Гончаренко Максим
ПАСТКА ЧАСУ Місце з парадоксом часу – в маленькому провінційному містечку на березі Дніпра, в долині, що нагадує вир. Сьома ранку, серпень, недільний базар. В полі зору - центральна дорога із гронами припаркованих авто відпочивальників та дачників. Вздовж дороги - відреставровані магазини з гидкими пропорціями фасадів. Рух людей і машин - наче у в‘язкому середовищі. Доки спускаєшся в долину - рух іще є, але в її центрі, де базар - все завмирає. Це місце затягує як космічна чорна діра, для її жертв ніби час спиняється. Я бував тут раніше, змінились будинки і дерева, стали іншими авто й дороги, але залишилась та особливість місця, що тотально змінює людей. Київські чорні авто, які на скажених швидкостях примчали сюди на вихідні "влипають" наче мухи в мед швидкості зменшуються, поспіх та агресивність перетворюється на неквапність й споглядання. Заможні кияни вливаються в рій, що повільно ворушиться поміж базарними рядами. Бурхливий потік, що прибуває з Києва раптом зупиняється і перетворюється на частку тягучої маси, що живе за своїми законами. Ось розвертається старенький пошарпаний "Москвич", поки його водій чухається, видивляючись місце для стоянки, коштовні машини, що їдуть на базар, з пів-хвилини терпляче чекають, ніхто й не писне. З іншого боку автобус на Канів хвилину загороджує дорогу, рух спинився, водії сонно споглядають різномастну публіку, що вилазить з його нутра. Верхи на моторолерах, що виникають з різних напрямів й зникають в базарному місиві - переважно дами, всякого віку й комплекції. Тіла цих амазонок, поволі
колихаючись,
планують
над
виносливість іхніх двоколісних машин.
дорогою
-
я
усвідомлюю