Таємниця третьої планети
Таємниця третьої планети Космопорт Мелітополь, 2116 рік Бр-бр-ж-ж-і-і…! Ричання, що за мить перейшло у ледь чутний свист, пронеслося над космопортом і Аліса лише на мить здригнулася від несподіванки, а потім із цікавістю підняла голову – там, у небесній далечині, зникав вантажний безпілотник, що розвозить посилки та бандеролі з Землі до інших планет. - Ну, що, киця, страшно? – запитав її дідусь – відомий палеобіолог професор Юхим Семенович Стецько. - - Ні крапельки! – гордівливо відповіла Аліса і потягла дідуся до невеличкого пасажирського космолайнера. – Ходімо, дідусю, нас вже зачекалися! - На зустріч їм із космолайнера вийшла молода дівчина – легка і струнка як Фрейя1 - О, а ось і наш командир – капітан Зелена! – тихенько промовив Юхим Семенович. - А чому вона «зелена»? Вона не людина? – прошепотіла Аліса. - Та ні, людина. Це її позивний. А звуть її Іванна Золотенко. - А чому в неї такий смішний позивний? - Вона стала наймолодшим командиром космолайнера у свій час. Тому старожили космопорту жартівливо назвали її «зеленою». Так і повелося… Тим часом вони наблизилися до свого молодого синьоокого капітана. - Доброго дня! Рада вітати вас на борту моєї «Ластівки»! Я – капітан Іванна Золотенко, але ви можете називати мене просто – капітан Зелена, – приємним дзвінким голосом промовила вона. - Доброго дня! І нам дуже приємно! Я – Аліса, – вигукнула Аліса першою. 1
Богиня плодючості, любові та краси у скандинавській міфології.
1
Таємниця третьої планети
- Так, раді знайомству! Дозвольте відрекомендуватися – Юхим Семенович Стецько, – сказав професор, схиляючи голову у шанобливому кивку-привітанні. - І мені приємно. До нашого вильоту залишилося півгодини. Ваш ватаж на борту. Може нам ще чогось чекати? – промовила «Фрейя». - Я думаю, можемо відправлятися у нашу подорож. Чи не так, Алісо? – запитав дідусь. - Авжеж! – просяяла Аліса. – Вперед до нових відкриттів! І вони всі піднялися на борт «Ластівки». Годину потому, коли космоліт вийшов у відкритий космос, ліг на встановлений курс і на борту автоматично ввімкнулася гравітація, Іванна запропонувала підкріпитися. - Ой, я б з’їла велике тістечко із вишенькою нагорі! – вигукнула Аліса і всі, посміхаючись, відправилися у відсік для прийому їжі. Коли на столі з’явився чай, бутерброди і тістечка, члени команди почали обговорювати свій курс. - Я так розумію, що перша наша зупинка – планета Фарба? - запитала капітан. - Так, - відповів професор, - це найколоритніша планета Галактики Андромеди. За нашими даними вона відома великою кількістю чудернацьких тварин, рослин та ... - Апчхи! - Будь здорова, Алісо! – сказала Іванна. - Вибачте, але це не я… - здивовано відповіла Аліса. - Апчхи! Всі повернулися до ящиків з їжею. - Думаю, це звідти… - прошепотіла Аліса, вказуючи на великий бокс з назвою «Фрукти». Юхим Семнович відкрив бокс і (на всяк випадок) підняв палицю догори (мало що). - Апчхи! – блимнули у темряві два ока, а потім велике «щось» викотилося назовні. - Привіт! Ну і холодно ж там… - пробубоніло «щось», розпрямляючись. І перед здивованою командою … Так-так! Звичайнісінькій хлопчик! - Микола? – прошепотіла Аліса. 2
Таємниця третьої планети
- Ніколя? – одночасно з нею вигукнув дідусь. - Та-а-к, я розумію, що в нас непередбачені прибульці на борту? – похмуро прокоментувала Зелена. – І що нам з цим «Апчхи» робити? Доведеться висадити на Фарбі і відправити додому! - Ні, будь ласка, візьміть мене із собою! Я друг Аліси і дуже хочу мандрувати разом з вами! - А твої батьки? Вони, мабуть, з глузду від хвилювання з’їхали! – сердито промовив Юхим Семенович. - Та ні, вони вважають, що я у літньому таборі, на Місяці. А директор табору думає, що я захворів і залишився вдома. Візьміть мене із собою, я не підведу! - Гаразд, на Фарбі розберемося, – сказала Зелена. – А тепер сідай, пригощайся. - Дякую, - прошепотів Миколка. - Ну ти й гусак! – прошепотіла Аліса. – Але я рада! А космолайнер продовжував свій шлях просторами Всесвіту...
3