"Сурма" – українська незалежна газета. №7-2022

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 7 | 27 ЛИПНЯ 2022 | USA, UKRAINE

Арестович будує московський цивілізаційнополітичний проект в Україні ▶ стор. 5

Позивний «Демон»: Тримаємо оборону завдяки волонтерам і самоорганізації ▶ стор. 8

Чому Зеленський ухвалив таке рішення? Чи хтось інший «нашепотів»? Це погано для Коломойського чи навпаки? ▶ стор. 3 SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

RUZZIA IS A TERRORIST STATE ▶ стор. 28

ISSN 2832-4676

2

Подяка

№ 7 — 27.07.2022

Дякуємо всім, хто підтримав газету «Сурма» та радіо «UA-Chicago»! Збереження та розвиток українського інформаційного слова є спільним завданням для всіх українців. Кожен благодійник та рекламодавець в газеті «Сурма» та на радіо «UA-Chicago» стає співтворцем україноцентричних ЗМІ. Завдяки цьому ми наближаємо перемогу України у війні з московією та зберігаємо нашу українську ідентичність, живучи у США! Українська культура, мова, віра — незламні, доки ми РАЗОМ! РАЗОМ ми переможемо! РАЗОМ ми допомагаємо нашій Батьківщині утвердитися на світовій арені! СПОНСОРИ: Владика Венедикт Алла Лопаткіна Наталя Асаведо Сергій Колєдов Євгеній Дробот Марія Климчак Іван Дем’янець Лесик Олександр Лесик Клавдія

Люба Швед Дмитро Когут Руслана Романюк Михайло Хмельовський Марія Недошитко Ірина Шкробач Галина Федус Марія Дзюбакевич Василь Перець

Зоряна Стасевич Ігор Стасевич Микола Стасевич Роман Курейко Мар’ян Костюк Дмитро Галан Олег Kомарницький Юрій Носа, Тамара Носа Ярослав Кіт

ФІРМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ: NORTIA LOGISTICS ART STASS SELFRELIANCE CREDIT UNION Український Конгресовий Комітет Детройта Solutions Financials Імміграційний офіс ОЛЬГИ НАКОНЕЧНОЇ Страхова компанія Юлії Скуйбіди – АMERICAN FAMILY Restaurant SHOKOLAD Сімейна Стоматологічна Клініка Марії та Миколи Рудик Адвокатська фірма Михайла Чабана Український Національний Музей міста Чикаго DOLYNKA UA-USA CONSULTING

Політика

27.07.2022 — № 7

Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

3

Чому Зеленський забрав громадянство в Коломойського?

Ч

ергова новина сколихнула українське суспільство. Народний депутат Сергій Власенко оприлюднив фотокопію указу президента, в якому Володимир Зеленський нібито позбавляє українського громадянства низку осіб. І серед тих окремих осіб є принаймні троє, чиї імена та прізвища відомі широкому загалу українців — Ігор Коломойський, Геннадій Корбан, Вадим Рабінович. Справжності цієї фотокопії указу ніхто не заперечував, а у п’ятницю, 22 липня 2022 року, Геннадія Корбана зупинили при перетині українського кордону (Корбан провідував родичів у ЄС) та вилучили у нього паспорт на підставі втрати ним громадянства.

Геннадій Корбан

Аргументація стверджує, що українського громадянства вони позбавляються через те, що мають громадянство іншої країни. Якщо конкретніше — Ізраїлю. Сам Ігор Коломойський, до речі, свого часу давав єхидно-саркастичні відповіді журналістам на запитання про своє громадянство: «Два паспорти мати не можна, але ж у мене три!». їнської незалежності. Адже наявність подвійного громадянства відразу ставила Україну під удар московії — з одного боку, а також українську власність під удар з боку всіх міжнародних гравців: і кремля, і транснаціоналів, й Ізраїля, й арабів, і китайців тощо. Поясню на дуже простому прикладі — статті 13 та 14 Конституції визначають національне багатство як те, що Земля є основою національного багатства. Зараз антиукраїнські «слуги» запустили неконституційний розпроІгор Коломойський даж Землі і Надр, але купити може тільки громадянин України. Поки що, Специфічний гумор, можливий в хоча насправді вже закладені юриумовах тотального панування клано- дичні механізми, щоб це обмеження во-олігархічної системи, ключовим обходити. І от, наприклад, громадяпредставникам якої можна все, а для нин України Вадим Рабінович вирірешти — закон. шив купити українську землю. Взяв Відповідно до Конституції, подвій- для цього кредит в ізраїльському банне громадянство в Україні забороне- ку, адже він також є громадянином но. На цьому принципово наполяга- Ізраїлю. І через місяць після оформли автори Конституції та творці укра- лення землі у власність оголосив себе

банкротом. Кредит, взятий під купівлю землі, — далі висить в ізраїльському банку. Питання: кому буде належати право власності на землю? І якщо не беремо до уваги статті 13 та 14 Конституції України, а їх зараз ніхто не виконує, то земля перейде у власність ізраїльського банку. Для читачів, які подумають, що це вже якесь занадто розумне і фантастичне моделювання, нагадаю простий факт — саме через механізм надання

Вадим Рабінович

кредитів для українців — власників агрохолдингу «Мрія», який обробляв 165 тисяч гектарів землі, а потім — через оголошення часткової неплатоспроможності «Мрії», власниками агрохолдингу і 165 тисяч гектарів українських чорноземів стали араби. І відбувався цей перехід власності вже в часи президентства Петра Порошенка. Тому механізм є абсолютно реальним. До речі, саме в такий спосіб сільськогосподарська земля балтійських країн опинилась у власності іноземців: знаходили місцевих «падлюк», які за допомогою кредитних коштів купували землю, а потім оголошували себе банкротами. Поширений механізм так званого «лендгреббінгу» — викрадення землі з допомогою політико-правових механізмів. Окрім землі подвійне громадянство становить таку саму загрозу і в сфері стратегічних підприємств, колишніх частин Оборонпрому, облгазів та обленерго тощо. Це ще не кажучи про можливі маніпуляції на виборах зі сторони тієї ж московії: приперла б кілька мільйонів додаткових «двопаспортних» амеб на виборчу дільницю і проголосували б вони за тих же медведчуків-бойків-рабіновичів з опзж. Чи за іншу московську шваль з розряду партії шарія. Для чого я наводжу ці кілька прикладів настільки деталізовано? Для того, щоб пояснити, що подвійне громадянство становить реальну страшну загрозу для України. Адже за його допомогою українців зможуть позбавити ключової власності на землю та надра. Тим паче це важливо, зважаючи на те, як представники української діаспори були втішені розмовами із Зеленським про запровадження подвійного громадянства — саме, щоб допомогти діаспорі, звичайно. Хіба може Зеленський і сірі кардинали за його спинами мати іншу мотивацію? Очевидно, що може. І просто свідомо бреше — адже питання землі і надр — трильйони доларів. Ласий шматок, чи не так? Та й 450 тисяч людей мають громадянство України й Ізраїлю… Ще певна кількість — Угорщини, Румунії, Польщі, Кіпру тощо. Виходячи з вищенаведених загроз та з самого тексту Конституції Володимир Зеленський як президент має право позбавляти громадянства України за умови набуття людиною іншого громадянства. Юридична основа для цього є, хоча сама процедура чітко не регламентована. Саме відсутність цієї регламентації і стала причиною того,

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 4

4

Політика

№ 7 — 27.07.2022 ські суди «простили» компаніям Коломойського борг, величиною понад 4 мільярди гривень. Що ще раз підтверджує мою фразу: «олігархи можуть воювати між собою до останнього українця». Але в питаннях пограбування українців — вони завжди домовляться.

ПОЧАТОК / С. 3 як Порошенко свого часу позбавив українського громадянства Михайла Саакашвілі. Жодних міркувань щодо стратегічної безпеки, тим більше, що в Саакашвілі не було другого громадянства, лише розбірки із політичним опонентом, який раніше був партнером. Впевнений, що жодних державницьких позицій не відстоює і пан Зеленський. Якби він хоч частково розумів саму важливість та природу правового інституту громадянства, то не видавав би його московським лібералам з розряду Невзорова чи московським олігархам на кшталт Михайла Фрідмана, який впродовж десятиліть нале-

жав до найближчого путінського оточення. Ще питання позбавлення громадянства Ігоря Коломойського та Геннадія Корбана можна пояснити їхніми конфліктами із главою ОПУ Андрієм Єрмаком. Ще від того моменту, коли Андрій Єрмак замінив на посаді Андрія Богдана — людину дуже близьку до Ігоря Коломойського. Саме тому депутат Верховної Ради Гео Лерос оприлюднював компромат на брата глави ОПУ, який нібито торгував державними посадами. Якщо медійно відслідковувати, то це протистояння між Коломойським та Єрмаком ніколи не припинялось. Водночас за тиждень до позбавлення громадянства найчесніші україн-

Андрій Єрмак

Можливо, на позбавлення громадянства також вплинув і факт спілкування між Геннадієм Корбаном та Вікторією Спартц. Що виглядає цілком логічним, зважаючи на те, що Єрмак раніше фактично змусив Зеленського усунути голову СБУ Івана Баканова (кума Зеленського, до речі) та генерального прокурора Ірину Венедіктову. Єрмак готується до тотальної оборони, але водночас знає, що кращою обороною є атака. Не менш цікавою та цілком слушною є ще одна думка щодо позбавлення Ігоря Коломойського громадянства України. Вже зараз, завдяки цьому

позбавленню, Ігор Валерійович з розряду «олігарх» відповідно до чинного закону «Про деолігархізацію» змінює статус — стає «шанованим іноземним інвестором». І на відміну від того ж Ріната Ахметова, в Коломойського зникає потреба позбуватись своїх медіа, флагманом яких є телеканал «1+1». Завдяки саме цьому телеканалу, до речі, «голограма Голобородька» настільки успішно зайшла в голови українського електорату та здобула переконливу перемогу на виборах 2019 року. Окрім цього, для Коломойського може з’явитись ще один плюс із цієї всієї ситуації — його як громадянина Ізраїлю стане досить проблематично притягнути до кримінальної відповідальності. Але цей плюс може стати явною перевагою лише тоді, коли українська влада почне відстоювати українські інтереси, карати тих, хто руйнував державність впродовж останніх 30-ти років та системно грабував українців. Зважаючи на наявні політичні розклади та вироджений характер антита псевдоеліт, що керують Україною, цей варіант поки виглядає досить міфічним. Хоча і є дуже бажаним для мільйонів українців. Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє». https://bit.ly/2Xk2lHG.

UKRAINIAN – AMERICAN MEDIA GROUP, Inc.

Óêðà¿íñüêå ðàä³î 1240AM Online 24/7

З понеділка по п’ятницю з 10 АМ до 11 АМ та з 5 PM до 7 PM

А ми тую червону калину підіймемо, А ми тую славну Україну, розвеселимо!

Новини Полiтика Аналiтика Культура Завжди цiкавi гостi

Наш сайт Áóäüìî ðàçîì, âñòàíîâ³òü äîäàòîê! Ñëóõàéòå óêðà¿íñüêå 24/7

5050 North Cumberland Avenue, Suite 18-S, Norridge, IL 60706 www.radiouachicago.com uausamedia@gmail.com Phone: (773) 697 3923

Політика

27.07.2022 — № 7

Анатолій Якименко, Вінниця «Сурма»

У

країна після розвалу СРСР — це не лише вибиті вікна індустріальних гігантів, завалені дахи корівників та черги біля консульств за візами охочих виїхати. Пострадянська Україна — це багатомільйонна армія дезорієнтованих неофітів, колись навернутих у світську релігію комунізму. Прихожани ленінських кімнат оформилися фізичними особами підприємцями після того, як вичерпався предмет віри, а тримачі смислів проміняли ідеї Маркса на капітал та перейшли працювати в офіси банків. Формально «воїни-інтернаціоналісти» та «представники творчої інтелігенції» знайшли себе у новій економіці і зовні виглядають переконливо. Але всередині їх тривожить непевність. Найвищий стан тривожності у містах мільйонниках, південно-східних агломераціях столиці України. У мільйонів людей немає відчуття твердого під ногами. Немає відчуття правильності і приналежності до великого. Християнство чи якась там українська незалежність для них є чужими і порожніми. Доктрина «руского міра» з одного боку примітивна, з іншого — небезпечна. Так з’являлися «п’ятий проект» Арестовича чи концепція «іного» групи Нікітіна. До 24 лютого все працювало в режимі, більше схожому на сеанси психотерапії постраждалих від розвалу СРСР через інтернет-телебачення на зразок «UKRLIFE.TV» та приватні YouTube канали Андрія Баумейстра, Євгена Голуба, того ж Олексія Арестовича та інших. Але після початку війни ситуація змінилася, причім змінилася настільки, що почала тривожити людей цілком лояльних до «психотерапевтів», які надавали впевненості та нормальності покинутим на периферії віруючим у великі смисли російського комунізму. Відомі блогери Іванов та Петров на проекті «Ісландія» пояснили (https://www. youtube.com/watch?v=aQyXlAvv09w) українцям, для чого Арестович затягує в Україну Нєвзорова та Бикова. Виявляється зовсім не для того, щоб дати їм можливість з території України безпечно окультурювати бурятів і татар, а для того, щоб дати відчуття причетності до великого армії покинутих радянських російськокультурних людей. Нєвзорови і бикови малоефективні на росії, їхні впливи не виходять за межі Арбату в москві та Нєвського проспекту у Санкт-Петербурзі, натомість вони користуються популярністю у південно-східній частині України. І про це відомо всім і давно.

5

Арестович будує московський цивілізаційно-політичний проект в Україні ХТО ПІДБЕРЕ ЕЛЕКТОРАТ МЕДВЕДЧУКА ТА БОЙКА Історія успадкування південно-східного електорату почалася не з війни, а з того моменту як Олексій Арестович непомітно почав позначати свої політичні амбіції — спочатку приховано, а потім більш явно, з’являючись у соціологічних опитуваннях в одному списку із Зеленським та Порошенком. Згодом з’явилася виробнича необхідність посилити себе шанувальниками творчості Івана Єфрємова та братів Стругацьких: Латиніною, Биковим, Невзоровим тощо. Цей крок є обов’язковим з кількох причин. По-перше, російськокультурні вимагають «оригіналу», по-друге, в Арестовича немає в Україні команди, а це обов’язкова умова для реалізації політичний амбіцій. За умов логічної заборони участі у політичному житті країни не просто «ОПЗЖ», а конкретних персоналій на зразок Шуфрича нова ідея «технофуторосічі» Руси-України, як продовження великого радянського проекту освяченого самим Богом, може прорости абрикосовими пальмами прямо на асфальті мегаполісів. Це не еклектика, а інтегральна мрія сконцентрована в ідеї нової України. І це важливо розуміти! Якби йшлося просто про спробу використати енергію мас російськокультурних в Україні, то це було б ще півбіди, а насправді йдеться про масштабування РусиУкраїни на всю Україну. ДЕ ШУКАТИ СУТЬ Чутки про появу на вулицях Києва представника російської антиеліти (вічного критика влади) Дмітіря Бикова легко підтвердилися після появи його в одній зі студій Києва. На дивані (https://www.youtube.com/watch? v=I27NttrTO7E) у шортах російський інтелектуал приміряв реальність братів Стругацьких з українською реальністю Арестовича. Для людей далеких від української дійсності, а також тих, хто не розуміє культури південно-східної частини України, розмова може нагадати засідання клубу еротичних переживань, учасники якої мастурбують на образи радянської фантастики. Але саме через метафори та алегорії героїв романів й оповідань побіжно повідомляються справжні наміри і замисли, розкривається сама суть проектності. «П’ятий проект», «Русь-Україна» — це дезорієнтуюча ширма, щось на зразок серіалу Зеленського «Слуга народу», у якому чесний вчитель Голобородько розстрілює парламент. Насправді все у побіжних описах непричетних.

КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ВОЛІ НА РОСІЇ. МЕНЕДЖЕРИ ЗЛА На російському просторі політичну еліту сформували представники спецслужб. Не совість нації, не релігійні діячі, не вчені, не філософи, не «червоні» директори чи колишні ідеологи ЦК КПРС, не представники фінансових домів чи торгаші, а вихідці з радянських спецслужб, які трансформувалися у російські спецслужби. Їхніми похідними є політтехнологи, чорні піарники і просто методологи. Всі ці представники «чорної магії» одержимі ідеєю управління енергією мас і процесів. Така природа еліт визначає дуже багато у розумінні базових речей. Передусім йдеться про особливе розуміння людини як безвольної істоти відсіченої від трансцендентного. Поведінка людино-мавпи витікає не із сумління, а з детермінованих біохімічних процесів, тому має підпорядковуватися волі тримачів смислів, які роблять за неї етичний вибір. Мати волю простолюдину — кримінальний злочин. Іншою складовою криміналізації волі є право на волю виключно представникам кримінального світу — особам, світогляд яких будується на відчутті презирства і зверхності. В процесі еволюції спецслужби рф стали вищою формою організації кримінального світу. Російські еліти є менеджерами зла — надлюди, які працюють зі злом, впускаючи його у себе, залишаючись водночас ніжними і тонкими. Якщо тонкості бракує, то можна посилитись творчими натурами на зразок Нікіти Міхалкова. Влада у такому суспільстві розуміється, як право нав’язувати волю індивіду долаючи його спротив. Право на волю в індивіда з’являється лише після підпорядкування волі начальника. Дуже добре прослідковується в сучасній російській армії. РУСЬ-УКРАЇНА Концепт Руси-України, який пропонується для пострадянських людей, так само одержимий ідеєю управління масами тримачами смислів — носіями «сакральних знань», мислительні процеси яких спрямовані не на етичне та естетичне, а просто на створення інакшого. Соціальною інновацією, принаймні на словах, є відмова від насильства. Ця відмова базується на «інноваційному» розумінні людини, відповідно до якого Homo sapiens має більше добра, ніж зла. Проблема слухняності вирішуватиметься цінностями нової цивілізації, яка має називатися цивілізацією цікавості та радості. Цікавість і радість долатимуть страх і надихатимуть на відважний крок у

Олексій Арестович

невідоме. Носії сакральних знань, зрозуміло, залишаються на місці. ПЕРСПЕКТИВИ І НЕБЕЗПЕКИ Ідея України-Руси може легко закохати у себе всіх латентних прихильників «руского міра» в Україні, і не лише їх, ось у чому небезпека. Причини прості — потреба у вірі та психологічна залежність від проектної величі. Окрім того, пострадянські люди падкі на ментальні химери, особливо якщо вони еклектично поєднують несумісні речі. Чим потворніша така ментальна химера, тим вона естетичніша і тим більше шансів має стати предметом віри. Не треба забувати, як став президентом Володимир Зеленський, саме завдяки багатосерійній химері під назвою «Слуга народу». ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ Формально українців важко спокусити різного роду утопіями, але за відсутності артикульованої проектності, якою, де-факто, є (чи мала би стати) цивілізація волі ідея Руси-України є реальною національною загрозою і може перетворити Київ на столицю оновленої росії з усіма наслідками. Особливо така загроза реальна у випадку втрати територій за результатами війни. На жаль, українські інтелектуали зациклені на мовно-культурній ідентичності і не можуть пояснити істотних цивілізаційних відмінностей, які зіштовхнулися в межах однієї держави. Українська цивілізація волі не передбачає подвійної моралі, оскільки її витоки ідуть від сумління індивіда, а не від групи тримачів смислів, які володіють «сакральними» знаннями (окрема мораль для простолюдинів і окрема мораль для носіїв таємних знань). Українці не вірять в Бога, а відчувають Бога, що не можна робити через посередника. Звідси не прийняття ментальних химер та десакралізація тримачів смислів. Звідси принципово інше формування еліти. Останньою стає не той, хто має властивість подавити волю іншого, а той, хто здатний скласти максимальну кількість воль в єдину. І це далеко не все.

6

Т

Міжнародна політика

ристоронній саміт президентів путіна, Ердогана та Раїсі в Тегерані привернув увагу всього світу з декількох причин. По-перше, він відбувся практично слідами візиту президента США Джо Байдена на Близький Схід, де в Єрусалимі та Джидді обговорювалися питання, що прямо торкаються інтересів Росії й Ірану. По-друге, повідомлення радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана про ймовірний продаж росіянам новітніх іранських безпілотників, які здатні нести високоточні ракети, викликали неабияку тривогу. По-третє, зближення москви і Тегерана на тлі запровадження безпрецедентних санкцій проти росії оцінили як спробу сформувати сталий альянс проти Заходу з далекосяжними намірами витіснити США з регіону. Формальна причина зустрічі — відновлення «астанинського формату» для врегулювання політичної ситуації в Сирії. Особливо потреба в такій зустрічі стала очевидною на тлі активної підготовки Ердогана до масштабного вторгнення в Сирію із заявленою метою відтіснити курдські підрозділи вглиб сирійської території на 30 км і створити там зону безпеки. Причини для такої операції, на погляд Ердогана, очевидні: ситуація із сирійськими біженцями в Туреччині поступово стає критичною, зростає кількість ксенофобських випадків і повзе вгору крива незадоволення присутністю сирійців. Давно минули ті часи, коли їх приймали в Туреччині з розпростертими обіймами, розраховуючи скористатися такою гостинністю для посилення своїх позицій в арабських країнах. Економічна криза, інфляційні процеси та російсько-українська війна, яка б’є по середньому класу, підточує віру турецьких виборців у щасливу зірку нинішнього президента. Ердогану потрібна гучна перемога, але вона має бути гарантованою і з мінімальними ризиками. Такою перемогою могла б, за ідеєю, стати сирійська операція, підготовку до якої турецький президент розпочав ще торік. Тоді він заради цього їздив до путіна в Сочі, але так нічого й не отримав. У той час російський диктатор спочивав на лаврах сформованих у світі уявлень про могутність російської армії й міг дозволити собі ігнорувати прохання турецького лідера. Ситуація докорінно змінилася у травні нинішнього року, коли російські війська та найманці з приватних армій вервечкою потягнулися на український фронт, а бази перебування російських військ стали переходити іранцям. Нарешті останні змогли сповна насолодитися відчуттям своєї перемоги в Сирії, позбувшись опіки союзника, що тривалий час забирав ці лаври собі. Тоді ж турки почали складну й виснажливу дипломатичну боротьбу в межах НАТО, торгуючись із

№ 7 — 27.07.2022

Путін в Ірані: хто кого там переграв Фінляндією та Швецією за свою згоду на вступ цих країн до Альянсу. Розраховували, найімовірніше, отримати комплексний результат — досягти політичних цілей у вигляді послаблення курдської активності та видачі найбільш одіозних активістів курдських організацій і полегшити прийняття країнами НАТО неминучості операції в Сирії. Минулого разу, в 2019 році, аналогічні дії призвели до санкцій та заборони постачати Анкарі зброю. Тепер же Туреччина планувала таких наслідків уникнути, займаючи наступальну позицію. Певною мірою Анкарі це вдалося, — найзапекліші критики були нейтралізовані або промовчали в інтересах єдності Альянсу. Швеція навіть погодилася скасувати заборону на постачання зброї і погодилася на екстрадицію, але відповідно до процедури, яка передбачає рішення суду. В межах переговорів про вступ двох скандинавських країн важливу роль відігравали турецько-американські відносини. Ердоган розраховував на американську підтримку, але зрештою її не одержав. Свою лепту вніс і Конгрес, проголосувавши проти передачі винищувачів F-16 Туреччині. Американці різко виступили проти військової операції, і виникла парадоксальна ситуація: конче потрібну Ердогану операцію не підтримують ані союзники, ані опоненти, тобто росія й Іран. Отже, Ердогану важливо було переконати Раїсі поступитися і дати добро на її проведення. Забігаючи наперед скажемо, що він цього дозволу не отримав, однак свою позицію зафіксував. Якщо військова операція таки почнеться, вона буде всупереч бажанням доволі великої кількості гравців. Цікаво, як партнери Туреччини з «астанинського формату» граються зі смислами. Дивний як для члена НАТО підпис Туреччини під заявою, що США мають піти з Сирії. Роздратування очевидне. Решта спільних заяв проти ДАЄШ (Ісламської Держави), курдів та інших «терористичних осіб», яких, відповідно, слід знищити, видаються не дуже втішною спробою задовольнити турецького лідера. Але з приводу заяви щодо США є й інше міркування. Складається враження, що Ердоган натякав Раїсі на можливість «розрулити» сирійське питання на двох, без усіх цих західних і східних імперіалістів на кшталт американців та росіян. Це всього-на-всього моє припущення, та я чомусь цілком можу уявити собі діалог представників двох колишніх східних імперій, які вміли знаходити слова для підтримування миру між ними. Втім, цього разу засватати перса не вийшло. Може, цим пояснюється та знаменита хвилинна затримка Ердогана на спільному фотографуванні з путіним,

де останній помітно нервував перед об’єктивами камер, а державне інформаційне агентство «Анадолу» розповіло про цей епізод всьому світові. Для президента росії путіна, який вдруге від початку війни проти України виїхав за межі своєї країни, візит до Тегерана мав стати символом неуспішності західних санкцій. Дивіться, мовляв, ми разом із нашими партнерами — Туреччиною та Іраном, а також глобальним Півднем — ігноруємо ваші санкції й демонструємо успішну співпрацю. Звісно, це хороша міна при поганій грі. Історія з іранськими безпілотниками, яка вже обросла чутками, яскравий тому приклад. Це, безперечно, класичний приклад вдалої інформаційної операції — гри на випередження, коли противника змушують заздалегідь відкритися й виправдовуватися. В результаті зацікавлені сторони спростували наміри купити/продати БПЛА, а сама історія викликала дошкульні знущання ізраїльтян про технічну відсталість російського ВПК. Я думаю, така поведінка Тегерана потребує пояснень. Врешті-решт, між країнами є угода про військово-технічну співпрацю, а поруч на саміті перебуває людина, чий зять продає й передає Україні, зокрема безкоштовно дарує, БПЛА «Байрактар». Тим паче, що нинішня іранська влада від початку війни зайняла жорстку проросійську позицію, говорила однією з кремлем мовою, а ілюстрацією, що все лишилося, як було, стала остання промова духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. Він буквально відтворив російський наратив про Крим і неминучий напад НАТО. Можливо, Рахбар забув про схожу тезу щодо ймовірного нападу НАТО в 1979 році, коли совєти вдерлися до Афганістану. Очевидно, причиною ймовірної відмови Ірану від продажу БПЛА могли стати занепокоєння стосовно загрози прямого втручання у конфлікт і втрати останньої надії на укладання ядерної угоди. До речі, треба сказати, що далеко не всі іранські політики підтримують російсько-іранську співпрацю. Багато хто активно критикує політику консерваторів, нагадує про ненадійність росіян, і правляча група змушена на це зважати. Зрештою іранська амбіція полягає у збереженні того, що вони вже мають, — шиїтського коридора від Тегерана до Середземного моря. Росіяни тривалий час використовували Іран як свій задній двір, користуючись його складнощами. Їхні відносини псували непорозуміння, що регулярно виникали в Сирії через російсько-ізраїльську взаємодію. До того ж, у перемовинах про повернення до ядерної угоди 2015 року росіяни несподівано

підклали іранцям свиню, обумовивши підписання документа новим пунктом: непоширенням режиму санкцій на двосторонні відносини. Ця історія знаменна тим, що іранську сторону така пропозиція заскочила зненацька, і вона втратила темп переговорів. Далі вже була війна, яка поставила прямі контакти на паузу. Отже, виникає цілком очевидна відповідь — росіяни не зацікавлені в успіху переговорів, що суперечить і бажанням самого Рахбара. Економічний блок питань теж видається примітним. Ідеться про підписання меморандуму про взаємодію між «Газпромом» та Іранською національною нафтовою компанією NIOC і укладену угоду на суму 40 млрд дол., яка передбачає розробку двох газових та шести нафтових родовищ. Чудовий результат, якщо не пам’ятати, що на ринку росія й Іран є конкурентами. Китай та Індія, які тривалий час були головними покупцями іранської нафти, після запровадження нафтового ембарго отримали нові привабливі пропозиції з боку росії. Ірану тепер, щоб вижити, треба ще більше демпінгувати і втрачати доходи на порожньому місці. Звісно, є радикальний варіант виходу з цієї ситуації — угода зі США, але чи наважиться Іран на такий крок зараз — питання відкрите. Складається враження, що кремль хоче максимально охопити Іран своєю турботою. Тут тобі і будівництво залізниці Решт–Астара, яка може запустити транспортний коридор північ–південь через Азербайджан, і контракти, і запевнення у щирих намірах. Тож хто, врешті-решт, досяг своїх цілей на цьому саміті? Хто кого переграв? Найбільше реверансів, на мою думку, отримав Іран. По суті, Раїсі політично зваблювали і путін, і Ердоган. Але політичну ціну, яку хотів би отримати Тегеран, здається, ніхто з них дати не може. Ані росія, ані Туреччина не визначатимуть динаміку відносин США з країнами Близького Сходу, куди Вашингтон зненацька вирішив повернутися. Ебрахім Раїсі може подякувати за це своєму російському візаві путіну, адже його наказ розпочати війну проти України протверезив американських політиків і повернув регіон у зону особливої уваги. Автор: Ігор Семиволос. Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ international/putin-v-irani-khto-kohotam-perehrav.html).

Війна

27.07.2022 — № 7

Д

7

Воїни 72-ої бригади потребують допомоги та справедливості

о редакції газети «Сурма» звернулись бійці 72-ої бригади «Чорних Запорожців» у зв’язку з критичною ситуацією, яка потребує реагування українського патріотичного суспільства, вищого військово-політичного керівництва й органів Генеральної прокуратури.

Достовірність інформації нам вдалось перевірити зі своїх джерел, тому ми вирішили її опублікувати задля розголосу та інформаційної підтримки українським воїнам, основна частина яких є високо мотивованими добровольцями, що взяли до рук зброю задля захисту України від московії. Пропонуємо увазі читачів стенограму відеозвернення бійців та компіляцію загальнодоступної інформації щодо наведених фактів. Вважаємо одним зі своїх завдань надання посильної допомоги українським воїнам, адже аналогічні ситуації є непоодинокими. На превеликий жаль, ця ситуація свідчить про ключову невідповідність української армії стандартам НАТО, відповідно до яких ЖИТТЯ ВОЇНА Є КЛЮЧОВОЮ ЦІННІСТЮ. Радянський принцип м’ясника жукова «мамкі єщьо нарожают» повинен піти в небуття разом з усім військовополітичним керівництвом, яке його сповідує та/або не докладає належних зусиль для його подолання. «Боєць 1: Ми — представники 72-ї ОМБр 2 батальйону 4, 5, 6 роти. Перебували в Новолуганському котлі без підтримки нашої артилерії, командування і подальших вказівок. Перебували там понад місяць. Боєць 2: Виконуючи бойові задачі, не мали підтримки артилерії. По факту, працював тільки малий міномет, який не міг завдати вогневого ураження танкам, які їздили щодня. Командування віддавало злочинні накази відступати й знову займати вже розбиті позиції, палити бліндажі в разі відходу. Також є запис розмови нашого комбата, який у похабній формі ображає нас. Змушені були відходити під мінометним обстрілом, командування було відсутнє: знищені були

командири аж до старшого сержанта взводу. Забрали 300-х і відійшли до села ***, передали поранених у шпиталі. Решта після зустрічі безпосередньо із начальством вирушила туди, де й перебуваємо наразі. Після цієї м’ясорубки майже всім потрібна психологічна допомога. Знову наголошуємо: допомоги артилерії та командування не було взагалі. Просимо провести слідство у зв’язку з численними жертвами серед особового складу, безглуздими жертвами, яких відправили у м’ясорубку. Вкривали «касетами», мінами… робили це знову й знову. Це халатність, що призвела до великих жертв. Боєць 3: Коли ми вийшли, отримали файл розмови нашого ротного з комбатом. Там комбат казав: «Я вам дам 10 людей, їх «положать», я вам дам ще 10». Також сказав, що нашу роту «треба помножити на нуль». Боєць 4: Зараз нас називають дезертирами. За що? Ми трималися до останнього і як могли. Але бути гарматним м’ясом з автоматом проти міномету, ствольної артилерії, крилатих ракет, які розбивали наші бліндажі — так ми воювати не в змозі. Користі від мертвого солдата немає жодної. Тому ми вимушені, наголошую — ВИМУШЕНІ були відійти від своїх розбитих позицій. Надалі там триматися було неможливо. Після цього називати нас дезертирами — це злочин. Боєць 2: Просимо військову прокуратуру провести розслідування у зв’язку з тим, що особовому складу не було надано можливості і змоги виконувати бойові задачі. Якщо командування вважає, що це просто малювати маркером по мапі, будь ласка, до нас в окопи — welcome to Ukraine. Слава Україні! Героям слава!» У відео присутній аудіозапис розмови командування, який ми не опри-

люднюємо через велику кількість нецензурної лексики та тому, що зміст розмови вже передано у зверненні. Джерело: YouTube/Правда про злочинне командування 72 ОМБр: звернення бійців і жахливий аудіозапис (https://www.youtube.com/ watch?v=wk4tyiE9-7I). Схожу ситуацію описала у своєму Facebook журналістка-розслідувачка Тетяна Заровна з посиланням на джерела в підрозділі. Наводимо текст допису. «…Нижче наводиться інформація від бійця, якого вже немає в живих. Він служив у 72-му ОМБр (командир — прославлений Олександр Вдовиченко, який вважається одним із найкращих командирів, а в інтерв’ю «Лівому берегу» повторював: «Головне — це люди»). Необхідно терміново звернути увагу на 9-у роту 3-го батальйону 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Це підрозділ, де служив мій друг і який зараз перебуває на Донеччині. ВІД РОТИ ЗАЛИШИЛОСЯ МЕНШЕ ВЗВОДУ. Втрати особового складу дев’ятої роти складають десь 8085%. Комбат убитий. Командира роти поранено. А мій товариш загинув, намагаючись витягнути тіло комбата. Водночас загинула ціла група героїчних людей. По бійцях, що залишаються живими, з 9-ї роти безперервно працюють вертольоти, танки і артилерія. Орки накривають вогнем вдень і вночі, цілодобово, в необмежених обсягах. ЗАБРАТИ тіла загиблих товаришів НЕМАЄ жодної МОЖЛИВОСТІ. Далі передаю дослівно інформацію, отриману напередодні від Людини, якої вже немає. Мета — врятувати тих, хто залишився. Це роздруківка записаної на диктофон розмови. «Ми без вогневого прикриття, від слова зовсім. Наша арта не працює.

У нас немає джавелінів і стугнів, немає нічого протитанкового. Є лише автомати. Коли було чим — наші збили 2 літаки. Нині не маємо ні ПЗРК, ні «ігл», щоб збити вертушки. Вони вже нічого не бояться. Х*рят по нас зверху ракетами, а нам збити нема чим. І щодня у нас мінус. Відрядили до нас протитанковий взвод, із взводу доїхали 4 людини, і виявилися протитанкістами без протитанкового. З ними їхнє командування на зв’язок не намагалося вийти. Моральний стан у решти роти — м’яко кажучи, не бойовий, хоча всі рвалися на передок. Я все розумію, крім одного: ДЕ ЛЕНД-ЛІЗ? Якщо ленд-лізу немає на нулі, то де він є? Про що говорять Арестович та решта військових експертів? Ми за майже місяць на нулі не відчули жодного ленд-лізу. Може, він на херсонському та харківському напрямках? А ТУТ ПЕКЛО. І всі розуміють, що якщо нас не виведуть найближчими днями, всіх переб’ють. Ті, хто залишився в роті, не відмовляються виконувати завдання, але ми під безперервним вогнем ворога без вогневої підтримки перебуваємо практично місяць. Доживаємо бомжами у лісі. Не маючи змоги нормально окопатися — тому що заважають безперервні обстріли. Ротація неможлива. Підкріплення немає. Зв’язку практично немає. Всі відмовляються їхати в наше пекло, і навіть після поранень. І відійти нема куди — немає 2-ї лінії. Ми трималися. Виконували найстрашніші накази, виявляли ініціативу. Але і в найміцніших не залишилося внутрішніх сил. Ми не боягузи. Сміливість — ЦЕ ПОГЛЯНУТИ ПРАВДІ В ОЧІ, а не вмирати даремно». Джерело: Facebook/Тетяна Заровна (https://www.facebook.com/ tzarovnaja/posts/2615238618609265).

8

Війна / Інтерв'ю

№ 7 — 27.07.2022

Позивний «Демон»: Тримаємо оборону завдяки волонтерам і самоорганізації

«В

ійна від першої особи» — саме так називатиметься цикл статей, другу з яких Ви зараз читаєте. Уявлення звичайної людини про війну, про українських воїнів, про їхню мотивацію, ставлення до ворогів, до України, до смерті, умови, в яких вони захищають Україну — дуже суттєво відрізняються від того, що є насправді. Для з’ясування цих та багатьох інших речей редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався із українським «Демоном» — українським захисником Віктором Бородуліним.

відносно спокійному Харкову, який обстрілюється, але там буяє життя, бачиш тисячі людей, незадіяних у жодних процесах, бачиш людей у Києві, який активно живе… Виникає думка: може поміняємося? Хоча б на місяць. Ми банально закінчуємося, наша чисельність, на жаль, зменшується через смерті та поранення. Скоро нас може не залишитися. Чи буде ким нас замінити? Я не знаю. Лише сподіваюся, що заміна є і вона тренується.

— Повертаючись до теми Харкова і містян. Як поводиться місцева влада? У нас на телебаченні створили картинку, що той, хто розповідає про ситуацію, безпосередньо бере участь у всіх процесах. Або ж, наприклад, новоявлені «патріоти» Вілкул, Добкін… Яка твоя реальна оцінка?

ПРОДОВЖЕННЯ — …Розкажи про 16 червня.

— Цей день записаний в нашому календарі чорним кольором. Ми втратили дуже багато побратимів пораненими, один дуже гідний чоловік, патріот, Людина з великої букви — загинув. Він запрошував мене до себе на дачу в Скадовськ і казав, що після перемоги ми будемо пити вино на березі моря і згадувати це все з усмішкою. На жаль, не сталося. Але його приклад додає наснаги: він завжди тримав бойовий дух і піднімав його нам, покращував настрій… Важко розклеїтися, бо розумієш, що така людина віддала своє життя і це не може бути марним. Навпаки виникає пристрасне бажання мстити ворогу. Людина була досить багата, займалася бізнесом… Перше — помститися, друге — зберігати позитивний настрій. При виконанні бойових задач без підтримки артилерії, авіації, зброї з-за кордону російська морська піхота розносила нас вщент із підтримкою артилерії. Не вдалося їм витиснути нас із позицій. Ми вистояли під щільним обстрілом, під ним нам вдалося вивезти всіх поранених, навіть загиблого. Я би зробив з боку держави все, щоб після війни ці люди ні в чому собі не відмовляли. Це герої, які поїхали

на автівці забирати своїх побратимів. Багато хто, кого тоді поранило, вже повернулися в стрій. Після відновлення ми повертаємося виконувати бойові задачі. Так сталося, що про наш батальйон почув міський голова Харкова, який через Залужного попросив нас повернутися на оборону міста й області. Ми не дуже цьому зраділи, бо хотіли трохи відпочити, але армія є армія, війна — це війна, наказ є наказ.

— Після оборони Києва ти поїхав на Харків і це вперше повернувся?

— Так, Києва я давно не бачив. Деколи нас військових турбує питання: чому нас не міняють, не дають відпочити? Водночас глобальних мобілізаційних процесів не відбувається. Навіть робот має батарейку, яка розряджається, і нам також потрібна перезарядка. Ми можемо не просто розрядитися — ми можемо закінчитися як бойові одиниці. Ходячи по

— Насправді дуже сумно, як я вже казав, що Харків, маючи 1,7 млн населення, не зміг мобілізувати в місті таку кількість бійців, щоб можна було автономно захищати своє місто. Те, що я чув від самих харківських бійців, це і ТрО, і «Кракен», і 92-га, що влада навмисно зривала мобілізацію. За їхніми словами, була диверсійна робота з боку влади. Так само було й у воєнкоматах Києва. Наприклад, люди воюють вже по чотири місяці, а їм досі не перетелефонували з воєнкомату. Потім будуть ходити вручати повістки: «Тримай, іди служи». Це смішно. У середині квітня ми змінювали харків’ян на Північній Салтівці — до того моменту вони ще не були оформлені, перебували в незрозумілому статусі й не отримували зарплати. Аж до тих пір влада не могла їх оформити ні як солдатів, ні як ТрО. Їм видали зброю і невиразно пояснили, хто вони. Хлопці були мешканцями будинків у тому районі. Вони в прямому сенсі захищали свій дім. Це було сумно. По суті, держава сказала: «Ви там стійте, от вам зброя».

Війна / Інтерв'ю

27.07.2022 — № 7

9

не довіряв їм набоїв. Це дуже дивно. До зони бойових дій — 15 кілометрів, а може й 10.

— Як усередині армії побудовані процеси?

— Як щодо тероборони Харкова,зокрема забезпечення зброєю і набоями?

— Мені особисто розповідали бійці одного з батальйонів Харкова, що на четвертий місяць війни вони не бачили набоїв до своїх автоматів. Тобто вони їздили містом зі зброєю, до якої їм не видавали боєприпаси. Пам’ятаючи, як ми затримували диверсійні групи в Києві, розуміємо, що будьяка людина у військовій формі — це об’єкт нападу. До цього харківського бійця можна було спокійно підійти і силоміць забрати в нього автомат. Це підігрування ворогу. Для чого цих людей тримати? У такому разі ви просто не довіряєте своїм людям, які вас захищають. У Києві до наших автоматів із першого дня були прикріплені магазини з набоями. Ми з першого дня були готові прийняти бій. А Харків на 4 місяць тренував бійців і

— У всіх структурах армії я не був, можу сказати суто про нашу. З погляду молодшого сержанта, інколи здається, ніби люди пальцями тицяють у мапу і кажуть, щоб ви розташовували там свої позиції, водночас не бачать реальної ситуації на полі бою. Також, якби не українці та волонтери, жодного б ТрО не існувало. ТрО — це рід військ при ЗСУ, так само, як, наприклад, танкіст. Але в нас свої задачі та функції. Ми виконуємо їх більше, ніж на нас покладалося. Не потерпимо глузливого ставлення. Ці хлопці (бійці ТрО — прим. ред.) себе проявили в боях у всіх областях, де є бойові зіткнення: зі стрілецькою зброєю, легкою протитанковою зброєю, тримались до кінця, не здавали позиції, підбивали техніку, наводили аеророзвідкою артилерію. Ми, наприклад, при захисті Харкова в селищі Циркуни навели своєю аеророзвідкою артилерію і знищили чимало техніки ворога. Хоча про це скромно промовчали і приписали наші здобутки іншим підрозді-

лам. Ми ж ТрО, про нас можна не згадати.

— Ви самоорганізувалися?

— Держава нам не дала автомобілів, фактично не дала палива. Того, що виділялося, вистачало тиждень поїздити по Києву. Ніхто нікого не звинувачує, але ми самоорганізувалися. Ми співпрацювали з волонтерами, одягнулися повністю до того, як держава почала пропонувати штатну форму. Фактично всім забезпечили волонтери. Навіть з їжею так само. Наш батальйон наповнюється волонтерами. За весь цей час я не бачив тушонки із написом «ЗСУ» чи «Україна», на жаль. Автомати, набої, кулемети — так, держава дала і сказала: «Хлопче, біжи». Броню отримали теж волонтерськими силами, за що подяка нашому другу, фронтмену гурту

«Антитіла» Тарасу Тополі. Спочатку ми їздили на «Жигулях», зараз завдяки волонтерам маємо «Пікапи», ремонтували потім своїми силами ці автівки. Держава не дала жодного «бобіка», «буханки»… Що вже мріяти про «Хаммер» тощо. Так фактично з усім. Біноклі, тепловізори, квадрокоптери — це збиралося всім світом. Якби не ця допомога, ми б досі сиділи голі.

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 10

10

Війна / Інтерв'ю

ПОЧАТОК / С. 9 — На завершення: гумор — допомагає?

— Багато людей акцентують увагу на тому, що українські бійці досить сильні морально, як скеля. Насправді ми такі ж чуттєві люди, як і решта. Речі, які допомагають нам не розкиснути, психологічно вижити в умовах, які цивільний вважатиме пекельними, звичайно — це гумор і тваринки. Де б ми не були, біля нас завжди паслися стада котів: на точці, де було 7 людей — було 18 котів. Ми у волонтерів просили корм не тільки

для себе, а й для них. За Харковом уже нам траплялися песики, яких ми дуже любили. Ці моменти не дають тобі впасти у відчай. Щоб не було розпачу, ти маєш свою тваринку, яку ти любиш, бо на війні треба любити. Не йдеться про дистанційну любов, про дружин чи дітей, а от на самій війні треба любити. У Харкові в мене був котик, якого ми потім не знайшли. Якщо повернемося, то буду його шукати. Із перших днів у Харкові він був зі мною, такий собі друг, якого можна приголубити, погладити. Щодо гумору: у військових він свій. Це дуже обширна тема. Але от

№ 7 — 27.07.2022

сарказм і цинізм там сприймається прекрасно. Жарти й «підколи» знімають напругу. Про гумор військових і конкретні випадки можна було би написати цілу книгу, яку б ніхто не зрозумів, крім військових. Це вузькоспеціалізований гумор: мені може бути смішно, а люди не зрозуміють. Гумор необхідний на війні, без нього там немає що робити. Коли ти постійно серйозний, пафосний, епічний, то зламаєшся дуже швидко. Не можна відбивати від себе війну, треба її пропустити через себе, але через хорошу призму. Найгірше, про що ми думаємо, це що буде з нами і з нашими дум-

ками, коли ми повернемося додому. Людина повертається психологічно іншою. Я навіть запитую у своїх друзів, чи змінився. Стежу за цим. Ми обговорили між собою: виплакувати смерть ми будемо тоді, коли збиратимемося з побратимами, не будемо нести це в сім’ю, не розповідатимемо дружинам і дітям, що ми пережили і бачили. Розповідатимемо про якісь хороші речі. Ми хочемо сюди повернутися, а не принести за собою війну. Нам важливо не змінитися в голові. Підготувала Діана Царук. Фото: Віктора Бородуліна.

В Нас Можна Посмакувати Такі Страви:

PASTRY & CAFE УКРАЇНСЬКА АУТЕНТИЧНА КУХНЯ СМАЧНА УКРАЇНСЬКА ЇЖА

ПРИЙМАЄМО ЗАМОВЛЕННЯ НА СВЯТКУВАННЯ ЮВЕЛЕЇВ СВЯТКОВАННЯ В НАШОМУ РЕСТОРАНІ ЗАМОВЛЕННЯ ЇДИ З ДОСТАВКОЮ ДО ВАШОГО СВЯТКОВОГО СТОЛУ В НАС ДОЗВОЛЕНО ПРИНОСИТИ СВОЇ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ BYOB

АДРЕСА: 2524 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Ми відкриті: пон.-п’ятн.: 10 AM-5PM cуб.: 9АМ-5РМ нед.: 10АМ-4РМ ТЕЛ. 773.276.6402 www.shokoladpastryandcafe.com

• Український Борщ З Домашніми Булочками Та Часником • Картопляний, Грибний Та Гороховий Супи • Бульйон З Домашньою Лапшою • М'Ясо По Гуцульськи, Відбивні, • Деруни, Котлети • Більше 10 Видів Вареників • Домашні Млинці • Паніні, Бутерброди, Закуски, Свіжі Салати • Домашня Випічка, Торти, Солодощі • Запашна Кава, Капучіно, Лате, Чаї, Соки, Напої • Меню Для Вегетаріанців

27.07.2022 — № 7

Реклама

11

12

Політика

№ 7 — 27.07.2022

Чому Ахметов залишиться олігархом, а президент може стати медіамагнатом

«П

ро те, що нас закривають ми дізналися з повідомлення у Фейсбуку. Цього ніхто не очікував. Нас ні про що заздалегідь не попереджали», –розповідає про те, як він втратив роботу, журналіст одного з телеканалів «Медіа Групи Україна». Повідомлення у Фейсбуку, про яке говорив мій знайомий, з'явилося на сторінці System Capital Management о 17:01. У цій заяві Рінат Ахметов, найбагатша людина в країні, називаючи себе «найбільшим приватним інвестором в економіку України», повідомляв, що один із його активів — «Медіа Група Україна» — «відмовиться на користь держави від усіх ефірних та супутникових телевізійних ліцензій наших каналів і від ліцензій наших друкованих медіа в Україні».

МГУ — холдинг, який до війни коштував 200 млн дол. (за оцінкою Forbes), містить 11 телеканалів різної спрямованості — від молодіжної до футбольної. Лідер групи — телеканал «Україна» — останні п'ять років, із 2017-го, мав найбільшу авдиторію в країні. Сайт Segodnya.ua, що теж входить до МГУ, напередодні закриття, згідно з даними SimilarWeb, у червні мав понад 56 мільйонів заходів. Одне слово, МГУ — це медійна машина чисельністю чотири тисячі людей, яка впливала на країну, але при цьому не приносила грошей її власникові. Тільки за підсумками 2020 року МГУ зафіксувала 2,8 млрд грн збитків. Із них збитки каналу «Україна» становили 1,2 млрд грн. У 2020 році System Capital Management зобов'язався профінансувати групу майже на 9 млрд грн. Усього ж за роки існування медіагрупи Ахметов вклав у неї понад 1,5 млрд дол. Утримувати медіа, а тим більше кілька, — справа витратна. Але не гроші стали основною причиною закриття «Медіа Групи Україна». Хоча економія 10-15 млн дол., які виділялися на фінансування частки ахметовських каналів у «Єдиному телемарафоні», — плюс до бюджету SKM

й мінус із бюджету фінансування інформаційної зброї країни та, чого гріха таїти, і внутрішньополітичної зброї президента. Головна причина відмови від медіа в тому, що Рінат Ахметов дуже образився на українську владу. «Я неодноразово говорив, що не був, не є і не буду олігархом», — заявив він у тому ж самому повідомленні про вихід із медіабізнесу. В Україні діє закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Згідно з ним олігарх — це той, хто має значну економічну й політичну вагу в суспільному житті країни і підпадає під не менш ніж три критерії, закріплені в законі. А саме: бере участь у політичному житті України; має чималий вплив на ЗМІ; є кінцевим власником підприємства, що посідає монопольне становище на ринку; підтверджена вартість його активів (а також суб'єктів господарювання, кінцевим власником яких він є) перевищує 2 млрд 270 млн грн. Під час війни канали МГУ в політиці брати участь практично перестали, але періодично у своїй частині марафону «Єдині новини» розповідали про діяльність Фонду Ріната Ахметова, «Метінвест» і приділяли більше, ніж інші його учасники, уваги прем'єр-міністрові Денису Шмигалю. Зважаючи на це, а також на те, яких збитків зазнав системний бізнес Ахметова з 24 лютого, він та його

оточення розраховували коли не на підтримку з боку Банкової, то бодай на розуміння. Втрата «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча, Авдіївського коксохіму і Луганської ТЕС, розбомблені сонячні станції та інші підприємства на сході країни, величезні витрати на відновлення енергомереж — це десятки мільярдів доларів збитків тепер і невідомо як багато — на відновлення після нашої перемоги. Демонстрацією зацікавленості одне в одному — влади в бізнесі й навпаки — мало стати заморожування «антиолігархічного» закону. Ба більше, джерела стверджують, що усно такі обіцянки було дано. Зокрема й особисто Ахметову. І неодноразово після цього представники влади в розмовах із великим бізнесом погоджувалися, що цей закон несвоєчасний. І бізнес цим обіцянкам готовий був вірити. Але, як виявилося, говорили одне, а робили інше. У травні на засіданні Ради нацбезпеки й оборони відбулося голосування за положення про реєстр олігархів. Пізніше в інтерв’ю виданню «Ліга» секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що реєстр олігархів «буде обов'язково». «І ось це стало для нас відправною точкою, — згадує одне з джерел в оточенні Ріната Ахметова, обізнане з етапами ухвалення ним рішення про вихід із медіабізнесу. — Це рішення Радбезу було як оголошення про евакуацію. Коли тобі кажуть, що завтра у твоєму будинку буде ворог, тебе можуть убити, і все, що ти можеш

робити, — зібратися й виїхати, то ти пакуєш валізу і їдеш». Законні підстави поставити антиолігархічний закон на паузу були раніше й залишаються тепер. І якби таке сталося, ніхто б не попрікнув Володимира Зеленського у змові з олігархами навіть формально, не кажучи вже про те, що війна — це час, коли вищої мети, ніж перемогти та вижити, і зробити це гуртом, — просто немає.

Отримуючи статус держави-кандидата у члени Європейського Союзу, Україна зобов’язалася провести сім блоків реформ. Зокрема й реалізувати антиолігархічну політику, з якою як з одним із магістральних напрямів внутрішньої політики України в ЄС категорично згодні. Але є одне «але». Щоб «розолігархізація» не перетворилася на «розкуркулювання», ЄС висунув умову — антиолігархічний закон має пройти експертизу Венеційської комісії. У комісію закон надіслали ще минулої осені. Хто пам’ятає, це стало

Політика

27.07.2022 — № 7 приводом до відставки спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова. Відповідь Венеційки очікувалася в грудні 2021-го, але так і не з’явилася. Є різні думки, наскільки цей вердикт (по суті своїй рекомендаційний) розіб’є в пух і прах норми закону. Але можна бути впевненим, що навіть найоптимістичніший для влади його варіант не визнає закон бездоганним. Джерела в групі розповідають, що варіанти якимось чином зберегти канали всерйоз не розглядалися. Мовлення з Польщі, можливість віддати канали творчим колективам — усе це рано чи пізно призвело б до того, що за ними однак знайшли б Ахметова. «Ми занадто великі, аби сховатися», — сказав один із телевізійних менеджерів. Крапку в цьому питанні в коментарі ZN.UA поставила директорка зі зв’язків з громадськістю та комунікацій SCM Наталія Ємченко. «Ми зупиняємо роботу всіх медіамайданчиків — відповідно до прямої норми дискримінаційного закону. Ми не дамо жодного приводу казати, що ми якимось чином збережемо свою присутність у медіа. Не буде жодних квазіформатів», — сказала вона виданню. В офісі президента України рішення Ріната Ахметова схвалюють. «Ключова риса зрілих держав — обов’язковість виконання законів. Закон про деолігархізацію — початок

нової сторінки у відносинах держави та бізнесу. Відносинах, побудованих на прозорості та відмові від кулуарщини. Сьогодні є достойний приклад від групи СКМ — закон один для всіх», — написав у Twitter радник глави офісу президента Михайло Подоляк. Але не тільки це, найімовірніше, тішить Банкову. Вихід із ринку лідера звужує свободу слова в країні й плюралізм думок. Тепер точно можна бути впевненими в тому, що від Ахметова чинній владі «не прилетить». Однак не слід забувати: медіа — зброя двосічна, і, довівши ситуацію до закриття каналів, влада зі своїм законом забрала з медійної дошки не тільки сильну фігуру, яка може їй загрожувати, а й свого партнера в боротьбі з опонентами. Ще два-три таких прецеденти, і в країні залишиться зовсім небагато місця для альтернативної владній точки зору. Оскільки ж більшість медіа в країні дотаційні, це означає одне — саме вони входять до зони підвищеного ризику, коли власник опиняється перед вибором: позбутися активу, який приносить гроші, — чи активу, на який він тільки тратиться. Дорога вторована бульдозером, і тепер нею можуть піти інші бізнесмени з медіа-активами. Наприклад, Віктор Пінчук (кінцевий бенефіціар телеканалів СТБ, «Новий», ICTV,

які входять до групи StarLightMedia) або Томаш Фіала (контролює низку онлайн-медіа, включно з «Українською правдою», НВ, Finance.ua, «Мінфін»). Не кажучи вже про прямих політичних конкурентів влади, таких як Петро Порошенко. Він, утім, юридично позбувся ЗМІ, що раніше належали йому, продавши 100% корпоративних прав у телеканалах «5 канал» і «Прямий» медіахолдингу «Вільні медіа». Залишається знайти відповідь на головне запитання: чи перестав Рінат Ахметов після відмови від медіабізнесу бути або вважатися олігархом? Очевидно, ні. Він, як і раніше, залишається найбагатшою людиною країни. При ньому залишаються його підприємства та бізнеси, а головне — монополії в цих бізнесах. За бажання він може лобіювати не тільки ініціативи в парламенті, потрібні тарифи чи розміри рент, а й призначення людей в уряді. Невідточений механізм контролю над фінансуванням політичних сил та вивірені схеми тіньової підтримки політиків залишають відкритою можливість об'єднати навколо себе або своєї ідеї симпатиків. Та й люди, хай навіть у Раді чи Кабміні, залишаються просто людьми зі своїми бажаннями і не завжди — можливостями для їхньої реалізації. І на реалізацію цих можливостей

13

можуть бути спрямовані ті кошти, які не пішли на утримання ЗМІ. Припустити, що найбагатша людина в країні, навіть відклавши рупор, не зможе донести свій погляд або вплинути на маси, складно. Можна не володіти медіа, але купувати у сторонніх ЗМІ газетні площі, трафік чи спонсорувати програми. Можна формувати пул спікерів чи домовитися з власниками й головними редакторами інших медіа про узгоджену інформаційну політику. Можна влаштовувати концертні тури або створювати умови для виходу людей на захист власних прав. Гроші завжди можуть знайти спосіб заявити й нагадати про себе владі. Автор: Валерій Калниш Джерело: Zn.ua (https://zn.ua/ukr/ internal/chomu-akhmetov-zalishitsjaoliharkhom-a-prezident-mozhe-statimediamahnatom.html)

Ще одна невидима перемога Єрмака та мільйони від зброярів на утримання «Укроборонпрому»

П

ісля звільнення Івана Баканова та Ірини Венедіктової керівник Офісу президента Андрій Єрмак може заслужено святкувати свою перемогу. Втім, досить несправедливо, що в тіні залишився ще один його здобуток.

Андрій Єрмак

Наприкінці минулого тижня Міністерство оборони України створило Агенцію оборонних закупівель, як єдиний національний орган, що забезпечуватиме централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг у сфері національної безпеки та оборони. Агенція створена у вигляді державного підприємства, яке має право створювати філії, представництва та інші

відокремлені підрозділи, зокрема й за межами України. Крім того, агенція може бути засновником інших юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм. Перед створення агентства, ще у березні Кабінет міністрів вивів зі складу Укроборонпрому Укрспецекспорт та дві його «дочки». Тимчасово, на час воєнного стану, їх передали до сфери управління Міністерства оборони. Нове агентство буде у сфері впливу колишнього бізнеспартнера Єрмака, а нині заступника міністра оборони Дениса Шарапова. Шарапов — син одного з найбільш успішних та відомих в Україні фахівців у сфері збуту зброї, колишнього керівника Укроборонсервісу Олександра Шарапова. Із Єрмаком Денис Шарапов мав спільний бізнес — ТОВ «Медійну групу європейського партнерства», але у 2018 році обоє вийшли зі складу її засновників. В одному з інтерв’ю Єрмак говорив, що добре знає батька Шарапова Олександра і колись сам надавав юридичні послуги «Укроборонсервісу». Із 2013 до 2019 року Денис Шарапов працював заступником директора ДП «Укроборонсервіс».

Денис Шарапов

Як зауважували ЗМІ, у жовтні 2019 році майже одночасно Шарапов отримав посаду заступника гендиректора «Укрспецекспорту», а Єрмака було призначено в наглядову раду «Укроборонпрому». Із 23 грудня 2021 року Шарапова також було призначено в наглядову раду «Укроборонпрому», а за кілька тижнів до цього він став першим заступником міністра стратегічної промисловості. А з квітня 2022-го Шарапов став заступником міністра оборони. «По суті, Єрмак просуває Шарапова всюди, де є стосунок до закупівлі зброї. Коли «Укрспецекспорт» перейшов під «Мінстратегпром», він пішов

туди. Зараз всі бюджети ідуть через МО, то він заступник міністра і курує агенцію», — каже співрозмовник «Цензор.НЕТ». Якщо Агенція оборонних закупівель здійснюватиме централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг у сфері національної безпеки та оборони, то логічно спитати, а чим тоді займатиметься «Укроборонпром». Адже з нього знімають левову частину задач і, чесно кажучи, найсмачнішу тему для заробітку. «Напевно, «Укроборонпром» рятує виробництво, розгортає ремонт техніки, шукає зброю по світу. Насправді хтозна. Критикувати ми їх не можемо, то і не сильно стежимо», — каже ще один співрозмовник видання. Так, десь із пам’яті у вас випливе нахабнувате обличчя спритного ділка Віталія Жукова, який так і не сів за свої «схеми» з грошима «Укроборонпрому» в часи Гладковського, і який за керівництва Гусєва знову повернувся до справ. Зараз співрозмовники видання в оборонці кажуть, що про відверто корупційні схеми не чули. Але

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 14

14

Політика

ПОЧАТОК / С. 13 невирішені за попередні роки питання так і залишаються і, як недоліковані рани, особливо дають про себе знати зараз. Якби не війна, то згідно із законом «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» вже у квітні 2022 року мали б зникнути колишні держпідприємства, а замість них створені акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Наступний крок — створення холдингів, тобто науково-виробничих об’єднань. Вочевидь, що півроку тому всі процеси були зупинені. Наприкінці червня стало відомо, що Кабмін має намір створити підприємство «Українська оборонна промисловість» (УОП). Воно стане правонаступником реорганізованого «Укроборонпрому» і на 100% належатиме державі. А функції його наглядової ради виконуватиме Кабмін. До обрання голови нового підприємства його очолюватиме Юрій Гусєв. Зважаючи на те, що десь із місяць тому стало відомо, що Кабмін ліквідує «Мінстратегпром» — головного

Юрій Гусєв

№ 7 — 27.07.2022

ворога «Укроборонпрому» останні два роки — Гусєв може навіть випити дорогого шампанського. Як відомо, конфлікти між «Мінстратегпромом» та «Укроборонпромом» почалися ще 2020 року. Один із найбільших стосувався наміру тодішнього міністра та віце-прем’єра Олега Уруського вивести підприємства авіаційної промисловості, і передусім ДП «Антонов», з-під «Укроборонпрому». ДП «Антонова» формує левову частку прибутку «Укроборонпрому», і втратити цю корову для концерну було смертельним. Далі Уруський вирішив забрати у Гусєва спецекспортерів — це 70% усіх доходів «Укроборонпрому». Наступною причиною для війни стали кадрові ініціативи «Мінстратегпрому» та протистояння з тодішнім заступником міністра Віталієм Немілостивим. І, зрештою, війна за законопроект «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», яку міністерство програло. Що логічно, адже в Уруського не було свого голови фракції «Слуги народу» Давида Арахамії, чиїм протеже в «Укроборонпромі» є Гусєв. Після програшу боротьби за закон Олег Уруський втратив у листопаді 2021 і свою посаду. Стартова схема реформи «Укроборонпрому», на яку погодились і Уруський, і Гусєв, була розділити державний концерн на три категорії підприємств. Ті, які повністю втратили зв’язок із оборонною промисловістю — передати Фонду держмайна для подальшої приватизації. Підприємства, які не мають стосунку до оборони, але з цікавими активами, — таких близько 40 — передати до спеціально створеного фонду, знову ж із подальшою приватизацію. А з 60 головних підприємств створити шість холдингів за напрямками, які об’єднати в холдинг

«Оборонні системи України». Також пропонувалось створити окремо холдингову компанію — «Аерокосмічні системи України». Крім того, виробники ракет просили створити окремо «Ракетні системи України». В результаті реформований «Укроборонпром» мав би виглядати таким чином. Головною ідеєю закону було запровадити західні стандарти управління. Формувати наглядові ради майбутніх господарчих товариств мають згідно зі стандартами ОЕСР. Відповідно, до поправки у законопроект 3822, яка була ініційована НАКО (незалежна актикорупційна комісія), кількість незалежних членів у них має становити від 30 до 50%. Згідно зі стандартами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), добирати незалежних членів мали б через систему конкурсів. Але самі автори поправки визнали, що норма вийшла розпливчатою. «Може трапитись так, що «Мінстратегпром» просто обере всіх членів наглядової ради — як державних, так і незалежних — а Кабмін всіх автоматично затвердить. І де-факто увесь оборонний холдинг буде підконтрольний «Мінстратегпрому». Хоча юридично конфлікту інтересів немає», — пояснювала свого часу керівник НАКО Олена Трегуб. Утім, наразі «Мінстратегпром» перебуває під загрозою ліквідації. Хоча рішення парламенту про це і неблизьке. Водночас Гусєв як керівник концерну самостійно ухвалює будь-які рішення щодо ОПК. Також концерн набуває право власності на акції корпоратизованих державних підприємств ОПК. Отже, акціонером і власником підприємств стає не держава, а концерн.

Андрій Білецький

із втратами від виведених під крило людини Єрмака спецекспортерів. Відтак, до 20 липня українські підприємства отримали завдання із зірочкою — відрахувати на «Укроборонпром» кошти наперед за третій і четвертий квартали 2022 року. Розгромлений «Антонов», наприклад, має віддати 40 мільйонів, КБ «Луч» — 16,5, Шепетівський ремонтний завод заплатить — 4,6 мільйона. Цікаво, що за місяць до початку повномасштабної війни в ефірі телеканалу «Україна» Андрій Білецький заявив, що Шепетівський завод було відправлено на реконструкцію. «Шепетівський ремонтний завод ремонтує 99% артилерійського озброєння в країні та усі гармати. 4 дні тому листопадовим рішенням «Укроборонпрому» Шепетівський завод було зупинено на реструктуризацію, яка почалася з того, що продається надлишкове майно заводу», — зазначив Білецький. «Його зупинили і він кілька днів вже не працює, тому що треба продати землю і на металобрухт залишки старих озброєнь, які можливо можна полагодити», — підкреслив політик. Тоді ж він повідомив, що Харківське конструкторське бюро ім. Морозова перевели на одноденний робочий тиждень. Зважаючи на те, що сталось з ДП «Антонова» в останні місяці, так само як і КБ «Луч», навряд чи вони щасливі виплачувати внески на пів року наперед. Обєктивно, те, що могло би піти як оборотні кошти на збільшення потужностей та закриття втрат від російських бомбардувань іде на зарплати співробітників «Укроборонпрому». Ще з моменту створення «Укроборонпрому» для соратника Януковича Саламатіна українські виробники зброї не сприймали його інакше як Даніїл Федорчук надбудову для відкатів, яка не підконтрольна навіть Кабміну. А зараз, Директор департаменту з право- коли навіть олігархи скидають баласт, вих питань «Укроборонпрому» Дані- сприймають просто як занадто дорогу їл Федорчук в коментарі Суспільному утриманку. визнав, що з початком війни процес реформування «Укроборонпрому» Автор: Тетяна Ніколаєнко значно сповільнилися, бо певний час Джерело: «Цензор.НЕТ» (https:// не працювали держінституції, а деякі censor.net/ru/blogs/3355684/sche_ odna_nevidima_peremoga_rmaka_ підприємства концерну постраждали ta_mlyioni_vd_zbroyarv_na_ від війни. Отож, у війну «Укроборонutrimannya_ukroboronpromu). пром» працює так, як і раніше. Але

Історія

27.07.2022 — № 7

15

Таємниця українських прізвищ Петро Масляк, Київ «Сурма»

О

дна з нерозгаданих донині таємниць України криється в прізвищах українців. Вони, тобто українські прізвища, є найрізноманітнішими у світі. Водночас їх доволі легко систематизувати. Чим пояснюється цей парадокс? Чому українські прізвища нерідко такі співзвучні прізвищам близьких і дуже віддалених народів? Добре росіянам. У них прізвища майже повністю уніфіковані. Розмаїття жодного. Абсолютно переважають прізвища із закінченням -ов або -ін. Інколи трапляються й -их, скажімо, Рижих. Зовсім вже екзотичними для росіян є прізвища із закінченням -ово (Дурново). Ось і все. Будь-які інші прізвища серед росіян однозначно вказують на неросійське походження їхніх носіїв чи то їхніх предків. Те ж саме у болгар. Іванов, Дженков, Стоянов. Інколи ще трапляються болгарські прізвища з закінченням -ський чи -зький. А у поляків навпаки такі прізвища домінують. У литовців теж прізвища уніфіковані. У грузинів переважають прізвища з закінченням -швілі (син) чи -дзе. Шотландські прізвища починаються на мак-(син), а ірландські на о’(внук).

В усьому світі українські прізвища асоціюються із закінченням -енко (Бондаренко, Коваленко, Тищенко). Закінчення -ко — це від давнього слова «дитина». Однак мало хто знає, що стереотип переважання серед українців прізвищ на -енко не має під собою ніяких формальних підстав. Ні в цілому по Україні, ні в жодній області прізвища із закінченням на -енко не переважають. Серед корінних жителів їхня питома вага коливається від 30% в Чернігівській області (найвищий показник) до 4% у Львівській області (найнижчий показник). В цілому по Україні такі прізвища не перевищують 15%. Однак, якщо брати всі українські прізвища в цілому, то прізвища на -енко дійсно мають найвищу питому вагу. На другому місці серед українських прізвищ знаходяться прізвища

із закінченням на -ук (Дмитрук, Кравчук, Марчук). До 30% носіїв таких прізвищ мешкає на Волині (Волинська, Рівненська, Житомирська області). Як і прізвища із закінченням на -енко, прізвища на -ук зустрічаються по всій території України. Третє місце належить українським прізвищам на -ський, -цький, -зький. Стереотип відносить їх до польських прізвищ. Але це не так. Такі прізвища притаманні багатьом слов’янським народам і відображають місце походження їхнього першого носія. Тут треба дивитися, який населений пункт чи місцевість вони відображають. Якщо він розташовий на території Польщі, то це дійсно прізвище польського походження, якщо на території Македонії, а там таких прізвищ дуже багато, то це прізвище македонського походження, якщо на території Чехії, то це прізвище походить саме звідти. Мільйони українців мають прізвища на кшталт Хорольський (місто на Полтавщині), Уманський (місто на Черкащині), Шпольський (там же), Миргородський (перший носій цього прізвища походить з Полтавщини), Ніжинський (місто на Чернігівщині) тощо. На четвертому місці серед українських прізвищ — так звані іменникові прізвища (Дуб, Колода, Осика, Куниця, Стріха тощо). Ці прізвища доволі рівномірно поширені по всій Україні, хоча переважають лише в Закарпатській області. Дуже висока їхня питома вага й на Полтавщині. Взагалі Полтавщина в середньовіччі прийняла дуже багато переселенців з нинішньої Закарпатської області, тому й у вимові, й у прізвищах полтавців донині відчуваються закарпатські впливи. Із цими чотирма групами українських прізвищ, найбільш поширених, майже все зрозуміло. Набагато більше проблем виникає тоді, коли подивитися на десятки, а може й сотні інших, які теж піддаються систематизації, але якійсь таємничій і не до кінця зрозумілій. Одні їх трактують так, інші інакше. Скажімо, візьмемо хоча б моє прізвище Масляк. Прізвище здається «прозоре» за походженням. Однак дехто виводить його він арабського воєначальника Масламака, сина халіфа і нащадка пророка Мухамеда, який воював в Україні в VІІІ столітті нашої ери. Однак це легенди і міфи, а може й правда Давньої України. Але підемо далі — Масляк. Маслак, Маслюк, Маслик, Маслік. В основі лежить масл-, а далі чомусь чергуються всі голосні літери алфавіту. Візьмемо практично будь-яку іншу основу, яка абсолютно «непрозора, і так чи інакше, підставляючи почергово всі голосні літери, створимо українські прізвища. Як це? Чому так?

Або давайте візьмемо українські прізвища із закінченням -но. Дахно, Лахно, Кахно, Махно, Вахно, Тахно. Тут уже інший підхід. Спереду прізвища змінюється лише одна приголосна літера. Тобто, береш -ахно і додаєш до нього почергово всі приголосні українського алфавіту й отримуєш українські прізвища. Але що вони означають? Добре нам займатися такими вправами нині. А хто робив це 500-1000 років тому? І навіщо? Хіба це не загадка? А українські прізвища із закінченням на -ман. Германське ман — людина. Бритьман, Сурман, Котьман, Бікман, Бацман. Цілі села в Україні, особливо на Полтавщині, мають такі прізвища. Останнє з них з данської означає «човняр». Звідки взялися данці на Полтавщині? Чи може це нащадки вікінгів і цим прізвищам не менше 1 500 років? А прізвища на Полтавщині і Київщині Демідіон, Завізіон, Аріон, Фаріон тощо. Вони теж, очевидно, класифікуються за закінченням -іон. А полтавські прізвища Хавер, Івер і схожі на них. Усі вони зустрічаються серед реєстрових списків козацьких полків, а нині серед селян Полтавщини. А скільки років таким українським прізвищам як Передерій, Передрій? Дві-три тисячі років чи набагато більше, бо ж «передрая» на перській мові в давнину означало «скіф заморський». Ось вам і підтвердження в українських прізвищах логічної наступності між скіфами і українцями. Кінця і краю немає загадкам українських прізвищ. Бандера, Петлюра. Гелевера, Терефера, Шандра. Таких прізвищ із закінченням на -ра багато по всій території України. Але що вони означають? А прізвища Шудра (Шудря), Рахман, Шатрий? Це ж назви каст в Індії! То якої історичної глибини досягають такі прізвища? Нічого такого навіть уявити собі в росії чи Румунії не можна. У цих і багатьох інших країнах прізвища вже з самого початку є похідними. Наприклад, Масля-

ков — син Масляка, тобто первісним прізвищем є Масляк, а Масляков уже в історичній ретроспективі нащадок, а не патріарх-засновник. Українські прізвища, якщо вони не є похідними, дуже давні. Вони настільки давні, що їхнє походження нерідко ховається в мороці тисячоліть. Якщо прізвище Бацман за 1 500 років абсолютно не змінилося, то скільки років тим прізвищам, первісний сенс яких давно вже втрачений? Тисячі років? Українські прізвища однозначно належать до найдавніших у світі. Звідси й загадки та таємниці. Саме через це вони виявляються такими співзвучними прізвищам дуже віддалених від нас народів. Це призводило й донині призводить до комічних непорозумінь. У Сполучених Штатах Америки переселенців з України з прізвищами Маковецький, Макогон, Макосій, Маковій нерідко записували ірландцями. Макогон ставав Мак-Магоном (сином могутнього), а Макосій Мак-О’Сі. А ось українець із прізвищем Маковій. І знову шотландське мак- й ірландське о-. Сотні українських прізвищ стали співзвучними англійським, німецьким, польським, французьким тощо. Українець Білий став французом Белью, Береговий — колишній прем’єр-міністр Франції, — Береговуа. Особливо багато таких трансформацій серед українських прізвищ у росії. Мільйони росіян носять трансформовані українські прізвища на кшталт Бондаренков, Коваленков, Тарасенков, Ткачуков, Глушков тощо. Таких прикладів безліч. Саме така всезагальна адаптивність українських прізвищ і вказує на їхню велику давнину. Звідси і ті таємниці українських прізвищ, які ще чекають своїх дослідників. Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

16

Війна / Історія

№ 7 — 27.07.2022

Історія в моментах Україна/московія Сергій Соколов, Київ «Сурма»

ПРОДОВЖЕННЯ

К

оли ми оголошуємо ім’я Астольфа де Кюстіна, то говоримо про непересічну постать, справжнього аристократа, який запрошувався до найвищих кіл політичної й інтелектуальної орбіт Франції, про видатну особистість свого часу та, як показує сучасна російсько-українська війна, і сьогодення. Маркіз де Кюстін, опублікувавши свої подорожні щоденники і подавши їх у неперевершеній праці «Росія в 1839 році», зробив нас свідками й очевидцями життя і дивовижних подій Миколаївської росії. А чи тільки Миколаївської? Для відповіді на це питання ми пройдемо з Вами непростим і водночас визначним життєвим шляхом маркіза, що склався до цієї подорожі, під час неї, а також розглянемо наслідки після видання його книги. Життєвий шлях майбутнього учня графа Жозефа-Марі де Местра вже з малих років склався в найдраматичніший спосіб — Велика французька революція забирає життя його батька і діда Адама де Кюстіна, генерала, учасника визвольної війни Сполучених Штатів, а його матір запроторюють до в’язниці. І тільки за щасливим збігом обставин до неї не дістались гострі леза гільйотини. Все це вплинуло на сприйняття маркізом тогочасної конституційно-монархічної форми правління у Франції як недосконалої та переконувало ставати на шлях пошуків більш досконалої для людства системи управління державою.

«La Russie en 1839»

Астольф де Кюстін — легендарний мандрівник, який відкрив нам справжню росію Тож подорожі для нього стали інструментом його пошуків, продовженням його особистості. Іще за багато років до подорожі росією Астольф де Кюстін здійснив мандрівки до Англії та Шотландії, Швейцарії, Італії та Іспанії, де він описав не тільки географічні красоти цих країн, але й самобутність тамтешніх народів: їхні культури та звичаї, закони та неписані традиції життя, а також політичні устрої цих держав. Саме нестандартний, зокрема критичний, спосіб описів цих країн привернув увагу до нього з боку видатних його сучасників, представників інтелектуальної еліти, з якими він підтримував постійні ділові зв’язки протягом усього життя: письменника Оноре де Бальзака, поета Йогана фон Гете, політика та письменника Франсуа-Рене де Шатобріана, композитора Фредеріка Шопена, письменника та поета Віктора Гюго, письменника Фредеріка Стендаля та інших яскравих особистостей. Та все ж Астольфа де Кюстіна охоплює жага до пізнання росії саме після видання (у 1835 році) книги французького політичного діяча та письменника Алексиса де Токвіля «Демократія в Америці», що набула розголосу далеко за межами Європи. І саме ця подія відіграла визначну роль у його професійній діяльності, саме з цього моменту маркіз вирішив відкрити світу картину іншого полюсу — ще однієї молодої країни, що виходила на міжнародний рівень, країну з такою ж величезною територією, як і у Сполучених Штатів, російську імперію, яку усі знали як авторитарну державу, але досі не усвідомлювали до кінця її внутрішню складову. Ухваливши рішення, маркіз навіть не усвідомлював, наскільки важкою буде та поїздка. Власне сама подорож росією того часу — це вкрай непростий шлях: 4 складних дні морем; система митниці, недовіра чиновників якої до іноземців може посперечатись із бюрократичною системою сучасної росії; нашестя клопів по всіх місцях відпочинку, що росіянами сприймалось як норма та мучило його усю мандрівку; а ще він ледве витримував величезну швидкість, якою мчали кучери на дрожках (місцевих каретах), ба більше, навіть ті карети не витримували та руйнувалися на ходу від тих доріг, яких і не було від слова зовсім… Описові пасажі де Кюстіна підіймають нас до рівня високої культури великих поетів слова 19 століття. Проте цитати про московитів та моско-

Маркіз Астольф Луї Леонор де Кюстін

вію вражають дикунством цієї нації, послухаємо їх: «В Росії деспотизм є на троні, але тиранія є всюди»; «Ця імперія, якою б величезною вона не була, є лише в’язницею, ключ від якої тримає тільки імператор, і це в державі, яка може існувати лише здобуванням...» (виключно окупацією, як і сьогодні). «У росіян є тільки назви всього, але нічого немає в дійсності (росія — це країна фасадів). Прочитайте етикетки — у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, наука, а насправді у них немає навіть лікарів. Тільки-но захворієш, нападе лихоманка, і доводиться самому себе лікувати або запрошувати лікаря-іноземця». «Я бачив у кожного московита зовні пихату чванливість, а всередині — перелякане рабство. Взагалі вигляд московита — найбільш удавана й лицемірна з його якостей. Через те московити вважають своїм найзлішим ворогом того, хто відкриє їхній справжній вигляд… Навіть історія — це власність царя і він змінює її по своїй примсі. Він мало не щодня підносить своєму народу «історичну правду», оброблену відповідно до вимог сьогоднішнього дня».

«… Ці незчисленні будови висловлюють лише одну й ту саму ідею, яка панує тут над усім: війна підтримана жахом. Кремль — це, безперечно, витвір понадлюдської істоти, але істоти злотворної. Слава в рабстві — така є алегорія, зображена цим шайтанським спорудженням… Це місце побуту для постатей Апокаліпси. Даремно кожна вежа має свій окремий вигляд та призначення, бо всі вони мають те саме значення — озброєнний терор!». «Чим більше я придивляюсь до росії, тим більше розумію я імператора, коли він забороняє росіянам подорожувати й робить труднощі для приїзду чужинців. Політичний режим у росії не витримав би і двадцяти років вільного сполучення із Заходом Європи… Не слухайте белькотань росіян: вони приймають поліцію та страх за основи суспільності. На їхній погляд бути дисциплінованим і покірним — це бути цивілізованим». «Поліція настільки проворна, коли треба мучити людей, але не спішить, коли звертаються до неї за допомогою». «…Інші нації зносили тиранію, московська нація її одушевила, вона ще любить її…».

Війна / Історія

27.07.2022 — № 7 «Уся московська нація перебуває в гіршому рабстві… Московити переконані, що уся їхня країна з усіма багатствами і з усіма людьми є приватною власністю царя і він має «божественне» право робити, що захоче з маєтками і людьми. Московити не мають простих моральних засад. Вчитися від чужаків хоч пристойної поведінки не хочуть, вважаючи своє найкращим». «…Вищі стани, хоча й самі є рабами, поводяться з нижчими, як з рабами... Не маючи простої культури, московити вважають обман найбільшою мудрістю. У брехні вони не мають ні меж, ані найменшого сорому. Звичайні людські чесноти є для них такими чужими і незрозумілими, що вони підлість вважають за високу доброчесність. Цей народ ненавидить свободу, протестує, якщо йому її накидають. Якби який цар царював так, як королі в Європі, тобто керував би державними справами, не втручаючись в приватне і громадське життя своїх громадян, то московити такому не покорялись би й, напевно, вбили б». «Ці люди розучились жити, як дикуни, але не навчились жити, як істоти цивілізовані» «…Хай буде тигр замість Бога, щоб лише не зникла імперія — така була політика, що створила росію. Та мене Максим Пастівничний, Сокаль «Сурма»

28

липня Україна святкуватиме 1034 роки з дня хрещення. Вибрана дата повинна стати сакральною, що добре для майбутнього нашої держави, але, мабуть, не зайве буде сказати, що задовго до цього на Русі було досить багато хрещених людей. Цей факт заперечує радянська історіографія, але це підтверджується численними закордонними джерелами. Абсолютно не було такого, як гласить радянська історіографія, що князь Володимир Великий зібрав дрімучих язичників, витряхнувши їх з їхніх лісів і халуп, і примусив насильно хреститися — це все вигадки, згадуваної вище радянської історіографії. Насправді все відбувалося культурно і цивілізовано. Найпершим поширювати християнську віру на території Русі почав апостол Андрій Первозванний в середині I століття. Він благословив гори, де стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору і віщував місту, яке тут стоятиме, торжество християнської віри і дуже щасливе майбутнє. Другим легендарно відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра Папа Римський Климент I,

жахає більше терпеливість жертв, аніж жорстокість тирана. Це політика інстинкту, чи політика розрахунку… Що для мене є важливим та що я бачу з жахом — це те, що вона триває вічно…». А цитуючи та коментуючи М. Карамзіна стосовно кривавого тиранічного періоду правління Івана Лютого, Астольф де Кюстін пише: «У керуванні справами життя цієї потвори є суміш енергії та підлості. Він загрожує своїм ворогам, доки вважає себе сильнішим, а переможений — він плаче, скиглить…» (як і сьогодні так само скиглять захоплені у полон російські військові, які тиснуть на жалість та прикидаються жертвами своєї влади). А як же вдало маркізу де Кюстіну вдалося напророчити революцію на росії, що відбулась у 1917 році: «Ця нація, народжена і вихована в рабстві, біситься, коли хоч трохи ослабляється деспотія царя. Московити покірні, тільки якщо перебувають у ярмі». Микола Другий був тим самим слабким царем, про якого писав маркіз, той здав свою російську імперію, навіть не доклавши жодних зусиль, а згодом ще й написав маніфест про зречення з престолу. А московити привели чергову «сильну руку», що їм так до вподоби, та яка править ними й досі.

До слова, допоки владу має жорсткий цар, доти революції на росії не буде, жодних наївних сподіванок. І чи то на зміну «путіних» прийдуть «навальні», у яких «Крим — не бутерброд», то на жодні зміни у внутрішній та зовнішній поведінці росіян немає сенсу чекати, без Нюрбергу чи Гааги не бачити нам демократії та цивілізації у нашого сусіда. На жаль. Повертаючись до Астольфа де Кюстіна, ми бачимо, що він своєю працею початково і не прагнув критикувати російського імператора, саму країну та її жителів, він лише бажав дістатися до здорового глузду в них. Але правду вони, на жаль, сприйняли, як критику. Як і сьогодні — ображаються, коли ставляться до них критично, очевидно маючи свої внутрішні комплекси неповноцінності нації. Бо, як правильно підмітив класик: «Якби хто назвав французів рабами, то такого б обсміяли та не звернули би уваги». Але нездорова злість та ненависть росіян до Кюстіна й заборона його книги в росії аж на 150 років показує, що тільки істинна правда здатна викликати такий спалах гніву в них. Тож, Астольф де Кюстін очевидно став єдиним іноземцем у всій московитській історії, який так влучно, реалістично та повнокровно описав внутрішній стан російської самобутності, що допоможе нам, сучасни-

Хрещення Русі

17

Астольф де Кюстін

кам, зрозуміти сутність нашого північно-східного сусіда і зробити відповідні висновки щодо відносин із ним у майбутньому... «Чувствую страшную правду и досадно, что чужой дотронулся к больному месту и миришься с ним» — брошура до книги Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році», російський публіцист Олександр Герцен Продовження буде… Автор: Сергій Соколов — волонтер, просвітник, офіцер батальйону ТрО.

московитів вкрасти наші культурні досягнення. Є такий анекдот: «Говорять, одним словом, московит і українець. І українець каже: — От як князь Олег висадився на березі Дніпра, в нього москалі вкрали меч. Протест москаля: — Та нас тоді й ще не було!

— Ото ж бо й воно, що вас ще тоді не було». У ті часи, коли Україна семимильними кроками увірвалась в європейську цивілізацію, на московії були непрохідні болота та хащі. Для порівняння, перша метрополія в московії з’явилася аж 1325 року. А ми ще стогнемо, що світ нас не визнає — на це хочеться відповісти «Хрещення Русі-України», Петро Андрусів, 1980 словами видатного сина українського народу патріарха Мстислава: «Діти, який тут і зазнав своєї мученицької він визнавав тільки релігію предків, ні Україна, ні церква Українська нікосмерті. проте й християнам не робив ніякого му не потрібна, крім нас самих. КажеДалі тут виникає Скіфська єпар- утиску, вважаючи, що всі релігії, як те, світ нас не визнає? І не визнає доти, хія, яка проіснувала аж до IX століття. пальці на одній руці — кожна веде доки ми самі себе не визнаємо. ЗрозуВарто зазначити, що Скіфська єпар- до Бога. Щодо його сина Володими- мійте це». хія існувала на території Одеської та ра, то він спочатку створив пантеон Українська Церква стояла біля Миколаївської областей, не зачіпаю- язичницьких богів, але потім розча- джерел нашої незалежності, сьогодні чи зон власне Києва. рувався в ньому, переконавшись у вона перебуває в авангарді визвольної А так, взагалі-то про хрещення тому, що ці речі не зміцнюють його боротьби нашого народу. Її значення часів Русі згадується ще хрещення владу, а навпаки — роз’єднують її. І важко переоцінити. Тож давайте пичасів Аскольда і Діра, яке відбулося саме він прийняв християнство як шатися її досягненнями і нарешті виприблизно у 860 році. Також княги- єдину для всіх релігію Русі. Так як Бог знаймо самих себе. І тоді ми справді ня Ольга була хрещеною ще у Візан- один на небі, так і князь один в цілій пронесемо крізь віки нашу безсмертну тії в 955 році. За часів її сина князя державі. культуру та нашу духовність. Святослава християнам прийшов Це привело як до значних кульаврал, адже, за словами очевидців, турних досягнень, так і до намагань Слава Україні!

18

Політика

№ 7 — 27.07.2022

Чотири екскурси до історії… Сергій Чаплигін, Львів «Сурма»

З

авжди наголошую — для вироблення повноцінного консервативного мислення необхідна попередня система координат. А для цього потрібно здійснити широку ревізію наукових гуманітарних та соціальних концепцій — насамперед, розділивши консерватизм як психологічну мотивацію на рівні особистості та ідеологію на основі ціннісної платформи, яка готова протистояти лібералізму за право визначати сучасність. І лише після цього можна говорити про появу консервативного проекту. І ставити питання про його політичну імплантацію. Бо в іншому випадку з’явиться черговий симулякр. ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ № 1. Минуле століття було століттям ідеологій — лібералізму, комунізму та фашизму. Безумовно, вони породили безліч проміжних ідеологічних течій. Але в цілому ці три магістральні напрямки розвинулися, завершили свою історичну релевантність та вичерпали себе саме в ХХ столітті: фашизм загинув першим. Потім комунізм. Лібералізм — зникає останнім. А що провокує кінець політичної ідеології? Те, що їх породжує. Всі ці три ідеології народилися разом із модерном й абсолютно нормально, що вони зникають тоді, коли модерн поступається місцем постмодерну. Тому колишньої політичної диспозиції більше вже не існує. Якщо в минулому фашизм критикував лібералізм праворуч, а комунізм ліворуч, то на сьогоднішньому етапі по відношенню до постлібералізму неможливо визначити, де є право, а де є ліво. Тому сьогодні є тільки дві позиції — згода або незгода із сучасним станом речей, протистояння «периферії» «центру». Все інше — лише історичний досвід для майбутнього проекту. ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ № 2. А що взагалі є історією людства, як такою? Неминучий прогрес до свободи та просвіти? Чи історія боротьби класів або пригноблених меншин за звільнення? І в чому взагалі полягає сенс протистоянні прогресистів традиціоналістам? Адже всі ці ідеї (переходу від «традиційного суспільства» до «сучасного») є наслідком уявного тріумфу

епохи Просвітництва, яка являє собою сукупність досліджень, що спробували пояснити зрушення, пережиті суспільством з кінця XVIII ст. до другої половини XIX ст., а потім і далі в ХХ столітті. Де головними складовими є: • ідея про звільнення свідомості від «міфу»; • філософський емпіризм; • індуктивна логіка як основний метод; • ідея про «людину» як онтологічну одиницю; • ідея про «невід’ємні права» людини замість християнської етики; • ідея про суспільний договір; • ідея про народний суверенітет.

Тут ми маємо справу з чіткою, стрункою та зрозумілою догматичною системою основних принципів, яка передбачає єдину просвітницьку модель історичного, соціального, політичного та економічного розвитку людства. Консерватизм або заперечує, або релятивізує прогрес. Для консерватизму минуле і, відповідно, відмінності, що розділяють суспільства, народи, культури і релігії одні від інших, мають позитивне значення. У цьому і полягає сутнісна характеристика всіх типів консерватизму. Тому це не дає можливості звести воєдино всі ціннісні моделі, які в різних суспільствах і на різних істо-

Хоча сам термін «прогресу» говорить лише про часовий період, а не про внутрішній стан, цей міф продовжує, тим не менш, жити в колективному несвідомому. Його живучість забезпечується, не в останню чергу, фактом індустріалізації західноєвропейських суспільств у зазначений хронологічний період, який збігся з періодом торжества політичного лібералізму і виявився з ним тісно пов’язаний. Так, може, все-таки Макс Вебер має рацію, коли говорить, що сучасному суспільству властивий ряд культурних констант: «розчаклування світу» та «раціоналізація» свідомості людини? Але чи дійсно втілення цих ідей в життя і є частиною розвитку?

ричних етапах консерватизм прагне захищати й охороняти. Через те у змістовному сенсі консерватизм цілком і повністю залежить від історично-географічного контексту. Універсального консерватизму, який був би як соціалізм чи лібералізм (самостійною та узагальнюючою ідеологічною моделлю), і який можна було б звести в зведену теорію, немає і бути не може.

ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ № 3. І для лібералів, і для комуністів все людство починає з різного і йде до одного й того ж, проходячи в своєму розвитку однакові фази, стаючи у міру цього розвитку все менше і менше залежним від витоків, від відмінностей, що вкорінені в «минулому, яке подолали». Тому теорія прогресу дозволяє побудувати систематичну ідеологічну теорію, яка узагальнила б історичний досвід і встановила б загальну мету розвитку.

ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ № 4. Древні греки вважали, що реальна тільки Вічність. Автентичне Буття нерухоме. Циклічний рух припускає Вічне повернення одного і того ж, є найбільш досконалим виразом Божественного. Якщо й існують спади і підйоми, прогрес і занепад, то тільки всередині одного циклу, який неминуче буде змінено іншим (теорія «чергування віків» у Гесіода, повернення «золотого віку» у Вергілія). Тому і в них (і багатьох інших) зумовленість йде з минулого, а не з майбутнього. Зверніть увагу — «архе» відсилає нас одночасно, як до витоків («архаїка»), так і до авторитету («архонт», «монарх»). Теоретики прогресу хоча й діляться (виходячи з їхнього ставлення до

напрямку прогресу, ритму і природи супроводжуючих його змін, а також до його головних дійових осіб), проте всі вони згодні з трьома ключовими ідеями: 1) лінійна концепція часу й ідея про те, що історія має сенс і спрямована у майбутнє; 2) ідея фундаментальної єдності людства, яке еволюціонує в одному і тому ж напрямку; 3) ідея про те, що світ може і повинен бути трансформований людиною, яка є повноправним господарем природи. Поліпшення неминуче, а отже завтра буде краще, ніж сьогодні. Тому людство повинне звільнитися від усього, що створює перешкоди на його шляху до прогресу: від «забобонів» та «вантажу минулого». Звідси випливає виправдання терору: якщо необхідною метою людства є прогрес, то той, хто стоїть перепоною на його шляху, повинен бути придавлений, той, хто противиться прогресу людства, може бути з повним правом виключений з її лав і оголошений «ворогом народу». Тоталітарні режими епохи Модерну (радянський комунізм, німецький націонал-соціалізм) вивели з цього ідею «зайвих людей», одне лише існування яких заважає настанню «прекрасного нового світу». Отже. Сутність консерватизму полягає не в тому, що він перешкоджає руху вперед і догори, а в тому, що він перешкоджає руху назад і донизу. Ідеться про розуміння того, що розвиток є невіддільним від духовних та моральних основ всупереч ліберальному розумінню прогресу заради прогресу, розвитку в ім’я розвитку. Оскільки минуле, сьогодення та майбутнє в очах консерватора є пов’язаними в єдиному цілісному проекті. Тому ухвалюючи будь-яке політичне чи економічне рішення, консерватор завжди звертається до минулого і замислюється про майбутнє. Бо він мислить епохами, а не миттєвими вигодами. І виходить з обов’язкової наявності у народу і держави не тільки власної самобутності, а й певної історичної місії. Консерватор переконаний в тому, що передумовою політичної культури (демократії та громадянства) є успадкована культура — культура як така. Що передумовою людського «Я» є приналежність до суспільства та залучення до історії. Що визначення громадянської свободи як свободи участі у владі та житті суспільства (свободи — пов’язаності, а не свободи-емансипації). Тому консерватизм не даність, а завдання, не статика, а динаміка.

27.07.2022 — № 7

Реклама

19

• Frameless Showers • Framed & Sliding Glass Enclosures • Reverse Painted Glass Kitchen Backsplashes • Glass Enclosed Wine Cellars • Glass Railings • Mirrors & Glass Designs

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

20

Війна / Інтерв'ю Діана Царук, Київ заступник редактора газети «Сурма»

Я

к уже неодноразово зауважувалося, ця підла війна вплинула на кожного по-різному, але однаково сильно. Ця історія від 23-річної Лариси. Вона зросла в мальовничому селищі Високопілля на Херсонщині. Дівчина тікала від війни з Києва, а опинилася в пеклі. Ми поспілкувалися з нею про біль і страх, про вдячність і любов, про те, наскільки важливою для нас стане ця перемога.

№ 7 — 27.07.2022

Хроніки війни: про окупацію з уст мешканки Херсонщини Нашу родину також оповила паніка: знімали всі гроші з рахунків, скуповували продукти, шукали бензин. Спочатку все було відносно спокійно, лише читали жахливі новини з інших регіонів і нашої Херсонщини. Сестра з малим сином встигли виїхати за години до активних бойових дій: вона проїхала Антонівський міст, а за пів години дізналася, що там почалися бої. Багато хто їхав у селище, бо думали, що в місті небезпечніше. Не думали, що все буде настільки жахливо. Жили ми так до 13 березня — ця дата є точкою, коли ми зрозуміли, що таке пекло.

— Ви потрапили під окупацію? Як виживали?

Лариса Власенко

— Твоє 24 лютого. Яким воно було?

— За кілька днів до нього я поїхала з Києва до батьків, зрештою, тривога якась була присутня. Хоча я до останнього не вірила, що буде війна. Коли все почалося, вибухів у мене в селищі фактично не було чути. Я спала, до кімнати постукав батько: «Прокидайся, війна почалася в нас». Не відразу зрозуміла, про що він. Подумала, що тато пожартував і заснула знову. Вдруге мене розбудила мама з такими ж новинами. Цього разу я повірила, остаточно переконалася, коли зайшла у чат із колегами.

— 12 березня ми чули вибухи вже в сусідніх районах. Тоді росіяни зайшли вже у Велику Олександрівку, що недалеко від нас. 13-го вранці нам відключили світло. Жах почався після обіду. Наша хата розташована в кінці селища з видом на поля. Ми з татом помітили два великі російські БМП, які просто їхали і стріляли. Знали, що в селищі вже близько тижня перебувають наші ЗСУ. Наша сім’я ховалася у підвалі в сусідів — він надійніший. Коли почалися бої, тато з родичами ще були не в укритті, а просто знімали все, що бачили. Тут ідеться про те, що людина, яка досі не бачила реальної війни, не розуміє, як поводитися. Ми з мамою ридали в підвалі, просили їх зайти в укриття. Тато встиг помітити орка, який вистрибнув з БМП без каски, бронежилета тощо і просто біг. Згодом почалися серйозні бої, ми просиділи в підвалі близько 5 годин. Ми молилися, щоб укриття не засипало. Думки були одні: вижити, бо ще так хочеться багато встигнути. Коли надворі трохи стихло, ми вийшли з підвалу. Глянули на поле — там догорала

техніка ворога. Уже на вулиці роздивилися будинки: в сусідів — величезна діра, в когось зруйований другий поверх, у нашому подвір’ї — розірвані снаряди… Ночували тоді в погребі. Згодом не витримали холоду — все ж таки березень, і пішли спати додому. Спали одягнені, я навіть узута. Половину ночі я не спала через страх. Під ранок наступного дня ми побачили, що неподалік горить газова труба. Зрозуміли — тепер не буде й тепла. Пожежники приїхали вже близько 7-8 ранку. Тоді ми не знали всю ситуацію. Думали, що от учора ЗСУ підбили орків і все добре, росіяни далеко. З усього району поз’їжджалися люди, які хотіли подивитися на розбиту техніку ворогів. Були сміливці, які пішли прямо на поле, щоб роздивитися чим ближче. Згодом ми вирішили переїхати в кращий підвал до ще одних сусідів. Поставили там ліжка й жили там наступні 4-5 днів. Найстрашніші 4-5 днів.

Орки поставили на нашій вулиці свій блокпост. Почали ходити по хатах для «перевірки документів». Троє прийшло до нас. По них було видно, що вони не з російської армії — схоже, це були «днрівці». Вони чудово розуміли українську мову, відповідали нею.Також вони казали «прекрасні» знайомі фрази: «Наші діти 8 років сиділи у підвалах, поки нас бомбили. Тепер і ви посидите». Перевірили паспорти, дійшли до телефонів. Я саме виходила з підвалу й до мене заговорив орк, якому на вигляд років 18. Запитав, чи перевіряли в мене телефон. Я на хвилину вже уявила своє майбутнє: від смерті до полону. У моєму телефоні було все, я нічого не видаляла: патріотичні картинки і відео, підбита російська техніка тощо. Я глянула на того орка зі злістю, що неможливо описати, і відповіла: «Так, звісно перевіряли». Він глянув на мене, сказав «гаразд» і пішов до моєї сестри. Ми потім довго сміялися з цієї ситуації.

27.07.2022 — № 7

У підвалі сиділа моя сестра із сином, якому тоді було 2,5 року. Було видно, що очі в цього орка загорілися — в сестри один із найновіших iPhone. Але до підвалу зайшов ще один їхній, глянув на мого племінника, запитав, скільки йому років. Розповів, що вдома також має дитину такого ж віку. Почали з ними говорити, вони просили то кип’ятку, то ще чогось. Тоді були думки, щоб тримати свою ненависть під контролем, робити, що скажуть, аби вижити. Наприклад, племінник їв котлети — вони так дивилися, сестра й запропонувала. Погодилися, бо побачили, що дитина їсть і їх не будуть труїти. Запропонували й риби… вони відмовилися, мовляв, «наїлися вже у вас тут рибки». Ага, звісно ж наїлися — найпершим розгромили рибний магазин, а потім й решту. Коли вони йшли від нас, то залишили жуйки, бо «вам тут немає, де зуби чистити», племіннику дав «Снікерс», украдений у нашому ж магазині. Сестрі тицьнув 100 грн: «Бери, мені ваші гривні не треба». Ми довго були шоковані.

Війна / Інтерв'ю за нас. Мене ховали, як могли. Вигляд мала, м’яко кажучи, як безхатченко: волосся обов’язково ховалося під шапкою, але головне — не виходити. Утім, сталася ситуація, коли довелося вийти прямо до них. «Швидка» в нас уже звісно ж була відсутня, за великим проханням міг приїхати фельдшер. Моїй бабусі стало дуже зле. Не знаю, чим керувалася в той момент, але я пішла на блокпост просити, щоб приїхала «швидка». Хоча моя мама медсестра, але тоді мені здалося, що варто попросити про допомогу. Вони прислали свого лікаря. Від лікаря там лише назва… а вигляд він мав ну просто жахливий, страшна людина. В нього виникали запитання, чому моя мама знає, що і як колоти. Вона хвилювалася, що її заберуть лікувати орків. Машини позабирали, понамальовували свої «зет», вкрали техніку у фермерів… Загалом, робили, що хотіли. Місцеві, які там залишилися, розповідають, що зараз окупанти бігають по селищу в капцях і шортах, грають у футбол краденим м’ячем.

навіть, не дивлячись у твій телефон, усе зрозуміють». У результаті телефон забрали тільки в чоловіка сестри. Так ми й жили. Окупанти зайняли перші дві хати на вулиці, людей вигнали звідти. Жахливо, коли ти йдеш до свого будинку й запитуєш дозволу. Незрозуміло, що в них у голові: ми проходили малими кроками до будинку, щоб взяти якісь — Евакуація: як ви врятувалися і втекнеобхідні речі. ли з того пекла?

— Водій «швидкої» допомагав людям виїжджати. Ніхто не знав, кудою краще й безпечніше. Але багато хто все одно намагалися виїхати звідси. Здебільшого, переїжджали до Кривого Рогу. Була інформація, що всі дороги — заміновано. Залишився якийсь один шлях через степ. Родичі написали, що мають одне місце для сестри з дитиною. Вона відмовилася залишати нас. Так само і я… Це були дуже морально складні рішення. Ми готові були йти пішки, аби вийти з цього пекла. Нікому б такого не побажала. А люди, які залишилися у Високопіллі, Дуже страшно було, коли селище досі це переживають. Через місяць обсипали «Градами»: здебільшого після нашого порятунку почали вибили по інфраструктурі. Згоріли бу- ходити пішки із селища. динки, школа, лікарня… Це просто Татову робочу автівку вкрали, бо винищення інфраструктури і людей. не змогли завести, тому просто переПотім ці нелюди приходили і запи- кусили проводи. Мабуть, це були бутували: «Ну як, подобається, як ваша ряти (сміється). Вирішили їхати: ми армія вас бомбить?». А ти не можеш в машині родичів, тато вивозив сусіїм нічого розповісти. Ми ж розуміли, дів. Рано вранці ми завантажили все, що це просто залякування. Шукали що могли, бо розуміли — це остання міфічних «нациків». можливість виїхати. Їхали колоною Це були «днрівці». Потім до нас у з 15 автомобілів. Люди кидалися під селище приїхали кадирівці і буряти. машини, щоб забрали їхніх дітей… Ох, буряти — це окрема тема. Вони Думали, що нікого не буде. Рушисправді не знають, що таке туалет, бой- ли — а там ворожі блокпости. Напевлер. Запитували, чи можуть заряди- но, про шлях доповів якийсь зрадник. ти телефон у тостері. Вони настільки До речі, багато колаборантів. Боляче, недорозвинені, що складно описати. коли знав когось, а він виявився зрадКрали все: ходили в жіночих рожевих ником. Вони надали окупантам спискуртках і у джинсах зі стразами. Те, ки ветеранів АТО, активістів, депутаЗгодом усім сказали носити білі що не могли вкрасти — знищували. тів… Ніхто не знає долі цих людей. Не пов’язки, а також понаписувати на Із сусідньої вулиці вкрали вантажівку, можу дібрати слів, щоб описати цих воротах кількість мешканців кожно- куди й повантажили все награбоване. зрадників. Дехто переодягався в їхню го будинку. Мама відправила мене Кадирівці — зі своїми особливо- форму, брав у руки автомат і ставав писати на воротах, щоб я не спілку- стями. Дуже багато чіплялися до дів- «старостою». валася з орками. Каже: «Ти дивишся чат. Ходили чутки про багатьох зґвалПовертаючись до порятунку. Перна них із такою ненавистю, що вони тованих. Батьки дуже хвилювалися шими колону перевіряли буряти. За-

21

брали у всіх паспорти й поскладали в пакет. Телефони не чіпали. Ми запитали, що ж буде з нашими паспортами. На що буряти відповідали: «Коли приїдете сюди, заберете. Не хвилюйтеся, через три дні ми вже й так будемо в Кривому Розі». Від того дня минуло чотири місяці. Потім перевіряли «днрівці». Там ми побачили нашого «старого знайомого», який навідувався в наш підвал. Я з усіх сил ховалася, щоб не помітив. Близько години нас тероризували. На щастя, ми рушили далі. Було дуже страшно. Коли ми доїхали до нашого блокпоста, сльози потекли рікою. Це було величезне щастя.

— Як прийняв Кривий Ріг? Як почуваєшся?

— Ми приблизно місяць жили без документів. Потім долею випадку тітка привезла нам наші паспорти, ховала їх на блокпостах. Розповіла, що в нашій хаті зламані двері, вибиті вікна, всі речі перериті, забрали весь алкоголь. Напевно, шукали золото. Забрали ноутбук, нам розповідали, що з будинку вони винесли величезну валізу, а що точно забрали — ми не знаємо. І так само не знаємо, чи буде куди повертатися. Зараз уже краще почуваюся. Коли тільки приїхали, боялися кожного шороху. Боялися, навіть коли хтось дверці шафи гучно зачиняв. Перші дні було дуже боляче, багато плакали. Згадували: багатьох знайомих окупанти повбивали, загинув найкращий друг мого тата. Згадуєш, як під обстрілами ховали людей. Орки не дозволяли ховати на кладовищах, та й кладовища всі розбомбили чи замінували… Нічого святого в тих нелюдів немає. Багато жертв серед мирних людей. Засинаєш зараз і не віриться, що ти все це пережив. А якби я побула під окупацією ще місяць, то мені б точно знадобився психолог. Люди нарешті почали цінувати життя. Але, хочу сказати, от у Кривому Розі є люди, які не розуміють цього. Я не хочу нікого засуджувати. З іншого боку, нам дуже допомагають і про біженців дуже піклуються.

22

Економіка

Юрій Ситник, Львів «Сурма»

В

нутрішнім ворогом Українського народу є не тільки московська аґентура, яка просочилась у всі ешелони влади (якщо хтось думає, що аґентура інших держав чимось якісно краща, то глибоко помиляється), скільки охлократична (олігархічно-охлократична) система. Остання за не вельми політкоректним авторським визначенням — це коли зомбована приналежними хитрозадій меншості засобами масової ідіотизації (ЗМІ) більшість обирає у владу нікчемність. І ця нікчемність успішно знищує державу й Український народ із середини. Цю тезу наважуся проілюструвати «газовою» темою. Окрім загрози глобального голоду все частіше ведуться розмови про загроз … холоду! Звісно, що сьогодні, на тлі температурних рекордів і спеки у багатьох країнах світу та заяв про глобальне потепління, така пересторога видається дивною. Проте, чимало кліматологів пов’язуть, наприклад, холодні та засніжені зими в Європі з порушеннями у так званому полярному вихорі над північним полюсом, які відбуваються через потепління в Арктиці. Відтак процеси потепління нагадують не плавну криву, а хитання маятника, коли аномальна спека в одному регіоні планети може чередуватися з аномальним холодом в іншому.

Сьогодні в Україні, в часи московської агресії, все частіше чути стурбованість щодо того, як нам пережити ймовірно холодну зиму, особливо з огляду на наявні та можливі у подальшому руйнування інфраструктури. Цей нинішній страх перед холодом не є випадковим, оскільки до війни все частіше перед більшістю українців поставало питання: у чому себе обмежити, щоби «заплатити за газ»? Проте коли соціально незахищені верстви населення на тлі надприбутків олігархів, зокрема тих, які займаються видобутком газу, мають вибір — сплачувати за газ чи купляти ліки й їжу — це таки геноцид. У липні 2016 році народний депутат від партії «Воля» Юрій Дерев’янко під час брифінгу у Верховній Раді заявив, що реальна ціна на газ україн-

№ 7 — 27.07.2022

Газовий геноцид або чи повинні українці взимку замерзати? ського видобутку становить приблизно 2 900 гривень (на той час трохи більше ніж 110 доларів) за тисячу кубометрів, а не 6 879 грн., які сплачували українці. За його словами, корупційна рента складає 3 980 грн з ПДВ за тисячу кубометрів. Іншими словами — 586 грн з кожної сплаченої за газ тисячі. Вказана нардепом реальна ціна була ретельно обґрунтована і навіть передбачала 40% рентабельності для державних підприємств і 100-110% для приватних! Серед останніх — це компанії належні на той час Ахметову, Коломойському, Боголюбову, Пінчуку, Авакову, Новінському, Фірташу та іншим. Звісно, що ЗМІ, приналежні цим та іншим олігархам, причетним до газового бізнесу, цю інформацію не поширили. Промовчали і так звані світові демократичні ЗМІ. Чому? Все просто. Наприклад, однією з найпотужніших приватних компаній на газовому ринку після перемоги так званої «Революції Гідності» залишалася Burisma Holdings, що належить соратнику Януковича, пану Злочевському. Останній, як стверджує у своїй книзі «Петро П’ятий» нардеп-утікач Олександр Онищенко, отримав можливість продовжувати газовий бізнес за хабар у розмірі 10 млн дол. і на умовах розподілу прибутку 50/50 безпосередньо з командою Порошенка. Звісно, що ми не можемо нічого сказати про достовірність цієї інформації, хоча в Україні трапляються просто чудеса корупції, а лише зазначимо, що директорами у Злочевського трудилися панове Кваснєвський і Гантер Байден (син того самого Джо Байдена). В лютому 2016 року до складу Ради директорів увійшов Джозеф Кофер Блек, колишній керівник Антитерористичного Центру ЦРУ (19992002 рр.) і посол з особливих доручень по боротьбі з тероризмом (20022004 рр.). У листопаді 2016 року кум Порошенка, Генеральний прокурор Юрій Луценко, закриває кримінальні справи по пану Злочевському, якого підозрювали у незаконному збагаченні, ухиленні від сплати податків та відмиванні коштів. Під час де-факто війни з росією, свого часу сором’язливо поіменованої АТО, Полтавська облрада видала спецдозволи на видобування вуглеводнів компанії «Іст Юроуп Петролеум», що належала панові Фуксу — російському бізнесмену, який, за твердженням експертів, скупляв «токсичні активи» з оточення Віктора Януковича. Так, у липні 2018 року на 20-й сесії Полтавської облради депутати без проведення аукціону надали 10 спецдозволів на видобуток газу та на-

фти цій компанії. За даними сайту enkorr, ТОВ «Іст Юроуп Петролеум» (East Europe Petroleum LLC) раніше називалась «Голден Деррік» і належала міністру енергетики часів Януковича Едуарду Ставицькому, який після подій на Майдані втік до Ізраїлю та перебував у розшуку по лінії Інтерполу. Як стверджував сайт ОРД: «Павло Фукс — це не стільки гаманець Банкової, мізки Кличка і партнер Хомутинніка, скільки зв’язок Геннадія Кернеса з російськими організованими злочинними угрупуваннями (ОЗУ), що ніколи не переривався. Який тепер, можливо, став зв’язком президента з грошима цих самих російських ОЗУ» (https://ord-ua.com/2018/01/17/pavelfuks-gennadij-kernes-i-ego-syn-i-poro shenko/). Принагідно хочеться нагадати, що Віталій Хомутиннік, касир «сім’ї Януковича» — це кум і бізнеспартнер львівського олігарха Віталія Антонова, працівники якого брали активну участь у виборчій кампанії «Самопомочі», та швагро відомого волонтера Сергія Притули Щоби не заглиблюватись у деталі корупційного газового бізнесу в Україні, повернімося до питань ринку, ціни й інтересів глобального капіталу, які збігаються з інтересами українськоросійських газових ділків. Звісно, що збігаються ці інтереси до того моменту, поки фінансово потужніші корпорації не проковтнуть наших містечкових олігархів, але споживачам, себто Українському народу, від цього ніяк не легше. Отже, увесь наш політикум упродовж багатьох років маневрував між корупційними інтересами своїх спонсорів — олігархів, і вимогами західних партнерів. Так, 2 березня 2017 року було підписано лист про наміри на адресу пані Крістін Лагард, директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду, яким затверджувався новий Меморандум з МВФ. Підписанти: Президент України Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, голова НБУ Валерія Гонтарева та Олександр Данилюк, тодішній міністр фінансів. У самому Меморандумі з МВФ чітко зазначено, що ціна газу українського видобутку

має відповідати ціні імпортованого газу: «Тимчасовий механізм коригування діятиме, допоки тарифи не буде повністю лібералізовано. Ми також щопівроку коригуватимемо ціни на газ внутрішнього видобутку, починаючи з 1 квітня 2017 р. з тим, аби залишався паритет між його ціною і ціною імпортованого газу». (сторінка, на якій можна було ознайомитися з цим документом, сьогодні недоступна: https://bank.gov.ua/doccatalog/ document?id=46564506). Цей лист, підписаний керівництвом держави, є грубим порушенням Конституції України, стаття 13 якої гласить: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу». Отже, український газ, якого, за запасами та можливостями видобутку, цілком вистачає для потреб населення, споживач має отримувати по собівартісті плюс транспортування, про що, власне, свого часу й говорив Юрій Дерев’янко. І не він один — на початку 2018 року член колегії Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Марія Яковлєва стверджувала: «у нас є компанія «Укргазвидобування»; собівартість газу, який вона продає НАК «Нафтогаз України», складає 1 700 грн за тис. м куб» (60 дол. США). Не будемо сперечатися, яку ціну за газ мав би сплачувати пересічний громадянин України тоді чи сьогодні, лише зазначимо принцип — це мала би бути собівартість видобутку + інвестиційна націнка + витрати на транспортування. Як колись стверджував в одному інтерв’ю пан Коломойський, схожий принцип ціноутворення на газ для населення існує в Норвегії. У вже згадуваному листі на адресу директора МВФ зазначено: «Для утримання тарифів на рівні повного відшкодування вартості, ми вже переглянули Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (Постанова Кабінету Міністрів № 758), щоб ввести тимчасовий механізм автоматичного коригування роздрібних тарифів на газ і опалення на піврічній основі…». За лаштунками «загальносуспільних інтересів» чітко зазначена першочергова ціль: «створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції,

Економіка

27.07.2022 — № 7 Тут некоректно буде не згадати НАК «Нафтогаз України» (далі «Нафтогаз»), адже саме цій державній монополії передає газ «Укргазвидобування». Читач, мабуть, думає, що це суперприбуткове підприємство, заробляючи на своїх власниках (держава — це ж Український народ, чи не так?) поповнює бюджет України. З одного боку начебто так, оскільки підприємства Групи «Нафтогаз» у 2021 році сплатили до державного бюджету України 116 млрд грн податків та зборів, що на 12,6% більше, ніж у 2020 році, забезпечивши 10,7% від усіх бюджетних надходжень. Проте, якщо у 2020 році Нафтогаз видобув 14,23 млрд куб. м газу, що становить понад 70% від загального обсягу газу, видобутого в Україні, то різниця між собівартістю видобутку та відпускною ціною населення становить приблизно 55 млрд грн (обсяг видобутку перемножений на «корупційну ренту»). У такий спосіб майже половина надходжень у бюджет від діяльності «Нафтогазу» — це гроші вийняті з кишень споживачів. Цифри дуже приблизні, але й вони не відображають реальної картини, оскільки за підсумками 2020 року НАК «Нафтогаз України» отримав 36,93 мільярда гривень сукупного збитку! Такі виплати до бюджету на тлі операційної збитковості немину-

Ó ìåíå º ìð³ÿ а у тебе?

че утворюють фінансову діру в самій компанії! Відтак цілком закономірно, 7 червня 2022 року голова «Нафтогазу» Юрій Вітренко на засіданні Гельсінської комісії у Вашингтоні заявив, що компанії потрібна зовнішня допомога в сумі приблизно 8 млрд дол, щоби підготуватись до опалювального сезону та закупити 6 млрд куб. м газу! Пригадуєте старий анекдот, як батько доручив синові на базарі видавати решту за куплений товар, а той за якийсь час і каже: «кінчайте тату торгувати, бо нема чим решти давати»? Отож… Щоби не втомлювати читача доволі заплутаною економікою «Нафтогазу», нагадаємо прекрасну історію, коли попередній голова правління компанії Андрій Коболєв та комерційний директор (теперішній її керівник) Юрій Вітренко (син скандальної Наталії Вітренко, відомої своїми промосковськими поглядами) отримали на двох 13,9 мільйона доларів з 37 мільйонів доларів премії виписаної правлінню НАК за перемогу в Стокгольмському арбітражі. При цьому суд для «Нафтогазу» виграла норвежська юридична компанія за 25 мільйонів євро. Ба більше, як стверджують журналісти — на субпідряді у норвежської компанії працювали українські юристи (детальніше за

посиланням: http://nashigroshi.org/ 2017/12/23/naftohaz-dlya-borotbyz-hazpromom-najmaje-norvezhskyhyurystiv-za-25-miljoniv-jevro-aledyakuje-partneram-zamholovy-ap/). У підсумку пересічний українець під час війни й економічних негараздів опинився перед загрозою не лише голоду, а й холоду. Водночас, як стверджував у листопаді 2017 року віцепрем’єр-міністр Володимир Кістіон, в Україні 600 млрд кубометрів доведених запасів газу, з яких ми видобуваємо лише 3,5%. Це означає, що в Європі за обсягами розвіданих запасів ми посідаємо третє місце після Норвегії та Нідерландів. Згідно з Концепцією розвитку газовидобувної галузі, до 2020 року Україна мала досягнути не менше 27 млрд кубів щорічного видобутку, але… Погодьтеся, що фраза «газовий геноцид», винесена у заголовок, не виглядає аж такою метафоричною чи гіперболізованою.

Мрія – прокинутись вранці

і побачити в часописі на першій шпальті

некролог, обрамлений вітаннями та

синьо-жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо,

щоб наша мрія стала реальністю

facebook.com/ukrvshoke

та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації». Тож мету цього цілком неконституційного «ринкового механізму» добрі дядечки з МВФ не приховують, що зазначено у згаданому вище Положенні, яке «застосовується у прозорий і недискримінаційний спосіб та не повинне обмежувати права суб’єктів господарювання, що створені відповідно до законодавства інших держав — сторін Енергетичного Співтовариства, зокрема право на здійснення постачання природного газу споживачам за умови дотримання вимог законодавства». У такий спосіб інтереси компаній держав — сторін Енергетичного Співтовариства (читай — глобального капіталу), московського «Газпрому» й українського корумпованого бізнесу збігаються: різниця між собівартістю українського газу (умовних 100 доларів за 1 000 кубічних метрів) та ринковою вартістю (1 729,5 доларів на газовому хабі TTF (Нідерланди) станом на 22.07.2022) осідають у кишенях приватних газовидобувників або транснаціональних корпорацій. До останніх можна відести й «Газпром», прибутки якого, незважаючи на санкції, зростають, а газ під час вторгнення московії в Україну продовжує безперешкодно поступати європейським споживачам.

² íà îíîâëåí³é çåìë³ Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі...

ƜƧƶƫ ſƝƩ ƪƢ ƞƝƦơưƣƢ ƌǃơƯƭƥƩƝƦƯƢ ƭƝơǃƫ ǃ ƠƝƤƢƯư ƌƢƭƢƟƢơǃƯƹ ƧƫƵƯƥ Ƭƫ >)003 ƤƝ ƪƫƩƢƭƫƩ ƯƢƨƢƱƫƪư +17736973923 Ɲƞƫ ƤƝ 56 ƧƫơƫƩ ƍƝƲưƪƫƧ Ɵ 7IPJVIPMERGI 177162 ',%7) &%2/ 695785532 Я умру тай поховайте мене в купі гною. Не забудьте покласти вниз головою, Начіпіть на плечі хоч якісь ознаки Щоб можна було відлічити голову від сраки.

V.V.путін

Z

23

ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƶƫƩǃƮƼƴƪƥƦ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƥƦ ƬƢƭƢƟǃơ ơƨƼ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ƭƝơǃƫ ƯƝ ƠƝƤƢƯƥ Ž ƶƢ ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪư ƤƝƼƟƧư ǃ Ʃƥ ƞươƢƩƫ ƤƪǃƩƝƯƥ ƟƧƝƤƝƪư ƮưƩư ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƫ ƔƢƧƥ ƩƫƣƪƝ ƟƥƮƥƨƝƯƥ ƪƝ ƪƝƵư ƝơƭƢƮư 2 'YQFIVPERH %ZI 7 2SVVMHKI -0 4%=&0) *36 9/6%-2-%2 %1)6-'%2 1)(-% +6394

ſƝƵƝ ƭƢƧƨƝƩƝ Ɵ ƠƝƤƢƯǃ ǃ ƪƝ ƭƝơǃƫ ƳƢ ƟƢƨƥƧƝ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ơƨƼ ƪƝƮ žươƢƩƫ ƟơƼƴƪǃ ƤƝ ƞươƹ ƼƧư ƬǃơƯƭƥƩƧư

24

Економіка

Володимир Лановий, Київ «Сурма»

№ 7 — 27.07.2022

Економіка потребує революційних змін після перемоги у війні

У

рядовий план відновлення української економіки після війни (для представлення якого на конференції у швейцарському Лугано Шмигаль звіз 140 чиновників — невже у нас так багато зайвих грошей у бюджеті) має більше 2 000 сторінок тексту. Він націлений, за словами прем’єр-міністра, на вирішення декількох проблем: відбудову інфраструктури, посилення безпеки, підтримку підприємництва, включно зі стартапами, фінансування сільськогосподарського виробництва. Тобто фактично цей план має ті ж акценти, як і довоєнна урядова програма. Учасники ж розробки плану з боку європейських країн бачать наші перспективи також у дерегуляції бізнесу, дозволі продажу угідь іноземцям, частковій приватизації збиткових державних підприємств. Враження таке, що ми повернулися до тематики початку 90-х років. До речі, європейці (як і наші урядовці) не чують Президентку Європейської Комісії Урсулу фон дер Ляйєн, яка нещодавно у Верховній Раді вказала також на актуальність у нас теми деолігархізації. Олігархи явно незручні європейцям, нашим же вони не заважають (інакше не може бути, бо у владу пройшли висуванці цих фінансових магнатів). Виглядає так, що українці повезли в Лугано план будівельно-відновлювальних робіт з обґрунтуванням його кошторису (загальна сума витрат за цим кошторисом — більше 500 млрд. дол.). Дехто вже визначив найціннішими у цьому манускрипті ілюстративні слайди. Про реформування й оновлення країни не йдеться. Виходить, що після війни економіка має відновитися практично у тій же структурі вироб-

Денис Шмигаль

ництва та рівні технологій, які нами успадковані від УРСР і представляють собою пострадянську сировинну, високо витратну систему, яка, як ми впевнилися за багато років, не дозволяє підняти рівень життя і конкурентоспроможність країни у світі. Окрім того, відомо, що будь-який план буде реальним, якщо він забезпечений відповідним фінансовими й іншими ресурсами. У цьому ж випадку, коли невідомо, скільки грошей вдасться зібрати, з яких джерел, коли вони надійдуть, які напрямки дій будуть пріоритетними, коли почнеться реалізація плану тощо, представляти

інвестиційний документ із запитом фінансування на 500 чи 750 млрд. дол., як заявила українська делегація у Лугано, виглядає маніловщиною чи хлестаковщиною. Мені здається, що саме так дивляться на нас західні партнери. Ніхто нам грошей на відбудову зараз не дає, а поговорити про гроші ніхто нам не забороняє. Недаремно, що вони заявили, що вже у цьому році Євросоюз проведе свою конференцію про відновлення економіки України, у наступному те ж зробить Велика Британія, потім Німеччина. А проблема фінансування плану відновлення України ними ще навіть не розглядається. Навпаки, ми вже чуємо непоодинокі голоси про те, що «приватна власність є вищою цінністю, ніж право на життя», як це сказав президент Швейцарії, а тому ця країна не буде конфісковувати майно агресора, що розглядається нашими як джерело надходжень Україні. Те саме заявили деякі інші європейці (Угорщина, Греція, Кіпр). То презентація плану в Лугано, м’яко кажучи, виглядає трохи поспішною і пустопорожньою. Авторитету це нам не додає. Не дивно, якщо партнери будуть розробляти план без нас. Це буде неправильним, оскільки тільки ми самі знаємо планку наших бажань і вимог. Так, Європу ніби задовольняє наш сировинний економічний профіль — зерно, олія, руда

і чорні метали. Зараз європейці не говорять про серйозні інституційні реформи, або не сподіваючись на нашу спроможність еволюціонувати, або вони бачать нас недорозвинутими аборигенами (хоча й сильними у військовому плані), які мають спочатку вивчити абетку, а потім з нами будуть говорити на більш серйозні теми. Для себе вони визначилися, що наш шлях до членства у ЄС буде дуже довгим, бо ми не спроможні до дійсних європейських реформ, а стан сировинного придатка — це наша проблема, їх це не турбує і поки що влаштовує. Але нас, українських громадян, влаштовувати не може (влаштовує тільки олігархів і латифундистів). Залишаючись постачальником на світові ринки майже виключно промислової й аграрної сировини, ми не тільки житимемо у злиднях, тенетах корупції і миритимемося з розкраданням наших природних багатств. Ми ніколи не зможемо розбудувати високотехнологічний оборонний промисловий комплекс, без якого, як показує війна, що триває на нашій землі, перемагати або навіть просто стримувати нашого хижого сусіда буде неможливо. І нова війна з мордором може відбуватися не за такої потужної допомоги Заходу як зараз. Наше виробництво треба перевести на найвищий технологічний рівень та освоїти випуск сучасної високоякісної продукції, яка мала би

Економіка

27.07.2022 — № 7

попит на європейському й американському ринках (і у багатьох випадках була б подвійного призначення). Зараз складається особливо сприятлива ситуація, коли увесь цивілізований (і високотехнологічний) світ об’єднався у захисті нашої Вітчизни, допускаючи українців до найсекретніших воєнних і промислових таємниць, надаючи нам можливість промислової супер модернізації. Очевидно, треба цим скористатися і здійснити революційне оновлення економіки, як це робили інші країни на повоєнних руїнах своїх міст.

Не думаю, що нам треба чекати 5 чи 10 років під вхідними дверями у Євросоюз, як про це нас «ощасливлюють» деякі високопосадовці. Чомусь вони не поспішають. Більше того, їх, очевидно, задовольняє цей дефіцитно-борговий стан економіки, за якого міністри та депутати сподіваються лише на годівницю західних кредитів і грантів без перспектив для пересічних громадян та національної економіки. Чиновникам подобаються, звичайно, дармові подорожі до Лугано. До речі, як мені здається, у склад делегації на конференцію до цього

WE REPAIR ц МИ РЕМОНТУЄМО Phones телефони Tablets планшети Computers комп’ютери LapTops ноутбуки Game Consoles ігрові приставки Game Controllers ігрові контролери iWatches and etc та інше ...

!!!FREE DIAGNOSTIC!!!

Cracked Screen ?

Slow Performance ?

Hardware Failure ?

Infected by Viruses ?

Accidental Damage ?

YOU NAME IT... WE'LL DIAGNOSE IT FOR *FREE* IN STORE most iphone repairs might be done in like an hour any iPhone LCD or SCREEN repair will be fixed in 15 - 20 min

You won't find better prices for your favorite devices Ви не знайдете кращих цін на свої улюблені пристрої.

міста влада включила не фахівців, а тих, хто за посадою розподіляє запозичені кошти (декого з них В. Зеленський давно не бачив у Києві). Ось, що чекають шмигалі та Ко від плану відновлення, — кредити без повернення. А українці чекають справжніх змін і переходу на вищий рівень і якість нашого життя. Фінляндія стала членом Євросоюзу за 2 роки. І ми маємо зробити такий самий стрибок. Ми зможемо це зробити, а політичній владі треба усунути ті перешкоди (зокрема від чиновників, олігархів, державних монополістів, корумпованих депутатів та інших), які заважають проведенню трансформацій. Поки продовжується війна, ми повинні здійснити усі підготовчі заходи й у перші ж дні миру почати запроваджувати зміни. Проте, не з цим складом уряду, який відпрацював у найбільш кризові моменти пандемії та війни, а тепер відстає від нових викликів, на жаль. Із таким їхнім планом відновлення нам, по-перше, не бачити омріяних величезних сум, а по-друге — ми залишатимемося за бортом Євросоюзу десятиліттями. Ми повинні продемонструвати здатність створити в Україні європейську модель економіки, з якою нас радо зустрінуть у Брюсселі. Це модель ринково конкурентної системи, вільної і максимально децентралізова-

25

ної економіки, цільової модернізації енерговитратних підприємств важкої промисловості та побудови високотехнологічних підприємств сучасної техніки, електроніки та продуктів IТ, демонополізованих державних концернів та корпорацій, стимулювання інноваційного підприємництва, динамічного залучення іноземного високотехнологічного капіталу, обмеження концентрації фінансового та земельного капіталу олігархічними холдингами та скасування їхньої державної підтримки, активне розгортання вітчизняних науково-технічних розробок, якісної української освіти, медицини, сучасного житла та міської інфраструктури (це дозволить мільйонам людей, що емігрували, були евакуйовані або депортовані, повернутися в Україну). І головне. Усі плани нашого відновлення і процвітання стануть реальністю тільки після перемоги у війні. Без поступок і недомовок. А тому усі ресурси — на потреби оборони! Україна переможе! Слава Україні! Автор: Володимир Лановий — український економіст, політик, колишній міністр економіки України, депутат Верховної Ради України, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ.

26

Економіка

№ 7 — 27.07.2022

Економіка воєнного часу чи економіка кризи?

Д

евальвація національної валюти у 80%, споживча інфляція — 57%, держборг, що вдвічі перевищує наявні валютні резерви. Грошей немає, особливо на імпортні товари. Будь-що можна купити, тільки відстоявши у кількагодинній черзі. І сенс стояти є, бо вже за кілька днів або товару не буде, або його ціна буде вдвічі вищою. Так зараз живуть ланкійці. Так житимуть українці вже взимку, якщо уряд продовжить не помічати війни. Урядовці й офіс президента захопилися планами відновлення і вперто не помічають дійсності. А вона гнітюча. Проблеми у державних фінансах ростуть, як сніжна грудка, а жодних рішень, окрім надрукувати ще грошей, так і не знайшлося. Друк грошей усіляко вітається, а не лякає уряд. Ми вже розказували про законопроекти, які мали б впровадити мораторій на опалювальні тарифи, а насправді просто нашим коштом планують закрити борги облгазів. До другого читання в один із них (№ 7429) прокралася поправка до прикінцевих положень Бюджетного кодексу, що зобов’язує Нацбанк «дохід за державними цінними паперами, придбаними... у період дії воєнного стану в Україні», перераховувати «…до Державного бюджету у повному обсязі протягом 10 днів». Тобто мало нам було того, що Нацбанк уже надрукував просто неймовірну кількість гривні. Тепер його хочуть офіційно благословити на подальшу емісію та ще й відсотки за викуплені у Мінфіну держоблігації одразу забирати. А Мінфін може навіть і їхню дохідність підвищити, якщо з’явиться можливість усю її забрати до бюджету. Власне, про це і говорить згадана нами поправка. До речі, вона 1381-ша із 1450 до законопроекту на шість сторінок. До речі, як вона потрапила туди і, тим паче, як і ким була схвалена, — таємниця, бо в комітетах її якось не помітили. До речі, а який вона взагалі має стосунок до мораторію на опалювальні тарифи? Отож. Хоч би як вас омивало теплими хвилями патріотизму, принципово в державі не змінилося нічого.

Виплати за нашими зовнішніми боргами відстрочено на два роки. Наш бюджетний дефіцит у червні вже перевищував 140 млрд грн. Сподівання, що закордон нам допоможе, марні. За березень–червень ми мали б отримати «західного» фінансування 22 млрд дол., а одержали тільки 10 з копійками. Причому офіційні звіти про надходження нерідко взагалі не відповідають реальним фінансовим вливанням. Усі хочуть хороших новин більше, ніж хороших результатів. Щоб зрозуміти, наскільки виважено та відповідально уряд планує державні видатки, розкажу вам історію, в якій усі персонажі вигадані (насправді ні). Приходить якось один міністр фінансів до одного голови центробанку і просить про емісію у 50 мільярдів на покриття дефіциту. Має там усілякі аргументи, розрахунки, патріотичні гасла, як тут відмовити, якщо треба, то треба. А слідом іде голова Пенсійного фонду і каже: ой, про нас у розрахунках забули, а нам треба ще 20 мільярдів. Терміново і вже «на вчора». Ну буває, забули. Якісь там 20 мільярдів. Хіба то гроші?! І так місяць за місяцем усе, чого нам не вистачає, додруковує НБУ. Україна продовжує справно погашати всі борги. Робить вигляд, що готується до зими. Уряд не лише маніакально продовжує реалізацію величезної купи сумнівних довоєнних «стимулюючих» програм, а й запускає нові. Дійсно, чому б не роздати ще грошей на стартапи, на сади, на пільгові кредити. Так, нинішній економічний блок уряду — не найкращі менеджери, але й працюють вони… Держава, очевидно, живе з розмахом, який давно не може собі дозволити. Але ж і орієнтується вона на суспільство, значна частина якого вже воліла б війни не помічати. Бо війна війною, але всі хочуть оклади в повному обсязі, а до них надбавки та премії, і податки при цьому сплачувати за зниженими ставками, і пільги мати, і допомогу, і держгарантій. Уряд зволікає із переходом до економіки воєнного часу, бо це, безумовно, потребуватиме непопулярних, а часом і жорстких рішень,

Компанія Mirex Electric шукає

КВАЛІФІКОВАНИХ ЕЛЕКТРИКІВ ТА ПОМІЧНИКІВ для роботи над комерційними проектами та в багатоквартирних будинках. Робота у Чикаго та передмістях. Пропонуємо відмінний заробіток, оплачувані понаднормові години, бенефіти та оплачувану відпустку.

Тел. 773.742.6317 | mirek@mirexelectric.com

які точно не знайдуть підтримки в масах. Зрозуміло, що про омріяне відродження говорити комфортніше. От тільки неприємна розмова із українцями неминуча, просто вона відбудеться або зараз, коли ситуацію ще можна і контролювати, і виправити, або взимку, коли в країні вируватиме криза. На жаль, влада обирає другий варіант, сподіваючись, що якось воно буде. В уряді навіть думати не хочуть про секвестр держбюджету, хоча потреба у ньому очевидна. Оптимізація держапарату, скорочення пільг і допомог або хоча б економія на мільйонних преміях — табу. А від думки про підвищення податків усім в уряді стає зле. Дивно, чому їм не стає зле від перспектив, що у листопаді-грудні в Україні дійсно може бути «шрі-ланкійська» інфляція у 75%, якщо ми не зупинимо нинішніх темпів емісій. Дивно, що вони не переймаються перспективою, що якщо НБУ, як і обіцяв, відпустить курс, то він буде точно вищим 45 грн за долар. Дивно, що їх не лякає перспектива, що наші валютні резерви можуть скоротитися до кінця року вдвічі. Що, зрозуміло, викличе в імпортерів паніку та викине нас на нове інфляційне коло, на якому нинішні 21,5% будуть непоганим показником. Перший етап, коли потрібно було допомагати і підтримувати (і з яким уряд насправді добре впорався), минув. Давно слід затягувати паски та заощаджувати. Підвищення податків на імпорт, акцизів, зокрема на пальне, рентних платежів — необхідність. Активізація продажів внутрішніх облігацій, як і підвищення прогнозованості й обсягів міжнародної допомоги не мають альтернатив. Серед пріоритетних видатків мають залишитися лише видатки оборони та «соціалка». Стимулювання підприємницької діяльності, підтримка держкомпаній, комунальних підприємств, місцевих бюджетів, як і податкові та митні пільги для учасників індустріальних парків, почекають перемоги. Теоретично ми могли б покращити ситуацію у держфінансах, розпочавши нову програму співпраці із

COBBLESTONE REMODELING 773-661-0607 info@cobblestoneremodeling.com Компанія з 30-ти річним досвідом по будівнцицтву і ремонту будинків в Чикаго, набирає до роботи: столярів, сантехніків, електриків, спеціалістів по встановленню сайдингу, різноробочих.

МВФ. Наші джерела кажуть, що це насправді (навіть попри війну) можливо, навіть озвучують орієнтовну суму фінансування — 15 млрд дол. Ці гроші, звичайно, не стануть вирішенням усіх проблем, але точно допоможуть не скотитися у насправді жахливу економічну кризу. Але щоб їх отримати, треба, по-перше, навести лад у держфінансах (не забувши про пенсії), по-друге, виконати або принаймні почати виконувати все попередньо обіцяне, починаючи із антикорупційних і судових питань. І робити все це швидко, бо у серпні МВФ відпочиває, а вже у вересні нам не завадили б додаткові кошти. Що ж ми бачимо натомість? Цілу армію охочих освоїти кошти на відновлення країни і жодного — вирішувати поточні проблеми держави. У нас на очах група «візіонерів-реформаторів» веде країну у найглибшу кризу з часів незалежності. Впевнено і наполегливо. Просте запитання: а що ж тоді за плани відновлення, відбудови та перезавантаження напрацьовують ці люди? Якщо їхня профнепридатність очевидна вже сьогодні, чому ми довіряємо їм у питаннях майбутнього? Яким воно буде? Таким же потворним, як поточна політика. Але ми точно заслуговуємо на краще. Автор: Юлія Самаєва Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ macrolevel/ekonomika-vojennohochasu-chi-ekonomika-krizi.html).

Êîìïàí³ÿ øóêàº

ïðàö³âíèêà àáî ïðàö³âíèöþ äëÿ ðîáîòè íà ïðîäîâîëü÷îìó ñêëàä³. Çíàííÿ àíãë³éñüêî¿ ì³í³ìàëüí³. Çâîíèòè 773-355-87-98 ïèòàòè Ãðåãîð³.

КОМЕРЦІЙНІ ПОЗИКИ НА ВАНТАЖІВКИ КОМЕРЦІЙНІ КОМЕРЦІЙНІ КОМЕРЦІЙНІ ПОЗИКИ ПОЗИКИ ПОЗИКИ НА ВАНТАЖІВКИ ..... НА TEΠE ВАНТАЖІВКИ P НА ВАНТАЖІВКИ

Реклама

27.07.2022 — № 7

Fed er a l

C r ed it

Un io n

®

Fed er a l

C r ed it

Un io n

F e d e r a l

C r e d i t

U n i o n

HA

O

®

®

27

M

Д AЄ

MO O

HA HA

HA

. . .... .. . .

TEP ΠEP TEΠE . . . . .

M

O

M

Д AЄ Д A ЄP Із нашими TEΠE позиками ваш бізнес набуде швидкого розвитку. Д AЄ Низькі відсотки. Із нашимита позиками Швидкий легкий процес. ваш бізнес набуде швидкого розвитку. Із нашими позиками Позики на вантажні причепи. Низькі відсотки. ваш бізнес набуде швидкого Гнучке фінансування для розвитку. Швидкий та легкий процес. Із нашими позиками приватних підприємців та бізнесів. Низькі відсотки. Позики на вантажні причепи. ваш бізнес набуде швидкого розвитку.

Check current rates and apply online today atдля Гнучке фінансування Швидкий та легкий процес. www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations. приватних підприємців та бізнесів. Низькі відсотки. Позики на вантажні причепи.

Check current rates and apply online today at Швидкий та легкий процес. Гнучке фінансування www.selfreliance.com/trucks or in personдля at any of our locations. Позики на вантажні причепи. приватних підприємців та бізнесів. Гнучке фінансування для Home Office: Check current rates and apply online today at 2332 W. Chicago Ave. www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations.

Chicago ILприватних 60622 підприємців та бізнесів.

773-328-7500

EQUAL OPPORTUNITY LENDER

EQUAL OPPORTUNITY LENDER

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

630-307-0079

60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212-3059 EQUAL OPPORTUNITY LENDER 313-366-0055

Home Office: 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 2332 W. Chicago Ave. 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 Chicago IL 60622 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 Check current rates and apply online 773-328-7500

973-887-2776

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212-3059

630-307-0079 today at 60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981 973-887-2776 www.selfreliance.com/trucks or in person at any of our locations.

586-757-1980

586-757-1980

SELFRELIANCE.COM 313-366-0055

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330

SELFRELIANCE.COM EQUAL OPPORTUNITY LENDER

28

UA-USA

№ 7 — 27.07.2022

RUZZIA IS A TERRORIST STATE Мар’ян Костюк, Чикаго «Сурма»

Ц

ієї неділі в центрі дантауну відбулась акція протесту з вимогою визнати росію державою-терористкою. Головна ідея — звернути увагу суспільства, американської влади до війни в Україні, яка забирає життя невинних людей, зокрема дітей. .Сотні дівчат, жінок, малих дітей у білому одязі з м’якими іграшками на руках, заплямованими червоною фарбою, та фотографіями дітей, які були підступно вбиті російськими окупантами, здійснили ходу по вулиці Мічиган в Міленіум парк. .«Наша акція символізує українську жінку: чисту, ніжну, красиву, водночас мужню та незламну, яка, одягнена в білу одіж, несе в руках іграшку, обплямлену в крові, дитячі світлини у пам’ять про всіх загиблих дітей.

Інший важливий елемент — український стяг, як ідентифікатор і символ нашої незламної Батьківщини. Я впевнена, що такий перформанс, який зібрав кілька сотень жінок, дівчат, навіть маленьких дітей, однозначно

не може бути поза увагою і допоможе нам домогтися визнання росії країноютерористкою», — поділилася з нами одна із організаторів цієї акції Ліля. Кульмінація цієї події настала, коли увімкнули сирену з елемента-

ми вибухів та пострілів, після яких учасники акції символічно попадали на землю, демонструючи цим терор, яким росія займається щодня.

UA-USA

27.07.2022 — № 7

Вознесемось, як віща любов Мар’ян Костюк, Чикаго «Сурма»

С

аме з таким меседжем цієї неділі, 24-го липня, поетичний театр «Істина» провів свою дебютну імпрезу в музеї Модерного мистецтва в українській околиці. Запланований захід відбувся в другій половині дня і зібрав чимало охочих, які прийшли, щоб краще запізнатися з творчістю видатного Івано-Франківського поета Богдана Томенчука. Учасники театру приготували для присутніх емоційний калейдоскоп поезій, які проймали до глибин самої душі, викликали авангард емоцій і не залишили нікого байдужим. Після імпрези глядачі поділилися своїми переживаннями, давали свої коментарі й обіцялись, що обов’язково при першій же нагоді прийдуть ще раз. За словами однієї з учасниць та за сумісництвом організатора цього заходу пані Ліни Митничук, головна мета цього дійства — викликати в глядача не просто емоцію від того, що відбувається на сцені, а й дати можливість йому відчути себе частиною війни, яка переживається у слові, не тільки, як спостерігача, а воїна, борця, захисника, який покликаний продовжити розпочату справу наших героїв.

Вірші Богдана Томенчука оспівують мужність та міць наших ЗСУ, огиду та ницість проклятих московитів, а також незламну силу нашого народу. Організатори висловлюють подяку керівництву музею Модерного мистецтва в особі п. Мотрі Мельник, яка тепло прийняла та посприяла в проведенні цього заходу; Кирило-Мефодіївській спільноті, яка завжди підтримує і допомагає всіма можливими способами реалізовувати ті чи інші ідеї; всім присутнім, які знайшли час, щоб разом із нашим поетичним театром пережити серцем кожне слово нашого любого поета Томенчука.

До вашої уваги один із віршів Богдана Томенчука:

Як один, постаємо супроти На Твоєму всевишньому тлі... Вони будуть лежати, як шпроти, В нашій первосвященній землі... За вселенські содоми й гомори, З-над Говерли й Тарасових круч Ми розтопчемо їх триколори З прілим смородом їхніх онуч... Із руїни, із попелу й сажі Вознесемось, як віща любов... Сповиваєм дітей в камуфляжі, Й люто молимося: «Кров за кров».

29

30

UA-USA / Історія

№ 7 — 27.07.2022

Перші кроки на новій землі із Щедриком Марія Климчак, Чикаго «Сурма»

Ч

и вам відомо, що у Чикаго було засновано першу українську православну громаду, яка випередила на 5 років формацію Української Автокефальної Церкви в Україні? Це сталося в 1915 році, тоді, «коли в самій Україні і думки про це не могло бути», — йдеться в архіпастирському благословенні митрополита УПЦ в США Іоана з нагоди святкувань 30-річного ювілею громади в 1946 р. Невелика група патріотів, які називали себе козаками «з вулиці Ірі», купили на цій же вулиці маленьку церкву. Це був важкий початок діяльності церкви св. Трійці, яка на той час нараховувала до півсотні вірян. Свято-Троїцька парафія була заснована як «українська народна церква». Михайло Єнджийовський, один із засновників, писав: «Нелегкі то були часи, довелось змагатися з великими труднощами...» Перша нарада була скликана у будинку на розі вул. Деймен і Чикаго. «Прийшли майже самі галичани з Радехівського повіту (Західна Україна) і вибрали управу. Новообрана управа підшукала місце за адресою: 1944 W Erie St. Першим, хто прийшов із щедрою допомогою, був Семен Доманчук, який вніс $300. Першим парохом був о. Григорій Хомницький». Досліджуючи історію нашої громади, історик Мирослав Семчишин зазначив: «...піонерами українського православ’я в США були робітники із Західної України, передусім, з Галичини і Лемківщини, і всі вони тоді були членами єдиної Української (руської) греко-католицької церкви св. Миколая в Чикаго». Через конфлікт з церковною адміністрацією та незадоволення роботою тодішнього пароха М. Струтинського визріла духовна революція. Група людей своїм виходом із церкви за-

клала символічний камінь у будову незалежної церкви. При церкві св. Тройці в 1916 році було засновано щадничо-позичкову касу «Україна», депозити якої в 1921 р. становили $62 500. Унаслідок великої американської депресії її було закрито в 1934 р. На громадсько-культурній ниві від 1918 р. активно діяло Сестринство Непорочного Зачаття. У 1916 р. був заснований хор «Бандурист». У 1929 р., ставши основою майбутнього «Бояну», з’явився другий хор ім. Котляревського. Драматичний театр прославився виставами «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Маруся-Богуславка» та іншими, виступаючи в Чикаго, Детройті, Мілуокі, Гемонд (Індіана). Відомим хоровим керівником була Наталія Гриновецька. Хор свій назвала «Боян» невипадково, адже її кумир Микола Лисенко у 1905 році засновав хорове товариство «Боян» у Києві. У 1916 році Наталія Гриновецька виступила на концерті великої міжнародної виставки у Вашингтоні. Про тріумфальний успіх писали в газеті Chicago Dayle News, вперше український хор із Чикаго привіз зі столиці Америки грамоту подяки. Великим святом став приїзд до Чикаго хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка у маленькій церкві відспівала святу літургію. Це був 1922 рік. Ви про це ще не чули!!! «Шікаговська громада залишилася в пам’яті співаків Української Республіканської Капели під кервництвом О. Кошиця, як одна з найкращих. Шикаговці завжди відзначались своєю завзятістю, твердістю та джентнельменством!!!» Із радістю ділюся спогадами, які випадково і невипадково відшукала серед писемних скарбів Українського Національного Музею в Чикаго, а саме мандрівника, який розповідає про знайомство Української Республіканської Капели з нашою громадою в

Український православний катедральний собор св. князя Володимира.

St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral, 2250 W. Cortez St. Chicago. Фото: Максим Прокопів

Чикаго. Ним був прот. П. Корсуновський, який у складі капели вирушив у турне по Америці. Як згадує автор, «після чотирьохрічного вигнання по всіх кутках і закутках Європи Української РеспубліканПротиієрей ської Капели з укП. Корсуновський раїнською піснею на устах, вона під іменем Українського Національного Хору, як той птах, перелетіла Атлянтик, широкий океан і опинилася в казковій Америці, побачити котру

Церква св Трійці. Фото з архіву Українського Національного Музею

мріялося зі шкільної лавки, особливо після читання Майн-Ріда, Густава Емара, Фенімора Купера та інших американських письменників, та й на власні очі побачити американських індіанців...» В Америці концертування відбувалося відповідно до щільного графіка, практично щодня артистів чекали виснажливі переїзди з одного міста в інше, і лише в Чикаго (!!!) упродовж двох років концертних сезонів — 1922, 1923, зупинялися на тиждень. Тому не дивно, що згодом тут з’явилися керівники хорів із тих, хто подарував Америці «Щедрика». Для парафіян українського православного собору св. Володимира у Чикаго, який первинно було закладено як церкву св. Тройці, і усіх, хто цікавиться долями артистів Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, цікаво буде те, що протоієрей Павло був не лише солістом капели, але у 1942 р. та в 1944 р. співробітником парафії. Саме він був тим голосом, що 22 січня 1919 року озвучив проголошення акту соборності українських земель у Києві. Дорога до Чикаго 29 жовтня 1922 року: після концерту у Клівленді, Олександр Кошиць зі своєю капелою у додаткових вагонах, підчеплених до потяга на Чикаго, намагалися відпочити, але... «сіпання вагонів, раптові зудари буферів, підскоки на сполуках шин однієї колії з другою, це було якесь пекло і тягнулося дуже довго.

UA-USA / Історія

27.07.2022 — № 7

Іван Годяк. Фото з архіву Українського Національного Музею

Нерви не витримували. Кошиць вскочив до парубоцького вагону й знервовано кричить: «Хлопці, за мною! Ідемо машиніста бити!» — а той на паротязі, мабуть, злякався і помандрував дальше…» Коли ж потяг прибув до Чикаго, здивуванню артистів не було меж, як згадував протиієрей Павло, їм здалося на мить, що потяг прибув до Львова... Всюди українська мова і повно людей із синьо-жовтими прапорами, що вас кудись тягнуть... дослівно — «налетіла на нас ціла хмара українців... нарешті затрубіли єрихонські труби і довга валка машин рушила... увечері тріумфальний концерт в Chicago Orchestra Hall». Наступного дня бенкет в готелі Конгресу на честь капели і митрополита Андрея Шептицького, який на той час перебував у Чикаго. Через рік таким же тріумфом зустрічали гостей. Концерти віталися американською публікою. Писали відгуки музичні критики, а громада не оминала можливості не лише бути на концертах, але й допомогти артистам. Тож розуміючи, що готель коштує немало, на цілий тиждень розмістили капелу по своїх домах. Це було у грудні 1923 року. На той час православна громада свою невеличку церкву на вул Ірі, оздобила гарним іконостасом. І коли Олександр Кошиць дізнався, зразу сказав: «У неділю співаємо Службу Божу...» Так у неділю, 23 грудня 1923 року, відбулася нечувана відправа. «У вівтарі два священики і я, — писав мандрівник. На хорах Український Національний Хор під дирегентурою самого Кошиця. Апостол читав соліст Київської опери М. Карлаш, «Вірую» — Ординський». «Не знаємо де ми були — чи на небі, чи на землі!» — так після відправи говорив голова парафіяльної ради, головний отаман Січей в Америці Павло Новодворський. Він походив з Київщини, з м. Липовця. «Увечері відбулася святомиколаївська вечірка з роздачею подарунків. Наступного дня потяг відходив на Сент-Луїс. Американці звертали увагу на велику родину, частина з якої кудись від’їжджала... За десять хвилин

до відправлення з’явився захеканий пан Новодворський, усю дорогу біг, щоб не запізнитися з валізою, яку ледве волочив за собою. Залишив в одному купе і наказав відкрити вже в дорозі... Коли ж потяг рушив та вибився на світло боже, відчиняю валізу. Тільки що підняв віко, а тут тобі із середини як вибухне аромат... часнику! Дивлюся. Там повнісінько пакунків з написами. Кожному співаку... Викликаю імена, роздаю. А в середині — Боже мій! Та це ж та штука, про котру запорожець казав, що якби їй крила, то це була б найкраща птиця на світі! Та ж самісінька ковбаса з часником, домашнє печиво. Не забули положити хріну з буряками... Шікаговська громада залишилася в пам’яті співаків, як одна з найкращих. Шикаговці завжди відзначались своєю завзятістю, твердістю та джентнельменством!!!». У 30-их роках відчувалася сильна асиміляція. Назву «cвято-троїцька» громада зберегла до 1937 року, перейменувавши тоді себе на православну громаду св. князя Володимира. 10 квітня 1945 р. на загальних зборах

було ухвалено продати старі будинки й купити нові. Церкву, парохіальний і шкільний будинки, резиденцію пароха придбали за $64 500 доларів на вул. Кортез.

24 червня 1945 р. у храмі св. Володимира відбулася перша свята літургія за участю митрополита Іоана Теодоровича. До нового приміщення перенесено іконостас зі старої церкви, а посвячення нового відбулося в листопаді 1954 р. При церкві видавалася газета англійською мовою, роль головного інформатора виконувало радіо, яке стало мостом для цілого українського Чикаго від 1954 р. під умілим керівництвом настоятеля Ф. Білецького. Виступи хору в музеї науки і техніки мали позитивний відгук в американській пресі. Історичною подією став приїзд до Чикаго та парафії св. Володимира гетьманича Данила Скоропадського. Великий вклад громадою парафії св. Володимира зроблено у справу очікування нової хвилі емігрантів. На її запрошення до Чикаго приїхав відомий голлівудський актор Іван Годяк, що виступив з благодійним концертом в Оперному театрі. Дохід у сумі $10 000 було призначено на переселення українців з таборів переміщених осіб у Європі. Йому продюсори радили змінити своє прізвище на більш милозвучне для слуху англомовної людини, однак Джон Годяк відмовився. Найбільшого успіху досягнув у 40-х роках, зігравши у фільмі Альфреда Гічкока «Рятувальна шлюпка». Народився у Пітсбургу, в 1914 році, в українській родині, що емігрувала із села Грушатичі, що у Старосамбірському районі, на Львівщині. У 1932 році родина переселилася у штат Мічиган й осіла в українському Гемтремку. Іван був найстаршим серед

31

4 дітей і вже в 1933 працював у фірмі «Шевроле». Шукав роботу диктора на радіо, але отримував відмову через акцент. Годяк багато працював над собою і в 1938 році став радіоактором на WMAQ в Чикаго. Тут починається його стрімка кінокар’єра. Згодом парафіяльний будинок собору св. Володимира перетворився на пересильний пункт. Під його дахом ночували сотні осіб, до яких господарі проявили найглибші почуття християнської любові та єдності. Багато з них ставали новими парафіянами. Жертовність цих людей на спільну справу важко переоцінити. При парафії працює братство св. Володимира та сестринство ім. св. княгині Ольги. Ще у 1945 році о. П. Галицький свій маленький клас назвав «Рідною школою», яка в 1960 році нараховувала 132 учні. У мирі і гармонії із сусідами і громадою тече ріка життя української Америки. Прикладом щирої дружби є дворічне богослужіння під куполом катедрального собору новостворюваної греко-католицької парафії св. Володимира й Ольги наприкінці 60-х років минулого століття. Він і сьогодні, на перехресті долі, життєвих доріг, відкритий для всіх. Державні мужі переконані, що найкращими громадянами є ті, які люблять землю своїх дідів та свято шанують віру і традиції свого народу. Таким успішним поколінням славиться парафія св. князя Володимира. Це була пізнавальна екскурсія у перших 50 років життя людей, якими перенесено на новий ґрунт українське православ’я. Оцінювати діяльність нашої громади є настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.

32

Реклама

№ 7 — 27.07.2022

СПЕЦІАЛІСТ ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВАС

НАТАЛЯ АСЕВЕДО КУПІВЛЯ ТА ПЕРЕФІНАНСУВАННЯ ЖИТЛА ВСЕ НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ ! ДЗВОНІТЬ ДО НАС З ПИТАНЬ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ ТА ОТРИМАЄТЕ ВСІ ВІДПОВІДІ В ОДНОМУ ОФІСІ

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО ТЕЛЕФОНУ

773-368-0123

• Індивідуальний підбір фінансування • Федеральні позики • Низькі відсотки • Позики під ремонт • Перефінансування з CASH OUT • Перефінансування без додаткових коштів NO CLOSING COST • Можливе 100% фінансування

Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469)

www.gosfmc.com Наша адреса: УКРАЇНСЬКА ОКОЛИЦЯ 1706 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Tel.: 773-109-1950 Fax: 847-834-0106 nacevedo@gosfmc.com NMLS ID:232240

AN ILLINOIS RESIDENTIAL MORTGAGE LICENSEE

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Духовність

27.07.2022 — № 7

33

Бійтесь данайців приносячих дари... Святослав син Ігоря, Львів «Сурма»

«Я сам іду, моя свобода».

Я

О. Асауляк (переклад авторський)

к перейти до глибин, коли нас, українців, і всі народи, що нам співчувають, останні 7 років намагаються перевести з ідеї мирного політичного і смислового здвигу на Майдані до війни та накопичення енергії агресії й протистояння у психополі як нашого народу, так і цілого світу. А що ж із цим робити? Зміст, причина, спосіб, час — ці всі елементи формують матрицю досягнення успіху в будь-якій справі, а тим більше, якщо це справа побудови соціальних зв’язків. Хоча можна спокійно брати за аналогію і приклади входження в енергообмін двох розумних істот, систем чи енергоструктур. Отже, розглянемо чотири точки «матриці успіху» будь-якої справи. І якщо в точці «зміст» завжди буде поняття людини як істоти соборної (ніхто ж не думає, що не це описане в символі походження всіх людей від Адама та Єви), то в точці ж «причина» є багато варіантів. На цьому розвивається вся сучасна психологія — пошук причин по горизонталі, не спираючись на пошук проблеми в сфері бутійній. Для мене є очевидним, що в основі причини всіх фобій та патологій стоїть СамІсть, а її розвиток, як наслідки чи побічні прояви, має численні різновиди психічних відхилень. Кажуть психіатри, що «не існує здорових людей, а існують необстежені», бо всі ми, як діти Адама, проявили соборну самість і занурили нашу едемську свідомість у світ пізнання добра і зла. Більше про це можна прочитати в серіїї «Книга Вогнів», популяризацією якої займаюсь останні 6 років.

Людина часто робить рух у бік іншої людини чи спільноти, бо чує себе самотньою. Але робить його, опираючись на свої не ейдетичні (Едемські), а генетичні (родові) закладки. Пояснюю: якщо родичі заклали нам в генетичному коді стереотип, що «йой, тобі вже 28, а ти так і помреш старою дівою...», то крок буде продиктований

не щирою потребою, а авторитарним натиском чиєїсь самости. Є й більш знайомий для багатьох стереотип, що тягне нас до бажання ввійти в енергообмін — це інстинкт продовження роду та його наслідок — ендорфінова залежність. Адже всі філософи знають, що ні енергія сексуального потягу, ні енергія закоханості не мають нічого спільного з AGAPE (тим, що звемо в нашій мові словом любов). Дослідіть самостійно різницю між філією, еросом, манією, порнеєю, прагмою та агапе, або перечитайте в «Книгах Вогнів» про різновиди подружніх пар та механізм трансформації чуттєвої енергії в сердечну любов. Але повернемось до нашої теми. Самість — це бич нашої цивілізації, бо власне вона змушує ухвалювати необдумані рішення чи входити в неблагий енергообмін («Блажен муж, що не ходить на раду з нечестивими» говорить власне про нього). Вона, як на мене, вносить головне викривлення в природнє бажання входження в енергообмін людей між собою. А неправильно вгамована соціальна потреба душі все міцніше затягує зашморг кармічних завдань індивідуума і не дозволяє очистити свідомість для насичення потреб Духа. Але, на жаль, в сьогоденні як сім’я, так і соціум чи Голлівуд потребу заснування сім’ї через закоханість, інстинкт продовження роду змальовують та накачують в психополі такою сильною енергетикою, що в багатьох вона починає входити до рангу потреби Духа. Багато хто до неї ставиться вже як до екзистенційної потреби і виводить її до максимального рівня самореалізації та самопожертви... Інакше їхнє життя не має змісту. Душевність та самість перекривають потреби духа, а тоді про який вихід на 5 рівень розвитку цивілізіції ми говоримо? Чому думаєте ми так довго виходимо на контакти з тонкими світами? Та бо для того, щоб перейняти чийсь досвід, треба поставити під сумнів всесильність власного САМОдостатнього розуму... Потреба у внутрішньому контакті творіння з Творцем, посередництвом практики концентрації та богоспілкування (про які я писав у попередніх двох статтях на сторінках цього часопису) — і є головною ідеєю допису. Пошук глибинних причин самотності і є в тому, що наша душа розуміє, що ми не самі у цьому Всесвіті... але треба мати час послухати свій ефір. Людство ж часто виходило на контакт з іншими світами. Є документальні свідчення, що ще в часи шумерів земляни виходили на контакти з різними цивілізаціями. Але, на жаль, досвід був негативний, бо контакт був зовнішній, і вони отримали не лише засоби для ведення сільського госпо-

дарства, але й для ведення воєн... Дитяча свідомість в дорослому озброєному тілі придатна лише до самознищення. Ось чому «все нам можна, та не все корисно». Бійтесь данайців, приносячих дари... І тому в точці «спосіб» зараз ціль нашої цивілізації вийти на 5 рівень розвитку — заглибитись у глибини власного серця, щоб відкрити епоху внутрішніх контактів («Царство небесне в глибині вас є»). Із силами янгольського та світлосяйного світів — світів тих творінь божих, що пішли шляхом світлосяйної трансформи Христа і не стали на шлях «саморозвитку в світах пізнання добра і зла» по своїй СамостІ. Тому перехід з третьої на п’яту фази свідомості пов’язаний із внутрішньою роботою по самоусвідомленню кожного землянина в загальній структурі світобудови або, як кажуть греки, в Космогенезисі. Якщо не пізнати свої тонкі провідники свідомості, то як їх очищити чи їхнім посередництвом пізнавати внутрішні тонкі світи? Але перш ніж закінчити допис, ми мусимо ще розглянути точку «час», який ми хочемо прискорити. Для цього треба вийти із лінійного в спіральний тип часу. Як? Треба зрозуміти, чому люди витрачають свій час на енергообмін із сурогатною енергією нижніх світів, замість пропускати енергію з Вищих трьох небес. Адже на вивчення досвіду магічних шкіл, в яких за отримання енергії треба щоразу гірко платити, людство витратило тисячі років і все безуспішно. В останньому записі мого читацького клубу «Сходини на Шляху» саме про таку плату, коштом всієї планети, я і говорив. Але все ж — чому? Нещодавно розмовляв із розумною людиною, і він мені дав дуже сингульовану відповідь — бо є БАЖАННЯ отримати сьогодні швидкий результат на фізиці. І ось знову ми зустрілися з нашим ключем, що блокує контакти з тонкими світами, бо засмічує чисто-

ту внутрішнього ефіру людини — це СамІсть. Я ХОЧУ ВЖЕ, без розуміння чи бачення причин та наслідків моїх дій. Дешевими трюками по передбаченню майбутнього чи зчитуванню інформації з вашого енергополя мінусові сили затягують нас в енергообмін та війни магій будь-якого типу, а потім ми дивуємось, що на фізичний план виходять війни планетарного масштабу. Не випадково я в цьому дописі виділяю власне ці дві букви «с» та «і». Хочу натякнути на зміст, що закладений в слові, самість: Самотнє Існування. Самотнє, бо відділення від світу тих створінь божих, з якими ми розвивались в тонкоматеріальному світі Едему, ще до отримання «шкіряних одеж». Ну ніхто ж не думає, що Христос нам вперше показав, у часі Воскресіння і Вознесіння, своє променисте тіло? Гадаю, що ми з ним вже зустрічались в Едемі, і тому так легко прийняли цей механізм та Шлях повороту доДому. Інакше, якщо розглядати цей процес суто в релігійній площині, а не бутійній, то буде зовсім незрозуміло, чому 25% землян стали послідовниками іудаїзму, а не інших, цікавіших релігій... Якщо не зрозуміти, що Бог обрав їхню релігійну форму, і цей самий «твердошиїй» нарід із часто «заскорузлим серцем», щоб довести, що кожен землянин спроможний згадати, в глибині себе, хто Той його створив в Едемі... Але для цього треба почути Його, піти за Ним, скласти завіт із ним, очистити внутрішнє джерело в пустелі випробовувать і ...жити та творити... з Силою Його Духа. І ось, пишучи про Джерело Його, ми розуміємо, чому СамІсть така шкідлива... Для існування силу беремо звідки? Помізкуймо над цим наступні 2 тижні. З повагою Святослав син Ігоря. Автор: Святослав син Ігоря — філософ, богослов, автор методики «Сходи на Шляху», видавець серії «Книга Вогнів».

34

Освіта

Надія Красоткіна, Ковель «Сурма»

Яка в нас мова — чарівна й привітна, Неначе пісня ллється у серця. Красива й ніжна, мила й семицвітна… І слухав би ту мову без кінця. В ній шум лісів і жайворонка співи, Краса лугів і в колосках поля. І сміх дитячий радісний, щасливий, Й моя найкраща, дорога земля. Які ж красиві в ній слова пестливі, У них любов і чари доброти. Тож виростають діточки щасливі, Як у словах є стільки теплоти. Красива наша мова і пісенна, Багата й світла, мов сама Земля. Для всіх нас звична, щира і приємна, В ній наша воля, і степи, й поля, У ній душа й історія народу, І світла пам’ять про усі часи… Любов й пісні від роду і до роду, І наших предків щирі голоси. Прекрасна наша мова, пречудова! В ній надзвичайні, чарівні слова. Складалось у віках до слова слово І вийшла мова ніжна і жива. У ній чутлива пісня журавлина, І цвіт калини, й трелі солов’я. В ній наш народ і рідна Україна, Квітучий сад і вся земля моя. Красива мова наша українська, Чарівна й світла, чиста і м’яка. Це мова предків, мова материнська… І ніжна, наче мамина рука.

К

расива, промениста, світла наша українська мова і розмовляти нею треба вишукано, красиво, щоб слово доходило до самого серця, западало в душу і несло людям тепло і радість. Тому в кожне слово треба вкладати доброту, мудрість, щирість і ласку, людяність і свою любов, щоб воно залишалося з людиною надовго, піднімало її в небеса,

№ 7 — 27.07.2022

Любіть українську мову! гріло душу і надавало сили. Адже слово було першим! Воно для людей необхідне, незамінне, бо несе величезну енергетику, інформацію, силу, радість, а ще крім цього — воно матеріальне. Тому до слова треба ставитись дуже серйозно і розмовляти так, щоб кожному хотілося опанувати цю надзвичайно дивовижну мову і розмовляти нею вільно і гарно. У світі є дуже багато мов і ними говорять люди, тому дуже важливо вчити різні мови світу і вільно ними спілкуватися, розуміти сказане будь-якою мовою. Це кожному не тільки приємно, але й робить людину мудрішою, розумною, а від того їй легше жити в цьому різнобарвному світі. Отже, знання мов не тільки бажане, але й необхідне, і сьогодні це ще важливіше, як раніше, бо світ став мобільнішим, люди пересуваються по Землі дуже швидко, а спілкування всім необхідне, тому знання мов тільки вітається! Дуже важливо знати багато мов світу, та найголовніше — досконало знати мову свого рідного краю, де ти народився і живеш, мову твоєї рідної землі. І надзвичайно важливо нести нашу українську мову у світ, як прапор, адже по мові люди впізнають в тобі українця, людину вільну і незалежну, людину-борця, людину трударя і мудреця, а тому розмовляти українською мовою потрібно дуже гарно, щоб кожному хотілося її слухати і нею розмовляти... Тому з раннього дитинства дітям слід прищеплювати велике бажання вивчати рідну українську та й інші мови, цікавитись історією і традиціями рідного краю, героїчною спадщиною свого народу… І це повинно стати нормою у кожній сім’ї, в кожному колективі дітей і дорослих. Тому слідкувати треба за чистотою і красою мови, не вклинювати у свою мову чужих непривітних і вульгарних слів, а берегти і боротися за чистоту

і багатство рідного слова. Бо ніхто, крім нас, не буде дбати за вишуканість української мови, а вона в нас багата і чарівна, у її активному словнику понад 256 000 яскравих і колоритних слів, якими можна розповісти про все на світі, якими можна пригорнути і обійняти кожну людину, зігріти її теплом і любов’ю, щирістю і радістю… Тому нащо нам потрібні лайливі і нетипові для нас слова? Нащо нам потрібні матірні рашистські слова, які несуть у собі негатив, погану енергетику і впливають на людину, ніби ядерна зброя? Адже вони не тільки мають вплив на настрій людини, не тільки несуть негативну енергетику, які наносять шкоду нашому здоров’ю, але й гублять душу людини і знищують те світло, яке природою закладене в її серце, в її інтелект… А на сьогодні науковці підрахували, що в українській мові налічується понад мільйон слів! Так воно і є, якщо підрахувати і місцеві говірки, діалектні слова. А мова наша дуже древня, від неї взяли свій

початок багато інших мов. Тому таку мову треба берегти і леліти, треба вміти нею пишатись і захищати, і показувати всьому світу її багатство, красу, розмаїтість і чарівність. Українська мова — це код нації, нашого древнього народу. І народилася вона саме тут, в цьому чарівному і благодатному краї, де все потопає у квітах і в зелені; де найкрасивіша у світі родюча земля вся в річках, озерах, в потічках і джерельцях; де живе величезна кількість дивовижних птахів і звірів; де незліченна кількість чудових жучків, метеликів, мурашок; де звучать чарівні мелодії неба, лісу, поля, гір та людські задушевні пісні… Любіть українську мову! Всім серцем любіть! Пишайтеся нею! Вивчайте та розмовляйте українською мовою вишукано! Любіть чарівну народну пісню, щире слово, у якому любов і ласка, ніжність і мудрість, тепло і світло, боротьба і воля, та щира душа українського народу…

Доброго ранку! А ми з України! Всім доброго ранку! А ми з України, І жарти дотепні, і пісню дзвінку. Де ранок в серпанку чарівнім встає, Та мають свою Батьківщину і мову, Де роси сріблясті, пісні солов’їні І тягу до волі одвічну й тривку. І щедро зозуленька роки кує! Всім доброго ранку! А ми з України! Де друзям назустріч несуть паляницю Вітаємо всіх, хто добро в світ несе! На квітами шитім святім рушнику… І зичимо сонця, тепла для людини Де радо запрошують всіх у світлицю, І щастя, й здоров’я, й найкраще усе! Й дарують любов свою й добрість палку. ьогодні у нас в країні важкий Де люди відкриті, приємні, й гостинні, і трагічний час, він торкнувся А ще працьовиті, співочі усі… та і ще торкнеться кожної люТрадиції давні шанують в родині, дини, дорослого і малого, бо у нас іде Й живуть у достатку, в любові й красі. кровопролитна і страшна війна, яку Де творчість цінують, майстерність і слово, затіяла росія і вперто руйнує нашу

С

рідну Україну, вбиває її людей... І ця війна може стати ще страшнішою, якщо вона переросте у світову. А тому зупинити її можна і треба тільки на полі бою, не відступивши і не здавши ані сантиметра української землі, бо інакше ворог прийде в Україну і тоді вже знищить усіх українців до єдиного: якщо не розстріляє, то вишле знову їх із власних будинків, як колись давно, в свої концентраційні табори в Сибір, і буде знущатися, як захоче, але живим вже не лишить нікого. Ми не маємо права здаватися і відступати, а повинні встояти і зни-

щити ворога заради наших дітей і прийдешніх поколінь. Ця біда випала на нашу долю, на старших і молодих людей, на наших прекрасних підлітків і малих діток. Вони стали свідками цього жахіття, вони побачили те, чого не повинні були бачити і знати діти. А ми сьогодні не можемо їх захистити від жахіття війни, від страшних картин розрухи, каліцтва, знущання і смерті, не можемо повернути час назад, щоб якось змінити все це, що відбувається сьогодні в наших містах і селах. У нас війна. І тендітна дитяча психіка (та й не тільки дитяча) не

Освіта

27.07.2022 — № 7 завжди може впоратися зі страхами, переживанням, адже дорослі і діти стали очевидцями нелюдської поведінки орків на нашій квітучій землі. Тому з дітьми сьогодні треба просто щиро розмовляти, обіймати і частіше пригортати, частіше їх цілувати і вести з ними тихі бесіди, пояснювати, розказувати все, що відбувається і виховувати в них співчуття до людей, які опинилися у ще гіршій ситуації, вчити своїх дітей турбуватися про інших, близьких і чужих людей, ділитися, допомагати, захищати і оберігати і людей і тваринок, які опинилися в біді. Сьогодні в дітях треба виховувати доброту до людей, турботу, повагу до наших дорогих Воїнів Світла, які тримають небо над нами, як Атланти, і не дають йому впасти на наші голови. Вони боронять наш рідний край від знавіснілого ворога, відстоюють кожне місто, село, наші будинки, кожен зелений гай і садочок, рідне поле, засіяне хлібами, дзвінкий струмочок і джерельце, кожен ставочок і річечку, щоб ми з вами могли насолоджуватись життям… Діти бачать багато горя і біди, тому їх усіх треба обігріти теплом і любов’ю, щирою ласкою і щедрістю, щоб хоч якось вгамувати той біль і сум, який накрив їх та й нас усіх своїм чорним крилом. З ними треба стати добрішими, терплячими, турботливішими, а головне говорити

з ними, розказувати, багато читати, чомусь новому навчати, щоб відволікати від страшних думок, займатися з дітьми різними роботами: плести, шити, вишивати, садити, пекти; робити різні цікаві речі; розказувати про своїх родичів веселі та сумні історії, створювати свої розповіді і записувати їх; вести щоденник подій і їхнього життя… Треба приділити увагу і тим діткам, які залишилися без опіки

дорослих, і теж прихистити та турбуватися про них. В жодному разі не можна лишати дітей без уваги, адже навколо зараз дуже багато небезпеки, тому дітям треба про все це розказувати, застерігати і оберігати від нещасть. Складна і страшна настала година, але і в цю годину дітей треба вчити доброті, людяності, чесності, сумлінню, правді, щоб вони попри всі негаразди виросли світлими і мудри-

35

ми людьми, адже ми — українці, нація працьовитих, талановитих, мудрих і добрих, гостинних, щирих і щедрих людей, а тому саме такими повинні вирости і наші діти. Тримаймося! Перемога буде наша! Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.

36

Реклама

№ 7 — 27.07.2022 АГЕНСТВО З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ARMADA SOLUTIONS

Н А Р О Б ОТ У ПОТРІБНІ: медичні працівники, бухгалтери, страхові агенти, інженери, оператори i програмiсти CNC. ШУКАЄМО РОБОТУ ВІДНОСНО ВАШИХ ПОБАЖАНЬ ТА ВАШОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Наш телефон 630-345-0342 (Ольга), або info@armadasolutionsinc.com

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.

Культура

27.07.2022 — № 7

Щ

о таке культура «русского мира» як її собі уявляють росіяни? Це частина сучасної культури, практично невідома західному світу. За винятком Баришнікова, Бродского, Ростроповіча і Солженіцина. А відома тільки завдяки тому, що всі згадані особи фізично покинули «русский мир». Але це якраз ті винятки, що лише підтверджують правило. «Русский мир» західному світу нецікавий. Просто він для них звичний. До російської культури звикли, як звикають до всього нав’язаного і підшитого звивистими, наче нафтопровід «Дружба», меандрами геополітики. І всі сьогоднішні виступи проти «скасування російської культури» на Заході — насамперед наслідок своєрідного «синдрому відміни» або horror vacui і лише другою чергою прояв політкоректності. Така вона — трудна правда. Так, російська культура здебільшого не цікава світові, якщо це, звісно, не вузька група західних славістів або поціновувачів творчості Соф’ї Ґубайдуліної або Ільї Кабакова. Але Ґубайдуліна з Кабаковим теж виїхали з «русского мира». Давно. І коли вони кажуть «ах, у нас Достоевский с Толстым» — це насправді від слабкості. Бо на сьогодні представити світу, за великим рахунком, їм, 150-мільйонній тіні цивілізації, нема чого. Крім «Достоевского с Толстым», звісно ж. До них путіноїди мають такий самий стосунок, як сучасні єгиптяни до єгипетських пірамід епохи фараонів, але досі користуються ними як зброєю масового ураження. «Достоєвського з Толстим» вони пред’являють регулярно в розмовах зі світом — та й із нами також. Це останній аргумент російського інтеліґента. І перший теж. Російський інтеліґент — вершник духовності, який їде на старих дріжджах минулої величі. Вона в нього «була». І він про це пам’ятає завжди — серед ночі розбуди: «Достоевский и Толстой». Скаже, пальцем помахає — і далі спить. А

Культура нас без них

коли він востаннє мав справу з Толстим, спитай його. Чи не переглядаючи, бува, голлівудську «Анну Карєніну»? Авжеж, у 99% саме тоді. Як шкода... Йому може допомогти сферичний у вакуумі ієрарх православної Церкви. І теж помахати пальцем: «Запад утратил, прогнил и потерял… Сергий Радонежский... Серафим Саровский…». І далі спить. «Русский мир» не розмовляє із Заходом однією мовою, не має спільного культурного коду, не грає з ним в одні ігри. Навіть у найцікавіших своїх проявах і зразках це досить домашній продукт. Як сир «Пошехонский», вязіґа, тюря і растєґаї. Такого нормальні люди не їдять. І не тому, що воно чуже, — а тому, що несмачне. Узяти би, наприклад, російський кінематограф і один із його шедеврів «Москва слезам не верит». Це стрічка про інопланетян. За це їй і дали «Оскара» в далекому 1981 році. Фільм про совєтстьких людей-фріків — дивних і симпатичних у своїй жалюгідності й незбагненності. Але скільки можна їздити на цих незбагненностях, скільки можна стрибати з сокирою в руках і роздирати рани

своєї імперської величі? Скільки антропологія може вдавати культуру врешті-решт? Та сама ситуація із сучасною російською літературою. Ну, гаразд, поет Іосіф Бродскій отримав 35 років тому літературного «Нобеля». Але як «велика література» не зуміла за довгих 35 років повторити подвиг «останнього співця імперії»? Кому у світі потрібні, наприклад, Татьяна Толстая, Віктор Пєлєвін чи Алєксандр Проханов? І знову трудна правда: у світі їх можуть полюбити тільки за гроші. Це своєрідна форма культурної проституції, коли проститутки доплачують клієнтам за любов. А оскільки література не така спектакулярна, як опера чи балет, за неї російська держава просто перестала доплачувати. Результат — 35 років без «Нобеля». І це цілком собі вирок цій літературі та демонстрація її реального місця в ієрархії світового письменства. Тому «русскому миру» нічого не залишається, як продавати себе всьому постсовєтському простору. Якщо всьому світові вони доплачують нафтогазовими мільйонами доларів за

те, щоби дерев’яні матрьошки їхньої культури регулярно транслювалися на кожному фестивалі, то нам вони десятиліттями за гроші збували серіали про мєнтов, фільми про ВОВ і мемуари Стрєлкова, ностальгію за мезозоєм і «духовные скрепы». Певна річ, це теж закид нам: навіщо ми це купували? Але коли їм кажеш, мовляв, панове-ґоспода, ви годуєте нас лайном, вони знову повторюють, як мантру: «Достоевский и Толстой». А нам зі свого боку вони не залишають нічого іншого, як роль тіні тіні західної цивілізації. Так Дуґін продає нам Гайдеґґера. Вам подобається Гайдеґґер у переспіві Дуґіна? Мені не дуже. Адепти самобутності й апостоли ізоляції продають мені світового філософа Гайдеґґера... Це було би смішно, якби не було страшно. Отут і криється секрет полішинелі Гоголя. Тінню тіні бути не хочеться. Хочеться бути собою. Недосконалим, без всесвітньої величі й претензій на домінування над всесвітом, але живим. Тому краще мати малу європейську культуру — без геніїв і без амбіцій у минулому, але яка розмовляє сьогодні зі світом однією мовою і буде розмовляти завтра, — ніж нидіти на околицях культури, яка на захід від Чопа уже нікому не цікава і не потрібна. Наша культура може бути неповною і недосконалою, травмованою й інфантильною, свідомою своїх чорних дір, білих плям і недоліків. Але це культура нас, а не їх. Це культура нас без них. Завелика амбіція? Чи можливі ми без них? Та в тому й річ, що тільки без них і можливі. Але чи можливі вони без нас? Ні. От за це вони і воюють. Просто насправді для них прихованою суттю їхньої війни проти України було і залишається бажання продавати нам своїх матрьошок. Бо більше у світі ніхто їх не купує. А в Китаї є свої матрьошки. І своя велика культура. Автор: Андрій Бондар Джерело: ZBRUC (https://zbruc.eu/ node/112615).

Шукаємо людину з досвідом роботи в бухгалтерському обігу транспортних компаній, та диспечерів з досвідом в інтермодал.

Тел.

847-786-5529

37

Пропонуємо страхівку медичну/стоматологічну, оплачувана відпустка і лікарняні. Можливість кар’єрного зросту.

38

Берегиня

№ 7 — 27.07.2022

«СУРМА» ДБАЄ НЕ ЛИШЕ ПРО ДУХОВНУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ ДЛЯ НАШИХ ЧИТАЧІВ, А Й ПРОПОНУЄ СМАЧНІ РЕЦЕПТИ ВІД МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА.

М’ЯСО І ГОРІХИ. РЕЦЕПТ ПЕЧЕНІ ЗІ СВИНЯЧИМИ РЕБРАМИ ТА АРАХІСОМ

ЯК ПРИГОТУВАТИ ІДЕАЛЬНУ ПЕЧЕНЮ?

Найпростіший рецепт печені складається з м’яса, картоплі, цибулі та моркви. Цих інгредієнтів достатньо, щоби отримати неймовірно смачну Ароматна печеня зі свинячими страву, але ми вирішили попрацювати ребрами — ідеальний варіант для над текстурами. смачного обіду чи вечері. А щоб наМ’ясо можна використовувати будьдати страві трохи новизни та урізно- яке, ми взяли свинячі ребра. До традиманітнити текстури, рекомендуємо ційного списку овочів додали ще корінь додати смажений хрусткий арахіс і селери, аби отримати пікантний смак. трішечки коньяку чи кагору. На вас Якщо є бажання, беріть стебла селери. чекатиме справжнє гастрономічне Також можете проекспериментувати з задоволення! молодою картоплею, але не очищайте

її від шкірки, щоб вона залишилася ці- 30 мл кагору чи коньяку та почекайте, лою в процесі приготування. поки алкоголь випарується. Це підкреслить смак страви та зробить печеІНГРЕДІЄНТИ ню ще більш ароматною. Перекладіть 500-600 г свинячих ребер ребра на тарілку.

100 г кореня селери КРОК 5 1 середня цибуля В ту ж пательню, в якій смажи1 середня морква лося м'ясо, викладіть моркву та се4 картоплини леру. Припустіть кілька хвилин на 2 зубчики часнику середньому вогні. Потім додайте ци4-6 ст. л. сметани (для подачі) булю та розчавлені два зубчики час100 г арахісу (сол. смаженого) нику. Готуйте ще кілька хвилин, ово1 дрібка зерен коріандру чі не повинні бути повністю готови20-30 мл кагору чи коньяк ми. Увімкніть розігріватися духовку 2 ст. л. соняшникової олії (для до 180 градусів. смаження) КРОК 6 сіль до смаку Картоплю (4 шт.) очистіть та наріжте великими кубиками. КРОК 1 КРОК 7 Свинячі ребра (500-600 г) зачистьПоловину овочів з пательні перете від плівок та наріжте середніми кладіть у ємність для запікання. Потім шматочками, натріть сіллю. на них картоплю, другу частину овочів КРОК 2 та ребра. Посипте зверху сіллю до смаПідготуйте овочі. Моркву очисть- ку та додайте дрібку зерен коріандру. те та наріжте невеликими кубиками КРОК 8 (меншими, ніж картоплю). Цибулину Влийте в ємність трохи води так, очистьте та наріжте півкільцями. Ко- щоб вона піднялася на одну третину рінь селери (100 г) наріжте такими ж висоти ємності, закрийте кришкою та кубиками, як і моркву. запікайте в духовці за температури КРОК 3 180 градусів приблизно 40 хвилин. Розігрійте пательню з 2 ст. л. соняшКРОК 9 никової олії та обсмажте шматочки м'яЗа 10 хвилин до готовності додайса на середньому вогні приблизно 10 те 80-100 г смаженого арахісу. При хвилин до появи золотистої скоринки. подачі додайте в кожну порцію по 1 КРОК 4 ст. л. сметани (всього знадобиться За бажанням додайте до м’яса 20 приблизно 4-6 ст. л.). КРОК 3 У мисочці розчиніть 10 г живих дріжджів у 300 мл теплої води та додайте 1 ч. л. цукру. Залиште на 15 хвилин, аби дріжджі почали активно діяти. КРОК 4 У миску просійте 500 г борошна та додайте ½ ч. л. солі. Додайте дріжджову суміш та замісіть тісто, воно має бути пластичним. Вмішайте у тіІНГРЕДІЄНТИ сто шматочки буряка та підсмаженого 500 г борошна бекону, намагайтеся рівномірно роз300 мл води поділити їх у тісті.

10 г живих дріжджів КРОК 5 1 ч. л. цукру Сформуйте з тіста кулю та обереж150 г буряка но покладіть її у миску, змащену олією.

100 г бекону Поставте миску у тепле місце на 40 олія хвилин, аби тісто підійшло. Воно має ½ ч. л. солі збільшитися в об’ємі у 2-3 рази. КРОК 6 КРОК 1 Ще раз обімніть тісто та сформуйте Увімкніть духовку розігріватися до кулю — заготовку нашого майбутнього температури 185 градусів. Помийте хліба. Обережно перекладіть на деко, буряк, загорніть у фольгу та покладіть застелене пергаментом і трохи приу розігріту духовку запікатися на 1-1,5 сипте борошном. Залиште ще на 30 години, залежно від розміру. Готово- хвилин, щоб хліб підріс. му овочу дайте охолонути, почистьте КРОК 7 від шкірки та наріжте дрібними кубиПоставте деко у розігріту до 220 ками. Нам знадобиться 150 г буряка, градусів духовку на 5 хвилин. Тоді іншу частину можете використати у зменште температуру до 180 градусів салат чи для будь-якої іншої страви. та допікайте протягом ще 30 хвилин. КРОК 2 Смачного! Тим часом наріжте дрібними кубиПідготувала Діана Царук ками 100 г бекону й обсмажте на сухій Джерело: https://klopotenko.com/ пательні до золотавого кольору. температура буде зависока — дріжджі не спрацюють, і тісто не підніметься. Важливо і дуже ретельно вимішати саме тісто. Мішайте доти, як воно не стане однорідним, м’яким та еластичним. Чим довше будете вимішувати, тим краще. Надихайтеся та готуйте ароматний домашній хліб з буряком та беконом!

БУРЯКОВИЙ ХЛІБ З БЕКОНОМ: УКРАЇНСЬКИЙ СМАК ДОМАШНЬОГО ХЛІБА Хліб — це завжди про щось таке рідне та домашнє. Його аромат може викликати багато спогадів. Чи то нагадати родинний затишок, чи дитинство, коли йдеш додому з магазину зі свіжим хлібчиком та з’їдаєш добру половину. А спекти хліб власноруч — це чудово. Вимішуєш те тісто, трохи медитуєш, а потім насолоджуєшся результатом. Ми завжди прагнемо експериментувати із новими смаками та поєднаннями. Тому сьогодні розкажемо, як приготувати домашній хліб з буряком. Виходить дуже витончено! Солодкі

шматочки овочу в буханці хліба у поєднанні з підсмаженим беконом створюють дивовижний смак. До того ж погляньте, як красиво виглядає хлібчик у розрізі. ЯК ЗАМІСИТИ ТІСТО ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ХЛІБА?

Багато людей бояться братися за випікання домашнього хліба, бо вважають, що це дуже складно. Хочемо, аби ви впевнилися, що якщо робити все за рецептом — обов’язково вийде смачно. Наш буряковий хліб будемо робити із використанням живих дріжджів. Тут варто бути уважними та стежити за температурою води, у якій будете розчиняти дріжджі, — вона не має бути гарячою, а саме теплою. Бо якщо

Літературна сторінка

27.07.2022 — № 7

БІЗЕ Дзвінка Торохтушко, Кременець «Сурма»

І

хай ніхто не спокуситься, навіть з лютого пересердя, обізвати його Бізоном вголос! Подумки ще сяктак... Але теж не варто. Бо слух у Бізе такий, знаєте, музичний, витончений до невидимих нервових волокон. Він не тільки думки чужі прочуває, не лише найдрібніші мисле-нотки вловлює... В он тій, дальній посадці, що її ледве вартовий у вічко бінокля бачить, Бізе чує, як тремтять повіки, сіпаються губи й трусяться руки кривоногого миршавого чингізида. Він навіть відчуває, як підгинаються в нього коліна і спазмує судомами живіт. Чингізид готується померти. Він молиться Богові, про якого нічого не знає й одночасно проклинає рідну матір, яка ніколи не дізнається про те, як саме помер її син. Вібрацію цих думок Бізе вловлює настільки чітко, ніби чингізид не за два кілометри від нього, а сидить поряд і розмовляють вони віч-на-віч.

— Ясна річ, що тебе намахали, — говорить Бізе. — У вас вся країна намахана. І єдине, чим вона живе — світове намахалово.

— Ти це кому? — озирається Вихор.

— Йому он, — Бізе показує пальцем в бік посадки. — Сидить під осикою і цокає зубами. Вихор дивиться в бінокль, нічого не помічає й знову переводить погляд на побратима.

— Він там один?

— Ні, квартет, а трохи далі ціла капела.

— Бандуристів? Бізе вслухається в холодну березневу тишу: — Схоже, що так. Мають кілька старих мінометів і калашів. Поряд суне ще одна колона.

— Знову металобрухт принесли?

— Це вже традиція, — киває Бізе. Вихор знову неохоче береться за бінокль, думаючи одразу про Божий дар і яєшню.

— Не заздри, — каже йому Бізе. — Дар — важка і дуже травматична річ, часом спопеляє людину до тла.

— Як NLAW? — Сильніше. Бізе двадцять шість. Із них вісім він доброволець у роті штурмовиків. З невеликою перервою, коли вже маючи посвідчення УБД, спробував вступити до консерваторії. Але це був третій і знову провальний штурм ВУЗу, бо дорослий чоловік в однострої й берцах, з війною в наплічникові, загрубілими пальцями з темними нитками від мазуту в порах шкіри та

руками, що так розгублено тримали скрипку й смичка, наче всі оті відзнаки й грамоти з конкурсів здобуті кимось іншим, викликав у приймальної комісії зацікавлення лише своєю особою, а не творчими здібностями. Бізе налаштовував скрипку на «Серенаду» Шуберта і слухав думки поважних викладачів: — Дістали «атошники»!

— Куди ти лізеш, пацан? Тут мистецтво, а не стрілялки!

— Грай в наперстки, селюче! Раптом виграєш на вступ. Він дограв «Серенаду» до того моменту, коли місячна доріжка лягає на воду хвостом сріблястого лиса, а дрібні річкові рибки вистрибують із води, аби підслухати, про що шепочуться закохані в човні, що схований під віттям розлогої верби... Кивком голови вклонився викладачам, поклав скрипку до футляра, закрив і, закинувши його на плече завченим рухом, наче міномет в окопі, подумки непристойно відповів кожному на його неозвучене питання. З тих пір війна стала його єдиною музикою, а поля й бліндажі — концертними залами. Зараз він знову готувався до виступу. Точніш — до наступу, але це вже несуттєвий нюанс. Бізе потелефонував мамі, вона не брала слухавки, тож скинув їй чергове придуркувате фото з кішкою на голові й вербовими котиками у стволі міномета. Написав: «Добранічки! В нас весна, тож більше не носитиму шапку, переходжу на носіння Фуражки». Фуражка була норовливою й не хотіла позувати для фото на голові Бізе, щедро подряпала йому щоку й вкусила за вухо. В результаті він вийшов на фото із закривавленим обличчям, якоюсь винуватою усмішкою та розлюченою кішкою з настовбурченою вовною і довгими кігтями. Та й грець із ним!

— Що там наші гості-освободителі?

–запитав Вихор.

— Сцють, — відповів Бізе, не дивлячись у бік посадки.

— Сцють — значить, поважають!

— Ні. Сцють, бо майор наказав, щоб посцяли перед наступом.

— Нафіга?

— Не знаю. Майор наказав їм «облєгчітца», вони виконують.

— Вони і це тепер за командою роблять? — засміявся Вихор.

— Угу. Бізе не хотілося жартувати на фекальну тему. Він знову наслухав думки чингізида, який зараз сумлінно пускав цівку. Раптово Бізе підслухав щось таке знайоме... Хлопчина стояв під деревом, цюняв і плакав одночасно, а думками був десь посеред дерев, що прокидалися після зими, розправляли в землі коріння, застояне в снігах, вбирали вологу з прогрітої сонцем землі, піднімали її вгору по стовбуру до гілок, до бруньок, що набубнявіли, готові ось-ось розкритись. Той хлопець, чингізид із вилицюватим обличчям, дрібними вузькими очима й маленьким носом — бурят, чи удмурт, а, можливо — калмик, ямал, ненець, евенк... Він вважав кожну бруньку вагітною юнкою і подумки милувався нею, водночас шкодуючи, що ніколи вже не побачить її. І тут же втішав себе, що це не так і важливо, головне — весна, тепло, квіти, сонце, дощик... Бізе розумів, що він плаче. І розумів, що той хлопець, бурят чи удмурт, подумки повторює «Весну» Вівальді.

— Так, хлопче. Не лише я такий нефартовий у музиці.

— Що? — не зрозумів Вихор.

— Га? — зіграв дурника Бізе.

— В чому ти нефартовий?

— Я? Я у всьому фартовий. А от йому не пощастило.

— Кому? Бізе кивнув у бік посадки: — Там ось один чингізид. Треба його першим завалити. Він підняв автомат, притисся оком до прицілу і став наслухати те, що для Вихора було цілковитою тишею.

39

Не те... І це також не те...Тут лише матюччя і думки про бухло. В цього бажання виспатись в теплі. Ось лейтенант про баньку мріє. Тут хтось боїться, поряд також. Особіст, який в бій не піде, бо нема дурних. Хлопчисько, якого призвали в листопаді і перед цим він ледве вмовив на свій перший секс в комірчині між діжками квашеної капусти сусідку, старшу від його матері: «Ну, тьоть Валь!!! За бутилку же! Нікто нє узнаєт. Ведь умру ж і нє папробую!» Встиг спробувати придурок! Біля нього контрактник, вдає із себе бувалого вояку, насправді мародер зі стажем, несплаченими аліментами і вітром в кишені. Так. Фа-дієз, до, сі, ля, соль... третя октава, ре-мінор, сонце нагріває бруньки, в яких вирує сік життя, цупка кора тріскає, додолу капає прозора сльоза, березова, рідна, аданте... Ну, блін! Наказ наступати, всі вперед, росія за нами! Та за вами росія, за вами. Кому вона на**р ще треба? Сиділи б там собі — були б живими. Сік би пили свій. З м'якушем і корою. А так він просто на торішнє листя капає. Як розчулена сльоза Тьотьвалі...

— Вони рушили, — каже Бізе. Вихор повідомляє далі по ланцюжку. Ну де ж ти? Не солдати, а суцільний клубок страху, нервів, адреналіну й перегару. Сонце стає великим, гріє на повну силу, розцвітають проліски, ряст, який багато хто вже не потопче через кілька хвилин. На трасі з’являються танки. Налякали Джавеліни голими дулами! Велкам ту Нлав, москалики! Трава росте зелена й висока, в ній розцвітають конвалії. Фа, сі, ля соль, мі... Шкода тебе, пацан! А, ні! Вже не шкода. В цьому місці фа-мажор, дієз, експресія...

— Ось він!

— Командир?

— Салабон. Партитуру Вівальді не вивчив.

— Хто?

— Вже ніхто... Бізе натискає спусковий гачок. Чує голос кулі, яка пробиває імітацію броника, одяг, шкіру, проникає в тіло й зупиняється в серці. Бульк. Куля тоне в лівому клапані й зупиняє кровоплин. Один, два, три... сім. Тромб. Брунька тріскається, з неї розсипаються червоні згустки березових сережок. Вони сповзають донизу, плутаються в гіллячі судин. Російська весна помирає на перших українських проталинах від спалахів підбитих танків.

— Партитуру ретельніше вчити треба було, — шепоче люто Бізе. Він відкладає автомата, підхоплює на плече важкеньку тубу і передислоковується ближче до дороги, мугикаючи собі під носа: — Іц май НЛАВ, ла-ла-ла- ла...