Fashion of Diplomacy #9 UKR

«Людина Року» зміцнює міжнародну співпрацю... Серед наших номінанатів — Литва та Корея

АРКАДІЙ РАЙЦИН Засновник та керівник премії «Людина року»

СЛОВО РЕДАКТОРА: Весна — це щорічне оновлення природи, яка прокидається після важкого зимового сну. Весною у нашому житті відбувається усе найкраще, найромантичніше та найдобріше. Саме навесні вшановують жінку — матір, берегиню родинного вогнища та й просто кохану. Тому, любі жінки, прийміть мої найщиріші вітання — з весною та з міжнародним жіночим святом… З повагою, головний редактор «Fashion of Diplomacy» Анна Авраменко

«Fashion of Diplomacy» №9 Головний редактор — Анна Авраменко Голова наглядової ради — Ірина Резнік Комерційний директор — Тетяна Боровікова Над номером працювали: Ігор Скрипник, Олег Янченко, Аліна Архипова, Наталія Затишна, Катерина Жмуд, Артем Шульга Літературні редактори — Наталіна Зелінська, Наталія Германович Переклад матеріалів — Аксінья Сінько Фотограф — Євгеній Затишний Додатково фотоматеріали надані: джерело Google, www.freepik.com, www.thenounproject.com З питань розміщення реклами: +38 /044/ 228 06 48; +38 /094/ 828 06 48 Адреса редакції: м. Київ, пр-кт Степана Бандери, буд 21, оф 521. info@fashion-diplomacy.com www.fashion-diplomacy.com Видавець — ТОВ «АМЕДІА КОМПАНІ» Друк — ТОВ «Компанія «Юнівест Маркетинг» Тираж — 5 000 примірників Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 22712-12612Р від 30.05.2017р. Редакція журналу не несе відповідальності за стилістику та достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Відповідальність за достовірність фактів, власних імен несуть автори публікацій. Думка видавництва та редакції може не збігатися з точкою зору авторів опублікованих у журналі матеріалів. Повне або часткове використання матеріалів можливе з письмової згоди редакції та з покликанням на журнал. Усі матеріали охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Ексклюзивний партнер

Офіційний Страховик

Офіційний готель церемонії

Генеральний медіапартнер

Спонсор номінації «Кумир українців»

Офіційний медичний партнер

Офіційний радіо партнер

Офіційний автомобільний партнер

Офіційний транслятор церемонії

Офіційний напій церемонії

Спонсор урочистого прийому

Генеральний авіаперевізник

Офіційний інформаційний партнер

.UA ǏȒǸȉǺȒ ǸȋDZǵ

Офіційний інформаційний партнер

Офіційний інформаційний партнер

Спонсор призового фонду

Офіційний інформаційний партнер

Офіційний інформаційний партнер

Спонсор призового фонду

Спонсор призового фонду

Офіційний партнер церемонії

Спонсор призового фонду

Вишуканий партнер

Офіційний партнер

Офіційний інформаційний партнер

Спонсор призового фонду

Спонсор призового фонду

Спонсор призового фонду

Офіційний інформаційний партнер

Спонсор призового фонду

Офіційний інформаційний партнер

Генеральна дирекція: (044) 254 47 85, (044) 280 98 84, www.ludinaroku.com.ua

ЧИТАЙТЕ У НОМЕРІ:

8

ЛЮК ЯКОБС — УКРАЇНА БУЛА, ЛИШАЄТЬСЯ ТА БУДЕ ІНВЕСТИЦІЙНО ПРИВАБЛИВОЮ ДЛЯ БЕЛЬГІЙСЬКОГО КАПІТАЛУ

ФРАНЦУЗЬКІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНСЬКУ ЕКОНОМІКУ – СТОРІЧЧЯ СПІВПРАЦІ ТА УСПІХУ

14

20 ГЕОРГІЙ ЗУБКО — СЕКРЕТИ ПРИВАБЛИВОСТІ ТА ПРИБУТКОВОСТІ ПОВІТРЯНИХ ВОРІТ УКРАЇНИ

29 ВОЛОДИМИР ХАНДОГІЙ — ЗА ЛАШТУНКАМИ ВЕЛИКОЇ ДИПЛОМАТІЇ

ОЛЕКСАНДР ОЛЬШАНСЬКИЙ — ПЕРЕД ЯКИМИ ВИКЛИКАМИ ОПИНИЛАСЯ ВІТЧИЗНЯНА ІТ-ІНДУСТРІЯ

24 ПІДПИСАННЯ БРЕСТСЬКОГО МИРУ СТО РОКІВ ТОМУ — ПЕРША, ХОЧ І ПРИЗАБУТА ПЕРЕМОГА УКРАЇНСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ

34

38

ГУЛЬНОЗА АБДУАЛІЄВА — УСПІХИ УКРАЇНСЬКОЇ ФЕШН-ІНДУСТРІЇ ВИКЛИКАЮТЬ ЗАХОПЛЕННЯ

АРКАДІЙ РАЙЦИН — ЯК НАРОДИЛАСЯ НАЙПРЕСТИЖНІША ПРЕМІЯ ДЕРЖАВИ

48

44 ЧИ Є У КАРПАТАХ «БІЛИЙ СЛОН»? — ТЕ, ЧОГО ВИ ЩЕ НЕ ЗНАЄТЕ ПРО НАЙВИЩІ УКРАЇНСЬКІ ГОРИ

52

ТИМОФІЙ НАГОРНИЙ — БЛАГОДІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ МАЄ ДАВНЮ ТРАДИЦІЮ

56

ЮЛІЯ МАГДИЧ — УКРАЇНСЬКЕ ОЗНАЧАЄ МОДНЕ

ДИПЛОМАТИЧНИЙ КАЛЕНДАР

62

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

«НЕ ВТРАЧАЮЧИ НІ ХВИЛИНИ, СПРИЯЙТЕ ЕМІГРАЦІЇ КАПІТАЛІВ...»

У 1897 році Російську імперію відвідав президент Французької республіки Фелікс Фор. Чи був він на українських землях, невідомо, але про стрімкий розвиток промисловості у Криворізько-Донецькому регіоні йому розповіли. Тому після повернення до Парижа, коли представники торгового світу та промисловці влаштували йому бенкет, Фор, перебуваючи під враженням від почутого, у своїй промові зазначив: «Не втрачаючи ні хвилини, розпочинайте здобувати нові ринки... поспішайте направити у ледь знайомі недосліджені області приватну ініціативу... сприяйте еміграції капіталів. Не дамо випередити себе іноземним конкурентам...». Його почули. Так, якщо, за підрахунками дослідників, у 1870-ті роки було відкрито усього 5 французьких акціонерних товариств, у 1880-ті — 9, то у 1890-і — 29, з яких 18 — у 1896–1900 рр. Це був найбільш значущий період французького інвестування у промисловість України. Наприкінці ХІХ ст. французькі інвестиції стали вирішальними у справі початку першої індустріалізації України (тоді Південна Росія). Саме Франція простягла руку Україні в той час, коли бюрократичні імперські структури влади протягом десяти років відмовлялися від фінансування робіт з промислової розробки високоякісної залізної руди на Криворіжжі, руди, що вирішувала долю розбудови важкої промисловості України.

У грудні 1880 р. український поміщик, який ініціював та фінансував дослідження рудного родовища, — О. М. Поль — знайшов у Парижі людей, зокрема Поля Талабо, які ризикнули й створили акціонерне товариство Залізних руд Кривого Рогу з капіталом у 5 млн. франків. Товариство видало 10000 акцій по 500 франків, що були розібрані за 24 години! Серед акціонерів були французькі підприємці, банкіри, інженери, імена яких відомі, та які добре зналися на справі. Справа з промислових розробок руди рухалася швидко, надаючи першому

8

#9, березень 2018

в Катеринославській губернії заводу англійця Джона Юза (Юзівка, сучасне місто Донецьк, Донецький металургійний комбінат) найкращу руду для виробництва залізних рейок. Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу було другим за часом створення французьким товариством в Україні. Першим було Французьке Гірниче і Промислове Товариство, відоме під назвою «Рутченківське Гірниче і Промислове Товариство» (1875 р.), третім — Товариство для розробки кам’яної солі та натуральної соди на Півдні Росії (1884 р.). Таким чином, перші промислові акціонерні товариства, створені за рахунок французьких інвестицій в імперії, діяли саме в українському регіоні. Від початку 1880-х років, коли в Україні почав розвиватися новий гірничозаводський район, минуло 20 років, і регіон у своєму розвитку залишив далеко позаду і затьмарив своєю славою інші регіони імперії — Уральський і Польський. За темпами зростання українського промислового регіону — «успіхи нечувані, картина розвитку виробництва — американська» — констатували дослідники на початку ХХ ст. І все завдяки іноземним інвестиціям у регіон. Франція була основним фінансовим інвестором імперії, але її інтерес був зосереджений у Криворізько-Придніпровсько-Донецькому регіоні, біля багатих родовищ вугілля та залізної руди. Рушійною силою французького капіталу в цей час стають французькі банки, насамперед банк «Генеральне Товариство» (Societe Generale), що засновує та фінансує промислові гіганти. І дійсно, історія свідчить, що завдяки франко-бельгійським інвестиціям, підприємництву, кресленням, ноу-хау в південно-східній Україні (тоді Катеринославська губернія) були побудовані гігантські металургійні заводи з доменними печами. І це були найбільші і найкращі заводи в імперії, образи яких вражали уяву сучасників.

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КРИВОРІЗЬКИХ ЗАЛІЗНИХ РУД. ПАРИЖ, 1881. ПОЛЬ ТАЛАБО, АЛЬФОНС ПАРРАН

Шахтарі Криворізького товариства у форменому одязі на базарі

Жак Елізе Реклю (1830–1905), французький історик та географ, автор нової універсальної географії «Земля і люди» (1873–1893 рр.)

Рудник товариства

О.М. ПОЛЬ (1832–1890), підприємець, засновник промислової розробки залізних руд і товариства Криворізьких залізних руд

Естакади рудника товариства

Панорама шахтарського селища Саксагань

Акція товариства Криворізьких залізних руд. Париж, 1911

УКРАЇНА ФРАНЦІЯ: ІСТОРІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН, КІН. XIX ПОЧ. XX СТОЛІТТЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ ІМЕНІ Д.І. ЯВОРНИЦЬКОГО Експозиція Акціонерного товариства Криворізьких залізних руд на Всеросійській промислово-художній виставці, Москва,1882 р.

Робітники та службовці рудника в кар’єрі

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Акція товариства Криворізьких залізних руд

Французькі інвестори вклали гроші в будівництво Олександрівського металургійного заводу і трубопрокатного заводу в Катеринославі (тепер м. Дніпро), Дніпровського заводу в с. Кам’янському (Придніпровський промисловий регіон). На 1914 рік з 14-ти металургійних акціонерних товариств регіону французький капітал діяв у 12-ти. Таким чином більшість великих металургійних заводів Катеринославської губернії належали повністю або частково французьким капіталам. На Паризькій біржі оберталися акції 10-ти товариств металургійної промисловості України — Криворізького, Нікополь-Маріупольського, Російсько-Бельгійського, Південно-Російського Дніпровського, Донецько-Юр’ївського, Ольховського, Російський Провіданс, Костянтинівського, Донецького, Брянського. Металургійні акціонерні компанії мали свої копальні, кам’яновугільні шахти у Криворіжжі та Донбасі. Французький капітал був вкладений також у підприємства будівельної та хімічної промисловості, машинобудування та електрики, залізничне будівництво в Придніпров’ї та Донбасі. Свідоцтвами цієї історії є оригінальні матеріали музейного фонду — цінні папери

10

#9, березень 2018

акціонерних товариств, світлини французьких і українських підприємців, засновників і керівників заводів, рудників, шахт. На акціях і облігаціях автографи відомих французьких підприємців, банкірів — Р. Р. Дюваля, П. Думера (майбутнього Президента Франції), Є. Пастера, М. Верстрата, Т. Ломбардо та багатьох інших. Маємо автограф і відомого французького банкіра і промисловця П’єра Дарсі (1870–1918), якого називали «поважним металургом». Звинувачений у змові проти радянської влади, заарештований, він після трьох місяців перебування у Бутирській в’язниці через холод, голод і хворобу помер 23 грудня 1918 року. Географія підприємств з французьким капіталом найрізноманітніша — це Кривий Ріг, Кам’янське, Катеринослав (нині Дніпро), Луганськ, Єнакієве, Маріуполь, Дебальцеве, Торецьк, Нікополь, Дружківка, Макіївка, Красногорівка, Алчевськ, Штерівка та ін. Чимало підприємств, створених у 1890-ті роки, збереглися донині. Дмитро Піркл, співавтор проекту «Іноземні інвестиції в Україну. Кінець ХІХ — поч. ХХ ст.» Валентина Лазебник, завідувач відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького.

Стандарт твого життя!

Екологічна продукція з України: · Печиво · Енергетичні батончики · Гранола · Kruton · Мед м. Київ вул.Чорновола, 41 Тел.: 050 177 53 00, 063 411 82 32

НОВИНИ

ПРОЦЕС ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ НАБИРАЄ ОБЕРТІВ Міжнародний Трейд Клуб розпочав свою роботу в 2018 році з проведення спільного засідання разом з Київською Торгово-промисловою палатою. Такі засідання Трейд Клуб проводить щорічно, але цьогорічна зустріч була ще масштабнішою та ще більш представницькою, ніж зазвичай. Зустріч почалася зі спілкування у форматі В2В між українськими промисловцями та підприємцями, членами Київської Торгово-Промислової Палати та представниками Міжнародного Трейд Клубу, головами торговельно-економічних місій при посольствах іноземних держав, акредитованих в Україні. Упродовж зустрічі були порушені актуальні питання економічної співпраці між Україною та іншими країнами, питання ділової співпраці та залучення інвестицій. У зустрічі взяли участь 29 представників міжнародних організацій та іноземних посольств, акредитованих в Україні, а також представники понад 140 фірм та підприємств міста Києва. Упродовж пленарної частини засідання виступили заступник київського міського го-

12

#9, березень 2018

лови Олексій Резніков, народний депутат України, член парламентського комітету з питань митної та податкової політики Оксана Продан та Олександр Данілейко, голова Департаменту економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України, замісник голови Ради експортерів та інвесторів при Міністерстві закордонних справ України. Олексій Резніков ознайомив присутніх із інвестиційним потенціалом Києва, Оксана Продан розповіла про інновації у митному та податковому законодавстві нашої держави, Олександр Данілейко у своїй доповіді наголосив на успіхах МЗС України у стимулюванні економічної співпраці нашої держави з іноземними партнерами. Коментуючи перше у 2018 році засідання Міжнародного Трейд Клубу, його віце-президент Андраш Кадар сказав :

— Такі заходи проводяться нашим Клубом щорічно і вони мають не лише непересічну економічну вагу для України та для її держав-партнерів. Окрім,

НОВИНИ потужного залучення інвестицій та збільшення обертів двосторонньої ділової співпраці, йдеться про те, що економічна дипломатія здатна, повинна та може вирішувати ті питання, які не в стані охопити, власне, політична дипломатія, і тому дуже добре, що голови торговельно-економічних місій іноземних посольств мають можливість прямого В2В спілкування із діловими колами української столиці. Віце-Президент Київської Торгово-Промислової Палати Віталій Майстренко, коментуючи спільне засідання із Міжнародним Трейд-Клубом, зазначив таке :

— Такі заходи є дуже важливими. Нам вдалося зібрати 25 представників Посольств та понад 90 представників вітчизняних бізнес-кіл. Ви розумієте, бізнесмену не завжди вдається достукатися до іноземного Посольства та отримати всю необхідну інформацію. Тому таке спілкування у форматі В2В важко переоцінити — адже є прямий контакт між

українськими підприємцями та головами іноземних торговельноекономічних місій. Ця зустріч вже має позитивні відгуки — принаймні із того, що я чув. Люди отримали, те, що вони хотіли. Точку зору вітчизняного бізнесу на важливість діяльності висловила Світлана Овсепян, Генеральний директор підприємства «Санфільтрація», яке займається розповсюдженням в Україні фільтрів та фільтрувальних приладів:

— У подібних переговорів є позитивний ефект та позитивна динаміка. Наше підприємство є членом Торгово-промислової палати і ми дуже вдячні Міжнародному Трейд Клубу за співпрацю і за можливість проведення переговорів у форматі В2В, адже жоден Інтернет, жодне листування не здатні замінити прямі перемовини. Як бачимо, Міжнародний Трейд Клуб розпочав 2018 на мажорній ноті і не збирається зупинятися на цьому. На 27 травня 2018 року заплановано наступне засідання Міжнародного Трейд Клубу, яке буде присвячено міжнародній співпраці у банківській сфері. Редакція

ПЕРЕД ВИХОДОМ

Бельгія є надійним та перевіреним союзником нашої держави на міжнародній арені. Але як саме та за якими напрямами відбувається українсько-бельгійська співпраця? Що знають про Україну мешканці Бельгії? Посол Королівства Бельгія, Його Високоповажність Люк Якобс розповідає про співпрацю Києва та Брюсселя в ексклюзивному інтерв’ю для FD.

Зв’язки між Україною та Бельгією мають довгу історію. Задовго до того, як Україна здобула незалежність, а саме на самому початку 20-го століття, бельгійський бізнес багато інвестував в Україну. Яким був початок українсько-бельгійської співпраці після 1991 року?

— Я хотів би погодитися з вами, тому що взаємини між нинішньою Україною та нинішньою Бельгією почалися набагато раніше того часу, коли Україна стала повністю незалежною державою. Ми також повинні мати на увазі й те, що незалежність Бельгії є відносно недавньою. Перш, ніж ми отримали незалежність у 1830 році, ми входили до складу інших імперій протягом століть, але це не означає, що раніше не було політичних, торговельних та культурних взаємозв’язків. На мій погляд, початок 90-х років був дуже важливим періодом для всього європейського континенту. Ми стали свідками падіння Берлінської стіни та «залізної завіси». І не лише Україна стала вільною. Це був період значного розвитку подій, на які як ЄС, так і окрема країна-член ЄС повинні були відповісти. Що стосується Бельгії, то офіційне визнання незалежності України відбулося в грудні 1991 року, а дипломатичні взаємини були встановлені 10 березня 1992 року. Тому 10 березня 2017 р. ми відзначили 25-у річницю дипломатичних взаємин, організувавши з цієї нагоди концерт та прийом. Також ми організували кілька інших подій та публікацій, присвячених цій знаменній даті.

Які напрями з моменту встановлення наших двосторонніх дипломатичних взаємин можна розглядати як пріоритети? Чому?

— Коли ми говоримо про двосторонні взаємини, ми повинні розрізняти політичні, економічні та культурні взаємини, а також контакти між людьми. І, якщо йти за цією схемою, я повинен сказати, що Україна є однією з найбільших країн на європейському континенті та займає дуже важливе стратегічне місце, і це нормально, і логічно, що ми приділяємо багато уваги нашим політичним двостороннім взаєминам з Україною. Наш двосторонній діалог дуже добре триває у рамках співпраці між Україною та ЄС, а також у рамках євроатлантичної співпраці. Ми дуже зацікавлені в тому, що відбувається зараз в Україні, і ми регулярно проводимо політичні контакти на міністерському або парламентському рівні з вашою країною. Також ми обмінюємося думками з Україною про те, що відбувається в інших країнах світу. В економічній сфері мені дуже приємно бачити, що багато бельгійських компаній-флагманів присутні в Україні і були присутні з самого початку незалежності України. Бельгійський бізнес побачив потенціал переходу від державної моделі економіки до ринкової моделі, а також цінність та можливості, які українська економіка мала запропонувати для залучення важливих міжнародно-орієнтованих бельгійських компаній. Я б сказав, що цю економічну співпрацю

14

#9, березень 2018

ПЕРЕД ВИХОДОМ

з позицій торгівлі та інвестицій можна розглядати як одну з рушійних сил наших взаємин.

Чи можемо ми сказати, що бельгійські інвестиції в економіку України досягли рівня, який колись був до 1917 року?

— Ви наразі згадуєте величезні капітальні вкладення, здійснені наприкінці 19-го та початку 20-го століть, які були частиною європейської хвилі інвестицій, і у яких Бельгія відігравала провідну роль. Ви знаєте, ці дві епохи важко порівняти. Але Ви не перший, хто ставить мені це питання. Крім того, Ваше запитання може звучати так: чи є Україна досі привабливою для інвестицій, як це було у ті часи? І моя відповідь полягає в тому, що влас-

16

#9, березень 2018

не бізнес-привабливість України залишається незмінною. У вас є абсолютно фантастичні активи в аграрному секторі, і ваша промислова база дуже сильна. Так би мовити, ви виробляєте багато речей — від шпильок до ракет. Також Україна демонструє себе як дуже активний та креативний учасник IT-сектору. Відтак, в України є багато сфер, у яких для нас є багато привабливих позицій, і це робить її дуже перспективним діловим партнером. Водночас бізнес-клімат в Україні ще не є оптимальним, але я оптиміст по природі. Треба сказати, що українська влада все-таки дослухається до потреб іноземних та вітчизняних інвесторів,. Також я повинен сказати, що бачу важливі реформи, здійснені впродовж останніх трьох років. Ці реформи поступово покращують біз-

ПЕРЕД ВИХОДОМ нес-клімат, у якому працюють наші компанії. Багато обіцянок уже було виконано, але, звичайно ж, ми очікуємо, що цей процес продовжуватиметься і стане незворотнім. У грудні минулого року я брав участь у нашій щорічній конференції послів у Брюсселі, яка також включала консультації з представниками бізнесу. І повинен сказати, що Україна зацікавила нашу бізнес-спільноту. Отже, можна сказати, що Україна перебуває на радарах бельгійського бізнесу, але я також відчув певне вагання, з яким Україні доведеться зіткнутися.

Останнім часом у Брюсселі продемонстрували сучасні українські фільми, зняті після 2014 року. Чи є інтерес до української культури у Вашій країні?

— Насамперед треба сказати, що, справді, українські фільми мають глядацький попит у Бельгії. Раніше у цьому місяці, вже третій рік поспіль, у Брюсселі, в одному з найвидатніших культурних храмів нашої країни відбувся український кінофестиваль. Отже, кіно є найкращою візитівкою для України. У Бельгії люблять якісний кінематограф, особливо, коли мова йде про кінофільми європейського виробництва. Окрім того, українське кіно має щось екзотичне, в позитивному сенсі, тому що воно відкриває для нас багато невідомих речей. І саме тому кіноіндустрія — це найкращий посередник для України, за допомогою якого вона може показати себе світові. Але я також повинен сказати, що інтерес до української культури у Бельгії не обмежується лише кінематографом. Українське сучасне мистецтво — це частина колекцій наших музеїв, а роботи українських художників продаються через бельгійські художні галереї. Щодо музики — то ви, напевно, знаєте престижний міжнародний конкурс королеви Єлизавети для молодих віртуозів. Багато талановитих українських музикантів уже взяли у ньому участь, а троє з них увійшли до фіналу. У 1999 році український піаніст виграв цей конкурс. У Бельгії ми знаємо, звичайно, і Океан Ельзи, і Руслану, і українську народну музику та рок-музику. Також українська мода стає відомою у нас, про що свідчить зростання популярності Дня Вишиванки.

Ми знаємо, що Ваше посольство бере активну участь у Днях Франкофонії в Україні. Ви б хотіли бачити проведення Днів України у Бельгії?

— Безумовно! Але треба розуміти, що такий багатопрофільний фестиваль вимагає багато підготовки та серйозного фінансування. Для проведення Днів Франкофонії в Україні ми використовуємо об’єднані ресурси декількох країн, активних членів Днів Франкофонії. Це, по-перше. Окрім того, я завжди вважав, що найкращим засобом популяризації України є Бієнале фестивалю «Європалія». З 1969 року цей фестиваль мистецтв запросив 25

країн до Бельгії, до самого центру Європи. Минулого року у ньому взяла участь Індонезія. Я впевнений у тому, що Україна повинна подати заявку на один з наступних випусків «Європалії». Чому? Бельгія — штаб-квартира ЄС та НАТО. У Брюсселі знаходиться більше міжнародних організацій, аніж у Вашингтоні, — поряд зі 120 міжнародними урядовими організаціями у нас перебуває близько 180 посольств, а це — тисячі дипломатів, представників ЗМІ та лобістських груп. Ви не знайдете такої потужної міжнародної присутності ніде у світі. Тому, якщо ви успішно зможете показати себе у Бельгії, то, будьте певні, кожен дізнається про вас. І я хочу, щоб Україна це зробила. Ваша країна на це заслуговує! Бесіду вів Ігор Скрипник #9, березень 2018

17

МІЖНАРОДНИЙ ВЕКТОР

Міжнародний аеропорт «Бориспіль» — повітряні ворота України та її візитна картка

Що зараз відбувається в аеропорту «Бориспіль», щоб Україна стала Європою не лише на гаслах? Як готуються повітряні ворота країни до проведення футбольного матчу Ліги Чемпіонів у Києві? Георгій Зубко, заступник генерального директора з комерційної діяльності та стратегічного розвитку ексклюзивно для FD відкриває ці таємниці найбільшого та найсучаснішого аеропорту держави…

Георгію, який настрій просто зараз? Відчуваєте п’ятницю? Тиждень видався досить важким! Відчуття днів тижня давно втрачено. Зізнаюсь, що останні півроку динаміка життя така, що іноді ввечері думаю про сьогоднішні події, а виявляється, це було вчора чи позавчора. Така величезна кількість подій і завдань, що день за два, а іноді навіть і за три. Та я люблю такий темп. Це моя динаміка. Настрій чудовий!

Розкажіть, будь ласка, наскільки вдалим був минулий рік для аеропорту?

2017 рік став для аеропорту «Бориспіль» рекордним! У нас є дуже багато підстав для гордості: рекордні показники рентабельності, доходів, відрахувань на користь держави, рекордний пасажиропотік, найвищі за всю історію підприємства показники рівня заробітної плати. Також слід відзначити збільшення кількості авіаперевізників. Шість нових авіакомпаній долучились до лав аеропорту в 2017 році для здійснення рейсів. Завдяки цьому збільшується частотність рейсів, розширюється географія маршрутів. Наше прагнення стати великим культурним центром столиці виправдовує велику працю. В аеропорту стрімко набирають популярності заходи на кшталт художніх виставок, танцювальних шоу, урочистих святкувань знаменних дат, проведення розіграшів і флешмобів серед пасажирів і гостей аеропорту. Сповільнювати темп ми не маємо намірів, у нас «шалені» плани розвитку за різними напрямами.

Реалізацію яких проектів вважаєте найбільш актуальною у 2018 році? Відповідаючи на це питання, важливо згадати, чим був знаменний рік минулий! Було закладено дуже багато напрацювань, які ми завершимо в 2018-му році. Відзначу кілька найважливіших проектів, усі вони стосуються насамперед інфраструктури аеропорту. Проект паркінгу — це та проблема, яка багато років турбує наших пасажирів і гостей. У цьому році ми матимем сучасний багаторівневий європейський паркінг. У наших планах запустити його влітку, і я впевнений, що він дуже важливий як сервісна складова для пасажирів, так і фінансова складова для аеропорту. Другий проект — це проект трансферної галереї, де минулого року стартували роботи з розширення трансферної зони. #9, березень 2018

21

Фактично, ми будуємо велику додаткову галерею, що буде насамперед комфортною, затишною, наповненою додатковими сервісами й послугами як для іноземних пасажирів, так і для всіх, хто користується аеропортом «Бориспіль» як транспортним вузлом. Для нас це пріоритет у рамках хабової моделі розвитку аеропорту. Нова трансферна галерея — це понад 1500 кв. метрів площ для операційної і комерційної діяльності.

Які інновації та зміни очікують на тих, хто відвідуватиме головні повітряні ворота країни цьогоріч? Незважаючи на те, що рік тільки почався, ми успішно запустили електронну реєстрацію багажу, також з’явилися стійки для самостійної реєстрації пасажирів на рейс. У кімнатах для курців установили сучасні компактні й потужні фільтраційні станції для очищення повітря. У терміналі вже підключені й доступні для використання валютомати. Готуємось до здійснення проекту озеленення терміналу «D». Найближчим часом відкриється туристично-інформаційний центр для гостей країни. Від маленьких до найбільших — усе це кроки, які ми робимо, втілюючи інновації. Усі ці та інші нововведення у 2018 році будуть реалізовані, і ми не маємо сумнівів, що вони приємно здивують наших пасажирів і гостей.

22

#9, березень 2018

У аеропорту «Бориспіль» існує послуга, яка називається «шлюб за добу». Чи приносить вона кошти для аеропорту, чи це є суто PR-заходом, скерованим на промоцію аеропорту? Завдання аеропорту «Бориспіль» стати не просто транспортним вузлом, а й великим культурно-розважальним центром, і питання не в PR, а в наданні пасажирам якісного місця реалізації своїх бажань. Ми не створювали це як PR, ми називаємо «Шлюб за добу» добрим і романтичним сервісом. Він має велику популярність, відповідно, також позитивно впливає на фінансові показники підприємства. Наші пріоритети незмінні: розвиток різноманітних сервісів для пасажирів і збільшення фінансових показників аеропорту.

Чи розглядаєте Ви аеропорт «Бориспіль» як об’єкт, що є привабливим для іноземних інвестицій? У чому саме можуть полягати закордонні інвестиції до інфраструктури аеропорту? Так, безумовно. Через те, що ми одержали найбільший кредитний рейтинг довіри, відповідно до даних агенції IBI-Rating. Цим можуть похвалитися небагато компаній в Україні, у тім числі й державних. Є проекти, які здійснюють-

МІЖНАРОДНИЙ ВЕКТОР ся в аеропорту власними силами, але у нас багато стратегічних планів, і звичайно, ми вважаємо, що не лише власними силами ми можемо і повинні розвивати аеропорт. Потрібно залучати інвестиції, потрібно вибудовувати правильне приватно-державне партнерство. Звичайно, ми працюємо у цьому напрямі, зустрічаємось з іноземними компаніями з Китаю, Європи, і США, з якими розглядаємо різні варіанти співпраці.

Як міжнародний аеропорт країни готується зустріти Фінал Ліги Чемпіонів у травні? Моя абсолютна й однозначна позиція: культура й спорт — процеси, що сьогодні об’єднують країну. Таких заходів повинно бути багато, вони позитивно впливають і на імідж держави, і на фінансову складову як окремих галузей, так і міста загалом. Також це масштабна популяризація здорового способу життя і великого свята! Чудово, що ми одержали право провести Фінал Ліги чемпіонів! Ми, зі свого боку, як аеропорт не підведемо міжнародних партнерів і відпрацюємо класно, хоча це потрійне навантаження на аеропорт. Щоб розуміти — всі виробничі потужності аеропорту можуть прийняти до 40 тис. осіб у день. За попередніми даними, у дні Фіналу Ліги Чемпіонів прибуде понад 60 тис. осіб. Я впевнений, що ми будемо готові і якісно зустрінемо наших гостей!

Наскільки реально перетворити аеропорт «Бориспіль» в один із найпотужніших хабів Східної Європи? У сучасному світі не існує неможливого. Це багато разів підтверджено в світі. Безумовно, ми прагнемо стати хабом, зважаючи на свої можливості, насамперед технічні. Рекордні показники свідчать про попит, про те, що аеропорт «Бориспіль» може стати великим європейським авіаційним вузлом. Ми працюємо над цим, але це велика копітка системна праця, у якій повинні бути задіяні і держава, і наше профільне міністерство інфраструктури. Усі повинні розуміти, що для ефективного розвитку хабової моделі потрібно дуже багато інвес-

тувати в інфраструктуру аеропорту. І звичайно ж, реалізувати хабову модель можливо лише разом з авіакомпаніями. Ми сподіваємось, що українські авіаперевізники нас у цьому підтримають

Зі скількох людей складається штат Ваших підлеглих? В аеропорту «Бориспіль» працюють понад 4000 осіб. У моєму безпосередньому підпорядкуванні 5 служб. І коли ми говоримо про рекорди й результати, ми насамперед говоримо, що це досягнення узгодженої роботи всього колективу і кожного співробітника зокрема. З цієї причини робота з колективом для мене завжди пріоритетна! І сьогодні у мене ще є можливість бути знайомим з кожним особисто. Тому, відповідаючи на Ваше питання, я хотів би говорити не про кількість людей, а про якість наших робочих стосунків і комунікацій. Будь-яка людина може потрапити до мене, поділитися своєю проблемою чи радістю, а можливо, й інноваційним винаходом чи ідеєю розвитку нашої діяльності. Стараємося йти назустріч. Така психологія побудови стосунків у нашому колективі.

Що саме Ви назвали б головним досягненням аеропорту «Бориспіль» у 2017 році? Я можу розповісти про наші інфраструктурні перемоги, операційні успіхи, про збільшення пасажиропотоку тощо. Але мені здається, що найбільше досягнення, яке сьогодні дає можливість ось так швидко бігти, — це єдність нашої команди. Під керівництвом генерального директора створений штат кваліфікованих професійних людей. Ми міцні, єдині й компетентні для реалізації поставлених завдань. І серед усіх наших досягнень важко виділити щось одне, завдяки загальному прагненню вперед і вгору. Ми на злеті! (Посміхається). Ми досягли високих результатів, наше завдання їх утримати і системно примножувати! Бесіду вела Анна Авраменко

БІЗНЕС В УКРАЇНІ

Розвиток технологій поступово змінює наш світ. Змінюються моделі споживання інформації, слідом за ними змінюємось ми і наше уявлення про компанії, державні інститути та суспільство. Про те, чи розвивається цифровий консалтинг в Україні, що стає причиною потужних кібератак і якою має бути система комп’ютерної безпеки в країні, сьогодні нам розповідає Олександр Якович Ольшанський, президент холдингу Internet Invest Group, відомий підприємець у галузі інформаційних технологій та батько українського Інтернету. Розкажіть, будь ласка, про головні напрями роботи холдингу Інтернет Інвест Груп, який Ви очолюєте. Як створювався холдинг і якою Ви бачите його головну функцію?

— Наразі до холдингу входять різні компанії із різним ступенем зрілості. До того, як з’явився Internet Invest, я займався інтернет-провайдингом. Потім провайдерський холдинг, який я очолював, було продано і після цієї корпоративної угоди, я розпочав свою власну справу. Я придбав компанію-реєстратора доменних імен — imena.ua. Доменне ім’я — це назва сайту, яку ви набираєте під

24

#9, березень 2018

час його пошуку в Інтернеті. А доменний реєстратор — компанія, що реєструє такі імена у центральних реєстрах. Реєстратори мають акредитацію таких реєстрів. На світовому рівні реєстраторів акредитує міжнародна корпорація з управління доменними іменами та IP-адресами — ICANN. У світі компаній, акредитованих ICANN, усього дев’ять сотень. В Україні — дві (одна з яких imena.ua), що зовсім не мало для нашої країни. Потім у холдингу Internet Invest з’явилися інші напрями, зокрема — хостинг, а потім вже — цифрова консалтингова агенція «Ольшанський та Партнери», яка займається консалтингом у мережі «під ключ».

БІЗНЕС В УКРАЇНІ Що стало поштовхом до створення такого потужного холдингу?

— Все сталося само собою. Інтернетом я займаюсь, починаючи від 1996 року, більш активно з — 1999, оскільки у 1996 Інтернет існував у дуже обмеженому сегменті. Але так склалося, що усе моє бізнес-життя пов’язане із мережею, і мені це подобається.

Що Ви вважаєте найбільшим Вашим досягненням відтоді, як Ви очолили Інтернет Інвест Груп?

— Знаєте, це одне із тих кармічних питань, на які я міг би відповісти, трохи змінивши слова класика: я сподіваюся, що головне моє досягнення попереду.

Скільки підрозділів входить сьогодні до агенції «Ольшанський та Партнери»?

— Їх чотири. Інколи вони переплітаються між собою, адже консалтинг та маркетинг не є простими різновидами ділової активності. Двома словами це важко описати. Втім, можу зазначити, що фактично ми робимо таке — до нас звертаються представники компаній, які хочуть, щоб їхні товари, послуги і клієнти не просто були присутні у Мережі, а приносили постійний прибуток та зростання. І ми робимо все, що для цього потрібно, починаючи зі створення стратегії і закінчуючи необхідними технічними роботами.

Минулого року ми всі стали свідками потужної атаки комп’ютерного вірусу, який мало не спричинив серйозних інфраструктурних проблем у нашій країні. Як Ви оцінюєте стан вітчизняної кібербезпеки?

— Нас вона не торкнулася, адже ми дуже обережно ставимось до софта, що розповсюджується централізовано. Усі фахівці знали, що рано чи пізно така атака може відбутися. Небезпека полягала не у факті створення електронної бухгалтерської звітності, а в тому, що у нас ринок цих електронних послуг було монополізовано. Ми мали одного домінантного розробника, а якщо ви маєте лише одного розробника —

то раніше чи пізніше з’являться «злі люди» й через цього розробника зроблять свою чорну справу, у цьому випадку — запустять вірус. Розробник, зрештою, не винен. Не можна створювати монополії на ринку електронних послуг, бо це елементарно суперечить принципам Інтернет безпеки. Наприклад, мене насторожили нещодавні підсумки засідання Ради Національної Безпеки та Оборони (РНБО) — там йшлося про створення єдиної загальнодержавної системи безпеки, яка має бути дуже потужною та надійною. Адже коли ви створюєте щось одне, щось супер-мега-захищене, то воно само в собі вже містить високий ризик того, що це буде зламано, оскільки речей, які не можна зламати, не існує у природі. У інженерів це зветься — «єдиною точкою відмови». Як тільки ви створюєте подібну «точку» — вам загрожує небезпека. Слід розуміти, що Інтернет як система влаштований з точністю до навпаки. Його «стійкість» не

пов’язана з надійністю його окремих вузлів. Маловідомо, але коли наприкінці 1960-их років, тільки-но зайшла річ про створення наднадійної мережі (пра-Інтернету), то головною вимогою була необхідність створити Мережу, надійність якої не залежала б від надійності її вузлів. Що, власне, й було зроблено. Ця концепція є досить складною для розуміння, й особливо складною вона є, якщо ви не інженер, що працює у цій царині. Уявіть, що йдеться про побудову літака, надійність якого не залежить від надійності його вузлів. Це здавалося неможливим, але такі структури існують і в сучасному децентралізованому світі цей процес триває. Децентралізовані системи мають особливий різновид надійності. Ці системи є не просто надійним, вони є антикрихкими — у розумінні Ніколоса Талеба, вони можуть виживати за будь-яких умов. А коли хтось, працюючи над будь-яким рішенням, ігнорує цей принцип — тоді з’являється небезпека.

Як Ви оцінюєте систему комп’ютерної безпеки у нашій країні?

— У комерційних структурах така система є непоганою — в Україні чимало гарних спеціалістів. Я навіть думаю, що їх трохи більше, ніж у Європі. Але у державних структурах ситуація не така добра. Інформаційна безпека — це ще одне обличчя війни. А війна — дуже професійне заняття. Тому питаннями безпеки

26

#9, березень 2018

мають опікуватися високопрофесійні інженери, які розуміють, що вони роблять. Я захоплююсь військовою історією, і можу сказати, що з часом керування військовими операціями все більше й більше переходить на рівень лейтенантів, і навіть сержантів — тобто на рівень тих, хто є безпосередньо задіяним у бойовій операції. Тут відбувається приблизно те ж саме. Потенціал у нас, звісно ж, непоганий. Все псує забюрократизованість і прагнення до централізації. А сучасна інформаційна безпека, навпаки, — сильно пов’язана із децентралізацією.

Які з держав світу йдуть попереду у сфері поголовної інтернетизації?

— Ви будете здивовані, але першість за щільністю комп’ютерів, підключених до Мережі, належить не Штатам. Певний час ця першість була за Південною Кореєю. Але США є абсолютним лідером у створенні цифрової індустрії як такої. Є така річ — цифровий суверенітет. Якщо у 1960-их роках минулого століття суверенітет забезпечувався ядерною зброєю, кордонами та потужними спецслужбами, то зараз ознаками цифрового суверенітету є власна соціальна мережа, власна пошукова система та власна система геопозиціонування. У найближчий час до цього можна буде додати власну інфраструктуру криптовалютного ринку. Й тут ста-

БІЗНЕС В УКРАЇНІ лася дивна річ –маючи величезний потенціал, входячи до топ 5 чи топ 7 країн з програмування, — за усі роки незалежності Україна не спромоглася створити жодного Інтернет-проекту світового рівня. Ми не маємо власної соціальної мережі, власної пошукової системи, власного мессенджера та власної платіжної системи.

Чому? У нас не хочуть у це вкладати гроші?

— У мене є власна версія. Я бачив, як це все розвивалося, і можу сказати, що наша держава безвідповідально ставилася до того, що могло б перетворитися на глобальний проект. Чому це відбувалося — через зраду чи через дурість — мені сказати важко. Наприклад, у 2000-х роках Україна була світовим лідером у програмному забезпеченні для ІР-телефонії. Багато систем електронних платежів було написано на базі софта, розробленого у Києві. Але це все було знищено. Єдине, що вдалося збудувати — то це власну провайдерську інфраструктуру. Тобто, українська держава веде війну проти власного бізнесу і в цій війні періодично перемагає. Я не знаю, чому так сталося, думаю, що це спадок комуністичного мислення.

Себто, прийде нове покоління і усе зміниться?

— Сподіваюсь, що так, але це нове покоління буцімто й прийшло. Розумієте, поїзд не стоїть на місці. Ось зараз відбувається розвиток ринку криптовалют. Поки ще не пізно — треба створювати власну інфраструктуру, наприклад, — біржу криптовалют в Україні, адже вже за рік місце буде зайнято. Зараз неможливо створити власну пошукову систему та власну соціальну мережу, бо місце вже зайнято. А можливості мати це все не чуже, а власне, у нас були. Наразі користуємося чужими розробками — а вони не безкоштовні та несуть з собою певні політичні ризики.

гаємо від людей реальної роботи у реальних умовах. Ми вимагаємо від людей бажання вчитися, адже цифровий світ потребує постійного оновлення знань.

Скільки у Вас зараз співробітників і чи можемо сказати, що це найкращі уми комп’ютерної галузі України?

— Працівників у нас не так уже й багато, але всі вони — професіонали. Адже Internet Invest зосереджений на В2В бізнесі. Тобто, ми надаємо послуги іншим бізнесам. Тому нам не потрібно дуже багато людей, але вони повинні бути кращими.

Ви відомий як голова Оргкомітету iForum — масштабного ІТ заходу на терені Східної Європи. Чим вона здивує відвідувачів цього року?

— Щороку Internet Invest є співорганізатором найбільшої інноваційної конференції iForum, що об’єднує найкращі компанії, проекти та персоналії у сфері ІТ та суміжних галузей.

IForum — це феномен українського цифрового ринку: дев’ять років поспіль наймасштабніша ІТ-конференція створюється на волонтерських засадах, силами компаній, що займають активну бізнесову та громадську позицію. Цього року буде вже 10-а, ювілейна, конференція. І там можна ознайомитися з усіма трендами розвитку, які інують сьогодні, зокрема, стартапи, криптовалюти, biotech, доповнена реальність, ігрові технології, блокчейн. Ми ж, як організатори, розглядаємо iForum як місце обміну ідеями. Адже із такого обміну народжується майбутнє. Бесіду вів Ігор Скрипник

Розкажіть, будь ласка, про Ваш холдинг. Як відбувається, скажімо, кадровий відбір? Є якісь особливі вимоги?

— Особливих вимог немає. Беремо тих, хто не боїться навантажень та не боїться роботи. Ми вима#9, березень 2018

27

ДИПЛОМАТИЧНА УКРАЇНА

Володимир Дмитрович Хандогій один із найбільш професійних дипломатів незалежної України. Більшу частину дипломатичної кар’єри провів на ключових посадах у представництвах УРСР, СРСР, України при ООН. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, Королівстві Бельгія, Великому Герцогстві Люксембург, Королівстві Нідерланди, Великій Британії.

Наразі Володимир Дмитрович як керівник «Української асоціації зовнішньої політики» в ексклюзивному інтерв’ю для FD розповідає про сучасний стан української дипломатії, її перемоги, її проблеми та перспективи.

2017 рік став роком не лише потужного зовнішньополітичного прориву, але й роком багатьох викликів для української дипломатії. Наскільки адекватно наш МЗС реагує на ці виклики?

— Якщо під потужним зовнішньополітичним проривом розуміти набуття чинності Договору Україна — ЄС про асоціацію і отримання безвізового режиму з країнами Євросоюзу, то так. Втім, хотів би наголосити, що ця перемога відбулася не на порожньому місці. Вона не була дивом. На цей результат зовнішньополітичне відомство нашої держави працювало майже десять років. Що ж до викликів та адекватної відповіді на них, то тут я не казав би, що все є настільки добре. І це пояснюється багатьма несприятливими чинниками, які мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер.

Нам доводиться спілкуватися із багатьма вітчизняними дипломатами, які наразі вже не працюють в МЗС. Чи звертається до Вас та до Ваших колег нинішнє керівництво МЗС з консультаційною метою?

— На жаль, ні. Починаючи від 2014 року, можемо констатувати, що багато професійних та досвідчених дипломатів були змушені залишити Міністерство закордонних справ. Я не хотів би зараз коментувати кадрові рішення нинішнього керівництва МЗС, але так є. Не хотів би говорити про всіх, але до мене та до багатьох моїх колег, які мають багаторічний досвід перебування на дипломатичній службі, теперішнє керівництво МЗС не зверталося і не звертається. Чому так відбувається, мені сказати важко. Втім, Українська асоціація зовнішньої політики, в офісі якої ми записуємо зараз це інтерв’ю, була власне створена нами, колишніми працівниками вищої ланки Міністерства закордонних справ України, з метою допомоги та консультативної підтримки нинішнього керівництва — не лише міністерства, але й держави. Сподіваємось, що наш досвід стане у пригоді та буде корисним Україні у цей непростий час. #9, березень 2018

29

Під час президентських виборів-2017 у США наша дипломатія недооцінила шанси Трампа на перемогу. Велика Британія підтримує нас у питаннях територіальної цілісності, але досі не визнає Голодомор геноцидом українського народу. У питанні щодо статусу Єрусалима наш представник в ООН зайняв нейтральну позицію, що викликало достатньо контроверсійну реакцію. З чим пов’язані подібні недоопрацювання?

— Будемо відвертими — недоопрацювання є. Окрім перемоги Трампа, наша дипломатія так само «проспала» перемогу Анджея Дуди у Польщі. Коли він майже здобув перемогу, із нашого Посольства у Варшаві на Михайлівську площу все ще йшли повідомлення про те, що перемагає його суперник. Що ж до Трампа, то треба визнати, він й сам не дуже сподівався на перемогу у цих надскладних перегонах. Втім, це не повинно слугувати виправданням для нашого Посольства у США. Вони мали прораховувати усі можливі варіанти та мати план «Б», як прийнято казати у таких випадках. На жаль, нічого схожого наші дипломати не мали. Щодо невизнання Британією Голодомору–1933 геноцидом, маю зазначити, що причина цього невизнання полягає не у політичній, а в суто правовій площині. Британське право визначає геноцид відповідно до міжнародної конвенції, яка була прийнята вже після штучного голоду в Україні, організованого сталінським режимом. Тому юристи не вважають можливим застосовувати її положення ретроспективно. Але, знову ж таки, мушу повторитися — Посольство все-одно повинно працювати. Юристи та правники є доволі-таки специфічними людьми, але у будь-якому праві, у будьякій системі можна знайти шпарину для просування потрібних речей. Однак цього не роблять. Чому? Тут ми знову підходимо до кадрової політики Міністерства закордонних справ, яка і є джерелом подібних, як ви кажете недоопрацювань. Те ж саме стосується і питання статусу Єрусалима — ухилятися від голосування — це не вихід. Звісно ж, сваритися або із США або із усім ісламським світом не мудро, але ж можна було б утриматися

30

#9, березень 2018

ДИПЛОМАТИЧНА УКРАЇНА від голосування, як це зробили держави Євросоюзу.

Що, на Вашу думку, Україна зробила і чого не зробила, головуючи у РБ ООН? Чому?

— Хотів би відразу зазначити, що головування в Радбезі не дає державі жодних преференцій і не відкриває особливих можливостей для просування своєї позиції. Радше можна говорити про дворічний період перебування України у цьому найважливішому органі ООН з точки зору досягнутих результатів. Тут, на жаль, не зроблено більше, ніж зроблено. На мій погляд, наша робота у цьому органі могла б бути більш активною і ефективною в контексті протистояння російській агресії на Донбасі і зусиль з деокупації Криму. Нашій дипломатії за час членства в Радбезі так і не вдалося збільшити кількість наших прихильників в ООН в цілому. Отже, маємо результат — коли минулого року в Генеральній Асамблеї ООН приймалася резолюція щодо порушення прав людини в Криму, то з 193 держав-членів за неї проголосувало трохи більше 70.

Чи повною мірою ми використовуємо ООН та її механізми впливу для вирішення проблем окупованих територій?

— Ні. Давайте говорити відверто. Мінський формат не є дієвим. ОБСЄ не виконує своїх обов’язків як слід. Пропозиція ввести миротворчі війська ООН є доцільною, але чому ми не можемо долучити ООН як одну зі сторін у переговорах? Це, однозначно, вплинуло б на ці переговори у якості позитивного чинника. На жаль, цього, не відбувається. І не питайте, чому. Обґрунтованої відповіді на це питання немає.

Чи не забуває наша дипломатія про Крим, постійно говорячи про проблеми окупованих територій Донбасу? Чи не варто загострювати цю проблему, передусім, через ООН?

— Звісно, і це треба робити значно наполегливіше, аніж ми це робимо зараз. Прийняття резолюції — це добре, але я не бачу наслідків прямої роботи із делегаціями тих країн, які або утримуються, або голосують проти, коли ми порушуємо кримське питання. До того ж, в арсеналі ООН безліч інструментів, які можна назвати «засобами м’якого тиску» на країнуагресора. Їх треба активно використовувати. У дипломатії немає дрібниць.

2017 рік було оголошено роком сторіччя української дипломатії. Багато з українських істориків обурюються, вважаючи, що українська дипломатія почалася за часів Гетьманщини, або й Київської Русі. Чи підтримуєте Ви таку точку зору?

— Якщо розглядати дипломатичну службу у сучасному розумінні цього поняття, то тут справді можна говорити саме про сто років від доби УНР. Хоча треба пам’ятати і про більш глибоке минуле. Звісно ж, була дипломатична служба і в УРСР, яка, попри усю фантомність цього державного утворення, стала фундаментом, на якому зросла дипломатична служба незалежної України. У своїй книзі «Дипломатичні сюжети: невигадані історії кар’єрного дипломата», яка щойно вийшла друком у видавництві Саміт-книга, я пишу про дипломатію часів УРСР та часів незалежної України. Сподіваюсь, що важкі часи закінчаться, адже нам є на що спиратися, а отже ми можемо рухатися далі… Бесіду вів Тарас Дашкевич

ТВОРЦІ УКРАЇНИ

«Мир з Україною» (Friede mit der Ukraine) — Спеціальне повідомлення про підписання миру з УНР. 9 лютого 1918 р.

2018 рік багатий на історичні ювілеї, серед яких осібно слід відзначити соту річницю укладання так званого Брестського Мирного Договору, який став не лише першим мирним договором упродовж Першої світової війни, але й беззаперечним успіхом молодої української дипломатії.

Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гоффманн, Сергій Остапенко

Попри твердження багатьох сучасних істориків та політологів, які критикують головний державницький орган УНР — Центральну Раду — за недостатню увагу до розбудови власних збройних сил, молода держава все ж опиралася дуже активно. Втім, сил було недостатньо й Центральною Радою було прийнято угоду укласти мир із так званими Центральними Державами — кайзерівською Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською Імперією та Болгарією. Центральні Держави обіцяли надати військову та збройну допомогу в обмін на продовольство.

Ситуація, що склалася взимку 1918 року, була дуже загрозливою для молодої Української Народної Республіки (УНР), яка після проголошення своєї незалежності 22 січня 1918 року стала об’єктом прямої збройної агресії Радянської Росії.

Перемовини між Центральною Радою УНР та Центральними Державами проводилися у місті Брест (нині територія Білорусі). Українські партнери висунули одну умову — перемовини є можливими лише в тому випадку, якщо Київ залишиться під контролем УНР. Цієї умови український уряд дотримав, хоч і дуже дорогою ціною, — власне бій під Крутами та ще низка боїв на північно-східному напрямі були скерованими на те, щоб затримати російсько-більшовицькі війська, що наступали на Київ, та дали змогу підписати мирну угоду із новими союзниками. #9, березень 2018

35

ТВОРЦІ УКРАЇНИ

Українська делегація у Брест-Литовську, зліва направо — Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микорла Левицький, невідомий представник військового відомства УНР, Михайло Полозов та Олександр Севрук

Ще однією проблемою на цих перемовинах була присутність у Бресті делегації Радянської Росії на чолі зі Львом Троцьким, який був тоді народним комісаром (міністром) закордонних справ. Росія на початку перемовин ка-

тегорично відмовлялася визнавати не лише УНР, але й присутність української делегації на переговорах. Лише під тиском Центральних Держав Троцький погодився на «право націй на самовизначення». Окрім Троцького, українській делегації створював проблеми й один із союзників, а саме міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Оттокар Чернін. Він небезпідставно побоювався, що дипломатичне визнання та підписання угоди з молодою Українською Народною Республікою може збурити відцентрові настрої у тих провінціях Австро-Угорщини, які ми зараз називаємо Західною Україною, й тому мав свої вимоги до українських дипломатів.

Перша сторінка Брестського Мирного Договору

36

#9, березень 2018

У складі Української делегації не було жодного професійного дипломата та нікого, хто мав би попередній досвід дипломатичної роботи. Власне, головою української делегації був тодішній Прем’єр-міністр України Всеволод Голубович, син священика та інженер за фахом. Інші члени української делегації — Микола

ТВОРЦІ УКРАЇНИ Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз та Олександр Севрюк — також не мали дипломатичної освіти й були переважно професійними революціонерами, активістами українських соціалістичних партій. Втім, саме їм вдалося не лише забезпечити тиск представників Центральних Держав на Троцького, не лише заспокоїти графа Черніна, заявивши, що УНР не вимагатиме від Австро-Угорщини нічого більшого, аніж створення української автономії на Галичині, але й підписати Брестську мирну угоду, наслідки якої були для України дуже сприятливими. По-перше, Україна виходила зі світової війни. По-друге, до України відходили українські етнічні території — Холмщина та Підляшшя, які, до речі, нині перебувають у складі Польщі. По-третє, і це було найголовнішим у тогочасній ситуації, війська Німеччини та Австро-Угорщини увійшли на територію України і разом із українською армією звільнили всю територію України від більшовиків.

Фактично, мало знана, щойно сформована держава, у якої не було повноцінного дієвого державного апарату (разом із дипломатичною службою) змогла нав’язати свою волю наддержавам тодішнього світу, забезпечивши власний суверенітет та власну безпеку, вдало використовуючи при цьому потребу Центральних Держав у продовольстві. Цей мир не даремно називається у німецькій історіографії Хлібним Миром. Безумовно, подальший перебіг подій виявився для нашої держави несприятливим та трагічним — Україна як незалежна держава зникла з політичної карти світу, але те завзяття, той патріотизм, та рішучість, з якою молоді українські політики, не будучи професійними дипломатами, наважилися відстоювати національні інтереси своєї країни перед значно досвідченішими партнерами з політичних перемовин, заслуговують захоплення та вдячності нащадків. Редакція

Українська Народна Республіка за Брест-Литовським договором

Межі УНР за договором

Кубанський крайовий уряд

Спірні території

Кримсько-татарський уряд

Межі проживання українців

Австро-Угорська Імперія

Межі просування німецько-австрійських військ восени 1917 р.

Польська регентська рада

Підляшшя, передане УНР за умовами Брест-Литовського договору

Королівство Румунія

Радянська Росія

Молдовська Демократична Республіка Королівство Сербія

Донський крайовий уряд генерала Краснова #9, березень 2018

37

ХТО ВИ, MR. РАЙЦИН?

Загальнонаціональна програма «Людина Року», яка існує понад 22 роки, вже давно стала однією із візитівок сучасної України. Багато видатних політиків, представників ділових та мистецьких кіл мріють про те, щоб стати номінантами преміі, адже нею відзначаються непересічні особистості, які зробили вагомий внесок у найважливіших царинах професійного та суспільного життя нашої країни. Про перші кроки, організацію та утвердження такої визнаної нині премії як «Людина року», про тих, хто долучився до її створення, в ексклюзивному інтерв’ю FD розповідає її засновник та керівник Аркадій Райцин.

Аркадій Райцин з першим Президентом незалежної України Леонідом Кравчуком та його помічницею Оксаною Сибірцевою. 20 ювілейна церемонія вручення премії «Людина року», 26 березня 2016 р.

Розкажіть, будь ласка, як була започаткована Програма «Людина Року»? Що стало поштовхом до цього?

— Якщо відверто, поштовхом до цього стало незадоволення собою. Це був 1995 рік. Це був час змін. Треба було знайти себе у новій системі суспільних координат. До 1991 року була велика країна СРСР, у якій я успішно, починаючи від 1988 року, займався організацією масових видовищних та культурних заходів у своєму рідному місті Дніпродзержинську. Та починаючи з 1992 року стала зрозумілою потреба у подальших еволюційних кроках. Навесні 1995 року ця потреба сформувалася у бажання створити у молодій українській державі суспільну премію за видатні та неординарні заслуги. Я добре знав, що у деяких провідних країнах світу (США, Великобританія, Франція) щорічно вручаються знамениті премії у галузях кінематографу, музичного та театрального мистецтва. І я подумав: «А чому б не зробити наступний еволюційний крок?» Чому б не започаткувати у нашій державі суспільну премію, якою б відзначалися досягнення не у моножанрах, а в широкому провідному спектрі професійних і громадських досягнень. Я усвідомлював, що розвиток будь-якої успішної держави базується на міс-

40

#9, березень 2018

цевому, муніципальному управлінні, бізнесі та фінансах, журналістиці та мистецтві, спорті та меценатстві. Я витратив чимало часу, щоб виробити найоптимальнішу модель майбутньої премії. Після цього розпочалися численні консультації та перемовини, які в результаті й привели цей проект до столиці, щоб він набув загальнодержавного статусу.

Але ж для того, щоб подібний проект запрацював на повну силу, потрібно було встановити певні зв’язки та налагодити організаційну роботу. Це титанічна праця! Як Вам це вдалося?

— Робота справді була титанічною. Мої комунікативні здібності відіграли певну роль, адже контактів та перемовин була дуже велика кількість. На той час склалася дещо парадоксальна ситуація — незважаючи на те, що Дніпропетровський регіон був тоді кадровою основою державної влади в Україні, вирішувати справи у рідному регіоні було доволі-таки складно. На той час у багатьох кабінетах панував такий вислів: «бенкет під час чуми». Двадцять з гаком років тому ця фраза мені добряче набридла, бо мене постійно запитували про доцільність проведення запланованого мною заходу, використовуючи саме цей вислів. Не всі розуміли актуальність та необхідність цієї програми, але попри все 2 березня 1996 року

ХТО ВИ, MR. РАЙЦИН? в Дніпродзержинську відбулася «нульова», як ми потім почали її називати, церемонія вручення премії «Людина року-1995». На це яскраве дійство у якості гостей та учасників прибув досить потужний гурт відомих киян. Передусім це були дуже відомі, популярні діячі культури та мистецтва — Юрій Рибчинський, Таїсія Повалій, Павло Зібров, Володимир Бистряков, Тарас Петриненко, Наталія Могилевська. Ведучими церемонії були запрошені Олена Роміна та Лесь Задніпровський, на той час найкращі у цьому жанрі фахівці. Також ми запросили кореспондентів найпопулярніших друкованих засобів масової інформації України, зокрема, «Київських відомостей», «Всеукраїнських відомостей» та «Дзеркала тижня». Був запрошений спеціальний кореспондент Першого Національного телеканалу, захід освітлювала велика кількість представників засобів масовоі інформаціі обласного та міського рівня. Коли церемонія досить резонансно відбулася, то стало зрозуміло, що створено певний прецедент. Тим більше, що серед тих, хто отримав нагороди на Дніпродзержинській церемонії, був дуже відомий на той час банкір Сергій Тігіпко, який тоді очолював «Приватбанк», а через деякий час став Віце-прем’єр–

міністром України, а також відома телеведуча Алла Мазур, яка приїхала із Києва отримувати нагороду як журналіст, та поважні представники регіональної еліти. Потім розкручувати проект допомогли певні обставини, зокрема, настанови Юрія Євгеновича Рибчинського, який безапеляційно радив перенести цей захід до столиці. Від серпня 1996 року почалися консультації з представниками вже загальнодержавної еліти. Нам з Юрієм Рибчинським пощастило зустрітися і поділитися вже апробованою ідеєю з цілою плеядою відомих державних діячів, які усвідомили важливість такого проекту. Поміж них не можу не згадати Вадима Гетьмана, Дмитра Маркова, тодішнього прес-секретаря Президента України, Валерія Пустовойтенка, який був тоді міністром Кабінету Міністрів України, Народних депутатів України Сергія Терьохіна і Олександра Рябченка та багатьох інших. Ось так, крок за кроком, вибудовувався загальнонаціональний концепт. Восени 1996 року стало ясно, що восьмого березня 1997 року відбудеться перша загальнонаціональна церемонія вручення премії «Людина року». Нас підтримали провідні загальнодержавні ЗМІ, які півроку до першої церемонії тримали інтригу майбутнього

Аркадій Райцин з відомим журналістом та телеведучим Володимиром Познером.

22 березня 2013 р.

#9, березень 2018

41

ХТО ВИ, MR. РАЙЦИН? ні кінорежисери та кінодокументалісти Кіра Муратова, Мирослав Слабошпицький та Сергій Буковський. Більше того, лауреатами ставали не лише режисери, але й відомі кінооператори. Два роки тому Сергій Михальчук, талановитий кінооператор, який отримав головний приз престижного Берлінського кінофестивалю, був у нас лауреатом у номінації «Митець року». Звісно ж, ми неодноразово відзначали й відомих акторів театру і кіно. Зокрема, геніального Богдана Ступку, Володимира ГоАркадій Райцин з Надзвичайним та Повноважним рянського, Олексія ВерПослом України Михайлом Резніком та його тинського. Вітчизняний дружиною Іриною Резнік. 21 урочиста церемонія кінематограф завжди вручення премії «Людина року», 25 березня 2017 р. перебував та перебуває у центрі нашої уваги. Що ж до книговидавниурочистого заходу. Нарешті, перша церемонія цтва, то можу сказати, що на нашій наступній відбулася у Національному палаці мистецтв церемонії, яка відбудеться 24 березня 2018 «Україна». Звісно ж, саме вона запам’яталася року, Спеціальну премію «За вагомий багамені на все життя. Адже коли ти стоїш на сцеторічний внесок у розвиток видавничо-поліні, бачиш, що у сімнадцятому ряду знаходитьграфічної галузі України» отримуватиме одне ся діючий Президент України Леонід Кучма, а з найпотужніших інноваційних видавництв поруч з ним багато топ-персон державної та України — Видавничий дім «АДЕФ-Україна». політичної еліти України, що серед номінантів За останні п’ять–шість років саме вони видали теж є багато представників тієї ж таки еліти, й перевидали велику кількість чудових та рідто важко не відчувати не лише гордість за свій кісних книг, зокрема, «Пересопницьке Євангепроект, але й неабияке хвилювання. Ось так ліє». До речі, нещодавно один із засновників все й починалося… цього видавничого дому Ігор Шпак вручив Новітню історію України можна примірник цього унікального видання Його Святості Папі Римському. Так що, як бачите, розділити на два періоди — до ми йдемо в ногу з часом.

2014 року та після. Окрім війни, яка принесла багато горя, сталися певні Скажіть, будь ласка, чи плануєте зміни у соціумі. Зокрема, почався запровадження номінацій бурхливий розвиток вітчизняного безпосередньо у галузі літератури? кінематографа та вітчизняного Скажімо, — «Письменник Року». книгодрукування, які до 2014 року — Письменників ми теж вже давно зараперебували, відверто кажучи, на ховуємо до номінації «Митець». Розумієте, ми периферії. Чи не плануєте у зв’язку з не хотіли б дрібнити наші номінації, адже той цим запровадження нових номінацій? загальнонаціональний концепт, який прийня— Вони вже є. Щодо кінематографа, то то було нами у 1996 році, передбачав наявнам не треба вводити нову номінацію, бо ми ність більш масштабних професійних напрямаємо номінацію «Митець» від самого пермів. Тому з перших років реалізації програми шого року розвитку програми. Серед наших у номінації «Митець року» у нас завжди предзіркових переможців у цій номінації — видат-

42

#9, березень 2018

ХТО ВИ, MR. РАЙЦИН? ставлені непересічні особистості у багатьох галузях культури та мистецтва. Це й письменники, поети, художники, скульптори, актори та режисери, музиканти та композитори, яскраві представники жанру декоративно-прикладного мистецтва. Зокрема, за підсумками 2017 року, одним з лауреатів у цій номінації є Віктор Гуцал, Народний артист України, диригент, композитор, художній керівник унікального колективу — Національного академічного оркестру народних інструментів України. Ми вшановуємо митців усіх напрямів, але дрібнити цю номінацію ми не вважаємо доцільним.

Ви зазначали, що найперше вручення премій запам’яталося Вам найсильніше. А були ще якісь речі легендарного характеру, які назавжди залишилися у Вашому серці та у пам’яті?

— Так, звісно. Назавжди закарбувалося те, як під час нагородження, великий український фінансист та державний діяч, який перші два роки очолював Вищу Академічну Раду програми «Людина року», Вадим Гетьман, отримавши відзнаку «Фінансист Року», урочисто підняв нагороду над головою. Це була друга загальнонаціональна церемонія 1998 року, є багато фотографій Вадима Петровича, які увічнюють цей радісний переможний жест. У 2015 році, на церемонії за підсумками 2014 року, найдраматичнішого, найтрагічнішого та найскладнішого у новітній українській історії, ми вручали Міжнародну премію у галузі зовнішньої політики президенту Литви, надійному та відданому другові України Далі Грибаускайте. Вона приїхала особисто на вручення цієї престижної нагороди, церемонія відбувалась у Національному палаці мистецтв «Україна», увесь великий глядацький зал палацу піднявся, вітаючи її. Нагороду їй вручали

Перший Президент України Леонід Кравчук із телеведучою каналу 1+1 Наталією Мосійчук. Пані Мосійчук зробила знакову обмовку, назвавши Президента Литви «наша Даля». Не можу не згадати появу на сцені під час нашої церемонії великої французької співачки Патрісії Каас. Її суто французький шарм неможливо забути. Підводячи певні підсумки моєї відповіді на це запитання, хотів би зазначити, що останнім часом, коли ми вручаємо міжнародні премії представникам інших країн, то всі вони зі сцени виголошують найщиріші побажання миру та процвітання нашій країні. Тож це можна розглядати як вагомий вклад програми «Людина року» до суспільної або ж народної дипломатії. Нашими лауреатами міжнародних премій на останній двадцять першій церемонії були: Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс, китайський бізнесмен Лі Цзіньюань, солістка віденської опери Зоряна Кушплер й скрипаль-віртуоз Василь Попадюк, який є етнічним українцем, але представляє Канаду, а також легендарний співак та композитор Фаррух Закіров із Узбекистану. Всі вони по-різному, але дуже щиро бажають добра та злагоди України й таке забути неможливо.

Що Вам дозволяє зберігати політичну нейтральність проекту у доволі непростих українських умовах?

— Безумовно, спроби залучити цей проект до політичних та довкола політичних речей були та є. Починаючи цю справу, я розумів, що є величезна відповідальність, яка не дає змоги переходити межу. Дякувати Богові, відповідні риси характеру були закладені у мені батьками. Якщо людина є глибокопорядною, вона завжди зробить правильний вибір між репутацією та зиском.

Чого б Ви хотіли побажати читачам нашого журналу?

— По-перше, усім читачам хотів би побажати більше читати. Власне, у наш час люди читають все менше та менше, у тому числі журналів та газет. По-друге, бажаю всім оптимізму, терпіння та життєрадісності. Це дуже важливо у цей непростий для всіх нас час. Якими б складними не були життєві обставини, але якщо людина — оптиміст, життєлюб, то прокинувшись вранці і побачивши сонце за вікном, вона зрозуміє, що життя прекрасне і почне змінювати світ на краще. Бесіду вів Ігор Скрипник

#9, березень 2018

43

LADY INTERNATIONAL СLUB

Із дружиною Посла Узбекистану Пані Гульнозою Абдуалієвою у рубриці Lady International Club ми говоримо не лише про дружбу та історичні зв’язки між нашими народами, але й про українську моду та узбецьку національну кухню…

Які головні функції виконує дружина Посла, зокрема, й у галузі культурної та публічної дипломатії?

— Найголовнішою функцією дружини Посла є створення умов для повноцінної та плідної роботи Пана Посла. Інша головна функція — це супроводжувати Посла на різноманітних представницьких раутах, і звичайно, Посол та його дружина є обличчям країни. Тому головною моєю функцією є та ж сама, що й у мого чоловіка — презентувати свою країну. Це стосується й тих заходів, які передбачені форматом заходів культурної та публічної дипломатії.

Існують клуби, які об’єднують дружин Послів та дружин впливових політиків. Чи відвідуєте Ви такі клуби?

— Намагаюсь відвідувати їх більш-менш регулярно. Я відвідую той Клуб, який об’єднує виключно дружин послів. Також, є IWK (International Women Club), його я відвідую не настільки часто, хоча намагаюсь бувати й там, оскільки у ньому відбувається багато цікавих заходів. Також цей клуб дуже допомагає жінкам-іноземкам влаштувати своє дозвілля. Принаймні я, за допомогою цього клубу, знайшла школу кераміки, яку я відвідую вже

четвертий рік поспіль, та отримую неабияке задоволення від того, що маю змогу виготовляти різні предмети з кераміки. Це справді чудово!

Доволі часто дружини Послів займаються благодійністю. Чи брали Ви участь у таких проектах у нашій країні?

— Найголовнішим благодійницьким проектом цього клубу є, вочевидь, відомий вам Черіті-Базар. У цьому заході беруть участь усі посольства, у тому числі і Посольство Узбекистану. Впродовж цілого року ми готуємося до цієї події, ми шукаємо речі, які можемо реалізувати на Базарі, хоча головна мета цього заходу — участь, а не прибуток, й цією головною метою участі у цьому заході є, знову ж таки, презентації нашої країни і саме тому ми намагаємося представити на Черіті-Базарі продукцію наших народних узбецьких майстрів або наші сухофрукти. На останньому заході ми зібрали близько двадцяти однієї тисячі гривень. Не можу сказати, що це надто велика сума, але все ж таки її було зібрано. Також ми організували лікування в Україні для дітей із Узбекистану. У вас в Україні є чудовий лікар, кардіохірург від Бога, Ілля Миколайович Ємець. У його центрі й було зроблено операції для цих дітей. І він розповів цікаву істо#9, березень 2018

45

рію — його діда було заслано до Сибіру. Разом із його дідом відбував покарання узбек, якому надсилали великі посилки із фруктами. Від ділився ними зі своїм українським товаришем по засланню. І пан Ємець сказав мені, що саме так повертається добро, яке колись зробив для українця той узбек — адже внук українського в’язня врятував узбецьких дітей. Це і є справжня благодійність.

Шовкового Шляху, то ця страва вже прижилася у нас. І ось ми — я та дружини інших Послів — вчилися готувати лагман. Це було дуже цікаво — майже маленьке шоу.

Скажіть, будь ласка, чи планує Посольство Узбекистану певні культурні заходи? Чи братимете Ви у них участь ?

— Я дуже люблю страви української кухні. Хіба що через свої релігійні переконання я не вживаю свинини, але щодо інших страв, то, скажімо, борщ є однією з моїх найулюбленіших страв з дитинства. Перше, що я навчилася готувати, — це був борщ. Я маю навіть свої власні секрети щодо приготування борщу.

— Ми намагаємося проводити певні заходи такого характеру. Звісно ж, їх важко назвати «Днями культури Узбекистану», але щороку для дружин послів я організовую те , що називається coffee morning. Щомісяця одна із дружин Послів збирає інших представниць Клубу й вона має презентувати свою країну в одному з її ракурсів. Цьогоріч я проводитиму такий захід втрете. Перший раз я презентувала узбецький костюм, вдруге — це було знайомство із нашою національною кухнею, я презентувала специфічну та дуже цікаву страву узбецької кухні — лагман. За своїм походженням ця страва є китайською, але оскільки Узбекистан знаходився посередині Великого

46

#9, березень 2018

Якщо ми вже згадали тему кулінарії, то хотілося б поставити Вам ще й таке питання — як Вам подобаються страви української кухні?

Якими були Ваші перші враження від нашої країни?

— Україна у мене з чоловіком — перша країна, це наша перша каденція. Мій чоловік не є кар’єрним дипломатом, він працював тривалий час в уряді, але вирішено було, що має працювати тут, в Україні. Щодо вражень, то можу сказати таке — Україна є нашою братньою країною і я навіть не відчувала того, що перебуваю за кордоном. Ми схожі з українцями ментально, до того ж українська відкритість та українська гостинність є дуже

близькими та дуже зрозумілими нам. Якщо ви запрошуєте людину в гості, то вас завжди запросять в гості у відповідь. Це суто українська риса. У вас це — залізно. І це є дуже близьким та зрозумілим для нас. Можу сказати, що я щиро полюбила український народ. У вас ніколи не буває такого, щоб на вулиці людина пройшла повз того, хто просить допомоги — і я розумію, що це досягається вихованням та засвоюється із молоком матері.

Чи багато ви подорожуєте Україною?

— Так, ми намагаємося багато подорожувати. Моїми найулюбленішими місцями в Україні є Львів та Одеса. Не можу навіть виділити якісь окремі частини цих міст — там настільки чудовою є сама атмосфера, що просто хочеться нічого не робити та просто неспішно прогулюватися або по Дерибасівській або Площею Ринок. Намагаюсь відвідувати ці міста три-чотири рази на рік та завжди відкриваю для себе щось нове. Ці дві культурні столиці України, які не дають занудьгувати та завжди дарують незабутні враження.

Чи стежите Ви за українською фешніндустрією?

— Не можу сказати, що я не пропускаю жодного з показів, але намагаюсь бути в кур-

сі подій і тому, якщо мене запрошують, то, я завжди, відвідую такі заходи. Що мені, власне, подобається в українській фешн-індустрії, то це те, що вона є не такою, як усі. Вона є самобутньою. Українська фешн-індустрія має власний стиль та власне обличчя. Ще мені подобається й те, що найкращі торговельні майданчики у Києві надано українським дизайнерам. Це свідчить багато про що, це свідчить про те, що українських дизайнерів шанують, їхня продукція має попит. Серед ваших дизайнерів мені дуже подобається те, що створюють Наталія Зінько та Лілія Пустовіт.

Чи є в Узбекистані зацікавлення українською культурою та Україною?

— Звісно. Багато українських родин було евакуйовані до Узбекистану під час Другої світової війни. Деякі з цих людей лишилися в Узбекистані, їхні нащадки інтегровані до нашої культури, чудово зберігаючи при цьому власні неповторні традиції. В Узбекистані дуже популярна українська естрада. Зокрема, «Океан Ельзи» — улюблений рок-гурт моєї старшої дочки. Повірте, у нас багато особистісних та культурних контактів і саме вони роблять дружбу між нашими народами ще міцнішою. Бесіду вів Ігор Скрипник

#9, березень 2018

47

БЛАГОДІЙНІСТЬ

«45 тисяч доларів зібрали за три дні на допомогу жителям прифронтових міст» Кілька сотень благодійних проектів у медицині, спорті, культурі та освіті вдалося реалізувати Фонду волонтерів України. Діти-сироти, важкохворі, самотні люди похилого віку, вимушені переселенці знають — їм допоможуть і підтримають. Фонд діє понад 25 років і зупинятися не збираються. Серед пріоритетів волонтерів — здоров’я нації. Про роботу організації розповідає президент Фонду Тимофій Нагорний.

За 25 років громадської діяльності ви втілили в життя більше 500 благодійних проектів. Це сотні тисяч доларів.

— Проектів насправді набагато більше — уже майже 600. Щоб ви розуміли — це мільйони доларів. Торік наші волонтери хотіли підрахувати, скільки пішло коштів. Вийшло біля 34 мільйонів доларів. На сьогодні адресну допомогу отримали 46 тисяч людей. Це якщо не рахувати тих, кого вивезли із зони АТО.

Для чого вам це?

— Я отримую моральне задоволення від цієї роботи. І виконую зобов’язання перед мамою. Вона була глибоко віруючою. Коли вмирала, багато чого їй пообіцяв. Стараюся підтримати тих, хто просить допомоги. Зазвичай до нас приходять як до останньої інстанції.

Чим займаєтеся зараз?

— Нині у нас активно йде проект «Пліч-о-пліч». Запустили його у 2012 році. Розвиваємо культуру, спорт і благодійність на Сході і на Заході країни. Так об’єднуємо українців.

48

#9, березень 2018

БЛАГОДІЙНІСТЬ Ще один проект — «Стан». Так хочемо покращити здоров’я нації, особливо дітей, які зараз дуже прив’язані до комп’ютерів. Це малорухливий спосіб життя. Ми з цим боремося. Організовуємо руханки по всій країні. Відстоюємо, щоб це запровадили на державному рівні. До нас приєднуються відомі спортсмени, співаки, правоохоронці. Вони своїм прикладом показують дітям: спорт — це здоров’я і успіх.

Як люди сприймають благодійні проекти?

— Дуже позитивно. Ми ніколи не мали проблем у реалізації проектів у жодній точці країни. Є незручності, коли проводимо заходи у столиці на Майдані Незалежності. Часто хочуть просунути під це партійні прапори. А ми не партійна організація.

Волонтерство за три роки стало в Україні унікальним явищем. Яким досвідом ми можемо поділитися зі світом?

— Це соціальний феномен. Майбутнє за глобальними зв’язками, коли ніхто нікого не обирає і не призначає. А лідери з’являються самі. Це той, хто робить щось краще від інших. Світові ми можемо пропонувати структури, створені на основі горизонтальних зв’язків. Так побудовані наші волонтерські організації.

Фонд волонтерів України досить потужна організація. Скільки людей входить у неї?

— Це біля 500 тисяч по всій країні. Ми велика сила. Кожен, хто в нашій команді, знає, що головна мова в нинішніх умовах в країні — мова любові. І завдяки цьому нам все вдається. Можливо, не завжди на такому рівні, як хотілося б. Але вдається.

Де берете гроші на благодійність?

— Ми не працюємо за державні гроші. Нам допомагають меценати і спонсори. Значну частину коштів віддаю на проекти з того, що заробляю. Я продавець емоцій. Організовую різні заходи за кордоном. З цього живу я і родина. І грошей вистачає на благодійність. Мені дуже мало треба у житті. Живемо в орендованій квар-

50

#9, березень 2018

БЛАГОДІЙНІСТЬ складніше. Нам постійно приходять листи. Раніше приходило 300-400 листів з проханнями на рік. Зараз — це тисячі. Люди стали менш захищеними. Багато переселенців.

Яку найбільшу суму вдавалося зібрати?

— Мільйон доларів ми зібрали до 60-річчя ООН у 2006 році. Тоді нас підтримало дуже багато людей.

А за останні три роки?

— 45 тисяч доларів зібрали за три дні на допомогу жителям прифронтових міст. Думав тоді, що будемо збирати кілька місяців. Ми відправляли їжу і все необхідне населенню.

Є проект, після якого зупинитеся?

— Немає. Колись думав — зробимо тисячу проектів і зупинюся. Тепер робимо, скільки вийде. Хоча багато критики.

Що вас більше радує — фініш чи старт?

— Старт. Кожен прагне на свій п’єдестал досконалості. Я б хотів ще більше бігти, видиратися вгору. Щодня собі кажу — стартуй. І всі наші волонтери так живуть. Хоча іноді на межі витривалості. Бесіду вела Аліна Архипова

тирі. Їзджу у метро. Хоча при фонді є автомобіль.

Вас підтримують бізнесмени. На що швидше жертвують кошти?

— Люди готові підтримувати масштабні яскраві проекти і в спорті, і в культурі. Знають, що гроші йдуть на сам проект. Наша організація ніяких коштів собі не бере. Коли треба зібрати гроші комусь на лікування, то тягнемо за всі ниточки для результату. Бо це людське життя. Часто рахунок йде на дні-години і не можна зволікати. Дуже радію, коли люди відгукуються і ми даруємо комусь шанс на повноцінне життя.

Ви ведете проекти з 1989 року. Який період для благодійності найважчий?

— Сьогодні волонтерам най#9, березень 2018

51

ТУРИСТИЧНА УКРАЇНА

Україна, як відомо, знаходиться у самому центрі Європи, а її природа — є своєрідним відзеркаленням природи усіх європейських країн. Саме з українських карпат розпочинаються гірські масиви Європи. Поміж усіх туристичних принад України чи не найяскравіше вирізняється Чорногорський хребет у Карпатах. Особливою популярністю та особливим зацікавленням серед вітчизняних та закордонних туристів користується гора Піп Іван. На ній, окрім запаморочливо прекрасних майже інопланетних краєвидів, увагу аматорів гірського туризму не може не прикути до себе «Білий Слон». Саме так називається колишня високогірна польська обсерваторія, яка знаходиться на цій горі. Втім, гори попри красу та велич, свою є дуже підступним витвором природи. Гори не пробачають зухвалості та необґрунтованої самовпевненості. Про те, наскільки безпечно подорожувати мальовничими Карпатами, нам розповідає начальник 4-ї спеціалізованої пошуковорятувальної групи спеціалізованої пошуково-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління ДСНС України в ІваноФранківській області, капітан служби цивільного захисту Тарас Іванович Бринда.

52

#9, березень 2018

ТУРИСТИЧНА УКРАЇНА Розкажіть, будь ласка, коли було створено Чорногірський гірський пошуково-рятувальний пост? Наш підрозділ створено у серпні 2016 року в рамках українсько-польського проекту відновлення астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван Чорногірський та укладеної угоди між Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника і Управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області. Офіційна наша назва — Явірницьке пошуково-рятувальне відділення 4-ї спеціалізованої пошуково-рятувальної групи Спеціалізованої пошуково-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління ДСНС України в Івано-Франківській області. Назву «Чорногірський гірський пошуково-рятувальний пост» ми використовуємо у мережі Фейсбук, це дозволяє людям чітко ідентифікувати наше територіальне розташування, бо «Явірник» — поширена в Карпатах власна назва як для населених пунктів, так і гірських масивів, і це може спричинити певну плутанину. Зважаючи на умови та місцевість, у яких функ-

ціонує підрозділ, його створенню передувала тривала й копітка підготовча робота. Перед тим, як розпочати роботу на постійній основі, підрозділ майже рік працював у тестовому режимі. Набутий досвід дозволив сформувати правильні підходи до роботи, забезпечив ефективність процесів життєзабезпечення і логістики та шляхом активного залучення волонтерів сприяв добору якісного і вмотивованого персоналу.

Ви опікуєтесь туристами. Наскільки небезпечним є гірський туризм у Карпатах? Гори є самі по собі небезпечними. Передусім рельєфом, погодними умовами, віддаленістю від цивілізації тощо. Але, якщо мандруючи ними, дотримуватися певних правил, то небезпеку можна звести до рівня, який є в повсякденному житті. Гірський туризм стає більш небезпечним, якщо люди з власної необізнаності або навіть свідомо порушують певні правила, яких необхідно дотримуватися при підготовці та здійсненні мандрівок гірською місцевістю. Наприклад: неадекватно

ТУРИСТИЧНА УКРАЇНА

оцінюють свої можливості та досвід і вибирають надто складний маршрут, екіпіруються невідповідно до умов, не враховують прогнозів погоди при плануванні мандрівок. Тому доречно говорити не про небезпечність гірського туризму в Карпатах, а про людський фактор у цій сфері. На жаль, зважаючи на наш досвід роботи, у більшості випадків туристів у Карпатах доводиться рятувати від самих себе, бо саме власна легковажність найчастіше призводить до біди.

Яка рятувальна операція запам’яталася Вам найбільше? Не можу виділити якогось конкретного випадку. Всі рятувальні роботи, у яких доводилося брати участь, як правило, довго зберігаються в пам’яті. Мабуть, це пов’язано з тим, що маю звичку все аналізувати, розкладати «по поличках». Намагаюся на практиці зрозуміти психологічні аспекти поведінки людини у складних ситуаціях, виділяю як вдалі, так і не надто ефективні дії при проведенні рятувальних робіт, і отриманий таким чином досвід використовую в майбутній роботі. Для мене він стає своєрідним джерелом професійного самовдосконалення. Тому не можу виокремити якийсь конкретний випадок.

54

#9, березень 2018

У соцмережах з’являлася інформація, що Кабмін, буцімто, планував розформувати гірську пошуковорятувальну службу. Чому? Що Ви б порадили нашим урядовцям з цього приводу? Наскільки мені відомо, подібних ініціатив з боку урядовців не було. Це, мабуть, чиясь маніпуляція. Інша справа, що вже не один рік не вщухають дискусії щодо підпорядкування гірської пошуково-рятувальної служби. У нашій державі діє концепція, за якою всі оперативно-рятувальні служби об’єднані в одній структурі — Державній службі України з надзвичайних ситуацій. І свого часу до цієї структури була приєднана окрема гірська пошуково-рятувальна служба. Можна багато сперечатися, який шлях кращий — бути окремою службою чи частиною великої системи. Але незаперечним є одне — основними чинниками ефективного функціонування будь-якої установи чи організації є належне матеріально-технічне оснащення та мотивований персонал. Тому нашим урядовцям насамперед порадив би адресовано збільшити видатки на закупівлю відповідного рятувального спорядження та оснащення для підрозділів, що виконують

ТУРИСТИЧНА УКРАЇНА

завдання з порятунку людей у горах. Також нагальною справою є питання розробки нормативно-правової бази, яка б урегулювала сферу гірського туризму та дозволила фінансувати гірську пошуково-рятувальну службу частково за рахунок страхових виплат.

Поруч з пошуково-рятувальним постом знаходиться будівля колишньої польської високогірної обсерваторії. Чи багато польських туристів навідується до цього об’єкту?

Власне, наше пошуково-рятувальне відділення і розташоване в приміщеннях цієї обсерваторії. Якщо аналізувати туристичний потік, що проходить через г. Піп Іван Чорногірський (на якій побудована ця будівля), то за рік це місце відвідує близько тисячі іноземних туристів, з них більша половина — поляки. Зважаючи на це, можна припустити, що будівля обсерваторії є вагомим чинником у виборі маршрутів туристами з Польщі. Бесіду вів Ігор Скрипник

Як бачимо, чарівні та мальовничі Карпати чекають на туристів щороку, але і взимку і навесні треба пам’ятати, що гори не пробачають людської зухвалості та вимагають уваги й обережності. #9, березень 2018

55

СТИЛЬНА УКРАЇНА Вишиванки українського дизайнера Юлії Магдич — визнаний must have в гардеробі світових зірок, перших леді, монарших осіб та трендсетерів. З чого починалась любов світу до бренду Yuliya Magdych.

ОДА КОСМОПОЛІТИЗМУ У ВИШИВАНКАХ YULIYA MAGDYCH Де черпає натхнення одна з найуспішнішіх представниць фешн-бiзнесу України, Юлія Магдич розповіла «Fashion of Diplomacy» Як народився бренд Yuliya Magdych Традиційно в моєму рідному Львові на Різдво та Великдень у сім’ях обов’язково вдягають стрій (національне українське вбрання). Тож перші кілька вишиванок я зробила для себе та близьких і несподівано почала отримувати замовлення. У зв’язку з подіями 2014 року багато українців відчули потребу в самоідентифікації, прояві патріотизму та солідарності. Національні символи та вбрання у повсякденному житті стали орієнтиром, що «все буде добре для кожного з нас». Поки політичні новини з Києва були на перших шпальтах усіх світових ЗМІ, українська вишиванка стала справжнім трендом. Саме тоді я відчула запит на сучасний бренд вишиванок, які будуть окрасою гардеробу жінки, що звикла до якісного дизайнерського одягу.

Про світовий успіх На міжнародний ринок з унікальним та конкурентоспроможним продуктом виходити не складно. Перша колекція вишиванок by Yuliya Magdych була представлена в Парижі, а лукбук зняли просто на мені. І відразу ми потрапили на престижний американській сайт Moda Operandi та в легендарний лондонський універмаг Selfridges&Co. Нас почали знаходити в Інтернеті клієнти, журналісти, стилісти, байєри з Європи, Америки та Близького Сходу. Щоб задовольнити всі запити, ми почали працювали навіть уночі. Сьогодні ми перший бренд з усього пострадянського простору, що зайшов безпосередньо (поруч з Valentino та іншими) на найкрутішу платформу з продажу люкс-брен-

дів Farfetch. Це маркер якості. Вишиванки by Yuliya Magdych популярні в США, Канаді, Мексиці, майже в усій Європі, на Близькому Сході. У наших вишиванках ви можете зустріти кандидата в Президенти РФ Ксенію Собчак у Москві або східну принцесу під час весільної подорожі на яхті. Паралельно з випуском базових колекцій ми завжди дослухаємось до локальних запитів. Наприклад, спеціально для Кувейту розробили капсульну дитячу колекцію.

Про українських прихильників бренду Щиро радію, коли саме наші вишиванки обирають для найважливіших подій у житті. Наречені вдягають їх на вінчання чи традиційне весілля, що стають дедалі популярнішими в Україні. Заручини, хрестини — це така дивовижна відповідальність! Українські прихильники бренду — мій особистий challenge. Бо саме тут я маю можливість спілкуватись з кожним клієнтом, отримувати зворотній зв’язок. Працюючи над індивідуальним замовленням, створюючи щось екстравагантне та особливе, відчуваю, якою саме буде нова колекція. Телеведуча Катерина Осадча одна з перших звернула увагу на наш бренд, для неї ми створили безліч яскравих образів. Тіна Кароль у характерній сукні «Калини» з’являлась в ефірі «1+1». Спеціально до Євробачення ми розробили сукню та білий кейп «Табун» з вогняно-червоним орнаментом для Джамали. А ще українці, що живуть за кордоном, просто обожнюють наш бренд, бо їм дуже приємно знаходити якісні українські бренди. #9, березень 2018

57

СТИЛЬНА УКРАЇНА Про вишивку, колекції та етнічні мотиви Коли ми почали вивчати традиційні вишивки різних народів, то відчули, що коди та символи часто збігаються. Навіть конструкторські рішення національного вбрання в основі своїй тотожні. Наша вишивка справді мультинаціональна, вона наче лейтмотив забутих традицій багатьох народів, стародавніх та сучасних культур водночас. Кожна наша вишиванка виконується від 5 до 20 днів, а особливі сукні розшиваються вручну до двох місяців. Квіточка, пташечка, коник — це насправді сакральний код, пісня душі народу. Водночас наш одяг зручний та практичний. На рік ми презентуємо чотири колекції, присвячені певному регіону. У цьому році це — Стародавня Персія, Центральна Азія, Схід та Україна. Поєднані між собою та абсолютно автентичні одночасно. Робота над східною колекцією стала для мене знаковою як привід пізнати іншу ментальність, магію традицій та витончену культуру.

Ода космополітизму Як дизайнер я проголошую «оду космополітизму». Світ змінився: кордони зникають, закриті суспільства та культури відкривають нам найцінніше та найсоковитіше з того, що накопичували упродовж століть. Традиційна українська вишиванка — це коріння бренду, але ми сьогодні створюємо абсолютно новий тип вбрання. Одяг by Yuliya Magdych — уніформа для тих, хто стомився від примітивної одноманітності та експансії світових брендів. Клієнти Dior та H&M стають численними копіями один одного. Наші прихильники цінують справді ексклюзивні дизайнерські речі, що підкреслюють індивідуальність та ніколи не вийдуть з моди. Вишиванка by Yuliya Magdych — це вбрання для космополітичної жінки, що подорожує світом, досягає успіху, цікавиться культурою та історією, живописом, архітектурою. Створюючи колекцію, я прагну зробити її ще гарнішою, спокусливою та чарівною.

СТИЛЬНА УКРАЇНА Під час концерту у Львові Патрісія Каас вийшла на сцену в сукні мого дизайну та наголосила на цьому. Вона придбала для себе декілька особливих речей у нашому магазині в Києві. Але важливо, що вона вже давно стежила за колекціями бренду на європейських сайтах. У такі моменти розумію, що ми робимо все правильно.

Про бізнес Україна — «новий Китай» з виробництву одягу. Легка промисловість відроджується за рахунок замовлень від таких гігантів, як Zara та H&M. На жаль, ми майже нічого не виробляємо свого та для себе. У модному бізнесі неможливо зробити чіткі бізнес-плани та прорахунки, як, наприклад, в агросекторі. Бренд може опинитись на хвилі дуже раптово чи навпаки. Це як з витворами мистецтва. Колекція, що злетіла, вимагає від власника бізнесу терміново масштабувати процеси виробництва, логістики, інвестицій. Тому виживають лише найсильніші. Єдине, про що мріє український бізнес сьогодні, — щоб держава просто не заважала та упорядкувала законодавство. З відкриттям кордонів бізнесу стає дедалі важче найняти на роботу талановитих спеціалістів, бо вони їдуть працювати в Європу. Переконана, що креативний клас та прогресивний бізнес здатні разом створити сприятливий економічний клімат та всі умови, щоб наступне покоління вже мріяло жити та працювати в України. Саме тому залишатись у важкі часи в Києві, тут та зараз будувати сильний відомий бренд — моя виважена позиція.

Про команду Моя найбільша гордість та велике досягнення — професійна команда, що починала та зростала зі мною. Ми завжди впевнені, що кожен зробить свою роботу досконало, розуміємо один одного без слів. Бо ми натхненні, нам подобається створювати щось нове й для нас не існує неможливих завдань. Для нас це спільна творчість та улюблена справа: від обговорення майбутньої колекції до тієї миті, коли клієнт отримує омріяну вишиванку by Yuliya Magdych. Бесіду вела Аліна АРХИПОВА

ПОДІЇ

New Communication — розвивайте себе та просувайте власний бізнес ня у колі людей, які займаються важливими речами та прагнуть до розширення ділових зв’язків. Тому не дивно, що на кожному заході присутніми є близько ста бізнесменів й мережа учасників росте щомісяця.

У межах проекту «New Communication» найуспішніші бізнесмени Києва обмінювалися знаннями, зв’язками та контактами — адже 27 лютого цей проект проводив уже восьму поспіль Бізнес-Зустріч Підприємців української столиці. Зустрічі у форматі Business Speed Meetings передбачають легке невимушене спілкуван-

60

#9, березень 2018

«Наше гасло: розвивайте себе, просувайте свій бізнес» — так каже організатор Бізнес-Зустрічі Підприємців Максим Алексєєв. За його словами, не лише в Україні, але й в усьому світі все більшої популярності набуває нетворкінг, який передбачає формування ділових зв’язків та пошук нових знайомств, і саме популяризація нетворкінгу в ділових колах української столиці є однією з головних цілей цього заходу. Треба відзначити, що Бізнес-Зустрічі Підприємців вже мають позитивні відгуки серед столичних бізнесменів й тому наступний захід, який заплановано на 27 березня цього року, має бути і буде так само успішним та продуктивним. Редакція

ДИПЛОМАТИЧНИЙ КАЛЕНДАР

10-30

БЕРЕЗНЯ

«ДНІ ФРАНКОФОНІЇ» В УКРАЇНІ. Посольства країн, державною мовою яких є французька мова (Бельгія, Канада, Франція, Швейцарія та інші), проводять низку мистецьких і культурологічних подій, присвячених поширенню та популяризації в Україні французької мови та франкомовних культур. У ці дні мешканці Києва та інших міст України матимуть змогу насолодитися сучасним мистецтвом франкомовних країн — подивитися театральні вистави та фільми французькою мовою, відвідати концерти естрадних виконавців і художні виставки.

БЕРЕЗЕНЬ/2018 ДНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ СВЯТА: День Звільнення Болгарії від турецького ярма

3

СБ

6

ВТ

День незалежності Республіки Маврикій

12 ПН

14 СР

День Святого Патрика в Ірландії

СБ

НД

День Незалежності Туніської Республіки

21 СР

23 ПТ

День Незалежності Греції

День конституції Князівства Андорра

17 18

День Незалежності Республіки Намібія

День Незалежності Республіки Гана

Національне свято «День Пакистану» Ісламської Республіки Пакистан

25 НД

#9, березень 2018

63

28 КВІТНЯ Місце проведення — Golf Stream (Україна, Київська обл., Макарівський р-н, с. Гавронщина) Час проведення — 0900–1900

МІЖНАРОДНИЙ Д ДИПЛОМАТИЧНИЙ ГОЛЬФ ТУРНІР

У турнірі братимуть участь міжнародний та український дипломатичний корпус, представники влади, представники бізнес-еліти, представники української діаспори з різних країн.

Організатор:

Попередня реєстрація заявок на участь в Турнірі за посиланням www.golf.in.ua до 30.03.2018 р. або за тел. /044/ 228-06-48; /094/ 828-06-48 Статус міжнародного дипломатичного гольф турніру «Diplomatic Golf Cup» — закритий. Участь в якості гравця-аматора, гравцялюбителя або гостя лише при наявності особистого запрошення.