Issuu

DZVONI

ХРИСТИЯНСКИ ЧАСОПИС / ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЧАСОПИС РОК / РІК XXVII · ЧИСЛО 8 (320) · АВҐУСТ / СЕРПЕНЬ 2020 · ISSN 0354-5768 · 100 дин.

КОЦУР

257 роки од приселєлня Руснацох до Коцура 255 роки од будованя першей церкви 200. Кирбай

Шлїдом подїйох

НОВИ ВЕРБАС – По юлиянским календаре швето св. Владимира 28. юлия, алє понеже то и храмово швето - преславене є внєдзелю, 26. юлия. Пре запровадзени позарядови стан означене є лєм на уровню парохиї. Службу служел парох о. Иґор Вовк, а присуствовали коло 20-30 парохиянє. (О.Р.)

ШИД – На швето Преображенє Господнє, 19. авґуста, преславене храмове швето - 217. Кирбай. Шветочну Службу Божу служел парох о. Михайло Режак, хтори и наказовал. По традициї, после Служби Божей о. Михайло Режак пошвецел и благословел овоц. (.В.Дї.)

КОЦУР – Дня 28. авґуста преславене храмово швето – 200. Кирбай. Вельку Службу Божу предводзел и наказовал о. Яков Кулич, а сослужели парох о. Владислав Рац, капелан о. Данил Задрепко и єромонах о. Дамян Кича парох кулски. Того дня ше означел ище єден ювилей - 255 роки од будованя першей церкви. Служба була директно преношена на фейсбук боку коцурскей церкви. (О.Р.)

БИКИЧ ДОЛ – На швето Успения Пресвятей Богородици, 28. авґуста преславене храмове швето Кирбай. Шветочну Службу Божу предводзел о. Михайло Режак, а сослужели о. Владислав Варґа, парох зоз Сримскей Митровици, хтори и наказовал, и домашнї парох о. Владимир Еделински Миколка. О. Владимир Еделински Миколка подзековал паноцом о. Режакови и о. Варґови же пришли возвелїчац Кирбай и вирним винчовал щешлїви и благословени Кирбай, а на концу одшпиване многолїтствиє.

ИНДЇЯ – Вирни преславели свой Кирбай на швето Успениє Богородици 28. авґуста зоз Службу Божу хтору служел парох о. Михайло Шанта. Апостол читала панїматка Зоя Шанта, а дзияковали Милка Питка и Зоя Шанта, хтора ма искуства у церковним шпиваню ище зоз Закарпат′я, одкадз є родом. Як гварел о. Михайло Шанта, пре вирус корона нє могло буц вецей священїкох на Кирбаю, алє заш лєм на преслави було красне число вирних и їх госцох. Богослуженя у Индїї єст каждей нєдзелї на 10 годзин, и на швета. (M. Г.К.,С.С.)

ОСИЄК – У манастире Христа Царя 18. юлия святочно преславена 100 – рочнїца шестрох Василиянкох у Горватскей. Архиєрейску Службу Божу предвозел апостолски управитель Крижевскей епархиї монс. Милан Стипич з надвладиком и метрополитом дяковацко – осиєцким монс. Дюром Храничом, а сослужели числени грекокатолїцки и римокатолїцки священїки. Присуствовали шестри Василиянки и числени вирни.

Насловни бок, фото: Т. Рац

АПЕЛ ЧИТАЧОМ

ороги читаче «Дзвонох»!

Модлїме за пребеченє читачох хтори того року нє доставали поряднє предходни числа «Дзвонох». Єдноставно ми нє були у можлївосци их посилац бо на пошти вообще анї нє сцели прияц таки ствари, а приступ поштом пре рестрикициї пре ковид 19 (корону) бул нєможлїви. Так исто, у иножемстве ше вообще нє розношело пошту на таки способ. Прето зме положели предходни числа на интернет и вони були доступни у електронскей форми. У медзичаше шицким послани шицки числа, бо ше витворели за тото условия.

Тото цо сцем ясно наглашиц же трошки виходзеня часопису нє мировали – ми поряднє шицко плацели, лєм за пошту рочнє плациме понад 1000 €, а до тераз зме од предплатох прияли лєм 560 €. Домашнї – котри примаю часопис по пошти – роками нє вимирюю предплату, крем даскелїх.

Керестур ма 80 предплатнїкох, Коцур 18, Нови Сад 11; єдино ище Кула поряднє мешачно дава за шлєбодни числа. Кедиш було донаторох, як на прикляд о. Якова Новак и други. Тераз – ридко дахто ше одважи на тото дїло, а и тоти цо би требали вимириц свойо обовязки – то нє робя.

Зоз тим 5. числом часопис у минусу 1000 €, а ище треба видац 5 числа. Прето апелуєм на шицких читачох, предплатнїкох и потенциялних даровательох же би ше одволали на тот апел и молбу. Най « Дзвони» буду наш християнски часопис прейґ нашого заєднїцкого стараня. Слава Исусу Христу!

ПС. Зоз пошти зме достали повидоменє же нє шицки держави успоставели поштански услуги, прето, кед дахто нє достал часопис – най ма порозуменя. Єдноставно ситация за тераз така. о. Михайло Малацко, главни редактор

Слово редактора ДАРОВАЛИ ЗА КАТЕДРАЛУ СВ. О. МИКОЛАЯ (за закрице)

Най Марийов покров занавше будзе над нїма

Мария и Дюра Паплацко Йозефина Хома Злата Паплацко Славо Роман Ана и Дюра Регак Ирина Еделински Наталия и Мирослав Новта Гелена Надь

ДАРОВАЛИ ЗА ВОДИЦУ (за салу за духовни стретнуца «Емаус») Най Марийов покров занавше будзе над нїма

Мария и Дюра Паплацко Ирина Роман

Злата Паплацко Яким Грубеня

Юлин Костелник Янко Катрина

av}ust 2020.

DZVONI

Рочнїци

ПЕРШИ БЕОҐРАДСКИ ПАРОХОВЕ 90 – РОЧНЇЦА ПАРОХИЇ СВ.КИРИЛА И МЕТОДИЯ У БЕОҐРАДЗЕ (2)

дзе службовал 31 рок. Як канцелист Ординарията у Крижевцох у остатнї час спашел єдну часц жеми у Шидзе и за тото купена хижа у Заґребе. Под час войни, 1944.року, идуци у колони вєдно зоз осудзенима, ратовал Петровчаньох котрих Нємци водзели до гарешту. Кед 1968.року бул шлоґирани, жил ище до 1972.року кед умар и бул поховани у Петровцох на Богоявлєнє 19. януара 1972. року.

о. Янко Будински

Як зме уж спомли прешлираз, перши меновани парох у Беоґрадзе бул Янко Будински - Бурян. Вон народзени у Руским Керестуре 1901.року, а Богословию студирал у Заґребе и у Львове и 1930.року го як нєоженєтого пошвецел владика Дионизий Няради. Перше бул именовани за капелана у Керестуре, алє такой постал и парох у Беоґрадзе. Вон ше такой лапел до пионирскей роботи и почал пописовац, зберац податки о наших вирних розошатих по цалим Беоґрадзе и околїску. Источасно вон водзел бриґу и о вирних Українцох у Сибиню, алє и о вирних у Лабуднячи у Дальским Риту коло места Вайска, нащивйовал и вирних македонских грекокатолїкох у Ґевґелиї и Боґданцох у Македониї котри у тот час нє мали досц паноцох. Паноцец Будински мал окреме каритативну душу и шерцо и навелько помагал своїм вирним так же набавял потребни лїки котри дзелєл безплатно, мерал им прицисок, давал правни совити, писал молби и здобул вельку популарносц и любов у народзе. Року 1937. вон постал парох у Петровцох

DZVONI

о. др Мирко Боїч

После нього Беоґрад пребера познати и школовани паноцец др Мирко Боїч, котри источасно меновани и за заступнїка владики др Дионизия Нярадия на кральовским дворе у тедишнєй кральовини СГС. Др Боїч народзени у босанским месце Власеница 1888. року, а студирал у Риме, Заґребе, Львове и Станиславове на України. Пре таке школованє вон добре научел, окрем латинского и греческого, и польски, українски, нємецки и италиянски язики. Оженєл ше зоз Українку Корнелию Шинкарюк зоз котру мал три дзивки.

Пошвецени є 1914.року од владики Юлия Дрогобецкого и бул насампредз парох у Завидовичох у Горватскей, дзе праве приселєли Українци зоз Галичини. У рокох од 1914. по 1919. бул воєни капелан, од 1919. по 1923. капелан и парох у Коцуре, а вец постава парох у Дюрдьове по 1936. рок кед преходзи до Беоґраду. Приватне биванє о. Боїча у Беоґрадзе постало правдива народна канцелария у котрей помагал своїм вирним зоз цалей бувшей Югославиї, алє и шицким котрим була потребна гоч яка помоц. Прето и постал барз популарни и прилапени у Беоґрадзе, часто ше стретал зоз министрами, з православнима паноцами котрим були потребни вирски совити, а як и його предходнїк так и вон, одходзел на помоц и до Македониї. Праве тота його популарносц у церковним и явним живоце Беоґрада, оможлївела му од городских власцох безплатну и красну порту за вибудов нашей першей грекокатолїцкей церкви у Беоґрадзе и то на завидним месце. Алє, пре нєщешлїве бомбардованє Беоґраду тото вельке дїло нє зажило, а вон ше враца без ичого до Заґребу. У Заґребе о. Боїч єден час робел у Министерстве правди и вири, а вец тоту роботу охабел и далєй служел своїм вирним нє зоз Горватскей алє и зоз Коцура, Дюрдьва и Беоґраду кед им була потребна була яка помоц або заступанє. Тиж так вон помагал богословом у їх школованю, бранєл мудро Унию и Грекокатолїцвку церкву и єй науку, а пре його почитованє спрам шицких вирох и нациойох, почитовала го и Православна церква. Року 1944. умар од вилїву креви до мозґа. Поховани є на теметове у Мироґою у Заґребе. Пририхтал: о. Владислав Варґа

serpenq 2020

Рочнїци

100 - РОЧНЇЦА ПАРОХИЇ СВ. АРХАНГЕЛА МИХАИЛА У БЕРКАСОВЕ З нагоди стотей рочнїци парохиї Святого архангела Михаила у Беркасове здогадуєме ше парохох котри отримовали духовни живот у тей нашей парохиї. Починаюци од Франи Латковича, Павла Ґвоздановича и Силвестера Саламуна, потим Дюру Гербута, Владимира Мудрия и Томислава Дудаша прейґ Михайла Режака, Владислава Раца и Йозефа Селина та аж и по нєшкайшого пароха Владимира Еделинскового Миколку.

Владимир Еделински Миколка зоз фамелию

av}ust 2020.

Владимир Еделински Миколка

Паноцец Владимир Еделински ґу свойому презвиску додава и старе фамилиярне назвиско Миколка, так же вон ма два презвиска. Народзел ше 1978. року у Руским Керестуре од оца Янка и мацери Меланиї нар. Сивч. Основну школу закончел у Руским Керестуре, а стредню Електротехнїчну у Кули. Филозофию студирал на Теолоґийним институту оцох Исусовцох у Заґребе, дзе студирал од 2004. по 2010. рок. Кед дипломовал, 23. октобра 2010. року оженєл ше зоз Наташу Регакову, а 2018. року народзела им ше дзивка Диона. За диякона бул пошвецени у Ґосподїнцох 21. новембра 2011. року, а за священїка, як и за диякона пошвецел го Владика Дюра Джуджар 6. децембра 2011. року у Руским Керестуре. После пошвецаня дзевец мешаци бул помоцнїк пароха у Руским Керестуре, а вец є меновани за пароха у Беркасове дзе и тераз службує. Як парох у Беркасове активно робел зоз дзецми и младима цо го зблїжовало зоз народом нє лєм у парохиї алє и з Руснацами у Шидзе, а окреме у Руским културно просвитним дружтве «Дюра Киш». Кед ше указала потреба помогнуц превжал на себе одвичательносц предсидателя скупштини Дружтва, а з нїм ше коло роботи у Дружтве окреме заложела и його панїматка Наташа. Року 2013. з владикову помоцу и потримовку велїх жительох Бикичу, алє и приятельох валала зоз жеми и иножемства, удало му ше викоординовац виробок нового иконостасу у Филиялней церкви у Бикич Долу. Икони за иконостац писал Беркасовчан Ратко Торма. Два роки познейше у Бикичу кординовал будованє пасторалного центру за стретанє вирних. Потим, 2016. року тиж у Бикичу одробена велька робота на охрани церковного будинку од капиларней влаги. Тоти роботи отворели питаня билєня церкви знука алє и то ше з помоцу добродїйох удало одробиц уж 2017. року. Истого 2017. року знагоди преслави Дня Руснацох у Републики Сербиї видана и моноґрафия Бикич Долу дзе о. Миколка участвовал як єден з авторох. Року 2018. з владикову потримовку уписує докторски студиї релиґийних наукох на Исусовским институту у Заґребе котри закончує путуюци зоз Беркасова.

DZVONI

Стереотипи

ПИСАНЕ СЛОВО

Читаме у Святим Писме же на початку швета, кед ище нїч нє було: «На початку було Слово и Слово було у Бога и Слово було Бог» (Йо 1,1).

Тота информация - слово - було точка - зоз котрей шицко постало. Була тота точка велька або мала нє важне, бо и так вона була єдине цо постояло – и нїч векше и нїч менше нє постояло. Тота точка була Шицко цо постояло. И зоз того цо було Шицко – шицко постало. Зоз тей точки постало шицко цо нам нєшка познате. Зоз Слова шицко постало и Слова було у Бога и Слово було Бог. Святе Писмо святе бо тото Слово прейґ обичних словох описане и приблїжене є нам на розумлїви способ. Бог нам помогнул у тим, бо нє лєм же помогнул у Старим Завиту тото слово приказац и обяшнїц, алє и сам – вон котри Слово – постал чловек, нє преставаюци буц Бог, же би нас – свойо

ствереня, прейґ своїх словох и прикладох, прейґ свойого обоженя – «обожел». Же би нас воздзвигнул од створеньох до достоїнства синох и дзивкох самого Бога.

Як видзиме - яке вельке значенє ма слово. Воно може буц нашенє диявола, злоби, мержнї, и препасци. А може буц и нашенє добра, доброжичлївосци и любови, до тей мири же од обичного слова постава Слово. Присутносц самого Бога. Прейґ наших устох, нашого шерца, наших дїлох. И гоч кельо я особно роздумуєм кажди рок же нє мам моци и же то остатнї рок виходзеня часопису «Дзвони», вше ознова ми приходзи на розум чи я то мам право зробиц – бо думам же «Дзвони» нє лєм обични слов, алє же су саме слово о Слову.

Пред 10 роками, кед зме були як ґрупа священїкох зоз нашим владиком у восточней Словацкей

на єдним путованю, котре було з нагоди року священого живота, на драги дому преспали зме у Мадярскей, у Мучоню. Там сом стретнул єдну професорку котрей сом ше, як и други, чисто пре бонтон представел. Гоч зме ше до теди нїґда нє видзели и нє мали контакт, випадло же ше добре познаме. У моменту сом пред собу мал собешеднїцу з котру зме моги поприповедац як щири приятелє. Як то можлїве? Вона доставала «Дзвони» и, медзи иншим, читала и тексти котри я писал. Читала слова, алє верим же нас Слово зблїжело котре, наздавам ше, було скрите у тих словох, котри я дакеди з муки и нє з дзеку писал. Любел бим кед бизме нє були осамени у тей мисиї – ми позберани з чистого ентузиязму, котри ше чежко у шерцу отримує лєм прейґ писаня, без одгуку – анї духовного, анї материялного. Як кед бизме писали свойо, пре себе, якиш дньовнїки же бизме зазначели дацо цо анї нє знаме чи дакому дацо значи.

Таки стретнуца нам, голєм мнє, даваю знак живота, даваю ми моци теди кед, як у тей хвильки тераз кед пишем, ю нє мам. Нє прето же робим цошка вельке. Напроцив – робим мале, пишем слово, слова – котри, сподзивам ше у дачиєй души постаню Слово. А знаме же там дзе Слово, там и Живот. Там нє постої конєц. Лєм початок. О. Михайло Малацко

DZVONI

serpenq 2020

Актуалне

АКТУАЛНОСЦИ У ВСЕЛЕНСКЕЙ ЦЕРКВИ АЯ СОФИЯ

Терашня будова дакедишнєй християнскей церкви Ая Софиї або Святей мудросци од 532. по 537. рок по трецираз збудована и истим месце у Константинополю, тераз по розказу византийского цара Юстинияна I Велького. Будова нашироко позната як найвекша церква на швеце. Будовало ю вецей як 10.000 роботнїкох, а нукашньосц єй 70 x 75 метери. Штири вельки слупи ноша єй 32-метерску куполу на висини од 62 метери. Пре свою велькосц и архитектонски ришеня церква важна будова нє лєм у Византийским цартве, a и на заходзе и у исламскей култури. У тей церкви коруновани велї византийски царове, а коло нєй ше находзи и гроб Константина Велького. По османским завойованю Царгороду 1453. року церква претворена до джамиї та єй добудовани штири минарети, а мозаики у нукашньосци церкви пребилєни. По 482 рокох од завойованя Константинополя Мустафа Кемал Ататурк дал ю претвориц до музею цо и остала по тот 2020. рок. Насампредз, турски предсидатель 24. юлия Реджеп Таїп Ердоґан поволал вирних муслиманох на молтву до Ая Софиї два тижнї по тим як турски верховни суд утаргнул одлуку Мустафи Кемала зоз 1934 року. Ердоґан наглашел же турска держава на таки способ витворела свойо суверени права. Реакция християнох на тоту подїю зазначена у цалим швеце. Портпарол америцкого Стейд департменту Морґан Ортаґус виявел розчарованє з тоту одлуку турскей влади. Надопольнююци свойо становиско же ше радує вистки же турска влада роби на тим же би Ая София остала отворена за шицких нащивительох. Французка влада тиж розчарована зоз одлуку турских власцох же би Ая софия була положена под опиху Дирекциї за вирски питаня, наводзи французки министер за вонкашнї дїла Жан Ива Ле Дриян. Тота одлука приводзи до питаня єден од найсоволичнєйших поцагох сучасней Турскей, гварел французки министер у обрацаню явносци. Портпарол союзней влади за вирски питаня у Нємецкей, Маркус Ґрубел тиж виявює жалосц пре претварянє Ая Софиї до джамиї и назначиє историйне значенє того памятнїка. Католїцка церква у Нємецкей як и партийни функционере тиж осудзую тоту одлуку. Жаль нам же Ая София од тераз будзе доступна за молитву лєм єдней релиґиї. Будинок од историйного значеня и за християнство, и за ислам. Кед би преме-

av}ust 2020.

нєла статус будова би требала буц место сходзеня двох релиґийох, гварел Ґрубер. Предсидатель фондациї “Про ориєнте” Алфон Клос виражел застараносц коло того цо ше случує у Турскей. У чаше чежкей шветовей кризи тота одлука порушує застараносц. Тераз кед пред нами вельки спокуси, медзи иншим и як предлужиц диялоґ медзи вирскима заєднїцами, тота одлука преглїбйює подзелєня. И надопольнєл же би релиґиї требали зблїжовац людзох, а нє правиц нови подзелєня. Фаховец за Православну церкву у Салцбурґу проф. Димитар Винклер турску одлуку похопел як: “першокласну ретро политику”. Святи синод православней церкви Ческей и Словацкей обявел же Одлука у Турскей виволує жалосц при їх вирних. Росийски патриярх Кирил гварел же Ая София ма вельку важносц за Росийску православну церкву и додал же єй угрожованє то гроженє цалей християнскей цивилизациї. Длужносц каждей цивилизованей держави отримовац ровновагу, а нє заоштровац одношеня. Греческа предсидателька Катерина Сакелларопулу замодлєла папу Франциска же би вихасновал свой вплїв и прицагнул повагу медзинародней заєднїци на проблем Ая Софиї. Одлука Турскей подкопує фундаменти толеранциї и преглїбює подзелєня медзи културами и релиґиями. Папа Франциск ше у своєй казанї тиж дотхнул питаня Ая Софиї и виявел же є барз смутни пре тото цо ше случує. о. Владимир Еделински Миколка

DZVONI

Приклади ШВЕДОЧЕНЄ

СОЧУВСТВИє МЕСТО СТРОгИХ ПРАВИЛОХ

Математика була моя любов ище од штреднєй школи. Любел сом дзелїц знанє зоз другима. Остатнї 36 роки сом преподавал математику на универзитету у Ню Йорку. Могол сом войсц до учалнї и преподавац без пририхтованьох. Була ми потребна лєм табла и крейда. Кеди - нєкеди сом хасновал рахункар же бим дацо пораховал або помогнул студентом. Вец ше зявел коронавирус и школи були позаверани по конєц семестра. Як будзем преподавац кед сом нє у учальнї? Пред ярнїм розпустом нам було поведзене же будземе мац онлайн наставу. Мали зме придац свойо плани за тоту роботу. Нє пачела ше ми онлайн настава и бул сом подозриви до єй квалитету. Як будзем знац чи ме студенти розумели кед их нє можем видзиц? Як сом их годзен оценїц? Чувствовал сом ше страцено. Здогаднул сом ше - кед робиме по Божей волї, Бог нам да тото цо нам нєобходне. Верел сом же мойо студенти буду вредно учиц и же нє злохасную тоту ситуацию же би нє учели. Перше сом думал им дац чежши тести и менєй часу же би их ришели. Вец сом ше здогаднул же тота пандемия потрафела шицких нас - моїх студентих, їх фамелиї, приятельох... Каждому була потребна помоц и порозуменє. Студенти уж були застарани чи ше дахто з їх фамелиї нє похори або нє останє без роботи. Я им нє жадал створиц додатну терху. Могло ше случиц же дахто нє будзе мац интернет и нє може присуствовац испиту. Жию у розличних часових зонох и дзепоєдни би мушели мац испит на три годзин рано. И так ше лїстина препреченьох лєм звекшовала. Мушел сом занєдзбац строги правила котрих сом ше притримовал 36 роки. Мушел сом буц сцерпезлївши, правиц компромиси и вецей пребачовац. Гоч сом прилапел свойо нови становиска, ище вше сом нє мал порихтани материял за онлайн наставу. Мушел сом написац задатки и поуношиц их до рахункара, направиц презентациї и научиц хасновац Zoom же бим могол упознац моїх виртуалних школярох. Шицко то була Божа Воля за мнє у тим чаше. Мушел сом зробиц шицко же бим помогнул своїм студентом. Моя жена нє робела и одразу зме були 24 годзини вєдно. То тирвало даскельо тижнї. Випатрало як кед бизме були у пензиї. Вона шила защитни маски и варела, а я по цали дзень рихтал материяли за наставу и тримал преподаваня. Нє було лєгко, алє зме ше вше намагали мац Исуса медзи нами. Радуєм ше стретнуцу з моїма студентами и нащиви своїм дзецом. Верим же ше то случи накадзи то будзе Божа воля.

КАРИТАС

ЗОЗ ЗНАНЬОМ ПРОЦИВ КОРОНИ

У просторийох епархийного Каритасу у Коцуре 29. Авґуста у рамикох националного проєкту Каритасу Сербиї «Stopping infection with education“ (зоз знаьом процив инфекциї) отримана перша роботня на спомнуту тему на подручю Сербиї. У роботнї присутни ше могли упознац зоз основнима характеристиками вируса вообще, окреме зоз коронавирусом, як и зоз мирами защити котри потребни же би ше застановело ширенє инфекциї. Проєкт наменєни занятим и волонтером у Каритасу и їх партнером, котри ше часто стретаю зоз особамми котрим помагаю. Присуствовали 15 волонтере зоз Кули, Коцура, Вербасу и Шиду зоз деканом сримским о. Михайлом Режаком, як и представителє општини Вербас, Месней заєднїци Коцур, здруженє пензионерох Коцур, Евангелистичней церкви з Коцура и здруженє младих з Коцура. Преподаванє тримала др Бранка Тришич зоз Беоґраду, фаховец педиятриї з богатим искуством у клїничних випитованьох у обласци ґенетики, фармаколоґиї и других обласцох. Роботню орґанизовал Елемир Джуджар, координатор Каритасу Епархиї. Проєкт финасує Католїцка церква Италиї, єй Владическа конференция, котра нам уж позната по велькей донациї общому шпиталю Вербас (наш Каритас ю уручел 24. юлия). Подобни роботнї буду орґанизовани по шицких владических Каритасох Сербиї. О. Владислав Варґа

Мао Батиста, Ню Йорк (www.livingcitymagazine.com)

Пририхтал: М. Шовш

DZVONI

serpenq 2020

Слово за живот

„ДАВАЙЦЕ И ДА ШЕ ВАМ: МИРУ ДОБРУ, НАПОЛНєНУ, НАБИТУ И ПРЕПОЛНєНУ ШЕ ВАМ ДА ДО НАРУЧА ВАШОгО, БО З ЯКУ МИРУ БУДЗЕЦЕ МЕРАЦ И ВАМ БУДЗЕ ОДМЕРАНЕ.“ (ЛК 6,38) „Давайце и да ше вам: миру добру, наполнєну, набиту и преполнєну ше вам да до наруча вашого, бо з яку миру будзеце мерац и вам будзе одмеране.“ (Лк 6,38)

„Вельке множество його ученїкох и множество народу з цалей Юдеї и Єрусалиму, зоз приморя Тиру и Сидону, котри го пришли слухац... “ (Лк 6, 17 – 18). З тима словами евангелист Лука нас уводзи до длугей Исусовей бешеди у хторим Вон нависцує блаженства, виноши вимоги за Царство Боже и Оцово обецаня своїм дзецом. Исус шлєбодно нависцує свойо порученє численим людзом рижних народох и културох хтори Го пришли послухац. То универзалне порученє хторе ше одноши на шицких. Шицки го можу прилапиц же би ше витворели як особи хторих Бог створел на свою подобу. „Давайце и да ше вам: миру добру, наполнєну, набиту и преполнєну ше вам да до наруча вашого, бо з яку миру будзеце мерац и вам будзе одмеране.“

Исус одкрива новину Евангелиї: кажде свойо дзецко Оцец люби особно зоз безконєчну любову. Вон му дава можлївосц же би велькодушно отворел свойо шерцо за братох. То слова хтори досц того вимагаю: треба давац од свойого, давац вельо, як материялни добра, так и прилапйовац других, буц милосердни, пребачовац, шлїдзиц Бога. Слика добрей и преполнєтей награди у нашим наручу нам помага зрозумиц же мира Божей любови спрам нас нє ма миру и же ше його обецаня сполнюю баржей як зме обчековали. Вон нас ошлєбодзує од трапези наших рахункох и наших календарох, од розчарованьох же нам други нє дали спрам нашей мири. „Давайце и да ше вам: миру добру, наполнєну, набиту и преполнєну ше вам да до наруча вашого, бо з яку миру будзеце мерац и вам будзе одмеране.“

О тей Исусовей поволанки Кяра Лубик написала: „Чи ци ше дакеди случело же ши од приятеля достал дарунок и же ши мал потребу врациц з исту миру? […] Кед ци ше то случує, чи можеш задумац як Бог патри на тото, Бог хтори Любов. Вон вше враца за кажди наш дар хтори даваме нашим ближнїм у його мено […] Бог ше так нє справує же би ше ти або шицки ми збогацели. Вон так поступа прето же кед вецей маме – вецей можеме дац; же бизме – як добри управителє Божих доброх – допринєсли же би шицко кружело у заєднїци хторей припадаме […]. Исус насампредз думал на награду хтору достанєме у раю, алє тото цо ше случи ту на жеми - то увод и ґаранция за тото.“

av}ust 2020.

„Давайце и да ше вам: миру добру, наполнєну, набиту и преполнєну ше вам да до наруча вашого, бо з яку миру будзеце мерац и вам будзе одмеране.“

А цо ше случи кед здушнє будземе жиц таку любов вєдно з велїма другима особами? То би напевно було нашенко дружтвеней пременки. Хесус зоз Шпаниї виприповедал: „Супруга и я робиме у консалтинґу и на обучованю людзох. Одушевели зме ше з идею Економиї заєднїцтва и пожадали зме научиц иншак поступац з людзми: занятим цо справедлївше обраховйовац плаци и пренайсц алтернативу за нєобходни одпущованя; почитова цени добавячох и рок плаценя, длугорочно будовац добри одношеня; орґанизовац заєднїцки обуки з конкуренцию и понукнуц им нашо знанє; купцом давац совити спрам совисци гоч и на власну чкоду. Довириє хторе зме на таки способ здобули виратовало нас од кризи 2008. року. Познєйше зме прейґ нєвладовей орґанизациї „Levántate y Anda“ (Стань и ходз) упознали єдного наставнїка шпанского язика зоз Побрежя Слоновей Косци. Вон жадал злєпшац животни условия у своїм валалє и збудовац породзилїще. Преучели зме його проєкт и понукли му потребни пенєж. Нє могол вериц. Породзилїще „Братство“, хторе вєдно збудовали муслиманє и християнє, нєшка символ соживота. Остатнїх рокох профит нашей фирми ше звекшал за дзешец раз. З другима фирмами Економиї заєднїцтва зме основали Медзинародну тарґовину заєднїцтва и вєдно з привреднїками Конґа зме инвестовали до новей фирми хтора превожи поживу з Киншаси до оддалєних валалох. “ Летиция Маґри

DZVONI

Дожица

ЕКУМЕНИЗЕМ НА СРИМСКИ СПОСОБ СРИМСКИ ДОЖИЦА

На швето Успениє св. Ани (мацери Пресвятей Богородици) 7. авґуста, у нашей церкви у Митровици була нєзвичайна Служба Божа. Асистовали ми двоме богослове Серби - єден вошол до католїцких монахох, котри и читал апостол по українски; други богослов у Сримских Карловцох, котри шпивал цалу Службу по карловацким шпиву.

Митровецки богослове – Ярослав Варґа, Милан Кузминац, Филип Суботич и Димитриє Николич зоз о. Владиславом Варґом. За першого нє чудно: бо ше «покатолїчел» давно, алє нє знам як ше усудзел тот други, котри ме давно модлєл же би шпивал на нєдзельовей Служби, а я го културно одбивал пре його добро. И так го уж увредзовали колеґове же ше дружи з униятами - кривовирцами итд. Но, нєшка бул таки упарти же сом го нє могол одбиц. Понеже нє було вельо у церкви, обяшнєл сом вирним же вон нас так люби та би нам тo сцел и указац, а понеже є скоро каждей нєдзелї на наших Богослуженьох и вирни го добре познаю, нє було чежко то и «оправдац». Шицко добре прешло, лєм Служба тирвала длужей як обично пре красне шпиванє богослова, а ище зме на його инициятиву одшпивали и Многолїтствиє нашому владикови Георгийови. Та так то у нас, якош ше само по себе подрозумює нормалне заєднїцтво. Прешлого тижня сом дожил ище векше християнске заєднїцтво, повед бим екуменизем , а сподзивам ше же нє буду неґативни пошлїдки по другим боку. Умар наш вирнїк у Добановцох. Понеже ходзел и до православней церкви, нєвеста Сербкиня поволала ховац православного паноца, а дзивка Українка - поволала мнє. Знал сом яки предписаня маю православни, же нє можу

DZVONI

окончовац официйни обряди зоз священїками другей вири, та сом ше так и порихтал. Барз сом ше нєсподзивал кед ме священїк уключел до заєднїцкого обряду хованя. Та було то так - вон модлєл, а вец чекал най я одвитуєм, а вец я - «Господу помолимся» а вон - «Ґосподи помилуй», вон Апостол, а я Євангелию и казань, а после «послїднього цилования» я запечатовал гроб «по українски», як то вон обяшнєл. И на обеду зме ше крашнє дружели, випитовал ме дзе сом студирал а я му гварел же у Риме, та ше барз и приємно чудовал. Алє, я лєм поцерпам же паноцец Б. В. дожиє нєприємносци, кед и нє санкциї од свойого владики ВасилияТо перше таке мойо заєднїцке участвованє у обряду зоз православнима после 39 рокох священїческей служби. Правда, 1992.року, у месце Локве на рочнїци церкви, викар румунскей православней Церкви Янеш Мойсе ме нагварел и облєкол до їх ризох та сом стал коло пристола у їх церкви, алє сом му гварел же нє будзем брац ектениї же би вон нє бул осудзовани або покарани. И було шицко у шоре, аж о тим писане и у их новинох. И ище єдно сом мал красне екуменске дожице 2010. року, кед ме водитель центру «Земля живих», о. Бранко Ч. замодлєл же бим одслужел панахиду над труну архимандрита др Стевана Чакича. «Ша то лєм молитва» - гварел и дал свойо ризи, а вон ми одшпивовал «Ґосподи помилуй». Та випатра же попри числених монахох на альмашским теметове у Новим Садзе – нїхто нє похопел же сом нє православни и шицко ше добре закончело. Як випатра, дакеди сама ситуация приведзе до «екуменского» справованя, як цо то було дзешка 1999. року, кед у Коцуре парох Горняк Кухар ховал вєдно зоз трома православнима паноцами сушеду православного Серба. Поволал сушед своїх паноцох, алє и нашого. Кед то чули православни, гварели му же то у нїх нє допущене. А сушед поштар им гварел же кед так, вец руски паноцец будзе сам без нїх ховац, бо то му озда сушед и добри приятель. Кед то чули православни – пристали вєдно ховац, о.Юлиян читал євангелию, а валал то радосно прилапел. Як видзиме, обични вирнїки роздумую иншак як стоя предписаня. Так и у других ситуацийох зме вельораз збунєти. У Митровици православни Серб ше винча зоз Русинку у нашей церкви, а дзецко кресци у манастире Ново Хопово, а Українєц грекокатолїк ше винча зоз Сербкиню у православним манастире Дїпша на Фрушкей гори а кресци свойого сина у нашей церкви.... Та так вецка, випатра же нам судзене жиц и дзелїц добре и зле вєдно, лєм дакеди предписаня и канони нє даю. А дакеди ше их випатра може и заобисц. О. Владислав Варґа

serpenq 2020

Духовне заренко

БОг НАС ЛЮБИ З БЕЗКОНєЧНУ ЛЮБОВУ

‘Бог нас люби з безконєчну любову, нє прето же зме то заслужели, алє прето же Вон сама любов’ Бог свою любов и милосердиє ґу нам нє условює з обраценьом, алє нашо обраценє пошлїдок Його любови – наглашел папа Франциск на площи св. Петра дзе наказовал о християнскей надїї.

У наших преглїбйованьох о християнскей надїї зме одкрили же жридло надїї то Божа безусловна любов хтора ше потвердзела зоз приходом Його Сина Исуса Христа и прейґ дару Святого Духа – надпомнул папа. Нїхто з нас нє може жиц без любови – спозорел святийши отец – но велї людзе тераз веря же любов муша заслужиц и то можлїва причина почежкосцох и трапезох сучасного чловека. Людзе будую вонкашню фасаду, жадаю буц моцни, прицагуюци и красни же би од других достали почитованє и припознанє. Но, купене почитованє нє приноши щесце, алє зохабя пражнїну у нукашньосци и людзе оставаю зарабровани – гварел папа.

Велї проблеми нарцисоидносци або насилства – предлужел папа Франциск – пошлїдок жалосней причини же ше людзе нє чувствую любени и прилапени. Нєт нєдобри дзеци, як цо нє исную анї цалком погубени тинейджере. Исную нєщешлїви людзе. Цо нас може ущешлївиц, кед нє искуство дарованей и приятей любови? Святийши отец надпомнул же нас вира учи же Бог тот хтори зробел перши крочай, же нас люби з

av}ust 2020.

безконєчну любову и то нє прето же зме заслужели, алє прето же Вон сама любов, Аж и теди кед заблукаме далєко од Нього, Бог нам як милосердни оцец з причти о блудному синови пребачи и притулї нас – гварел папа и предлужел – Бог свою любов нє условює з нашим обраценьом. Праве процивно: нашо обраценє пошлїдок Божей любови. Святи Павло нас у у своїм Писме Римяном здогадує же „Бог указал свою любов ґу нам так же Христос умар за нас док зме ище були гришни“ (Рим 5, 8).

Папа наглашел же нас Бог люби як оцец и мац. На приклад, мац нє глєда же би ше нє окончела людска правда кед єй син зроби злодїйство и закончи у гарешту, бо кажда гришка вимага одкупенє. Алє, вона нє престава церпиц за свойого сина. Вона го люби аж и кед є гришнїк хтори скруцел з добрей драги. На таки способ нас люби и Бог. Нїхто нє вихабени зоз його любови – наглашел папа – Бог до нас усадзел

жридлову красу хтору анї єден грих, анї єден погришни вибор нє може подполно висцерац. Прейґ милосци зме прияти до одношеня любови хторе повязує Бога Оца з його Сином прейґ Святого Духа. У Исусови Христови зме жадани и любени.

З хторим лїком мож вилїчиц шерцо нєщешлївей особи? – опитал ше папа. Одвит на тото питанє то – любов. Любов доволує любов на моцнєйши способ як цо мержня доволує шмерц. Исус нє умар и воскреснул за себе самого, алє за нас же би нам були пребачени грихи. Прето час воскреснуца за шицких людзох: час же би ше худобни подзвигли з обезхрабреносци, окреме тоти цо були у гробе длужей як три днї. Тераз дую витри ошлєбодзованя, ключка дар надїї. А надїя тота же Бог Оцец люби шицких нас таки яки зме – заключел папа Франциск. РВ/ Битно.нет

DZVONI

Мали шестри Исусово

РУСКИ КЕРЕСТУР

50 РОКИ ОД ПЕРШЕЙ СЛУЖБИ БОЖЕЙ У КАПЛЇЦИ МАЛИХ ШЕСТРОХ ИСУСОВИХ Мали шестри Исусово у Руским Керестуре од 1969. року. Їх манастир у дакедишнєй Ивановей хижи, на Циґлашоре (улїчка Владимира Назора). Ту справена и каплїчка, хтора обновена 1981. року. Пред 50 роками, 8. септембра 1970. року, у нєй служена перша Служба Божа.

У дакедишнєй Ивановей хижи справена каплїчка.

Владика Гавриїл Букатко зоз шестру Марлен - сновательку Малих шестрох Исусових. Владика барз почитовал Мали шестри и потримал їх приход до Руского Керестура. Кед ту пришли, шестри педантно водзели дньовнїк до хторого записовали подїї, обичаї яки ту упознали,свойо упечатки... Так записане и як випатрал дзень кед ше у їх каплїчки служела перша Служба Божа: «Сушеди пришли уж рано на пол шестей и принєсли швички, квеце, фиронґи... же би каплїца цо красше випатрала. Було коло 100 людзох, та парох о. Михайло Макай лєдво вошол нука. Шицки людзе шпивали. Була крадка казань у хторей о. Макай поволал людзох же би ше ту приходзели модлїц. После Служби бул фриштик з парохом. Нє знаме ище язик, та зме нє вельо приповедали. Нащивели нас и владикове Гавриїл Букатко и Йоаким Сеґеди. Кед ше шицки розшили, пошли зме ше модлїц до каплїци и дзековац Богу. Пополадню зме ишли до Водици модлїц пацерки и на стретнуце. Вечар знова молитва и дзекованє у новей каплїци».

DZVONI

Нукашньосц каплїчки

ШЕСТРИНСТВО

Монашески чин Малих шестрох основала трицетих рокох прешлого вику шестра Марлен, спатраюци ше на приклад Карла де Фукоа. Спочатку шестринство було у пустинї Сахари, познєйше ше їх шведоченє преширело на цали швет. За їх живот характеристичне упатранє на Исусов живот у чаше кед вон ище нє почал явно научовац. Мали шестри ше, медзи иншим, стараю зоз своїм скромним животом прилагодзиц штредку у котрим жию, научиц яик, упознац културу, у шицким ше зблїжиц з людзми. Перши шестри котри пришли до Керестура були: Мари

serpenq 2020

Мали шестри Исусово Луис, Мария Мелания и Жозе Жулиян. Каплїца Малих шестрох отворена за людзох хтори приходза на молитву и розгварку.

Ш. Мария Мелания Рац

Интересантне як ше заєднїца Малих шестрох Исусових нашла праве у єдним руским валалє. То було дзекуюци Мариї Меланиї Рац. Вона ше народзела у Руским Керестуре 1916. року як Мария Дудаш. Од дзецинства чувствовала же ю Бог на окремни способ вола, алє ше повиновала дзеки родичох и одала ше. Но, о штири роки супруг Михал Рац нєсподзивано умера, а Мария остава з дзвоїма дзецми Михалом и Мелану и з глїбоко усадзеним Божим поволаньом. На єдним путованю у Риме стретла и Мали шестри Исусово. Барз ше єй попачели, та на заохоценє владики Йоакима Гербута замонашела ше у їх чину, а свойому мену додава Мелания. Як шестра була у Риме, у Лурду (у Французкей), у Фатими (у Портуґалу) та и у пустинї у Алжиру. Потим приходзи до Руского Керестура и дава свой дом за манастир Малих шестрох, дзе з другима шестрами препровадзела 30 роки. Умарла 13. новембра 1999. року, на дзень Фатимскей Мацери Божей.

Мали шестри у Водици зоз нашим владиком кир Георгийом Джуджаром и парохом о. Михайлом Малацком.

av}ust 2020.

ТУ ЖИЄ ИСУС

У манастире тераз шестри Кристина и шестра Мартина. Шестра Кристина наполнєла 99 роки живота, а 47 роки як є у Керестуре. Вироятно є єдна з найстарших жительох Руского Керестура. Роки прицисли, та шестри чежше ходзиц, алє є вше нашмеяна и дзечнє приповеда з людзми хтори ту вше доходза. Велї ю паметаю по єй интересованю за природни чаї, а познала скоро каждого у валалє. Пред вецей роками за наш часопис гварела: - Кед сом 1973. року на три мешаци пришла до Керестура, почувствовала сом же то будзе мой дом. Так и було. Нє познала сом язик и було ми чежко пре тото. Так сом почала писац писнї. То були писнї осаменосци и мойо бешеди зоз тим народом. Барз любим природу и з приходом до валалу моя любов ґу нєй була виполнєна. У ученю язика вельо ми помогла апатикарка и визначна руска поетеса Єлена Солонар. Кед сом пришла, нашла сом живот и виру, хтори при людзох були єдно. Шестри Кристини з вельку любову помага шестра Мартина. Вона єден час помагала у Доме за старих, а у валалє є уж 36 роки. На швето Успениє Пресвятей Богородици – Вельку Матку Божу, 15. авґуста, було точно 45 роки як ступела до манастира на чим єй парох о. Михайло Малацко повинчовал на Служби Божей у Водици. После його словох шицки присутни моцно аплаудовали, а после Богослуженя єй и особно винчовали и дзековали. - Кед сом ту пришла, шицко ми було нове: язик, обичаї, грекокатолїцки обряд – здогадує ше шестра Мартина - Робели зме на полю, ходзела сом на наднїцу. Любим контакти з людзми. Жадам же би кажде хто ту придзе почувствовал же ма ту шестру. Ми нє преподаваме виронауку, нїкого нє прешвечуєме зоз словами, алє ше намагаме зоз своїм животом шведочиц так же би други могли повесц – ту жиє Исус.

Шестра Мартина, шестра Служебнїца Вероника Ґралюк и шестра Кристина Мария Стрибер

DZVONI

Каритас АКТИВНОСЦИ ЕПАРХИЙНОГО КАРИТАСУ

ВЕЛЬКА ДОНАЦИЯ ЗА ВЕРБАСКИ ШПИТАЛЬ Дня 24 юлия, у вербаским общим шпиталю официйлно придата значна помоц за шпиталь же би ше олєгчала чежка ситуация пре вирус Ковид 19. Донацию у вредносци векшей як 3,5 милиони динари придал у мено нашого Каритасу Епархиї св. Миколая директор Владислав Варґа вєдно зоз координатором Елемиром Джуджаром.

Тота велька помоц сцигла од Католїцкей церкви Италиї, єй Влaдическей конференциї. За ню ше постарал наш кородинатор Елемир Джуджар, котри вєдно зоз директором шпиталю конкуровали и написали добри проєкт котри попри беоґрадского владического Каритасу достал лєм наш Каритас. З тей нагоди на конференциї за пресу о. Варґа виявел – Чесц ми же у мено нашей Церкви, владики Георгия и нашого Каритасу можем придац тоту донацию котра приходзи зоз Католїцкей церкви Италиї. Вони нєшка ту нє присутни пре познату причину, алє су присутни духовно и материялно прейґ їх солидарносци. Папа Франциск, бешедуюци на площи св. Петра у Риме 27. марца гварел же зме «шицки у єдним чамцу», вєдно у чежкей шветовей кризи пандемиї. Вон тиж наглашел и же кажде одвичательни, же зме «шицки поволани вєдно веслац». Знаме шицки як прецерпела Италия и як ше солидарносц Европи нє указала як треба. Прето вони видзели дзе гришка и одлучели поробиц красше, помагац дзе найпотребнєйше. Кед ше питаме прецо Католїцка церква помага єдному шпиталю, а нє поєдинцом вец

DZVONI

нам одвит лєжи у двох принципох социялней науки Католїцкей церкви. Перши то принцим Общого Добра, то помоц заєднїци котра важнєйша як поєдинцом. Други принцип то принцип Солидарносци цо бешедує о найвисшим ступню християнскей любови, у котрей нє можеме любиц Бога котрого нє видзиме кед нє любиме брата котрого видзиме, як нам поручел апостол Йоан. И прето так Церква и поступела у тей ситуациї – наглашел о Варґа. После паноца Варґи свою вияву дал и предсидатель дочасового орґану општини Вербас, Милан Ґлушац, котри наглашел длуге сотруднїцтво локалней самоуправи и Каритасу то єден з назначнєйших проєктох - гварел вон - як зме чули ми єден з двох шпитльох у Сербиї котри достал таку помоц». После нього слово вжал и директор Общого Шпиталю др Милан Попов, котри подзековал Каритасу на вредней помоци и наглашел же ше зоз ню оможлївело безпечнєйше ше бориц зоз тим цо ше нам случує. Крашнє видзиц же хтошка на нас дума и помага нам, а як нам познате у самим Вербаше пребуваю припаднїки 26 националносцох, цо ясно потвердзує кому шицко наменєна тота помоц и шпиталь. Помоц ше состої у безконтактних термометрох, пулсних оксиметрох, защитних маскох и облєчива як и средствох за дезинфекцию. О.Р.

serpenq 2020

ТЕОЛОҐИЯ ЗА КАЖДОГО

B O G O S L O V S K A D U M KA

2 4 7 – 2 0 2 0 П р и л о г х р и с т и я н с к о м у ч а с о п и с у „ Д З ВО Н И ” Уш о р ю є р ед а к ц и я „ Д З ВО Н ОХ ” ; Ред а к то р : о м р М и ха й л о М а л а ц к о

ФАМЕЛИЯ

AMORIS LАETITIA (Нїжносц любови)

Папово постсинодалне апостолске писмо 34 часц

ЛЮБОВ У ФАМЕЛИЇ (24) (предлуженє)

ПОЧЕЖКОСЦИ У СЕКСУАЛНИМ ВИХОВАНЮ

айвекши проблем у християнским вихованю дзецох то констатация же шицко тото застарене и нєприкладне за нєшкайши часи. Оздаль сцеме же би нам дзеци були чудни и заостати? Як же ше поженя и поодаваю кед ше нє прилагодза нєшкашнїим часом?

Основне питанє, заж лєм - цо то любов? Любов у основи ше нїч нє пременєла од початку постояня чловека. Вше тота особа цо любела – була готова дац за другу, любену особу, и живот кед було нєобходно. Тот идеал любови нїґда ше нє менял. Як то можїво же тото цо ше нє меняло, нє постало застарене и нє модерне? Шицки котри тримаю до свойого достоїнства як чловека, тримаю и до того идеалу такей любови. Праве прето, и лєм прето – Исус дал свой живот за нас, дал нам основу за кажду любов, та аж и тоту, гоч чудно звучи – сексуалну любов.

Як то можлїво же шицки знаме цо то права любов, а нє сцеме так любиц? Чи лєм пре моду? Як то можлїво же шицки так олєгко меняю «емотивних партнерох» а вец, кед стретню праву особу – готови су меняц и животни звикнуца и готови су зарекнуц ше же їх любов права, щира и вична? Нараз - нєстава подшмих и погордзованє з вредносцами котри ма лєм права любов. Тота нєдошлїдносц присутна прето же, як и шицко, так и любов у нєшкайшим швеце то лєм ствар

И попри того нашого нукашнього глїбокого прешвеченя, у конкретним живоце чежко можеме стретнуц и дожиц таку любов. То єст, и сами зме нєспособни так любиц гоч таку любов кажде ценї и жадал би ю голєм дожиц кед уж нє може (нє сце) так любиц.

av}ust 2020.

(роба) за трошенє.

Папа Франциск як и цали синод зволани же би ше розпатрело проблеми и дало суґестиї (поради) за християнски фамелиї, тото барз наглашує, бо воно, на жаль, присутне нательо же го вецей нє обачуєме же постої, а ище менєй як нєбезпеку за праву любов. Жиєме як християнє, а наш живот часто нє ма нїякей вязи зоз нашима християнскима вредносцами.

Нєшка єдине вихованє, котре ше аж и вола сексуалне вихованє, та аж ше го сце увесц и до школскей настави – то нїч друге як толкованє як мац сиґурни сексуални одношеня, то єст – як ше нє заражиц. Так исто – як нє дойсц до того же би ше «зявело» дзецко – як кед би воно, саме у себе було проблем, а нє верх и плод любови. Понеже сексуални одношеня найчастеше то право каждей особи на уживанє, можлївосц ваготносци и зявйованя плоду таких одношеньох – постава страх и препречєнє абсолутней нашей шлєбоди зоз котрей нєшкашнї живот зробел свойого бога.

На жаль, уж тинейджере прейґ рижних рекламох и реалитийох, фейсбукох и «успишних» парнякох бомбардовани зоз предкладанями же би ше бавели

зоз своїма целами и чувствами як кед би уж були за то дозрети, як кед би уж мали вибудовани вредносци и одвичательносц єдно за друге – цо присутне аж у супружестве. Пласира ше як идеал – нарцисоидносц, то єст залюбеносц до самого себе. У такей общей чувстительней клими, и любов викривена и постава лєм глєданє уживаня, а нє дарованя. Нє важне анї тото же часто ше другу особу вихансує лєм як средство за тоти прижемни цилї.

Прето барз важне указац дзецом рижни види любови, дзе приходзи до вираженя старанє єдно за друге. Нїжносц котра почитує другу особу як особу а нє трима ше за ствар уживаня. У таких глїбоких одношеньох кажди ґест и слово ма свой смисел и почитованє. Шицко тото можлїве лєм прейґ готовосци даровац ше, даровац себе самого. Жертвовац ше з любови и сочувствия. Аж у таких одношеньох приходзи и дозретосц же би ше два особи даровали єдно другому и тїлесно. За таке нєобходно мац супружество котре тоти условия у себе ноши.

Треба барз розликовац залюбеносц и правдиву любов. Саме тїлесне сексуалне зєднєнє часто нїч нє значи за праву любов, бо два особи и попри того искуства, оставаю єдно другому цудзи. На жаль, нєшка тота шлєбода и нєозбильносц ше пропаґую як прави и єдини нормални живот младих. Пребарз лєко ше забува на прави вредосци, думаюци же вони приду на шор кед придзе за то час. А кеди то? Нєшка тота: «младосц» ше розцагує за дакого до старосци, а дахто остава у шерцу «млади» на таки способ аж до шмерци и зоз тим ше гордо хвалї. На концу, правдива любов нїґда ше нє кончи, бо як цо ше кажде з нас меня, так и супружество преходзи през свойо фази и пременки дзе обична залюбеносц нє досточна. Як сом пречитал у єдней кнїжки – залюбеносц то патриц єдно на друге; любов то патриц вєдно у истим напряму. То нє траценє своєй шлєбоди. Шлєбода сама по себе нє шлєбода кед є вязана лєм за єдну особу, часто то обична себичносц и себелюбство.

Шлєбода часто значи и одрекнуц ше своєй шлєбоди. Лєм так – вецей шлєбоди вєдно – можу прероснуц до заєднїцкей шлєбоди у дарованю, до прекрасней фамелиї котра жиє у заєднїцкей шлєбоди без того же би загрожела кажду поєдинєчно, Лєм так мож жиц у любови. Правей.

о. Михайло Малацко

фото: Вадаски - фото

serpenq 2020

КЕРЕСТУРСКИ ПАРОХ ПЕТРО КОПЧАЇ И ЙОГО ФАМИЛИЯ

иоґрафия Петра Копчая (1753–1818), по Гавриїлови Костельникови ”першого правого керестурского пароха” уж досц позната. У своєй ”Хронїки керестурскей парохиї” Г. Костельник досц обширно приказує живот и дїялносц Петра Копчая и його сина Янка, а Роман Миз у своїм биоґрафийним лексикону Священїки дакедишнього Осєцкого викарията дакус преширел и дополнєл їх биоґрафиї. Од початку свойого орґанизованого присельованя до Бачки (1751) Руснаци грекокатолїки по 1777. рок були под юрисдикцию/церковну власцу римокатолїцкей Калочскей архиепископиї. У тим чаше священїки до Керестура и Коцура приходзели з Мукачевскей, ридше з Вельковарадинскей епархиї, алє у догварки або по согласносци калочского архиепископа. Кед 1777. року Руснаци грекокатолїки у Бачки постали конститутивна часц новооснованей Крижевскей епархиї, крижевски владика такой мушел роздумовац о тим як за тих Руснацох обезпечиц священїкох котри знаю їх язик. Владика Василий Божичкович ше обрацел ґу мукачевскому владикови и замодлєл го же би дал даскельо питомцох духовних семинарийох же би ше пририхтовали за священїкох и роботу медзи Руснацами у Бачки. Так 1780. року Петро Копчаї и Лука Сташинки по походзеню з Горнїци, з Мукачевскей епархиї, пришли на студиї теолоґиї до ткв. Барбареуму у Бечу – Духовней семинариї за грекока-

av}ust 2020.

о. Янко Копчаї

тоїлкох Габзбурґскей монархиї. По сконченю студийох Лука Сташински кратки час бул препровадзел у Керестуре, а вец бул намесцени до парохиї у Коцуре, а Петро Копчаї 1782. року як млади, лємцо пошвецен священїк, бул намесцени на парохию до Керестура дзе остал до шмерци 1818. року. Петро Копчаї мал старшого брата Янка, котри бул священїк Мукачевскей епархиї, а при концу живота и канонїк и професор Духовней семинариї у Ужгородзе. Янко вельо помагал младшому братови под час його школованя и студийох. Зачувани вецей як трицец Янково писма Петрови, и лєм даскельо Петрово Янкови. З тих писмох мож вельо дознац о Пет-

III

ровим школованю, дацо о живоце їх родичох и найузшей фамилиї, братох и шестрох и їх дзецох. Пред пошвецаньом за священїка Петро Копчаї писал свойому братови Янкови же ше сце перше оженїц и же придзе до родного краю найсц себе супругу. Старши брат думал же нємудре же би ше женєл у старим краю, кед ма намиру исц служиц до Бачки. Радзел му же би себе будуцу супругу глєдал або у Горватскей або медзи Руснацами у Бачки. Петро нє послухал совит старшого брата и оженєл ше у завичаю з Ану, дзивку пароха у Венчельове. Млада панїматка од початку у Керестуре тужела за Венчельовом, а випатра же досц млада почала и пиц, та Петро мал зоз ню вельо клопоти. З часом то постал таки проблем, же Янко радзел Петрови же би ю ”спаковал до коча” и врацел до єй

родичох, кед себе з ню нє може дац ради, бо ”лєпше чловеку жиц без жени як без чесци”. Петро зоз панїматку Ану мали пецеро дзеци, алє перши тройо умарли мали: Петро ше народзел 17. януара 1785., Михал ше народзел 8. октобра 1786., Мария ше народзела 22. юлия 1788. року. Янко, будуци священїк и длугорочни керестурски парох ше народзел 25. априла 1790., а умар 1844. року. Його биоґрафия и дїялносц добре познати. О других їх дзецох ше до тераз практично нїч нє знало. Читаюци и анализуюци зачувану преписку Петра Копчая, котра ше чува у Архиви Керестурскей парохиї, наишол сом на два писма котри ме окреме заинтересовали. Писани су оцови, алє адреси нєт, та нє було ясне кому су точно адресовани. Подписани

подзековни дзеци − Силвашийово зоз Макова. На основи змисту писмох ше нє могло зоз сиґурносцу утвердзиц чи писма наисце писани родительови, чи можебуц старательови, можебудз аж и дїдови, або дакому з найблїзшей фамилиї. Перше сом предпоставял же можебуц слово о дзецох керестурского пароха Якова Силвашия, Петрового предходнїка на месце пароха у Керестуре, котри млади умар и охабел за собу вецей широти, толкуюци то як можлївосц же ше Петро як керестурски парох на одредзени способ старал и о широтох свойого предходнїка, та ше му вони з вельку подзековносцу явяли у писмох и з часу на час го нащивйовали. Медзитим, уважно препатраюци матични кнїжки перше сом установел же наймладша Петрова дзвка Ана нє умарла як дзецко, а познєйше сом у матичней кнїжки винчаних нашол же ше вона 1810. року одала за племенитого Стефана Силвашия зоз Макова. З писмох познате и тото же 1814. року мали мале дзивче Марию. У матичней кнїжки ше нє наводзи же Стефан другей вири, та мож лєм предпоставиц же бул грекокатолїк. Так и тота малженска вяза була на одредзени способ чуванє старей вязи Руснацох у Бачки з їх сонароднїками грекокатолїками у Макове, котри уж на початку ХІХ вика вше баржей трацели свою националну идентичносц и поставали Мадяре, алє велї їх потомки и по нєшкайши днї зачували грекокатолїцку виру. И нє лєм виру: зачувани и велї стари славянски презвиска, даєдни у дакедишнєй, а даєдни уж достали нову мадярску форму, або су цалком помадярени: так же з Палїнчара постал Палїнкаш, з Мучонского Мучонї, алє з Мельника (млїнар) постал Молнар, з Галузки (конар) Фа (древо) итд. Янко Рамач

serpenq 2020

Преглїбйованя

ОСНОВНИ ЗАКОН ЖИВОТА Єден млади священїк мал наказовац у гарешту. Днями здумовал вирази хтори би могли дорушиц шерца гарештанцох. Кед вошол до сали, бул у шоку од жимних и циничних попатрункох и тварох гарештанцох. Сциха ше помодлєл Святому Духу же би го прошвицел и почал ше пендрац на казательнїцу. На остатнєй ґарадичи ше пошпоцел и спаднул долу на паркет. Присутни ше нарату шмеяли, алє млади священїк лєм на хвильку остал заслупнути пре боль и ганьбу. Такой скочел, випендрал ше на казательнїцу и пофрантовал: «Я лєм прето и пришол же бим указал як мож стануц кед ше спаднє!» Єдна африцка присловка глаши: «Кед ци кокосов орех спаднє на главу - вежнї го, попий млєко хторе у нїм, а з ореха направ два судзини. Єдна друга присловка глаши: «Кед на це людзе руцаю каменє, позберай го и збудуй з нього хижу». Анї єдна почежкосц або нєуспих це нє можу забиц. Завиши лєм дзе патриш – чи на тото цо страцене, чи на тото цо остало. З тим цо ци ище остало зробиш вельо вецей як цо ши могол зоз тим цо ши страцел, бо тераз маш и искуство, и нови сили же биш звладал тото цо ци ше спроцивело. Та гоч людзе и приповедаю о твоїм спаднуцу, гоч биш найволєл даґдзе сцекнуц од ганьби и вецей ше нїґдзе нє зявйовац, здрави розум ци заш лєм гутори же биш зробел праве тото процивне. Кед звладаш огваряня и квилєня, теди ше сполнї присловка же ше найсладше шмеє тот цо ше остатнї шмеє. Нє забудз же Бог вше пристава ґу тим цо им шерца зламани, цо церпя алє ше нє поносую. И теди кед дознаю же маю нєвилїчиву хороту, нє придаваю ше. Нє дай ше! Почнї ознова! Предлуж там дзе ши престал вериц. Живот нїґда нє престава так як цо и Бог нїґда нє може престац исновац и тебе любиц. Нє придавай ше цмоти, розпуки и безнадїйносци, нїґда нє вер до того же ше нє врациш дому, же ше твоя рана нє загої, и же твой живот нєма смисла и попри того же ши у кочику. Шицко може постац нове и постанє – лєм ше уповай на Всемогущого. (...)

Кажде церпенє нас уводзи до того цо будзе добре. Кед сом 1969. умерал у Минхену, думал сом же готове. Даремно сом ше наздавал же будзе добре – нє було добре. Алє, случело ше чудо – о даскельо мешаци сом виздравел од найчежшей хороти, рака шлїжинки. Вельо того сом прежил: кед ми оцец бул у лаґре, було безнадїйне, кед нам бомбардовали валал – и вец було безнадїйне, бул сом хор-

av}ust 2020.

йовити – и теди було чежко. Похорел сом ше од чежкей ґрипи, мал сом вельку горучку. Мац ме обвила до жимного ручнїка, и вше сом виздравел! Так и мой живот указує же нєт траґичней ситуациї, шицко цо випатра траґичне ма вше добре законченє и то лєм прето же Бог постої. Нєт траґедиї. Вше будзе добре лєм прето же постої абсолутна любов и прето нє треба нї за чим жаловац. Треба ше лєм радовац тому цо приходзи. Церпенє ми отвера простори же бим могол уживац у тим цо добре. Нє можем уживац у єдзеню кед сом нє гладни – як мож сити єсц? Так и церпенє ме випражнї од дачого прецо кажда дробнїца представя радосц и ужиток. (...)

Лєм прейґ пребаченя мож прияц пребаченє, лєм ше зоз дарованьом достава, лєм тото облєчиво цо даруєш и тебе зогреє. Фалаток хлєба хтори ши дал другим и тебе насици, воздух хтори препущиш другим и тебе наполнї плюца, радосц хтору ши даровал и тебе обрадує. То основни закон живота. Томислав Иванчич Фото: ш.М. Воротняк

DZVONI

Витамин за душу СВЯТЕ ПИСМО

БОЖА ЛЮБОВ И СПАШЕНє

У Святим писме єст на стотки записи о Божей любови и нашим спашеню. Найдзце даскельо хвильки и наглас пречитайце тоти порученя зоз Писма святого апостола Павла Римяном:

Шицки наисце согришели и потребна им слава Божа. (Рим 3, 23) А Бог указал любов свою ґу нам так же Христос умар за нас док зме ище були гришни. (Рим 5, 8) Бо плаца за грих шмерц, а дар Божи живот вични у Исусови Христови, Господу нашому. (Рим 6, 23) Наисце сом прешвечени: анї шмерц, анї живот, анї ангели, анї началства, анї терашньосц, анї будучносц, анї сили, анї глїбина, анї висина, анї гоч котре друге створенє нє годно нас розлучиц од Божей любови у Христови Исусови, Господу нашому. (Рим 8, 38-39) Бо кед зоз своїма устами припознаваш же Исус Господь и зоз шерцом вериш же го Бог воскреснул з

DZVONI

мертвих, будзеш спашени. Бо зоз шерцом ше вери на оправданє, а з устами ше припознава на спашенє. (Рим 10, 9-10) Бо: Хто лєм повола мено Господнє, будзе спашени. (Рим 10, 13) А. Ґ.

ВИРА И ЖИВОТ

ПТИЧКА НА ОБЛАКУ Бог вше и вшадзи з нами

Шедзела сом у хижи и припатрала ше през облак. Думала сом на Бога и питала ше дзе є тераз. Модлєла сом ше и чувствовала ше же сом сама. У тим, єдна прекрасна птичка злєтла ми на облак. Указала ми же сом нє сама. Бог бул цали час зо мну. На єден способ наш Оцец ше одкрил през красу свойого створеня. На тот завод прегварел през тоту птичку, хтора ше озвала: Я ту!

serpenq 2020

Витамин за душу У идуцей хвильки обачела сом же ше таки птички зявели вшадзи, на древох, на драгох и дражкох. Здогадло ме то на Його любов. И приємне сознанє же Вон вше и вшадзи зо мну. Кадзи ґод ходзим, Вон ту. Жем наполнєна зоз Нїм. Нєт места дзе Вон нє присутни. Птичка хтора нас здогадує на Ньго створена за шицких нас. Так нам Бог обецал, же нас нїґда нє напущи. Вон вше и вшадзи з нами. – Кед ше дзвигнєм на нєбо – ти там, кед ше спущим под жем – и там ши. Кед вежнєм кридла од швитаня и пойдзем на конєц моря, и там ме водзи твоя рука и трима ме твоя правица. (Псалом 139, 810) Джозелин Гамшер: КРУГ ПРИЯТЕЛЬОХ

ДОЖИЦА

ЖАЛЬ У НОЦИ

Бул то вельки моцни хлоп. Алє тото цо го знашло, було моцнєйше од нього. Його млада жена ше нагло похорела и пошвидко умарла. Охабела чловека и мале златовласе дзивче, хторе ище нє наполнєло пейц роки.

av}ust 2020.

У валалскей каплїчки отримана скромна служба, у чежким смутку и жалю, а потим и хованє на малим теметове. Сушеди ше позберали коло чловека и гуторели му най останє з дзивчецом даскельо днї у нїх, нє муши такой понагляц дому, до варошу. Зламаного шерца, вон им крашнє подзековал на любезней поволанки, алє гварел же ше раз муша зочиц зоз таку судьбу. Так ше вельки чловек и мале дзивче врацели до празного дому. Чловек пренєсол дзивчецову посцелку до своєй хижи, же би спали вєдно. Преходзели минути и годзини першей ноци, алє дзивче нє могло заспац. Нє могол заспац анї єй оцец. Цо може глїбше преджобнуц шерцо чловеку, як кед дзецко жалує за мацеру, а вона ше му нїґда вецей нє враци? Дзивочка плакала глїбоко до ноци. Чловек пришол ґу єй посцелки и трудзел ше улагоїц ю, як лєм знал. О хвильку престала плакац. Оцец думал же заспала, та ше почал модлїц. На концу попатрел горе и гварел зламано: Верим Ци, Оче, алє... цмота як на полноци! Чула дзивочка оцово слова и знова заплакала. Думал сом же шпиш, мила! – гварел оцец. Пробовала сом, тату, алє нє можем заспац, жаль ми! – одвитовала вона. Потим предлужела: Тату, ти знал же може буц так цма? Чом то так? Анї це нє видзим, так цма! А вец, през слизи, пошептала: Алє ти ме

DZVONI

Витамин за душу любиш, гоч цма, нє? Любиш ме, гоч це нє видзим. Нагей, тату! Место одвиту, чловек вжал дзивочку на свойо вельки моцни руки, подзвигнул з посцелки и притулєл на перши. Тримал ю так док нє заспала. Кед ше змирела, чловек ше модлєл. Превжал дзецков жаль на себе и послал го ґу Богу. На концу молитви гуторел: – Оче, цма як на полноци. Нє видзим це вообще. Алє я знам же ме ти любиш, гоч так цма! Нагей, Оче! Р. М.

СТРЕТНУЦЕ НА ДРАГИ

ЧЕКАЮЦИ СПАШЕНЄ

Роджер ше праве врацал з войска дому. Лєдво чекал же би занавше зоблєкол униформу. Путовал з авто-стопом. Кед збачел авто цо приходзел, дзвигнул вельки палєц. Алє такой го спущел кед видзел же то блїщаци, чарни, драги авто, и то нови. Чежко же би таки авто станул стоперови. За чудо, даскельо метери далєй авто станул и заднї дзвери ше отворели. Роджер ше розбегул ґу авту. Осторожно положел вельку вояцку торбу на заднє шедзиско и шеднул на предок, на фине скоряне шедзиско, ґу вожачови. Зоз приємним ошмихом привитал го крашнє облєчени старши пан. Мал обачлїво шиви власи и огорену твар. – Добре здраве, сину! Идзеш на одсуство, чи ши цалком вислужел? – Праве сом з войска. Идзем дому, перши раз по даскельо рокох. – Маш щесца кед идзеш до Чикаґу. – Нє идзем так далєко. Мой дом дакус блїжей, алє на тей драги. Ви там жиєце, панє...? – Гановер. Гей, мам роботу там.

ПОТИМ бешедовали през драгу о шицким, о своєй роботи и историї. Роджер бул християн и чувствовал моцну намиру побешедовац з паном Гановером о Христови. Алє бешедовац о тей теми зоз старшим чловеком, богатим бизнисменом, хтори очиглядно мал шицко цо лєм пожадал, було лєдво можлїве. Роджер уж сцел охабиц тоту идею, алє цо ишли блїжей ґу його дому, заключел же пове тото тераз або нїґда. – Панє Гановер, сцел бим з вами побешедовац о дачим барз важним. Предлужел толковац важносц спашеня у живоце. На концу ше питал панови чи би сцел прияц Христа

DZVONI

за свойого Спасителя. У тим, вельки авто ше занєсол и нагло станул на бок. Роджер на хвильку подумал же го пан сце вируциц з авта после такого питаня. Алє цошка чудне и прекрасне ше случело. Чловек спущел главу на кормань и заплакал. През плач гварел же вон уствари сцел прияц Христа до свойого шерца, та дзековал Роджерови же почал з нїм таку бешеду. Ґу тому ище додал: – То дацо найвекше цо ше ми вообще дакеди случело! Одвезол потим Роджера по його дом, а сам предлужел до Чикаґу.

ПРЕШЛО пейц роки. Роджер ше оженєл и почал свой власни бизнис. Єдного дня, док ше зберал на драгу по роботи до Чикаґу, случайно наишол на визит карточку, зоз златком украшену, хтору му пан Гановер дал теди кед ше з нїм вожел. Кед сцигол до Чикаґу, Роджер поглєдал фирму Гановер. Нашол ю у центру варошу, у красним високим будинку. Портир на уходзе му гварел же ше нє може стретнуц зоз паном Гановером, алє кед же бул добри приятель зоз нїм, годзен ше стретнуц зоз панї Гановер. Роджерови нє було шицко ясне. Портир го одведол до окремно украшеней кондзелариї, дзе за огромним дубовим столом шедзела жена 50-тих рокох. Вона ше поруковала з Роджером. – Ви познали мойого мужа? – питала ше. Роджер єй потолковал же пан Гановер бул таки любезни и одвезол го дому. Любопитни вираз ю обнял. – А знаце яки то датум бул? – Як бим нє знал. Було то пред 5 роками, 7. мая, теди кед сом ше врацал з войска. – А случело ше дацо нєзвичайне на тим вашим путованю? Роджер оклєвал. Чи най спомнє бешеду о християнстве? Чи нє було даяке зраженє медзи нїма, цо могло привесц до їх розходу? Алє ище раз почувствовал Боже присуство. – Панї Гановер, ваш муж приял Господа до свойого шерца того дня. Я му толковал поруку з Евангелиї. Вон станул з автом на бок и плакал, а вец ше модлєл молитву спашеня... Тераз вона почала нарикац. О даскельо минути пришла дакус ґу себе и потолковала цо ше случело. – Я виросла у християнским доме, а мой муж нє. Модлєла сом ше за мужово спашенє велї роки и верела же го Бог спаши. Алє праве кед вас привезол з автом того 7. мая, мой муж умар! Мал моцни шлоґ. Нїґда нє сцигол дому. Бог вислухал нашо молитви. Р. М. З анґлийского: Ю. П.

serpenq 2020

ПСАЛОМ Зоз шицких городох най ше дзвигнє писня Тебе... И цемни лєс и голи камень и молга, цо обвила глави брегох, и слунко биле и хмари най шпиваю Тебе нєпрестано. Ти радосц – най є радосна и їх писня. Ти моцни – най ше величествени гимн дзвигнє з жеми Тебе... Лепетки, безчислени мушки, пчоли – най Тебе хваля. Нєвидлїви, микроскопийни створеня най славя живот... Ти меркуєш на живот у капки води, Ти водзиш рахунок о трави, Ти серцевидец записуєш нашо и нєсвидоми порушеня души – Тебе най є чесц. 1937. о. Силвестер Саламон

Поезия

ТАМ

Там, вонка з валалу, у старей каплїци, В котрей влага биє и чуц пах ладана, Дзе побожни души взивали «Осана»! – Сам, в полуцми, стоїм... Вичне шветло швици

Пред образом Матки... Як да з любичици Над главу Єй венок. И як виплакана И бляда у твари, ма на рукох Пана Малого Исуса. Главичку Му квици. Коруна стриберна. Вон благослов дава... И так, док каганєц клїпкац нє престава И на Образ мегки лучи розсипує,

Затля ше до храму густейша цма валя. А вонка, на нєбе гвиздочки ше паля... Цихо вшадзи... Лєм ше на пацери чує...

Гавриїл Г. Надь

ШЛєПИ КЛЮЧ

Тужемске мойо цело лєм колїбка шерцу цо дурка и гоч го тримам за свойо воно лєм капурка отворена ґу вичносци на хторей виписане ми ту заж лєм, лєм госци. На велькей чи малей проби на тей скромней сцени дзвигаме вельки прах и вец зашлєпени глєдаме шлєпи ключ бо виход дзешка зацмени.

av}ust 2020.

Шлєпи ключ до шлєпей клянки то пребарз лєгка драга то крочай назадок хтори нас дзешка цага зоз вишлїзканей шлїщанки. Славко Афич

DZVONI

Вира Казань у Текийох

ЗАШ ЛЄМ, БОГ ПОСТОЇ ! Рев. Живко Кустич

У Текийох, 5. авґуста 1962.

Алє, мили вирни, постої Бог! Науково доказане же Бог постої! Ви повеце: Як, кед науковци твердза же ше природа сама по себе розвива? Науковци пошли до вселени, врацели ше и нє пренашли Бога. Наука гвари же ше кажда материя состої зоз атомох, молекулох, ґенох, дробних часточкох, орґанох. Глупосц же треба дакого хто би зоз тим управял. Мили мойо, заш лєм постої Бог! Придзце блїжей най вам повем: Постої Бог!

ДОРОГИ вирни, дороги леґинє и дзивки! Тота казань пошвецена першенствено вам. Виприповедам вам єдну подїю. Нєдавно сом ше стретнул з єдним леґиньом, школяром у привреди. Питал сом ше му: Млади чловече, чи ти вериш до Бога? А вон ми одвитовал: Нї з якима мирами нє мож доказац же вон постої. И науково доказане же нє постої нїяки Бог! Гварел ми ище же ма мацер и же вона побожна. Як ше чувствує тота бидна, добра и побожна мац кед вон и єй сиґурно гутори таки слова? Як то мацери аж шерцо заболї, кед я застал од чуда пред тим хлапцом на таки слова? Нажаль, мили мойо вирни, то нїяке нє чудо. Тисячи младих нєшка затровани з приповедками же Бога нєт. Прето нєшка, пред вами шицкима, жадам бешедовац о тим. Тот млади чловек шеґерт, а у школи му затровали нє лєм розум, алє и душу. Цале дружтво нєшка шицко то олєгко прима, же найлєгчейше буц нєчесни. Лєгко чуц и слухац шицко тото цо чловека погуби, цо му душу затрує.

DZVONI

ОПАТЬЦЕ природу коло себе. При води шицко желєне. Як то шицко интелиґентно и розумно ушорене. Хто то створел? Хто сцел же би праве так було? Вежнїме лєм єдну єдинку зоз того ушореня, тополю. Велїке, високе древо, грубе стебло. Науковци твердза же тополя кажди дзень цага 500 литри води и посила ю каждому конару. аж до найвисшого лїсточка! Задумайце, пейц гектолитри води кажди дзень дзвигнуц на таку висину! То чудо! Яки то розум хтори то здумал? Чи лєм теди вериме кед з власнима очми видзиме чудо з нєба? А шицко у природи то чудо!

serpenq 2020

Вира Вежнїме други приклад, наш жалудок. Ми єме хлєба, а твори ше нашо цело, крев, косци. Ту стотки физични и хемийни процеси. Науковци гваря же у жалудку єст на милиярди клїтинки за претровйованє поживи. То права хемийна фабрика! И шицко ше то случує без нашей волї. Нєшка єст машини и апарати хтори нєрозумлїви за нашо поняца. Алє муши буц инженєр хтори видумал кажду таку опрему, дал єй план, нарис. Муши буц хтошка хто створел дацо. Хто задумал и створел природу, так ушорену? Рошлїни би ше спражели на горучави кед би нє скруцели лїсца. А вжиме би лїсце вимарзло кед би вєшенї нє опадло, а рошлїни нє вошли до жимского сна. Та хто з тим управя? Хто дал нарис за шицко тото? То Розум. Розум вельо векши од нашого. То Дух. Розум чи Дух, котрого ми воламе єдноставно Бог! Прастари наученяци лєм з виру до Бога могли витвориц свойо задумки и пренаходки. А єден америцки науковец нєдавно виявел: Цо вецей виглєдуєме, вше вецей ше нам отвераю нови нєпознати, нови виволаня и чежкосци. Нїґда зме нє годни одкриц шицки тайни у природи, а ище менєй Того хто зоз ню управя! Видзице, тот науковец почина вериц, бо ше єден людски розум нє може мерац зоз силу Розума, Духа хтори влада зоз своїм царством.

ПРЕД РОКОМ полєцел перши чловек до космосу, Юрий Ґаґарин. Цали швет провадзел тоту подїю. Шицки чекали же би ше чловек врацел и приповедал о своїх искуствох з васиони. И шицки думали же пове: „Бул сом горе, нє видзел сом нїяки ангели анї Бога, нєт там нїчого“. Медзитим, кед злєцел, дочекала го маса людзох, а пририх-

av}ust 2020.

тана и святочна вечера на його чесц. На тим сходзе вон пришол ґу єдному бискупови зоз Израелу, хтори теди пребувал у Москви, поклонєл ше му и гварел: Оче, ти хтори приходзиш зоз Святей жеми, благослов мой розум, мою волю и виру до Бога, хтора моцнєйша од сили ракети хтора ме дзвигала до вселени! Юрий Ґаґарин тото виявел пред явносцу, пред цалим шветом. Вон нє науковец, алє є символ чловечества, перши чловек хтори видзел космос. У тим страху од велїчезного космосу, вон ше уверел же єст векша сила на швеце од шицких, то сила хтора управя зоз нїм самим. И у тей цмоти космоса, у осаменосци медзи трепецацима гвиздами, у нїм ше створела вира до Бога. Ниа, дороги мойо, постої Бог! Сиґурно постої Бог!

ДОРОГИ млади, верим же знаце хто Ернест Геминґвей, славни америцки писатель, чийо дїла преложени на велї шветово язики. Напевно сце читали Старик и морйо, Збогом оружиє, За ким дзвони дзвоня и велї други. Бул страстни ловар и риболовар, жил розкошно, сам, уживал у богатстве хторе здобул зоз своїма дїлами. У своїх дїлох велїчал храбросц, шмелосц, алє и лєгки живот, яки и сам водзел. Нє верел нї до яких силох Божих. А на концу вжал пушку и забил ше! Вон, таки без страху, борец у войнох и тварди процивнїк церкви, закончел живот зоз самозабойством! Чом, кед мал славу, богатство, безбрижни живот? Прето же нє бул щешлїви у живоце. Прето же ше спроцивел Богу! Вон бил з главу до каменого мура. Думал же його глава твардейша од волї Божей. А пукла людска глава... Ниа, ище єден приклад же єст Дух и Розум, хтори зна за нашо поступки, хто провадзи наш живот и твори нашу судьбу. Дороги вирни, знаце дзе Калифорния, жем у Америки, позната по богатстве, природних красотох, густих велїких варошох, у хторих жию милиони людзе. На єдним стадиону, дзе ше позберало вельке множество людзох на фодбалске змаганє, познати мисионар бешедовал о молитви Божей. Гуторел же у живоце треба и спорт, богатство, розкош, розвагу. Алє, попри шицким, нє треба забуц на Бога! Милиони людзе там ноша пацерки и модля ше. Медзи нїма и млади. Прето и плїваю у богатстве. И сам Господ Бог спущел кридла любови над тоту жем. ДОРОГИ млади! Як то крашнє єдней пари кед є щешлїва. Прето, нє гришце! Верце до сили Божей, бо вона постої. Зложце свойо чувства, будзеце щешлїви занавше. Зохабице щешлїве потомство. Спашице свойо души кед придзе конєц швета и будзеце уживац у вичним раю. На тим святим месце нєшка вам бешедуєм о Богу и вири Божей. Тото святе место нєшка нащивя коло 20 тисячи вирни. Вони ше поклоня пред икону Богородици и замодля ю: Пресвята Богородице, дай нам сили, най витримаме у вири и любови ґу Господу Богу. Дай нам сили най шириме правду о Богу, най будземе щешлїви и спашиме души нашо. Аминь. Призначел: Юлиян Пап Фото: ш. Михаїла Воротняк

DZVONI

Записи

ПОВЕНЬ У КАРПАТОХ Руски календар за 1938. рок

Др Гавриїл Костельник (1886–1948) (повень = вилїв, велька вода)

БУЛО ТО 1927. року, коло Преображеня. Бул сом теди на лєтушнїх вакацийох у валалє Корчин при рики Стрий, там дзе рика виходзи зоз горох, а реже ю желєзнїцка драга цо ведзе од Львова, през варош Стрий, Лавочне, Мукачов, до Будапешту. Того дня зме ше праве врацели зоз Парашки. То найвисша гора у цалей околини, висока 1281 метер. На тим вилєту зме були цали дзень. Рушели зме ше рано на шейсц годзин, а врацели ше на шейсц вечар. Правда, и одпочивали зме ше, а на самим верху зме були коло три годзини. Дзень бул красни и цепли, алє на самим верху гори вше цага, або аж и дує жимни витор, та треба мац и дацо цеплєйше облєчиц. Под нами лєси, нєпреглядни гори и лєси, як чарни хмари. Видзи ци ше же з нєба патриш на швет. Покойни парох керестурски, паноцец Мудри, кед 1930. року бул зо мну на Парашки, кед попатрел долу, гварел возбудзени: – О, Боже, лєси и лєси! Нїґдзе на швеце нє видзел сом тельо лєси! Алє нє могол буц длужей на верху. Ровно кричал: – Жимно, жимно, сцекайме!

ТОГО ДНЯ, о хторим сом почал приповедац, кед зме зишли з гори коло малей рички, од Парашки ишла за нами страшна хмара. Видно було же нєше бурю и нагло ше приблїжує. Понагляли зме ґу валалу, оглядаюци ше чи нам буря уж нє за петами. Витор нємилосердно дул вше баржей. През валал зме уж бежали. Дзешка на нашим дворе, як кед би чарне нєбо з огньом прасло над нами. Так страшно загирмело же ше з нами од страху закруцело, та зме лєм єдно друге волали же чи зме шицки ту. Почали рубац по нас груби капки дижджу, а витор гучал и гвижджал як збешнєти. Убегли зме до хижи и оддихли: – Слава Богу же зме сцигли! Велька буря розвила шицки свойо моци. Дзень ше претворел до ноци и до конца ше анї нє розвиднєло. Блїскало, трескало, диждж рубал, таки груби анї нє паметам. У Карпатох громи нє таки части як у Бачкей, бо там нїґда нєт таки горучави. Алє зато гирмотаня страшнєйши, бо ше єден гром чує як дзешец, одбива ше од горох, та гирми доокола нєба. Буря тирвала дас годзину, алє груби диждж ровно плющал и далєй, буґновал по плеховим закрицу нашей хижи, цо зме ю себе вименєли през лєто од валалского писара. Повечерали зме, помодлєли ше, та пошли спац, вистати од усиловней драги на Парашку.

DZVONI

ЗОБУДЗЕЛ сом ше вноци, зашвицел лампочку на годзинку, було ровно полноци. Диждж уж престал, алє цошка – дзвонї. Чуєм як людзе иду по драже и знємирено бешедую медзи собу. Одхилїм облак и питам ше: – Цо то? Нє видзим нїкого, бо цма як под жему. Алє якиш хлопски глас ми одвитує: – Повень! Вода у валалє! Мнє шерцо дирґло, як кед ше коч ма преврациц. Такой сом почал будзиц шицких: – Ставайце дораз, облєкайце ше! Вода у валалє, повень! Цма ноц, похмарене, нє видно анї на крочай. А у валалє повень од горскей рики. Дзе вода? Одкадз идзе? Чи и нас вилєє? Сцекац? Кадзи? Боже, чом ше то голєм воднє нє стало? Чудуєм ше же вода могла присц до валалу, бо Корчин защицени од рики з брегом високим дас 4–5 метери. Алє, думам себе, рика кажди рок одрива по метер або два з того брега, та ше вода циска до валалу. Валал уж над саму рику и потераз нє єдну хижу мушели розобрац, бо вишела над воду. (Шицки хижи з древа.) Могла рика прервац брег и направиц себе драгу до валалу, та Бог зна цо будзе... ОБЛЄКОЛ сом ше понагляюци, та вишол на драгу ґу людзом. Гваря ми же вода нє пришла з велькей рики, зоз Стрию, алє з малого потоку хтори почина у гори такой

serpenq 2020

Записи за валалом. Нїґда сом нє подумал же би таки мали поточок, цо зме го вше прескаковали, могол заляц валал! Алє ту ище нє конєц. Треба ше бац, гваря людзе, бо и велька рика може себе направиц драгу до валалу. Кед рика вдери на початку валала, там дзе круци и брег ше спущує, вец нєт ратунку... Врацам ше дому и преношим своїм тото поцешенє и страх. Мойо ме нє сцу пущиц, боя ше сами остац. Складаме ствари висше, дзе цо можеме, за кажди случай. А дзвон дзвонї и дзвонї. Чувствуєме ше так як тоти цо ше з нїма ладя чиря на морю! Чи ше виратуєме? Шедзиме цихо и модлїме ше у себе. Чекаме дзень. Боже, лєм най ше скорей розвиднї! Конєчно ше розвиднєло. Алє нєстал нам найстарши, 11–рочни хлапец, покрадзме вишол з дому. Панїматка ме наганя: – Идз за нїм, глєдай го! Задави ше дзецко даґдзе! Улагоюєм ю: – Нє бой ше, зна мерковац на себе, а ґу велькей рики го людзе нє пуща! Виходзим на двор. Вода дас 20 крочаї од нашого обисца, у загради.

ПОПАТРЕЛ сом на гору за валалом, одкаль идзе тот поток цо валал вилял. Патрим и нє верим себе сам. Дас од половки гори (хтора ше вола Конїк, а висока є 900 метери), зоз того потока направел ше прави водопад, дас 10 метери широки, як даяка часц Нияґари! Вода гучи, ричи, скака, вивалює древа, ґурича каменї, пенї ше, нєше зоз собу Содому и Гомору. Тераз розумим же як тот поточок могол виляц валал. Вон идзе праве коло валалу и улїва ше до Стрию. Алє вода у нїм при валалє уж нє ма таку силну моц, бо ше ширцом розляла. Думам себе же нам од того нє грожи опасносц, та идзем ґу велькей рики, хтора дас 300 крочаї од нашого дому. Людзе стоя на брегу, зоз такима истима думками як и я. На тим месце, на нашей улїци, брег найвисши, 6– 7 метери високи, нє зоз шутру, алє камена скала. До води хиби лєм дас метер. Боже, яка страшна рика! Звичайно вона на тим месце дас 20 метери широка и лєм по колєна глїбока. А тераз є прави Дунай! И то мутни, аж чарни и збешнєти! Цала рика ше треше, сцека, дихци, дуднї, гучи, гирми, треска. Страшна буря, цо вечар була на нєбе, тераз є у тей рики позберана. Лєм тельо же зоз нєй нє блїска, алє вона нєше у себе тисяч громи, Перуни. По дну рики ґурича и найвекши каменя. Од того ше видзи як кед би под жему гирмело и жем ше треше. А кед ше даґдзе брег завалї, як кед би тресло. На даєдних местох ище горше, там дзе пад векши и дзе рика скруцує. Ту ше видзи же такой, алє такой шицкому конєц, же ше збешнєта рика вирве зоз брегох, преруци ше на жем и шицко знїчтожи, поламе, вилєє. Спенєти габи йойча, сича и рича, руцаю ше як предпотопово вельки гадзиска з гребенями. Чловекови ше аж у глави закруци. То мож лєм видзиц, нє мож описац.

ТИСЯЧИ и тисячи смереки (салфи), цо даґдзе стали вирубани и очисцени на складзе, рика нєше и шулька як ширки, гоч велї з нїх длугоки и по 20–30 метери. Ту и там плїва цале вирване желєне древо. Ниа, там плїва задавена крава, там овци чи сарнї, або дацо подобне. А тераз иду ватово древа, „полїна“ – як ту гуторя. Танцую на габох як рої мухох. Тельо их єст же би ше по нїх могло прейсц на други бок, кед би рика була мирна. Патьце, тераз вода нєше зламани мост. А там коч... Гуторели ми людзе же пред тим як я пришол рика ношела цалу древену хижу, а стара жена шедзела на нєй, на „сеґишу“, йойчала и волала до помоци. Алє нєт сили яка би ше могла пасовац зоз таку збешнєту рику. Цо вона порвала, то препадло. Людзе цо тото видзели гваря же лєм єлень може преплївац таку горску рику у чаше єй велькей повенї, кед го даяке плїваюце древо нє забиє. Напатрел сом ше на тим месце на рику, та пошол на конєц валала, там дзе критичне место. Ту полно людзох. Лєм тельо слава же рика ище нє предарла тадзи до валалу. Уж преляла драгу, однєсла єдну хижу и даскельо виляла. Людзе розумно пояшнюю же то лєм од Бога завиши чи рика тадзи предре чи нє. ПРИ КАЖДЕЙ повенї горска рика меня себе дно корита, а дакеди и саме корито. Дзе було глїбоке, може нанєсц каменя, та будзе плїтке. А дзе було плїтке, може видрец дно, та будзе глїбоке. Шицко завиши од того яки ма рика пад. Там кадзи єй пад, рика биє зоз шицку силу, хтору нє може витримац анї бетонска будова. Щесце же рика ту на концу валала ма пад на други бок. Бо кед би мала пад на валал, рознєсла би го. Но, ище вше нє знац чи нє придзе векша вода з далєких горох. На тим месце нашол сом свойого сина, хтори ше додня рано вимкнул з дому. Слухал цо людзе гуторя. А кед зме ше врацали дому, „рапортовал“ ми о шицким цо ше стало у валалє. Вон уж вшадзи походзел, вожел ше на чамцох, на збитих древох и на коритох од хижи до хижи. Два улїци при потоку зошицким виляти. У даєдних хижох вода по колєна, у других аж по пас. Тота хижа зоз жену, цо ю рика ношела, нє була зоз Корчину, алє з далєй. Зоз хижи у Корчину, цо ю рика однєсла, людзе ше виратовали на час, бо такой при нєй бул грунок. Така велька повень того дня була у цалих восточних Карпатох. Новини писали же така повень нє була у остатнїх сто рокох! Шицки мости на шицких рикох були поламани, погубени, а велї цалком однєшени. И гайзибанска драга, по хторей зме ше мали врациц до Львова, була прервана на двох местох. Мушели зме чекац два тижнї док вода у Стрию опаднє, же бизме ше могли зоз кочом превесц през „броди“ (плїтки места) на рики. И вец зме ище 30 километри путовали на кочу, по першу станїцу дзе гайзибан могол присц. Пририхтал: Ю. П.

av}ust 2020.

DZVONI

Духовне життя

79 РОКІВ ТОМУ ОТЕЦЬ МАКСИМІЛІАН КОЛЬБЕ ВІДДАВ СВОє ЖИТТЯ ЗА СПІВВ’ЯЗНЯ

отець Максиміліан Кольбе

Історики не змогли встановити точної дати цієї події на підставі розповідей свідків, але найчастіше згадується саме 29 липня 1941року. Саме тоді було вибрано 10 чоловік, яки мали померти за втечу одного з в’язнів. Міхал Міхердинський, який помер 2006р., був одним з останніх свідків відомого зібрання в таборі Аушвіц, на якому францисканець, що перебував тоді в таборі близько двох місяців, погодився померти замість невідомого йому в’язня. У спогадах того свідка з’явилася точна дата — 29 липня. Тереза Вонтор-Тихі, працівниця наукового центру Національного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, пояснила, що 29 липня — одна з найімовірніших дат цієї події. Уже покійна історик Національного музею АушвіцБіркенау Данута Чех у своїй праці «Календар подій в Аушвіці» пише, що саме 29 липня 1941року. за відсутності коменданта Рудольфа Гесса, начальник табору Карл Фріч у відповідь на втечу одного з в’язнів «вибрав, імовірно, 10 заручників із в’язнів блоку №14, прирікши їх на голодну смерть». Отця Максиміліана Кольбе перевезли до Освенцима в табір Аушвіц 28 травня 1941р., де він отримав номер 16670. Спочатку його відправили звозити гравій для будівництва паркану біля крематорію. Потім він приєднався до команди в Бабіцах, яка будувала огорожу навколо пасовиська. В Аушвіці здоров’я о.Максиміліана швидко погіршилося (він хворів на туберкульоз і мав одну легеню). Священник потрапив до табірної лікарні. В’язні дбали про нього. Коли йому стало краще, його вигнали з лікарні, побоюючись, що він там помре. Пізніше Кольбе відправили на легшу роботу, спочатку в панчішну майстерню, де ремонтували одяг, а згодом — чистити картоплю на кухні.

DZVONI

За кілька днів до смерті о.Максиміліан сказав в’язню, Юзе фу Стемлеру: «Ненависть — не творча сила. Творча сила — любов». На зібранні на таборовому плацу 29 липня було вибрано 10 чоловік, які мали померти за те, що один із в’язнів, Зигмунд Рілавський, утік із блоку. Отець Максиміліан вийшов із строю і звернувся німецькою до лагенрфюрера Карла Фріча з проханням зайняти місце невідомого йому в’язня Францішка Ґайовнічека, який благав його помилувати, бо мав сім’ю. За нестандартну поведінку священника могли застрелити або долучити до приречених на смерть, не зважаючи на його прохання. Але німці погодилися на просьбу ченця. Отець Кольбе в останні дні свого життя помирав від голоду в камері № 18, куди його перевели разом із групою інших в’язнів, приречених на голодну смерть. В’язні згадували, що смертники співали й молилися. За кілька днів голоси з камери стихли. Німці по черзі виносили тіла в’язнів, що помирали. Отець Кольбе помер останнім,14 серпня, від смертельного уколу карболової кислоти. Як згадує перекладач в блоку смерті, Брунон Борговєц, який вижив у таборі, «Отець Кольбе сидів на підлозі, притулившись до стіни, з розплющеними очима. Його тіло було чисте і променіло». Папа Павло VI 17жовтня 1971 р. проголосив отця Максиміліана Кольбе блаженним. Папа Йоан Павло ІІ 10 жовтня 1982 р. долучив о.Максиміліана до грона святих мучеників Католицької Церкви. Він став першим польським мучеником під час ІІ Світової війни, який удостоївся слави вівтаря. У камері смертників о.Максиміліана молилися три папи: Йоан Павло ІІ, Бенедикт XVI і Франциск, який здійснив паломництво до меморіалу Аушвіц-Біркенау. Францішек Ґайовнічек пережив війну, він помер 1995р. в Бжегу, у віці 94 років. Його поховали на монастирському кладовищі францисканців у Нєпокалянуві. Раймунд Кольбе народився 8 жовтня 1894р. в Здунській Волі. 1910р вступив до ордену, де прийняв ім’я Максиміліан. Навчався в Римі, де в 1917р. створив Товариство лицарів Непорочної. До Польщі повернувся в 1919р. В 1927 створив під Варшавою монстир-видавництво Непокалянов. Через три роки поїхав до Японі, звідки повернувся 1936р. Кольбе очолив Нєпокалянув, який став найбільшим католицьким монастирем у світі. У вересні 1939р. німці вперше арештували Кольбе та інших францисканців із Непокалянова. В грудні ченців звільнили, а 17 лютого 1941р. о. Максиміліана арештували вдруге. Він потрапив до в’язниці Павяк, а потім до Аушвіцу. Джерело: CREDO

serpenq 2020

На здогадованє

ЗДОГАДОВАНЄ НА ПАНЇМАТКУ ЄЛЕНУ МУДРИ (1924 – 2020) Рано, 11. авґуста, у Коцуре, упокоєла ше у Господу панїматка Єлена Мудри, народзена Кереґярто, супруга покойного паноца о. Кирила Мудрого. Похована є 12. авґуста у Коцуре дзе ше и народзела 24. януара 1924. року. Од малючка була хована у духу нашей грекокатолїцкей вири и у єй шерцу була глїбоко усадзена любов ґу молитви, церкви и Господу Богу. Шейсц роки основней школи закончела у Коцуре, а потим школованє предлужела у Заґребе у школи за дзивчата хтори тримали часни шестри. Там окрем духовного вихованя учела вариц, печиц, сервирац, шиц и други схопносци. До малженства зоз тедишнїм богословом зоз Миклошевцох, Кирилом Мудрого, ступела 5. новембра 1940. року. Вєшенї, 1941. року вон бул пошвецени за священїка. У Миклошевцох ше им народзело перше дзецко - Любомир. По декрету одходза на владическе добро Ткалец. Були то чежки войново часи, та вельораз требало попатриц и шмерци до очох. На Ткалцу ше народзел Петро (умар 1995.) и Владимир. После войни зоз супругом и дзецми приходзи до Коцура, дзе остава до конца живота. У Коцуре ше народзели синове Михайло, Федор (умар як беба) и Дюра, а потим дзивчата Мария, Ана Єлена, син Кирил и наймладша Оксана. Панїматка Єлена з любову виховйовала свойо дзеци и вєдно зоз о. Кирилом ше старала як о материялним благостаню, так и о їх духовним вихованю. Син Владимир постал священїк (о. митрофор др Владимир Мудри - священїк у Канади), а дзивка Мария часна шестра Ґертруда (умарла у новембру 1976.). И попри численей фамелиї, кажди дзень була присутна на Служби Божей и видвойовала час за молитву. Дзечнє дочековала госцох и як єй унук о. Седлак Владимир написал: “… у послугованю була Марта, а як

av}ust 2020.

Панїматка Єлена Мудри зоз своїма прилогами помагала вибудов парохиялного дому и обнову церкви у Петровцох. Дзеци ше єй розшали по швеце, та ше радовала каждому лєту, бо як вона гварела: “Вше дахто придзе до нащиви”. Жадала видзиц и упознац нє лєм унуки, алє и шицки свойо праунуки. Як остатнї поздрав од єй наймилших: шицких дзецох, унукох, праунукох, нєвестох и жецох, на єй труни бул венєц зоз 68 билима ружами - од каждого по єдна. роки преходзели вше баржей поставала Мария при ногох Господнїх.” Остатнї роки свойого живота шицок час препровадзовала у молитви. После шмерци свойого супруга о. Кирила, пожила ище 23 роки. Модлєла ше за ньго, за шицки свойо дзеци, унуки и праунуки, за шицких людзох у потреби, як и за нови поволаня у нашей Церкви. У власней фамелиї єй унук о. Владимир Седлак постал священїк у служби Крижевскей епархиї, а унука Мелита Мудри Зубач прилапела поволанє супруги священїка и фаховец є у Восточней богословиї зоз специялизацию у церковним шпиву.

Най єй будзе вичная памят!

Сочувствиє од преосвященого владики Георгия Джуджара:

Модлїм Вас, пренєшце и мойо молитовни сочувствия з нагоди преходу до вичного живота панїматки Єлени Мудровей. Най єй милосердни Господь наградзи зоз вичним покойом за єй доброту и шицки добри дїла и упокої ю дзе нєт болю и жалю, а живот вични. Вичная єй памят!

ОСТАТНЇ ПОЗДРАВ

Дня 11. авґуста, у своїм 97. року, преселєла ше до вичносци наша мила мац, баба и прабаба.

ЄЛЕНА МУДРИ (1924 – 2020) панїматка зоз Коцура

Зоз любову, подзековносцу и почитованьом, у шерцох ю буду чувац єй наймилши зоз Сербиї, Америки, Канади, Нємецкей и Горватскей.

Най спочива у мире Божим!

DZVONI

ОСТАТНЇ ПОЗДРАВ

Дня 31. авґуста наполнєли ше штерацец днї як ше до вичносци преселєл наш мили супруг, оцец и дїдо

ЮЛИЯН ПАП (23.IX 1939. -20.VII 2020.) з Руского Керестура

Бул ши добри чловек. Знал ши ше радовац тим нїжним мохотком кед ше нам народзели унучата. З любову ши заслужел, верим, у Божей заградки свойо место. У смутку твоя супруга Мария, дзивка Оленка и жец Петро, син Борис и нєвеста Ирина, и унуки Сашка зоз супругом Славком, Яни, Емка, Каролинка и Кирка.

Спочивай у мире Божим!

НА ЗДОГАДОВАНЄ У вичносци пребуваю мойо мили родичи и брат

МЕЛАНИЯ СОПКА нар. ЧИЗМАР (1932 – 1995)

ЯКИМ СОПКА (1931 – 1996)

У надїї воскресеня и нового стретнуца: Марча, Милан, Бояна и Петар. Спочивайце у мире Божим!

ОСТАТНЇ ПОЗДРАВ

Дня 22. юлия занавше нас зохабел наш мили кум

Дня 22.юлия занавше нас зохабел наш мили супруг, оцец и дїдо

ВЛАДО ОЛЕЯР (1959-2020) З Нового Саду

Народзени є и поховани у Дюрдьове. Модлїме ше най ангели розширя свойо кридла и охраня це, так як ти цали живот ширел свойо руки ґу нам, облапял нас и чувал. Занавше будзеш у шерцох и думкох твоїх ожалосцених и наймилших – супруги, дзецох и унука Микия.

Спочивай у мире Божим!

DZVONI

ВЛАДО ОЛЕЯР 1959-2020 З Нового Саду

Мили куме, пошол ши од нас у цихосци, помали алє духовно порихтани, примаюци Исуса у Причасци, модляци кажди дзень зоз Славицу молитву котру ши полюбел. Дзекуєме Ци за шицку Твою любов и щире приятельство, вше росположене и нашмеяне лїцо... Най Це Господь приме до нєбесней славидзе нєт вецей нїякей хороти лєм вичне щесце, а нас шицких нє забувай. Кумово Варґово - Владислав, Славица, Амалка зоз Кимом, Владо зоз Бранкицу и дзецми и Ярослав.

Християнски часопис * Виходзи раз мешачно * Видава Грекокатолїцка парохия св. о. Миколая у Руским Керестуре * „Дзвони” часточно финансує Министерство вирох Републики Сербиї * Одвичательни редактор: о. Владислав Варґа * Главни редактор: о. мр Михайло Малацко * За видавателя: о. мр Михайло Малацко * Редакция: о. Юлиян Рац, о. Михайло Режак, о. мр Дарко Рац, ш. Михаила Воротняк СНДМ, Мария Афич, Мария Стрибер, Оленка Живкович, Славомир Папуґа * Часопис унєшени до реґистру средствох явного информованя под числом 2245 з ришеньом Министерства информацийох Републики Сербиї од 1. октобра 1996. року * Компютерски обробок: Славомир Папуґа * Друкує друкарня: „Maxima graf” Петроварадин * Тираж: 800 прикладнїки * Рочна предплата: 1000 дин. Европа: 50 еври, прейґокеански жеми: 60 еври * Адреса: М. Тита 64, 25233 Руски Керeстур, тел. (+381) 025/705-020 * E-mail: dzvoni@eunet.rs

ЯНКО СОПКА (1954 – 2018)

Християнський часопис * Виходить щомісяця * Видає Грекокатолицька парафія св. о. Миколая у Руському Керестурі * „Дзвони” частинно фінансує Mіністерство віри у Республіці Сербії * Відповідальний редактор: о. Владислав Варґа * Головний редактор: о. мр Михайло Малацко * За видавця: о. мр Михайло Малацко * Редакція: о. Юліян Рац, о. Михайло Режак, о. мр Дарко Рац, с. Михаїла Воротняк СНДМ, Марія Афич, Марія Стрібер, Оленка Жівковіч, Славомир Папуґа * Часопис внесений до реєстру за собів громадського інформування під числом 2245 з рішенням Міністерства інформацій Республіки Сербії 1. жовтня 1996 року * Компютерська обробка: Славомир Папуґа * Друкувала друкарня: Maxima graf” Петроварадин * Тираж: 800 примірників * Річна передплата: 1000 дин. Європа 50 євра, заокеанскі державі 60 євра * Адрес: М. Тита 64, 25233 Руський Керестур, тел. (+381) 025/705-020 * E-mail: dzvoni@eunet.rs

serpenq 2020

Шлїдом подїйох

РУСКИ КЕРЕСТУР – У Каритасу ше отримую духовни друженя „Позитивна минута” за старших и за младих, а орґанизує их ш. Михаїла Воротняк. Шестра преподава на теми зоз Библиї же би ше на таки способ преглїбели духовни искуства и дала потримовка у тих нєсиґурних часох. (М.А., ш.М.В.)

РУСКИ КЕРЕСТУР – Волонтере Каритасу и того року орґанизовали акцию збераня школского прибору за школярох хтори у чежкей материялней ситуациї. Помоц мож однєсц до Каритасу и до парохиялного уряду. (М.С.)

РУСКИ КЕРЕСТУР - 1. авґуста означене нєзаповедане швето Макавейских мученїкох - Маковея. Раншу Службу Божу предводзел парох о. Михайло Малацко, а сослужели парох новосадски о. Юлиян Рац и домашнї капеланє о. Владимир Медєши и о. Михайло Шанта. После Служби бул обряд пошвецаня води, а парох о. Малацко пошвецел и храм як и воду у канчовох з квецом хтору принєсли парохиянє. (М.С.)

РУСКИ КЕРЕСТУР – На парохиї 4. авґуста отримана схадзка Редакциї Руского християнского календара за 2021. рок. На схадзки були присутни представнїки Редакциї зоз „Руского словаˮ – одвичательни редактор Календара Микола Шанта, редактор Микола М. Цап и директор Установи др Борис Варґа, а опрез редакциї Християнского часописа „Дзвониˮ були присутни одвичательни редактор о. Владислав Варґа и главни редактор часописа мр Михайло Малацко и капелан рускокерестурски о. Михайло Шанта. (М.А.)

РУСКИ КЕРЕСТУР – Явне комуналне подприємство „Комуналац” зоз Кули окончело резанє асфалту на драги, а ЯКП „Рускомˮ, зоз помоцу членох Церковного одбору, поставело циви за водоводну мрежу спрам Водици. У роботох помогла и фирма зоз Дироню котра була задлужена за швайзованє и загартанє цивох за водовод по Водицу. (А.М.)

КОЦУР – Церковни одбор 31. юлия орґанизовал роботну акцию у котрей ушорена церковна порта и простор коло церкви. Одборнїки покошели траву на велькей поверхносци у церковней порти, алє и опрез церкви, церковней сали, як и опрез старей парохиї, и пошорели квице котре украшує околїско церкви. У роботи ґу одборнїком ше приключел и парох о. Владислав Рац. (О.Р.)

Шлїдом подїйох

РУСКИ КЕРЕСТУР - Зоз Богослуженями у церкви и у Водици 15. авґуста преславене швето Успениє Пресвятей Богородици – Велька Матка Божа. Вельку Службу Божу у Марийовим святилїщу – Водици служел парох о. Михайло Малацко, а наказовал и споведал капелан о. Михайло Шанта. Парох повинчовал Исусовей малей шестри Мартини на ювилею понеже на тото швето пред 45 роками ступела до манастира. (М.С.)

РУСКИ КЕРЕСТУР - У Водици 6. авґуста, на швето Преображенє Господнє була Велька Служба Божа хтору служел парох о. Михайло Малацко, а капелан о. Владимир Медєши споведал. На концу Богослуженя парох Малацко пошвецел овоц хтору принєсли парохиянє. (М.С.)

РУСКИ КЕРЕСТУР – Виронаучни школяре трецей класи ше пририхтую за свою Першу Святу Причасц хтора будзе 13. септембра, а дзень пред тим и споведз. За тоту подїю их пририхтую вироучительки ш. Михаїла Воротняк, ш. Авґустина Илюк и панїматка Златица Малацко. (M.С.)

КОЦУР – Волонтере Каритасу зоз ш. Михаїлу Воротняк мали духовну обнову и приготовку за храмове швето – Кирбай у Коцуре. Стретнуце орґанизоване у Водици. (ш.М.В.,М.С.)

БИКИЧ ДОЛ – Парох о. Владимир Еделински Миколка зоз парохиянками хтори билєли у церковней порти. (о.В.Е.)

БЕРКАСОВО – Месна заєднїца даровала компютер за школярох хтори иду на годзини виронауки. (о.В.Е.)