Text 8 2010

ЗМІСТ Охорона і використання ґрунтових ресурсів на паводконебезпечних територіях Передкарпаття Трускавецький Р. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Техногенне підтоплення території м. Львова і його екологічні та соціально-економічні наслідки Волошин П. К. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 До питання наукових, нормативно-правових та моральних засад прийняття управлінських рішень щодо проблем боротьби з постійно прогресуючими процесами регіонального підтоплення та розвитку зрошення в Херсонській області Романенко Г. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Стихійні гідрометеорологічні явища на Закарпатті – ризик стабільності екологічної рівноваги Попович І. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

УДК 631.452: 556.166 ОХОРОНА І ВИКОРИСТАННЯ ҐРУНТОВИХ РЕСУРСІВ НА ПАВОДКОНЕБЕЗПЕЧНИХ ТЕРИТОРІЯХ ПЕРЕДКАРПАТТЯ Трускавецький Р. С. доктор сільськогосподарських наук, професор, головний науковий співробітник Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» імені О. Н. Соколовського» З метою обґрунтування заходів з охорони і раціонального використання ґрунтових ресурсів Передкарпатського регіону наукова експедиція ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені О. Н. Соколовського» під керівництвом автора цих тез доповіді провела рекогносцирувальне ґрунтовомеліоративне обстеження земель у найбільш постраждалих від катастрофічно руйнівної липневої карпатської повені регіонах. Були обстежені тимчасово затоплені і підтоплені землі Коломийського і Снятинського районів ІваноФранківської і частково Кіцманьського р-ну Чернівецької областей, а також землі водозборів річок Пруту і Дністра. Основна завданняа експедиції – оцінити шкодочинність, яку завдала повінь ґрунтово-рослинному покриву, та розробити заходи щодо його збереження та раціонального використання. В період польових обстежень заплав річки Пруту, надзаплавних терас та прилеглих до них схилових земель вивчено морфогенетичні та агрохімічні зміни ґрунтів під впливом їх тимчасового затоплення і підтоплення. Методами експрес-аналізу визначено вміст гумусу, рухомих форм фосфору, калію, рН водний і сольовий, гранулометричний склад, а також наявність закисного заліза як типоморфного для гідроморфних ґрунтів елемента з перемінною валентністю. Обстежено післяповеневий стан сільськогосподарських культур, перелогів, сіножатей і пасовищ, дренажно-меліоративних систем, відкритих водопровідних та водорегулюючих осушувальних каналів, рослинноґрунтового покриву, зокрема на повеневозахисних дамбах, збудованих після великої повені 1969 р. Спостереження за можливим спалахом ерозійних процесів під час залпових зливових дощів, що спричинили повінь, проведено також на вододілі Прут–Дністер (маршрут Снятин–Городенка). Цю територію перетинає яружно-балкова система, на дні якої є постійно діючі і тимчасові потічки, що направляються до річок Пруту та Дністра. Дослідження проведено в геоморфологічній області Передкарпатського прогину. Тут неогенові відклади пов’язані з діяльністю річок Дністра і Пруту з численними притоками, а також з делювіальними і пролювіальними потоками з гір. В основі їх на різних глибинах лежать піщано-галечникові відклади, на яких залягають суглинки, внизу часто-густо шаруваті і щебенюва2

ті, доверху однорідніші, місцями навіть лесовидні. У басейні Пруту поширені лесовидні суглинки, які також підстилаються галькою на різних глибинах. Суглинки виконують роль материнських порід ґрунтів, галечники, які їх підстеляють, створюють залежно від глибини залягання природний дренаж, а під час повеней через них річкові води підтоплюють ґрунти. У Передкарпатті, так само як і в Закарпатському передгір’ї, у формуванні ґрунтового профілю велика роль належить процесам змиву-намиву. Регіоном обстежень є також Надпрутський ґрунтовий район, який виділяють у межах басейнів річок Пруту, Сірету та їхніх приток. Крім Надпрутського ґрунтового району, в якому безпосередньо проведено післяпаводкове обстеження, в Передкарпатському прогині за гідрогеохімічно-ґрунтовими особливостями виділяють ще два райони – Передгірний район, що охоплює передгір’я в межах 300–400 м абсолютної висоти. Його північна межа проходить приблизно північніше населених пунктів Самбір – Стрий – Калуш - Івано-Франківськ – Коломия, східна – біля долини річки Пруту, та Наддністрянський терасовий ґрунтовий район, який охоплює правобережні тераси річки Дністра, з лівого боку – межиріччя Дністер – Стрвяж і Стрвяж – Блажівка. Абсолютні висоти не перевищують 320 м. У цьому районі ґрунтовий покрив більш заболочений і менш дренований. У заплаві річки Дністра і його приток поширені алювіально-лучні різною мірою оглеєні та опідзолені ґрунти, болотні, лучно-болотні, торфово-болотні і евтрофні (низинні) торфовища; на других терасах Дністра і його приток – дерновопідзолисті різною мірою поверхневого оглеєння середньосуглинкові та дернові опідзолені оглеєні ґрунти. У верхів’ях Дністра, як відомо, є Великі Дністровські болота з наявністю потужних торфових відкладів. Вони займають всю заплаву від с. Малої Біляви Самбірського району і майже до м. Миколаєва Львівської області. Ширина боліт - 7 км, довжина – понад 40 км, загальна площа – близько 12 тис. га. Це найпотужніше і найглибше торфове болото Передкарпаття (глибина торфового покладу – до 8 м на заході і до 6 м на сході). Висока еколого-гідрологічна і повеневорегулююча роль цих великих боліт незаперечна. На жаль, утворення кар’єрів внаслідок інтенсивного видобування торфу траншейним способом та екологічно необґрунтовані осушувальні меліорації (1964–1990 роки) негативно вплинули на водорегулюючі природні функції ґрунто-підґрунтя терасових рівнин Дністра. Тому ренатуралізація і меліоративне відновлення екологічних, зокрема гідрологічної, функцій торфових боліт у верхів’ї Дністра – одна з першочергових завдань протипаводкових заходів. За даними метеостанції Коломиї в середньому за липень 2008 р. випало 313,5 мм атмосферних опадів, у тому числі тільки за чотири доби третьої декади (24–27 липня) - 182,1 мм опадів, що в майже у 3 рази перевищило середньомісячну норму. Пік повені припав саме на 27–28 липня. Кількість опадів, що випала до пікової дати, була достатньою, щоб перенаситити ґрунтовий покрив і підґрунтя водою до повної вологоємності. Утворився ідеальний водоупор для наступних атмосферних водних мас, що й було головною причиною небаченої ще тут повені, а також тимчасового, але масштабного затоп3

лення й підтоплення земель. Порівняно з останньою великою повінню 1969 р. вода в руслі Пруту піднялася у районі Снятинського мосту на 1,8 м вище (9,2 і 7,4 м від меженного рівня водної поверхні річки Пруту). Беручи до уваги сучасний характер змін клімату в бік посилення контрастності (періоди тривалих злив змінюються періодами тривалої спекотності) у майбутньому слід очікувати дедалі зростаючих екологічних катаклізмів та катастроф. Є велика ймовірність виникнення карпатських повеней ще більш загрозливої руйнівної сили, якщо їм не протистоятиме екологічно виважена людська діяльність. Тут припустимий висновок, що перевищення зазначеного повеневого рівня 2008 р. над рівнем, що був під час повені 1969 р., є наслідком сучасної екозлочинної діяльності людини (суцільне вирубування лісів, контрасти у насиченості атмосферної зони Карпатських гір і Прикарпатських територій парниковими газами, відсутність належного контролю й догляду за екосистемами, зокрема за станом земельних угідь, функціонуванням гідромеліоративних споруд і систем, тощо). Післяповеневий стан ґрунтового покриву на тимчасово затоплених та прилеглих до них територіях обстежувався шляхом прокладання низки маршрутів, що проходили поперечно заплави і надзаплавних терас річки Пруту, а також уздовж русел малих річок, що перетинають правобережну заплавну і різного рівня надзаплавні тераси річки Пруту. В цілому виявлено, що значних збитків ґрунтовий покрив зазнав у місцях звивистих руслових берегів внаслідок їх обривів і повної руйнації земельних ділянок з бідною злаковорізнотравною рослинністю і зрідженим травостоєм. Уздовж новоутвореного руслового берега в деяких місцях нагромаджено наноси крупного гравію, який з віддаленням від русла дрібнішає, його змінюють піщані та крупнопилуваті відклади. Відклади свіжого мулу в різних місцях річкових терас коливаються в межах від 0,5 до 16 см і більше. Намулення ґрунтів приурочене, як правило, до віддаленіших від русла річки Пруту земельних ділянок – до 150– 280 м. На маршруті, що проходив уздовж р. Лючки (права притока Пруту), яка перетинає заплаву і надзаплавні тераси річки Пруту, виявлено інтенсивне замулювання осушувальних водовідвідних каналів, що обросли чагарником, а також земельні ділянки, вкриті рослинністю і заростями чагарнику. Загалом встановлено таку закономірність: процеси лінійної ерозії та замулювання ґрунтового покриву під час повені залежали від наявності природних і штучних перепон на різних терасових рівнях річки Пруту, які стримували швидкість потоку, від віддаленості русла, від характеру водних течій (ламінарний, турбулентний тощо), від рослинного покриву, стану ґрунтової поверхні, величини мутності водних потоків, гіпсометричного рівня тимчасово затоплених територій. У зоні затоплення і залпових зливових дощів сильно поширились явища зсувів та обривів на правобережних скульптурних височинах, що простягаються над широкою долиною річки Пруту від м. Коломиї і далі за м. Чернівці. Абсолютні позначки цих височин на маршрутах обстежень коливаються від 280 до 340 м (виміри власні за допомогою GPS). Причина зсувів – максимальне насичення водою ґрунто-підгрунтя, яке на точках дослід4

ження представлено однорідними, ерозійно піддатливими лесовидними суглинками, а також вчасно недоглянута зсувно-захисна структура лісочагарниково-трав’яного покриву, функція якого – не допустити цих руйнівних явищ. Експедиція обстежила також рослинно-ґрунтовий покрив дамби, побудованої після великої повені 1969 р. на підвищеному рівні заплавної долини Пруту для захисту с. Завалля Снятинського району від затоплення. Слід підкреслити, що свою функцію ця дамба виконала, і населення с. Завалля не постраждало, в той час як поряд розташоване (на приблизно однакових гіпсометричних рівнях) с. Запруття майже повністю було затоплене, так само як і с. Прутівка, де немає захисних дамб. Внаслідок залпового паводка і тимчасового затоплення відбулися зміни в показниках родючості ґрунтів. Здебільшого привнесені й відкладені на поверхню ґрунтів мулисті наноси за рівнем родючості виявилися близькими до похованих ними же ґрунтів. Проте має місце процес намивання низькородючого дрібнозему. Дуже важливо прискорити включення намулку в заплавний ґрунтогенез шляхом обережного перемішування його з верхнім генетичним горизонтом допаводкових ґрунтів та створення високопродуктивного травостою. Менш родючими є наноси супіску й піску. Істотно погіршують агромеліоративний стан ґрунтів наноси крупного і середнього галечника (помісцевому – шутер). Проте земельні ділянки з наносами галечника й піску виявлено на невеликих площах – переважно у прирусловій частині заплав, що заняті низькопродуктивними пасовищами. Під час обстежень були виявлені окремі ділянки заплав з повним вириванням слаборозвиненого дернового ґрунту на малопродуктивному пасовищі заплави річки Пруту. Внаслідок цього на поверхню вийшов оголений від рослинності алювіальний пісок. Серед інших негативних змін, що позначились на родючості ґрунтів, є погіршення біологічного «здоров’я» ґрунту. Цей процес поглиблюється тоді, коли ґрунт залишається без рослин внаслідок замулення. Зокрема це стосується зменшення популяції мікоризних грибів, які є ланкою циклу живильних речовин. Поряд з цим виникають несприятливі хімічні та фізичні зміни у ґрунті. Більшість хімічних змін пов’язана з тимчасовим зменшенням окислення і відновними умовами. Значно погіршились такі фізико-хімічні властивості ґрунтів, як стабільність агрегатів, структура ґрунту, рН та ін., що особливо характерні для ґрунтів оглеєних і тонкої гранулометрії. Оголені поля на кінець сезону мають бути засіяними. Рекомендовано також уважно слідкувати в подальші сезони за станом поживних речовин, особливо за азотним та фосфатним рівнями для вчасного коректування дефіцитів, що виникли. Аналізи показали, що за час затоплення різко зменшився азотний фонд ґрунтів через явища денітрифікації і вимивання, які можуть тривати в післяповеневий період. Має місце значне накопичення в замуленому ґрунті рухомого заліза (до 4 г на 1 кг ґрунту), яке в післяпаводковий період переводить фосфати в недоступні рослинам залізоокисні сполуки. Важливо запроектувати на оглеєних, водослабопроникних ґрунтах підвищених терасових рівнів 5

регульований закритий дренаж, який істотно зменшуватиме ризики для вирощування на перезволожених землях цінних просапних і технічних культур. Недопустимо розорювати перший, другий і, частково, навіть третій терасові рівні Пруту та його приток. На добре водопроникних ґрунтах слід прокладати неглибокі водопропускні канали або водно-трав’яні шляхи за існуючою природною дренажною системою, що полегшує сходження води із затопленого поля. Слід зазначити, що в обстежених нами затоплених ґрунтах підвищився рівень рН (відбулось сильне підлуговування). Цей процес є наслідком незворотної біохімічною реакції. Тому, визначаючи форми мінеральних добрив і потреби у хімічній меліорації, слід базуватись на нових даних агрохімічного обстеження, рекомендаціях з урахуванням зміни рН ґрунтового розчину та кислотно-основної буферної здатності ґрунту. Треба звернути увагу на істотне зростання вмісту і тиску СО2 у кореневмісному шарі затоплених і підтоплених ґрунтів, яке можуть витримати лише болотні рослини, а також розвиток глейових процесів і накопичення закисних, отруйних для культурних рослин, сполук марганцю, заліза, азоту та інших елементів перемінної валентності. За наявності легкорозчинної органіки швидко розвивається анаеробний мікробоценоз, що інтенсифікує глейові процеси і втрати урожаю. Під час повеней утворюються потужні водні потоки, які повністю руйнують береги русел річок і зносять ґрунто-підґрунтовий покрив прибережних земельних ділянок. Внаслідок цих процесів русла річок розширюються і поглиблюються. Сумарно по двох районах внаслідок обриву берегів зруйновано 23,2 га (16,8 га – у Коломиївському і 6,4 га – у Снятинському районах). Тому укріплення берегів і відрегулювання русел річок відіграє важливу роль у збереженні ґрунтових ресурсів. При цьому слід враховувати, що на душу населення у цих регіонах припадає земельної площі сільськогосподарського призначення у 4–8 разів менше порівняно з центральними, східними і південними регіонами України. Екологічно безпечне й ефективне використання земель у зонах тимчасових затоплень передбачає впровадження оптимальної системи землекористування в цих регіонах. Специфіка природних умов у зонах тимчасових затоплень вимагає особливого підходу до формування систем землекористування, які мають бути спрямовані на забезпечення високого протиерозійного ефекту. При цьому зростає роль гідротехнічних та лісомеліоративних заходів з охорони ґрунтів від ерозії, затоплення й підтоплення як найефективніших у комплексі природоохоронних заходів цього регіону. Заходи ці дуже дорогі, проте вони є й найбільш екостабілізуючими і реалізуються в черговій значимості стратегічних завдань з охорони природи. Науково і проектно обґрунтовані заходи, що адаптовані до природної специфіки Карпатського регіону, на тлі загальної екологічної культури, зможуть гарантувати зменшення шкодочинності та збитків від паводкових стихій і забезпечити сталий соціальний розвиток Карпатських і Прикарпатських регіонів.

6

УДК 624.131:551.3 ТЕХНОГЕННЕ ПІДТОПЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ М. ЛЬВОВА І ЙОГО ЕКОЛОГІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ Волошин П. К. кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету ім. Івана Франка Прогресуючі масштаби розвитку підтоплення урбанізованих територій, які спостерігаються останніми десятиліттями, поступово перетворили його з процесу місцевого й регіонального значення у найгострішу й актуальну загальнонаціональну проблему. До числа міст, де підтоплення завдає чималих екологічних та соціально-економічних збитків, належить і Львів. Цей процес без перебільшення можна віднести до найпоширеніших на території міста. Проведені дослідження показали, що він розвивається практично в усіх адміністративних районах Львова і охоплює територію понад 50 км2. Особливості, масштаби прояву процесу та його інтенсивність істотно залежать від природних умов території, характеру, інтенсивності і тривалості антропогенного впливу на підземну гідросферу. Найбільші за площею ареали техногенного підтоплення приурочені головним чином до Львівського плато, яке характеризується максимально сприятливими природними умовами для його розвитку. У межах плато до глибини 6–10 м залягає товща слабофільтруючих, деградованих лесовидних суглинків з двома шарами викопних ґрунтів, майже повсюдно підстелених глинами верхнього баденію. Незначна дренованість території, фільтраційна анізотропія лесів, поширення блюдцеподібних западин та карстових лійок в умовах надмірного зволоження сприяли досить високому (3–6 м) природному заляганню ґрунтових вод. Містобудівельне освоєння цієї території, яке розпочалося у 70-х роках минулого століття, призвело до істотних змін умов поверхневого стоку та порушення природного водного балансу території. Результатом цього став розвиток процесів техногенного підтоплення. Внаслідок неконтрольованого підняття рівнів ґрунтових вод істотно погіршилися санітарно-гігієнічні умови експлуатації підвальних приміщень у житлових будинках, виникли проблеми щодо використання технологічних установок промислових підприємств. Порушення природної гідродинамічної рівноваги, зумовлені процесами підтоплення, створили реальну загрозу перетікання агресивних вод четвертинного горизонту у гіпсовий масив і активізації сульфатного карсту на цій території.

7

Істотне погіршення екологічної ситуації спостерігається також на забудованих схилах Львівського плато. Внаслідок формування техногенного водоносного горизонту і перезволоження лесових ґрунтів виникають антропогенно зумовлені зсуви. У піщаних ґрунтах розвиваються процеси механічної суфозії, які істотно знижують стійкість схилів. У межах цього геоморфологічного району підтоплено значну кількість житлових будинків та промислових об’єктів. Серед них Львівський керамічний завод, Лівівміськбуд, Львівобленерго, обласна дитяча лікарня та ін. Розвиток процесів підтоплення зафіксовано також у межах історичної забудови Львова, занесеної до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут вони проявляються у вигляді значної кількості ізольованих куполів техногенних вод, розташованих на схилах полтвинської улоговини, де природних вод немає, та суцільного водоносного горизонту, приуроченого до заплавної тераси річки Полтви. Сумарна площа підтоплених ділянок у цьому районі міста досягає 47 га, що становить 23,4 % його загальної площі. Глибина залягання техногенного водоносного горизонту коливається від 1,2–2,0 до 3,5–4,5 м. Його потужність, як правило, невелика, пересічно вона не перевищує 1,5–2,0 м і лише в деяких місцях досягає 3,5 м. Води техногенного водоносного горизонту характеризуються значним ступенем антропогенного метаморфізму. Їх мінералізація на деяких ділянках становить 5–8 і навіть 13,6 г/л [1]. Значні масштаби підтоплення спостерігаються також на височині Розточчя у Північному планувальному районі міста. Тут ґрунтових вод до містобудівельного освоєння не було. Нині на багатьох ділянках (вулиці Гетьмана Мазепи, Пилипа Орлика та ін.) сформувався техногенний водоносний горизонт, рівень якого в деяких місцях знаходиться на глибині 0,5–1,0 м. Формування техногенного водоносного горизонту у цьому районі спричинене перш за все близьким від поверхні (3–5 м) заляганням водотривких шарів та масовим витіканням води з інженерних мереж. Незважаючи на широкий спектр негативних екологічних наслідків розвитку процесів техногенного підтоплення території м. Львова, їх відносять до найменш вивчених. Вкрай важливою й актуальною проблемою, що потребує нагального розв’язання, є створення системи моніторингу підтоплених і потенційно підтоплюваних територій, яка має стати інформаційною базою для прогнозування підтоплення та розроблення науково обґрунтованих заходів з ліквідації його наслідків. Традиційно розвиток процесів підтоплення пов’язують з надмірним витіканням води з водоносних мереж, і це давно є доконаним фактом. Але при цьому важливо знати, що є головною причиною такого витікання. На основі спеціальних досліджень, які проводили у центральній частині Львова, було проаналізовано аварійні ситуації, що відбулися за останні 8 років. Встановлено, що за цей проміжок часу на території площею близько 2 км2 сталося 794 аварії. При нанесенні їх на карту виявилося, що часто їх фіксують в одних і тих самих місцях. Це дало можливість пов’язувати повто8

рення аварій з поганим виконанням ремонтних робіт. Але накладання місць виникнення аварійних ситуацій на карту вертикальних деформацій земної поверхні показало, що більшість з них відбувається на ділянках інтенсивного осідання земної поверхні, зумовленого нерівномірним ущільненням ґрунтів культурного шару. Отримані дані дають підставу стверджувати, що аварійність водоносних мереж у центрі Львова великою мірою пов’язана не лише з їх надмірною зношеністю, а й з нерівномірним осіданням земної поверхні. У зв’язку з істотним загостренням екологічної та соціальноекономічної ситуації у центральній частині Львова, занесеної до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у 2001 р. було створено спеціальний моніторинговий полігон для спостереження за гідрохімічним та гідродинамічним режимом підземних вод. Інформаційну базу моніторингу становить спеціальна мережа пунктів спостереження, яка включає 16 точок комплексного дослідження. Кожна точка включає по 2 свердловини. Одну з них закладено в четвертинний (техногенний), другу – у верхньокрейдовий водоносні горизонти. Біля частини свердловин влаштовано точки стаціонарних радіоізотопних досліджень. Моніторингові свердловини розміщені у вигляді трьох поперечників, орієнтованих перпендикулярно до долини річки Полтви. Обґрунтування кількості пунктів спостереження та їх просторового положення здійснювалося з урахуванням широкого спектра таких режимоформуючих чинників локального рівня, як рельєф, геологічна будова, гідрогеологічні умови, характер і ступінь техногенного навантаження. Польові режимні спостереження включали вимірювання глибини залягання вод, їхньої температури, вологості й щільності ґрунтів зони аерації та відбір проб на лабораторні дослідження. Перед відбиранням проб проводили короткочасне відкачування води із свердловин. Глибину залягання вод вимірювали один раз на місяць, хімічний склад вод та вологість ґрунтів зони аерації вивчали один раз на квартал. У відібраних пробах визначали вміст основних іонів (макроелементів), мікроелементів, нафтопродуктів, фенолів, кислотно-лужну рівновагу, загальну мінералізацію, загальну й карбонатну жорсткість, агресивності до матеріалу будівельних конструкцій. Історична частина міста розташована у межах Львівської улоговини, яка являє собою глибоко врізану долину річки Полтви та її допливів. Загальна площа досліджуваної ділянки становить близько 2 км2. У гідрогеологічній будові беруть участь три водоносні горизонти: техногенних, четвертинних і верхньокрейдових відкладів. Четвертинний водоносний горизонт поширений локально. Він простежується лише у межах днища улоговини (заплави річки Полтви). На її схилах води повністю задреновано. Техногенний водоносний горизонт трапляється спорадично у вигляді окремих куполів. Верхньокрейдовий горизонт поширений на всій території. Він приурочений до тріщинуватих мергелів верхньої крейди. Від четвертинних вод відокремлений товщею мергелистих глин потужністю від 0,7 до 12,0 м. Глибина його залягання змінюється від 3–6 до 20 м. Величина напору горизонту коливається залежно 9

від положення у рельєфі від 0 до 10,3 м, пересічно становить 2–4 м. Живлення його мішане: атмосферне та за рахунок часткового перетікання вод четвертинного і техногенного водоносних горизонтів. Характерною особливістю антропогенного навантаження у цій частині міста є докорінна зміна всього природного комплексу: рельєфу, гідрографічної мережі, ґрунтово-рослинного покриву, мікроклімату, а також високий рівень техногенного покриття поверхні. Сумарна площа ділянок під будівлями, вуличним покриттям, замощеними дворами, спортивними майданчиками тощо досягає 81,5 %, а відкритий простір (парки, сквери, бульвари) становлять 18,5 %. Найвищий ступінь антропогенного покриття земної поверхні спостерігається у межах історичного ядра міста, тут він досягає 90 % . На цій території поверхневий стік дощових і талих вод майже повністю поглинає каналізація, а природна поверхня знаходиться під техногенним покривом, який сприяє конденсації вологи. Мінімальний антропогенний покрив зафіксовано в парку ім. Івана Франка, на схилах гори Цитадель, бульварі по проспекту Свободи, сквері на Губернаторських валах (вулиця Підвальна). Важливим компонентом антропогенного навантаження є водоносні мережі. Сумарна довжина лише магістральних каналізаційних колекторів досягає тут 20,5 км, а водогонів − 57 км. Русла річки Полтви та її допливів (річка Біла, потік Ортиш), які були природними дренами, повністю каналізовані. Моніторингові спостереження, проведені протягом 2001–2007 років свідчать про наявність складної просторово-часової динаміки рівнів. У сфері впливу полтвинського каналізаційного колектора підняття рівнів у багаторічному розрізі практично не спостерігається. Натомість у багатьох свердловинах, віддалених від нього, добре виражена тенденція їх підняття. Швидкість підняття рівнів по окремих свердловинах коливається від 1–3 до 13 см/рік. Найбільше її значення зафіксовано у районі вулиці Ковжуна. Для цієї ділянки характерна також найвища швидкість осідання земної поверхні, яка досягає тут 1 см за рік [2], це призводить до прискореного руйнування водоносних мереж та витрат великих об’ємів води. Розвиток процесів підтоплення на території Львова істотно впливає на екологічні та соціально-економічні умови проживання населення і потребує розроблення комплексу заходів щодо запобігання їх та ліквідації негативних наслідків. Література: 1. Волошин П. К., Наконечний М. В., Ільченко А. В. Екологічний стан вод підземної гідросфери історичної забудови Львова // Геоінформатика. – 2003. – № 2. − С. 93–98.

2. Волошин П. К. Природно-антропогенні деформації земної поверхні урбанізованих територій як показник геодинамічного ризику // Геодезія, картографія і аерофотознімання. – Львів, 2002. – С. 14–20.

10

УДК 502.35:631.6:504 ДО ПИТАННЯ НАУКОВИХ, НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ТА МОРАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПРОБЛЕМ БОРОТЬБИ З ПОСТІЙНО ПРОГРЕСУЮЧИМИ ПРОЦЕСАМИ РЕГІОНАЛЬНОГО ПІДТОПЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЗРОШЕННЯ В ХЕРСОНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Романенко Г. М. кандидат хімічних наук, голова центру Науково-виробничого госпрозрахункового кооперативного центру «Ферропор» Зміни гідрогеологічної ситуації на великих площах Херсонщини, в тому числі і у більшості великих міст, спричинений впливом «тиску рукотворних водойм» та швидкими і постійно прогресуючими процесами регіонального підтоплення, дедалі частіше стають причинами за найменших «поводів» – гідрометеорологічних проявів дещо більшого рівня, ніж середні, виникнення надзвичайних ситуацій з досить великими економічними та матеріальними (не кажучи вже про моральні) збитками та витратами. Критичні прояви масштабного підтоплення й затоплення у Херсонській області у 1998 та 2004 рр. змусили місцеву та державну владу максимально активно займатися проблемами боротьби з цими явищами, про проблему знали на всіх можливих рівнях. Так, розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 22 жовтня 2004 р. № 1204 «Про науково-методичне забезпечення рішень та організаційно-фінансову підтримку інженерно-технічних заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків підтоплення в області» було створено робочу групу з провідних фахівців-екологів області, в результаті діяльності якої вже в січні 2005 р. було проведено обговорення проблеми регіонального підтоплення в області на рівні Мінприроди України, і відповідно до рішень наради наказом директора Інституту проблем національної безпеки при РНБОУ В. Горбуліна від 16 травня 2005 р. при Вченій раді інституту було створено експертну групу з питань запобігання та ліквідації небезпечних наслідків підтоплення земель. У червні того ж року на Херсонщині було проведено науковопрактичну конференцію «Підтоплення – 2005», за результатами напрацьованих матеріалів якої були направлені науково обґрунтовані рекомендації та пропозиції до Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У листопаді того ж року в Херсоні відбулася спільна колегія облдержадміністрації та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, і знову головна проблема – підтоплення. Був виданий ще один вагомий документ – розпорядження голови Херсонської облдержадміністрації «Про орга11

нізацію виконання спільного рішення колегій Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 17 листопада 2005 р. № 1272 та облдержадміністрації «Про шляхи подолання підтоплення населених пунктів та сільськогосподарських угідь у Херсонській області» від 1 листопада 2005 р. Не стоїть осторонь проблеми і держава – розпорядженням КМУ «Про виділення коштів для проведення невідкладних заходів з ліквідації наслідків підтоплення в Херсонській області» від 28 березня 2005 року № 66-р започатковується практична боротьба з певними причинами та наслідками підтоплень 2004 р., держава виділяє досить значні кошти. Здавалося, можна сподіватись на серйозність підходів та на обґрунтовану послідовність дій місцевої влади щодо подолання проблеми прогресуючих проявів регіонального підтоплення. Але, вже з травня 2005 р. Херсонська облдержадміністрація практично самоусувається від вирішення проблеми регіонального підтоплення, доручає її вирішення установам, які апріорі мають абсолютно протилежні завдання та інтереси, і з того часу не володіє (і не бажає володіти та визнавати) реальною інформацією щодо стану проблеми в районах, не має належних установ, які б відслідковували та аналізували розвиток цих негативних явищ, координували відповідні дії і заходи на місцевому рівні. Як наслідок, здійснюючи показове виконання вищезазначеного розпорядження КМУ від 28 березня 2005 р. № 66-р, з 22 проектів створення та відновлення систем захисту населених пунктів в області попередньо Херсонська обласна служба «Укрінвестекспертиза» погодила та дозволила до реалізації лише 3!, але проекти реалізовувались. Вже навесні 2006 р. у ряді тих населених пунктів, де виконувались вищезазначені роботи, прояви підтоплення знову завдали населенню великої шкоди. Так у Великоолександрівському районі у двох населених пунктах було підтоплено 21 житловий будинок і 59 садиб! Аналогічна ситуація склалась і навесні 2008 р.! Ось витяг з офіційного повідомлення Головного управління МНС у Херсонській області: «... 31 березня – 8 квітня 2008 р. в результаті „значних опадів” піднявся рівень ґрунтових вод на території та на прилеглих землях біля с. Білої Криниці Великоолександрівського району, що призвело до затоплення житлових будинків та присадибних ділянок. Загальна площа надзвичайної ситуації – більше 100 га, затоплено 308! житлових будинків, 354! присадибні ділянки. Сума збитків офіційно не оприлюднена». На цьому «активність» місцевої влади щодо розв’язання проблеми боротьби з проявами підтоплення не закінчується. За дорученням Херсонської облдержадміністрації Інститут гідротехніки і меліорації Держводгоспу України кошти області (296 тис. грн) розробляє Схему комплексного захисту сільськогосподарських угідь та населених пунктів Херсонської області від підтоплення ґрунтовими водами і затоплення поверхневими водами, вартість заходів якої становить 946,935 млн грн. Але Схема не одержує позитивної оцінки комплексної державної експертизи і за поданням Мінприроди України рішенням віце-прем’єр-міністра України знімається з розгляду.

12

Здавалося, влада мала б адекватно зреагувати на такі рішення, але нічого іншого, як затвердити Схему будь-якими методами (відповідне рішення приймається навіть на парламентських слуханнях у лютому 2006 р., де ухвалюється Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань „Актуальні проблеми зрошення, підтоплення та повеней в Україні”») не пропонує і вона з’являється без будь-яких доопрацювань та виправлення зауважень у проекті Стратегії економічного та соціального розвитку області до 2015 р.! Не важко зрозуміти мотиви таких рішень. Так, у Постанові Верховної Ради за підсумками зазначених слухань у констатуючій частині, що складається з майже трьох сторінок, проблемі підтоплення присвячено три абзаци (півсторінки), де негативний вплив зрошення зводиться до його неконтрольованого застосування на присадибних ділянках…. Жодного слова не сказано про те, що втрати води з магістрального Північно-Кримського каналу лише на території Херсонщини становлять до 30 % від водоподачі з Каховського водосховища! Аналогічна ситуація і з Каховською зрошувальною системою. А це у сотні і тисячі разів більше від об’ємів води, яку використовують для поливання на присадибних ділянках. Замовчування зв’язку реалізованих у радянські часи «грандіозних перетворень» (створення Дніпровського каскаду, розвиток меліорації тощо) із сучасними масштабами підтоплення та його згубними наслідками провокує лише виділення з бюджету додаткових коштів на відновлення та розширення зрошення. В аргументаціях немає аналізу еколого-економічних перспектив, потенційних втрат на реконструкцію зрошуваних масивів, реальних показників зниження родючості зрошуваних земель, падіння врожайності сільськогосподарської продукції, її якості, зростання собівартості. Не враховано, що поверхневі й підземні водні ресурси в умовах регіонального підтоплення втрачають екологічну якість, а ґрунт – свою родючість внаслідок осолонцювання та засолення. За офіційними даними, у Херсонській області лише гіпсуванню підлягають понад 1 млн. га земель сільськогосподарського призначення. Мимоволі виникає запитання: з якою метою вимагають державні кошти, якщо ніхто не гарантує у майбутньому підвищення ефективності водоносподарської діяльності? Адже реалізація таких планів без наукового підходу до вивчення доцільних масштабів зрошення, його впливу на виснаження та засоленість ґрунтів, підвищення ризику надзвичайних ситуацій може мати для землі та всіх нас просто катастрофічні наслідки Частину відповіді знаходимо безпосередньо в рекомендаційній частині Постанови Верховної Ради: «2. Кабінету Міністрів України: 3) розробити та затвердити Державну програму комплексного захисту сільськогосподарських угідь та населених пунктів Херсонської області від затоплення поверхневими та підтоплення ґрунтовими водами на період 2007–2015 років і передбачити фінансування її з Державного бюджету Украї13

ни». А зазначена Державна програма має базуватись на Схемі комплексного захисту сільськогосподарських угідь та населених пунктів Херсонської області від затоплення поверхневими та підтоплення ґрунтовими водами, яку розробив Інститут гідротехніки і меліорації УААН на замовлення Херсонської облдержадміністрації та Херсонського облмеліоводгоспу за підтримки Держводгоспу України. На основі експертної оцінки матеріалів зазначеної Схеми, виконаної Херсонською обласною службою «Укрінвестекспертизи» встановлено низку хибних позицій і рішень. Ось лише деякі з них: 1. Диференціація території Херсонської області за умовами та основними чинниками розвитку процесів затоплення і підтоплення виконана, на жаль, лише на основі даних Каховської гідромеліоративної станції, яка контролює лише близько 20–25 % території області і практично не має системи спостережних свердловин у правобережних північних районах, а також має обмежені площі контролю у лівобережній частині області. Крім того, значна кількість спостережених свердловин ліквідована або в результаті значного терміну неналежної експлуатації закольматована чи знаходиться в неробочому стані, і тому навіть на площах спостереження (20–25 %) далеко не всі свердловини дають реальні значення рівнів ґрунтових вод і тому представлена ситуація не завжди відповідає дійсності. Не маючи реальних значень рівнів ґрунтових вод у цілому по області та певних територіях окремо неможливо визначити необхідні заходи та дії для захисту територій і населених пунктів, тим більше не визначивши істинних причин підтоплення та їхніх складових у формуванні негативних процесів. Тому представлені матеріали не дають уявлення про реальний гідрогеологічний стан території області. Так, зокрема: – відповідно до офіційної інформації держуправління екоресурсів у Херсонській області площі постійного підтоплення становлять 7388 км2, або 26 % території області, що реально менше останніх фактичних показників, але в матеріалах Схеми і ці дані значно занижено. У представленому картографічному матеріалі (карти глибин залягання ґрунтових вод № 4 та 5 станом на 1998 та 2005 роки) показники практично абсолютно однакові, що є неможливим і свідчить про фальсифікацію існуючої ситуації; – переліки чинників розвитку процесів підтоплення і затоплення по виділених територіям є примітивізованими і неконкретизованими. Не названі такі техногенні чинники, як підняття рівнів води у Дніпровському каскаді водосховищ, зокрема Каховському водосховищі, вплив (як у якісних, так і у кількісних показниках) втрат води з Північно-Кримського магістрального каналу, Краснознам’янської зрошувальної системи, Інгулецької зрошувальної системи; вплив техногенних високонапірних водонакопичувачів та шламонакопичувачів Криворізького промислового комплексу; вплив водосховища Зеленодольської ГРЕС; вплив штучних ставків-риборозплідників на незахищених територіях (Козачелагерна арена, Голопристанський район тощо); вплив великої кількості штучних ставків на висотах північніше Херсонської 14

області у Миколаївській, Кіровоградській та Дніпропетровській областях та інші.

2. Позиція щодо розробки схеми комплексного захисту територій Херсонської області від процесів шкідливої дії вод у запропонованому проекті також не відображена у належному обсязі. Наприклад, абсолютно не відображені втрати від деградації земель сільськогосподарського призначення, а отже і зниження їхньої продуктивності, що є наслідком нераціонального водокористування та в певних випадках (Інгулецька зрошувальна система) інтенсивного засолення земель водами зрошення з великим вмістом солей (з перевищенням нормативів до 3–4 разів).

3. Комплексність розробленої Схеми не відображає також і проблеми урбанізації територій, необхідність урахування фактора розміщення на підтоплюваних територіях як об’єктів підвищеної небезпеки, з одного боку, так і об’єктів природоохоронного та природно-заповідного характеру – з другого, а також необхідність узгодження Схеми з існуючою мережею техногенних перешкод природному водостоку (дороги, канали, дамби тощо) та генеральною схемою розвитку інфраструктури життєзабезпечення як на рівні області, так і з урахуванням взаємовпливу таких інфраструктур на прилеглих територіях Миколаївської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Попри критичність ситуації, попри необхідність перегляду принципових підходів до Стратегії економічного та соціального розвитку області до 2015 р., яка перш за все має базуватись на реаліях соціально-екологічного стану області, влада продовжує реалізовувати антиекологічну політику, і прикладом такої реалізації може бути один з останніх документів – розпорядження голови Херсонської облдержадміністрації «Про утворення науковоаналітичних робочих груп підготовки матеріалів за стратегічними пріоритетами розвитку області до 2015 року», від 17 жовтня 2008 р. № 1374 яким робочій групі «Захист територій від підтоплення» поставлено завдання: вже до 22 жовтня 2008 р. завершити роботу з обговорення проекту Стратегії економічного та соціального розвитку області до 2015 р. з обов’язковим оформленням погодження з кожним членом групи. А в цій групі немає жодного фахівця з цієї проблеми... Проте у Стратегії окремим розділом (і з надією знову ж таки одержати великі бюджетні кошти) пропонується «відновити обсяги зрошуваних земель» як гарантії «нарощування виробництва в агропромисловому секторі». Знайти наукові (не кажучи вже про моральні) обґрунтування таким рішенням важко, але влада ігнорує реальні показники процесів прогресуючого регіонального підтоплення, які активно впливають на економічні показники сфери агропромислового виробництва, знижують безпеку життєдіяльності населення області, ведуть область до межі, після якої вже буде неможливо щось змінити на краще.

15

УДК 502.52+502.58; 556.166 (477.87) СТИХІЙНІ ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНІ ЯВИЩА НА ЗАКАРПАТТІ – РИЗИК СТАБІЛЬНОСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ Попович І. С. старший викладач кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Ужгородського національного університету Закарпаття – це мальовничий край, який має унікальне геополітичне та географічне розташування, своєрідний природно-господарський регіон України, ландшафти якого виконують різноманітні соціально-економічні функції – середовищеутворюючі і ресурсовідтворювальні, природоохоронні та інші. Тому збереження навколишнього природного середовища на Закарпатті та забезпечення сталого (збалансованого) розвитку, тобто такого, який би задовольняв сучасні потреби і не ставив під загрозу можливості реалізації потреб нащадків, – питання особливо важливого значення, оскільки катастрофічно активізувались такі негативні стихійні явища, як паводки, селі, зсуви, снігопади, снігові лавини, вітровали та інші. Сучасна екологічна ситуація в Українських Карпатах визначається природними властивостями їхніх ландшафтів, з одного боку, та характером господарської діяльності – з другого, і невідповідність одна одній призводять до порушення екологічної рівноваги в регіоні. Оскільки екологічна рівновага – це регульоване розумне співвідношення інтересів суспільства і природи з метою забезпечення відносної сталості природного середовища, то в свою чергу будь-яке відхилення або порушення рівноваги у природі – результат нераціональної антропогенної діяльності. Так, виходячи з визначення ноосфери В. І. Вернадським, нинішні катастрофічні екологічні явища у Карпатах (повені, селі, зсуви, вітровали, епіфітотії, інвазії шкідників) – це спадок розумової (хоч часто нерозумної) діяльності людини. Тому немає сумніву, що способи захисту й подальшого порятунку може запропонувати лише науковий розум і виробничий досвід, але, на жаль, практика показує, що навіть цього буває недостатньо. Стихійні гідрометеорологічні явища – це атмосферні явища, що, поєднуючись з гідрологічними явищами і процесами, своїми кількісними значеннями, інтенсивністю та районами поширення завдають значних збитків галузям економіки. Для Українських Карпат, зокрема Закарпаття, найхарактерніші сильні дощі, що спричинюють зливові потоки, а також град, сильні вітри, тумани, ожеледно-паморозеві утворення, сильні снігопади, хуртовини. Стихійні гідрометеорологічні явища несуть у собі руйнівний характер, заважають повноцінній роботі виробництва, завдають збитків різним видам гос16

подарської діяльності, призводять до людських втрат та порушення екологічної рівноваги (табл.) Таблиця – Характеристика деяких стихійних гідрометеорологічних явищ Закарпаття За яких умов Небезпека стихійного Додаткова Явище вважається явища інформація стихійним Туман Зменшення відс- Тумани заважають нормальблизько тані горизонталь- ній роботі всіх видів транс100 днів з ної видимості до порту туманом 50–100 м і менше щороку Снігопад 20 мм опадів і При сильних снігопадах утру- 64 см снігу більше за 12 год. днюється робота автомобільза 20 год., і менше ного і залізничного транспор19–20 ту, обриваються проводи та листопада лінії зв’язку и ЛЕП, пошко1971 р., джуються крони дерев, затриМіжгір’я муються роботи на будівельних об’єктах та у комунальному господарстві. Снігопади сприяють підняттю рівня води в річках та водосховищах, а також ґрунтових вод Град При досягненні Градини діаметром 30 мм максимадіаметра градин і більше можуть зовсім знильний діа20 мм щити посіви, пошкодити дахи метр грабудівель, розбити скло в будин – динках, побити домашню 80 мм, птицю та дрібну худобу 25 червня 1969 р., Ужгород Ожеледь Діаметром відкПід дією ожеледиці ламають- 20–50 %-ва ладення 20мм і ся дерева, обриваються лінії ймовірбільше на проводі електропередач, паралізується ність стандартного рух транспорту на дорогах (1 раз за ожеледного 2–5 років) станка

17

Сильний вітер

Снігові лавини

Сильний дощ

З максимальною швидкістю 25м/с і більше

Сильний вітер спричинює в горах вітровали лісу, при цьому пошкоджуються цінні породи дерев. Взимку сильний вітер, що супроводжується випадінням снігу, зумовлює снігові наноси й лавини. Вітер з максимальною швидкістю 25 м/с і більше відносять до стихійного метеорологічного явища, яке завдає матеріальних збитків економіці Лавина становить загрозу для людей, зносить будівлі, пошкоджує дороги. Попадання в лавину найчастіше призводить до смертельного результату При опадах 50мм Катастрофічні повені й і більше за 12 год. паводки і менше для зливонебезпечних територій

вітровали і хуртовини як негативні наслідки сильного вітру

1998, 2001, 2008 роки

Несприятливі гідрометеорологічні явища, особливо паводки в Карпатах траплялися і в минулі століття, але не такі часті й руйнівні, як в останні роки. Від 1779 р. їх було 26, у тому числі у 19 ст. – 6, у 20 ст. – 17. Здавалося б, що такі явища, як паводок та повінь – це процеси, які людина майже не здатна контролювати. Свідченням тому – повені 1998, 2001 і вже 2008 років на Закарпатті залишилися у пам’яті більшості закарпатців. Страхітливий гуркіт вируючої води, перекинуті нестримним потоком автомобілі, зруйновані будинки, люди, в яких вода забрала все нажите непосильною працею, і як наслідок – 5 тис. повністю зруйнованих будинків та 20 тис. пошкоджених, понищені гідрозахисні споруди, виведені з ладу сотні кілометрів доріг. Надзвичайно велику, а в деяких випадках і вирішальну роль у формуванні повеней, відіграє стан лісів та іншої рослинності, які виконують ґрунтозахисну і водорегулюючу роль. На думку відомого вченого В. І. Комендаря, гірські ліси, особливо криволісся, а також приполонинні ліси – це форпости Карпат, які є приймальником і розподілювачем вологи, що стікає з полонинних пасовищ, а рубки лісу – це ворота для повеней. З такою думкою важко не погодитись. До 1960 р. щороку вирубали 3,2 млн м3 деревини причому застосування екологічно-безпечних технологій лісозаготівлі було недостатнім. Одночасно формувався склад лісових насаджень некорінних (природних) порід, тобто формувалися лісові монокультури, в основному ялини, які не мають достатніх захисних функцій у гірських умовах Закарпаття, не ка18

жучи вже про масову загибель лісових насаджень. Так, у 1990 р. загинуло 69 га лісу, в 1995 р. – 407, 1997 р. – 1054 (в наступному, 1998 р. відбулася катастрофічна повінь, що завдала збитків на суму 810 млн грн.), у 1998 р.– 731, 1999 р. – 490, 2000 р. – 814, 2001 р. – 706 га. Так, звичайно, людина не може запобігти чи повністю контролювати несприятливі природні процеси, але вона здатна мінімізувати їх страшні наслідки, перш за все, заради збереження власного життя. Для цього потрібно дуже мало – керуватися такими поняттями як чесність, відповідальність, благородність упродовж свого життя. Література: 1. Географічна енциклопедія України. – К. : УРЕ, 1990, 1993. – Т. 1–3.

2. Комендар В. І. Причини катастрофічних повеней на Закарпатті в листопаді 1998 р. та заходи по боротьбі з ними // Матеріали міжнар. наук.практ. конф.: Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні (повені, селі, зсуви). Рахів, Закарпатська обл., 21–24 вересня 1999 р. – Рахів : Мінекобезпеки та ін., 1999. – С. 153–156.

3. Логвинов К. Т., Раевский А. А., Айзенберг М. М. Опасные гидрометеорологические явления в Украинских Карпатах. – Л. : Гидрометеоиздат, 1973. – 200 с.

4. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К. : Новий друк, 2003. – 128 с.

5. Санаєв В. Г., Шевчук В. Я. Сталий розвиток і економіка природовідтворення. – К. : Геопринт, 2004. – 214 с.

6. Стихійні метеорологічні явища на території України за останнє двадцятиріччя (1986–2005 рр.) / За ред. В. М. Ліпінського, В. І. Осадчого, В. М. Бабіченко. – К. : Ніка-Центр, 2006. – 312 с.

7. http://ecoleague.colocall.com

19