Улюблена поезія вчителів та учнів нашої школи

НВК 209 "СУЗІР'Я"

Улюблена поезiя вчителів та учнів нашої школи

Верстка та дизайн: Фундин Марія Василіївна педагог-організатор НВК №209 "Сузір'я" Яцюк Вероніка, учениця 7-Б класу Дубограй Софія, учениця 7-Б класу Бубнова Валерія, учениця 7-Б класу

Художнє оформнення: Петлюк Софія, учениця 5-А класу Хитрова Катерина, учениця 6-Г класу Петросян Марія, учениця 7-А класу Вовкотеча Анастасія, учениця 7-А класу Воробей Кіра, учениця 7-Б класу Гордієнко Мар'яна, учениця 8-А класу Пилипенко Катерина, учениця 9-Б класу Калашникова Поліна, учениця 10-А класу Діденко Лада, учениця 7-А класу

Ця поетична збірка створена під час акції, приуроченої до Міжнародного дня поезії, що проводилася у НВК 209 "Сузір'я" у 2021 році. Учні та вчителі поділилися своїми улюбленими віршами, які й увійшли до цієї збірки. Деякі тексти проілюстровані. Вибір здійснювався художниками інтуїтивно.

НВК 209 "СУЗІР`Я"

Улюблена поезiя вчителів та учнів нашої школи

|Україна (автор невідомий)

Україна — Рідний край. Поле. Річка. Зелен гай. Любо стежкою Іти Тут живемо Я і ти!

Улюблена поезія учениці 5-Б класу Рослякової Ірини

Володимер Сосюра | Ти мені приснилася давно

Мені ти приснилась давно, ввійшла ти у думи мої. Я море люблю, бо воно нагадує очі твої. Розкрив я до сонця вікно й дивлюсь крізь проміння рої… Я небо люблю, бо воно нагадує очі твої. І радісні квіти весни, коли у садах солов’ї, люблю я фіалки — вони нагадують очі твої.

1931

Улюблена поезія учениці 5-В класу Хоружик Анастасії

Ілюстрація до поезії "Крила" Ліни Костенко Воробей Кіри, учениці 7-Б класу

Ліна Костенко | Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір'я, А з правди, чесноти і довір'я. У кого – з вірності у коханні. У кого – з вічного поривання. У кого – з щирості до роботи. У кого – з щедрості на турботи. У кого – з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!

Улюблена поезія Маркуц Лілії Володимирівни

Ілюстрація до поезії "Крила" Ліни Костенко Діденко Лади, учениці 7-А класу

Ліна Костенко| Між іншим

Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. і боліла в мене іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом.

Улюблена поезія Ийслуу Ніни Вікторівни

Ліна Костенко | Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде. Бо скільки б ми не загинали пальці, – XX вік! – а й досі де-не-де трапляються іще неандертальці. Подивишся: і що воно таке? Не допоможе й двоопукла лінза. Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла.

Улюблена поезія Ийслуу Ніни Вікторівни

Ліна Костенко| ***

Життя іде і все без коректур.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

І час летить, не стишує галопу.

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Давно нема маркізи Помпадур,

Життя іде і все без коректур,

і ми живем уже після потопу.

і як напишеш, так уже і буде.

Не знаю я, що буде після нас,

Але не бійся прикрого рядка.

в які природа убереться шати.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

А ми живі, нам треба поспішати.

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Зробити щось, лишити по собі,

Людині бійся душу ошукать,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні.

Улюблена поезія Северин Юлії Миколаївни

Павло Тичина| Гаї шумлять

Гаї шумлять —

Я йду, іду —

Я слухаю.

Зворушений.

Хмарки біжать —

Когось все жду —

Милуюся.

Співаючи.

Милуюся-дивуюся,

Співаючи-кохаючи

Чого душі моїй

Під тихий шепіт трав

так весело.

голублячий.

Гей, дзвін гуде —

Щось мріє гай —

Iздалеку.

Над річкою.

Думки пряде —

Ген неба край —

Над нивами.

Як золото.

Над нивами-приливами,

Мов золото — поколото,

Купаючи мене,

Горить-тремтить ріка,

мов ластівку.

як музика.

1914

Улюблена поезія учениці 1-А класу Євгенії Кисельової Ілюстрація до поезії "Гаї шумлять" Деркача Максима, учня 6-Б класу

Анатолій Костецький| Косички

Косички у дівчаток — щоб смикати за них! — так думав я спочатку, а виявилось — ні. Вони ростуть для того, щоб заплітатись довго та банти в них носити, великі і красиві, щоб хтось про них сказав — Ах-ах, яка краса!.. А от мені косичок не треба. Я — хлопчак. А що я теж красивий — то це помітно й так!

Улюблена поезія Лещинської Дарини Геннадіївни

Ілюстрація до поезії "Косички" Петросян Марії, учениця 7-А класу

Леся Українка | Надія

Hi долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, — Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкі? гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. [Луцьк. 1880]

Улюблена поезія Мукоїд Вероніки, учениці 5-А класу

Леся Українка| Співець

Пишно займались багрянії зорі Колись навесні, Любо лилися в пташиному хорі Пісні голосні; Грала промінням, ясним самоцвітом Порання роса, І усміхалась весняним привітом Натури краса. Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, – Барвою й пахом вродливиця пишна Красила садок. А соловейко троянді вродливій Так любо співав, Голосом дивним співець чарівливий Садки розвивав; Слав до вечірньої зорі прощання, Що гасла вгорі, Ще ж голосніше співав на вітання Поранній зорі… Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час, – Осінь холодная, осінь вільготна Панує у нас. Тихо спускається нічка осіння, – Година сумна;

Місяць холоднеє кида проміння; Здалека луна Пугача віщого крик – гук єдиний. Діброва німа. Де ж соловейко? де ж спів солов’їний? Ох, де ж він? Нема! В вирій полинув, де вічная весна, Натхненний співець. Вічно красує там рожа чудесна, Там теплий вітрець; Глухо і смутно кругом на просторі, Мій гаю сумний! Кинув співець тебе в тузі та в горі, Тебе й край рідний. Тиша така тепер всюди панує. Лиш в листі сухім Вітер зітха, мов дріада сумує, Із жалем глухим. Чом я не маю огнистого слова, Палкого, чому? Може б, та щира, гарячая мова Зломила зиму! І розлягалась би завжди по гаю Ясна-голосна Пісня, й розквітла б у рідному краю Новая весна. Та хоч би й крила мені солов’їні, І воля своя, – Я б не лишила тебе в самотині, Країно моя!

[1889] Улюблена поезія Пасєки Наталі Вікторівни

Леся Українка| Ось уночі пробудились думки Ось уночі пробудились думки: «Спиш?» – мені крикнули і залюбки кров мою пить почали, як вампіри… П’ють без ваги, без жалю і без міри… Ось налетіла одна промениста, як метеор, безпричальна, ветвиста і пролетіла… її не спинить… Чую, що погляд мій гостро зорить, пильно пронизує темряву чорну, – не подолати її необорну! Думка пролинула, зсунулась тьма, ось уже ясної й сліду нема… Тільки даремно горять мої очі: тьму освітити немає в них мочі… Темно… Ох, мучать як думи-вампіри! Годі, лишіть! всею силою віри я узброяюсь тепер проти вас, слушний, бажаний настав тепер час. Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя, в вічність розвитку і в світу буття, власним очам я б не вірила й слуху, я б не впевнялась ні тілу, ні духу. Се ж бо для віри найвищая міра! Думка питає: «І віра та щира?»

1905 Улюблена поезія Пасєки Наталі Вікторівни

Надія красоткіна| Життя

Життя — це просто дивна казка, В яку приходимо лиш раз. Тут для людей любов і ласка, І світло сонечка для нас. І небеса бездонні сині, Чарівні зорі в небесах. Ключі високі журавлині, І вся оця земна краса. Життя складне, але чудове, Ми робимо в нім відкриття. Й завжди ідемо в невідоме, Тим цікавіше нам буття... Привабливіше, яскравіше, Є для фантазії політ. І манять вдаль путі світліші... І ти не йдеш — летиш у світ! Є і різкі в нім повороти, Де випадаєш із сідла. Завертять враз круговороти...

Улюблена поезія Дещі Надії Петрівни

Бувають і такі діла. Та все проходить, час спливає, Нова мета нас кличе вдаль. В житті усякого буває, Та за минулим нам не жаль, Бо кличуть знов нові дороги, Під ноги стеляться путі. Чекають радощі й тривоги Щодень у нашому житті. Життя складне, але цікаве. Його не взнаєш до пуття. Буває радісне й лукаве... Але... Спасибі за життя

Марина Алдон |Повний місяць

Вже вкотре повний місяць янгол Божий Із воску відливає серед неба… Тоненький промінець, на голку схожий, Нанизує росу квіткам на стебла… Ховає вірно, майже герметично, Нічне світило сни пророчі в оці, Морям і потічкам автоматично Чуття передає та шквал емоцій… Шорстка поверхня в центрі, зліва, скраю, Немов узори диво-писанкарства – Пташині душі, певно, зоставляють Сліди абстрактні,мчать коли до Царства… Землі супутник, сонця протилежність, Космічний флюгер, компас чи годинник, Холодне тіло треться об безмежність, А серце б’ється, наче у людини… Безмовний місяць – частка мегасвіту… Рахує зорі юні та античні… Йому з астральних літер алфавіту Складаю я поеми… галактичні…

Улюблена поезія Дещі Надії Петрівни

Ілюстрація до поезії "Повний місяць" Хитрової Катерини, учениці 6-Г класу

Олександр Олесь| Люблю

Її очей до сонця не рівняли, Корал ніжніший за її уста, Не білосніжні пліч її овали, Мов з дроту чорного коса густа. Троянд багато зустрічав я всюди, Та на її обличчі не стрічав, І дише так вона, як дишуть люди,А не конвалії між диких трав. І голосу її рівнять не треба До музики, милішої мені, Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої — цілком земні. І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими.

Улюблена поезія учениці 11-А класу Кривкової Ванесси

Юрко Іздрик | є час обіймати і час уникати обіймів

є час обіймати — і час уникати обіймів є час щоб єднатись — і час залишатися вільним є час на розмову — і час німувати у тиші є час для любові — і є для байдужості ніша усьому свій час і усьому доречна хвилина і хвиля що винесла нас теж невдовзі відрине і ніжність що нас підриває колись та й погасне по-іншому тут не буває — живе те що вчасне а що не на часі — те так і загине невчасним бо виключно вчасно із нами трапляється щастя тож будьмо уважні і будьмо для себе доречні уміймо відважно дозволити іншому втечу є час щоб кохати — й кохання що часу не знає є час обіймати — і я от тебе обіймаю

Улюблена поезія Кудрявцева Андрія Петровича

Марина Цветаева| Мне нравится, что Вы больны не мной Мне нравится, что Вы больны не мной, Мне нравится, что я больна не Вами, Что никогда тяжелый шар земной Не уплывет под нашими ногами. Мне нравится, что можно быть смешной — Распущенной — и не играть словами, И не краснеть удушливой волной, Слегка соприкоснувшись рукавами. Мне нравится еще, что Вы при мне Спокойно обнимаете другую, Не прочите мне в адовом огне Гореть за то, что я не Вас целую. Что имя нежное мое, мой нежный, не Упоминаете ни днем ни ночью — всуе… Что никогда в церковной тишине Не пропоют над нами: аллилуйя! Спасибо Вам и сердцем и рукой За то, что Вы меня — не зная сами! — Так любите: за мой ночной покой, За редкость встреч закатными часами, За наши не-гулянья под луной, За солнце не у нас над головами, За то, что Вы больны — увы! — не мной, За то, что я больна — увы! — не Вами.

1915

Марина Цвєтаєва| Мені подобаєтся, що Ви не хворі мною Переклад Нінелі Новікової Чудово, що не Вами хвора я, Чудово, що і Ви не хворі мною, І що важкою кулею земля З-під наших ніг не попливе весною. Що можу бути щира і чудна, Розкута і не гратися словами, І що палкою хвилею одна Не паленію, стрівшись рукавами. Чудово те, що іншу при мені Спокійно обіймаєте за плечі, Не прагнучи в пекельному вогні Спалить мене, ревнуючи, в цей вечір. За те, що, ніжний мій, моє ім’я Вдень і вночі не згадуєте всує… І що ніколи в тиші церкви я Над нами не почую: алілуя! Вам дякую рукою й серцем теж, Що Ви мене – не знаючи, на щастя! – Так любите – за спокій мій без меж, За вечорами зустрічі нечасті. За наші не прогулянки нічні, За сонце не у нас над головами, – Що Ви, на жаль, не мною хворі, ні! І що, на жаль, хворію я не Вами!

Улюблена поезія Мазко Марії В'ячеславівни

Василь Симоненко | Минуле не вернуть

Минуле не вернуть, не виправить минуле, Вчорашне — ніби сон, що випурхнув з очей. Як луки навесні ховаються під мулом, Так вкриється воно пластами днів, ночей. Але воно живе — забуте й незабуте, А час не зупиняється, а молодість біжить, І миті жодної не можна повернути, Щоб заново, по-іншому прожить.

Улюблена поезія Ийслуу Ніни Вікторівни

Ілюстрація до поезії " Минуле не вернуть" Пилипенко Катерини, учениці 9-Б класу

William Shakespeare | Sonnet 130

My mistress' eyes are nothing like the sun, Coral is far more red, than her lips red, If snow be white, why then her breasts are dun: If hairs be wires, black wires grow on her head: I have seen roses damasked, red and white, But no such roses see I in her cheeks, And in some perfumes is there more delight, Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know, That music hath a far more pleasing sound: I grant I never saw a goddess go, My mistress when she walks treads on the ground.

And yet by heaven I think my love as rare, As any she belied with false compare.

Вільям Шекспір | Сонет 130 Переклад Дмитра Паламарчука

Її очей до сонця не рівняли, Корал ніжніший за її уста, Не білосніжні пліч її овали, Мов з дроту чорного коса густа. Троянд багато зустрічав я всюди, Та на її обличчі не стрічав, І дише так вона, як дишуть люди,А не конвалії між диких трав. І голосу її рівнять не треба До музики, милішої мені, Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої — цілком земні. І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими.

Улюблена поезія Юсубової Марії Сергіївни

Сергей Есенин | Заметался пожар голубой...

Заметался пожар голубой,

Поступь нежная, легкий стан,

Позабылись родимые дали.

Если б знала ты сердцем упорным,

В первый раз я запел про любовь,

Как умеет любить хулиган,

В первый раз отрекаюсь скандалить.

Как умеет он быть покорным.

Был я весь - как запущенный сад,

Я б навеки забыл кабаки

Был на женщин и зелие падкий.

И стихи бы писать забросил.

Разонравилось пить и плясать

Только б тонко касаться руки

И терять свою жизнь без оглядки.

И волос твоих цветом в осень.

Мне бы только смотреть на тебя,

Я б навеки пошел за тобой

Видеть глаз злато-карий омут,

Хоть в свои, хоть в чужие дали...

И чтоб, прошлое не любя,

В первый раз я запел про любовь,

Ты уйти не смогла к другому.

В первый раз отрекаюсь скандалить.

Сергій Єсенін | Замигтіла пожежі блакить Переклад Катерини Васинкової

Замигтіла пожежі блакить,

Поступ ніжний і легкий стан.

Рідну далеч з уяви стирає.

От би серцю твоєму пізнати,

Вперше в серці кохання бринить,

Що покірний уже хуліган,

Вперше бешкету дух не проймає.

Що уміє насправді кохати.

Я весь був, як занедбаний сад,

Я б назавжди забув про шинки,

Припадав до жінок і до чарки.

Про вірші, що писаі їх досі.

Марнувати набридло життя

Доторкнутись лише б до руки,

І п"яніти в гулянні до ранку.

До волосся твого, як осінь.

А мені б лише в очі твої

За тобою пішов би умить

Золотаві пірнуть з головою,

До свого, до чужого краю.

Та щоб наші з тобою дні

Вперше в серці кохання бринить,

Ти пригадувала з любов"ю.

Вперше бешкету дух не проймає...

Улюблена поезія Юсубової Марії Сергіївни

Максим Рильський| Бодлер

В раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, – В пекельному раю його душа жила. Лякати буржуа, назватись людоїдом, Що хтів би скуштувать малесеньких дітей; Впиватися гірким, самотним, тонким медом Нездійснених бажань і неживих ідей, – І бачити в вині безстидної таверни Вино Причастія, єдину кров Христа… Хіба таке життя, потворне і химерне, Не зветься: красота?

1920

Улюблена поезія Фурдин Марії Василівни

Ілюстрація до поезії Тараса Шевченка Анастасії Вовкотечі, учениці 7-А класу

Тарас Шевченко | ***

Село! І серце одпочине: Село на нашій Україні — Неначе писанка, село. Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом.

Улюблена поезія учениці 5-В класу Атрошенко Людмили

Тарас Шевченко | Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, − Неначе човен в синім морю, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясень раз-у-раз скрипів.

Улюблена поезія учня 5-Б класу Кузнецова Миколи

Тарас Шевченко | Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога. ....... Уже прокликали до паю, А я собі у бур'яні Молюся богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось... Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє — І те помарніло. Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята! Обернувся я на хати — Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози!.. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала Та й почула, що я плачу, Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала ..... Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє... Лани, гаї, сади! І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води. Бридня!.. а й досі, як згадаю, То серце плаче та болить, Чому господь не дав дожить Малого віку у тім раю. Умер би, орючи, на ниві, Нічого б на світі не знав, Не був би в світі юродивим, Людей і бога не прокляв!..

Улюблена поезія учениці 5 б класу Захарченко Анастасії

Ілюстрація до поезії "Мені тринадцятий минало" Петлюк Софія, учениця 5-А класу

Юрій Липа | ***

Просто дивитись в лице усьому, що довкола; Все, що є рідне, то - рідне, вороже - ворожим зостане, Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба, А ще частіш - пожалій, відвернись і не думай, Часто людина змаліє і варта поправи, Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить. То - найважніше: ти будь і дивись простовіч.

Улюблена поезія Кудрявцева Андрія Петровича

Сергій Татчин | ***

Господи, ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене. я зарані готуюся до Твого ужинку і хочу попросити лише про одне: як зіницю ока, бережи цю жінку. можеш мені не вірити, але, їй-бо, серед люду, ласого до жіночих сліз, вона заслуговує на таку любов, до якої я іще не доріс. і дотепер вона має мене за бога, але це, Ти ж знаєш, колись мине. з-поміж інших чоловіків дай їй такого, який у всьому перевершить мене. голуб її і пестуй, люби й лелій, пристав до неї неусипну сторожу, щоб від краю до краю – на всій землі, її не торкнулося ніщо вороже. від вечора до рання і з рання до ночі наглядай за нею, сповідай, пильнуй. хай вона живе тільки так, як хоче, – не свари її часто за цю вину. здавалося б, що Тобі – до мене, до неї? просто бережи її... і нічого більше. я почуваюся вінницьким Енеєм, що ніяк не спроможеться на достойні вірші. слова не даються, як риба у воді, як пташки у небі – полохливі, вільні.

захисти її, Господи, своєю рукою, – більше нічого не проситиму в Тебе. ну, хіба що оцю перестиглу ніч, із блискучими цятками над головою, що буяє і квітне, – довір мені розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм. де б Твій коник щоразу губив підкову, прямо серед неба – коштовну, гнуту. і нехай я складу таку колискову, щоб вона без неї не могла заснути. а хто її тихенько для неї співатиме, це питання, як водиться, вже не до мене. навчи її оглядатися й забувати все, що стосується нас – поіменно. навчи її берегтися серед зваби й згуби, поведи її за Собою у цій борні. і коли я востаннє питатиму:любиш? врозуми її твердо сказати; ні

Улюблена поезія Кудрявцева Андрія Петровича

Данута Вавілов | Дитяча мрія З польської переклала Ірина Кононенко

Ходить пані по садку, тягне пса на повідку. Я ж собі зітхаю марно: як тій пані жити гарно! Правда? Всі когось удома мають, пестять їх і обіймають, щось щепоуть їм на вухо, і уважно хтось їх слуха… Правда?

Міг би бути фокстер’єром — ми б із ним гуляли сквером. Або міг би бути коллі — всі би заздрили у школі. Міг би бути чау-чау — ми б із ним попили чаю. І скажу вам потайком: міг би бути й хом’яком… Правда?

Як я хочу теж такого, хай би навіть і малого, хай би куцого, рудого песика!

Улюблена поезія учениці 1-А класу Павленко Поліни

Ілюстрація до поезії "Дитяча мрія" Гордієнко Мар'яни, учениці 8-А класу

НВК 209 "СУЗІР`Я"

Улюблена поезiя вчителів та учнів нашої школи Ця поетична збірка створена під час акції, приуроченої до Міжнародного дня поезії, що проводилася у НВК 209 "Сузір'я" у 2021 році. Учні та вчителі поділилися своїми улюбленими віршами, які й увійшли до цієї збірки. Деякі тексти проілюстровані. Вибір здійснювався художниками інтуїтивно. Верстка та дизайн: Фундин Марія Василіївна педагог-організатор НВК №209 "Сузір'я" Яцюк Вероніка, учениця 7-Б класу Дубограй Софія, учениця 7-Б класу Бубнова Валерія, учениця 7-Б класу

Ілюстрація до поезії "Крила" Калошникової Поліни, учениці 10-А класу

Художнє оформнення: Петлюк Софія, учениця 5-А класу Хитрова Катерина, учениця 6-Г класу Петросян Марія, учениця 7-А класу Вовкотеча Анастасія, учениця 7-А класу Воробей Кіра, учениця 7-Б класу Гордієнко Мар'яна, учениця 8-А класу Пилипенко Катерина, учениця 9-Б класу Калашникова Поліна, учениця 10-А класу Діденко Лада, учениця 7-А класу