"Сурма" – українська незалежна газета. №2-2022 by SurmaNewspaper

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 2 | 22 ЧЕРВНЯ 2022 | USA, UKRAINE

Геостратегічне планування для України ▶ стор. 7

УКРАЇНА

ВИКОРИСТАЛА 10% МОЖЛИВОСТЕЙ

Уроки Україні від Черчилля та де Голля ▶ стор. 10

ВОЄННОГО СТАНУ

Про відмінність «стану війни» та «воєнного стану», міжнародне військове право та дії влади читайте в ексклюзивному інтерв’ю Віктора Шишкіна — першого Генерального прокурора України, судді Конституційного Суду у відставці ▶ стор. 2 SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

20 років священства ▶ стор. 19

ISSN 2832-4676

Ексклюзивне інтерв’ю

№ 2 — 22.06.2022

Віктор Шишкін: Україна використала 10% від можливостей воєнного стану

Віктор Шишкін

ередньостатистичні українці не розуміють важливості правильного вживання юридичних термінів навіть у такому важливому питанні, як війна проти московії. ЗМІ не вносять ясності в свідомість українців, не пояснюючи їм різниці між поняттями «воєнного стану», «стану війни», «оголошення війни». Із метою донесення цієї важливої та необхідної інформації редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався з одним із найкращих правників України, першим Генеральним прокурором України, депутатом Верховної Ради трьох скликань, суддею Конституційного Суду у відставці — Віктором Івановичем Шишкіним.

— Вікторе Івановичу, чим відрізняється війна і воєнний стан?

Говоритимемо крізь призму двох галузей права: конституційного та міжнародного. У нашому конституційному праві, в 106 статті, де йдеться про повноваження президента, записано, що президент оголошує введення воєнного стану і мобілізацію одночасно — це 20-й пункт 106 статті. Водночас в 19 пункті — оголошення стану війни, що інколи плутають із оголошенням війни. Воно співзвучно, але є юридичний нюанс. Думаю, що багато дипломатів, конституціоналістів, міжнародників, особливо політиків, фактично не вивчили історію дипломатії і воєнну історію з точки зору термінології, яка змінювалася. Наприклад, якщо ми візьмемо другу половину ХІХ ст., ХХ ст. і першу чверть ХХІ ст., то термінологія змінювалася. Почнемо із введення воєнного стану. В Україні ухвалений закон про порядок запровадження воєнного стану. Відповідно до трьох положень, які зазначені в Конституції, в першій статті чітко зазначено, коли президент (а це тільки його повноваження) має вводити воєнний стан: коли є во-

єнний напад на державу — це те, що в нас відбулося в Криму в 2014 році, або ж навіть при загрозі нападу. Пригадайте, росіяни весь час концентрували на наших кордонах свої підрозділи. Концентрувалися там значні сили — до 70 тис., здається. На білорусько-українському кордоні впродовж півроку проводили навчання — це все були серйозні загрозливі сигнали території України. Відповідно до Конституції, цього вже теж було достатньо для запровадження воєнного стану. Але це все одно необхідно було зробити у 2014 році. Коли йдеться про загрозу має місце варіативність, вона може бути реалізована, а може й ні, хоча, якщо президент суб’єктивно оцінив загрозу, то воєнний стан може бути введений. Як на мене, після захоплення Криму (росіянами, — ред.) варіантів «вводити чи ні» не було. У квітні вже почалося захоплення Донбасу, почалися бої, серйозні бої за Донецький аеропорт були в травні — воєнний стан необхідно було стовідсотково запроваджувати.

— Станом на 2014-й Турчинов як виконувач обов’язків президента — мав право запроваджувати воєнний стан чи це був його обов’язок?

Тут дивлячись, як оцінювати. Погано, що в Конституції немає правових акцентів, що це обов’язок. На превеликий жаль при написанні Конституції у 1996 році ми не скористалися Конституцією Пилипа Орлика 1710 року, де розписувалися обов’язки, які покладаються на старшину, полковника, гетьмана. Саме розуміння обов’язків, а не розуміння повноважень. Є позиції, які я розглядаю як обов’язки. Чому? Бо в комплексі з іншими нормами, хто в нас є гарантом територіальної цілісності і недоторканності України? Президент. Тим паче, в Конституції він визначений як верховний головнокомандувач. В сукупності, що він гарант, верховний головнокомандувач, відповідальний за оборону та його право вводити воєнний стан, — мій системний підхід і досвід говорять про те, що зрештою — це його обов’язок.

— Давайте детальніше з’ясуємо, що таке воєнний стан, яка його природа і наскільки важливим є його введення.

Введення воєнного стану дає можливість концентрувати зусилля на відсіч нападнику. Зокрема зусилля військові, мобілізаційні. Мобілізація при цьому є конституційним кроком. Порошенко проводив чотири мобілізації. Я завжди казав, що вони неконституційні. Є правове тлумачення

Конституційного суду: введення воєнного стану і мобілізація з’єднані сполучником «і», тому ці два компоненти взаємопов’язані — одне без іншого не існує. Якщо ви не ввели воєнний стан, то у вас і неконституційна мобілізація. Запровадження воєнного стану, закриття певної території, не виключене певне обмеження прав людини, навіть з точки зору пересування. Ідеться ж не про нахабне обмеження прав, а для користі, якщо територія перебуває під ризиком або власне під обстрілом. Також воєнний стан передбачає обмеження надання певної інформації та масмедіальної діяльності. Наприклад, «112» і схожі канали — вони на той момент працювали в інформаційній війні проти України. Але щодо обмежень хотів би наголосити: в Конституції написано — «може обмежуватися», це не обов’язково. В чинному указі Зеленського про введення воєнного стану перераховані норми з Конституції, які права обмежуються. Звісно, запровадження воєнного стану припиняє торгівлю. Також відсутні інформаційні елементи. От кажуть: лінія розмежування. У нас немає лінії розмежування — у нас є лінія фронту. За твердженнями Міноборони, там же тривали бої не лише з колаборантами, а й з москальськими військами. У Криму, наприклад, не було спочатку колаборантів — там відразу висадилися російські війська. От бої за Савур-Могилу були виключно з росіянами, це крім того, що вони вели ракетні обстріли зі своєї території.

— В цілому, в економічній та політичній сферах, цікавить націоналізація російських активів. Війна триває з 2014 року, а значна частина облгазів, обленерго перебувала у власності російських громадян, чи мобільні оператори, чи навіть мінеральні води, діяльність проросійських партій…Лише зараз із цим почали розбиратися.

Коли вводиться воєнний стан, в першому пункті необхідно охарактеризувати ситуацію в державі, мотиви і хто ворог. Це має бути чітко прописано: російська федерація. Має бути зазначена не лише військова складова опору агресору, а й економічна та дипломатична. В указі про запровадження воєнного стану має бути чітко зазначено — через кого він введений, кого ми визнаємо державою-агресором. Тоді щодо неї застосовуються дипломатичні ходи, зокрема перед розривом дипломатичних відносин відкликання посла. Указ Зеленського про воєнний стан — куценький, недостатньо повний. Там ідеться тільки

про військовий складник і про обмеження прав людини. Це указ мав бути розписаний учетверо більше.

— У нас воєнний стан запровадили на 30 днів. Це логічно?

Воєнний стан запроваджується безстроково, конкретно в цій ситуації. Або ж він вводиться обумовлено, наприклад, до припинення перебування на нашій території військ агресора. Я порівнюю нашу ситуацію із періодом Другої світової, або відрізку, коли почався наступ на срср. Сталін ввів воєнний стан 22 червня 1941 року — він не оголошував ані війну, ані стан ведення війни. Інше, що це було введено не по тодішньому адміністративному устрою срср, а по територіях військових округів. І там не вказувалося на скільки. Є різні прецеденти, але, щоб вводити воєнний стан на місяць чи на три… Це абсурд.

— Повертаючись до 2014 року. Тоді ЗМІ популяризували серед людей тезу «Якби ми ввели воєнний стан, то оголосили б війну росії — Захід би нас не зрозумів»… З точки зору правового розмежування, поясність українцям.

Такі тези — це фікція, надумана маніпуляція. Думаю, найбільше з боку тих масмедіа, які працювали на росію. Чому ж я кажу, що ми стовідсотково програли інформаційну війну? Ми тільки зараз починаємо вести інформаційну війну, яка приносить користь. У 2014-му ми її програли, зокрема, й через такі маніпулятивні твердження. По-перше, у нас навіть немає тези про оголошення війни. По міжнародних документах, в юридичній складовій, взагалі слово «війна» відсутнє. Воно є в публіцистичному, моральному, історичному, масмедіальному аспектах — ми можемо називати це війною. Ідеться про внутрішній стан нашої країни. Були, до речі, дурні пропозиції оголосити надзвичайний стан. Так у нас є два закони: про порядок введення воєнного стану і порядок введення надзвичайного стану. Там розписано, за яких умов це відбувається. За наявних умов, надзвичайний стан запроваджуватися не може — це чітко прописано в Законі. Надзвичайний стан ніяк не може вводитися при наявності військової агресії. Це ще одна дурниця, що нав’язувалася українцям. Своєю риторикою із 2014 року масмедіа зробили злочин проти українства та української свідомості. Це говорить про низький професійний рівень, про відсутність належних консультантів або звернен-

Ексклюзивне інтерв’ю

22.06.2022 — № 2

ня до них. Перед тим, як інформувати людей, представники ЗМІ мали хоча би звернутися до спеціалістів: міжнародників, конституціоналістів, теоретиків права. Тому це навіть не моральний, а службовий злочин проти українського народу.

— Як у міжнародному праві визначається «війна» через відсутність терміну? В Україні юридично потрібно впроваджувати стан війни? І що в такому разі треба робити на міжнародній арені?

Взагалі, термін «стан війни» записаний далеко не в багатьох Конституціях. Коли ми говоримо про міжнародні документи чи наші документи конституційного рівня, ми повинні чітко визначати поняттєвий апарат. Наприклад, в Римському статуті розшифровується поняття «злочин-агресія» та інші схожі терміни. У міжнародних документах немає слова «війна» — є визначення «збройних конфлікт». З точки зору наших ЗМІ, вживати слово «війна» можна. Також нагадаю, що в нашій Конституції термін «стан війни» та «оголошення стану війни», а не просто «війна». Повертаючись до Другої світової війни, до 1945 року, коли срср мав надати допомогу союзникам проти Японії. Сталін взяв на себе зобов’язання, що протягом 2-3 місяців вони будуть готові воювати проти Японії. 8 серпня 1945 року — рівно через три місяці після обіцянки — було оголошено, що срср розриває договір про нейтралітет із Японією і перебуває з нею в стані війни. Чому не вживався термін «війна»? Річ у тім, що на той момент вже був прийнятий статут ООН. У ХІХ ст. і в період ХХ ст. до 1914 року війна розглядалася як можливий засіб вирішення конфлікту. Це була правова свідомість того часу. Єдине, що третя Гаазька конвенція, підписана 1907 року, зауважувала певні обмеження щодо війни. Там ішлося, що країна, яка має претензії до іншої, не змогла їх вирішити не у воєнний спосіб, повинна оголосити ультиматум або війну, але з повною мотивацією, чому це відбувається. Якщо держава не надає мотивації, то вважається винною у розв’язуванні війни. Перше покладання відповідальності саме через відсутність мотивації. Варто зазначити, що Друга світова війна майже не відбувалася без оголошення війни або стану війни, єдине виключення, напевно, напад Японії на Перл-Гарбор. Гітлер оголосив про напад на Радянський Союз, багато хто казав «несподіваний напад» — це брехня. В архівах знайшли документ, який посол Німеччини мав вручити Молотову. Історики досі сперечаються, але є версія, що за кілька годин до нападу, о 2 годині ночі, Шуленбург, посол Німеччини в срср, був у приймальні МЗС срср для того, щоб вручити ноту про оголошення війни,

але Молотов його не приймав аж до 5-ої години ранку. Можна дискутувати, але сам документ із мотивацією знайшли. Аналогічна ситуація і з Польщею. Усі перипетії Другої світової супроводжувалися документами про оголошення стану війни або ж війни. Навіть Гітлер реалізовував положення Гаазької конвенції 1907 року. Країни Південної Америки також були в стані війни з гітлерівською Німеччиною, але ніхто з них не воював. Отже, коли «стан війни» і «війна», треба виходити не скільки з юридичних, скільки з фактичних обставин. От коли ти безпосередньо береш участь у бойових діях — це війна, але коли ти просто сказав про наміри — це, скоріше, стан війни. У нас записано — стан війни. Відповідає це документам чи ні? Після Другої світової, відповідно до статуту ООН, війна — виключена. Це добре чи погано? В юридичній енциклопедії є стаття Денісова, в якій є дискусія, що, фактично, держави свої військові конфлікти не визначають війною і це погано. Нинішні суб’єкти міжнародного права приховують свої реальні дії за ширмою військового конфлікту, от тепер маємо вигадку путіна про «спеціальну військову операцію». Не знаю, чи повідомляла Україна в ООН про акт агресії, чи були там обговорення.

— От у 1939 році срср після нападу на Фінляндію був виключений із Ліги націй. Нам кажуть, що Ліга націй не дієва, бо не зупинила Другу світову. Зараз на рівні ООН росія ще є…

Ба більше, статут Ліги націй сказав, що війна зберігає свій статус як засіб для вирішення конфлікту, але в мотивації не повинно бути захоплення чужих територій. Розглядаємо конфлікти Радянського Союзу (1938-1940 рр.) з Японією. Тоді срср нібито став на захист Монгольської

Народної Республіки, без особистих територіальних претензій. Тому Ліга націй оцінила ці дії в межах статуту. У подіях між срср і Фінляндією були територіальні претензії — стовідсоткове порушення статуту Ліги націй. Тому срср виключили з неї. Сьогодні війну завуалювали ще більше оцим «актом агресії», який може бути як із захопленням території, так і без. Наприклад, Садам Хусейн захопив територію Кувейту. Війська союзників, які тоді його вибили з Кувейту, не ввійшли на територію Іраку, лише потім увійшли, але без територіальних претензій. У москалів є територіальні претензії: вони захопили Крим, частину Донбасу — з цієї точки зору вони вже порушили статут Ліги націй, я вже не кажу про статут ООН. Так, коли наші не зовсім освічені люди кажуть, що ми не оголосили війну росії — а навіщо? Нам цього не треба. Тоді ми перебуватимемо в первинному стані — москалі нам війну не оголошували, ми, за міжнародним визначенням, будемо агресорами. Для задокументування агресії з боку рф Україні достатньо воєнного стану.

— Чи ефективно ми використовуємо всі засоби, які мали б використовувати під час воєнного стану для відсічі агресору?

Дуже неефективно. Як ми б політично, ідеологічно не ставилися до сталіна, з точки зору менеджера він знайшов правильне рішення: все для фронту, все для перемоги. В Україні має бути таке ж гасло. З точки зору менеджерства мають бути мобілізовані всі ресурси: людські, технологічні, наукові, торговельні, економічні, фінансові, культурні, культурологічні, пропаганда в школі тощо. І нічого, до речі, тоді срср не завадило ступити на території Німеччини та її сателітів для повного розгрому. Ніхто ж не оголошував ні Угорщині, ні Румунії

війну. Того воєнного стану вважалося достатньо. Є поняття: не завжди треба слідувати формальним юридичним документам. Є звичаї ведення війни. Аналогічно й сьогодні введення воєнного стану зовсім не зв’язує нам руки, щоб ми атакували москальські аеродроми, з яких підіймаються бомбардувальники й атакують нас, щоб ми руйнували їхні склади, порушували логістику. Чому ми не можемо нанести удари по дислокації московських військ у Білорусі? Білорусь стала ланкою в цьому. Ми оголосили воєнний стан у своїй країні, проти агресії з будь-якої іншої території. Навіть з території Молдови, з так званого Придністов’я. Молдова сама визнала російські війська там окупаційними. За умов роботи наших дрг біля Тирасполя й уряд Молдови не мав би підстав визнати це актом агресії з боку України. Ми в стані опору.

— З точки зору зусиль економічного і політичного використання воєнного стану?

Не відчуваю зусиль, пов’язаних із оборонною промисловістю і ресурсно. Наприклад, це ж поляки не пропускали через кордон чоловіків призовного віку. Хоча, це мали би ми оголосити відразу мобілізацію. Але ж мобілізація — це не лише призив в армію, це й зокрема про трудову армію: на заводи, у військово-промисловий комплекс. Фінансові ресурси, зокрема за рахунок олігархів, банківська робота, торговельні операції, економічні — тобто всі ресурси мали мобілізуватися. Так мало бути й з культурою і медіа. Частково ми це зробили через закриття проросійських каналів й об’єднане мовлення, хоча цього замало. Роботи ще багато й аспектів, які треба врахувати, теж. Ми використали близько 10% можливостей воєнного стану. Підготувала Діана Царук

Геополітика

№ 2 — 22.06.2022

Ми ніколи не будемо в безпеці, відвернувшись від доблесної України

явіть на мить, що візія путіна своєї слави здійснилася. Припустімо, що йому дозволено залишити собі всі території України, які тепер контролюють російські війська. Припустімо, що коли б він приєднував цю завойовану територію та її нажаханий народ до великої росії, ніхто не схотів би і пальцем рухнути. Чи принесло би це мир? Чи світ став би безпечнішим? Чи ви були б у безпеці? У глибині душі ми знаємо відповідь. Така пародія стала би найбільшою перемогою агресії в Європі з часів Другої світової війни. Ми знаємо, що путін не зупиниться на розчленуванні України. Лише минулого тижня він порівняв себе з Петром Великим і привласнив росії вічне право «повертати» будь-яку територію, коли-будь населену «слов’янами», — доктрина, яка дозволяє завойовувати величезні простори Європи, включно з територією союзників у НАТО. Водночас кожен диктатор у цілому світі чув би сміливість реалізовувати власні амбіції силою — і ніде жодна країна не була би в безпеці. Невже цього хотів би хтось у будь-якій країні? Майже чотири місяці по тому, як путін вторгся в Україну і розпочав найбільшу з 1945 року війну в Європі, Велика Британія та наші союзники єдині у своїй залізній рішучості ніколи не миритися з цим. Яким має бути наш підхід тепер, коли війна путіна переходить у нову фазу? Почну з найголовнішого факту цієї трагедії: героїзм і жертовність українців врятували Київ від бронетанкового нападу росії та зберегли державу з Президентом Зеленським на чолі. Путін, можливо, не усвідомлює цього, але його грандіозний імперський задум знову завоювати Україну пішов під укіс. Не дайте себе обдурити, ніби посилення російської вогневої потужності має призвести до стабільних російських здобутків. Хай не вводить вас в оману нестерпно повільне просування росії на Донбасі чи тактичні наступи-відступи на Сіверськодонецькому виступі. Захоплення всього Донбасу було метою путіна ще в 2014 році, коли він розпалив сепаратистський заколот і почав своє перше вторгнення. Тепер, після восьми років і тисяч життів, він усе ще не досяг цієї мети.. На жаль, невдачі путіна не означають, що у нього вистачить мудрості відступити. У своїй ізоляції він усе ще може думати, що можливе повне завоювання. Боюся, нам треба готуватися до тривалої війни, бо путін вдається до

кампанії на виснаження, намагаючись знищити Україну чистою жорстокістю. Велика Британія та наші друзі мусять відповісти, забезпечивши Україні стратегічну витривалість вижити і кінцевому підсумку перемогти. Час є життєво важливим фактором. Все залежатиме від того, чи зможе Україна посилити здатність захищати свою землю швидше, ніж росія зможе відновити свою спроможність до нападу. Наше завдання — залучити час на сторону України. Путін, ймовірно, вважає, що навпаки час є союзником росії. Він вважає, що безжальна логіка переважаючої вогневої потужності зрештою переможе, тоді як мінливий Захід виявиться нездатним твердо дотримуватися будь-якого тяжкого курсу. Можливо, нічого поганого в тому, що путін себе цим втішає, нема, бо тоді він не зможе оцінити вагомі аргументи та зрозуміти свою помилку, і годинник невблаганно цокає проти росії. День за днем українські поля й міста всіюються обгорілими кістяками все нових і нових російських танків і бронетехніки. На заміну цієї техніки підуть роки, а можливо, і десятиліття. І годину за годиною російські війська витрачають техніку та амуніцію швидше, ніж їхні заводи можуть їх продукувати. Тим часом вони відкрито намагаються вербувати найманців на Близькому Сході і в Африці, демонструючи відчайдушне бажання заповнити прогалини в армії, яка втратила приблизно чверть своєї бойової сили. Поки путін занурений у свої ілюзії, Британія та наші союзники мусять зро-

бити чотири життєво важливі кроки, щоб залучити час на користь України. По-перше, ми мусимо забезпечити, щоб Україна отримувала озброєння, техніку, боєприпаси та навчання швидше, ніж загарбник, і нарощувала свій потенціал для використання нашої допомоги. Перед цим вторгненням британські інструктори підготували понад 22 тисячі українських військових — що стало досягненням за сім років. Тепер нам потрібно діяти швидше, навчаючи таку кількість за кілька місяців. Тому Велика Британія планує співпрацювати з нашими друзями, щоб готувати українські сили для захисту своєї країни з можливістю навчати до 10 тисяч солдатів кожні 120 днів. По-друге, ми мусимо допомогти зберегти життєздатність Української держави. Уряд Президента Зеленського має виплачувати зарплату, фінансувати школи, надавати допомогу та починати реконструкцію, де це можливо. Це вимагатиме постійного фінансування та технічної допомоги, яку ми повинні планувати підтримувати протягом багатьох років. ЄС відіграє в цьому життєво важливу роль, і я вітаю лідерів Франції, Німеччини, Італії та Румунії за візит до Києва у четвер. По-третє, росія душить економіку України, заблокувавши її основні експортні маршрути через Чорне море. Нам потрібні довгострокові зусилля розвитку вже існуючих альтернативних сухопутних маршрутів і забезпечення подальшого функціонування економіки України. Найсерйознішим з усього є те, що російська блокада Одеси й інших

українських портів перешкоджає експорту вкрай необхідного продовольства для найбідніших людей. Поки я пишу, близько 25 мільйонів тонн кукурудзи та пшениці — це річне споживання всіх найменш розвинених країн — нагромаджено як заручників росії в елеваторах по всій Україні. Це веде до четвертого пункту: нам потрібно вивезти це продовольство. Велика Британія підтримує зусилля ООН щодо створення безпечного коридору для морського експорту. Українські порти є життєво важливими для глобального постачання продовольства, і ми продовжуватимемо надавати зброю, необхідну для їхнього захисту. Жоден із цих кроків не дасть негайних результатів, хоча необхідність відновлення експорту продовольства навряд чи може бути нагальнішою. Все це потребуватиме рішучих зусиль Великої Британії та наших союзників на місяці й роки. І всі вони служать одній меті. Ми повинні зміцнити позиції наших українських друзів, щоб закінчити цю війну на умовах, які виклав Президент Зеленський. Саме вони мають визначати успіх. Український народ ясно дав зрозуміти, що його не змусять погодитися на менше. Таким чином ми і наші союзники будемо захищати як нашу власну безпеку, так і безпеку України, і захистимо світ від смертельних мрій путіна та тих, хто може спробувати їх копіювати. Автор: Boris Johnson: We will never be secure if we turn our backs on valiant Ukraine Джерело: The Sunday Times.

22.06.2022 — № 2

Економіка

№ 2 — 22.06.2022

Лист Нобелівських лауреатів і світових економістів до Михайла Горбачова Ми публікуємо повний текст цього листа світових економістів, адже в ньому закладені визначальні принципи функціонування економіки, які повинна реалізувати Україна для свого процвітання. Про що ми писатимемо у наступних випусках нашої газети. Шановний пане Президенте!

ерехід Радянського Союзу до ринкової економіки значно поліпшить добробут її громадян. Ваші економісти засвоїли багато з досвіду країн, де ринкова економіка розвинена тою чи іншою мірою. Ваші плани щодо вільно конвертованої валюти, вільної торгівлі та приватизації підприємств, прибутковість або збитковість яких буде залежати від рішень, ухвалених самими підприємствами, гідні всілякого схвалення. Але існує небезпека, що Ваша країна переймає у нас такі риси економіки, які заважають західним країнам процвітати тією мірою, якою вони могли б. Зокрема, є побоювання, що ви можете повторити наш шлях, дозволивши приватному сектору привласнювати більшу частину земельної ренти. Важливо, щоб земельна рента була збережена як джерело національного доходу. Уряди розвинених країн із ринковою економікою збирають частину земельної ренти у вигляді податків, але це далеко не рента в повному обсязі. Внаслідок цього вони надмірно і надмірно користуються такими податками, як податок на прибуток, податок на продажу, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки. Справляння суспільством ренти за землю і природні ресурси переслідує три мети: По-перше, це гарантує, що ніхто не позбавляє своїх співгромадян власності коштом придбання у своє розпорядження непропорційно великої частки природних багатств, що належать всьому людству. По-друге, це забезпечує отримання державою доходу, який уряд може використовувати для фінансування соціальних програм, не знижуючи Ніколаус Тідеман професор економіки, Політехнічний інститут і Державний університет у Вірджинії Вільям Вікрам Президент на 1992 рік Американської економічної асоціації Мейсон Геффні професор економіки, Каліфорнійський університет, Ріверсайд Лоуелл Харріс заслужений професор економіки, Колумбійськи університет Жак Тисі професор економіки, Науково-дослідний центр з економетрики, Католицький університет, Луівена, Бельгія Шарль Гоец професор права, факультет права університету Вірджинії

стимули до накопичення капіталу і до праці, не заважаючи ефективному розподілу ресурсів. По-третє, збираючи рентний дохід, держава має можливість встановлювати такі ціни на комунальні послуги й системи громадського користування, які будуть сприяти їхньому ефективному використанню. Рентна вартість землі утворюється за рахунок трьох джерел: ● перший — природна продуктивність землі в поєднанні з фактором її обмеженої кількості; ● другий — розвиток суспільства; ● третій — створення соціальної інфраструктури. Усі громадяни мають рівні права на ту частину вартості землі, яка пов’язана з її природними властивостями. Складова вартості землі, обумовлена розвитком суспільства і його інфраструктури, є найбільш розумним джерелом для фінансування розвитку цієї інфраструктури. Коштом суспільства споруджуються дороги, розвивається громадський транспорт, з’являються парки та будуються інженерні мережі, що веде до зростання вартості територій. Тому суспільство повинно прагнути отримати якомога більшу частину земельної ренти в якості доходу, розподіляючи одну частину зібраного рентного доходу між усіма громадянами порівну, а другу частину, пов’язану з розвитком соціальної інфраструктури суспільства, спрямовувати на фінансування потреб суспільства, яке створює ренту. Якщо уряд збирає приріст вартості землі, що є наслідком розвитку суспільної сфери послуг, то він може пропонувати ці послуги за цінами граничної соціальної вартості, сприяючи тим самим їхньому ефективному використанню та подальшому підвищенню рентної вартості землі, на якій розташовані об'єкти інфраструктури. Водночас державні

Джин Вундерліх старший економіст, Економічна дослідницька служба Департаменту сільського господарства США Даніель Р. Фусфельд заслужений професор економіки, Мічиганський університет Елізабет Клейтон професор економіки, Університет Міссурі, Сент-Луїс Роберт Дорфман заслужений професор політекономії, Гарвардський університет Карл Кейз професор економіки, Массачусетський технологічний інститут Тібор Щітовский заслужений професор економіки,

організації, які є землекористувачами, повинні платити таку ж рентну плату, як і інші землекористувачі, інакше громадський сектор не буде мати належного фінансування, а державні організації — стимулу або орієнтиру для більш раціонального використання землі. Деякі економісти вважають, що для отримання державою земельної ренти досить просто продати землю з аукціону. З цілої низки причин це далеко не найкраща ідея: По-перше, при великій кількості землі, яка повинна бути передана в приватні руки, будь-яка спроба зробити це в короткий проміжок часу призведе до надмірного зниження цін на землю. По-друге, особи, здатні використовувати землю оптимальним способом, не завжди матимуть кошти для її покупки. Щорічне ж стягування земельної ренти дозволить людям з обмеженими засобами отримати землю, навіть не купуючи її. По-третє, перепродаж земельних ділянок викличе зростання спекуляції землею. Отримання великих незароблених доходів створить напругу і невдоволення в суспільстві. По-четверте, турбота про політичні дивіденди призведе до зниження пропозиції землі. Проводячи розумну політику сьогодні, держава збереже земельну ренту для майбутніх поколінь. По-п’яте, прагнення інвесторів уникати ризику і загальна нестабільність також можуть знизити пропозицію землі. Ступінь ризику зменшиться, якщо подбати про те, щоб величина рентних платежів не диктувалася зумовленими обставинами. І нарешті, справедливо, щоб майбутня земельна рента належала майбутнім поколінням, а не сучасному. Щорічне стягування ренти із землекористувачів дозволяє населенню мати право на її використання в кож-

Стенфордський університет Річард Гуд Вашингтон, округ Колумбія Сьюзен Роуз-Екерман професор права і політекономії, Єльський університет Джеймс Тобін заслужений професор економіки, Єльський університет Річард Масгрейв заслужений професор політекономії, Гарвардський університет Франко Модільяні заслужений професор економіки, Массачусетський технологічний інститут Уоррен Дж.Семюелс професор економіки, Мічиганський державний університет

На фото: ліворуч вгорі Франко Модільяні, ліворуч внизу Джеймс Тобін, праворуч вгорі Вільям Вікрам, праворуч внизу Роберт Солоу.

ному поточному році. Хоча виторг від продажу землі може бути використаний як капіталовкладення в інтересах майбутніх поколінь, відмова від збору майбутньої ренти сьогодні гарантує збереження спадщини для нащадків і оберігає його від можливих політичних ексцесів. У разі, якщо буде ухвалено рішення про формування державного бюджету переважно за рахунок ренти, потрібен розгляд комплексу питань, що стосуються термінів оренди земельних ділянок, створення системи прав на землю, оцінки землі, соціального захисту від зловживань, відмови від користування виснаженою запущеною ділянкою, можливого перерозподілу землі між регіонами з метою вирівнювання показників із природних ресурсів в розрахунку на душу населення. Всі ці питання повинні бути відрегульовані в законодавчому порядку, жодне із них не є невирішуваним. Суспільство має докласти максимальних зусиль до того, щоб земельна рента, що є плодом колективної праці, використовувалася в інтересах всіх її громадян. Водночас додаткова вартість, створена на землі в результаті праці та вкладень приватних осіб, повинна належати їм. Із метою забезпечення ефективності та справедливості всі землекористувачі повинні щорічно платити земельну ренту місцевій владі в розмірі, що відповідає поточній рентній вартості землі, що ними використовується. Періодичність перегляду ставок рентних платежів має визначати держава, не можна передавати це право землекористувачам. З повагою

Гай Оркатт заслужений професор економіки, Єльський університет Юджин Смоленський декан факультету політології, Каліфорнійський університет, Берклі Тед Гвортні оцінювач землі та нерухомості, Анахейм, Каліфорнія Олівер Олдман проф. права, Гарвардський університет Зві Гріліч професор економіки, Гарвардський університет Вільям Бомол професор економіки, Принстонський університет Густав Раніс професор міжнародної

економіки, Єльський університет Джон Хеллівелл професор економіки, Університет Британської Колумбії, Канада Джуліо Понтекорво професор економіки та банківської справи, аспірантська школа бізнесу, Колумбійський університет Роберт Солоу професор економіки, Массачусетський технологічний інститут Альфред Кан Ітака, Нью-Йорк Харві Левін професор економіки, Університет Хофстра 1991 р.

Геополітика

22.06.2022 — № 2

Геостратегічне планування для України Петро Масляк, Київ «Сурма»

країна нині нагадує шматок пластиліну, з якого можна виліпити будь-що. Все залежить від бачення, розуміння і волі того, хто візьметься за це. У нас на очах сформувалася в державі унікальна ситуація, яка ще мало ким усвідомлена. Її унікальність полягає в тому, що об’єктивні чинники суспільного розвитку лише продовжують розм’якшувати український «пластилін», нічого натомість не виліплюючи з нього і не пропонуючи ніяких шляхів вирішення існуючих проблем державотворення. Якщо процес продовжиться і далі, то нас можна буде просто «зливати» з однієї місткості до іншої. Геостратегічна доля вперто відмовляється «ліпити» щось із України, віддаючи це до рук майбутнього її правителя, який матиме політичну волю на кардинальні зміни. І, звичайно ж, володітиме розумінням геостратегії України. Дуже схоже на те, що об’єктивне, даруйте за тавтологію, об’єктивно лише завжди створює умови для появи і прояву суб’єктивного, руками якого невблаганна доля і розігрує виставу «історії з географією». Майбутньому українському «скульпторові» у спадок від нинішнього часу, образно кажучи, дістанеться не шматок граніту, який треба обробляти відбійним молотком, а м’який пластилін, який можна формувати пальцями. Суб’єктивний чинник у нашій політиці й економіці буде невпинно зростати. До цього варто підготуватися вже зараз. Тому нині необхідно заснувати в уряді посаду віце-прем’єра зі стратегічного планування, визначення геостратегічних проблем, експертних висновків, прогнозування і проектів, який би з групою експертів розробляв і пропонував для втілення в життя десятки і сотні «заморожених» в Україні стратегічних проектів, залучаючи до їх реалізації інвестиції з усього світу. Україна нині є геостратегічно унікальною державою ще й тому, що саме в її царині існує найбільша у світі кількість «заморожених», відкладених, відтермінованих проектів як загальнодержавного, так і європейського та світового масштабів. І тут немає ніякого перебільшення. Справа не лише в тому, що Україна має найбільшу в Європі площу, найкращі у світі природні умови для життя і господарської діяльності людини, найбільші в цій частині світу ресурси для розвитку держави. У світі, напевно, немає іншої такої держави, яка би

протягом останніх 30 років практично не розвивалася. Цікаво прослідкувати статистичні дані, які впродовж всього періоду незалежності нашої держави вказують на те, що Україна з кожним роком втрачала свої позиції в соціально-економічному рейтингу європейських країн, аж поки не опинилася на останньому місці. Тобто, відносно до інших держав Європи і світу, Україна всі ці роки деградувала. Останньою країною, яка обігнала нашу державу, стала Молдова. Так виникла, здавалося б, парадоксальна ситуація: країна, яка має найкращі об’єктивні умови для соціально-економічного розвитку і найродючішу у світі землю поступилася навіть скелястій Албанії з площею як адміністративна область України. Це говорить про те, що причини кризи у нас мають не об’єктивний, а суб’єктивний характер. Вони полягають в нездатності нації висунути зі свого кола національного лідера, який би нарешті почав реалізовувати відкладені проекти розвитку держави, спираючись на наявні ресурси, працересурсний потенціал нації, яка вимушена нині розбудовувати практично всі держави Європи і світу. Всі, крім своєї держави. Українські заробітчани, не знаходячи роботи вдома через «замороженість» проектів її розвитку, вже нині перетворилися на планетарне явище. У наш час для початку розробки і реалізації геостратегічних проектів виникла у світі просто ідеальна ситуація. Гроші «причаїлися», брак геостратегічних проектів у світі величезний. МВФ вже вимушений виділяти сотні мільярдів доларів фактично лише на проїдання. Навіть Японія виявилася нездатною запропонувати жодного проекту, так як цілком реально всі з них уже давно не лише «розморожені», але й реалізовані. Країна вимушена педалювати проблему повернення їй захоплених росією територій так як на нинішній її території вже реалізовані практично всі проекти розвитку. В такій же ситуації опинилися і без перебільшення всі інші високорозвинені країни світу. На власних теренах вони не можуть знайти жодного проекту, навіть «середньої руки». У них навіть дороги прокладено до кожного поля. Брак ідей і проектів такий, що європейські консолідовані банки готові виділяти (і виділяють) сотні мільйонів доларів на реконструкцію українських доріг. У нас волею долі виникла грандіозна, але поки що неусвідомлена геостратегічна перевага. Величезні кошти застигли в очікуванні старту України. Хто першим почне інвестувати «розморожувані» українські геостратегічні проекти, отримає

величезну перевагу. Дай Боже, щоб у нас з’явилося розуміння того, що ми зараз маємо очевидну абсолютну і відносну перевагу перед іншими, навіть найрозвиненішими країнами, яка полягає в можливості стартувати на найновішому науково-технічному і технологічному рівнях. Усе старе в нас настільки амортизоване і відстале, не лише матеріальне, але й духовне (на побутовому рівні), що вже не піддається ремонту і має бути просто демонтоване для вивільнення життєвого простору для реалізації нових новітніх проектів. У цьому сенсі нинішня Україна нагадує Японію та Німеччину після Другої світової війни. Вся економіка була зруйнована і вимушена розвиватися практично з нуля. Всі суспільні ідеї розвитку цих держав виявилися ілюзорними, потерпіли повний крах і треба було шукати нові напрямки національного розвитку. Національне приниження від поразки у війні було величезним. Іноземні аналітики прогнозували комплексний крах і навіть зникнення цих держав із політичної мапи світу. Тим дивовижнішим стало «економічне диво» в цих країнах в 60-х роках ХХ ст. Цьому сприяв план Маршалла, який був спрямований не лише на економічне, але й ширше на геостратегічне відродження Німеччини і Японії. Таке ж геостратегічне планування потрібне й для України. Воно необхідне не лише нашій державі, яка вже призвичаїлася жити в умовах поступової соціальної та економічної деградації, а насамперед Європі, а також США та Китаю. Останні два світові лідери хоча і дуже повільно, але починають усвідомлювати геостратегічне значення нашої держави. Про росію окрема мова. Ця країна дуже давно якщо не усвідомила, то як безпосередня сусідка відчула вплив геопо-

літичного поля України на європейській «шахівниці». Звідси і всі ці ексцеси з намаганням в той чи інший спосіб прив’язати нашу країну і націю до себе. Агресія росії та її війна проти України в 2022 р. це ще раз підтвердили. Здавалося б, така держава як Україна, яка постійно деградує на фоні бурхливого розвитку інших країн, не мала б нікого цікавити. Але парадоксальним чином вона постійно перебуває в полі уваги супердержав світу. У багатьох експертів викликає подив те, що за статистикою, в росії на постійній основі протягом останніх років здійснювалося і здійснюється обговорення не внутрішніх проблем, як в інших державах світу, а проблем в Україні і навколо неї. На намагання зруйнувати державний організм нашої держави, дискредитацію її в очах європейської і світової спільноти, блокування геостратегічних проектів її розвитку виділяються і витрачаються сотні мільярдів доларів. Саме через це не реалізуються проекти розвитку територій у самій росії. Унікальність геостратегічного положення України у світі починають все більше розуміти і в США. Якщо раніше там вважали, що головною «кухнею геополітичної погоди» світу є Близький Схід, де «варяться» страви для майбутньої світобудови, то нині ситуація кардинально змінюється. США пішли з Афганістану, де витратили понад 1 трильйон доларів (!). Водночас не була вирішена жодна з геостратегічних проблем цієї країни. Важко навіть собі уявити, на що перетворилася б Україна, якби ці гроші США вклали під власним контролем у її соціально-економічний розвиток. Водночас ця найпотужніша держава світу не отримала б репутаційні

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 8

Геополітика

№ 2 — 22.06.2022

ПОЧАТОК / С. 7 й економічні втрати, як у випадку з Афганістаном, а мала б у Євразії потужного союзника, назавжди вдячного за допомогу в скрутний час. Усе більше уваги починає концентрувати на Україні і Китай. Після того, як Україна стала незалежною державою, КНР відкрила у Києві непропорційно велике посольство. Вони очікували бурхливого розвитку нашої країни на наявних величезних ресурсах і її перетворення на провідну державу Європи. Крім того, в Китаї виявили, що основні стратегічні галузі СРСР були сконцентровані саме в Україні і саме українська нація дала світові освоєння космічного простору і її генієм було закладене ракетобудування (Кондратюк, Корольов, Глушко, Янгель, Челомей, Лозино-Лозинський, Люлька тощо). Там зрозуміли те, що донині не розуміє багато хто в Україні: Україна не росія і українці не росіяни. Відкриттям для китайців стало те, що стрімкого соціально-економічного розвитку України за прикладом самого Китаю, Південної Кореї, Японії, Німеччини тощо в нашій державі не відбулося. Після цього в Китаї змінили тактику і, зрозумівши, що причини такого явища не в об’єктивному, а в суб’єктивному почали намагатися просто закупити в Україні стратегічні заводи (Південмаш, «Мотор Січ», «Хартрон», літакобудівний «Антонов», харківський танкобудівний тощо), отримати доступ до відповідних технологій, побудувати в Китаї містечка і вивезти туди українських інженерів і робітників, щоб вони навчили китайських спеціалістів виробляти ракети, авіаційні двигуни, літаки, танки тощо. Цікавим тут є й те, що розуміння китайцями істини, що Україна не росія, призвело до того, що КНР купує в росії сировину (ліс, руду, вугілля тощо), а від України цій країні потрібні технології в стратегічних галузях господарства. Насамперед, враховуючи промислову спеціалізацію Китаю, йому потрібне виробництво найбільших у світі транспортних літаків АН-225 «Мрія», «Руслан» і «Антей». При всій своїй технічній та економічній величі ця друга (а може вже й перша) за економічним розвитком у світі держава так і не спромоглася самостійно спроектувати і виготовити такі літаки і мотори до них. Китайці зрозуміли, що всі балачки про те, що всі ці літаки виготовили в СРСР, а не в Україні і не українцями розбиваються об той факт, що всі 30 років незалежності саме Україна утримує ці літаки в робочому стані, а в росії їх просто не здатні не те що виробляти, а навіть обслуговувати. Виник навіть конфлікт між США і Китаєм через необдуманий український контракт на продаж Китаю

заводу «Мотор Січ». У США дуже стурбувалися, що їхній головний конкурент на світовій арені отримає передові українські технології виготовлення авіаційних і не тільки двигунів. Тому цей проект був заблокований. Світ нині потребує все більше унікальних українських літаків-велетнів для швидкого міжконтинентального перекидання масових і понадгабаритних вантажів. Особливо це стосується ґаджетів та енергетичного обладнання. Водночас Україна отримує значні репутаційні досягнення, коли тисячі людей у різних країнах і на різних материках збираються подивитися на українського гіганта «Мрію», який черговий раз «перекинув» понадгабаритний вантаж до тієї чи іншої держави. Наприклад, приліт «Мрії» до Перту (Австралія) зібрав в аеропорту понад 50 тис. глядачів. І не випадково під час війни з Україною ледь не перше, що зробила росія, так це знищила українську «Мрію». Китай міг би вкласти гроші у виробництво другого літака АН-225 «Мрія», але хоче, щоб цей літак було виготовлено не в Україні, а в Китаї. Тому останній йде на значні логістичні втрати, тримаючи якомога далі інтригу. Китайці чекають, поки Україна не витримає і запропонує їм випуск «Мрій», «Русланів» і «Антеїв» на китайських заводах. І це вже б трапилося давно, якби не протидія США. Останні вже домоглися того, щоб було зупинено виробництво пожежних «Анів», які Україна продавала деяким латиноамериканським країнам. Розроблені українськими інженерами для гасіння пожеж і польотів низько над землею, вони виявилися ідеальними для перевезення наркотиків із Південної Америки і Мексики до США. Прикордонні радари просто не могли їх виявляти. То чи обмежується геостратегія України перебуванням її у трикутнику геостратегічних інтересів США, Китаю і росії? Чи не звертають на неї свої погляди інші держави, які теж

поступово усвідомлюють значення України як своєрідного «Пупа Землі», території, де сконцентровані всі основні ключі до вирішення глобальних і регіональних конфліктів сучасності? Звичайно, що ні. Просто на наших очах все більшу увагу Україні починають приділяти Туреччина і Велика Британія. Туреччина вже активно допомагає нашій державі в її геостратегічному протистоянні з росією. Все активніше включається в цей процес і Велика Британія, яка вже сформувала спеціальний підрозділ, що готовий вирушити в Україну, якщо росія почне новий етап війни. Яка ж геостратегія України у ХХІ ст. як мета нашої держави на політичній мапі Європи і світу? Свого часу наш Вчитель і Пророк Тарас Шевченко запитував в українців: «один у одного питаєм, нащо нас мати привела, чи для добра, чи то для зла, нащо живем, чого бажаєм, і не дознавшись помираєм, і покидаємо діла...». Геостратегія держави не оперує такими категоріями як добро і зло. Місія держави на політичній мапі світу є об’єктивною річчю і не залежить від нашого бажання щось робити чи ні. Геостратегічна доля розмістила Україну й українців на «коридорній» ділянці світу. Щоб ми не намагалися робити невідповідно власній місії, воно не буде реалізоване. Тому велике значення має усвідомлення нацією і її провідниками геостратегії держави. Українська нація в цьому сенсі надзвичайно неосвічена і продовжує послуговуватися міфами і відвертою брехнею імперських держав, які придумали для нас «нашу» історію. У школах і ВНЗ продовжують викладати історію нашої держави і нації на основі повністю сфальсифікованих і переписаних «першоджерел». Реальні ж історичні першоджерела або знищені, або ж зберігаються в спецсховищах росії і є засекреченими. У цьому зв’язку, для подолання геополітичної і геостратегічної неписьменності українців необхідно в Новій

українській школі (НУШ) у 12 класі ввести обов’язкове вивчення предмету «Політична географія». Саме в ньому і потрібно, хоча б на найпростішому рівні, ознайомити вже дорослих учнів із основними поняттями геополітики та геостратегії України. Українці мають нарешті довідатися про те, чому нині відбувається 8 відродження України за останні 8 тис. років на одній і тій же території. Скільки років Києву. Чи була Україна частиною Римської імперії. Чому на козацьких могилах в Одесі стоять хрести лицарів Мальтійського ордену. Скільки років Змійовим валам, хто їх спорудив і навіщо. Яке значення Українського кристалічного щита в долі України і української нації. Чому територія не лише утримує на собі всі нерухомі і рухомі об’єкти і суб’єкти, але й передає їм власні особливості і властивості тощо. Інакше українці і далі, за Тарасом Шевченком, залишатимуться братами незрячими, гречкосіями. Незнищенність України впродовж останніх 8 тис. років, її періодичне відродження на одній і тій же території має об’єктивний характер. В основі етнічної території українців є унікальна геологічна структура нашої планети — Український кристалічний щит. Це та частина планети, де мільярди років тому, на розпеченій Землі, виникла перша чорна пляма. В ній і була законсервована нездоланна сила молодої Землі. Нині це металогенна провінція зі значним випромінюванням радіоактивних речовин. Саме це випромінювання і призводило до мутацій в людях, які тут мешкали. Вони виявлялися в періодичному зростанні в масі населення критичної кількості пасіонаріїв, виникненні державотворчої потуги і відповідно формуванні чергового прояву української державності. Українська геостратегічна місія на тій ділянці земної поверхні у ХХІ ст., яку вона займає нині, полягає в руйнуванні «Імперії зла», тобто росії. Ця місія є об’єктивною і не залежить від нашого чи чийогось бажання чи небажання. Інші держави, наприклад, США, Китай, Туреччина, Велика Британія тощо можуть нам в цьому допомагати чи заважати. Через це ми можемо реалізувати власну місію або раніше, або пізніше, але не можемо відмовитися від неї з тих чи інших причин. Це не від нас залежить. Як не залежить і від інших країн, зокрема росії. У нинішній ситуації суб’єктивно найбільше зацікавлені в реалізації Україною власної геостратегічної місії є Китай, США і Японія. Після розпаду росії саме вони отримають основні територіальні надбання. Китай, Японія і Україна найбільш посиляться на теренах Євразії. США вже нині необхідно думати про те, як

Геополітика

22.06.2022 — № 2 дипломатичними методами розділити Далекий Схід і Сибір з Китаєм і Японією, щоб не допустити надто великого посилення Китаю. Фактично це вже відбувається нині де-факто. Тому США вигідний якнайшвидший розподіл росії ще до того, як КНР остаточно закріпиться в Сибіру і на Далекому Сході, що нині відбувається дуже швидкими темпами. Українські етнічні території, які нині розташовані у росії, самі звернуться до України з проханням про входження до її складу. У них об’єктивно просто не буде іншого виходу, бо вони опиняться під тиском ісламського світу. Відбудеться чергове переформатування політичної мапи світу. Це вже постійно відбувалося в минулому, відбуватиметься і в майбутньому. У ХІХ ст. на політичній мапі нашої планети було 50 держав. Потім їхня кількість зросла до 100, 150. Нині їх близько 200. Не треба бути пророком, щоб зрозуміти — завтра їх буде 250. Причина такого процесу цілком об’єктивна і полягає в тому, що всі великі за площею держави у ХХІ ст. приречені на розпад. І це відбудеться не через якісь підступи деструктивних сил, а тому що з кожним роком території країн стають все складнішими. На них виникає все більша кількість об’єктів і суб’єктів. Через це з’являються зростаючі складнощі з раціо-

нальним і ефективним управлінням цими територіями. Тому нині найбагатшими державами світу є не великі за площею, а малі і навіть карликові. Геостратегічне планування в Україні на ХХІ ст. має базуватися на врахуванні об’єктивно неминучого розпаду росії. Просторово-територіальна неспроможність цієї держави вже нині проявляється доволі чітко. Наприкінці 2021 р. почалися перебої в забезпеченні продуктами харчування і промисловими товарами у віддалених регіонах цієї країни. Ця криза почала поширюватися і на інші частини росії. Керувати цією найбільшою за площею державою світу з одного центру стає все проблематичніше. Війна з Україною і санкції незмірно загострила ці проблеми. У США цю проблему вирішили, надавши окремим штатам значну автономію у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Центральна федеральна влада втручається лише тоді, коли місцева не може впоратися з якимись масштабними катастрофами. В росії, яка складається з національних республік, де кожна нація мешкає на власній етнічній території, такий підхід неможливий. Національні республіки одразу почнуть проголошувати незалежність від москви. У такий спосіб росія у ХХІ ст. опиниться між Сцилою і Харибдою.

У будь-якому напрямку розвитку вона приречена на розпад. Надання більшої автономії національним республікам призведе до її розпаду, а ненадання управлінських прав меншим територіям спровокує катастрофічну неефективність економіки, а за ним і невідворотний розпад держави. Звідси висновок, що фатальна неминучість розпаду росії нестиме для України як вирішення її геостратегічних проблем, так і виникнення нових загроз. Зникне головний і непримиренний геостратегічний конкурент України, який грає з нами на одному і тому ж геополітичному полі. Стиснута віками життєвими обставинами українська геостратегічна «пружина» одразу розпростається. Ми повернемо власні етнічні території. Водночас, коли поряд із твоїм домом руйнується багатоповерхівка, уламки полетять і на твоє подвір’я. Тому вже нині необхідно планувати, передбачати, вживати заходів, що робити з мільйонами біженців, які неминуче намагатимуться проникнути на нашу територію і дестабілізувати нашу державу. Ми живемо нині в час грандіозних змін у світосистемі. Нічого нового тут немає. Такі зміни відбуваються постійно. Були вони в минулому, будуть і в майбутньому. Цікавим і не

до кінця дослідженим є той факт, що кризові процеси і явища у світосистемі супроводжуються кліматичними змінами і пандеміями. Не є винятком і сучасна криза. Наростає не лише військова загроза і хаос в економіці світу, але й поглиблюються процеси глобального потепління і регіональних змін клімату, які носять все більш різноспрямований характер. Не справдилися і сподівання на швидке закінчення пандемії Ковід-19. Виникають все нові штами вірусу, зростають витрати світової економіки на подолання погодних катаклізмів, країни «закриваються», що вносить обмеження в процеси глобалізації економіки тощо. Кризові явища у світі набули тотального характеру і торкнулися всіх сфер буття. Водночас відбувається моделювання вирішення глобальних і регіональних проблем на прикладі окремих країн і регіонів. Наприклад, криза з «біженцями» на кордоні Білорусі з ЄС (Польщею, Литвою) змінила уявлення про шляхи її подолання. Створення союзної держави росії і Білорусі лише поглибило кризові процеси в обох державах. Зміни у світі і Європі прискорюють власні темпи. Агресія росії проти України вже не залишила часу на подальше зволікання з розробкою геостратегічних планів розвитку на ХХІ ст.

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.

Україноцентризм

№ 2 — 22.06.2022

Уроки Україні від Черчилля та де Голля Назар Мухачов, Київ Редактор «Сурма»

червня 1941 року Німеччина напала на СРСР, почалась найбільш кривава фаза 2-ої Світової війни, яка містить багато уроків як для людства в цілому, так і для України зокрема. Кон’юктурні інтереси тодішніх геополітичних гравців заохотили Гітлера до подальших військових дій щодо інших країн Європи. 1938 року Німеччина анексувала Австрію (аншлюс) і Судетську область (Мюнхенська угода), повністю захопивши Чехословаччину у 1939 році. Цього ж року Німеччина підписала пакт із срср і 1 вересня напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Потім разом з італійськими військами Беніто Муссоліні Німеччина вже у 1940 році захопила Францію та більшість Європи. Непокаране зло зростає — принцип, що працює завжди. До слова, варто зазначити, що Ліга Націй, яку в усіх історичних підручниках затавровано «недієвою», як запобіжник від великої війни не спрацювала. Водночас в 1939 році виключила срср зі свого складу — через напад на Фінляндію. А що там зараз «дієва» ООН? Хоча б з Ради Безпеки ООН московію виключили, не чули? У 2015 році Папа Римський Франциск сказав, що Третя світова війна уже триває — коментуючи бойові дії на сході України. Часи змінюються, характер та ведення воєн — також. Світоглядний, економічний та інформаційний рівні війни подекуди відіграють більшу роль, ніж фізичний. Точніше — створюють певні передумови для фізичного рівня — сприятливі для тих, хто має перевагу на вищих рівнях війни. На світоглядному рівні війни Україна була тотально атакована двома ворожими світоглядними міфами — «масковскава міра» (який вони називають «рускім», крадучи нашу історію Русі) та «відкритого суспільства» (open society). Україноцентризм як світогляд повинен бути відповіддю українців ворожим міфам, повинен стати нашою зброєю в руках. До повномасштабного нападу московії ми їм програвали світоглядну та інформаційну війни. Проте після нападу провалений московський бліцкриг пішов на дно, забравши із собою ту штучну ментальну пуповину «братніх» народів. Невдовзі до них приєднався флагман чорноморського флоту рф «москва». За відсутності цієї вампірської «пуповини» українцям стає набагато

простіше крокувати до побудови своєї незалежної України. Одним із елементів цієї важкої роботи є світогляд переможців. І це один із найважливіших уроків 2-ої Світової, який українці зараз повинні засвоїти. Західні фільми чи книги щодо 2-ої Світової війни подають цю інформацію досить добре. Як кращі приклади для ілюстрації думки щодо світогляду переможців я пропоную використати дві постаті — Вінстона Черчилля та Шарля де Голля. Обоє видатних діячів вважаються героями на своїх батьківщинах — Англії та Франції відповідно. І обоє пройшли дуже нелегкі випробування на цьому шляху. Внутрішні випробування. Наприкінці травня 1940 року, коли Британський експедиційний корпус відступав до Дюнкерка, а поразка Франції здавалася неминучою, Галіфакс запропонував уряду розглянути можливість мирного врегулювання шляхом переговорів, за посередництва Муссоліні. Із 26 до 28 травня відбулося кілька зустрічей на найвищому рівні, зокрема дві — з прем’єр-міністром Франції Полем Рейно. Рішення Черчилля полягало в тому, щоб боротися далі, навіть якщо Франція капітулює. Саме його позиція щодо необхідності подальшої боротьби та його майстерність оратора відіграли ключову роль у формуванні настроїв проти «мирного врегулювання» та підготовці британського народу до довготривалої війни. На момент початку агітації за боротьбу його опоненти становили більшість у парламенті, Черчилль ризикував втратити посаду прем’єр-міністра, але не відступив. Пішов шляхом доблесті та честі, чим увіковічнив своє ім’я в історії Великої Британії та всієї 2-ої Світової війни. Шарль де Голль у момент нападу Німеччини на Францію був полковником, згодом отримав звання бри-

гадного генерала та посаду заступника міністра оборони Франції. Кабінет міністрів Франції очолював Поль Рейно — людина, яка десятиліттями виступала проти Німеччини, але водночас коливалась при виборі між «мирною капітуляцією» і тотальною війною. Міністром оборони був маршал Петен, герой 1-ої Світової війни та колишній начальник де Голля, який згодом під час політичних «ігрищ» очолив уряд. Після чого оголосив про «необхідність покладення краю проливанню французької крові через мирні переговори». І в цей вирішальний момент, коли офіційна влада Франції стала колаборантами Німеччини, порушивши союзний договір із Великою Британією, саме голос Шарля де Голля поклав початок руху опору «Вільна Франція», згодом переіменованого у «Франція, що бореться». Маршал Петен оголосив де Голля зрадником, позбавив його всіх звань, конфіскував майно. Але теперішня історія пам’ятає Шарля де Голля як лідера французької нації, а Петена — як німецького колаборанта і зрадника. Кого наслідувати українській владі — де Голля чи Петена, Черчилля чи Галіфакса? Патріотичне суспільство, мабуть, однозначно відповідає — де Голля та Черчилля. Проте цю відповідь не поділяє українська влада. Приклади де Голля та Черчилля є чужими для представників політичної верхівки, адже ні ментально, ні етнічно вони не є українцями. Багато українців надзвичайно втішені мотиваційними відео Зеленського, його зверненнями до урядів інших країн. Аргумент «бо не втік», який досить часто використовують прихильники президента, вже доцільно писати разом — «боневтік», як іменник. Я особисто останнє точно не вважаю заслугою. Хлопці, що взяли до рук зброю чи то в ЗСУ, чи Силах ТрО

Вінстон Черчилль та Шарль де Голль

— також не втекли. Не втекли волонтери, які досі продовжують забезпечувати армію всім необхідним (армію країни, влада якої була попереджена про напад за 3 місяці до нього), інколи довозячи допомогу під артилерійськими обстрілами. Хірург в лікарні, до якого привозять важкопораненого пацієнта із багатьма травмами, відірваними кінцівками тощо — також не тікає, а виконує свою роботу. Акушерка, яка приймає пологи при неправильному положенні дитини в животі матері чи перекручуванні плаценти, — також не тікає, а продовжує виконувати свою роботу. Чи не так? Щодо мотиваційних відео, то тут потрібно глибше розбиратись в деталях. Форма — красива, особливо для українського «глядача». А от зміст? Якщо тебе за 3 місяці до повномасштабного нападу попередили про це, британські аналітики оприлюднили детальний покроковий план московського вторгнення, а українська влада за цей час розблокувала Чонгар (кримський перешийок), провалила підготовку до оборони Києва — два білоруські напрямки були відкриті перед московськими військами, територіальна оборона не була достатньо сформована, а в деяких містах, як от, наприклад, у Херсоні — взагалі не була сформована, а у відео ти звертаєшся до західних країн із тезою, що «ми б перемогли, але ви нам даєте недостатньо зброї», то з точки зору популістичної це може й гарно виглядає, а от з точки зору змісту — … Детальніше вищезазначені події я розглядатиму в наступних статтях, зазначу лише, що їх розглядати можна і потрібно. Причому саме зараз. Адже без перемоги над внутрішнім ворогом — неможливо перемогти зовнішнього. А словосполучення «не на часі» придумане для того, щоб «на часі» ніколи не настало… Автор: Назар Мухачов, Редактор «Сурма» Автор ютуб-каналу «Свій до Свого по Своє»:https://bit.ly/2kBWErx

Війна

22.06.2022 — № 2

Пропозиції щодо зменшення втрат українських воїнів на фронті та підвищення боєздатності військ

1. Головне завдання на війні — це відбір, підготовка, організація та застосування головного ресурсу — людей. Краща зброя має надходити кращим воїнам та кращим підрозділам. Якість завжди перемагає кількість. 2. Основним пріоритетом комплектування має стати посилення кадрових бойових бригад, у яких є кістяк боєздатних сержантів та офіцерів, а також тих резервних підрозділів, де є боєздатні сержанти та офіцери. Кадрові бригади у складі чотирьох батальйонів оптимально розгорнути до восьми батальйонів. Кожен із чотирьох батальйонів другої черги має стати резервним батальйоном, який перебуває в підпорядкуванні у кадрового батальйону, та вперше застосовується у смузі відповідальності кадрового батальйону, щоб отримати досвід для самостійних дій. Створюється мотивація для підготовки резерву силами злагоджених бригад. 3. Батальони Сил ТрО ЗСУ мають бути вклчені до складу кадрових бригад ЗСУ та бригад корпусу резерву, які мають важке озброєння, застосування бригад Сил ТрО на фронті без важкого озброєння — неефективне використання військовослужбовців. 4. У складі бойових бригад необхідне створення запасного батальйону змінного складу, який виконує завдання з підготовки нових кадрів в інтересах та згідно з завданнями бригади, адмініструванням питань поранених, хворих, відряджених із бойових батальйонів, охороні тилових об’єктів, тобто бере на себе робо-

ту з тим особовим складом, який тимчасово не може виконувати обов’язки на передовій. Це розвантажить та впорядкує роту з особовим складом у бойових батальйонах, особливо лінійних, де нема стройових частин. 5. У складі бригад створити курси підготовки сержантів терміном 1 місяць, з таких дисциплін як топографія, тактика, вогньова підготовка, де бригади будуть готувати собі командирів відділень і взводів та операторів систем озброєння, без відриву від зони бойових дій. На курси направляти виключно кращих солдат, які продемонстрували лідерські якості в бою. 6. Будь-які мобілізовані військовослужбовці, які потрапляють у бойові бригади, мають пройти курс молодого бійця протягом 2 тижнів, у навчальному батальйоні бригади, щоб на фронті самі бригади могли зробити відбір і з’ясувати кваліфікацію та придатність до конкретних завдань. 7. Люди, які визнані непридатними до бойових дій через очевидні проблеми зі здоров’ям, мають відправлятись до військкоматів, які їх призвали, для додаткового обстеження, за рішенням командира частини 1-2 лінії. 8. Для військовослужбовців, які залишили позиції через певні причини, потрібно створити систему фільтраційних пунктів, де б вивчались причини відмови від виконання завдань, і вмотивовані воювати військові направлялись до кадрових бригад, де могли б отримати можливість проявити себе в іншому колективі.

Невмотивовані військовослужбовці мають відраховуватись із частин першої-другої лінії та переводитись у тил для подальшого визначення їхньої долі, не обтяжуючи командирів у бойовій обстановці. 9. У складі кожної бригади та батальйону створити чоти та відділення інструкторів, куди можна набирати фахівців і військовослужбовців, включно старших офіцерів запасу, іноземців, та таких, які старші за 60 років, щоб командири бригад отримали можливість посилювати навчальні кадри на власний розсуд. 10. У штабі бригад створити підрозділ для аналізу бойових дій, на основі детального вивчення і власного бойового досвіду та бойового досвіду інших частин, щоб постійно проводити навчання на власному досвіді. Проводити обмін досвідом командирами в рамках ОТУ. Матеріали щодо узагальнення бойового досвіду мають видаватись та доводитись до командного складу щотижнево. 11. Прискорене переведення військовослужбовців, охочих воювати на передовій — танкістів, піхотинців, артилеристів, мінометників із внутрішніх військових частин, які безпосередньо не застосовуються у бойових діях, за поданням командира бойової частини. 12. Прискорене відрахування зі складу військових частин, які виконують завдання у першій-другій лінії хворих, зокрема на алкоголізм та наркоманію, наказом командира бойової частини. Це дуже обтяжує командирів бойових частин.

13. Звільнення керівників ТЦК та СП, які направляють у бойові частини у першій-другій лінії непридатних до служби військовослужбовців. 14. Дозвіл на оформлення іноземців на контракт та в якості інструкторів у бойові бригади, які виконують завдання у першій-другій лініях. 15. Створити штаби рот у підрозділах переднього краю, оскільки основою тактичною одиницею зараз є ротно-тактична група. 16. Створити тилові ланки забезпечення на рівні рот та взводів, для логістики піхоти на всіх рівнях. 17. Створити військову поліцію, слідство та суди, щоб зняти проблеми правозастосування з командирів частин, оскільки обмежені повноваження ВСП не дозволяють в повному обсязі виконувати функції забезпечення правопорядку. 18. При плануванні бойових операцій враховувати нерівномірний рівень організації, озброєння та підготовки особового складу різних підрозділів, та застосовувати їх згідно з реальним можливостями. По кожному випадку загибелі великої кількості військовослужбовців проводити розслідування та робити висновки, які б доводилися до усього командного складу, щоб запобігти повторенню таких випадків. Автор: Юрій Бутусов Джерело: Facebook/Юрій Бутусов (https://www.facebook.com/butusov. yuriy/posts/7847257145314513)

Війна

№ 2 — 22.06.2022

Підсилення нашої боротьби з ворогом Олесь Ярема, Львів «Сурма»

перші дні війни московська пропаганда активно лякала нас чеченцями, яких ми так щиро підтримували у їхній визвольній боротьбі. Пам’ятаю, як формувалася делегація від львівської мерії на святкування у Грозному проголошення Незалежної Ічкерії. Цю делегацію очолював, світлої пам’яті, великий патріот Львова і України, заступник міського голови ( п. В. Куйбіди), Степан Іванович Кисіль. Так з’явилася у Львові вулиця Джохара Дудаєва. А після тих урочистих подій прийшлося пережити не одну трагедію цього гордого кавказького народу. Станом на сьогоднішній день маємо сателіта Росії — бандитську «кадирівську» — Чечню з одного боку, і славну Чеченську Республіку Ічкерію з її героїчним народом — з іншого.

Але кара знаходить ворога, бо 26 лютого 2022 року біля Києва, у районі гостомельського аеропорту, українські збройні сили ліквідували чеченського генерала Магомеда Тушаєва. Він був керівником 14-го моторизованого полку нацгвардії Чечні — найбільш елітного підрозділу ворожого нам Кадирова. Щось схоже до того, що творилось у Чечні, творилося і твориться також з нами. У зверненні до українського народу, опублікованому в серпні 2014 року, пояснюючи причини участі в російсько-українській війні, Іса Мунаєв, бригадний генерал збройних сил Ічкерії, сказав: «Я виконую свій обов’язок. Є таке поняття — віддавати борги. Коли нам було дуже важко, братній український народ, в особі кращих синів України, надав моєму народу, моїй батьківщині — Чеченській республіці, допомогу. Ми вирішили, що нам пора платити за рахунками, ми виконуємо свій обов’язок».

Мені, як українцю, приємно відчувати, що разом із нами у боротьбі з цим проклятим агресором з’явився міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва — добровольчий військовий підрозділ, що бере участь у війні на сході України. Складається цей батальйон переважно з чеченців, що вимушені були покинути свою батьківщину та проживати у країнах Західної Європи. Також у складі цього батальйону воюють українці, росіяни, інгуші, азербайджанці, татари та представники інших народів. Названий цей батальйон на честь Джохара Дудаєва, першого президента Чеченської Республіки Ічкерія. Початок створенню батальйону було покладено ще на початку березня 2014 року в Данії. Саме там перебуває велика кількість чеченців, опозиційно налаштованих щодо росії і які були змушені емігрувати після другої російсько-чеченської війни. Ініціатором його створення стала організація «Вільний Кавказ», яку було створено у 2006 році в Данії політичними емігрантами з країн Кавказу, які перебувають у Європі. 3 березня 2014 р. президією ОПД «Вільний Кавказ» було зроблено заяву у зв’язку з російською агресією проти українського Криму. У ній, зокрема, йшлося про намір формувати батальйон із добровольців. Командиром батальйону став Іса Мунаєв, бригадний генерал Збройних сил Ічкерії, комендант Грозного у 19992000 роках.

Іса Мунаєв

Джохар Дудаєв

Начальником штабу батальйону, за повідомленнями ЗМІ, став полковник Іса Садигов. Кадровий військовий, за срср закінчив вище артилерійське училище в Тбілісі та академію в Ленінграді. Учасник війни в Нагірному Карабасі, ексзаступник Збройних сил Азербайджану, а з 2001 року — політичний емігрант, який отримав політичний притулок у Норвегії. 2 лютого стало відомо про загибель під Дебальцевим у бою із сепаратистами та російськими військами комбата Іси Мунаєва. Наступного дня було оголошено, що командиром батальйону призначено Адама Осмаєва. Треба ж нагадати, що 23 жовтня 2014 р. в Одеському кризовому медіацентрі відбулась пресконференція командира міжнародного миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва,

генерала Іси Мунаєва та відомої активістки Євромайдану з Одеси, лікарки Аміни Окуєвої. Саме вона допомагала організувати діяльність батальйону в Україні. На пресконференції було розказано про діяльність батальйону та озвучений заклик до українців щодо продовження боротьби з російською агресією. Іса Мунаєв сказав: «Ми знали, що вони (росіяни) скоять напад на Україну, ми знали, що вони підуть на Грузію. Ми не просто 23 роки воюємо. Мій народ воює 400 років. Чотириста років москалі не дають моєму народові жити у своїй державі. Ми не воюємо за релігійні переконання. Наша мета жити у своїй вільній державі». Тоді ж Іса Мунаєв нас повідомив, що ті українські батальйони, які мали у складі хоча б трохи чеченців, понесли менші втрати у боях під Іловайськом. Пов’язане це з тим, що знаючи про підлість російського командування, вони не вірили в «зелені коридори», які за досвідом двох чеченських воєн є пасткою з боку збройних сил рф. Отже, до нас пристав міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва під керівництвом командиром батальйону Адама Осмаєва, нашого давнього побратима та друга України! Слава Ічкерії! Слава Україні! Про автора: Олександр Ярема — Народний архітектор України, член президії Ліги творчої інтелігенції Львівщини, член Національної Спілки Архітекторів України і Національної Спілки Журналістів України.

Війна

22.06.2022 — № 2

Розкол в команді Зеленського Назар Мухачов, Київ Редактор «Сурма»

Офісу президента — всього-навсього патронатна служба, Арестович — ще й позаштатний радник, а сам ОП на чолі з Єрмаком насправді є всього лиш секретарською структурою при президенті. Саме секретарською, це випливає з українського законодавчого поля. Водночас Андрій Єрмак, будучи «головним секретарем» при Зеленському, із незрозумілих причин зосередив у себе в руках невластиві для цієї посади функції. І функції — дуже широкі! Зокрема, навіть закупівлі для армії та постачання допомоги куруються та контролюються саме Андрієм Єрмаком! Можливо, це якось пов’язано з тим фактом, що досі забезпечення українських воїнів лежить переважно на плечах волонтерів попри те, що Зеленський і ко заявили, про свою обізнаність про те, що напад буде і готувались? Чи ось ще один факт —за перші два місяці не було закуплено боєприпасів до РСЗВ «Град», у той час, коли ЗСУ відчували гостру нестачу бк. І вже як підсумкова «вишенька на торті» — скандал, який розгорівся після того, як Юрій Швець

звинуватив ОП в саботажі та розкраданні допомоги. У відповідь тоді пролунало «сам дурень!», «колишніх кгб-стів не буває» тощо. І так, колишніхкгб-істів не буває, тільки Юрій Швець живе в США і без дозволу Держдепу навіть кордон не зміг би перетнути, не те що десятиліттями жити в США, контактувати з високопоставленими чиновниками тощо. Нічого нового Данілов не сказав, звичайно. Важливим є той факт, що ця інформація прозвучала з уст чинного високопосадовця! Андрія Єрмака ще задовго до повномасштабного вторгнення пов’язували з московськими спецслужбами — батько ніби-то полковник ГРУ у відставці, сестра проживає в москві, а сам Андрій Єрмак нібито має позивний «Козирь». І перші повідомлення щодо цього, до речі, пролунали від британців. Для читачів нагадаю, що саме британці першими попередили Україну про напад, виклали плани нападу, надавали найсуттєвішу допомогу з озброєнням, завдяки якому ми змогли зупинити першу хвилю наступу орків.

червня 2022 року відбулась досить знакова подія, яка промайнула на всіх інформаційних ресурсах, проте, переважно без достатньої уваги. Секретар РНБО Олексій Данілов у своєму інтерв’ю «пройшовся» по радниках глави Офісу Президента — Михайлу Подоляку, Олексію Арестовичу, та по главі парламентської фракції «Слуга Народу» — Давиду Арахамії. Пряма мова Данілова: «Я хочу ще раз звернутися до діячів, які розповідають, що у нас щоденно 200, 300 і більше людей на фронті (гинуть — ред.). Дехто взагалі про 1 000 заявив… У них немає можливості отримати таку інформацію. Цим не можна жонглювати. Це не кеглі і не цирк. Це життя людей». Загальні втрати України у війні з росією влада офіційно не озвучує. 2 червня президент Володимир Зеленський розповів на Міжнародному безпековому форумі, що щодня на Сході України гине близько 100 військовослужбовців ЗСУ, і ще близько 450500 захисників отримують поранення. 9 червня радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк заявив ЗМІ, що втрати українських військових становлять від 100 до 200 людей щодня, а 15 червня нардеп Давид Арахамія у Вашингтоні сказав, що 200500 українських бійців гинуть щодня, а разом із пораненими втрати сягають тисячі людей. Крім того, 13 червня, перед зустріччю Контактної групи з питань оборони України (так званий «Рамштайн-3») Подоляк заявив, що Україні потрібні тисяча гаубиць калібру 155 мм, триста РСЗВ, півтисячі танків, дві тисячі одиниць бронетехніки і тисяча дронів. Пряма мова Данілова: «Я не розумію, чому він (Подоляк — ред.) робить такі заяви. Він представник Генштабу? Я його бачив тільки на пеньках у Януковича. Не розумію, з якого переляку він зараз є голосом армії. Такі речі має казати Залужний, Шаптала (головнокомандувач ЗСУ і начальник Генштабу ЗСУ — ред.) та міністр оборони (Олексій Резніков — ред.)». Озвучення цих речей дуже знакове та показове. По-перше, Секретар РНБО дуже правильно розставляє межі компетенцій різних чиновників, адже завдяки зомбуванню через так званий «Єдиний ефір» на телеканалах в багатьох українців створилась ілюзія щодо ролі подоляків, арестовичів та інших хламідій у питаннях На фото: член української делегації на перемовинах з РФ Михайло Подоляк та очільник війни. У той час, коли радники глави російської делегації Володимир Мединський під час перемовин у Стамбулі.

Олексій Данілов

Подоляк, Арестович та Арахамія належать до орбіти впливу Єрмака. Фактично, озвучивши правду щодо їхньої риторики, Данілов «атакував» Єрмака. Якщо не атакував, то принаймні «вколов» добряче. .Саме ця трійка є головними виконавцями «мирної капітуляції» — шляхом підписання якихось умовних «Мінських угод-3», але вже в Стамбулі. Коли в квітні Арахамія і ко озвучили в Стамбулі «капітуляційні пункти», то через кілька днів — 9 квітня до Києва прилетів прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, а ще через два дні — держсекретар США Ентоні Блінкен та міністр оборони США Ллойд Остін. І риторика Зеленського після цих візитів суттєво змінилась — принаймні на деякий час пошук «миру в очах путіна» припинився. Цікавим є інший збіг — цього разу інтерв’ю пана Данілова відбулось на наступний день після чергового позапланового візиту Бориса Джонсона. Соупаденіє, як казав один московський теледегенерат? Але сам позаплановий приліт Джонсона відбувся після того, як в Україну приїжджали президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр Італії Маріо Драгі, президент Румунії Клаус Йоганніс. Принаймні перша трійка вже відзначалась завуальованою підтримкою путінського режиму, прагненням допомогти «зберегти путіну обличчя» (на жаль, не в формаліні) тощо. Чи спілкувались про щось таке із Зеленським та Єрмаком, як думаєте? Я особисто чітко переконаний про взаємозв’язок всіх перерахованих подій. І в цій ситуації, при наявності високопоставлених московських «кротів», мене дуже радує саме позиція Британії. Схильний припускати, що навіть за фразами Секретаря РНБО пана Данілова також стоять вищеперераховані протистояння. Перемогти зовнішнього ворога без перемоги над внутрішнім — неможливо. Автор: Назар Мухачов, Редактор «Сурма» Автор ютуб-каналу «Свій до Свого по Своє»:https://bit.ly/2kBWErx

Економіка

№ 2 — 22.06.2022

Міфи Великого Перезавантаження уряд (три роки пропрацював у кабінеті прем’єр-міністра в Парижі). Він написав кілька ділових і академічних книг, а також опублікував чотири роо концептуальних документів мани. Мешкає у Шамоні, Франція, зі сучасності, які стають орієнти- своєю дружиною Мері Енн. рами глобальних трендів, поза всяким сумнівом можна віднести *** книгу «Велике Перезавантаження», Перш ніж розвінчати деякі міфи яка вийшла друком одразу після Великого Перезавантаження слід початку так званої пандемії COVID-19, зауважити, що цей термін вперше у червні 2020 року. з‘явився на Всесвітньому економічДо концептуальних документів ному форумі (ВЕФ) як пропозиція сучасності, які стають орієнтирами щодо відновлення економіки після глобальних трендів, поза всяким сум- COVID-19. Презентували цю пропонівом можна віднести книгу «Вели- зицію принц Великої Британії Чарльз ке Перезавантаження», яка вийшла і Клаус Шваб. друком одразу після початку так Сама книга, тематика якої беззваної пандемії COVID-19, у червні посередньо пов‘язана з пандемією, 2020 року. з‘явилась у друці підозріло швидко: Автори цієї праці: поки світ намагався зрозуміти, що Клаус Мартін Шваб/Klaus Martin таке коронавірус, а науковці вели гоSchwab — німецький економіст; за- стрі дискусії про його походження сновник і беззмінний президент Всес- та ймовірні загрози, автори вже конвітнього економічного форуму в Даво- статували одну з основних тез їхньої сі з 1971 року. Народився 30 берез- праці — світ вже ніколи не буде таким, ня 1938 року й виріс у Равенсбургу, в як раніше. Така безапеляційність у родині директора фабрики. Навчав- формулюванні свідчить або про надся у гімназії, згодом у Швейцарській звичайну прозірливість панів Швавищій технічній школі Цюріха, де ба та Маллере, або… книга писалася студіював машинобудування. Піс- дещо раніше. ля закінчення вищої школи, Шваб Отже, автори заявили, що світова отримав диплом інженера. У 1965 криза, спровокована пандемією короці став доктором технічних наук. ронавірусу, немає аналогів у сучасШваб також вивчав економіку про- ній історії. Відтак, не слід вважати мисловості в університеті швейцар- перебільшенням, що вона занурить ського міста Фрайбурга й у 1967 році світ загалом і кожну людину зокрездобув ступінь доктора економі- ма у найскладніші часи. Це призведе ки. Згодом закінчив Гарвардський до економічного руйнування монууніверситет і отримав ступінь магі- ментальних масштабів, створюючи стра державного управління. З 1971 небезпечний і нестабільний період до 2002 року він працював профе- на кількох фронтах — політичному, сором у Женевському університеті, соціальному, геополітичному, а таде викладав ділове адмініструван- кож викликає стурбованість щодо ня. Бере активну участь в академічно- збереження довкілля. Водночас має му житті Гарвардського університету відбутися охоплення нашого життя і Массачусетського технологічного технологіями. Останнє твердження інституту (США). Як і Джордж Сорос ми спостерігаємо у намаганні встає послідовником ідей Карла Поппера. новити більш якісний і повний конТьєррі Маллере (1961, Париж, троль над людьми. Франція) — керуючий партнер «ЩоУ книзі вказано лінії «світових місячного барометра», короткого розломів». Насамперед — це соціальпрогнозного аналізу, що надається ний поділ, відсутність справедливоприватним інвесторам, глобальним сті та співпраці, провал глобального генеральним директорам, особам, управління та лідерства. Тож люди, які ухвалюють рішення, зважаючи на як сказано, відчувають, що прийшов громадську думку. Його професійний час для переосмислення. Виникне нодосвід включає створення Глобаль- вий світ, контури якого ми можемо ної мережі ризиків на Всесвітньому уявити та намалювати… економічному форумі та керівницЗазначені лінії дуже чітко коретво її програмною командою. Мал- люються з тезами іншого програмнолере здобув освіту в Сорбонні і Ecole го документу — доповіді Римському des Hautes Etudes en Sciences Sociales клубу «Come On! Капіталізм, недалев Парижі, а також у коледжі Святого коглядність, населення і руйнування Антонія в Оксфорді. Має ступінь ма- планети». Наприклад, в останньому гістра економіки й історії та доктор- зазначено:…1% найбагатших людей ську ступінь із економіки. Його кар’є- світу, а саме (що обурює ще більше) ра охоплює інвестиційний банкінг, найбагатші вісім людей світу, які сьоаналітичні центри, академічні кола й годні володіють таким самим багатЮрій Ситник, Львів «Сурма»

Клаус Мартін Шваб

ством, як і найбідніша половина населення світу. Багато хто з нас замислюється: коли все повернеться на круги своя? — запитують автори й одразу дають лаконічну відповідь: ніколи, оскільки пандемія коронавіруса «знаменує собою фундаментальний переломний момент у нашій глобальній траєкторії». Далі ця теза ними конкретизується, бо хоча деякі аналітики називають коронавірусну кризу серйозною біфуркацією, інші — глибокою кризою «біблійних» масштабів, але суть залишається тією ж: світ, яким ми його знали у перші місяці 2020 року, більше не існує, він розчинився. Відтак, настають такі радикальні зміни, що деякі експерти розділяють світ «до коронавірусу» та «після» — як окремі ери. Такі висновки нагадують не прогноз, а попередження про наміри, хоча однієї пандемії, як виглядає з московського вторгнення в Україну, для перезавантаження світу виявилося замало. Але за цим у книзі слідує теза, яка упереджує обвинувачення у запланованості «пандемії», мовляв: упродовж усієї історії в подібних ситуаціях намагалися призначити цапів-відбувайлів, аби покласти на них провину за те, що трапилося. Ще одна теза виглядає дещо дивною у сьогоднішних українських реаліях, коли, незважаючи на продовження карантину до 31 серпня, усі ЗМІ миттєво «забули» про коронавірус після 24 лютого — початку московського вторгнення. Йдеться про те, що нижченаведені події поступаються за масштабами та характером людських страждань й економічних руйнувань викликаних нинішньої пандемією: Іспанський грип 1918 року (який, за оцінками, забрав жит-

тя понад 50 мільйонів людей у всьому світі трьома послідовними хвилями); Велика депресія, що розпочалася у 1929 році; теракт 11 вересня; епідемії SARS в 2003 році і H1N1 у 2009 році; фінансова криза 2008 року. В результаті, пандемію COVID-19 автори прирівнюють до… Другої світової війни, яка, на їхню думку, була типово трансформаційною, що викликала не тільки фундаментальні зміни у світовому порядку та світовій економіці, а й спричинила радикальні зрушення у соціальних установках і переконаннях, які в кінцевому підсумку проклали шлях для радикально нової політики та положень соціального договору (наприклад, приєднання жінок до робочої сили). Водночас зазначають, що хоча між пандемією та війною є фундаментальні відмінності, проте величина їхьої перетворюючої сили співмірна! Якщо припустити право на життя конспірологічної версію у появі книги «Велике Перезавантаження», то мимоволі виникають асоціації з провалом якоїсь масштабної спецоперації, який необхідно було замаскувати новим потужним інформаційним приводом на кшталт великої війни. Проте не будемо акцентувати увагу читача на подібних версіях, лише зазначимо, що найбільшою трансформацією після, а точніше — ще під час Другої світової війни стало створення Бреттон-Вудської фінансової системи у 1944 році. Автори також стверджують, що пандемія прискорить системні зміни, які вже були очевидні до кризи: частковий відхід від глобалізації, зростаюче роз’єднання між США і Китаєм, прискорення автоматизації, побоювання з приводу посиленого спо-

Економіка / Політика

22.06.2022 — № 2 стереження за людьми, зростаюча привабливість політики забезпечення благополуччя, зростання націоналізму і подальший страх перед імміграцією, зростаюча міць технологій, необхідність для компаній мати ще потужнішу присутність в Інтернеті тощо. Із цим важко не погодитися, однак із певними застереженнями. Так на Пітерському економічному форумі, 17 червня 2022 року, президент Казахстану Токаєв заявив, що на зміну глобалізації прийшла епоха регіоналізації зі всіма її принадами та вродженими недоліками. Проте, цей процес, на нашу думку, супроводжується політичними та воєнними конфліктами.

Роз‘єднання між США та Китаєм — це конкуренція традиційного геополітичного центру з новим. Автоматизація в контексті нових, зокрема, цифрових технологій — це подальше скорочення робочих місць. Загальне благополуччя, у спотвореному вигляді, — це перехід до прямого розподілу ресурсів, щось на кшталт електронної талонної системи тощо. Звісно, що деякі процеси пандемія прискорила, але, як видається, не критично, оскільки сама вона, як і різні карантинні заходи та відкритий і прихований примус до вакцинації, викликали надто багато запитань… На думку Шваба та Маллере пандемія мала спровокувати зміни, які до

пандемії здавалися немислимими, а саме: нові «форми грошово-кредитної політики»; розширений пошук загального блага як політичної мети; поняття справедливості, що набирає політичної сили; радикальні заходи соціального забезпечення й оподаткування; кардинальні геополітичні перетворення. Ці тези, знову ж таки, перекликаються з ідеями висловленими у Доповіді Римському клубу, що мимоволі наводить на думку про «своєчасніть» появи COVID-19 як приводу для системних змін планетарного масштабу. Анонсуючи такі масштабні перетворення внаслідок загальносвітової кризи, спричиненої спалахом

коронавірусної хвороби (тут варто знову ж таки нагадати час появи книги — буквально три місяці з моменту проголошення пандемії), автори сповнені оптимізму, вважаючи, що можливості змін тепер «обмежені лише нашою уявою». Проте, чомусь не дуже віриться, що для позитивних змін була необхідною така трагедія, оскільки жодних повчальних висновків, які б допомогли «переосмислити наш світ, щоб зробити його кращим і стійкішим, коли він з‘явиться по той бік цієї кризи» ідеологи Великого Перезавантаження так і не запропонували. (Продовження буде...)

Про те, наскільки важливою є математика, щоб не залишитися на узбіччі історії

понія — країна контрастів. Тут досі полюбляють факси, користуються таксофонами, а паперова бюрократія майже не піддається цифровізації, але шінкансен спізнюється у середньому на 18 секунд на рік. У Японії не можуть не думати про майбутнє. Позиції країни, яка практично не має природних ресурсів, у світовій табелі про ранги прямо залежать від здатності перемагати в технологічній конкуренції, вміння конвертувати знання в інновації та випускати якісну продукцію з високою доданою вартістю. Міцні позиції третьої економіки світу, найбільшого інвестора, одного з лідерів світового технологічного ринку свідчать про те, що в японців є чого повчитися. Із моменту обрання у жовтні минулого року прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда заговорив про «новий капіталізм» як основу програми діяльності свого уряду. Щоправда, тоді він не конкретизував рішення, лише окреслив проблеми, але в Японії не люблять поспішати, тут запрягають повільно, але їдуть швидко. Як забезпечити зростання в умовах постковідної економіки, нерівномірного розподілу суспільних багатств, який сягнув критичних масштабів, старіння населення, напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні, небезпечної концентрації виробництва критичних елементів сучасної техніки в руках монополістів? Минулого тижня, перед поїздкою до Сінгапура, він оголосив про результати діяльності спеціально створеної урядом експертної групи, яка протягом кількох місяців працювала над пошуком механізмів зростання японської економіки та її переходу на рейки четвертого технологічного укладу. Ось короткий виклад результатів її роботи. До кінця року уряд Японії запропонує п’ятирічний план розвитку ін-

новацій на основі культури стартапів. Удесятеро зросте рівень фінансової підтримки через систему венчурних фондів, зокрема державної Japan Investment Corp. Буде розроблено механізми використання Government Pension Investment Fund, а також депозитних накопичень громадян у банках, які вони, з огляду на традиційну японську ощадливість, неохоче інвестують у бізнес. Щоб залучити депозитні ресурси, істотно переглянуть і активують програму Nippon Individual Savings Account. Серед основних напрямів, які мають забезпечити майбутнє Японії, — інвестиції в людський капітал, науку й дослідження (зокрема квантові комп’ютери та штучний інтелект), зелені та цифрові технології. Одна з ключових цілей — подвоїти доходи населення завдяки вищій оплаті більш кваліфікованої праці. На всі ці цілі планується виділити 1,2 трлн дол. у найближчі десять років, а для наступної координації програми в офісі прем’єр-міністра з’явиться посада радника з науки й технологій. Державні інвестиції в науку й дослідження — річ ризикована. Ніде у світі уряди не командують ученими, лише створюють умови для їхньої ро-

боти й визначають пріоритети, на які спрямовуються кошти платників податків. Водночас паралельно з державними фондами створюються умови для появи приватних фінансових структур, які можуть мати й інше бачення пріоритетів. А загалом публічно-приватне партнерство давно є основою технологічного розвитку кожної розвиненої країни світу. Грубо кажучи, уряд може прямо закуповувати електромобілі, дрони, міцні покриття для будівництва доріг, а може інвестувати ресурси в підготовку фахівців, які здатні самі розробляти таку продукцію або технології; в підприємства та підприємців, які на основі ринкових підходів зможуть дібрати й довести до серійного зразка розроблені прототипи; і, зрештою, у стимулювання фінансово-фіскальними механізмами масштабного виробництва високотехнологічної продукції. Хочеш нагодувати голодного — дай йому не рибу, а вудку й навчи добувати їжу самотужки. Готова риба вирішить проблему на один прийом їжі, вміння її ловити вирішує проблему в принципі. Для тих, хто займається дослідженнями й технологіями, нічого особливо нового в запропонованій

програмі немає, і саме так її сприйняли в японських ЗМІ. Починаючи з 1960-х років, коли NASA відкрило для інвестицій найпривабливіші патенти космічної програми США, коли запрацювали DARPA і NSF, механізми технологічного й інноваційного розвитку стали основою економічного прогресу США й усіх без винятку розвинених країн світу. Але в нинішньому японському варіанті виявився один надзвичайно цікавий момент, який став сюрпризом навіть для партнерів Японії з G-7. У березні 2019 року два японських міністерства — міністерство освіти, культури, спорту, науки й технологій і міністерство економіки, торгівлі та промисловості за участі найбільших технологічних фірм, університетів і дослідницьких корпорацій провели серію круглих столів, присвячених розвитку людського потенціалу у сфері науки й технологій, метою яких був пошук відповіді на питання, як зустріти виклики новітніх тенденцій технологічного розвитку на основі штучного інтелекту, великих даних, квантових обчислень, швидкісних і високоточних систем керування, захисту інформації та технологій блокчейну. Звіт, складений за підсумками цих круглих столів, називався «Ера математичного капіталізму, що наближається: як сила математики змінює наше майбутнє». Ключова теза цього досить розлогого матеріалу гідна бути викарбованою на вході у світлий дім майбутнього технологічного укладу: «Вважаємо, що нам вдалося визначити три найвищих наукових пріоритети, щоб забезпечити Японії лідерство в четвертій технологічній революції та навіть просунутися за її межі: математика, математика і ще раз математика».

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 16

Політика

ПОЧАТОК / С. 15 У звіті навіть є уточнення, що під «математикою» тут розуміють чисту й прикладну математику, статистику, теорію імовірності й теорію ігор, квантову теорію та фізику елементарних частинок, астрофізику й будь-яку іншу науку, що потребує математичних обчислень або обґрунтувань. Досить несподіваний висновок для країни розвиненого капіталізму, чи не так? Але річ у тім, що пошук відповіді на питання, яке вміння чи знання лежить в основі сучасного світу, де важить не здатність «оптимізувати» податки, а реальна потреба рухати суспільство вперед, міг дати тільки один результат — математика. З’ясувалося, що в наші дні саме математики — це ті, на кого полюють компанії-розробники техніки майбутнього та фінансові гіганти, маркетингові монстри й криптографи. Неочікувано виявилося, що абстрактні математичні моделі вищої алгебри та геометрії знаходять застосування у квантових обчисленнях і алгоритмах блокчейну. Звісно ж, не йдеться про те, що кожна теорема може й має давати економічний ефект, однак практикою доведено, що поширення математичних знань, яке потребує відносно невеликих, як порівняти з іншими науковими галузями, інвестицій, призводить до появи нових, більш просунутих технологічних рішень.

№ 2 — 22.06.2022 І річ не тільки в, скажімо так, матеріальних технологіях. Колишній радник Бориса Джонсона архітектор Брекзіту Домінік Каммінгс ніколи не приховував, що «технологію» кампанії з виходу Британії з ЄС було побудовано на математичних моделях. У своєму блозі він пише: «Якщо ви молоді, розумні й цікавитеся політикою, подумайте двічі, перш ніж вивчати політику або політичні науки в університеті. Ви впораєтеся значно ліпше, якщо вивчатимете математику або фізику. Вам буде набагато легше потім зайнятися політикою, якщо захочете, але ви матимете більш загальні знання та вміння з набагато більшою сферою застосування та, відповідно, ринковою вартістю». Він упевнений, що система освіти також має зазнати кардинальних змін і ставити в основу вміння формулювати глобальні проблеми, моделювати ситуації та підходи, навчати керувати складними комплексними процесами й організаціями. На його, і не тільки його думку, саме наукова, математична освіта дає змогу виділяти загальне з часткового, визначати тенденції, формулювати моделі й обґрунтовані наближення до ідеального рішення. Не дивно, що уряд Британії ухвалив рішення істотно збільшити фінансування математичних досліджень. Тепер тим самим шляхом іде Японія, а Китай, із погляду інвестицій в освіту й дослідження, зокрема в математику, вже давно зник за обрієм.

Важливість «нового капіталізму» зростає ще й тому, що у світі нарешті починають усвідомлювати хибність моделей вічного зростання, що ґрунтується на споживанні. Очікується, що ЄС найближчим часом упровадить жорстке регулювання виробництва й імпорту одягу, метою якого є зменшення виробництва дешевого низькоякісного одягу з матеріалів, які неможливо переробляти. Передбачається проведення кампаній за зниження споживання так званої швидкої моди, коли річ купується мало не для одноразового використання, або просто втрачає свої споживчі якості після першого прання. Зростає кількість економістів, які виступають за зміну моделі зростання на основі споживання. Зміни клімату й тривале виснаження невідновних ресурсів прямо пов’язані з нинішньою моделлю витратного капіталізму, тому й потрібен новий. Глобальна постковідна інфляція, гігантські втрати для світової економіки, пов’язані з божевільною політикою Кремля і зростанням напруги в Азії, зруйновані війною росії проти України ринки енергоресурсів і продовольства, економічний егоїзм держав, які відіграють важливу роль у світових логістичних ланцюжках, — усе це провісники майбутніх змін світової економічної системи. У її основі будуть технологічні рішення, засновані на серйозних наукових розробках, і передусім на математиці.

Це та сфера, яка потребує не величезних інвестицій, а пріоритизації, не примусу, а свободи творчості, створення сприятливої соціальної атмосфери для розвитку. І це та сфера, де Україна могла б гідно конкурувати з провідними країнами, які впродовж десятиліть значною мірою забезпечували свою конкурентоспроможність завдяки талановитим ученим зі Сходу. Математика була традиційно сильною стороною вітчизняної освіти, але в період розвиненого олігархату поступилася економістам і маркетологам, хоча й серед них видатними стали лише ті, хто навчився добре рахувати й мислити логічно. Після перемоги ми просто зобов’язані посісти на політичній карті світу належне місце, стати одним із архітекторів ефективної системи глобальної безпеки. Але не менш важливо рішуче переглянути пріоритети системи освіти й зробити інвестиції в людський капітал наріжним каменем у ній. Для створення штучного інтелекту не обійтися без природного, який уміє рахувати й точно знає, чому паралельні прямі не перетинаються. Хоча, звісно, це ще питання, в якій із геометрій цю проблему розглядати. Автор: Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний посол України в Японії Джерело: Zn.ua (https://zn.ua/ukr/in ternational/novij-kapitalizm-kim-uk rajina-mozhe-stati-pislja-peremohi. html)

Новий медичний спа-салон Пропонуємо широкий асортимент послуг:

• Intravenous (IV) Vitamins Therapy; • Intramuscular (IM) Injections (Vitamin D, Vitamin B12, Testosterone); • Botox / Filler Injections; • Facials; • Exosome Therapy; • PRX-T33 Facial Treatment; • Platelet Rich Plasma (PRP) Therapy; • Microneedling; • Microdermabrasion; • LED Celluma Light Therapy; • Skin Tags Removal; • Ear and Nose Piercing. 2835 Aurora Ave., #123, Suite 21, Naperville, IL, 60540

773-326-5809

E-mail: european.beauty.medspa@gmail.com @european_beauty_medspa european.beauty.medspa www.vagaro.com/us04/europeanbeautymedspallc

UA-USA / Історія

22.06.2022 — № 2

Марія Климчак, Чикаго «Сурма»

Відкрийте для себе Українську Америку: Чикаго і гроші — «Money, Money, Money»

роші, гроші, гроші!!! Економічний занепад найвідсталішиих австрійських провінцій Галичини, Буковини та Закарпаття спричинив бурю на морі і перша хвиля еміграціїї прибилася до берега Америки, щоб спробувати заробітчанського щастя. Газети рясніли оголошеннями про країну високих заробітків і можливість працювати на фабриках та заводах, де у кінці XIX ст. денний заробіток становив $ 2.00. Через сто років емігрант покладатиме однакові надії на тимчасовий виїзд і переказ заробленого додому на купівлю чи будівництво власної хати, на навчання дітей, на допомогу родині, а також Україні. Напів-легенди витали селами про щасливе заморське життя тисяч українців, які, тримаючись своєї народності, мови, звичаїв, віри, — будували цілі міста. Як не повірити, коли до митрополита Йосифа Сембратовича новостворювана спільнота пише листа з проханням прислати душпастиря, якому зобов’язувалася платити місячну зарплату. У 1884 р. до США прибув о. Іван Волянський. У 1887 році о. Волянський, придбавши друкарську машинку та спровадивши зі Львова з «Ставропігії» кириличні черенки, почав друкувати в Шенандоа в Пенсильванії газету «Америка». У розповіді про першого українського лікаря Володимира Сіменовича я розповідала, що саме завдяки його організаторським здібностям починали функціонувати торговельні структури. Часто-густо, через людський фактор закривалися, та все ж інформація зі сторінок газет сприймалася як слово Боже. Ми продовжуємо мандрувати вулицями Чикаго разом з др. Володимиром Сіменовичем. Він знав, де ключ від американської скриньки з грішми, так як бути співзасновником щадничої каси «Дніпро». І ПОТЕКЛИ ГРОШІ РІКОЮ! «Дніпро» — 1909 рік — перша щаднича каса, створена при греко-католицькій церкві св. Миколая в Чикаго. Її засновники — о. Микола Струтинський, Петро Мотало, Дмитро Кривий, Микола Моранець, Микола Пашко. Вона стала першою і основною фінансово-кредитною організацією громади, надаючи позики на купівлю будинків. Важка економічна ситуація 1929-1932 років негативно вплинула на кишеню власників будинків, які перестали платити «моргедж». Резерви «Дніпра» зміліли на-

стільки, що в 1932 році уряд штату примусив його закритися. «Запороже» — 1913 рік — друга щадничо-позикова каса при парафії Різдва Пречистої Діви Марії, яка розпочала своє життя в у 1911 році. В 1912 році отець Продан викупив землю з будинком на розі 4952 South Paulina та 49th Street у Чикаго та збудував там скромний дерев’яний зал, який став першим храмом нової парафії Різдва Пречистої Діви Марії. Каса, відкрита завдяки клопотанню Українського Народного Союзу, у 1935 році злилася з іншою новоствореною одиницею. «Україна» — 1916 рік — третя щадничо-позикова каса, створена при православній церкві св. Трійці в Чикаго (теперішній собор св. Володимира). Початковий успіх у самій назві. У вересні 1921 року на депозитах $ 62,500! Перестала функціонувати в 1934-му. Причина — банкрутство власників будинків та бізнесів, яким «Україна» надала позики. «Дністер» — 1920 рік — четверта щадничо-позикова каса, створена у південній частині міста, район 95-ої вулиці і Борнсайд. Її депозити в 1931 році становили $ 173,000. Загально-американська депресія випила води «Дністра», який у 1937 році на рахунках мав $ 71,000. У цьому ж році каса самоліквідувалася. «Галич» — 1926 рік — п’ята щадничо-позикова каса, створена на півдні Чикаго в районі Вест-Пулман. Депозити в 1935 році становили $ 21,000. Злилася у 1935 році з касою «Запороже», зберігаючи цю назву до 1950 року. «Український Банк» — «Виктори Банк» — 1928 рік — мрія адв. Романа Смука, Теодора Дутканича і д-ра Володимира Сіменовича. На вул. Чикаго і Деймен ними було куплено будинок під приміщення банку. Щоб популяризувати майбутню економічну установу з метою об’єднання усіх українців, мрійники започаткували часопис «Украї-

на», редактором якого був інж. Степан Куропась. Передплатників багато не знайшлося. Настав час великої депресії. Редакція газети закрилася, мрія залишилася нереалізованою. «Тризуб», «Трайдент» — 1950 рік — шоста щадничо-позикова каса, створена на місці каси «Запороже». Її засновники — Степан Троць, Йосиф Ярема, Петро Щербатий, Т. Терлецький, Іван Пікович, Теодор Пелех, о. Михайло Паздрій. У 1953 році

на 53-й вул. В Чикаго дирекція придбала свій будинок, у якому в 1954 р. на депозитах було $ 2,652.011..., а в 60-х депозити спілки зросли до 33 мільйонів. У 1963 році спілка самоліквідувалася внаслідок непередбачуваних обставин. Чикагська Кредитова Кооператива «Самопоміч» — 1951 рік — сьома щадничо-позикова каса, єдина фінансова установа, яка успішна до сьогодні. Створена гуртом, який складався з 13 ентузіастів кооперативного руху в Україні. Початковий капітал в 1951 році складав $ 350. Наразі кредитна спілки «Самопоміч» має понад 24 тисячі членів та понад $ 600 млн в активах. Наша сила — в нас самих! Так вважали емігранти повоєнної хвилі, обравши Чикаго і околиці, де були добре розвинуті промисловість і фермерство, постійним місцем проживання. Громада розросталася і чисельно, і територіально. Будувалася модель українського всесвіту — з церквами, школами, культурно-просвітницькими інституціями, спортивними товариствами, крамницями, відкривалися нові бізнеси. Каса відкрилася під дахом товариства «Бесіда», згодом переселилася у власне приміщення за адресою 2351 W. Chicago av. У 1969 р. «Самопоміч» відкрила філію на півдні міста, при домівці СУМА. Їй на зміну прийшла інша філія Кредитівки, яка сьогодні знаходиться біля парафії святих Петра і Павла. У 1969 році відкрито філію при парафії святого Йосифа, на північному заході міста. Із чиказькою

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 18

UA-USA / Історія

ПОЧАТОК / С. 17 «Самопоміччю» злилися Кредитна спілка у Детройті та Воррені (штат Мічиган). Тепер ми маємо три філії в Мічигані (у Детройті), три філії у Нью-Джерсі і 4 філії в Іллінойсі. Загалом 10 локацій. У квітні 2002 року, громада святкувала новосілля з Кредитівкою, яка переїхала у новий триповерховий будинок за адресою 2332 W Chicago Ave. Вам потрібен кредит, позика на вигідних умовах, звертайтеся у «Самопоміч»! Це моя Кредитівка, я є її власницею, маючи тут свої рахунки. Взяти в кредит автівку, купити будинок під фіксований відсоток, відкрити кредитну карту, ці та інші послуги здійснюються тут швидко і професійно. Кредитівка невіддільна від громади. Із першого дня свого народження роботу спрямувала на підтримку фінансових потреб громадських організацій, церков, шкіл, музеїв, тощо. Її діяльність перевірена часом, і вкладниками, які обирали і продовжують обирати саме цю фінансову установу. Громада шанує тих, хто присвятив своє життя кредитно-кооперативному руху, дякує працівникам за їхню працю. На базі Кредитівки створено фундацію «Самопоміч», яка отримує від кредитівки частину зароблених грошей, з метою підтримки громади. У її активах

приблизно $ 12 млн, $ 600 тис. з яких на рік видається на потреби громади. Президент-емерит і виконавчий директор Кредитової Спілки «Самопоміч» Богдан Ватраль вважає, що у Чикаго та інших містах США, кредитна спілка, яка була створена українською громадою, існує, насамперед, для того, щоб служити українській громаді. Сьогодні виконавчим директором Кредитівки є молодий фінансист Віталій Кутний, який разом із дирекцією і правлінням, докладає усіх зусиль, щоб бути найкращими і найсучаснішими. Про Кредитівку «Самопоміч» неодмінно буде окрема розповідь. Українська Щадничо-Позикова Спілка «Певність» — 1964 рік. Восьма фінансова інституція, створена з метою розбудови фінансово-економічного сектору, що мав служити виключно інтересам української громади. Адреса: 932-936 N. Western Ave. Президентом Спілки був др. Юліян Куляс. Адвокат, Голова Українського Конгресового комітету Америки, член Американської комісії експертів з реформи торговельного права в Україні, правничий радник Генерального консульства України в м. Чикаго, президент фундації «Спадщина» Юліян Куляс нагороджений орденом Святого Станіслава III ступеня із врученням Командорського Хреста, орденом «За заслуги» II ступеня, — за видатний внесок у відродження

№ 1 — 15.06.2022

Української держави, за сприяння здобуттю Україною належного місця у світовому співтоваристві та вірність лицарським ідеалам. Динамічний ріст і щедрі дотації на громадські цілі демонстрували характер Спілки. Якщо активи в 1965 році становили $ 1,347,535, то в 1975 — $ 21,316.150. Коли грошей стало ще більше, в 1984 році Українська Щадничо-Позикова Спілка «Певність» стає Першим федеральним щадничим банком «Певність». У 2004 році

Банк «Певність», який на той час мав майно в 475 мільйонів доларів, зливається з американським банком MB Financial Bank. Фундація «Спадщина» 1-го Федерального Щадничого банку «Певність» продовжує справу, розпочату батьками, щедро фінансуючи різні мистецькі проекти, підтримуючи усе, що вміщує слово Україна, українська діаспора. Очолює фундацію «Спадщина» Тарас Дрозд. Про благодійсть цієї фундації скоро почуємо в одному з моїх нарисів.

UKRAINIAN – AMERICAN MEDIA GROUP, Inc.

Óêðà¿íñüêå ðàä³î 1240AM Online 24/7

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону +17736973923 або за кодом

З понеділка по п’ятницю з 10 АМ до 11 АМ та з 5 PM до 7 PM

А ми тую червону калину підіймемо А ми тую славну Україну, розвеселимо!

Новини Полiтика Аналiтика Культура Завжди цiкавi гостi

5050 North Cumberland Avenue, Suite 18-S, Norridge, IL 60706 www.radiouachicago.com uausamedia@gmail.com Phone: (773) 697 3923

Рахунок в Selfreliance 177162 Áóäüìî ðàçîì, âñòàíîâ³òü äîäàòîê! Ñëóõàéòå óêðà¿íñüêå 24/7

UA-USA

22.06.2022 — № 2 Мар’ян Костюк, Чикаго «Сурма»

«Не ви Мене вибрали, але Я вас..»

ієї неділі, нашу парафію відвідав Преосвященний єпископ Венедикт. У церкві Святого Йосипа Обручника на Камберленд відбулась урочиста подія — 20-та річниця з дня священичих свячень о. Миколи Бурядника. Після спільної молитви численні віряни, які складають основу багатьох організацій, що постійно трудяться в церкві, гості й інші охочі, спустилися у святковий зал церкви і привітали нашого ювеляра. Про о. Миколу Бурядника знають всі, або майже всі. Чимало парафіян церкви Святого Йосипа Обручника, що на Камберланд, дуже часто приходять туди, щоб мати можливість послухати проповіді пароха, інші — поділитися наболілим або просто висповідатись. Людей надихає простота і людяність душпастиря. Сьогодні наша газета приєднується до всіх побажань. Зі свого боку хочемо розповісти про життєвий шлях, сповнений випробувань і численних поворотів долі о. Миколи Бурядника, Людини з великої літери та з величезним добрим серцем, якого ми всі так добре знаємо. Отець Микола Бурядник народився 1978 р. в селі Либохора, Турківського району, Львівської області. Зростав і виховувався в священичій сім’ї Івана й Ольги Бурядників. Досягнувши зрілого віку, вступив у Львівську духовну семінарію ім. Св. Духа, яку успішно закінчив. Після навчання в 2000 р. одружився з Оксаною. Пізніше отримав дияконські свячення з рук єпископа Вороновського. Після цього переїхав у США. Через два роки, 26 червня 2002 р., в місті Дрогобичі, Микола Бурядник отримав священичі свячення. Із 2002 до 2008 року служив у церкві св. Володимира й Ольги. Згодом отримав доручення і став адміністратором церкви св. Йосифа Обручника на Камберленд.

Ми вирішили не бути настільки банальними й окрім автобіографічних уривків, зробити справжній сюрприз не тільки для нашого ювеляра, але й для всіх інших. Багато людей знає і любить нашого душпастиря за те, що ми живемо разом в громаді і бачимо його якості та переживаємо всі події, радості і біди разом. Однією із цілей цієї статі було розказати про о. Миколу, як не про священика, а як про просту людину. Наш духовний батько дуже скромний і простий. Тому ми разом із пані Оксаною Бурядник (дружиною), написали невеличку історію у вигляді діалогу, в якому намагалися відкрити потаємні і маловідомі сторони нашого іменинника.

часто перетиналися. Із часом зав’язалася дружба, а вже згодом, через кілька років, почали будувати свої стосунки. Зустрічалися ми довго. Адже семінаристів завжди відпускали додому раз на місяць на вихідні, тому ми бачилися не дуже часто. І так упродовж кількох років.

— Які стосунки о. Миколи з його мамою, та були з його батьком?

Отець завжди був близький зі своїми батьками. Гадаю, ближчими стосунки були і є зараз все ж таки з мамою, з якою вони дуже схожі. Стосунки з батьком були сповнені поваги і пошани, я б навіть сказала трепету. Тому, коли виникала якась складна — Скажіть, чи розуміли ви те, що ста- ситуація, Микола завжди приходив ючи дружиною священника, ви автома- до тата, де міг знайти мудре слово та тично відмовляєтеся від звичайного світ- батьківську підтримку.

ського життя? Між іншим, як це для вас — бути дружиною священника?

Чесно кажучи, перед весіллям, я не зовсім усвідомлювала на що погоджуюсь. Але перед одруженням, ми мали розмову з блаженнішим Любомиром. Тому після шлюбних наук я по-іншому подивилась на це все і усвідомила, що — Де ви познайомились зі своїм май- це дуже важливий для мене крок. Бути бутнім чоловіком? Чи довго зустрічалися? жінкою священника, найперше, — це Наше перше знайомство відбулося велика відповідальність і розуміння в церкві на гаївках. Тоді, ми ще були того, що це теж твоє покликання. Або дітьми, які весело проводили час ра- іншими словами це друга full time розом. Ми жили по сусідству, тому дуже бота (сміється).

— Розкажіть, будь ласка, які пріоритети панують у вашій сім’ї. Чи є у вас якісь свої особливості?

Наша найбільша особливість в тому, що ми все робимо разом. В священичих сім’ях, якось так закладено, що парафія завжди стоїть в пріоритеті. Я завжди намагаюся зрозуміти свого чоловіка і підтримати його в служінні, адже це наша спільна служба. Але між тим ми теж проводимо час разом. Це якесь

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 20

UA-USA

ПОЧАТОК / С. 19 неписане правило — допомагати одне одному і все робити разом.

— Яка риса характеру вам найбільше подобається в своєму чоловікові?

Отець Микола надзвичайно добра і жертовна людина. Він ніколи нікого не скривдив і не образив. Коли комусь потрібна допомога, особливо в якійсь біді, він легко відкладає себе і своє життя на задній план і поспішає на допомогу. Як священник він дуже схожий на свого батька. Як дві краплі води. Такий самий характер і велике

№ 2 — 22.06.2022

серце, яке відкрите для всіх, хто його потребує.

чималих зусиль для того, щоб допомогти кожному нашому захиснику: щоденні процедури, обстеження та чимало інших речей, про які мало хто знає.

Наш отець Микола, один із перших, хто поїхав на Майдан в далекому 2013-му. Тоді він аж двічі встиг побувати в епіцентрі подій. Згодом він розповідав, що бували такі моменти в протистоянні з «Беркутом», що він разом з о. Володимиром (Кушнірем), просили одне в одного пробачення і читали молитву на розрішення гріхів. Пізніше, після початку окупації Криму та Донбасу, коли почалася справжня війна, до нас почали приїжджати воїни на реабілітацію. Всього їх було майже з десяток. По сусідству з нами жило семеро. Отець докладав

— Чи є в нашого пароха якісь хобі?

— Ми знаємо, що отець впродовж усієї війни, ще з 2014 р. активно допомагає нашим хлопцям із України. Розкажіть про цей життєвий досвід.

Так! О. Микола дуже любить музику. Він вміє грати на багатьох інструментах: гітара, скрипка, акордеон. Все залежить від настрою. Буває, спуститься в підвал або засяде в сусідній кімнаті і грає, що лежить йому на серці. Буквально нещодавно почула, як він грав на акордеоні. Із початку повномасштабної війни за останні п’ять місяців о. Микола не торкався інструменту, а тут несподівано заграв. Практично завжди віддає перевагу українській народній музиці. Також чоловік має величезний хист

до мов. Гадаю, це ще один його потужний талант, яким Бог його обдарував. Він знає англійську, німецьку, латинську, грецьку, польську. Звісно, він мало говорить про свої здібності, але вони в нього точно є. І ще хочу додати що він є добрим і люблячим батьком для наших дітей — Софії та Івана. Він із розумінням ставиться до їхніх потреб, життя, дружби з іншими дітьми. Я вдячна йому за наших дітей, за підтримку і любов. Дорогий о. Миколо, в цей визначальний день, прийміть від нас найтепліші привітання! Нехай добрий Господь благословить всі ваші починання та задуми! Дякуємо за справжність, простоту і надзвичайну відкритість вашого серця! Многих та благих Вам літ!!!

22.06.2022 — № 2

№ 2 — 22.06.2022

Війна

22.06.2022 — № 2

«З

наете, как рашисты затягивали петлю на горле города? Они шли с разных сторон. Мы сидели в своем районе, слушали адские звуки и с ужасом ждали, когда они подберутся совсем близко. Мы знали, что бомбят и обстреливают улицы рядом. Видели, как по проспекту Мира проехали танки с буквой зет на боку. Дом через два перекрестка заснул вечным сном. Люди говорили, он сложился от авиаудара. Под его завалами погибли не все. На поверхность доносились их стоны и крики. Достать их было некому. Перед этим обстреляли базу спасателей. Так стрелять по живым людям, как это делали рашисты, могут только монстры. …Мы для них были человечками в компьютерной игре. Они нас убивали и посмеивались». Таке написала у своєму дописі в соціальній мережі мешканка Маріуполя, журналістка Надія Сухарукова, якій пощастило вирватися з міста. Навіть на фоні усіх інших злочинів російського фашизму в Україні саме трагедія Маріуполя посідає особливе місце. Кілька сотень тисяч мешканців міста опинилися в пекельній пастці «русского мира»: серед холоду, голоду, вибухів і смерті. За оцінкою радника мера міста Петра Андрющенка, в місті загинуло близько 22 тисяч людей. Навесні 2022 року воно перетворилося на одне велике кладовище через неможливість поховати людей, з могилами ледь не у кожному дворі. Майже півмільйонний Маріуполь, який розвивався після війни 2014 року, як вітрина України на Донбасі — тепер брутально знищений. То ж чому росія наважилася на такий злочин, як знищення міста на очах у сотень тисяч його мешканців та всього світу? Який шанс, що те саме могло статися з Києвом, на околицях якого вже йшли бої — можливо, 30%? Чому росія не дозволила вийти людям перед штурмом? Чи мала українська влада діяти інакше та провести евакуацію, допоки пастка не замкнулася? Які висновки мають зробити українці та світ, аби трагедія Маріуполя не повторилася? А дехто навіть питає — чи існує Бог, якщо він дозволив Маріуполь-2022?

Місце злочину російського фашизму: чому і як росія знищила Маріуполь

вин про те, що почалася війна. Переглядаючи той випуск стає зрозумілим, що головний посил центральної і регіональної влади був такий: ми не маємо піддаватися паніці, ми віримо у ЗСУ. Про це на першому брифінгу говорив і мер міста Вадим Бойченко. «Ніхто не вірив, що Маріуполь будуть аж так руйнувати, — розповідає Максим Грабовський. — Я думав, ну ок, місто захоплять, можливо, будуть якісь бої, руйнування, що ж — будемо сидіти в окупації, робити свою справу і чекати, коли нас звільнять. Ніхто не вірив, що Маріуполь хочуть не захоплювати, а знищити. Досі це виглядає, як абсурд». Найуспішніше ворожий наступ розвивався на півдні. 26 лютого російська армія захопила Бердянськ. А 27-го, на четвертий день війни, підійшла із західного боку до Маріуполя. В перші дні війни мешканці міста, в якому проживало 432 тис. людей — виїжджали, але не масово. Наприклад, місця в поїздах ще були. Вже через тиждень вторгнення, 1 березня, Маріуполь опинився в повному оточенні. З часом російські фашисти відтіснили українські сили на відстань 120 км північніше міста. Окупанти контролювали суходіл, море і повітря довкола Маріуполя. Деблокада потребувала таких сил, яких на тому напрямку не було в розпорядженні українського командування. Розпочалися жорстокі сутички на околицях міста. Протягом березня лінія зіткнення із запеклими боями перетинала житлові райони. Решта українців, у багатьох із яких є досвід перебування в місті, яке обстрілюється ракетами, можуть спробувати уявити, коли щодня в місті лунають сотні вибухів. «За одну добу російська авіація бомбардувала Маріуполь понад 22 рази. Вдумайтеся!!! Скинуто більше 100 авіабомб. Це тих, від яких у землі залишаються вирви в чотири метри», — писав полк «Азов» в телеграм-каналі 13 березня. За словами Максима Грабовського, російські літаки проводили в Маріуполі килимові бомбардування, коли по черзі бомбили квадрат за квадратом, без огляду — житлові це квартали чи ні. 20 березня полк «Азов» писав: «Вдумайтесь: протягом місяця щодня. Літаки поперемінно літають над містом, скидаючи бомби кожні 10-15 хвилин. Окрім цього — постійні атаки з артилерії, танків, РСЗО… Кораблі ОБЛОГА ТА ШТУРМ МАРІУПОЛЯ обстрілюють Маріуполь!!! Тільки Журналіст з Маріуполя Максим уявіть, скільки смертей приносить коГрабовський був ведучим на місцево- жен ворожий удар. А скільки стражму телеканалі «Донбас» та першим на дань тих, хто повільно помирає під регіональному ТБ 24 лютого об 11:00 завалами, думаючи, що про них забув розповів у спеціальному випуску но- світ, що їх не чує Україна…».

«Від артилерії ще можна було сховатися у коридорі, між двома стінками. Від літаків — шансів не було», — згадує Максим Грабовський. Більшість свідків із жахом згадують саме літаки та їхнє цілодобове бомбардування з перервою на кілька годин. Люди похилого віку помирали від відсутності води чи ліків, якщо вони не могли ходити і лишалися самі. Непоодинокими були випадки, коли старі люди просто викидалися з вікон через безвихідь. На початку квітня українські сили контролювали лише велику промислову зону біля моря — Морський порт, Металургійний комбінат ім. Ілліча і завод «Азовсталь». На початку травня — лише «Азовсталь». 20 травня гарнізон Маріуполя, який залишився без води та медичного шпиталю через потрапляння важкої авіабомби — потрапив у полон. Розповідає Максим Грабовський: «Із перших днів тактика російської армії була спрямована на те, щоб зруйнувати усі життєво важливі комунікації, створити інформаційну блокаду. Щоб до міста не потрапила ані їжа, ані медикаменти, паралізувати всі комунальні служби. Росіяни прицільно били по комунікаціях — газопостачання, електропостачання, підстанції, насосні станції. За кілька днів у Маріуполі вже не було газу, світла, води, опалення — і це все за мінусової температури. Військові дозволяли виносити продукти з магазинів, крім алкоголю. Десь із 4 березня почалися невідворотні процеси мародерства». 2 березня через дії коригувальників, які працювали в Маріупольській раді, ворог дізнався та наніс по удар по складу продуктів і медикаментів, заготовлених містом на випадок війни. Також били по лікарнях і пожежних частинах. 10 березня, на наступний день після відомого обстрілу пологового будинку, сталося пряме влучання в пожежну частину, де була скупчена більшість техніки. Тому навіть пожежі не стало чим гасити.

За словами Максима, прицільно знищувалися місця з комунальними автобусами, які планувалося використовувати для евакуації. Отже росіяни цілеспрямовано знищували цивільну інфраструктуру, зокрема, лікарні міста в облозі. Що, звісно, є порушенням правил ведення війни. А точніше, державним тероризмом, який став візитівкою росії. Утім, усвідомлюючи ненормальність того, що відбувається, росіяни посилено запускали по місту чутки, що в усьому винен «Азов», який чинить спротив.

ЧИ ПОРУШИЛА РОСІЯ ЗАКОНИ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ? Міжнародне гуманітарне право стверджує, що всі сторони у конфлікті юридично зобов’язані забезпечувати планування і проведення військових операцій у такий спосіб, щоб гарантувати захист цивільних осіб і об’єктів. Росія просуває наратив, що це українські військові, перебуваючи в місті, «ховалися за мирними», використовували їх як «живий щит». Тож чи не стали (відповідно до цієї «натягнутої» логіки) цивільні будинки законними військовими цілями? Ні. Навіть у такому разі напад на місто був недопустимий, адже передбачав великі втрати цивільних. Марко Сассолі у матеріалі «Законні цілі нападу в міжнародному гуманітарному праві» пояснює це так: «Коли ж метою є військовий об’єкт, відповідно до інших, не обговорюваних тут норм, напад, тим не менше, може стати незаконним, якщо в результаті слід очікувати надмірної шкоди для цивільних чи

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 24

Війна

ПОЧАТОК / С. 23

після цього 14 березня перші 160 людей на більш ніж 50 машинах людей цивільних об’єктів. Крім того, навіть змогли доїхати з Маріуполя до Запопри нападі на законну ціль, повинні ріжжя. В той же день українську евакубути передбачені запобіжні заходи, аційну колону автобусів з продуктами аби вберегти цивільних осіб». Отже, окупанти в Маріуполь не допустили, допустивши масову загибель цивіль- зупинивши в Бердянську, блокуючи них, росія порушила норми ведення повернення цивільних в Україну. війни. Яка несподіванка. «Вона не те що порушила, вона УДАР ПО ЦИВІЛЬНИХ просто воювала, незважаючи на між- ЯК ПОМСТА ЗА ВІЙСЬКОВИХ? народне право, — говорить військоПроте, вже 16 березня сталася одна вий експерт Олег Жданов. — Масовий з найбільш трагічних подій — російрозстріл будівель, де були цивільні, ською авіабомбою знищено Драмтеатр. мінування всього, зокрема тіл заги- У розслідуванні журналістів авторитетблих, коли під тіло вкладають гра- ного інформагентства Associated Press нати без чеки. Росія ніколи не обме- йдеться, що внаслідок удару загинужувала свої дії у війні чи конфлікті ло близько 600 людей, частина з яких міжнародним правом. Вони такою, були діти. Дослідники AP відтворили «маячнею», як вони кажуть, не за- події того дня на основі свідчень 23-ох ймаються». Можливо, Україна пору- людей, які перебували в Драмтеатрі та шувала міжнародне право, захища- рятувальників. Жоден зі свідків не баючись посеред цивільних об’єктів? чив українських військових, які б діяли Олег Жданов каже, що саме росія всередині будівлі, як про це казала ромала відкрити коридори і випустити сійська пропаганда. І ніхто з опитаних цивільних з міста, яке взяла в облогу, AP не сумнівався в тому, що театр був а вже потім розпочинати там бойові знищений під час російського авіаудії. Але ж росія навпаки, заблокува- дару. Того ж дня росіяни завдали удала населення в місті. Хоча на словах ру по ще одному цивільному об’єкту росія, що позиціонує себе найвелич- — басейну «Нептун». Кількість жертв нішим миротворцем усіх часів і на- невідома, але, як розповідає Максим родів, який ніколи за всю історію ні Грабовський, саме туди евакуювали на кого не нападав, звісно, відкривала коридори, а ось націоналісти не випускали. «Відповідно до рішення керівництва рф, збройні сили росії з 4 березня 2022 року при суворому дотриманні норм міжнародного права і в суто гуманних цілях щоденно з 8:00 до 20:00 мск без жодних обмежень відкривають гуманітарний коридор…», — йшлося в повідомленні МО рф. За словами Максима Грабовського, надійного коридору росія не відкривала жодного разу. «До 14 березня офіційно у бік України не випускали просто нікого. Потім було кілька випадків виїзду машина- вагітних з пологового, який був зруйми у бік Новоазовська. Відразу це по- нований росіянами 9 березня. За його чали використовувати в інформвійні: словами, в «Нептуні» були і лікарі, і «Ось, бачите, до Новоазовська «ДНР» обладнання. випускає, а ЗСУ у бік України не випуЯк можна пояснити атаку на Драмскає нікого. Із 14 березня українській театр, коли там перебувала тисяча владі вдалося домовитися, і почали цивільних людей та був великий навипускати готових їхати на свій страх пис «ДЕТИ» одночасно з ударом по і ризик. Офіційна евакуація була тіль- басейну? За день до цього, 15 березня, ки з Бердянська. А до Маріуполя укра- українські захисники знищили чергоїнські автобуси змогли доїхати лише вого топ-окупанта, командувача 150за півтора місяці, наприкінці квітня». ї мотострілецької дивізії генерал-ма6 березня березня полк «Азов» пові- йора Олега Мітяєва. «Хто з мечем до домляв, що «вже вдруге під час анон- нас прийде, від меча і загине!» — насованого «зеленого коридору» оку- писав в той день полк «Азов» в своєпант підло здійснює обстріл, порушу- му телеграм каналі та розмістив фото ючи режим тиші». 8 березня «Азов» мертвого окупанта з його погоном, тазаявив, що окупанти зробили спробу кож було помітно, що в шоломі у ньопрориву в місто саме в момент оголо- го було одразу кілька образочків. Чи шеного «зеленого коридору», фак- могло бути вбивство цивільних російтично, прикриваючись людьми. Під ською армією помстою українським час зустрічі в Туреччині міністрів за- військовим? На той час під Маріукордонних справ Лаврова та Кулеби полем вже загинув один генерал-ма10 березня, останній повідомив, що йор рф, заступник командувача 41-ї завданням було домовитися про гума- загальновійськової армії Андрій Сунітарний коридор із Маріуполя. Лише ховецький. Ілля Самойленко, офіцер

№ 2 — 22.06.2022 управління розвідки полку «Азов» на онлайн пресконференції з «Азовсталі» 8 травня повідомив, що лише бійці «Азова» з 24 лютого до 15 квітня знищили в Маріуполі близько 2,5 тисячі російських військових та поранили 5 тисяч загарбників, а також знищили понад 60 танків і пошкодили ще 30. «Це, мабуть, і була помста, просто вони не говорять про це, — припускає Олег Жданов. — Вони не могли не знати, що в Драмтеатрі ховаються люди. Проте такі вчинки цілком можливі. Згадайте крейсер «Москва». Наступного ж дня після того, як він потонув, прилетіло 4 ракети — одну ми збили і 3 потрапили в завод, який виробляв бойові частини ракети «Нептун». Вони мстять завжди, це така психологія, «нам зробили погано, але ми помстилися». Ця традиція йде ще з Чечні, де вони брали людей у заручники і потім катували до смерті у якості помсти». Наступного дня, ввечері 17-го, на відомий волонтерський центр «Халабуда» (вона ж «Східна брама») росіяни знову скинули потужну авіабомбу. Максим Грабовський, який ховався якраз поруч у підвалі, розповідає, що після цього за 4-5 години по тих координатах почали працювати міномети, а вранці знайшли ще й залишки касетних снарядів.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ РОЗСТРІЛ ПРАВДИ 20 березня російське пропагандистське медіа випустило новину про те, як мешканка Маріуполя розповіла, що і Драмтеатр і басейн «Нептун», як і все місто, зруйнували українські військові. «За наявними достовірними даними, бойовики націоналістичного батальйону «Азов» здійснили нову криваву провокацію, підірвавши заміновану ними будівлю театру, де могли перебувати заручники», — вчергове «достовірно» брехало міноборони росії. Взагалі, навколо «Азова» росія звела цілу фортецю з брехні. На початку війни путінський режим розкручував для росіян «байку» про те, що російська армія спільно з народом України знищує загадкових підступних націоналістів, від підступності яких і стаються усі біди. Українська армія у цій справі ледь не допомагає. Натомість Азовці як головні націоналісти беруть у заручники мирних мешканців, не дозволяють

їм залишати квартири, щоб сховатися за ними. У захоплених районах міста почали робити відеосюжети, де мешканці Маріуполя звинувачували українських військових в обстрілах та агресивній поведінці. «Може бути кілька пояснень таким відео. По-перше, у страху очі великі, і коли людина біжить під обстрілами, скрізь падають снаряди, все горить, потім бачить військових, вона може думати, що це вони по ній і стріляли, — говорить Максим Грабовський. — Тим більше, якщо людина була проросійськи налаштована, вона швидше в це повірить. Є інша версія — ці люди банально брешуть. Але є і третє пояснення. Були свідчення, що ворожі військові захопили пункт, в якому зберігалася українська форма і трохи техніки. Ми не можемо виключати того, що з метою провокації окремі їхні «фахівці» не переодягалися в форму української армії, щоб налякати місцевих, щоб через певний час по району пройшлася камера та записала свідчення очевидців. Їх давали люди, які мешкали на Лівобережному районі і районі Східний, куди першими зайшли російські військові». Тут можна пригадати історію, як НКВС створювало легендовані псевдобоївки, учасники яких носили символіку вояків УПА. Не виключено, що нащадки більшовицьких спецслужб цілком можуть використовувати ці методи й нині. «Звісно, якщо була потрібна вогнева позиція чи спостережний пункт у якійсь квартирі — військові заходили, — розповідає Максим. — Наприклад, у моєї знайомої зайшли в квартиру і ввічливо перепросили, що мають встановити спостережний пункт, запитали, чи є куди переїхати до знайомих чи родичів? Якийсь час вона вирішила залишитися в квартирі, а потім її перевезли туди, куди вона попросила». Росіяни зносили будинок за будинком, квартал за кварталом, не дивлячись, чи є там цивільні чи нема. Навіть тоді, коли це не було конче потрібно з військової точки зору. Наприклад, їде танк та стріляє по усіх будинках кварталу. Він лише підозрює, що там може бути гранатометник, і стріляє. Незалежно, чи є там мирні мешканці, чи немає. На руїни, де вже не було місця, щоб сховатися оборонцям, ступав чобіт окупанта. Після захоплення міста тисячі маріупольців силоміць вивезли в росію. На думку Олега Жданова, це виселення вказує на те, що путін намагається грати у сталінську гру депортації народів. «Він розуміє, що якщо не виселить звідси більшу частину українців і не заселить ці місця ро-

Війна

22.06.2022 — № 2 сіянами, буде саботаж, а з часом може бути і повстання. Людей розселяють по території росії. Є інформація, що їх змушують підписувати документи, що вони щонайменше 5 років не повернуться назад». Також відомі випадки, коли людей обманювали, надаючи інформацію, що в Україні тепер їх чекає тюрма за незаконний перетин кордону. Чи могли бойові дії навмисно вестися так брутально, щоб змусити людей покинути зруйновані квартири для розпорошення українців в цій стратегічній для Кремля зоні — коридору на Крим? Як один з можливих варіантів відповіді — так. Інший варіант: це була несвідома ескалація, як помста за невдачі російської армії в Україні загалом та в Маріуполі зокрема. Ще одна з версій — вбивства цивільних мали зламати моральний дух політичного керівництва України, щоб змусити прийняти капітулянтські умови путінського режиму. Або просто по-іншому росіяни воювати не вміють. Не виключено, що всі ці причини спрацювали водночас. У будь-якому разі рішення про знищення такого великого міста не могло бути ухвалене без участі вищого керівництва росії, і здається, саме це відрізняє Маріуполь від умовної Бучі, чи сотень схожих злочинів, кожен із Діана Царук, Київ «Сурма»

червня в Києві попрощалися з 24-річним розвідником 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» та активістом Романом Ратушним. Хлопець відомий своєю боротьбою проти незаконних забудов у столиці, корупції та свавілля правоохоронних органів.

Роман Ратушний

Роман Ратушний народився 5 липня 1997 року в родині активіста руху «Збережи старий Київ» Тараса Ратушного та письменниці й журналістки Світлани Поваляєвої. У 15-річному віці Роман не залишився осторонь, коли починалася Революція Гідності та став одним із перших її учасників. Журналісти розповідають, що юнак був серед натовпу побитих студентів: кийки «беркутівців» зачепили Романа, але він встиг утекти. У 2018 році Роман Ратушний став на чолі організації «Захистимо Протасів Яр», уже наступного року ініці-

яких окремо можна списати на ексцес виконавців. Тут ми маємо справу з військово-політичним рішенням про масове вбивство. «За деякою інформацією, на нараді в Путіна після перших днів війни той сказав, що дозволяє військовим не рахуватися з втратами цивільних», — говорить Олег Жданов. Ще одне питання, яке мають розглядати суто експерти, які володіють усією повнотою інформації, — чи не потрібно було Україні виводити гарнізон Маріуполя до того, як він потрапив у щільну облогу? Згідно з пізнішою заявою Генштабу ЗСУ, оборона Маріуполя завадила росіянам реалізувати план швидкого захоплення Запоріжжя, здійснення їхнього виходу на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей та створення умов для оточення угруповання ООС. Наступним актом театру путінської пропаганди тепер має стати сцена — «офіційний суд над націоналістами «Азова», які, мовляв, зруйнували Маріуполь, як помста російськомовному місту. Вже зараз є інформація, що вивезених маріупольців у росії примушують давати покази, що це «націоналісти обстрілювали цивільних». Так путінський режим хоче вбити не лише Маріуполь але і правду про свій злочин.

Це йому не вдасться. Адже сотні тисяч маріупольців пам’ятають, як це, коли російський літак скидає бомбу на твою оселю, переконаний Максим Габовський: «росія займається самодурством. Вони думають, у себе ми зробимо гарну пропаганду, а міжнародній спільноті — набрешемо. Доведемо, що злочини робили не ми, а ЗСУ. І вже зараз в окупованому Маріуполі ведеться потужна пропаганда. Серед руїн міста їздять машини з телевізорами. В місті немає їжі, електрики, скрізь, можна сказати, смердить смертю через непоховані трупи, які лежать під завалами, і серед цього їздять телевізори на колесах з пропагандою — це якась сюрреалістична картина. З одного боку, вони безбашенні, а з іншого — дурні, бо не розуміють, що вони вже не можуть відбрехатися. Але нам треба усвідомлювати, що люди на окупованій території так чи інакше піддаються так званому стокгольмскому синдрому, коли терорист, від якого ти залежиш, стає своїм». Здається самодурство — дуже влучне слово. Адже росіяни, які в своїх очах хочуть виглядати «правильними», навчилися використовувати тотальне дводумство, коли протилежні речі уживаються між собою, і вони самі почергово в них вірять.

НЕПЕРЕСІЧНА ОБОРОНА Оборона Маріуполя, яка тривала 86 днів, майже три місяці, є досить помітною подією у військовій історії. За деяким підрахунками, із 1900 року в усіх війнах відбулося понад 150 оборон і лише 11 з них були умовно схожими за складністю із обороною Маріуполя й тривали більше часу. Коли гарнізон був у повній блокаді, а воєнні дії велися між двома регулярними арміями. У випадку з Маріуполем, оборонці, а це — окремий загін спеціального призначення «Азов», 12-а бригада Національної гвардії, 36-а окрема бригада морської піхоти Військово-морських сил, прикордонники, поліціянти, добровольці, тероборона Маріуполя — вели оборону при цьому ще й допомогаючи, в міру своїх сил, мешканцям міста. Максим Грабовський розповідає: «Із власного спілкування, це були втомлені люди, які намагалися посміхатися і попри всю важкість ситуації, показувати іншим, що не все втрачено і треба вірити в перемогу». Автор: Денис Самигін Джерело: Центр стратегічних комунікацій (https://spravdi.gov.ua/ miscze-zlochynu-rosijskogo-fashyzmuchomu-i-yak-rosiya-znyshhylamariupol/)

Війна забирає найбільш гідних синів України атива переросла в повноцінну громадську організацію. На меті молоді люди мали збереження зеленої зони в центрі Києва у Протасовому Яру, на місці якої дніпровський забудовник хотів збудувати три багатоповерхівки. 1 травня 2019 року забудовники встановили паркан у Протасовому Яру й оголосили місцевій громаді про свої плани. За інформацією ЗМІ, до компанії «Дайтона груп» причетні дніпровські бізнесмени Геннадій Корбан й Олег Левін. Корбану вдалося через суд спростувати свою причетність до компанії. Ініціатива «Захистимо Протасів Яр» знайшла підтримку в майже тисячі місцевих мешканців, які висловлювали свою позицію на акціях протесту. Повернемось до політиків, яким заважав Ратушний: їхній представник зустрічався з активістом. Згодом Роман заявив, що вимушений переховуватися, а його громадська організація оприлюднила аудіозапис, на якому Ратушному натякнули, що його можуть викрасти. Варто додати, що 28 липня 2020 року Київрада повернула Протасовому Яру статус зеленої зони. А вже у жовтні 2020-го суд визнав дозвіл на забудову Протасового Яру неправомірним. У 2021 році Романа Ратушного затримали й відправили під домашній

арешт за участь в акції з підтримки Сергія Стерненка біля Офісу президента. У перший день повномасштабного нападу росії Роман Ратушний став на захист України. Спочатку активіст боронив Київ, потім воював у Сумській області. На початку квітня Ратушний воював у Харківській області, зокрема неподалік Ізюму, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний яр». Роман Ратушний загинув 9 червня 2022 року під Ізюмом. 19 червня на Ізюмському напрямку загинув 56-річний видатний український командир Олег Куцин із позивним «Кум».

ськовим, які несли службу в районі Слов'янська на Донеччині. На початку літа 2014 року волонтери вступили до лав Національної гвардії. Із 2015 року чоловік очолював «Легіон Свободи», комбатантське об'єднання членів ВО «Свобода». Того ж року він ініціював підрозділ «Карпатська Січ», який увійшов до складу 93-ї механізованої бригади ЗСУ. За час війни на сході України вони брали участь у боях в районі Донецького аеропорту, зокрема за Піски, шахту «Бутовка», Водяне, Опитне. Після повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року «Карпатська Січ» була на обороні Києва, повідбивала росіян від Ірпеня, Романівки та на Броварському напрямку. Наразі підрозділ перебуває на Ізюмському напрямку. «На східному фронті загинув один із найпотужніших командирів – Олег Куцин. Засновник і багаторічний керівник «Легіону Свободи», командир батальйону «Карпатська Січ» (49-ий окремий стрілецький батальйон ЗСУ), його знали як справжнього Олег Куцин воїна, поважали як командувача та добру людину з незламним харакУ 2014-му, з початком бойових тером», — написав міський голова дій на Сході України Куцин, родом із Івано-Франківська Руслан Марцінків. Івано-Франківська, організував воПрийде час і за кров кожного лонтерську групу, що збирала та до- Українського Захисника окупанти поправляла допомогу українським вій- платяться. Герої не вмирають!

№ 2 — 22.06.2022

Освіта

22.06.2022 — № 2

Дитячі мрії Надія Красоткіна, Ковель «Сурма»

сі батьки хочуть, щоб їхня дитина виросла сильною, здоровою, успішною. Це природне бажання. Але часом те, чого не досягли ви, хочеться, щоб досягла ваша дитина… Та завжди треба розуміти, чого прагне ваш син чи донечка, може у них зовсім інші бажання? От ви, наприклад, хотіли стати знаменитим музикантом, але в силу обставин чи своїх даних ним не стали. А тому хочете, щоб знаменитим музикантом став син. А от син спить і бачить себе водієм фури… І як тут бути? Ви наполегливо відправляєте його в музичну школу, а його аж крутить від сольфеджіо, йому хочеться розібрати і скласти велику машину, їздити нею по всьому світу… От тут в його душі і закладається протиріччя, яке робить хлопчика дратівливим, невпевненим в собі, а іноді і злим... І от що виходить. Ви не здійснили свою мрію, а зараз заважаєте своєму синові здійснити його заповітне бажання і він теж колись буде про це жалкувати, бо в нього було своє прагнення, яке не стало реальністю. У кожного є своя мрія, яка на крилах підносить в небеса, робить його щасливим, але щоб вона здійснилася, треба наполегливість, щоденна праця, віра в свої сили, перемога над самим собою, сила волі і, звичайно, підтримка батьків. Тому зрозумійте, чого хоче ваша дитина, до чого у неї є нахили, бажання, мрії і талант… І допоможіть! Розвивайте його природні здібності, хай дитина знайде себе в тому, до чого прагне. Тільки в тому і полягає ваше піклування про дитину і щира батьківська любов! Вона криється в розвитку і навчанні своєї дитини, в її інтелектуальному зрості, у розкритті її талантів, у вихованні культури, закладанні в її душу доброти і мудрості й аж ніяк у виконанні дитячих забаганок, щоб мати все нове і модне, багато іграшок і нічого не робити… Виховання — складний і довготривалий процес, але те, що батьки закладуть в серце дитини, залишиться з нею на все життя, тому своїм прикладом, вчинками, добрістю, мудрим словом плекайте душу синів і доньок, створюйте навколо них атмосферу любові і радості, доброти і щастя. І поважайте мрію своїх дітей, сприяйте її здійсненню.

В житті людському — кожному своє. Таке життя, то що його робити? Але, коли в людини мрія є,

Вона щасливо й гарно буде жити. Тоді людина прагне до мети, І до польоту, що дає їй крила. Й до мрії буде впевнено іти — Їй мрія кругозір у світ відкрила. Тож не руйнуйте мрії чарівні, Це промінець чудовий для дитини. Допомагайте дітям день при дні Їм прищепіть традиції родинні, Щоб добре й затишно в сім’ї було І легко завжди коло мами й тата. Віддайте дітям все своє тепло, Любові не буває забагато. ЛЮБОВ ДО ПРАЦІ Людина розумна завжди прагне щось робити, особливо те, що їй до душі. Робота буває різна, але кожна розвиває і збагачує людину інтелектуально, додає певних знань, бо щоб добре щось зробити, то треба зрозуміти сам процес, що за чим і як, вдосконалює її практичні вміння і навички. Це всі люди добре знають, тому змалечку батьки вчать, розвивають, виховують своїх дітей, щоб вони виросли розумними, бо якщо цього не робити, то дитя не виросте повноцінною людиною. Народна мудрість підказує: «Виховуй дитя, доки воно поперек лавки лежить», а вчити всьому треба вже змалечку, бо «Чого Івась не

навчився, того Іван не буде вміти». Коротко і зрозуміло. Отже праця відіграє дуже важливу роль. Адже вона розвиває і формує характер дитини, робить її стійкою, сильною, наполегливою, дисциплінованою. Кожна робота має початок і кінець. А народна мудрість гласить: «Хороший початок — половина діла!», а «Кінець — ділу вінець!». От і весь процес роботи: почати та закінчити! Але сьогодні поширена думка, що дитину не треба привчати до роботи, мовляв, підросте, то сама навчиться. Це робиться навіть на державному рівні, адже діти вже не прибирають класне приміщення, не доглядають за шкільними клумбами, не поливають квіти, бо, як кажуть їхні батьки, це експлуатація дитячих рук… Але це хибна, дуже негативна та зовсім неправильна думка, бо саме в дитинстві формуються вміння і навички, дисципліна, відповідальність, взаємодопомога, а потім вже це зробити набагато важче, а то й неможливо. Усе починається з малого: дитині треба сказати і показати як, що і для чого виконувати певну роботу, підтримати в момент, коли в дитини це не виходить, дати надію і виклика-

ти бажання виконати задану роботу дуже добре, тобто закінчити почату справу. Дитину бажано похвалити, як добре завдання виходить, щоб вона відчула свою значимість. Тут добре слово відіграє важливу і навіть вирішальну роль. Завдання кожних мами й тата привчати своїх дітей до роботи з раннього дитинства, регулярно доручати їм певні посильні завдання і вимагати їхнього виконання, щоб діти росли відповідальними і працьовитими, адже це важливо для кожного, бо в житті нічого легко не дається, все приходить через працю, наполегливість, дисципліну. Праця тренує, додає сили і розуму, тому вона необхідна в житті всіх людей.

— Любов до праці! Скажете таке… Хіба хтось справді хоче працювати? Життя і так доволі нелегке, А тут ще і лопату в руки брати… — Лопату, кажеш? З нею теж дружи! Бо як без неї у природі жити? В ліску ти дереву якомусь поможи, А можеш сад красивий посадити… А праця кожна сили додає, Збагачує новими нас знаннями. У праці радість й щось чарівне є, Що красить землю і життя піснями.

Війна

№ 2 — 22.06.2022

Війна до Перемоги Сергій Соколов, Київ «Сурма»

ПРОДОВЖЕННЯ ЛАДОМИР БОГУСЛАВСЬКИЙ Підіймайся, Україно Підіймайся на віки! Не ставали на коліна Ні стрільці, ні козаки. Хай гірке було минуле, Не здолали нас ще б пак, Перемоги присмак чули, Перемоги знаєм смак. Україна переможе, Її слава на віки. Україні допоможе Захист Божої руки!!! Всі карпатськії фортеці, Запорозькі острови Вголос кажуть небезпеці — «Стережись, іду на Ви». Україна переможе, Її слава на віки. Україні допоможе Захист Божої руки!!!

від мене, бетонні блоки прийняли удар. Добре, що нікого не поранило. Такі собі відчуття від такого. Але людина — істота, що звикає до всього, і з часом ми перестали звертати увагу на прильоти: прилетіло, переглянулися, перегукнулися і продовжили працювати. Таких та інших прикладів і історій по Україні безліч. Чимало наших побратимів були …Перший тиждень війни був най- відправлені в інші гарячі точки, збиважчий: зашкалений адреналін, стоп- вали ворожу техніку та знищували тані до мозолів ноги, сон годину на особовий склад орків, постійно передобу, імовірність зустріти дрг на міщувалися, не затримувалися на одкожному кроці, до того ж потрібно ному місці, по них гатили, були 300-ті. правильно організувати процес, зі- Все було. брати тисячу добровольців до купи… МУДРИЙ СТАРЕЦЬ І це все під ракетними обстрілами Вірний син я тобі, Україно і сиренами. Так, вночі на наших І таких мільйони у нас. очах підірвали нафтобазу у Глевасі. Двома ракетами. Заграва стояла на Захистить тебе, рідну й єдину, півнеба. Ми покликані в збурений час. Перші два місяці, поки кацапи Всіх нас кличеш, моя Україно стояли навколо Києва, літало дуже Дати відсіч своїм ворогам, часто і багато чого. Удень і вночі. Окупантам з Росії, країни, Далі я два місяці перебував у відАгресивно зловісної нам. рядженні, звідки скеровувалися підрозділи на захист Ірпеня і Бучі. РоЇЇ банди зі зброєй лютують, бота кипіла 25/8. Ситуація змінюваРозповзлися, мов саранча, лася по кілька разів на день. Задачі Убивають, катують, лупцюють нарізалися аж бігом і на вчора. ЛітаАвтоматами прямо з плеча. ло навколо і поруч аж гай шумів. Так Проросійськи настроєний натовп, одного разу прилетіло метрів за 100

Одурманений злістю брехні, Той сприяє їх діям завзято, Роздуває ворожість в війні. Як до зради такої скотились? Ви — запроданці в східних краях, Що тілами своїми схватились Цей бандитський розбій покривать. Схаменіться, росії лакеї, Підлабузи, прислужники їй, Рідний край ви готові для неї Відірвати в України своїй. Не простить вам цей гріх Україна, Ні, цю зраду вона не простить. Ми готові тебе, Батьківщино, Від бандитських навал захистить!!! …І до сих пір триває і буде ще довго тривати ця війна, до повного знищення ворога вже на їхній території: кремль, москва, стратегічні військові об’єкти… І війна нам показала, що готуватися до неї треба було ще ретельніше і глибше. Тут треба знати питання від бойової підготовки до зв’язку, від логістики до інженерки, від розвідки до медицини, від моря і землі до неба. Ведення війни — це мистецтво! …А що нас чекає попереду? Я закликаю сильних волею українців приїжджати до України! Майбутнє світу

тепер вирішується тут! Ви здобули величезний досвід якісного життя і добробуту навколо. Тепер ви маєте шанс втілити це на вашій батьківщині: інвестувати свій інтелект, свої зусилля, свій час в майбутнє України і стати його частиною! До слова, Мішель Терещенко таким чином став мером Глухова і, незважаючи на 50 судових позовів проти нього, все виграв і підняв добробут свого міста в рази. Уявляєте, якщо таких буде 1 000?! А десять тисяч? Сьогодні все залежить тільки від нас і все в наших руках. Ми виросли до рівня усвідомлення, що керувати процесами можна тільки тримаючи владні регалії і статуси; гідним, сильним і розумним представникам потрібно не соромитися, а подавати свої кандидатури до владних кабінетів, краще сукупністю, перестати купувати і продаватися на виборах, перестати обманювати себе і бути обманутими. Свідомим виборцям життєво необхідно приводити своїх народних обранців, бути мислячими виборцями. Це тільки нам під силу, ніхто інший за нас не буде робити нашого домашнього завдання, інші піклуються про свій національний інтерес. А нам, з нашими ресурсами — інтелектуальними і трудовими, матеріальними і природними — Бог велів господарювати тут, на перетині світових цивілізацій! І коли ми стаємо суб’єктом політики, то відразу виходимо на світовий щабель. А на такому рівні діє ще жорсткіша конкуренція, в якій вкрай необхідно демонструвати себе дуже сильними і цілеспрямованими, світ інших не любить. Ми запам’ятаємо для себе тих, хто нам підставив плече у важкий момент; і тих, хто зробив вигляд, що не помітив нас; і тих, хто нам протидіяв; ми будемо працювати з ними відповідно. І війну ми зобов’язані виграти. Бо, як сказано в Книзі притч царя Соломона: «Хто слабкий у війні, той дійсно слабкий». А я впевнений, що наш народ стане справжньою нацією, відновить свій шлях і посяде почесне місце у світовій історії майбутнього! Ми колись згасли, щоб знову відродитися! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Війна

22.06.2022 — № 2

«Кров моїх синів пролита недарма» Роман Коваль, Київ письменник, «Сурма»

ак сказав Олег Бутусін під час похорону своїх синів… На домовинах — синьо-жовті прапори. У них — рідні брати: 20-річний Леонід та 24-річний Роман. 2020-го вони підписали контракти із ЗСУ. Невдовзі вже несли службу на палаючому Донбасі. У лютому і березні 22-го — захищали Чернігівщину. «Противник пішов у наступ із трьох напрямків величезними силами, з величезною перевагою в техніці та живій силі, — розповів побратим «Сина». — Хлопці боролися до кінця. Відбивалися хоробро. Підбили ворожу БМП, а потім їх оточили… Шансів там уже не було». Село, яке обороняли хлопці, росіяни окупували, тож тіла героїв місяць не могли знайти. А отже, жевріла надія, що Роман та Леонід живі. Але…

Олег Бутусін побував на місці останнього бою. «Я бачив, як вони лежали, які були в них поранення, — сказав він. — У бронежилеті — три дірки від великокаліберного кулемета». Земля була просякнута їхньою кров’ю. Батько взяв грудки землі, щоб висипати на їхню могилу в Калуші. «Я знаю, що мої сини в Бога прославлені, бо вони померли не боягузами, а героями», — сказав він. «Діти чудові були, неймовірні, — розповіла сусідка Лариса Барабаш. — Слухняні, виховані. Таких дітей у селі не було. Опора і надія батьків. І коли вони пішли воювати, ми переживали страшно. Хлопці віддані, тато їх навчив воювати, він їх навчив усього». «Хлопці були дуже добрі. Таких друзів мало», — додав товариш «Сина». Поховали героїв на Алеї Слави в Калуші. Опускали домовини під звуки військової сальви та Гімну України. А батько кидав грудки землі з кров’ю синів із місця останнього бою…

Олег Бутусін — колишній громадянин Росії, виїхав із Мордору через переслідування влади. У 2014 р. з дев’ятьма дітьми прибув в Україну, тут народилися ще троє. Вступив у ДУК «Правий сектор» та у 2015 р. пішов воювати за Україну. У нього залишилися десятеро дітей. Один із них продовжує воювати за Україну. Олег Бутусін після похорону також повертається на війну. «Обов’язково, — відрубав він. — Ми не можемо скласти руки. Ми будемо боротися до того часу, поки добро не переможе зло». Вічна слава братам Бутусіним! Уклін і співчуття батькам. 100 РОКІВ ТОМУ ТУТ БИВСЯ З РОСІЯНАМИ ОТАМАН САВОН На Ізюмщині, де зараз лицарствує Добровольчий батальйон ОДЧ «Карпатська Січ» Олега Куцина, 100 років тому бився з московською ордою отаман Григорій Савон. Нехай козацтво «Карпатської Січі» знає, хто перед ними творив легенду боротьби на Харківщині. До свого загону батько Савон приймав тільки добровольців. Але коли хто вже прийшов до козацького війська, на власний розсуд не міг його залишити. Червоні звинувачували отамана в «русофобських нахилах», «знищенні комісарів». Наголошували, що отаман «особенно жестоко карал попадавшихся к нему в руки красноармейцев-великоросов и агентов соввласти». Донедавна про Григорія Савона ми мало що знали, навіть прізвище подавали на російський лад — Савонов. Член Історичного клубу «Холодний Яр» Лесь Ісаїв з’ясував, що Григорій Мусійович Савон народився 27 вересня 1898 року. Саме так записано його прізвище у церковній метриці — Савон! Походив він із селянської родини волосного села Цареборисова Ізюмського повіту Харківської губернії (тепер с. Оскіл). За Центральної Ради та Української Держави був комендантом Цареборисова. Через незгоду з політикою гетьмана Павла Скоропадського перейшов на нелегальне становище й очолив підпільну організацію. У березні 1919 р. «соввласть» призначила його помічником, тобто заступником Ізюмського повітового військового комісара, а в кінці квітня — військовим комісаром. Під час денікінської окупації Григорій створив на Донеччині та Харківщині повстанський полк у складі трьох батальйонів, який брав участь у бойових діях. Улітку 1920-го Савон розірвав стосунки з т. зв. совєтською вдалою.

Григорій Савон

І почав проти неї бойові дії. Під його проводом згуртувалося майже дві сотні народних месників. Козаки любили отамана за сміливість і справедливість. Називали Батьком. До чорта в зуби козаки Савонова спровадили багатьох ворогів. «Вбивства здійснювалися по-звірячому», — бідкалися окупанти. Справді, рішуче і немилосердно ставилися наші хлопці до «московського сміття»! Детальніше про слобідського ватажка Григорія Савона можна прочитати в книжці Леся Ісаїва та Леоніда Щибрі «Отаман Савонов». У рецензії на це дослідження кандидат філологічних наук Михайло Гомон написав: «Сотні боїв і сутичок з червоними та білими москалями, червоними китайцями, калмиками, киргизами вкрили ім’я отамана славою. Вороги боялися його. Сила удару Савонова була страшна: він міг у бою розрубати навпіл ворога. Так, коли він в Ізюмі зустрів перевдягнутого в цивільне денікінського полковника, який знущався над українцями, то, вихопивши шаблю, розчахнув його на дві половини. Савонов, бувало, бився проти десяти ворогів і перемагав. У слободі Боровій Куп’янського повіту він увірвався у волосний ревком і посік на капусту півтора десятка місцевих активістів. Про його хоробрість ще за життя ходили легенди… Загинув отаман у більшовицьких катівнях у 23-літньому віці. А справу Григорія Савона продовжив Володимир Савонов, загін якого вів боротьбу на сусідніх із Харківщиною теренах Донеччини. Минуло вже 100 років, а земляки з гордістю продовжують називати себе савоновцями». Хай святяться імена лютих захисників Харківщини — козаків Григорія Савона та Олега Куцина!

UA-USA / Економіка

№ 2 — 22.06.2022

СПЕЦІАЛІСТ ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВАС

НАТАЛЯ АСЕВЕДО КУПІВЛЯ ТА ПЕРЕФІНАНСУВАННЯ ЖИТЛА ВСЕ НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ ! ДЗВОНІТЬ ДО НАС З ПИТАНЬ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ ТА ОТРИМАЄТЕ ВСІ ВІДПОВІДІ В ОДНОМУ ОФІСІ

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО ТЕЛЕФОНУ

773-368-0123 • Федеральні позики • Індивідуальний підбір фінансування • Низькі відсотки • Позики під ремонт • Перефінансування з CASH OUT • Перефінансування без додаткових коштів NO CLOSING COST • Можливе 100% фінансування www.gosfmc.com Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469) Наша адреса: УКРАЇНСЬКА ОКОЛИЦЯ 1706 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Tel.: 773-109-1950 Fax: 847-834-0106 nacevedo@gosfmc.com NMLS ID:232240

AN ILLINOIS RESIDENTIAL MORTGAGE LICENSEE

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

ЕкономікаПолітика / UA-USA

22.06.2022 — № 2

Право на зброю самозахисту як тест на зрілість влади

ісля опитування в «Дії» міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський заявив, що українці повинні мати зброю для самозахисту. В опитуванні, в якому взяла участь безпрецедентно велика кількість громадян — 1 726 452 особи, 78% висловилось за бажання отримати право володіння цивільною короткоствольною вогнепальною зброєю. Водночас майже 59% висловили бажання мати право носіння для особистого захисту. Власне, ця цифра відповідає даним репрезентативного опитування, яке проводила в травні Соціологічна група «Рейтинг», згідно якого практично ідентична кількість респондентів висловилась за надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами. «Насправді наші громадяни витримали тест на володіння зброєю, починаючи з 24 лютого. Це в масовому форматі, тому що було роздано десятки тисяч одиниць зброї у великих містах. І це був дуже великий виклик для всіх нас», — сказав Монастирський. Він висловив впевненість, що парламентарі внесуть відповідні зміни до законопроекту «Про право на цивільну вогнепальну зброю» в другому читанні. Варто нагадати, що Україна й досі залишалася єдиною державою в Європі, яка не мала закону «Про зброю», який би визначав, що є законним поводженням зі зброєю для цивільного населення, що таке незаконне поводження, а також врегульовував порядок набуття права володіння нею, користування та застосовування. Цю проблему, з-поміж інших, мала на меті вирішити партія «Слуга Народу», яка в своїй передвиборчій програмі обіцяла «законодавчо врегулювати право володіння зброєю». Варто зауважити, що двічі законотворці намагались це зробити, і 23 лютого 2022, напередодні широкомасштабного вторгнення армії рф на територію України, при другій спробі депутати ВРУ таки спромоглись ухвалити в першому читанні законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю». На відміну від альтернативного законопроекту, поданого Андрієм Шараскіним («Голос») та Мар’яном Заблоцьким («СН») у співавторстві з низкою інших народних депутатів, який, до слова, підтримували члени Української асоціації власників зброї (далі — УАВЗ), в прийнятому за основу законопроекті були відсутні згадки про короткоствольну вогнепальну зброю, за право володіння якою висловилось в «Дії» 78% громадян України. На момент голосування, таке рішення депутати аргумен-

тували тим, що за альтернативний законопроект в залі «під куполом» не назбирається достатня кількість голосів. Після того як голосування в «Дії» відкинуло тезу про неоднозначність питання володіння пістолетами та револьверами цивільними особами, важливо привести основний законопроект у відповідність із нормами альтернативного. Частина правок поданих народним депутатом Ігорем Фрісом («СН») частково покликані це зробити, але чи стане на це голосів у парламенті?.. Підставою для написання цієї колонки стали сумніви у відповіді на це питання у членів УАВЗ, представників Руху власників зброї «Твій голос вплине» та експертного середовища, які викликані деякими тезами міністра внутрішніх справ України, які він висловив в ефірі національного телемарафону. Денис Монастирський попри згоду з тим, що однозначно потрібно законодавчо врегулювати концепцію володіння зброєю, з-поміж іншого, зауважив, що він схиляється більше до зберігання зброї вдома. Саме так представники згаданих спільнот протрактували позицію очільника МВС, з огляду на його слова. «Моя особиста позиція — для захисту власного будинку в українця має бути зброя», — цитуючи їх. Варто зауважити, що це послідовна позиція Дениса Монастирського, який будучи народним депутатом України реєстрував у 2021 році законопроект, що дозволяв зберігання короткоствольної вогнепальної зброї лише вдома у сейфі, з використанням у тирах і на стрільбищах. Власне, ця позиція була відображена відповіддю №1 в опитуванні в «Дії». Якщо до опитування в застосунку міністр міг апелювати до підтримуваної ним форми володіння короткоствольною вогнепальною зброєю, то після, слідуючи декларованого президентом України Володимиром Зеленським принципу «народовладдя», «Слуги Народу» мали би реалізувати одно-

значно висловлену волю народу, а не ділитись власними позиціями. Автор цих рядків схиляється до думки, що парламентарі так і вчинять, проте висловлення Дениса Монастирського серйозно стурбувало переважну частину членів УАВЗ, представників Руху власників зброї «Твій голос вплине» та експертного середовища, які побоюються, що в словах міністра є спроба «протиснути» в другому читанні не ті зміни, які підтримує абсолютна більшість громадян, а пропозиції представників МВС, які підтримують лише 19% українців. В кулуарах, які під-час війни розширились на територію «печерських пагорбів», інсайдери повідомляють, що такі побоювання можуть бути не безпідставними. Наразі немає впевненості в тому, що до другого читання в законопроект внесуть належні правки щодо носіння короткостволу з метою особистого захисту. Джерело з депутатського корпусу повідомило, що буде спроба компромісного рішення на користь володіння зброї лише вдома й застосовувати його лише в тирах та на стрільбищах. Це десь те ж саме, якби громадяни володіли правом мати авто, але могли користуватися ним лише на автодромі, куди мусили доставляти своє авто на лафеті. Чому подібний компроміс є неприпустимий? По-перше, бо він не вирішує основну проблему, яку за допомогою ухвалення законопроекту хотіли би вирішити громадяни — можливість особистого захисту, захисту свого життя, здоров’я та майна, а також життя та здоров’я своєї сім’ї та близьких. По-друге, бо він нікчемний за визначенням, адже ставить державу в опозицію до народу, адже абсолютна більшість громадян вже проголосувала в опитуванні за ту позицію, яку мали би представляти обрані ними депутати в парламенті. Очевидно, що цей компроміс — це те, на що готові погодитись ті, хто взагалі проти надання громадянам зброї самозахисту.

І, на жаль, в цьому переліку не лише рашисти, які вторглись в нашу країну, а й багато правоохоронців, особливо з числа тих, хто перебігли на бік окупанта, та народних депутатів. Серед останніх не лише проросійськи налаштовані політики, а й багато тих, хто підтримує кастовість суспільства, коли зброя може бути лише в обраних. В інший спосіб складно зрозуміти позицію тих народних обранців, які попри особисте володіння нагородною зброєю, не голосують за право громадян придбати для себе аналогічну зброю. Звісно, є й ті, хто проти зброї в силу сформованих в суспільстві стереотипів. Зокрема, мовляв, збільшиться злочинність та підвищиться рівень загроз для громадян. Цим депутатам я б рекомендував вивчити закордонний досвід та провести реальний аналіз ситуації в Україні. Досвід свідчить, що поява права легального володіння зброєю самозахисту стає превенцією злочинів. Не хочуть злочинці вчиняти посягання на майно, здоров’я та життя громадян, коли розуміють, що у відповідь громадяни стрілятимуть. Як засвідчив в одному зі своїх інтерв’ю радник глави МВС Вадим Денисенко, кількість злочинів в Україні у період війни зменшилась в рази. Вочевидь, велика кількість мисливської зброї на руках в громадян, яку в мирний час не можна носити в спорядженому стані й перевозити у відповідному стані з собою, а також велика кількість розданої автоматичної зброї, про що заявив очільник МВС, стала суттєвим запобіжником для намірів злочинних посягань різних зловмисників. У мирний час, громадяни не зможуть мати при собі споряджену мисливську зброю, а отже не зможуть подбати про свою безпеку. Власне, вони і не мають із собою носити рушниці, карабіни й інші види дозволеної сьогодні довгоствольної вогнепальної зброї, адже вона не призначена для самозахисту. Нею можна ненароком завдати шкоди випадковим громадянам, адже її потужності достатньо щоб вразити і зловмисника і когось, хто поряд чи позаду нього. Для цих цілей весь цивілізований світ використовує пістолети та револьвери, калібр та балістичні показники яких покликані зупиняти злочинця, а не завдавати йому летальних наслідків. Дослідження відчуття безпеки та запиту громадян на володіння зброєю самозахисту, яке було проведене в лютому 2022 року на замовлення УАВЗ компанією PGR Consulting Group LLC спільно з Info Sapiens, засвідчило, що більше загроз для життя, здоров’я та майна громадян саме

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 32

Політика

ПОЧАТОК / С. 31 на вулиці. 85% громадян вважають, що злочинних посягань більше існує саме на вулиці, а не у власному помешканні. Вдома відчувають загрози всього 7%. Решта — 8% не змогли однозначно відповісти на це запитання. Ці дані і без голосуванні в «Дії» мали би назавжди покласти край дискусії «де громадяни мають мати право володіти зброєю самозахисту: лише вдома чи повсякчасно носити при собі?». Дане дослідження також засвідчило, що аргумент про відчуття додаткових загроз для громадян від наявності в цивільного населення права володіння короткоствольною вогнепальною зброєю на вулиці також є стереотипом. Так, згадане репрезентативне дослідження зафіксувало, ще до широкомасштабного вторгнення рф, 49% громадян вважало, що рівень безпеки громадян від наявності в них короткоствольної вогнепальної зброї підвищиться, за умов належного рівня підготовки володіння нею. Тих, хто вважав навпаки, що знизиться — 17%. 33% вважали, що рівень безпеки не зміниться. Водночас, коли запитували про особисте відчуття безпеки самого громадянина, як на нього вплине наявність пістолетів та револьверів в інших громадян, за аналогічних умов —

№ 2 — 22.06.2022 46% громадян висловились, що в них відчуття безпеки підвищиться. Лише 28% відповіли, що відчуття безпеки знизиться. 25% вважали, що воно не зміниться. Ще раз наголошу, що це ситуація до війни. Наразі цифри мають бути куди кращими, на користь зростання відчуття безпеки, від наявності в законослухняних громадян права володіння, носіння та застосування з метою особистого захисту короткоствольної зброї. Це легко зауважити з результатів травневого дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», згідно якого найважливішим станом на сьогодні серед усіх конституційних прав є «Право на захист свого життя». Абсолютна більшість респондентів обрала це право — 58%. У трійці лідерів, значно поступаючись у підтримці, «Свобода слова» (32%) та «Право на особисту недоторканність» (30%), яке за своєю суттю також є питанням особистої безпеки. За статистикою, в момент скоєння злочину правоохоронців поряд нема, а лютневе довоєнне безпекове дослідження свідчить, що в разі прибуття поліції на місце скоєння злочину, загрозу або не вдається відвернути, або ж люди мусили самотужки її відвертати ще до приїзду поліції. Усіх цих даних достатньо, у разі бажання парламентарів подбати про безпеку громадян, щоб у другому читанні ухва-

лили належні правки в законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю». Запит громадян на право володіння зброєю для особистого захисту є сьогодні абсолютним. Якщо влада слідує декларованому нею принципу народовладдя, то ніщо не мало би зупинити ідею, час якої настав… Якщо ж так не відбудеться, і зацікавлені сторони переконають зал в необхідності нікому не потрібних складних компромісів, після завершення війни суспільство гарантовано притягне до політичної відповідальності не лише політиків в стінах ВРУ, а й особисто президента України Володимира Зеленського, більше половини виборців якого підтримує надання права володіння короткоствольною вогнепальною зброєю з метою особистого захисту. Провівши опитування в «Дії» перед голосуван-

ням правок у другому читанні, влада зробила це голосування фактичним тестом для себе — чи влада служить народу, чи вважає, що народ має служити і коритися волі влади. До якого рішення визріла команда Володимира Зеленського, побачимо в день голосування за правки, які надаватимуть громадянам право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю, з можливістю носити і застосовувати її для особистого захисту. Громадяни зробили належну «Дію» зі свого боку, тепер дія за владою! Автор: Руслан Рохов, керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC, член УАВЗ Джерело: Українська асоціація власників зброї (https://uavz.org/pravo-nazbroyu-samozakhystu-yak-test-nazrilist-vlady/)

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

Культура

22.06.2022 — № 2

Батько Аркан Юрій Ситник, Львів «Сурма»

«Б

удь-яка система єдиноборств, що існувала чи існує сьогодні у світі, включає обов’язкову триєдність: релігія — система фізичного вдосконалення — прийоми військово-прикладного характеру» (з передмови до книги «Система фізично-духовного вдосконалення «Аркан» авторства Олеся Ноги, мистецький центр «Яровіт», Львів, 1997 р.). Концепція «Аркану» як триєдиної системи з’явилася дещо раніше ніж зазначена книга, буквально зі здобуттям Україною Незалежності. Її витоки губляться у численних розмовах тодішньої молоді, окриленої раптовою свободою, можливістю не лише мріяти, а й говорити вголос про рідну культуру й історію, не остерігаючись доносів у нещодавно могутній КДБ. Такі, в міру інтелектуальні, а часом і зовсім наївні бесіди велися у доволі строкатому середовищі, що на початку 90-х облюбувало місцем своїх зустрічей кафе «Любисток».

Серед перманентних учасників таких бесід були молоді науковці, мистецтвознавці, художники, інженери, архітектори та спортсмени. Цей чудернацький сплав характерів і світоглядів породжував різні несподівані ідеї, однією з яких, зокрема через присутність у товаристві шанувальників східних бойових мистецтв (які у 80-х набули на теренах СРСР неабиякої популярності), стала теза про наявність в українців якоїсь своєї бойової системи. Хоча в офіційній історії про щось схоже інформації практично немає, проте логіка та здоровий глузд підказували — ми просто всього не знаємо, адже військові звитяги наших предків неможливо було приховати навіть у часи тотальної радянської цензури. Цьому, мабуть, сприяла історична концепція про спільні корені українського, білоруського та російського народів, оскільки виокремити «старшого брата», оминувши увагою так звану «Київську Русь» чи козаччину, було неможливо. Тож із тодішніх шкільних програм, звісно, через призму офіційної ідеології, ми

дізнавалися про переможні походи Святослава Хороброго, унікальне явище на теренах Європи — запорізьке козацтво, повстанців та опришків, які успішно протистояли регулярним військам різноманітних поневолювачів. Це вже згодом стали відомі героїчні сторінки історії січового стрілецтва та воїнів УПА. Звісно, що народ, який постійно і доволі успішно захищав свої землі від різноманітних загарбників не міг не породити власної військової традиції. Відтак постали запитання: де витоки цієї традиції і в чому вона збереглася? Упродовж багатьох років дослідники українських бойових мистецтв шукали відповіді на ці запитання. Цей пошук продовжується і донині. Термін «Аркан» в українській мові зустрічається у трьох значеннях: як ласо — тобто довгий мотузок із зашморгом на кінці; як прадавній чоловічий ритуальний танець, здебільшого поширений серед гуцулів; як зображення на картах таро (з латинського arcanum — це «таємниця»). Таємнича (сакральна) складова безумовно присутня в українській Традиції і вимагає глибокого дослідження. А ми скористаємось визначенням, свого часу поданим масоном Григорієм Мьобесом: «Аркан — це таємниця, необхідна для пізнання певного набору фактів, законів чи принципів; таємниця, без якої неможливо обійтись у той час, коли є потреба у цьому пізнанні; таємниця, доступна розуму, достатньо допитливому у сфері даного пізнання. У широкому розумінні під цей

усвідомлення, розуміння призначення людини на цій землі…». Отже, метою «Аркану» як триєдиної і трирівневої системи фізичтермін підпадають усі наукові прин- но-духовного вдосконалення є форципи, якими визначається коло будь- мування світоглядної позиції украякої практичної діяльості». їнця-воїна, його всебічний розвиток «Езотеричний словник визначає і застосування отриманих знань і нааркан як суму езотеричних знань, що вичок на благо свого Роду й Українпередаються від учителя до учня», — ського народу. писав український письменник, доктор філологічних наук Георгій Почепцов. Аркан як ласо застосовувався для приборкання норовливих коней, які, в алегоричній інтерпретації, є нашими пристрастями. Тут аркан виступає символом розуму. Водночас аркан, як зашморг, асоціюється з полоном. І тут вже присутня інша алегорія — потрапити у полон холодного розуму, який обмежує пізнання світу. Ці порівняння можна проілюструвати бойовими мистецтвами: зайві емоції у поєдинку призводять до поразки, а в реальному бою немає часу на розмірковування. Відтак «Аркан» захоплює корисне, У нашій прадавній традиції є скарале, водночас, приборкує зайве. би, що сьогодні можуть порятувати не Найбільш відоме визначення роз- лише Україну, а й увесь світ. Тут, зоглядуваного терміну — це танець. Як у крема, йдеться і про народну медицизгаданій книжці зазначив дослідник ну — травників, знахарів, костопра«Аркану» Олесь Нога: вів, ворожбитів, шептух та інших ві«Танець «Аркан» — український даючих, які подекуди трапляються народний танець, один із найдревні- і в наші дні. ших виявів хореографічної та пісенСакральне значення Аркану приної творчості людей не лише в Укра- ховане також у його назві як скороїні, а й у світі. За своєю сутністю він ченні двох слів: АР-КАН. АРійський є своєрідним кодом системи фізич- КАНон — життя у злагоді з природою, но-духовного вдосконалення люди- вЛАДа як ЛАД, а не сила, воля — як ни через комбінації рухів, фігур, ви- усвідомлене самообмеження заради конання пісень… Однак найголовні- спільноти та ближніх. Аркан — понад ша особливість і призначення танцю релігією та філософією, бо він є тра«Аркан» полягає в гармонійному ду- диція та призначення... ховно-фізичному розвитку людини, в підготовці її до справжнього самоПРОДОВЖЕННЯ / С. 34

Культура

№ 2 — 22.06.2022

ПОЧАТОК / С. 33 Ідеологія «Аркану» закладена у словах пісні, яка вже стала неофіційним славнем організації:

Бубни б’ють, нас кличуть за собою Будять правдою святою Славної доби Любим свій край як буйний Вітер Волю Ми є вільні люди — не раби А хто скаже ми з якого Роду Чи з опришків войовничих

А чи з козаків Ми є браття Заходу і Сходу Ми народний вирок для ворогів Час прийшов, іти до бою треба Затанцюєм переможний Український тан Блискавка, грім з ясного неба Зайдам на погибель Наш Аркан! Прокинься мій народе, чуєш, мій народе? Рви кляті пута, дихни на повні груди, звільнися з ярма, мій могутній український народе! Скажем хлопці Україні Слава!

Доки серце б’ється в грудях Бог лише нам пан! Наша ціль могутня держава Нам дає натхнення Батько АРКАН! І клянемось Неньці-Україні Що традиції, звичаї Мову збережем Скажемо «ні!» внутрішній руїні І у рідній хаті Лад наведем! Пісню у виконанні заслуженого артиста України Романа Ковальчука

можна прослухати за посиланням: https://m.youtube.com/watch?v=p HENTslwaUI Більше про діяльність ВГО «МГО «Аркан» на сайті організації: https://arkan.org.ua P.S. Почувши пісню, часом запитують: що означає «батько АРКАН»? Все просто — це невмирущий Український Рід, коріння якого губиться у глибині тисячоліть.

UKRAINIAN – AMERICAN MEDIA GROUP, Inc.

Óêðà¿íñüêå ðàä³î 1240AM Online 24/7

З понеділка по п’ятницю з 10 АМ до 11 АМ та з 5 PM до 7 PM

А ми тую червону калину підіймемо А ми тую славну Україну, розвеселимо!

Новини Полiтика Аналiтика Культура Завжди цiкавi гостi

5050 North Cumberland Avenue, Suite 18-S, Norridge, IL 60706 www.radiouachicago.com uausamedia@gmail.com Phone: (773) 697 3923

Рахунок в Selfreliance 177162 Áóäüìî ðàçîì, âñòàíîâ³òü äîäàòîê! Ñëóõàéòå óêðà¿íñüêå 24/7

Новини

22.06.2022 — № 2

З притаманною неделікатністю

куратно зроблена дурниця призводить не до копняка, а до поблажливого розуміння на кшталт «ну впоров глупство, з ким не буває». Ідіотизми, продуковані без смаку, ставлять продуцента на один рівень із москалем.

НЕАКУРАТНІСТЬ ТИЖНЯ

ВІЗИТИ ТИЖНЯ

Попросили 100 БМП – у них понад 300. Ми поставили, грубо кажучи, близько 1600 ЗРК і близько 60 тисяч снарядів до них». Коли Подоляк навчиться оперувати цифрами, то зможе використати мудрість Демокріта, який казав: «Ми не стільки потребуємо допомоги друзів, скільки впевненості, що ми її отримаємо», — але краще радникові голови ОП таки мовчати. ГЕНСЕК ТИЖНЯ

Навіть від мешканців кремлівського бедламу буває користь. Українці могли б до кипіння нутрощів сперечатися про мету і доцільність візиту Шольца, Макрона, Драгі і Йоганніса до Києва й Ірпеня, але як пилип з конопель виліз Мєдвєдєв — і все нормалізувалося. Про вподобання румунського президента росіянин забув, а німця, француза й італійця звинуватив у поцінуванні жаб, ліверу та макаронів. На думку росіянина, гості в Україні пили горілку, обіцяли вступ до ЄС і старі гаубиці, а до миру не наближали. Мєдвєдєв до глибини екзальтованої деменції Жиріновського поки що не дотягує, але коли цей персонаж каже про провал візиту європейців, то значить, що все склалося добре. Заїкнись він про натовську воєнщину, яка нацистським чоботом топче чорнозем «новоросії», то варто було б трохи напружитися. А так Діма просто відпрацював черговий номер на манежі, і завдяки йому менш помітною була інформація від німецьких ЗМІ про те, що за закритими дверима європейці наполегливо пропонували президентові України відновити переговори з Кремлем. Після квартету з континенту до Києва знову завітав британський прем’єр — але російського вербального потенціалу, аби сказати щось про Джонсона і вівсянку, вже не вистачило. Свою думку про актуальну ситуацію англієць оприлюднив на сторінках The Sunday Times. «Ми повинні зміцнити руку наших українських друзів, щоб закінчити цю війну на умовах, які виклав президент Зеленський. Це має бути визначенням успіху. Український народ ясно дав зрозуміти, що його не змусять погоджуватися на менше», — проголосив Джонсон, і в Кремлі це проковтнули без коментарів.

Радникові голови Офісу президента варто переглянути «Хресного батька» і зрозуміти глибину фрази «ти просиш мене про допомогу, але ти робиш це без поваги». Коли Михайло Подоляк відновить у пам’яті шедевр від П’юзо, Копполи і Брандо, то буде акуратніше формулювати фрази. Радник заявив: «Буду прямолінійним. Щоб закінчити війну та викинути росію з України, нам потрібен паритет важкої зброї: 1000 гаубиць калібру 155 мм; 300 РСЗВ; 500 танків; 2000 одиниць бронетехніки; 1000 дронів». На що отримав відповідь голови комітету начальників штабів США Марка Міллі. Солдат відповів чиновнику: «Вони попросили 10 артилерійських дивізіонів – було доставлено 12 артилерійських дивізіонів. Знову ж таки, поставлено 97 тисяч протитанкових систем. Це більше протитанкових комплексів, ніж танків у світі. Вони просили 200 танків — вони отримали 237 танків.

Грека-засновника атомістичної теорії пасує згадувати під час розмов із генеральним секретарем НАТО. Єнс Столтенберґ каже, що «бої на Донбасі ведуться росією з наростаючою жорстокістю, українські солдати чинять мужній опір. З більш сучасним озброєнням зростає ймовірність того, що Україна знову зможе витіснити путінські війська з Донбасу». Після зустрічі з українським міністром оборони норвежець повідомив, що НАТО готує план повного

переведення ЗСУ з пострадянського озброєння на зброю Альянсу. А тим, хто має претензії до нерішучості Столтенберґа і підозру про його заангажованість росіянами, то варто почути таку фразу генсека: «Мир на території України цілком можливий, але головне питання у тому, яку ціну вона готова за нього заплатити. Завдання Заходу — зробити так, щоб Києву не довелося йти на територіальні поступки та втрату незалежності». ЗАБОРОНА ТИЖНЯ «Рускій мір» отримав дві нові причини для голосіння про власне пригноблення. По-перше, Володимир Зеленський запропонував Кабінету Міністрів опрацювати питання перегляду режиму в'їзду російських громадян на територію України, й уряд оперативно підтримав таку пропозицію та запровадив з 1 липня візовий режим для громадян рф. Рішення Верховної Ради про заборону російської музики в медіа та громадських місцях та імпорт книг із росії, Білорусі й тимчасово окупованих територій в «руского міра» викличе тяжкі судоми. Відкритим залишається питання, чому ці логічні кроки не можна було зробити хоча б на вісім років раніше? Автор: Юрко Тимчук Джерело: Збруч (https://zbruc.eu/ node/112254)

№ 2 — 22.06.2022

• Frameless Showers • Framed & Sliding Glass Enclosures • Reverse Painted Glass Kitchen Backsplashes • Glass Enclosed Wine Cellars • Glass Railings • Mirrors & Glass Designs

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

Економіка

22.06.2022 — № 2

Чому в Україні важко розраховуватися біткоїнами?

риптовалюті вже понад десять років, і майже кожен із нас принаймні щось та й чув про неї. Більшість ставиться до криптоактивів украй недовірливо через їхню волатильність, інші ж розцінюють це як можливість інвестувати та збагачуватись. Хоча є й ті українці, які сприймають цифрові гроші саме як гроші, за які можна купити якісь товари чи послуги. Сьогодні в нас таких компаній дуже мало, проте все ж є шанс, що їхня кількість зростатиме.

КРИПТОВАЛЮТА ПІДКОРЮЄ СВІТ У світі існує безліч місць, де можна розрахуватися біткоїнами. Наприклад, у Японії, яка вже давно визнала іткоїн платіжним засобом, можна без проблем легально оплатити покупки в мережах електронної техніки, інтернет-магазинах, онлайн-ритейлерах. Усе це можна зробити, не чекаючи падіння чи, навпаки, зростання курсу. У США є багато точок, де можна витратити свою криптовалюту, придбати футболку в онлайн-магазині чи оплатити послуги масажиста. У Європі також удосталь місць, де приймають криптовалюту. Продавці у такий спосіб приваблюють клієнтів. З’явився навіть особливий спосіб проведення вільного часу — криптотуризм, коли люди подорожують, щоб витратити свої цифрові гроші. Схожий вид відпочинку, наприклад, активно розвивається в Австралії. Аеропорт у місті Брисбен перший у світі додав можливість розплачуватися біткоїном, ефіром та Dash у всіх кафе, ресторанах і магазинах після успішного налагодження партнерських відносин із місцевою криптобіржею «TravelbyBit». Приймають електронні гроші й деякі глобальні мережі. Ось у Сальвадорі, зайшовши до Starbucks, можна купити каву або ж перекусити в McDonald’s, розрахувавшись біткоїнами. Їх також визнали такі гіганти, як «PayPal», «KFC», «Shopify», «Microsoft». КОРОТКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ ВІД НЕДОВІРИ ДО ЩИРОЇ ЛЮБОВІ Ще донедавна до біткоїнів й інших коїнів в Україні ставилися дещо недовірливо. Проте згодом українці почали інвестувати в цю галузь дедалі активніше. Можливість швидко заробити на щораз більших курсах приваблювала. Зрештою Україна посіла одне з перших місць у світі за відсотком населення, яке володіє криптовалютою. Так, криптоактиви є в майже 13% українців (приблизно в 13 млн). У Мінцифрі й собі підра-

хували, що щоденний обіг криптовалюти досягає 1 млрд гривень. Тому недивно, що восени минулого року у відомому американському виданні «The New York Times» вийшла стаття під назвою: «The Crypto Capital of the World. It has to be somewhere. Why not Ukraine?» («Криптостолиця світу. Вона має десь бути. Чому б не в Україні?»). Тож урегулювання питання цифрових грошей за таких умов було конче необхідним у нашій країні. І от 17 лютого Верховна Рада повторно проголосувала за закон про віртуальні активи, урахувавши пропозиції президента. Так, регулювання ринку віртуальних активів було віднесено до компетенції Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку й Національного банку. В ексклюзивному коментарі для журналу «Егоїст» керівний партнер юридичної фірми «Juscutum» Артем Афян зазначив, що передусім документ відкриває можливості для нових інвестицій. «Закон не легалізує крипту, це дуже помилковий термін, бо легалізувати можна та потрібно, мабуть, порно чи марихуану. Цей закон, найімовірніше, встановлює правову матрицю для цього бізнесу, що в нинішніх реаліях досить круто, тому що біржам або обмінникам без цього окумента дуже важко працювати, якщо вони не мають підтвердженого

державою статусу про те, що все о’кей», — каже експерт. Не секрет, що різноманітні іноземні компанії, включно з відомими криптобіржами, уже давно споглядають на Україну. Тепер, коли умови стають прозорішими, для них є шанс увійти на український ринок. «Сам же український бізнес зможе освоювати собі випуск різних токенів. Це найнепередбачуваніший і найцікавіший сценарій, який може розвиватися. Відкриваються перспективи інвестування так званої другої хвилі. Почнуть еволюціонувати сфери децентралізованих фінансів», — прогнозує Афян. Ухвалений закон прояснить податкові терміни та правила, а також правила обліку. А це спричинить те, що юридичні особи в Україні стануть також учасниками ринку криптовалют, бо зараз тут є лише фізичні особи. Попри разючі цифри обігу криптовалюти в нас її використовують лише для інвестування, виведення коштів і для певних тіньових операцій. Дуже нечасто є оголошення про продаж речей за криптовалюту. Так, торік у Києві продали квартиру за ефір. На OLX хтось викладає інколи оголошення, що продається за біткоїни машина. Сьогодні в Україні приймають криптовалюту переважно причетні до сфери компанії. Враховуючи можливі фінансові ризики з боку подат-

кової, нині приймання криптовалютних платежів часто реалізують через миттєву конвертацію у фіат. «Поки що Нацбанк не допускає сьогодні, щоб криптоловалюту використовували як оплату. Це можна робити за допомогою певних платіжних сервісів», — резюмує Афян. НАОСТАНОК Наскільки дієвим виявиться цей закон, покаже час. Варто враховувати, що багатьох влаштовує наявна ситуація. «Це призводить до парадоксу, що лежить в основі спроб нового переосмислення України. Країна пропонує сонячне світло та легітимність спільноті топменеджерів, які ймовірніше віддають перевагу темряві та напівзаконному статусу», — ідеться у вищезгаданій статті «New York Times». За словами авторів, інвестори приходять сюди не тому, що виступають за верховенство закону. Їм подобаються доступні ціни в ресторанах і рейви, поки влада не має жодного уявлення про те, чим вони займаються та скільки заробляють. У нас є певні правила, але через корупцію їх завжди можна порушувати, межуючи з анархією. Автор: Володимир Гришенко Джерело: «Егоїст» (https://egoist magaz.in.ua/syspilstvo/)

UA-USA / Економіка

№ 2 — 22.06.2022

Бути чи не бути:

Водій? Власник-оператор? Бізнесмен?

Алла Лопаткіна, Чикаго «Сурма»

повернення на інвестиціях напряму пов’язані з підвищенням рівня ризику самої інвестиції. Проблематичним є саме визначення рівня ризику для кожного потенційного власника-оператора особисто, тому що загалом, більшість факторів, пов’язаних із ризиком, є стосовно індивідуальними. На що саме варто звертати увагу, ухвалюючи рішення про придбання вантажівки, начепу, отримання власного дозволу на вантажоперевезення (DOT/MC Authority)? Насамперед, давайте розглянемо, що саме зміниться з придбанням власної вантажівки. До то чого саме готуватися?

приятливі умови останніх років на ринку вантажоперевезень призвели до переходу надзвичайно великої кількості робочої сили з площини водіїв до власників-операторів вантажівок. Привабливо високий рівень оплати за перевезення, застосування різноманітних цифрових платформ для пошуків вантажів і відносно низькі ціни на паливо стали поштовхом для багатьох водіїв щодо купівлі або лізингу власної вантажівки. Як і в будь-якому економічному просторі закономірним є те, що очікування вищих заробітків або ВОДІЙ

ВЛАСНИК-ОПЕРАТОР

+ Обмежений вплив змін у ринку вантажоперевезень на заробіток і зайнятість.

- Оплата і заробіток в більшості диктуються рівнем цін на перевезення і вартістю палива і постійно змінюються.

- Обмежений контроль над розкладом роботи.

+ Повний або майже повний контроль над об’ємом, напрямком і балансом вільного/робочого часу.

+ Відсутність матеріальної відповідальності за технічний стан і ремонт техніки і її поточне обслуговування.

- Витрати, пов’язані з підтриманням задовільного технічного стану обладнання, і поточні ремонти найчастіше складають одну з основних видаткових статей Власника оператора.

+ Відсутність видатків пов’язаних із володінням чи керуванням власною вантажівкою.

- Висока вартість техніки і її обслуговування, повна чи часткова відповідальність за адміністративне і податкове провадження бізнесу чи функціонування як власник-оператор (сплати кредитів або лізингу чи оренди, ремонти і техобслуговування, страхівка, платні дороги, щорічна реєстрація, додаткові податки, оплати адміністративних послуг, паркінг тощо).

СУБ-КОНТРАКТОР

V. ВЛАСНИК ФІРМИ-ПЕРЕВІЗНИКА

+ Доступ до команди професійних диспетчерів із напрацьованими клієнтами і контактами або до контрактних вантажів прямих клієнтів фірми (тобто попередній досвід роботи з фрахтовими брокерами чи платформами пошуку фрахтів, як і досконале знання англійської мови не є обов’язковими).

- Обов’язок за пошук вантажів чи контрактів лежатимуть повністю на вас і саме тут стають дуже доречними попередній досвід диспетчера або досконале володіння мовою. Останні роки набрала популярність так званих «диспетч-сервісів», але тоді ви починаєте стикатися з тими ж проблемами що і суб-контрактор.

+ Наявність відділу безпеки який відповідатиме за вашу обізнаність, і дотримання різноманітних федеральних і місцевих законів, займатиметься обов’язковим тестуванням відносно алкоголю і наркотичних речовин, провадитиме щорічні аудити записів водіїв і обладнання, надаватиме консультаційну допомогу при аваріях чи нещасних випадках, займатиметься отриманням різноманітних додаткових дозволів.

- Вам доведеться ознайомитися і вивчити відносно велику кількість федеральних і місцевих законів і врегулювань. І це може може бути достатньо складно. Зараз існує відносно велика кількість консалтингових фірм, які надають послуги ведення безпеки, що дозволяє малим власникам-оператором приєднатися до так званих консорціумів, отримувати консультації і фактично передати цим фірмам-консультантам функцію відділу безпеки.

+ Відсутність ризику потенційних - Значно підвищений ризик дефолту, фінансових втрат внаслідок негативних особливо в перші роки функціонування. змін на ринку чи то непередбачуваних видатків пов’язаних із утриманням техніки.

+ Бухгалтерське забезпечення (повне - Як і будь-який власник бізнесу ви повинчи часткове залежно від фірми). ні володіти хоча би базисними знаннями Здебільшого бухгалтерський відділ у сфері бухгалтерії. На перший погляд займається не тільки нарахуваннями здається, що математика при наявності виплат для водіїв чи власниківтільки однієї одиниці техніки не може операторів, але і провадженням бути складною але саме брак чіткого звітностей паливного податку (IFTA) бачення вашої фінансової звітності так само, як і податку за вживання доріг найперше ускладнить розрахунок вашої (HUT), реєстрацією вантажівок (IRP). податкової декларації в кінці року. Але не уможливить розуміння вашої поточної фінансової ситуації. Знову ж таки, як із відділом безпеки існують фірми консультанти, які можуть перебрати ці функції на себе за відповідну оплату.

- Мінімальні зміни у рівні компенсації навіть у найкращих ринкових умовах.

+ Можливість використання програм групових знижок на паливо, розхідні матеріали, ремонти і обслуговування.

- Відносно невисокий потенціал кар’єрного росту.

+ Широкі можливості щодо побудови, зміцнення і розвитку власного бізнесу.

+ Великий потенціал збільшення чистого доходу при наявності сприятливого середовища у вантажоперевезеннях.

Зазвичай у власників вантажівок є вибір: працювати суб-контрактором вже існуючої фірми перевізника, чи все ж заснувати свою власну. Ми спробуємо переглянути основні плюси і мінуси обох можливостей (для уточнення ми розглядатимо тільки перший початковий період функціонування).

- Кількість різноманітних програм знижок є відносно великою, але коли йдеться про мікро-фірми розміром 1-2 вантажівки, багато з таких програм залишаються недоступними. Саме для того, щоб надати малим власникамоператорам доступ до кращих програм, існує декілька асоціацій перевізників які це уможливлюють.

Економіка / UA-USA

22.06.2022 — № 2 СУБ-КОНТРАКТОР

V. ВЛАСНИК ФІРМИ-ПЕРЕВІЗНИКА

+ Зазвичай нижчі кошти страхування.

- Ринок страхових фірм, які надають покриття новим перевізникам, є відносно малим, відповідно і кошти страхування, особливо в перші декілька років, можуть бути значно вищими, ніж у фірм, які існують на ринку 3 або більше років.

- Відсутність повного доступу до всіх наявних вантажів, особливо у фірмах, де є вантажівки у власності фірми, а не тільки незалежні власники-оператори.

+ Вибір, які вантажі, в якому напрямку і по якій ціні, робите саме ви. Водночас на вас лежить відповідальність, щоб обрати найбільш прибутковий.

+ Швидка виплата заробітків без необхідності підписання контрактів із факторинговими компаніями або вживання опції швидкої оплати від брокерів (кошти послуги факторингу рахунків чи швидкої оплати від брокерів можуть становити від 3 до 6 % загальної суми заробітку. Хоча інколи можуть бути меншими або прирівнюватися 0).

- Ваша ліквідність і грошовий потік напряму залежатимуть від того, як швидко вам платитимуть за перевезення вантажів. Звичайні терміни виплат є між 21-60 бізнес днів. Тобто, або у вас мав бути відносно здоровий готівковий запас, щоб покрити видатки принаймі декількох місяців в очікуванні виплати, або ви можете скористатися послугами факторингових компаній. Мінусом таких є те, що чим менший розмір вашої фірми, тим більшою буде оплата за їхні послуги.

+ Обмежений ризик, пов’язаний із випадками аварій і пошкодженням власності чи вантажу.

- На вас лежатиме відповідальність за всю діяльність фірми: це включає в себе ризики, непокриті страхуванням, податкові й фінансові аудити та їхні наслідки, кредити та заборгованості вашого бізнесу. Деякі з ризиків можуть бути обмежені шляхом додаткового страхування і правильного ведення як бухгалтерського обліку, так і безпеки фірми.

- Якщо у фірми загалом погані показники по безпеці, це впливатиме на кожного індивідуально, виражаючись як і більшим коштом страхування, так і збільшенням випадків інспекції на дорогах.

+ Рейтинги безпеки вашої фірми, уникнення випадків, а також неушкодженість вантажів, які ви перевозите, лежить повністю на вас. І чим кращими будуть ці показники, тим дешевше в майбутньому буде ваше страхування, зменшиться можливість аудитів і мінімалізується кількість перевірок на дорогах.

- Відсутність впливу на рішення, пов’язані з функціонуванням фірми, напрямку її подальшого розвитку, контролю над її майбутнім.

+ Ви повністю контролюєте, який шлях ви обираєте для свого бізнесу, як ви будете його вести, як ви будете спілкуватися з потенційними клієнтами чи постачальниками. Ви визначаєте, якою великою ви хочете, щоб ваша фірма стала, і визначаєте для себе терміни досягнення мети.

Наразі ми бачимо значне погіршення на ринку вантажоперевезень, тому відповідно, розпочинання бізнесу саме в такому ринку несе із собою набагато більші ризики, ніж у попередні декілька років. Чітке розуміння фінансових основ ведення бізнесу і його функціонування є запорукою виживання й успішності фірми. Незважаючи на ринкові умови, започаткування фірми чи купівля власної вантажівки можуть стати як найкращим рішенням, так і найгіршим. Саме ви повинні оцінити не тільки свої сили, знання, досвід, але і вашу толерантність до того рівня ризику, який несе із собою така життєва зміна. Наша фірма почала своє існування в один із найгірших моментів на ринку, а саме у вересні 2019 р. Але, можливо, саме це, стало стимулом для нас збудувати фірму, яка є стійкою до коливання ринку, до негативних змін, до непередбачуваних ситуацій. Минулого тижня Nortia Logistics Inc (NLI) здобула визнання як 3-я по швидкості зростання компанія у штаті Іллінойс за рейтингом відомого бізнес журналу Crain’s Chicago Business Fast 50. Ми пишаємося тим, що розділили рейтинг 50-ти фірм, які найшвидше розвиваються, з такими лідерами індустрії як AIT Worldwide, TransportationOne, Redwood Logistics та Edge Logistics. Щоб довідатися більше про номінації і нашу фірму відвідайте нас на нашій сторінці у Facebook — Nortia Logistics Inc.