"Сурма" – українська незалежна газета. №8-2022

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 8 | 3 СЕРПНЯ 2022 | USA, UKRAINE

ВБИВСТВО УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ:

ВИННІ НЕ ТІЛЬКИ МОСКОВИТИ,

А Й ОРГАНІЗАТОРИ ТАКОЇ «ЕВАКУАЦІЇ»

Начмед батальйону: життя воїна залежить від командира та медслужби ▶ стор. 6

Українська державність: питання, що потребують відповіді ▶ стор. 2

Вікторія Спартц звернулась до ООН, щоб призупинити «зернову угоду», поки Україна не матиме належних гарантій безпеки. Вивезення «кривавого» зерна продовжується… ▶ стор. 4 SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ІДІЛізація росії ▶ стор. 8

ISSN 2832-4676

2

Україноцентризм

Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Українська Державність: питання, що потребують відповіді

28

липня 2022 року українці вперше відзначали свято День Української державності. Указ про запровадження свята Володимир Зеленський підписав під час параду на День Незалежності у 2021 році. Вибір дати для встановлення такого святкування є м’яко кажучи «дивним», якщо не сказати антиукраїнським. Чому Володимир Зеленський вибрав саме 28 липня? Тому що Україна вже тривалий час відзначає Хрещення Русі саме 28 липня, яке нібито відбулось під час князювання Володимира Великого. На перший погляд, все добре, правда? Але тільки на перший погляд. Перше питання, яке відразу виникає: а до хрещення 988 року у наших предків не було державності? А хто тоді такий Святослав Хоробрий, який знищив одну з найбільших імперій того часу — Хозарський каганат? І саме Святослав розширив межі Русі до надзвичайних розмірів. То до чого тут державність, якщо вона була ще і до князя Володимира? Московська історіографія, яка завжди обслуговувала інтереси московського імперіалізму, нам нав’язала дату 28 липня 988 року. Для створення московської імперії в її теперішньому вигляді так звана церква московського патріархату відігравала ключову роль. Вона була носієм імперських ідей, плодила рабський дух серед населення, нав’язувала ворожі світоглядні та історичні міфи. Одним із найважливіших московських міфів, що допомагали будувати «тюрму народів» у різних проявах, була штучна прив’язка до прадавньої історії Русі-України. І саме моспархат відіграв тут ключову роль, показуючи якусь нібито спадковість. Без української прадавньої історії московська держава залишається всього-на-всього одним із улусів Золотої Орди монголо-татар. Цю крадіжку історії започаткували, до речі, манкурти — етнічні українці — Феофан Прокопович та Іван Яворський. Як тут не згадати прислів’я «не так страшні московські воші, як українські гниди». Актуально і досі. Але, крадучи нашу споконвічну історію, жителі боліт, де було мокро (МО-) і квакали жаби (-КВА), ординці починають претендувати на роль культурного і цивілізаційного центру, яким власне і була Русь. Із центром в Києві. І та праукраїнська держава ніколи не називалась «Київською Руссю», бо Русь була одна!

Власне моспархат створенням культу навколо дати 28 липня 988 року розширює кремлівську брехню і надає їй додаткові «можливості для розвитку» — оголосити мокре місце із квакаючими жабами «Третім Римом». Ага, звичайно. Тільки і в «першому» Римі, і в другому — Константинополі — вже були каналізація, акведуки, розвинені інфраструктури. А московські ординці на «великій» московії не мають асфальту та мародерять унітази. Поганий у них «третій Рим» без крадених унітазів… Водночас європейські літописи пам’ятають Аскольдове хрещення 860-го року, що є чітко задокументованим. І навіть на рівні богословів саме Аскольдове хрещення вважається «правильним», адже проводилось відповідно до обряду — індивідуально та добровільно. А не «вогнем і мечем», як при князі Володимирі. Так чий історичний спадок ми обиратимемо? Свій, давніший, цивілізаційний чи московський, сфальсифікований? Ну і сама фігура князя Володимира, якого саме моспархат зробив «рівноапостольним», є дуже суперечливою. Адже і наші літописи, і зарубіжні описують приблизно одну й ту ж модель поведінки в плані багатожонства, наявності кількох гаремів, розпусної поведінки, кривавого життєвого шляху тощо. І водночас менше уваги приді-

ляється таким видатним постатям, як Святослав Хоробрий чи Ярослав Мудрий. Пересічний українець, наївний та не надто ерудований, може подумати, що це не так і важливо. Але ворожі системи, які працюють проти України, добре знають, що саме «СИМВОЛИ КЕРУЮТЬ СВІТОМ»! Україна повинна використовувати свої символи на всіх рівнях. І побудувати своє чітке бачення прадавньої історії, надавши йому трактування, відповідне до україноцентричних інтересів. А тепер від формальної сторони перейдемо до суті. Володимир Зеленський вітає українців із Днем Української державності. Людина, яка запустила розпродаж нашої землі і надр, повністю провалила підготовку до оборони від московського вторгнення, — вітає із державністю… На додаток до цього, як факт особливого цинізму, саме 28 липня 2022 року Верховна Рада із монобільшістю «зелених слуг неукраїнського народу» зробила своє «святкування державності» — проголосувала за законопроект №7451, що передбачає «прихватизацію» залишків української промисловості. В умовах війни, коли економіка переживає важкі часи, курс гривні змінюється щогодини — розпочато розпродаж української промисловості.

Цим же законом закріплено, що в разі першого невдалого аукціону стартова ціна опускається на 50% і об’єкт може бути викуплений навіть якщо на участь в аукціоні подано одну заявку. Водночас у загальному доступі не буде вказана повна інформація про покупця. Отакі наші реалії, братиукраїнці. І коли Зеленський при цьому всьому нас «вітає» із «нашою державністю», то важко підібрати відповідні слова, щоб оцінити його по заслугах! Є таке єврейське слово «хуцпа», яке у «Вікіпедії» розкрите як «особливо цинічна, підла, зухвала брехня», «верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента». Привітання від Зеленського в цьому разі тотожне тому, якби московські солдати сказали, що вони принесли в Бучу-Ірпінь-Гостомель «любов та мир». І якщо відверто, то я не знаю, яка «хуцпа» з цих двох була би більшою — Зеленського чи від московських вбивць-ґвалтівників! Дуже жорстко, багато хто не хоче відкрито бачити голу правду, хтось скаже, що не можна під час війни такого говорити. А я відповім — гріш ціна всім тим «заступничкам», адже Україну підвели під напад, провалили підготовку захисту, багато чого свідомо здали, землю і надра розпродують і зараз ще й залишки промисловості

13-14 Конституції України закріплюють національне багатство за народом. А реально? Все ті ж вищеперераховані вороги. Вороги, які готові воювати між собою до останнього українця! Жорстко, так? А правдиво? Але ж страшно дивитись такій правді в очі… Оптимізму в нашій страшній ситуації мені додає тільки одне — здатність українського патріотичного суспільства робити «неможливе»... з точки зору «недалеких» аналітиків, звичай-

Ó ìåíå º ìð³ÿ а у тебе?

но… А ще я точно знаю, що ті всі українці, які зараз воюють за Україну, долучились до оборони в будь-який спосіб, роблять це все не заради хорошого майбутнього олігархів та їхніх маріонеток! А заради України Майбутнього, в якій не буде нікого з них! Українська Державність — те, що ми здобуваємо саме зараз. І важливо тут постійно, завжди та всюди фокусуватися на ключових моментах Державності — Владі та Власності. Саме

Влада та Власність є головними елементами політики. І саме те, кому належить влада та власність в державі, і визначає, чия це є Держава. Реальним вшануванням пам’яті всіх загиблих за Україну є побудова СПРАВЖНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. І це нам точно під силу. Ми мусимо це зробити та зробимо. В нас, українців, немає інших варіантів. Незалежно від того, які важкі речі потрібно буде для цього зробити та що потрібно буде пережити. Наша терплячість на ментальному рівні нам дуже шкодить, продукує толерантність до ворогів, нездатність до своєчасного бачення загроз та реагування на них. Але водночас, граючи таку негативну роль для нас, наша терплячість відіграє свою роль і для українських ворогів — пружина не здатна стикатись нескінченно, раніше чи пізніше відбудеться «постріл», здатний змести все на своєму шляху. Українська Державність — те, що створювали покоління до нас, те, що створюємо ми зараз, те, що ми повинні передати вже створеним для наших нащадків. І ми це неодмінно зробимо. Це залежить від усвідомлення та дій кожного з нас. Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє». https://bit.ly/2Xk2lHG.

Мрія – прокинутись вранці

і побачити в часописі на першій шпальті

некролог, обрамлений вітаннями та

синьо-жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо,

щоб наша мрія стала реальністю

facebook.com/ukrvshoke

будуть «прихватизовувати»! І це все в умовах повномасштабної війни! В якому місці масштабне руйнування основ державності може поєднуватися зі святкуванням Дня державності?! Щось тут не так, вам не здається? Чи, можливо, йдеться про дві різні державності? Одна — для них, а інша — для українців, в українській резервації, із забраними землею, надрами, промисловістю? Якщо проаналізувати глибше, то теза про «дві держави» не позбавлена змісту. І тут ми підходимо до одного з найважливіших та найбільш болючих питань: чи мали ми, брати і сестри українці, свою Державність? Чи належала держава Україна до повномасштабного вторгнення московських вбивць, українцям? Кому належала і належить влада? Формально — носій суверенітету і єдине джерело влади — народ. Реально — влада в руках олігархів та їхніх ставлеників, а також в руках московської агентури (зараз вже менше, але вони досі присутні — Єрмак тому доказ) та транснаціоналів — ті ж самі грантожери-соросята. Саме останні, до речі, доклали найбільше зусиль до розпродажу землі і надр, «прихватизації» всього, що тільки можна. Десятиліттями над цими злочинами працюють. Влада — не в руках українців. А як щодо власності? Формально статті

3

Україноцентризм

03.08.2022 — № 8

² íà îíîâëåí³é çåìë³ Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі...

ƜƧƶƫ ſƝƩ ƪƢ ƞƝƦơưƣƢ ƌǃơƯƭƥƩƝƦƯƢ ƭƝơǃƫ ǃ ƠƝƤƢƯư ƌƢƭƢƟƢơǃƯƹ ƧƫƵƯƥ Ƭƫ >)003 ƤƝ ƪƫƩƢƭƫƩ ƯƢƨƢƱƫƪư +17736973923 Ɲƞƫ ƤƝ 56 ƧƫơƫƩ ƍƝƲưƪƫƧ Ɵ 7IPJVIPMERGI 177162 ',%7) &%2/ 695785532 Я умру тай поховайте мене в купі гною. Не забудьте покласти вниз головою, Начіпіть на плечі хоч якісь ознаки Щоб можна було відлічити голову від сраки. V.V.путін

Z

ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƶƫƩǃƮƼƴƪƥƦ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƥƦ ƬƢƭƢƟǃơ ơƨƼ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ƭƝơǃƫ ƯƝ ƠƝƤƢƯƥ Ž ƶƢ ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪư ƤƝƼƟƧư ǃ Ʃƥ ƞươƢƩƫ ƤƪǃƩƝƯƥ ƟƧƝƤƝƪư ƮưƩư ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƫ ƔƢƧƥ ƩƫƣƪƝ ƟƥƮƥƨƝƯƥ ƪƝ ƪƝƵư ƝơƭƢƮư 2 'YQFIVPERH %ZI 7 2SVVMHKI -0 4%=&0) *36 9/6%-2-%2 %1)6-'%2 1)(-% +6394

ſƝƵƝ ƭƢƧƨƝƩƝ Ɵ ƠƝƤƢƯǃ ǃ ƪƝ ƭƝơǃƫ ƳƢ ƟƢƨƥƧƝ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ơƨƼ ƪƝƮ žươƢƩƫ ƟơƼƴƪǃ ƤƝ ƞươƹ ƼƧư ƬǃơƯƭƥƩƧư

4

Політика / Війна

К

онгресмен США, українка за походженням Вікторія Спартц надіслала листа до Генерального секретаря ООН Антоніу Гуттереша, в якому закликала призупинити «зернову угоду», поки Україна не матиме належних гарантій безпеки. «Сурма» наводить повний переклад тексту звернення сенатора США. «Шановний Генеральний секретар Гуттереш! Як ви добре знаєте, головною функцією ООН є збереження міжнародного миру та безпеки. Очевидно, ваша організація зазнала краху. Ми стикаємося з найбільшою збройною агресією з часів Другої світової війни, яка є найбільшою загрозою миру та безпеці — не лише Європі, а й усьому світу. Дуже розчарована відсутністю активного керівництва ООН для стабілізації ситуації в Україні та відновлення

Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

В

бивство українських військовополонених стало черговим актом звірств із боку московської армії. При чому черговим актом — вже після підписання так званих «зернових угод», за участю України, ООН, Туреччини та московії. На наступний день після досягнення домовленості у Стамбулі відбулись обстріли порту в Одесі. Активність обстрілів українських міст з того часу дуже суттєво виросла. Наприклад, не було жодної ночі в Миколаєві протягом якої московити не випустили б по місту менше ніж 10 ракет. Ніч із 30 на 31 липня відзначилась — 40 ударів! Схожа ситуація і на інших напрямках. То про які угоди може йтися, в якому місці можемо говорити про припинення вогню, хоча б на період вивезення зерна? В обмін на «дозвіл» чи «пропуск» українського зерна кремль успішно зняв із себе частину санкцій щодо експорту зерна і добрив, та й не тільки їх. Вікторія Спартц у своєму зверненні до ООН наголошує, що «зернова угода була провальна. І ми щойно бачили, що сталося з провальною домовленістю ООН щодо українських бійців Азовсталі» та вказує, що угоду слід призупинити, поки «не будуть забезпечені кращі заходи безпеки для України». .Кожен тверезомислячий українець погодиться із обома тезами. Цікавим є той факт, що Вікторія Спартц звертається не до української влади, а до ООН як сторони «зернових угод». Думаю, що це пов’язано із тим, що вона добре розуміє, що саме оточення президента

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Спартц звернулася в ООН: «зернова угода» може дорого коштувати Україні міжнародного порядку. Нещодавня «зернова угода» є останнім провалом лідерства – ми щойно бачили, що сталося з провальною домовленістю ООН щодо українських захисників «Азовсталі». Нинішня війна дестабілізує багато країн, особливо найбідніших. Проте ця жорстока навала є особливо трагічною та нищівною для українців. Потенційні наслідки цієї «зернової угоди», яка не має належних механізмів виконання, можуть дорого обійтися Україні. Як вам добре відомо, через кілька годин після підписання цієї угоди росія вдарила крилатими ракетами по українському порту в Одесі. Це ще раз підтверджує, що росії не можна довіряти, і вона фактично заперечує цю угоду.

Тому, оскільки росія отримала таке значне скасування санкцій щодо експорту зерна та добрив (що фактично збільшує здатність росії шантажувати Європу постачанням газу) цю (зернову – ред.) угоду слід призупинити, поки не будуть забезпечені кращі заходи безпеки для України. Я закликаю вас направити кораблі ООН у Чорне море для забезпечення гуманітарних коридорів. Інакше через таку домовленість Україна піддасться підвищеному ризику бомбардування та руйнування своїх портів після виходу кораблів. Я також закликаю вас активно працювати над відновленням міжнародного порядку, миру та безпеки». На звернення пані Спартц відреагували в МЗС України. Там зазначили,

що «Україна не брала б участі в жодних домовленостях, якби не була впевнена у здатності захистити південний регіон від атак з Чорного моря». У дипломатичному відомстві додали, що відповідно до «зернової» домовленості, ООН і Туреччина взяли на себе зобов’язання забезпечити виконання домовленості з боку росії. Україна завершила необхідну підготовку для відновлення безпечного експорту зернових і очікує на відповідні кроки інших сторін. Безпекову ситуацію контролюють ЗСУ. Підготувала Діана Царук. Лист: https://spartz.house.gov/sites/ evo-subsites/spartz.house.gov/files/ evo-media-document/Letter%20to%20 Guterres%20FINAL.pdf?fbclid= IwAR32x5-j9w-0iTCCd3k_VIbmPyzch bJnfyBgJOaet2d1DBBTVk3lG-BKyHU.

Вивезення «кривавого» зерна та відповідальність Зеленського Зеленського було лобістами вивезення зерна, зняття частини санкцій з кремля, продовжує активно допомагати московським олігархам Фрідману та Абрамовичу виходити з-під санкцій. У питанні Абрамовича цією справою особисто займається Давид Арахамія — голова найбільшої парламентської фракції «Слуга Народу» у Верховній Раді. Зі свого боку хочу поставити кілька важливих акцентів щодо вбитих українських військовополонених, вивезення зерна та відповідальності президента Зеленського. Час повномасштабної війни передбачає мобілізацію всіх ресурсів, необхідних для відсічі агресору. Сама мобілізація та подальша організація захисту України передбачають чіткий розподіл виконання завдань між відповідними державними органами, підрозділами ЗСУ, Нацгвардією, чиновниками. В таких умовах абсолютно неприйнятною є практика створення колективної безвідповідальності за помилки та/або свідому шкоду, адже все чітко структуровано. У кожної проблеми є своє прізвище або прізвища (якщо відповідальних більше). Свої прізвища мають розмінований Чонгар; нестворена територіальна оборона Херсону; провалена підготовка оборони Києва; провалена блокада двох доріг із Білорусі (там тільки 2 дороги!); наслідком чого стали жахливі події в Бучі, Ірпені, Бородянці; кидання бійців тероборони без належного забезпечення та вишколу на 0-ву лінію; залишення бійців без засобів вогневого враження проти бронетехніки супротивника (гарматне м’ясо). Свої прізвища є у тих, хто постійно щось роз-

повідав та обіцяв захисникам «Азовсталі» та у тих, хто говорив про евакуацію. Президент воюючої країни є Верховним Головнокомандувачем. В час війни Верховний Головнокомандувач не може говорити будь-що, «ляпати язиком», як кажуть у народі. Президент Зеленський на наступний день після того, як здались захисники «Азовсталі», чітко заявив, що «відбувається евакуація». Слідом за ним ту саму тезу повторила Ганна Маляр — заступник міністра оборони України. Так склалось, що в той самий день я вів ефір дискусійного клубу на радіо UA-Chicago, в якому дуже чітко поставив запитання: «Хто буде нести відповідальність, якщо щось піде не так?» Президент воюючої країни не може ж просто повторювати слова із суфлеру, попередньо написані президентськими спічрайтерами. Він же є Верховним Головнокомандувачем, особою дієздатною, яка усвідомлює значення усіх слів. Отже фраза про евакуацію сказана абсолютно свідомо на підставі певних даних: від Міноборони, розвідки, Генштабу, Єрмака чи когось іншого. Хтось вів перемовини, досяг якоїсь угоди і як наслідок відбулась «евакуація». Перемовини завершились якоюсь домовленістю — інакше президент не казав би про «евакуацію». Де та домовленість? Хто саме був учасником її укладання? Хто ухвалив рішення? Далі ще цікавіше. Президент сказав, що «я дав наказ зберегти життя». Пафосна фраза, гарна для передвиборчих відосиків, проте яка має мало спі-

льного із діяльністю президента воюючої країни. Що відбувалось далі, ще до теракту в Оленівці? Хлопців відправили в СІЗО, кількох — в «трибунал» у московському ДНР, де їхній «трибунал» присудив хлопцям смертну кару — розстріл. В якому місці це схоже на евакуацію? Евакуацію в московське СІЗО і на розстріл? З цього моменту вже повинні були почати «летіти голови», адже президента підставили. Чи не підставили і він сам все організував, розуміючи, що розгублений та одурений народ не розумітиме, що відбувається? І далі масове вбивство українських військовополонених. За день до того — публічні відео із кастрацією та вбивством воїнів, які свідомо вкинуті московськими спецслужбами, але це тема окремої статті. Хто несе відповідальність за таку «евакуацію»? Повинні бути конкретні прізвища. І серед них точно є прізвище «Зеленський», винуватість якого може бути пом’якшена за певних умов. Але вона, беззаперечно, є! Для чого пишу про це все? Не тільки для критики Зеленського, а для озвучення питання: Які БЕЗПЕКОВІ вигоди ми отримали від вивезення українського зерна? Кошти, до речі, отримають олігархи-латифундисти, а не бюджет (якщо що). І останнє питання: ХТО БУДЕ НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЯКЩО ВНАСЛІДОК ЧАСТКОВОГО РОЗМІНУВАННЯ ВОДНИХ ШЛЯХІВ ДЛЯ ВИВЕЗЕННЯ ЗЕРНА МОСКОВСЬКА АРМІЯ ЗАХОПИТЬ МИКОЛАЇВ ЧИ ОДЕСУ? Хто? Зеленський? Ердоган? ООН?

03.08.2022 — № 8

Реклама

5

6

П

Війна / Інтерв'ю

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Начмед батальйону: життя воїна залежить від командира та медслужби

родовжуємо цикл інтерв’ю «Війна від першої особи». Цього разу співрозмовником редактора газети «Сурма» Назара Мухачова став Сергій Олександрович Горбенко — командир медичної служби одного з батальйонів територіальної оборони, український вчений, польовий медик Майдану 2013-2014 років, батько загиблого українського «кіборга» — захисника Донецького аеропорту — Героя України Святослава «Скельда» Горбенка. Говорили про війну, як все починалося, як формувалася медслужба, які завдання стоять зараз, про плюси та мінуси існуючої системи управління ЗСУ і ще багато чого цікавого.

— Із чого починалася медична служба вашого батальйону?

— Медична служба нашого батальйону почалася з моєї польової сумки. Вона ще радянського зразка, в ній не було медикаментів. Зараз вона укомплектована на бойовий виїзд, там усе необхідне: перш за все інструменти, джгути, турнікети, фіксатори, знеболювальне і різного роду перев’язувальний матеріал. У період, коли формувалася не тільки медична служба, а взагалі батальйон, ми стояли на підступах до Києва. Завдання було — захищати столицю. Ми були сконцентровані на тому, щоб забезпечити надання невідкладної допомоги: зупинка кровотечі, знеболювання, вийняття чужорідних предметів і транспортування. Спочатку нас було двоє, був брак медичних працівників. Я став першим медиком, що прийшов у батальйон. Оскільки я лікар, мене

поставити начмедом. Далі я формував колектив підрозділу, людей без медичної освіти відсіювали. Зараз у підрозділі 11 людей: чотири лікарі, чотири фельдшери та санінструктори.

— Ви за спеціальністю хірург. Це допомагає в наданні не тільки першої медичної допомоги?

— У перші місяці поранення були легкі. Як хірургу мені доводилося

робити невеличкі ПХО (первинна хірургічна обробка рани — ред.). Далі хірургія менше застосовувалася. У складних випадках ми стабілізувати і відправляли на лікування в спеціалізовані заклади. Більше хірургія допомагала як стратегічне мислення: військова медицина побудована на військовій хірургії, дисциплінує, привчає мислити алгоритмами, якими ти сам керуєшся і вчиш особовий склад.

за армійським зразком. Державі ми були вдячні. Тоді ніхто не думав, що держава нам щось винна і має забезпечити: ворог стояв на підступах до Києва і в нас було головне завдання — не впустити його в столицю, а потім викинути з Київської області. Можу з гордістю сказати, що всі батальйони, які брали участь в обороні Києва, впоралися з цим дуже добре. Вони не тільки не дали ворогу зайти в Київ, а й розповзтися йому по Київській об— Щодо забезпечення: що надавала ласті. З першого забезпечення — нам держава, а що волонтери? дали зброю. І ми вже були вдячні за Ми починали як один із баталь- це. Зараз з точки зору більшої обізнайонів ТрО Києва. Потім стали части- ності у військовій справі можу сказаною ЗСУ. Наш розвиток пішов у бік ти, що це смішно. В нас усього було по не добровільних батальйонів чи гро- чотири магазини БК — в найліпшому мадських установ, а до формування варіанті це 10-15 хвилин ведення стрі-

лецького бою. З іншого боку — руки були не голі. Пізніше були NLAW та Javelin. Щодо медичної служби. Оскільки щодня нам доводилося вирішувати більше військові завдання, плюс боротьба з диверсантами, яких було дуже багато в перші тижні війни, на медичну службу ніхто не зважав, але й не заважав, за що також були дуже вдячні. Так, нам вдалося більше контактувати з волонтерами, зокрема й з Вами. У нас зібрався відданий колектив медпрацівників, і кожен приводив друзів чи знайомих — так почалася волонтерська допомога зі знеболювальними, перев’язувальними матеріалами, шприцами, навіть хірургічним інструментарієм. Хоча перші ПХО, дрібні операції, зашивання ран, виймання куль тощо — все це проводилося в напівпольових умовах, інколи на простих столах. Ми на це не звертали уваги, волонтери впродовж перших двох місяців війни забезпечували. Польські волонтери дуже великі друзі нашого батальйону — вони зробили багато для нашого забезпечення. Поляки ж і дали нам наш перший автомобіль «швидкої», він був пригнаний із Польщі. Потім наші волонтери додали машину, зараз у батальйону їх чотири. Це відповідає нашій логістиці наразі, бо в нас два великих фланги

Війна / Інтерв'ю

03.08.2022 — № 8 в зоні відповідальності, з яких треба вивозити поранених. Усім цим ми зобов’язані насамперед людям і волонтерам: з Києва, Калуша, Львова, Полтави, Дніпра, Івано-Франківська, Польщі.

— Багато хто критикує тероборону, але ці батальйони зараз беруть безпосередню участь у бойових діях. Ваш батальйон також зараз воює?

— Воює. Наш батальйон постійно воював, але це ніколи сильно не афішувалося. Ми вже більше військові, ніж цивільні: керуємося військовою дисципліною, дотримуємося правил. Тому у соцмережах про це мовчать. Тож так, батальйон воював із перших днів. Коли ворога відкинули від Київщини, воював багато де й успішно з ДРГ, був Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Ми — солдати й офіцери — досі завдячуємо першому командуванню батальйону: підполковнику Галицькому, майору Сєніну. За те, що в нас зараз втрат менше, ніж у інших, ми завдячуємо правильному командуванню, розташуванню. Інші, які правильно поводилися, також не несли таких втрат. Перші серйозні втрати були в Сєвєродонецьку, де наші роти входили в інші батальйони, не було прямого командування, тому там найбільше поранених і перші наші вбиті…

Перебування в бойових умовах і серед військових дозволило мені, людині більш цивільного профілю, лікарю, доценту, оцінити дієвість і якість командирів. Якщо командир дбає про своїх солдат, будує правильну стратегію розташування, то, навіть при великих обстрілах і боях, втрат майже немає. Я не називатиму номер частини, але дуже героїчно себе показала одна рота «Чорних Запорожців»: 80 людей без втрат знищили кілька тисяч орків — це неймовірно, але це факт. Точно так само: вчасний відхід і вчасний наступ рятували життя наших солдатів і офіцерів. Отже, перший фактор — це правильне командування.

Другий фактор — це медична служба. Люди, які цього не пережили, не можуть вважати це надзвичайним, але от ми врятували 7 людей. Тобто в нас зараз мінус сім 200-х, які могли б померти без злагодженої роботи нашого колективу. Таким чином правильне командування військових керівників і адекватність медичної служби дозволяють зберегти життя наших солдатів й офіцерів.

— Які ви бачите плюси в наявній системі управління армією в цілому?

— На мій погляд, людини, яка служила ще в радянській армії, знаю й ситуацію з 2014 роком, то зараз армія України набагато ефективніша попри наявний подекуди хаос в управлінні та логістиці. Вона ефективніша, бо націлена на результат, а не на зовнішнє виконання, менше віддається перевага зовнішнім проявам уставної служби, а більше зосереджуються на суворому дотриманні військової дисципліни в частині виконання бойового розпорядження. Наша армія високо мотивована. Особисто знаю чимало солдат і офіцерів, які не зважаючи на хвороби чи поранення, не шукаючи нагород чи грошової винагороди, свідомо залишалися в строю. Особливо в перші місяці війни. Я був тоді з ними, знаю, що таке окопне життя. Люди мерзли, не покидали пости, бо треба захищати Київ. Витримували обстріли, самі виконували бойові завдання. Дивишся на цих людей — більшість із них були цивільними, дехто взагалі не служив в армії. Я дивувався, наскільки якісно ці люди в бойових умовах виконують функції солдатів. Потім, коли розпочалася рутинна гарнізонна служба, коли на бойові завдання виходили частинами, то багатьом із тих, хто був готовий стояти на смерть за Київ і кордони України, було складно виконувати військовий статут. Знову ж таки, наше попереднє командування спрямовувало увагу, як і стратегія верховного командування — всіма нами шанованого генерала Залужно-

го, — на результат, на перемогу, а не на паради. Наш противник російська армія дуже любить паради, зовнішні шикування тощо. Цього, дякувати Богу, в українській армії немає. Хоча велика біда, коли до нас приходять корінні «червоні» командири, ледь не комісари з радянської армії, і намагаються в нашу українську армію, яка своїм духом більше наближена до західних армій, внести «мішуру» і парадність, які нікому не потрібні. Просто напружують життя людей. На щастя, таких людей небагато, але вони є. Чим менше їх буде в нашій армії, тим вона ставатиме ефективнішою. Щодо поставок. Коли минула гостра загроза, на медичну службу звернули увагу: почали забезпечувати, пропонувати багато чого, але в нас вже все є. Я особисто забезпечив усі свої роти польовими ношами — це все волонтерське. Зараз армія пропонує — ми не беремо, бо в нас це є. Так само медичними сумками завдяки праці волонтерів, зокрема поляків, теж забезпечені на 50-60%. Решту дало Міноборони. З медикаментами й інструментами так само. Народ забезпечив нашу медичну службу на 80% точно. Хоча зараз дуже вдячний: в нас толерантне і розумне керівництво, яке намагається нас підтримувати і забезпечувати всім. Але ми беремо тільки необхідне.

— Яка ваша особиста мотивація? За що ви воюєте?

— Моя мотивація, звичайно, це захист моєї країни. Вирішити питання радикально й остаточно. Я не хотів би жодного перемир’я, яке стане відкладеною війною, ми дамо ворогу час зібрати сили — через рік-два він нападе знову. Хотів би, щоб кремлівське питання було вирішене раз і назавжди, щоб Україна Майбутнього спала спокійно. Щоб лютий ворог, військові злочинці, більше ніколи не лізли на нашу територію. Щоб люди зрештою могли спокійно планувати своє життя. Ні в кого з нас не було іншого виходу, ніж піднятися на оборону своєї країни. Якби ми цього не зробили, нам би все

7

одно довелося робити свій вибір. Всі розуміють, що путін би не зупинився на Україні. Нам би в будь-якому разі довелося зупиняти ці злочини й порушення світового порядку та нормального людського життя. Крім того, мені здається, що це дуже аморальна й несправедлива війна: ми чуємо про страшні злочини, знущання і вбивства так званих російських військових. Знущання над полоненими, розправа над мирними — жодного військового не залишає байдужим. Ми ніколи не вибачимо розправу над нашими цивільними співгромадянами. Ці злочинці мають бути притягнуті до відповідальності, позбавлені можливості знову чинити ці злочини. Щодо медичної служби. Наша армія стоїть на двох міцних стовпах (крім поставок зброї) — розумному адекватному керівництві та надійній медичній службі. Якщо хоч одна з цих ланок не працюватиме, можемо забути про перемогу. У нас, на щастя, достатньо ефективне військове керівництво. Ми довіряємо своїм командирам. Знаючи своїх колег, військові медики також на своєму місці роблять все можливе, щоб забезпечувати не тільки медичну допомогу, а й контроль води, їжі — санепідумов, щоб не поширювалися інфекційні хвороби, навіть радіаційний фон. Ми робимо все, щоб забезпечити високу боєздатність батальйону. На завершення. З гордістю констатую, що з 25.03 наша медична служба надала допомогу 2 513 військовослужбовцям частини. У найгарячіші місяці війни було 214 випадків звернень через гострі стоматологічні патології — ми шукали стоматологів. Забезпечили регулярне ВЛК (військово-лікарська комісія — ред.): пройшло ГВЛК 26 людей, з них 6 — визнані непридатними до військової служби. Проводимо планові вакцинації, контролюємо групи крові. Робиться все, як належить робити військовій медслужбі. Гордістю колективу є 7 врятованих життів. Служим народу України! Підготувала Діана Царук.

8

Війна

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

ІДІЛізація росії Владислав Недашківський, Київ «Сурма»

Т

равень 2017 року. Терористи «Ісламської держави» випустили чергове відео. Чоловік, вдягнений у чорний комбінезон, стоїть навколішки, за його спиною — член ІДІЛ з ножем у руці. Той, що на колінах — російський офіцер, такий собі полковник Євген Петренко. Він нібито служив в Іраку та Сирії з 2016-го. Цей Петренко поголений практично налисо, має розкосі очі та борідкуеспанйолку. Він закликає росіян скласти зброю і зупинити наступ на терористів у Сирії. Його монолог триває кілька хвилин. За лівим плечем чоловіка майорить чорний прапор «Ісламської держави». На ньому написана Шагада — ісламський Символ віри: «Немає бога крім Аллага і Мугаммад — пророк його». Слово бере терорист за спиною росіянина. Каже щось про шпигунів, джигад — священну війну. Його пальці все міцніше стискаються навколо руків’я ножа. Кадр різко змінюється, переходить у чорно-білий режим. Обличчя захопленого в полон росіянина кілька секунд показують крупним планом, після чого зйомка повертається до загального. Бородатий, довговолосий джигадист у шапці притягує лівицею голову полоненого до себе, а правою ріже йому горло. Кров всотується в пісок сирійської пустелі. Росіянин булькає — мабуть, намагається кричати. Марно. Кат не зупиняється. Він усе глибше врізається безжальною сталлю в піддатливу плоть. «Хрусь!», — це були хрящі гортані. А ніж продовжує свій шлях. Вперед-назад. Вперед-назад. Вперед-назад… На червоний від крові пісок падає обезголовлене тіло. Терорист, руки якого вкрилися кармазиновою плівкою, вказує в кадр ножем і погрожує всьому світу. Мовляв, ти, невірний, — наступний. «Скоро, очень скоро кровь прольется морем…», — співає хтось на тлі запису хорошою російською мовою на східний мотив. Відрізану голову терорист кладе на спину мерцю та проштрикує його ножем межи лопаток, мов середньовічною мізерикордією — спеціальним кинджалом, яким добивали в серце смертельно поранених на полі битви лицарів. ТОЙ, ХТО ПЕРЕМІГ ДРАКОНА, САМ СТАЄ ДРАКОНОМ Страт, зокрема, з обезголовлюван-

ням, які проводила «Ісламська держава», багато. Вони розпочалися 2014 року. Для вступу статті дійсно можна було б обрати будь-який інший приклад. Хоча б той, де 4-річний хлопчик погрожує вбивати немусульман. Або ж узагалі не описувати це дикунство. На жаль, не описувати злочини терористів неможливо. І зараз ідеться не про вже підзабутий ІДІЛ, а про росію. Днями в ефірі з’явилося відео, де російський військовий-калмик катує українського воїна. Не просто катує, а відрізає йому канцелярським ножем статеві органи. Опісля українського героя застрелили, а його знівечене тіло прив’язали мотузкою до автівки та протягли по землі. У наближених до гру рф телеграм-каналах оперативно з’явилася інформація, що це — не поодинокий випадок. Мовляв, голови сотень українських захисників «прикрашають» паркани, а «їхні геніталії доїдають собаки». Ба більше, демобілізовані російські загарбники, як трофей, забирають із собою засушені вуха наших військових. Саме тому для вступу статті був обраний випадок такого собі Євгена Петренка, полковника ФСБ, якому джигадисти в Сирії відрізали голову в 2017 році. Зрозуміло, що керівництво рф усіляко відкидало факт цієї страти, казало, що то не їхній агент, але росіяни, як ніхто, мають знати про такі тортури. Ісламісти не шкодували нікого і з особливим задоволенням знущалися з росіян. Здавалося б, саме росіяни, які пройшли крізь горно сирійської війни та досягли там певних «успіхів», мають знати, як робити не можна. Але роблять. росія постійно копіює тих, кого ніби як перемогла. Узяти хоча б Другу світову. Ще тільки лінивий не проводив паралелі між діями росіян під час повномасштабної війни проти України, що розпочалася 24 лютого, та діями нацистів. Єдина відмінність — німці не боялися озвучувати в голос свої фанатичні ідеї, тоді як росіяни продовжують ховатися за своїм комфортненьким «Це не ми, нас тут нема». 29 липня щось сталося в Оленівці Донецької області. Там атаки зазнав барак, де утримували наших військовополонених, зокрема, захисників Азовсталі — п’ять десятків трупів, стільки ж поранених. З охорони зони ніхто не постраждав. російська сторона заявила, що місцину накрили українці з HIMARS. Ватажок маріонеткової «ДНР» денис пушилін уточнив, що це було зроблено,

бо полонені «почали свідчити». Щоправда колишній МММщик так і не сказав проти кого чи чого. Українська ж розвідка повідомила, що ніякого обстрілу не було. Судячи з фотографій і відео, опублікованих загарбниками, щось здетонувало всередині бараку, найімовірніше термобаричний снаряд. Про це, зокрема, свідчать пози та характер опіків на трупах. Таких висновків доходять і незалежні експерти, які встигли вивчити фото-, відеоматеріали інциденту. Зрозуміло, що на місце події росіяни нікого «зі сторони» не допускають. За цією розправою, відповідно до інформації української розвідки, стоїть власник ПВК «Вагнер» («Ліга»), кухар путіна євген пригожин. У такий спосіб він нібито намагався приховати сліди тотального розкрадання коштів, які виділялися під утримання азовців — як-не-як вони, завдяки своїй звитязі, стали максимально медійними, до них прикута увага всього світу. Їм нічого канцелярським ножем не відріжеш. Найцікавіше, що обстріл Оленівки анонсували рашистські канали ще 5 червня. Азовців перевели в цю колонію всього кілька днів тому. росії, як спадкоємиці СРСР, не вперше доводиться реалізовувати масові страти. Узяти, наприклад, Катинську трагедію, коли НКВДисти стратили тисячі поляків навесні 1940 року. Те саме робили союзники радянської держави — нацисти — починаючи з вересня 1939 року. НАСЛІДКИ ДЛЯ РОСІЇ Мета росії зрозуміла — посіяти паніку серед українців, знизити добровольчий потенціал і тиснути на наших співгромадян, щоб вони вимагали від керівництва держави якнайшвидшого припинення воєнного жахіття, що точиться на наших землях ось уже дев’ятий рік. Але проблема росіян полягає в тому, що вони судять по собі. Їм не зрозуміти, що такими витівками нас не здолати. Чим більше людей бачить справжнє обличчя «руского міра», тим більше громадян стає патріотами. росія все більше перетворюється на ІДІЛ — фейкову державу, де людям рубають голови чи інші частини тіла. Старший радник Гельсінської комісії при Конгресі США Пол Массаро після того, як подивився відео кастрації українського воїна, закликав дати Україні далекобійні ракети ATACMS та сучасні танки. Він зробив серію твітів на цю тему: «Огидне зло, що чинять російські окупанти. Більше жодних затримок. Допоможіть Україні покінчити з цим. Варварство та розпуста російських загарбників викликають огиду. Кастрація, вбивства, зґвалтування, вбивства

дітей, зрівнювання міст із землею. І безмежне зло. ATACMS і танки. Дайте їм усе. Усе, що їм потрібно, щоб покінчити з цим злочином проти людства». Воєнні злочини рф, за словами Массаро, — це «образа для всього людства». Він додав, що з таким злом можна покінчити тільки перемогою України. Український воїн, який загинув смертю мученика від рук росіянина, став камінчиком, що зрушив лавину — лавірувати більше не вийде. Далекобійні ракети, гаубиці, дрони… що б там іще не було потрібне нашим захисникам, воно поставлятиметься вчасно та в повному обсязі. Інакше тих, хто зволікатиме, запишуть на сторону терористів, які канцелярським ножем ріжуть дітородні органи. Окрім того, Сенат США одноголосно схвалив резолюцію, в якій закликав держсекретаря Ентоні Блінкена оголосити росію державою-спонсором тероризму за дії у Чечні, Грузії, Сирії та Україні. Це розмістить росію на тому ж щаблі, що Кубу, Північну Корею, Іран і Сирію, які, по суті, є сателітами нинішньої російської федерації. Чи уявляють росіяни, що станеться, коли між ними та північними корейцями поставлять знак рівності? Звісно ж — ні. Але тоді вони зможуть згадати свої коментарі в соцмережах, де закликають окупаційні війська до тотальної кастрації українців, яким, мовляв, «не треба розмножуватися». росіян, як і терористів ІДІЛ, каструють, тобто відріжуть від благ сучасної цивілізації. А за найкращого сценарію на них проголосять полювання. росіянам не варто забувати, що ордер на їхню ліквідацію вже виданий. Кожний, причетний до злочинів проти української держави та її громадян, буде покараний. Воєнні злочини не мають строку давності. Кожний отримає своє. Саме так було написано на воротах Бухенвальду — нацистського концтабору в Німеччині — «Кожному своє». Автор: Владислав Недашківський — в українській журналістиці з 2013 року, спеціалізується на економічних і соціально-політичних темах. Працював парламентським кореспондентом, заступником головного редактора загальнонаціональної газети, висвітлював візити в Україну вищого керівництва держав-партнерів.

Війна / Інтерв'ю

03.08.2022 — № 8

Діана Царук, Київ Заступник редактора газети «Сурма»

К

ожна людська історія цієї війни — унікальна. Хроніки цих подій є і стануть нашим спільним пережитим горем і досвідом, а наразі продовжую розповідати історії тих, хто був під окупацією.

Михайло Яровенко

Михайло народився і виріс у Бучі. Творчий молодий чоловік мріяв і жив, як і мільйони його однолітків по всій країні. Він вижив і не потрапив під звірства росіян, хоча щовечора обговорював з мамою, що робитиме, якщо зрештою в їхню квартиру увійдуть. Він зберіг життя, полюбив його більше, повернувся у місто-герой Бучу, відбудовує, допомагає та працює на перемогу. Вона на переконання кожного — неминуча і наближається щодня.

— Твоє 24 лютого. Яким воно було?

— Моє 24 лютого почалося 23-го: не спав, надсилав резюме на різні вакансії. О 4 ранку побачив відеозвернення путіна з якоюсь маячнею — зрозумів, що почалася війна. Розбудив батьків, розповів, що тепер, схоже, живемо в новій реальності. Вранці відразу ж скупив необхідний, як мені здавалося, запас продуктів. До 14-ї години російські війська вже були в Гостомелі. Ми відслідковували новини, водночас читали заяви американської розвідки, що Київ захоплять за 96 годин… Чесно кажучи, було морально дуже складно. З батьками планували, що в разі захоплення втечемо до країн Балтії і почнемо нове життя.

— Ваше життя в окупації?

— Перші натяки на повноцінну окупацію були 27 лютого — через три дні після початку повномасштабного

9

Хроніки війни: окупація Бучі, розповідь і біль від того, хто вижив вторгнення. Наскільки я зрозумів, Бучу та Ірпінь відразу не вдалося захопити — ворог отримав хорошу відсіч. Тоді давало надію, що перші спроби окупації не стали успішними. Загалом, життя в нашому місті тоді було нормальним, наскільки це можна назвати нормальним в умовах війни. Ще 28 лютого ходив здавати кров. З Ірпеня чулися звуки вибухів, але ми все одно були вільним українським містом. Все ж я регулярно навідувався до нині згорілого магазину й поповнював продовольчі запаси родини. 3 березня над Бучею підняли український прапор, а наступного дня нас захопили. Водночас багато виникає питань до нашого мера. Уночі того дня чув дуже жорсткий бій неподалік мого дому. 4 березня я прокинувся в окупації. Із 28 лютого спав у ванній — вранці підійшов до вікна і побачив танки з маркуванням «V». У Бучі жив на другому поверсі, спостерігав за окупантами: ті, кого я встиг побачити, на вигляд були молодші від мене навіть. Від дня окупації поступово почали зникати комунікації: вода, електроенергія, інтернет, а потім і газ. Ми варили їсти у дворі багатоквартирного будинку всі разом. Сусіди знайшли кілька мангалів біля розбомбленого будівельного магазину — єдиний варіант, як ми могли харчуватися. Їжу варили не тільки для себе, а й для старих людей та інвалідів, які жили у сусідніх будинках.

27 лютого мені порадили все ж таки збрити бороду. Окупанти могли застрелити мене будь-якої миті, хоча, думаю, борода тут була б і ні до чого. 9 березня була перша евакуація: я ще не бачив у центрі міста настільки багато людей. Усі намагалися виїхати. У перший день евакуації вдалося виїхати тільки приватним автівкам, утім небагатьом. Перші рятівні автобуси обстріляли — інші не поїхали. У перші дні евакуації наша родина не планувала виїжджати, тим паче було багато охочих на порятунок жінок і дітей. Згодом я зв’язався зі своїми друзями — вони виїхали. Я вирішив, що повинен рятувати маму. Одного ранку до мене таки зміг зателефонувати найкращий друг. Він мешкає у Києві, а його батьки — в Бучі, близько за кілометр від мене. Коли ми з батьками зрештою вирішили виїхати, я запевнив друга, що подбаю і про його батьків. Вони не мали зв’язку із сином і постійно перебували в бомбосховищі. Того дня ми з мамою стояли в черзі на евакуаційний автобус. Вийти на зв’язок із батьками найкращого друга досі не вдалося. Вирішив, що знайду їх. Той маленький кілометр колись став вічним зараз. Постійно лунали постріли, навколо ходили ті мерзотники. Один із них помітив мене, а до останнього думав, що ця «мандрівка» буде для мене останньою. Також я сказав мамі, що в разі мого неповер-

нення вона мусить сідати до автобуса і їхати геть. Загалом, евакуюватися я й вирішив заради неї. Зрештою я дістався місця, де мешкали батьки друга, знайшов їх і попередив, що необхідно виїжджати, їхній син чекає. Це була моя перша така «прогулянка» під час окупації. Коли повернувся до мами, то вона вже майже зайшла в автобус. Її очі вишуковували мене і побачили, на щастя.

— А ти усвідомлюєш, що ти врятував життя кільком людям?

— Рятують людей медики та ЗСУ, а от хіба в мене був вибір? Хоча батьки друга потім неодноразово повторювали, що я їх врятував.

— Які думки тебе рятували в окупації?

— В окупації в мене не було емоцій. Ти банально нічого не відчуваєш. Якісь відчуття з’явилися, коли вивіз маму звідти. Я знав, що мої рідні та близькі хвилювалися за мене, але нічого не відчував. Страху не було зовсім. Із комунікацій у мене залишилося тільки радіо, яке інколи слухав, щоб дізнатися новини. Багато думав, що буквально за кілька кілометрів у Києві люди живуть… А це пекло так близько до них. Водночас моя сім’я тут і зараз, у цьому пеклі. Слухав звернення президента, він нібито говорить за 25 кілометрів від мене, але наскільки

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 10

10

Війна / Інтерв'ю

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

ПОЧАТОК / С. 9 ж ця відстань зросла. Було враження, що тепер живемо в різних світах. Знову ж таки, страху за себе не було, водночас було нерозуміння і хвилювання за друзів і близьких, з якими не мав можливості вийти на зв’язок. Лише раз вдалося знайти можливість хоча б написати найближчим, що я досі живий. Ми всі були так поруч і так далеко… Бачити свою рідну Бучу тоді було дуже важко, хоча я майже не виходив за межі дому, а про звірства цих… істот дізнався згодом. Моє місто… Воно стало таким пустим. Було страшно, що тут ніколи не відновиться життя.

— Якою стала ваша дорога з пекла?

— Маршрут був вибудуваний довгим, за зрозумілими всім причинами. Ми проїжджали близько 5 постів росіян. У маршрутці я стояв біля лобового скла поруч із водієм. Постійно повторював мамі, якщо ці істоти відкриють вогонь, щоб вона не розгубилася і падала на підлогу. Сам процес евакуації я пам’ятаю дуже добре. Особливо страшно було проїжджати блокпости росіян і щоразу прощатися із життям: за два дні до нашого виїзду вони обстріляли колону мирних людей, які намагалися ева-

куюватися. Проїжджаючи Ворзель, бачив мертві тіла людей прямо на дорозі. Вони просто лежали. Вони просто хотіли врятуватися і жити. Страшна картина. Але ще більше я думав про людей, які мешкають у маленьких селах, не маючи можливості евакуюватися. Вони стояли біля дороги і намагалися зупинити бодай один автобус який би забрав їх з цього пекла, але ніхто не зупинявся. Момент, коли ми доїхали на перший наш блокпост… я не можу описати цю мить словами. Це, можна сказати, навіть не те, що камінь із душі падає — ти потрапляєш у геть інший світ. У Білогородці перевірили наші документи, давали чай, я нічого не взяв, але хотів розтягнути цей момент усвідомлення надовше.

— Твої враження після повернення в Бучу?

Ми повернулися додому десь 3 травня. Тоді ще небагато людей повернулося, але все одно місто жило. Це відчувалося, хоча працював лише один магазин, навколо було багато відчуття горя. Зрозумів, що все одно моє місто вже не буде таким, як було. Ніколи. Тут я закохувався, страждав, народився. Після повернення я зрозумів, що попри всі трагедії любитиму Бучу завжди, я закохався в це місто заново.

UKRAINIAN – AMERICAN MEDIA GROUP, Inc.

Óêðà¿íñüêå ðàä³î 1240AM Online 24/7

З понеділка по п’ятницю з 10 АМ до 11 АМ та з 5 PM до 7 PM

А ми тую червону калину підіймемо, А ми тую славну Україну, розвеселимо!

Новини Полiтика Аналiтика Культура Завжди цiкавi гостi

Наш сайт Áóäüìî ðàçîì, âñòàíîâ³òü äîäàòîê! Ñëóõàéòå óêðà¿íñüêå 24/7

5050 North Cumberland Avenue, Suite 18-S, Norridge, IL 60706 www.radiouachicago.com uausamedia@gmail.com Phone: (773) 697 3923

Соціологія

03.08.2022 — № 8

11

Майже 80% українців за закриті кордони з росією — соцопитування

К

иївський міжнародний інститут соціології провів соцопитування серед українців на тему того, яких вони би хотіли відносин із росією. За результатами дослідження, абсолютна більшість українців — 79% — вважають, що між Україною і росією мають бути закриті кордони з візами та митницями. Лише 11% вважають, що Україна і росія мають бути незалежними, але дружніми державами з відкритими кордонами без віз і митниць. Водночас 1% респондентів виступив за об’єднання в одну державу. Порівняно з періодом перед повномасштабним вторгненням (станом на лютий 2022 року) з 44% до 79% зросла частка тих, хто вважає, що між Україною і росією мають бути закриті кордони з візами і митницями. Натомість з 48% до 11% стало менше тих, хто виступає за «дружні» відносини між країнами. Також з 5% до 1% знизилася частка тих, хто виступає за об’єднання в одну державу.

сини — 35% (і лише 3% стверджують, що Україні і росії слід об’єднатися в одну державу). Опитування відбувалося впродовж 6-20 липня 2022 року методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням). Загалом опитано 2 000 респондентів віком від гіонах переважна більшість (від 86% носини, то зараз переважна більшість 18 років. До вибірки не включалися на Заході до 70% на Сході) вважають, вважає, що між Україною і росією ма- жителі територій, які тимчасово не що між Україною і росією мають бути ють бути візи та митниці. контролювалися владою України до закриті кордони з візами і митницями. На графіку 3 результати наведені 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Сеу розрізі лінгво-етнічних категорій вастополь, окремі райони Донецької населення України. Як можна ба- та Луганської областей), а також опичити, більшість серед усіх категорій тування не проводилося з громадявиступають за те, щоб між Україною нами, які виїхали за кордон після і росією були закриті кордони з віза- 24 лютого 2022 року. ми та митницями. Навіть серед російськомовних росіян 52% виступають за Джерело: КМІС. закриті кордони, а за «дружні» відно-

Графік 2

На графіку 2 дані наведені в регіональному розрізі і порівнюються з результатами до повномасштабного вторгнення станом на середину лютого 2022 року. По-перше, у всіх ре-

По-друге, у всіх регіонах порівняно з лютим значно зросла частка тих, хто виступає за закриті кордони. Зокрема, якщо на Півдні і Сході ще в лютому більшість виступали за «дружні» від-

" Life to short..." пророчі слова на сторінці Наталі Касіян у Facebook. Ще тиждень тому, Наталя жила своїм інтенсивно-швидким рухом, з планами на майбутнє для себе і своїх дітей. А в середу, 27 липня – все зупинилось...... Людина – життя, так можна охарактеризувати Наталю. Зібравшись всіма силами після втрати чоловіка, 4 роки тому, вона вкладала всю себе в життя своїх дітей, щоб вони якнайменше відчували брак батьківської любові. При цьому, це не мішало їй брати активну участь у житті парафії Св. Йосифа Обручника. Ще з більшою ініціативою Наталя почала віддавати свій час для допомоги іншим , гуртуючи коло себе всіх небайдужих. Її позитивна енергія припадала до душі кожному хто пересікався з нею. Сотні сиріт і потребуючих в Україні були огорнуті її увагою. Чудова мама, добра дочка, вірна подруга, активна сестриця, щира серцем і чуйна до чужої біди – це була Наталя Касіян. Наталя, яка залишила свій відбиток у кожного з нас, хто втратив її. Хто, прокинувшись завтра знову усвідомить , що це був не сон.... Що життя – це мить... і цією миттю потрібно дорожить. Світла памя'ть про Наталю назавжди залишиться у наших серцях.

Графік 3

12

Політика

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

За що здебільшого йдуть війни? Сергій Медвідь, Вінниця «Сурма»

З

а що здебільшого йдуть війни? Здебільшого, про яку б там не говорили ідеологію, але війни ведуться за територію — за землю і ресурси. Українці все це уже виставили на продаж, але все-таки війна нас не оминула. Тому що хтось просто хоче купити нашу Землю, а хтось «рейдернути» в результаті війни. І це варто зрозуміти. І коли постійно, навіть під час війни, українська влада, не припиняючи земельні торги, шукає якогось міфічного інвестора, то я хочу наголосити, що найбільшого українського інвестора ця ж влада і виставила на торги. Давайте поставимо просте питання — УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ — ТОВАР ЧИ МОГУТНІЙ ІНВЕСТОР?!! Тож я тим невігласам і зрадникам, які потирають руки і ніяк не дочекаються, коли Україна уже вся піде з молотка, хочу ще раз нагадати, що не потрібно так запопадливо шукати для української Землі інвестора, тому що Земля України є сама ефективним і могутнім ІНВЕСТОРОМ. Колись, виступаючи перед студентами, я розказував, як в далекому 1600 році такий собі бельгійський вчений Ян Ван Гельмонт поставив нескладний експеримент. Він посадив гілочку верби (попередньо записавши її початкову вагу) у мішок, в якому було 80 кг землі. А потім протягом п’яти років рослина поливалася виключно дощовою водою. Яким же було здивування вченого, коли по закінченню п’яти років вага рослини збільшилася на 65 кг, при тому, що маса землі зменшилася лише на 50 грам, звідки взялася настільки значна прибавка у вазі? Але невдовзі після цього був відкритий процес фотосинтезу, який дав відповіді на ці та інші питання. Процес фотосинтезу є одним з найважливіших біологічних процесів, що протікають у природі, адже саме завдяки йому відбувається утворення органічних речовин із вуглекислого газу і води під дією світла, саме це явище і називають фотосинтезом. І чим вища родючість землі і сприятливіші кліматичні умови, тим кращі результати фотосинтезу і тим вищі урожаї с/г культур. Українські землі та кліматичні умови — це унікальне місце на земній поверхні, де зернина, яка потрапила у землю, може без людської присутності через дуже короткий час дати сотні таких самих зернин чи плодів. І як говорить «фізична економія», що це і є той чистий прибуток, яким ділиться Земля з лю-

диною. І саме тому українці ніколи не голодували, крім штучного голоду у 30-х роках минулого століття. Можливо, саме ось ця щирість і багатство української Землі заколисує українців, і вони не хочуть бачити трагедії у так званому «ринку землі». Адже саме українська Земля, усі ці роки виступала і виступає найбільшим Інвестором для України, а її врожаї, надра, ліси тощо, при усій тій навалі зрадників, корупціонерів і грабіжників, не дають нам звалитися у прірву. І коли продажні «консультанти» і представники влади говорять, що українська Земля — це такий же товар, як і автомобіль чи квартира, то ви порівняйте і покладіть десяток зернин у квартиру чи автомобіль і погляньте, що з ними буде через деякий час? А покладіть ці зерна у землю..! Наша Земля і Всевишній створюють нам умови для життя у достатку. Послухайте Ісуса: «Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли» (Євангелія від Івана 4:38). То чому ж ми ті плоди, які наша Земля і Всевишній створюють для усіх поколінь українців, маємо віддати, щоб їх «жав» хтось інший? Чому з нас хочуть зробити дурнів? Чому влада виступає проти щасливого майбутнього України й українців? Тому я і не вірю, що ті, хто вночі під час карантину, порушуючи усі моральні закони і Конституцію України, голосували за розпродаж сільгоспземель України, а це 60% території, зараз прагнуть перемоги. Можливо, лише тому, що путін завадив їм це продати й отримати комісійні? І хто б там не перефарбовувався у «патріота», але та людина, яка ініціювала та раділа голосуванню за розпродаж України, ніколи не викличе у мене довіри, що вона так полюбила те, що раніше уже вирішила продати. Єдина виникає думка, що десь просто не зійшлися у ціні, а ще заважають ЗСУ...

Зупиніть продаж української с/г інше. Ми росію і путіна цим не переЗемлі, тоді, можливо, українці пові- можемо. рять, що ви хочете зберегти Україну. Що із того, що Зеленський уже вдруге оголошує наступи на півдні? ЗМІНИТИ ІДЕОЛОГІЮ Та путін без жалю туди кине тони ВЕДЕННЯ ВІЙНИ, і тони «м’яса», але не дасть, щоб ця ЩОБ ПЕРЕМОГТИ! реклама наступу відбулася. Невже не Один мій знайомий при зустрічі за- можна було, щоб цей наступ провести питав, що, крім зброї і геройства, нам без реклами і тихо, коли будемо до ще потрібно, щоб перемогти путіна? цього готові? Я йому сказав свою думку. І ось зараз Коли уже влада нарешті зрозуміє, хочу цією думкою поділитися із вами. що йде війна й анекдотами з екрану Ви розумієте, окрім того, що наші тут не переможеш. А анонсування навоїни все роблять задля перемоги на ступу — це відкрита зрада і передача фронті, то нам потрібно змінити іде- таємної інформації прямо через екран ологію «ведення війни» і в тилу. телевізора. Тут навіть і кротів не поІ коли Ердоган говорить, що україн- трібно. ська влада мала б інакше ставитися до І ми не повинні вихвалятися, що путіна, то я вважаю, що він тут має ра- знаємо, хто там відрізав геніталії націю. Враховуючи психотип путіна і те, шому солдату, а спочатку знайти його що це зла, безжалісна, мстива і хвора і поставити перед судом, а потім про це людина, то, можливо, варто й вибу- розказувати. довувати по іншому нашу інформаЩо багато уже спіймано ось таких ційну атаку проти нього і росії? Ви ж злочинців? Ні. А путін їх нагороджує і помітили, ще з перших днів війни, що ховає далеко-далеко, стимулюючи їх, ракети летять туди, де у нас показують змінюючи їм навіть паспорти та насміуспіх? хаючись над нами. Поїхали представники влади на Якщо ми не припинимо бахвальремонтний завод і похвалилися, як ство, а будемо й далі смішити тих, хто там добре ремонтують військову тех- далекий від війни, слухаючи наших ніку, і туди ж зразу «прильот», пока- клоунів, вважати, що ми уже виграєзали на весь світ, як на Яворівському мо війну, то путін на це і розраховує. полігоні готують бійців, і зразу ж «приВійна — це горе, біль, кров, смерть… льот» і накрило казарму тощо. Про- І перемогти у війні здатен лише той аналізуйте, що більшість ось таких народ, в якому кожна людина це ро«прильотів» відбувається туди, особ- зуміє і, знаючи це, робить для переливо по цивільних об’єктах, де це зга- моги все те, на що вона здатна, чи то дувалось, або ж цей об’єкт ставав сим- на фронті, чи то у тилу. волом чогось. Ми маємо все робити для нашої пеПутіна це дратує і він б’є по тому, ремоги, а це щоденна і важка праця. І що для нашої свідомості є важливим. ось тут «веселий балаган» посідає аж Ось це і є психологія тієї злоби «гоп- останнє місце. ника», що коли він програє у відкриВійна — це не вистава, і щоб її вигратому двобої, тоді десь збирає «шобло» ти, має бути зовсім інший сценарій і і нападає з-за кущів, або ж нападає виконавці. на менших братів чи сестер, щоб так Мене моя мама навчала: «Ніколи «помститися». не вихваляйся перед тим, як щось маІ це б уже давно варто врахувати єш зробити. А як уже зробив, то також, українській владі і припинити ось ті чого його хвалитися, якщо результат «смі**йочки» яким наповнений ефір, твоєї роботи і так усі бачать». відосики, фотографії на глянці та Слава ЗСУ!!!

Політика / Наука

03.08.2022 — № 8

13

На чиєму боці Вічність… Сергій Чаплигін, Львів «Сурма»

(КОНСЕРВАТИВНІ ТЕЗИ ЩОДО ДІАХРОНІЧНОЇ ТА СИНХРОНІЧНОЇ ТОПІКИ) 1. Час володіє особливим статусом в житті людини. Його осмислення означає осмислення не тільки Буття як такого, але й власного буття людини. Ця проблема має важливе світоглядне значення. 2. Статична і динамічна моделі часу співіснували протягом багатьох століть. Ще Платон поєднував обидві концепції, вважаючи, що статичний час панує в єдино реальному Вічному «світі ідей», динамічний же час — в «світі речей», де все виникає і гине, але ніколи не існує насправді. 3. У релігійному світогляді поняття часу відокремлено від поняття Вічності. Вічність не вимірюється тимчасовими відрізками. Вічність — атрибут Бога, Першопричини, земний час — це «тінь Вічності». Час створений і, отже, має початок і кінець, які обмежують тривалість людської історії. Так, людина, яка вірить, прагне перейти з часу у Вічність. 4. У Артура Мьоллера ван ден Брука є такий вислів: «На стороні консерватора — Вічність!» 5. Що під цим розуміється? Якщо розглядати консерватизм не з точки зору ідеологізованих штампів, а певної позитивної логіки. 6. У примітивному уявленні консерватори — це ті, хто «хочуть зберегти минуле та залишити все, як було». 7. Насправді, консерватизм — це філософський підхід, який особливо трактує час. Він не просто обирає якийсь сектор часу (минулого) як пріоритет, а оперує з ним. 8. Він шукає в історії не те, що було і минуло, а Вічне — тобто фундаментальні цінності та смисли. 9. Тобто консерватизм — це спроба будування на Вічному. Не на випадковому, не на привнесеному, не на запозиченому, а саме на Вічному. 10. І завдання відокремлення минулого від Вічного для консерватизму є дуже важливим, — що в минулому минуло, а що представляє цінність в культурі, традиціях, в соціально-політичній системі… 11. Як тільки ми починаємо розуміти, що консерватизм бореться не за минуле, але за Вічне, за фундаментальні константи суспільства, людини, духу, тоді ми зможемо з повною підставою зрозуміти погляд консерватора: минуле цінне не саме по собі, але тільки тим, що в ньому є Вічне.

12. Адже те, що належить до Вічного, перевершує час і не залежить від часу. Тому те, що по-справжньому було, обов’язково є і зараз, і буде завтра. Більше того, те, що буде завтра, обов’язково було вчора і є сьогодні (оскільки час не владний над Вічністю). 13. Навпаки, Вічність владна над часом і зумовлює структуру сучасного та зміст майбутнього.

поступаються більш розвинутим, цивілізованим. Подальший розвиток звільняє людство від інерцій минулого, його міфів та забобонів як спадщини первісної епохи та відкидає минуле, що стримує цей розвиток і тягне людство назад. З цієї філософії безпосередньо виходить «наукова теорія історичного

отримала повну перемогу на рівні раціонального мислення — віднині концепція «прогресу» почалася осмислюватися як безальтернативне (те, що розуміється само собою) та природне (те, що виходить з природи речей), де розвиток суспільства йде від примітивного до складного, гіршого до кращого, меншого до більшого. Історично реалізація світоглядних

P.S. Екскурс до історії прогресу. Разом із кінцем Середньовіччя в Європі відбулася фундаментальна зміна типу суспільства. Сенс цих змін, так званого «Просвітництва», що почалися в Західній Європі в другій половині XVII століття, полягали в розповсюдженні серед мас суто наукових знань та загальної освіти. Це був якісно та принципово відмінний від попереднього етап в історії людства. Він базувався на радикальному відторгненні минулого через перегляд та повну ревізію тих принципів та устоїв, на які досі опиралося людство. Мислення, властиве традиційному суспільству, піддавалося «просвітителями» критичному переусвідомленню, ставилося під сумнів та заперечувалося. «Просвітництво», яке виникло в контексті номіналізму, емпіризму та механіцизму, вважало єдиним суб’єктом пізнання розумового людського індивіда, а об’єктом — навколишній світ. Тому істинним знанням реальності «просвітителі» вважали тільки розумові умовиводи та систематизовані дослідні спостереження. Історія, згідно з поглядами «просвітителів», полягала в наступному: спочатку людство було диким та примітивним. Із часом це було подолано — під натиском розумової діяльності людини первісні форми життя

прогресу людства», яка поступово стає все більш популярною і в ХІХХХ століттях визнається за об’єктивну істину. Історія, згідно з цією концепцією, має єдиний та незворотній напрям розвитку суспільства — «прогрес» (pro-gress — «рух вперед»), де кожен наступний етап якісно досконаліший попереднього. Фрідріх Мейнеке говорить про прогрес, як про «секуляризовану християнську есхатологію ідей універсальності — кінцеву мету, що досягається всім людством, переміщеною зі сфери чудес та трансцендентності в сферу природних пояснень та іманентності». Вперше термін «прогрес» відносно плину часу застосував Френсіс Бекон (1561-1626). В 1750 році французький філософ Тюрго (1727-1781) сформулював наукову аксіому: «Людський рід постійно йде до все більшої досконалості». Ці ідеї були підхоплені та розвинуті Т. Гоббсом, Дж. Локком, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо: т. зв «енциклопедистами». Пізніше концепція «прогресу» була «обґрунтована» т. зв. хронологією якості пізнання (О. Конт) та поєднана з теорію еволюції видів живих істот (Ж.-Б. Ламарк, Ч. Дарвін). Так була отримана нова філософія історії, світобачення та антропології, повністю протилежна минулій, яка

моделей, закладених епохою Просвітництва, продовжується і дотепер. Якщо першими двома станами (духовенством та аристократією) це сприймалося як єресь та занепад, то для третього стану (буржуазії) це стало винаходом. Буржуа, скріплючи позиції в суспільстві, віднині «науково» могло нав’язувати суспільству, як універсальну закономірність цю, зовсім нову систему цінностей, пов’язаною зі всім прагматичним, раціональним, логічним, корисним, ефективним та прибутковим. З цієї позиції починає розглядатися і розвиток політичних інститутів. Еволюція політики, з «недосконалого» минулого до «досконалого» майбутнього сьогодення, стає довгим та заплутаним процесом, в якому накопичується досвід людства та конкретизується в сучасному. Логіка політичного «прогресу» суспільства відтепер бачилася в лінійному рухові «з права на ліво» — де на «правому фланзі» було минуле, а на «лівому» — майбутнє. Тому подальший історичний розвиток мав проходити виключно в «лівому» напрямку. Схожа просторова схема («прогрес-регрес», «ліві-праві») вплинула на політичне мислення ХІХ-ХХ століть, на якій будувалися ідеологічні системи як ствердження історичної невідворотності, а не можливості.

14

Війна / Історія

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Історія в моментах Україна/московія Сергій Соколов, Київ «Сурма»

ЗАКІНЧЕННЯ

Т

ак хто ж переможе в цій великій війні? Це питання риторичне, екзистенційне і багатогранне. І стосується воно нашого і наступних поколінь українців та всього людства. З одного боку — раби-людоїди, які мають багато озброєння і величезне бажання всіх підкорити та/або знищити. Вони харчуються енергією кривавого імперіалізму і вірні тільки йому, по цій причині сильні і монолітні. З іншого боку — українці, вільні духом і тілом. Але тут необхідно розкрити кілька важливих питань. Ми маємо негативну рису — вміємо зраджувати, причому в абсолютно непідходящий момент, як то полковник Ніс зіграв ключову роль у знищенні Батурина; або працівники силових органів, що розмінували дороги з Криму; або військові, що були навідниками на військову частину у Яворові в нинішній війні. Та інші приклади історії й сучасності. І тут тільки хочеться крикнути: «ДОСИТЬ». Оскільки це все демонструє нашу слабкість, що тільки розпалює окупанта здійснити свій злочин проти нас.

Ще одна суттєва вада, що нас переслідує віками — це НАЇВНІСТЬ. На цьому їздять всі, кому не лінь, уже століттями: від політиків і влади (місцевої і центральної) до окупанта. Навіть у сучасній історії України, починаючи з 1991 року, ми приводимо або нейтральний до українського ін-

тересу чинник, або відверто ворожий, насамперед, промосковський елемент, що нищить нас безапеляційно. Деякі тут же люблять продаватися за 2 копійки в день (за 200, 500 гривень); їх принижують, коли купують, а вони ведуться. Соромно. Ті, хто купує, згодом відбивають свої гроші за рахунок корупційних схем, штучних валютних коливань та іншого. З цим треба закінчувати! Але яким є наш основний позитивний чинник — гуртуватися і організуватися в потрібний час, без допомоги і без лідерів. Ми це робимо природно і непередбачено для ворога: чого вартують наші добровольці і волонтери, яких безліч. У цьому наша перевага. Але вона тактична. А стратегічно нам, пасіонаріям, представникам громадянського суспільства, активним і впертим українцям необхідна ВЛАДА! Саме цього не вистачало нам завжди, ми ніколи не мали реальних представників з нашого народу, і саме цей інструмент нам так необхідний і жаданий для втілення українського інтересу. Ви спитаєте: «Що таке український інтерес?». Це комплекс всього, що ми продукуємо впродовж нашої життєдіяльності: культура і самобутність, мова й історія, вміння заробляти і галузі економіки, де ми представлені найсильніше, це врешті-решт наш потенціал, який ми з причини відсутності влади в своїх руках не реалізували повністю; і це наше бачення світу і роль у ньому. Ми своєрідні, як і кожен інший народ. Наша ідентифікація і є нашим українським інтересом, який треба оберігати і передавати наступним поколінням

українців. Особливо це важливо, маючи такого паскудного сусіда. Тому закликаю всіх українців, всі спільноти, що несуть Україну в серці, об’єднуйтесь в більші спільноти, знаходьте одне одного, знаходьте інтереси, на яких ви будете співпрацювати (волонтерський, просвітницький та інші), і приходьте до влади! Станьте вже владою! Досить боятися своєї перемоги! Нагадаю, через 2 дні після втечі януковича на сцену Майдану зайшли турчинови, яценюки, авакови і проголосили себе владою. Чому? Бо святе місце пустим не буває — рвачі скористалися шансом. Тепер наша черга. У негідників лусне, коли вони побачать нашу жагу, вони нам намагатимуться ставити «палки в колеса», але нас буде багато, жага до перемоги яких підніме планку, яку вони не візьмуть, тут треба іти до самого кінця! Легкого шляху не буде, але іншого варіанту ми не маємо! Для цього вивчайте матчастину: сутність політики, політологію, історію, політичну економіку, економіку, фінанси та бюджет тощо. А в практичній площині беріться за вибори, балотуйтеся на місцях, вчіться працювати з великою кількістю людей, вчіться допомагати людям. Під час воєнного стану вибори не проводяться, але після його скасування відразу беріться за справу. А зараз вчіться! Досить давати шанси негідникам, беріть своє, бо воно дійсно наше! А я, як стану президентом України, створю всі умови, щоб наші побратими поверталися на батьківщину! Що ж до москалів, то основна їхня вада — рабство. Звідти всі їхні комплекси і негаразди. Звідти виходить і

пристосуванство, а звідти відсутність розвитку держави, країни, суспільства. Окремо необхідно торкнутися так званих малоросів, що прихильно ставляться до так званих «хороших руських». Тут на московії діє правило. Якщо хто назвався «руцькім», то зобов’язаний вимазати свої руки кров’ю тих, кого він зрадив, бо інакше «своїм» у кацапів він не стане. Прямий приклад — руйнування Маріуполя та інших міст Донбасу. Чому це сталося? Більшість тутешніх жителів постійно позиціонували себе лояльними до московії і в її очах повинні були взяти зброю, воювати за «руцькій мір» і вбивати українців, але не зробили цього. То москва «всього лиш» покарала їх за «бездіяльність». Тож ми бачимо, що тільки ти торкаєшся московського «світу», продаєш йому свої таланти, купуєшся на їхню солодку пропаганду, то з цього моменту ти на їхньому гачку, з якого майже неможливо виплутатися, до того ж ти нищиш свою репутацію. Це у фауні є рослина-хижак, що називається венерина мухоловка, і вона заманює жертву, яка вже не може вибратися і перетравлюється. Такий же принцип поглинання людей і в московії. Так що тут питання стоїть не «як ми ставимося до них», а «як вони дивляться на нас і ким вони нас бачать». А бачать вони нас виключно своїми рабами! Погоджуємося? Боремось? Отримаємо поразку? Переможемо? Нехай відповідь кожен собі поставить! Тож долю, і свою, і цілого людства, ми вирішуємо сьогодні. Сили нерівні,

Війна / Історія

03.08.2022 — № 8

UAH 5457 0822 7396 6312

USD 5168 7520 1729 8905

але знаючи і керуючись законами, якими живиться ворог, і усвідомлюючи, що звіра можна подолати лише із середини, в цій одвічній війні рабів і вільних у нас є шанс на перемогу. Можливо, буде переломний момент, яким треба буде скористатися, можливо, дехто ухвалить рішення, що переверне хід подій, може статися тонка гра. А нам необхідно… Жити, не дивлячись ні на що!

P.S. Щодо книги «Історія в моментах. Україна/московія», то я спеціально її позиціоную як просвітницьку і некомерційну. Я її буду дарувати, а шановний читач при вподобанні може оплатити її собівартість, або будь яку іншу суму, що він вважає за потрібну для інвестування в цей продукт. EUR 5168 7520 1725 5467 З цією метою я відкрив три рахунки, у Приватбанку: в гривнях, долаФотозвіти про надходження корах і євро. штів, а також пересилання на рахунок

видавництва, про інші операції, пов’язані з популяризацією цієї книги, я буду регулярно виставляти на своїй сторінці Facebook: https://www.facebook.com/ profile.php?id=100008772516803 Знімати з рахунку кошти я не буду, це моя принципова позиція! Все до гривні буде відзвітовано! Водночас я бачу тут перспективу розвитку благодійного книговидавництва. Є ідея створити недержавний міжнародний фонд, в який буде інвестувати масовий читач, і який займатиметься розвитком перспективних творів культури та/або науки. Світ рухається вперед, війна ще швидше задає тону, то перед нами стоїть задача встигати! Ці та інші ідеї пропоную обговорювати. Коментуйте, ставте свої запитання, я відкритий до діалогу і співпраці. І все у нас вийде! А далі шановний читач стане свідком ще одного виду просвітницької діяльності, про яку розкажу в наступних випусках газети. Автор: Сергій Соколов — волонтер, просвітник, офіцер батальйону ТрО.

АГЕНСТВО З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ARMADA SOLUTIONS

WE REPAIR ц МИ РЕМОНТУЄМО Phones телефони Tablets планшети Computers комп’ютери LapTops ноутбуки Game Consoles ігрові приставки Game Controllers ігрові контролери iWatches and etc та інше ...

!!!FREE DIAGNOSTIC!!! Cracked Screen ? Slow Performance ? Hardware Failure ? Infected by Viruses ? Accidental Damage ?

Н А Р О Б ОТ У ПОТРІБНІ: медичні працівники, бухгалтери, страхові агенти, інженери, оператори i програмiсти CNC. ШУКАЄМО РОБОТУ ВІДНОСНО ВАШИХ ПОБАЖАНЬ ТА ВАШОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

YOU NAME IT... WE'LL DIAGNOSE IT FOR *FREE* IN STORE most iphone repairs might be done in like an hour any iPhone LCD or SCREEN repair will be fixed in 15 - 20 min

You won't find better prices for your favorite devices Ви не знайдете кращих цін на свої улюблені пристрої.

15

Наш телефон 630-345-0342 (Ольга), або info@armadasolutionsinc.com

16

Реклама

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

• Frameless Showers • Framed & Sliding Glass Enclosures • Reverse Painted Glass Kitchen Backsplashes • Glass Enclosed Wine Cellars • Glass Railings • Mirrors & Glass Designs

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

Економіка

03.08.2022 — № 8

Володимир Лановий, Київ «Сурма»

У

1991 році Україна не стала незалежною. Москва, як відомо, виштовхнула рідну нашу неньку зі своїх «обіймів» лише для того, щоб розвалити СРСР і скинути з президентської посади Горбачова. Одночасно вона тримала в голові думку, як продовжувати поневолення нашої країни. Думаю, що план повернення України у підлеглість мордору існував із перших років формальної незалежності. Його головні складові: • Розвал нашої фінансової системи, що їм вдався — у 1993 році гіперінфляція сягнула 10 000 %. • Позбавлення нас права на успадкування активів, накопичень і резервів колишньої союзної держави (інакше ординська сторона вже тоді погрожувала нам війною), що зробило Україну неплатоспроможною у міжнародних відносинах. • Політична дестабілізація Української держави і прихід до влади промосковської владної мішури (це вдалося їм зробити у 93, 94, 99, 2010 роках). • Прокремлівські фракції парламенту (комуністи, прогресивні соціалісти, регіонали, ОПЗЖ), які фінансувалися з рашистської федерації; російська агентура в органах влади і безпеки. • Зруйнування структури економіки шляхом зупинки та ліквідації росіянами підприємств судно-, авіа-, автомобіле-, тракторо-, тепловозо-, приладобудування, електроніки, оборонної промисловості, нафтопереробки, нафтохімії тощо. • Диктат російського газпрому тарифів, обсягів імпорту та видобування українського газу. • Володіння мордором наших телеканалів і трансляція українськими мовниками рашистських телепрограм. • Пастка приєднання країни до так званої СНД, а згодом — ЄВРАЗЕС (на правах спостерігача). • Україна була демілітаризована, позбавлена ядерного статусу і ядерної зброї, прав на Чорноморський флот і воєнно-морську базу в Севастополі. • Уся підпорядкована мордору посткегебістська сволота (за деякими оцінками, більше 10 тис. ос.), залишилася в Україні, організовувала вбивство десятків українських патріотів (Чорновола, Щербаня, Гетьмана й інших), і жодний український Президент не насмілився розкрити карти й усунути шпигунів від влади та суспільно важливих ролей.

17

Не треба нас звільняти від щасливого життя у вільній Україні Рашисти були впевнені, що схожий інтегральний тиск і підпорядкування їхнім цілям українських органів влади, державних інститутів, монополій і підприємств дозволять фактично знищити самостійну державу, зруйнувати її економіку та перетворити країну у васала кремля. Проте не так сталося. Розуміючи, що вона втрачає колонізовану 100 років тому Україну, рф-ія вирішила розчавити нас воєнними фашистськими методами. На меті у війні, що вона розгорнула проти нас, було повалення чинної влади, заміна її купкою промосковських запроданців і повернення країни у лоно ординського імперського беззаконня із диким приниженням гідності громадян, грабунком власного народу купкою бюрократів, силовиків та олігархів, стягуванням поборів із країн, що перебуватимуть під московським протекторатом тощо. Рашисти прийшли не просто захопити територію. Вони також не є виключно мисливцями за людськими головами наших військових і цивільних громадян. Другорядним, за великим рахунком, для ординських стратегів є й загарбання чужого майна (хоча відомо, що їхні здичавілі бандити у камуфляжі не гребують безглуздим вбиванням людей, викраденням дітей, розкраданням технологічних, майнових і художніх цінностей тощо). Їм потрібно знищити Україну як націю, як державу, як соціально-культурну спільність, як об’єднання духовно сильних козацьких особистостей, як економічне єднання, співробітництво і пряма взаємодія вільних працьовитих людей. Їм потрібно розтрощити наші норми відносин, наші державні та суспільні інститути, наше народне самоуправління, нашу національну ідентичність, історію, культуру, доброту, гостинність.

Але знищення нашої нації та держави, зокрема її нова колонізація шляхом захоплення влади і подальшої перебудови її інститутів не відбудеться. Наш народ мордору не по зубах. Своєї мети ординці хочуть досягти злочинними методами фізичного знищення українців — їхнім убивством у мирних містах і селах, тотальним бомбардуванням осель, депортацією людей до Сибіру, залякуванням мешканців з подальшою евакуацією за межі української території, психологічним знищенням, ліквідацією чоловічого населення і максимальним вилученням із нашого етносу жіночої статі (в ОРДЛО, як відомо, оголосили «мобілізацію» жінок). Тобто тотальним геноцидним усуненням нації з лиця землі як способом зламати наші українські державність та ідентичність. І це стосується не тільки Сходу країни і Криму, а й усіх областей. Як стало відомо, нова кліка силовиків біля пу не збирається вести з нами переговори і заощаджувати сили для майбутніх агресій. Вони хочуть крові зараз, їм потрібно

знищити усю державу, а згодом й інші країни колишнього СРСР (так, вони розглядають білорусь майбутньою областю московії). Розуміння таких намірів мордору не залишає нам м’яких варіантів закінчення війни. Перемовини, перемир’я, замороження воєнних дій, узгодження нових демаркаційних ліній за сьогоднішнім станом або на 24 лютого, залишити пу Крим тощо стають неприйнятними — ми маємо справу зі звіром, з антагоністичним ворогом, який ставить за мету здійснити анігіляцію нашого народу і вже багато разів в історії карав нас за довіру і договірну пунктуальність. Я приєднуюсь до думки тих, хто вважає, що нам потрібно насамперед очистити нашу територію від рашистської нечисті, по-друге, нанести такої сили бойове ураження її збройним угрупуванням (з ліквідацією і взяттям в полон військових), щоб рф-ія капітулювала, звільнила всі окуповані землі й погодилась на репарацію нанесених Україні та її людям втрат і збитків (цю позицію підтримують і наші західні союзники, які почали поставляти найпотужнішу зброю). Після цього третім етапом має стати міжнародний суд над рашистським тероризмом і прийняття міжнародної програми: демократизація мордору (скасування режиму авторитарної влади в центрі, наприклад, ліквідація посади президента або іншої авторитарної посади, виборність керівництва областей, республік, що залишаться у складі післявоєнної московії); децентралізація влади (аж до визнання незалежності республік, що входять сьогодні до складу мордору, а також демонополізація нафтогазової промисловості); демілітаризація євразійської

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 30

18

Економіка

ПОЧАТОК / С. 17 орди (введення заборон виробляти та концентрувати на її території важку та масового ураження зброю, обмеження чисельності усіх збройних сил та видів військ тощо). Можна сказати, що війна, яка спочатку бачилась колоніальною, переросла з нашої сторони у національновизвольну, війну за незалежність і самостійність України, що бачиться неможливим без повної перемоги і капітуляції агресора. Так, це не війна за території, водні акваторії й порти, не за корисні копалини і природні ресурси, не релігійна і не грабіжницька війна, не війна через зовнішні несплачувані борги тощо. Це національно-визвольна війна з-під гніту фашистської дикої бандитської орави. Очевидно, що наші людські втрати у сьогоднішній бійні є дуже болісними. І чим довшими будуть воєнні дії, тим більше часу матимуть рашистські потвори для нанесення втрат нашим людям. На жаль, на стороні агресора — більша чисельність армійських сил (правда, третина їх вже не існує, завдяки ураженням, які нанесли їм наші бійці) і наявність на складах і базах більшої кількості воєнної техніки та зброї (хоча біля половини цієї зброї технічно непридатна і застаріла). На нашій же стороні — стійкість, муж-

surma.com.ua ність, відвага та жертовність наших захисників, братерство і спорідненість військових та цивільних. Що переможе: сильний дух чи гора заліза? Я вірю, що сильний дух, але не з голими руками! Військово-технічна допомога Заходу, яка зараз здійснюється, — феноменальна! Віддаємо йому честь за те, що Захід (і насамперед — США і Велика Британія) зрозумів витоки і наслідки війни та першими сформулювали модель перемоги України, зокрема завдяки організації антипутінської коаліції. Як відомо, 43 держави об’єдналися для допомоги Україні. Сполучені Штати також запроваджують програму військово-технічного забезпечення нашої армії фактично у необмежених масштабах — так званий «ленд-ліз». Офіційними американськими особами заявлено, що за допомогою цієї програми нам буде надано стільки зброї, скільки буде потрібно для перемоги над мордором! Вони пояснюють так: якщо ви переможете московію, то такий партнер стане не потрібним Китаю; він буде схилятися до партнерських відносин з Америкою і зрозуміє неможливість завоювати Тайвань. От який вигідний нам розклад, коли у конфронтації з московським ведмедем на нашу сторону пристали американці й інші країни Північноатлантичного Договору (хоча українці за багато віків бо-

ротьби з моголами, ординцями, мордвою, більшовиками, рашистами самі заслужили братерство з цивілізованим світом). Інтереси Заходу та наші інтереси співпали завдяки тому, що наша влада і наші еліти здебільшого не пристали на корупційні спокуси, які підсовувала їм рф-ія. Не пристали, бо це їм не дозволив зробити український народ, який нарешті піднявся на ноги у революціях 2004 і 2013-2014 років і зупинив прокремлівську продажну політику попередніх керівників України. По-іншому перемоги не буде. Тільки об’єднавши півсвіту, наша армія і наш народ переможуть вічного нашого гнобителя. Тепер усе залежить від свідомості та відданості нашого державного ке-

№ 8 — 03.08.2022

рівництва, від ефективності співпраці із найсучаснішими арміями світу. Забути про власні амбіції, кишені та інтереси. Триматися заданого курсу. Вчитися в іноземних професіоналів і дослухатися до їхніх вказівок. Не спати ночами, якщо це потрібно фронту й тилу. Приймати як найвищу цінність життя кожного українця — і генерала, і немовляти. Захищаємо наших людей, вдосконалюємо країну і тримаємо міцно зброю в руках! Автор: Володимир Лановий — український економіст, політик, колишній міністр економіки України, депутат Верховної Ради України, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ.

Війна / Економіка

03.08.2022 — № 8

19

Війна росії проти України: внутрішня та світова продовольча безпеки

І

з початком широкомасштабної агресії росії проти України світ відчув, що таке дефіцит українських зернових. «Українська рана» — так називає ситуацію на ринку менеджер з розвитку бізнесу Maxigrain Олена Нероба. На її думку, вакуум за відсутності українського зерна ніхто не перекриє. Чи справді це так досліджувала «Сурма».

ЧОМУ ЕКСПОРТ ЗЕРНА ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ? За словами Президента Української зернової асоціації Миколи Горбачьова, Україна виробляє втричі більше зерна, аніж здатна спожити самостійно. Згідно зі звітом Державної служби статистики «Зовнішня торгівля України товарами у 2021 році», зернові культури були другою статтею українського експорту — 18,1%. На першому місці — чорні метали. Світлана Литвин з асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» повідомила, що за результатами 2021 року Україна експортувала 51 млн тонн зернових різних видів. Експортна виручка становила 12,3 млрд доларів. На гроші, виручені за експорт зернових, аграрії, зокрема, купують насіння та добрива, платять за оренду землі й за роботу працівникам. ЧОМУ СВІТУ ПОТРІБНЕ УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНО? За даними ООН, Україна годувала 400 млн людей у світі, а за обсягами експорту пшениці посідала 5-те місце у світі. Володимир Демчук на головному сайті про агробізнес Latifundist.com опублікував дані про ТОП-5 країн експортерів пшениці в 2021/22 МР: • росія — 33,0 млн т; • ЄС — 31,0 млн т; • Австралія — 27,5 млн т; • США — 21,9 млн т; • Україна — 19,0 млн т. Серед усіх зернових, які продаються у світі, частка України — 10 відсотків.

Таблиця 1

Серед усіх зернових, які продаються у світі, частка України — 10 відсотків. За даними FAO, у період 2016/17 та 2020/21 МР на Україну припадало 4% світового виробництва ячменю, пшениці та кукурудзи, на соняшникове насіння — близько 25%. Ріпак та соя, вироблені Україною, становлять 2% від загальносвітового виробництва. ЗЗа даними USDA, експорт Україною пшениці, борошна та інших продуктів за 2021-2022 МР становив 18,800 млн тонн від загальносвітових 201,649 млн тонн. На цьогорічний маркетинговий рік станом на липень USDA спрогнозувало 10,000 млн тонн із загальносвітового експорту, що становить 206,649 млн тонн (на липень).

Санкції, які наклали на низку галузей економіки ворога, не зачіпають харчовий сектор, а відповідно і зерновий експорт. «Їжа ніколи не була під санкціями, оскільки це основне право людини. Будь-які санкції завжди завдадуть шкоди найбіднішим і найслабкішим споживачам. Більше занепокоєння викликає те, що росія вирішить використовувати експортні обмеження як «зброю», — каже Джонатан Грендж, засновник та партнер брокерської компанії Sunstone Brokers SA. Повернемося до України. Торік найбільшими покупцями українських зернових стали Китай, Єгипет, Туреччина, Індонезія, Іспанія. Ще низка країн, здебільшого азійські та афри-

Таблиця 2

У таблиці наведено, який обсяг пшениці від загального обсягу виробляють країни світу (прогнози USDA на 2022 рік). Трійка лідерів з виробництва пшениці — це Китай, Індія та росія. Країна-агресор одна із лідерів-експортерів зернових. Цьогоріч її лідерство також передбачило використання українського врожаю: з моменту широкомасштабного вторгнення в Україну росія вкрала на тимчасово зайнятих українських територіях вже близько 400 тис. тон зерна. Однак такого роду дії ворога ще сильніше б’ють по репутації держави в експортній сфері. У цьому допомогли розслідування однієї з провідних телерадіокомпаній світу CNN, де показано, як росія частину з награбованого зерна експортувала до Сирії.

канські, цілком залежні від імпорту зернових культур. Деякі з них більше ніж половину своїх потреб у пшениці закривають завдяки Україні. Ліван — 60%, Джибуті — 55%, Пакистан — 50%, Сомалі — 50%, Мавританія — 45%, Еритрея — 45% (дані Всесвітньої продовольчої програми за 2021 рік). Єгипет, який є найбільшим у світі імпортером пшениці, закуповує більше 80% пшениці з України та росії. До того ж економіст Олег Пендзин наголошує, що експорт у світі на сьогоднішній момент прив’язаний до певних традиційних ринків. Так, для Африки, Близького Сходу і Південної Азії українське зерно — незамінне. Імпортувати зерно країнам з цих регіонів з інших держав невигідно. Ліванський борошномел Бачар Бубес, керівник компанії Modern Mills of Lebanon, один із багатьох ліванських бізнесменів, який протягом останніх 20 років закуповує українську пшеницю, говорить: «По-перше, українська пшениця має правильні хлібопекарські властивості для ліванського хліба. По-друге, вона кон-

курентоспроможна за ціною, німецька чи російська пшениця дорожча. І по-третє, ми можемо закуповувати менші обсяги в Україні, тоді як нам доводиться завантажувати великі кораблі з інших країн». Окрім цього, раніше голова Всесвітньої продовольчої програми ООН повідомив, що Організація отримує з України 40% пшениці для своїх програм надзвичайної продовольчої допомоги. СКІЛЬКИ УКРАЇНА ЕКСПОРТУЄ ЗЕРНОВИХ? Традиційно Україна продає понад половину зібраного врожаю зернових та олійних культур. Цьогоріч найбільші збиральні площі, зокрема пшениці, відносно загальної збиральної площі в країні передбачалися бути в Запорізькій, Харківській та Одеській областях. В умовах війни найбільшою зі збиральних площ є Одещина. Також значно збільшилася доля Дніпропетровської та Кіровоградської областей. За даними Української зернової асоціації та міністерства економіки України, у 2020 році на експорт пішли 62 млн тонн урожаю з 98 млн тонн зібраного. За 2021 — 48,8 млн тонн з 84,2 млн тонн. А станом на липень 2022 року на експорт пішли 61,5 млн тонн зі 106 млн тонн. Окрім того, з початку МР було експортовано 69,6 тис. тонн борошна (0,8 тис. тонн — із початку червня). Експорт з України зернових, зернобобових (з продуктами їх переробки) та борошна 2022/2023 МР, тис. тонн станом на 01.08.2022 (дані Держмитслужби):

Таблиця 3

ЯК ТРАНСПОРТУЮТЬ ЗЕРНО? Раніше більше 80 відсотків зернових вивозилося через морські порти. Від початку повномасштабної війни зерно вивозили наступним чином:

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 20

20

Війна / Економіка

ПОЧАТОК / С. 19 річковий транспорт — 60% , залізниця — 26%, решта — автомобільним транспортом (дані за березень-червень, Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу»). Чому інші види транспортування є менш рентабельними? На залізниці є свої обмеження: ширина колій у Європі й Україні — різна. Це затримує потяги на кордонах. До того ж, інфраструктура європейських портів не готова приймати значні обсяги українського зерна. Після звільнення острова Зміїний можливості проходу кораблів Дунаєм збільшилися. Судна ходять і українським, і румунським гирлами річки. Однак річкове гирло досить мілке, тому ним не можуть рухатися великі судна. Частина експорту припадає на фури. Але вантажівки мають ліміт ваги, тож для перевезення великих обсягів зерна не підходять. До того ж вони створюють додаткове навантаження на пункти пропуску на кордоні. Саме використання морського транспорту дозволяє отримати відносно дешеву логістику, щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Для порівняння: одне відносно невелике морське судно — це 80 тис. тонн. Для перевезення такого вантажу потрібно 3 600 зерновозів або 40 річкових суден. На думку Координатора гуманітарної допомоги ООН Мартіна Гріффітса, лише розблокування українських чорноморських портів є найкращим способом запобігання глобального голоду. СТАМБУЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР ТА ЕКСПОРТ УКРАЇНСЬКОГО ЗЕРНА 22 липня 2022 року Україна, Туреччина, Росія і ООН підписали Стамбульський договір для вивезення зерна з українських портів. Підписантами стали міністр інфраструктури України Олександр Кубраков, Міністр оборони Туреччини, генсек ООН Гутерріш. Від росії підписантом виступив глава міноборони Сергій Шойгу. Експорт зерна здійснюватиметься з портів Одеса, Чорноморськ, Южний. Термін дії угоди становить 120 днів з можливістю продовження.

surma.com.ua

Олександр Демченко, редактор відділу «Світ» LB.UA: «Україна не мала іншого варіанту, окрім як домовитися про розблокування портів і морських шляхів для відправки свого зерна. Залізничні перевезення не стали порятунком — товар йшов, але у скромних обсягах. Київ ризикував залишитися з новим урожаєм у вже й так переповнених сховищах. Іншими словами, нам ніде було б зберігати продовольство, при цьому росія могла будь-якої миті почати масово бити по елеваторах та інших об'єктах, де зберігається українське зерно та олія (особливо це стосується Миколаївської та Одеської областей). Нагадаю, що раніше москва вже цілеспрямовано вдаряла по сховищах. Важливо також відзначити й інше — європейська інфраструктура не була готова до зернових перевалок: спеціальні термінали не побудували, та й не зрозуміло, скільки часу зайняв би цей процес». Алла Стоянова, директор Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської ОВА на своїй FB-сторінці зазначила: «Зернова угода передбачає, що контроль за портами Одеса, Чорноморськ та Південний повністю був і залишається за українською стороною. Перебування в цих портах жодних інших суден, окрім тих, які мають забезпечувати експорт зерна та пов’язаних із ним харчових продуктів і добрив, не передбачається. У разі провокацій буде негайна військова відповідь. Усі перевірки транспортних суден будуть проводитись спільними групами у разі необхідності. Варто зазначити, що це не просто підписання документа, який дозволить зміцнити нашу економіку, це велика перемога на міжнародному дипломатичному фронті». Як відомо, наступного дня після підписання угоди російські загарбники атакували Одеський морський торговий порт крилатими ракетами типу «Калібр». Дві ракети були збиті силами протиповітряної оборони, ще дві влучили в об’єкти інфраструктури порту. Однак міністр інфраструктури Олександр Кубраков заявив, що попри обстріл одеського порту Україна готується до запуску експорту зерна. «Наша сторона повністю готова. Всі сигнали ми передали партнерам — ООН і Туреччині, і наші військові гарантують безпекову ситуацію. Міністр

Компанія Mirex Electric шукає

КВАЛІФІКОВАНИХ ЕЛЕКТРИКІВ ТА ПОМІЧНИКІВ для роботи над комерційними проектами та в багатоквартирних будинках. Робота у Чикаго та передмістях. Пропонуємо відмінний заробіток, оплачувані понаднормові години, бенефіти та оплачувану відпустку.

Тел. 773.742.6317 | mirek@mirexelectric.com

№ 8 — 03.08.2022

інфраструктури перебуває на прямому зв’язку з турецькою стороною та ООН, чекаємо від них сигналу, що можна починати», — сказав президент України під час робочої поїздки в Одеську область.

ЧИ ГАРАНТУЄ ДЕРЖАВА ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ? Міністр аграрної політики продовольства України Роман Лещенко під час брифінгу 17 березня «Харчова безпека України та світу» повідомив, що наразі в Україні сформований достатній запас продовольства: запаси пшениці — на 2 роки, запаси олії — на 5 років, запаси кукурудзи на — 1,5 року. Для сприяння продовольчій безпеці звільняються від оподаткування всі заводи, які йдуть на внутрішню переробку (базові продукти соціального характеру, такі як борошно, олія, цукор, хліб, м’ясні, молочні вироби). «З точки зору забезпечення продовольством України у нас ситуація повністю контрольована», — наголосив міністр. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль розповів, що держава викупить зерно та інші запаси продовольства в обсягах річного споживання всією країною за кошти держбюджету. Перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький під час публічного обговорення на тему «Продовольча безпека громад під час війни: глобальний та локальний погляди» повідомив, що на сьогодні при кожній ОВА, території якої тимчасово перебувають під окупацією, заготовлені базові продуктові набори та сформовано продовольчі резерви, щоб після деокупації одразу ж забезпечити мешканців цих областей продовольством. Це Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська та Харківській областях. Тарас Висоцький пояснив, що базовий набір — це 12,5 кг продуктів довгострокового зберігання, куди належать крупи, олія, консерви,

COBBLESTONE REMODELING 773-661-0607 info@cobblestoneremodeling.com Компанія з 30-ти річним досвідом по будівнцицтву і ремонту будинків в Чикаго, набирає до роботи: столярів, сантехніків, електриків, спеціалістів по встановленню сайдингу, різноробочих.

молочні та м’ясні продукти, картопля, сухарі, печиво. Цей резерв діючий і постійний — з точки зору і закупівлі, і видачі. Також в Україні затверджено план із забезпечення продуктової безпеки в умовах воєнного стану. Як зазначає Мінагропрод, це комплекс дій, який передбачає моніторинг стану продовольчої безпеки і сільськогосподарської інфраструктури в цілому; надання підтримки виробникам харчових продуктів; надання адресної допомоги соціально вразливим категоріям населення; централізований контроль за цінами на продукти. ДОПОМОГА УКРАЇНСЬКИМ АГРАРІЯМ Наразі одним із ключових питань, що потребує закриття, є питання зберігання зерна, з огляду на те, що процес експорту у рази сповільнився. До початку повномасштабної війни в розпорядженні українських аграріїв було потужностей для складського зберігання приблизно на 75 млн тонн. Зерносховища на 10 млн тонн перебувають на тимчасово захоплених територіях, частина була пошкоджена або знищена внаслідок воєнних дій. Тому можливий дефіцит потужностей для зберігання врожаю до кінця року оцінювався в обсязі від 10 до 15 млн тонн. Варто зазначити, що продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) розпочала новий проект підтримки українських аграріїв на суму 17 млн доларів. Проект націлений на відновлення потужностей для зберігання зерна та функціональності ланцюжків постачання, а також збереження виробничого потенціалу українських фермерів для безперервності виробництва у майбутньому. USAID планує залучити від міжнародних донорів та приватних бізнесів кошти на програму допомоги українським аграріям у сумі 250 млн доларів. Крім цього, діє національний проект «єРобота», яким передбачено надання грантової підтримки агросектору. Куди й кому надходять гроші за зерно, про найбільших українських латифундистів та чи бути світовій продовольчій кризі розповімо у наступному матеріалі. Підготувала Оксана Кріт

Êîìïàí³ÿ øóêàº

ïðàö³âíèêà àáî ïðàö³âíèöþ äëÿ ðîáîòè íà ïðîäîâîëü÷îìó ñêëàä³. Çíàííÿ àíãë³éñüêî¿ ì³í³ìàëüí³. Çâîíèòè 773-355-87-98 ïèòàòè Ãðåãîð³.

КОМЕРЦІЙНІ ПОЗИКИ НА ВАНТАЖІВКИ КОМЕРЦІЙНІ КОМЕРЦІЙНІ КОМЕРЦІЙНІ ПОЗИКИ ПОЗИКИ ПОЗИКИ НА ВАНТАЖІВКИ ..... НА TEΠEP ВАНТАЖІВКИ НА ВАНТАЖІВКИ

Реклама

03.08.2022 — № 8

Fed er a l

C r ed it

Un io n

®

Fed er a l

C r ed it

Un io n

F e d e r a l

C r e d i t

U n i o n

HA

O

®

®

21

M

Д AЄ

MO O

HA HA

HA

. . .... .. . . TEΠEP TEΠEP . . . .. M

O

M

Д AЄ Д AЄ Із нашими TEΠEP позиками ваш бізнес набуде швидкого розвитку. Д AЄ Низькі відсотки. Із нашимита позиками Швидкий легкий процес. ваш бізнес набуде швидкого розвитку. Із нашими позиками Позики на вантажні причепи. Низькі відсотки. ваш бізнес набуде швидкого Гнучке фінансування для розвитку. Швидкий та легкий процес. Із нашими позиками приватних підприємців та бізнесів. Низькі відсотки. Позики на вантажні причепи. ваш бізнес набуде швидкого розвитку. Check current rates and apply online today atдля Гнучке фінансування Швидкий та легкий процес. www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations. приватних підприємців та бізнесів. Низькі відсотки. Позики на вантажні причепи. Check current rates and apply online today at Швидкий та легкий процес. Гнучке фінансування www.selfreliance.com/trucks or in personдля at any of our locations. Позики на вантажні причепи. приватних підприємців та бізнесів. Гнучке фінансування для Home Office: Check current rates and apply online today at 2332 W. Chicago Ave. www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations. Chicago ILприватних 60622 підприємців та бізнесів. 773-328-7500

EQUAL OPPORTUNITY LENDER

EQUAL OPPORTUNITY LENDER

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

630-307-0079

60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212-3059 EQUAL OPPORTUNITY LENDER 313-366-0055

Home Office: 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 2332 W. Chicago Ave. 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 Chicago IL 60622 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 Check current rates and apply online 773-328-7500

973-887-2776

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212-3059

630-307-0079 today at 60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981 973-887-2776 www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations.

586-757-1980

586-757-1980

SELFRELIANCE.COM 313-366-0055

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330

SELFRELIANCE.COM EQUAL OPPORTUNITY LENDER

22

Україноцентризм

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Антропологічні типи українців:

Петро Масляк, Київ «Сурма»

не таємнича, але замовчувана інформація

Б

удь-яка велика нація в антропологічному відношенні доволі неоднорідна. В Європі існують країни, населення яких, належачи до однієї сильно згуртованої нації, наприклад, німці, формують багато різних антропологічних типів. Дуже важко визначити, скажімо, типового італійця. Взагалі італійська нація в антропологічному відношенні, як ковдра, зшита з окремих різнобарвних шматочків. Мабуть, найважче визначити типового росіянина, адже історія цієї країни — це історія імперії, а отже завоювання і асиміляція народів, які не тільки належать до різних мовних груп, але й до різних расових типів і підтипів. У цьому сенсі значна антропологічна єдність українців може здаватися загадковою і незрозумілою. Але так може думати лише людина, яка не знає української історії. Велика антропологічна однорідність українців визначається, по-перше, тим, що віками населення Правобережної України поширювалося на лівобережну її частину. По-друге, в Карпатах існував ландшафтно-етнічний притулок нації, який постійно її підживлював з одного, а не з декількох джерел-ядер. По-третє, у нас існувала Запорізька Січ, куди з усієї країни збиралися люди, які потім поселялися на вільних землях. Всього в наші дні вчені виділяють 7 антропологічних типів українців. З них основними націєтворчими типами фактично є два — дунайський і поліський.

Перший зі згаданих, тобто дунайський тип, поміщений попереду не випадково. Річ у тому, що цей антропологічний тип входить як складова частина до всіх інших антропологіч-

них типів української нації. Панівний він є в рівнинній Галичині та на західному Поділлі. Сюди не включається крайня північ Львівської і Тернопільської областей. Поширений він і серед вихідців із Холмщини і Томашова у Польщі. Близько 10% українців належать до цього типу. В галичан максимально проявляються європеоїдні риси. Вузьке обличчя, вузький, довгий і рівний ніс. Вчені відмічають той факт, що прямі спинки носа в усіх антропологічних типів українців переважають.

Другий націєтворний антропологічний тип українців носить назву Поліський або Волинський. Він характерний для жителів Рівненської, Житомирської, Волинської областей,

а також мешканців північних частин Львівщини і Тернопільщини та українців Брестської області в Білорусі. Характеризується широким і низьким обличчям і максимальним серед українців розвитком надбрів’я. Представники цього типу зазвичай мають масивне чоло і «квадратну» щелепу. Ріст середній. Пігментація волосся світліша від загальноукраїнської, а очей — темніша. Всі інші ознаки типово європеоїдні. Цей антропологічний тип теж охоплює близько 10% українців. Більша частина території України охоплює Цетральноукраїнський тип (Центральна і Східна Україна). До цього антропологічного типу належать понад 60% українців. Характерними його ознаками є високий зріст при типово європеоїдних рисах обличчя. Фактичною основою цього типу є дунайський або галицький тип із домішками поліського або волинського типу. Є також незначні домішки іранських і тюркських елементів. Так, з антропологічного боку абсолютна більшість українців є галичанами, які змішалися з волинянами. Нижньодніпровсько-прутський тип поділяється на два підтипи. Один із них — Нижньодніпровський, куди відносяться колишні території південної частини Русі, і Прутський (Хотинщина Чернівецької області і українське населення північної Молдови. Охоплює близько 17% українців. Характерними ознаками його представників є високий зріст, сильна пігментація волосся й очей. Розвинутий на тулубі волосяний покрив у чоловіків.

Обличчя чітко профільоване з дещо виступаючою нижньою його частиною. Прослідковуються домішки до дунайського типу індоіранських і навіть давньоіндійських елементів. Верхньодніпровський тип наявний лише у Ріпкинському районі Чернігівської області. Охоплює 0,5% української нації. Для нього характерна дуже світла пігментація очей (близько 60%). Близький до північних білорусів і північно-східних поляків. Карпатський тип притаманний жителям Закарпаття і західнобуковинським районам. Характеризується додаванням до дунайського типу елементів кельтських, ілларійських, фракійських та індоарійських елементів. В антропологічному сенсі близькі до хорватів, словаків і чехів. Цей тип зустрічається у 8% українців. Динарський тип характерний для мешканців східної частини Українських Карпат. Переважає у Східному Передкарпатті і Буковині. Зустрічається і в Східній Гуцульщині. Західні гуцули є носіями Карпатського типу. Зовнішні ознаки — приблизно однакова кількість темно- і світлооких і переважання людей із темним волоссям. Всього до цього типу належать близько 5% українців. Близький до сербів, чорногорців, греків. Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

Історія

03.08.2022 — № 8 Юрій Коломієць Київ, «Сурма»

1

серпня минає 530 років із дня першої письмової згадки про запорозьких козаків (1492). Проте вперше термін «козак» згадано ще у Початковій монгольській хроніці в 1240 р. У ХІV ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих. Саме до цього часу (XIV ст.), відносяться й згадки про козаків на території сучасної України (тоді більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої). Козаки того часу — люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, розташованих на землях сучасної України, Казахстану, росії та деяких інших країн Азії. Ці люди вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби для існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Вони брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема Речі Посполитої, в Максим Пастівничний, Сокаль «Сурма»

3

серпня 1775 року цариця Катерина ІІ видала маніфест, згідно з яким узаконювався факт припинення існування Запорізької Січі. Її було зруйновано 15 червня 1775 року, а рішення про її ліквідацію було ухвалене на придворній раді ще 7 травня 1775 року. Отака була подяка Росії за козацьку допомогу під час російсько-турецької війни 1768-1774 років, яка завершилась підписанням Кучук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року. Російські війська в кількості 100 тисяч віроломно напали на Січ, в якій тоді перебував гарнізон із заледве 3 тисяч козаків. Більшість козаків тоді перебували за межами власне Січі, деякі не повернулися ще з війни, а деякі перебували на промислах, як це здебільшого й було на початку літа. Російські війська очолював генерал-поручик Петро Текелій, сам за походженням серб, поки він руйнував Січ, війська під командуванням генерал-поручика Олександра Прозоровського захопили лівобережні паланки. Посланець Текелія поставив вимогу перед кошовим отаманом, щоб він негайно з’явився в таборі генерала. Скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада ухвалила рі-

23

Перша згадка про козаків

деяких випадках вели спосіб життя грабіжників і вбивць — нападали на панські маєтки, купецькі каравани. Джерела свідчать, що в умовах розпаду Золотої Орди та підсилення натомість Кримської і Ногайської Орд, які складалися переважно з мусульман і не враховували інтереси християнських воїнів монгольського війська, останні невеликими загонами йшли зі служби, подалі від великих міст, в українські і волжські степи. Серед них було чимало нащадків воїнів дружин тих південноруських і половецьких князівських родів (ті ж бродники і берладники), які приєдналися до військ Степової Імперії у XIIIXIV ст. Зокрема нащадком відомого половецького роду Кият був темник Мамай, який воював з Дмитром Донським і був у конфлікті з кримськими ханами, нащадки якого стали першими козацькими отаманами, старостами черкаськими. Перші письмові згадки про козаків, що з’явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець ХV ст. У 1492 р. запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців,

захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор М. С. Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. Так, 1 серпня 1492 ро-

ку відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізіда і нащадка Мамая. Це перша письмова згадка про Запорозьких козаків про те, як під Тягинею, в низов’ях Дніпра, козаки взяли на абордаж османську галеру, з якої визволили невільників. Не маючи протидії, хан Менґлі I Герая вимушений був вперше жалітися великому князю Литовському Олександру I на дії «черкас» з козацької ескадри. Достеменно відомо, найперші згадки про українське козацтво з’явилися в Західній Європі на рубежі XVXVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 р. За свідченням тогочасних літописців, перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.

Ліквідація Запорізької Січі шення здатися переважаючим силам ворога, хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір. 15 червня Січ було зруйновано, старшину звинувачено у зраді і засуджено до каторги. На користь росії конфісковано запорозьку скарбницю, вивезено до Петербурга військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси й архів. Так російська імперія знищила останній оплот української свободи який протидіяв колонізаторам, в усі роки був на захисті українського народу, сприяв збереженню його культурних традицій та самоідентифікації. Імператриця Катерина ІІ подала у своєму маніфесті знищення Запорізької Січі як акт виконання монар-

шого обов’язку перед Богом, перед імперією, і навіть узагалі перед самим людством. Хоча насправді цю подію можна назвати хіба черговим актом російського великодержавного шовінізму, адже Січ була як більмо на оці великодержавницьких російських інтересів. Можна згадати про славетних діячів козацтва, таких як Дмитро БайдаВишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та багатьох інших менш відомих, але славних діячів козацької доби. Запорізька Січ була справжнім символом України, її незламності та нескореності козацького духу.

В Україні після зруйнування Запорізької Січі прийшла пора повного підкорення російській імперії, період колоніального підданства, занепаду української культури. І цей період тривав досить довго, тільки нещодавно Україна почала прокидатися від віковічного сну, приспана росією. Як шкода, що головним каталізатором цього процесу стало розв’язання росією широкомасштабної війни, але краще пізно ніж ніколи. Росіяни називали себе братнім народом, хоча й такими не були для нас ніколи. Вони – споконвічний ворог, під ярмом якого Україна перебувала довгі століття, ось ким вони були насправді. І бачачи, як Україна, хоча й повільно, але незворотньо вислизає з-під їхнього впливу, розпочали війну, щоб повернути все на круги своя. Але історія не має зворотнього процесу, Україна виходить із темних віків і прямує до світлого майбутнього. Хоча до нього ще дуже далеко, ще на нашому шляху дуже багато перешкод, але якось віриться, що все найгірше, що з нами могло статися, вже відбулося і назавжди залишиться в минулому. Слава Україні!

24

С

Міжнародна політика

истема міжнародних відносин у сфері безпеки, в межах якої досі жило людство, виконувала свою функцію далеко не бездоганно й до нинішньої агресії росії проти України. Виявилося, що її творці не заклали механізмів оперативного реагування на загрози, що виходять зсередини цієї системи, а не ззовні, й насамперед це стосується права вето в РБ ООН та принципу консенсусу в ОБСЄ. Але річ не тільки в застарілих конструкціях. У нинішніх структурах безпеки право ефективного блокування рішень належить нині державі-агресору; найбільша майнова нерівність панує в країні, яка декларує ідеологію «особливого» соціалізму; держави, що найсильніше постраждали від агресій проти себе, підтримують війну або демонструють байдужість; ті, хто ратує за економію ресурсів, найбільше їх споживають, а претенденти на духовність, благословляють насильство і руйнують храми. Очевидно, що світоустрій на рівні окремих держав, міждержавних і позадержавних утворень має бути переосмислений. Опираючись ворогові, Україна створює передумови для побудови майбутнього. В цій боротьбі виявляються найбільш приховані суперечності та зв’язки, виникають нові й зникають старі імена. У зв’язку з обставинами, що склалися, й часто навіть не з власної волі Україна стає співтворцем майбутнього, яке необхідно осмислити. Цей шанс змарнувати не можна. Війни змінюють світ. Ми не кликали цю війну, але мусимо вийти з неї оновленими, з ясним розумінням цілей і засобів. Це варте будьяких зусиль. Уже сьогодні очевидно, що безпека держави має будуватися на сильній, мотивованій та оснащеній армії (завдання внутрішньої політики) й інтеграції в міжнародно-правові інститути, побудовані на принципі неминучості покарання агресора, незалежно від того, є в нього ядерна зброя чи нема, а також на «колі друзів», які поділяють спільність цінностей та долі (завдання політики зовнішньої). Жодна держава не може забезпечити власну безпеку самотужки. Ця очевидна істина є передумовою як для побудови альянсів для колективного захисту (або, на жаль, нападу), так і для надання допомоги жертві агресії або, на жаль, і агресору теж. Яка користь із того, що Китай та Іран заявляють про прагнення до миру в Україні, якщо, наприклад, Китай нарощує поставки таких необхідних москві чипів і оксиду алюмінію, в десятки разів збільшує закупівлі російської нафти й газу, а Іран, за поки що все ще непідтвердженими даними, поставляє туди безпілотники? Яка мотивація Північної Кореї визнавати «ДНР–ЛНР» і обстрілювати Японське море пачками балістичних ракет, коли ніякого нарощування загроз із боку Києва, Токіо чи Сеула не

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Альянси, які будує путін

спостерігається? Відверта спроба Індії грати одночасно за чорних і білих, щонайменше, дивує, однак не можна заперечувати в такої позиції історичного коріння. Межі «великої шахівниці» Бжезінського нині дуже розсунулися, хоч Україна, як він і припускав, залишається в її центрі. І умовний «Захід» і умовний «Схід» проводять огляд своїх лав, перевіряють міцність союзницьких договорів та оцінюють баланс сил. У відповідь на саміти QUAD, «Великої сімки», НАТО і ЄС путін відповів BRICS, ОДКБ і навіть шостою за двадцять років зустріччю Каспійських держав. Його зустрічі з Лукашенком, чергові заяви про союзницьку державу та візит до Ірану теж показові. Попри всю гротескність спроб кремля протиставити альянс альянсові й союз союзові, досить чітко вимальовуються наміри москви створити такий собі колективний простір виживання в умовах жорсткого, хоч усе ще й не задушливого режиму санкцій та нерозуміння кінцевої мети тотального руйнування українських міст і міжнародних інституцій. Такий собі Володін, автор фрази «є путін — є росія, немає путіна — немає росії» (що само собою свідчить про печерний рівень його інтелекту), нині працює спікером Держдуми. Недавно він озвучив одну з «хотілок» москви: альтернативна «вісімка» у вигляді КНР, Індії, росії, Індонезії, Бразилії, Мексики, Ірану й Туреччини (це держави, які не вводили санкцій проти рф), що стане «новою точкою росту у світі». Дивно, що в переліку немає Північної Кореї, Сирії та Еритреї, Пакистану й Шрі-Ланки. Немає сенсу об-

говорювати його поіменно, але ідея зрозуміла, — росія, що лише кілька років тому проголошувала себе окремою цивілізацією, якій немає й не може бути рівних, раптом виявила: без практично дармових (як на нинішні ціни) поставок нафти Індії та Китаю грошей взяти більше нізвідки. Водночас передбачувана глибока політична інтеграція Індії, Індонезії, Мексики, Туреччини та Бразилії з москвою — трохи спотворена перспектива розвитку цих країн. Хіба що «стратегічний тил Китаю», як називає свою країну Сергій Караганов, захоче стати стратегічною підстилкою більшій кількості клієнтів. Тоді, звісно, можливі нюанси. На наших очах змінюються не тільки конфігурації альянсів, а й їхній характер. У старі лихі часи Китай, Іран та Північна Корея могли б запросто вступити у війну з одного боку, а США й Британія, раптом згадавши про Будапештський меморандум, — з іншого. Звісно, це означало б Третю світову, можливо, кінець цивілізації. Однак, якщо уважно подивитися на події, то ця ж Третя світова й так уже йде на повну силу, просто поки що вона не ядерна, а гібридна. При цьому її наслідки не стають менш руйнівними. Енергетична криза та загроза голоду, небезпека нових агресій (в Азії) у разі навіть тимчасових успіхів москви, очевидна загроза ядерного розповсюдження та прогнозоване зростання міжнародного тероризму — все це прямий наслідок нерішучості навіть наших найважливіших союзників. США і Британія могли б тільки заявити про «ядерну парасольку» над Україною, і вже цього було б достатньо для якнайшвидшого

визволення тимчасово окупованих територій, причому не тільки в Україні, а й у перспективі (після зміни режиму в москві) — в Молдові, Грузії та Японії. Мрії росії про мультиполярний світ міжнародні аналітики розглядають як цілком реальні. За оцінкою The Economist Intelligent Unit, держави, які приєдналися до санкцій проти росії чи, як мінімум, засудили агресію проти України, становлять 36% населення планети, і більшість їх — західні демократії. Тимчасом 64% населення зосереджене в державах, які нейтральні щодо конфлікту чи висловили «розуміння» або навіть «підтримку» позиції росії. «Нейтральні» становлять 32%. Так, вважають аналітики, буде перебільшенням казати, що «весь світ об’єднався» в осуді російської агресії. Це з новою очевидністю стало зрозуміло під час конференції Shangri-la Dialogue у Сінгапурі. Якщо високі представники Японії, Австралії, США та Південної Кореї однозначно засудили росію, то, наприклад, міністр оборони Індонезії назвав її «дуже хорошим другом» (як і Китай), а представники Малайзії та Фіджі навіть не приховували своїх намірів максимально скористатися із зіткнення «великих» держав. Нічого дивного — з 2000-го до 2021 року росія поставила у Південно-Східну Азію зброї на 10,9 млрд дол., це більше, ніж США. Багато держав регіону побоюються залишитися беззахисними, якщо москва припинить поставки або обслуговування своєї техніки. Дуже цікаво, що зброя їм потрібна (здебільшого), аби захиститися від того ж таки Китаю, який, як відомо, найкращий друг росії.

Міжнародна політика

03.08.2022 — № 8 У такий спосіб, на думку японських аналітиків, цілком реальне формування в середньостроковій перспективі трьох «блоків сили». Перший — західні й азійські демократії з центром навколо США, Канади, Австралії, ЄС, Британії, Японії та Південної Кореї. Другий блок охоплює Китай, росію, Іран, Північну Корею та групу дрібніших автократичних режимів. Третій блок — з участю Індії, Південної Африки, Індонезії, Туреччини і Бразилії — можна назвати реалістами, або тими, хто не визначився. Вони завжди шукатимуть свою вигоду, особливо, коли між двома основними блоками нагромаджуватимуться суперечності, якщо не конфлікти. Це робить їхнє об’єднання у більш-менш стійке утворення малоймовірним, а політичну позицію — хиткою, й така ситуація вносить максимум невизначеності в будь-які конструкції майбутнього. Адже це густонаселені й потенційно багаті на ресурси держави. Однак, попри всі складнощі та невизначеності, абсолютно зрозуміло одне: об'єднуватися, щоб дружити проти когось, — програшна стратегія. Росія нічого не пропонує, а Китай пропонує, але з ним закінчити можна, як на Шрі-Ланці. Той-таки BRICS, що так подобається росії й Китаю, був придуманий головним економістом Goldman Sachs

Джимом О'Ніллом у 2001 році швидше як маркетинговий хід для інвесторів на нових ринках, ніж як політико-економічний блок. Відтоді він таким і залишився, і навряд чи є шанси на політичне зближення Індії та Китаю, з огляду на безперервні зусилля КНР закріпитися в спірних з Індією районах Гімалаїв. Смішні спроби росії помирити слона і дракона скінчилися провалом, а демонстрація обіймів під час самітів нікого не вводить в оману. А ось бажання Саудівської Аравії, Ірану та Аргентини приєднатися до цієї

25

ня КНР, ВВП Китаю у другому кварталі зріс лише на 0,4% — це найгірший показник для другої за величиною економіки світу від початку збирання даних у 1992 році, якщо не брати до уваги падіння на 6,9% в першому кварталі 2020 року через початковий шок від COVID. Порівняно з першим кварталом, китайська економіка впала у квітні–червні на 2,6%. І хоча за шість місяців нинішнього року китайська економіка зросла на 2,5% — це втричі менше, ніж очікувалося. Чи вдасться Україні, за підтримки США й союзників, зупинити путіна, чи москва через телевізор знову переконає всіх у досягненні поставлених цілей? США спробували збалансувати енергоринки за рахунок близькосхідної нафти, але чи буде виконано обігрупи вже наводить на роздуми, і на- цянки, чи Європі доведеться зимувасамперед — про ефективність амери- ти в шапках-вушанках? А що, коли канської зовнішньої політики. У старі тайванську карту все-таки розіграють, лихі часи США ніколи б не дозволили аби відвернути увагу від економічних таким тенденціям ставати реальністю. проблем, тоді як заводів із виробництСаме це питання — чи будуть і далі ва чипів ні в Японії, ні у США ще не поСША провідною світовою силою, чи будовано? Запитань не бракує, є очеварто пошукати собі нового сюзерена видний дефіцит відповідей. — залишається в центрі уваги багатьох Автор: Сергій Корсунський — тих, хто не визначився і вагається. Чи Надзвичайний і Повноважний посол зможе Сі Цзіньпін зберегти владу на України в Японії. третій термін, зважаючи на загостренДжерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ international/aljansi-jaki-buduje-putin. ня економічних проблем? За даними html). Державного статистичного управлін-

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.

26

Наука / Політика

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Технології — тренди і наслідки Юрій Ситник, Львів «Сурма»

ЧАСТИНА 1

Т

ехнології вже давно стали геополітичним фактором, а сьогодні вони окреслюють форми нового світового порядку. Спробуємо ескізно накидати деякі з них за нещодавніми повідомленнями ЗМІ.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ І 6G Нейромережі прогресують і багатьох це лякає. Так Штучний Інтелект (ШІ), який аналізує рентгенівські знімки людей, може точно передбачати расу людини. Подібне вважалося неможливим, і дослідники гадають: як нейромережі це вдається. Американські вчені за допомогою нейромережі проаналізували скани МРТ мозку 174 пацієнтів у стані спокою та під час виконання завдань, не пов’язаних із політикою. На підставі цих знімків нейромережа змогла визначити політичні погляди піддослідних. Схожі здобутки ШІ в якихось інших сферах можуть бути непередбачуваними та небезпечними. Наприклад, в одному з експериментів учені зауважили, що нейромережа створила власну «мову», яку їм не вдається розшифрувати. Навіщо? Найшвидший суперкомп’ютер світу Frontier продемонстрував показник у 1 ексафлоп швидкості — це понад квінтильйон (одиниця з 18 нулями) операцій на секунду. У 2023 році очікується поява першої комерційної моделі квантового комп’ютера, адже в гонитві за кубітами беруть участь одразу кілька країн. Уявляєте, які це відкриває можливості для розвитку ШІ? Водночас один із дослідників цієї галузі стверджує, що практично всюди, де люди переклали на ШІ відповідальність за ухвалення рішень (тобто автоматизували процес), трапляються помилки, які важко виправити. Він наводить наступні приклади: • відомо понад 20 000 випадків хибних звинувачень людей алгоритмом, який відстежує шахрайство щодо допомоги по безробіттю; • робота алгоритму RealPage, який відповідає за перевірку надійності потенційних орендарів, призвела до таких випадків: крадіжок зі зломом та домашнього насильства в Міннесоті, продажу метамфетаміну й ухилення від застави в Кентуккі, керування без страховки в Арканзасі та багатьох інших злочинів; • людей заарештовують через помилки у розпізнаванні облич;

• пацієнти втрачають доступ до медичної допомоги; • алгоритми розподілу лікарняних ліжок ставлять у черзі здорових пацієнтів перед хворими; • ШІ неправильно розподіляє рецепти, а також хибно інтерпретує медичні знімки та ставить діагнози... І проблема не стільки в тому, що системи ШІ помиляються, скільки в тому, що згідно з більшістю протоколів їхнього впровадження такі помилки залишаються практично непідконтрольними й невиправними. Тим часом у Китаї запровадили систему «Розумний суд» — тепер вирішуватиме ШІ. Офіційно — щоб уникнути людських помилок. Суддя є лише спостерігачем у процесі. Ба більше, якщо він не згоден із вироком ШІ, то зобов’язаний свою позицію письмово пояснити. А якщо помилка ШІ не очевидна або суддя не захоче сперечатися з думкою машини? Яка ціна помилок у цій сфері? Також дослідники зазначають, що низка експертів-важковаговиків у сфері ШІ б’ють на сполох через те, що за останній рік у розвитку ШІ стався якийсь тривожний перелом: він почав прогресувати непередбачуваними темпами, а фахівці перестали розуміти, куди це може привести навіть у найближчому майбутньому. Водночас деякі фахівці вважають, що вони перебувають на фінішній прямій створення ШІ, який максимально імітує людину. Навіть важко собі уявити, що трапиться, коли ШІ почне робити усвідомлені помилки, іншими словами — діяти за логікою незрозумілою людині. Наведу дещо гіперболізоване припущення: вивчаючи філософську думку ШІ може визнати найбільш правильним буддистський постулат, що життя — то є страждання, а відтак, винятково з гуманних мотивів, вирішить людство його позбавити. Чи матиме ШІ таку можливість? Безперечно, адже він, наприклад, може захопити контроль над Інтернетом речей, або військовою технологією масового вбивства. Тим паче, що появу 6G передбачають до кінця цього десятиліття, а Південна Корея запустить прототип 6G у 2026 році. Головною фішкою нового стандарту зв’язку називають майже нульову затримку передачі даних. На думку деяких експертів, у новому десятилітті смартфони очікуватиме доля пейджерів, тому що всі перейдуть на розумні окуляри, проектори й інші натільні гаджети. А може й не тільки натільні. Проте, суть не в ґаджетах, а в надзвичайних можливостях ШІ, які він отримує при таких стандартах передачі інформації.

ЛЮДИ, РОБОТИ, ГІБРИДИ .Вражаючі науково-технологічні досягнення пов’язані зі створенням гібрида людини й машини не лише через «покращення» людського тіла, а й у сфері розумової діяльності. Нещодавно паралізований нижче пояса фанат перегонів завдяки спеціальному чіпу, встановленому в мозок, зміг керувати гоночною машиною NASCAR — електроди зчитували команди його мозку та передавали їх на педалі. У Німеччині створили робота, який за 1 годину самостійно навчився впевнено ходити. Для цього використали дані з датчиків на ногах, що сигналізували, коли робот падає та втрачає контакт із поверхнею. Ці дані опрацьовував ШІ, який покращував навички машини у процесі її навчання. Тепер уявіть собі, що це навички користування високоефективною зброєю. В Іллінойсі створили найменшого у світі робота. По всіх осях розмір цього «краба» — 0,5 мм. У ньому немає ні електрики, ні гідравліки — все керування відбувається завдяки лазерові, яким робота нагрівають. А потім, через матеріал із функцією пам’яті форми він починає рухатися. Потенціал таких роботів величезний — експерти вважають, що лише в медицині ними можна творити чудеса. Також у Пенсильванії показали прототип нанороботів, які можуть чистити, відбілювати і навіть місцями відновлювати емаль зубів. Прекрасно, проте для таких пристроїв пробратись у людське тіло, без згоди його власника, — це не проблема.

В одному журналі опубліковано дослідження, де йдеться про те, що завдяки роботизації виробництва, кількість травм у робочих зменшилась у рази. Однак разом із цим працівники почали вживати більше алкоголю та наркотиків, а також відчувати проблеми з психікою. Тобто співіснування людей і роботів не видається безпроблемним. У Національній бібліотеці Сінгапуру працевлаштували двох роботів, здатних за добу сканувати до 100 000 книг. У виробничому секторі цієї кра-

їни сьогодні задіяно 605 роботів на кожні 10 000 робітників-людей. За масштабом впровадження подібних систем острівна держава посідає друге місце у світі після Південної Кореї, де на 10 000 робітників припадає 932 роботи. У США замовлення на роботів у першому кварталі 2022 року досягли національного рекорду — 40% у порівнянні з минулим роком. Підприємства стали набагато частіше закуповувати машини, щоб заповнити нестачу робочої сили та знизити витрати. Відтак, проблема «зайвих» (не працевлаштованих) людей ставатиме дедалі гострішою. Так званий базовий дохід її не вирішить, адже «непотрібність» ставатиме важким психологічним випробуванням. Інша проблема — це поява «вдосконалених» технологіями людей, чиї фізичні й інтелектуальні можливості будуть у рази потужнішими від середньостатистичних мешканців планети. Як вони використовуватимуть свою перевагу? Ще один аспект трансгуманізму — це можливість втручатись у роботу генів. Окрім спрямованого редагування геному за допомогою «молекулярних ножиць», якими можна «розрізати» ДНК, а «непотрібну» ділянку або видалити, або замінити на нову — «відредаговану», з’явилася можливість регулювати роботу генів шляхом тимчасового їхнього «увімкнення»/«вимикання» з використанням хімічних «міток». Моделювання людей «по образу та подобію»? Чиєму? Також учені навчилися використовувати клітини шкіри або інших тканин для перепрограмування їх у стовбурові клітини, які можуть стати статевими клітинами і, відповідно, сформуватися в ембріон. Тому деякі публічні люди, такі як співачка Мадонна, панічно бояться залишати сліди свого ДНК, щоби не продукувати своє потомство навіть про це не здогадуючись. (Далі буде...)

Реклама

03.08.2022 — № 8

СПЕЦІАЛІСТ ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВАС

НАТАЛЯ АСЕВЕДО КУПІВЛЯ ТА ПЕРЕФІНАНСУВАННЯ ЖИТЛА ВСЕ НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ ! ДЗВОНІТЬ ДО НАС З ПИТАНЬ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ ТА ОТРИМАЄТЕ ВСІ ВІДПОВІДІ В ОДНОМУ ОФІСІ

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО ТЕЛЕФОНУ

773-368-0123

• Індивідуальний підбір фінансування • Федеральні позики • Низькі відсотки • Позики під ремонт • Перефінансування з CASH OUT • Перефінансування без додаткових коштів NO CLOSING COST • Можливе 100% фінансування

Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469)

www.gosfmc.com Наша адреса: УКРАЇНСЬКА ОКОЛИЦЯ 1706 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Tel.: 773-109-1950 Fax: 847-834-0106 nacevedo@gosfmc.com NMLS ID:232240

AN ILLINOIS RESIDENTIAL MORTGAGE LICENSEE

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

27

28

UA-USA

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Митра за особливі заслуги:

Лідія Корсун, Нью-Йорк «Сурма»

надзвичайне свято у Церкві Святої Трійці

НЬЮ-ЙОРК, 359 BROОME ST. 23 ЛИПНЯ 2022.

П

риводом цього свята багаточисельної церковної громади Церкви Святої Трійці став ювілей настоятеля Церкви Отця Тодора Мазура — 30-ліття посвячення його в сан священника. Свято готувалось довго, старанно, як демонстрація ролі священнослужительства Богу і людям. Ідея цього свята та його організація спільно з церковною громадою належить диякону Адріану Мазуру — сину Отця.

ДРУГА особливість — маcштабність події. Незважаючи на суботній день та гарячу спеку, прибули з усіх усюд парафіяни, давні і нові, їхні друзі та родичі. Були навіть із Німеччини та Польщі. У церковній гостинній залі вдвічі більше накрито столів, ніж зазвичай. Багата концертна програма. Багато добрих слів почув отець Тодор. Одне з найперших — це вітання Митрополита Антонія, який подякував за те, що Отець Тодор, приїхавши з Румунії, маючи стаж лише 2 роки, прийняв парафію, яка була на межі закриття, і вивів її до рівня найактивніших, а Зацікавлені ФБ-друзі (в Україні церкву зробив однією із найкращих і тут — в заокеанні) можуть відчути по оформленню. «Ось подивіться, — атмосферу цього свята на сторінках сказав Владика, оглянувши поглядом Фейсбуку Тоdor Mazur та Mihail Ho- інтер’єр Церкви, — що ви тут зробили deniuk, де виставлені багаточислені за ці роки...». А він дійсно радує око. відео та фото цієї події. Я ж хочу поділитися експресіями своїми та моєї родини: чим це свято, на мій погляд, надзвичайне, особливе. ПЕРШЕ. Надзвичайною урочистістю Літургії та високим статусом запрошених Гостей, які великою мірою цю урочистість забезпечили. Як же готувалися парафіяни: пекли квітучі пишні караваї, формували особливі букети квітів, щоб зустріти високоповажних Митрополита Антонія та Архієпископа Даніеля. Вони приїхали з Бамбруку у супроводі понад десятка співучих семінаристів. Прибула також група священнослужителів українських православних церков — колег Отця Тодора із Нью-Йорка та Штату Нью-Джерсі. Всі високі гості брали участь у здійсненні Літургії за спеціальною, висловлюючись сучасною лексикою, програмою.

ТРЕТЯ. Атмосфера родинності, дружньості, неофіційністі. Про те, що церкву відвідують родинами 3-х поколінь, ми вже говорили не раз. Родинність, близкість відчуваються у взаємовідносинах. Усі всіх знають. Не стала винятком і ця подія. Зустрічаючи з усіма урочистостями (хлібсіль-квіти) Митрополита Антонія та Архієпископа Даніїла, Отець Тодор на порозі Храму замість слів високого штилю попросту поділився спогадами, як Владика Антоній прийняв його, щойно призначеного на парафію Святої Трійці, на якомусь загальноцерковному прийнятті у Бавн-Бруці, посадивши поряд із собою. Він вгадав в цьому молодому священникові того, хто зуміє врятувати парафію, яка тоді була у кризі. І це був жест підтримки

молодого священника на початку важкого шляху. Коли розпочалася 2-га частина Свята, тобто концерт, ведуча Оленка Дорожинська (директорка церковної української школи) від імені всіх присутніх ще раз привітала поважних гостей і висловловила радість, що Владик Антоній прибув у доброму здоров’ї та гуморі. А Владика Даніель попри безперервні далекі подорожі у справах церковних та організації допомоги Україні все ж знайшов час для відвідин нашої парафії, як бувало і раніше. Згадується, як під час святкування Оленка пожартувала з приводу того, що Владика Антоній відзначатиме 50 років служіння Церкві: «Як це так могло статись, коли Вам лише 52?». Цим хочу підкреслити особливість, типічну для Катедри Святої Трійці: неформальність відносин, яка діє ефективніше, ніж проголошені правильні книжні постулати. ЧЕТВЕРТЕ, найголовніше. І святкова Літургія з відповідними молитвами до Бога всіх владик про збереження життя наших воїнів, і друга частина свята — вітання і мистецькі подарунки отцю Тодору від гостей та парафіян пройшли під знаком єдності та з думкою про рідну Україну, яка спливає кров’ю, борючись зі світовим злом — рашизмом. Так, ми тут в безпеці, потай відчуваємо навіть «вину», що дозволяємо собі свята, але ж з постійною готовністю допомагати... Окремі парафіяни, згадувані в раніших дописах, не припиняють збирати кошти і возити до Польщі багажі для захисників на фронті... Діє збір пожертв від американців при вході в Церкву...

UA-USA

03.08.2022 — № 8 В кінці цього святкування теж відбулася збірка для фронту . Тема України звучала в репертуарі кожного митця — професійного та самодіяльного. Починаючи із солідної концертної програми народного артиста України Іво Бобула — нашого давнього друга, який часто при нагоді відвідує нашу спільноту. Цей концерт співак присвятив ювіляру, подякувавши всім за поміч Україні. На початку прозвучала пісня «Непереможна Україна» (Сл. Л. Архипенко, муз. В. Бодейчука), присвячена всім полеглим у цій визвольній народній війні-2022 з вірою: «За нами правда, скоро згине зло...» Зачепив наші болючі душі закликом не забувати рідну хату ностальгічною піснею «Рідна хата» (Сл. В. Крищенка, муз. О. Морозова): «Немає краще, як удома//Після доріг, після розлук...//Ось тільки жаль — шляхи додому//З роками довшими стають...» На жаль, це так, ніде правди діти. Так, Іво Бобул заохочував багатьох замислюватись про головне через пісню. І закликав на прощання і далі допомагати воїнам, що бережуть наш край.

українську школу, яка 9 років тому виникла за ініціативної підтримки Отця Тодора, демонструвався під актуальну музику відомої патріотичної пісні «Україна — це ти» (Сл. Т. Кароль, М. Бровченко, муз. Т. Кароль): «Татові слова, Україна — це я. Мамині пісні, Україна — це ти». Надзвичайно доречний акцент... Цей ролик як подарунок Отцю Тодору підготували вчителі цієї школи: Надія Лешко, Оксана Данченко та Оленка Дорожинська-Гошовська (вона ж — директорка школи і ведуча концерту). На завершення патріотичної частини всі учасники концерту (ще їх тут згадаємо) разом із залом виконали найпопулярнішу на сьогодні стрілецьку пісню, яка стала світовим Славнем України «Червона калина». І П’ЯТИЙ момент — не особливий, а типовий для всіх свят нашої церковної спільноти: можливість проявити свої творчі вподобання від малого до великого. Відома довголітня парафіянка Катерина Гаврилюк, як завжди, Ольга Обертос — професійна спі- порадувала своїм власним віршем до вачка і викладачка музики — вдруге цієї події. Її креативна онука, теж Каподякувала отцю Тодору за недавнє терина, але Івасюк разом із парафіязнайомство з відчуттям, що саме він нином Іваном Семеренком виконали знає її «сто літ». Каже: «Така сила його шарму та сердечності»… Ольга подарувала нам кілька пісень. Душевне, з легким надривом їхнє виконання та доречним представлення кожної з них не залишило нікого байдужим. Священослужителям присвятила «Аве Марія». А матерям, які чекають своїх рідних з фронту, «Летіла зозуля» («Летіла зозуля, та й стала кувати, ой то не зозуля, то рідная мати») та відому «Мамину сорочку». І, до слова, трішки особистого: саме музика «Маминої сорочки» Ольги сподвигла мого 3-х річного правнука Юрека до імпровізійного танцю від першого до останнього акорду. Юрек приїхав на свято разом із батьками Ганною та Бартеком Піотровськими із Вроцлава (Польща). І по темі: Навіть 2-хвилинний відеофільм, який підготували про церковну

на радість публіки «Зеленеє жито, зелене. Хорошії гості у мене...» — це ж такий бальзам на душу кожному. Юний талант — учень церковної школи, 12-річний Габріель Івасюк виконав пісню Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори…» та відомий світу «Рушничок». Блискуче виконання. Ведуча Оленка назвала причетних до цього успіху: мама Оксана Івасюк, педагог музики Любов Щипчик, настоятель церкви — Тодор Мазур. До слова, про креативність ведучої. Щоб уникнути суб’єктивізму запитала свою онуку Ганну Піотровську, що сподобалось найбільше? Відповіла: «Оформлення церкви, живе спілкування в залі, невимушеність, природність. Як ведуча пройшлась по залу із запитанням до священників і семинаристів «Звідкіля родом?». Виявилося, що навіть із Бразилії, Румунії та України...» Сподобалось Анничці, як пані Оленка несподівано назвала Отця Тодора «поліглотом» — знає англійську, українську, румунську. Але найкраще — мову людяності. Приклади: «Отче, я запізнююся в аеропорт.— Сідай, встигнемо»; «Отче, колесо пробило. —

29

Давай замінимо»; «Отче, мені погано на душі. — Заходь , поговоримо…». За Оленкою, це мова людяності. Креативність наших парафіян-українців проявляється на кожному кроці. Бо хіба не прояв мистецтва спекти такі караваї для зустрічі на це свято високих Гостей із Бамбруку? Їх спекла Галина Гебура, одночасно співаючи в Церковному Хорі і господарюючи з колежанками на кухні. Або здатність Наталі Максимишин і квіти приготувати для ювіляра та гостей, і привітати їх від імені всіх нас... І... , і ... і ... тисяча й одне завдання. Із гостей на завершення абсолютно несподівано, навіть сюрпризно, проявили себе семинаристи в стилі наявної в церкві традиції неформальності. Привітавши ювіляра компліментами: «щира, світла, добра людина», побажали йому «сто літ без ремонту» і втяли професійним багатоголосям жартівливу українську пісню «Гарна дівка ще й погана, тумба-тумба тра-ля-ля», розвеселивши всю публіку. А на завершення заспівали вражаючу пісенну Молитву до Богородиці із зверненням до Владики Антонія про благословіння на дальніші добрії діла, що він і здійснив із задоволенням і подякою за запрошення. ЕПІЛОГ. Три умовних збірних герої цього особливого свята в Церкві Святої Трійці — це ювіляр Отець Тодор Мазур, який безкінечно вдячний Владиці Антонію, що повірив у нього і доручив йому цю парафію, в якій він проявляє себе і веде за собою парафіян. Сьогодні владика Антоній вручив ювіляру митру — спеціальний головний убір, який вручається священникам за особливі заслуги. Володаря цієї нагороди називають митрофорним. Другий герой — сам Владика. Лідер православних українців Америки, який задоволений і теж вдячний Отцю Тодору, що не помилився і що має нагоду час від часу разом зі своїм помічником Владикою Даніїлом користатись гостинністю цієї чудової парафії. І накінець, третій герой — дружня і віддана громада парафіян, руками якої створюється все, чим пишається Церква Святої Трійці. І якій так зобов’язаний Отець Тодор Мазур, про що не раз повторив сьогодні, згадавши настоятелів та парафіян старшого покоління, тих, хто були тут до нас і освоювали цю церкву, як кажуть, «з нуля». А ще як батько дякував за організацію цього свята диякону Адріяну Мазуру. Від імені парафіян: уклінна щира подяка всім, всім, всім причетним до його здійснення та участі в ньому. Фото Отця Тодора, Михайла Годенюка, Петра Грицика, Ганни та Бартека Піотровських.

30

UA-USA

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Мости Незалежності

Марія Климчак, Чикаго «Сурма»

У

країнський Національний Музей продовжує серію виставок, присвячених боротьбі українського народу за свою свободу. У липні та серпні ми демонструємо перед американською спільнотою російську війну та варварське нищення ними інфраструктури, міст та сіл України. Ми відкрили фотовиставку польського фотографа Ґжеґоша Літинського, який як волонтер, з гуманітарною місією, упродовж березня і квітня перебував на Київщині. Його виставку під символічною назвою «Український Лексикон» бачили у Нью-Йорку, Мінеаполісі та в Чикаго. Сам автор презентував свої чорно-білі світлини, нагадуючи, що українці захищають від російського фашизму всю Європу. 12 робіт і 12 нових українських слів — хата, міст, дорога, кімната, авто, кінь, танк... Глядач завмирає при зустрічі з очима українця, у яких горе і водночас вогонь до перемоги. Фотограф переконаний, що нові дороги і мости будуть відбудовані. Ґжеґош Літинський фотографував війну і її наслідки у багатьох країнах світу, але війну в Україні сприймає як особисту і з перших днів стає її документалістом, фіксуючи вічком своєї фотокамери злочини рашистів, показує світові біженців, які вимушені залишити свій край, збирає кошти, щоб допомогти українським сиротам. Він викладає історію фотомистецтва в університетах Польщі, Німеччини, працює над американськими проектами документування спогадів, мешкає у Вроцлаві. Експозицію доповнює серія плакатів, передана нам Генеральним Консульством України у Чикаго: Плакат — Авто-медіа-проект, Ukraїner. Тут в історичному контексті представлено паралелі ІІ світової війни та сьогодення, де вислів «Ніколи знову» у кожній світлині підкреслено гірким досвідом пережитого і перекресленого росією назавжди. 5 серпня о 7-й годині відкривається виставка у виставці. Наша музейна колекція фалеристики та боністики вимагає дослідження. Нумізматика та боністика — дві допоміжні історичні науки, які розповідають через вивчення грошей про економіку, культуру та символи різних країн і народів. Тисячі одиниць екземплярів, які видавалися від 1917 року в Україні як свідчення епохи звитяг і безперервного руху вперед. Український філателіст Ярослав Нестор з Чикаго зібрав унікальну власну колекцію, яка є належно

Наближається 31 річниця відновлення Незалежності України впорядкованою і готова бути представленою перед поціновувачами. Найголовніше, що кожен рік — це новий міст, новий досвід його будування, і про це у серпневій виставці. Це ще один дотик до спільної з вами нашої української долі, адже як і 100 років тому, так і тепер наші марки народжуються в екстремальних умовах, зберігають історичну та мистецьку цінність. Понад 100 років

тому проголошена Українська Народна Республіка, будучи під агресією більшовицької росії, створила власні гроші і маркову систему комунікації... 1 січня 1918 року Центральна Рада УНР схвалила випуск першої української банкноти номіналом 100 карбованців. Ви дізнаєтеся про непересічних митців, серед яких Георгій Нарбут, побачите оригінальні марки 1918

року, марочні аркуші із шагами, марки часів окупації та підпільної пошти України... Ви побачите те, що не бачать інші. Готуємося і запрошуємо Вас відвідати Український Національний Музей в Чикаго.

Куратор — Марія Климчак.

UA-USA

03.08.2022 — № 8

31

Що таке расова критична теорія? Вона продовжує рух за громадянські права чи зраджує його?

Р

асова критична теорія (РКТ) є однією з найбільш гострих тем в Америці сьогодні. Ще більше суспільство роз’єднує те, що ніхто не може погодитися щодо того, що це означає. Прихильники теорії кажуть, що це просто розуміння проблеми та боротьба з расизмом. Ті, хто проти, стверджують, що вона носить неамериканський, розкольницький і расистський характер. Тема стає гарячою в шкільних округах по всій території США та в перегонах шкільних рад, а законодавчі органи деяких штатів навіть ухвалили рішення заборонити викладання РКТ.

ХТО МАЄ РАЦІЮ? Чи расова критична теорія лише точно викладає (часто безладну та складну) расову історію США, чи це щось глибше? У цій статті ми вийдемо за межі партійних тез, щоб дослідити: — Що таке РКТ насправді. — Чому прихильники стверджують, що це потрібно? — Критика методології РКТ. — Чи справді РКТ зменшує расизм? — Чи є РКТ продовженням руху за громадянські права? ЩО ТАКЕ РАСОВА КРИТИЧНА ТЕОРІЯ? Захисники кажуть, що РКТ спрямована на виявлення та боротьбу із системним расизмом. Тобто йдеться про те, як закони та системи можуть мати расистські наслідки сьогодні, навіть якщо вони були ухвалені (або скасовані) десятиліття тому. Кімберле Креншоу, професор права, який викладає в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі й Колумбійському університеті, та один із засновників теорії, описує це так: «Расова критична теорія — це практика. Це підхід до боротьби з історією переваги білих, який відкидає віра в те, що те, що було в минулому, залишилося в минулому, і що закони та системи, які виростають із цього минулого, від нього відірвані». У цьому сенсі РКТ — це науковці-юристи, які визначають неоднаковий вплив, який наші правові системи можуть мати на представників різних расових груп. Важливим для ідеї системного расизму є те, що ці закони можуть мати расовий вплив, навіть якщо це не було їхнім наміром. Тобто, коли йдеться про расизм, вплив не завжди ґрунтується на намірах.

Як каже Марі Мацуда, професор права Гавайського університету та один із перших розробників расової критичної теорії: «Проблема не в поганих людях. Проблема в системі, яка відтворює погані результати». Інше пов’язане питання РКТ полягає в тому, що Сполучені Штати не є дальтоніками, і «не повинні вдавати, що є». У New York Times пишуть: «Критичні расові теоретики відкидають філософію «дальтонізму». Вони визнають різку расову нерівність, яка зберігається в Сполучених Штатах, незважаючи на десятиліття реформ громадянських прав, і вони порушують структурні питання про те, як расистські ієрархії впроваджуються навіть серед людей з добрими намірами». Ідея полягає в тому, що якщо ми наполягаємо на тому, що ми дальтоніки, це відсторонює нас від расизму, який все ще існує в Сполучених Штатах. Ми не можемо вирішити проблему, яку ми не можемо або не хочемо бачити. Третім компонентом теорії критичної раси є інтерсекційність, ідея про те, що хтось із багатьма недоліками може мати досвід, який не враховується сумою цих недоліків. Креншоу сама ввела цей термін, коли побачила судовий процес, у якому темношкірі жінки стверджували, що вони є жертвами дискримінації в General Motors. General Motors могли показати, що вони найняли багато білих жінок і багато афроамериканців, але вони майже не найняли темношкірих жінок. Темношкірі жінки зіткнулися з типом дискримінації, якого не відчувають ані жінки загалом, ані темношкірі люди загалом.

Тепер, якби все, що зробила РКТ, це виявила історичну та сучасну дискримінацію та переконалася, що ми бачимо маргіналізованих людей, які іноді потрапляють в американські тріщини, мало хто заперечував би проти цього. КРИТИКА МЕТОДОЛОГІЇ РАСОВОЇ КРИТИЧНОЇ ТЕОРІЇ Найбільша проблема з РКТ полягає в тому, що вона методологічно не оснащена для вирішення проблем, які покликана вирішити. Расизм — складний, і ця проблема має глибоке коріння в нашій психології. Принаймні на якомусь рівні ми всі налаштовані на трайбалізм. Коли ви намагаєтеся вирішити таку проблему, вам потрібен дуже ефективний інструмент, щоб досягти прогресу, випадково не погіршивши ситуацію. На жаль, расова критична теорія є підмножиною критичної теорії, галузі академічних кіл, яка явно відкидає об’єктивність, науковий метод і критичне мислення загалом. Натомість надається пріоритет активізму, і практики вплутуються в складні ситуації, вважаючи, що вже знають відповідь. Понівечена цими методологічними помилками, РКТ не дуже вміє знаходити істину… що є важливим першим кроком до покращення ситуації.

«Теорія критичної раси виникла з постмодерністської думки, яка схильна скептично ставитися до ідеї універсальних цінностей, об’єктивного знання, індивідуальних заслуг, раціоналізму Просвітництва та лібералізму». Критичні теоретики також відкрито визнають, що відкидають критичне мислення, об’єктивність і весь науковий метод.

АКТИВІЗМ БІЛЬШЕ, НІЖ ПОШУК ПРАВДИ Друга методологічна критика критичних теоретиків полягає в тому, що вони вважають себе активістами, а не безпристрасними вченими. Бейлі стверджує це прямо: «Тут критично налаштований учень — це той, хто має сили та мотивацію шукати справедливості та емансипації». Двоє інших вчених повторюють її, стверджуючи, що в їхній галузі слід «надавати пріоритет поєднанню активізму та науки». Це важливо, тому що активізм і пошук правди — це як вода і олія. Справжній науковець прагне зрозуміти світ без упередженості. Він шукає істину, а не лише підтримки для улюблених ідей. Деякі з найкращих стипендій отримали люди, які провели експеримент і очікували іншого висновку, але були готові стежити за даними. Навпаки, активізм передбачає, що ви вже достатньо розумієте світ. АкВІДКИДАЮЧИ НАУКУ тивісти не намагаються перевірити Стівен Савчук, помічник редакто- свої ідеї, відкрито шукаючи докази ра Education Week, досить чесно по- за чи проти цих ідей. Натомість акяснює методологічні недоліки РКТ тивісти намагаються взяти свої ідеї та (хоча він їх так не називає) у своїй статті: ПРОДОВЖЕННЯ / С. 32

32

UA-USA

ПОЧАТОК / С. 31 нав’язати їх світові. Щоб було зрозуміло, в активізмі немає нічого поганого. Так відбуваються політичні зміни. Але це не пошук правди, і його не слід плутати з цим. ПРЕТЕНЗІЇ, ЯКІ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ Можливо, не дивно, враховуючи те, що поле повне активістів, які відкидають критичне мислення та науковий метод, расова критична теорія лідирує з непідробними заявами про расизм. Тобто він передбачає висновок, який він нібито намагається довести. Науковці-активісти Хізер Брюс, Робін ДіАнджело, Гіда Суоні (Саліш) і Емі Тербер розробили кілька основних принципів боротьби з расизмом на Національній расовій та педагогічній конференції в Університеті Пуджет-Саунд. Це деякі з основних принципів фактичного застосування CRT, розроблені деякими з провідних практиків. Один принцип є особливо показовим: «Питання не в тому, чи мав місце расизм, а радше в тому, як расизм виявився в цій ситуації?» Так, ідея про те, що расизм має місце в кожній взаємодії, вважається аксіомою. Це не припущення, яке потрібно перевірити, а переконання, на основі якого потрібно діяти. Проблема полягає в тому, що людські взаємодії за своєю суттю безладні та суб’єктивні. Ми ставимося один до одного по-різному з різних причин. У цьому типі середовища, якщо ви шукаєте явище у взаємодії, ви знайдете докази цього; навіть якщо явище насправді не існує в цій взаємодії. Наприклад, розглянемо білу людину в ліфті, в іншому випадку порожньому. Афроамериканець заходить до ліфта, а білий дивиться на нього. Чи є це доказом расизму останнього? Може бути. Але, можливо, дружина просто покинула його, або батько просто помер; і він пробив би дірку в Папі, якби чоловік увійшов до ліфта разом із ним. Учений розглядатиме складні взаємодії та зважуватиме докази в пошуках істини. Активіст буде шукати все, що підтримує його існуючу догму. СКАНДАЛ ЗІ СКАРГАМИ Поєднання активізму та навмисної ненаукової методології може пояснити, чому стандарти рецензованих журналів Critical Theory настільки низькі, що троє неекспертів змогли отримати дивні, а часом і безглузді статті, прийняті цими журналами. У 2017 році Пітер Богоссян, Джеймс Ліндсі та Хелен Плакроуз витратили 10 місяців на написання 20 фальшивих статей, які вони мали намір надіслати в найкращі журнали в

surma.com.ua субдоменах наукових кіл, що базуються на критичній теорії. Передумовою було те, що епістемологічні проблеми критичної теорії дозволять легко публікувати нісенітниці в їхніх найпрестижніших академічних журналах. Жоден із трьох не мав офіційного досвіду в чомусь пов’язаному з критичною теорією. Плакроуз мав ступінь магістра ранньомодерних досліджень. Ліндсі мала ступінь доктора філософії з математики. Богосян був штатним викладачем кафедри філософії Портлендського державного університету. Отже, які були результати? З 20 містифікацій, написаних тріо, 7 були прийняті рецензованими журналами.

Один навіть був відзначений журналом, який його опублікував, у межах святкування 25-річчя журналу. Автори отримали 4 пропозиції бути рецензентами на основі передбачуваної якості їхніх робіт. Що робить скандал ще більшим, так це те, що газети були розроблені, щоб бути жахливими. Одна стаття пропагувала закування білих учнів у ланцюги під час уроку як форму «виправлення на досвіді». Цю статтю було надіслано Гіпатії, яка відповіла запитом «Переглянути та повторно подати» (що є способом журналу сказати, що стаття хороша та, ймовірно, буде опублікована, але ще не зовсім готова). Рецензенти високо оцінили твір. Феміністична версія розділу Mein Kampf була прийнята журналом Affilia. Вірш про фемінізм під назвою «Місячні зустрічі та значення сестринства: поетичне зображення живої феміністичної духовності» був прийнятий до журналу Journal of Poetry Therapy. Як описали вірш автори? Вони називають це «розбірливим поетичним монологом озлобленої розлученої феміністки, більша частина якого була створена генератором підліткової поезії перед тим, як була відредагована у щось трохи більш «реалістичне», яке потім перемежовується поблажливими автоет-

№ 8 — 03.08.2022 нографічними роздумами про жіночу сексуальність і духовність, повністю написана трохи менше ніж за шість годин». Тобто: вірш, написаний здебільшого штучним інтелектом, який був розроблений, щоб відтворити роздратованого підлітка, був прийнятий одним із провідних журналів феміністської соціальної роботи. Це повинно змусити нас скептично ставитися до будь-якої науки, яка виходить із традиції критичної теорії (зокрема расова критична теорія). Хоча наміри практиків можуть бути добрими, Богоссян, Ліндсей і Плакроуз показали, що провідні журнали прийматимуть і публікуватимуть нісенітниці під виглядом «науки».

дами… Коли мої брати намагаються намалювати коло, щоб виключити мене, я намалюю більше коло, щоб включити. Коли вони виступають за привілеї нікчемної групи, я буду кричати за права всього людства». Зрештою, Рух за громадянські права був політикою інклюзивності. У той час біла Америка була своїм племенем. Замість створення окремого племені темношкірої Америки такі герої, як Кінг і Мюррей, наполягали на створенні єдиного об’єднаного племені: усі американці, незалежно від кольору шкіри, об’єднані цінностями та рівні перед законом.

ЦЕ БУЛО БАЧЕННЯ, ЗА ЯКЕ ВАРТО БОРОТИСЯ На жаль, теоретики критичної раси часто йдуть протилежним шляхом. Багато активістів наполягають на тому, що Гайдт і Лук’янофф називають «політикою ідентичності загального ворога». Політика ідентичності загального ворога по суті мобілізує одне плем’я, протиставляючи його проти іншого племені. Політика ідентичності загального ворога зосереджується не на створенні одного великого племені, а на створенні багатьох менших племен і загостренню уявних відмінностей між цими племенами. Рух за громадянські права був одним із найблагородніших пошуків в історії людства, і ми всі повинні продовжувати боротьбу, щоб втілити баЧИ ЗМЕНШУЄ РАСИЗМ чення доктора Кінга в реальність. Ми РАСОВА КРИТИЧНА ТЕОРІЯ? всі повинні боротися за світ, у якому Враховуючи глибокі методологіч- людей оцінюватимуть за характером, ні недоліки РКТ, ми повинні скептич- а не за кольором шкіри. но ставитися до того, що вона рухатиме суспільство в тому напрямку, РКТ: ДОБРІ НАМІРИ, якого бажають його прихильники. ПОГАНІ ІДЕЇ Але давайте перевіримо цю гіпотезу. Не можна заперечувати, що пракЧи зменшується розбіжність між лю- тикуючі РКТ мають добрі наміри. дьми з різним кольором шкіри? Кімберле Креншоу та її попутники, На жаль, дані свідчать про те, що здається, щирі у своїх зусиллях повідповідь, як правило, «ні». будувати більш расово справедливий світ, над чим ми всі повинні працюЗВИЧАЙНЕ ЛЮДСТВО ПРОТИ вати. Але диявол криється в деталях, ЗВИЧАЙНОГО ВОРОГА і добрі наміри не призводять до хоРух за громадянські права зосере- роших результатів. джувався на тому, що Гайдт і Лук’яАктивісти РКТ визнають, що вони нофф називають «політикою загаль- викидають інструменти хорошої науки нолюдської ідентичності». Як вони у вікно. Ця ідеологія часто заграє з раце описують: «Він (Мартін Лютер совим есенціалізмом (ідеєю, що колір Кінг-молодший) часто говорив про шкіри є найважливішим у вас), і такі потребу в любові та прощенні, при- відомі соціологи, як Джонатан Гайдт, слухаючись до слів Ісуса та повторю- зазначають, що це може посилити, а ючи давню мудрість багатьох культур: не вирішити расову напругу. Якщо «Любов — єдина сила, здатна змінити ми хочемо виконати обіцянку Руху за ворога в друга». громадянські права, нам слід звернути Кінг був не єдиним борцем за гро- увагу на послання Кінга про політику мадянські права, який зосереджував- загальнолюдської ідентичності, а не ся на зціленні наших расових поділів на сучасний трайбалізм РКТ. шляхом зменшення племінного ладу. Автор: Джуліан Адорні Паулі Мюррей, квір, борець за громаДжерело: FEE (https://fee.org/ дянські права темношкірих і єпископresources/what-is-critical-race-theoryand-does-it-fulfill-the-civil-rightsський священик, сказав у 1945 році: movement-or-betray-it/). «Я маю намір знищити сегрегацію Переклад газети «Сурма». позитивними та сприятливими мето-

Культура

03.08.2022 — № 8

33

Витинанки Дарії Альошкіної:

Ольга Смольницька, (Швейцарія) «Сурма»

І

з чим асоціюється українське мистецтво? Багато хто відповість: рушник, писанка… А ще — витинанка.

Про витинанку багато кажуть і пишуть. Начебто багато з нас (або досить багато) робив це чи робить — змалечку, у школі, як хобі, просто як «вирізалку» чи аплікацію… Витинанка асоціюється з народним жанром, відомі справжні майстри і майстрині (я сама знала таких). Але водночас була здивована, дізнавшись, що не так давно в Україні згасало вміння витинанок, проте його відродили майстри-ентузіасти. Начебто все просто: потрібні папір і ножиці. Але варто вперше спробувати, як стає зрозуміло, що це якраз і не просто. Звісно, річ у техніці (як дотримуватися пропорцій, правильно вирізати), але й у чутті символів та архетипів.

монументалізм, відродження жанру й архетипи Витинанка асоціюється з українським мистецтвом. Так, це наш жанр. Дещо схоже (чорні паперові сильвети) є в лужичан, які зберегли архаїчну слов’янську культуру. Мистецтво вирізання на папері, де головне — символи — відоме з давніх-давен китайцям, можемо згадати японські оригамі… Але це не тотожні практики. Зрозуміло одне: витинанка — один із найдавніших жанрів. Я здивувалася, побачивши витвори швейцарського мистецтва, схожі на наші витинанки. Де саме? Скрізь. На кольорових вітражах соборів і церков. На торбинах, у вітринах магазинів, як оздоби, на листівках… Найчастіше — це чорні сильвети на білому тлі. Дерево життя. Верх і низ. Пастухи, які женуть заквітчаних корів (у Швейцарії такий урочистий обряд називається la poya — «пойя», з наголосом на останньому складі). Діти. Чоловіки і жінки. Будинки. Квіти. Гори і долини. Я бачила ці зображення у Ґрієрі, в Орбі (вітрина кафе), у Сен-Круа (Sainte-Croix, гірській комуні, дослівно «Святий Хрест») — у художньому салоні, де мисткині експериментують із символами… будь-де. Є над чим замислитися. Зокрема, таке мистецтво процвітає в діяльності салону «Fée Main (les artisans de la région)», витворах майстрині Joёlle Fuser та її колег, у Сен-Круа. «Витинанки» наздоганяли мене на ходу, під час їзди, коли я бачила чорні візерунки на склі вітрин, наприклад, перукарень. Івердон-леБен, Ґрансон і ще багато швейцарських міст, комун, сіл… Отже, ці символи і таке вміння дуже поширені. Сьогодні швейцарські мисткині осучаснюють такий жанр, але основа — незмінна. Французькою це зветься «l’art des papiers découpés». Тобто дослівно — «мистецтво вирізаного паперу». Так його йменують у Швейцарії, де такий

жанр — від бізнесу до терапії та, звичайно, хобі. Чому витинанка — саме паперовий жанр із самого початку? Справжні витвори мистецтва робили з обрізків через економію матеріалу. Тканина, скажімо, коштувала незрівнянно дорожче (недарма є вислів «справити вбрання», костюми берегли), її не спадало на думку робити матеріалом для витинанок (адже це треба різати, причому не утилітарно і не на одяг!), а можна було використати непотрібний папір. Хотілося б розповісти про сучасних українських художників-монументалістів, які спеціалізуються саме на витинанках. Це — відома в Україні Дарія Альошкіна (Альошкіна-Старух), яка зараз через війну перебуває з родиною у Кракові. Наразі мисткиня готує виставки в різних містах Польщі (Варшава, Краків, Ґдиня та ін.). Планується зробити експозицію в церквах Швейцарії (Базель — науковець, освітянин і громадський діяч Маттіс Беренс), для чого ведеться інтенсивна робота. Доля нашої художниці — приклад того, як інтелігенція різних країн допомагає справжнім інтелігентам

і рятує їх. Адже у творчості пані Дарії зацікавлені не лише українці, але й поляки та швейцарці. Ведуться активні обговорювання на тему виставок пані Альошкіної, причому на рівні амбасади (зокрема, мені було приємно не раз узяти участь в наукових онлайн-зустрічах зі швейцарськими та польськими науковцями на цю тему, причому такі відеоконференції не вичерпано). Є план зробити цілий захід на рівні Берна. Пані Альошкіна відома не лише відродженням жанру витинанки, але й оригінальним підходом до неї, адже залучає не тільки папір (що звично для нас), а й, скажімо, вініл і метал. Також ми звикли, що витинанка — мініатюрний жанр. Але роботи пані Дарії розміром понад метр і два метри, три метри (!), і це ще не межа. Я бачила роботи заввишки у вітражні вікна. Ця робота вимагає надзвичайних фізичних зусиль, це чоловіче заняття (можу пригадати хіба що ліногравюри знаменитої Софії Караффи-Корбут, яка стільки часу і сил віддавала тому, щоб нарізати лінолеум).

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 34

34

Культура

ПОЧАТОК / С. 33 Про героїню мого матеріалу пишуть, у цієї художниці беруть інтерв’ю, уже навіть науково досліджують. Дарія Альошкіна відома в інших країнах (виставляється там із 2010 р.). Саме від неї є факт, що раніше витинанка як жанр вимирала, проте сьогодні фахівці відроджують нашу візитівку. Майстриня мала виставки у Польщі, Франції, Італії, Швейцарії та ін., її знають у США. З усього переліку можна згадати, що Альошкіна брала участь у Бієнале крафтового мистецтва (Венеція), у Парижі («Maison&Objet» та інші проекти), оформляла штаб-квартиру ООН у Швейцарії, раніше виставлялась у Фрайбурзі. В Україні її доля була пов’язана з Поділлям, Києвом, Львовом. Цікаво, що спочатку я прочитала про цю художницю в журналі «Країна», потім про її виставки в Києві, а згодом вони несподівано наздогнали мене у Львові. У липні 2021 р. ми з матір’ю (лікарем-неврологом Оленою Смольницькою) були у Львові, де мене як лауреатку (стипендіатку) Першої Стипендії Шептицького у напрямі переклад (2021) — Центр Митрополита Андрея Шептицького, Український католицький університет, за підтримки Українського культурного фонду — поселили в Колегіумі. Вікна Колегіуму Центру Шептицького (і самого Центру) були оздоблені гігантськими витинанками (жіночі постаті), і я одразу вгадала руку Дарії Альошкіної. Який чудовий сюрприз! Організатори були приємно здивовані, що моя мати і я знаємо шедеври цієї художниці. Виявляється, саме тоді пані Дарія мала свою виставку.

Але познайомилися ми — поки що онлайн — не так давно, коли пані Дарія була у Польщі, а я — у Швейцарії (ведуча зустрічі та взагалі ініціаторка таких проектів — професорка Краківського університету Малґожата Паму-

surma.com.ua

ла-Беренс). На відеозустрічі про концепцію видання про мисткиню та її виставку ми обговорювали специфіку робіт, і так зав’язався контакт. Інша зустріч із професурою Кракова (Пьотр Колодзей і Януш Валіґура) велася про майбутнє науково-літературне оформлення виставки Альошкіної (і навіть музичне — оформлення її чоловіка, музиканта Гордія Старуха). Сам проект дуже цікавий і масштабний, тому сподіваюся в майбутньому написати й про нього. Чому пані Дарія захопилася витинанкою? Як пояснювала мені сама мисткиня, це було хобі — «як нашвидкоруч можна було прикрасити кімнату або у школі зробити картину у техніці витинанки». Освіту художниця здобула у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва за фахом «художнє ткацтво». Але навчалася далі у Львівській національної академії мистецтв як скульптор-монументаліст. Отже, талант і вміння Альошкіної універсальні. Це показує, що справжній талант — багатогранний, а не вузький. Різні спеціальності доповнювали одна одну, мисткиня постійно розвивалася, і тому її роботи такі незвичні. Пані Альошкіна вміє буквально все. Наприклад, вона ще й режисерка Театру Тіней «Див». (Зазначу, що для режисера й актора важливо вміти малювати, щоб візуально уявляти образ). Вона розповідає: «Далі до витинанки я повернулася вже під час народження трьох дітей: кар’єру скульпторки потрібно було призупинити, бо материнство займало багато часу вдома — бажання самореалізуватися творчо не покидало мене, і я звернулася до свого хобі з дитинства — витинання. Таким чином, можна сказати: витинанка врятувала мою творчість». Отже, хобі переросло у справжній фах. Так часто трапляється, коли супровідна діяльність фактично рятує і годує. Але приємно знати, що майстриня ще й бере участь у симпозіумах як скульптор. Роботи Дарії Альошкіної ні з чим не сплутати. Вона стверджує: «Витинанка — дуже універсальний вид мистецтва, в якому можна завжди експериментувати. Моє ноу-хау — це знайдення синтетичного матеріалу для вуличних експозицій. Також, звісно, розмір витинанок». Так, під руку йде буквально все. Це нагадало мені колажі та скульптури Макса Ернста, конструкції-скульптури Жана Тенґлі (про якого вже була моя публікація

№ 8 — 03.08.2022 в «Сурмі»), а ще — знамениту школу мистецтв Баухаус (1919-1933 рр.) і Пауля Клее (Поля Кле), героя моєї попередньої статті в «Сурмі». У Баухаусі, до речі, активно творили жінки. Принцип усіх перелічених митців: оскільки матеріали були дорогі та часто недоступні, у роботу йшли шматки, деталі, непотрібні шпалери тощо. Фантазія, оригінальність, економність — і швейцарський, і український стиль. Хто в центрі витинанок пані Альошкіної? Надамо слово самій майстрині. Найголовніший образ (особливо на нових роботах) — це жінка. Художниця пояснює в онлайн-бесіді зі мною: «Я почала зображати жінок-берегинь, мені подобається й досі найбільше працювати з цим образом. Зображувати їх різними, у різних станах, емоціях, — вплітаючі орнаментальні символи, — ці жінки одразу ставали магічними». На деяких витинанках можна побачити й пару, подружжя, але переважно в центрі — або самотня жінка, або мати з дочками чи старша сестра з молодшими. Кольори — різні, але часто — чорно-білі, іноді — суто білий (давній слов’янський колір), червоне і чорне або лише червоне; зелений, фіолетовий (колір психіки)… Вражає продуманість робіт. Нічого зайвого. Це і

є послання — мистецтво. У ці складні переплетення орнаментів хочеться вдивлятися. На цьому тлі нібито контраст — прості, але виразні лики (навіть не хочу писати «обличчя»), монументалізм, як у бойчукістів, візантійських канонів… Нещодавно, подивившись у Лозанні виставки швейцарських художниць (так, саме жінок!) першої половини ХХ ст., я стала краще розуміти загальну тенденцію мистецтва цього періоду, зокрема українського. Дарія Альошкіна відроджує цей напрям. У неї народжуються нові інтерпретації відомих образів у зв’язку з війною. Жінки — діячки, мислительки, матері, просто жінки. Природа (яку мисткиня змалечку любить і пізнає, захоплювалася травами), зокрема й ліс. Мир і трагедії, протиставлені їм. Це треба вміти бачити.

Культура

03.08.2022 — № 8

Є образність із української міфології та історії. Наприклад, пара птахів на Світовому Древі. Або князь і княгиня — Русь. Мати — Скорботна Мати, захисниця (Богородиця-Заступниця), жінка-метелик, Велика Мати, богиня, дівчина — квітуче дерево… Птах — душа. Є орнаментальні роботи, схожі на велетенські сніжинки (а наші предки прикрашали оселю паперовими сніжинками на Різдво). Так, ми розуміємо цю образність. Але ще прозорішою вона стане, якщо знати символи килимів, рушників, ікон, народного декоративно-прикладного мистецтва. Наприклад, сонце (як і квітку) наші предки зображали на прядках. Образи-символи витинанок Дарії Альошкіної дуже архетипові. У неї колосальний зв’язок із рідним національним несвідомим. Про це сама мисткиня каже: «Черпаю натхнення у природі, музиці та в традиціях. Це основний фундамент всіх моїх робіт. Щодо образів, то все фантазія — вони виринають з моєї голови, щойно я сідаю малювати». Але відомо, що ідея, задум, образ тощо не народжуються самі собою. Збоку здається нібито це легко, проте насправді митець проходить тривалу підготовку, пізнаючи світ, відкриваючи його «зсередини», добираючи потрібне для себе.

Яка освіта в художниці? За її словами: «…фундаментальну базу композицій я отримала з першою освітою — художнє ткацтво у місті Вижниця на Буковині. Там я навчилася ткати килими, рушники, гобелени — ті всі знання прийшли мені в поміч зараз зі створенням великих витинанкових панно». Але основа, звісно, закладається в дитинстві: «У першу чергу батьки прищепили любов до шанування традицій, батьківські музеї із керамічними черепками, кам’яні стовпи із солярними знаками, барвисті подільські рушники і українська сорочка, яку я носила майже щодня. Потім навчання в коледжі, де ми вивчили символіку, орнаментику — це все створило для мене фундамент моєї творчості, мені залишалось додати внутрішньої фантазії і власного стилю». Отже, художниця професійно знається на символіці, але важливо також відчувати глибинне. Те, що талановита мисткиня мала з народження, розвинули її батьки, а далі навчання доповнило знання. Проте — як справжня художниця — вона пішла далі, розвиваючи (часто несвідомо) те, що потрібне їй наразі. Так виник цілий струмінь її творчості — жіночі портрети витинанок. Що сказати про практичний аспект робіт Альошкіної? Мисткиня вміє зробити навіть сукні-витинанки, а ще бажає використати витинанки на фіранках. Це виглядатиме не етнографічно, а по-сучасному. Тобто є випадки, коли не треба боятись експериментувати. Відчувши, що це добре і корисне, люди самі потягнуться до нового (забутого старого). Виходить не епігонство, а фантазія. …Я розповідаю корінним швейцарцям про наші витинанки. Зі свого боку швейцарці розповідають про те, що в них є схоже мистецтво. Оце і є взаємообмін. Ми маємо знати одне одного. Українське і швейцарське мистецтво схожі тим, що майстри — беручкі, уважні до своїх архетипів, дуже вмотивовані, а також і практичні. Це виявляється і у виборі матеріалу, і в багатьох інших речах.

Культура — це спротив. Талановите мистецтво — справжній спротив, зокрема в обороні рідних архетипів. Дарія Альошкіна це вміє. Нам потрібне саме таке мистецтво і саме зараз. Тому хотілося б побільше її нових виставок і наукового аналізу цих робіт фахівцями — який, певна, буде. Ілюстрації (фото і витинанки) люб’язно надано художницею Дарією Альошкіною. Автор: Ольга Смольницька —кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.

35

36

Освіта

surma.com.ua

№ 8 — 03.08.2022

Українська народна педагогіка Надія Красоткіна, Ковель «Сурма»

Н

аш український народ живе на своїй святій землі вже багато-пребагато віків, тисячоліттями... Тому нажив досить багато цікавих традицій, легенд, казок, билин, повір’їв, своїх, притаманних лише йому правил, поглядів, переконань і створив таку собі величезну неоціненну скарбничку народної мудрості, в якій закладена українська народна педагогіка, криється сила і мудрість виховання нового покоління. І вона показала себе в усі віки як принципову, мудру, справедливу і правильну систему виховання. В українських народних прислів’ях викладені всі принципи й правила сімейного виховання, розкриті позитивні та негативні риси людського характеру, моральні принципи, українська духовність. І завжди люди стверджували, що «Всякий свого щастя коваль». І це дуже правильно, бо людина повинна сама за себе піклуватися

П

ідростають діти і починають бачити, що вони всі різні: хтось сильний, а інший слабкий, хтось розумніший, а інший не такий, хтось сміливий, а інший всього боїться. І от сильніші і сміливіші починають брати гору над тими іншими, які не такі сильні і сміливі. І тут починається боротьба, заздрощі, кпини, бо всім хочеться бути сильними, сміливими, кращими і першими… Це одвічна боротьба в колективах дітей, але найгірше те, що діти починають заздрити або зневажати і вести нечесну боротьбу між собою. Бо сильний не прагне допомогти слабкому, підняти його на

і творити себе. Тож покоління за поколінням люди в Україні свято берегли свою сім’ю, турбувалися про її добробут, про захист і безпеку. Для українців в усі часи найголовнішими були сім’я і родина. І тільки від того, як сім’я турбується про себе, і залежало їхнє щастя. Тож народне прислів’я гласить: «Живуть між собою, як риба з водою». От тоді в сім’ї мир і лад, там все разом робиться і сім’я процвітає. «Найкращий клад, як у сім’ї лад». У сім’ї найважча робота покладалася на чоловіка, який забезпечував жінку і дітей всім необхідним. На його плечах був дім, двір, господарство, поле, заготівля на зиму і дров, і корму для тварин, і їжі для сім’ї… Чоловікові належала роль голови сім’ї: «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа», «Без хазяїна — двір, а без хазяйки — хата плаче». У хаті головна роль відводилась жінці-берегині, недаремно ж про це так кажуть: «Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один». Тому в українців завжди віталися злагода і мир у сім’ї, затишок, добрі подружні стосунки, турбота одне про одного, взаєморозуміння. Тож у та-

ких сім’ях і діти виростали хорошими, бо, як кажуть: «Яке дерево, такі його й квіти, які батьки, такі й діти!», «Яке зіллячко, таке й сім’ячко». Тож цим усе сказано — коротко і ясно. І це передавалося з покоління в покоління, люди прагнули налагоджувати стосунки в сім’ї, щоб у них було краще, але не гірше від людей. Тож власних дітей батьки виховували працьовитими, добрими, чесними, мудрими, терплячими, відданими своєму народові та своїй країні. Ніколи не віталося, а засуджувалося таке виховання, де дітей ні до чого не привчали, де діти могли довго спати, бо всі знали, що: «Хто рано встає, тому Бог дає», та знали й діти, що: «Бджола мала, а й та працює», а «Без діла слабіє сила». Всі змалку знали, що «Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться», бо «Без труда нема плода»… Тому змалку батьки прищеплювали дітям любов до праці й розуміння того, що праця — всьому основа. «Сталь гартується в огні, а людина — в труді». Тому виростали українські діти роботящими, бо знали: «Тяжко тому жить, хто не хоче робить», та й «Без діла сидіти, то можна одубіти». Ось так коротко, але зрозуміло звучали правила виховання дітей у праці. І що тут додати? Адже у праці виховується і сила, і воля, відповідальність і старання, дисципліна і творчість… І це стосується не лише виховання дітей у праці, але й усе інше… Українці в усі віки прагнули до знань, тому своїх дітей хотіли вивчити, прищепити їм любов до пізнання нового, любов до книжки, до знань, бо «Маєш голову, то май ще й розум», «До булави ще треба й голови», а «Перед розумом і сила поступається!», «Пташка красна пір’ям, а людина — знаннями». Тож такі прислів’я надихали дітей на думку про одержання знань, бо «Хто багато читає, той багато знає», а «Хто хоче більше знати, треба менше спати», «Здобудеш освіту — побачиш більше світу». І все тут зрозуміло всім дорослим і дітям. Коротенькі правила, а дають багато, бо відразу зрозуміло,

про що йдеться. Та й запам’ятовується добре! А скільки є прислів’їв про хороші й погані звички, риси характеру людини. А колись їх завжди говорили дітям і тлумачили їхнє значення, нагадували, коли треба було, і це було нормою у сім’ях. Пам’ятаєте? «Бережи честь змолоду», «Батьком-матір’ю не хвались, а хвались честю», «Не кажи гоп, поки не перескочиш», «Не копай яму другому, бо сам туди втрапиш», «Сумління — найкращий порадник», «Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає», «Добре ім’я — найкраще багатство!», «Добре роби, добре буде й тобі», «Доброму скрізь добре!», «Шануй сам себе, шануватимуть й люди тебе», «Пильнуй свого носа, а не чужого проса», «Посієш вчинок, виросте звичка»… І таких прислів’їв у нашій українській скарбничці тисячі, і всі вони вчать дитину бути мудрою, доброю, терплячою, працьовитою, чесною, світлою. Тому треба просто повернутися до них обличчям, згадати, як ними оперували наші батьки, бабусі та дідусі, як їх тлумачили нам. До народної педагогіки треба сьогодні повернутися і вдома, і в школі, щоб нагадувати про все добре дітям, щоб прищеплювати їм хороші манери поведінки, найкращі почуття і ростити їх людяними, мудрими та добрими. Та й сьогодні ми тим самим зробимо свій внесок у поповнення народної скарбнички мудрості. Треба добре пам’ятати й перейняти досвід нашого народу, нажитий віками, якщо хочемо побудувати щось хороше нове.

Народна мудрість — це ота скарбниця, Де сила є і світло, і тепло. Це та глибока і дзвінка криниця, Бездонне й вічно чисте джерело, Що нам дає натхнення й силу жити, Несе нам мудрість аж із глибини. Навчає білий світ, людей любити, Все перевірене й прийшло із давнини… Дотепність у прислів’ях дуже влучна, Короткі всі, а зміст глибокий є. Хоч форма і не пафосна, не бучна, Але по норову таки добряче б’є…

Сміливість вдавана і справжня вищий рівень, а частіше знущається над ним. Сміливий починає насміхатися над боязким і змушує його робити дурні вчинки замість того, щоб допомогти перебороти страх. І таких випадків дуже багато. От над тим, хто боїться висоти, починають дружно сміятися, обзивати і ставити в такі умови, щоб він опинився на висоті і стрибнув звідти або якось вибрався… Дитині страшно, але ж цього ніяк не можна показати і от він стрибає, тим

самим калічить себе… А інші? А вони сміються, бо в них немає співчуття і жалості… Вони вважають себе сміливцями, а інших невдахами. І таких випадків багато. Тому дітям треба пояснити, що таке сміливість справжня і вдавана. Справжня сміливість у тому, що хтось рятує когось із біди, допомагає людині в скрутну хвилину. Тоді він дійсно не думає про наслідки для себе, бо бачить перед собою людину, якій потрібна допомога, і рятує люди-

ну чи тваринку з біди… Але серед дітей і підлітків є і вдавана сміливість, коли дитина не думає про наслідки, а скоює дурні й необдумані вчинки просто, щоб похизуватися перед однолітками і показати свою сміливість. От, наприклад, з’їжджає з крутої гірки на велосипеді і врізається у стовп, бо рука вмить зісковзнула з руля… А далі лікарні, операції і каліцтво… Або катається на скейтборді і всім хоче показати свою віртуозність та смі-

Освіта

03.08.2022 — № 8 ливість, враз злітає з перил і ламає руки чи ноги… А потім уже в інвалідному візку… Кому така сміливість потрібна? Але ж спочатку дитина не думає, а робить, коли треба навпаки — спочатку подумати, а потім робити, як каже народна мудрість: «Сім раз одмір, а раз одріж». Тому завжди батькам треба звертати на це велику і постійну увагу, особливо, коли підростають діти, бо вони ще не усвідомлюють наслідків тих вчинків, які роблять, вони настільки впевнені в собі, такі відважні, що не можуть і подумати про якісь травми чи навіть смерть. А тому можуть сідати на мотоцикл і спробувати кататися на одному колесі по дорозі, де інтенсивний рух транспорту, можуть залазити на електропоїзд і стоячи прокататись на вагоні, чіплятись до тролейбуса і весело сміятися тощо. І в сім’ї про це потрібно постійно вести розмову, щоб дитину застерегти від необдуманих вчинків, які ведуть до трагедії. Своїм дітям треба добре розтлумачувати, в чому сміливість і геройство, а в чому нерозважливий вчинок, який веде до біди. І головне, шановні батьки, подбайте про те, щоб ваша дитина ніколи не насміхалася, не зневажала і не вчиняла кпини над іншими дітьми чи дорослими людьми, тому що це аж ніяке не геройство і ніяка не сміливість, а дуже погана риса, яка колись повернеться бумерангом

до того, хто це робить. Вчіть своїх дітей бути добрими, мудрими, співчутливими. Хай у своїх душах вони носять сонечко доброти, тепла, любові до цього світу і до всіх людей. Вчіть дітей, щоб вони вміли заступитись за боязкого, щоб хотіли допомогти слабкому, щоб несли добро у цей складний, але такий дивовижний світ.

А бумеранги ждуть Що шлеш у світ, до тебе те й вернеться,

Тут діє бумеранг без зайвих слів. А кому це неправдою здається, То бумеранг той ще не долетів. Та вже летить й з дороги не зіб’ється. У нього точно визначена ціль. Він не мине, то так лише здається, А долетить на радість чи на біль. Твоє добро тобі добром віддасться, Й неждано зовсім, точно долетить. І зло прийде, що мало і не здасться, Тому потрібно думати, як жить… Добро творити треба повсякчасно —

37

Це наймудріше правило з усіх. Допомогти, подати руку вчасно, Не мати дум у голові лихих… Лиш про хороше думати постійно, Без заздрощів рушати в довгу путь. І жити чесно, радісно і мрійно, Й запам’ятати — бумеранги ждуть… Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.

В Нас Можна Посмакувати Такі Страви:

PASTRY & CAFE УКРАЇНСЬКА АУТЕНТИЧНА КУХНЯ СМАЧНА УКРАЇНСЬКА ЇЖА

ПРИЙМАЄМО ЗАМОВЛЕННЯ НА СВЯТКУВАННЯ ЮВЕЛЕЇВ СВЯТКОВАННЯ В НАШОМУ РЕСТОРАНІ ЗАМОВЛЕННЯ ЇДИ З ДОСТАВКОЮ ДО ВАШОГО СВЯТКОВОГО СТОЛУ В НАС ДОЗВОЛЕНО ПРИНОСИТИ СВОЇ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ BYOB

АДРЕСА: 2524 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Ми відкриті: пон.-п’ятн.: 10 AM-5PM cуб.: 9АМ-5РМ нед.: 10АМ-4РМ ТЕЛ. 773.276.6402 www.shokoladpastryandcafe.com

• Український Борщ З Домашніми Булочками Та Часником • Картопляний, Грибний Та Гороховий Супи • Бульйон З Домашньою Лапшою • М'Ясо По Гуцульськи, Відбивні, • Деруни, Котлети • Більше 10 Видів Вареників • Домашні Млинці • Паніні, Бутерброди, Закуски, Свіжі Салати • Домашня Випічка, Торти, Солодощі • Запашна Кава, Капучіно, Лате, Чаї, Соки, Напої • Меню Для Вегетаріанців

38

Берегиня

surma.com.ua

«СУРМА» ДБАЄ НЕ ЛИШЕ ПРО ДУХОВНУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ ДЛЯ НАШИХ ЧИТАЧІВ, А Й ПРОПОНУЄ СМАЧНІ РЕЦЕПТИ ВІД МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА.

ЛІНИВІ ГОЛУБЦІ. ЯК ЗЕКОНОМИТИ ЧАС НА ПРИГОТУВАННІ УЛЮБЛЕНОЇ СТРАВИ Сьогодні час є категорією нової розкоші. Все менше годин чи хвилин хочеться проводити за приготуванням смачненького. А от таку улюблену для багатьох страву, як голубці, наші батьки колись робили у вихідний день і часом процес затягувався чи не на пів дня. Ми спростили підготовку страви та пропонуємо рецепт так званих лінивих голубців. Її сутність традиційна — це поєднання смаків м’ясного фаршу, білокачанної капусти та чималої кіль-

№ 8 — 03.08.2022 пуста молода, то буде готова чи не миттєво. Капуста пізніх, так званих зимових сортів, потребує довшого тушкування. Знімайте пробу в процесі та визначайте орієнтовний час трохи більше або трохи менше зазначеного в рецепті. Коли подаватимете ліниві голубці до столу, вони можуть бути цілковито самостійною стравою, особливо разом із топінгом зі сметани та сезонної зелені або ж приготуйте до них салат зі свіжих овочів.

ІНГРЕДІЄНТИ 125 г рису 250 г води 1 цибуля 1 морква 50-70 г вершкового масла ½ качана білокачанної капусти (маленької) 500 г фаршу телячого або асорті ½ ч. л. коріандру меленого 400 г томатів (у власному соку) 200 г сметани кості томатного соусу. Зусиль витра- 2-3 ст. л. соняшникової олії тите значно менше, а результат вас сіль та перець до смаку вразить. Гарантуємо! КРОК 1 ПОРАДИ ЩОДО Приготування починаємо з підПРИГОТУВАННЯ готовки рису. Добре промийте 125 г ЛІНИВИХ ГОЛУБЦІВ крупи і залийте її холодною водою у Капусту для лінивих голубців мо- співвідношенні 1:2. Злегка підсоліть жете обрати будь-якого розміру, бо і варіть 5 хвилин під закритою кришначинку не знадобиться загортати в кою після закипання. Зніміть з вогню окреме листя. Ми пропонуємо взяти і залиште на 15 хвилин, щоб рис діймаленького качана й буде достатньо шов до готовності. половинки капустини. Якщо в наявності велика головка, то відріжте четКРОК 2 вертину або орієнтуйтеся на кількість У цей час підготуйте інші інгредієнкапусти залежно від об’єму заплано- ти. Придбайте готовий м’ясний фарш ваної страви. з одного виду м’яса чи зробіть асорті. Від сорту капусти залежить кіль- Також доречно буде приготувати його кість часу її тушкування. Якщо ка- самостійно вдома, наприклад, з піс-

ної м’якоті свинини. Вам знадобиться 500 г готового фаршу. КРОК 3 Цибулину наріжте дрібними кубиками, а морквину натріть на крупній тертці, ½ шт. капустини наріжте дрібно ножем. Розтопіть 50-70 г вершкового масла на пательні та припустіть цибулю до м'якості та прозорості. Додайте до пательні моркву і тушкуйте 3 хвилини. Уведіть нашатковану капусту і тушкуйте все разом до м’якості капусти протягом 5-7 хвилин. Цей маневр зробить майбутні голубці соковитими й ніжними. Доведіть овочі до смаку сіллю і перцем. КРОК 4 У великій посудині змішайте остиглий рис, фарш і засмажку. Додайте до суміші ½ ч. л. меленого коріандру. КРОК 5 Ретельно перемішайте і сформуйте невеликі ліниві голубці у формі продовгуватих котлет або іншої потрібної для вас конфігурації. Керамічну форму для запікання змастіть 2-3 ст. л. соняшникової олії та викладіть ліниві голубці в один шар. Постарайтеся міцно притискати один до одного, бо голубці будуть всмажуватися і відстань між ними природно збільшиться. КРОК 6 Для соусу попередньо з’єднайте нарізані томати у власному соку (400 г) та 200 г сметани. Додайте сіль і перець, добре перемішайте. КРОК 7 Отриманою сумішшю залийте форму з лінивими голубцями й запікайте в духовці на 180 градусах протягом 45-50 хвилин.

льно прості в приготуванні, але водКРОК 3 ночас такі, щоб зарядитися енергією З’єднайте бананове пюре з вівсяна найближчі 4 години. ними пластівцями і додайте 1 яйце. ІНГРЕДІЄНТИ 200 г вівсяних пластівців 200 мл молока 1 великий банан 1 яйце 1 ст. л. цукру 1 ч. л. розпушувача 2 ст. л. борошна 3-4 ст. л. соняшникової олії (для смаження) 1 дрібка солі

КОЛИ НА СНІДАНОК УСЬОГО 10 ХВИЛИН. ГОТУЄМО ВІВСЯНІ ОЛАДКИ З БАНАНОМ

КРОК 4 Далі до суміші додайте 1 ст. л. цукру, 2 ст. л. борошна і 1 ч. л. розпушувача. Ретельно перемішайте, щоб всі інгредієнти рівномірно розподілилися у вівсяній масі. КРОК 5 Смажте оладки на пательні з 3-4 ст. л. соняшникової олії по 2-3 хвилини з кожного боку до рум’яної скоринки.

КРОК 1 КРОК 6 Візьміть 200 г вівсяних пластівців, Викладіть готові оладки на паперозалийте 200 мл теплого молока та за- вий рушник, щоб видалити залишки лиште на 20 хвилин для набухання. олії. Подавайте такі оладки з медом.

Коли в рецепті зустрічаються два корисних продукти — вівсянка й банаКРОК 2 ни, то виходить і смачно, і поживно. Я Далі один банан очистіть від шкірзнаю, що ранок — це не завжди легко, ки, додайте трохи солі та розімніть витому мої рецепти сніданків максима- делкою до стану пюре.

Смачного! Підготувала Діана Царук Джерело: https://klopotenko.com/

Літературна сторінка

03.08.2022 — № 8

Власта Власенко, ІваноФранківськ «Сурма»

«…коли тоншає правда»

***

от і осінь…пахнуть перші крила гусне перша бузькова імла відреклися ті, що я любила і забули ті, ким я жила камінь в камінь сипляться фасади дим за димом вежі у диму жінко, жінко, нащо тої правди що тобі судилася на тьму білий місяць, промені ласкаві запах меду, теплі сорочки жінко, сяй у запашній отаві, і, заклавши руки за зірки, спи, бо тут ніхто не скаже правду ліпше чуй як в темряві ночей з неба стиглі грона винограду доторкнуться до твоїх грудей як захланно вигини і ноги схочуть повторити небеса… і підуть, не знаючі дороги і прийдуть, несучі чудеса будеш знати все, що маєш знати і в часи заплаканих трембіт ти життя захочеш обійняти на отаві, пахнучій як світ… Не дивися в ніщо, не тримайся нікого падай тихо як лист не шукаючи дна бо не знаючи нащо прийшов і для чого пролітаєш цей світ, замовкаючи на опівнічних думках серед впертих ілюзій де зникають усі кого знав і любив і якісь вороги, і надумані друзі і реальні міста, і уявні скарби… пролітай наче лист, не тримайся нікого бо тримання — ланци бо звикання — тюрма час мовчання приходить і дивиться в ноги — там вовтузиться перша зима... посідали на вимоклі лати розкуйовджені вітром стрижі ах навчитись мені би прощати попадаючи в пастки чужі та відгризти себе, відкусити зализати і витерти в мох ах навчитись мені би просити трохи тиші та милості в борг а не знаю, не вчили, не вмію ніч пройде у погоні й крові... лиш під ранок на сонці зотліє перегризена пастка в траві той час коли уже нічого не болить ні тиша ні любов ні жаль ні мрії коли рубці заструплені як змії сказали серцю все що лиш могли і ти втомився будувати дим і за димами тими що є сили

на пальчики ставати щоб любили тебе таким смішним але живим і ти уже не квапишся бігом ні за вогнем ні дзвоном скоморохів лиш дуриш душу пряником потрохи в перервах межи дном і батогом люблю Тебе. бо любити людей дуже боляче й страшно... безпристрасні, сумні, світлі твої очі попри те, що темні, безумовну Твою безкомпромісність Ти сховався на моїм забутім стриху у склі за ліліями і плачеш, бо не можеш врятувати людей, але нас нема дома... нас нема дома... хочеш чорного хліба з молоком? хочеш тиші, якої в мене нема? час тоншає, тоншає, я не знаю де його край, я не памятаю як пахла, коли була немовлям... я крихка й емоційна, нестерпна в падіннях, але я маю дзвоник під лахміттям на шиї... люби мене хоч Ти попри те, що це дуже боляче... то не ми гримимо тут думками й кістьми то секунди-хвилини-години-роки ешелонами йдуть до одної ріки не спиняючись йдуть до одної води… і якісь поїзди нас ковтають і наші тіла, приставляючи нам до чола двох панів, трьох богів, і чотири пістолі так зникаємо ми як зникають раби неможливої волі в цьому шумі думок і коліс… лиш косичиться ліс, такий файний ожиновий ліс, і бджола на квітках п’є покрадені випадком долі Цей простір усіх проминань, і приречень, і звуків-пророків, Ці вулиці розпізнавання протяжності пам’яті й смерті, Вникання у вулик, і в рій, і в суєтність, і в ці затихаючі кроки Прозорі, пролиті в своїм затиханні немислимо вперті. А ми ще співаємо оду, а оди немає, й тотему немає, Втискається серце в щілини між треба, і можу, і хочу. Це тиснення втомою в тім’я тавра золотого на ніч не минає І не опирається вгрузлій напрузі глибокої ночі. Суят поїздів і розміреність хаосу каркання круків, Бруківка поглине думки, що помруть, не міняючи форми, Хіба-що у третій годині на північ попроситься місяць на руки І простір усіх проминань і зникань у сувої розчулено згорне.

39

і залишається одне: з напівпустої раз допити прошепотіти: все мине і двері голосно закрити най люди товпляться: шу-шу — вужі знайдуть тобі стежину, бо тут на все людське «грішу» своє ж людське «мньоцаісина» кого ти мав — тих вже пройшов що ти хотів — якось прожито лиш тополиний білий шовк лягає на твої самшити… і ти підеш, бо мусиш йти в ці очі запрані й одежі... ...ще поза ними є мости й напівпусті стежки ведмежі... сни про сніг — маленька радість а під ранок — чистота… і нічого не лишилось від вчорашнього листка під корою сплять ренети уповиті в пелюстки а за чим мені жаліти стоячи серед ріки а про що мені журитись і печалитись за чим що сходило — пропливало і сміялось, плачучи вечір. ватра. вовк здобрілий світом досвіта снує крайчик неба підростає і на пальчики стає ні за чим я не жалію дві жаринки в кулачку лиш під куполом сосновим ставлю свічечку тонку… сіла пряха сіра хмарами пряде десь поділась радість не міркуєш де? під дошки забилась чи під бамбетлі чи стеблом зробилась з мокрої землі десь була, ну тут же, ось сиділа, ось чи мені спросоння так лише здалось, що співала дзвінко в ранішній порі срібнопера пташка на моїм ребрі... пів життя прожито і нематільки луни голосу чужого на горганських розсипах зима і нічого злого ні святого замовкає дримба чаклуна — безпощадна тиша наступає пів життя як дика звірина в чорногірських норах засинає... осика ніжна намокла морем осику тягне на дно навзнак тихіше, тонше не так буквально

не так відверто бо все і так більш-менш рельєфно і зрозуміло що за тобою горять мости а під рукою одна осика намокла ніжна така як ти ти мерзнеш чорно тремтиш заціпло вдаєш — не бачиш бо треба так вода солена а хто питає? а хто тримає тобі маяк? пливи, як можеш не можеш — падай у темні води на тихе дно там білі риби там недотично і неприсутньо і все одно але осика поліно вперте тримає руку твою в імлі і ти не знаєш у що ти віриш чи в білі риби чи в кораблі ... ...грудневий дощ, і мокрий пес, його печаль така осіння він позачасово бреде в кав’ярень жовте миготіння він не запитує імен він місць на небі не шукає йому би трохи хліба і хатинку, що не протікає... Все тихіші бистрі поїзди Все точніші відстані й хвилини Тихнеш, тихнеш ближче до води Мовкнеш, мовкнеш далі від людини Так і зникнеш контуром косим Без пояснень, без війни і болю Тільки фіртка скрипне... Тільки дим Та барвисте листя за тобою...