ЗМІСТ Заходи зниження рівня забруднення довкілля від автомобільного транспорту в Києві Пашков А. П., Савченко П. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Актуальні проблеми управління екологічною безпекою міст Бойко В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Стан забруднення атмосферного повітря Ужгорода та шляхи його зменшення Лобко В. Ю., Федорішко М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Правові проблеми визначення поняття навколишнього середовища населеного пункту Толкаченко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Роль вищої освіти у розв’язанні екологічних проблем міських населених пунктів Медведєва О. В., Мірзак Т. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Національна система екологічної інфраструктури: проблеми та перспективи Рассадникова С. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Досвід впровадження програм з охорони довкілля в м. Жовті Води Сокол В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
23
ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ ВІД АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ В КИЄВІ Пашков А. П., кандидат технічних наук, доцент кафедри екології факультету природничих наук, член Всеукраїнської екологічної ліги Савченко П. С., студентка Національний університет «Києво-Могилянська академія» Відповідно до українського законодавства людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Враховуючи, що забруднення навколишнього середовища автотранспортом в мегаполісах України складає в межах 70–80%, тому це є однією із найбільш важливих та актуальних проблем сучасної екотоксикології. Вплив автодоріг на довкілля визначається, по-перше, їх властивостями як інженерної споруди, по-друге, під час їх експлуатації мають місце фізичні негативні явища (шкідливі викиди, вібрація та шум), які діють на пришляхові біоценози та прямим чи побічним способом на саму людину. Одночасно темпи збільшення кількості автомобілів щорічно суттєво перевищують наявність і будівництво нових автошляхів та авторозв’язок на перехрестях. На сьогодні територія міста Києва складає 835,58 км2, а кількість населення частково зростає, і станом на 1.01.12 тут проживало 2 814 258 осіб. Згідно з Генпланом м. Києва на період до 2020 року кількість автомобільного транспорту подвоїться і досягне 889 тис. одиниць, в тому числі легкових автомобілів – 827 тис. одиниць. Забезпеченість автодорогами визначає ступінь економічного розвитку країни. Зростання кількості автомобілів в Україні та Києві наведено на рис 1.
Рис. 1. Характер зростання кількості легкових автомобілів у приватній власності в Україні та Києві за останні 20 років 2
Для порівняння довжина доріг Франції – 951,5 тис. км, Іспанії – 681,2 тис. км, Німеччини – 641,5 тис. км, Польщі – 424 тис. км, а в Україні вона складає лише 169,5 тис. км на 1.01.2010 р. Якщо взяти до уваги забезпеченість цих країн автошляхами на 1 тис. км2, то Україна теж «пасе задніх» – 0,3 км на 1 км2, що в 7,3 рази менше ніж в Іспанії. Польща, яка має вдвічі меншу територію ніж Україна, забезпечена автошляхами в 4,7 рази більше. Як наслідок, щодня в часи пік в Києві та в інших мегаполісах України відбуваються автомобільні «пробки» та «тягнучка» руху автотранспорту із швидкістю 5–10 км/год. В ці години місто нагадує на окремих великих вулицях, бульварах та проспектах «похоронні процесії» в 1–3 км і більше.
Рис. 2. Рух автотранспорту в час пік у м. Києві (Московський проспект)
Саме під час цих автомобільних «пробок» збільшуються витрати пального в 6–12 разів, а відповідно збільшуються і шкідливі токсичні викиди. До того ж відомо [2], що автомобільні відпрацьовані гази – це суміш приблизно 200 хімічних елементів і сполук. До теперішнього часу вважали, що головними шкідливими компонентами є: оксид вуглецю (СО), вуглеводи (СnHm) та оксиди азоту (NOx). Численні дослідження свідчать, що оксиди азоту (NO x) під час взаємодії з водою утворюють азотну та азотисту кислоти, які чинять руйнівну дію на печінку людини. NOx уражають слизисту оболонку очей, серцево-судинну систему. Причому дію NOx неможливо послабити ніякими нейтралізуючими засобами. Особливо небезпечним є присутність у відпрацьованих газах СnHm – канцерогенних речовин, які викликають ракові захворювання [2, 3]. Середня добова концентрація бензапірену в повітрі такого великого міста як Київ може сягати 3 мг/100 м3 при нормі 0,1 мг/100 м3. Внесок різних видів транспорту в забруднення довкілля наведено в таблиці 1, а відносна токсичність основних компонентів відпрацьованих газів у відношенні до СО наведено у таблиці 2.
3
Таблиця 1 Вид транспорту Автомобільний Залізничний Водний Повітряний Інший
СО 89,5 0,4 2,2 1,4 6,5
Масова частка викидів, % Вуглеводів SO2 NOx 82,1 72,6 44,4 2,6 7,7 11,1 6,4 2,2 33,3 2,6 1,0 – 6,3 16,5 11,2
Аерозолів 78,5 7,1 – 7,1 7,3
Таблиця 2 Токсичність компонентів Оксид вуглецю Вуглеводи Оксид азоту Акролеїн Двооксид сірки Формальдегід Сажа
Відносна токсичність (до СО) 1,0 1,2 20 20 12 60 25
Аналіз таблиці 1 свідчить, по-перше, що автомобільний вид транспорту найбільше забруднює довкілля із усіх видів транспорту; по-друге, викиди надходять безпосередньо у приземний шар атмосфери, де швидкість вітру незначна і газ погано розпорошується; по-третє, шкідливі викиди автомобілів зразу надходять в активну зону біосфери. Аналіз таблиці 2 свідчить, що формальдегід – головний компонент забруднення атмосфери автомобільним транспортом в мегаполісах України і в м. Києві, і є одним з основних збудників онкологічних захворювань [2, 4]. Відомо [4], що з 35 млн т шкідливих викидів 89% припадає на викиди саме автомобільного транспорту та підприємств дорожньо-будівельного комплексу. Крім того дослідженнями [5] встановлено, що в будинках, які розташовані поряд з великою дорогою (до 10 м), мешканці хворіють раком в 3–4 рази частіше, ніж в будинках віддалених від дороги на 50 м. А всього на сьогодні на Землі експлуатується біля 1 млрд автомобілів. Завдяки вжитим певних природоохоронних заходів в розвинених країнах, незважаючи на стрімкий ріст парку автотранспорту в Європі, США та Японії загальна кількість викидів шкідливих речовин після 90-х років зменшується, а в Україні та в Києві навпаки збільшується. Це пов’язано як з відсутністю належного аналізу викидів забруднюючих речовин від автотранспорту в атмосферне повітря в Україні і в Києві зокрема, так і з належними обрахунками транспортних потоків в години «пік» під час автомобільних «пробок» на перехрестях, де відсутні автомобільні будівельні розв’язки.
4
Таблиця 3 – Питомі значення викидів забруднюючих речовин для автотранс порту в зоні перехрестя (г/хв) Найменування групи автомобілів Легкові Легкові дизельні Вантажні (до 3 т) Вантажні (понад 3 т ) Автобуси
Кількість транспорту 17
Питомі значення викидів для автомобілів, що знаходяться в зоні перехрестя (г/хв) ФорСполуБензаСО NO2 СН Сажа SO2 мальки пірен дегід свинцю 2,0 х 3,5 0,05 0,25 – 0,01 0,0008 0,0044 10х-6
5
0,13
0,08
0,06
0,035
0,04
0,0008
–
1
6,3
0,075
1,0
–
0,02
0,0015
0,0047
1
18,4
0,2
2,96
–
0,02 8
0,006
0,0075
4
16,1
0,16
2,64
–
0,03
0,012
0,0075
– 4х 10х-6 4,4 х 10х-6 4,5 х 10х-6 6,3 х 10х-6 6,4 х 10х-6
Вантажні 0,07 – 2,85 0,81 0,3 0,07 0,015 – дизельні 5 Автобуси – 3,07 0,7 0,41 0,09 0,09 0,020 – дизельні Вантажні на 3,6 х природному – 6,44 0,09 0,26 – 0,01 0,0004 – 10х-6 газі Примітка: цикл світлофору триває: червоне світло – 55 с; жовте світло – 2 с; зелене світло – 45 с; жовте світло – 3 с.
Таблиця 4 – Кількість викидів забруднюючих речовин за хвилину всіма видами автотранспорту на перехресті вул. Васильківської та проспекту Голосіївського (г/хв) (існуючий СО стан) Забруднюю чі речовини Викиди, г/хв 149,2 5
NOx
СН
Сажа
SO2
Формальдегі д
Сполуки свинцю
Бенз(а) -пірен
Разом
2,16 5
19,0 7
0,17 5
0,53 8
0,0731
0,117
0,0000 6
171,3 8
Таким чином, дослідженнями НаУКМА встановлено, що загальні шкідливі викиди на цьому перехресті в перерахунку на СО складають: за одну хвилину – 237,68 г, протягом доби – 49,9 кг і протягом року – 18,2 т. Авторами разом із фахівцями «Київміськбуд» пропонується зменшити викиди шкідливих газів не менше ніж у 6 разів за рахунок будівництва транспортної розв’язки на перехресті вул. Васильківської та проспекту Глушкова, яка наведена на рис. 3.
5
Рис. 3. Заходи зменшення рівня забруднення в місті Києві на прикладі будівництва транспортної розв’язки на перехресті проспекту Глушкова та вул. Васильківської
Висновки 1. Вперше визначено обсяги шкідливих речовин для м. Києва за відсутності транспортної розв`язки на прикладі одного перехрестя вул. Васильківської та пр-ту Глушкова, які складають 237,68 г/хв, 49,9 кг/добу чи 18,2 т/рік. 2. Запропоновані заходи зменшення забруднення довкілля в м. Києві від автотранспорту не менше ніж в 6 разів, що відповідає Програмі інтеграції України до ЄС. Література: 1. Конституція України: чинне законодавство із змінами та доповненнями станом на 1 серпня 2012 р. – К. : Паливода А. В. – 2012 – 64 с. 2. Пашков А. П. Проблеми екологічної безпеки під час експлуатації автотранспорту та заходи щодо їхнього запобігання чи суттєвого зменшення // Безпека життєдіяльності. – К. : Основа, 2009. – № 7. – С. 13–20. 3. Електронний ресурс. – Режим доступу: www.gai.dp.ua. 4. Карпенко О. С. Визначення рівня забруднення атмосферного середовища та ґрунтів придорожнього простору автодоріг методами біомоніторингу / О. С. Карпенко, Н. В. Внукова // Екологічна безпека держави : тези доповідей Всеукр. наук.-практ. конференції 27–28 квітня 2010 р. у Національному авіаційному ун-ті. – К. : НАУ, 2010. – С. 199–200. 5. Селиванов С. Е. Воздействие городского транспорта на окружающую среду / С. Е. Селиванов. М. И. Кулик // Безпека життя і діяльності людини. Освіта, наука, практика : зб. наук. праць 10-ї Міжнар. наук.-практ. конференції в двох томах. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С. 544– 548.
6
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ МІСТ Бойко В. В., аспірант ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» (м. Київ) Міжнародні екологічні зобов’язання, екологічна політика на засадах сталого розвитку, глобальна екологічна інтеграція та екологічна безпека набули сьогодні пріоритетного значення у формуванні ефективної екологічної політики у містах України. Реальний екологічний стан в українських містах характеризується як кризовий, а антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в країні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу [3]. Суттєве поліпшення екологічної ситуації потребує розробки стратегічних планів, ефективних методів управління, високих капіталовкладень та значної екологічної компетенції службовців всіх секторів регіонального державного управління. Поява нових економічних, соціальних і екологічних пріоритетів, що спираються на нові збалансовані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвестицій, спричиняють необхідність трансформації національних систем управління не тільки на державному, а й на локальному рівнях головним завданням яких є гармонізація відносин у системі «природа – суспільство» [5]. При цьому, в Україні створено такі умови, що основним забруднювачам навколишнього середовища і споживачам природніх ресурсів, які переважно розташовуються у містах, не вигідно проводити модернізацію і вдосконалюватися, для збільшення екологічної ефективності. Політика у сфері охорони навколишнього середовища міст, що проводиться державою, також бажає бути кращою, тому модернізація екологічного управління є об’єктивною вимогою сучасності. Сьогодні нагальним питанням для України, постала проблема конвергенції екологічного законодавства і управлінських ініціатив щодо забезпечення екологічної безпеки до стандартів Європейського союзу, які ґрунтуються на Угодах про партнерство і співробітництво або Угодах про асоціацію, укладених протягом останнього десятиліття між ЄС та урядами різних країн. Процес конвергенції передбачає, що основні принципи і властивості однієї правової системи відтворюються або інтегруються в іншу правову систему. При цьому враховуються особливості цієї іншої правової системи і відсутній обов’язок приймати абсолютно тотожні положення і норми. Це більш поступовий процес приведення правового поля держави, систем управління та заходів з виконання у відповідність до основних вимог права ЄС. Процес конвергенції допускає, що країна може мати власні пріоритети, виклики та підходи до використання ресурсів і законодавства. Тому конвергенція надає певну гнучкість зобов’язанням суб’єкта щодо встановлення цілей та термінів 7
транспозиції і впровадження. Конвергенція – складний процес, відтак чітке планування є вкрай важливим. Процес конвергенції має передбачати наступні етапи [2]: аналіз відповідних джерел права ЄС з метою встановлення їх основних принципів і властивостей; огляд національного законодавства у відповідній сфері та аналіз інституційних основ для встановлення рівня їх відповідності зазначеним принципам і властивостям права ЄС; планування необхідних законодавчих та інституційних заходів; адаптація національного законодавства та розробка норм, що інтегрують основні принципи і властивості права ЄС; адаптація інституційної основи для практичного впровадження прийнятий норм національного законодавства; моніторинг досягнутого прогресу і планування наступних необхідних кроків. Чинне законодавство України в секторі екологічного управління лише частково відповідає Директивам ЄС. Ступінь відповідності низький, за винятком законодавства про доступ до інформації, де ступінь відповідності високий. Українське законодавство у цьому секторі потребує суттєвих змін та доповнень. Перш за все рекомендується розробити окремі нормативно-правові акти щодо оцінки впливу на навколишнє середовище та стратегічної екологічної оцінки і визначити вимоги до процедури проведення цих оцінок, вдосконалити процедуру участі громадськості, а також внести інші зміни та доповнення до законодавства [2]. Окрім цього, найбільш гострою та складною проблемою розвитку екологічного управління є відсутність належної процедури оцінки впливу на навколишнє середовище [2]. А нещодавні зміни, пов’язані з лібералізацією законодавства про містобудівельну діяльність та прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», фактично призвели до повного розбалансування системи оцінки впливу на навколишнє середовище в тому числі щодо ролі та можливості участі в ній спеціально уповноваженого органу в сфері охорони довкілля, процедури інформування та участі громадськості, тощо. В Україні достатньо розвинуте лише законодавство в сфері доступу до публічної інформації, яке в частині надання інформації за запитами відповідає вимогам Директиви 2003/4/ЄС та не потребує значного вдосконалення. Проте, певних змін і доповнень потребує порядок оприлюднення екологічної інформації [2]. Вирішення цих проблем та пришвидшення процесу конвергенції має позитивно вплинути, зокрема, і на якість екологічної політики на рівні міст. Іншим важливим напрямом є необхідність розвитку стратегічного управління як ефективного методу забезпечення екологічної безпеки у містах. Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління певною діяльністю для успішної її реалізації. Стратегічне управління здійснюється в контексті певної місії, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями в умовах мінливого 8
зовнішнього середовища. Це управління на базі передбачення змін. У своїй основі воно ґрунтується на припущенні про неможливість з достатнім ступенем точності передбачити довгострокові тенденції, що особливо характерно для постіндустріальної епохи [4]. Стратегічне управління є гнучким і повинно враховувати зміни у зовнішньому середовищі та можливі форс-мажорні ситуації. Розвиток стратегічного управління екологічною безпекою у містах стимулюється рядом мотивацій: Таблиця 1 – Мотивації стимулювання розвитку стратегічного управління екологічною безпекою у містах Види мотивації
Шляхи розвитку
Незадовільний екологічний стан у містах
Докорінна зміна всієї системи природоохоронного менеджменту, скорочення негативного впливу від діяльності людини
Основні джерела забруднення у містах
Модернізація основних галузей економіки, розвиток ресурсозберігаючих технологій
Безпека господарства і населення міста
Подальший розвиток системи механізмів запобігання надзвичайним ситуаціям у відповідності до особливостей міста
Низька екологічна відповідальність
Розвиток екологічної освіти та доступності інформації
На основі характеристик стратегічного управління, виділених В. М. Порохньою, Т. О. Безземельною, Т. А. Кравченко [4], можна дати характеристику стратегічного управління екологічною безпекою у містах (таблиця 2). Таблиця 2 – Характеристика стратегічного управління екологічною безпекою Характеристика Основне призначення
Стратегічне управління Мінімізація екологічного навантаження і гарантування екологічної безпеки з урахуванням інтересів економіки і населення
Короткострокова оцінка результату
Можливість передбачення розвитку екологічної ситуації у майбутньому Встановлення динамічної рівноваги між впливом на навколишнє середовище, життєдіяльністю суспільства та їх безпекою
Основний метод досягнення
Суттєвий, якщо потрібна негайна зміна у векторі управління та прийняття швидких протикризових рішень
Чинник часу
9
Література: 1. Грицанов А. А. Новейший философский словарь: 2-е изд., перераб. и дополн. / А. А. Грицанов. – М. : Книжный Дом, 2009. – 576 с. 2. Огляд стану гармонізації законодавства України з вимогами права ЄС та Базовий план гармонізації законодавства України з правом ЄС (Довкілля) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/media/files/Overview.pdf. 3. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2818-17. 4. Порохня В. М., Безземельна Т. О, Кравченко Т. А. Стратегічне управління : навч. посіб. / В. М. Порохня, Т. О. Безземельна, Т. А. Кравченко. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 222 с. 5. Шевчук В. Я. Екологічне управління : підруч. / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. – К. : Либідь, 2004. – 432 с. СТАН ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ УЖГОРОДА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ЗМЕНШЕННЯ Лобко В. Ю., Федорішко М. І. Всеукраїнська екологічна ліга, Закарпатський гідрометцентр МНС України Закарпатська область є рекреаційною зоною, тому закарпатські науковці приділяють значну увагу вивченню взаємозв’язку між станом забруднення атмосферного повітря та захворюваністю населення. Висновки публікацій невтішні: виявлено зв’язок між забрудненням атмосферного повітря та високою захворюваністю дітей [1, 2, 3]; в структурі захворюваності населення області на другому місці, після серцево-судинних захворювань, знаходяться злоякісні новоутворення [4], причому найвища захворюваність на онкологічні хвороби спостерігається в Ужгороді та Ужгородському районі. За даними спостережень на двох стаціонарних постах (ПСЗ) Ужгорода, забруднення атмосферного повітря міста в 2012 році залишалось високим. Перевищення максимальної разової гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин в атмосферному повітрі виявлено при аналізі проб на формальдегід, діоксид азоту та пил. Перевищення середньомісячної концентрації забруднюючих речовин, у порівнянні із середньодобовою гранично допустимою концентрацією, виявлено для формальдегіду, діоксиду азоту та оксиду вуглецю. Комплексний індекс забруднення атмосферного повітря міста Ужгорода п’ятьма пріоритетними забруднюючими речовинами в 2012 році становив 11,74, в тому числі: індекс забруднення формальдегідом – 8,81, діоксидом 10
азоту – 1,07, оксидом вуглецю (II) – 1,07, оксидом азоту (II) – 0,45 та пилом – 0,34. Порівняно з попереднім роком спостерігається зниження середньорічної концентрації формальдегіду, діоксиду та оксиду азоту, концентрація оксиду вуглецю залишається на минулорічному рівні. Тенденція зміни забруднення за останні п’ять років свідчить про зростання забруднення атмосферного повітря формальдегідом (Т = + 0,0018), зменшення забруднення пилом (Т = - 0,0120) і діоксидом азоту (Т = - 0,0020); забруднення оксидом азоту та оксидом вуглецю залишається без змін (Т=0). У 2011 році під час реалізації природоохоронного заходу «Впровадження системи контролю за забрудненням атмосферного повітря в місті Ужгороді обласної Програми моніторингу довкілля на 2011 рік» лабораторія спостережень за забрудненням атмосферного повітря Закарпатського ЦГМ провела додаткові спостереження маршрутним способом. Пункти відбору проб вибирались так, щоб відстань між ними була приблизно однаковою, і вони, разом з діючими двома стаціонарними постами, охоплювали всю територію міста [5, 6]. Забруднення на маршрутних пунктах спостережень порівнювалось із забрудненням на стаціонарних постах в час відбору проб.
Рис. 1. Схема відбору проб атмосферного повітря маршрутним способом
Якщо середнє значення концентрацій забруднюючих речовин на стаціонарному посту спостережень №1 у дні та час відбору проб на маршрутних пунктах спостереження умовно прийняти за одиницю, то на маршрутних пунктах середній рівень забруднення є таким, як показано на рис. 2.
11
Рис. 2. Рівень забруднення атмосферного повітря міста формальдегідом, діоксидом сірки, діоксидом та оксидом азоту порівняно із забрудненням на ПСЗ-1
Таким чином, проаналізувавши отримані результати, можна зробити висновок, що високий рівень забруднення атмосферного повітря формальдегідом на ПСЗ-1 є характерним для старого центру міста. Найвищим є рівень забруднення формальдегідом у районі Радванського кар’єру – об’їзної дороги, на другому місці – площа Корятовича, найменшим – в районі вул. 8 Березня. Рівень забруднення атмосферного повітря діоксидом сірки є максимальним в районі вулиць Загорської, 8 Березня, площі Корятовича та Радванського кар’єру; діоксидом та оксидом азоту – в районі площі Корятовича. Методом найменших квадратів [7] проведено перевірку взаємозв’язку між концентрацією формальдегіду на маршрутних пунктах та на ПСЗ-1 міста. Перевірка на лінійність дала такі результати: між концентрацією формальдегіду на ПСЗ-2 та на ПСЗ-1 існує залежність, яку можна описати рівнянням: С2 = 0,658 С1 - 0,002; між концентрацією формальдегіду на площі Корятовича та на ПСЗ-1 існує залежність, що описується рівнянням: Ск = 1,12 С1+0,004, де С1 - концентрація формальдегіду на посту спостережень №1; С2 - концентрація формальдегіду на посту спостережень №2; Ск - концентрація формальдегіду на площі Корятовича; для інших точок маршрутних спостережень умова лінійності або виконується не досить добре або зовсім не виконується. Отримані результати дають підставу ще раз підтвердити припущення, що основним забруднювачем атмосферного повітря є автотранспорт, оскільки вул. Гагаріна – проспект Свободи – площа Корятовича є однією з найбільше завантажених автодоріг міста. Крім того, на основі статистичних розрахунків, лабораторія спостережень за забрудненням атмосферного повітря Закарпатського ЦГМ виявила 12
дуже тісний зв’язок між концентрацією формальдегіду, який є пріоритетним забруднювачем атмосферного повітря міста, та викидами промислових підприємств [8]. Висновки: За значенням комплексного індексу забруднення атмосферного повітря міста Ужгорода, рівень забруднення залишається високим. Пріоритетним забруднювачем атмосферного повітря в 2012 році залишався формальдегід. Необхідно поступове перенесення промислових підприємств, що є джерелами викиду формальдегіду, за межі міста. Планування розміщення офісів та магазинів повинно проводитись таким чином, щоб не загромаджувати старий центр міста неорганізованими автомобільними стоянками. Для зменшення забруднення атмосферного повітря необхідно провести перепланування транспортного навантаження на вулиці міста хоча б за рахунок громадського транспорту (наприклад, автобусний маршрут № 20, вул. Краснодонців – пл. Корятовича, перевести на маршрут: вул. Дендеші – Українська – Підградська Корятовича і т. п.). Потрібно запроваджувати обов’язкове обладнання двигунів автотранспорту каталізаторами доспалювання продуктів згорання палива. Необхідно продовжити виявлення джерел викиду формальдегіду в атмосферне повітря та вжити заходів для зменшення забруднення. Література: 1. Лобко В. Ю., Орел В. В. Оцінка стану атмосферного повітря в Ужгороді та його вплив на показники захворюваності дітей // Екологічний вісник. – 2007. – № 3 (43). – С. 21–23. 2. Орел В. В., Лобко В. Ю. Вплив забруднень атмосферного повітря в Ужгороді на захворюваність органів дихання у серед дітей // Екологічний вісник. – 2008. – № 5 (51). – С. 12–14. 3. Маркович В. П., Петричко В. І., Орел В. В. Оцінка стану забруднення атмосферного повітря в Ужгороді та його вплив на поширеність хвороб органів дихання серед дітей // Гігієна населених місць. – 2012. – № 59. – С. 57–62 4. Галла-Бобик С. В., Марійчук Р. Т., Сухарев С. М. Моніторинг забруднення атмосферного повітря канцерогенними речовинами у Закарпатській області // Вісник УжНУ. Серія «Хімія». – 2009. – Випуск 22. – С. 143–147. 5. Гомонай В. І., Богоста А.С., Лобко В. Ю., Федорішко М. І. Дослідження забруднення атмосферного повітря м. Ужгорода протягом 2011 р. / Наук. вісник УжНУ. Серія: «Хімія». – 2012. – випуск № 27 (1). – С. 90–95. 6. Гомонай В. І., Богоста А. С., Лобко В. Ю., Федорішко М. І . Оцінка забруднення атмосферного повітря м. Ужгорода // Екол. вісник. – 2012. – № 6. – С. 11–12.
13
7. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.chemastu.ru/science/lsq/ 8. Лобко В. Ю., Федорішко М. І. Використання результатів моніторингу забруднення атмосферного повітря для визначення джерел викиду забруднюючих речовин : матеріали Міжнар. екол. форуму «Довкілля України» (24–26 квітня 2012 року). – К., 2012. – Т. 1. – С. 356–361.
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ Толкаченко О. В., старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету Одеський національний університет імені І. І. Мечникова Сучасний етап соціально-економічного розвитку суспільства в Україні характеризується активізацією міграційних процесів у населені пункти та будівельної діяльності, спрямованої, перш за все, на задоволення житлових потреб населення, при якій ігноруються закони природи та екологічне законодавство, низьким рівнем фінансування державою природоохоронних програм та недосконалістю механізму їх реалізації. Все це спричиняє погіршення якості довкілля відповідної території та, як наслідок, впливає на стан здоров’я населення. Соціально-економічний розвиток населених пунктів не може здійснюватися у відриві чи навіть з повним ігноруванням екологічної функції навколишнього середовища. Це призводить як до техногенних катастроф у відповідних населених пунктах, так й до погіршання стану здоров’я його населення чи навіть фатальних наслідків для людини. Таким чином, навколишнє середовище населених пунктів є не лише одним з основних джерел для здійснення господарської діяльності, але й забезпечення життєдіяльності людини, як біологічної істоти. Увага при цьому повинна приділятися взаємозв’язку людини з природою, не дивлячись на штучносоціальний характер середовища, створюваного людиною у населених пунктах. Зокрема, Ю. С. Шемшученко та Н. Р. Малишева з цього приводу зазначали: «У понятті навколишнього середовища відображена єдність взаємозв’язку людини, суспільства та природи. Людське суспільство у певному випадку є продовженням природи, що в той же час виступає в якості соціальної сили, яка перетворює її. Воно являє собою вищий продукт природи, що «виокремився» з неї та розвивається з врахуванням власних закономірностей. На відміну від тваринних товариств, які пристосовуються до природи, люди взаємодіють з середовищем як соціальний організм, свідомо змінюючи її в процесі виробництва матеріальних благ» [1, с. 13]. Окрім цього, слід зазначи14
ти, що останнім часом високий рівень екологічного благополуччя певного населеного пункту є ознакою його престижності серед інших подібних об’єктів. Невід’ємною складовою екологічного благополуччя населеного пункту є його озеленення. Зміст цього полягає як у здійсненні відповідних дій щодо такого озеленення, так й у створенні штучних умов та об’єктів у населеному пункті з максимальним збереженням існуючих об’єктів рослинного світу та їх подальшою охороною в цілому. Досліджуючи дану тему, насамперед, слід визначити зв’язок понять навколишнє природне середовище, навколишнє середовище та довкілля з юридичними характеристиками сучасного населеного пункту. Навколишнє природне середовище – сукупність природних та природно-антропогенних умов (земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ), що оточують людину та є необхідними для її життя і діяльності. Термін близький до понять довкілля і навколишнє середовище в їх екологічному значенні. Навколишнє природне середовище є визначальною передумовою життя людини і функціонування екосистем, що обумовлює необхідність його збереження та охорони [2, с. 8]. За більш лаконічним визначенням В. К. Попова, навколишнє природне середовище є сукупністю усіх природних об’єктів, що перебувають у нерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему [3, с. 18]. Навколишнє середовище – термін, близький за значенням до поняття навколишнє природне середовище. З початку 70-х рр. ХХ ст. (після Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р.) він став визначальним для Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і відповідної галузі міжнародного права – права навколишнього середовища (енвайронментального права). Концепція охорони навколишнього середовища нині є офіційною для ООН і багатьох країн світу. В Україні більш уживана концепція охорони навколишнього природного середовища / довкілля [2, с. 8]. У вітчизняній еколого-правовій науці навколишнє середовище пропонують розглядати наступним чином: «... навколишнє середовище – це цілісна система «взаємопов’язаних тіл та явищ природи – рельєфу та поверхневих відкладень, повітря та кліматичних явищ, вод, ґрунтів, рослинного, тваринного світу, що взаємодіють з технічними компонентами, які включаються до неї та створюються суспільством»; «природа, що насичена новими об’єктами, створеними в результаті суспільного виробництва (містами, каналами, греблями, полями, лісними полосами, промисловими підприємствами, електростанціями, очисними спорудами, водопроводами тощо)»; «цілісна система взаємопов’язаних природних та антропогенних об’єктів та явищ, у якій збігає праця, побут та відпочинок людей. Дане поняття включає соціальні, природні та штучно створювані фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що прямо чи опосередковано впливає на життя та діяльність людини»» [1, с. 8–9]. Аналогічно за змістом даного поняття щодо Федерального закону «Про охорону навколишнього середовища» [4] О. К. Голиченковим було надане визначення природного середовища, як сукупності компонентів 15
природного середовища, природних та природно-антропогенних об’єктів [5, с. 72]. Довкілля – все, що оточує людину. В екологічному аспекті термін тотожній поняттю навколишнього середовища. Саме в цьому значенні його вжито у ст. 50 Конституції України [6, с. 230]. У залежності від ступеню трансформації природних умов та екологічної обстановки, що реально склалася, можна виділити три основні типи зон навколишнього середовища: а) зона незначних антропогенних змін природного середовища (мало засвоєнні райони держави, місця відпочинку та туризму, особливо охоронювані території); б) зона суттєво зміненого природного середовища (сільськогосподарські угіддя та ліса, що експлуатуються, невеликі населенні пункти, території рекреаційного використання); в) зона сильно зміненого природного середовища (райони інтенсивного промислового розвитку, ареали концентрування виробничої інфраструктури, виснажені внаслідок промислового освоювання землі). У третій зоні превалюють штучно створені умови з високим у цілому ряді місць рівнем забруднення ґрунту, води та повітря. Тут спостерігаються суттєве збіднення або повна відсутність дикої флори та фауни, скупчення промислових та побутових відходів, підвищений рівень шуму, вібрацій та електромагнітних випромінювань. Епіцентрами екологічних протиріч третьої зони навколишнього середовища є міста. Будучи частиною єдиного народногосподарського комплексу, вони в свою чергу являють собою цілісну систему, крупну форму соціальноекономічної структури суспільства. У них сконцентровано більше трьох четвертей основних фондів народного господарства держави, більша частина промислових підприємств, енергетичних потужностей, автотранспорту, що визначають інфраструктуру міста та здійснюють рішучий вплив на стан його навколишнього середовища [1, с. 14–15]. Дійсно, це зумовлене, насамперед, його інтенсивним соціально-економічним та промислово-технологічним розвитком. Отже, з юридичної точки зору та з урахуванням багатоманітності господарської діяльності, місто є адміністративно-територіальним утворенням, функціонування якого потребує детального правового регулювання. Цим пояснюється активна увага екологів-правознавців до його правового режиму. З іншого боку навколишнє середовище можна уявити у вигляді складної системи, що складається зі взаємодіючих між собою різних середовищ. До них відносяться: а) природне середовище, тобто сукупність природних ресурсів та умов, що мають природне походження, а також зазнали певні антропогенні зміни; б) штучне середовище, тобто середовище, створене працею людини (міста, міська агломерація, транспорт, виробничі будинки тощо); в) соціальне середовище, тобто середовище виробничих та невиробничих відносин, що визначають характер взаємодії між природою та суспільством [1, с. 10]. Включення в поняття навколишнього середовища штучного та соціального середовища має значення для даного поняття лише в тій частині, в якій ці середовища здійснюють вплив на стан природного середовища. Отже, від поняття «природа» в його широкому значенні поняття «навколишнє середовище» відрізняється не складом ресурсів та умов, що підлягають охо16
роні (вони для обох понять одні й ті ж), а характером екологічних зв’язків між природним, штучним та соціальним середовищем в межах єдиного цілого. Абсолютно логічним є те, що навколишнє природне середовище міста та інших населених пунктів треба розглядати саме через призму впливу оточуючих об’єктів та штучних умов на біологічні характеристики людей, представниками яких в адміністративній сфері в цілому є населення. При цьому слід зазначити, що небезпечний для життя та несприятливий для здоров’я людини об’єкт навряд чи буде присутній у місці її проживання. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в контексті життєдіяльності людини в межах населеного пункту застосованими можуть бути обидва терміна – навколишнє середовище та довкілля населеного пункту, що включають техногенні елементи, явища та процеси. А екологічний зміст адміністративно-правового поняття «населений пункт» полягає в наявності зв’язків між природним, штучним та соціальним середовищем в межах певного населеного пункту та необхідності враховувати особливості зв’язку людини з природою. Отже, навколишнє середовище населеного пункту – це сукупність оточуючих природних та штучностворених об’єктів, а також умов і факторів, що є одними з основних джерел для здійснення господарської діяльності та забезпечення життєдіяльності та функціонування людини, як біологічної істоти, і формують місце масового проживання населення держави. Література: 1. Шемшученко Ю. С., Чуйков В. А., Розовский Б. Г., Малышко Н. И., Малышева Н. Р. Охрана окружающей среды в городах (организационноправовые вопросы) ; отв. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Наук. думка, 1981. – 303 с. 2. Шемшученко Ю. С. Навколишнє природне середовище // Юридична енциклопедія: в 6 т. / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – Т. 4 : Н-П. – К. : «Українська енциклопедія», 2002. – С. 8. 3. Екологічне право України : підруч. / за ред. В. К. Попова і А. П. Гетьмана. – Х. : Право, 2001. – 480 с. 4. Федеральный закон «Об охране окружающей среды» от 10 января 2002 г. № 7-ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 14.01.2002. – № 2. – С. 133. 5. Голиченков А. К. Эколого-правовой словарь // Экологическое право: Федеральный журнал. – № 6. – 2004. – С. 66–75. 6. Шемшученко Ю. С. Довкілля // Юридична енциклопедія: в 6 т. / ред. колегія: Ю. С. Шемшученко (голова ред. колегії) та ін. – К. : «Українська енциклопедія», 1998. – Т. 2 : Д-Й. – 1999. – С. 230.
17
РОЛЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ У РОЗВ’ЯЗАННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ МІСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ Медведєва О. В., кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища Мірзак Т. П., асистент кафедри екології та охорони навколишнього середовища Кіровоградський національний технічний університет У процесі задоволення своїх соціальних потреб людина створює велику кількість проблем, які мають здатність накопичуватись і в кінцевому підсумку призводити до кризових станів природних систем. Найбільш відчутно ці явища проявляються в міських населених пунктах, що пов’язано з максимальною концентрацією людей і, як наслідок, надмірним антропогенним навантаженням на довкілля. У міському середовищі взаємодія між складовими урбоекосистем відбувається прискореними темпами і саме людина найбільшою мірою підпадає під вплив зміненого середовища. В результаті інтенсивного антропогенного тиску в містах утворюється нове життєве середовище, яке за багатьма параметрами не відповідає умовам нормальної життєдіяльності людини, справляючи негативний вплив на її фізичне і психічне здоров’я. На сьогодні в містах створено штучне середовище зі зміненою структурою хімічного складу води, повітря, ґрунту, підвищеними рівнями фізичного впливу і видозміненим ландшафтом. Останнім часом проблема впливу чинників довкілля на стан здоров’я населення висувається в число найбільш актуальних і складних для вирішення. Масштаби забруднення навколишнього середовища достатньо відчутні і виявляються в багатьох напрямах людської діяльності. Як свідчить статистика, рівень захворюваності населення не лише не знижується, а і навпаки, має тенденцію до зростання. Але, на жаль, на тлі економічної ситуації в містах екологічні проблеми не розглядаються як першочергові, часто недостатньо опрацьовуються питання стратегії формування середовища існування в майбутньому. Як правило, все зводиться до вирішення конкретних санітарних заходів щодо підтримки елементарного порядку. Відомо, що суспільство може розвиватись доти, доки зберігається рівновага між тиском на навколишнє середовище і відновленням останнього. Але людині, крім матеріальних благ, необхідні ще і духовні цінності, що можуть у подальшому забезпечити виконання правил соціально-екологічної рівноваги. Загальний рівень відношення людини до навколишнього 18
природного середовища визначається рівнем екологічної свідомості, що залежить від якості екологічної освіти. У сучасних умовах вища освіта виявляється одним з головних чинників трансформації суспільства і довкілля. В науковій літературі склалось різне розуміння категорії освіти, але найбільш вдалим, на наш погляд, є трактування О.Д. Удовиченко, яка під освітою розуміє процес залучення особистості до культури. Прогресивна педагогічна думка завжди високо оцінювала роль і місце природи в освіті і вихованні, підтверджуючи істинність того положення, що все духовне життя людини нерозривно пов’язане з природою. Стан навколишнього середовища здійснює безпосередній вплив на здоров’я, тривалість життя, а, отже, потенціал і благополуччя людини. В сучасних умовах організація екологічної освіти недостатньо зорієнтована на вирішення існуючих проблем. Системи просвітницької роботи серед населення недостатньо сформовані, відсутня широка зацікавленість громадян інформацією екологічного характеру і, як наслідок, спостерігається низький рівень поінформованості мешканців міських населених пунктів про існуючі екологічні проблеми, про виникнення можливих негативних екологічних ситуацій і правильну екологічно безпечну поведінку. Навіть люди з вищою освітою, що мають достатній рівень загальних знань, не завжди адекватно можуть оцінювати той або інший негативний вплив оточуючих на природу. Така ситуація пов’язана з тим, що відношення до екологічних проблем не включене в систему особистісних цінностей, особливо це стосується молоді, що свідчить про відсутність чітко вираженої власної позиції стосовно проблем екології. Отже, існує нагальна потреба в об’єднанні зусиль зі створення комплексної системи формування у мешканців міст менталітету, який дозволить відійти від споживацького відношення до природи. Це можливе тільки завдяки екологічній освіті, яка здійснюється через систему освітніх установ. Кінцевою метою освіти є формування екологічної культури особистості, що в подальшому буде визначати розвиток людського потенціалу в межах окремих регіонів і держави в цілому. Формування й удосконалення рівня екологічної культури кожної людини продовжується все життя. Тому в центрі уваги науковців лежить проблема включення цього поняття в ціннісно-смислову структуру особистості для запобігання етичній і духовній деградації суспільства. Таким чином, освітнім установам необхідно разом з місцевими органами влади розробити стратегію формування комфортного середовища існування в містах та системно займатись підвищенням рівня екологічної культури населення. Усвідомлення та сприйняття екологічних проблем не гарантує їх повного і швидкого вирішення, але дає можливість відчути себе відповідальним за стан довкілля та зробити перші кроки до виходу з кризової ситуації.
19
НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Рассадникова С. І., кандидат економічних наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса) Національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження та розбудову екологічної інфраструктури, забезпечення ефективнішого її використання для подолання кризових явищ у соціально-економічному розвитку та поступово досягнення сталого розвитку суспільства, створення позитивного екологічного іміджу країни. Під екологічної інфраструктурою слід розуміти комплекс об’єктів, територій, мереж і систем природного і та антропогенного походження, які функціонують за природними законами, а також забезпечують умови для підтримання збалансованого розвитку природного середовища, збереження середовища життя людини, а також сукупність контролюючих і та запобіжних обслуговуючих ланок, які мають завдання гарантувати нешкідливі щодо довкілля оптимальні умови діяльності всіх галузей екологічного виробництва, організацій і установ, які здійснюють господарську діяльність на певній території. До об’єктів екологічної інфраструктури відноситься комплекс спеціалізованих підприємств та установ, окремих природоохоронних об’єктів, інженерних споруд і комунікацій, а також структурно-функціональних елементів виробничо-технологічних систем і об’єктів соціального призначення, що мають забезпечити охорону навколишнього природного середовища, відтворення, збереження й примноження природних ресурсів, підтримання життєвого середовища у сприятливому стані. В Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України розроблена та пропонується для впровадження інноваційна модель екологічної інфраструктури, в якої відокремлені ієрархічно систематизовані функціональні складових сучасної моделі екологічної інфраструктури. Систематизація екологічної інфраструктури на засадах структурнофункціонального підходу дозволяє виділити окремі види екологічної інфраструктури, які включають такі: «політико-правову», інституційну, інструментальну, природно-техногенну, інформаційно-аналітичну, публічну, технікотехнологічну. До об’єктів екологічної інфраструктури відноситься: інституційні об’єкти – органи управління природоохоронною діяльністю і природокористуванням, організаційні структури обліку, контролю; інструментальні – об’єкти формування сучасного економічного механізму для забезпечення формування екологічної інфраструктури; природні та природно-техногенні – 20
території та об’єкти, які не залучені в інтенсивний господарський обіг та сукупність об’єктів природно-техногенного походження; техніко-технологічні – система природоохоронних, відтворювальних, природо та ресурсозберігаючих об’єктів та інші систематизовані види екологічної інфраструктури. Руйнування біосфери і зниження біорізноманіття, виснаження природних ресурсів, порушення рівноваги екосистем під впливом антропогеннотехногенної діяльності несе значну загрозу для розвитку суспільства, добробуту і якості життя країни. Стан екологічної інфраструктури відноситься до кризового та структурою неадекватністю сучасним вимогам і ресурсноекологічним загрозам, недостатньою відтворювальною потужністю. Характерні риси сучасного стану екологічної інфраструктури як один із вагомих факторів впливу зумовило погіршення екологічних складових функціонування національної економіки, значні економічні, соціальні і екологічні збитки внаслідок забруднення довкілля, зниження біорізноманіття, посилення дефіциту і обмеженості природних ресурсів, ресурсів якісної питної води. Техніко-технологічна екологічна інфраструктура відрізняється значним зносом основних фондів, застарілим обладнанням не відповідаю чим сучасним вимогам, ні достатньо оснащеність джерел забруднення очисними спорудами, що викликає підвищений рівень антропогенного навантаження на довкілля, появу надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів. Гострою природоохоронною проблемою залишається поводження з побутовими відходами. Питомі показники утворення відходів у середньому становлять 220–250 кг на рік на одну особу, у великих містах досягають 330– 380 кг на рік відповідно. Природно-техногенна екологічна інфраструктура включає території та об’єкти природно-заповідного фонду. Для збереження і збагачення біорізноманіття в Україні обов’язково збільшити природнозаповідний фонд, як показують розрахунки вчених, за умов коли 10–15% території країни зайнято заповідними територіями. Як свідчить зарубіжний досвід, частка природно-заповідного фонду в країні залишається недостатньою і є значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природно-заповідні території, становлять у середньому 15%. Інформаційно-аналітична екологічна інфраструктура забезпечує оціночні, аналітичні, інформаційні функцій загальної регуляторної системи, функціонування системи моніторингу за станом довкілля. На сьогодні склалась неоптимальна система спостереження, контролю, накопичення і збереження, використання інформації у сфері природокористування і охорони довкілля, що зумовлюється низьким рівнем уніфікації нормативно-методичної бази, технічного забезпечення та взаємодії її суб’єктів, а також недостатнім обсягом фінансування робіт. Інституційна екологічна інфраструктура не відповідає сучасним вимогам, не завершена, її організація недосконала. Важливою проблемою, яка потребує вирішення, є те, що екологічна інфраструктура у теперішньому часі не є самостійним об’єктом управління у системі природокористування і формування екологічної політики країни. 21
Відсутність комплексного і системного управління розбудовою екологічної інфраструктури, підтримки і стимулювання її розвитку веде до значних загальних проблем реалізації принципів сталого розвитку країни, підвищення її конкурентоздатності. У сучасному світі майже ні один довгостроковий проект суспільного розвитку приречений на невдачу, якій не враховує закономірності функціонування і потребу в екологічної інфраструктурі, закономірності функціонування екосистем. Складною проблемою залишається питання наявності статистичних та інформаційних матеріалів і показників стосовно екологічної інфраструктури. Інформаційна база дослідження та прийняття управлінських рішень є недосконалою, фрагментарною, відсутня по багатьох видах екологічної інфраструктури, наприклад. таких як інструментальна, техніко-технологічна та інші. В Україні відсутній дієвий механізм інвестування проектів різного масштабу та рівня управління розбудовою і підтримкою розвитку екологічної інфраструктури. Державні програми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для екологізації відповідних галузей, а недержавні комерційні структури все ще не зацікавлені у здійсненні довгострокових проектів, які б забезпечували формування екологічної інфраструктури, суспільно значущі проекти екологічної спрямованості. Результати аналізу свідчать про відсутність належної підтримки діяльності з формування у країні екологічної інфраструктури, основною проблемою при цьому є несформованість механізмів, методів системної розбудови екологічної інфраструктури, засобів визначення пріоритетних напрямів, наукової обґрунтованої послідовності досягнення відповідних чіткого визначених результатів формування і функціонування екологічної інфраструктури. Перспективним напрямом рішення проблеми розбудови національної системи екологічної інфраструктури є розроблення Державної цільової довгострокової економічної програми «Розбудова національної системи екологічної інфраструктури в Україні», що зумовлено актуальністю зазначеної проблеми (табл.). Задоволення потреб суспільства шляхом реалізації суспільно значущих проектів по розбудові і формуванню екологічної інфраструктури здатне забезпечити підґрунтя для досягненню екологозбалансованого природокористування і еколого безпечного соціально-економічного розвитку країни, певного регіону, сектора економіки, екологічного благополуччя нації, створити передумови для перетини інтересів для взаємодії між державою і бізнесом, наукою, некомерційними суспільними організаціями, міжнародними фінансовими і некомерційними організаціями, транснаціональними компаніями.
22
Таблиця – Науково-методичні засади формування Державної цільової довгострокової економічної програми «Розбудова національної системи екологічної інфраструктури в Україні» Сутність:
Мета:
Завдання:
Результати:
Державна цільова довгострокова економічна програма «Розбудова національної системи екологічної інфраструктури в Україні» визначає конкретні напрями, пріоритети, механізми державної підтримки, засоби та інструменти часткового фінансування та інвестування визначених заходів, створює умови для стабілізації розвитку суспільства, підвищення конкурентоздатності економіки і добробуту населення країни, для якої екологічна складова є невід’ємним фактором їх досягнення, якості економічного зросту Програми є розбудова і формування в Україні екологічної інфраструктури, здатної забезпечити підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її ефективне використання для досягнення збалансованого природокористування і руху до сталого розвитку країни підвищення ефективності функціонування екологічної інфраструктури; - реалізація суспільно значущих проектів; - узгодження інтересів влади, бізнесу і суспільства; - залучення приватного капіталу у соціально значущі, підчас капіталомісткі, неприбуткові або малоприбуткові об’єкти екологічної інфраструктури; - визначення пріоритетних напрямів і дієвих механізмів розбудови екологічної інфраструктури; - інтеграція політики формування екологічної інфраструктури з стратегією екологічної політики держави та стратегією сталого розвитку країни Концептуальні основи та нормативно-методичне оснащення Державної цільової довгострокової економічної програми «Розбудова національної системи екологічної інфраструктури в Україні»
Програма передбачає комплекс невідкладних заходів щодо розбудови національної системи екологічної інфраструктури, які здатні вирішувати найгостріші екологічні проблеми, стабілізувати екологічну ситуацію в регіонах та національному рівні, створити передумови для її поступового покращення. ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМ З ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ В М. ЖОВТІ ВОДИ Сокол В., учитель біології НВК «Дивосвіт», голова Жовтоводського міського осередку Всеукраїнської екологічної ліги Екологічні наслідки забруднення навколишнього природного середовища перетворились на одну з глобальних проблем сучасності, особливо для 23
техногенно-перевантажених регіонів України, до яких відноситься і м. Жовті Води Дніпропетровської області. Для розповсюдження техногенних забруднювачів нема кордонів, і уже спостерігаються не тільки регіональні, але й національні та глобальні тенденції, небезпечні для біосфери в цілому. Місто Жовті Води Дніпропетровської області – єдине місто в Україні, де з 50-х років здійснювався видобуток і переробка уранової сировини – основи ядерного палива для атомної енергетики. З цих самих років населення міста змушене проживати в зоні довготривалого техногенного радіаційного забруднення та радіаційного впливу радіаційно-небезпечних об’єктів ДП «Схід ГЗК» на довкілля. Саме тому місто називають і урановою столицею колишнього СРСР, і «другим Чорнобилем», і аномальною зоною, а іноді навіть раковою пухлиною. Нещодавно на каналі російського телебачення був показаний сюжет про місто Жовті Води, який я пропоную переглянути і вам. Звичайно, факти, які ми почули і побачили, значно перебільшені і не відповідають дійсності. Але необхідно зазначити, що, дійсно, під час будівельних робіт здійснювалося підсипання міської території (доріг, площ, парків, фундаментів будинків) пустими породами (відходами уранодобувної промисловості), які мали підвищений радіаційний фон. Внаслідок цього на території міста утворилися окремі локальні ділянки (до 450 ділянок) з радіаційним фоном на рівні 40-500 мкр/год (природний фон 15–22 мкр/год). Виявлено 5368 аномальних радіоактивних точок і ділянок з інтенсивністю гамма – фону більше 120 мкр/год, з них в 460 точках потужність дози гаммавипромінювання перевищує 1000 мкр/год і в 57 точках – 3000 мкр/год. Під час проведення робіт по обстеженню перших поверхів будинків і споруд, а також будинків приватного сектору, виявлено перевищення нормативу концентрації радону в житлових приміщеннях у 10–20 разів. В місті спостерігається високий рівень безробіття: на 1 січня він становить 4,5% (офіційний рівень безробіття в області – 1,7%). Бюджет міста формує єдине велике підприємство СхідГЗК, але нещодавно з’явилася звістка, що комбінат буде корпоратизований. Це призведе до скорочення робочих місць, зменшення надходжень до бюджету міста. Тому реалізація запланованих соціальних та екологічних програм у повному обсязі викликає сумнів. Метою корпоратизації є підвищення ефективності державних підприємств за рахунок конкуренції. Але СхідГЗК – єдине у своєму роді підприємство. З ким йому конкурувати? У цьому плані незрозуміла позиція міського голови і народного депутата від нашого округу С.М.Глазунова. Невже їм незрозуміла шкода від корпоратизації містоутворюючого підприємства? А в них є всі можливості довести свою думку до державної влади. В останні роки погіршується демографічна ситуація,захворюваність мешканців міста має стійку тенденцію до зростання. Рівень онкологічної захворюваності перевищує середні показники як по області, так і по Україні в цілому, а рівень летальності від онкологічних захворювань перевищив середній показник по Дніпропетровській області на 54%. Коефіцієнт 24
смертності населення перевищує коефіцієнт народжуваності. Причинами первинної інвалідності є новоутворення і захворювання системи кровообігу. Крім цього, спостерігається високий рівень вроджених аномалій у дітей. З метою покращення стану навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання та відтворення природних ресурсів в м. Жовті Води на перспективу затверджені і реалізуються наступні державні та місцеві програми: «Державна програма забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини на 2006–2030 роки», «Програма поводження з твердими побутовими відходами в м. Жовті Води на 2007–2011 роки», «Програма раціонального використання території та комплексного містобудівного розвитку міста Жовті Води на 2010–2013 роки», «Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища м. Жовті Води на період 2010–2015 роки». У цьому році Кабінетом Міністрів Україні за ініціативи облдержадміністрації та за активного сприяння голови облдержадміністрації О. Вілкула була прийнята нова «Державна Програма радіаційного і соціального захисту населення м. Жовті Води на 2013–2030 роки». Її ключовими завданнями у сфері радіаційного захисту населення міста перш за все є: - створення системи постійного спостереження та контролю за станом навколишнього природного середовища, в тому числі радіаційним та медикобіологічним; - оздоровлення навколишнього природного середовища на території міста, забезпечення радіаційної безпеки та попередження надзвичайних ситуацій техногенного характеру; - приведення радіаційного фону в житлових будинках і спорудах, адміністративних будівлях до рівня, що визначені нормами радіаційної безпеки України. У сфері соціального захисту населення міста ключовими завданнями є: - збереження здоров’я та поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення населення; - створення спеціальної соціальної інфраструктури міста, основним завданням якої є забезпечення охорони здоров’я мешканців міста, які проживають і працюють в умовах підвищеного іонізуючого випромінювання, запобігання розвитку та зниження захворювань. Але у зв’язку з недостатнім фінансуванням реалізація заходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища, забезпечення захисту населення від радіаційного впливу та пов’язаних з ним шкідливих чинників, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру, збереження здоров’я та забезпечення соціального захисту населення, відбувається частково. Так, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 656 «Про затвердження Програми радіаційного та соціального захисту населення м. Жовті Води на 2003–2012 роки», передбачалось фінансування заходів Програми на 2003–2011 роки у сумі 206,1 млн грн, а 25
фактично з державного бюджету виділено 49,3 млн грн, або 23,9%. Недофінансування за 9 років становить 156,8 млн гривень. Необхідно зазначити, що з 2010 року фінансування на реалізацію Програми радіаційного та соціального захисту населення м. Жовтих Вод збільшено в 3,5 рази – до 13,5 млн грн. Це дозволило значно поліпшити радіаційну ситуацію в місті, а також забезпечити житлом жовтоводців, які проживали в радіаційно небезпечних квартирах і будинках. За 2,5 роки в Жовтих Водах вилучено з території міста всі джерела (3973 одиниці) іонізуючого випромінювання загальною активністю понад 15 тис Кюрі. Реабілітовано забруднені ділянки міста площею понад 6 гектарів. Проведено протирадонові заходи в 9-ти школах (100%), 1-му дитячому будинку (100%) і в 11-ти дошкільних установах (100%) на загальній площі майже 3 тис м2. Проведено роботи з озеленення трьох мікрорайонів міста загальною площею майже 85 гектарів. Розчищено водойму в дитячому парку, вилучені 24 тис м3 радіоактивно забрудненого ґрунту. У місті постійно ведеться обстеження житлових будинків на вміст радону. Жителі будинків, у яких було зафіксоване радонове випромінювання, відселяються. Зокрема, за 2,5 роки збудовано будинок на 79 квартир для переселенців із радіаційно забруднених районів міста. У 2010 році був введений в експлуатацію будинок на 39 квартир, у 2012 – на 40 квартир. Особлива увага обласної влади приділяється благоустрою Жовтих Вод. У 2011 році у місті збудовано новий полігон твердих побутових відходів потужністю 70 тис куб м, придбано 77 контейнерів для збору сміття, 4 спеціалізовані комбіновані машини та 17 одиниць спеціалізованої техніки для прибирання території міста. З березня 2013р. вивезенням та утилізацією твердих побутових відходів буде займатися новоутворене комунальне підприємство «Чисте місто». Для утилізації необхідна конвеєрна лінія сортування, сепарації, можливо брикетування, комунікації, під’їзди тощо. А в нашому місті навіть контейнерів для збору пластикових пляшок немає. Для здійснення оцінки екологічних проблем і визначення серед них пріоритетних, виборі оптимальних шляхів розв’язання найбільш нагальних проблем, а також реалізації заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, в місті розроблена і реалізується « Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища в м. Жовті Води на період 2010– 2015 рр.». Програмою передбачається виконання 43 заходів на загальну суму 98043,4 тис. грн, в тому числі: за рахунок коштів Державного бюджету – 51220,1 тис. грн, обласного фонду охорони навколишнього природного середовища – 14159,1 тис. грн, місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища – 2010,7 тис. грн, інші джерела (кошти підприємств) – 30653,5 тис. грн. Виконання Програми має забезпечити: створення системи комплексного моніторингу, яка забезпечуватиме центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування систематичною та оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища і радіаційну ситуацію в місті; 26
здійснення заходів щодо приведення понаднормативних концентрацій радону на перших поверхах 585 багатоповерхових будинків до норм санітарно-гігієнічної безпеки та НРБУ-97; виконання комплексу робіт з реабілітації забрудненої території міста, в тому числі рекультивація порушених і забруднених земель, здійснення протирадіаційних заходів на загальній площі 22,8 га; здійснення протирадонових заходів у будинках і спорудах з приведення концентрацій радону до норм радіаційної безпеки (50 Бк/м 3) на загальній площі 7508,03 м2; озеленення міської забудови на площі 23,1 га; створення захисних лісосмуг поруч з екологічно небезпечними об’єктами на площі 30 га; забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства на землях водного фонду, запобігання негативному впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, посилення контролю за використанням водних об’єктів; відтворення водного режиму р. Жовтої та інших водойм у межах міста; зменшення обсягів промивних вод і, як наслідок, зменшення навантаження на каналізаційні очисні споруди (Економія питної води на промивку – 110000 м3 на рік); запобігання аварійним ситуаціям, уникнення техногенної і екологічної катастрофи, наслідків впливу фекальних стоків на поверхню; впровадження технології зневоднення осаду, відмова від мулових майданчиків, зменшення викидів в атмосферне повітря; зниження впливу радіаційно небезпечних об’єктів на навколишнє природне середовище та населення міста, зменшення викидів в атмосферне повітря пилу абразивно-металевого, триоксиду заліза, скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря NO2 на 35,0 т/рік; зниження впливу радіаційних небезпечних об’єктів на навколишнє природне середовище та населення міста за рахунок здійснення робіт з санації та рекультивації відпрацьованого складу кислот Гідрометалургійного заводу на площі 5 га; Виконання завдань Програми буде важливою складовою стратегічного планування переходу міста до сталого розвитку. Впровадження запропонованих Програмою комплексних заходів має позитивно позначитися на здоров’ї населення міста, екологічному стані всіх її природних комплексів та об’єктів, її біологічному й ландшафтному різноманітті. Ефективне виконання покладених на Програму завдань можливе лише за умови оперативного контролю та коригування природоохоронних заходів з боку органів місцевого самоврядування, територіальних органів виконавчої влади, урахування пропозицій розробників, відповідальних виконавців, зацікавленої громадськості та інших суб’єктів еколого-управлінського процесу під час впровадження Програми. 27