"Сурма" – українська незалежна газета. №4-2022

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

ВІТАЄМО

№ 4 | 6 ЛИПНЯ 2022 | USA, UKRAINE

УКРАЇНЦІВ ТА ІНШИХ ГРОМАДЯН США

ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ! ІЗ

Історичні паралелі Руси-України ▶ стор. 3

Небезпека ідентичності ▶ стор. 7

Ми вітаємо українців Америки з Днем Незалежності США! Дякуємо за підтримку України! May America always flourish and celebrate many more years of Independence! Разом до Перемоги! SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

Дмитро Лубінець – новий омбудсмен. Чого очікувати? ▶ стор. 8

ISSN 2832-4676

2

UA-USA

№ 4 — 06.07.2022

Шановні Громадяни України!

І

з 11 липня 2022 року Генеральне консульство України в Чикаго відновлює проведення консульського прийому за обов’язковим попереднім онлайн-записом. Попередній запис дозволить раціонально організувати консульський прийом, заощадить час відвідувачів та підвищить якість отриманих в установі консульських послуг. У цій статті ми окреслимо загальні інструкції та рекомендації, слідування яким надасть змогу швидко і зручно отримати потрібні Вам послуги в Генеральному консульстві України в Чикаго. ЯК ПРАЦЮЄ ОНЛАЙН ЗАПИС Для здійснення запису необхідно зайти на сайт online.mfa.gov.ua та здійснити 3 кроки

Нижче наводимо таблицю консульських дій, згруповану за категоріями. КАТЕГОРІЇ КОНСУЛЬСЬКИХ ДІЙ Паспортні дії

Дії з питань громадянства та постійного проживання Нотаріальні дії

КОНСУЛЬСЬКІ ДІЇ (ДОСТУПНІ У ВКАЗАНІЙ КАТЕГОРІЇ) • • • •

подача документів на закордонний паспорт отримання виготовленого паспорта продовження терміну дії паспорта внесення даних про дитину до паспортів батьків

• набуття громадянства України • вихід з громадянства України • постійне проживання за кордоном • • • •

посвідчення довіреності посвідчення заповіту засвідчення вірності підпису засвідчення вірності копії

1-й Крок. Визначення особливостей вашого візиту до Дії з державної реєстрації актів • реєстрація шлюбу • розірвання шлюбу консульства. цивільного стану У цьому кроці Вам необхідно по черзі заповнити строки в меню (див. Дії з витребування документів • витребування документів малюнок). • консульський облік Інші дії Тобто, необхідно обрати: • установу, на прийом до якої ви хочете записатися; Після вибору конкретної послуги Вам необхідно обрати день Вашого ві• послугу, яка вам потрібна; зиту до консульства. Натиснувши на строчку «Дата» Ви отримаєте календар • дату та час вашого відвідання як на малюнку. У цьому календарі Ви можете обрати конкретну дату візиту. Зверніть увагу, Спершу необхідно обрати країну дати, на які є вільний час, підсвічені чор(врахуйте, що online.mfa.gov.ua є ним. Дати, в які обрана Вами дія є недоцентральним державним ресурступною, підсвічені сірим. сом, на якому можна записатись Завершенням 1-го кроку запису є на прийом до будь-якої дипломатичної української установи) у нашому вибір конкретного часу Вашого візиту випадку це США. до Генконсульства. Потім необхідно обрати установу (на території обраної Вами країни), до якої Ви бажаєте записатись. На даному етапі потрібна особлива уважність, 2-й Крок. Внесення даних заоскільки, якщо Ви пропустите цей крок, тоді, по замовчанню, запис буде явника та перевірка попередньо здійснено до посольства. У нашому випадку — до Посольства України у Вавведених даних. шингтоні. Будьте дуже уважні з внесенням Далі, необхідно обрати категорію консульської дії та конкретну консульу таблицю адреси Вашої електронної ську дію. пошти — на неї має прийти лист з підтвердженням запису. БУДЬТЕ УВАЖНІ! Кожна дія запланована відповідно до технічних мож3-й Крок. Завершення запису. ливостей та розкладу Генконсульства з урахуванням середнього часу, який Після завершення запису, на елекпотрібен на вчинення конкретної консульської дії. Якщо Ви записались тронну адресу, яку Ви вказали при реєна конкретну дію, отже у визначений проміжок часу Ви можете отримати страції, має прийти лист з підтвердженВИКЛЮЧНО цю послугу. Невірний вибір скасовує запис. ням. Процедура запису завершена! Наприклад, якщо Ви записались на отримання виготовленого паспорта, то Чекаємо на Ваш візит! Ви можете тільки отримати паспорт, який прибув до Генконсульства. ВимоУ разі неотримання підтвердного ги подати клопотання на оформлення паспорта або оформлення доручення листа Ви можете додатково з’ясувати замість отримання виготовленого паспорта (оскільки запис вже здійснений), статус Вашого запису за телефоном у такому випадку, будуть відхилені. 312-642-43-88 або написавши нам Також врахуйте кількість записів, який Вам потрібен. Наприклад, якщо повідомлення на електронну адресу Ви хочете оформити 2 доручення, то необхідно зробити 2 записи в чергу. gc_usc@mfa.gov.ua Якщо Ви зробили один запис, значить Ви зможете отримати ВИКЛЮЧНО одну послугу. Вимоги отримати додаткові аналогічні послуги (оскільки один Генеральне консульство запис вже здійснений), у такому випадку, будутьвідхилені. України в Чикаго

Україноцентризм / Історія

06.07.2022 — № 4

3

Історичні паралелі Руси-України Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

3

липня 965 року війська русичів на чолі з князем Святославом Хоробрим розбили військо Хозарського каганату, чим поклало кінець існуванню Хозарії. Ця перемога, безсумнівно, змінила усю тогочасну геополітику.

Князь Руси-України, Святослав Хоробрий

Хозарія із самого початку свого існування була ворогом для племен наших предків, що в майбутньому стали основою Русі. Був період, коли поляни, радимичі та сівери (деякі дослідники вважають, що сівери — ті ж кімери — кімерійці) платили данину хозарам. Проте разом із процесами державотворення Русі відбулося звільнення наших предків, а згодом, незважаючи на постійні політичні інтриги Хозарії та Візантії проти Русі, Русь знищила Хозарію. Святослав Хоробрий зробив те, що ще за кілька років до його народження вважалось неможливим. Цей приклад мужності та хоробрості є актуальним для України особливо зараз, під час повномасштабної війни проти іншого споконвічного ворога –московії. Зверну ува-

гу на цікавий історичний збіг — Хозарський каганат проіснував із 650 до 969 років нашої ери. Тобто трохи більше трьох століть — 319 років. А московське князівство петро І перейменував у росію, заклавши основи викрадення нашої праукраїнської історії, в 1721. Минулоріч московити мали святкувати 300-ліття того, як їх штучно перейменували — для узаконення крадіжки нашої історії. Із моменту звільнення від данини хозарам до моменту перемоги Святослава пройшов певний час, так само як і з часу звільнення України з «тюрми народів» — розпад срср у 1991 році. Історія рухається по спіралі, і саме зараз ми підходимо до нового витка, попереднім аналогом якого був розквіт Русі. Русь, до речі, була тільки одна — із центром в Києві. Все решта — вигадки московської імперіалістичної пропаганди, якій для обґрунтування свого імперіалізму треба було вкрасти культурний та цивілізаційний спадок Русі. Але це не єдиний важливий приклад історичних паралелей. У 1223 році об’єднані війська русичів та половців дали бій моноголо-татарській орді на річці Калка. Наші предки битву програли, проте орда була змушена відступити. І повернулась лише через 17 років, спустошуючи все на своєму шляху. Пізньої осені року 1240 монголо-татарське військо з’явилося біля Києва. Літописець писав про це: «...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами». Монголи очікували підходу основної орди на чолі з Батиєм. За традицією, вони спочатку запропонували князям здатися на милість переможців. Проте київське віче вирішило стояти на смерть. Віче, до речі, одна

із форм прямої демократії, яка в Русі, а згодом в козацтві, мала вищу владу — могла вигнати князя чи отамана, або покарати їх. Героїчна оборона наших предків впала під навалою всієї орди Батия. У 2014 році московія, яка генетично та культурно (якщо таке слово щодо цих істот взагалі можна вживати) напала на Україну. Окупація українського Криму з підіграванням зрадників із Києва. Далі — важкі бої на Сході України, утворення московських колаборантських «лднр» і формування лінії фронту. Лінія фронту дуже близька до річки Калка, що протікає на території Донецької області. Через 8 років кремлівська орда здійснила повномасштабний напад. Через повністю провалену Зеленським підготовку до оборони України, зокрема до оборони Києва, московські вбивці і ґвалтівники, подібно до орди Батия, підійшли під Київ. Але отримали «по зубах». Столиця вистояла. Патріотичне українське суспільство піднялося в єдиному пориві і зробило неможливе (так вважали всі, крім Великої Британії, яка нам найбільше допомогла в той період, і чиї аналітики казали, що ми вистоїмо), попри всі дії (та свідому бездіяльність) політичного керівництва. Саме в цьому місці ми переламали хід історії і заклали початок остаточного краху московської недоімперії… Як тут не згадати слова Великого Сина чеченського народу Джохара Дудаєва: «Росія впаде тоді, коли зійде Українське Сонце!» Кров Святослава Хороброго та його воїнів текла в жилах козаків і тече в жилах сучасних українців! Саме тому українці демонструють найвищі прояви Вольового Акту Духу — героїзм та жертовність! Тож ми не-

Територія Київської держави 912-972 рр.

одмінно переможемо, особливо тоді, коли усвідомимо, що наші сучасні вороги — «аналоги» колишніх хозар та монголо-татар — перебувають не тільки на лінії фронту, а й на печерських пагорбах! «Від предків ми здобули хоробрість, — пригадаймо ж, яка непереможна до цього часу була руська сила, і міцно биймося за наше спасення. То не наш звичай втікачами йти додому, але або жити і перемагати, або вмерти зі славою, показавши ділом, як слід сміливим мужам», — князь РусиУкраїни, Святослав Хоробрий.

4

Міжнародна політика

Ф

ранцузькі видання AFP та Le Temps, що близькі до Єлисейського палацу, оприлюднили стенограму останньої перед повномасштабним вторгненням росії телефонної розмови путіна та президента Франції Емманюеля Макрона. Вони спілкувалися 20 лютого: всього за чотири дні до повномасштабної війни путін запевняв Макрона, що «військові навчання» росіян в Білорусі закінчуються. Натомість путін намагався натиснути на Макрона, щоб той вплинув на Володимира Зеленського щодо прямого діалогу з представниками так званих «лднр». Зі свого боку Макрон запевнив путіна, що все під контролем, але натомість запропонував йому провести ще одну зустріч у Женеві із президентом США Джо Байденом. Ця розмова — частина документального фільму «Un président, l’Europe et la Guerre» про залаштунки Єлисейського палацу. Стрічку показали 30 червня на головному французькому державному телевізійному каналі France 2. «Сурма» пропонує вам переклад стенограми розмови Макрона та путіна.

Емманюель Макрон: Від нашої останньої розмови напруженість продовжила зростати. Ти знаєш, що я прихильний і готовий продовжувати діалог. Спочатку я хотів би дізнатися твоє бачення ситуації, а потім скажи прямо, як ми це обидва робимо, які твої наміри. Потім я хочу зрозуміти, чи є ще якісь розумні дії, які можна зробити, і що я можу ще запропонувати. володимир путін: Що я ще можу сказати? Ти сам бачиш, що діється. Ти і канцлер Шольц сказали мені, що Зеленський був готовий зробити жест, що він підготував проект закону для імплементації Мінських угод. […] Насправді наш дорогий колега пан Зеленський нічого не робить. Він бреше вам. […] Я не знаю, чи ти чув його вчорашню заяву, що Україна повинна мати доступ до ядерної зброї. У цей момент дипломатичний радник Макрона Емманюель Бонн каже: «Ні, це не так, нісенітниця». Я також чув твої коментарі на пресконференції в Києві 8 лютого. Ти сказав, що Мінські угоди мають бути переглянуті, цитую, «щоб їх можна було застосувати». Радники Макрона розмовляють між собою: «Ні, він цього не казав», «Я скажу йому, щоб він не переходив з ним у детальну дискусію». Макрон: Володимире, по-перше, я ніколи не говорив, що Мінські угоди мають бути переглянуті. Я цього не казав ані в Берліні, ані в Києві, ані в Парижі. Я сказав, що вони повинні застосовуватися, їхні положення мають дотримуватися. У мене зовсім інше уявлення про події останніх днів. путін: Послухай, Емманюелю, я не розумію, в чому ваша проблема із се-

№ 4 — 06.07.2022

Остання перед вторгненням розмова Макрона і путіна: війська на кордоні, Зеленський і Байден паратистами. Принаймні вони зробили все необхідне, на нашу вимогу, щоб розпочати конструктивний діалог з українською владою. Макрон: Щодо того, що ти сказав, володимире, кілька зауважень. По-перше, Мінські угоди — це діалог із вами, тут ти маєш рацію. У цьому контексті не передбачалося, що основою обговорення стане документ, наданий сепаратистами. Отож коли твій переговорник намагається змусити українців обговорювати «дорожню карту» від сепаратистів, він виявляє неповагу до Мінських угод. Сепаратисти — не ті, хто вноситиме пропозиції щодо законів України! путін: Звичайно, ми маємо дуже різне бачення ситуації. Під час нашої минулої розмови я нагадав тобі і навіть прочитав статті 9, 11 та 12 Мінських угод. Макрон: Вони у мене перед очима! Там чітко написано, що пропозиція України має бути узгоджена із представниками окремих районів Донецької та Луганської областей у межах тристоронньої зустрічі. Це саме те, що ми пропонуємо зробити. Тож я не знаю, де твій юрист вивчав право. Я просто дивлюся на ці тексти і намагаюсь їх застосувати! І я не знаю, який юрист міг тобі сказати, що в суверенній державі тексти законів складають сепаратистські групи, а не демократично обрана влада. путін (роздратовано): Це не демократично обраний уряд. Вони прийшли до влади внаслідок перевороту, там люди горіли живцем, це була «кривава баня», і Зеленський — один із тих, хто несе за це відповідальність. Послухай мене уважно: принцип діалогу полягає в тому, щоб враховувати інтереси іншої сторони. Пропозиція існує, сепаратисти, як ти їх називаєш, направили її українцям, але не отримали відповіді. Де тут діалог? Макрон: Так, але це тому, що я тобі вже казав: нас не цікавлять пропозиції сепаратистів. Ми просимо, щоб вони відповідали на пропозиції українців, і все має бути зроблено саме в такий спосіб, оскільки це закон! Те, що ти щойно сказав, викликає сумніви, наскільки ти сам готовий дотримуватися Мінських угод, якщо, на твою думку, тобі доводиться мати справу з нелегітимною владою терористів. путін (дуже роздратовано): Послухай мене уважно. Ти мене почув? Я ще раз повторю. Сепаратисти, як ти їх називаєш, відреагували на пропозиції української влади. Вони відповіли, але ця ж влада не слідувала їхньому прикладу.

Макрон: Так, окей. На підставі їхньої відповіді на пропозиції України я пропоную тобі, щоб ми вимагали від усіх сторін провести зустріч у межах контактної групи і продовжити рухатися вперед. Уже завтра можна попросити, щоб цю роботу було зроблено, і вимагати від всіх зацікавлених сторін відмовитися від політики «порожнього крісла». Однак за останні кілька днів сепаратисти не показали бажання вступати в цю дискусію. Я негайно вимагатиму цього від Зеленського. Ми домовилися? Якщо так, то я почну і завтра вимагатиму влаштувати зустріч. путін: Давай домовимося, як тільки ми закінчимо нашу розмову, я вивчу ці пропозиції. Але від початку треба було тиснути на українців, тільки ніхто не хотів цього робити. Макрон: Ну ні, я роблю все можливе, щоби підштовхнути їх, ти добре це знаєш. путін: Знаю, але, на жаль, це неефективно. Макрон: Мені треба, щоб ти мені трохи допоміг. Ситуація на лінії зіткнення дуже напружена. Я справді вчора дзвонив до Зеленського і закликав його заспокоїтися. Я знову йому скажу, що всіх треба заспокоїти: заспокоїти [людей] у соцмережах, заспокоїти армію України. Але що я ще бачу — ти можеш закликати заспокоїтись свої війська, які майже зайняли позиції. Вчора було багато обстрілів. Що ти скажеш — як розвиватимуться [російські] військові навчання? путін: Навчання йдуть за планом. Макрон: Тобто сьогодні ввечері вони закінчаться, так? путін: Так, мабуть сьогодні ввечері, але ми точно залишимо війська на кордоні, доки ситуація на Донбасі не вирішиться. Рішення буде ухвалено після обговорення з міністерствами оборони та закордонних справ. Макрон: Добре. Володимире, я скажу тобі щиро, для мене першорядне завдання — повернути обговорення у правильне русло та знизити рівень напруженості. І мені важливо, і я дійсно прошу тебе про це, щоб ми втримали ситуацію під контролем. Нині це найголовніше. І я дуже розраховую на тебе. Не піддавайся на жодні провокації впродовж наступних годин і днів. Я хотів зробити тобі дві дуже конкретні пропозиції. Перша: у найближчі кілька днів організувати в Женеві зустріч між тобою та президентом Байденом. Я розмовляв з ним у п’ятницю ввечері і спитав, чи можу зробити тобі цю пропозицію. Він попросив передати тобі, що

він готовий. Президент Байден також обмірковував відповідні способи деескалації ситуації, щоб врахувати твої вимоги та чітко підійти до питання НАТО та України. Назви дату, яка тобі підходить. путін: Дякую, Еммануелю. Для мене завжди велике задоволення та велика честь говорити з твоїми європейськими колегами, як і зі Сполученими Штатами. І мені завжди дуже приємно говорити з тобою, бо маємо довірчі відносини. Отже, Емманнюелю, я пропоную вчинити навпаки. Насамперед, треба заздалегідь підготувати цю зустріч. Тільки після цього ми зможемо говорити — інакше, якщо ми прийдемо так, щоб поговорити про все і ні про що, нас всі просто засудять. Макрон: Але чи можна сьогодні сказати, за підсумками цих обговорень, що ми загалом домовилися? Я хотів би отримати від тебе чітку відповідь. Я розумію твоє небажання називати дату, але чи ти готовий забігти наперед і сказати: «Я хочу провести двосторонню зустріч з американцями, а потім — розширену з європейцями». Чи ні? путін: Це пропозиція, яка заслуговує на увагу, і якщо ти хочеш, щоб ми її добре сформулювали, то я пропоную доручити нашим радникам поговорити телефоном, щоб домовитися […] Але загалом я згоден. Макрон: Дуже добре, ти підтвердив, що загалом згоден. Я пропоную нашим співробітникам […] спробувати підготувати спільну заяву, на кшталт пресрелізу за підсумками цієї розмови. путін: Чесно кажучи, я збирався пограти в хокей. Говорю з тобою зі спортзалу перед тренуванням. Але спершу я подзвоню своїм радникам. Макрон: У будь-якому разі дякую тобі, Володимире. Будемо на зв’язку. Як щось проясниться — дзвони мені. путін (французькою): Дякую вам, пане президенте. Підготувала Діана Царук Посилання на стенограму: https:// www.letemps.ch/monde/emmanuelmacron-vladimir-poutine-quatre-joursguerre-ne-sais-juriste-appris-droit

06.07.2022 — № 4

Реклама

5

6

Україноцентризм

№ 4 — 06.07.2022

Чи існували давні українці? Петро Масляк, Київ «Сурма»

У

сі ми знаємо, що на Близькому Сході розташована держава Єгипет, яку відвідали вже мільйони українців. У школі ми вчимо, що крім Єгипту сучасного, є ще й Давній Єгипет. Тисячі років тому там жили люди, які не розмовляли нинішньою арабською мовою, але вони були давніми єгиптянами. Отже, Давній Єгипет існував, існували давні єгиптяни, але чомусь не існувало Давньої України і давніх українців. Чи це дійсно так, чи просто політикани наклали табу на назви Давня Україна і давні українці, щоб штучно розірвати зв’язок часів?

Із нашої дивної офіційної історії ми довідуємося, що спочатку в Україні жили трипільці, які створили найдавнішу у світі Трипільську цивілізацію або культуру. Потім вони кудись ділися. Не то випарувалися, не то відлетіли на іншу планету. Після них ніби з неба впали скіфи. Та ж сама історія трапилася і з сарматами. Після їхнього «відльоту» невідомо звідки взялися анти. Потім, послідовно, виникли русини й українці. Зв’язку між ними ніякого. Дивна і потворна історія й історики, які її проповідують. Так навіть у принципі не буває. Звичайно, міграційні процеси завжди були і будуть, але ядро нації завжди

залишалося на своїй землі. Тим паче, що це земля благодатна і родюча, і «пхатися» невідомо куди, скажімо, в болота і піски холодної росії чи пустелі Азії було нам абсолютно ні до чого. Популяційний надлишок відходив, виганяли злочинців і нероб, але покидати чудові ландшафти заради набагато гірших ніхто не збирався. Це не якесь там відкриття, це очевидні речі. То яке відношення до нинішніх українців мають, скажімо, трипільці чи анти? Як вони пов’язані з нами, сучасними українцями? Це питання має абсолютно просту відповідь. Науковці твердять, що нації, організовані точно так, як і людські родини. У кожного з нас є предки: батьки, діди, прадіди і прапрадіди. У них можуть бути невідповідні вашому прізвища, але вони ваша пряма рідня. Генетична рідня. Їхні гени, їхні гаплогрупи знаходяться у вас і визначають ваш зовнішній вигляд, вашу силу, ваші таланти. Точно так і з давніми українцями (трипільцями, скіфами, сарматами, антами, русинами). Вони співвідносяться між собою і з нами, українцями нинішніми, як пов’язані у родині між собою ваші прадід, дід, батько і ви. А майбутні українці будуть вашими дітьми, онуками і правнуками. Так само пов’язані з нинішньою Україною і України Давні, тобто Трипілля, Скіфія, Сарматія, Антія, Русь. Та й усі перехідні між ними форми української держави. Так, саме української, а не якоїсь іншої. Це добре розуміють в інших країнах світу. Розуміють територіальну і генетичну спадковість нації. Скажімо, нинішній Таїланд за багатовікову історію власного існування і нинішні тайці мали щонайменше п’ять назв. Але історія цієї держави чітко наголошує на тому, що Сіам чи то Чианг-Май, — це Давній Таїланд, а не щось інше. І сіамці,

це нинішні тайці, точніше батьки сучасних тайців. Зараз генетика досягла такого рівня, що за аналізом крові можна визначити, з якого села походить ваш батько. Національні галогрупи навіть сусідніх народів іноді досить суттєво відрізняються. У нас таких досліджень або не проводять, або ж вони є засекреченими. А ось іноземні генетики вже давно визначили, що за набором галогруп українці набагато ближчі до шведів, ніж до росіян. А росіяни натомість ближчі до поляків. Саме своєрідність галогруп українського населення і вказує на те, що первісно, генетично пов’язане з українською землею, її водою, їжею, сонячною і земною радіацією населення, ядро нації ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм предкам, тобто нам із вами. Із цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які жили на нашій території, є давніми українцями, нашими прямими пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди. А що ці назви постійно змінюються, говорить хоча б історія з назвою двох сусідніх держав — росії і Білорусі. Українці, хоча й не знали в той час про існування такої науки як генетика, чітко розуміли, що білоруси і росіяни мають різне, але не слов’янське походження. Тому і називали білорусів «литвинами», а росіян «москалями» і «кацапами». Назви росія і Білорусь є абсолютно штучними. Обидві були офіційно запроваджені у вжиток катериною ІІ. Причина цього полягає в тому, що московія захопила Україну і виявила для себе те, яку заглиблену в тисячоліття історію українці мають. Тому, щоб «примазатися» до неї, угро-фінську московію назвали росією, а балтійську Литву Білоруссю. Ще на карті Боплана 1648 року таких назв немає, а є московія.

Давня росія без України це взагалі повний нонсенс. Всі істерики нинішньої росії і її претензії до України пов’язані лише з одним. Створення незалежної України забрало в росії її давню історію, яку вона вкрала в України. Через це історія росії не йде далі 14 століття. Захоплення ж України заглиблювало історію росії одразу на декілька тисячоліть вглиб. І росіян не тривожить той факт, що на території росії не було жодного трипільського поселення. Вони лише наші, українські. Намагання фальсифікувати історію України продовжується. Нещодавно було заявлено, що скіфи не є пращурами українців, так як вони жили не лише на території України, а по всій Євразії. Дивовижне твердження. Тисячі могил скіфів і їхніх царів розміщені саме в пониззі Дніпра, тобто в Україні. Якщо скіфи жили по всій Євразії, то тоді виходить, що їх за тисячі кілометрів везли ховати до України, а це вже повна нісенітниця. Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

Україноцентризм

06.07.2022 — № 4

7

Небезпека ідентичності Анатолій Якименко, Вінниця «Сурма»

М

и звикли сприймати ідентичність як цінність. Принаймні так було до Стамбульської конвенції і її ратифікації українським парламентом за три дні до рішення саміту Європарламенту щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського союзу. Після цього настав час задуматися над такими категоріями як цінність та ідентичність. І якщо з цінністю усе більш-менш зрозуміло — цінність може мати як позитивну, так і негативну конотацію — то з ідентичністю все набагато складніше. І тут мали б сказати своє слово інтелектуали, але чи то їх замало, чи то вони зайняті чимось іншим, вважаючи, що ідентичність — це завжди добре. Але почнемо у порядку надходження проблем. Українські парламентарі 20 червня проголосували за Закон «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи щодо запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами». Україна стала 36-ю країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію після Молдови. Проблема тільки в тому, що Конвенція не про домашнє насильство і не про жінок, а про введення у правове поле гендерної ідеології — ментальної химери, яка є ерзацом нової соціальної утопії, і яка претендує на роль універсальної цінності. Щось на зразок керівної та спрямовуючої ролі КПРС, яка була прописана в радянській Конституції. Отже, за ширмою боротьби з домашнім насильством приховується гендер — право відмовлятися від статі. Що цікаво, тих, хто в Україні помітив задум ідеологів гендерної доктрини, одразу таврували прихильниками «руского міра» як носія консервативних цінностей, головною з яких є цінність насильства над жінками. Першою під таврування потрапила Православна Церква України (ПЦУ), керівництво якої було змушене відповідати на звинувачення української експертної спільноти, дбайливо виплеканої європейськими та американськими грантами. Загалом це малодосліджений феномен ЛГБТ-націоналізму — коли полум’яні патріоти Вакарчука чи Притули звинувачують у проросійськості проукраїнську церкву. Погодьтеся, проросійськість та «архаїка» традиції — це різні речі. І одна справа підважувати консервативні цінності, тобто, мовляв, немає вічного й універсального, а інша спра-

ва — клеїти тавро агента кремля на українця, який часто зі зброєю у руках воює з «рускім міром». ПАСТКА ІДЕНТИЧНОСТІ В ідентичності міститься амбівалентність, остання лише починає проблему цієї складної категорії. У нас чомусь вперто не помічають, що ідентичність одночасно передбачає тотожність та окремішність. Тобто мало себе просто співвіднести до певної групи людей, потрібно відокремитись від інших, довівши своє право на існування. Мало сказати, що ми українці, потрібно довести в бою право бути. Хтось скаже, що не завжди. Наприклад, у Європі створені умови, які не передбачають проявлення волі для ствердження власної ідентичності і там не потрібно вмирати за право належати до ідентичності, наприклад, «чайлд-фрі». Так, але в такому разі все одно потрібно довести своє існування для уже пануючих ідентичностей. Ігнорування ідентичності вбиває її не менше, ніж зброя. Ми не можемо не помічати того факту, що всі ці гей-паради є історією не про переслідування чи фізичне знищення, а про вимогу визнання. Далі — більше. Йдеться не просто про визнання, а про зарахування до нормальності. І це відкриває наступну проблему — проблему естетики. Обрана ідентичність зіштовхується з прописаним в геномі інших людей уяви про красу. Ця уява не дозволяє визнати некрасиве нормальним. Спроба нав’язати некрасиве у якості нової норми викликає агресію. Одностатеві взаємини між чоловіками переважною більшістю вважаються некрасивими, тому і викликають естетичне відчуття відрази гомосексуальної ідентичності. ГЕНДЕРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ. ВИТОКИ ТА ПРИЧИНИ Спроба політичних філософів постмодерну відмовитись від соціальних утопій та вертикальних ідей зазнала невдачі. Єдине, чого вдалося досягнути — прибрати лідера. Сьогодні соціальна доктрина гендерної ідентичності знеособлена, і ми не знаємо автора (авторів) нової світської віри. Витоки ідей, концептів, соціальних утопій продовжують виходити з переконаності у необхідності перетворення природного як недосконалого. Непомітно для всіх черга дійшла до статі як природної ідентичності. Останню вирішили замінити на штучну ідентичність — гендер, або як його ще називають: соціальну стать. Американський Tinder включив у свою лінійку 36 варіантів гендера для

більш точних збігів. А Facebook додав у профайли користувачів можливість відзначити свою приналежність до одного з 71 варіантів гендерної ідентичності. Після цього ви можете ідентифікувати себе як бігендерний інтерсекс-полісексуал-трансвестит. Але проблема в тому, що чоловік чи жінка проігнорує вашу гендерну ідентичність так само, як українці ігнорують російськомовну українську ідентичність чи український варіант російської мови. Для того, щоб подолати перше, необхідно заборонити стать — природну ідентичність. Напряму це зробити важко, тому для цього вигадали домашнє насильство і Стамбульську конвенцію. Для того, щоб подолати друге, Сергейцев і Дугін забороняють українців та українство. Напряму це також важко сказати, тому вигадали денацифікацію і демілітаризацію. Є ще кілька важливих причин, якими можна пояснити появу гендерної віри. Передусім — це емансипація. Фетиш свободи та бездумне звільнення очікувано закінчилося звільненням від моралі, людської подоби і, як ми бачимо, статі. Далі ідуть критерії допуску до різного роду синекур та інших варіантів отримання дармових фінансових ресурсів. Гендерні ідентичності виконують роль перепусток у професійні середовища, а сама здатність формувати мейнстріми та належати до рідкісних ідентичностей підтверджує статус приналежності до елітного дивізіону. Останнє особливо актуально в умовах зникнення таких інститутів модерну як інститут джентльмена чи лицаря. «Бі» сьогодні звучить так само поважно як колись звучав «сер». НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ДЛЯ ЄВРОПЕЙЦІВ Європейці підтримують українців у боротьбі за національну ідентичність у війні з росією, оскільки вважають наше самовизначення мен-

тальною химерою. І є підозра, що ця підтримка триватиме доти, доки не з’ясується, що українська ідентичність самими українцями трактується як природна і не тотожна бігендерному інтерсекс-полісексуал-трансвеститу. Росія навпаки — не вважає українську ідентичність природною, розглядаючи її 72 варіантом гендерної самоідентифікації малоросів. Треба сказати, що значною мірою допомагають такому сприйняттю фрики з українськими паспортами у статусі біженців. Це важливо розуміти у контексті російсько-української війни, оскільки явні та латентні європейські консерватори переважно підтримують російську ідентичність як природну, тобто справжню, а українську вважають штучною. ВИСНОВКИ Гендерна ідеологія — приклад того, як філософські течії проникають у право і починають визначати життя кожного. Небезпека гендерної доктрини полягає у тому, що цього разу ми маємо справу не зі спробою приборкання стихії, а зі спробою підміни природної статевої ідентичності химерою гендеру. Беззаперечно ми спостерігаємо курс на множення ущербних сутностей — головною метою яких буде хвороблива потреба у ствердженні за рахунок примусу до визнання ідентичностей. Стамбульська конвенція виразно спрямована проти сім’ї. Поки європейці не зрозуміють, що українську ідентичність ми захищаємо як природну статеву ідентичність чоловіка чи жінки, доти вони нас захищають. А як тільки вони зрозуміють, що українець — це не бігендерний інтерсекс-полісексуал-трансвестит, тоді все може змінитися. Автор: Анатолій Якименко — мислитель, медичний експерт, автор ютуб-каналу TRIGGER MMA (https://bit.ly/3mLZ437)

8

Інтерв’ю / Політика

№ 4 — 06.07.2022

Тетяна Іванова про нового Уповноваженого з прав людини: Лубінець обійняв посаду, щоб допомогти собі, а не людям

Тетяна Іванова

П

ризначення нового омбудсмена в Україні викликало низку запитань у суспільства. Персона Дмитра Лубінця не є відомою ані широкому загалу, ані людям, досить обізнаним в українській політиці. Для того, щоб відповісти на частину запитань наших читачів редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався із Тетяною Івановою — правозахисницею, адвокатом, громадським діячем, яка добре знайома з новопризначеним чиновником та неодноразово перетиналась із ним під час своєї роботи.

кою кількістю голосів — 250 народних депутатів висловилися «за». Я, як адвокат і правозахисник, вважаю, що ця людина зовсім не для цієї посади. Незалежно від того, що він має хорошу юридичну освіту, далеко не дурна людина, Лубінець має інтелект і навички, щоб обійняти таку посаду. Але я не думаю, що людина з такими людськими якостями як Лубінець може бути на посаді, яка буде опікуватися правами і свободами людей. Уся діяльність Лубінця показала, що такі речі не дуже його цікавлять.

електорат на наступні вибори, б) його дуже цікавлять землі. Приїдьте, наприклад, в Олександрівський район — там всі розкажуть, хто такий Лубінець і скільки землі він має. Я працюю з людьми і знаю все, що там відбувається. До адвоката люди ж ідуть з проблемами: розповідають, що от у нас забрали землю, бізнес тощо.

лноваський район: його рідний брат — голова тамтешньої ВЦА (військово-цивільної адміністрації), його батько — тривалий час очолював Волноваську раду, а зараз є головою Хлібодарівської ОТГ. Тому першочергово він обслуговуватиме свої інтереси й інтереси своєї родини, а потім — партійні.

Лубінець увійшов до Верховної Ради працювали і його батько, і рідний брат. З урахуванням того, що він політичний кон’юктурщик, в нього немає ідеології. Він обирав вигідну на той момент партію, щоб і далі гарантовано займатися політикою. Зараз у нього складний момент. На останні вибори він зайшов як мажоритарник. Наступні вибори, я сподіваюся, відбудуться за два роки, на той момент в Україні буде мирне життя. Від кого піде Лубінець балотуватися у Верховну Раду? Мажоритарних округів немає, з партією, яка була б прохідна, відносин у Лубінця не простежується. У нього є два роки, щоб обрати політичну силу, де б він міг потрапити в прохідний список, а також, щоб ця партія пройшла у Верховну Раду. Зробити це зараз, перебуваючи у Верховній Раді, майже неможливе завдання. За три роки він не зміг цього зробити, а залишилося два роки. Ба більше, конкуренція по списках буде жорстка, оскільки в багатьох партіях їхні члени віддані своїй політичній силі і перебувають у ній багато років, були мажоритарниками — тепер посядуть місця у списках. Йому в цих партіях місця немає, бо він «стрибав» по політичних силах. А от якщо він зайде на якусь посаду, де матиме важелі впливу, зробити великі послуги комусь із партії, які буде прохідна, в нього з’явиться шанс. Я думаю, що це була прорахована гра Лубінця, тому він погодився на цю посаду. В іншому разі він би не пішов, адже інститут Уповноваженого з прав людини давно не користується повагою в суспіль-

— Зважаючи на те, що він очолював комітет Верховної Ради, в якій є монобільшість, то зрозуміло, що він має бути певної категорії і проходити фільтри системи і бути для неї своїм. У цій ситуації: яка — Із того, що я знаю про нього: 2010 його мета на посаді Уповноваженого з рік — «Народний фронт», 2014-й — прав людини: статус, гроші, піар для на«Блок Петра Порошенка», у 2019-му був ступних виборів? обраний до Ради як безпартійний само— Усе з перерахованого. Влада висуванець по Донецькій області, увій- йому потрібна була, щоб родина зашов до депутатської групи «За майбут- робила гроші. Члени його сім’ї також нє», — тому для мене він має вигляд мали посади, щоб заробляти гроші, політичного кон’юктурщика. Відповідно мати землі та нерухомість. Для статі на цій посаді він обслуговуватиме чиїсь ків потрібна посада, крім того, він інтереси. хоче залишитися в політиці, бо на

— З огляду на його діяльність, у посаді, яку обійняв Лубінець, вбачаю очевидну загрозу. Наприклад, процес обміну військовополоненими і загалом те, що відбувалося з Маріуполем, як допустили його повну блокаду… Спочатку про оборонців Маріуполя Зеленський і заступниця керівника Міноборони Ганна Маляр казали, що їх евакуйовано. Упродовж тижня-двох потім стало відомо, що Верещук обмінами не займається, все передано в розвідку міністерства оборони. З іншого боку — зняли Уповноважену, яка також мала би цим займатися. — Насамперед свої інтереси і сво- це він і його сім’я поклали дуже ба- Тому я бачу загрозу для захисту українєї родини, яка «окупувала» весь Во- гато років свого життя. Для того, щоб ських воїнів, які опинилися в полоні.

— Тобто в його родини такий собі місцевий феодальний клан?

Дмитро Лубінець

— Новий уповноважений з прав людини — Дмитро Лубінець. Для мене він поки що «темна конячка». Що ви можете сказати про нього?

— Не можу сказати, що мене порадувало це призначення. З іншого боку тішить тільки, що ця людина не буде керувати комітетом Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АР Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Але знову ж таки: Лубінця обрали вели-

стві. Він дискредитований, всі, хто його очолювали, не змогли підняти авторитет цього інституту. Тому я думаю, що Лубінцю ця посада потрібна, щоб залишитися в політиці. Він спробує на посаді не підняти авторитет цього інституту, а зарезервувати собі прохідне місце в списку якоїсь партії. Ми з колегами-правозахисниками пильнуватимемо Лубінця.

— Про це знають всі місцеві. Крім того, що вони створили цей феодальний клан у Волноваському районі, Лубінець намагався створити такий самий клан у суміжних районах — Нікольському та Мангушському. Ці райони увійшли у 60-й виборчий округ, по якому він балотувався в 2019 році. Це мав бути його електорат на наступних виборах. Лубінець хотів у Нікольському районі створили феодальний клан, оскільки, коли формувалися громади, перспективним планом було передбачено формування двох громад — Нікольської і Кальчицької — Лубінцю це геть не подобалося. У Нікольській громаді в нього є добрий друг — Василь Мітько, з яким вони пройшли вибори. Тому Лубінцю там було потрібне його власне феодальне угруповання. Тому він намагався зробити одну громаду на один район, як це було у Волноваському районі. На щастя, Кальчинська громада не дала йому змоги це зробити. Вони відстояли свої інтереси, не без моєї допомоги звісно. Ми завадили Лубінцю і Митько — це було жорстке протистояння. Робив він це з однією ціллю: а)

— З приводу зняття Уповноваженої. Ви правильно зауважили, що мала би цим займатися. Вона б цим все одно не займалася, оскільки вона не займалася цим і раніше. Я розумію підстави, за яких зняли з посади Денісову, вважаю, що вона дійсно була неефективна на цій посаді. Не маю жалю, що змінили Уповноваженого з прав людини, але є розчарування на кого змінили Денісову. При всіх здібностях Лубінця, його енергію в правильне русло, він безсумнівно підняв би авторитет цієї установи. Але я дуже добре знаю Дмитра і знаю, чим він займатиметься на цій посаді. Коли в країні війна, захисту потребують дуже багато людей: від військових до цивільних. На жаль, в нас не буде омбудсмена, який справді опікуватиметься цими питаннями. Наприклад, поки Ніна Карпачова не пішла в політику, вона була ефективною Уповноваженою. Чому я проти, щоб Лубінець зайшов на цю посаду? Бо я пам’ятаю, як було з Карпачовою. Фінал був сумним як для Уповноваженої, так і для самої установи. Були спроби підняти інституцію і у Валерії Лутковської, але в неї також не вийшло.

— Обійняв Лубінець посаду. У 2014му він був із Петром Порошенком, посада Уповноваженого дісталася йому здебільшого силами монобільшості. Виходить, що в межах політичної кон’юктури він може бути як із «Європейською солідарністю», так і зі «Слугами народу». — Ну чому з «ЄС» мені зрозуміло: він був у цій партії, він усіх знає, його

Інтерв’ю / Політика

06.07.2022 — № 4 всі знають, він земляк ведучого адвоката Порошенка Голованя. Лубінець зараз матиме доступ до дуже багатьох юридичних справ, а в Порошенка чимало судів. Тому чому «Європейська солідарність» мені зрозуміло, а чому «Слуга народу»?

9

— Знову ж таки, я не шкодую, що Лубінець більше не очолює цей комітет. Де великі гроші і Лубінець… вони б точно не розподілялися, як мають. Може виникнути питання, як це робитимуть «Слуги народу», але не Лубінець — і дякувати Богу.

— Без «Слуги народу» його б не при— За яких обставин інститут Уповнозначили, до того ж ця партія має хоро- важеного з прав людини може стати ший рейтинг. Тому, якщо Лубінець про- ефективним? І який функціонал має бути водитиме якісну піар-кампанію на в омбудсмена? кшталт Арестовича… то чому б і ні? — Насамперед, чому цей інститут

— А вам не здається, що «Слугам народу» Лубінець не потрібний на посаді голови комітету Ради? Знаючи його амбіції про якийсь політичний проект, вони його прибрали з комітету, а дали посаду, на якій він буде «весільний генерал», бо інститут цей мало що вирішує. Хоча за статутними докуметами, інститут уповноваженого має дуже вагомі важелі впливу. Омбудсмен може вирішувати такі складні питання, які нам навіть складно уявити. На жаль, цим мало хто займається.

не користується довірою суспільства? Інститут створений у 1998 році. До Лубінця було троє Уповноважених: Ніна Карпачова, Валерія Лутковська та Людмила Денісова. З нуля підіймала установу Ніна Карпачова, на мій погляд, спочатку була ефективним омбудсменом, поки не зайнялася політикою. Потім цей інститут почав використовуватися в партійних інтересах — міжнародна забила на сполох, що щось в Україні не так з цим інститутом. Міжнародники казали, що так не можна — використовувати інститут із захисту прав — Мусимо пояснити читачам ще одну людей у партійних інтересах. Карпапричину, чому Лубінця забрали з голову- чову переобрали…і вона знову привання комітетом. На відновлення регіонів йшла на третій термін! Коли Лутковвиділятимуться великі гроші, команда Зе- ська прийшла в цю установу, ситуація ленського хоче повністю контролювати цей була наступна: неможливо реформупроцес. А Лубінець для них не зовсім вати інститут, якщо немає підтримки свій. держави. Щоб зібрати інформацію

для вирішення проблеми, Уповноваженому треба надсилати запит у державні органи. Якщо державні органи обслуговують інші політичні сили, що отримує омбудсмен? Відписки. Уповноважений не може зібрати необхідну інформацію, проаналізувати її, перед інститутом зачиняються різні двері, зокрема, може скоротитися фінансування, якщо фінансами займається інша політична сила. Тому цей інститут перетворили в обслуговування політичних інтересів. Реформа цього інституту дуже потрібна. За статутними документами він має широкі пов-

новаження. Якби державні інститути працювали так, як мають працювати… Наприклад, не надали відповідь омбудсмену — штраф, кримінальна справа тощо. Водночас САП, НАБУ й решта щоб за цим стежили, тоді вдасться підняти авторитет інституту Уповноваженого з прав людини. Ви ж розумієте, що Лубінець навряд чи буде цим займатися. Ну, по-перше йому ніхто й не дасть цього зробити. Партія при владі інша, яка не відчинить йому дверей. Підготувала Діана Царук

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.

10

Війна

№ 4 — 06.07.2022

путін — монстр, якого зростив світ Сергій Медвідь, Вінниця «Сурма»

Д

екілька днів тому читав про біологію комара. Там була цікава розповідь про те, що коли його збільшили у 4 000 разів, то побачили, що в нього 100 очей, 3 серця і багато ще чого іншого. Але мене вразило те, що, як виявляється, на його хоботку, який він вводить у тіло, і через який п’є кров, є розчин, який, як анестезія, обезболює місце укусу, і ми можемо навіть не відчути, коли він на тілі, а відчуваємо біль уже після того, як він нап’ється крові, вийме хоботок і відлетить. Правда цікаво створила природа систему захисту комара? У моїй уяві ось десь такий захист мають зрадники, корупціонери і саботажники, коли їхні дії помічаємо й оцінюємо уже після зробленого злочину. Хоча, якщо хтось і говорить, що ось той зрадник чи корупціонер, то тут же відразу: «Ні, ні, він там тільки сидить (працює), але ж вас це не болить?...» А зараз я не можу пройти повз тему НАТО. Ті, хто читає, що я пишу, то знають, що ще до війни я не був великим прихильником НАТО, і пояснював це тим, що ця система заста-

ріла, забюрократизувалася ну і так далі. Але то було до війни. А зараз я тільки за НАТО, і не тому, що в мене змінилася думка... Зараз війна. І головний посил путіна щодо цієї війни, щоб Україна не йшла у НАТО. Хоча ми розуміємо, що не було б НАТО, він би знайшов іншу причину і війна була б. Але, коли прямим текстом, із ОП (Офісу президента — ред.) говорять, що вони вже не хочуть у НАТО — це зрада. І вони свідомо віддають козирі в руки путіну, який виправдовує свою війну і говорить: «Ось бачите, повоювали з ними і вони вже не йдуть у НАТО, а ще трохи підіжмемо, і вони зовсім здадуться». І ось такі кроки української влади частково стимулюють росіян до ще більшої агресії, з надією, що українці злякаються, відмовляються від НАТО, а там і від інших намірів. Саме через війну, жорстокість їхнього тиску та своєї слабкості. Сьогодні такими діями той, хто це робить, підбадьорює путіна, і дає йому надію, що нас можна «дожати», і ми впадемо йому в руки перед страхом їхніх бомбардувань. А наших союзників ставить перед дилемою — допомагати нам чи ні?! І це серйозні питання, ми маємо відразу ж на це реагувати, а не після того, як «комар», напившись крові, відлетить.

WE REPAIR ц МИ РЕМОНТУЄМО Phones телефони Tablets планшети Computers комп’ютери LapTops ноутбуки Game Consoles ігрові приставки Game Controllers ігрові контролери iWatches and etc та інше ...

!!!FREE DIAGNOSTIC!!! Cracked Screen ? Slow Performance ? Hardware Failure ? Infected by Viruses ? Accidental Damage ?

YOU NAME IT... WE'LL DIAGNOSE IT FOR *FREE* IN STORE most iphone repairs might be done in like an hour any iPhone LCD or SCREEN repair will be fixed in 15 - 20 min

You won't find better prices for your favorite devices Ви не знайдете кращих цін на свої улюблені пристрої.

Підемо ми в НАТО чи в якусь іншу безпекову організацію — давайте про це поговоримо після нашої перемоги, а зараз ми не маємо права змінювати «балачки» про наш напрямок під час війни, виконуючи «хотєлки» путіна. Так вчиняють лише ті, хто працює на росію. Зрештою, Світ має зрозуміти, що проблеми у світі існують із двох причин: по-перше, через того, хто створив проблему, по-друге — через того, хто дозволив цьому трапитися. Ми завжди звинувачуємо тих, хто створив проблему, але нечасто звертаємо увагу на роль тих, хто стоїть осторонь і за цим спостерігає. Росія свідомо обстрілює цивільні об’єкти в Україні. Удень — торговельні центри, коли там багато людей, а вночі — житлові будівлі, коли там відпочивають їхні мешканці. І після кожного такого обстрілу путін спостерігає за реакцією Світу, а реакції немає. Усе йде за планом. Десь потрішки, згідно з графіком, поставляють зброю, десь — проходять якісь обговорення, а в Україні щодня гинуть діти та дорослі. І путін насолоджується цим... Але ж уже варто, після таких злочинів, зрозуміти, що там, у росії, вже немає нічого людського, там уже немає ні з ким говорити, а тим паче писати комусь листи... Там є лише монстр, який не може жити без смертей українців, це його, мабуть, підсилює і надихає на інші злочини. Іншого пояснення тут немає. Тож варто зрозуміти, що і той, хто за цим мовчки спостерігає, і той, хто дбає про те, щоб зберегти ще цьому монстру обличчя, і той, хто ще пише йому листи — усі вони стають співучасниками цього злочину, і в них теж на руках кров невинних жертв. Адже вони створюють передумови, щоб він вважав себе ще людиною, а там давно уже нічого людського немає — як у нього, так і в тих, хто його оточує і підтримує. І коли Світ нарешті зрозуміє, що це вже не війна у звичайному розумінні, а хвороба, де вбивають лише для того, щоб отримати насолоду від знищення усього людського, і тут якісь санкції вже не допоможуть... І лише тоді, коли Світ повністю відвернеться від росії, як від прокаженних, ось тоді, можливо, монстр зрозуміє, що він уже ніхто і його не бояться, а ним гидуються, як і його росіянами. Як бачимо, цивілізований світ у 21 столітті власноруч виростив «монстра». Саме так — виростив. Своєю байдужістю, заграванням, зрадою, жадібністю до грошей, «глобалістичними» авантюрами тощо.

Чи було б це, якби ще у 2014 році, коли «монстр» тільки спробував показати кігті, ще несміливо, у вигляді «зелених чоловічків», та ті кігті зразу ж, усі, хто насправді прагнув миру, обрубали?! Е ні, підгодовували його, закривали на все очі, співпрацювали, ще більше сідали на його нафтопродукти, газ, тягнули «Північний потік», гралися у «Мінські домовленості», формули «Штайнмаєра» та інше. Одним словом, давали «монстру» рости та відчувати свою безкарність і розуміння, що все зійде з рук. А «монстр» виріс, тепер він уже не грається в «зелених чоловічків», а прямо заявляє, чого він хоче. А хоче він крові, територій та безмежної влади. І знову ж, «прикормлені» ним забігали з пропозиціями, що давайте йому сьогодні згодуємо Україну, то може він насититься і зупиниться. Ні, не зупиниться. Природа «монстрів» така, що в них від такого «згодовування» лише збільшується апетит, і він ще більше відчуває свою силу, безкарність та впевненість, що тепер він може уже і не зупинятися та кимсь прикидатися чи загравати, щоб з’їсти наступну жертву. Точка неповернення пройшла, коли він випробовував цей світ на міцність кігтиками у вигляді «зелених чоловічків». Тепер він здоровенний «монстр», якого щоденно варто підгодовувати людськими життями — десятками, сотнями, тисячами... І його уже не можна приручити чи вести з ним якісь перемовини. Така природа. Тварину, яка хоч раз спробувала на смак людську кров, уже ніщо не зупинить, щоб спробувати її ще і ще раз. Тільки смерть. Тому цього «монстра» можна зупинити, лише убивши його. І чим швидше, тим краще. І це має зрозуміти весь цивілізований світ. І ось тут зразу стане зрозуміло, хто є хто. Хто — цивілізований світ, який за безпечний світовий лад, а хто і далі працює на «монстра», і за те, щоб людство і далі жило у стані постійного страху, а вони від цього отримували політичні, чи грошові дивіденди. Слава ЗСУ!!! Автор: Сергій Медвідь — письменник, академік інженерних наук, кандидат аграрних наук.

Війна

06.07.2022 — № 4

11

Історія в моментах Україна/московія Сергій Соколов, Київ «Сурма»

ПРОДОВЖЕННЯ ПРИСВЯЧУЮ КНИГУ: Усім бійцям, загиблим в боях поблизу м. Савур-Могила і в Іловайському «котлі» в серпні 2014 р. — які подарували нам шанс на життя; Тим з них, які спочивають на Кушугумському кладовищі (м. Запоріжжя); Добровольцям, які власне першими стали оборонною стіною перед агресором; Усім військовим Збройних Сил України; Командирам, що віддають душу за кожного свого бійця; Волонтерам, що збирають все необхідне для наших захисників; Військовим медикам, що відчайдушно рятують наших героїв; Військовим капеланам, що піклуються за їхні душі; Небайдужим українцям й усім захисникам нашої любої Вітчизни; А також всім тим, хто прийде їм на зміну!!! ВІДДАМО ШАНУ ГЕРОЯМ, ВІЛЬНИЙ ДУХ ЯКИХ НЕ СХИЛИВСЯ ПІД КУЛЯМИ ВОРОГІВ!!! *** Беззаперечно, що, працюючи над книгою історичною, ціль я ставив — показати сучасникам неймовірно глибокий, водночас складний, але міцний фундамент, на якому базується український народ. *** «Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть… та й спитайте Тойді себе: що ми?» (Тарас Шевченко) Це ми 1000 років тому пліч-о-пліч з князем Святославом Хоробрим захищали нашу землю від печенігів, хозарів та інших сусідів-агресорів. Це ми 700-800 років тому разом із нашими Галицько-Волинськими князями боролись проти Золотої Орди («матері» майбутньої Московії) й зупиняли її на підступах до Європи. Це ми 400 років тому разом із непереможним Петром Сагайдачним брали Константинополь та Москву, а згодом разом із Богданом Хмельницьким підняли найбільшу визвольну війну Українського народу проти польського шляхетського гніту. Це ми 250 років тому під проводом Максима Залізняка й Івана Гонти

до останньої краплі крові стояли в Холодному Яру. Це ми в 1840-му році зачитувались «Кобзарем» Тараса Шевченка й відновлювали свій український національний дух. Це ми на початку XX століття разом із Миколою Міхновським та Євгеном Коновальцем воювали та боролись за незалежність України всіма можливими та неможливими засобами, навіть розуміючи безвихідь своїх по-справжньому героїчних вчинків. Це ми в 1930-1940 роках — разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем та іншими лицарями української нації давали супротив двом величезним імперіям, які розділили між собою всі країни Європи, зокрема й нашу Батьківщину. Це ми в 1950-80-х роках усіма силами протестували проти диктаторсько-тиранічного режиму, допомагаючи нашим побратимам — дисидентам та іншим неправомірно засудженим, які заповнювали українську інтелектуальну прогалину — і на волі, і в ув’язненні. Це знову ж ми організували й провели перший Майдан — «На граніті» — в 1990-му році, утверджуючись на незалежність нашого народу від ненаситної імперії, продовжили цю епопею Помаранчевою Революцією в 2004-му та Революцією Гідності в 2014-му. Це ми боронимо свою землю від кремлівського окупанта, який зайшов своїм кривавим чоботом до українського Криму та Донбасу. Це ми гинемо у тій війні і лежимо в землі на полі бою, присипані попелом майбутніх перемог. Та це ми проводжаємо наших героїв в останню путь і, співаючи «Плине кача», дивимось в очі матерям загиблих побратимів та хочемо себе там знайти. І це ми, проходячи крізь усі випробування і викарбовуючися, відбудовуємо нашу країну та стаємо нацією!!!

їнства виблискує велич генія слова і пензля Тараса Григоровича Шевченка, великі твори якого, як священний вогонь, запалили серця всіх українців як того часу, так і нас — сучасників: «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Катерина», «Кавказ», «Гайдамаки», «Причинна», «Заповіт», «З Осії» і тисячі інших. Без перебільшення Великий Українець проніс Україну в своєму серці крізь все своє життя, незважаючи на злидні, доноси, тюремне ув’язнення та цькування з боку тодішньої царської влади. Він і донині є взірцем в найкращому розумінні патріотизму і націоналізму, любові до рідної землі й до рідного українського народу. *** вкрай складний перебіг подій періоду Українських визвольних змагань 1917-1921 років, коли народ не захотів незалежності і в результаті отримав чергову, найбільш криваву в своїй історії окупацію; міжвоєнний період, під час якого, на подив усім, була створена така структура як Організація Українських Націоналістів, що піднесла естафету боротьби на новий і якісний рівень;

*** У книзі я подаю історичні дані хронологічно, послідовно, для того, щоб шановному читачеві було зруч- (РОЗДІЛ 1, ГЛАВА 3) но відслідковувати лінію буття Тим часом подамо хронологічну українців крізь віки; бачити падіння довідку про ОУН: і підйоми за різних історичних епох; • 28.01-03.02.1929 р. — утворення помилки, над якими ми зобов’язані Організації Українських Націозробити домашнє завдання, від цьоналістів; го залежить наше виживання; наці• 14.04.1941 р. — ОУН(б) виступає з єтворення, що фактично бере почаМеморандумом, в якому наголоток від Шевченка; шує, що мета ОУН — відновлення незалежної суверенної Українсь(РОЗДІЛ 1, ГЛАВА 2) кої Держави на території між Ду19-те ж сторіччя відкрило для нанаєм, Карпатами і Каспійським шої нації визначні постаті, серед яких морем, яку населяє український сонцедайною іскрою всього укранарод;

• квітень 1941 р. — ОУН(б) скликає Другий Великий Збір; • 22.06.1941 р. — ОУН(б) створює Український Національний Комітет, який закликав усіх українців до спільної боротьби за створення Української Держави; • 23.06.1941 р. — Степан Бандера відправляє до Берліна Меморандум, в якому утверджується мета ОУН — створення незалежної Української Держави; Берлін промовчав. Тому… • 30.06.1941 р. — у Львові у будинку «Просвіти» за участі 100 визначних осіб міста відбуваються Національні Збори, проголошується Акт відновлення Української Держави; • 01.07.1941 р. — митрополит Андрей Шептицький своїм пастирським листом благословляє даний Акт; • кінець червня — початок липня 1941р. — ОУН(б) організовує на Галичині органи міліції, міських адміністрацій та українського уряду; • 02.07.1941 р. — відбувається зустріч між українською стороною (Бандера, Шухевич, Андрієвський, Горбовий) та німецькою стороною (заступник державного секретаря Ернст Кунст, полковник Бізанець, д-р Фюль, суддя фон Бюлов), на якій останні в ультимативній формі витребують відкликання Акту про незалежність України, наголошуючи на тому, що в даному питанні саме «німецька точка зору є вирішальною»; проте українська сторона непохитно стояла на позиції створення самостійної Держави; • 05.07.1941 р. — Степана Бандеру забирають до Берліна на допити;

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 12

12

Війна

ПОЧАТОК / С. 11 • 07.07.1941 р. — відбувається затримання Степана Бандери і ув’язнення його в німецькій тюрмі; • 10.07.1941 р. — скликається засідання ОУН(б), на якому вперше обговорюють підготовку до збройної боротьби з Німеччиною; на позицію Провідника Ярослав Стецько висуває Миколу Лебедя; • 11.07.1941 р. — арешт Ярослава Стецька та Романа Ільницького; • 21.07.1941 р. — політичний відділ ОУН(б) видає заяву, в якій стверджує, що український народ вважатиме ворожим актом агресію Німеччини супроти утворення української державності; з того дня всі акти ОУН(б) видаватимуться від імені Української Держави; • 03.08.1941 р. — висловлюється різкий протест з боку Ярослава Стецька щодо «приєднання» Галичини до Генеральної Губернії; протест підтримують усі українці, що перебували на військових вишколах в німецьких батальйонах Нахтігаль і Роланд (згодом розформованих) та які відмовилися продовжувати відповідні навчання (жоден українець із тих батальйонів не присягнув на вірність Гітлеру);

№ 4 — 06.07.2022 • 14.08.1941 р. — опубліковується Меморандум ОУН щодо німецьких домагань розпустити український уряд; • 27.08.1941 р. — Гітлерові видається Меморандум ОУН(б), в якому говориться про те, що німецькі війська можуть трактуватися як визволителі від радянської окупації, але лиш до того моменту, доки визнаватимуть Українську Державу; • 15.09.1941 р. — останній день умовлянь німецьким керівництвом Степана Бандери з тим, щоби він пристав на пропозиції гітлерівської Німеччини і, зокрема, відкликав Акт створення Української Держави — він категорично відкинув подібні пропозиції; • вересень 1941 р. — відбувається Перша Конференція ОУН(б), під час якої були сформульовані політичні цілі та тактика дій проти німецької колонізації України й експлуатації українців; • кінець 1941 р. — початок 1942 р. — проходять арешти сотень учасників ОУН(б); • кінець 1941 р. — гітлерівці конфіскують успішну газету «Українське слово»; арештовують провідних членів ОУН(м); знищують видавництво журналу «Літаври», де публікувала свої твори Олена

Теліга; її саму та 40 членів ОУН(м) було заарештовано та згодом розстріляно; • січень 1942 р. — Бандеру та Стецька відправляють до концтабору Заксенгаузен, де вони перебували до вересня-жовтня 1944 року; • епоха інтелектуалів-дисидентів, які несли слово правди крізь пітьму рабсько-совкового небуття; і, нарешті, сучасні події, що випали на долю нашого покоління, включаючи сьогоднішню фазу війни-протидії одвічному для нас і професійному окупанту.

• Ми мусимо знати наше коріння, ми маємо використовувати свої позитивні риси собі на користь, а своє географічне положення, що ми розташовані на перетині кількох цивілізацій, використати стратегічно правильно, на український інтерес. Від цього всього прямо залежить фізичне життя нашого народу! Продовження буде… Автор: Сергій Соколов — волонтер, просвітник, начальник штабу батальйону ТрО.

Війна / Історія

06.07.2022 — № 4

13

Від Козацької Січі до захисників «Азовсталі»

3

липня 2022 року Військово-Морські сили ЗС України у 29-те після отримання в 1991 році Незалежності нашої держави відзначили своє професійне свято й удев’яте в умовах війни з російськими загарбниками. Вперше День ВМС ЗС України відзначали в Севастополі 1 серпня 1997 року. Цього дня на колишніх кораблях чф вмф срср, що перейшли до складу ВМС України, були урочисто підійняті Військово-Морські Прапори нашої держави.

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ФЛОТ СТВОРЕНО НА ПОЧАТКУ 9-10 СТОЛІТЬ І хоча більшість часу становлення українських ВМС відбувалася в умовах війни, історія нашого флоту бере свій початок ще в 9-10 столітті, коли перші слов’янські племена Причорномор’я створили флот княжої доби. Він складався з дерев’яних човен із екіпажем у кожному до 40-50 осіб. Човни об’єднували в загони, які становили флот. Морську славу Київської Русі, звісно, продовжили Запорізькі козаки. У 14-му столітті отаман Дмитро Вишневецький не тільки об’єднав козаків, створивши на острові Мала Хортиця Запорізьку Січ, але й організував перший успішний морський похід проти турецького флоту. На жаль, український флот, як національне явище, припинив своє існування після розпаду Запорізької Січі, однак українці показували приклад самовідданого служіння, героїзму та жертовності ще протягом багатьох століть.

Фото: прес-служба ВМС ЗСУ

ли екіпажі крейсера «Пам’ять Меркурія» у листопаді та лінкора «Воля» у грудні 1917 року. Після переходу окремих морських сил Чорноморського флоту на бік України органи влади УНР 22 грудня 1917 року заснували в Києві Генеральне секретарство морських справ (з березня 1918 – Морське міністерство) під проводом Д. Антоновича. Але остаточне Відродження національних Військово-Морських Сил України стало можливим тільки після набуття Україною незалежності у 1991 році.

ВІД ОТРИМАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ — ДО СТРИМУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ДРУГЕ ВІДРОДЖЕННЯ 5 квітня 1992 року Президент ФЛОТУ ВІДБУЛОСЯ ПІД ЧАС України Л. М. Кравчук видав Указ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ ЗА «Про створення Військово-Морських НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ Сил України». Екіпажі кораблів і бе1917–1921 РОКІВ регових підрозділів почали перехоЕкіпаж міноносця «Завидний» дити до складу ВМС ЗС України. 28 у липні 1917 року першим підійняв липня 1992 року було підійнято Дерукраїнський прапор, його підтрима- жавний Прапор України на першо-

му кораблі, побудованому для ВМС України, – «Славутич». У червні 1993 року став до випробувань МПК «Луцьк», а 14 липня 1993 року до Севастополя на місце постійної дислокації прибув флагман ВМС сторожовий корабель «Гетьман Сагайдачний». В лютому 1994 року Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру». Почався обмін візитами командування ВМС країн-учасників, візити кораблів ВМС іноземних країн до України, міжнародні навчання, симпозіуми, семінари, конференції та навчальні курси. Військово-Морські Сили ЗС України щороку беруть участь у багатонаціональних міжнародних навчаннях «Сі Бриз» та інших міжнародних заходах. Активно розвивається військово-морське співробітництво з країнами – членами НАТО і ЄС. Щорічно в північно-західній частині Чорного моря проводять навчання типу «ПАСЕКС». За декілька років значно активізовано співпрацю з румунською, турецькою, болгарською та грузинською сторонами щодо створення багато-

національного військово-морського з’єднання та його застосування у Чорному морі для виконання визначених завдань із контролю обстановки й реагування на кризові ситуації на морі. На жаль, війна внесла серйозні корективи в програму міжнародної співпраці у сфері навчань, але сьогодні можна констатувати, що це партнерство вже перейшло в надання практичної військової допомоги країн НАТО, і співпраця триває не менш ефективно. Це вже дуже добре відчув наш противник, й відчуватиме дедалі болючіше. Попереду для ВМС ЗС України ще багато випробувань, і наш флот надалі буде потужною силою в забезпеченні обороноздатності нашої держави й наближенні перемоги над ворогом! Автор: Олександр Кіндсфатер Джерело: АрміяInform (https:// armyinform.com.ua/2022/07/03/vidkozaczkoyi-sichi-do-zahysnykivazovstali/)

14

Історія

№ 4 — 06.07.2022

100 років тому в Києві відкрили військово-авіаційну школу

1

липня 1922 року в Києві відбулося урочисте відкриття військово-авіаційної школи. Вона стала першим навчальним закладом РСЧА, який мав готувати військових льотчиків. Відкриття школи військових авіаторів у Києві було не випадковим — більшовики спромоглися створити цей навчальний заклад завдяки славетним традиціям української військової авіації доби національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Історія національних військово-повітряних формувань якнайкраще досліджена в ґрунтовних книгах Андрія Харука та Ярослава Тинченка. Формування військової авіації української революції почалося вже з літа 1917 року. Достатньо згадати, що в роботі II Всеукраїнського військового з’їзду взяли участь 60 делегатів від авіації. Саме відтоді можна починати відлік творення українських військово-повітряних сил. Попри те, що національно свідомих офіцерів у повітряному флоті було небагато, впродовж літа-осені 1917 року тривали процеси українізації війська в середовищі авіаторів колишньої царської армії. Після проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки наприкінці листопада 1917 року було створено Управління Повітряного Флоту. А вже 13 грудня 1917 року за наказом Генерального Секретаріату військових справ на чолі з Симоном Петлюрою «завідуючим авіаційною справою Української Народної Армії» було призначено підполковника Віктора Павленка, який по суті очолив усі військово-повітряні сили УНР.

Віктор Павленко — командир авіації Армії УНР (1918–1920)

Пильна увага при цьому приділялась також і створенню авіаційних шкіл для підготовки особового складу. Так, уже 30 грудня 1917 року обов’язки з організації військової авіаційної школи в Києві було покладено на військового льотчика прапорщика Коломійця. Приміщення для навчальних класів, адміністрації та проживання курсантів мали виділити в будівлі 2-го Київського військового училища,

Форзац книги Ярослава Тинченка «Герої Українського неба: пілоти визвольної війни 1917-1920 рр.» (Київ: Темпора, 2009)

а для практичних занять призначався аеродром 3-го авіаційного парку на станції Пост-Волинський. Також у Києві з 1917 року існувала спеціалізована школа аеронавігаторів, яка готувала штурманів та спеціалістів із метеорологічного та навігаційного забезпечення польотів. Готували тут і авіамеханіків, яких навчали на базі ремонтних майстерень авіапарків. Після першої українсько-радянської війни грудня 1917 — червня 1918 рр. поновлювати діяльність навчальних закладів із підготовки військових льотчиків довелося вже від липня 1918 року. Гетьман Павло Скоропадський активно формував національні збройні сили, й авіація мала стати їхнім важливим елементом. Особливу увагу приділяли створенню військової авіаційної школи, структуру якої розробили та затвердили восени 1918 року. Очолити школу мав генерал-хорунжий, загальна чисельність її штату повинна була становити 347 осіб. Авіаційний дивізіон школи, відповідальний за підготовку льотного складу, очолював полковник. Начальна частина школи мала чотири відділення, у першому з яких відбувалась початкова льотна підготовка. Друге мало готувати льотчиків-винищувачів, третє — військових авіаторів розвідувальної та коригувальної авіації. Четверте ж відділення призначалося для навчання асів — у ньому військові літуни повинні були відпрацьовувати елементи вищого пілотажу і польоти підвищеної складності, наприклад, групові або нічні. Передбачалося також створення спеціального навчального підрозділу

з теоретичної підготовки військових льотчиків, де їх мали навчати аерофотозйомці. Тут же передбачалось готувати фахівців із обробки та дешифрування аерофотознімків і спеціалістів, відповідальних за метеорологічне забезпечення польотів. Планувалося також створення низки інших навчальних закладів для підготовки військових пілотів. На жаль, повалення гетьманського режиму у грудні 1918 року завадило реалізації чітких продуманих планів гетьмана зі створення українських ВПС, зокрема й навчальних закладів із підготовки військових льотчиків. За доби Директорії УНР українська авіація переживала складні часи, однак військові авіатори гідно несли службу, намагаючись не лише зберегти, але й відродити та примножити надбання попереднього періоду. Так, наприкінці вересня 1919 року було здійснено чергову спробу створення військово-авіаційних курсів, для яких виділяли сім літаків і кошти на відкриття авіашколи, матеріальне забезпечення персоналу та закупівлю пально-мастильних матеріалів. Початковий набір мав становити 60 курсантів — 30 на льотний відділ (військові пілоти) і 30 на моторний (авіамеханіки). Цю кількість зрештою довелось зменшити удвічі, і відкрита у жовтні 1919 року авіашкола близько семи місяців працювала в Кам’янці-Подільському. На жаль, Українська національно-демократична революція 19171921 рр. зазнала поразки й українцям не вдалося тоді створити власну національну демократичну державу. Однак, з іншого боку, українська дер-

жава спромоглася постати в формі радянської соціалістичної республіки, і це сталося значною мірою завдяки політичному спадку Центральної Ради, Української Народної Республіки, Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та Директорії.

Замітка «Відчинено військово-авіаційну школу» в газеті «Вісти ВУЦВК». (Неділя, 16 липня 1922 р. с. 3).

Так, завдяки традиціям, матеріальній базі та почасти кадровому складу більшовики спромоглися відкрити 1 липня 1922 року Київську військово-авіаційну школу. У коротенькій газетній замітці з цього приводу зазначалось: «Школа має давати необхідну військово-технічну підготовку червоним літунам з пролетарської молоді». Так почалося творення вже нової військової авіації в Україні — радянської. Однак попри те, що в УСРР/УРСР військова авіація стала відтепер більшовицько-радянською, не слід забувати і про другий її вимір — український. Бо соціалістична радянська держава була водночас також і українською республікою, а «червоні літуни з пролетарської молоді» не переставали бути синами українського народу. Автор: Антон Печерський Джерело: АрміяInform (https:// armyinform.com.ua/2022/07/03/100rokiv-tomu-v-kyyevi-vidkrylyvijskovo-aviaczijnu-shkolu/)

06.07.2022 — № 4

Реклама

15

16

Історія

№ 4 — 06.07.2022

30 років тому українське православ’я розірвало залежність від москви вувати суто прагматичними міркуваннями політичної доцільності.

25

червня 1992 року в Києві розпочав роботу дводенний Всеукраїнський православний собор, на якому було утворено Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). З військово-політичної точки зору розрив залежності від московського патріархату мав стратегічне значення для національних і державницьких інтересів українського народу. МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ — ІНСТРУМЕНТ ІМПЕРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ КРЕМЛЯ росія поглинала Україну і нищила самобутність українського народу різними методами, в усіх можливих сферах. У хід ішло все — асиміляція та інкорпорація тієї частини національної еліти, яка погоджувалась стати манкуртами, і якнайжорстокіше винищення всіх, хто чинив опір, маргіналізація і навіть прямі заборони української мови, приниження і знецінювання української національної культури… Однією зі сфер нищення українства, якій росія завжди приділяла якнайпильнішу увагу, стало духовно-релігійне, церковне життя. Церква була для російської влади одним із найважливіших дієвих інструментів як внутрішньої, так і зовнішньої політики. А церковні діячі, за поодинокими винятками, вірнопіддано обслуговували російську владу. Найяскравіший свіжий приклад використання церкви як інструмента російської зовнішньої політики — позиція московського патріарха кіріла. 6 березня 2022 р. у промові після завершення літургії в Храмі Христа Спасителя в москві він недвозначно висловився на підтримку російської агресії проти України.

«КАНОНІЧНІСТЬ» І ЦИНІЗМ «РУССКОГО МІРА» Із суто світської військово-політичної точки зору всі мантри про «канонічність» й «особливий шлях» «русского» (себто російського, московського) православ’я є великою умовністю. московська держава завжди діяла в церковній сфері максимально прагматично, якщо не сказати — цинічно аж до повного нігілізму. Там, де російській державі було вигідно згадати про канонічність, московський патріархат починав усіляко педалювати цю тему. Щойно згадувати про канонічність ставало невигідним — і всі дії підконтрольної кремлю рпц мп починали обґрунтовувати і виправдо-

ЯК МОСКВА УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я ПОНЕВОЛИЛА Не вдаючись у богословські та канонічні тонкощі й важливі, але під пропонованим кутом зору й в обраному масштабі другорядні історичні деталі, пригадаємо лише кілька значущих моментів з історії Православної церкви в Україні після інкорпорації українських земель до московії внаслідок Переяславської ради 1654 року. Попри ухвалення в Переяславі політичного рішення про входження Війська Запорізького до складу московського царства, у церковній сфері • створення 15 лютого 1989 року інівсе відбувалося значно складніше. Неціативного комітету з відновлення зважаючи на те, що москва наполягала Української Автокефальної Прана підпорядкуванні Київської митровославної Церкви в Україні, метою полії московському патріархату, миякого було відродження УАПЦ та трополити Київської митрополії понад реєстрація громад Церкви; 30 років опиралися цій вимозі, посила• проведення Всеукраїнського Праючись на свою підпорядкованість Всевославного Собору 5-6 червня 1990 ленському патріарху Константинополя. року в Києві. Учасники собору — 7 Фактична анексія Київської миєпископів i понад 200 священтрополії московським патріархатом ників — затвердили відновлення відбулася аж в середині — другій поУАПЦ i обрали Патріархом Київсьловині 1680-х рр., причому головну ким Мстислава (Скрипника); роль у вирішенні питання на користь • офіційна реєстрація Української підпорядкування московському паавтокефальної православної церктріархату відіграли зовсім не канови органами влади УРСР. нічні, а суто політичні міркування в трикутнику стосунків між Вселен- АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ ським престолом Константинополя, НЕЗАЛЕЖНОСТІ Київською митрополією та москвою. УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я Після здобуття Україною незаДОВГИЙ ШЛЯХ ДО лежності православне українське ВИЗВОЛЕННЯ духовенство зробило наступний ріСаме відтоді Українська православ- шучий крок — за підсумками роботи на церква буцімто строго «каноніче- установчого Всеукраїнського правоскі» (що зовсім не так) повинна, на славного собору в Києві 25-26 червдумку священників рпц, підпорядко- ня 1992 р. було проголошено утворенвуватися московському патріархату. ня Української православної церкви Відповіддю на фактичне поневолення Київського патріархату (УПЦ КП) як українського православ’я стало поси- Помісної Церкви українського наролення ваги і значення унійної Україн- ду, яка об’єднала Українську автокеської греко-католицької церкви, осо- фальну православну церкву (УАПЦ) бливо від часів Митрополита Андрея і частину Української православної Шептицького, а також постання само- церкви московського патріархату. стійних українських церков (Україн- Очолив УПЦ КП Патріарх Київський ська автономна православна церква у і всієї Руси-України Мстислав. складі РПЦ, Українська автокефальна Вагу цієї події в історії українськоправославна церква) на хвилі Україн- го православ’я, українського народу ської національно-демократичної ре- і держави Україна годі переоцінити. волюції 1917-1921 рр. Якщо обмежитись суто світськими поУпродовж кривавого ХХ ст. бо- літичними міркуваннями, це був крок, ротьба за визволення поневоленого який можна за своїм символічним і москвою українського православ’я практичним значенням порівнювати продовжилася. Однак справді резуль- з Актом проголошення незалежності тативною і значущою не лише в духов- України. 24 серпня 1991 р. Верховна ному та символічному розумінні, але й Рада УРСР проголосила «незалежність у політичному вимірі вона стала лише України та створення самостійної зі здобуттям Україною незалежності. української держави — України», заВже в останні роки існування срср явивши у такий спосіб про суб’єктність відбулися такі значущі події: нової держави на міжнародній арені.

25-26 червня 1992 р. Всеукраїнський православний собор створив Українську церкву, остаточно увиразнюючи, визначивши суб’єктність українського православ’я у колі православних Церков світу і його незалежність від московського патріархату. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ КРОК УНЕЗАЛЕЖНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я Наступними сумірними за значенням кроками на цьому великому і величному шляху стали проголошення 15 грудня 2018 року створення Православної Церкви України на визнаному Вселенським патріархатом Об’єднавчому помісному соборі і отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, виданого в січні 2019 року Вселенським патріархом Варфоломієм I та Священним синодом Константинопольської православної церкви. Унезалежнення українського православ’я від московського патріархату стало важливим аспектом реалізації реальної, а не лише декларативної незалежності від москви. Українці, наша держава і Церква мають спільно протидіяти намаганням кремля позбавити Україну суб’єктності, а народ — національної самобутності. Національна українська православна церква відіграє свою вагому роль у збереженні і розвитку української свідомості та ідентичності. Звичайно, з обов’язковим урахуванням норми статті 35 Конституції України, згідно з якою «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова». Автор: Антон Печерський Джерело: АрміяInform (https:// armyinform.com.ua/2022/06/25/30rokiv-tomu-ukrayinske-pravoslavyarozirvalo-zalezhnist-vid-moskvy/)

Політика

06.07.2022 — № 4

17

Український «Спрут» Юрій Ситник, Львів «Сурма»

22

серпня 2019 року в Дарницькому районі м. Києва 59-річна жінка-водій, здаючи заднім ходом, в’їхала в іншу жінку з дитиною, які проходили позаду. Так виглядає, зі слів свідків, — пані переплутала педалі, бо розгін авто був дуже швидкий. Експертизою також доведено, що у водійки була хвороба, яка забороняє керувати транспортним засобом і вона про це знала. Ба більше, винуватиця ДТП приймала препарати, під дією яких теж не можна керувати. Останні повідомлення ЗМІ про цю справу свідчать, що потерпіла перенесла близько десяти операцій і залишилася непрацездатним інвалідом на все життя, а горе-водійка не понесла покарання і пропонує своїй жертві 50 тис.грн компенсації.

«Всяко буває», — скажете ви, може пані водійка немає грошей. Можливо, але пані Сопельник (таке прізвище винуватиці), є тещою одразу двох відомих електорату персон — Віталія Хомутинніка та Сергія Притули. Якщо другий сьогодні не щезає з медійного поля, потужно піарячись на волонтерці, від чого жаба душить його політичних конкурентів, то перший зять, який водночас є кумом львівського олігарха Віталія Антонова, не вельми пхається в телевізор, хоча працює нардепом та очолює партію «Відродження», яку свого часу контролював разом з покійним мером Харкова Геннадієм Кернесом.

Віталій Хомутиннік

Але не партією славний пан Хомутиннік. Журналістам Віталій любить розповідати легенду про те, як хлоп-

чина з Макіївки, син простого майстра з ремонту побутової техніки та швеї став мільйонером, починаючи з «човника» і перепродуючи турецькі товари. Проте деякі журналісти мають іншу версію успішного зростання нинішнього політика-мільйонера. Пишуть, зокрема, про наступне: батько Хомутинніка працював в одному цеху з Євгеном Кушніром, відомим керівником бригади кілерів (яку на чолі з шефом зачистили після вбивства Вадима Гетьмана) і нелегально торгував золотом; сам Віталій Хомутиннік начебто був тісно пов’язаний зі злочинним світом Донбасу ще в 90-х роках минулого століття, але його кримінальні таланти найповніше проявили себе вже під час перебування у «Партії Регіонів». Бізнес-експерти називали Віталія Хомутинніка головним збирачем відкатів від незаконного відшкодування ПДВ підприємствам за часів президента Януковича. Згідно даних Державної податкової адміністрації України, лише за 2008-2009 роки суб’єктам підприємницької діяльності відшкодовувалось близько 34 мільярдів гривень щорічно. На думку експертів, приблизно половина цих коштів припадає на «чорне» ПДВ, тобто незаконно відшкодоване, з якого від 25 до 70 відсотків потрапляло в кишеню «куратора». Таким чином лише від цього корупційного напрямку причетні до «схеми» могли збагатитися на кілька мільярдів доларів США! При таких тіньових доходах абсолютно нелогічним виглядає продаж у 2013 році Хомутинніком своєї частки у бізнесі кума — Віталія Антонова — компанії «Галнафтогаз» (одна з найбільших мереж АЗС України під брендом ОККО), тим паче, що, мабуть, завдяки нардепу регіоналу свого часу автозаправні станції цієї мережі з’явились у Криму (у 2016 році в мережі публікували фотографії з півострова, на яких АЗС під брендом ОККО працювали на окупованій території) та на Донбасі. Однак деякі економічні експерти вважають, що це була угода про людське око і куми надалі «в долі». Агентство Українські національні новини (UNN) наприкінці 2015 року написало, що Віталій Хомутиннік придбав акції компанії «Кернел». За даними фіскальної служби, у 2015 році, тобто до приходу Хомутинніка, «Кернел» отримав з бюджету 3 млрд 572 тис. грн поворотного ПДВ, а вже з новим власником удвічі більше — 6 млрд 802 тис. грн. У 2017 році компанія стала абсолютним лідером у своїй галузі, вийнявши з бюджету 8 млрд 266 тис. грн поворотного ПДВ.

Як би там не було, але кум Віталія Антонова є вельми багатим і щедрим нардепом. Згідно декларації за 2017 рік, цей добрий чоловік напозичав третім особам 200 тисяч доларів, 700 тисяч євро та понад 344 млн грн. Щира душа і його дружина Світлана Хомутиннік (у дівоцтві Сопельник), яка дала у борг якимось нужденним 35 мільйонів гривень…

телеканалу «Новий» (з яким співпрацював багато років) і зятем експрезидента Кучми паном Пінчуком. І це теж не дивно, бо хоча Пінчука й величають «представником» Сороса в Україні, наприкінці 2016 року він опублікував у журналі The Wall Street Journal скандальну статтю, в якій пропонував «болісні компроміси» заради миру на Донбасі, а саме — забути

Сергій Притула

Біографія Сергія Притули, якого з Віталієм Хомутинніком пов’язує спільна теща — пані Сопельник, є цілковито медійною. Співпрацював нинішній політик як з проросійськими «Інтером» і «Нашим радіо», так і з медіа Садового та Пінчука. Особливу популярність Притула здобув як учасник і співпродюсер шоу «Файна Юкрайна» у партнерстві з Андрієм Молочним. Останній відзначався доволі неоднозначними жартами про Україну, а після московського вторгнення виїхав до росії, де й продовжує виступати. Звісно, що як політик, якого потужно «розкручують» останнім часом, Притула відмежовується від сумнівних зв’язків, навіть родинних. Наприклад, журналісти зауважують, що він не афішує гучні святкування днів народжень своєї дружини, на яких присутній його шваґерко, ексрегіонал Віталій Хомутиннік. Заперечує Притула і своє особисте знайомство з олігархом, власником

про Крим на 15-20 років, поставити хрест на вступі до НАТО у короткостроковій перспективі, провести «вибори» на Донбасі до відновлення контролю за територіями та розглянути тимчасове зняття з порядку денного питання вступу в ЄС. На пряме запитання журналістки одного з центральних телеканалів Притула заперечив фінансування анонсованого ним створення нової партії зі сторони Пінчука, хоча та стверджувала зворотнє. Проте не відхрестився від такого спонсора своєї політичної діяльності як Томаш Фіала, якого теж пов’язують із Джорджем Соросом. Пінчук і Фіала спільно фінансували медійний проєкт «Нові лідери», скерований на формування майбутніх і вочевидь підконтрольних політиків, оскільки дві спроби зробити політичну зірку з відомого співака Святослава Вакарчука зазнали невдачі.

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 18

18

Політика

№ 4 — 06.07.2022

ПОЧАТОК / С. 17 Щодо останнього, то він свого часу був партійним шефом Сергія Притули по партії «Голос», фінансування якої пов’язують не лише з Пінчуком, а й з ексльвів’янином, приятелем (куратором?) мера Садового та олігархом з так званого «списку Путіна» Міхаілом Фрідманом. Власне зі структур Фрідмана «виріс» відомий путінський «спеціаліст» з українських питань Владислав Сурков. Сам Фрідман активно веде в Україні бізнес і тривалий час (під час де-факто війни з росією) володів практично всім українським мобільним зв’язком, а частково ним володіє і понині. Однак, питання приналежності українського мобільного зв’язку московському олігарху практично не порушувалося, ймовірно тому, що Фрідман під час війни розважав нашу так звану «еліту» джазовими фестивалями, які проводив у Львові під брендом своєї компанії «Альфа». Власне на «Альфа-джазах» можна було спостерігати миле спілкування більшості тут згаданих політично-медійних персон. Хоча сам Віталій Хомутиннік безпосередньо зі Львовом не пов’язаний, і на фестивалях від кремлівського олігарха під час війни з московією не помічений, проте його кум тісно співпрацює із львівським мером, зо-

Святослав Вакарчук і Михайло Фрідман

крема, в політичному аспекті — люди зі структур Антонова неодноразово балотувалися в різні ради під брендом «Самопомочі», політичної структури Садового. Натомість Садовий підтримує тісні стосунки як з паном Притулою, так і з Томашем Фіалою. Другий шлюб Сергія Притули святкували саме у Львові, в готелі «Кавальєр», де був присутнім львівський мер (і це далеко не єдине свідчення близьких стосунків двох політиків). Цей факт став відомим завдяки виклику поліції на місце гучного святкування через порушення громадського спокою. Слід припустити, що на весіллі Притули перебувало подружжя Хомутинників, а можливо й бензиновий олігарх Віталій Антонов, однак про це немає публічної інформації. Щодо Томаша Фіали, то його інвестиційна компанія «Dragon Capital»

Андрій Садовий і Михайло Фрідман

активно скуповує львівську нерухомість та безпосередньо співпрацює із Садовим. Наприклад, одна з інвестицій бізнес-партнера Джорджа Сороса у Львові — це VikingPark — мультифункціональний діловий та житловий квартал, який розташований на землях підприємства, свого часу викупленого завдяки грандіозній фінансовій афері з приватизаційними сертифікатами у 90-х роках минулого століття. До цієї афери, через компанію «Галицькі інвестиції», яка обдурила 200 тисяч мешканців Львівщини, безпосередньо причетний львівський мер, а VikingPark розташовано, до речі, всупереч чинному генплану, на території приналежній до треста Південьзахіделектромережбуд, викупленого, очолюваного та знищеного Садовим… Наведений (невеличкий і далеко не повний) фрагмент взаємопов’я-

зання та взаємопроникнення корупційно-олігархічних і бізнес-еліт в Україні та їхній за’язок з країною-агресором і міжнародними фінансовими спекулянтами, в автора асоціюється з колись популярним телесеріалом «Спрут», де зображено могутню сіцілійську мафію та корупцію. Після завершення україно-московської війни такий спрут вже готується охопити своїми ненаситними щупальцями розірвану, зболену та понівечину московитами країну. Якщо це допустити, то нинішня колосальна жертва Українського народу буде намарною. Це слід собі закарбувати в пам’яті. P.S. «А до чого тут спільна теща двох популярних українських (не факт) політиків?» — запитає читач. Ні до чого. Просто, читаючи чи споглядаючи благі діяння цих осіб, згадайте скалічену та скривджену їхньою родиною жінку.

Політика

06.07.2022 — № 4

Діана Царук, Київ заступник редактора газети «Сурма»

Інформаційна гігієна: пропаганда — слово страшне, а методи примітивні

смерті та ситуації, що несуть загрозу життю як основне тематичне спрямування повідомлень, щоб зачепити банформація — це об’єднання зові інстинкти самозбереження в люсуспільства, підняття рівня сві- дини. Прочитавши це, всі методички домості та ключовий фактор роспропаганди здаються настільки розвитку світової спільноти. Але в очевидними, що навіть складно уявинеправильних, м’яко кажучи, руках вона стає зброєю масового ураження. Наше покоління настільки звикло до інформаційного потоку, що більшість не помітила, як цей потік став водовертю і затягує нас на дно. Як і в усіх війнах, на кожну атаку є контратака. Ми детальніше з’ясуємо, що таке гібридна інформаційна війна і як не потрапити на гачок пропагандистів. Однією з найочевидніших моделей впливу на свідомість аудиторії в інформаційних війнах є тотальне дезінформування. Не зробимо зараз прориву, якщо скажемо, що за таких обставин об’єкт свідомо вводиться в оману щодо справжніх намірів суб’єкта дій. З огляду на історичний досвід ведення інформаційних воєн, найчастіше в світовій практиці використовуються такі методи: • тенденційне викладення фактів — вид дезінформації, що полягає в упередженому висвітленні різноманітного фактажу або іншої інформації про події шляхом подання спеціально дібраних правдивих даних у певні проміжки часу; • дезінформування від «зворотного» відбувається через надання правдивих відомостей у зміненому форматі чи за таких обставин, щоб суспільство могло сприйняти їх як оманливі або прямо неправдиві; • термінологічне «мінування» — полягає у викривленні суті принципово важливих, базових тер- ти, якщо на когось вони мають вплив. мінів і понять загально-світогляд- Але ні, не все так просто. Саме оченого та оперативно-прикладного видна брехня і те, наскільки неймохарактеру. вірною вона здається, можуть дезоріТакі методи дезінформації засто- єнтувати навіть людей із розвиненим совуються шляхом створення ви- критичним мисленням. Залякування, димості успіхів розвідки іноземних виведення на емоції, прямі погрози — партнерів, використання засобів ма- запам’ятайте, якщо натрапляєте на сової інформації, зокрема приват- новини з таким забарвленням, сміних або приналежних владі інфор- ливо рвіть газету або блокуйте для маційних агентств, телерадіоком- себе онлайн-джерело такої «інфорпаній, друкованих видань, окремих мації». Ментальне здоров’я подякує. журналістів, або ж створення види- Навіть не будемо наводити приклад мості випадкового витоку закритої від стандартного інфосміття від рупоінформації. Дезінформаційний метод рів пропаганди московитів, вони ще також містить ефект психологічного не уявляють, яка доля їх чекає, і що впливу, що покликаний вплинути вони такі самі злочинці, як і їхні співна психіку аудиторії шляхом заляку- громадяни в погонах. Менше з тим. вання, створення в суспільстві напруЩе одним маніпулятивним споги та атмосфери небезпеки, що уне- собом пропагандистського впливу можливлює розвиток суспільства за в умовах інформаційної війни є дитаких умов і загалом дестабілізує си- версифікація правлячої еліти. Інколи туацію в соціумі. такий метод застосовується не лише Пропагандисти не шкодують зовнішнім ворогом, а й під час розоб’єкти свого впливу, використовують бірок політикуму всередині держа-

I

19

ви. З одного боку влада намагається відвернути увагу суспільства від проблем, які скупчилися навколо неї, це відбувається шляхом провокування інших резонансних подій і їхнє тиражування в інформаційному просторі. Наприклад, майже одночасно з’яв-

загальне підвищення інтелектуального розвитку на загальнодержавному рівні, адже російські методи інформаційної війни давно застарілі, впродовж тривалого часу їхні фейки не витримують критики навіть серед власної аудиторії.

ляються два інформаційні приводи: глобальний і локальний. Так локальний покликаний відволікти увагу суспільства від глобального, поки влада вирішує проблему або ж сподівається, що ажіотаж навколо неї стихне. Величезна проблема полягає також у тому, що в України немає свого, незалежного від ворога, інформаційного поля, а формування порядку денного відбувається під впливом ворожих інфопотоків. Інформація має стати зброєю не масового знищення й поглиблення суспільних криз, а виключно інструментом контрпропаганди в контексті українського медіапростору. Щоб допомогти власній державі втримати оборону на фронті інформаційної війни, суспільство повинно дбати про розвиток свого критичного мислення, сформувати інформаційну гігієну та обрати пул засобів масової інформації, які доносять повідомлення незаангажовано. Не зайвим було б і

Ще один важливий момент для формування здорового медіапростору й перемоги в інформаційній війні — неуподібнення до засобів ведення пропагандистської кампанії ворога. Відповідати на напади необхідно фактажем, вестися на провокації також означає підігравати супротивнику. Захиститися можна об’єктивною журналістикою та перейманням досвіду в міжнародних колег. Ретроспектива доводить, що до перемоги в інформаційній війні може привести науковий аналіз суспільних настроїв, ґрунтування на фактах, висвітлення правди, донесення до аудиторії якісного контенту та менше загравання з емоціями читача або глядача. Наразі ми разом із вами в двох частинах розібрали теорію інформаційних воєн та методик, як розпізнати масштабну пропаганду. Спойлер: у наступному матеріалі поговоримо про найвеселіші фейки роспропаганди та їхнє розвінчання.

20

Політика

№ 4 — 06.07.2022

Конституційна бульбашка Зиновій Бокійчук, Львів «Сурма»

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ І СВОБОД ЗА ВІДСУТНОСТІ МОЖЛИВОСТЕЙ ЇХНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕРЕТВОРЮЄ КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНИ В ПОСІБНИК ДЛЯ МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ ГРОМАДЯН.

У

країнська республіка в своєму чині спирається, в будь-якому разі мала би, на основний закон — Конституцію. І якщо прагнути змін у державі, то очевидно починати їх доведеться з аналізу і виправлення Основного Закону. Всі попередні зміни, що вносилися в Конституцію, стосувалися поділу владних повноважень. Для держави і суспільства в цілому це мало що означає. Людям байдуже, в якій державі бути незадоволеними своїм життям — чи в президентсько-парламентській чи в парламентсько-президентській. Владні повноваження мають значення лише для осіб, які ці повноваження обіймають. Я концентруюся на релевантності Конституції, на факторах, що забезпечують свободу та принцип устрою суспільства. Це є основою гідного життя громадян. Сама лише декларація прав без наявності можливостей є нічим іншим, як набором філософських імперативів. Конституція однозначно є продуктом цивілізаційного розвитку людства. Хоча не в усіх народів конституція називається саме так, і різні нації приходили до потреби саме в такій вербалізації надбань власного розвитку в різний час, але загальний факт потреби в конституції, особливо в мультинаціональних суспільствах, є очевидним. Ця потреба диктується бажанням закріпити досягнуті цивілізаційні надбання, до яких з упевненістю можна віднести право, демократичні свободи, соціальний захист, устрій, та зробити всіх громадян рівними перед законом. Ключові слова тут «закріпити досягнуті», тобто суспільство уже якогось рівня досягнуло, однак процес продовжується. А Українська Конституція, як мертвонароджене дитя — закріплює філософські імперативи, а не досягнутий цивілізаційний рівень. А чи не є сам факт прийняття Конституції свідченням певного цивілізаційного рівня? Ні, не є! Це те саме, що витесати дерев’яного болвана і видавати його за Бога, проголошуючи факт поклоніння йому свідченням його божества. Корисним буде приклад узагальнено званого «магдебурзького права», в канонах якого права супроводжу-

вались чином їхнього застосування. При впровадженні конституційного права, хоча норми основного закону і проголошені нормами прямої дії, все ж багато ключових питань віддані до компетенції спеціальних законів, в яких тихою сапою декларативні норми конституції спотворюються часом навіть до навпаки. Є доведеним, що суспільство розвивається за рахунок процесів самоорганізації. Характер цих процесів формується під дією багатьох чинників як внутрішніх, так і зовнішніх, може бути свідомим і підсвідомим одночасно, прагматичним чи спонтанним. Поєднання цих чинників придає процесу самоорганізації вигляду строкатої стихії. Але це не зовсім так. Існують певні закономірності і можливості впливу як на напрямок, так і на швидкість самоорганізації, але, з огляду на нескінчене число факторів впливу, точний результат здебільшого передбачити не можливо. До того ж дія і її результат розділені істотним часовим лагом, що придає інертності суспільним процесам назагал. Неможливо виміряти ці процеси в абсолютних величинах, що би давало можливість їх порівнювати в силу того, що всі вони мають характерні національні ознаки. Можна лише виділити закономірності, які в різних народів дають той самий результат. На чільному місці за своїм впливом розташовується свобода в найширшому тлумаченні цього поняття. Водночас слід пам’ятати, що свобода повинна бути збалансованою для того, щоб свобода одних не стала несвободою для інших. Але вона за жодних обставин не може бути підмінена чи делегована, бо звуження свободи буде сповільнювати і збочувати процес самоорганізації з цивілізаційного шляху. Гарним свідченням того, що людство це давно зрозуміло, є відмова від рабства, феодалізму. Народи, що позбувалися цих пережитків, підносилися над іншими шляхом прискорення в розвитку. Розділи про рівність і свободу є чи не в кожній конституції, але вражає, як по-різному в різних народів трактуються і виконуються ці розділи?! І все ж, національні особливості в підходах до свободи не скасовують її першості, а лише диференціюють. Важливість ступеня свободи викликана тим, що від неї безпосередньо залежить інтенсивність процесу самоорганізації. Насамкінець обґрунтування важливості свободи хочу зазначити, що така формація як республіка і її державотворчий акт — конституція — взагалі безглузді без належного рівня свободи. Я не зараховую до недоліків Конституції України ті положення, реальний стан дотримання яких не дотягує

до задекларованих принципів, виходячи з того, що цей акт повинен піднімати планку стандартів життя і спонукати нас до звершень. Але хибність базових засад і їхня невідповідність цивілізаційним нормам та потребам громадян, які витікають із природного права, не повинні залишатися поза увагою, бо їхня відсутність чи спотворення роблять Конституцію нікчемною — бульбашкою. Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенна — так! Цей суверенітет можуть забезпечувати тільки політично, економічно і духовно вільні громадяни. Незалежна? Україна залежна тією чи іншою мірою від інших держав, і водночас громадяни України надто залежні від своєї держави! Говорити про незалежність держави від своїх громадян — взагалі абсурд. Тому я не знаходжу ні в якій площині жодного належного пояснення цій ознаці. Демократії не можна досягнути раз і назавжди. За неї постійно потрібно боротися. Якщо навіть це не брати до уваги, то стверджувати, що Україна демократична, є явним перебільшенням. Хоча інструменти й інституції демократії значною мірою в нас присутні, патологічна економічна несвобода, що чітко виражається через злиденність і корупцію, перетворила їх на блюзнірство. Конституційний суд дав тлумачення ознаці «соціальність» у багатьох аспектах, але не виділив головного, що витікає з принципу гідності і свободи особистості: соціальність насамперед повинна полягати в тому, що держава забезпечує умови, за яких кожна особа, сім’я, родина здатні самостійно вирішувати питання свого соціального захисту. Стаття 5. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Конституційний лад змінюється шляхом внесення змін у Конституцію, і чомусь ці зміни можуть бути ініці-

йовані і вносяться саме державними інституціями методом домовленостей між очільниками держави, що відкриває дорогу для маніпуляцій, починаючи ще з виборчого процесу. Із цього приводу є тлумачення Конституційного суду, яке зрештою пояснює, що масло масляне. А громадяни так і не мають належної їм можливості участі у формуванні конституційного ладу безпосередньо. Це звужує свободу і незалежність громадян, підважує демократичні принципи в суспільстві, викликає протистояння між суспільством і державою, є головною причиною виникнення майданів. Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Цілий розділ ІХ присвячується територіальному устрою України, але так ніде і не зазначено: а на яких засадах? Соціалізму з його вертикалями, демагогічного популізму, анархії чи телефонного права? Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють рішення… З цього слід розуміти, що повноваження громад є кимсь заздалегідь детермінованими — спускаються зверху. Це не природно для побудови суспільства і держави зокрема. Так чинить влада загарбників. Така держава немає ні ініціативи, ні енергії для розбудови. Хоча зараз і проводиться децентралізація, але вона стосується здебільшого зміни адміністративних меж громад, і мало що змінює в засадах їхнього функціонування. Але, якщо прописати, що устрій України проводиться за принципом субсидіарності, то стають зрозумілими пріоритети цього устрою, розмежування повноважень між державою і суспільством та ієрархія повноважень громад. Цей організаційно-правовий принцип встановлює, що механізм управління суспільством будується «знизу догори», і вищим органам влади делегуються тільки ті повноваження, з якими низинні органи самостійно впоратись не можуть, або це недоцільно з міркувань ефективності. За такого принципу потреби децентралізації не існує.

Політика

06.07.2022 — № 4 Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Це чудово! Але немає нічого про можливості для реалізації того права. Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. І прояв однобокості ст.8 не змусив себе чекати. У ст.23 право на розвиток своєї особистості має конкретне обмеження — «якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей», хоча, на мій погляд, мало би бути громадян, бо, захищаючи суверенітет своєї держави, ми не можемо дбати про право на благополуччя і життя ворогів. А фразу «та має обов’язки перед суспільством» можна трактувати, як кому заманеться. І так, до речі, і робиться, забуваючи про особисту гідність та свободу громадянина, які теж ніби гарантуються цією ж Конституцією. Вважаю цю статтю не більше, ніж утвердженням примату общака, запровадженого соціалістичною ідеологією, а згадані в ній права, кожна людина мала ще задовго до прийняття цієї конституції як природне право, дане їй Господом.

Стаття 43. аб.4 Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Факт ручного регулювання мінімальної зарплати говорить про відданість економічних засад принципу соціалізму і відкриває шлях до маніпуляцій, які спостерігаємо останні роки у виконанні уряду. Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. На ділі це означає встановлених чиновником, бо проекти законів, обґрунтування ставок податків, за які голосують депутати, готуються в нетрях влади і нічим не обмежуються. І якщо навколо розмірів податків часом ще виникають дискусії, то порядок їхніх розрахунків і сплати цілковито віддані на поталу бюрократам. На тлі засилля соціалістичного світогляду це призводить до нашарувань податків (один податок стає базою оподаткування іншим), місцями навіть до абсурду. Коли величина податків перевищує певну межу, то економіка починає згортатися, тяготіти до тінізації, люди намагаються покидати це некомфортне в матеріальному і моральному планах економічне середовище і тим самим ще більше підсилюють процес згортання економіки. Злиденне суспільство

не в стані бути ефективним і творити успішну державу. До того ж, злидні обмежують свободу, роблять громадян залежними від держави, від її подачок, що зі свого боку породжує зневагу до інституту держави. Так твориться новітня форма економічного рабства під парасолькою Конституції. Бідність українців та України не є природною, вона штучно створена надмірними податками. Якщо в криниці є 5 000 літрів води і вона в стані поповнювати запас 1 000 літрів на добу, а ви в той же час черпаєте з неї щодоби 1 010 літрів, то якийсь час проблем не видно, але не важко здогадатися, чим усе закінчиться. Людство уже давно відкрило, довело і перевірило, що максимальний розмір сумарного податку з особи не повинен перевищувати 32% від заробітку. Таке обмеження і має бути прописане в Конституції. В час війни воно може зростати нехай до 48%. Але весь час потрібно пам’ятати — чим менша ця величина, тим вищі шанси на успіх в громадян і держави. Стаття 67. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Закон повинен встановлювати порядок подання декларації, а не скасовувати норму, закладену в Консти-

21

туції. В наших реаліях законом обов’язок подавати декларацію і збирати з громадян податки покладено на роботодавців. Це така собі кругова порука з порушенням норми Конституції. Найгіршим в цій ситуації є те, що порушується принцип — свідома сплата податків зумовлює свідому побудову держави і навпаки. Хоча багато українців і були вражені статками задекларованими чиновниками, я вважаю що декларувалась лише якась їхня частина. А інша частина записана на осіб, які не мають обов’язку подавати декларацію, або за них це робить роботодавець. Якщо потреба звертатися до деяких положень конституції виникає за певних обставин, то рівень життя й ефективність влади стосуються всіх без виключення, і то весь час! Тому можна скільки заманеться вносити різні зміни у Конституцію, але якщо в ній не буде утверджений устрій за принципом субсидіарності і гранична величина перерозподілу праці через бюджети і фонди на рівні науково обґрунтованої величини, інтерес до основного закону держави буде згасати на тлі зростання актуальності корупції у владі і тінізації економіки. Автор: Зиновій Бокійчук — голова громадянського уряду «Українські Інтереси».

Компанія Mirex Electric шукає

КВАЛІФІКОВАНИХ ЕЛЕКТРИКІВ ТА ПОМІЧНИКІВ для роботи над комерційними проектами та в багатоквартирних будинках. Робота у Чикаго та передмістях. Пропонуємо відмінний заробіток, оплачувані понаднормові години, бенефіти та оплачувану відпустку.

Тел. 773.742.6317 | mirek@mirexelectric.com

Êîìïàí³ÿ øóêàº

ïðàö³âíèêà àáî ïðàö³âíèöþ äëÿ ðîáîòè íà ïðîäîâîëü÷îìó ñêëàä³. Çíàííÿ àíãë³éñüêî¿ ì³í³ìàëüí³. Çâîíèòè 773-355-87-98 ïèòàòè Ãðåãîð³.

22

Економіка / Кримінал

№ 4 — 06.07.2022

Скрутки, сірі ринки та побори на митниці: чому Україна не купить сотні байрактарів і хто в цьому винен

В

же понад тиждень українці пишаються тим, що змогли зібрати 600 мільйонів гривень на народні байрактари. Утім, навряд чи вони уявляють, що лише боротьба з контрафактними цигарками змогла б дозволити купити Україні десь 200 байрактарів чи навіть 8 літаків F-16. Ще більше дозволили б придбати вилучені з бюджету гроші з так званих «скруток». Десяток хабарів на митниці за євробляху дозволив би оплатити не один автомобіль для фронту. У понеділок у Лугано стартує міжнародна конференція, де Україна презентуватиме концепцію повоєнної відбудови. Втім, десь у внутрішніх концепціях відбудови президенту Зеленському треба червоним маркером прописати: зупинити скрутки, зупинити нелегальний ринок пального, сигарет та алкоголю і подолати відкати на митниці та у фіскальних органах. СКРУТКИ: ЯК ПРОДАТИ ПОМІДОРИ ДВІЧІ, ЩЕ Й ПОВЕРНУТИ ПДВ За тиждень до повномасштабної війни голова комітету податкової та митної політики Данило Гетманцев, у відео-пості у своєму Телеграм-каналі заявив, що в Україні не працюють так звані «скрутки». «У грудні, коли починалися незворотні процеси в Державній податковій службі, ніхто не вірив в те, що «скрутки» як явище в цій країні можна зупинити. За два місяці ми довели, що це можливо, що це реально і що шахрайство з ПДВ може не працювати взагалі. Безперечно, це викликає «вой» цілого ряду конвертаторів, злодіїв і тих, хто годувався все своє життя з ухилення від оподаткування, але це якраз і свідчить про те, що ми з ДПС робимо правильні речі», — заявив Гетманцев. Насправді ця заява Гетманцева була відповіддю на звинувачення колишнього керівника Мінфіну та секретаря РНБО Олександра Данилюка, що керівник податкового комітету отримав «кураторство» над податковою та над її схемами. Зокрема, і скрутками. Чим закінчилась би перепалка Гетманцева і Данилюка невідомо, але настало 24 лютого. Утім, навіть війна ринок скруток не зупинила. Хтось оцінює втрати для бюджету від них у 2 млрд грн на місяць, хтось у 5 млрд доларів на рік. ЩО ТАКЕ СКРУТКИ? «Скрутки» — це форма крадіжки з державного бюджету надходжень від

податку на додану вартість. Це схема, коли ти або не платиш ПДВ, або тобі повертають ПДВ, який би ти не повинен був отримувати. Коли не роблячи реального продажу продукту, одна компанія купує в іншої податковий кредит, а інша його продає. Кожен з нас у магазині добросовісно платить ПДВ — 20%. Чого не можна сказати про виробника. От ви імпортували помідори за 50 грн, імпортер під час імпорту платить 10 грн. В Україні є виробник томатної пасти, який купує ці помідори вже за 60 грн, платить ПДВ 10 грн. Потім продає вироблену пасту за 120 грн і платить знову 20%. Але якщо помідори вже продані на ринку, в цьому випадку імпортер нічого від держави не отримає. Але він може сказати, що продав їх виробнику томатної пасти, вони роблять фіктивну транзакцію, і це вигідно обом. Обоє отримують зиск з держави. Є компанії, які продають податковий кредит, є ті, які його купують. Найбільше бажання продати є в тих, хто збуває товари за готівку. Наприклад, імпортовані овочі чи фрукти дуже легко продати на ринку за готівку. А потім можна цей же товар фіктивно продати якійсь охоронній компанії для харчування співробітників. «Охоронні компанії і ювеліри мають найвищі ПДВ до сплати, тому в них найчастіше виникає спокуса ско-

ристатись скруткою. Ще один великий сегмент — це аграрії, бо їм найлегше пояснювати їхні витрати. Ніхто ніколи достеменно не порахує, скільки аграрій використав пального під час посівної. Це не транспортна компанія, де все видно по кілометражу. Тому ти можеш сказати, що ти купив тисячу літрів пального, а насправді тільки половину. Якщо охоронна компанія накупить раптом дуже багато взуття для співробітників, це теж, скоріше за все, скрутка», — каже співрозмовник видання. 8 червня Державна податкова служба передала до Держказначейства заявки на бюджетне відшкодування податку на додану вартість на 9,5 млрд грн. Утім, навіть депутати вважають, що серед них є ті, хто може використовувати скрутки. Раніше через реєстр податкових накладних можна було досить швидко побачити скрутку. Якщо раптом одяг перетворювався на зерно, а зерно на добрива, то це, найімовірніше, скрутка. І досвідченому податківцю, в принципі, добре видно, де цей ланцюжок логічний, а де дивний. Водночас в країні існує всього кілька людей, до яких приходять фактично як на біржу, щоб знайти, як повернути ПДВ. «Ось я завіз взуття, іду в цю компанію і кажу: знайди мені фірму, через яку я можу його продати.

Податкова має це бачити, але в них є ідеальне прикриття: ой, не помітили. Це виливається для них у 4-10 мільйонів на місяць заробітку», — каже співрозмовник видання. Просто замість того, щоб побачити скрутку, податківець отримує відкат. Тепер поговорімо про один із клондайків хабарів для податківців — ринок тютюнових виробів. СИГАРЕТИ, СИГАРІЛИ НАСИПОМ І В ТРИ ЗМІНИ: ЯК СТАТИ МІЛЬЙОНЕРОМ ЗА РІК За підрахунками агенції Kantar Україна, у листопаді 2021 частка нелегальних тютюнових виробів в Україні зросла до рекордних 20,4%. Це найвищий показник за одинадцять років досліджень. Компанія оцінила збитки від нелегального ринку тютюну у 15,5 млрд грн. Війна не покращила цю ситуацію. Кажуть, сьогодні деякі фабрики у дві зміни з трьох виготовляють контрафакт. «Такого не було ніколи, а його виробники заробляють навіть більше, ніж до війни», — зазначає співрозмовник видання. Якщо навіть ви не палите, як автор, то виявити контрафакт зможете дуже просто — усі податки на пачку сигарет становлять майже 40 гривень. Тобто якщо ви купили цигарки за 34 чи 36 гривень, то ви точно купили пачку, з якої не сплачені податки.

Економіка / Кримінал

06.07.2022 — № 4 До війни 2014 року Україна виробляла контрафакт, здебільшого для збуту за кордон. Але в останні роки ситуація змінилась і 89% нелегальної продукції на ринку став займати контрафакт українського виробництва. Продають сірі тютюнові вироби здебільшого в кіосках або бабусі з рук, навіть поштучно чи насипом. А для оптовиків є спеціалізовані телеграм-канали, де ведеться продаж. Однією з головних схем реалізації є продаж з маркування для Duty Free, тобто цей товар начебто мав би продаватись лише в спеціалізованих магазинах безмитної торгівлі, а насправді він може бути в бабусі на розкладочці. Далі йдуть інші способи обходу закону. Перше — фейкові акцизні марки. Виробник купує одну марку і дублює її 10, 20, а то і 100 разів. Ці марки ідентичні і ви можете купити кілька пачок цигарок з однаковими марками. Друга підгрупа — це підробки легальних виробників на кшталт Winston, Kent, Marlboro, Lucky Strike. Третя підгрупа — нелегальний імпорт. Зараз ця категорія суттєво зменшилась через війну, бо основні постачальники були з тимчасово окупованих територій України та Білорусі. Але ще можуть завозити з Молдови чи ОАЕ. На сьогодні, наприклад, в центрі Харкова працює десь 40 точок продажу нелегальної продукції. У Запоріжжі кількість нелегальних точок зросла з 33 до 90. Така ж торгівля процвітає в Дніпрі, Кам’янському, Кривому Розі. В Києві теж кількість нелегальних точок росте. Чи відомо, хто виробники нелегальної продукції? Зазвичай в негативному контексті найбільше звучать фабрики на Львівщині та в Жовтих Водах. Винниківську фабрику традиційно пов’язують з Георгієм Козловським, а жовтоводську — з Миколою Мартиненком. Розслідування щодо фабрики в Жовтих Водах виходило на «Радіо Свобода». Попри те, що ДФС відзначає Винниківську фабрику як одного з найбільших платників податків, за даними Kantar, 62% маркованої для Duty Free або для експорту продукції, яка реалізується в Україні, виробляється на Винниківській тютюновій фабриці (Львів). Частка невстановлених виробників становить 23%, а ТОВ «Юнайтед Тобако»( Жовті Води) — 15%. «62% цієї групи товару виробляється на Винниківській фабриці .... Вона дає максимальний внесок у формування нелегальної продукції цієї групи. В основному це пачки, які марковані як Duty Free. Але вони реалізуються в звичайній торгівлі», — розповідає експерт агентства «Кантар Україна» Тетяна Свердлик.

За її словами, така схема дозволяє львівському виробнику недоплачувати акциз до державного бюджету на рівні 30-35 грн на кожній пачці. У курсі ситуації не лише аналітики, але і правоохоронці. «У нас є певні кримінальні провадження, зокрема, по одному з великих виробників у Львівській області й по фабриці у Жовтих Водах (Дніпропетровська область)», — зізнався тоді ще керівник ДФС, а наразі БЕБ Вадим Мельник в інтерв’ю виданню Mind в серпні 2021 року. У тому-таки серпні 2021 співробітники Державної фіскальної служби (ДФС) поскаржились, що не можуть потрапити на територію тютюнової фабрики United Tobacco для проведення слідчих дій у справі про виробництво контрафактної продукції. Під’їзди до території фабрики виявились несподівано заблоковані групою невстановлених осіб і вантажівками із землею. Минулого року навесні президент Володимир Зеленський викликав всіх відповідальних чиновників і влаштував їм грандіозний скандал із вимогою «закрити лавочку» по нелегальному паливу, алкоголю і тютюну, і не ганьбити його ім’я. Депутати і Кабмін писали якусь програму дій, але далі слів справа не пішла. Замість того, вони почали війну за те, хто очолить БЕБ. За кулісами цього процесу стояв такий собі пан Гмирін, вихідець з команди епохи януковича. Як розповідали джерела «Цензор.НЕТ», не без впливу Гмиріна Офіс президента підтримував негласно кандидатуру Мельника. Гмирін до певного часу дружив з Офісом через Сергія Шефіра, але після того, як той втратив свій вплив, знайшов інші шляхи впливати на процеси. Співрозмовники видання натякають, що тепер він «дружить» із Гетманцевим. Минулого року голова податкового комітету вів велику полеміку з Мельником щодо того, хто має більше боротись із сірим ринком. Серйозних здобутків БЕБ не досяг, але і податкова, яка від зими курується Гетманцевим, має достатньо механізмів, щоб зупинити сірий імпорт. «Жодне з цих підприємств не працюватиме без покровительства податківців. Все одно всі ці підприємства здають якісь звіти. Коли в тебе 88% виручки від пачки сигарет, де 2 сигарили, то такого ринку не існує.

Його не може існувати. І департамент акцизної політики податкової має звертати на це увагу правоохоронців. Він може відкликати ліцензію чи не прийняти звіт», — каже співрозмовник. Також департамент бачить звіти про відходи тютюнових виробів. У всіх фабрик він менше 1%, а в однієї фабрики він 33%. Що це, як не сірі схеми? За всі ці ігри виробників контрафакту мали б дрючити податкова, БЕБ, прокуратура і СБУ. По факту, «дрючив», здається, тільки такий собі заступник голови СБУ Наумов, який, як переконують учасники ринку, досі отримує прибуток з контрабанди, товар на яку йому дає одна із сірих фабрик. «Ви здивуєтесь, але з контрабасу досі заробляють Акст і Наумов, які сидять у сербській в’язниці. Вони колись вклались у товар, а зараз це продовжує перевозити їхній молодший партнер», — каже один зі співрозмовників видання. МИТНИЦЯ: ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЬ ЧЕРГИ АВТОМОБІЛІВ І СКІЛЬКИ ВОНИ КОШТУЮТЬ Власне в цьому місці ми і перейдемо до ще одного головного болю нашої економіки — митниці. Як стверджують джерела «Цензор.НЕТ», навіть у перші дні війни, коли вся країна була в шоці, окремі митники швидко налагодили «лінію випуску» чоловіків-нелегалів із країни. Такса була 10-15 тисяч доларів. Виданню відомо про випадок, коли чоловік заплатив 14 тисяч євро, щоб перетнути нелегально кордон, а переходити йому довелось вбрід по річці з валізою. А далі почалась епопея з автівками. «У попередні місяці вони навіть за нульової ставки розмитнення примудрялись брати за швидкість роботи. Бувало і по 500 євро з машини. А зараз повернули плату і вони формують нові правила, за заниження платежів», — каже співрозмовник видання. «Поясню, звідки черги легковушок на кордонах. Середня кількість автомобілів, які заїхали у березні 2022 під безкоштовне розмитнення, вдвічі менша, ніж минулого року під платне. Звідки тоді черги? Бо раніше всі знали, які брокерські компанії занижують ціну ввезення, і всі йшли до них. І все відбувалось за 5 хвилин. А зараз митники імпортерів просто заганяють на брокерські компанії, тому що тобі нема сенсу іти до брокера, бо мита ж нема. І тому вам компостують мозок, перевіряють тричі декларацію — а звідси і черги», — пояснює співрозмовник. Одяг завозять за давніми схемами — або бусами чи через посилки, або через зламаний інвойс купується не в Dolce&Gabbana, а в угорської прокладки. І з цієї вдесятеро заниженої ціни платять тут податки. Джере-

23

ла видання оцінюють втрати бюджету тільки від такої доставки елітного одягу 1-1,5 мільйона євро на місяць. Є ще цікаві схеми — це «розмитнити товар» на війскову частину. Так кілька місяців тому військові отримали взуття на шпильках. Робота митниці з тими ж цигарками не менш колоритна. «Щоб купити машину цигарок на фабриці, треба заплатити десь 1 700 євро кешем. Щоб вивезти контрабас із країни, треба заплатити на нашій ділянці кордону 120 тисяч євро. Це за тисячу коробів. Машина слімсів — це десь дві тисячі коробів. Машина стандартних сигарет — це 1 200 чи 1 500 коробів. Множите на 120 євро за короб і знаєте скільки беруть чиновники. Тепер далі — на західній митниці, наприклад, на угорській, з вас за це візьмуть ще 100 тисяч євро за свою ділянку кордону. І ще 10 тисяч з вас візьме перевізник, який ризикуватиме автомобілем», — розповідає джерело видання. Так що, в ЄС такі самі корупціонери, як у нас? Принаймні, своя мафія там завжди є. Здебільшого, машини з контрабандою вивантажують на перевірений склад, а потім невеликими партіями розвозять по різних точках. Вищою стадією ідіотизму на цьому ринку вважається їхати повною машиною через Європу. Скільки зароблять контрабандисти? У Європі така машина коштуватиме 500-550 тисяч євро. Тобто, вклавши 400 тисяч, можна заробити 100 тисяч євро. Отримати маржу від контрабанди можна вже за місяць. Вкладають у неї не тисячі євро, а мільйони. Якогось системного підходу до контрабанди на кордоні нема. «Це не означає, що це добре, просто це відбувається у несистемний спосіб і зі значно більшими втратами для держави», — каже співрозмовник видання. «Зараз все кришується на рівні середньої ланки — на рівні начальників митниці», — каже співрозмовник. Із початку повномасштабної війни найвідомішою цитатою після побажання російському кораблю є намір голови податкового комітету скубти гусей. Утім, зазвичай в ролі гусей очільник комітету й органи, які він курує, бачать звичайних українців. А от сірі зони ринку, де зникають десятки мільярдів гривень, вони воліють не бачити. Чим тільки підігрівають підозри, що роблять це не просто так з неуважності. Автор: Тетяна Ніколаєнко Джерело: «Цензор.НЕТ» (https:// censor.net/ua/resonance/3351921/ skrutky_siri_rynky_ta_pobory_na_ mytnytsi_chomu_ukrayina_ne_kupyt_ sotni_bayiraktariv_i_hto_v_tsomu_ vynen)

24

Економіка

Володимир Квурт, Львів «Сурма»

№ 4 — 06.07.2022

Як перетворити Україну в «східноєвропейського тигра» та чому починати маємо зі Львівщини?

В

ід 24 лютого наша реальність кардинально змінилася. Окупанти з перших днів повномасштабного вторгнення руйнують багато логістичних ланцюжків, нищать транспортну й економічну інфраструктуру, провокують великі хвилі внутрішньо переміщених осіб та біженців. Також до нас, на захід України, «переїжджають» малі, середні й великі підприємства, які більше не можуть працювати близько до лінії фронту або вже втратили свої виробничі приміщення чи посівні площі, якщо йдеться про аграріїв. Усе це спонукало нас створити робочу групу за участю фахівців, депутатів, економістів, науковців та підприємців-практиків і почати роботу над стратегією адаптації Львівщини до умов воєнного стану. Отож, як і що маємо змінити у стратегії розвитку області, аби пристосувати економіку Львівщини до умов війни та підготувати цілу країну до повоєнного відновлення? Як стримати росію у майбутньому й убезпечити Європу від нових війн? Усе це пов’язано.

У ЯКИХ УМОВАХ МУСИМО ШВИДКО «ЛОВИТИ ВІТЕР ЗМІН»? Турбулентність. Справжня підготовка програм і стратегій потребує оцінки того стану економіки, який є зараз, аналізу системної інформації і статистичних прогнозів макроекономічних процесів. Проте в Україні — війна. Ніхто не знає, скільки вона триватиме, на яких умовах ми здобудемо мир. Відтак і більшість потрібної інформації просто немає, а точні економічні прогнози в таких умовах неможливі. Світ також відчуває турбулентність. З одного боку, він об’єднується, з іншого — економічні труднощі більшою чи меншою мірою зачіпають економіки різних країн. Україна мусить використати цю добу світового єднання на свою користь. Саме тому у своїй праці ми опиралися на головні тренди розвитку світової економіки, геополітичні процеси та ідеї, які сьогодні звучать на головних міжнародних дискусійних майданчиках. Кінець імперії. Ця війна, за визначенням історика Ярослава Грицака, має характер екзистенційного протистояння: «це не є питання і/і, це питання або/або». Росія повинна програти, а формат «путінська росія» не має права на існування. Саме росія порушила повоєнну стабільність світу, зневажила всі між-

народні угоди та гарантії, зруйнувала майже до основ систему світової безпеки. Росія поставила під сумнів спроможність НАТО та ЄС, сподіваючись, що їй вдасться, всупереч усім глобалізаційним процесам, роз’єднати союзників та уникнути відповідальності. Але не так сталося. Росія має програти. І світ все більше розуміє неминучість саме такого завершення. Жити стає гірше. Всюди. Попри провал у планах російського диктатора, попри збереження довоєнних глобалізаційних процесів, держави на різних континентах, з різним рівнем достатку по-різному страждають від війни в Україні та по-різному реагують на виклики. Треба розуміти, що збільшення видатків на оборону означає погіршення соціальних стандартів життя громадян різних держав. І якщо країни так званого «золотого мільярду» поки що це відчувають лише як інфляцію, то країнам «третього світу» загрожує голод, епідемії та інші соціальні лиха. Українці також платитимуть за майбутній мир погіршенням рівня життя. Від цього нікуди не дітися. ЯК НАДОВГО СТРИМАТИ РОСІЮ? Для таких країн єдиним аргументом є сила — економічна, військова та людська. Наприклад, запобігти повторенню воєнної агресії росії можуть сильні Україна, Туреччина та Польща. Ці економічно та військово потужні держави можуть утворити напівкільце сили довкола росії. Водночас Україна не може бути сірою зоною, буфером чи нейтральною територією. Це був би найгірший сценарій, який

нам можуть нав’язати. Він означає подальшу бідність, невизначеність та політичну нестабільність. Відтак, не засади стабільності, а передумови подальшого неспокою в Європі. Наскільки сильними можуть бути Польща, Україна та Туреччина? Їхня спільна економічна та військова потуга вже сьогодні зіставні з російською. Скажімо, ВВП росії сьогодні — $1,48 трлн; Польщі — $655 млрд, Туреччини — $ 720 млрд, України — $155 млрд, тобто — 1,53 трлн. Водночас, кожна з країн, які межують з росією, має потенціал економічного розвитку і збільшення ВВП поза трильйон доларів. Усі разом вони й за розмірами території, запасів вуглеводнів та сировини можуть наступати на п’яти росії. То чому б світові не допомогти створити такого «східноєвропейського тигра»? КУДИ РУХАТИСЯ УКРАЇНІ, АБИ СТАТИ «ТИГРОМ»? Міжнародна підтримка і співпраця надалі залишатиметься запорукою змін у центрально-східній Європі. Світ має створити дієвий механізм для стягнення репарацій від росії і водночас допомогти українській економіці у реформах та інтеграції в європейський простір. Великою мірою все залежить від нас, проте значна відповідальність покладається на Європу та США, зокрема, щоби реформи накінець стали дієвими і впроваджувались в інтересах Українського народу, а не олігархічних кланів, які паразитують на ресурсах країни. Нам вигідно, щоби після війни санкції щодо росії тривали ще довго. Це остаточно перебудує логістику товарів і послуг, які оминають її терито-

рію. Відтак об’єм товарів, які рухалися через росію, поділиться в пропорції 70 на 30% між Україною та Туреччиною, що може стати однією з передумов економічного зростання та формування української економічної Балто-Чорноморської осі. Йдеться про створення нового потужного економічного хребта Європи, схожого до Манчестерсько-Міланського мегалополіса. Важливо, що нова Балто-Чорноморська вісь у форматі трьох країн — Польщі, України та Туреччини — дозволить гарантувати енергетичну та продовольчу безпеку як для них самих, так і для ЄС загалом. І це має бути її першочергове завдання. Наприклад, для України актуальним стає проект будівництва терміналу зрідженого газу в Чорному морі. Якщо зв’язати «газовою ниткою» термінали Балтійського та Чорного морів, — це створить систему нової енергетичної безпеки у Східній Європі, забезпечить використання газосховищ на заході України та дозволить Європі використовувати газ Азербайджану чи країн Близького Сходу. Україна також залишається серйозним гравцем на світовому аграрному ринку. Проблема з експортом українського зерна, яка виникла через війну і заміновані порти, засвідчила необхідність інтеграції української залізниці в європейську залізничну мережу. Йдеться, наприклад, про так звану «євроколію», але також і про необхідність побудови сучасної автомагістралі Гданськ-Одеса у межах Балто-Чорноморського транспортного коридору та долучення України до проекту будівництва міжнародної магістралі Віа Карпатія.

Економіка

06.07.2022 — № 4 ЛЬВІВЩИНА — НА ПЕРЕТИНІ ВСІХ ВАЖЛИВИХ ДОРІГ Ці дві потужні транспортні артерії перетинаються саме на Львівщині, що означає перспективу перетворення нашого регіону у потужний європейський хаб міжнародних транспортно-логістичних перевезень. Тому вже нині потрібно готувати новий план просторового розвитку України та Львівщини зокрема. У ньому мусимо зарезервувати відповідні території для майбутніх доріг, логістичних центрів, індустріальних парків і сухих портів. Сьогодні ідеальний час, щоб погодити необхідні кроки з громадами, підготувати земельні ділянки та вже наступного дня після перемоги почати реалізацію цих проектів. Саме західна Україна має стати місцем для розбудови військової інфраструктури. Тут, подалі від кордону з росією, безпечніше можуть працювати потужні підприємства військово-промислового комплексу, а насамперед ті, які виготовляють продукцію подвійного призначення. Відтак до нас мають релокуватися авіабудування та космічна галузь, адже товари воєнного призначення — саме у цьому сегменті. Усе взаємопов’язане: формування на Львівщині транспортно-логістичного хабу, в основі з великими інфра-

структурними проектами, є передумовою створення інноваційно-технологічного хабу, що дозволить інвесторам вкладати гроші у передові високотехнологічні підприємства. А це означатиме також розвиток науково-освітнього потенціалу регіону на базі вищих навчальних закладів. Адже для розумної економіки потрібні високоосвічені фахівці. У цих умовах для галузі ІТ-технологій завдання не лише відновити довоєнні потужності, а й спробувати таки вийти на створення повного циклу. Це означає, що замовлення для фахівців у цій індустрії має формуватися тут, в Україні. Відтак наші ІТ-шники працюватимуть не на аутсорсингу, а на розвиток економіки регіону та всієї країни. Якщо ми підходимо до розбудови регіону комплексно, то створення житла чи розселення ВПО не може відбуватися окремо від релокації підприємств. Лише тоді, коли є чітке розуміння того, куди варто перемістити виробництво, можна шукати відповіді на питання, як його забезпечити робочою силою, де саме формувати житловий фонд, і як це все забезпечити енергоносіями. Якщо ж збудувати житло, але не дати людям роботи, то вони там житимуть, доки буде гуманітарна і фінансова допомога від донорів. А далі — поїдуть на заробітки.

Так само занепадали деякі наші території і до війни. Маємо шанс виправити цю помилку. Релоковані підприємства повинні накладатися на мапу транспортно-логістичних коридорів, довкола яких можна сформувати зони перспективного економічного розвитку. Такий підхід дозволить релокованому бізнесу стати потужним союзником та активним учасником розвитку територій. А розробляючи ці рекомендації, наша робоча група якраз керувалася тим, щоб перейти від одиничних рефлексій до комплексного планування і системного розвитку області. Люди. Ще одне надважливе завдання: потужний сектор промисловості потребує багато кваліфікованих кадрів та робочої сили. Якщо кваліфіковані кадри можна виховати чи купити, то сподіватися, що внутрішньо переміщені особи надолужать брак робочої сили доволі наївно. Переселенців не так багато, ще менше — працездатного віку, багато потребують адаптації, донавчання... Проте робочу силу, яка є в регіоні, можна і варто активувати за рахунок підвищення її мобільності. Простими словами: йдеться про швидкісні потяги та магістралі між містами, щоб люди могли швидко та недорого добратися до Львова на ро-

25

боту, скажімо, з Івано-Франківська, Коломиї чи Тернополя. Це великою мірою вирішує проблему робочої сили і стимулює регіон розвиватися. Висока мобільність означатиме рівномірний розвиток інфраструктури гостинності та туризму, а всі громади регіону матимуть однакові шанси на розвиток і зростання рівня життя людей. Інвестиційний клімат. Усі окреслені вище плани можна реалізувати за умови тривалої фінансової підтримки від іноземних інвесторів. Хоча б доти, поки наша економіка не відновиться до 60-70% довоєнного періоду. Для цього інвестори і бізнес потребують сприятливого інвестиційного клімату та чітких зрозумілих правил, справедливої системи оподаткування і пільг для українських та закордонних інвесторів. Земельні ділянки чи інфраструктура індустріальних парків — це лише пів справи. Без цілісного стратегічного підходу нічого не зрушиться. Тим паче, якщо ми говоримо про час «в умовах війни». У нас немає права на зволікання. Автор: Володимир Квурт — депутат Львівської обласної ради, голова комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.

Бізнес на крові: росія за 100 днів війни отримала 93 мільярди євро від експорту палива росія отримала 93 мільярди євро ($98 мільярдів) від експорту викопного палива за перші 100 днів повномасштабної російської війни в Україні. Про це повідомляє у Twitter Центр досліджень енергетики та чистого повітря (CREA). Більшість постачань була направлена до Європейського Союзу: на його частку припав 61% російського експорту викопного палива на суму близько 57 млрд євро ($60 млрд). Водночас найбільшими імпортерами були Китай (12,6 млрд євро), Німеччина (12,1 млрд євро), Італія (7,8 млрд євро), Нідерланди (7,8 млрд євро), Туреччина (6,7 млрд євро), Польща (4,4 млрд євро), Франція (4,3 млрд євро) та Індія (3,4 млрд євро). Доходи росії переважно забезпечувалися за рахунок продажу сирої нафти ($46 млрд), меншою мірою — за рахунок газу, нафтопродуктів, зрідженого природного газу та вугілля. Незважаючи на скорочення поставок на тлі санкцій, росія виграла від глобального зростання сировинних котирувань, і доходи від експорту досягли рекордно високого рівня, вва-

Тимчасові винятки передбачені для імпорту сирої нафти трубопроводами в ті країни – члени ЄС, які в силу географічного розташування мають особливу залежність від постачання з росії та не мають надійних альтернативних варіантів постачання. Болгарія та Хорватія також користуватимуться тимчасовими винятками щодо морських поставок сирої нафти та вакуумного газойлю відповідно.

жають експерти. За даними CREA, середні ціни на експорт у росії були приблизно на 60% вищими, ніж минулого року. Як повідомлялося, напередодні було ухвалено шостий пакет санкцій. Згідно з ним, ЄС уже вирішив забо-

ронити і закупівлю, імпорт або транзит сирої нафти, а також певних нафтопродуктів із росії. Виняток у використанні російської нафти займе від 6 місяців для сирої нафти та до восьми місяців для інших продуктів нафтопереробки.

Джерело: Український репортер (https://ukrreporter.com.ua/ua/ biznes-na-krovi-rosiya-za-100-dnivvijny-otrymala-93-milyardy-yevrovid-eksportu-palyva.html)

26

UA-USA

№ 4 — 06.07.2022

Чикаго з українським шиком Марія Климчак, Чикаго «Сурма»

У

міння гарно вдягатися і з користю для себе провести час — це мистецтво, яке притаманне українцям Чикаго. Емігранти вчилися жити з шиком, докладаючи для цього багато зусиль. Через світлини і газетні оголошення розкривається характер громади, її зовнішність, манера провадити бізнес, американізуватися в побуті та навіть одягатися. Частенько ці, на перший погляд, дрібниці спонукають подивитися іншими очима в дзеркало наших попередників. Їм було далеко непросто, але вони довели собі й Америці, що мелодійний акцент при розмові з працедавцем підкреслював їхню унікальність. У прізвищі та імені закодовано ідентифікаційний знак. Ним позначено рід діяльності предків. Кравець, Коваль, Кухаренко жили у доброму сусідстві з Тейлорами, Смітами, Куками, разом працювали, будували кар’єру у сфері торгівлі та побуту. Сьогодні наша мандрівка проляже вулицями Чикаго, де «ремісничі стерню, у якій працювало 15 кравчинь цехи» освоювалися українцями на та кравців. Одяг доставляли у крампочатку ХХ століття. ниці міста. Петро Мотало несподівано помер у 1918 році, так само несподівано закрилася майстерня. Робітники влаштовувалися на інші фірми, де заробітки були вищими. Період між 1917-1920 роками позначено відкриттям кравецьких майстрень, де шили чоловічий одяг на замовлення. Відомими закрійниками і дизайнерами були Іван Риза, Тома Костів, Тарновський і Теодор Дутчак. Згодом майстри вищої кваліфікації Дмитро Кривий та Михайло Полак отримали пропозиції перейти в американські фірми. Дмитро Кривий усе життя шив одяг для мільйонерів на фірмі Hart Schaffner Marx. Підприємницький хист мав о. Микола Струтинський, парох церви св. Миколая. Разом з др. Володимиром Сіменовичем у 1914 році на вул Чикаго (блок між Роквел і Ваштенав), відкрили хімчистку — «Юнік КліНова країна на полотні з голкою, нерс», початковий капітал якої станониткою і наперстком була прихиль- вив $20 000. Бізнес безпрограшний! ною до кравців і шевців. Практики Власники придбали крім техніки виготовлення домотканного полот- кілька возів, щоб збирати по домах і на та одягу вручну нам не позичати. крамницях одяг. Понад 20 українців Шум перших швейних машин на «за- — прасувальники, прачки, механіки, кладеній робітні» з пошиття чолові- були задіяні у цій фірмі. У 1920 році чого та жіночого одягу підвищував її відкупили американці. увагу з боку клієнтів, що зі свого боку Самі оголошення викликають осоставило вимоги до виробника і його бливу симпатію, коли читаєш їх мокваліфікації. Петро Мотало, подоля- вою оригіналу: нин, разом зі своїм спільником Лит«Поважні Громадяне! Отим мавином в 1908 році на вул. Огайо і Бі- ємо честь повідомити вам, що при кердайк відкрили фабрику з пошит- 2502 В. Шикаго Евню провадимо кратя верхнього жіночого та чоловічого вецький шап, де на горі працює 50 одягу. За сучасними мірками — май- людей, а на долі находиться склад.

Робимо убраня на замовленя! ...має- зуміла втримати свій бюті-сальон від мо на складі найбільший вибір семп- 1922 до 1954 року на Чикаго і Оклей. лів, позаяк ми сконцентровані з чотирма фабриками сукна. У нас кожний найде свій смак і задовольнить себе. Хто замовить у нас убраннє, отримає одну пару сподень зовсім даром, без різниці який дорогий сут купує. Даром штани будемо роздавати через місяць квітень, тому спішіться з замовленням» (газета «Січ», Чикаго, 1922). Далі займемося шопінгом! І як не купити капелюха у сальоні Анни Барабаш, коли в її оголошенні щирий український клич: «Не давайте заробити ворогам!» Насправді, у капелюсі я відчуваю себе впевненішою. Залишилося до повного щастя придбати засоби невидимі, але відчутні — парфуми. Таку розкіш продає «одинокий» аптекар Михайло Швець.

Якщо ми одягаємося зі смаком, то, відповідно, тратимося на «фризиєрню і голярню» (тепер перукарня). У 1915 році Теодор Кликун мав голярню на Чикаго і Кедзі, в 20-х роках пани голилися і стриглися у «сальонах» Опиханого, Волковецького і Колісника. «Сальон фризиєрства пані Доманчук (дружини Стефана)» надавав послуги клієнткам від 1920 до 1940 року. Розташовувався на Вуд і Чикаго. Інша бізнес-леді — п-ні Барабаш

UA-USA

06.07.2022 — № 4

Як тиснуть нові мешти, перевзуйтеся в кросівки! Зупинимося, щоб надибати щось недороге, «за поміркованими цінами» на «українськім складі черевиків» Йосифа Лоханського за адресою 2320 Вест Чикаго ав. Під «черевиками» розуміється різноманітне взуття — для дорослих і малих. Розташовувався цей склад поруч із кінотеатром «Оклей», який, на жаль, згорів у 50-му, забравши із собою життя власника складу. Бізнесмен працював сам, щодня від часу відкриття — 1925 рік, аж до останнього дня — 25 років. Продажем взуття займалися Антін Кохановський та пан Сенчук. Хоч кращими крамницями володіли сусіди — німці та італійці, які дотепер залишили за собою марку продавати якісне і зручне взуття, українці підтримували своїх!!! У великих вітринах мебельного салону на Чикаго ав. в українській околиці майже 100 років змінювалися декорації. Засновував «склад» Михайло Петрів, а далі бізнесом за-

4

липня в День незалежності, сім’я з Індіани проїхала майже 3 години щоб виразити свою підтримку Україні, та впродовж декількох годин вітали всіх, хто проходив коло Генерального консульства України в Чикаго.

ймалися сини. У західній частині міста понад півстоліття, аж до 1970 року, працював склад із меблями Стефана Заплатинського. Якщо ж клієнт хотів замовити столик з кріслами до кухні, то до його послуг столярні майстерні п. Прийми (1918-1931) та Теодора Цєнкіша (1918-1951). Уявити українське село у Чикаго без крамниці з фарбою в 1912 — аж ніяк! Іван Шмигельський на Вестерн і Супіріор продавав фарбу та кухонне устаткування. Подібну крамницю відкрив в 1919 році на вул Ірі та Оклей Й. Канюк, закрився 1934-го. Також на Чикаго ав. народжені в США молоді

27

бізнесмени Коваль і Вайт склали конкуренцію старому емігрантові Рурці, який у 1922 році змушений був оголосити банкрутство. «Купуйте у тих, котрі у вас купують!» — П. Кворка і син розгорнули широку рекламну кампанію з роздрібної торгівлі, і в 1922-му обидва їздили по місту власними автами.

Чи були у Чикаго українці ділерами? Так, були і є. Але першого варто згадати — Іван Марущак, власник ділерської Pontiac. Зумів вигідно продати бізнес в 1929-му, перед великою депресією, Іванові Багрієві. Своєю чергою Багрій працював аж до 1960го, дбаючи про те, щоб наші люди їздили з шиком. Успішними були у Чикаго брати Пилати, продавали «ДіСото» і «Ремблери» до 1970-го. І, звичайно, своїх залізних коней напували на автозаправках, власниками

яких були емігранти з українськими іменами і прізвищами: Іван Барущак (1927-1932), Степан Куропась (19281970), діти емігрантів, народжені в США — Микола Четвінський (19401950), Кузьма і Куньо (1943-1958). Маленькі історії про життя тих, які вірили у свою мрію. Сподіваюся, ви не втомилися ходити зі мною вулицями нашого українського Чикаго. Попереду нові екскурсії.

28

UA-USA

Марта Фаріон, Чикаго «Сурма»

24

червня Посол США в Польщі Марк Бжезінський звернувся до аудиторії з понад ста членів польської громади та запрошених українських гостей — членів управи УККА Відділу Іллінойс та Української Кредитової Спілки «Самопоміч», Генерального консула України Сергія Коледова та політиків міста Чикаго, зокрема скарбника округу Кук Марії Паппас та пастора Джона Харрелла, керівника гуманітарних служб, які надали допомогу українським біженцям. Презентація відбулася в клубі Union League.

Посол США в Польщі Марк Бжезінський. Фото: Андрій Миколайчук

Посол Бжезінський не зміг бути присутнім особисто, оскільки того ж дня йому зателефонував президент Байден із проханням надати особисту інформацію про ситуацію в Польщі на кордоні з Україною. Франк Шпула, президент Польського національного Альянсу, організував захід і представив посла Бжезінського, який виступив у прямому ефірі на великому екрані та відповів на запитання аудиторії. У своїй презентації посол Бжезінський порушив ключові проблеми,

Фото: Андрій Миколайчук

№ 4 — 06.07.2022

Посол США в Польщі Марк Бжезінський виступив перед лідерами польської та української громад міста Чикаго пов’язані з американсько-польськими відносинами та викликами, спричиненими неспровокованою війною росії проти України. Посол зазначив, що він торкався цих питань під час зустрічі з президентом Байденом. Він підкреслив три головні фактори, які безпосередньо впливають на Польщу й Україну та викликають неспокій у світі: безпека, економіка та демократія. Він процитував опитування П’ю (Pew Poll), яке ілюструє ставлення поляків до Сполучених Штатів, росії та України. Поляки прийняли до своїх домівок понад 3 мільйони українців. Опитування показують, що 80% польського населення підтримують прийняття біженців в Польщі. Опитування також підтверджують, що 82% поляків в Польщі підтримують президента Байдена, а 92% поляків негативно ставляться до росії. Це приголомшливі цифри, які демонструють, що поляки розуміють пряму загрозу росії їхній батьківщині. Оскільки Польща є прифронтовою державою НАТО, зараз там дислоковано 12 600 американських військовослужбовців. З огляду на цю безпосередню загрозу, Польща проводить масштабну сучасну військову модернізацію, одночасно надаючи масову гуманітарну допомогу на кризу біженців з України. Посол заявив, що 1 вересня до польських шкіл прийде мільйон українських дітей. Сполучені Штати співпрацюють із Польщею щодо надання ресурсів, щоб школи могли забезпечити масовий приплив нових учнів. Коли кількість біженців в Україні зросла, Польща прийняла на роботу 240 000 українців, що своєю чергою

Фото: Андрій Миколайчук

сприяло зростанню польської економіки. Посол співпрацює з великими американськими компаніями, закликаючи їх створити більше робочих місць у Польщі та стати частиною економічного зростання країни. Посол Бжезінський також торкнувся питання демократії та верховенства права і заявив, що він заохочує законодавство в Польщі для зміцнення відносин суспільства з урядом. Немає сумніву, що коли Україна виграє війну, українське громадянське суспільство та його демократичні прагнення потребуватимуть підтримки для зміцнення позицій народу. Було особливо натхненно почути, як посол віддає повагу пам’яті своєму легендарному батькові, покійному Державному секретарю Збіґнєву Бжезінському, і своєму видатному діду Тадеушу Бжезінському, який народився у Львові і служив дипломатом і генеральним консулом Поль-

Фото: Андрій Миколайчук

щі в багатьох країнах до 1938 року, а потім у польському уряді в еґзилі, а з часом емігрував до Канади. Було приємно почути посла, коли він висловив вдячність за моральну спадщину своєму роду. Він сказав: «Щодня я ходжу в тіні свого дідуся і ні на хвилину не сприймаю цей спадок без вдячності». Присутні на заході Генеральний консул України Сергій Коледов, президент Відділу УККА Іллінойс Ігор Дячун та члени управи, які також члени правління Української кредитової спілки «Самопоміч», висловили вдячність господарям події за підтримку Польщі та польської громади в Чикаго. У Чикаго проживає майже мільйон поляків. Це друге за величиною польське місто у світі. Автор: Марта Фаріон — Віце-президент Іллінойського відділу УККА.

06.07.2022 — № 4

Реклама

29

• Frameless Showers • Framed & Sliding Glass Enclosures • Reverse Painted Glass Kitchen Backsplashes • Glass Enclosed Wine Cellars • Glass Railings • Mirrors & Glass Designs

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

30

Культура

Ольга Смольницька, (Швейцарія) «Сурма»

№ 4 — 06.07.2022

Чуття символів і класика: живопис київського художника Сергія Вовка

Я

люблю митців. Звичайно, справжніх, бо вони вміють розуміти людей і відчувають у них те, чого ті інші в собі не знають. В одному з фільмів самотня героїня Ізи Міранди — актриса — каже, що по-справжньому її розуміють фотографи і художники (і далі в кадрі — портрети, без слів). Київ славетний талантами, зокрема в живописі. Тому моїй матері (лікарю-неврологу Олені Смольницькій) і мені як провідному науковому співробітнику Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського (де організовувала виставки, презентації та зустрічала чимало прецікавих діячів) було надзвичайно приємно познайомитися з київським художником, прикладом справжнього таланту і справжньої школи, побувати в його майстерні та поспілкуватися про мистецтво. І, звичайно, про нього хочеться дізнатися побільше.

«Хризантеми і яблука», Сергій Вовк

Сергій Вовк

Сергій Вовк (нар. 1958 р., Київ) — представник київської династії художників Вовків, але й самобутній талант. Його роботи можна спостерігати навіть без контексту — який реципієнт дізнається потім (як-от про конкретний пейзаж, зображений на певному полотні), але важливо знати і саму тяглість мистецтва. Без прямих впливів, але як есенцію чи аромат, повіви. Його роботи виставляються в Києві, за кордоном (від Швейцарії до Китаю, від США до Португалії), є у фондах, музеях, приватних колекціях, висвітлені у пресі, порівняні з імпресіоністами, але хотілося б ще більше інформації про художника, який справді незвичний. Сергій Вовк походить із династії художників. Його батьки, Олександр Вовк і Надія Сиротенко, так само були видатними професійними митцями, живописцями і графіками, про них є наукова і популярна література та, сподіваюся, будуть нові дослідження. Життя Сергія Вовка пов’язане з Києвом — від школи (Республікан-

ської художньої середньої школи ім. Тараса Шевченка) до інституту (Київського державного художнього інституту) та Національної спілки художників України. Як пояснює сам митець, його наставником був художник Віктор Пузирков. Але, безперечно, треба розглядати в контексті українського мистецтва — мінімум від ХІХ століття, — мистецтва, про яке пишуть дослідження, але яке треба широко знати. Сам митець згадував про Федора Кричевського, Олександра Мурашка та інших відомих сьогодні українських творців (як помітно з їхніх робіт, це еволюція кількох течій і потужне національне несвідоме, утілене в символах та архетипах). І, звичайно, розвитку таланту сприяла родинна атмосфера. Отже, це можна порівняти з династією Бахів або творчим діалогом Моцартів — батька і сина. Із чим асоціюються картини Сергія Вовка? Із сонцем і, звичайно, літом. Не лише пейзажами, але й настроєм. Також це дуже вдумливі роботи, які просто вражають. Це я зрозуміла в його майстерні. Масштабні витвори, для розуміння яких треба атмосфери, освітлення, уміння спостерігати і сприймати.

Головне у творчості Сергія Вовка — пейзажі, натюрморти, є й портрети (про це нижче). Дуже цікаво, як саме митець відчуває природу. Особливо хочу вирізнити твори, в яких потужні колоративи. Цікаво, що дібрані тони тут можуть бути й несвідомо. Наприклад, поєднання синього і жовтого викликає асоціації з нашим прапором. Узагалі ці картини гарні ще й підтекстами. У витвори хочеться вдивлятися. Зокрема, вражає полотно «Щириця» (яке по-справжньому яскраве тільки якщо бачити оригінал, а не електронну копію). Щириця, як відомо, — це рослина амарант. На цій картині колір щириці можна назвати… пурпуровим? Із відтінком бордового? Чи це суміш? Оригінальний відтінок? І сама рослина — символ безсмертя, стійкості, віри (за легендою, амарант квітнув ще в Едемі). Не кажучи про давність амаранту. Цікаво осмислювати, як змальована тут щириця — і як реальна, і як легендарна, мистецький символ. Зокрема, у мене виникло багато асоціацій під час спостережень цієї картини. Було цікаво слухати пояснення автора та взяти участь в обговоренні. І ще оригінально, що зображена нібито зви-

чайна природа в селі — але піднесена до рівня скарбниці. Треба вміти бачити. Тут є це вміння. Схожа кольорова гама — у портрета дружини художника, мистецтвознавця Галини Алавердової (завідувачки відділу науково-дослідної роботи Національного музею «Київська картинна галерея», авторки цікавих і талановитих статей про художників, зокрема в журналі «Антиквар»). Сучасні реалії виглядають класично. Чорна сукня і малиново-пурпурова шаль пані Галини (прекрасно відтворено блискучу тканину та відтінок). Основні барви тут — чорний і пурпур, який навіть переходить у рожевий. Модель — на софі, задумливо тримає предмет, схожий на квітку (як пояснили, це змішувач для коктейлів). Сама атмосфера — і велична, і затишна (що досягається навіть барвою канапи — персиковою з орнаментом). Художник уміє творити новий світ і акцентувати увагу на символах. Наприклад, ця робота без прямих впливів, але нагадує «Портрет нотаріуса» пензля Квентіна Массейса (1511), де зображений тримає (поряд із пером і вишуканим розп’яттям) трояндовий пуп’янок рожевого кольору. Так, у

Культура

06.07.2022 — № 4 класичному мистецтві не виняток твори, на яких модель тримає певний символ — квітковий, тваринний, або ж якийсь інший предмет (віяло, люльку тощо). Якщо за доби Відродження та інших епох такі елементи мали конкретну символічну мету, то сучасні картини, звісно, передбачають зовсім різні сценарії — точніше, безліч сценаріїв. І несвідомо сучасність постає символічною. Підсумовуючи, скажу, що робота Сергія Вовка — це теплий і вдумливий портрет української інтелігентки. Малинові барви потішать нас і на картинах, які зображають простий город, вулицю… Це мальви, що знову ж таки і реальні, і не зовсім реальні. Такі роботи певною мірою нагадують твори Катерини Білокур, але манера в них, звісно, інша. Проте вміння побачити символ і взагалі незвичайне буквально під тином — це, безперечно, талант. Як пояснював художник, багато рослин, пейзажів, сценок він брав із натури. У житті все це може бути цілком буденним. Тобто прозаїчним. Але треба мати особливий погляд, щоб уловити яскравість і зуміти це відтворити. Це — реальність. Інша реальність (але символічна) постає на картині, яка зображує вогненного архангела на Майдані. Архангел викликає асоціації з Михаїлом, який і переміг нечисту силу, і є символом Києва. Сам вогонь — це і знищення зла, і енергія, і тепло, і помста… дуже багатозначний символ. Іще цікава перспектива: сцену зображено нібито з висоти пташиного польоту. Відтак, виникає асоціація з небесами. Несподіваною виявляється картина, присвячена квітам — це бузок. Упадає у вічі акцентування на синьому та білому кольорах. Холодні барви? Але не зовсім, бо саме цей твір примушує відступити, ще раз подивитися картину й естетично її оцінити. Ці роботи демонструють і справжню руку митця, майстерність, школу (передусім — класика), і теплоту. Річ, авжеж, не лише в теплих барвах, а в енергетиці автора. Були роботи, яких хотілося побачити особисто — і от наша мрія здійснилася. А ще для митця важлива підтримка — конкретна. Тому я рада, що у нас досі є це мистецтвознавче і мистецьке коло взаємодії. Зазначу, що картини Сергія Вовка особливо виграють «наживо». Справжньому шедевру потрібні сонце, повітря та особливі ракурси, щоб творчість «дихала». І хоча ці твори презентовані в Інтернеті як фото або відео (слайд-шоу), проте найкраще їх спостерігати саме на виставках, обдумуючи значення кожної картини. Не можу забути візиту до майстерні художника, масштабу його робіт. Якщо стародавні греки казали про талановиті статуї: «вона живе», «вона

«Бузок », Сергій Вовк

дихає», «ось-ось заговорить» (а про мармур Відродження фахівці відгукувалися «він живе»), то те ж саме можна сказати про картини Сергія Вовка. Справжній художник — інтроверт. Він не пояснює, а творить. Але якщо пояснить, то вам буде все зрозуміло — і архетипи, і принципову позицію автора, його прихований темпера-

«Ой, наступала чорна хмара», Сергій Вовк

31

Із виставок творів Сергія Вовка згадую відвідану в київському Музеї Шолом-Алейхема (у січні цього року, «Мотиви літа»), де ми були з Галиною Алавердовою та її колегами-мистецтвознавцями (для мене запрошення стало приємним сюрпризом). Виникли задуми наукових досліджень та, звісно, нових експозицій митця — як це оформити в інших музеях (адже я завжди порівнюю досвід). Адже місце робіт нашого знайомого художника — бути саме в музеях Швейцарії (які я не раз відвідувала), і взагалі сподіваюся, що швейцарці ще більше дізнаються про українських митців. Це мистецтво — приклад і справжнього таланту, і вміння бачити, і справжньої школи. Також це приклад українського національного несвідомого. Хотілося б побажати Сергієві Вовку не лише натхнення (що само собою), а й ще більшого визнання його робіт, побільше виставок і, звичайно, продажу картин. А також — наукового аналізу його живопису, який уже давно став нашою класикою. Художник — творець, але йому потрібна промоція. І, звичайно, мент (без якого не буває справжньо- ми всі сподіваємося й надалі побачиго таланту). Певна, що роботи Сергія тись особисто. Вовка відкриються широкій аудиторії. А ще ви краще зрозумієте сучасне українське мистецтво і Київ. КиАвтор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідївські художники мають бути герояний науковий співробітник Київськоми не лише довідників, а й енциклого літературно-меморіального мупедії мистецтва, яке твориться саме зею Максима Рильського. сьогодні.

32

Освіта

№ 4 — 06.07.2022

Освіта в Україні під час воєнного стану Оксана Кріт, Київ «Сурма»

Н

овий навчальний рік, згідно з постановою КМУ «Про початок навчального року під час дії воєнного стану в Україні», має розпочатися традиційно 1 вересня 2022 року для загальноосвітніх навчальних закладів, однак триватиме майже на місяць довше — до 30 червня 2023 року. Залежно від безпекової ситуації у кожному населеному пункті заклад освіти обиратиме форму організації освітнього процесу — очну, дистанційну чи змішану. Безпекою шкіл займатимуться спеціальні комісії. Головні моменти: наявність надійних та безпечних укриттів, візуалізація шляху до безпечних місць, організовані навчання з евакуації учнів до сховищ, досконала система звукового оповіщення про повітряну тривогу. Університетам рекомендовано розпочати навчання з 15 серпня, однак це лише рекомендація, оскільки всі вищенаведені безпекові вимоги також стосуються навчання у ЗВО і їх треба встигнути реалізувати до початку навчання. Зокрема новий 2022/2023 навчальний рік у КНУ імені Тараса Шевченка для студентів усіх курсів, окрім перших курсів ОС «Бакалавр» та ОС «Магістр», розпочнеться 1 вересня. Для перших курсів — 26 вересня. Відповідно з міркувань економії плануються довші зимові канікули як для школярів, так і для студентів. Остаточне ухвалення рішення щодо формату навчання залежатиме від безпекової ситуації в державі та у відповідних містах. ЧИ БУТИ І ЯК БУТИ ФОРМАТУ НЕОНАВЧАННЯ? Дистанційна форма навчання за своєю синкретичною природою є інноваційною формою освіти, оскільки заснована на використанні інтернет-технологій, сучасного мультимедійного інтерактивного устаткування, при цьому включає в себе поєднання переваг віртуального й традиційного навчання. Тут уважно — саме переваг. Завдання для вчителів, батьків та учнів визначити ці переваги — з віртуальної площини і з традиційної — і заспокоїтися. Бо неонавчанню все-таки бути. Це питання не лише освітнього прогресу, а й певної зумовленості та пристосування. Тож усвідомлення, які можливості містить в собі дистанційне навчання, допоможе побудувати освітній процес у здоровий та якісний спосіб,

навчитися користуватися усіма його перевагами та не «запускати» наслідки негативних сторін перманентного онлайн-навчання, тримаючи під контролем, балансуючи реальність з віртуальністю. Щоби дистанційне навчання було ефективним, треба враховувати, що такий формат навчання вимагає високої самоорганізованості та самомотивації. Ось чому меншим за віком учням важче концентруватися на дистанційних уроках. Зі зростанням відповідальності учня, зростає й ефективність від дистанційного навчання. Такий факт підтверджений дослідженнями ще постпандемійного навчання, коли освітній процес по всьому світу масово перейшов на форму дистанційного навчання. Дистанційне навчання потребує від учасників освітнього процесу усвідомлення кінцевої мети більше, ніж традиційне навчання. Віртуальність може тягнути за собою певну розмитість уявлення що і для чого. Тож новим «давно забутим старим» завданням для вчителів стало пояснення, яких кінцевих навичок набудуть та до яких результатів учні прийдуть по закінченню уроку, як ці навички вони зможуть застосувати в житті на практиці. Візуалізація мети навчання допомагає учню та вчителю усвідомити якість проробленої роботи на уроці. Чи пропрацювали поставлені цілі? Чи володіємо запланованими навичками? Не менш важлива соціалізація учня у процесі навчання, особливо дистанційного, який не включає її як пріоритетну складову. Рівень соціалізації відіграє таку фундаментальну роль, що можна сміливо сказати — знання та навички без уміння співпрацювати з іншими людьми залишаються абстрактними та ефемерними. Знання потребують практичної реалізації, уміння їх демонструвати та використовувати для спільного суспільного блага. Тож елементи соціалізації учня незалежно від формату навчання мають бути. З власного досвіду добре знаю, що на уроках, де присутні обговорення, діалоги, презентації проектів із захистом, колективне оцінювання, рівень задоволення і користь від навчання в рази більші. Хто має відповідати за особистий освітній простір учня під час дистанційки? Як на мене, це питання має узгоджуватися між учнем та батьками. Ідеальне — не є реальним. Але мінімальні потреби дитини у комфорті навчального простору треба забезпечити. Ці мінімальні потреби варто проговорити дитині з

батьками, оскільки вони будуть індивідуальними для кожного учня. Без емоційного добробуту, який великою мірою забезпечує саме комфортне навчальне середовище, в урочній атмосфері за екраном комп’ютера важко зосередитися та включитися в процес навчання повністю. Навчання під час війни це і продемонструвало. Тріада «учень-батьки-вчитель» залишається актуальною впродовж дистанційного навчання. І сюди ж додається ще психологічна підтримка від фахівців. З війною в освітній процес прийшли і нові переживання серед школярів та студентів. Як психоемоційний стан учня чи студента впливає на якість освоєння навчального матеріалу — на це звернемо увагу в наступних матеріалах. До того ж, постійне онлайн-навчання впливає на загальний стан здоров'я. Статична втома, погіршення уваги, втома очей — ось деякі з наочних наслідків. Про ці симптоми варто пам'ятати, щоб попередити їх виникнення, а вчитель і батьки мають нагадувати учню про гармонійне навчання та відпочинок, привчати їх до відповідальності за власне здоров'я, наголошувати на більшій потребі фізичної активності, відпочинку від ґаджетів в цих умовах навчання. Важливо навчити учнів брати участь у процесі зворотного зв'язку (визначати, що сподобалося, що сподобалося менше, чому це сподобалося, яке пояснення було найефективніше). Такі конструктивні діалоги допоможуть формувати план уроку разом з учнями та щоразу використовувати ті технології та інструменти, які бажані для учнів та забезпечують для них найкращий результат від навчання. Адже учні — то є цільова аудиторія вчителя. І вся орієнтація роботи педагога — на них.

Студентства та викладачів це теж стосується. Запорука успішного навчання — у спільному осягненні шляху — разом визначати, що і як краще, шукати найоптимальніші варіанти. Це посприяє у створенні доброго авторитету вчителя/викладача та дружнього діалогу між командою та командиром (вчителем/викладачем) у спільному плаванні в напрямку до спільної мети. Дистанційка любить простір для вибору. Наприклад, кілька варіантів домашнього завдання, форми його виконання. Хай учні та студенти вчаться приймати відповідальність за свій вибір та підтверджувати наміри в дії. Гнучкість — друге ім’я дистанційного навчання. Нові реалії — нові можливості. Завдання вчителя та учня, викладача та студента полягає не в тому лише, щоб їх розгледіти, а й створити. А ще кожен урок чи лекція, практичне заняття чи семінар мають охоплювати ціннісне — усвідомлення себе громадянином держави та своєї ролі в ній, пізнання часу, в якому живемо і себе самих в ньому — ось одна з позицій щодо неонавчання. До того ж питання цифрових навичок для науково-педагогічного та педагогічного складу не вдасться вже оминути. Бо від цифрової компетентності вчителя і викладача залежить якість дистанційного навчання, яке у буремний час війни займає першорядну роль як формату навчання. Такі курси вже є у відкритому доступі. Вищим структурам залишається продовжувати впроваджувати це у системи підвищення компетенції тьюторів України і контролювати процеси навчання. Автор: Оксана Кріт, журналістка Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка.

Освіта

06.07.2022 — № 4

Надія Красоткіна, Ковель «Сурма»

З

доров’я — це та категорія, про яку ніхто не задумується, коли воно є. Людина його не помічає і не думає про нього, а сприймає як належне, і як те, що здоров’я і сила будуть завжди, скільки його й віку. Особливо в молодості і в юності кожен переконаний, що він найздоровіший і це буде все життя. Тому на здоров’я мало хто зважає і на ньому не зациклюється. Та, на жаль, здоров’я іноді підводить. Людина раптово може впасти і щось зламати чи потрапити в ДТП, заразитися якоюсь хворобою тощо… І тоді відчуває біль, розпач, нерухомість, приступи жаху… От тоді в людей вже є багато часу подумати про здоров’я, як його повернути і стати таким, як колись. Так народна мудрість і каже: «Здоров’я маємо — не дбаємо, а втративши — плачемо». Тож про здоров’я треба думати завжди і виховувати дітей так, щоб вони розуміли важливість здоров’я для людини з самого дитинства. Тому, насамперед, їх треба привчати до чистоти та правил гігієни… Маленьких діток необхідно навчити, щоб вони не тягли всього до рота, не піднімали нічого із землі, мили постійно руки з милом, вмивалися, чистили зубки, купалися перед сном, більше бували на повітрі і гралися в рухливі ігри, тобто більше рухалися, бігали, стрибали, гралися з м’ячем, каталися на самокатах, велосипедах тощо. Таку роботу з дітьми треба щодня проводити в сім’ї, малечі весь час варто про це нагадувати та виробляти постійні гігієнічні навички. А старшим дітям треба розказувати про здоровий спосіб життя, застерегти їх від набуття шкідливих звичок і не тільки розмовляти про це, але й займатися з дітьми. Вранці разом робити зарядку на свіжому повітрі, пробіжку чи прогулянку в парку, потрібні для загартовування вправи на спортивних снарядах, плавати у водоймах. З дітьми треба вести мову про харчування і його роль для здоров’я людини, про те, що і скільки корисно вживати в їжу, а що шкідливе для здоров’я, що можна і треба пити, а чого не можна… Дітей іноді треба переконувати, показувати приклади на людях, щоб вони могли це побачити і зрозуміти. Дуже цікаві дітям походи за місто з батьками або з кількома сім’ями до озера, річки, ставка чи в ліс. Особливо це важливо для підлітків, коли вони вже починають дорослішати, бо приклад батька і матері для них ще є пе-

33

Здоров’я — всьому голова реконливий. У таких походах батьки можуть багато чому навчити своїх дітей, наприклад, де можна розводити вогнище, і як правильно це зробити; як зварити куліш і з чого можна зварити чай, якщо ти в лісі або на лугу; які рослинки для цього підходять, а які ні; як правильно загасити вогнище і як прибрати місце відпочинку, щоб не залишати за собою слідів; як зробити намет із підручних матеріалів; як треба поводитися в місцях відпочинку, щоб не заважати іншим; як захистити себе під час грози, дощу, вітру; як орієнтуватися на місцевості, щоб не заблукати… І ще багато-багато всього корисного дітей можна навчити під час таких походів. І це дуже важливо для дітей, адже вони стають набагато ближчими до своїх тата і мами, вони прикипають до своїх батьків душею, запам’ятовують такі походи і проносять ці хвилини щастя і радості через усе своє життя. Та й усе, що діти роблять разом з батьками, закарбовується у пам’яті дітей і не полишають вже ніколи. І це дуже важливо, бо приносить користь усім: і батькам, і дітям, укріплює їхнє здоров’я та самопочуття, робить батьків і дітей близькими і ще дорожчими одне для одного. А головне, укріплює фізичний стан, робить всіх здоровішими, сильнішими, багатшими душею… Як каже народна мудрість: «Подивись на вид і не питай про здоров’я», бо вид розкаже про все…

Своє здоров’я треба берегти і піклуватися щоднини, щоб жити в світі цім могти. Здоров’я треба для людини! Тож не лінуйся, а працюй і розвивай себе фізично, Ти бігай, плавай і мандруй, все буде просто фантастично! Танцюй, ходи, а ще стрибай, злітай на крилах мрій до неба… Лиш звичок злих не наживай і буде все тоді, як треба. ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ Патріотизм — це висока і палка любов до своєї Вітчизни, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги… Це глибинне почуття, яке є в людській душі і проявляється особливо яскраво у важкі часи, особливо, коли в країну приходить біда. І якщо це почуття є, то людина без роздумів і вагань іде захищати свій край у грізний воєнний час і всім, чим тільки може, допомагає, щоб подолати труднощі і наблизити жадану перемогу. Що ми сьогодні і бачимо в Україні, де в перший же день війни люди стали на захист

батьківщини, організувалися в тер. оборону, самі швидко створили загони благодійництва і допомоги ЗСУ і громадянам, які опинилися в окупації. Це почуття, мабуть, закладене в наших генах, бо українці завжди були такими, в усі віки вміли згуртуватися, об’єднатися у міцний кулак, адже численні вороги не давали нам спокою протягом століть. Але є й такі громадяни, які працюють проти народу, проти України, бо у них відсутнє почуття патріотизму, тому що для них найважливіше — це гроші, нажива, ненависть до всього українського, зверхність чи колись невизнання його авторитету, і це робить його колаборантом, зрадником, ненависником і свого народу, і своєї країни. А це яскраво проявляється саме в часи

війни… Що ми сьогодні бачимо і, на жаль, дуже часто. Тому почуття патріотизму треба виховувати з юних літ, щоб дитина засвоїла це на підсвідомості і розуміла, що вона є частиною свого народу, країни, нації… Щоб вона усім єством полюбила рідний край, батьківську землю, свою мову, рідну пісню, народні традиції і культуру… Щоб дитина перейнялася цим до глибини душі, щоб усе це засіло в її серце так міцно і на все життя, щоб ніщо і ніхто не міг цього з неї вирвати. От щоб в дитини було почуття патріотизму, то його треба виховувати і в сім’ї, і в школі, та й у всіх громадських організаціях. По-перше, треба щоб дитина

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 34

34

Освіта

№ 4 — 06.07.2022

ПОЧАТОК / С. 33 чудово вивчила і знала державну мову, адже це мова країни, де вона живе і знати її треба обов’язково та розмовляти нею вишукано. По мові нас впізнають у цілому світі, тому треба нести її з гордістю у світ і пишатися тим, що ти — українець! Не можна цуратися ні своєї пісні, ні танцю, ні своєї культури, ні традицій, бо вони віками складалися нашим народом, а народ вкладав в це свої знання, свою любов, гордість, повір’я, легенди і душу... А український народ — це дуже древня нація, яка дала світові великі таланти науковців, співаків, композиторів, поетів… А скільки нами створено народних пісень! Скільки у нас є неймовірних легенд і дум, казок і прислів’їв! Тож нам є чим пишатися. От про все це дітям треба розказувати, доносити до їхнього серця, переконувати, що вони теж є частинкою цього народу, української нації, яка ніколи ні на кого не нападала війною, а несла у світ свою науку, традиції, пісню, віковічну і прадавню культуру, історію, свою солов’їну і мелодійну мову, у якій ніколи не було грубих і зневажливих слів, а лише тепло, любов, щирість і доброта… Тому треба все це доносити до свідомості дітей, розказувати про наших талановитих і героїчних людей, які

Патріотизм іде до нас з любові до мами й тата, хати й джерельця… Із доброти та ласки, що у слові, Й від солов’я — маленького співця… Від річечки, що в місті протікає, І поля, що серпанком одягло… З веселки, що у небі зацвітає, Й від сонечка, яке несе тепло… Патріотизм приходить від роботи, Коли зерном ти засівав поля. Від ласки і великої турботи, Яку дарує матінка-земля. Патріотизм — це почуття глибинне, У нім любов безмежна і палка До рідного, що є для всіх первинне… Й любов ця світла, неабияка! жили і сьогодні живуть в Україні; треба наводити приклади з життя людей, які боронять сьогодні нашу Вітчизну від російської навали, від злих окупантів; вчити дітей поважати людей праці, які сьогодні відбудовуватимуть нашу країну; вчити дітей любити цей край, землю, яка дала всім нам життя і вільну волю... Це треба робити не нав’язливо, а поступово і розповідати

із захопленням, щоб діти сприймали повідомлення радісно, тоді воно залишиться в пам’яті назавжди…І в школі треба проводити велику виховну роботу, бо саме там, в дитячих класних колективах, вони найкраще сприймають все почуте, діляться своїми думками з друзями, сперечаються, вчаться відстоювати свої думки і поважати думки інших…

Вона веде у бій, щоб воювати За рідний край, за місто і село… Щоб землю цю собою захищати, Щоб все цвіло й життя на ній було. Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.

В Нас Можна Посмакувати Такі Страви:

PASTRY & CAFE УКРАЇНСЬКА АУТЕНТИЧНА КУХНЯ СМАЧНА УКРАЇНСЬКА ЇЖА

ПРИЙМАЄМО ЗАМОВЛЕННЯ НА СВЯТКУВАННЯ ЮВЕЛЕЇВ СВЯТКОВАННЯ В НАШОМУ РЕСТОРАНІ ЗАМОВЛЕННЯ ЇДИ З ДОСТАВКОЮ ДО ВАШОГО СВЯТКОВОГО СТОЛУ В НАС ДОЗВОЛЕНО ПРИНОСИТИ СВОЇ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ BYOB

АДРЕСА: 2524 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Ми відкриті: пон.-п’ятн.: 10 AM-5PM cуб.: 9АМ-5РМ нед.: 10АМ-4РМ ТЕЛ. 773.276.6402 www.shokoladpastryandcafe.com

• Український Борщ З Домашніми Булочками Та Часником • Картопляний, Грибний Та Гороховий Супи • Бульйон З Домашньою Лапшою • М'Ясо По Гуцульськи, Відбивні, • Деруни, Котлети • Більше 10 Видів Вареників • Домашні Млинці • Паніні, Бутерброди, Закуски, Свіжі Салати • Домашня Випічка, Торти, Солодощі • Запашна Кава, Капучіно, Лате, Чаї, Соки, Напої • Меню Для Вегетаріанців

Реклама

06.07.2022 — № 4

СПЕЦІАЛІСТ ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВАС

НАТАЛЯ АСЕВЕДО КУПІВЛЯ ТА ПЕРЕФІНАНСУВАННЯ ЖИТЛА ВСЕ НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ ! ДЗВОНІТЬ ДО НАС З ПИТАНЬ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ ТА ОТРИМАЄТЕ ВСІ ВІДПОВІДІ В ОДНОМУ ОФІСІ

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО ТЕЛЕФОНУ

773-368-0123

• Індивідуальний підбір фінансування • Федеральні позики • Низькі відсотки • Позики під ремонт • Перефінансування з CASH OUT • Перефінансування без додаткових коштів NO CLOSING COST • Можливе 100% фінансування

Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469)

www.gosfmc.com Наша адреса: УКРАЇНСЬКА ОКОЛИЦЯ 1706 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Tel.: 773-109-1950 Fax: 847-834-0106 nacevedo@gosfmc.com NMLS ID:232240

AN ILLINOIS RESIDENTIAL MORTGAGE LICENSEE

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

35

36

Берегиня

№ 4 — 06.07.2022

«СУРМА» ДБАЄ НЕ ЛИШЕ ПРО ДУХОВНУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ ДЛЯ НАШИХ ЧИТАЧІВ, А Й ПРОПОНУЄ СМАЧНІ РЕЦЕПТИ ВІД МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА.

Квас. Традиційно для приготування цієї страви використовувався буряковий квас. Ми спробували приготувати верещаку з темним хлібним квасом, який можна купити в магазині. І результат нас приємно вразив, бо страва вийшла нічим не гіршою. Приправи. У нашому рецепті ми використали орегано, або, як називають в Україні цю траву, — материнку. Аромат унікальної пряної рослини дуже гармонічно поєднується зі свининою. Перевага орегано ще й у тому, що трава росте не лише на присадибних ділянках, а і є дикоросом, тобто розповсюджена майже по всій території нашої країни. Орегано у стравах є однією з основних приправ і не лише в українських. Так само материнка популярна в італійській, грецькій та іспанській кухнях. ІНГРЕДІЄНТИ

0,8-1 кг свинячих ребер 0,75-1 л квасу (темний хлібний) 1 головка часнику Жодна страва української кухні 2-3 ст. л. соняшникової олії не залишає байдужим справжнього М’ясо. Для приготування вереща- 1 ч. л. орегано (материнка) гурмана. А надто, коли йдеться про ки можна використовувати свинячу 2 ст. л. борошна автентичні смаколики зі свинини. груднину, підчеревину чи ребра. Ми 50 г вершкового масла На цьому м’ясі українці знаються вибрали ребра, тому що м’ясо на ре- 1 ст. л. панірувальних сухарів дуже добре. берцях у цій страві набуває особливо- 2-3 гілочки петрушки Розкажемо як приготувати укра- го аромату та смаку, а його текстура сіль та перець до смаку їнську верещаку. У ній ароматні сви- просто тане у роті. До того ж, реберця нячі реберця, запечені у квасі зі спе- — вдалий варіант, якщо ви плануєте КРОК 1 ціями і часником, вражають своїм готувати на велику компанію. РеберВикладіть на кухонну робочу понапрочуд природнім та наваристим ця — типовий фінгер фуд, тобто стра- верхню всі інгредієнти необхідні для смаком. ва, яку зручно їсти руками, без столо- приготування верещаки. Візьміть вого наряддя. 0,8-1 кг свинячих реберець, помий-

ВЕРЕЩАКА

СЕКРЕТИ ПРИГОТУВАННЯ ВЕРЕЩАКИ

ствіти. За бажанням додайте трішки меленої кориці, кардамону та імбиру для аромату. Але запевняємо вас, що і звичайної солі буде достатньо. Зверху можете прикрасити ще зернятами кунжуту чи соняшниковим насінням. Обидва варіанти варто попередньо підсмажити на розігрітій сковорідці. ІНГРЕДІЄНТИ 250 г кисломолочного сиру 9% 150 г пшеничного борошна 60-70 г вершкового масла 82,5% ½ ч. л. солі ½ ч. л. розпушувача 1 ч. л. соняшникової олії (для змащення рук)

СОЛОНЕ СИРНЕ ПЕЧИВО: НАЙПРОСТІШИЙ РЕЦЕПТ

віяти цей міф. Немає нічого неможливого: просто візьміть інгредієнти в указаних пропорціях, змішайте їх в посуді і готово!

Якщо ви боїтеся готувати тісто, а тим паче з нього щось робити, думаючи, що це складно, то ми готові роз-

Поради. Беріть кисломолочний сир та вершкове масло найвищої жирності, тоді печиво вийде з насиченим смаком та не буде швидко чер-

КРОК 1 Духовку розігрійте до 180 градусів в режимі нижнього і верхнього нагріву. Якщо такого режиму у вас немає, використовуйте стандартний режим. Вершкове масло дістаньте з холодильника, аби воно було кімнатної температури. КРОК 2 У невелику миску викладіть 60 г м’якого вершкового масла 82,5%,

те, наріжте по 1-2 сегменти та приберіть плівки та можливі сколи від костей. М’ясо посоліть і поперчіть. За допомогою преса або спеціальної терки подрібніть зубчики цілої головки часнику. КРОК 2 На розігріту пательню додайте 2-3 ст. л. соняшникової олії та підсмажте свинину до рум’яної скоринки. КРОК 3 Перекладіть обсмажені ребра у глибоку форму для запікання і притрусіть 1 ч. л. орегано. Влийте у форму з ребрами 0,75-1 л темного квасу. КРОК 4 Поставте форму для запікання у розігріту до температури 180 градусів духовку та запікайте свинину з квасом протягом однієї години. КРОК 5 Після цього готові реберця перекладіть в посуд і накрийте фольгою, щоб вони залишалися гарячими до подачі. Квас, що залишився від запікання, злийте в сотейник і випарюйте протягом ще 15 хвилин для створення густого соусу. КРОК 6 Щоб соус згустів, додатково змішайте 2 ст. л. борошна з 50 г м’якого вершкового масла. КРОК 7 Потроху додавайте суміш в сотейник, перемішуючи віничком, щоб соус залишався однорідним і без грудочок. При подачі ще теплі ребра полийте рясно соусом і присипте сухарями (1 ст. л.). За бажанням додайте листочки 2-3 гілочок петрушки. додайте 150 г пшеничного борошна, ½ ч. л. солі, ½ ч. л. розпушувача та перемішайте. КРОК 3 Додайте 250 г кисломолочного сиру 9% та добре перемішайте до отримання однорідної маси. Якщо у вас є кухонна машина, можете замісити тісто в ній, використовуючи насадку «Гак». КРОК 4 Сформуйте печиво руками. Ми робили стандартну круглу форму, але ви можете фантазувати та використати різні фігурки. Головне, щоб розмір печива не був занадто маленьким, інакше воно після запікання стане твердим та сухим. КРОК 5 Щоб тісто не прилипало до рук, змастіть їх 1 ч. л. соняшникової олії. Викладіть печиво на деко з пергаментом і випікайте 15-20 хвилин за температури 180 градусів, доки воно не стане золотавого кольору. Смачного! Підготувала Діана Царук Джерело: https://klopotenko.com/

Наука

06.07.2022 — № 4

37

Спецоперація росії в науці. Почали і здулися

Н

ині весь цивілізований світ викреслює росію з різних сфер колективної діяльності. А як обмежити її в міжнародній науковій співпраці? Багато університетів, ґрантових фундацій та наукових товариств уже ухвалили таке рішення. Яка головна мета цих обмежень? Звузити доступ до фінансування науки? Чи до наукових міжнародних колективів? Це теж важливо, але головна мета — інша: обмежити науковий імпакт (коефіцієнт цитованості) росії. Зробити так, щоб вплив науковців країни-окупанта на світову науку був майже нульовий. Відверто кажучи, російські вчені, мабуть, інтуїтивно сформували таку динаміку до самовідтинання свого наукового імпакту ще до війни, адже саме росія ще з однією країною світу вийшла в лідери із самоцитувань своїх вчених, тобто росіян росіянами: їхній показник становить 12,96, тоді як японці цитують їх на рівні 0,16; американці — 0,11, британці –0,14 . Пару науковцям із росії становить уже давно підсанкційна країна — Іран, світовий лідер за роллю самоцитувань у формуванні наукового імпакту країни (показник 16,3). Добра пара, що тут сказати. Звісно, такий науковий імпакт, коли вчені певної країни самі собі щось там визнають, штучно формуючи показники й ламаючи через коліно всі усталені у світі норми й правила, неприродний. Такий собі національний науковий картель із генерації наукового імпакту. Тим часом не можна не зазначити, що вчені окремих країн світу, хоч і не дуже істотно, але теж сприяли приростові російського наукового імпакту. Лідерами серед зарубіжних країн тут виступають Німеччина і Франція

з показником 0,23 (галузі Science та Engineering). Водночас ми можемо привітати рішення Спілки ректорів університетів Німеччини про припинення співпраці з вченими з росії. Загалом показник імпакту російської науки найнижчий серед країн-лідерів публікаційної продуктивності у світі і зазвичай не перевищує 0,2. Це майже втричі менше, ніж показник імпакту науки Ірану. У 2018 році росія розпочала так звану «спеціальну операцію» в науці. До 2024 року, згідно з її національним проектом «Наука», вона мала б увійти до першої п’ятірки країн світу за кількістю наукових публікацій із пріоритетних для росії галузей наук. У наукометричному вимірі це мало б означати зростання кількості наукових публікацій за шість років (з 2018-го до 2024-го) удвічі. Саме так росія зробила спробу вплинути на світову науку — не якістю, тобто імпактом, а кількістю. Розпочали росіяни свою операцію із захоплення наукового світу, так би мовити, за здравіє, видавши за 2018 рік майже 16% приросту й ставши разом із Індією лідерами за темпами приросту публікацій у світі. Якби такими темпами рухалися й далі, то 2024 року, може, й захопили б увесь науковий світ. Але вже наступного, 2019 року, щось притихли, зафіксувавши 12% приросту, а 2020-го взагалі здулися — лише 4%. Цю поразку російської науки нам варто зафіксувати. Вона в них не остання. Ось так від гігантських планів росіян у науці залишився лише порожній звук. Зі свого боку, українські вчені мають тримати стрій, демонструючи відповідну твердість щодо бану нау-

кової співпраці з росіянами. Потрібно не повторити досвід 2014 року, коли гібридна агресія росії вдерлася в мирне життя України. Це може видаватися дивним, але з 2014-го до 2016 року кількість наукових публікацій у журналах «Скопус» за співавторства вчених із України та росії зменшилася лише на 10%, водночас у межах більших міжнародних наукових колективів за участю вчених з України, росії та інших країн світу, кількість таких публікацій навіть зросла на 4% . Якщо брати за галузями наук, найбільше наукових статей у співпраці з російськими вченими продукувати вчені України в галузях фізики та астрономії (22% статей), матеріалознавства (17% статей) та хімії (10% статей). Впевнений, що наші вчені, які представляють зазначені галузі наук, покажуть свою принципову позицію. Що стосується закладів росії, з вченими яких наші науковці впродовж 2014-2016 років опублікували найбільшу кількість статей, то лідерів два –російська академія наук і московський державний університет, на

Інфографіка: ZN.UA

які припадає близько 10% усіх статей у співавторстві. Цього разу наші вчені мають продемонструвати абсолютно принципову позицію, без будь-яких компромісів, і довести кількість спільних із росіянами публікацій до нуля. Ба більше, у співпраці з колегами з цивілізованих країн світу ми також маємо бути максимально безапеляційними, — жодні наукові публікації з вченими з росії не є можливими. Беручи до уваги той факт, що саме наукові роботи, які є результатом міжнародної співпраці вчених, більше цитовані, ніж ті, які є результатом національного наукового виробництва, така принципова позиція зробить свій внесок у загальну справу обмеження міжнародного імпакту російської науки, залишивши її наодинці з її численними проблемами, а російських вчених — наодинці з їхньою втраченою совістю. Автор: Олександр Костюк Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ science/spetsoperatsija-rosiji-v-nautsipochali-i-zdulisja.html)

38

Літературна сторінка

№ 4 — 06.07.2022

Верблюд Петро Масляк, Київ «Сурма»

В

ідомий у Києві своїми химерними вибриками академік Завізіон ніколи не зупиняється у власних розіграшах. Їхніми жертвами стають різні люди і цілі організації. Цього року академік, здається, перевершив самого себе. Цього разу його жертвою став знайомий Завізіона, декан ветеринарного факультету Університету біоресурсів та біотехнологій, професор Думанський. Останній являв собою тип ученого, повністю заглибленого у власну наукову діяльність. Водночас його науковій роботі заважало все: родинні обов’язки, необхідність витрачати дорогоцінний час на одягання, харчування, сон і такі інші, як він казав, «штуки». Усі ці побутові речі страшенно дратували поважного професора. Він і одягався настільки недбало, наскільки дозволяли суспільні пристойності. Іншими словами, декан зовні мав вигляд справжнього безхатька, і в ньому ті, які його не знали, не могли навіть і запідозрити відомого в Європі вченого, який заснував ветеринарні кафедри й інститути в трьох африканських країнах, а його підручник з ветеринарії перекладений англійською, іспанською і німецькою мовами. Декілька років тому, на початку літа, до Києва приїхав мандрівний цирк-шапіто. Серед його зірок виділявся власною статтю і талантом дресирований верблюд. Така собі велика, двогорба тварина. Дуже випещена, доглянута і розумна, яка користувалася загальною любов’ю публіки. Тому керівництво цирку дуже цінувало свого артиста. Однак того літа щось пішло не так. Чи то «заслужений артист» щось не те з’їв, чи то хтось із конкурентів його спеціально отруїв, але тварина занедужала. І так, і сяк, і туди, і сюди. Спочатку артиста лікував пересічний ветеринарний лікар, але безуспішно. Верблюд спадав із тіла на очах. Коли справи стали вже зовсім кепськими, і стало зрозумілим, що тварина ось-ось здохне, керівництво цирку звернулося до українського ветеринарного світила, тобто професора Думанського. Мандрівний цирк вирушив до чергового міста, а верблюда привезли до ветеринарного факультету, де була й ветеринарна клініка. Саме в ній днював і ночував шановний професор. І трапилося чергове диво, на які була такою багатою ветеринарна практика Думанського. Верблюд оклигав і вже на початку осені пасся на великому подвір’ї ветеринарного факультету, яке безпосередньо прилягало до Голо-

сіївського лісу і розташовувалося на вулиці Полковника Потєхіна. Професор Думанський поступово відновив життєві сили циркового артиста, і він став своєрідною візитівкою невеликого київського мікрорайону багатоповерхових будинків, де здебільшого мешкали працівники Університету біоресурсів та біотехнологій. Перехожі іноді могли спостерігати цікаву картину: верблюд, засунувши голову до кухні першого поверху якоїсь квартири, з очевидною насолодою «рубав» просто з каструлі борщ, яким його пригощала якась «добряща», вже немолода жіночка. Саме самотні жінки з навколишніх будинків стали справжніми харчовими донорами цієї непересічної тварини. Цирковий артист-верблюд, «красень-мужчина», на відміну від їхніх колишніх чоловіків-невдах, алкоголіків й імпотентів, завжди мав вигляд «на всі сто» і ніколи не втрачав власної гідності. Як каже один професор: в університеті можна було би комфортно працювати, якби не студенти… Останні і стали зародковими призвідниками чергового розіграшу академіка Завізіона. Верблюд ніколи не відходив далеко від подвір’я факультету і коли так траплялося, що він за машиною чи людьми виходив за огороджену територію, ворота і хвіртку завжди залишали відчиненими, щоб тварина могла вільно повернутися назад. І ось хтось зі студентів запропонував парі: куди попрямує верблюд, якщо виманити його на вулицю і зачинити за ним хвіртку і ворота. Одна група вважала, що верблюд проситиметься назад, де його завжди чекає гарантоване харчування впродовж доби. Інша

переконувала, що він попрямує до Голосіївського лісу. Треті були впевнені, що такій артистичній натурі єдиною дорогою буде шлях до великого гастроному з кав’ярнею на розі вулиць Полковника Потєхіна і Героїв оборони. Переможці мали отримати від тих, які програють, пиво у сусідньому із гастрономом пивбарі. Саме остання група студентів і перемогла. Витурений на вулицю верблюд на вигляд не був спантеличеним. Він лише трохи завагався, однак майже одразу вирушив вулицею у бік гастроному. Всі три групи студентів рухалися за ним назирці. Біля гастроному і навколишніх закладів харчування і «випивання» завжди юрмилися люди. Верблюд зупинився біля стоянки автомобілів поблизу універмагу, опустився на коліна передніх ніг і став бити поклони в різні боки, випрошуючи в людей частування. Навколо нього відразу зібрався натовп, дехто побіг до супермаркету «купити щось для верблюда». Хтось пхав тварині до рота капусту, щойно придбану в крамниці, відриваючи її від качана, дехто пропонував моркву, якийсь жартівник не пожалів пива. Життя буяло… Всі три групи студентів: і ті, які виграли парі, і ті, які його програли, були дуже задоволені. Саме в цей час на власному автомобілі повз супермаркет проїжджав зеленочудовим кампусом університету до проспекту Науки академік Завізіон. Він помітив верблюда з натовпом роззяв навколо нього й зупинився. З юрби вже давали верблюду чіпси і морозиво. «Та не пхайте ви тварині до рота всіляку гидоту, — звернувся він до людей. — Це ви можете таке

лайно їсти. А ваші коти і собаки від нього відвертаються. То не труїть тварину». Верблюд, ніби зрозумівши академіка і солідаризувавшись із ним, почав підводитися. У цей час із натовпу вискочило якесь хлоп’я, років семи. Із рюкзачком за спиною дитина мала вигляд першокласника. У руках хлопчик тримав цукерку і тицьнув її до рота верблюда. Останній затиснув кулачок дитини у своєму роті й остаточно звівся на ноги. Зі страшним криком дитина повисла в повітрі. — Чоловіки, та зробіть же щось нарешті!, — істерично заверещала якась жінка. — Він з’їсть дитину. — Не говоріть дурниць, — втрутився знову Завізіон. — Верблюд травоїдна тварина і м’яса не їсть. — Треба викликати поліцію, щоб вони пристрелили цю тварюку, — закричав якийсь миршавий чоловічок, типової алкогольної зовнішності. — Треба дратувати верблюда, він плюне і випустить дитину, — запропонував Завізіон. Двічі просити миршавого алкоголіка не треба було. Той старався, як міг, і в нього непогано виходило. Верблюд дійсно плюнув, та так влучно, що заліпив миршавому пінистою слиною не лише все обличчя, але й шию і груди. Хлопчик упав на тротуар. Ще нещодавно переляканий натовп дружно зареготав. Завізіон підійшов до хлопчика і почав розглядати кисть його руки. Залишилися сліди від зубів верблюда, але, схоже, що ні перелому, ні вивиху не було. Однак перелякана дитина продовжувала плакати. Завізіон повів хлопчика до свого джипа, щоб відвезти його до травмопункту десятої лікарні, розташованої на Голосіївському проспекті. Раптом його очі загорілися знайомим вогнем. Він взяв до рук смартфона і зателефонував Думанському: «Швидше сідай на свого «корча» і «дуй» до супермаркету на Потєхіна. Твій верблюд тут травмував дитину. Вези хлопця до травмпункту, а то ще батьки позиватимуться до суду. Цей скандал тобі зараз не потрібен. Ти, наскільки я знаю, висуваєшся в академіки. Швидше приїжджай, я чекаю з дитиною на автостоянці». Після цього Завізіон зателефонував до травмпункту і попередив, що невдовзі до них приїде один божевільний, який викрав дитину, поводиться агресивно і стверджує, що хлопчика покусав верблюд біля супермаркету: «Я не лікар, але це очевидна маячня шизофреника. Він може бути дуже небезпечним, так щоб були готові». Усього через декілька хвилин Думанський був на місці. Він посадив хлопчика до свого старенького «Опеля» і повіз його до травмпункту. Ветеринар дуже дякував академіку, який опинився в потрібний час в потрібному місці. Завізіон поїхав слідом. Думанський поставив свою машину біля

Літературна сторінка

06.07.2022 — № 4 травмпункту і повів дитину до його приймальні. Слідом зайшов Завізіон і влаштувався на одному зі стільців у кімнаті для очікування. А Думанський, нічого не підозрюючи, завів дитину до кабінету лікаря і сказав, що її травмував верблюд. Медсестра одразу забрала хлопчика на рентген, поспіхом провівши його повз Завізіона і, вважаючи його черговим пацієнтом, попрохала трохи почекати. Той сказав, що його проблеми не є нагальними і йому нікуди поспішати. А в цей час лікар в кабінеті як тільки міг тягнув «гуму», чекаючи приїзду бригади санітарів з психлікарні, куди він зателефонував одразу після розмови з Завізіоном. Нарешті відчинилися двері і до кабінету лікаря-травматолога поспіхом зайшли два дебелих санітари в білих халатах. Вищий із них тримав на руці гамівну сорочку. Лікар одразу повеселів і віддав ініціативу до рук щойно прибулої бригади. — Що тут трапилося?, — запитав нижчий і дебеліший санітар. — Та ось цей чоловік стверджує, що травмовану дитину покусав біля супермаркету на вулиці верблюд. Це ж очевидне божевілля. В Києві, слава Богу, по вулицях ще не розгулюють верблюди. Хоча до того йде. Нам телефонували, що ця людина небезпечний маніяк. Він викрав дитину і придумав цю божевільну історію, —

істеричною скоромовкою випалив лікар-травматолог. — Спокійно, ми зараз розберемося, — запевнив вищий санітар. — Ви дійсно таке стверджували?, — звернувся він до професора. — Так, — погодився Думанський, — на вулиці Полковника Потєхіна біля супермаркету великий двогорбий верблюд травмував дитину. Але не навмисно. Це трапилося випадково. Аж тут нагодився я і доставив дитину сюди. — А хто ви такий? — Знову вступив у розмову нижчий санітар, — у вас якісь документи є? — На жаль, мої документи залишилися в піджаку. Я дуже поспішав і вискочив з роботи у сорочці. Самі знаєте, як це буває. Тому й не захопив із собою посвідчення. Я — професор Думанський, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії, декан факультету. — Га-га-га, — дружно зареготали санітари і лікар-травматолог. — У нас позавчора Наполеон був, учора президент, а сьогодні тільки професор і лавреат. От не щастить. День не вдався. Хоча ще не вечір. Це однозначно наш пацієнт. Будемо тебе, любий друже, брати, — звернувся вищий санітар до Думанського. — І поїдеш ти до свого рідного дому, звідки і втік, тобто до «Академії наук».

Дебелі санітари скрутили професора й одягли на нього гамівну сорочку. Той, як міг, пручався і протестував, але це лише підігравало завзяття санітарів. Все це через прочинені двері з великим задоволенням спостерігав Завізіон. Він вирішив, що пора вже втрутитися і йому. Тому рішуче підвівся зі стільця і зайшов до кабінету лікаря-травматолога. — Добрий день, — чемно привітався він. — Я академік Завізіон і на відміну від цього чоловіка, — він показав у бік Думанського, — у мене документи при собі. Можете пересвідчитися. Він передав до рук вищого санітара своє академічне посвідчення: — Я стверджую, що в гамівній сорочці — професор Думанський, відомий в Європі і за її межами лікар-ветеринар. І дитину, яка зараз у рентгенкабінеті, дійсно травмував верблюд. Останній лікувався у клініці професора Думанського, а босяки студенти витурили тварину на вулицю і відвели її до супермаркету. Там дитина і сунула до рота верблюду цукерку, а той її схопив разом з рукою. Ось і все. Дуже проста історія. Нічого фантастичного в ній немає. А ви, шановні, вибачайте за правду, класичні дебіли, разом із цим лікарем-травматологом. І не витріщайтеся так на мене. Не змогли розібратися в елементарній ситуації. Звільніть професора і декана з полону

39

і не забудьте вибачитися. І доставте травмованого верблюдом хлопчика додому. Пішли, друже, — звернувся він до Думанського, коли той отримав вибачення від сторопілих санітарів і лікаря-травматолога. — Як я тобі, вдячний, друже, що ти мені допоміг. А міг би поїхати кудись у власних справах, — дякував другові Думанський. — Я цього ніколи не забуду. Чоловіки вийшли з травмопункту і, сівши кожен до свого автомобіля, рушили Голосіївським проспектом у протилежні боки. Здається, задоволеними виявилися всі. Декан Думанський тим, що гостра ситуація навколо нього й очолюваного ним ветеринарного факультету «розсмокталася». Завізіон здійснив свій черговий і один із найкрутіших розіграшів і, як завжди, тим тішився та був дуже задоволений собою. Але найбільше радів верблюд. Його того ж дня забрали до цирку і він продовжив там свої тріумфальні виступи, зриваючи бурхливі оплески враженої публіки і отримуючи від неї всілякі смаколики. Єдиним постраждалим виявився травмований хлопчик-першокласник. Однак про нього учасники цих подій одразу забули... Автор: Масляк Петро Олексійович, професор, доктор наук, академік Національної академії вищої школи України.

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.