Алманах днешньої русинської літературы (2021)

Памняти легендарної русинської співачкы Олгы Кириловної Прокоп присвячує ся

У зборнику-алманасі читатель найде майсвіжі творы днешньої карпаторусинської літературы, написані в послідный час.

Алманах

ЧЕСТОВАНЫЙ ЧИТАТЕЛЮ! Дякуєме Богови, што помуг нам издати шоровый «Алманах днешньої русинської літературы» за рук 2021, котрый Ты держиш теперь у руках. Про наш народ, нашу културу – се велика побіда и щи єден твердый крок уперед – до кодифікації русинського языка. Динаміка файного помноженя, розвоя русинської літературы наяво, туй, перед нами: кедь у 2019 роци мы печатали в «Алманахови» 17 авторув, у 2020 – 26, то у сьому номері маєме 28. Се суть поетичні, прозаїчні, драматичні творы, написані русинськым языком, се – товмацтва з великоруського, англійського и французького языкув. И вшитко вчинено лем за єден рук. Маєме двадцять вусям авторув, не позиравучи на вто, же з вшелиякых обєктивносубєктивных причин изоперли сьме сполопрацю з чотырма авторами. Такым образом выходить, што у «Алманах» прийшли шестеро новых дописовачув. Меже нима суть тоты, тко лем пробує писати материнськым языком, айбо суть уже и зрілі майстры русинського слова. И майвеликов гордостьов про нас є вто, же на сесь раз печатать ся у нашому зборникови Василь Кузан – днешньый голова Закарпатської обласної організації Націоналного сполка писателюв Украйины. Се є файным знаком, бо вже не лем прості люде, а и закарпатська културна еліта зачинать розуміти, же русинському словови не треба дасти вмерти, його треба сокотити, розвивати й пропаґовати. Раді сьме, же у сьому «Алманасі» не зменшили ся географія и жанрововоє багатство творув. Каждый читатель може легко найти штось, што подойде именно йому. На днесь уже лем судячи з того, кулко карпаторусинув-писателюв пройшли через «Алманах», мож сміло вповісти же булш-менш активно пишущых на русинськум языкови є булше ги пувдрога стувкы челяди – се на самому Подкарпатю и выходцюв з нашого краю. Есьме фест раді, што на Подкарпатю йщи суть настоящі патріоты, щи не перевели ся меценаты – честователі русинського слова, тому и русинська преса и русинські книгы выходять, не позиравучи ни на што… Тому, честованый читателю, радуй ся русинському словови, нашому сохташови, фолклору, фіґлі! Тїш ся й горди ся Свойим!

Юрій Шипович, голова «Русинського културологічного клуба»

1

Алманах

ЛЕСЯ АДАМОВА Леся Стецович (днесь Адамова) родила ся 7 януара 1974 року в селі Павлово Свалявського району. Закончила Плосковську ЗОШ. В школі участвовала в конкурсах, олімпіадах и концертах. На зачатку 1995 року выїхала в Чехію, де на днесь має постоянноє місто проживаня, жиє у вариши Брно. Мати трьох

дітий.

Гражданка

Чеської

Республікы. В роци 2017 выдала зборник поезій "Перегортаючи сторінки щоденника", у якум стихы написані на четырьох языках: русинському, украйинському, русскому, чеському. На тексты восьмох стихув сього зборника написано мелодії (4 по-русинськы и 4 по-украйинськы). Печатала ся у журналі «Отцюзнина» й передньих «Алманахах днешньої русинської літературы». В маю 2021 рока поетеса выпустила наднесь пуслідну свою книгу - великый зборник поезій «Мамины чічкы (2017-2020)», а теперь готовить до печатаня шорову творчу роботу. Леся фурт пише й робить над поліпшеньом свого поетичного майстерства.

Нáй очисту зрóблять од паскýдства злóго, Мóцу мáвуть в сóбі и цяткы сятóго!

ИЗ СЯТОМ! Прýтикы вербóві, міньочкы пушисті, Из молитвов зрóблять нáші дýші чисті, Йщи до тóго спóвідь захарить в єствí нам Бýдеме сятити Пáску в Торжествí!

Кóнарчикы вéрбы, щуточкы мнягинькі, Обы в фáйті вшиткі были здоровинькі! Діточкы й великі, молодí й старинькі, Вбы їм смаковáли пасочкы добринькі! Прýтикы вербóві, міньочкы сіринькі

Міньочкы малинькі, галузкы вербóві, Най несýть в ґаздýвство серенчý любóви!

2

Алманах

Вбы росли нам иппно діточкы малинькі! И з великых рáдость, вбы сьме тóже мáли! Вбы ниґда вни гóря и біды не знáли!

Легкый и фрішнíшый, Так ги в молóдої шлáєрБо наш, бо май лíпшый! Як Карпáты не любити? Як не прославляти? Отчый Край - про се тямити Й в серцю го плекáти! sobota 17. dubna 2021 5:15 *** Читаво челяди шиляко пишуть На мові, бо нас так вчили... Мáмино слóво ми гáдку не лишать, Бо вд пеленóк го привили.

Чóвкорик из вербы - чéканя на сято, У Великдень люде вíровуть все свято! Най и сéсь рук прийде в Бóжуй Благодáти! Гóсподу Отцьóви вбы хвалý воздáти! sobota 24. dubna 2021 20:20

Є вни в єстві, у души ми, уднука Никус почти не пропáли, Близькі словá ми фурт рýдного звýка, Всягды краснó штимовáли.

КАРПАТЫ Но, та як не прославляти Префайні Карпáты?! Кедь вто рýдный Край СріберныйЗемля благодáти!

Пéрти ся з никым не буду упéрто, Што наша бéсіда крáсна. Фéст вже забыто є, навхтéма стéрто, З сьóго м предýже нещáсна...

Вóнка ýйдеш - вíхор вíє, Пóтятка щебéчуть, Крáсна ярь вже цвітом сíє, Вóды в рíках течуть.

Мáмино слóво не мóжу забыти, Вд ньóго не мóж одречи ся! Мож научити ся «справно» гварити, Лем вбы в чужóму найти ся.

Полонины щи білéнькі, Вершкы зеленівуть, Чічочкы всягды файнéнькі Нас на сéрцю грівуть!

В ткóгось є бéсіда нáша у чéсти, Ткось ся из ниї сміхýє, Упало, мáйжек, ми слово донéсти Тым, тко го любить й хоснýє.

Вшитко милоє в Карпáтах Туй души розрáда, Бо де ýросла людина Там она є рáда!

Мáмины рýжі и няньову хыжу, Рýдным си слóвом приближу... Дны, ги монисто, на низанку нижу... Лем вже писати не лишу.

Там Отцюзнины порóгы, Пішáчкы и путі, Дíтські бíгали там нóги, В топáночкы вбýті.

Най си вті пишуть, што мóва їм рідна,

У Карпáтах чистый áер,

3

Алманах

Бо од дітинства ї знавуть... Нáм наша бéсіда крáсна й привíтна Се най тямлять й уважáвуть! čtvrtek 15. dubna 2021 20:02 ХЛІБ НАШ НАСУЩНЫЙ ДАШ НАМ ДНЕСЬ... Свíжый Хліб. Малá хлібина. Наш Hасущный, добрый хлібик! Кýрку грызла, ги дітина, А мнякýшку - сивый дідик.

Костлявоє тіло, Уроблені рýкы, В кóсах - побіліло. З гóлоду - без мóцы, Прóсить милостиню, З свíту сьóго в шóці! Господи! Прости ня! Ци дітий не мáє? Бóдай ся не снили! Ци нитко не знáє? Жыти не є силы!..

В ткóгось чорный, в ткóгось - білый, В ткóгось свíжый, файн смакýє, Дóбрe пáхне, хóть и сірый... Ткóсь из хлíба ся збыткýє.

В ткóго сóвість бстáла Тот подасть хоть мало... У очáх пропáла Тýга жыти дáле...

Нáс учили честовáти Щи й крихóтятка з хлібины, Три раз го поцульовáти, Кедь упáв - зняти смітины.

Без тямкы, без фáйты, Домуства не мáє Удкедь є и тко вна, Не тямить, не знáє...

Хлíб нелéгкый дáтко мáє, Челядь все цінý му знáла. З хліба мóца ся рождáє, А бухáночка спасáла...

Чáс поколотив ся, Світ ся збаламýтив З гораздýв збісив ся, Вóду зкаламýтив.

Бíдность днéська - се проблéма... Людські дýші многí - кáмінь... Отче, всокоти навхтéма Хліб Насýщный Нáш нам! Амінь!

Є теперь сякóго Читаво усягды, Пудлого, гурького, Гóря и непрáвды...

СТАРИНЬКА ЖЕБРАЧКА... Най ся не прикáзує! Вже сьме ся дожыли! Всячина укáзує ся Дýшу рве и жылы.

Сéрце жáлусть зжимать, Дýшу розрывáє, Кой старинька челядь Бідує й страдає...

Жéбравуть старинькі, Копійчину прóсять, Бóсі, голоднинькі, Цýря єдно нóсять. Стáрусть - се лем мукы:

Слабшых замічайме... Крихту помагайме... pondělí 29. března 2021 20:22

4

Алманах

Тко в роботі прудяк, Втот є фурт у заботі.

"О ВРЕМЕНА! О НРАВЫ!" Зубожіли серця, Стали, ги твердый камінь! Близько Битва Кунця Буде совісти амінь!

Заробýток пропав, Одняла пошесть вшитко. Тко штось нашпуровав Нич у штрімфлях не видко.

Світ стає нарубы, Брат убивать си брата. Гроші, гонур, хвальбы, Правда скрыта й розпята.

Без бавок молоді, Бо «на око» - закрыто. Біднякы на воді, Од воды їм несыто.

Новый дівод - ґешефт, Тіло, ги инкубатор, Долар - царь у них, шеф, Євро там арендатор!

Вдячность стратила ся, Страхом жыти навчена. Каждый сам лем за ся, Доброта изкічена.

Йде заміна понять: «Мать-Тереза» - за євра! Блудом днесь ся гордять, Честь вже довкус умерла!

Выгода в сохташи Уже корінь пустила. Зависть чорна в души, Пруван в нюй учинила.

Изгирена любов, В чести злодій-бітанґа, Сусідове «пють кров»... Пак закон бумеранґа...

У потемках єства И у закутах тямкы Є щи віра жива И любови останкы.

Переважать хамло И собов мелестує. В разпрях челядь, де зло, Пóкай - фрас там ґаздує!

Ги малинькі огні Ледвы вни пломенівуть... Душу нáдії дні Хоть крихту слабо грівуть... sobota 27. března 2021 18:02

Каждый днесь є фіґлярь, Лем втот сміх через слезы. Коле жылы ленґарь, Пак иде «пуд березы». Неуч у власть ся рве, Хоче быти кероном. З общака пак жере, Хвалячи ся сим «троном».

ДЯКУВУ ВАМ, МОЯ МАМКО! Дякуву Вам, моя мамко, Што сьте ня носили Пиля серця и од Бога Щастя ми просили!

Чинять вшитко хоть як, Чалапіндош в грызоті.

Дякуву Вам, моя мамко, Што сьте ня любили

5

Алманах

И кровинку свою, рудну, Десь Вы не скітили!

Лем, чим од старости ми вік є ближе, Тим булше бесіды ціну порозуміла! Забыти мож ушитко из роками, Деталі ся из гадкы истиравуть... Лем з тямкы тяжко стерти колыскову мамы, Русинські назвы ї чічок ся памнятавуть! Є милозвучні бесіды у світі, Престижні и модніші, чим вта наша... Лем наша, скромна, ми, ги сонце в літі, Для ня май рудна и май ліпша, и май красша! *** Ищи морозы заганяє фебруарь, Нас пуджать студіньов сказный ленґарь. Уже крихту му бстало пановати, Пак прийде марц на Землю ґаздовати. А што не день - вто пудла новинá, Теперь се никус вже не дивинá: Неумолимо бетюг челядь фараґлує, В сесь час, уже нелегко ся фіґлює. Меже людьми невидимый є страх, Пудкрав ся й вкорінив в серцях. Незнаного душа ся наша бойить, Молитва щира лем єї загойить. Давить на мозок негатив и чорнотá, У гадці всячины нефайного глота. Єдна теперь є нáдії дорога Опора віры у всемоцность Бога! Беруть страхы за нашых діточок, Огень житя серенчі їх свічок. Най бы у доброму ся судьбы їх вершили! На сьому світі вбы лем иппноє зажили! středa 17. února 2021 5:24

Дякуву Вам, моя мамко! Што житя сьте дáли, Што май теплоє в душі Нам сьте даровáли! Дякуву Вам, моя мамко, Што сьте ся молили, Вбы здорові сьме росли, Господа любили! Дякуву Вам, моя мамко! Што ня поспитали. Як могли сьте й нам, дітям, Што могли, вто дали! Перебачте, наші мамко, За безсонні ночі, Фараґлованость з-за нас, Проплакані очи. Днеська прошу ня простити, Пузно ся покаю! Бо серенча в нас Вы были! Се навхтема знаву! čtvrtek 25. března 2021 11:11 РУДНА БЕСІДА Є бесіды, котрі в житю нам треба Для екзістенції, престижу и роботы, Айбо є лем єдна дана из Неба, Котра у серцю - в рамці позолоты! Навчити ся мож бесіды шлиякі: Хоснує ся теперь вже фест англійська, Украйинську сьме вчили ся на дяку, За ня у школі была и російська. У світ пушла м из отчої ми хыжі, Ище єден им говор ся навчила.

6

Алманах

МАРИНА БАБИНЕЦЬ Марина Бабинець родила ся на день святого Валентина, 14 фебруара 1976 года.

Як и усі ходила у садик,

дале была школа, дале - Ужгородськоє култосвітньоє училище по спеціалности «Бібліотечна справа». Робила в сілськув бібліотеци с.Широкоє. Вєдно зборник

из

братом

свойих

выпустили

творув

«Душ

споріднених тяжіння».

И не треба телевізор – Годен шпор казкы казати! Шпор - ото тепло живоє! Газ теперь - но вто не вто... Всьо теперь «пуд євро» роблять – Обы чисто... А давно Было добре!..Но минуло... Старші люде ліпше тямлять – Так усе, де было файно... Нас усе вертає памнять...

ШПОР Шпорик быв у каждів хыжи – Узимі вто благодать! Дуже никати приятно, Як собі дрыва горять... Правда, было мало грязно (шпорик иппно знав курити) – Приходило ся у хыжи Почти каждый рук білити... Встав ись зрана – є робота: Розпалити треба шпор... А потому осталноє... Знали люде собі шор! Вічно гонці ся носили, Вбы смачноє си зварити... Є робота постоянно – Треба щи й дрыва ладити. А кой напечуть си крумпиль – Така кірочка хрустяща! А ищи з кваснов капустов – Не їда, а просто щастя! Кой тихинько шпор «белькоче», так приятно дуже спати!

7

Алманах

Скочив назад у колодязь Й Корятовичу казав, Ож обратно возьме воду, Раз так пудло поступили... Є колодязь...Яка польза, Кедь воды ся не напили?.. Дуже довго было чути, Як нечистый завыває... Там вчинив пудкоп таємный – И завто воды немає...

ЛЕГЕНДА ПРО КОЛОДЯЗЬ Мало з вами ся поділю Про колодязь, што туй є – Нашто го вообще вчинили, Ци вода у нюм тече?.. В час тот правив Корятович (а вун мудро ґаздовав) – Розказав колодязь рыти, Вбы у замку воду мав: Кедь в облогу ткось їх возьме – А уже запасы будуть (як провізія в порядку, то и силы май прибудуть!) Вни нарыли дуже много – А вода не прибыває... И тогды из самым чортом Договор вун заключає... За нелегку сю роботу Обіщав озолотити (золота у нього повно – годен чорту заплатити)… Вже й вода ся появила, Коли своє тот зробив... Корятович собі думать: «Як бы чорта надурив? У казні лиш вітер свище...» – Айбо вже му слово дав... Взяв тогды вун дві монеты Тай нагору їх поклав... Дуже тот розвойовав ся (надурити себе дав!) –

8

Алманах

ЮРІЙ БАБИНЕЦЬ Юрій Бабинець родив ся 2 юнія 1973 года. Вшитко, як у всьых: садик, школа, дале технікум . За освітов «технарь – самольотостроитель». А чого пишу? Та просто даколи хоче ми ся уговорити ся... Выпустив вєдно з сестров зборник свойих творув «Душ споріднених тяжіння».

Стояла хыжка попуд хащов, Далеко доста уд села Двоїчко жили Дідо з Бабов, в них Ряба (куричка) была.

А Баба каже му: «Серйозно? Ты, Дідику, учти єдно... Коли сь женив ся – обіщав ись И горы й долы золоті!.. Чого мовчиш? Язык промкнув ись? Теперь удплачу я тобі!

Роботу свою знала справно Усе в них ратота была. Якось (вже на дворі темніло) Покликав Дідо: «Пой сюда!»

Буду, ги фама з Инстаграма, И помоложе си найду! Тобі не дам я ани грама! Иди, не глядай си біду!»

Ги тарелы у нього очи, Похожый рот на букву «О» (вповісти, видко, штось їв хоче): «Поникай, Бабо, што ото?»

«Но й ты, вповім ти, фіфа иппна!.. И што у тобі я найшов? Была для мене ты ЄДИНА, Ги песик, біг им за тобов!

В гнізді, де куричка сиділа, Яєчко тіпа Фаберже Грам 100 в нюм (може й 00) было... «Но, пудфартило ми исе!»

А ты «наліво» позирала (завто я хыжу туй поклав)... З кым, кроме мене, ты щи мала?» чоло си Дідо почесав... «А ты… а ты...», - было до рана,

Вже в Діда планы грандіозні Машина, яхта, казіно...

9

Алманах

Перемывали кусточкы (ото закон є мелодрамы: треба «скелет в шкафу» найти)...

Д липі приязали, мед му на чоло, Рукы-ногы тоже – умастили всьо!.. Сонце пече дуже – літом ВТО было… Мухы налетіли – протіряти як? – Всього обліпили – (зязаный) нияк!

Но туй розязочка настала, Вать «оверґейм» вповісти мож: Сіринька мышка пробігала, Ги бы єї кусала вош.

Онь грызуть сараку…Ледвы в тілі дух… Пожаліли люде та й зогнали мух… «Дякую!»- вповів бы, не было сього: «Нашто сьте зогнали? Пана вам того!

Яйце задів грызун коварный Лиш шкарлупа пуд падамент! Были у Діда й Бабы планы Розбили ся они у мент... Машина й казіно удпали, Пропав у абонемент... Нелажена ся крыша вбстала, В дірках, трухлявый падамент...

Йсі ся насытили…Другі прилетять – Вты ищи голодні – до кусток зїдять!»… Хапав дуже много – но й жити давав! Ліпшый за «нового», што ся не накрав…

И была, всьо-таки, машина (ота, што з номером «02» инфаркт-инсулт сьому причина) И не в круїз їх повезла...

PS Вто, видав, вже карма, ож «граблі» опять: Женеме «старого», а «нові» їдять…

Мораль: «Як мож житя прожити й не посважати ся вобще? Но треба мало полівити, Бо з того хуже лиш буде...»

*** Активно двоє отдыхали Є спінінг в каждого в руці!Про щуку вадь сома мечтали... Не брали даже пічкурі…

БИРІВ У селі єдному жив собі бирів «Липло» всьо д ньому, Рукы… добре грів! Так доґаздовав ся, што усьим допюк! Люд в ракаш зобрав ся й так його прирюк... Ймили тай розділи догола його,

Жара, пече немилосердно, Лежать, застыли поплавкы. Мы з кумом сидиме усердно,

10

Алманах

порожні...Якось не з рукы

*** «Заклав за воротник» учора вовчище … Айбо маху дав: Йшов «по-малому» в бік кошары, Та такой з вівцями заспав... Так думав, ож ВТО вувці были... Кліпкы кой рано розліпив: «Ба што баран ся д мені шкірить? Исе, майже, я «білку ймив»... Та нє, на «білку» не похоже гин тот ся шкірить щи й гарчить... А, най ми Бог поможе! Ба тко там з палицьов стоить? Кричить: «Ану, возьми го, Чорі! Вы, Дунчі й Бобі, вже го рвіть!»... Та йсе, видав, я не в кошарі, Бо дуже псятинов вонить! Якось треба ся рятовати, Не будуть бавити ся йсі Пірвуть...» - и казку ймив казати Про вто, ож «братя мы усі!» Зачав издалеку, з амебы: «Такыми были мы усі! Пак пуголовкы, дале в небі літали сьме, ги горобці...... За нами - тямите? – ганяв ся Страшный, зубатый й дуже злый... Я так бояв ся, так бояв ся, Бо вы тікли, а я самый... На жалость бив - но Бог увидів, И каміньом у нього вер... И, котрый гнав, тот ся скопытив, А я д пещері ся припер... Кружком вы вже усі сиділи, Кустя там грызли (а мені?)

Ити домюв та й хек из бовта... Нас жоны дома «заклюють»: «Нно, йсе твуй сом?»...Не буде толку Боліти головы будуть... Чекаєме, ги манну з неба, Покльовку....Быдзилі гудуть... «Мо, з горя упити?», «Не треба, бо щи й за ВТО лящів дадуть!»... Дугов у кума спінінг взяв ся, Тай поплавок нараз пропав... Сомище на крючок попав ся, А може кит го заглотав! «Помалинькы...Потихы...Туй є!» Но што йсе в кума у руках? На дівку змахує...Сякоє.... Айбо з хвостом, не на лабах... «Та йсе ота...Тритона дочка, Вадь вта, што анс колись писав! Но вижу знимать ї з крючочка Тай пущать гет. – Хосен бы сь мав! Тритон бы выкуп удваґашив, Насыпав жемчуг бы горов У Forbes список бы сь возглавив! Й жона доволна з дітворов...» Кум алтруіст у сьому смыслі Не взьмеш уд нього йсе нияк! Но прочитав його я мыслі, кой ми вповів: «Хосен? Но...ЯК?"

11

Алманах

Нас з вами, братя, розділили Так, ги в индійському кіні! Усі мы є єдної кровли Недавно м деенка здавав!»... Псы были вже слызу пустили, Но тот, што палицьов махав: «Усьо вно так...Айбо забыв ись, Ож из кружка самый ись втік? Йсі кустку чесно заслужили, А ты лиш крав...Згубив им лік Коровам-вувцям, што в ня были... Ты в хащи си братув найшов...

Лиш рожкы-ножкы ся лишили... Теперь ись просто так зайшов? Аналізы собі лиши вты По кровли точно вы браты По духу...Нєт, не годно быти, Не є й кусочка деенкы... Кедь удсідь упущу иднеська, Та завтра впять штось украдеш... Всьо, доста было сьої казкы! Ты, вовче, знав, куды идеш! Теперь вже пізно ся жаліти... Будеш ты на стіні висіти!

12

Алманах

ПЕТРО БЕРЕШ Петро Береш родив ся у Ужгородi 13 мая 1972 рока. Там и урус. Учив ся у ЗОШ №7 и 6, а дале у Култосвiтньому училищи (хорова секціа).

1991-1996 Універзитета

рр. им.

–

студент П.

Й.

Кошицького Шафарика

(Богословськый ф-тет, у в. Пряшовi, Словакія).

1996 - 2001 рр. – учинив курс "Спеціалізації", а позат того и "Докторату" у Папськум Восточнум Инштитутi (в. Рим, Италия). З 2003 р. - робить у Ватиканськых Музейох (секціa Бiзантського и Середньовiкового Кумшту). Корiня му з с. Бiлкы, Иршавського р-на, позат

того

пише

Бережськым

діалектом

русинського языка, ги кой ся фурт приказовало и приказує у них дома. Пудписує ся - «Петьо Береш».

Ож узяли д неї тирьх-баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак, Кошарку (у котрув Колачї «Извуса»); И маленькоє бїлоє пся.

3 Річї тоты везуть на перон . Зметали х в чумаґовый-ваґон . Усьо пошорено. Готовый баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць,

БАГАЖ (было їншпіровано літ. дїл. С. Я. МАРШАКА, «БАГАЖ») 1 Раз челядинка здавала баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак; Кошарочку повну Шетеминь «Извуса», И малого бїлого пса.

2 Дали жонї на штації Двї цидолы-Квїтанції,

13

Алманах

Гатіжак; Кошарка -што у нюв Колачї «Извуса»; И малоє иппноє пся.

4 Лиш починґовав чинґув, Гет утїкло из ваґона пся. Видять на штації Брно: Ож «мїсто» хыбить їм єдно. Напужені личать тот баґаж: Суть зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак, Кошарка, повна Колачув «Извуса»…

- Йой, а ба де є бїлоє пся?

5 Позиравуть, а недалеко, Стойить задґолес Поуличный, каляный, чорный пес. Имили го — и запхали в баґаж . Туды, де вже были: столиць, Гатіжак, Кошарка - што у нюв Колачї «Извуса»… Де, перше, было и малоє пся.

6 Тегеркакой прийшла в Берегы Читавый тровґер нумеро «Три» Везе на кочію тот баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак, Кошарку малу колачув «Извуса», А ззаду ведуть и грубого пса.

7 А пес тот, кой зарычить, Панїка онь пудскочить: — Мого пса назад ми Вы дайте, Бо сесь и ни тої файты! Сердито задула куфрик. Копнула возик, де быв ї баґаж И діван, Кошарка вершна Шетеминь«Извуса».

— Прошу, дайте ми моє файноє пся!

8 — Пак, поникайте, жоно! Ож на штації, Ги кой пише у папїрьови «Квїтанції», Уд Вас узяли баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак, Кошарку малу колачув «Извуса», И … малоє!? … бїлоє пся?.... Айбо, знаєте, Путь є путь, У нюм и псы, Даколе ростуть! КОНЕЦЬ!

14

Алманах

А уєдно из ним його Мати Имила ся такой радо играти. И см є ся она и Бога славит, За дохтора з именьом Йойболит!

3 Раз, ба выдкедь ись шокал, На кобылї прискакав: «Туй Вам, - каже - телеґрама Выд Гіпопотама!»

КАЗКА ЗА ДОБРОГО ДОХТОРА ЙОЙБОЛИТА (на мотивы літ.дїла К. Чуковського «Доктор Айболит») 1 Добрый дохтор Йойболит, Што пуд деревом сидит, Пойте д Ньому полїчíть ся: И коровко, и вовчицьо, Ци вто бóґар, хробачок Вадь медвéдицьо!

«Прийдїть нараз, Дохторе, В Африку скоринько ! И спасїть нам, Дохторе, Дїточóк малинькых!»

Всїх їзцілит, погойит, Добрый дохтор Йойболит!

2 Раз, лисиця ид Ньóму прийшла: «Укусила ня перше оса!»

«Пак, што ся у вас стало, Ми кажїть. Ачий ся вашї дїти, домак похворїли?! Не мовчїть!»

А по нюв, прийшóв д Ньóму пес: «В нус ня куриця дзьовбнула фест!» Дале труська за Ним прискакала. И йойкала она и ревала: «Йой! Яй! Трафив зайчик муй пуд трамвай! Солодку Дїтину ми, ударив трамвай! Даяк урвав ся з рук сестры Бужкы И му читаво притяло нужкы, Удтеперь бде навхтема хромати!»

- ревала у дохтора Мати.

ся

«Йôй, пан Дохтор! … Бїда читава у нас: Быв – сурдик; А днесь – коргаз! Аде, позад маларíї, Мали сьме епідемію. У дїтий бóлять черева, А подаґде є колера. Добре знаву за бронкїту, Бронт 1 и ...Як ї ?... діфтерíту.. Прошу пойте д нам скоринько!»

- уповїв гониць Йойболиту !

Уповів Йойболит: «Не є бїды! Анушик, несїт го сюды, Вбы м пришив му «новї» лабчинята. Не журїт ся вы нич, неборята!» И принесли му зайця малóго, И хворого и хромого... . Айбо, дохтор пришив му нужкы, Вбы назад зайчик годен скакати.

«Возьму в гатіжак лїкы Такой годен им ити. Лиш у котрюм сурдикови, Дїти вашых ми найти?

15

Алманах

«Жывеме мы в Занзібарї [2], Калагарї и Сагарї[4], стровї Фернандо По 5 Там, де добрый Гїпопо, Купле ся у Лімпопо 6 ».

4 И устав Йôйболит, и побіг Йôйболит. Ци вто польом, ци хащов, арсаґами біжит, Айбо в усї му фурт єдно слово гучит: «Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

«А кедь ня тот бовч затягне удну, И я ся утоплю, и днеськы умру. Ба што товды буде из ньов, Из звїрьков тов хащовов?» Айбо чудо! Нагле уплыла рыба-кыт: «Лїзь скоринько на ня, Йойболит! Плысти будеш, ги на шїфї парадно, Морьом сим, што з Тобов нич нирядной» Плыве на китови уперед Йойболит, А у вусі му лиш єдна новта сидит: «Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

6 Теперь ужек гóры стоят на пути, Што їх не обыйдеш, їх не пройти, А горы тоты – єдні лиш скалы, А скалы вты – ги мур, онь пуд хмары.

А у лиця му вїтер; бє го снїг и град; И дебрї онь вывуть: «Гет! Вертай ся назад!» И упав Йойболит. Лежит вун у снїгу: «Я нич не беруву, ачéнь туй и умру». Глипне Дохтор, на хамник, - што рус там у боцї -, А ид ньóму, біжат пóльом, красні бїлі вовці: «Дохторе добрый, ни жури ся, небай, А гурї на на шїкóвно сїдай!»

«О, Боже! А кедь не дуйду, У зарву даґде ся зорву, Ба што товды буде из ньов, Из хворов звíрьков малов?» Такой нараз, из-зад грубої скалы Ид Йойболиту злéтїли орлы: «За нас, Ты имай ся лиш, Кліпнеш óком – и уже долетиш[7]!»

И скаче на них уперед Йойболит, А у вусї му твердо єдно слово звинит: «Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо !»

5 Айбо скóро їм путь, сперло море темноє. Оно страшно ревало и било сердито собов воєтноє. И на Дохтора йдут грьузно грубі габы, Ги кóй щупку, го хотять промкнути они.

На потяти летить уперед Йойболит, А удну, у души, му єдно лиш звучит: «Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

7 А у тум часї В Африци, В долинї Лімпопо, Сидит, 16

Алманах

Реве на бéрезі Добрый Гїпопо. Вун у Африци, вун у Африци Пуд палмами сидит И на море, в єдну мїру, Вун, из Африкы фурт зрит: «А-ба котров, прийде шїфов, Добрый дохтор Йойболит?»

У малых цапат, Ужек буде тритьый тыждень, Што їх зубикы болят! У коника зеленого Што знаєме весéлым го, Му ускочило плéчико. Болит оно його. Два дны реве, ни скаче, А лиш лежит, сарача. И Дохтора вун кличе, Вбы поладив му плéчї.

8 Нагле, у нéбі указало ся потя, Ближе и ниже од звїрьцї летит. «На потя, поникайте - там Йойболит! Калапом махат и гойкат ид нам: Африко мила! Долéтїв им д вам!»

Стоять повздовж арсаґами, Носорожцї из слонами Морконять пуд нус сердито: «Чом не видко Йôйболита?» Гїпопотамикы, слонята, Квилят, ги кой малі свиньчята. И качулявут ся по зéмли, И тритю нуч они не сплят, Бо у них черева болят. А, не далеко страусята, Тягнут шыю, ги гусята, Ци ни видко Йôйболита, Вбы їх улїчив уд грипа.

Йой, што вискали дїти того сурдика: «Прийшов ид нам! Гойра! Гойра!» Потя над ними круг учинило. И лиш красно на зéмлю сїло, Такой-нараз Йойболит, Д гїпопотамикам бїжит. И надуті їх черева, Пытать перстом там, де треба: «А! У вас, я вижу, неборятка, Такой - вїко човколадкы!» Здїв собї на нус очкы. Дав їм тéї из укропу И угльовї-ґомбичкы! А дале побїг Од малым тіґрінятам. И од бїдным, горбатым, Др бным комілчатам. И доґдеєдному: «Язык укажїт!

И гóловы у них болят; И гыртанкы болят, З горячками вни лежать И без себе говорять: «Пак, де є? Де є? Де є? Пак, вже прийшов, ци ньит, Наш дохтор Йойболит?» Адека на березї, Цапа-рыба лежит. Дїтий собі гадкує, И из-зад сонця фурт клюсит. У дїтий юв, бїдных 17

Алманах

« А» уповїште ! Теперькы дышїт!» «Алпов» натер їх, ґомбичок дав, Коґеля-Моґеля їм приписав.

Лабома радо дубонят И читаво так бють у путь — Што онь дубы ся, ги косицї, Уд того гупканя трясуть.

Дéсять ночий Йойболит, Не їсть, нич не пє, не спит Фурт горячкы лиш ґрадує, И пиля хворых сидит.

9 Айбо улїчив Вун їх, Лімпопо! Погойив хромых и хвóрых, Лімпопо! И смївут ся радо там ушыткї, Лімпопо! И ни годни ся они набавити, найграти Лімпопо!

Туй и Гїпо; туй и Попо, Гїпо-попо, Гїпо-попо! Гинде йде Гїпопотам. Вун иде из Занзібары. Вун иде д Кіліманджаро 8 — Вун и спївать и славит: «Слава Ти, наш Йойболит! Хвала добрым дохторам, Што їх Бог заганять д нам!» КОНИЦЬ !

4 септ. 2020 рока

Цапа-рыба Каракула, Радо плавником махнула И см є ся и регоче Гибы датко єї скомче. Гїпопотамикы-бїтанґы, ----------------------------------------------------------------------------------1 Бронт (хворота) – зараженя; ґанґрена (позирай: Сабадош І., Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району, Ужгород 008, стор. 1). Занзібар - головный вариш, а уєдно з тым културна и економічна Центра острова Занзібар, у Танзаниї. Калагарі — майбулша пустыня у Южнув Африци. Она ся розкладать на зéмли трьох штатув: Ботсвана, ЮАРу и Намібії.

4 Сагара - майбулша пустыня Сїверної Африкы (груба: 9 млн. км²).

5 Фернандо По (Fernando ó) — сяк, до 197 рока, кликав ся острув Біоко, што лежит у вінéйськум заливі. Острув грубый: 70× кїлометрув.

6 Лімпопо – рїка на югу Африкы. Тече круз ЮАР, Ботсвану, Зîмбабве и Мозамбік. Дóвга: 1 600 км. Ллє ся у Індійськый океан.

7 Акцент мав бы быти на другум складі: «долетиш», айбо позад римы и ритму поклали сьме го на пóслідньый склад: долетиш”. Исе є лим «поетична слобода» (l cent a poet ca), и завто варуєме честованого читалника, ож обы сю фóрму ни раховав тов правилнов. (Cfr. Здвижкова, Е. А.,Ударение в поэзии: норма или поэтическая вольность, n: Филология и лингвистика в современном обществе”, (Материалы IV Международной научной конференции, г. Москва, июнь 016 г.), Москва 016.

8 Кіліманджаро — великый стратовулкан на сїверо-в стоцї Танзанії. Зложеный (складать ся) из трьох сопок: Кибо (5895 м), Мавензи (5149 м), Шира (4005 м.).

18

Алманах

БИРОВ СТЕПАН Степан Биров родив ся 31 октовбра 1978р., у Виноградові. Ошколововав ся в ЗОШ N°8. У дітвацтві ходив на спортивні секції, слухав музику, любив фотоділо. Після девятого класу пушов штудийовати ся в Виноградовськоє ВПУ N°34. Закончив у 1996 роци з одзнаков.

1996-1998 рокы - строкова служба в армії. Після наверненя домув робив на стройци з няньком, ходив на зароботкы. Після повіни 1999 року служив за контрактом у меженародному инженерному баталйоні «Тиса». При ліквідації повіни 2001 року в смт. Міжгіря спознав ся з будучнов жонов Маринов. В той же рук женив ся. Після контракта робив на лісоповалі в Карелії (РФ), бовташом на базарі, шоферовав, а пузніше - торговым представником в магазині-складі «Міст» (Виноградів). Занимав ся бізнесом до кризи 2008 року. З 2010 року робить шофером меженародных перевезень. Першый стих ся родив вліті 2019 року. Написав го пуд впливом комуніковань з Віктором Черкуном, Лесьов Адамовов, айбо майбулше - ФБ-рокашом «Креденц Сміху».

Зранинька я днесь устав, Каву, як усе си дав. Тай подумав за обід, Хоче їсти дармоїд. Досягнув им мультіварку, Холодилник перерыв, Тай усьо, што впало в око В модный гийп сесь загрузив. Мнясо, крумплі, дві сосискы И сметаночкы погар. Морквочкы туды нарізав, Щи й папригы мало дав. Туй бы ся й остановити, Но, як видко, не судьба, Трафила ми ся под руку, Щи й мадярська колбаса.

И не много я утяв ї, Так для кольору й смаку. Вже запахло, нус лоскоче, Не стає ся в рот слюна. Всьо, пора знимати пробу, Раз...,и на очах сльоза, И десь глибоко, в жалудку, Розгоріла ся жара. И уже, як шаркань дышу, Гашу пивом сесь огень. Огньогасникув сьых чеськых Маю блок, и не один. Добре, што уже не курю, Точно хижу бы м спалив. Хоть полуденок непудлый В мене днесь ся получив,

19

Алманах

Айбо піціцько дракона В череві у ня збудив. И у нынішньых пригодах, Винна туй лише она, «Чуть-чуть» остра ковбаса.

В дітинстві было сяк у нас...

26.04.2020 Ламбах, Австрія ПАМНЯТИ НЯНЬКА Ты у нас быв простый чилядник, Не фівник,не керон и не маґнат, Айбо кланяли ся ид Тобі Не раз и бізнесмен, и депутат.

14.07.2019 Кордон Чехії та Німеччини БІЦІГЛІ Коли м тринадцять рокув мав, Я біціглі собі склепав. Їм «Україна» было мня, Мечта любого леґіня.

Житя нелегкоє цілоє Тяжку роботу фурт ты мав. И кулко я тямлю и памнятаву, Ты фурт комусь штось муровав и помагав!

Блистять усягды катафоты, На шпіцах проволка цвітна, Дві педала, ланц в кулімазі, З ключами ташочка крута.

Лем свойими шіковными руками На домувство сь и файту заробляв, И ниґда, николи в никóго Ани копійочкы єдиної не вкрав.

Розбитый нус, коліна, локті Йсе тормоза я провіряв. Є подорожник, приліпив им Раз-два ун всьо заліковав.

Ты быв фіґлярь, добрак и оптиміст, Не раз нас знав ись розсмішити, И иппному лем, доброму, што є Хотів ись нас префайно научити!

Ледвы забыв ся сесь ексцес, Як мама має новый стрес, Ланц, кулімаз, нові пачмагы, Йсе в рокаши - дерті надраґы.

Великі душу й серце сь мав, Знав ись ушитко довкола любити. Як муг и докы сь беровав, Указовав, як мож чесно прожити.

Форсаж, віраж, дараб пачмаґ, И дома чекать ня масаж, По плечах, биґарьом пониже Такый судив ми ся сохташ.

Як фест ми хоче ся з тобов Присісти, мало покурити, По пятдесят си упити, крихтУ И... просто, ги два хлопы говорити.

Ни грама йсе ня не навчило, И не єден щи быв віраж, Бо так малыми ми чудили,

20

Алманах

Приказовати мало хоть про што, Хоть на яку свободну тему, За файту, за роботу, за футбол, Ци як рішити даяку проблему?

КАВИЛЬ Кавиль часто я хосную, Просто дуже честую. Пю го рано, пю го в день, И на вечур щи єден.

Лем вже пушов уже тот час Уд нас гет, докус и навхтема! Лем прийде даколи у сні до нас, И бесіда лишила ся вдтворена...

Пю в машині, пю в кафе, Де дорога ня ийме. Я без кавиля тлумный, Но як упю , ги м новый.

Я помню твуй прещирый сміх , На крик дитячый: «Діду Поліку, коли Бдеме ся грати?»

Кров розжене вун по венах, Сон накірять гет навхтема, Дасть заряд на цілый день, В венах вже не кров - огень.

«Май пузно, внучечкы, - вповів: Я грезно маю щи брізати».

Щи й валюта се у нас: «З мене кавиль» - просто клас. Кедь ся з цімбором стрічаєш, Кавиль тоже выручає.

Нам часу фурт чогось тогды, Якось ниґда не было й не хватало, Фест пилували сьме кудысь, Десь йшли сьме и нич не встигали.

Є у ня такый сохташ, Кавиль упити хоть раз В вариши, де м си гуляв, Й файных фоток назнимав.

Мы думали, што часу доста є, Лем се сьме никус не гадали... Немало годув є уже: Як мы самі, без нянька, ся обстали...

21

Алманах

БІДЗІЛЯ МИКОЛА БІДЗІЛЯ децембра

Микола

1930

р.

родив ся 9

в

с.

Сасово

Виноградовського р-ну на Подкарпатю у многодітнуй селянськуй родині (восьмеро дітей). Нянько (1896-1990),

–

Бідзіля

селянин.

Иван Мати

Иванович –

Бідзіля

(дівочоє - Шуба) Ирма Федоровна (1898 1940), селянка.

Жонатый. Жона – Бідзіля

Марія Семеновна, 1959 р.н. (в. Берегово, Закарпаття), хімік-технолог.

Сын – Бідзіля

Иван Миколайович, 1977 р.н. (в.Кийив), юрист по міжнародному праву, яхтсмен. Ошколованя: начална школа в селі, мадярська горожанська школа, середня школа, Ужгородськый державный універзитет (біолоґічный факултет), аспірантура в Институті фізіолоґії и генетикы рослин НАНУ (Кийив), кандидат біолоґічных наук (радіобіолоґія, біофізика, космічна біолоґія). Напечатано булше 150 научных робот. До 1990 р. робив у сьому же институті. За сувміством в сесь же період читав курс лекцій з радіобіології в Сілхозакадемії в Києві. З 1990 р. депутат двох кликань Московської районної Рады Кийива.

1990-1995

рр. - голова Рады й выконкома, Представитель Президента Украйины й голова держадміністрації Московського р-ну в. Кийива.

13 юлія 1991 р.

перед Райрадов подняв націоналный синьо-жовтый прапор

Украйины (першый меже вшиткых районув в. Кийива). На першому зїзді Народного Руху Украйины быв обраный до Централного Проводу, де возглавив Колеґію зо звідань екології. Організатор и Президент «Товариства «Закарпатці у м. Києві» (до 2006 р.), на днесь – Почесный Президент.

22

Алманах

ГАЙ-ТРАВА (спомины) Тямлю далекоє дітвацтво, десь щи за чехув-мадярув...Нянько казав, ож исе сято - Труйця (Сята Труйця...) - самоє великоє сято після Великденя и Руздва. Мы, діти, вірили в се, бо вірили сьме у вшитко, што казав Нянько ци Мамка... У мене з сього возникали якісь грішні сумнівы, бо коли было Руздво, мені казало ся, што май файноє сято - Руздво, а коли Великдень - товды Великдень...Так и теперь, май файноє сято - Труйця!... Бо:...Вже днюв за десять Мамка и старші сестры - Мальвіна и Анна - до сята готовили хыжу. Нянько з старшым братом Иштваном робили и в полі, и дома по газдувству, а мені з молодшым братом Лоційом перепадало пудмітати всі закуткы двору (обы и соломинкы ни было меже камінчиками...), чистити кутиць (противна робота) й сідало. А у суботу пуд вечур перед хыжов пудмітали половину «свої» вулиці и поливали з відер водов, обы моторы (авто) ни пудуймали порох.... И в ту же суботу мені з Лоційом треба было умыти-почистити-побоксовати усі топанкыбокончі-чоботы...(лиш Няньковы чоботы ни гудно было кывати, бо вун сам собі їх чистив-боксовав так, што у них мож было никатися, ги в зеркало). Нянько у нас быв «фраєр», «фешак»!... Уже в четверь-пятницю в хыжі было все прибрано-уметено-провітрено, парни и парночкы, покровцы, вереты, обрусы и обрусята цілый тыждень удень провітрьовали ся в саду-гордци-стежарі на мотузках и жердинах... Вечур, уже по заходу сонця, вшитко се заносило ся до хыжі – свіжоє - фрішноє - пахлячоє... У пятницю земляный падамент у сіньох и заднюй хыжи было вже умащено «фіномнов» глинов - одьгом з берегув Тисы (старші люде знали, де копати такый одьог на Тисі...)... У переднюй хыжи (світлиця на Вкраїні...) падамент быв не земляным, а деревляный, якый мыли-шуровали и покрывали чим ись жовтым... Великі галузы липы з «мілкым и круглым» листьом, які дуже силно пахли, Нянько з Иштваном привозили з хащі из сусіднього села Гомловца. У суботу вечур галузкы липы прибивали до шаранцув на воротах и дверцятах, над гарадичами до хыжи на торнаци, на удвірках хліва... А привезену з тих же хащ свіжоскошену траву (дику) густо посипали на падамент у сіньох, заднюй и переднюй хыжі, мало - на торнаци... А в неділю рано, ищи до утренньої из сьої травы давали худобі - коровам-коням-свиням.... Потому, учищені-причесані-файно убрані и обуті у дуже чисті топанкы-чоботы всі йшли до церквы...

23

Алманах

Самоє, што ся затямило: Гай-Трава!... У сюй Святуй траві, яков посипали падамент, рідко попадали ся стеблинкы Гай-Травы, яка у нас на долині не росла... Мы, діти, дуже старателно на колінах цабали по падаменту, обы найти стебло-другоє такої травы. Она ся раховала сятою, и тко найде булше, тот буде май серенчливым... Найдена нами трава хранила ся «як снопик» у сухому погарови цілый гуд. И чия май фаєн через гуд усокотила ся, віровали, што тот челядник май довго буде жити....

24

Алманах

БІЛАК МАРІЯ Білак Марія родила ся 10 марта 1952 рока в селі Онок. Закончила Оноцьку

восьмиручку,

потум

-

В.Комятовську середню школу. Після

штудійовала

Ужгородському

ся

в

державному

універзитеті на иноземному факултеті. Закончила УжДУ у 1977 роци. Выщу освіту

добывала

заочно,

учобу

поєдновала з роботов. На зачатку робила в кохозі «Зірка» на кафелному заводі, у октовбрі 1972 року была обрана секретарьом Оноцької сілської рады. Там проробила 38 рокув, выдтыдь выйшла на пензію. Має трьох дітий,10 онукув и 1 правнука.

Береженого й Бог береже. Без причины и кісто не кисне. Без роботы день роком стає. Бий свого, обы ся чужі бояли. Бити го так ги Гамана. Біда біду найде, кедь и сонце зайде. Біда біду перебуде, єдну збудеш – десять буде. Біда з бідов, а без біды – щи гурше. Біда ни по деревах ходить, ай по людьох. Біда ни сама ходить, а й из діточками. Біда перед очима, горе за плечима. Бідный не тот у кого мало, а й тот, кому мало. Біду не продаш,а горазд – не купиш.

НАРОДНІ ПРИКАЗКЫ Й АФОРИЗМЫ З ОНОКУ А тко я тобі? Приточи кобылі хвуст. А увун иде, такый пяный ги цолшток. А йому ни мож віровати, бо в нього: а) сім пятниць на тыждень: б) раз-два вберне рот на гузицю. Баба з воза – спицям легше. Багатый ни тот, тко много має, а тот – тко дає. Базар до полудня, а по полудню ся розходять. Без Бога - ни до порога. Без когута – хыжа глуха. Без мене мене женили. Без надії чоловік дуріє.

25

Алманах

Біду нитко не чекать, она сама прийде. Бог гордым противить ся, а смиренным дає ласку. Бог дав –Бог и взяв. Бог знає, кому што давати. Бог знає, кому што треба, та тому вто дає. Бог не прийде з неба на землю палицьов бити. Бог не ранить, не поздить. Бог усьым добро дає, айбо, тко не гадкує, уд того чорт краде. Богачі їли солонину, а вун промыкав слину. Божа сила велика. Божі заповіді нигда біду не принесли. Бойить ся тя так ги огня. Болить вола гузиця, ож у коровы телиця. Брат собі рад, сестра – собі несла. Брехача легше ймити ги хромого пса. Брехачкы всьо в селі переполокали языками. Брехня встигне обыйти пувсвіта, докедь правда возьме на ся пачмагы. Бреши та знай міру. Было як было, а буде як было. В добрый час речи, а в злый мовчи. В очи – брат, а за очи - враг. В очи – ги лис, а поза очи – ги біс. В хащу дрыва нитко не несе. Варив ся у свому сокови- ни нашто ся не творив. Варила бы м палинят, айбо не є сыра, й корыто бы м роздобыла, кедь бы мука была.

Варує ся ги жид солонины. Вадь пан, вадь пропав. Вбы не уйшло з сеї хыжі. Верета втя на дверьох. Вже му свічка догоріла. Взяв ся за гуж – не кажи ож ни дуж. Видав, из собов ни понесу на тот світ. Видко потя по пірю. Велика рыба любить глыбоку воду. Велика рыба малу їсть. Велика хмара - малый дощ. Вода – не палинка, много ни упєш. Водить го за нус. Вола яжуть мотузом, а чоловіка словом. Волієш ни давати, ги пак упрікати. Воробкы дуже цвірінькавуть – на дощ. Всякоє чудо три дны держить. Вто, штось уд народу взяв, мусиш му вернути. Втопити ся мож и у ложци воды. Высокый ги тычка, а дурный ги гычка. Газдови й чорт дітий колыше. Гибы в Тису вер. Гибы стіні говорив. Гибы Тиса нанесла. Глухый не дочує та добреше. Глядай не долю, а волю. Говориш ги з білого коня (Гордо). Голод – псови брат. Голоднюв кумі – хліб на умі. Голодный не годен, а ситый –не берує. Голый ги бубен.

26

Алманах

Голый ись ся вродив, а дурный умреш. Горазд тя доганять, а ты уд нього втікаш. Горбатого могила справить. Гордый –дурному брат. Горе и смерть идуть уєдно из щастьом. Горе старому – дома самому. Горе тому дворови, де командує корова волови. Господи-Боже, помагай усьым людьом, мені - май. Гостина старым – доброє слово. Грамота біднякам не на руку панам. Грум рака не вбє. Гроші – смерть. Гроші ги полова, усе їх мало. Гроші ся проїдять, а ганьба ся лишить. Гуляв до першых когутув. Дав Бог зайця –дасть и корча. Дай коньові відро вувса та жени го ги пса. Дай ми, Боже, дождати дітинськый хліб, айбо не дай ми, Боже, го їсти. Дали сьте ся дуже, кумо (Пудло упозіруєте). Дареному коньові у зубы не никавуть. Два чоботы – пара. Два чоботы на єдну ногу. Двом панам служити не мож. Де всі крадуть – там злодіюв не є. Де дві газдыні, там хыжа не метена. Де добрі люде, там біды не буде. Де є сім,там є доля всім, а де єдна – и вта долі жадна.

Де не горить, там ся не курить. Де сім газдынь,там хыжа ни метена. Де ся напас, там ся и стряс. Де ся свої псы кусавуть, най ся чужі не мішавуть. Де тя нитко ни просить, най тя мара не носить. Дешевоє мнясо псы їдять. День довгый, а вік - куртый. Дівка ги писанка, а язык – ги правник. Діти – вто тайстра без денця. Діти, котрі ся молять, щасливі. До Илія сіно и пуд корчом сушать, а по Илію – и на корчови не схне. До Миколы не є зимы николи. Добра палинка няньком пахне. Добра сокачка: наспіховала тулько, што и зайшло, й не бстало. Добре в свого колядовати. Добре газдовав – здолю пачмагы прирізав, а на колінах платав. Добре жила вдова з дітьми - скыбку хліба солила слезьми. Докедь тучный исхудне, худый издохне. Докедь дві головні - та горять, як ся бстане єдна - та лем тліє. Докедь молотив –доты и чир колотив. Долю не перескочиш, не убыйдеш тай уд ниї не втікнеш. Дощ та й цуравый петек не треба просити – они самі прийдуть. Дуже добра їда, бо голодом примащена. Долі берегом и дурный камінь скачать.

27

Алманах

Дурному и Бог ся не противить. Дурньови закон не писаный. Дурньови не страшно зыйти з розуму. Дурньови половину роботы не вказувуть. Дурный ги вульха. Дурный спить, дурноє му ся снить. Душа ми не на місці. Є вам доста, уже кліпаєте так, ги жаба з помый. Є старый – продав бы м, не є старого – купив бы м. Єден батуг сто коров завертать. Єден раз мож и через колопні перейти. Єдна сорока з кола, а десять на кул. Єдно, ци каміньом у голову , ци головов у камінь. Єдно потя літа не насвище. Єднов руков дає, а другыв бере. Жити мож, докедь ся не замішать чужа вош. Житя – куртоє для щастя, а довгоє для терпіня. Жовтый ги воск. Жона ни рукавиця, з руки ї не стягнеш. З доброго й мало доста. З водов ни бав ся, огньови не віруй, у нуч не пускай ся. З квасної яблонкы солодкоє не впаде. З курьми лягай, а з когутами вставай. З неба хліб не паде. З тобов говорити – так ги небо білити. За вовка промовка, а вовк до хыжі. За лінивым и Бог служить.

За спаня не купиш коня. За тым возом иди, што тя чекать, ани за тым, што уд тя втікать. За што м купив, за вто й продаву. Забив Бог душу в пня. Забили му кул у голову. Забыла корова, коли телятьом была. Завертана й хворота не добра. Закусив зуби. Замастив им му очи. Запалив стебло, а згоріла хыжа. Звізды на небі щи нитко не полічив. Здоровля за гроші не купиш. Злодій ми не брат, курва ми не сестра. Зуб за зуб, а брынза за гроші. Зятьова тайстра усе на клинку. И Бога ся не бойить, и людий ся не ганьбить . Иде Илько на колісници та личить копиці. Идеш на гостину - бери з собов тайстрину. Из брынзов и токан смачный. Йому вже три дны з днешньым. Йому медвідь на ухо наступив. Йому дай перст, а вун усю руку одкусить. Йшли бы очи, де были сночи. Кажда гуска знає, як юв у єї пірю. Кажда жаба своє болото хвалить. Кажда рука ид собі крива. Каждый біка на свою карічку. Каже дітина, ож бита, айбо не каже, ож за што. Каяв ся, айбо вже было пузно. Кебы баба віща, не лізла бы в ріща. Кебы здоровля, а гріхы будуть.

28

Алманах

Кедь на Петра дощ паде, файна днина жнива жде. Кедь на Стрітиня гуска ся напє из сліду воды, газда в тому році зазнає біды. Кедь у Чингаві не побють, на Влагові не обкрадуть, а на Оноци не оббрешуть – можеш ити поперек світу. Кедь хліб и чужый, айбо черево своє. Тко вбирать - тот зазбирать. Тко высоко літать – низько сяде. Тко из страху вмре, тому свині звонять. Тко много говорить – мало робить. Тко ся нашто родив. Куй сироту женили и нуч ся змалила. Куй смерть иде та не гуде. Куй ти лавуть - не обзирай ся, товды перестануть. Кури по смітю, ковдош – по селу. Кури ся шолопавуть - буде дощ. Куриця гадала – та в горниць упала. Лежачого ни бють, айбо и не гостять. Летів ги ангел, а впав ги чорт. Лишаш живоє, а доганяш мертвоє. Лівоє ся око бє - на горазд. Лінива дівка товды хыжу мете, куй сватачі йдуть. Май великый сохташ на Оноці – додержувати ся сохташув. Май паскудноє на світі вто: пяна жона, худа свиня й цуравый пуп. Малый горниць, айбо мнясо варить. Мара бы тя вбила. Маржина в порядку, газда у достатку.

Масным собі в рот. (Про скупого). Мачка знає, чию солонину зїла. Мовчить – ги заткана бочка. Мокроє літо голод несе. Молоко – у коровы на языці. На кого сорокы, на того й вороны. На Петра у полі густо, а в коморі пусто. На Петра ледвы душа тепла. На Сяту Марю што хочу, вто зварю. Наговорили сьме ся, онь уха нам пожовкли. Най Бог заварує дітинську скыбу їсти. Най ся кури журять. Не хотя, не хотя, зїла баба й крохотя. Ни пхай ся туды, де ся два псы кусавуть. Ото было дуже давно – щи при Марії-Терезії. Ото вилами по воді писано. Ото така жона, што – камінь юв у усі (Про босорканю). Панам лавуть – паны тывуть. Парадным ходити нигда ни пузно. Пасуля - руснацька годуля. Пиловати треба лем коли имаш блохы. Пелує ся глум глумити, обы йому нич ни мовити. Пес бреше, а вітер несе. Пес псови очи не уїсть. Петрувськый пуст щи й крихотя поїсть. Ранньоє потя зубы довбать, а пузньоє очи протирать… Свиня дуба рыє, а не знать удкедь тыє.

29

Алманах

Світ на колінови не зломиш. Сидить ги бы на тирню. Сидить ги на гилах. Сердитому ковдошовы у тайстру курячку. Сокоченого й Бог сокотить. Сонце ти на пуп світить, а ты щи спиш. Сорока го на хвості принесла. Так му яло, ги бы на нюм уросло. Так сидить, ги квочка на яйцьох. Так студено, ги в псарни. Так ся творить, ги пень на потя. Так ся творить, ги пес на пяту лабу.

Так тісно, што иглі нігде впасти. Так уросла, гибы батуг луснув. Удпала му цицька з рота. Уже сь ми душу зїв. Уйде ти боком. Як пес косить,так и гаті носить. Як прийшло - так пушло. Якый майстер - така й серсама. Якый чоловік - така й бесіда. Якым ся пес укотив –такым и издохне. Якыми путями ходив, такыми й пушов на тот світ.

30

Алманах

ДІДО МИКУЛА Дідо Микула (псевдонім) родив ся у 1960 році в префайному вариши Ужгороді. Типова

біографія

спеціалность

школа,

«Радіотехніка».

институт, Розподіл

на

роботу. Рук провюв на передньому фронті идеологічної

борьбы:

глушив

в

ефірі

радіостанції з «вражыма голосами»! Армія, танкіст, Прибалтика. Вернув ся в Ужгород и робив на майфайнуй локації – Ужгородськый район, гора Токарня, потужна радіотелевізійна станція, турня 180 м. Дуже люблю русинську бесіду. Главным діла

розуміня

языка

русинув

є

шоровоє:

чуствовати фурт добру иронію й самоиронію. Коли

говорить

настоящый

корінный

закарпатець, то ун, без жадної дякы когось обідити, иронізує з собесідником: иронізує з себе самого й з житя в цілому. Штось мало подобноє гибы є у латвійцюв. Шкода, айбо не поберовав им у достатнуй мірі одчути, бо не знаву їх языка. У нас май файно ся всокотила старословянська

- кедь дати давні тексты

пересічному росіянину, украйинцю и русину, то майбулше и найточніше содержимоє текста врозуміє пуслідньый. Кедь ся забуде наша бесіда – буде велика утрата…

Кедь цігаритлі й паленку везеш. Сячену паску їсти не шатуєш, Коли у кОшарі єї домув несеш. И твердо знаєш – твой вино найліпшой Ай сливовиця твоя маймуцна. Ай гостиш ся до рана из сусідов Шовдарь будженый носить вам жона!

Редьярд Кіплінг КЕДЬ (закарпатська адаптація) Кедь ты не гамішный, спокуйный и почливый, Коли слугы народа всягды суть. Пушов нарвати свиням міх жаливы, Коли на выборы и люди, й жоны йдуть. Коли на тАможні ты ся не мерегуєш,

31

Алманах

Кедь з мадяром співав ти Шаргоріго, З румунами про стройку говорив, З циганами в купе ишов до Львова, У чеськых родичув на Обід книдлі їв. Кедь камінь й цеглу знаєш муровати. Не панькаш ся недуйдавым майстрам. И годен цілый день малтер мішати, Бо хижу свою ты постройив сам. Кедь зїв вже не єден гордув пасулі, СливОвый леквар цілу нуч мішав. А «Изабелу» пив ищи у школі, А в піонерах вже фрайирку мав! И кедь в біді ты годен фігльовати Як доброй слово од цімборы вчув. Ты, праве, русин, твердо маєш знати! Ты – бетяр! Читавый фатюв!

У роботАх, тко втратив вшиткі силы, Надію й покуй мавуть накониць. И знавуть, што житя щи не прожитой, Бо день новый їм гаразды несе, Што буде красной, благодатной літо, Ай бідна нива вродить добре, не як все. Свойих робутных жун они увидять вочі Красу душі и теплоту рукы. И блідый сын, якый слабый быв сночі, Дустане хуть и силу на рокы!

Окуджава – бачі *** (Виноградную косточку в тёплую землю зарою… ) Я пуд корч Изабелы завезу у фурику гною, Грозна доброго ферту пахнячых в шахтув накладу, Жумаркы, кученятину, шойт, крумплі з ребрами стлою, Жовту вам сливовицю й червеной вино покладу.

Шарль Бодлер ДУША ВИНА (Закарпатська адаптація) В корчагах и фляшках вино надвечур співать Скрузь темной дзгло дуговкы, чопы, сургучі. Людьом зажуреным душі благом зогрівать, Жебы од вшиткых бід їм помочи. Й тямить вИно ту тяжку роботу В поті чола . Спекотні винниці Давуть му силу й дух! И гріє сонце В погАрі, у натрудженуй руці. Людські гертанкы, ги тепла могила, Про нього ліпші чим студінь пивниць.

Їчте, кушайте вИно на дяку зо мнов, цімборове, Вас посилову читаво, я туй найліпшый винцларь, Хоть я з вариша, а вы вшиткі є сілські фатьове, Вино фіном! Червеной такой, ги мам тварь!

32

Алманах

Подля хлопув майліпше заспівать з Deep urple Йєн Гіллан, Не шатуй фурт, пий децу, жумарку бери, закуси, Тко ся дуже нагостить однесу го в шопу на дІван, Не єден раз ня добрый цімбора на пличох носив!

Сонет Шекспіра 141 (Закарпатська адаптація) Мои глаза в тебя не влюблены, - Они твои пороки видят ясно. Но нашто я на сякуй малфі ся женив? На тварь страшна ги старый попергач, Цицькы - ги зайцю вуха ткось скрутив, А шатя здіне – як завадить ряндя на кутач.

А як спряче ся сонце, вон вуйду звізды позирати. Ги вертула, закрутить ся в шопі студенуй патлаш, Жовтый пес, чорна мачка ми будуть папучі лизати, Забуйташеный добре зась дідико наш!

Ги свині дыню фурт грызуть мене, Она и єї мати – подла стара босорканя. Тота напАсть, бизувно, не мине… Но не бануву же м послухав свого няня!

Arthur Rimbaud.

SENSATION ГАДАНЯ

«У вариши у ниї квартіль добра, м чув. Ай БМВ новой – не дакой «Жигулі»! Ты неваловшный нигде валягув… Вже ни єдна дівка тя не хоче у селі…»

На пішняках новых, меже отав густых, Учуву фрішну землю босыми ногами. Погладить голову віхора легкый дых, Як вандровати зачну вечорами.

Отець ї гамішный, но головный бухгалтер – Не буду веце я мішати малтер!

И небеса ми благодать дадуть. Нич не повім, вшиткі слова забуду. Ги циган, весело, я дале пуйду в путь! И Божым світом, як з жонов, щасливым буду.

Сонет Шекспіра 116 (Закарпатська адаптація) Не буду заважати щастю тих, Кому Бог дав серенчу – полюбити. Біды и радости єднакі суть для них, Як людськой зло їх годно розлучити?

33

Алманах

Мы Изабелу сиплеме в шахтув, Жебы вино бурчало молодоє. З тобов им упив не єден канчув Пак за дівками бігали сьме двоє.

Любов, як ангел, она все з тобов. Чінговы на церквАх, їх всягди мож учути, Любов – огень, розкладеный зимов, Не дасть в студенум лісі замерзнути.

Цімборув гостив, жун чужых любив, Не раз порожньый быв твуй буділарош. Ци тямиш, як Илонин газда тя набив, Як в ресторан понесло нас у Варош?

Краса дівоча згасне по роках, Як цвіт осінньый каждый раз пропадать. Айбо любов – не у людськых руках, Єї грядущый путь нитко не вгадать.

Не скарідуй ся, сливовицю пий, Найди собі даку сілську штроманю. Не шерегуй ся - вже сь не молодый Не трать здоровля на Петрову Ганю!

Неправды я казати не хотів, Кедь се не так, то нич им не вповів!

Но позирай – Петро недуйдавый бабрак, А выдкы в Гані тритьой вже дітвак?

Сонет Шекспіра 1 (Закарпатська адаптація) Мы урожая ждем от лучших лоз…

34

Алманах

ДУШЕНЬКЕВИЧ ВОЛОДИМИР Душенькевич Володимир

родив ся Мукачовського

24.10.1973 в смт. Кольчино району. Закончивши Кольчинську ЗОШ, робив на Обл.Базі МТС. У 1995 роци женив ся. Має двох сынув.

Наднесь

робить

на

меженародных

перевезенях. Пробує писати стихы. Хобі:

виноробство,

гентешство,

бондарство, ручні выробы з дерева.

Теперь повні, на яри Видко їм динце.

Taк красно нам обіцявуть Вшитко кандидаты, Най обіцянкы додержуть, як будуть депутаты!

Булькать воздух у воді, Винко молодоє, Як вже буде вто, што треба, Буде май смачноє!

Голубы печені з неба, Щи й манну небесну, Марцыпаны, всьо, што треба, Обіцявуть чесно.

Бочка, бочкы, бочочкы, Сесь рук вас є мало. З мої легкої рукы Вбы ся вінко вдало!

Лем уже мы научені Нич нам не давайте! Бо лем в мышеловци сыр задарньый Йсе на гадці майте!

Бо кедь файноє винко, Та дає ся пити! Може з реґулов пак тот Жуночок любити!

Кедь не пашеш, та й не маєш, Пусто у пивници, Но а нашым панчукам То є у гу....ци!

А осінь знає, што ся ми вна любить, Бо пестра, благородна ї краса... Щи літо бабино теплом нас приголубить, Потішить око рано щи роса...

Бочка, бочкы, бочочкы, А в них вну винце,

35

Алманах

У траву, у листя. Може дакый грибик буде, У словенськуй хащи, Пишуть, што збиравуть люде, Може найду дащо?

Як ми красу єї не замічати? Она ся тоже файно бавить изо мнов, Ночами фрішными дає красно ми спати И тихо шепче про свою любов...

Йду по лісови, глядаву, Де йсуть вті букові? Нич не вижу, лем стрічаву Дурні й червакові. Мухоморы ядоваті, Старі шампіньоны, Вбкусані, черваковаті Негрибні районы...

Провіряє далнобой На прочность си милу, Ож ци має вна в руках, Файну моцну силу! Кедь валовшна одкрутити Колесо на фурі, Може тоды жонов быти, Файнов у натурі! Бо жона у далнобоя Мусить знати вшитко! У моторі ся порыти Здалека ї видко! А кедь треба - за руль сяде У малуй машині, Пяного домув повезе По важнуй причині. Так, што добре убирайте Жоны си, фатьове, Вбы ушитко В фурах знали Такі настановы!

Нич. Пройшов им ся, розмяв ся, Тілу полекшало, Грибы в хащи, я в машині Поїду си дале! Дасть Бог, кедь домув приїду, В хащу нашу зайду, Там на свойих файных містах Грибикы си найду! Житя - вто дар! Товды осознаєш, Коли пробуджаш ся ты каждый рано, Привычно з постели встаєш И стрічаш день новый парадно, Даш собі кавіль и пофрыштикуєш, Жий собі й дихай- кулко поберуєш!

ДНЕСЬ У СЛОВАЦЬКУЙ ХАЩИ Довга путь передо мнов Йщи теперь ня чекать... Мечуть ся думкы собов Стати недалеко. Наруняти тіло мало, Мало си пройти ся, Побзирати у смереках,

Роби си красненько свою роботу, Проси здоровля, моцу и заботу, Великый Бог тобі поможе, Лем вдячным треба быти тоже!

36

Алманах

Музо моя, де ты бродиш? Втікла ись од ня и вже до ня не йдеш. Може вд комусь другому вже ходиш? И натхненя вже йому несеш...

В цімборство просить ся вд мені самота, Коли перед очами трасы, автобаны, И руль зжимавуть силно мої рукы, Коли на стОянці ся встріну з цімборами Товды файніше ми проходять часу звукы. Товды ся видить, што наш братшоуферы Меже собов всі цімборы, што не кажи Поднимать ся и дяка, ліпша атмосфера Коли ся встрінеш и посидиш в рокаши...

Я писати без тебе не буду, Бо не йде ми писаня нияк, Кой шептала сь римы - не забуду. Ба, ци вернеш ся до ня? Хоть дай ми знак! *** Коли у даль закличе ня дорога Бо далнобойщик я - така у ня робота, Коли чим далше я од рудного порога,

37

Алманах

ЗАВАДЯК ИВАН Завадяк Иван родив ся 24 септембра

1939

года

у

селі

Новоселиця Міжгірського (на тот час

Воловського)

района

селянськуй

родині.

Учив

семиручнуй

школі,

а

Хустському

у

ся

у

затым

у

културно-освітньому

технікумі, котрый закончив у 1957 роци. До службы у Збройовых Силах СССР (1958-1961 г.г.) та по єї сконченю завідовав сілськым клубом. Из 1962 до 1967 года добывав высшу освіту в Ужгородському держуніверзитеті по спеціалности «Філолог. Викладач української мови і літератури». Єден гуд трудив ся на ділянци ошколованя (заступник директора Новоселицької восьмирочкы). Потому довгый час (из 1968 до 1984 года) быв партійным фунціонером у Міжгірському райкомі (1968-1969 г.г.) и Закарпатському обкомі (1969-1984 рока) партії. Из 1984 до 1996 рока быв керовником окремых пудрозділув областного управліня міліції. У отставку выйшов у званю полковника. Потому (1997 – до 2002 года) быв державным службовцьом, спершу робив головным спеціалістом управліня взаємодії из правоохранныма органами, а дале – помочником головы Закарпатської облдержадміністрації. Пуд конець трудового пути (2002-2011 г.г.) быв помочником головы правліня ОАО «Закарпатгаз». За трудові и обществені діяня одміченый чотырма державныма нагородами (медалі) та многыма відомчыма одзнаками. Быв єдным из упорядникув и авторув книжкы историко-културологічных очеркув «Верховина: Волівщина – Міжгірщина», што выйшла у 2017 р. в издателстві «ТімраNі». Першу оповідь на русинськум языку «Што нас чекат – то нас не мине» представив читательом у журналі « Отцюзнина» (№4 за 2017 р.). У 2018 р. печатав ся в усьых номерах сего журнала. В 2019 рокови выдав зборник оповідий пуд общов назвов «Брызґы споминув из дітвацтва». Печатав ся у журналі «Отцюзнина» й «Алманасі днешньої русинської літературы».

38

Алманах ФАРҐЕЛЕТ За час лекторської роботы я стрічав ся из усякими исторіями тай пригодами, котрі ставали ся пÿд час моих выступÿв вадь колег перед людьми. Бÿлшость из них давно ся вивітрила из головы, айбо подаякі ся запамнятали надовго, а кедь зÿчтовати мої днешні рокы, то мож сміло казати, ож на усьо житя. Єдна пригода поязана у ня из словом, котроє я вынюс у заголовок сеї оповідкы. Стало ся то зо мнов на третьый гÿд моєї роботы у якости лектора обкому партії. Того неділного дня я мав выступати у свому селі из лекційов про актуалні проблемы меженародного комуністичного тай работницького руху. Ота тема на тот час была доста актуална, бо не усі зверхникы сих партій желали дивити

ся

на

многі

явности

соціално-общественого,

політичного

тай

економічного розвиваня так, ги то выділи своїми вочима тай мыслимо представляли собі керÿвникы компартії Совєтського Союза. Они не желали мавповати тай докус дуфловати то, што ся робило у нашÿй державі, ай глядали алтернативный варіант рішеня тых ци иных проблем из урахованьом факторÿв, котрі

были свойствені иппен им. Уважаючи лиш себе исто правилными

товкмачами марксістсько-ленінського ученя, зверхникы нашої партії тай державы

не

хотіли

ся

раховати

из

обєктивными

тай

субєктивными

обстоятелствами, у якых діяли тоты партії, не желали слухати причины того, же они видять тоту ци ину проблему по-свому. Они поприліпляли на них етікеткы из написами «опортуністы», «ревізіоністы», тай начали их пятнати, ги спомогачÿв имперіалістÿв, што образуют из ними єдну сворку, у котрÿй им удведена функція пÿдвывачÿв. Май ся много критикы упадало руководству партійных тай державных діятелюв Китая, Югославії, Румынії, Албанії тай Кубы, котрі хоть у чомусь мали своє выдіня проблем тай пути их розязаня.

39

Алманах Покулко сего разу я выступав перед свойими єдноселцями, я не желав, обы мене ткось представляв, ай рішив просто зайти, стати перед людьми, поклонити ся им, уповісти, што радый выдіти тай общати ся из ними. Я сам огласив и тему, из котров им желав бы из ними поділити ся. Понеже нитко из бÿлш, ги сімдесят притомных людий, не быв проти, я файненько розказав людьом про проблемы, котрі на тот час переживав комуністичный тай работницькый рух, пути выходу из крізовых ситуацій, у якых вÿн оказав ся на сьому етапі историчного розвую. Люди дуже позурно ня выслухали. Може за вто, ож я не зазирав у якыйсь написаный текст, ай говорив свобÿдно, гибы м знав тот увесь матеріал напамнять. Лиш пару раз я прочитав якісь цітаты из карток, котрі я держав у своих руках. Я мÿг обыйти ся и без них, айбо такый лекторськый прийом пÿднимав довіру слухаючых людей до того, што я мав до них донести, ги лектор партійного комітета. Кой я скончив свій выступ, то зазвідав, ци не появили ся у когось вопросы, удносно учутого вадь якісь завваженя, предложеня. Ищи я и не скончив своє зверненя, як на третому вÿд мене шорови пÿдняв ся чоловік. У ньому я упознав Юрка, котрый уже многі годы збирав уд ґаздÿв по селу молоко у великі канты, а дале вюз го на сепараторный пункт, де го переробляли на памолодку тай перегÿн. Єдночасно вÿн звозив туды молоко из колгозных ферм. А ищи тричі на тыждень возив памолодку, на котру датко каже зверьхнина, на май глубоку переробку до Міжгіря. Я пÿдмітив, што начим Юрко начав уставати, челядь ся оживила, поядерніла, ткось ся засміяв. ‒ Што вы, Юрію Васильовичу, хотіли ня зазвідати? ‒ обратив ся я ид ньому. ‒ Я дуже уважно вас, Иване Ивановичу, выслухав. Хочу уповісти, же вы натÿлько доступно тай до ряду усно розяснили, што я, напричум, не маю жадных вопросÿв по существу учутого. Айбо я желав бы завдати вам єден вопрос, из котрым я ся обращав до многых лекторÿв. Они усі на нього одвічают,

40

Алманах айбо якось каждый по-свому. Завто я и доднесь не знаю, якым є правдивый одвіт на моє звіданя. ‒ Та уже кажи вопрос, а не начинай розказовати казку за царя Тимка, кой земля была тонка, ‒ зиронізовав Митер Митра Фіцканичового. ‒ Я, Митре, не из тобов теперь говорю, ай из Иваном Ивановичом. Кой будеш ты из ним бесідовати, я ся клинити туды не буду. Так што укажи, ож ты чоловік статечный, културный тай посиди ищи хоть пару минут мовчкы, як бы ти то не чажко было зробити. Добре? ‒ зазвідав. ‒ Най буде. Лиш уже звідай, а не тягни, ги кота за хвÿст на полонину, ‒ уплатив Митер Юркови за його дідактіку. Юрко на исе пÿддюґованя одвічати не став, ай перейшов до сутности вопроса. ‒ Я вас, Иване Ивановичу, хочу зазвідати про єдно слово. Я го десь вычитав, но нияк не можу припомнити, у якому контекстови оно там было поужито. Но добре тямлю, ож звучит оно якось чудно, а именно «фарґелет». Вы можете нам уповісти, ож што оно означає? ‒ зазвідав тай продовжав, стояти. Я узрів, ож ци не уся челядь у залі притихла, лиш на послідных шорах учув ся сміх, но такой нараз затих. ‒Дякую вам, Юрію Васильовичу, за звіданя. Лиш перед тим, як хтось уповісти по поводу интересуючого вас вопроса, попросив бы вас присісти, ‒ удказав я. ‒Дякую, ‒ удвітив Юрко тай выповнив мою просьбу. ‒ Май перш хочу уповісти, ож нич необычайного у сьому слові я не вижу. Оно звучноє, доста ся легко вымовляє тай цалком може ся хосновати у якомусь языковы и даже не у єдному, а у многых, ‒ начав я одвічати, и узрів, ож подаякі слухателі стали май бдійні, ги тогды, кой им читав лекцію, и говорив про дуже серіозні тай важні діяня на межинароднÿй арені.

41

Алманах ‒Вы, Иване Ивановичу, штось тягнете из одвітом, ги Юрко перед сим из звіданьом. Та уже кажіт нам, ож што оно значит ото «фарґелет», ‒ не выдержав Митер. ‒Усьо діло у тому, што я прокручую свойов памнятьов и мені, чомусь, такоє слово ся не высвічує. Я притямив єдну коломыйку про Николу. Там є штось подобноє, но не можу точно припомнити ни тото слово, ни саму коломыйку. Знаю лиш, што Никола ся там якоюсь вÿдданицьов згадує много раз, ‒ продовжив я вести свою лінію. ‒ Я тямлю тоти слова, ‒ вголосила ся Пацина Олена. Они ся співают так: Ой Николе, ой Николе, Николе, Николе, На чотыри сеґелеты Сердце ми ся коле На чотыри сеґелеты… ‒ Не розганяй ся, Олено, бо мы не на провбі народного творчества перед конкурзным выступом, ай на серіозному міроприємстві, а ты бы лиш співала, ‒ припутав Олену Митер. ‒ Говорив бы якось иный, то може бы м и прияла таку заувагу, а уд тебе, Митре, нияк не можу, бо тебе ищи у селі нитко тай ниґда не мÿг переговорити. Не буду то робити и я, бо кедь бы м начала, то бы ся затягло дуже надовго, бо и я люблю побесідувати из розумнов челядинов, ‒ удвітила Олена пÿд супровод людського сміху. ‒Вы бы помовчали обоє тай дали Ивану Ивановичу докінчити одвіт, ‒ завважив Юрко. ‒ Дякую вам, ‒ пÿддержав я Юрка. ‒ Мы говорили про слово «сеґелет», и хоть у ньому є частка слова «фарґелет», они, я так думаю, не є єднородні слова за смыслом. Так само є ищи єдно слово, котроє я припомнив докы ся дюґовали у словесному двобою Митер тай Олена. Ото слово знає уся старша челядь, а, може, и молода. То є «фарґіта», то єсть «клямба». И єдно и другоє означают

42

Алманах дверну ручку. А ищи є слово «ґелетка» . Но и у них я не выжу близького смысла, котрый, бізувно, є у слові «фарґелет». А се означає, ож днесь я не можу, у першÿм шорі, через ограниченость знаня, удповісти хтось путноє тай врозумителноє про истинноє значеня слова «фарґелет». Я побайлую пошпортати ся у словниках и, може, штось и надыбаю тай другым разом побалую вам росшіфровати його значеня, ‒ завершив я своє поясненя. ‒ Та Бог из ним, ‒ удказав ми Юрко. ‒ Якось ся обыйдеме и без того значеня, ги ся обходиме и без многого другого. Нащо бдете тратити час на якоєсь єдно слово. Не лиш я, но, мирькую, и уся туй притомна челядь дякуєме вам не лиш за лекцію, котра была діля нас дуже познавателна, но и за вто, што лишили сьте ся таков чеснов тай поряднов челядинов, ги кой жили сьте тай робили меже нас. ‒ А што вы так заговорили, што заставили ня онь почерленіти уд ганьбы? ‒ Та я пудлоє за вас нич не кажу, лиш доброє, и не вижу пÿдстав діля ганьбы. А кажу то, што не можу не уповісти. Притомні туй люде не дадут ми збрехати, што сись вопрос, што м го завдав вам, я адресовав уже не єдному лектору. ‒ И што из того выйшло? ‒ А выйшло, што вы першый, тко признав ся, ож не знає сього слова. ‒Кедь мож вас зазвідати: а што они поясньовали? ‒Каждый толковав своє. Выступав перед нами, напричум, лектор из Кийива, котрый много говорив про досягненя нашої наукы у области сілського ґаздованя. Не буду переказовати його лекцію, но уповім, што, поясньовав ун многоє доста доходливо и дав велику информацію про то, што ся діє у сюй сфері, які ота наука може дати резултати. Но кой я му дав свій вопрос про «фарґелет», вÿн май перш ня зазвідав: «А вÿдкы вы знаєте ото слово?». Кой я му одвітив, ож вычитав у єнуй из статий журналу «Наука и життя», вÿн уповів, же його радує интерес людий у такÿй глубинці, ги нашоє село, до науковых публікацій, тай без ниякого спирку вадь, даже, шпотаня начав поясньовати, ож

43

Алманах «фарґелет» є єдным из важных компонентÿв выведеного украйинськыми учеными стімулятора роста зернатых рослин. «При примінені сього препарата діля обробкы посівного матеріала,‒ сообщив вÿн, ‒ урожай ся побÿльшує майже на третину». ‒ Якой то учула, ‒ гойкнула из залы Суремчина Настуня, ‒ сплеснула м у долоні тай нараз начала м звідати, де мож узяти тото чудо, бо уже надоїло борыкати ся у гноях. ‒ И што вÿн вам на то одвітив? ‒ зазвідав я уже Настуню. ‒Вÿн ня скоро вылічив од того запалу, бо уповів, ож препарат ищи до кÿнця не пройшов усі выпровбалованя и буде ся запускати до серійного выробленя не скорше, чим через гÿд-два. ‒ Но и што вы, Иване Ивановичу, повісте на такоє поясненя слова «фарґелет»? ‒ зазвідав Юрко. ‒ Може, вÿн не добре учув, про якоє слово вы го звідали? А вадь, зоправды, якыйсь компонент того стімулятора має близьку до того назву, котру вÿн знав тай ухопив ся товкмачити, бо не желав указати, ож вÿн штось може не знати, ‒ начав поясньовати я, хоть розумів, ож моим словам мало тко вірує, так само, ги тому лектору. ‒Вы штось так закрутили, што я не узяв собі на розум, ци говорив лектор правду, ци заводив и себе, и нас у якійсь дибрі? ‒ выказав свÿй сомнів удносно мого судженя Юрко. ‒Мож бы ся из вами, Иване Ивановичу, погодити, кедь бы так повюв ся єден товкмач. Айбо лектор-меженародник слово чув дуже добре, бо перезвідав Юрка, и вÿн му ци не по єднуй букві уповів, тот собі записав тай голосно по складах повторив, ‒ уголосив ся Фулимканин Федÿр. ‒ Я добре то затямив. ‒ И што вÿн выгадав? ‒ зазвідав я тай посміхнув ся. ‒Именно выгадав, ‒ пÿддержав сю мою мыслю Федÿр тай продовжив розказовати: ‒ Вÿн читав лекцію про удносины межи Совєтськым Союзом тай Зєднаными Штатами Америкы. Говорив вÿн, я бы уповів, доста аргументовано

44

Алманах тай доказателно, старав ся довести нам, ож ЗША є май головным нашым ворогом на межинароднÿй арені, тов. силов, из вины котрої возникают збройові конфлікты то у єдному, то у другому місци планеты, вадь и нараз у многых. И лише то, што у світі є Совєтськый Союз ‒ имперіалізму не удало ся, на Бог хоронит, розв’язати Трету світову войну. ‒ А як вы оформили своє звіданя на сись раз? ‒ перервав я Федора тай обратив ся ид Юркови. ‒ Я му вповів, ож учув им то слово по радіовы, и што там говорили про переговоры, котрі ся вели межи Совєтськым Союзом тай Зєднаными Штатами Америкы. Там ся догваряли про зниженя убсягÿв ракетної збруї. ‒ И што вÿн вам одвітив? ‒Пунтошно так, ги лектор из Кийива, вÿн куражно, я бы казав, ож онь фраєровато, уповів, ож «фарґелет», то є термін, котрым ся хоснуют діпломаты у переговорнÿй практиці. За значеньом оно такоє самоє, ги павза вадь перерва, котру хоче узяти собі якась из переговорних сторон. Дає ся она у случаю, кой якось из тых, што стоит во главі делеґації, уповість исе слово. Перерва дає ся не бÿлше, ги на фірталь часу. То слово уживат ся дуже рідко, бо схосновати ся ним, кардуй из переговорних сторон мож лиш єден раз у каждому из переговорних турÿв. Завто каждый думат, ож не треба ся пазити, бо може быти усякоє, и тота павзаможе ся потребовати май потому. «Важным при сьому ищи є и то, ‒ завважив лектор, ‒ што тот, тко хоче дÿстати павзу, не мусит поясньовати протилежнÿй переговорнÿй стороні, ож діля чого йому треба єї. Вÿн просто каже «фарґелет» и настає павза». Митер при сих словах ищи перервав поясненя лектора, як иднесь тямлю, словами: «Та то доста мудро придумано, бо кедь глава делегації чуствує, ож штось пÿшло не так, вадь, даже, якось из його групы начав плести дурницю, то мож сим «фарґелетом» усьо сперти». А Олена, котра усе любит из Митром тягнути ключку, уповіла му: «Добре, што удтеперь знаю значеня того слова: держи ся, Митре, теперь ся из своїм белендіньом дуже не розженеш, єдно слово «фарґелет» и маєш колодицю на рот». Правда, Митер юй

45

Алманах на то удвітив: «Треба май приязно слухати, што

каже розумный чоловік:

хосновати ся тым словом мож лиш раз, а не коли ти ся забагне». ‒ Я так розумію, што кедь бы уже не было претендента из першым лектором, то мож бы повіровати, ож усьо, што казав другый лектор, было бы дуже правдоподобно. А каммай кедь припомниме, ож є много слов, котрі ся пишут и выгваряют єднако, но мают не єднакоє значеня у зависимости уд того, у якому споєні у тексті они ся уживают. Возьмім, напричум, слово «перо». То може быти перо птиці, перо, што ним пишут, и перо, котрым стріляют из лука. Вадь возьмеме слово розсіяный. Такым може быты чоловік, што усно губит, забыват, є неуважный, а може быты насіня, што ся розсіяло вітром по полю. Так, што кедь дивити ся на усю ту исторію чисто теоретично, то оба поясненя могут быти прияті. ‒Могут, айбо вам я сись вопрос завдав четвертому. И лиш вы єден уповіли правду. А перед вами быв третый, котрый розказав довкола сього слова, то єсть «фарґелета» цілу легенду. Вÿн читав лекцію на атеїстичну тему. ‒ То тогды, кой Верхÿвська Моґда, по огласці темы лекції «Релігія ‒ опіум народа» нараз зазвідала: «А што то є такоє опіум?». Юй одвітив нараз Митер ищи до того, як то хопив ся зробити лектор. «То ищи пуща отрова діля челядины, ги баґов, бо дуже рушат людськый мозоґ. Так што ліпше, Моґдалинко, и не байлуй го», ‒ пояснив Митер. ‒ Так, то было при туй лекції, ‒ пÿдтвердив Юрко. ‒ И што вам наговорив тот лектор? ‒ Май перш вÿн зробив усьов свойов тварьов выраз зачудованости. А дале начав звідати, ож вÿдкы я знаю ото слово. Айбо я не дуже пиловав ся йому одвічати, а вÿн оказав ся чоловік доста нетерплячый и спішный тай не став чекати, докы я заговорю, ай начав розказовати. Из його оповідкы выходило, ож появило ся слово «фарґелет» на граници Индії тай Пакістану. «У тых краях зыйшли ся дві світові релігії, ‒ начав ун. ‒ Єдна из них ‒ будґіська, а друга ‒ исламська. Кедь будґіська віра є толерантна по удношеню до представителюв

46

Алманах иных релігій, у тÿм числі и до исламу, то исламісты є май непримиримі до иных вір. Є много случаюв, кой исламісты гамірно нападают на буддійські храмы, громлять, грабуют их, бывают случаи, што убывают их служителюв и прихожан. Многі

віруючі

будґісты

начали

требовати

уд

зверхникÿв

сеї

віры

поміняти своє удношеня до исламістÿв тай одвічати на их агресію адекватно, то есть приміняти до них силу, ги то роблят они. Но верховникыбудґізму из тымся не согласили.Тогдычастинавірникÿвпÿшлавÿд них тай создала свою групу, гибы секту, котру начали называти по фамілії релігійного зверхника, котрый их пÿддержав. А фамілія його и была Фарґелет», ‒ пояснив лектор. ‒ А чому вы йому не уповіли, ож вÿн є третым лектором, што так файно бреше? ‒ зазвідав я. ‒ Та што вы такоє кажете? Як я мÿг уповісти такоє чоловікови, котрый так файно и убедително усьо обрисовав? ‒ удказав Юрко. ‒ Та хыба вы Иване Ивановичу, не знаєте нашых людий? ‒ уголосив ся Митер. ‒ Даже я не дуже мÿг бы то зробити. Чоловік прийшов, обы нам штось уповісти новоє. Як мÿг, так и розказав, никого не оквілив, нич недоброє не зробив, аж десь штось не так уповів, но то нам ничим не нашкодило. У такÿй ситуації годит ся му красно подяковати, тай най иде из Богом вÿдкы прийшов. Ци не правду кажу? ‒ звернув ся вÿн из вопросом, не то до мні, не то ид усьым притомным. ‒Тад иппен так, ‒ не здержала ся Настуня, котра рідко ся погожовала из Митром. ‒Митер каже правду, ‒ пÿддержав го Юрко. ‒ А ищи вам уповім, што тот лектор говорив так твердо, безапеляційно и убедително, што я му начав віровати. ‒ Я никус ся не чудую тому, што вы кажете. Я учув усьо, што казали лекторы, лише уд вас. Не знаю, ци повіруєте ми, ци, може, и ньит, но кедь бы м чув каждоє поясненя окреме, а не уєдно, повіровав бы м каждому и без ниякых сомнівÿв. Айбо истиноє значеня «фарґелета» знаєте лише вы, Юрію

47

Алманах Васильовичу. Правда, думаю си, ож уд сего дня будеме знати усі, бо, ги порядный чоловік, вы ся поділите своим секретом, и мы ся хоть посмієме, ‒ обратив ся я ид Юркови. ‒Мене Федір тай Митер давно выкімштовуют, обы м поділив ся из ними секретом того слова. Пообіцяли ми и алдамаш. Айбо Бог ми до тої гостины: я нив жертвую заради чесної челяди,‒ уповів Юрко, но видко было по ньому, ож утрата алдамаша мало го розстроила. ‒ Не переживай, камраде, мы цімборуєме уд малости и не позволиме, обы штось ся змінило в удносинах меже нами. Так што нашоє из Федором гощіня тя буде чекати. Лиш уповіш, кой ты буде пÿдходити, ‒ одостовірив Юрка Митер. ‒Дякую ти тай имаю на слові. Дяковати и тобі, Федоре? Ты так само думаш? ‒ А куды ми ся дівати? Та Митер ня ся не лишит аж бы м што робив, докы не дÿбє ся свого. ‒ Я такый. Так што можеш, Юрку, розказовати. Гостину я ти гафтую, може,такой и днеськы, ‒ гошовато тай бахвално ищи раз нагадав за ся Митер. ‒ Но добре, не дам ся довго панькати, ай лиш розкажу. Вы знаєте, ож я окрем того, што звожую колгозноє тай ґаздÿвськоє молоко на сеперараторный пункт, тричі на тыждень везу памолодку, вадь, ги ткось за ню каже, зверхнину, у Міжгіря на подалшу фабрычну переробку. Я у тот бук мушу везти ладунок супокуйно и стиха, обы тота памолодка не збила ся у масло. Уд ничого робити, я дивлю ся и прямо, и по боках. Там повно усяких вывісок, плакатÿв, лозунгÿв, орсаґовых тай иных указовачÿв. Я их читаю, но дуже ся не задумовую, ож што они значат. Не знаю чому, но у мене у памняти появило ся ото слово «фарґелет». Я якось не мÿг припомнити, ож де я го видів и што оно значит. Оно мені, чомусь, ся вертіло у тямці пару днюв, но я так и не мÿг порозуміти його значеня. Кой я уже начав го забывати, оно дало за ся знати, кой я ся вертав из Міжгіря домÿв. Не знаю чому, но коні на сись раз йшли зводом, а не скорым кроком. Я ся штось ги задумав тай начав розпозіровати усякі написы. Раз дивлю на єден

48

Алманах указовач, читаю го и выжу там слово «телеґраф». Оно мені, чомусь, ся привиділо дуже подобным, а скорше родственным слову «фарґелет». И туй мені, гибы штось вадь якось пÿдказав обернути, то єсть прочитати, ото слово у другый бÿк. Я то зробыв и найшов одвіт на загадку слова, котрый им сам якысь час не мÿг найти. У сьому и уся исторія мого загадочного, повного таины вопроса. Послідні Юрковы слова не усі чули, бо притомна челядь щиро ся сміяла тай голосно коментовала усю сю дивотно-чудаковату исторію. Я вернув ся до себе на роботу, росказав єї своїм цімборам, котрі ся из неї добре потішили. Через якысь час я учув сю исторію у Міжгірі уже у формі куртого анекдота. Я ся поинтересовав ним, но тот, тко го розсказовав, не знав ни имени фÿрманьоша, што возив молоко, ни удкы вÿн быв. Но то не біда. Я быв радый ищи єднуй фіґлі удносно лекторської роботы, котрÿй я уддав часть своїх знамостий тай фахової скушености.

49

Алманах

КАПАЦ ЮРКО Юрко

Капац

родив

ся

у

мукачовському селови Новоє Давыдково 8 септембра 1998 року, де жыв до свого десятироча.

В

роцї

2008

вєдно

з

родичами иміґровав на Чехы, у Прагу, де жыє и теперь. Парадоксално, переїздови

ся

айбо

зачав

якраз

по

интересовати

исторійов свої отцюзнины – Пудкарпатя. Чажко му ишла адаптація у новому краю, рідко ходив гуляти из новыми цімборами, бо не привык быв на такый великый вариш. А кой сидїв дома у хыжи, часто ся рыв у Интернетови, глядав дашто за свуй рудный край. Так якось натрафив на вшелиякі руснацькі сторонкы у соціалных сітях, дякувучи котрым зачав майглыбоко ся задумововати над свойов бесїдов, културов и націоналнов идентичностьов. У 2018 роцї у соціалнуй сїти «Facebook» заложив свуй властный русинськый проєкт, котрый назвав «rueпортал», там ся дїлить из русинами світу нашов бесїдов, літературов а вшыткым, што ся русинув тыче. Позад недостатку модерної русинської прозы, заняв ся єї товмаченьом. Товмачить из російської, украинської вадь инколи й чеської бесїды. Казкы, котрі увыйшли у сесю зберьку, были переложені з книгы «Казкы Верховины», котра ся удавала російськым языком. На днешньый день справує дакулко руснацькых каналув у рузных соціалных сїтях, такых ги Facebook и Telegram, веде веб-сайт rueportal.eu, у рамцї котрого фунґує

и

онлайн-новинка

майкомплетный

«Наша

Ґазета».

російсько-русинськый

а

На

вебови

русинсько-російськый

заложеный на єдноименных словниках Іґоря Керчі.

50

тум

є

доступный

и

онлайн-словник,

Алманах

БОРОДКОШ Жыв раз єден король, котрый мав меже слугами си дванадцять вадасув. Мали тоты вадасы лем єдну завданку – каждый день мусїли принести из хащі даяку дичину. Хоть лем даякого гаврана, кедь нияку другу птицю не встрілять. Пуд кониць єдної ниуспішної польовкы уйшли тоты вадасы на єдну поляну, серед котрої стояв старый грубый дуб. Журили ся вадасы, ож нич ся їм не удало встрілити, не хотїли ся из пустыма руками вертати д корольови у каштиль. Туй раз псы їм ся из гавканьом верли д дубови, тай вадасы за нима. Позиравуть и чудовуть ся: удну в дуплови сидить піцїцькоє чилядьча из довгов бородов. Утягли го удты вадасы, тай звідавуть ся: – Што-сь за єден, як тя звати?!

– Бородкош им, – удповідать їм чилядьча дїтвацькым голосом. Израдовали ся вадасы, бо знали, ож радый буде король сякому уловкови. Сяк и уднесли сараку Бородкоша из собов у каштиль. Векшынов грозный король быв направду радый дустати сякый подарок уд вадасув си. Знав, ож дачым сякым ся нитко из другых королюв не годен похвалити, нитко шыроко-далеко не має при собі сяку чудну створу. Наказав король заперти Бородкоша у золоту ладу и не удперати, докы сам ни тото не уповість. Довго сидїв Бородкош у золотуй ладї, лунно му было за хащов тай за звіринов. Бановав. Меже тым малый прінц упозирав, де няньо пряче ключ уд лады, тай забажило го побзирати на тото чудноє лїсноє чилядьча. Дочекав ся прінц, кой у світлици никого не буде, узяв си ключ и удомок тоту золоту ладу. Израдовав ся Бородкош, довго ся бавив вєдно з прінцом, айбо кой учув, ож у хыжу ся вертать король, не захотїв ся вертати у ладу. Напудив ся малый прінц, зачав просити, ревучи, Бородкоша: – Пак пошкодуй ня, Бородкоше, няньо ня убє, кедь ся дузнає, ож им тя пустив гет!

– Перебач, честованый прінце, айбо дома ня чекавуть, не годен им ся бстати! – удповім му Бородкош, – Лем ты ся не буй, нич ти не буде, – продовжать Бородкош – туй але, дам ти чаровну пищалочку, зайграй на ню, кой біда надыйде, кедь зайграєш, та вшытко злоє тя боком убыйде. Дав Бородкош прінцови свою пищалочку и убіг через оболок на двур, а удты дале гет у хащу. Такой на другый день ся у короля зыйшла сила кликаных тай некликаных гостюв из сусїдных и далекых держав. Король вшыткых 51

Алманах

закликав ид богатому на їдїня столискови, айбо нитко из гостюв ся не пилує за стул: – Не треба нам нияку гостину, – уповів му єден из гостюв, – волїєме чимскорше Бородкоша увидїти. Запышив ся король, ож вшыткы хочуть на Бородкоша му побзирати, наказав иношам, убы унесли золоту ладу. Удомок ключьом тай очам си не вірує: пуста лада, не є Бородкоша. Довго ся сміяла навщива из короля: – Но, ци заскочив ись нас! Порожну ладу сьме не раз видїли! Розгнївав ся король, закликав ид собі королицю: – Де є Бородкош?! У твоюй хыжи лада стояла! Королиця ся нагнївала на короля, бо не звыкла была, ож на ниї сяк річить: – Не наимала м ся ти ладу сокотити! Не бавиля м! Король ся щи май розгнївав и наказав непослушну жону приязати д двом коньом и роздерти ю на дві половкы. Учув тото малый прінц и гурко заревав: – Йой, няньку милый! Ни губи мамку ми. Не винна є! Тото я Бородкоша м упустив. У порывови злости угнав король сына си з каштиля. Довго блудив прінц, прошийталовав не єден день и не єдну нуч, докы ся докус не умучив, рішив лячи пуд дерево и прияти си смерть. Кругом всяґде шуркала дика звірина, айбо прінц быв такый фарадлованый, же не мав бы и сил ся боронити. Туй ся неборак-прінц нагадав за тоту пищалку, котру му Бородкош подарив. Узяв ю, тай зайграв. Пуд клїп ока хаща ожыла, зашуміла, махом коло прінца ся убявила глота малых чилядникув из довгыма бородами, меже котрыма быв и сам Бородкош. Узяли они умореного прінца, пудняли на рукы, и рокашом го уднесли у каштиль, ид корольови, котрый уже встиг гурко побановати за то, ож угнав рудного сына си из домув. Кой чилядьча принесла прінца д корольови, тот нараз Бородкоша упознав, израдовав ся сынови а малым чилядьчатюм ся перебачив тай красно їм ся удвдячив. А Бородкош, кажуть, досюль у тум лїсови жыє.

52

Алманах

ЗА ЖОНЕ, КОТРА ХОТІЛА МАТИ БУНДУ Жыли–были чоловік из жонов. Довгі рокы ся они горбачили на службі у єдного ґазды, айбо и так нич си не заробили. Рішив чоловік лишити службу и зачати майстровати. Айбо и ремесло му нич не дало – и на прожиток му не стачило. Та раз си бідак думать: «Чого бы не узяти уд пана гроши, має їх веце ги доста, а менї й на хлїб ни застає? Не згрішу: вун ни збіднїє, а я хоть даяк прожыву». Закрав ся вночи у панську хыжу и украв гроші. Зшыв си муцный міх, дав у нього панськоє золото и стрібро, та и спрятав пуд воду у ріку. Кой жона стямила, же у чоловіка ся появили гроші, начала д ньому лїзти из звіданками, што тай удкедь. Не хотїв раз чоловік признавати ся, айбо раз, як мало уд радости упив, вшытко жонї уповів. Побановав вун пак за тото, айбо было пузно. Зачав вун думати, як бы жону убчаловав, убы пудло ни было. Бо, была она у нього языканя з остров натуров. А жона си, меже тым, зажадала бунду, таку ги носять панїкы з вариша. «Из дурнов жонов нич ни вчиниш – дай юй бунду, тай по всьому.» – подумав си чоловік. Пушов у вариш на бунду, вернув ся на другый динь. Жона такой з порогу: – Но, де є бунда? А чоловік юй удповідать: – Йой жоно, тобі лем бунда у голові. А за то, же сночи дождь з прецликув падав, не знаєш. Тко зрана устав, назбирав си на пять годув навперед. Иди на двур, увидиш, кулко м назбирав. Указав юй єден прецлик, а позосталі з тых, што си купив на торговици розметав по дворови. Жона убігла на двур и позирать – и направду прецликы нападали з неба. Узберала и банує, же ся не пробудила майскорі. Назбирала бы до засобы ги й другі люде. Через даякый час жона дале бунду зачала просити. Чоловік юй и сяк, и ансяк розговорює, айбо бабиско нич чути не хоче!

– Купи ми бунду, а кедь не купиш, я знаву як тя пудковати! Уповім панови за гроші! Видить чоловік, же з бабов си рады не дасть, пушов дале у вариш. Вернув ся на другый день и позирать, же жона не спить, выкукує го. Кой го увидїла, убігла на двур и гойкать: – Ануж, давай ми бунду!

– Йой, жоно, дай ми покуй! У вариши чилядь так головує, гріх казати! Два тыжднї хлїб не везли! А вчора, кой привезли пикницю, збігла ся глота, ступити 53

Алманах

не мож было. А тот ґазда, де сьме робили, пудкрав ся ид возови, ухопив дарабиско – тай побіг. Айбо такой го имили. Вели го варишом, товкли го палицями тай тыкали му пуд нус пикницю. Подумай сама: ци думав бы датко за бунду? И на сесь раз ся чоловік вывалтовав. Через якусь добу жона дале бунду хоче. Запрюг муж конї – и алов у вариш за бундов. Пушов ид кожевникови и купив кожу з сомара місто бунды. Ай так жона бунду на очи не видїла, и шкура юй буде вгодї. Принюс муж домув «бунду». Жона ся юй не годна нарадовати. И сяк, и ансяк мірять. Любить юй ся, айбо не дуже ладно на нюй сидить. Чоловік юй уповів, же так ся бунды и мавуть носити. Повірила му жона, успокоила ся. Туй недїля. Жона ся ледвы дочекала – дуже ся хотїла у церкви у новуй бундї указати. Иде си у сомаринуй шкурї до церквы, а люде уд ниї удскакувуть. Уже у самуй церкви д нюй прийшли цирковні служницї и увели ю вон из церквы. Вшыткоє село ся сміяло из бунды из сомаровōї шкуры юй. Порозуміла жона накониць, якый дарунок юй чоловік принюс. Розсердила ся и прозрадила жандармам, же тото вун у ґазды гроші украв. Прийшли ид чоловікови жандармы вєдно з паном. Выслуховувуть. Чоловік ся вывалтовує, каже, же нич не знає, же си жона вшытко удумала. Зачали выслухововати жону: – Та коли, кажете, ваш муж гроші украв?

– Динь перед тым дождьом из прецликув. – удповідать жона.

– Якым, якым дождьом? – перезвідувуть ся жандармы.

– Тадь из прецликув! Видять жандармы: бреше баба – тай зачинавуть уточняти: – Коли, кажете, тот дождь падав? У якый динь?

– Было то, прошу вас, якраз перед тым великым голодом у вариши! – каже їм жона.

– Великым голодом? – звідавуть ся жандармы изчудовано.

– Ай-ай, голодом! Хыба, паночку, не тямите, як исьте пикницю украли з воза, та водили вас цїлым варишом?

– Мене варишом водили завто, ож им пикницю украв?! – чудує ся злостно пан.

– Вас, вас, паночку! Щи вам пикницю пуд нус дївали, палицями вас били!

– Та она докус издурїла! – зарычав ошалїлый ґазда. – Ся жона помішана!

– А я вам хыба ни казав, честовані и чесні паны, же моя жона сама не тямить, што лопонить? Так чоловік перемудрив и пана, и жандармув, и свою жону.

54

Алманах

КЕРЕСТЕШІ АЛЕКСАНДР Керестеші Александер родив ся 07 януара 1975 года в с.Дротинці на Виноградовщині, де й днесь жиє. Жонатый, має 2 дітий. Робив у правохоронных структурах, банковськуй сфері. На даный час робить за гатаром. Любить фіґлі й стихы. Зачав писати близько 4 рокув тому. Публіковав ся у зборнику Фейсбук-рокаша «Креденц Сміху» под назвов

«У

Русинськум краю журы не знаю» и

«Алманаху днешньої русинської літературы» за 2019, 2020 рр.

Обцюльованый дювками, Приліз пяный з косичками. Сигінь, черево натер, Локті й коліна подер. Никать, в ташці будюговы, Лівчик з чіпками, ганс новый. Фляшка палинкы з закусков, Жачкув з листьом, из капусты. У голові гудить ги в бочці, Ззаду коле штось у боці. Бічижный, ити не годен, Терпнуть му обыдві ногы. Мішко-бачі, не журіть ся, На хрестины вы ладіть ся. Прийдуть пулляні дівкы, Принесуть вам діточкы. Буде файта в вас велика, Радусть в хыжи, шум и крикы. Йсе для вас великый день, Вы - шіковный щи легінь!

ВЕЛИКОДНОЄ ПОЛИВАНЯ Усі празновуть Великдень, По церквах иде молибень. Чилядь вшитка ся поливать, В каждув хижы ся наливать. Маточкы из батичками, Ходять в гості з подарками. У каждув хыжи є гостина, За столом чекать родина. З Дубовинкы Мішко-бачі, Цілу нуч ни спав сараче. З файным килнійом пахливым, Зрана десь побіг щасливый. Ходить селом анекдот, Вун бітанга в нас щи тот! Не пропустить лишню сокню, Жоны вд ньому самі липнуть. Фарадный наш Мішко-бачі, Фест берує поливати. Кіральгазу всю обходив, Молодиць усіх нащивив.

55

Алманах

День-у-день єдно и тоже, Накрай, не беруву. Прошу тя, лиши ся пити, Буде ти «Алилуя»! Запечу ти гусака, Завтра на вечерю. Лиш прийди ми тверезый, Хоть што для тя вчиню! Иван на йсе нич не уповів, Уйшов на газдувство. Сигіняшна жона Могда, Ни найде си місто. Уйшла тихо за Иваном, Де тот почалапав. Видить, тот из гусаком, Обняв ся сараче. Из очи слызи течуть му, У дзьоб го цюлює. Каже руно гусакови: «Нич ни миригуй ся! Нигда шуга у житю Я ни лишу пити. Докедь я жию, цімборо, Будеш и ты жити!» Коли дружба настояща, (исе так до слова) Щастя мати цімборув, В радости и в горю. Розділити є што й з кым, И пуддержку мати. В житю сама благодать, Лиш ся справовати!

СЕВЛЮШ Коли вино на лугоши достигне, Запахнуть грезна з каждого двора. Я прийду в Севлюш свуй любимый, Домув вертати ся прийшла пора. Стойить муй вариш пуд Чорнов горов, Тече попиля нього быстра Тиса. Быв Севлюш у споминах усе зо мнов, Гадка за нього, в світі ня тішила. Судьба ни раз куды сь мене метала, З Севлюшом й файтов усе розєдиняла. Я ся вертав из радостьов на серцю и души, З близького вто ци из далекого пути. Може й май файні вариші ищи є, Айбо, май ліпшого уд Севлюша не є. У прекрасный Севлюш – рудноє гніздо Мы сходиме ся пуд кониць усьо равно. Цвіте муй Севлюш в злагоді и мирі, Уся челядь в ньому щасливо жиє. Ангел-хранитель нас усьых сокотить, У молитвах най Бог нам поможе!

НАСТОЯЩА ДРУЖБА Качка бы тя копнула, Грум бы в тя вже луснув! Кричить Могда на Ивана, Пяного ги цолшток.

56

Алманах

КОСАК ГАННА Косак Ганна родила ся у селі Верхня Вызниця Мукачовського району Закарпатської области 23 октовбра 1985 року. Писати зачала у школні рокы. У 2000 роци вступила у варишську літературну спілку «Просвіта». Перші стихы были напечатані у алманасі «Струни Душі», варишськых новинках «Панорама», «Срібна Земля» и «Високий Замок». Дакотрый час не печатала ся, айбо у 2018 роци зачала наново писати, стала членом Літературного обєднаня «Рідне Слово», котрым керує Тетяна Рибар. Печатала ся в «Алманахови днешньої русинської літературы» за 2019, 2020 рр.

Боже, што сьме наробили Из творінньом твойих рук , Се мы вшитко заслужили: Обіцянкы з року в рук. Молиме ся, клянеме ся, А в души обіда й страх: Може совість щи узве ся В тих, што стоять у верхах. Може очі ся пролуплять, Душу умыє вода. Из землі вже й шкуру луплять, А пак кажуть : «Йой, біда!» Не потерпить се природа, Сю наругу над собов. Ліс рубати што за мода, Водов змиє, будь здоров. Бо кедь знаєме рубати И метати ся смітьом,

Треба знати й зазбирати Каже небо : «Се затям! Треба знати й посадити Нові сажанці малі, Страченоє оживити Спочивок дати Землі!» *** Цяпнув вар з яфины На траву шовкову, Слухавуть малины Пісню смерекову. Шепчуть ся косиці, Бавлять ся із віхром. В галузках ялиці, Серце й то притихло. Радує ся звукам, Што ся сперли в зворах. В радости ци в горю

57

Алманах

Все летить у горы: У Карпатську казку, Вічну и нетлінну, Де є світло й ласка: Тепла и незмінна. Де ся дыхать фаєн, Ги колись в дітинстві. Лік землі сятої Віра и єдинство! *** Горы мої горы Высочезні букы Коло Вас ми серце Радує ся й бухать Кличете ня вд собі Ги мати дітину Я од Вам ся тягну Ги д сонцю малина Воздух дає силу Вода лік душевный Змивать з ниї вошпор Ги чорниця темный Робить ї світлішов Легков и свободнов Хоть быти такому Вже давно не модно Зашумить и змыє То што наболіло Горы мої горы Мої чисті крыла....

У студену воду Куда хочу туда скочу До самого споду Розойдуть ся темні хмары Ги брехні в селови Чорні бровы сміх веселый То мої обнови... Бо што маву з тим байлуву Никус не бануву Кого ношу в свому серцю Того и цюлуву Вержу своїми слызами На сухоє тырня Може стануть и чічками Може зойде зирня Бистра вода камінь точить Я на ньому стою Каждый має то што має Тай сорочку свою Тай постолы каждый свої Маєме носити Кидь челядником хоч быти Не треба судити... Бо там добре де не є нас Не легко никому Кидь сам горести не хочеш Не желай другому .... Бо од зависти пустої Добра не чекайме Най утікать до невої Любім ся и знайме Не є красных и паскудных Товстых и худинькых Перед Богоньком Всевишньым Усі сьме рунинькі Так на нас красно позирать Ги на чисту воду ....

#коломийкы На камени ногы мию На камени стою Най ми кустя перемывуть Того ся не бою Щи й замочу довгі лабы

58

Алманах

Та честуйме своє серце ... Не лем свою вроду.... Не тече вода угору А лем у долину Не вбертайте ся на того тко Вам Плює в спину! *** Богородице Пречиста Покрый всіх нас омофором Успенія Твого світло Славлять Ангелы всі хором И мы грішнітвої діти Днись ся молиме Маріє Захисти нас од напасти Дай нам Віры и надії Най не впадеме у бездну Уніния и печали Спаси душу добру й чесну И дай силы ити дале Будь нам світлом и опоров Моли за нас свого сына На колінах пред иконов Просиме тебе Єдина Душа твоя чисто біла На руках у Сына твого Ги малисиньку дітинку Превозносить ї од Богу Розцвіли ся Тобі Діво Майпрекраснішні лелії Кажда ружа ся вклоняє Дню УспеніяМарії Помяни нас Божа мати Як прийде наш судньый час! Ми тя будем величати Прости и помилуй нас!

#лірика Свербивуско червенинька Так красно спілієш На галузці так ряснинько Пуд сонцьом ся грієш Стану собі мало збоку Радує ся око Краса твоя душу тішить Кидь юй одиноко Не дзьобай ми тонкі пальці Пишна красна панно Маву тя усе на гадці Бо така сь парадна Коли цвітеш серце мліє Запах твуй чарує Тко тя хоть лем раз узріє Вже не побанує... Пряче ся помалы сонце За студені хмары Красна драчка свербивуска Не є юй и пары! *** Сунуться мохнаті хмары Из гор у долину Вкрыли вувці білов плахтов Свіжі полонины Віхор бавіть ся из тіньов Смерекы цюлує Фарбов жовтов вже осінньов Листя ся малює Вже студені докус росы Сонце зустрічавуть Загули вже и покосы Типлі дны минавуть Айбо смутку в них не видко Сріблом вкрыті зворы В спокою мине ся вшитко

59

Алманах

Так гудуть нам горы Кличуть нас у свою казку Мудрости черпати На вершинах Божу ласку Тихо споглядати

Красу чисту первозданну Взяти за основу Тим зцілити язву й рану Вертати ся д свому!!!!!

#лірика Вшитко кругом дыхать руно и супукуйно. Земля потихы ся начинать просинати од сірости и смутку… На довгых тоненькых заплітках вербовых галузок уже кукавуть малинькі зелені пукы, аціцушкы ся бавлять з віхром и тихо шипчуть: «Погладь нас, погладь, малинько погомбай!» Тай хмары ся з ним бавлять так ги діти з лобдов, жене їх то гурі, то дулу, а они як малі баранчата слухавуть ся свого пастуха и шіковно ся розходять на безмежному плаї спокою и недосяжности… Великоє жовтоє світило лем даколи уцірить ся побзерати на їхню бавку, засвітить тай дале сяде на свуй золотисто-синьый столиць и буде чекати теплої яри....Вшитко так ги має бытии: розмірено,тихо. усвідомлено и циклічно... у природі все так. То лем челядник, не знавучи спокою, усе собі найде суєту. Даже там, де єї и не є. Мож бы ся даколи и сперти на тоту малу цятку часу. Побзирати, што ся творить кругом, а пак зруняти з тим, з чого ся вшитко и начинять. Што маєме доброго и світлого? Што даєме, то и получаєме взамін... Та нішто ся и чудовати, чому так а не иншак... З каждов ярьов є малинькый шанс пробудити ся од довгої затяжної сплячкы зневіры и зацвісти заново..Так, ги то та конопелка, а вадь білый ряст, причекать студінь и щедро ся розстелить по Земли білов, а вадь цвітнов перинов ,приносячи радость тому, тко годен увидіти внутрішнім оком ту красу... Усе є чому ся радовати, усе є ся чим поділити. Не хлібом єдиным жиє челядник. Є щи хліб душі! Най не черствіє и не плісніє... Малинько любви, малинько доброты, цятку тепла и крихотя радости й товды Ярь дозріє и в нашых серцях....

60

Алманах

КОСЕЙ ТЕТЯНА Косей Тетяна родила ся на Хустщині у селі Нижнє Селище 31 августа 1986 року. Вчила ся у Нижньоселищенськуй ЗОШ І-ІІІ ступенюв (2003), на філологічному факултеті УжНУ (2010), на педагогійному факултеті МЕГУ имени академіка Степана Демянчука (2021). Писати зачала щи в школі. Было пару публікацій у студенськуй газеті. Замужня, має трьох діточок. На теперішньый час робить у школі воспитателков ГПД.

И контролну, залік тоже, Щи й екзамен здати може. Я ся учу як лем мож, Не даю нікому грош. Скоро level буде мій, Буде курс в ня випускный. Як мацур буду лежати, И як пес буду гарчати. Но то точно не од зла, Скоро будем «дємбеля»!

СТУДЕНТ Мамка ташку ми зобрала: Дараб шовдаря поклала, Пару баночок паштету, Отбивных, а щи й котлету. На учобу їду я, Я в селі теперь звізда! Універ - не ПТУ, Я всі пари дуже жду. Ни єдну не пропускаю, Всьо у срокы лем складаю. Всьо туй чотко, майже клас. Старшокурсник - то атас! Вун король в общазі нашуй, Не розказ му комендантші. Пары в нього через раз, Каже в нього всягды «мазь». Выпускник у нього криша, Старшокурсник всьо му пише:

БІДНЫЙ ЙОНЧІ Через поле плентань Йончі, Дале хащов через корчі. Бо маршруткы одмінили, В карантин нас засадили. Хоть чіковасы купляй, Ци пішком ся добирай. Гута бы їм, тым біцігльом,

61

Алманах

Щи й засыпало їх цигльом. Глипать Йончі-неборак: Перед ним великый граб. А под ним ся нанизали, Грибы ся у шор исклали. Думать: «Буду ся вертати, Треба буде позбирати». Но звонок рішив му днину: «До кунця щи карантину На роботу ты не йди, Бо заробиш си глисты. Мы заказу вже не маєм, Туй лем так дурня валяєм». Йончі нараз розворот, И на сорок поворот. Зняв куфайку, простелив, Грибами ї всю покрив. Марька кавиль вже варить, Из Поланьов трісконить. Всім кустя перемивають, Вшиткых в краї обсуждають. Йончі грибы выкладає, Поля-баба позирає. Скулы юй аж упирають, Миригы ї розбирають. Так гребе ї аж пыхтить, Як змія тота шипить: «Десь ті грибы назбирав? Ты роботу прогуляв?» Йончі нич юй не казав, Лем ся мало повціряв. Через день загнав вуз в двур Файных білинькых грибув.

Щи й коліна м посукала, Докедь в ярку м го искала. Мала м дяку на цінянкы Тай параднії фірганкы. Всьо ся лавором накрыло... Чи исе ми треба было? Сіла я на край дороги Чую вже ростуть ми роги. Як думів ся добирати? Що ми там будуть казати? Туй якый ись модный man, Майже буде вто спортсмен, Каже: «Скач, небого, у машину. Най подвезутя, тя, дьитино» Є на світі добрі люде, Правда, не усе й не всюди. Вірю я теперь у фарт, Бо любый кониць, то старт. ХАУСМЕНЕДЖЕР На роботі каждый день Она носиться гівгинь. Называють ї не зайка, А лем так - домохозяйка. Гонці, танірі и ложкы – Докедь вмыєш - болять ножкы. Віник, швабра, пилосос, Повтерать дверный откос. Йся професія из древньых, Не для всіх, а лем для вєрных. Хаусменеджер теперь, Круче як гурькый попер! ПАПУЧІ Про папучі вже писали, Про онучі загадали. Йсе полєзна штука дуже, Пригодить ся в любу стужу.

БУДІЛЯРОШ Загубила м буділярош, Як шла м вд куми у варош.

62

Алманах

Коли была я малиньков, Грала м ся из нашов міньков. Вд няня крала я онучі, Убувала ся в папучі. Та й шіковно за буділку Пеленати свою Мілку. Вдну онучу складу вдвоє, Вбы не пішало малоє. Як ширинку другу яжу, Няньо глядать вже...приляжу. На скоро всьо розмотаю И на місто всьо складаю. Бо росла у нас жалива, Дуже с..кавна, куслива. По три дні міхункы жили, Як з жаливов мы дружили. Ліпше бавити ся з листьом Вадь из бабиным монистом. Но онучі не беріть, Сторонов їх обходіть.

Жебеловка сокочена, Лем под танець розстелена. Люблю я з нив танцьовати И фатьовув задирати. ЖАЖДА На канчюв я позераю, Вд жажды ныні умираю, Пусто в ньому, як в Сахарі, Вітер шастає у барі. Фінжу соку спорожню, Но сим жажду не вталю. Ги ябы туй мінералкы, Йой што файні были фанкы. А щи блюдо холодця, Три варинії яйця, Шовдарь, пікниця, часнок И домашньый винный сок. Два пудноса шитимині УмістИли ся у мені. Ще бы пару кіл набрати, Й супукуйно мож лягати. Чоловік позирать криво, Вже го йзясь перекосило: Докедь принесе водичкы, Йзїм я щи пувпарадичкы.

ЖЕБЕЛОВКА Туй нам датко намікає, Що ткось смолі пудтягає. Жебеловку в жебі має, Фурт пуд носом утирає. Мож у неї класти гроші, Потрясти із тімя воші. Повтирати ся у спеку Чи протерти якусь теку. Мож повтерати топанки, Рукы усукати вд фанкув. Жебеловка штука важна, У костюмах антураж то. Но я смолавку шкодую, Нич у неї я не дую. Бо там ушиті косиці, Най завідують вдданиці.

НА ИВАНА КУПАЛА Я віночок заплітала И про тебе лем мєчтала, А ты, сволоч, отака, Дав из річкы драпака! Я тя глядала у Мані, А ты спрятав ся у Тані, А щи й та корова Віра Каже, що йсе недовіра. Я тобі вінок пускала, И тебе из ним чекала.

63

Алманах

Ты з Иваном гет побіг, Мене лишив туй на сміх. Не біда, муй золотый, Ниська будеш выходный. Знаю плавати не знаєш, Зараз з каміньом ныряєш.

Будеш глядати чічкы, Можеш взяти и очкы. Докы їх не найдеш ты, Не улізеш із воды.

64

Алманах

КОСТЮК ВАЛЕРІЙ Валерій Костюк родив ся 16-го септембра 1976 года у Нижньых Верецькых (Нижні Ворота) Воловецького р-на. Там ходив у садик й школу, а пак, у 1993-1998-х годах, штудійовав исторію в Унґварі, в УжДУ. Служив у войскови. Из 2000-го года занимать ся охранов: сокотив границю у Чопі, нафтопровод «Дружба», быв началником охраны бовта у Мункач-вариши, а пак туристичного комплекса "Богольвар" у Анталовцях. З 2018-го года и по днешный час сокотить штреку в Мукачовському отряді воєнізірованої охраны, де є началником Сектора охраны. Теперь жиє у Мункач-вариши. Жонатый, ростить трьох діточок: два сыночка и красавіцадочка. Пише, кой має дяку на души.

В долині ТИШИНУ сокотять, Не чути даже співу потят, Од всьых суєт мирськых и бід. Там ТИШИНА на всьо отвіт!

ТИШИНА Але, НАРОДЕ! Позирайте И затяміт, не забывайте, Яка на выгляд ТИШИНА: Хыжинка в полю, и єдна… Нє... Дві смеречкы пила неї, Так ги живі на сів картині.

З УЧТОМ ИД УШИТКЫМ РУСИНАМ!!! Много ЧИЛЯДИ зойшло ся На Конгрес РУСИНУВ, Памнять вбы ся не забыла Од предкув й до ныні.

ДовкОла скошена отава Й туман легенькый видко зрана: З долины дгорі ся поднимать И так гибы нам напоминать, Што є щи місто, существує, Де ТИШИНА звенит! Дивує!!!

З разных стран ся посходили Нащадкы тых рОдів, Што Карпаты населяли У добрі й негОді.

КраснО величні горы стОять И так гибы ся безпокоять.

65

Алманах

Опыт свуй старшИна ділит Меже младі Люде, Вбы тямили си коріня. Фурт усе так буде!

Пуйде мало ся сполоче, Иппный "ЦЬОМ" достане. Зрана на ушитку ФАЙТУ, Ладит ФРЫШТИК жонка: Може быти БУНДАШ-КЕНЄР З ПІКНИЦЬОВ вадь пшонка.

Мы, РУСИНЫ, наруд кріпкый, Што по горах ходит. Врокаши ся держім, вєдно, Нитко Нас не зломит!

Верьх сорочкы издівают РЕХЛИК, АНЦУГ, УЙОШ. Ото вшитко є єдно, Ги ГИРНІВ и ЛОВГОШ.

У Срібернуй Земли Нашув Нитко Нам не рОзказ, Любов в серцю д свому КРАЮ Щира, не на пОказ.

Жиють Наші ЛЮДЕ в ХЫЖИ, ПОТУРНАЦ довкола, ОБОЛОКЫ, а й ВОЗУРЫ Великі, ги в школах.

Тямиме културу Свою, Традиції давні, Што годами избирали Наші ПРЕДКЫ СЛАВНІ!!!

ГОРОДИНА вкруг ОБЫЙСТЯ, ШПАЙЗ стойит, ДРЫВАРКА, ГАРАДИЧІ з кованьом, В ЦАРКУ пацят парка.

Бдеме фурт ся избирати Старші й младі ЛЮДЕ, И славИти БОГА й Наруд Наш РУСИНСЬКЫЙ всюди!!!

У ШПАЙЗОВИ ШОВДАРЬ висит, Рядом з ним ПІКНИЦЯ. У бочках и бутилЯх Вино й сливовиця.

ПО-НАШОМУ!!! Гратулюву вшиткым ЛЮДЬОМ Фурт добрі ся мати, Гораздув, Хосна й Серенчи Хочу пожелати!

У порядного газды СЕРСАМА усяка Налажена ид роботі, ИППНА, ШИЛИЯКА:

Вшитко бду писати Я ПрОстыми словами, Ги ся каждый день общавуть Люде из жонАми.

ФАНДЛИК є, ДВАНЧАК, КЛЕПАЧ, БУНКУВ, ЛУЙТРА, БАЛТА, КОПАЧКЫ, АРШІВ, ОШВИЛЫ, Вбы робила ФАЙТА.

Зачну, та ги день. Из рана, Кой чилядь устане, 66

Алманах

У КІШКЕРТІ, сперед хыжі, В жун, у молодиці, КРАСНО в ШОРИК насажені ЧІЧКЫ вадь КОСИЦІ.

В БОВТІ, вбы купити дашто, Товстый БУГІЛЯРОШ Треба мати в жебі все, Кой идеш у ВАРОШ.

В гаражови стойит МОТОР, Парадні БІЦІГЛІ. Пряче вто иппна КАПУРА, Ото Вам не фіглі.

А коли ударит ЦАЙГЕР: «Пуслідна година», В ТИМИТУВ у КОПОРШОВІ Проважать РодИна.

Кой ся пудло чує ЧИЛЯДЬ, В КОРГАЗ йде, в ПАТИКУ, Де на вшиткоє лікарство Кладут ціну дику.

Кедь тоті НАШІ СЛОВА Не так в уха ляжут, «З ПЕРЕБАЧИНЬОМ ид Всьым!» Так, ги у Нас кажут!

67

Алманах

КУЗАН ВАСИЛЬ Василь Кузан уродив ся у Довгому Иршавського района 25.02.1963 року. Пак кончив школу та служив у армії. Иппен там вірші принесли му першу перемогу у конкурсі, бо до того часу писаня для нього было лиш бавков. Після Ужгородського універзитету робив у школі, адміністрації, коледжі, у редакції газеты «Нове життя» тай ищи у многых містах. За сесь час устиг удати 24 книгы. Лауреат многых всеукрайинськых и меженародных конкурсув. Голова Спілкы письменникув Закарпатя, академік Міжнародної академії літературы и мистецтва, експерт Всеукрайинського рейтингу «Книжка року», засновник (вєдно з жонов) Літературної агенції «Зілля» й фестивалю «Лицар Карпат», на якому вручать ся єдна из майпрестижнішых украйинськых поетичних премій. Василь є автором верьх 100 співанок, частина из якых написана по-нашому. Майже вшиткі они є у книзі «Дьоньдята». Тко має дяку – можете заказувати, докедь ищи у автора є.

*** На турнадзі дітинства Сіла бабка у чорнув ширинці И розказує казку А казка май файна, ги всьо!

Парадичка из грядкы Вонь горяча, вонь пырскат. Тече Сок на білу-не білу сорочку, Што м лиш рано узяв. …Майжек Ангел ми сів на плече.

Сідат сонце в кошар, Вітер хлипат старинков фіранков, А по улици Бог, Ги сусіда з кошчурков пушов.

Квакат жаба, ци вто Чавкат чоботом сила нечиста, Через двері втворині Махат перстом на ня Миколай.

Тутка грінку несе, Намащену шкварками из банкы,

Я бы спати вже втік, Ай болят ня побиті коліна,

68

Алманах

А щи бабка ми каже: «Слухай казку – нигде не втікай! Ниська доста сь літав, Ги ловырька скакав по деревлю – Буде мамка казати, Ож ты не сокотиш ся нич».

*** Ластувка розбудила ня, А пак когут узвав ся. Мало ся потігаючи, Вызур утворю навстуж. Уйду в двориць тихинько, Ногы в росі помыу… Рай – ото нись и туйкы. Солодко сирцю й мило.

Но пак айно… Айбо Миколай на ня перстом не махав. И удень я не думав, Ож так скоро насуне ся нуч.

18.06.2021 ©

Дощик ся бавит у прятанку: Спряче ся, а пак пущат ся. Сонічко, ги посонячник, Но айбо тко полущит го?

20.06.2021 ©

*** держуся за диривляну кучію ги за мамчин подолок то тручау ї у берега крекнучи та пріючи то везуся удолину лечу вонь ми страшно

*** Така иппна дівка, Вонь ня кортит Намальовати из ниї образ. Мальована, ги бабовка! Онь ми ся хоче Имити ся за груди, Обы серце не ускочило.

а кучія росте разом изо мнов мінят барву губит ґолеса палит тормоза

Вітер за нив ся звіват, Трава за ногами ся хылит, Легіні ся убзираут…

то она стає похожов на жигуля дале на ланоса пак на форда

Очи на ся бере Файнезна спокуслива, Природа грішна.

айбо убстає ся диривлянов кучійов що везе уд колыскы до гроба уд хыжі на теметув 19.06.2021 ©

Иде, ги пава! Не йде, а пише! И зиркат на ня оком лакомливым.

69

Алманах

Хочут уд мене много Взяти з собов: здоровля, Гроши и повно їдіня, Що не поїли гості.

Видко, ож и я юв ся люблю. Видко, ош жалує, Ож яблука щи зелені.

22.06.2021 ©

Каже печунка – доста, Пити, бо гет ня втопите! Черево лусне в пувночи, Бо фысьнути ся ганьбит.

*** місяць ги легінь понад рано чулков замітує дóму ся збират

Най бы уже мнясниці, Най бы и ярь май скоро. Йшли бы сьме вже аршовати, Авать садити щось.

пóтята співанками поміткуут ся ги дітвакы лоптов

Ужити тяжко, кажу вам, Злодіюв ніяк угнати… Може пуйти до цімбора? Айбо и там – за стул!

02.01.2021 ©

роса сріберна вода студена сóнічко-дітинча надтігат ся из-за берега на перстячкы стаючи

*** Є жоны усякі – їх люблят и хочут, За них бют у пысок й на грудьох сорочку Рвут так, обы чути у села сусідні.

а чічкы у траві на кóлінця падут молитися начинаут на мене никаут ги на бога бо я из косов иду

Є жоны горячі, скупі є бідны На паску, на ласку, на вто, що внимают – Такі чоловіка не пустят до раю.

23.06.2021 ©

Є жоны усякі: мягкі, білолиці… Їм носять подаркы, комфеты, косиці… Їх хочеш убняти: и кажду, и вшиткых.

*** Празникы йдут, ги злодії. Лізут до хижі пóночи, Прячут ся – ткось у закуті, Ткось по-пуд постіль лізе.

70

Алманах

Сімнадцять годикув робив… А пак купив замлиці й хащі И строити надумав дащо Та фрац му планы починив.

Поникаш на ногы – и хоче ся… жити! А датко ганьбит лиш породу жуночу – Їм сексу не треба, вни спати лем хочут.

01.02.21 ©

Прийшли прокляті комунішты, Усьо забрали у калгоз, И не на фіглі, а всерйоз – Пак пітьом было їсти ніщо.

*** Узьму даколи из полиці Пожовклый обращик, старый. Увун ми милый, дорогый, Увун, ги деца сливовиці,

А дідо из жалю умер… На діда никау, вбзирау, Пак упю файну фінджу вару… … Легінь быв дідо, кавалєр!

Загріє душу, запянчит… Нажене мало ностальгії. Так обращик на мене діє, Що серце нараз замнявчит.

Видав, за ним вмирали жоны, Они любили ся йому И вчаловав вун ни єдну – Онукы так уже не гонни…

На ньому дідо муй Иван – Його я ниґда и не видів (Ни єдного м не видів діда) – Сидит на кріслови, ги пан.

Час силы нам чомусь не множит… Хоть так, ги было, вже не буде, Та радує, ож кажут люде, Ож я на діда дуже схожый.

Увун в Америці робив, На шахті. Йшов туды на шіфі, Обы часы настали ліпші Для нього и його дітий.

Бере ся мудрость головы. Я людом віруу. А вы?

16.01.21 ©

71

Алманах

МОРОЛЯК ТЕТЯНА Тетяна Мороляк родила ся 10 мая 1990 года в вариши Ужгород. Недавно закончила УжНУ. Має много дипломув, айбо ними ся не хоснує. Зачала писати не так давно, айбо нараз ся втягнула и стала на путь вдосконаленя. Пише на русинському, украйинському и руському языках. В 2019 годі одкрыла в Ужгороді літературний клуб «Іскра душі» и активно занимат ся його розвойом. Печатала ся в передньых «Алманахах днешнього русинського языка».

Нашто ту велику бомбу шмарити до неба... Про політику и церкву, про сусідську хату... Чом то много є жеброты й так мало багатых... Щи розкажуть вам про космос и про неземнОє. Бо фантазія поета - то його сятоє... Щи про музу вам розкажуть, як про добру фею. Як она телепортує хоть до Колізею... Слухайте ня, любі друзі, мушу вам вповісти: Кедь подружите з поетом - в віршах є вам місто. Сяка дружба интересна. Много все нового...

1 Слухайте ня, любі друзі, мушу вам вповісти: (перед тим як нАчну повість, мусите си сісти) Ци вы знали, же поети - то люде не прОсті? Кедь не мусите - не треба кликати їх в гості. Вчера сночи штось писали, - мало часу спати... А вы тУ нервозну чилядь пустите до хаты? Обсуждали на папірьох суперважні темы. И рішали прОстим словом світові проблеми. Чом ціна на хліб высока, и комУ то треба...

72

Алманах

Та й поет щи й, нігда шуга, не предатєль свого! Но, вже знаєте, поети - то люде не прОсті! Кедь не мусите - не треба кликати їх в гості.

Бы сь прийняв мене уд собі. Бляха муха, знаєш як то? Коли ты щи й бородатый. Ты, як муй найліпшый тато, Што лишив ся коло хати. Бляха муха. Ревів дОста. Я не знаву, што ты робиш. Моя суть єдна лем, прОста: Щи любити, як ты любиш. Бляха муха...

2 Як добре, же тебе не є... Така м доволна нараз стала. Хранила м серденько своє, Коли тебе я проганяла. Як добре, же ты вже пушов. Ты думав, плакати я буду? Ха! Совість свою ты лишив! Я того нігда не забуду! И не заплАчу! Ньи! Не жди! Не спомню даже имня твоє! ЩАСЛИВА стану НА ВІКЫ! Та то вже діло лише моє!

4 Побзирай собі всередину: Там світ, котрого туй нема. Думкы там гріют твою спину, Жиє десь ціль там головна. Там тот жиє, ким хочеш стати, Робота - та, котру хотів. Там всі думкы - души солдаты, Розясньовуть, чом не зумів. Там даже є жона, ты й діти, Єдна, - што всьо житя кохав. Но туй не подарив юй квіты, Фрайиркою так й не назвав. Житя иде, й тобі не двадцять, А ты щи й ниська в світі тім. Пора бы выдти выбирати сь, Бо кругом тебе пустый дім.

3 Бляха муха, так тя люблю, Што аж серце ся зжимає. Всьо, што треба, тобі куплю, Всьо, чогО ищи не маєш. Бляха муха, як з тым жити, Коли чуства рвут ся д тобі. Я лем хочу бы сь быв ситый,

73

Алманах

НОВАК ВОЛОДИМИР Володимир Новак родив ся 13 януара 1945 рока на Сіверному Кавказі. По наверненю старшины на їх отцюзнину - Подкарпатя, учив ся в Хусті, школі №2, а дале - в Хустському лісотехнічному технікумі. Після службы в совітськуй армії робив у Иршаві, продовжив ошколованя у Львовському політехнічному институті. Робив у вшилякых строителных організаціях Закарпатя аж до пензії. Пише поезію и прозу русинськым, руськым и украйинськым языками. Печатав ся у журналі «Отцюзнина» й «Алманахах днешньої русинської літературы» 2019, 2020 рр.

СТРАШНІ ЧАСЫ Малый штрек тягнув ся уд лісозавода до нижнього склада, што быв попуд самов полонинов далнього села. Стройили сесь путь у двадцятых годах за чехув, бы рубати у близькому лісови файні букы и пак звозиты їх на дві пилорамы на заводі пила самого моста через Ріку. За тим переробленоє буча перевозили за два кілометры спроти села Крива, де на нього уже чекали шіфы, везти Тисов до Дунаю, а пак у Європу вадь у Америку. Фірма, што занимала ся сим лісом, была у Будапешті, а на місті усім командовав дуже шіковный инженер, єврей Берко. То быв высокый, статный сорокадвухручный чоловік, што мав сімю из трьома дітьми. У 1944 году старшому сину Ицику было чотырнадцять годув, середньому хлопчику Дуваду – сім, а майменшуй Сарі – два годикы. У марті 1944 году инженер Берко мав бесіду з свойим пудлеглым машиністом Васильом, котрый жив из сімйов недалеко уд переправи пуд самов

74

Алманах горов на другому берегу Рікы. Місто дуже тихоє, нигда нитко там не ходит. Дас 0 мийтрув рунины, а дале – крута гора, пороснута густым лісом. Єврей инженер Берко и русин Василь давно ся знали и дружили меже собов. Василь усе продавав инженеру зеленину, молоко, мнясо из свого ґаздувства, и чотирнадцятьручный Ицик часто носив ото домув. На сесь раз Василь заговорив за вто, што власти євреюв забиравут у лагерь, и вун може спрятати усю сімю Берки у себе у нярици, што стоит у тихому місті. На сьому и порішили. У кунци апріля рано, затемно єврейська сімя на свому авто тихо пудїхала до переправы и на чайци перебрали ся через Ріку. Пак инженер на авто рушив по роботі. Лем два циганчукы 1 –15 годув, што ладили ся рано ймати рыбу, виділи оту переправу. Ихньый шатровый табор примостив ся недалеко на річному берегу. За тыждень усіх євреюв вариша зачали зганяти у гетто, и сімю инженера заголосили у розшук. За каждого єврея, што прятав ся, давали вадь гроші, вадь муку из олайом. У середині мая двоє циганчукув самі пушли до жандарюв и уповіли за переправу єврейської сімї. Нараз булше ги десять жандарюв из пушками рушили до переправы, найшли у нярици инженера из жонов, семиручного сына и дворучну доньку, Ицик у тот час не быв дома. Жандарі мали право усю сімю убити на місті уєдно из ґаздами, што єї прятали, айбо они усіх зачали дуже бити прикладами пушок. Били на крыв, не шкодуючи ни старшых, ни малых. Берку и семиручного Дувада ушмарили вон из хижі и били такой пила входных дверий. Было далеко чути їх крикы уд болю, йойканя и плачі. Матірь и дворучну Сару били у хижі. Мала имила ся за віган матері, спрятала у нього личко и дуже ревала, кричучи уд страху. Жандарь прикладом пушкы ударив ї по голові, вна німо упала на падамент. Из головы текла крыв. Нужкы дакулко раз струсили ся, и дівочка навікы стихла. Мати скричала нелюдськым йойком, вергла ся до малої и дустала страшный удар прикладом меже плечи. Падаючи, свойим тілом закрыла малу доньку, гибы хотіла ї застелити.

75

Алманах На дворі жандарі до безтями добили Берку, семиручного Дувада, и имили ся товчи сімю ґазди Василя. Старшый жандарь заставив сусіда закопати тіло убитої дівочкы за кертом у лісови, другых, щи живых, євреюв зметали на воза и повезли через увесь вариш у гетто, їх уже нитко не видів. Побиту родину Василя лишили дома лежати у крывли. Кой старшый син Ицик йшов до хижі, го перестав сусіда Василя, бо на нього там чекали два жандаря. Пак сесь сусіда дуже рано управив го до чабанув на полонину, де Ицик дочекав руськых, пасучи стрижкы. Єврейська община помогла му скоро переправити ся до Палестины. Скоро 50 годув, ги Ицик прийшов на гроб свої дворучної сестричкы у лісови над Ріков. То быв єдиный слід на земли уд його родины, вун мав уддячити туй русинськуй сімї, котра дала його родині притулок, за што дуже пострадала. Ицик сповнив свуй довг и теперь йшов малым штреком знесыленый и роздавленый тяжков памнятьов тых страшных часув.

P.S.Кой старші циганы из табора учули, што двоє циганчукув взяли гроші за выдачу євреюв, то дуже їх били. Через місяць ціла ровта жандарюв окружила циганськый табор и звезла циган, не знати де.

23.06.2021

НЕСПАСЕНОЄ

Скоро місяць спекотного юнія 44 годув пруйшло, ги його няня, маму и старшу сестричку Ревекку жандармы забрали у гетто, што было у тийгляному заводі Мошковича у Ужгороді. Мама – учителька єврейської гімназії, няньо служив у банку, а Ревекка учила ся у третьому класі єврейської школи. Шестиручний Йєнов припадно не быв записаный у реєстр сімї и лишив ся у сусідув мадяр, котрі дружили из їх сімйов. Наскоро сперед жандарю йому зобрали гатіжак из шатьом, документамы и адресом у Будапешті до родичув. За немалі гроші сусіды узяли ся удвезти малого в великый вариш, де мож было го спрятати.

76

Алманах Та кой власти заголосили за кару тим, тко пряче євреюв, сусіды ушпарили шістручного дітвака на улицю из його гатіжаком. Заплаканый Йєнов не знав, де йти, и на нуч люг спати пуд паланок своєї хижі. Иппен туй го пудобрала, идучи дуже рано на службу, монахиня греко-католицького монастыря – сестра Юлия. Малый єврейськый хлопчик и ся старша жона были цімборами. Раз, идучи попри його хижу, она воспомогла му улапити малоє мача, што утікло уд дітвака. Розговорили ся, старша жона зазвідала, як му имня. Гладила го по кучерявуй головци й напослід дала му глиняного когутика-пищалку. Овто хлопчику дуже ся полюбило и теперь вун каждый раз чекав сестру Юлию. Родичі Йєнова не были проти сьої дружбы. Кой пані Юлия увиділа малого, сплячого пуд паланком, такой розбудила го и наскоро повела до себе в монастырь, што быв недалеко, фурт позиравучи, ци ткось їх не видит. Розбиравучи його гатіжак, она уднайшла записку до родичув в Будапешті и адрес. Уєдно из свойов колегиньов они рішили спасти дітвака и удвезти го на адрес. Уже купили білеты на Юлию и хлопчика, и направили ся на штацію на поїзд. Не знала пані Юлия, што жандарі дуже гаткуют за пасажирами. На вокзалі жандарь довго приниковав ся до малого и монашки, зазвідав документы и зачав на неї лаяти, што вна пряче єврея, а за то має быти покарана. Ниякі слызы й мольбы не помогли, жандарь грубо ймив дітвака за ошыйник и потяг на улицю. Малый зревав, за што дустав пястьов по твари. Из носа пушла кров. Монашка зачала заставати за хлопчика, лем жандарм удрутив ї и уповів, най иде гет, бо забере и єї на кару. Плачучи, пані Юлия сіла на вокзалну лавицю и німо позирала, як здоровенный жандарь тягне дітвака за ошыйник у жандарьськый пост на вокзалі. Того дня малого Йєнова доставили в гетто без їды, без одежи, без єдного чоловіка, тко бы муг помогти дітвакови. Сам єден меже такых, ги вун людей, котрі пробуют ужити у сьому страхови. Туй каждый змагат ся лем за своє житя, слабші умиравут туй, а сильніші уживавут и їх везут убивати в лагеря смерти. Якась стара жона пожаліла дітвака и дала му згризти сухарика и половку яблока. Из тым вун заспав попри неї. Спали пуд шопов діла сушкы тийглы, каждый старав ся лячи у середину. Та міста на усіх не доставало, майслабші спали уже майже пуд небом.

77

Алманах На слідучу нуч Йєнова удрутили на самый край шопы. И вночи стала гроза из силным студеным вихром. Дітвак цілу нуч быв пуд дождьом, у студені, пуд громами и блиском. Рано дрижав уд студені, вечур уже мав горячку. Дохторєврей уповів, аж май скоро то буде запаленя, котроє лічити нічим. Хлопчика утеплили, нагодовали та через день горячка ся пудняла, вун утратив тяму. Рано двоє охоронцюв унесли го з-пуд шопы, приязали му на ногы камінь и верли, ги міх, у платформу на малому штрекови, што возила глину из недалекого глыбокого карєру. Там топили померлых и хворых євреюв. За годину платформа рушила. То быв пуслідный путь щи живого шестиручного хлопчика.

P.S. В ужгородськуй новинци написали, аж монахиня греко-католицького монастиря – сестра Юлия прятала єврея, за што буде строго покарана.

12.06.2021

78

Алманах

ПОПИК ВАСИЛЬ Попик Василь родив ся 06.04.1973 року в с.Липча Хустського району. Ошколововав ся в Хустськуй ЗОШ № 3, після якої робив на Хустськуй Фетрофілцевуй фабрици електриком, выдкедь быв призваный в шоры Збройных Сил СССР. Службу проходив у ЗГВ ( Западна Група войськ), в Німеччині. Після научав ся в філіалі Київської академії МВС у Ивано-Франковську. По учобі быв направленый на роботу в вариш Ужгород, де жиє до днесь. У 2017 роци зачав писати стихы на русинськум языку. Печатав ся у першому й другому рочниках «Алманаха днешньої русинської літературы».

Зависти не має... Тко Живот свуй не скітив,Людьом помагає...

СТИХ ДО ЧИЛЯДИ Сесь стих я хочу написати, Для тых, тко читає... Тко состояніє Душі Зо мною розділяє...

Най Сторицьов ся вертає, Вся Ваша пожертва... Бо йсе значит лиш єдно Душа в Вас не мертва...

Про вту Чилядь, што цінує Православну Віру, И не стратила ищи До Людий довіру...

ЗАДУМАЙСЯ Не робім в релігії «розкол»... Бо Біблія для вшиткых нас - Єдина... Не за одділну націю на Хрест, Господь уддав Єдинственого Сына!!!

Тко честує свою Землю, Старшину, Родину, Тко ся молит за Дітину Кажду Божу Днину... Тко и в радусти, й в біді Цімборув цінує. А коли ся дачим ділит, Шуга не шкодує!

Не муруйме множество церков, Ай Свою Душу Богови удкрыйме... Не в ненависти та й не у гріхах... Ай у Любови Му Благодать на нас Изыйде...

В кого Серце не черствоє,

Мы в сьому Світі лише «пішакы», 79

Алманах

Які боят ся и жиют не сміло... Но у Души у каждого - Исус, Котрый на Хрест уддав - земноє, Своє Тіло!

КРАСОТА ПРИРОДЫ Як файно у яри, куй цвіт играє, Дерева удівают ся в фату. Усьо цвіте и дыханя спирає, Куй вижу у садови исю красу...

Не судім нікого мы в гріхах, И не ламлім меже собов - Довіру... Ученіє Христа в Учениках... У Біблії...- Обы сьме мали Тверду Віру!!!

Трава покровцьом землю застелила, Уже косиці всяды зацвіли... Не є нігде май файно в цілум світі, Ги на Срібернуй, Руднуй ми Земли... Хуть сонце щи не дуже припікає, И на вершинах в горах щи снігы. Та красота йся Душу зогріває, Куй потят спів из рана чуєш Ты...

ЗЕРНО Душа людська, ги нива оброблена. Што там посієш, вто потум й росте: Десь файноє зерно, а десь - гнилоє, Котроє шуга вже не проросте.

Співав бы м й сам та голоса не маю, Господь ми тот талант не подарив, Я рифмов Край Свуй Рудный прославляю, Душа ми хоче, вбы м го фурт хвалив...

Зерно гнилоє, хуть и подобу має, Та не тямит оно своє рудство. На ниві - ґозови вно місто уступає, Вбы заглушив вун доброє зерно. И ґоз пудняв ся дгорі, уростає, (Забыв, што вун лише - дурна трава), И тіньов свойов Сонце заступає, На ниві «качат» свої вун права...

КУШНИЦЬКА АНЦЯ Заросла ґозами штрека, Рельсы розокрали... А колись Кушницьку Анцю Всі довкола знали!

Та прийде час, мы будеме полоти, И ґоз з коріньом увержеме вон. На Ниві Сонце буде зогрівати Стебло, што наповняє ся зерном...

Перші шпалы на путьови Мадяре поклали Щи 110 рокув тому, Куй туй ґаздовали.

Тямім исторію тай од Исуса Притчу, Што розказав колись про Сіяча. Бо Слово Божоє, ги нашоє «коріня», Проростат з Благодатного Зерна!

Через три районы Краю Штрека проходила. Чилядь Нашу тай туристув Весело возила.

80

Алманах

ЦИЙДУЛА Цийдулу ми написала Жона ныні зрана: «Не чекай ня скорі дома, Прийду вечур пьяна. Цімборка ся уддає Та кладе гостину, Думаю до пувночи Вернути ся встигну...

Волок тягнув два вагоны, Берегом Боржавы. Видко в оболок поля, Тай людські гектары... Діды на «Анци» ся возили, Діти, потум внукы... А теперь юй помочи Не доходят рукы...

Облади ся у хлівови, Напойи маржину, Дашто собі навари, Не промыкай слину. На сотинах покоси, Не сиди без діла, Траву файно розтряси, Обы не зопріла. Крумплі тоже подгреби, Та потыч пасулю. Траву трясти не забудь, Бо дочекаш бурю! Свиня ся має впоросити, адкуй у кутцьови, Ож не будеш устигати, Позвони вутцьови. Най ти прийде та поможе, Ги куй мені мамка. Бо я ныні отдыхаю, В мене ныні - пянка...»

Єдна за другов в нас Памняткы, Мовчкы умирают... У книжках хыба потомкы, За них прочитают... ТКО ТЫ Є??? Ты Мадяр? Руськый? Українець? Румын? Словак? Ци може - Німець? Чех??? А може ты - Поляк??? РУСИН - Ты Брате!!! Булш - ніяк!!! Тями Свуй Род, што йде віками, Де Дідик з Бабков были з нами, Што Бесідов учили говорити, И Край Сріберный Наш - любити! Тями Мефодія й Кирила, Як Прабабка фурт говорила: «Нас Похрестили до Русі, Язычникы щи были всі...»

Пробудив им ся (всьый мокрый), На чолови «росы»... Збоку тихо жона спит, Глажу ї за косы... Слава Богу, што йсе сон, (теперь точно знаю), Бо не знав им, як йсю днину

Теперькы другому нас учат, Щи рокув двадцять, тай замучат! Нам каждому дают свуй код! Вбы не тямили сьме Свуй Род!!!

81

Алманах

Пережити маю...

PS. Хуть йсе фіґля, а не сон,

Честуй «половину»! Бо дочекаш ся й зуправді Сяку страшну днину!!!

82

Алманах

ПОПОВИЧ МАРІЯ Марія Попович родила ся 12 септембра 1964 рока у с. Червеньово Мукачовського района. Позад середньої школы закончила Львовськый технікум зязку . Робила 21 рук началником пошты у с. Червеньові. Далше 15 рокув была дома по догляду за хворыма батьками. Теперь робить на заводі "Флекс" у Мукачові. Вірші зачала писати недавно. Любить, честує, сокотить свою бесіду и стародавньый сохташ.

Мудрости з роками примножити, Порозуміти й другого житя!

СПОКУЙ Не пущайме уд собі суєту пусту, Котра забирать уд нас силу И трепле душу клопотов земнов – Ся общность никус не є Божов! Тишина у серцю, спокуй у души – Сесь Голос нам даный уд Бога, Бы мали силу у роботі мы И примножали, што довкола! Бы честовали файту й дум И гріли каждого при серцю Тай сокотили свуй сохташ – Се верне ся уд нам сторицьов!

НОРОНЧОВА КРАСА Норончом Карпаты зацвіли, Усяку фарбу вни мінявуть – Теперь уд сонця цвіта узяли И теплотов ся горы загрівавуть. Як сонце д западови йде, Свою фарбу всім розсыпать – По земли и по душах у людий Она ся добротов одзывать. А небо голубинько зацвіло, Гі мармуром світлинькым ся покрыло. Навечур сіру фарбу узяло, Бы сонце красше норончом світило.

РОЗДУМЫ Житя-бытя – велика се наука И маєме ушиткі ї пройти! Добрі, кедь невелика мука, Бо иншак - тяжко хрест нести! Дано по силі притерпіти – Так буде ліпша му ціна!

83

Алманах

СЛІДЫ Усякі споминкы лишаєме по собі, По-свойому нас каждый затямить. Між чилядьов усякоє ся творить, Добрі – пуллоє, кедь ся не тямить! Майліпше – файноє не забывати, Глядати в споминках лем позитив! Лишати памнять из надійов – Тебе колись ткось поцінить! Ткось затямить тя и нефайно, А якось увидів в тобі – море доброты. У всіх нас разноє житя быває – всякі лишаєме по собі мы сліды…

СПОМИНКЫ Ткали мы покрувчикы З мамков вечорами, Ниточку до ниточкы Бердом прибивали. Ниточки насновані На всякі узоры, Пак на кросна пущені – Были з них и розы. Ряндочкы намотані На цівку тониньку Шіковно метали ся Меж нитками в чонку. На машличкы різали Староє цуриво Всякоє цвітноє, Бы красненько было. В звуй скручені клали Навкреме ушиткі, Мінты поділині До каждої хыжкы. Цілу зиму ткали Покрувці й ручникы, Пулочкы до свальбы В приданоє были. Бехало ся бердом, Педала скрипіли! – Нич то не мішало Й в рокаши ся жило!

БОЖЫЙ ЧАС В исторію житя уже пушло, Што ниґда ся уд нам не верне. Из радостьов, а вадь из смутком Ушитко мы до шпента тямиме. Што буде в нас ищи лем завтра – Се тайнов и загадков затягло, Бо нуч страшно-велику силу має И часу в неї доста много є. Но буде так, гі довжно быти – Ранушня мудрость выграЄ! А нышньый день – се майцінноє, Што має чилядина, як жиє!

ДІТОЧКАМ Простилю вам покрувчик, діточкы! Каждый день з молитв я вам го ткала. В роботі, но з думками, ци вночи, Коли м до рана докус нич не спала. Я думаву собі лем фурт про то,

Та мусай честовати сю годИну, Бо щи й секунда кажда дорога! Ушиткі мы у Бога у долонях И без секунды в нас не бывать дня!

84

Алманах

Якбы м за душу щи усіх поклала – Спрятала уд зла й хворот И біда бы нигда вас не знала! Бы легко по житьови вы ишли, Й серенча все была из вами! Покрувчик най вас поведе В задумані всі ваші планы! Щи внучаткум насіву я чічок, Де будуть по житьови в них ходити. Най буде в них легенькый пішничок И в гаразді поможе їм все жити!

Убы довкола вшитко ся світило Уд розуміня, доброты й любви! Як ті чічкы, бы люди красні были Свойов душевнов красотов! Бы як звізды всім очі ся світили Небеснов з позолотов добротов! Бо у природі, у широкум полю Живуть всі вєдно – буряны й чічкы И нитко никому не мішать – Цвітуть, красувуть ся под небом на земли! Та най бы жили так и люде Каждый з свойов красотов! Цвіли, світили ся и гріли НИГДА не гризли ся меже собов! Уд сього радость была бы у Бога, Ож народ вже ся вразумив И «тот» не мав бы уже силы, А Бог уд бід всіх ліпше сокотив!

ВЫБОР Доста много тяготы в людий!... Потяжко всім простым житыЧесный труд не має днесь ціны, Нечесныма не хоче ся нич быти! Треба памнятати нам усім, Ож позиравуть на нас діти! Путь, якый укажеме мы їм, Свої гріхы вбы внукам не лишити! Выпробываня Бог дає Чилядник выбор свуй як зробить? Кого покличе в помуч вун собі, Кому ся уд душі помолить? Світом сим бы легше жити Спокуй має быти у души! Вшиткі мусять выбор свуй зробитиЯку чесноту в собі фурт нести! Не даме ся біді йзїсти! Най не радує ся «тот»! Будеме з надійов ліпше жити И поможе всім Пан Бог!

ДОБРО Як файно чути добрі, ласкаві слова Їх треба бы усе всім чути! И не скупити ся из добротов, А жминями з людьми ся поділити! Най пробудить ся в каждому добро, Вбы їхні душі были ним загріті. И най захоче ся усім тото добро Ушытким поділити! Вбы цілый світ втопив ся в доброті И очі в каждого любовйов ся світили! Убы не было ни в кого біды, А серця лем уд радости тримтіли!

ЖИЄМЕ ГІ ЧІЧКЫ Хотіло ся бы ся жити уже иншак Без злобы, зависти й брехні,

85

Алманах

Клали ся перины, Заголовки всі у ряд Сонцьом просушині. Райбало ся цуря, Вода ся чирялаКлюка муцна была Вать «журавля лаба». Пуд колодязь клали Шафіль вадь корыто – Цуря в нюм жмыкали Й купали ся файно. Нич не нарікали Їм не было пулло. Богу ся молили тай якось ся жило.

ДАВНЬОЄ БЫВАНЯ Было се не так давно Файно памнятаву ДЕсь стояли щи хыжкы Старі з турнацами. Висіла травичка На грядках в суґоли Пучками поязана Всім была ліками. Файно пахло в хыжци Земльов, мало - дымом, А из пеца несло Свіжым житньым хлібом. У суботу на турнац

86

Алманах

РИБАР ТЕТЯНА Тетяна Рибар родила ся 23.08.1959 року у Мукачові. Закончила мукачовську середню школу №20. Спеціалность инженера–геодезиста здобывала у Львовському Політехнічному Універзитеті у 1984 роци, а 2014 рока у Карпатському Універзитеті имени Августина Волошина. Має диплом бакалавра за напрямом «Психологія».

2019-го року здобывать диплом магістра образотворчого умілства у Херсонському Державному Універзитеті. Є головов літературного обєднаня «Рудноє слово», член Арт-клуба «Палітра-спектр», умілського обєднаня «Райдуга». Член Націоналного сполка писателюв Украйины, авторка 14 поетичных и прозовых зборникув. Лауреат літературної премії имени Юрія Мейгеша и премії имени Александера Духновича.

везли вінко на свальбину везли цілу божу днину перейшли всі горы-долы доки стали у стодолах не велика не мала впала бочка из сідла се ціла показія най ся не приказує

та коли пудвер задком спер ся легінь за ярком як легіню ти имня звідать коник леґіня *** не узяв ї у середу бо не ззаду не спереду не возьме ї і в п’ятницю бо нияка й робітниця ни в четвер нє ни в суботу ліпше буде їсти боту

*** йшов чіковчик горі селом а на нім легінь веселый сидить задом наперед ги козу коня дере уломив ся му ціпок коник скаче скок-скок

*** буде винце буде динь будуть жони як огинь

87

Алманах

ци ся ліпша ци ота жони то все суєта

та на нянька сь так похожый коли сь в його шапці но та вірю бо не можу не вірити бабці но а нянько што говорить - звідають по тому нянько каже што на тот час не было го дома

ДНЕШНЫ ЛАЙКЫ Фейсбук бы го побив гугл го знає сятив бы ись ся сайтом отиць ти смартфон не файлом єдиным утри смайлы святий инстаграм преподобный месенджер маттеринську ти плату но та ти аккаунт лем тя раз лайкну хмары вам облікові

ДЮРІ-БАЧІ Я із оболока свого Вижу людий, вшитко: Як позирать муй сусіда На свою сусідку, Як идуть вошколу діти, Тко из ким ся вертать, Як уд літа та й до літа Світ ся наш обертать. Я не пишу у ґазеты, Орденув не маю, А їм гурку, не катлєты. З бідов ся не знаю. Пінзія в ня невелика. Люблю палиночку. Айбо лем полочу клика, А упив бы м бочку. Єдным оком позираю, Лем, на чужі жоны. Перед кождов издыймаю Клебан ги корону. Кобы м муг їх вшиткых нараз Солодкых любити... Та старому Божа кара, Нічим пособити. Цяпне слыза у погарик Співаночкы чисті, Час тече з водов у ярок,

ВЫДКЫ Я Урус я давно з колиски и з пеленок тоже обзыраву ся довкола – на кого м похожий выдкы я такый на світі чиї очи маю чиї кучеры и персты нич про се не знаю мамка каже што ня бузьок лишив пуд капуров дідо каже што найшов ня пуд церьковним муром а нанашка лем ся сміє: никого ни слухай у капусті із зайцями – позирай на уха стрийна своє – у горосі бабка - пуд любистком товды в кого уповіште удав им ся пыском

88

Алманах

Забирає листя. Вже забрав од мене много, Щи булше забере... Докедь туй ищи співаю – Час гріхы ми зберать Вже не є ся чим журити, В оболоці сяду. Най ся журять, што робити, У Верховнув Раді. Я - єден на сьому світі, Президентув - много.

Правду каже старый Пітьо: «Роблять з тя дурного, Из кожного поокреме, И з ушиткых нараз. Маєш пінзію и трему, Пувдецы в погарі. Се вся тобі нагорода, И правда, и слава». А мені себе не шкода, Жаль ми за державу!

89

Алманах

РОШКО ВОЛОДИМИР Рошко Володимир родив ся у 1957 роци у селі Калник Мукачовського району. Учив ся в Ужгородському універзитеті на біолога. У 1979 році дустав диплом біолога-хіміка и зачав робити на біологічнум факултеті Ужгородського універзитету. Спершу лаборантом кафедры ентомології, а дале – асистентом, доцентом. Из 1992 року и до днесь – завідовач кафедры, на котруй проробив 40 рокув. Кандидат біологічных наук, доцент, нагороджєный знаком «Відмінник освіти України» и державным орденом «За заслуги». Выдав булш ги пувдрога стувкы науковых статий, книжок, монографій за бумбаку-боґару, за еколоґію, за исторію біології у Пудкарпатю. Володимир Рошко – пудкарпатськый зоолог, ентомолог, еколог, котрый пела наукы и педагогічної робот пише стихы по-русинськы. Лауреат премії имени И.Петровція, автор книжкы “Я дуркаву у ваші двирі”, Поетичным русинськым словом фіґлює из краянами, описує наші давні звыкы и сохташ. Як сам вун каже, хоче додуркати ся до серця и душы каждого руснака. Печатав ся у першому й другому рочниках «Алманаха днешньої русинської літературы». У 2020 рокови в Румунії выйшов зборник Володимира Гавриловича под назвов «Вірши Руснаків».

Радости їм мало дати. Першый раз ся там ладять, З Кларіков иде їм зять. Зять дарункы приладив, Бы ся д старым пудмастив. Порфін старому узяв, Бы тот пысок намачав Позад брытваня. А старуй,

РУСНАК І ҐОНДУРАС До Тячова ся вженив Иван, што в Чопувцьох жыв. Вжек по свальбі, у яри, Як ся верли комары, З жонов идуть нащивити Старых. Бы поговорити, Видіти ся, указати,

90

Алманах

Бы не всліпла, Бог заваруй, Чорні д сонця воколярі. Чий ся зрадувуть му старі. Ту є Тячово. Прийшли. Цюльованя надыйшли. Мамці з няньком дав дарункы И од себе, и од жункы. Но, гостина на столі. Дівка з зятьом – королі. Лопоніли, їли, пили, Докі в зятя были силы. Вуспали ся. Другый день, Стара фрыштик на огень. А по ньому – до роботы. У обыстю фест клопоты. Зачало ся. Зять шаліє. Старого не розуміє. Луйтру нянько попросив. Зять за лампош ся имив. Міх із ріпов, бы садити, Зятя просить приладити. Тот пивницю цілу зрыв. Там лем крумплі. Вовком звыв. Фурт лем Йо”, Не гія”, Гія”. Што то? Бє го алерґія. Нич ся хлоп не розуміє, Не по-нашому, шаліє. У дворі ся поробило, Рукы мыти хопив мыло. Стара му: «Вузьми мелай, Анде в тялці, курьом дай». Иван мало не вдурів. Курьом лем улай хибів. Рукы из бідов умыті, Улайом вжек кури сыті. Ту го мамка доконала, Як із кухні ся узвала:

«Кутку од двери оджень, Скочить щи до шетеминь». Фраца му, Иван куркы Нагнав вшыткі у грядкы. На што стара збубоніла, Ож не то она хотіла. В церкви зачали звонити, На стул їдіня носити Имили ся скоро жоны. Полудни, так кажуть звоны. Поливка ся похлептала, Палінька перевертала. А ту стара – Їчь токан. Зять на неї, гі баран, Меже танірі позерать. Із чола рôсу утерать. Замішка лем на столі. Клинці вжек му в голові. Се послідньоє, што было, Што го докус учмілило. Де вун трафив? Межи кого? Чий чужінці, до сятого. Жоні тихо вун лепиче, Ож ушытко ниська мече. До Мукачева, думув, Нараз мусай ити му. Попукавуть нервы гет И ногами уперед Молодого, дорогого, В акацник, моя небого. Лахы, жоно, зазберайме На штацію утікайме. У авт бусі идуть, А Ивана страхы бють. Се якый ись ондурас, Не рубаву я нич раз. Но, не годно быти так,

91

Алманах

Бы и сесь и тот руснак Д кус ся не розуміли. З ондураса прилетіли? Вуткі в Краю ондурас, Помежи руснакув, нас. А автобус ся колыше, Заспав Иван, руно дыше. Гондурас вун видить в снови, Нервы тримле в кулакови…

Иппен у такый, у холод Дручать біда, дручать голод. Р блять рокы в чужині, З грушми бы прийти д жоні. Пару днув дома спочили И в Європу рвати жылы. За гатаром заробити, Дітий вбрати, накормити. Сиротами, вдовицями, Гі без відер керницями Мамка, нянько, жона, діти Тяжко мусять се терпіти. Што Господь нам даровав? В душу руснакам поклав? Віру, ласку до дітий И робити фурт могти. Так нись жыє наш руснак. Гі ластувка, неборак. Не у Африку спочити, За гатар летить робити. Нись летять руснакы з Краю, З дарованого Богом раю. Вжек и файту беруть гет, Бо в Вутцюзнині - не мед. Тко ся завтра ту обстане? Чийов земля сеся стане? Ластувкы летять в тепло. Чий руснакув закляло? У холоді бідовати И тепла ниґда не знати.

РУСНАКЫ-ЛАСТУВКЫ Холодом як припекло, Ластувкы летять в тепло. Не на сонцю ся вгрівати, Пережыти, зимовати. З Краю на час утікавуть, Дале ся думув вертавуть. Ластувкы летять в тепло, Бы їм жыти помогло. З голоду, біды не вмерти, Утікавуть в тепло д смерти. Сесь сохташ Гôсподь їм дав, Бы ся на віки обстав. Дома, в Пудкарпатськум Краю Потят плодять, жывуть в раю. Африка про них чужоє, Пудкарпатя – дорогоє. Там на зиму лем идуть, А по нюй, думучкы путь. Вернуть ся и не поблудять. Пуд хлівом в гніздови збудять. Та гі ластувкы – руснакы, Гет летять из сьої мрякы. Утікавуть од жеброты До Європы, до роботы. Не од холоду біжуть У тяжку далеку путь.

ПАСЛИ ДІТИ КОРОВЫ Калник. Сілськоє пасло. Вон села го занесло. Поточина не маленька Тіче. Вода ту мокренька. Берегы травов встелені.

92

Алманах

Травы вліті фурт зелені. Мочарі из убох бокув. Пуд паслом вжек много рокув. Вліті гониме коровы, Діти. Дораз до Покровы. Марга пасе, бєме карті. А єден ниська на варті. Вун коровы завертає, Зайшли в шкоду, гет кіряє. Так од рана, день цілый, Гонить маргу хлоп малый. Хлоп, бо знає вжек курити. Пробовав вино вун пити. Лає, иппен гі друтарь. Чорный, та гі коминарь, Д кус сонцьом обпаленый. На дурноє наученый. Карті знає бити масно, Гі великый, плює рясно. З ножом бавити ся знає. В норах, гі дикун имає Рыбу голыма руками. Леґінь фітькать за дівками. Поточок знав загатити, Дале ся болотом бити. Научив ся ту плавати, В воду феєша метати. А скочити на коня. Калубом ити. Дітня? Солонину упіче На рожнови. Масть тіче. Што лем сесь пастырь не знає. Сю вошколу споминає Вонь до старых свойих рокув. То было жытя, нівроку. Нич ся туды не бояв, Лем од матери втікав.

Мамка знала щапом бити. Часто знав сяк заробити. То, я вам пувім, вошкола. Нись позираш ты довкола – Діти иншакі ростуть, Асфалтовый мавуть путь. Аршув рукы їх не знали, Косу и не спознавали. Телефон, а не коровы. Сидять в хижи вадь в дворови. Што на коліна старі, Здогадавуть сі малі? НЕВОЛЯШНИК З Юрком зрана и до ночі Баба не зажмурять вочі. Дівка з зятьом в Чехох суть, А у бабы єден путь – Дома бстала ґаздовати, За унуком позирати. Дозирати, бы быв сытый И убратый, и умытый. Айбо што, кедь вун проклятый, Хоть и сытый, и убратый. Вун до школы щи не ходить, Гі великый, біду робить. Баба страх од нього має, Дати шор из ним не знає. Коравоє дітвача, Бабі в голову стульча Вер, бы го не розїдала. Бы на фрыштик не давала Доґде єден день лем ґріс. Утіче од неї в ліс. Унук з бабов фурт воює, Коли чим у ню задує. Вадь рычить так гі сомар,

93

Алманах

Я у хыжи є комар. Шмірґльов вун – такый дрябачый, Гі оса, Юрко куслячый. Баба з ним вже не бірує. Кониць ласці. Маріює. А одколи вер юй жабу В постіль. Писсю йому лабу! Щапом по гузици бє, А по тому капкы пє. Серце бабі вже болить. Заклятоє штось сидить, Гі жалива, в дітвакови. Анціяша му, Юркови! Наімав тот из пса блых, Біда знає, як то встиг? И на бабу, коли спала, З фляшочкы, заз сто без мала Вусыпав и тихо ляг. Фрац бы з постели го стяг! Ци не гаршпія – дітвак? иґало бы ним, ще й як! В туй проклятуй голові, Гною булше, гі в хліві. А у антоту суботу Ци найшов бабі роботу? Ящурок тот наимав И по хыжи попущав. Серце юй на рот скакало, Бы ним, иродом, метало! Червака вер бабі в миску, Дораз пукла стара д тиску. Та гі гамана го била. А на се такуй имила Їжака, коли сідала На столиць. Тота зревала. Было чути у Чопувці. Сполошила в Лінцьох вувці.

Бабу ментивка забрала… Ищи довго утігала Дохторка иглы з гузіці. Такі з Юрком вечурніці. Побила бы го нечиста! Фрацу в ньому сидить триста. Дівці вже телефонує. Што од бабы Прага чує? – Юрка ’д собі гет бери, Вадь у леленц го лади. Кедь го нарас не спакуєш, За комашню мою вчуєш. З нашыма дітьми біда. Од почливості сліда Ніє в них. Бо файта, школа Вертять головы довкола. А за діточок забыли, Жыти їх не научили. НЕ СТРАШИТЬ НАС КОРУНАВІРУС Корунавірус, де ты нись? Ану, вкажи ся, кедь ись блись. Што то є? З чим го їдять? Чом од нього ся боять? Так руснак за вірус каже, Пôвірує, як ся вкаже. В світі вірус челядь косить, Смерть усяды вун приносить. Світ лармує, лізе в норы. А руснак што? Пуйде в горы. У Європі вшыткых морить. Лем руснак ся нич не творить. Не бойить ся, бо не видить. Кедь ніє го, собі сидить. Вірус тот малый, проклятый, Гі їжак, такый дзьобатый.

94

Алманах

Вребедить ся в челядину – Зїсть, гі шовдарь на гостину. Закляло бы ту друбноту, Та гі пятницю в суботу. Што на вірус ся творити? Вун не годен ня вкусити. Думать так собі руснак. Дале каже, неборак – Адде пес ня укусив. Я од б лю дико выв. А блыха коли кусає. Засвербіти туды знає, Там, де кусать. Розуміву. А од віруса – шаліву. И не видко, и не чути. Де до фраца? Дай ся ззути. Ба од чого ся бояти? Кедь не видиш, де втікати? Так мудрує наш руснак. Не бойить ся, неборак. А по правді, біда йде. Кулько челяди паде. Гет из хворої Європы Утікавуть жоны, хлопы. Датко хвороту несе, Не журить ся на сесе. В Краю хворых ани слідно. З чим глядати? У нас бідно. Кажуть, вшытко ту добрі. Блись Великдень, нус гурі. Дорогі руснакы м ї, Вірусної біды злої, Бы сьте жыли, сокотіть ся. На што кажу, потворіть ся. Сидіть дома, вон не йдіть. Вірусом не заразіть Дітий свойих, родину.

Думайте за них, ану. Не мож из сьым фіґльовати. Не ходіть кавейзовати, Цімборове почекавуть. Што не слобудно, то знавуть. Идете у бовт, патыку, Беріть маску, не мотыку. Мыйте рукы, мыйте тварь, Не йдіть вон без воколярь. Из лікув їчь арбідол, Вірусови забєш ґол. Вуйшли так з сього китайці, Нись вже бігавуть гі зайці. Кедь китайцюм вун помуг, Нас не дасть вбалити з нуг. Щи раз х чу вам казати, Так гі дітьом каже мати: Потерпи, запри ся дома. Пережыєме, до грома! Од хвороты, што вжек ту є, Бетоново лік лікує – Се у хыжи ся заперти. Менше ходиш – дале д смерти. КУРНИК НА БАЛКОНІ У вариши тютка Лєна Звивать ся, гі причмілена. Лем на пинзію пушла, На розумноє прийшла. Пинзії не устає, Прожыти ся не дає. Даяк кунці мусай звести. Што чинити? Чий ся знести? Айбо штось у сьому є, Курка яйця нам дає. Пинзію зачим дустала, Такуй на базар втікала.

95

Алманах

Трьох курий Лєна купила, Токмила ся, заплатила. Їх думув потараґляла, Божу радость з того мала. Буде мнясо, будуть яйця, Се не годовати зайця. Вшытко было бы добрі, Бы не нести їх гурі. Третьий емелет, балкон, Про курий то дурный сон. Ани гребсти, ани пасти, Забити ся, долув впасти. Три шкатулі з папундеклі, З ватов сідала тти теплі. Миса, з хліба курічкы, А довкола курячкы. То, што Лєна не доїла, Курка з голоду изіла. Сеґинь, курочкы, старенькі, Не бізрядили – благенькі. Пораз яйце котрась знесла, Тютці радости донесла. А у місяць єдна квоче, Бы ї насадити хоче. Пітята будуть. Серинча. Лєна квічить так гі свинча. В холодилник, яйця вон, Бо природы се закон. Квочка сидить, яйця гріє, Лєна нич не розуміє. Місяць пруйшов, а з яєць Нич не вуйшло накониць. Сеґинь Лєна із Ростова, Од жалю жона готова. Не вулуплюєся нич, Хôть ворожку адде клич. Руськов мамов тютка лає.

Ся небога ба ци знає, Ош біда у когутови, А не в квочці ци яйцьови. То не заколоткы были, Нетоптані кури выли. Бо хібив їм лем когут, Котрый скаче не на плут. РУСНАКЫ-КОСАРІ Тепло вонка, дощ упав. Гібы з земли вон кіряв Траву Божу. А тота, Гі збісна росте густа. Высша д колін нагучала. Не дай Бог, бы не упала. Бабку прийшов час глядати, Косу фаєн наклепати. Нохтьом у ню потягнути, Яка востра, радо вчути. Косарі идуть израна. Щи ся темніє, до Пана. Идуть скоро, бы застали Рôсу рясну, бы утяли Легко. Бы была роса – Не тупила ся коса. Мало заспані идуть Т пчуть порошаный путь. Крок вперед, махне ся коса Косарьови сперед носа Кусьом гладкым за рокы, Насуканым од руки. Камінь в точку цорконить, Путь у берега біжить. Ту сьме. Стали, закурили. Косу на куся набили. Клепач пушов за ремінь, В точку вода каже «блінь».

96

Алманах

Стали в шор. Вперед дітвак. Бы учив ся, неборак. Бы го старшый руно гнав, П’яты ззаду пудтинав. И пушли валы стинати, Травы зачали лігати. Коса блиснула и швак, Траву брытвать легко так. Файно збоку позирати. За косов валы лігати, Нашороко зачинавуть. Легко брытвлячи, вбалявуть Золоту, густу утаву. Посушить ся, буде в славу. Д вгый вал. Уже ся стяв. Травы в жменю косарь взяв. Утер косу, так гі тварь, Навострив ї. Став косарь Вжек на другый вал косити. Так ся звыкло в нас робити. Швакать коса, трава лігать, Коса туды-сюды бігать. Утяв косарь, крок вперед, На чолови, так гі мед, Роса зберать ся помалы. Анде к рчі край вказали. Хвала Богу, утяло ся. Сонце высоко. Впекло ся. Мож спочити, косу збити. И думув ся гет ладити. азда «Дякуву!» повів. Доґде єдному. Присів. Жона, діти вжек розмечуть, Розтрясуть ай побырычуть. Сіна вустане корові. Най будуть вшыткі здорові. Закурили. Постояли.

У село потараґляли, Фіґлювучи з молодого. Як у вал ся брало много. Як ся нишком обзирав, Бы пяты му не одтяв Ззаду, што ишов косарь. Настрашену мав вун тварь. Як ся коса му тупила. Котра дівка ся любила? Прийшли домув од ґаздови. Приклали ся од винови. Крумплі з ратотов заїли. Мало щи полопоніли. Молодый пила стола, Рукым му, гі желіза. Болять так, што вонь пічуть. Старі косарі смівуть. Не болить їх докус нич. Попивавуть собі фрич. Ани слідно, што робили, Кедь бы треба, щи косили. Розыйшли ся, ко куды. Щи роботы у блуды. Звычай, помочи, старезный, У руснакув вун добрезный. Хвала Богу, щи обстав ся. Молодым бы передав ся. ДОРОГА КАЖДА ДІТИНА Сонце сходить, кугут піє, Доста спати – день вжек гріє. Вон із курника, хліва, Файна од росы трава. Кури з курчатьми біжуть, Гуси з гусятьми идуть. Кось помалы, кось пілує, Ларма ся далеко чує.

97

Алманах

За хлівом фрыштиковали, Зерном вшыткі ся нахпали. Сыті. Ко куды пушов, Своє бы собі найшов. Гуска з гусятьми од воді. Вжек дочекатися годі Купаня, умыти вочі Позад тої в хліві ночі. А ищи учити мати Буде рыбчата имати. Пітятко ся д ним прибило, Із гусьми ся полюбило. Гусятка такі файненькі, Милі, добрі и жовтенькі. Куря з нима в рокаши Скаче з радостьов в души. Из новыма цімборами Ліпше, гі з тыма курками. Вшыткі в воду з бережка Скочили. На то ріка. А што пітя? Иппен та Збыхнуло. А дале – квак... Мече бумбулі, тріпіцкать, Лабчатами ледва фіцкать. Видить гуска, ож біда, За пітятьом ни сліда. Шыю в воду занурила, Дзьобом небожа хопила. Верла гурі на сухоє, Помогла, хоть и чужоє. Гуска довкул походила, Пітяти ся вертать сила. Сегинятко запіщало, Квочку такуй ту пригнало. Гуска в воду, квочка плаче, Голосно так кудкудаче. Што ту маєме казати?

Мусить мати позирати За ушыткыма дітьми, А не пустити з гусьми. Про дітий – там не ходіть, Кедь не знаєш, не плавліть. Што про гуску поволено, Про курий тото шалено. Так оно и про людий, Не слобудно – не ходи. Добирай ся лем до свого, Не лаком ся до чужого. А ищи, як Господь учить: Помочи – то не намучить. Як чужа в біді дітина, Поможи, бо и звірина, Кедь то мати, нок поможе. Твоя быти в біді може. Лем челядник біду має, Добра душа помагає. ВЕЛИКОДНЫЙ ШОВДАРЬ Майвеселоє в руснакув, Што наднимать файну дяку – То Великодньом ся кличе. В черевах пічунков мече. Великодный сесь сохташ Тримле ся руснацький наш: Воскресіня восхвалили, Кошары ся посятили. Домув вшыткі утікавуть, Бо їх шовдарі чекавуть. Пила сята Воскресіня, Шовдаря Благословіня В Пудкарпатю ся сяткує. Руснак з дяков мулатлує. Шовдарь, то про нас сятоє, Черевам страх дорогоє.

98

Алманах

Свинська лаба закурена, Сперед сятками зварена, Смак божественный дарує. Пахне так – Європа чує. Руснак шовдарь рук чекає, Слина, гі у пса стікає… Ту є шовдарь, на столі, Хаплють старі ай малі. Мнясо вкусять, запнуть зубы,

Суль на собі чувуть губы. Чамкаш – то є райськый смак. Так благує наш руснак. До вечера шовдарює, Нич не видить, нич не чує. Сесе празник, сесе ай! Завтра воду зачиряй, Дівок вшыткых поливай. ХРИСТОС ВОСКРЕС!

99

Алманах

СВИЩО ИВАН Свищо Иван Иванович родив ся в с. Олешник Виноградовського району, Закарпатської области 16 януара 1982 года, де й жиє на днесь. Закончив Олешницьку ЗОШ 1999 года и поступив на фізичный факултет УжНУ, котрый закончив 2004 года. Робив у ТОВ “Джерелце” инженером-компютерщиком. Теперь робить заступником выконавчого директора Виноградовської філії КС “Святый Мартин”. Жонатый. Воспитує двох доньок та сына. Зачав писати у 2008 роци. Теперь є модератором Фейсбук-спілноты «Креденц сміху». Публіковав ся в 2019 и 2020 годах у «Алманахови днешньої русинської літературы» та зборникови Фейсбук-спілноты “Креденц сміху”.

Я твердо трощу, росте скорость! Майгусто дышу з непривычкы. Сяк у Севлюши буду скоро! Там упю пива вадь водичкы! Щи провезу ся мало вд Тисі, Помечу в воду камінці. На... кавиль поверну вд Маріці Та й палачінты (вадь млинці). Де хочу – та туды ся везу! Муй кунь мене не пудведе! Даколе штось домув привезу, Бо щи й шириґлі на нюм є! Йсе транспорт гет універсалный! Проходить там, де другым зась! И кайф уд нього капіталный И розтовстіти ун не дасть!

БІЦІҐЛІ Из даха біціґлі дручаву, Бо вже тепло домака вон! Колеса иппно накачаву И начну вело-марафон! Тот порох, што на раму сів, Я файно ряндов познимаву И натру так, обы блистів Муй кунь на двох, котрого маву! Провірю фийк передньый, задньый Тай світло, ба ци не пропало, Помащу ланц чуть-чуть иржавый, Сідак пуддойму зовсім мало. Из моста подрутив им ся, Через сідак махнув им лабов, Притис на педало, пувюз ся Й помалы вело-кайф имаву!

100

Алманах Так, ги кой бджолі медок В пустыни найшов ся! Щи м посидів пару хвиль, Пора бы й рушати. Айбо знаву я теперь, Чим жару вбаляти! Нич май ліпшого не є Ги бокалчик пива! И жару у тобі бє Й дівка май красива!

ПИВО В холоді + ! Гріє так, што не є спасу! Затлумлена голова. Спека твердо всьых ковбасить. И не хоче ся робити, Ани їсти, ани спати! Де бы в студінь ся забити Й мало там покайфовати? Станеш мало у тіньок, Подає – но не надовго. Пєш моралну воду, сок... Но й не йде вже в тя так много. Ех, пуйти бы на терасу, Пуд умбрелу сісти, Упити з два літры квасу И мороженоє зїсти! Так и было, за стул сів, Покликав дівчину. Што из боку я узрів... Промыкаву слину! Два фаттьове пиво пють И про штось бормочуть! Тко бы квас пив?! Всьо! Забудь! И я пива хочу! Я бокал си заказав... Онь роса на ньому! Персты д ньому я приклав... Не дам го никому! У долоні студенить, Онь мороз по кожи! Ищи мало, ищи мить Й я пю пиво тоже! Лиш губами м ся приклав, Малинько потяг им... И блаженство я познав! Юй, што нярьовав им! И приятный холодок Удну розыйшов ся...

РЕПЕР ЕМІЛ Зльот у клубі увечері! Нішто кыснути в квартирі! Майстер реперського слова Днесь у клубі из Ардова! Не якась на нюм куфайка, Біла, урізана майка. Надпись спереду «The Best», Тай широкі шорты фест. На лабах модняцькі кеды, На них логотип ракеты. Кепка з стріхов на копони, Стріха збоку є на скрони. Ланц на шыйи, ги у бікы, У ухах по дві карікы, На ланци кіловый хрест, В жовковинах каждый перст. А улыбка онь сліпить! В роті каждый зуб блистить! Сесь ардувськый джентелмен Настоящый айрон-мен! Скачуть горі ним дівиці, Розпрекрасні молодиці.

101

Алманах Тюннінг спереду и ззаді, Товсті губы всі в помаді. В клуб зайшла сеся бригада. Йой, што челядь была рада! Репер Еміл всіх завів, «Хеллов піпл» - уповів!

Вже уд скачкув мокрі гаті. Дівкы шибавуть волосьом, Комусь май парує босым... Падамент дошками рипкать, В облоках фіргонгов хлипкать, Скло у рамах всьо дрожить, Нитко в вариши не спить!

Децибелы урубали, Онь волося дыбом стало! Еміл свуй речитатив В мікрофон промолотив.

Тко як знає, так двіжує, И малый, й великый туй є. Еміл репом зажигає, Дух тусовкы пуднимає!

На плафоні лазер-шоу, Світять лучі кольорові. Пупуд ногы білый дым, Згорі бамбулькы за ним. В клубі скачуть, ги урваті,

Еміл першый на районі! Тулько, ож ни при короні! Най ся спряче й Емінем Коло сього Еміла!!!

ОДПУСК Всьо! Не хочу булш робити, Ани в танкы грати! Куфры наскоро зпакуву, Пуйду в Еміраты.

А щи може собі найду Даяку арабку. Лиш туй сонце так пече, Што фурт носи шапку.

Полечу в Абу-Дабі, Де фігы й лимоны. Варишом верблюды ходять И шейховські жоны.

И як верну ся домув, Файный, загорілый. Уйду, може, на роботу Та взьму ся за діло.

Вержу лабы у затоку, Называть ся - Перська. Так ся угріву на сонцю, Онь потерпнуть персты.

СПОМИНЫ Ушиткі тямиме тот час, Кой ничорта нЕ было в нас. Пусті бовты тай кошилькы, Купоны й перші гривакы. Я селепом товды щи быв, Но й дотеперь им не забыв, Кой легіні йшли по селови З магнітофоном на плечови.

Улізу на Бурдж Халіфа, Всьо в мені застыне. Бо так высоко д земли я Щи не быв до ныні.

102

Алманах

В неділю всі по лавицях, Кедь ї не є – та на стулцях Из жминьов грінченых щупок, Што сам посмажив, и в мішок…

У памняти вже навікы. Палинка Кайзер ищи была, Фаттьовам вна давала крыла. Ставали д ниї, ги Брюс Лі… А колочені кавилі!!! Раз Курзаме, пак Нескафе, И ни вказав ни єден: - «фе!» Ушиткі ними смаковали, Бо щи про другоє не знали. Теперь не ціниме, што є, В рутині каждый з нас жиє…

У ОБОЛОКОВИ КОЛОНКА Вбы Модерн Токінг чути вонка. И клайбас быв для перемоткы Касеты шійсятиминуткы. Свальбы чинили у дворови И лиш май пак уже в залови. Варьонкы й жаті спортивкы

COVID-19 Вірус... Усьо стало на який ись час жити и нам ся показало, што світ застив. Нитко нигда й не думав, што мож и умерти уд того, што Made n Ch na. Но, як уже є. Но ун туй є и, як бы сьме не хотіли, никуды не дінеме ся из пудводної лодкы. Но мы не здаєме ся!

Карантин Чули сьте, у Чернівцьох єден хворый на корону?! Всьо закрываєме: бовты стають, транспорт стає, ходиме лиш у масках и у рукавицях (у кого які вже є)! Но оптовый у вариши!.. Та як?! Усі из голоду повмиравуть! Робиме в нормалному режимі! Хліб, конзервы и ковбаска, у будар нова запаска, макароны, суль, мука, тай блок «срачкы» у руках. Щи міх цукру, блок ріскаші. Запас роблять люде наші. Швабликы, питя й цігары. Вшиткі мечуть у кошары... Треба ся скупити, бо біда го знає, докы йсе. У шорови ушиткі додержовуть ся карантинных правил. Маска є в каждого, и йсе - великый плюс! Но, правда,

103

Алманах

у кого де: на пыскови, на бороді, у жебі, у ташці, у машині, на перстах ся тоже файно крутить, дома. Дистанція? Та де ньит!.. Йой, паніко, перебачте, ож мішу вам парадні нові топанкы... Што, бойиш ня ся?!, бо я ся тя не бою! Но кедь у тя вірус - замечу тя каміньом, ги автобус у Чернівцьох!..

Кониць карантина Но, та кулко мож сидіти дома?! Та мы, бізнесмены, з голоду повмираєме, кедь на роботу не уйдеме, бо ото, што мы собі удклали у доларах - ото дітьом на учобу, тай на участок дітьом, тай на нову машину тоже... дітьом. А шивкыня з швейної йде в банк за кредитом, бо уже ся удкрив, слава Богу, та узьме пару копійок, обы мало протягнути, бо за останні пувдрага місяця сиділа дома без платні.

Помалы болячка и нас посягла... У тебе віруса не є, бо тест негативный. Та што, кедь із лаб падеш та й знімок двохсторонньоє вказує? Ты ся лиш простудив! Што? И жона, и діти тоже хворі?! Скоро тест чинити!.. Нно видиш, казали сьме ти, ож ты - «здоровый»! Удлежиш ся у болници три тыжні тай на лікы умечеш тисяч 5-8, докы уйдеш из «простуды». А жона з двома дітьми з КОВІДом дома най сидять, бо тест їм показав! Два-три дны лиш у них была горячка?.. Нно, та бо силный имунітет - не вто, што в тебе, ковдоше!

Локдаун Число хворых росте: 7000, 8000, 9000, 10000, 11000, 1 000, 1 000, 14000, 15000, 16000... Ищи ньит, ищи не є передумов для локдауна. Якоє днесь число?

104

Алманах

А, лиш децембер! Най ся люде укилтовуть нормално на сяткы, а по сятках, из 8го януара, учиниме локдаун. Кулко? 4000-5000 хворых?! Локдаун из 8-го й даже не обговорює ся!!!

Чекай, пак а тко робить? Рестораны, кафе, столові - ньит! Носіть собі у ташці їсти на роботу, водь заказуйте, та мы вам за пару гривню привеземе. Базар - ньит, но кедь ты продаєш порошок для печива, та мож. Харчові продукти мож; хімію тоже мож; транспорт ходить, возити ся мож; й самоє основноє, без чого сьме жити не годны - бовтам из мобілками тоже мож! Як без сього, но як?! Мы не мамонты: умирати не хочеме! Зайшов у супермаркет. Кроме мене дас десятеро клієнтув: тко де ся шеморить. Рано убував им топанкы та уникав им діру на штрімфльох... Но сяку подлянку я не чекав у сьому бовті: секція из штрімфлями обмотана челленов лєнтов! Ото нич, ож я туй из чилядьов у єдному ракаши (ци хворі, ци ньит), но штрімфлі - ТАБУ!!! Бери, што хоч другоє: наїж ся, напий ся, из мылом помый ся... Но штрімфлі - НЄЕЕЕЕЕЕТ! Свальбы не чиниме – не мож. Но кедь ся договориш из хозяйков ресторана, та за закритыми дверима невеличков бандов… тай обы музика тихинько.

105

Алманах

СТАДНИК ОЛЬГА Стадник Ольга родила ся в Мукачові 1951 року, де жиє и днесь. У 197 рокови закончила Кийивськый державный институт културы, у 1979 - Ужгородськый державный універзитет. Робила на вшилякых посадах у Мукачовськуй централнуй районнуй бібліотеци, Мукачовському райвиконкомі. З януара 1986 р. до выхода на пинзію (в 017 роци) робила директором Мукачовської варишської ЦБС й головов Мукачовського варишського комітету профспілкы працовникув културы на сосполных зачадках. Печатала ся в новинках «Панорама», «Мукачево», а такой – у «Алманахови днешньої русинської літературы», зборнику Фейсбук-групы «Креденц сміху» «В русинському краю журы не знаю». Писати зачала в школські рокы. З чоловіком воспитали трьох дітий. Тебе, пахнячу, палцями стискаву... Моя навіки! - фінджочка из кавов.

ЛЮБОВ… МоЯ, моЯ...- Вун гладив єї ушко, МоЯ и ничиЯ, горяча моя Душко. До тебе я притисну ся без ганьбы Моя майсолодка, моя майпарадна. Я вшиткі горы исходив ногами, Но ты єдна для мене як нірвана. Зажмурю очи й тебе обніму, И буду цюльовати ніжно й німо. Горяча и солодка ты без платя... Ты мої губы обпікаєш, як вта ватра. Без тебе я не дыхаву й не жию, Без тебе я як цінца без наживы.

ШПОР Но! Прийшов й на мене шор Розказати вам про шпор. Се не клюка й не біцІглі, З шпором дружу не на фіглі. Шпор - то моє всьо на світі, Шпор ми гАзду кормить й діти, Шпор ня взИмі розогріє, Я од шпора просто млію. Шпор ми кавіль зварить скоро,

106

Алманах

Крумплюв напече всім споро. Смачно нам насмажить мняса, - До смачного мы всі ласі. Я дрова у шпор намечу, Фанків файті всів напЕчу, Шпор - муй всьо, шпор ми подружка, З ним я дрімлю без подушкы. Коло нього фурт танцюву, Бесіду його я чуву. Тяжко вже ми й уявити, Як без шпора мож прожити...

Зрана до нОчи У школі Мамка и отець. Булькать лекварь под феделков Аж трясе горниць. Из роботы прийшли вшиткі Й не абы лячи... Мусай лекварь поварити Хотя и вночи. Майсолодшый спомин дєтстваОтакый пейзаж! Хліб из лекварьом, як торта, Майже як гріляж. Дєтство скоро пролетіло: Кліпнув - и кониць, Лекварь в кертови варили Мамка и отець...

ДОЩ Як давно не чула я Сьої музикы дождя. Так тихинько капотить: - Кап...кап..кап. Землю живить. Шпаргочкы сріберні з неба Яжуть всьо, што лем їм треба: Грушкы, ябка, виноград. Пополочуть вшиток сад. Завтра сонічко Просне ся, Всьо просушить, улыбне ся. Всьо в природі правомірно Бог дарує Милосердный... Люблю я, любить земля Йсю мелодію дождя.

БІЛЫЙ НАЛИВ Пахнячоє яблочко - білый налив, Внучка надгрызла – доїла м за нив. Яблочко пахне дітинством, теплом. Тісточко з яблоком, щи и компот. Нянько лушпинку тониньку знимав, А у компотик малинку щи клав. Місяць на грушку завісив свуй руг... Діти ся всіли на теплый поруг. Тісто из яблочком, теплый компот... Птиці співавуть напамнять, без нот. Старость прийшла, а уєдно из нив Спомины дітські - білый налив.

СЛИВОВЫЙ ЛЕКВАРЬ Булькать лекварь у гонцьови - Пахне на етаж. Аромат завис У ліфт И вже ажіотаж.

107

Алманах

СТАН МІГАЛЬ Мігаль Стан родив ся 22 юлія 1990 года в файному

селови

Уґля

Тячовського

району

Закарпатської области. Родив ся у многодітнуй сімї: має 2 братув и 3 сестер. Няньо – сезонный робутник, а мама – домоґаздыня. Учив ся в Уґля-Мыравськуй ЗОШ І-ІІ ст., де закончив 9 класув. В 2005 годі продовжив учобу в Уґлянськуй СШ І-ІІІ ст. В 2007 годі поступив на заочну форму учобы у МКТЕК (в. Мукачово) на спеціалность товарознавиць-комерсант. В 2016 годі став переможцьом-дипломантом у конкурсі-фестивалі поезії «Яблоневый цвіт» (в. Хуст). В 2017 годі получив грамоту «за активну позицію і патріотизм» од Тячовської РДА (в. Тячово). Робив модератором фейсбук-групы "кАвІлЮєМ & FigLюєм". На даный момент офіціално не робит - гастарбайтер. Интересує ся фотографійов и графічным дизайном. Планує выдати свою збірку. Не жонатый.

За мнов не бігат дітвора Не маю жуночку любиму Зрана кавіль хліб из солонинов Давно си цуря сам біґлюю З кым хочу з тым фіглюю Не доводит ня нітко до злості И тьоща не приходит в гості И всьо бы добре было так Но я давно вже не дітвак Тай вроді й щи м не дідо А на голові уже волося сіде Кийив, 19 августа 2018 г.

ВРОДІ?! Вроді бы ми щи не тридцять В очах радость не искрит ся Вроді бы м ищи не дідо А вже маю волос сідый Що не так зо мнов є Боже На добро йсе не похоже Ци ня очи лихі изочили Ци ня жити не навчили Серенчі не маю в Бога Фурт терниста в ня дорога Хоть направо хоть наліво Абы ня мало пожаліло Ні кола не є в ня ні двора

108

Алманах ЧУЖА ЖУНКА

КАРПАТСЬКІ ОРЛЫ

Така файна жунка чУжа Як в городци ружа Я на ню ся так задивив Но вна має мужа

(Вандровницька, заробутчанська) Гей летіт карпатські Орлы Тай у свої рудні горы Через рікы и рунины Из далекої чужбины гей

Жунка файна добра жунка А комусь у печунках А я бы ї тай полЮбив Така в мене думка

Гей летіт собі в Карпаты Чекат няньо там и мати Чекат зимля свого сына Подкарпатського русина гей

Сидит жунка в ресторані В дорогум вігані И фігуру файну она має И груди парадні

Розметало по всюм світу Подкарпатськой Руси дІти Проміняли свою волю На сімей щасливу долю гей

Так ся дивит ми у очи Штось вказати хоче Ми ся видит што не буду Спати я сий ночи

По світах они вандруют З діда-прадіда майструют Строят вариші и села Жизнь їх трудна й не весела гей

Вже не хочу я їcти и спати А лиш хочу знати Ци штось буду ци не буду Тай из нив я мати

Тяжко йде тота копійка Чекат жунка чоловіка СиротАми ростут діти Вы вандруєте по світу гей

Телефон держит у рУці Пише ми в фейсбуці Аж ня дійсно хлопче любиш Забери ня вудці с. Гостоміце, 14 новембра 2019 г.

Тямте Орлы своє имня Тай вертайте ся ид сімьом Гроши всіх не заробити Жунку й діточок любити гей с. Гостоміце, 04 децембра 2019 г.

109

Алманах

ЧЕРКУН ВІКТОР Черкун Віктор родив ся 30 юнія 1976 р. в селі Сасово, Виноградовського району на Закарпатю у родині инженера-строителя. Ошколововав ся у Сасовськуй восьмиручнуй школі, потому поступив у Мукачовськый радгосптехнікум и дустав професію «агрономплодоовочівник». По ошколованю – служба в армії (1995-1997 рр.). З 2004 р. – шофер-меженародник на межедержавных перевезенях. Обїздив не мало усякых держав од Алма-Аты и Новосибірська на Востоці до Мадрида й Дубліна на Западі. Є автором двох зборникув стихув «Вірші Закарпатського Далекобійника» й зборника «Нариси, навіяні дорогою». Дакотрі його творы войшли у зборник Фейсбук-групы «Креденц сміху» под назвов «У Русинськум краю журы не знаю». Двычи печатав ся у «Алманахови днешньої русинської літературы».

Чеснок из Вєтнаму, А Заріччя Тай Комяты Вшитко мечут в яму. Поросята люде держат НИкому не треба, Инкап купиме из Польши: Мене ото ґрЕбит. Кебы было вшитко своє Товды сьме ПАНОВЕ, Свойых гАзду подпоруйме И в СумАх, и в Львові. Та ткось дуже каламутит Воду на Вкрайині, Їм парує вбы сьме й дале Жили на руїні...

СІЛСЬКЫЙ СУПЕРМАРКЕТ Заведу собі козу, Гуску тай ягнятко, А кедь буду май шіковный, Буде в ня й телятко. Буде мнясо и яйце, Молоко, сметана, Будеме всі смаковати Удсідь аж до рАна. Щи кедь крумплі є в городі, Чесночок, пасуля, Парадичка, огуркы Та й мало цибулі Буде празник на обшарю Вшиткым, тко кілтує. Ну будЕме куповати 110

Алманах

Не терпит єдно другОму Й податИ не хоче. День у день єдно другОму Сердито бормоче. Ліпше ратоту в шпайзи Спечи тай пуд мындру. Айбо єдно другого любити Вот така добында...

РОКОТ-КРУМПЛІ Рокот крумплі - вто їда, Так, ги пиво - не вода, Ци вто дома, ци в пути Добрині май не найти. Тко валовшный, не дрімає Тот и в світі файно знає Смачну страву учинити Тай людий нив пригостити. Янко szakács хоть куда: В Янка добра й лобода, Янко в варіньови спец Вун шіковный молодєц. Лиш му дайте всьо до рук Нагудує всьый facebook. Ресторан сесь - superstar Повар в ньому - пан Сух р, Накладайте, не ганьбіть ся, Лишень слинов не вдавіть ся...

СТУДІНЬ Доста скоро студінь ковтать Усьым нам у двері, Вже й собачкы йшли бы вднуСтудено теперь їм. Воду треба перекрыти, Поливати нішто, Рано такый віхор дув, Чисто erös sta! Бо на завтра ґуґл дає ž na m nus jednu, Порозтрощує чопЫ Из шланґами вєдно. Так, што had cu zmotajem, Vodu uzavrEme, Вже чекаєме зиму, Je to samozreme. У котлі суха сяговка Тріскать милозвучно, Вже не дико є у хыжи, А тепло тай зрУчно. Вино кисне, бражка тоже, Всьо навчас дозріє, Прийдуть гості, за стул сядуть, Тай нудьгу розвіють. Будеме ся шкодовати товсто Кулко сьме робили Тай як тяжко сьме копали,

МОЛОДЯТА Жили, жили серенчливо Аж два місяцІ, Дале взяли тай розбіглись, Як оті зайцІ. Свальба гУчна тай помпезна: Торты, лімузины, Обходили за тым платьом Усі магазины. Всьо на рІвні, всьо у стилі, По всьым пискам моды, Треба найти всьо крутоє З учотом погоды. Старшина бабло не жме Раз ся діти жинят! Но, а дітьом вто до фені, Вни ото не цінят.

111

Алманах

Што сьме насадили. На ушитко є свуй час Копаня, гостина, Головноє, што є в нас Мындра й буженина.

БУНДАШКА Bundás kenyér - ото сила; Вто ми МАМА щи робила; Кой им быв щи дітваком; Піші ходив пуд столом.

Frühstück легкый тай корисный; Вун жалудок вам не стисне; На раз-два го вчините; Пак собі й спочинете. Чамкай тихо, спочивай; Család рідный споминай; Тай обшаря на горі; Де м теперь??? В якуй дірі??? Кажу вам усім смачного; Лишу й вам чуть- чуть из сього...

БУДНІ ДАЛЕКОБІЙНИКА Коли спати мы йдеме Двері файно зЯжеме, Бо у Франції арабы, А в испанцюв мачо всяды, Двері годны удоперти Та з кабіны вшитко сперти. ЗАдарь будете удну, Пшикнут дАяку біду. Шофер, ги сліпоє мАча, Нич ни годен вун сарача. Но а мачо за тот час Файно похарят у вас: Телефоны тай кредиткы, Гроші, цінноє ушитко... Лиш ся шофер роздуплив: «Што йсе было? Тадь не пив». А кабіну похарили, Лишень фінджу му лишили. Товсто кавиль теперь пий, Фінджу в нервах не розбий. Чим за нафту заплатити??? За што хліба си купити??? Як туй быти з сив бідов??? Што ся стала изо мнов??? Исе фіґля не проста, А реалность туй така. Їздиш світом, світа видиш, Из колегами посидиш. Та бывают перепльоты, Тай масні, круті зальоты...

Ресторан "ДАЛЬНОБОЙЩИК" гостинно запрошує на суботній обід до Італії… Но и файна йся Європа: И сыта, й велика. Та хвалити ся не годна Домашньов АДЖІКОВ. Як ся добре вто падЕ: Десь далеко в світі Смак домувства туй одчути, Й на души вже літо. И котлета з отбивнов Уд жоны- ґаздыні, Товсто ищи їсти нам Й вчора, й завтра, й ныні. Но тай яблоко доспіле На десерт вкусити, ШипшинОвым чайом з фінджі Вшитко вто запити... Смачного, дякую, прошу!

112

Алманах

ЧИКИВДЯ МИХАИЛ Михаил Чикивдя родив ся юнія 000 года у с. Березникы Свалявського района у простуй русинськуй сімї. Закончив середню школу. Теперь учит ся у Дрогобицькому державному педагогічному універзитеті им. И.Франка. У 016 г. выдав свуй першый зборник «Сад русинської поезії». Є активным членом Свалявського районного общества подкарпатськых русинув, а также членом общества русинськых писателюв Закарпатя. Удостоєный грамотов-подяков од Закарпатського областного общества им. А.Духновича, почеснов грамотов и спеціалным призом им. И.Петровція уд Крайового общества русинув. У 017 роци выдав другу збірку «Співанка русинської душі» у якуй напечатано 15 авторськых, 100 народных співанок, давні русинські колядкы и рождественна игра – бетлегем. У тому ж роци выдав тритю книжку русинськых стихув «Запискы з Боржавськой долины». У 018 роци выдав четверту книжку, написану прозов «Березникы у давнину. Исторія и етнокултура», а также пяту – «Русинська сатира», написану стихами. Удостоєный Призом памняти И. Петровція 017 и Призом побідителя "народного голосованя" Руської премії 017. Печатав ся у журналі «Отцюзнина» й «Алманасі днешньої русинської літературы». ***

У хащи май ліпше, усе бы ся їло, На воздусї фест апетит. Накласти огня, на тиґлах сут таблы, Та най ся потихы дымит.

Фанклик у рукы, а пак на таблу, Позираш - пахне вже плов. Кой задощит та грибы ся вержут, Испечеш на грани гурчиць. Голубінкы си навыпікати, Пак туй ти не буде кониць.

Огень розгурів ся, не треба забыти, Подверичи ищи мало дров,

113

Алманах

А собі лиш лишали копицю. Ягоды в жминю, мало и яфин, Та веречи тото у баняк. Вода закыпит, узвар изварит ся, У хащи без сього нияк!

Я вто ни застав, теперькы всьо инак, Но слідно, што люде чинили: Худобу водили, ушитко косили, Лиш так, у талантї, прожили.

Мож буль напечи, а солонины, Та сяк туй бідує руснак! А на вечерю скыбкы из шкварками, Но почекай, тото май на пак.

*** Дощик паде, Тото не погано. Люблю я дуже, Як шумит менї рано. Лежу пуд папланом, Но вже ся ни спит. Слухав, як играт, Чув, як шумит. Малинько фрішно, Но свіжо в двурци. Теперькы никуды Не хоче ся йти. А кавиль вчинити, Файно ся вбрати, Долиш из возура На двур позирати. Болота усяды, Вода ся наднимат. Уже периходит Сонце вызират. Як файно и свіжо! Мракы по гранках. Широкоє небо Опять у хмарках. Та зась на дворі Зачинат сыпіти, Дощик ся вертат, Яло и гриміти...

*** Ги дым з ціґара авадь давної піпы По гранках гуляє си мрак, Укаже ся сонце, роздрылит гет хмары, Лиш чекай, вто буде май пак. Теперькы лиш рано и читаво фрішно, Но вітер давно вже устав. Листя колыше, травы убнимат, Теперькы лише бы играв. Дорога гыдом лягла си на гранцї Веде, фурт веде чоловіка. Глина червена, сеся черлениця, Ги на скыбци мащена аджіка. А тамкы, де в літї пасла ся худоба, Де чинили велику толоку. Ги джунґлі, ся папороть там розросла, Сяк усе туй, каждого року. А кажут, ож туйкы маржину водили, Копали велику кырницю. А инше косили, бо треба в колхоз,

114

Алманах

*** На лавичках они сидїли, Фурт говорили, казковали. Они великоє богатство! О кулко читаво вни знали!

*** Потук шумит, Чути го файно. Душу розслаблят, Кажу Вам, айно. Пораз у ньому Вода ся наднимат, Даґде и берег З собов си забират. Тото у яри, Кой снїжок ся потопит, У нас не біда, Но даґде пак топит. Слабо помагат Товды и кашиця, Кой збере ся вшидка У потук водиця. Туча у літї, Погода што сь смутна, Завто пак у потоци Вода каламутна. А инак потихы, Помалы шумит. Пуд плитов яков, Ба ци рыбка сидит? Тямлю я, давно, Было ї много. Теперь лиш смітя Доста туй того. Но вірув, ож потук Буде шуміти, Из моста на рыбку Буду си здріти. Такый буде чистый, Ги бы слыза, Ги по кусницях На травах роса.

Бабкы старинькі, дуже жаль, Многі из них вже повмирали. Дїды нас лишили давно, А кулко йщи бы розказали. Ож як косило ся давно, У што ся люде убирали, Живот проходив у роботї, Товды не мало бідовали. Як пасочкы несли сятити, А у зимі колядовали. Не было читаво достатку, Но доброты май булше мали. Ож як конопнї треба терти, И як маржину дозирали. А кой потемок, товды вшидкі, На вечурницї ся збирали. Усї на свальбу ся сходили, Та як играли молодицї! Як по гранках усьо косили, А пак метали ся копицї. Я пиля шпора доста слухав, За тото всьо, за давнину. Теперькы зась всьо хочу чути, Хоть годину оту єдну.

115

Алманах

ЧУХРАН МИХАИЛ Михаил Чухран родив ся 23.11.1954 у Королеві на Притисянщині. Набирав ся розума у Королевськуй вошколі, пак в Ужгородському універзитеті. Из спеціалностьов «хімія напівпровідників» робив у Львові, потому у Хусті , бо там ся вженив. Служив у Совітськуй армії, но не встиг ї розвалити, бо лиш мав на вто 2 годы. Уд хустського завода дустав квартіль, уд жоны – двох дітий. Из годами перебрав ся жити в Королево, на отцюзнину, а робити – на Севлюшську варишську телевізію, удкедь го у свуй час и удправили на пинзію, май велику, ги была платня. На телевізії быв автором и ведучым шора програм, в тому числови й русинськых. Словом, трудова книжка тоненька. Меже ділом писав смішні и не дуже вершикы русинськов бесідов, котрі давно стали свого рода класиков и знані у народі майже, як фолклор. Їх читают на фестивалях, концертах, свальбах, гостинах, у школах и дитячих садочках. Його книгы знані и на Пудкарпатськуй Русі, и всягды по світу, де лиш є русинська діаспора. Доклав ся до выданя журнала «Отцюзнина», выдавав книжкы для діточок и для дорослых, печатав ся у періодици як дома, так и за гатаром – Чехії, Словакії, Румунії, Мадярщині. Планує так чинити и далее.

БЕТЛЕГЕМ ( за народными мотивами) П астырі-3 Ангелы–2 Дідо Чорт Пастырі убраті у білі ґаті и сорочки, на головах шапкы-биркы, обшиті здолу папірьовыми пантликами. У руках мают довгі боты з цоркоталами. Ангелы у довгых сорочках (як дівочі), білі папірьові коруны. Они несут бетлегем.

116

Алманах

Дідо у бунді, ковпакови, на лиці маска ( чорноє полотно з прорізями очей и рота), горбатый (на спині пуд бундов напхано штось), борода з клоча, тайстра через плече. Замість пояса переязаный ланцом. Похожый на медвідя. Чорт у вывернутій бунді, хвуст, рогы, лице зачорненоє. Похожый на… чорта. Входит 1 Пастырь, через плече має тайстрину, куда в кунци складує «гонорар» за выставу. Ци веселити, пане-ґазде, на сесь Сятый вечур? Ґазда Веселіт, веселіт!

1 Пастырь ловрія! Заходят другі Пастырі Туй суть братя мої, з котрими ныні радость вам провіщаю, што у граді Віфлеємі младенець народив ся, котрого сьме много тисяч годув чекали!

2 Пастырь Такоє ся чудо стало, з высоты неба світло возсіяло. Небесні голосы радость возвіщали, то не люде, самі ангелы піснь заспівали.

3 Пастырь И я так гадаю, ож чудо ся стало, бо ягнятка з овцями веселят ся, горі яслями скачут, А май бы нам исе чудо Дідо розяснив, бо ото є старый челядник, довго на світі жиє, до всячиного ся розуміє. Діду, Діду, пойте до нас! Прискакує Чорт А я вже прийшов! Ци є туй яка красна дівка, най ї поцулюю. (старат ся поцульовати якусь глядачку) 1 Пастырь Иди гет, Чорте, не тебе сьме кликали, ай старого Діда! Чорт Не пуйду! Ану, што ми вчиниш!

1 Пастырь Посячу тя водов сятов! Чорт Не бою ся!

1 Пастырь А кедь ладаном обкурю тя! Чорт Йой, не треба! Ладаном – не! Запекло ня и пуд хвостом! Пастырі грозно дуркают ботами. Чорт утік. Заходит Дідо.

117

Алманах

Сыны мої, пастырі, добре ня чувайте, благую вість майте, Ангелы стрічайте; они радостну принесли новину попуд хащу и на полонину, што сночи Месія народив ся, з Дівы воплотив ся, через нього весь світ уд пекла свободи ся. Заходят Ангелы з бетлегеном, співают «Нова радость стала». Пастырі пудхоплюют.

1 Ангел Сеї ночі Божа Мати дитятко породила, в пелену сповила, в яслі положила!

2 Ангел Вівчарі прийшли до хліва, принесли сыра и хліба, Божу Матір пригостили, дитятко звеселили!

1 Ангел Світила звізда з высока, троє царі прийшли з Востока, даровали щиро злато, ладан и миро, коліна преклонили, Богу ся молили. Співают «Рожденство твоє, Христе-Боже наш».

1 Пастырь ( за каждов фразов дуркне ботов) Просиме тя, Спасе, так давно жадаємый, дай нам ото вшитко, што желаєме, просиме тя, Боже воплощенный! ( дурк) 2 Пастырь Мы пастырі убогі, не маєме гріхы многі, лиш віру маєме, Новорожденного восхваляєме, чисті душі наші тобі славу воздают.( дурк) 3 Пастырь Дай нам на світі чесно жити, тебе єдного любити, твою сяту віру сохранити. (дурк) Дідо А я не царь, я старый овчарь, я собі молоду взяв, обы м ся коло неї файно зогрівав, обы коло мене спала, та покровцьом ня покривала. Сятым стати не збираю ся, удчужих жон не зарікаю ся. Хочу обы ми было тѐпло! Забігає Чорт Ко туй казав про пекло? Кого взяти? Дідо Бери мого зятя. Ун ня з хыжі кіряє, ковдовати заставляє. А я туй заночую, бо на столі ковбаску чую. Чую тебе, палинко! Дайте ми хоть малинко - из відра на три персты, тулько берую у собі понести. Чорт Ий, діду, пой до нас, пришов тобі тот час! Пастырі

118

Алманах

Иди, чорте, гет, не кывай діда, бо буде ти біда! Дуркают ботами Чорт, тікаючи Прийдеш ты щи до мене гріти ся.

1 Пастырь Пропала нечиста сила, котра людий страшила. А ми не стуйме, ай красно заколядуйме. Яку, Діду, колядку заколядовати, паны-газды звеселяти? Дідо У Віфлеємі новина! Співают Пастырі Сохрани, Пане Боже, нас уд всякої злости, да будем спасені од днесь до вічнóсти! Дідо Най діти вам здорові ростут, най вам ся несе и когут. Най вас и вночи місяць, гріє, най до вас ніяка біда зайти не сміє.Дойило ся бы ся молока и уд цапа и уд быка!

1 Пастырь Береме бетлегем на ноші, а вы нам за колядованя дайте гроші – мусиме чорнила купити, дідови бороду зачорнити, бо білу не хотят дівкы любити! Не хотят діда обнимати, мусит їм чоколады куповати, а так лиш будут цульовати! Чорт Кого туй треба цульовати? Лізе до присутніх дівчат. Пастырі дуркают ботами, женут доконечно Чорта вон. Ангели Вінчуєме вам, пане-газде, йсі сяткы у щасті, мирі, здоровлі попровадити, а через рок кращых, ліпшых ся дочекати! Най вам Бог подержит сохташ на многая, благая літ! Співают «Многая літ» Просиметя Царю, попросити мусим – Даруй літа щасливії Подкарпатськуй Руси! и выходят – Ангелы, Пастырі, Дідо.

119

Алманах

ЗМІСТ Спередньоє слово………………………………………………..…………………………1 Адамова Леся………………………………………….…………………………..….……..2 Бабинець Марина………………………………………………….………………………..7 Бабинець Юрій……………………………………………………………………...……….9 Береш Петро………………………………………………………………….…………….13 Биров Степан………………………………………………………………………..……..19 Бідзіля Микола……………………………………………………..………………..…….22 Білак Марія…………………………………………………………….………..…………..25 Дідо Микула…………………………………………………….……..……………………31 Душенькевич Володимир………………………………..…..……………………….35 Завадяк Иван………………………………………………..……………………………..38 Капац Юрій……………………………………………………………..…………………..50 Керестеші Александер……………………………………………….…………………55 Косак Ганна………………………………………………………….…..…………………57 Косей Тетяна…………………………………………………………………..…………..61 Костюк Валерій…………………………………………….………………..……………65 Кузан Василь……………………………………………….……………..………..…….68 Мороляк Тетяна…………………………………….……………………………..…….72 Новак Володимир………………………………………..…………………..…………74 Попик Василь……………………………………………………………………………..79 Попович Марія……………………………………………………………………………83 Рибар Тетяна………………………………………………………….………………….87 Рошко Володимир……………………………………………………………..…….…90 Свищо Іван……………………………………………………………………………...100 Стадник Ольга………………………………………………………………………….106 Стан Мігаль………………………………………………………………………….....108 Черкун Віктор……………………………………………………………………….….110 Чикивдя Михаил…………………………………………………………………….…113 Чухран Михаил…………………………………………………………………….…..116

120

Видавництво "Карпатська Вежа" ISBN: 978-966-8269-57-7 Підписано до друку 16.08.2021 Формат 60х84/8 Папір офсетний, друк офсетний, умовно друк.арк. 13.95, тираж 900 прим. Віддруковано ФОП Наумченко Н.В. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції Серія Зт № 29 від 24.02.2006р.