Роман Пиріг. SIMIA Cонети. Видавництво «Post Pool» Сеул MMXIX
SIMIA 1.1. Вітряк
__________________________________________________________
провалля дихотомій в нерозумне сіріє сніг навшпиньки наче втома чуттям не до снаги сидіти вдома бо краєвид вже не нагадує їм мушлю дощенту буревій думок минулих спустошує соматику дрімотну істотного не залишаючи пустотам лиш пустощі заховані в фігурі мовного пасьянсу сумніву додаймо чи краще хай диктує далечінь луну від крику в вирій розпростерту де б марно не блукав уже не знайдеш чого забракло не додаш моменту лету не впізнавши хутко його велінь
SIMIA 1.2. Привид
__________________________________________________________
у світлий світ тече простягнута рука на споді ночі місяць проростає листям притомність прибуває шляхом чистим у днів калюжі дна не бачить однина пелюстки лотоса торкне пружна змія і над думками хмара-ш’яма вже нависла до відчуттів приклеїлися смислом подій відбитки чи я місяця сім’я залишайся у лісі у храмі нікуди не йди крізь вигадки пусті вже проглядає мур збагни завжди було це небо ніжносинім допоки ти не кліпнув стежкою води за кроком крок і з подихом повільним фата-моргану світу розум вправно повернув
SIMIA 1.3. Гонг
__________________________________________________________
за поспіх завинили лиш ми двоє у гальмуванні ж винні небеса що дали спиці нам не давши колеса та хитромудро про незвідане говорять деменції ріка тече у дивне море пірнув чи випірнув не розбира вона та віддалилась стихла суєта вже не бентежить не ляка собою є зустрічі лише розлук немає цей драматичний стукіт серця тло нагору новий пагін проростає розкрилась квітка дмухнуло вікно потрапивши у стислий досвід раю в мелодію якої наче й не було
SIMIA 2.1. Місто Пуранджани
__________________________________________________________
двоє гравців потрібно для гри два полюси для флуктуації надії на землю примарну спираються мрії але немає другого берега в риб бо майбутнє релігія дурнів прийми релігію вищу буднів отруйної змії що огортає колами опорна множині на торговищі розуму продасть нас за борги зневірившись у розпачі тоді блукатимеш за мурами в садах назустріч незнайомка з пишним почтом у очі зазирне й вкраде твій сон у сні і стане під вінець красива й непорочна тоді засієш зерня й тіло нове скуєш в ділах
SIMIA 2.2. Мухурта
__________________________________________________________
ранку тепле молоко витекло з наркотичної кави ночі до краю дахів і дерев охочих знову стати супроти неба мого свідками оберту дзиґи або просування віри в коротші й темніші закутки обточені вправно наче ходи мурахи тунелі занурені в пальці падають глибше у відчуття кінчики в віях фуга у танці на теплій підлозі минає життя ставши несмаком марної праці усвідомленим рухом у забуття
SIMIA 2.3. Дахи
__________________________________________________________
короткий розпач напіввіри вгорі догасав недопалками хмар з-над моря бриз їх наздогнав поки гір шпичаки щелепи стулили загоризонтні поспіхи предвічні стріли нехитре рівняння отримав віддав тиха ніч причастилася таїнством барв увійшовши хрестом у солярні відпливи на ранок рідне у відчуженні своїм над містом море збурило блакить у апогеї липня дивиться навспак той самий день лиш трохи омбілів конфлікт перекотиколін гримить війна у тріскоті цикад
SIMIA 3.1. Третє око
__________________________________________________________
руїни заходу уламки сходу на новому рівні мови гусінь зжерла все та не стала метеликом зовсім якесь залізяччя стирчить зі споду наче ребра зогнилої туші бетону досі сипле віршами у очі осінь бавить палички й колбочки хтось стежить а може вже й діла немає нікому гуп гуп і тиша наскрізна впаде замок високий згасає в кімнаті і не так вже й важливо тепер спалах справа чи зліва чекати спустошений квадрат вікна й одвічна зору дтп порожній дім загортає у ґрати
SIMIA 3.2. Хвиля
__________________________________________________________
матерію думок протер до дір і незугарна правда проступила по колу бігу й небезпечності вітрила яке кораблетрощі лиш рушій препарування спогадів надій пустих здригання миле уявний сам мов неабияке світило в самодостатній падаю надир хіба не забагато згубних марень яка прозора огортає глибина коли хоча б на мить вони зникають давно притихла совісті струна вже порятунку не шукає і не дбає щоб відірвати камінь цей від дна
SIMIA 3.3. Здобич
__________________________________________________________
гойдалка осені в небі зависла збідніло все згорів з паперу світ між горою і низом політ й аутфактний розмах падолисту поміж тим тафтологія злісна а далі далі біле тло привіт стара журба в обгортці зжовклих літ дай же мені дай тут і прісно розгадувать занурену в блакить цю мікросхему сплетеного віття вода замерзла але плине мить собою омиваючи століття промов до неба і благословить орлом що страх тримає міцно в кігтях
SIMIA 4.1. Плин
__________________________________________________________
неідеальний Бог не пацифіст не технократ хоча і пантократор відомий серцеїд й містифікатор неначе в квітах п’яний джміль шукай його здобувши хист спитай хто справжній оператор вестибулярним апаратом у лабіринті розпишись о неймовірний друг цей хижий час пил золотий на пелюстках лілеї світи заплетені немов намисто на смашані думок розплутай враз допоки серця жар іще не вистиг одинадцять і п’ять і попіл хмари однієї
SIMIA 4.2. Синапс
__________________________________________________________
білий цвіт це повторення снігу на структурно вищому рівні розкошуєм в широтах помірних розмаїттям сезонного бігу поки Місяць вмостився у лігво радикали розмножились вільні стріляють синапси адреналінно у спогади про тонусну відлигу і було б так завжди і з кожним роком навіть краще але колись прийдуть і відберуть до нитки все й пропащим зроблять що б не казали там пророки про судні дні і рагнароки нізащо не станеш сам на вірну путь
SIMIA 4.3. Східний берег
__________________________________________________________
хмарний кордон над берегом східним вологого піску запінений пунктир не листя хвої вістря доблакитний віщує мир з ритмічним дном щоразу менш помітним прогнуло стоншену мембрану світло про ясний розум світ стемнілий попросив між гіллям пряний вистеливши дим виходить мова із вогню мов подих із повітря від форми без тіні до тіней аморфних від тріщини в миті до вічності чакри політ на кінчику променя смуток оголений знайшов вірний ключ та замок заржавів поряд тисячі я відцвітають потомлені в генотипи втискається безліч нових
SIMIA 5.1. Шактіпат
__________________________________________________________
текст не міст а бажання схопити рої літер шрифтом з’єднані наче над білим тілом чорне плаче і стає здобування ерзацом мети перепишу сторінку знов від середин до крайнощів стримлять шляхи пропащі неначе зойкне на порозі ніч так лячно рушити так необачно йти незрячому до нерозривності причини й надпричини до місця звідки лине поклик у коливаннях спокою тривкий рушій як підсумок очікувань незмінний все розмаїття прагнень звершує без дій твій новий крок глибоко усвідомить
SIMIA 5.2. МІМ
__________________________________________________________
глибока темна вода чотири береги немає дна розпався дзвін на миті вечірнім араті в небесній далині розмиті крапки нот й ключем птахи змія предвічна торує шлях carpe diem уверх хребцями днів у семиліття понад міру сугестій хай Індія світить і буде Ґанґа повною води найпотаємнішу скарбницю відчинити на тонкім гіллі соком налилась хурма порізано слова і видобуто ниті поет невтомний із машини визира неначе гострий ніж у оксамиті міст перетнувши пам’ятай про імена
SIMIA 5.3. Аланкар
__________________________________________________________
із антисфери ока зірвано портьєру метелик вилетів й залишився без крил подвійний вузол мимоволі розпустив деволюційну демонструючи манеру змішавши ендшпіль з піною етеру подбав щоб кокон математик спорожнів а пам’ять стала лише станами без слів Мінерва спалахом пожовклого паперу це від анаді до ананти зоріє шлях і зазирнувши в камера-обскуру малює в темряві морську печать а містика що мала меду смак на звалищі знецінених понять лиш прикрих сліз оголює фактуру
SIMIA 6.1. Зсув
__________________________________________________________
правда життя наче контур кленового листя у хризантеми троні птахи перелітні поснули розсипавши піском північний мур Меркурій на маргінесі сонячних падінь спинився і покотились раптом в подорож космічну ламані лінії дахів зигзаги вулиць занурені у полум’я осіннє шпилі церков давно минулі поривання що нитками вплелись у вічність багато перепон та ціль осяяна єдина клен оточив себе новим кільцем і рухом зсередини здійняв увись багряні хоругви тепер і ти зроби на шибі подиху хмарина і біль що недоповз з нуля у точку псі утік від дощу в контрапунктну множину
SIMIA 6.2. XX
__________________________________________________________
вічні двадцять наче центр тональності герметичності додає темрява за вікном віялом зі світла бра в кутку магнітофон плівку домотав і завмер в медитації ніяк не вийду звідти хоч і час мінятися касету зі сторони а на сторону б знов істину в собі чи поміж нами не знайшов дурень як всі чи погано старався місто намокло дощем і не висохне сходи спіраллю врізаються в простір знадвору крапель шум вистрибують фонтани з калабань нема нічого кращого за це та раптом спинились на місці предвічної рани фіґлярські фронтони із плоті і кості
SIMIA 6.3. Basso continuo
__________________________________________________________
переплисти Чумацький шлях пройти крізь вушко сонячної голки у хмарі даних зліпок тонкий одіж бажань що визріли в серцях очниці неба в зір бійницях розірваний листя килим під ноги хитких світлотіней перестороги порожнє із повного вийняти силяться місячним сяйвом сп’янівши продовжуй марити у снах поки кують для людства молот невблаганний тонкий шпичак поволі входить в архаїчну голову біжать бустрофедоном тексти інші
SIMIA 7.1. Жар
__________________________________________________________
під золою вистиглих картин завмерлого неба змерзлої землі лежить одвічний жар реальності що не залежить від чергування зим мороз без снігу місяць розглядів свій зойк у шибі все довкола із межі й напевно з антифонів дні і ночі бо виправлено буде з двох кінців ліс здичавів все стовбури й каміння сторчма упала вглиб долин луна серед причин найперша буде милість вже потім гра та моє покоління зітхає не награвшись вітер й свист і кожен обрис рідний мов уявна самота
SIMIA 7.2. Стріла
__________________________________________________________
і мисливець і здобич водночас однією стрілою влучаю у себе й в магніт в тишині поліморфній роздуму слід колами розпався неохоче так з зернят виринають очі зачаївся в іржі планетарний зеніт піщинки лежать де був моноліт серце стиснулось та груди лоскоче в нектар гірку домішано отруту крізь щастя прозирає розпач й біль хоч лотос звісно й виростає з бруду любов п’янка кидає довшу тінь після полудня пристрасті віоль д’амуру тому страждай і пий радій і пий
SIMIA 7.3. Закон коліс
__________________________________________________________
зустрілися два океани і розлились але слова і розум повернулися назад від жадібної мови антидот дарма зі схованки серця добути ми силились писав історію життя мов олівці стер тіло пил лишився по кутках це тіло наче мапа на ній меандр роками витікає крізь потилицю шукаєш жінку то подбай про вчителя збагнувши зміст Вергілія четвертої еклоги злиття прочуєш скрипки і гобоя і щоб очистити слід спершу розтопити а також змінитись щоб стати собою під льодом риба сніг під небом і дороги
SIMIA 8.1. Folia
__________________________________________________________
вогонь гарячий у долонях тиша рясніша після боротьби змішалися мов Холі кольори смаки раси солодкий й солоний у квітці у хмарі що пишно розгорне пір’я павича в небі нової весни польотом стрімким Купідона стріли над Варшаною блискавки полум’я був вибух тут та свідків вже немає з тріском пройшлися списи по щитах над пробитими латами ніжне іще у колоссі зерно визріває я нарешті розгледів Сонце і на ньому не було плям
SIMIA 8.2. Аутодафе
__________________________________________________________
світ за вікном і я неначе глина із болі тіні і зі страху смерть ніяк не вийти назовні тепер вода під берегом швидше плине ніде не залишусь в дорозі загину я сам собі тюрму зліпив й помер переступивши через голови химер осліп від дзеркала наполовину а інша половина мина старий баньян і поспішає за мріданги звуком ногами відірвавшись від турбот Божеств отримавши святий даршан поки з самскар возводять ешафот опановує щастя щемну науку
SIMIA 8.3. Пурва рага
__________________________________________________________
вишня в цвіту нагадує ґуру що неземну красу дарує пишно до себе вабить запахом незвичним і завжди taror api sahisnuna щоразу давній і водночас юний ще й білим квітом усмішки намисто ці квіти що повніють медом чистим хмаринку бджіл до себе пригорнули хотів побачити але очей немає слова розчути пустка замість вух лише на хвилю хвиля напирає спочатку ти як батько потім друг згодом рука що вгору підіймає і звісно Бог і трансцендентний звук
SIMIA 9.1. Дхрува тара
__________________________________________________________
у свідомості наче в воді розчинилося все що було не вбивай у воді дзеркало що вкрите калумуттю миті нема опори більше в вишині дерева похилилися додолу ця точка не вершина а відмова високе лиш завада простоті до мушлі кривої зачинені двері вже очі день заплющує блакитні і тушшю свій шедевр залив великий майстер на папері роздоріжжя позбулось шат між тим спокійним стало все і cитим
SIMIA 9.2. Тета
__________________________________________________________
дощ у великих числах осмислити поки свій циферблат стрілка оре скинути тіло напруги і болю китом наповзти на міст береги вітру шум тишею вишитий наодинці з собою залишилось море стільки барви у чорному сховано стільки налито в ерзаци мети у проміжку між знаю і не знаю теодицею сонце розгортає на стіні багатозначно птаха по піску стрибає виходять закарлюки лиш криві тінь біла над Гіпербореї краєм опанувала букву н у слові ні
SIMIA 9.3. Totentanz
__________________________________________________________
останню хмарину розвіяно в небі колами в зіниці постать розійшлась відступило море оголило пляж мушлі розсипавши наче монети часу забракло годинникареві химерна мрія у дзадзені не збулась усе продали і купили безліч раз miserere mei Deus miserere Тебе шукаю але теж шукаєш Ти на троні з квітів яснооку Бхавамайї крізь перепони маєш всі пройти звістки й таємні знаки надсилаєш Тій що в сприятливі занурена думки і бачити завжди Тебе бажає
Роман Пиріг народився у 1977 році у Львові. Працюючи дипломатом, значну частину життя провів в Азії, включаючи В’єтнам, Індію і Корею. З 2007 року пише переважно паліндроми. Автор ліричної збірки ТАЄМНА РІКА (2013), збірок паліндромів ШЕ (2015), АТОМА САМОТА (2015), SOULFLUOS (2016), МІ7 (2017), AMENE ENEMA / З УМА – ГАМУЗ (2019). У 2012 році опублікував книжку візуальних паліндромів ПОТОП (Сhapbookpublisher). Друкувався в антологіях ЛАБІРИНТ УКРАЇНСЬКОГО САМВИДАВУ (Буква і цифра, 2004), THE DARK WOULD (Knives, Forks and Spoons, 2013). Графічні паліндроми автора публікувалися у журналі BRAVE NEW WORD (#11, 2018). Статті на паліндромну тематику презентовано у журналі рекреаційної лінгвістики WORD WAYS (Vol. 52, issues 1-3, 2019). До збірки SIMIA увійшли тріо-сонети і колажі.