Будівництво в історичному середовищі міста.

1

Гончаренко Максим Едуардович

БУДІВНИЦТВО В ІСТОРИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ МІСТА. СПРОБА АНАЛІЗУ

Київ -2005

2

В існуючих на кінець ХХ – поч ХХІ століття умовах в Україні замовлення на музеєфікацію, реставраційні та інші роботи по збереженню історичного архітектурного середовища і окремих об‘єктів, як правило, вже містить в собі певний світоглядний підхід, який в основному і визначає як самі задачі, так і методи їх вирішення. Зовнішній вигляд відреставрованих пам’яток та відновлених історичних об’єктів у більшості випадків є імітацією історичних архітектурних форм. Загальною особливістю як самих замовлень, так і підходів до їх виконання є певний світоглядний авторитаризм – силове насаджування ідей –

у питаннях розуміння історичного вигляду пам’яток та задач

реставрації та інших робіт, пов’язаних з використанням історично цінних будівель та територій. А вживаним методом реставраційних робіт є відтворення гаданого історичного вигляду споруд, котрі є пам’ятками, часто на їх рештках. Звичайно, мова йде про ті випадки, коли немає достатньої документації про зовнішній вигляд, на основі котрої можна було б створити точну копію. Так, наприклад, по Успенському собору Печерської лаври або Михайлівському собору в Києві вона існувала, на відміну, скажімо, від Золотих воріт у Києві - їх реконструкція стала втіленням лише ймовірного вигляду згідно із тогочасними уявленнями. На таких же світоглядних та методологічних засадах було пізніше відтворено церкву Пирогощі в Києві та інші. Подібні випадки створення муляжів втрачених об’єктів є шляхом продукування романтичних міфів, далеких від реальності та від існуючих в Україні етно-національних знакових систем. 1 На початку ХХІ століття помітною спільною рисою реставраційнобудівельних

процесів

стало

беззастережне

застосування

типових

архітектурних рішень та прийомів ХІХ століття. Вони безперечно доцільні при саме реставраційних задачах, але в новому будівництві сприймаються неоднозначно. Такі новобудови стають імітаціями історичного середовища, що може бути виправданим лише в унікальних випадках “пломбування” 1

Етно-національне світосприйняття проявляється зокрема як знакова система в архітектурі – через особливості просторового та композиційного рішення, орнамент та інше. Вживається здебільшого інтуітивно, але за умов початку ХХІ століття існує необхідність наукового дослідження етно-національної знакової системи в архітектурі України. Етно-культурна знакова система – дещо ширше поняття, що охоплює етнос поза межами державних кордонів.

3 архітектурних ансамблів, котрі гублять свій образ через втрату певного фрагменту. Натомість відома мета збереження або відновлення історичного середовища, скажімо Подолу в Києві, при існуючих тенденціях (активне будівництво нових будинків у стилістиці кінця ХІХ-початку ХХ століть) має перспективу абсурду: архітектурно-історичне муляжне середовище, що не містить справжніх архітектурно-історичних елементів, котрими ніколи не стануть “імітанти”. Подібно до відомого виразу „знання є не буква, але дух”, можна сказати, що історичне архітектурне середовище створене не лише формальними архітектурними прийомами, а більше духом архітектури, її знаковим, психологічним та енергетичним наповненням. Існує вже і моральна колізія – пересічна людина сприймає споруди в історичних архітектурних формах як оригінал, насправді ж це новобудови, часто навіть без історичного прототипу, спроектовані нашими сучасниками. Приклади поруч, зокрема недавно зведені будинки на Софіївській площі (Володимирська, 22), по вулицям Десятинній №№ 12 і 10, Шота Руставелі 9, запроектований будинок по вулиці Рильського та інші. Для таких випадків новобудів,

необхідність

яких

виправдана

збереженням

архітектурно-

історичного середовища, буде виправданим введення у практику фасадних табличок, котрі свідчать про дату зведення, можливо – авторство, виконання. Зрештою в цьому є і прояв певної професійної будівельної культури та етики. В сучасних підходах до відновлення історико-архітектурних об‘єктів проглядається також світоглядна тенденція ідеалізації “імперського стилю” Росії кінця 19 – початку 20 століть. Беззастережне відтворення втрачених споруд, зокрема храмів в цьому стилі провокує запитання: чи надання відновлюваній

будівлі

вигляду

саме

на

той

час

має

таку

високу

архітектурну, історико - культурну цінність? Ще в 19 столітті сучасники критикували шаблонну архітектуру, особливо храмову, що отримала назву “синодального”

стилю.

Такий

храм

передбачав

компактне

типове

композиційне рішення - обов’язкову дзвіницю над входом, хрестовий план і одну баню над перехрестям. Зокрема, Є.Сіцінський на початку ХХ століття відзначав, що з початком ХІХ століття будувались „... церкви

4 только по северно-русским образцам, совершенно безобразным шаблонам – во многих случаях.”2 Житлова „зразковими”

архітектура проектами

ХІХ

століття,

вражає

своєю

зведена образною

за

так

званими

одноманітністю.

Щоправда порівняно з типовими житловими „коробками” кінця ХХ століття вони виглядають шедеврами, але декор фасаду – ще не архітектура в повному сенсі, тому їх відтворення не несе суспільству надто високої естетики середовища. Таким чином, існують причини для твердження, що побутуючий в Україні

підхід

до

задач

реставрації

та

музеєфікації

історичного

архітектурного середовища не завжди спроможний донести об‘єктивну історико-культурну інформацію в соціум3. Як правило, й саме поняття соціального замовлення остаточно не визначене, і існує скоріше інтуітивно аніж усвідомлено. Чи можна сформулювати фактично існуюче зараз соціальне

замовлення

на

історичну

архітектуру?

Наочні

приклади

реставраційної діяльності у більшості випадків демонструють прагнення створити

по

можливості

точні

моделі

фрагментів

історичного

архітектурного середовища відповідно до існуючих про них уявлень у автора і замовника, в особі котрого як правило виступають адміністративні структури різного рангу. Зважаючи на дистанцію між професійними колами замовника і провідних науковців в існуючій структурі соціуму, що в свою чергу проявляє відсутність механізму формування і втілення передових

архітектурно-естетичних

ідей

в

будівництві,

зрозуміла

неможливість своєчасного врахування наукових історико-архітектурних поглядів та досвіду (а лише після втілення недосконалих проектів). І в майбутньому стає можливим протиріччя між розумінням у різні часи того, як виглядали колись певні архітектурні об’єкти, та як слід їх реставрувати. Один з можливих шляхів упередження цього – сформулювати відповідним 2

Сьцинскій Є. Южно-русское церковное зодчество. Кам-Под., тип.Свято Троиц. Подол. Братства, 1907, с.20 Термін “соціум” тут підходить більше ніж термін „суспільство”, наближаючи до глибинних рушіїв розвитку суспільства. Соціум – суспільний організм, адаптивність якого забезпечується системою функціональних та виробничих відносин – відповідно до стадії його розвитку. На певному рівні своєї структури соціум не залежить від державних, політичних чи етнічних кордонів. Відомо, що розвиток зокрема наукової свідомості відбувається в усіх країнах, незважаючи на рівень їх розвитку – свідчення тому передові наукові ідеї в тяжких суспільно-політичних умовах в СРСР, Україні та інших економічно відсталих країнах. Тобто є підстави стверджувати, що соціум єдиний в своєму інтелектуальному полі, і соціумна необхідність властива всім його частинам, лише реалізується в кожному конкретному місці відповідно до існуючих там умов.

3

5 чином саме соціумне замовлення, а спершу – визначити соціумну задачу котра його формує, та існує завдяки розвитку соціумної та наукової свідомості. (Появу нових соціумних задач слід розуміти як виникнення нових потреб соціуму - внаслідок його розвитку. А соціумне замовлення як форму доведення соціумної задачі до її виконавця – мал. 1). Щодо меж історико-архітектурних реставраційних процесів – що є відновленням, і де починається руйнація? Явище архітектурної пам’ятки перш за все інформаційний феномен. Саме це визначає її цінність. Інформацію несе не тільки будівельний матеріал, але й естетичний образ споруди, в котрому відображене все її життя. Наприклад, кафедральний Успенський собор у Володимирі-Волинському (1160 р.), мав у своєму художньому образі багато інформації про взаємовпливи культур на Поділлі, при реставрації у 1896-1900 роках

було залишено лише інформаційний

каркас візантійського впливу. Таким чином було не тільки збіднено архітектурний

образ

пам’ятки,

але

і

створено

неправдиве

джерело

інформації. Те ж саме можна сказати про Василівський храм у ВолодимиріВолинському і про багато інших об’єктів по Україні, в тому числі деревяних храмів.4 У наведених прикладах має місце явище фактичної руйнації пам’яток як інформаційного феномену, а також містифікація історії. Соціуму властиве активне продукування міфів про минуле, сучасне і майбутнє, про світобудову і людину в ній - і також властиво вносити ці міфи в архітектуру міст. Найбільш ефективний вплив на емоційний стан людської свідомості за допомогою дії на людину міфологічними алегоріями середовища,

до

котрих

зокрема

відноситься

світло,

темрява,

вода,

перепони руху, розкриття і звуження простору та ін. Не виключено, що ефект залежить від особливостей світогляду та психотипу індивідууму – один і той же метафоричний композиційний ряд у різних людей може викликати різну реакцію.5 Але чому ми наполягаємо на спрямування нових міфів

у

русло

збереження

історичної

правди,

збереження

свідчень

існування різних світоглядних, культурних, естетичних уподобань, не підмінюючи їх на спекуляції сьогочасною кон‘юктурою?

4

Про реконструкцію храмів „Для ... придания церковному зданию істинно православного вида...” Завада В.Т. До питання про вплив Унії на сакральну архітектури України // Теорія та історія містобудування – К. НДІТІАМ – 2002. с. 197-205.

5 Шубович С.А. Мифопоэтика и актуальность в формировании города. Київ, НДІТІАМ, 1999 – 23 с.

6 Культура (етнічна) – це перш за все світоглядна система, котра проявлена мовою, релігією, мистецтвом та іншим, і дозволяє бачити світ з унікальної точки зору. Різноманітність культур – інтелектуальне багатство соціуму, котре дає йому можливість ширше дивитися на задачі та проблеми. Таким чином збереження етнічних культур як інтелектуального каталізатора

–

важлива

соціумна

задача,

котра

є

відповіддю

на

необхідність прогресу і може вирішуватися зокрема засобами історикоархітектурної

діяльності.

В

українському

контексті

існуюча

нині

“декоративна”6 культура - не ефективне середовище, котре створює соціальну напругу невідповідністю зовнішньої форми окремих елементів і загального змісту та дезорієнтує відсутністю наскрізної культурологічної ідеї. Яскравим прикладом є остання реконструкція майдану Незалежності та Севастопільської площі в Києві. Нема нічого етно-культурного чи етнонаціонального, лише об’єкт “цигарково-лимонадної” культури – таким сприймається ресторан МD - на Севастопільській. В другому випадку окремі елементи наземної композиції мають етно-фольклорну форму, а фактичним їх змістом є далекі від історичної дійсності поетично-казкові міфи, доведені до абсурду своєю буквальністю. Та й будь-яка з новітніх помпезних житлових споруд є прикладом того, що без етно-культурної знакової системи новобудови стають лише демонстрацією технічних та фінансових можливостей, естетичних уподобань архітекторів, дизайнерів та замовників. Слід навести і приклади вдалих рішень створення об‘єктів в історичному архітектурному середовищі. Таким, хоч і не беззастережним, є реконструйований

квартал

біля

Бесарабського

ринку.

Поєднання

історичної архітектурної імітації (з боку ринку вона „пломбувала” історичне середовище Бесарабської площі) та пост-модерну з елементами ренесансу не протирічить прилеглому містобудівному середовищу, і загалом виглядає гармонійно. Також не можна не згадати щойно збудований будинок на Ярославовому валу 22, на розі Стрілецької вулиці. Стримана і нарочито 6

“декоративна” – мається на увазі присутність у створюваному державному культурному полі лише поверхневих ознак національної культури. Українська етно-культурна знакова система в структурі сучасної української держави виявляється формальними демонстраціями присутності української мови і національного одягу в окремих державних подіях. Але в народній культурі соціуму вона має значно ширший і глибший прояв, часто на підсвідомому рівні. (Поняття „народний” вжито з традиційним етнічним контекстом, не зважаючи на очевидний факт, що проявлена культура широких мас населення на сьогодні є скоріше сурогатом комерційних, політичних та ідеологічних міфів спрямованих на різного рівня маніпуляції громадською свідомістю.) Це те, що і до цього часу надає своєрідності українському суспільству, хоча в його культурі давно відсутній національний міф - як згорнута програма позиціонування та розвитку - у формі загальновживаній і доступній.

7 умовна імітація історичної житлової архітектури м‘яко перетікає з рогу будинку до країв у легкий модерн. Лаконічність декору лише підкреслює тактовність

архітектурного

рішення

у

високоцінному

історичному

містобудівному середовищі. Розвиток українського суспільства і держави має в основі етнокультурне спрямування, єдино спроможне впровадити консолідуючі ідеї, надати

ефективності

науковим,

технічним,

культурним,

соціальним

розробкам, також і в спорті (віддалений приклад – спорт, саме відсутністю національної

патріотичної

ідеї

можна

пояснити

загальний

упадок

спортивних команд, попри успіхи окремих талантів). З цього погляду вирішення

найпрагматичніших

створення,

зокрема

задач

сьогодення

архітектурно-дизайнерськими

неможливе засобами,

без етно-

історичного соціо-культурного середовища для спрямування етносу в напрямі ефективного розвитку і прогресу.7 Спробуємо розглянути механізм утворення соціумних задач та соціального замовлення. Будь-які ідеї суспільного розвитку, прогресу, спершу проявляються в науковій свідомості суспільства як закономірне явище, поступово проникаючи в різні сфери. Продуктом інтелектуального розвитку ідей є нова інформація, технології (технічні та соціальні), нові ідеї. Приклади технологічних поштовхів добре відомі – пізнання властивостей середовищ,

речовин,

соціального

устрою,

тіл,

географічні

використання

відкриття;

енергій

ідеї

природних

–

світобудови, явищ

та

ін.

Результати їх втілення, через деякий час вживаючись у свідомість ширшої маси населення, створюють грунт для змін у всіх галузях суспільства, змін у суспільній свідомості. Такі еволюції в суспільстві та його розвиток стимулюють і водночас потребують постійної переорієнтації головного носія соціальної свідомості і традицій (тобто основної маси населення) на нові соціальні відносини, доведення до нього нової соціо-культурної інформації. Ці завдання існують постійно і так чи інакше вирішуються інтуітивно чи свідомо. Більш швидкий розвиток наукової та соціальної свідомості, ніж технологій та соціальних відносин, створює необхідність відповідних змін у 7

Прояв згаданої проблеми в літературі: Павлюк І. Сторожі генетичного коду // Літературна Україна, 22 травня, 2003 р.

8 цих сферах. Ця соціумна необхідність (яка існує постійно), створює соціальну напругу (наприклад, перед офіційною відміною кріпосного права у Російській імперії – вона проявилася у численних заворушеннях, оскільки монархія не встигла своєчасно вирішити назрілі на грунті нових соціальних ідей задачі). В архітектурно-будівельній галузі таким прикладом може бути зокрема необхідність у 60-х – 80-х роках ХХ століття побудови великої кількості

житла

у

містах

СРСР.

Усвідомлене

завдання

та

вчасно

сформульоване соціальне замовлення дозволило в певній мірі вирішити цю проблему (принаймні на деякий час). Отже, для того, щоб визначити соціальну структуру історикоархітектурної діяльності, спершу слід визначити ту необхідність, що існує в соціумі, і зокрема в цій галузі, а на її основі визначити соціумну задачу, потім – сформулювати відповідне галузеве соціальне замовлення та можливі підходи і методи у її вирішенні. Глобальна соціумна необхідність – виживання і прогрес в існуючому природному середовищі. Глобальні

соціумні

задачі

–

створення

оптимальної

соціальної

структури і відносин. Глобальні галузеві задачі будівництва та архітектури – створити архітектурними засобами матеріально – культурне середовище, котре забезпечує та стимулює використання, розвиток і репродукування інтелектуальних ресурсів. Соціумна необхідність в Україні – гармонійне вписання соціуму України в світовий соціум відповідно до глобальної соціальної необхідності. Соціумні задачі в Україні – створення оптимальної соціальної структури і відносин відповідно до розвитку глобального соціуму. Галузеві задачі будівництва та архітектури в Україні – створити засобами архітектури матеріально – культурне середовище, котре культивує інтелектуальну і культурну особливість українського соціуму і стимулює його репродуктивний розвиток.

9 Беручи до уваги специфіку архітектури як одного з інструментів формування суспільної свідомості, поряд із створенням функціонального і естетичного середовища можна визначити галузеву необхідність, зокрема, в етно-культурній освіті людей. Навіть якщо етнічна культура не є визнаним світовим “авторитетом” (як грецька, китайська, французька чи інші), вона є грунтом для розвитку соціуму. Враховуючи, що історія соціуму, котрий здавна існує на території України і зокрема українського етносу та його культури, згідно з новітніми відомостями історичної науки (Афанасьев А.Н., Гузій В., Лозко Г., Рибаков Б.А., Трубачов О.Н. та ін.) є однією з найяскравіших сторінок історії людства, закономірна постановка задачі відновлення цієї історичної пам’яті, зокрема засобами архітектури та реставрації.8 В новому будівництві існуюча суспільна задача може бути вирішена зокрема через соціальне замовлення на своєрідний романтичний стиль з давніми етно-культурними мотивами. Щось подібне мало місце на початку ХХ століття (“український стиль”) і в кінці ХХ століття (станція метро “Золоті ворота”). Особливого значення набуває вирішення цієї задачі, враховуючи що вона може сприяти усвідомленню і розвиткові консолідуючої ідеї історикокультурної парадигми – як інформаційно-міфологічного каркасу для прийняття рішень в державі та суспільстві. А прямим її наслідком вбачається зокрема формулювання замовлення на збереження історикоархітектурних пам’яток і створюваного ними історичного середовища 9 – як потужного інструменту впливу на свідомість людей. Вже у професійній сфері це замовлення диференціюється за особливостями груп об’єктів. Для втрачених

або

майже

повністю

зруйнованих

об’єктів

його

можна

визначити як створення на основі решток історичного середовища (об’єкта) достовірного

образу

історичного

середовища

(або

окремого

об’єкта),

спираючись лише на достовірні факти імітуючи лише точно визначені історичними документами деталі (це може бути навіть лише узагальнена просторова схема), з метою внесення в соціальну свідомість правдивої історико-культурної, етнічної, архітектурної інформації. 10 8

Втім це стосується і таких потужних інструментів як преса, телебачення, освітні програми та ін. Поняття “історичне середовище” повинно включати в себе окрім об’єктів матеріальної культури ще й специфічний “дух історії” – зв’язок новітніх будов з історією території, етносу – в архітектурних, ландшафтних, декоративних формах.

10 Для нового будівництва соціумна необхідність – втілити в архітектурних задумах прогресивні ідеї – щоб донести їх принаймні на емоційному рівні до широких верств суспільства.

9

10 При реконструкції та відбудові втрачених об’єктів, і наявності фрагментарних даних про їх вигляд – в проекті доцільно замислювати будівництво лише того, що досконально відомо. При цьому невизначені деталі закладати у мобільних конструкціях в умовних формах, залишаючи простір для уяви глядача та можливість пізніших уточнювальних змін з невеликими затратами. Відомі будівельні методи реставраційних робіт класифікуються

за

глибиною

історико-архітектурної

та

технологічної

проробки від косметичної реставрації до відбудови. В окремих випадках виправданий прийом консервації руїн із збереженням можливості їх огляду. Таким уявляється доцільний механізм формування та виконання соціального

замовлення

на

історичне

архітектурне

містобудівельне

середовище. Схематично висновки: 1. Одна з існуючих на початок ХХІ століття соціумних необхідностей - етно-культурна, історична освіта суспільства.

2. Відповідна соціумна задача в області архітектури - відновлення та збереження історичної пам’яті етнічних культур та відмова від казково-міфологічного та імітаційного підходу у створенні нових об‘єктів.

3. Соціумне замовлення в області реставрації та реконструкції для втрачених або майже повністю зруйнованих об’єктів - створити на основі решток історичного середовища (об’єкта) достовірний образ історичного середовища (або окремого об’єкта), спираючись лише на достовірні факти імітуючи лише точно визначені історичними документами деталі (навіть якщо це тільки узагальнена просторова схема), з метою внесення в соціальну свідомість правдивої історико-культурної,

етнічної,

архітектурної

інформації.

При

реконструкції втрачених об’єктів, і наявності уривчастих даних про їх вигляд – в проекті слід замислювати будівництво лише того, що відомо. А те, що невідомо – закладати у мобільних конструкціях в умовних формах, залишаючи простір для уяви глядача та можливість пізніших змін.

11 4. Соціумне замовлення в області історичного середовища міст – зберегти

особливості

планування

та

забудови,

котрі

несуть

інформацію про їх історію та культуру.11 Доцільна

соціальна

організація

архітектурно-реставраційного

та

будівельного процесу – згідно поданої нижче схеми. Формування соціумної задачі

–

доводиться

рівень до

компетенції регіональних

міністерств, та

галузевих

вже

сформульована

керівних

структур,

вона котрі

формують проектну задачу генпідрядникам.

Схема:

11

Сформульовано узагальнені глобальні задачі. Засоби їх вирішення знаходяться в полі зору фахівців з другої половини ХХ століття, останні розробки відомі зокрема по Розпорядженню КМДА № 979 від 17.05.2002 „Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві".