Issuu on Google+


Дніпропетровський художній музей

Володимир Бублик

Січеслав 2010


][2007

1950

5


Володимир Григорович Бублик народився 27 вересня 1950 року в місті Запоріжжі. Батьки його працювали на запорізькому абразивному заводі, та дошкільне дитинство Володі минуло із дідусем Антоном та бабусею Євдокією в селі Юрківка Запорізької області. Дідусь працював сільським ковалем і часто брав онука до себе на роботу, де він із цікавістю спостерігав за магією ковальської майстерності й, певно, тут зародилась любов до малювання, до творення. Село Юрківка з його чудовими пагорбами, безкраїми степами, річкою Конкою, на яку Володя з дідусем ранесенько, до схід сонця, ходили рибалити, назавжди залишились чистими, яскравими спогадами дитинства.       В шкільні роки захоплення малюванням поглибилося, та батько до цього ставився негативно, і Володя потай від тата, за підтримки мами, відвідував ізостудію при Будинку піонерів.       По закінченню середньої загально-освітної трудової політехнічної школи № 4 з виробничим навчанням у 1966 році, проти волі тата Володимир поступає до Дніпропетровського художнього училища. Без матеріальної підтримки батька, він настирливо навчався в групі Віктора Семеновича Загубибатька, водночас відвідував студію малювання Станіслава Саввича Черевка, який з часом стає його старшим другом.       У червні 1970 року Володимир закінчує Дніпропетровське художнє училище, захистивши на відмінно дипломну композицію “Спомин”. Наступного дня, 28 червня 1970 року, після випускного вечора в училищі, Володимир призивається до війська. Після демобілізації до 1990 року працює в різних організаціях художником-оформлювачем. З 90-х – і до кінця життя – викладає у Дніпропетровському художньому училищі /нині театрально-художній коледж/.       1973 року Володимир одружується. Невдовзі народжується син Олег. Сімейне життя, турботи, заробіток. Жилмасив “Тополя”, третій поверх... І літні подорожжі з сином та друзями – Віталієм Старченком і його сином Романом, Михайлом Кудрявцевим, на човнах по Ворсклі, Пслу та Орілі. Постійно сім’єю відвідує в Юрківці бабусю Дуню, діда Антона, до якого Володя з любов’ю звертався Антон Сергійович. Враження від поїздок втілювалися в малюнки, поезії, літературні нариси про діда Антона, про сільське життя...       Мандри продовжувались... В 90-х – на береги Дніпра в Придніпровську, в Чаплі, до Огріньських далеких балок – літо, зима, осінь, із ночівкою, кулішем на ватрі, з друзями, зі студентами – своїми учнями. «Великі» мандри Орільскими степами – Царичанка, Турове /в гостях у Володимира Лободи/, Бабайківка, Кущівка, Преображенка, Семенівка, Юр’ївка, Ненадівка – втрьох – Володимир, Анатолій Сологуб, Сергій Алієв-Ковика.        А місто? Сирий, темний підвал на “карлалібкнехта”. Там і різались гравюри, рубались скульптури, створювались кераміка, живопис. Скільки було розмов, суперечок... Чай, кава, горілка, смажена риба. Безсонні ночі, наповнені поезією, працею, спілкуванням.       …Володимир відчував діалог, що виникає між майстром та матеріалом, розумів відмінність матеріалів, їх самоцінність, поважав опір матеріалу, його неприборканість. І це – чи будуючи хату, чи саджаючи яблуню або виноград, чи рубаючи з дерева скульптуру, а чи ліплячи дитячі забавлянки з глини.    З глиною – вода, гончарне коло, піч, жар – очікування – коли вже, щоби в руки взяти? А були ще й пошуки глин на схилах балок.       З фарбою – як розкішно замішував її, які неочікувані дивні кольори спалахували на полотнах. Любив на дотик фактурний аркуш паперу і не боявся гри відкритих, дзвінких анілінів на білому.       Природне розуміння матеріалу сприяло формуванню того, що в народі називають “золоті руки”. Рубаючи скульптуру, саме – рубаючи сокирою, – міг мимохідь наробити ужиткового начиння – і ночви, і дошки кухонні, ковбаньки і полички, і виходили не підробки: ніби старе, – не загравання “під народне”, а живі потужні речі, які живуть і дотепер у господарстві друзів, сусідів.       Гравюра на дереві, на металі – важкі трудомісткі техніки, і саме їх він полюбляв. Радість перших відбитків, тремтіння, розчарування, знов фарба, знов тиснути, знов, знов...  А заготовку для гравюри, а сам інструмент? Які він робив красиві, цікаві “рукоятті” для ножів, стамесок, сокир. Руки майстра...       Сотні його художніх фотографій, – матеріал, який він відчув, бачив глибину чорного та сяяння світла і сприймав тільки чорно-білу світлину.       І слово. Аркуші поезій, артистично писаних... саме написання, розмахи олівця, – було художнім актом і ставалось будь-коли: вночі, вдень, на світанку.       Високий берег Дніпра на Старій Огріні, захід сонця, – як він зачаровувався золотом очеретів, ультрамарином вод! Далекі огріньські балки, столітні дуби; нічний куліш, прохолода і зоряне небо – от тоді він дихав на повні груди...       А зимові блукання по льоду вздовж берегів Дніпра – кілометри – та радість білого, чистого, незайманого світу навколо...     Останні роки Володимир постійно йшов: далі й далі, від “городського” – незатишного середовища, від комфорту та штучності бетону. Село Йосипівка на березі Орілі, омріяна хата, де все зроблено своїми руками, наповнена творами, назбираним, порятованим старожитним начиннями. Складний, болючий шлях, та йшов до правдивого – на землі – життя, до справжнього себе. Йшов до тих яблунь, які так любив саджати, ростити, до тої води, крижаної з колодязя, до Орільських золотих берегів… С. Алієв-Ковика Дніпро 2007-2010

7


]

8

[

графіка


старе місто /Серія/ 1991 Дереворіз 19х23

9


юрківка/сонце/ 1994 Папір, туш 20х30

10


автопортрет 1993 Дереворит 9х8

юрківка 1994 Папір, туш 19х28

11


Братчик /Серія/ 1993 Дереворіз

12


13


14


січеслав /Серія/ 1991 Дереворіз

15


начерки 1990 Папір, олівець

16


шабаш /Серія/ 1991 Дереворіз

17


в степу 1991 Папір, олівець 15,5х24,5

юрківка/ніч/ 1991 Папір, олівець 21х30

18


тополя 1991 Папір, туш 24,5х15,5


метаморфози степу /Серія/ 1994 Дереворіз

20


21


метаморфози степу/Серія/ 1994 Дереворіз 27х19


начерк 1994 Папір, олівець 18,5х13


хвілозопи /Серія/ 2004 Дереворит

25


Полудень 2004 Суха голка

26


на дніпрі /Серія/ 2001 Суха голка, анілін

27


]

[

живопис

оголена 2003 П.,о. 87х127


приборкування 2003 П.,о. 80х85

30


степові метаморфози 1999 П.,о. 111х86

31


Оголена 2001 П.,о. 66,5х100

32


Степові річки. ворскла 2001 П.,о. 80х85 Збірка Ю.Кулика

Пороги /із серії/ 2003 П.,о. 61х81

33


Пороги /із серії/ 2003 П.,о. 61х81

Степові річки. Конка 2001 П.,о. 91х111,5

34


Вбивство півня 2001 П.,о. 103х86

35


Вершник 2001 П.,о. 120х85

36


Пороги /із серії/ 2003 П.,о. 61х83

оглена 2001 П.,о. 88,5х102

37


Мамай 2002 П.,о. 97х88,5

38

Захід у степу 2002 П.,о. 62х83 →


Пороги /із серії/ 2003 П.,о. 61х83

Пороги /із серії/ 2003 П.,о. 61х83

40


Вершник у степу 2001 П.,о. 120х83

41


Старе місто 2002 П.,о. 70х90 ←

половиця 1991 Папір, олівець 21х29,5

43


глечики 2001 Папір,туш. 21х30 ←

натюрморт 2001 П.,о. 67х105,5

глечик 1999 глина, гончарний круг h-10


натюрморт 2001 П.,о. 90х88

46

с. алієв-ковика 1995 П.,о. 48,5х80 →


47


юрій кулик 2001 П.,о. 80х70 Збірка Ю.Кулика

48


старе місто 2006 П.,о. 72х91,5

мамай 1997 П.,о. 85х61

49


мамай 2002 П.,о. 100х80

50

Конка.Вербички 2002 П.,о. 91х88,5 →


світлана 1995 П.,о. 75х44,5

52

Портрет С.Алієва-молодшого 2001 П.,о. 76,5х76,5


анатолій сологуб 2001 П.,о. 84х65

53


Портрет Сина олега 1998 П.,о. 76,5х54,5

54

Придніпровськ.Винниця 2002 П.,о. 64х98 →


55


Придніпровськ.Винниця 2002 П.,о. 64х98

56


машкара 2003 Глина, обжиг 21х15

володимир лобода 1996 К.,о. 55х43

57


портрет невідомого 2002 П.,о. 100х70

58

катерина 1997 П.,о. 70х48


Старе місто 2006 П.,о. 70,5х91

59


вої /Серія/ 1996 Дерево

60


]

[

скульптура

вої /Серія/ 1996 Дерево

61


вої /Серія/ 1996 Дерево

торс 1997 Дерево h-54


постать 1998 Глина, обжиг h-18


мати 1995 Дерево h-31

64

замислена 1995 Дерево h-28

скорбота 1995 Дерево h-32


пихатий 1997 Дерево h-28

очікування 1997 Дерево h-27

65


свічник 1998 Глина, обжиг h-19

машкара 1998 Глина, обжиг h-13


машкара 1998 Глина, обжиг h-16

машкара 1998 Глина, обжиг h-20


дошка вжиткова 2003 Дерево, дуб 24х34


Творче життя Володимира Бублика в останнє двадцятиріччя – спонтанний, але тривалий бунт проти злежаних почуттів і замаринованого погляду на речі яскраво небуденні. Враження таке, ніби він дивився на сонце, спонуканий жвавою інтуїцією, а не вивіреною прагматичною концепцією, намагаючись збагнути, що твориться на Сонці, Деміургові земного раю та пекла. Обпікав, напружував зір, прагнув зафіксувати кожен спалах світила. Інколи від цього споглядання темніло в очах до непритомності, а спалахи рефлексував мозок, і в ці моменти Володимир був нестерпним – маючи ніжну поетичну душу, обсіяну колючками захисту від реакцій оточення на його діяння, міг образити найближчих людей... і гасив рефлексії алкоголем...    Степовик із карими очима, що так всотували світло, останні півтора десятки років Володимир жив і працював у темному, холодному підвалі, який лише із сумною іронією можна було назвати художньою майстернею. Тим дивнішою здається кольорова напруга його полотен, переважно написаних у цьому непридатному ані для нормального життя, ані для творчого натхнення приміщенні. Він прагнув простору і сяйва, тому в останні роки життя придбав стареньку хату під стріхою у приорільському селі Йосипівці. Це придбання навіяло сподівання на довге життя і стимулювало до оптимістичних творчих перспектив: мріяв побудувати кузню, щоби до малярства та скульптури долучити художнє ковальство. Навіть в останній похмуро-осінній день життя (помер від інфаркту), щойно зійшовши з потягу в Йосипівці, надіслав другу Алієву-Ковиці дивну «есемеску»: «Сергію, рай!»...    Але й у міському пеклі Володимир знаходив островки раю. Існування цих островків у певній мірі залежало від людей, з якими його звела доля, особливо – від вчителів. У художньому училищі йому пощастило бути учнем Віктора Загубибатька, чудового педагога і знавця національної історії. В процесі навчання Володимир також познайомився зі Станіславом Черевком. І Загубибатько, і Черевко у свій час були учнями та послідовниками блискучого живописця Якова Калашника. Вивчення малярських принципів Калашника, зачарування колоьровою симфонією його картин мали плідні наслідки в освоєнні Володимиром «малярського раю».    Та гадаю, невтомне сходження на творчу Голгофу Володимира почалося у другій половині 80-х років, на яку випало кардинальне переосмислення ним сенсу життя і зречення від банального заробітчанства на ідіотській ниві художнього оформлення безглуздих «планов партии - планов народа» (працював у художньо-оформлювальному комбінаті). На цей же час припадає його зближення з Володимиром Лободою – художником, позбавленим будь-яких комплексів і непохитно переконаним у своїй геніальності. Я далекий від думки, що Лобода «заразив» когось такою ж переконаністю, проте його приклад викликав у Володимира Бублика почуття поваги до свого хисту, збив із нього кайдани скутості. Окрім того, обізнаний в питаннях світового і національного мистецтва, своїми «проповідями» Лобода зорієнтував Володимира на вибір стилістичного коду. Вертикаль коду – барочна експресія козацької фольклорної образотворчості, горизонталь – авангардно-індивідуалістичне трактування сучасного естетичного апокаліпсису, «вибухів на сонці», від спостережень за якими тьмариться зір у багатьох художників... Здавалося б, явища далеко не споріднені, але саме тому вони – вертикаль і горизонталь, що утворюють систему координат із визначеною точкою, яка є індивідуальним стилем Володимира Бублика. Що ж до формування манери живопису то, здається, задатки його лежали в уже згаданій чималій, дещо «фовістичній» інтуїції Володимира, в підвищеному барвосприйнятті та природній експресивності характеру. Окрім того, важливим фактором, який вплинув на стилістику та манеру, було невтомне вивчення фольклорних форм образотворчості, про що свідчать альбомні замальовки, аплікації, витинанки, зразки декоративного різьблення по дереву, світлини, виконані Володимиром.    Народна естетика, закладена у вертикаль стилістики Бублика, спрямовувала до розуміння символіки і знаковості форми, кольору, тону та умовностей структури ілюзорного простору картинної площини, в якій вони поєднуються в одне ціле на підставах особистісного, неповторного бачення художнього образу з позицій сучасності та глибинної традиції. Поєднання модернового, фольклорного та індивідуального в образну цільність – завдання не з простих, але Володимиру у більшості творів це вдавалося. Вдавалося, бо жив в екзистенційних вимірах життя, яких не лякався, навпаки до них прагнув, поєднував, на перший погляд, діаметрально протилежні явища. Але чи не такі ж принципові підходи до образотворчості були ще на початку 20 ст. у Казиміра Малевича, засновника супрематизму та геометричного абстракціонізму? Певне, не зовсім «такі ж»: масштаб особистостей різний, мистецькі течії та напрямки створюють генії, та між невідомим Україні Бубликом і всесвітньовідомим Малевичем, яких розділяє майже століття, спільними є саме екзистенційні виміри, продиктовані кардинальними змінами у суспільному житті.    Творче мислення спрямовувало Володимира до тематичної цільності – до створення низки циклів «Степові річки», «Пороги», «Степові метаморфози» та інші, в яких він вдавався до алегоричних візій – образи річок чи, скажімо, порогів, втілювалися у певну алегорію. Цикли не замикаються на кокретньому виді творчості: вони преходять із графіки у малярство, з малярства – у скульптуру. Скульптури з дерева Володимир виконував зазвичай із утинків викорчуваних чи обрізаних міських дерев, передусім із акацій та береста, даючи загиблим від нещадної «зеленбудівської» пилки деревам друге, але вже художнє, життя. Ці скульптури нагадують прадавні сакральні та тотемні фігури, втілені в сучасні об'ємно-просторові форми.    У трактуванні форми, ритмічної експресії ліній та площин скульптура, малярство і графіка Володимира споріднені: станкові форми сприймаються монументально, образи є своєрідними накопичувачами духовної енергії автора, символами безкінечного буття, а значить і людських пристрастей. Щоби не вдаватися до здрібнення великої форми, яка несе в собі цілісний образ, у малярстві художник обмежив жанровість та сюжетику – переважають згадані тематичні цикли, краєвиди, портрети, у меншій кількості – «ню» та натюрморти. Немає в доробку багатофігурних композицій, тим паче, риторично-«розповідного» характеру – перед глядачем ніби розгортається щойно створений, «зліплений» світ, в якому ще не прижилися паразитичні речовомайнові «дрібниці», що призводять до конфліктних стосунків між людьми і природою. Його мистецький доробок – це той полишений «Рай», про який художник сигналізував Сергію в день переходу до Небесного Чистилища.    За життя Володимир мав лише дві персональні виставки – у Львівській картинній галереї та Дніпропетровському історичному музеї: це було на початку важкого творчого сходження. Довге мовчання закінчилося... за межею життя. Віталій СТАРЧЕНКО

69


світлини: Олексій Шпак, Юрій Кулик, Сергій Алієв-молодший



Catalog