство, і коуча молодих талантів. це повний крінж і відстій! За це нас проІ все було круто: її «шльопки» шльо- клянуть і ми горітимемо в пеклі!...» пали по найбільших сценах, а кокошАле це «гріхопадіння» почалося не ник демонстрував невербальний посил вчора. Ще приблизно двадцять років публіці щодо культурних уподобань. І тому, коли на новостворені комерційтак би тривало й далі, але трапилася ні канали почали тягнути трансвестивійна. І ті, хто ще вчора мав російсько- тів, збоченців, наркоманів і повій, я мовний репертуар, отримали наказ від зрозумів, що це не просто заробляння своїх кураторів перефарбуватися в най- рейтингів на скандалах. Це було щось коротші терміни і мімікрувати під щи- більше – страшніше, ганебніше, небарих патріотів Неньки. ченіше. Це був злам свідомості і її розТреба віддати належне Ліліт: якщо тління. комусь процес адаптації і перефарбуА після того, як всі зрозуміли нові вання вдався легко, то для неї це вияви- правила гри, ті, хто їх не прийняв, булося дуже болісною процедурою. Мен- ли безжально відсторонені від телеефітально це давалося нелегко і викликало рів, від великих сцен і великих гоноравнутрішній емоційний спротив. А від- рів. Прийшло нове покоління артистів так на цьому крутому віражі її почали – без моралі, без віри, без принципів і обходити більш спритні і безпринцип- без приналежності до рідної культури. ні колеги, забираючи зоряні гонораВідтак, що раніше вважалося в нарори прямо з-під носа. Ліліт занервувала. ді гріховним і ганебним, стало бажаним Почала шалено креативити. Спочатку і обожнюваним. Пам’ятаю пісню однієї створився дивний дует з Машою. Але одіозної співачки - «Сладкий грех». Водві феміністки на одній сцені – це була на була топовою в її репертуарі... провальна ідея, яку не оцінили на ЗаА потім пішла епоха «кварталів», ході, куди дівчата збиралися на гастро- «дизель-шоу» і «вар’ятів», яка остаточлі. Довелося придумувати щось інше. но вбила в наших людях душу. КолекІ ось новий «грандіозний проект» тивну Душу Народу. «Ноги», який мав би викликати сплеск Для того, аби зрозуміти, на що педофаміну в альфа-самців цієї країни. ретворили Україну в морально психоБули задіяні всі: і колишній «Вадік», логічному плані пропагандисти і діяі Дмитро Гордон, і потужні таблоїди, чі шоу-бізнесу, треба на певний час виале... Аватари тим і відрізняються від рватися з під егрегору України, а потім людей, що спираються не на якісь гли- знову повернутися сюди... бинні речі, народжені в душі, а на звичЛюди, ми не повинні так жити. Дозні рефлекси та інстинкти. Взагалі, ми воляти проводити над собою такі ексце вже десь чули і бачили. Був такий перименти. Мовчки приймати ці тупі проект у Потапа, називався «Мозги», жарти, тішитись смертями і головне – ну а тут «Ноги». Там було чимало ма- прощати зазіхання на те останнє, що тюччя – і тут воно поперло. Там шта- лишилося у нас. Те, на чому тримаєтьни знімалися на сцені – і тут... ся ідея Незалежної України. Ми не поО, тут Ліліт наважилася на речі винні прощати знущання над Вірою. значно серйозніші. У притаманній для Про автора: неї самоіронії вирішила погратися з неАнатолій Матвійчук – Народний безпечними речами – людською Вірою. артист України, поет, композитор, Тією самою Вірою, яка була донежурналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець. давна фундаментом української нації.

Суспільство

12.06.2026 — № 23 (208)

13

Переступити священний поріг Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

«Ж

інками народжуються, чоловіками стають. Стають через біль, через випробування і через тихе благословення тих, хто пройшов цей шлях раніше». Давнє соціологічне спостереження. Сучасний світ потерпає від багатьох дефіцитів, але найнебезпечніший із них часто залишається непоміченим. Це не брак технологій, комфорту чи свободи. Це криза порогу – тобто відсутності чіткої, визначеної межі, яка відділяє дитинство від зрілості. Сьогодні хлопчик прокидається вранці, дивиться у дзеркало і не знає, хто він. Юридичне повноліття у 18 років – це лише формальна зміна статусу в документах, яка не дає відповіді на внутрішнє, майже метафізичне питання юнака: «Коли саме я став чоловіком?». Тому наша сучасна культура гостро потребує повернення ритуалів ініціації. І це не питання архаїчної ностальгії; це питання виживання нашої цивілізації. Антропологи давно помітили фундаментальну істину: жіночність значною мірою біологічна, тоді як мужність – це культурний конструкт.

ɉɪɢɣɦɚɽɦɨ ɛɿɥɶɲɿɫɬɶ ɫɬɪɚɯɿɜɨɤ ɊɊɈ

Дівчинка стає жінкою через природні зміни у своєму тілі, які неможливо ігнорувати. Але хлопчик не стає чоловіком автоматично, просто підростаючи. У своїй класичній праці «Manhood in the Making» антрополог Девід Гілмор дослідив культури на всіх континентах і виявив універсальний закон: повсюди чоловіче дорослішання було набуттям статусу. Це був дефіцитний здобуток, який вимагав випробувань. Хлопчик мав вийти проти стихії, сходити на полювання, витримати піст, приборкати страх чи опанувати складне ремесло під наглядом старших чоловіків спільноти. А що ми бачимо сьогодні? Нуль випробувань. Ми просто залишили юнаків наодинці з їхньою біологією та глибокою внутрішньою кризою. Оскільки сучасне суспільство страждає від «голоду за батьком» та браку досвідчених чоловіків, які би могли запропонувати ініціацію. Тому ми маємо мільйони «вічних хлопчиків» (юнгіанський архетип – Puer Aeternus), які стають сивими, але так і не переступають поріг чоловічої відповідальності. Друзі! Ініціація не обов’язково має відбуватися у первісних лісах чи під час іспитів а-ля Спарта. Наша традиція вчить нас, що великі істини часто передаються через малі, але глибоко символічні побутові ритуали.

МИ ПІДТРИМУЄМО

Адже існує естетика чоловічого простору: – Механічний годинник, класичний станок для гоління, мисливський ніж. Це не просто речі. Це інструменти влади над собою та над матеріальним світом, які вимагають дисципліни. Недбалість із ними веде до травми; повага до майстерності.

– Запах піни для гоління, шкіряного ременя чи книжкових палітурок. Ці сенсорні якорі, які залишаються з чоловіком на все життя, повертаючи його до моменту, коли його визнали рівним.

– Спільна праця в колі чоловіків, де слова зайві, або розмова під час обіду чи вечері. Чоловіча ініціація рідко буває галасливою. Вона передається через мовчазне схвалення старшого: «Ти справляєшся. Я бачу тебе. Молодець». Коли батько свідомо виділяє час, щоб навчити хлопця зав'язувати краватку, доглядати за взуттям чи тримати удар – він будує міст над прірвою безбатьківства. Він передає «вогонь», який неможливо завантажити з інтернету чи вивчити за відеороликами на TikTok. У християнській традиції ми говоримо про людину як про образ Божий. Турбота про цей образ, виховання характеру та плекання чеснот є актом вдячності Творцю. Адже за Арістотелем, чеснота не є вродженою якістю; це звичка, набута через постійну практику.

Ритуал ініціації – це точка старту цієї практики. Юнакові потрібно почути від батька чи авторитетного чоловіка три прості речі: 1. Ти більше не дитина. Твої капризи та забаганки мають померти тут.

2. Світ не обертається навколо тебе. Тобі дана сила для захисту та творення.

3. Ти один із нас. Ти належиш до довгого ланцюга чоловіків, які тримали цей порядок до тебе, і ти нестимеш його далі та передаватимеш іншим. Бо без цього підлітки намагаються ініціювати себе самі – через сурогати у вигляді підліткових банд, небезпечної поведінки, алкоголю чи віртуальних перемог у комп’ютерних іграх. Вони шукають межі свого «я», але знаходять лише порожнечу, бо поруч немає «архітектора», який би спрямував цю енергію. Як нам повернути поріг? Для початку запам'ятати: традицію не обов'язково чекати від суспільства. Її можна (і треба) відродити у власному домі. Адже цивілізації тримаються також на плечах чоловіків, які вчасно навчилися нести відповідальність. Тому потрібно повернути нашим підліткам їхнє законне право – право переступити поріг і стати впевненими, шляхетними та зрілими чоловіками.

14

UA-USA ⁄ Події

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Міжконтинентальний радіофестиваль Наталія Багмут Сакраменто, «Сурма»

ШОСТИЙ СЕЗОН У США: ТИСЯЧІ ГОЛОСІВ УКРАЇНЦІВ ПЛАНЕТИ Міжконтинентальний радіофестиваль української пісні «Співай рідною» з Наталією Багмут на Ethno FM Radio (Каліфорнія – Сакраменто) урочисто завершив свій шостий сезон, який тривав три місяці – від 21 лютого, Дня рідної мови, до 21 травня. Фестиваль пройшов під знаком великого міжнародного єднання українців і став справжнім тріумфом української пісні у світовому радіопросторі. За роки існування проекту у ньому взяли участь близько 50 тисяч виконавців, колективів та авторів з України та української діаспори різних країн світу. Цей унікальний мистецький рух об’єднав українців на всіх континентах і продовжує активно розвиватися, залучаючи нові голоси щороку. ГЕОГРАФІЯ ЄДНОСТІ УКРАЇНЦІВ СВІТУ Цьогоріч до фестивалю долучилися учасники з різних країн і континентів. Найбільшу кількість виконавців традиційно представила Україна, однак дедалі сильніше зростає активність української діаспори. Серед найактивніших країн-учасниць – Україна, Сполучені Штати Америки, Іспанія, Канада, Греція, Франція, Німеччина, Польща, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Чехія, Італія, Данія, Ізраїль, Австралія, Литва, Грузія, Білорусь. Це стало яскравим свідченням того, що українська пісня звучить у всьому світі та об’єднує мільйони сердець. ЖУРІ МІЖНАРОДНОГО РІВНЯ Високий авторитет фестивалю забезпечив професійний склад міжнародного журі, до якого увійшли видатні діячі культури, мистецтва та медіа. Серед них – народний артист України, поет і академік Андрій Демиденко, народні артисти України Оксана Білозір, Павло Зібров, Анатолій Матвійчук, Олександр Злотник, Алла Попова, Інеса Братущик, заслужені артисти України Олег Шак, Людмила Касьяненко та Вікторія Віннікова. Міжнародний склад доповнили представники діаспори: Ольга Ледо Галано (Іспанія), композитор Ігор Перчук (Ізраїль), поет Юрій Піжук, а також представники медіаспільноти українців світу. Велику роль у розвитку фестивалю відіграють радіожурналісти та медіапартнери: Radio UA Chicago – Дмитро

«Співай рідною» –

тріумф української пісні у світі Галан; Ethno FM Radio – Давид Пономарь та Олег Авілов; First Radio Israel – Влад Зернецький та Дмитро Гершензон; Davidzon Radio – Олександр Федоренко, а також газета «Нью-Йоркські бульварні новини» Едуард Амчиславський. ЧИКАГО – ОДИН ІЗ ЦЕНТРІВ ФЕСТИВАЛЬНОГО РУХУ Другий рік поспіль у складі журі працює радіожурналіст, виконавчий директор Radio UA Chicago Дмитро Галан, чия діяльність стала важливим фактором популяризації фестивалю серед українців Іллінойсу. Серед лауреатів і переможців – представники української громади Чикаго: Василь Марущак – лідер гурту «Цвіт кульбаби», вокальний дует Сестри Мальгівських, заслужена артистка України Світлана Весна, співачка BARVA та її дитячий співочий гурт «Барвисток». Високі результати традиційно продемонстрували вокальні школи та студії. Вокальна школа «Lika Music» – керівник Ксенія Кондратова. Численні вокалісти школи стали лауреати фестивалю: Саша Сенета, Віра Ільків, Василь Петрук, Дар’я Зятькова, Максим Пащук, Софія Григорук, Дарія Електра, Сніжана Пуціль, дует «SO.VIRA», дует «STEREO HEARTS». Вокальна студія «Оберіг» – керівник Ольга Допілко. Вихованці студії прославили Чикаго на світовому фестивалі: ансамблі «Домісолька» та «Коліжанки», солісти: Захар Ткач, Анастасія Ратуш, Степан Бурак, а також фольклорний гурт «Свашки». НАРОДНА ПІСНЯ БЕЗ КОРДОНІВ У номінації «Народні художні колективи» вперше у фестивалі взяв участь легендарний український хор «Думка» з Нью-Йорка під керівництвом Заслуженого діяча мистецтв України Василя Гречинського. Цього року хор відсвяткував своє 77 річчя з дня утворення. Також участь у фестивалі взяв і молодіжний хор «Молода Думка», який став окрасою фестивалю та підтвердив силу української хорової традиції в діаспорі. У фестивалі було представлено понад 70 народних аматорських художніх колективів – хорів, ансамблів та фольклорних гуртів з України та світу. Усі вони зберігають і передають українську пісню новим поколінням. Орг-

комітет фестивалю планує наступного року створить окрему номінацію – «Українська народна пісня». СПЕЦІАЛЬНА НОМІНАЦІЯ «УКРАЇНИ МОЄЇ РОЗКИДАНІ ДІТИ» Особливо емоційною стала номінація «України моєї розкидані діти», створена на основі поезії Андрія Демиденка, на музику Наталії Багмут. У ній взяли участь близько 80 виконавців. Переможцями номінації стали: Народна артистка України Інеса Братущик (Канада, Торонто), лауреат міжнародних конкурсів Влада Чайка (Україна, Київ), Заслужена артистка України Людмила Касьяненко (США, Техас – Даллас) разом з укра-

їнським гуртом «KRAYANY MUSIC BAND» (Україна, Полтава), Заслужений діяч мистецтв України Валентина Олійник (Україна, Хорол), а також Посол української культурної дипломатії в Іспанії Ольга Ледо Галано, яка переклала пісню іспанською мовою і вона пролунала у виконанні дитячого хору «Передзвін» з Мадрида під керівництвом Лілії Ткачук. Ця номінація стала символом єднання українців, розкиданих по всьому світу, але об’єднаних любов’ю до Батьківщини. ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У МУЗИЦІ Важливою інновацією фестивалю стала номінація «Пісні, створені за до-

UA-USA ⁄ Події

12.06.2026 — № 23 (208)

помогою штучного інтелекту». У ній взяли участь близько 30 авторів, які поєднали поезію, нейромережі та сучасні технології. Очолював напрям нейромузики – АІ – продюсер фестивалю Олег Авілов, який здійснював відбір і оцінювання робіт. Ця номінація довела, що українська культура активно інтегрує сучасні технології та рухається вперед. ГОЛОВНА МІСІЯ ФЕСТИВАЛЮ Як голова журі та засновниця фестивалю я особливо ціную те,

що «Співай рідною» об’єднує як народних артистів України, так і аматорів мистецької пісенної творчості з найвіддаленіших куточків світу. Серед учасників – професійні митці, а також талановиті виконавці з маленьких сіл України, які мають рівні можливості бути почутими на міжнародній сцені. Головна місія фестивалю – відкривати нові імена, підтримувати таланти та об’єднувати українців світу через пісню. Сьогодні це як ніколи потрібно кожному українцю нашої

планети і нашій рідній материковій Україні. ЗАВЕРШЕННЯ ШОСТОГО СЕЗОНУ І ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ Фестиваль успішно завершив свій шостий сезон і вже готується до сьомого, який відбудеться у 2027 році. Організатори запрошують українців з Чикаго, Нью-Йорка, Сакраменто, Вашингтона та всього світу долучатися до цього унікального проекту. Ми впевнені, що цей міжнародний мистецький рух має всі шанси стати

рекордним і бути поданим до Книги рекордів Гіннеса як один із найбільших радіофестивалів української пісні у світі. Українська пісня об’єднує. Українська пісня живе. І доки вона звучить – житиме Україна. Про автора: Наталія Багмут – засновниця та голова журі Міжконтинентального радіофестивалю «Співай рідною», Заслужений діяч мистецтв України, поетеса та композитор, радіожурналістка, авторка та ведуча мистецької програм «Час української пісні» на Еthno FM Radio 87. 7 FМ Каліфорнія Сакраменто.

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

ıĪĩĭļIJĭĮ ijĹěĶ ĩİń ħĥĽijĜ ĵijĩĭIJĭ ħ ĻĪIJķĵě ĸįĵĥĜIJĶŁįijĨij ĶĪİĥ ȼ ɧɚɫ ȼɢ ɦɨɠɟɬɟ ɡɪɨɛɢɬɢ ɜɫɿ ɚɧɚɥɿɡɢ ɤɪɨɜɿ

ȠɊɆɎɊɌ ŃŕūŎ ıĪİŁIJĭį, MD.

15

ɧɚ ɪɿɜɟɧɶ ɰɭɤɪɭ ɬɚ ɯɨɥɟɫɬɟɪɢɧɭ ɩɟɱɿɧɤɨɜɿ ɬɚ ɧɢɪɤɨɜɿ ɩɪɨɛɢ ɧɚ ɪɿɜɟɧɶ ɜɿɬɚɦɿɧɿɜ

Ɇɟɞɨɝɥɹɞ ɞɨ ɲɤɨɥɢ ɫɩɨɪɬɭ ɩɪɚɰɿ Ɇɂ ɅȱɐȿɇɁɈȼȺɇȺ ɄɅȱɇȱɄȺ ȾɅə ȼɈȾȱȲȼ &'/

МИ ПІДТРИМУЄМО

ȠɊɆɎɊɌ ijŐšňŅ ĶĥİĪĻŁįĥ, įĥ ɇɢɆȼɌ ɢɉɎɁȿɌȼɎɄȾɉɊɣ ɈɁɀɄɒɄɉɄ

Ĵěĩķĵĭıĸęıij ĸįĵĥĜIJĸ

16

UA-USA ⁄ Події

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Концерт класичної музики – там вирували щемні почуття… Руслана Романюк Чикаго, «Сурма»

Я

чула, як вони сварилися. Справді, чула. Хоч він дуже хотів нишком проскочити з воріт та й до хати, бо знав, що винен: два дні дома не ночував… Але уникнути з’ясування стосунків зі сварливою дружиною не вдалося. Лиш ступив на подвір’я і понеслося… Вона йому: «Відкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав? Хоч би Бога побоявся! Хоч би трохи сором мав!» А він їй, ще й досі захмелілий: «Гей, Одарко, годі буде! Перестань-бо вже кричать!» А вона йому, впавши у сльози, розпач і гнів: «Ні, нехай же чують люди! Ні, не буду я мовчать!» Думаю, читачу, ти уже зрозумів, яка це була сварка, і впізнав героїв зна-

менитої опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Так, це вони – Одарка і Карась, зі своїми сімейно-пісенними діалогами, які стали окрасою концерту класичної музики, що відбувся в Українському інституті модерного мистецтва. Зрештою, термін «окраса» можна застосувати до кожного номера концертної програми.

– Ми складали її із творів, які належать до скарбниці і української, і світової класичної музики, – говорить Богдан Герявенко, один із організаторів концерту. – Тому що це справді вічна музика. Вона хвилює. Вона надихає. Вона пробуджує найщиріші почуття, переживання, любов, мрію, надію. І дуже приємно, що до такої музики тягнеться молодь. І дуже приємно, що молодь її виконує. Це ми бачимо на нашому нинішньому концерті, де поряд із досвідченими виконавцями нам дарують свою творчість і зовсім молоді. Юна скрипалька Юлія Перехожук виконала чудову обробку знаменитої

пісні «Пливе кача», яка звучить сьогодні як гімн скорботи і пам’яті за тими, хто віддає своє життя за волю і долю України, та «Український танець» за мотивами народних мелодій (обробка М. Мельниченка). «Молитва» Валерія Квасневського, пісня-вальс «Поцілунок» (Луїджі Ардіті), «Два потоки з Чорногори» (А. Кос-Анатольський, М. Петренко) та «Запливай же, роженько» (Г. Майборода, А. Малишко) полинули до глядача мелодійним сопрано оперної співачки Галини Герявенко, а в дуеті з Назарієм Михайленком вони пристрасно виконали романс «Коли розлучаються двоє» (М. Лисенко, Г. Гейне). Сам же Назарій Михайленко (баритон) запропонував присутнім пісенну мандрівку «До України» Ігоря Соневицького і змістовний твір «Важкі часи знов не настануть» (С. Фостер). А Вадим Дубовський глибоким оксамитовим баритоном пісенно описав «Безмежнеє поле» (М. Лисенко, І. Франко). Акомпанував співакам піаніст Мирослав Михайленко, який, крім усього, майстерно виконав Сонату сі-бемоль мінор Фредеріка Шо-

пена. Й завершили програму Вадим Дубовський та Галина Герявенко уже згаданими на початку статті пісенними діалогами Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм», викликавши і сміх, і зажуру, і хвилю гарячих аплодисментів. Кожен виступ талановитих митців – це була не просто музика, це була насолода, незримий дотик до чогось високого і прекрасного, на що перед початком виступів і поблагословив присутніх отець Петро Заблоцький. А голова ради Українського інституту модерного мистецтва Орися Кардосо наголосила, що їхній заклад охоче підтримує молоді таланти, радо популяризує українське образотворче мистецтво, музику, літературу, кіно, організовуючи різноманітні творчі імпрези. До слова, концерт проводився на підтримку діяльності Українського інституту модерного мистецтва, який відзначає своє 55-ліття. Щоб він і надалі міг виконувати високу місію – бути голосом української культури, яка у світовій культурі займає достойну нішу. І ми сьогодні в цьому ще раз переконалися. Спасибі вам, творчі люди!

12.06.2026 — № 23 (208)

17

18

UA-USA ⁄ Події

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Палатайн чи Гуцульщина? Відразу і не збагнеш… Анастасія Сович Чикаго, «Сурма»

Н

апевно, саме таке запитання – де ж то я? – виникало перед кожним, хто переступав поріг нещодавно освяченого нового Українського громадського центру. Озирнешся із порога назад – Палатайн, американське містечко з усіма його архітектурними прикметами. Подивишся з того ж порога вперед – Гуцульщина: гори, автентичний одяг на людях, вироби народних умільців, ліжники і ґуні, музика гірських потоків, наїдки і напитки горян, а ще – атмосфера, ота, яка відчувається тільки там, де горда Говерла підпирає небо, а стрімкий Черемош співає одвічну пісню і роздає свої сріблясті струни комусь на скрипочку, а комусь на цимбали… «Дивина!» – скажете ви. Справді, дивина. Але вона відбулася, ця трансформація у відстані. Тому що цього разу невтомні активісти української громади у Палатайні, які мають багаторічну практику проведення фестивалю «Червона Рута», організували його у дещо незвичному форматі. Одне залишилося незмінним: упродовж двох днів тут панувала особлива атмосфера тепла, музики, відчуття родини і гордості за своє національне коріння. Першого дня, в суботу, у приміщенні громадського центру відбулася справжнісінька гуцульська вечірка, яка стала колоритним святом української душі, культури та єдності і подарувала гостям яскраву палітру українських традицій. Ще й ведуча свята Мирослава Бахур щиро ради-

ла присутнім: «Налаштовуйте серця на гуцульський такт!». І налаштовували. А допомагали їм у цьому надзвичайно талановиті люди, які виходили на сцену і дарували незрівнянну магію українського мистецтва, демонстрували неповторний світ карпатської культури. Розпочала свято справжній віртуоз гри на баяні Тетяна Грицай. Далі естафету перейняли бандуристки із тріо «Альвія». Чарівними голосами і запальними піснями порадували талановиті вокалістки Христина Гриценко і Віта Котик. Запальна і харизматична діджей Верні Муба продемонструвала чудове поєднання сучасних мелодій з традиційною українською музикою. А солісти Богдан Савчук та Юрій Яремчук своїми виступами засвідчили: і ми – майже з Гуцульщини, з Прикарпаття; у нас там всі такі співучі! А потім озвалися трембіти. Справжні. Гуцульські. Які несуть в собі могутню силу предків, які єднають покоління, які є живим голосом самих Карпат. Які є засобом спілкування між тими, хто мешкає за десятки кілометрів одне від одного у смерекових горах. Які розносять понад грунями, полонинами і плаями звістки чи то про народження нового життя, чи про єднання люблячих сердець (весіллю – бути!), чи про відхід чиєїсь душі до Вічності. Нам же трембіти (в руках Михайла Бойчука і Тараса Галька) сповістили гарну новину: зараз на сцені буде нестримний вибух енергії, зараз тут обіймуться Чорний і Білий Черемоші, зашумлять смереки, визирне з-поміж хмар Говерла, поцілована закоханим у неї Прутом… Перелік емоцій

12.06.2026 — № 23 (208) і уявлень можна продовжувати, і всі вони означатимуть одне: для нас співає особлива гостя – справжня гуцулка Фіїнка. Своїм виступом вона повела нас туди, в Карпати, де так багато правди і чистоти, де душа стає ближчою до Бога, а відчуття єдності з рідною землею має особливий вимір. Тепер ви розумієте, яким був отой перший день фестивалю? Але за все це окремих слів захоплення заслуговують його організатори і волонтери зі Спілки української молоді міста Палатайн, усі небайдужі люди парафіяльної громади. Завдяки їхній невтомній праці, щирим усмішкам та відданості українській справі ця мистецька народознавча зустріч стала щирим родинним святом. Вони багато днів працювали від ранку до пізнього вечора, зустрічали гостей, допомагали всім учасникам свята, дбали про кожну деталь заходу. Їхня праця часто залишається за лаштунками, але саме вона створює ту особливу атмосферу гостинності і тепла, яку відчув кожен відвідувач. Неймовірної краси гуцульську фотозону – яскраву, наповнену духом Карпат – створили невтомні бджілки ансамблю «Етнос» та «Фітнесгопак» під керівництвом неймовірної Наталії Фігель. Традиційні гуцульські атрибути, автентичні декорації та майстерно відтворений український колорит приваблювали десятки людей, які із задоволенням фотографувалися на згадку. Тут же можна було не тільки полюбуватися, але й придбати для себе ліжники чи гуні, вироблені на далекій Косівщині, в серці української Гуцульщини: їхньою популяризацією на теренах Чикаго займається небайдужа до української автентичної спадщини Тетяна Дрожжина. А який же український фестиваль без смачної національної кухні? Аромати свіжоприготовлених наїдків збирали охочих поласувати варениками, чебуреками, млинцями, шашликом, домашньою випічкою та іншими тради-

ційними стравами. То як: ви в Палатайні чи в Гуцулії? Відповідь давайте самі. Я ж скажу про те, що заряд позитиву і невидимої, але відчутної сили Карпат, отриманий в суботу, давав про себе знати ще й наступної днини. Адже в неділю святкування продовжилось відзначенням Дня молоді, яке щирою молитвою і добрим напутнім словом

UA-USA ⁄ Події

поблагословив настоятель церкви Непорочного Зачаття отець Ярослав Мендюк. Повірте: настрій тут панував такий, що навіть ті, кому вже трішки за…, почувалися так, ніби добрий десяток-другий років із плечей скинули. А все тому, що сцену заполонила енергетика молодого покоління – енергетика справжнього драйву та незабутніх емоцій. Їх випромінюва-

19

ли маленькі СУМенята, старші вихованці Спілки Української Молоді, церковний хор імені Богдана Плішки під керівництвом Ігоря Шумського, дитячі хорові колективи «Водограй» та «Ангелик» (керівник Марія Кириченко), вихованці студії «Smart Minds», а також талановиті виконавці Вадим Оксенчук, Максим Пащук, Анастасія Пронюк, Анджеліна Сович, Діана Кутинська, Андріана Зам, Божена Шолом. Незрівнянний ансамбль «Етнос» запалив сцену разом з анімаційним Гуцулом-Ведмедем. Вокальна студія «Елегія» (керівник Світлана Поляк) своїми піснями розчулили кожне серденько. Вокальна студія «Барвисток» (керівник Тетяна Бариляк) презентувала прем'єру пісні «Сонце України». Солісти Віра Бойчук та Віта Котик силою і мовою пісні перенесли глядачів думками до рідного краю. Як завжди вражаюче виступили наші відомі танцювальні колективи – «Іскра» (керівник Калина Васюнець), молодші групи «Вишиванки» (керівники Павло та Оксана Федьківи), «Громовиця» (керівник Роксана Дика-Пилипчак). Особливим і надзвичайно зворушливим акордом фестивалю став виступ заслуженої артистки естрадного мистецтва України Тетяни Бариляк (співачка BARVA). Сталося так, що через технічні неполадки свою нову пісню «Тут я народилась» вона заспівала акапельно і зал завмер від захоплення: от що значить живий голос! Глядачі підхопили мелодію і разом з артисткою виконали пісню під власні ж гучні оплески. Ось так усі разом наші талановиті митці творили атмосферу єднання та натхнення, яка захопила кожного із присутніх. А тому загалом дещо незвичний, але надзвичайно оригінальний формат фестивалю «Червона Рута» вкотре переконав: де б не опинилися українці, їхня культура, пісня і традиції продовжують жити, надихати й об'єднувати покоління. Тому, безсумнівно, два дні мистецького дійства

20

UA-USA ⁄ Події

залишили у наших серцях теплі спогади та очікування нових зустрічей хоч і на американській землі, але під синьо-жовтим стягом рідної Вітчизни. Не втримаюся, мушу висловити сподівання на те, що наступного разу на таких фестивалях нас буде більше. Бо і цьогоріч організатори готові були прийняти ще раз і ще раз стільки гостей. Мені шкода тих, хто не знав, що в Палатайні відбуватиметься щось подібне. І тих, хто знав, але також чомусь не прийшов. Ви втратили багато. Дуже багато. Отож, якщо почуєте наступного разу, що, не перетинаючи океан, ви мо-

surma.com.ua

жете опинитися знову на Гуцульщині чи на Бойківщині, на Покутті чи на Поділлі, у Таврійських степах чи серед синьооких озер Волині, що можете сповна відчути красу і національне багатство того чи іншого етнічного регіону України зокрема чи всієї України загалом, не кажіть, що це неможливо. Просто приїжджайте у Палатайн. Тут є люди, які знають, де червону руту шукати і які завжди знайдуть, чим вас приємно здивувати. Не сумнівайтеся! Фото Петра Ковтуна і Тетяни Дрожжиної

№ 23 (208) — 12.06.2026

12.06.2026 — № 23 (208)

UA-USA ⁄ Події

21

22

Історія

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Постаті. Мій друг Роман Дяків Петро Масляк Київ, «Сурма»

Є

в Україні територія, яку деякі українознавці називають ландшафтно-етнічним притулком української нації. Чудова, неймовірно багата українська земля, але протягом тисячоліть абсолютно незахищена від зажерливих сусідів ні високими горами, ні глибокими морями, ні безмежними лісами та болотами. Тому протягом останніх 8 тис. років пращури нинішніх українців не один раз вимушені були відступати зі своєї Богом даної землі до Карпатських гір, де знаходили притулок і порятунок. Найсприятливіші природно-кліматичні умови були в найнижчій частині Українських Карпат, тобто Бойківщині. Кочові племена боялися закритих просторів, як вогню. Недаремно магнат Лянцкоронський від татар висаджував на нинішній Тернопільщині ліси. І допомагало: кочівники-степовики обходили ворожий їм ліс десятою дорогою. Коли закінчувалася лиха година, українці знову розтікалися з Карпат на рівнинну частину України, де умови для землеробства були набагато кращими. Останній раз таке відбулося в ХVІ-ХVІІ ст. за організаційного усвідомленого державотворчого сприяння вихідців з Передкарпаття Сагайдачного (Кульчицького), Хмельницького і Яреми Вишневецького. І тут, у формуванні нинішнього населення Полтавщини, Харківщини, південних частин Чернігівщини і Сумщини, Слобожанщини відіграла саме найбільш заселена Бойківщина. Тому й нині у східній Україні дуже поширене прізвище Бойко і похідні від нього, а також такі бойківські прізвища, як Біляк, Бугрій, Волошин, Гайда, Гладій, Горбаль, Грицай, Драган, Залізняк, Оробець, Пицяк, Татомир, Шагала, Шимко, Шиян тощо. А скільки географічних назв сіл і місцевостей перенесених на Полтавщину, Сумщину чи Харківщину саме з Бойківщини. Наприклад, безліч назв Грунь. Цим словом бойки називають стежку верхом гори. В селі Грунь на Сумщині народився Остап Вишня. Така земля, як Бойківщина, не могла не народити Україні видатних людей, які прославили її у віках і серед інших народів. Взяти хоча б для прикладу Степана Бандеру, Андрея Шептицького, Соломію Крушельницьку, Івана Франка. Після цих беззаперечних Апостолів служіння українській справі естафету підхопили інші бойківчани. Маючи перед очима такий приклад земляків, вони продовжили їхню місію духовної розбудови української держави. Серед них виділяється

вчений, видавець, політичний і культурно-громадський діяч Роман Дяків. На Бойківщині є два доволі примітні власними вихідцями села – Кульчиці і Корчин. Звідси походять відомі в Україні і за її межами Кульчицькі і Корчинські. Саме у селі Корчин на Сколівщині і народився 24 квітня 1940 року Роман Дяків. У семирічному віці хлопець разом з родиною був висланий до Сибіру. Не змігши скорити Бойківщину, росіяни почали масово депортувати бойків до Сибіру «на перевиховання». Там Роман після досягнення 16 років працював токарем, грав у футбол. За десять років після депортації повернувся додому. Закінчив Мукачівський кооперативний технікум, а потім і Львівський торговельно-економічний інститут. Мабуть, невипадково. Бойки споконвіку були хліборобами. Однак вирощувати хліб у гірських умовах було важко і люди займалися ремеслами, торгівлею. Життєвий шлях Романа Дяківа нагадує життя багатьох видатних світових письменників, які задля пізнання життя і людських характерів бралися за будь-яку роботу. Він працював у кузні Стрийської будівельної дільниці №6, рахівником Любинцівського сільського споживчого товариства, заступником директора гуртової торгової бази на острові Сахалін. Як бачимо, географія його трудової діяльності досягає 12 тис. км, а професійної – від кузні до завідування всією червоною ікрою Радянського Союзу. Захистив кандидатську дисертацію з питань ринкової економіки. Завідував корпунктом журналу «Советская торговля» в Києві, викладав в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Міністерства торгівлі СРСР і завідував кафедрою. Наступний етап життєвого шляху Романа Дяківа пов'язаний з безпосередньою роботою на розбудову української справи як в Україні, так і за її межами. Під час горбачовської перебудови заснував фірму «Дума». Вона займалася друкуванням українських

книг і поштівок. Працював відповідальним секретарем всеукраїнського товариства «Просвіта», головою секретаріату товариства зв’язків з українцями за кордоном «Україна-Світ». Налагодив ділові зв’язки з українцями Кубані, Австрії, Словаччини, інших країн світу. Допомагав створенню і розвитку українських товариств за межами України. Багато років був першим заступником голови ради при президентові України Леонідові Кравчуку. Працював генеральним директором Міжнародної спілки українських підприємців. Засновник міжнародної економічної фундації, яка займалася сприянню українському підприємництву та виданням і поширення української літератури. Особливої уваги заслуговує його унікальна діяльність з видання низки енциклопедичних видань. Здається, одній людині не під силу здійснити таку титанічну організаційну і наукову працю. Але ось переді мною лежать об’ємні томи «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера», «Української екологічної енциклопедії» (два видання), «Енциклопедії житлово-комунальної сфери», «Енциклопедії інвестицій», «Енциклопедії інновацій». За його редакцією вийшла друком «Енциклопедія Бойківщини: люди, мова». Роман Дяків був надзвичайно багатогранною особистістю. Його інтереси сягали українознавства, мистецтва, екології, економіки. У 2000-2004 рр. він працював заступником директора Інституту українознавства. З 2004 по 2009 рік проректор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Академік Української Академії наук та Міжнародної академії оригінальних ідей. Генерал Українського козацтва. Член Світового Конгресу Українців. Член ради Міжнародного бойківського товариства. Лицар (граф) ордена Архистратига Михаїла, Почесний професор Вищої школи менеджменту в м. Легніца (Поль-

ща). Бойківщина може пишатися своїм сином, який зробив так багато як для своєї малої Батьківщини, так і для України та світового українства. А тепер про наше з ним знайомство. В особі пана Романа я мав вірного і відданого друга. Думаю, що ми доповнювали один одного за власними характерами. Я – стриманий з усіма, зокрема і з самим собою, Роман компанійський, веселий, відкритий до спілкування з абсолютно різними людьми. До цього його привчив багатющий життєвий досвід. Та й саме наше знайомство в Гурзуфі в Криму було доволі незвичним. Він підійшов до мене, коли я лежав в морському прибої і мене перекочували хвилі. Починався шторм і Роман якось так незвично для мене, але цілком природно пожартував, що до Туреччини далеченько і я можу й не допливти… Пізніше мене дивувала його якась надприродна властивість збирати навколо себе талановитих і патріотичних людей. Якщо це був офіцер-підводник, то він писав підручники, енциклопедії, дорослі романи і дитячі казки. Якщо лікар-трансплантолог, доктор наук і професор, то він зовсім неочікувано для мене готував наукові розвідки з української мови. Його друг відомий кінорежисер не тільки писав романи, але й малював картини і досліджував технологічні процеси. Колишній полковник міліції виявився доктором економічних наук, майстром спорту з дзюдо і співаком. Завдяки своєму другові, я познайомився з такими українськими геніями, як Левко Лук’яненко, Анатолій Мокренко, Дмитро Павличко, Дмитро Гнатюк тощо. Життя навколо Романа Степановича завжди вирувало. Кажуть, що людина жива доти, доки про неї пам’ятають її близькі і друзі. Мабуть, це правда, бо я нерідко ловлю себе на тому, що вживаю характерні для Романа вирази, думаю, а що б у тій чи іншій життєвій ситуації сказав би чи зробив мій друг… Сумую за тобою, друже.

12.06.2026 — № 23 (208)

23

24

Історія

Павло Маковський Нью-Йорк, «Сурма»

Ч

им далі віддаляються злочини, вчинені кремлем у першій половині ХХ століття, тим більше стають зрозумілими їхні руйнівні наслідки для української нації. Саме нації, бо особливо тяжкий злочин московії був спрямований передовсім на знищення Української держави та української нації. Понад 90 років минуло з тих пір, коли Голодоморами-геноцидами було знищено мільйони українців, але політика московських людожерів щодо України зовсім не змінилася. Хіба що раніше москва ще так-сяк маскувала свої злочини, вчинені проти українства, а тепер не тільки не маскує, а й відкрито заявляє, що це головна мета кремлівських демонів. Коли Україну та українців виморювали голодом у 1932-1933 рр., моя родина вже зазнавала величезних страждань на засланні в архангельських лісах, на крайній півночі московії. В 1929-1931 рр. була одна з найбільших хвиль депортацій українських хліборобів, і мої родичі серед багатьох інших потрапили до цієї жахливої сталінської м’ясорубки. Диктатор Сталін та його поплічники вже тоді ламали хребет українській нації. Ці нелюди відбирали в українців землю, худобу, реманент, помешкання, тобто все, що можна відібрати. Мета кремлівських окупантів – насильно загнати людей до колгоспів, тобто в рабство. Колгоспи – це були фактично тюрми для більшої частини українських селян. Досліджуючи ті складні часи, я знаходив архівні документи про примусові депортації українців у 1929 – 1930 рр., а от про депортації українських хліборобів у 1931 році інформації дуже мало, все було зачищене в архівах комуністами. Деякі дані я отримав з Інституту історії України НАНУ. Крім того, мені повідомили, що практично ніяких наукових досліджень на цю тематику зараз немає і не заплановано їх проводити найближчим часом. Життя українських хліборобів під час окупації України так званими більшовиками (групою мафіозних осіб) – це суцільна трагедія з колосальною чисельністю людських жертв. Та, мабуть, у сучасних українських істориків поки що руки не дійшли до теми депортацій. Дуже хотілося б так думати, але сувора дійсність не дає на це підстави. Цифри масових депортацій просто жахливі. За дуже приблизними даними Вікіпедії, це до 170 тисяч українських сімей. В округи далекої півночі, куди потрапила і моя родина, було вивезено 70 тисяч сімей, Сибіру – 50 тисяч сімей, Уралу – 20-25 тисяч сімей, Казахстану – 20-25 тисяч сімей. Виходячи з

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Депортації 1929-1931 років – частина геноциду українців того, що більшість тогочасних українських сімей були багатодітними, йдеться про майже 1 млн репресованих і депортованих українців. А також про багато сотень тисяч жертв загиблих від голоду, холоду, тяжкої праці та хворіб. Дивно, але чомусь ці жертви депортацій не значяться в підрахунку жертв голодоморів різних часів. Хоч і без них встановлена на сьогодні кількість жертв Українського Голодомору просто жахливо вражаюча. За даними патріотичних дослідників Голодомору В. Сергійчука, В. Василенка, В. Марочка, О. Стасюк та ін., які присвятили своє життя створенню правдивої української історичної школи й довели за допомогою архівних першоджерел, що число загиблих у 1932-1933 рр., як мінімум, становить 10,5 млн українців. Ці дослідження підтверджені низкою комплексних судових експертиз, які провела Служба безпеки України. В архівах США, а також у приватних архівах діаспори зберігаються документи, що свідчать про знищення Сталіним у 1932-1933 рр. від 10 до15 млн українців. Справжній науковий подвиг звершив доктор історичних наук, завідувач кафедри Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду Володимир Сергійчук. Він один зробив те, що було б під силу лише багаточисельному колективу науковців. Роками працюючи в історичних архівах різних регіонів України, які найбільше постраждали від Голодомору-геноциду, опрацьовуючи документи Міністерства освіти, він виявив, що тільки дітей шкільного віку в Україні від голоду загинуло понад 4 млн. Тим самим Сергійчук зробив неможливим заперечення ворогами України, а також «п’ятою колоною» цифри у 10,5 млн знищених українців. А от кількість загиблих українців внаслідок депортацій з рідних місць й досі залишається не встановленою. Сьогодні великою бідою української науки є відсутність української історичної школи. І цим повною мірою користуються наші вороги. Українські історики т. зв. «радянської школи», дотепер вживають принизливі терміни окупаційного режиму: «куркуль» – замість український фермер; «селянин» – замість український хлібороб чи землероб; «загальносоюзний голод» – замість «штучний голод чи злочин геноцид»; «антисовєтські елементи» – замість борці за незалежність України і тому подібне. Оця на перший по-

гляд нібито безневинна підміна понять практично фальсифікує сучасну українську науку. А з точки зору української діаспори це є зрада Української держави. Депортації і так звана колективізація є одними із найстрашніших злочинів комуністичного режиму. Вони були передумовою Голодомору-геноциду, коли відбирали землю, худобу, реманент, житло, продукти харчування і перед нами ставав не власник-господар, а повністю залежний від тоталітарного режиму безземельник, пограбований до нитки і абсолютно беззахисний. Українського хлібороба перетворювали з господаря власної долі на безликого раба. Бо «селянин» це вже була істота, в якої нічого не було, навіть паспорта. Це був раб, з яким тоталітарний режим міг зробити що завгодно. Отаке й трапилося з нашою родиною, коли страшного 1930 року, в розпал конфіскації-колективізації, розпочалася депортація українських землевласників у віддалені райони московської півночі. Мої родичі з села Лехнівка, нині Баришівського р-ну Київської обл. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, бабусю – Оксана Кузьмівна (в дівоцтві – Діденко). Їхали довго, в товарних вагонах, повільно, залишаючи на нечастих зупинках тіла померлих від голоду, холоду та хвороб. З ними були їхні доньки: Галя (3 роки), Оля (11 років), Лариса (9 років – моя мама). Приїхали посеред зими на північ в район селища Плесецьк, де зараз розташований найбільший російський космодром. Люті морози, снігу по пояс, серед дикої тайги викинули українські родини. Тепер ми знаємо, що космодром постав на кістках висланих українців. Як і всі великі будови російської та совєтської імперій. Українців тієї зими загинуло багато. В наднелюдських умовах потрібно було якось вижити, та ще й з малими дітьми. Спочатку будували собі халабуди з соснових гіляк і грілися біля багаття. Треба було працювати на лісоповалі, аби спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинилися» вони тільки тим, що були українськими хліборо-

бами, хотіли працювати на своїй землі, а не в колгоспі, та мріяли про свою незалежну державу. На роботу щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися маленькі діти. Якщо вони падали з нар, їх поїдали лиси та інші звірі, які вільно заходили до хиж. Повернувшись з роботи нещасні батьки замість дітей знаходили невелику купку кісточок. Та й на дорослих чекала лиха доля. До весни дожили далеко не всі. Гинули від важкої роботи, хвороб, холоду й голоду. З нашої родини загинула наймолодша Галя – моя тьотя, їй вже було 4 роки. Тьотя Оля (померла в 2008 р.) розповідала, що кожної весни починався голод. Від нестерпного голоду вона їла кору з дерев, а моя мати Лариса – траву і мох. Їм було 12 і 10 років. Люди помирали цілими родинами від голоду й цинги. Українців на місцях заслання була абсолютна більшість. Деякі українські прізвища наших сусідів пам’ятаю дотепер. Офіційно нас називали «кулаки-переселенці». Саме такий напис був на картонній обкладинці особової справи мого дідуся, яку в 1994 році я витребував з Архангельського Управління внутрішніх справ у Київ та ознайомився з нею. Ця справа мала назву «Личное дело кулака-переселенца Петренко П.А.». Ще раз хочу звернути увагу на лукаву термінологію комуністичного режиму. Наприклад, знищити куркулів як клас насправді означало фізичне винищення українських хліборобів. Тому «совєцький» режим ніколи не вживав цього визначення. Спецпереселенець – особа, яка насильно виселена з місця постійного проживання без судової процедури, тобто, насправді це означало жорстоку депортацію (геноцид). Доля «спецпереселенців» є одна з найтрагічніших сторінок в історії людства. Мільйони відірваних від своєї батьківщини українців були без суду й слідства депортовані в найбільш віддалені та необжиті райони московії. Вони були залишені без будь-яких засобів до існування та приречені на загибель. Їхня доля була навіть страшніша за долю в’язнів ГУЛАГУ, що навіть важко собі уявити. У концтаборах давали хоча б якийсь мізерний пайок та тримали ув’язнених в бараках. Депортованих українських «переселенців» викидали серед тайги, боліт, дикої місцевости. І там вони повинні були якось облаштуватися. При цьому виконувати найважчу роботу на лісоповалах, шахтах та будівництві. Будь-яку допомогу депортованим з боку місце-

Історія

12.06.2026 — № 23 (208) вих жителів вважали злочином і жорстоко за неї карали. Смертність серед переселенців була значно вищою, ніж у таборах, хоча б тому, що серед них було багато дітей та людей похилого віку, які помирали першими. Отака доля спіткала й мою родину. Пригадую і деякі деталі нашого життя після повернення із заслання в Україну. Дідусеві не дозволили повернутися в рідне село Лехнівку і тому родина опинилися в селищі Калинівці Васильківського району на Київщині. Поверталися додому ми в товарному вагоні та везли з собою з Півночі корову молочної холмогорської породи. Таких в Україні не було, а дідусеві хліборобські гени не могли дозволити покинути годувальницю. Вже дома мали великі проблеми з випасанням корови, бо це були часи хрущовських реформ, коли в землеробів відбирали домашніх тварин, присадибні ділянки й сади. Це нагадувало часи колективізації, але того разу це було в м’якшій формі. Нікого не висилали, але створювали такі умови, що людина не могла тримати домашній скот, бо не було де її пасти та чим годувати. Жителі сільської місцевості повинні були після «добровільної» реквізиції присадибних ділянок та тварин харчуватися на фабриках-кухнях. Зараз у це важко навіть повірити. От такі були «реформи». Пригадую 1958 рік, мені було 9 років. Ми пасли нашу корову разом з бабусею Оксаною на налигачі (короткий пові-

док), щоб вона, не дай Боже, не зайшла на радгоспну власність. Але на думку наглядача, що трапився нам при дорозі, це все рівно був «злочин». Він повалив бабусю на землю і почав нещадно жорстоко бити. Бабуся жахливо кричала, а я з невимовним жахом спостерігав цю картину, бігаючи навкруги та кидаючи в цього виродка грудками землі. Ближче підійти я боявся, бо він був з рушницею. Втомившись від своїх дій, цей п’яний покидьок забрав нашу корову й повів у радгоспну контору. Це був мій перший дитячий досвід спілкування з представниками «совєтської влади». А влада в нього була така, що він міг застосувати рушницю проти дитини чи старої жінки просто так. Були ми беззахисні і безправні на засланні – такими залишилися й на рідній українській землі, бо була вона не наша. Цей випадок глибоко травмував мене і відчуття беззахисності та приниження залишилось у мене на все життя. Про що вже говорити, якщо ця рабовласницька держава під назвою СРСР тільки в 70-ті роки ХХ століття видала паспорти українцям, які проживали в сільській місцевості. Мабуть, немає аналогів в історії людства, щоб фактично все населення країни становили раби. Знаючи про це, розумію, чому цей режим був готовий захищати «здобутки» совєтської влади аж до атомної війни, бо таких надприбутків від нелюдської експлуатації в історії також не було.

І ще декілька штрихів з історії нашої родини. Іноді до нас у Калинівку приїздив разом з родиною племінник мого дідуся Павла, дядько Льова з Норильська. Він перебував у радянських концтаборах і після звільнення залишився жити на Півночі. Але була в нього мрія купити житло в Україні і повернутися. Він розповідав такі жахливі речі про концтабори, що мені по молодості аж не вірилося. Як я жалкую, що не записував це під час його розповідей. Запам’яталась його розповідь про те, як він вижив у своєму бараку серед небагатьох, бо інші вимерли від нелюдської праці і голодування. Кожного вечора після відбою він повз у кінець бараку і лікар-українець давав йому миску каші. Це й зберегло йому життя. Також він розповідав, як діяв закон про «саботаж» в сталінських концтаборах під час війни. «Саботажниками» в концтаборах звеліли вважати всіх тих, хто вже не міг працювати. Їх виводили під руки надвір і розстрілювали на очах у всіх в’язнів. Це робилися для залякування інших. Такими способами подавляли волю до спротиву. Через якийсь час ці каральні заходи скасували, бо мало хто залишався живим і нікому вже було працювати. Така була «гуманність» сталінської системи. А сьогодні нащадки комуністів розповідають нам про нацистські табори, чомусь забуваючи про сталінські, які були набагато страшнішими.

25

Працюючи в архівах, я дійшов висновку, що в науковий обіг введено дуже мало документів, які свідчать про небачені в історії злочини проти людства, вчинені кремлівськими катами. Безумовно, значна частина документів знищена тоталітарним режимом, а ті, що залишились, оберігаються рашистами як найбільший секрет. Але цивілізований світ повинен знати правду про злочини кремля та його посіпак, вчинені проти українців, казахів, башкирів, інгушів, чеченців, калмиків, кримських татар та ін. поневолених народів. Також ми повинні поіменно назвати всіх тих, хто нині приховує злочини кремля та працює на нього. На сьогодні тему депортацій в Україні практично ніхто не досліджує. А чому? Єдине пояснення цьому, що при владі за часи незалежності України були не українські сили, а нащадки комуністів, агенти кремля, представники різних «міжнародних центрів». Їхня мета лише пограбувати Україну та зробити її колоніальною країною. Зовсім інше завдання для українців – перемога над московією, її «п’ятою колоною» та побудова Української держави на українських цінностях. Слава Україні! Україна переможе! Про автора: Павло Маковський – президент Асоціації вихідців з України в США, член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

• Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА Працюємо з усіма страховими компаніями Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

I A A B R

773 - 807 - 3803 Internationalautobodyrepair@gmail.com na ationalautobodyrepair ir@gmaiill.com

3110 River Road River Grove IL 60171

26

Духовність ⁄ Події

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Конференція «У тіні крил Твоїх…»: українська греко-католицька церква та українська культура перед випробуваннями Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

С

учасні події потребують як ніколи об’єднання науковців, діячів культури і просто небайдужих людей, відданих принципам прав свободи і гідності людини. Сьогодні відбуваються міжнародні заходи, які залучають різних діячів, насправді відданих справі служінню історичній правді та вірні принципам незалежної Україні. А ще такі події привертають увагу широкої авдиторії, у тому числі простих людей, зацікавлених історією та культурою. І виявляється, що формат конференцій та інших заходів ширший і ще цікавіший, ніж планувався. А також – що події минулого пов’язані із сучасністю більше, ніж здається про один з таких наукових заходів де велику роль відіграв блок доповідачів зі Львова представляє ця стаття.

23 травня відбулася міжнародна конференція «У тіні крил Твоїх. Греко-католицька церква у ХХ столітті», проведена в Астані (Казахстан) оффлайн і онлайн. Вона об’єднала діячів із різних країн – від України і Казахстану до Італії та Швейцарії (зокрема, авторка цих рядків була активною слухачкою). До речі, вислів «У тіні крил Твоїх», звернений до Господа, узятий із 16-го псалма. Повністю біблійна цитата звучить так: «…сховай мене в тіні крил Твоїх» (Пс. 16:8). А сама конференція показала, що вона цікава не лише історикам. Захід відкрив отець Василь Говера – Апостольський адміністратор для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії, митрофорний протоієрей. Також вітальне слово виголосили запрошені гості: делегат посла України в Казахстані Віктора Майко, архієпископ архиєпархії Пресвятої Діви в Астані Марії владика Томаш Пета, та ін. Доповіді супроводжувалися живими свідченнями, спілкуванням, а також ілюстративним матеріалом – від презентації нової книги (про яку нижче) до презентацій Power Point. Виступи були такими насиченими, що неможливо перелічити все, тому варто вирізнити головне. Захід відкрився доповідями про репресії як державну політику щодо християнських церков. Владика Ігор Ісіченко (Харків) розповів про лікві-

дацію УГКЦ у контексті релігійної політики післявоєнного СРСР. Від Львова виступив п. Олег Турій (Інститут історії Церкви Українського Католицького Університету), розповів про псевдособор і наголосив на тому, що церква мала тисячоліття історії, тому тоталітарна влада в Галичині поступово схиляла народ до православ’я – терором і шантажем. Цю тему розвинули в наступних доповідях отець Олександр Адоменас – настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, селища Шидерти, м. Екібастуз – і Світлана Гуркіна (Інститут історії Церкви УКУ). Слухачі почули про сценарій, постановку, «невдалу імпрезу» і фарс псевдособору в радянській пропаганді, його наслідки – як-от репресії та формування Катакомбної Церкви. Теж зі Львова мав доповідь отець Полікарп Марцелюк, голова Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» УГКЦ. Доповідь була присвячена маловивченій темі: «Василіани Гошівської обителі та репресії доби сталінізму». Доповідь отець збудував на архівах, свідченнях священиків та інших українців, інтернованих із Галичини до ГУЛАГу. Доповідь будувалася не лише історичним фактажем і увагою до збереження пам’яті, науковим підходом, а й апелюванням до сучасності. До уваги бралися не тільки письмово фіксовані факти, документи, а усні свідчення. Слухачі ознайомилися з матеріалом – наприклад, про мощі свщмуч. Олексія Зарицького, які були перевезені в 90х рр. ХХ ст. з Казахстану (Караганди) до Львова. А за всіма цими розповідями стояли біографії священиків, слухачі переживали за їхні долі. Отець наголосив і на збереженні національної ідентичності. У Казахстані на заслані (у тому числі священики) змогли зберегти власну українську, німецьку чи польську ідентичність. І духовні служителі, попри всі випробування, за-

лишилися священиками. Варто наголосити на тому, що атеїстична влада намагалася залякати людей і роз’єднати їх, але священики об’єднували паству. Також текст доповіді будувався на наукових цитатах італомовної літератури, присвяченої аналізу небезпеки тоталітаризму. Нам важливо враховувати прозріння наших попередників і розуміти передумови українських подій у зарубіжному контексті. Користь та інтерес авдиторії були від кожної доповіді. Наприклад, львівський дослідник Володимир Мороз (науковий співробітник Інституту історії Церкви, УКУ) навів факти про ліквідацію Мукачівської єпархії наприкінці 1940-х рр. Авдиторія ознайомилася не лише з фото діячів, а й побачила світлини унікальних матеріалів – у тому числі рукописів. Також присутні дізналися про хронологічні події наступу на Українську Греко-Католицьку Церкву та її репресії. Наприклад, слухачів вразив історичний факт про те, як забирали «фари» – будинки священиків, і духовенство із родинами опинялися на вулиці та у кращому разі тулилися в якихось комірчинах. Звісно, це не один факт про наступ на почуття вірян. Доповідач навів і багато свідчень, раніше невідомих, про арешти, суди, вербування (і за всім цим стояли живі люди), а також убивство єпископа Теодора Ромжі, заслання єпископа Олександра Хіри в Казахстан, та ін. Було презентовано книгу – монографію «Гнані, але не залишені… Греко-католики в Казахстані та Центральній Азії». Назва – з Другого послання святого апостола Павла до коринтян: «…нас переслідують, але ми не залишені» (2 Кор. 4:9). Видання вражає як фактажем, так і оформленням – рідкісними світлинами з родинних архівів. А ще ця книга доступно і цікаво написана. Роман Крук – етнограф і соціальний антрополог – розповів

про те, що отець Василь допоміг йому з документами. Їх надзвичайно багато – тисячі й, відповідно, тисяча сторінок, але дібрали найбільш промовисті. Водночас багато з них потребують дослідження. Нарешті ця монументальна, але цікава та близька багатьом праця побачила світ. Автор пояснив, що пам'ять та історія – це різні речі. Так, у родинах передаються наративи, які іноді можуть бути в міфологізованій формі. На першому місці в дослідженні – живі люди, інформанти. Майже не залишилось у живих тих, хто був виселений. Антрополог вивчав цю пам'ять на основі участі інформантів у святах, фіксуванні пісень, а також на матеріалах архівів. Було зазначено й про пам'ять речей – наприклад, іконок, які люди брали з собою у заслання. За словами дослідника, завдяки пам'яті речей передається пам'ять людей. На засланні люди навіть робили макети України. Кожна згадана сім’я пам’ятає депортацію. Що дозволяли брати з собою? Наприклад, у багатьох забрали картоплю (нібито вона була заражена), і українці залишилися взагалі без їжі. Таких історій – безліч. Роман Крук докладно розповів і про концтабори – наприклад, про таємне святкування Різдва в 1952 р. (Степлаг), на яке зібралися різні національності. Прозвучала молитва, далі співали колядки, а потім свято завершилося трапезою. На презентації дослідник показував фото. Наприклад, Різдво в концтаборі. Чорно-біла світлина. Прикрашена ялинка, чоловіки у вишиванках… Свято в таборі? Але вражають вирази облич – такі напружені, зосереджені та принципові. Навіть якщо не знати історії світлини, одразу стає зрозуміло, що це не звичайне святкування. Але найперше українське Різдво на засланні було в 1946 р.

– без їжі та взагалі частування. Це було сумне Різдво. Узагалі ми дізналися стільки інформації, скільки раніше ні-

12.06.2026 — № 23 (208) коли б не почули. Наприклад, те, що віряни намагалися не залишати фото літургії чи після літургії. Або про підпільних священиків. Прозвучали уривки з листів єпископа Хіри – еволюцію його світогляду з 50-х до 60-х рр. А ще багато було сказано про національну ідентичність, родинне виховання, проблеми, з якими стикались українці, німці, поляки та інші. Розповідалось і про «40 днів свободи» (Кенгірське повстання) – великодній наратив. Окрема тема – створені на засланні пісні (у тому числі колядки), листи – і оригінальні, і з перекладом (наприклад, з німецької). Далі на тему депортації («Церква в катакомбах у Казахстані») виступив отець Петро Питловани (настоятель парафії Катедрального собору Неустанної Помочі в Астані). Він навів історичні факти й додав: «Але коли в тебе після обшуку не залишається нічого, окрім маленького натільного хрестика, – з тобою Христос». На тему реліквій і просто пам’ятних речей можна сказати багато, але варто згадати, що під час переселення у вірян забирали молитовники. Тоді люди робили молитовні зшитки і вписували туди молитви, які знали напам’ять. Були й неписьменні, які не знали рідної абетки, тому, скажімо, у зошитах траплялися німецькі або польські молитви кирилицею. У заслання треба було брати з собою тільки необхідне, але разом із буханцем хліба віряни брали з собою катехизми та іконки Хресної дороги. Доповідач наголосив на прагненні душі до Бога в колі католиків-переселенців і, відповідно, організуванні домашніх церков, ініціативності у хрещенні людей. У Караганді було компактне проживання католиків. Як священнослужителі правили літургію в таборі та депортації? Про це розповів митрофорний протоієрей Андрій Іван Говера (Тернопіль), який свого часу скінчив підпільну семінарію та був підпільно рукопокладений. Як відомо, після львівського псевдособору УГКЦ заборонили, і понад 40 років вона існувала нелегально. Віряни збирались і вдома, і навіть у лісах, у тому числі вночі. Миряни допомагали приховувати священиків, попереджали їх про небезпеку. Узагалі вражає активність релігійного життя навіть у ті роки. А ще цінною була брошура Йосипа Сліпого «Сучасні правила душпастирства» про те, як служити у крайніх умовах – навіть із простим посудом (але вино – тільки виноградне, а не фруктове, хліб – пшеничний, як прісний, так і квасний). Для причастя могли використовувати навіть просто родзинки, поклавши їх у воду – щоб сік забродив. А як служили? Могли використовувати табурет, валізу, пень у лісі (у концтаборах українські та литовські священики служили навіть на нарах). Для чаш брали навіть консервні бляшанки. Тексти переписували від руки – або й чи-

тали напам’ять. Були й «тихі» служби, коли молилися подумки, про себе. А навчали підпільних семінаристів у квартирах, у приватних будинках…У концтаборах священиків карали карцером, додатковими роботами і продовженням тюремного терміну. Але все одно люди не здавалися. На завершення доповідач навів історичні факти про те, що в 30-ті рр. виселення здійснювалося за соціальною ознакою, а наприкінці 30-х – за національною (українці із західних областей – багато з них греко-католики; балтійські народи; молдавани та інші). Виселяли родинами. Цих людей вважали неблагонадійними, забороняли повертатися додому. Релігійне виховання було в сім’ях завдяки молитві в родинах. Духовної літератури майже не було – тільки те, що встигли взяти з собою. Отець Антон Бергер (м. Шар, Казахстан) розповів про силу віри мирян і священиків у ті часи. Адже тоді це було дуже небезпечно. Наприклад, у нього в родині сестра його бабуся зазнала 10 років тюрми за те, що хрестила людей. Було цінним дізнатися про досвід спілкування доповідача з цими людьми – у тому числі знайомство з отцем Хірою та враженням від розуму і доброти цього діяча. Навіть у старості до останніх днів він вражав «життєвою силою», «свіжістю». У спілкуванні в Казахстані отець Хіра був скромним, смиренним, але в Україні діяв надзвичайно активно. Було цікаво дізнатись і про ініціативність католиків, які почали збиратися для служби, і про інших отців-підпільників. Сестра Служителька Ісуса в Євхаристії (SJE, Астана) Катерина Етцель виступила про отця Олександра Хіру, якого теж особисто знала. Вона розповіла про 60-ті – 80-ті рр. Отець Хіра вінчав її батьків, хрестив її сестру, потім саму доповідачку, сповідав, причащав (було цікаво дізнатися про те, як відбувалися ці таїнства в конспіративних умовах)… Присутні дізналися про німецьку діаспору в тих краях, орден святого Франциска, репресії та ін. – причому на прикладі конкретної сім’ї. Гертруда і Клара Етцель співпрацювали з усіма тамтешніми священиками. Сестра Катерина розповіла про допити членів її родини та інших сто-

Духовність ⁄ Події

совно спілкування з отцем Хірою (якого вони не виказали). Перед нами постав портрет церковного діяча, який вражав своєю добротою, любов’ю – у тому числі до дітей, – почуттям гумору, але й принциповістю. Коли атеїсти питали, що йому дає віра (нібито вона все забороняє), той аргументував дуже логічно і наголошував на відповідальності за свої вчинки. Отець Василь додав, що зараз просять почати беатифікацію отця Олександра Хіри, а ще – що Караганда стала центром об’єднання засланих німців, бо там була церква, яка відігравала дуже важливу роль у вихованні. Від Італії виступив отець Марко Ярослав Семеген, ректор малої базиліки Святої Софії в Римі. Він розповів не просто біографію Йосипа (Йосифа) Сліпого (1892–1984) як сповідника віри і про його наукову діяльність, а й навів такі факти, які відкрилися лише сьогодні, показав сильну індивідуальність цього діяча. Відомо, що в 1945 р. митрополита Сліпого заарештували (йому було 53 роки), а звільнили в 1960 р., коли мав 71. Але весь цей час митрополит казав, що має бути прикладом для інших і повинен витримати. Гадали, що він довго не проживе, але святий отець прожив іще 20 років. Відзначали, що він «поспішав жити», бо вважав, що втратив роки в таборах і хоче це надолужити. Наприклад, він збирав і передавав книги. На питання: «Навіщо? Вони все одно не дійдуть в Україну!» відповідав: «Настане час, коли Україна цього потребуватиме». Виявилося, що мав рацію. Так само діяв для того, щоб об’єднати людей: купив поле в околицях Рима, будував дім, собор Святої Софії Премудрості Божої – для об’єднання тих, хто розсіяний у світі. Збирав людей науки, мистецтв, організовував конференції, видання багатьох книг – у тому числі з історії, архітектури, різних мов… не лише з богослов’я. Їздив по світу, щоб консолідувати діаспору для духовних цілей. «З дрібних цеглин виростає гігант», – казав він. У тестаменті (заповіті) отець Сліпий писав про два крила, які підносять людський дух. Це віра і наука. Вони не суперечать одна одній! Одкровення не веде геть від правди, а відкриває істини.

27

А в листах підкреслював, що зло не може довго існувати, воно не вічне, а правда перемагає цинізм і насильство. Гаслом було: «Великого бажайте». Не кожний народився генієм, але кожному дано прагнути великого і посильно творити добро. Ще багато аспектів діяльності вимагають висвітлення, бо не всі архіви досі відкриті. Зате знайшли раніше не видані спогади Йосипа Сліпого і опублікували. Отже, є з чим працювати. На завершення отець Василь зазначив про свої враження від Собору Святої Софії в Римі, будинку Йосипа Сліпого, значущості цієї постаті, та подякував усім учасникам і зазначив, що тексти доповідей будуть видані. Також він наголосив на важливості історії. Адже хто не знає свого минулого, той не знає свого майбутнього. Безперечно, важливо не повторювати помилок. Історія дуже швидко забувається – як-от історія наших родин, і навів приклад того, скільки можна було спитати у близьких людей, але вже пізно. Відомо, що історію багато разів переписували, «ми спробуємо все це почистити», і хоча ці події – трагічні, вони – наша історія. Звичайно, історія вчить того, що вона нічого не вчить, але ми вчимося в неї. Також було згадано про те, що 31 травня – день пам’яті жертв політичних репресій. Тому такі заходи і видання сприяють знанням і розвитку не лише пам’яті, а й культури. Конференція об’єднала як учасників і усіх слухачів – українців, німців та інших. Ідея об’єднання сьогодні важлива як ніколи, а враження лишилися дуже сильними. Сподіваємося далі на зміцнення такої діяльності, бо порядні люди саме зараз мають тісніше співпрацювати. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Фото надані організаторами конференції та о. Полікарпом Марцелюком Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

28

Культура ⁄ Події

Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Перший Всеукраїнський фестиваль молока у Великому Ходачкові

Н

а Трійцю, напередодні Всесвітнього дня молока, в Україні сталася сенсація: відбувся перший Всеукраїнський фестиваль молока – «Фест-Молоко». Місцем втілення державницької за своєю суттю ініціативи стало село Великий Ходачків неподалік Тернополя. А саме – тамтешній етнопарк «Агроленд»: перлина всеукраїнського і навіть європейського масштабу. Попри дощик зібралося сила-силенна люду: їхали родинами з Тернопілля та всієї України. На фестиваль завітали провідні виробники молочної продукції України. До представницької когорти увійшли: голова Тернопільської облдержадміністрації, начальник обласної військової адміністрації Тарас Пастух, голова Тернопільської облради Богдан Бутковський, тернопільський міський голова Сергій Надал, голова Державного агентства розвитку туризму України Наталія Табака, голова комітету з питань земельної та аграрної політики Верховної Ради України Олександр Гайду, голова спілки молочних підприємств України Вадим Чагаровський, генеральна директорка Асоціації виробників молока Ганна Лавренюк, Підгород-

нянський сільський голова Сергій Чаплак. Насамперед дякували воїнам, які захищають нашу землю від московитів. Хвилиною мовчання вшанували полеглих героїв України. І ось три головні меседжі (окрім супутніх), які приніс фестиваль: кожен українець має усвідомлено стати «економічним націоналістом» – поважати й обирати саме продукцію українського виробника; буде справжнє молоко – буде Україна; де живе ферма – там живе село. СУПЕРФУД ВСІХ ЧАСІВ І НАРОДІВ

– Чому темою фестивалю обрано молоко?

– Молоко – найперший продукт, який людина споживає у світі, – зауважив Сергій Надал. – Молоко дає життя. Сьогодні тішимося найкращими продуктами Тернопільщини: молоко, добрий сир, сметана, масло. За кожним стоїть людська праця. Це те, що українців тримало завжди: працювати на своїй землі і годувати своїх дітей. І це особлива цінність зараз. Нехай Святий Дух охороняє і захищає цю землю і наших господарів, воїнів-захисників, кожного українця. Хай Господь Бог дарує нам якнайшвидшу перемогу, добрий врожай і мир в усій Україні.

– Гасло Спілки молочних підприємств України: «Буде молоко – буде Україна», – сповістив Вадим Чагаровський.

– Молоко – це направду суперфуд всіх часів і народів, який могла вигадати тільки природа, – уточнила Ганна Лавренюк. – Це здоров’я наших дітей. Це довголіття дорослих. Це молочна галузь, яка генерує величезну кількість робочих місць, а відтак і добробут нашої країни. Наприклад, ферма на 1 тисячу гектарів землі, якби вирощувала пшеницю, кукурудзу абощо, потребувала б лише 10 працівників, щоб це все обробити та зібрати. Але якщо розмістить ще господарство на 500 корів, то робочий колектив зросте вдесятеро: до 100 працівників. Правду кажуть: де живе ферма – там живе село. Тому як Асоціація виробників молока ми дуже раді бути серед партнерів та співорганізаторів «Фест-молоко 2026». Дя-

12.06.2026 — № 23 (208)

куємо командам «Агпродсервісу» та «Агроленду», що допомагаєте нашому суспільству побачити справжню цінність праці людей, які щодня виготовляють молочні продукти та забезпечують продовольчу безпеку України.

– З великою повагою ставлюся до аграріїв, – наголошує Тарас Пастух. –– Хочу підкреслити сміливість людей, які попри війну не поставили розвиток «на паузу», а продовжують вкладати кошти в нові ферми та технології. Це і є справжня стратегія нашого майбутнього. Відвідуючи наші фермерські господарства, я щиро захоплююся не лише технологіями автоматизації, а й ставленням до людей. Створити умови, де про працівника дбають, де панує людяність – це найкращий спосіб зробити так, щоб молодь залишалася вдома, у своїх селах, а не шукала кращої долі деінде. Ваші інвестиції сьогодні – це продовольча безпека країни завтра. Особлива цінність «Фест-молоко» – у відновленні зв’язку поколінь. Ми з вами ще пам’ятаємо, як випасали корів на канікулах. А наші діти вже бачать молоко переважно в супермаркетах. Такі події повертають малечі зв’язок із корінням. Це, мабуть, єдина можливість для міських дітей побачити на власні очі, як народжується молоко, відчути повагу до тварин та фермерської праці… ЩО ТАКЕ «АГРОЛЕНД»? Це новоявлений феномен Тернопілля. Туристичний, культурний, господарський, технологічний. Місце, де гармонійно уживаються автентичні хати Опілля й Волині, низка музеїв (Трипільських артефактів, «Ідея нації», Друкованої преси, «Фарфор тернопільський», «Лемківська світлиця», «Вишиті картини України», «Українська майоліка»), а також пташиний двір, страуси та суперферма корів рідкісних порід, розкішний ігровий простір для дітей, ресторан «Велика миска» й оригінальні фотозони. Всього не згадати. Тут ви мимохіть можете закохатися в корівок, про існування й красу

яких навіть не підозрювали: техаський Лонгхорн, Симентал, бура Карпатська, Лебединська, Угорська сіра, Червона степова, японська чорна Вагю, Британська блакитна, Лімузин, Абердин, Шароле – біла легенда Франції, Поліська м’ясна, Південна м’ясна, Брахмен з Індії, Монбільярд альпійський, Азійський водяний буйвол. А ще можете дізнатися приголомшливі факти про корів та зрозуміти Індію, де вони є священними. Наприклад: корови розпізнають своє теля серед сотень інших; у світі є понад мільярд корів, які живуть на всіх континентах, окрім Антарктиди; корови люблять музику; у стаді утворюють міцні дружні пари і стресують при розлуці; запам’ятовують людей і місця, де їм було добре чи погано; можуть випити до 100 літрів води на добу; спілкуються між собою муканням; люди та корови разом вже близько 8 тисяч років; у світі нині близько півтора мільярда корів… «Агроленд» – перлина Тернопільщини. Тут є можливість доторкнутися до ремесел наших дідусів-бабусь. Тут всюди звучать українські пісні. А живі піснеспіви лунали на двох фестивальних сценах. Особливо спонукав глядачів до танцю гурт «Настасівські музики». Діяли родео і дитячий простір. Можна було власноруч збити собі масло, як це робили наші бабці й дідусі. На безкоштовних курсах варін-

Культура ⁄ Події

ня сиру кожен міг стати трохи сироваром. А ще здійснити qr-мандрівку Трипільським селом або взяли участь у конкурсі носіння бідонів «27 метрів успіху». Понад те: скуштувати молока порід «Голштин» і «Джейсей», проголосувати за одну з них і взяти участь у розіграші нового айфону. І вишенька на торті: переглянути колосальну колекцію сільськогосподарської техніки у «Драйв-ленд». Привертало увагу й кулінарне шоу відомого шеф-кухаря Євгена Клопотенка, який готував страви з молочних продуктів.

– Таке особливе свято вперше в Україні, – ділиться враженнями голова Державного агентства розвитку туризму України Наталія Табака.

– Тут панує атмосфера тепла і цінності традицій. Нині українцям, які у постійних тривогах і невизначеності, дуже важливо знаходити місця для відновлення. Держагенція з розвитку туризму разом із партнерами «Брейн Юкрейн» започаткували державну програму «Подорож до себе: шляхи відновлення». Дуже цінуємо, що «Агроленд» є генеральним партнером цієї програми. ЩОБ КОЖЕН СТАВ ЕКОНОМІЧНИМ НАЦІОНАЛІСТОМ – Слава Ісусу Христу! Насамперед я б хотів подякувати нашим ЗСУ, які дають можливість щось робити в

29

нашій країні, – звернувся до фестивальної спільноти натхненник створення Етнопарку «Агроленд», засновник компанії «Агропродсервіс» Іван Чайківський. – Хочу подякувати організаторам, співорганізаторам, волонтерам, які більше місяця готувалися, аби радо прийняти гостей з усієї України. Хочу подякувати керівництву Тернопільської області, яке підтримує дії, що вкрай потрібні для популяризації нашого туристичного напряму, виробництва сировини та української переробки. Хочу подякувати гостям. Дякую Господу Богу за тепленький дощик, якого аграрії давно чекали. Кажуть, що дощ – на добрий старт… Хочу закликати до розуміння: щоб кожен з нас став економічним націоналістом. Хочу, щоб ми, українці, навчилися любити свій національний продукт. Щоб навчилися поважати нашого українського товаровиробника. Підтримувати його. А повага і підтримка – це коли йдеш у супермаркет, а на полиці бачиш продукт, який виробляється українським товаровиробником. Купуйте українське! Любіть українське! Шануйте українське! І буде Україна.

– Тернопілля впевнено утверджується як один із центрів молочної галузі України, – стверджує Богдан Бутковський. – Це результат праці аграріїв, фермерів, керівників господарств і всіх, хто працює у сфері тваринництва. Особлива подяка підприємствам, які у час війни розвивають виробництво, створюють робочі місця, наповнюють бюджет та підтримують наших військових. Завдяки таким людям зміцнюється продовольча безпека держави та економічна стійкість України. Майбутнє української молочної галузі створюється сьогодні завдяки партнерству, професіоналізму та впровадженню світових новацій. Адже найкращий спосіб передбачити майбутнє – це створити його. Тож вже у зародку – задуми про наступні події, як от фестиваль Українського хліба.

30

Здоров’я

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Чи може кухонна сіль розширювати талію? Віктор Мандзяк Львів, «Сурма»

Т

воя талія може розширятись з тисячі і однієї причини: коли ти глибоко втягуєш повітря в легені, коли ти добре напхався матусиними варениками, коли ти носиш в животі життя і, звісно, коли кількість жиру в твоєму тілі збільшується. Сьогодні про останнє. Оскільки жирова тканина – це запаси енергії організму, вона буде рости, якщо енергії надходить в тіло забагато. Чи може на це впливати кухонна сіль? З’ясуємо разом. Якщо проаналізувати те, що ми пхаємо до рота, жуємо, ковтаємо, то лише 4 класи речовин з нашої їжі містять в собі енергію: білки, жири, вуглеводи, етанол. Сіль в собі щось має з цього? Ні, бо кухонна сіль – це натрій + хлор. В солі нема калорій, а отже на масу тіла вона не впливає? Ні, впливає... Слідкуй за думкою. Калорії життєво необхідні. А людина розумна формувалась в умовах нестачі калорій. Результат: ми любимо калорійну їжу і ненавидимо фізкультуру. Спрацьовує біологічне пра-

вило: отримай енергію (їжа), економ її (не рухайся). Натрій (сіль) життєво необхідний. Людина розумна формувалася в умовах нестачі натрію. Який результат? Ми любимо чипси і ковбасу. Ми любимо солону їжу. Слідкуй за думкою далі... Харчова промисловість прекрасно проінформована про нашу вроджену любов до солоного. Великі корпорації, розробляючи рецептуру чергового ультрапереробленого продукту, шукають так звану «точку блаженства» – таку концентрацію і пропорцію солі, цукру і жиру, щоб читач пищав від насолоди. Як вони це роблять? Збирають групу пересічних людей (фокус-групу) і згодовують їм десятки варіантів продукції з різною концентрацією речовин (солі зокрема). А потім питають, який зразок їм найбільше до душі. Цілий експеримент! Люди з фокус-групи – це не група людей за здоровий спосіб життя в кросівках і з пульсометрами. Ні, це їхні потенційні клієнти – люди, які харчуються ковбасами салямі, крабовими паличками і чіпсами. І це вкрай важливе уточнення. Бо якщо довго їсти пересолену їжу... вона перестає здаватись пересоленою. Смакові рецептори в ротовій порожнині в результаті бомбардування натрій-хлором «притуплюються». І от ці антиЗСЖники зі спотвореними смаковими відчуттями тестують зразки солоної їжі і тицяють на гіперсоло-

Виклик кур’єра за номером телефону

312-404-1923 дзвінки та смс

ний варіант як на найкращий. Так на ринку з’являється пересолена їжа, але цього вже давно ніхто не помічає – в пересічної людини знижена смакова чутливість. Тому зовсім не дивно, що при добовій нормі натрію менше 2300 мг, середній американець втрамбовує в себе цілих 3232 мг. Як і не дивує, що кожен 7 на планеті має гіпертонію. Не дивує, але тривожить, що половина з них навіть не в курсі про наявність «тихого вбивці», що живе в їхній артеріях. Далі веселіше. З «притупленим» відчуттям солоного нормальна їжа здається прісною. Овочі не смакують, гречка прісна. Людина або починає натуральну їжу щедро посипати сіллю (є люди, які досолюють за господинею, навіть не пробуючи!), або просто відмовляються їсти натуральну цільну їжу, повністю переходячи на ультраперероблені снеки і ковбаси, які більш калорійні, більш смачні, які хочеться їсти ще і ще, неважливо – голодний ти чи ситий. От тут і зв'язок солі (а точніше «сольової крайності») з розширенням талії. Якщо перейти на менш солону їжу, то з часом така їжа перестане здаватись «недосоленою». Смакові рецептори відновлять свою чутливість, і ти відчуватимеш той же кайф від їжі тільки з меншою кількістю солі і нижчим артеріальним тиском. А оскільки зниження солі в раціоні передбачає перехід на харчування на основі натуральної цільної їжі (овочі, фрукти, крупи, м'ясо, риба, молочні продукти, горіхи, бобові), і враховуючи, що така їжа більш ситна і менш калорійна, калорійність твого раціону знизиться, що матиме позитивний вплив на твою талію. Чому цільна їжа менш калорійна? Відповідь очевидна: в такій їжі менше жирів і вуглеводів (цукру теж). Люди, які харчуються безладно, шляхом бомбардування рецепторів до солодкого і жирного (так, існує жирний смак) в роті, менше відчувають жир і цукор в їжі. Таким людям яблуко не солодке, а куряче філе як поролон. Їм здорова їжа не смакує. Але перехід на менш калорійну їжу з часом відновлює смакову чутливість, і здорове харчування стає не просто здоровим, а здорово-смачним. А талія вужчою. Щодо солі. Добова норма кухонної солі – до 5 грамів. Пам'ятай, що більшість її ти можеш отримувати з готових (тих же ультраперероблених) продуктів харчування, особливо всіляких снеків і напівфабрикатів. Мінімізуючи таку їжу в раціоні, ти одним ударом замочиш трьох зайців: знизиш дозу солі в раціоні, знизиш калорійність раціону, зробиш своє харчування більш здоровим. НАСКІЛЬКИ ШВИДКО МОЖНА ХУДНУТИ? Враховуючи, що темп схуднення залежить від величини дефіциту калорій, я відповідатиму в цій статті не на питан-

ня, скільки кілограмів доцільно/безпечно втрачати в тиждень/місяць, а розкажу про оптимальну величину дефіциту калорій. Є народна байка, що не можна кормити людину меншою кількістю калорій, ніж спалює її тіло в стані спокою. Брехня. Людина може худнути на 1000 калорій і навіть на 800 (і в клінічних експериментах така калорійність не рідкість), але є купа нюансів... З продуктами ми отримуємо не тільки ненависні калорії, а й різні необхідні тілу речовини (вітаміни, мінерали, клітковину). Чим менше калорій ми їмо – тим менше їжі ми їмо – тим менше корисних речовин ми отримуємо. Хоча, це можна компенсувати, налягаючи на їжу, яка багата корисностями (фрукти, овочі, крупи, м'ясо, риба, яйця, молочні продукти). Чим більший дефіцит калорій, тим людина більш голодна, а це може спровокувати зрив і миску майонезного салату. Чим більший дефіцит калорій, тим більший ризик того, що організм почне порпатись в мускулатурі в пошуках внутрішніх джерел енергії. І тут теж є нюанси... Мені траплялись дані, що максимальна кількість жиру, яку організм може вивести з жирової тканини в кров і зробити доступною для спалювання, дорівнює 70 ккал на кілограм жирової тканини. Тобто, якщо в твоєму тілі 10 кг жирової тканини, то організм з неї може взяти НЕ БІЛЬШЕ, ніж 700 калорій. Якщо ти створиш дефіцит калорій в 1000 калорій, то звідки тілу взяти ще 300? Правильно, з мускулатури. Тому, з точки зору збереження мускулатури, чим більше в твоєму тілі жирових запасів, тим більший дефіцит калорій ти можеш створювати. Я не маю на увазі, що якщо на тобі 40 зайвих кілограмів, то ти можеш виключити їжу з раціону харчування і економити на їжі зі 100-відсотковою ефективністю. Те, чи втрачатимеш ти мускулатуру при схудненні, сильно залежить від наявності та якості силових тренувань і дози білка в раціоні. Тут ідеться про максимальну можливу кількість мобілізованого жиру з жирової тканини. Ще один вагомий мінус швидкого схуднення – швидкий результат. Неочікувано? Людина, яка змушена худнути, найімовірніше, не має корисних ЗСЖ-ПХ звичок. Формування звичок потребує часу, і в середньому звичка може міцнішати до 60 днів (в декого аж більше 200 днів). Тривале схуднення – це можливість набути конструктивних поведінкових патернів, які допоможуть зберегти результат. Хоч швидке схуднення має одну привабливу особливість – швидка втрата кілограмів радує і мотивує рухатись далі до кінцевої цілі, враховуючи всі «за» і «проти», я би нікуди не спішив, і обмежив би дефіцит калорій 15-30 відсотками.

Instagram: viktor_mandziak Facebook: Мандзяк Віктор

31

12.06.2026 — № 23 (208)

МИ ПІДТРИМУЄМО

Наші напрямки:

ĩŹŷž ŹŦűŻťƓŽƇ Ÿťżɍ

Сімейна медицина ĶŸūűŧƏūžťŶƇŸűŲ źƏūƁƏū ƝƓƐƜ ƞƚƉƜ ƚƳƘƢƋƉƜƜƸ ƠơƋƝƟƷƱơƫƠƸ ƞƳƏ ƋƉƨƳ ƞƝơƟƐƊƕ

ěŹŷźŶŬŴżŸƏ źŹżŶžŨű ƐƏƕƧƕƜƉD ƝƟơƝƞƐƏƳƸD ƐƠơƐơƕƘƉ

Гострі та хронічні захворювання Депресія та тривожні розлади

WELLNESS MEDICAL CENTER İƉƨƐ ƔƏƝƟƝƋNƸ ɱ ƜƉƨƉ ơƢƟƊƝơƉ İƠƐD ƩƝ ƞƝơƟƳƊƜƝ ƏƚƸ ƔƏƝƟƝƋNƸ ơƉ ƋƞƐƋƜƐƜƝƠơƳ ɱ Ƌ ƝƏƜƝƛƢ ƛƳƠƧƳE

Травми та ушкодження Жіноче та геріатричне здоров’я УЗД, аналізи, контроль ваги

Ортопедія ģžƂťżŸƏ ŽŬƁŸŹŶŹŨƏƐ

Болі в суглобах і м’язах

ƝƦƜƳƠơƫD ƊƐƔƞƐƘƉ ơƉ ƐƤƐƘơƕƋƜƳƠơƫ

Болі в спині

ĒŹżŧƏūƂŬŸť ŴŹŷťŸūť

Стероїдні ін’єкції, PRP (ін’єкції збагаченої плазми), Гіалуронова кислота

ŋƖƜƳƠơƫ Ƴ ơƢƟƊƝơƉ ƜƉ ƘƝƓƜƝƛƢ ƘƟƝƧƳ

Ін’єкції в суглоби

ĹƉƞƕƠ ƔƉ ơƐƚƐƤƝƜƝƛ

ȄȀȃɬǿȃȁɬȅȃǽǽ

МИ ПІДТРИМУЄМО

Переломи, розтягнення

Урологія

+ťƄť ťūŻŬżť >?9= *'! D $' .D

<6=7:

ɬà ¬½ɒs ʧ˷ʅ̇ՃΨɤ˓˓˰ɤɒɆɤ˷ʹɤͣͅռɆ̇˰ ΨΨΨռΨɤ˓˓˰ɤɒɆɤ˷ʹɤͅռ΃ͣ Warm and and Welcoming W lcomin We i g Atmosp Atmosphere s h áƺ ƺȇɀɖȸƺ ɎǝƏɎ Ȓɖȸ ȵƏɎǣƺȇɎɀ ǔƺƺǼ ƬƏȸƺƳ ǔȒȸ ƏȇƳ ǔǣƳ ǣ ǝ ǣ ǼǼ Ǵ ǣ ǝ

Проблеми з сечовидільною системою Зниження лібідо, простатит, обстеження

Мікронідлінг, мезотерапія, догляд за шкірою

c 44; QQ MEDICAL ;V M

Лікування випадіння волосся: PRP, вітамінні коктейлі, стимуляція ростy

ĴJƟ łƚƐƜƉ ıƝƟƏƝƜD

Естетика та волосся Ботокс, філери, пілінги, лазери

32

Спорт

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Чемпіонат світу з футболу 2026:

футбольне свято потрійного масштабу Михайло Яровенко бют цих трьох гравців на мундіалі за свої Буча, «Сурма» збірні був зафіксований ще у далекому

У

2026 році футбольний світ стане свідком безпрецедентної події – стартує чемпіонат світу, який увійде в історію одразу з кількох причин. Вперше головний футбольний турнір планети відбуватиметься на території трьох країн: США, Канади та Мексики, які спільно прийматимуть матчі мундіалю. Ще однією важливою новацією стане розширення складу учасників. Якщо раніше за трофей боролися 32 національні збірні, то цього разу на полях Північної Америки виступлять одразу 48 команд. Завдяки цьому турнір стане найбільшим в історії світових першостей, а вболівальники отримають ще більше матчів, емоцій та футбольних сенсацій. ЧС-2026 обіцяє подарувати нові рекорди, яскраві протистояння та незабутню атмосферу, яка об'єднає мільйони шанувальників футболу по всьому світу, а ми спробуємо розповісти про головні проблеми та інтриги головного футбольного дійства планети.

LAST DANCE ЕПОХИ, ЩО МИНАЄ Одразу вісім футболістів, старші за 40 років, заявлені до участі у світовій першості. На ЧС-2026 зіграє більше футболістів віком від 40 років, аніж на усіх 22 попередніх мундіалях разом. Загалом на попередніх мундіалях зіграли сім футболістів такої вікової категорії. Серед них були шість голкіперів, а також камерунський нападник Роже Мілла, який залишається найстаршим автором голу на чемпіонаті світу – у віці 42 років на турнірі 1994 року. Найстаршим футболістом чемпіонату світу-2026 стане голкіпер збірної Шотландії Крейґ Гордон – на момент старту турніру йому буде 43 роки та 162 дні. Наймолодшим серед цієї категорії футболістів стане воротар збірної Уругваю Фернандо Муслера, якому 40 років виповниться 16 червня. Португальський нападник Кріштіану Роналду стане найстаршим польовим гравцем на чемпіонаті світу-2026. Для нього це буде рекордний, шостий мундіаль: це досягнення він ділить із 40-річним мексиканським воротарем Гільєрмо Очоа та Ліонелем Мессі, якому в червні виповниться 39 років. Де-

2006 році. Apple тільки за рік презентує свій перший iPhone, а Зінедін Зідан навіть не знав, що за декілька тижнів поцілить головою у живіт Марко Матерацці і втратить нагоду підняти над головою другий кубок світу. ЛОГІСТИКА – ГОЛОВНИЙ БІЛЬ МУНІДАЛЮ 2026, АЛЕ НЕ ЄДИНИЙ… Важливим фактором, який може суттєво вплинути на фізичний стан команд та їхню готовність до матчів, стануть логістичні виклики під час турніру. Збірним доведеться долати значні відстані не лише між містами, а й між країнами-господарями, що додатково ускладнюватиме процес відновлення та адаптації. Найбільше кілометрів на груповому етапі подолає збірна Боснії і Герцеговини. Після стартового матчу в Торонто проти Канади балканська команда вирушить до Лос-Анджелеса, подолавши близько 3500 кілометрів та кілька часових поясів. Після цього боснійців чекатиме ще один переліт – приблизно на 1500 кілометрів до Сіетла, де відбудеться заключний поєдинок групового раунду проти Катару. Зовсім інша ситуація склалася для Алжиру та Аргентини, які опинилися в одній групі. Алжирська команда протягом групової стадії подорожуватиме між містами на відстань близько 3500 кілометрів, тоді як чинні чемпіони світу матимуть значно комфортніший календар. Сукупна дистанція переїздів аргентинців не перевищить 700 кілометрів, що дозволить мінімізувати втому та приділити більше уваги підготовці до матчів. Непрості умови очікують і на збірну Чехії. Чехам доведеться двічі адаптовуватися до високогір'я Мексики: спочатку вони проведуть там стартовий матч, потім вирушать до Атланти на зустріч із Південною Африкою, а згодом знову повернуться до Мехіко, де на легендарному стадіоні «Ацтека» зіграють вирішальний поєдинок групового етапу проти господарів чемпіонату. ВИСОКІ ТЕМПЕРАТУРИ ТА ЩЕ ВИЩІ ЦІНИ НА КВИТКИ На відміну від чемпіонату світу-2022 року в Катарі, який відбувався взимку, мундіаль 2026 пройде в традиційні літні терміни. Водночас погодні умови можуть стати одним із найсерйозніших викликів для учасників турніру. За попередніми оцінками, близько чверті матчів ризикують проходити за температур, що перебувають на межі або навіть перевищують рекомендовані норми для проведення спортивних змагань. У відповідь на це ФІФА вже запровадила обов'язкові трихвилинні паузи для гідратації

в кожному таймі, однак питання впливу спеки на здоров'я та фізичний стан футболістів залишається актуальним. Додатковим фактором ризику можуть стати погодні явища, характерні для окремих регіонів Північної Америки. Зокрема, у США спортивні події регулярно призупиняють через грози та небезпеку ударів блискавки, тому погодні умови потенційно здатні впливати не лише на саму гру, а й на розклад матчів. Особливу увагу привертають поєдинки в Мексиці, які проходитимуть в умовах високогір'я. Матч-відкриття турніру, наприклад, відбудеться на легендарному стадіоні «Ацтека», розташованому на висоті понад 2200 метрів над рівнем моря, що створює додаткові труднощі для адаптації спортсменів. Серйозним випробуванням чемпіонат світу стане і для вболівальників. Насамперед через безпрецедентний масштаб турніру. Після розширення кількості учасників до 48 збірних загальна кількість матчів зросла з 64 до 104, а сітка плейоф поповнилася новою стадією – 1/16 фіналу. За такого насиченого календаря стежити за всіма поєдинками буде непросто навіть найвідданішим фанатам. Додаткові незручності виникнуть і для європейської аудиторії, адже значна частина матчів проходитиме у часових поясах Північної Америки. Для глядачів в Україні та інших країнах Європи чимало зустрічей транслюватимуться пізно вночі або рано-вранці. Ще одним предметом дискусій стали ціни на квитки. Через систему динамічного ціноутворення вартість відвідування матчів може суттєво відрізнятися: якщо окремі квитки доступні за відносно помірними цінами, то на найпрестижніші поєдинки фінальних стадій їхня вартість сягає понад 10 тисяч доларів. Така цінова політика вже викликала критику на адресу ФІФА та породила сумніви щодо того, наскільки доступним цей чемпіонат буде для пересічних уболівальників. ГОЛОВНІ ПРЕТЕНДЕНТИ НА КУБОК Перед початком змагань аналітики компанії Opta на основі проведених симуляцій турнірних розкладів визначили головних фаворитів чемпіонату світу-2026. Найбільше шансів відводять збірній Іспанії – здобуття титулу оцінюють у 16.1% імовірності. У понад половині прорахованих сценаріїв чинні чемпіони Європи дістаються щонайменше чвертьфіналу, 39.0% – півфіналу та 25.6% – фіналу. У компанії пояснюють статус фаворитів для Іспанії стабільністю команди після перемоги на Євро-2024 та формою ключових гравців, як-от Ламін Ямаль та

Родрі. Відбірковий турнір іспанці подолали без жодної поразки (5 перемог, 1 нічия), а після перемоги на Євро також виходили до фіналу Ліги націй. Далі у рейтингу фаворитів розташовуються Франція (13.0%), чинний віцечемпіон Європи Англія та чинні чемпіони світу з Аргентини (10.4%). До другої групи фаворитів увійшли переможець Ліги націй-2025 Португалія (7.0%), Бразилія (6.6%) та Німеччина (5.1%). За підрахунками Opta, ці команди здатні дістатися глибоких стадій турніру, але поступаються лідерам за стабільністю результатів у плейоф. Країни-господарки – США, Мексика та Канада – розташовуються поза топ15 фаворитів. Найбільше шансів серед них приділяють американцям – 1.2% на здобуття чемпіонського титулу. Також на кожному мундіалі окрім фаворитів є й свої андердоги. На попередніх турнірах такими прикладами стали збірна Марокко, яка на ЧС-2022 дісталася півфіналу, а також Хорватія, що у 2018 році несподівано пробилася до фіналу та здобула срібні нагороди, поступившись лише Франції. Мундіаль-2026 також має всі передумови для появи нових команд-відкриттів. У турнірі вперше в історії зіграють одразу кілька дебютантів – Узбекистан, Йорданія, Кабо-Верде та Кюрасао. Водночас для деяких європейських збірних повернення на світову першість стане довгоочікуваною подією: Шотландія, Норвегія та Австрія кваліфікувалися на чемпіонат світу вперше за 24 роки. Серед потенційних авторів сюрпризів варто звернути увагу й на представників Південної Америки. Колумбія, Уругвай та Еквадор підходять до турніру у статусі міцних претендентів на високі результати та можуть отримати додаткову перевагу завдяки географічному фактору. Через близькість часових поясів до країн-господарів їм буде простіше адаптуватися до місцевих умов, ніж багатьом збірним з Європи, Азії чи Африки, які зіткнуться з тривалими перельотами та необхідністю швидко перебудовувати свій біологічний ритм. Але передусім нас очікує футбол (хоч, на жаль, і без нашої збірної). Багато футболу і кожний чемпіонат світу – це епоха, подія, якою підкреслюють минулі чотири роки і відкривають наступні. Для нас вже стали звичними скандали, невтішні прогнози, викривальні розслідування перед початком турніру. Так було і чотири роки тому. Але тільки-но прозвучить перший стартовий свисток, ми затамуємо дихання і місяць будемо насолоджуватись тим, що називають найголовнішою спортивною подією на планеті. Побачимось наступного тижня у тимчасово-постійній рубриці «Хроніки мундіалю».

33

12.06.2026 — № 23 (208)

www.kleynodchicago.com ǏǺǰǴǹǹǴǶǴ ǸǺDzǹǬ dzǬǸǺǮǴǾǴ ǾǬ ǻǼǴǰǭǬǾǴ Ǯ ǣǴǶǬǯǺ

+1 224 688 7287

EVENTS PLANNING MANAGER Company located in Wheeling; IL is looking for Events Planning Manager (Full-Time Position).

REQUIREMENTS: Bachelor’s degree in management and 6 months of experience as Event Manager, Floor Manager.

JOB DUTIES: Consult with customers to determine objectives and requirements for events, such weddings and celebrations. Review event bills for accuracy, approve payments. Monitor expenses, ensure the events stay within budget.

Coordinate services for events, such as transportation, catering, signage, displays, and event security. Arrange the availability of audio-visual equipment, displays, floral design and other event needs. Overseeing operations of floor staff, ensuring smooth operations and exceptional service. Direct administrative activities directly related to providing services. Prepare staff work schedules and assign specific duties to optimize efficiency. Resolve customer complaints. Ensure compliance with company’s policies and procedures regarding health and safety, dress code, and customer service standards.

Salary: $53,539 per year.

Send resume to: Elymir Inc., No phone calls please. Only qualified 1239 Peterson Drive, candidates will be contacted to set up an Wheeling, IL 60090 initial face-to-face interview.

Сlassifieds/ Оголошення ПОТРІБНА БЕЗКОШТОВНА РЕКЛАМА? ПОДАВАЙТЕ ОГОЛОШЕННЯ ЛЕГКО: ПРОСТО НАДІШЛІТЬ ТЕКСТ У СМС НА НОМЕР 773-818-7712, І МИ ОПУБЛІКУЄМО ЙОГО ДЛЯ ВАС!

РОБОТА МИ НАЙМАЄМО! Медичний центр шукає Massage Therapist та Physical Therapist. Пропонуємо конкурентну зарплату, пільги, оплату навчання та можливості для професійного розвитку в чудовій команді. Шукаємо уважного й мотивованого спеціаліста зі знанням англійської мови (польська буде перевагою). Надсилайте резюме на management@globalclinic.com або телефонуйте: (847) 207-5300.

34

Історія

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

Як телефот Бориса Грабовського злякав імперію Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

У

1953 році в США розпочалося регулярне кольорове телевізійне мовлення. Світ стрімко входив в епоху електронних комунікацій, космічних технологій та науково-технічної революції. Тим часом у Радянському Союзі промислове виробництво туалетного паперу налагодили лише наприкінці 1960-х років. Цей контраст сьогодні здається майже анекдотичним, але він дуже точно характеризує суть радянської системи: держава, яка любила вихвалятися своїми досягненнями, нерідко виявлялася неспроможною забезпечити громадян навіть найпростішими побутовими речами. Упродовж десятиліть у світовій історії телебачення першість віддавали Сполученим Штатам Америки. Загальноприйнятою була думка, що основи сучасного електронного телебачення заклав інженер російського походження Володимир Зворикін, який після еміграції до США створив наприкінці 1920-х років кінескоп, а згодом розробив електронну передавальну трубку. Саме ці винаходи стали технічною базою для передачі телевізійного зображення на початку 1930-х років. Однак подальші дослідження історії науки змусили переглянути усталені уявлення. Але міжнародна експертна комісія, створена за підтримки ЮНЕСКО для вивчення ранніх етапів розвитку телебачення, встановила: перша у світі успішна передача рухомого зображення за допомогою повністю електронної телевізійної системи відбулася ще 26 липня 1928 року. Таким чином, ця подія сталася раніше, ніж аналогічні досягнення, які тривалий час вважалися першими. За цим проривом стояв Борис Грабовський – талановитий винахідник, інженер і дослідник, що увійшов до піонерів електронного телебачення, хоча його ім'я тривалий час залишалося маловідомим широкому загалу. Цьогоріч виповнюється 125 років від дня народження людини, яка зробила вагомий внесок у розвиток технології, без якої сьогодні неможливо уявити сучасний світ. Борис Грабовський народився 8 червня 1901 року. Доля Бориса Грабовського багато в чому була визначена ще до його народження. Його батько, український поет Павло Грабовський, став жертвою репресивної політики російської імперії. За участь

у визвольному та народницькому русі його відправили до Сибіру, де він провів майже два десятиліття. Саме там, у далекому Тобольську, народився майбутній винахідник, якому судилося зробити внесок у створення телебачення. Символічно, що син людини, покараної за вільнодумство, згодом сам зіткнеться з байдужістю та недовірою імперської системи до таланту й новаторства. На початку ХХ століття проблема передачі зображення на відстань вважалася одним із найскладніших технічних викликів. Інженери різних країн працювали над створенням телебачення, однак перші системи були механічними. Вони використовували диски, дзеркала та інші рухомі елементи для розкладання зображення на окремі точки. Такі системи були складними, ненадійними та мали обмежені можливості. Але Борис Грабовський запропонував інший шлях. Захоплення Бориса Грабовського телебаченням розпочалося під час навчання в Ташкенті, коли він ознайомився з роботами професора Бориса Розінга – одного з піонерів передачі зображення на відстань. Саме тоді молодий винахідник поставив собі амбітну мету – навчитися передавати рухоме зображення за допомогою електронних пристроїв. Для реалізації задуму Грабовський об'єднався з математиком Миколою Піскуновим та інженером Віктором Поповим. У 1925 році їхній проект отримав схвальну оцінку самого Розінга, який назвав розробку справжнім відкриттям і порадив патентувати її. Головною особливістю винаходу, який отримав назву «Телефот», стало використання електронної передавальної трубки – фактично прототипу сучасної телевізійної камери. Пристрій перетворював зображення на електричний сигнал, передавав його на відстань і відтворював на екрані приймача. Таким чином система працювала без складних механічних елементів, що було революційним рішенням для того часу. Після кількох років напруженої праці 26 липня 1928 року Грабовський успішно продемонстрував роботу «Телефота». На невеликому екрані вперше з'явилося рухоме електронне зображення. Згодом пристрій показали широкому загалу в Ташкенті. Саме ця демонстрація сьогодні вважається однією з перших у світі успішних передач рухомого зображення за допомогою повністю електронної телевізійної системи. Після успішних випробувань «Телефота» Бориса Грабовського запросили представити винахід у москві.

Для цього апаратуру ретельно підготували до перевезення та відправили залізницею. Однак дорогою сталася загадкова подія: вантаж доставили до столиці пошкодженим настільки, що відновити обладнання було практично неможливо. З'ясувати причини знищення унікального пристрою так і не вдалося – відповідальність сторони перекладали одна на одну, а винуватців офіційно не встановили. Невдовзі винахідник зіткнувся з новими труднощами. У його розпорядженні більше не залишилося технічної документації, пов'язаної з проектом: було вилучено креслення, розрахунки, робочі записи та інші матеріали, накопичені під час багаторічної праці. Тим часом спеціально створена комісія, до складу якої входили прихильники електромеханічних телевізійних систем, дійшла висновку про нібито безперспективність розробки. На адресу ташкентських установ надходили листи з критикою винахідників та звинуваченнями у невиправданих витратах державних коштів. Не бажаючи відмовлятися від своєї ідеї, Грабовський намагався відновити роботу над удосконаленням апарата. За підтримки керівництва Узбекистану він отримав дозвіл на закупівлю необхідних вакуумних компонентів у німецької компанії «Телефункен». Проте реалізувати цей задум не вдалося: радянські органи безпеки відмовили винахідникові у видачі закордонного паспорта. Навіть втручання високопосадовців не змінило ситуації. У 1931 році Борис Грабовський здійснив ще одну спробу довести перспективність свого винаходу, однак підтримки так і не отримав. Проте він і надалі не полишав винахідницької діяльності, постійно працюючи над новими технічними рішеннями. Серед його розробок – малогабаритний гелікоптер та триплощинний планер власної конструкції. Окрему увагу приділяв створенню пристроїв для людей з інвалідністю: зокрема, розробив прилад, що допомагав орієнтуватися незрячим, а також апарат для полегшення комунікації глухонімих. Одна з його запатентованих ідей, що пов’язана з отриманням ка-

тодного променя, згодом була успішно впроваджена в практику Інституту електрозварювання, де знайшла своє технологічне застосування. Історія Бориса Грабовського є лише однією сторінкою великої історії української науки – історії таланту, який занадто часто наштовхувався на імперські кордони, заборони та репресії. Ще наприкінці ХІХ століття одесит Йосип Тимченко створив апарат для демонстрації рухомих зображень. Свої досліди він проводив раніше за знаменитих братів Люм'єрів. Проте через відсутність належної підтримки його винахід не отримав світового розголосу. У ХХ столітті Україна подарувала світові десятки видатних учених, інженерів і конструкторів. Одним із найяскравіших був Віктор Глушков – геніальний математик і кібернетик, якого сьогодні називають одним із засновників інформаційних технологій. Саме він пропонував створити загальнодержавну комп'ютерну мережу управління економікою – проєкт, який за масштабом випереджав свій час і багато в чому нагадував майбутній інтернет. Однак радянська номенклатура сприйняла його ідеї як загрозу власній владі, а тому значна частина проектів так і залишилася нереалізованою. Ще трагічнішою була доля багатьох представників української наукової та культурної еліти. Одних розстрілювали в підвалах НКВС, інших відправляли до таборів ГУЛАГу, третіх змушували мовчати. Україна завжди була джерелом талантів, ідей та винаходів. Проте не українці, але чужі імперські режими століттями використовували український потенціал у власних інтересах або просто знищували його, якщо він не вписувався у встановлені рамки. А сьогодні ця історія набуває нового звучання. Уже понад дванадцять років триває російсько-українська війна. росія знову намагається нав'язати Україні так званий рускій мір – ідеологію, яка підступно прикриває агресію до всього національного, тиху культурну окупацію за допомогою нав’язування чужої мови та матриць мислення з метою знищення української ідентичності. На тимчасово окупованих територіях ми бачимо ті самі методи, які імперія використовувала раніше: переслідування незгодних, придушення культури, русифікацію та сіяння відчуття тотального страху. Натомість розвиток науки, культури та технологій можливий лише там, де людина має право мислити, творити й говорити вільно.

12.06.2026 — № 23 (208)

35

36

surma.com.ua

№ 23 (208) — 12.06.2026

UNIVERSE CARRIER

UNIVERSE CARRIER

МИ ПІДТРИМУЄМО

це логістична компанія, яка за років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг.

Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!