VOLODYMYR VIKHLIAIEV

ZAPORIZHZHIA, UKRAINE

Де тебе цілував під березами, де зливались тіла і сліди –вже ламає сусід нетверезий наші долі і наші світи.

Де віночок тобі із калини я сплітав, він терновий вінець одягав на чоло України і на кожне із наших сердець.

Вавилонської вежі уламки він на місці любові лишав… Та не знав – з без’язикої ранки українською ллється душа.

Ти входиш в мої сни: пекуча і зваблива. Хоч, знаю, ще не час для веселкових див –не янголи, ракети носять крила, а ти – військову форму серед них.

Земля пашіє порохом і хлібом... Закашлялась, не навчена курить. І, як в дитинстві з рани із коліна, з застиглих душ Бог смикає нитки.

Тебе я, ніби наново побачив –без сумнівів, без страху, без жалю... І перемога ближчає, неначе, коли дивлюсь на тебе і люблю.

Скажи, затіяв хто війну? Панує й ліс над горами… Тріщить Земля, немов кавун, між скибками-кордонами.

Тут замість тисячі квартир держава танк купує. І знищує мільйон родин збагачення культура. Над Запоріжжям дим курить і Хортицею в’ється, мов палять люльки козаки,

Харчить і піниться Дніпро, знівечене й отруєне. І прикрашають «чайки» дно величністю минулого

В торшерах гнізд горить птахів життя –як в череві твоєму рід мій світить. Так сонячно, що ластівки летять, немов жарини із багаття світу.

Ти спалахнеш – розпечене ж усе: й міських будинків нетривке каміння, і домени вечірнього шосе, що, наче дрова, спалюють країну.

Я біля тебе буду грітись вік, який мені судилося з тобою. Та у червоній степовій траві ти – лиш земля, а я – колишній воїн.

ПРИЗНАЧЕННЯ – ЖИТИ!

Ми б із ними ще грати могли, у людини призначення – жити… По гранітних плитах могил наші діти катають машинки...

- Що ж ти, татко, не хочеш удвох по зелених цих клумбах гасати… Мама каже, з тобою Бог, що у тебе вже інша хата…

Я не вірю, що ти пішов добровільно від мене й матусі… Я відмінником стану, щоб неодмінно ти повернувся.

Кажуть люди, ти справжній герой, та від мене ховають очі, ніби винні у чомусь… А той, хто стріляв бути братом хоче:

і мені, і усім навкруг… Так вже прагне нас всіх захистити… А з учора Сашко – мій друг вже твоєї країни житель.

Я такий тепер майже, як він –ти про мене частіше згадуй. Його батько вернувся живим, та життя залишилось позаду.

...По гранітних плитах могил наші діти катають машинки. Ми б із ними ще грати могли, у людини призначення – жити! .