255 Бізнес

МІЖНАРОДНИЙ ПРОЄКТ ДЛЯ УСПІШНИХ ЛЮДЕЙ

95/255 Janu 2026

Тетяна

РОЖНОВА

МАЙСТРИНЯ BEAUTY-ІНДУСТРІЇ ПЕРЕМОЖНИЦЯ ТА ПРИЗЕРКА ЧЕМПІОНАТІВ IBA BEAUTY AWARDS, WORLD BEAUTY CHAMPIONSHIP milleniumra.com.ua

1

2

MILLENIUM BUSINESS’січень

milleniumra.com.ua

3

4

MILLENIUM BUSINESS’січень

milleniumra.com.ua

5

Person

T

etiana ROZHNOVA is a beauty industry master with strong international recognition. She is a winner and prize-winner of prestigious world championships such as the IBA Beauty Awards, World Beauty Championship, and the “Empire of Beauty” Championship in Washington, where she won three first places and one third place. She is a laureate of the Rising Star, Most Requested Lash Stylist, and Client’s Choice nominations, as well as a certified international judge for the World Beauty Championship and IBJA. In an interview for the international magazine MILLENIUM CLUB, Tetiana talks about her inner journey as a master, her professional principles, responsibility for results, and her vision for the future of the beauty industry.

TETIANA ROZHNOVA:

INTERNATIONAL AWARDS ARE NOT ABOUT TITLES. THEY ARE ABOUT INNER STRENGTH AND RESPONSIBILITY TO THE PROFESSION — Tetiana, your participation in international championships and victories on the world stage — in particular, the IBA Beauty Awards, the World Beauty Championship, and the “Empire of Beauty” championship in Washington, where you won three first and one third place — is a serious professional recognition. What do such awards mean to you personally and how have they influenced your inner sense of yourself as a craftswoman and expert?

— For me, these awards are much more than titles or medals. They are confirmation that I have chosen the right path as a master. Every international championship is, first and foremost, a challenge to myself: to my own fears, doubts and limitations.

Victories at the IBA Beauty Awards, World Beauty Championship and “Empire of Beauty” Championship in Washington gave me a deep sense of inner strength. I felt not only like a master, but also like an expert whose approach, vision and aesthetics are valued on a global level. Along with confidence came increased responsibility — to clients, colleagues and the profession itself.

— You have repeatedly participated in international competitions over the years and won titles such as Rising Star, Most Requested Lash Stylist, and Client’s Choice. How does your inner state change during competitions as you gain experience: do you become more calm and aware, or, on the contrary, do you feel more responsibility and demand more of yourself?

— Everything changes with experience. If at first it was strong excitement and a desire to prove my abilities, today it is awareness and deep inner focus. At the same

6

MILLENIUM BUSINESS’січень

time, I have become much more demanding of myself.

The titles Rising Star, Most Requested Lash Stylist, and Client’s Choice have taught me that each new competition is not a repeat of past victories, but a new start with new challenges. Outwardly, I have become calmer, but inwardly, I have become deeper, more attentive, and more honest with myself.

— You work in several areas — permanent makeup, eyelash and eyebrow lamination, brow design, eyelash extensions. At the same time, you regularly win international competitions. What professional principles and standards remain unchanged for you regardless of trends, competition criteria or customer expectations?

— Regardless of the direction — permanent makeup, lamination, brow design or eyelash extensions — three principles always remain unchanged for me: safety, aesthetic harmony and respect for individuality.

I never work “against” the client’s face and do not follow fashion for fashion’s sake. Trends change, competition criteria are updated, but professional ethics, quality of materials and responsibility for the result remain the basis of my work.

— You won the IBA Beauty Awards in the Client’s Choice category, which speaks not only about your technique but also about your clients’ trust.

How do you find a balance between the high competitive standards of the beauty industry and the natural harmony and individuality of each person?

— For me, it is primarily about trust. The balance between high competitive standards and a living person is achieved through attentiveness and dialogue. I always listen to the client: their rhythm of life, character, and

expectations. My task is not to impose an ideal, but to emphasise natural beauty so that a person feels harmonious and confident. It is this philosophy, in my opinion, that finds a response from clients.

— What qualities have helped you achieve consistently high results?

— Discipline, continuous learning and inner honesty have been key. I never rest on my laurels and regularly critically analyse my work. Psychological resilience is also important — the ability to work under pressure, not to compare yourself to others, but to focus on your own professional level. This is what has allowed me to demonstrate consistently high results over the past few years.

— How has your experience as an international judge influenced your perception of the profession?

— Judging has greatly expanded my professional vision.

I have gained a deeper understanding of the difference between “beautiful” and “professional.” It has taught me to look at work systematically: to evaluate not only technique, but also logic, safety, image consistency, and cleanliness of execution. This experience has raised my own standards and requirements for the quality of work in the beauty industry as a whole.

— In what direction do you see your further development?

— I see it as multi-faceted. It includes strengthening my personal brand, creating educational projects, and international collaborations. At the same time, the competitive arena remains a space for growth and inspiration for me. It is important for me not only to reach new heights, but also to share my experience and raise the overall level of the profession.

Персона

ТЕТЯНА РОЖНОВА:

МІЖНАРОДНІ НАГОРОДИ — ЦЕ НЕ ПРО ТИТУЛИ. ЦЕ ПРО ВНУТРІШНЮ ОПОРУ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ПРОФЕСІЄЮ

Т

етяна РОЖНОВА — майстриня beautyіндустрії з потужним міжнародним визнанням. Переможниця та призерка престижних світових чемпіонатів IBA Beauty Awards, World Beauty Championship, а також чемпіонату «Імперія краси» у Вашингтоні, де вона здобула три перших і одне третє місце. Лауреатка номінацій Rising Star, Most Requested Lash Stylist, Client’s Choice, сертифікована міжнародна суддя World Beauty Championship та IBJA. В інтерв’ю для міжнародного журналу MILLENIUM CLUB Тетяна розповідає про внутрішній шлях майстра, професійні принципи, відповідальність за результат і своє бачення майбутнього beauty-індустрії.

— Тетяно, Ваша участь у міжнародних чемпіонатах і перемоги на світовій арені — зокрема IBA Beauty Awards, World Beauty Championship та чемпіонаті «Імперія краси» у Вашингтоні, де Ви здобули одразу три перших і одне третє місце, — це серйозне професійне визнання. Що для Вас особисто означають такі нагороди і як вони вплинули на Ваше внутрішнє відчуття себе як майстрині та експертки?

— Для мене ці нагороди — значно більше, ніж титули чи медалі. Це підтвердження того, що мій внутрішній шлях як майстрині був обраний правильно. Кожен міжнародний чемпіонат — це насамперед виклик собі: власним страхам, сумнівам і межам. Перемоги на IBA Beauty Awards, World Beauty Championship та чемпіонаті «Імперії краси» у Вашингтоні дали мені глибоке відчуття внутрішньої опори. Я відчула себе не лише майстринею, а експерткою, чий підхід, бачення та естетика мають цінність на світовому рівні. Разом із впевненістю прийшла й підвищена відповідальність — перед клієнтами, колегами і самою професією.

— Ви неодноразово брали участь у міжнародних конкурсах у різні роки та здобували титули Rising Star, Most Requested Lash Stylist, Client’s Choice. Як із досвідом змінюється внутрішній стан під час змагань: з’являється більше спокою й усвідомленості чи, навпаки, зростає відповідальність і вимогливість до себе?

— З досвідом змінюється все. Якщо на початку це було сильне хвилювання й бажання довести свою спроможність, то сьогодні — це усвідомленість і глибока внутрішня зосередженість. Водночас суттєво зросла вимогливість до себе. Титули Rising Star, Most Requested Lash Stylist, Client’s Choice навчили мене, що кожен новий конкурс — це не повторення минулих перемог, а новий старт з новими викликами. Зов-

ні я стала спокійнішою, але внутрішньо — глибшою, уважнішою й чеснішою із собою.

— Ви працюєте в кількох напрямках — перманентний макіяж, ламінування вій і брів, brow-дизайн, нарощування вій. Водночас Ви регулярно перемагаєте у міжнародних конкурсах. Які професійні принципи та стандарти залишаються для Вас незмінними незалежно від трендів, конкурсних критеріїв чи очікувань клієнтів?

— Незалежно від напрямку — перманентний макіяж, ламінування, brow-дизайн чи нарощування вій — для мене завжди незмінними залишаються три принципи: безпека, естетична гармонія та повага до індивідуальності людини. Я ніколи не працюю «проти обличчя» клієнта й не слідую моді заради моди. Тренди змінюються, конкурсні критерії оновлюються, але професійна етика, якість матеріалів і відповідальність за результат залишаються основою моєї роботи.

— Ви стали лауреаткою IBA Beauty Awards у номінації Client’s Choice, що говорить не лише про техніку, а й про довіру клієнтів. Як знаходите баланс між високими конкурсними стандартами індустрії краси та природною гармонією й індивідуальністю кожної людини?

— Для мене це насамперед про довіру. Баланс між високими конкурсними стандартами та живою людиною досягається через уважність і діалог. Я завжди слухаю клієнта: його ритм життя, характер, очікування. Моє завдання — не нав’язати ідеал, а підкреслити природну красу так, щоб людина почувалася гармонійно й упевнено. Саме ця філософія, на мою думку, і знаходить відгук у клієнтів.

- Міжнародні чемпіонати — це завжди висока конкуренція, тиск і чіткі вимоги. Які навички, риси характеру або професійні рішення, на

Вашу думку, стали ключовими у тому, що саме за останні роки Ви досягли настільки стабільно високих результатів?

— Ключовими стали дисципліна, постійне навчання й внутрішня чесність. Я ніколи не зупиняюся на досягнутому й регулярно критично аналізую свої роботи. Важливою є й психологічна стійкість — уміння працювати під тиском, не порівнювати себе з іншими, а зосереджуватися на власному професійному рівні. Саме це дозволило мені демонструвати стабільно високі результати впродовж останніх років.

- Сьогодні Ви не лише переможниця міжнародних чемпіонатів, а й сертифікований міжнародний суддя World Beauty Championship та IBJA. Як досвід суддівства вплинув на Ваше бачення професії та вимоги до якості роботи в beauty-індустрії?

— Суддівство значно розширило моє професійне бачення. Я ще глибше зрозуміла різницю між «красиво» і «професійно». Воно навчило дивитися на роботу системно: оцінювати не лише техніку, а й логіку, безпеку, відповідність образу, чистоту виконання. Цей досвід підвищив мої власні стандарти та вимоги до якості роботи в beauty-індустрії загалом.

- Маючи такий потужний міжнародний досвід і професійний бекграунд, у якому напрямку Ви бачите свій подальший розвиток: посилення особистого бренду, навчальні проєкти, міжнародні колаборації чи нові конкурсні вершини?

— Я бачу його багатовекторним. Це і посилення особистого бренду, і створення навчальних проєктів, і міжнародні колаборації. Водночас конкурсна арена залишається для мене простором зростання й натхнення. Мені важливо не лише досягати нових вершин, а й ділитися досвідом і підвищувати загальний рівень професії. milleniumra.com.ua

7

Person

А

t a time when the country is going through the most difficult trials, people for whom helping others is not a one-time gesture but a conscious life position become especially valuable.

Andrii MOISIIAKHA is the founder of the charity organisation “Our Dear Ones”, an officer of the Armed Forces of Ukraine, and a researcher in the field of public administration. His activities combine military service, civic responsibility, and systematic charitable work.

In an interview with MILLENIUM CLUB, Andrii Moisiiakha talks about the creation of the foundation, the principles of responsible charity, trust as a key value, and the inner strength that allows one to act even in the most difficult times.

ANDRII MOISIIAKHA:

CHARITY IS NOT A SPONTANEOUS EMOTION, BUT A RESPONSIBLE CHOICE AND SYSTEMATIC ACTION

— You are the founder of the charity organisation “Our Dear Ones”. How did this initiative begin, and what internal impulse was decisive in its creation?

— I founded the charity organisation ‘Our Dear Ones’ back in 2019, long before the full-scale war. The initial goal was to support those whom society often overlooks: lowincome people, the homeless, orphans, and people with disabilities.

The inner impulse was very simple and at the same time profound — I saw real human suffering around me and clearly realised that I had no moral right to stand aside.

With the start of the war, the foundation’s activities took on a completely different scale and level of responsibility. In times of crisis, true values do not disappear — they become more acute. For me, the development of the foundation became a form of personal choice: to be useful where it really matters.

— Charity during wartime is not a one-off aid effort, but a systemic responsibility. What areas of activity are fundamentally important to you?

— For me, it is fundamentally important that charity is not chaotic or situational.

The organisation “Our Dear Ones” works systematically. We provide humanitarian aid, support socially vulnerable groups of the population, help children, people with disabilities, those who have lost their homes or livelihoods.

I believe that the most significant result is not only the amount of aid provided, but also the trust of the people. When people come back to us, when partners are ready to cooperate with us on a permanent basis, it proves that we are on the right track and that our team is responsible.

— You combine active citizenship with practical action. How do you manage to

maintain a balance between emotion and efficiency?

— Balance is achieved through discipline and a clear understanding of the goal. Emotions are inevitable, especially during war, but they should not drive decisions. I try to act calmly and deliberately, even when I am experiencing very deep emotions internally.

Help should not only be sincere — it should be effective. That is why I always insist on planning, setting priorities and realistically assessing opportunities. This allows us to achieve maximum benefit for those who need support.

— Trust in charitable initiatives is critically important today. What are the basic principles underlying your organisation’s work?

— For us, the principles of transparency, ethics and responsibility are a matter of reputation, not just accountability. We clearly understand that trust is built over

years, but can be lost with a single wrong step.

That is why all our activities are as open as possible: from decision-making to the use of resources. We are accountable to those who help us and to those for whom this help is provided.

— When you look at the path that the organisation «Our Dear Ones» has already travelled, what gives you inner strength and faith?

— Support comes from people: the team, partners, volunteers, and those we have helped. When you see real changes in the lives of specific people, you realise that it all makes sense.

To people who are just thinking about getting involved in charity work, I would like to say one thing: don’t be afraid of responsibility. Charity is not about heroism, but about daily, sometimes very difficult, but extremely important work.

FROM THE MILLENIUM CLUB EDITORS: THE MILLENIUM CLUB EDITORIAL TEAM WOULD LIKE TO EXPRESS ITS SINCERE GRATITUDE TO ANDRII MOISIIAKHA FOR HIS CANDID CONVERSATION, PRINCIPLED STANCE, AND SYSTEMATIC CONTRIBUTION TO THE DEVELOPMENT OF A CULTURE OF RESPONSIBLE PHILANTHROPY IN UKRAINE.

8

MILLENIUM BUSINESS’січень

Персона

АНДРІЙ МОЙСІЯХА:

«БЛАГОДІЙНІСТЬ — ЦЕ НЕ ЕМОЦІЯ МОМЕНТУ, А ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ВИБІР І СИСТЕМНА ДІЯ»

У

часи, коли країна проходить через найважчі випробування, особливої цінності набувають люди, для яких допомога — не разовий жест, а усвідомлена життєва позиція. Андрій МОЙСІЯХА — засновник благодійної організації «Наші рідненькі», офіцер Збройних Сил України та науковець у сфері публічного управління. Його діяльність поєднує військову службу, громадянську відповідальність і системну благодійну роботу. В інтерв’ю для MILLENIUM CLUB Андрій Мойсіяха розповідає про шлях створення фонду, принципи відповідальної благодійності, довіру як ключову цінність та внутрішню опору, яка дозволяє діяти навіть у найскладніші часи.

— Ви є засновником благодійної організації «Наші рідненькі». З чого почалася ця ініціатива і який внутрішній імпульс став вирішальним для її створення?

— Благодійна організація «Наші рідненькі» була заснована мною ще у 2019 році — задовго до повномасштабної війни. Початковою метою була підтримка тих, кого суспільство часто не помічає: малозабезпечених людей, безхатченків, дітей-сиріт та осіб з інвалідністю. Внутрішній імпульс був дуже простим і водночас глибоким — я бачив поруч реальний людський біль і чітко усвідомлював, що не маю морального права залишатися осторонь. З початком війни діяльність фонду набула зовсім іншого масштабу й рівня відповідальності. У кризові моменти справжні цінності не зникають — вони загострюються. Для мене розвиток фонду став формою особистого вибору: бути корисним там, де це справді має значення.

— Благодійність під час війни — це не разова допомога, а системна відповідальність. Які напрями діяльності для Вас є принципово важливими?

— Для мене принципово важливо, щоб благодійність не була хаотичною або ситуативною. Організація «Наші рідненькі» працює системно. Ми надаємо гуманітарну допомогу, підтримуємо соціально вразливі категорії населення, допомагаємо дітям, людям з інвалідністю, тим, хто втратив дім або засоби до існування. Найбільш значущим результатом я вважаю не лише обсяги переданої допомоги, а й довіру людей. Коли до нас звертаються повторно, коли партнери готові співпрацювати з нами на постійній основі, це свідчить про правильність обраного курсу та відповідальність команди.

— Ви поєднуєте активну громадянську позицію з практичними діями. Як Вам вдається зберігати баланс між емоціями та ефективністю?

— Баланс досягається через дисципліну й чітке усвідомлення мети. Емоції неминучі,

особливо під час війни, але вони не повинні керувати рішеннями. Я намагаюся діяти холодно й зважено, навіть коли внутрішньо переживаєш дуже глибокі речі. Допомога має бути не просто щирою — вона повинна бути результативною. Саме тому я завжди наполягаю на плануванні, визначенні пріоритетів і реальній оцінці можливостей. Це дозволяє досягати максимальної користі для тих, хто потребує підтримки.

— Довіра до благодійних ініціатив сьогодні критично важлива. Які принципи є базовими у роботі Вашої організації?

— Для нас принципи прозорості, етики та відповідальності — це питання репутації, а не лише звітності. Ми чітко розуміємо: довіра вибудовується роками, а втратити її можна за один неправильний крок. Саме тому вся наша діяльність є максимально відкритою: від логіки ухвалення рішень до використання ресурсів. Ми несемо відповідальність перед тими, хто допомагає, і перед тими, заради кого ця допомога надається.

— Коли Ви дивитеся на шлях, який уже пройшла організація «Наші рідненькі», що дає Вам внутрішню опору і віру?

— Опору дають люди: команда, партнери, волонтери й ті, кому ми допомогли. Коли бачиш реальні зміни в житті конкретних людей, з’являється розуміння, що все це має сенс. Людям, які лише замислюються над благодійною діяльністю, я хотів би сказати одне: не бійтеся відповідальності. Благодійність — це не про героїзм, а про щоденну, іноді дуже непросту, але надзвичайно важливу роботу.

andrey_moysiyaha www.nr.org.ua

Від редакції Редакція MILLENIUM CLUB щиро дякує Андрію Мойсіясі за відверту розмову, принципову позицію та системний внесок у розвиток культури відповідальної благодійності в Україні.

Досьє MILLENIUM CLUB Андрій Мойсіяха ▪ Засновник благодійної організації «Наші рідненькі» ▪ Доктор філософії у галузі публічного управління та адміністрування ▪ Доцент ▪ Підполковник Збройних Сил України milleniumra.com.ua 9

Person

Т

oday, Ukraine is going through challenging times, and the question of mental health has become especially vital. At home, at work, and in society at large, we all long for warmth, support, and understanding. In our Expert column, we speak with Natalia Hutarova — Director of the Samariv Dental Clinic, deputy of the district council, and a woman who believes deeply in the power of humanity.

NATALIA HUTAROVA:

“MENTAL HEALTH IS A SPACE OF LOVE AND TRUST” — Ms. Natalia, how do you define mental health within the family?

— Family is the very first space where we either gain strength or lose it. Mental health at home begins with love and simple daily words of encouragement.

Even when the world outside feels uncertain, the home should echo with: “I’m with you,” “I believe in you.” It is crucial that children see their parents coping with emotions, not withdrawing into silence but sharing their feelings.

This creates an atmosphere of trust that heals more effectively than any medicine.

— And how can we preserve mental resilience in the workplace?

— I have led a team of medical professionals for over twenty years, and I know that the true strength of a team lies in mutual respect. People have the right to feel tired, to shed tears, to show vulnerability. My role as a leader is not only to demand results but also to create space for exhaling, for conversation, for validating emotions.

At our clinic, we always strive to nurture an atmosphere that holds space both for professionalism and for humanity.

— Ukrainian society now lives under constant stress. What, in your view, are the ways to safeguard mental health on a community scale?

— First of all, we must not lose our ability to empathize. We are all different: some have lost their homes, others a loved one, still others are forced to start over from scratch.

When, instead of judgment, we extend a shoulder of support, society grows stronger. Second, through joint initiatives. Even the smallest acts of kindness, done together, foster a sense of unity. And of course, cultural and educational activities are vital — they allow people to recharge and draw fresh energy.

— What personally helps you remain a strong woman in these difficult times?

— My foundation is my family and my faith in people. Every day I remind myself: “If I can help at least one person today, then the day has not been lived in vain.” I draw inspiration from my work, my team, and the patients who place their trust in us. I also treasure heartfelt conversations with loved ones and time spent in nature. It is important not to forget about small joys: a cup of coffee with a friend, an evening walk under the sky. These simple things are what keep us afloat.

— What is the main message you would like to share with our readers?

— Protect your hearts and your words.

Even in the darkest of times, saying “thank you” or “I love you” can restore someone’s sense of meaning. Mental health is not an abstraction but the outcome of daily actions. Do not be afraid to share your warmth, for it will always return to you manifold.

WE THANK NATALIA HUTAROVA FOR THIS HEARTFELT CONVERSATION. HER EXAMPLE SHOWS THAT TRUE LEADERSHIP BEGINS WITH LOVE FOR PEOPLE. THE ABILITY TO LISTEN, TO SUPPORT, AND TO INSPIRE HOPE — THESE ARE THE MOST VALUABLE MEDICINES OUR SOCIETY NEEDS TODAY.

10

MILLENIUM BUSINESS’січень

НАТАЛІЯ ГУТАРОВА:

Персона

«МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я — ЦЕ ПРОСТІР ЛЮБОВІ Й ДОВІРИ»

С

ьогодні Україна переживає складні часи, і питання ментального здоров’я стає особливо важливим. У родині, на роботі, у суспільстві ми потребуємо тепла, підтримки та взаєморозуміння. У рубриці «Експерт» ми спілкуємося з Наталією ГУТАРОВОЮ — директоркою «Самарівської стоматологічної поліклініки», депутаткою районної ради та жінкою, яка вірить у силу людяності.

— Пані Наталіє, як Ви визначаєте ментальне здоров’я у родині?

— Родина — це перший простір, де ми або набираємося сил, або втрачаємо їх. Ментальне здоров’я в сім’ї починається з любові та простих щоденних слів підтримки. Навіть коли світ навколо тривожний, вдома має звучати: «Я з тобою», «Я вірю в тебе». Важливо, щоб діти бачили, що батьки вміють справлятися з емоціями, не замикаються в собі, а діляться переживаннями. Це створює атмосферу довіри, яка лікує краще за будь-які ліки.

— А як зберегти ментальну стійкість у робочому колективі?

— Я понад двадцять років очолюю колектив медиків і знаю: справжня сила команди — у взаємоповазі. Люди мають право на втому, на сльози, на слабкість. Моє завдання як керівниці — не лише вимагати результату, а й дати можливість видихнути, поговорити, відчути, що їхні емоції важливі. У нашій поліклініці ми завжди намагаємося підтримувати атмосферу, де є місце і для професійності, і для людяності.

— Українське суспільство нині живе у стані постійного стресу. Які Ви бачите шляхи збереження ментального здоров’я в масштабах громади?

— Найперше — не втрачати здатності співчувати. Ми всі різні: хтось втратив дім, хтось — близьку людину, хтось змушений починати з нуля. Коли ми замість осуду пропонуємо плече підтримки, суспільство стає міцнішим. Друге — спільні ініціативи. Навіть маленькі добрі справи, зроблені разом, формують відчуття єдності. І, звичайно, культурні й освітні заходи, які допомагають відволіктися і зарядитися новою енергією.

— Що особисто Вам допомагає залишатися сильною жінкою у ці непрості часи?

— Моя опора — це моя сім’я та віра в людей. Кожен день я повторюю собі: «Якщо можу допомогти хоча б одній людині — день прожитий недаремно». Мене надихає робота, колектив, пацієнти, які довіряють. А ще — щирі розмови з рідними та час із природою. Важливо не забувати про маленькі радості: чашку кави з подругою, прогулянку під вечірнім небом. Це прості речі, але саме вони тримають нас на плаву.

— Яке головне послання Ви б хотіли передати нашим читачам?

— Бережіть свої серця й слова. Навіть у найтемніші часи слово «дякую» чи «я люблю тебе» здатне повернути людині сенс життя. Ментальне здоров’я — це не абстракція, а конкретні щоденні дії. Не бійтеся ділитися теплом, бо воно обов’язково повернеться сторицею. МИ ДЯКУЄМО НАТАЛІЇ ГУТАРОВІЙ ЗА ЦЮ ЩИРУ РОЗМОВУ. ЇЇ ПРИКЛАД ДОВОДИТЬ: СПРАВЖНЄ ЛІДЕРСТВО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ. УМІННЯ ЧУТИ, ПІДТРИМУВАТИ Й ДАРУВАТИ НАДІЮ — ОСЬ НАЙЦІННІШІ ЛІКИ ДЛЯ НАШОГО СУСПІЛЬСТВА СЬОГОДНІ. milleniumra.com.ua

11

Person

ВІКТОР ТЕЩУК

ЛІКАР, ЩО СЛУЖИТЬ СЕРЦЕМ: ПРО ПОКЛИКАННЯ, НЕЗЛАМНУ УКРАЇНУ ТА ЛЮБОВ ДО ОНУКА У світі, де титули часто залишаються лише зовнішніми ознаками статусу, є особистості, кожна нагорода яких — це віддзеркалення життя, прожитого з гідністю, мужністю та внутрішнім світлом. Віктор Йосипович ТЕЩУК — заслужений лікар України, полковник медичної служби у відставці, кандидат медичних наук, громадянин, філософ. А ще — наставник і дідусь із великим серцем, який особливо пишається своїм онуком Марком — уособленням майбутнього покоління України. Без сумніву, життєвий шлях Віктора Йосиповича — це поєднання медицини, науки, військової служби, людяності та родинного тепла. У нашому інтерв’ю — про покликання, яке стало долею. Про Людину, яка тримає світ, не вимагаючи нічого взамін. Про лікаря, який лікує не лише тіло, а й серце. Про Україну, що тримається на плечах тих, хто не зламався.

– Вікторе Йосиповичу, Ви поєднали науку, медицину, військову службу, громадську діяльність і навіть філософію. Що, на Вашу думку, є головною рушійною силою такого багатогранного шляху?

– Здоров’я — це універсальна цінність людини, настільки ж важлива, як щастя чи благополуччя. Воно визначає як особисту якість життя, так і перспективи стійкого розвитку суспільства загалом. Професія лікаря — найгуманніша, адже вона покликана стояти на сторожі людського життя й здоров’я. Це щоденне служіння, яке вимагає сили духу, постійного самовдосконалення, боротьби з власними слабкостями. Суспільство має повне право вимагати від лікаря кришталевої моральності, і завдання кожного з нас — не вийти за ці межі, якими б не були спокуси.

– Як починалась Ваша дорога в медицину? Чи пам’ятаєте момент, коли вперше відчули себе Лікарем із великої літери?

– Я в медицині з 1981 року. Це були роки глибоких особистих пошуків і відповідей на питання: «Для чого я тут?». І коли я вперше побачив вдячні очі врятованої людини — саме тоді, здається, я по-справжньому відчув себе Лікарем. З того часу змінилося багато — міністрів охорони здоров’я за цей період було 27, і кожен «реформував» медицину на свій розсуд. Але незмінним лишається головне — внутрішнє покликання.

«Non progredi est regredi» — «Не йти вперед — означає відступати». Цей латинський вислів із часів мого навчання 12

MILLENIUM BUSINESS’січень

в Івано-Франківському медінституті залишається моїм внутрішнім дороговказом.

– Ваша служба під час війни — окрема героїчна сторінка. Як Ви оцінюєте силу духу українців сьогодні?

– Українці — це унікальна нація. Ми не лише зуміли втримати оборону, а й знайшли в собі внутрішню силу — волю, яка змушує не здаватися. Від козаків до сучасних революцій — українці завжди вибирали шлях до свободи, навіть якщо він найважчий. Упродовж останніх десятиліть ми пережили дві революції — це була не просто політика, це була демонстрація волі. Навіть перед загрозою українці не відступають від переконань. У кожному героїчному вчинку — коли в окупованому місті хтось піднімає прапор чи вишиває синьо-жовті стрічки — є глибокий сенс. Коли виникає загроза, ми об’єднуємося, відкладаючи суперечності заради спільної мети. Саме ця єдність і глибоке розуміння значущості свободи формують наш національний характер.

– Ви написали понад 400 наукових праць. Яке з відкриттів чи кейсів Ви вважаєте найбільш значущим для себе?

– Найбільше значення мають ті дослідження, які безпосередньо впливають на порятунок життя. Це знання, яке не просто накопичується — воно служить.

– Медицина змінюється стрімко. Як змінюється лікар і чи зберігається людяність у професії?

– Людяність — це моральна якість, яка виражає принцип гуманізму в повсякденних стосунках між лікарем і пацієн-

Персона том. Вона виявляється в повазі, доброзичливості, довірі, співчутті. Лікар повинен бачити в пацієнтові не просто діагноз, а людину. Тільки тоді він не втратить сенсу своєї роботи.

– У Вашому житті велике значення має родина. Ви часто згадуєте свого онука Марка. Що бачите у світі його очима?

– Наша особлива гордість у родині — онук Марко. Зараз він здобуває освіту й несе у світ ті цінності, які ми вкладали в нього змалку. Я завжди вірю у свободу його вибору — і пишаюся тим, що він іде своїм шляхом. Марко навчався в кількох країнах світу, досконало володіє кількома мовами — до речі, на рівні носіїв. Він захоплюється математикою та історією, грає на флейті, гітарі й саксофоні, співає в хорі, займається боксом і соккером. Коли ми з онуком граємо в гольф, ми говоримо на різні теми. Гольф навчає цінним урокам, які можна застосовувати в повсякденному житті. Ця гра вчить чесно й відповідально ставитися до своїх вчинків, формувати чітке уявлення про життєві цілі та зосереджуватися на їх досягненні. Вона розвиває культуру спілкування, етикет, стратегічне мислення та навички вирішення проблем. Майбутнє України належить нашим онукам. Вони — живе втілення духу вільної та сильної української нації. У цього покоління є можливість у будь-який момент сісти на літак, поїхати в іншу країну й спробувати пожити там. Але я вірю, що саме їхній вибір і повернення роблять Україну сильнішою.

– Що дає Вам натхнення щодня вставати з бажанням працювати?

– Служіння — це стан душі. Щоранку я знаю, що можу бути корисним. Допомогти, порадити, навчити. Поки я маю сили — я служу.

– Що Ви побажали б молодим медикам, які лише починають свій шлях?

– Сформуйте свою систему цінностей. Поставте перед собою високу планку моральності — і не зраджуйте її. Лікар — це не професія, а стиль життя. Будьте чесними, допитливими, відповідальними. І пам’ятайте: не йти вперед — означає відступати. А Україна потребує сильних, відданих і мудрих.

РЕДАКЦІЯ MILLENIUM CLUB ДЯКУЄ ВІКТОРУ ЙОСИПОВИЧУ ТЕЩУКУ ЗА ЦЕ ВІДВЕРТЕ ІНТЕРВ’Ю. МИ ПИШАЄМОСЯ ТАКИМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ СВОЄЮ ЩОДЕННОЮ ПРАЦЕЮ ТА ЖИТТЄВОЮ МУДРІСТЮ ЗМІНЮЮТЬ СВІТ НАВКОЛО. ВАША СИЛА, ГІДНІСТЬ І ЛЮДЯНІСТЬ НАДИХАЮТЬ НАС ТА НАШИХ ЧИТАЧІВ. ЩИРО ДЯКУЄМО ВАМ ЗА ПРИКЛАД СПРАВЖНЬОГО СЛУЖІННЯ УКРАЇНІ.

ВІКТОР ТЕЩУК

milleniumra.com.ua

13

Person

VIKTOR TESHCHUK:

A DOCTOR WHO SERVES WITH HEART — ON VOCATION, UNBREAKABLE UKRAINE, AND LOVE FOR HIS GRANDSON In a world where titles often remain mere symbols of status, there are individuals whose every honor reflects a life lived with dignity, courage, and an inner light.

Viktor Yosyfovych Teshchuk —Honored Doctor of Ukraine, retired Colonel of the Medical Service, Candidate of Medical Sciences, citizen, philosopher. He is also a mentor and a grandfather with a great heart, especially proud of his grandson Mark—an embodiment of Ukraine’s next generation.

Undoubtedly, Viktor Yosyfovych’s life path is a fusion of medicine, scholarship, military service, humanity, and familial warmth.

In our interview—you will discover his calling that became his fate. You’ll meet the Person who sustains the world without demanding anything in return. You’ll read about the physician who heals not just the body, but the heart. And about Ukraine, supported on the shoulders of those who have not been broken.

— Viktor Yosyfovych, you have combined science, medicine, military service, civic engagement, and even philosophy. What do you believe is the driving force behind such a multifaceted journey?

— Health is a universal human value—no less vital than happiness or prosperity. It determines both the quality of individual life and the prospects for sustainable societal development.

The medical profession is among the most humane, ordained to safeguard human life and wellbeing. It is a daily vocation that demands spiritual strength, continual self improvement, and the courage to confront one’s own weaknesses. Society has every right to demand transparency of morals from its physicians, and each of us must strive not to stray beyond those

14

MILLENIUM BUSINESS’січень

boundaries, regardless of the temptations.

— How did your journey into medicine begin? Do you remember the moment you first felt like a Doctor—with a capital “D”?

— I have been in medicine since 1981.

Those were years of profound personal searching, answering the question: “What am I here for?” And when I first looked into the grateful eyes of someone I had saved—that was the moment I truly felt like a Doctor.

Since then, much has changed—27 Ministers of Health have come and gone, each reforming medicine in their own way.

Yet the core—the inner calling—remains unchanged.

Non progredi est regredi—“Not to move forward is to retreat.” This Latin phrase from my days at the Ivano Frankivsk

Medical Institute remains my inner guiding star.

— Your service during the war is a heroic chapter in its own right.

How would you assess the spirit of Ukrainians today?

— Ukrainians are a unique people. We not only stood our ground, but found within ourselves an inner strength—a will that refuses to yield. From the Cossacks to modern revolutions, Ukrainians have always chosen the path to freedom, even when it was the hardest. Over the past decades, we have lived through two revolutions—not mere political events, but demonstrations of the will to live free. Even in the face of existential threats, Ukrainians do not abandon their convictions. Each act of heroism—raising the flag in occupied towns or embroidering blue and yellow

Персона

ribbons—carries profound meaning.

When danger arises, we unite, putting aside our differences for a common purpose. It is this unity and deep understanding of the value of freedom that shape our national character.

— You have authored over 400 scientific papers. Which findings or cases do you consider most significant?

— The most meaningful research is that which directly saves lives. Knowledge that simply accumulates—no. But knowledge that serves—that has real value.

— Medicine evolves rapidly. How does a doctor change—does humanity endure in the profession?

— Humanity is a moral quality that reflects the principle of humanism in everyday relationships between physician and patient. It manifests as respect, kindness, trust, compassion. A doctor must see in their patient not merely a diagnosis, but a human being. Only then does medical work retain its purpose.

— Your family holds great importance in your life. You frequently speak of your grandson Mark. What do you see through his eyes?

– Our family’s greatest pride is our grandson, Marko. He is currently pursuing

his education and carrying into the world the values we have instilled in him since childhood. I have always believed in the freedom of his choices — and I take pride in the fact that he is following his own path.

Marko has studied in several countries around the world and speaks multiple languages fluently — at a native level, in fact. He is passionate about mathematics and history, plays the flute, guitar, and saxophone, sings in a choir, and practices both boxing and soccer.

When my grandson and I play golf together, we talk about many different topics. Golf teaches valuable lessons that can be applied in everyday life. This game fosters honesty and responsibility for one’s actions, helps shape a clear vision of life goals, and builds the focus needed to achieve them. It also cultivates communication skills, etiquette, strategic thinking, and problem-solving abilities.

The future of Ukraine belongs to our grandchildren. They are the living embodiment of the spirit of a free and strong Ukrainian nation. This generation has the opportunity to board a plane at any moment, move to another country, and try living there. But I believe it is precisely their choice — and their return — that makes Ukraine stronger.

— What gives you the inspiration every morning to rise with the will to work?

— Service is a state of the soul. Each morning I know I can be helpful. To assist, advise, teach. As long as I have strength—I serve.

— What would you wish for young doctors who are only beginning their journey?

— Develop your own system of values.

Set for yourself a high standard of morality—and never betray it. Being a doctor is not a profession—it is a way of life. Be honest, inquisitive, responsible.

And remember: not to move forward is to retreat. Ukraine needs strong, dedicated, and wise individuals.

THE MILLENIUM CLUB EDITORIAL TEAM EXTENDS ITS DEEPEST GRATITUDE TO VIKTOR YOSYFOVYCH TESHCHUK FOR THIS CANDID INTERVIEW. WE ARE PROUD OF PEOPLE WHO, THROUGH THEIR DAILY WORK AND LIFE WISDOM, CHANGE THE WORLD AROUND THEM. YOUR STRENGTH, DIGNITY, AND HUMANITY INSPIRE US—AND OUR READERS. THANK YOU SINCERELY FOR SETTING AN EXAMPLE OF TRUE SERVICE TO UKRAINE.

milleniumra.com.ua

15

Професіонал

VALERIA SHYNKARYOVA.

CONFIDENT ACTIONS – CONCRETE RESULTS

О

Valeria SHYNKARYOVA, the founder of several social projects and mother of many children, shared with us in this issue interesting achievements that will not leave any Ukrainian indifferent. Our guest skilfully balances different spheres of life and inspires others to show empathy, especially when working with children.

– Greetings, dear Ukrainians! I would like to start by saying that last year was quite a busy one professionally, as it was for each of us, wherever we were. I have the honour to mention here a few important events that we have managed to implement. And I assure you that we will not stop!

Firstly, I continue practical classes with future teachers of preschool education institutions. The psychological health of children depends on them. Our teachers and students work on projects every day, which can be both individual and group.

This helps develop planning, research, and organisational skills.

We also continue to support the Ukrainian military. Our expert team has developed a series of communication guides for commanders, swom brothers and the military encirclement.

We have been successfully developing this project in Cherkasy for several months.

The most important thing is, of course, our children. The war left a deep mark on their souls. Working with children who survived the war, we felt the need for new approaches to psychological support. That’s how we discovered hibuki therapy. Thanks to the support of the Israeli Ministry of Foreign Affairs, I became the coordinator of this project in the Cherkasy region. Our team selflessly works with children from different regions of Ukraine, providing them with psychological support and helping them overcome the consequences of the war.

We have recently successfully completed negotiations on the online formation of a team in Zaporizhzhia. As a result, teachers from 35 educational institutions in Zaporizhzhia now

have the tools to support children in the area situated near the frontline.

At the 66th session of the Cherkasy City Council, we made important decisions for the community: - We approved an appeal to the state leadership to ensure decent salaries for education workers.

- Changes to the budget were approved: we received a subvention of almost UAH 1.8 million from the state budget for the purchase of a car for the Cherkasy Center of Social Services, which will enable emergency response to cases of domestic violence. Also, 7 million hryvnias are directed to support defenders.

- Amendments were made to the Care Programme, which will allow us to provide financial assistance to residents affected by Russian aggression to replace windows and carry out other repairs.

- We approved a programme to create a barrier-free space, which will make our city more convenient and accessible for all groups of people.

In conclusion. In 2024, I and many Ukrainians have implemented a large number of projects and each of them has its own meaning and consequences. I really hope that all our next actions will be useful to the Ukrainian people. We continue to work, love, create, fight... Separately, I would like to note for women: you should take care of your mental and psychological health. Do not forget that we have a great responsibility now. I wish our soldiers a speedy victory on every metre of Ukrainian land.

FROM THE EDITORS: Valeria is an incredibly strong woman. She not only unites powerful teams of like-minded people around her, but also emits incredible female strength. Thank you, Valeria, for your efforts. You are a role model for many women and a strong support for our children. We are confident that your actions will bring us closer to victory.

16

MILLENIUM BUSINESS’січень

Професіонал

ВАЛЕРІЯ ШИНКАРЬОВА.

ВПЕВНЕНІ ДІЇ – КОНКРЕТНІ РЕЗУЛЬТАТИ

З

асновниця кількох соціальних проєктів і багатодітна мама Валерія ШИНКАРЬОВА поділилася з нами у цьому номері цікавими досягненнями, які не залишать байдужим жодного українця. Наша гостя вміло балансує між різними сферами життя та надихає інших на прояви емпатії, особливо у роботі з дітьми.

– Вітаю, шановні українці! Напевно, почну з того, що минулий рік у професійному плані був досить напруженим, як, власне, і для кожного з нас, де б ми не перебували. Я маю честь відзначити тут кілька важливих подій, які нам вдалося реалізувати. І запевняю, ми не зупинимося! По-перше, я продовжую практичні заняття з майбутніми вихователями закладів дошкільної освіти. Від них залежить психологічне здоров’я дітей. Наші викладачі та студенти щодня працюють над проєктами, які можуть бути як індивідуальними, так і груповими. Це допомагає розвивати навички планування, дослідження та організації. Ми також продовжуємо підтримувати українських військових. Наша експертна група розробила серію посібників з комунікації для командирів, побратимів та оточення військових. Протягом кількох місяців ми успішно розвиваємо цей проєкт у Черкасах. Найважливіше – це, звісно, наші діти. Війна залишила глибокий слід у їхніх душах. Працюючи з дітьми, які пережили війну, ми відчули потребу в нових підходах до психологічної підтримки. Так ми відкрили для себе хібукі-терапію. Завдяки підтримці МЗС Ізраїлю я стала координаторкою цього проєкту в Черкаській області. Наша команда самовіддано працює з дітьми з різних регіонів України, надаючи їм психологічну підтримку та допомагаючи подолати наслідки війни. Нещодавно ми успішно завершили переговори щодо онлайн-формування команди у Запоріжжі. Результат – педагоги 35 закладів освіти в Запоріжжі тепер мають інструменти для підтримки дітей у прифронтовій зоні. На 66-й сесії Черкаської міської ради ми ухвалили важливі рішення для громади: - Схвалили звернення до керівництва держави щодо забезпечення гідної заробітної плати працівникам освіти.

- Ухвалили зміни до бюджету: отримали субвенцію майже 1,8 млн грн з державного бюджету на придбання автомобіля для Черкаського центру соцслужб, що дасть змогу екстрено реагувати на випадки домашнього насильства. Також 7 млн грн спрямовано на підтримку захисників.

- Внесли зміни до Програми «Турбота», що дозволить надавати грошову допомогу жителям, постраждалим від російської агресії, на заміну вікон і проведення інших ремонтних робіт.

- Затвердили програму створення безбар’єрного простору, що зробить наше місто зручнішим і доступнішим для всіх груп населення. На завершення. За 2024 рік мною та багатьма українцями реалізовано велику кількість проєктів, і кожен з них має свій сенс і наслідки. Я дуже сподіваюся, що всі наші наступні дії будуть корисними українському народу. Ми продовжуємо працювати, любити, творити, боротись... Окремо для жінок зазначу: варто піклуватися про своє ментальне та психологічне здоров’я. Не забувайте, що зараз на нас лежить велика відповідальність. Нашим воїнам бажаю якнайшвидшої перемоги на кожному метрі української землі. ВІД РЕДАКЦІЇ: Пані Валерія – неймовірно сильна жінка. Вона не лише об’єднує навколо себе потужні команди однодумців, а й випромінює неймовірну жіночу силу. Дякуємо, Валеріє, за Ваші зусилля. Ви є прикладом для багатьох жінок і міцною опорою для наших дітей. Впевнені, що Ваші дії наблизять нас до перемоги.

Депутатка ЧМР, засновниця SOVA Kid’s Space та ГО «Крила», PhD у галузі освіти та педагогіки, учасниця фотопроєкту «Хустка Перемоги»

milleniumra.com.ua

17

PRO жінок

ОЛЕНА ЩЕННИКОВА

ПРО УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК ТА ЇХНЮ СИЛУ, ЩО НЕ ЗГАСАЄ

С

лова Олени ЩЕННИКОВОЇ — це голос багатьох жінок, які переживають схожі почуття та роздуми. Її історія — віддзеркалення нашого часу та реальності. Можливо, саме в таких відвертих розмовах ми знаходимо силу йти далі, не втрачати надію, вірити в перемогу.

– Олено, як змінили Вас роки війни? З якими почуттями Ви їх проживали?

– Ці роки стали для мене періодом глибоких внутрішніх трансформацій. Спочатку було відчуття, що все, у що ти вірив, руйнується в один момент. Звичний світ зникає, і тобі доводиться заново вибудовувати себе в нових реаліях. Було багато болю, страху, тривоги за близьких, за країну, за майбутнє. Але з часом прийшло усвідомлення, що в житті є речі, які залишаються незмінними: сила духу,

18

MILLENIUM BUSINESS’січень

здатність любити, підтримувати, бути поруч із тими, хто потребує допомоги. Я зрозуміла, що чекати кращих часів безглуздо — життя триває тут і зараз. І якщо не знаходити в ньому сенс щодня, можна загубитися в хаосі. Ця війна змінила моє ставлення до часу. Я перестала жити очікуванням. Тепер найцінніше для мене — моменти, які є просто зараз: люди, що поруч, можливість сказати щось важливе, зробити щось значуще, бути корисною. І, звісно, почала ще більше цінувати прості

речі — можливість бачити, чути, відчувати, просто жити. Війна випробувала мене на міцність, стійкість, здатність адаптуватися й знаходити сенс навіть у найтемніші часи. Я перестала вірити в ілюзію стабільності, натомість навчилася вірити в себе. Перестала боятися втратити матеріальне. За ці роки побачила, скільки сили в людях — у здатності підтримувати одне одного, не здаватися. Страх змінився усвідомленням: найцінніше — це люди. Не речі, не статус, не плани на майбутнє,

PRO жінок а можливість обійняти близьку людину, поговорити, почути голос, зустрітися поглядом.

– Чи відбулося переосмислення цінностей?

– Так, дуже глибоке. Автоматично зник страх перед змінами, бо коли руйнуються звичні опори, розумієш: головне — те, що всередині тебе. Життя стало простішим у матеріальному сенсі, але глибшим у відчуттях. Зникли зайві тривоги щодо того, що подумають інші, стало неважливо відповідати чиїмось очікуванням. Головне — бути чесною із собою, людьми, життям. І, мабуть, найважливіше — я перестала чекати. Чекати ідеального моменту, сприятливих умов, слушного часу.

– Які внутрішні ресурси допомагають Вам у цей період?

– Головний ресурс — усвідомлення, що я впораюся. Що б не сталося, я вже проходила труднощі, знаходила вихід, училася жити наново. Віра в себе — це моя опора. Важливими ресурсами стали і маленькі радощі. Навчилася помічати їх навіть у найпростіших речах: теплий чай у руках, промінь сонця на стіні, цікава зустріч, випадкова посмішка перехожого, прогулянка новою вулицею. Ці моменти здаються незначними, але саме вони роблять день наповненим. Не менш важливий ресурс — люди. Їхня підтримка, історії, сила. Розмови, спільні проєкти, зустрічі.

– Як війна змінила Ваші почуття до країни?

– Найсильніше почуття — гордість. Гордість за людей, за їхню стійкість, мужність. За те, як вони вміють триматися, підтримувати одне одного, не здаватися, навіть якщо все проти них. Загострилося відчуття приналежності. Навіть якщо ти далеко, зв’язок залишається, бо Україна — це не просто територія, а передусім люди, культура, пам’ять. Я ще більше почала цінувати історію, коріння, традиції. І, звісно, з’явилося багато болю — за зруйновані міста, зламані долі. Але головне — це любов до своєї землі, народу, мови.

– Дякуємо, Олено, за відвертість. Скажіть, якою, на Вашу думку, стала українська жінка?

– Українська жінка — це сила, яка не кричить про себе, але відчувається в кожному її русі, рішенні, погляді. У нас унікально поєднуються ніжність і непохитність, турбота і рішучість. Українка не просто справляється з труднощами — вона робить це красиво. Вона вміє чекати. Але не тому, що терпляча, а тому, що вірить. Вона не ламається, бо в її крові сила поколінь. Вона переживе все й знайде в собі сили посміхатися, навіть якщо всередині біль. Вона знає, що її посмішка — це теж зброя. Українки незмінні в одному — вони несуть у собі світло, яке неможливо загасити. good_mood_kiev

milleniumra.com.ua

19

АЛІНА ЧУБУК:

«ДОБРО – ЦЕ ВИБІР. СИЛА – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

В

Україні багато людей, які допомагають. Але є одиниці, на яких тримається система, коли держави не встигають, коли немає часу, коли рахунок іде не на дні — на години. Аліна Чубук — не «волонтерка з обкладинки». Вона — людина процесу. Людина, яка не питає «хто винен», а питає «що робимо далі». Її фонд «Люди Об’єднані Україною» — це не сторінка в соцмережах і не красиві звіти. Це — маршрути під обстрілами, кухня на сотні людей щодня, підтримка поранених, допомога дітям, літнім людям, рятувальникам й єнергетикам, тим, про кого згадують останніми. За ці роки командою фонду врятовано тисячі життів. Не гучними словами — діями. Не одиноким героїзмом — командною роботою, де кожна дівчина, кожен водій, кожен волонтер — критично важливий. Це інтерв’ю — не про титули. Це розмова про втому, відповідальність, межу можливостей і про вибір не зупинятися, навіть коли дуже хочеться.

— Ти часто кажеш “ми”, а не “я”. Хто ці “ми” насправді? Як виглядає ваша команда зсередини, без романтики? Я завжди кажу: одна людина не може перевернути світ. Але вона може об’єднати однодумців і сотні небайдужих. І вже разом, командою, робити великі справи. Я — лише маленька частинка цього процесу. Можливо, десь генератор ідей, але точно не вся історія. Найцінніше — це люди поруч.

20

MILLENIUM BUSINESS’січень

«Ми» — це моя команда. Мої дівчата, які зі мною завжди. Ті, хто поруч не лише тоді, коли легко, а й тоді, коли важко. Ми разом цілодобово — у поїздках, у зборах, у рішеннях, у втомі. Це люди, які не зникають, коли складно, і не питають “навіщо”, коли просто треба робити. Це хлопці й дівчата, які підтримують мене у всіх ідеях і перетворюють їх на реальні справи. Це моя банда добра в TikTok — велика спільнота людей, які не проходять

повз чужу біду. І нас справді багато. Ми — маленька окрема клітинка великого суспільства. Своєрідне міністерство добрих справ. Ми допомагаємо військовим і пораненим, рятувальникам ДСНС, дітям, літнім людям — усім, хто сьогодні потребує підтримки. Ми добре розуміємо: поодинці ми не виживемо. Саме тому ми тримаємося разом і робимо свою справу щодня — тихо, наполегливо

і з серцем — Тисячі врятованих життів — це звучить масштабно. Який момент був для тебе найважчим особисто? Найболіснішим моментом для мене стала втрата людини, дуже дорогої моєму серцю. Він загинув під Авдіївкою. Біль був не лише в самій втраті. Найважче — усвідомлення того, що в той період я настільки масштабно допомагала іншим, що була впевнена: з найріднішими все добре. Я просто не допускала думки, що може бути інакше. І це відчуття — коли ти робиш усе можливе для світу, але не встигаєш уберегти свого — воно не відпускає. Я дуже добре пам’ятаю цю дату — 25 вересня 2023 року. Цей день розділив життя на “до” і “після”. Я не можу сказати, що повністю оговталася. Цей біль досі тригерить, без пауз і перерв. Він постійно тримає в напрузі й водночас не дає зупинятися. Саме тому це питання для мене дуже складне. Я не люблю, коли його ставлять на інтерв’ю, хоча його ставлять майже завжди. Деякі речі неможливо пояснити словами — їх можна тільки нести далі й жити з ними.

— Ти юристка. Чи було відчуття, що війна зламала віру в справедливість? І якщо так — що тримає? Кожен день відчуваємо цю несправедливість. Кожен день дізнаємося нові історії від наших хлопців та дівчат, які на передовій або повернулися після тяжких поранень, втратили кінцівки. І щоразу бачимо, як несправедливо до них ставляться: від командного складу, від людей на прифронтовій території, від системи, яка не завжди підтримує тих, хто ризикує життям за інших. Це відчуття щоденне, але саме воно тримає нас у дії. Ми як команда, разом із моїми дівчатами, нашою спільнотою у TikTok і всіма небайдужими людьми, відстоюємо права простих людей, захищаємо тих, хто реально робить добрі справи: наших військових, рятувальників, дітей, поранених. Часто ми стаємо «білими воронами», бо йдемо проти системи, підтримуємо слабших і тих, чиї інтереси ніхто не захищає. Війна несправедлива не тільки для військових, вона несправедлива й для цивільних людей, які втратили все і залишилися сам на сам зі своїм болем. І саме це тримає нас — бажання відновлювати баланс справедливості там, де можемо, робити все разом, щоб сильні та беззахисні були почуті, захищені та підтримані. Це щоденний вибір не лише мій, а й нашої команди та всієї спільноти, яка поруч.

— Де межа відповідальності волонтера? Чи маєш ти право зупинитися — і що буде, якщо зупинишся? Для мене спершу треба зрозуміти, хто такий волонтер. Я не можу назвати себе

просто «волонтеркою». В першу чергу я — свідома людина, яка розуміє: якщо не підтримувати тих, хто воює, тих, хто рятує нас і нашу країну, то ніколи не будемо жити вільно. Ви мене знаєте вже давно — я людина бізнесу, я досягла успіху, але розумію, що без захисту незалежності держави всі наші зусилля, наш бізнес, все, над чим ми працюємо, може зруйнуватися. Моя відповідальність — це свідомий вибір. Межі я ставлю сама собі, і щодня їх долаю. Усе обмежене лише нашою уявою. І разом з моєю командою, з моїми дівчатами, нашою спільнотою в TikTok ми розуміємо, що кожен з нас може робити щось для перемоги, для порятунку тих, хто на передовій. Кожна маленька дія — це внесок у спільну справу. Насправді, ніхто з нас нікому нічого не винен. Відповідальність ми можемо нести тільки перед собою та перед Богом за свої вчинки. Коли мені кажуть, що я винна, що як волонтерка повинна допомагати, я сміливо відповідаю: або посилаю о біса, або кажу — ви теж можете це зробити. Просто візьміть приклад. Нікому нічого не винна, але роблю це абсолютно свідомо і щиро. Якщо це називати волонтерством — добре. Для мене це просто означає бути людиною, діяти там, де можеш, і не зу-

пинятися. Межі існують тільки в голові, а коли ти з командою, коли ти підтримуєш тих, хто поруч, вони перестають бути перешкодою. Якщо завтра не буде ні фонду, ні статусів — ким ти залишишся? І що все одно робитимеш? Якщо завтра не буде ні фонду, ні статусів, я залишуся тією самою людиною, якою була завжди — тією, яка може бути прикладом для інших, тією, якою можна пишатися за вчинки. Я пишаюсь собою і своїми діями, і впевнена, що пишаються мною мої рідні на небі — батьки та близькі. Я продовжу займатися тим, що люблю і вмію: буду будувати свій бізнес, розвивати юридичну компанію, допомагати людям і далі. Фонд для мене — це душевна віддушина, спосіб робити добро, але моя суть і моє життя не залежить від статусів чи назв. Я залишатимусь людиною з великої літери, з тими принципами та переконаннями, які сформували мене як особистість. Навіть якщо не буде нічого, я залишаюся собою і продовжую творити, допомагати і впливати на світ навколо — по-своєму, по-справжньому, щиро. Що тебе досі тримає — не як лідерку, а як людину? Мене тримає впертість. Кожного дня я ставлю собі ціль — жодного дня без добрих справ. І з першого дня війни не було жодного дня, щоб я не зробила щось добре для іншої людини. Я в першу чергу кожного дня собі доводжу, що немає жодних меж можливостей. Якщо у тебе є мета, будь-які перешкоди, будь-які блин, трабли — вони подолані. Але ще більше мене тримає віра моєї команди в мене. Я не хочу їх підвести, бо люблю їх дуже-дуже. Навіть коли важко — а останнім часом це майже кожен день — я знаю, що в мене є надійний тил: мої дівчата, моя «банда добра», хлопці на передовій, рятувальники. Вони підхоплюють мої ідеї, підтримують і не дають впасти. Вони готові стояти за честь і позиції, захищаючи мої інтереси як людини, бо знають, що я для них серце. Мене тримають емоції, любов до людей (окрім воликих і лукавих), відчуття відповідальності перед тими, хто поруч. І, звичайно, мене тримає моя впертість і бажання діяти першою: якщо хтось може щось зробити, значить, можу і я; якщо хтось не може — ми з командою обов’язково зробимо це першими.

Alina Chubuk alina_chubuk www.peopleunited.com.ua

milleniumra.com.ua

21

ANASTASIIA LEMBA:

LEGAL PATH WITHOUT BORDERS

A

nastasiia LEMBA’s professional history is a combination of endurance, inner strength and consistency in choosing her own path. A Ukrainian lawyer with many years of experience, she was able not only to maintain her professional identity during a period of change, but also to continue her legal practice in Poland, integrating into a new legal environment. At the same time, Anastasiia is building her career and raising two children — her daughter Solomiia and her son Adam — demonstrating responsible leadership, feminine wisdom, and inner strength. my professional growth.

— Motherhood and career are often perceived as parallel worlds. What is the basis of your balance?

— Detailed planning and internal discipline are fundamental to me. It is not an easy path, but it is entirely feasible. Of course, there are unpredictable situations, but there is always a backup plan for them.

I sincerely love my family and the work I do. My profession, chosen from the heart, gives me energy that I draw on for all areas of my life.

— Mrs. Anastasiia, your legal career began in Ukraine and continued in Poland. What was the decisive factor in this transition?

— Continuing my legal practice in Poland required me to thoroughly analyse the new legislative framework and understand the peculiarities of the legal culture. Studying legal literature not only expanded my professional knowledge, but also helped me quickly master the Polish language.

An important factor was that the legal systems of Ukraine and Poland belong to the Romano-Germanic legal family, in which the main source of law is normative legal acts with a clear hierarchy headed by

the Constitution.

Hard work and a clear understanding of my goals allowed me to adapt to the new professional environment fairly quickly.

— Practising law in another country always comes with challenges. What was the biggest challenge for you and, at the same time, your point of growth?

— The biggest challenge was learning the language, because communication is a key component of the legal profession.

The ability to communicate freely directly affects the quality of legal assistance. At the same time, this process opened up new professional horizons for me. Expanding the range of legal services and opening my own Kancelaria Prawna Anastasiia Lemba in Poland became an important and, to some extent, unexpected stage in

— What helps maintain inner stability in times of constant change?

— The modern world is in a state of constant transformation, so the ability to adapt is becoming vital. I accept all changes as part of my own journey, maintain faith in my abilities, and turn any event into experience. Continuous learning, professional development, and openness to new opportunities remain my main pillars of support.

— What values underpin your work with clients and your professional reputation?

— My 14 years of experience in private legal practice are based on prioritising the client’s interests, respect, honesty, confidentiality and professionalism. For me, every case is a responsibility and painstaking work, in which attention to detail plays a decisive role. It is these principles that build trust and long-lasting professional relationships.

From the Editorial Board of MILLENIUM CLUB The Millenium Club editorial team would like to express its sincere gratitude to Anastasiia Lemba for participating in the project and wishes her further professional achievements, inner harmony and success on an international level.

22 22

MILLENIUM MILLENIUM BUSINESS’серпень BUSINESS’січень

АНАСТАСІЯ ЛЕМБА: ЮРИДИЧНИЙ ШЛЯХ БЕЗ КОРДОНІВ

П

рофесійна історія Анастасії ЛЕМБИ — це поєднання витримки, внутрішньої сили та послідовності у виборі власного шляху. Українська адвокатка з багаторічним досвідом, вона змогла не лише зберегти професійну ідентичність у період змін, а й продовжити адвокатську практику в Польщі, інтегрувавшись у нове правове середовище. Паралельно Анастасія будує кар’єру та виховує двох дітей — доньку Соломію і сина Адама, демонструючи приклад відповідального лідерства, жіночої мудрості та внутрішньої опори.

— Пані Анастасіє, Ваш юридичний шлях розпочався в Україні та продовжився в Польщі. Що стало визначальним у цьому переході?

— Продовження адвокатської практики в Польщі вимагало від мене глибокого аналізу нової законодавчої бази та розуміння особливостей правової культури. Вивчення юридичної літератури не лише розширило мої професійні знання, а й допомогло швидко опанувати польську мову. Важливу роль відіграло й те, що правові системи України та Польщі належать до романо-германської правової сім’ї, у якій основним джерелом права є нормативно-правові акти з чіткою ієрархією на чолі з Конституцією. Наполеглива праця та чітке усвідомлення мети дозволили досить швидко адаптуватися до нового професійного середовища.

— Адвокатська практика в іншій країні завжди пов’язана з викликами. Що стало для Вас найбільшим випробуванням і водночас точкою зростання?

— Найбільшим викликом було саме вивчення мови, адже для адвоката комунікація є ключовою складовою професії. Можливість вільно спілкуватися безпосередньо впливає на якість правової допомоги. Водночас цей процес відкрив для мене нові професійні горизонти. Розширення спектра юридичних послуг та відкриття власної Kancelarii Prawnej Anastasiia Lemba в Польщі стали важливим і, певною мірою, несподіваним

Від редакції журналу MILLENIUM CLUB

етапом мого професійного зростання.

— Материнство і кар’єра часто сприймаються як паралельні світи. На чому ґрунтується Ваш баланс?

— Основою для мене є детальне планування та внутрішня дисципліна. Це непростий шлях, але цілком реальний. Звісно, бувають непередбачувані ситуації, однак і для них завжди існує запасний план. Я щиро люблю свою родину та справу, якою займаюся. Професія, обрана за покликанням серця, дає мені енергію, з якої я черпаю сили для всіх сфер життя.

— Що допомагає зберігати внутрішню стабільність у період постійних змін?

— Сучасний світ перебуває у стані безперервних трансформацій, тому здатність адаптуватися стає життєво необхідною. Я сприймаю всі зміни як частину власного шляху, зберігаю віру у свої сили та перетворюю будь-які події на досвід. Постійне навчання, професійний розвиток і відкритість до нових можли-

востей залишаються моїми головними опорами.

— Які цінності лежать в основі Вашої роботи з клієнтами та професійної репутації?

— Мій 14-річний досвід приватної адвокатської практики ґрунтується на пріоритеті інтересів клієнта, повазі, чесності, конфіденційності та професіоналізмі. Кожна справа для мене — це відповідальність і кропітка робота, у якій увага до деталей відіграє вирішальну роль. Саме ці принципи формують довіру та довготривалі професійні відносини.

Adwokat-Ukraiński-Anastasiia-Lemba

anastasiialemba.pl/pl

advokat.kiev2022la@ukr.net

+48 787 326 872

Редакція Millenium Club щиро дякує Анастасії Лембі за участь у проєкті та бажає подальших професійних звершень, внутрішньої гармонії й успіхів на міжнародному рівні.

milleniumra.com.ua milleniumra.com.ua

23 23

Presentation

ПАТ «УКРАТОМЕНЕРГОБУД»:

ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ ТА МОСТИ, ЩО ВСТАНОВЛЮЮТЬ РЕКОРДИ

24

MILLENIUM BUSINESS’січень

ПАТ «Укратоменергобуд» — провідна інжинірингова та генпідрядна компанія України, яка вже багато років задає стандарти в реалізації масштабних інфраструктурних, промислових та енергетичних проєктів. Компанія забезпечує повний цикл робіт: від детального проєктування та інженерних вишукувань до будівництва, реконструкції та введення об’єктів в експлуатацію, поєднуючи технічну майстерність із системним підходом до управління проєктами.

Презентація

Д

іяльність компанії відповідає міжнародним стандартам ISO 9001 та ISO 14001, що підтверджує високий рівень управління якістю та екологічною безпекою. Потужна матеріально-технічна база, власний парк спеціалізованої техніки та команда висококваліфікованих інженерів дозволяють ПАТ «Укратоменергобуд» реалізовувати найскладніші та амбітні проєкти країни. Особливе місце в портфелі компанії займають об’єкти атомної енергетики України. Фахівці компанії брали участь у будівництві та модернізації Запорізької, Рівненської, Південноукраїнської та Хмельницької АЕС, впроваджуючи складні інженерні та конструктивні рішення, що оптимізують строки реалізації проєктів та підвищують надійність експлуатації енергоблоків. Серед реалізованих об’єктів — міжнародні аеропорти, транспортні розв’язки, шляхопроводи, житлові та громадські комплекси. Одним із найяскравіших прикладів інженерної майстерності компанії є новий міст, збудований з нуля, який було введено в експлуатацію на 30-ту річницю Незалежності України.

Ця споруда вирізняється технічною досконалістю та інноваційними рішеннями: рекорд полягав у заливанні цільної стометрової залізобетонної постнапруженої плити, що встановила національний рекорд України. Будівництво об’єкта, яке спочатку планувалося виконати за 19 місяців, компанія завершила всього за 9 місяців. ПАТ «Укратоменергобуд» — єдина компанія на ринку України, яка реалізувала об’єкт такого масштабу. Унікальність проєкту була відзначена на найвищому рівні представниками Книги Рекордів Гіннеса: диплом за рекорд першим отримав Президент України, а також губернатор, проєктний інститут та ПАТ «Укратоменергобуд», що підкреслює важливість споруди для національної інфраструктури. В останні роки компанія займається ремонтом мостів, проте цей проєкт демонструє її здатність реалізовувати наймасштабніші та найскладніші інженерні рішення. Цей міст став не просто інженерним об’єктом — він символізує амбіції та професіоналізм українських інженерів, демонструючи, як інноваційні технології та системний підхід здатні змінювати місто і задавати нові стандарти для всієї країни. milleniumra.com.ua

25

Presentation

PJSC «UKRATOMENERHOBUD»:

NATIONAL-SCALE ENGINEERING SOLUTIONS AND RECORD-SETTING BRIDGES T

he company’s activities comply with international standards ISO 9001 and ISO 14001, confirming a high level of quality management and environmental safety. A powerful material and technical base, a fleet of specialized equipment, and a team of highly qualified engineers enable PJSC «Ukratomenerhobud» to implement the country’s most complex and ambitious projects.

A special place in the company’s portfolio is occupied by nuclear energy facilities in Ukraine. Its specialists have participated in the construction and modernization of Zaporizhzhia, Rivne, South Ukraine, and Khmelnytskyi NPPs, implementing complex engineering and structural solutions that optimize project timelines and enhance the operational reliability of power units.

Among the realized projects are international airports, transport interchanges, overpasses, residential and public complexes. One of the most striking examples of the company’s engineering expertise is a new bridge constructed from scratch, commissioned for the 30th anniversary of Ukraine’s Independence.

26

MILLENIUM BUSINESS’січень

Презентація

PJSC «Ukratomenerhobud» is a leading engineering and general contracting company in Ukraine, setting standards for the implementation of large-scale infrastructure, industrial, and energy projects for many years. The company provides a full cycle of work — from detailed design and engineering surveys to construction, reconstruction, and commissioning of facilities, combining technical mastery with a systematic approach to project management.

The structure stands out for its technical excellence and innovative solutions: the record consisted in casting a full-scale 100-meter post-tensioned reinforced concrete slab, establishing a national record of Ukraine. Although the project was originally planned to take 19 months, the company completed it in just 9 months.

PJSC «Ukratomenerhobud» is the only company in Ukraine to have realized a project of this scale.

The uniqueness of the project was recognized at the highest level by representatives of the Guinness World Records: the certificate for the record was first received by the President of Ukraine, followed by the governor, the design institute, and PJSC «Ukratomenerhobud», emphasizing the significance of this facility for the national infrastructure.

In recent years, the company has been engaged primarily in bridge repairs, yet this project demonstrates its capacity to deliver the most ambitious and complex engineering solutions.

This bridge is not merely an engineering object — it symbolizes the ambition and professionalism of Ukrainian engineers, demonstrating how innovative technologies and a systematic approach can transform a city and set new standards for the entire country.

milleniumra.com.ua

27

I

t is difficult to stop a Ukrainian woman once she has chosen her path. No circumstances are strong enough to change her decision — and certainly not to prevent her from doing good. Like millions of Ukrainian women, Lyudmyla Khaletska has re-evaluated her life over recent months. Her inner values have shifted, and new external priorities have taken shape.

While many are bringing victory closer on the front lines, our guest continues, in the rear, to do what she does best. Today we speak with Honored Doctor of Ukraine Lyudmyla Volodymyrivna Khaletska about how she lives and works now — and about caring for our children in the most difficult of times.

LYUDMYLA KHALETSKA:

IF A CHILD HAS ORTHODONTIC DISORDERS, TREATMENT SHOULD NOT BE STOPPED OR POSTPONED BECAUSE OF THE WAR — Lyudmyla Volodymyrivna, we are glad to welcome you again on the pages of our magazine. Much has changed recently, yet we know that you stayed in Ukraine and continued your work. Today this has special value. Could you tell us what your working days look like now?

— Yes, I stayed in the country and continued my professional activity together with my colleagues.

I work seven days a week, receiving children from across the region, as well as children who were forced to leave their homes in other cities. We do not refuse help to anyone. And I urge parents to continue treatment if it is necessary.

I firmly believe that if a child has orthodontic disorders, treatment should not be stopped or postponed because of the war. We must not neglect children’s mental well-being or their selfconfidence. If we do not take care of them, we will have no future — no healthy, confident, and beautiful young generation of Ukrainians.

— You represent a medical dynasty. Are your family members also working in Ukraine today?

— Yes, all my family members stayed in the country and continue to work on the medical “front.” My daughter Viktoriia continues treating children and adults at the Department of Pediatric Dentistry of the Dnipropetrovsk Medical Academy. Ukrainian doctors — including my family — constantly improve their professional skills and fully meet international standards.

As specialists, they do everything possible to ensure that their work results in the full health of Ukrainians.

— Due to your profession, you communicate with many people every day. How would you 28

MILLENIUM BUSINESS’січень

assess the current mood and moral strength of Ukrainians?

— We have all changed greatly; we have united like never before. I believe it is precisely this shared spirit that helps us achieve success in this war. We have learned to trust each other more, to care more, and to sacrifice personal interests for the sake of others. Today this is clearly visible in our society, and I am grateful to witness it.

— Throughout your professional and personal journey, you have overcome many challenges. What helps you maintain your strength? How do you adapt to the new realities?

— Strength comes from the understanding that I am in the right place, doing my work, and that — like many Ukrainians — through my daily efforts I am bringing our victory closer. Not for a single moment did I consider leaving the country. On the contrary, I have immersed myself even more deeply in everything that allows me to help people.

What helps me adapt is sincere faith in our victory and the desire to return to the life we had before February 24.

— How do you envision Ukraine’s victory?

What will you do first when all of this is over?

— I believe it will be an unforgettable moment in our lives. We will all be happy — shouting about victory, hugging each other, crying and laughing, meeting with family and friends, sharing even more warmth and love. And then, perhaps, we will begin to cleanse ourselves from within, to renew and further illuminate our professional spaces. So much effort and experience has been invested in them. And they must continue to serve society, our children and grandchildren — for whom we are fighting today, each on our own front.

LYUDMYLA VOLODYMYRIVNA KHALETSKA Honored Doctor of Ukraine,Member of the Ukrainian Association of Orthodontists.

VIKTORIIA MYKOLAIVNA KHALETSKA Assistant Professor at the Department of Pediatric Dentistry,Dnipropetrovsk Medical Academy, PhD in Medical Sciences, Orthodontist of the highest qualification category.

ЛЮДМИЛА ХАЛЕЦЬКА: «ЯКЩО У ДИТИНИ Є ПОРУШЕННЯ ОРТОДОНТИЧНОГО СПЕКТРА, НЕ ВАРТО ЗУПИНЯТИ АБО ВІДКЛАДАТИ ЛІКУВАННЯ, ОЗИРАЮЧИСЬ НА ВІЙНУ»

Українську жінку складно зупинити на шляху, який вона для себе визначила. Жодні обставини не здатні змінити її рішення і тим більше — завадити добрій справі. Людмила ХАЛЕЦЬКА, як і мільйони українок, за останні місяці переосмислила своє життя. Змінилися внутрішні цінності, сформувалися нові зовнішні пріоритети. Поруч із тими, хто наближає нашу перемогу, у тилу наша гостя продовжує робити те, що вміє найкраще. Про те, як сьогодні живе Заслужений лікар України Людмила Володимирівна і як піклуватися про наших дітей, поговоримо далі.

— Людмило Володимирівно, раді знову бачити Вас на сторінках нашого журналу. За останній час багато що змінилося, але ми знаємо, що Ви не залишА, не залишили країну й продовжили працювати. Сьогодні це має особливу цінність. Розкажіть, як минають Ваші робочі будні зараз?

— Так, я залишилася в країні й продовжила свою діяльність разом із колегами. Працюю всі сім днів на тиждень, веду прийом дітей з усієї області і, звісно, дітей, які були змушені покинути свої домівки в інших містах. Ми нікому не відмовляємо в допомозі. І я закликаю батьків продовжувати лікування, якщо воно необхідне. Я вважаю: якщо у дитини є порушення ортодонтичного спектра, не варто зупиняти або відкладати лікування, озираючись на війну. Не нехтуйте психікою дітей та їхньою впевненістю в собі. Якщо ми не будемо дбати про них, у нас не буде майбутнього — не буде здорового, красивого молодого покоління українців.

— Ви представляєте лікарську династію. Скажіть, Ваші рідні також сьогодні працюють в Україні?

— Так, усі мої рідні залишилися в країні й працюють на медичному «фронті». Донька Вікторія продовжує прийом дітей і дорослих на кафедрі дитячої стоматології Дніпропетровської медичної академії. Усі українські лікарі, зокрема й моя

родина, вдосконалюють свою майстерність і жодним чином не поступаються світовим стандартам. Як фахівці, вони роблять усе можливе, щоб результатом їхньої роботи було повноцінне здоров’я українців.

— За родом діяльності Ви спілкуєтеся з великою кількістю людей. Як би Ви оцінили сучасні настрої, моральний дух українців?

— Так, ми всі дуже змінилися, ми згуртувалися як ніколи раніше. І я думаю, що саме завдяки цьому об’єднаному духові ми досягаємо успіхів у цій війні. Ми стали більше довіряти одне одному, більше піклуватися, навчилися жертвувати власними інтересами заради інших. Сьогодні це яскраво проявляється в нашому суспільстві, і я рада це спостерігати.

— За професійний і життєвий шлях Вам довелося подолати чимало труднощів. Що допомагає Вам зберігати сили? Завдяки чому вдається адаптуватися до нових реалій?

— Сили мені дає усвідомлення того, що я на своєму місці, працюю і таким чином, як і багато українців, своєю працею наближаю нашу перемогу. Я жодної хвилини не замислювалася над тим, щоб виїхати з країни, навпаки — ще глибше занурююся в процеси, якими можу допомогти людям. А адаптуватися допомагає щира віра в нашу перемогу і прагнення повернутися до того життя, яким ми жили до 24 лютого.

— Якою Ви бачите перемогу українців? Що зробите насамперед, коли все це закінчиться?

— Думаю, це буде незабутня подія в нашому житті. Ми всі будемо щасливі, будемо кричати про перемогу, обійматися, плакати, сміятися, зустрічатися з рідними й друзями, ще більше ділитися теплом і любов’ю. А потім, напевно, почнемо очищати себе зсередини, оновлювати й ще більше освітлювати робочий простір. Адже в нього вкладено стільки сил, стільки досвіду. І він обов’язково має й надалі приносити користь суспільству, нашим дітям і онукам, заради яких ми сьогодні боремося — кожен на своєму фронті.

Досье MILLENIUM ЛЮДМИЛА ВЛАДИМИРОВНА ХАЛЕЦКАЯ Заслуженный врач Украины, член Ассоциации ортодонтов Украины. ВИКТОРИЯ НИКОЛАЕВНА ХАЛЕЦКАЯ ассистент кафедры детской стоматологии в Днепропетровской медицинской академии, кандидат медицинских наук, врач-ортодонт высшей категории.

+38 067 725 11 21 Людмила Владимировна +38 067 986 01 14 Виктория Николаевна milleniumra.com.ua

29

Лідери медицини

SERHII CHUMAK:

ON RESPONSIBILITY, WAR AND PSYCHOLOGICAL REHABILITATION OF VETERANS

S

erhii CHUMAK is one of those who, from the very first days of the full-scale invasion, led a platoon of volunteers and later devoted himself to the psychological rehabilitation of wounded soldiers and their families. In this conversation, we discuss the decision to act, effective approaches to recovery, and the challenges veterans face after returning to civilian life.

— Mr. Serhii, we are glad to welcome you to the pages of our edition. You led a platoon of volunteers from the first days of the full-scale invasion.

What was the moment of making this decision and what allowed you and the unit to remain resilient?

— The decision was not driven by emotion, but by a sense of responsibility and threat. In the early days of the fullscale invasion, the choice was between action and inaction. For many, including me, inaction meant unacceptable consequences—both personal and collective.

The resilience of the unit was ensured by simple but critical factors: clear objectives, structure, trust within the group, and a sense of common purpose.

It is these factors, not abstract heroism, that allow people to function under extreme stress.

— Today, you work with wounded soldiers and their families. How does your combat experience influence the effectiveness of psychological assistance?

— Combat experience shapes the context of understanding. It allows for a faster establishment of a therapeutic alliance and avoids mistakes related

30

MILLENIUM BUSINESS’січень

to rationalisation or devaluation of the patient’s combat experience.

When working with wounded soldiers, it is important to understand that psychological trauma rarely exists in isolation. It is combined with physical pain, loss of roles, and identity change.

Therefore, effective help is not only about reducing symptoms, but also about supporting the process of adaptation to a new life situation.

restore a person’s roles, meanings and subjectivity, not just reduce symptoms.

— What approaches to psychological rehabilitation of veterans do you consider most effective?

— The most effective model is a stepby-step rehabilitation model. The first stage is stabilisation: working with sleep disorders, anxiety, and somatic manifestations of stress. Without this, it is impossible to move on to deeper therapy.

It manifests itself through feelings of guilt, shame, loss of meaning, and alienation from the civilian environment, and has a high risk of becoming chronic in the absence of timely psychological assistance.

The second stage is processing traumatic experiences using evidence-based methods, in particular trauma-focused cognitive-behavioural therapy or EMDR. I actively use the latest proprietary methods, in particular biosuggestive therapy and awareness therapy.

The third stage is social and identity readaptation, where the key is to

— What psychological difficulties do veterans most often face after returning to civilian life?

— In addition to classic manifestations of PTSD, we are increasingly observing moral trauma — an internal conflict between lived experience and a person’s core values.

— What is key to preventing the longterm psychological consequences of war?

— Early, continuous and accessible psychological support, which begins during service and continues after returning to civilian life, is key.

Normalising the use of psychological help and separating it from the stigma of ‘weakness’ significantly reduces the risks of developing chronic PTSD, depressive disorders and social maladjustment.

Лідери медицини

СЕРГІЙ ЧУМАК:

ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ВІЙНУ ТА ПСИХОЛОГІЧНУ РЕАБІЛІТАЦІЮ ВЕТЕРАНІВ

C

ергій ЧУМАК — один із тих, хто з перших днів повномасштабного вторгнення очолив взвод добровольців, а згодом присвятив себе психологічній реабілітації поранених військових та їхніх родин. У цій розмові — про рішення діяти, ефективні підходи до відновлення та виклики, з якими стикаються ветерани після повернення до мирного життя.

— Пане Сергію, раді вітати Вас на сторінках нашого видання. Ви очолювали взвод добровольців з перших днів повномасштабного вторгнення. Яким був момент ухвалення цього рішення і що дозволяло Вам та підрозділу зберігати стійкість?

— Рішення було зумовлене не емоціями, а усвідомленням відповідальності та загрози. У перші дні повномасштабного вторгнення вибір був між дією і бездіяльністю. Для багатьох, зокрема й для мене, бездіяльність означала неприйнятні наслідки — як особисті, так і колективні. Стійкість підрозділу забезпечувалася простими, але критично важливими чинниками: чіткими завданнями, структурою, довірою всередині групи та відчуттям спільної мети. Саме ці фактори, а не абстрактний героїзм, дозволяють людям функціонувати в умовах екстремального стресу.

— Сьогодні Ви працюєте з пораненими військовими та їхніми родинами. Як Ваш бойовий досвід впливає на ефективність психологічної допомоги?

— Бойовий досвід формує контекст розуміння. Він дозволяє швидше встановлювати терапевтичний альянс і уникати помилок, пов’язаних із раціоналізацією або знеціненням пережитого бойового досвіду пацієнтом.

У роботі з пораненими військовими важливо розуміти, що психологічна травма рідко існує ізольовано. Вона поєднується з тілесним болем, втратою ролей, зміною ідентичності. Тому ефективна допомога — це не лише зменшення симптомів, а й супровід процесу адаптації до нового життєвого стану.

— Які підходи в психологічній реабілітації ветеранів Ви вважаєте найбільш ефективними?

— Найбільш ефективною є поетапна модель реабілітації. Перший етап — стабілізація: робота з порушеннями сну, тривожністю, соматичними проявами стресу. Без цього неможливо переходити до глибшої терапії. Другий етап — опрацювання травматичного досвіду з використанням доказових методів, зокрема травмафокусованої когнітивно-поведінкової терапії або EMDR. Я активно використовую новітні авторські методи, зокрема біосугестивну терапію та терапію усвідомлення. Третій етап — соціальна й ідентифікаційна реадаптація, де ключовим є відновлення ролей, сенсів і суб’єктності людини, а не лише зменшення симптомів.

— З якими психологічними труднощами ветерани найчастіше

стикаються після повернення до мирного життя?

— Окрім класичних проявів ПТСР, дедалі частіше ми спостерігаємо моральну травму — внутрішній конфлікт між пережитим досвідом і базовими цінностями людини. Вона проявляється через почуття провини, сорому, втрату сенсу, відчуття відчуженості від цивільного середовища та має високий ризик хроніфікації за відсутності своєчасної психологічної допомоги.

— Що є ключовим для запобігання довготривалим психологічним наслідкам війни?

— Ключовою є рання, безперервна та доступна психологічна підтримка, яка починається ще під час служби і продовжується після повернення до цивільного життя. Нормалізація звернення по психологічну допомогу та відокремлення її від стигми «слабкості» суттєво знижують ризики розвитку хронічного ПТСР, депресивних розладів і соціальної дезадаптації.

Сергій Чумак

milleniumra.com.ua

31

Лідери медицини

MARYNA FAKAS:

LIFE IS NOT FOR LATER: HOW TO STOP WAITING AND START LIVING

T

he syndrome of postponed life makes us wait for years for the “best moment”, postponing joy, dreams and our true selves. In the pursuit of stability, security and the right decisions, we often lose touch with the present and our own feelings. A person seems to live in a waiting mode, convincing themselves that real life will begin later – when there is more time, money or confidence. Why this happens and how to return to life here and now – we talk to psychologist Maryna FAKAS. no backup version—it happens right now, every day.

— Maryna, greetings, we are very happy to meet you. Why do you think people so often put off life for later?

— Most often, this is associated with procrastination, fear of failure or even fear of success, as well as low selfesteem. The syndrome of postponed life is a psychological attitude in which the present is perceived as a rehearsal, and real life is supposed to begin later, under ideal conditions. A person postpones joy, permission for happiness and fulfilment, waiting for an imaginary “later”.

— Where does such a life scenario come from?

— Its roots often go back to childhood.

We were taught that there are clothes

for “everyday wear” and “going out,” that duties come first and pleasure second, and that there will be time for dreams later. In adulthood, this scenario continues to play out automatically, even if it no longer serves us and does not meet our real needs. People put themselves off for years, not noticing how life is passing them by.

— What are the signs that a person is living in a state of waiting?

— These are barely noticeable signals: phrases like “then I’ll go on a trip,” “if I lose weight, then I’ll wear this dress,” “this period will end, and then I’ll be fine.” We seem to be writing a draft of life, putting off the final draft. But life has

— Where does the way out of this state begin?

— Start with small steps and bring your attention back to the present. Simple pleasures — coffee at your favourite café, a nice candle, a few minutes of silence — send a signal to your brain: “I am living in the moment.” Practising gratitude, taking conscious breaks, and taking care of yourself help reduce fear of change.

— What helps us not to put off joy in an unstable world?

— Focus on your own resources and practise “What if not today?” It teaches you to appreciate every day, allow yourself small joys and not wait for ideal conditions. It is also important to learn to ask for help and allow yourself to live, not just survive.

— What can we rely on to feel inner support and live boldly today?

— Simple reminders such as: “Life is not a rehearsal,” “Later is a trap,” “I have the right to live now.” Even in uncertainty, we can choose to be present in our own lives and notice their value.

From the Editorial Board of MILLENIUM CLUB The Millenium Club editorial team would like to thank Maryna Fakas for her insightful and candid conversation and wishes her professional growth, inner harmony, and the realisation of projects that change people’s lives for the better.

32

MILLENIUM BUSINESS’січень

Лідери медицини

МАРИНА ФАКАС: C

ЖИТТЯ НЕ НА ПОТІМ: ЯК ПЕРЕСТАТИ ЧЕКАТИ І ПОЧАТИ ЖИТИ

индром відкладеного життя змушує нас роками чекати «кращого моменту», відкладаючи радість, мрії та себе справжніх. У гонитві за стабільністю, безпекою й правильними рішеннями ми часто втрачаємо контакт із теперішнім і власними відчуттями. Людина ніби живе в режимі очікування, переконуючи себе, що справжнє життя почнеться пізніше — коли з’явиться більше часу, грошей або впевненості. Чому так відбувається і як повернутися в життя тут і тепер — говоримо з психологинею Мариною ФАКАС.

— Марино, вітаємо Вас, ми дуже раді цій зустрічі. Чому, на Вашу думку, люди так часто відкладають життя на потім?

— Найчастіше це пов’язано з прокрастинацією, страхом невдачі або навіть страхом успіху, а також із низькою самооцінкою. Синдром відкладеного життя — це психологічна установка, за якою теперішнє сприймається як репетиція, а справжнє життя нібито має початися пізніше, за ідеальних умов. Людина відкладає радість, дозволи на щастя і реалізацію, очікуючи уявного «потім».

— Звідки береться такий життєвий сценарій?

— Його коріння часто сягає дитинства. Нас учили: є одяг «на щодень» і «на вихід», спочатку — обов’язки, а вже потім — задоволення, на мрії ще буде час. У дорослому віці цей сценарій продовжує працювати автоматично, навіть якщо він більше не служить нам і не відповідає нашим справжнім потребам. Люди роками відкладають себе, не помічаючи, як минає життя.

— За якими ознаками можна зрозуміти, що людина живе в режимі очікування?

— Це ледь помітні сигнали: фрази «по-

тім поїду у подорож», «схудну — тоді вдягну цю сукню», «ось закінчиться цей період — і тоді заживу». Ми ніби пишемо чернетку життя, відкладаючи чистовик. Але життя не має запасної версії — воно відбувається саме зараз, у кожному дні.

— З чого починається вихід із цього стану?

— З маленьких кроків і повернення уваги в сьогодення. Радощі без приводу — кава в улюбленій кав’ярні, гарна свічка, кілька хвилин тиші — дають мозку сигнал: «Я живу зараз». Практики вдячності, усвідомлені паузи й турбота про себе допомагають знижувати страх перед змінами.

— Що допомагає не відкладати радість у нестабільному світі?

— Фокус на власних ресурсах і практика «Що як не сьогодні?». Вона вчить цінувати кожен день, дозволяти собі маленькі радості та не чекати ідеальних умов. Важливо також навчитися просити допомоги й дозволяти собі жити, а не лише виживати.

— На що можна спертися, щоб відчути внутрішню підтримку і сміливо жити сьогодні?

— На прості фрази-нагадування: «Життя — не репетиція», «Потім — це паст-

ка», «Я маю право жити зараз». Навіть у невизначеності ми можемо обирати бути присутніми у власному житті й помічати його цінність.

Марина Факас Маріна Факас/Фаркаш +38 095 333 06 11

Від редакції журналу MILLENIUM CLUB Редакція Millenium Club щиро дякує Марині Факас за глибоку й відверту розмову та бажає їй професійного зростання, внутрішньої гармонії й реалізації проєктів, що змінюють життя людей на краще.

milleniumra.com.ua

33

Лідери медицини

ЛЕСЯ БОЙЧУК: ЖІНКА, ЯКА ТРИМАЄ СИСТЕМУ

У медицині є цифри, звіти, протоколи. А є тиша кабінету, де ухвалюються складні рішення. Втомлені лікарі, тривожні пацієнти і невидима відповідальність — це те, що формує справжню медицину. Сьогодні наша розмова — про лідерство без гучних слів, про медицину, яка тримається на людях, і про жінку, яка тримає систему.

Леся Григорівна БОЙЧУК — керівниця, яка знає систему зсередини. Вона пройшла шлях від практичної медицини до управління регіоном і розуміє: сила медицини — у людяності, довірі та професійній честі. Сьогодні наша розмова — про лідерство без гучних слів, про медицину, яка тримається на людях, і про жінку, яка тримає систему.

Бойчук Олександра

34

MILLENIUM BUSINESS’січень

Лідери медицини

— Пані Лесю, що для Вас означає бути жінкою-керівницею у медицині?

— Бути жінкою-керівницею у медицині — це поєднувати професійність лікаря з відповідальністю лідера, який впливає на пацієнтів і культуру охорони здоров’я. Важливі професійність, стійкість та емпатія. Управлінські рішення не менш вагомі, ніж клінічні, адже вони формують середовище, в якому працює медицина.

— Чи доводилося бути сильною зовні, коли всередині було складно?

— Баланс між почуттями та холодним розумом — необхідна умова професійної стійкості. Були моменти кризових рішень, коли доводилося стримувати емоції й брати відповідальність за процеси. Не варто боятися помилок чи почуттів — важливо визнавати їх і робити висновки. Кожна складна ситуація — це досвід, який формує управлінця.

— Де проходить межа між м’якістю та принциповістю?

— Межа не в тоні голосу, а в цінностях і відповідальності. Людяність і співчуття — не слабкість, а сила, бо від рішень лідера залежить життя людини. Справжня сила — у здатності бути людяним і стійким водночас.

єю, а працювати над змінами. Клінічна практика навчила приймати рішення й відповідати за них. Ставлення до людей для мене залишається незмінним — незалежно від посади чи обставин.

— Що допомагає зберігати рівновагу?

— Медицина — насамперед про реальність і людей. Важливо не загубитися в бюрократії, зберігати живу комунікацію з колегами та пацієнтами. Я за чесний діалог і відкритість.

— Якою Ви бачите місію жінки-керівниці сьогодні?

— Сьогодні важливо дивитися вперед. Жінка-керівниця може бути рушієм змін, впроваджувати сучасні підходи й бути опорою в часи невизначеності. Її місія — зберігати етичний компас, довіру та людяність навіть тоді, коли важко.

— Як клінічний досвід вплинув на Ваш стиль керівництва?

— Слово «система» мені не дуже близьке: я звикла не плисти за течіВід редакції журналу MILLENIUM CLUB Редакція щиро дякує пані Лесі Григорівні Бойчук за відверту розмову, професіоналізм і здатність зберігати людяність у сфері, де кожне рішення має вагу. Бажаємо сил, стійкості та успішної реалізації важливих змін для здоров’я людей і розвитку медицини регіону.

milleniumra.com.ua

35