Народна Біблія: Повторення Закону (Ukrainian) The People's Bible: Deuteronomy

УДК 27-23-27 Б87

ISBN 978617-7327-13-3

The People’s Bible: Deuteronomy by Mark E. Braun (ISBN 978-0-8100-1164-9; © 2000 Northwestern Publishing House). Translated and printed by permission. 1st edition in Ukrainian printed September 2020 500 copies

The translation and publishing of this book has been made by the Lutheran Heritage Foundation. All rights reserved. No part of this book may be reproduced, stored in a retrieval system, or transmitted, in any form or by any means, electronic, mechanical, photocopying, recording, or otherwise, without the prior written permission of the Lutheran Heritage Foundation.

Funding for the publication of this volume has been provided in loving memory of The Rev. Herbert Graf. Soli Deo Gloria!

Lutheran Heritage Foundation 51474 Romeo Plank Road Macomb, Michigan 48042 USA www.LHFmissions.org info@LHFmissions.org

(ISBN

Ukrainian Lutheran Church Vul. O. Honchara 41a, kv. 3 Kyiv 01054, Ukraine www.ukrlc.blogspot.com

Перекладено та поширюється з дозволу. 1-е видання українською мовою, надруковано у вересні 2020 року, 500 примірників

Переклад і видання цієї книги було здійснено Фундацією «Лютеранська спадщина». Всі права застережено. Жодна частина цієї книги не може відтворюватися, зберігатися у відновлювальних системах, або передаватися будь-якою формою або засобом, електронно, механічно, фотокопіювально, записами або будь-яким іншим чином без попереднього письмового дозволу Фундації «Лютеранська Спадщина». Кошти на

Lutheran Heritage Foundation 51474 Romeo Plank Road Macomb, Michigan 48042 USA www.LHFmissions.org info@LHFmissions.org

41а, кв. 3 м. Київ, 01054 www.ukrlc.blogspot.com

Передмова редактора

«народна Біблія» є саме тим, що має на увазі ця назва, – Біблією для народу. Вона включає повний текст Священних Писань у популярній Новій Міжнародній версії1 . Коментар, який викладено відразу після частин Писання, вміщує особисті застосування, а також історичне тло та пояснення тексту.

бачення вчених і

викладацькому та проповідницькому

магалися уникати технічного

багато коментарів Біблії

учених, що досліджують Біблію. найважливішою рисою цих книг є те, що вони є Христоцентричними. Говорячи про Старозаповітні Писання, ісус Сам проголосив: «Писання… ж свідчать про мене!» (івана 5:39). Кожен том «народної Біблії» спрямовує нашу увагу до ісуса Христа. Він є центром цілої Біблії. Він є єдиним нашим Спасителем.

Коли це вимагається, то коментарі також мають карти, ілюстрації та археологічну інформацію. Всі книги включають відповідні заголовки на кожній сторінці, щоб легко спрямувати читача до того місця, яке він шукає.

Буття описує початок Божих благодатних справ у

первісному світі та серед патріархів. Перша половина Виходу розповідає про те, як Бог визволив нащадків Якова з рабства у Єгипті і привів їх до гори Сінай. Друга половина Виходу, весь Левит і чимало з Чисел мають багато законів, які Господь дав мойсеєві на

наступна книга Старого Заповіту

проповідей, які мойсей проголосив ізраїлеві

Deutoronomium

писав: «У п’ятій книзі… мойсей повторює весь закон… Коли справи пішли не так, він пояснив закон і переустановив його. Втім це пояснення в п’ятій книзі насправді

Автор

містить останні мойсеєві слова застереження і

ізраїлю перед тим, як він помре. «оце ті слова, що мойсей говорив був» (1:1).

«Став мойсей виясняти Закона» (1:5). «і написав мойсей цього Закона» (31:9). «і написав мойсей ту пісню того дня, і навчив її ізраїлевих синів» (31:22). «і сталося, як мойсей скінчив писати слова цього Закону до книги» (31:24).

Письменники решти Старого Заповіту називають м ойсея письменником Повторення Закону і цілого П’ятикнижжя. Господь промовив до ісуса навина, наступного провідника: «тільки будь

2Martin Luther, Luther’s Works, edited by Jaroslav Pelikan and Helmut T. Lehmann, American Edition, Vol. 35 (St. Louis: Concordia Publishing House; Philadelphia: Fortress Press, 1955-1986), сс. 238, 239.

Закону» (2 Царів 14:6). ассирія депортувала ізраїльтян «за те, що не слухалися вони голосу Господа, Бога свого, і

переступали заповіта Його; усього, що наказав був мойсей, раб Господній» (2 Царів 18:12).

ісус вважав мойсея за письменника Повторення Закону. обговорюючи шлюб і розлучення, фарисеї

виклик ісусові, а Він відповідав, звертаючись до того, що мойсей наказував у Повторенні Закону, розділі 24 (матвія 19:3-8). Саддукеї апелювали до ісуса, кажучи: «мойсей

писав нам», а ісус докоряв їм, бо вони не приймали того, що було написано «в мойсеєвій книзі» (12:19, 26). ісус каже: «Коли б ви мойсеєві вірили, то й мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писанням його ви не вірите, то як віри поймете словам моїм?» (івана 5:46, 47). і Петро, і Степан цитували Повторення Закону 18:15, стверджуючи, що це було те, що «мойсей провіщав» (Дії 3:22; 7:37). Степан додав, що мойсей «в пустині на зборах

був з анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати» (Дії 7:38). Павло цитує Левита 18:5 разом із Повторенням Закону 6:25 як те, що « мойсей пише»

і наводить цитату з Повторення Закону 32:21 словами «мойсей говорить» (римлян 10:5, 19). Посилаючись на Повторення Закону 17:2-7, письменник Послання до євреїв, пише: «Хто відкидає Закона мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках» (10:28).

Дата і місце написання

Відповідно до Першої книги царів 6:1, Соломон почав

будувати єрусалимський храм у 4-ий рік свого царювання, що було також через 480 років після того, як ізраїльтяни

вийшли з Єгипту. можна надійно датувати Соломонове правління 970 – 930 рр. до р.Х., так що 4-им роком його царювання був 966 р. до р.Х. Чотириста вісімдесят років до того закріплять дату ізраїлевого виходу з Єгипту 1446

роком до різдва Христового. мойсей проповідував свої прощальні проповіді ізраїлеві «сорокового року, одинадцятого

місяця, першого дня місяця» після виходу (1:3). тож дата Повторення Закону – 1406 рік до різдва Христового. мойсей

пустині» (1:1). Ця область, яку він також визначив, як

араба, лежить у долині, яка простягається від Галілейського

Повторення Закону та в тому, що цю книгу написав був мойсей. Пояснення, які вони

Повторення Закону загалом виглядають так:

Хоча могли бути певні слова, фрази та закони, які повертаються до часу виходу, мойсей не писав Повторення Закону або якоїсь іншої частини Старого Заповіту.

вважається, що процесу збирання та редагування сприяли північні пророки, як-от: амос або осія.

Коли Північне Царство впало від ассирії 722 року до різдва Христового, хтось зберіг ці твори і переніс їх до Південного Царства, де вони зберігалися майже впродовж одного століття.

Відповідно до 2 Царів, розділу 22, первосвященик Хілкійя знайшов «Книгу Закону» під час проекту з відновлення храму. Йосія, останній

добрий цар Півдня, використав цей закон, аби зміцнити власні зусилля з реформування храмового поклоніння і знищення поганських вівтарів у його царстві. Дехто вважає, що

головну роль чи то у відкритті, чи редагуванні цих

відіграв пророк Єремія. на жаль, коли Йосія помер 609 року до р.Х., його реформаційний

Єрусалим був зруйнований вавилонянами.

Деякі з вигнанців

в XV столітті до р.Х., то це, на їхню думку, буде все одно, що стверджувати, що земля – плоска.

незважаючи на те, що це пояснення часто нині приймають, воно розпадається, принаймні, через 3 причини:

1.Сучасні критики Біблії стверджують, що

П’ятикнижжя було скомпоноване з чотирьох або й більше незалежних джерел, які були зібрані та відредаговані пізнішими авторами. Проте не існує свідчень про те, що коли-небудь існували якісь незалежні документи. Частини

П’ятикнижжя зазвичай приписуються авторам з кодовими назвами «J», «E», «D» і «P», але ніхто ніколи не знайшов жодного єдиного

документу «J», «E», «D» або «P». Єдиний текст, який ми маємо з перших п’яти книг Біблії, є повне П’ятикнижжя у її теперішньому

вигляді. Коли вчені намагаються розділити

текст на сумнівні первісні джерела, то наслідки – суперечливі і збивають з пантелику.

2.Припущення, що хтось інший, крім мойсея, промовляв ці слова у час інший, ніж через 40 років після виходу, не узгоджується з тим, що сама книга говорить про себе. Книга заявляє про те, що вона –

м ойсеєм. Якби так не було, то ми зіштовхуємося із двома однаково неприйнятними альтернативами. Якщо ісус знає, що мойсей цих слів не промовляв, але наполягає на цій фабрикації заради слухачів, то наш Господь –обманщик. Проте якщо ісус не знає, чи мойсей промовляв ці слова, а з усіма іншими вважає, що вони автентично мойсеєві, то наш Спаситель більше не заслуговує на слова Петра, які є словами поклоніння: «ти все відаєш, Господи» (івана 21:17). Жодна із цих альтернатив не є переконливою.

3. Більшість критиків Старого Заповіту заперечують, що мойсей був письменником Повторення Закону, бо вони відкидають передвіщувальне пророцтво. Вони кажуть, що мойсей не міг передвіщати майбутнє з такою визначною точністю. на їхню думку, те, що здається точним передвіщенням майбутнього, насправді має бути заявою, яка зроблена або перед самою подією або одразу після події. Проте якщо ми віруємо, що «звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:21), то чому настільки неймовірним є те, що Бог міг знати, що станеться в майбутньому, і проголосити це через слова Його речників?

Структура

Старий Заповіт не писався у вакуумі. Бог промовляв до

людей, які жили у певний час і в певному місці. археологи відкопали свідчення, що на стародавньому Близькому

Сході часто використовувалися заповітні форми. особливий інтерес у дослідників Старого Заповіту викликають договори, заповіти, порядки, які були в хетів, які жили на території теперішньої т уреччини упродовж другого тисячоліття до Христа. існували

укладався між провідниками

жен провідник

країни, васала.

та зобов’язання слабшим васалам.

Дослідники стародавніх заповітів між сюзеренами та васалами зазначають про типову форму, яку зазвичай використовували такі заповіти. Зазвичай вони містили дальші елементи:

1. Преамбула. Сюзерен відрекомендовується.

2. Історичний пролог. Сюзерена описано, часом

дуже детально, добрі вчинки, які він вчинив для васала в минулому, нагадуючи васалові

про те, як його добрі вчинки перше привели його до заповітних

3.

4. Умови

віту. Примірники документу слід було розташовувати у значимих місцях і для сюзерена, і для васала. Сюзерен і васал мали регулярно читати заповітні документи, аби ніхто не забувся про їхні умови.

5. Заклик до свідків. Сюзерен і васал надавали списки їхніх відповідних богів, які будуть свідчити про заповіт та попіклуються про те, аби обидві сторони виконували умови.

6. Список благословень і проклять. Якщо васал виявить послух до умов заповіту, то в нього все буде добре. Якщо васал виявить непослух, то сюзерен знищить його і все, що йому належить. Часом умови поділялися на загальні

. Порядок остаточних трьох частин заповіту між сюзереном і васалом не завжди мав однакову форму. не кожен документ договору, знайдений археологами, містить всі частини договору. та здається, що повсюди присутні преамбула, історичний пролог, умови та список благословень і проклять.

Чимало дослідників Старого

зазначали подіб-

Закону 31:12). мойсей сказав: «Беру Я сьогодні за свідків

проти вас небо й землю» (Повторення Закону 4:26). Левита, розділ 26 і Повторення Закону, розділ 28 містять списки благословень і проклять.

Чи Господь вирішив об’явити Свою волю для Старозаповітного ізраїлю у формі, подібній до заповітів стародавнього світу? інші натхненні письменники викладали свої слова у стилі, що був знайомий для їхніх читачів. Соломон зібрав та написав приповісті, подібні до мудрих висловів інших націй.

наш Господь

притчами. Вчені ще

Закону:

і. Преамбула (1:1-5)

іі. історичний пролог (1:6 – 4:43)

ііі. Передумови заповіту (4:44 – 26:19)

а. моральний Закон (4:44 – 11:32)

Б. Церемоніальний Закон (12:1 – 16:17)

В. Цивільний Закон (16:18 – 26:19)

IV. ратифікація заповіту (27:1 – 30:20)

V. наступництво проводу відповідно до заповіту (31:1 – 34:12)

Хоча між цими стародавніми

дасть його нащадкам Ханаанський край і

поблагословить через нього всі народи землі (Буття 12:7).

Господні обітниці авраамові

ниці авраамові виконалися. Це – благодать. а враамові нащадки жили в безумовній

Сінайський Заповіт з ізраїлем. Як

Св. Павло: «Заповіту, від

(Сінайський), що прийшов

спадщина, то вже не

обітниці» (Галатів 3:17, 18). Божий

сформував ізраїльтян,

Стиль і ціль

Повторення Закону робить набагато більше ніж просто повторює ті закони, які Бог дав на горі Сінай за 40 років до цього. Ця книга має власний стиль і характер.

Повторення Закону – лебедина пісня мойсея. Книга

містить останні слова вірного провідника, який тепер мусить попрощатися з рідним народом. Коли м ойсей

перестверджував цей Закон, то він також хотів, аби він відклався глибоко в серцях його слухачів. Знову й знову нагадував мойсей ізраїлеві про Господню до них доброту, хоча на неї вони не заслуговували. Є певне відчуття наполегливості, коли мойсей каже: «Життя та

життя» (30:19). Це востаннє

люблячий батько.

Повторення Закону також надавало

жий народ зіштовхувався із

обставинами. ізраїль

більше не буде нацією кочовиків, що живуть у

і мандрують Сінайською пустинею.

володіє Ханааном і матиме більш осіле життя. В цьому новому середовищі і за цих змінених

ханаанським богам і підлаштовуватися під нечестивий спосіб життя своїх сусідів. Спокуси зростатимуть, а мойсея з ними вже більше не буде. Його застереження проти відпадання і його підбадьорення залишатися вірними їхньому Викупителеві-Богові були тими посланнями, які ізраїль

мартін Лютер піднімає подібне питання у вступові

своїх лекцій на Повторення Закону: Є багато таких… які вважають, що мойсей і весь Старий Заповіт мають дуже малу цінність і заявляють про те, що вони задовольняються Євангелієм. Християнинові слід триматися якомога далі від їхньої думки. Бо певним є те, що наш м ойсей – джерело і отець усіх священних книг, тобто небесної мудрості та красномовства. У чому полягає цінність читання мойсея? «Перш за все», пояснює Лютер: мойсей навчає про благочестивість. Він щедро і рясно проповідує про віру. Він додає найпрекрасніші церемонії, якими мають

захоплені та триматися прості люди… Потім він займається впорядкуванням світського уряду та плеканням взаємної любові, і спрямовує та узгоджує все найбільш підходящими та справедливими законами. нічого тут немає нерозумного чи марного, але все необхідне та корисне, як це легко зрозуміє той, хто знає, що таке керувати урядом3. Бог призначив усі Сінайські закони, включно з повтореними в Повторенні Закону

3Luther’s

(Галатів 4:4, 5, 7).

Божого Старозаповітного народу, Бог спрямовував чимало з правил Сінаю лише до ізраїлю і лише до приходу Христа. ті закони в Повторенні Закону, що більше не повторю-

ються в Новому Заповіті, більше не є обов’язковими для Божого новозаповітного народу.

і приписів; новозаповітні віруючі живуть у дивовижній

ня Пасхи, вшановування Божого

народу з Єгипту, стало моделлю для ще більшого

який Бог здійснив через

і. Преамбула (1:1-5)

іі. історичний пролог (1:6 – 4:43)

а. Призначення провідників (1:6-18)

Б. Відправлено розвідників (1:19-25)

В. Бунт проти Господа (1:26-46)

Г. Блукання в пустині (2:1-23)

Ґ. розгром Сигона, царя Хешбону (2:24-37)

Д. розгрома оґа, царя Башану (3:1-11)

е. розподіл землі (3:12-20)

Є. мойсею заборонено переходити Йордан (3:21-29)

Ж. Заповідано послух (4:1-14)

З. ідолопоклонство заборонено (4:15-31)

И. Господь – Він Бог (4:32-40)

і. міста притулку (4:41-43)

ііі. Передумови заповіту (4:44 – 26:19)

а. моральний Закон (4:44 – 11:32)

1.Вступ до Закону (4:44-49)

2.Десять Заповідей (5:1-33)

3.Люби Господа, Бога твого (6:1-25)

4.Вигнання народів (7:1-26)

5. не забувай Господа (8:1-20)

6. не через праведність ізраїлю (9:1-6)

7.Золоте теля (9:7-29)

8.Скрижалі такі, як перші (10:1-11)

9.Бійся Господа (10:12-22)

10.Люби і слухайся Господа (11:1-32)

Церемоніальний Закон (12:1 – 16:17)

1. одне

(12:1-31)

2.Поклоніння іншим богам (13:1-19)

3.Чиста і нечиста їжа (14:1-21)

4.Десятина (14:22-29)

5. рік списання боргів (15:1-11)

6.Звільнення слуг (15:12-18)

7.Первородні тварини (15:19-23)

8.Пасха (16:1-8)

9.Свято тижнів (16:9-12)

10.Свято Кучок (16:13-17)

В. Цивільний Закон (16:18 – 26:19)

1.Судді (16:18-20)

2.Поклоніння іншим богам (16:21 – 17:7)

3.Суди (17:8-13)

4.Цар (17:14-20)

5.Приношення для священиків і левитів (18:1-8)

6. огидні практики (18:9-13)

7.Пророк (18:14-22)

8. містка притулку (19:1-14)

9.Свідки (19:15-21)

10.Похід на війну (20:1-20)

11.Спокутна жертва за нерозкрите вбивство (21:1-9)

12. одруження з бранкою (21:10-14)

13.Право перворідних (21:15-17)

14.Бунтівний син (21:18-21)

15. різноманітні закони (21:22 – 22:12)

16.Порушення в шлюбі (22:13 – 23:1)

17.Виключення із зібрання (23:2-9)

18. нечистість у таборі (23:10-15)

19. різноманітні закони (23:16 – 25:19)

20.Першоплоди та десятина (26:1-15)

21.Слідуйте за Господніми Заповідями (26:16-19)

IV. ратифікація Заповіту (27:1 – 30:20)

а. Жертовник на горі евал (27:1-8)

Б. Прокляття з гори евал (27:9-26)

В. Благословення за послух (28:1-14)

Г. Прокляття за непослух (28:15-69)

Ґ. Відновлення Заповіту (29:1-28)

Д. Процвітання після повернення до Господа (30:1-10)

е. Пропозиція життя і смерті (30:11-20)

V. наступництво проводу під Заповітом (31:1 – 34:12)

а. наступником мойсея

(31:1-8)

Б. Читання Закону (31:9-13)

В. Передбачено

ізраїлю (31:14-29)

Г. Пісня мойсея (31:30 – 32:47)

Ґ. мойсей має померти на горі нево (32:48-52)

Д. мойсей благословляє племена (33:1-29)

е. Смерть мойсея (34:1-12)

Частина I Преамбула (1:1-5)

сюзерен починав договір, відрекомендовуючись. Здається, що «оце ті слова» в час мойсея були типовим способом початку письмової угоди

як Сінай – одна з гір на південному

наприкінці

тож 11-ий місяць був наприкінці лютого.

мойсей не хотів проголошувати новий або

взаємини з Богом-Спасителем і синами та доньками чоловіків і

що померли в пустині. Є завжди певне відчуття

насінню по них».

Вперше мойсей використовує Боже ім’я. Він називає Його «Господь». Це ім’я походить від єврейського слова, що означає «бути» – воно ставить наголос на Божій абсолютній незалежності. Ви і я існуємо, тому що Бог дав нам життя, але Бог існує Сам по Собі. ніхто не сказав Богові, що Він має полюбити ізраїль або

заповіт, і Бог, звісно, не простягнув

те, що ізраїльтяни

Божа благодать – абсолютно

від будь-кого; вона

причин.

постійність. Він не змінює

Письменник

Христос учора, і сьогодні, і навіки той Самий!» (Євреїв 13:8). Коли

що Він її виконає. Господь пояснив був мойсеєві значення цього імені за 40 років до цього: «Господь, Господь, – Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх» (Вихід 34:6, 7).

які будь-коли

контролю над тими областями, що тут згадані.

Попри це – це саме ті виміри, які Господь неодноразово обіцяв авраамові, ісакові та Якову.

«Гори» включають хребет височин, що простягаються з півночі на південь центральною і південною Палестиною, які були пізніше виділені для племен Юди і Єфрема. «Долини»4, які також

«Шефелаг», стосуються

сюди

наанеяни (Буття 12:6). Здається, що загальним терміном для позначення велетенської хвилі людей, що ринулася в західну азію на початку другого тисячоліття до різдва Христового, використовувався термін «амореяни».

і ось ви сьогодні, щодо численности,

сячу раз, і нехай

вам. 12Як я сам понесу

і випробуваних, і знаних вашим племенам, і я поставлю їх на чолі вас».

Детальніша версія цієї оповіді записана у Виході , розділі 18. там чітко видно, що мойсеїв зять, Їтро, визначив проблему і запропонував те рішення, яке тут озвучує мойсей. Їтро зауважив, як люди стоять довкола мойсея від ранку до вечора, чекаючи на те, аби донести до нього свої законні диспути. Він сказав своєму

ця річ, що ти чиниш. Справді стомишся і ти, і народ той, що з тобою, бо ця справа

тобі, і буде Бог із тобою!» (Вихід 18:17-19). тут

що його нащадки будуть

численні, як зорі на небі (Буття 15:5), і мойсей був вдячний, що Господь Свою обітницю виконав. але велике зростання принесло свої виклики. нинішні люди, які належать до християнської громади, яка не зростає, можуть думати, що всі проблеми громади будуть вирішені, якщо вони лишень будуть зростати. Досвід ізраїлю навчає нас, що коли Бог благословляє церкву більшою кількістю парафіян, то провідники мусять бути готовими до змінених потреб.

14І ви відповіли мені та й сказали:

. навіть за Старозаповітних обставин, хоча

узгоджуючи

групами всередині племен. Він зберігає відповідальність за випадки, надто складні для розгляду цими суддями. і

нарешті, він забезпечує підготовку, настанови про те, як виконувати завдання і підбадьорення виконувати його добре. Їтро сказав був мойсеєві: «ти остережеш їх за постанови та за закони, і об’явиш їм ту путь, якою вони підуть, і те діло, яке вони зроблять»

ми не можемо читати рішення мойсея, як необхідний план для проведення служіння в новозаповітних громадах. Християни мають свободу кликати провідників і організовуватися у спосіб, який найкраще відповідатиме потребам служіння. Проте цілком можливо запропонувати декілька загальних спостережень: 1. Управління – добрий дар у церкві, – Павло перераховував його серед дарів Духа (1 Коринтян 12:28). Коли християнська громада визначає та використовує людей з даром управління, то інші мають свободу служити краще їхніми духовними дарами.

2. Коли Єрусалимська громада зіштовхнулася з дилемою, що стосувалася швидкого зростання, то вони скористалися подібним планом (Дії 6:1-7). Громада обрала сімох чоловіків на дияконів, аби ті піклувалися про фізичні потреби

вдовиць з громади, а це дозволило апостолам посвятитися служінню Слова та молитві. обидві ці служби описані як «служіння» і обидві

в Церкві необхідні.

3. Павло зобразив взаємини співпраці між членами громади та їхніми покликаними публічними слугами Слова, в якій публічні слуги Слова

відігравали роль оснащення: «(Христос)… настановив

Відправлено розвідників

19І ми рушили з Хориву, та й перейшли цю велику й страшну пустиню, що бачили ви, дорогою до гори амореянина, як наказав нам Господь, Бог наш, і ми прийшли аж до Кадеш­Барнеа. 20І сказав я до вас: «Прийшли ви до Аморейської гори, що Господь, Бог наш, дає нам. 21Ось, Господь, Бог твій, віддає тобі цей

Край. Увійди, заволодій, як говорив був тобі Господь, Бог батьків твоїх. Не бійся й не лякайся!» 22А ви всі підійшли до мене та й сказали: «Пошлімо мужів перед собою, і нехай вони вислідять нам той Край,

Краю, ізраїль нарікав, сумнівався і виявляв непослух. н айгірший і найбільш неприємний окремий інцидент стався біля Кадеш-Барнеа. Подорож Сінайською пустинею мусила бути вкрай утомливою – понад 150 кілометрів обпаленим піском і вапняком. Попри

їхню слабкість. розвідники повернулися і надали роздвоєний звіт. Усі були вражені родючістю Краю, областю довкола Хеврону, де розташована долина ешколу, яка й донині славиться своїми чудовими гронами. але більшість розвідників була налякана незвичайним зростом людей, яких вони бачили, –десятеро з дванадцяти розвідників передбачали, що у випадку спроби захопити край

ізраїль зазнає поразки. Лише ісус навин і Калев,

бачили в дорозі, що будете нею ходити, а хмарою вдень».

Звіт більшості взяв гору. Хоча первісна група, яка була нарікала і відмовлялася йти, була тепер мертва, мойсей звертався до теперішнього покоління, яке було поєднане з батьками: «і

тот! «Простіше,

вчинив

речі для ізраїлю і це викликало в інших народів перед ними страх. Після смерті мойсея, коли розвідники

5Albert Einstein, Peter’s Quotations, edited by Laurence J. Peter (New York: Morrow, 1977), c. 253.

Попередня

народ

гнівався, і заприсягнув,

не побачить того

батькам, 36окрім Калева, Єфуннеєвого сина, – він побачить його,

він, та

нащадки заволодіють

Господь

(Буття 22:17).

вимерли. Згадка про них нагадала мойсеєві

один випадок, не такий давній. Лише

замість Євангелія. Господь сказав мойсеєві: «За те, що ви не ввірували в мене, щоб явилася святість моя на очах ізраїлевих синів, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм» (Числа 20:12).

ми можемо мойсеєві співчувати. Він піддався, хоча й на мить, нетерпеливості та бунту, який він спостерігав упродовж майже чотирьох десятиліть. а тепер ми можемо відчувати біль, коли мойсей говорить: «також на мене розгнівався був Господь через вас».

виникли з природженої впертості та невірства грішного

людського серця.

Якщо ми відмовляємося вірувати в те, що Бог нам промовляє, то ми не лише ставимося до нього як до обманщика, – ми шкодимо самі собі. ми стаємо жертвами власного невірства.

отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився. Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів (Євреїв 4:1, 2).

41А ви відповіли та й сказали мені: «Згрішили

43І промовляв я до вас, та ви не послухали, і

як і вчинок, з якого він постав. істинне покаяння веде до відновленої рішучості слухатися. м ойсей не наводить нам усіх подробиць цієї катастрофічної спроби, окрім того, що ізраїльтяни вдалися до швидкого відступу від Кадешу

Горми, майже на 70 кілометрів у безлюдну Сінайську пустиню. Безперечно, кожен окремий ізраїльтянин

6 Luther’s Works, Vol. 9, c. 23.

Блукання в пустині

2І

обернулися ми та й рушили в пустиню дорогою

до Червоного моря, як Господь промовляв був до мене. І кружляли ми навколо гори Сеїр багато днів.

2І сказав Господь до мене, говорячи: 3«Досить вам

кружляти навколо цієї гори, – оберніться на північ! 4А народові наказуй, говорячи: Ви переходите границі ваших братів,

упродовж їхнього 40-річного перебування в пустині, а едомляни були їхніми братами, нащадками ісава, брата Якова (Буття 36:1). Подібним чином Господній наказ не тривожити моавитян основується на їхніх родинних взаєминах – моавитяни були нащадками авраамового племінника, Лота (Буття 19:30-38).

доби й границі замешкання їх» (Дії 17:26). ізраїлів Бог, отець нашого Господа ісуса – поправді Господь

те, що ці слова Біблії є також «правда» (івана 17:17). такі

випадкові посилання пропонують історикам і археологам цінні дороговказні нитки для збирання клаптиків історії ізраїлю.

Здається, що еми (їхня назва означає «жахи») перебралися в Палестину із заходу. мойсей описує і велетнів, і рефаямів як незвичайно високих людей. «Гореї» може бути іншою назвою хуритів, раси, що жила в месопотамії приблизно водночас з ісаком і Яковом.

13 «Тепер устаньте, і перейдіть поток Зеред». І перейшли ми потік Зеред. 14А час, що ходили

спадку з краю Аммонових синів, бо

дав його на спадщину».

Зеред – пересихаючий потік, який впадає у крайній

південний кінчик мертвого моря. Це та інші ваді – русла річок, що висихають в спекотне, пильне літо в Палестині, але швидко перетворюються на бурхливі потоки під час дощових

усе знаєте, що

Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував» (вірш 5). ті самі історичні зв’язки, які поєднували ізраїль з

моавом, поєднували їх також з аммоном. Як моав, так і аммон був нащадком Лота через кровозмісні взаємини з його рідними доньками (Буття 19:30-38).

20 За край рефаїв вважався також

та

ти до нього сусідні народи. Господь дав ізраїлеві істинну функцію священицького

середники щодо решти світу.

світу. натомість Він розташував християн

Почули народи – і тремтіли, обгорнула тривога мешканців

землі филистимської!

Старшини едомські тоді побентежились, моавських вельмож обгорнуло тремтіння, розпливлися усі ханаанці!

напали на них страх та жах… (Вихід 15:14-16).

наразі Господь почав це все здійснювати. ті перші, могутні перемоги призначалися для того, щоб привести народ Ханаану до капітуляції перед ізраїлем, а

ізраїлеві.

економікою своєї нації, а попередня поведінка ізраїльтян, коли вони проходили територіями едомлян і моавитян, мала

би свідчити на користь такої пропозиції.

можливо, Сигон відмовився через те, що боявся, що ізраїльтяни порушать власну обіцянку і спустошать його

край. м ожливо, Сигон відчував упевненість, що його

збройні сили проженуть ізраїль геть. Проте мойсей виявляє, що

наш. археологи довідалися, що стародавні царі, такі, як Сигон зазвичай оточували свої

постів. Якби Сигон тримав свої

всередині того захищеного

свій єдиний шанс на виживання.

ізраїль «зробив закляттям» всіх, хто жив у Хешбоні.

нотатка в NIV на вірш 34 пояснює, що цей єврейський термін зазвичай стосується «безповоротного передавання речей або людей Господу, часто цілковито їх знищуючи».

ізраїль мав пам’ятати

донних фортець моава. нижче від цієї маленької фортеці

ущелина арнону драматично обривається на понад 660

метрів.

«не було міста, яке було б сильніше від нас», – прига-

дує мойсей. Сини Кореєві пізніше увіковічнили ті славетні дні в історії ізраїлю:

Боже, своїми вухами ми чули, наші батьки нам оповідали:

велике ти діло вчинив за їхніх днів, за днів стародавніх: ти вигнав поганів Своєю рукою, а їх осадив,

понищив народи, а їх ти поширив!

не мечем-бо своїм вони землю посіли, і їхнє рамено їм

помогло, –а правиця твоя та рамено твоє, та Світло обличчя твого, бо ти їх

високий, ворота

Сигонові, цареві хешбонському,

усе місто, чоловіків, жінок

Башан лежав на північ і на схід від Галілеї, на схід від Йордану, в області, відомій сьогодні як Голанські

висоти. Башан славився густими лісами та соковитими

пасовиськами. Здається, що арґов був областю всередині Башану, приблизно за 55 кілометрів на

Галілейського моря.

ною трахонітської землі та Десятимістя, процвітаючої, наповненої

густозаселених частин римської імперії. мойсеїв

різдва Христового, була дуже урбанізована

заселена. Втім, незважаючи на вражаючі міста з мурами, на царя оґа та його армію, Господь

шані, – ізраїльська

«винятковим велетнем» і то не лише через те, що мав таке

ліжко (або гріб). Хоча він мусив чути, що ізраїль спустошив царя Сигона в Хешбоні, оґ попри це,

племінні наділи. Відповідно до більш

і страхові. Він розгнівався, бо здавалося, що ці двоє племен заради того, що хочуть, були

лодушне, як і їхні батьки, і що результат буде настільки

ж катастрофічний.

н еможливо сказати, чи сини р увимові та Ґадові

самого початку хотіли допомогти іншим племенам завоювати решту Краю. але їхні провідники запевнили мойсея, що вони не намагалися уникнути відповідальності перед своїми братами: «ми самі узброїмося, готові

ізраїлевими синами, аж поки не введемо їх до їхнього місця. а діти наші осядуть по твердинних містах, охороняючи себе перед мешканцями цієї

ших домів, аж поки ізраїлеві

спадком своїм» (Числа 32:17, 18).

Пізніша історія і зраїлю виявляє,

як ісус навин помер, деякі ізраїльтяни почали виявляти більшу лояльність своїй географічній області або ж своєму рідному племені, аніж ізраїлеві в цілому. і аж через 400 років, за царювання Давида, ізраїльтяни стануть справді об’єднаним царством, і то лишень для того, аби розколотися після смерті Соломона. м ойсеєві переживання про збереження і зраїлем відчуття єдності було

непотрібна»; або голова знов ногам: «Ви мені непотрібні»…

Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного» (1 Коринтян 12:24, 25). оскільки це – істина, Павло спонукає: «(Пильнуйте) зберігати єдність духа в

союзі миру» (ефесян 4:3).

Мойсеєві заборонено переходити Йордан

21А Ісусові наказав я того часу, говорячи: «Ото

все, що зробив

тим царям, – так зробить Господь

царювання

і для його дому (2 Самуїлова 12:11-18). Для Божих дітей

наслідки гріха більше не є свідченням Господнього суду.

Бог використовує ці наслідки, аби виправити та зміцнити

трохи глупоти псує мудрість та славу» (еклезіястова

років терпеливого, вірного проводу Господь не дав мойсеєві права увійти в Край через цю одну невдачу. але мойсей незабаром здобуде величніший обіцяний край

1)

3) умов

4) обов’язку зберігати

5)заклику

цянок;

6)списку

факт, скільки цих договірних частин відображено в 4-му

ма форма юридичних документів.

тим, що є Боже Слово, і тим, що

спокусу звеличувати наші власні побожні поняття або наші домашні традиції до рівня Писання, але не наша справа пов’язувати

вітні пророки засуджували своє

нехтувало Божим Словом, говорячи про їхні грішні статеві звичаї, їхнє порожнє поклоніння або їхню корумповану бізнесову тактику. Через осію Господь промовляє:

«нема на землі ані правди, ні милости,

ані богопізнання.

Клянуть та неправду говорять,

і вбивають та крадуть,

і чинять перелюб,

поставали насильниками, а кров доторкається крови».

«тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для мене священиком.

а тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!» (осії 4:1, 2, 6).

те, що спричиняє

3Очі ваші бачили те, що Господь зробив

пеорським, бо кожного чоловіка, що

пеорським Ваалом, вигубив його Господь, Бог твій, з­посеред тебе. 4А ви, що линули до Господа, Бога вашого, усі ви живі сьогодні.

Ваал пеорський не навіював приємних спогадів: подробиці про нього можна знайти в Числах 25:1-9. на східному березі Йордану, навпроти Єрихону, моавські жінки

спокушували ізраїльських чоловіків приєднатися до них у поклонінні Ваалу. обряди родючості

та перелюбу. Поклоніння Ваалові було надзвичайно

ник прийшов до висновку, що 90% ізраїльтян слідували за Ваалами 90% часу.

Цей окремий випадок був спровокований Валаамом,

нечестивим прозорливцем за платню, якого найняв Балак, цар моаву, аби той прокляв ізраїль (Числа 22-24). «очі ваші бачили те, що Господь зробив був», – сказав мойсей.

Господь

до унікального Заповіту. Святий Павло розумів цей унікальний привілей, яким насолоджувався його народ: «отож, що має більшого юдей… Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі» (римлян 3:1, 2).

не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, – і всі перейшли

через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в мойсея, і всі їли ту саму

Якби

навести ті великі духовні переваги, які дав нам Спаситель, то що включав би наш список? Для багатьох з нас це – благочестива мати і батько, які розповідали нам про ісуса і показували приклад життя, наповненого вірою. Для багатьох

яка надавала можливість для поклоніння, освіти і підбадьорення у вірі. Для багатьох з нас це

то вони нарікали, і на

кожній зупинці виявляли непослух до Бога. Врешті-решт на Сінаї Господь перервав подорож і сказав: «нам потрібно поговорити». Що то була за розмова! Гора Сінай була

покрита димом, який піднімався з неї, як з печі, – гора тряслася, а сурма грала все голосніше і

він скаже в

пізніше. Центральним у цій вірі є те, що сини та доньки навчаються шанувати Бога. Яку іншу відповідь може відчувати грішна людська істота, окрім урочистого захоплення перед Його величчю? раб відчуватиме те захоплення як страх, а дитина відчу-

ватиме його як повагу. У світських угодах зазвичай в заповіт вписували умови. Загалом сторони в заповіті

всякого плазуючого по землі, зображення всякої риби, що в воді під землею,

неба, і побачивши

рабовласники

був нав’язаний людським істотам. ми повинні знати: християнство не може бути

частково важливим. той Самий Бог, Який затряс землею із вогнем і димом за життя мойсея, затрясе небом і

у час повернення Христа. Письменник до євреїв

цей вірш із страхітливим застереженням: «отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог – то палючий огонь!» (Євреїв 12:28, 29). 25Коли ти породиш синів, і синів твоїх синів, і

старієте ви в Краю, і зіпсуєтеся, і

боввана на подобу чогось, і

Упродовж всієї власної історії ізраїль ніколи «не володів» обіцяним Краєм. ізраїльтяни

свободу там жити і радіти його благословенням лише допоки залишатимуться вірними Господу. Край належав не їм, а Йому. н евірний і зраїль втратить право на це благословення.

але навіть якщо ізраїль ставатиме невірним, Господь далі

буде виконувати Свої обітниці. Він вбереже декількох, і якщо Його народ розкається і знову Його шукатиме, то

незважаючи на те, як далеко вони будуть розсіяні, Він

про них згадає. Якщо Господні слова тут

суворістю, то ми повинні їх порівняти

те, що сюзерен

великою силою з Єгипту, 38щоб

перед тобою народи, більші й сильніші за тебе,

чином, полягала в тому, що Він

також пояснив, що Господь робить все це «тому що любив Він батьків твоїх, то

неможливо знайти щось угодне в авраамовому минулому, що заслужило б для нього таку честь, як і не було нічого в

Рувимовому, і Рамот

шані Манасіїному.

раніше в сінайському законодавстві Господь вимагав,

аби були «шість міст на сховища, що дасте, щоб утікати туди убійникові» (Числа 35:6). тут мойсей починає виконувати це розпорядження на території, якою тепер ізраїльтяни володіли на схід від Йордану. три міста, які він визначає, мають центральне

7Ernest Hemingway, A Farewell to Arms (New York: Charles Scribner’s Sons, 1929; reprint 1986), p. 249.

(4:44 – 11:32) Умови становлять найбільшу

ми скористаємося цим планом для класифікації цієї довгої частини умов. моральні закони (4:44 – 11:32) охоплюють серцевину взаємин між Господом та ізраїлем. Церемоніальні закони керували богослужебним життям ізраїлю (12:1 – 16:17).

Цивільні закони керували урядовим і суспільним

ізраїлю (16:18 – 26:19).

слово «Закон», чимало християн

«Євангелію»

вона також включає

«і оце Слово Боже, що мойсей поклав перед ізраїлевими синами». навіть умови Заповіту мають багато Євангелія. Слово, перекладене як «свідоцтва», можна розуміти як «свідчення». Це слово стосується дієслова, яке означає «нести свідчення». Ці свідчення – вкрай важливі, бо вони виявляють Божу особу та Його ціль для нас. Постанови були статутами чи законами, написаними на кам’яних скрижалях. Ці постанови принесли народові урочистий обов’язок їх оберігати,

Десять Заповідей

та версія Десяти Заповідей, яку ми читаємо в Повторенні Закону, містить декілька різночитань у порівнянні з Виходом 20:1-17. У цій прощальній проповіді мойсей мав свободу вирішувати, які сінайські закони він хотів повторити або ж переказати іншими словами (втім натхненними Святим Духом). Він не мав на увазі дослівного повторення, яке був записав у Виході, Левиті і Числах.

Він міг виділити декілька законів для цього

коління ізраїльтян через їхню велику важливість. Деякі

закони він міг підсумувати більш коротко,

інші

застосувати з огляду на ті змінені обставини, з якими ізраїльтяни зіштовхнуться,

Хоча деякі слова та фрази відрізняються, сутність учення залишається тією самою.

скликав Мойсей усього Ізраїля,

(Вихід 3:13, 14). Бог об’явився

не якась невпізнана, неописувана сила.

позачасовий, незмінний,

Він вирішує пов’язати себе

врятувати синів і доньок авраама, ісака і Якова.

Зрозуміти належно Десять Заповідей

заява містить і преамбулу («Я

Бог ізраїльтян як Свій заповітний народ. а тепер

8Не роби собі різьби й усякої

і

землею. 9Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, 10і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді.

Заповітний Бог не терпить жодних конкурентів. Фразу «при мені» можна перекласти також як «біля мене» або «з мого боку», «проти мене» або ж, як пропонує примітка

в NIV, «коло мене». У віршах з 8-го по 10-ий мойсей далі розширює Першу Заповідь. Що Перша Заповідь забороняє? очевидно, вона забороняє поклоніння поганському богові.

його в Ханаані. але це застереження проти створення ідо-

ла, сформованого як будь-яка видима істота, могло також бути спрямоване проти бажання поклонятися істинному

Богові у невповноважений ним спосіб. Коли за покоління

до цього аарон зробив золоте теля, то він той день назвав «свято для Господа» (Вихід 32:5) і сказав: «оце твої боги, ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (Вихід 32:4).

Все у всесвіті – птахи, риби, рептилії – створене. Господа не створив ніхто – Він існує споконвіку. ізраїльтяни ніколи не могли використовувати якесь створіння, аби воно представляло в поклонінні Бога.

11Не присягай Іменем Господа, Бога твого, на­

даремно, бо не помилує Господь того, хто присягає Його Ім’ям надаремно. Версія короля Джеймса (KJV) 10 переклала Другу

Заповідь як «не вживатимеш імені Господа, Бога твого, марно». Марно означає «без користі або не так, як слід», як-от в забобонах. ізраїльтяни могли помилково вірити, що в імені Господа було щось магічне. Дехто міг думати, що просте додавання його в кінці молитви, або коли його наводять як частину закликання або чарів, гарантуватиме

отримання того про що вони просять.

Господнє ж ім’я було для них цінне, бо Господь виявив його, аби їх спасти. Це ім’я

нас. «Бо кожен, хто покличе Господнє ім’я, буде спасений» (римлян 10:13). Господь

використовує Його ім’я легковажно, у

спосіб або бажаючи комусь зла замість добра.

12Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій. 13Шість день працюй, і роби всю працю свою, 14 а день сьомий – субота для Господа, Бога твого; не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і

ізраїлем суботи не на сьомому дні створення, а на визволенні народу з Єгипту. Бог запровадив Старозаповітну

та обтяжені, і Я вас заспокою! …і знайдете спокій душам своїм»11 (матвія 11:28, 29). Помираючи на хресті, як наш змінник, ісус «простив усі гріхи» і «знищив рукописання

на нас, що наказами було проти нас» (Колосян 2:13, 14). оскільки Він помер за нас, ми більше не зобов’язані дотримуватися Старозаповітної суботи. разом із іншими Старозаповітними

інший

день однаковим. «нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання» (римлян 14:5).

найкраще новозаповітні християни можуть виконати третю Заповідь тоді, коли радісно чують і вивчають, і виконують Боже Слово кожного дня, щоразу, коли мають таку нагоду.

16Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог

щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

17Не вбивай!

18Не чини перелюбу!

19Не кради!

20Не свідчи неправдиво

21І не бажай жони ближнього свого, і

ближнього свого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані

твій, дає тобі». Святий Павло

обітницю для віруючих, які

Палестині: «Щоб

(ефесян 6:3). Переклад

своїх основних формах П’ята і Шоста Заповіді

таються лише до зовнішніх дій. Проте зрозуміло, що Бог зацікавлений у ставленні, що криється за дією. У нагірній Проповіді ісус пояснює внутрішнє ставлення, що стоїть за цими двома Заповідями:

Ви чули, що було стародавнім наказане: «не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». а Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. а хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній.

Ви чули, що сказано: «не чини перелюбу». а Я

вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм (матвія 5:21, 22, 27, 28).

Єврейське слово, яке мойсей використав у Восьмій Заповіді, – формальний термін для свідчення в суді, тож ця Заповідь спочатку переймалася фальшивим свідченням проти звинуваченої людини. Потім ця Заповідь почала стосуватися всіх фальшивих заяв, чи то в суді,

22Слова ці Господь промовляв до всього вашого зібрання, на горі з середини огню, хмари та мряки, сильним голосом. І більш не говорив, і написав їх на двох камінних таблицях, і дав їх мені.

23І сталося, коли ви слухали той голос з­посеред темряви, а гора горіла огнем, то прийшли до мене всі голови ваших племен та ваші старші, 24та й сказали: «Тож Господь, Бог наш, показав нам славу Свою та велич Свою, і голос Його чули ми з середини

промовлятиме Господь, Бог наш, до тебе, а ми будемо слухати

голос цього народу, що промовляли до тебе. Добре

все, що вони промовляли.

те,

ваш, будете ходити, щоб

ним.

Коли мойсей сказав, що Бог «більш не говорив», то

він посилається на той факт, що Господь «сильним голосом» проголосив був лише Десять Заповідей, тобто Він проголосив їх прямо та голосно, аби їх могла чути ціла

нація. решта Закону, який розширений, пояснений і застосовує Заповіді, Господь дав мойсеєві на горі. мойсей, своєю чергою, потім

Павло пізнав, що «сталася

тя, – на смерть, бо гріх, узявши

мене, і нею вмертвив» (римлян 7:10, 11). Якщо

це по-іншому: «Коли прийшла

вмер» (римлян 7:9, 10). мойсей згадував страшний

на Сінаї, коли Божий Закон

у

викуп за всіх» (1 тимофія 2:5, 6). Закон нічого Павлові, окрім засудження, не пропонував,

й пильнували всіх моїх заповідей по всі дні». на

той час, коли ми порушували Божий Закон – Він також робить нас «творінням новим» (2 Коринтян 5:17), «у добрих ділах запопадливих» (тита 2:14). тоді ми можемо виявляти послух. тоді «буду бігти шляхом твоїх запові-

бо пошириш ти серце моє» (Псалом 118 (119): 32).

Люби Господа, Бога твого 6А оце заповідь, постанови та закони, що

Господь, Бог ваш, щоб навчити

молоком і медом», то він не прикрашав оповіді. Хоча південна частина Палестини – суха і спекотна майже впродовж цілого року, в областях на півночі та на височинах випадають рясні дощі. між квітнем і червнем збирали пшеницю і ячмінь, влітку

оливки збирали на початку осені.

забезпечував головні елементи харчування ізраїльтянина: хліб, вино і олію. Добре підходили для ханаанських сільських околиць

щезає тоді, коли ми чуємо, що цей

любить нас і прощає. Пророк Єремія нагадував Юдеї про те, як Бог любив її вічною любов’ю і притягнув її у любові (Єремії 31:3). Господь хотів, аби ізраїль повертав ту любов у повній щирості («усім серцем своїм»), безумовно («всією душею своєю») і задіявши усі вміння і можливості («всією силою своєю»). ісус сказав, що «перша і

Бог був один. «Слухай, ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один!» – найглибше твердження про Божу природу, як про одного Господа.

Упродовж століть євреї називали це своїм «Шема», від якого походить це перше єврейське слово у цій фразі. Практикуючі юдеї донині промовляють «Шема» двічі на день, як частину своїх ранкових і вечірніх молитов, хоча це не стільки молитва, як заява про віру. Бог хотів, щоб навчання про віру було щирим

у Приповістях:

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать

твоїх днів, і років життя та спокою!

милість та правда нехай не залишать тебе, –

Прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого.

(Приповісті 3:1-3).

Бог хотів, аби навчання про віру було справою сім’ї. Бог не хотів, аби Його народ обмежувався тим, щоб субота залишалася для того, аби її проводили релігійні професіонали. мойсеєві слова у віршах 7-9, можливо, є образним мовленням – батьки

мовою. Практикуючі юдеї

мадських будівель прив’язують ще й мезузу – маленьку дерев’яну або металеву коробочку, в якій є два сувої, на яких написаний цей вірш і Повторення Закону 11:13-21.

Юдейський учитель маймонід сказав, що ті, що дивляться на мезузу та філактерії як на обереги, – невігласи, але через вияв буквального послуху мойсеєвим словам чимало

юдеїв помітили, що зовнішні символи служили сильним

нагадуванням про їхню віру. Хрести та зображення ісуса в наших домівках служать такій само меті. мойсеєві слова ставлять наголос на важливій істині про християнську освіту, яка важлива для нас

є головна відповідальність батька й

«Батьки, не дратуйте

своїх,

Павло

їх в напоминанні й остереженні Божому!» ( ефесян 6:4). Доброю новиною про ісуса та життя, яке випливає з християнської віри, частіше переймаються, аніж їй навчаються,

єдиним джерелом

– процвітаючі міста, рукотворні

виноградники та оливкові

процвітання полягала в забуванні

осію Господь

і сталося: «мали

і загордилось їхнє серце, тому-то

(осії 13:6).

ісус

ісусові

Господа,

наважився кинутися з південно-східного краю на даху храмового комплексу, ісус відповів віршем 16: «не будете спокушати Господа, Бога вашого». мойсей застеріг ізраїль: «не

Вигнання народів

мойсеєві попередні слова ставили наголос на тому, що є один-єдиний істинний Бог і вони містили різкі попередження проти ідолопоклонства. Його наступні слова застерігали ізраїль в однаково могутній спосіб, аби вони не терпіли ідолопоклонства, з яким зустрінуться на захід від річки.

7Коли Господь, Бог твій, уведе

куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то

вижене численні поганські народи перед тобою: хіттеянина, і ґірґашеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, – сім народів, численніших та міцніших за тебе. 2І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх

закляттям, –

до них милосердний.

Ханаану

амореяни і ханаанеяни загалом для ширшого позначення націй на стародавньому Близькому Сході. Здається, що

періззеяни жили не в укріплених селах на обох берегах

Йордану, а Єгошуї 17:15 каже, що вони жили у лісистому краї. Здається, що хіввеяни жили

Відповідно до Єгошуї 9:7, 17 вони жили у чотирьох конфедеративних містах, одним з яких було Ґів’он. Євусеяни були войовничим народом, що займав

біля Єрусалиму.

Хоча ми не можемо

народами, які однозначно

щуй, не укладай

розсудно. Він дав їм море часу на те, аби вони розкаялися

і відвернулися від свого грішного поклоніння. Ханаанське поклоніння включало найбільш деморалізуючі тогочасні практики, як-от: священна проституція, принесення в жертву дітей і поклоніння зміям. «Стовпи», про які згадує м ойсей, були, можливо, зображеннями Ваала, бога чоловічої родючості, якому поклонялися ханаанеяни. Святі дерева символізували богиню жіночої родючості, а старту. н априклад, археологи в м еґґідо розкопали великий жертовник, збудований приблизно 1900 року до р іздва Христового,

сантиметрів

в діаметрі,

астарти.

контролювати сили природи з непогамованими статевими гріхами, воно представляло надзвичайно звабну спокусу для ізраїлю. Прагнення робити «так, як роблять місцеві»

було, очевидно, для Божого народу сильним. але ізраїль був народом, який Господь сформував для Себе, аби проголошувати Йому хвалу (ісаї 43:21).

них

планував у наш світ привести Господа ісуса, Який буде жити і помре, аби простити гріхи світу. тут мойсеєві слова нагадують слова Господа на Сінаї: «Станете мені власністю більше всіх

Господь далі використовує сили людські та сили природи,

уподобав

похвалитися про Господній вибір. Проте ісус промовляє до Своїх учнів: «не ви мене вибрали, але Я вибрав вас» (івана 15:16), а Св. Павло додає: «(Бог) вибрав у ньому…

нас перше заложення світу, щоб були перед ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе ісусом Христом» (ефесян 1:4, 5).

Проте якою б чудесною не була Божа благодать,

буде насолоджуватися Господніми благословеннями в своїй праці і в рідному

ніколи не зможете привести у власне життя якесь добро, якщо будете намагатися

Бог дає все вам як дар. Якщо стародавній розум вірив, що таємничі сили природи можна контролювати, добре ставлячись до богів, то сучасний розум приписує дощ і сонячне проміння, дозрівання полів і добре здоров’я людських істот чіткому наборові законів природи, які тривають упродовж мільйонів років. навіть християни, які виростають у сучасному світі, можуть забутися про божественну силу, яка стоїть поза передбачуваними шаблонами світу. але, як був одного разу сказав Гілберт Кіт Честертон: «Сонце не сходить

через обертання Землі. Сонце сходить,

13Gilbert Keith Chesterton, Living Quotations for Christians, edited by Shirwood Eliot Wirt (New York: Harper and Row, 1974), p. 92.

комах, аби вони знищували урожай і робили становище ханаанеян небезпечним.14 той Самий Бог, Який у надприродний спосіб перенаправив сили природи

у святій війні, був цілковито розбитий біля аю, і Єгошуа повинен був виділити і винищити ахана з-посеред народу.

Не забувай Господа мойсей, можливо, не промовляв цієї довгої прощальної проповіді за один день або з якоїсь однієї нагоди. Більш за все, Повторення Закону – серія проповідей, які мойсей проповідував ізраїлеві перед тим, як померти. Лютер висловив припущення, що розділ 8 містить «новий та інший дискурс» – він вірив, що мойсей промовляв зміст Повторення Закону упродовж періоду, що тривав від десяти днів до декількох тижнів.

8Усі

ся, і ввійшли й

вашим батькам.

Коли ми читаємо, що Бог «випробовує» Своїх дітей, то в нашому розумі постають різноманітні питання. Якщо

Бог вже все знає, то навіщо Йому випробовувати людей? аби виявити, чи вони ще вірують, чи ні? аби побачити, як сильно вони вірують? Якщо Бог вже знає, чим скінчиться «випробування», якщо Він знає, що ми впадемо, то хіба не Бог винен у нашому падінні? «Випробовуваний, – пише апостол Яків, – хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Якова 1:13).

Власне кажучи, Бог не

програма тренування в авраамовому серці. авраамова слухняна

дасть. Життя

глибші виміри, задовольнити які може лише Бог. Крістоф Блюмгардт сказав: «наше життя не має значення саме по собі – воно має значення лише у зв’язку з Богом».16 Коли в пустині диявол спокушував ісуса, кажучи: «Коли ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!» (матвія 4:3), то ісус відповів дияволові, цитуючи мойсеєві слова із вірша 3 цього розділу. ісус міг скористатися Своєю чудодійною силою, аби забезпечити Себе їжею, але такий вчинок суперечив би Слову

16Christoph Blumhardt, Living Quotations for Christians, c.

моря. Геологи дослідили ближчі поля і показали, що

10І будеш ти їсти й наситишся, і поблагословиш

Господа, Бога свого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі. 11Стережися, щоб не забув ти Господа, Бога свого, щоб не пильнувати Його заповідей, і законів Його, і постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, 12щоб, коли ти

будеш їсти й наситишся, і добрі

і осядеш у них, 13а худоба твоя велика та

17Sinuhe, Ancient Near Eastern Texts, as quoted in A History of Ancient Israel and Judah by J. Maxwell Miller and John H. Hayes (Philadelphia: The Westminster Press, 1986), с.

єгиптянин» (фін. Sinuhe Egyptilainen)

19І станеться,

свого, і підеш за іншими богами, і

їм служити, і будеш вклонятися їм, то врочисто свідчу вам сьогодні, – ви конче погинете! 20Як ті люди, що Господь вигубляє з­перед вас, так ви погинете за те, що не будете слухатися голосу Господа, Бога вашого! «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від отця світил» (Якова 1:17). Бог хотів, щоб ізраїль насолоджувався цим добрим краєм. Поняття про те, що Бог – дратівливий старий Скрудж, який хоче зіпсувати наше свято, – сумне спотворення істини. Соломон писав: «Як добре та гарне: щоб їла людина й

в усьому своєму труді, що під сонцем

нечисленних тих днів свого віку… також

(еклезіяста 5:17, 18).

Біда починається тоді, коли люди

процвітанням, що забувають про те, що це процвітання дав їм Бог. ізраїль міг запишатися і наче належне сприймати те, що Бог їх визволив для того, щоб вони насолоджувалися цим Краєм. ми можемо хвалитися, що ми – чоловіки та жінки, які самі всього добилися, і собі приписувати всякий

успіх, бо ми – розумні і багато працюємо. Даючи Своєму народові манну в пустині, Господь упокорював їх – було зрозуміло, що ізраїль того не заслужив. У цьому новому краї ізраїль далі

18John Wesley, Eerdmans’ Handbook to the History of Christianity, edited by Tim Dowley (Grand Rapids: Eerdmans, 1977), с. 447.

людському суді будь-який справедливий суддя зважить докази та проголосить людину невинною, якщо

закликає свідчення, або ж

суддя проголосить її винною.

не

за те, що вони

Писання Бог надихав авторів повторювати те, що мойсей

сказав не лише про ізраїль, але

«немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила»

(еклезіяста 7:20). «немає праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!» (римлян 3:10-12). Щось є всередині нас, щось таке, що забруднило наше внутрішнє єство і його неможливо вилікувати зовнішніми ліками. Двайт муді був сказав: «Якщо ви побілите помпу, то це не зробить води чистою».19

19Dwight Moody, Living Quotations for Christians, с. 133.

з краю єгипетського, аж до дня цього, – промовив Господь через Єремію, – посилав Я до вас усіх Своїх рабів пророків,

посилав щодня пильно. та вони не слухалися мене, і вуха

свого не схиляли, і показали себе твердошийними, зло чинили ще більш від батьків своїх...» (Єремії 7:25, 26).

Степан промовляв до покоління, яке розіпнуло ісуса: «о ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котрого з пророків батьки ваші не

його!...» (Дії 7:51-53). тож яке пояснення можемо ми навести

те, що ізраїль успадковує цей Край? Звичайно, як про це казав був

мойсей раніше, дати ізраїлеві Край – Господня милість. але також через Боже справедливе правління світом, що Бог вибрав ізраїль, аби він був Божим інструментом для суду над народами, що жили в Ханаані.

Золоте теля мойсей щойно був назвав ізраїль

сказав мені Господь: «Устань,

з Єгипту. Вони скоро збочили з дороги, яку Я наказав

13І сказав Господь до мене, говорячи: «Бачив

Аарона

ваш, що

огні, і розторощив

дрібним,

що сходить з гори.

теля не в хронологічному порядку, в якому

лася, а підкреслюючи головні інциденти. «Пам’ятай, не забудь», – сказав він. Це нове покоління ізраїльтян було виготовлене з такої самої

сировини, що й їхні батьки, і вони були повністю спроможні

такий

бунт проти їхнього Бога. Звідки взяв

тися істинному

присутність у формі чогось такого, що вони могли бачити. але навіть у такому разі дехто в ізраїлі міг подумати, що Господь нічим не відрізнявся від тих фальшивих богів, яким поклонялися їхні сусіди.

Коли мойсей довідався, що ізраїльтяни були винні в ідолопоклонстві, він розбив ті

скрижалі, на яких Господь написав Десять Заповідей.

мойсей

діяти як Божий речник, публічно проголошуючи, що ізраїль порушив свій заповіт з Господом. Єдиним способом відновити розірваний заповіт було укласти новий документ, прийнятний для обох сторін. мойсеєві слова також згадують про той мужній крок, який

Господа і було типовим для його поведінки в пустині. В т ав’ері народ нарікав (Числа 11:1-3). У м ассі вони випробовували Бога (Вихід 17:1-7; Числа 20:10-13). У

25І впав я перед Господнім лицем на ті сорок день і сорок

завжди будуть хлопцями!» таке обґрунтування завдало б образи Господній справедливості і дало б неправильну оцінку глибокій, трагічній природі гріха. натомість

прийняти ставлення нашого

згрішили, і позбавлені

3:23), ми хочемо промовляти: «Кожен

тимчасове

буде ставитися до гріха. Коли

подом на Сінаї, то він був сказав: «а тепер, коли б ти пробачив їм їхній гріх! а як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав...» (Вихід 32:32). Якою б щирою не була мойсеєва пропозиція, фактом залишається те, що грішники не можуть сподіватися на те, що вони виправлять свої вза -

ємини з досконалим Богом власними, навіть найкращими, зусиллями. Грішникам потрібно, аби між ними та Богом став безгрішний посередник, який міг би надати Богові ту праведність, яку вони вчинити не можуть, – той, хто забрав би покарання, заслужене ними, будучи покараним на їхньому місці. ми маємо того Посередника в ісусі. Бог проголошує грішників невинними через життя, прожите іншим і через смерть іншого.

Скрижалі такі, як перші

Якщо порушувався стародавній близькосхідний договір, то його можна було відновити лише тоді, коли було підготовлено нові договірні документи. Саме це мало відбутися між Господом та ізраїлем після ізраїльського ідолопоклонства з золотим телям. Знову, переповідаючи ці події, мойсей менше переймався не тим, аби викласти ці

події в хронологічному порядку, а тим, аби організувати свій матеріал так, аби він привів ізраїль до відповіді

дуже важливе питання:

копію договору у своєму храмі.

що боги двох народів «наглядали» за заповітом і якби хтось порушив заповіт, то на ту сторону

казуючи мойсеєві

помер на Гор-горі (Повторення Закону 32:50). Про ааронову смерть було написано раніше, але тут

аби підтвердити те, що Господь відновив священство аарона і його нащадків, незважаючи на ааронів гріх із золотим телям. мойсей тут про це нагадує, аби поставити наголос

розділу

сини Кегатові мали піклуватися про ковчег та «Святеє Святих»

і це все носити; сини Ґершонові так само мали опікуватися

завісами та покривалами скинії; а сини мерарієві мали

піклуватися так само про стовпи, підстави, дошки та все інше, що стосувалося корпусу скинії. 2) Вони мали представляти народ Божий, приносячи жертви і молячись за народ. У Числах 18:19 Господь пояснив був мойсеєві: «і дав Я Левитів, як дар ааронові та синам його з-поміж ізраїлевих синів, щоб вони чинили службу ізраїлевих

і

народові» (Вихід 32:14). н ам неприємно

Зауважте той порядок, у якому мойсей перераховує

ці вимоги, і як вони між собою пов’язані. Перше йде страх

і пошана до Бога, що постає з усвідомлення нашого гріха та провини, але який знімається доброю новиною про прощення. Потім ми можемо у відповідь любити Його. «ми

любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1 івана 4:19).

Потім ми можемо ходити Божими дорогами з новим серцем і життям, що є наслідком віри. «Хто в мені перебуває,

а Я в ньому, – той рясно зароджує» (івана 15:5). одного разу Лютер зауважив: «Закон може показати вам дорогу, якою йти, але не може дати вам ніг і сили, аби туди дійти. Зробити це може лише

бути вдячними? Це не має нічого спільного з будь-якою

властивістю або досягненням, яке в нас побачив Бог. «не

пишайтеся, – сказав Чарльз Сперджен, – расою, обличчям, місцем чи благодаттю».20 Благодать – не просто отримування чогось, що ми не заслуговуємо; благодать – отримування абсолютно протилежного до того, що ми заслуговуємо. обрізання було, звісно, фізичною дією, вчиненою на

ознаку заповіту Спасителя на кожному єврейському хлопчикові, коли йому виповнювалося вісім

носердим» (9:25). але

затверділе серце, то вуха розкриваються

розкриваються до Божої

Павло говорить римлянам: «не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання – серця Духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога» (римлян 2:28, 29).

мойсей назбирав визначний набір титулів – і все це для того, аби поставити наголос на тому, наскільки унікальним був ізраїлів Спаситель-Бог. Він має абсолютне правління над всесвітом, який Він створив. немає жодного іншого бога, жодного іншого пана такого, як Він. Він – могутній воїн, Який воював за ізраїль. Він не виявляє жодної упередженості і не приймає

20Charles Spurgeon, Success: Does the One with the Most Toys Win? Edited by Peter Menconi, Richard Peace, and Lyman Coleman (Littleton, Colorado: Serendipity Support Group Series, 1988), с. 32.

?

Бог хотів, аби ізраїль виявляв любов до слабких, немічних і до чужинців, як свідчення того, що серце ізраїлю справді обрізане. Він хоче, аби ми були такими, як Він. «Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного» (1 івана 4:11). З огляду на стільки яскравих

даті, як могли

яка ідея, що ми могли виконати нашу частину

контракту і таким чином Бог ставав нашим

боржником так, що для н ього то вже було справою справедливості, виконати його частину – це теж слід повністю стерти…

Кожен, хто має якусь туманну віру в

21C. S. Lewis, Mere Christianity (New York: Macmillan, 1952), с. 125.

Проте фарисеїв і тих, що перебувають всередині

Християнської Церкви, навряд чи можна назвати такими, що незнайомі з посланням. тож звідки з’являються такі думки? Лютеранські Сповідання називають їх «думкою Закону» – законницьким способом мислення:

Діла потрапляють на очі людям. Людський розум природно ними захоплюється і через те, що він зауважує тільки діла і не розуміє або не зважає на віру, йому, відповідно, ввижається, що ці діла заслуговують відпущення

гріхів і виправдовують. Ця думка є властивою за природою розумові людини, як також її неможливо позбутися, окрім як тоді, коли нас божественно навчено.22 Цей законницький спосіб мислення вперто залишається у серці кожної людини, навіть всередині тих, кого Святий Дух привів до віри. Цей законницький спосіб мислення надає перевагу ділам, а не сповіданням, він веде нас до намагань приписувати у нашому спасінні щось самим собі. За природою

Macomb,

Його, руку Його

ознаки Його, і чини Його, що зробив був серед Єгипту фараонові, єгипетському цареві та

моаву, відрізнялася від тієї, що була свідками Господніх

могутніх учинків в пустині. ті, кому було 20 років або й менше, коли їхні батьки збунтувалися біля Кадешу, тепер були у віці 40-60 років.

Це покоління саме

навіть в покоях царів їхніх.

Він градом зробив їхній дощ,

палючий огонь – на їхню землю.

Він сказав – і найшла сарана

та гусінь без ліку…

і Він повбивав усіх первістків в їхньому краї, початок усякої їхньої сили. (Псалом 104 (105):29, 30, 32, 34, 36).

Як і не бачило це покоління того, як швидко Бог навів суд на тих, що Його відкинули.

і авірон повстали проти мойсея і вони не були свідками того, як Господь втрутився у драматичний і чудесний спосіб (Числа 16:1-35).

та мойсею позаздрили в таборі, й ааронові, святому Господньому.

розкрилась земля – і Датана поглинула,

авіронові збори накрила, і огонь запалав на їхніх зборах, –і полум’я те попалило безбожних... (Псалом 105 (106):16-18).

Це дивовижне благословення і жахливий суд мойсей назвав «карання Господа». Ці благодатні та праведні дії Божі були призначені

інструментами для

початку року аж до кінця року. мойсей повторював знайомі теми: довіра до Господа та послух до Його Заповідей приведе

життя в Краю. Господь безперечно

цю про те, щоб дати

горнутимуться до ізраїлевого

їхні батьки.

Багато з того, що

що випадали в центральній африці, і коли річка

виходила з берегів під час кожної дощової пори, то вона

забезпечувала найнадійніше постачання води, яке мали єгипетські селяни. Селяни відводили воду з нілу через

клімат

новий

цей Край доглядав і

13І станеться, якщо

Всесвіт і далі ним править.

терміновий заклик,

до нього, але як сказав амос, це не спрацювало:

і Я стримав вам дощ

за три місяці перед жнивами,

і дощ посилав на одне місто,

а на друге місто не посилав; одна ділянка була побита дощем,

а ділянка, на яку не пустив Я дощу, висихала.

і два-три міста

підводять, але якщо ізраїль

свої благословення.

22Бо якщо будете ви

що я наказав

народи перед вами, і ви посядете

26Ось, сьогодні я

Стародавні

тому самому документі містили

проклять. Коли васал погоджувався

установленим його сюзереном, то він приймав і те, й інше. Чим саме насолоджуватиметься васал? Це залежатиме від того, чи він буде слухатися свого сюзерена, а чи збунтується

проти нього. мойсей передвістив, що Бог пошле прокляття на ізраїльтян, якщо вони звернуться

знали». Господь знав ізраїль

інтелектуально, але й

її, врятував

будуть до них добрими? Чимало мойсеєвої мови

тепер буде необхідно, аби це нове покоління на рівнинах

відновило заповіт, ініційований їхніми батьками на Сінаї. Його слід буде відновити

Церемоніальний Закон (12:1 – 16:17)

Багато із тих конкретніших, окремих законів, які мали керувати життям і зраїлю в Ханаані, містяться в Повторенні Закону, у розділах від 12 по 26. Деякі стародавні близькосхідні заповіти ділили умови на дві частини: загальні принципи та особливі постанови. Повторення Закону 4:44 – 11:32 можна було б назвати моральним законом, після якого слідували правила для ізраїльського життя поклоніння (церемоніальний закон, 12:1 – 16:17) та накази про уряд і суспільство (цивільний закон, 16:18 –26:19).

Читаючи ці закони, постанови та умови, нам слід пригадувати, що Бог

аграрної нації 35 століть тому. Більшість з них були тимчасовими наказами, що призначалися лише для ізраїлю і

лише допоки прийде ісус. Святий

як «тінь майбутнього», і пояснює, що «тіло – Христове»25 (Колосян 2:17). За Старого Заповіту

їлю, як до малої дитини, яка потребувала багато правил і

вимог для формування правильної поведінки. Втім, деякі

12Оце постанови та закони, які ви пильнуватимете виконувати в Краї, що дав Господь, Бог

твоїх, на насліддя його всі дні, які житимете на цій землі. 2Конче винищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм

пагірках, та під кожним зеленим деревом. 3І розвалите їхні жертівники, і поламаєте камінні стовпи для богів, і їхні святі дерева попалите в огні, а бовванів їхніх богів порубаєте, і вигубите їхнє

Упродовж століть люди, що населяли Палестину, поклонялися були в краю своїм божкам на різних «пагірках». на жаль, ця практика тривала довго вже й після того, як ізраїль заволодів Палестиною. Через сім століть після смерті мойсея ісая докоряв ізраїлеві:

«Ви, що палитесь пристрастю серед дубів, під деревом кожним зеленим, що дітей над потоками ріжете, під скельними щілинами?

У гладеньких каміннях потоку твій уділ, –вони, вони доля твоя! і їм ти лила жертву литу,

задовго до того, як туди прибув ізраїль. археологи розкопали деякі предмети, про які в цих віршах згадує м ойсей. Камінні стовпи були великими

вертикальними валунами, що розташовувалися поряд з жертовниками в ханаанських святинях, будучи, можливо, символами бога чоловічої

ставляли матір-богиню астарту – оскільки їх можна було зрізати і спалювати, то вони, очевидно, були виготовлені з дерева. Боввани були, напевно, меншими вирізьбленими

Коли ізраїльтяни знищать ці предмети, ханаанеяни не зможуть спілкуватися зі своїми

Його народом і ханаанським ідолопоклонством. Від цього залежало

було тим місцем, де Господь символічно перебував посеред Свого народу. Після того як ізраїль увійде в Край, Господь вибере одне місце, де слід буде поставити скинію на місце, і там вона перебуватиме постійно.

ковчег (2 Самуїлова 6:1-19; 1 Хронік 13:1-14; 15:25 – 16:3). Проте

після смерті Давидового сина,

північні племена

Єровоам

повного успіху або не приймалися сповна народом Юдеї, а після того, як ці царі помирали, громадяни Юдеї швидко поверталися до більш поганських доріг.

Через чотирнадцять століть після мойсея, біля криниці у Сихарі, самарянка спиталася в ісуса, де було істинне місце для поклоніння. Чи воно було біля недалекої самарянської святині на горі Ґаразім, питалася вона, а чи було воно, як говорили юдеї, в Єрусалимі?

мойсей обговорював різні

жертв, які Господь хотів, аби ізраїльтяни

на цьому централізованому місці. наше розуміння життя поклоніння Божого Старозаповітного

поліпшиться, коли ми дослідимо, що саме робило кожне з тих приношень унікальним. Для Свого народу Бог визначив чотири кровних приношення. У двох з них, цілопаленні і мирній жертві, богомолець міг виражати ті взаємини, якими він насолоджувався зі своїм Спасителем-Богом. (інші

і за провину – відновлювали ті взаємини, коли вони порушувалися). В цілопаленні з Господнього

і

священик і богомолець розділяли частину м’яса в особливій страві спільноти. Частина, присвячена Господу, спалювалася, а священик і його сім’я їли грудинку та

Він хотів, аби їхнє життя було радісне, вдячне і корисне. Через багато століть Павло хвалив

ставлення, і за величину дару, який вони надали для потребуючої єрусалимської церкви: «Серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости» (2

8:2). Бог хотів, аби левити

відзначень цих свят. оскільки левити

ли поклонінню

листі до тимофія: «а пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці. Бо каже Писання: «не в’яжи рота волові, що молотить», та: «Вартий працівник своєї нагороди» (1 тимофія 5:17, 18).

своїх, і приношення своєї руки, 18бо тільки перед лицем Господа, Бога свого, будеш їсти його в місці, яке

вибере Господь, Бог твій, ти, і син твій, і дочка твоя, і раб твій, і невільниця твоя, і Левит, що в брамах твоїх. І будеш ти радіти перед лицем Господа, Бога свого,

усім, до чого доторкнеться рука твоя. 19Стережися, щоб не залишив ти Левита по всі дні на землі своїй.

20Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою,

як Він говорив тобі, і ти скажеш: «Нехай я їм м’ясо», бо буде жадати

синам твоїм по тобі, коли робитимеш справедливе

Господніх очах.

26Тільки святощі свої, що будуть у тебе, та обітниці свої понесеш, і прийдеш до місця, яке вибере Господь. 27І принесеш своє цілопалення, м’ясо та кров, на жертівнику Господа, Бога свого, а кров твоїх інших жертов

Життя було в крові, а життя – таємниця, контролювати

яку може лише Бог. Виливання крові на землю було способом визнавання, що життя походить від Бога і повертається Йому. наказуючи, аби кров виливали на землю, Бог, можливо, також хотів відрізнити поклоніння ізраїлю від ритуалів їхніх поганських ближніх, які вірували, що п’ючи кров, вони могли вберегти або збільшити те таємниче життя всередині себе самих.

центральному

поклоніння, яке вибере Господь. У споживанні цієї священної страви могли брати участь лише церемоніально чисті. але і церемоніально чисті,

місцевих богів. Якщо ізраїльтяни виявляться надто цікавими

клоніння їхніх сусідів, то вони можуть бути звабленими

до участі в тому, що роблять їхні сусіди і

за днів ахаза (2 Царів 16:3; 17:17) і манасії (2 Царів 21:6; 23:10). Хоча пророки застерігали

таких практик, ізраїльтяни часто «падали до їхніх пасток».

Будучи новозаповітними християнами, ми насолоджуємося набагато більшою свободою в нашому поклонінні, ніж будь-коли так міг робити Божий Старозаповітний

народ. Формула Злагоди Лютеранських Віросповідань

каже: «ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Церква Божа на кожному місці, і кожного часу має силу, відповідно до її обставин, змінювати такі церемонії у такий спосіб, який буде найкориснішим для неї та

її збудування».26 а пологія а уґсбурзького

новозаповітній християнській

доброму судженню. Проте ми не маємо свободи

і Боже Слово, як і не маємо ми свободи

вій доктрині, терпіти її чи її підтримувати. Цим мойсей переймається далі.

Поклоніння іншим

випробовує вас, щоб

«на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є

Сам ісус Христос» (ефесян 2:20), і він застеріг, що будь-яке

інше Євангеліє насправді ніяке не Євангеліє (Галатів 1:6, 7). Фараонові ворожбити могли імітувати певні ознаки, які Господь дав мойсеєві (Вихід 7:11, 22; 8:7), і сам сатана міг прикидатися ангелом світла (2 Коринтян 11:14). ісус

застеріг, що «постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити

та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних» (матвія 24:24). Павло передвіщав, що прихід «беззаконника»

чудами» (2 Солунян 2:9). іван

неправдивого пророка «що ознаки чинив перед нею, що ними звів тих, хто знамено звірини

образові її» (19:20). Важливе питання, яке слід ставити перед пророком, – не «Що ти можеш зробити?»,

ти навчаєш?»

Бог дозволятиме фальшивим пророкам робити їхнє спустошення в ізраїлі? Хоча Господь міг бачити істинну

бути останнім з тих,

сказав: «рука твоя буде на ньому найперше, щоб забити його». Коли свідчення людини допомагало звинуватити якусь людину в злочині, що карався смертю, то від свідка вимагалося бути першим, хто допоможе виконати кару (Повторення Закону 17:7).

Деякі з найсильніших слів, які промовив наш Господь під час Свого земного служіння, стосувалися вірності Йому та Його отцеві. «Коли хто приходить до мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини

пророк, – вона також служила як засіб стримування проти

інших потенційних фальшивих пророків.

13Коли почуєш про одне з своїх міст, яке Господь, Бог твій, дає тобі, щоб сидіти там, що про нього ка­

жуть: 14вийшли люди, сини велійяалові, з­поміж тебе, і звели з правдивої дороги мешканців свого міста, кажучи: «Ходімо ж, і служім іншим богам, яких ви не знали», 15то будеш допитуватися, і будеш досліджувати, і будеш добре питати, а ось – воно правда, дійсна та річ, була зроблена та гидота

мешканців того

те, що справедливе в очах Господа, Бога твого. мойсеїв третій

найсмертоноснішу можливість з усіх. а що, коли фальшивий пророк отримає контроль

яке мойсей використовує, – «сини велійялові», пізніше перекладається як «негідні сини» (1 Самуїлова 10:27; 30:22) і «негідні люди» (1 Царів 21:10, 13; Приповісті 6:12). Павло пізніше використав це слово белійяар як назву для сатани (2 Коринтян 6:15), найбільшого прикладу нечестивості та беззаконня. Це слово означає «негідний», навіть хоча такий Повторення Закону 13:13-19

було проведене всебічне

звинувачення буде підтверджене, ціле місто – люди, тварини, майно – мали бути цілковито знищені. «Спалити все для Господа»

означало, що все без винятку мало бути спалене в огні,

оскільки відповідальність покладалася на ціле місто. Вони були винні як місто, тож місто слід було засудити.

Від такого розділу мурашки можуть забігати по спині. Що цей розділ означає для християн сьогодні?

1. на відміну від Старозаповітного ізраїлю, ми не маємо повноважень страчувати фальшивих пророків. Коли Яків та іван хотіли звести огонь з неба на самарянське село, яке відмовилося прийняти ісуса і Його учнів, ісус їм за це докорив (Луки 9:51-56). немає на землі сьогодні жодної нації, яку можна назвати Божим народом у тому сенсі, в якому називався таким ізраїль у Старому Заповіті. Божий новозаповітний народ, Його духовний ізраїль, живе по цілому світі.

2. ми маємо-таки повноваження і обов’язок випробовувати наших учителів. «тут ви бачите, – писав Лютер, – що кожній людині доручено право судити доктрини

28Luther’s Works, Vol. 9, с. 129.

розділення й згіршення проти науки, якої ви

навчилися, і уникайте їх» ( р имлян 16:17),

а іван наказує: «Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до

дому його, і не вітайте його! Хто-бо вітає його,

той участь бере в лихих учинках його» (2 івана 10, 11).

3. аби оцінювати усі ті послання, які приносять

нам учителі, ми повинні знати Слово Боже і бути віддані йому. Єдиний спосіб, у який ми

можемо визнати фальшиве послання, – сповна

ознайомитися з істиною. Як це виклав мартін Францманн, наш вік – простий, «який за кухликами чаю обговорює єресі з екуменічним спокоєм».29 Бог вимагає серйозно ставиться до Свого Євангелія –

29Martin Franzmann, The Word of the Lord Grows (St. Louis: Concordia, 1961), с. 62.

божественного отця,

тіло «виткане» Його творцем (Псалом 138 (139): 13, 14). Бог незадоволений,

погано до нього ставимось. Через цей вірш деякі юдейські

Забороняючи використовувати бритву для гоління волосся на обличчі, юдейські релігійні провідники зазвичай дозволяють чоловікам використовувати ножиці, кусачки для манікюру або електробритви для підстригання чи видалення волосся на обличчі. Проте чимало з найбільш суворих юдейських сект, як-от хасиди, далі відмовляються

вони для вас. 8І свині, бо має розділені ратиці, а жуйки не жує, – нечиста вона для вас: їхнього м’яса не будете їсти, а до їхнього

тварини на їжу, що живуть

розділені копита і жувати

мають бути явними і

були

терних ознак.

бо

та тушканчики насправді жуйки

бо не мають виразної риси тих тварин, що жують жуйку

чотирискладового шлунка, – вони лише здаються такими, що жують жуйку. Проте мойсей дав ізраїлеві

вас.

тварини, що живуть у

аби бути чистими, мусять

нечистих птахів полягає

що вони були м’ясоїдні

або здаються такими, що мають брудну поживу чи звички, пов’язані з брудом. Споживаючи чи то живих, чи мертвих тварин, вони порушують принцип не їсти плоть, що має

всередині кров. інше припущення полягає в тому, що чимало із тих птахів, яких мойсей

нечистих, живуть серед руїн або в запущених місцях, які часто асоціюють

нечистими духами чи демонами.

їсти. мойсей використав одне-єдине єврейське слово, яке

означає «літаючі істоти» і для птахів, і для комах. «Кожне плазуюче з птаства» – як-от бджоли, що рухаються навмання – було нечисте. Проте комахи з крилами, що мали спо-

лучені лапи для стрибання, як-от саранча та коники, – їсти їх дозволялося. Цікаво, що одна з приповістей агурових каже: «немає царя в сарани, але вся вона в строї бойовім

виходить» (Приповісті 30:27) – всупереч руху навмання.

інколи на Близькому Сході саранча вважалася делікатесом. Сцена царського

м’яса вже мертвих тварин, бо хотів аби Його люди почували відразу до смерті, як до чогось, що є чужинницьким для всесвіту.

Вихід 22:30 наказував: «не будете їсти м’яса, розшарпаного в полі, – псові кинете його!» Цей вірш в Повторенні Закону наказує, щоб м’ясо з чогось уже мертвого

або віддавали приходькові, або продавали чужинцеві. той факт, що ізраїльтянин все ще міг

що до цього

будуть виявляти послух. Приходько був

чи віддавання

Якщо те шкодило здоров’ю людини, то чому Господь мав

про всі дієтичні закони полягає в тому, чому Бог їх дав ізраїлеві взагалі. Звичайно, одна з

відповідей полягає в тому, що нам цього знати не потрібно. Бог може сказати

все, зариваються в мул і мають

англійський переклад Старого Заповіту, ми, ймовірніше за

все, розуміємо «чистий» і «нечистий» як фізичну чистоту чи нечистоту. Проте звичайна гігієна не пояснює того, чому коні, верблюди та кролі були заборонені, а кози, корови та кури дозволялися. навряд чи корови чистіші тварини від коней.

Єврейські слова, які тут використовуються для позначення «чистого» і «нечистого», ніколи не використовуються для опису фізичної чистоти чи нечистоти, але натомість вони стосуються моральної або духовної чистоти чи нечистоти.

Хто

кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї

і хто не присягав на обману (Псалом 24:3, 4).

Коли Давид записував ці рядки, то зрозуміло, що він думав радше про моральну чистоту, а не про чистоту

фізичну.

Хоча юдейські коментатори ніколи не піддавали сумніву гігієнічну цінність законів про їжу, вони ніколи не вважали гігієнічні цінності головною ціллю цих законів. Якби Бог давав закони про їжу чисто з

причин, то навіщо ісусові покінчувати із законами, що кажуть про нечистих

чистими

іншими народами. нечистість

їжу або приносити в жертву нечисту тварину позначала внутрішнє ставлення ненависті до гріха та бажання відвертатися в кожній області життя від того, що Бог позначив як нечисте.

діла та закони. До того ж, говорив Лютер, чимало законів руйнують людську гординю і приводять людей до більшого усвідомлення того, якими вони є великими порушниками закону, аби вони могли «більш палко зітхати про Христа, обіцяного їм Спасителя».30 В цьому Лютер погоджувався з Павлом, який писав: Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде насіння, якому обітниця дана була… та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим

з

ісуса Христа… тому-то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою (Галатів 3:19, 22, 24).

За днів ісуса вірні євреї ретельно дотримувалися законів про їжу. але коли ісус обговорював те, що робить людину чистою чи нечистою, Він зауважив щось більше: «Що з людини виходить, – те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум» (марка 7:20-22).

Після того як ісус вознісся на небеса, Петро отримав

видіння, в якому він бачив велике простирадло, яке спускалося з небес і містило всі види тварин, і плазунів, і птахів. Голос доручив

чистими

промовляє до Собору:

і засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різниці

Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні

серця. отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші

отці, ані ми не здолали понести? та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа ісуса так само, як і вони (Дії 15:8-11).

Павлові листи відлунюють пастирською опікою, що була виражена на Єрусалимському Соборі. Він спонукає віруючих любляче і терпеливо ставитися один до одного у питанні чистої і нечистої їжі:

один-бо вірує, що можна їсти все, а немічний

споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує

тим, хто не їсть. а хто не їсть, нехай не осуджує

того, хто їсть, – Бог-бо прийняв його… Хто

вважає на день, – для Господа вважає, а хто не

вважає на день, – для Господа не вважає. Хто

їсть, – для Господа їсть, бо дякує Богові. а хто не їсть, – для Господа не їсть, і дякує Богові (римлян 14:2, 3, 6).

чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це – тінь майбутнього, а тіло Христове» (Колосян 2:16, 17).

Не будеш варити ягняти в молоці матері його

Це коротке речення упродовж століть дивувало дослідників Біблії і приводило їх до висловлення деяких дуже винахідливих припущень. Лютер зазначив, що хоча м’ясо козеняти, приготовлене в молоці було делікатесом, Господь застеріг ізраїль не готувати його таким чином, допоки козеня не відлучать від кози. Порушувати таке правило було б нелюдяно: точно так, як (Бог) запроваджує світську чистоту, використовуючи нечистих тварин, так само Він і установлює милосердя, використовуючи козеня, аби вони звикали, через таку зовнішню м’якість та поблажливість, бути милосердними й до людей і жаліти їх навіть за рахунок того, що належить їм по праву. До того ж, оскільки тут

різного кольору. археологічні розкопки, що проводилися в минулому столітті, наводять на думку про третє значення для цього вірша. один з документів, викопаних в Угариті, на середземноморському узбережжі, на півночі Палестини, містить

вірш про родючість, який використовувався у поклонінні

Ваалові. один вірш каже: «Готуй козеня в молоці, ягня у сметані». Це археологічне відкриття, відоме також як таблиці рас-Шамра, показує, що, здається, в той час, коли

ізраїль входив у цей Край, такі чари були прийнятним способом звернення до бога родючості, аби отримати його

благословення. Господь сказав Своєму народові готувати їжу в такий спосіб, аби ніхто

матиме центральне розташування, що його Господь вибере, коли ізраїль увійде в Край. наступні вірші, взяті разом із

Числами 18:21-29, допускають те, що 1) кожен ізраїльтянин мав приносити десятину до центрального місця поклоніння для левитів; 2) в той час кожен ізраїльтянин їв з тієї десятини, а 3) те, що не було з’їджене, належало левитам, і 4) кожні три роки в містах збиралася і зберігалася десятина для того, щоб її роздавати левитам і бідним.

22Конче даси десятину з усього врожаю насіння твого, що рік­річно на полі зросте. 23І будеш

Господь сказав ізраїлеві: «і будеш ти їсти (десятину)», але їм не дозволялося їсти цілу десятину в місці, яке вибере Господь. те, що залишалося з десятини і не було з’їджене, могло тоді даватися левитам. можливо, до центрального місця поклоніння відносилася лише частина десятини, а решта віддавалася левитам там, де вони жили. м ойсей передбачав змінені обставини, з якими, проживаючи в Краї, зіштовхнеться ізраїль. Коли вони

будуть розсіяні Палестиною, то буде незручно або й навіть неможливо нести або везти десятину чи тварину для приношення, тож

десятини і

ше підходив для

хліборобів і пастухів. Проте наш Господь далі хоче, аби ми приносили Йому пропорційне, плановане давання. Павло каже коринтянам: «а першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому» (1 Коринтян 16:2). Бог хоче, аби ми давали охоче та щедро: «нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Коринтян 9:7). Бог хоче, аби ми піклувалися про тих, хто справді

потребі, та підтримували

Євангелії» (1 Коринтян 9:14).

святкування були настільки радісними, що з них було щось важко вивести, окрім як вчинити їх інтерлюдіями для хвали Богові.

Хоча й NIV каже: «мусиш списати будь-який борг, що твій брат винен тобі», мойсеєві слова краще розуміти, як наказ відкладати, а не скасовувати всі існуючі борги.

Єврейське слово, яке перекладене в NIV як «списувати», у вірші 3 використовується також у Виході 23:11: « а сьомого опустиш її (землю) та полишиш її». рік не орати землю – не те саме, що позбутися її цілком. тут

коном.

під паром, тож він, можливо, мав фінансову можливість сплатити власні борги. «не буде серед тебе вбогого», – сказав мойсей, і це, як зауважив Лютер, було «найпрекраснішим наказом, який ніколи не виконували».32 оскільки Господь був настільки щедрий і через закон про суботній рік, не мало бути в ізраїлі жодних убогих чоловіків і

довіряли

нужденного топчете ви, і дарунки збіжеві

від нього, що ви набудували

каменя тесаного, то сидіти не будете в них; понасаджували винограду улюбленого, та не будете пити із нього вина!

Ви вилежуєтеся на ложах з слонової кости і вивалюєтесь на постелях своїх, і їсте баранів із отари та ситих телят із обори.

Під гусла співаєте ви, мов Давид, ви музичні знаряддя собі видумляєте. Ви вино попиваєте чашами, і намащуєтесь добірною оливою, і над

(амоса 5:11, 6:4-6)

32Luther’s Works, Vol. 9, с.

(1:27).

замкнеш своєї руки

убогого брата свого, 8бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому

його потребою, що буде бракувати йому. 9Стережися, щоб у серці твоїм не зродилася зла думка, щоб ти не сказав: «Наблизився сьомий рік, рік

кнеш своєї руки»,

джерелу проблеми. Замкнена

серця. надто часто,

«Все

багатство світу належить Богові, а

ним управляли. Людина із запеклим серцем

«Бідний заслуговує

той грішить, а ласкавий до вбогих – блаженний» (14:21), і: «Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив» (22:2). один зі способів, у який Бог благословляє бідних, – через щедрість багатих.

Хоча раніше мойсей був сказав: «не буде серед тебе вбогого» (15:4), тепер він каже: «не переведеться убогий з-посеред Краю». Його попередні слова виражали ідеал, ці ж – визнають реальність. але через те, що в Краю завжди будуть убогі, завжди будуть нагоди для виявлення щедрості. аристид, християнин на початку іі століття по р.Х. зробив такий коментар про благодійність віруючих: Вони ходять у всякій покірності і доброті, і між ними фальші немає, і люблять вони один одного. Вони не зневажають вдови, ані засмучують сироти. Хто лишень має, той роздає щедро тому, хто не має. Якщо бачать приходька, то приводять його під свою стріху і радіють через нього так, наче

піклуються про його потреби і якщо можливо його визволити, то його визволяють. а якщо серед них є людина бідна та в

Eerdman’s Handbook to Christian Belief, edited by Robin Keeley (Grand Rapids: Eerdmans, 1982), с. 267.

тоді будуть убогі. і так буде не через те, що Богові щось не

вдалося, а через те, що підводять люди. найважливішим з того, що ми можемо робити, є розповідати нашим ближнім добру новину про ісуса. та коли люди перебувають у

нужді – ми можемо виявляти доброту і щедрість.

Звільнення слуг

12Коли буде проданий тобі брат твій єврей або єврейка, то буде служити тобі

послуги співвітчизникові з ізраїлю так, як багато людей ставали кріпаками в середньовічній Європі та колоніальній америці. Хоча й виникала часом така жорстока

ставилися до людей, що потрапляли в такі обставини, з людською

те, що вони – теж члени Його викупленого народу. У Виході 21:2-4 Господь

– визволені. Господнє визволення ізраїлю з Єгипту передвіщало величніше визволення всіх людей з

гріха. оскільки за нас Він заплатив ціну Свого Єдинородного Сина, «щоб усиновлення ми прийняли» (Галатів 4:5). ісус

каже: «не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син, отже, зробить вас вільними, то, справді ви будете вільні» (івана 8:35, 36). Прощені будуть прощати, а визволені визволятимуть інших.

16І станеться, коли він скаже тобі: «Не вийду від тебе, бо полюбив

тобою, 17то візьмеш

робитимеш.

суспільстві слуга міг насолоджуватися комфортним і шанованим становищем у сім’ї. авраам настільки високо цінував свого слугу елі-езера, що розглядав можливість

зробити його своїм законним спадкоємцем (Буття 15:2, 3) і доручив

охоту слухати та коритися. До вуха чіплялася бирка, яка

засвідчувала, що він – трохи більше ніж раб, і свідчила, що він насолоджувався вищим статусом від інших рабів. Він не був змушений залишатися зі своїм паном. Він

любив пана. Він хотів залишатися. Через 400 років Давид

згадував про цю практику: Жертви й приношення ти не схотів, ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної ти не жадав. тоді я сказав:

ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної. твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон твій у мене в серці (Псалом 39 (40):6-8).

Лист до євреїв каже, що Давидові слова виконалися в

ісусові, Який охоче прийшов у наш світ, бо любить Свого

отця і нас. «У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла ісуса Христа один раз» (Євреїв 10:10).

отця Син волю вшанував –Він від Діви народився.

і як

(Christian Worship: A Lutheran Hymnal (CW) 377:6).

Посвяти мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби, – для мене воно!

і станеться, коли введе тебе Господь до землі ханаанеянина, як присяг був тобі та батькам твоїм, і дасть її тобі, то відділиш усе, що розкриває утробу, для Господа, і все перворідне худоби, що буде в тебе, – самці для Господа! а кожного віслюка, що розкриває утробу, викупиш

із дому рабства. і сталося, коли фараон учинив

запеклим своє серце, щоб не відпустити нас, то

Господь повбивав усіх перворідних в єгипетськім краї, від перворідного людського й аж

до перворідного худоби. тому то я приношу в

жертву Господеві все чоловічої статі, що розкриває утробу... (Вихід 13:1, 11-15а)

Поза всяким питанням – первородне було просто Божою власністю. Проте якщо чиста тварина – ягня чи козеня, чи теля – народжувалося з якоюсь вадою, то Бог не хотів його на Своєму вівтарі. тварина з вадами не була

прийнятна для жертвоприношення. ізраїльтяни

проносите в жертву сліпе, це не зле? і як кульгаве та хворе

приносите, чи ж це не зле? Принеси-но

промовляє Господь Саваот» (малахії 1:8).

Лише декілька тем викликають більше дискусій в Церкві, ніж тема доморядництва. надто часто ми думаємо про доморядництво надто вузько, наче воно стосується

лише грошей – насправді доморядництво включає те, як ми управляємо всім багатством, часом і спроможностями, які Господь доручив

що

прибутку не через те, що Він її потребує, а через те, цього

потребуємо ми».34

Пасха

Господь сказав матерям і батькам цього покоління: «три рази на рік будеш святкувати мені» (Вихід 23:14).

Цими трьома святами були: Свято опрісноків, Свято Жнив і Свято Збирання (Вихід 23:15, 16). Господь запровадив ці три паломницькі свята, аби зберігати заповітну Собі вірність ізраїлю, особливо для майбутнього, коли ізраїль буде розпорошений Палестиною. тут мойсей підлаштував певні деталі цих святкувань до нового життя ізраїлю в Краї.

16Додержуй місяця авіва, і справиш

Господа, Бога свого,

Господь, Бог твій, з

34James C. Dobson, Straight Talk to Men and Their Wives, (Waco, Texas: Word Books, 1980), p. 147.

Виходу 12:6

Пасха мала святкуватися на 14-ий день цього першого місяця єврейського року, коли серед ночі слід було заколю-

вати ягня. наступного дня починалося Свято опрісноків, яке тривало упродовж семи днів, до 21-го авіва (за нашим календарем заходило в квітень). 21-го числа Свято опрісноків закінчувалося «зібранням для Господа». Пасха згадувала, як Господь визволив ізраїль могутнім чином із рабства в Єгипті. «і перейде Господь ударити

Єгипет, і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох

Кожного

Практикуючі

12:3, 4), але тепер мойсей чекав на той час, коли ізраїль житиме

поклоніння, яке вибере Господь. на час ісуса, хоча ягнята приносилися до храму для заколення, Пасха святкувалася в окремих домівках.

бідування», як його

називає мойсей, нагадував ізраїлеві про труднощі рабства і про жорстокі утиски фараона. «ізраїлеві сини стогнали від тієї роботи та кричали. і їхній зойк через ту роботу донісся

до Бога. і почув Бог їхній стогін. і згадав Бог Свого заповіта з авраамом, ісаком та

(Вихід 2:23, 24).

новому Заповіті ісус ідентифікується як істинне Пасхальне Ягня. Павло пише: «наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Коринтян 5:7). Коли Понтій Пілат відправив воїнів, аби вони поламали

кам, розп’ятим з ісусом,

виконання Виходу 12:46:

(івана 19:46). той вірш був

вання пасхального ягняти. іван бачив ісуса, як виконання Пасхи, істинне Пасхальне Ягня.

запровадив Господню Вечерю, і є багато подібності між тим, як до-

Свято Тижнів

9 Сім тижнів відлічиш собі, – від початку праці серпа на дозрілому збіжжі зачнеш лічити сім тижнів. 10І справиш свято Тижнів для Господа, Бога свого, у міру добровільного дару своєї руки, що нею даси, як поблагословить тебе Господь, Бог твій. 11І будеш ра­

діти перед лицем Господа, Бога свого, ти, і син твій, і

дочка твоя, і раб твій, і невільниця твоя, і Левит, що в

брамах твоїх, і приходько, і сирота, і вдова, що серед тебе в місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім’я Його. 12І будеш пам’ятати, що ти сам був рабом в Єгипті, і будеш додержувати це, і будеш виконувати ці постанови.

Селяни бралися за серпи приблизно 16 авіва, приблизно 5 квітня за нашим календарем, а сім тижнів потому буде приблизно 24 травня. Здається, що цей 50-денний інтервал простягався від початку жнив ячменю до кінця жнив пшениці. на коливання в дозріванні з року в рік відводилося сім тижнів. У тепліших частинах Краю ячмінь

дозрівав у квітні, а пшениця дещо пізніше, в прохолодніших частинах Краю жнива пшениці не починалися аж до

кінця травня або й початку червня.

Свято тижнів також називається Свято Жнив (Вихід 23:16) або ж день Першоплодів (Числа 28:26). Це важливе свято в ізраїльській історії пізніше називалося П’ятидесятниця, бо євреї дотримувалися його

рік),

тижнів було приношення першоплодів з урожаю зернових – дія, яка виражала вдячність, довіру і посвяту Господу. ізраїльтяни могли також виявляти їхню вдячність Господу, дозволяючи бідним і приходькам в Краї, брати покинуте женцями зерно на краях полів (Левит 23:22).

Саме в день П’ятидесятниці парфяни, мідяни, еламіти, мешканці месопотамії, відвідувачі з риму та багатопребагато інших людей перебували в Єрусалимі, аби святкувати Свято тижнів. Весь дім, де перебували учні ісусові, наповнився великим шумом могутнього вітру, і над кожним із них з’явилося та спочило те, що здавалося розділеними язиками

П’ятидесятниці

грудня. Сьомий місяць їхнього року тішрі – кінець вересня/початок жовтня – позначав кінець одного сільськогосподарського року та початок нового року. Кучки святкувалися від 15 по 22 тішрі. День Спокути, Йом Кіппур, святкувався якраз перед

Кучками, на десятий день сьомого місяця (Левит 23:26). Від урочистого нагадування про їхній гріх і величну ціну за їхнє викуплення ізраїльтяни переходили

літнього збору врожаю і за те, що Він піклується про них у природний спосіб, так само він міг дякувати Богові за те, що зберігав його у надприродний спосіб у пустині. Юдейські настанови про святкування Кучок зазначають, що кучка, або ж суккаб, мусить мати принаймні три стіни і дах, змайстровані з гілок дерев, кущів, лози, соломи або будь-якої іншої рослини. Кучки мають бути достатньо відкритими, щоб в них потрапляли краплини дощу, а вночі, щоб видно було зорі. таке аудіо-візуальне нагадування

свята», 22-го або 23-го тішрі, в середині жовтня ( івана 7:2, 37).

16Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере: у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок, і ніхто не буде бачений перед лицем Господнім упорожні, – 17кожен принесе дар руки своєї,

стародавніх близькосхідних заповітах сюзерени

своїми дарами.

Хоча Божий новозаповітний народ може поклонятися своєму

свободі багато церков обрали слідувати за історичним церковним календарем. Подібно до трьох великих святкувань

стародавнього ізраїлю три

раїльські

тих, що

видавали царі та судді в сусідніх країнах, але Господні закони вище цінували людське життя і з гідністю ставилися

слова справедливих. 20За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі.

Судді, про яких згадує мойсей, могли бути провідниками місцевих рад старійшин. Єврейське слово, яке перекладене як «урядник», означає «писар», що допускає те, що ці посадовці служили клерками, які працювали поряд із суддями. «не візьмеш підкупу» – єврейською

Господній пророк михей, який жив упродовж темних

днів занепаду Юдеї і падіння ізраїлю в руки ассирії, оплакував те, як Божі люди ставилися один до одного:

Почуйте ж це, голови дому Якового та начальники дому ізраїля, які нехтують справедливість, а все просте викривлюють…

Його голови судять за хабара, і навчають за плату його ті священики, і за срібло ворожать пророки його, хоч на Господа вони опираються, кажучи:

(михея 3:9, 11).

Суспільство, вибудуване за Божою волею, чесно ставиться навіть до найпростіших і незначних чоловіків і жінок. Люди, які неправильно ставляться до бідних, не відображають тієї любові, що Бог має до всіх

поклоніння як цивільне правопорушення, а також як

представляли астарту і Ваала, богиню та

родючості, яким поклонялися ханаанеяни. ізраїльтянин, поклоняючись фальшивим

так, як Він зневажав Господнє Ймення, приносячи Йому в жертву якусь залишкову тварину з отари. Якщо тварина не була прийнятною, аби

дому, то як міг ізраїльтянин

жертівник

війну, уряд і людські долі.

навчаючи ізраїльтян про те, як проводити розслідування і карати фальшиве поклоніння, мойсей повторював усталений законний припис. Жінку або чоловіка можна було обвинувачувати лише тоді, коли принаймні двоє свідків давали свідчення, яке узгоджувалося. Свідок, який свідчив про злочин, що карався смертю, ніс додаткову відповідальність, будучи першим, хто долучиться

істинне, то він вважатиме

ність за те, що виконав несправедливий смертний вирок власними руками. Бог хотів, щоб свідки були впевнені в тому, що їхнє свідчення – істина. Хоча ми не живемо в теократії, Бог далі хоче, аби ми розуміли, наскільки смертоносним є фальшиве поклоніння для нашої віри. Будучи невірними Божому Слову, ми ризикуємо втратити прощення, мир сумління і вічне життя, яке дає нам Спаситель. ось чому гріхи доктрини – більш смертельні, ніж гріхи

Суди

8Коли б у суді була тобі неясна справа між кров’ю

та кров’ю, між суперечкою та суперечкою, і між раною та раною справи суперечки в брамах твоїх, то встанеш, і підеш до місця, яке вибере його Господь, Бог твій. 9І

прийдеш до священиків­Левитів і до судді, що буде в тих днях, і допитаєшся, і вони дадуть тобі слово присуду. 10І ти поступиш за тим словом, що подадуть тобі з того місця, яке вибере Господь, і будеш пильнувати робити все так, як навчать тебе. 11Ти поступиш

менш складних справах.

ізраїль оселився в Краї, місцеві суди могли звертатися до вищого суду, установленого в єдиному центральному місці поклоніння. те, що мойсей описує тут, – не апеляційний процес, який мав проходити підсудний у разі отримання, на його думку, несправедливого вироку, а правило, якому мав слідувати суддя у

управлінська рада. Деякі вчені висловлювали припущення,

стала Синедріоном, управлінським органом, що привів ісуса на допит і засудив Його до смерті.

твій, дає тобі, і

місце поклоніння, а за об’єднавчий

визнавали те, що пізніше заявить Самуїл: «Цар ваш – Господь, Бог ваш» (1 Самуїлова 12:12).

Проте пізніше в історії ізраїль проситиме про царя.

Буде не зовсім коректно казати, що Господь однозначно противився монархії – Він обіцяв був авраамові: «Царі з тебе вийдуть… (із Сарри) стануться… народи, і царі народів будуть із неї» (Буття 17:6, 16; дивіться Буття 35:11). аби ізраїль міг давати відсіч деяким своїм сусідам, зокрема филистимлянам, які виробляли із заліза зброю, що перевершувала ізраїльську зброю, і в той час, коли до завершення наближався період суддів, – громадська

наскільки мало їхнє прохання ґрунтувалося на духовних міркуваннях: «тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів» (1 Самуїлова 8:5).

Господь передбачав бажання ізраїлю мати царя, надавши настанови про те, якого саме царя Він хотів для правління над Його народом. Хоча форма управління

мала змінитися, Господь далі буде істинним правителем Свого народу. ізраїль і його цар перебуватимуть

його піхотинцями, аби вони піклувалися про його поля та виноградники, аби були його ковалями та парфумерами, пекарями та кухарями. аби за все це платити, цар повинен буде збирати більші податки, які викликатимуть обурення і бунт (1 Самуїлова 8:10-18).

навіть поверхове прочитання історії ізраїлю та Юдеї виявляє те, наскільки точними були застереження мойсея. Соломон женився на тисячі жінок, накопичив величезні об’єми

який мав періодично

заповіт і виявляючи

отця. Яке величне

досконалого царювання Спасителя, нашого брата і нашого Господа! Він прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити (марка 10:45). Він не шукав, як догодити Собі, а шукав, як догоди-

ти тому, Хто послав Його (івана 5:30). Він прийшов у світ не заради власного комфорту чи репутації, а щоб спасти грішників (1 тимофія 1:15).

Приношення для священиків і левитів

Писання часто зображує спасенне діло ісуса як виконання трьох Старозаповітних служінь священика, пророка і царя. маючи повну картину про те, як виконувалися ці три служіння, ми повніше цінуватимемо те, що для нас зробив Спаситель.

мойсеєві накази про ізраїлевого майбутнього царя

виявляють, що Бог хотів, аби царі надавали духовний провід Його народові. Господь нагадував Давидові, що

Він його «взяв… з пасовиська, як ходив ти за отарою, щоб

ти став володарем над народом моїм» (1 Самуїлова 7:8).

такий пастир-цар у чудесний спосіб передвіщав Доброго Пастиря, Який промовляє: «мого голосу слухають вівці мої, і знаю Я їх, і за мною слідком вони йдуть. і Я життя вічне даю їм» (івана 10:27, 28). Священик

35Luther’s Works, Vol. 9, с. 174.

також отримували трохи

димом до верху (Левит 1:9), то в мирній жертві священик брав участь у трапезі спільноти разом

жертву (Левит 7:28-36). Проте здається, що

муїла священики зазвичай

довільним встромлянням

Самуїлова 2:13, 14).

давно, – і це правда, що зовнішні форми левитського священства більше не існують. Проте Господь обіцяв, що будуть завжди ті священики, що приноситимуть перед ним жертви: «і як незчисленні ті зорі небесні, а морський пісок

незміренний, так помножу … Левитів, що служать мені» (Єремії 33:22). обіцянка Єремії була виконана подвійно: по-перше, в Христі, священикові навіки, Який може «завжди й спасати тих, хто через нього до Бога приходить» (Євреїв 7:25); по-друге, в довгій процесії чоловіків і жінок, які покликані вірувати в і суса, які «немов те каміння живе, … (будуються) в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через ісуса Христа» (1 Петра 2:5). Хоча левитське священство

ці вірші передбачили новозаповітний принцип:

вчається, нехай ділиться

(Галатів 6:6). ісус також

заплати» (Луки 10:7).

Огидні практики

подь, Бог твій, то не навчися чинити такого,

цих народів. 10Нехай

тобі

тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, 11і хто чорнокниж­

жертв у

вогні молохові було поширене у Фінікії (1 Царів 3:26, 27) та в інших націй стародавнього Близького Сходу. очевидно, цар манасія (з Південного Царства, 696-642 рр. до р.Х.)

приніс в жертву на вогні своїх дітей (2 Хронік 33:6), а проти такої практики протестував Єремія (Єремії 32:35).

(така практика називалася гапетоскопія), і це також було

типовим для стародавнього риму, але в Палестині це було нечуваним (Єзекіїля 21:21). «Ворожіння», ймовірніше за все, включало про

черевомовця і це може пояснити те, звідкіля насправді з’являлися

таємничі голоси померлих. термін «хто викликає духа віщого» стосується слова «відати», можливо, відмінність між медіумом, тобто тим, хто викликає духа

іншими людьми використовувались темними силами. той, хто «ворожить ворожбу», міг збирати рослини та готувати настої для чарівних цілей. Грецький переклад Старого Заповіту, Септуаґінта, перекладає це як фармака , що означає «ліки» – наркотичні або галюциногенні ліки часто використовувалися для того, щоб добиватися чарівних ефектів. мойсей використав це слово для опису єгипетських чарівників, які імітували

використовуючи свої таємні

повторюючи певні приписані фрази, люди могли

переклад англійською мовою) перекладає це місце так: «Цілковито

Моїм Ім’ям слова, яких Я не наказав

йому говорити, і що буде говорити, і що

говорити ім’ям інших богів, хай помре той пророк».

мойсей описує грядущого Пророка як того, хто буде «як я», – того, Хто насолоджуватиметься унікальними

взаєминами з Господом, подібно до того, як такими взаєминами насолоджувався мойсей. Жоден інший Старозаповітний пророк не розмовляв із Господом так, як мойсей. Господь проголосив ааронові і мойсеєві:

Якщо буде між вами пророк, то Я, Господь, дамся пізнати в видінні йому,

у сні говорити з ним буду.

не так раб мій мойсей:

у всім домі моїм він довірений!

Говорю Я з ним уста до уст,

а не видінням і не загадками, і образ Господа він оглядає (Числа 12:6-8).

Втім мойсей також обіцяв, що цей Пророк постане «з братів твоїх». Він буде співізраїльтянином, який простежуватиме своє сімейне дерево до одного з синів Якова. «Чого жадав ти від Господа, Бога свого, на Хориві в

дні зборів», – сказав мойсей, але ми не читаємо про якесь таке прохання у Виході, розділ 20. натомість:

обіцяв, що вони отримають те, що на його погляд, вони

хотіли, хоча й вони не випрошували посередника стількома словами.

той страх, який ізраїль відчував на Сінаї, є тим жахом, який люди відчувають завжди, коли зіштовхуються із Божими досконалими вимогами і мусять рахуватися з власним гріхом. ми не зможемо зрозуміти, наскільки

повно нам не вдалося зробити те, що від нас хоче Бог, до-

поки ми не докладемо для цього усіх сил, і все одно зазнаємо невдачі. «Господь не обіцяє

Інститутах християнської релігії

36John Calvin, Institutes of the Christian Religion , III, 17, 1 (Grand Rapids: Eerdmans, reprint 1975), vol. 2, с. 105. Повторення Закону 18:14-20

промовив: «і ти будеш говорити до нього, і вкладеш слова ці в уста його, а Я буду з устами твоїми й з устами його, і буду навчати вас, що маєте робити. і він буде говорити за тебе до народу. і станеться, – він буде тобі устами, а ти будеш йому замість Бога» (Вихід 4:15, 16). Господь промовив до Єремії: «ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу… ось Я дав в твої уста слова мої» (Єремії 1:7, 9). тут Господь далі підкреслює авторитет цього пророка, кажучи: «Кожен, хто не слухатиме слів моїх, що той Пророк говоритиме моїм ім’ям, – Я покараю того».

відно до якого ізраїль мав визначати істинність

імені інших богів (13:2)? т ут м ойсей наводить другий

михей кинув виклик

«Якщо справді вернешся ти з миром, то не говорив Господь через мене!» (1 Царів 22:28). ахав у битві був поранений і того ж таки вечора

помер (1 Царів 22:34-38). Єремія сказав фальшивому пророкові ананії: «Цього року ти помреш, бо про відступство від Господа говорив ти!..» (Єремії 28:16). В сьомий місяць

того-таки року пророк ананія помер.

еврипід, грецький письменник, який жив за п’ять століть до Христа, був зауважив: «найкращий з провидців той, хто добре припускає».37 мойсей не хотів ніяких припущень. Коли те, що пророк передбачає, не збувається, то, пояснює мойсей, той пророк говорив зухвало. Він вибовкував власну думку – він не промовляв,

37Euripedes, Peter’s Quotations, с. 371.

передаватимуть

промовляли: «і було мені слово Господнє таке» (Єзекіїля 35:1), і: «так говорить Господь» (амоса 2:1), і: «Послухайте, що промовляє Господь» (михея 6:1). Знову й знову вони застерігали ізраїль проти слухання фальшивих пророків, які проголошували власні ідеї, марення або думки. Єремія вибухав проти фальшивих пророків за його днів: так говорить Господь Саваот: не слухайте слів цих пророків, що вам пророкують, –вони роблять безглуздими вас, висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх.

а хто ж то стояв на таємній Господній нараді, і бачив та чув Його слово?

Хто до слова Його прислухався й почув?

Цих пророків Я не посилав, вони побігли самі,

Я їм не говорив, –

та вони пророкують.

Я чув, що говорять пророки, що Йменням моїм

пророкують неправду й говорять: «мені снилося, снилось мені!...» Як довго це буде у серці пророків, які пророкують неправду, та пророкують оману свого серця?.. той пророк, що йому снився сон, нехай розповідає про сон, а з яким моє слово, хай каже про слово

точно такого,

ізраїлю,

вищим посланням, втім Він також

з-посеред своїх братів, з ізраїлю. Він принесе нове послання, а оскільки мойсей був видатним речником Закону, то Він принесе інше послання. мойсей від ізраїлю вимагав праведності, а цей новий Пророк дасть те, що мойсей вимагав. апостол іван пояснює: «Закон-бо через мойсея був даний, а благодать та

через ісуса Христа» (івана 1:17). Як і мойсей, ісус насолоджувався унікальними взаєминами

(івана 14:9). ісус також

Юди (Євреїв 7:14), відповідно

«із насіння Давидового» (римлян 1:3). не випадково у час преображення ісуса з хмари почувся голос отця: «Це Син мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (матвія 17:5).

ісус посилався на це передбачення мойсея, кажучи: «Коли б ви мойсеєві вірили, то й мені б ви повірили, бо про Мене писав він» (івана 5:46). Пилип сповідував про ісуса: «ми знайшли того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки» (івана 1:45). і Пилип, і Степан вважали ісуса виконанням цього пророцтва. За

вав:

прихід Христа. З Його

приходом прийшло до завершення мойсеєве

священство, інше Царство, інше поклоніння Богові та інше слово, яким увесь мойсей буде відкладений набік. тут мойсей чітко описує власний кінець і передає своє панування Пророкові, Який має прийти.39 Божий новозаповітний

тому, що в ісусі Христі, більшому Пророкові, ніж мойсей, ми маємо всю необхідну нам інформацію для того, аби вести життя багате, задоволене і корисне тут, і також маємо всяке запевнення, яке нам необхідне, аби зустріти без страху життя нове.

Міста притулку

Від 19:1 і по 26:19 мойсей розглядає широке коло питань, і часто вельми побіжно. нам не завжди зрозуміло, чому він видав закони саме таким чином, але в цьому законодавстві він розглядає високу цінність людського життя, шлюб, війну та інші частини світського життя.

19Коли Господь, Бог твій, повигублює народи, що Господь, Бог твій,

виганяєш їх, і осядеш по їхніх

2то три

з’ясувати, чи звинувачений в убивстві був винен, чи жертва померла випадково, а чи була вбита навмисно. Без таких запобіжників кровний месник, найімовірніше, діяв би поспіхом і мстився би за свого родича ще до вияснення всіх фактів. мойсей визначив три міста, аби надати притулок для підозрюваного в убивстві, аж допоки старійшини не проведуть суду. Він хотів вибрати міста, що мали центральне розташування, і до яких було легко добиратися. Відповідно до Повторення Закону 4:41-43, він вже вибрав три міста притулку

«ближнього ненароком, а він не був ворогом його

від учора й позавчора», тобто не усвідомлюючи, не маючи

наміру скоїти вбивство, без попередньої ненависті. тут

мойсей навів приклад такого ненавмисного вбивства, а в Числах 35:22-25 він наводить інші приклади:

а як хто випадково, без ненависти пхнув кого

або кинув на нього невмисне яким-будь знаряддям, або яким-будь каменем, що від нього можна померти, кинув на

не бачачи, і

руку кривдника».40

провести відмінності між холоднокровним убивством і випадковою смертю. Бог не призначав цього закону, аби запобігти кровному месникові здійснити над убивцею помсту, але цей закон призначався для того, щоб змусити месника діяти осмислено і лише

40Luther’s Works,

притулку для надання захисту людині, яка скоїла ненавмисне вбивство, але Він не давав жодного захисту для зумисних убивць. У Числах

35:16-21 мойсей навів інші приклади навмисного або з наперед спланованого вбивства: а коли б хто вдарив

а той помер, – він убійник, буде конче забитий той убійник. а якщо вдарив його каменем, що був у руці, що від нього можна померти, і

той помер, – він убійник, буде конче забитий той убійник. або вдарив його дерев’яним знаряддям, що було в руці, що від нього можна

померти, і той помер, – він убійник, буде

конче забитий той убійник. месник за кров –

він заб’є убійника; як спіткає його, він заб’є

його. а якщо пхне його з ненависти, або кине

на нього чим навмисне, а той помре, або з

ворогування вдарив його своєю рукою, а той

помер, – буде конче забитий той, хто вдарив, він убійник; месник

Nations, Capital Punishment, as quoted in Peter’s Quotations

і має право карати тих, що чинять зло. Павло каже до християн у римі, що уряд «недармо він носить меча, він-бо Божий слуга, месник у

Врешті-решт,

(римлян 13:4). рука, яка застосовує цей меч

межі свого ближнього, яку розмежували предки в наділі

дає його тобі

ня. Люди на Близькому Сході

свого майна одним-єдиним

каміння. той, хто пересуває

42Norman L. Geisler, Ethics: Alternatives and Issues (Grand Rapids: Zondervan, 1971), с. 48.

Горе тим, що долучують дома до дому,

а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших (ісаї 5:8).

Горе тим, що задумують кривду і на ложах своїх учиняють лихе! За світла поранку виконують це, бо їхня рука має силу.

Якщо піль жадають, то грабують вони,

а домів то хапають.

і вони переслідують мужа та дома його, і чоловіка й спадки його (михея 2:1, 2).

Свідки 15Не стане

і для всякого гріха,

деться справа.

мають узгоджуватися

будуть слухати, і будуть боятися, і більш вже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла.

а що, коли ізраїльтянин навів зумисне фальшиве свідчення проти свого ближнього? і свідок, і обвинуваче-

ний мали постати перед уважним судом Господніх представників. Якщо ці представники встановлять, що свідок у своєму обвинуваченні обманював, то він мав отримати таке саме покарання, яке отримав би обвинувачуваний у разі доведення власної провини. Кодекс Хаммурапі, укладений понад 300 років до

мойсея, містив подібні умови: «Якщо якийсь громадянин обвинувачує іншого в убивстві без свідчень про доказ, то такий обвинувач повинен

своє свідчення, і знеохочував

вих,

21І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука

Цей закон, який також з’являється у Виході 21:24, часто називається lex talionis – «закон про відплату». на жаль, його часто розуміють неправильно. Критики Старого

Заповіту часто наводять цей закон, як приклад «різкіших, примітивніших» стандартів правосуддя у порівнянні з «більш розвиненими, співчутливими» законами нового Заповіту. Ще гірше – критики протиставляють те, що вони бачать, як жорстокого Бога Старого Заповіту, люблячому зображенню ісуса. на перший погляд, цей закон здається таким, що дарує

43Victor H. Matthews and Don C. Benjamin, Old Testament Parallels: Laws and Stories from the Ancient Near East (New York: Paulist Press, 1991), с. 62.

Проте зауважте, що Господь не дав цей закон, аби заохочувати особисту помсту. тут, як і у Виході 21:12-17, ця фраза – частина більшої секції законів, які описують доречні покарання за різноманітні злочини. В Левиті 24:1722 це включено в список злочинів, які мають розглядатися перед цілим зібранням. Ця фраза – одна з декількох юридичних настанов, які Господь надавав суддям і зібранням, коли вони визначали покарання відповідно до злочинів. Господь приберіг закон про відплату для серйозних злочинів, що завдавали тілесних ушкоджень. оскільки

людське життя – дар від Бога, то лише

забирати. У час, коли випадки із завданням

тілесні ушкодження, то він

втрати. Бог дав ці закони, аби регулювати гідність і порядок в ізраїльському суспільстві. н а відміну від більшості сучасних націй, де церква і держава правлять в відділених царинах життя, ізраїль був теократією. ми повинні пам’ятати про це, розглядаючи всі

милю одну, – іди з ним навіть дві. Хто просить

у тебе – то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайсь від нього. (матвія 5:38-42).

ісус не відкидав принципу втіленого в цьому законі, але засуджував зловживання цим законом і виправдання приватної помсти. У приватних взаєминах Він апелював до вищого закону любові, взірцем якого Він був упродовж усього Свого земного життя. Святий Павло допустив вражаючий спосіб відплати навіть щодо тих,

нас: «отож, як твій ворог голодний,

Він Той, що йде з вами воювати для вас з вашими ворогами, щоб

У Ханаані ізраїль зіштовхнеться із «конями й возами та народом, численнішим від нього». Хацорський цар Явін організував такий військовий контингент проти ізраїлю, що «вийшли вони та всі їхні табори з ними, народ, численний кількістю, як пісок, що на березі моря, і коней та

колесниць – дуже багато» (Єгошуї 11:4). Ханаанеяни, які

жили на центральних височинах Палестини, мали залізні колісниці (Єгошуї 17:16), як і мали їх ті ханаанеяни, що

були розташовані далі на південь, на території, що пізніше

була зайнята Юдою (Суддів 1:19) і на півночі, де жив Явін (Суддів 4:3). Проте колісниці, як частина ізраїльського

озброєння, не згадуються аж

правління (1 Царів 4:26; 10:26).

З людського погляду, ізраїль мав справжні

для того, щоб

краю… – Він той, що йде з вами воювати для вас».

Господа (Числа 31:3-6; Єгошуї 6:3-11; 2 Хронік 20:14-22). Яке могутнє нагадування про те, що

Luther’s Works, Vol. 9, с. 204.

чи: рука моя спасла мене. а тепер поклич до ушей люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай вернеться й відійде від гори Ґілеад» (Суддів 7:2, 3) і 22 000 з усіх 32 000 воїнів Гедеона вернулися і відійшли. Ця історія ілюструє те, що раніше був сказав мойсей: «Господь, Бог ваш, Він

той, що йде з вами воювати для вас з вашими ворогами, щоб спасти вас!» (5м. 20:4).

10Коли ти приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. 11І станеться, якщо воно відповість тобі: «Мир», і відчинить браму тобі, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі. 12А якщо воно не замирить з тобою, і буде провадити з тобою

його. 13І Господь, Бог твій, дасть його

потрібно буде

ту

мойсеєві слова у вірші 13 буквально такі: «Віддай чоловіків ротові меча». У сказаному – похмура точність. археологи розкопали стародавні мечі, які були створені

таким чином, що леза мечів здавалися довгими язиками, що виходять із пащ диких звірів – рукоятки мечів

і Амореянина, і Ханаанеянина, і

веянина, і Євусеянина, як

усі їхні гидоти, що робили вони

згрішите ви перед Господом, Богом своїм. міста всередині меж Ханаану не отримували такого

милосердного ставлення. Хіттеяни, амореяни, ханаанеяни, періззеяни, хіввеяни та євусеяни згадувалися раніше як народи, яких ізраїль мав винищити з-посеред Краю, бо вони вестимуть ізраїль

мешканців своїх! … Бо кожен, хто зробить одну зо всіх тих гидот, то душі, що роблять, будуть винищені з-посеред їхнього народу» (Левита 18:24, 25, 29). Хіба ці народи того не знали? За життя авраама в

Салемі священиком був мельхиседек, що свідчить, що в Краю були віруючі (Буття 14:18-20). новий Заповіт описує авраамового племінника Лота як праведного «змученого

поводженням розпусних людей, бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив

ставиться до Бога, може розраховувати лише на Божу справедливість.

і в інші періоди історії. Весь світ Він був зруйнував у потопі, окрім ноя і його сім’ї. Він злив палаючу сірку на Содом і Гоморру і врятувався лише Лот із сім’єю. Господь міг надіслати на Ханаан хворобу, голод або інші «природні» катастрофи, але за інструмент суду

ізраїлю фатальною приманкою. Якби Господь промовчав і дозволив вааловому

міста з мурами. Загарбницькі армії, задля палива чи задля того, щоб будувати засоби для перелазів через стіни або для того, щоб у стінах пробивати виломи, могли зрізати дерева. Господь заборонив такі способи ведення війни,

хто саме був убивця. Чому ритуал спокутування включав телицю, неоране поле і висихаючий потік? телицю

ні в глеки. Всіма трьома не користувалися і через це

цього

вбивства. «Спокута» – це особливе Старозаповітне слово,

ношеннями тварин у скинії,

(Левита 1:4; 4:26; 5:10). Кожної осені, у День Спокути, священик приносив спокуту

сячи бика в жертву за

народ, заколюючи

16:11, 15).

щоб принести

бо Він виявив

того, що вона не вагітна

ління голови, обрізання нігтів і скидання старої одежі – все це могло бути частиною

асоціюватися

незабаром буде насолоджуватися.

Право перворідних

15Коли хто матиме дві жінки, одна кохана, а одна зненавиджена, і вони вродять йому синів, та кохана й та зненавиджена, і буде перворідний син від зненавидженої, 16то станеться того дня, коли він робитиме синів своїх спадкоємцями того, що буде його, то не зможе він зробити перворідним сина тієї коханої за

життя того перворідного сина зненавидженої, 17але за перворідного визнає сина зненавидженої, щоб дати йому подвійно з усього, що в нього знайдеться, бо він початок сили його, – його право перворідства.

Люди, які читають Повторення Закону сьогодні, – вражено виявляють, що здається, наче Бог дозволяв, а іноді навіть захищав практику мати більше ніж одну дружину. Хоча полігамія ніколи не була частиною Божого первісного задуму для шлюбу, вона була вкорінена в житті Близького Сходу за багато століть до мойсея. Ці самі записи з Писання, що виявляють захопливі вчинки Божих святих, також виявляють, що цей тривожний гріх був частиною життя багатьох із цих святих. оповіді про авраама, Якова, Давида і Соломона – всі вони показують, як полігамія принесла біль і смуток в їхні сім’ї і руйнувала любов, гармонію і довіру, якими мали, як того хоче Бог, радіти чоловік і дружина. той факт, що Бог виявляв терпимість до полігамії не свідчить про те, що Він її схвалював.

Будь-який чоловік, який одружувався з більш як однією жінкою, був схильний

своїм улюбленим сином.

двох

синів, Єфрема і манасії, Яків фактично передав

право первородства (Буття 48:1–2), хоча месіанське благословення перейшло до Юди.

Бог ніколи не схвалював полігамії, але визнавав її існування. Цим законом Він хотів скоротити ту біду, яку творить полігамія, – якщо брати до уваги час, у який жив мойсей, це була людяна заповідь. Закон не міг спинити чоловіка, аби

іллі, то він був також помазаний,

діло іллі, як пророка (2 Царів 2:9). Хоча полігамія в деяких місцях залишається, більшість світу більше до неї терпеливості не виявляє. т і настанови, які Бог дав н овозаповітним християнам, дуже особливі: «нехай кожен муж має дружину свою» (1 Коринтян 7:2).

слухатися

батьків для свідчення про те, що вони погоджуються, що такого крайнього заходу щодо їхнього сина не уникнути. Проте на

покарання

проти обвинуваченого порушника закону, батьки

спільноти.

очевидно, що мета цього

минулого. Бог призначав цей закон для того, щоб він був запобіжним заходом – «вигубиш те

з-посеред себе», і стримуючим засобом – «ввесь ізраїль

буде боятися». Приповісті агурові

випадок ювенального правопорушення? те, що руйнує

що

жертви. неправильно спрямоване співчуття

служіння Богові та

(Єгошуї 8:29; 10:26, 27). Давид зробив так само

ками, які вбили іш-Бошета (2 Самуїлова 4:12) та дозволив ґів’онітянам зробити так само з рештою членів Савлової сім’ї (2 Самуїлова 21:9). Здається, що ця практика була типова серед филистимлян, ассирійців та інших довколишніх народів, особливо під час війни.

Виставляючи тіло страченої людини, провідник проголошував, що справедливість восторжествувала і

прокляття Закону, ставши прокляттям

написано: «Проклятий усякий, хто висить

(Галатів 3:13). точно так, як виставлений труп засудженого злочинця ніс на собі Боже прокляття, так само й отець дозволив, аби Його Син був виставлений для публічного огляду, як той, Хто на Собі поніс Божий

на Себе обмін цей бере –

Людина як помре.

і Своє Царство дає нам

Прославленим ім’ям.

Слуга Він нині, а я – пан, –

Велика таїна.

Його любові океан –

Всяк дружбу Його зна.

(Lutheran Worship (LW) 44:4, 5).

ісусові ми віддаємо усі наші гріхи, а Він дає нам Свою досконалу праведність. Це – нечесно, правда ж? але Євангеліє – така добра новина саме

доброту поза межі тих

людей, яким ми подобаємося, або тих, що виглядають так, як ми. У Виході 23:5 мойсей навіть каже: «Коли побачиш

осла свого ворога, що лежить під тягарем своїм, то не загаєшся помогти йому, конче поможеш разом із ним». такі щоденні вчинки доброї волі щодо інших свідчитимуть про серце, що перебуває у злагоді з благодатним Богом. 5Не буде чоловіча річ на жінці, а мужчина не зодягне жіночої одежі, бо кожен, хто чинить це,

він для Господа, Бога свого. Хоча цей закон може звучати як чітка заборона на носіння одягу, що його зазвичай носить протилежна стать, деякі коментатори тут бачать глибше значення. між перевдяганням і деякими рисами ханаанської релігії родючості існували певні спільні риси. Поклоніння, що спрямовувалося до астарти, сестри-двійнятка Ваала, інколи зображувало чоловіка, що маскувався у жіночий одяг, і жінку, яка одягалася в одяг чоловічий. Поклоніння

Ваалові асоціювалося також із гомосексуалізмом.

новий Заповіт не містить строгих правил про одяг, який Бог хоче, аби носили Його люди, але включає загаль -

ні принципи для людей

що

чи пророкує з

тим свою голову» (1 Коринтян 11:4, 5).

коринтські

хоче, аби звичаї серед будь-якої групи людей вірно відображали ті ролі, які Він приписав для чоловіків і жінок.

Стилі час від часу і від місця до місця змінюються – неможливо вимагати якийсь особливий дрес-код на весь час людської історії. Бог хоче, аби чоловіки та жінки цінували гідність своєї статі, а не претендували

статі протилежної.

що цей маленький закон

мету: будь-кому заборонено

матір’юпташкою, яка інстинктивно залишатиметься зі своїми малятами. Замість того

каже мойсей, матір слід відпустити. Цей закон міг також перейматися захистом продовження життя і збереженням джерела їжі для ізраїльтян. Коли забирається лише молодняк, то

пташки

тяни)

з нього хтось.

особливо після того, як ізраїльтяни почнуть вести

осіле життя в Ханаані, вони будуватимуть будинки з плас -

кими дахами, на яких сім’ї їли, а інколи й спали і на яких

батьки працювали, а діти гралися. Будівельник такого

будинку був зобов’язаний збудувати загорожу або поручні

для захисту членів сім’ї чи відвідувачів від падіння. Цей

закон міг також наводити ширшу відому істину: Бог хотів, аби ізраїльтяни так жили, щоб

Luther’s Works, Vol. 9, с. 220.

можливо, Господь використав ці три приклади як

зразки для ілюстрування більшої істини: Він хоче, аби Його народ залишався відділеним від інших народів, що перебували довкола ізраїлю. В Левиті, розділі 19, Бог каже ізраїлеві: «Будьте святі, бо святий Я, – Господь, Бог ваш!»

і вкраплює довгий список законів із нагадуванням «Я –Господь» (Левита 19:2, 10, 12, 14, 16, 18, 25, 28, 30-33, 36, 37). Спаситель-Бог відділяє Себе заради добра ізраїлю

і таким чином Він хоче, аби ізраїль був відданий Йому в кожному аспекті життя, що часом означало залишатися відділеним від того, що було довкола них. Поєднання насіння, тканини чи тяглових тварин було би символічним способом порушення «чистоти» цих об’єктів. Бог хотів, аби ізраїль залишався відданий Йому, щоб вони

світлом для народів і вкінці стали знаряддям для приведення

краях свого

покриття, що ним покриваєшся.

останній наказ в цьому гроні законів давав ізраїльтянам виразну рису їхньому

Порушення в шлюбі

13Коли хто візьме жінку, і ввійде до неї, але потім зненавидить її, 14і зводитиме на неї ганьбливі слова, і пустить про неї неславу та й скаже: «Жінку цю взяв я, і зблизився з нею, та не знайшов у неї дівоцтва», 15то візьме батько тієї дівчини та мати її, і віднесуть доказа дівоцтва тієї дівчини

тієї дівчини до старших: «Я дав тому чоловікові

женні. Першим

захистити від такого звинувачення її і її батьків. н ам може здатися дуже дивним або й навіть жорстоким просити від тих, хто щойно побрався, публічно представляти їхні закривавлені простирадла після їхньої спільної першої ночі в якості чоловіка

Проте здається, що в стародавньому

звичай, що залишається

надавалося велике значення. Деякі коментатори висловили

її жіночої зрілості, найбільш очевидним доводом, який вона могла представити, були заплямовані кров’ю простирадла

про її незайманість, то закон

аби таку жінку вкаменували. Фраза «негідність» з’являється ще подекуди в Старому Заповіті і вона завжди описує жахливий безрозсудний вчинок або статевий гріх. Сини Якова засмутилися, «сильно

як на приватний гріх, який міг вирішитися так, як вирішується якась сімейна справа. такий гріх викликав наслідок для Божого народу в цілому. Господь відділив Свій народ, аби він був іншим, а цей гріх ганьбив і Його. Чи ви здивовані, що Божі Старозаповітні закони так відверто промовляли про статевість і статеві гріхи? Святий Павло

бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову

докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим

нестриманням. (1 Коринтян 7:3-5).

Всюди довкола нас з’являється дуже еротична реклама, огидні гріхи проти Шостої Заповіді – частина щоденних фільмів і телебачення, різні ток-шоу з охотою обговорюють які завгодно теми. Втім, хіба це не іронічно, що чимало батьків, включно з християнськими батьками, виявляють, що не можуть прямо поговорити з рідними дітьми про Божі добрі дари статевості та шлюбу?

раїлю», це покарання, можливо, не завжди виконувалося. Принаймні одне посилання в Приповістях висловлює припущення, що винним у перелюбі

вони повинні були зіштовхуватися

Хто чинить перелюб, не має той розуму, –

він знищує душу свою, –

побої та сором він знайде, а ганьба його не зітреться, бо заздрощі – лютість мужчини, і не змилосердиться він у день помсти:

він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гостинця прибільшиш! (Приповісті 6:27-29, 32-35).

Цей закон також проливає трохи світла

розмову з Давидом після того, як Давид скоїв перелюб з Вірсавією. «Згрішив я перед Господом!»

сповідався Давид. на це натан відповів:

шлюбу і

проголошували невинною.

Здається, що шлюбні звичаї, відображені в цьому законі діяли ще за часів земного служіння ісуса. марію було «заручено з Йосипом» (матвія

днів мойсея, хоча час від часу ця ціна коливалася

но від економічного статусу задіяних осіб. авраам, коли хотів отримати дружину для ісака,

багато коштовних дарів (Буття 24:52, 53). Яків погодився

заплатити Лаванові сімома роками

аргу -

ментуючи це тим, що цей закон виправдовує

іншим. Він хотів, аби чоловіки пам’ятали: хоча

му Близькому Сході чоловік, претендуючи на батькових

наложниць, претендував на те, що він буде наступником

батька і головою сім’ї. найстарший син Якова, рувим, спав із наложницями свого батька (Буття 35:22). а весалом спав із наложницями свого батька на очах всього

ізраїлю (2 Самуїлова 16:22). адонія намагався взяти собі за дружину авішаґ, Давидову наложницю (1 Царів 2:21).

Здається, що ці приклади свідчать про те, що статеві вза-

ємини з наложницями батька були спробою заявити про

лідерство в сім’ї або продемонструвати правонаступництво

на батьківський престол.

Хоча ці закони про порушення

словенним порядком життя, установленим не людиною, а Богом… в якому один чоловік і одна жінка поєднуються і зв’язуються, як одна плоть і тіло».47

47Francis Bacon, Book of Matrimony, as quoted in “Were the Puritans Right about Sex?” by Leland Ryken, Christianity Today, 22:13 (April 7, 1978), С. 15.

2Не ввійде на збори Господні ранений розчавлен­

ням ятер

Священики представляли Бога народові, а народ – Богові. Виключеним із служіння священиком був будь-який чоловік, який був «сліпий, або кульгавий, або кирпатий або довготелесий, або чоловік, що матиме зламану ногу або зламану руку, або горбатий, або висохлий, або більмо на оці його, або коростявий, або паршивий, або з розчавленими ядрами» (Левита 21:18-20). точно так, як жертви, що приносилися священиками, мали бути безвадними, так і люди, що їх приносили, мали бути без жодних фізичних вад. Все це служило прототипом Христа, Який, будучи нашим Первосвящеником, був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євреїв 7:26). нівечення створеного Богом фізичного тіла було несумісним з тією святістю, яку відповідно

представляти священики. Господь міг навести це обмеження на ізраїль ще й через те, що

священики Ваала.

Хоча Господь видав цей наказ

бачав той час і місце, коли ті, що матимуть якісь фізичні

вади, могтимуть увійти

Господь обіцяв: «про скопців, що суботи мої бережуть, і

вибирають завгодне мені, і що тримаються міцно мого

заповіту:

дітей, зачатих у кровозмішенні чи перелюбі. а ще дехто вважав, що це стосується тих, хто народжений у забороненому шлюбі між ізраїльтянкою і филистимлянином, моавитянином чи аммонітянином. «Десяте покоління» в мойсеєвій мові означає «повіки або жодне покоління», оскільки число 10 є символом повноти або завершеності. Це саме значення має фраза «по всі свої дні» у 23:7. 4Не ввійде на збори Господні аммонітянин та моавітянин, також

свої дні навіки. Якщо вірш 3 стосується дітей, народжених із союзу

кровозмішення, то між цими віршами існує зв’язок. нації моаву і аммону виникли від кровозмісних взаємин між Лотом і його двома доньками (Буття 19:30-38). моавитян-

ський цар Балак найняв Валаама, фальшивого пророка, аби той прокляв ізраїля, але Валаам сказав: із араму мене припровадив Балак, цар моавський, з гір сходу: іди ж, прокляни

тож народ пробуває самітно, а серед людей не рахується.

Хто ж перелічив порох Яковів, і хто зрахував пил ізраїлів?

Хай душа моя вмре смертю праведних, і кінець мій хай буде такий, як його! (Числа 23:7-10).

ізраїль ніколи не повинен був шукати мирного договору або робити щось їм на користь «по всі свої дні», тобто «навіки».

Хоча в Господнє зібрання не допускалося жодного моавитянина, Бог не забороняв шлюбу з моавитянками. За тих днів, коли правили судді, ізраїльтянин на ім’я махлон, одружився з моавитянкою рут, а після того як він помер, вона охоче повернулася до ізраїлю із своєю свекрухою, ноомі. «Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я». рут обіцяла ноомі: «народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог» (рут 1:16). Пізніше,

їх сином оведом, який став предком Давида (рут 4:13-22).

таким чином, хоча Господь наказував ізраїлеві виключати зі зборів моавитян, у Своїй благодаті Він включив моавитянку в сімейне дерево Спасителя (матвія 1:5).

8Не обридиш собі Ідумеянина, бо він твій брат; не обридиш собі

їм, покоління третє ввійде з них на збори Господні.

твій святий,

Вірші від 13 по 15

хотів,

Писання містить велике

словесних образів для опису нашого гріха та Божого прощення. ми були мертві в наших гріхах, але оживлені з Христом (Колосян 2:13), сліпі до Бога, а тепер можемо бачити (івана 9:39), раби гріха, а тепер визволені, аби бути слугами Божими ( р имлян 6:20-23), вороги Божі, але тепер примирені з ним (2 Коринтян 5:18-20). Писання також зображує наш грішний стан як перебування у бруді і плямах, але Боже прощення очищує нас від нашої провини.

Свої беззаконня я знаю,

тобі, одному тобі я згрішив, і перед очима твоїми лукаве вчинив...

отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя…

очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий ти мене і я стану біліший від снігу.

Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що ти покрушив. (Псалом 50 (51):5-8, 10, 11).

Кров ісуса Христа, Його Сина, очищує нас

усякого гріха (1 івана 1:7).

навіть такий закон, як цей, який, начебто розглядає лише менші питання про особисту

кров «очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євреїв 9:14).

Різноманітні закони

англомовний переклад NIV чітко відобразив природу законів, які слідують від 23:16 до 25:19, зараховуючи їх до «різноманітних законів». Здається, що в тому, як

мойсей розташував ці закони, якогось взірця не прослідковується.

Деякі читачі можуть припускати, що закони ізраїлю цілком не відрізнялися від кодексів законів інших стародавніх народів – вони можуть навіть підозрювати, що ізраїль запозичив чимало своїх законів від сусідів. Проте коли ми порівнюємо ті закони, які

зі збірниками законів інших народів, то стає зрозуміло, що хоча закони ізраїлю розглядають

предметів, що й закони сусідніх

виявляють більшу

гідності. Якщо

Господь обороняє приходьків, сироту та вдовицю підтримує… (Псалом 145 (146):7-9).

Губерт Гамфрі зауважив був одного разу: «моральний тест для уряду полягає в тому, як він ставиться до тих, хто перебуває на світанні життя, – дітей; до тих, хто перебуває в сутінках життя, – літніх людей; до тих, хто перебуває в тіні життя, – хворих, потребуючих і тих, що мають фізичні та ментальні вади».48 американці щороку убивають понад мільйон своїх ненароджених синів і доньок; урядовці часто виявляються корумпованими та служать самі собі і загалом життя слідує

оскільки раби були також власністю іншої людини, то здавалося б, що ізраїльтянин, який побачив раба свого ближнього, мав обов’язок

чи власниці. тут мойсей, очевидно, говорить про раба, який втік від жорстокого

49Luther’s Works, Vol. 9, С. 233.

забою. Хоча археологи датують це собаче захоронення тисячею років по мойсеєві, існує

свідчень про те, що собаки використовувалися у стародавніх культах зцілення.

рука твоя на тій землі, куди ти входиш на володіння її.

Відсотки на позику на більшості території Близького

Сходу були надмірними. Деякі контракти, знайдені серед табличок нузі з

століття до р.Х. свідчать про відсоток, що становив майже 50%. Здається,

врожаю. Якщо потреба людини була настільки великою, то Бог хотів, аби одноплемінники цього ізраїльтянина мали співчуття і позичали без відсотків. а чужинець, який хотів позичити гроші, перебував,

очевидно, в інших обставинах. Ймовірніше за все, він був мандрівним бізнесменом

Повторення Закону 23:20, 21

чи осілий, – і житиме він із тобою. не візьмеш

від нього лихви та прибутку, і будеш боятися

Бога свого, – і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не

даси їжі своєї. Я Господь, Бог ваш, що вивів вас

із єгипетського краю, щоб дати вам ханаанську

землю, щоб бути вашим Богом.

ісус не чинив опору сплаті відсотків чи вимаганню

відсотків у комерційних справах – в притчі про таланти (матвія 25:14-30) і про

дар

який відмовився інвестувати

тобі

вкладає в уста господаря слова, звернуті до слуги, який закопав свій талант, «і, вернувшись, я

би з прибутком своє» (матвія 25:27).

Водночас ісус підбадьорював Своїх учнів виявляти щедрість до потребуючих і кидав виклик Своїм послідовникам, аби вони позичали, не сподіваючись на повернення

позики:

і кожному, хто в тебе просить, – подай, а від того, хто твоє забирає, – назад не жадай.

а коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, – яка вам за те ласка? Позичають-бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад… Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам. (Луки 6:30, 34, 35, 38).

виконувати, як обіцяв ти Господеві, Богові своєму, добровільну жертву, що промовляв ти своїми устами.

Книга

складання обітниць. там

яких

на могла діяти так, як вважала

було запевнення про те, що коли хтось складав

хотів, аби

присягу, то така людина робила це в повній чесності перед Богом, у колі сім’ї та всередині подружжя. тут мойсей коротко наголосив на ключовому принци-

пі, який слід було пам’ятати щодо складання обітниць:

складеш, то точно її виконуй. Це узгоджується із попереднім

Повторення Закону 23:25, 26

бідних. Ставлячи

благодійність, Господь бажає

задіяних

збирав свій урожай чи виноград, що

для мандрівників чи

але якщо мандрівник

іншої

людини, то він був жадібний. Бог хотів сформувати таке суспільство, в якому

цього закону, коли для

їжі зривали достиглі колоски, ідучи полями. Фарисеї не

протестували через те, що робили учні, а через те, що ісус нехтував пізнішою юдейською традицією, яка забороняла

збір урожаю в суботу (матвія 12:1, 2). Безкомпромісне піклування фарисеїв про суботу, незважаючи на те, якою похвальною була його ціль, насправді діяло проти Божої цілі для закону про суботу. «тут Більший, як храм, – говорив їм ісус. – Коли б знали ви, що то є: «милости хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних... Бо Син Людський

Господь і суботі!» (матвія 12:6-8).

візьмуть, і не візьмуть

свого» (Левита 21:7). Він дозволяв розлученій доньці священика повертатися до

їжу, яку її батько отримував, як платню за своє служіння (Левита 22:13). Закон про добровільні обітниці каже, що обітниця «вдови та розведеної, усе, що

на свою душу, буде важне на ній» (Числа 30:9).

Проте зрозуміло, що упродовж цілого Старого Заповіту Господь хотів, аби один чоловік і одна жінка залишалися на все життя одруженими. «ненавиджу розвід», – промовляє Він (малахії 2:16). Закон

Бог дав цей закон, аби захистити дружину від фінансових труднощів та несправедливості у разі, коли її чоловік вирішить роз-

лучитися з нею через якісь незначні

це не зазначається, таке розлучення,

снюватися в присутності офіційного

до розлучення суворі

рогативою чоловіка. такий закон, як цей, знеохочував легкий перехід жінки від одного чоловіка до іншого і, відповідно, поліпшував, становище жінок.

Слухачі мойсея мусили розуміти, що саме він мав на увазі під «якоюсь ганебною річчю», яку виявить чоловік у дружині, і таким чином мойсей не надає дальших пояснень. Чи він говорив про нескромний вигляд? Чи, може, то була нескромна поведінка? Чи перелюб? останнє здається малоймовірним, бо раніше мойсей казав про те, що перелюб карався смертю (22:22). У час нового Заповіту тлумачення цього місця підпадало під два головні напрямки. рабин Шаммаї, який жив приблизно за покоління до ісуса, підтримував суворе тлумачення: він говорив,

дружиною розлучатися. Саме цей закон, разом із його суперечливими тлумаченнями, спонукав фарисеїв спитатися в і суса: «Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?» ( м атвія 19:3). і сусова відповідь вийшла за межі цього закону і тонкощів рабинських міркувань – до самого початку. Бог постановив, аби шлюб тривав усе життя. ось що Він мав на увазі, коли говорив, що чоловік і дружина «стануть вони одним тілом» (Буття 2:24). «тому-то немає вже двох, але одне тіло», – пояснює ісус. «тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (матвія 19:6). творець людського роду мав намір, аби

жіноча, поєднувалися у

але об’єднувалися повністю.

скасування членства в клубі

надвоє.

а чому ж, – відповіли фарисеї, – м ойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» (матвія 19:7).

ісус відповів, що мойсей взагалі не наказував розлучення! «то за ваше жорстокосердя дозволив мойсей відпускати дружин ваших» (вірш 8). Господь ніколи

цього закону для того, щоб

учинила шлюб»51. Кожен шлюб, з кожним християнським

разом, як чоловік і дружина впродовж решти їхнього

тя. Божа благодать і сила допоможуть

малих гріхів, які розривають

в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя

51Thornton Wilder, “The Skin of Our Teeth,” as quoted in Grace and the Searching of Our Heart by Charles R. Stinette, Jr. (Association. 1962), С. 118.

втратити свій насущний хліб

вати. такий вчинок

яка забороняє

служанки

(Повторення Закону 5:21). Здається, що така кривда часто траплялася на стародавньому Близькому Сході: таке забороняли кодекси законів і Хамурапі, і хетів. Хоча мойсей дозволяв людині, аби вона обирала те, щоб залишитися рабом свого господаря (15:16, 17) – це була зовсім інша справа.

8Стережися в хворобі прокази, щоб дуже пильнувати, і робити все те, як навчать вас священики­Левити;

те.

інфікованих людей. Як і в Левиті 13:2, мойсей наказував людині з проказою з’явитися перед священиком. о скільки проказа робила людину церемоніально нечистою, то священикові слід було оглянути її і оголосити, що хвороба зникла. Цей закон створив підстави для і сусового наказу десятьом прокаженим: «Підіть і покажіться священикам!» (Луки 17:11). Люди на стародавньому Близькому

нечистою і повинна

табором (Числа 12:1-15).

половину VIII століття до р.Х.,

був царем Юдеї більшу

нього і командував вражаючою армією.

заставу позики їхнє майно. Людина, яка позичала комусь гроші, вже мала велику перевагу над людиною, що позичала в неї гроші, але бідний

також хотів захистити безпеку бідного. Якщо людина

мав у холодну ніч.

Пізніше пророк амос

Царстві: «Вони

стелять

ізраїльтянином,

Відмовляти їй у платні або ту платню відкладати, означало ставити під загрозу її життя та життя її сім’ї. Подібним чином роботодавцям докоряв

наприклад, якщо чоловік

неякісна робота

сина замовника, то можна було вбивати сина будівельника.

на противагу цьому закон мойсея забороняв суддям або старійшинам карати дітей чи внуків за гріхи, скоєні їхніми батьками. Кожна людина відповідає перед Богом за власні вчинки. «Душа, що грішить, – вона помре» (Єзекіїля 18:4). нерозкаяні чоловіки та жінки помиратимуть за свої власні гріхи – не за переступи когось іншого.

така заява є, звісно, проголошенням Божого закону. В іншому великому вченні, Євангелії, Бог каже нам, що душа, яка згрішила, житиме52 через те,

Бачимо ісуса, мало чим уменшеним від анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх…а що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі. (Євреїв 2:9, 14, 15).

Цю захопливу добру новину описує дорогий серцю гімн з пори Великого посту: Хтось інший

могли захистити себе, була суттєвою рисою Господнього

заповіту з ізраїлем.

Сиротам батько й вдовицям суддя, –то Бог у святому мешканні Своїм!

Бог самітних уводить до дому, витягує в’язнів з кайданів, –тільки відступники мешкати будуть у спаленій сонцем землі! (Псалом 67 (68):6, 7).

Приповісті кажуть: «Хто тисне нужденного, той ображає свого творця, а хто милостивий до вбогого, той поважає Його» (14:31). «Відкривай свої уста немові, для суду всім нещасним. Відкривай свої уста, й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного» (31:8, 9). ми маємо подібну причину для того, щоб служити іншим. «ми з того пізнали любов, що

Свою Він поклав був за нас. і ми мусимо класти душі за братів!» (1 івана 3:16). Вільям е. Діл в книзі «Слава Богу, що нині – понеділок» писав: Якщо ми стверджуємо, що Бог переймається усім Своїм творивом, тоді немає жодної області в суспільстві, в якій непотрібна священицька роль. Якщо Бог піклується про правосуддя, тоді існує потреба, аби християни виконували священицькі функції в політичних, економічних і соціальних структурах нашого суспільства. Якщо Бог піклується про хворих, тоді існує

20Коли будеш оббивати оливку свою, не будеш переоббивати в

галузках за собою: воно буде приходькові, сироті та вдові. 21Коли будеш

54William E. Diehl, Thank God It’s Monday (Philadelphia: Fortress Press, 1982), pp. 131,

ударами буде його бити, не більше;

більше над те великим

жений брат твій на очах твоїх.

Протилежні

судом, в якому

свою справу та очікувати

мон сказав: «Хто

і щоб не був злегкова­

сті 17:15). Якщо суддя проголошував чоловіка

у злочині, то його

бути присутнім під час покарання засудженого, аби переконатися, що покарання,

гідності навіть винної людини. Якщо людина отримувала обґрунтований вирок, то

ну, то в очах інших ізраїльтян її принижували. Господь виставив межу в 40 ударів для будь-якої людини, визнаної винною. Пізніше юдейський закон змінив межу до 39 ударів. наприклад, Св. Павло зазнавав 39 ударів від своїх переслідників (2 Коринтян 11:24). 4Не зав’яжеш рота волові, коли він молотить.

то

долі зерна. Господь мав право піклуватися про тварин, яких Він створив, аби людина ними користувалася. але якщо Бог настільки цінував тяглову тварину, то хіба Він не піклується ще більше про людей? «Хіба за волів Бог турбується?» – питався Павло в коринтян, «Чи говорить Він

служать.

для навчання тимофія: «а пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті,

що молотить», та:

5:17, 18).

рить, і скаже: «Так робиться чоловікові, що не будує

дому свого брата». 10І буде зване ім’я його в Ізраїлі:

Дім роззутого.

Це законодавство часом ще називається левіратом, а

звичай називається левіратським шлюбом

слова levir, яке означає «дівер». Цей

чимось унікальним лише для ізраїлю

давні хети, ассирійці і

дружиною, поки брат був

живим, а цей закон вимагає, аби чоловік

вій дружині по смерті брата, якщо той

Перший син, народжений у новому союзі, мав вважатися

за законного спадкоємця покійного брата.

Ця практика давала гарантію того, що чоловік, який

помирав без дітей, буде мати сина, який продовжить його

рід. Він також захищав вдову, яка не буде покинута на те, щоб виходити заміж за чужинця. оскільки мойсей представив цей закон із заявою: «Коли браття сидітимуть

перед старійшинами,

сумнівний

усталеним звичаєм у час Юди. можливо, за патріархів вимагалося ще суворіше його дотримання, ніж

сея.

син Юди, мав би успадкувати подвійну частку майна свого

оповідь про рут містить декілька варіантів левірату. і чоловік рути, махлон, і її дівер, Кілйон, померли у час проживання їхньої сім’ї у моаві (рут 1:4, 5) і братів більше не було. окрім цього, левірат поєднувався із відповідальністю про викуп власності (Левита 25:25). Хоча Боаз був родичем елімелеха, свекра рути, в елімелеха був ближчий родичвикупитель, ніж Боаз. Свекруха рути, ноомі, запропонувала продати землю свого чоловіка неназваному родичевівикупителеві у публічній угоді. родич-викупитель бажав викупити землю, допоки

йшла також вдова і, очевидно, обов’язок левірату щодо її покійного чоловіка махлона.

та одружитися з рут.

Саддукеї згадували про цей закон, коли намагалися спіймати ісуса на слові у суперечці про воскресіння. Вони вибудували гіпотетичну справу, в якій семеро братів, один за одним женилися на одній і тій самій жінці, але помирали не народивши спадкоємця чоловічої статі. Кожен брат намагався виконати обов’язок левірату, але не зміг. «отож, – спиталися вони Його, – у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її» (матвія 22:28). Їхнє запитання було оманливим,

грядущого, і запевнив їх, що Бог мусить бути Богом живих, а не мертвих, бо біля палаючого куща Він промовив мойсеєві: «Я є», а не «Я був» Бог авраамів, і Бог ісаків, і Бог Яковів» (вірш 32).

11Коли чоловіки будуть сваритися разом один з одним, і підійде жінка одного, щоб оберегти свого чоловіка від руки того, що б’є, і простягне свою руку, і схопить за сором його, 12то відрубаєш руку її, – нехай не змилосердиться око твоє! Лютерів перший коментар на це місце був таким: «Здається, що це – дурний закон»,55 і його думку ми можемо зрозуміти. Хоча мойсей був таки запровадив загальний принцип, що покарання має відповідати злочинові – «око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу» (19:21) – це єдине місце в Повторенні Закону, в якому він застосовує той принцип за окремої обставини. і ще за якої обставини!

Проте Лютерів дальший коментар виявляє, що то не був «дурний закон» взагалі. о скільки жінка зазвичай

слабша від чоловіка і оскільки вона буде налякана, коли побачить, як її чоловік б’ється з іншим чоловіком, то вона може намагатися допомогти йому, моментально виводячи

його противника з ладу. але, таким чином захищаючи свого чоловіка під час короткочасної перепалки, вона могла завдати

55Luther’s Works, Vol. 9, C.

в торбі твоїй

каменя до ваги, великого й малого, 14не буде

подвійної ефи, великої й малої. 15Камінь до

в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе

й справедлива, щоб продовжилися

яку Господь, Бог твій, дає тобі. 16Бо

дом, Богом твоїм, кожен, хто чинить

використовуючи нечесні ваги та невідповідні міри. За 40 років

промовляв до мойсея: «не будете чинити кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна (міра сухих речовин, приблизно 17 літрів), гін вірний (міра рідких речовин, приблизно 4 літри) буде в

вас. Я – Господь, Бог ваш, що вивів вас із єгипетського краю!» (Левита 19:35, 36). Приповісті кажуть: «обманливі шальки – огида для Господа, а повна вага – це Його упо-

доба» (11:1). «Вага й шальки – правдиві від Господа, все каміння вагове в торбинці – то діло Його» (16:11). Через

Свого пророка михея Бог картав Свій народ: «Чи є ще у домі безбожного коштовності несправедливі,

одного. Сама освіта відповіді на це лихо не дасть. одного

разу теодор рузвельт був зауважив: «Людина, яка ніколи

не ходила до школи, може красти з вагону, а випускник університету може вкрасти цілу залізницю».56 ми можемо вести змінене життя лише після того, як отримаємо змінені серця від Святого Духа. Це розумів Давид: Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови.

не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене.

Верни мені радість спасіння твого, і з лагідним духом підтримай мене.

Я буду навчати беззаконців доріг твоїх, –і навернуться грішні до тебе.

Визволь мене від переступу кровного, Боже, Боже спасіння мого,

мій язик нехай славить твою справедливість! Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить тобі хвалу, бо ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, – то не любе воно тобі буде. Жертва Богові – зламаний дух;

серцем зламаним та упокореним ти не погордуєш, Боже! (Псалом 50 (51):12-19).

17Пам’ятайте, що зробив був тобі Амалик у

56Theodore Roosevelt, Peter’s Quotations, с.

території, що оспорювалися, – вони нападали на ізраїль з метою дискредитувати Бога ізраїлю. те, що амалик не виявляв милосердя до слабших, привело Господа до про-

китян (1 Самуїлова 14:48),

(1 Самуїлова 15:1-23). Давид розгромив амаликитян біля Ціклаґу, аби спалити те місто та полонити його мешканців (1 Самуїлова 30:1-20).

Дехто вірить, що ворожнеча амаликитян до ізраїлю тривала і за днів естер у V столітті до р.Х. Гаман, лютий ворог єврейського народу, сказав цареві ахашверошеві, чоловікові есетр: Є один народ, розпорошений та поділений між народами в усіх округах

Гамана ідентифікують як сина Гаммедата, аґаґ’янина і хоча «аґаґ’янин» може стосуватися якогось предка або невідомого місця в Перській імперії, дехто висловив припущення, що це ім’я стосується аґаґа, царя амалика, проти якого воював Саул (1 Самуїлова 15:20).

одне з останніх провіщень, які промовив Валаам, нечестивий пророк, за плату, якого наймав Балак, цар моаву, передбачало: «Початок народів – амалик, та загине наприкінці й він!» (Числа 24:20).

одного разу Лютер зауважив: «не можна молитися Господньою молитвою, не проклинаючи». Коли

Якби, Боже, вразив ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене! Вони називають підступно тебе, твої вороги на марноту пускаються!

отож, ненавиджу твоїх ненависників, Господи, і твоїх заколотників бриджусь:

повною ненавистю я ненавиджу їх, –вони стали мені ворогами!... (вірші 19-22).

Першоплоди та десятина

У розділі 26 Господь завершив викладання Своїх умов ізраїлеві. мойсей, для завершення цивільних законів, представив два важливих обряди: початки плодів і десятина кожні три роки. ізраїльське поклоніння буде постійно перебувати в небезпеці зіпсуття впливами ханаанської релігії. оскільки ханаанеяни вірували, що ваали

контролювали природні сили, які спричиняли родючість полів і здорове потомство, то Божі люди мали спокусу довіряти Ваалові і астарті та приносити приношення не Богові, а їм.

26І станеться, коли ти

Господь, Бог твій,

його, і осядеш у ньому, 2то візьмеш

радіти всім добром, що дав тобі Господь, Бог твій, тобі та домові твоєму, ти, і Левит, і приходько, що посеред тебе.

Слово, яке у вірші 2 перекладене як «початки усякого плоду», – походить від єврейського слова «голова», «початок» або «головний» плід. і таким чином це може означати те перше, що з’являється, або найкраще. У будь-якому

таке, що належатиме їм як Його дар. Для Бога не мало ніякого значення те, що

Краю жило ще багато різних народів,

вислизати від свого дядька Лавана (Буття 31:17-30) і нарешті перебиратися до Єгипту, аби уникнути голоду (Буття 46:1-7). на час виходу з Ханаану родина Якова нараховувала всього 70 синів і внуків (Буття 46:27), але Господь розмножив їх у настільки великий і могутній народ, що єгипетський фараон, через страх, що вони об’єднаються з ворогами Єгипту, перетворив їх на рабів (Вихід 1:6-14).

Дивовижні ознаки та чуда включали всі кари, які

Господь навів на Єгипет. У карах Він проводив розрізнення між Його народом і єгиптянами (Вихід 8:23), щадячи ізраїльтян від кари мухами (Вихід 8:22), смерті худоби (Вихід 9:4), граду (Вихід 9:26) і темряви (Вихід 10:23). У десятій і останній карі, Господь у драматичний спосіб виявив інше ставлення до ізраїлю. Хоча Він уразив

первородних

ударити Єгипет, – каже мойсей ізраїлевим старшим, – і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох одвірках бічних, і обмине Господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб ударити» (Вихід 12:23). Ця остання кара викликала такий великий жах серед єгиптян, що вони квапили «народ той, щоб спішно відпустити їх із краю, бо казали: «Усі ми помремо!» (Вихід 12:33). Господь здійснив ці дивовижні ознаки, аби навести суд

всіх богів Єгипту (Вихід 12:12), аби єгиптяни знали, що Він – Господь (Вихід 7:5) і щоб таким чином Його

Пасхи та опрісноків Господь

«снопа первоплоду ваших

священика» (Левита 23:10). Свято тижнів, свято весняного врожаю, називалося «днем первоплодів», коли богомольці приносили Господу «нову хлібну жертву» (Числа 28:26). Початки вина приносилися у Свято Кучок наприкінці літнього збору врожаю (Левита 23:39, 40).

12 А коли ти скінчиш десятинити всю десятину врожаю свого

Їсти «в жалобі» могло стосуватися «хліба похоронного» (осії 9:4), бо мертве тіло робило дім і кожного, хто торкався його, нечистим на сім днів (Числа 9:14). Споживання будь-чого «для померлого», можливо, стосувалося рис з тих стародавніх релігій, що були поширені стародавнім світом, коли люди «годували» блукаючі духи покійних родичів, клавши на їхніх могилах їжу і напої. мойсей сказав

Я, Господь, не змінююся, тому ви, сини Яковові, не будете знищені. Від устав моїх ви

відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до мене, і вернусь Я до вас!, промовляє Господь Саваот.

та говорите ви: «У чому повернемось?»

«Чи Бога людина обманить? м ене ж ви об -

манюєте, ще й говорите: «Чим ми тебе обманили?»

«Десятиною та приносами!.. Принесіть же ви

всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в моїм храмі, і тим мене випробуйте», промовляє Господь Саваот: «чи небесних отворів

3:6-10).

частина Повторення Закону 4:44 – 26:15 була цілою системою приписів для ізраїлю – моральних, церемоніальних і цивільних. Вона закінчується обітницею про вірність.

Чи ви зауважили, як багато чого

цій останній частині ми читаємо, наче

17 і 18 можна перекласти

2:14).

народами.

мойсеєва роль, як це

би на його взаємини

а відображав би ті взаємини перед світом. ізраїль

волі щодо довколишніх.

ми також завжди є відлунням. але відлунням чого? або ми – відлуння довколишнього божевілля, зла, нечестивості, – і тоді ми самі стаємо

злими та нечестивими. або ж ми

і, отже, відлуння того прощення,

яка

висловлює

така публічна презентація

народу.

життя в цьому Краї, якщо вони залишаться вірні Богові. За 40 років до цього Господь

жертівника

будувати його

і

голубеня, які клалися на вівтар (Левита 1:9-17); у цілопаленні богомолець виражав цілковиту відданість і повне передання своєму Господеві.

жертві священик і жертводавець споживали частини спільної страви (Левита 7:31-35); у мирній жертві богомолець виражав

і радість, яку він відчував у взаєминах зі своїм Господом. Єгошуї 8:30-35 повідомляє, як ізраїль дотримувався церемонії відновлення заповіту після того, як вони завоювали більшість Ханаану. « н е було слова зо всього, що наказав був мойсей, чого не читав би ісус перед усіма зборами ізраїля, і жінок, і дітей, і приходька, що ходить серед них» (вірш 35).

Прокляття з гори Евал 9І промовляв Мойсей та

священики­Левити, до всього Ізраїля, говорячи: «Уважай та слухай, Ізраїлю, – ти цього

церемонії або літургії. майже через 900 років по мойсеєві, авакум, пророк до вигнанців, що поверталися до Єрусалиму, закінчив одне зі своїх пророцтв для

народ, говорячи: «мовчіть, бо

те!» (неемії 8:11).

Хоча Господь ставився

народу як до незрілих дітей, яким потрібно

обмежень Сінайських законів (Галатів 4:1-3), ці вірші

підкреслювали те, що Господь основував

з ізраїлем на чистій благодаті.

заповіт з ізраїлем

амінь! 23Проклятий, хто лягає з тещею своєю! А ввесь народ скаже: амінь!

ввесь народ скаже: амінь! 25Проклятий, хто бере підкупа, щоб забити кого, пролляти кров неповинну! А ввесь народ скаже: амінь! 26«Проклятий, хто

тримає слів цього Закону,

– до Середземного

що могло символізувати

можливо,

клятою».

мойсей визначив, що слова благословення мали промовлятися племенами Симеона, Левія, Юди та іссахара (повнокровні сини Лії, дружини Якова), а також племенами Йосипа та Веніямина (синами рахілі, улюбленої дружини Якова). Племена Ґада, асира, Завулона і Дана (сини Білги та Зілпи, наложниць Якова) як і племена рувима та Завулона мали промовляти прокляття.

вони не могли приписатися до перворідства» (1 Хронік 5:1).

Завулон був не лише наймолодшим із шести синів Лії, але й останній з народжених Яковом синів, окрім Йосипа та Веніямина (Буття 30:20-24; 35:16-18).

Ці прокляття і відповідь народу лунають навперемінки між провідником і зібранням, подібно до того, як пізніше на службах відновлення заповіту звертався до ізраїлю Самуїл (Єгошуї 24:14-18; 1 Самуїлова 12:3-5). Коли громада відповідала «амінь», то вона не лише казала: «Господи, я переконана, що твої

«Господи, я погоджуюся

суд на тих, що порушують твій

мовляла:

вірш 16

Заповідь. Вірші від 17 по 19 звертаються до любові до ближнього – майна, особистої власності, безпеки та справедливості до іншої людини. Вірші від 20 по 23 захищають шлюб і сім’ю, вірші від 24 по 25 захищають життя іншої людини.

Спільна риса гріхів, які отримують Господнє прокляття в цьому списку, полягає в тому, що це – ті переступи, які

чоловіки та жінки роблять таємно. Людські очі можуть ніколи не побачити або засудити їх, але повторення цих проклять торкатиметься сумління кожного окремого ізраїльтянина, виявляючи їм особисто, де він або вона має провину. і ще важливіше – те, чого можуть

життя: «а всі ті, хто

на діла Закону покладається, – вони під прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що

написано в книзі Закону, щоб чинити оте!» (Галатів 3:10).

недостатньо казати: «так, Божий Закон – добра річ». так само як недостатньо казати: «Я завжди з усіх сил намагався виконати Божий Закон». ніхто і ніколи не вдовольнив Божу справедливість, роблячи усе можливе з усієї сили, бо цього – недостатньо. Ви і я знаємо декількох людей, які, здається, принаймні назовні, виконують Божий Закон, але глибше дослідження виявить, що ніхто

нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас… щоб авраамове благословення в ісусі Христі поширилося на поган, щоб обітницю Духа прийняти нам вірою» (вірші 13, 14). Коли ізраїльтяни визнавали, наскільки їм

не вдавалося дотримувати «слів цього вчення, щоб виконувати їх», то знаходили полегшення не в тому, щоб відчайдушно намагатися зробити все ліпше наступного разу, а знаходили вони безпеку, горнучись до безумовної обітниці, яку Господь дав авраамові

століть до цього. У тому заповіті

прощенням Спасителя:

кону, у чому

Свого

осудив гріх у тілі» (римлян 8:3).

Благословення за послух Повторення Закону, розділ 28, відповідає останній частині типового близькосхідного заповіту. Господь відрекомендувався і нагадав про ті великі речі, які Він був учинив для ізраїлю, щоб викупити їх і привести їх до цього дня. Він представив умови, які Він хотів, аби ізраїльтяни їх виконували у відповідь на Його чудесну любов, і вони погодилися їх виконувати. Постанови про виконання і

перечитування заповіту, як і закликання свідків заповіту, з’являться у розділі 30. мойсей тепер перерахував благословення, які настануть для ізраїлю за послух

їхнього непослуху. Чому Господній

ізраїлю (яку ми теж маємо) потребувала серйозного нагадування про ціну послуху. Формула Злагоди зазначила, що хоча й Святий Дух створив у християнах нову природу, стара, грішна природа все ще присутня.

Бо старий адам є непіддатливим, забіякуватим віслюком, і далі залишається частиною того, що слід

життям і смертю (30:15-20). іван

(матвія 3:8), а Павло спонукав ефесян

Macomb, 2005), с. 669.

земля – то моя! а ви станете мені царством священиків та народом святим» (Вихід 19:5, 6). Вирішальна перемога

1, 6, 7, 10, 13). ізраїль радітиме воєнними перемогами над своїми ворогами, включно зі страхом, який вселятиме в серця їхніх сусідів саме

ізраїлю (Вихід 15:1-6). н априклад, можна згадати

те, що пізніше, коли ізраїль

«Всі мешканці

зо страху перед вами» (Єгошуї 2:9).

нізованою армією

те, як Валаам описував ізраїль Балакові: «народ пробуває самітно, а серед людей не рахується» (Числа 23:9). В інших місцях Писання використовує зображення спроможності

входити та виходити, як спроможність людини впевнено виконувати щоденну працю: «Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки!» (Псалом 120 (121):8).

Бути «головою, а не хвостом, і… тільки верхом, а не … долом» в розумний

Давид знав, що його успіх, як царя ізраїлю, полягав у благословенні Його заповітного Бога: Господи, нахили Своє небо, – й зійди, доторкнися до гір, – і вони задимують! Заблищи блискавицею, – і їх розпорош,

пошли Свої стріли, – і їх побентеж!

Пошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців, що їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця – правиця зрадлива!

Боже, я пісню нову заспіваю тобі, на арфі десятиструнній заграю тобі, що ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча! (Псалом 143 (144):5-10).

Щедре благословення від створеного порядку (вірші 3-5, 8, 11, 12). Божі благословення будуть явні в житті Його народу: у пастухів, землеробів і власників землі. У тому самому Псалмі Давид теж славив Господа

гословення.

Щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки – немов ті наріжні стовпи, витесані на

окрасу палати!

Повні наші комори, – вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками

тисяч по наших подвір’ях розплоджуються!

Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань!

Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь

Бог! (вірші 1215).

шувати або спокушувати, аби вони давали свої дари.

Господь не створював нас, аби ми жили поряд з ним, наче Його суперники, – а Він створив нас, щоб ми жили під ним, як Його діти. Він обіцяє: «Я дам тобі все необхідне. Я ніколи тебе не полишу. Довіряй мені».

Прокляття за непослух

15Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання

наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і

16Проклятий

17Проклятий

Якщо ізраїль не слухався свого Господа, то Він применшить їх серед народів. ізраїль

меться тією долею, яку для нього приготував був Господь, або не виконає призначення Господнього. У віршах від 16 по 19 мойсей перемінив на зворотні благословення з віршів від 3 по 6. ізраїль буде проклятий в місті і в селі, а не благословенний; коші та діжі будуть порожніми, а не

на неслухняний

переведе замішання і

паніку на ізраїль. трьома термінами у вірші 28 – «божевіллям, і сліпотою, і туподумством» – так само Захарій зображував паніку, яка охоплювала коней і вершників у битві і робила їх безсилими: «того дня, – промовляє Господь, – ударю всіх коней сполошенням, і шаленством

(нації) рабів твоїх трупи… віддали на поживу для птаства небесного, тіло твоїх богобійних – звірині земній... Вони розливали їхню кров, немов воду, в околицях Єрусалиму, –і не було погребальників!...

допоки він через свої

вчинки – покидання Бога – раптово не прийде до руїни. Коли нарешті 586 року до різдва Христового

падіння Юдеї:

альянси Єрусалиму

причину руїни Юдеї:

ізраїля, і не згадав

Він позбурював у

Коли розгніваний сюзерен відправляв свою армію, аби

«розрахуватися» із зухвалим васалом, то вона руйнувала

все, на що розраховувала васальна нація. руїна, втрати і нещастя, описані мойсеєм у цих віршах, вражають наші

емоції. Знищений урожай, розколоті сім’ї, зґвалтовані дружини та доньки, зруйновані села, спустошені та спалені виноградники та оливкові сади, друзі та сусіди, заковані в кайдани та відведені в далекий край, яким править ворожий цар і в якому люди поклоняються язичницьким богам.

н авіть приходьки, часто настільки беззахисні, що мойсеїв закон трудиться над тим, щоб їх захистити (Левит 19:10; Повторення Закону 24:14, 15, 17-22) піднімуться в краю вище від ізраїльтян. Бог, звісно, буде головною причиною удачі приходька, але його підніманню посприяють і природні причини. маючи інші

багатіти за рахунок

доходу, приходько

ізраїльтян, позичаючи їм гроші. Він навіть стане головою, а Господній власний заповітний народ стане хвостом.

ізраїльтяни, у час, коли їхні вороги будуть їх розоряти, сидітимуть безпомічні та занапащені. Їхні очі стомляться

виглядати вигнаних у неволю їхніх синів і доньок. те, що вони бачитимуть, – доводитиме їх до божевілля.

Упродовж довгої історії ізраїлю Господь посилав Своїх

пророків, аби вони нагадували про благословення і умови Господнього заповіту з ізраїлем і застерігали про жахливі прокляття, які зійдуть на

28:30-44

Пророцтво

Повторення Закону:

направду, – багато домів попустошені будуть, великі та добрі, і не буде мешканця для них.

38 і 42:

Що лишилось по гусені, –

зжерла те все сарана, що ж зосталося по сарані –

пожер коник, а решту по конику

зжерла черва.

опустошене поле,

упала в жалобу земля,

бо спустошене збіжжя,

вино молоде пересохло, зів’яла оливка.

Засоромилися рільники,

5:9, 10).

голосили були виноградарі за пшеницю й ячмінь, бо вигинуло жниво поля.

Усох виноград, а фіґа зів’яла, гранатове дерево, й пальма та яблуня, і повсихали всі пільні дерева, бо Він висушив радість від

синів (Йоіла 1:4, 10-12).

Пророцтва михея відображали вірші 38 і 39:

теж бити зачну Я тебе,

пустошити тебе за гріхи твої.

Будеш ти їсти, але не наситишся, і буде голод у нутрі твоїм,

і станеш ховати, але не врятуєш,

а що ти врятуєш – мечеві віддам.

ти сіяти будеш, але не пожнеш, ти будеш оливку топтати, та не будеш

маститись оливою,

і молодий виноград, та вина ти не питимеш! … Я видам тебе на спустошення,

і на посміх – мешканців його, і ви ганьбу народу мого понесете! (михея 6:13-16).

Через століття авакум, Єремія і Єзекіїль застерігали Південне Царство, Юдею, про неминуче вторгнення вавилонської армії. Єремія відображав у віршах 32 і 41: так говорить Господь:

Чути голос у рамі, плач та ридання гірке: рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, –бо нема їх... (Єремії 31:15).

Єремія також передвістив жахіття опинитися під владою іноземних правителів і поклоніння їхнім богам: ось Я приведу іздалека народа на вас, о доме ізраїлів, каже Господь, –це сильний народ, стародавній це люд, люд, що мови його ти не знаєш, і не зрозумієш, що він говоритиме. Його сагайдак, як відчинений гріб, усі хоробрі вони.

і він пожере твоє жниво та хліб твій, поїсть він синів твоїх та дочок твоїх, худобу дрібну та худобу велику твою пожере, з’їсть твого виноградника й фіґу твою,

понищить мечем твердинні міста твої, на які ти надієшся... (Єремії 5:15-17).

Викину вас з цього Краю до краю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки. і будете там богам іншим служити удень та вночі… (Єремії 16:13).

Єзекіїль пророкував: і зроблю тебе руїною та ганьбою серед людів, що навколо тебе, перед очима кожного, хто буде проходити... і станеш ганьбою та посміховиськом, осторогою та остовпінням для народів, що навколо тебе, коли буду виконувати на тобі присуди гнівом та люттю, та лютими картаннями. Я, Господь, оце говорив! Коли Я пошлю на них злі стріли голоду, що будуть нищівними, що пошлю їх понищити вас та примножу голод на вас, то Я зламаю вам підпору хліба, – і пошлю на вас голод та злу звірину, і позбавлю тебе дітей, і моровиця та кров перейде серед тебе, і спроваджу на тебе меча. Я, Господь, оце говорив! (Єзекіїля 5:14-17). Коли ізраїль чекав

напасти на Ханаан, страх і повага

лений,

Він наказав був тобі.

тобі

та на доказ, та на насінні твоєму аж навіки. 47За те, що не служив ти Господеві, Богові своєму, у радості та в

добрі серця, із рясноти всього, 48то будеш служити ворогові своєму, якого Господь пошле на тебе, у голоді, і в прагненні, і в наготі, і в недостатку всього, а він дасть залізне ярмо на твою шию,

49Господь нанесе на тебе народ іздалека, з кінця землі, так, як

розумієш, 50народ жорстокий, що не зважатиме на старого, а для юнака не буде милостивий.

про нього. а жахливі прокляття, які Він наведе на ізраїльтян, служитимуть знаком і ознакою, аби нагадувати їм про Його

за

ізраїльтян. ізраїль відмовився цінувати те процвітання, яке дав йому Господь, – замість того, аби радісно служити

ізраїльтяни робитимуть це знехотя. одного дня вони повинні будуть в бідності та ганьбі служити своїм ворогам. мойсеєве передбачення

надто специфічне – воно

народу, який з’явиться на видноколі стародавнього Близького Сходу.

«так, як летить орел» символізувало силу та швидкість ворога – осія описував ассирію: «на дім Божий спадає неначе орел» (8:1), а Єремія зображував Вавилон таким чином: «Він, як орел, прилетить, і крила свої над моавом розгорне» (48:40). Проте, врешті-решт, опис у віршах від 49 по 52 може підійти для будь-якої зі світових держав, які спустошували Палестину: ассирії, Єгипту, Вавилону, Греції, і нарешті – риму. Хоча в мовах, якими розмовляли на стародавньому

на місці стародавньої ніневії, які документують те, чим були відомі люті ассирійці. масивні

ють ассирійських воїнів, які живцем здирають шкіру зі своїх жертв, виривають язики і садять на палі полонених воїнів. одна, особливо страшна, сцена з палацу Санхеріва, ассирійського царя, який безуспішно проводив осаду Єрусалиму 701 року до р.Х., показує двох писарів, які записують кількість убитих ворогів у час, коли біля їхніх ніг складають відрубані голови. В одному з палацових записів, ашшур-назір-апал, ассирійський цар, який правив приблизно через півтора століття

описував одне зі своїх завоювань: «Я захопив

так

я по-

відрізав носи, вуха та кінцівки. В багатьох воїнів я повибирав очі. на одну купу я наскидав живих, а на другу – голови. Я порозвішував їхні голови по деревах

була чимось незвичайним у стародавньому світі. У мирний час селяни сіяли за міськими мурами і випасали свої череди та

58Albert Kirk Grayson, Assyrian Royal Inscritptions, Part 2, From Tiglath-Pileser I to Ashur-nasir-apli II (Wiesbaden, Germany: Otto Harrassowitz, 1976), p. 165.

нів для того, щоб ті, наче кроти, підкопалися під стінами.

або ж вони могли розташуватися біля міста, відрізати

водопостачання міста і чекати, коли в місті скінчаться запаси їжі.

Всередині мурів, доведені до відчаю люди, робили

відчайдушні речі. Пророцтво Єремії, незадовго до падіння Єрусалиму 586 року до р. Х. і його плач після падіння міста, розповідають нам про те, як виконалися вірші від 53 по 57:

так говорить Господь Саваот: розгляньтеся та голосільниць покличте, і нехай вони прийдуть,

пошліте до мудрих жінок, –і вони поприходять!

і хай поспішають, і хай спів жалоби над ними підіймуть, –

і хай наші очі зайдуться сльозою,

а з наших повіків вода хай тече!

Бо смерть увійшла в наші вікна,

до наших палат увійшла, щоб вирізати дітей з вулиці, із площ – юнаків...

(Єремії 9:16, 17, 20).

Уставай, голоси уночі

на початку сторожі!

Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього!

Підійми ти

своїх

конечним було, щоб жінки їли плід свій,

своїх немовлят, яких виплекали?

(Плач Єремії 2:19, 20).

Забитим мечем стало ліпше,

ніж повбиваним голодом,

що гинуть проколені,

за браком плодів польових...

руки жінок милосердних

варили своїх діточок,

які стали поживою їм

під час руйнування дочки мого люду...

(Плач Єремії 4: 9, 10).

58Якщо ти не будеш додержувати, щоб виконува­

присягався скоротити

той Самий могутній

Який помножив населення ізраїлю під час їхнього

(Вихід 1:7, 20), одного дня той народ руйнуватиме. той Самий заповітний Господь, Який зібрав

77 (78):52-55), тепер розпорошить їхніх нащадків

чотири сторони. той Самий Господь, Який спасає і

обрав авраама з дому, де його батьки поклонялися ідолам (Єгошуї 24:2), дозволить його насінню знову вклонятися ідолам. той Самий благодатний Господь, Який втішав занепокоєне сумління запевненням про майбутнього Переможця (Буття 3:15), тепер вразить Своїх упертих синів і доньок так, що в них буде «серце тремтяче, і ослаблення очей, і омлівання душі». той Самий Господь Саваот, Який вивів ізраїль із єгипетського рабства могутньою і витягненою рукою (Псалом 135 (136):11, 12), пошле ізраїль назад у Єгипет, де вони вдруге стануть рабами.

свого

перебрали ту відповідальність на себе: «на нас Його кров

і на наших дітей!..» (матвія 27:25). Хоча новий

ліку благословень і проклять, наш Господь пояснив, що перед

ім’я однородженого Сина

(івана 3:17, 18). У той великий день остаточного торжества Царя, буде лише два види людей: ті, що казатимуть

твоя», і ті, до кого

воля твоя!»

Господь дав і зраїлеві, як Своєму народові, безпрецедентні благословення,

відречуться від н ього, то залишаться

Письменник до євреїв наводить захопливий висновок про цей перелік благословень і проклять:

Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників. Хто відкидає Закона мойсея, такий немилосердно вмирає «при

містить огляд колишніх благословень Господа, заклик прийняти

раїльтянина, так само як ми згадуємо про ті битви, в яких «ми» перемогли під час американської революції, хоча в той час ми ще навіть не народилися.

Як міг і зраїль стільки всього побачити, водночас цього насправді «не бачивши?» Коли Господь покликав ісаю Своїм пророком, то Він промовив: «іди, і скажеш народові цьому:

Ви будете чути постійно, та не зрозумієте,

і будете бачити завжди, але не пізнаєте.

Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші,

а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми,

й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем,

і не навернувся, і не був уздоровлений він!» (ісаї 6:9, 10).

обговорюючи те, як стільки людей з його рідного народу відкинули свого Спасителя, Святий Павло наводив це місце в листі до римлян. Втім, він запевнював читачів, що ізраїль не впав поза можливість повернення в покаянні

і віри в Господа:

т ож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб

упасти? Зовсім ні! але з їхнього занепаду –спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них. а коли їхній занепад – багатство для

світу, а їхнє упокорення – багатство поганам, – скільки ж більш повнота їхня?» (римлян 11:7, 8, 11, 12).

мойсеєві слова і Павлове застосування цих слів, виявляють те, що настільки чітко сповідує Лютер у малому Катехізисі: Я вірю, що не можу силою власного мислення чи вибору повірити в ісуса Христа, мого Господа,

лицем Господа, Бога нашого, так і з тим, хто сьогодні

не з нами тут.

Включеними в це велетенське зібрання на схід від обіцяного Краю були провідники ізраїлевих племен і родів, разом із батьками та матерями, синами і доньками. Господній заповіт із Його народом не був якоюсь релігійною передачкою, чимось тим, що наступне покоління вспадковувало автоматично, без осмислення. Бог – вірний Своїй обітниці і поширює Своє благословення

покоління, але кожне покоління потребує саме у вірі прийняти благословення Спасителя

без сумніву говорить

59Johann Wolfgang von Goethe, Faust, translated by Baynard Taylor (Garden City, New York:Halcyon House), p.

з усіма прокляттями заповіту, написаного в цій книзі Закону.

мойсей знову наводить мінізаповіт у цих шістьох віршах: історичний пролог (вірші 15, 16), умови (вірш 17) і

прокляття за непослух (вірші 18-20).

мойсей порівнює ідолопоклонство з насінням, яке пускає коріння і виростає у рослину, що приносить плід гіркої

отрути. Ця рослина може виростати високою і гарною, але

коли плід визріє, то явною стане істинна природа рослини. ісус використовує таке саме порівняння, говорячи про

фальшивих пророків:

добрих родити. ото-ж

(матвія 7:17, 18, 20). Хіба не правда, що

наш Спаситель, хоче, аби всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди (1 тимофія 2:4)? «Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? –говорить Господь

мають страхітливу спроможність промовляти своє «ні!» благодаті Божій – ми спроможні відкидати благословення нашого Спасителя охочим відкиданням або розслабленою байдужістю. Петро застерігає про фальшивих учителів, які впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх» (2 Петра 2:1). Степан оплакує, що покоління за поколінням ізраїльтяни противляться Духові Святому (Дії 7:51). У вівторок Страсного тижня ісус оплакував місто, яке Його розіпне: «Єрусалиме, Єрусалиме,

би як вони богозневажали.

хто богозневажить

Святого, – повіки йому не відпуститься, але гріху вічному

він підпадає» (марка 3:28, 29). Саме про це тут, очевидно,

говорить мойсей. Людина між собою і своїм Спасителем викопує величезну прірву, кажучи: «Я перебуватиму

безпеці, хоча я й наполегливо ходитиму власними доро-

гами».

найнебезпечнішим ворогом, якого

краю, як цього дня.

царських архівах ашшурбаніпала, ассирійського царя в VII столітті до р.Х., було

одну з його воєнних кампаній, в якому є такі слова: «Коли лишень мешканці арабії питатимуть один одного: «Чому а рабії випали всі ці біди?», то вони повинні говорити один одному: «Через те що

дотрималися урочистої обіцянки, даної ашшурові, і через те, що ми скривдили приязнь ашшурбаніпала, улюбленця елліла». існує виразна подібність між

ла та мойсеєвим застереженням

з ваших злих доріг, і додержуйте моїх запо-

відей, уставів моїх, згідно зо всім Законом,

якого Я наказав був вашим батькам, і якого

послав до вас через моїх рабів пророків». та

не слухали вони, і робили твердою свою шию, як шия їхніх батьків, що не вірили в Господа, Бога свого. і нехтували вони постанови Його, і заповіта Його, що склав з їхніми батьками, і

свідоцтва Його, що засвідчив на них, і пішли за

гидотою й марнотами, та за народами, що були навколо них, про яких Господь наказав був їм

не робити, як вони (2 Цар. 17:7, 8, 13-15).

Письменник 2-ої Книги Хронік навів такі самі

причини про падіння царства Юди:

а Господь, Бог їхніх батьків, усе посилав до

них через Своїх послів слова остороги, бо Він

змилосердився над народом Своїм та над оселею Своєю. та вони соромили Божих послів, і

погорджували їхніми словами, і насміхалися з Його пророків, аж поки не піднісся гнів Господа на народ Його так, що не було вже ліку.

і Він навів на них халдейського царя, і той

позабивав мечем їхніх вибраних у домі їхньої

святині, і не змилосердився ані над юнаком, ані над дівчиною, ані над старим, ані над старезним, – усе дав в його руку... і пішло на вигнання до Вавилону позостале від меча, і

їх

ізраїльтянам: « а коли вам скажуть: «Запитуйте духів

померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають», то відповісте: «Чи ж народ не звертається до свого Бога?

За живих питатися мертвих?» До Закону й свідоцтва! Як

вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої!» (ісаї 18:19, 20).

Як сумно, що нині Божі люди зневажають «відкрите» в Писанні, бо вони надто зайняті

не зацікавлені в цьому, а натомість звертаються до астрології, магії чи окультизму.

Бог не сказав нам усе,

іван зазначив: «Багато ж і інших ознак учинив був ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі

ж написано,

Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в ім’я Його!» (20:30, 31).

Процвітання

Закону.

молю тебе, Господи, Боже небесний, Боже великий та грізний, що дотримуєш заповіта та милість для тих, хто любить тебе, та дотримуєш заповіді Свої, – нехай же буде ухо твоє чутке, а очі твої відкриті, щоб прислухуватися до молитви раба твого, якою я молюся сьогодні

перед твоїм лицем день та ніч за ізраїлевих синів, твоїх рабів, і сповідаюся в гріхах ізраїлевих синів, якими грішили ми проти тебе, – і я, і дім батька мого грішили! ми сильно провинилися перед тобою, і не дотримували заповідей, і уставів, і прав, які наказав т и мойсеєві, рабові Своєму.

Пам’ятай же те слово, що т и наказав був м ойсеєві, Своєму рабові, говорячи: як ви спроневіритеся, – Я розпорошу вас поміж народами! та коли навернетеся до мене, і будете дотримувати заповіді мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигнанці на краю небес, – то й звідти позбираю їх, і приведу до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало ім’я моє! (неемії 1:5-9).

середину

і:

відступали від мене!» (Єремії 32:39, 40). Через Єзекіїля Господь обіцяв: «і дам їм одне серце, і нового духа дам у вас, і вийму з їхнього тіла серце камінне, і

м’яса» (Єзекіїля 11:19). Хоча обрізання було зовнішнім

нагадуванням про Його заповіт, Бог

усередині, в покаянні і вірі. Щоденного відновлення і покаяння Бог хоче від Своїх людей і нині і воно є тим, що виливається із середини назовні. Ауґсбурзьке Віросповідання каже: … Власне правдиве покаяння складається із цих двох частин: каяття і скорбота, тобто

муки сумління через гріх, а іншою є віра, що

народжена через Євангеліє і відпущення, котра вірить, що через Христову ласку прощено

гріхи, віра, що втішає серце і приносить мир.

Далі мають бути виправлення життя і відмова

від гріхів, що є плодами покаяння, як-то каже

іван в Євангелії від Св. матвія: «отож, учиніть

гідний плід покаяння!»60 (матвія 3:8).

Коли через віру дається Святого Духа, то серце рухається робити добрі діла.61

Деяким читачам може бути цікаво, чи м ойсеєва обітниця про відновлення Краю стосується сучасного виконання. Упродовж століть

Concordia

Віросповідання Євангельської

(Lutheran Heritage Foundation, Macomb, 2005), с. 31. 61ауґсбурзьке віросповідання, Стаття XX:29, Concordia Злагода, Віросповідання Євангельської Лютеранської Церкви (Lutheran Heritage Foundation, Macomb, 2005), с. 38.

мало оглядачів, з деякими консервативними християнами включно, наполягали, що держава ізраїль виконує вірші, як-от наведені нами вірші з мойсея, а також чимало Старозаповітних передвіщень про те, що ізраїль повернеться до Краю. така позиція не бере до уваги

важливих фактори:

1. Відповідно до мойсея і пророків, повернення ізраїлю до Краю було тісно

у покаянні та вірі. наприклад, через

Господь передбачав: «раб

царем над ними, і один пастир

їх» (Єзекіїля 37:24). Сучасний народ ізраїлю –майже повністю світська нація. ізраїльтяни дуже усвідомлюють свою єврейську спадщину і культуру, але більшість з них вважають себе за атеїстів або релігійних агностиків.

говорить до церкви в римі: «не всі ті ізраїльтя-

ни, хто від ізраїля, і не всі діти авраамові, хто

від насіння його… Цебто, не тілесні діти – то

діти Божі, але діти обітниці признаються за

насіння» (римлян 9:6-8). «а коли ви Христо-

ві, то ви – авраамове насіння й за обітницею

спадкоємці» (Галатів 3:29). Цей новий ізраїль – авраамові духовні нащадки – можуть пре-

тендувати на обітниці, дані ізраїлеві у новий і повніший спосіб, із кращим обіцяним Краєм поряд зі Спасителем на небесах.

мовляли їхньому Спасителеві? «Вони-бо, не розуміючи

праведности Божої, – відповідає Павло, – і силкуючись

поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (римлян 10:3, 4). тож, перефразовуючи

мойсеєві слова, Павло каже, що нам не слід видиратися на небеса або спускатися в глибини, аби знайти Христа і Його

Євангеліє. «Близько тебе слово, – в устах твоїх і в серці твоїм, цебто слово віри, що його проповідуємо» (римлян 10:6-8). Добра новина, що ми проголошені праведними в Бога благодаттю через віру в ісуса, не була якимось далеким, таємним посланням. Спаситель дає Своє прощення, де лишень люди чують, читають, досліджують і вивчають Слово Боже. Лютер зауважив, що Павло не мав цитувати

Життя – повне вибору, але небагато який вибір має

вічні наслідки. але цей вибір – чи ми слідуємо за нашим

заповітним Богом, а чи ідемо геть, аби слідувати за іншими богами? – важливий, як саме життя. Довіряти Господу і

вести життя так, як каже Він, не просто єдиний спосіб за-

лишитися живим, – це єдиний спосіб, у який життя може

бути багатим, повним і продуктивним. Саме такий спосіб

створив Він. ісус каже: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і

подостатком щоб мали» (івана10:10). Бог не може давати нам щастя і миру поза Собою, бо поза ним немає справжнього щастя і миру. Відкидати Боже милосердя

яких вони закликали

Закликаючи свідків, кожна сторона

найважливішим питанням, на яке ви і я повинні дати

відповідь, – таке: «Що ти думаєш про ісуса Христа?» Всяке інше запитання: В яку школу мені піти? Яку кар’єру мені обрати? Де мені жити? З ким мені одружитися?, – у

порівнянні з ним блідне. Є лише дві альтернативи: «Хто

вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить – а гнів Божий на нім перебуває» (івана 3:36).

те, в що ми віруємо, виявиться у тому, як ми живемо: тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і

неправедності, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші –Богові за знаряддя праведності. а звільнившися від гріха, стали рабами праведності (римлян 6:12, 13, 18).

ісус навин. але ця зміна людських провідників

сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся перед ними, бо Господь, Бог твій, Він Той хто ходить з тобою, – не

опустить Він тебе й не покине тебе».

навіть у віці 120 років мойсеєві «не

око його, і вологість

1:37; 3:23-27; 4:21, 22).

ження. ісус навин був єфремлянин (Числа 13:8, 16), який народився під час гірких років рабства у Єгипті. Вперше він з’являється у рефідімі, на початку виходу, коли амаликитяни напали на ізраїль. мойсей наказав йому

– і Єгошуа63 зробив усе «як сказав йому мойсей» (Вихід 17:10).

(Числа 11:16), на яких

Гаттаава (Числа 11:24, 25).

непохитні духовні риси ісуса

лідерська спроможність найяскравіше сяяли в КадешБарнеа. Він приєднався до розвідників

інших

ізраїлю, аби дослідити обіцяний Край, але разом із Калевом з племені Юди

які поширювали

звіт про Край (Числа 13:26-33).

Коли народ нарікав, що йому

нас, то впровадить нас до того

тільки не бунтуйтесь

14:8, 9).

поразу, яка вдарила тих провідників племен (Числа 14:38). Як і Калев, він щиро слідував за Господом (Числа 14:24). ось – людина, що має дорогоцінне поєднання дарів, – глибоко духовна, водночас дуже практична. м ойсей

був

своїм

(Числа 27:18-23; Повторення Закону 1:38; 3:28) і можливо, незабаром передасть йому провід. Господь і далі хоче суміш духовних і практичних дарів у Його провідниках. Павло сказав тимофієві і титові шукати чоловіків і жінок, дана Духом віра яких відображалася у їхньому щоденному житті: віддані сім’ї (чоловік однієї дружини, спроможний керувати власним

домом, діти якого вірують і яких не звинувачують у поганій поведінці та неслухняності), який контролює власні звички (поміркований, стриманий, не відданий п’янству, не лютий, а лагідний, не сварливий, не такий, що любить гроші і не розпускає язика), досвідчений у

(здібний навчати, не новонавернений, який тримається глибоких істин віри), якого високо поважають інші люди (нема за що докорити, безвадний, шанований, має добру репутацію

в людей поза церквою) (1 тимофія 3:1-13; тита 1:6-9).

Божій

потрібні ексцентричні генії або дивакуваті дисиденти, або чоловіки та жінки, що весь час святкують День святого

безробітника.

т а істинним провідником і зраїлю далі залишатиметься Господь. точно так, як Він вів ізраїль упродовж служіння мойсея, точно так Він приведе ізраїль у обіцяний Край через служіння ісуса навина. точно так, як Він здобув перемоги у битвах ізраїлю

Сигона та оґа (Числа 21:21-31; Повторення Закону 2:24 – 3:11), точно так Він переможе ворогів ізраїлю у Краї. ізраїль

будуть!» (Дії 3:24, 25).

м ойсеєве друге запевнення і сусові н авинові

таке: Ти маєш Господню обітницю. ісус навин щодня відчував Господню присутність, спостерігаючи, як Господь вів Свій народ вогнем і хмарою (Вихід 13:20, 21) і годував його манною небесною (Вихід 16:4-16). Лише за декілька тижнів Господь повторить те чудо, яке Він зробив біля Червоного моря (Вихід 14:21-28), розділивши Йордан, щоб ізраїльтяни могли перейти в Ханаан суходолом (Єгошуї 3:9-17). Як Він потопив армію фараона, так само він повалить стіни Єрихону (Єгошуї 6:15-25). Усе це було доказом того, що Господь, як і був обіцяв,

кладних справах і розчаруваннях. Письменник до євреїв цитує мойсеєві слова, вчасно застосовуючи їх до християн у будь-якому віці: «Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте.

При завершенні типового близькосхідного договору, сюзерен доставляв примірник заповітного документу своєму васалові, доручаючи, щоб васал зберігав цей примірник у важливому місці, зазвичай у одному зі своїх храмів. Священики берегли документ і

що

ним наглядають боги. Коли васал помирав, то людина, обрана у васальній нації за нового правителя, зазвичай мала отримувати схвалення сюзерена. окрім цього, сюзерен вимагав від свого васала, аби той публічно

наміри виконувати заповітну угоду, як це було із попереднім васальним правителем. однаково важливим

щоб

документ не забувалися, щоб він служив, як живе проголошен

ня взаємин

були умови, які б зазначали про те, коли васал буде читати заповітний

11:16; 12:5).

Щоранку і щовечора первосвященик при вході до скинії заповіту приносив жертву цілопалення, аби засвідчити про непохитну відданість ізраїлю і службу ізраїлю його Господу (Вихід 29:42, 43). Господь з’являвся у стовпі вогню, «славі Господній» (Вихід 40:34-38; Числа 9:15-23; 11:25; 12:5). Яке доречне розташування, аби передати провід ізраїлю від мойсея до ісуса навина!

Провід ісуса навина не буде без перепон чи опозиції. Господь зобразив майбутнє невірство ізраїлю таким чином, що ізраїль64 буде «блудодіяти з богами того чужого Краю», подвійно точний опис. Бог – чоловік ізраїлю,

довж зростання фінансового процвітання, але занепаду

духовної сили, Господь промовляв через осію:

а вона не знає, що то Я давав їй збіжжя, і виноградний сік, і свіжу оливу, і примножив їй срібло та золото, яке вони звернули на Ваала.

і навіщу її за дні Ваалів, коли вона кадила.

і приоздоблювалася ти своєю носовою сережкою та своїм нашийником,

і ходила за своїми полюбовниками, а мене забувала, говорить Господь (осії 2:10, 15).

промовив: «нахил

молодого» (Буття 8:21). ісус теж розуміє грішну людську

природу: «(ісус) Сам … знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про

було» (івана 2:24, 25).

мойсеєві слова змушують нас зіштовхнутися із центральною таємницею нашої віри. існує відмінність між тим, що Бог знає, і тим, що Бог бажає. Звісно ж, Бог знав, що адам і Єва мали впасти в гріх, але Він не хотів, аби вони це робили. Бог

непослух і надав спосіб, аби уникнути руїни, яка мала

реження про відпадання, аби нагадати нам про слабкість нашої грішної природи. 23І наказав він Ісусові, Навиновому

«Я буду з тобою!» і дав мойсеєві знак, що Він буде відомий як «Я послав тебе» (Вихід 3:12). Коли Гедеон спитався: «о, Господи мій, чим я спасу ізраїля? ось моя тисяча найнужденніша в манасії, а я наймолодший у домі батька свого», то Господь обіцяв: «Я буду з тобою, і ти поб’єш мідіянітян, як одного чоловіка» (Суддів 6:15, 16). Покликавши Єремію бути Його пророком, Господь сказав: «ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу.

не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати» (Єремії 1:7, 8).

Після Свого Великого Доручення: «ідіть, і навчіть всі

народи», ісус додав велику втіху: «і ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (матвія 28:19, 20).

Коли критики в Коринті чинили

Павлові і його проповідуванню, то Господь промовив

нього у видінні: «не бійся, але говори й

туди мойсей на Хориві, коли Господь склав був заповіта з ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського краю» (1 Царів 8:9). мойсей наказав, щоб заповітний документ зберігали біля ковчегу.

Картина у віршах 28 і 29 зі старійшинами племен і посадовцями, які скликані,

рокував:

Послухайте, що промовляє Господь:

Устань, сперечайсь перед горами,

і хай узгір’я почують твій голос!

Послухайте, гори, Господнього суду, і візьміть до вух, ви, основи землі,

бо в Господа пря із народом Своїм, і з ізраїлем буде судитися Він! (михея 6:1-3).

Господь сказав Єремії проголошувати гріхи Юди, аби це чув Єрусалим і, перерахувавши Господню велику щедрість і бунт Юдеї, Єремія промовив:

ті васала, а в деяких

застереження, що дуже

укладатиме договір з будь-якою іншою

наставало проголошення провини, в якому сюзерен або застерігав васала про неминучий суд, або спонукав васала, поки ще не надто пізно, змінитися.

оскільки «мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської» (Дії 7:22), то він, можливо, був ознайомлений із взірцем і силою заповітних судових позовів. ізраїльтяни могли також ймовірно краще осягнути важливість мойсеєвої пісні, якщо вона відображала ті юридичні форми, які були їм відомі. Лютер гарно

65Luther’s Works, Vol. 9, p. 290.

Краю (вірші 13, 14), їхню

невдячність за ті благословення (вірші 15-18) і суд, який вони отримають за ту невдячність (вірші 19-25). тож може

здатися, що автор цієї пісні жив

після падіння Північного Царства (722 рік

говорити про «його» благовістя: «Євангелія… – не від людей.

ісуса Христа» (Галатів 1:11, 12).

описуючи свої слова і своє

людей і він хотів, щоб вони,

глибоко в людські серця. Господь використовував таке саме зображення через свого

Коли Псалмоспівець співає: «Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! мій Бог – моя скеля, сховаюсь я в ній» (Псалом 17 (18):3), то він славить Бога за те, що Він – абсолютно безпечне місце, де може сховатися слабка людина. Кожен, хто бачив гористу місцевість Палестини і Сінайський півострів, може додати, що Господь – надійний і непохитний, як ті скелі. ми можемо розраховувати на нього, що Він буде з нами і ніколи не зміниться.

окрім цього, Господь є цілковито справедливий. Він править світом у досконалій праведності і завжди робить те, що каже. Людські істоти, ідучи життям, залишають слід порушених обіцянок. а Бог ніколи так не робить. Яку можливу скаргу могли піднести люди, коли вони мали такого

свого сюзерена? Втім ізраїль Його покине.

5Зіпсулись вони, –не Його то сини,

6Чи тим віддасте Господеві, народе нікчемний

немудрий? Чи ж не Він – Батько твій, твій Творець?

тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе.

Який контраст між цим вірним отцем і Його

ливими, норовливими

сформував

Присяги свої Господеві я виконаю

перед усім народом Його!

(Псалом 115 (116):3-5).

Сумно, що ізраїль не жив відповідно до спонукання

Псалмоспівця. Легко перебувати в тому місці історії, де перебуваємо ми, і оплакувати невірність ізраїлю. але, як зробив висновок Павло: «то що ж? маємо перевагу?

анітрохи! Бо ж ми перед тим довели, що юдеї й геллени – усі під гріхом» (римлян 3:9). Бог неймовірно нас благословляє. «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку» (Плач Єремії 3:22, 23). Втім ми йдемо життям, не довіряючи тій дорозі, якою веде нас Бог, применшуючи все, що Він для нас зробив, і нарікаючи про

7Пам’ятай про дні давні, розважайте

9Бо частка Господня – народ Його, Яків – відміряний уділ спадщини Його.

10Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту свого ока.

11Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм, –

12так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було.

13Він його садовив на висотах землі, і він їв польові

козлів, разом з такою пшеницею, як лій на нирках,

чала перелік сюзереном

мойсей у 8-му вірші називає Бога «Всевишній», це –

єдиний раз у Повторенні Закону, коли він використав для

Господа таке ім’я. Це ім’я ставить наголос на Божій піднесеності і Його вражаючій величі над створеним світом.

Псалмоспівець асаф співає:

і нехай вони знають, що ти, –твоє Ймення Господь,

Сам ти, Всевишній, на цілій землі! (Псалом 82 (83):19).

Цей великий Господь, «Який вказує хмарам, куди їм іти, і вітри, і хвилі слухняні Йому» (Лютеранський співаник, 520:1), вилив на ізраїль особливі благословення.

Переклад NIV відповідає тому, як зазвичай розуміли єврейський текст:

синів».

іншим народам у

синів».

що Господь для поділу землі народам використовував ангела-

наглядача або ангелів. але яким би не був переклад, мойсей погоджується

нищить, Він народи поширює, й потім виводить в неволю» (Йова 12:23); «ввесь

щоб

вкрай необхідна для зору, то людина буде її захищати з усіх сил. Давид молиться до Господа:

Хорони ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай ти мене від безбожних, що гублять мене, –смертельні мої вороги оточили мене! (Псалом 16 (17):8, 9).

2) Господь супроводжував ізраїль як гніздо своє будить орел. Люди, які досліджували звички орлів, зауважили, як орлиця виштовхує своїх малят із безпеки гнізда і дозволяє, аби вони падали біля тридцяти метрів, а то

розташування.

Господь не навчав ізраїль під час подорожі пустинею про те, як захищатися без нього; Він мандрував

ізраїлем, аби перемістити його до призначеної для

(23):1-3).

15І потовстів Єшурун та й брикатися став.

винувачення. Він називає

ізраїлеве велике

його до самовпевненості та до покидання Бога. Жирна овечка може думати, що

а ізраїль не знає мене, не звертає уваги народ мій на мене... (ісаї 1:2, 3).

осія порівнює ізраїль із «впертою коровою» і запитує: «Господь пастиме їх, як вівцю на привіллі?»66 ізраїль покине «Скелю спасіння свого». Як нерозумно втікати від чогось надійного і непохитного, а натомість звертатися до помічників, що не викликають довіри! а до чого ж тоді звернуться ізраїльтяни та ізраїльтянки? До демонів, які були несправжні боги, з якими вони не мали заповіту і яким вони не були цікаві. ізраїль надавав перевагу новим богам

з отрутою плазунів по землі.

25Надворі забиватиме меч, а в кімнатах –страхіття, як юнака, так і дівчину, грудне немовля з чоловіком посивілим.

тепер мойсей проголошує вирок. Провина за порушення заповіту лежала винятково на ізраїлі, тож на ізраїль впадуть передвіщені прокляття заповіту.

NIV перекладає єврейське слово шеол у вірші 22 як «царство смерті». Залежно від контексту, в якому це слово використовується, шеол означає «глибини» (Псалом 138 (139):8), «гріб» (Буття 37:35) або місце, куди йдуть покійники (Числа 16:30), і добрі, і злі (Псалом 9:18), де навіки установлюється їхня доля (ісаї 38:18). Вогонь Господнього гніву настільки сильний, що він покриє землю, пожере врожай, запалить основи гір і навіть вийде поза цей світ до тих, хто вже були померли. мойсеєві слова натякають на вогонь і суд набагато більший

коли

із Царства

плач і скрегіт зубів!» (матвія 13:41, 42).

там

Вірші від 23 по 25 особливим чином повторюють певні суди, які мойсей перераховував у розділі 28 Повторення Закону і в Левиті, розділі 26. Страхіття, яке проноситься полем бою, де воїни гинуть від меча, вдереться

німеччини, щоб вони засновували та утримували християнські школи», Лютер писав:

Боже Слово і благодать, наче злива, яка переходить і не повертається туди, де вже була.

Вона була в євреїв, але коли вона пішла, то

пішла, і тепер вони не мають нічого. Павло

приніс її до греків, але знову, коли вона пішла, то пішла, – і тепер вони мають турка. рим і

латиняни мали її, але коли вона пішла, то пішла, – і тепер вони мають Папу. і ви, німці, не

повинні думати, що матимете її повіки віків, бо невдячність і зневага не змусять її залишитися. тож хапайтеся за неї і міцно тримайте її, хто лишень може.67 навряд чи великою таємницею є те, що сказав би сьогодні Лютер, якби він сьогодні жив, американцям.

Через VII століть після м ойсея, коли дружина осії народила сина, Господь наказав: «назви ім’я йому Ло-аммі, бо ви не народ мій, і Я не буду ваш!» (осії 1:9)

Через осію Господь обіцяв замістити невіруючий ізраїль іншими людьми, які будуть приносити плід: «Змилуюся над Ло-рухамою68, і скажу до Ло-амі69: ти народ мій, а він скаже: мій Боже!» (осії 2:25).

Павло цитував вірш 25, розгортаючи таємницю Божої благодаті про те, як Господь творить новий народ, заміщуючи невіруючих євреїв віруючими язичниками (римлян 10:19). «Кажу-бо я вам, поганам, – пояснює Павло, – через те, що я апостол поганів, я хвалю свою службу, може як викличу заздрість у своїх за тілом, і спасу декого з них» (римлян 11:13, 14). Проте ці слова ми

читати в покорі, бо, як також пояснює

67Luther’s Works, Vol. 45, pp. 352, 353.

68Ло-рухама – єврейське: непомилувана.

69Ло-аммі – єврейське: не народ мій.

Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня, то не вихваляйся перед галузками; а коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. отже, скажеш: «Галузки відломилися, щоб я прищепився». Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує! (римлян 11:17-21).

Яке наполегливе застереження для Божих

часи, аби ми цінували отримані

31Не

32Бо

Божа природа – ненавидіти гріх і карати грішників, але це – Його «предивне» діло і Він через нього мучиться. Чарльз Сперджен сказав: м арно намагатися шити шовковою ниткою Євангелія, допоки ми не проколемо для неї дорогу гострою голкою Закону. Закон іде першим, наче голка, і тягне за собою євангельську

нитку.71

Що могли подумати вороги ізраїлю, коли побачать ізраїль розгромленим і зневаженим? Вони могли зробити висновок, що їхня перемога над ізраїлем була їхнім діянням, тож Господь

Його поразкою (Була поразка

тріумфи

допомогою, то чим ще могли

ізраїлю,

йшла? навіть вороги ізраїлю

що їхні боги не могли зрівнятися з Господом. «Утікаймо від ізраїльтян, – кричали в паніці єгиптяни, коли Червоне море почало їх хоронити,

14:25).

його?

того, що

71Charles Haddon Spurgeon, Lectures to His Students, Second Edition (Grand Rapids: Zondervan, 1945), p. 322.

рядок вірша 35 у

християнських чеснот у римлян, розділі 12: «не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!

Коли можливо, якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми! не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «мені помста належить, Я

відплачу, говорить Господь» (римлян 12:17, 19). Бог хоче, аби Його люди довіряли власну помсту

рахунки з тими, хто їх скривдив. Вірш 36 краще перекласти:

народ».

самозахисту.

Господь контролює в цьому житті все. навіть трагедії

цього життя – коли людей ранять або коли вони помира-

ють – все це трапляється відповідно до Його волі. Пророк

амос запитував:

Чи впаде на землі пташка в сітку, як немає сільця?

Чи підійметься сітка з землі, як нічого не зловить?

Чи в місті засурмлять у сурму, а народ не тремтітиме?

Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив? (амоса 3:5, 6).

У своєму оплакуванні запитував Єремія:

Хто то скаже – і станеться це, як Господь того не наказав?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, –зле та добре? (Плач Єремії 3:37, 38).

ісус запевняє Своїх учнів: «Чи не два горобці продаються за гріш? а на землю із них ні один не впаде без волі

отця вашого» (матвія 10:29).

Господь – справжня новинна агенція на нашій планеті.

Цей світ насправді не управляється якимись політиками у Вашингтоні, москві, Лондоні чи Багдаді. Павло нагадує нам, що Бог «все впокорив… під ноги Йому (Христові), і

про те, що «на землі мир, у людях добра воля» (Луки 2:14), і оскільки ми радіємо миром, «що вищий від усякого розуму» (Филип’ян 4:7), то зображення Бога як нашого воїна може нас здивувати або й навіть нас розчарувати. Якщо християнство обіцяє мир, то навіщо говорити про війну?

мир, яким ми насолоджуємося, настає ціною крові, крові Єдинородного отцівського Сина. Для тих, що залишаються вірними ісусові аж до смерті, мир поєднаний із відчуттям справедливого вироку Господнім ворогам, які намагаються чинити

та виправдання: і сталась на небі війна:

воював та його

анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося

вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені.

і я почув гучний голос на небі, який говорив: «тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога,

і влада Христа Його,

бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і

ніч!

і вони його перемогли кров’ю агнця та словом свого засвідчення». (об’явлення 12:7-11).

і побачив я небо відкрите. і ось білий кінь, а той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і

Правдивий, і Він справедливо судить і воює.

віссон, їхали вслід за ним на білих конях. а з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. і Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина

Вседержителя! і Він має на шаті й на стегнах Своїх написане

ймення: «Цар над царями, і Господь над панами». (об’явлення 19:11-16).

Павло попереджує нас, що

сатани (ефесян 6:12). наша найбільша помилка полягає в тому, що ми дивимося на життя, як

віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше

Свою

Йому праведним, і виправдувати

(римлян 3:25, 26).

ізраї-

леві про великі речі, які Він учинив для нього, і закликала до радісної, слухняної відповіді. «Приложіть свої серця

до всіх тих слів», – сказав мойсей.

справою серця. Божі слова

ними чи недієвими.

що гора нево була горою

гнів до ізраїльтян?

помилково, навіть зухвало, думав, що він відповідав за піклування про ізраїль? Псалмоспівець поклав

частину

за мойсея на

ретельними

чином наказами та погрозами, але щоб

раїлевих синів Мойсей, чоловік Божий, перед своєю смертю, Йосип Флавій також писав: «В

днів (мойсей) зачитав поему, яку він склав у гекзаметрі (шість тактів на рядок), що містила передбачення майбутніх подій, які сталися або стаються так, як це передбачив мойсей»72. можливо, Йосип згадує попередню пісню мойсея, але його слова стосуються також цього благословення, яке мойсей промовив теж у поетичній формі. Деякі вчені не погоджуються з Йосипом, наполягаючи на тому, що мойсей ніяк не міг промовляти такі благословення. Чому?

1. Здається, що мойсей розташовує територію Дана на півночі

72Josephus, Antiquities IV, 8, 44, as quoted in Josephus: The Essential Writings, edited by Paul L. Meier (Grand Rapids: Kregel Publications, 1988), p. 74.

шуї 19:40-48). Дан не переселився на північ, аж доки не минуло принаймні два покоління

після смерті мойсея (Єгошуї 18:1-31).

2. розширене благословення, промовлене мойсеєм до Єфрема і манасії (вірші 13-17) передбачає час, коли ці двоє племен будуть мати велику політичну владу. а цього не сталося до часу суддів.

3. мойсей не згадав Симеона взагалі, хоча плем’я Симеона ще мало помітне існування за життя м ойсея (Числа 26:12-14). Критики роблять висновок, що це благословення мусив промовити хтось інший вже після поглинання Симеона Юдою.

Спільним знаменником у запереченнях критиків є

те, що мойсей не міг передбачити майбутнього, і якщо це слова не Мойсея, то вони – правдиві. але коли говорив мойсей, то він був «проваджений Духом Святим» (2 Петра 1:21). оскільки Бог – Господь майбутнього, як і теперішнього, то будь-яке заперечення мойсеєвого авторства цього розділу тихенько щезає.

точно так як ісак (Буття 27:27-40) і Яків (Буття 48:15, 16; 49:1-28) перед смертю промовляли благословення своїм синам, то так само й мойсей зібрав ізраїлеві племена перед смертю і проголосив їм свої

Вірш 1-ий називає мойсея «чоловік Божий» – такий

титул Писання дає ще Самуїлові (1 Царів 12:22), Шемаї (1 Царів 12:22), іллі (1 Царів 17:18) і Єлисеєві (2 Царів 4:7, 9, 16), а також неназваним посланцям і пророкам (Суддів 13:6, 8; 1 Самуїлова 2:27; 1 Царів 13:1, 8). Цей вислів нагадує нам про те, що пророк – Божа людина. Він виконує накази, і його завдання – передати

Боже послання. Які б нагороди

житті – що є

4Дав

– Я є» (івана 8:56, 58). Чи дивно лунає для вас те, що мойсей

чальники періодично роблять так само

8А про Левія сказав:

«Твій туммім і твій урім –

для чоловіка святого Твого,

що його Ти був випробував у Массі, що суперечку з ним мав над водою Меріви,

9що каже про батька свого та про матір свою:

«Не бачив тебе»,

братів своїх не пізнає, і не знає синів своїх, –бо додержують слова Твого, і вони заповіту Твого стережуть.

10Навчають вони про права Твої Якова, а про Закона Твойого – Ізраїля,

приносять кадило Тобі

та на жертівник Твій цілопалення.

11Поблагослови його силу, о Господи,

Поламай стегна тим, що стають проти нього, –та ненависть мають на нього, щоб більш не повстали вони!»

Здається, що мойсеєве благословення на Рувима припускає те, що це плем’я ставало все меншим

утискували рувима та інших ізраїльтян, що проживали на

тому березі річки (Суддів 10:6-8; 1 Самуїлова 11:1-3; 2 Царів 1:1). мойсеєві слова передбачали рувимове неспокійне майбутнє і обіцяли, що його плем’я не зникне повністю.

Здається, що мойсеєві слова також відлунюють те пророче слово, яке про свого найстаршого сина промовляв Яків:

рувиме, – ти мій перворідний, моя міць і

верх ти могутности! ти пінився був, як вода, – та не втримаєшся, бо

ти піднявся! (Буття 49:3, 4).

Хоча рувим був старшим братом, він втратив будьяку надію на сімейний

(Буття 35:22).

вали його благаннями пощадити Йосипа (37:21-30), а його батько відкинув його щедру, але безрозсудну пропозицію віддати своїх синів, як заставу задля того, аби Веніямин

пішов до Єгипту (42:37, 38). рувимове плем’я в історії ізраїлю ледь згадується. З рувима не вийшов жоден суддя, жоден цар, жоден пророк. мойсей взагалі не згадав Симеона. Яків передбачав, що він

ніж на половину – з 59 300 до 22 200 (Числа 1:23; 26:14).

Після переходу річки

мінну ідентичність.

наймогутніший ворог Юди

у південно-західному кутку краю, уздовж середземноморського узбережжя.

Филистимляни в їхніх містах-державах ашкелоні, аш-

доді, екроні, Ґазі і Ґаті виявилися тими,

шкуляв Юді, Данові і Єфремові (Суддів 13:1; 1 Самуїлова 4:1-11; 13:19-21; 17:1-11). мойсеєва молитва очікувала

землі» (Буття 26:4). Деякі коментатори

єві слова виконаються

коли Господь ісус «Лев, що

племени

(об’явлення 5:5), зодягнеться в людську плоть і власними руками відстоїть нашу справу і здобуде нашу перемогу проти ворога страшнішого, ніж филистимляни. У тому сенсі мойсей буде повторювати благословення Якова: не відійметься берло від Юди, ані з його

біля масси та мериви (Вихід 17:1-7; Числа 20:1-13), мойсей сказав, що на тих

вічного священства за те, що він запалився для Бога свого, і очистив ізраїлевих синів» (Числа 25:11, 13).

мойсей обіцяє, що Господь буде використовувати левитів для навчання ізраїлю про Його волю, а також для того, щоб підносити за ізраїль молитви і жертви. Левити були відповідальні за утримування скинії і ковчегу заповіту,

то відповідь була «так». оскільки первосвященик представляв Господа своєму народові, а народ – його Господу, то через ці камінці Господь таким само визначеним чином надаватиме Свої відповіді (Числа 27:21; 1 Самуїлова 23:9-12).

12Про

13А про Йосипа він сказав:

ними буде колоти народи всі разом,

аж до кінців землі, а вони – міріяди Єфремові, а вони Манасіїні – тисячі».

тепер мойсеєве благословення звертається до трьох племен, що походять від улюбленої дружини Якова, рахілі.

Веніямин, ім’я якого означає «син моєї правиці», приніс у життя свого батька гірко-солодку радість – Яків радів з народження свого другого сина від улюбленої дружини, але оплакував її смерть у дітородженні (Буття 35:16-20). оскільки Веніямин був його наймолодшим сином, і після того, як Йосипа було із сім’ї забрано, його єдиним сином

від рахілі, Яків мав особливу прихильність до Веніямина і виявляв щодо нього сильний захист (Буття 42:4, 38; 44:2034). мойсеєва фраза «в раменах

батька,

Край. Веніяминова територія лежатиме в долині між двома «раменами»

пасмами Юдеї і Єфрема. Єрусалимська Біблія наводить такий переклад: «Всевишній день

синів, Єфрема і манасію,

своїх благословень (Буття 48:15-22) і даючи їм повний статус племен нарівні з їхніми дядьками. мойсеєва обітниця про родючість і силу відлунює те благословення, яке Яків промовив Йосипові:

Йосип – вітка родюча, вітка родючая над джерелом, її віття по муру спинається.

і огірчили його та з луку стріляли, і зненавиділи були стрільці його.

та зостався міцним його лук, і стали пружні рамена

його рук, –

від рук Сильного Якового, звідти Пастир, твердиня синів ізраїлевих.

Проси ти від Бога, свого отця, – і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього –

і Він благословить тебе благословенням небес, що на висоті, благословенням безодні, що долі лежить, благословеннями перс та утроби.

Благословення батька твого стали сильніші від благословення батьків моїх, –аж до пожаданих висот віковічних.

49:22-26).

південної Палестини була посушлива та кам’яниста, то ці двоє центральних племен були благословенні родючим ґрунтом і 630-700 міліметрами опадів на рік. Сьогодні ці центральні схили пагорбів вкриті садами. Єфрем насолоджувався політичним верховенством упродовж історії ізраїлю. З племені Єфрема були ісус навин (Числа 13:8) і Девора (Суддів 4:4, 5), а Гедеон (Єгошуї 17:2; Суддів 6:11) і Їфтах (Суддів 11:1)

ташовано ковчег

12:25), а через півстоліття омрі переніс столицю в Самарію – у гори манасії (1 Царів 16:23, 24). «міріяди» і «тисячі» з вірша 17 – зазвичай були військовими підрозділами. Йосипові було снилося, що одного дня його брати перед ним поклоняться (Буття 37:5-11). У той час його брати за це його ненавиділи, а батько його

18А про Завулона сказав:

«Радій, Завулоне, як будеш виходити, і ти, Іссахаре, у наметах своїх!

19Вони кличуть народи на гори,

приносять там праведні жертви, бо будуть вони споживати достаток морський

та скарби, зариті в піску».

20А про Ґада сказав:

«Благословенний, хто Ґада розширює!

Він ліг, як левиця, і жере рам’я й череп.

21Забезпечив він частку для себе, бо там частка прихована від Праводавця, і прийшов із головами народу, виконав

22А на Дана сказав:

Яковові благословення також зазначали відмінність між двома племенами:

Завулон буде мешкать над берегом морським, над берегом тим, де стають кораблі, а границя його – до Сидону.

іссахар – то костистий осел, що лежить між кошарами.

і побачив він спокій, що добрий, та землю, що стала приємна, і він нахилив свої плечі, щоб нести, і став працювать

податок. (Буття 49:13-15).

іссахар пізніше

через фінікійський порт Сидон. «Скарби,

особливо

лицарі

щитом та списом. а їхні обличчя – то обличчя лев’ячі, а щодо швидкости – вони були, як сарни на горах» (1 Хронік 12:8). Їхні вчинки виявили, як виконалися слова Якова про Ґада:

прийнятним

пророків переслідували. Та Єгу знищив усі залишки сім’ї Ахава і захистив у Краї Господніх пророків (1 Царів 19:16, 17; 2 Царів 9:1 – 10:36).

Мойсей називає Дана левчуком, який постає із Башану не через те, що Дан колись буде в Башані жити, а через те, що Башан був тією місцевістю, де жили леви. Слово, яке NIV перекладає як «Башан», можна також перекласти словами «змій» або «гадюка» – Яків був передбачив:

Дан буде вужем при дорозі, змією отруйливою при шляху, що п’яти коневі кусає, і його верхівець позад себе впаде. (Буття 49:17).

Проте на початку історії, особливо на початку періоду суддів, коли вони не могли витиснути з середземноморського узбережжя филистимлян, Дан намагався уникнути укусу гадюки, а не нанести його.

Яків був також обіцяв, що Дан «буде судить свій народ» (Буття 49:16). Самсон, найколоритніший суддя Ізраїлю, був з племені Дана (Суддів 13:1-16:31). Його суддівство

мало в собі певну підступність, як і наступне переселення Дана до своєї нової північної домівки (Суддів 18:1-31). Нефталим отримав найпівнічнішу землю в Ізраїлі

будуть мати стільки оливкової олії, що бродитимуть нею.

небо його сипле краплями росу.

29Ти блаженний, Ізраїлю!

Який інший народ, якого спасає Господь, як тебе?

Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї величности. І будуть твої вороги при тобі упокорюватись,

Мойсей завершив свої благословення на племена, славлячи Господа за Його

раїль і

Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, –

бо Він запалився від гніву: із ніздер Його бухнув дим, з Його ж уст – пожирущий огонь, і жар запалився від Нього!

Він небо простяг – і спустився, а хмара густа під ногами Його.

Усівся Він

17 (18):9-11).

Через декілька сотень років пророк Даниїл промовив:

(Матвія 26:64).

Він – Бог щедрий на благословення.

ше. На стародавньому Близькому

одна

здобувала перемогу над іншою, коли керівник сторони, що програла, виявляв повну капітуляцію, то генералпереможець ставив свою ногу на шию переможеного. Саме життя того, хто програв, і життя його воїнів перебувало цілковито в руках переможця.

Пізніше історія виявить, що Ізраїль рідко здобував такі вражаючі перемоги над своїми ворогами, але це була провина Ізраїлю, а

рівнину долини Єрихону, пальмового міста аж до Цоару.

та туди не перейдеш». Гора, яку традиційно вважають горою

від Господа. Запрошуючи Мойсея

виявив до цього

ще

один, останній вчинок доброти. Але, можливо, в цьому

було щось навіть більше. Біблійний припис, як і пізніший римський закон, передбачав, що

включив Мойсея у список віруючих Старозаповітної ери: Авеля, Еноха, Ноя, Авраама, Ісака, Якова, Йосипа та багатьох інших. «Усі вони повмирали за вірою», – пише письменник. (Вони не одержали обітниць), але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що «вони на землі чужаниці й приходьки»… Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й

не соромиться їх, щоб

його, і

день, та й покінчилися

Мойсеєм.

Спитайтеся в будь-яких десяти людей, яких ви знаєте, і дев’ять з них, можливо, дадуть відповідь, що прожити вони хотіли би радше панами, а не слугами. Гріх учинив

нашу природу, за влучним висловом Лютера, «глибоко

викривленою», 73 і таким чином ми хочемо, аби не ми служили іншим людям, а вони – нам. Але наш Господь

Ісус перевизначив те, що саме

великим

світу ніким, – Він, «прийнявши вигляд

Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Филип’ян 2:6-8).

Остання міра довгого життя Мойсея полягала в тому, що він був Господнім слугою. Мойсей перебував у доброму товаристві. Авраам (Буття 26:24), Ісус Навин (Єгошуї 24:29), Давид (2 Самуїлова 7:5), пророки (2 Царів 9:7) і Павло (Римлян 1:1) теж називалися слугами Господніми.

Незрозуміло, чи ми повинні читати «Він поховав його» чи «Був похований він». Дехто висловив припущення, що Мойсея поховав Сам Господь

73Luther’s Works, Vol. 25, p. 291.

то Господь для похорону

тіла відправив Михаїла, але диявол

на тіло власні претензії. Принаймні

додає, що Мойсеєве тіло пізніше було

2:11,

який у Біблії розташований під номером 89 (90) і, ймовірніше за все, смерть, яку він описує, як типовий досвід усіх людей, була тим, що він зазнав особисто також:

Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: «Вернітеся, людські сини!»

Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає: уранці вона розцвітає й росте, –а на вечір зів’яне та сохне! Дні літ наших – у них сімдесят літ, а при силах – вісімдесят літ, і гордощі їхні – страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо... (Псалом 89 (90):3, 5, 6, 10).

наану (Вихід 7:7; Дії 7:30-33). Хоча він прожив набагато довше ніж інші люди того часу, його

фізична сила – неослаблена. Чи

але неправдоподібно. Сумнівно, що Мойсей, будучи

віршах цієї

і християнських, погоджуються,

Навин

Мойсеєвого.

бо Мойсей

чинив на очах усього Ізраїля. Завершальна епітафія наводить дві причини про те, чому Мойсеєва служба не мала паралелей в історії Ізраїлю.

Мойсеєва служба була унікальна, бо він насолоджувався ближчими взаєминами з Господом, ніж будь-який інший Старозаповітний пророк до нього або після нього. Господь пояснював Мойсеєві і Ааронові:

Якщо буде між вами пророк, то Я, Господь, дамся пізнати в видінні йому, у сні говорити з ним буду. Не так раб мій Мойсей: у всім домі Моїм він довірений! Говорю Я з ним уста до уст, а не видінням і не загадками, і Образ Господа він оглядає (Числа 12:6-8).

Хоча Ілля чув «лагідний голос» Господа (1 Царів 19:12-18), а Єзекіїль бачив невимовну велич Господа (Єзекіїля 1:4-28), жоден інший пророк не міг заявити те, що заявляв Мойсей: «Говорив Господь до

розгортається, він

не востаннє. Через 1400 років він та Ілля прийшли, аби стояти у славетному сяйві

поряд із Ісусом на горі в Галілеї. Коли Петро, Яків та Іван подивилися, то Ісус преобразився перед ними, а Мойсей і Ілля «говорили про кінець Його, який в Єрусалимі

докінчити» (Луки 9:31). Мойсей, великий законодавець, і Ілля, відважний пророк, озвучили

спастися, виконуючи закони. Вони можуть спастися

через досконалого Замінника, який

цями, виконав кожен закон, який не вдалося виконати нам, і помер, аби принести викупну жертву за кожен раз, коли того не вдавалося зробити нам.

Письменник до євреїв зображує Мойсеєву кар’єру, якою б великою вона не була, у належній перспективі:

Гідний Він (Ісус) вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім… І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було. Христос же, як

Archer, Gleason L., Jr. A Survey of Old Testament Introduction. Chicago: Moody Press, 1974.

Boadt, Lawrence. Reading the Old Testament, and Introduction. New York: Paulist Press, 1984.

Carmody, John, Denise Lardner Carmody, and Robert L.Cohn. Exploring the Hebrew Bible. Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice Hall, 1988.

Craigie, Peter C. The Book of Deuteronomy. Grand Rapids: Eerdmans, 1976.

Donin, Hayim Halevy. To Be a Jew: A Guide to Jewish Observance in Contemporary Life. New York: Basic Books, Inc., 1972.

Gaebelein, Frank E., editor. The Expositor’s Bible Commentary. Vol. 1. Grand Rapids: Zondervan, 1979.

Hertzberg, Arthur, editor. Judaism. New York: George Braziller, 1962.

Hoerber, Robert G., editor. Concordia Self-Study Bible: New International Version. St. Louis: Concordia, 1986.

Hummel, Horace D. The Word Becoming Flesh. St. Louis: Concordia, 1979.

Keil, C. F., and F. Detzlisch. Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 1, The Pentateuch. Grand Rapids: Eerdmans, reprinted 1973.

Kretzmann, Paul E. Popular Commentary of the Bible. Old Testament, Vol. 1. St. Louis: Concordia, 1923.

Luther, Martin. Luther’s Works . Edited by Yaroslav Pelikan and Helmut T. Lehmann. American Edition. Vol. 9.

St. Louis: Concordia Publishing House; Philadelphia: Fortress Press, 1955-1986.

Lutheran Worship . Prepared by The Commission on Worship of the Lutheran Church-Missouri Synod. St. Louis: Concordia Publishing House, 1982.

Maier, Paul L. Josephus: The Essential Writings. Grand Rapids: Kregel Publications, 1988.

Mayes, A. D. H. Deuteronomy. Grand Rapids: Eerdmans, 1979.

Mendenhall, George E. “Covenant Forms in Israelite Tradition” in The Biblical Archeologist 17:3 (May 1954), pp. 50-76.

Miller, J. Maxwell, and John H. Hayes. A History of Ancient Israel and Judah . Philadelphia: The Westminster Press, 1986.

Pritchared, James B., editor. The Ancient Near East: An Anthology of Texts and Pictures. Princeton University Press, 1958.

Rad, Gerhard von. Deuteronomy, a Commentary . Philadelphia: The Westminster Press, 1966.

Ridderbos, Jan. Bible Student Commentary: Deuteronomy. Translated by Ed M. van der Maas. Grand Rapids: Zondervan, 1984.

Roehrs, Walter R., and Martin H. Franzmann. Concordia Self-Study Commentary. St. Louis: Concordia, 1979.

Sandmel, Samuel, editor. The New English Bible with the Apocrypha: Oxford Study Edition. New York: Oxford University Press, 1976.

Thompson, J. A. Deuteronomy: An Introduction and Commentary. Leicester, England: Inter-Varsity Press, 1974.

Whiston, William, editor. The Works of Josephus. Lynn, Massachusetts: Hendrikson Publishers, 1980.

Young, Edward J. An Introduction to the Old Testament. Grand Rapids: Eerdmans, 1964.