Egoist_51

від редакції формою для потрібних знайомств, навчання та навіть дружби.

Головний редактор: Зоряна Войтів Дизайн та верстка: Олександр Середа Літературний редактор: Остап Процик Керівник рекламного відділу: Марія Вінчура Над номером Ірина Добровольська працювали: Аделіна Яковишин Андрій Жельветро Христина Яковів Юлія Василина Наталія Васьо Уляна Салій Христина Бухній Валерія Королишин Марічка Алексевич Марія Саджениця Ірина Кунинець Юлія Лавришин Фотографи: Дмитро Аміден Розміщення реклами: тел.: (032) 236-70-32 Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції м. Львів, та видавця: вул. Газова, 36/2 Засновник та видавець: ТОВ «Егоїст Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 5 000 примірників Періодичність: 12 разів на рік Підписано до друку: 14.09.2018 р. Друк: ТОВ «Поліграф-сервіс» Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їхнє використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

На обкладинці: Лілія Товариш-Тиркало Фотограф: Мар’яна Когут Аксесуари: Марко Солі

Прийшов час привідкрити завісу і розповісти вам, дорогі наші читачі, про новий проект журналу – «EGOIST club». Ми вже декілька років успішно проводимо «Сніданки Егоїста», нещодавно розпочали збирати гостей послухати про «Життя підприємця», і досвід організації цих заходів дав нам чітке розуміння: люди прагнуть розвитку і спілкування. З собі подібними, з у чомусь кращими за себе. Аби ділитися досвідом, обмінюватися враженнями, просто спілкуватися. Саме тому ми вирішили створити чоловічий клуб, який став би плат-

В світі бізнесу так багато інформації, що стає дуже легко загубитися в ній і водночас дуже важко визначити, що варте вашої уваги, а що – ні. Ми взяли на себе відповідальність зробити це для вас. Тому в чоловічому клубі «EGOIST club» ви зможете першими відчути швидкість найновіших авто, застигнути в часі, поки м’яч для гольфу наближається до лунки, власноруч приготувати соковитий T-bone-стейк разом з найкращим шеф-кухарем, досконало оволодіти ораторським мистецтвом, дізнатися усі таємниці задоволення жінок – все це та багато інших захоплюючих подій чекають на вас в «EGOIST club»! Започаткування нового проекту – як народження дитини. Завжди хвилююче, неймовірно енергозатратно. Але тим не менше дуже вдячно, адже дати життя новому проекту означає принести в цей світ щось краще. Чекаємо вас 1 жовтня о 18:00 в готелі BANKHOTEL на події, яку ви запам’ятаєте надовго.

Зоряна Войтів, головний редактор

15

64

36

Хобі: Артем Хмиз про те, як стати пілотом

Особистість: Петро Каблак про створення незалежного суду

Обкладинка: Лілія Товариш-Тиркало: «У мене немає конкурентів!»

Спорт: Тренування грудних м’язів

Досягнення: Нескорений Дмитро Сидорук

Розвиток: 5 порад для успішних публічних виступів Мандрівка: Макао – тихе місто нечуваного азарту

Технології: Смарт-транспорт

Сім’я: Чоловік у декреті

Стосунки: 11 порад про секс

Стиль: Модна осінь та трендова зима

10 |

«МЕТИ ДОСЯГНУТО. ЩО ДАЛІ?» Таку назву мала наша чергова бізнесзустріч в рамках проекту «Життя підприємця». Чи є життя після успіху нам та нашим гостям 27 серпня у ресторані «Панорама» розповідав ресторатор, співзасновник «Майстерні карамелі», ресторану «Tante Sophie cafe escargot», ферми «Tante Snail» Андрій Дзюбан. Впродовж заходу наш спікер не раз наголосив: «Якщо ви створили успішний бізнес, і він вже працює на вас, то це не означає, що вам можна зупинитися і насолоджуватись плодами праці»праці. Також Андрій поділився порадами щодо подальшого розвитку: • Існуючу успішну справу треба розгортати та масштабувати. • Намагайтеся оточувати себе людьми, які вже досягли того, чого б хотіли ви. • Делегуйте операційну роботу і зосереджуйтеся на управлінні. • Завжди думайте про вигоду іншої сторони, так звану співпрацю win-win. З питань участі у наступних заходах проекту «Життя підприємця» звертайтеся за тел. 068 021 02 41, Ірина ­Добровольська Фотограф Дмитро Аміден

Приймав та смачно пригощав нас ресторан PANORAMA. Вишукана атмосфера, професійний сервіс, меню для справжніх гурманів і прекрасний вид на місто зробили наше перебування в ресторані незабутнім. До речі, конференц-зал PANORAMA Lviv Hotel чудово підходить для різноманітних бізнес-подій будьякого рівня і складності проведення.

«АРЕНА-КЕЙТЕРІНГ»

гостинно прийняла

13 ШЕФІВ

23 липня у ресторані стадіону «Арена-Львів» пройшла літня вечеря гастрономічного проекту «13 шефів». Коли багатотисячний стадіон приймає компанію із 25 осіб, а впродовж цілого вечора емоції киплять, як на українському el classico, то це значить, що «13 Шефів» зібралися вечеряти на «Арені»! Шеф кухарі компанії «Арена-кейтерінг» Микола Жадан і Володимир Осєнній підготували для гостей сет з п’яти страв, у яких продемонстрували гармонійне поєднання сезонних локальних продуктів із вишуканою сучасною подачею. Це вперше кейтерінгова компанія бере участь у гастрономічному проекті «13 Шефів». За словами керівника

«Арени-кейтерінг» Ольги Задерей, головна ціль участі – довести, що формат кейтерінгового обслуговування не поступається традиційній ресторанній вишуканості. Вечеря у президентській ложі і справді не поступилася за рівнем обслуговування жодному з ресторанів. Що ж до страв, то присутні переконалися, що кейтерінговий формат подачі зовсім не заважає сміливо експериментувати з поєднаннями продуктів, створюючи неординарні смаки. Редакція «Егоїста» Фото: Марта Михайлюк

Національний проект «Українська пісня-2018»: нова історія української музики

Три десятки найкращих українських артистів, 52-метрова сцена, унікальне семигодинне шоу, 13 000 глядачів – на стадіоні «Арена Львів» творилася історія нової української музики! На один день напередодні 27 річниці Незалежності України Львів став епіцентром українського шоу-бізнесу – грандіозний Національний проект «Українська пісня / Ukrainian Song Project» зібрав три десятки найкращих вітчизняних артистів: «ВВ», Pianoбой, Олександр Пономарьов, Злата Огнєвіч, О.Torvald, Alyosha, MELOVIN, Tayanna, DILEMMA, Kadnay, Павло Табаков, Sonya Kay, Артем Пивоваров, Ivan NAVI… Іноземним хедлайнером семигодинного музичного дійства став відомий польський рок-гурт CHEMIA. Разом з іменитими виконавцями

на гігантську сцену того вечора вийшли молоді гурти та співаки, які пройшли відбір «Української пісні-2018»: TOLO4NYI, PATSYKI Z FRANEKA, PANCHYSHYN, LUMIERE, JULINOZA, Anna PETRAsh, RULADA, Secret Forest та Erômin. Цьогорічний концерт національні мас-медіа уже охрестили «українським Євробаченням». Також уже відома дата наступного Національного проекту «Українська пісня / Ukrainian Song Project» – 17 серпня 2019 року. Тож до зустрічі на «Арені Львів»! Галина Гузьо Фото: Руслан Литвин і Євген Кравс

| 15 Окрім особистого життя, бізнесу і громадської діяльності, у нього є ще одна пристрасть – небо. Його настільки вразив перший політ за штурвалом літака, що, ставши на тверду землю, він так само твердо вирішив: зробить усе, щоб якнайбільше людей відчуло, як це керувати літаком. І зробив. За чотири роки його Західноукраїнську школу авіації закінчили більше трьох десятків людей. Цікава розмова з Артемом Хмизом про малу авіацію в Україні – спеціально для журналу «Егоїст».

Артем Хмиз:

«Стати пілотом літака – це для тих, хто здатний присвятити небу тривалу частину життя»

– «Заснував на Львівщині школу авіації» – з таким записом у резюме вас точно запа­ м’ятають. А яким він був, Ваш перший політ?

– Я давно цікавився малою авіацією, та все не знаходив часу та можливостей спробувати себе у ній. Але якось на початку 2013 року в мене був вихідний, і я дуже спонтанно вирішив поїхати на аеродром «Цунів», біля Городка. Це аеродром, якому більше ста років, він працює ще з часів Австро-Угорщини. Я прийшов туди, побачив декілька літаків, які використовують навіть для виконання фігур вищого пілотажу. Підійшов до одного з інструкторів і сказав, що хочу навчитись літати. Він перепитав, чи я впевнений, і після мого підтвердження сказав: «Сідай у літак». Я кажу: «Що, вже?». А він мені: «Ну, так, спробуєш. Подивишся, чи це тобі взагалі піде. Якщо не піде, то зрозумієш, що ти не до того». Це був Олег Михаленич. Згодом він став моїм наставником. Ми сіли з ним у літак. Політали хвилин п’ятнадцять.

Співвласник ресторану «Tante Sophie café escargot», пабу «Дублін», мережі «Майстерня Карамелі». Керівник Народної Самооборони Львівщини. Щасливий батько двох донечок.

16 |

І вже тоді я зрозумів, що в авіації усе дуже непросто. Разом з тим я усвідомив, що хочу навчитись літати. Можливо, я не буду виконувати фігури вищого пілотажу, але я точно хочу навчитись літати. Це такий вибух адреналіну, таке відчуття повної свободи! Але на Львівщині тоді отримати посвідчення пілота було неможливо – несучасні програми, застаріла технічна база. Я вирішив, що маю навчитись, і повинен створити умови для того, щоб могли навчатись інші.

– З чого починалась Ваша авіашкола?

– З весни 2013 року я почав активно цікавитись тим, що мені потрібно для відкриття такої школи. А уже влітку зрозумів, що перше, з чого треба почати – це купити літак. І я купив (усміхається). Зареє-

стрував юридичну особу. Пройшов акредитацію, отримав необхідні ліцензії та дозволи для школи. Розробив необхідні навчальні програми. Документальна частина зайняла близько року. І це враховуючи те, що я «був у темі», бо багато консультувався зі спеціалістами. Таки добився свого. А далі, уже бачу, потрібні законодавчі зміни. У малій авіації в Україні надто багато складних процедур, які не дозволяють розвивати її як повноцінний бізнес.

– Що Ви маєте на увазі?

– Популяризація авіації має полягати у тому, щоб зробити її максимально доступною. А у нас досі залишаються проблеми з розмитненням. Можна, звичайно, літати і на «євробляхах», але це не дуже правильно. Крім того, законодавчо

не врегульовано, які мають бути збори за зліт-посадку в аеропортах. У львівському аеропорту це коштує близько 2,5 тис. грн. У Дніпрі зліт-посадка нашого літака за добу обійшлись у понад 5 тис. грн. Для порівняння, у Прибалтиці це коштує до 10 євро. Відчуйте різницю! Це нонсенс для малої авіації. Як нам пояснюють, «аеропорти мають методику розрахунку. Це літак, отже, ви маєте платити стільки-то». І нікого не цікавить, що це маленький літачок, а не Boeing, і умови співпраці мають бути дуже різними. У громадській раді при Даржавіаслужбі України уже є представники Львівського авіаційного товариства Геннадій Хазан та Сергій Семенович. Вони добиваються, щоб люди зрозуміли, що авіація буває різною – професійною і аматорською, що є великі літаки і малі. Відповідно, законодавчі приписи для них також мають бути різними. Порозуміння наразі мінімальне, але раніше його взагалі не було.

– Гаразд. На державному рівні – зрозуміло. А що Ви на місцевому рівні можете запропонувати тим, хто хоче стати пілотом?

– У нас є декілька літаків, на яких можна вчитись. У нас налагоджена співпраця із аеродромом у Гостомелі. Серед наших викладачів та інструкторів є представники українського авіабудівного концерну ім. Антонова. Зараз ми створюємо філії нашої школи у Дніпрі, Коломиї, Вінниці. Ми, до слова, почали навчати пілотів для авіакомпанії МАУ. Працюємо над збільшенням парку літаків. І хочемо, щоб можливість здобути посвідчення приватного

| 17 та комерційного пілота стала доступнішою.

– Хто ці люди, які викладають у Вашій школі?

– Базою для нашої школи стали інструктори, які працювали на аеродромі «Цунів». Фахівці, які усе своє свідоме життя віддали авіації. Переважно це військові пілоти. Згодом ми долучили викладачів із цивільної авіації. У них є свій погляд на авіацію. І дуже цікаво виходить, коли відбувається злиття цих двох абсолютно різних досвідів. З нами співпрацює полковник авіації Сергій Семенов. Мій бізнес-партнер і близький товариш – Сергій Семенович, який був військовим льотчиком в українській армії, інструктор з літакової акробатики Олег Михалевич. Попри те, що мала авіація в Україні роками не давала надії, ці люди зберегли у цій сфері все, що могли. Той же аеродром «Цунів» могли продатиперепродати уже кілька разів, а потім засіяти пшеницею. Але чітка позиція людей дала можливість зберегти унікальне летовище. Зараз його використовують як аеродром, щовихідних тут виконують стрибки з парашутом, на Львівщині стрибають лише тут. Тут проходять щорічні табори пластунів, на кожному такому вишколі буває понад дві тисячі дітей. Щороку тут з парашутами стрибає 80 аеромобільна бригада. Цього всього без цих людей не було б.

– Як проходить навчання у Вашій школі?

– Щопівроку ми набираємо нову групу. Це 5-8 осіб. Але до кінця доходять не всі. Дехто дуже хоче,

але надто зайнятий. Декого ми змушені відраховувати. Чоловік злиться: він успішний бізнесмен, а ми відрахували його з авіашколи, бо він двічі не склав іспит. Усе почесному. Тому що авіація помилок не вибачає. Тут є дуже важливий психологічний момент: ти завжди приймаєш виважене рішення. Його не можна змінити. Є такі точки неповернення, пройшовши які, ти вже не зможеш передумати. Ти несеш відповідальність не лише за себе, а ще й за тих людей, з якими летиш. Тому у нас так: вчишся – складаєш іспити, не склав іспити, йдеш на повторні, не склав удруге – відрахований. І це не обговорюється.

– Скільки коштує задоволення вивчитись на приватного пілота?

– Теоретична і практична частини разом тривають від 6 місяців до року. Це орієнтовно 130 годин теорії і 40-50 годин нальоту. Вартість навчання (теоретична і практична частини разом) становить близько 180 тис. грн. Людина може заплатити одразу або розділити оплату на кілька частин. Але перед навчанням усі обов’язково мають пройти авіаційну медичну сертифікацію. До практичної частини навчання людей ми допускаємо лише після дозволу медиків.

– Хто точно не зможе стати пілотом?

– Люди, які мали значні травми чи серйозні оперативні втручання. Люди, які мають проблеми з тиском. Ті, хто має серцеві захворювання. І ті, у кого проблеми з психікою.

18 |  – Як багато людей у Львові можуть дозволити собі таке хобі?

– Це доволі великий прошарок. Я не вважаю, що це закрите товариство, до якого входять лише люди з великим достатком. Нормальний літак, на якому можна літати у своє задоволення, коштує від 60 до 150 тис. доларів. В Америці його можна купити за 35 тис. доларів. Причому з гідними технічними характеристиками. Якщо ми подивимось на клас машин, які їздять Львовом, то бачимо, що у місті є достатньо автівок, які коштують точно не дешевше, а іноді навіть дорожче. Тому я сміливо говорю: люди зі середнім достатком можуть собі дозволити навчання і в подальшому купівлю літака. Але цьому треба приділити час. Тут не вийде так: сьогодні я повчився літати, завтра у мене нема настрою, я не йду. Тут усе має бути систематично і відповідально. Мінімальна помилка може стати причиною катастрофи.

– Кому б Ви порадили обов’язково випробувати себе у ролі пілота?

– Людям, які багато працюють, зокрема, розумово. Літак допомагає відволіктись від буденності і середовища, яке тебе оточує. Це певні фізичні та емоційні навантаження, це викид адреналіну у незвичний спосіб. Політ змінює погляди на багато речей. Ти маєш шикарний краєвид, розумієш усю відповідальність, яка на тебе лягає. Ти усвідомлюєш цінність усього навколо. Стати пілотом літака – це для тих, хто не тільки потребує незвичного викиду адреналіну, але і здатний присвятити небу тривалу частину свого життя.

Коли їдеш машиною, ти плюс-мінус рухаєшся тими самими дорогами. Тому і звикаєш. А з літаком щоразу все по-новому. У тебе є точка А і точка Б. Але ти сам обираєш, як до неї добратися, звісно, у межах розумного (сміється). Ти маєш свободу самостійно малювати свій маршрут. Ти керуєш машиною, яка у рази важча за тебе, вона має якісь свої аеродинамічні властивості. Залежно від вітру, тиску, температури повітря літак завжди веде себе по-іншому. У тебе постійно нові відчуття і емоції. Розмовляла Марічка Алексевич

20 |

Петро Каблак:

«Створення незалежного суду – це відповідальний крок для суспільства»

Справедливість та чесність – це те, чим керується голова Апеляційного суду у Львівській області Петро Каблак. «Егоїст» дізнавався про позитивні зрушення в судовій реформі, про плюси створення антикорупційного суду, чому такий низький рівень довіри населення до судів, що спричиняє корупцію та як з нею боротися. – Петре Івановичу, які позитивні зміни відбулись в судовій системі з того часу, відколи Ви очолюєте апеляційний суд Львова?

– Будь-яка реформа – це крок вперед, але дати об’єктивну оцінку одразу дуже важко, наслідки з’являються згодом. Тут потрібно розуміти, для кого саме ці зміни позитивні. Будь-яку реформу, а першочергово судову чи правову ми як юристи сприймаємо зі свого боку, а суспільство – зі свого. От, наприклад, візьмемо Революцію Гідності: до суддів та судової системи виникло багато запитань. Почали приймати закони про очищення та відновлення довіри до судової влади. Депутати дають розуміння того, що повинні одразу пройти кардинальні зміни в судовій чи іншій системі, але, на жаль, так не буває, і за чотири роки значних змін ніхто не відчув. І попри те, що всі судді пройшли люстрацію згідно закону про очищення влади, в людей немає довіри до суду.

– Як Ви вважаєте, чому ця недовіра виникає?

– Недовіра? А чому раніше не було? А чому тепер є? А чому деякий час пройде,

і знову буде довіра? Напрямок цієї думки залежить від того, як її скеровують, так вона і формується. От, наприклад, кажуть, що недовіра до судової влади – 90%. Але виявляється, що всі ці люди ніколи не були в суді і не мали там жодних справ, і далекі від того, що таке суд, і чим він займається. А більшість з тих, хто стикався, вважає, що суд працює добре. Де тоді об’єктивна оцінка та справедливі показники цієї статистики?

– Розкажіть, будь ласка, яка ситуація на сьогодні в судовій владі в Україні?

– Судова влада – це широке поняття. Це всі суди, від найпершої і до останньої інстанції, це і національна школа суддів, яка готує, вчить та підвищує кваліфікацію, це державна судова адміністрація, яка займається матеріально-технічним, організаторським та фінансовим забезпеченням всіх судів, це і Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка здійснює підбір, екзамени та конкурси судів, це також дуже високий орган – Вища рада правосуддя. Об’єктивно оцінити роботу цілої

| 21

22 |  судової системи в країні складно. Останнім часом пройшов ряд серйозних змін. Найвідповідальніший для суспільства крок – це зовсім по-новому сформована Вища рада правосуддя, в якій закладена ідея судової реформи щодо створення незалежного суду. А формують незалежний суд за рішенням Вищої ради правосуддя, яка складається з голови Верховного суду, суддів обраних з’їздом суддів, представників прокуратури, адвокатів, Президента та Верховної Ради і наукової спільноти. Цей сформований незалежний орган має можливість вирішувати питання, незалежні ні від кого, і саме тут закладений фундамент правосуддя.

– Закони, які приймає Верховна Рада інколи заплутані, відповідно важко ухвалювати рішення. Як в таких ситуаціях мудро вчинити?

– Треба приймати Соломонове рішення і брати відповідальність на себе. Для того держава і довірила тобі таку посаду.

– Як, на Вашу думку, як боротися з корупцією?

– Корупція – це один із видів правопорушень чи злочинів у суспільстві, які усунути практично неможливо. За соціологічними показниками, рівень корупції в нашій країні, на жаль, високий. За дослідженням європейських організацій, які визначають рівень нашої некорумпованості, Україна посідає 134 місце серед 168 країн світу. Чому так? Та через те, що рівень економіки в країні невисокий, тому потрібно розвивати економіку країни та збільшувати заробітні плати. Першочергово спонукають

до корупції можливості, які людина має на своїй посаді, і може ними скористатися, та невисока заробітна плата, яка і призводить до цього. Тішить те, що за останні роки в нас почали дотримуватись якихось заходів щодо її подолання, і рівень корупції почав знижуватися.

– Чи може Антикорупційний суд змінити теперішню ситуацію в країні?

– Насправді важко це передбачити, але я як і кожен громадянин країни сподіваюсь, що змінить. Але якщо в цьому суді працюватимуть професіонали та чесні люди, над якими теж буде пильний контроль. Тоді створення такого суду вже буде великим досягненням для країни.

– В районних судах частина судів працює без повноважень, чи допустимо це?

– Недопустимо. Це обтяжує судову діяльність, негативно впливає на захист прав людини, якщо говорити про верховенство права та європейську практику.

– А чому так склалося?

– Раніше законодавство України призначало суддю терміном на п’ять років, а після того, проаналізувавши професійність його роботи, Верховна Рада давала повноваження працювати безтерміново аж до відставки. Зараз процедура переходу від закінчення терміну п’яти років до безтермінової каденції скасована. Сам перехід дуже складний, і ще не до кінця правильно сформований. Тому судді, в яких п’ятирічний термін роботи закінчився, змушені певний час працю-

вати без повноважень, поки триває процедура переатестаціїї. Нещодавно до законодавства України були прийняті певні зміни, і в майбутньому ми цю проблему подолаємо.

– На Вашу думку, як очистити судову гілку від непорядних служителів Феміди?

– Всі судді що три роки тепер будуть проходити атестацію та перебувати під пильним оком громадськості. І при будь-яких неправомірних вчинках суддів будь-яка людина може звернутися до Вищої ради правосуддя. І якщо це підтвердиться, то на таких недобросовісних працівників Феміди чекають догани або ж звільнення, залежно від складу обвинувачення.

– Якими рисами характеру повинна володіти людина на посаді судді?

– Мабуть, загальнолюдськими – чесністю, толерантністю, професійністю, стриманістю, мужністю.

– Працювати в суді дуже складно. Як Ви відновлюєте свої сили? Як любите відпочивати?

– Надзвичайно люблю Карпати, свіже повітря, ліс. Зазвичай відпочиваємо з дружиною в санаторіях Львівщини та Закарпаття. Саме там мені вдається відновити свою енергію та силу.

– Розкажіть про свої щоденні звички.

– Їх я маю багато. Однією з таких постійних звичок є ранкова зарядка протягом десяти хвилин щодня, піші прогулянки після робочого дня. Розмовляли Марія Вінчура та Ірина Добровольська

Зоряна Бурик: «Систему управління державою слід максимально наблизити до громадян» Про економіку Львівщини та України, інвестиції та довіру громадян до держави читачам журналу «Егоїст» розповіла Зоряна Бурик, кандидат наук з державного управління, економічний експерт, голова Комісії економічної політики громадської ради при ЛОДА. – Пані Зоряно, нещодавно пройшло обговорення проекту Плану заходів реалізації стратегії Львівщини. Якими є підсумки зустрічі щодо економічного розвитку?

– Для реалізації плану стратегії було подано багато цікавих та креативних проектних ідей. Розглядаючи економічну частину, можна сказати, що вона, як і щороку, дещо відстає у кількості поданих проектів. 18 проектних ідей у сфері економіки розподілені на 3 напрямки: інвестиції та бізнес, високотехнологічна промисловість, наука та інновації. Наразі Департамент економічної політики займається підсумком і збором представлених ідей та пропозицій, 17 вересня їх подаватимуть на затвердження до депутатського корпусу.

– Львів лідирує серед міст, які отримують регулярну міжнародну допомогу. Чи спостерігають таку ж ситуацію в області, та які країни є нашими найбільшими інвесторами?

– Аналізуючи динаміку попередніх років, я можу сказати, що в економіці Львівщини спостерігали невелике скорочення прямих іноземних інвестицій у 2015-2016 роках (оскільки їх вартість розраховується у доларовому еквіваленті, то це було пов’язано з валютними коливаннями), натомість нарощення має місце у 2017 році та за результатами І півріччя 2018 року бачимо, що обсяг іноземних інвестицій в економіку області суттєво зросте. Капітальні інвестиції за усі роки, без сумніву, зростають. Зазначу також, що у нас зменшилась кількість «інвесторів з офшорних юрисдикцій». Із країн-інвесторів, окрім Кіпру, частка якого зменшилась, є багато інвесторів із країн ЄС: Польщі, Німеччини, Нідерландів, Данії, Австрії.

Щодо міжнародної допомоги м. Львова, то були нарікання від громадськості на тему недоступності інформації про заборгованість міста перед міжнародними донорами. Проте ці дані таки можна отримати зі звіту Департаменту фінансової політики ЛМР за 2017 рік. У ньому є інформація, що станом на 1 липня 2018 р. міжнародні та інші боргові зобов’язання складають €106,86 млн і $6,77 млн, і ці кошти були інвестовані у розвиток інфраструктури міста. Більша їхня частина вкладена у ремонти доріг, інфраструктуру. Це на сьогодні гарантовані борги комунальних підприємств міста. Із них боргові зобов’язання міського бюджету складають усього €0,05 млн. Основними надавачами коштів є ЄБРР, а також Північна екологічна фінансова корпорація.

– Які напрямки у розвитку економіки регіону є пріоритетними, і чим це зумовлено?

– Сьогодні пріоритети значно змінилися, порівнюючи із останніми десятиліттями ХХ ст., у зв’язку зі зміною тенденцій у глобальній економіці, яка стає сервісоорієнтованою, інноваційною та динамічною, а відтак тут можна виділити багато галузей, які безумовно будуть розвиватись: ІТ, транспортна, сучасний освітній сектор, доволі перспективними є фінансові сервіси та сектори консалтингу і бізнес-послуг, агросектор, особливо малого агровиробництва. У світі набуває поширення «циркулярна економіка», що створює додаткові можливості для секторів альтернативної енергетики.

– Згідно даних НБУ, економіка України зростає вже вісім кварталів поспіль. Чи можете

Ви сказати, що така тенденція скоро піде на спад?

– Справді, має місце зростання економіки (веду мову зараз про показник ВВП України), проте воно більше номінальне, насправді ми лишень наздоганяємо ті темпи, які спостерігали у докризові роки, проте в нас є хороший потенціал для зростання.

– Якими є ключові реформи для забезпечення стійкого економічного зростання України, а, відповідно, і регіону?

– Якщо взяти до уваги виключно економічну частину, то першочергово слід відзначити реформу дерегуляції та розвитку підприємництва, де основною перешкодою сьогодні є діяльність природних монополістів. Також вважаю, що на сьогодні розроблено недостатньо програм прямої фінансової підтримки малого та середнього бізнесу. Відтак насамперед слід забезпечувати стабільність на ринку, демонополізацію в енергетичному секторі та доступність фінансових ресурсів. Щодо реформ загалом, які задекларовані у Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», то, без сумніву, вони дуже актуальні. Передумовою для їхньої реалізації має стати підвищення рівня довіри в суспільстві, а саме між владою, бізнесом і громадськістю (сьогодні така довіра низька, на що вказують соціологічні опитування), це не лише довіра громадськості до влади, а взаємна довіра. Це тривалий процес, на меті якого має бути встановлення широкого партнерства, тоді легко можна буде реалізувати усі реформи. Розмовляла Уляна Салій

Лілія Товариш-Тиркало: «У мене немає конкурентів» Свій професійний шлях вона почала як майстер із нарощування вій. Попит на її послуги був настільки великим, що вже за рік відкрила власну школу. А потім був перший декрет, і наша героїня зрозуміла, що здатна на більше. Сьогодні Лілія Товариш-Тиркало – це успішна бізнес-леді, власниця салону краси «Маска», бренд-маркетолог всесвітньо знаної марки Young в Україні. Як фахівець-практик вона навчає інших і допомагає просувати їхній бізнес. – Лілю, як Ви наважилися перезапустити салон краси «Маска». На той час він «спав летаргічним сном». З чого Ви почали його «оживлення»?

– Це був серйозний виклик для мене, але я люблю ризикувати, тому салон «Маска» був наступним кроком реалізації моїх амбіцій. Я провела аналіз основних показників, потрібних для відкриття салону: місце і перспективи розвитку, хоча тільки шикарного місця буде недостатньо. Мені знадобився рік для того, щоб чітко зрозуміти, куди рухатись. На сьогодні салон краси «Маска» є одним з найкращих салонів Львова, чим я неймовірно пишаюсь.

– Яким має бути власник салону краси, щоб його бізнес став успішним?

– Для себе я виділяю три типи власників салонів краси:

1. «Купи мені, коханий, бо я хочу бути бізнес-леді». Вони день-у-день сидять з бігудями, роблять манікюр і постійно повторюють подрузі: «Галю, я така зайнята. Стільки роботи у салоні краси». Такий салон пропрацює максимум рік. Він помпезно відкриється, про нього спочатку говоритимуть, але люди не будуть йти до вас просто тому, що ви гарна. В цьому випадку бренд-маркетолог – необхідність, яка дає робочі інструменти

розвитку салону та отримання прибутку без участі власника. 2. Майстер відкриває салон краси. Такі дуже часто кажуть: «Відкрила салон, вклала туди шалені гроші, працюю, як кінь, а заробляю те саме, що і заробляла». А все чому? Тому що вона не вміє делегувати свої обов’язки майстра. У такої власниці, як правило, інші майстри сидять, роблять каву її клієнтам, а вона обслуговує величезну чергу. Фактично вона просто працює на суборенді. І працюватиме так завжди, оскільки не має часу думати про просування бренду. Будьте певні, така власниця салону зароблятиме рівно стільки, скільки може заробити своїми руками. 3. Це люди, націлені на бізнес і результат. Вони прагнуть, щоб їхній салон краси виділявся атмосферністю та рівнем надання послуг з-поміж конкурентів. Такі салони в подальшому стають брендами. Я завжди говорю своїм клієнтам: «Кожен салон може стати успішним». Для цього в своїй роботі застосовую індивідуальний підхід, максимально концентруюся на практичній роботі. В результаті співробітництва ваш бізнес буде працювати як ідеальна, прибуткова система.

– То як має організувати свою роботу власник салону, щоб отримувати прибутки, але не загрузнути у рутині?

– Ключовим словом є систематизація бізнесу. Що це дає? Власник має змогу вийти з цілодобового управління, так би мовити «розв’язує собі руки». Команда в цей час працює за узгодженими процесами і без перебоїв.

– На що потрібно звернути увагу перед тим, як відкривати салон краси?

– Зважаючи на свій досвід, перше, що я б порадила у бізнесі – визначи-

| 25 ти свою цільову аудиторію і дати собі об’єктивну відповідь, яким ви бачите свій бізнес за рік. По-друге, мати індивідуальний фірмовий стиль, який запам’ятовуватиметься. І третє, це чи не найважливіший чинник – команда, яка розділятиме ваші погляди. Це закон. Розумієте, салон сам по собі популярним не стане, популярним його роблять послуги та емоції. Наше завдання забезпечити потреби клієнта на 100 і один відсоток. І пам’ятайте: вам потрібно чітко знати, які проблеми вирішує ваш бізнес. Якщо жодної – він нікого не цікавитиме.

– А що працює на користь салону?

– Прописані «заборонені фрази», які використовувати не можна, якщо ви хочете, щоб люди до вас повертались; скрипти розмов з клієнтом; дотримання етикету поведінки. Наприклад, коли людина приходить, ми знаємо, що прийшла Оленка, а Оленка любить чай з ромашки, тому ми завжди маємо для Оленки ромашковий чай. Чудово також працюють привітання і знижки до дня народження, іменний шоколад.

– Наскільки зараз виправдовує себе платна реклама?

– Одна з моїх клієнток скаржилась, що вкладає в рекламу $1000 щомісяця, а результату – нуль. Я впевнено можу сказати: $3000 достатньо, щоб рекламувати салон у Львові протягом року. Що виявилося при інспекції салону? Все дуже банально: немає нормальної вивіски, мало не з картону зроблена, місце адміністратора необлаштоване, те що є – брудне і запущене, працівники обговорюють клієнтів, що вже пішли, власник кричить і принижує майстрів при клієнтах. Немає відповідності салону між якістю і чеком, а чек – вищий середнього.

Мені вдалося переконати власницю змінити це, і потік клієнтів салону відновився. Клієнтка каже: «Лілю, ти ж багато не змінила, а людей суттєво побільшало». Змінили ми, на перший погляд, прості речі: вивіску, стійку адміністратора, порядок у салоні і ставлення до працівників – але ці фактори впливають на вашу репутацію і прибутки. А платна реклама працює, хоча це лише обгортка, і вона має відповідати тому, що ви пропонуєте. Клієнта обманути можна лише раз. Більше він до вас не повернеться.

часу на свій бізнес. У мене взагалі конкурентів немає. У мене є колеги. Крапка. Я не трачу час на моніторинг інших. Я зайнята собою. Тому мені все легко йде. Якщо ви пильнуєте конкурентів, у вас проблеми зі самооцінкою. Ви оглядаєтесь, задихуєтесь, зрештою, у вас не вистачить «дихалки» на реальний бізнес. Розмовляла Марічка Алексевич Фото: Лілія Турок

– Якими мають бути взаємини у власника салону та майстрів, щоб бізнес був «здоровим»?

– У мене є своя стратегія: я знаходжу майстрів, навчаю їх та мотивую. Я не беру на роботу «зірок», беру людей, у яких є потенціал. З кожним майстром спілкуємось. Завжди відчуваю, яку мотивацію вибрати. Для різних людей спрацьовують різні види мотивації, про це також треба пам’ятати. Ще в моїй команді діє принцип, як у сім’ї – один за всіх, всі за одного. Завжди, коли беру на роботу, попереджаю – у нашому салоні пліток нема. Є плітки – немає тебе. Так, я звільняю за плітки. Навіть класних майстрів. Це так само як покласти гниле яблуко до свіжих – воно зіпсує все. А найвища мотивація для працівників – вкладати кошти у їхнє навчання. Будьмо відверті, майстри хочуть заробити, вони шкодують для себе грошей на навчання. А я не шкодую, і вони це цінують.

– За конкурентами слідкуєте?

– Хочеш класний бізнес – ніколи не «паси» своїх конкурентів. Не звертай на них уваги. Йди своєю дорогою. Вкладай у свій салон, розвивай і мотивуй своїх майстрів, навчайся. І у тебе не буде конкурентів. А поки ти будеш оглядатись, а що там у когось, у тебе просто не буде liliatovaristi@mail.com

26 |

5 порад

для успішних публічних виступів

від Ірини Снітинської

Не досить бути людиною ідейною та діяльною, треба ще вміти донести думки до інших. Лише так ви можете стати лідером, до кого прислухаються, з ким хочуть бути поряд. Чітке формулювання і висловлення думок потрібне не тільки в офісі. Кожен день – це нова сцена, а ваша аудиторія – не лише партнери, працівники чи клієнти, це і близькі люди. Вміння висловлюватися у невеликій аудиторії чи на публіці є обов’язковою навичкою майже у кожній професії. Запрошую навчитися висловлювати себе, аби творити спільноту однодумців, розвивати суспільство і досягати власної мети.

Комфорт на сцені

Свій найбільший страх виступу я пережила, захищаючи дисертацію. За трибуною мені на мить здалося, що я забула всі слова. Я хотіла просто зникнути з аудиторії. Саме ця ситуація 15 років тому надихнула мене вивчати ораторську майстерність. Як бачите, сьогодні я вільно виступаю і навчаю цього інших. Отже, зі страхом публічних виступів можна і необхідно працювати. • Проаналізуйте свій страх – свою боязнь. Вона набута через невдалий досвід? Це могло статись навіть у дуже ранньому віці.

• Перед виходом на сцену можна зробити фізичні вправи та наповнити себе активною енергією.

• Тілесні затиски знімають, працюючи з тілом, диханням, голосом.

• Рідна душа у залі, яка уважно слухатиме ваш виступ, стане вагомою підтримкою.

• Уява допомагає налаштуватись. Візуалізуйте, як успішно виступаєте, як люди слухають вас, аплодують.

• Обмежувальні переконання змінюйте на ресурсні. Скажіть «магічну» фразу «Я зроблю це!» і дозвольте собі новий позитивний досвід.

| 27

Визначте, кому і навіщо ви говорите

Ви ідете до певної аудиторії. Хто вони? Якими є вік і стать цих людей? Яка ваша мета – інформувати, надихати і яких дій ви очікуєте від слухачів? Що вони вже знають про вашу тему? У який час доби і в якому просторі вам виступати? Чого чекають люди, що вас почують?

Формулюйте ключову тезу

Добре підготована промова додає впевненості на сцені. Підготовка – це не завчені речення, а утримання в голові структури виступу. Найважливіше – ключовий меседж вашого виступу. Якщо вашу презентацію необхідно було б скоротити до одного речення, як воно звучало б?

Будьте відповідними

Існує твердження, що люди сприймають лише 7% інформації з того, що ми говоримо, 38% – як звучить голос (гучність, швидкість, інтонації, паузи) і 55% – як виглядає загальна картинка (постава, поза, рухи, міміка). Тому важливо продумати не лише «що» ви будете говорити, але і «як». Немає нічого нуднішого за монотонного спікера, що незворушно стоїть за кафедрою. Ми ніколи не повіримо промовцю, який говорить про лідерство і при цьому дивиться у підлогу. Перед поважною публікою спікер у порваних, хоч і стильних, джинсах не завжди виглядатиме доречно. Готуючи виступ, продумайте і як будете виглядати і сприйматися з боку. Під час виступу жестикулюйте, емоціонуйте, втримуйте зоровий контакт з аудиторією. Будьте конгруентними, тобто відповідними місцю, ситуації, вашій ролі та бажаному іміджу.

Розкажіть історію

Сторітелінг вважають ключовим сучасним інструментом комунікації, та водночас він вічний – люди у всьому світі завжди розповідали історії. Замість сухих цифр чи фактів поділіться прикладом вирішення певної проблеми, проживання ситуації. Щирі історії завжди знаходять відгук у серцях слухачів. Ірина Снітинська, засновниця та провідний тренер школи «Аґрус»

Андрій Іонов:

«Треба зробити так, щоб у престижі були не джипи чи золоті годинники, а самореалізація» − П. Андрію, зараз частина молоді вважає, що аби бути класним професіоналом, не обов’язково мати диплом. Потрібне лише бажання працювати і наполегливість. Ви поділяєте таку думку?

− Є поняття роботи, а є поняття творчості. Коли людина починає займатися улюбленою справою, то вона перестає працювати. Лише треба визначити, яка справа є для тебе сенсом життя. Адже чим більше зреалізованих людей, тих, хто усвідомлює свою мету, любить свою роботу і перебуває у стані творіння, тим стабільніше суспільство. Мені імпонує те, що зараз у Львові виникає розуміння необхідності створення якихось засобів для реалізації особистості: вже є певні клуби, open space, де люди спілкуються. В місті молодим людям, які цікавляться різними речами, є куди податися. Це важливо.

− Не зовсім. Бо вищий навчальний заклад все-таки формує певну структуру. Добру чи погану – це вже інша справа. Хоча є багато всесвітньовідомих прикладів, коли людина залишала престижні університети після 2 курсу, йшла займатися бізнесом або якоюсь конкретною справою, тому що відчувала в собі такий потяг. Направду, якщо людина не планує бути у виконавчих органах влади, працювати в уряді там, де формальною ознакою є диплом, тоді має право на існування такий підхід, коли вона займається самоосвітою і доводить це до кінця. Якщо людина переконана у своїх відчуттях, в розумінні свого життєвого шляху і отримує необхідні знання не в університеті, а в інший спосіб, то нічого поганого в цьому не бачу. Просто це більше

Кожен із нас, дорогі чоловіки, – унікальний мікрокосмос. Зі своїми смаками, вподобаннями, мріями і бажаннями. І як же ми себе успішно, впевнено і енергійно почуваємо, коли щодня займаємося справді улюбленою справою і бачимо мету, до якої рухаємося. Креативні ідеї з’являються одна за одною, а перешкоди стають звичайними завданнями, які легко здолати. Саме тоді ми стаємо творцями чогось потрібного і втілюємо головний задум Бога – стаємо реалізованими і щасливими людьми, – переконаний львівський ресторатор Андрій Іонов.

підходить для вольового типу особистості, яка чітко уявляє, чого вона хоче, бачить мету і має вольовий імпульс для реалізації свого шляху до цієї мети. Якщо немає цих компонентів, то, мабуть, краще продовжити свою соціалізацію в стінах вищого навчального закладу і отримати диплом.

− На шляху до мети інколи виникають різні перешкоди, які можуть зменшувати мотивацію, віру в себе. Як Ви з цим справлялися?

− Перешкоди або періоди «турбулентності» бувають у житті кожного достатньо часто. Концептуально намагаюся оптимістично сприймати ці проблеми, не робити з них трагедії і вирішити різними способами. Щоб долати перешкоди, найголовніше – треба мати мету, заради чого ти їх бореш, куди рухаєшся і чого хочеш досягнути? Бо якщо кінцева мета добре усвідомлена і чітко сформульована самому собі, то вона має свій магнетизм, вона допомагає рухатися вперед. Визначи-

| 29 ти свою мету для кожної людини – це велике щастя. Бо, якщо не розуміти, до чого ти рухаєшся, то виникає броунівський рух. Тоді й проблеми важче вирішувати, бо немає настрою, мотивації. Тому треба допомогти кожній людині зрозуміти, яка справа її.

− П. Андрію, це може зробити місцева влада?

− Певною мірою. Але місцева влада може це зробити, коли вона усвідомить важливість цього. А поки до влади прийшли люди, які не носять ознак належності до еліти. Їх цікавить не те, що інтересує елітарного правителя, аристократа духу. Вони розглядають дорогі особняки, машини, інтер’єри. Попри це запит суспільства можна і треба створити. Наприклад, через тиск в медіа на свідомість людей. Замінити думки про те, що ми мало заробляємо, у державі все погано, що нам мають

все дати. І зробити так, щоб престижно було мати не джип чи золотий годинник, а бути реалізованим. Щоб стало модно, коли тобі кажуть: «Ти класний спеціаліст. Як ти багато знаєш!». І щоб таких людей поважали в суспільстві. На сьогодні якісь процеси відбуваються. Не все так зовсім зашкарубло. Стали з’являтися стартапи, і почав зароджуватися креативний клас. Але, знову ж таки, цей креативний клас хоче рекрутувати творчих людей.

− А як ще можна зробити так, щоб людей, які займаються ділом до душі, стало більше?

− Аби їх було більше, і всі люди розкрили і втілили свій творчий потенціал, мала би бути створена державна програма, яка допомагала б це зробити. Або потрібно знайти Вчителя у сенсі гуру, людину або мікросоціум, клуб чи товариство, яке зрозуміє, ким ти є

і почне тобі допомагати зрозуміти самого себе, рухатися і реалізовуватися. Колись була така фраза, що щасливий не той, хто живе в дорогому будинку. А той, чиїми сусідами є лауреат Нобелівської премії, літератор тощо. Тобто, коли поруч з тобою є люди, які піднімають твою планку, до яких ти тягнешся. Ось це важливо. Розмовляла Юлія Василина

Дана Мехедова: «Я вмію дарувати щастя!» Співачка, авторка пісень, поетка, громадський діяч та педагог-дефектолог. Все це про Дану Мехедову. І при цьому вона кохана дружина та любляча мама. Ця жінка доводить, що поєднати особисте щастя, творчість, бізнес і громадську діяльність реально, і при цьому так само можна досягти успіху у кожній з перерахованих сфер життя, а щасливою можна бути навіть від ранкової усмішки дитини. – Дано, раніше Ви були відомі в Україні як співачка Дана М. Але зараз призупинили творчу діяльність. Розкажіть, чим Ви займаєтеся?

– Напевно все-таки доля керує нашим життям, але наскільки це життя буде наповненим, цікавим і знову ж таки щасливим – залежить лише від нас. Коли я призупинила активну концертну діяльність, все справді перейшло в інше русло. Декілька років тому я створила Гуманітарний центр розвитку «У світ разом», який за цей час став справжньою родиною для багатьох різних людей. Саме тут я можу поділитись досвідом і втілити усі свої задуми. Нашою працею, адже «У світ разом» – це чудовий професійний колектив, ми хочемо показати світові, що кожна людина, незалежно від фізичного чи соціального стану має право і може повноцінно зреалізуватись у соціумі, відчувати усі барви життя!

– Ви також відстоюєте права жінок. Розкажіть, будь ласка, про це.

– На мою думку, людина приходить до громадської роботи лише тоді, коли повноцінно з досвідом може і вміє віддавати, не очікуючи похвали чи інших супутніх благ... У червні цього року за підтримки потужної всеукраїнської жіночої спільноти «Спілка жінок України» з моєї ініціативи у нашому місті пройшов форум «Жінка нової генерації». Нас підтримали як органи обласної влади,

так і багато вже діючих громадських об’єднань, окремі сильні та реалізовані жінки. На заході прийняли рішення про створення громадської організації «Спілка жінок Львівщини». Очолити таке об’єднання для мене було дуже відповідальним кроком, можна сказати, справжнім викликом! Окрім відстоювання прав жінок, запобігання насиллю у сім’ї, підтримки жінки у різних сферах реалізації, у нас є ще такий важливий напрямок діяльності як робота з людьми з особливими потребами, впровадження інклюзивного середовища у суспільство. Тобто, одна моя діяльність перегукується з іншою.

– Ви зовсім відійшли від сцени?

– Ні. Людина, яка справді любить сцену і творчість, ніколи від неї не відмовиться. Просто зараз це не моя основна діяльність. Сьогодні це вже щось таке, що йде поряд з основною працею, проте у серці все-таки завжди на першому місці.

– А Ваша творча діяльність також якимось чином пересікається з усім іншим, чим Ви займаєтесь?

– Звісно. Як-то кажуть, спочатку ти працюєш на ім’я, а потім ім’я працює на тебе. Моя концертна діяльність і знайомства у сфері шоу-бізнесу допомагають мені влаштовувати різноманітні акції, зокрема і для дітей. Так і з’явився

на світ чудовий суспільно-мистецький проект – фестиваль «Родинні обереги», який був народжений у співавторстві ще з однією відомою у Львові жінкою...

– Коли Ви при цьому всьому встигаєте писати поезію?

– Моя діяльність надихає мене на творчість. І як справжня романтична жінка я завжди знайду час для себе. І саме тоді я пишу. Це певною мірою можливість поспілкуватися з собою.

– Як ви встигаєте все поєднувати?

– Справа в тому, що я і не надто поспішаю. Якщо ти любиш свою діяльність, то в тебе завжди знайдеться час і сили для неї. Моє кредо – «Ніколи не зупинятись». І коли я бачу перші позитивні результати, це мене надихає працювати далі. Мабуть, у цьому і є секрет успіху – роби те, що любиш, люби те, що робиш. Розмовляла Юлія Лавришин

| 33

Тренування грудних м’язів

База Грудні м’язи створюють масивний вигляд верхньої частини торсу. Якими би накачаними не були руки та плечі, без розвинених грудей чоловіча фігура не виглядатиме естетичною та гармонійною. З чого почати

Перш за все – з розминки. Після загального розігріву тіла слід приділити увагу суглобам. Зробіть по десятку обертальних рухів у різних напрямках у плечовому, ліктьовому та променево-зап’ястковому суглобах, оскільки усі вони братимуть участь у базових вправах для грудей.

Вправи з власною вагою

Якщо ви тільки починаєте тренувальний шлях, ідеальною вправою

для загального розвитку стануть відтискання. Окрім навантаження на грудні, м’язи плечей та рук, ви отримаєте тренування корпусних м’язів, тобто черевного пресу та спини, роботу над координацією та стабілізацією всього тіла, що, безумовно, стане в нагоді при подальших тренуваннях. Стартовою позицією для відтискань є планка на прямих руках. Положення спини повинно бути нейтральним, з дуже незначним

прогином в поперековому та шийному відділах. Для цього напружте м’язи живота та сідниць, зведіть лопатки, не підіймайте та не опускайте голову, утримуючи тіло на одній лінії. Чим ширше розставити кисті та розводити під час руху лікті в сторони, тим більше навантаження отримають грудні м’язи, чим вужча постановка і спрямованість ліктів назад – тим більше роботи виконають тріцепси. Початківцям варто спробувати полегшені варіанти – відтискання з колін чи з упором руками на лаву. Варіанти для просунутих: відтискання з упором на спеціальні підставки, що дозволяють досягнути кращого розтягнення м’язів, на брусах, з упором

34 |  ногами на лаві чи до стіни. В останньому випадку зі збільшенням кута між руками та корпусом більше навантаження прийматимуть на себе верхня частина грудних та передні дельтовидні м’язи, тобто плечі.

Жим штанги лежачи

Базова вправа, яка за умови коректного виконання навантажує максимум м’язів тіла. Окрім грудних, м’язів рук та плечей, що виконують динамічну роботу, стабілізують положення тіла їх антагоністи – м’язи спини, і навіть ноги та прес. Тому перше правило: під час жиму не розслаблятись ні на мить! Найчастіше суперечки точаться навколо моста, тобто прогину в спині. Чи потрібен він особисто вам? Фітнесваріант жиму не передбачає моста заради скорочення амплітуди руху. Окрім того, для запобігання небезпечної компресії в поперековому відділі хребта необхідна достатня фізична підготовка, вміння

та навик. Однак і у фітнес-варіанті обов’язкове забезпечення стабільності та безпечності рухів у суглобах для уникнення травм. Для цього доведеться звести лопатки та максимально опустити плечі вниз. Індикатором коректного положення буде обертальний рух у плечовому суглобі, що змусить лікті «дивитись» у напрямку ніг, а не в сторони. Усі підготовчі рухи здійснюють до знімання штанги зі стійок, в жодному разі не під вагою. Оптимально безпечною шириною хвату вважають таку, яка в ліктьовому суглобі при опусканні штанги на груди утворює прямий кут. Не орієнтуйтесь на відмітки на грифі, вони бувають на різній відстані. Неприпустимим є так званий мавпячий хват, коли великий палець не обхоплює гриф. Категорично заборонено подавати вперед та відривати таз від лави, вигинаючись в міст під час руху, що призводить до компресії в хребті. На-

слідками недбальства та бажання підняти непосильну вагу може стати міжхребцева кила, перетискання нервових корінців та параліч. Не можна відривати ноги від підлоги та хаотично махати ними у повітрі. Сил це не додає, а ось дестабілізація може призвести до сумних наслідків. Не беріться одразу за робочу вагу, обов’язковою є поступова розминка. І найдосвідченіші атлети починають розігрів з самого лише грифа. Слідкуйте за диханням: вдихаючи перед початком опускання штанги та видихаючи під час навантаження. Не поспішайте, опускайте штангу повільно та підконтрольно, не кидаючи, доторкайтесь до грудей. Виконуючи рух в половину амплітуди, зменшуєте ефективність та даремно витрачаєте час та сили. Перед наступним повторенням завершіть рух та переконайтеся в забезпеченні достатньої стабілізації. То що ж із мостом? Це елемент техніки для конкретного спорту – пауерліфтингу, що має на меті підняти максимальну вагу одноразово. Окрім самого прогину, що не передбачає однак відриву тазу від лави чи стоп від підлоги, існують інші нюанси, такі як ширина хвату, ступінь заведення ліктів до переду, залом кисті, точку опускання грифа та траєкторія його руху. Відмінності у техніці пов’язані з індивідуальними особливостями спортсменів та багаторічними напрацюваннями для покращення показників. Свою специфіку має і жим з використанням екіпірування. Тому сліпо копіювати особливості техніки чемпіонів з надією збільшити вагу штанги не

| 35 варто. Для непідготованої людини експерименти та відхилення від класичної техніки можуть стати травматичними. Жати чи не жати з моста в максимальну силу – питання не лише бажання, а й розумного підходу до власного здоров’я. Якщо й невеликий прогин в поперековому відділі викликає дискомфорт, а тим більше больові відчуття, виходом стане жим з ногами на лаві. Проте ігнорувати больові симптоми не варто, причину слід діагностувати та усувати у спеціаліста.

Кут нахилу лави

Змінюючи кути нахилу, можна переносити більшу частину навантаження на верхні, нижні пучки великих грудних та дельтовидні м’язи. Чим більшим буде кут і вище піднятою частина лави від голови, тим більше навантаження отримає верх грудних та передні дельти. Як правило, для повного пропрацювання грудних після горизонтального жиму виконують жим під кутом 45º. Правила діють ті самі, що й при горизонтальному жимі, включаючи стабілізацію за рахунок зведення лопаток та уникання відриву тазу від лави. Відмінність у тому, що гриф опускають на верх грудей. Жим головою донизу є набагато рідкіснішим варіантом в силу своєї небезпечності, оскільки значно посилює притік крові до голови, підвищує тиск. В багатьох залах такі лави відсутні, а вправа заборонена. Виконувати чи ні – вирішувати вам, відштовхуючись від стану здоров’я та відчуття комфортності.

Жим у тренажері Сміта

Перевагою використання тренажера є можливість поставити вагу на стійки самостійно, якщо вона не піддається в останньому повторенні. Проте під час роботи з максимальною вагою, все ж, необхідна допомога зі страхування. Не розрахувати свої сили і травмуватись цілком реально. Відсутність необхідності стабілізувати штангу і рух по усталеній неприродній траєкторії можна зарахувати скоріше до мінусів, ніж до плюсів. Жим в машині Сміта може бути доповненням, але не заміною повноцінного. Те ж стосується і тренажерівхаммерів.

кута нахилу лави, закономірність та сама, що в жимі штанги та відтисканнях. Щодо послідовності виконання вправ, кількості повторень та підходів, то універсальних програм не існує. Для забезпечення прогресу, чи то для гіпертрофії м’язів, чи для підвищення силових показників, необхідне врахування рівня фізпідготовки та індивідуальних особливостей. Коректна техніка, уникнення травмування та виникнення запальних процесів, достатнє відновлення та довгострокове розумне планування з циклізацією та нелінійною прогресією – головні фактори, що забезпечать ефективність тренувального процесу.

Штанга чи гантелі

Однозначно: і одне, і інше. Гантелі чудово розвивають стабілізацію. Завдяки можливості опустити снаряд нижче досягається краще розтягнення грудних та передніх пучків дельтовидних м’язів та збільшується амплітуда руху. Щодо

Тренуймось розумно! Марія Саджениця, персональний тренер фітнес-клубу «Олімп»

36 |

Нескорений

Дмитро Сидорук:

боєць, воля якого сильніша за тіло

Йому вдалося пройти одну з найпекельніших точок АТО. Йому судилося вижити під час вибуху. Він зумів зцілити тіло і душу через спорт. Таких як він назвали НЕСКОРЕНИМИ.

Львів’янина Дмитра Сидорука війна скалічила, однак не зламала. Він увійшов до п’ятнадцятки найсильніших атлетів України, які першими представили нашу державу на всесвітніх «Іграх Нескорених». На цих міжнародних змаганнях у паралімпійському стилі серед військових та ветеранів, які зазнали поранень та травм під час виконання службового обов’язку, Дмитро виборов срібну медаль. «У 2016 році Україна вперше подала заявку на участь в «Invictus Games-2017». У зв’язку з чим готували спеціальний лист до засновника Ігор – принца Гаррі, в якому обґрунтовували, для чого нашим воїнам потрібен цей проект. Його підписували українські воїни та ветерани. Мене попросили також долучитися, – розпочинає розповідь Дмитро. – Я не міг лишитися осторонь, оскільки знав, що так можна допомогти адаптуватися у суспільстві воїнам, нашим побратимам, які зазнали фізичних і психологічних травм у війні. Адже займаючись спортом, віддаляєшся думками від того, що було, перестаєш жити минулим, натомість міркуєш, як виконати завдання тренера, ставиш цілі та йдеш до мети. Спорт – найефективніша реабілітація, тілесна і душевна, яка спонукає до майбутнього. Те, що це направду діє, я перевірив особисто.

– Дмитре, право представляти нашу державу на «Іграх Нескорених» – третіх за ліком та перших для України – вибороли лише п’ятнадцять людей, і Ви серед них. А чи багато було охочих туди потрапити?

– «Ігри Нескорених», які приймало Торонто, проходили у вересні 2017 року. Запрошення на них Україна отримала в серпні 2016 року. Восени того ж року розпочався відбір до збірної. Понад 200 людей подали заявки, з них було обра-

| 37 но, здається, 126 кандидатів. Спочатку для всіх провели спортивні тестування. Наступним етапом стала участь в національних «Іграх Нескорених» – і вже за результатами цього старту було відібрано п’ятнадцятьох для участі у всесвітніх змаганнях. Але і після того ми не відпочивали – наступні півроку тренувалися: самостійно вдома та тричі збиралися у таборі, де готувалися до обраних видів спорту під наглядом тренерів і медиків.

– Завзято готувалися, адже українці показали одні з найкращих результатів у Торонто: 14 медалей (8 золотих та по 3 срібні та бронзові). У цій скарбничці і ваше «срібло», здобуте у стрільбі з лука...

– Так, для участі в «Іграх Нескорених» пріоритетним видом спорту я обрав стрільбу з лука, якою колись займався професійно (Дмитро – майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу серед юніорів, входив до складу національної збірної команди України. – Ред.). Але спробував себе ще й у бігу та плаванні. У цьому і полягає суть «Ігор»: можна позмагатися у будь-якому виді спорту, який подобається, навіть якщо ти не професіонал, а любитель. Я пройшов кваліфікацію у всіх трьох видах, однак у Торонто виступав у стрільбі та бігу, оскільки у плаванні беззаперечним лідером був Павло Будаєвський. Він і представив Україну у цьому виді спорту та переміг у всіх своїх запливах, завоювавши чотири золоті медалі. Щодо мене, то я став другим у стрільбі з лука серед професіоналів, а в забігах на 100 і 200 м фінішував тринадцятим серед початківців. Загалом у командному заліку (за кількістю здобутих медалей) Україна посіла друге місце, обійшовши 15 країн та поступившись лише господарям змагань – збірній Канади.

38 |  Президент України відзначив медалістів «Ігор Нескорених» державними нагородами за «досягнення високих спортивних результатів, виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету Української держави». А Дмитра Сидорука нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Має Дмитро ще одну нагороду – найціннішу – Медаль Захисника Віт­чизни.

– Дмитре, як Ви потрапили на війну?

– Отримав повістку у 2014 році під час другої хвилі мобілізації. Я потрапив до 24 механізованої бригади. Готуючись до відправлення

на Схід, ми два місяці проходили вишкіл на Яворівському полігоні. І влітку 2014 року приїхали до Луганської області. Коли ми побачили тамтешні реалії, то зрозуміли: те, до чого нас готували, і те, куди ми потрапили, – зовсім різні речі. Ми пройшли Сіверськ, Лисичанськ, Краснодон, Антрацит. Я не буду розповідати, що робила наша бригада, про нас мало говорили, інколи ми виконували такі операції, про які непотрібно було знати нікому. Ми ніби звичайний підрозділ піхоти, але були трохи далі, ніж передова лінія.

– Є такий вислів: хто говорить, що на війні не страшно, той нічого не знає про війну. Ви

пережили багато чого, було ж моторошно, Дмитре?

– Я не можу сказати, чи там було страшно. В тих умовах дуже швидко вчишся абсолютно всього. Згадую перший день, коли ми прибули на бойові позиції. Відпрацював наш «Град», підкреслюю, не ворожий, а наш. І ми всі припали до землі. До того ми бачили, як стріляє «Град», але щоб так близько! Отоді, можливо, було страшно. Буквально вже за три дні ми навчилися орієнтуватися, звідки і куди стріляють. За тиждень часу вже навчилися бачити розтяжки... Говорити про це нелегко... Ми жили сьогоднішнім днем, було невідомо, чи настане завтра. Але у своїх побратимах я був впевнений, знав, що ніхто нікого не кине... 1 вересня 2014 року, коли бригада військових разом з Дмитром прикривала колону, яка вивозила убитих та поранених з Луганського аеропорту, стався вибух. Загинуло двоє побратимів, а сам Дмитро отримав важкі ушкодження: наскрізь пробило дві ноги та руку, зачепило легеню, поранило плече та пошматувало практично усе тіло уламками, кілька з яких застрягли біля скроні. Після численних операцій воїн вчився ходити заново, а ­тільки одужав, повернувся назад – на передову.

– Кінцева точка, де мене «дозбирували», це шпиталь у Києві. Я і сам не знаю, скільки переніс опе-

| 39 рацій. За 10 діб реанімації провели близько 12-14. Поки перебував у госпіталі, щодня, зранку й до вечора, зі мною була мама. Мамину підтримку я завжди відчував і на Сході. Вона не бачила того жаху, який був там, але здогадувалась. Нам обом дуже запам’яталася одна телефонна розмова. Тоді на запитання: «Як у тебе, сину?» я відповів: «В Луганську жара, місцями – ГРАД». Вона зрозуміла трохи пізніше, що я не про погоду говорив. Дійсно, «місцями град» – це був сигнал про те, що нас обстрілюють. Тоді ми робили прорив з кільця, і нас просто рівняли з землею, не міг же я напряму їй сказати, що, напевно, звідти не вийдемо. Але якось хотілось попрощатися чи ... – я навіть сам не до кінця розумію, що хотілося у той момент. Мама, напевно, трохи сильніша за мене, і пережила вона значно більше, ніж я.

– Чого ж Ви знову змусили маму хвилюватися й повернулися в зону АТО?

– Я не міг залишити своїх побратимів. У госпіталі вдень зі мною була мама, а коли ввечері вона йшла відпочивати, на зв’язок виходили побратими. Це я від мами приховував, як і те, що збираюся знову поїхати на Cхід. А пізніше, коли вже сказав про свої наміри, то заспокоював її, що я інвалід, тому сидіти мені десь у штабі.

– Здогадуюсь, що поїхали Ви аж ніяк не у штаб...

– Я б ніколи на штаб не пого­ дився!

Мамині молитви вберегли Дмитра, і він демобілізувався влітку 2015 року. Але побратимів не забуває і обов’язково раз на рік зустрічається з ними 1-3 вересня. Ці дні мають особливе значення для чоловіків. – 20 серпня 2014 року на підрозділи нашої 24 бригади здійснила наступ Псковська дивізія Російської Федерації. Внаслідок затяжного бою противник з втратами відступив. А вже з 24 серпня нашу бригаду почали рівняти з землею... З 1 до 3 вересня ми зазнали найбільших втрат. Якраз у ці дні мене й було поранено.

І тепер в цих числах ми збираємося. Не згадуємо того, що було. Ми знаємо, і не треба про це говорити. Ми просто зустрічаємось, щоб побачити один одного. Ви колись спостерігали, як одне цуценя радіє іншому при зустрічі? На Сході, заступаючи на позиції, ми хоч і були неподалік один від одного – на відстані 500 м – але побачитись не могли. Зустрічалися зранку, коли мінялися, та бачачи, що всі лишилися живі, тішились як ті цуцики. Сьогодні у цивільному житті навряд чи щось загрожує нашим життям, але ота радість від зустрічі побратимів не зменшується, а навпаки... Підготувала Наталія Васьо

Фото: Angelina Sulima

від години до години. Це – стиль життя.

– Тобто, фактично Ваша історія спростовує поширені думки, що в певному віці вже пізно починати займатись спортом…

– Саме так. Я – живий доказ, що ніколи не пізно. Головне – бажання. І хороших результатів можуть досягти навіть старші за мене жінки. Вік та інші умовності не мають значення. Мають значення ціль і мотивація.

Олена Проценко:

«Спорт робить людину не лише здоровішою і красивішою, а й позбавляє комплексів» 43-річна Олена Проценко уже п’ять років не уявляє свого життя без спорту. Вона переконана, що правильне харчування та спортивні навантаження – це не просто можливість скинути кілька зайвих кілограмів, це заряд енергією та позитивом. І саме це переконання вона доносить своїм клієнтам, більшість з яких також уже закохані в спорт. Фітнестренер Олена Проценко поділилась із «Егоїстом» своїми поглядами на здоров’я, красу та те, як спорт може докорінно змінити життя. – Олено, розкажіть, будь ласка, коли Ви почали займатися спортом і як саме вирішили стати професійним тренером?

– Уперше у спортзал я прийшла у 38 років, хоча до того взагалі не займалася навіть простою фізкультурою. Все життя я працювала бухгалтером, але вже за якийсь

час у спорті зрозуміла, що бухгалтерія – це не моє. І після цього я вже почала тренувати людей та ще жодного разу не пошкодувала про такий крутий поворот у своєму житті. Професія тренера для мене означає все. Адже це не просто робота, яку ти виконуєш

– Що б Ви порадили людям, новачкам, в яких є всі шанси розчаруватися в спорті?

– Головне – знайти хорошого, грамотного тренера. Звісно, можна займатись і без нього, але краще щоб хоча б перші кілька місяців у вас був професійний наставник. Це допоможе уникнути травматизму і не просто швидше досягти бажаного результату, а зрозуміти саму суть тренувань, те, як правильно робити вправи, які вправи впливають на конкретні частини тіла, і як краще їх чергувати одна за одною.

– Що саме Ви маєте на увазі під формулюванням «хороший тренер»?

– Є два типи поганих тренерів: або ті, які з самого початку вас замучать настільки, що ви зненавидите спорт, або ті, які, навпаки, не підштовхуватимуть вас до наполегливішої роботи і результат з’являтиметься надто повільно. Звичка в людини виробляється за два тижні, і саме за цей час тренер має добре з нею попрацювати та належно її мотивувати, щоб людина не розчарувалась у спорті та водночас щоб не злякалась.

| 41 – Але як донести людям, які ще не почали займатися спортом, що це не настільки важко, як вони думають? Що, наприклад, не треба голодувати…

– Всі міфи про те, що потрібні якісь неймовірні дієти або надскладні заняття з непідйомними для вас масами, з’явились через тих же поганих тренерів, які просто заганяють людей і прописують їм якісь неможливі до виконання дієти. Правильний тренер просто пояснить, що ви не повинні голодувати, а лише викинути зі свого раціону все «харчове сміття». І правильний тренер даватиме вам такі вправи, щоб ваші м’язи працювали, а не щоб ви просто знесилено виповзали з залу. У мене була клієнтка, яка прийшла із фразою: «Я перепробувала фактично все: і дієти, і зали. Ви – моя остання надія». Я їй просто пояснила, які продукти варто виключити зі свого раціону, врешті їй вдалося схуднути і вона сказала: «Якби я знала, що це так легко, то я вже давно досягла б цього результату».

– Краще тренуватись поодинці чи, наприклад, з подругою?

– Це насправді дуже індивідуально. Як на мене, коли ти тренуєшся з подругою, то з’являється здорова конкуренція. Ви будете намагатися працювати принаймні не гірше, ніж вона. Також часто ви можете одна одну просто витягувати на тренування, коли ви їй «Ой, я не хочу сьогодні, давай завтра», а вона скаже «Ні, пішли, ми ж домовлялись». Але інколи, навпаки, подруги відкладають тренування лише через те, що

одна з них, наприклад, сьогодні зайнята. Інша тоді теж не йде. Тому на це запитання однозначно відповісти важко.

– Часто серед людей панує міф, що тренажерний зал підходить більше чоловікам, а жіноче тіло від таких занять стає надто мужнім. Що Ви на це скажете?

– Це неправда. Після занять у тренажерному залі жіноче тіло не просто худне, а набуває гарних форм. Це у 90-х були в моді дівчата на межі анорексії. Зараз у всьому світі є тенденція до худеньких підтягнутих тіл з підкачаними сідницями. І якщо хтось з моїх нових клієнток приходить у зал і сумнівається в тому, який матиме вигляд з часом, я завжди відповідаю: «Подивіться на мене. Якщо ви дотримуватиметесь моїх рекомендацій, то за рік матимете не гірший вигляд».

– Чи впливає спорт на сприйняття себе?

– Звісно. Спорт робить людину не лише здоровішою і красивішою, а й позбавляє від комплексів. Жінка, яка займається спортом, стає впевненою і сексуальною. Це видно у її очах.

– Чи є у Вас якісь цікаві акції та пропозиції?

– Так. Саме зараз я започатковую програму «Створи себе нову до Нового року». Я набираю учасниць, які хочуть зустріти Новий Рік у новому підтягнутому і красивому тілі. На цю акцію я беру жінок до жовтня, і ми активно працюємо над тим, щоб до Нового Року вони колосально змінились. І в нас обов’язково все вийде. Розмовляла Юлія Лавришин Фото: Віктор Москалюк

УНІКАЛЬНИЙ CONGRESS HALL

для Ваших бізнес-подій та свята

ЧОМУ?

1. площа 500 м.кв 2. в центрі Львова 3. лаунж-зона та зимовий сад для проведення фуршету 4. конференц-зал на 270 осіб 5. можливість розділити конференц-зал на океремі 8 залів (12-50 осіб) 6. окремий VIP-зал для пере­ говорів 7. авторська шоу-програма «The singing waiters» 8. екрани – можливість синхронного відтворення / он-лайн камера вивід зображення 9. подіум 10. круглі столи (1,80 см) BANKHOTEL м. Львів, вул. Листопадового Чину, 8 +38 068 297 50 20 welcome@bankhotel.com.ua

DILEMMA:

магає нам виражати свої почуття та емоції. Саме це ми хотіли передати у пісні.

«Для зйомок кліпу «Танемо» ми брали дозвіл у ФБР» Перші дні осені гурт DILEMMA відзначив виходом нового кліпу на сингл «Танемо». Нова робота відрізняється від літнього танцювального хіта «Майлав» настроєм та атмосферою. Про те, як створювали відеоряд для романтичної балади, та у які цікаві ситуації потрапила знімальна група, розповідають фронтмен DILEMMA Джей, режисер Андрій Кирилов та продюсер гурту і власник лейблу Kontramarka Олександр Порядченко.

Хлопці, про що ваша нова пісня?

Ваш кліп схожий на короткий метр про кохання. Як з’явилася ідея?

Джей: «Танемо» – це історія про пристрасні стосунки, у які людина входить з головою. Я люблю, коли емоція перегукується зі звуком, а звук відлунює у словах та повертається у емоцію. І цього разу нам це вдалося на 100%.

Андрій: «Танемо» – це дуже кінематографічна пісня, тому ідея кліпу виникла практично одразу. Сценарій я написав буквально за годину після того, як почув сингл.

Олександр: А ще танема це зникла мова, якою користувалися мешканці села Емуа на острові Ванікоро. Мені здається, що те, що назва нового синглу DILEMMA співзвучна з цією мовою – дуже символічно. Бо музика це давня мова комунікацій, яка допо-

Джей: Насправді ми більше часу витратили на пошуки героїв. За сюжетом нам потрібна була закохана пара, і у якийсь момент ми вже розчарувалися у нашій ідеї. Але несподівано герої знайшлися на кінофестивалі в Маямі. І, до того ж, виявилося, що наші актори й справді закохані одне в одного! Це додало нашій історії органіч­ ності.

Зйомки кліпу пройшли в Маямі. Тож, не обійшлося без цікавих історій?

Ви швидко знайшли потрібну локацію?

Андрій: Пошук закоханих – не найбільша наша пригода. З локацією все вийшло теж цікаво. Для того, щоб отримати дозвіл на зйомки, нам треба було написати запит до ФБР. На диво, нам швидко відповіли та навіть допомогли з організацією знімального процесу в наземному метро.

Зараз, коли зйомки закінчено, а кліп потрапив у ротації музичних каналів, ви думали – чи варто було їхати аж у Маямі?

Олександр: Звісно, варто. Ви правильно помітили, що «Танемо» більше схожа на короткий метр, а не на музичне відео. Наш кліп потрапив не тільки в ротації каналів, а й в програму американського фестивалю короткометражних фільмів Music Video Edition.

Тож скоро можна чекати на новину про те, що український гурт отримав нагороду на кінофестивалі?

Джей: Хто знає. Але таку незвичайну нагороду ми залюбки додамо до колекції DILEMMA. Мені здається, що це круто, коли музичний колектив відзначають не тільки за музику, а й за відеороботу. Тома Черкасова

| 45

Георгій Сковронський: «Я роблю ставку виключно на індивідуальний підхід до кожного клієнта» Два роки тому Георгій Сковронський навіть не думав, що стане засновником власного бренду, під яким виготовлятиме ексклюзивні шкіряні речі. Сьогодні ж вироби від Rodjer’s leather hand made мандрують до своїх власників у 15 країн світу. – Георгію, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення власного бренду Rodjer’s leather hand made?

– Все почалося з того, що я побачив на ринку потребу у якісних виробах зі шкіри. Мені зробили подарунок – портмоне. Попри те, що вартість його була далеко не низькою, якість цієї речі, як і практичність, бажали кращого. Тоді я подумав: «А чи міг би я зробити краще?» Так і закрутилося: почав шукати матеріали, вчитися технік пошиття, розбиратися в особливостях роботи тощо.

– Тобто, ще два роки тому Ви жодного разу не мали справи з виробами ручної роботи?

– Ні, я займався декоративним фарбуванням, а саме хімічною металізацією. Проте я зрозумів, що хочу, аби речі, які виходять у світ під моїм брендом, були виключно високої якості. Я зупинив свій вибір на шкірі рослинного дублення, цей метод полягає у використанні

тільки натуральних дубильних речовин, без додавання жодних хімічних сполук. Таку шкіру виготовляють лише у кількох країнах світу, я замовляю матеріал з Італії.

– У чому особливість такого матеріалу, окрім його екологічності?

– Поверхню шкіри практично не обробляють, і це дозволяє мені забарвлювати майбутні вироби в ексклюзивні кольори та відтінки. Я винайшов свій фірмовий колір, який не трапляється у жодного виробника: для початку я фарбую виріб у колір «махагон», краї обробляю чорним, і все це з легкими переходами змішується у мій індивідуальний колір.

– Вироби від початку і до кінця створені вручну, скільки людей працює на виробництві?

– Працюю лише я, створюю портмоне, гаманці, затискачі для грошей, ремені. Всі вироби віддаю у красивій дере­в’яній коробці, а самі речі є іменними, з витисненими на шкірі ініціалами власника.

– Скільки часу Ви витрачаєте на виробництво однієї речі?

– Все залежить від специфіки і різновиду. Це можуть бути і дві години, і два дні. На розробку дизайну я можу витрати цілий тиждень.

rodgers777  george_skovronskyy

– Зважаючи на велику конкуренцію, чим Ви вирізняєтесь з-поміж інших виробників?

– Стараюся бути ексклюзивним у всьому: використаних для пошиття матеріалах, фірмовому стилі, подачі виробу. Можу сказати, що речей такої якості, як у мене, на українському ринку зі 100% є 5%.

– То чи можна сказати, що Ви робите ставку не на масовість, а на індивідуальність?

– Так, звісно. Розумієте, люди направду бачать різницю між мас-маркетом і ексклюзивними речами.

– А хто Ваші клієнти?

– Вироби Rodjer’s leather hand made мандрують цілим світом. Поки що на рахунку 15 країн, найбільше замовлень з Італії, Іспанії, Канади та США. Мені хочеться, щоб мої клієнти ставали постійними. Дуже приємно, що станом на сьогодні люди завжди повертаються з новими замовленнями.

– Окрім розширення виробництва, які у Вас ще плани для майбутнього розвитку?

– Планів багато, наразі в розробці дизайн пряжок. Із матеріалів планую використовувати ебенове дерево, шкіру та інкрустацію сріблом або золотом.

Розмовляла Уляна Салій

МАКАО – тихе місто нечуваного азарту

48 |  Макао. Таку оригінальну португальську назву носить вже зовсім не португальське місто, яке за лічені роки стало азартною столицею світу. Розповідь про це місце може легко перетворитися на яскравий нечастий приклад того, як учень перевершив свого вчителя. Або як копія затьмарила оригінал, адже Місто гріхів і Столиця азарту XXI століття – це вже зовсім не ЛасВегас. Поки його ще так називають, але безсумнівно це ще всього на кілька років. Сьогодні прибуток «колишнього» ігрового міста №1 – це лише 15% від прибутку Макао. І Китай не планує зупинятися. Чим схожий «двійник» на «оригінал», а в чому його перевершив – розкажу далі. Його назву чули всі, але правильно уявити собі це місто не може майже ніхто, крім тих, хто там побував. Його панорами не стоять на заставках комп’ютерів, фото Макао, окрім Інтернету, практично ніде випадково не побачиш... Але дивним чином більшість знайомих захоплено коментувала мою поїздку одними і тими самими словами: «Клас! Це як в «Орлі і решці». Отже, програма свою роботу зробила, і охочих навідатися до цього дива сучасного світу щодня більшає. Відвідуючи азартну частину Макао, мене мимоволі охопило відчуття дежавю. Десь я вже це бачив – звісно, в Лас-Вегасі! Саме на схожості і відмінностях цих двох «міст гріхів» я б будував свою розповідь.

Ігровий район

Хоч азартні ігри з’явилися в Макао ще в середині XIX ст., місто гріхів з нього почали робити не так давно. Перші казино

| 49 тут почали відкривати ще у 1970-х, проте повноцінний район розваг заклали у за принципом Лас-Вегаса після 2002. Та й узагалі, китайці, мабуть, подумали, що «винаходити рулетку» немає змісту, якщо існуюча виконує свою функцію дуже ­добре. Треба просто збудувати таку саму, але більшу та грандіознішу – і так і зробили. Як і у Вегасі, головну вулицю тут також назвали The Strip, хоча насправді на повноцінну смугу (так з англійської перекладають цю назву), вона поки не тягне. Якщо у Вегасі це вічножива вулиця завдовжки майже 7 км, то в Макао великих готелів не так багато, тому оглянути все зовні вздовж та впоперек можна за годину-дві. Крім того, надворі тут майже завжди спокійно. Іноді – навіть дуже тихо і малолюдно. Вдень сніжно-білим оздобленням сяє Galaxy Rio, ввечері прожекторами в небо світить Studio City, золотими лампочками мерехтить MGM, неподалік від нього сучасними формами вражає City of Dreams Countdown. Дуже впізнаваною реплікою Вегаса, як би це дивно не звучало, є «Ейфелева» вежа казино The Parisian. І як же без нього – найзнаменитішого готелю, який стоїть прямо по центру цього всього свята – The Venetian. Він дійсно помпезний і гігантський. Коли спочатку дивишся на нього зовні, а потім потрапляєш всередину – легко віриш, що він один з найбільших у світі за площею та кількістю номерів. Грошей сюди вклали не море, а цілий океан. Але, знаючи азартність китайців, які тільки й сидять за автоматами, інвестиції, уже повернулися. В який готель у Макао ви б не потрапили, зроблено тут все приблизно за однаковою схемою: в кожному з них є торговий центр, ресторани, релакс-зона, і, звісно ж, казино. В принципі, модель

50 |  цілком ­знайома з Лас-Вегаса, єдине, що відрізняє казино цих двох міст – те, що в Макао до будь-якого ігрового автомата не підійдеш, не показавши на вході охоронцеві посвідчення особи. Часто путівники або тревел-шоу кажуть, що для знайомства з містом достатньо одного дня. Але це неправда. Точніше, не зовсім правда. Це опція для «бідних» туристів, які живуть за межами острова з казино. Інше діло, якщо ви бронюєте готель в ігровому районі Котай. Якщо зупинитися в одному зі згадуваних вже комплексів, то відвідини міста перейдуть на зовсім інший рівень якості. Чого вартий лише шопінг, адже до комплексу кожного готелю входить повноцінний торговий центр або галерея з монобутіками брендів, які Львову поки навіть не снилися. Gucci, Prada, Armani, Tiffany&Co., Cartier, Breitling, Ermenegildo Zegna та багато інших тут на кожному кроці. А вже закускою до них є Zara, Massimo Dutti, Reebok і щось простіше. Звісно, крім покупок тут багато місць, де можна поїсти і попити, відпочити і поспілкуватися. Кожен з готелів – тематичний, тому всюди вас оточуватимуть і створюватимуть атмосферу то джунглі, то футуристичні навороти, то стилізації під різні міста світу. Одна з таких (точніше дві – спочатку в Лас-Вегасі, а потім в Макао) в готелі The Venetian стала вже легендою. Адже зовні територія готелю – це інтерпретована та в кілька разів збільшена площа Сан-Марко з Палацом дожів, дзвіницею собору. Трохи далі – Міст Ріальто… А

всередині готелю і канали, і фасади венеційських будинків, і оздоблення в стилі палаців ренесансу. Аналогічно в готелі The Parisian ви гулятимете коридорами французьких палаців. Центральна зала з фонтаном і рецепція тут – просто бомба. Про інші готелі розповідати можна теж довго. Кожен з них приберіг щось своє. Навіть найпростіший з них знайде чим вразити та захопити, а найнепримітніший виявиться не таким вже з малим. Звісно, зайти в кожен готель можна без проблем і безкоштовно, торгові центри завжди раді вас вітати, а гуляти районом Котай серед казино можна, і не живучи там. Проте бути гостем і «своїм на районі» – це два зовсім різні відчуття, правда ж?

Старе місто

Як і в Лас-Вегасі, в Макао є давніший район, який колись був центром всього грального бізнесу. Якщо в столиці Невади це неонова Фремонт-стріт, то в Макао це район неподалік казино Grand Lisboa, відкритого у 1970 р. Саме тут в цей час був осередок азартних ігор. Зараз він перемістився у гральний район Котай, проте готель з його відкритою у 2007 вежею у формі ананаса і досі є символом і однією з найвпізнаваніших будівель міста. Прямо звідси можна йти в протилежному від моста напрямку назустріч португальському минулому Макао. Чесно кажучи, відчуття від цієї частини міста неоднозначні. Поперше, дійсно незвично бачити таку

цілісну, хоча і невелику, частину Європи посеред Азії. Тут справді збереглися і вулиці, і площі, фонтани і будинки, оздоблені традиційною португальською плиткою азулежу. Одним з двох найвідоміших місць є вимощена бруківкою на португальський манер Сенатська площа з невеличкими старовинними будиночками. Увагою не можна обійти також і фасаду церкви Св. Павла.

| 51 життя, ця частина (яка насправді є основною) місцями виглядає моторошнувато. Висотки з заґратованими вікнами і залізними балконами, облуплені фасади, скромні старі люди, білизна в подвір’ях на мотузках… Це було б очікуваним для Індії, прийнятним для Таїланду чи В’єтнаму, але тут це дивує. Якщо ці всі люди так добре заробляють, то куди вони вкладають свої гроші? Проте, як би не було, гуляти тут цікаво. Чи не на кожному кроці тут продають традиційні китайські смаколики (наприклад, копчена пресована свинина, чи варені коров’ячі тельбуха) або португальські десерти; прокладаючи маршрут маленькими вуличками та провулочками, вдається побачити справжнє азійське життя; заходячи в неприглядні магазинчики, можна натрапити на класну і недорогу китайську порцеляну чи, наприклад, придбати і скуштувати знаменитий азійський фрукт дуріан.

Не церкви, а, власне, фасаду, бо це єдине, що вціліло після пожежі 1835 року. Зараз він – це дуже особливе місце на пагорбі, яке привертає увагу багатьох туристів. До слова, 500-тисячне місто щороку приймає майже 23 млн відвідувачів! Можете собі уявити? А ми у Львові скаржимося! Проте насправді потоку людей тут не відчуваєш. Ні гуляючи вночі

між казино, ні вдень старим містом, ні навпаки. І вулички не переповнені, і черг в супермаркетах і кафе немає, і площі досить вільні, і місцевих не так багато. Інше, чим дивує ця частина нової азартної столиці світу – бідністю чи то неохайністю. Попри те, що Макао – одне з найбагатших міст світу з шаленими ВВП, річними оборотами казино і непоганим рівнем

Макао, без сумніву, дуже цікаве і контрастне місто казино, ілюмінації, великих потоків грошей та швидкого економічного розвитку. Проте якщо ви не фанат азартних ігор, а скоріше допитливий турист, тоді відвідини міста краще поєднати з візитом в Гонконг і, наприклад, Гуанчжоу чи Шеньчжень. Всі вони розташовані у дельті Перлинної річки і кожне по-своєму показує, що таке стрімкий азійський економічний прорив. Тоді поїздка буде ще цікавішою та сповненою незабутніх вражень, повірте! Остап Процик

52 |

ПАВЛО ЧМИРУК: «Фестиваль Street Food So Good почався з напису 31 серпня – 2 вересня у Львові пройшло на серветці» одне з найочікуваніших гастрономічних свят

міста – шостий Фестиваль вуличної їжі «Street Food So Good».

Сьогодні захід став принципово новим форматом гастрономічних вікендів у місті, популярною локацією смачного знайомства з новими food-проектами і, звісно ж, місцем для зустрічей та дружніх посиденьок. Щосезону захід відвідує близько 15 тисяч львів’ян та гостей міста. У розмові з «Егоїстом» організатори фестивалю Павло Чмирук та Інна Кляп розповіли, чому обрали напрямок вуличної їжі, які гастро-настрої сьогодні у львів’ян та як успішно розвивати ризиковані проекти.

– «Street Food so Good» – це спонтанне рішення чи роками виношена ідея?

Павло: О, так! Це дійсно було спонтанне рішення, прийняте за кухлем пива у пабі. Ідею фестивалю ми написали …на звичайній серветці. Тоді ми дуже хотіли спробувати себе в якості організаторів фестивалю, щоб передусім прорекламувати власні заклади стріт-фуду. На той момент планували розвивати напрямок закладів якісної вуличної їжі. Перший фестиваль, у травні 2016 року, провела команда з 5 людей

– з мінімальними ресурсами та без досвіду організації подібних подій. Пізніше ми зрозуміли, що далі буде ще!

– Яку соціальну мету переслідуєте, організовуючи подібні заходи?

Інна: Провівши кілька фестивалів, ми зрозуміли, що основною метою є підвищення фестивальної культури споживання у громадян та покращення якості стріт-фуду у місті. Ще кілька років тому вулична їжа асоціювалася виключно з класичними хотдогами та бургерами, часто формуючи у споживача негативні стереотипи, а вже сьогодні ми говоримо про повноцінний гастронапрямок з його особливостями. Також ми намагаємося допомагати цікавим food-стартапам та знайомимо відвідувачів із продуктами крафтових локальних виробників.

– Які вподобання у напрямку вуличної їжі спостерігаєте у львів’ян? Як змінилися тренди за останні кілька років?

Павло: Спостерігаємо, що споживачі мають велику любов до типових м’ясних страв з мангала,

| 53 з якими вони знайомі з дитинства, і сприймають їх як страви для відпочинку. З іншого боку – бачимо, що львів’яни активно проявляють цікавість до нового та екзотичного, до вегетаріанських страв, а також паназійської кухні. Бургерами сьогодні нікого не здивуєш. Саме тому ми вирішили зробити цьогорічний фестиваль тематичним і обрали азійський напрямок.

– Які критерії відбору учасників на фудкорт? Чого ніколи не буде на Street Food So Good?

Інна: Одним з найважливіших критеріїв для нас є якість страв та цікаве меню учасника. Ми ретельно переглядаємо подані заявки на участь та вибираємо найцікавіші проекти, які ставляться до приготування їжі як до мистецтва. На фестивалі буде все, якщо це смачно та цікаво подано.

– Організація події на відкритому просторі – справа ризикована. З якими проблемами зіштовхнулись у процесі роботи?

Павло: Організація події просто неба в парку – це завжди ризиковано, бо не передбачиш, що придумала собі погода. І це, на жаль, суттєво відчувається за кількістю відвідувачів фестивалю. Усі залежні від норовливої львівської погоди. Втім ми активно працюємо над забезпеченням якісного накриття та розробляємо «антидощову» розважальну програму.

– Родзинкою цьогорічного фестивалю була азійська кухня. Які екзотичні страви пропо-

нували учасники гостям свята? Які розваги користувалися найбільшою популярністю?

Інна: Передусім на осінньому фестивалі ми ставили собі за мету ознайомити відвідувачів з азійськими гастро-проектами Львова. У місті є чимало закладів цього напрямку, в яких смачно готують китайські чи в’єтнамські шеф-кухарі. Це було щось на зразок пізнавальної мандрівки азійськими країнами. Гості розважалися чайними церемоніями, насолоджувалися показовими танцювальними виступами, вболівали за борців сумо, надихалися тревел-зоною – розмовами про подорожі Азією, виставкою вуличних фотографій. Така собі Азія по-галицьки, що вкотре довело – Львів відкритий до цікавих гастрономічних і культурних експериментів.

– Можете назвати 5 основних причин, чому пересічний львів’янин повинен прийти на фестиваль вуличної їжі?

Павло: Класне запитання! • Тут чимало твоїх друзів! • Тут ти ніколи не будеш голодним! • Тут ще більше молодих та цікавих гастро-проектів, які створюють якісний продукт і потребують твоєї підтримки. • Наші фестивалі – це завжди більше, аніж просто їжа. Цікаві лекції та воркшопи – одна із ключових особливостей нового формату фестивальної культури. • Це хороша нагода провести незабутні вихідні, не виїжджаючи за місто. Розмовляла Ірина Ваньо

ВІДЕНСЬКА ОСІНЬ У ЛЬВОВІ Подія осені – справжній Благодійний Віденський бал поблизу Львова

| 55

Благодійний Віденський бал пройде 12-13 жовтня в готельно-палацовому комплексі Edem Resort Medical & SPA у мальовничому місці неподалік Львова. Місце проведення організатори обрали невипадково. Розташований серед красивої природи комплекс вже давно є осередком культурного життя Галичини, де митці з всієї України створюють нові мистецькі проекти та втілюють власні сміливі ідеї. На цьогорічному Віденському балі такі роботи митців стануть благодійними лотами, а отримані кошти організатори планують передати у одну з дитячих лікарень Львова. Віденський бал проходитиме згідно європейських канонів, за участі міжнародних гостей, спортс-

Замовити квитки на бал можна у організаторів за тел: +38 067 464 70 06.

менів та зірок. Сценарій проведення заходу незмінний впродовж ста років! Традиційно бал відкривають 16 пар юних дебютантів, які танцюватимуть полонез, вальс, танго. Учасники та гості повинні дотримуватись дрес-коду black tie. Тема цьогорічного балу – «Теракотова осінь». На честь цього зали планують прикрасити аж мільйоном живих чорнобривців. Другого дня балу в Edem Resort Medical & SPA гості зможуть насолодитись усіма перевагами п’яти­ зіркового відпочинку: чоловіки матимуть можливість взяти участь у турнірі з гольфу, побувати на сигарній дегустації, а жінки – відвідати бранч із представниками знаменитого французького ювелірного дому, послухати лекцію консультанта з етикету Тетяни Полякової.

56 |

КВІНТЕСЕНЦІЯ ЧИСТОТИ

і­ндіанців майя, які певною мірою до цього причетні, він означає життя. Ден Ейкройд, голлівудський актор і музикант, знайомий глядачеві з таких кінострічок як «Яйцеголові», «Мисливці за привидами», натхненний легендою, створив легендарну горілку Crystal Head. На думку Ейкройда, напій здатний очистити душу і серце людини, дарувати нове бачення навколишнього світу і просвітлення усім, хто його спробує.

Італійське скло пляшки, льодовикова вода і Херкаймерські алмази…

Горілка Crystal Head стала втіленням легенди. Приголомшливе сяйво кришталю і найчистіший смак створюють оригінальний і навіть містичний образ напою, одразу згадуються кадри з кінофільму про легендарного шукача пригод Індіану Джонса і Королівство кришталевого черепа. Чи було це простою випадковістю або добре продуманим ходом, – до кінця не відомо. Так склалось, що поява Crystal Head Vodka і прокат стрічки-сиквела «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» практично збіглися за датою. Випадковість чи завуальований маркетинговий

хід? Що може бути спільного між пригодницьким кіно і оригінальною пляшкою горілки? Відповідь – легенда ... Кажуть, що колись давно, приблизно від 5 до 35 тисячоліть тому, представники позаземної цивілізації заховали в різних частинах земної кулі (від Америки до південного сходу Тибету) 13 кришталевих черепів. Вони мають неймовірну силу, і тому, хто заволодіє ними і доторкнеться хоча б до одного з них, будуть даровані незвичайні духовні та містичні сили. І хоча в багатьох культурах череп вважають символом смерті, у північноамериканських

Почнемо з пляшки. Виготовляють «Кришталеву голову» на батьківщині Ейкройда в канадському Ньюфаундленді. Вона вироблена з елітного міланського скла Bruni та сама по собі є витвором мистецтва. Пляшка, в яку налито напій, не може не вражати уяву. Її сміливо можна назвати справжнім дивом. Виготовлена ​​у вигляді черепа вона є прекрасним зразком майстерності міланських склодувів. Вишукана тара повною мірою втілює давню легенду про містичні кришталеві черепи. Дизайнерські роботи затягнулися на цілих два роки, за цей час концепція, заснована на легенді, перетворилася в неперевершену за складністю і якістю ємність. Пляшка – це практично точна копія кришталевого черепа, знайденого англійським археологом Ф. Мітчеллом-Хеджесом у 1927 р. на руїнах стародавнього міста майя Лабаантуна. Цей витвір давнього мистецтва зберігають у приватній

­ олекції. Всього в світі зараз налік чують 8 таких черепів. Crystal Head Vodka – чистіше не буває! На думку експертів, горілка є найчистішим алкоголем серед існуючих у світі. Такої якості досягають завдяки особливій технології – напій піддають максимальному очищенню, не допускаючи присутності в ньому будь-яких добавок. Звідси такий неймовірно чистий смак. Для виготовлення горілки використовують найчистішу льодовикову воду, добуту з практично незайманих глибинних горизонтів підземних джерел острова Ньюфаундленд, а також спирт класу «Альфа», отриманий в результаті чотирикратної дистиляції особливого сорту солодкої кукурудзи Peaches and Сream. На заключному етапі для забезпечення належної

чистоти горілку пропускають через кварцові фільтри Herkimer Diamond – кристали кварцу, вік яких становить близько 500 млн років. У всьому світі вони відомі як Херкаймерські алмази. Схожі мінерали залягають у Тибеті та Афганістані. Зазвичай горілку, незалежно від марки і виробника, виробляють з додаванням гліцерину, цукру, цитрусових олій або інших добавок. Ці речовини і дають присмак. Crystal Head – квінтесенція чистого алкоголю. Горілка кришталево-прозора, має чистий запах без ознак різкості, а також м’який смак з тривалим солодкуватим присмаком. Crystal Head Vodka неможливо сплутати ні з якою іншою горілкою. Crystal Head Vodka – безпрограшний варіант! Цікаво, що на Інтернет-аукціоні eBay охоче скупову-

ють навіть порожню тару з горілки. Вартість однієї пляшки коливається в межах $20-25. Crystal Head Vodka – це горілка з категорії елітних напоїв. Її зазвичай купують для урочистостей або особливих дат. Вона буде чудовою прикрасою столу або вдалим подарунком другу-гурману чи сувеніром в особисту колекцію!

м. Львів, вул. Перфецького, 2А м. Львів, вул. Стрийська, 78 +38 096 378 57 55 +38 068 348 99 52

Стоматологія

Марії Кебало

З любов’ю до Вашої усмішки Це багатолітній досвід та професіоналізм, що гарантує вам бездоганну якість та здорову усмішку!

НАШІ ПОСЛУГИ:  загальна стоматологія  терапевтична стоматологія   лікування карієсу та некаріозних уражень зубів   лікування кореневих каналів   професійна гігієна порожнини рота

вул. Стефаника, 11/30

відбілювання зубів   профілактика захворювань зубів   естетично-реставраційна стоматологія   незнімне протезування

067 706 21 97

Розмір має значення: Збільшення чоловічого статевого члена в естетичній косметології ­ алишається настільки табуйоваз ною, що відкрито у цьому мало хто зізнається, а хірургічні методи вирішення проблеми є настільки травматичними та болісними, що далеко не кожен мужчина взагалі погодиться через них проходити. Тому косметологія у цьому випадку – ідеальний варіант вирішення проблеми.

– Як, власне, виглядає ця процедура? До чого варто готуватися чоловікам, які вирішать її пройти?

Тему збільшення чоловічих статевих органів часто сприймають із легкою посмішкою та певною часткою скептицизму. Про це не прийнято говорити, і проблема зазвичай не має покидати стін спальні. Однак чи так це насправді сьогодні, у 2018 році? Кандидат медичних наук, лікар дерматолог-онколог, ін’єкціоніст контурної пластики Мирослава Новосільська стверджує: «Стереотипи не повинні заважати здійснювати мрії. Навіть найінтимніші».

– П. Мирославо, наскільки затребуваними на сьогодні є косметологічні процедури зі збільшення чоловічих статевих органів?

– Більш ніж. Згідно статистики, майже 80% сучасних чоловіків незадоволені розмірами своїх статевих органів. Однак ця тема, на жаль,

– Насправді все до неочікуваного просто. У Клініці для цієї процедури ми використовуємо гіалуронові філери високої концентрації. Їх вводять безпосередньо під шкіру, як по довжині всього стовбура, так і в головку. Вони, власне, і допомагають збільшити розміри статевого члена. Напевно найпростішим порівнянням будуть процедури, які жінки часто проводять з обличчям. Зокрема, збільшення губ. Принцип такий ­самий.

– Наскільки видимим є результат цієї процедури, і як часто її потрібно повторювати?

– Ми рекомендуємо проводити до двох процедур на рік. Під час першої лікар вводить до статевого органа два препарати. Наступна процедура, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта, проходить за 10-30 днів. Результат – видиме збільшення як головки, так і всього стовбура,

­ окращення еластичності та трофіки. п Дискомфорт і реабілітаційний період – мінімальні.

– Як самі пацієнти сприймають цю процедуру? Чи «навчилися» вже на вітчизняному ринку говорити про подібні послуги без надмірної сором’язливості?

– Чоловіча косметологія уже давно перестала бути темою із клеймом «табу». Соціум нарешті зміг визнати і прийняти той факт, що доглядати за своєю зовнішністю та дбати про продовження власної молодості можуть не лише жінки. Проте так, питання збільшення чоловічих статевих органів методами естетичної косметології все ще залишається темою, про яку говорять не так вільно. Ми ж у нашій Клініці намагаємось цей стереотип ламати, пояснюючи своїм пацієнтам, що у їхньому бажанні змінити чи удосконалити своє тіло немає абсолютно нічого неправильного чи, тим більше, неприйнятного. Якщо одна чи дві неінвазивні процедури зроблять вас щасливішими, допоможуть почувати себе впевненіше, позбутися, можливо, якихось комплексів – то чому б і ні? Стереотипи не повинні стояти на заваді здійсненню мрій. При цьому, звісно, ми дбаємо про анонімність та особистий комфорт кожного пацієнта. Це – невід’ємний елемент роботи Клініки естетичної медицини доктора Мирослави Новосільської. Розмовляла Аделіна Яковишин

м. Львів, пл. Данила Галицького, 2/9, тел: +38 096 346 53 47, www.novosilskaclinic.com

| 61

СМАРТ-ТРАНСПОРТ ЗАМІСТЬ ЗВИЧАЙНОГО

В Україні все популярнішим стає смарт-транспорт: гіроборди на двох колесах, моноколеса, електросамокати, електровелосипеди, міні-байки та електроскутери. І це не просто дорогі іграшки, це прекрасна альтернатива автомобілю в умовах сучасного міста. По-перше, такий транспорт є екологічним, адже працює на електриці. По-друге, він легко омине затори та дозволить швидко подолати невеликі відстані. Це краще, аніж їхати у переповненому громадському транспорті. По-третє, його ціна здебільшого є доступнішою, ніж купівля повноцінного авто.

Гіроборд чи моноколесо?

Гіроборд – це дошка з двома колесами. Для того, щоб рушити, слід перенести свою вагу вперед, а щоб повернути – у потрібний бік. Моноколесо – це одноколісний самокат з підніжками по боках. Саме колесо заховане у пластиковий кейс, завдяки чому на вас не потраплятимуть бруд та болото. Принцип пересування тут схожий, як і в гіроборді. Проте, на відміну від гіроборда, на моноколесі маневрувати легше. Окрім цього, тут є ручка, яка полегшує транспортування. Обидва транспортні засоби мають однаковий запас ходу – 20 км від одного заряджання, а швидкість – 15 км/год. Для повного заряду потрібно 1,5-3 год. Транспортними засобами можна спокійно добиратися до роботи, а у разі потреби – підзарядити їх впродовж робочого дня.

62 |  Електросамокат

Електросамокат зовні нагадує звичайний «самокат», проте для його роботи використовують електричний двигун. Це компактний та екологічний засіб пересування. До того ж електросамокати, як правило, мають складну або напівскладну конструкцію, завдяки чому їх легко транспортувати та зберігати. А ще в деяких транспортних засобах є регульоване сидіння, та багажник – це робить його ще зручнішим. Мінус електросамоката – аби його зарядити повністю, потрібно 7-12 год. Запас ходу від одного заряду становить до 30 км.

Електроскутери та міні-байки

На відміну від попередніх представників смарт-транспорту, електроскутери та міні-байки не такі компактні та потребують стоянки, натомість мають свої переваги. Вони долають більші відстані, на них можна їхати вдвох – ідеальний транспорт для прогулянок з друзями. Електроскутер здалеку легко сплутати зі звичайним бензиновим, проте він їде без шуму. Міні-байк – це зменшена версія мотоцикла, призначена для активного відпочинку і тренувань спортсменів, а також для розваги дітей. Міні-байки оснащують не лише електродвигунами з акумулятором, але й бензиновим двигуном. Для керування міні-байком та електроскутером поки водійські права з відповідною категорією А1 не потрібні. Середній запас ходу становить 45-50 км від одного заряду, а середня швидкість – 30 км/ год. Зарядка акумулятора триватиме 6-8 год.

Електровелосипед

Електровелосипед – це ідеальний транспорт для відпочинку. На ньому ви можете крутити педалі, як і на звичайному велосипеді. Якщо стомитесь, то вам допоможе електродвигун. Тому такий транспорт буде вдалим вибором для любителів активного відпочинку. Звісно, електровелосипед знадобиться і в умовах міста. Від одного заряду він може проїхати до 80 км – все завдяки різним режимам, а якщо електровелосипед розрядиться, то це не стане для вас трагедією. Цікаво, що ваш звичайний велик можна переобладнати під електричний. Зі спеціальним електронабором ви можете зробити це навіть власноруч, а ко-

штуватиме все значно дешевше, ніж купівля новенького електровелосипеда. Насамкінець варто додати, що деякі смарт-моделі мають бортовий комп’ютер, до якого за допомогою спеціальних додатків можна під’єднати смартфон. Це дозволить слідкувати за кілометражем та зарядом смарт-транспорту. Також розробники вмонтували колонку, яка працює за допомогою Bluetooth. Тож ви зможете насолоджуватись зручним екологічним транспортом, слухаючи улюблену музику.

мережа магазинів

АВТОЗАПЧАСТИН до ЄВРОПЕЙСЬКИХ, ЯПОНСЬКИХ ТА КОРЕЙСЬКИХ автомобілів

Ірина Кунинець

НАЙНИЖЧІ ЦІНИ! Якісне обслуговування! Львів, вул. Героїв УПА, 73 тел. (032) 239-36-73, 239-36-83 Львів, вул. Героїв УПА, 78 тел. (032) 238-31-48, 237-31-67 Львів, вул. Кульпарківська, 230а тел. (032) 244-73-17, 243-82-16 Львів, вул. Зелена, 238 тел.(032) 232-23-20, 232-23-21

www.planetauto.com.ua

64 |

ВУСАТИЙ НЯНЬ,

або ЯК ЦЕ ЧОЛОВІКОВІ БУТИ

В ДЕКРЕТІ?

80% мужчин на схилі віку шкодують, що в молодості приділяли дітям недостатньо часу. А хтось невдоволений результатом виховання. Для України така статистика очевидна, адже більшість часу з дітьми у нас традиційно проводять жінки.

В українському суспільстві глибоко вкорінена думка, що саме жінка здатна забезпечити найкращий догляд за дитиною, а для тата в сім’ї традиційно відводять роль годувальника. Звісно, складно переоцінити важливість мами, особливо в перші місяці життя дитини, проте в сучасних реаліях та в силу різних обставин за дитиною доводиться доглядати і татові.

Зовсім інша ситуація у Швеції. Там законодавством зрівнюють термін перебування в декреті для обох батьків. Згідно шведських законів, на сім’ю надають 480 днів оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. З цього терміну закон зобов’язує кожного з батьків використати мінімум три місяці. Це зроблено для того, аби турбота про дитину лягала не лише на материнські плечі. Решту ж днів батьки можуть поділити між собою так, як самі вважають за потрібне. Закордоном ідуть в декрет і відомі татусі. Розробник і засновник Facebook Марк Цукерберг двічі побував у декреті. Після народження своїх двох донечок він брав

по два місці відпустки. Хоча в самій Америці оплачувана декретна відпустка досі на законодавчому рівні не закріплена. Натомість у компанії Facebook цьому приділяють велику увагу та пропонують своїм співробітникам 4 місяці декретної відпустки, що є рідкістю для Америки. В Україні декретна відпустка набагато краще закріплена на законодавчому рівні. Проте українські татусі іти у декрет не поспішають. Зараз кількість чоловіків, які пішли в декрет, перебуває на рівні 2%. Але число «вусатих нянів» з кожним роком в Україні збільшується. Ми постарались зібрати усі переваги та недоліки перебування татуся в декреті.

ПЛЮСИ

1. Позитивні емоції. Дитина – це позитив та розрада, а час, проведений з нею, – просто безцінний. Навіть за півгодини, проведені з дитиною, ваш психоемоційний стан значно покращиться. 2. Ні роботі. А ще декрет – це прекрасний спосіб втекти від роботи для татуся, який трохи втомився. В декреті можна відпочити від робочих буднів. До того ж, з дитиною точно не вдасться всидіти на одному місці. 3. Декретні виплати. Також татусь, який пішов у декрет, як і мама може щомісяця розраховувати на декретні виплати з догляду за дитиною. 4. Переваги чоловіка. Чоловіки здебільшого сильніші за жінок як фізично, так і морально. Тож, їм буде простіше маневрувати візочком за відсутності пандусів або в будинку із несправним ліфтом. І вони рідше піддаватимуться емоціям у вихованні.

МІНУСИ

1. Нерозуміння з боку оточуючих. Якщо татусі на дитячих майданчиках завжди в центрі уваги серед жінок, то в чоловічому колективі тато в декреті стикнеться з певним осудом, мовляв, не чоловічих рук справа «сидіти вдома з дитиною». 2. Зупинка в кар’єрі. Як і жінці, чоловіку доведеться на певний час відійти від своєї роботи. Звісно, фрілансерам буде простіше поєднувати. Але варто розуміти, що працювати як раніше точно не вдасться. 3. Недоспані ночі та мало часу на відпочинок. З дитиною потрібно проводити увесь час: нагодувати, поміняти підгузок та погуляти. Це безперервний шалений потік справ та обов’язків. Не кажучи вже про приготування їжі чи прибирання, яке мами в декреті встигають також виконувати. 4. Відповідальність. Чоловік, який наважиться піти в декрет, повинен розуміти, що це не менш складна та відповідальна робота. Адже доведеться повністю піклуватися за дитину, задовольняючи її потреби.

В Україні можна піти в декрет у будь-який момент до досягнення дитиною трирічного віку. Тобто, якщо навіть спочатку в офіційному декреті перебувала дружина, вона може перервати його і вийти на роботу. Решту часу в відпустці з догляду за дитиною може побути батько. Та якщо ви не готові радикально піти в декрет замість дружини, то постарайтеся принаймні проводити з вашою дитиною більше часу. Та беріть приклад з успішного татуся Марка Цукерберга.

The American Standard of Healthcare. Personalized. Innovative. For You.

American Medical Centers – міжнародна мережа клінік в Східній Європі і Центральній Азії. Консультації в усіх лікувальних напрямках. Лікування згідно з протоколами США та ЄС. Ми забезпечуємо нашим клієнтам найвищій рівень сервісу завдяки індивідуальному підходу до кожного пацієнта. www.amcenters.com

Київ Львів Одеса Тбілісі Батумі Алмати Астана

+38 (032) 253 70 00

11 порад для про СЕКС Нещодавно я спілкувався з одним молодим мужчиною. Йому трохи більше 35 років. Розлучений. Зовні фактурний, атлетично складений, але моторошно скромний. У розмові постало питання сексу. Він каже, що йому хочеться сексу з новою знайомою, але чоловік вважає, що його тіло – це храм, і якщо він буде вступати в інтимний зв’язок з жінкою, то йому доведеться цей храм осквернити, займаючись сексом без кохання. Аргументи про небажання вступати в інтимну близькість без любові раніше можна було чути тільки від жінок. Але за останні 100 років ситуація змінилася настільки, що жіночими доводами почали користуватися і чоловіки. Чому так? Причина в тому, що сучасні мужчини ростуть без належного чоловічого виховання, у багатьох немає татів або є, але ті слабкі особистості чи питущі невдахи. Такі батьки не можуть навчити сина вміння бути сильним чоловіком і правильного ставлення до жінок. Хлопчики, виховані мамами, переймають їхні жіночі цінності й уявлення про життя, які самі по собі гарні, але не можуть служити заміною чоловічим поглядам і чоловічим цінностям. Такі мужчини часто мучаться в стосунках зі своїми дівчатами і не завжди розуміють, як правильно ставитися до сексу. Щоб зняти напругу в цьому питанні, я дам кілька порад.

сучасних чоловіків

| 69 1. Ставтеся до сексу, як до хліба. Вчіться розуміти і відчувати секс, як щось дуже приємне, але при цьому просте. Не варто робити з нього культ. 2. Не сприймайте секс як надприродний дар від жінки! Вона хоче його не менше за вас, а часом і більше! Треба пам’ятати, що ви обоє цього хочете. Але чим впевненіше ви себе ведете, тим легше жінці ним з вами поділитися. 3. Виховуйте в собі впевненість! Упевнені чоловіки отримують секс безкоштовно, скільки і коли їм захочеться! Дивіться прямо в очі, але «не свердліть». Говоріть спокійно, не поспішаючи. Не робіть різких і рваних рухів руками. Слідкуйте за зовнішністю і приємним ароматом. І частіше усміхайтеся. 4 Сексом жінку не образити! Її можна образити його відсутністю. Тому не соромтеся, будьте сміливими. Давайте жінкам зрозуміти, що вони вас збуджують, говоріть компліменти, навіть робіть маленькі подарунки, виявляйте знаки уваги. Поруч з вами вона повинна відчувати себе першочергово жінкою, а не діловою ковбасою. 5. Секс може і повинен бути різним! Тваринним і романтичним; повільним і швидким; грубим і ніжним; двохвилинним і годинним. Намагайтеся дізнатися, чого хоче ваша жінка, що і як їй приємно. І словами дайте їй знати, що подобається вам! 6. Не підлабузнюйтеся і не принижуйтеся перед жінкою. Це буде вказувати їй на те, що ви відчуваєте себе генетично неповноцінним і негідним продовження роду. Ніхто не любить рабів і не хоче мати від них дітей. Якщо у вас в житті немає або зовсім мало сексу – це значить, що ви неправильно себе поводите. Вам терміново необхідно виправляти ситуацію і змінювати свої переконання! 7. Слабкі чоловіки обманюють жінок, щоб спокусити і укласти їх в ліжко. Наприклад, даючи завідомо неправдиві обіцянки. Або хвалячись тим, чого у них немає. Вчіться бути вище цього. 8. Якщо жінка вам відмовила, не реагуйте болісно! Не треба сприймати це як особисту поразку. Дивіться перший пункт: ставтеся до сексу, як до хліба! Ви ж не страждаєте, якщо пропустили сніданок… 9. Ніколи не хваліться тим, де, як і з якою дівчиною ви переспали. Це говорить про низьку культуру. Будьте стримані в таких питаннях, навіть якщо ваші друзі прагнуть похвалитися один перед одним. Як правило, свої успіхи вони перебільшують. 10. Якщо замість шампанського або вина перед і під час сексу та в перервах між ним пити воду, то це збільшить тривалість статевого акту. 11. Одна з причин слабкої статевої активності чоловіків після 30 років – низький рівень тестостерону. Ви можете підвищити його показник, вживаючи безпечне спортивне харчування Tribulus Maximus і прибравши з раціону цукор.

70 |

P.S. Коли ви станете господарем свого сексуального життя, вам відкриється можливість ставитися до інтимних стосунків більш творчо і вільно. А саме свобода і творчість здатні перевести секс з категорії фізкультури в заняття коханням! Тож, тренуйтеся!

Андрій Жельветро, чоловічий-жіночий психолог

72 |

Модна осінь та трендова зима Прийшла осінь, а разом із нею – найбільш нестабільні погодні умови. Сонце, дощ, вітер... Тепло і холод змінюють одне одного декілька разів на день. Кожного осіннього ранку перед нами постає виклик: як створити стильний образ і при цьому відповідати мінливій погоді?

Саме тому незмінним осіннім трендом залишається багатошаровість! Це чудовий спосіб виглядати стильно, почувати себе комфортно і бути із погодою на ти! Коли холодно, велика кількість речей буде вас зігрівати, а якщо раптово потепліє, ви просто знімете частину одягу. І тут виникає головне питання: що варто мати чоловікові у своєму гардеробі, аби створити базу одягу для вдалих осінніх стилізацій? Який одяг є позачасовим, а який – трендом цієї осені?

Водолазки і тонкі светри

Цього сезону вони є невід’ємним елементом стильної багатошаровості, особливо для чоловіків, які віддають перевагу діловому стилю навіть у холодну пору року. Створюйте багатошарові стилізації із сорочкою, светром, краваткою, жилеткою і піджаком. Зверніть увагу на структуру і товщину тканини. Сорочка повинна бути легшою і тоншою за светр. Поєднання теплої і щільної сорочки із тонким облягаючим светром буде виглядати незграбно і додасть вашому образу важкості та зайвого об’єму!

| 73 Для чоловіків, які не люблять краваток, рекомендую комбінувати гольф із піджаком. Також не бійтесь поєднати водолазку із костюмом чи брюками і блейзером! Ідеальним завершенням багатошаровості буде куртка, у цьому сезоні в тренді замшеві із вставками глянцевої шкіри. І позачасовий тренд – це легкий тренч і тепле кашемірове чи шерстяне пальто. Деякі чоловіки досі вважають, що тренч і пальто – це елементи жіночого гардеробу і не наважуються їх носити. Така думка хибна! Це дуже універсальні речі і пасуватимуть як до класичних стилізацій із туфлями, так і до кежуальних із кросівками. Додайте шарф та шкіряні рукавиці, і образ одразу набуде вишуканості й елегантності!

Кольори і принти

Серед принтів у цьому сезоні лідирують англійська і шотландська клітинки! Смужка також присутня, але переважно на светрах, а от штани, костюми, пальта і шарфи в більшій кількості завоювала клітинка! До базових кольорів (а це темно-синій, марсала, різні відтінки сірого, коричневого, бежевого) в цьому сезоні приєдналися благородний смарагдовий, брудний оливковий, фіолетовий, блакитний, жовтий, оранжевий і червоний.

74 |  ідею стилізації із модних показів, можна знайти альтернативу і обрати тільки одну річ із велюру приглушеного кольору. Наприклад, темно-синій піджак поєднати із бавовняною сорочкою, футболкою, чи гольфом. Ще одним проявом дизайнерської фантазії у цьому сезоні є елементи верхнього одягу із хутра і зміїний принт в аксесуарах. Якщо екстравагантність – ваше друге ім’я, сміливо створюйте стилізації, але не забувайте про те, що такі елементи як хутро чи зміїний принт люблять мінімалізм.

Велюр і оксамит

Це однозначно найнесподіваніший і найефектніший тренд цього сезону для чоловічої моди! Чимало дизайнерів надали своїм виробам аристократизму, характерного для театрального стилю, і на зміну твіду прийшли оксамит і велюр. Речі із цих тканин завжди привертають увагу і для багатьох викликають враження неприпустимого образу для появи в офісі, чи на діловій зустрічі. Але не обов’язково брати

| 75 У тренд знову повертається двобортний піджак і не тільки класичного крою, а й оверсайз, що дає ще більше фантазії для цікавих, нестандартних осінніх стилізацій! Я розповіла вам про тренди цього сезону, але перш за все ви маєте орієнтуватись на власне відчуття і бачення стилю. Для чоловіка бути стильним – це не означає гнатися за останніми модними новинками. Якщо велюровий одяг чи хутро на пальто вам не подобаються, то ви відчуватимете дискомфорт. Важливо знайти ваш стиль, в якому вам буде комфортно, та вдало підібрати

якісний і елегантний гардероб, який підкреслює достоїнства вашої фігури і акуратно приховує недоліки. Індивідуальність гардеробу надає не тільки одяг! Самовираження найкраще проявляється в умінні підібрати і ефектно піднести численні аксесуари: портсигари, запонки, краватки, годинники і сумки. Якісні, натуральні матеріали аксесуарів скажуть про власника більше, ніж будь-які слова. Христина Яковів, стиліст

Історія будинку по вул. Валовій, 13 відчиняли свої двері кількасот років тому. Мережа ресторанів «Велика Тарілка» розпочала свою діяльність 10 років тому, за цей час закріпила за собою асоціації із відмінним сервісом, різноманіттям смачних страв та запальними вечірками. Нещодавно, оновлюючи інтер’єр закладу на Валовій 13, на своє здивування, під час ремонтних робіт, виявили фрески зі зображенням старого міста, які розповідають про Львів кілька століть тому, зображуючи За археологічними даними, кам’я­ниця стоїть на місці вежі Бастея i датована XV–XVI ст. Будинок було зведено у 1913 році за проектом архітекторів Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича на замовлення Адольфа Левіна, використовували його як прибутковий будинок. Оздобленням фасаду займався Зигмунт Курчинський. У 1927 році в домі було бюро продажів автомобілів та кафе «Морозиво», куди всі львів’яни ходили на запашну каву з морозивом або посмакувати лікером «Старий ринок». В радянські часи тут працювало кафе «Старий Львів», зараз – магазин зброї «Мисливець» та ресторація «Велика тарілка», а з 2011 року у підвальному приміщенні розмістився молодіжний Coasters PUB. Втім, мало хто знає, що ресторанна культура Львова має давню історію та традиції, а деякі заклади так само гостинно

кам’яницю на місці вежі Бастея – колишніх оборонних валів ХV– XVI століть. Така знахідка стала поштовхом до вивчення історії будинку на Валовій та, очевидно, визначила «долю» оновленої «Великої тарілки», адже, як з’ясували, на цьому місці готують їжу вже понад сто років! Тому заклад набув львівського стилю: відреставрували стару картину, з’явилися львівські ліхтарі, оновлене меню львівського формату та додалися нові розписи – картини на стінах закладу.

COASTERS PUB Є час для відпочинку, зустрічі з друзями, відриву від буденності, побачення з коханими, відсвяткувати свій «важливий день». Час запашного та холодного пива, ароматного м’яса на грилі та футбольного азарту, з тими, хто цінує смак львівської кухні, гучну атмосферу та радість від спілкування. Coasters PUB налічує колекцію костерів під пиво з понад 4 000 одиниць! 30 видів пива – для найвибагливішого гурмана! Караоке – 34 000 пісень на вибір. Кальян – кращий тютюн з різних куточків світу. Приймаємо замовлення на святкування бенкетів, ювілеїв, корпоративів, днів народження та вечірок. До ваших послуг власний танцювальний майданчик, ді-джей та світлове оформлення. Це все і не тільки – для вашого відпочинку на Валовій, 13 у оновленому пабі – Coasters PUB. Працюємо для Вас ЦІЛОДОБОВО.

78 |

Яким повинен бути інтер’єр для успішного чоловіка? При створенні дизайну інтер’єру квартири або будинку одну з основних ролей відіграє атмосферність і функціональність. Продумуючи, яким буде внутрішній простір, враховують такі чинники як розпорядок життя, звички і захоплення мешканців будинку, їхні емоції і почуття. Якщо врахувати всі ці складові, стає зрозумілим, що жінки і чоловіки бачать оформлення свого житла по-різному, незважаючи на те, що сьогодні багато речей є уніфікованими і підходять як одним, так і іншим. Чоловічим або жіночим інтер’єр роблять речі не завжди очевидні – масштабована модель автомобіля, настільний футбол чи рожеві стіни. Часто це невеликі деталі, що дуже чітко відрізняють чоловічий інтер’єр від жіночого, проте впадають в очі не відразу. Згідно досліджень, переважно жінки здатні розрізнити більшу кількість відтінків одного і того ж кольору і проявляють увагу до деталей. Чоловіки ж можуть довше фокусуватися на якомусь візуальному об’єкті, а мерехтливі поверхні та заплутані лінії їх дратують (а тому їм не місце в інтер’єрах у чоловічому стилі). Причини психологи знаходять, перш за все, в еволюції: спочатку заняттями людини були збиральництво і полювання. Щоб вижити, жінка повинна була ретельно вишукувати в зеленій траві їстівні

ягідки, звертаючи увагу на найменші відтінки, а чоловік – стежити за дикою твариною в заростях, не реагуючи на ворушіння листя та інші відволікаючі нюанси. Це всього лише одне з можливих пояснень, і поки ніхто не зміг підтвердити або спростувати цю теорію, але вона має право на існування.

Простір і планування

Мужчини завжди прагнуть свободи. Звідси у них така тяга до просторих відкритих планувань. Їм до душі квартири-студії, інтер’єр у стилі лофт, поп-арт, хайтек, сувора класика і мінімалізм. Чіткі лінії в меблях, груба фактура в обробці і мінімум деталей – це те, що характеризує чоловічий інтер’єр. Сильна енергетика в такому просторі помітна відразу, вона домінує.

Оздоблення і матеріали

В інтер’єрі бажано використовувати такі матеріали як дерево, метал, шкіра, скло, камінь, бетон, цегляна кладка, кераміка, штукатурка. Не забуваймо також і про класику – готику, ампір. Дорогі дерев’яні меблі, текстильні шпалери, натуральний паркет чи камінь на підлозі. Для чоловіків усе повинно бути простим і зрозумілим. Вони

| 79 ­ іддають перевагу статусним мев блям, цінують мобільність і функціональність. Колірна гама – стримана, яка містить багато темних шоколадних відтінків. Мужчинам подобається сірий колір, також нерідко в брутальних інтер’єрах можна побачити переважання чорного в обробці меблів і стін. Ці відтінки символізують максималізм і владу. Дизайнери стверджують, що чоловіки надають перевагу чітким лініям, стриманим, темним, часом контрастним і холодним тонам. Але чоловічі інтер’єри не позбавлені почуття смаку і чарівності. Нерідко у вітальнях можна натрапити на виставлені напоказ трофеї господаря з полювання, риболовлі, різноманітні нагороди. Ділові чоловіки часто обирають мінімалізм чи хай-тек, натомість молодіжний інтер’єр може містити і вінтаж, і модерн, і класику, і еклектику.

Секрет вдалого компромісу

Кожна площина має мати свої функції – треба визначитися, для чого ж використовуватимуть цей простір. Для відпочинку, роботи, хобі – під все це обирають домінанти в інтер’єрі. Зона відпочинку – місце, де хочеться розслабитися, тому від строгого стилю всього житла можна відійти і спростити це приміщення ще більше, додавши трохи комфорту і затишку. Наприклад, якщо в меблях домінують темні кольори дерева,

шкіри, присутні шкури тварин, – тут явно панує чоловічий характер. Але пом’якшують обстановку плавні лінії, наявність квітів, дзеркало в позолоченій оправі, кришталева люстра з підвісками. Це вносить нотки спокою і жіночності. Таке поєднання часто можна побачити в інтер’єрах квартир, де мешкають пари. Найскладніше в дизайні домівки – це самостійне проектування інтер’єру, підбір меблів та вибір стилю. Це потребує хорошого смаку, знань у сфері дизайну та меблевій галузі. А найважливіше, це забирає дорогоцінний час та енергію. Найкращим рішенням для чоловіка, який бажає облаштувати свою домівку, буде звернутися до дизайнерів компанії «Ваш Інтер’єр». Професіонали мережі салонів разом зі замовником визначать майбутній стиль житла, зроблять усі потрібні креслення та візуалізації, підберуть матеріали і проконтролюють процес ремонту. Хочете бути впевненими у результаті, бажаєте створити таке помешкання мрії? Звертайтеся до компанії «Ваш Інтер’єр» і будьте певні, що ваше житло виглядатиме так, як ви собі спланували.

www.vashinterier.ua 067 620 20 49 office@vashinterier.ua вул. Щирецька, 36/5 вул. Зелена, 30 с. Зимна Вода, вул. Яворська, 22, ТРЦ «Три Слони»

Лєна Дяків:

«Моя робота – щастя, яке потім залишається у людей приємною згадкою» Лєна Дяків – фотограф, співвласниця фотостудії «LAMPA» та просто гарна жінка. Заради фотосправи, яка спочатку була хобі, Олена покинула успішну кар’єру юриста і все одно досягла успіху. Її роботи сповнені почуттів та тепла. «Егоїст» поспілкувався з фотографом про те, як не боятися покинути одну справу заради іншої, та в якому напрямку розвиватиметься фотомистецтво в цілому. диш «у щастя», і твоя робота – теж щастя, яке потім залишається у цих людей як приємна згадка.

– Побутує думка, що почати професійно фотографувати – недешеве задоволення. Чи так це?

– Лєно, розкажи, як ти почала займатися фотографією?

– Це хобі, яке переросло в роботу. Я працювала юристом – мала доволі великий стаж у сфері адвокатури, кілька років викладацької діяльності, а потім працювала помічником судді. Коли я прийшла на державну роботу, мені трішки не вистачало того драйву, який був у адвокатурі. І щоб його знайти, ти спочатку шукаєш якесь хобі, і саме так я почала фотографувати. А поступово всі до цього звикли, зрозуміли, що це не просто забавка, і так все почалось. З того часу минуло вже більше восьми років. Насправді круто, коли ти не боїшся так змінювати своє життя, свою професію.

– Це справді доволі крутий поворот у житті…

– Звісно. Бо в адвокатурі я займалась кримінальними справами. І в цій сфері люди звертаються до тебе, коли в них переважно якісь проблеми або біда, і ти лише трохи применшуєш цю біду або вирішуєш ці проблеми, заробляючи на цьому. А фотографа зазвичай кличуть на важливі та щасливі моменти. Тобто, ти прихо-

– Дуже велика ілюзія, що для того, щоб якось почати, потрібен відразу великий грошовий вклад у техніку. Я починала з найдешевшого фотоапарата, який продавав мій товариш. Я пробувала і спочатку знімала друзів, знайомих. Подруги почали виставляти ці фотографії у соцмережах, і їх запитували, хто це зробив. А далі вже працювало «сарафанне радіо». І це стосується будь-якої професії: якщо ти гориш ідеєю зсередини, тебе ніщо не може зупинити.

– Цікавий твій погляд на весільні фотосесії. Як на мене, вони зараз дуже однотипні і часто зроблені за шаблоном. Ти так не вважаєш?

– Просто дуже часто фотографи жертвують важливою репортажною частиною весілля заради кількох гарних постановочних фотографій. От ніби цікаво відзняте весілля, але немає ранкового фото з батьками або зі старенькою бабусею, яка, можливо, мріяла дожити до моменту, коли побачить весілля онуків, – фотограф запоров це весілля. Я вважаю, що це величезна вина фотографа, який каже, що не було можливості зробити такий кадр. Не так багато в житті свят, на які з’їжджається вся сім’я. Тому, як на мене, важливо не пропустити такі моменти. І я дуже велика прихильниця того, що саме за репортажною фотографією майбутнє, і ринок весільних фото поступово до цього доходить.

– Ти також часто робиш портретні фотосесії, особливо для жінок…

– Так. Я думаю, що кожна жінка заслуговує на те, щоб з нею попрацювала команда – стиліст, візажист, перукар і професійний фотограф у студії. Але, як на мене, наші жінки занадто зациклені на красі і на тому, щоб відповідати певним канонам. І я впевнена, що часто це через «розбалуваність» наших чоловіків, особливо це помічаєш у подорожах. У нас навіть красива дівчина після фотосесії буде просити «там заретушуй, там зміни, там зроби мене худішою». Я хочу завжди сказати: «Любіть себе такими, якими ви є. Цінуйте себе. Ви в себе ЄДИНІ».

– Ти неодноразово фотографувала для «Егоїста». Чому саме це видання?

– Я люблю працювати з професіоналами, які завжди відкриті до моїх нових ідей, які постійно вчаться, які горять зсередини від своєї роботи. Плюс це завжди цікаві персоналії, цікаві учасники інтерв’ю, нестандартні локації для зйомок. Нас формує наше оточення – тому робота в такій команді завжди надихає і змушує рости.

– Знаємо також, що окрім фотографії ти займаєшся доброчинністю.

– Так, бо я вважаю, що якщо ми можемо зробити щось добре, то неодмінно повинні це робити, і всесвіт обов’язково віддячить. Розмовляла Юлія Лавришин Фото: Алекс Погорєлов

| 81