ЗМІСТ Зміна клімату та екологічна міграція Посудін Ю. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2
Передумови створення комплексного моніторингу глобальних кліматичних змін в системі екологічної безпеки збройних сил України Чеканова І. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Сучасні інструменти екологічної політики Жарова Л. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
9
Багаторічні коливання регіонального клімату території Мезинського національного природного парку Яковенко О. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Проблеми принципу «забруднювач платить» у правовому забезпеченні охорони клімату в Україні Прохоренко К. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Застосування технології озонного очищення відхідних нітрозних газів у виробництві неконцентрованої нітратної кислоти Бараков Р. Ю., Водяник О. В., Ковальська Л. Л., Столяренко Г. С. . . . . 19 Оцінка екологічних параметрів промислового виробництва Гахович Н. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
22
Актуальне екологічне законодавство. Відгук на проект Закону України №4750 «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів» Боровльова К. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
ЗМІНА КЛІМАТУ ТА ЕКОЛОГІЧНА МІГРАЦІЯ Посудін Ю. І., доктор біологічних наук, професор Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ) Клімат − це усереднений стан погоди, який містить у собі такі показники, як середня температура атмосфери Землі та Світового океану, кількість опадів, інтенсивність і періодичність сонячного випромінювання та інші змінні, які можна вимірювати та передбачати завдяки багаторічним метеорологічним спостереженням. Зміна клімату − це коливання клімату Землі в цілому або окремих ії регіонів з часом. Цей процес супроводжується зміною глобальної температури та опадів, зумовленого природною мінливістю або людською активністю. До основних природних причин, що спричинюють зміну клімату, можна віднести геометрію та орбітальну варіабельність нашої сонячної системи, сонячні спалахи та шторми, сонячний вітер, ексцентриситет орбіти земної кулі. Антропогенні чинники, що впливають на зміну клімату, пов’язані насамперед із забрудненням навколишнього середовища та глобальним потеплінням, спричиненим парниковими газами. Сучасний досвід свідчить, що внаслідок господарської діяльності людини в атмосфері збільшується вміст вуглекислого газу (СО2), закису азоту (N2O), метану (СН4), галогенопохідних вуглеводнів та тропосферного озону (О3). Істотною причиною глобального забруднення довкілля є збільшення населення земної кулі. У 2011 році кількість його досягла близько 7 мільярдів осіб. З погляду прогнозування зростання населення у майбутньому (зокрема у 2300 році) можливі три сценарії: середній (9 млрд), низький (2,3 млрд) та високий (36,4 млрд) рівні. Зі зростанням населення земної кулі пов’язані як індустріалізація – процес соціальних та економічних змін, внаслідок яких людство переходить від доіндустріального суспільства до індустріального, та урбанізація – збільшення частки населення, що мешкає у містах за рахунок міграції з сільських районів або завдяки природній народжуваності. Характерною ознакою демографічного зростання є поява мегаполісів – великих міст з населенням понад 1 млн мешканців. У 2006 році близько 30 міст світу мали населення, кількість якого перевищувала 8 млн осіб. Відповідно до експоненціального закону зростання населення земної кулі збільшується також споживання енергії, світове використання добрив, концентрація забруднювачів (таких як двоокис вуглецю, двоокис азоту, сірководень, сірчаний газ, вуглеводень та інші), дефіцит ріллі, нагромадження радіоактивних відходів. Людство вже досягло або досягне у найближчому майбутньому максимумів добування природного палива: нафти – у 2007 році, вугілля – у 2025 році, газу – у 2025 році. Споживання електроенергії за рахунок гідроелектростанцій збільшиться на 40 % до 2
2050 році. Можливо, саме проблемами з добуванням природного палива можна пояснити виникнення військових конфліктів у різних частинах світу. Зростання населення земної кулі та пов’язані з цим збільшення споживання енергії, нестача продуктів харчування, погіршення якості води та повітря внаслідок швидких темпів індустріалізації та урбанізації, вплив забруднень біосфери на клімат планети, біогеохімічні кругообіги, фауну та флору – все це зумовлює безпрецедентну кризу навколишнього середовища. Внаслідок парникового ефекту порушується тепловий баланс; цілком імовірним є підвищення глобальної температури поверхні Землі за рахунок зміни концентрації парникових газів, що може призвести до зміни клімату. Збільшення глобальної температури призводить до танення полярного льоду та теплового розширення об’єму океану, що зрештою може спричинити підвищення рівня Світового океану. Наслідком цього може стати затоплення територій, де живуть сотні мільйонів людей, ерозія узбережжя, повені, інгібування процесів утворення первинної продукції, зміна якості поверхневих та ґрунтових вод. Глобальне потепління є причиною таких стихійних лих, як сильні повені, урагани, цунамі та посухи. Ознаками екологічної кризи є природні та антропогенні екологічні катастрофи. Лише з початку ХХІ століття у світі відбулися значні катастрофи, що супроводжувалися людськими жертвами та непоправною шкідливою дією на довкілля. Слід зазначити інтенсивні землетруси та цунамі в Індійському океані 2004 року (225 тис. жертв), землетруси у Пакистані 2005 році (74,5 тис. жертв), Сичуані, Китаї 2008 році (69 тис. жертв), Гаїті 2010 році (320 тис. жертв); ураган «Катріна» у 2005 році, найбільш руйнівний в історії США, циклон «Наргіс» у 2005 році (Бірма або М’янма), землетрус та цунамі в Японії у 2011 році. Внаслідок виверження вулкану Ейяфьямлайокудль в Ісландії було не лише накрито небезпечним попелом половину території Європи, й паралізовано авіаперевезення у багатьох країнах. У 2003 році несподівана спека у Європі спричинила 40 тис. смертельних випадків, у 2010 році надзвичайно висока температура в Росії – 15 тис. смертельних випадків та численні пожежі. Потужні повені сталися в Австралії та Бразилії у 2010–2011 роках. До антропогенних катастроф слід віднести вибух у 2001 році на хімічному заводі AZF у Тулузі (Франція), який завдав збитків на 1800 млн євро; масштабну аварію на нафтовій платформі британської компанії British Petroleum у 2010 році, що стала найбільшою екологічною катастрофою в історії США; руйнування резервуару з так званим червоним шламом в угорському регіоні Веспрем (2010 р.); виявлення діоксину у 2010 році у кормах на свино- та птахофермах Німеччини. Почастішали аварійні ситуації авіаційного, залізничного та водного транспорту. Не можна не враховувати згубної дії на навколишнє середовище експлуатації військової техніки та освоєння космосу. У 2000 році у житловий будинок у м. Бровари влучила тактична ракета, що спричинило смерть трьох 3
мешканців. У 2001 році інша українська ракета під час навчань у Криму збила російський лайнер, внаслідок чого 78 осіб загинуло. Протягом останніх років відбулися пожежі та вибухи військових арсеналів у м. Артемівськ Донецької обл. (2003 р.), поблизу села Новобогданівка Запорізької обл. (2004 р.) та у м. Лозова Харківської обл. (2008 р.), які заподіяли велику шкоду; мали місце також вибухи боєприпасів на військових складах в Ульянівську (2009 р.), Башкирії та Удмуртії (2011 р.). Трапляються інциденти і в космосі. На висоті 790 км над Сибіром у 2009 році зіткнулися два супутники – російський «Космос-2251» та американський «Іридіум-33». У 2006 році уламки російського військового супутника ледве не зачепили латиноамериканський аеробус з 279 пасажирами на борту. Випробування китайської антисупутникової зброї у 2007 році призвели до розпорошування у космосі, й без того вкрай засміченого, близько 2300 уламків та незліченної кількості дрібніших предметів. Нагадаємо, що 24 серпня 2011 році після запуску з космодрому Байконур вантажний корабель Прогрес М-12М не зміг вийти на розрахункову орбіту; фрагменти космічної вантажівки впали в Чойському районі Республіки Алтай. Запущена на початку листопада цього ж року російська міжпланетна станція «ФобосҐрунт», яка так і не долетіла до Марса, приречена впасти на Землю. Уламки російського супутника «Меридіан», що не вийшов на орбіту, за іронією, впали на вулицю Космонавтів у селищі Вагайцево Новосибірської області. Ніхто не постраждав, проте один з фрагментів влучив у хату одного з селян. Ми живемо у вкрай складний час з погляду на стан навколишнього середовища та різних екологічних катаклізмів. Глобальне потепління та забруднення людиною довкілля, підіймання рівня моря, затоплення територій, ерозія узбережжя, повені, урагани, температурні аномалії, шторми, посухи, землетруси, цунамі є основною причиною переміщення населення та появи екологічних біженців − людей, які змушені залишити місце свого постійного проживання і переміщуються в межах своєї країни чи перетинають її кордон внаслідок різкого погіршення стану навколишнього середовища або через екологічні катастрофи [1], зокрема, скажімо, Чорнобильську трагедію або втрату землі в результаті глобального потепління. За оцінками, близько 200 мільйонів мешканців земної кулі можна буде віднести до екологічних біженців у 2050 році внаслідок впливу глобального потепління. Як приклад можна навести міграцію 1,5 мільйона громадян США у серпні 2005 року через дію урагану Катріна. Близько 60 тисяч бразильців змушені були залишити північно-східні регіони країни через посушливий період протягом 1970–2005 років. Екологічна міграція особливо відчутна у субсахарній Африці, але також є гострою проблемою в Азії та Індії. За найостаннішими підрахунками, 25 мільйонів людей по всьому світу виїхали з місць свого проживання внаслідок погіршення стану навколишнього середовища і опустелювання. Кліматичні зміни стали важливим чинником у Монголії у зв’язку з руйнуванням пасовищ. Дослідники також виявили масові державні програми переселення у В’єтнамі та Мозамбіку, в рамках яких було переселено сотні тисяч людей у зв’язку з посиленням повеней і штормів 4
(причиною яких можна назвати кліматичні зміни). Є прогнози, що зміни клімату є причиною масштабних міграцій у Китаї та Індії. Лише в Китаї налічували близько 6 мільйонів кліматичних біженців, переважно через розширення пустелі Гобі. Експерти вважають, що підняття рівня моря та зменшення прибережних територій спричинюватиме значні міграційні потоки з Бангладеш до Індії. «Проблема глобальної зміни клімату може призвести до демографічної катастрофи», − таку заяву зробив координатор системи ООН в Україні Френсіс О’Доннелл у 2007 році в Києві. Він зауважив на прес-конференції, «протягом наступних 25 років Україна може зіткнутися з демографічною катастрофою, яка може бути порівнянна з Голодомором» і додав, що за цей період населення України може скоротитися на 25 %. Британський вчений-еколог Норман Маєрс вважає [2], що мільйони людей по всьому світу переселяються, але проблема полягає в тому, що досить важко одержати про це точні дані, а ще важче визначити основну причину їхньої міграції.
ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО МОНІТОРИНГУ ГЛОБАЛЬНИХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН В СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Чеканова І. В., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, начальник науково-дослідної лабораторії моделювання воєнно-економічних процесів Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України (м. Київ) Дані моніторингу глобальних кліматичних змін на нашій планеті свідчать про тенденцію підвищення середньосвітової температури повітря [1]. Зазначені фактори призводять до трансформації кліматичних умов на глобальному рівні та збільшення кількості надзвичайних природних явищ (посух, буревіїв, повеней, затоплень, злив, зсувів ґрунту тощо) на всіх континентах, у тому числі на території України. У свою чергу, трансформація кліматичних умов може стати мультиплікатором реальних та потенційних ризиків і загроз, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України в цілому. Організація комплексного моніторингу глобальних кліматичних змін (ГКЗ) Збройних Сил (ЗС) України спирається на системний аналіз результатів спостережень, оцінок і прогнозів інститутів Національної академії наук України, які здійснюють стосовно складових природно-техногенних геосис5
тем (ПТГС) і однієї з їхніх компонент – клімато-метеорологічної складової, зміни якої в нашому випадку зумовлені глобальними кліматичними змінами (ГКЗ). Основні принципи організації і здійснення моніторингу ГКЗ обумовлені характером функціональних завдань, а також місцем у системі екологічної безпеки ЗС України. Принцип ієрархічності в організації і здійсненні моніторингу ГКЗ полягає в тому, що всі його основні елементи узгоджують і закладають у визначену ієрархічну структуру: глобальний, регіональний, локальний. Поле дії кожної структурної ланки комплексного моніторингу ГКЗ має охоплювати визначену сукупність біосферних і воєнно-техногенних об’єктів, безпосередньо пов’язаних між собою процесами взаємодії. У процесі організації і здійсненні моніторингу ГКЗ в системі екологічної безпеки ЗС України реалізується ряд принципів: принцип системного підходу у вивченні взаємодії між складовими ПТГС і шляхами біогеохімічного кругообігу речовин; принцип організації і здійснення моніторингу ГКЗ за екосистемними процесами, коли під час спостереження, оцінювання і прогнозування стану екосистем визначають їхні ключові параметри (чутливі до відповідних змін і природних рівнів мінливості, які дають можливість статистично визначити відхилення від норми). Комплексний моніторинг ГКЗ в системі екологічної безпеки ЗС України організовано як триєдиний – геофізичний, біологічний та моніторинг джерел і факторів ГКЗ (див. рисунок). Геофізичний моніторинг включає елементи спостереження, оцінки, прогнозування стану і змін геофізичного середовища (сукупності фізичних, фізико-хімічних і хімічних процесів та властивостей природно-техногенної геосистеми), тобто змін абіотичної складової військової екосистеми як у мікро-, так і в макромасштабі, що включає гідрометеорологічні параметри та забруднення навколишнього середовища різними інгредієнтами техногенного походження. Основним завданням біологічного моніторингу є встановлення вектора екологічного стану біотичної складової екосистеми, функції його відгуку (реакції) на вплив ГКЗ, визначення відхилення його від гомеостазу на різних рівнях організації біосфери (рівні організмів, популяційному, співтовариства, екосистеми та ландшафту). Під час організації і здійсненні біологічного моніторингу передбачається також спостереження, оцінка і прогноз стану здоров’я людини та найважливіших популяцій природних видів з погляду стійкого існування екосистеми. Моніторинг джерел і факторів загроз від ГКЗ має включати виявлення ураження складових природно-техногенної геосистеми факторами ГКЗ та контроль за їх поширенням.
6
Комплексний моніторинг глобальних кліматичних змін Моніторинг джерел і факторів впливу
Геофізичний моніторинг
Біологічний моніторинг
Атмосферне повітря
Людська популяція
Ґрунт
Тваринний світ
Поверхневі води
Рослинний світ
Підземні води
Мікроорганізми
Рис. Структура комплексного моніторингу ГКЗ
Комплексний характер моніторингу ГКЗ в системі екологічної безпеки ЗС України визначається застосуванням методів системного аналізу показників, які характеризують вплив факторів ГКЗ на різні складові навколишнього природного середовища та стан екосистем. У процесі моніторингу ГКЗ організовують і здійснюють спостереження, оцінку і прогнозування як природних змін природно-техногенної геосистеми на об’єктах військової діяльності, так і змін, спричинених техногенним та воєнно-техногенним навантаженням, які накладаються на природні зміни. Розглянутий принцип організації і здійснення моніторингу ГКЗ в системі екологічної безпеки ЗС України передбачає виділення пріоритетних показників для контролю стану приземного шару повітря, літосфери, природних біоценозів, поверхневих та ґрунтових вод на об’єктах військової діяльності, а також стану здоров’я людей у зоні впливу факторів ГКЗ. Як об’єкти моніторингу ГКЗ слід використовувати [5]: – параметри клімату: опади та їхній розподіл протягом року; температура повітря; кількість днів із сильними вітрами; середня швидкість вітру під час пилових бур та їх тривалість протягом року; – основні типи, підтипи, роди, види та різновиди ґрунтів у межах однієї ґрунтової провінції. Вони мають відображати строкатість ґрунтового покриття цієї провінції та всі різновиди і рівні антропогенних навантажень; 7
– природні об’єкти, на які не вплинула антропогенна діяльність (лісові та степові заповідники); – еталонні об’єкти на ґрунтах із сільськогосподарським їх використанням в умовах високої культури землеробства: поля держсортодільниць, варіанти стаціонарних дослідів з високими нормами внесення добрив, досліди, в яких порівнюють системи традиційного, екологічно збалансованого (інтегрованого), органічного, низькозатратного та інших видів агровиробництва; поля господарств, де впроваджено контурно-меліоративну організацію території або систему ґрунтозахисного чи органічного землеробства; поля, які розміщені поруч з вказаними еталонними об’єктами; – ґрунтотвірні породи – їхній стан та рівень забруднення, що впливає на ступінь забруднення в цілому всього ґрунту; – підґрунтові та підземні води – їхній стан відображає спрямованість та інтенсивність ґрунтотвірних процесів, що відбуваються при формуванні ґрунту; – кількість та якість продукції рослинництва, оскільки це відображає рівень родючості ґрунтів, ступінь їх деградації чи забруднення. У моніторингу біотичної складової природно-техногенної геосистеми в цілому під час спостереження, оцінки і прогнозування її стану пріоритетна роль належить визначенню й аналізу різного роду інтегральних показників, зокрема, інтегральної характеристики стану біоценозів, що включає водні й наземні організми (визначають методами біоіндикації) на об’єктах військової діяльності, загальної характеристики стану здоров'я особового складу та населення, що проживає на прилеглих територіях. Література: 1. Зміна клімату 2007: фізична наукова база. Стислий виклад для вищих управлінців. / за заг. ред. В. М. Ліпінського. – К. : Британська рада, 2007. – 27 с. 2. Качинський А. Б. Безпека, загрози і ризик: наукові концепції та математичні методи. – К., 2003. – 472 с. 3. Climate change 2007: The Scientific Basis. Contribution of Working Grоup to the IPCC Fourth Assessment Report, UNEP/WMO, 2007. – 250 p. 4. Подиновский В. В. Математическая теория выработки решений в сложных ситуаціях : учебник. – М. : Министерство обороны СССР, 1981. – 211 с. 5. Лисенко О. І., Чумаченко С. М., Ситник Ю. І. Напрями вдосконалення природоохоронної діяльності в Збройних Силах України. – К. : Міноборони, 2006. – 424 с. 6. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2006 році / Веб-сайт МНС України. – Режим доступу: http://www.mns.gov.ua. 7. Стихійні метеорологічні явища на території України за останнє двадцятиріччя (1986–2005 рр.) / за ред. В. М. Ліпінського, В. І. Осадчого, В. М. Бабіченко. – К. : Ніка-Центр, 2006. – 312 с. 8
СУЧАСНІ ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ Жарова Л. В., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, докторант ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» (м. Київ) Екологічна політика, її зміст, можливості реалізації та підвищення ефективності дедалі частіше стають предметом для дискусій у професійних, наукових, владних колах. У грудні 2010 року було прийнято нову стратегію державної екологічної політики, яка вже на етапі створення та прийняття викликала багато спорів, критичних зауважень та обговорень. Вважаємо, що сам факт прийняття нового документа є прогресом та кроком вперед. Основною проблемою цього, як і багатьох інших документів, є його реалізація та контроль за виконанням проголошених цілей. Саме тому необхідно говорити про нові інструменти, які дадуть можливість втілювати проголошені цілі в життя. Зауважимо, що в сучасних екологічних умовах екологічна політика перестає бути внутрішньою справою та сферою впливу лише однієї країни. Наразі на формування та реалізацію екологічної політики (політики не в розуміння виконання конкретного документу, а політики, як системи відносин) впливають: геополітичні угруповання, такі як Європейське співтовариство, що запроваджує певні регламенти у сфері використання та охорони природних ресурсів, виконання яких є обов’язковим для всіх, хто з ним співпрацює; фінансові установи, серед яких – Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, які вимагають дотримання певних умов та проведення екологічних досліджень (наприклад, стратегічного екологічного аналізу) під час використання їхніх інвестиційних ресурсів; міжнародні угоди та конвенції, зокрема такі, як Кіотський протокол, що вимагають від країн певних дій, спрямованих на зниження антропогенного навантаження на довкілля; територіальні угоди, про транскордонне співробітництво, спільне використання ресурсів тощо, у рамках яких країни змушені знаходити компромісні рішення щодо спільного використання територій та акваторій, зменшення негативних наслідків впливу на навколишнє природне середовище; уніфікація, популяризація та розвиток інформаційних систем моніторингу стану навколишнього природного середовища, прогнозування надзвичайних ситуацій, обміну інформацією та обговорення програм, стратегій та політик з погляду впливу їх на довкілля. Перелічені фактори зумовлюють формування нових інструментів для реалізації екологічної політики, серед яких можна виділити такі. Стратегічну 9
екологічну оцінку (Strategic Environmental Assessment), як систематичний процес виявлення та врахування факторів і можливих наслідків стратегій, політик і програм, які розробляють і впроваджують. Протокол із СЕО так і не був ратифікований українським урядом, тому практика впровадження обмежується лише вимогами іноземних інвесторів, для яких, згідно з законодавством Європейського співтовариства, ця процедура є обов’язковою. Інтегроване управління прибережною зоною (Integrated Coastal Zone Management), є новим підходом, що забезпечує стале використання ресурсів та збереження різноманіття на основі погодження секторальних та територіальних планів розвитку на всіх рівнях (від наднаціонального до локального). В Україні питання інтегрованого управління прибережною зоною досліджували переважно в рамках океанологічних та біологічних наук, управлінські аспекти використання інструменту все ще залишаються поза увагою. Не можна ігнорувати такий інструмент, як електронний уряд (E-government) – організація державного управління на основі електронних засобів обробки, передавання та поширення інформації, надання послуг державними органами всім категоріям громадян електронними засобами та інформування. Якщо в Україні та Росії поняття е-уряду є суто утилітарним і зведено фактично до спілкування з вузького кола питань (переважно на комунальну тематику) та має точковий характер використання, то у США, Великобританії та інших країнах е-уряд є швидше концепцією, спрямованою на підвищення ефективності діяльності уряду в цілому, реалізацію права доступу до інформації, реалізацію контролю за роботою органів влади, спрощення взаємодії між громадянами і бізнес-структурами та органами місцевого самоврядування для ефективнішого використання ресурсів задля економічного зростання та соціального добробуту. Як висновки зазначимо, що наразі створюються інструменти екологічної політики нової формації, які основані на інтеграції та узгодженні інтересів і програм розвитку всіх господарюючих суб’єктів на території, відходу від секторального бачення проблем та максимального використання синергетичних ефектів від проведення оцінок, консультацій, екологічного аналізу на ранніх стадіях планування. Україна зволікає з впровадженням у практику планування та господарювання нових інструментів екологічної політики, що пов’язано насамперед з інертністю управлінських структур та обмеженістю досвіду, відсутністю офіційних приписів для впровадження нових інструментів, незацікавленістю підприємців та управлінців. Вважаємо, що необхідно стимулювати розвиток нових інструментів екологічної політики через поширення інформації, проведення тренінгів, реалізації локальних проектів з їх використання. Все це у сукупності дасть можливість поступово змінити традиції планування, прогнозування та управління територіальним розвитком у бік інтеграційного, адаптаційного та основаного на максимальному урахуванні інтересів всіх заінтересованих сторін у розв’язанні соціо-еколого-економічних проблем суспільного розвитку.
10
БАГАТОРІЧНІ КОЛИВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО КЛІМАТУ ТЕРИТОРІЇ МЕЗИНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ Яковенко О. І., старший викладач кафедри екології та охорони природи Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Упродовж багатьох років було поширене уявлення, що сучасний глобальний клімат більш-менш постійний і що немає підстав чекати його помітних змін у найближчому майбутньому. Нечисленні вислови окремих учених, які, починаючи з кінця XIX століття, висували припущення про можливий вплив на клімат зростання кількості вуглекислого газу в атмосфері, утворюваного при спалюванні палива, не викликали довіри і не отримували будь-якої підтримки. Проте в другій половині XX століття стало очевидно, що загальна кліматична ситуація змінюється набагато швидше, ніж раніше. Варто зазначити, що велика кількість робіт пов'язана з вивченням змін глобального клімату, клімату регіонів світу, окремих країн, а кліматичні коливання в межах невеликих територій досліджуються меншою мірою. Метою даної роботи було проаналізувати закономірності багаторічної динаміки клімату на території Мезинського національного природного парку та її просторово-часові особливості. Початковими матеріалами є ряди метеоспостережень по Покошицькій метеостанції, яка знаходиться на території НПП. Кліматичні умови території дослідження відрізняються від інших поліських областей найбільшою континентальністю рівнинних лісових просторів країни. Для них характерною є порівняно холодна зима. Середні температури січня становлять -7 -8 °С, а липня +19 °С. За рік у середньому випадає від 550 до 600 мм опадів. Середня річна температура повітря 5о, середньомісячна температура січня знижується від -7° до -8о, середньомісячна температура липня 19 °С. Розглянемо дані середніх багаторічних і екстремальних значень метеорологічних величин, вимірювання яких охоплюють період з 1946 по 2011 рр. Середньорічна температура приземної атмосфери в Покошичах становила 5,86 °С з коефіцієнтом варіації 18,2 %. Найбільш холодними роками (з температурою менше 3,5 °С) за історію метеоспостережень були 1956, 1987 (все – за рахунок одночасних зимових і літніх сезонів); а також 1976 (холодне літо) і 1985 та 1987 (суворі зими). Найбільша повторюваність аномально теплих років з температурою більше 5,3 °С спостерігається останнім часом: це 1989–2000 та 2001–2011 (як за рахунок м’якої зими, так і більшості випадків високої температури в літні місяці). 11
Річна норма опадів у досліджуваному регіоні складає 676 мм з коефіцієнтом варіації 16,5 %. Виділяються роки, коли випадало понад 750 мм: це 1952, 1977, 1988 , 2005 (за рахунок вологого літа); а також 1962, 1966, 1980, 1981, 1990, 2009 (позитивні аномалії і зимових і літніх опадів). Екстремально сухими (менше 470 мм/рік) були 1946, 1963 (сухі літні періоди), 1972 (суха морозна зима і жарке бездощеве літо). На основі наявних даних метеостанції Покошичі нами були обчислені середньорічні значення температури і кількості опадів, амплітуда температури, кількість опадів, а також деякі інші величини. Потім отримані дані піддалися статистичній обробці (розрахунок трендів, фрактальної розмірності та ін.). Розглянемо, як змінювалася середньорічна температура на території Мезинського НПП за період з 1946 по 2011 рік.
Рис. 1. Зміна середньорічної температури з 1946 по 2011 рік: лінійний (пунктирна лінія) і поліноміальний (суцільна чорна лінія) тренд
Рис. 2. Зміна температур в різні проміжки за досліджуваний період 12
З рис. 1 видно, що впродовж останніх 65 років середньорічна температура не залишалася постійною, а змінювалася, причому чіткої закономірності, дивлячись тільки на графік, виявити не можна. Лише після побудови поліноміального тренда можна виділити періоди відносного потеплення і похолодання. Зокрема, з 40-х років відбулося деяке зниження температури, що тривало приблизно до середини 60-х років. Воно становило 0,4 °С. З кінця 60-х років температура знову почала збільшуватися. Цей процес продовжується до цих пір. За період 1968–2011 збільшилася температура на 1,8 °С, 1970-1980 – на 0,2 °С, 1980–1990 – на 0,3 °С, 1990–2000 – на 0,6 °С, 2000– 2010 – на 0,7 °С. Загалом з 1946 по 2011 рр. середньорічна температура збільшилася на 1,4 °С. Максимальна середньорічна температура спостерігалася в 2008 році і склала 8,6 °С, мінімальна – в 1956 році (3,4 °С). Як показано на рис. 1, на території дослідження за період 1946–1968 рр. тренд був негативним, температура знижувалася на 0,4 °C. У 1969–2011 рр. знову спостерігався позитивний тренд, що склав 1,8 °C. Це говорить про те, що ситуація в межах території дослідження в цілому співпадає із загальносвітовою тенденцією зміни температури. За період з 1946 по 2011 рік спостерігалася загальна тенденція до збільшення температури. Вона зросла в середньому на 1,4 °C порівняно з початком XX століття. По світу в середньому цей показник складає 0,6 °С. Різниця пояснюється нерівномірністю зростання температури на материках і океанах. Середньосвітовий показник враховує зміни температури і в Південній – більш океанічній – півкулі. Кількість опадів на території дослідження за період 1946–2011 рр. зросла більше, ніж на 100 мм. Проаналізуємо зміну кількості опадів по тих же періодах часу, що і температуру. Проте чіткої залежності між кількістю опадів і температурою немає, тобто збільшення температури може приводити як до збільшення кількості опадів, так і їх зменшення. За період з 1946 по 1979 рр. тренд був позитивним: кількість опадів збільшувалася в цей період на 160 мм. Протягом 1980–2011 рр. тренд був негативним: опади зменшилися на 80 мм. Але залом приріст опадів за досліджуваний період склав близько 80 мм. Максимальна кількість опадів за цей період випала в 1990 році і склала 885 мм, а мінімальне – в 1937 році (356,1 мм). Розглянемо зміни річної амплітуди температури. Зіставляючи дані, можна побачити, що період підвищення температури співпадає з періодом пониження амплітуди і лише за останні 10 років зростання температури супроводжується зростанням амплітуди. Така протилежність пов’язана з підвищенням зимових і деяким зниженням літніх температур, що згладжує контраст між сезонами. В цілому середньорічна амплітуда знизилася на 3 °С. Зміни коефіцієнта або індексу континентальності Хромова, вказують на співвідношення впливів континенту і океану на річну амплітуду температури повітря в конкретному місці. Зміни коефіцієнта Хромова повністю ідентичні змінам річної амплітуди, оскільки саме від неї залежить ступінь континентальності 13
клімату. Через зниження амплітуди температури континентальність клімату також зменшилася і, як наслідок, коефіцієнт Хромова знизився на 1,5 %. З 1947 по 1968 рр. тренд коефіцієнта був позитивний і складав в середньому 0,02 % / 10 років. За останній проміжок часу з 1969 по 2011 рр. відбулося зниження коефіцієнта Хромова на 0,44 % / 10 років. Зниження коефіцієнта Хромова свідчить про те, що відбувається згладжування контрастності між материком і океаном і сезонами року. Це відбувається тому, що інтенсивність процесів, що впливають на зниження контрастності температур, значно зросла. Отже, аналіз рядів метеоспостережень по Покошицькій метеостанції за досліджуваний період (1946–2011 рр.) показав, що середньорічна температура збільшилася більш ніж на 1,4 °С, зимові температури в цілому зросли на 5 °С, а літні знизилися на 2–3 °С. Відбулося збільшення кількості опадів. Кліматична динаміка на території Мезинського НПП відрізняється зв'язаним зростанням ресурсів тепла і вологи. Проведений нами аналіз інтенсивності змін, а також аналіз середньорічної і зимової температур дозволив дійти до висновку, що відбуваються не просто зміни середніх значень метеоелементів, але й істотні кліматичні зрушення. При збереженні існуючих тенденцій в майбутньому слід чекати значних змін у природному середовищі: посилення вологообміну, зростання біопродуктивності. Література: 1. Антропогенные изменения климата: Монография / М. И. Будыко и др. / под редакцией М. И. Будыко, Ю. А. Израэля. – Л. : Гидрометеоиздат, 1987. – 407 с. 2. Бардин М. Ю. Изменчивость температуры воздуха над западными территориями России и сопредельными странами в XX веке // Метеорология и гидрология. – № 8. – 2002. – С. 5–23. 3. Борзенкова И. И. О природных индикаторах современного глобального потепления. // Метеорология и гидрология. – № 6 – 1999. – с. 98–109. 4. Касаткина Е. А. Проявления циклов солнечной активности в атмосфере Северной Атлантики и Европы / Е. А. Касаткина, О. И. Шумилов, А. Г. Канатьев // Метеорология и гидрология. – №1. – 2006. – С. 55–59. 5. Коломыц Э. Г. Региональная модель глобальных изменений природной среды. –М. : Наука, 2003. – 371 с. 6. Логинов В. Ф. и др. Оценка вклада естественных и антропогенных факторов в изменчивость солнечной радиации на поверхности Земли // Метеорология и гидрология. – 1983. – №8. – С. 55–60. 7. Пузаченко Ю. Г. Математические методы в экологических и географических исследованиях : учеб. пособие для студ. ВУЗов. – М. : Академия, 2004. – 416 с.
14
ПРОБЛЕМИ ПРИНЦИПУ «ЗАБРУДНЮВАЧ ПЛАТИТЬ» У ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОХОРОНИ КЛІМАТУ В УКРАЇНІ Прохоренко К. А., аспірант, юридичний факультет, кафедра екологічного права Київський національний університет імені Тараса Шевченка Принцип «забруднювач платить» перебуває у витоків зародження екологічного права. Про це свідчить його інтернаціональне правове закріплення в міжнародному екологічному праві, праві охорони довкілля Європейського Союзу та законодавстві багатьох країн. Не зменшують наукової новизни та актуальності теоретико-правові дослідження принципу «забруднювач платить» у працях таких провідних українських та зарубіжних вчених еколого-правової думки, як Балюк Г. І., Бринчук М. В., Вінтер Г., Веддер В., Дубовик О. Л., Злотникова Т. В., Краснова М. В., Кремер Л., Семеніхіна В. А., Чаусова М. Л., Янс Я., Шемшученко Ю. С., у зв’язку з виникненням нових сфер, предметів, об’єктів правового регулювання, до яких належить і клімат. Зміст принципу «забруднювач платить» неоднозначно тлумачили протягом історії його розвитку. Затверджений вперше у 1972 році Рекомендаціями Організації економічного співробітництва і розвитку щодо керівних принципів міжнародних економічних аспектів екологічних політик [1] як такий, що не повинен допускати субсидій, які породжують диспропорції міжнародної торгівлі та інвестицій, він потребує інтерналізації екологічних витрат економічної діяльності таким чином, щоб ціни на товари повною мірою відображала витрати на їх виробництво. З розвитком еколого-правових відносин способи плати забруднювача доповнено обов’язками виробників та імпортерів продукції брати на себе високий рівень відповідальності за екологічні наслідки впливу на довкілля протягом всього життєвого циклу продукції: як на стадії вибору матеріалів і процесів виробництва продукції, так і в процесі її використання та реалізації, що істотно розширило правові рамки цього принципу. Значною мірою згаданий принцип знайшов своє правове закріплення у Рамковій конвенції ООН про зміну клімату від 9 травня 1992 р. (ст. 3), Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку від 14 липня 1992 р. (принцип 16), Договорі про заснування і функціонування ЄС в редакції від 30 березня 2010 р. (ст. 191), Директиві 2004/35/ЄС про екологічну відповідальність за відведення та ліквідацію шкоди, заподіяної навколишньому середовищу від 21 квітня 2004 р., програмах дій з охорони навколишнього середовища ЄС та в інших нормативних актах. Сучасна еколого-правова доктрина визначає місце принципу «забруднювач платить» в основі концепції еколого-правової відповідальності в нерозривному зв’язку з принципом ком15
пенсації шкоди навколишньому середовищу, його окремим об’єктам, а через них – здоров’ю та життю людини [2]. Своєрідна формалізація цього принципу простежується з положень: ст. 66 Конституції України від 28 червня 1996 р. зі змінами від 1 лютого 2011 р., де проголошено обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки, п. л) ч. 1 ст. 3 Закону Украї-ни «Про охорону навколишнього природного середовища» №1264-ХІІ від 25 червня 1991 р. в редакції від 14 липня 2011 р. як принцип «платності природокористування і відшкодування шкоди навколишньому середовищу». Для еколого-правової охорони клімату актуальними є два основні методологічні питання плати за забруднення: ідентифікація самого забруднювача; правові механізми плати як засоби запобігання забрудненню, що впливає на клімат. Як зазначає німецький професор Л. Кремер, у деяких екологічних проблемах, як, наприклад, зміна клімату та знищення лісів, забруднювач невизначений [3, с. 139]. Враховуючи те, що основною офіційною причиною зміни клімату є необмежені викиди парникових газів, визначення забруднювача, діяльність якого негативно впливає на клімат, можна здійснювати за двома критеріями: за речовиною, що включена до офіційних переліків, реєстрів, класифікацій як така, що впливає на клімат; за джерелом або видом діяльності, що супроводжується викидами парникових газів. Саме в такий спосіб Додатком А до Кіотського протоколу від 11.12.1997 р. визначено шість регульованих парникових газів та шість видів діяльності (секторів), що підпадають під сферу дії цього Протоколу в частині їхнього систематичного обліку й звітності. З цією метою на виконання статей 5, 7 Кіотського протоколу чинним законодавством України забезпечене функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів парникових газів та їх абсорбції, проведення інвентаризації та формування щорічного національного кадастру парникових газів, ведення національного реєстру вуглецевих одиниць скорочення викидів, що містять детальний опис секторів викидів парникових газів в Україні. Однак, вказані заходи ще не свідчать про ідентифікацію суб’єкта, на якого може бути покладено індивідуальну відповідальність за впливи на клімат. Так, кадастр не містить офіційного уніфікованого переліку найбільших забруднювачів парниковими газами, а до національного реєстру вуглецевих одиниць внесено лише тих суб’єктів господарювання, які реалізують проектні механізми Кіотського протоколу. Водночас, українські підприємства, які є приймаючою стороною «гнучких механізмів», хоч і ідентифіковані в реєстрі, проте скорочують викиди за кошти іноземних інвесторів, а тому не платять повної ціни за свою екологічно небезпечну діяльність. Вибір оптимального превентивно-стимулюючого механізму плати за забруднення парниковими газами є іншим важливим питанням принципу, який розглядають в науковій літературі триває дискусія з приводу конкуренції традиційних (адміністративних) та ринкових (економічних) інструментів плати за забруднення довкілля та зміну клімату. Актуальність посилюється прогалинами закріпленого законодавством інституту нормування викидів у 16
атмосферне повітря, відсутністю найпоширеніших парникових газів у затверджених переліках шкідливих речовин, викиди яких підлягають регулюванню. Зумовлена цим невизначеність кількісного ліміту на викиди парникових газів для стаціонарних джерел пояснює невиконання забруднювачами обов’язку проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату, проголошеного ст. 16 Законом України «Про охорону атмосферного повітря» №2707-ХІІ від 16.10.1992 р. у редакції від 14.07.2011 р. Це істотно ускладнює механізм стимулювання запобігання зміні клімату і унеможливлює притягнення забруднювачів до відповідальності за наднормові викиди парникових газів. Основною правовою формою плати забруднювача за викиди парникових газів за чинним законодавством України є екологічний податок. Згідно з п. 243.4. ст. 243 Податкового кодексу України № 2755-VI вiд 02.12.2010 р., ставка екологічного податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,2 грн/т, окису вуглецю – 49, метану – 69, оксидів азоту – 1221 грн/т. Порівняно з зарубіжними ставками, податок на вуглець в Україні є мізерним [4]. Враховуючи те, що витрати на сплату екологічного податку закладаються забруднювачем в ціну продукції, що перекладає тягар компенсації шкоди на споживача, під сумнівом є превентивно-стимулюючий характер цього фіскального інструмента у закріпленому Законом розмірі. Його екологічне призначення нівелюється й ринковими диспропорціями, зумовленими державним субсидуванням традиційних видів палива, передусім вугілля. Професор Я. Янс з цього приводу зазначає: «охорона довкілля в принципі не повинна ґрунтуватися на політиці, що спирається на гранти і допомогу, і таким чином покладати обов’язок подолання забруднення на суспільство» [5, с. 44]. Спеціальним ринковим засобом плати за забруднення відшкодування є торгівля дозволами (квотами) на викиди парникових газів, модель якої закріплена ст. 17 Кіотського протоколу та відтворена Директивою 2003/87/ЄС про заснування європейської системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів зі змінами, внесеними Директивою 2009/29/ЄС [6]. В науковій літературі цей спосіб плати за викиди не був сприйнятий однозначно. Вказується на те, що сама по собі торгівля викидами ще не гарантує їхнього скорочення [3, с. 39], а право держави обирати співвідношення між безоплатною видачею дозволів та аукціоном загрожує коректному функціонуванню європейського ринку викидів. По-перше, тому що дарування дозволу не гарантує ринкової ціни на викиди, по-друге, у зв’язку із входженням на ринок нових учасників, яких ставлять у нерівні умови порівняно з діючими забруднювачами [5, с. 387]. З урахуванням зазначеного, Директивою 2009/29/ЄC про вдосконалення системи торгівлі викидами, що змінила Директиву 2003/87/ЄС [6], передбачено поетапне скорочення викидів шляхом лінійного зменшення кількості безоплатних дозволів на викиди до повного заміщення продажем на аукціоні до 2027 року із застосуванням механізму «бенчмаркінгу» на підставі еталонних показників з урахуванням найкращої з наявних технологій. Оператор 17
устаткування, яке не відповідає цим показникам, зобов’язаний придбавати необхідну кількість дозволів на аукціоні. Показова гнучкість плати за забруднення доповнена суворою відповідальністю оператора за перевищення дозволеного рівня викидів у формі штрафу, без урахування обов’язку забруднювача покрити перевищену кількість викидів та внесення до реєстру порушників. Правові підстави функціонування внутрішнього ринку торгівлі вуглецевими викидами в Україні відсутні, в зв’язку з цим реалізація принципу «забруднювач платить» в чинному правовому забезпеченні охорони клімату є не ефективною. Враховуючи зазначене, пропонується: 1) формування офіційного реєстру забруднювачів парниковими газами в Україні у секторах, визначених Додатком А Кіотського протоколу; 2) прискорення прийняття нормативно-правового акта України стосовно правових засад національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, адаптованого до вимог Директиви 2003/87/ЄС зі змінами, внесеними Директивою 2009/29/ЄС; 3) внесення доповнень до діючих переліків забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, парниковими газами прямої дії; 4) внесення зміни до ст. 243 Податкового кодексу України в частині поетапного збільшення ставки на викиди двоокису вуглецю до розміру, що відповідає екологічним витратам на скорочення викидів парникових газів. Вважаємо, що законодавче гарантування еколого-правового принципу «забруднювач платить» у сфері еколого-правової охорони клімату має забезпечуватися оптимальним поєднанням традиційних (нормативів, лімітів, цільових та граничних показників викидів) засобів із заходами стимулювання скорочення викидів у формі економічних, податкових, фінансових та інших механізмів. Література: 1. Recommendation on Guiding Principles Concerning International Economic Aspects of Environmental Policies, of 26 May, 1972 // OJ C (72) 128. 2. Краснова Марія Василівна. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України: дис... д.-р юрид. наук: 12.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2009. – 350 с. 3. Kramer L., Winter G. Umweltrecht // Europarecht. Handbuch fur die deutcher Rechtspraxis / Hrsg. R. Schulze, M. Zulleeg. 1. Aufl. Baden-Baden: Nomos, 2006. 4. Energy Taxes in the Nordic Countries – Does the polluter pay? Eurostat. – 2003. – 43 р.
18
ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОЗОННОГО ОЧИЩЕННЯ ВІДХІДНИХ НІТРОЗНИХ ГАЗІВ У ВИРОБНИЦТВІ НЕКОНЦЕНТРОВАНОЇ НІТРАТНОЇ КИСЛОТИ Бараков Р. Ю., Водяник О. В., Ковальська Л. Л., Столяренко Г. С., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії та хімічної технології неорганічних речовин Черкаський державний технологічний університет У зв’язку з необхідністю зменшення викидів парникових газів в атмосферу актуальною проблемою сьогодення є розроблення нових ефективних та економічно вигідних технологій очищення газів. За Кіотським протоколом до списку парникових газів внесено нітроген (І) оксид (N2O), парникова активність якого в 298 разів вища, ніж у карбон (ІV) оксиду СО2. Нітроген (І) оксид утворюється на стадії окиснення амоніаку (до 0,09 % (об.)), у подальших стадіях виробництва він не переробляється в нітратну кислоту та не відновлюється амоніаком до молекулярного азоту і майже весь викидається в атмосферу. Великі установки виробництва нітратної кислоти в світі викидають близько 400 тис т N2O в рік. Технологія озонного очищення дає змогу практично вилучити з газової фази цей парниковий газ та зменшити концентрацію нітроген (ІІ) оксиду на виході з абсорбційної до значення ГДК (0,005 % (об.)). На відміну від методу селективного каталітичного відновлення з використанням амоніаку, озонна технологія дозволяє повернути нітроген оксиди у виробництво та не потребує застосування дорогих каталізаторів (Pt, Pd, V2O5) і підвищених температур. Метою цієї роботи є експериментальне дослідження методу поглинання нітроген оксидів озонованими розчинами та розроблення технологічної схеми виробництва неконцентрованої нітратної кислоти з використанням результатів досліджень. Технологія озонного очищення відхідних нітрозних газів базується на одночасному насиченні та отриманні озонованих розчинів, а також поглинанні нітроген оксидів в парогазовому потоці з отриманням нітратної кислоти. Утворені внаслідок хемодеструкції озону у воді активні гідроперокисдний HO•2 та гідроксидний HO• радикали беруть участь у високошвидкісних реакціях з нітроген оксидами (kі в м3/(кмоль·с)): (1) HO2 NO HNO3 , k1 4,9 109 , 9 (2) HO NO HNO2 , k 2 2,0 10 , (3) HO2 NO2 HNO2 O2 , k3 6,0 109 , (4) HO NO2 HNO3 , k 4 5,4 109.
19
Нітроген (І) оксид взаємодіє з озоном за такою реакцію: N 2O O3 2NO O 2 . (5) Схема дослідної установки для дослідження процесу очищення газового потоку від нітроген оксидів із використанням озонованого розчину складається з трьох блоків: отримання озоно-повітряної суміші (ОПС), абсорбції озону водою, очищення газу від нітроген оксидів озонованим розчином (рис. 1).
Рис. 1. Схема дослідної установки з дослідження очищення газових потоків від нітроген оксидів озонованими розчинами 1 – компресор; 2 – манометр; 3 – ресивер; 4 – осушувач повітря; 5, 17 – поплавковий ротаметр; 6 – трубний озонатор; 7 – циліндричний електрод; 8 – блок високої напруги; 9 – вольтметр; 10 – напірна ємкість; 11 – поглинач озону; 12, 18 – санітарна склянка; 13 – форсунка; 14 – абсорбер розпилюючого типу; 15 – балон з модельною газовою сумішшю; 16 – балон з інертним газом (аргоном).
На початковому етапі роботи був досліджений процес поглинання озону дистильованою водою в динамічних та статичних умовах. На рис. 2 наведена графічна залежність зміни концентрації озону в ОПС у процесі його поглинання дистильованою водою в скляному поглиначі об’ємом 15 дм3. Встановлено, що зі збільшенням часу поглинання озону збільшується концентрація озону в ОПС, а отже зменшується концентрація озону в розчині до настання рівноважної концентрації озону у газовій та рідкій фазах. При поглинанні озону водою протягом 30 хв. концентрація озону в газовій фазі на виході з поглинача становить 0,64 % (об.) (при концентрації озону в ОПС на вході поглинач 0,7 %(об.)). Були визначені коефіцієнти розподілення в статичних та динамічних умовах. Коефіцієнт розподілення О3 в рідкій та газовій фазах в динамічних умовах становить 0,34 (моль/л О3 в розчині)/(моль/л О3 в газі), в статичних умовах – 1,35 (моль/л О3 в розчині/ моль/л О3 в газі). Збільшення коефіцієнту розподілення в статичних умовах порівняно з динамічними можна пояснити тим, що в статичних умовах процес поглинання відбувається в кінетичній області (лімітуючою стадією є 20
швидкість деструкції озону у воді). Причому, коефіцієнт дифузії наближається до рівноважного значення, це призводить до збільшення насичення озоном води. На вході в поглинач
На виході з поглинача
Рис. 2. Залежність зміни концентрації озону в ОПС від часу поглинання озону дистильованою водою
Ступінь очищення газу досить швидко зменшується зі зростанням вмісту в газі нітроген оксидів (рис. 3). Це пояснюється невисокою концентрацією радикалів HO2 , HO , що взаємодіють з порівняно великою кількістю NO та NO2. 100
Ступінь очищення від NOх, %
90 80 70
y = -4·10-6x2 - 0,007x + + 97,26 R2 = 0,9849
60 50 40 30 20 10 0 0
500
1000
1500
2000
2500
3000
3500
Концентрація NOх на вході в АРТ, мг/м3
Рис. 3. Графічна залежність ступеня очищення газу від концентрації NOх на вході в АРТ при об’ємних витратах газу 17 см3/с
Досліджено, що максимальний ступінь очищення від NOх (94 % при атмосферному тиску) досягається при співвідношенні кількості озону в рідині до кількості нітроген оксидів в газі [О3]р/[NOх]г = 2,3 моль/моль. Ступінь очищення газу від нітроген оксидів зменшується зі збільшенням об’ємної та лінійної швидкості газу і зростає при збільшенні часу контакту фаз в АРТ.
21
На основі результатів досліджень була розроблена технологічна схема виробництва неконцентрованої нітратної кислоти під тиском 0,63 МПа з використанням озонного очищення відхідних нітрозних газів. Отже, метод абсорбції озонованим розчином забезпечує можливість значно прискорити окислення нітроген (ІІ) оксиду на верхніх тарілках абсорбційної колони, повернути NOх у виробництво та зменшити собівартість отримуваної нітратної кислоти.
ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА Гахович Н. Г., науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» (м. Київ) Промислові підприємства здійснюють значний вплив на довкілля, спричинюючи забруднення і вичерпання природних ресурсів. Загальновідомим є факт, що державна екологічна політика в Україні має декларативний характер і не сприяє ефективному розв’язанню екологічних проблем та запобіганню появі нових негараздів у довкіллі. Серед чинників, що зумовлюють саме такий вектор суспільного розвитку, є недосконалість регуляторних механізмів, зокрема економічних. Прийнята практика плати за природні ресурси та забруднення довкілля в Україні є малоефективною і викривленою, оскільки має характер прихованої зацікавленості у збільшенні обсягів забруднення або споживання ресурсів у тих, хто розпоряджається цими коштами. Такі економіко-фінансові регулятори, як ціна, прибуток, амортизація, податки та пільги до них взагалі не використовують як інструменти екологічної політики. Відтак можна стверджувати, що є нагальна потреба у вдосконаленні механізмів економічного регулювання, насамперед у розробленні принципово нових підходів до оцінки та відвернення негативних впливів промисловості на довкілля. Особливого значення у посткризовому розвитку промислового виробництва набуває проблема екологізації. Це перш за все проблеми неефективного використання водних ресурсів, зростаючих обсягів шкідливих викидів в атмосферне повітря та утворення небезпечних відходів промисловості. Однак аналіз свідчить, що в цілому динаміка екологічних параметрів промисловості має як негативні, так і позитивні тенденції. Серед негативних чинників екологізації особливо загострюється проблема неефективного використання водних ресурсів. Промисловість залишається вагомим споживачем свіжої води і забруднювачем природних джерел водних ресурсів України. В умовах зростаючого дефіциту водних ресурсів промисловість на виробничі потреби використовує 4510 млн м3 води. Найбільшими споживачами свіжої води є пі22
дприємства електроенергетики – 2860 млн м2 (63,4 %) та металургійної промисловості – 1338 млн м3 (29,7 %). Істотну проблему створює скидання неочищених забруднених стоків (1316 млн м3 2007 р., що в 2,5 раза більше ніж у 2000 р.) і лише в період кризи ці показники мали тенденцію до зниження), що призводить до псування природних джерел води. Ефективність роботи очисних споруд зменшується через їхню зношеність, низький технологічний рівень та високу енергоємність. Загрозливою стає проблема шкідливих викидів в атмосферне повітря. У 2009 році цей показник становив 3,6 млн т, або 85 кг на душу населення (наприклад, у Росії – 89 кг, Німеччині – 73 кг, Швеції – 94 кг). Через застарілі технології та неудосконалені уловлювальні пристрої у повітря скидається до 25 % загальної кількості утворених шкідливих речовин. Основний обсяг шкідливих викидів утворюють базові галузі економіки – чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів (передусім цементу) та теплова електроенергетика. Доповнює негативну картину екологізації неефективне поводження з небезпечними відходами. Щорічний обсяг їх утворення в середньому перевищує 2 млн т. Вкрай незадовільним можна вважати їх використання – лише 46 % обсягу утворених. У розвинутих країнах цей показник досягає 90 %. Через незадовільне використання і знешкодження загальний обсяг небезпечних відходів сьогодні збільшився до 20,8 млн т, що в розрахунку на 1 км2 становить 33,4 т. Діюча система платного природокористування є занадто ліберальною і малоефективною. Проведений аналіз свідчить, що за 9 років частка зборів у співвідношенні до собівартості реалізованої продукції ледве перевищує 0,1 %. Через низький рівень сплати за забруднення вона не виконує стимулюючої функції щодо активізації екологічної діяльності. Позитивною тенденцією можна вважати той факт, що виробництво промислової продукції стає дедалі менш екологоємним процесом. У 2000– 2009 рр. при загальному зростанні обсягу промислового виробництва в 1,4 раза (в порівняльних цінах) майже всі екологічні індикатори як в абсолютному, так і відносному вимірі (на 1 млн грн промислової продукції) мали спадний тренд, а якщо зростали, то значно повільніше. Це засвідчує, що індекс екологічного рівня мав спадну тенденцію, тобто відбувалася екологізація – поліпшення екологічних параметрів виробництва. Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що сучасне природокористування в Україні не враховує основних тенденцій залучення природних ресурсів у господарський оборот, що спостерігається у світовій практиці. Тому необхідна переорієнтація зусиль з формування політики на її практичну реалізацію, удосконалення і наближення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища до європейського, зміцнення інституціонального потенціалу природоохоронної діяльності та створення ефективних інструментів екологічної політики, які передбачають зменшення техногенного навантаження на навколишнє природне середовище. Для цього слід вжити таких заходів: 23
– максимально задіяти в процесі технологічної модернізації національний інноваційний, науковий і технологічний потенціал ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, електрозварювання, виробництва монокристалів, оборонно-промислового комплексу, які мають стати осередками розвитку високотехнологічної конкурентоспроможної продукції; – підвищити базовий норматив екологічних зборів з диференціацією його залежно від досягнутого рівня екологізації; – стимулювати створення регіональних та міжрегіональних екологічних кластерів, які будуть об’єднувати виробничий, науковий, адміністративний і суспільний потенціал для проведення екологічних заходів; – посилити дієвість структурної політики, забезпечивши прискорений розвиток наукоємних і високотехнологічних виробництв як екологічно менш небезпечніших; – визначити пріоритетність фактора бюджетного та податкового регулювання. Це зумовлює необхідність збільшення в прибутковій частині бюджету частки природно-ресурсних платежів, розвиток системи регуляторів, спрямованих на стимулювання суб’єктів господарювання до виробництва екологічно безпечних видів продукції та надання послуг у цій сфері.
АКТУАЛЬНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО. ВІДГУК НА ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ №4750 «ПРО РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ВИКИДАМИ ТА АБСОРБЦІЄЮ ПОГЛИНАЧАМИ ПАРНИКОВИХ ГАЗІВ» Боровльова К. О., Інститут стратегічних досліджень Збільшення темпів економічного зростання, будівництво нових потужних промислових підприємств та надвелике споживання природних ресурсів вкрай негативно впливають на стан клімату нашої планети через зростаючу концентрацію в атмосфері парникових газів. Саме тому багато держав світу прагнуть стабілізувати клімат та пом’якшити вплив кліматичних змін на здоров’я людини. Однією з вдалих спроб вирішити проблеми змін клімату було підписання Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та прийняття Кіотського протоколу до неї. Наприкінці ХХ ст. світове співтовариство почало формувати цілісну концепцію забезпечення екологічної безпеки, раціонального та економного користування природними ресурсами. Така концепція стала домінантою ідеології розвитку інформаційного суспільства. У 1992 р. в Бразилії (м. Ріо-де-Жанейро) відбувся світовий саміт, підсумком якого стала Конвенція ООН про зміни клімату, яку ратифікувало півтори сотні держав, які взяли на себе зобов’язання зменшити викиди парнико24
вих газів до рівня 1990 р. У 1997 р. в Японії було підписано Кіотський протокол, відповідно до якого промислово розвинені країни до 2012 р. мають скоротити свої загальні викиди парникових газів мінімум на 5 % порівняно з 1990 р. У рамках цих актів кількісні зобов’язання щодо скорочення викидів виконуються за допомогою внутрішніх та зовнішніх ринкових механізмів. Названі міжнародні документи спрямовані на мінімізацію небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему світу. Україна приєдналась до прогресивної ініціативи та ратифікувала Кіотський протокол, чим засвідчила своє бажання покращити екологічну ситуацію. Серед основоположних законодавчих актів України, що спрямовані на зменшення концентрації в атмосфері парникових газів, слід назвати Закон України від 29.10.1996 № 435/96 «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату», Закон України від 04.02.2004 № 1430-IV «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Указ Президента України від 12.09.2005 № 1239/2005 «Про координатора заходів щодо виконанням зобов’язань України за Рамковою конвенцією Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату». Наша держава має виконувати взяті на себе перед міжнародною спільнотою зобов’язання, зокрема і шляхом поліпшення стану законодавчої бази в цій сфері. Усвідомлюючи відповідальність за збереження природної рівноваги та безпечного навколишнього середовища, групою народних депутатів, членами парламентського Комітету з питань екологічної політики, 23 вересня цього року було подано на розгляд Верховної Ради України законопроект № 4750 «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів». Аналіз проекту нового закону, проведений фахівцями Інституту стратегічних досліджень, вказує на те, що акт розроблявся з врахуванням передового європейського досвіду та норм екологічного законодавства, принципів обґрунтованого, ефективного природокористування. Вищевказане підтверджується тим, що проект Закону України «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів» враховує положення Рішення №406/2009/ЄС від 23.04.09 щодо заходів країн – членів Європейського Співтовариства, спрямованих на скорочення викидів парникових газів, Директиви 2009/29/ЄС від 23.04.09 щодо зміни положень Директиви 2003/87/ЄС про впровадження та розширення торгівлі правами на викиди парникових газів. Законопроект спрямований на запобігання й пом’якшення наслідків зміни клімату, створення національної системи оцінювання та контролю викидів та абсорбції парникових газів, запровадження економічних механізмів стимулювання скорочення викидів парникових газів та 25
здійснення інвестицій для підвищення екологічної ефективності економіки, забезпечення переходу України до використання новітніх технологій шляхом впровадження економічних механізмів Кіотського протоколу, створення ринкових методів зниження викидів парникових газів у рамках внутрішньої системи торгівлі. У проекті нормативного акту пропонується врегулювати питання створення та функціонування Національної системи оцінки та контролю викидів та абсорбції парникових газів, зокрема законопроектом передбачається створення Національної бази даних про викиди парникових газів, Національного реєстру прав на викиди парникових газів. Завданням Національної системи оцінювання та контролю викидів та абсорбції парникових газів є інвентаризація джерел викидів, оцінка та контроль фактичних обсягів викидів парникових газів в Україні та моніторинг заходів щодо їх зменшення. Метою створення Національної бази даних викидів та абсорбції парникових газів є впорядкування, збереження, управління інформацією про викиди парникових газів, а також забезпечення ефективного доступу користувачів до неї. Національний електронний реєстр викидів та абсорбції парникових газів формується і ведеться з метою забезпечення введення в обіг, обліку, зберігання, передачі, надходження, анулювання та вилучення з обігу вуглецевих одиниць, зокрема одиниць скорочення викидів, одиниць сертифікованого скорочення викидів, одиниць (частин) встановленої кількості, одиниць абсорбції, їх перенесення на наступний період відповідно до зобов’язань Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Національний реєстр прав на викиди парникових газів формується і ведеться з метою утворення, обліку та обігу прав на викиди парникових газів в атмосферне повітря у кількостях, передбачених Національним планом розподілу. Розробники у документі визначають повноваження вищих державних органів, основи функціонування ринку викидів парникових газів, зокрема закріплюються принципи та методи розподілу прав на викиди, етапи впровадження системи торгівлі викидами парникових газів, передбачається створення системи менеджменту викидів парникових газів на підприємствах тощо. Впровадження системи торгівлі викидами передбачає такі етапи: Підготовчий етап: створення системи моніторингу та верифікації на рівні установок (2011-2012 роки), збір даних історичних викидів установок за 2013-2015 роки, що включені в систему торгівлі правами на викиди (2013– 2016 роки). Перший етап участі у національній системі торгівлі (2017–2020 роки) поділяється на підетапи: 2017-2018 роки – участь у системі торгівлі за принципом «без втрат» (тобто без штрафних санкцій); протягом 2019–2020 років оператори установок за перевищення отриманих обсягів прав на викиди підпадають під дію штрафних санкцій. 26
Другий та наступні етапи впровадження встановлюються Кабінетом Міністрів України. У другому та наступних етапах оператори установок за перевищення отриманих обсягів прав на викиди підпадають під дію штрафних санкцій. Торгівля правами на викиди парникових газів передбачає укладання біржових та позабіржових угод. Встановлюються економічні механізми стимулювання скорочення викидів парникових газів, зокрема шляхом реалізації проектів спільного впровадження та механізму чистого розвитку, визначаються питання здійснення програм діяльності, реалізації схем цільових екологічних (зелених) інвестицій. Важливо, що проект закону «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів» також врегульовує питання відповідальності за порушення законодавства та порядок вирішення спорів у сфері викидів парникових газів. Варто зазначити, що проект Закону надає можливість українським підприємствам ринковими методами знизити викиди парникових газів у межах внутрішньої системи торгівлі з можливістю самостійної участі у міжнародному ринку торгівлі квотами, передусім у європейському ринку. Створення ринку викидів парникових газів сприяє підвищенню енергоефективності економіки, а також приводить в дію механізми циклічної модернізації виробництва. Спеціалісти стверджують, що з дня підписання Кіотського протоколу за наявності політичної волі та відповідної законодавчої бази Українська держава могла заробити більше десяти мільярдів доларів США. Прийняття законопроекту безумовно сприятиме скороченню викидів парникових газів, покращенню екологічної ситуації в Україні, технічному і технологічному переоснащенню підприємств, їх інноваційному розвитку. Разом з тим, варто зазначити, що саме по собі прийняття проекту закону «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів» в цілому як закону не може змінити незадовільну екологічну ситуацію в нашій державі. Для того, щоб майбутні покоління українців жили в чистому природному середовищі, потрібна постійна та злагоджена робота всіх державних органів та громадянського суспільства, спрямована як на реформування екологічного законодавства, так і на контроль за його виконанням. Сподіваємось, що створення нових ринкових можливостей для вітчизняних підприємців сприятиме покращанню інвестиційного клімату в державі шляхом залучення в Україну інвестицій для впровадження екологічно чистих технологій через торгівлю правами на викиди парникових газів, проекти спільного впровадження та проекти за схемою зелених інвестицій.
27