The translation and publishing of this book has been made by the Lutheran Heritage Foundation. All rights reserved. No part of this book may be reproduced, stored in a retrieval system, or transmitted, in any form or by any means, electronic, mechanical, photocopying, recording, or otherwise, without the prior written permission of the Lutheran Heritage Foundation.
Funding for the publication of this volume has been provided by the Lutheran Heritage Foundation Endowment Fund in thanksgiving to God for the 25th anniversary of LHF. Soli Deo Gloria!
Lutheran Heritage Foundation 51474 Romeo Plank Road Macomb, Michigan 48042 USA www.LHFmissions.org info@LHFmissions.org
Ukrainian Lutheran Church Vul. O. Honchara 41a, kv. 3 Kyiv 01054, Ukraine www.ukrlc.blogspot.com
Переклад і видання цієї книги було здійснено Фундацією «Лютеранська спадщина». Всі права застережено. Жодна частина цієї книги не може відтворюватися, зберігатися у відновлювальних системах, або передаватися будь-якою формою або засобом, електронно, механічно, фотокопіювально, записами або будь-яким іншим чином без попереднього письмового дозволу Фундації «Лютеранська Спадщина».
Кошти на видання цього тому були надані Дарчим Фондом Фундації «Лютеранська спадщина» з вдячності Богові за 25-у річницю Фундації. Лише Богові слава!
Lutheran Heritage Foundation 51474 Romeo Plank Road Macomb, Michigan 48042 USA www.LHFmissions.org info@LHFmissions.org
01054
Передмова редактора
«народна Біблія» є саме тим, що має на увазі ця назва, – Біблією для народу. Вона включає повний текст Священних Писань у популярній Новій Міжнародній версії1. Коментар, який викладено відразу після частин Писання, вміщує особисті застосування, а також історичне тло та пояснення тексту.
бачення вчених і
викладацькому та проповідницькому
магалися уникати технічного
багато коментарів Біблії
учених, що досліджують Біблію. найважливішою рисою цих книг є те, що вони є Христоцентричними. Говорячи про Старозаповітні Писання, ісус Сам проголосив: «Писання… ж свідчать про мене!» (івана 5:39). Кожен том «народної Біблії» спрямовує нашу увагу до ісуса Христа. Він є центром цілої Біблії. Він є єдиним нашим Спасителем.
Коли це вимагається, то коментарі також мають карти, ілюстрації та археологічну інформацію. Всі книги включають відповідні заголовки на кожній сторінці, щоб легко спрямувати читача до того місця, яке він шукає.
Значення У стародавні часи Біблійну Книгу Левит читали часто. Власне кажучи, вона була першою
яку читали єврейські діти. нині ж серед християн Левит, напевно, є книгою, яку читають найменше. таке становище, можливо, склалося через те, що багато
нецікавий. У
ків. До нашого гріха Він ставиться так само, як ставився до
нього за днів мойсея. Його план спасіння також залишається таким самим. Власне кажучи, свобода, якою ми насолоджуємося в Євангелії, закорінена в кровних жертвах
Старого Заповіту. Через уважне дослідження Левита ми приходимо до розуміння, що «без пролиття крови немає відпущення» (Євреїв 9:22) і, що «кров ісуса Христа,
Сина,
1:7).
що вона описує поклоніння Старозаповітного народу Божого. Досліджуючи деталі їхніх ритуалів поклоніння, ми приходимо до кращого розуміння та цінування наших власних форм служби Божої. Відтоді, звісно, відбулося чимало змін. ми чекаємо на Спасителя, Який прийшов і постраждав, помер і воскрес. Люди, які користувалися порядком служби Божої в Левиті, чекали на Спасителя, Який ще тільки мав народитися. Втім, вони поклонялися тому Самому Богові, що
залишався таким самим. Досліджуючи
навчання
ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти того, Хто покликав
вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петра 2:9). маючи на увазі жертви Левита, Петро знову каже: «і знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти»
із ялівок, як покропить
тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євр. 9:11-14).
Назва н азва Левит походить від назви, даної цій книзі грецьким перекладом Старого Заповіту, відомому як Септуаґінта. Ця назва була пізніше використана в латинському перекладі Біблії, відомому як Вульґата. Левит – назва, що підсумовує зміст цієї
що він стосується релігійних обов’язків, які виконувалася та спрямовувалися левитами, членами пелемені Левія.
Продовження оповіді
ми маємо схильність думати про п’ять книг мойсея, як про індивідуальні книги. Вони ж, насправді, є частиною тривалої оповіді. Книга Левит продовжує там, де спиняється Вихід. Слідом за Левитом Книга Чисел підхоплює оповідь, яку Вихід розповідає
тлом Книги Левит є гора Сінай. там Бог виклав деталі
поклоніння. По суті, Він сказав Своєму народові: «Я хочу,
аби ви мені поклонялися ось так. ось так ви відрізняєтеся від інших народів. ось так ви повинні використовувати скинію». Потім Книга Чисел підхоплює оповідь від гори
Сінай і аж допоки народ ізраїлю не дійде до кордонів обіцяного Краю.
Скинія Скинія
дані доручення про
але Левит зосереджується на тому, як її
Скинія часто згадується як «скинія
перебування Господа серед
Він зустрічався з призначеними
деталей скинії служили як
ізраїлю
Автор
Левит не промовляє стількома-то словами, що автором книги є мойсей. Проте ця книга постійно претендує на авторство мойсея. Уже в першому вірші нам сказано, що Господь промовляв до мойсея. Слова, подібні до цих, повторюються ще 37 разів упродовж усієї книги. те, що Господь промовляв до мойсея, ставить наголос на божественній природі цієї книги. Власне кажучи, жодна інша книга Біблії не утверджує
на ньому цілопалення для Господа, і приносили мирні жертви» (Єгошуї 8:31; порівняйте також Повторення Закону 27:2, 3).
У Писанні на перші п’ять книг Біблії постійно посилаються, як на «Закон мойсеїв» або «Книги мойсеєві», або ж використовують інші подібні вислови. ісус виразно зазначив, що перші п’ять книг Біблії написав мойсей. невіруючим юдеям ісус сказав був одного разу: «Є, хто вас винуватити буде, мойсей, що на нього надієтесь
5:45-47). Упродовж одного
його. неважко зрозуміти, чому вони так роблять. Якщо
автор – мойсей, тоді ми за наші вчинки відповідальні перед
Богом, Який Свою волю об’явив через мойсея.
Зміст
У Левиті існує декілька основних тем, які повторюються. наприклад, народові ізраїлю неодноразово нагадували, що вони – особливий Божий народ, який мав бути
відділеним від світу для Бога. Характерною рисою їхнього життя мала бути любов до Бога і людини. У приношеннях Богові мусило бути цілковито відсутнім будь-що зіпсоване або гниле. Знову і знову Божому народові нагадувалося,
є: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!»
б подумати, що миряни виявляли малий інтерес до всіх цих правил про жертви. Врешті-решт, це ж було головним заняттям священиків і левитів, чи не
так? так, але Левит не просто посібник для священиків. однаковою, якщо не більшою мірою, він переймається тією роллю, яку в поклонінні мали відігравати миряни. Правила пояснюють, що саме повинні
усіх нас. У Левиті часто трапляється число 7. Кожен сьомий день слід було святкувати, як день суботній. Кожен сьомий рік був роком суботнім, коли земля лежала під паром.
Через кожні 7 років по 7 був рік ювілею, коли земля поверталася первісним власникам, а раби відпускалися на свободу. Сьомий місяць мав окреме значення. Упродовж цього
рік, День Спокути і свято Кучок). Свято Кучок тривало сім днів. Свято
Структура
і. Як ізраїль мав підходити до Бога (Левит 1 – 16).
а. Кровними жертвами (1 – 7)
1.Дві жертви, які виражали заповітні взаємини між Богом і Його народом (1 – 3)
2. Дві жертви, які відновлювали заповітні взаємини між Богом і Його народом (4 – 7).
Б. Через священство (8 – 10)
1.Висвячення аарона та його синів (8)
2. ааронові перші жертви (9)
3.Божий суд над надавом і авігу (10)
В. Через уникнення занечищення (11 – 16)
1.У питаннях їжі (11)
2.По дітородженні (12)
3.Від шкірних хвороб (13 –14)
4.Від виділень тіла (15)
5.Через великий День Спокути (16)
і і . Як і зраїль мав демонструвати свої взаємини з Богом (Левит17 – 27)
а. особиста святість (17)
Б. Святість щодо статевої поведінки (18)
В. Святість у суспільстві (19 – 20)
Г. Святість для священика (21 – 22)
Ґ. Свята (23 – 24)
Д. Святість краю (25)
е. нагорода за послух і покарання за непослух (26)
Є. Викуп того, що
(27) Дослідивши
17 по 27, виявляє те, як ізраїль мав відповідати на Божу благодать.
Є лише три частини оповіді в цілій книзі: помазання священиків (розділи 8 і 9), випадок, що стався з надавом і авігу (розділ 10) і питання про неізраїльтянського богохульника (розділ 24). але ціла книга викладена у формі оповіді. місцем, де відбувалися події цієї оповіді
Сінай. Подією
За природою кожна людина знає, що є Бог і що Він переймається тим, аби Йому
про те, чому народи довкола ізраїлю поклонялися язичницьким ідолам і намагалися умиротворити їх жертвами. наприклад, пророки Ваала, коли ілля кинув їм виклик на горі Кармел, приносили
(1 Царів 18:16-46). Язичники регулярно приносили тварин у жертву на своїх жертовниках.
тварини приносилися в жертву з думкою про те, що це –їжа, потрібна для богів, які не мали небесного харчування, сходячи на землю. Характерними рисами поклоніння багатьох язичників, особливо в Ханаані, були статевий
розгул та аморальність. Вважалося також, що поганські священики мали певне таємне знання, яке, через приношення тварин у жертву, робило їх особливо спроможними на здобування прихильності богів. Для Божого Старозаповітного народу такого поняття, як здобування Божої прихильності
(Левит 17:11). Це не означає, що кров тварин мала властивість зми-
вати гріхи ізраїльтян. Послання до євреїв каже: «неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!... Кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить
баранів
ті, що відкинули
Цілопалення
кликнув Господь
Левита
1
в Старому Заповіті, то
частіше «говорив» та «промовляв», аніж «кликав». тут же Господь, заповітний Бог, кликав до мойсея. Це натякає на важливість того, що має настати. Приписи про жертву, які мали бути оголошені, перебували в серцевині поклоніння ізраїлю. В івана 1:14 читаємо: «і Слово сталося тілом, і перебувало між нами». Грецьке слово, перекладене як «перебувало між нами», використовує образ, який ми бачимо саме тут,
сете вашу жертву».
Слово, яке тут перекладене як
жертву», означає будь-що принесене для Господа. У подальших розділах проводиться розрізнення між п’ятьма видами жертв.
мойсей мав проголосити людям волю Божу. Він мав
бути посередником між Богом і Божим народом – це та роль, на якій ставить наголос Книга Вихід . У цій
мойсей
бажання до відновлення спільноти
свою
а не диких. Домашні тварини
тварини з найкращого
9А його нутрощі та голінки його обмиє водою. І священик усе те спалить на жертівнику, – це цілопалення, огняна жертва, пахощі любі для Господа.
Єврейське слово для першого виду жертвоприношення, цілопалення, буквально означає «піднесення догори повністю в огні та димові».
про жертву цілопалення. Ця окремішня жертва
чоловічої статі і безвадною.
ринку за таку тварину вимагали надзвичайно високу
йнятною лише таку тварину.
передвіщало Христа
гріхи світу.
Людина, яка приносила жертву, мала привести її до входу в скинію заповіту (дивіться ілюстрацію 1, сторінка 255). Це приношення було першим із п’яти кроків, які робилися з кожною Старозаповітною жертвою:
1. Формальний показ при вході в скинію заповіту, з оглядом тварини включно.
2. Покладання рук.
3. різання тварини.
4. Використання крові.
5. Використання плоті. Зауважте, що
того, аби її можна було легше спалити на вогні. Коли це
то сини аарона розпалювали
вогонь, якого було достатньо, аби спалити приношення повністю.
кровних жертв, у якій ціла тварина приносилася вогнем. Як
з жертвоприношення птахів. Він скручував голову
для очищення, то через надзвичайну
ли саме таку жертву.
скинії, а пізніше – в єрусалимському храмі. Воно, власне кажучи, було центром регулярних ранкових і вечірніх жертв. Через таке урочисте відкриття і закриття свого щоденного поклоніння, вся ізраїльська нація поклонялася Богові.
Проте цілопалення могло також служити
особистої відданості. Як таке, воно мусило
певних сьогоднішніх віруючих, Старозаповітний віруючий розумів, що проливання крові було найістотнішою частиною, бо він знав, що без цього не можна було
наблизитися до Бога.
раніше вже було згадано, що важливим було цілковите поглинання цілопалення. таким чином богомолець
виражав власну цілковиту відданість та посвяту Богові заповіту. м и, що осягнули Боже милосердя у Христі, також хочемо посвячувати себе Йому цілковито. Святий
Павло пише: «Благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» ( римлян 12:1). Далі апостол
У
контексті цього вірша це означає уникати статевої аморальності, знаючи, що наші тіла – храми Святого Духа.
але це також означає з усіх сил прагнути жити у згоді з
Божою волею. Це означає покірно усвідомлювати,
Левита 2
ми можемо дивуватися з того, що роблять жертви хлібні посеред обговорення кровних жертв. Хіба для спо-
кути не було необхідне проливання крові? Хіба не мало
поклоніння і зраїлю зосереджуватися на принесеннях в жертву тварин? так, але хлібні жертви, як
просто «приношення». Перекладачі додали слово хлібна
на борошно виливав олію, особливо оливкову олію. У Біблійні часи оливкову олію зазвичай використовували для приготування їжі, як для випікання, так і для зв’язування борошна. олія, як і хліб, була продуктом людської праці і символізувала посвяту
був смолою, яка
кущів. Він символізував
передавав свою
жертву священикові, переконавшись у тому, що додано ладан. тоді священик брав жменю борошна і олію, разом із усім ладаном, і спалював це на жертовникові як спомин, аби, так би мовити, нагадати Богові про Його заповітну обітницю. решта хлібної жертви ставала власністю священиків. Вона називалася найсвятішим з жертв, бо присвячувалася святому Богові і споживалася церемоніально чистими священиками у святині.
Через особливу працю священиків, велике значення мали їхній характер, одяг і місце служіння. Через їхню святу працю суттєвою була обрядова чистота. Святість життя мала бути також видною у їхньому житті. Сьогодні віруючі також думають про себе, як про «священство царське» (1 Петра 2:9), що має прагнути святості. Бог напучує нас: «Будьте святі, – Я-бо святий!» (1 Петра 1:16).
оливі, прісна. 6Поламати її на шматочки, і поллєш на неї оливи, – це хлібна жертва. 7А якщо твоя жертва –жертва
валося руками і чіплялося
стінку напаленої печі. Відповідно, хлібина, якщо ми можемо називати це хлібиною, була для народу типовою їжею у Біблійні часи.
не використовувалося жодних дріжджів, тож хліб був пласким, пухким і коричневим. Хлібну жертву можна було також готувати на сковорідці, яка на початках була керамічним
що хлібна жертва, приготована таким чином, могла нагадувати сучасні пончики, смажені в глибокій посудині. ( т акі «пончики» донині продають на вулицях старого міста Єрусалиму). Подібно до приношення гарно змеленого борошна, священик брав приношення на жертовник, де спалював частину пригадувальну. Все, що залишалося, належало самому священикові. Бог заповів, аби священики їли не лише частину хлібної жертви, але й м’ясо з жертви за гріх і провину (розділи 5 і 7), – це був один зі способів, якими Бог піклувався про священиків. Богомольці
що в Біблійні часи відносини дружби
тим, що разом їли сіль. У нагірній Проповіді
лю землі» (мт. 5:13). Віра і життя мають зберігати добро на землі. Християнин, який ходить грішними дорогами світу, наче сіль, яка втратила солоність. Про це ісус каже: «не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (мт. 5:13).
14А якщо принесеш хлібну
Біблійні
інгредієнтами
через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість» (рим. 12:1, 2). Письменник до Євреїв сказав: «отож, (через ісуса) завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що ім’я Його славлять. не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні
(Євр. 13:15, 16). Як хлібні жертви мали
чином християни сьогодні
про тих, хто служить їм Євангелієм. Власне кажучи, Павло виправдовує заробітну плату служителів Євангелія, апелюючи до практики Старого Заповіту: «Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку? так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:13, 14). Лише священики і левити могли споживати
Левита 3
Як і цілопалення, мирна жертва1 виражає заповітні
з Богом, але у дечому, вона – помітно інша.
тварину вбивав богомолець
священик розмазував
Після цього тварину розрізали на шматки,
приносилися на жертовник. У цьому відношенні мирна жертва відрізнялася від цілопалення, яке поглиналося цілковито на жертовнику. товщ, який покривав внутрішні
оскільки
та сальник печінки. Старий
Богомолець міг також приносити мирну жертву з
отари.2 Знову ж таки, лій забирався і спалювався, як Господня частка. Забирався і спалювався весь хвіст овечки. Причина цього стала відомою тільки нещодавно. Вчені
виявили, що овечки, які вирощувалися в Палестині, мали хвіст, який служив для накопичення жиру. 12А якщо
ється формула.
Священик мав спалити частини тварини на жертовнику, як їжу, але не для того, звісно, аби забезпечити Бога
поживою. Поганські сусіди ізраїлю приносили жертви, думаючи, що вони годують або підживлюють своїх богів. такі ідеї мали бути далекими від
їсти».
повторюється 17 разів. Ці слова тут з’являються для того, аби наголосити на тому, що Божа заборона їсти товщ і кров мала зберігатися, допоки тривала ця система жертвопри-
ношень. Був заборонений увесь жир, бо він належав Господу. Кров була заборонена, бо вона була засобом спокути. Досліджуючи згадані в Писанні випадки святкування мирних жертв, можна зауважити, що тоді неодмінно панував святковий настрій. Благословення, даровані Господом, допомога, яка
завершенні якогось
інші Божі благословення. Після народження свого сина, Самуїла, Ганна принесла мирну жертву, аби виразити її вдячність Господу. мирна жертва також часто асоціюється зі щасливими пригодами, коли ставиться наголос на заповітові з Богом. З Левита, 7 розділу, ми знаємо, що мирна жертва закінчувалася тим, що богомолець, його друзі і сім’я приєднувалися
і
богомольці також розмірковували
те, що вони були відділені від язичницьких народів для Самого Господа. апостол Павло пише: «Погляньте на ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники вівтаря?» (1 Коринтян 10:18). Споживаючи жертву, Старозаповітні віруючі брали участь в усьому, що представляв вівтар – спасінні, здійсненому досконалою жертвою, що була передвіщена мирною жертвою. Віруючі нового Заповіту
виразити свою спільність
тинне тіло та кров
у час мирної жертви славив Бога, давав обітниці
Левита 4
Уявіть себе біля гори Сінай. Блискавки, дим, вогонь, страшні звуки, землетрус просто у вас під ногами, дивовижний голос Божий, коли Він проголошує Свої вимоги. Чи сама думка про це не викликає у вас страху? Переживаючи все це на власному досвіді, народ ізраїлю був наляканим! Болісно усвідомлюючи власні гріхи, вони потребували великої втіхи. і саме для того,
центрованій формі.
аніж в інших жертвах. Кров’ю тварини, яку було принесено в жертву, кропили сім разів перед завісою, що відділяла
заповіту. Єврейське слово, яке
як «згрішить», основним значенням
«промахнутися». У гріхові людина «промахується» повз мету її існування, яка полягає в тому, аби жити
Божих Заповідей і бути святою, як святим є Бог. Жертви за гріх призначалися,
Це була велика
відповідальність. Його неспроможність
вимогам його посади
серйозною кривдою, яка дискваліфіковувала його як Божого представника, а також наводила провину на народ, який він представляв.
обряди, якими спокутувалися гріхи помазаного священика, відрізнялися від цілопалення і мирної жертви двома способами: на вівтарі спалювалася не ціла тварина, як у цілопаленні,
як
за гріх. Частини жертовної тварини спалювалися поза брамами табору. на Голгофі Спаситель постраждав поза брамами Єрусалиму, аби вчинити людей святими через Свою
можемо дивуватися: «Як це ціла ізраїльська спільнота могла згрішити ненавмисно?» Приклад знаходимо в малахії, розділ 3, де Бог через Свого пророка звинувачує людей у тому, що вони Його обманули. а коли народ спитався: «Чим ми тебе обманули?», то Господь відповів: «Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а мене обманули, о люду ти ввесь!» (малахії 3:8, 9). Зновутаки, Господь звинуватив їх у тому, що вони говорили проти нього жорсткі слова, і народ спитався:
та й завинить, 23і буде пізнаний ним гріх його, що
кадіння. Це символізувало те, що
бруднив внутрішньої святині, як
первосвященика.
Провідником
всередині племені, який
замість
(марка 10:45).
а
потім каже, що Христос приніс одну жертву «Він це раз назавжди1 вчинив, принісши Самого Себе». іван Христи-
тель говорив про ісуса, як про «агнця Божого, що на Себе
гріх світу бере» (івана 1:29). Якою втіхою є знати, що
посвячення.
особистого
та вечірнє.
тварини.
Спалення цілої
1
Цілопалення
обітницю та розмірковуючи
Беручи
благословення.
отримані
ників, залишок для богомольців.
спалюється.
Частина для свяще-
м’яса.
вибраного товщу і
частин. Залишок для священиків або
частин. Залишок споживається священиками.
Спалення
Спалення
окремих
Спалення
вибраних
самка. м олодий бичок, козел, баран, голуби або хлібна жертва. Баран або ягня.
3
4
Левита 5
Попередні жертви за гріх приносилися за невизначені, ненавмисні гріхи. тепер згадуються три особливі кривди. Їх можна описати, як гріхи упущення.
несе свою провину; 2або особа, що доторкнеться якої нечистої речі,
нечистости
стости її, що нею стане
вона довідається, то завинить; 4або коли хто присягне, вимовляючи нерозважно устами своїми, чинити зло або чинити добро, на все, що нерозважно вимовляє людина в присязі, і буде це
–Христос, Син Божий. тоді Він відповів: «ти сказав...» (матвія 26:64).1
Друга кривда включала ненавмисний контакт
чистими тваринами або людьми. т акий контакт робив окремого ізраїльтянина обрядово нечистим. не усвідомлюючи свій стан, ця особа насправді не чинила істинного
обряду очищення. нам нагадується про те, як складно буває християнинові в нинішньому суспільстві утримувати себе незабрудненим від світу. третім видом кривди, який
була бездумна присяга. Фраза
ро» – вираз, який означає
перекласти як «будь-що». можливо, окрема
впливом алкогольних
можливо, людина кликала у свідки Бога в чомусь нерозумному або незначному. За ці форми мимовільного
цілопаленння.
вбита для жертви за гріх мала зламану шию, але голову їй, як у мирній жертві, не відділяли. Частина крові кропилася на боки жертовника цілопалень, решта виливалася до підстави жертівника. Жертва за гріх мала передувати цілопаленню, бо перед тим, як цілопалення буде прийнятним, слід було принести спокуту. (Процедура цілопалення була описана
без проливання крові не було. р ешта борошна ставала
власністю священика.
Значення жертви за гріх
Послання до євреїв описує спокутну жертву Христа, головним чином, висловами жертви за гріх. Христос зображений як досконалий Первосвященик, Який приніс
досконалу жертву за гріх за всіх людей (Євреїв 7:26-28).
Як Первосвященик, Він увійшов у Святе аби за один раз здобути вічний викуп для всіх нас (Євреїв 9:12). Будучи Первосвящеником, Він увійшов у самі небеса, аби
з’явитися перед присутністю Божою (Євреїв 9:24). Будучи Первосвящеником, Він сів по правиці Бога (Євреїв 10:12) і царюватиме з Богом, допоки не з’явиться в День Суду (Євреїв 9:28). ісус не лише приніс цю
кропилася перед Господом, перед завісою святині. Кров поміщалася на роги жертівника кадіння і на жертівник цілопалень.
Євреїв 9:22 каже: «майже все за Законом кров’ю очищується». Головна мета цього полягала в тому, аби уможливити присутність Бога посеред Його народу.
Усе це вказувало на кров Христа, яка очищує нас від усякого гріха. Петро описує християн, як тих, що вибрані «із передбачення Бога отця, посвяченням Духа, на покору
окроплення кров’ю Ісуса Христа» (1 Петра
9:12-14).
таким чином, новий Заповіт навчає, що прихід Христа вивів з ужитку жертву за гріх. Проливання Христової крові викупило нас від гріха цілковито і абсолютно. Більше проливання крові не потрібне. але є ще щось
(ефесян 4:30).
Старому Заповіті. Християнинові сказано
тися на народ, то їхні гріхи вважалися серйознішими. За
них слід було приносити в жертву найцінніших тварин.
Подібним чином, вимоги до християн сьогодні прямо про-
порційні їхній відповідальності. «Кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Луки 12:48). Яків каже про учителів: «Більший осуд приймемо» (Якова 3:1). ті, що нині мають посади проводу в Церкві, мають велику відповідальність нагляду за душами інших людей. Хоча вимоги до них (1 тимофія 3:1-7; тита 1:6-9) не виходять
очах,
його класифікувати, – це бунт проти Бога, який накликає Його гнів.
Жертва за гріх також навчає нас, що ми повинні робити, коли нас звинувачує наше сумління. «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб
івана 1:9).
Жертва
Прощення, яке натан проголосив розкаяному цареві Давидові, є саме таким випадком. також ісаї 1:18 пропонує чудесну, загальну обітницю прощення всім Старозаповітним віруючим: «Коли ваші гріхи будуть як кармазин, – стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, – то стануть мов вовна вони!» У Старому Заповіті є багато інших місць, які чітко пояснюють, що розкаяний грішник отримає безкоштовне прощення Боже,
Жертва за провину
Як і жертва за гріх, жертва за провину призначалася
для того, щоб відновити заповітні взаємини з Богом. але вона відрізнялася від жертви за гріх тим, що ставила наголос на провині, пов’язаній
чогось від когось, а також на відповідальності
прав власності іншої людини. Головною рисою
було
за гріх
вдавалося
робить
присягалася у повній невинності. Присяга перед Богом була звичайним засобом
вирішення законних суперечок тоді, коли бракувало інших свідчень, але, зловживаючи такою присягою, людина використовувала Боже ім’я надаремно. У такому
Значення
т ак як і з усіма кровними жертвами, виконанням
жертви за провину є Христос. Говорячи про прихід месії, пророк ісая каже: «на нього Господь поклав гріх усіх
провини
Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і
житиме довгії дні» (ісаї 53:5, 6, 10). Христова жертва – досконала жертва за провину, за всі гріхи усіх часів. Власне кажучи, саме заради Христової смерті
провини Старого Заповіту були цінними.
перше, і найголовнішим чином, гріхом проти Бога. Давидів гріх убивства і перелюбу був скоєний проти людей, але він сказав Господеві: «тобі, одному тобі я згрішив, і перед очима твоїми лукаве вчинив» (Псалом 50(51):6). реституція потерпілій стороні, риса обрядового закону, є, звісно, плодом віри, що його прощені захочуть приносити. Коли і сус зайшов у дім Закхея, то Закхей проголосив: «Господи, половину маєтку свого я віддам
жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, – і тоді повертайся, і принось свого дара» (матвія 5:23, 24).
Від людини, якій не вдалося віддати Господеві належне Йому, вимагалося
20 відсотків. не Бог потребував цієї жертви, ані це приношення Господеві робило компенсацію за гріх. радше воно мало допомогти вишколювати та дисциплінувати грішника. Застосування цього може відбуватися тоді, коли християнин, через власну грішну плоть, бере краще
ставився, коли вони грішили, і водночас наскільки благодатно Він влаштовував усе, аби покрити їхні гріхи. ми,
членами вашої
сім’ї. Усі ці теми розглядаються в розділах 6 і 7. Порівнюючи порядок жертв у Левиті, у розділах з 1-го по 5-ий, з порядком у Левиті, у розділах з 6-го по 7-ий, можна одразу помітити різницю. У цих останніх розділах перше перераховуються регулярні щоденні
Левита
6
Цілопалення
Старозаповітним віруючим про те, що вони перебували в стані благодаті, – що Бог простив усі їхні гріхи заради
Письменник до євреїв каже: «Цей,1
безперестанне Священство Він має.
й спасати тих, хто через нього
приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (До євреїв 7:24, 25). Якою втіхою є знати, що Бог постійно дивиться на нас у світлі Христової
б, що забирання
було, власне кажучи, брудним завданням. Його могли виконувати якісь слуги, але робив це завжди священик, який служив. Священик мав також
навіть тоді,
дається урок. Що б не робилося для Господа, навіть такі невдячні завдання, як-от: прибирання церковних туалетів, підмітання підлоги або відправка пошти, – ніколи не є тривіальними або принизливими. Коли священики виконували такі завдання, як винесення попелу, то байдужість і
11Кожен нащадок чоловічої статі поміж
жертв, які священикові
вати вдома, мали спожити
їсти лише ті члени
Від первосвященика вимагалося приносити Богові щоденну хлібну жертву за себе і за священство. Коли хлібну
жертву приносив мирянин, священикам дозволялося їсти з неї, але їм не дозволялося їсти з жертв, що приносилися за них. Потім ті жертви мали повністю спалюватися.
Священики не були над Законом, оскільки жертви мали приноситися і за них. Це нагадує нам про те, що служба в Божій Церкві не вивільняє людину від життя відповідно до Божої волі. Послання до Євреїв згадує про щоденні жертви, які приносилися священиками в Старому Заповіті. Вона каже, що Христове священство – вище, ніж їхнє, бо Він не повинен повторювати Свою жертву. «Потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе» (Євреїв 7:27). Хоча більше не вимагається якоїсь дальшої жертви за
Жертва
за гріх. Випадкове забруднення одягу кров’ю
магало прання у святому місці. Господу належала ціла жертовна тварина. Зі святині на одязі богомольця не можна було виносити навіть краплини
Жертва
Левита 7
цілопаленням, і всім священикам був даний дозвіл брати
участь у хлібних жертвах.
Про священиків і левитів піклувалися добре. У цій частині неодноразово наголошується на тому, що тим, хто служив у святині, дозволялося брати участь у приношеннях від жертв. Це означало, що їм не потрібно було перейматися тим, як заробити на життя якоюсь світською професією, і таким чином вони могли присвятити свій час та енергію повністю ділові Господньому. Відповідальність Господніх
столітті полягає в тому, аби
своїм покликаним служителям достатню підтримку, аби
– проповідування і навчання про розп’ятого
«а пресвітери, які добре
тимофія 5:17, 18).
Мирна жертва
тут розрізняють три
1) ті, що приносилися для вираження вдячності
вення; 2) ті, що приносилися у
3) ті, що приносилися просто із загального відчуття вдячності та посвяти Господу. мирна жертва була єдиною жертвою, м’ясо якої дозволялося їсти мирянам. Деякі частини жертовної тварини віддавалися священикам, а більшість поверталася богомольцям. Для багатьох ізраїльтян мирна жертва була єдиною нагодою, яку вони мали, аби скуштувати м’ясо, пов’язане з жертвою,
рештки, що залишалися до третього
дня, хоча будь-які
Для цього могла бути дуже проста причина. таке м’ясо
б непридатне для їжі. також Бог не прийняв би такого зіпсованого м’яса, бо Він наполягав,
частиною життя віруючого. апостол сказав: «В усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою». «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!» (Колосян 4:2). «і гімнами, і піснями духовними… дякуючи завжди за все… в ім’я Господа нашого ісуса Христа» (ефесян 5:19, 20). Жертви Старозаповітного народу Божого представляли відчутну відповідь на Божі благословення. Подібним чином навчають і віруючих нового Заповіту: «Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та
та
худоби не будете їсти по всіх ваших оселях. 27Кожна
душа, що їстиме будьяку кров, – то буде винищена
душа та зпосеред народу свого». товщ жертовних тварин належав Богові, а отже, його
слід було не з’їдати, а спалювати. Проте жир тварин, які
померли з природніх причин, люди могли використовува-
ти. таких тварин, звісно, у жертву не можна було приносити, бо для Бога придатними були лише досконалі, безвадні тварини. але жир таких тварин не слід було марнувати. імовірно, його можна було
олійних світильників, змащування чи інших домашніх потреб.
наприклад, пастухи
спалювали тваринний жир довкола нір, у яких жили плазуни, аби їх прогнати, та щоб вони не турбували овечок.
За жодних обставин не можна було їсти крові. (Споживання крові означало споживання м’яса, з якого не вийшла кров). Причина цього крилася в тому, що кров була засобом спокути в усіх жертвах з тварин. Це була
серйозна справа. Будь-хто, хто
передаватися священикам, як їхня пайка. Праве стегно, що служить, як одна з відбірних частин тварини, відкладалося для священика. Відповідно до традиційного єврейського тлумачення, піднесення правого стегна відбувалося вертикальними рухами, а грудина приносилася перед Господом
служить їм Євангелієм. ісус каже: «Вартий робітник своєї
заплати» (Луки 10:7).
37Оце закон про цілопалення, про хлібну жертву, і про жертву за гріх, і про жертву за провину, і про посвячення, та про жертву мирну, 38що Господь наказав був Мойсеєві на Сінайській
Ізраїлевим синам приносити жертви свої Господеві в Сінайській пустині».
Ці вірші служать висновком для цілої частини законів, що регулювали кровні жертви. Жертва про посвячення стосується хлібної жертви священика, яка описана в Левиті 6:19-23.
Закони, які керували ділом провідників поклоніння, виявляють, що Бог вимагав скрупульозної уваги до деталей. Хоча Бог не виклав тих форм, якими ми
поклонятися в новому Заповіті, пильна увага до наших узгоджених процедур служби
одним
способів, якими ми демонструємо шанобливість і любов
до Бога. Письменник до Євреїв каже: «нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом» (Євреїв 12:28). До громади, що була повна
недбалого та бездумного поклоніння, апостол Павло пише: «Бог не є Богом безладу, але миру… все нехай буде добропристойно і статечно!» (1 Коринтян 14:33, 40). розділи 6 і 7 Левита мають особливе послання до тих,
Левита 8
ми маємо схильність думати про Левита, як про книгу законів, а не про історичну книгу. а правдою, власне
кажучи, є протилежне. Левит разом із іншими книгами
мойсея переймається історією Божого заповітного народу. Ці книги промовляють про те, як Бог вивів Свій народ із
Єгипту, як Він їх вів пустинею, як Він уклав з ними запо-
віт, і як Він запровадив та регламентував їхнє поклоніння.
Закони, що вміщені у Левиті, – частина цієї історії.
ми також, можливо, маємо схильність думати про ці
п’ять книг мойсея як про окремі, індивідуальні книги. Проте спочатку вони були одним довгим документом. У
перші роки після мойсея ті, хто читали те, що сьогодні є
розділами від 8-го по 10-ий Левита
книзі Вихід вони дізнавалися, що мойсею Господом було наказано висвячувати священиків, аби вони служили як посередники Господа. також у Книзі Вихід вони читали
опис офіційних одеж священиків та ознайомлювалися з Божими дорученнями про будівлю скинії та про виготовлення її оснащення. Вони приходили до розуміння цілі скинії і всього служіння священиків. Вони чули слова
Господа, які Він промовив до мойсея:
частину оповіді, яка ділиться на три сцени. У розділі 8 ми бачимо висвячення аарона та його синів на священиків. Цим Бог об’являє, що Він не лише Бог, Який вимагає досконалості, але Він
також – Бог, Який ставиться до Свого народу з благодаттю та милосердям. Перше мойсей діє як священик, переймаючи всі священні функції, викладені в розділах від 1-го по 7-ий. аарон і його сини переймаються деякою роботою, яку зазвичай давали мирянам, як-от: покладання рук на жертовних тварин і вбивання тварин, але до церемонії висвячення діяти як священик мусив мойсей. У розділі 9 ми бачимо, як
Господь.
займає аарон. Він приносив жертви перше за себе, а потім за людей. оскільки він був належним чином рукопокладений на первосвященика, то він міг виконувати ці обов’язки. У розділі 10 ми бачимо надава та авігу, ааронових синів, які перебирають ініціативу
Господу неприйнятні жертви. Покарання за відмову слухатися Господніх Заповідей
учасником. Чи аарону буде дозволено стати первосвящеником через той
іменами 12 племен. Згори на ефоді був нагрудник або ж сумочка, в якій були розташовані урім і
квадрат із матерії з 12 каменями, по одному на кожне з 12 племен ізраїлю. Стихар був пурпурового кольору і носився
о лива помазання призначалася для висвячення у
священики аарона та його нащадків.
тваринами
особливої жертви за висвячення.
Для обряду висвячення зібралася ціла громада, бо священство мало служити всім людям в ізраїлі. мойсей закликав людей до порядку, проголосивши, що він ось-ось
мав робити те, що наказав Господь. Люди також мали зрозуміти, що аарон був вибором
підтримку.
залишені неперекладеними, бо ми невпевнені в їхньому точному значенні. Проте ми точно знаємо, що вони використовувалися
для визначення Божої волі. Коментатори висловлювали різні припущення про те, що вони були кубиками, чи маленькими позначеними паличками, які через кидання на землю якимось чином
Помазання аарона
було привселюдним оголошенням про те, що він вибраний Богом для виконання певних священних функцій.
Якщо первосвященик носив тюрбана, то ааронові сини
носили звичайні головні пов’язки. Всі одежі ааронових синів були простішими версіями одеж первосвященика. Про ефод, нагрудник або золоту табличку не згадується. У Старозаповітні часи пророки та царі помазувалися тоді, коли вони розпочинали виконувати свої обов’язки, так само, як і священики. Цікаво зауважити, що ці три посади, де було помазання,
Єврейською
посвятив Аарона, шати його, і синів його, і шати синів його з ним.
термін рукопокладання
внювати руку». Будучи
його синів символізувало те, що вони були висвячені для
діла Господнього служіння. наприклад, кров, намащена на праве вухо, нагадувала священикові, що він мусив уважно слухати Боже Слово, аби він міг проголосити
його народові. Кров, намащена на великий палець правої руки, нагадувала священикові, що він мусив повністю використовувати власні руки для Господнього діла, не для
злих учинків. Кров, намащена на великий палець правої ноги, навчала священика, що він мусив завжди ходити дорогами Господніми. Кров’ю намащувалися лише праві частини тіла, бо правий бік
улюбленим боком і, відповідно,
було те, що мойсей узяв весь жир
стегна барана і передав його в руки аарона та його синів. Це було формальне рукопокладання – «наповнювання рук». Зазвичай ці частини належали винятково Господу. Передавання їх у руки священиків виявляло святість посади, на яку їх було призначено. Поверх усього цього були приношення з кошика хліба без дріжджів. Перед тим, як
народу ізраїлю.
Відділення
тією
щодня, як ті первосвященики, перше
за власні гріхи,
(Євреїв 7:27). Як і священики Старого Заповіту, ми, сьогоднішні християни, далі
Левита 9
Якщо служба з рукопокладання триває сьогодні лише
на декілька хвилин довше, ніж звичайна служба Божа, то
деякі люди думають, що вона довга. Хоча на рукопокла-
дання аарона та його синів пішло сім днів, нам
сказано про те, що хтось засмутився
шення для різноманітних
як
іншими
Коли все було
готове, мойсей сказав ааронові починати свої священицькі обов’язки: принесення жертв, перше
цілопалення, а не жертівника кадіння. Причина
скинію. ааронові
ються від тих, що вміщені у розділі 3, тим
в скинію заповіту. окрім спілкування з Богом,
мойсей у цей час міг навчати аарона про ті завдання, які він мав виконувати в самій святині.
Вийшовши на подвір’я скинії, мойсей і аарон по-
молилися про Боже благословення на спільноту ізраїлю.
Господня, об’явлена вогнем, часто з’являється
Писанні, як видимий символ Господньої благодатної присутності та діяльності для Свого народу. мойсей бачив її
кущі, а ізраїльтяни – у вогні, який вів їх в пустині. на П’ятидесятницю присутність Святого Духа
і святість також викликали в них те, що вони в покірному поклонінні попадали на свої обличчя. Їхня відповідь має послання для нас. Думки про радість та покірне поклоніння повинні бути рисами й нашої служби Божої. ми повинні розділяти почуття царя Давида, який каже: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» (Псалом 121 (122):1). але нам також потрібно мати таке мислення, яке описує письменник до Євреїв, кажучи: « отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог – то палючий огонь!» (Євреїв 12:28, 29).
З’явлення слави Господньої зробило ізраїльтян побожними та радісними. але їхня радість буде короткочасною. незабаром станеться трагедія.
Левита 10
наказом, піднімалися на гору Сінай. У розділі 8 ми дізналися, що їх, разом з їхнім батьком і братами, було висвячено на священиків. таким чином вони мали право кадити, тобто змішувати
9)?
ааронові,
що з Господа не можна глузувати непослухом, Він не терпітиме поклоніння, яке виходить зі зневаги
свого волосся і роздирання
для вираження горя. інші
ток, але якщо так
заборони вживання алкогольних напоїв є те, що надав та авігу діяли необачно під дією п’янкого напою. можливо. Священики повинні були проводити розрізнення між чистими і нечистими тваринами, і вони також мали
бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п’яниця» (1 тимофія 3:2, 3).
Увесь цей випадок з надавом і авігу навчає, що ті, хто перебувають у публічному служінні, відповідальні за власні вчинки. ісус каже: «Від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. а кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Луки 12:48). Послання до Якова каже: «не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо» (Якова 3:1).
як наказав Господь».
незважаючи на непослух надава та авігу
смерть, священицькі привілеї
синів не скасувалися. мойсей одразу дав їм доручення
споживання жертв. Хлібна жертва мала змішуватися з олією і приноситися у час цілопалення. Вона мала споживатися у святому, бо вона приносилася Господу за народ. З іншого боку, грудина та стегно мирної жертви мали розділятися з членами священицьких родин,
ітамар, сини аарона, що вижили, перебували, зрозуміло, у стані шоку та смутку і могли думати, що їсти вони не могли. можливо, вони також відчували, що й вони були певним чином заплямовані щойно скоєними гріхами, і що їх також вразить Божий гнів. можливо, сини отримали сигнал від свого батька не їсти м’яса. У будь-якому разі, їхня неспроможність їсти це м’ясо не була чимось норовливим. «трапилося мені оце», – сказав аарон про
християн.
що ми дізналися про те, що ізраїль мав підходити до Бога через кровні жертви, які приносили священики. але було багато інших способів, якими їхнє поклоніння, як це виявлять наступні розділи, могло стати неприйнятним.
Левита 11
Якби в Громадянській війні переміг Південь1, то Статті Конфедерації перетворили б першу Конституцію СШа
на порожній звук. Утім, у чомусь вони б перетиналися.
Дамо Статтям Конфедерації представляти новий Заповіт, а першій Конституції – Старий, і ми зрозуміємо аналогію. наприклад, моральний закон, який підсумований у Десяти Заповідях, стосується нас і далі, а церемоніальні закони мали значення лише до приходу Христа. Про це під час дослідження Левита важливо пам’ятати особливо тоді, коли ми досліджуємо декілька наступних розділів.
що ізраїль мав підходити до Бога через кровні жертви. розділи від 8-го по 10-ий виявили, що ізраїль мав
уникаючи занечищення, – тема розділів від 11-го по 16-ий. на цю частину часом посилаються як на Кодекс очищення. тут
дізнаємося про те, які тварини вважалися чистими
прийнятними для їжі та жертв, і про те, які такими не вважалися. Ці розділи також розглядають правила про очищення
Чиста і нечиста їжа
що на землі: 3Кожну з худоби, що має розділені копита, і
їсти.
Варто зауважити, що Господь звертався і до мойсея, і до аарона. можливо, причина
включення аарона полягала в тому, що те, що далі слідувало, мало справу з нечистістю, про яку священики мали навчати ізраїльтян. У цьому розділі, створіння, про яких ведеться мова, розділені на три групи: ті, що живуть на землі; ті, що живуть у воді; та ті, що літають у повітрі. Чистими земними створіннями були ті, що відповідали двом рисам: вони мали розділені копита та жували жуйку. тварини з розщепленими копитами, як-от: бички, вівці та кози – мають на кожній нозі два пальцеподібні копита. тварини, які жують жуйку, не лише справжні жуйні тварини, як-от:
корови та вівці, але й ті, що старанно розжовують свою
а до їхнього падла не будете доторкатися, – нечисте
воно для вас.
Чистими тваринами були ті, що жують жуйку і мають
розділені копита. Верблюд, тушканчик (тварина розміром
як кролик, яка живе посеред скель) і кролик жують жуйку, але не мають розділених копит, отже, вони були тваринами
нечистими. Свиня, хоча має розділені копита, жуйки не
жує, і таким чином вона була нечиста.
аби уникнути нечистості, Божий народ не мав їсти
м’яса і не мав торкатися мертвих
нечистих тварин, хоча й можна було, наприклад, їздити на верблюді, не стаючи
при цьому нечистим.
Від самого початку давалися різноманітні
те, чому
чистими. Дехто висловлював припущення, що закони були
довільними, що Бог не об’явив причин, а просто
які, наприклад, у жертву своїм язичницьким богам
погани також приносили в жертву овечок, бичків та інших тварин, як це робили й ізраїльтяни. Певне число коментаторів Біблії висловлюють припущення, що ці закони
причин. Це правда, що від тих тварин, які були нечистими, можна було легше заразитися
вони будуть гидота для вас, – їхнього м’яса не будете їсти, а їхнього падла будете бридитися. 12Усе, що не має плавців та луски в воді, – гидота воно для вас.
Чистими тваринами, що жили у воді, прісній або солоній, були ті, які мали плавники та луску. До нечистих тварин відносили вугрів, устриць і ракоподібних, як-от: лобстерів, крабів та креветок. такі створіння називалися «гидотою». Це – сильніше слово, ніж «нечистий», але в кожному разі застосовується однакове обмеження. 13А з птаства будете бридитися оцього, – не будете їх їсти, гидота вони: орла, грифа й морського орла, 14і коршака, і сокола за родом його, 15усякого крука за родом його, 16і струся, і сови, і яструба за родом його, 17і пугача, і рибалки, та ібіса, 18і лебедя, і пелікана, і сича, 19і бусла, чаплі за родом її, і одуда, і нетопира. т ут не всіх птахів визначено повністю. Проте тут, здається, переважають птахи-хижаки та птахи, що живляться падаллю. Було висловлено припущення, що ці птахи проголошуються нечистими, бо своїми звичками їсти порушують
їсти: сарану за родом її, і сол’ам за родом
і хаґав за родом
летюча, що має чотири ноги, – гидота вона для вас.
Єврейське слово, яке тут перекладене як «комашня», висловлює ідею про комах, що рояться, – істот, які, як бджоли, рухаються в необдуманий спосіб. «Ходять на чотирьох» не стосується кількості лап, оскільки комахи мають зазвичай шість лап, а стосується їхніх рухів, які нагадують рухи тварин, що мають чотири ноги або лапи. Проте дозволялося їсти з крилатих комах, що мали
які подають гостям
вання нечистого м’яса. навіть тіла
вважатися нечистими, якщо
смертю. Проте нечистість,
тварин
тваринами, була тимчасовою – вона тривала лише до вечора того дня, в який до них торкалися. Ці правила стосувалися нечистих створінь, про яких
згадувалось раніше: літаючих комах, тварин без розділених копит і тварин, які не жують жуйки. Варто зауважити, що тварини, які ходять на подушечках, як-от: коти і собаки, також будуть включені до нечистих тварин. такі тварини були приручені від самого
сівби, що сіється, – чисте воно. 38А коли буде налита вода на насіння, і впаде на нього з їхнього падла, не
чисте воно для вас.
Як і з комахами, описаними вище, існують проблеми з ідентифікацією цих тварин. Здається, що всі вони, або дуже малі плазуни, або гризуни. Гекон3 – будь-що з групи ящірок з короткими, повними тілами, великими головами і присосками на лапах. Варани4 так називаються через їхню особливість попереджувати про присутність крокодилів. Сцинк5 – будь-яка з групи ящірок, що мають повні, блискучі тіла, важку луску та короткі лапи. Коли якась із тварин була мертвою, то вона занечищувала
мочити у воді, і вони тоді вважалися нечистими до вечора. Контактом з цими мертвими тваринами занечищувалося навіть кухарське приладдя, як-от: печі чи посуд. Його слід було знищувати. Єдиним винятком були джерела або ями.
Проте будь-хто з тих, хто витягував з них труп, ставав нечистим. Приготовлене до сівби насіння, яке торкалося трупів цих нечистих тварин, вважалося чистим, допоки воно залишалося сухим. але якщо воно ставало вологим,
3 Український переклад івана огієнка дає в цьому місці і далі за текстом
4
то було нечистим, бо тоді воно могло служити для передавання інфекції.
39А коли помре що з худоби, що вона на їжу для вас, то хто доторкнеться падла її, той буде нечистий аж до вечора. 40А хто їсть із падла її, той випере одежу свою, і буде нечистий аж до вечора. І хто носить падло її, той випере одежу свою, і буде нечистий аж до вечора.
Контакт з мертвими тілами чистих тварин, які померли природною смертю, також заборонявся, хоча таке м’ясо дозволялося купувати та споживати чужинцям та іноземцям, якщо вони того хотіли (дивіться Повторення Закону 14:21).
Хоча Біблія не використовує багато слів, аби нам це розповісти, цей закон міг мати символічне значення. можливо, мертві тварини, були нечистими, бо смерть була чужою для Божого плану. ісус каже: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (івана 10:10).
41А все плазуюче, що плазує по землі, гидота воно, –не буде їстися. 42Усе, що повзає на животі, і все, що повзає на чотирьох, аж до всього, що багатоножне, усе
плазуюче, що плазує по землі, – не будете їх їсти, бо
види тварин, рептилій і птахів небесних. Голос доручив
вбити їх і з’їсти.
ці створіння були нечистими, то йому було сказано: «Що від Бога очи-
щене, не вважай за огидне того» (Дії 10:15).
Питання про чисту та
суперечок
Соборі
Левита 12
Бог бажав навчити Свій народ, що гріх викликається не лише чиїмось середовищем, але є також наслідком
внутрішнього занечищення. розділ 11 говорив про занечищення від зовнішніх контактів із певними створіннями. але розділи від 12-го по 15-ий говорять про занечищення людини, яке настає з внутрішніх джерел. розділ 12 розглядає занечищення, що випливає з дітородження, розділи 13-ий і 14-ий – занечищення, викликане шкірними хворобами, а розділ 15-ий – забруднення, яке пов’язане з розмноженням.
пайок їжі, на які вона мала
якщо вона була дружиною священика. Зауважте, що період нечистості був удвічі довшим, якщо жінка народжувала дівчинку. За мить ми
поговоримо про це більше.
По-перше, постає питання про те, чому жінку слід вважати нечистою, коли вона народжує дітей. так було не через те, що розмноження саме по собі є грішним. Бог сказав адамові та Єві: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею» (Буття 1:28). натхненний Псалмоспівець сказав: «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода!» (Псалом 126 (127): 3) і «твоя жінка в кутах твого дому – як та виноградина плідна, твої діти навколо твого стола – немов саджанці ті оливкові! оце так буде поблагословлений муж, що боїться він Господа!» (Псалом 127 (128):3, 4). ізраїльтяни, звісно, думали про
дітей, як про благословення. Власне кажучи, у стародавньому ізраїлі бездітність вважалася за найбільше нещастя і навіть за суд від Бога.
не саме дітородження робило жінку нечистою, а радше виділення з неї після пологів. на те, чому так було, пропонувалися різноманітні відповіді. один коментатор висловлює припущення, що будь-яке тілесне виділення є нагадуванням про гріх і смерть, бо виділення мають трупи, що розкладаються. інший коментатор каже, що втрата крові може привести до смерті,
Господу», і щоб жертву скласти, як
Господньому сказано, – «пару горличат або двоє голубенят» (Луки 2:2224). очевидно, що Йосип і марія були досить бідними.
Занечищення могли викликати й інші обставини, інші
ніж дітородження. Вони могли стосуватися будь-кого, бо мали справу зі шкірою. Якщо ви коли-небудь мали якусь
проблему
Левита 13
Чимало англомовних версій перекладають стан, описаний у 13-му і 14-му розділах, як «проказа». але уважне дослідження виявляє, що всі ці випадки не можуть бути проказою, або ж, як цю хворобу сьогодні називають, хворобою Гансена. Єврейське слово, яке використовується у цих двох розділ стосується, очевидно, широкого кола вад, які могли з’являтися на шкірі людей і навіть на одязі та будинках. Проте цей стан мав
приводив до порушення кольору поверхні, впливав лише на частину об’єкт, був більш
поширювався.
Цільність серед Божого народу символізувала святість. тварини, що приносилися в жертву, мали бути досконалими. Священики, які приносили жертви Богові, не повинні були мати жодного фізичного спотворення. таким чином люди мали загалом виражати цільність у зовнішньому вигляді.
розділ 13-ий ділиться на дві частини: перша розглядає шкірні хвороби, а друга
інших предметів. У першій частині описано двадцять один випадок шкірних хвороб, а у другій – три випадки зараження предметів. Кожен випадок зазвичай
кроків: 1) заяви про загальні симптоми; 2) огляду священиком; 3) заяви про особливі симптоми, на основі яких священик мав робити свій висновок; 4) формального діагнозу; і 5) приписаного лікування.
Правила про інфекції і шкірні хвороби
Господь промовляв до Мойсея й Аарона, го
ворячи: 2«Чоловік, коли буде на шкурі тіла його напухлина, або лишай, або біла пляма, і буде на шкурі тіла його ніби болячка прокази, то буде спроваджений він до священика Аарона або одного з синів його, священиків. 3І огляне священик ту
тіла, а волосся на болячці перемінилося на біле, і вигляд болячки глибший
сім
явленні священику
8І огляне священик, а ось – лишай той поширився по
стосується людини,
про яку незрозуміло: чиста вона чи нечиста. Перед тим, як
буде ухвалене рішення, потребувався період дослідження.
Цей період карантину призначався для того, щоб визна-
чити, чи хвороба була серйозною, чи ні. Якщо в людини
був рецидив після того, як її проголосили
12, 13).
йтися
плоть,
чорне волосся, то парші вилікувані, – він чистий. І священик
серйозної шкірної хвороби, відомої
ється на черепі,
огляд якої не дав змогу прийняти рішення про її стан. Два семиденних періоди ізоляції
приводять до висновку, що
якщо священик робив
шкурі тіла, 44то це чоловік прокажений,
його болячка його.
Лисина, повна чи часткова, яка часто трапляється в природному ході людського життя, була станом, який вважався чистим. Проте лисина, викликана шкірною хворобою, робила людину нечистою.
45А прокажений, що проказа на ньому, – одежа його буде роздерта, а голова його
уста закриє, і буде кричати: «Нечистий,
найприкрішою
від благословень заповіту.
його життя. але не
було дозволяти, щоб страждання людини та її горе ставили
шкури, – та зараза злослива проказа, нечиста вона. 52І він спалить ту одежу, або нитку прямовісну, або нитку позему в вовні або
що буде на ній зараза,
то це шириться вона, огнем
випереш і зійде від них та зараза, то буде випрана
ся дивним, але на вигляд ізраїльтяни
і шкірна хвороба, і цвіль є
станами
шкіри, які спотворювали
лущення шкіри або її розшарування. обидва стани викликали знебарвлення. Дослідивши заражений предмет, священик мав на
тиждень його ізолювати. Якщо цвіль тижня поширюва-
лася, то предмет був нечистим, і його слід було спалити. Якщо цвіль не поширювалася, предмет слід було помити
Левита 14
Цей розділ тісно пов’язаний з попереднім. Перша частина розглядає обрядове очищення людини, шкіра якої
очистилася, а друга – обробку будинків, уражених цвіллю та грибком. Згадайте, що перша половина 13-го розділу розглядала правила про заразні
інспектором
Після того як людина зцілювалася від шкірної хвороби, слід було провести певні обряди. Ці обряди були довгими та складними. неважко зрозуміти, чому так було.
Коли людину проголошували нечистою, то її виключали зі спільноти і про неї думали, як
ворюють обряди, яких слід було дотримуватися впродовж
тижня.
один
приносився в жертву, а інший, козел відпущення, відводився в пустиню, символічно відносячи гріхи народу. Кров’ю жертовного козла кропили сім разів довкола сидіння милосердя на ковчезі заповіту. Подібно кров’ю птаха кропили сім разів людину, яка мала очиститися. Кров, кроплена на людину, ототожнювала її знову з членом спільноти Божого народу і символізувала її
так само Христова кров, пролита
цим процедурам, людина мала потім зголити все волосся зі свого тіла, обмитися та випрати свій одяг. Хоча
але додому повертатися вона не могла. на сьомий день вона повинна була знову
ся та випрати свій одяг. Це обмивання, прання і
символізувало очищення від забруднення, викликаного шкірною хворобою. Додаткові сім днів,
повернулася. 10А восьмого
Господнім лицем. 19І вчинить священик жертву за гріх, і очистить очищуваного з нечистоти його, а потім заріже цілопалення. 20І зложить священик те цілопалення та ту хлібну жертву на жертівнику, і священик очистить його, – і стане він чистий. Будучи прийнятою
уражена
посвяту Господу. Хлібна жертва також
дією посвячення, яка виявляла вдячність за фізичне
від хвороби. Жертва за гріх призначалася для відновлення взаємин між людиною і Богом (дивіться ілюстрацію 2, сторінка 256).
Жертва за провину приносилася за особливі гріхи. Чому ж вимагалася така жертва за хворобу, над якою людина не мала жодного контролю? і снують декілька можливих відповідей. Вилікувана шкірна хвороба чоловіка могла, власне кажучи, бути викликана якимось гріхом, – шкірні хвороби часом слідують за певними гріхами. наприклад, коли міріам, сестра мойсея, була винна у святотатській поведінці, як кару вона
12:9, 10). оскільки
на реституції і здійснювала
використовувалася кров птаха, то тепер, для завершення
очищувального процесу, використовувалася кров ягняти. Кров жертви за провину, яку кропили на жертівника, намащували також на людину, аби зазначити, що вона була відновлена до спільноти з Богом. Священик мав брати з лоґу оливи, аби намастити людину, що мала бути очищеною. «Лоґ» – транслітерація єврейського слова, яке стосувалося міри рідин, що становила приблизно чверть літра.
зсере
дини кругом, а глину, що вишкребли, висиплють поза
містом, до нечистого місця. 42І візьмуть інше каміння,
середовищем
наприклад, Святий Павло пише: «Створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його» (римлян 8:20). тож зрозуміло, що для того, аби визначити
Важливими
обряд із двома птахами
Левита 14:54-57
Оце закон про проказу».
Це підсумок правил, які вміщені в розділах 13 і 14, –усі вони справляють на читача сильне враження про те, що святість символізувалася цільністю. Шкірні хвороби, цвіль і грибок були серйозними проблемами. Вони руйнували цільність і таким чином – символічну святість людей і речей. оскільки лише обрядово святі
присутності Божій, нечисте слід
а заражені
до цього чоловіка та зцілив його.
Частина доручень, які ісус дав Своїм Дванадцятьом учням, відправляючи їх у першу
подорож, полягала в тому, щоб «очищати
Левита 15
Є люди, які можуть виявити, що тема, яка розкривається в Левиті, розділі 15, їх дещо бентежить або й навіть
ображає. така реакція є неправильною. Боже Слово про статеві справи говорить відкрито і без ніяковості, засуджуючи водночас статеві гріхи. і зраїль міг підходити до Бога лише дотримуючись
певних законів про чистоту. ми вже дізналися про те, як вони мали уникати занечищення, що асоціювалося з різними тваринами, дітородженням та шкірними хворобами. У цьому розділі
те, як слід
уникати занечищення в справах, що асоціювалися із розмноженням людей. Згадуються чотири випадки нечистості. Перші
порядку –короткотривалі виділення, після яких ідуть
4Кожне
жу й обмиється в воді, і буде нечистий аж до вечора.
6А хто сяде на річ, що на ній сидів течивий, той
7А хто доторкнеться до тіла
9І кожен повіз, що на нім
10І кожен, хто доторкнеться
11І кожен, кого
скинії заповіту, і дасть їх священикові. 15І спорядить
їх священик: одне
ленням, та й очистить священик його перед Господнім лицем від течі його.
У цих віршах обговорюються ненормальні виділення з чоловічого статевого органа. Чимало коментаторів висловили припущення, що тут обговорюються симптоми
гонореї. Хворі на таку недугу, що передається статевим шляхом, мають виділення, що можуть текти або згущатися і блокувати уретру, призводячи до дуже серйозних наслідків. Проте описані тут виділення можуть також
наслідком злоякісності. Ці вірші переймаються, головним чином, забрудненням чоловіка та наслідками цього
Ця нечистість набагато заразніша,
нечистою вважалася
контакт
своєю чергою вступали в контакт
наприклад, будь-які ліжко, стілець або сідло (об’єкти, що природно вступали в близький контакт з ураженим
органом), до яких торкався уражений чоловік, ставали джерелами нечистості для будь-кого, хто до них торкався. Людина, яка їх торкалася, повинна була
вважався нечистим
днів, випрати свою одежу, покупатися в прісній воді,
чи шматка
таким викидом. Практичним
цього правила було те, що чоловік, який був нечистим через таке виділення, не міг брати участі в службі Божій чи в битві. Це допомагає нам зрозуміти випадок, записаний у Першій книзі Самуїловій, у розділі 21. мужі
потребували їжі, тож Давид попросив священика,
19А
20І
незаконні статеві взаємини, а розділ 20 – покарання за різноманітні гріхи. таким чином одна й та сама тема розглядається з трьох різних боків.
менструальне виділення вважалося точно такою
причиною занечищення, як і довготривалі чоловічі виділення, але за нього не вимагалося
цьому відношенні воно нагадує короткотривалі виділення в чоловіків. необхідним
щення водою. Зауважте,
тут обговорюються довготривалі жіночі виділення.
Це були виділення поза звичайним менструальним пері-
одом, як ті, від яких страждала жінка, яка підійшла до ісуса ззаду та доторкнулася
ка страждала на кровотечу впродовж 12 років, але, коли
вона доторкнулася до ісусового плаща, кровотеча відразу спинилася (Луки 8:43, 44). Для довготривалих жіночих виділень може бути
декілька причин. м ожливо, була надмірно продовжена менструація. м ожливо, була проблема, пов’язана з репродуктивною системою, яка призвела до кровотечі, не пов’язаної з місячними. Якою б не була проблема, це вважалося за нерегулярне виділення, і таким чином
нього ставилися
то Він сказав мойсеєві, аби він попіклувався про те, щоб
народ посвятився, виправши свій одяг та утримавшись
від статевих взаємин. Бог сказав, що ті, хто не зможе підготуватися або переходитиме межі, що були виставлені
біля підніжжя гори, будуть покарані смертю (Вихід 19).
У Левиті, у розділі 10, ми дізналися про те, що сталося з синами аарона, надавом і авігу, які зайшли в скинію в
неналежному стані.
Хоча деякі види нечистості потребували лише певного часу чекання, після якого йшло обмивання, Божий народ був неодноразово застережений про те, щоб
цими
рядами не нехтував. той, хто ними нехтував, мав «понести свою провину» (17:16), мав бути «винищений
посеред народу свого» (19:8) і мав «понести через те гріха
собі, і щоб… померти через нього, коли
(22:9). Все це допомагає
впала ницьма перед ним» (марка 5:33).
чогось торкатися, а наслідки за непослух до Закону були
суворими.
Коментатори висловлювали припущення про певну кількість причин, чому Господь виклав був правила про репродуктивний процес. опіка про гігієну, ідея про те, що статеве життя асоціювалося з демонічними силами, для відрізнення ізраїлю від ханаанеян, для демонстрації того, що від часу гріхопадіння, відтворення приносить насіння, яке за природою є грішним і перебуває під прокляттям смерті, – це лише деякі з причин, що висловлювалися. Левит відповіді на це питання
в ізраїлі соціальними ізгоями. може здатися, що ці закони робили б життя дорослої
жінки в ізраїлі дуже складним. Упродовж одного тижня
на місяць, упродовж місячних, вона перебувала в стані нечистості. До неї не можна було торкатися, і вона не могла торкатися до
Це, поза всяким сумнівом, застерігало будь-якого богобоязливого молодого чоловіка від фізичного контакту з дівчиною, бо якщо він ішов на службу Божу в нечистому стані, то підпадав під Божий суд. таким чином ці правила могли бути найефективнішим
способом для стримування молодечих пожадливостей. ісусове ставлення до жінки, що страждала на кровотечу, – Його типове ставлення до левитських законів про нечистість у цілому. Після того, як вона сказала Йому, що вона зробила, ісус промовив до неї: «твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!» (марка 5:34). ісус не засудив її за те, що вона до нього торкнулася. Він не сказав їй, що тепер
вія 8:3). Він узяв мертву дівчинку за руку (марка 5:41).
Він дозволив грішній жінці не лише витерти її косами
Свої стопи, але й, сидячи за столом, дозволив їх цілувати (Луки 7:38).
і сусові дії неминуче привели Його до конфлікту
фарисеями, які, очевидно, на основі Левита 15:11 наполягали на церемоніальному обмиванні перед кожною
трапезою. ісус сказав їм: «не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, – те людину сквернить» (матвія 15:11). В усьому цьому ісус виявляв, що Його прихід
церемоніями та обрядами. Всі ці обряди були тінню того, що мало настати. Левитські правила допомагали підтримувати
сильно піклуватися, аби уникати статевих гріхів. Серйозним гріхом є навіть пожадлива думка. ісус каже: «Кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, – той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (матвія 5:28). У час і вік, коли статева свобода суспільством вихваляється, потрібно, щоб у наших вухах лунали слова Божі: «не чини перелюбу!» (Вихід 20:14).
наші тіла, викуплені дорогоцінною кров’ю Христовою, ніколи не повинні використовуватись для аморальних цілей. натхнений апостол каже: «отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні!» (1
6:15).
Левита 16
розділ 16 виділяється, як найважливіший. У розділі 10 ми дізналися, що ааронові сини, надав і авігу, принес-
ли до Господа чужий вогонь, тож від лиця Господа вийшов
огонь і пожер їх. розділ 16 розглядає різноманітні обряди, які мав виконувати первосвященик, аби уникнути подібної долі. Лише в День Спокути та лише після певних обрядів первосвященик міг увійти у Святеє Святих. р озділи від 11-го по 15-ий переймалися питання -
ми нечистості через їжу, смерть, тілесні виділення або через хвороби. Будь-який вид нечистості робив людину непридатною для входження в скинію заповіту. Утім, могло так статися, що хтось ставав нечистим навіть про те не відаючи. тож мета Дня Спокути полягала
нести на когось іншого. і так само проливання крові
перед віко1, що на ковчезі, – щоб не вмер він, бо Я в хмарі являюся над тим віком.
Як у розділах з 8-го по 10-ий, так само і тут закони про священиків не об’являлися безпосередньо священикам або
навіть ааронові, а радше об’являлися мойсеєві. мойсей був великим посередником між Богом і людиною. Будучи таким, Він передвіщав нашого Спасителя.
аби з ним не сталося те саме, що сталося із його си-
нами, аарон мав пильнувати, щоб не заходити у Святеє Святих, коли лишень йому хотілося. Це була надзвичайно серйозна справа. Ковчег заповіту (дивіться ілюстрацію 1, сторінка 255) перебував за завісою,
усіх одеж свого служіння в День Спокути (дивіться ілюстрацію 3, сторінка 257). натомість
прості льняні одежі були прикрашені
упокорення і молитви, коли первосвященик ставав перед лицем
для Азазеля, буде поставлений
жертву за гріх, описану в розділі 4.
випадках у жертву приносився бичок, було семикратне кропіння його кров’ю (число 7 зазначало про довершеність), а невикористані частини спалювалися поза табором. Відмінність полягає в місці, де кропилося кров’ю. У жертві за гріх для священицького очищення, описаний в 4-му розділі, кров кропилася за завісою, що
знову носив із собою кадило. Чому первосвященик повинен
знавалися. навіть місця та
грішників. Після цього очищення святий Бог
посеред грішного народу.
Спільність із Богом стає можливою лише тоді, коли людина очищена від гріха. ісая був людина нечистоуста,
але один із серафимів підлетів до нього з розпаленою вуглиною в руці і, доторкнувшись нею уст ісаї, промовив: «ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений» (ісаї 6:7). Давид розумів, що для того, щоб стояти перед Господнім лицем, йому потрібне було очищення. У Псалмі 23 (24) він вигукує:
відкуплення» (Євреїв 9:11, 12).
Кров бичка і козла використовувалася для очищення жертівника цілопалень семикратним кропінням. Використання крові обох тварин виявляло те, що вівтар
очищеним від занечищень і священиків, і інших
Ще
хтось висловив припущення, що це слово можна перекласти «цілковите руйнування», що означає, що гріхи ізраїлю
були цілковито зруйновані. Ще хтось вважає, що це – ім’я
демона, який жив у пустині, – гріхи ізраїлю цим козлом
поверталися до цього демона, гаданого автора цих гріхів.
незважаючи на точне визначення цього єврейського тер-
міну, не виникає жодних питань про значення церемонії.
Гріхи ізраїлю символічно
чином учасники обрядів у цей
Дня Спокути, як показує Послання до євреїв, у часи нового Заповіту його святкували. наприклад, Євреїв 9 розповідає, що священик для виконання свого служіння регулярно входив у зовнішню кімнату скинії, а у Святеє Святих міг заходити лише первосвященик – «раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й
9:7).
прави» (Євреїв 9:10). Своєю смертю
очищує нас від усякого гріха. Христос не увійшов у скинію, створену людьми,
увійшов
самі небеса, аби з’явитися перед Божим лицем для нас. Книга Євреїв показує, наскільки вищим є Христос, у порівнянні зі Старозаповітним первосвящеником: «(ісус Христос) потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе» (Євреїв 7:27).
серцем,
нас,
дотримуватися Дня Спокути. У Велику П’ятницю Христос Своєю смертю приніс спокуту за гріхи всіх людей у всі часи.
Провідник пост-апостольської Церкви, на ім’я Варнава, (приблизно 200 рік по р.Х.) багато наголошував на тому, що козел відпущення – прототип Христа. але в новому Заповіті нічого немає про важливість козла відпущення. Знову ж таки нам треба пильнувати,
Частина IІ
Як Ізраїль мав демонструвати свої взаємини з Богом (17:1 – 27:34)
існує два види омани, якими диявол любить зводити людей на манівці. один полягає в тому, що не грає ролі, у що ти віруєш, – головне, щоб ти правильно діяв. інший полягає в тому, що не грає ролі те, як ти дієш, – головне, щоб ти правильно вірував. обидва ці способи – неправда! Віра і діла йдуть пліч-о-пліч. «Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!» (Якова 2:26). Це – той урок, який Господь хотів, щоб його добре засвоїв ізраїль.
У спільноті з Богом могли бути лише люди, нечистість яких була забрана. День Спокути був кульмінацією цих обрядів спокути. але одна річ – мати запевнення про спокуту. окрім цього слід було мати свідчення про спільноту людей з Богом у їхньому
решта Левита, розділи від
на святості
Кодексом Святості.
Левита
17
них. (Ці ідоли, можливо, називаються козлиними ідолами
через те, що
з-посеред Божого народу.
неним, бо
твій, щоб перебувало там
Господь тобі, як наказав я тобі, і будеш їсти в брамах
жаданням своєї душі» (12:21).
цього могла бути такою самою, як і вищенаведена, – аби завадити жертвоприношенням ідолам, але, можливо, ще й для того, аби зберегти об’єднане поклоніння
ще від часів ноя. Бог
тварин, коли в тих була ще кров, Саул сказав: «Зрадили ви!... не згрішите проти
(1 Самуїлова 14:33, 34). Чужинцям також було заборонено їсти кров. Порушення цього правила будь-ким було серйозним злочином. Як і у випадку з принесенням тварин у жертву поза скинією заповіту,
ра, а потім стане чистий. 16А якщо він
до
дику тварину, то слід було попіклуватися про те, аби було
спущено її кров, бо їсти її було настільки ж святотатно, як
і їсти кров домашніх тварин, яких приносили в жертву. Допускалося, що людина, яка знайшла мертву тварину, могла не знати, чи з її м’яса зійшла кров. тож споживання такої тварини могло зробити людину нечистою. Доторкування до мертвої тварини занечищувало, звісно, саме по собі. аби позбутися занечищення, людина, яка їла м’ясо такої тварини, повинна була випрати свій
вони поклонялися
новим, що недавно прийшли, не лякалися їх батьки ваші!» (Повторення Закону 32:17).
Через багато років св. Павло застерігатиме коринтян
проти участі в поклонінні язичницьким ідолам, бо це
включало поклоніння демонам: «те, що в жертву приносять, – демонам, а не Богові в жертву приносять. Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете
пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського. Чи ми дратуватимемо Господа? Хіба ми потужніші за нього?» (1 Коринтян 10:20-22).
Яким ідолам ми спокушуємося поклонятися сьогодні? Грошам? Задоволенню? розкошам? Сьогодні спокуси
Левита 17:13-16
незабаром стало ясно, що
це не так. натомість Собор вирішив написати віруючим з язичників листа, в якому було сказано «Стримуватися від
ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду.
оберігаючися від того, ви зробите добре» (Дії 15:29). Статева аморальність була явним гріхом проти Бога. але чому
Собор радив утримуватися від іншого? Хіба з приходом
Христа ці правила не втратили свою
умер» (римлян 14:14, 15).
Свідки Єгови наполягають на тому, що божественна заборона на споживання крові діє донині. Їхня офіційна
публікація «Сторожова вежа» зазначає: «Утримання від крові залишається стандартом для тих, хто поклоняються Єгові у святості» («Сторожова вежа», 15 лютого, 1984 р., с.28). Що вони проґавили, так це те, що церемоніальні закони Старого Заповіту виконалися в Христі. о собиста святість вимагалася від Божого народу різними способами. можливо, нам якісь способи подобаються більше від інших. але для нас, що живемо у час, який відомий статевою вседозволеністю і різноманітними збоченнями, наступний розділ має могутнє послання.
Левита 18
Статева вседозволеність і статеві збочення у стародавні часи серед єгиптян і ханаанеян цвіли буйним цвітом. ізраїльтяни мали спокусу жити так само, як їхні сусіди. але Господь знову й знову в цьому розділі
род не бути такими, як вони.
статеві звичаї, які свідчили
взаємини
Мої, і будете додержувати постанови Мої, щоб ними
ходити. Я – Господь, Бог ваш! 5І будете додержувати
постанов Моїх та уставів Моїх, що людина їх виконує й ними живе. Я – Господь!
«Я – Господь, Бог ваш», – цю фразу ми будемо чути
часто під час нашого дослідження Левита. Ви можете пригадати, що чули її раніше. Даючи правила про чистих та нечистих тварин, Господь промовив: «Бо Я – Господь, Бог
ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я» (Левита 11:44). оскільки ізраїль був народом Божим, то від ізраїльтян очікувалося, що вони будуть, як Бог, – святі. Саме цією фразою Господь ідентифікує Себе, коли об’являє значення Свого імені мойсеєві:
тягарів Єгипту, і визволю
вас
6:6, 7). таким
подь, Бог твій, що
тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо мною!» (2м 20:1, 2). Від них очікувалося, що
козла. мешканці Ханаанського краю приносили в жертву дітей. так, єгиптяни і ханаанеяни були винними в деяких
практиках. «Звичаями їхніми не підете», – сказав Господь. Ви виконуватимете устави мої і
мої». аби цінувати дальші
на смак» єврейські слова в цьому реченні: «Ви виконуватимете устави мої», – це означає, що Господь, наче суддя, оголосив вирок, який визначає, що можна робити, а чого робити не можна. «Будете додержувати мої постанови», –означає, що життя, наче дорога, подорож, – і є лише одна правильна стежка. Слово, перекладене як «постанови», означає, що Бог виставив межі, переступати які не може ніхто. Він – Господь, Він ухвалює рішення, і Він точно вирішив, як саме повинні жити люди.
Послух до Божих законів – дорога до того, щоб знайти щасливе і повноцінне життя. Коли експерт із Закону
спитався в ісуса, що він мав зробити, аби успадкувати
вічне життя, ісус витяг із чоловіка підсумок Закону, а потім сказав йому: «роби це, – і будеш жити» (Луки 10:28).
ісус цьому чоловікові проголошував Закон. Він хотів, аби
той побачив власну гріховність і потребу в Спасителі. але
лишень хотіли бути спасенними, а як нагода для виявлення їхньої любові і вдячності до Господа, Який дав їм прощення і спасіння. Виконання Закону – радше плід виправдання, а не засіб виправдання.
6Жоден чоловік не наблизиться
15Наготи
16Наготи
17Наготи
уникати.
частина починається із загального принципу, який підкреслює особливі правила, що йдуть слідом, і має на увазі, що єдиним доречним місцем для статевого акту є шлюб. але з ким міг одружуватися ізраїльтянин? Бог заборонив шлюб з неізраїльтянами. «і не споріднюйся з ними… бо він відверне сина твого від мене, і вони служитимуть іншим богам» (Повторення Закону 7:3, 4). Заохочувався шлюб всередині племені і дозволявся шлюб із троюрідними, а шлюб із кимось ближчим заборонявся. іншими словами, чоловік не міг одружитися з родичами в першому та другому коліні. наприклад, родичами в першому коліні будуть мати або сестра,
до левірату (Повторення Закону 25:5-10) дозволялося тоді, коли помирала дружина чоловіка.
19А до жінки в час відділення
20А з жінкою свого ближнього не будеш лежати на насіння, щоб
21А з насіння свого не даси на жертву Молохові,
не зневажиш Імени Бога свого. Я
гидота воно!
23І з жодною худобиною не зляжешся, щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худобиною на
злягання, – це паскудство! Заборонялося не лише кровозмішення,
серед ханаанеян. Серед них був перелюб, принесення в жертву дітей, гомосексуалізм і скотолозтво. Статевий
ність після приходу Христа. Він був і є моральним законом, яким зв’язані всі люди в усі часи. ісус каже: «Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, – той чинить перелюб» (матвія 19:9). У римлян, розділ 13, Павло каже, що уникнення перелюбу – частина тривалого боргу любові до Бога, який мають усі люди. У зв’язку з цим він пише: «Поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті» (вірш 13). Принесення дітей у жертву молохові було моральною кривдою, бо включало не лише ідолопоклонство, але й убивство. У цій частині про нього згадується через те, що частиною поклоніння цьому язичницькому
пророка
жертовні пагірки… щоб через огонь переводити синів своїх
та своїх дочок молохові, чого їм не наказував Я, й що не
входило в серце мені, щоб чинити ту гидоту, щоб уводити
Юду у гріх» (Єремії 32:35). Покаранням за жертву молохові була смерть (Левита 20:2). Сказано, що ті, хто приносять жертву молохові, – зневажають імення Боже. Зневажати – означає робити щось несвятим. наприклад, церемоніальною нечистістю первосвященик зневажав скинію. Споживаючи жертви, людина їх би зневажала. Людина, якій не вдавалося виконати закони, що стосувалися суботи, той день зневажала. Боже ім’я зневажалося, коли людина використовувала його у Левита 18:19-23
яка засуджується крізь усе Писання. ми також згадували про «содомію» того народу, серед якого жив Лот із сім’єю. Божим по-
каранням на те нечестиве місто був огонь із сіркою з небес. У Левиті, 20-му розділі, ми дізнаємося, що покаранням за гомосексуалізм посеред ізраїльтян була смерть. З нового Заповіту ми дізнаємося, що заповідь, яка забороняла гомосексуальну
само
жіночою статтю, розпалилися
один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. і вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові» (римлян 1:26, 27). Переживаючи про їхню небезпечну байдужість до гріха, Павло застерігає християн у Коринті: «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники… Царства Божого не вспадкують вони!» (1 Коринтян 6:9, 10). Бог нічого не каже про гомосексуальність, як про альтернативний спосіб життя, – як про гомосексуалізм хотів
досліджуваному
розділі гомосексуалізм називається гидотою. Це – сильне слово. Єврейське слово, яке таким чином перекладене, походить від іншого єврейського слова, яке буквально означає «ненавидіти або гидувати». іншими словами, гомосексуалізм – гидота для Бога. Статеві взаємини з твариною (скотолозтво) – гріх, засуджений сильною мовою і тут, і в інших місцях Писання. один із законів, даний Богом незабаром після давання Десяти Заповідей, каже: «Кожен, хто зляжеться з худобиною, конче буде забитий» (Вихід 22:18). таке саме по-
карання вимагається в Левиті (20:15, 16). Пізніше, після того як ізраїльтяни оселилися в краю ханаанському, одне з проклять, яке проголошувалося народові, зібраному на горі евал, було таким: «Проклятий, хто лягає з усяким скотом!» (Повторення Закону 27:21).
Скотолозтво називається «паскудством»,
що роблені перед вами, – і не споганитеся ними. Я –
Господь, Бог ваш!»
Великі небезпеки чигали на тих в ізраїлі, що приймали язичницькі практики ханаанеян. Хоча вони були
Божим заповітним народом, Він каратиме їх так само, як карав ханаанеян перед ними. Край персоніфікується таким чином, наче він настільки гидує людьми, які чинять
ганебні вчинки, що вибльовує їх.
Божий гнів проти гріха в цьому розділі, звісно, явний. Бог ненавидить гріх. Його слова вселяють жах у серце
грішника. Чи вас дуже тисне провина гріха, можливо, того
гріха, який описаний у цьому розділі? «Будь бадьорий…
прощаються тобі гріхи твої!» ( матвія 9:2). «Кров ісуса Христа, Його Сина,
усякого гріха» (1 івана 1:7). Бог ненавидить гріх, але заради ісусової жертви за гріх, любить грішника. «Я – Господь, Бог ваш». Послух ізраїлю до всіх цих законів мав бути його люблячою
ві заповіту, Якому
спільнотою
і запевненням, що вони його
вітних взаєминах
святою нацією, відділеною від
довкола них. Було багато додаткових способів
нам дивними), якими ізраїль мав демонструвати свою окремішність. Про них ми дізнаємося в наступному розділі.
Левита 19
ізраїль мав свідчити про свої взаємини з Богом особистою святістю, особливо в справах статевої поведінки.
наступні два розділи говорять про потребу святості в
ній частині життя. на перший погляд, у
важко помітити якусь відповідність або причину. Проте структура стає чіткою, щойно ми розуміємо, що кінець думки позначають слова «Я – Господь». Ці слова, власне кажучи, є ключем до розуміння цілої
рування різних видів тварин) і тілесні деформації (як-от: татуювання) також заборонялися, бо вони вважалися несумісними зі святістю.
3Кожен буде боятися матері своєї та батька свого, а субот Моїх будете додержувати. Я – Господь, Бог ваш!
У Виході 20:12 Бог наказав: «Шануй свого батька і матір свою!» Святе життя починається вдома з поваги дітей до своїх батьків. Єврейське слово, перекладене як «шануй»1 у вірші 3, є тим самим словом, яке у вірші 14 перекладається як «боятися Бога», а у вірші 32 – «шануватимеш Бога». У собі воно має ідею урочистого благоговіння. Це слово
перекладене як «страх» у відомій приповісті: «Страх Господній – початок премудрости» (Приповісті 1:7). Батьки –Божа влада вдома. Коли дитина навчається шанувати і
поважати їх, то так само вона навчається шанувати та поважати Бога. Власне кажучи, саме через це дотримування суботи так тісно пов’язане з шануванням батьків. т
само як послух батькам був одним з найбільших людських обов’язків, так і дотримування
горів проти ізраїльтян, які в пустині поклонялися золотому теляті. ідолопоклонство, яке дуже вабило ізраїльтян, оскільки вберігало їх від насмішок сусідніх народів, які дивилися на ідолопоклонство, як на особистий привілей, –відбирало в Бога поклоніння, яке належало винятково Його і мені. Єврейське слово, перекладене як «ідоли», буквально означає «ніщо» або «кволі істоти». Це – зневажливий термін, який проголошує, що ці, так звані боги, –неіснуючі, а отже і безсилі. 5А коли ви принесете
дати таким людям основні продукти харчування. Збирачі врожаю не повинні були жати біля країв
колоски після збору врожаю. Це мало залишатися для
бідних, яким було дозволено підбирати залишки врожаю на полях. Згадайте про те, як рут підбирала колоски на
полі Боаза, аби забезпечити себе та свою свекруху, ноомі (рут 2).
ізраїльтяни не мали власних примірників Писання, як маємо їх ми. натомість Біблія зачитувалася їм прилюдно. Коли ізраїльтяни чули, як читалася наступна частина, то вони, звісно, не могли не звернути увагу
певних слів і фраз, що ведуть до великої
любов до своїх ближніх, як до самих себе. Слова «Я
Господь» зустрічаються чотири рази (вірші 12, 14, 16, 18), – це
постійне нагадування про те, що вони мали вести життя для того, Хто викупив їх. Чотири рази повторюється слово «ближній» (вірші 13, 15, 16, 17). Двічі трапляються слова «свій народ» (вірші 16, 18). нарешті, любов до Господа, засвідчена любов’ю до інших, досягає кульмінації в словах у вірші 18: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе!»
кради.
20:15, 16). Далі
Ці вірші, головним чином, забороняють жорстоке ставлення до тих, що не можуть захистити
наймит очікував
матвія, розділ 20, про робітників
до незначних) і причиною їхнього спотикання. З цими
заборонами спадають на думку слова Божі до мойсея біля
палаючого куща: «Хто дав уста людині? або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, – чи ж не Я, Господь?» (Вихід 4:11). Бог очікує любові і піклування про інвалідів, яких Він створив.
15Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещуватися
вельможного, – за правдою суди свого ближнього!
16Не будеш ходити пліткарем серед народу
го.
віршами 15 і 16, але це через те, що ми думаємо про
старшини села. Кожен з учасників процесу – судді, пози-
зі щоденних контактів у спільноті. на судовий процес легко могли вплинути особисті почуття. але старшини не могли діяти, керуючись власними вподобаннями. Вони не могли просто потурати людині, бо вона була важливою. ті, кого кликали за свідків, мали
справу приватно. Понад усе, це
плекання у власному серці ненависті. Через багато століть
апостол іван напише: «Хто говорить, що він пробуває у
світлі, та ненавидить брата свого, – той у темряві досі» (1 івана 2:9) і «Кожен, хто ненавидить брата свого,
душогуб. а ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного
життя, що в нім перебувало б» (1 івана 3:15). очищення серця від ненависті – перший життєво важливий крок. а наступним кроком є відверто обговорити справу зі своїм ближнім. Це виходить
(Приповісті 2:9).
Замість виношування зла в душі, ісус підбадьорює нас, аби ми відкрито докоряли братові, який згрішив. «а коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим» (матвія 18:15). апостол Павло каже так само: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности» (Галатів 6:1). таким чином, коли людина буде так робити, то вона не братиме участі в провині, викликаній кривдою ближнього, дозволяючи, наприклад, аби ненависть чи гнів привели до грішної дії.
Після застереження не шукати помсти і не виношувати в душі зла, підводиться підсумок цілого розділу: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе». Єврейське слово, перекладене, як «любити» і «ближнього» означає робити всяке добро усім людям. Коли ці
підсумку Другої Скрижалі Закону, то саме це, очевидно, Він мав на увазі (матвія 22:39).
19Постанов Моїх будете дотримувати.
Не зробиш, щоб худоба твоя злучувалася двоїсто.
Поля свого не будеш обсівати двоїсто.
А одежа двоїста, мішанина ниток, не ввійде на тебе.
Бог заборонив змішування тварин, змішування насіння і одягу. Чому? Безперечно, для того, аби нагадувати ізраїльтянам про те, що вони відрізнялися від інших народів. Вони були Божим обраним народом, відділені, – як ті, з кого вийде месія. Бог сказав Своєму народові, які тварини підходили для жертв і їжі, а які не підходили. Він заборонив одружуватися з язичницькими народами.
Він навчив їх про те, який стан приводив до занечищення. можливо, деякі з цих правил
дивними, як, наприклад, здаються дивними закони, що забороняють змішування, але вони були важливими нагадуваннями про унікальну
вибраного народу.
20А чоловік, коли буде злягатися
змішуватися,
випадку накладалася інша кара. Чоловік приносив у жертву
яке чоловік мав заплатити нареченому дівчини.
статі, чи то
чи тварина, мали відділятися
переповнені ситістю, а чавила твої будуть переливатись вином молодим!» (Приповісті 3:9, 10).
26Не будете їсти з кров’ю. Не будете ворожити, і не будете чарувати!
27Не будете стригти волосся довкола голови вашої, і не будеш
28І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі
подь!
Ці вірші надають подробиці
та практики, яких ізраїльтяни, будучи народом Божим, мали уникати. Згадайте про причину не їсти крові, яка наводиться в розділі 17: «Душа тіла – в крові вона, а Я дав її для вас на жертівника для очищення за душі ваші, бо кров та – вона очищує душу» (17:11). але тут ця практика забороняється через те, що ця практика – поганська.
народи, які оточували ізраїль, регулярно користувалися ворожбитством і чарами, аби передбачити майбутнє.
Вони кидали жереб стрілами, вони радилися з ідолами, вони досліджували печінку певних тварин (Єзекіїля 21:21). ізраїльтянам все це було заборонено. Бог об’являв їм Свою волю через пророків
29Не
земля розпустою.
30Субот Моїх будете додержувати, а святиню Мою будете шанувати. Я – Господь!
Храмові проститутки у стародавні часи в язичництві були типовим явищем. Проституція вважалася за спосіб
виблагати благословення в богині родючості на землю, аби та приносила рясні врожаї. Власне кажучи, саме про цю практику згадує пророк Єзекіїль, говорячи про людей, які «з божками своїми перелюб чинили» (Єзекіїля 23:37). ізраїльтяни не повинні були
спільного з такою нечестивістю. натомість
дотримуючись суботи та
вання Бога
рока амоса Він
буде
зарплати, не поширюватиме пліток, не прагнутиме помсти та не виношуватиме в серці лихого. «Будеш любити ближнього свого, як самого себе», –має бути центром життя віруючого й нині. Часто знаходимо ці слова з Левита в новому Заповіті. ісус цитував їх у Своїй нагірній Проповіді (матвія 5:43), промовляючи до багатого юнака (матвія 19:19) та у
ня експерта-законника, задані
(матвія 22:39). Ці слова цитував
про тривалий борг, який ми маємо, – любити один одного (римлян 13:9), і обговорюючи християнську
(Галатів 5:14). Яків
Царського виконуєте, за Писанням» (Якова 2:8).
очевидно, що любов
частиною
цікаво, чи далі нас стосуються специфічні закони, згадані в розділі 19. наприклад, залишання зерна на полях для тих, що підбирають колоски, сьогодні, напевно, багатьом людям не допоможе. але справжня мета цього закону полягала в тому, щоб допомагати бідним, а на те Божа воля є й нині. Власне кажучи, усе, що з цього розділу є частиною морального закону, підсумованого в Десяти Заповідях, залишається чинним і сьогодні.
розділ
тем
яке
Левита 20
них дітей та
шлюбу та сім’ї.
для того, аби
показати, наскільки страшними були певні гріхи, аби інші люди не мали спокуси їх коїти (Повторення Закону 13:11).
Вкаменування повинні були виконувати люди спільноти, не лише старшини та судді. Це також допомагало закарбувати в ізраїльтянах те, що певні гріхи були серйозними не лише в Божих очах, але й в очах релігійної спільноти.
того, хто поклонявся молоху,
мали передувати сімейним узам та дружбі. неспроможність чинити саме так призведе
теж винищували з-посеред Його народу.
Кажуть, що ті, що приносили жертву молохові, займалися з цим ідолом проституцією.
Смерть, можливо, вкаменуванням, була карою для будь-кого, хто проклинав своїх батька чи матір. Проклинання – повна протилежність шанування. Єврейське слово «шанування» буквально означає робити важким чи славетним. Єврейське слово, перекладене як «проклинати», означає повну протилежність, а саме – легковажити. Батьки – Божі представники. Проклинати їх дорівнює
богохульству і таким чином заслуговує на смертну кару. Кров такого кривдника була на його власних руках. Знаючи про відповідальність, але порушуючи закон,
12А хто
13А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, – ги
14А хто візьме жінку й матір її,
його та її, і не буде кровозмішання серед вас!
15А хто паруватиметься з скотиною, – буде конче забитий, і скотину ту заб’єте.
16А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб’єш ту
забиті вони,
гріхи були перераховані у 18:6-23.
19І не відкриєш
вони понесуть провину свою.
20А хто буде лежати з тіткою своєю, – він відкрив наготу дядька свого,
ні помруть!
21А хто візьме жінку брата свого, – це нечисть, він відкрив наготу брата свого, – бездітні будуть.
За ці злочини немає людської кари. натомість обіцяна кара божественна. Бог відітне чоловіка, який співжив
своєю сестрою або мав статеві
яка є його кровною родичкою,
гом. Кара бездітністю
могло
мене святі, бо святий Я, Господь. І Я відділю вас від тих народів, щоб ви були Мої.
Якщо Божий народ не встоїть перед спокусами, які пропонуватиме йому Ханаан, то земля насильно їх виригне точно так, як самі ханаанеяни будуть вигнані ізраїльтянами, що захоплюють Край. ізраїльтяни мали бути відділені від народів, аби бути Божим особливим заповітним народом. Бог хотів, аби це
та їхнє життя.
провести
але якщо ізраїльтяни
але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні» (1 Петра 1:14, 15). Гріхам, що домінують у
Бог покликав бути святими. Боже Слово нас напучує: «Як удень, поступаймо доброчесно, не
гульні та п’янстві, не в перелюбі
Божій волі
нині, як це було й у Біблійні часи. Чи це означає, що нам їх слід шукати та вкаменовувати? ні, – то був Старозаповітний закон. але частиною Божої волі залишається те, щоб
ми їх уникали та застерігали про них інших людей. Євреї мали засвідчувати, що вони були Божий народ точно так, як це сьогодні роблять віруючі. але, як про це ми скоро дізнаємося, особливо високі стандарти вимагалися від тих, хто перебував у публічному служінні. Левита
Левита 21
ті, що служать сьогодні в публічному служінні мають бути прикладом святого життя. і це не просто через те, що цього очікують члени церкви, а через те, що так каже Бог. У наступних двох розділах Левита ми дізнаємося, що такою була Божа воля і
конання функцій
одружений, нехай не занечиститься серед рідні своєї, щоб не збезчестити себе.
ми звикли до того, що клір використовується при проведенні похорон, але в ізраїлі так не було. Контакт із
мертвими тілами, окрім тіл близьких родичів, священикам був цілковито заборонений.
У цьому списку людей не згадується дружина священика. оскільки вона була з ним «однією плоттю», то вважалося очевидним, що він заради неї занечиститься. З цієї самої причини за таку родичку вважалася незаміжня сестра священика, бо вона ще не вступила в шлюбні взаємини з чоловіком. З іншого боку, священику
святі.
гляду, які мали
оскільки священики були посвяченими для Господа, їхні дружини мали бути жінками, котрі мали добрий характер і славу. Священикам ізраїлю було заборонено одружуватися з тими, що були блудницями. не дозволявся також шлюб із розведеними, бо розлучення, ймовірніше за все, справляло вплив на репутацію жінки, незважаючи на те, наскільки невинною вона
ємося, первосвященикові
з вдовою. 9А священикова дочка,
вона безчестить батька свого,
на.
точно так, як характер і репутація дружини могли
відбиватися на чоловікові, так само було і з характером і репутацією дитини. Блуд, пов’язаний з поклонінням язичницьким ідолам, був у Біблійні часи досить поширеним
явищем. Якщо до такого долучалася донька священика, то вона, зрозуміло, ставала для свого батька жахливою ганьбою. аби продемонструвати, наскільки жахливою була ця кривда, її слід було карати смертю
мав бути відділеним від народів. Священики мали бути
священиків слід було відділяти
первосвященика. Від людини на цій посаді вимагалася ще суворіша церемоніальна чистота. особлива роль первосвященика як посередника між Богом та ізраїлем, символізувалася тим, що його намащували оливою, а також
у первосвященицькі шати (дивіться Левита 8). Через його особливі обов’язки,
первосвященикові не дозволялося скуйовджувати своє волосся або роздирати
для вираження горя. Коли
так робитиме, то це анулює його висвячення.
Посвячення первосвященика Богові мало бути настільки повним, що йому не дозволялося брати участь навіть у похоронах близьких родичів. Вірш 12 не означає, що первосвященик насправді жив у скинії, але він означає те, що його обов’язки у скинії повинні були мати
блудницею. До того ж, первосвященик
одружитися з вдовою. Доречною дружиною
раїлю. Причина
яка
на те, щоб стати первосвящеником.
допускати. Ці правила про шлюб
святу наречену, Церкву. Саме такими словами
Павло Христову наречену: «Чоловіки,
купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою,
чоловік, що
чоловік, що
живати.
Ці особливі вимоги до священиків передвіщали ісуса, досконалого Первосвященика. Євреїв 7:26 каже: «отакийбо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса».
З приходом досконалого Первосвященика та Його
жертвою за гріх, всі ті, що вірують в нього, стали священиками перед Богом. але це не означає, що ми далі залишаємося в церемоніальних законах
21:16-24
приходнів» (1 тимофія 3:2).
Левита
22
У 21-му розділі ми дізналися, що фізичні деформації не дозволяли нащадкові аарона ставати священиком, хоча така людина все-таки мала право на участь у трапезі. наступні вірші диктують, за яких умов священики не могли навіть їсти священицької їжі. 22І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: 2«Промовляй
вони обережно поводяться зо святощами Ізраїлевих синів, які вони посвячують
їх!
Якщо нащадок аарона ставав нечистим, то він мав утримуватися від жертовних принесень народу, бо то були святі дари, посвячені Господу. така нечистість могла виникнути від заразних шкірних хвороб, тілесних виділень або через контакт з мертвим тілом. нечистість тривала до вечора (або ж, у разі шкірної хвороби, допоки знову не виявиться чистим), а потім, перед тим як знову вважатися обрядово святим, священик мав повністю обмити своє тіло. Будь-який священик, який недбало або легковажно ставився до власних обов’язків у святині, будучи нечистим, мав бути покараний
щеницької сім’ї.
сім’ї священика не вважалися й раби та їхні діти, які постійно мешкали в сім’ї священика. Донька священика, яка виходила заміж за мирянина, втрачала право на споживання священицької частки, допоки вона не ставала вдовою
коментатори розуміли вірш 24 як такий, що назавжди засуджує кастрацію. Це правда, що кастрованим чоловікам не дозволялося навіть брати
участь у поклонінні в ізраїлі (Повторення Закону 23:1), але ми не можемо зробити церемоніальні закони Старого Заповіту такими, що зв’язують новозаповітних віруючих.
Кастрація, яка робилася для того, щоб завдати шкоди або
припинити Божі благословення дітьми
то приносьте так, щоб
дня буде вона з’їджена, – не зоставите
ранку. Я – Господь! н епридатною для жертви тварину робили ще два фактори, відмінні від фізичних
По-перше, тварина не могла приноситися в жертву, допоки їй не буде принаймні вісім днів. Причина цього могла
в тому, що це якраз той вік, коли дитина чоловічої статі через обрізання приймалася в заповітні взаємини з Богом. По-друге, тварину жіночої статі
мий день, що і її маля. Ці обмеження були подібними до інших обмежень, як-от: закону, що забороняв брати птаху та її яйця (Повторення Закону 22:6, 7); закону, що забороняв
готувати маля в молоці його матері (Вихід 23:19); закону, що забороняв безпричинне руйнування дерев (Повторення
Закону 20:19, 20). Збереження і продумане використання
Божих благословень очевидно угодне Богові. тварину слід було з’їдати
в жертву. (Пригадайте
18 та 19:5, 6).
Левита 23
Якби у вас запитали, якими є головні свята християнського церковного року, то які свята ви згадали б? різдво?
Великдень? можливо, П’ятидесятницю або Вознесіння?
Як би ви описали святкування цих свят? Чи згадали б ви прекрасну музику та прикраси? можливо, ви б описали особливі служби, які проводяться в багатьох церквах. ізраїльтяни також мали певну кількість свят,
днях спочинку, а не на деталях
Господь промовляв до Мойсея, говорячи: 2«Промовляй до
і
їм: Свята Господні, що в них скликатимете святі збори, оце вони, свята Мої:
Слова, які перекладено «призначені свята»,1 буквально «збори» – множина нашого слова, яке використовується у словосполученні «скинія заповіту». точно так, як Бог установив місце, де Його народ міг з ним зустрічатися, так само Він установив особливий час для таких зборів. З використання в цьому
для розмірковування
те, що для них зробив Бог. У суботу народ ізраїлю не повинен був виконувати жодної роботи. Цей відпочинок був більш повним, ніж відпочинок у дні відпочинку, що поєднувалися з іншими святами, коли заборонявся лише рабський труд. Відмінний характер
суботнього підкреслювався тим, що робилося в цей день. Приносили в жертву двох ягнят тоді, коли в інші
тижня приносилося в жертву лише одне (Числа 28:9, 19). Субота була особливою також через
у суботу читали та досліджували Закон. Ще
–книжники винайшли власні способи дотримування суботи і наклали ті тягарі на людей.
Дехто висловив припущення, що неділя – н овоза
рання Церква обрала неділю за регулярний день поклонін-
ня, головним чином, для того, аби вшановувати Христове воскресіння з мертвих. Бог не заповів нам відкладати неділю або якийсь інший день тижня за день відпочинку
та поклоніння,
суботі. Він виконав усе те, що передвіщала Старозаповітна
з’являтися
23:14-17). Вона святкувалася в перший
року,
(який пізніше називався нісан), що відповідає нашому березню/квітню (дивіться ілюстрацію 3, сторінка 257). Пасха святкувала визволення ізраїлю з Єгипту та згадувала, як ангел смерті, який убив перворідних єгипетських, «перейшов» над домівками ізраїльтян (Вихід 12).
У поспіхові виходу з Єгипту ізраїльтяни не мали часу пекти хліб на дріжджах. Про це згадувалося в день після Пасхи, і цей день був визначений початком свята опрісноків, яке тривало сім
Саме Пасхальну страву споживав ісус та Його учні у
вечір того дня, який ми тепер називаємо Чистим Четвер-
гом. Під час трапези ісус, використовуючи опрісноки та вино з вечері, запровадив таїнство, в якому Він пропонує
нам Свої істинні тіло та кров, що видається і проливається
на хресті Голгофи.
на хресті ісус помер, але ноги Його не ламали. Євангеліст іван вказав, що таким чином Пасхальне ягня передвіщало Христа: «Це сталось тому, щоб збулося Писання: «Йому кості ламати не будуть!» (івана 19:36, посилаючись
на Вихід 12:46).
апостол Павло згадував свято опрісноків у зв’язку з дорученнями про те, як ставитися до брата в коринтській громаді, який був винен у гріхові кровозмішення. Він застерігав, що терпіння такого
ефект на цілу громаду. Використовуючи закваску як символ гріха, Павло сказав: «отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви – прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву
стануть сільським населенням. У той час сніп першого зібраного зерна, мав бути принесений до Господа і
колихати, як хлібною жертвою, визнаючи таким чином Господа за того, Хто викликав урожай
жертва (Вихід 29:38-42) завжди супроводжувала
жертву, аби визнавати таким
для життя давалися
ється вперше. н овозаповітні письменники
майбутній урожай: «ми самі,
в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла» (римлян 8:23). Павло також говорив про патріархів, як про первоплоди єврейських віруючих за його днів: «а коли святий первісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й віття святе» (римлян 11:16). Він описував Христа, як первоплід воскресіння з мертвих, кажучи: «та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних» (1 Коринтян 15:20). Яків згадував про віруючих за його днів, як про первоплоди тих, що будуть в майбутньому, пишучи: «Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його» (Якова 1:18). Святі, яких іван бачив на небесах,
Свято Тижнів
15І відлічите ви собі першого дня по святі, від дня вашого принесення снопа колихання, сім тижнів, повні будуть вони. 16А до першого дня по сьомім тижні відлічите п’ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа. 17З ваших осель принесете два хліби колихання, – дві десяті ефи пшеничної муки
будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа. 18І принесете понад той хліб сім ягнят безвадних у віці року, й
вони будуть цілопалення для Господа, і
хлібна, і жертви
вдячності. Їхня вдячність також мала засвідчуватися тим, що вони дозволяли бідним і чужинцям у краю брати те зерно, яке женці
позалишали на краях полів. Згадайте
падали
відповідав нашому вересневі/жовтню (дивіться ілюстрацію 3 на сторінці 257). Цей сьомий
сільськогосподарського
Це був добрий час і для матеріальних підрахунків, і для духовних. Свята цього
більш урочистими, ніж весняні. Як свідчення про це, зверніть
радістю, бо офіційно він був початком
річні свята, які часто позначаються радісними святкуваннями та галасом. День Спокути
можливо, ці покарання дивують нас своєю жорстокістю.
але так мало бути. Це був урочистий день, коли первосвященик за гріхи, скоєні упродовж попереднього року, приносив спокуту.
Свято Кучок
33 І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: 34 «Промовляй до Ізраїлевих синів, кажучи: П’ятнадцятого дня того сьомого місяця, – свято Кучок, сім день для Господа. 35Першого дня святі збори,
врожай землі, будете
день; першого дня повний спочинок, і восьмого повний спочинок. 40І візьмете собі
гарного дерева,
яких вони мали жити упродовж тижневого святкування. Зроблені з гілля дерев, ці «скинії», або ж курені, мали в майбутньому
від нас відбираються щоденні благословення, як-от: домівка (або їжа, одяг і здоров’я) – ми по-справжньому починаємо цінувати те, що дає Бог. Правила про святе життя. Правила для священиків. Правила про поклоніння. З такою кількістю правил і приписів дуже легко забути
Левита 24
ми щойно дізналися про Божі правила щодо святкування щорічних релігійних свят. але,
серед ізраїльтян було тривалою діяльністю.
та прославляли отця вашого, що на небі» (матвія 5:16). Промовляючи до своїх друзів у ефесі, Павло пише: «Ви-бо були колись темрявою, тепер же ви – світло в Господі, – поводьтеся, як
діти світла» (ефесян 5:8).
5І візьмеш пшеничної муки, і випечеш із неї
надцять калачів,
(дивіться ілюстрацію 1 на сторінці 255). Хліб клався
ти чистий ладан, і він, коли спалювався на жертовнику
цілопалення, мав представляти хліб. Буханці мінялися
щосуботи. Буханці давалися священикам, проте члени їхніх сімей їсти їх не могли, а їсти
священики у Святому.
одного разу, відповідаючи на критику фарисеїв, ісус посилався на цю частину Левита. ісус
учням зривати та їсти колоски в суботній день. Відповідно до традиції фарисеїв це було те саме, що й збирання урожаю, а отже й працею у суботу. ісус сказав фарисеям, що коли Давид був голодний, то
прийшов до авімелеха, священика нова, і попросив показні хліби, які він та його люди потім, дня суботнього,
про цю справу
відомо
під варту,
волі. Коли Господь промовляв до мойсея, то об’явив, що карою за це богохульство буде смерть через вкаменування поза табором.
ті, що справді чули це богохульство, мали покласти руки
на голову чоловіка, можливо, для того, щоб зазначити, що звинувачення було правдиве, але, можливо, й через те, що богохульство робило винним не лише богохульника, але й слухачів богохульства, тож слухачі мали позбутися
Левита 24:10-23
покарання за гріх богохульства. Причина, чому
вважав ісуса за гідного смерті, полягала, як заявив Синедріон, у тому, що Він промовив богохульство, заявивши, що Він – Христос, Син Божий (матвія 26:65). Про Степана,
першого мученика, теж говорили, що він заслуговував на смерть за промовляння богохульства (Дії 6:11).
Друга Заповідь (Вихід 20:7) забороняє гріх прохання про Боже прокляття на якусь людину або прохання
«та душа, що грішить, – вона помре» (Єзекіїля 18:20). Вічна смерть є також покаранням за гріх богохульства!
Сказавши мойсеєві про те, яким повинне бути покарання за богохульство, Господь також сказав йому про те, як слід карати інші кривди. У кожному випадку покарання
мало відповідати злочинові. оскільки людське життя – дар від Бога, то лише Бог може брати те життя, а отже убивцю слід було страчувати. Проте, коли хтось убивав тварину іншої людини, то мав втратити свою тварину. Слід було виплачувати компенсацію, яка відповідатиме втраті. Чи це означало, що той, хто привів до втрати ока людини, теж мав втратити око? необов’язково. «око за око» було радше формулою, яка
наприклад, коли око втрачав раб, то він отримував натомість свободу. Важливо також зауважити, що тут було дано визначення публічному правосуддю. Люди не могли, вимагаючи компенсації, чинити приватну помсту.
ісуса, повинні прощати та любити тих, що завдають нам болю і нас кривдять. Бог не дає жодній людині права шу-
відповідальністю урядових інституцій, які над нами
Левита 25
Здається, ми радіємо, коли святкуємо річниці. Срібні та золоті весілля – важливі віхи в житті людей. Значними подіями вважаються 25-та або 40-ва, а особливо 50-та річниці праці людей у Церкві. 100-та річниця громади або школи – захоплива подія. Хоча
вали на той час, коли ізраїльтяни увійдуть в обіцяний Край. Коли вони там поселяться, то земля повинна буде отримувати суботній відпочинок. точно так, як людина працюватиме шість днів і
відпочиватиме, то так і землю
щедрий урожай, що вирішив порозвалювати свої клуні та збудувати більші. Потім
багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!»
рік Ювілею, який
року, означав, що земля опинялася
Проте Бог обіцяв, що урожай
благословенним,
спіль.
основною темою року
рік ізраїльтянам нагадували, що
але Бог визволив їх
ми точно не знаємо, чи закони про рік Ювілею колинебудь застосовувалися на практиці.
13У році того ювілею вернетесь кожен до своєї
сілости.
14А коли продасте що своєму ближньому, або
пите з руки свого ближнього, не
до племен, а ті, що селилися на ній, вважалися радше її орендарями, аніж власниками.
взяття його в оренду до року Ювілею. Через це вартість майна була пропорційною тривалості часу,
три роки.
до виросту врожаю його будете їсти старе.
23А земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в Мене. 24А ви в усій землі вашої посілости дозволяйте викуп землі.
тим, що будуть слухатися Божих законів, було обіцяно щедрі благословення миру та багатих урожаїв (дивіться 26:3-13). Проте суботній рік ставав суворою перевіркою віри ізраїлю в ці обітниці. Упродовж того року Божим людям було наказано утримуватися від річного врожаю, покладаючись на те, що Бог дасть достатньо, аби вони могли той рік прожити. рік Ювілею був однозначно часом
для віри в Божі обітниці про Його піклування.
Значними були соціальні наслідки Ювілею. Ювілей
вимагав, аби не було чіткого розмежування суспільства на
класи і не відбувалося експлуатації бідних багатими. Про-
те через спотворення людської природи так відбувалося не завжди. У восьмому столітті до різдва Христового ісая
промовляв: «Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так, ніби самі сидите серед краю!» (ісаї 5:8).
Принцип, який підкреслює Ювілей, виявлений у вірші 23: «а земля не буде продаватися назавжди, бо моя та земля,
посілість для них.
Хоча край належав Господу, могли виникати ситуації, коли власник мав позбуватися майна. аби воно не переходило в руки інших, від близького родича
не дати класові
безземельних, Ювілей
первісному власникові,
таким чином
аркуша.
назавжди.
загальне
включали також
кам Левія. Левитам, на додаток
у час
позику
отримати прибуток. Вони не повинні
що потрапляли в біду, а натомість всіляко мали їм допомагати.
Як ізраїльтяни мали піклуватися про своїх
сестер у вірі, так само робити це
поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Галатів 6:10). Зауважте наголос на діянні. Добрі слова – добре, але часто їх недостатньо. «а хто-небудь із вас до них (брата чи сестри без
«ідіть з миром, грійтесь та
тілу, що ж то поможе?» (Якова 2:16). необхідні вчинки любові. і, звісно,
шім,
навіки, ними
нами
жорстоко.
У крайньому разі боржник міг продати себе в служіння. Проте до нього
ставитися
гідністю, як до одноплемінника-ізраїльтянина, і вважати його за найманого працівника, а не раба. Людина, яка його
неправильно було, щоб ізраїльтянин
рабство, особливо чужинцеві. Ювілейний рік давав гарантію, що жоден ізраїльтянин рабом більше не буде. таким чином він святкував визволення, яке вивело ізраїльтян із Єгипту, аби вони могли бути Божим народом. Ви і я за природою були рабами гріха, сатани та зако-
ну. «Бог послав Свого Сина, … щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Галатів 4:4, 5). ми більше не раби, а діти, визволені для життя на службу Богові і нашим співвітчизникам. Павло каже до християн у римі: «Звільнившись від гріха, стали
лежно від того, викуповувався він чи ні, до ізраїльтянина слід було ставитися достойно,
Варто зауважити, яке саме суспільство для ізраїльтян
творити закони про
в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:34, 35). Чи ми бачимо таку саму любов і
опіку в нашому житті?
рік Ювілею нагадував ізраїльтянам про те, що в цьому світі вони були лише приходьками і паломниками, що земля належала Господу, а вони були простими на ній орендарями. Сьогодні нам важливо пам’ятати про те, що ми тут – лише приходьки,
«міста, що має підвалини, що Бог – його будівничий та творець» (Євреїв 11:10). наше життя повинне виявляти, де саме є
істинне громадянство. апостол Петро нагадує своїм
любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що
проти душі» (1 Петра 2:11).
З цього розділу ми виводимо ще один урок про те, що коли ми в нашому житті на перше місце ставимо волю Божу, то можемо довіряти Йому, що Він дасть нам усе, що нам потрібно. наш Спаситель докоряє: «не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?... Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться.
Послав
незрячим
прихід
носить свободу від рабства гріха та сатани. тож рік Ювілею не лише оглядався на Божий викуп Його
Левита 26
Коли всі невіруючі помруть, то їх безперечно чекає вічна кара. але чи карає Бог невірство і непослух вже в цьому світі? Книга Левит дає на це дуже чітку відповідь.
розділ 26 Левита – серія благословень для тих, що дотримуються Божих законів, і проклять для тих, що цих законів не дотримуються. У цьому розділі є три групи благословень: Божий дар зерна та доброго врожаю (вірші 4, 5); збереження від диких звірів, ворогів та
6-10); дар Божої присутності (вірші 11-13).
Прокляття розділу 26 розділені на п’ять груп
Загальні прокляття, як-от хвороба, голод і поразка, описані
спосіб уникнути ідолопоклонства та корупційних впливів ханаанської
би у тому, щоб суворо дотримуватися суботи та вірно бути частиною зібрань у святині. ідоли, образи, священне каміння та різьблене каміння були різними формами ідолопоклонства, яке спокушувало ізраїльтян. Сьогодні ідолопоклонство теж
різноманітних форм. Гроші, розкоші, задоволення, – все це легко може ставати ідолами.
ідолопоклонства залишається той самий.
оливки,
перш Царства Божого
їмо, п’ємо та носимо) вам додасться» (матвія 6:33). Якщо
в нашому житті ми будемо ставити Господа на перше місце, то Він обіцяє давати
і життя. наскільки
навіть дикі звірі не завдаватимуть шкоди Божому
вірному народові. У Біблійні часи в Палестині ще жили
дикі леви та ведмеді. Згадайте про те, як Самсон голими руками вбив молодого лева. Згадайте також, як два ведмеді
вийшли з лісу та роздерли 42-ох юнаків, що насміхалися з пророка Єлисея.
найбільшим благословенням з усіх буде те, що буде виконана обітниця, дана авраамові. народ зросте кількісно, і з цього народу вийде нащадок, Який
усього людства.
той Самий» (Євреїв 13:8), дійсна для кожного
аж до
дияволом!
часу. ісус
Книга Єзекіїля неодноразово згадує про цю частину в
Левиті. Господь, промовляючи через Свого пророка, каже, що Він поставить над Своїм народом одного пастиря, Свого
пастиря Давида, аби він був над ними князем. У той час
Він каже, що вчинить: «…прикінчу на землі злу звірину, і вони пробуватимуть в пустині безпечно, і будуть спати по
лісах» (Єзекіїля 34:26, 27; дивіться також Левита 26:4, 5, 13). Господь каже, що Він учинить у цьому новому віці: «…спущу дощ в його часі, будуть це дощі благословенні. і польове дерево видасть свій плід, а земля видасть свій урожай, і будуть вони безпечні на своїй землі» (Єзекіїля 34:26, 27; дивіться також Левита 26:4, 5, 13). У той час «не будуть уже вони за здобич для народів, і звірина земна не жертиме їх, і будуть вони сидіти безпечно, і не буде нікого, хто б їх настрашив» (Єзекіїля 34:28; дивіться також Левита 26:7, 8). У майбутньому Господь каже таке: «і розмножу на вас людину та скотину, і вони помножаться та розплодяться» (Єзекіїля 36:11; дивіться також Левита 26:9). «і ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, і будете мені народом, а Я буду вам Богом!» (Єзекіїля 36:28; дивіться також Левита 36:2, 11, 12). мовою Левита, розділу 26, Єзекіїль таким чином описує прихід ісуса та
частина з благословеннями, але саме так
своє служіння. Легко сприймати благословення Божі, як належне. Проте важливо точно розуміти, яким було б життя, якби Божі благословення були забрані.
Покарання на ізраїль включатимуть раптовий страх, який виникає через хвороби. Сухоти, можливо, включали заразні та інфекційні стани, як-от: холера та малярія, а також різні види раку. Стан, описаний як пропасниця, міг стосуватися певного виду сліпоти, який також включав виснажливу слабкість, а в кінці призводив до смерті.
непослух також призведе до поразки ізраїлю
рий Заповіт. наприклад, Книга Об’явлення зображує, що на світ найде серія семикратних судів (об’явлення 5-16).
Відкидання Господа також призведе до того, що сезонні дощі будуть замінені розпеченим, наче залізо, небом і землею, твердою, як мідь, – ці суди нагадують їм про того єдиного, Хто дає їм процвітання.
оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. і зрівняють з землею тебе, і
позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх...» (Луки 19:43, 44). Упродовж історії Бог використовував народи як
честивість і невірство. ми
і будуть вони втікати, як утікають перед мечем, та й попадають, хоч
інші аспекти покарання, яке приноситься війною. Канібалізм, масові вбивства, руйнування міст та святинь, неволя, – все це траплялося з ізраїлем упродовж його історії, коли він не слухався Господа. і це не слід розуміти просто як трагедії, які природно трапляються в поєднанні з жахами війни.
Це все слід було визнавати як скасування обітниць, даних
авраамові в заповіті, що його нащадки будуть великим народом і що вони мирно та в достатку житимуть у Краю Ханаанському.
Коли Божий неслухняний народ буде відведено в неволю, обіцяний Край відновиться від їхнього нехтування
дотриманням суботніх років.
дотримає й нам ту присягу, якою
присягавсь авраамові, отцю нашому» (Луки 1:68, 69, 72, 73). Письменник до євреїв каже: «Він (Христос) – Посередник нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення
учинених за першого заповіту» (Євреїв 9:15).
можливо ви зауважили, що останній вірш цього розділу має звучання завершеності. Він справді ставить крапку на кодексі святості, який почався в розділі 17. останній розділ Левита – додаток. але, в певному сенсі, він служить
Левита 27
Чи ви коли-небудь порушували обіцянку? Всі ми, звісно, колись так робили. Хоча така невірність була гріхом, зовнішні наслідки могли бути незначними. Від нас, наприклад, ніхто не вимагав, аби ми сплачували за це штраф. Проте, відповідно до Сінайського заповіту, покарання за порушення обітниці були досить суворими. Старий Заповіт наводить декілька прикладів людей, які дали обітниці Богові, якщо Він, своєю чергою, їх врятує. Яків, утікаючи від свого
усього свого добра, якщо Бог безпечно поверне його додому (Буття 28:20).
визволить (Йони 2:9). Бездітна
а для жінки десять шеклів. 8А якщо
твоєї оцінки, то поставить
була ще нижчою. те, що в список
свою сім’ю.
Коли ми звернемо увагу, що середня зарплата одного робітника була один шекель на місяць, то побачимо, наскільки високими були ціни. Причина цього полягала в
тому, аби навчити людей, що обітниця була справою надзвичайно серйозною, і знеохотити їх від складання надто фанатичних і нереалістичних обітниць. Проте, якщо людина не могла сплатити зазначену суму, то вона мала
відповідно до правил, описаних у
раніше. Якщо таку тварину обіцяли Господу, то її
можна було заміняти твариною нижчої якості – чимось тим, що людина, яка дала обітницю, мала спокусу зробити, думаючи, можливо, що вона була надто щедрою. Якщо ж людина
справді
ізраїльтянину також дозволялося обіцяти Господу нечистих тварин. Хоча таких тварин не можна було принести в жертву, їх могли використати священики або продати їх з прибутком. Якщо ж людина, яка давала обітницю, надала перевагу тому, щоб зберегти тварину для себе, то вона могла викупити її за ціну, що була вищою на 20 відсотків від оцінки тварини священиком. Це, разом із іншими правилами, знеохочувало огульне посвячення тварин, які вважалися непотрібними через те, що мали вади або були нижчої якості через інші причини. 14А коли хто посвятить дім свій
людей і тварин, а неживі об’єкти, як-от: будинки та землю. Якщо такі об’єкти посвячувалися Господу, то це означало, що вони ставали майном священиків, котрі могли розпо-
ряджатися ним на власний розсуд. Як і у разі з тваринами, якщо людина, яка посвячувала будинок, бажала зберегти його у своїй власності, то вона повинна була
років
наступного Ювілею. Якщо власник пізніше вирішував викупити землю, то мав заплатити пеню у розмірі 20 відсотків. Якщо земля продавалася після посвячення Господу, то ставала постійною власністю священиків
то буде продане за оцінкою твоєю. Первородні тварини належали Господу автоматично, і їх не можна було посвячувати Господу через обітницю. Первородних з нечистих тварин можна було викупляти, додаючи 20 відсотків до їхньої вартості.
28Тільки кожне закляття, що людина заклене Гос
від поля його посілости, не
викуплене,
29Кожне закляття, що буде
зпосеред людей, не буде викуплене,
забите. Щось закляте для Господа
чимось урочистішим, ніж звичайне посвячення. Закляття, або ж поміщення під заборону, часто було наслідком Божих доручень, і таким чином цілком відрізнялося від учинків посвячень людини
на служіння Господу. н априклад, мешканці Ханаану, разом із їхнім майном, були закляті на знищення, бо вони перебували під Божим божественним судом. Заборона також могла спрямовуватися проти ідолян. оскільки лише визнані провідники мали владу проголошувати
Десятина з усіх плодів вважалася майном
Якщо ж виникала потреба
бажання викупити десятину людини, то священикам знову сплачувалася додаткова 20-ти відсоткова пеня.
Пастуша палиця, про яку тут згадується, була оборонною зброєю від диких тварин. Проте пастух
також використовувати свою палицю, аби стримувати
і козлів біля дверей кошари, коли
тварину, чи вона не отримала
вернувшись з паші. так само на наявність недоліків перевірялися новонароджені тварини.
за прийнятну, то вона проходила під пастушою палицею, а кожна десята з таких тварин автоматично належала Господу. не дозволялося жодної заміни і жодних випадкових тварин. Якщо робилися такі спроби,
ставали обидві тварини. Завершальний вірш нагадує нам, що все попереднє –Заповідь Божа, дана мойсеєві
ській горі. тож Книга Левит
це не зібрання людських правил. Вона – Господня об’явлена воля
Старозаповітного народу.
давання, але ми повинні
пам’ятати, що ми більше не зв’язані церемоніальним законом Старого Заповіту. Усі закони
