Text 7 2010

ЗМІСТ Світогляди сучасного суспільства: інвайронменталізм, біоцентризм, соціальний натуралізм, трансгуманізм Ситник К. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Екологізація освіти – важливий напрям екологізації економіки Білявський Г. О., Саєнко Т. В., Пащенко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Формування екологічної свідомості суспільства в контексті переходу України до збалансованого розвитку Свояк Н. І., Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Релігійні аспекти у процесі формування екологічної свідомості особистості Виговська Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Формування екологічної свідомості школярів Лопатинська О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

Особливості підготовки майбутніх вчителів в умовах сучасної кризи екологічної культури Романько Т. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

СВІТОГЛЯДИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ІНВАЙРОНМЕНТАЛІЗМ, БІОЦЕНТРИЗМ, СОЦІАЛЬНИЙ НАТУРАЛІЗМ, ТРАНСГУМАНІЗМ Ситник К. М. академік НАН України, почесний директор Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАНУ, президент Українського ботанічного товариства Світогляд людини чи людського суспільства в цілому – це система поглядів на життя, природу і суспільство. Формування сучасного світорозуміння, світосприйняття, власних переконань людини є дуже важливим завданням влади і громадських організацій кожної країни й України зокрема. Хочу зупинитись лише на кількох наукових світоглядах, які виникли в сучасній науці в другій половині XX століття. Почну з інвайронменталізму (від анг. environment – навколишнє середовище, довкілля). Інвайронменталізм як сучасний науковий світогляд з’явився і почав інтенсивно розвиватись після Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро, Бразилія (1992 р.), коли деякі країни, їхні парламенти, уряди, партії, рухи, державні діячі почали більшою мірою, ніж до цього, виявляти стурбованість станом довкілля. Оцінюючи значення конференції в Ріо, насамперед слід мати на увазі те, що форум державних діячів і вчених майже всіх країн планети започаткував, по суті, нову ідеологію, новий світогляд сучасної цивілізації. Принаймні, була зроблена перша серйозна спроба в цьому напрямі. Форум обговорив ключову проблему XXI століття: співвідношення екології й економічного розвитку, політики і навколишнього середовища. Природоохоронну діяльність людства, його турботу про стан навколишнього середовища було розглянуто не окремо, неізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а навпаки, у взаємозв’язку і взаємозалежності з ними. Всі, нарешті, зрозуміли, що тільки стабільна, прогресуюча, ресурсозберігаюча світова економіка, яка враховує свою залежність від біосфери, забезпечить стабільне і довічне існування усієї природи, не просто виживання, а нормальне життя людей на Землі. Конгрес показав урядам і парламентам усіх країн світу, що найважливішою проблемою сучасності є зміна світогляду всього людства. Розрізняють інвайронменталізм антропоцентричний і екоцентричний. Перший спирається переважно на суто людські інтереси, і саме тому до його сфери входять збалансованість (сталість) та екологічна справедливість. Він виступає за дбайливе ставлення до довкілля. Екоцентричний інвайронменталізм розглядає все довкілля як моральну цілісність з її власними правами та красою, а людей – як частину цієї цілісності. Адже 2

екосистеми, які слід підтримувати, зберігати і охороняти, мають не лише економічну, а й власну внутрішню цінність, тобто культурні, естетичні, політичні та інші ціннісні орієнтири. Для забезпечення свого існування людина одвічно прагнула підкорити сили природи, тобто здобути владу над природою. Тривалий час над екологічними наслідками своєї діяльності людина не замислювалась. Однак на сучасному етапі розвитку цивілізації виникає нагальна потреба у переоцінці етичних основ людської діяльності. Інвайронменталізм, як новий сучасний світогляд, нова ідеологія суспільства, розглядає стан навколишнього середовища не окремо, не ізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а у взаємозв’язку і взаємозалежності з ними. Можливо, ідея об’єднання зусиль усіх країн світу в галузях економіки, політики, техніки, науки, культури і освіти для збереження довкілля на екологічно обґрунтованих засадах і не швидко оволодіє масами, громадськими, політичними, релігійними, науковими і культурними діячами, але вона вже живе, вирує в суспільстві, усвідомлюється ним як одна з глобальних парадигм сучасної науки і врешті-решт буде успішно виконувати конструктивну функцію у суспільстві, забезпечуючи його гармонійний і якісний розвиток. Інвайронменталізм ми розглядаємо як носія нової системи вселюдських цінностей, як новий всесвітній світогляд. Ясна річ, він стане або вже є утопічним, якщо ним не оволодіє людство і насамперед – правлячі еліти планети. На мій погляд, дії зі збереження екологічної рівноваги мають спиратися на три вселюдські цінності: демократію як найкращу форму політичної організації суспільства; динамічний вільний ринок як найкращу форму його економічної організації; самосвідомість людей, які відчувають себе частиною світової цивілізації. Інвайронменталістськими є наші турботи про створення соціальних і політичних умов для реалізації плану дій, спрямованих на позитивні зрушення в навколишньому світі. Серед цих умов – соціальна справедливість, реалізація прав людини, збалансоване харчування, турбота про здоров’я, високий рівень писемності, політичні свободи, співробітництво і відповідальність. На жаль, керівники більшості країн ще не оволоділи цими ідеями. Україні теж не поталанило: я не знаю керівника найвищого державного рівня, який би глибоко цікавився екологією і навколишнім середовищем та сприяв їх розвитку та охороні в нашій країні. Розглядаючи інвайронментальний світогляд, не можна обминути питання про місце вчення В. І. Вернадського про ноосферу в ідеології інвайронменталізму. Ці дві ідеології дуже близькі. Але Вернадський майбутнє живої оболонки бачив радісним і безхмарним, надійним і стійким, очевидно, не помічаючи негативної дії людського розуму. Сьогодні вже всі переконались, що крім «розумної» розумової діяльності людини ми занадто часто стикаємося з «нерозумною». Політики і економісти нерідко подають 3

дійсність у спотвореному вигляді, прикрашають її, а вона незмірно складніша, небезпечна і загрожує людству катастрофою, бо неминучими є трагедії планетарного масштабу, якщо будемо жити ілюзіями, а не реальністю. Водночас, інтелект людства нині цілком достатній для того, щоб перевести біосферу і суспільство на шлях, який забезпечить світу позитивну перспективу існування. Наукова громадськість має формувати інвайронментальний підхід до кризової ситуації, в якій опинилися природа і людство. На мій погляд, вона може спиратись при цьому на ряд напрямів загальнолюдської діяльності. По-перше, слід стабілізувати народонаселення світу шляхом створення в кожній країні умов, потрібних для переходу від динамічної рівноваги на рівні високих народжуваності і смертності до стабільної і динамічної рівноваги на низькому рівні народжуваності і смертності, характерної для більшості індустріально розвинутих країн. По-друге, потрібно подбати про створення в короткі строки нових безвідходних технологій в тих галузях промисловості, які все ще забруднюють навколишнє середовище. По-третє, ситуація вимагає прийняти пакет нових міжнародних угод, які передбачали б механізм обмежень і заборонних актів, взаємопогодження планування, стимули, штрафи, взаємні зобов’язання, потрібні для успіху глобального генерального плану відновлення рівноваги в природі. По-четверте, слід виробити програми співробітництва у справі виховання громадян планети на основі природоохоронних знань. Нарешті, потрібно шукати шляхи підвищення принаймні моральної відповідальності державних діячів за долю біосфери, домогтися поінформованості всього людства про дисонанс у взаємовідносинах природи і суспільства. Всезростаюча увага біологів до світоглядних аспектів своєї діяльності сприяла появі ще одного, досить близького до інвайронменталізму світогляду – біоцентризму. Біоцентризм – це світогляд, який надає пріоритет життю і життєвим потребам та вважає, що будь-яке життя має цінність і повинно бути захищеним і збереженим. Розвиток сучасних біологічних наук поставив перед людством, поряд з науковими, багато етичних проблем. З-поміж останніх однією з найважливіших є ставлення людини до живого, – тобто збереження всієї генетичної різноманітності планети і умов її еволюційного розвитку. Визначальним фактором, що зумовлює зміст і темпи збереження біологічного різноманіття протягом усього цивілізованого розвитку, виступає людина. І не лише як визначальний компонент біологічних систем, а й як її соціально-філософський модус в управлінні біосферою. Проблема збереження біорізноманіття тісно пов’язана з об’єктивними факторами і процесами, які спричинили кризовий стан взаємовідносин людини і природи. Ця криза спостерігається на різних рівнях – освітньому, екологічному, економічному, світоглядному, етичному. Її подолання потребує високого рівня нової світоглядної парадигми, нової філософії.

4

Вирішальним фактором обмеження екологічної кризи є, очевидно, не політика, а освіта, і насамперед – біологічна освіта. Наприкінці 20 століття при ЮНЕСКО створено Комісію з біологічної освіти, яка є єдиною спеціалізованою комісією в сьогоднішньому світі, що покликана піднести рівень біологічної освіти в суспільстві до вимог сьогодення. Для розроблення прогнозів можливих змін у довкіллі та їх запобіганню необхідні глибокі біологічні, екологічні знання. Дефіцит цих знань особливо гостро відчувається на всіх рівнях управлінського корпусу держави. Керівники і менеджери природоохоронної справи, на жаль, не завжди спроможні орієнтуватися в елементарних екологічних явищах і процесах. Тут принагідно хочу нагадати загальновідому істину, що екологія – дисципліна біологічна, її серцевинною суттю є живий організм. Всі інші так звані екологічні науки в кращому випадку можуть претендувати на роль прикладних аспектів екології. Біологічно освічене суспільство помітно змінить своє ставлення до використання, збереження та відновлення природних ресурсів. Екологізація свідомості і глибокі знання неминуче будуть сприяти зростанню інтересу з боку суспільства до природоохоронних процесів та до ідеології біоцентризму. Тепер я хочу також зупинитись на ще одному світогляді. Трансгуманізм, який бере свій початок від гуманізму епохи Відродження, якому були властиві ідеали розвитку гармонійної особистості за допомогою культури, освіти, науки, естетичного і морального виховання. Вже в наш час під впливом новітніх наукових відкриттів цей світогляд набув нових принципів та ідей як нескінченний прогрес, прагматичний оптимізм, відкрите суспільство, раціональне мислення. Трансгуманісти переконані, що фундаментальні, радикальні й постійні зміни, які відбуваються у суспільстві, окремій людині, можливі й бажані завдяки передовим новітнім технологіям. Фізичні, розумові і психологічні здібності людини можна і треба значно поліпшити, а хвороби, страждання, старіння, смерть можна і слід уповільнити, зменшити, віддалити, усунути, навіть ліквідувати, тобто люди зможуть досягти в недалекому майбутньому більшого, ніж мали вчора і маємо сьогодні. І, насамкінець, хочу принаймні коротко сказати про світогляд, що ґрунтується на ідеї природної цілісності світу. Соціальний натуралізм – це світогляд, згідно з яким соціальні явища слід розглядати як такі, що породжуються Природою та існують за її як фізичними, так і біологічними законами. Автори концепції соціального натуралізму вважають, що оволодіння широкими масами цією ідеологією сприятиме врятуванню цивілізації від соціального регресу через усунення комплексу сваволі та ілюзій, який уражає світогляд людей і є корінням всілякого зла на нашій планеті. Поєднання бізнесу і влади, корупційні скандали, подвійні стандарти політичних лідерів, падіння моралі і втрата кращих людських чеснот – усі ці 5

негаразди є витвором волі й свідомості людей і не караються законами, даними природою. На мій погляд, соціальний натуралізм може відіграти необхідну і найкращу роль у житті українського суспільства. Але треба, щоб держава забезпечила громадянам можливості для формування сучасного світорозуміння щодо життя Природи і суспільства. Якщо Україна й має нині певні досягнення, то лише завдяки окремим особистостям. Держава, на жаль, робить замало, як і більшість громадських об’єднань України, за винятком, хіба що, Всеукраїнської екологічної ліги та Товариства «Знання», які все ж організовують змістовні світоглядні заходи. Ось чому загальносуспільним завданням на найближчу і віддалену перспективу, на моє глибоке переконання, є виховання перших і наступних поколінь незалежної України на найкращих традиціях у цих сферах.

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ОСВІТИ – ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ Білявський Г. О. доктор геолого-мінералогічних наук, професор Саєнко Т. В. кандидат технічних наук, доцент Національний авіаційний університет Пащенко О. В. координатор Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» Освіта була і залишається однією з пріоритетних галузей соціальноекономічного поступу в різні періоди суспільних трансформацій. Принципи еколого-збалансованого розвитку потребують орієнтації усіх виробництв на забезпечення пом’якшення тиску на довкілля, зменшення обсягів видобутку й використання природних ресурсів та припинення нищення навколишнього природного середовища. Міжнародні форуми, до яких приєдналася Україна, визнали освіту «фундаментом сталого розвитку, базовим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку», а прийнята у Вільнюсі (Литва) у 2005 р. «Стратегія Європейської економічної комісії ООН освіти для сталого розвитку» поставила завдання учасникам цього альянсу до 2014 р., тобто у період Декади освіти для сталого розвитку, активізувати роботу з впровадження розроблених рамкових угод з інтенсифікації практичних дій у руслі реалізації визначених мети і освітньої політики. Україна почала запровадження компетентнісної парадигми навчання на зміну когнітивно-орієнтованій зі збереженням креативного підходу і спрямуванням на засади екобезпечного, збалансованого розвитку.

6

Пріоритетними напрямами реформування системи вищої освіти визначено гуманізацію, гуманітаризацію, фундаменталізацію, індивідуалізацію, інноваційний характер освіти, міжнародну інтеграцію. На жаль, не приділяється належної уваги екологізації вищої освіти та освіти в цілому, хоч сьогодні, у період глобальної екологічної кризи, вона має бути визнана найнеобхіднішою і найважливішою. Драматизм екологічних реалій сьогоднішнього світу, особливо України, свідчить про безперспективність розвитку суспільства без екологічного мислення, свідомості, культури, тому формування сучасної системи екологічної освіти, зокрема вищої, для збалансованого, гармонійного, природоузгодженого поступу є не лише пріоритетним державним завданням, а й одним з важливих і складних концептуальних підходів до проблеми розвитку цивілізації та ноосферогенезу. У Стратегії ЄЕК ООН з ОСР вказано, що ключовим елементом її реалізації мають бути національні (державні) Плани дій з урахуванням фактичного стану справ країни та розроблені й затверджені основоположні документи з ОСР для всіх рівнів освіти. Ці заходи було визначено як першочергові завдання для Міністерства освіти і науки та Мінприроди України. У подальшому передбачалися ґрунтовні дослідження зі зміцнення зв’язків між природничими, економічними, суспільними і політичними науками, максимальна їх екологізація з включенням принципів збалансованого розвитку до навчальних програм дисциплін вищої школи, спеціальні курси підготовки викладачів та широкомасштабні міждисциплінарні проекти. Згідно з Концепцією екологічної освіти України, затвердженою Міністерством освіти і науки у 2001 р., основними завданнями екологічної освіти (ЕО) мають бути формування екологічної культури засобами формальної і неформальної освіти всіх верств населення, особливо керівників різних рангів, менеджерів виробництв; підготовка фахівцівекологів для усіх без винятку галузей народного господарства. ЕО покликана поєднувати екологічне знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічну етику, екологічну культуру відповідно до певного рівня соціальної зрілості Людини. Стратегічним завданням ЕО має бути розроблення її наукових основ на базі Національної доктрини розвитку освіти України у XXI ст., Державної національної програми «Освіта-ХХІ ст.», законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Концепції збалансованого розвитку держави, прийняття якої є питанням часу і волі законодавців разом із Законом України «Про екологічну освіту», слухання якого проходили у Верховній Раді у 2002 р. Разом з тим, теоретичні й методичні основи екологічної освіти у вищих навчальних закладах (ВНЗ) з підготовки фахівців для вирішення нагальних професійних питань потребують осмислення педагогічних теоретикометодологічних засад становлення сучасного еколога, фахівця будь-якої галузі як особистості нового типу, готового до розв’язання практичних проблем охорони довкілля, озброєного екологічним мисленням, свідомістю, 7

розумінням місця Людини у Природі, яка є найвищою святістю і неперевершеним Творінням, жити в якому має право гармонійна і мудра індивідуальність, здатна забезпечити розбудову екобезпечного суспільства. Національна система освіти відображає нинішній трагічний стан українського суспільства, який слід якнайшвидше подолати. У руслі виконання рішень Міжнародних самітів та конференцій держава має долучитися до ухвалення Концепції збалансованого розвитку та дієвого виконання окреслених завдань, серед яких питання освіти є першочерговим. Для його вирішення ще достатньо існуючого потенціалу освітньої системи, яка повинна активізуватися в частині реалізації Концепції екологічної освіти України та скоригованого Плану її виконання. Вітчизняна система екологічної освіти ще не має належного освітянського менеджменту і управління, які відповідали б сучасним вимогам. Вона поступово втрачає колишні переваги у формальній сфері через наслідування чужих схем навчання. Недоопрацьованою залишається неформальна просвітницька діяльність, значення якої важко переоцінити у досягненні успішного виконання завдань освіти для збалансованого інформаційного суспільства. Новітні телекомунікаційні технології поки що не знайшли широкого впровадження у навчальні процеси більшості вищих навчальних закладів держави, що ставить під сумнів практичне впровадження основних положень «Порядку денного на XXI століття». Роль освіти у подоланні екологічної кризи, розвитку збалансованого суспільства є надзвичайно високою, оскільки лише вона здатна створити передумови для формування керівної еліти, яка зможе реалізувати потужні вітчизняні можливості на благо свого народу, європейської і світової спільнот. Національна система навчання потребує глибокої, а не поверхової екологізації змісту, на базі якого можна провести поступовий, а не штурмовий перехід до освіти задля збалансованого розвитку, що передбачає вищий ступінь свідомості, духовності, екологічної культури. Сучасному західному суспільству споживання ми маємо протиставити альтернативу в образі високодуховної, освіченої нації, багатої не тільки тим, що має, а й тим, у чому не має потреби. Комплексна оцінка національного екологічного потенціалу свідчить про можливість переходу до реалізації збалансованої політики екологоекономічного поступу. Державі вкрай потрібні стабільні та професійні управлінські структури на всіх рівнях, особливо тих, що є основою збалансованого розвитку; постійна перепідготовка державних службовців, оцінка і переатестація їх екомінімумів, знань з основ гармонізації економічної, соціальної і екологічної рівноваги. Варто активізувати розв’язання власних екологічних проблем і пропонувати світу здобутки у подоланні глобальних, регіональних і місцевих негараздів. Інтеграція України у європейський науково-технологічний та конкурентний простір зумовлює потребу у формуванні інноваційної моделі розвитку, що спирається на сучасні наукові досягнення, їх технологічне застосування, які стануть джерелом природоузгодженого економічного 8

зростання, базою для утвердження екологічної етики, моралі, культури, гармонізованих знань, зрештою, мудрого суспільства. На жаль, в Україні зволікають з прийняттям Концепції сталого (збалансованого) розвитку, закону «Про екологічну освіту», розробленням та прийняттям Концепції освіти для сталого (збалансованого) розвитку. Прогресивне суспільство XXI століття орієнтується на ноосферне мислення, новий спосіб життя та спирається на екологічну етику, домінування духовних потреб над матеріальними. Визріла необхідність ставити акцент не на проблемах руйнації довкілля, а на любові до Природи, Людей, прагнення до правди, добра, справжніх цінностей життя. Стратегічною метою екологічної освіти є екологічний світогляд, тактичною – формування духовних потреб особистості, яка самовдосконалюється, самореалізується, прагне і сповідує високі морально-етичні принципи. Екологія в сучасному її розумінні покликана стати базовою освітньою галуззю, з власною проблематикою, методологією, колом наукових, життєво важливих проблем. Одним з головних завдань екоосвіти є формування екологічної культури кожної особистості та етносу в цілому, ефективний розвиток якої може бути реалізований через цілісну освітньо-виховну систему на базі принципово нової еколого-навчальної моделі. Час чіткого розмежування дисциплін минув. Нинішня освіта мала б сприяти всебічному розумінню єдності світу, який людина налаштована вдосконалити і поліпшити при беззастережному дотриманні екологічних законів. Розуміння екологічної освіти як викладання лише біологічних, географічних чи інших природничих дисциплін є помилковим, оскільки навчальний зміст екологічної освіти має плекати екологічні цінності культури, що виховують підростаюче покоління на всіх етапах життя, особливо у період формальної і неформальної освіти, нинішні суперечності якої певною мірою відповідальні за екологічний стан суспільства. Екологічна освіта повинна отримати статус стратегічної, масштабної, важливої пріоритетної галузі, з розширеним і оновленим змістом, формою та методами навчання в умовах інформатизації суспільства. Нагальною є потреба в організації її моніторингу, розвитку формальної і неформальної складових, впровадженні сертифікації навчання керівних кадрів, відповідальних працівників, депутатського корпусу, стандартизації їх екомінімумів, запровадженні екоменеджменту і екоаудиту в усіх галузях економіки, особливо в системі освіти, у постійному опрацюванні перспектив екологічної освіти в державі. Сьогодні варто ставити питання не про розвиток і вдосконалення екологічної освіти, а про новий її статус і важливу роль у розбудові системи освіти для збалансованого суспільства. На сучасному етапі реформування освіти має утвердитися нова позиція стосовно екологічної освіти, як до інструменту соціалізації індивідуума, його адаптації до життя в урбанізованому середовищі в умовах розвитку громадянського, інформаційного суспільства. Такий підхід до розуміння екологічної освіти дає змогу представити її як нову освітню галузь з надпредметними функціями, спрямованими на формування ціннісних 9

орієнтацій ставлення до навколишнього середовища: природного і штучного, перетвореного людською діяльністю, та внутрішнього світу самої людини, її здоров’я, духовних і матеріальних потреб. Система екологічної освіти потребує значного вдосконалення, тобто належного оперативного зворотного зв’язку для виявлення слабких місць, відповідних чутливих управлінських рішень, що можуть реалізовуватися через впровадження дієвого аудиту і запровадження індикаторів. Останні широко застосовують для моніторингу інтенсивності просування на шляху збалансованого розвитку багатьох держав світу. Індикатори визнано реальним інструментом контролю ефективності діяльності керівних органів влади щодо впровадження поставлених цілей. Завдяки їх аналізу може відбуватися коригування мети, завдань довгострокових цільових програм. Екологічна підготовка у вищій школі тісно пов’язана зі спеціалізацією ВНЗ, який готує фахівців для певної галузі. Якщо вітчизняний агропромисловий комплекс отримує державну підтримку у розвитку сучасних напрямів наукових досліджень, то підготовка студентів проходить з їх активним залученням у цей процес, що є свідченням ефективного поєднання теоретичної і практичної складових у формуванні високого рівня екологічної культури. Коли ж у галузі не впроваджується екологічний менеджмент, аудит, паспортизація підприємств, територій, це відразу позначається на стані екологічної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей, спеціалізацій, у яких повільно формується необхідний високий рівень екологічного мислення, свідомості, загалом екологічної культури відповідно до Концепції екологічної освіти України, Стратегії ЄЕК ООН освіти для збалансованого розвитку, принципів екологічного імперативу «Порядку денного на XXI століття». Загалом, введення лише одного предмета «Основи екології» у навчальні програми вищої школи не здатне реалізувати екологічну освіту майбутніх фахівців, а фактичне припинення викладання «Основ екологічних знань» у загальноосвітніх закладах ставить під сумнів її існування в нашій державі взагалі, а також засобів для формування людини відповідальної та згуртування держав навколо спільних проблем і дій з подолання глобальної екологічної і фінансової криз. Всі складові галузевих стандартів вищої освіти мають бути оновлені та доповнені новими вимогами до змісту навчання, соціального замовлення, діагностики якості еколого-креативної компетентності майбутніх фахівців у період Декади освіти для сталого розвитку.

10

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ ДО ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Свояк Н. І. кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології, голова Черкаської міської організації Всеукраїнської екологічної ліги Фоміна Н. М. старший викладач кафедри хімічної технології неорганічних речовин, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Черкаський державний технологічний університет В останнє десятиріччя причини незадовільного екологічного стану довкілля перемістилися від економічних до психолого-освітніх. Це зумовлено байдужістю, недостатнім екологічним вихованням та відсутністю екологічної освіти усіх верств населення. В умовах відсутності екологічних знань формується поведінка як пересічних громадян, так і керівників місцевих громад, підприємств, урядовців спостерігається зростання забруднення довкілля. Не всі усвідомлюють прямий взаємозв’язок між своїми діями і станом довкілля, не розуміють існування зворотного зв’язку – впливу навколишнього природного середовища на стан здоров’я людини. Для виживання людства і всієї біосфери потрібен кардинальний перегляд пріоритетів розвитку. Основою їх має бути благополучне існування не тільки нинішніх, а й майбутніх поколінь. Лише у такий спосіб можна реалізувати збалансований (сталий) розвиток суспільства. Ні наявність матеріальних передумов, ні можливість змоделювати та спрогнозувати можливі варіанти майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи не можуть самі по собі, автоматично забезпечити вихід з сучасної екологічної кризи та запобігти глобальній екологічній кризі. Її фундаментальні корені лежать в особливостях людського способу існування і готувалися всією історією розвитку цивілізації. Засоби вирішення кризової ситуації у відносинах суспільства і природи слід шукати в самих причинах її виникнення. Особливості людської діяльності породжують сучасну кризу у взаємовідносинах суспільства та природи, і вони ж дають головні передумови для уникнення глобальної екологічної катастрофи. Людська діяльність має свідомий, доцільний характер, і її особливості значною мірою, зумовлені специфічними рисами свідомості. Свідомість прийнято визначати як найвищу форму найзагальнішої властивості матерії – відображення. Вона полягає в узагальненому, 11

оцінюючому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні, у випереджальному мисленому моделюванні дій, у передбаченні їх наслідків, у раціональному регулюванні та самоконтролі людської діяльності. Розглядаючи структуру суспільної свідомості, поряд з її традиційними формами (релігійною, моральною, естетичною, філософською, правовою, політичною та науковою), виділяють також і таку її сучасну форму, як екологічна свідомість. Кожна з форм суспільної свідомості має специфічні способи та предмети відображення і особливий вид знань. Феномен екологічного знання виникає як результат дедалі зростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. Головною специфікою екологічних знань є їх нормативний характер, оскільки в рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та навколишнього природного середовища, а й формуються певні норми раціонального природокористування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери. Екологічне знання втілюється в особливий вид людської діяльності, що раніше проявлялась лише в епізодично-екологічній діяльності, тобто такому виді діяльності людини, коли у процесі формування її мети враховуються не лише безпосередні інтереси людини, а й відбувається їх узгодження з загальними вимогами підтримки основ стабільного біологічного існування виду homo sapiens. Екологічну діяльність можна охарактеризувати як інтегративне поняття для позначення різних видів діяльності, які тим або іншим способом спрямовані на забезпечення оптимального стану системи «суспільство–природа». Екологічне виховання та освіта – важливі компоненти у формуванні екологічної компетентності і свідомості молодого покоління. Якщо методи екологічної освіти є переважно свідомими, то методи екологічного виховання будуються на прикладах повсякдення, залежать від середовища, в якому розвивається дитина, від цінностей, що сповідують батьки та інші люди, які оточують дитину і діють часто підсвідомо. Основи того чи іншого ставлення дитини до навколишнього природного середовища закладаються під впливом вказаних чинників у ранньому дитинстві і в подальшому, з її розвитком та набуттям певних знань та досвіду, формують екологічну свідомість та раціональну екологічну поведінку. На жаль, сучасні старші школярі та студенти здебільшого з ряду причин не отримали в дитинстві належного екологічного виховання. Тому заходи екологічної освіти та інформування часто не можуть зумовити психологічно підготовлену, сприятливу для засвоєння поведінкову модель, що забезпечує належну екологічну свідомість та додержання раціональних правил природокористування. Однак, екологічна освіта та інформування необхідні не тільки для формування екологічної свідомості. Останнім часом належна екологічна освіта та екологічна інформованість можуть стати важливою складовою 12

безпеки життєдіяльності як окремої людини, так і великих груп населення. У зв’язку з цим, викликає велике занепокоєння проект наказу Міністерства освіти і науки України від 11 червня 2009 р. «Про вдосконалення нормативної частини змісту підготовки фахівців» щодо внесення дисципліни «Екологія» до переліку вибіркових дисциплін циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки бакалаврів. В ході виконання дослідження було проаналізовано екологічний світогляд, знання екологічних проблем сучасності за допомогою опитування населення різних вікових груп. У результаті проведеної роботи можна зробити такі висновки: 1. Переважна більшість опитаних стурбована станом навколишнього природного середовища, але є групи людей яким взагалі байдуже до того, що відбувається.

2. Більшість визнає упущення екологічної освіти і не досить високий рівень культури.

3. Населення готове взяти участь у заходах щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища, але переважна більшість не згодна відмовитись від власного комфорту за для збереження довкілля.

4. У більшої половини респондентів немає довіри до влади, але вони готові співпрацювати з нею. Населенню не надають достатньої екологічної інформації. Отже, на шляху виходу країни та й взагалі всього світу з екологічної кризи необхідно перш за все сформувати екологічну свідомість, яка не утворюється стихійно, а виникає шляхом створення умов, що сприяють її розвиткові, та впровадити безперервне екологічне виховання. Ще одним важливим кроком на шляху подолання екологічної кризи є діяльність органів влади в таких напрямах: 1. Забезпечення громадськості достатньою екологічною інформацією у доступній для розуміння середньостатистичною людиною.

2. Зацікавлення населення у процесах поліпшення природного середовища.

3. Залучення громадськості до прийняття рішень.

4. Поліпшення фінансування екологічних проектів.

5. Можливість громадськості висловлювати власні думки, свої ідеї.

6. Практикувати громадські консультації – надавати населенню інформацію та можливість вибору альтернативних варіантів.

7. Співпраця з екологічними організаціями. Беручи до уваги результати анкетування, є доцільним рекомендувати видання спеціальних посібників для батьків та вчителів, які б вміщували необхідний матеріал для проведення родинного екологічного виховання. Враховуючи результати проведених досліджень, необхідно збільшити кількість годин для вивчення основ екології у вищих навчальних закладах, особливо на факультетах, які випускають спеціалістів технічних та економічних напрямів. Адже саме від діяльності цих майбутніх фахівців залежить розвиток економіки і промисловості нашої держави.

13

На шляху виходу з економічної кризи є багато перешкод як економічних, так і соціальних. Тому саме нині від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить розв’язання проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації та перехід держави до збалансованого розвитку. Література: 1. Свояк Н. І., Свояк М. І., Титаренко Л. М. Формування екологічного світогляду суспільства як обов’язкова складова збалансованого розвитку держави // Матеріали VI Міжнародної наук.-практ. конф. «Екологія та освіта: актуальні проблеми збереження та використання природних ресурсів». – Черкаси : ЧДТУ, 2009.  С. 3031.

2. Плахута Т. В., Свояк Н. І. Роль громадських організацій екологічного спрямування у формуванні рівня екологічної свідомості молоді // Матеріали VI Міжнародної наук.-практ. конф. «Екологія та освіта: актуальні проблеми збереження та використання природних ресурсів». – Черкаси : ЧДТУ, 2009.  С. 4344.

3. Фоміна Н. М., Свояк Н. І., Свояк М. І. Громадська екологічна діяльність в вищих навчальних закладах як обов’язкова складова неперервної екологічної освіти // Екологічний вісник.  2009.  № 3(55).  С. 2930.

4. Халаїм Є. А., Халаїм К. В. Екологічне виховання та освіта, за результатами анкетування школярів та студентів // Матеріали VI Міжнародної наук.-практ. конф. «Екологія та освіта: актуальні проблеми збереження та використання природних ресурсів». – Черкаси : ЧДТУ, 2009.  С. 3436.

УДК: 502/504 РЕЛІГІЙНІ АСПЕКТИ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ Виговська Т. В. кандидат біологічних наук, доцент кафедри філософії та політології Хмельницького університету управління та права Загальновідомо, що нині екологічні проблеми вийшли на перший план у житті соціуму. Це пояснюється тим, що сьогодні на порядку денному стоїть проблема існування самого людства. Адже в сучасних умовах швидкість науково-технічного прогресу на кілька порядків перевищує адаптаційні можливості еволюційних процесів у біосфері та існуючих живих організмів.

14

Очевидно, що старі та нові джерела глобального забруднення зумовлюють знищення наявних природних ресурсів, спричинюють катастрофічне зменшення біорізноманіття. Керована законами ринку світова економіка постійно запроваджує в життя дедалі потужніші технології, які все більшою мірою руйнують довкілля. Про зростаюче навантаження на біосферу свідчить те, що світовий валовий продукт людства наприкінці 20 ст. збільшився порівняно з 1900 р. у 330 разів, досягнувши 20 трильйонів доларів. За останні 100 років ресурсоспоживання людства зросло майже в 100 разів [2]. Результатом активного неконтрольованого розвитку промисловості стали непередбачувані швидкі загрозливі зміни клімату, а повітря, ґрунти і поверхневі води втратили здатність до самоочищення. Зрозуміло, що за такого стану виникає питання про існування самого людства, оскільки це становить реальну загрозу його знищення, відходу в небуття. Провідні вчені-екологи, спираючись на результати глибокого аналізу глобальних екологічних проблем, стверджують, що жодні науково-технічні новації, економічні та соціальні реформи не зможуть самі по собі забезпечити поступальний екологічно збалансований розвиток людства. Для успішного розв’язання складних екологічних проблем насамперед потрібен перехід до утвердження екологічної свідомості як на рівні індивідуального буття, так і суспільного, запровадження та реалізації екологічної ідеології життя, постійної стимуляції екологізації економіки й виробництва, зрештою формування постіндустріальної екологічно зорієнтованої цивілізації. Однією з основних причин такого стану стала відсутність як у регіональному, так і в планетарному вимірі достатнього рівня екологічної свідомості у кожного члена суспільства. Тому в цих умовах надзвичайно актуалізується проблема формування такого рівня зрілості означеної свідомості, який би дав можливість розглядати екологічні проблеми як першочергові для всього людства, кожного індивіда. У цьому контексті дуже важливим є формування світогляду, який може позитивно впливати на розв’язання нагальних екологічних проблем. Як свідчить історична практика, світоглядний фактор, зокрема в релігійному вираженні, може досить позитивно впливати на означений процес. Це пояснюється насамперед тим, що в суспільному житті світогляд завжди відігравав і продовжує відігравати надзвичайно велику роль, оскільки виступає важливим чинником соціальної взаємодії людей, зумовлює їхню соціальну поведінку, зокрема і щодо природи. У методологічному плані в контексті розуміння суті й факторів формування екологічної свідомості важливу роль відіграють роботи А. Швейцера, батька екологічної етики О. Леопольда, екофілософа, лауреата Пулітцеровської премії Г. Снайдера, засновника руху «глибинної екології» А. Несла та ін. У той же час, роль такого світоглядного явища, як релігія та її інституалізовані форми у процесі формування екологічної свідомості особистості досліджена ще явно недостатньо. Тим більше, що сама Церква, 15

наприклад християнська, загалом історично еволюціонувала від несприйняття у свій час екологічних ідей як язичницьких до визнання їх як непересічної цінності сучасного цивілізаційного розвитку людства. Екологічні проблеми в загальній системі глобальних проблем, як вже зазначалося раніше, мають найістотніше значення. Загалом можна сказати, що виникнення таких проблем зумовила об’єктивна суперечність між виробничою діяльністю людства і природним середовищем її проживання. У свій час людей було досить мало і тому вони з природою були у гармонійних відносинах. Проте значне зростання населення, істотне підвищення продуктивності праці зумовило непомірний тиск на навколишнє середовище. В результаті неконтрольована діяльність суспільства спричинює подальше забруднення атмосфери нашої планети, морів і океанів, руйнування озонового шару, катастрофічне знищення «легенів планети» – лісів, скорочення запасів питної води, ерозію ґрунтів і та ін. Нині людство створило штучне середовище, яке в десять разів (за підрахунками Римського клубу) є продуктивнішим ніж природне середовище. В результаті штучне середовище поступово наступає на природне середовище, більше того, загрожує в недалекому майбутньому повністю його знищити. А оскільки людина є біологічним видом, то й існувати вона може лише в певних, сприятливих для власного життя умовах. У цьому разі знищення довкілля ліквідовує зазначені умови, а разом з ними і саму людину як біологічний вид взагалі. За таких умов формування екологічної свідомості в кожного члена суспільства стає нагальною потребою. Адже усвідомлення кожною людиною свого нерозривного зв’язку з довкіллям, залежність від нього в кінцевому підсумку має кардинальним чином змінити ситуацію, оскільки формує і утверджує потребу в постійному бережливому ставленні до навколишнього середовища, сприянню його постійного відтворення, сприяє виходу таких відносин на гармонійний рівень. Необхідно нагадати, що екологічна свідомість є однією з форм суспільної свідомості, однією з найважливіших складових науковофілософського світогляду. Як специфічна і відносно самостійна форма, вона склалася лише в 20 ст. у результаті адекватного відображення наближення екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства і природи в цілому. Правда, структурні елементи екологічної свідомості існували і на ранніх етапах розвитку людського суспільства. Це пояснюється тим, що практична діяльність людей неможлива без відображення в їх свідомості об’єктивно існуючих динамічних зв’язків між ними і навколишнім середовищем. У реальному житті таке відображення здійснюється через світогляд, який, як відомо, істотно впливає на характер діяльності як окремих індивідів, так і цілих соціальних груп і класів. В історії існування людства, як відомо, першою формою світогляду виступає міфологічний світогляд. По суті, він відображає умови, коли первісна людина в практичному плані вже відокремила себе від природи, але в теоретичному ще не усвідомила власної протилежності їй, тобто стосовно 16

природи людина вважала себе її невід’ємною частиною і співвідносила себе як частину до цілого. І це ціле, тобто природа, для людини було домінуючим структурним елементом. Звідси і повсякчасне намагання жити в гармонії з природою, оскільки людина усвідомлювала себе її нерозривною частиною. Більше того, з огляду на надзвичайне значення довкілля для життя індивіда, природа одержала статус божественного. Таке шанобливе ставлення передавалося з покоління в покоління через відповідні обряди і традиції. Звідси і практика ритуалів жертвопринесення певним явищам природи, перш за все тим, від яких залежало життя роду, племені. Таким чином, певні елементи екологічної свідомості були невід’ємним структурним елементом такого світогляду, що в підсумку зумовлювали у будь-якої людини шанобливе, а головне – бережливе ставлення до природи як до явища значно вищого, сакрального порядку. При цьому це була загальна позиція сім’ї, роду, племені. Її реалізація мала сакральний характер, а тому контролювалася не лише членами спільноти, а й, що дуже важливо, надприродними силами. Однак подальший об’єктивний розвиток продуктивних сил суспільства значно послабив залежність індивіда від природи. Це зумовило переосмислення людиною власної ролі в системі людина – природа. Вона вже перестала визнавати пріоритет природи і почала активно утверджувати власну гегемонію. Такий методологічний підхід зумовив виникнення релігій іншого порядку – релігій «одкровення». А це означало свого роду світоглядну революцію, оскільки формувався інший тип особистості. Відтепер у релігійному світогляді особистість вже і в теоретичному плані відокремила себе від природи, більше того піднялася над нею – (християнство, іслам), оскільки, на відміну від тварин, вона «створена за подобою Божою». «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над всім плазуючим, що плазує на землі» (Бут. 1: 26). Абсолютизація такого підходу і зумовила проголошення знаменитого мічурінського вислову: «Ми не повинні чекати милостей від природи ...», що в теоретичному контексті призвело до розвитку конфлікту між суспільством і природою, оскільки утверджувало у суспільній свідомості верховенство людини над природою, а отже й використання природних ресурсів, незважаючи на реальний стан довкілля. При цьому варто зауважити, що виникнення релігії такого типу в історії людства не є випадковістю, вигадкою конкретних осіб або якоюсь аномалією, як це намагаються довести її опоненти. Навпаки, утвердження в масовій свідомості релігійного світогляду було закономірним явищем і зумовлювалося потребами духовного розвитку самої людини, усвідомленням та утвердженням її суспільного буття. Такий світогляд, на відміну від міфологічного, пояснював існування предметно-речового світу вже як «зовнішню видимість» більш функціональної реальності – духовного світу. Відтепер розв’язання усіх, у тому числі й нагальних, проблем людини переноситься в іншу сферу – сферу 17

духу. Таким чином, у масовій свідомості утверджується нова система відносин людина – вселенський Бог. Відповідно до неї переосмислюється, переглядається роль і значення фізичної та духовної діяльності людини на основи кардинальної зміни уявлень про сутність життя та смерті, сенс людського існування, розуміння змісту добра й зла, гріха й покарання за нього, винагороди за добрі вчинки. Вони зі сфери буденного піднімаються до загальнолюдських, універсальних цінностей, які базуються на віковому народному досвіді, на кращих досягненнях світових культурних традицій людства. Оскільки релігійний світогляд є історично значно пізнішою та більш зрілою формою світорозуміння, то осягнення буття, як вже зазначалося, реалізується на принципово іншому рівні. Головним засобом осягнення буття відтепер вже виступає віра в реальне існування об’єктів надприродного світу. І якщо для міфологічного світорозуміння головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – показ шляхів досягнення єдності з надприродним об’єктом (Богом) як втілення святості та абсолютної цінності. Правда, необхідно зауважити, що частина релігій мала значний екологічний потенціал, як кажуть «за визначенням». Насамперед, це стосується буддизму. Він, хоч і є релігією «одкровення», однак утверджує шанобливе ставлення до довкілля. Саме звідси випливає принцип заборони вбивати все живе. Зрозуміло, що релігійні організації та інституції не можуть стояти осторонь суспільного життя. Тому нинішній стан екологічних проблем змушує їх переосмислювати місце і роль цих проблем у житті віруючої людини. Звідси і помітна в багатьох конфесіях і сектах тенденція переосмислення цінностей земного буття, зміни негативної оцінки на позитивну ряду мирських моментів. Більше того, простежується прагнення уникнути їх однозначної негативної ролі, як це було ще в зовсім недалекому минулому. Звичайно, це пояснюється тим, що «жодна релігійна система не залишається незмінною протягом часу – нові умови і відкриття змінюють її значною мірою» [6]. Це стосується, зокрема, й християнства. Так, екологічна проблема стає важливою для діяльності християнських церков. При цьому відбувається перш за все перегляд самих методологічних засад. Так, для аргументації екологізації діяльності людини переглядаються положення про матеріальні блага. В цьому контексті богослов Раушер зазначає, що «християнин несе відповідальність за створення таких умов життя людей, які визначались би духом справедливості й солідарності, впливали на розкриття здібностей людини і виконання тих завдань, які стоять перед нею» [4]. Тут доречно згадати, що Старий і Новий заповіти виходять з права володіння людьми приватною власністю. Про це свідчить, зокрема, сьома заповідь, в якій сказано: «не вкради». Вона, з погляду християнства, не підлягає обговоренню чи тлумаченню, оскільки носить форму категоричного імператива. Через це поширюється не лише на предмети споживання, а й на всі блага, які підпадають під категорію власності. Але нині робиться акцент на тому, що для віруючого християнина все створене ним в кінцевому 18

підсумку належить Богу. Про це, зокрема, писав ще в «Сумі теології» Фома Аквінський, який підкреслював, що «лише є Бог господарем всіх речей». Тому людина не може бути вихідним власником, а постає лише управлінцем, опікуном довірених йому речових благ. Виходячи з цього, людина не має права розпоряджатися благами, виходячи тільки з власних егоїстичних потреб. Навпаки, вона повинна ставитись до них з особливою відповідальністю. Тому для християнина питання лише в тому, як багата людина розпоряджається своєю власністю. В цьому плані потрібно пам’ятати і те, що в християнському розумінні суспільство є колективом, який не керує долями людей, а символізує взаємопідтримку, взаємодопомогу громадян. Саме тому християнин повинен нести відповідальність за створення таких умов життя людей, які відзначались би духом справедливості й солідарності. Тому недаремно нині у своїх проповідях священики звертаються до екологічних проблем, проблем безпеки життєдіяльності людини. Зокрема, священики Вінницької єпархії Української православної церкви під час проповідей доводять до парафіян інформацію про основи безпеки життєдіяльності та методичні рекомендації щодо правильності їх дотримання, а також звертають увагу парафіян на додержання правил пожежної безпеки, наголошують на необхідності надання допомоги немічним щодо ремонту печей та димарів [5]. Більше того, у християнстві виникають рухи, які не тільки чітко мають екологічний характер, а й означений принцип кладуть в основу свого віровчення, що, відповідно, зумовлює здійснення екологічної діяльності. На приклад, Порфирій Іванов став засновником релігії другого пришестя нового Христа. Йому відкрилося те, що «люди повинні обов’язково навчитися жити у злагоді з природою, не руйнуючи її» [3]. Він стверджував, що прагнучи вдосконалення, особа має здійснювати перемогу не над зовнішньою природою, а над внутрішніми ворогами, які властиві її сутності: жадібність, лінощі, самовдоволення, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Такий підхід він виклав у рукописних зошитах, де є практичні поради щодо загартування людини в природі під назвою «Дєтка». Загалом після себе П. Іванов залишив такі праці, як «Перемога моя», «Гімн», а також понад 200 рукописних зошитів. Центральна ідея оздоровчої системи П. Іванова полягає в тому, що причина всіх хвороб – в самій людині, точніше в її неправильному мисленні і, як наслідок, в неправильних вчинках. Тому для власного вдосконалення особистість повинна подолати власні негативні риси. Згідно з ученням послідовників Іванова, Христос приніс соборність між людьми, а їхній вчитель дав вищу міру соборності людей і природи. Обожнивши природу, вони об’єднують її новою іпостассю Бога, поєднавшись з якою, людина одержує спасіння. Таким чином, релігійний чинник є досить важливим фактором формування екологічної свідомості особистості. Особливе місце в такому процесі займають релігійні інституції та організації, які під впливом реального буття не тільки визнають важливість розв’язання екологічних 19

проблем, а й наголошують на тому, що ця справа богоугодна, а недотримання екологічним норм оголошують гріхом, за яке людина понесе покарання. Література: 1. Біблія або Книги Святого письма Старого і Нового заповіту: із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. – К. : Українське біблійне товариство, 1991.

2. Білявський Г. О., Бутченко Л. І. Основи екології: теорія та практика. Навч. посібник. – К. : Лібра, 2004. – 368 с.

3. Вчення Порфирія Іванова // Релігійна панорама. – 2005. – № 11. – С. 73.

4. Раушер А. Частная собственность в интересах человека труда. – М. : «Дело», 1994. – 64 с.

5. Священики проповідують безпеку життєдіяльності // Надзвичайна ситуація. – 2005. – № 3. – С. 39.

6. Трѐльч Э. Церковь и секта // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии / Сост. В. И. Гараджа, Е. Д. Руткевич. – М. : Аспект Прес, 1996. – С. 226–237.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ШКОЛЯРІВ Лопатинська О. В., вчитель Іловайського навчальновиховного комплексу «початкова школа – школа з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою» № 1 Харцизької міської ради, Донецька область Однією з ланок формування моделі збалансованого розвитку України є громадські організації різних спрямувань. На наш погляд, їхня діяльність передбачає добровільне сприяння розв’язанню визначених проблем щодо забезпечення сталого розвитку країни, прояв активної громадянської позиції у процесі їх розв’язання. До числа цих організацій входить і екологічні. Їхня діяльність передбачає насамперед визначення і пошуки шляхів розв’язання екологічних проблем, збереження, відновлення та додержання екологічної рівноваги життєво важливих ресурсів у межах своїх повноважень. Розв’язання регіональних екологічних проблем починається з їх вирішення у кожній конкретній місцевості. Воно має забезпечуватися не лише фінансово, а й залученням до справ громадськості, яка висловлює небайдужість до проблеми, здатна впливати на свідомість співгромадян щодо її подолання. Виконати це у поточному режимі досить складно, але 20

необхідно, щоб уникнути ситуації, коли громадськість лише тоді стає на захист навколишнього середовища, коли виникає відкрита загроза порушенню його балансу. Останнім часом людська цивілізація для задоволення своїх потреб вдається до безвідповідального користування природними ресурсами, що призводить до глобальних змін на планеті, впливає на фізіологічне і духовне здоров’я людини. Водночас людство усвідомлює, що процес цей необхідно спрямувати у кероване русло, і вживає всіх можливих заходів на законодавчому рівні та у практичній діяльності. Забезпечення сталого розвитку країни треба починати з маленького куточка рідного міста, де ти народився, де маєш улюблені куточки відпочинку, і формування власної екологічної культури. Кожен з нас знає вислів відомого російського письменника А. П. Чехова про те, що «чисто не там, де постійно прибирають, а там, де не смітять». Перефразовуючи ці слова, можна сказати, що збалансованість розвитку можлива лише тоді, коли ми навчимося долати не лише екологічні проблеми, а й навчимося гармонійним стосункам з природою. Ось чому завдання формування екологічної свідомості та екологічної культури громадян повинно стати одним з пріоритетних. Для цього треба починати діяти з дитячого садочка та школи у парадигмі: місцева влада та місцеві громадські організації (об’єднання), освітні заклади – державне самоврядування та ланка всеукраїнських об’єднань. У громадській екологічній організації «Екологічна варта» приділяється велика увага формуванню екологічної свідомості школярів, створилася й ефективно працює система екологічного виховання, основана на державному стандарті освітніх галузей у кількох напрямах: - використання змістовної лінії навчальних програм з предметів: російська, українська мови та літератури, біологія, фізика, хімія, основи здоров’я і ОБЖ, етика; - використання варіативної складової навчального плану: організація роботи факультативів, гуртків, агітбригад екологічного спрямування; - організація учнівського самоврядування (екологічна ланка). Для того, щоб навчитися свідомо сприймати екологічні проблеми, треба створити учням атмосферу занурення у процес визначення й розв’язання їх. Таким чином, участь у екологічних проектах є не лише запорукою збагачення освітньої діяльності учнів, а й досвідом прояву їх громадянської позиції, набуттям компетентного підходу до розв’язання проблем у реальному житті, сприяючи водночас - розвиткові ключових компетентностей учнів, які забезпечують безперервне навчання й самоосвітню діяльність (у тому числі з екологічних проблем) протягом усього життя; - професійному самовизначенню, перш за все у сфері екологічної діяльності людини, та реалізації власних життєвих проектів; - збереженню духовного, фізичного здоров’я людини; - формуванню в особистості і суспільства високої екологічної культури.

21

Досвідом роботи щодо цього пропонує поділитися Іловайський навчально-виховний комплекс Харцизької міської ради Донецької області, члени екологічної варти якого з екологічним міні-проектом «Чисте повітря» взяли участь в обласному конкурсі екологічних міні-проектів і зробили перемогу. Місто Іловайськ – невеличке. Крім підприємств залізниці, немає інших, які б належали до екологічно небезпечних виробництв. Переважну більшість денного часу учні проводять у школі. Осінньовесняний період – пора, коли відпочинок під час перерви проходить на шкільному подвір’ї. От і зацікавили учнів питання: 1. Чи сприяє відсутність великих промислових виробництв уникненню істотних екологічних проблем?

2. Наскільки чистим є повітря біля шкіл міста, які розташовані по узбіччях автодоріг і навіть поблизу залізниці?

3. Як можна поліпшити екологічний стан навколо школи? Дослідження визначених проблем поставило учасників проекту перед необхідністю взяти до уваги кожен екологічний чинник: абіотичний, біотичний, антропогенний. На підставі досліджень цих чинників, враховуючи особливості місцевості, складено порівняльну таблицю, яка доводить, що антропогенний чинник – чи не головний чинник порушення балансу у ланцюзі: нежива–жива природа–господарська діяльність людини. А відтак ще гостріше постає питання формування екологічної свідомості й культури населення. Зважаючи на визначені проблеми, завдання формування екологічної свідомості і загальної культури має стати одним з пріоритетних напрямів виховної і освітньої діяльності освітніх закладів. Учні, як майбутні громадяни, повинні розуміти, що їхнє фізичне, духовне, психічне здоров’я, рівень життя і добробут залежать від екології, їхнього свідомого ставлення до того, що забезпечує сприятливе середовище для життя людини.

УДК 37.03 ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ КРИЗИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Романько Т. І., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету Ми маємо визнати той факт, що за роки реформування національної школи України ще не вдалося істотно підвищити рівень екологічної освіти, 22

розв’язати проблему ціннісного ставлення учнівської молоді до природи та гармонізувати стосунки з нею. Причини цього потрібно шукати в багаторічному пануванні споживацького ставлення до природи, в руйнуванні народних традицій тісного взаємозв’язку людини і природного середовища. Тому основне завдання сучасної школи – культивувати у своїх вихованців комплекс таких найважливіших цінностей, які в умовах різних соціально-екологічних змін і втрати багатьох життєвих орієнтирів мають вирішальне значення для розвитку суспільства. Усвідомлення необхідності виходу сучасного суспільства з кризової ситуації в системі людина – суспільство – природа потребує найближчим часом активізації інтелектуального, морального, духовного, естетичного потенціалу особистості, задоволення її потреби в гармонії взаємозв’язків зі світом природи в ім’я істини добра і краси на основі вищих духовних цінностей [1]. Тому, на наш погляд, у процесі наукового забезпечення збалансованого екологічного і соціального розвитку суспільства та збереження довкілля необхідно розробляти і використовувати такі технології навчання учнів загальноосвітніх шкіл, в яких чільне місце займало б формування у особистості системи знань та навичок раціонального природокористування, системи переконань, моральних принципів, екологічних цінностей, активної позиції в природоохоронній діяльності. Вагомий внесок у теорію екологічного виховання зробили такі видатні вчені, як К. Д. Ушинський, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський. Особливе місце в проблемі навчання займає фундаментальне вчення В. І. Вернадського про ноосферу – сферу розуму як вищу стадію розвитку біосфери, коли розумова діяльність стане провідним фактором розвитку на землі, а людина розглядається як один з найактивніших і динамічних елементів різних екосистем. В останні десятиріччя екологічну освіту досліджують як наймогутніший фактор виходу з кризи, яка склалася у відношеннях людини з природою (В. М. Бровдій, Н. О. Пустовіт, Т. В. Тимочко). А. В. Толстоухов доводить, що своїм втручанням у природу людина впливає на загальнопланетарний життєво важливий фізико-хімічний, геологічний, кліматичний і біологічний зв’язок. У багатьох роботах він наголошує, що в наш час мова повинна йти про деградацію глобального навколишнього середовища, що зумовлює необхідність зміни пріоритетів і мотивів людського існування, подолання споживацького ставлення до природи. А. В. Толстоухов вивчає проблеми екологічної освіти як психологопедагогічний процес впливу на людину, метою якою є формування теоретичного рівня екологічної свідомості [5: 15]. Г. П. Пустовіт екологізацію свідомості розглядає як важливу умову оптимізації взаємодії суспільства і природи, показує взаємозв’язок формальної (шкільної) і неформальної (позашкільної) та позакласної системи екологічної освіти підростаючого покоління, наголошує, що екологічна 23

освіта має бути неперервним процесом, який охоплюватиме всі вікові, соціальні та професійні групи населення [5: 39]. О. В. Пащенко досліджує особливості екологічного виховання у дитячому русі як системі формування самоорганізованої особистості з високим показником громадської активності та відповідальності [5: 19]. Особливості методики екологічного виховання особистості на різних вікових етапах вивчали І. Д. Зверєв, В. Н. Максимова, Г. С. Марочко, Г. С.Тарасенко. Аналіз наукової літератури свідчить, що певною мірою вже розкрито завдання, зміст, форми і методи екологічної освіти. Водночас є підстави для висновку, що сучасні вчені ще недостатньо приділяють уваги проблемі формування екологічної свідомості, ціннісного ставлення до природи, розвитку екологічної культури особливості. Вивчення досвіду роботи сучасних загальноосвітніх шкіл показує, що не всі учні, наприклад, середніх класів розуміють і можуть пояснити такі поняття як «Червона книга», «екологічна криза», «забруднення довкілля (навколишнього середовища)». 30 % дітей у процесі нашого дослідження не змогли навести приклади забруднення води, повітря, розкрити взаємозв’язок між забрудненням довкілля і погіршенням здоров’я людини. 25 % учнів не знають про природоохоронну роботу заповідників і заказників нашої країни. Становлення якісно нової системи екологічної освіти в сучасній Україні неможливе без виховання вчителя-професіонала, громадянина. Формування екологічної культури підростаючого покоління, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище, світоглядними ціннісними орієнтаціями, відповідальним ставленням до природи та свого здоров’я, уміннями і навичками розв’язувати екологічні проблеми, активною діяльністю в природоохоронній роботі значною мірою залежить від професійної майстерності вчителя-практика. Але вивчення досвіду проведення навчально-виховної практики свідчить, що студентам ще важко відмовитися від авторитарного стилю поведінки навіть в природоохоронній діяльності. Вони часто нав’язують свою думку, не враховують пропозицій учнів. Спостерігаються навіть випадки, коли діти хочуть брати участь у різних формах екологічного виховання, але їм з різних причин відмовляють і чітко не пояснюють своє рішення. Сучасні школярі, на жаль, не навчені під час екскурсій в природу поводитися з позиції екологічної доцільності. Це відбувається можливо й тому, що вказану форму виховання екологічної культури особистості використовують ще рідко. Хоча Г. Ващенко писав, що спілкування з природою слід організовувати систематично і з раннього дитинства: «Дітей, що не вміють ще ходити, треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості і закладе основи любові до рідної природи» [3].

24

У практичній діяльності майбутніх вчителів не стала провідною і думка В. О. Сухомлинського про необхідність систематичного збереження і примноження учнями природних багатств. Він наголошував, що слід прагнути до того, «щоб усе життя вихованців було сповнене творінням у світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря на родючу землю» [2]. Під час педагогічної практики студенти частіше використовують традиційні способи екологічної освіти. Слід зазначити, що малоефективні методи виховного впливу – бесіди, лекції – набагато частіше використовують і досвідчені вчителі загальноосвітніх шкіл, хоч багато сучасних науковців одержали дані, що в цих випадках учні запам’ятовують лише 5–7 % інформації, і в умовах нестачі навчального часу словесні методи навчання впливають в основному на короткочасну пам’ять вихованців. Необхідно також вказати, що у процесі екологічної освіти підростаючого покоління майбутнім фахівцям бажано частіше в своїй практичній діяльності керуватися такими методичними вимогами: – якщо учень дійшов неправильного висновку, не варто одразу виправляти його відповідь, слід запропонувати довести свою точку зору або навести приклади, які показують помилковість його міркувань; – вчитель не повинен намагатись самостійно узагальнювати основну навчальну інформацію. Слід надавати на цьому етапі пізнавальної діяльності більше активності та ініціативи дитині, стимулюючи і підтримуючи її мотивацію і вольові зусилля; – під час викладання різних курсів для формування екологічної свідомості учнів важливо дбати про міжпредметні зв’язки, проводити актуалізацію знань, які були сформовані раніше у процесі вивчення предметів;.

– не варто вимагати від особистості сприймати інформацію на віру, слід дозволяти піддавати сумніву ті чи інші аргументи, проводити активний пошук об’єктивної істини. З метою реалізації надійних методичних підходів до подальшого удосконалення підготовки майбутніх вчителів, перш за все природничих дисциплін, формування якісно нової екологічної культури особистості, на наш погляд, необхідно уже в найближчий час: – внести корективи в завдання, зміст, операційно-дієвий компонент навчально-виховного процесу вищої школи; – поглибити взаємозв’язок політехнічної та екологічної освіти; – посилити використання потенційних можливостей всіх предметів вищого навчального закладу для розв’язання вказаної проблеми; – стимулювати позитивну мотивацію майбутніх фахівців шляхом використання активних методів організації аудиторної самостійної роботи; – забезпечити практичну діяльність студентів з охорони та поліпшення природного довкілля своєї місцевості, регіону.

25

Екологічну освіту майбутніх фахівців слід розглядати як найактуальнішу проблему сучасного етапу розвитку теорії і практики вищої школи. Екологічна освіта має бути спрямована на формування екологічних знань, практичних умінь і навичок, оволодіння науковими основами охорони природи й раціонального природокористування, усвідомлення кожною особистістю свого місця у світі природи та в системі природа – людина – суспільство. На наш погляд, основою метою екологічної освіти у вищій школі має стати формування екологічної свідомості майбутніх фахівців, яка буде стимулювати відповідальне ставлення особистості до засвоєння змісту теоретичного і практичного компонентів системи підготовки майбутніх вчителів до екологічного виховання учнів. У досвіді вищої школи можна ширше використовувати результати дослідження [3] і формувати такі блоки умінь і навичок майбутньої діяльності студентів: – орієнтаційні – формувати інтерес учнів до екологічних знань, трудової та громадської діяльності екологічного змісту; прищеплювати учням прагнення охороняти, берегти та примножувати природні багатства; – конструктивні – планувати педагогічні ситуації, які дають можливість використовувати екологічні знання вихованців, формувати в учнів спостережливість, допитливість, бережливість, враховувати вікові, індивідуально-типологічні особливості учнів, рівень розвитку їхніх пізнавальних можливостей, вибирати оптимальні форми, методи і прийоми організації екологічної освіти, забезпечувати комплексний підхід до вивчення і охорони природи на уроках природничого циклу; – організаторські – організовувати систематичне використання різних форм і методів екологічної освіти підростаючого покоління, їх практичну діяльність у процесі озеленення шкільного подвір’я та пришкільних ділянок, спостереження за змінами в природі, розвитком рослин певного виду, породи, натуралістичної роботи. Попередні результати нашого дослідження свідчать, що якісно нова екологічна освіта учнів сучасної загальноосвітньої школи залежить від професійної майстерності вчителя-практика. Вона може бути забезпечена розробленням і впровадженням цілісної поетапної системи, яка спрямована на формування екологічних знань, перетворення їх на погляди, переконання, ціннісне ставлення до природи та опанування уміннями і навичками природоохоронної діяльності. Позитивні результати у розв’язанні зазначеної проблеми можна одержати, якщо забезпечити стійкий інтерес і позитивну мотивацію студентів до набуття екологічних знань, вмінь і навичок, реалізацію потенційних можливостей всіх блоків навчальних дисциплін, корекцію особистісних якостей майбутніх фахівців, систематичну діяльність студентів у сфері охорони природи та поліпшення екологічного стану довкілля, екологічну освіту учнів, проведення науково-дослідної роботи на всіх етапах формування екологічної культури майбутніх вчителів.

26

Таким чином, викладена інформація свідчить про важливість подальшого удосконалення навчально-виховного процесу вищої школи, необхідність систематичного використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх вчителів до екологічного виховання підростаючого покоління. Перспективними напрямами дослідження має стати розроблення методичних, структурних та організаційних вимог до організації процесу формування екологічних цінностей і свідомості студентів. Література: 1. Вербицький В. Проектна форма навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах та позашкільних закладах освіти психолого-натуралістичного напряму. Проблеми та шляхи їх вирішення // Рідна школа. – 2007. – № 3. – С. 35–47.

2. Сухомлинський В. О. Школа і природа // Вибр. твори. У 5 т., 1977. – Т. 5. – С. 549.

3. Фіцула М. Педагогіка. – К. : Академія, 2000. – С. 283.

4. Екологія: Реферативний журнал // Всеукраїнська екологічна ліга. – К., 2006. – Вип. 4 (12).

5. Екологічна освіта і виховання: досвід та перспективи / Матеріали Всеукр. наук.-практич. конференції. – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2000.

27