Історія села Мончин Погребищенського району

Потьомкін А.П.

Короткий нарис

історії села Мончин Погребищенського району

до 1917 року

2013

Короткий нарис історії села Мончин Погребищенського р-ну Точної дати заснування села Мончин не відомо, перша письмова згадка датується 1629 роком (подимний реєстр володінь князя Я.Вишневецького) Брацлавське воєводство Речі Посполитої (до якого належав і Мончин) в другій половині XVII століття зазнало величезних спустошень від польсько-козацьких війн та татарських набігів, пережило масові міграції покозаченого населення на Лівобережжя, тож по встановленню відносного спокою на початок XVIIIст. було заселене чи не заново вихідцями переважно з західних (Волинь та Галичина) та північних (Полісся) земель. Магнатам було вкрай необхідно заселити свої землі, тож новоприбулі поселяни певний час користувались пільгами в податках та трудових повинностях. Саме на цей період припадають нові документальні згадки про Мончин – найстаріша метрична книга місцевої церкви (зберігається в Центральному історичному архіві в м.Києві), куди записували хрещення, шлюби та смерті. Нова ж церква була побудована в 1756 році, на той час це була уніатська (греко-католицька), що адміністративно підпорядковувалась до Погребищенського деканату. На 1782 рік парафія мончинської церкви налічувала 72 двори, в яких проживало майже 385 жителів. Окрім уніатського населення бути і католики, тож можна говорити, що на другу половину XVIII ст. в селі проживало більше 400 осіб. Кінець XVIII став кінцем для Речі Посполитої, яку поступово розділили між собою Прусія, Австрія і Росія. І в 1793р. Правобережна Україна відійшла до Російської Імперії. Церква з уніатської була перетворена на православну, проте решта селянського життя мало змінилась. Як і раніше більшість села складали поміщицькі селяни (кріпаки), що відробляли пану повинності, також тут проживала неве-2-

личка громада чиншової шляхти, що платила поміщику за мешкання на його землі гроші (чинш), і яка за своїм щоденним життям мало чим відрізнялась від селян. Саме на цей час припадає цікавий судовий розгляд по «пошуку вольності» жителем Мончина Сави Жиловським, якого хотіла покріпачити поміщиця Боржецька. На суді 1806 року з’ясувалось, що дід Сави прибув в Мончин в 1740х роках з дружиною і сином Петром – майбутнім батьком Сави. Місцеві селяни прозвали їх Слободянюками. Петро підріс і одружився з мончинською дівчиною, в них народилось декілька дітей, в тому числі і Сава, якого згодом батько відправив в Вінницю на навчання грамоти. Після навчання він деякий час служив по різним селам помічником дяків, а потім одружився в Прилуці і залишився в тестя в приймах, паралельно працюючи писарем у поміщиці Гонорати Боржецької. Під час першого опису новоприєднаних територій Правобережжя (ревізія населення 1795р.) він був за її дорученням в м.Ясси і відповідно в жодних списках, що б прив’язували його до певного стану (сословія) не значився. На це і послався суд надаючи право вибрати Саві місце проживання, яке побажає. Він, не довго думаючи, вибрав міщанську общину м.Звенигородки. Якраз на цей період припадає й інша, не менш драматична історія. Поміщик сіл Сопина і Ординець Комарницький взяв в оренду у Боржецької Мончин з Шендерівкою і за декілька років довів жителів до зубожіння надмірною панщиною. Страждали не тільки селяни, але й місцева дрібна шляхта та духовенство, які певною мірою залежали від землевласника. Тож не дивно, що справа дійшла до суду і протягом 1804-05рр. у Комарницького відібрали Сопин та Ординці в Дворянську опіку за жорстоке поводження з селянами, а Мончин повернули поміщиці. За якийсь час в 1825 році новим господарем Мончина став Ігнатій Корнилевський. За років п’ятнадцять він помер, залишивши маєток своїм малолітнім дітям. На цей -3-

раз ситуацією «без твердої руки» скористались вже мончинські селяни і в 1852 році вдова поміщика подавала позов «з приводу повернення захопленої селянами землі в маєтках її малолітніх дітей в с.Мончин» На 1851р. припадає згадка про існування в селі невеликого винокурного заводу (гуральні), згадується він і пізніше в 1870р. Сам же Мончин через шлюбно-родинні відносини попав до рук Пашкевичів, а потім до Шполинських. Нові 1860-і роки знаменувались рядом великих перетворень в державі. 1861 року було скасоване кріпацтво і селян почали наділяти землею під викуп. Прикметно, що саме на цей час припадає розширення шлюбних кордонів і мончинці нарешті змогли вільно одружуватись з жительками сусідніх сіл. До цього часу жителі того ж Сопина шукали наречених аж в Ординцях, що належали тому ж власнику, що й Сопин, а не в сусідньому Мончині, так як поміщикам було не вигідно зменшення кількості кріпачок чи кріпаків через шлюби і переселення їх в інші села. Після адміністративної реформи Мончин в 1866 році стає волосним центром і перебуває ним до реформ кінця століття, коли разом з сусідніми Сопином та Ординцями ввійшов до Спичинецької волості. Друга половина XIX ст. означена подальшим розвитком села, відкривається школа, перебудовується церква. Вже вільні селяни налагоджують своє господарство. Та Перша світова війна і подальші революційні події радикально змінили ситуацію, втім це вже інша історія.

-4-

Додаток: Відомість про церкву, причт та приход Центральний державний історичний архів України в місті Києві фонд 127, опис 1011, справа 296

Вѣдомость о церкви Рождество-Богододичной состоящей Бердичевскаго уѣзда Кіевской епархіи въ селѣ Мончинъ За 1916 годъ

1. Церковь построена въ 1906 году тщаніемъ прихожанъ 2. Зданіемъ деревянная вмѣстѣ съ колокольнею обѣ на каменномъ фундаментѣ 3. Престоловъ въ ней одинъ во имя Рождества Пресвятыя Богородицы 4. Утварью достаточна 5. По штату положены священникъ и псаломщикъ одинъ 6. Жалование положено священнику въ годъ 300 руб. А псаломщику 100 рублей 7. Кружечныхъ доходовъ за 1916 годъ получено 624 рубля 8. Другихъ источниковъ содержанія нѣтъ 9. Земли при цервѣ остоитъ усадебной вмѣстѣ съ погостомъ церковнымъ 2 десят. 1.375 квадр саж. пахатной 24 десят. 1830 квадр.саж., сѣнокосной 12 десят. 2220 квадр.саж. Земли эти записаны въ проектъ обезпеченія причта который съ планами церковныхъ земель и актомъ раздѣла ихъ между членами причта храниться въ архивѣ церкви -5-

10. Качество церковной земли хорошее черноземъ. Средній доходъ ею приносимый 240 руб.

11. Дома для священно и церковно служителей на церковной усадебной землѣ построены тщаніемъ на сумму выданнную Епархіальнымъ строитель.комитетомъ въ 1892 и 1913 году и составляютъ собственность церковную.

12. Другія зданія принадлежащія церкви: а) для священника амбаръ, гумно, хлѣвъ, конюшня и экипажный сарай, ледникъ и погребъ, б) для псаломщика сарай, клуня и погреб. В) Зданіе церковно-приходской школы Состояніе домовъ: въ священника въ плохомъ, а псаломщика въ хорошемъ 13. Книги до церковного круга имѣетя всѣ. Въ церковной библіотекѣ находится книгъ для чтенія предназначенныхъ 60 томовъ 14. Церковныя деньги въ целости за ключемъ церковного старосты и печатію церковною. Неподвижной суммы состоитъ в кредитныхъ учрежденіяхъ 225 руб.

15. Имѣющіяся въ приходѣ одноклассная церковная приходская школа двухлѣтняя помѣщается въ домѣ устроенномъ крестьянами на содержаніе ея отпускается отъ государственнаго казначейства 480 руб. и мѣстнаго общества 110 руб. Обучается 52 мальчика и 31 дѣвочка.

16. При церквѣ состоитъ старостою церковнымъ съ 1914 года крестьянинъ с.Мончинъ Даміанъ Ильчукъ, которй должность свою проходитъ аккуратно.

-6-

О причтѣ - Священникъ Андрей Мелешковъ умѣръ, мѣсто священницкое праздно Вдова священника Анна Максимова - 51г.

- Псаломщикъ Максимъ Кононовичъ Ефремовъ – 51г.

- Учительница Александра Василіевна Лысынчукова – 24 г, получаетъ въ годъ 480 руб. Изъ духовнаго сословія. А обучалась въ Ржищевской второклассной церковно-приходской школѣ. Проходила учительскіе должности [до тѣкущей въ Мончинѣ] въ д.Вольнопольѣ, с.Васильковцахъ и Сопинѣ с 1908г.

- староста церковный Даміанъ Ильчукъ – 50 лѣтъ

О приходѣ Православныхъ 798 муж., 796 жен. Кромѣ того другихъ вѣроисповѣданій: Евреевъ (іудеи) 4 муж., 12 жен. Католиковъ 2 муж., 4 жен. Итого всѣхъ жительствующихъ на територіи прихода въ 201-мъ дворѣ - 804 особы мужеска пола и 812 женска, а всѣго 1616 .

_______ *варто зазначити, що попри поширену думку про “корову за тр рублі” ціни початку 20 ст. були значно вищі, так мішок картоплі в місті коштував 1 рубль, 1 кг свинини - 30 коп., куриця - 50 к.

-7-

з топографічної карти Шуберта за 1860-і рр.

Питання та пропозиції прохання надсилати на orlyvka@gmail.com