Робота на конкурс "Я-журналіст"

BILOKONSKYI BILOKONSK Y I true story

true story

Дмитро

Білоконський true story

РЯТУВАТИ ЖИТТЯ НА ЛІНІЇ ВОГНЮ: ІНТЕРВ’Ю З БОЙОВИМ МЕДИКОМ З СУМЩИНИ ДМИТРОМ БІЛОКОНСЬКИМ Особливу шану в умовах повномасштабного вторгнення хочеться віддати боиовим медикам. Вони не зовсім медики в класичному розумінні. Їхнє завдання – вижити та врятувати. Під обстрілами, у польових умовах рятують своїх боиових побратимів. Віиськовослужбовці, які не тільки надають медичну допомогу, а и при цьому виконують боиові завдання. Нам вдалося поспілкуватись з медиком, якии має досвід роботи в гарячих точках. Дмитро Білоконськии має віиськовии досвід в умовах АТО та повномасштабного вторгнення. Про це читаите в матеріалі.

BILOKONSK YI - Як давно ваше життя пов’язане з медициною?

- З медициною пов’язании давно – ще з 2004 року, коли почав навчання в Лебединському медичному училищі (нині – Лебединськии фаховии медичнии коледж імені професора М.Ї. Ситенка).

-Що мотивувало вас повернутися до військової справи у 2022 році?

- Що мене може мотивувати? Мої діти. Я в першии день їх відправив. Ї вони були в безпеці о 9.00 24 лютого. Ї все. Ї далі все заради них. Я хочу, щоб вони жили в країні, де немає віини. Я не хочу, щоб вони воювали. Це основна мотивація. Я на посаді начальника медичної служби ще до

повномасштабного вторгнення. Свого часу відслужив вже один контракт, 5 років, звільнився, працював сімеиним лікарем в Їрпіні. Пішов у віиськкомат, став в оперативнии резерв першої черги, підписавши контракт знову ж таки в резерві, бо я розумів, до чого все иде, я не був певнии, що це знову повториться. Після своєї основної спеціальності лікарської я пішов ще навчатися віиськовіи. Цеи фах більше посадовии, більше керівнии, це не практик, не лікарськии практик. А більше навчена ланка керівного складу. Їноді організована евакуація рятує більше людеи, ніж один гарнии хірург в окопах. Коли вже керівнии склад залучається, то це означає, що вже все дуже погано. Ї це треба розуміти та приимати.

Як відрізняється принцип роботи воєнних медиків і медиків цивільних? Кардинально відрізняється. Цивільні медики працюють у повніи безпеці. Вони працюють на своєму робочому місці, куди приходять щодня. У нашому випадку ти постіино в русі. Ми в постіиніи небезпеці працюємо. Перебуваючи навіть на відносніи дальності від поля бою, ми є пріоритетними цілями. Ї цеи фактор кардинально відрізняє від цивільних медиків. Ї ще одна різниця між віиськовою і цивільною медициною у тому, що тут медицини насправді не так багато, як всі думають. Тут більше планування, тут більше прогнозування, тут більше виживання. У зоні 10 кілометрів від лінії зіткнення ніякии мобільнии не працює. А, якщо навіть десь він пробивається, то він пеленгується. Якщо там пеленгуються три і більше мобільних телефони, то це дуже класна «жирна» ціль. Ці всі речі настільки складні, що поки сюди не потрапиш, ти в житті не зрозумієш цих всіх речеи. Це дуже складно. Коли ми приїжджаємо на нове місце, розгортаємо ретранслятори, я їду на точку 1 кажу: «Я виходжу на точку, як приимаєте мене? Чуєте мене чи ні на ціи точці?» Ї так з кожної точки треба перевірити, чи є зв'язок. А якщо працює РЕБ, то цеи зв’язок має пропадати. Ти не зможеш давати інформацію повноцінно. Ми задумалися, коли світла не було ‘ вирубали у нас зв'язок. Ми всі різко задумалися: «А треба б генератор мати?». А в цивільному житті, коли є світло, тобі нічого не треба. У тебе є світло, є вода. А там цього всього

немає. Ї ти повинен з цим змиритися і щось робити, щоб воно було. От розумієте, у чому різниця цивільної і віиськової? Ї ми вже там довго воюємо. Ми вже знаємо ці всі нюанси. У нас є завжди два старлінки, у нас є два екофло. У нас є два генератори, які заряджені завжди стоять. У нас є люди, які відповідають за кожен напрямок. Ї вони знають, що якщо отам машина заглухне, то нам всім кінець буде. Ї вони починають думати и включати мізки, що треба обслужити, треба подивитися, перевірити, чи все є, чи всі ноші, чи вимиті ті ноші після чергового поранення; чи поклали турнікети та бандажі додаткові, які були витрачені за попередню добу. Ми не звикли в цивільному житті, до такого. Чи кожен лікар може працювати в умовах війни? Я вважаю, так. У країнах НАТО це варіант норми, тобто будь-якии медичнии працівник, щобільше, не тільки лікарі, а будь-якии середніи та молодшии медичнии персонал. Там будь-яка лікарня під час оголошення стану віини є віиськовим госпіталем. Усі думають, що це якась окрема каста, яка спеціально вчиться чомусь там. Нічого подібного. Віина однакова для всіх. За правилами лікарів немає на полі бою. Це було, хіба що, в Їрпіні в першии місяць початку повномасштабного вторгнення. Нині прикладається максимум зусиль, щоб такого не було. Лікарі не повинні бути на полі бою. Це нонсенс. Це дуже дорого для всіх: для держави та для будь-кого. Лікар – це професія, яку не можна за місяць опанувати. Це так не працює. Коли

почалосяьповномасштабнеььвторгнен ня, то люди приимали різні рішення. Приимімо це. Деякі люди в погонах поїхали на Захід України, а деякі цивільні шукали можливість бути ефективними та допомагати. Це все залежить від моральних якостеи кожної людини. Це нормальна реакція нормальних людеи незалежно від професії, але коли це ввіишло в ритм довготривалии боротьби, то люди почали замислюватися: «Що я тут роблю?», «Чому я тут?», «Що я хочу?», «Чому я повинен зараз цим заиматися, якщо я лікар?». З часом всі почали розставляти свої пріоритети, як ЗСУ щодо людеи, так і люди щодо ЗСУ. Лікар на посаді боиового медика – це абсолютно ненормально, такого не повинно бути, але така реальність 2022 року, тому на владному рівні були прииняті відповідні рішення: людеи розподілити за посадами, що

відповідатимуть їхнім знанням і вмінням. Зустріти лікаря на полі бою на другии рік віини вже маиже з області фантастики. Але я особисто знаю анестезіолога, якии надавав вузькоспеціалізовану медичну допомогу в окопах, у бліндажах безпосередньо в 500 метрах від лінії боиового зіткнення. Щоб таке представити у віиськах країн НАТО… Там за таке могли б когось посадити, тому що кваліфіковании лікар може бути набагато ефективнішим і допомогти більшіи кількості людеи на рівні госпіталю чи стабілізаціиного пункту, де також не вистачає рук. Віина – це ті речі, які, по-перше, дорога річ, і це треба розуміти и приимати, це дуже дорого воювати, а воювати висококваліфікованими людьми – це ще дорожче. Тому від цього відходять і стараються навчати базових речеи тактичної медицини звичаиних біиців, які в окопах. Це основна моїх завдань як начальника медичної служби.

"Тут все тримає тебе в тонусі. Ти згораєш, так, тут дуже сильно згораєш. Але ти по-іншому дивишся на світ. І поки вся Україна не пройде хоча б частково через це, вона ніколи сніг не зрозуміє військових. " військовий лікар Дмитро Білоконський

Чи доводилось вам особисто надавати допомогу людям у бойових умовах? У мене друг був поранении на деокупованих територіях. До траси иого витягли хлопці, з якими він ішов, а далі я надавав допомогу. Твоя ціль иого лікувати і довезти до госпіталя, де ти знаєш точно, якщо ти довезеш, то иого врятують Ти просто це виконуєш до автоматизму. З якими травмами особисто вам довелосясснайчастішеізустрічатися? Осколкові, 95%. Осколкові травми кінцівок бували и кульові звичаино. Але переважна більшість – це осколкові поранення кінцівок.

Вам часто доводиться ухвалювати важкі рішення, наприклад: кому надати допомогу першому? Кого відправити до шпиталю? Чи інше? Ці речі вже чітко градуиовані. Наприклад, черговість і тому подібне. Це насправді не важкі рішення для тих, хто працює з великоюсскількістюсспоранених. Це так звании сортування. Це не наиважче, що є. Прииняття рішень це теж не наиважче. Це насправді дуже прості речі, якими заимаються всі медики, боиові, небоиові в армії. Ї вони не є складними. Складніше тут прииняття рішень щодо евакуації з поля бою. Ї вони, на жаль, приимаються не лікарським складом. Це до питання навчання звичаиних біиців і боиових медиків. Саме там приимаються наиважчі

рішення і робиться наиважча робота. Це першии кілометр з поля бою до першої точки, скажімо, пункту збиття. Де вже з’являються перші медики. От оцеи варіант наиважчии, там діисно дуже важко приимати рішення, хто піде забирати цих людеи, чи є смисли їх забирати зараз взагалі. Тому що, на жаль, тактика нашого ворога підступна. Їноді вони використовують живу приманку, коли там наш поранении. Своїх поранених, загиблих намагаємося рятувати, а вони вішають дрон над цією людиною і чекають, коли прииде евакуація, ці речі є заборонені Женевською конвенцією, але така тактика практикується, тому важкі рішення приимаються там: чи є зміст забирати, чи є зміст ризикувати іншими здоровими людьми, які підуть евакуацію здіиснювати і потраплять під пристрілянии ворожии обстріл. Що відчуває медик, коли не вдається врятувати людину? Якщо ти зробив усе, що від тебе залежить… то що ти можеш відчувати? Була людина – немає людини. Так, є якась жалість, якась... Якщо ти зробив усе, що міг в тих умовах, які були... У мене на зараз жодного сорому немає. Це важко, але... Щобтакого надприродного та критичного... Є речі, які треба просто приимати. Бо якщо їх не прииняти, то важко живеться.

Як вам вдається ментально триматися в таких умовах? Ментально наиважче. Багато методів є різних. Буває відсторонення. Коли я от їду у відрядження, я передаю повністю свої посадові обов’язки людині, яка мене може замінити. Я впевнении, що вона зможе замінити. Вона володіє всією інформацією, яка на цьому етапі є. Ї в такому випадку я можу виключити свіи мозок, коли сплю у себе вдома чи там, де я знаходжуся зараз. У такому випадку я сплю спокіино, без будь-яких препаратів. Я сплю. А в тих умовах я не можу цього собі дозволити. Я реагую на кожен дзвінок. Швидко. П’ять-десять секунд. Ментальне здоров’я є наибільш важливим в цих умовах. Його берегти потрібно першочергово. Є такии протокол натівськии психологічної допомоги на полі бою про те, як надавати собі допомогу, зокрема психологічну.

Ми знаємо, що ви маєте досягнення у футболі. Чи покинули ви заняття футболом? Я зараз у відрядженні. Учора був на тренуванні. Коли я тут, у Києві, я завжди відвідую тренування (посміхається). Сумка з футбольними речами їздить зі мною в машині. Якщо в мене є така змога, відразу приїжджаю. Так, я не у формі зараз, я це знаю, визнаю.

"Іноді організована евакуація яд рятує більше людей, ніж один

гарний хірург в окопах" військовий лікар Дмитро Білоконський

Ви були в одному підрозділі з Тарасом Тополею. Чи дійсно він був бійцем? Чи просто зіркою для красивих фотографій?

Він у моєму підрозділі. Я був иого командиром, а зараз він відряджении. Але він є нашим біицем далі. Я познаиомився з ним якраз на тіи точці, де ми збиралися 24 лютого. Туди приишла велика кількість людеи. Хлопці з иого гурту відразу стали на посади стрільців-санітарів в одніи із рот. Вони водили санітарнии автомобіль. У тактичніи медицині вони орієнтуються. До речі, першии поранении якраз в Києві був, якому вони надавали допомогу. Це був офіцер, якому відірвало руку РПГ. Тарас записував інтерв’ю постіино. З першого дня повномасштабного вторгнення, бо він вільно володіє англіиською. Тарас у перші дні повномасштабного вторгнення доносив інформацію до світових еліт, ЗМЇ, людям по світу. Це заслуговує набагато більшого, ніж те, що робили деякі

віиськові діячі. Для розуміння, на Салтовці вони жили в підвалах своєю ротою; працювали та як санітари. Я їх забрав до себе, коли в мене звільнилася посада водіїв-санітарів, тому що їхня рота розформовувалася на тои момент. Одного разу приїхав цілии капітан із генерального штабу. Він теж думав, що Тарас Тополя сидить в тилу і знімає відосіки. Ї теж поїхав в тои тил. Але повернувся без ноги. Він реально думав, що не може Тарас Тополя сидіти з усіма біицями. Усім людям, які вважають, що це піар-хід, то я скажу чесно, якби хоча б частина наших усіх зірок зробила ту роботу, яку вони зробили, то я думаю, ми б вже були ближчі до перемоги. Я знаю, що це за люди. Я з ними багато чого проишов. Час усе розставить на свої місця рано чи пізно.

""Ми точно не плануємо вдома, яд що в супермаркеті будемо розраховуватися саме готівкою, яд а не карточкою" військовий лікар Дмитро Білоконський

ЛИШЕ

ПЕРЕМОГА Ми знаємо, що ви евакуюєте поранених на броньованій техніці. Але наскільки взагалі небезпечно заїжджати так близько? І як взагалі проходить цей процес? Процес планування відбувається по-різному. Треба розуміти, коли приходить боиове розпорядження, ти отримуєш інформацію про конкретне місце, де це буде відбуватися, де там перші передові позиції. Ти дізнаєшся від попередників, які там стояли, які там є варіанти, як вони робили це. Коли ми заходимо в нове місце, нова кампанія починається, перше це рекогностування. Я сам проїжджаю позиції, я дізнаюся інформацію з позиціи, я дивлюся карти, я розмовляю з людьми, які були до нас там, або які є біля нас. Це процес такии, достатньо громіздкии, щоб потім на основі цих даних прииняти рішення на біи, як ми будемо це робити. Скажу чесно, це непросто. Потім це все ще треба перенести на карти, на папір, довести до людеи, як ми будемо це робити, до своїх медиків, які тобі підпорядковуються. Потім медики своїм біицям розказали, що отут знаходиться така-то точка, тут отака. Ще не було жодної кампанії, на якіи би щось ці всі речі повторилися. Усі варіанти, вони повинні бути прораховані до деталеи. Ми в цивільному житті не звикли такі речі прораховувати. Ми идемо в магазин і не плануємо, яким маршрутом ми будемо їхати. Ми не плануємо, на яку касу ми станемо розплачуватися. Ми не думаємо, чи будемо готівкою,

чи... Ну, можливо, хтось і думає. Ми точно не плануємо вдома, що він буде в супермаркеті розраховуватися саме готівкою, а не карткою. А там це треба продумати. Як ти будеш? Хто буде це робити? Яким чином? На якіи точці? Це все... У цьому дуже непросто варитися і постіино щось планувати. Але це треба робити. По-іншому втрати будуть в рази більші. Тут все тримає тебе в тонусі. Ти згораєш, тут дуже сильно згораєш. Але ти поіншому дивишся на світ. Ї поки вся Україна не проиде хоча б частково через це, вона ніколи не зрозуміє віиськових. Це міи висновок за два роки повномасштабного вторгнення. Ніколи. Ї питання будуть ставитися по типу: «Коли закінчиться віина?» і «Як ви здіиснюєте евакуацію?». Це тригерить. Такі питання тригерять, дуже сильно тригерять. Це таке відчуття, що ти на різних рівнях просто з людьми живеш. Наче в одніи країні, але при цьому в різних, не те, що країнах, а континентах різних. Я вже мовчу про захід України. Тут в Києві ось я приїхав, відрядження. Тут, ну, ладно, я вже там змирився, я періодично виїжджав, в мене відрядження. Була відпустка, слава Богу, відпускали трохи від цього відіити. Але поки я не бачу, щоб воювала країна. Поки що я бачу, що воюють віиськові. Це міи висновок.

"...поки я не бачу, щоб воювала уява країна. Поки що я бачу, що воюють військові." військовий лікар Дмитро Білоконський

Н А Д П РОЄК Т О М П РА Ц Ю ВА Л И : Н і к іта З і бо ро в, ст уде нт М ФК С у мД У Ол ь га Ла ріо нов а , студентка М ФК С умД У

л

BILOKONSK Y I true story

true story