InfoЛама - 5 (17) - червень/липень 2026 - June/July 2026

№5 (17) ЧЕРВЕНЬ — ЛИПЕНЬ 2026

Тема номеру

7 НАЙБІЛЬШИХ НЕБЕЗПЕК ЛІТА ДЛЯ ДИТИНИ ТА ЯК ВІД НИХ ЗАХИСТИТИСЯ FAQ

УСЕ, ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО АНТИДЕПРЕСАНТИ НОВИНИ

АННА БЕЗПАЛА НА КОНГРЕСІ ESPGHAN

МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я

ЯК ДОРОСЛІШАЮТЬ ДІТИ ІЗ РАС ТА ЯК ЇХ ПІДТРИМАТИ

Новини

АННА БЕЗПАЛА ВИСТУПИЛА З ДОПОВІДДЮ НА КОНГРЕСІ ESPGHAN

ЗМІСТ АННА БЕЗПАЛА ВИСТУПИЛА З ДОПОВІДДЮ НА КОНГРЕСІ ESPGHAN

3

7 НАЙБІЛЬШИХ НЕБЕЗПЕК ТЕПЛОГО СЕЗОНУ ДЛЯ ДІТЕЙ. ПОВНИЙ ГАЙД

6

ЯК ДОРОСЛІШАЮТЬ ДІТИ З РАС: ПОГЛЯД НЕЙРОПСИХОЛОГА

15

УСЕ, ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО АНТИДЕПРЕСАНТИ

19

Команда «InfoЛама» Олена Луцька — шеф-редакторка, засновниця та натхненниця бренду «Лама Лу», педіатриня, дитяча інфекціоністка Тетяна Логвиненко — головна редакторка, контент-маркетолог бренду «Лама Лу» Валерія Малова — дизай� нерка Контакти Олена Луцька, шеф-редакторка, Тетяна Логвиненко, головна редакторка — infolama.editor@gmail.com

Матеріали з позначкою «Партнерський� матеріал» розміщуються на правах реклами. Відповідальність за якість продукту чи послуги, а також достовірність інформації� про них несе рекламодавець. Позиція редакції� може не співпадати з думками авторів колонок.

26—27 червня у французькому місті Лілль відбувся щорічний конгрес ESPGHAN — Європейського товариства дитячої гастроентерології, гепатології та нутриціології. Лікарка «Лама Лу» Анна Безпала виступила з доповіддю в основній частині зустрічі. Ми цим пишаємося, і ось чому.

Що відбувається на конгресі ESPGHAN ESPGHAN — найбільш авторитетна європейська організація, що опікується питаннями здоров’я шлунково-кишкової системи та печінки, а також харчування дітей. Щороку учасники організації збираються разом, щоб обговорити актуальні питання галузі, поділитися відкриттями та напрацюваннями, окреслити нагальні проблеми та способи, які могли б принести рішення. Зустріч у червні стала вже 58-ю в історії товариства. Серед членів ESPGHAN є й українські фахівці. Вони доєднуються до конгресів. Існує два формати виступів на конгресі. Перший — стендова доповідь. Учасник представляє постер з інформацією про свою роботу на

3

Анна Безпала про конгрес Ми попросили Анну розповісти про її виступ на конгресі та поділитися кількома тезами з її роботи. Далі — пряма мова.

Трохи більше місяця тому я стояла на сцені в Ліллі й розповідала колегам з усієї Європи про те, що для мене почалося з дуже конкретних дітей, яких я спостерігаю — дітей з рідкісними захворюваннями печінки. У дітей із хронічними хворобами печінки ми звикли дивитися на аналізи, а от про м’язи багато хто не думає. Хоча саме м’язова маса часто визначає, як дитина переносить хворобу, наскільки легко хворіє інфекціями, наскільки взагалі енергійною і «живою» почувається день у день. одному із стендів, що розміщуються у холі. Він також проводить там невеликі сесії, де розповідає зацікавленим колегам про дослідження. Другий формат — усна доповідь. Таких виступів у програмі менше, ніж стендових доповідей. Анна Безпала мала два постери і усну доповідь. Чому ця подія важлива Виступ Анни у цьому форматі важливий для «Лама Лу» та української гастроентерології загалом. Робота на такому рівні говорить про те, що українська медицина є частиною світової, її внесок у турботу про здоров’я дітей важливий і визнаний. Крім того, українські лікарі, попри війну і пов’язані з нею труднощі, лишаються частиною великої спільноти науковців та практиків і

4

тримаються найновіших надбань світової доказової медицини.

Разом з колегами ми вирішили подивитись на це системно: порівняли дітей з різними автоімунними хворобами печінки та з хворобою Вільсона — і виміряли не тільки печінку, а й тіло цілком.

Втрата м’язової маси трапляється у дітей з цими хворобами у 5—8 разів частіше, ніж у здорових однолітків. Але найцікавіше — не всі хвороби печінки «б’ють» по м’язах однаково. Найбільше страждають діти з так званими біліарними формами (коли уражені жовчні протоки) — там ризик найвищий. Що особливо важливо: це не пов’язано з тим, наскільки далеко зайшла хвороба чи наскільки виражений фіброз. Тобто річ не у «важкості» загалом, а саме в тому, який це тип хвороби. Окрема історія — хвороба Вільсона. Там усе навпаки: м’язи зберігаються, а от жирова тканина, навпаки, накопичується частіше, ніж в інших групах. Інша хвороба — інший сценарій. Тож у таких дітей варто регулярно оцінювати склад тіла, не чекаючи, поки м’язова маса зникне непомітно. Так ми зможемо ефективніше їх лікувати і підтримувати.

Для екосистеми «Лама Лу» знання та практична діяльність Анни складають вагому частину експертного напрямку. Адже дитяча гастроентерологія є одним із векторів наших зацікавлень та вмінь, котрий ми підтримуємо і розвиваємо. На базі «Лама Лу» сформовані можливості для діагностики, лікування та супроводу дітей із труднощами гастроентерологічного профілю, працює гастроентерологічний клуб Digestum, а тепер, з легкої руки Анни, наша експертиза представлена на рівні ESPGHAN.

5

На часі

7 НАЙБІЛЬШИХ НЕБЕЗПЕК ТЕПЛОГО СЕЗОНУ ДЛЯ ДІТЕЙ. ПОВНИЙ ГАЙД Літо та оксамитовий сезон початку осені — улюблений час для відпочинку. Але також період, коли небезпек навколо дитини багато. Маляті загрожують і сонце, і інфекції, і комарі, і водойми… Однак ми тут не для того, Вікторія Некряч, щоб лякати, а якраз навпаки. Разом з педіатриня та педіатринею та неонатологинею клінік неонатологиня «Лама Лу» Вікторією Некряч розібрали найбільші небезпеки теплого сезону, які загрожують малюкам, — і розповіли, що робити, щоб захиститися від них чи їхніх наслідків (бо вберегтися від усього неможливо, і це теж нормально).

ПЕРЕГРІВАННЯ Перегрівання у теплу пору року стається досить часто. Небезпечні і сонячний, і тепловий удар. Про перший говорять, коли від сонця перегрілася голова, а про тепловий — коли нагрівся весь організм, зокрема і без участі сонця.

6

Дитина може перегрітися навіть тоді, коли вдома є кондиціонер, прогулянки відбуваються у безпечні години, а маля п’є достатньо води чи отримує грудне молоко за потребою. Прогулянка у накритому візочку (наприклад, від пилюки чи кома-

рів) або з закритим чохлом, який мав би захищати від вітру, створює умови для перегрівання. Це одна з найчастіших небезпек літа. А малята першого року життя, до того ж, перегріваються швидше, бо їхній механізм регулювання температури ще розвивається. До перегрівання можуть призвести надто теплий одяг, брак рідини, прогулянки під сонцем без головного убору, перебування у задушливому жаркому приміщенні. Якщо дитина млява, її нудить, вона сильно пітніє, відчуває запаморочення, спрагу, а температура піднялася, йдеться про перегрівання. Відсутність поту, суха гаряча та червона шкіра, головний біль або запаморочення, сплутаність свідомості, нудота, блювота, судоми, прискорений пульс, непритомність, висока температура тіла (39—41°С) свідчать про тепловий удар. Щоб запобігти перегріванню, на прогулянці у візочку перевіряйте температуру та стан дитини. Для цього слід торкатися грудної клітки або потилиці і ділянки між лопатками. Якщо вони гарячі, дитині спекотно. І ніколи не можна залишати дитину саму в авто, навіть на кілька хвилин і навіть із відкритим вікном. Температура в салоні зростає надзвичайно швидко: за перші 10 хвилин на 10—20 градусів, навіть якщо на вулиці до 25°С. Якщо дитина будь-якого віку перегрілася, найперше, що треба зробити — негайно її охолодити. Можна занурити у холодну воду або облити чи обтерти і обдмухати вентилято-

ром. А потім викликати швидку допомогу. Особливо якщо свідомість дитини порушена, температура перевищує 40°C, є судоми, млявість, сплутаність свідомості, дитина не пісяє понад 8 годин чи її сеча концентрована, серцебиття та дихання прискорене. Можна також перенести дитину у тінь чи кондиціоноване приміщення, зняти одяг, що затримує тепло, а якщо дитина у свідомості, то поїти водою. Малят до року можна охолоджувати тільки водою кімнатної температури і не занурювати, а обтирати чи обливати водою. І годувати, якщо малюк на ГВ, чи поїти регідратаційним розчином. Щоб зрозуміти, чи вистачає дитині рідини, зручно орієнтуватися на те, як часто вона пісяє і якого кольору сеча. Діти до року мають пісяти 10—12 разів на добу, а старші — не рідше разу на 3—4 години. Якщо все так і відбувається, а сеча світло-жовта чи солом’яного кольору, зневоднення немає.

7

Якщо дитина перегрілася, не можна: ◆◆

давати жарознижувальні (парацетамол та ібупрофен неефективні), адже вони не впливають на терморегуляцію при перегріві,

◆◆ ◆◆

◆◆ ◆◆

давати воду силою — дитина може захлинутися, залишати дитину саму — стан може різко погіршитися, навіть якщо здається, що стало краще, накривати чи загортати дитину, обтирати спиртом, оцтом — це діє токсично та викликає опіки.

СОНЯЧНІ ОПІКИ Сонячні опіки, навіть невеликі за площею, у дітей можуть мати серйозні наслідки. Вони виникають при пошкодженні шкіри ультрафіолетом, переважно випромінюванням UVB. У дітей всі шари шкіри тонші, ніж у дорослих, тому зазнають опіків значно швидше. Якщо це стається часто, зростає ризик розвитку раку шкіри у майбутньому. Перша ознака опіку — почервоніння шкіри. До нього згодом приєднуються біль та печіння, шкіра стає гарячою на дотик, набрякає, а якщо випадок тяжкий, з’являються пухирі. Якщо опік глибокий чи великий за площею, можуть виникнути лихоманка, головний біль, нудота. Щоб захистити дитину від сонячних опіків, слід уникати сонця з 10.00 до 16.00, гуляти у тіні та вдягати на неї закритий одяг. Важливо дбати про питний режим. Дітям на ГВ варто часто пропонувати прикластися до грудей, а старшим — пити чисту воду. Важливо саме дати напій, а не спитати, чи дитина хоче пити, бо під час гри вона може не бажати відволікатися.

8

Дуже важливо захищати дитину засобами від UVA i UVB. Від 6 місяців до 3 років дітям можна використовувати тільки засоби на фізичних фільтрах (оксид цинку і діоксид титану). Після цього можна користуватися тими, що містять хімічні (мексорил, тиносорб, авобензон). На одну ділянку тіла потрібен крем у кількості, що відповідає смужкам, витиснутим із тюбика на вказівний та середній пальці. Наносити сонцезахисний засіб слід за 15— 30 хвилин до виходу на сонце. Повторювати нанесення треба кожні 2 години чи після плавання, витирання рушником чи якщо дитина

спітніє. Це слід робити, навіть якщо засіб марковано як водостійкий. Якщо дитина отримала опік, треба якомога швидше піти з відкритого сонця, прикласти прохолодний компрес, нанести зволожувальний крем чи гель алое вера, давати пити достатню кількість води. У випадку сильного болю можна дати парацетамол чи ібупрофен. Обов’язково зверніться до лікаря, якщо: ◆◆ опік становить понад 5% площі тіла дитини; ◆◆ дитина обпекла обличчя, шию, кисті, промежину, ділянку суглоба; ◆◆ присутні пухирі або ознаки інфекції (гній, почервоніння навколо опіка, лихоманка), ◆◆ дитині менше року.

Важливо подбати про захист очей. Дитині потрібні сонцезахисні окуляри. На них має бути позначка UV 400 — це означатиме 100% захисту від UVA- та UVB-променів. Позначка СЕ свідчитиме про наявність сертифікату європейської якості. Зважте на матеріал лінз. Полікарбонатні — хороший вибір, адже вони безпечні та стійкі до ударів. Не намагайтеся обрати найтемніші: це не означає кращий захист. Візьміть ті, що мають спокійний нейтральний відтінок (зелений, сірий, коричневий), не яскраві. Такі не спотворюватимуть передачу кольорів. Окуляри мають бути помірно гнучкими та не тиснути дитині у перенісся чи скроні, але й не спадати. Тож їх краще перед купівлею поміряти.

УТОПЛЕННЯ Утоплення — одна із головних причин смертності серед дітей 1—4 років у світі. Зазвичай такі трагедії відбуваються тихо та швидко, поки дорослі поруч. При цьому дитина не кричить і не махає руками — це хибне уявлення про утоплення. Коли дитину, що тонула чи потрапила у течію, вийняли з води, треба перевірити її на ознаки утоплення. Про нього свідчитимуть: ◆◆ ◆◆ ◆◆

відсутнє чи поверхневе дихання, бліді чи синюшні губи та / чи нігті, судоми,

◆◆ ◆◆ ◆◆

зміна свідомості (сплутаність, загальмованість) чи її втрата, ознаки аспірації (піна з рота чи носа), кашель, задишка.

При наданні допомоги дуже важлива безпека рятівника. Не варто пірнати у воду, якщо немає навичок або засобів. Натомість слід подати дитині, що тоне, рятівний предмет: гілку, мотузку, рятувальне коло. Профілактика утоплення: ◆◆ діти до 5 років мають перебувати під постійним наглядом на відстані випростаної руки;

9

◆◆

◆◆

◆◆

◆◆

◆◆

◆◆

дитину ніколи не можна залишати біля води (навіть у ванній) без дорослого; старші діти не можуть бути наглядачами за молодшими, це має робити дорослий; басейн, у якому купається дитина, має бути огороджений парканом висотою щонайменше 1,2 м та мати закритий вхід; на басейнах та резервуарах мають бути накриття та / чи замки; рятувальні кола та жилети обов’язкові, і вони мають бути сертифіковані, а не іграшкові. При тому вони не замінюють нагляд; навчати дітей плавання можна починати у рік, але це має відбуватися під наглядом інструктора. Ця навичка не гарантує безпеку;

◆◆

батькам бажано навчитися надавати першу допомогу — робити серцево-легеневу реанімацію та штучне дихання.

Багато важить колір купальника. Він має бути найголовніше не модним, дорогим чи з SPF, а безпечним — яскравого неонового кольору, з дрібним принтом, щоб його було видно під водою. Так дитина буде максимально помітною, бо коливання води може спотворювати зображення, а світлі купальні костюми у водоймах нагадують відображення хмар. Дослідження показали, що найпомітніші купальники — неоново-рожевий, неоново-помаранчевий та неоново-зелений. Це не тільки захистить дитину, а й допоможе батькам почуватися спокійніше.

УДАВЛЕННЯ Вдавитися можна чим завгодно і в будь-якому віці. Водою з поїльника, черешнею, зеленим горошком чи шматком соковитого смачного шашлика… Удавлення загрожує і дітям, зокрема у час відпочинку. Воно буває часткове і повне. Об’єм допомоги у цих випадках буде різним. Часткове удавлення. У цьому разі дитина може кашляти, дихати, говорити, плакати. Що робити: ◆◆ забезпечити безпечне середовище, щоб знизити ризик

10

◆◆

травм, якщо дитина різко рухатиметься; заохочувати кашляти. Це найефективніший спосіб прибрати стороннє тіло;

Якщо дитина відкашлялась і знову нормально дихає, огляньте її, а за потреби подзвоніть у швидку та виконайте вказівки диспетчера або ж повідомте педіатра. Якщо стороннє тіло, яке дитина відкашляла, залишилося у роті, його слід негайно дістати. Після звільнення дихальних шляхів від-

бувається рефлекторний глибокий вдих, тож воно може знову потрапити назад. Повне удавлення. У цьому випадку дитина не може говорити, дихати, безмовно намагається кашляти, вдихнути, обличчя може червоніти. Що робити: ◆◆ зберігати спокій, хай як би складно це не було; ◆◆ заспокоїти дитину та голосно і чітко пояснити свої подальші дії, щоб вона розуміла, що буде відбуватися. Ваша впевненість та спокій теж будуть зменшувати паніку. Також слід механічно допомогти сторонньому тілу вийти з дихальних шляхів. Якщо малюку до року, слід укласти його на передпліччя руки або свої коліна обличчям вниз. Передпліччя опустити так, щоб голова дитини була нижче тулуба. Нанести ребром долоні вільної руки 5 ковзких ударів між лопатками. Оглянути рот, щоб перевірити, чи не вийшов сторонній предмет. Якщо дії безрезультатні, перевернути дитину на спину. Голова дитини має розташовувати нижче тулуба. Провести 5 поштовхів у грудну клітку на рівні нижньої третини грудини (це діафрагмальна компресія). Коли чужорідне тіло видно, витягнути його. Ні в якому разі не вставляти пальці у гортань дитини — так предмет можна просунути далі, і ситуація погіршиться. Якщо дитина заплакала чи почала кашляти, її слід оглянути, а за потреби подзвонити у швидку та виконувати вказівки диспетчера.

Якщо і ці дії не допомогли, слід продовжувати реанімацію, поки приїдуть лікарі екстреної допомоги. Викликати швидку і працювати або ж тримати дзвінок на голосному зв’язку і виконувати маніпуляції за вказівками диспетчера чи лікаря. Чергувати 5 ударів між лопатками та 5 діафрагмальних компресій, поки дихальні шляхи не звільняться, або дитина втратить свідомість, або приїде швидка допомога. Якщо дитина без свідомості, покласти її у горизонтальне положення, починати реанімацію та викликати швидку, коли цього не сталося раніше. Для дітей старше року застосовується той самий прийом, що і для дорослих — маневр Геймліха. Слід стати позаду дитини (можна на коліна, якщо вона занизька щодо вашого зросту), охопити її руками, просунувши свої руки під пахвами. Покласти кулак однієї руки руки вище пупка і нижче мечоподібного відростка грудної клітки, охопити кулак іншою рукою. Виконати різкий виштовхуючий рух до себе і вгору, повторювати до звільнення дихальних шляхів. Тобто до моменту, поки з’явиться предмет, що заблокував дихальні шляхи, чи дитина почне вільно й спокійно дихати.

11

УКУСИ КОМАХ

Якщо так сталося, слід викликати швидку і вколоти адреналін (розчин «Епіпен» у шприці-ручці). прохолодний компрес. Коли виник сильний свербіж, варто місцево використати засіб з каламіном, а якщо є дуже сильний свербіж та набряк — гідрокортизон 1% (коротким курсом). За призначенням лікаря можна застосувати антигістамінні засоби другого покоління.

Влітку та загалом у теплий час року комахи кусають часто, а найчастіше — комарі. Здебільшого в Україні вони безпечні, не викликають тяжких захворювань, а провокують неприємну місцеву реакцію. Проте часом місця укусів можуть сильно свербіти, а якщо їх розчухати, може виникнути бактеріальна інфекція. Звичайний неускладнений укус виглядає як невеликий рожевий пухирець, що свербить, іноді може виникнути набряк. Стан минає самостійно приблизно за 5 днів. Що менше дитина, то більший може бути набряк. Укусів комарів найкомфортніше уникати. Для цього варто використовувати репеленти, але такі, що підходять дитині за віком — це вказується на упаковці. Засоби з натуральних олій неефективні і можуть викликати алергію. Якщо комар все-таки вкусив малюка, слід промити місце укусу водою з милом, а потім, спитавши згоди дитини, на 10 хвилин прикласти

12

У тропічних країнах комарі можуть переносити небезпечні інфекції. Якщо ви повернулись із подорожі і у дитини з’явилася лихоманка або ж відомо про факт укусу комара і з’явились інші симптоми, необхідно обов’язково звернутись до лікаря та повідомити про мандрівку до тропіків. На відміну від комариного, укус мошки болючий в моменті, виглядає як зона виразного набряку з маленькою ранкою чи крапкою крові в центрі. До свербежа додаються біль та печіння, шкіра гаряча на дотик, а симптоми можуть зберігатися близько 10 днів. Перша допомога така сама, як при укусі комара. Укус бджоли супроводжується різким болем, почервонінням та набряком. Якщо так сталося, слід якнайшвидше видалити жало (при укусі оси його в рані не буде), прикласти прохолодний компрес (сухий холод безпечно тримати до 20 хвилин), за призначенням лікаря — антигістамінний засіб. Через такі укуси може траплятися алергічна системна реакція у вигляді анафілактичного шоку, набряку Квінке.

Укус павука лишає по собі дві крапочки. Він менше свербить і більше болить, а почервоніння буде помірним. Можуть виникати нудота чи

запаморочення. До загальних рекомендацій при укусах може знадобитись знеболення та обов’язкове звернення до лікаря. Найнебезпечніші павуки в Україні — каракурт, найпоширеніший — жовтий мішковий павук, найбільший — південноросійський тарантул

ОТРУЄННЯ Отруєння — ще одна небезпека теплого сезону. До блювоти та діареї можуть призводити різноманітні фактори, від вживання сезонних ягід та фруктів до… відвідування басейну. Так-так, це можливо: при порушенні санітарних норм, неналежному догляді вода, яку дитина може проковтнути в басейні, здатна стати джерелом інфекції. Найчастішими збудниками інфекцій є кишкова паличка, сальмонела, шигела, ротавіруси та норовіруси.

видиміші причини, чому вони не завжди потрібні. Найперша рекомендація, якщо дитина отруїлася, — відпоювання засобами для оральної регідратації, або ж електролітними. Вони солоні на смак, і малята часто від них відмовляються. Тоді варто давати їм чисту воду чи узвар. Об’єм необхідної рідини на добу — 100 мл на кілограм ваги дитини. Ма-

При отруєнні дуже важлива перша допомога. Часто батькам хочеться дати дитині сорбенти, але вони не є стартовими препаратами і можуть призначатися лише в окремих випадках, бо поглинають не тільки токсини, а й мікроелементи та велику кількість води. А при гострій кишковій інфекції задача номер один — не допустити зневоднення, що швидко набирає обертів, та поповнити втрати мікроелементів. Такі препарати буквально на добу можуть зменшити тривалість діареї, а при неправильному дозуванні спровокувати закреп. І це лише най-

13

люка не треба примушувати чи заливати силою, слід часто пропонувати, можливо, в ігровій формі. Можна влаштовувати іграшкові чаювання чи купити маленький кулер для води. Годувати малюка з отруєнням потрібно за апетитом, але перевага за питтям. Поки випорожнення не повернуться до звичних, слід обмежити молочні продукти, сирі фрукти та овочі. Варто також регу-

лярно міряти температуру і проконсультуватися з лікарем. Обов’язково слід звернутися до лікаря, якщо дитина відмовляється від пиття, стала млявою, надмірно сонною, у неї пересохли слизові, сеча стала концентрованою (темного кольору або з різким запахом) чи взагалі відсутня, діарея чи блювота не припиняються, з’явилися запоморочення чи сплутаність свідомості.

Ментальне здоров’я

ЯК ДОРОСЛІШАЮТЬ ДІТИ З РАС: ПОГЛЯД НЕЙРОПСИХОЛОГА

УКУСИ ТВАРИН Тварина може вкусити дитину у контактному зоопарку, під час пікніку в лісі чи горах, релаксу в селі, і це можуть зробити як дикі, так і свійські чи домашні тварини. Такі ситуації трапляються рідше, ніж укус комара, але про них також треба знати. Якщо людину вкусила до крові чи ослинила тварина з невідомим вакцинальним статусом, це привід діяти, навіть якщо не видно великих ран на шкірі чи слизових. Адже можуть бути мікротравми, дрібні подряпини. Вони непомітні для ока але туди здатна потрапити слина тварини. Слід добре промити місце укусу проточною водою та звернутися до травмпункту по медичну допомогу та щеплення проти сказу і правця, якщо лікар їх призначить. Це оптимальний план дій, який мінімізує ризики захворіти. Нагадаймо, сказ — це смертельна хвороба.

14

Рекомендація спостерігати за твариною некоректна, бо не завжди можна простежити за безпритульною чи дикою, але через це буде втрачено час, і хвороба прогресуватиме. Ще один міф про щеплення від сказу — 40 уколів у живіт. Насправді схема вакцинації складається з 5 щеплень, які робляться у різні дні. За потреби лікар також може призначити введення імуноглобуліну.

Альона Заболотня, психологиня та нейропсихологиня для дітей

Підлітковий вік — один із найбільш складних періодів у житті дитини. Це час стрімких змін та перебудов, з якими дитячому мозку часто дуже складно дати раду. Нейровідмінне дорослішання має низку унікальних викликів, які роблять цей період ще складнішим та вразливішим. Для підлітків із розладом спектру аутизму цей вік стає часом значного зростання соціальних та академічних вимог, ускладнення контекстів спілкування, початком усвідомлення власної ідентичності та нейровідмінності. Психологиня та нейропсихологиня для дітей клінік «Лама Лу» Альона Заболотня розповідає, як зрозуміти таких підлітків та підтримати їх.

Труднощі комунікації та соціальної взаємодії — один із основних критеріїв діагностики РАС. Вони можуть проявлятися по-різному, але їх матиме кожна дитина. Можуть виникати складнощі з початком контакту, підтримкою дружніх стосунків, використанням невербаль-

них складових спілкування, розумінням намірів та мотивів інших людей, соціальних контекстів, гумору, переносних значень. І це лише частина труднощів, котрі обумовлює нейровідмінність, бо насправді їх дуже багато і вони надзвичайно різноманітні.

15

Дитина росте, а разом з тим зростають і соціальні очікування, зʼявляється більше ситуацій, які вимагають розуміння неписаних соціальних правил, які у підлітків з РАС викликають нерозуміння та тривогу. Нейротипові підлітки розв’язують їх легко та природно, а нейровідмінні витрачають на це значно більше ресурсу, що часто негативно впливає на психічне здоровʼя. Зокрема, нейровідмінні діти та підлітки мають депресію та тривожні розлади значно частіше, ніж нейротипові. Унікальні виклики дорослішання дітей з РАС Дослідження показують, що 40— 50% дітей та підлітків з РАС мають тривожні розлади, а серед нейротипових цей показник становить 5—10%. Схожа ситуація і з депресією. Орієнтовно 20—30% дітей та підлітків з РАС мають депресію, а серед нейротипових таких лише 5—8%.

Окрім соціальної динаміки, є й інші особливості, що впливають на дорослішання. Дуже великий відсоток дітей з РАС мають труднощі емоційної регуляції. Емоційні реакції на ситуації критики, відмови, відторгнення можуть бути значно більш виразними та гострими, ніж у нормотипових дітей. Емоційні зриви також часто можуть бути повʼязані із сенсорним перевантаженням. Велика кількість шуму, світла, запахів можуть бути непосильним навантаженням, з яким доводиться стикатись щоденно у школі, парку, торговому центрі, а часом навіть вдома. Спроби впоратися із сенсорним дискомфортом часто виглядають незрозуміло і дивно для людей, що поруч. Наприклад, підліток може вдягати навушники навіть у школі, і вчителі це можуть сприймати як непослух та порушення дисципліни. Дитина може виходити з кінотеатру посеред сеансу або зі шкільного свята і відмовлятись повертатись, а інші можуть трактувати це як демонстративну поведінку. Підліток може відмовлятися вдягати светр з високим горлом, який дуже старанно плела бабуся, і вона образиться на онука через його неповагу. В усіх цих ситуаціях дитині нестерпно витримувати гучні звуки, шум чи певні текстури. Та зрештою це може призводити до труднощів із підтримкою дружніх стосунків, відчуття соціальної ізоляції. Що таке маскінг та як він формується Нейротиповий світ не пристосований для нейровідмінних людей, тому їм часто доводиться приховувати,

16

придушувати свої особливості, щоб відповідати соціальним вимогам та очікуванням. Дослідження показують, що нейровідмінні підлітки починають усвідомлювати свою інакшість приблизно у 10—12 років. Коли це відбувається, вони — із бажання вписатися в соціальну групу — починають маскуватись, приховувати свої особливості, щоб здаватися більш нейротиповними та уникати відторгнення. Це називається маскінгом. Люди з аутизмом вчаться маскуватись через спостереження, аналіз та повторення поведінки інших, кого зустрічають у реальному житті, бачать у соціальних мережах чи у кіно. Маскінг може охоплювати різні сфери функціонування. Щоб здаватися більш нейротиповими, підлітки з РАС можуть вдаватися до таких стратегій: ◆◆

◆◆ ◆◆

◆◆

придушувати власний стимінг. Йдеться, зокрема, про розгойдування тулубом, перебирання пальцями перед очима, махання руками, наспівування, які насправді допомагають регулювати емоційний стан; наслідувати жести, вирази обличчя, міміку інших; використовувати скрипти для діалогів, заздалегідь продумувати репліки; приховувати власні спецінтереси, які іншим можуть видаватися дуже дивними. Наприклад, хтось знає все про жуків, будову тіла людини або може розказати по памʼяті маршрут будь-якого громадського транспорту у Києві.

Також підлітки можуть, попри значний дискомфорт, підтримувати зоровий контакт, довго витримувати дискомфортні сенсорні стимули. Наприклад, носити той самий светр із високим коміром, щоб не засмучувати бабусю; пити бабл-ті з бридкою тапіокою, бо так роблять однолітки, з якими хочеться подружитись; продовжувати гуляти у торговому центрі, хоча запахи вже нестерпно витримувати, бо брат каже, що всі класні підлітки ходять в торгові центри; намагатися витримувати незручний одяг чи фізичні контакти. І це не весь перелік того, що нейровідмінні підлітки роблять щодня, аби втиснутися, вписатись в нейротипові рамки. На перший погляд може здатися, що у маскінгу немає нічого поганого і ці стратегії, навпаки, допомагають адаптуватися, уникнути стигматизації, бути прийнятими. Подекуди так і є. Але маскінг — це придушення частини власної особистості, яке забирає багато ресурсів та призводить до тих самих руйнівних наслідків із психічним здоровʼям. Уявіть, що вам все життя кожного дня доводиться їсти лимонний пиріг. Ви ненавидите лимони, смак пирога вам огидний, але щоб бути частиною спільноти, мусите його їсти, а ви взагалі-то обожнюєте персиковий пиріг, але цей факт доводиться приховувати, щоб вас не відкинули. Приблизно такий досвід щодня проживають тисячі нейровідмінних людей, бо світ поки не до кінця готовий приймати їхню ідентичність.

17

Як можна підтримати дітей із РАС, коли вони дорослішають Для батьків період дорослішання не менш складний, ніж для дитини. Вони можуть відчувати розгубленість та безсилля від того, що не знають, як діяти. Найважливіше, що можуть зробити батьки — не намагатися виправити дитину за будь-яку ціну, а спробувати зрозуміти причину того, що турбує. З цим часто важко розібратись самостійно, тому консультація з психологом, що працює із дітьми з РАС, сенсорним чи когнітивно-поведінковим терапевтом може бути дуже помічною. Варто памʼятати, що якщо підліток відмовляється від сімейних свят, обіймів з тіткою або походу в кінотеатр, він може так намагатися впоратись із перевантаженням. У такі моменти найкраще спитати дитину, чим можна їй допомогти, що варто зробити, щоб було комфортніше. Часто підліток вже сам знає, що приносить йому полегшення: посидіти у навушниках, погойдатися у кріслі, покрутити спінер перед очима. Варто до нього дослухатися. Також важливо повідомити про особливості у школі та домовитись про адаптацію шкільного середовища: дозволити мати шумопоглинаючі навушники, фіджети, обговорити, скільки разів за урок та на який час можна виходити в коридор, щоб розвантажитись. Також варто бути уважними до інтересів дитини, адже ті, що можуть здаватися для інших дивними, насправді здатні стати для дитини полем реалізації.

18

Світ рухається у бік нейрорізноманіття, прийняття та толерантності до інакшості. Кожен з нас може зробити його і простір навколо адаптивнішим до потреб нейровідмінних людей, зокрема дітей та підлітків. Для цього варто найперше перестати намагатись зробити з нейровідмінних дітей нейротипових, вимагати, щоб вони були такі самі як і всі. Нейровідмінний мозок не може стати нейротиповним. Це аксіома, яку варто прийняти. Із нейровідмінної дитини виростає нейровідмінна доросла людина. Так, дуже багато нейровідмінних дорослих мають успішну карʼєру, родину, соціальні звʼязки та інші атрибути «нормального» життя. Але попри фасад успішного життя, вони щоденно продовжують стикатись з тими викликами, що і в дитинстві та підлітковому віці — неочевидними для нейротипових. Саме тому багато людей отримують діагноз дорослими. Просто вони все життя шукали відповідь на питання, що з ними не так і чому так важко — хоча для людей поруч виглядали повністю нейротиповими. Нейровідмінність необхідно приймати як варіант людського різноманіття і давати нейровідмінним підліткам реалізовувати свої потреби вдома та в школі. Тобто не вимагати «сидіти рівно», коли для дитини це непосильна задача, не вимагати дивитись в очі, нормалізувати фіджети на уроках, приймати те, що дитина може не бути душею компанії та мати потребу лише в одному другові. Це нескладні кроки, які допоможуть всім почуватися більш комфортно у світі, незалежно від особливостей роботи мозку.

FAQ

УСЕ, ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО АНТИДЕПРЕСАНТИ

Супервізія тексту: Орина Шершкіна, психіатриня клінік «Лама Лу»

Турбота про ментальне здоров’я дедалі більше нормалізується — багато людей вже сприймає її як повноцінну складову здоров’я загального. Але деякі стигми та упередження існують далі і заважають отримувати підтримку там, де вона насправді доступна. Це стосується, зокрема, антидепресантів, навколо котрих зосереджено досить багато міфів та пересторог. Тож зібрали головне, що треба знати про ці ліки.

Антидепресанти не викликають залежності Поширена думка про те, що антидепресанти викликають залежність, імовірно, має в основі пересторогу щодо будь-яких речовин, що впливають на мозок і мислення. Плюс призначення антидепресантів, — це, згрубша, зробити «добре» там, де було «погано». Тож через брак знань та упередженість, що існує у суспільстві, антидепресанти вважають психоактивними речовинами, котрі викликають залежність. Насправді ж такі препарати працюють зовсім інакше. Вони не зв’язуються з опіоїдними рецепторами і не приносять у мозок нічого нового, а лиш коригують механізм дії тих

нейромедіаторів, що вже у ньому є. І саме це стає основою для покращення стану: мозок працює краще, людині легше обробляти свої емоції та регулювати власний стан. Антидепресанти не змінюють особистість Оскільки антидепресанти — не психоактивні речовини, вони не змінюють особистості людини. Точніше, її поведінка і справді змінюється, але не через це. Антидепресанти послаблюють депресію й тривогу і допомагають людині поводитися так, як їй справді хочеться, тобто краще проявляти свою особистість. Так, часом вони можуть приглушити емоції, але це нормальний етап підбору речовини і дозування. Якщо так ста-

19

лося, треба поговорити з лікарем і відкоригувати схему. Щоб забезпечити ефект, антидепресантам потрібен час Від цих препаратів часто очікують швидкого ефекту. Але для того, щоб запрацювати, їм потрібен час: 4—6 тижнів для перших відчутних змін. Тож починаючи терапію антидепресантами, варто бути готовими лишатися на зв’язку з лікарем, міняти схему, спостерігати і періодично перевіряти стан за допомогою тестів. Антидепресантами лікують не тільки тяжку депресію Поширений міф, що приймати такі препарати треба, тільки коли життя стало вже геть нестерпним. Через нього багато людей із тривогою чи депресивними симптомами середньої інтенсивності не звертаються по допомогу і продовжують страждати, хоча їхнє життя могло б бути значно легшим та комфортнішим. Попри назву, антидепресанти лікують не тільки депресію. Їх також застосовують при тривожних розладах та обсесивно-компульсивному розладі. Що раніше звернутися до лікаря, то легше зупинити процес і покращити якість життя.

20

При застосуванні антидепресантів не обов’язково виникають сильні побічні ефекти Багато хто боїться, що через ліки стане ще гірше. Насправді ж більшість побічних ефектів легкі й минають самостійно протягом перших тижнів лікування. Сучасні антидепресанти безпечніші за своїх попередників і їх існує певний вибір. Якщо симптоми неприємні чи тримаються довше за кілька тижнів, лікар перегляне схему лікування і підкоригує дозу чи запропонує інший препарат. Антидепресанти — це тимчасово Антидепресанти — це такі самі ліки, як будь-які інші. Їх приймають стільки, скільки треба для стійкого ефекту, але зовсім не обов’язково все життя. Бо таке переконання поширене і часто стримує людей від того, щоб звернутися по допомогу. Зазвичай антидепресанти треба приймати протягом щонайменше 6 місяців після досягнення ремісії, тобто стійкого полегшення. Якщо ситуація покращується, лікар може поступово зменшити дозу й відмінити препарат. Антидепресанти призначають індивідуально Схожі симптоми у різних людей не означають, що їм підійдуть однакові ліки. Коли йдеться про тривогу та депресію, ці стани мають дуже багато дрібних подробиць, які може побачити тільки фахівець. Крім того, розлади вміло маскуються: можуть бути погано помітні чи схожі на інші. А ще багато психічних станів проявляють свої окремі сторони з часом, тож для коректної діа-

гностики потрібне спостереження. Тому схожі прояви у різних людей, найімовірніше, свідчитимуть про зовсім різні діагнози, якщо розглянути усю сукупність симптомів. Антидепресанти має призначати і відміняти тільки лікар. Дітей також лікують антидепресантами Депресія, тривога та інші психічні розлади бувають не тільки у дорослих, а і у дітей та підлітків. Якщо ситуація потребує цього, їм призначають антидепресанти. Так само, як і у дорослих, лікування може бути комплексним і включати психотерапію, зміну способу життя, використання медикаментів. Дитячий психіатр підбере препарат та дозування, що підійдуть саме цій дитині, тож не варто боятися такого лікування, адже воно суттєво впливає на якість життя. Антидепресанти лише допомагають, але не змінюють життя самі На ці ліки часто дивляться як на чарівну пігулку, котра різко змінить життя. Але насправді антидепресанти допомагають мозку відрегулювати його діяльність і працювати ефективніше. Тобто полегшують симптоми, що ускладнювали життя та погіршували його якість: заважали працювати, спілкуватися, насолоджуватися, викликали втому, змушували прокручувати у свідомості одне й те саме багато разів. Ліки не наповнять життя новими сенсами, але створять умови, щоб людина могла робити все це сама. Для цього також дуже помічна психотерапія, соціальна та фізична активність.

Мамам, що годують, та вагітним також можна приймати антидепресанти Жінки при надії та ті, що годують малят, дуже часто уникають медикаментозного лікування депресії та тривоги через страх, що це зашкодить дитині. Ба більше, лікарі, що не мають достатніх знань про це, можуть залякувати мам потенційними ризиками. Але насправді вибір відбувається не між тим, щоб приймати ліки і ризикнути або не робити цього. Вибір відбувається між потенційною шкодою антидепресантів та стану, який потребує корекції. Нелікована депресія та тривога шкодять жінці та малюку, впливають на перебіг вагітності та здатність мами доглядати за малям. Тому, якщо стан потребує саме медикаментозного лікування, лікар допоможе обрати мінімальну потрібну дозу та максимально безпечний препарат. До речі, існуть антидепресанти, які можна застосовувати під час грудного вигодовування. Вони досліджені і передбачувані, а контакт із лікарем допоможе вчасно скоригувати дозу чи призначити інший препарат, якщо у цьому буде потреба. Важливо також знати, що антидепресанти не можна припиняти приймати, коли жінка дізналася про вагітність. Майбутні мами часто так роблять, щоб не нашкодити малюку. Але різка відміна препаратів може бути небезпечна, тож рішення про відмову від медикаментозної підтримки чи зміну плану лікування треба приймати з лікарем.

21

БІЛЬШЕ ПРО ЗДОРОВ’Я ЧИТАЙТЕ НА НАШИХ МАЙДАНЧИКАХ! ФЕЙСБУК

ІНСТАГРАМ

САЙТ

ТЕЛЕГРАМ АРХІВ «INFOЛАМА»