InfoЛама - 10 (12) - грудень 2025 - December 2025

10 (12) грудень 2025

ПРИВІТ, РАННІЙ МАЛЮЧКУ! ХТО ТАКІ ПОСПІШАЙЧИКИ ТА ЯК ЇХ ПІДТРИМУЮТЬ ЛІКАРІ

ОСОБЛИВЕ СВЯТО. ЯК ВІДЗНАЧАТИ РІЗДВО ТА НОВИЙ РІК, КОЛИ БЛИЗЬКІ ЛЮДИ НЕ ПОРУЧ

КОРОБКИ ЗІ ЩАСТЯМ. ЩО І ЯК ЛЮБЛЯТЬ ДАРУВАТИ ТА ОТРИМУВАТИ У КОМАНДІ «ЛАМА ЛУ»

НЕ «ПРОСТО БОЛИТЬ ГОЛОВА». ЩО ТАКЕ МІГРЕНЬ ТА ЯК ІЗ НЕЮ ЖИТИ

Уже вдруге ми зустрічаємо Новий рік разом. Час летить дуже швидко. Але ми щасливі робити те, що робимо, адже чуємо ваші відгуки і знаємо, що підтримуємо вас. А це і є мета, на яку працює наша маленька редакція. У цьому номері, звісно, не обійшлося без святкових тем. Ми вирішили поговорити про те, про що, може, не так часто і говорять — свята на самоті і вдалині від людей, з якими так хотілося б бути поруч. Якщо ваші близькі на фронті, за кордоном чи ви з якоїсь іншої причини не можете бути поруч — нехай наш матеріал підтримає вас у час груднево-січневих свят. А ще попросили наших колег розказати про подарунки, які вони люблять отримувати та дарувати. Вийшло тепло:) Крім того, цього разу говорили про поспішайчиків — малят, що народилися раніше планованого терміну. А також про мігрень, котра не є «просто головним болем», як про неї часто кажуть. Сподіваємося бути корисними вам і цього разу. Вітаємо вас із прийдешніми святами і бажаємо радості, затишку і світла на душі. І за все це дякуємо Силам оборони України. Всім тим, хто не може бути вдома на свята, бо робить ці свята можливими для нас. І всім тим, за ким ми так сильно скучаємо. Наші серця там, де ви. До зустрічі у січні!

З любов’ю, команда «InfoLama»: Олена Луцька — шеф-редакторка, а також засновниця та натхненниця бренду «Лама Лу», педіатриня, дитяча інфекціоністка, письменниця, співавторка книги «Мамо, тату, не хвилюйтеся!» Тетяна Логвиненко — головна редакторка, а також редакторка, копірайтерка, письменниця, співавторка книги «Мамо, тату, не хвилюйтеся!» Катерина Савченко — комунікаційна менеджерка бренду «Лама Лу»

Олена Луцька, шеф-редакторка, Тетяна Логвиненко, головна редакторка: infolama.editor@gmail.com

Катерина Савченко, менеджерка проєкту: lamalumanager@gmail.com

Матеріали з позначкою «Партнерський матеріал» розміщуються на правах реклами. Відповідальність за якість продукту чи послуги, а також достовірність інформації про них несе рекламодавець.

Привіт, ранній малючку! Хто такі поспішайчики та як їх підтримують лікарі Особливе свято. Як відзначати Різдво та Новий рік, коли близькі люди не поруч

Коробки зі щастям. Що і як люблять дарувати та отримувати у команді «Лама Лу» Не «просто болить голова». Що таке мігрень та як із нею жити

Передчасно народжений малюк — це завжди багато хвилювання і переживань для батьків, цілої родини та загалом близьких. Адже він такий маленький, може потрапити в реанімацію, а лікарі часто не кажуть нічого конкретного… Однак непевність не означає, що все погано. Поспішайчики дуже часто компенсують дефіцити і ростуть та розвиваються так само, як і діти, що народилися вчасно. Передчасно народжені малюки справді потребують більше уваги та догляду. Для родини це також означає емоційні переживання та стреси. Адже навколо поспішайок існують упередження та перестороги, і вони вкрай часто не мають під собою ніякої реальної основи. Часто їх мають навіть лікарі, якщо вони не досить обізнані про те, як працювати із передчасно народженими малятами. Батьків можуть відмовляти робити щеплення, давати непотрібні чи недоказові рекомендації та подібне. Тому так важливо знайти лікарів, що мають актуальні знання та можуть підтримати батьків. Про те, як дбати про поспішайок, ми поговорили із педіатринею, неонатологинею, інфекціоністкою та дієтологинею «Лама Лу». Адже щоб допомогти таким дітям зростати та розвиватися, важлива спільна робота різних фахівців.

ОСОБЛИВОСТІ ГОДУВАННЯ ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ МАЛЯТ Абсолютно нормально, якщо передчасно народжений малюк у перші тижні життя матиме назогастральний зонд — таке трапляється часто. Це тоненька трубочка, через яку дітки отримують усе необхідне харчування, допоки не зможуть смоктати і ковтати самостійно. Якщо шлунково-кишковий тракт дитини ще не готовий до роботи або є певні захворювання, вона може отримувати поживні речовини внутрішньовенно. Це так зване парентеральне харчування, яке забезпечує амінокислотами, жирами, глюкозою, вітамінами і мінералами.

Олена Морачковська, дієтологиня

Як саме годують передчасно народжену дитину, буде залежати від її гестаційного віку (тобто часу, який вона провела внутрішньоутробно) і загального стану. Головна ціль — забезпечити такий темп росту, що його малюк мав би в останньому триместрі вагітності. Тобто збільшення довжини приблизно на сантиметр та окружності голови на 0,7 см щотижня і середній приріст ваги близько 15 г на день. Саме тому регулярне зважування та вимірювання є важливою частиною догляду. Батьки завжди можуть долучатися до годування, навіть якщо це зонд чи парентеральне харчування. Дотики, контакт шкіра до шкіри допомагають під час годувань. Усе це зміцнює зв’язок і добре впливає на здоров’я малюка. Коли стан дитини стабілізується, навіть на тлі ще внутрішньовенного харчування, малюку можуть давати трохи грудного молока через зонд. Так кишківник готується до подальших годувань. У середньому після 34 тижня гестації більшість дітей поступово починають координувати смоктання і ковтання, і тоді їх можна готувати до грудного вигодовування через рот чи споживання суміші через пляшечку. Справді, грудне молоко — найкращий варіант для передчасно народженої дитини. Але часто воно потребує додаткового збагачення білком, калоріями, залізом і вітамінами. Це не привід хвилюватися: організм малюка потребує вищої їх концентрації, щоб швидко наздогнати у зрості або розвитку. Якщо грудне молоко недоступне, існують спеціальні суміші саме для передчасно народжених немовлят. Не варто боятись додаткових вітамінів чи прийому препаратів заліза — це стандарт і необхідність. Вітамін D рекомендований усім діткам, зокрема тим, хто народився раніше. Передчасно народжені малюки — це завжди емоційно непростий шлях. Але більшість із них чудово ростуть і міцнішають за умови за правильного харчування та турботи. Батьки — важлива частина цього процесу. Ваша участь має величезне значення для здоров’я та прогресу малят.

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ПОЯВИ ПОСПІШАЙЧИКА, А ПОТІМ СПОСТЕРІГАТИ ЙОГО У ЛІКАРЯ Якщо лікар-гінеколог повідомляє про імовірність передчасних пологів, до цього можна підготуватись, аби підвищити якість життя малючка та всієї родини. Можна, зокрема, створити власний банк грудного молока. Ще до пологів, десь з 16 тижня, може виділятись молозиво. Частіше це непомітно, якщо не перевірити зціджуванням, і відбувається процес дуже повільно й поступово. Але якщо ви плануєте грудне вигодовування, то з 28—30 тижня вагітності можете починати зціджувати молоко і накопичувати свій запас. Це може дуже підтримати вашого поспішайчика на початку життя.

Олена Волкова, педіатриня, консультантка з грудного вигодовування

Про безпеку допологових зціджувань можна почути різне. Зокрема острах, що вони можуть викликати передчасні пологи. Але останні рекомендації всетаки говорять про те, що допологові зціджування безпечні. Адже коли вагітна має секс чи годує старшого малюка, окситоцин також виділяється, але пологи не стимулює. Аби ефективніше й раніше налагодити прикладання до грудей, важливо максимально скоро після пологів, коли вже буде змога, почати стимуляційно зціджувати молоко. Передчасно народжене маля частіше має змогу смоктати десь з 36 тижня. Але йому можна допомогти тренувати смоктання — масажами язика та м’язів обличчя. Часом для цього саме у поспішайок може певний час бути доречним дурник. Усе це варто обговорити з лікарем. Поспішайчиків ефективніше годувати з підтриманням голови. Для цього використовується прийом «рука танцюриста» — так вдається одночасно підтримувати і голову малюка, і грудь мами. Такі дітки можуть засинати під час годування. Їх має сенс підбуджувати: погладжуванням, розмовами, зоровим контактом, переприкладанням до іншої груді. Такі малюки мають вищі потреби у поживних речовинах, ніж діти, що народилися вчасно. Тому суміші чи грудне молоко можуть потребувати додаткового збагачення. Якщо є потреба догодовувати дитину, бажано не використовувати для цього пляшечку, а звернутися до альтернативних методів. Маля, що народилося раніше, ще більше потребує контакту шкіра до шкіри, тож для нього важливий «метод кенгуру». Поспішайкам особливо критично перевірити зір, слух, регулярно слідкувати за всіма віхами розвитку і оцінювати стан за допомогою скринінгів. Це допоможе за потреби застосувати раннє втручання і максимально компенсувати стан. Існують особливі шкали оцінки розвитку поспішайчиків, тому не

переймайтесь, якщо дитина набирає вагу менше, ніж це визначено загальноприйнятими графіками для малят, які народилися вчасно. Поспішайчикам також важливо моніторити рівень сечовини і провести скринінг розвитку за скоригованим віком у 9, 18 та 30 місяців, а також скринінг на розлад спектру аутизму у 18 та 24 місяці. І майбутній мамі, і малюку варто захиститися від респіраторно-синцитіального вірусу. Вакцини від нього в Україні не зареєстровані, але щепитися можна за кордоном, якщо є така можливість. Вакцину «Абрісво» (Abrysvo) вводять жінці один раз внутрішньом’язово між 32—36 тижнями вагітності. Вона захищатиме малюка з народження до 6 місяців. Немовлят до 8 місяців можна щепити вакциною «Нірсевімаб» (Nirsevimab). Якщо у маляти є проблеми із здоров’ям, що підвищують ризик госпіталізації, у віці від 8 до 19 місяців рекомендовано ввести йому другу дозу цієї вакцини. За показами поспішайчикам можуть рекомендувати імуноглобулін респіраторно-синцитіального вірусу. І ще одна важлива порада для батьків та членів родини загалом. Не забувайте про себе: батьки передчасно народжених діток повідомляють про більший рівень стресу. Тож дбайте і про маля, і про себе — адже дитинка дуже залежить від вас.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ПЕРШІ 28 ДНІВ ЖИТТЯ ПОСПІШАЙЧИКА У передчасно народжених малят дихальна та нервова система ще незрілі, тому їхню роботу лікарі уважно моніторять. Слідкують за диханням, температурою та кількістю кисню у крові, тобто сатурацією. Поспішайчики дуже швидко втрачають тепло, тому для них вкрай важливий контакт «шкіра до шкіри» і теплий, стабільний мікроклімат. Через це малюки можуть перебувати в кювезах чи спеціальних ліжечках з підігрівом.

Вікторія Некряч, неонатологиня

У пріоритеті вигодовування грудним молоком, бо воно знижує ризики інфекцій, сприяє розвитку мозку, а також зменшує імовірність розвитку некротичного ентероколіту — тяжкого і небезпечного стану, який найчастіше розвивається саме у передчасно народжених малят. Якщо дитина ще не може смоктати, її можна годувати зцідженим грудним молоком — маминим чи донорським — і використовувати альтернативні методи годування. Це все абсолютно нормально. Головне — слідкувати за толерантністю до годувань. Для цього лікарі контролюють об’єм та засвоєння молока, збільшують порції плавно, на кілька мілілітрів за раз, перевіряють регулярність випорожнень та

інші параметри. Це все дуже тривожно, тож батькам варто бути готовими і розуміти, навіщо такі маніпуляції — так буде спокійніше. Поспішайчики вразливіші до інфекцій, ніж інші малюки. Тому важливо дбати про гігієну простору навколо і обмежити контакти на перший місяць життя. Крім того, надзвичайно важливо вакцинувати маля. Більшість вакцин дозволені та безпечні навіть для дітей, що народилися значно раніше очікуваного терміну. Також важливо контролювати рівень жовтяниці, приріст ваги та загальну нейророзвиткову динаміку. Ранні малята можуть набирати вагу повільніше, ніж ті, хто народився вчасно. Але їхнє харчування можна коригувати. З цим впораються неонатолог та консультант із ГВ. Важливо також знати, що розвиток поспішайчиків оцінюють за так званим скоригованим віком. Такі малята наздоганяють інших у власному темпі. Педіатр та, за необхідності, вузькі спеціалісти пильно за цим спостерігатимуть. Скоригований вік — це вік, який дитина мала б, якби народилася вчасно. Щоб його вирахувати, треба від фактичного віку відняти кількість тижнів, на які малюк «поспішив». Уявімо, що передчасно народженому маляті 14 тижнів, а народилося воно на 30-му тижні. Рахуємо так. «Плановим» часом вагітності для поспішайчиків вважається 40 тижнів (а не 37, як для малят народжених вчасно). Тож 40 мінус 30 — це 10. Малюк народився на 10 тижнів раніше за термін. 16 мінус 10 — це 6. Тобто скоригований вік дитини — 6 тижнів. Розуміння скоригованого віку допоможе родині орієнтуватися у тому, як слідкувати за розвитком малючка.

ЯК ВАКЦИНУВАТИ ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ МАЛЯТ Передчасно народжена дитина досить вразлива і потребує ширшого захисту від небезпечних хвороб, тобто її треба вакцинувати. Так, поспішайки можуть мати малу масу тіла, різні проблеми зі здоров’ям, але це не протипоказання до щеплень. Імунна система таких малят вже достатньо розвинена, щоб отримати їх і сформувати захист. Захищати малят треба не від вакцин, а від хвороб.

Альона Ардинська, інфекціоністка

Окремого календаря щеплень для передчасно народжених малят не існує — вони вакцинуються за тим самим графіком, що і малюки, які народилися вчасно. Важливо також знати, що це відбувається за фактичним, а не коригованим віком (про коригований вік детально йшлося раніше — Прим. ред.).

Особливості вакцинації у пологовому будинку: џ у 1 добу життя дитина отримує перше щеплення від гепатиту В, незалежно від маси тіла при народженні. Надалі вона отримає ще три дози: у 2, 4 та 6 місяців життя; џ діти, що народилися раніше 31 тижня внутрішньоутробного розвитку, не мають отримувати щеплення БЦЖ, доки не досягнуть 31 тижня, а їхня маса тіла не стане більшою за 2000 г. Особливості наступних щеплень: џ подальшу вакцинацію проводять згідно календаря — багатокомпонентними вакцинами у 2, 4, 6 та 18 місяців. Якщо на момент першого щеплення (у 2 місяці) малюк лишається у стаціонарі у стабільному стані, він має отримати щеплення прямо там, відкладати не варто; џ поспішайки мають отримати щеплення від пневмококової інфекції за схемою 3+1 («Превенар 13» або «Ваксньюванс»), також у 2, 4, 6 та 18 місяців. Після 2 років рекомендовано додатково отримати 2 дози полісахаридної пневмококової вакцини, якщо до неї є доступ. 23-валентна пневмококова полісахаридна вакцина на зараз в Україні не зареєстрована; џ передчасно народжені малята мають отримати щеплення від ротавірусної інфекції в останній день перебування у стаціонарі. Але вакцини мають певні обмеження щодо віку застосування. «Ротарикс» потребує 2 доз. Першу можна ввести будь-коли, але другу — не пізніше віку 5,5 місяця. «Ротатек» потребує 3 доз. Першу треба ввести не пізніше 12 тижнів життя, а останню — до 8,5 місяців; џ рекомендовано захистити маля від менінгококової інфекції. Це можна робити з 2 місяців вакцинами «Німенрикс» та «Бексеро». Ці вакцини захищають від різних штамів збудника менінгококової інфекції і не є взаємозамінними; џ важливо створити навколо дитини «кокон» — вакцинувати близьке оточення від грипу, кашлюку, ковіду. Це захищатиме малюка, поки він не може отримати щеплення сам.

«Лама Лу» бере участь у програмі підтримки родин, де малюки народилися передчасно. Учасники програми «Ранні пташки» можуть отримати 10% знижки на послуги клініки для малят від 0 до 24 місяців. Усі деталі за лінкою.

Україна вчетверте зустрічає різдвяно-новорічні свята у великій війні, коли багато рідних та друзів роз’єднані — хтось на фронті, хтось за кордоном чи в інших регіонах. Тож для великої кількості людей ці святкові дні, що традиційно наче мали б бути веселим та щасливим періодом зустрічей, перетворилися на час смутку, туги, відчуття пустоти та одинокості. Що робити? Адаптуватися — як це відбувається завжди, коли змінюються умови. І такий підхід зовсім не означає обов’язкову відмову від святкування. Адже, поперше, існують способи розділити радість на відстані. По-друге, святкувати можна і на самоті. А по-третє, навіть якщо ви не святкуєте, це не означає, що з вами щось не так. Про все це ми поговорили із психотерапевткою клінік «Лама Лу» Олександрою Максименко і підготували для вас заспокійливу та підтримуючу (сподіваємося!) можливу програму на свята.

Олександра Максименко, психотерапевтка

ЯК РОЗДІЛИТИ РАДІСТЬ З БЛИЗЬКИМИ, КОЛИ ВОНИ ДАЛЕКО Було б добре, якщо є така можливість, проговорити з близькими, як би вони хотіли провести цей час разом, чи є в них ідеї. Домовитися одне з одним про обставини, у яких свято могло б відбуватися. Власне, у чому для них полягає це святкування. Про це загалом було б чудово подумати, адже для кожної людини визначення може бути особливим.

Традиції пов’язані з ритуалами. Останні можуть стосуватися дуже різних речей: того, як виглядаємо ми і наш простір, що п’ємо, яку музику чуємо і чим пахне у домі. Можна задіювати усі органи чуттів: зір, слух, нюх, смак, дотик. Вони будуть нагадувати про свято і створювати відповідний настрій. Тож для того, щоб відчути дух новорічних свят, може бути досить простих речей, але тих, що мають значення саме для вас: святково вдягнутися чи прикрасити дім, запалити свічку, замовити чи приготувати щось смачненьке. Про ці деталі можна поговорити із людьми, які далеко — поділитися думками, що формує святковий настрій для вас та для них. Спосіб спільно відсвяткувати залежить від того, які можливості є у вас та дорогої вам людини, що перебуває далеко. Але для будь-яких умов можна знайти якийсь варіант. Ось кілька ідей, як можна розділити відчуття свята із дорогою людиною навіть на відстані: џ

зробити щось синхронно. Наприклад, домовитися про дзвінок і розмову. Якщо такої можливості немає, можна в один час щось одне одному подумки побажати. Або домовитися написати повідомлення чи записку, коли буде можливість, а потім відправити чи зберегти до зустрічі;

џ

здійснити однаковий ритуал. Наприклад, запалити святкову свічку;

џ

записати одне одному відео- чи голосове повідомлення. А послухати чи подивитися їх можна буде, коли з’явиться час;

џ

відправити одне одному фотозвіт про підготовку чи святкування;

џ

якщо ви маєте звичай дарувати подарунки, їх можна підготувати і відправити поштою або ж залишити у певному місці вдома. Вони почекають, поки людина приїде і розпакує їх;

џ

якщо є можливість зустрітися по відеозв’язку, можна це запланувати також.

Варто обговорити і те, чи ви взагалі хочете святкувати або ж поки зміните цю традицію. Не святкувати теж нормально (про це йтиметься далі). Але важливо, щоб і ви, і ваші близькі почули погляди одне одного і поважали їх.

ЯК ПЕРЕЖИТИ СВЯТО НА САМОТІ Важливо від’єднатися трохи від того, як суспільство бачить свято. Для нього це завжди веселощі, щастя, коло близьких. Люди придумують собі певні образи, уявлення про щось, а потім намагаються долучити до цього інших людей. Суспільство має власне бачення про все. Але це не означає, що це так дійсно має бути і що це є істина. Свята і святкування бувають різні. Цей час можна провести просто спокійно, можна навіть сумувати, не відчувати щастя. Найголовніше — нормалізувати свої емоції. Бо складно відчувати щастя, коли поруч немає близької людини, з якою зазвичай святкуєш. Було б дивно не мати якоїсь ностальгії, смутку в цей день. Однак смуток може мати різні відтінки. Можна сумувати і відчувати любов, доброту, тепло, впевненість, що настане час, коли ви відсвяткуєте разом. Можна також подумати про святкування — пофантазувати, пригадати, як було раніше, і що б ви хотіли, може, додати до цих свят. Бо часто буває, що у буденності свята не так сильно цінуються. Можливо, у вас раніше і не було якоїсь традиції святкувати по-особливому. А зараз є час подумати, чим би хотілося зайнятися ресурсним, що приготувати, щоб було і цікаво, і просто. Можна буде втілити ці ідеї разом з дорогою людиною, коли буде можливість. А щось, може, спробувати реалізувати з іншими близькими, хто поруч. Можна запланувати якусь прогулянку на самоті чи подзвонити другу і прогулятися з ним. Або зробити щось корисне, навіть поволонтерити. Також важливо подбати про себе. Можна сконцентрувати навколо себе активності, наприклад сходити на масаж, у SPA чи салон краси. Також варто заздалегідь подумати про варіант, що вам може стати геть сумно. Що ви тоді робитимете? Можна домовитися з кимось, кому ви зможете зателефонувати, чи скористатися гарячою лінією. Або ж поміркувати про техніки, які допомагають вам заспокоїтися: дихання по квадрату, майндфулнес-медитації та подібне. Якщо цього дня ви маєте традицію дарувати подарунки, то підготуйте щось і для себе. Не обов’язково велике чи надзвичайне. Це може бути малесенький подарунок, але він також додасть приємних емоцій та тепла.

ЧИ НОРМАЛЬНО НЕ СВЯТКУВАТИ Психотерапевти радять прагнути психологічної гнучкості. З огляду на неї, чітких правил щодо святкування, як і щодо всього іншого, немає. Можна і святкувати, і відмовитися від цього. Головне питання у тому, що лежить в основі відмови від святкування. Людина може не святкувати тому, що це диктують її цінності. Наприклад, бажання бути солідарною із кимось близьким, хто на фронті і не може, не хоче, не має моральних сил на це. Людина може відмовитися від святкування і тому, що бажає віддати цей час і свої сили добрим справам або ж відпочити, побути на самоті з собою, можливо, подбати про себе. У такому випадку не святкувати — це добре. Якщо людина не святкує через сум, що триває понад два тижні і починає заважати щоденним справам, можливо, час звернутися до психотерапевта або до психіатра і оцінити свій стан. У когнітивно-поведінковій терапії є поняття поведінкової активації. Вважається, що думки впливають на поведінку. Якщо людина сумна, вона буде менш активна. Разом з тим,

і поведінка впливає на думки. Тобто якщо робити мало чи чогось не робити, думки також можуть бути сумнішими, а у них здатні з’являтися навіть звинувачення. Але якщо підштовхнути себе трошки і все-таки щось зробити, думка може змінитися. Адже зворотний зв’язок від неї до уявлення про себе, настрою і поведінки також працює. Тобто можлива і м’яка золота середина — не відмовлятися від святкування, але й не створювати навколо свята цілого вихору активності. Можна підготувати собі малесенький подарунок, додати у дім невеличкий декор. І думка «Я ніяк не святкую» зміниться на «Я все-таки щось зробив/-ла і відсвяткував/-ла». Головне — дослухатися до себе, розуміти, чому ви обрали саме такий сценарій, і подбати про себе у тому, щоб вчасно зреагувати на смуток, якщо він затримається надовго.

Зимові свята — час подарунків і подаруночків. Для себе, членів родини, друзів, колег і всіх-всіх-всіх, кого хочеться потішити. «Потішити» — ключове слово. Бо подарунки — це перш за все радість та емоції. Ми розпитали колег про те, що вони люблять дарувати і отримувати, і хочемо розказати кілька дуже теплих історій про свята, «макаконь», хатнього дракона і копчену горбушу.

Подарунки — це завжди класно. Я люблю і дарувати, і отримувати. Найбільше люблю чекати: коли вже купила подарунок і поклала під ялинку чи коли ми в родині говоримо про презенти, але до кінця не ясно, тобі оце подарують цього разу чи іншого. Ще дуже люблю дивитися на реакцію людини, коли вона отримує те, що приготували для неї. Мій улюблений формат — коли подарунки вже під ялинкою і вся родина йде до неї і починає витягати по коробочці. На кожній є ім’я, і кожен передає коробку далі, поки шукає ту, де написано його ім’я. А потім нарешті відкриває коробочку і бачить, що там. Подобаються якісь особливо милі тематичні речі, саме різдвяні: светр з ялинками, шкарпетки зі сніжинками, тарілочки з різдвяним розписом, рукавички, теплі і великі шарфи, піжами з чоловічками-пряниками. Люблю такі подарунки — милі та смішні.

Катерина Савченко, комунікаційна менеджерка

Це не мій спогад — я була дуже маленька і цього не пам’ятаю. Але це дуже комічно. Мені було роки три-чотири, і моя хрещена не придумала нічого кращого, ніж подарувати мені мікрофон. Я тоді ще не всі звуки вимовляла і він у мене називався «макаконь». Це був не просто мікрофон — він ще видавав звуки різних ударних інструментів. Тому коли о п’ятійшостій ранку вечірка у дорослих закінчилася, а я о сьомій прокинулася і розбудила маму прекрасною музикою і ударними цього макаконя, вона була дуже щаслива.

Альона Жогло, дерматологиня

А з того, що я вже сама пам’ятаю, мабуть, найвизначніший подарунок — моя перша «Барбі». Я ще була дошкільнятком. Мені подарували дуже красиву ляльку-мулатку, не класичну блонду. Я її дуже любила. Її звали Сінді. А ще я дуже довго мріяла про синтезатор, і одного року мені його таки подарували. Як всі діти, погралася місяць і забула, але це було дуже класно. Я більше люблю подарунки дарувати, ніж отримувати — бо не люблю сюрпризи, а коли тобі щось дарують, це майже завжди сюрприз. Я пишу вішлісти щодо того, що мені потрібно, і тоді розумію, що все буде так, як треба :) А дарувати я люблю те, що людина дуже хоче, але ніколи б собі не купила, або емоції. Бо емоції відчуваються в моменті і запам’ятовуються, а річ може не нести стільки цінності. Що ж до подарунків, які дарували, то тут треба знати мої звички. Я дуже люблю пити каву вранці. Пару років тому у мене не було кавоварки вдома. Я її дуже хотіла, хоча про це не казала. І от на новорічні свята мені її подарували. Я так її бережу! Для мене це подарунок більше про емоцію. Коли я дивлюся на цю кавоварку, то згадую, наскільки тоді тішилася, і кожен ранок вона мені приносить щастя і задоволення в моменті. Але це так вгадали для мене. Подарувати людині щось, що настільки б підходило, важко. А от емоціями в моменті, поїздкою кудись чи масажем, наприклад, догодити і порадувати легше.

Наталія Мельникова, дитяча алергологиня

Моїм найкращим і найулюбленішим подаруночком був, є і буде мій хатній дракончик Драґі! Він бородата агама, родом із гарячої Австралії. Я подарувала собі його сама, правда, не на Новий рік, а на день народження — коли мені виповнилося 17 років. Бажання «приручити дракона» з’явилося ще у середній школі. Я тоді ходила на гурток біології у Київський палац дітей та юнацтва. Там у живому куточку жила бородата агама. Я кілька разів потримала її на ручках і зрозуміла: МОЄ.

Маргарита Постолюк, керівниця служби клієнтського сервісу

Коли стала старша, почала збирати гроші на дракона. З часом накопичила потрібну суму і нарешті купила собі шипатого друга. І ось мій компаньон, вірний і лускатий, уже сім років зі мною. Він багато розуміє. Реагує на мій голос, проситься на ручки, у нього є улюблені місця у квартирі і продукти, які він не любить. Драґі навіть сумувати вміє. Колись, ще в юності, я поїхала на два тижні у табір. І він тиждень відмовлявся їсти — так скучав. Ми багато часу проводимо разом. Коли я працюю, Драґі сидить у тераріумі, гріється на камінчику і спостерігає за мною з-за скла.

У мене є пара класних історій про Святого Миколая. Якось на початку спільного життя мій чоловік від його імені приніс і поклав мені під подушку шматок копченої горбуші (добре, що у вакуумі) і шоколадку з цілими горішками. І це був дуже влучний подарунок, бо я обожнюю рибу, а от з шоколадки зазвичай видлубую цілі горішки, адже солодке не люблю. Цього року була смішнюча історія з моїм сином Мироном. Він написав листа Миколайчику і попросив «100 різних наборів лего». До речі, букв до ладу ще не знає, але писав сам — з алфавіту переписував! У мене дуже креативна мама (його бабуся), і ми вирішили підхопити ініціативу та здійснити мрію дитини. Усі родичі від себе купили адвент-календарі і ще трохи добрали маленьких комплектів. І вийшло «100 різних наборів». Шукали цілий день, купили все, що хотіли, дуже всі тішилися. А ввечері Мирон каже: «Треба писати листа Миколаю». Кажу: «Ти ж уже писав». А він: «Та я вже і забув, що там, і передумав». Далі німа сцена, бо ми ж гори звертали заради 100 наборів. Врешті ввечері дописав нового листа і попросив додати магніт. Всі нарешті видихнули. Але листи склали, відправили і попередили, що назад дороги немає! Я люблю до будь-якого подарунка додати книгу, бо їх зараз так багато класних. Причому і для інших дітей, і для Мирона. У нас є зазвичай книжковий вішліст і всім, хто питає про подарунок, я пропоную обрати одну з книжок до іграшки. Син ними дуже тішиться, після іграшки, звичайно :)

Альона Ардинська, дитяча інфекціоністка

Головним болем та мігренню часто називають одне й те саме явище. Однак це неправильно, адже мігрень справді включає напад гострого головного болю — та не кожен головний біль є мігренню. Це окремий діагноз, що його має встановлювати лікар. Крім того, сильний головний біль при мігрені має особливий характер, а також може супроводжуватися іншими симптомами. Ми розібралися у цих деталях, а ще окремо поговорили про мігрень у дітей — вона у них особлива. Для цього долучили до розмови лагідних дитячих неврологів клінік «Лама Лу» — Ольгу Берегелу та Андрія Гелю.

ЩО ТАКЕ МІГРЕНЬ Мігрень — один із різновидів первинного головного болю, тобто такого, що виникає сам собою, а не як наслідок іншого стану. Щоб встановити діагноз, додаткові обстеження чи аналізи не потрібні — досить, аби стан відповідав діагностичним критеріям. Тож якщо ви маєте сильний головний біль, варто звернутися до лікаря. Якщо він діагностує мігрень, ви зможете отримати якісніше лікування та зрозумієте, як впливати на цей стан і полегшити життя. Щоб встановити діагноз, лікар може запропонувати вести щоденник головного болю. У ньому важливо фіксувати не тільки сам біль, місце, характер, тривалість та частоту. Мають значення й інші симптоми: нудота, блювання, зміна настрою, чутливість до звуків, світла та інші. Усе це важливо для того, щоб підібрати способи менеджменту стану, а також розпізнавати наближення нападу якомога раніше. Жінкам важливо слідкувати за менструальним циклом. У багатьох із них прояви мігрені пов’язані із змінами фаз циклу. Мігрень вражає людей різного віку та статі. З нею стикаються також діти та підлітки. Тож якщо ваша дитина скаржиться на сильний головний біль, обов’язково поговоріть із лікарем.

СИМПТОМИ МІГРЕНІ Основний симптом мігрені — головний біль середньої інтенсивності чи дуже сильний, що пульсує. Часто він охоплює певну частину голови: лоб чи потилицю, зону навколо очей або за щоками. Напад мігрені можна розділити на чотири періоди: продромальний, ауру, гострий біль, постдромальний. Але у різних людей напади відбуваються по-різному, тож не всі фази можуть бути присутні. Кожен період має характерні особливості. Якщо про них знати, можна вчасно себе підтримати і полегшити перебіг нападу. Продромальний період. До 75% відсотків людей, що мають мігрень, переживають і цей період. Тож у багатьох випадках до гострої фази можна підготуватися. Продромальний період починається за день-два до нападу і може проявлятися закрепом, зміною настрою, відчуттям скутості у шиї, посиленим сечовипусканням, підвищеним апетитом, набряками. Людина також може багато позіхати. Аура. Цю фазу переживають 25—30% людей з мігренню, і вона передує самому нападу. Триває аура від 5 хвилин до години. Вона може проявлятися відчуттям оніміння чи поколювання в зоні обличчя, проблемами із мовленням, легким запамороченням. Але найбільш виразні ознаки аури — ефекти з боку зору. Людина може бачити спалахи, іскри, яскраві точки та зигзаги, у полі зору також можуть з’явитися сліпі плями. З плином часу люди, що мають ауру, можуть перестати переживати гострий біль — процес може зупинятися на аурі. Гострий біль. Якщо напад мігрені не лікувати, гострий біль може тривати від 4 до 72 годин. Болить зазвичай одна сторона голови, але часом відчуття охоплюють всю її. Біль пульсує. Можуть бути нудота та блювання. Людина дуже чутлива до світла, звуку, запаху, часом дотику. Часто виникає алодинія — біль від подразників, що зазвичай його не викликають. Наприклад, навіть легкий дотик чи зміна температури можуть викликати болісні відчуття. Постдромальний період. Після фази гострого болю людина може почуватися змученою та виснаженою ще протягом доби. Біль може з’являтися знову, але ненадовго. Це трапляється, якщо різко повертати голову.

ЩО РОБИТИ ПРИ МІГРЕНІ Стандартного чи найкращого способу лікувати мігрень нема. Усе залежить від перебігу нападів у кожної конкретної людини. Тож якщо ви маєте мігрень, варто дослухатися до себе, спілкуватися з лікарем, пробувати різні способи і шукати те, що працюватиме саме для вас. Крім того, з часом симптоми можуть змінюватися, тому змінити й лікування також нормально. Щоб полегшити біль у гострій фазі, використовують нестероїдні протиз а п а л ь н і п р е п а ра т и н а к ш т а л т ібупрофену, парацетамолу та напроксену, ліки групи триптанів, а також засоби від захитування. Найкраще не чекати піку болю, а прийняти ліки настільки раніше, наскільки можливо. Тоді вони спрацюють значно ефективніше. Препарати треба вибирати разом з лікарем.

У гострій фазі також може допомогти відпочинок у тихій темній кімнаті. За потреби вдягніть окуляри від сонця чи маску для сну, а вуха закрийте берушами. Біль можуть полегшити тепло чи холод, прикладені до голови — спробуйте, щоб зрозуміти, що працює для вас. Важливо також уникати зневоднення та голоду, тож потрошку й часто пийте та їжте. Якщо відчуваєте, що можете рухатися, спробуйте легенькі вправи — вони теж здатні допомогти. Спосіб життя також впливає на частоту мігреней та інтенсивність нападу. Варто слідкувати за харчуванням, зокрема і за тим, щоб воно було регулярним, пити достатньо води, мінімізувати кількість напоїв та страв із кофеїном, а також алкоголю. Важать і сон — 6—8 годин на добу, регулярна фізична активність та менеджмент стресу.

ЯК ДІАГНОСТУЮТЬ ТА ЛІКУЮТЬ МІГРЕНЬ У ДІТЕЙ Мігрень у дітей дійсно існує. І якщо раніше цей діагноз приховувався під маскою вегетосудинних дистоній, метеочутливості чи навіть ліні, сучасні неврологи його викривають. Але, на жаль, часто вже у дорослому віці. На відміну від мігрені у дорослих, у дітей цей стан часто проявляється атипово. Вона може бути двобічною, тривати менше, добре реагувати на прості знеболюючі у меншій дозі, супроводжуватись вираженою слабкістю або навіть болем у животі чи головокружінням

Ольга Берегела, дитяча неврологиня

У лікуванні мігрені існує два основні напрямки: немедикаментозний та медикаментозний. До основних немедикаментозних належать контроль сну (достатня тривалість та якість), харчування (регулярні прийомі їжі із уникненням голоду), гідратації (достатня кількість чистої води), навантаження (безперервного користування ґаджетами та перебування у статичній позі). Це важливо, бо нехтування такими, здавалося б, елементарними факторами дуже часто стає ключовими тригерами і запускає напади мігрені. Медикаментозні методи використовують, щоб зупинити гострий напад та запобігти новим. У гострих випадках для дітей найчастіше використовують ібупрофен, парацетамол, напроксен або триптани. Варто пам’ятати: якщо прийняти знеболювальне якомога раніше, воно працюватиме у кілька разів ефективніше, тож чекати не варто. Для профілактики ліки використовують у випадках, коли напади мігрені у дитини стаються частіше чотирьох разів на місяць або ж рідше, але дуже інтенсивні і тривають довго. Лікар може порекомендувати бета-блокатори, антидепресанти, протисудомні препарати, антагоністи кальцієвих каналів. Часом застосовують також мінерали та вітаміни — магній, рибофлавін, коензим Q10. Але все це має призначати тільки лікар. Якщо у дитини симптоми мігрені, зверніться до фахівця, не зволікайте. Бо мета у цьому випадку — не просто зняти біль, а повернути дитину до життя, покращити його якість, позбавити страждань. Щоб все це зробити, важливо встановити правильний діагноз, без зайвих страхів та бажано дообстежень, підібрати індивідуальний план лікування із акцентом на важливості немедикаментозних засобів, а також супроводжувати дитину, періодично переглядаючи щоденник головного болю і за потреби коригуючи рекомендації.

АБДОМІНАЛЬНА МІГРЕНЬ У ДІТЕЙ — ЩО ЦЕ ТА ЩО З НЕЮ РОБИТИ Епізоди мігрені у дитини, особливо дошкільного віку, часто виглядають нетипово і не мають характерного головного болю. Через це обстежити малюка, встановити діагноз та обрати терапію буває складно. Уявіть ситуацію. Чотирирічний хлопчик мав активний емоційний день. Під вечір у нього з’явився інтенсивний біль у районі пупка, тривав понад дві години поспіль, поступово наростав, а ще маля блювало. Лихоманки при цьому немає. Батьки без роздумів звернулися у приймальне відділення дитячої лікарні. Малюка оглянули хірург та педіатр. УЗД, аналізи крові, сечі особливостей не мали. Поки дитину обстежували, біль минув повністю, залишилась лише сонливість. Цей епізод був загадкою для батьків та лікарів, аж поки такий самий не стався за 1,5 місяця. Черговий педіатр запідозрив абдомінальну мігрень. За два роки у хлопця з’явився типовий мігренозний головний біль, і діагноз зрештою підтвердився.

Андрій Геля, дитячий невролог

Абдомінальна мігрень має чіткі ознаки за міжнародною класифікацією головних болей: щонайменше п’ять нападів за життя; локалізація болю по середній лінії живота, біля пупка; біль тупого або «невизначеного» характеру (через те, що діти не можуть його описати); інтенсивність болю від середньої до сильної; тривалість 2—72 години. Крім того, перелічені симптоми мають супроводжуватися принаймні двома із цього списку: втрата апетиту, нудота, блідість, блювання. Важливо, що між нападами цих симптомів немає. Найбільш вразливі до абдомінальної мігрені діти віком 3—10 років. Існує дуже висока ймовірність, що стан переросте в класичну мігрень з аурою чи без неї. Ключове значення має спадковість — у дітей, чиї рідні мали мігрень, шанси зустрітися з нею також високі. Якщо лікар встановив дитині діагноз «абдомінальна мігрень», я раджу батькам найперше налагодити режим дня та харчування дитини. Уникати чи зменшити кількість у меню продуктів та напоїв, що містять кофеїн, тирамін, штучні підсолоджувачі, глутамат натрію. Йдеться насамперед про тверді сири, копчені та в’ялені рибу і м’ясо, снеки. Не перевантажуйте дитину медійно — зменшіть екранний час. Бережіть її від різких запахів, особливо сигарет. Категорично раджу слідкувати, щоб дитина уникала зневоднення, тривалого голоду, посиленого стресового навантаження. Все це сприятиме тому, що напади ставатимуться рідше і триватимуть менше. Якщо напад абдомінальної мігрені почався, дитині допоможуть ліжковий режим, спокій, темрява, пити часто та малими порціями. За потреби можна дати їй парацетамол чи ібупрофен, а також ондансетрон. Коли ж названі методи не спрацювали, поговоріть із дитячим неврологом. За потреби він підбере для дитини профілактичну терапію. Головне — не лишайтеся з абдомінальною мігренню наодинці. Бо рішення для цієї проблеми існує.

фейсбук

сайт

інстаграм

телеграм