InfoЛама - 2 (4) - лютий 2025 - February 2025

InfoЛАМА 2 (4) лютий 2025

Здоров’я багато не буває!

тема номеру

Ефект річниці.

Як підтримати себе і близьких у лютому

FAQ Чи треба «глистогонити» всю родину?

Інтерв’ю

Тарас Вакар про ортопедію та травматологію, здоров’я опорнорухового апарату у дітей та дорослих, а ще про накладні нігті

ВІД РЕДАКЦІЇ Лютий. Де б не булося, що б не робилося, про що б не писалося — десь на споді, як тло, спогади про дні у лютому, які міняли нас усіх. Революція гідності. Початок повномасштабного вторгнення. Те, про що не можна забути — але з чим треба впоратися. У цьому номері ми багато говоритимемо про те, як впоратися. Тому центральною темою зробили ефект річниці. Розібралися, як працює травма, як нагадує про себе, особливо у пам’ятні дати, і як допомогти собі та близьким переживати складні річниці. Також додали матеріал із корисними посиланнями, які допоможуть слідкувати за станом ментального здоров’я.

Але лютнева «InfoЛама» не тільки про ментальне, а і про фізичне, звісно. Розклали по поличках усе, що треба знати про глистофобію та гельмінтів у людей. А ще поговорили із ортопедом-травматологом про здоров’я опорно-рухового апарату. Вийшло цікаво. Ви знали, що такі фахівці ще лікують шкіру?

Ми не вибираємо події нашого життя. Але вибираємо, як жити у цих умовах. Можемо триматися, підтримувати тих, кого любимо, донатити, вірити, триматися цінностей. Можемо посміхатися і думати, говорити і мовчати. І дякувати Силам оборони України за те, що все це можемо.

До зустрічі навесні!

З любов’ю,

команда «InfoLama»:

Олена Луцька — шеф-редакторка, а також засновниця та натхненниця бренду «Лама Лу», педіатриня, дитяча інфекціоністка, письменниця, співавторка книги «Мамо, тату, не хвилюйтеся!»

Тетяна Логвиненко — головна редакторка, а також редакторка, копірайтерка, письменниця, співавторка книги «Мамо, тату, не хвилюйтеся!»

Катерина Савченко — менеджерка проєкту, а також комунікаційна та SMMменеджерка бренду «Лама Лу»

Контакти Олена Луцька, шеф-редакторка, Тетяна Логвиненко, головна редакторка — infolama.editor@gmail.com

Катерина Савченко, менеджерка проєкту — lamalumanager@gmail.com Матеріали з позначкою «Партнерський матеріал» розміщуються на правах реклами. Відповідальність за якість продукту чи послуги, а також достовірність інформації про них несе рекламодавець.

ЗМІСТ

5

Лютий, який не закінчується.

Що таке ефект річниці, як його пройти і жити далі

11

Обережно: глисти!

А насправді (найчастіше) лише страшилки про них

13

«Якщо суглоб не болить, найімовірніше,

його не треба лікувати». Тарас Вакар про здоров’я опорно-рухового апарату, фізичний розвиток дітей, йогу та нарощені нігті

18

9 корисних посилань для підтримки ментального здоров’я

на часі

Лютий, який не закінчується.

Що таке ефект річниці, як його пройти і жити далі

Лютий для українців — особливий місяць. Тяжкий, нескінченний. Дві пам’ятні дати у ньому, здається, сповільнюють час і повертають думки у минуле. У 20 лютого 2014 року на Інститутську і на світанок 24 лютого 2022 — у момент, коли чутно перший вибух повномасштабного вторгнення. 11 років першій події, три — другій. А спогади живі і досі ятрять. Разом із психотерапевткою клінік «Лама Лу» Олександрою Максименко розбиралися, як працює пам’ять про травму, як із цим жити — і здолати. Олександра Максименко, психотерапевтка клінік «Лама Лу» Травматичні події стаються у житті кожної людини. Що саме призведе до травми, передбачити неможливо. Як і те, яким буде її переживання, як вона вбудовуватиметься в індивідуальний досвід, які сліди залишить по собі. Травми бувають колективними, наприклад спільними для родин, мешканців однієї вулиці чи міста, представників одного народу чи цілої країни. Українці зазнали багатьох травм і продовжують травмуватися. Втрати рідних та близьких на війні, тривоги та вибухи, еміграція, розлука із родичами — це лише маленька частина переліку, який можна продовжувати ще довго. Плюс травми минулого, які ми відкриваємо для себе та які ще муситимемо подолати: Голодомор, час Червоного терору, депортації й стирання ідентичності… Ми говоримо про травму у лютому, коли вся Україна переживає двоє складних роковин. Але побудували цей матеріал так, щоб дати розуміння тому, що таке насправді травма, як вона працює, нагадує про себе, як від неї зцілитися і коли попросити допомоги.

5

Ось кілька основних думок цього матеріалу.

Травма — це глибоке емоційне і психологічне потрясіння, що виникає у відповідь на подію, що за інтенсивністю перевищує здатність людини впоратися з нею. Події, що мають значення для великої кількості людей, залишають колективну травму. Травматичні переживання змінюються з часом. Те, що порушує глибокі цінності людини, зачіпає її фундаментальні, наприклад свободу, людяність, гідність, може залишатися з нею і нагадувати про себе довше, ніж інші події.

Для переживання річниці травматичної події важливо визнавати свої почуття та емоції. Давати їм місце, а не намагатися позбутися чи притлумити. Сказати собі: «Так, сьогодні цей біль зі мною, і це нормально». Таке визнання не означає слабкість чи капітуляцію. Воно потребує мужності визнати, наскільки дата важлива для вас.

Люди часто намагаються уникати болючих переживань або відволікатися від них. Це може спрацювати тут і зараз як тимчасове полегшення. Але не працює у тривалій перспективі і лиш більше замикає людину у болючому досвіді.

Переживати річницю може бути досить складно, тож важливо себе підтримати. А також пам’ятати, що минуле залишається і є невід’ємною частиною життя — але життя, яке триває.

Річниці не лише нагадують про пережите, а й змушують людей повертатися до відчуттів, які тоді охоплювали. Коли травма ніби оживає у річницю, це нормально.

6

Частина 1. Травма що

порушує

психологічне потрясіння, що виникає у

людини,

зачіпає

відповідь на подію, яка за інтенсивністю

наприклад

перевищує здатність людини впоратися

гідність, може залишатися з нею і

з

нагадувати про себе довше, ніж інші

Травма

нею.

—

це

глибоке

Травма

може

емоційне

виникнути

і

як

Те,

цінності

фундаментальні,

свободу,

людяність,

наслідок переживання втрати близької

події.

людини, насильства, війни, катастрофи

трансформуватися не лише в біль.

чи будь-якої іншої ситуації, яка загалом

Вони здатні народжувати внутрішню

загрожує безпеці чи цінностям людини.

мотивацію

Травма може вплинути не тільки на її

цінності,

світогляд, а й на саме відчуття безпеки і

змінювати світ навколо.

загалом довіру до світу. Події, що мають значення для великої кількості

людей,

колективну

травму.

залишають Для

українців

такими стали, наприклад, розстріли у центрі

Києва

під

час

Революції

гідності 2014 року та 20 лютого, коли згадують

пам’ять

героїв

Небесної

сотні, і початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Травматичні переживання змінюються з часом. Цей процес індивідуальний і у різних людей відрізняється. У когось біль та страх швидко відступлять, у когось залишаться і будуть змінюватися чи проявлятися у певні моменти. Будьяка

реакція

нормально

нормальна.

пам’ятати

і

Так

само

переживати

щось тривалий час, повертатися до спогадів, прокручувати їх у голові. Це природна частина інтеграції досвіду. З часом емоції можуть стати менш гострими, але можуть і загострюватися через певні тригери, наприклад схожі ситуації, звуки, запахи, а також під час річниць (про це йтиметься далі). Це не означає,

що

людина

застрягла

у

травмі, а лиш показує, що травма є значною частиною історії цієї людини. Такі

загострення

не

говорять

про

слабкість. Переживати і згадувати — це

людяно

і

природно,

частина зцілення.

7

а

також

Такі

глибокі

переживання

ще

діяти,

більше

можуть

захищати

допомагати

іншим,

Люди часто намагаються уникати болючих переживань або відволікатися від них. Це може спрацювати тут і зараз як тимчасове полегшення, але загалом закріплює страх перед емоціями і перешкоджає їх переробці та інтеграції. Часто уникання також веде до неефективних стратегій протидії, наприклад залежностей, запивання проблем, надмірної роботи, компульсивного споживання контенту. Також це може ізолювати людину від соціуму. Якщо вона втратить довіру до інших, то може відмовитися від власних інтересів чи цілей і створити певну ілюзію контролю. Але насправді усі ці стратегії не працюють у тривалій перспективі і лиш більше замикають людину у болючому досвіді. Важливо розуміти, як виглядає прожита травма. У такому випадку спогади не викликають паніки чи неконтрольованих емоційних реакцій. Людина може думати про подію, усвідомлювати її значення і не провалюватися у травму. Ці переживання стають частиною досвіду, але не блокують можливостей. Людина розуміє, що сталося і як це вплинуло на її життя, але здатна рухатися далі. Якщо ж вона сама визначає травматичну історію як незакритий досвід, що завдає сильних страждань та обмежує життя, варто звернутися до фахівця.

Частина 2. Ефект річниці

Ефект річниці — психологічне явище, яке полягає у тому, що напередодні річниці травматичних подій або у певну дату з року в рік у людини з’являється гостре відчуття емоцій, які пов’язані з цими подіями. Річниці не лише нагадують про пережите, а й змушують людей повертатися до відчуттів, які тоді охоплювали. Якщо говорити про лютий 2014 та 2022, для українців це почуття страху, болю, злості — але також сили, єдності та готовності чинити опір. Коли травма ніби оживає у річницю, це нормально. Упізнати ефект річниці можна за ознаками. Це можуть бути: на перший погляд безпричинний сплеск емоцій напередодні певного дня чи у той день повернення до спогадів нав’язливі думки про минуле підвищена чутливість до новин або подій, що нагадують про травматичний досвід зміни у поведінці — людина може хотіти усамітнитись чи, навпаки, поспілкуватися з кимось у цей день, не залишатися на самоті. Перші річниці подій зазвичай досить тяжкі, бо біль ще гострий. З часом емоційна рана гоїться. У різних людей це відбувається по-різному: хтось, наприклад, може відчувати більше смутку, а хтось — вдячності. Також ці події можуть набувати нового сенсу, вписуватися у ширший історичний чи особистий досвід. Важливо дозволити собі прожити ці зміни природно, не змушувати себе відчувати якісь «правильні» чи «неправильні» емоції. Важливо пам’ятати, що минуле залишається і є невід’ємною частиною життя — але життя, яке триває.

Переживати річницю може бути досить складно, тож важливо себе підтримати. Найперше і найголовніше для цього — визнати, що саме ви зараз відчуваєте. Це можуть бути смуток, тривога, розгубленість і ще цілий спектр відчуттів. Варто дозволити собі їх прожити, побути з ними, поки вони є, не намагатися відволіктися і вдати, що їх нема. Саме усвідомлення того, що річниця є складним періодом, може пом’якшити емоції та вплив спогадів.

Якщо травма колективна, добре згадати той час із близькими та друзями, поговорити про те, як переживали його та як підтримували один одного. Говорити про те, наскільки ці події важливі для вас і для всього народу. Важливо також підтримувати інших, бути поруч, намагатися слухати без оцінок і дати таку підтримку, якої люди потребують. Адже кожен проживає складний час по-своєму: комусь потрібні близькі поруч, а хтось хоче лишитися сам.

Те, що порушує глибокі цінності людини, зачіпає фундаментальні, наприклад свободу, людяність, гідність, може залишатися з нею і нагадувати про себе довше, ніж інші події. Окрім болю, вони здатні народжувати внутрішню мотивацію ще більше захищати цінності, змінювати світ навколо.

8

Пережити ефект річниці також допоможуть: символічні дії та ритуали пам’яті. Можна запалити свічку, помолитися, відвідати важливе місце, покласти квіти, зробити донат, що символізуватиме ваш внесок у боротьбу та вдячність людям, які вас захищають щоденник. Але важливо записувати свої думки до нього без цензури, зробити це безпечним виходом для емоцій, щоб не тримати їх всередині інші люди, що переживають схожі емоції. Можна провести час із ними визнання своїх почуттів та думок. Варто дати їм місце, а не намагатися позбутися чи притлумити. Сказати собі: «Так, сьогодні цей біль зі мною, і це нормально». Таке визнання не означає слабкість чи капітуляцію. Воно потребує мужності визнати, наскільки дата важлива для вас самоспівчуття. Не варто дорікати собі за переживання. Це ваш спосіб засвоювати досвід. Будьте для себе добрим другом, підтримайте себе так, як підтримали б близьку людину. Можна спостерігати загалом за емоціями та відчуттями у тілі і не оцінювати їх як погані чи хороші. Це можна порівняти із автобусом. Ним кермує водій, а за спиною сидять пасажири. Емоції схожі на пасажирів: вони є, але водій кермуватиме далі і вестиме автобус за маршрутом.

Важливо залишатися у моменті, бути тут і зараз. Річниці і взагалі тригери травматичних подій мовби повертають у минуле, а часом можуть навіть спрямовуватися у майбутнє, якщо людина має відчуття небезпеки чи очікує якихось неприємностей. Тож способи сфокусуватися на тут і тепер — дихальні техніки, сканування тіла, медитації, майдфулнес — допоможуть впоратися. Майндфулнес загалом добре працює із префронтальною корою головного мозку. Якщо практикувати його щодня, наприклад, по 10 хвилин, це з часом допоможе регулювати центр тривоги, і переживати будь-які складні моменти буде легше. До річниці можна підготуватися. Продумати ресурсні дії, наприклад запланувати прогулянку чи зустріч із близькою людиною. Можна заздалегідь — скажімо, за тиждень — більше спати і загалом відпочивати, зберігати фізичну активність, медитувати чи практикувати майндфулнес. Якщо річниця може сильно розхитати, можливо, варто підготувати картки із підказками, що можна зробити для полегшення стану, і скористатися ними, коли емоції битимуть через край.

9

Частина 3. Допомога

Травматичне переживання може бути настільки сильним, що людина не здатна впоратися із ним самостійно, і тоді їй знадобиться допомога фахівця. По неї варто звернутися, якщо людина має: нав’язливі спогади. Образи, відчуття від травматичної події, сцени, які знову і знову зринають у свідомості, хоча людина намагається від них відволіктися флешбеки. У таких випадках людина відчуває, ніби знову переживає подію, перебуває там і тоді жахливі сни. Особливо повторювані та пов’язані із травматичними подіями. Людина може прокидатися у дуже сильному страху, у стресі, і не може відпочити уві сні відчуття, що подія триває. Людині може здаватися, що жах не закінчився, хоча вже минув час. Вона може відчувати небезпеку, наче минуле перетекло у теперішнє і захопило майбутнє емоційне оніміння. Так стається, коли людина втрачає здатність переживати емоції. Так психіка може захищатися від того, щоб відчувати біль та інші важкі почуття сильні емоційні зміни. Йдеться про «гойдалки» від щастя до глибокої депресії, від безнадійності до агресії. Це може бути важко контролювати, і загалом такі швидкі зміни можуть сильно виснажувати відчуття ізоляції. Людина може почуватися дуже самотньою уникання. Людина може уникати ситуацій чи дій, що нагадують про травматичний досвід, бо це викликає сильний стрес. Серед стратегій уникання є і залежності — алкогольна, наркотична, надмірне занурення у роботу панічні атаки. Вони виглядають як сильні напади страху або тривоги, які супроводжуються прискоренням серцебиттям, диханням, запамороченням, тремтінням. Детальніше про панічні атаки читайте у січневому випуску «InfoЛама» на с. 18.

З часом емоційні рани гояться. У різних людей це відбувається порізному: хтось, наприклад, може відчувати більше смутку, а хтось — вдячності. Також ці події можуть набувати нового сенсу, вписуватися у ширший історичний чи особистий досвід. Але «правильного» чи «неправильного» способу переживати травму немає.

Люди можуть також відчувати сильну тривогу, коли прямої загрози немає, але є передчуття чогось поганого, що має статися. Цей стан не дає розслабитися. Людина може відчувати надмірну фізичну напругу у м’язах, головний біль, біль у спині, сильну втому. Напруга може бути й емоційною. Якщо названі симптоми тримаються довго, їх не вдалося позбутися самостійно протягом кількох днів, варто звернутися за допомогою до фахівця. Що раніше це станеться, то легше буде вийти з цього стану.

10

FAQ

Обережно: глисти!

А насправді (найчастіше) лише страшилки про них

Глисти у людей не такі розповсюджені, як прийнято вважати. Значно більше поширена «глистофобія», адже більшість переконань, якими оточений гельмінтоз, насправді є міфами та упередженнями. Розповідаємо, що треба знати про глисти,

щоб вчасно їх виявити та позбутися — а також не плутати із іншими хворобами та станами. «Глистогонити» родину не треба. Імовірно, така традиція у багатьох сім’ях склалася через те, що домашнім тваринам проводити профілактику гельмінтів справді треба. Тож, за аналогією, регулярно «ганяти» паразитів намагаються і людям. Насправді необхідності у цьому немає. Зокрема і тому, що універсального засобу проти усіх гельмінтів не існує — на різні види діють різні речовини. У світі є регіони, де протигельмінтні засоби справді рекомендують приймати для профілактики, але Україна до них не належить. Токсичні ліки, які приймаються без показів, тільки нашкодять.

Якщо дитина скрегоче зубами, це не через глисти. Бруксизм — так наука називає скрегіт

зубами — досі часто вважають ознакою, що у людини є гельмінти. Однак насправді він виникає, якщо дитина перенапружена емоційно чи нервово. Такому малюку потрібні підтримка і, можливо, консультація психолога. Єдине, якщо у дитини є глисти гострики (про них детально йтиметься нижче), вона може нервувати, перенапружуватися і від цього скреготати зубами уві сні. Але, знов-таки, бруксизм сам по собі стосунку до гельмінтів немає.

Тривалий кашель не говорить про те, що у людини глисти. Дійсно, одна із фаз життя аскарид може супроводжуватися цим симптомом. Яйця гельмінтів спершу потрапляють у шлунково-кишковий тракт, потім личинки мігрують організмом і зрештою знову повертаються у ШКТ, де розвиваються дорослі аскариди. Міграція триває 10—14 днів, і у цей час людина може кашляти. Однак якщо кашель тримається кілька місяців, а саме такий часто списують на гельмінтів, річ точно не у паразитах. До атопічного дерматиту та астми вони взагалі не мають стосунку. Глисти, крім гостриків, не мають специфічних, тобто характерних саме для них, симптомів. Про зараження гельмінтами можуть повідомити анемія та залізодефіцит, який не вдається компенсувати. Однак ці стани можуть супроводжувати й інші захворювання. Тож не намагайтеся встановлювати діагноз самостійно. Це може зробити тільки лікар після того, як ретельно дослідить випадок та перевірить можливі версії.

11

Гострики — єдині гельмінти, що проявляються специфічними симптомами. Найголовніший — свербіж у зоні анусу та/чи вагіни. Це може заважати спати, робить людину дратівливою. Часом через цих гельмінтів може боліти живіт та виникати нудота. Якщо такі симптоми є, зверніться до лікаря.

Від гостриків треба лікувати всю родину — це єдині гельмінти, що їх люди здатні передавати одне одному. Іншими видами глистів так заразитися неможливо, тому лікування потребує тільки людина, яка їх має. Аналіз крові на антитіла до гельмінтів робити не треба. Він не інформативний і у світі його використовують тільки для епідеміологічного контролю. У ході таких досліджень у крові шукають імуноглобуліни — антитіла, що їх імунітет виробляє, коли зустрічається із загрозою. Поки стан гострий, працюють імуноглобуліни М, а коли людина одужує, «на згадку» залишаються імуноглобуліни G. Аналізи на імуноглобуліни G можуть бути позитивними протягом багатьох років. Тож такі дослідження не допоможуть зрозуміти, чи лікування від гельмінтів спрацювало. Від тварин заразитися глистами напряму не можна — людина не має спільних паразитів такого типу із котами та собаками. Теоретично така ймовірність могла б існувати із токсокарою. Але її також не можна отримати напряму від тварини, адже цей паразит є геогельмінтом. Щоб стати заразним, він спершу має провести близько тижня у ґрунті. Це навряд можливо, якщо тварина живе разом з вами у квартирі.

12

пряма мова

«Якщо суглоб не болить, найімовірніше,

його не треба лікувати». Тарас Вакар про здоров’я опорно-рухового апарату, фізичний розвиток дітей, йогу та нарощені нігті Тарас Вакар — ортопед-травматолог у клініках «Лама Лу». У цю спеціалізацію, зізнається, потрапив випадково, бо насправді хотів бути дитячим хірургом. Тепер Тарас лікує і дітей, і дорослих. Ми розпитали його про те, що треба, аби зберегти здоров’я опорно-рухового апарату, і разом з тим дізналися, що ортопеди також лікують шкіру, а перш ніж спускатися з гори, треба обов’язково обрізати нігті на ногах.

Для пересічної людини ортопед — це хтось, хто виправляє ходу і призначає спеціальні ортопедичні устілки. Хоча насправді це, імовірно, дуже мала частина того, чим ви займаєтеся. Розкажіть, що робить ортопед-травматолог. Ортопед-травматолог лікує будь-які захворювання опорно-рухового апарату. Тобто і кісток, і суглобів та усіх їхніх структур, і м’язів. Певною мірою ортопеди лікують і шкіру. Усі її травми та пошкодження — наша робота.

Те, що ортопеди працюють із шкірою, певно, буде відкриттям для багатьох читачів.

Якщо людина має дефект шкіри внаслідок якоїсь травми, опіку, якогось захворювання, пластикою дуже часто займаються саме ортопеди-травматологи, особливо у менших містах. У великих населених пунктах, де є вузькі спеціалісти, наприклад пластичні чи мікрохірурги, такі завдання виконують вони. А у районному центрі таких фахівців немає. Тож з пацієнтом працюватиме будь-який лікар хірургічної спеціальності, і часто це ортопед-травматолог. Його робота, власне, полягає у тому, щоб робити розріз і потім накладати гарні шви. Тож ортопед-травматолог може працювати із рубцями, шрамами і зробити їх естетичнішими.

13

Чому ви вибрали ортопедію-травматологію, а не іншу спеціальність? Це не була мрія мого дитинства. Поки я вчився в університеті, хотів бути дитячим хірургом, відвідував тематичний гурток. Але інтернатура виявилася сумнівної якості. У цей час я випадково потрапив у лікарню на курс дитячої травматології. Бо всі дитячі травматологи насправді спершу стають дитячими хірургами, а вже потім проходять спеціалізацію з травматології. У тій лікарні мені дуже сподобалось. Там були чудові і завідувач, і колектив. З ними хотілося залишитися. Так я знайшов себе у дитячій травматології.

Кому треба до ортопеда і коли? Найперше, і дітям, і дорослим треба до ортопеда, якщо вони мають скарги чи бачать, що з опорно-руховим апаратом щось не так. Наприклад, щось болить чи помітно, що ніжка нерівна, стопа пласка, хребет деформований, плечі мають різну висоту тощо. Більшість ортопедичних захворювань у дітей та фактично всі у дорослих мають симптоми. Не буває так, що із колінним суглобом проблеми, а людина ні на що не скаржиться. Якщо цей суглоб не болить, найімовірніше, лікувати його не треба. Тому, якщо ви відчуваєте дискомфорт у якійсь частині опорно-рухового апарату чи помітили, що вона виглядає незвично, варто звернутися до ортопеда. Він визначить, чи є проблема і чи треба вдаватися до якихось дій.

З малюками історія інша. Ортопед має обов’язково оглянути дитину після народження, потім у три та шість місяців. Ще відвідати лікаря треба через місяцьдва після того, як дитина почала ходити, тому що багато проблем може виникнути саме після цього. Потім консультуватися з ортопедом варто щороку, поки дитина росте, тому що у будь-який момент може розвинутися якесь захворювання. Наприклад, плоскостопість зазвичай з’являється після трьох років, а сколіоз, тобто деформація грудної клітки — у період статевого дозрівання, десь після дев’яти років. Такі захворювання діти вкрай рідко мають із народження.

14

пряма мова

Що треба знати про здоров'я апарату і як про нього подбати?

опорно-рухового

Коли говорити про дітей, то найперше — не нашкодити гіперопікою. З дітей часто намагаються робити спортсменів. Вчити плавати з найменшого віку, присідати, відтискатися. Те ж стосується спроб посадити дитину, коли вона не може сидіти, чи зробити так, щоб вона пішла раніше, ніж малюк сусідів. Це все погано закінчується. Дитині треба просто дати спокій, покласти на животик і дати рухатися так, як це у неї виходить. Разом із всіма зарядочками та гімнастиками цього буде досить. Не варто також використовувати ортопедичні устілки та взуття чи ходунки. Такі речі потрібні тільки дітям, які без них не можуть. Наприклад, мають тяжкі вроджені патології опорно-рухового апарату чи нервової системи. Дітям до шести років рекомендовано мінімум три години значної фізичної активності на добу. Зазвичай усі малюки їх мають, бо бігають, стрибають і всіляко рухаються. Дітям шкільного віку потрібна мінімум година будь-якого спорту на добу п’ять днів на тиждень. Це мають бути не прогулянки, а саме спорт — можна бігати, стрибати, кататися на велосипеді, грати у футбол, плавати, танцювати. Дорослим треба мінімум півгодини спорту на добу п’ять днів на тиждень. Але загалом що більше фізичної активності мають і діти, і дорослі, то краще.

У всіх рекомендаціях щодо здоров’я суглобів та хребта є йога та гімнастика тай-чі. Якщо додати 15—20 хвилин такого навантаження зранку, це підтримає суглоби, зв’язки і дасть трохи роботи м’язам. Така активність корисна абсолютно всім. Ну і хороше зручне взуття, наприклад якісні кросівки, — це те, що треба для здоров’я стоп.

До речі, про стопи. Правда, що нарощені нігті на ногах їм шкодять?

Думаю, що від цього як мінімум неприємно ходити, адже ніготь впирається у взуття. Що це таке, знають абсолютно всі туристи, які спускаються з гори. Якщо при цьому нігті просто не обрізані, ввечері після спуску жахливо болітиме кожен палець. Бо виходить, що гальмуєш не пальцями, а нігтями. Про манікюр на руках можу сказати більше. Я також працюю у дитячому травмпункті, і майже на кожному чергуванні до нас потрапляють дівчата-підлітки, років 15— 16, з підірваними нігтями. Вони довгі, за щось чіпляються, пальці травмуються. Нігті доводиться видаляти, потім рани гояться… Це все досить неприємно.

15

Як ви можете оцінити теперішній стан української ортопедії та травматології?

Я б сказав, він справді хороший. Звісно, не всюди по Україні все однакове. Наприклад, у районних центрах не всюди є дитячі травматологи, тому таку допомогу надають лікарі, що спеціалізуються на дорослих. У Києві такої проблеми, очікувано, немає. Але у плані знань український лікар не відрізняється від фахівця за кордоном. Знання доступні. Є сайти, можна поїхати на будь-які конференції та з’їзди, тренінги, практики та навчання. Якщо говорити про технічне забезпечення, то у нас, в принципі, теж є все необхідне. Але, грубо кажучи, перед операцією лікар не може просто відкрити шафку і дістати звідти усе необхідне. Його треба замовити заздалегідь. У плані військової медицини, ортопедії та травматології, ми вже значно випереджаємо більшість країн. Америка та Ізраїль теж мають величезний досвід та знаються на цьому. А якщо говорити про інші країни, зокрема європейські, то вони вчаться у України. Так, у нас є проблеми на етапах вторинної, третинної спеціалізованої допомоги військовим, вже у госпіталях. Але коли йдеться про напрацювання, то у Європі цього немає, бо немає такого досвіду. У нас він, на жаль, є.

Розкажіть про свої найближчі плани у роботі. Що може бути цікаво вивчити ортопеду-травматологу, хірургу? Насправді у нас завжди є що вивчити. Хірургічні спеціальності, зокрема й травматологія та ортопедія, дуже динамічні. У терапії мало що змінюється, і відбувається це рідко. А в ортопедії та травматології ледь не щороку придумують нові операції, винаходять нові імпланти. Потрібно весь час вдосконалюватися. Тому планів на те, щоб завтра чи за місяць вивчити щось конкретне, нема. Треба вчитися постійно, бо межі для прогресу у цій спеціальності не існує.

16

17

9 корисних посилань для підтримки ментального здоров’я

ментальне здоров’я

Говорити про ментальне здоров’я в Україні довго було не прийнято. Ця тема багато у чому залишається стигматизованою й досі. Однак через війну та надзвичайно складні випробування, які проходять український народ загалом та кожна людина зокрема, дбати про психічний стан і знати більше про те, як психіка працює, стає дедалі більш звичним. Ми зробили добірку онлайн-ресурсів, що можуть підтримати. У нашій добірці є кілька тестів — на депресію, тривогу, якість сну та рівень стресу. Ви можете проходити їх тоді, коли хочете, а також із певною періодичністю. Це допоможе відслідковувати зміни стану, щоб мати можливість вчасно звернутися по допомогу до фахівця, якщо така необхідність виникне. Важливо пам’ятати, що результати тестів не є діагнозами, вони лиш дадуть розуміння про те, що із вами відбувається. Інтерпретувати отримані дані має фахівець. Тож якщо якісь результати викликають тривогу, зверніться до лікаря. Він підтримає і порекомендує способи покращити стан. Також ми додали до добірки ресурси, де можна отримати інформацію про ментальне здоров’я, поради та техніки, які допоможуть його покращити. Знання підтримують, додають впевненості та знижують тривогу.

Тест на депресію PHQ-9

Досить короткий тест на депресію, що складається з дев’яти питань. Допоможе зрозуміти, чи маєте ви симптоми депресії і якщо так, наскільки вони виразні.

Опитувальник з генералізованої тривоги GAD-7

Досить короткий тест, що складається із семи питань. Допоможе зрозуміти загальний рівень тривоги.

Шкала депресії Бека

Детальний тест на депресію. Складається із 20 питань, кожне з яких має чотири варіанти відповіді. Це робить тест ще точнішим.

Шкала тривоги Бека

Докладний опитувальник із 22 питань, кожне з яких має чотири варіанти відповіді.

18

Шкала сприйманого стресу PSS-10

Афінська шкала безсоння AIS Опитувальник складається із восьми питань і допоможе зрозуміти, наскільки вам вдається відпочити під час нічного сну.

Тест складається із 10 питань. Він допоможе зрозуміти, наскільки сильно стрес впливає на ваше життя і якою мірою вам вдається його контролювати.

Ти як?

«Академія стійкості»

Всеукраїнська програма ментального здоров’я. Тут можна отримати різноманітну інформацію та поради щодо ментального здоров’я дорослих та дітей.

Спільний проєкт центру «Коло сім’ї», Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії. На порталі можна знайти інформацію та поради щодо стійкості — як мислити, діяти, підтримувати стосунки тощо.

Громадська онлайн-бібліотека Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії

19

Довідковий розділ сайту УІКПТ. Тут можна знайти безліч інформації про психічні стани та ментальне здоров’я дорослих та дітей. Доступні також просвітницькі буклети та психоедукаційні брошури. Є окремий блок із путівниками для батьків. Бібліотека поповнюється.

Більше про здоров’я читайте на наших майданчиках!

фейсбук

сайт

інстаграм

телеграм